А джіорно: штучне освітлення, яке імітує денне світло.

А капела: хоровий спів без інструментального супроводу.

А капіте: 1. Перший рядок нового розділу. 2. Частина тексту, яка починається з абзацу.

А-конто: фін. в рахунок платежу; попередній платіж, здійснюваний імпортером на підставі рахунків експортера.

А-мета: надвоє; однаковий зиск і втрати.

А-темпо: муз. в попередньому темпі, відновити попередній темп (після попереднього прискорення або сповільнення).

А...: префікс, що означає заперечення, відсутність, напр. алогічний, афонія, анаероби.

Аа-лава: лавовий потік, розірваний на окремі частини (уламки) з нерівною шлаковою поверхнею; характерний для базальтів невеликої в'язкості.

Аа: позначення деяких річок у Данії, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії, Прибалтиці; додається як закінчення, напр., Польдер-аа.

Аак: однощоглове плоскодонне вантажне судно; використовувалось у Німеччині до початку XX ст.

Аам: несистемна міра об'єму рідини; в Голландії — 155 літрів, в Бельгії — 142 літра.

Аап: бізань на судні з трьома щоглами.

Аб'юдикація: відсудження якоїсь речі.

Аб'юрація: прилюдне зречення віри або своїх переконань.

Аба: національний одяг кочових арабів, зокрема, бедуїнів — довгий плащ з верблюжої вовни з прорізами для рук. Використовується також в якості ковдри або мішка.

Абаб: у Османській Туреччині вільний матрос взятий на службу, коли використання невільницької сили недостатньо для виконання функціональних обов'язків.

Абабтація: зумовленість ознак організму попередніми поколіннями його виду та їхніми умовами життя; втрата пристосовуваності. Протилежне — адаптація.

Абаван: дашок над дверима, над вікном для захисту від дощу і снігу.

Абадон: в юдейській та християнській теології — ангел (демон) знищення, руйнації, смерті.

Абажур: 1. Дашок, ковпак різної форми на лампі. 2. Вікно, прорізане навскіс. 3. заст. Щит на вікнах у в'язницях, що пропускає світло тільки згори. 4. В номографії — особливе креслення (т. зв. сітчаста номограма). 5. Ковпак, ковпачок.

Абаз: перська дрібна срібна монета. По імені перського шаха Аббаса І (1587-1629 рр.). Були поширені в Грузії у період її залежності від Ірану. Карбувалися також після приєднання Грузії до Росії.

Абазини: кавказька народність. Проживають в Карачаєво-Черкесії, Адигеї, Туреччині. Мова абазинська абхазько-адигейської групи іберійсько-кавкаької сім'ї. Писемність на російській графічній основі. За релігійними поглядами віруючі абазинці — мусульмани-суніти.

Абазія: втрата здатності ходити, зокрема внаслідок захворювання нервової системи, з руховими порушеннями нижніх кінцівок (паралічами, гіперкінезами, м'язовими істерії, при рухових розладах нижніх кінцівок і розладі рівноваги. Часто супроводжується астазією.

Абак: 1. Лічильна дошка у давніх греків і римлян у вигляді рамки з поперечними стержнями з нанизаними на них кульками; застосовувалась пізніше і в Західній Європі (до 18 ст.); нагадує рахівницю. 2. Верхня плита капітелі колони, напівколони, пілястри. 3. В номографії — особливе креслення (т. зв. сітчаста номограма).

Абака: манільське прядиво; вид рослинного волокна, що отримується з листя абаки; (Musa textilis), виду банану. З А. виготовляють корабельні снасті, канати, мотузки, снопов'язальний шпагат (манільський шпагат).

Абалієнація: юр. у римському праві — вивласнювання майна.

Абанація: юр. у римському праві — вигнання чужинця на рік поза межі вітчизни.

Абандон: 1. юр. Відмова від нерухомості у зв'язку з її неприбутковістю, непродуктивністю, заборгованістю за нього. 2. юр. Відмова спадкоємців від майна на користь кредиторів. 3. У страховому праві — відмова страхівника від залишків частково застрахованої речі на користь страхового товариства, за що останнє зобов'язане виплатити першому повну страхову премію.

Абартикуляція: зрощення суглобів.

Абат: 1. Настоятель, архімандрит, ігумен католицького монастиря (абатства). 2. Особа, яка має юридичне право на прибутки з абатства. 3. Священник католицької церкви у Франції. 4. Почесна назва (шанобливе звернення до) католицького ксьондза.

Абатиса: настоятелька, ігуменя жіночого католицького монастиря.

Абатство: католицький монастир, обитель, лавра з маєтністю, що його очолює абат або абатиса.

Абахта: гауптвахта, військова сторожівля.

Аббе число: характеристика дисперсії оптичного скла. Обчислюють за співвідношенням (n_D — 1)/(n_F — n_C), де n_D, n_F, n_C — показники заломлення скла для спектральних ліній відповідно жовтої натрію (5893 х 10^-10м), синьої водню (4861 х 10^-10м) і червоної водню (6563 х 10^-10м). За ім'ям німецького фізика Ернста Аббе.

Абвер: військова розвідка і контррозвідка у Німеччині у 1919-40 рр.

Абґреґація: виключення з якогось товариства, організації.

Абд: 1. Слуга, раб. 2. Частина власних імен (Абдалла — раб Аллаха). 3. Мандрівний дервіш у Середній Азії та Індії.

Абданк: герб, який використовувався як родовий герб кількох польських, литовсько-білоруських, українських шляхетських родів за часів Королівства Польського, Речі Посполитої. Вперше згадується в 1228 році. Багато розгалужень цього герба об'єднує літера W.

Абдер: в давньогрецькій міфології — син Гермеса (за іншою версією — син Посейдона і наяди Фрон). Відбивши у фракійського царя Діомеда кобилиць-людожерів, Геракл передав їх своєму коханцю А., який не зміг з ними впоратися і був ними пошматований. На його могилі Геракл заснував місто Абдери. Подібно до Нарциса, А. зберігав свою красу і після смерті.

Абдера: місто у Фракії, за легендами, засноване Гераклом у пам'ять про його коханця Абдера (сина Гермеса), який був розірваний конями-людожерами Діомеда. Місто багато віків вважалось глушиною, а їх жителі — недалекими та наївними, за що увійшли до прислів'їв. У А. народились видатні грецькі вчені — Демокрта, Протагор, Анаксарх, Левкіпп, Гекатей.

Абдерити: мешканці старовинного грецького міста Абдери, наївність і недоумство яких стали афоризмом. Незважаючи на це, Абдера дала світові видатних вчених — філософів Демокріта, Протагора, Анаксарха, Левкіпа, історика Гекатея.

Абдеритизм: 1. За Цицероном, погляди на світ абдеритів, які вважали, що людські знання не здатні до подальшого розвитку. 2. Обмеженість розумових здібностей.

Абдест: мусульманський обряд обмивання перед молитвою.

Абджад: тип фонетичного письма, що передає лише або переважно приголосні звуки. Інша назва — консонантне письмо.

Абдикація: 1. юр. зречення престолу, відмова від влади, посади або сану. Інша назва — абдикція. 2. У найширшому сенсі — зречення, відмова від будь-яких офіційних повноважень.

Абдомен: 1. анат. Черево, живіт, пузо. 2. Задній відділ тіла деяких членистоногих (наприклад, ракоподібних).

Абдомінальний: такий, що стосується черева; черевний. А. синдром — гострі болі в животі.

Абдрук: друкований відбиток, елемент прикраси друкованої книги: заставка, віньєтка.

Абдуктор: відвідний м'яз. Протилежне — аддуктор.

Абдукція: 1. Силогізм, більший засновок якого відомий, а менший — гаданий. 2. анат. Відведення кінцівки від середньої лінії тіла. Протилежне — аддукція.

Абелізавриди: сімейство тераподових динозаврів з групи цератозаврів. Як більшість тероподів, А. були м'ясоїдними двоногими динозаврами. Проживали під час крейдового періоду, на території стародавнього південного суперконтиненту Гондвана.

Абеліт: вибухова суміш, що складається з амонієвої селітри, динітробензолу й кухонної солі. Від прізвища англійського хіміка Фредеріка Августа Абеля (1827-1902).

Абендланд: 1. Узагальнена назва країн, розташованих на захід від Риму. Термін з'явився в епоху Відродження. 2. Західна, католицька культура і мистецтво, що має особливу місію і неповторний характер.

Аберація: 1. фіз. Еферична А. — відхил від фокуса проміння, що виходить з однієї точки. 2. А. оптичних систем — недоліки зображень, що виникають при користуванні оптичними системами внаслідок дифракції світла на діафрагмах, оправах лінз тощо і внаслідок дисперсії світла в лінзах приладів. 3. астр. Позірне відхилення світил від їх дійсного розташування на небозводі викликане рухом Землі по орбіті (річна А.) або її обертанням навколо осі (добова А.). 4. Нечіткість або викривленість зображення що його дають оптичні прилади. 5. Сферична А. полягає в тому, що промені, які виходять з однієї точки після проходження лінз утворюють розпливчасте зображення. 6. Хроматична А. — вада зображення, яка походить від неоднакової заломлюваності світла різного кольору, через що зображення виходить нерізке й забарвлене. 7. біол. Відхилення від нормальної будови організму, яке виявляється часто лише в іншому забарвленні або розмірі. 8. Зміна структури хромосом. 9. перен. Помилка, відхилення від істини, збочення.

Абецадло: 1. Абетка, азбука, альфабет, алфавіт. 2. Сім перших літер латинської абетки, які вживаються у нотному співі.

Абецедарій: 1. Буквар. 2. Форма середньовічної поезії, в якій перші літери кожної строфи або кожного віршованого рядка або перші букви кожного слова розташовані в абетковому порядку.

Айстра квітне у саду.
Аїр в лузі я знайду.

Бізон у двір забрався,
Баран його злякався.

Ведмеді вулика знайшли,
Вовки під деревом лягли.

Грак сидить на димарі,
Голуб в'ється угорі.

Дельфін живе в морях,
Дракон — лише в казках...

Олександр Олесь

.

Абзац: 1. Відступ (зліва) управо у початковому рядку, яким починається виклад нової думки у тексті. 2. Частина (уступ) тексту від відступу до відступу з одного або кількох речень, пов'язаних змістом.

Абзетцер: багаточерпаковий самохідний екскаватор, яким виймають і переміщують порожні породи на відвалах кар'єрів.

Абиз: татарський мулла.

Абідоський камінь: родовідна скрижаль єгипетських фараонів знайдена серед руїн м. Абідоса (Мала Азія). Налічує 76 картушів давньоєгипетських царів, починаючи з Менеса і закінчуючи Мережі I. У список не включені імена фараонів I і II перехідних періодів, а також п'яти царів XVIII-ї династії була виключена унаслідок передбачуваних гонінь Тутмоса III (Хатшепсут був виключений із-за гонінь Тутмоса III, а Ехнатон, Сменхкар, Тутанхамон і Ейє були виключені як єретики).

Абіогенез: 1. Самозародження. 2. Теорія виникнення живих істот з неорганічних речовин.

Абіогенний: той, що виник з неорганічної речовини.

Абіотичний: неорганічний або позбавлений життя; А-ні фактори — сукупність умов зовнішнього неорганічного середовища, що забезпечують існування організму; А-на зона — зона, в якій немає живих організмів, напр. глибинні шари земної кулі або найвищі шари атмосфери.

Абісінський колодязь: різновид артезіанського колодязя.

Абісаль: зона найбільших морських або океанічних глибин (понад 2000 м). Ділянки дна океану завглибшки понад 6000 м виділяють як ультра-абісальні (напр. Маріанський жолоб у Тихому ок., жолоб Пуерто-Ріко в Атлантичному ок.). Для А. характерні високий тиск, низька т-ра (від 0° до +2°), постійні солоність (34,7-34,9%0) та густина води, абс. темрява. Абісальні зони населені глибоководними тваринами.

Абісальний: глибоководний; А-на зона — те саме, що й абісаль; А-ні відклади — найглибоководвіші сучасні морські та океанічні відклади — складаються переважно з скелетних частин планктонних організмів, дрібних мінеральних частинок (принесених морськими течіями і вітрами), космічного пилу, продуктів підводного вивітрювання та глибоководного хімічного осадження; вкривають майже 90% площі дна Світового океану, представлені мулом і глибоководною червоною глиною.

Абісоліти: глибинні породи.

Абісопеліти: всі види осадочних відкладів, що утворюються на глибині понад 2000 м.

Абісопелагіаль: глибинний шар водної товщі, де відсутнє світло. Займає близько 80 % морського дна й основну товщу морської води; характеризується повною відсутністю рослиноїдних форм. Починається з глибир порядка 4 км. Інша назва — абісальна пелагіаль, афотична зона.

Абісофіли: тварини, що живуть на великих (понад 2000 м) глибинах океанів.

Абіссінець: ефіоп; колишня назва населення Ефіопії.

Абітурієнт: 1. Випускник середнього навчального закладу. 2. Вступник до вищого чи середнього спеціального навчального закладу.

Абіцин: лікарський препарат; являє собою суміш одержуваних з листків наперстянки шерстистої глюкозидів А, В і С, звідки й назва. Застосовують при серцевій недостатності з порушенням кровообігу.

Аблактування: спосіб щеплення дерев, кущів зрощуванням гілок, не відокремлених від стовбура. Застосовують у плодівництві, виноградарстві, декоративному садівництві.

Абластика: сукупність прийомів, які застосовуються під час видалення пухлин, щоб запобігти їхнім рецидивам та імплантації клітин у рані.

Аблатив: лінгв. латинська назва орудного відмінка — відкладний відмінок. Слов'янським мовам не притаманний.

Аблаут: морфологічно обумовлене чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах, напр., везти — возити. Інша назва — апофонія.

Аблегат: 1. Папський посол, заступник легата. 2, Другорядний дипломатичний агент з правом дорадчого голосу. 3. Депутат.

Аблегація: у римському праві — справедливе вигнання з країни.

Абляція: 1. Зменшення маси снігу чи льоду на сніговому полі або льодовику внаслідок танення та випаровування. 2. Тепловий захист у ракетах.

Аболіціонізм: 1. Суспільний рух, спрямований проти запровадження якогось закону. 2. Рух у кінці 18 — 1-й половині 19 ст. за скасування рабовласництва, зокрема рух у США за знищення рабства негрів.

Аболіціоніст: прихильник скасування рабства; іноді — прихильник скасування якогось закону.

Аболіціоністська література: література 30-60-х рр. 19 ст. у США, пов'язана із суспільно-політичним рухом за визволення негрів від рабства. Найвизначніший її твір — роман Г.Бічер-Стоу "Хатина дядька Тома" (1852).

Аболіція: юр. 1. Скасування закону, рішення, посади. 2. Припинення кримінальної справи на стадії, і коли винність обвинувачуваного юридично ще не доведена. Право А. належить до компетенції глави держави. 3. Відновлення честі — офіційне спростування наклепу.

Аболла: одяг у стародавніх греків і римлян — подвійний вовняний плащ до коліна, закріплений на плечі. У розгорнутому вигляді мав форму неправильного чотирикутника.

Абонемент: 1. Документ, який посвідчує право людини чи групи осіб на користування (за плату чи безплатно) чим-небудь (книжками, телефоном, місцем у театрі, на стадіоні і т. ін.) протягом визначеного часу. 2. Реєстрова бібліотечна картка читача — абонента.

Абонент: той хто користується абонементом. Абонувати — отримувати щось чи користуватись чимось по абонементу.

Аборальний: біол. направлений у бік протилежний ротовому отвору.

Абордаж: 1. Спосіб ведення морського бою що полягає у зчепленні бортами суден за допомогою гаків, багрів тощо для рукопашної сутички їхніх екіпажів; застосовувався за часів гребного й вітрильного флоту. 2. Зчеплення суден бортами для передачі вантажів або пасажирів.

Абориген: 1. Тубілець, давній автохтонний (корінний) мешканець даної країни (місцевості). 2. біол. Рослина або тварина, що виникли в процесі еволюції в даній місцевості і й досі тут існуючі. Те саме, що автохтон. 3. У грецькій міфології — давні жителі Середньої Італії, які згодом стали називатись латинянами.

Аборт: 1. Мимовільне або штучне переривання вагітності; передчасні пологи; викидень (природний самоаборт). 2. техн. Припинення виконання комп'ютерної програми внаслідок порушень (збою) в роботі самого комп'ютера.

Абортивний: 1. мед. Той, що припиняє розвиток будь-якого процесу, перериває перебіг хвороби, напр., А. метод. 2. біол. Недорозвинутий.

Абра (1): рід двостулкових морських молюсків. Поширені в Атлантичному океані Азовському й Чорному морях. Інша назва — синдесмія.

Абра (2): традиційний арабський дерев'яний човен. Використовується для перевезення до 20 людей і невеликих вантажів. В наш час використовується як водне таксі в Дубаї, Об'єднаних Арабських Еміратах.

Абразиви: тверді дрібнозернисті речовини чи їх суміші (алмаз, наждак), що їх застосовують у вигляді порошків, паст або інструментів для механічної обробки поверхонь різних виробів. Абразивний — той, що стосується А. Напр., абразивний інструмент.

Абразія: 1. геол. Руйнування берегів водойм хвилями. 2. мед. Вискоблювання (слизової оболонки матки, ямочки зуба тощо).

Абракадабра: 1. Незрозуміле чудодійне слово у заговорах, слово магічної сили, яке пишеться трикутником, так, що з усіх боків читається однаково. 2. перен. Безглуздя, нісенітниця.

Абревіатура: 1. Скорочення слова чи словосполучення, вживане в усному і писемному мовленні; складноскорочене слово, утворене різними способами, а також загальноприйняті скорочення слів, напр., ООН, США. 2. юр. Короткий виклад справи у нотаріальному записі. 3. Знаки скорочення нотного письма.

Абревіація: 1. лінгв.Утворення нових слів шляхом поєднання початкових складів кількох слів або перших літер слів словосполучення. 2. біол. Скорочення індивідуального розвитку органів або їхніх частин; спричинює недорозвиненість або повну втрату органів у нащадків.

Абрего: помірний вологий південно-західний вітер

Абреже: виписка, витяг з твору, скорочений переказ, поміщений між його заголовком і текстом. Інша назва — ексцерпція.

Абрек: горець, гірняк, кавказький верховинець, що взяв на себе обітницю уникати життєвих радощів і бути безстрашним в усіх боях та зіткненнях з людьми.

Абрикос: південне дерево роду слива підродини мигдалевих і його плід— округла соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням кисло-солодкий, часом, з гіркуватим присмаком; інші назви — жерделя, мореля, брусквина, вірменське яблуко. Сушені плоди А. відомі під назвами урюк, курага, шептала.

Абрис: 1. Обрис предмета, нанесений за допомогою ліній. 2. геод. Кресленик, виконаний від руки з позначенням на ньому даних промірів, потрібних для складання точного плану. 3. В поліграфії — контур малюнка і межі ділянок окремих кольорів та півтонів багатокольорового зображення, позначені на прозорому матеріалі (кальці, плюрі) для перенесення контура малюнка на літографський камінь.

Аброгація: 1. юр. Скасування застарілого закону через непотрібність або суперечність духу часу. 2. юр. Зміна або відміна попередньої домовленості, угоди внаслідок зміни обставин.

Абруптиви: зімкнуто-гортанні, вибухові приголосні, при утворенні яких стається додаткове стиснення і підйом гортані, в результаті чого повітря викидається різким поштовхом. Зустрічаються, як правило, в мовах гірських — індіанських, кавказьких, африканських — народів.

Абрупція: раптове припинення мелодії як засіб музичного виразу.

Абсент: міцний (не нижче 70%) спиртний напій, настоянка на полині.

Абсентеїзм: 1. Ухиляння від участі у виборах, зборах тощо як одна з форм пасивного протесту проти виборчої системи. 2. Систематична відсутність представників колегіальних органів на засіданнях. 3. А. землевласницький — форма землеволодіння, за якою земля, як умова виробництва, відокремлена від землевласника, котрий отримує грошовий прибуток у вигляді ренти. 4. Постійна відсутність людини там, де вона повинна бути.

Абсида: півкруглий або гранований у плані виступ будівлі, що здебільшого має власне перекриття.

Абсольвент: особа, що закінчила курс наук; випускник навчального закладу. Абсольвентний — випускний.

Абсольвентний: той, що стосується закінчення навчання; випускний.

Абсолют: 1. Те, що ні від чого не залежить, безвідносне. 2. У філософії і релігійних тлумаченнях — вічна, незмінна, нескінченна першооснова світу (абсолютна ідея, абсолютна особа, бог тощо).

Абсолютизм: інституційно необмежена монархія, форма правління, за якої верховна влада повністю належить одній особі (монархові — царю, імператору, королю); самодержавство, самовладдя.

Абсолютизувати: робити щось безумовним, самодостатнім; доводити до абсолюту.

Абсолютний: 1. Цілковитий, повний, безумовний, необмежений, безвідносний. 2. філос. А-на істина — істина, що дає всебічне, вичерпне знання дійсності. В широкому розумінні — межа, до якої прагне наукове пізнання, ніколи її не досягаючи. У вузькому — повне і точне знання окремих моментів дійсності, тобто елемент досягнутого знання. 3. А-на система одиниць — система одиниць фізичних величин, в основі якої лежить певна залежність одних величин від інших, напр., залежність електричних величин від довжини, маси, часу і величини електричного струму. 4. А. нуль — найнижча можлива температура (-273,15°С). 5. А-на температура — температура, відлічувана від А. нуля. 6. А-на швидкість — швидкість руху тіла відносно іншого тіла, яке умовно вважають за нерухоме. 7. А-на величина (модуль) числа — віддаль від точки, що зображає число на площині, до початку координат. 7. А-на висота — висота точки земної поверхні над рівнем моря. 8. А-на геометрія — частина геометрії, яка не спирається на аксіому паралельності.

Абсолюція: 1. юр. Постанова суду, що звільняє підсудного від покарання. 2. У католицизмі — відпущення гріхів.

Абсорбент: речовина, здатна поглинати інші речовини.

Абсорбер: пристрій (металева колона або інша видовжена посудина) для уловлювання летких газів (спирту, ефіру, ацетону).

Абсорбція: вбирання газів або рідин, а також світла і звуку всім об'ємом (на відміну від адсорбції) рідини чи твердого тіла (абсорбента).

Абстинент: прихильник повного утримання від вживання спиртних напоїв, заборони виробництва й продажу їх.

Абстиненція: 1. Цілковите утримання від вживання спиртних напоїв. 2. Статеве утримання. 3. Особливий психічний і фізичний став, що виникає у алкоголіків і наркоманів після припинення вживання алкоголю чи наркотиків.

Абстрагування: мислена дія, що творить нове поняття — абстракт, логічний прийом, за допомогою якого мислено виділяємо основні істотні властивості предметів і явищ і відокремлюємо їх від неістотних, другорядних.

Абстрагувати: мислено виділяти з усіх ознак, властивостей, зв'язків конкретного предмета основні, найзагальніші.

Абстрактний: 1. Той, що є наслідком мисленого виділення з усіх ознак, властивостей і зв'язків конкретного предмета його основних, найзагальніших; А-не мислення — один з видів людського мислення, якай полягає в утворенні абстрактних понять і оперуванні ними; А-на праця — праця товаровиробників, що виступає як затрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми; А-не мистецтво — те саме, що й абстракціонізм. 2. Поверховий, позбавлений конкретності.

Абстракціонізм: течія в образотворчому мистецтві 20 ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ (дадаїзм, кубизм, сюрреалізм).

Абстракція: 1. Мислене відкидання частини властивостей, зв'язків об'єкта пізнання з метою його спрощення, виділення тих сторін, зв'язків, що зацікавили людину. 2. Продукт пізнання порівняно з конкретною дійсністю. 3. Метод наукового дослідження, що полягає в мисленому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета.

Абсурд: безглуздя, нісенітниця, бредня, дурниця.

Абсурдизм: напрям у мистецтві, що зображає світ як сукупність безглуздих фактів, подій.

Абсурдний: безглуздий, нісенітний.

Абсцес: обмежене скупчення гною в тканинах або органах тіла внаслідок руйнування тканин при гнійному запаленні їх; нарив, гнояк, чиряк, фурункул, карбункул.

Абсциса: одна з трьох координат, що визначають положення точки на площині або у просторі відносно даної прямокутної системи координат.

Абу: слово, яке в арабській мові входить до складу чоловічих імен і вказує на те, що дана особа є батьком. А. означає також "володар".

Абуґіда: різновид складової писемності, в якій склади з однаковою приголосною, але з різними голосними позначаються видозміненими формами одного базового знака (наприклад, ефіопське письмо) та/або додатковими знаками (алфавіти Індії). Близько половини писемностей світу є А.

Абулічний: безвільний.

Абулія: 1. Безвілля, нерішучість, що постає від перевтоми або нервового захворювання. 2. Патологічне ослаблення або втрата волі.

Абунданція: безвільний.

Абундизм: стан, при якому пігментація шкіри або інших покривів відбувається нерівномірно. При А., наприклад, плями або смуги у тварин з плямистим або смугастим забарвленням покривів можуть розширюватися аж до злиття, яке призводить до т. зв. псевдо-меланізму. А. найчастіше є результатом мутацій, але можуть виникати і внаслідок інших факторів, таких як вплив температури під час вагітності. Інша назва — псевдомеланізм.

Абутилон: рід одно- і багаторічних рослин родини мальвових. Трави, кущі, деревця. Культивують у тропіках і субтропіках для одержання грубого волокна. Деякі види декоративні. Інша назва — канатник.

Абхази: нація, основне населення Абхазії. Мова — абхазька, абхазо-адигської групи іберійсько-кавказьких мов.

Абцуг: 1. Спечена речовина (шлак), що утворюється при виплавленні золота, срібла й олова. 2. У картярській грі — одночасне здача по дві карти.

Абшит: відставка, увільнення з війська.

Абштрих: спечена речовина (шлак), що утворюється при очищенні свинцю від домішок миш'яку й сурми.

Авал: стійкий низовий вітер, що дує вверх по долинах рік.

Аваль: порука, співпідпис на векселі; вексельне гарантування, за яким особа, що його здійснює, бере на себе відповідальність перед власником векселя за виконання зобов'язань щодо оплати цього векселя. Аваліст — особа чи банк, що бере на себе подібне зобов'язання.

Аван...: префікс у словах іншомовного походження, що означає: одна річ знаходиться перед іншою.

Аванбек: пересувне металеве кріплення замкненої циліндричної або овальної форми. Застосовують при гірничих роботах у нестійких породах і під руслами рік.

Аванґард: 1. Частина або підрозділ, що під час пересування військ іде попереду головних сил. 2. перен. Найпередовіша і найсвідоміша частина певної суспільної групи, класу; еліта.

Аванґардизм: умовний термін, яким позначають ряд течій європейського мистецтва і літератури з різними філософськими, політичними, естетичними програмами. Термін використовується з кінця 19 ст. при аналізі художньо-мистецьких течій, які спрямовані на докорінну перебудову й оновлення художньої практики суспільства.

Аванґардний: належний до авангарду, передовий, той, що йде в перших лавах.

Аванзал: невеликий зал, кімната перед головним залом у великих громадських будинках, палацах; передзал, приймальня, передпокій.

Аванкамера: 1. Пристрій у передній частині поверхневої водозабірної (водоприймальної) споруди в якому осідає намул. 2. Водний простір (частина верхнього б'єфу) безпосередньо перед машинним залом електростанції. 3. Форкамера в дизельних і рідинних ракетних двигунах.

Аванложа: 1. Невелике приміщення при вході у театральну ложу. 2. Внутрішня закрита частина театральної ложі.

Аванпорт: 1. Зовнішня частина водного простору порту чи гавані, захищена від морських хвиль. 2. Той із двох парних портів, який розміщено ближче до моря.

Аванпост: передовий сторожовий пост, що охороняє основні сили армії від несподіваного нападу ворога.

Аванс: 1. Грошова сума або майнова цінність, що видається в рахунок майбутніх платежів. 2. перен. робити аванси — загравати; подавати надію.

Авансувати: давати аванс.

Авансцена: 1. Відкрита частина театральної сцени, що виступає трохи вперед. 2. перен. Чільне місце, передній план.

Авантаж: вигода, користь, сприятливе становище.

Авантажний: той, що справляє приємне враження зовнішністю; привабливий, інтересний.

Авантитул: виконана художником або набрана за ескізом початкова сторінка книги, яка передує титулові.

Авантюра: 1. Ризиковане, сумнівне діяння, часто з корисливими, безчесними цілями, розраховане на випадковий успіх; акція без урахування реальних можливостей і умов, приречена, як правило, на невдачу. 2. Пригода, халепа.

Авантюризм: схильність до авантюр.

Авантюрин: 1. Мінерал класу силікатів, дрібнозернистий різновид кварцу переважно буро-червоного кольору з мерехтливим золотавим блиском. Використовують для виготовлення прикрас, художніх виробів. 2. Сорт скла коричневого кольору з включеннями металічної міді, що надають йому золотистий блиск.

Авантюрист: 1. Пройдисвіт, людина, схильна до авантюр. 2. Шукач пригод, аферист, дурисвіт, шахрай, відчайдух, знайдибіда.

Авантюрний роман: великий за обсягом, переважно прозовий твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризикованими ситуаціями. Відомий під назвами середньовічного лицарського і крутійського романів (зокрема про лицарів Круглого столу).

Авари: великий племінний союз, в якому провідну роль відігравали тюркські племена. У 5-6 ст. авари склали основу Тюркського каганату; просуваючись на захід з Центральної Азії, розбили племена гепідів і захопили їхні землі в колишній римській провінції Панонії (басейн середньої течії Дунаю, рік Сави та Драви), де заснували Аварський каганат. У 7 ст. авари були витіснені з українського Причорномор'я, у 8-у — розгромлені франками, а в 9-у ст. аварська держава остаточно занепала під ударами угорців. У давньруських джерелах А. іменувалися як обри.

Аварія: 1. Велике пошкодження або вихід з ладу машини, агрегату, апарата. 2. Шкода, збитки, пов'язані з нещасним випадком, що стався з судном. 3. перен. Нещасний випадок, велика невдача.

Аварці: одна з народностей Дагестану.

Аватара: 1. У філософії індуїзму — позначення сходження Бога з духовного світу у нижчі сфери буття з певною метою; втілення. 2. Невелике зображення, яке користувач форуму або блогу використовує разом з ніком (псевдонімом). Відображається у профілі зареєстрованого користувача форуму або сайту. Може бути як фотографією, так і якоюсь картинкою, яка відображає суть користувача і допомагає максимально правильно створити перше враження у співрозмовника.

Авва: 1. Духовний титул у сирійських християн. 2. Сирійська назва ігумена.

Авгієві стайні: 1. У давньогрецькій міфології — стайні царя Авгія, які ніхто не чистив 30 років та які за день вичистив Геракл, пустивши через них воду ріки Алфей (сьомий подвиг Геракла). 2. перен. Занедбане, брудне місце чи занедбані справи.

Авгій: за грецькою міфологією — елідський цар, що мав нечищені 30 років стайні

Авгіт: породоутворюючий мінерал класу силікатів, зеленувато-чорвого кольору з скляним блиском.

Август: 1. Історично — почесний когномен римських імператорів після Октавіана Августа. 2. З часів імператора Діоклетіана (кінець III ст.) — одноосібний правитель імперії, в руках якого була зосереджена вся повнота влади, на відміну від цезарів — молодших співправителів з обмеженими повноваженнями.

Августал: золота монета, яку карбував німецький імператор Фрідріх II з 1231 року як король Сицилії.

Августали: римська колегія жерців, до обовязків якої належала відправа культу імератора.

Августдор: золота монета, карбована в 1752 — 1756 рр. саксонським курфюрстом Фрідріхом Августом і пізніше в 1777 — 1845 рр. за зразком прусського фрідріхсдора. А., вагою близько 6 г, дорівнював 5 талерам, що було вказано на монеті. Крім А., карбувалися ще полуавгустдори (2,5 талера), а також подвійні А. (10 талерів).

Августинський орден: один з жебрущих чернечих орденів католицької церкви. Утворився в Італії у 12 ст. за статутом, складеним на підставі творів християнського богослова Августина.

Августинці: ченці католицького ордену Римо-католицької церкви, що виник в Італії у 12 ст. Його статут грунтувався на основі оригіналів творів єпископа Гіппону (Північна Африка) Августина Блаженного і був остаточно затверджений папою римським Олександром IV в 1256 році. У середині 15 ст. орден налічував 30 тисяч членів і мав близько 2 тисяч чоловічих та жіночих монастирів. Членом ордену Августинців був Мартін Лютер. У 16-17 ст. августинці займались місіонерською діяльістю в Китаї, Японії, Африці та Америці. Сьогодні орден налічує близько 5 тисяч членів.

Авґур: 1. Жрець Стародавнього Риму, який за польотом птахів і їх поведінкою провіщав волю богів. 2. перен., ірон. Людина, яка свої спеціальні знання перетворює у таємницю. 3. Вираз "посмішка А." застосовується до людей, що свідомо вводять в оману і за прикметами розпізнають подібних до себе.

Авеню: 1. Алея, проспект. 2. Широка вулиця як правило обсаджена деревами. 3. Дорога для під'їзду до якогось місця.

Аверроїзм: раціоналістичний і почасти матеріалістичний напрям у середньовічній філософії, засновником якого був арабський мислитель Ібн-Рошд (латинізоване ім'я — Аверроес).

Аверс: лицьовий бік монети або медалі, де, як правило, зображується державний герб або портрет державника.

Аверсія: 1. Нехіть, огида до чогось. 2. лінгв. різновид апострофи, риторичного звернення — перерва промови з безпосереднім зверненням до уособлював предмету або завідомо відсутньої особі (померлого, полеглого героя). 3. мед. важка форма партнерської сексуальної дисфункції, крайня ступінь негативного ставлення до статевого акту.

Авеста: збірник із 21 священної книги, кодифікованих за династії Сасанідів (3-7 ст.), у яких викладена суть зороастризму.

Авіа...: у складних словах відповідає понятям "авіаційний" або "повітряний".

Авіабаза: склади, майстерні, аеродроми, які обслуговують авіаційні частини.

Авіабомба: один з видів авіаційних боєприпасів, що їх скидають з літака або іншого літального апарата для ураження наземних, морських і повітряних цілей. Типи А.: фугасні, осколкові, бронебійні, протитанкові, протичовнові, запалювальні, хімічні, допоміжного призначення (для утворення димових завіс, освітлювальні тощо). До А. належать також керовані й атомні бомби.

Авіагоризонт: авіаційний прилад, що вказує на розташування поперечної або поздовжньої осі літального апарата щодо справжнього горизонту.

Авіадесант: війська, перекинуті повітряним транспортом у тил противника для ведення бойових дій.

Авіаескадрилья: підрозділ в авіації.

Авіаклуб: громадський заклад, що об'єднує спортсменів і любителів авіаційного спорту.

Авіалінія: смуга земної поверхні, над якою проходить затверджений маршрут регулярних польотів транспортних літаків або вертольотів. Інша назва — авіатраса.

Авіаль: сплав алюмінію переважно з магнієм, кремнієм і міддю. Відзначається високою пластичністю, задовільною антикорозійною стійкістю.

Авіамоделізм: конструювання і виготовлення авіамоделей з технічною або спортивною метою.

Авіамодель: зразок літального апарата, у тому числі й ракети, в зменшеному вигляді.

Авіапарк: наявний склад діючих літальних апаратів і тих, що перебувають у ремонті й резерві.

Авіапошта: перевезення кореспонденції повітряним шляхом; сама кореспонденція, що її доставляють літаками або вертольотами.

Авіасекстант: секстант, застосовуваний в авіації.

Авіатехніка: галузь техніки, пов'язана з використанням для різних потреб літаків, вертольотів та інших літальних апаратів, а також їхніх двигунів, озброєння, радіотехнічного та іншого спеціального устаткування.

Авіатор: 1. Пілот, льотчик, літун. 2. Спеціаліст, який займається польотами, авіацією. 2. Повітроплавець, аеронавт.

Авіація: 1. Теорія і практика літання на апаратах, важчих за повітря (на відміну від аеронавтики), — літаках, вертольотах тощо. 2. Цивільний і військовий повітряний флот.

Авідин: білок глікопротеїдної природи, який міститься у білковій масі курячих яєць.

Авієтка: легкий одно- або двомісний спортивний літак з малопотужним двигуном.

Авізо: 1. Письмове фінансове повідомлення про зміни у стані взаємних розрахунків, про переказ грошей, висилання товарів і т. ін. 2. Невелике швидкохідне судно, що використвується для розвідувальої діяльності.

Авізувати: повідомляти клієнта про проведені бухгалтерією операції на його рахунку, посилати авізо.

Авіоніка: електронна система літальних, пілотованих та космічних апаратів; бортова електроніка.

Авіста: напис на векселі, який засвідчує, що вексель може бути оплачений за пред'явленням або після певного часу, що минув від дня його пред'явлення.

Авітаміноз: захворювання, зумовлене недостатністю або відсутністю одного (моноавітаміноз) чи кількох (поліавітаміноз) вітаміну в харчах, які споживає людина. Характерною ознакою А. є порушення різних ланок обміну речовин в організмі, затримка росту, зниження працездатності. Крім того, для кожного виду авітамінозу характерні свої особ­ливості порушення обмінних процесів.

Авітелінози: захворювання жуйних тварин, спричинювані стьожковими гельмінтами роду авітеліна.

Авіфауна: сукупність птахів певної місцевості, середовища проживання або певного відрізку часу в історії Землі. Інша назва — орнітофауна.

Авлакоген: лінійно витягнуті западини підвищеної тектонічної рухливості, які оточені глибинними розломами, що розтинають фундамент платформи.

Авлет: у давній Греції — чоловік, виконавець на авлосі. Жінка-виконавець іменувалась авлетка.

Авлетика: уміння грати на флейті чи авлосі.

Авлодіон: музичний інструмент, який поєднує звуки фортепіано, флейти і фляжолета.

Авлодія: у Давній Греції — сольний спів у супроводі гри на авлосі.

Авлос: найпоширеніший у Давній Греції духовий музичний інструмент, подібний до флейти. Складався з циліндричної або конічної трубки з п'ятьма отворами і насадки з подвійним язичком. А. мав гострий різкий звук; виконавець часто грав на двох А. одночасно.

Авля: 1. Актовий зал у закордонних університетах. 2. У давніх римлян — подвір'я.

Аво: 1. Розмінна монета Макао, рівна 1/100 патаки. 2. Розмінна монета Португальського Тимору в період 1945-1959 років.

Авогадро закон: один з основних законів про ідеальний газ. А. з. твердить, що в однакових об'ємах різних газів при однакових тиску і температурі міститься однакова кількість молекул. За іменем італійського фізика Амедео Авогадро (1776-1856).

Авогадро число: кількість молекул в грам-молекулі або атомів у грам-атомі речовини; А. ч. становить близько 6.02486 х 10²³. За іменем італійського фізика Амедео Авогадро (1776-1856).

Авокадо: рід плодових дерев родини лаврових. Культивують у багатьох тропічних і субтропічних країнах. Плоди споживають свіжими. Інша назва — алігаторова груша.

Авраам: 1. Біблійний персонаж, прабатько єврейського народу. 2. перен. Символ батьківського благословення на все життя.

Аврал: 1. Термінова робота, яку виконує весь або майже весь особовий склад судна. 2. перен. Залучення всіх працівників для виконання невідкладного завдання.

Авран: рід трав'янистих рослин родини ранникових. Росте переважно в помірних широтах; А. лікарський — отруйна рослина, яку застосовують у народній медицині.

Авреоля: 1. Сяйво довкола голови, з яким малювали святих. 2. Найвищий ступінь, вінець чого-небудь (слави, правди тощо).

Аврет-базар: ринок у Стамбулі, де продавали рабинь.

Аврикула: 1. Вид примули: декоративна рослина. 2. Вушна раковина, вушко, мочка.

Аврора: 1. У давньоримській міфології — богиня ранкової зорі, дочка Титана і Землі. 2. перен. Вранішня зоря, світова зоря, рання зоря, зірниця. 3. Північна А. — північне сяйво.

Авскультант: 1. Лікар, який проводить авскультацію (вислухування хворого). 2. У деяких західноєвропейських країнах — судовий урядовець, судовий практикант. 3. Кандидат на професора.

Австралійський меринос: вовнова порода тонкорунних овець, виведена в Австралії з мериносів, завезених з Європи і США.

Австралія: 1. Частина світу в Південній півкулі Землі, відкрита голландцем Віллі Яну в 1606 р. і названа Новою Голландією. З 1798 р. була названа А. 2. Держава у Південній півкулі Землі на Австралійському материку і острові Тасманія — Австралійський Союз.

Австралопітек: група викопних вищих приматів, близьких до предкової форми людини. Кістки А. вперше були виявлені в пустелі Калахарі (Південна Африка ) в 1924 р. А. прийнято вважати предком всіх двоногоходячих мавп, з об'ємом мозку до 880 см³. Рід А. (Australopithecus) вважається пращуром щонайменше двох груп гомінідів: парантропів і людей.

Австральний: південний, який належить до південної півкулі.

Австрійська школа: напрям вульгарної політичної економії, що трактував ціну товару як результат суб'єктивних оцінок його з боку покупців і продавців; сформувалась в 1870-хх роках. Інші назви — віденська школа, психологічна школа.

Австрія: 1. Східна земля, що була заселена спочатку слов'янами, а з 9 ст. захоплена германськими племенами. 2. Держава в Центральній Європі — Республіка А.

Австромантія: стародавнє віщування майбутнього на основі спостережень за вітром.

Австрорусинство: сукупність поглядів, які відображали позитивне ставлення українського населення Галичини до Габсбурзького двору й австрійської державності загалом. Сформувались на зламі 18-19 ст. У кінці 19 ст. А. трансформувалось в австрофільство.

Автаркія: 1. Незалежність від усіх речей зовнішнього світу або інших людей. 2. Створення замкненого самодостатнього господарства в межах окремої країни або групи країн, спрямоване на максимальне обмеження імпорту, стимулювання експорту товарів і капіталу. Держави використовують політику А. для створення відносно замкнених господарств, які б виробляли все необхідне для ведення війни в умовах економічної блокади.

Автентика: 1. Новели імператора Юстініана та інші імператорські накази. 2. Оригінал актів.

Автентичний: дійсний, вірний, той, що грунтується на першоджерелі, оригіналі. А. тексти — тексти документів, викладені кількома мовами, що розглядаються як однаково достовірні.

Автентичність: заснованість на першоджерелах, оригіналах, достовірних джерелах; достовірність.

Авто...: у складних словах відповідає поняттям "само" ... (напр., автограф), "автоматичний" (напр., авторегулятор), "автомобільний" (напр., автотраса).

Автобан: широка магістраль для швидксного руху автомобілів.

Автобіографічний: з власного життя.

Автобіографія: життєпис якої-небудь особи, складений нею самою.

Автоблокування: 1. Система автоматичної зміни режиму дії або зупинки об'єкта, яка запобігає помилкам в управлінні ним. 2. Автоматична система регулювання руху поїздів.

Автобус: автомобіль загального користування вагонного типу, розрахований на 9 і більше пасажирів.

Автовакцина: лікувальна бактеріальна вакцина, виготовлена з мікробів, виділених з організму того хворого, для лікування якого цю вакцину застосовують.

Автовокзал: комплекс споруд для обслуговування пасажирів міжміських і приміських автобусних сполучень та технічного обслуговування автобусів.

Автогамія: 1. Самозапилення і самозапліднення у вищих рослин. 2. Самозапліднення деяких одноклітинних організмів.

Автогемотерапія: застосування з лікувальною метою власної крові хворого.

Автоген: 1. Зварювання або різання металу пристроєм з використанням високої температури згорання газів (або їх сумішей). 2. Апарат для здійснення подібного зварювання або різання.

Автогенез: вчення, за яким історичний розвиток організмів відбувається незалежно від умов існування, лише під впливом особливих внутрішніх сил або тенденцій організму до вдосконалення.

Автогенний: той, що самостійно розвинувся; А-не (або газове) зварювання — з'єднання матеріалів місцевим розплавленням їх газокисневим полум'ям.

Автогнозія: вивчення себе самого, власного внутрішнього світу.

Автогонія: теорія виникнення життя з неорганічної матерії.

Автограф: 1. Текст, власноручно написаний автором. 2. Власноручний підпис, напис на книзі, фотографії і т. ін. 3. Копіювальний прилад.

Автографія: 1. Знання автографів. 2. Точне відтворення почерку або зображення, зробленого від руки. 3. Спосіб перебивати рисунки або рукописи на камінь чи метал.

Автогрейдер: самохідний грейдер.

Автоґравюра: ґравюра, виконана самим художником (на відміну від репродукційної гравюри).

Автодафе: 1. Публічна релігійна процедура з покаяння засуджених єретиків і читання їх вироків у часи інквізиції в Іспанії, Португалії та Італії. 2. У широкому розумінні — приведення вироку в дію, головним чином шляхом привселюдного спалення засуджених на вогнищі.

Автодидакт: самоук, людина, яка самотужки навчається грамоти.

Автодин: 1. Спеціальна електрична машина, що замінює в автоматичному регулюванні систему двигун — генератор. 2. Радіоприймач з позитивним зворотним зв'язком для приймання телеграфних сигналів і приведення в дію автоматичних пристроїв.

Автодиспетчер: комплексна система, що забезпечує автоматизацію процесу управління на основі оптимальних режимів роботи керованого об'єкта.

Автодрезина: самохідна дрезина.

Автодром: ділянка, підготовлена і обладнана для швидкісник змагань і випробувань автомобілів.

Автоекспрес: автобус, що рухається за маршрутом з підвищеною швидкістю, без зупинок або з мінімальною кількістю їх.

Автоелектронна емісія: випромінювання електронів з твердого тіла (здебільшого металу, напівпровідника) під впливом сильного електричного поля. Інша назва — холодна емісія.

Автожир: літальний апарат, важчий за повітря. Підйомну силу А. створює гвинт (ротор), який обертається навколо вертикальної осі від дії зустрічного повітряного потоку. Поступального руху А. надає двигун із звичайним для літака гвинтом. А. був витіснений вертольотом.

Автоімунні захворювання: захворювання, викликані ушкоджувальною дією імунної системи на власні органи і тканини.

Автоінтоксикація: отруєння організму шкідливими речовинами, що утворилися в ньому; самоотруєння.

Автоінфекція: самозараження організму, як наслідок механічного перенесення збудника хвороби з одного місця організму в інше.

Автоінфєкція: самозараження організму мікробами, які збереглися в ньому після попередньої хвороби.

Автокар: самохідний візок з двигуном внутрішнього згоряння для перевезень вантажів безрейковими дорогами на невелику віддаль.

Автокаталіз: самочинне прискорення хімічної реакції одним з її продуктів або вихідною речовиною, що виконує роль каталізатора.

Автокефалія: повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков. У православній автокефальній церкві собор духовенства і парафіян обирає собі свою управу.

Автоклав: герметичний апарат для проведення різних процесів при нагріванні й під тиском, більшим за атмосферний.

Автоклуб: 1. Громадський заклад, що об'єднує спортсменів і любителів автомобільного спорту. 2. Спеціально обладнаний (кіноустановкою, радіовузлом тощо) автобус.

Автокод: мова програмування, орієнтована на конкретну цифрову обчислювальну машину.

Автоколіматор: оптико-механічний прилад, призначений для точних кутових вимірювань.

Автоколімація: напрям світлових променів, при якому вони, виходячи з коліматора паралельним пучком, відбиваються від плоского дзеркала і проходять оптичну систему в зворотному напрямі.

Автокран: самохідний кран.

Автократ: 1. Самодержець, особа з необмеженою владою. 2. Абсолютист, прихильник самодержавства.

Автократія: самодержавство; форма правління, що являє собою необмежене й безконтрольне повновладдя однієї особи в державі. А. є і політичні режими, характерні верховною владою лідера, що не контролюється представницькими органами.

Автократор: 1. Верховний головнокомандувач у Греції 5 століття до н.е., керівник стратегів. 2. Монарх зі спадковою владою в Давній Греції; базилевс, самодержець. 3. Римський гладіатор з числа вільних громадян. 4. Денний метелик з роду Парнасіуси сімейства Вітрильники.

Автол: мінеральне (з нафти) мастило для двигунів внутрішнього згоряння.

Автоліз: самоперетравлювання, розпад клітин і тканин організму під дією гідролітичних ферментів.

Автолітографія: різновид літографії, при якому сам художник виконує свій твір безпосередньо на літографському камені.

Автологія: 1. Вживання слів у їх прямому значенні на відміну від переносного. 2. Промова без риторичних прикрас.

Автомагістраль: широка з твердим покриттям дорога, розрахована на швидкісний автомобільний рух у двох протилежних напрямах.

Автомат: 1. Машина, прилад, пристрій, яка виконує роботу без безпосередньої участі людини. 2. Ручна самострільна зброя. 3. Пістолет-кулемет. 4. перен. Безвільна людина, що наслідує інших, ніби машина, не думаючи.

Автоматизація: 1. Етап розвитку машинного виробництва, на якому функції управління й контролю, які раніше виконувала людина, передаються приладам та автоматичним пристроям. 2. Процес перетворення дій, рухів у автоматичні (напр., при одноманітній роботі).

Автоматизм: 1. фізіол. Здатність органа чи окремих клітин до ритмічної діяльності, що не має зв'язку із зовнішніми спонуками. 2. психол. Дія, що виконується майже без контролю свідомості й виникає в результаті багаторазового повторення. 3. У фізіології — теорія, за якою рефлекторні рухи є основою органічного і психічного життя.

Автоматика: 1. Сукупність механізмів і пристроїв, що діють без безпосередньої участі людини. 2. Галузь науки й техніки, що стосується розробки теорії і методів автоматизації, автоматів.

Автоматичний: 1. Виконуваний пристроєм без втручання людини. 2. перен. самочинний, машинальний, мимовільний; автоматичні рухи — відрухи, мимовільні рухи, рефлекси, що постають без участі зовнішніх причин; автоматичні дії — дії людини, що постають несвідомо, силою звички.

Автоматів теорія: розділ кібернетики, що вивчає абстрактні моделі реальних систем (технічних, біологічних), які переробляють дикретну інформацію.

Автоматник: 1. Той, хто обслуговус автомат. 2. Боєць, озброєний автоматом.

Автомахія: спростування самого себе; суперечність, неузгодженість із самим собою.

Автомашиніст: система автоматичного керування поїздами, яка діє за заданою програмою, змінюючи, залежно від передаваної інформації (напр., єдиного часу), режим їхнього руху.

Автомедон: 1. Зброєносець і візничий грецького Ахіллеса. 2. Синонім доброго візничого.

Автометаморфізм: зміна магматичної гірської породи під впливом розчинів та летких речовин, які виділяються під час її охолодження.

Автометрія: галузь сучасної метрології, пов'язана з вивченням теоретичних основ проектування автоматичних вимірювальних і контрольних приладів та вимірювальних інформаційних систем.

Автомеханохорія: спосіб поширення насіння самою рослиною.

Автоміксис: злиття статевих клітин (гамет), які належать одній і тій самій особині. Інша назва — самозапліднення.

Автомобілізм: автомобільна справа; автомобільний спорт.

Автомобіль: самохідна машина з тепловим (переважно внутрішнього згоряння) або електричним двигуном, якою перевозять по безрейкових дорогах пасажирів, вантажі або спеціальне устаткування.

Автомоделізм: конструювання і виготовлення автомоделей з технічною або спортивною метою.

Автомодель: відтворення автомобіля в зменшеному вигляді.

Автоморфізм: 1. Властивість, що виражає однаковість будови якихось сукупностей елементів, незалежна від природи цих елементів. 2. Властивість речовин, аналогічних за хімічним складом, подібних за будовою і близьких за розмірами елементарних комірок кристалізуватися в однакових формах.

Автомотодром: ділянка, підготовлена і обладнана для змагань та випробувань автомобілів і мотоциклів.

Автомотоклуб: громадський заклад, що об'єднує спортсменів і любителів автомобільного й мотоциклетного спорту.

Автомотриса: самохідний пасажирський або службовий залізничний-вагон з двигуном внутрішнього згоряння.

Автомутагени: речовини, які утворюються в клітинах у процесі життєдіяльності і спричинюють спадкові зміни.

Автонім: справжнє ім'я автора твору, що пише під псевдонімом.

Автоном: самозаконник.

Автономізація: процес становлення автономії, коли зменшується залежність формотворчих факторів від зовнішніх чинників.

Автономізм: прагнення до незалежності, самоврядування.

Автономіст: прихильник автономії.

Автономія: 1. філософ. Підчинення своєму власному законові; самовизначення. В етиці — здатність особи на власні відповідальні дії, незалежні від зовнішніх факторів і власних страхів. 2. Самоврядування певної частини держави, що здійснюється у межах, передбачених загальнодержавними законами або конституцією. 3. Право установи, підприємства, організації самостійно вирішувати певні питання.

Автономний: 1. Той, що користується автономією. 2. Існуючий або діючий незалежно від чого- чи кого-небудь (напр., автономний політ).

Автооксидація: самочинне окислюваная речовин при невисокій температурі без впливу каталізатора. А. — основа біологічних процесів окислювання.

Автооператор: пристрій для автоматичного регулювання виробничих процесів і керування ними.

Автопавільйон: легка будівля на автобусних зупинках для короткочасного перебування пасажирів

Автопарк: 1. Автотранспортне підприємство, яке здійснює автомобільні перевезення, а також збереження, технічне обслуговування і ремонт рухомого складу. 2. Спеціально обладнане місце зберігання (стоянки), технічного обслуговування і ремонту автомобільної техніки. 3. Наявний склад автомобілів, причепів і напівпричепів як діючих, так і тих, що перебувають у ремонті і резерві.

Автопілот: пристрій, за допомогою якого автоматично підтримують заданий режим польоту (курс, крен тощо) літальних апаратів або змінюють його за командою льотчика чи систем теле- або програмного керування.

Автопластика: пересадження хворому його власної тканини для відновлення цілісності, форми та функції органа.

Автопневматоліз: утворення під час кристалізації магматичної породи нових мінералів, що формуються внаслідок дії летких частин магми на мінерали цієї породи, які виділилися раніше.

Автополігон: ділянка, підготовлена й обладнана для випробувань автомобілів.

Автополіплоїдія: кратне збільшення одинарного набору хромосом у клітинах.

Автопортрет: портрет художника, скульптора, виконаний ним самим.

Автопсія: 1. Самопізнання через аналіз власних вчинків. 2. Розтин і медичне дослідження трупа.

Автор: творець художнього або публіцистичного твору, наукового дослідження, проекту, винаходу тощо. Авторство — приналежність твору автору.

Авторадіограма: фотографічне зображення, одержане за допомогою авторадіографії. Інша назва — радіоавтограф.

Авторадіографія: метод, за допомогою якого вивчають розподіл радіоактивних речовин, накладаючи на досліджуваний об'єкт чутливу до іонізуючого проміння фотоемульсію; радіоактивні речовини при цьому немовби самі себе фотографують. Інша назва — радіоавтографія.

Авторалі: комплексне спортивне змагання на автомобілях.

Авторегулятор: сукупність пристроїв для автоматичного (без участі людини) регулювання.

Авторегуляція: циклічний процес автоматичного підтримування сталого стану в біологічних системах. Загальна властивість біосистем, що має захисне або пристосовне значення.

Авторепродукція: здатність організмів до самовідтворення.

Автореферат: реферат або короткий виклад твору (переважно — наукового), написаний самим автором.

Авторефрижератор: автомобіль-рефрижератор.

Авторизація: 1. Надання уповноважень, згоди у будь-якій справі. 2. Ухвала справи від особи, що сама виконала цю справу (наприклад, згода професора на видання своїх лекцій).

Авторизований: 1. Погоджений з автором твору, проекту, винаходу. 2. Дозволений (напр., А. доступ).

Авторитаризм: антидемократична система політичного володарювання. Характеризується повною відсутністю або абсолютною фіктивністю демократичних інституцій, зосередженням у руках однієї особи або невеликої групи осіб необмеженої влади, що спирається на військово-каральний апарат репресій і терору.

Авторитарний: 1. Той, що грунтується па беззаперечному підкоренні владі. 2. Той, що намагається утвердити свою владу, вплив, домагається авторитету.

Авторитет: 1. Загальновизнаний вплив, що його роблять на переконання й поведінку людей певні особа, організація, вчення завдяки притаманним або приписуваним їм особливостям і заслугам. 2. Особа, що користується загальним визнанням, впливом.

Авторитетний: 1. Поважний, впливовий 2. Той, що не допускає заперечень.

Авторотація: самообертання крила (а разом з ним і літального апарата) навколо поздовжньої осі.

Автосалон: виставка чи її розділ, де демонструють автомобілі нових зразків.

Автосервіс: технічне обслуговування автомобілів, які знаходяться в індивідуальному користуванні.

Автосеротерапія: лікування хворих на інфекційні хвороби специфічною сироваткою самого хворого.

Автоскопія: самоогляд.

Автосомнабулізм: природний лунатизм, хворобливий стан, у якому людина встає сонна і поводиться так, ніби вона цілком свідома.

Автостарт: зліт планера за допомогою самохідної лебідки або лебідки, що її приводить у дію який-небудь двигун.

Автостоп: 1. Пристрій для автоматичної зупинки поїзда при наближенні його до закритого колійного сигналу. 2. Система використання попутного автотранспорту.

Автострада: широкий бетонований шлях (без поперечних переїздів) для масового автомобільного руху; автомагістраль.

Автосуґестія: самонавіювання, самовплив, всилення собі самому певних ідей або дій.

Автотеїзм: 1. Самообожнення. 2. Ототожнення людини з Богом.

Автотерапія: самолікування, лікування силами власного організму, без сторонньої допомоги.

Автотип: первісний відбиток чогось.

Автотипія: 1. Поліграфічний спосіб відтворення півтонових зображень, при якому растровий сітчастий негатив копіюють на цинкову пластинку, яку потім травлять азотною кислотою, створюючи кліше. 2. Відбиток з такого кліше.

Автотомія: мимовільне відокремлення частини тіла, що згодом відновлюється, напр., хвоста ящірки. Захисне пристосування для реагування на різке роздратування, напр., напад хижака.

Автотрансплантація: пересаджування тканин або органів на іншу частину тіла того самого організму.

Автотрансформатор: електричний трансформатор, в якому обмотка нижчої напруги є частиною обмотки вищої напруги. Використовується для плавного регулювання напруги в електродвигунах змінного струму, блоках живлення електропристроїв.

Автотрансфузія: переливання хворому його власної крові.

Автотрон: система автоматичного контролю та регулювання точної установки друкарських форм у рамі й положення відбитка на папері під час друкування на ролевих ротаційних машинах.

Автотропізм: здатність рослин розпрямляти вигини, коли припиняється вплив факторів, що їх спричинили; напр. А. злаків, що полягли після дощу.

Автотрофи: організми, які створюють необхідні для свого життя органічні речовини з неорганічних у процесі фотосинтезу або хемосинтезу. Інша назва — автотрофні організми.

Автотрофний: саможивильний (про рослини). А. організми — організми, здатні синтезувати з неорганічних речовин повітря, води та грунту всі необхідні для побудови свого тіла органічні речовини.

Автотуризм: туристські подорожі на автомобілях.

Автофазування: автоматичний збіг частот обертання іонів і частоти змін електричного поля в циклічних прискорювачах заряджених частинок.

Автофілія: самомилування.

Автофопоманія: схильність до самогубства.

Автофретаж: зміцнення товстостінних посудин (напр., гарматних стволів) напресовуванням на них кілець або обойм.

Автохорія: поширення плодів, насіння та спор за допомогою пристосувань самої рослини, без діяння зовнішніх факторів.

Автохром: фотопластинка для кольорового зображення; один з перших способів утворення таких зображень.

Автохронометраж: вимір робочого часу, що його робить сам працюючий.

Автохтони: 1. Корінні жителі певної території, країни (тубільці, аборигени). 2. біол. Організми, що живуть там, де вони виникли в процесі еволюції. 3. Гірські породи або корисні копалини, вихідний матеріал яких виник на місці утворення їх. Протилежне — алохтони.

Автохтонний: той, що виник, зародився на місці сучасного проживання, існування.

Автоцистерна: автомобіль, на шасі якого встановлено резервуар для перевезення рідин, сипких матеріалів, зріджених газів тощо.

Автоштурман: авіаційний прилад, що автоматично і безперервно записує поточні координати літального апарата, накреслюючи його шлях на карті.

Авуари: 1. Різні активи (гроші, чеки, векселі, перекази, акредитиви), за рахунок яких можуть бути проведені платежі. 2. Засоби банку (його каса, рахунки в інших банках, цінні папери, що можуть бути легко реалізовані, векселі тощо), які є на його рахунках у закордонних банках в іноземній валюті.

Авункулат: звичай (у давніх германців та деяких сучасних народів Африки і Океанії), що проявлявся в тісних родинних зв'язках між племінником і дядьком з боку матері, який зобов'язаний піклуватися про племінника більше, ніж про власного сина. А. — пережиток матріархату.

Ага (1): тварини родини ропух класу земноводяних. Поширені в Південній і Центральній Америці. Розводять для винищення шкідників на плантаціях цукрової тростини.

Ага (2): в султанській Туреччині — титул воєнначальників, з початку 19 ст. — молодший офіцерський чин, а також особа, що має цей чин, нині — поважне звертання (переважно до заможних людей).

Агава: багаторічна тропічна і субтропічна трав'яниста рослина родини холодкових з грубим, м'ясистим, великим листям. Поширена в Мексиці і прилеглих регіонах. З волокна виготовляють грубу тканину, мотузки, канати, з соку і серцевини — алкогольні напої.

Агальматоліт: щільна дрібнозерниста гірська порода, що складається з пірофіліту з різними домішками. Колір білий, сірий, буро-жовтий, зелений. Використовують як декоративний камінь, для виробництва вогнетривів.

Агама: родина ящірок, які живуть в Азії, Австралії і в Південно-Східній Європі.

Агамемнон: герой грецьких міфів, цар Аргосу, учасник Троянської війни, виведений в "Іліаді" Гомера. При облозі Трої проявив хоробрість і дар полководця. Після перемоги був убитий своєю дружиною Клітемнестрою та її коханцем Егістом.

Агамія: 1. Безшлюбність. 2. біол. Відсутність статі.

Агамні: види нижчих рослин і тварин, що розмножуються без запліднення.

Агамогонія: нестатеве розмноження організмів шляхом поділу або пупкування.

Агани: 1. У стародавніх греків і римлян — бенкети з оргіями. 2. Спільні вечері у християнських громадах 7 ст.

Агар-агар: сухий гідрофільний колоїдний полісахаридний комплекс, одержуваний з морських водоростей екстрагуванням гарячою водою, попередньо обробленою лугами сировини. Зовні А. — прозорі пластинки без кольору та смаку або грубий та дрібний порошок. Не розчиняється в етанолі (95%) та органічних розчинниках; плавиться при 100˚С, при охолодженні твердне. У холодній воді набрякає, але не розчиняється; майже повністю розчиняється у 200 частинах гарячої води при температурі не нижче 90°С. Використовують як поживне середовище для лабораторної культури мікроорганізмів, а також у кондитерському виробництві.

Агарський: турецький, магометанський.

Агаряни: назва магометан, зокрема турків, у народній поезії і в давній українській літературі.

Агасфер: 1. Персонаж середньовічної християнської легенди, який не дав Христові відпочити, коли того вели розпинати. За це А. був приречений богом на вічне блукання по світу — звідси його прізвисько "Вічний жид". 2. перен. Людина, яка блукає все життя, не знаходячи собі пристановища.

Агат: твердий мінерал класу силікатів, напівкоштовний кварцевий камінь, який використовується для прикрас, а також для виготовлення хімічного посуду. Від назви ріки Агатес (нині Дірілло) на Сицилії, де грецьким вченим Теофрастом у III ст. до н. е. він був знайдений.

Агатис: рід деревних хвойних рослин родини араукарієвих. Поширені переважно у Північній Австралії, на Малаккському півострові. Дає цінну деревину, деякі види — янтаровидні смоли копал і каурі. Інша назва — каурі.

Агевзія: хворобливе притуплення смакових відчуттів.

Агенезія: неплідність, неспроможність запліднити або зачати; аплазія.

Агент: 1. Представник, довірена особа організації, установи та ін., що виконує різні доручення, завдання. У міжнародному праві й дипломатичній практиці А. дипломатичний — збірне найменування дипломатичних представників і членів дипломатичного персоналу посольств, місій. А. консульський — один з консульських рангів у ряді країн. У практиці деяких держав службова особа консульської установи. 2. Особа, що є чиїмось ставлеником, служить інтересам певної людини чи групи осіб. 3. Таємний співробітник органів розвідки якої-небудь організації, держави, шпигун. 4. Чинник, фактор, причина, що викликає ті чи інші явища у природі, в організмі людини.

Агентство: 1. Організація, що виконує певні доручення інших установ або громадян. 2. Регіональне відділення якої-небудь центральної установи. 3. Назва деяких інформаційних або посередницьких установ.

Агентура: 1. Розвідувальна служба, організована для збирання секретних відомостей і проведення підривної роботи. 2. Мережа агентів, що створюється для збирання таємних відомостей, здійснення підривної роботи.

Агінія: 1. Безженство. 2. бот. Відсутність товкачиків у квітці.

Агіографія: вид церковно-історичної літератури, т. зв. описи життя "святих".

Агіологія: наука про святих.

Агітатор: особа, що проводить агітацію.

Агітація: 1. Поширення певних ідей або лозунгів за допомогою різноманітних засобів: бесід, виступів у пресі, по радіо, телебаченню, кіно, театру, образотворчого мистецтва, політичної та художньої літератури; один із засобів політичного впливу на маси, ідеологічна зброя боротьби партій. 2. перен. дія, що має на меті переконати в чому-небудь, спонукати до чогось. 3. техн. Підготовча обробка корисних копалин для підвищення ефективності наступного збагачення.

Аглицький: заст. англійський.

Агломерація: 1. Зосередження міст та інших населених пунктів, а також промислових вузлів на певній території. 2. Утворення мікроорганізмами скупчень у рідинах або тканинах внаслідок зміни фізичних чи хімічних властивостей мікробних клітин. 3. А. матеріалу — спікання дрібнозернистих матеріалів, які є складовою частиною шихти, у відносно великі грудки. 3.

Агматит: різновид мігматиту, схожий на брекчію.

Агнати (1): група нижчих хребетних тварин (напр., міноги, міксини). Інша назва — безщелепні.

Агнати (2): 1. У римському праві всі вільні члени сім'ї, що походять (по чоловічій лінії) від одного родоначальника, а також ті, що ввійшли в сім'ю внаслідок усиновлення або шлюбу. 2. У праві германських народів — кровні родичі — чоловіки, зв'язані походженням по чоловічій лінії.

Агні: бог вогню в давньоіндійській ведичній релігії.

Агнозія: порушення складних форм зорового, слухового, дотикового сприймання тощо в результаті ураження кори головного мозку.

Агномен: індивідуальне прізвисько як одна з частин повного родового давньоримського імені, напр., в імені Гай Юлій Цезар Калігула Гай — преномен (індивідуальне ім'я), Юлій — номен (родове ім'я), Цезар — когномен (родинне прізвисько), Калігула — А.

Агностик: прихильник агностицизму.

Агностицизм: філософське вчення, що джерелом пізнання вважає досвід, але водночас заперечує можливість пізнання об'єктивного світу та його законів.

Агогіка: в музичному виконанні відхилення (уповільнення чи прискорення) від основного темпу для посилення художньої виразності.

Агон: у Стародавній Греції — змагання, в т. ч. сценічні (у співі, грі на кіфарі) чи спортивні, з нагоди релігійних фестивалів.

Агоналії: ігри на честь бога Януса, які започаткував у Римі Нума Помпілій.

Агонізувати: бути в стані агонії.

Агоністика: гімнастичні вправи і боротьба атлетів у Давній Греції.

Агонія: 1. Останні прояви життєвих функцій організму перед смертю; передсмертні муки, конання. 2. перен. Останні хвилини існування того, що гине, зникає.

Агора (1): 1. Народне зібрання у Стародавніх Атенах (Афінах). 2. Міська площа у містах Стародавньої Греції, де відбувалися народні збори.

Агора (2): розмінна монета Ізраїлю, 1/100 ізраїльського фунта (шекеля).

Агорафобія: страх перед простором; психічна хвороба, що виявляється у тому, що хворий боїться бути у відкритих місцях.

Агравація: перебільшування хворим симптомів захворювання.

Аграматизм: порушеная мовної діяльності в результаті ураження певних зон кори головного мозку.

Аграрій: 1. Людина, що займається сільським господаоством. 2. Член аграрної партії чи відповідної парламентської фракції.

Аграрний: земельний, пов'язаний з землеволодінням, землекористуванням.

Аграрник: фахівець з аграрного питання.

Аграф: коштовна пряжка чи застібка на одязі.

Аграфія: повна або часткова втрата здатності писати слова внаслідок ураження певних відділів кори головного мозку.

Агрегат: 1. техн. Кілька різнотипних машин, конструктивно з'єднаних в одне ціле для спільної роботи. 2. Частина машини, призначена для виконання певної операції, яка може бути замінена такою ж частиною. 3. гірн. Сукупність окремих мінералів, які складають гірську породу.

Агрегатні стани: фізичні стани речовини, що зумовлюються відмінністю в особливостях теплового руху і взаємодії її частинок (молекул, атомів, іонів). Такими станами є твердий (кристалічний), рідинний і газоподібний; часто четвертим А. с. вважають плазму.

Агрегатування: 1. Метод компонування машин (комплексів машин) із взаємозамінюваних уніфікованих агрегатів. 2. фін. Об'єднання, сумування однотипних показників для отримання більш загальних сукупних показників.

Агрегація: біол. злипання клітин у багатоклітинний утвір — агрегат.

Агреже: вчений ступінь у Франції — присвоюється особі, що пройшла конкурс на заміщення посади викладача ліцею або університету. Диплом А. за науковим рівнем відповідає приблизно дипломові, який одержують випускники українських університетів.

Агреман: в міжнародному праві попередня згода держави на прийняття певної особи як глави дипломатичного представництва іншої держави.

Агресивний: 1. Здійснюваний методом агресії; нападницький, загарбницький. 2. Наступальний, ворожий. 3. хім. Який хімічно руйнує речовину.

Агресія: 1. Неспровокований збройний напад однієї держави на іншу з метою загарбання її території, ліквідації або обмеження її нездоланності. 2. Войовнича ворожість по відношенню до оточуючих (про людину чи тварину).

Агресор: сторона, що нападає; держава, яка здійснює агресію, першою застосовує збройну силу проти іншої держави; загарбник.

Агріппінер: кельнські денарії, карбовані в ХІ — ХІІ ст. Від давньої римської назви колонії Агріппіна (сучасний Кельн).

Агро...: у складних словах відповідає поняттям "земля", "землеробський" (напр., агрохімія, агрокомплекс).

Агробіологія: наука про біологічні закономірності життя рослин і тварин, а також про використання цих закономірностей у хліборобстві, рослинництві і тваринництві.

Агробіоценози: угруповання організмів у посівах і посадках культурних рослин.

Агрокліматологія: розділ кліматології, вивчає клімат як фактор сільськогосподарського виробництва.

Агрокомбінат: тип сільськогосподарських підприємств по збиранню та обробці сільськогосподарських продуктів.

Агрокультура: хліборобство, рільництво, сільське господарство; система прийомів, заходів, спрямованих на підвищення культури землеробства, піднесення врожайності сільськогосподарських культур.

Агрометеорологія: наука, що вивчає метеорологічні, кліматичні й гідрологічні умови у взаємозв'язку з об'єктами і процесами сільськогосподарського виробництва.

Агромінімум: мінімум агрономічних заходів, знань, необхідних для роботи в сільському господарстві.

Агроном: спеціаліст з агрономії.

Агрономія: наука, що вивчає видатність грунту, вегетацію рослин, пристосування тварин до с/г, взаємовідносини між окремими галузями с/г, їх економічну вагу, а також способи переробки первісних продуктів рільництва на цінніші продукти.

Агропропаганда: пропаганда сільськогосподарських знань.

Агросфера: частина біосфери, яку становлять культурні рослини, свійські тварини і оброблений під сільськогосподарські культури грунт.

Агротехніка: сукупність прийомів вирощування сільськогосподарських культур.

Агрофізика: наука про фізичні властивості грунтів, фізичні методи досліджень зовнішніх умов життя рослин та фізичні процеси їхньої життєдіяльності.

Агрофітоценози: угруповання рослин, що їх штучно створює людина (наприклад, сади, лісонасадження тощо).

Агрофон: стан грунту, що впливає на врожай сільськогосподарських культур.

Агрохімія: наука про живлення рослин, застосування добрив з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур та поліпшення якості врожаю.

Агрумові олії: ефірні олії з апельсинових та лимонних шкурок. Застосовують переважно у виробництві парфюмерних та косметичних товарів.

Агул: представник однієї з народностей Дагестану.

Агуті: рід гризунів родини агутійових, довжиною до півметра; «золотистий заєць». Поширені в Центральній та Південній Америці. Шкідники цукрової тростини. М'ясо їстівне. Легко приручаються.

Аґа: 1. Титул поміщика, начальника, старшини у Туреччині, Ірані, Азербайджані та інших країнах Сходу і Закавказзя. 2. Колишній титул молодших офіцерів та урядовців у Туреччині. 3. Форма звертання, що відповідає українському "пан".

Аґада: частина талмудичної літератури, що складається з перекладів та оповідань релігійно-моралістичного змісту.

Аґломерат: 1. геол. Незцементоване скупчення уламків гірських порід і мінералів. 2. техн. Сплавлена у грудки дрібнозерниста або пилувати руда. 3. Міське поселення, що утворилось в наслідок аґломерації. 4. біол. Зарості однорідних рослин різного виду.

Аґломерація: 1. Спікання дрібнозернистих або пилуватих матеріалів, які є складовою частиною металургійної шихти, у відносно великі грудки (аґломерат). 2. біол. Утворення мікроорганізмами скупчень (купок) у рідинах або тканинах внаслідок зміни фізичних чи хімічних властивостей мікробних клітин. 3. А. населених пунктів — зосередження міст та інших населених пунктів на певній території, фактичне їх злиття.

Аґлопорит: штучний поруватий заповнювач легкого бетону.

Аґлютинативний: пов'язаний з аглютинацією; А-ні мови — мови, в яких граматичні форми й похідні слова утворюються способом аглютинації.

Аґлютинація: 1. біол. Злипання, склеювання у грудочки й осідання завислих у рідині мікроорганізмів або окремих клітин — червонокрівців чи білокрівців. 2. лінгв. Спосіб творення граматичних форм і похідних слів у деяких мовах (тюркських, австронезійським, угро-фінських та ін.) додаванням до незмінюваних основ однозначних афіксів. Наприклад, турецьке evlerinizden, що означає «з ваших будинків», утворено від іменника ev («дім»), і суфіксів -ler (вказує на множину), -iniz (вказує на приналежність) і -den (вказує на місцевий відмінок).

Аґлютиніни: речовини, що нагромаджуються в крові людини і тварин при інфекційних захворюваннях та щепленнях; спричинюють аглютинацію.

Аґлютиногени: речовини, що потрібні для утворення аглютинінів.

Аґнець: 1. книжн., заст. Ягня, ягнятко. 2. Часточка із проскурки, призначена для причастя. 3. перен. А. Божий — Ісус Христос. 4. перен. Покірлива, лагідна, сумирна людина.

Аґрамант: плетіння з шнура для оздоблення штор, м'яких меблів.

Аґранулоцити: білі кров'яні клітини — лейкоцити (лімфоцити і моноцити), що не містять у цитоплазмі зерен (ґранул).

Аґранулоцитоз: захворювання, яке характеризується значним зменшенням або повною відсутністю зернистих лейкоцитів.

Аґрус: вид ягідних рослин родини аґрусових роду смородини з округлими або довгастими, забарвленими в білий, зелений, жовтий, рожевий, червоний або чорний колір плодами.

Ад хок: 1. Рішення, призначене для конкретного завдання і не призначене для будь-якого узагальнення. 2. юр. Правила, що регулюють діяльність тимчасових робочих груп, створених для виконання спеціальних завдань. 3. міжнародне право — встановлення разових контактів між сторонами, які категорично не бажають визнавати одна одну. 4. філос. А. х. гіпотеза — припущення, що не узгоджується з теорією і систематично не пов’язане з попереднім знанням про неї, але приймається спеціально для опису або пояснення окремого явища.

Ад'єктивація: перехід різних частин мови в прикметник. Найчастіше це спостерігається у випадку дієприкметників — при А. вони втрачають свої дієслівні властивості і починають позначати незмінну ознаку — напр., згущене молоко, блискуча кар'єра, мисляча істота.

Ад'юнкт: 1. Особа, яка готується у вищому військовому навчальному закладі до науково-педагогічної чи науково-дослідної роботи. 2. У царській Росії і Західній Європі — вчене звання у деяких наукових установах; особа, що має це звання, помічник професора.

Ад'юнктура: одна з форм підготовки науково-педагогічних кадрів у вищих військових навчальних закладах і науково-дослідних установах збройних сил.

Ад'юстаж: ділянки прокатних цехів з машинами і механізмами, за допомогою яких обробляють і готують до відвантаження прокатаний метал.

Ад'ютант: 1. військ. Військовослужбовець (як правило, офіцер), що перебуває при командирі для виконання службових (переважно штабних) доручень. 2. Придворний військовий чин у почті монарха.

Ад: 1. У грецькій міфології — підземелля, де жили душі померлих, а саме: Тартар — для злих та Елізій — для праведних. 2. У християн — пекло.

Ада: мова програмування, розроблена в 1979-1980 роках для систем управління автоматизованими комплексами. Названа на честь Ади Лавлейс — першої жінки-програміста.

Адагіологія: збірка приказок, прислів'їв.

Адажіо: 1. Музичний темп, повільніший від анданте і швидший від ларго; п'єса або частина її, написана в характері А. 2. Назва музичного твору або його частин, що виконуються повільно, протяжно. 3. В балеті — повільні вправи для набуття стійкості; помірний сольний або дуетний танець.

Адактилія: вроджена патологія у вигляді відсутності одного або декількох пальців на кінцівках людини.

Адалін: 1. Штучний нейрон, здатний пристосовуватись до зміни умов функціонування; використовується при моделюванні біологічних нейронів і вивченні процесів, що протікають в них.2. Лікарський препарат; заспокійливий та снотворний засіб. Інша назва — карбромал.

Адам: 1. За біблійною легендою, ім'я першої людини, створеної богом з глини; "прабатько роду людського". 2. Адамова голова — а) зображення черепа під хрестом у поминальних граматках, на хрестах, на дверях; б) великий нічний метелик з родини сфінксів; в) вид павука. 3. Адамове яблуко (вл., анат.) — випнута хрящова частина гортані. 4. Адамове ребро (вл., жарт.) — ребро Адама, з якого Бог створив жінку; про жінку. 5. Адамові вівці (вл.) — а) верблюди; б) степове марево. 6. Адамові слізки (вл.) — горілка. 7. Адамова борода (вл.) — трава, яку носять як талісман.

Адамант: дорогоцінний камінь, алмаз, діамант.

Адамантобласти: клітини епітелію, які виробляють емаль у коронці зуба. Інші назви — амелобласти, ганобласти.

Адамашка: 1. Ґатунок шовкової тканини, вироби із цієї тканини. 2. діал. Дамаська шабля.

Адаміти: християнська протестантська секта, що заперечувала будь-яку церковну організацію і обрядність.

Адамсит: дигідрофенарсазинхлорид, органічна кристалічна сполука миш'яку, жовтого кольору. Належить до стійких отруйних речовин подразнювальної дії. Від прізвища американського хіміка Р. Адамса.

Адамсія: одиночний кораловий поліп (актинія), що перебуває в симбіозі з раком-самітником.

Адапіс: рід викопних ссавців роду лемуроподібних. Відомі з еоценових вікдладів кайнозою у Швейцарії, Франції і Англії.

Адаптаціогенез: виникнення, розвиток та перетворення пристосувань (адаптацій) організмів у процесі еволюції органічного світу.

Адаптаціоморфоз: розвиток, зміна і перетворення пристосувань (адаптацій) у процесі еволюції організмів.

Адаптація: 1. Пристосування організмів до умов навколишнього середовища; А. біологічна — пристосування організмів протягом життя багатьох поколінь до змін середовища; А. фізіологічна — швидке пристосування до порівняно короткочасних змін середовища (напр., А. ока — зміна чутливості ока внаслідок зміни освітлення); А. соціальна — пристосування індивіда до умов середовища. 2. Пристосування (полегшення) тексту для погано підготовлених читачів (дітей, іноземців, тих, хто починає вивчати мову).

Адаптер: 1. Пристрій для електроакустичного відтворення механічного запису звуку. 2. Додаткова касета до фотоапарата, яка робить можливим застосування не передбачених конструкцією фотокамери світлочутливих матеріалів інших форматів.

Адаптивний: пристосовний; А-ні ознаки — спеціальні пристосування організму, що дають йому змогу існувати в даному середовищі; А-на система — самопристосовна система; А-на радіація — утворення різноманітних форм організмів у межах виду або групи споріднених видів. Є основою всіх форм адаптаціогенезу; А-ні ферменти — ферменти, синтез яких прискорюється або спричинюється тими самими речовинами, на які вони діють.

Адаптіогенез: виникнення, розвиток та перетворення пристосувань (адаптацій) організмів у процесі еволюції органічного світу; адаптаціогенез.

Адаптіоморфоз: розвиток, зміна і перетворення пристосувань (адаптацій) у процесі еволюції організмів; адаптаціоморфоз.

Адаптувати: Пристосовувати, підганяти, підстроювати.

Адарме: одиниця маси, використовувана у країнах Латинської Америки. 1 А. = 1,795 г (у Аргентині), 1,800 г (у Гондурасі, Мексиці, Перу, Чилі). Поділяється на 36 грано.

Адат: звичаєве право (неписаний закон) у деяких мусульманських народів, наприклад, звичай кривавої помсти на Кавказі.

Адвекція: горизонтальне переміщення повітря і перенесення разом з ним тепла, вологи.

Адвент: піст перед Різдвом у Католицькій та деяких Протестантських церквах.

Адвентивний: чужий, не властивий; А. орган — придатковий орган рослини, який розвивається не на властивому місці (напр., коріння на надземній частині, бруньки й пагони на коренях); А-на рослина — рослина, занесена людиною в нову область; увійшла до складу місцевої природної рослинності.

Адвентист: прихильник християнської протестантської секти, в основу віровчення якої покладено чекання другого пришестя Христа для Страшного суду над живими і мертвими та "тисячолітнього царства божого". Секта виникла в 30-х рр. 19 ст. в США.

Адвентиція: зовнішня оболонка судинної стінки, створена сполучною і м'язовою тканинами.

Адвербіалізація: лінгв. перехід слів різних частин мови (переважно іменників і прикметників) у прислівники (наприклад, ранок — вранці).

Адвокат диявола: 1. Неофіційна назва посади інституту канонізації та беатифікації католицької церкви — зміцнювач віри (лат. promotor fidei). Функція А. д. полягала у зібранні усіх можливих арґументів, що могли б завадити канонізації чи беатифікації праведника, яка відбулася б тільки в тому випадку, коли зміцнювач віри не знаходив достатньо важливих арґументів для відмінення процедури. До 1983 року жоден акт канонізації чи беатифікації не визнавався законним у відсутності А. д. Впроваджена у 1587 році, офіційно скасована у 1983-у. 2. перен. людина, що захищає позицію, якої сама не дотримуються.

Адвокат: 1. юр. особа, що подає юридичну допомогу громадянам, установам, підприємствам і організаціям порадами, складанням різних юридичних документів і головним чином захистом їхніх інтересів у судовому засіданні. 2. перен. той, що виступає усно або письмово на захист кого-небудь або чого-небудь.

Адвокатство: 1. Діяльність чи професія адвоката. 2. Організація адвокатів.

Адвокатура: 1. Діяльність чи професія адвоката. 2. Об'єднання осіб, що займаються адвокатською діяльністю.

Адгезія: взаємне прилипання двох різнорідних твердих тіл або рідин при їхньому контакті.

Адгерент: однодумець, прихильник.

Аддакс: вид жуйних парнокопитних родини бичачих. Поширені в Африці. Інша назва — нубійська антилопа.

Адденум: додаток до угоди (переважно про фрахтування судна) складений сторонами, що підписали угоду.

Аддуктор: привідний м'яз. Протлежне — абдуктор.

Аддукція: приведення; рух кінцівок, їхніх окремих частин, язика, очей в напрямі до серединної площини тіла, протилежний відведенню, абдукції.

Адекватний: рівний, відповідний, тотожний.

Аделантадо: у колоніальній Іспанії — титул конкістадора, який направлявся королем на дослідження і завоювання земель, що лежали за межами іспанських володінь.

Адендум: додаток до договору, що змінює або доповнює ті чи інші його умови.

Аденілаткіназа: міокіназа; фермент, що бере участь у клітинному енергетичному обміні.

Аденін: похідна пурину, одна з двох пуринових основ, які використовуються в утворенні нуклеотидів нуклеїнових кислот ДНК та РНК. У ДНК, А. зв’язується з тиміном через два водневі зв'язки, що допомагає стабілізувати структуру нуклеїнової кислоти. У РНК, аденін зв’язується з урацилом.

Аденіт: запалення лімфатичних вузлів; інша назва — лімфаденіт.

Аденовіруси: велика група вірусів, які містять ДНК. Виділені з клітин аденоїдів, мигдаликів та з шлунково-кишкового тракту людини. Спричинюють ряд захворювань: гострий катар верхніх дихальних шляхів, кон'юнктивіти, ентероколіти тощо.

Аденозин: органічна сполука, безбарвні кристали. Міститься переважно в деяких ферментах. Введення А. в організм посилює серцеву діяльність.

Аденозинтрифосфатази: група ферментів, що каталізують відщеплення від аденозинтрифосфорної кислоти одного чи двох залишків фосфорної кислоти зі звільненням енергії, яка використовується в процесах м'язового скорочення, бродіння тощо.

Аденоїди: хворобливе розростання лімфатичних носоглоткових мигдаликів.

Аденокарцинома: мед. злоякісна пухлина, що розвивається з епітелію залоз; залозистий рак.

Аденома: доброякісна пухлина, що розвивається з епітелію різних залозистих органів (грудної залози та ін.).

Аденомер: кінцевий відділ залоз тварин та людини, в якому виникає секрет, що потрапляє у вивідну протоку.

Адентія: повна або часткова відсутність молочних або постійних зубів.

Адепт: 1. Посвячений у таємницю якогось вчення, секти тощо. 2. перен. ревний прихильник якоїсь ідеї, вчення.

Адермін: вітамін В,; міститься у дріжджах, пшеничних та рисових висівках, печінці. Нестача А, в їжі спричинює дерматити, анемію, м'язові корчі. Інша назва — піридоксин.

Аджастер: службова особа, яка складає спеціальний документ (диспаша), засвідчуючи у ньому суму витрат у разі аварії транспортного судна, і встановлює частки витрат, які нестимуть власник судна, особа, що його застрахувала, та власник вантажу.

Аджика: кавказька гостра приправа з червоного перцю, часника, грецького горіха, солі і духмяних прянощів.

Адинамія: різка втрата сил, виражена м'язова слабість.

Адинол: щільна тонкозерниста гірська порода, що складається переважно з альбіту і кварцу.

Адипінова кислота: органічна кислота, безбарвні кристали. Найважливіший напівпродукт у виробництві синтетичного волокна — найлону.

Адитивний: пов'язаний з додаванням, отримуваний шляхом додавання; А-на теорія чисел — частина арифметики, що вивчав закони, за якими числа можна скласти з доданків того чи іншого виду.

Адитип: фотонабірна машина з ручною установкою шрифтового шаблону і механічним переміщенням фотоматеріалу. Застосовується й картографії.

Адитон: частина грецької святині, куди мали право заходити тільки жерці.

Адіабата: лінія, яка зображує на графіку адіабатний процес.

Адіабатний процес: термодинамічний процес, що відбувається без теплообміну з навколишнім середовищем.

Адіантити: група викопних рослин, одні види якої належать до папоротеподібних, інші — до голонасінних (підклас птеридосперм).

Адіпаті: один з найвищих титулів феодальної ієрархії в середньовічних державах Індонезії; за статусом відповідав європейському титулу герцог.

Адіті: у давньоіндійській міфології мати богів і всього, що живе на Землі; уособлення жіночого начала.

Адлер: старовинна північно-американська золота монета з орлом, дорівнює 10 доларів.

Адлятус: 1. Прибічник, прихильник. 2. Папський посол.

Адміністративний: 1. Пов'язаний з управлінням, керуванням. 2. Той, що входить у повноваження виконавчої влади.

Адміністратор: посадова особа, що управляє чим-небудь.

Адміністрація: 1. Розпорядчі органи державного управління; органи виконавчої влади. 2. Керівний персонал установи, підприємства, організації (директор, завідуючий тощо).

Адміністрування: 1. Управління, завідування. 2. В негативному смислі — управління, здійснюване лише шляхом наказів і розпоряджень, ігнорування в справі керівництва виховної і роз'яснювальної роботи.

Адмірал: 1. Військове звання (чин) вищого командного складу у військово-морському флоті, а також особа, що його має. 2. Денний метелик родини німфалідових; чорного кольору з яскраво-червоними краями крил.

Адміралтейство: 1. Місце будівництва, лагодження та озброєння кораблів. 2. В Англії, у царській Росії — орган управління флотом; морське відомство.

Аднотація: примітка, замітка, увага.

Адоб: 1. Цегла-сирець з суміші глини, піску і подрібненої соломи чи інших рослинних матеріалів. 2. Солом'яна січка. Інша назва — адоба, саман.

Адонізид: лікарський препарат; водний розчин глюкозидів адонісу (3), серцевий засіб.

Адоніс: 1. міф. Грецька назва фінікійського бога родючості, уособлення вмираючої і оживаючої рослинності. Відзначався надзвичайною красою, в нього була закохана Афродіта. 2. перен. Чоловік надзвичайної вроди. 3. Мала планета Сонячної системи. 4. Рід рослин родини жовтецевих. Поширені в Європі та Азії. Застосовують у медицині. Інша назва — горицвіт.

Адоптація: усиновлення.

Адопція: адоптація, усиновлення.

Адоратор: Шанувальник, обожнювач жінок.

Адорація: обожнювання, поклоніння.

Адреналін: фізіол., фарм. виділюваний наднирковими залозами гормоном та нейромедіатор мозкової речовини надниркових залоз. Одержаний синтетичним шляхом А. використовується як лікарський препарат.

Адренергічний: чутливий до адреналіну, збуджуваний адреналіном.

Адренокортикотропний гормон: гормон передньої частки гіпофіза; лікарський препарат, що стимулює виділення гормонів кори надниркових залоз. Інша назва — кортикотропін.

Адрес-календар: довідкове видання про підприємства, установи, службових осіб на певний рік із зазначенням їхніх адрес.

Адрес: письмове, переважно ювілейне привітання.

Адреса: 1. Місце проживання особи чи місцеперебування установи. 2. Напис на листі, переказові, пакунку і т. ін., що вказує на те, куди і кому їх надсилають. 3. Висловлення подяки, співчуття і т. ін. особі чи організації. 4. Виклад на письмі політичних поглядів і побажань законодавчого характеру, що подається монархові у конституційних державах. 5. У програмуванні — цифрове або буквено-цифрове позначення місцеперебування інформації в цифровій обчислювальній машині.

Адресант: той, хто посилає кому-небудь лист, телеграму, посилку тощо.

Адресат: одержувач листа, телеграми, посилки.

Адресограф: машина, що друкує з металевих пластин або картонних матриць трафаретні тексти.

Адрони: загальна назва елементарних частинок (протонів, нейтронів, гіперонів, мезонів), які беруть участь у т. зв. сильних взаємодіях, за яких частинки існують приблизно 10^-24 секунд, тобто менше ніж за інших взаємодій (слабкої і електромагнітної).

Адсорбенти: речовини, здатні до адсорбції. До А. належать силікагель, активоване вугілля, алюмогель тощо.

Адсорбер: пристрій, в якому здійснюють процес поглинання одного або декількох компонентів із суміші газів або розчину твердою речовиною.

Адсорбція: вбирання газів або рідин поверхневим шаром (на відміну від абсорбції) твердого тіла.

Адстрат: мова прийшлого чи сусіднього населення, яка вплинула на мову корінних жителів певної місцевості і збереглася поряд з нею.

Адуляр: мінерал класу силікатів, безбарвний прозорий різновид ортоклазу. Від назви родовища в горах Адула в Швейцарії.

Адьюванто: апостеріорна штучна мова, лексично та граматично близький до есперанто та ідо; створена французьким філологом Луї Бофроном (1855-1935 рр.).

Адюльтер: подружня невірність, зрада.

Аеди: Давньогрецькі співці, виконавці епічних поем.

Аерарій: майданчик для приймання повітряних ванн.

Аерація: 1. Провітрювання, збагачення на повітря. 2. А. будинків — природна вентиляція приміщень. 3. А. води — збагачення води на кисень повітря в аеротанках, аерофільтрах, біофільтрах і вилучення з неї шкідливих домішок. 4. А. грунту — газообмін ґрунтового повітря з атмосферним.

Аердинамічний опір: лобовий опір, складова аеродинамічної сили, з якою газоподібне середовище діє на тверде тіло.

Аеренхіма: тканина, характерна для водяних та напівзанурених рослин. Інша назва — повітроносна тканина.

Аеро...: у складних словах відповідає поняттям "авіаційний", "повітряний".

Аероби: організми, для життєдіяльності яких потрібний вільний молекулярний кисень.

Аеробіка: комплекс фізичних вправ, які виконують під музику; ритмічна гімнастика.

Аеробус: багатомісний пасажирський літак з вантажним салоном, де пасажири самі розміщують і після забирають свій багаж. Від назви французької авіаційної компанії «Airbus».

Аеровізуальний: виконуваний неозброєним оком або за допомогою оптичного приладу з літального апарата (напр., А. огляд місцевості).

Аеровокзал: будинок для обслуговування пасажирів внутрішніх і міжнародних авіаліній.

Аерогеліотерапія: лікування сонячним промінням і повітрям.

Аерогенний: той, що походить з повітря, передається через повітря.

Аерограф: пневматичний прилад, яким, розпилюючи фарбу, наносять її на папір, тканину та інші предмети.

Аерографія: техніка нанесення малюнка за допомогою спеціального (повітряного) пера на поверхню.

Аеродинаміка: розділ аеромеханіки, що вивчає рух повітря та різних газів і взаємодію між ними і твердими тілами, що рухаються у них.

Аеродинамічна сила: сила, з якою газоподібне середовище діє на тверде тіло або тіло на середовище при їхньому відносному переміщенні.

Аеродинамічна труба: пристрій для експериментального вивчення явищ, що виникають при обтіканні твердих тіл повітряним потоком, а також параметрів сил, які діють на ці тіла.

Аеродинамічний спектр: картина течії рідини або газу, унаочнена яким-небудь способом.

Аеродром: ділянка, підготовлена й обладнана для зльоту, посадки, розміщення і технічного обслуговування літаків; летовище.

Аерозоль: система з твердих або рідких частинок (дим, туман), зависла в газоподібному середовищі (напр., у повітрі).

Аероіонізатор: прилад для іонізації повітря, застосовують у медицині.

Аероіонотерапія: лікування іонізованим повітрям.

Аерокліматологія: розділ кліматології, в якому вивчаються кліматичні умови вільної атмосфери — шарів атмосфери, віддалених від земної поверхні.

Аероклуб: громадський заклад, який пропагує знання з авіації, вчить льотної справи та авіамоделізму.

Аероліт: застаріла назва кам'яного метеорита.

Аерологія: розділ метеорології, в якому вивчають фізичні і динамічні процеси у верхніх шарах атмосфери.

Аеролоція: докладний опис району дії авіації або авіалінії, який містить відомості про клімат, ландшафт, орієнтири, аеродроми.

Аеромагнітометр: прилад для дослідження геомагнітного поля з літального апарата.

Аеромантія: ворожіння за повітряними явищами.

Аерометр: прилад, за допомогою якого вимірюють вагу й густину газоподібних тіл.

Аерометрія: способи вимірювання ваги й густини газоподібних тіл.

Аеромеханіка: наука про закони руху та рівноваги газів (головним чином повітря), а також взаємодію газів і твердих тіл, які перебувають у них.

Аерон: 1. Легкий сплав алюмінію з міддю, кремнієм, а іноді й з домішкою літію; застосовують у літако- і дирижаблебудуванні. 2. Лікарський препарат, протиблювотний засіб.

Аеронавігація: наука про водіння літальних апаратів за заданим курсом і висотою з додержанням визначеного часу польоту.

Аеронавт: спеціально підготовлена людина, що здійснює політ на апаратах, легших за повітря.

Аеронавтика: мистецтво підніматись у повітря при допомозі спеціальних пристроїв і рухатись у заданому напрямі. Повітроплавання.

Аерономія: розділ фізики атмосфери, вивчає атмосферні процеси в плані атомних і молекулярних взаємодій та взаємодії сонячного випромінювання з атомами та молекулами повітря. Досліджує в основному верхні шари атмосфери.

Аероплан: літак, літальний апарат (планер, моноплан, гелікоптер).

Аеропланктон бактеріальний: сукупність умовно хвороботворних та сапрофітних мікроорганізмів в атмосфері.

Аеропоніка: вирощування рослин без грунту чи його замінника; поживними речовинами рослини забезпечують, обприскуючи коріння розпиленим поживним розчином. Інша назва — повітряна культура.

Аеропорт: 1. Транспортне підприємство, що здійснює регулярні перевезення пасажирів, багажу, вантажів і пошти засобами повітряного транспорту. 2. Вузловий пункт повітряного транспорту з великим аеродромом.

Аеросалон: виставка, де демонструють (на землі або в повітрі) літаки нових зразків.

Аеростат: літальний апарат, наповнений газом, легшим від повітря, за рахунок чого створюється підйомна сила; повітряна куля.

Аеростатика: розділ аеромеханіки; вивчає рівновагу газоподібних середовищ.

Аеротаксація: оцінка лісів за допомогою аерофотознімання або окомірного знімання з літака чи вертольота.

Аеротаксис: переміщення мікроорганізмів або рухливих клітин багатоклітинних організмів (спор та інших) до джерела кисню або від нього. Окремий випадок хемотаксису.

Аеротанк: проточний резервуар для очищення стічних вод продуванням повітря.

Аеротатика: розділ аеромеханіки, вчення про закони рівноваги повітря і газів, що застосовуються в теорії повітроплавання.

Аеротерапія: лікування повітрям.

Аероторія: повітряний простір над аеродромом і прилеглою до нього місцевістю в радіусі близько 50 км.

Аеротропізм: ростові рухи коренів і стебел рослин у напрямі до джерела кисню.

Аерофільтр: тип біофільтра, обладнаний пристроєм для продування повітря.

Аерофіти: рослини, що одержують необхідні поживні речовини лише з повітря (наприклад, деякі мохи).

Аерофотоапарат: прилад, яким фотографують місцевість з літальних апаратів.

Аерофотограмметрія: визначення форм, розмірів і положення об'єктів на місцевості на основі фотознімків з літальних апаратів.

Аерофотографія: 1. Розділ фотографії, що охоплює теорію і практику фотознімання місцевості з літальних апаратів. 2. Зображення місцевості, одержане таким способом.

Ажан: у Франції — поліцейський, нюхач, шпик.

Ажиотаж: 1. Штучне підвищення чи зниження курсу біржових паперів або цін на товари для одержання прибутку. 2. перен. Велике збудження, хвилювання, боротьба інтересів навколо якої-небудь справи, питання.

Ажитато: муз. збуджено, схвильовано.

Ажитація: збуджний стан, сильне хвилювання.

Ажіо: 1. Відхилення курсу грошових знаків, векселів та інших цінних паперів від номінальної вартості їх або паритету в бік перевищення. Інша назва — лаж. 2. Підвищення курсу акцій на біржах третіх країн порівняно з курсом на національних біржах. 3. В операціях із золотими монетами — різниця між вартістю металу і біржовою вартістю монети. 4. Сума комісійних, що стягується за обмін паперових грошей на золото або на «сильну» валюту. 5. Надбавка до ціни золота, що встановлюється в золотому обігу при знеціненні паперових грошей.

Ажур (1): 1. Виконання бухгалтерських записів у день проведення відповідних операцій. 2. розм. Повний порядок. В ажурі — у порядку.

Ажур (2): 1. Тонке мереживо, вишивка у вигляді наскрізного малюнка. 2. Плетіння з тонких металевих ниток у ювелірній справі, художньому литві. 3. перен. Витончена, мистецьки виконана робота.

Ажурний: 1. Прозірчастий, мережчатий, наскрізний, прорізний. 2. Мистецьки, тонко виконаний.

Ажюстувати: правильно складати бухгалтерські рахунки.

Азазель: демон пустелі, якому євреї, за Біблією, щороку приносили у жертву козла.

Азалія: назва кількох видів рослин роду рододендрон родини вересових. Декоративні кущі.

Азан: у мусульман — заклик на намаз, виголошуваний муедзином для оповіщення віруючих про час чергової ритуальної молитви. А. шепочуть в праве вухо новонародженому. Так само чинять з людиною, якою, як вважають, оволоділи злі духи. Сунітський і шиїтський варіанти А. відрізняються між собою.

Азанчі: служитель при мечеті, який з мінарета у певний час п'ять разів на день виголошує азан, закликаючи віруючих до молитви; муедзин.

Азапи: історично — сільське ополчення з числа добровольців, згодом — легка піхота в османській армії; азеби. Використовувались як нерегулярні допоміжні війська авангарду чи охоронні у фортечних гарнізонах і на флоті.

Азарин: жовта фарба, яку добувають з рослин; кінський ладан.

Азарт: захоплення, завзяття, запальність, гарячковість; емоція, пов'язана з передчуттям успіху.

Азартний: той, хто любить ризик; запальний, відважний, зухвалий. А. гра — гра, повязана з азартом.

Азбест: тонковолокнисті мінерали класу силікатів. Вогнестійкі, кислото- та луготривкі. Використовують для виробництва вогнетривких тканин, у будівництві.

Азбестит: теплоізоляційний матеріал з короткого азбестового волокна. Найширше застосовують у теплотехніці.

Азболіт: будівельний матеріал, суміш магнезіального цементу, тирси й азбестового волокна. Застосовують головним чином для настилання підлоги.

Азбопластики: пластмаси з наповнювачами з азбесту. Застосовують у хімічному машино- і апаратобудуванні, в ракетній техніці.

Азбоцемент: будівельний матеріал, який виготовляють з водної суміші цементу й азбесту.

Азеотропна суміш: однорідна суміш рідин, яка при перегонці не поділяється на фракції.

Ази (1): добрі боги у скандинавській міфології.

Ази (2): злі духи, що викликають хвороби, від яких, за народними повір'ями, пішли тувинські шамани.

Азиди: солі азотистоводневої кислоти. Більшість А.- вибухові речовини.

Азиль: пристанище; місце, де не можна переслідувати політичних супротивників; право захисту в іноземній державі.

Азильська культура: археологічна культура часів раннього Мезоліт; племена А. к. жили в Західній Європі і на півдні Східної Європи, головним чином у Криму. Від назви печери Мас д'Азіль (Франція), де вперше знайдено залишки цієї культури.

Азимут: 1. астр., геод. Горизонтальний кут між площиною меридіана точки спостереження і вертикальною площиною, що проходить через цю точку і спостережуване світило (чи предмет). 2. військ. Кут, який утворюється заданим напрямом на північ. 3. Напрям руху навпростець по земній поверхні, визначений за допомогою карт і компаса.

Азнаурі: грузинський шляхтич, дворянин. У пізньому середньовіччі А. — дрібний шляхтич.

Азойська ера: Найдавніша ера в історії Землі, нижній підрозділ докембрію. Радіометричні значення для порід найдавнішого віку цієї групи відповідають 3500-4000 млн. років тому. Верхня вікова межа датується близько 2600—2800 млн. років тому. А. е. поділяється на чотири ери: Неоархей, Мезоархей, Палеоархей, Еоархей. Відклади, що утворилися протягом А. е., становлять архейську групу. Інша назва — архейська ера.

Азональність: поширення певного явища незалежно від зональних особливостей даної території.

Азони: спільні боги, яким поклонялися всі народи у Римській імперії.

Азоогенія: 1. Народження мертвого немовляти. 2. Галузь анатомії, що вивчає мертвонародження.

Азот: хімічний елемент, символ N, ат. н. 7; газ без кольору, запаху, складова частина повітря, не підтримує горіння; входить до складу білків, ферментів, гормонів, нуклеїнових кислот, багатьох вітамінів.

Азотемія: затримка в крові людини і тварин азотистих продуктів білкового обміну.

Азотизація: насичення поверхні металевих виробів азотом для надання їм твердості, підвищення стійкості проти спрацювання тощо. А. піддають вироби з сталі, титану, деяких сплавів.

Азотний: той, що стосується азоту; А-на кислота — безбарвна димляча рідина з різкам запахом; сильний окислювач, реагує майже з усіма металами. Застосовують у виробництві добрив, вибухових речовин, органічних барвників; Аз-ні добрива — речовини, що містять азот (селітра, торф тощо).

Азотобактер: рід аеробних бактерій, здатних засвоювати молекулярний азот повітря; збагачує грунт азотистими сполуками.

Азотобактерин: добриво, що містить бактерії з роду азотобактер. Інша назва — азотоген.

Азотурія: підвищене виділення з сечею азотистих продуктів.

Азотфіксація: процес зв'язування молекулярного азоту атмосфери в азотисті сполуки, що здійснюється азотфіксуючими організмами (напр., бульбочковими бактеріями).

Азраіль: ангел смерті у магометан.

Азур: синій барвник, який одержують з метиленової синьки; застосовують у мікроскопічній техніці при дослідженні крові, мікроорганізмів.

Азурит: мінерал класу карбонатів, блакитного або синього кольорів. Мідна руда; використовують також для виготовлення синьої фарби.

Азям: літній верхній одяг типу сіряка у російських селян.

Аїд: 1. У давньогрецькій міфології — бог підземного світу і царства мертвих; втілення потойбічного світу. 2. Міфологічне підземне царство мертвих.

Аїр: багатолітня трав'яниста рослина, корінь якої містить ефірне масло.

Айва: 1. Південне плодове дерево родини яблуневих. 2. Жовтий кисло-солодкий плід цього дерева, схожий на яблуко.

Айкідо: японське бойове мистецтво, створене як синтез фізичної вправності, філософії; спирається на перенаправлення енергії атакуючого проти нього самого.

Айкініт: рідкісний мінерал класу сульфосолей, свинцево-сірого кольору з металевим блиском. Від прізвища англійського геолога А. Айкіпа.

Айл: 1. У монгольських народів — кочова сімейна група. 2. У киргизів і алтайців — селище кочовиків, де проживають далекі і близькі родичі. 3. У сучасній Киргизії — сільська адміністративно-територіальна одиниця.

Айлант: рід деревних рослин родини симарубових. Поширені переважно в Китаї, Індії, Австралії. Відзначаються міцною деревиною. Листям годують гусінь шовкопряда. Культивують як декоративне дерево.

Аймак: 1. У тюркських і монгольських народів спочатку рід, плем'я і навіть народ; за феодалізму — уділ, іноді ханство (у монголів). 2. Місцева назва районів у Бурятській і Горно-Алтайській автономній області Росії. 3. Основна адміністративно-територіальна одиниця в Монголії.

Айнзатцгрупа: оперативні військово-терористичні частини, створені в 1938 році в нацистській Німеччині для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях. Поділялися на зондер- та айнзатцкоманди, підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Німеччини (РСХА), долучалися до армійських частин.

Айран: молочний продукт, що нагадує кефір. Вживають як прохолодний напій у Казахстані, Середній Азії, на Кавказі та в Сибіру.

Айршир: молочна порода великої рогатої худоби, а також корова такої породи. Виведена в Шотландії у графстві Айршир.

Айсберг: велика плаваюча брила льоду, що відкололася від льодовика і сповзла в океан, море або озеро. Над поверхнею води може підніматись до 100 метрів, під водою знаходиться до 90% маси А.

Айсінг: у хокеї з шайбою — прокидання шайби через всі зони при однаковій кількості гравців у обох командах.

Айстра: трав'яниста декоративна рослина з великими квітками.

Айям: монета з олова або свинцю, відлита у вигляді півня. Випускалася на території Малайї і Яви (сучасна Індонезія) до і під час португальського і голландського панування (16 — 20 ст.).

Ака: рід деревних або кущових субтропічних рослин родини миртових. Інша назва — фейхоа.

Академіада: академічна спартакіада — спортивні змагання колективів науковців академій наук.

Академізм: 1. Суто теоретичне спрямування наукової роботи і навчання, відірваність їх від практики, від вимог життя. 2. Напрям в образотворчому мистецтві, який установив традиційні правила наслідування певних класичних зразків і догматично їх дотримувався.

Академік: 1. Дійсний член академії як корпорації вчених, обраний її загальними зборами. 2. Послідовник філософської школи, заснованої давньогрецьким філософом Платоном.

Академічний: 1. Той, що стосується академії. 2. Навчальний; А. рік — частина року, протягом якої відбуваються заняття у вищій школі; А-на година — призначений час для уроку в школі чи для лекції. 3. Той, хто додержується існуючих традицій, канонів, властивих академізмові (напр., А. живопис). 4. Суто теоретичний, той, що не має практичного значення (напр., А. спір). 5. Високохудожній (напр., А. театр).

Академія: 1. Первісна назва філософської школи, заснованої Пла-тоном (4 ст. до н. є.). 2. Вищий науковий заклад; Академія наук — вищий науковий центр. 3. Назва деяких вищих навчальних закладів (напр., А. військова).

Акажу: назва кількох видів тропічних дерев родин сумахових і мелієвих, родом з північно-східної Бразилії. Дають цінну деревину, олії та камеді. Плоди А. містять велику кількість вітамінів С і В, а горіхи, що містяться в ньому, споживаються у їжу після обсмаження, в процесі якого знищуються залишки смолянистих речовин. Інші назви — кешью, індійський горіх.

Акалькулія: порушення здатності лічити і розуміти числа, спостерігається при деяких захворюваннях головного мозку.

Акант: 1. Рід трав'янистих, рідше кущових рослин. Поширені в теплому поясі Азії, Африки і в Середземномор'ї. Багато видів — декоративні. 2. Прикраса у формі стилізованих листків і стебел на капітелях античних колон корінфського ордера, а також в орнаментах фризів і карнизів доби Відродження.

Акантоди: група палеозойських акулоподібних риб, плавники яких (крім хвостового) мали колючі шипи.

Акантоцефалологія: наука про паразитичних червів класу скреблянок, або колючоголових (акантоцефалів).

Акантоцефальоз: захворювання, спричинюване глистами — скреблянками.

Аканф: Акант. 1. Рід трав'янистих, рідше кущових рослин. Поширені в теплому поясі Азії, Африки і в Середземномор'ї. Багато видів — декоративні. 2. Прикраса у формі стилізованих листків і стебел на капітелях античних колон корінфського ордера, а також в орнаментах фризів і карнизів доби Відродження.

Акарапідоз: хвороба дорослих бджіл, спричинювана кліщем. Інша назва — кліщова хвороба.

Акарини: кліщі, група членистоногих тварин класу павукоподібних, багато з яких є носіями збудників різних хвороб.

Акаринози: хвороби, спричинювані паразитичними кліщами, напр. короста.

Акарициди: речовини, що їх застосовують для боротьби з паразитичними кліщами.

Акаріазис: хвороба рослин, спричинювана кліщами. Характеризується численними червонуватими здуттями й наростами на листках та бруньках.

Акароз: хронічне захворювання тварин, викликане підшкірними паразитами.

Акарологія: розділ зоології, що вивчає кліщів.

Акаунт: 1. Обліковий запис у комп'ютерній системі. 2. Сукупність наданої інформації про користувача, засобів та прав користувача відносно багатокористувацької системи.

Акафіст: у християнській богослужебній літературі — особливий вид молитовно-хвалебних пісень на честь Христа, Богородиці й святих. Первісне — гімн на честь Богородиці, співаний з ночі на суботу 5-го тижня Великого посту.

Акація: 1. Рід квіткових рослин родини Бобових (Fabaceae). 2. Назва кількох видів посухостійких дерев або кущів з білими чи жовтими квітками.

Аква...: у складних словах відповідає поняттю "водний".

Аквадаг: суміш (суспензія) графіту з водою. Застосовують для утворення на внутрішній поверхні кінескопа електропровідного шару.

Акваланг: автономний апарат для забезпечення дихання людини під водою — балон зі стиснутим повітрям або газовою сумішшю, з якого виходить шланг з кінцевиком, який вставляється в рот. Інша назва — SCUBA (Self-contained underwater breathing apparatus — самодостатній апарат для підводного дихання).

Аквалангіст: фахівець з виконання занурень під воду і виконання під водою робіт у водолазному спорядженні; водолаз.

Аквамарин: мінерал класу силікатів, прозорий різновид берилу, переважно синювато-зеленого або блакитного кольорів. Дорогоцінний камінь.

Акваметрія: методи визначення кількості води в різних речовинах.

Аквамобіль: невеликий відкритого типу підводний човен з запасом повітря. Призначений для переміщення водолазів з аквалангами в спорядженні без залізного шолома.

Акванавтика: теорія і практика тривалого (багатодобового) перебування людини (гідронавта) під водою.

Акваплан: плотик, стоячи на якому, спортсмен, що тримається за буксирний шнур самохідного судна, пересувається по воді.

Акварель: 1. Клейові фарби, що розводяться водою. 2. Живопис такими фарбами. 3. Картина, малюнок, виконані такими фарбами.

Акваристика: розведення тварин та рослин в акваріумах.

Акваріум: 1. Посудина (скляна або зі скляними стінками) для утримання та розведення водяних тварин і рослин. 2. Спеціальний заклад з басейнами для утримання живих водяних організмів з метою вивчення і демонстрування їх.

Акватель: судно, яке виключене з експлуатації як транспортний засіб і використовується як готель.

Акватинта: 1. Ручний спосіб виготовлення друкованої форми у вигляді заглибленої гравюри на металі. 2. Різновид гравюри, оснований на травленні кислотою вкритої тонким шаром асфальту або каніфолі металевої платівки, на яку голкою нанесено зображення.

Акватипія: поліграфічне відтворення малюнків водяними (знежиреними) фарбами.

Акваторія: ділянка водної поверхні у визначених межах; звичайно — водна частина морського порту з внутрішньою гаванню.

Акведук: мостова споруда для переведення водопроводів, зрошувальних і гідроенергетичних каналів через глибокі яри, міжгір'я, залізниці.

Аквізитор: агент транспортних або страхових організацій, в обов'язки якого входить залучення нових вантажів або страхувань.

Аквізиція: залучення до укладання договорів страхування.

Аквіліно: монета вартістю 1 грошен, яка карбувалась у Південному Тіролі (північ Італії) в ХІІІ ст.

Аквіліфер: один з вищих офіцерів римського легіону, в бою — носій і оборонець штандарту підрозділу, аквіли, поза полем бою — скарбник, відповідальний за збереження заощаджень легіонерів.

Аквіла: у давньоримській армії — знак легіону у вигляді срібного чи золотого орла на жердині.

Аквілегія: багаторічна трав'яниста рослина.

Аквілон: 1. У римській міфології бог вітру. 2. Сильний північний або північно-східний вітер.

Акетон: захисний одяг з кількох шарів тканини, набитий паклею чи кінським волоссям. Міг одягатись під металевий обладунок або використовуватись самостійно.

Акин: у казахів, киргизів та деяких інших народів співець-імпровізатор, що виконує речитативом свої вірші під акомпанемент домбри або кобиза.

Акинджи: нерегулярна легка кіннота у сельджукській та османській армії.

Акінак: короткий меч перських воїнів. Грекомовні автори минулого називали акінакми скіфські короткі мечі.

Акінезія: втрата здатності до довільних рухів внаслідок паралічу, болю, при деяких психічних захворюваннях.

Акінети: нерухомі клітини, що утворюються у водоростей нестатевим шляхом; здатні переносити несприятливі умови.

Акламація: прийняття чи відхилення зборами тієї чи іншої пропозиції без підрахунку голосів, на основі реакції учасників зборів, що виявляється у вигуках, різних репліках тощо.

Акліматизатор: приміщення для вирощування молодняка домашньої птиці у віці від 60до 180 днів в умовах, близьких до умов утримання дорослої птиці.

Акліматизація: пристосування рослин і тварин до нових умов існування.

Акмеїзм: модерністська течія в російській поезії на початку 20 ст. Акмеїсти сповідували теорію "чистого мистецтва", аполітизм, індивідуалізм та містику.

Акмініт: будівельний матеріал, майже непроникний для звуків. Плити з А. застосовують для облицьовування стін і стель жител.

Акне: запалення сальних залоз у вигляді гнійних висипів, які після дозрівання лишають на шкірі рубці; вугрі.

Аколада: 1. Церемонія прийняття до лицарського ордену. 2. Дужка (пряма або фігурна), що з'єднує кілька нотних рядків.

Акомодація: 1. Пристосування вимови суміжних приголосних і голосних звуків, внаслідок чого властивості одного звука частково поширюються на інший. 2. А. ока — здатність ока виразно бачити предмети на різній відстані. 3.А. фізіологічна — пристосування до дії повільно наростаючого по силі подразника. 4. А. гістологічна — зміна форми та співвідношення тканинних елементів (клітин) у процесі пристосування до нових умов існування.

Акомпанемент: 1. Супровід основної партії (солістів) або головної мелодії (соло) вокального чи інструментального твору. Виконується оркестром, ансамблем або на окремому інструменті. 2. перен. дії, що супроводять якусь подію, створюють обстановку для того, що відбувається.

Акомпаніатор: виконавець акомпанементу.

Аконіт: рід багаторічних трав'янистих рослин родини жовтецевих. Більшість видів отруйні. Поширені в Північній півкулі. Деякі застосовують у медицині, інші — вирощують як декоративні. Інша назва — борець.

Акорд: 1. Сполучення різних за висотою тонів, що сприймаються в звуковій єдності. 2. Форма оплати праці, при якій сума виплачується за всю виконану роботу без оплати її проміжних етапів.

Акордеон: хроматична гармоніка (баян) з фортепіанною клавіатурою для правої руки.

Акордний: узгоджений, здійснюваний за угодою; А-на оплата — різновидність прямої відрядної оплати праці, яку встановлюють не за відпрацьований час, а за обсяг виконаної роботи.

Акосмізм: філософська пантеїстична теорія, що заперечує існування світу поза Богом.

Акр: одиниця виміру земельної площі в Англії і Північній Америці, дорівнює 4047 м².

Акредитація: акредитування; у міжнародному праві — сукупність дій, пов'язаних з призначенням і вступом на посаду глави дипломатичного представництва або постійного представника держави при будь-яких міжнародних організаціях.

Акредитив: 1. Платіжний документ, за яким одна кредитна установа (банк, ощадна каса) дає розпорядження іншій згідно з заявкою клієнта і за його рахунок сплатити певну суму грошей пред'явникові. 2. Вид банківського рахунку, який дає можливість контрагенту на умовах, вказаних в акредитивному доручення, отримати плату за товар, послуги і т. п. зразу ж після виконання зобов'язань.

Акредитивна грамота: вірча грамота.

Акредитувати: 1. Уповноважити когось на посаду глави дипломатичного представництва при іноземній державі або постійного представника держави при будь-якій міжнародній організації. 2. Уповноважити на одержання грошей або на здійснення торговельних операцій.

Акреція: захоплювання небесним тілом речовини з оточуючого міжпланетного простору, напр. захоплювання Землею метеорної речовини.

Акривія: точне слідування церковним канонам при вирішенні питань догматичного характеру. Протилежне — ікономія.

Акриди: 1. біол. підряд (за іншою системою — надродина) саранових комах ряду прямокрилих. 2. перен. живитися акридами і диким медом — голодувати, мізерно харчуватися.

Акрил: розмовн. волокно, виготовлене з похідних акрилової кислоти.

Акрилова кислота: органічна кислота, безбарвна рідина з різким запахом. А. к. та її солі додають до друкарських фарб, паст та деяких лаків.

Акрилонітрил: органічна, сполука, безбарвна рідина з характерним запахом, отруйна. А. — вихідна речовина для виробництва волокна нітрон, акрилатних пластмас та масло- і теплостійких каучуків.

Акрихін: лікарський препарат; протималярійний і протиглистний засіб.

Акрицид: лікарський препарат; бактерицидний засіб, антисептик. Інша назва — риванол.

Акробат: 1. Спортсмен-гімнаст, який займається акробатикою. 2. Артист, який виступає в жанрі акробатичного циркового мистецтва.

Акробатика: 1. Вид фізичних вправ типу гімнастичних. 2. Вид спорту, який об'єднує численні групи фізичних вправ (напр., складні стрибки, балансування тощо). 3. Жанр циркового мистецтва.

Акроболіст: у Давній Греції воїн загону легкої кінниці, озброєний луком, списом і мечем, без щита і лат.

Акрокефалія: аномалія форми черепа, при якій голова витягнута вгору, баштоподібна.

Акролеїн: органічна сполука; безбарвна летка рідина з різким запахом, дуже отруйна, подразна. Застосовують переважно у виготовленні лікарських препаратів.

Акроліти: найдавніші грецькі статуї, дерев'яні або бронзові, з кам'яними кінцівками.

Акроманція: у Середньовіччі — наука про способи давати трутизну.

Акромегалія: захворювання, пов'язане з порушенням функції гіпофіза. Супроводиться надмірним ростом кінцівок, черепа, особливо лицьової частини тощо.

Акромонограма: вірш, у якому кожен рядок починається останніми літерами попереднього рядка.

Акромоносилабіка: вірш, у якому кожен рядок починається тим складом, яким закінчується попередній рядок.

Акронім: абревіатура, утворена з початкових букв слів або словосполучень, напр., АЕС, ЄС.

Акропетальний: біол. спрямований до вершини — розвиток бічних гілок або частин якихось органів рослини.

Акрополь: розташована на височині укріплена частина давньогрецького міста; цитаделя, вишгород. Був фортецею і притулком громадян у воєнний час. На А. звичайно будували храми божеств — покровителів даного міста.

Акростих: вірш, у якому перші літери (рідше — останні) кожного рядка утворюють слово або речення, найчастіше ім'я того, кому А. присвячується.

Акротерій: скульптурна прикраса над кутами будівлі або на вершині фронтону архітектурної споруди.

Акрофонія: складноскорочені слова з початкових літер словосполучення (напр., вуз), що їх читають не за назвою літер, а як звичайне слово.

Акрофор: герметичний резервуар місткістю 350 — 1000 літрів, використовуваний у виробництві шампанських вин.

Аксакал: у народів Середньої Азії старійшина роду, сім'ї.

Акселерат: підліток, фізичний розвиток якого випереджає його вік.

Акселератор: регулятор кількості горючої суміші, що надходить в циліндри автомобільних та інших двигунів внутрішнього згоряння з карбюратора, або рідкого палива, яке потрапляє в циліндри дизеля з насоса.

Акселерація: 1. Більш раннє або швидке формування якогось органу в період ембріонального розвитку порівняно з іншими або зародком у цілому. 2. Прискорений фізичний розвиток дітей і молоді.

Акселерограф: акселерометр з автоматичним записувальним пристроєм.

Акселерометр: прилад, за допомогою якого вимірюють прискорення або перевантаження, які виникають при випробуванні різних машин та їхніх систем.

Аксельбант: 1. Наплічний шнур зі срібних, золотих або кольорових ниток, оздоблений металевими наконечниками. 2. Наплічна нашивка на вбранні лакеїв, швейцарів.

Аксерофтол: вітамін А. Його нестача в організмі спричинює захворювання очей, затримує ріст молодих тваринних організмів тощо.

Аксесуар: 1. Характерна для чогось ознака, предмет; деталь оформлення, оздоблення. 2. Другорядні, побічні явища, деталі, які доповнюють щось, утворюють фон, обстановку для головного (у живописі, скульптурі, літературі). 3. Дрібні речі, предмети театральної обстановки; бутафорія.

Аксиніт: мінерал класу силікатів, переважно бурого кольору з різними відтінками.

Аксіальний: осьовий.

Аксіологічний: ціннісний, заснований на духовних, моральних, естетичних та інших цінностях.

Аксіологія: вчення про духовні, моральні, естетичні цінності.

Аксіома: 1. Твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що є підставою для доведення інших тверджень (теорем) цієї теорії. 2. перен. незаперечна істина, що не потребує доведень.

Аксіоматика: сукупність аксіом даної науки, приведена в певну систему.

Аксіоматичний метод: метод побудови наукової теорії, при якому за основу беруть систему аксіом, а всі інші твердження (теореми) виводять з цих аксіом логічними міркуваннями (доведеннями).

Аксіометр: 1. Інструмент для вимірювання відхилення осі приладу від початкової площини. 2. Частина рульового пристрою для визначення кута відхилення руля відносно діаметральної площини судна.

Аксон-рефлекс: нервова реакція, що відбувається у межах розгалужень одного чутливого нервового волокна без участі головного й спинного мозку (на відміну від справжнього рефлекса). Інша назва — несправжній рефлекс.

Аксон: неврит; 1. Запалення нерва у людини і тварин, що розвивається при його ушкодженні, переохолодженні тіла, внаслідок інфекційного захворювання, отруєння; нейрит. 2. Відросток нервової клітини, по якому проходять нервові імпульси від клітини.

Аксонометрія: спосіб зображування предметів на кресленику, при якому на площину зображень проектуються і предмет, і осі прямокутної системи координат, до яких віднесено зображуваний предмет.

Аксоплазма: частина цитоплазми нервової клітини, що входить до складу її аксона.

Акт: 1. Офіційний документ, запис, протокол. 2. Вчинок, дія. 3. Частина драматичного твору. 4. заст. Урочисті збори в наукових установах. 5. заст. Урочисті збори у шкільних закладах; обхід, обряд, церемонія. 6. мист. Зображення оголеного тіла людини; інша назва — ню.

Актеон: у грецькій міфології — мисливець, який побачив, як купалася богиня Діана з німфами. За це Діана обернула його в оленя, і він був роздертий власними собаками.

Актив: 1. Найбільш діяльна, ініціативна частина організації, колективу; їхні збори. 2. фін. Частина господарського балансу, що відображає на певну дату всі матеріальні цінності, кошти і боргові вимоги, які належать даному підприємству або установі. 3. Сукупність майнових прав фізичної або юридичної особи. 4. перен. Досягнення, надбання.

Активатор: речовина, що підсилює дію каталізаторів, ферментів.

Активаційний аналіз: визначення якісного й кількісного складу речовин за випромінюванням ними радіоактивних ізотопів.

Активація: 1. Збудження молекул, атомів: перехід молекули з неактивного стану в стан з енергією, достатньою для здійснення хімічної реакції. 2. Обробка деревного вугілля та інших пористих тіл для збільшення їхньої здатності вбирати гази, рідини тощо.

Активізм: 1. Літературний і громадський лівоінтелігентський напрям у деяких західноєвропейських країнах 2-го десятиріччя 20 ст. 2. Вияв активності.

Активіст: той, що належить до активу, діяльний член громадської, наукової або якоїсь іншої організації.

Активний: 1. Діяльний, енергійний; той, що розвивається. 2. хім., фіз. Здатний вступати в реакцію. 3. лінгв. Який показує дію, що переходить на об'єкт (про зворот, стан). 4. фін. Стосується активу. 5. А-не виборче право — право громадян брати участь у виборах до представницьких органів державної влади. 6. А. торговельний баланс — перевищення вивезення товарів з країни над ввезенням їх до неї. 7. А-не вугілля — дрібнопориста порошкувата або зерниста речовина чорного кольору, адсорбент. Застосовують для поділу суміші газів, очищення розчинів від органічних домішок.

Активність: 1. Посилена діяльність, діяльний стан. 2. Оптична А. — здатність деяких речовин (кварцу, розчину цукру) повертати площину поляризації світла.

Активувати: посилювати активність, переводити з неактивного стану в активний.

Актин: білок м'язової тканини, бере участь у м'язовому скороченні разом з міозином.

Актинідія: рід кущових витких рослин. Поширені в Східній Азії. Багато видів культивують як плодові й декоративні рослини. Плоди вживають свіжими і переробленими.

Актиніди: актиноїди; хімічні елементи, які в періодичній системі Менделєєва розміщені після актинію (ат. н. 90 — 103. Всі А. радіоактивні. До А. належать торій, нептуній та ін.

Актиній: радіоактивний хімічний елемент, символ Ас, ат. н. 89. Сріблясто-білий метал.

Актинія: поодинока, рідко колоніальна, морська кишечнопорожнинна тварина класу коралових поліпів. Здебільшого поширена в тропічних і субтропічних водах.

Актино...: у складних словах означає відношення до променистої енергії, випромінювання.

Актинобацильоз: інфекційне захворювання переважно великої рогатої худоби, зрідка людини, спричинюване мікроскопічним грибком; характеризується гнійним ураженням м'яких тканин голови, шиї тощо. Інша назва — псевдоактиномікоз.

Актинограф: самописний прилад для реєстрації інтенсивності радіації (випромінювання) сонця.

Актиноліт: породоутворюючий мінерал класу силікатів, зеленого кольору. Використовують як кислото- і вогнетривкий матеріал.

Актинологія: те саме, що й актинометрія; 1. Розділ геофізики, що вивчає процеси сонячного, земного й атмосферного випромінювання. 2. Сукупність методів вимірювання радіації Землі.

Актинометр: прилад для вимірювання інтенсивності прямої сонячної радіації.

Актиномікоз: захворювання людини та деяких сільськогосподарських тварин, що спричиняється актиноміцетами.

Актиноміцети: група мікроорганізмів, для яких характерні риси будови бактерій і найпростіших грибів. Серед А. є патогенні форми, що спричинюють актиномікоз, туберкульоз, дифтерію. 3 багатьох А. виробляють антибіотики, вітаміни тощо. Інша назва — променисті гриби.

Актиноморфний: променеподібний; А-на квітка — квітка, через центр якої можна провести не менше як дві площини симетрії, що поділяють квітку на рівні половини.

Актинон: один з різновидів (ізотопів) атомів радону, продукт радіоактивного розпаду актинію, символ Ап.

Актинофаг: вірус, що уражає актиноміцети.

Актовий: той, що стосується акту; А. зал — зал для урочистих зборів у навчальних або наукових закладах; А-ві книги — книги, в які нотаріуси, записують акти й угоди.

Актоміозин: комплексний білок м'язових волокон, який складається з актину й міозину. А. — важливий білок м'язів, який зумовлює здатність міофібрил до скорочення.

Актор (1): 1. Виконавець ролей у театральних виставах, кінострічках. 2. перен. Людина, яка показує себе не такою, якою вона є насправді.

Актор (2): італійський воїн, убитий Турном, царем рутулів, який гордився добутим списом А. У римлян приказка "здобути обладунки А." означала приписування собі чужих подвигів.

Актриса: виконавиця драматичних ролей у спектаклях, кінофільмах.

Актуалізація: 1. Надання значущості, важливості. 2. Оновлення інформації, дійсної на поточний момент. 3. псих. Видобування з пам’яті засвоєних знань.

Актуалізм: 1. Один з суб'єктивно-ідеалістичних варіантів неогегельянства, розроблений італійським філософом Дж. Джентіле. В філософії А. іноді називають вчення про вічну мінливість буття. 2. Один з порівняльно-історичних методів дослідження історії розвитку Землі, полягає у вивченні минулого через пізнання сучасності.

Актуальний: 1. Важливий у даний момент, злободенний, назрілий. 2. лінгв. Той, що має реальне значення і функцію в даному висловлюванні (А-не розчленування речення).

Актуарій: 1. Почесний титул візантійських придворних лікарів. 2. заст. Протоколіст, реєстратор. 3. Спеціаліст з техніки розрахунків страхування.

Актуарія: тип римської галери, призначений для розвідки, служби в якості авізо, постачання і парадних виїздів.

Акузатив: лінгв. знахідний відмінок.

Акула: надряд хрящових риб. Найдавніші представники існували вже близько 420 — 450 млн років тому. До теперішнього часу відомо більше 450 видів А.: від глибоководної дрібної Etmopterus perryi, завдовжки 17 сантиметрів, до китової А. (Rhincodon typus) — найбільшої риби (її довжина досягає понад 20 метрів). Представники надряду широко поширені у всіх морях і океанах, від поверхні до глибини більше 2000 метрів. В основному мешкають в морській воді, але деякі види здатні жити також і в прісній. Більшість А. відносяться до так званих справжніх хижаків, але окремі види, зокрема китова, гігантська і великорота А., — фільтратори, вони харчуються планктоном, кальмарами і дрібними рибами.

Акультурація: взаємна адаптація двох культур через контакти людей або соціальних груп.

Акумулювання: акумуляція; 1. Нагромадження, збирання, напр. А. енергії. 2. геол. Процеси нагромадження на поверхні Землі і на дні водних басейнів мінеральних речовин та органічних решток. 3. А. капіталу — нагромадження капіталу, залучення його до банків.

Акумулятор: 1. Прилад для нагромадження електричної енергії. 2. гідр. Апарат для нагромадження енергії води.

Акумуляція: 1. Нагромадження, збирання, напр. А. енергії. 2. геол. Процеси нагромадження на поверхні Землі і на дні водних басейнів мінеральних речовин та органічних решток. 3. А. капіталу — нагромадження капіталу, залучення його до банків. 4. перен. Нагромадження, напр., ідей.

Акупедія: розділ педагогіки, що досліджує проблеми виховання й навчання дітей з вадами слуху.

Акупресура: точковий масаж, що здійснюється шляхом натискання на біологічно активні точки тіла людини

Акупунктура: метод лікування голкоуколюванням. Походить з Китаю. Інша назва — голкотерапія.

Акуратист: людина, що ретельно стежить за собою і дотримується порядку речей.

Акуратний: 1. Кукібний, охайний, чепурний; про ретельну, старанну, приємну, чисту на вигляд людину. 2. Який підтримується у порядку; старанно зроблений; точно виконаний.

Акусма: слухове уявлення про звук.

Акустик: Фахівець з акустики.

Акустика: 1. Розділ фізики, що вивчає звукові явища. 2. Чутність звуків у якомусь приміщенні.

Акустичний: 1. Той, що стосується акустики. 2. Влаштований за законами акустики. 3. Звуковий, слуховий.

Акут: 1. Гострий тон, гострий наголос, тобто підвищення звуку в давньогрецькій мові. 2. Діакритичний знак для позначення закритості "e" у французькій мові. 3. Високий тон звуку.

Акушер: лікар, спеціаліст з надання допомоги жінці під час вагітності, при пологах і у післяродовий період.

Акушерство: 1. Галузь медицини, що розробляє заходи лікарської допомоги жінкам під час вагітності, пологів і в післяпологовий період. 2. Діяльність акушера, акушерки.

Акх'яна: оповідні жанри найдавніших пам'яток літератури стародавніх народів Індії.

Акцент: 1. Характер вимови, властивий тій або іншій мові (діалекту) чи особі. 2. лінгв. Наголос у слові. 3. Особлива увага на чому-небудь; підкреслення, наголошення, притиск.

Акцентологія: розділ мовознавства, що вивчає особливості словесного наголосу.

Акцентуація: 1. Позначення наголосів. 2. Підвищення голосу при вимові.

Акцентування: акцентуація; 1. Позначення наголосів. 2. Підвищення голосу при вимові.

Акцентувати: 1. Виразно вимовляти, з наголосом, підкресленням. 2. Виділяти підсиленням окремий звук або акорд. 3. перен. звертати, зосереджувати увагу.

Акцепт: 1. фін. Форма розрахунків, при якій платіжна вимога, виписана постачальником, оплачується банком тільки після згоди боржника. 2. фін. Напис на векселі, що потверджує згоду того, хто має сплатити вексель. 3. юр. Згода вступити у договір на запропонованих умовах.

Акцептант: особа, яка зобов'язалася сплатити за пред'явленим рахунком, векселем.

Акцептор: 1. Частинка, що приєднує електрони. 2. В хімії комплексних сполук — компонента, яка за певних умов приєднує два електрони. 3. В радіаційній хімії — частинка, що реагує з вільними радикалами.

Акцептувати: 1. Прийняти рахунок, вексель до платежу. 2. перен. Схвалити.

Акцесійний договір: договір, підписуючи який держава приєднується до договору, укладеного раніше між іншими державами.

Акцесійний: приєднувальний.

Акцесорний договір: додатковий договір або зобов'язання, що приєднується до іншого (головного) зобов'язання.

Акцидентний: випадковий, побічний, неістотний; А-ні роботи — дрібні набірні друкарські роботи: бланки, рахунки, анкети, атестати, запрошення, об'яви, афіші тощо.

Акциденція: філос. випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

Акциз: непрямий податок на товари і послуги, здебільшого на предмети широкого вжитку, комунальні та транспортні послуги.

Акціонізм: 1. Одна з форм сучасного мистецтва, в якій автор є і суб'єктом і об'єктом твору, невід'ємною частиною якого є також сам процес творення. 2. Форма суспільно-політичної дії, метою котрої є привернення уваги.

Акціонер: власник акцій.

Акціонерний: заснований на акціях; А-не товариство — основна організаційна форма підприємств, капітал яких утворюється з внесків пайовиків (акціонерів) шляхом купівлі акцій.

Акція (1): цінний папір, який свідчить про те, що власник уніс певний пай у підприємство і має право на участь у справах і прибутках цього підприємства.

Акція (2): дія, діяльність, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

Акче: ахче; турецька і кримсько-татарська назва срібної монети аспр, карбованої в Трапезундській імперії за династії Комнінів в 1204 — 1561 рр.

Ала: у Давньому Римі — кінні загони, чисельністю 500 чи 1000 вершників, які використовувались як допоміжні війська на флангах легіонів.

Алавіти: шиїтська релігійна група. Назву отримали від імама Алі, що був зятем пророка Мухаммеда.

Алазони: плем'я, яке в середині 1 тисячоліття до н.е. жило в басейні р. Південний Буг на північ від Ольвії.

Алалія: відсутність або обмеження мови у дітей з нормальним слухом внаслідок недорозвинення або ушкодження мовних ділянок кори великих півкуль головного мозку.

Алани: іраномовні племена сарматського походження, які жили з 1 ст. н.е. на території між нижнім Дніпром і Південним Уралом, а також на Північному Кавказі. Частина аланів під час Великого переселення народів через Галлію потрапила на Піренейський півострів і в Північну Африку; інша частина в 6 — 9 ст. відступила у передгір'я Кавказу. Кавказькі А. — предки сучасних осетинів.

Аланін: ациклічна амінокислота, дуже поширена в живій природі.

Алантоїс: одна із зародкових оболонок плазунів, птахів і ссавців. Виконує функції органів дихання, виділення і живлення зародка. У ссавців бере участь в утворенні плаценти й пупкового шнура.

Алармізм: 1. Нукова течія, що зосереджує увагу на катастрофічності наслідків впливу людини на природу. 2. псих. Самовідчуття страху, хвилювання.

Аларміст: людяна, яка схильна до паніки, поширює неперевірені, необгрунтовані чутки, що викликають тривожні настрої.

Аласи: неглибокі зниження рельєфу округлої форми, зайняті луками, здебільшого термокарстового походження.

Аластор: у грецькій міфології — дух помсти, який переслідував нащадків за гріхи їхніх предків.

Алафа: данина татарам під час татарської навали.

Алача: перська шовкова тканина.

Алгебра: розділ математики, в якому вивчають дії над величинами незалежно від їхніх числових значень. Основний зміст А. — методи розв'язування алгебричних рівнянь.

Алгебричний: той, що стосується алгебри; А-на сума — сума додатних і від'ємних чисел; А-на функція — функція, пов'язана з незалежною змінною алгебричним рівнянням; А-ні числа — числа, які є коренями алгебричних рівнянь з раціональними коефіцієнтами; А-не рівняння — рівняння, кожна частина якого є многочленом відносно невідомих чисел.

Алгол: назва кількох алгоритмічних мов і створених на їхній основі мов програмування для цифрових обчислювальних машин не орієнтованих на конкретний тип ЕОМ.

Алголагнія: бажання завдавати болю собі або іншому незалежно від наявності або відсутності мотивів.

Алгоритм: сукупність дій (правил) для розв'язування даної задачі. Від імені середньовічного узбецького математика Мухамеда-ібн-Суса (арабізоване аль-Хорезмі).

Алгоритмізація: побудова алгоритму, що реалізує певний процес; А. процесів — опис процесів мовою математичних символів для одержання алгоритму.

Алгоритмічний: той, що стосується алгоритму; А. процес — обчислювальний процес, результат якого знаходять за допомогою певного алгоритму; А-на мова — формальна мова, призначена для записування алгоритмів; речення її є алгоритмами.

Алдеаменту: в колишніх португальських колоніях т. зв. стратегічні поселення, які фактично були концтаборами для корінного африканського населення.

Алеаторика: формалістичний напрям у сучасній музиці, який проголошує головним у творчості й виконавстві принцип випадковості, коли музична композиція будується на основі розбризкування чорнила на нотному папері, кидання гральних костей, ходів шахової гри, перетасовування перед виконанням твору карток, на яких записано кілька тактів музики.

Алеаторні операції: ризиковані операції, угоди (парі, лотерея, деякі біржові операції).

Алебарда: старовинний тип колючо-рубаючої холодної зброї у вигляді списа, на кінці якого прикріплювалася бойова сокира. На обуху сокир часто робився гак для стягування вершника із сідла. В 14–16 ст. А. знаходилась на озброєнні європейської піхоти і застосовувалась запорозькими козаками.

Алебастр: мінерал, гідросульфат кальцію, різновид гіпсу — білий дрібнозернистий будівельний матеріал.

Алевізм: релігія субетнічної, культурної громади у Туреччині у кількості декількох мільйонів. Алевіти мають місце поклоніння в будинках (цемві), а не в мечетях; чоловіки і жінки рівноцінні. Подібно до шиїтів, А. шанують Алі і дванадцять імамів. А. також має елементи суфізму.

Алеврит: дрібнозерниста пухка осадочна гірська порода, за розмірами уламків (0,1 — 0,01 мм) проміжна між глинами та піском (мул, лес).

Алевроліт: тверда гірська порода, зцементований алеврит.

Алегоричний: образно виражений.

Алегорія: 1. Іносказання. 2. Втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття.

Алеґація: посилання у розмові чи творі на певного письменника.

Алеґрето: помірно швидкий музичний темп, повільніший від алегро, але жвавіший від модерато; п'єса або частина її, написана в характері алеґрето.

Алеґрі: лотерея з негайною виплатою виграшу.

Алеґро: 1. Швидкий музичний темп; п'єса або частина її, що виконується в цьому темпі. 2. У класичному танці швидка частина па-де-де, па-де-труа або масовий заключний танець акту.

Алейкемія: лейкоз, білокрів'я; злоякісне захворювання системи крові, яке характеризується розростанням патологічних клітин кровотворної тканини.

Алейкія: захворювання кровотворних органів, яке характеризується різким зменшенням кількості або цілковитою відсутністю зернистих лейкоцитів у крові.

Алейродиди: підряд рівнокрилих хоботних комах. Поширені переважно в тропіках. Деякі види — шкідники овочевих та ягідних культур. Інша назва А. — білокрилки.

Алейрометр: пристрій для вимірювання ступеню розбухання муки.

Алейрон: найдрібніші білкові зерна в клітинах насіння злаків та інших рослин.

Александрит: мінерал, дорогоцінний камінь, різновид хризоберилу. Склад BeAl₂O₄ з домішками хрому; твердість 8,5. При денному світлі А. темно-зелений, при штучному — темно-червоний. Зустрічається окремими кристалами і зростками в пегматитових жилах і в зоні контакту на Уралі, в Бразилії, на Цейлоні і Мадагаскарі.

Александрійський вірш: римований 12-складник із цезурою посередині, обов'язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим.

Александрінер: римська монета, яка карбувалась в Римській імперії і використовувалась у Єгипті. Від назми головного міста провінції Александрії.

Алексикалізм: рід афазії, яка проявляється в семантично-лексичних розладах мови хворого, головним чином у неспроможності правильно називати предмети.

Алексин: захисна речовина сироватки крові, активує розчинення бактерій. Інша назва цієї речовини — цитаза.

Алексія: порушення навичок читання внаслідок втрати розуміння написаних слів чи впізнавання окремих літер. Спричинюється ураженням кори головного мозку.

Алекто: одна з трьох фурій у грецькій міфології.

Алектріомахія: бій півнів як різновид спорту.

Алелі: алеломорфи; спадкові одиниці (гени), які містяться в однакових ділянках гомологічних (парних) хромосом і визначають напрям розвитку однієї і тієї самої ознаки.

Алелізм: алеломорфізм; існування гена в різних станах (алелях), які виникають шляхом мутацій із нормального гена.

Алелопатія: вплив одних рослин на інші внаслідок виділення ними різних речовин.

Алеманда: старовинний німецький плавний танок; був поширений у Франції 16 ст і був одним з найпопулярніших танців у музичному стилі барокко.

Алерган: протиалергічний препарат.

Алерген: чужорідна речовина, що спричинює алергію. А. можуть бути білки, бактерії, лікарські препарати тощо.

Алергія: 1. Підвищена чутливість організму тварин і людини до впливів на нього алергенів. Виявляється у вигляді анафілаксії, ідіосинкразії, сироваткової хвороби тощо. 2. перен. Категоричне несприйняття чого-небудь, відраза.

Алергологія: наука, яка вивчає причини виникнення, розвиток, профілактику та лікування алергічних захворювань.

Алеріон: геральдична фігура у вигляді міфічного птаха з розкинутими крилами, що нагадує орла, як правило, без дзьоба і кігтів; інша назва — авалеріон.

Алертність: 1. психол. Стан максимальної готовності до дії на тлі внутрішнього спокою. 2. розм. Фізична і душевна зібраність, пильність, здатність моментального переходу до активної дії.

Алеут: представник корінного населення Алеутських островів, островів Шумагіна, а також західного берега Аляски аж до р. Угашіка на півночі. Самоназва — унаньян. Формування антропологічного типу, мови і культури відбувалося 6000 — 4600 років тому. У складі арктичної раси А. займають особливе положення — у них виявлена ​​домішка південних елементів тихоокеанської гілки монголоїдів. Широке, пласке обличчя з сильно вираженими вилицями і навскіс прорізаними очима дає можливість припускати їх спорідненість з монгольською, а не з американською расою. Для традиційних вірувань характерний анімізм. Чисельність алеутів в Росії — 482 ​​людини (за переписом 2010 року), в США — 17004 людини (2000 р.).

Алея: дорога, обабіч обсаджена деревами, кущами.

Алича: 1. Плодове дерево родини розових, роду слива. 2. Плід такого дерева.

Алі: 1. Титул турецьких вельмож. 2. Старший писар у турків і татар.

Алібі: доказ непричетності особи до злочину, оскільки вона в момент вчинення його перебувала в іншому місці.

Алігнін: папір, застосовуваний як перев'язочний матеріал (замінник вати).

Аліготе: 1. Французький технічний сорт винограду середньораннього періоду дозрівання. 2. Вино з такого винограду.

Аліґатор: тупорилий крокодил; рід крокодилів, що живуть у південно-східній частині США та в Китаї.

Алідада: деталь астрономічних і геодезичних кутомірних інструментів, що обертається навколо осі, яка проходить через центр лімба.

Аліди: нащадки двоюрідного брата пророка Мухаммеда Алі ібн Абу Таліба та доньки пророка Мухаммеда Фатіми.

Алієнація: 1. Відчуження майна. 2. Операція щодо зміни власника акції, капіталу, цінності, тобто передавання майна, що належало одній особі, у власність іншій.

Алізарин: органічна сполука, барвник; оранжеві кристали. Застосовують в аналітичній хімії, поліграфії тощо.

Аліканте: солодке вино з околиць міста Аліканте в Іспанії.

Аліквоти: 1. муз. Тони, що супроводять головну мелодію. 2. Частини величини, на які ціле ділиться без остачі.

Алілуя: 1. Вигук славлення бога в іудаїзмі, запозичений християнством. 2. У християнському богослужінні — приспів до церковних пісень. 3. перен. Співати алілую — надмірно вихваляти.

Аліментарний: той, що стосується харчування.

Аліментація: 1. У Стародавньому Римі система державної допомоги дітям незаможних батьків і сиротам. 2. Обов'язок сплачувати аліменти.

Аліменти: утримання, яке в передбачених законом випадках зобов'язані надавати одні члени сім'ї іншим членам сім'ї, що потребують матеріальної допомоги (неповнолітнім, непрацездатним тощо).

Алісум: рід трав'янистих, рідше кущових рослин родини хрестоцвітих. Багато видів, переважно середземноморських, вирощують як декоративні рослини. Дикорослий А. — бурачок.

Алітерація: повторення однорідних приголосних звуків у вірші, реченні, строфі для досягнення більшої звукової виразності.

Алітування: нанесення на металеві (здебільшого — стальні та чавунні) вироби алюмінієвого покриття, щоб запобігти їх окисленню.

Аліфатичні сполуки: органічні сполуки з відкритими ланцюгами атомів вуглецю. Інша назва — жирні сполуки, ациклічні сполуки.

Аліциклічний: той, що стосується органічних сполук, в яких атоми вуглецю з'єднані в циклічні ланцюжки.

Аліцин: лікарський препарат; антибіотик. Антибактеріальний засіб проти ряду мікроорганізмів.

Алкалізація: додавання лугів до речовин.

Алкаліметрія: метод визначення кількості кислоти в розчинах шляхом додавання до них лугу (або його розчину).

Алкалоз: підвищення лужності крові і тканин організму.

Алкалоїди: органічні азотовмісні речовини переважно рослинного походження, що мають лужні властивості. Більшість А. застосовують як лікарські речовини.

Алкана: рід багаторічних трав'янистих рослин родини шорстколистих. Дає алканін, що його застосовують для забарвлення вин, харчових продуктів, фарбування вовни, шовку та як індикатор під час хімічних аналізів.

Алкени: органічні сполуки, ненасичені вуглеводні з одним подвійним зв'язком між атомами в молекулі. Найпростішим А. є етилен. Інша назва — олефіни.

Алкіл: одновалентний залишок — радикал вуглеводню жирного ряду. А. є бутил, метил, етил, пропіл та ін.

Алкілсульфати: ефіри сірчаної кислоти. Застосовують переважно для алкілування органічних сполук.

Алкілування: введення алкілу в молекулу органічної сполуки.

Алкіни: органічні сполуки, ненасичені вуглеводні з одним потрійним зв'язком між атомами в молекулі. Найпростішим А. є ацетилен.

Алкоголіз: обмінний розклад речовин при взаємодії з спиртами. А. є, напр., утворення етилацетату при взаємоді хлористого ацетилу з етиловим спиртом. А. подібний до гідролізу.

Алкоголізація: те саме, шо й спиртування.

Алкоголізм: захворювання, що розвивається внаслідок зловживання спиртними напоями. Призводить до фізичних і психічних розладів.

Алкоголік: хворий на алкоголізм.

Алкоголометр: спиртометр, спиртомір; ареометр із шкалою для визначення міцності водоспиртових розчинів за їхньою густиною.

Алкоголь: 1. Органічна сполука, що містить у молекулі гідроксильну групу (ОН). 2. розм. Винний спирт.

Алкоголяти: органічні солеподібні сполуки, продукти заміщення металом водню гідроксильної групи спиртів. Широко застосовують в органічному синтезі.

Алконост: в українських старовинних переказах — райський птах з людською головою.

Аллах: в ісламі — Всевишній, Бог, творець і управитель всього сущого. В широкому значенні бог взагалі, незалежно від релігії.

Аллеманісти: представники анархо-синдикалістського угруповання у французькому робітничому русі кінця 19 — початку 20 ст. Від прізвища їхнього лідера Ж. Аллемана.

Алмаз: мінерал класу самородних неметалів, чистий кристалічний вуглець. Прозорий, переважно безбарвний, має найвищу серед відомих мінералів твердість. Використовують для виготовлення абразивних та різальних інструментів, при бурінні, в ювелірній справі.

Ало...: у складних словах означає: інший, сторонній, чужорідний.

Алогамія: запилення однієї квітки пилком іншої. Інша назва — чужозапилення.

Алогізм: 1. Непослідовність у міркуваннях, викликана порушенням законів логічного мислення. 2. філос. Ідеалістичне вчення, яке твердить, що знання досягають через віру, одкровення, інтуїцію. 3. Літературний прийом, який полягає у навмисному порушенні (розриві) логічного зв'язку з метою створення комізму, іронії і т. ін.

Алогічний: суперечний логіці, безглуздий.

Алограф: 1. Гліф, який вважається варіантом іншого гліфа і відповідає одній графемі. 2. Варіант запису однієї і тієї ж фонеми, в залежності від її позиції в слові. 3. Чужий рукопис, напис, підпис; те, що, на противагу автографу, є не вірогідним документом, а, як правило, підробкою.

Алод: за феодалізму в Західній Європі — повна спадкова власність на землю без права залишати свої володіння без відома сеньйора.

Алое: 1. Багаторічна тропічна рослина з довгастим м'ясистим листям, укритим по краю шипами; столітник. 2. фарм. Сік цієї рослини, який використовують у медицині; сабур.

Алозавр: рід хижих ящеротазових динозаврів підряду тероподів, які жили за мезозойської ери приблизно 155-145 мільйонів років тому. Досягали в середньому 8,5 метра в довжину, 3,5 метра у висоту і важили близько тонни; пересувались на великих і потужних задніх лапах, в той час, як передні кінцівки були відносно малими, на них було три великих, загнутих кігтя. Масивний череп врівноважувався довгим, важким хвостом.

Алокуція: 1. Звернення папи римського до колегії кардиналів з промовою щодо церковних або політичних подій. 2. Урочиста промова; фраза, якою починається промова.

Алометрія: нерівномірний ріст частин тіла, зміна темпів розвитку різних органів.

Аломорфоз: пов'язане із зміною середовища перетворення організмів, коли одні відношення із середовищем замінюються іншими, більш-менш рівноцінними. Є одним з типів адаптаціогенезу.

Алонж: 1. Пряма або зігнута скляна трубка, якою рідина з холодильної частини пристроїв, де відбувається дистиляція, стікає в приймач. 2. тех. Прилад для уловлювання несконденсованої пари цинку в процесі добування його. 3. спорт. Гранична відстань, з якої боксер може нанести удар. 4. Аркуш паперу, який прикріплюють до векселя для передатних написів, якщо на вексельному бланку вони не вміщуються. 5. Перука з довгими хвилястими пасмами, популярна з XVII ст.

Алонім: 1. Варіантна назва особи, географічного об'єкта (Константинополь — Стамбул, Георгій — Юрій). 2. Справжнє прізвище якоїсь особи, взяте автором для свого псевдоніма.

Алопат: лікар, який не застосовує гомеопатичних засобів лікування.

Алопатія: застаріла назва, вживана гомеопатами по відношенню до звичайної, негомеопатичної системи лікування.

Алопатрія: тип видоутворення, при якому нові види виникають із популяцій, ареали яких не перекриваються.

Алопластика: заміщення дефекту тканин та органів різними штучними матеріалами, які не впливають шкідливо на навколишні тканини.

Алотрансплантат: орган або ділянка тканини, використані для алотрансплантації. Інша назва — гомотрансплантант.

Алотрансплантація: пересадження трансплантата від одного представника якого-небудь біологічного виду іншому представникові того ж виду. Інша назва — гомотрансплантація.

Алотропія: властивість хімічного елемента існувати у вигляді двох або більше простих речовин з відмінними фізичними і хімічними властивостями (алотропних модифікацій).

Алофан: мінерал класу силікатів, блідо-блакитного, зеленуватого, бурого кольорів.

Алофон: звук, що відрізняється від іншого звука фонетичною ознакою, а не функцією; фонетичний варіант у межах однієї фонеми.

Алохол: лікарський препарат; жовчогінний засіб; підвищує моторику кишечника.

Алохорія: поширення плодів, насіння та спор за допомогою зовнішніх факторів: вітру (анемохорія), води (гідрохорія), тварин (зоохорія) або людини (антропохорія).

Алохтони: 1. Організми, що населяють певну місцевість, але виникли в процесі еволюції в якомусь іншому місці. 2. Гірські породи і корисні копалини, що утворилися з матеріалу, перенесеного з інших місць у результаті геологічних процесів. Протилежне — автохтони.

Алтабас: рід парчі, суцільно затканої срібними нитками.

Алтея: рід багаторічних трав'янистих рослин родини мальвових. Поширені в помірній зоні Європи та Азії. В Україні культивують. Застосовують у медицині та ветеринарії.

Алтин: 1. Давня московська лічильно-грошова одиниця. 2. Російська монета XVII ст., яка за вартістю відповідала шести деньгам або трьом копійкам.

Алтун: турецька золота монета вагою 3,43 г 995-ї проби, введена в обіг Мехмедом II в 1481 році.

Алунд: штучний корунд. Одержують А. з бокситів.

Алуніт: мінерал класу сульфатів, білий з сіруватим, жовтуватим або червонуватим забарвленням. Використовують для одержання сульфату алюмінію.

Алфавіт: сукупність усіх літер, розміщених у певному, усталеному в даній мові порядку.

Алхімія: назва донаукової хімії, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворювати неблагородні метали на золото і срібло за допомогою "філософського каменя". Практична робота алхіміків дала поштовх до розвитку хімії та металургії.

Аль-уд: 1. Стародавній арабський щипковий музичний інструмент. 2. Вірменський щипковий музичний інструмент типу лютні. Інша назва — уд.

Альба: одна з жанрових форм середньовічної куртуазної лірики, строфічна пісня про розставання вранці закоханих після таємного побачення.

Альбатрос: рід океанічних птахів ряду буревісникоподібних. Поширені переважно у Південній півкулі. В Україні — лише під час кочівель.

Альбедо: відношення кількості променистої енергії Сонця, відбитої від поверхні будь-якого тіла, до кількості енергії, що падає на цю поверхню. В середньому А. Землі становить 43%.

Альбедометр: прилад для вимірювання альбедо різних фізичних тіл.

Альбігойці: учасники єретичного руху в Південній Франції 12-13 ст., прихильники вчень катарів і вальденсів. Назву пов'язують з м. Альбі — можливим центром руху; за іншими джерелами, А. — це перекручена назва албанців.

Альбідум: різновид м'якої пшениці.

Альбінізм: відсутність звичайної для даного виду організмів пігментації. У людей виявляється, зокрема, в ненормальній білості шкіри.

Альбінос: людина, тварина або рослина повністю або частково позбавлені пігментації (з особливостями альбінізму).

Альбіт: мінерал класу силікатів, білий натрієвий польовий шпат. Використовують у керамічному виробництві.

Альбітофір: магматична гірська порода, різновид порфіру, в якому кристали основної маси породи представлені альбітом.

Альбіція: рід деревних та кущових рослин родини мімозових. Поширені в тропіках і субтропіках. Деякі види мають цінну деревину й кору, багату на дубильні речовини або сапонін. В Україні вирощують як декоративну рослину.

Альбом: 1. Книга або зошит в оправі для віршів, малюнків, колекцій. 2. Окремо видана книга малюнків, ілюстрацій, креслеників.

Альбоміцин: лікарський препарат; антибіотик. Застосовують при лікуванні пневмонії, дизентерії, отиту тощо.

Альборада: 1. Пісня іспанських пастухів на честь сходу Сонця. 2. Ранкова серенада.

Альбуміни: прості білки; входять до складу тваринних і рослинних тканин, яєчного білка, молока, сироватки крові. Застосовують у фармацевтичній, кондитерській, текстильній промисловості.

Альбумінурія: наявність білка в сечі. Інша назва — протеїнурія.

Альбус: срібна монета, яка карбувалась з другої половини XIV ст. в німецьких державах і була основною обіговою грошовою одиницею до появи талерів, після чого перетворилася на розмінну монету з високим вмістом срібла.

Альбуцид натрій: те саме, що й сульфацил-натрій.

Альвеола: 1. Кінцевий відділ залози. 2. Кінцева частина респіраторного апарата в легенях ссавців. 3. Ямка, в якій міститься корінь зуба.

Альвеолярний: 1. Той, що мав ніздрювату, пористу будову. 2. А. приголосний — приголосний звук, під час вимовляння якого язик торкається піднебіння біля альвеол. 3. А-на піорея — те саме, що й пародонтоз.

Альгамбра: палац мавританських царів у Ґренаді, збудований у 13-14 ст., одна з найкращих пам'яток арабської скульптури.

Альгін: драглиста клейка речовина, яку добувають з морських водоростей. Застосовують для остаточної обробки (апретування) тканин, волокна, хутра.

Альгологія: розділ ботаніки, що вивчає водорості.

Альграфія: спосіб плоского друку з тонкої (0,6-0,8 мм) алюмінієвої друкованої форми. Застосовують для друкування карт, плакатів, репродукцій. ІНша назва — алюмінографія.

Альдегіди: органічні сполуки, що містять карбонільну групу, зв'язану з атомом водню. Застосовують у виробництві фенолоальдегідних смол, у парфюмерії тощо.

Альдози: органічні кристалічні речовини, солодкі на смак. Відіграють важливу фізіологічну роль. Деякі А. є в продуктах харчування (глюкоза); застосовують А. в медицині тощо.

Альдолаза: фермент, що належить до ліаз, які розщеплюють і синтезують міжвуглецеві зв'язки ( — С — С- ). Конденсує альдегіди, від чого й походить назва. У рослин бере участь у фотосинтезі, у тварин — у гліколізі.

Альдостерон: гормон стероїдної природи; виробляється кірковим шаром надниркових залоз, регулює в організмі мінеральний обмін.

Алькад: старшина громади, суддя в Іспанії, в країнах Латинської Америки.

Алькальд: алькад; старшина громади, суддя в Іспанії, в країнах Латинської Америки.

Алькасар: замок або укріплений палац в Іспанії, найчастіше збудований у маврітанському стилі.

Алькер: наріжна окрема частина будівлі, яка виступає зовні за площину стін. Характерні для шляхетських садиб Польщі, Правобережної України і Білорусі XVII-XVIII ст.

Альков: заглиблення в стіні, ніша для ліжка, відокремлена завісою від іншої частини приміщення.

Алькупринт: електролітичний спосіб виготовлення форм офсетного друку, які відзначаються високою стійкістю.

Альма-матер: 1. Старовинна студентська назва університету (який дає "поживу для роздуму"). 2. перен. місце, де хтось виховувався, набув професійних навичок. 3. У період Середньовіччя — Діва Марія (Матір Божа).

Альмавіва: чоловічий широкий плащ, який носили на початку 19 ст. (від імені героя комедії Бомарше "Севільський цирульник").

Альманах: 1. заст. Календарі-довідники. 2. Збірка літературних творів різних авторів (віршів, оповідань, повістей тощо).

Альмандин: мінерал класу силікатів, залізисто-глиноземистий гранат червоного, буро-червоного або червоно-фіолетового кольорів. Дорогоцінний камінь, використовують також як абразивний матеріал. Від назви м. Алабанди в Малій Азії.

Альменда: у країнах Західної Європи за середньовіччя земельні угіддя, які були в спільному користуванні членів однієї або кількох територіальних громад.

Альмукантарат: будь-який малий круг небесної сфери, паралельний горизонтові.

Альпака: 1. Одомашнений ссавець (Vicugna pacos) роду лам родини верблюдових. Зріст 0,9-1 м в холці із шиєю, довжина тіла біля 1,4 м, вага близько 80 кг. Тіло вкрито м'якою довгою (до 40 см) вовною, подібною до вовни мериносів. Розводять у Чилі, Перу і Болівії. 2. Легка тканина з її вовни. 3. Нікелевий сплав з додаванням срібла (1-2%) для виготовлення столового посуду.

Альпарі: відповідність ринкового (біржового) курсу валюти, цінних паперів, векселів їхньому номіналові.

Альпеншток: довга палиця з загостреним залізним наконечником, якою користуються при сходженні на високі гори, льодовики.

Альпініада: масові навчальні, спортивні змагання з альпінізму.

Альпінізм: сходження на важкодоступні гірські вершини, льодовики з спортивною або пізнавальною метою. Від назви гір Альп.

Альпініст: людина, що займається альпінізмом.

Альпінарій: ділянка саду або парку, влаштована у вигляді кам'янистої гірки, на якій вирощують високогірну рослинність. Від назви гір Альп.

Альсекко: настінний живопис по сухій штукатурці.

Альт: 1. Партія в хорі або вокальному ансамблі, яку виконують низькі дитячі або жіночі голоси, вищі від тенора. 2. Низький дитячий або жіночий голос. 3. Струнний смичковий або духовий музичний інструмент. 4. Різновид деяких оркестрових інструментів (напр., А.-кларнет, домра-А.).

Альтанка: покрита зверху легка будівля у саду, парку і т. ін. для відпочинку і захисту від сонця, дощу; бесідка, альтанка.

Альтерація: підвищення або пониження тону на півтон або тон; знаки А. — дієз, бемоль.

Альтерглобалізм: громадський рух, що ставить своєю метою альтернативні шляхи глобалізації повною мірою сприяючи розвитку людських цінностей, таких як охорона навколишнього середовища, соціальна справедливість, охорона праці, захист культур корінних народів і прав людини; анти-мондіалізм.

Альтернат: у міжнародному праві сукупність правил, що регулюють порядок підписання договору: черговість згадування сторін у тексті договору, розташування підписів, печаток та ін.

Альтернатива: необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну; кожна з цих можливостей.

Альтернативний: той, що допускає одну з двох або кількох можливостей.

Альтернатор: електрична машина, що виробляє змінний струм.

Альтернація: чергування звуків, зумовлене певним фонетичним оточенням або морфологічною позицією.

Альтиграф: самописний висотомір.

Альтиметр: прилад, що використовується у літальних апаратах для вимірювання висоти підйому або висоти над рівнем моря; висотомір.

Альтинг: однопалатний парламент в Ісландії.

Альтипланація: вирівнювання рельєфу вершинної зони гірських хребтів, переважно внаслідок вивітрювання та нівації в умовах холодного і помірного клімату.

Альтитуда: висота точки місцевості над рівнем моря. Інша назва — абсолютна висота.

Альтруїзм: безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших, готовність заради цього зректися власних інтересів.

Альтруїст: людина, що безкорисливо діє на благо інших.

Альфа-залізо: структура заліза, якої воно набуває при температурі до 769° С.

Альфа-проміння: потік альфа-частинок.

Альфа-радіоактивність: радіоактивність, при якій відбувається випускання альфа-частинок. Інша назва — альфа-розпад.

Альфа-самець: домінант чоловічої статі в будь-якій ієрархічній групі; виконує обов'язки ватажка і захисника співтовариства (зграї). У багатьох видів приматів А. володіє характерними вторинними статевими ознаками, розвиток яких стимулюється рівнем статевих гормонів. Протилежне — омега-самець: найнижчий член зграї, останній при здобутті їжі, останній в праві на розмноження.

Альфа-спектрометр: прилад, за допомогою якого досліджують спектр (розподіл за енергією) альфа-частинок, що їх випромінюють радіоактивні ядра.

Альфа-частинки: ядра атомів гелію. Кожна А.-ч. складається з 2 нейтронів і 2 протонів.

Альфа...: у складних словах означає стан речовини (напр., альфа-залізо) або зв'язок з альфа-частинками (напр., альфа-радіоактивність).

Альфа: 1. Перша літера грецького алфавіту. 2. перен. Альфа й омега — головне, основне, все повністю, початок і кінець.

Альфаметр: прилад для визначення надлишку повітря в горючій суміші, яка надходить у двигун внутрішнього згоряння.

Альфатип: електронна фотонабірна машина, за допомогою якої одержують фотонабір на плівці або фотопапері.

Альфатрон: радіоактивний прилад, за допомогою якого вимірюють тиск газу.

Альфенід: мідно-цинково-нікелевий сплав сріблясто-білого кольору, використовуваний для для карбування малоцінних медалей і жетонів.

Альфоль: тонкий листовий алюміній (фольга), який застосовують як теплоізоляційний матеріал.

Альфонс: ім'я героя комедії О. Дюма (сина) "Мосьє Альфонс", що стало загальним означенням коханця, якого утримує його коханка.

Альфортіоз: гельмінтозна хвороба однокопитних тварин, що її спричинює нематода альфортія.

Альфреско: настінний живопис водяними фарбами на сирій штукатурці.

Альціона: 1. У давньогрецькій міфології ім'я однієї з героїнь. 2. Зоря 2,9 видимої зоряної величини, найяскравіша в зоряному скупченні Плеяд. Віддаль від Сонця 59 парсек. Інша назва — ? Тєльця.

Альянс: 1. Союз, об'єднання держав, організацій на основі договірних зобов язань. 2. Шлюбний союз.

Алювій: відклади, нагромаджені в долинах водними потоками (галька, гравій, пісок, глина).

Алюзія: уживаний у художньому творі як риторичний прийом натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт (напр., "Піррова перемога").

Алюмель: сплав алюмінію, нікелю, кремнію, марганцю і кобальту (як домішки до нікелю). Застосовують у пірометрії.

Алюміній: хімічний елемент, символ Аl, ат. н. 13; сріблясто-білий метал, складова частина бокситів, алунітів та інших мінералів.

Алюмінати: солі алюмінієвих кислот. Найпоширеніший А. натрію, застосовують у текстильній і паперовій промисловості, для очищення води.

Алюмінографія: спосіб плоского друку з тонкої (0,6-0,8 мм) алюмінієвої друкованої форми. Застосовують для друкування карт, плакатів, репродукцій. Інша назва — альграфія.

Алюмінотермія: алюмотермія; здобування металів і сплавів відновленням їхніх сполук порошкуватим алюмінієм.

Алюмінування: те саме, що й алітування.

Алюмогель: пориста біла маса, іноді прозора, за складом — окис алюмінію, за властивостями — адсорбент.

Алюмосилікати: група породоутворюючих мінералів; кремнеземисті сполуки з великим вмістом алюмінію, напр. польові шпати, слюди, мінерали глин.

Алюмотермія: алюмінотермія; здобування металів і сплавів відновленням їхніх сполук порошкуватим алюмінієм.

Алюр: 1. Різні види ходи, бігу коня (напр., ступа, галоп, кар'єр). 2. військ. Умовна позначка хрестами на донесенні, що визначає ступінь швидкості його доставки.

Алябандизм: художній безсмак, невміння цінувати художні твори (від назви стародавнього м. Алябанду в Малій Азії).

Алямеда: місця для прогулянок в іспанських містах; бульвар.

Алярм: 1. Тривога, ґвалт, сполох, переполох, паніка. 2. Несподіваний заклик до зброї у війську.

Амазоніт: мінерал класу силікатів, різновид калієвого польового шпату олакитно-зеленого кольору. Використовують як виробне каміння. Від назви ріки Амазонки.

Амазонка: 1. За грецькими переказами, войовничі жінки, що жили над Чорним морем і мали свою державу. 2. Войовнича жінка, вершниця. 3. Жіноча довга сукня спеціального крою для верхньої їзди.

Амальґама: 1. Сплав, одним з компонентів якого є ртуть. Застосовують при золоченні металевих виробів, у виробництві дзеркал. 2. перен. суміш різнорідних речей, ідей.

Амальґаматор: апарат, в якому провадять амальгамацію.

Амальґамація: 1. Покриття металу, скла амальгамою. 2. Добування благородних металів з тонко подрібнених руд або пісків змочуванням поверхні металу ртуттю. 3. заст. Злиття підприємств (промислових або банківських) внаслідок поглинання дрібних підприємств великими або об'єднання великих у надвеликі.

Амальґамографія: спосіб плоского друку з амальгамованих форм, в яких пробільні елементи оброблено ртуттю.

Амальтея: у грецькій міфології — коза, молоком якої вигодувала Зевса дочка крітського царя Мелісея, за що Зевс подарував своїм годувальникам ріг Амальтеї, в якому вони знаходили все, чого бажали. Звідси ріг Амальтеї — ріг достатку.

Аманат: заручник.

Амані: золоті монети Афганістану, які випускались на початку ХХ ст. Нині виведені з обігу.

Амант: 1. Коханець. 2. Роль коханця.

Амарант: рід одно-, рідше багаторічних трав'янистих рослин родини щирицевих. Поширені в теплих та помірних зонах. Більшість видів — бур'яни, деякі — декоративні й кормові рослини. Інша назва — щириця.

Амариліс: рід трав'янистих багаторічних рослин. Повсюдно вирощують як декоративні рослини в оранжереях та кімнатах, на півдні — у відкритому грунті.

Аматор: 1. Прихильник; той, хто охоче займається чим-небудь. 2. Хто займається чим-небудь не як професіонал, а як любитель.

Амба (1): 1. заст. Співпадання двох номерів у лото або два підряд виграші у картах. 2. Загибель, крах, кінець. 3. М'який свіжий південний вітер у басейні р. Рона (Франція).

Амба (2): у міфології удегейців та інших народностей амурської підгрупи тунгусо-маньчжурських народів невидимий лихий дух, що завдає лиха людям.

Амбалаж: 1. Пакувальний матеріал. 2. Витрати на пакування.

Амбасада: посольство; представництво однієї держави на території іншої.

Амбі...: у складних словах відповідає українському: дво... (амбілогія — двозначність).

Амбівалентність: суперечливе, двоїсте (те, що має в собі, наприклад, задоволення й незадоволення) емоційне переживання щодо тієї самої події або предмета. Соціальна А. — підтримка індивідом двох взаємновиключених соціальних трендів. У психіатрії — психічний стан роздвоєності. Амбівалентний — двоїстий.

Амбідекстерія: вроджена або набута здатність людини з однаковою швидкістю і ефективністю виконувати рухові дії правою і лівою рукою. Протилежне — амбісіністрія.

Амбісіністрія: вроджене або набуте погане володіння обома руками. Протилежне — амбідекстрія.

Амбістома: рід хвостатих земноводяних. Поширені в Північній та Центральній Америці. Схожі на саламандр. Личинку А. тигрової називають аксолотль.

Амбіція: 1. Надміру загострене самолюбство. 2. Гонор, зарозумілість.

Амблістома: рід хвостатих земноводяних. Поширені в Північній та Центральній Америці. Схожі на саламандр. Личинку А. тигрової називають аксолотль. Інша назва — амбістома.

Амбона: 1. Казальниця, підвищення, з якого виголошують проповіді. 2. перен. Підвищення, кафедра.

Амбра: 1. Воскоподібна запашна речовина, що утворюється в кишечнику хворих китів — кашалотів; застосовують А. у парфюмерії для надання стійкості запаху духів. 2. перен. Сильний аромат, пахощі.

Амбразура: 1. Отвір в оборонних спорудах і бронебаштах для стріляння і для спостереження. 2. Отвір у стінці для вікна або дверей.

Амброзіно: золотої та срібної монети Мілану, карбовані в ХІІІ — ХМ століттях За іменем покровителя міста св. Амбросія.

Амброзія: 1. У давньогрецькій міфології — ароматна «їжа богів», що нібито надавала їм безсмертя. 2. Запашна мазь у давніх народів. 3. Нальоти міцелію (грибниці) найпростіших сумчастих грибів (аскоміцетів), що вистилають ходи в деревині, в яких живуть личинки жуків-короїдів. 4. Рід однорічних і багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Злісні бур'яни, занесені з Північної Америки. 5. перен. Надзвичайно смачна страва.

Амбулаторія: невеликий лікувально-профілактичний заклад, що надає хворим як в А., так і вдома медичну допомогу лише з основних спеціальностей: терапії, хірургії, стоматології.

Амбулаторний: пов'язаний з амбулаторією; А-не лікування — лікування хворих, що приходять в амбулаторію, поліклініку.

Амбушур: 1. Мундштук духового музичного інструмента; положення губ під час гри на ньому. 2. Кришка на мікрофоні телефонної трубки для підсилення голосу.

Амвон: підвищення перед середньою частиною іконостаса в православному храмі.

Амеба: ряд найпростіших одноклітинних тварин класу саркодових. Більшість А. живе в прісних водоймах, деякі в грунті. Серед А. є паразити людини й тварин.

Амебіаз: хвороба людини, спричинювана дизентерійною амебою. Інша назва — амебна дизентерія.

Амебоцити: елементи крові безхребетних тварин, що виконують захисну функцію, аналогічні лейкоцитам хребетних і людини.

Амелобласти: те саме, що й адамантобласти.

Аменорея: відсутність менструацій.

Аменсалізм: форма взаємовідношень між організмами, корисна для одного виду, проте шкідлива для іншого (напр., ворони, які підбирають залишки їжі вовка, своїм криком приваблюють увагу мисливця).

Аментати: тяжкі лицарські списи.

Американізм: лінгв.слово або мовний зворот, характерний для англійської мови у США.

Американіст: спеціаліст з американістики.

Американістика: сукупність наукових дисциплін, що вивчають історію, економіку, культуру США.

Америцій: штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Аm, ат. н. 95; належить до актиноїдів, сріблястий метал. Від назви континенту Америка.

Аметист: мінерал класу силікатів, прозорий фіолетовий різновид кварцу. Дорогоцінний камінь.

Аметропія: ненормальна заломлювальна здатність ока. До А. належить короткозорість або далекозорість.

Аміак: найпростіша сполука азоту з воднем, безбарвний отруйний газ з різким задушливим запахом. Застосовують у виробництві азотної кислоти, азотних добрив, соди, вибухових речовин, у холодильних установках.

Аміант: мінерал, амфіболовий азбест.

Амідази: ферменти, що беруть участь в азотистому обміні в організмі. Містяться в тканинах тварин і рослин, в мікроорганізмах.

Аміди: 1. Похідні кислот, в яких гідроксильна група заміщена аміногрупою, напр. ацегамід-амід оцтової кислоти. 2. Хімічні сполуки, що утворюються заміною одного атома водню аміаку атомом металу, напр. амід натрію.

Амідол: органічна сполука, безбарвні або світло-сірі кристали. Застосовують у фотографії як проявник.

Амідопірин: лікарський препарат; болезаспокійливий, протизапальний, протиревматичний та жарознижуючий засіб. Інша назва — пірамідон.

Амідування: утворення амідів кислот. А. знешкоджує аміак у тканинах тварин і людини.

Амікошонство: безцеремонне, недоречно-фамільярне звернення під виглядом дружнього.

Аміл...: у назвах деяких хімічних сполук означає одновалентний залишок (С₅Н₁₁)-радикал.

Амілази: ферменти, що гідролітично розщеплюють крохмаль і глікоген з утворенням декстринів, мальтози і глюкози. Містяться в організмі тварин і рослин.

Амілан: різновид синтетичного волокна з поліамідів.

Амілацетат: аміловий ефір оцтової кислоти, безбарвна рідина. А. є розчинником багатьох органічних сполук.

Амілодекстрин: продукт розщеплення крохмалю.

Амілоза: легкорозчинна у воді складова частина крохмалю.

Амілоїд: 1. мед. Скловидна речовина білкового характеру, яка утворюється при амілоїдозі. 2. бот. Запасний полісахарид, що міститься в клітинних оболонках насіння.

Амілоїдоз: одна з форм патологічного порушення білкового обміну в організмі. Інша назва — амілоїдна дистрофія.

Амілопектин: складова частина крохмалю. Застосовують як клеї і в харчовій промисловості.

Амімія: 1. Ослаблення або повна відсутність міміки, що спостерігається при деяких захворюваннях нервової системи. 2. Неспроможність через нервові розлади висловлювати свої думки відповідною мімікою і жестами.

Аміназин: лікарський препарат; застосовують при нервових та психічних захворюваннях, для посилення дії снотворних, наркотичних та багатьох знеболюючих засобів.

Аміни: азотовмісні органічні сполуки, похідні аміаку. Найважливішим А. є анілін. Застосовують у виробництві барвників, лікарських препаратів.

Амінобензол: те саме, що й анілін.

Аміногрупа: одновалентна група — NH2, залишок аміаку. Міститься в амінах, амінокислотах та інших органічних сполуках.

Амінокислоти: амінокарбонові кислоти, органічні сполуки, в молекулі яких одночасно містяться карбоксильні (-СООН) і амінні (-NH2) групи; можуть розглядатися як похідні карбонових кислот, в яких один або кілька атомів водню замінені на амінні групи.

Амінопептидази: група ферментів кишкового соку, що каталізують гідролітичне розщеплення поліпептидів з утворенням вільних амінокислот.

Амінопласти: пластмаси на основі термореактивних синтетичних смол. 3 А. виготовляють електроізоляційні матеріали, клеї.

Аміносахари: органічні сполуки, амінопохідні простих сахарів (моносахаридів). Входять до полісахаридів, складних білків, ліпідів, гормонів, антибіотиків.

Амінотрансферази: ферменти з групи трансфераз, які відіграють важливу роль в азотистому обміні в організмі тварин і рослин.

Амінофеноли: органічні кристалічні сполуки, похідні фенолу. Відзначаються амфотерністю. Застосовують у виробництві барвників, деяких ліків, у фотографії.

Амінування: введення аміногрупи в різні органічні сполуки.

Амінь: 1. Заключне слово у молитвах, проповідях; вірно, істинно. 2. Кінець, усе скінчено.

Аміокардія: кволість серцевих м'язів.

Амітоз: прямий поділ ядра клітини, здебільшого шляхом перешнурування, без попередніх структурних змін у його будові.

Аміші: консервативний протестантський напрямок християнства, вчення якого базується на буквальному тлумаченні Біблії. Живуть закритою громадою в США і Канаді, куди емігрували від переслідувань в XVII ст.

Амнезія: ослаблення чи втрата пам'яті внаслідок різних уражень головного мозку.

Амніон: внутрішня зародкова оболонка деяких вищих хребетних (плазунів, птахів, ссавців) і безхребетних (комах).

Амніоти: вищі хребетні тварини, в яких у процесі ембріонального розвитку утворюються зародкові оболонки — амніон і алантоїс.

Амністія: 1. Передбачене актом найвищого органу державної влади повне або часткове звільнення від покарання та його правових наслідків і пом'якшення покарання певної категорії осіб, засуджених судом, дотримання й припинення порушеного кримінального переслідування, а також зняття судимості з осіб, що відбули покарання або звільнені від покарання. 2. перен. прощення, помилування взагалі.

Амон (1): верховий вітер; напрям залежить від географічного розміщення території.

Амон (2): давньоєгипетський бог Сонця, цар богів, покровитель влади фараонів; давні греки ототожнювали А. із Зевсом.

Амонали: суміші нітрату амонію з металевим алюмінієм, вибухові речовини.

Амоній: NH⁺₄ — позитивний іон, що в сполуках відіграє роль одновалентного металу.

Амоніти (1): аміачно-селітряні вибухові речовини. Широко застосовують при підривних роботах.

Амоніти (2): група викопних головоногих молюсків, що мали спірально закручену черепашку. Від імені єгипетського бога Амона, якого зображали із закрученими баранячими рогами.

Амоніфікація: процес розкладення азотовмісних органічних речовин з утворенням і виділенням аміаку.

Амоноліз: обмінний розклад органічних сполук при взаємодії з аміаком.

Аморалізм: етичний принцип, що виправдовує егоїзм, індивідуалізм; негативне ставлення, заперечення, до загальнолюдських моральних цінностей.

Аморальний: позбавлений моралі, неморальний.

Амортизатор: пристрій, який пом'якшує дію поштовхів, ударів під час руху автомобіля, при посадці літака і т. ін.

Амортизація: 1. ек. Поступове зниження вартості основних фондів, устаткування, будинків і т. ін.) внаслідок їх зношування. 2. фін. Перенесення вартості машин, будинків і т. ін. на продукцію, яка виробляється. 3. А боргу — поступова сплата боргу через періодичні грошові внески. 4.техн. Пом'якшення дії поштовхів, ударів у машинах, літаках та ін. за допомогою спеціальних пристроїв.

Амортифікація: офіційне оголошення про анулювання (позбавлення чинності) втрачених документів.

Аморфізм: 1. Безформність, неоформленість, невпорядкованість. 2. Аморфний стан речовини.

Аморфний: 1. хім., геол. Який не має кристалічної будови. 2. книжн. Безформний, розпливчатий, нечіткий.

Амотоли: вибухові речовини, що належать до амонітів: суміші нітрату амонію з тринітротолуолом. Деякі А. застосовують для виробництва боєприпасів.

Амофос: подвійне азотно-фосфорне концентроване водорозчинне добриво.

Ампелографія: наука про сорти й види винограду.

Ампелологія: те саме, що й ампелографія.

Ампелотерапія: лікування виноградом.

Ампельні рослини: декоративні рослини із звисаючими пагонами, стеблами або листками, які вирощують у підвісних вазах (амплях) або горщиках.

Ампер-година: кількість електрики, що протікає через провідник або прилад за 1 год, якщо величина струму дорівнює 1 А. 1А-год = 3600 кулонам.

Ампер: 1. Одиниця сили електричного струму. 2. Одиниця магніторушійної сили. Від прізвища французького хіміка А. Ампера.

Ампераж: сила електричного струму, виражена в амперах.

Амперметр: прилад, за допомогою якого вимірюють силу електричного струму в амперах.

Ампір: стиль пізнього класицизму в архітектурі й мистецтві (переважно декоративно-прикладному), що виник у Франції на початку 19 ст. і орієнтувався на монументальні та декоративні форми античності. Сталінський А. — лідируючий напрям в архітектурі, монументальному і декоративному мистецтві СРСР з кінця 1930-х до середини 1950-х років, для якого характерні ансамблеві забудови площ і вулиць, монументальність, використання барельєфів, мармуру і бронзи для оформлення громадських будівель.

Ампіцилін: лікарський препарат, антибіотик.

Амплікація: 1. Копія розписки про прийняття грошей. 2. Копія певного акта.

Амплітрон: електровакуумний прилад магнетронного типу, за допомогою якого підсилюють сигнали коливань надвисоких частот.

Амплітуда: 1. фіз. Найбільше відхилення тіла, що коливається, від положення рівноваги; розмах коливань 2. метеор. Різниця між найвищою і найнижчою температурою повітря або найбільшим і найменшим атмосферним тиском у певний період.

Ампліфікація: 1. Нагромадження синонімів або однотипних виразів для підсилення емоційного впливу вислову. 2. В художній літературі, промові використання кількох однорідних означень для підсилення характеристики явища. 3. Один з видів шкільних вправ для розвитку мови, що полягає в поширенні простих речень. 4. Збільшення обсягу тексту під час перекладу з однієї мови на іншу.

Амплуа: 1. Ролі, що відповідають характерові обдарування актора (герой, трагік, комік). 2. перен. характер обов'язків або роботи людини.

Ампула: 1. У давніх римлян глиняна або скляна посудина з вузькою шийкою для зберігання рідини. 2. Скляна посудина з відтягненою вузькою шийкою, яку запаюють після заповнення ліками. 3. анат. Розширена частина деяких трубкоподібних органів.

Ампутація: хірургічна операція, що полягає у повному або частковому відтинанні периферичної частини органа (кінцівки, грудної залози тощо).

Амрита: в індуській міфології — напій, що дає безсмертя.

Амузія: порушення можливості сприймати музичні звуки або відтворювати їх.

Амулет: предмет, якому приписують чудодійну здатність оберігати людину, що його носить, від бід, хвороби тощо.

Амуніція: 1. військ. Сукупність речей (крім одягу і зброї), що становлять спорядження військовослужбовця, його коня. 2. перен. Про одяг, речі, що свідчать про заняття людини.

Амур: 1. У давньоримській міфології бог кохання, уособлення любовного потягу, що забезпечує продовження життя на Землі. 2. астр. Одна з малих планет (відкрита в 1932 р.).

Амуритися: залицятися, женихатися.

Амурний: любовний, причетний до кохання.

Амфі...: префікс, що означає: "з обох боків ", "навколо, "подвійний", напр. амфікарпія.

Амфібія (1): бойова або транспортна машина (танк, автомобіль), здатна пересуватися суходолом, водою або під водою; літак, пристосований для зльоту й посадки на воді й суходолі.

Амфібія (2): 1. Водоземець; земноводна тварина (жаба, саламандра та ін.). 2. Земноводна рослина. 3. Літак, пристосований для зльоту і посадки на суші і на воді. 4. Танк або автомобіль, що може рухатися по суші і по воді.

Амфіболіт: метаморфічна гірська порода, складається в основному з амфіболів та плагіоклазу. Окремі різновиди використовують як виробне та облицьовувальне каміння.

Амфіболія: вираз, який можна тлумачити двозначне.

Амфіболи: група породоутворюючих мінералів класу силікатів, кремнекисневі сполуки магнію, заліза, кальцію, іноді алюмінію й лугів.

Амфібрахій: віршовий розмір на чотири мори з трискладовою стопою і наголошеним (довгим) другим складом.

Ні слова про спокій.
Ні слова про втому.
Хай марші лунають бадьорі й гучні.
Хоч ніч облягає,— та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні.

Василь Еллан.

Амфігастрії: лусочки на нижньому боці талома деяких рослин типу мохоподібних. Інша назва — черевні луски.

Амфігурія: промова, що складається з окремих думок і слів, що не мають між собою ніякого зв'язку і не представляють ніякого сенсу.

Амфікарпія: утворення на одній рослині надземних і підземних плодів.

Амфіктіонія: у Стародавній Греції релігійно-політичний союз племен і міст для спільного відправлення культу і розв'язання мирним шляхом конфліктів, що виникали між його членами.

Амфіміксис: тип статевого процесу у людини, тварин і рослин, при якому ядра чоловічої і жіночої статевих клітин зливаються.

Амфімакр: в античній метриці віршований розмір з трискладовою стопою, що має два довгі склади і один короткий всередині (-V-).

Амфіон: міфічний король Тебанський, син Зевса й Антіони, чоловік Ніоби, що своєю чудесною грою на лірі усмиряв диких тварин; послухавши його музику, каміння вклалося само і створило мури Тебанські.

Амфіподи: ряд вищих ракоподібних. Морські й прісноводні форми; мають велике значення в живленні риб.

Амфіпростиль: прямокутний у периметрі давньогрецький храм з гладкими стінами і колонними портиками на торцевих фасадах.

Амфітеатр: 1. У Давній Греції і Римі — відкрита кругла або напівкругла споруда для видовищ з ареною посередині, навколо якої уступами розташовані місця для глядачів. 2. У сучасному театрі — ряди крісел, розташовані уступами безпосередньо партером, а також частина залу, де розміщено ці крісла. 3. Амфітеатром — півколом, що підвищується, розширюючись догори.

Амфітріон: 1. У грецькій міфології, а також у комедіях Плавта і Мольєра — цар Тебанський, дружина якого Алкмена під час відсутності чоловіка покохала Зевса і народила Геркулеса. 2. перен. Привітний, гостинний господар.

Амфітріта: 1. Міфічна морська богиня, дружина Посейдона, дочка Нерея та Доріди. 2. Назва однієї з малих планет.

Амфоліти: речовини, які в розчині проявляють амфотерність. Найважливішими А. є амінокислоти, білки.

Амфора: глиняна посудина зі звуженим дном, високим і вузьким горлом та двома ручками, поширена у давніх греків і римлян. Використовувалась для транспортування і зберігання вина, олії, зерна, часом — для поховальних обрядів.

Амфотерність: здатність сполук проявляти кислотні й основні властивості. Амфотерними сполуками (їх ще називають амфолітами) є вода, гідроокиси алюмінію, цинку, хрому.

Ан'япік: стійкий швидкохідний човен давніх ескімосів з дерев'яного каркаса, обтягнутого моржевої шкурою. А. був як одномісним, так і багатомісним. Міг вміщати в себе до двадцяти п'яти осіб. Інша назва — байдара.

Ан...: префікс, що означає заперечення, відсутність, напр. алогічний, афонія, анаероби.

Ана...: префікс, що означає рух угору, підсилення, повторну або зворотну дію, напр. анагенез, анаплазія.

Анабазин: органічна отруйна речовина, алкалоїд. Застосовують у сільському господарстві для знищення шкідливих комах.

Анабазис: рід рослин родини лободових. Напівкущі або багаторічні трави. Поширені переважно в Середній Азії. Використовують для виготовлення алкалоїду анабазину, а також препаратів проти шкідливих комах.

Анабаптизм: штунда; релігійний рух 16 ст. у Німеччині, Англії, Нідерландах, який заперечував церковну ієрархію, ряд догматів церкви і становив форму соціального протесту проти феодального гноблення.

Анабаптисти: в період Реформації — назва, яку отримали від свої противників, учасники радикального релігійного руху, які виступала проти хрещення новонароджених і вимагала повторного хрещення (звідси й назва) в свідомому віці, при вступі в анабаптистські громади.

Анабат: старогрецький атлет, що змагався на коні.

Анабіоз: тимчасовий стан деяких живих істот, коли всі життєві процеси в їхньому організмі так уповільнюються, що немає видимих проявів життя. Є пристосуванням до переживання несприятливих умов.

Анаболізм: сукупність хімічних процесів в організмі, спрямованих на утворення складових частин клітини і тканин. А. є одним з циклів обміну речовин і взаємопов'язаний з протилежним процесом — катаболізмом.

Анаболік: лікарський препарат, що прискорює синтез білків в організмі.

Анаболія: зміна ознак дорослих організмів внаслідок додавання нових стадій наприкінці періоду формотворення.

Анагалактичні туманності: зоряні скупчення поза нашою Галактикою.

Анагенез: 1. Тип еволюційного процесу органічного світу, близький до прогресу; для А. характерне ускладнення органів, удосконалення їх діяльності тощо. 2. Процес регенерації тканин.

Анагліф: 1. Барельєфи у греко-римському різьбярстві. 2. Метод отримання стереоефекту для стереопари звичайних зображень за допомогою колірного кодування зображень, призначених для лівого і правого ока.

Анагліфія: спосіб репродукування, що дає змогу одержати об'ємне (стереоскопічне) зображення.

Анагностик: драматург, що пише свої твори тільки для читання.

Анагога: переносне символічне тлумачення тексту або факту.

Анаграма: 1. Переставляння окремих літер або складів у слові, внаслідок чого утворюються нові слова з іншим значенням. 2. Скорочений підпис художника.

Анадиплосис: стилістична фігура; початок нового віршового рядка чи фрази тими словами, якими закінчувалися попередній рядок чи фраза. Інша назва — епаналепсис.

Анадіомена: прізвисько Афродіти, яке вказує на те, що вона народилася із морського шумовиння.

Анаероби: організми, здатні жити без вільного кисню (деякі види бактерій, нижчих рослин).

Анаеробіоз: життя без вільного кисню.

Анаколуф: синтаксична або логічна непослідовність у мові, відхилення від граматично правильних норм.

Анаконда: водяний полоз, великий (близько 8 метрів завдовжки) південноамериканський гад.

Анаконоза: риторична фігура, коли оратор ніби радиться зі слухачами.

Анакреонтична поезія: невеликі веселі віршики, на зразок віршів грецького поета Анакреона, що оспівував кохання, вино і радощі життя.

Анакруза: склад на початку віршового рядка, який не входить до його ритмічного розміру.

Аналекти: вибрані твори одного або кількох авторів.

Аналептик: лікарський препарат для збудження нервової системи, кровообігу та дихання.

Аналіз: розклад, розбір, розслід. 1. Метод наукового дослідження предметів, явищ та ін. шляхом розкладу, розчленування їх у думці на складові частини. 2. Визначення складу і властивостей якої-небудь речовини, їх дослідження.

Аналізатор: частина поляризаційного приладу, де виявляється і досліджується поляризоване світло.

Аналізатори: складні анатомофізіологічні системи тварин і людини, що забезпечують сприймання й аналіз усіх подразнень, які надходять із зовнішнього і внутрішнього середовища.

Аналітик: 1. Фахівець, який здійснює аналіз речовин. 2. перен. той, хто має схильність до аналізу своїх переживань, поведінки, оточення.

Аналітика: 1. Інтелектуальна, логіко-мисленева діяльність, спрямована на систематизацію змісту і виявлення причинно-наслідкових залежностей чи просторово-часових зв'язків досліджуваних об'єктів. 2. Частина логіки, наука про основні елементи мислення. 3. Теорія аналізу. 4. У логіці Арістотеля — вчення про силогізми і доведення.

Аналітичні мови: мови, в яких відношення між словами в реченні виражені за допомогою службових частин мови, порядку слів (напр., англійська).

Аналітичний: одержаний в результаті розчленування об'єкта й аналізу одержаних внаслідок цього частин; А-на геометрія — розділ геометрії, який вивчає властивості геометричних об'єктів виключно обчислюванням; А-на функція — функція, яку можна розвинути в степеневий ряд. А-на хімія — розділ хімії, який займається визначенням складу речовин.

Аналог: об'єкт вивчення, схожий (аналогічний) з певним іншим об'єктом.

Аналогічний: подібний, відповідний. А-а техніка — техніка, що грунтується на аналоговому (не цифровому) відтворенні сигналів.

Аналогія: 1. Часткова схожість між предметами або явищами. 2. У логіці — умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками роблять висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. 3. Зближення відмінних між собою мовних форм на основі часткової подібності їх. 4. Застосування до випадку, не передбаченого законом, норми права, що передбачає інші схожі випадки, а також вирішення будь-якої справи на основі загальних засад законодавства й загальної політики держави. 5. Зовнішня схожість організмів різних систематичних груп, а також органів або їхніх частин, які походять з різних вихідних зачатків і мають різко відмінну будову.

Аналогова техніка: техніка, що грунтується на аналоговому (не цифровому) відтворенні сигналів.

Аналогові машини: обчислювальні машини, які обробляють інформацію, представлену в неперервній формі.

Аналой: у церкві — високий, з похилим верхом столик, на який кладуть ікони, богослужебні книги тощо.

Анальгезин: лікарський препарат; жарознижувальний, протизапальний та болезаспокійливий засіб. Інші назви — феназон.

Анальгезія: нечутливість до болю.

Анальгін: лікарський препарат. Болезаспокійливий і жарознижуючий засіб.

Анальгія: нечутливість до болю; аналгія, аналгезія.

Анальний секс: статеві стосунки, що здійснюються шляхом введення статевого члена в анус.

Анальний: той, що стосується ануса.

Анальфабет: 1. Неписьменний. 2. Неук, безграмотний.

Анальцим: мінерал класу силікатів, білого кольору з скляним блиском.

Анамнез: сукупність відомостей про попередній стан хворого, отримана шляхом розпитування самого хворого або його близьких.

Анамнії: нижчі хребетні тварини, в яких у процесі ембріонального розвитку не утворюються зародкові оболонки — амніон і алантоїс. До А. належать круглороті, риби, земноводні.

Анаморфічний: спотворений, неправильний, змінюваний.

Анаморфоз: 1. Тип розвитку деяких членистоногих, при якому тварина вилуплюється з яйця з неповною кількістю тулубових сегментів, що поступово доповнюються з наступним линянням. 2. Спотворена конфігурація об'єкта, що здається правильною за певних умов (напр., у вгнутому дзеркалі).

Ананас: 1. Тропічна трав'яниста рослина. 2. Великий, овальної форми, соковитий і запашний плід цієї рослини.

Анапест: віршований розмір, стопи якого в античному віршуванні складаються з двох коротких і одного довгого складу; в силаботонічному віршуванні — з трьох складів з наголосом на останньому (~~-).

Анаплазія: повернення клітин і тканин у недиференційований стан, при цьому вони перестають виконувати специфічні функції і набувають здатності до необмеженого росту.

Анаплазми: рід рикетсій; кровопаразити тварин, що спричинюють захворювання — анаплазмоз.

Анаплазмоз: захворювання домашніх та диких тварин, спричинювані анаплазмами.

Анартрія: форма розладу мови, втрата здатності артикулювати звуки.

Анархізм: 1. Політичне вчення, яке, не визнаючи будь-якої державної влади, вважає абстрактний принцип "особистої волі" за основу ідеального суспільства (Прудон, Бакунін, Кропоткін, Махно та ін.). А. поділяється на кілька течій: анархо-комуністична, індивідуалістична, християнська, моральна, анархо-синдикалізм. 2. перен. Невизнання авторитету, порядку, дисципліни, свавілля.

Анархія: 1. Стан суспільства, в якому відсутні організована влада, закони, немає певних обов'язкових норм поведінки. 2. перен. Безладдя, хаос.

Анархо-синдикалізм: течія в робітничому русі, яка розглядає профспілки як найвищу форму організації робітничого класу.

Анастигмат: об'єктив, в якому підбором лінз максимально усунено астигматизм та інші недоліки зображень (аберації); тому він дає неспотворене зображення всіх точок предмета.

Анастомоз: 1. У людини і тварин — з'єднання між волокнистими утворами (нервами, м'язами) та кровоносними або лімфатичними судинами. А. називають також штурне або патологічне з'єднання між порожнистими органами. 2. У вищих рослин — з'єднання трубчастих структур (напр., жилок у листку, молочників тощо). 3. У грибів — з'єднання або зростання двох гіф грибниці.

Анастрофа: зміна прямого порядку слів у реченні чи словосполученні на непрямий без порушення змісту.

Анатаз: мінерал класу окисів і гідроокисів, двоокис титану, чорно-синього, бурого, жовтого кольорів з алмазним блиском. Руда для одержання феротитану.

Анатоксин: біологічно активний препарат, нешкідливе похідне токсину, яке зберігає його антигенні та імуногенні властивості.

Анатом: фахівець з анатомії та анатомування.

Анатомічний театр: сприміщення, спеціально призначене для розтину, препарації трупів з метою їх дослідження.

Анатомія: наука про форму та будову організму в цілому та його складових частин (органів, систем) у взаємозв'язку з їхніми функціями і розвитком.

Анатомування: розтин, препарація трупа з метою дослідження.

Анатоцизм: обчислення процентів не лише з початкової суми, а й з процентів, які набігли за час, що минув.

Анафаза: одна із стадій (фаз) непрямого поділу клітин (мітозу), на якій дочірні (сестринські) хромосоми роз'єднуються й розходяться до протилежних полюсів клітини.

Анафема: 1. В християнстві відлучення від церкви з оголошенням — довічного прокляття. 2. перен. > Прокльон.

Анафілаксія: підвищена чутливість організму до повторного введення (не через травний тракт) чужорідних речовин, найчастіше білкових сироваток, вакцин тощо. Є одним з проявів алергії.

Анафілактичний шок: загальна алергічна реакція, викликана антигенами що виникає через кілька хвилин після його введення. Характеризується бурхливим, тяжким перебігом, розвитком декомпенсованого порушення гемодинаміки.

Анафора: стилістичний прийом, повторення слова, звуків або синтаксичних конструкцій на початку віршових рядків, строф.

Анафорез: переміщення до анода завислих у розчині частинок, коли через розчин протікає електричний струм.

Анафронт: атмосферний фронт, що характеризується висхідним рухом теплого повітря.

Анахорет: 1. Відлюдник, самітник; віруюча людина, що живе у відлюдному місці — в пустелі, печері тощо; пустельник, пустинник. 2. перен. Про людину, яка живе самотньо, уникаючи спілкування з людьми.

Анахромат: оптична система, не виправлена щодо хроматичної аберації.

Анахронізм: 1. Помилка проти літочислення, хронології подій. 2. Перенесення на будь-яку епоху рис минулого, що їй не властиві. 3. Пережиток старовини; застарілі, не властиві даному часові звичаї, погляди, судження.

Анаша: наркотична речовина, яку добувають з певного виду конопель.

Анбандлінг: добровільний поділ монолітних промислових груп на дрібніші самостійні структури.

Ангар: приміщення, де стоять літаки і де проводиться їх поточний ремонт.

Ангари: вершники у давній Персії, що розвозили урядові накази.

Ангарія: 1. У Стародавньому Римі та середньовічних державах Західної Європи візницька та деякі інші відробіткові повинності. 2. Право захоплення воюючими державами у своїх портах торговельних суден нейтральних країн для використання їх у воєнних цілях.

Ангармонічний: не гармонічний; А-ні коливання — коливання, за яких коливна величина (зміщення, напруженість) не пропорційна силі, що спричинює коливання.

Ангел: у релігійному культі — надприродна істота, посланець, вісник Бога; зображується, як правило, у вигляді юнака з крилами. 2. перен. Захисник, заступник. 3. заст. Про людину (переважно жінку), що відзначається красою, добротою, лагідністю; зробила чи робить комусь що-небудь гарне, корисне.

Ангідриди: хімічні сполуки, що містять кисень і утворюють з водою кислоту, напр. фосфорний А., сірчаний А. тощо. Застосовують як осушники і в органічних синтезах.

Ангідрит: мінерал класу сульфатів, безводний сірчанокислий кальцій білого, сіруватого або блакитного кольору. Використовують для виробництва в'яжучих матеріалів, а також як декоративний камінь.

Ангіна: гостре запалення слизової оболонки зіва, зокрема мигдаликів глотки.

Ангіо...: у складних словах вказує на відношення до судинної системи тварин та рослин, напр. ангіоневроз.

Ангіографія: метод рентгенологічного дослідження кровоносних судин різних органів шляхом введення в них контрастних речовин.

Ангіокардіографія: метод рентгенологічного дослідження порожнин серця та магістральних судин.

Ангіологія: розділ анатомії, що вивчає кровоносні і лімфатичні судини.

Ангіома: доброякісна пухлина, що розвивається з кровоносних або лімфатичних судин.

Ангіоневроз: функціональний розлад іннервації кровоносних судин.

Ангіопатія: загальний термін для означення захворювання судин (артерій, вен і капілярів); те ж саме, що і вазопатія.

Ангіоспазм: раптове звуження дрібних артерій та капілярів, внаслідок чого порушується кровопостачання тканини чи органа.

Ангіостеноз: звуження судин.

Ангіостомія: вставлення в кровоносні судини спеціальних канюль.

Ангіохірургія: хірургічне лікування кровоносних судин.

Англезит: мінерал класу сульфатів, сірчанокислий свинець. Колір білий з різними відтінками, синій а алмазним блиском. Руда свинцю. Від назви о. Англсі у Великобританії.

Англіканство: один із самостійних напрямків християнства, що сформувався в Англії XVI ст. як проміжний варіант між крайністю вимог римо-католицизму та лютеранським і ншими різновидами протестантизму.

Англіцизм: мовне запозичення з англійської мови. Може бути як окремим словом («саміт»), висловом («Бути чи не бути»), понятійним терміном («Скотланд-Ярд»), так і неологізмом («шоп-тур»), що не має аналога в англійській мові.

Ангоб: тонкий шар глини, який наносять на поверхню керамічного виробу перед випалюванням, щоб закрити колір або грубу структуру матеріалу. Буває А. білий та кольоровий.

Анголар: грошова одиниця Анголи, поділяється на 100 сентаво.

Ангстрем: одиниця довжини. 1А=10^-10м. Застосовують в оптиці та в атомній і ядерній фізиці. Від прізвища шведського фізика Й. Ангстрема.

Анґажемент: запрошення артистів на певний строк для участі у спектаклях або концертах на основі договору.

Анґорська вовна: вовна з малоазійської породи овець, з якої виготовляють дорогі тканини.

Андалузит: мінерал класу силікатів, білого, сірого, рожевого або зеленого кольорів. Використовують як вогне- та кислототривкий матеріал, прозорий А. — як дорогоцінний камінь. Від назви провінції Андалузії в Іспанії.

Анданте: 1. Повільно, плавно, повагом. 2. Назва музичного твору або його частини (соната, квартет та ін.), що виконується у такому темпі.

Андантино: муз. темп, швидший за анданте, але помірніший за модерато, п'єса або частина її, написана в характері андантино.

Андеґраунд: напрям у сучасному мистецтві, який суперечить усталеним філософським, етичним, естетичним кодам соціуму й скеровується на самовираження.

Андезин: мінерал класу силікатів, білого або сіруватого кольорів з скляним блиском. Використовують для виготовлення кислототривких керамічних виробів. Від назви гір Андів у Південній Америці.

Андезит: гірська порода темно-сірого, бурого або майже чорного кольору, ефузивний аналог діориту. Складається переважно з плагіоклазу з домішкою амфіболу, авгіту та ін. Від назви гір Андів у Південній Америці.

Андеррайтер: юридична особа, яка здійснює керівництво процесом випуску цінних паперів і їх розподілу.

Андрагогіка: розділ педагогіки, що вивчає питання стимулювання та спрямовування процесів виховання дорослих людей.

Андрадит: мінерал класу силікатів, вапняково-залізистий гранат зеленуватого або чорного кольору. Дорогоцінний камінь. Від прізвища португальського мінералога д'Андрада.

Андро...: у складних словах вказує на їхнє відношення до чоловіка або чоловічої статі.

Андрогенез: розвиток яйцеклітини з ядром чоловічого походження, привнесеним сперматозоїдом у процесі запліднення. Одна з форм партеногенезу.

Андрогени: група чоловічих статевих гормонів, які стимулюють розвиток вторинних чоловічих статевих ознак у тварин і людини (тестостерон тощо).

Андрогінія: наявність у самки ознак самця й навпаки.

Андрогінофор: розросла в довжину ділянка двостатевої квітки між оцвітиною й тичинками.

Андроїди: автоматичні іграшки у вигляді фігур з вбудованими механізмами. Перші А. виготовили П.-Ж. Дро і Анрі Дро (звідки й назва).

Андрокефалізм: зображення міфічних істот з тілом звіра та головою людини.

Андролепсія: положення давньогрецької юриспруденції — законне викрадення і утримання людей в якості заручників.

Андрологія: вчення про хвороби чоловічих сечових та статевих органів; складова частина урології.

Андромеда: 1. У грецькій міфології — красуня, дочка ефіопського царя Кефея, що після смерті стала зіркою. 2. Північне сузір'я, що складається з численних (понад 140) зірок. 3. Болотна рослина; безплідниця, болотник.

Андронім: суфіксів для творення А.: -иха, -ка, -янка, -иня, -аня, -уля, -ова, -овка, -ина, -а.">вид антропоніма — ім'я, що переходить на жінку від її чоловіка, напр., Кайдашиха від Кайдаша ("Кайдашева сім'я" І.Нечуя-Левицького). В українській мові вживається 10 суфіксів для творення А.: -иха, -ка, -янка, -иня, -аня, -уля, -ова, -овка, -ина, -а.

Андрофобія: хвороблива огида жінки до чоловіка, чоловіконенависництво.

Андроцей: сукупність тичинок квітки.

Аневризма: обмежене розширення просвіту артерії.

Аневрин: вітамін B1, необхідний для нормальної діяльності нервової системи. Відсутність або недостача А. в організмі спричинює поліневрит, або бері-бері.

Анекдот: 1. В античній літературі старий твір, що свого часу не був відомий. 2. Коротка, здебільшого сатирична або жартівлива, розповідь про якусь подію, випадок, часто вигаданий.

Анексіонізм: політика анексії, загарбницька політика.

Анексія: насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави або народу.

Анексувати: насильницьки приєднувати (загарбувати) всю або частину території іншої держави.

Анеліди: тип безхребетних тварин. Поширені в грунті, морях і прісних водах земної кулі. Є поживою риб, деякі — паразити тварин і людини. Інша назва — кільчасті черви.

Анемія: група захворювань, які характеризуються зменшенням вмісту гемоглобіну в еритроцитах, кількості еритроцитів, а також загальної маси крові в організмі. Інша назва — недокрів'я.

Анемо...: у складних словах відповідав поняттю "вітер".

Анемогамія: те саме, що й анемофілія.

Анемограф: прилад для безперервного автоматичного записування швидкості і напряму (румба) вітру.

Анемоклінограф: прилад для вимірювання нахилу вітру до горизонтальної площини.

Анемометр: прилад для вимірювання швидкості вітру і газових потоків.

Анемометрія: частина практичної метеорології, що займається вимірюванням швидкості вітру.

Анеморумбограф: те саме, що й анемограф.

Анемоскоп: прилад, що показує наявність вітру певного напряму.

Анемофілія: запилення рослин за допомогою вітру.

Анемохорія: поширення плодів, насіння та інших зачатків рослин вітром.

Аненцефалія: зменшення або повна відсутність головного мозку у плода внаслідок аномалії розвитку.

Анергія: втрата реактивності; нездатність реагувати на подразники.

Анероїд: металевий барометр — прилад для вимірювання тиску повітря.

Анестезин: лікарський препарат. Застосовують як знеболювальний засіб місцевого діяння.

Анестезіологія: наука про знеболювання.

Анестезія: часткова або повна втрата чутливості; знеболювання.

Анестезувати: штучно викликати анестезію; знеболювати.

Анестетики: засоби анестезії.

Анжамбеман: поетичний прийом, за яким фраза, розпочата в одному віршовому рядку, закінчується в наступному.

Анігіляція: взаємодія елементарних частинок і античастинок, внаслідок якої вони перетворюються на інші частинки. Напр., внаслідок взаємодії електрона з позитроном може утворитися два фотони.

Анід: різновид синтетичного волокна з поліамідів. Застосовують для виробництва тонких тканин, штучного хутра тощо.

Анізогамія: тип статевого процесу, при якому зливаються статеві клітини (гамети), різні за розміром, формою й поведінкою.

Анізокорія: різна величина зіниць.

Анізол: органічна сполука, рідина приємного запаху. Застосовують як розчинник у парфюмерній промисловості.

Анізомерія: неоднаковість властивостей (або кількості) повторюваних частин організму, клітини, клітинної органели.

Анізометрія: неоднаковий зір обох очей.

Анізотропія: 1. Неоднаковість фізичних властивостей (механічних, оптичних, електричних тощо) речовини або тіла в різних напрямах. 2. Властивість різних органів тієї самої рослини набувати різних положень при однаковому діянні факторів зовнішнього середовища.

Анізофілія: неоднаковий розмір (а іноді й форма) листків на верхньому і нижньому боках горизонтальних пагонів.

Анілін: органічна сполука; безбарвна отруйна рідина. Застосовують для одержання анілінових барвників, фармацевтичних препаратів, вибухових речовин, похідні у фотографії тощо.

Анілінгус: сексуальна практика анального сексу, при якій використовується стимуляція задньопрохідної ділянки язиком або губами з метою досягнення статевого задоволення. Синоніми — анілінкція, ріммінг.

Анімізм: віра в існування душ і духів, що нібито управляють усім матеріальнім світом. Культ явищ природи, сонця, місяця, зірок, грози, вогню і т.п.

Анімалізм: зображення тварин у живописі, різьбярстві, скульптурі.

Анімаліст: художник, який зображує тварин.

Анімалістичний жанр: різновид образотворчого мистецтва; зображення тварин у живопису, скульптурі, графіці.

Анімалькулісти: біологи 17 — 18 ст., які помилково вважали, що в чоловічій статевій клітині (сперматозоїді) міститься в мініатюрі цілком сформований організм. Прихильники теорії преформізму. Анімальний

Аніматизм: віра в безособову одухотвореність природи або окремих її частин і явищ. Характерна риса первісних релігій.

Анімато: муз. жваво, збуджено.

Анімація: метод створення серії знімків, малюнків, кольорових плям, ляльок або силуетів у окремих фазах руху, за допомогою якого під час показу їх на екрані виникає враження оживлення мертвих форм руху.

Аніоніти: тверді, практично нерозчинні у воді й органічних розчинниках природні та штучні матеріали, які можуть обмінюватися негативними іонами.

Аніони: негативно заряджені іони, що рухаються під час електролізу до анода.

Аніс: 1. Однолітня травяниста рослина з пахучим насінням солодкуватого смаку. 2. Сорт яблук.

Анкер (1): 1. Міра вина у північних германських народів, дорівнює близько 3 відрам.

Анкер (2): 1. Частина годинникового механізму — вилка, з'єднана з маятником чи балансиром, яка періодично перериває обертання зубчастого колеса, через що хід годинника стає рівномірним. 2. Годинник з таким механізмом. 3. Сталева пов'язь, яку закладають у кам'яні стіни.

Анкерит: мінерал класу карбонатів, білого, сірого кольорів з скляним блиском. Від прізвища австрійського мінералога М. Анкера.

Анкерок: барильце для зберігання на судні питної води. На парусному судні А. використовували і як баласт.

Анкета: 1. Ряд запитань, поставлених певній особі чи групі осіб з метою вивчення певної справи. 2. Запитальний лист.

Анкіл: анцил; священний щит бога Марса овальної форми з виїмками з боків; згідно римської легендою впав з неба під час правління царя Нуми Помпілія; від збереження священного щита залежала могутність Риму.

Анкілоз: цілковита нерухомість суглоба.

Анкілозавр: великий динозавр крейдяного періоду з групи зауроподів з тілом, вкритим кістяним панцирем з різко вигнутими назовні ребрами.

Анкілостома: рід круглих червів. Паразитує у кишечнику людини та м'ясоїдних тварин і спричинює захворювання анкілостомоз. Інша назва — кривоголов.

Анкілостоматиди: родина круглих червів. Паразитують у кишечнику людини й деяких тварин. Спричинюють анкілостоматидози.

Анкілостоматидози: хвороби людини і тварин, спричинювані анкілостоматидами.

Анкілостомоз: захворювання людини та м'ясоїдних тварин, спричинюване анкілостомами.

Анклав: територія або частина території держави, повністю оточена територією іншої держави (напр., Республіка Сан-Маріно на території Італії). Якщо А. має морський берег, то його називають напіванклавом.

Аннали: записи по роках найважливіших подій у Стародавньому Римі й деяких країнах Західної Європи за середніх віків; хроніки. На Русі А. відповідали літописи.

Анналісти: перші давньоримські історики, які описували події у хронологічній послідовності — за роками (звідси й назва); літописці.

Аннати: одноразові збори на користь папської казни з єпископів, абатів та інших осіб у розмірі річного доходу з вакантного церковного бенефіцію.

Аннібалова клятва: вираз, що означає непохитну рішимість битися до останнього. Від імені карфагенського полководця Ганнібала (Аннібала; 247 р. або 246-183 рр. до н. є. ), який поклявся не припиняти боротьби проти Риму до кінця свого життя.

Аннона: 1. У Стародавньому Римі річний урожай і запас хліба, потрібного для забезпечення міста, а також ціна зернового хліба; в пізній імперії — податок з населення продуктами. 2. В давньоримській міфології богиня родючості. 3. Рід дерев і чагарників родини анкорових.

Анод: позитивний полюс джерела електричного струму або електрод приладу, з'єднаний з позитивним полюсом джерела струму.

Анодина: ліки, що тамують біль.

Анодування: утворення захисної окисної плівки на поверхні металевих виробів способом електролізу, щоб захистити метал від корозії.

Анократія: політично нестабільний режим, у якому влада не зосереджена в руках тих чи інших державних інституцій, а розподілена серед елітарних груп, які постійно між собою за неї конкурують, — проміжний різновид режиму між демократією та автократією.

Аноксемія: недостатність кисню в крові.

Аноксія: недостатність кисню в організмі, кисневе голодування.

Аномалістичний рік: час, протягом якого Сонце, вийшовши з апсиди, повертається до неї (365 діб).

Аномалія: 1. Неправильність, відхилення від загальної закономірності; ненормальність. 2. астр. Дійсна А. — кут між радіусом-вектором небесного тіла і великою віссю його орбіти. 3. геофіз. Магнітна А. — різке збільшення впливу земного магнетизму на будь-якій ділянці земної кори, зумовлене, як правило, заляганням у ній великих скупчень магнетитових і титано-магнетитових руд (напр., Курська, Криворізька А. ); гравітаційна А. — відхилення від середнього значення сили тяжіння; пояснюється наявністю під земною поверхнею важчих або легших порід, ніж маси або породи, що їх оточують.

Аномальний: неправильний, той, що не відповідає певним правилам.

Аномія: Безладдя, беззаконня, відсутність соціального порядку; стан суспільства, при якому наступають розкладання, дезінтеграція і розпад системи цінностей і норм, які гарантують громадський порядок.

Анонім: 1. Автор твору, листа, який умисно приховує ім я. 2. Твір без зазначення імені автора.

Анонімний: без прізвища автора; А-не акціонерне товариство — акціонерне товариство з акціями на пред'явника.

Анонс: попереднє оголошення про наступні театральні вистави, концерти, кінофільми.

Анорексія: втрата відчуття голоду та апетиту при об'єктивній потребі організму в харчуванні. Може бути викликана гормональними збоями організму, психічними чи психіатричними розладами. Нервова А. — послаблення або втрата почуття голоду, пов'язана з наполегливим і надмірним обмеженням прийому їжі.

Анормальний: незвичний, неправильний, з відхиленням від норм моралі, правил.

Анортит: мінерал класу силікатів, кальцієвий польовий шпат сіруватого або рожево-сірого кольору.

Аносмія: відсутність нюху.

Анотація: коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо.

Анофелес: рід комах родини комарових.

Анофтальм: відсутність одного або обох очей, внаслідок ушкодження чи оперативного видалення.

Ансамбль: 1. Узгодженість, струнке ціле. 2. Художня узгодженість виконання (драматичного, музичного). 3. Спільна участь кількох осіб у виконанні музичного твору; одночасний спів кількох дійових осіб в опері (терцет, квінтет). 4. Музичний твір для кількох виконавців (тріо, квартет). 5. Постійний художній колектив, що займається концертною діяльністю. 6. Композиційно цілісна група споруд.

Ансари: корінні жителі Медини, які прийняли іслам і стали сподвижниками пророка Мухаммеда. А. і мухаджири складали мусульманську громаду Медини і сприяли виникненню мусульманської державності в Медині.

Антаблемент: верхня частина споруди, що спирається на колони. А. поділяють на архітрав, фриз та карниз.

Антагонізм: 1. філос. Суперечності, що характеризуються найгострішою боротьбою і непримиренністю тенденцій, сил, класів. 2. біол. Суперечність між живими організмами, що проявляється в боротьбі за існування.

Антагоністи: 1. Пара або дві групи м'язів, що викликають рухи в протилежних напрямах; пара нервів, що чинять протилежний вплив на органи. 2. Мікроорганізми, що пригнічують життя й розвиток інших мікроорганізмів.

Антагоністичний: пройнятий антагонізмом; непримиренно ворожий.

Антанаклаза: риторична фігура; повторення того самого слова у різних значеннях.

Антанта: блок європейських держав (Велика Британія, Франція і Росія), що склався в 1904-07 рр. на противагу т. зв. Троїстому союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) в боротьбі за перерозподіл світу. Згодом назва А., крім основних держав, поширилась ще на 22 країни — США, Японію, Румунію, Китай, Грецію та ін.

Антарктида: континент на самому півдні Землі, центр якого приблизно збігається з південним географічним полюсом.

Антарктика: південна полярна область земної кулі, що включає Антарктиду і прилеглі до неї острови та регіони Атлантичного, Індійського і Тихого океанів.

Антарктичний: південнополярний.

Антей: міфічний велетень, син Посейдона і Геї (богині землі), що в боротьбі завжди черпав сили від матері-землі, доторкуючись до неї; загинув у боротьбі з Геркулесом, який задушив його, піднявши угору.

Антекліза: широке пологе підняття верств земної кори овальних або округлих обрисів; утворюється внаслідок тектонічних рухів, спрямованих переважно вгору. Протилежне — синекліза.

Антена: пристрій для випромінювання або приймання радіохвиль.

Антенатальний: пов'язаний з внутріутробним життям, до періоду народження.

Антени: органи дотику і нюху у членистоногих тварин, розміщені на голові. Інша назва — вусики.

Антеридій: чоловічий статевий орган спорових рослин, в якому утворюються сперматозоїди.

Антерозоїд: рухлива чоловіча статева клітина (сперматозоїд), що утворюється в антеридіях деяких рослин.

Антефікси: кам'яні або керамічні прикраси на карнизі античних споруд.

Антецедент: перший член імплікації, якому передує слово "якщо".

Анти...: префікс, що означає протилежність, протидію, ворожість, заміну.

Анти: назва племен Північного Причорномор'я згідно грецьких і латинських джерел VI століття, гіпотетичні пращури південної групи південних словєян.

Антиапекс: точка небесної сфери, протилежна до апекса.

Антибактеріальний: протибактеріальний; здатний протидіяти розвиткові бактерій.

Антибаріони: елементарні частинки, які є античастинками щодо баріонів.

Антибіотики: хімічні речовини, що виділяються деякими мікроорганізмами, і мають здатність пригнічувати ріст і розвиток тих чи інших мікробів.

Антивірус: програма для запобігання зараження комп'ютерних файлів вірусом, а також їх знаходження і знешкодження.

Антивітаміни: хімічні сполуки, за будовою близькі до вітамінів, але протилежні за біологічною дією, гальмують чи порушують їхню дію.

Антиген австралійський: один із найбільш ранніх маркерів вірусного гепатиту З’являється в інкубаційний період і циркулює у крові при гострому перебігу захворювання до 5–6 міс.

Антиген: високомолекулярна колоїдна речовина, яка при введенні в організм людини або тварини викликає утворення в ньому захисних речовин — антитіл.

Антигігієнічний: той, що не відповідав, суперечить вимогам гігієни.

Антигіперон: елементарна античастинка щодо маси гіперона.

Антиглобалізм: політичний рух, спрямований проти процесу глобалізації, зокрема проти домінування глобальних транснаціональних корпорацій та торгово-урядових організацій.

Антигормони: захисні речовини, що виробляє організм при тривалому введенні в нього великих кількостей білкових гормональних препаратів.

Антигуманізм: нехтування потребами людини, заперечення цінності людини як особистості.

Антидактиль: те саме, що й анапест.

Антидатувати: видавати документи з датою, що вже минула.

Антидемократичний: спрямований проти демократії.

Антидетонатор: хімічна сполука, що її додають до моторного палива, щоб підвищити його детонаційну стійкість. Найпоширенішим А. є тетраетилсвинець.

Антидиз'юнкція: заперечення диз'юнкції. Позначається рискою зверху.

Антидіуретичний: протисечогшний; А. гормон — гормон гіпофіза, що затримує сечовиділення. Інша назва — вазопресин.

Антидот: протиотрути, препарати для лікування отруєнь.

Антиелектрон: те саме, що й позитрон.

Антиімплікація: заперечення імплікаціі.

Антиінтелектуалізм: заперечення можливості пізнання істини за допомогою розуму.

Антик: 1. Пам'ятка античного мистецтва, переважно скульптурна, що збереглася до наших днів; старовинний рідкісний предмет художньої роботи. 2. розм. Дуже гарний, надзвичайний.

Антикатод: позитивний електрод рентгенівської трубки, розміщений проти катода.

Антиква: шрифт із закругленими контурами на відміну від готичного, який має кутасту форму.

Антиквар: 1. Продавець старовинних картин та інших цінних предметів. 2. Людина, що любить збирати старовинні речі.

Антикваріат: старі або рідкісні художні твори або інші цінні речі, які є об'єктами колекціонування та торгівлі. Вік приналежності до А. визначається законодавчо ( в Україні — 50 років і більше).

Антикварний: старовинний, цінний.

Антиклерикалізм: рух, спрямований проти клерикалізму, проти привілеїв церкви і духівництва.

Антикліналь: складка верств гірських порід, опуклістю повернута вгору; в ядрі її залягають давні породи, на крилах — молодші. Протилежне — синкліналь.

Антикоагулянт: речовина, що перешкоджає зсіданню крові.

Антиколоніальний: спрямований проти колоніалізму.

Антикомунізм: ідеологія і політика, спрямована проти комуністичного руху.

Антикон'юнкція: заперечення кон'юнкції.

Антикорозійний: той, що відзначається стійкістю проти хімічного або електрохімічного впливу зовнішнього середовища.

Антилопи: група жуйних парнокопитних тварин родини порожнисторогих. Поширені переважно в Африці, Південній Азії, Європі.

Антимарксистський: спрямований проти марксизму; той, що суперечить принципам марксизму.

Антиматерія: речовина, що цілком складається з античастинок.

Антимери: симетричні частини тіла, що їх положення відповідає дзеркальному відображенню один щодо одного (напр., права і ліва рука й нога, очі тощо).

Антиметаболіти: біологічно активні сполуки, що утворюються в організмі або штучно синтезовані. Хімічною будовою близькі до метаболітів, але порушують перебіг обміну речовин.

Антимілітаризм: міжнародний рух проти мілітаризму, проти гонки озброєнь.

Антимонархічний: спрямований проти монархії, монархізму.

Антимоніт: мінерал класу сульфідів, сульфід сурми свинцево-сірого кольору. Основна руда сурми. Інша назва — стибніт.

Антимусон: заст. Гадане перенесення повітря у верхній тропосфері над мусонним перенесенням у зворотному йому напрямі.

Антинейтрино: електричне нейтральна елементарна частинка, що є античастинкою нейтрино.

Антинейтрон: електричне нейтральна елементарна частинка, що є античастинкою нейтрона.

Антиномія: суперечність між двома твердженнями, що взаємно виключають одне одне, але однаково переконливо доводяться логічно; нерозв'язна суперечність.

Антиоксиданти: речовини, що запобігають окисленню органічних сполук або уповільнюють його. До А. належать ароматичні аміни, феноли, нафтоли тощо.

Антипасати: повітряні течії західного напряму у верхній частині тропосфери тропічної зони; переміщуються над пасатами в зворотному до них напрямі.

Антипасто: традиційна італійська закуска, яку подають перед основною стравою — пастою.

Антипатичний: той, що викликає антипатію; неприємний.

Антипатія: 1. Нехіть, відраза, неприхильність.2. Почуття неприязні, огиди, відрази до когось, чогось. 3. розм. Про людину, що викликає таке почуття.

Антиперистальтика: хвилеподібне скорочення порожнистих органів (напр., кишечника) в зворотному до звичайного напрямі.

Антипірени: речовини або суміші, що надають деревині, тканинам та ін. матеріалам вогнестійкості. До А. належать бура, рідке скло.

Антипіретики: лікарські жарознижувальні, протигарячкові засоби.

Антипірин: лікарський препарат; жарознижувальний, протизапальний та болезаспокійливий засіб. Інші назви — феназон, анальгезин.

Антипірогени: речовини, що перешкоджають самозайманню вугілля, руд. До А. належать вода, розчини силікату натрію.

Антиподи: 1. Жителі двох діаметрально протилежних пунктів земної кулі. 2. перен. Про людину, що своїми поглядами, рисами характеру або соціальним становищем цілком протилежна іншій людині. Взагалі щось протилежне іншому.

Антипротон: елементарна частинка, що є античастинкою протона.

Антиракета: вид зброї, снаряд для боротьби проти ракет наступальної дії.

Антирелігійний: спрямований проти релігії.

Антиринум: рід одно- або багаторічних трав'янистих рослин родини ранникоиих. Поширені в Північній півкулі. Вирощують як декоративні рослини. Інша назва — ротики.

Антироялізм: ворожість до королівської і взагалі монархічної влади.

Антисанітарний: той, що порушує правила санітарії.

Антисемітизм: одна з форм національної і релігійної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до представників семітської групи народів, найчастіше євреїв; юдофобство.

Антисептика: спосіб хімічного і біологічного знешкодження хвороботворних та інших мікроорганізмів, щоб запобігти зараженню ран, руйнуванню різних матеріалів тощо.

Антисептики: 1. мед. Хімічні речовини, за допомогою яких знезаражують рани або запобігають їх зараженню; антисептичні засоби. 2. техн. Речовини, якими просочують деревні частини будівель і т. ін., щоб зберегти їх від гниття.

Антисоціальний: спрямований проти суспільства.

Антиспаст: в античному віршуванні стопа, що складається з двох довгих складів між двома короткими.

Антистрофа: парна строфа хорової пісні в античній трагедії, що повторює за ритмом строфу, яка їй передує (непарну).

Антитеза: 1. В логіці — судження, що суперечить тезі, 2. У філософії Гегеля — другий з трьох ступенів тріади. 3. В стилістиці — зіставлення протилежних явищ, образів для посилення враження.

Антитетичний: протилежний.

Антитоксини: захисні речовини, що утворюються в організмі при введенні в нього отрут бактерійного, рослинного і тваринного походження. Використовують для утворення антитоксичних сироваток.

Антитоксичний: той, що має властивості антитоксинів; протиотруйний.

Антитринітарії: віряни, що не визнають догмат Святої Трійці про єдину сутність трьох іпостасей Бога — Бога-Отця, Сина Божого і Святого Духа.

Антифашист: людина, яка бореться проти фашизму.

Антифашистський: спрямований проти фашизму, той, що бореться проти нього; А. рух — масовий демократичний рух народів світу проти фашизму. Відіграв значну роль у розгромі гітлерівської Німеччини та її союзників у роки 2-ї світової війни.

Антифебрин: те саме, що й ацетанілід.

Антифеодальний: спрямований проти феодалів і феодалізму.

Антиферменти: речовини білкового походження, що утворюються в організмі і пригнічують активність ферментів.

Антиферомагнетизм: магнітний стан речовини, за якого елементарні магнітики її сусідніх частинок орієнтовані назустріч (антипаралельно) один одному, що й зумовлює дуже малу намагніченість усього тіла.

Антифон: спів, що виконують по черзі два хори або соліст і хор.

Антифраза: іронічне вживання слова у протилежному значенні (про некрасиву людину: ну і красень!).

Антифризи: рідини, що знижують температуру замерзання води. До А. належать водні розчини етиленгліколю, спиртів.

Антифрикційний: той, що відзначається низьким коефіцієнтом тертя (напр., такі матеріали, як бабіти, бронза).

Антифунгін: рідина, яка запобігає появі й розвитку домового грибка у дерев'яних деталях споруд, будинків тощо.

Антихрист: 1. У християнській релігії — противник Христа, який нібито з'явиться перед кінцем світу; диявол, сатана, дідько, нечиста сила. 2. розм. Уживається як лайливе слово; безбожник, невіра, беззаконник.

Антициклон: протилежне циклонові явище — вихор, що з'являється у місцях з високим атмосферним тиском.

Антиципація: 1. У філософії — пізнання, що базується на логіці. 2. фін. Передчасне збирання податків. 3. мед. Поява передчасних ознак хвороби.

Античастинка: частинки з рівними, але протилежними за знаком електричним зарядом і магнітним моментом в порівнянні з відповідними елементарними частинками, наприклад, антипротон — протон, позитрон — електрон.

Античний: давній; той, що належить до античності.

Античність: давньогрецький, давньоримський світ, його культура.

Антологія: збірник літературно-художніх творів різних авторів одного жанру.

Антоніми: пари слів з протилежними значеннями.

Антономазія: 1. Вживання загальної назви замість власної або навпаки. 2. Описове визначення особи.

Антохлори: група жовтих барвників клітинного соку рослин, головним чином пелюсток, квіток, іноді стебел, листків.

Антоціан: барвні речовини синього, червоного, фіолетового кольорів, що містяться в багатьох рослинних клітинах; зумовлюють забарвлення квіток, плодів, стебел, листків.

Антракнози: захворювання рослин, що спричинюються паразитичними грибами.

Антракоз: професійне захворювання, що виникає внаслідок відкладання в легенях вугільного пилу. Одна з форм бісинозу.

Антракт: 1. Перерва між діями спектаклю або відділами концерту, циркової вистави. 2. Музична п'єса, яку виконують після А., перед підняттям завіси.

Антрахінон: органічна сполука, світло-жовті кристали. Застосовують у виробництві антрахінонових барвників.

Антрацен: ароматичний вуглеводень, одержуваний з кам'яного вугілля. Застосовують у виробництві антрахінону й барвників.

Антрацит: високотеплотворне кам'яне вугілля, дуже щільне, блискучого чорного кольору. Використовують як енергетичне паливо.

Антраша: легкий стрибок у класичному балетному танці з швидким схрещуванням ніг у повітрі.

Антрекот: 1. Міжреберна частина яловичини. 2. Смажена страва з неї.

Антрепот: в часи Середньовіччя і Раннього нового періоду - місто чи торговий пост, куди імпортувались великі обсяги товарів для їх тимчасового збереження перед подальшим експортом; перевалка.

Антрепренер: власник, орендар, утримувач приватного видовищного закладу.

Антреприза: утримування театру, цирку або іншого видовищного закладу приватною особою шляхом збирання акторів для участі в конкретному заході (на відміну від репертуарного закладу).

Антресоль: 1. Верхня частина у високому приміщенні, поділеному на два напівповерхи. 2. Верхній напівповерх будинку. 3. розм. Дощатий настил під стелю для зберігання речей.

Антропо...: у складних словах відповідає поняттю "людина". Напр., антропологія — наука про тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток.

Антропоген: антропоген; сучасний період геологічної історії Землі, останній період кайнозою, розпочався 600 тис. — 1 млн. (за ін. даними, 2,5 — 3,5 млн.) років тому. Відклади цього періоду становлять антропогенову систему. Інша назва четвертинний період.

Антропогенез: 1. Процес історико-еволюційного формування виду людини розумної (Homo sapiens) з світу тварин, олюднення безпосередніх предків людини — двоногих мавп під впливом суспільної практики. 2. Розділ антропології, що вивчає цей процес.

Антропогенний: пов'язаний з людиною чи її діяльністю, напр. А. ландшафт як антонім до природного ландшафту.

Антропоїди: родина людиноподібних мавп. Теж саме, що й сіміїд.

Антропологізм: філософська концепція, яка розглядає усі явища природи, суспільства й мислення залежно від властивостей і потреб людини.

Антропологія: наука тілесну природу людини, її походження, еволюцію і подальший соціокультурний розвиток, утворення рас, нормальні варіації фізичної будови людини.

Антропометр: прилад для вимірювання росту та пропорцій тіла людини.

Антропометрія: один з основних методів дослідження в антропології, що базується на вимірюванні частин людського тіла.

Антропоморфізм: 1. Уподібнення будь-чого до людини або перенесення властивих людині фізичних і психічних ознак на тварин, явища природи, предмети; уособлення. 2. У багатьох релігіях — уявлення бога в образі людини.

Антропоморфний: людиноподібний.

Антропоніміка: розділ лексикології, який вивчає власні імена людей.

Антропонози: група інфекційних і паразитарних захворювань, збудники яких здатні паразитувати в природних умовах тільки в організмі людини.

Антропопатизм: перенесення психічних властивостей людини на тварин, міфічні істоти і неживі предмети.

Антропопластика: різьблення людських фігур.

Антропософія: релігійно-містичне вчення, що ставить на місце бога обожнену людину; різновидність теософії.

Антропософія: релігійно-містичне вчення, що обожнює людину.

Антропосоціологія: вчення, різновидність расизму. Фальсифікуючи дані антропології, А. розглядає суспільні явища як похідні від анатомо-фізіологічних ознак.

Антропосфера: 1. Земна сфера, де живе людство. 2. Сфера Землі, яка найбільшою мірою прямо і непрямо видозмінена людиною. 3. Використовувана і видозмінена людиною частина біосфери.

Антропофаг: людоїд, людожер.

Антропофагія: людожерство.

Антропофобія: хворобливий психічний стан, що характеризується страхом перед людьми.

Антропохорія: поширення насіння й плодів людиною.

Антропоцентризм: філософське вчення, за яким людина є центром і найвищою метою Всесвіту.

Антураж: оточення, середовище, навколишня обстановка.

Ануїтет: вид державної позики, з якої кредитор періодично одержує певний дохід (ренту), що встановлюється з розрахунком на поступову сплату боргу й процентів з нього.

Ануїтут: 1. Фінансова рента, що являє собою рівновеликі грошові виплати чи надходження, які здійснюються через однакові проміжки часу протягом певного періоду. 2. Один з видів строкової державної позики, за якою щорічно виплачують проценти і погашають частину суми.

Анулювання: скасування, оголошення недійсним якого-небудь акта, договору або прав.

Анулювати: скасовувати.

Анурія: припинення утворення сечі в нирках або припинення надходження її до сечового міхура.

Анус: нижній край шлунково-кишечного тракту, через який кал виводиться з організму.

Анусвара: носовий призвук у кінці голосного звука.

Анфас: обличчям до того, хто дивиться.

Анфельція: рід морських червоних водоростей. Поширена переважно в холодних морях Північної півкулі. Використовують для одержання агару.

Анфілада: 1. Ряд суміжних кімнат або колон, розташованих на одній лінії. 2. військ. Поздовжній обстріл супротивника, коли постріли спрямовані паралельно його фронту. 3. заст. Бойова побудова військових кораблів в колону кільватера.

Анфлераж: спосіб добування з квіток запашних речовин методом поглинання їх тваринними жирами.

Анхітерій: вимерлий трипалий представник родини конячих. Був поширений в міоцені.

Анчар: рід деревних або кущових рослин родини шовковицевих. Поширені в тропіках Азіі, Африки і на о. Мадагаскар. Містять отруйні алкалоїди.

Анчоус: рід риб родини оселедцевих. Поширені в морях вздовж узбережжя Європи від Північного до Середземного моря. Об'єкт промислу. Інша назва — хамса.

Аншлаґ: стан, коли всі квитки на виставу, концерт і т. ін. продані; також оголошення про це в касі театру, цирку і т. ін.

Аншліф: препарат мінералу чи гірської породи з однією відшліфованою поверхнею, виготовлений для дослідження під мікроскопом у відбитому світлі.

Аншлюс: 1. Включення Австрії до складу Німеччини у березні 1938 р. 2. перен. У зв'язку з нацистським підгрунтям проведеного А. вживається як синонім насильницького приєднання; анексія.

Аншпуг: 1. Шарнірно-важільний лом для пересування вручну окремих залізничних вагонів. 2. Важіль для підіймання або пересування вантажів на кораблі. 3. Дерев'яний кіл, що утримує палі в потрібному положенні при забиванні їх копром.

Аоніди: у грецькій міфології — музи, дев'ять сестер — опікунок мистецтва.

Аорист: видо-часова дієслівна форма давніх індоєвропейських мов, що виражала минулу дію без вказівки на її тривалість. В українській мові 14-15 століть уже майже не вживалсиь. У сучасній українській літературній мові А. вживається для стилізації під давню мову: «Владимир князь перед народом Убив старого Рогволода, Потя народ, княжну поя, Отиде в волості своя» (Т. Шевченко).

Аорси: загальна назва різних північноіранських (сарматських) племен, об'єднаних спільним походженням, близькими мовами та культурами. А. проживали на території між Азовським і Каспійським морями та на північ від Кавказу. А. довгий час були найвпливовішими племенами серед східних сарматів. Пізніше домінуючу роль почали відігравати алани.

Аорта: головна артерія, що виходить з серця.

Аортит: запалення аорти.

Апанаж: земельне володіння або грошова винагорода, що його надавали у Франції (до 1832 р.) та деяких інших європейських монархіях некоронованим членам королівської сім'ї.

Апарат: 1. Прилад, пристрій (напр., телефонний А.). 2. Сукупність органів, що виконують певну життєву функцію організму (напр., дихальний А.). 3. Сукупність установ, що обслуговують певну галузь управління, господарства (напр., державний А.). 4. Сукупність працівників установи (організації), її штат. 5. Примітки та інші допоміжні матеріали до наукової праці, збірки творів (А. книги). 6. Метод, спосіб дослідження (математичний А.).

Апаратура: сукупність апаратів (приладів), обладнання лабораторій, цехів.

Апарель: 1. військ. Пологий спуск у крутостях; застосовується в окопах і для гармат і танків та в укриттях для автомобілів; спеціальний пристрій для навантаження військової техніки на засоби переправи. 2. Похила платформа або пологий насип для навантаження самохідної техніки у рухомий залізничний состав. 3. Пристрій для проходу або проїзду до підвищених частин будівлі.

Апартаменти: 1.Покої, великі розкішні кімнати; розкішне помешкання. 2. перен. Квартира, помешкання.

Апартеїд: принцип расової сегрегації. В Південно-Африканській Республіці був покладений в основу політики найжорстокішої расової дискримінації щодо африканських народів банту та інших етнічних груп неєвропейського та мішаного походження.

Апасіонато: пристрасний, натхненний характер виконання музичного твору або його частини.

Апата: у грецькій міфології — дочка ночі, уособлення облуди.

Апатит: мінерал класу фосфатів, фосфорнокисла сіль кальцію, переважно блакитного, зеленого або фіолетового кольору. Сировина для виготовлення фосфатних добрив, а також фосфору та його сполук.

Апатичний: той, що перебуває в апатії, схильний до апатії; байдужий, млявий.

Апатія: 1. Одне з основних понять етики стоїцизму, що передбачає повне звільнення душі від пристрастей. 2. Хворобливий стан, який характеризується байдужим ставленням до навколишнього, зникненням зовнішніх проявів емоційних реакцій. 3. перен. Цілковита байдужість.

Апатозавр: динозавр з групи зауроподів; жив у Юрський період. Інша назва — бронтозавр.

Апатрид: особа, що не має громадянства жодної держави. Інша назва — аполід.

Апачі: американські індійці з племені атабасків, які живуть у північній частині Мексики.

Апаш: 1. У Франції — декласований елемент, хуліган, бандит. 2. Чоловіча сорочка з відкритим коміром.

Апгрейд: модернізація пристрою (як правило, комп'ютера) шляхом заміни окремих його компонентів на більш потужні або швидкодійні.

Апейрон: поняття давньогрецької філософії, що означає невизначене, безкінечне першоджерело; безякісна матерія, з якої все виникло шляхом виділення протилежностей (напр., холодне і гаряче).

Апекс: 1. астр. Точка небесної сфери, в напрямі до якої рухається Сонячна система. Міститься в сузір'ї Геркулеса. 2. бот.Верхня частина стебла або кореня рослини.

Апелент: природна або синтетична речовина, що використовується в якості приманки тварин.

Апель: 1. військ. заст. Кавалерійський сигнал, яким закликають до збору. 2. У фехтуванні — удар правою витягнутою ногою по землі, шо означає початок удаваної атаки.

Апельсин: 1. Вічно зелене плодове цитрусове дерево, що росте на Півдні; помаранча. 2. Запашний, соковитий плід цього дерева.

Апелювати: 1. Оскаржувати яку-небудь постанову, подавати апеляцію. 2. Шукати підтримку у якогось авторитету.

Апелянт: особа, що подає апеляцію.

Апелятив: лінгв. звернення до співбесідника.

Апеляція: 1. Оскарження ухвали, постанови нижчої інстанції (звичайно судової) перед вищою. 2. перен. Звернення до когось, чогось за підтримкою, порадою.

Апендектомія: хірургічне втручання, яке виконується при гострому апендициті з метою видалення з тіла людини патологічно зміненого апендикса.

Апендикс: 1. Червоподібний відросток на куполі сліпої кишки людини та деяких хребетних тварин. 2. Рукавоподібний паросток, яким кінчається знизу дирижабль або аеростат.

Апендикулярії: клас морських вільноплаваючих тварин підтипу покривників типу хордових. Апендицит

Апендицит: захворювання хробакоподібного відростка сліпої кишки (апендикса), спричиненого мікроорганізмами, які проникають у стінку відростка здебільшого з порожнини кишечника (рідше — з крові або лімфи). Гострий А. — запальне захворювання апендикса.

Аперитив: 1. Спиртний напій середньої міцності для збудження апетиту. 2. розм. Спиртний напій, що вживається перед їдою.

Аперкот: у боксі — удар знизу в тулуб чи підборіддя.

Апертизація: спосіб консервування м'яса й овочів, що полягає в тривалому нагріванні в киплячій воді в герметично закритих скляних посудинах після того, як звідти викачано повітря. Від прізвища винахідника Н. Аперта.

Апертометр: прилад для вимірювання числової апертури оптичної системи.

Апертура: 1. Отвір оптичної системи, визначуваний розмірами лінз або діафрагм. 2. Кутова А. — кут між крайніми променями пучка світла чи радіоактивного проміння, що входить у прилад. 3. Числова А. — добуток показника заломлення середовища на синус апертурного кута.

Апертурна перфокарта: перфокарта, що має одну або кілька апертур, в які вклеюють діамікрокарти.

Аперцепція: зумовленість сприйняття людиною тих чи інших предметів і явищ об'єктивного світу її попереднім досвідом та її психічним станом у момент сприйняття.

Апетит: 1. Бажання їсти, охота до їди. 2. перен. Нестримне прагнення до чогось.

Апізартрон: лікарський препарат; болезаспокійливий і протизапальний засіб.

Апік...: частина складних слів, який означає те, що стосується верхівки органу, частини тіла.

Апікальний: 1. анат. Звернений угору, верхівковий. 2. А-ні приголосні — передньоязичні приголосні.

Апілак: біогенний лікарський препарат, який являє собою висушене маточне молоко бджіл. Застосовують при гіпотрофії і відсутності апетиту у маленьких дітей.

Апіс: в Стародавньому Єгипті священний бик, якого шанували як земне втілення бога Пта.

Апітерапія: лікування з використанням бджолиної отрути.

Аплазія: природжене недорозвинення органа або повна його відсутність. Інша назва — агенезія.

Апланат: об'єктив, в якому виправлено сферичну і хроматичну аберації.

Апланатизм: відсутність сферичної і хроматичної аберації.

Аплацентарні: ссавці (клоачні та сумчасті), у яких при розвитку зародків не утворюється плацента.

Аплет: компонент програмного забезпечення, призначений для виконання вузьких задач в складі іншої, більш універсальної програми.

Апліката: назва одного з трьох чисел, що визначають положення точки у просторі відносно даної прямокутної системи координат.

Аплікатори радіоактивні: вироби, які містять радіоактивні ізотопи і використовуються у медичній практиці для лікування уражених шарів шкіри та слизових оболонок.

Аплікатура: порядок чергування й спосіб розташування пальців під час гри на музичних інструментах.

Аплікація: 1. Виготовлення орнаментів, різних художніх зображень нашиванням або наклеюванням на щось різнокольорових клаптиків тканини, паперу. 2. Виріб, створений таким способом.

Апліке: 1. Накладне срібло. 2. Металеві вироби, вкриті тонким шаром срібла.

Апліт: магматична світлоза-барвлена жильна порода, за мінералогічним складом подібна до глибинних порід, з якими вона пов'язана походженням (діоритовий А., сієнітовий А.). Використовують у керамічному виробництві.

Аплодисменти: оплески на знак схвалення або привітання.

Апломб: 1. Надмірна, підкреслена самовпевненість у поведінці, розмові. 2. У танцях — стійкість, додержання вертикальної лінії (голови до ніг).

Апное: тимчасова затримка дихальних рухів, зумовлена гальмуванням дихальних центрів.

Апо...: префікс, що означає віддалення, відокремлення, завершення, заперечення, припинення, перетворення.

Апоастр: найвіддаленіша від головної зірки точка орбіти зірки-супутника.

Апогамія: спосіб нестатевого розмноження деяких вищих рослин, при якому зародок розвивається без запліднення з будь-якої клітини гаметофіта або спорофіта.

Апогей: 1. астр. Найвіддаленіша від Землі точка орбіти Місяця чи штучного супутника Землі. 2. перен. Найвищий ступінь чогось; вершина, розквіт.

Апограф: 1. Копія оригіналу. 2. Прилад для копіювання рисунків.

Аподесмос: невелика стрічка, яку у Давній Греції пов'язували навколо торсу під грудьми для їх підтримки.

Аподиктичний: безумовний, достовірний, той, що базується на логічній необхідності; А-не судження — судження, в якому відображаються ознаки предмета, властиві йому за всіх умов.

Апокаліпсис: 1. Релігійно-містичний твір християнської літератури (одна з книг Нового Заповіту, 68 — 69 рр. н. е.), сповнений пророцтв про "кінець світу". 2. перен. про щось катастрофічне для цивілізації, людства, напр., А. ядерної війни.

Апокопа: 1. Відпадання одного або кількох звуків у кінці слова (напр., "мо" замість "може"). 2. Утворення нових слів шляхом скорочення.

Апокринний: той, що відокремлює від себе; А-ні залози — залози, в яких при утворенні секрету відбувається часткове порушення цілісності клітин (молочні залози, потові залози).

Апокрифи: 1. Релігійні твори, які не визнавалися церквою канонічними й заборонялися. 2. Твори сумнівної історичної вірогідності, часом писані як свідома містифікація. 3. Твори невідомого походження, безпідставно приписувані якомусь авторові.

Апокрифічний: фальшивий, несправжній, невірогідний, малоймовірний.

Аполітизм: байдуже (справ-жньо чи уявно) ставлення до політики, ухиляння від участі в політичному житті.

Аполлінарії: щорічні ігрища на честь Аполлона у Давньому Римі.

Аполлон: 1. В давньогрецькій міфології син Зевса й Латони, бог сонця, бог мудрості, покровитель мистецтв, ідеал краси. 2. перен. красень. 3. астр. Одна з малих планет Сонячної системи. 4. Денний метелик родини парусникових.

Аполог: коротке повчальне оповідання в античній і стародавній східній літературі, в якому персоніфікувалися тварини й рослини.

Апологет: захисник тих чи інших учень, теорій, течій.

Апологетика: 1. Галузь богослов'я, що захищає догми християнської релігії. 2. перен. Захист, вихваляння якогось учення, суспільного ладу і т. ін.

Апологія: 1. Відвертий, беззастережний захист певних положень. 2. Промова або письмовий твір на захист певної особи або теорії.

Апоміксис: 1. Різні способи нестатевого розмноження тварин і рослин — партеногенез, апогамія, апоспорія. 2. Утворення зародка у вищих рослин без запліднення й редукційного поділу.

Апоморфін: лікарський препарат; блювотний та відхаркувальний засіб.

Апоневроз: сухожилок широких пластинчастих м'язів, при допомозі якого вони прикріплюються до кісток.

Апоплексія: 1. Тяжкий хворобливий стан, що настає внаслідок крововиливу в який-небудь орган (напр., головний мозок). 2. заст. Інсульт.

Апоптоз: сукупність клітинних процесів, що призводять до загибелі клітини без руйнування клітинної мембрани.

Апорія: суперечність у міркуванні, яка здається непереборною. У формальній логіці — парадокс.

Апорт (1): вигук, яким звертаються до дресированого собаки, вимагаючи щось принести.

Апорт (2): сорт солодких яблук.

Апоселеній: точка орбіти штучного супутника Місяця, найвіддаленіша від центра Місяця.

Апоспорія: спосіб розмноження деяких вищих рослин, який полягає у розвитку гаметофіта з вегетативних клітин спорофіта без спороутворення.

Апостазія: віровідступництво, зречення віри, переконань; ренегатство.

Апостасія: добровільна відмова віруючого від своєї релігії або відмова клірика від своїх обов'язків чи підпорядкування церковній ієрархії; релігійне відступництво.

Апостеріорі: залежно від досвіду, "з пізнішого"; те, що випливає з досвіду. Знання А. — знання, набуте з досвіду, з практики. Протилежне — апріорі.

Апостеріорна мова: штучна мова, елементи якої запозичені з існуючих мов.

Апостеріорний: той, що грунтується на досвіді, набутий з досвіду.

Апостиль: спеціальний знак, що проставляється на офіційних документах некомерційного характеру, що засвідчує підписи, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, а також, в окремих випадках, справжність штампу або печатки, що скріплюють документ.

Апостильб: одиниця яскравості освітленої поверхні; 1 а. = 0.3183 ніт.

Апостол: 1. Згідно з євангельськими переказами — кожен із 12 учнів Христа, яких він послав проповідувати своє вчення. Згідно з Новим Заповітом А. були Петро, Андрій, Яків Старший, Іоанн, Пилип, Варфоломій, Фома, Матфій, Яків Молодший, Леввіт-Фаддей, Сімон та Іуда Іскаріот; А. вважав себе Павло. 2. Частина Біблії, що містить "Діяння апостолів" та їхні "Послання". 3. перен. Гарячий послідовник і проповідник якогось учення, ідеї і т. ін.

Апостроф: знак, яким в українській мові відокремлюють йотовані від губних та <р> (напр., м'яч, п'ять); в інших мовах ставиться замість пропущеної голосної (напр., Жанна д'Арк).

Апострофа: стилістична фігура: звертання до відсутньої особи як до присутньої, до мертвого як до живого, до предмета як до людини.

Апотегма: стисле дотепне висловлювання.

Апотецій: відкрите плодове тіло деяких сумчастих грибів (аскоміцетів).

Апофатизм: вчення про те, що вища Реальність в своїй останній глибині незбагненна і невизначна засобами людської мови і понять.

Апофатичне богослів'я: богослівський метод, що полягає у вираженні суті Божественного шляхом послідовного заперечення всіх можливих його визначень як йому неспіввимірних; пізнання Бога шляхом розуміння того, ким Він не є.

Апофегма: короткий і влучний повчальний вислів, повчальна сентенція; максима, афоризм.

Апофема: 1. Перпендикуляр, опущений з центра будь-якого правильного многокутника на будь-яку з його сторін. 2. Висота будь-якої бічної грані правильної повної або зрізаної піраміди.

Апофеоз: 1. Прославляння, звеличення особи, події, явища. 2. Заключна урочиста масова сцена вистави чи святкової концертної програми. 3. Урочисте завершення події.

Апофермент: колоїдальна, білкова частина ферменту, що зумовлює специфічність його дії.

Апофіз: 1. анат. Кінцева частина трубчастих кісток; відросток, виступ кістки. 2. бот. Виріст при основі коробочки деяких мохів; ромбічна площинка над потовщеним кінцем сім'яної луски соснової шишки. 3. геол. Жилоподібне відгалуження магматичного тіла в сусідні гірські породи.

Апофонія: морфологічно обумовлене чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах; те ж саме, що й аблаут.

Апохромат: об'єктив, в якому виправлено хроматичну аберацію ще більше, ніж в ахроматі.

Апоцентр: точка орбіти небесного тіла, найвіддаленіша від центрального тіла. В окремих випадках А. називають апогеєм, афелієм, апоселенієм.

Аппозиція: 1. Прикладка. 2. Ріст тканин організму або клітинної оболонки, зумовлений відкладанням нових шарів на раніше утворену поверхню.

Апраксія: порушення здатності виконувати доцільні звичні дії і рухи, яке виникає внаслідок ураження певних ділянок кори головного мозку.

Апресин: лікарський препарат. Застосовують при різних формах гіпертонічної хвороби, в т. ч. і при злоякісній гіпертонії.

Апрет: речовина, яку наносять на тканину (пряжу) при апретурі.

Апретура: 1. Сукупність операцій над тканинами (пряжею) для надання їм потрібних властивостей. 2. Розчин для обробки шкіряних виробів.

Апріорі: 1. філософ., лог. Незалежно від досвіду. Протилежне — апостеріорі. 2. перен. Без перевірки, наперед.

Апріорність: знання, набуте на підставі логічних висновків, незалежно від досвіду.

Апріорна мова: штучна мова, елементи якої створені довільно або на основі якої-небудь логічної концепції.

Апріорний: той, що не грунтується на досвіді, передує йому.

Апробація: 1. Попередня перевірка в дії теоретичних проектів. 2. Офіційне схвалення, ухвала, затвердження чогось після випробування, перевірки. 3. с/г. Визначення сортових якостей посівів з метою виділення кращого з них для насіння. 4. Акт, який надається єпископу для засвідчення факту його служіння на відповідній посаді.

Апробувати: 1. Перевіряти. 2. Схвалювати, стверджувати.

Апроксимація: наближене зображення одних математичних об'єктів іншими, напр. кривих лівій — ламаними, ірраціональних чисел — раціональними.

Апропріація: привласнення, заволодіння.

Апроші: 1. військ. Змієподібні й зигзагоподібні земляні рови, що їх прокладали для прихованого наближення до стін фортеці перед її штурмом. 2. тех. Проміжки між літерами чи словами в друкарському наборі.

Апсида: півкруглий або гранований у плані виступ будівлі, що здебільшого має власне перекриття; абсида.

Апсиди: найближча і найвіддаленіша точки орбіти одного світила відносно іншого центрального (напр., Землі відносно Сонця — перигелій і афелій); лінія А. — пряма, що сполучує ці точки.

Аптека: 1. Медично-санітарний заклад, в якому виготовляють і продають ліки та ін. медичні товари. 2. Набір ліків.

Аптериготи: нижчі первиннобезкрилі комахи. Поширені по всій земній кулі. Беруть участь у грунтоутворенні, деякі — хижаки.

Аптерії: позбавлені пір'я ділянки шкіри птахів.

Ар'єргард: 1. військ. Частина війська, яка під час пересування йде позаду головних сил, щоб охороняти їх на марші. 2. перен. бути в ар'єргарді — відставати.

Ар'єрсцена: задня частина сцени.

Ар-деко: мистецька течія в архітектурі, декоративному мистецтві, моді та живописі першої половини XX століття, для якої характерний синтез модернізму і неокласицизму. Його домінування у світі закінчилося з початком Другої світової війни і піднесенням суворо функціональних стилів, перш за все, в архітектурі.

Ар-нуво: стильовий напрям в мистецтві, переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві, кінця XIX — початку XX століття в Бельгії й Франції. Інша назва — модерн.

Ар: одиниця виміру площі; становить 100 м² або 1/100 гектара.

Ара: група довгохвостих папуг. Поширені в Центральній Америці.

Арабеск: поза в класичному балеті.

Арабески: 1. Складний орнамент з геометричних і стилізованих рослинних візерунків, переважно з арабськими написами. 2. Невеликий музичний твір, примхливий і невимушений за характером.

Араби: народ семітського походження; в основному населяє Північну Африку і Західну Азію. Їх батьківщина — Центральна та південна Аравія. Загальна чисельнсть А. у світі оцінюється у близько 400 млн осіб. А. належать до європеоїдної раси.

Арабін: різновид рослинного клею, складова частина аравійської камеді (гуміарабіку). Від назви батьківщини А. — Аравії.

Арагоніт: мінерал класу карбонатів, різновид карбонату кальцію, білого, світло-зеленого або світло-фіолетового кольору. Входить до складу перламутру черепашок більшості молюсків. Від назви області Арагон в Іспанії.

Арак: алкогольний напій з перемусованого рису, соку пальм або зі спирту і штучних есенцій, поширений на Сході.

Аралія: рід деревних, іноді кущових, рослин. Поширені в тропіках і субтропіках Північної півкулі. Багато видів культивують як декоративні.

Арамейці: мешканці країни Арам, що нібито існувала на місці теперішніх Сирії та Месопотамії.

Аранеологія: розділ арахнології, шо вивчає павуків.

Аранжування: перекладення музичного твору для виконання його іншим складом інструментів (голосів), ніж було передбачено; полегшений виклад його для того самого інструменту.

Арап: мурин, негр.

Арара: група довгохвостих папуг. Поширені в Центральній Америці.

Арат: скотар у Монголії.

Аратя: вид зеленого чаю, який виробляється в Японії з цілого чайного листка, включаючи стеблину; відвар такого чаю має густий зелений колір і більш насичений смак.

Араукарія: рід хвойних деревних рослин. Поширені у Південній Америці й Австралії. Дають цінну деревину; насіння більшості видів їстівне. В Україні деякі види вирощують як декоративні. Від назви чілійської провінції Арауко.

Арахіс: рід трав'янистих рослин родини бобових. Походить з Південної Америки. Вирощують у субтропічних і тропічних країнах. Насіння використовують у їжу, переробляють на олію. Інша назва — земляний горіх.

Арахніди: павукоподібні тварини.

Арахноїдит: запалення павутинної оболонки головного або спинного мозку.

Арахнологія: розділ зоології, що вивчає павукоподібних та меростомат.

Арбалет: 1. Старовинна зброя, що має форму лука для метання стріл, каменів і т. ін.; балестра, самостріл. Базовою частиною А. є ложе, усередині якого кріпиться спусковий механізм. На верхній поверхні ложа знаходиться направляючий паз для стріл, а на кінці ложа встановлювалися стремено і хрестовина із закріпленими на ній пружними елементами (плечима), які зазвичай виготовляються зі сталі, дерева або рогу. Для стрільби з А. використовувалися особливі стріли (болти), які зазвичай були товщі і коротше лучних, а, іноді, кулі 2. мисл. Рушниця для полювання під водою.

Арбітр: 1. Посередник, що його обирають сторони за взаємною згодою або в передбаченому законом порядку з метою розв'язання спору. 2. Службова особа, що розв'язує майнові спори між підприємствами, установами й організаціями. 3. Член арбітражу. 4. Суддя в спортивному змаганні.

Арбітраж: 1. Розв'язання арбітрами спорів, які не підлягають судовому розглядові; третейський суд. 2. юр. Орган, який займається розглядом майнових спорів між установами і підприємствами.

Арболіт: будівельний матеріал, різновид легкого бетону, що являє собою суміш цементу, органічних заповнювачів (відходів деревообробки) й води.

Арборетум: те саме, що й дендрарій.

Арборициди: речовини, що їх застосовують для боротьби з деревно-чагарниковою рослинністю.

Арбутин: глікозид, при розщепленні якого утворюються глюкоза і гідрохінон. Міститься в листках мучниці. Застосовують у медицині.

Аргал: сухий кізяк. Використовують як паливо в безлісних місцевостях Азії.

Аргалі: те саме, що й архар.

Аргамак: назва породистих коней у східних країнах.

Аргат: назва бідних козаків на Запорізькій Січі у 18 ст., які наймитували у Молдавії, Волощині, Криму. Один з відомих представників А. — Максим Залізняк, керівник руху Коліївщина.

Аргентино: аргентинська золота монета у 5 песо, карбована в 1881-1884.

Аргентит: мінерал класу сульфідів, свинцево-сірого кольору. Срібна руда.

Аргентометрія: метод кількісного аналізу, при якому основним реагентом є титрований розчин азотнокислого срібла.

Аргіліти: група твердих глинистих порід, що утворюються внаслідок ущільнення та цементації глини; не розмокають у воді.

Аргінін: діаміномонокарбонова амінокислота. Входить до складу білків тварин і рослин. В організмі тварин бере участь у синтезі сечовини.

Аргірографія: виготовлення штрихових негативів без застосування фотоапарата.

Аргон: хімічний елемент, символ Аr, ат. н. 18; газ без кольору, запаху, смаку, є інертним газом. Застосовують для наповнювання ламп розжарення, газорозрядних трубок, тиратронів.

Арґо: 1. Мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, не зовсім зрозуміла для сторонніх. 2. Паризьке А. — паризьке просторіччя.

Арґонавти: 1. У грецькій міфології — герої, що здійснили морський похід на кораблі "Арґо" в Колхіду за золотим руном. 2. перен. Відважні мореплавці, що подорожують у невідомі країни.

Арґотизми: слова й звороти з арґо, вживані в літературі, переважно в мові персонажів.

Арґумент: 1. Підстава, доказ, довід, що наводиться для обгрунтування, підтвердження чогось. 2. мат. Незалежна змінна величина.

Арґументація: наведення арґументів на користь чого-небудь.

Арґус: 1. У грецькій міфології — стоокий сторож, якого богиня Гера поставила стерегти Іо, дочку аргонського царя. 2. перен. Пильний, невсипущий сторож; символ пильності.

Ардаш: перський шовк високої якості.

Ардометр: прилад, за допомогою якого вимірюють високі температури.

Ареал: зона поширення видів тварин, рослин, корисних копалин, мов, діалектів тощо.

Аред: 1. Хитрий, злий дід. 2. Скупердя, жаднюга.

Арека: рід пальм. Поширені в тропіках Азії. Пальму катеху культивують заради насіння, яке містить алкалоїди. Використовують у медицині та ветеринарії.

Арена: 1. Майданчик, посипаний піском, у давньоримському амфітеатрі, де відбувалися бої гладіаторів. 2. Майданчик всередині цирку для виступу артистів. 3. А. життя — сукупність усіх місць на Землі, де є умови для існування живих організмів. 4. перен. поле діяльності.

Аренотокія: різновид партеногенезу, коли в потомстві з'являються лише самці.

Ареографія: розділ планетної астрономії, що вивчає й описує деталі, які видно на поверхні Марса.

Ареола: червонувате кільце навколо грудного соска, язви тощо.

Ареометр: прилад для вимірювання густини рідин. Серед А. розрізняють лактометри, спиртометри тощо.

Ареопаг: 1. Судище; у Стародавніх Афінах — найвищий орган судової і політичної влади. 2. перен. Група авторитетних осіб для вирішення певних питань.

Арес: у давньогрецькій міфології — бог війни.

Аретир: пристрій у різних приладах для вивільнення від навантаження рухомих частин механізму, коли прилад не працює.

Арефлексія: відсутність рефлексів.

Арешт: 1. Ув'язнення, взяття під арешт, під варту; позбавлення волі. 2. юр. Судова заборона вільно розпоряджатися власним майном. 3. заст. Приміщення для осіб, позбавлених волі; в'язниця.

Аридизація: зменшення зволоженості територій і спричинене цим скорочення біологічної продуктивності екосистем; опустелювання. Інша назва — ксеротизація.

Арик: назва каналу зрошувальної сітки в Середній Азії і Закавказзі.

Арилування: заміщення атома водню органічної сполуки на ароматичний радикал (4).

Арилус: м'ясистий виріст, що оточує насінину, не зростаючись з нею. Сприяє поширенню насіння птахами. Інша назва — принасінник.

Аристогенез: ідеалістична антидарвіністська еволюційна теорія, за якою нові пристосовні ознаки організму виникають в результаті внутрішніх змін спадкової речовини. Є різновидністю неоламаркізму.

Аристократ: 1. Представник аристократії. 2. Цар Аркадії (Давня Греція).

Аристократія: 1. Форма правління, за якої державна влада належить привілейованій знатній меншості. Аристократичними республіками були в давнину Спарта, Рим, Карфаген; в середньовічній Європі — Венеція, Псковська і Новгородська феодальні республіки. 2. В суспільстві — вищий прошарок привілейованого стану, знать. 3. перен. привілейована верхівка якогось класу або соціальної групи.

Аристолог: тонкий знавець страви; гастроном.

Аритмія: порушення нормального ритму діяльності серця.

Арифметизація: сукупність методів, які дозволяють математичні судження про об'єкти довільної структури відтворити в межах елементарної арифметики.

Арифметика: частина математики, в якій розглядаються найпростіші властивості чисел та дії над ними.

Арифмограф: прилад для механічного виконання арифметичних дій, в якому оброблювані числа й результати автоматично записуються на спеціальну стрічку.

Арифмометр: настільна обчислювальна машина для виконання арифметичних дій.

Арифмоморфоз: тип еволюційних перетворень організмів, що полягає у зміні кількості однорідних органів, напр. числа променів у плавцях деяких риб.

Аріадна: 1. У давньогрецькій міфології дочка крітського царя Міноса, що вивела Тезея з лабіринта за допомогою клубка ниток. 2. перен. "нитка А. — порятунок.

Аріанство: течія в християнстві в 4 — 6 ст., засновником якої був священик Арій з м. Александрії. Заперечуючи офіційне вчення церкви про єдину суть трійці, аріанці твердили, що "син божий" (Христос) нижчий за "бога — отця".

Арієль: 1. Водяник у єврейській кабалістичній літературі. 2. У середньовічних переказах — добрий дух, оборонець невинних. 3. Найближчий сателіт планети Урана.

Арієта: невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодії.

Арії: арійці, ар'яни. 1. Самоназва народів індоєвропейської мовної сім'ї, що говорили давньоіндійськими мовами і проживали на території сучасних Ірану та Індії в II—I тисячоліттях до н. е. 2. Європейська гілка індоєвропейських народів, на противагу східним індоіранським чи індоєвропейським народам. 3. заст. Носії індоєвропейських мов і їхні сучасні нащадки.

Арійський: індоєвропейський.

Арійці: 1. Назва індійців, іранців та інших народів, які говорять мовами східної групи індоєвропейських мов, перенесена пізніше на всі народи, які розмовляють індоєвропейськими мовами. 2. У расистській німецькій літературі — представники "вищої" німецької раси.

Аріман: грецька назва Анхра-Майнью — злого бога в зороастризмі.

Аріозо: 1. Жанр вокальної музики, проміжний між арією і речитативом. 2. Невелика арія, що має наспівно-речитативний характер. 3. Наспівне виконання.

Арія: закінчений за будовою епізод в опері, ораторії, кантаті, що виконується одним співаком у супроводі оркестру; самостійний музичний твір для голосу; інструментальна музична п'єса наспівного характеру. Різновиди А. — аріозо, арієта, каватина.

Аріядна: дочка міфічного крітського царя Міноса, що допомогла Тесеєві вийти з лабіринту, давши йому клубок ниток; звідси "нитка Аріядни" — спосіб вийти зі складного становища, розв'язати складне завдання.

Арк...: компонент назв обернених тригонометричних функцій (напр., арксинус, арккосинус).

Арка: 1. архіт. Елемент будинків, інженерних споруд для криволінійного перекриття прорізів у стіні або прольотів між опорами. 2. Тріумфальна А.- монумент на честь знаменної події.

Аркада: кілька однакових за формою арок у будівлі, що спираються на колони.

Аркадія: 1. Гориста область у Стародавній Греції, населення якої займалося переважно скотарством. 2. В ідилічній поезії — країна "щасливих пастухів", "щаслива країна".

Аркан: 1. Мотузка із зашморгом, якою ловлять диких звірів зі стада. 2. Різновид гуцульського танцю.

Аркана: 1. Таємна цілюща речовина в алхіміків. 2. Дипломатична таємниця.

Аркатура: кілька однакових глухих арок на фасаді будівлі або на стінах внутрішніх приміщень.

Аркбутан: зовнішня опорна кам'яна арка, що передає розпір склепіння від стіни до підпірного стовпа — контрфорса.

Аркебуза: 1. Арбалет, призначений для метання свинцевих куль. Мав залізний чи мідний ствол із щілинами з боків, в котрі виходили вушка циліндра, що рухався у каналі ствола; до вушок прив'язувалась тятива лука. 2. Гладкоствольна гнотова рушниця, яку заряджали з дула і стріляли круглими кам'яними й свинцевими кулями; пороховий заряд підпалювався через запалювальний отвір у казенній частині ствола. Була поширена в 14 — 16 ст. в Західній Європі. В 16 ст. А. називали легку вогнепальну зброю калібром від 12,5 до 18,5 мм, із стволом довжиною від 60 см і загальною довжиною від 1,2 до 2,4 м, з різними типами замків. У 17 ст. всі зразки легкої багато декорованої вогнепальної зброї, для того, щоб відрізнити їх від важких бойових мушкетів, називали А. Вони мали як правило колісцевий замок, приклади німецького типу, а їхній калібр дорівнював 10 мм. У 18 ст. А. називали різні типи ручної вогнепальної зброї.

Арккосеканс: кут, косеканс якого дорівнює даному числу.

Арккосинус: кут, косинус якого дорівнює даному числу.

Арккотангенс: кут, котангенс якого дорівнює даному числу.

Аркози: грубозернисті пісковики, що утворилися в результаті цементації продуктів руйнування гранітів, гнейсів — зерен кварцу, польового шпату, слюди.

Арксеканс: кут, секанс якого дорівнює даному числу.

Арксинус: кут, синус якого дорівнює даному числу.

Арктангенс: кут, тангенс якого дорівнює даному числу.

Арктика: фізико-географічний регіон Землі навколо Північного полюса, що включає окраїни материків Євразії та Північної Америки, майже весь Північний Льодовитий океан з островами (крім прибережних островів Норвегії), а також прилеглі частини Атлантичного і Тихого океанів. Назва походить від сузір'я Малої Ведмедиці, одна з зірок якої — α, Полярна — завжди вказує на Північ.

Арктичний: північнополярний.

Арлекін: 1. Персонаж італійської комедії масок, образ простака-слуги, незграбного телепня; у французьких арлекінадах кінця 18 — початку 19ст. — щасливий коханець. 2. перен. блазень. 3. Сукна, що обрамляють портальну арку сцени.

Арлекінада: 1. Невеликі сценки, головною дійовою особою яких є арлекін; поширені у французькому ярмарковому театрі 18 ст. 2. Витівка блазня.

Армада: 1. Вживана в літературі назва, що означає велике з'єднання військових кораблів, літаків або танків. 2. іст. Непереможна А. — флот іспанського короля Філіппа II, споряджений ним у складі 130 кораблів у 1588 р. проти Англії і знищений почасти бурею, почасти англійськими та голландськими військово-морськими силами.

Армадили: родина ссавців ряду неповнозубих. Поширені в Америці, відомі з часів динозаврів. Тіло А. вкрите панциром. Об'єкт полювання. Інша назва — броненосцеві.

Арматура: 1. техн. Сукупність допоміжних приладів, необхідних для роботи якогось апарата, машини, конструкції. 2. буд. Сталевий каркас у залізобетонних спорудах. 3. заст. Зброя, обладунок; риштунок. 4. мист. Скульптурне або живописне зображення зброї та обладунку, що використовується з декоративною метою.

Арміда: 1. Прекрасна і мужня героїня поеми "Визволений Єрусалим". 2. перен. Красива спокуслива жінка.

Армілярна сфера: астрономічний інструмент, що його вживали для визначення координат небесних світил.

Армія: 1. Військо, збройні сили держави. 2. Сухопутні збройні сили. 3. З'єднання, що складається з кількох корпусів або дивізій різних родів військ для ведення бойових операцій під час війни. 4. заст. Переважна більшість сухопутних військ, яка, на відміну від гвардії, не мала службових привілеїв. 5. перен. Маса людей, об'єднаних спільною ознакою, справою і т. ін.

Армобетон: підсилені арматурою конструкції з бетону.

Армолколіт: мінерал, будовою та хімічним складом подібний до зразків місяцевого грунту. Знайдено в 1973 р. в Південній Африці. Від прізвищ американських космонавтів Армстронга, Олдріна і Коллінза.

Армопластбетон: будівельний матеріал, бетону, у якому за в'яжучі речовини правлять деякі синтетичні смоли.

Армування: підсилення виробу або конструкції арматурою або міцнішим за неї матеріалом.

Армюр: різновид переплетень ниток у дрібновізерунчатій тканині.

Арніка: рід трав'янистих рослин родини складноцвітих. Поширені в Північній Америці, Європі й Азії. Суцвіття А. гірської використовують у медицині.

Арніс: філіппінське бойове мистецтво; використовуються єдині принципи рухів та пересувань при поєдинку як зі зброєю, так і в рукопашну.

Ароба: 1. Міра ваги в країнах Латинської Америки (10 — 15 кг). 2. Міра об'єму в тих самих країнах (12,6-40 л).

Аромат: 1. Пахощі, приємний запах. 2. перен. Властива, притаманна чому-небудь ознака.

Ароматизатори: речовини, які використовують для надання продуктам або виробам певних запахів, створення або поліпшення аромату.

Ароматизація нафти: хімічна переробка нафти або нафтопродуктів для збагачення їх ароматичними вуглеводнями. Внаслідок А. нафти одержують бензини з високими антидетонаційними властивостями.

Ароматичний: благовонний, запашний, добре пахнучий.

Ароматичні вуглеводні: органічні сполуки, що складаються з вуглецю, водню і містять бензольні ядра. Вперше одержані з природних запашних речовин. Найпростіші ароматичні сполуки — бензол і його похідні.

Ароморфоз: один з напрямів еволюції організмів, який характеризується ускладненням загальної будови і функції організмів, розвитком пристосувань широкого значення, розширенням середовища проживання виду.

Арпеджіо: швидке послідовне виконання звуків акорду.

Арпенал: лікарський препарат. Протиспазматичний засіб. Діє на гладку мускулатуру.

Арроба: застаріла міра ваги та об'єму в іспаномовних та португаломовних країнах. У Іспанії 1 А. = 11,5023 кг, Португалії 1 А. = 14,688 кг, Перу 1 А. = 11,5 кг. Після переходу на метричну систему мір 1 А. = 15 кг.

Арсен: хімічний елемент, символ Аs, ат. н. 33; металевий або сірий А. — сірі крихкі кристали. Сполуки А. отруйні. Застосовують для виготовлення деяких сплавів; сполуки його використовують як інсектициди, у медицині. Інша назва — миш'як.

Арсенал: 1. Склад зброї й військового спорядження; підприємство, що їх виготовляє. 2. Запас, наявність засобів, можливостей.

Арсенати: солі миш'якової (арсенатної) кислоти.

Арсеніди: сполуки миш'яку з металами, тверді високоплавкі речовини. Найширше застосовують у напівпровідниковій техніці.

Арсеніти: солі миш'яковистої (арсенітної) кислоти, отруйні.

Арсенопірит: мінерал класу персульфідів, сріблясто-білого або сіро-сталевого кольору з металевим блиском. Основна руда миш'яку.

Арсин: сполука миш'яку з воднем; безбарвний газ з часниковим запахом; дуже отруйний.

Артанія: державне утвореня в 8-9 ст. у східних слов'ян. Інші назви — Арсанія, Арта.

Артезіанські води: напірні підземні води.

Артезіанський колодязь: бурова свердловина, з якої забирають напірні підземні води. Від назви французької провінції Артуа.

Артезіанський: який знаходиться у глибоких водоносних шарах землі; глибинний. Артезіанський колодязь — глибока свердловина, зроблена в землі для збирання глибинної води. Від назви французької провінції Артуа, де вперше були утворені.

Артеміда: в давньогрецькій міфології богиня — покровителька тварин і полювання; дочка Зевса і Латони, сестра Аполлона.

Артемія: рід нижчих ракоподібних ряду зяброногих. Поширені в усіх частинах світу, живуть у солоноводних озерах та лиманах. А. розводять на рибних заводах і використовують як корм для молоді риб.

Артеріїт: запалення артерії.

Артеріосклероз: захворювання артерій, що виражається в ущільненні їхніх стінок внаслідок відкладання на них вапнякових солей і жирів.

Артерія: 1. Кровоносна судина, що розносить кров від серця по всіх частинах тіла. 2. перен. Важливий комунікаційний шлях.

Артефакт: 1. Процес або його результат, що виникає при дослідженні організму, не властивий йому за нормальних умов і спричинений випадковими факторами. 2. спец. Стабільне й відтворюване відхилення результату експерименту, спричинене засобами проведення експерименту, дефектами методики, впливом суб’єктивного фактору. 3. мист. Предмет, створений спеціально для функціонування в системі мистецтва. 4. археол. Продукт людської діяльності, об'єкт матеріальної культури, що містить у собі певний зміст інформації про минуле; археологічна пам'ятка.

Артикль: службове слово, вживане в деяких мовах для вираження роду, означеності чи неозначеності іменника.

Артикул: 1. заст. Стаття, розділ або параграф закону, договору, розпорядження. 2. іст. Військовий статут, виданий Петром І. 3. Тип виробу, товару.

Артикуляція: 1. Дія мовного апарата, внаслідок якої утворюються членороздільні звуки; виразність вимови. 2. Зчленування кісток, суглоб. 3. Спосіб виконання послідовного ряду звуків на інструменті чи голосом. 4. тех. Міра якості систем зв'язку, призначена для передачі мовних повідомлень.

Артилерія: 1. Рід сухопутних військ, озброєних гарматами, реактивними, ракетними установками. 2. Сукупність вогнепальної зброї (гармати, міномети, реактивні установки), що уражає противника з великої відстані. 3. Галузь воєнної науки, що вивчає артилерійське озброєння та його застосування в бою.

Артист: 1. Виконавець творів мистецтва. 2. перен. особа, яка досягла високої майстерності в певній галузі.

Артистичний: притаманний артистові; майстерний, мистецький.

Артишок: рід багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Поширені в Середземномор'ї та на Канарських островах. Деякі види культивують у багатьох країнах. Недорозвинені суцвіття використовують в їжу.

Артіль: форма кооперативного об'єднання; товариство рівноправних осіб для трудової, виробничої мети.

Артр...: у складних словах відповідає поняттю "суглоб".

Артралгія: біль у суглобі.

Артрит: збірна назва хвороб, пов'язаних із запаленням суглобів.

Артритизм: схильність до захворювання суглобів внаслідок порушення обміну речовин.

Артро...: у складних словах відповідає поняттю "суглоб".

Артрологія: розділ анатомії, який вивчає будову суглобів.

Артропластика: хірургічна операція, яка відновлює рухомість суглобів.

Артроподи: тип безхребетних тварин. Включає комах, павукоподібних, ракоподібних, багатоніжок, тихоходок тощо. Поширені в усіх частинах світу. Інша назва — членистоногі. Артротомія

Аруд: система віршування, що використовується в арабській, перській і тюркомовній писаній поезії.

Аруз: аруд; система віршування, що використовується в арабській, перській і тюркомовній писаній поезії.

Арура: давньо-єгипетська міра площі; становила 100 давньо-єгипетських королівських ліктя (10 тисяч звичайних давньо-єгипетських ліктів) або 2735,29 м².

Арфа: 1. Багатострунний музичний інструмент 2. заст. Машина для очистки і сортування зерна.

Архаїзація: умисне наслідування старовини.

Архаїзм: 1. Слово чи мовний зворот, що застарів або вийшов із ужитку. 2. Пережиток минулого.

Архаїка: 1. Ранній етап розвитку мистецтва, переважно давньогрецького та єгипетського. 2. Давнина.

Архаїчний: старовинний, застарілий.

Архалаксис: один із шляхів еволюції органів тваринних організмів внаслідок ембріональних змін, завдяки яким розвиток органа не повторює розвитку предка.

Архангел: восьмий з дев'яти ангельських чинів у в християнському віровченні; старший ангел.

Архантропи: заст. найдавніші викопні люди (пітекантроп, синантроп, атлантроп, олдувайська людина, гейдельберзька людина та інші). Сучасна назва — Homo erectus — людина прямоходяча. Кісткові залишки А. знайдені в Азії, Африці, Європі. Час їх існування — 2,8 млн. — 350 тис. років тому. Ранні А. виготовляли грубі кам'яні знаряддя, основні заняття — полювання і збиральництво; форма суспільної організації — первісне людське стадо. Мовне спілкування знаходилося на початковій стадії розвитку. А. являють собою початковий етап процесу антропогенезу, що призвів до виникнення палеоантропів (неандертальців).

Архар: дикий баран. Поширений в Середній і Центральній Азії. Цінна мисливсько-промислова тварина. Інша назва — аргалі.

Архе...: у складних словах означає початок.

Архе: у досократівській давньогрецькій філософії першооснова, першопричина усього сущого, принцип.

Архегоніати: група рослин, у яких жіночим статевим органом є архегоній.

Архегоній: жіночий статевий орган мохоподібних, папоротеподібних і голонасінних рослин.

Архейська ера: Найдавніша ера в історії Землі, нижній підрозділ докембрію. Радіометричні значення для порід найдавнішого віку цієї групи відповідають 3500-4000 млн. років тому. Верхня вікова межа датується близько 2600—2800 млн. років тому. А. е. поділяється на чотири ери: Неоархей, Мезоархей, Палеоархей, Еоархей. Відклади, що утворилися протягом А. е., становлять архейську групу. Інша назва — азойська ера.

Архелон: гігантська, найбільша із задокументованих, морська черепаха крейдяного періоду довжиною до 4,6 м, вагою до 2,2 тонн і розмахом ласт до 5 метрів. За життя панцир був покритий товстою шкірою.

Архео...: у складних словах означає стародавній, належний до давнини.

Археографія: спеціальна історична дисципліна, що вивчає архівні документальні інформаційні ресурси та писемні пам'ятки для залучення їх до наукового та культурологічного обігу і виробленням наукових принципів їх видання. Польова А. – пошук та вивчення документальних пам’яток, Камеральна А. – науковий опис документальних пам’яток в лабораторних умовах, Едиційна А. – підготовка та видання документальних збірників, окремих пам’яток писемності відповідно до сучасних вимог щодо публікації історичних джерел.

Археолог: фахівець з археології, науки, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток давнини.

Археологія: наука, що вивчає давні побут і культуру людського суспільства на підставі речових пам'яток минулого, добутих розкопками.

Археоптерикс: викопний первісний птах. Поширений у мезозойську еру. Схожий з рептиліями, від яких він походить. Інша назва — первоптах довгохвостий.

Археорніс: археоптерикс; викопний первісний птах. Поширений у мезозойську еру. Схожий з рептиліями, від яких він походить. Інша назва — первоптах довгохвостий.

Археспорій: група клітин, з яких розвиваються спори у мохів і різноспорових папоротеподібних та пилок і зародкові мішки у різноспорових папоротеподібних, голонасінних і покритонасінних рослин.

Архетип: праформа, прототип — первісна форма для наступних утворень; початкова форма чогось. В «аналітичній психології» К.Г. Юнга А. — компоненти «колективного підсвідомого», які сформувалися у найдавніші часи і визначають структуру моральної, естетичної і пізнавальної діяльності людини.

Архі...: 1. Префікс, за допомогою якого виражають найвищий ступінь ознаки, що міститься у другій частині слова; значенням близький до "дуже", "найбільший". 2. Перша частина складних слів, що вказує на старшинство у церковному званні.

Архів: 1. Установа (або відділ в установі), де збирають, упорядковують і зберігають документальні матеріали. 2. Сукупність листів, рукописів, знімків тощо, які стосуються діяльності певної установи або особи.

Архівіст: знавець з історії, теорії та практики з організації збереження, обліку і використання архівних документів.

Архіваріус: 1. Працівник архіву, що збирає, організовує, систематизує і забезпечує доступ до записів і документів, котрі мають довгострокове значення. 2. заст. Охоронець архівних матеріалів.

Архівольт: зовнішнє обрамлення (наличник) прольоту арки, найчастіше профільоване.

Архідиякон: старший диякон, який служить при митрополиті.

Архієпископ: духовне звання, середнє між єпископом і митрополитом.

Архієрей: владика; загальна назва вищих чинів духовенства у православних християн; у православній церкві особа, що належить до вищих священослужителів (єпископів, архієпископів).

Архіміцети: клас нижчих мікроскопічних грибів. Багато видів — паразити рослин, деякі спричинюють захворювання культурних рослин.

Архімандрія: церковний округ на чолі з архімандритом, у який входить один або декілька монастирів.

Архімандрит: у православній церкві титул настоятелів великих монастирів, ректорів духовних семінарій, глав духовних місій; титул ігумена монастиря. Вперше титул А. введено у християнській церкві в 5 ст., а в Київській Русі — з 12 ст. А. обирався пожиттєво з правом носити митру і жезл.

Архіпастир: стара шаноблива назва вищих чинів духовенства.

Архіпелаг: група морських островів, що лежать близько один від одного.

Архітектоніка: 1. архіт. Гармонійне сполучення частин у єдине ціле. 2. мист., літ. Розмірність, побудова художнього твору. 3. геол. Загальна картина геологічної будови земної кори або її частин. 4. мед. Розподіл кори головного мозку по зонах в залежності від функціонального навантаження. 5. розм. Композиційна будова будь-якого твору мистецтва, що зумовлює співвідношення його головних і другорядних елементів

Архітектор: фахівець, який за допомогою матеріально-технічних ресурсів створює проект організації простору.

Архітектура: 1. Будівельне мистецтво, проектування і будівництво споруд. 2. Мистецький характер будівлі.

Архітрав: 1. Головна балка, що перекриває пройму між колонами. 2. Нижня частина антаблемента.

Архозаври: група вимерлих (текодонти, динозаври, птерозаври) та сучасних (крокодили) плазунів.

Архондарик: фондарик; 1. Приймальна кімната для гостей у православному монастирі. 2. Готель для паломників.

Архонт: у Стародавній Греції — вищаі посадова особа, яка обиралася на певний строк.

Ас (1): грошова одиниця Стародавнього Риму до появи відлитих монет. Вага А. становила 1 римський фунт.

Ас (2): 1. Льотчик-винищувач вищого класу, майстер повітряного бою. 2. Командир підводного човна, що затопив кілька суден противника. 3. перен. визначний майстер своєї справи.

Асамблея: 1. В Росії — бал, розважальні або ділові збори, які влаштовували за Петра І. 2. Збори. 3. Державний або керівний орган якоїсь міжнародної організації (напр., Генеральна Асамблея ООН).

Асана: положення тіла, поза, що зазвичай асоціюється з йогою, покликана відновлювати та підтримувати самопочуття та здоров'я, гнучкість тіла та життєву енергію, забезпечити здатність перебувати протягом тривалого часу в сидячому положенні під час медитації.

Асафетида: висохлий сік з різким запахом часнику, добувають з багаторічної зонтичної рослини ферули асафетиди.

Асба: арабська одиниця виміру довжини, рівна ширині пальця. 1 А. = 1/24 зіри.

Асдик: гідролокаційний пристрій для визначення місця перебування підводних об'єктів.

Асейсмічний: той, що не піддається дії землетрусів. А-на область — область земної кулі, де не буває землетрусів або вони проявляються слабо. А-ні споруди — будівлі, які не руйнуються під час землетрусів.

Асексуальність: відсутність статевих ознак, статевого потягу.

Асекурація: страхування майна, товарів.

Асемблер: комп'ютерна програма, яка переводить початкову програму, написану на автокоді в програму на машинній мові.

Асенізація: система вивізного очищення неканалізованих населених місць від покидьків і бруду.

Асептика: запобігання зараженню шляхом стерилізації, знезараження предметів, якими дотикаються до органів під час операції, лікування і т. ін.

Асептична упаковка: технологія упаковки, при якій продукт і упаковка стерелізуються різними способами, після чого упковка наповнюється продуктом і закривається в стерильних умовах.

Асертивність: здатність людини не залежати від зовнішніх впливів і оцінок, самостійно регулювати власну поведінку і відповідати за неї.

Асерторичний: ствердний. А-не судження — судження, в якому лише констатується факт, але не виражається його логічна необхідність.

Асесор: судова службова особа в Стародавньому Римі (помічник претора), в країнах середньовічної Європи та деяких державах (напр., у Німеччині). В Росії посаду А. запроваджено реформами Петра І. Колезький А. — в дореволюційній Росії цивільний чин.

Аси: у давньоскандинавській і давньогерманській міфології — один із кланів вищих богів.

Асигнати: паперові гроші епохи Французької революції кінця XVIII ст.

Асигнація: 1. іст. Назва паперових грошей, які випускалися в Росії з 1769 р. по 1834 р. для покриття витрат на війну з Туреччиною. 2. заст. Паперовий грошовий знак взагалі.

Асигнувати: відпускати, виділяти певну суму грошей для певної мети.

Асизи: в середньовічній Англії — засідання королівської ради, а також загальні постанови й розпорядження короля. 2. В середньовічній Франції — розпорядження можновладних сеньйорів. 3. У ряді країн за середньовіччя зведення законів. 4. У сучасних Англії і Франції виїзні сесії суду.

Асиметрія: відсутність або порушення симетрії.

Асиміляція: 1. Уподібнення. 2. біол. Процес засвоєння рослинними або тваринними організмами зовнішніх щодо них речовин. 3. лінгв. Уподібнення одних звуків іншим. 4. А. культурна — прийняття спільнотою культури і звичаїв іншої спільноти.

Асимптота: пряма, яка не має жодної спільної точки з певною кривою (напр., гіперболою), що необмежено наближається до цієї прямої.

Асиндетон: фігура поетичної мови, в якій опускаються сполучники для надання розповіді більшої виразності, стислості.

Асинергія: втрата здатності об'єднувати окремі рухи в складний руховий акт; спостерігається при захворюваннях мозочка.

Асинхронний: той, що не збігається в часі; А-на культура — сукупність особин одного виду (популяція) одноклітинних водоростей, що перебувають на різних стадіях розвитку; А. машина — електрична машина змінного струму, у якої швидкість обертання ротора не дорівнює швидкості обертання магнітного поля статора.

Асистент: 1. Помічник спеціаліста (професора, лікаря, режисера, екзаменатора). 2. У вузах штатна посада на кафедрі; перше наукове звання. 3. Помічник прапороносця.

Асистолія: гостре ослаблення скорочень серцевого м'яза, що викликає розлад серцевої діяльності.

Аск (1): фін. ціна пропозиції, за якою продавець пропонує свої акції.

Аск (2): плодова сумка сумчатих грибів.

Аскариди: родина класу круглих червів. Паразитують у кишечнику тварин та людини, спричинюючи аскаридоз.

Аскаридоз: гельмінтозне захворювання людини і тварин, спричинюване аскаридами.

Аскер: турецький солдат.

Аскет: 1. Людина, що практикує аскезу. 2. У давнину — християнський подвижник, пустельник. 3. перен. людина, яка вкрай обмежує свої життєві потреби.

Аскетизм: 1. Релігійно-етичне вчення, що полягає у проповіді зречення радощів життя, відлюдництва й "умертвіння" плоті; аскеза. 2. перен. Надзвичайна стриманість, відмова від життєвих благ.

Асклепій: в давньогрецькій міфології бог лікування, у давніх римлян — Ескулап.

Аскоміцети: клас вищих грибів, що розмножуються спорами, які розвиваються в сумках (асках). Інша назва — сумчасті гриби.

Аскорбіназа: фермент, що прискорює окислення аскорбінової кислоти. Міститься в рослинах.

Аскорбінова кислота: вітамін С, органічна кислота, нестача якої в їжі спричинює цингу. Міститься в усіх рослинах; найбільше — в чорній смородині, шипшині.

Аскорбінометрія: метод кількісного аналізу, при якому основним реагентом є титрований розчин аскорбінової кислоти.

Асмодей: злий демон у давніх народів; згадується в апокрифах і повістях 16-17 ст. 2. перен. Руйнівник подружнього щастя, перелесник.

Асо: тренувальний бій двох спортсменів у боксі та фехтуванні.

Асонанс: 1. Співзвучність. 2. Неточна рима, в якій схожі самі голосні.

Асоноризація: заходи для зменшення шуму.

Асоптика: сукупність профілактичних методів і прийомів, спрямованих на створення безмікробних умов для запобігання зараженню ран.

Асортимент: 1. Склад, співвідношення різних видів виробів у продукції підприємства, галузі виробництва або в певній групі товарів. 2. Підбір різних видів і сортів товарів.

Асорті: набір однорідних предметів різних сортів.

Асоціальний: протисуспільний, негромадський.

Асоціативність: властивість додавання й множення чисел, виражена формулами (а + b) + с = а + (b + с) і (аb)с = а(bс).

Асоціація: 1. Добровільне об'єднання осіб або організацій для досягнення спільної мети. 2. Сполучення, з'єднання чого-небудь в єдине ціле (напр., молекул, іонів, зірок або зоряних систем). 3. Психологічний зв'язок між окремими нервово-психічними актами — уявленнями, думками, почуттями, внаслідок якого одне уявлення, почуття тощо спричинює інше. 4. А. очей — узгоджена робота очей, що приводить до злиття окремих зображень, утворених у кожному оці, в одну спільну картину. 5. Угруповання мікробів різних видів, що існують у природних або лабораторних умовах. 6. бот. Основна класифікаційна одиниця рослинного покриву; являє собою сукупність угруповань (фітоценозів), однорідних за умовами існування, видовим складом тощо.

Аспазія: 1. Розумна і красива Періклова дружина, подруга Алківіада і Сократа. 2. перен. Розумна і красива жінка з вільними поглядами на кохання.

Аспарагін: органічна азотиста сполука. Вперше одержано з пагонів спаржі. Знешкоджує аміак, що утворюється в організмі при перетворюванні білків.

Аспарагінова кислота: амінокислота, входить до складу білків. Є проміжним продуктом азотистого обміну у тварин і рослин.

Аспект: 1. Точка зору, з якої сприймається або оцінюється те чи інше явище, предмет, подія; перспектива, в якій вони виступають. 2. Зовнішній вигляд рослинних угруповань; змінюється за сезонами.

Аспергіл: рід сумчастих плісеневих грибів. Деякі види спричинюють захворювання на аспергільоз. Певні види А. використовують для одержання лимонної кислоти, ферментів, антибіотиків.

Аспергільоз: інфекційне захворювання людини, птахів, бджіл, рідше інших тварин, яке спричинюється плісеневими грибами роду аспергіл. Інша назва — пневмомікоз.

Аспергільотоксикоз: отруєння тварин кормами, ураженими плісеневими грибами роду аспергіл.

Аспермія: повна відсутність сперматозоїдів у виділенні сім'яників.

Аспід (1): 1. Рід отруйних змій. Поширені в Північній і Південній Америці. Отруту А. використовують у медицині. 2. перен. зла, підступна людина.

Аспід (2): щільна різновидність сланцю. Застосовують як покрівельний матеріал.

Аспідіум: заст. Назва деяких папоротей.

Аспідний: зроблений з аспіду; А. сланець — те саме, що й аспід.

Аспірант: 1. Особа, що готується до педагогічної або наукової діяльності при вузі чи науково-дослідному інституіт. 2. заст. Кандидат на якусь посаду.

Аспірантура: система підготовки професорсько-викладацьких і наукових кадрів при вузах і науково-дослідних інститутах.

Аспірати: придихові приголосні звуки. Слов'янським мовам не властиві.

Аспіратор: 1. В медицині — апарат для відсмоктування рідин з ран відкритих і закритих порожнин тіла. 2. В техніці — пристрій, яким відбирають проби газу з метою аналізу його складу й запиленості. Застосовують переважно в гірничій, металургійній і харчовій промисловості.

Аспірація: 1. Відсмоктування пилу з забруднених виробничих приміщень. 2. Проникнення сторонніх речовин у дихальні шляхи під час вдиху. 3. Відсмоктування рідини або повітря, скупчених внаслідок різних захворювань у якій-небудь порожнині тіла.

Аспірин: ацетилсаліцилова кислота — біла кристалічна речовина, що вживається як ліки для зниження температури і вгамування головного болю. Назва походить від лікарського засобу Aspirin фірми Bayer AG.

Аспірин: лікарський препарат. Жарознижуючий, болезаспокійливий і протиревматичний засіб. Інша назва — ацетилсаліцилова кислота.

Аспр: срібна монета Трапезундскьої імперії (1204 — 1461 рр.), лицарського ордену госпітальєрів ( XIV — XV ст.), генуезьких колоній Північного Причорномор'я та інших країн Сходу.

Астазія: втрата здатності стояти, переважно внаслідок захворювання нервової системи (істерії). А. найчастіше сполучається з абазією.

Астазування: ослаблення впливу земного магнетизму на магнітну стрілку чутливого вимірювального приладу.

Астарта: грецька назва фінікійської богині родючості, материнства, кохання Аштарт.

Астат: радіоактивний хімічний елемент, символ Аt, ат. н. 85.

Астатичний: неспокійний, нестійкий.

Астеізм: у риториці і поезії — похвала у вигляді осуду (чи навпаки), різновид іронії як троп; ущипливе глузування.

Астенік: людина, для якої характерна певна будова тіла: довга і вузька грудна клітка, довга шия, худорлявість, слабо розвинені м'язи.

Астенія: стан безсилля, загальна кволість організму, що проявляється у підвищеній стомлюваності і виснаженості в поєднанні з крайньою нестійкістю настрою, ослабленням самовладання, нетерплячістю, непосидючістю, порушенням сну, втратою здатності до тривалої розумової і фізичної напруги, непереносимістю гучних звуків, яскравого світла, різких запахів тощо.

Астенопія: ослаблення зору; зоровий дискомфорт, який наступає під час зорової роботи. Класифікується не як хвороба, а як розлад.

Астеносфера: шар пониженої твердості, міцності та в'язкості у верхній мантії Землі. Лежить на глибині близько 100 км під континентами і майже 50 км під дном океану; нижня межа — на глибині 250 — 350 км.

Астеризм: 1. Група зірок, що легко розрізняється та має історично усталену самостійну назву (напр. "Ковш" у сузір'ї Великої Ведмедиці). 2. Типографічний символ з трьох зірочок, який відокремлює епізод у розповіді. 3. Властивість мінералів утворювати у відбитому або прохідному світлі смугасті коло- або зіркоподібні світлові фігури.

Астериск: друкарський набірний знак у вигляді зірочки (*), який застосовують для позначення посилань тощо.

Астероїди: 1. Малі планети, що обертаються навколо Сонця в основному між орбітами Марса і Юпітера. 2. Морські зірки, клас безхребетних тварин типу голкошкірих. Поширені в океанах і морях, крім тих, що мають малосолону воду.

Астигмат: фотографічний об'єктив, у якому не усунуто астигматизм.

Астигматизм: 1. Одна з аберацій оптичних систем, яка виявляється в тому, що утворюване лінзою зображення точки, внаслідок неоднакового заломлення проміння, є розпливчатим. 2. А. ока — вада ока, зумовлена несферичністю рогівки або кришталика. Інша назва — неточковість.

Астильба: рід трав'янистих багаторічних рослин родини ломикаменевих. Поширені в Південній та Східній Азії, в Північній Америці. Деякі види культивують як декоративні.

Астма: раптові приступи ядухи, що періодично повторюються при деяких захворюваннях серця (А. серцева), а також внаслідок судорожного збудження бронхів або набухання їхньої слизової оболонки (А. бронхіальна).

Астматол: лікарський препарат; курильний порошок, який застосовують при бронхіальній астмі.

Астрагал: 1. Рід рослин родини бобових. Трави, рідше напівкущі й кущі. Поширені у Північній півкулі. Деякі види — цінні кормові рослини, кілька видів культивують. 2. Деталь у класичній архітектурі у формі валика (іноді оздобленого ниткою стилізованого намиста) з поличкою; з'єднує стовп колони з капітеллю або базою.

Астральний: 1. Зоряний. 2. А-не світило — сяйво зірок Чумацького Шляху. 3. А-ні культи — релігійні культи в єгиптян та інших давніх народів, поклоніння небесним світилам.

Астрея: у грецькій міфології — богиня справедливості.

Астро...: у складних словах відповідає поняттям "зоряний", "пов'язаний з небесними тілами".

Астробіологія: наука, що досліджує проблеми існування життя у Всесвіті.

Астроботаніка: розділ астробіології, що вивчає можливі умови виникнення й розвитку рослинності планет Сонячної системи, зокрема Марса. Почала розвиватись завдяки працям радянського астронома Т. А. Тихова.

Астрогеографія: наука, що досліджує природні умови планет Сонячної системи порівняно з Землею.

Астрогеологія: наука, що досліджує будову Місяця і планет Сонячної системи.

Астрогнозія: знання зоряного неба, вміння розпізнавати на небі сузір'я та окремі зорі.

Астрограф: телескоп для фотографування небесних світил.

Астроїда: крива, яку описує фіксована точка кола, що з середини дотикається до нерухомого кола вчетверо більшого радіуса і котиться по ньому без ковзання.

Астроколориметрія: розділ практичної астрофізики, пов'язаний з визначенням кольору небесних об'єктів, головним чином зір.

Астрокомпас: прилад для орієнтації за небесними світилами.

Астрокорекція: виправлення кутового положення космічного літального апарата з сигналами астродавачів, що визначають напрям на зорі або інші небесні орієнтири.

Астролатрія: релігійне поклоніння зорям; була поширена в Ассірії та Вавілоні.

Астрологія: відома з давніх часів наука, що визнає безпосередній зв'язок між розташуванням і рухом небесних тіл та явищами суспільного життя, долею людини і т. ін.

Астролон: листова недеформуюча прозора пластмасова плівка, яку застосовують як основу для монтажу діапозитивів при виготовленні багатоколірних форм плоского друку.

Астролябія: прилад для вимірювання кутів, яким до XVIII ст. визначали положення небесних світил для визначення широти i довготи, а пізніше робили геодезичні вимірювання.

Астрометрія: розділ астрономії, що займається побудовою системи координат і визначенням точних положень та руху небесних тіл.

Астронавігація: наука про водіння літальних апаратів і морських суден за небесними світилами; розділ аеронавігації.

Астронавт: спеціально підготовлена людина, що здійснює політ у космічному просторі. Термін "астронавт" вживають у США та деяких інших країнах.

Астронавтика: наука про польоти літальних апаратів у міжпланетному просторі.

Астронегатив: фотографічне зображення зоряного неба, одержане за допомогою астрографа або іншого телескопа.

Астронім: позначення прізвища автора якимсь друкарським знаком (зірочкою тощо). Вид псевдоніма.

Астрономічний: пов'язаний з астрономією; А-на обсерваторія — науково-дослідна установа, де спостерігають і вивчають небесні світила і явища, а також розробляють теоретичні питання астрономії; А-на одиниця — одиниця віддалей, що дорівнює пересічній віддалі від Землі до Сонця (близько 149,5 млн. км).

Астрономія: наука про будову і розвиток небесних тіл, про Всесвіт.

Астроорієнтація: орієнтація літальних апаратів відносно "нерухомих" зір за допомогою астродавачів.

Астропункти: опорні точки геодезичної мережі, географічні координати яких визначено астрономічними методами.

Астроспектрограф: прилад для фотографування спектрів небесних світил.

Астроспектроскоп: прилад для розглядання спектрів небесних світил.

Астроспектроскопія: розділ астрофізики, в якому за допомогою спектрального аналізу вивчається випромінювання небесних світил.

Астроспектрофотометрія: розділ практичної астрофізики, пов'язаний з вивченням розподілу енергії в спектрах небесних тіл.

Астросфера: біол. частина центросфери, промениста зона цитоплазми навколо клітинного центра, яка утворюється під час непрямого поділу клітини.

Астрофізика: розділ астрономії, який вивчає фізичну природу і хімічний склад небесних тіл та міжзоряного середовища, а також процеси, що відбуваються в них.

Астрофіліт: рідкісний мінерал класу силікатів, силікат титану, золотисто-бурого, бронзово-жовтого кольорів з скляним блиском.

Астрофотографія: розділ астрофізики, в якому для астрономічних досліджень застосовують фотографування небесних світил у різних ділянках спектра.

Астрофотометр: прилад для вимірювання блиску або яскравості небесних об'єктів або ж світлових потоків, що приходять від них.

Астрофотометрія: розділ астрофізики, завданням якого є вимірюваная блиску та поверхневої яскравості небесних світил візуальними, фотографічними та фотоелектричними методами.

Астроцити: зірчасті клітини допоміжної тканини нервової системи.

Асфалія: політична поліція в Греції.

Асфальт: 1. Земна смола; чорна смолиста маса природного походження чи штучно виготовлена з мінеральних матеріалів. 2. Шлях, тротуар, покриті цією смолою.

Асфальтени: високомолекулярні речовини, виділені з нафти, темно-бурого або чорного кольору порошки. Складова частина бітуму.

Асфальтобетон: будівельний матеріал, суміш бітуму з заповнювачами. Застосовують головним чином у дорожньому будівництві.

Асфіксія: різкий розлад дихання, який виникає внаслідок нестачі в крові кисню і надміру вуглекислоти.

Асфоділ: асфодель; рід переважно багаторічних трав'янистих рослин родини лілійних. Поширені в Середземномор'ї та в Азії. Деякі види культивують як декоративні рослини.

Асцидії: 1. Клас хордових морських тварин підтипу покривників; більшість А. — сидячі прикріплені до дна тварини. Поширені в усіх морях земної кулі. 2. Листки деяких рослин, що мають форму мішечка.

Асцит: патологічне скупчення рідини в черевній порожнині людини і тварин при захворюваннях серця, печінки тощо.

Асюре: 1. Фігурна друкарська лінійка, яка дає відбиток кількох тонких паралельних прямих або хвилястих ліній. 2. Вид поліграфічного орнаменту.

Ат: розмінна монета Лаосу, 1/100 кіпа.

Атавізм: поява в організмів ознак, властивих їхнім далеким предкам; напр., розвиток у людини хвостового придатка, розвиток у коня двох додаткових пальців. Інша назва — реверсія.

Атака: 1. Стрімкий напад на противника в поєднанні з навальним вогнем. 2. А. ревматична — гострий приступ ревматизму. 3. перен. Рішуча дія, спрямована проти когось або на досягнення чогось.

Атаксит: залізний метеорит, що містить понад 13% нікелю і складається з дрібнозернистої суміші мінералів камаситу і теніту.

Атаксія: розлад координації довільних рухів, спостерігається при деяких захворюваннях нервової системи.

Атараксія: стан душевного спокою й незворушності, до якого, на думку деяких давньогрецьких філософів, повинен прагнути мудрець.

Аташе: 1. Молодший дипломатичний ранг співробітника дипломатичних представництв та відомств закордонних справ. 2. Службові особи — представники різних відомств, відряджені до дипломатичних представництв або відповідних відомств країни перебування (А. спеціальні). Особа, що відає питаннями преси та інформації (прес-аташе). Представники військового відомства даної країни при військовому відомстві країни перебування, одночасно — радники дипломатичного представника з військових питань (А. військові, військово-морські, військово-повітряні).

Атеїзм: безбожність.

Атеїст: прихильник атеїзму; безбожник, безвірник.

Ателектаз: спадіння легенів внаслідок відсутності в альвеолах повітря.

Ательє: майстерня митця, фотографа. А. мод — салон індивідуального пошиття одягу.

Атена: у грецькій міфології — богиня наук і мистецтв, дочка Зевса, з голови якого вона народилася.

Атенеум: 1. Храм богині Афіни в Стародавній Греції. 2. Перший вищий навчальний заклад, створений у Стародавньому Римі в 135 р. 3. Назва середніх шкіл у Франції в період буржуазної революції кінця 18 ст.

Атенюатор: пристрій, що дав змогу зменшувати електричну потужність або напругу в певну кількість разів.

Атерома: кіста сальної залози шкіри.

Атероматоз: відклади в артеріях жирової маси з кристалами холестерину та солями вапняку (напр., при атеросклерозі).

Атеросклероз: хронічне захворювання, яке характеризується ущільненням і втратою еластичності стінок артерій, звуженням їхнього просвіту з наступним порушенням кровопостачання органів.

Атестат: 1. Свідоцтво про закінчення навчального закладу, присвоєння вченого ступеня чи спеціального звання. 2. Документ на право одержання грошового чи речового забезпечення. 3. Посвідчення про проходження служби; рекомендація з попереднього місця служби. 4. Характеристика, відзив.

Атестація: визначення кваліфікації працівника, відзив про його здібності, ділові та інші якості.

Атестувати: 1. Оцінювати, кваліфікувати; надавати комусь певне звання. 2. Давати комусь, чомусь атестацію, характеристику.

Атетоз: мимовільне скорочення м'язів пальців (рук, ніг) внаслідок захворювання головного мозку.

Атипія: відсутність типових, характерних рис або особливостей у певної речі або явища; відхилення від нормального.

Атиповий: нетиповий, нехарактерний.

Атиреоз: природжене або набуте випадіння функції щитовидної залози.

Атлант: 1. У грецькій міфології — велетень, якого Персей обернув на Африканську гору, що підпирає небосхил. 2. архіт. Колона у вигляді чоловічої постаті, що підтримує перекриття будівлі, портик, балкон. 3. анат. Перший шийний хребець у земноводяних, плазунів, птахів і ссавців.

Атланти: людські постаті, фігури, що підпирають замість колон балкони і т. ін.

Атлантида: легендарний острі чи континент, що знаходився на території сучасного Атлантичного океану і опустився на морське дно в результаті землетрусу і повені. Вперше згадується у діалогах Платона «Тімей» і «Критій» з посиланням на давні перекази, що описують події за 10 тисяч років до н. е.

Атлантизм: ідейна і політична течія, що виступає за всебічний зв'язок країн, які беруть участь у Північно-атлантичному договорі.

Атлантика: 1. Гіпотетичний давній континент, що утворився в протерозої близько 2 млрд років тому з різних платформ, розташованих на території сучасної Західної Африки і Східної Південної Америки. 2. розм. — територія Атлантичного океану.

Атлас (1): шовкова або напівшовкова тканина з блискучою лицьовою поверхнею.

Атлас (2): систематизований збірник географічних чи історичних карт, зображень рослин, тварин, малюнків, таблиць тощо.

Атлет: 1. Спортсмен, який займається силовими вправами. 2. Людина великої фізичної сили і міцної будови тіла; силань, здоровань, велетень, дужак.

Атлетизм: добре розвинуті фізичні якості спортсмена; спрямованість тренувань на розвиток таких якостей.

Атлетика: 1. У давніх греків мистецтво досягати гармонійного фізичного розвитку за допомогою фізичних вправ. У сучасному фізичному вихованні розрізняють легку А. (біг, ходіння, стрибки, метання) і важку А. (підняття ваги — гирі, гантелі, штанги). 2. Вид циркового мистецтва.

Атлетичний: дужий, богатирський, могутній.

Атмометр: прилад для вимірювання швидкості випаровування води.

Атмосфера: 1. фіз. Газоподібна оболонка Землі та деяких інших планет. 2. Повітря. 3. перен. Умови, обстановка, породжувані соціальним середовищем, колективом і т. ін. 4. фіз., техн. Одиниця вимірювання тиску, яка дорівнює тискові ртутного стовпа заввишки 760 мм або 1,033 кг/см².

Атмосферики: радіохвилі, що утворюються внаслідок електричних розрядів в атмосфері Землі.

Атол: невелика кільцеподібна коралова надбудова над рифом, що виникла на місці згаслого підводного вулкану, і відділяє від океану невелику лагуну.

Атом: 1. Найдрібніша частинка хімічного елемента, що складається з ядра й електронів. 2. перен. Найменша частинка чого-небудь.

Атомізатор: прилад для дрібного розпилювання рідини. Застосовують для дезинфекції, покривання поверхонь фарбами, лаками.

Атомізм: атомістика; 1. Вчення, за яким матерія складається з атомів (тобто переривчаста у своїй будові). 2. Логічний А. — ідеалістичне вчення початку 20 ст. про тотожність будови мови й дійсності.

Атомістика: 1. Вчення, за яким матерія складається з атомів (тобто переривчаста у своїй будові). 2. Логічна А. — ідеалістичне вчення початку 20 ст. про тотожність будови мови й дійсності.

Атомістичний: той, що стосується атомізму.

Атоміфікація: широке впровадження атомної енергії в народне господарство і побут. Під А. розуміють також поширення процесів, пов'язаних з розпадом ядер, у створенні радіоактивних ізотопів, у перебудові атомних ядер і атомів, у переміщенні субатомних, суб'ядерних та інших елементарних частинок.

Атомний: пов'язаний з атомом; А-на маса — число, що показує, у скільки разів маса атома даного хімічного елемента більша за 1/2 маси атома ізотопу вуглецю С-12; А-на енергія — енергія, виділювана під час ядерних реакцій, напр. при радіоактивних перетвореннях ядер; А-на теплоємність — величина, що чисельно дорівнює кількості тепла, яке потрібне, щоб нагріти 1 грам-атом речовини на 1°С; А-на фізика — розділ фізики, що вивчає будову і властивості атомів і іонів; А-ні спектри — оптичні спектри одноатомних газів; А. радіус — половина віддалі, до якої наближаються атомні ядра при зіткненні.

Атональність: відмова від тональності, ігнорування логіки ладових і гармонійних зв'язків, які утворюють мову тональної музики.

Атонія: ослаблення тонусу, еластичності й збудливості тканин та органів (А. шлунка, кишок, м'язів) у людини і тварин.

Аторней: в англосаксонських країнах повірений або представник іншої особи, який веде справи у суді. А.- генерал — в Англії, США і деяких інших країнах одна з вищих службових осіб юстиції.

Атрагена: рід рослин родини жовтецевих. Кущі.

Атракціон: 1. Трюк, видовище; номер у цирковій чи естрадній програмі, що привертає увагу глядачів своєю ефективністю, незвичайністю. 2. Розваги у місцях відпочинку: карусель, гойдалки, тир і т. ін.

Атракція: геод. відхилення виска внаслідок діяння сили тяжіння гір, важких речовин земної кори та інших значних мас.

Атрезія: природжена відсутність або недорозвиненість природних отворів організму.

Атремія: заст. мед. нервово-м'язовий розлад, при якому хворий довгий період не встає з ліжка при збереженні функціональності ніг. Може бути проявом нервово-психічного розладу.

Атрепсія: тяжка форма розладу харчування у немовлят.

Атрибут: 1. філос. Суттєва, невід'ємна властивість предмета, явища. 2. Ознака чи предмет, які становлять характерну прикмету когось, чогось. 3. лінгв. Означення.

Атрибутивний: той, що стосується означення, вживається як означення; означальний.

Атрибуція: визначення достовірності, автентичності художнього твору, його автора, місця і часу створення.

Атріум: у давньоримських будинках приміщення з верхнім освітленням, де приймали гостей.

Атропін: лікарський препарат; болезаспокійливий і протиспазматичний засіб.

Атрофія: 1. біол., мед. Зменшення розмірів окремих органів або тканин організму, що супроводиться занепадом їх життєдіяльності. 2. перен. Втрата, притуплення якогось чуття, властивості.

Аттик: стійка над карнизом або поверх, що увінчує споруду, найчастіше тріумфальну арку.

Аттіцизм: вишукана й образна мова, властива давнім жителям Аттіки за часів розквіту їхньої культури.

Ату: вигук собакам, що спонукає їх ловити щось чи когось.

Аудит: перевірка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, повноти відповідно до чинного законодавства.

Аудитор: 1. заст. У дореформених семінаріях — учень, призначений учителем перевіряти, як вивчили урок його товариші. 2. Прокурор. 3. Працівник аудиторської служби (фірми), який здійснює контроль за дотриманням порядку проведення фінансово-господарських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, надає з цих питань консультаційні послуги.

Аудиторія: 1. Приміщення, де читають лекції, доповіді, провадять збори. 2. Слухачі лекцій, радіопередач тощо.

Аудифон: 1. Слуховий апарат для осіб з вадами слуху. 2. військ. Апарат для уловлювання на віддалі звуків моторів літаків, що наближаються.

Аудієнція: 1. Офіційний прийом у глави держави чи в особи, що займає високий державний пост. 2. Приватний прийом, особиста розмова.

Аудіо...: загальний термін, що стосується технології звуку, звукозапису, відтворення звуку та відповідного обладнання.

Аудіовізуальний: те, що забезпечує одночасне відтворення зображення й звукового супроводу.

Аудіограф: мед. самозаписувальний прилад для визначення точності слуху.

Аудіометр: прилад для визначення гостроти слуху.

Аудіометрія: вимірювання гостроти слуху шляхом визначення найменшої сили звуку, що сприймається людиною; інша назва — акуметрія.

Аудіон: одноламповий радіоприймач, у якому електронна лампа була детектором.

Ауксанометр: прилад для вимірювання приросту рослини у довжину.

Ауксилії: у давньоримській армії — допоміжні війська з мешканців імперії, які не були її громадянами; не входили до легіонів, a складали окремі когорти, 25 років служби в яких винагороджувалось римським громадянством.

Ауксини: фізіологічне активні речовини, що утворюються в рослинах, стимулюють їхній ріст. Одержані синтетично А. застосовують у рослинництві.

Ауксотрофи: бактерії, гриби, водорості, що внаслідок мутації втратили здатність синтезувати речовини, необхідні для їхнього росту.

Аукуба: рід рослин родини деренових. Поширені в Південній та Південно-Східній Азії. Кущі А. японської культивують в Україні як декоративну рослину.

Аукціон: 1. Спеціально організований і періодично діючий ринок продажу товарів, майна з публічного торгу покупцеві, який запропонував найвищу ціну. 2. Англійський А. — аукціон, на якому ставки піднімаються знизу вверх. 3. Голландський А. — аукціон, на якому торги починаються з навищої ставки і понижуються до тих пір, поки не знайдеться покупець.

Аул: назва села в Середній Азії і на Кавказі.

Аура: 1. Своєрідний стан, що передує припадкам при деяких нервових захворюваннях людини (напр., епілепсії, істерії). Може проявлятись в залежності від індивідууму у вигляді тривожності, страху, підвищення температури, незвичного присмаку в роті, запаху, запаморочення і т. п. 2. У релігійних і езотеричних культах — уявне сяйво навколо тіла людини, ніби-то видиме лише при надчуттєвому сприйнятті.

Ауреоміцин: біоміцин; лікарський препарат, антибіотик. Застосовують при лікуванні пневмонії, дизентерії, сифілісу тощо.

Ауреус: золота римська монета, яку після переможних військових походів почав карбувати Юлій Цезар.

Аурикулярний: вушний.

Аурипігмент: мінерал класу сульфідів, золотаво-жовтого кольору з алмазним блиском. Використовують як миш'якову руду й фарбу.

Аускультація: метод дослідження хворих вислуховуванням звукових явищ в організмі — тонів серця, шумів дихання, перистальтики.

Ауслаут: позиція звука або звукосполучення в кінці слова.

Ауспіції: 1. У давніх римлян ворожіння на основі спостережень за польотом і криком птахів, за небесними явищами. 2. перен. види на майбутнє.

Аустеніт: структурна складова залізовуглецевих сплавів, твердий розчин вуглецю (до 2%) або легуючих елементів у гамма-залізі. Від прізвища англійського металурга У. Робертса-Аустена ()1843-1902 рр.).

Аут: термін, що у спортивних іграх з м'ячем означає виліт м'яча за межі спортивного поля.

Аутборт: підвісний мотор, іноді й сам човен з підвісним мотором.

Аутбредний: той, що походить від схрещування не споріднених між собою особин.

Аутбридинг: схрещування не споріднених між собою тварин або рослин.

Аутекологія: розділ екології, що вивчає пристосованість окремих видів рослин і тварин до умов середовища та способи життя виду.

Аутизм: хворобливий стан психіки людини, що характеризується заглибленням у власні внутрішні переживання, прагненням до відособлення від зовнішнього світу і поступовим відривом від реальної дійсності.

Аутинг: публічне розголошення інформації про сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність людини без його на те згоди. Антонім — камін-аут.

Аутодафе: 1. Церемонія привселюдного каяття грішника. 2. У середні віки — прилюдне спалення на вогнищі людей, оголошених інквізицією єретиками, або т. зв. єретичних творів.

Аутопоезис: самовідтворювання живих істот (зокрема людини), яке відрізняється тим, що їх організація породжує як продукт їх самих без розділу на виробника і продукт.

Аутосоми: парні хромосоми у живих організмів з хромосомним визначенням статі, однакові у чоловічих і жіночих організмів.

Аутрайт: проста строкова валютна угода, що передбачає виплати у точно визначені сторонами терміни за курсом, зафіксованим на момент угоди (форвард).

Аутригер: човен з виносними кочетами для весел, а також самі виносні кочети.

Аутсайдери: 1. Підприємства, що не входять до монополістичних об'єднань і ведуть з ними конкурентну боротьбу. 2. Біржові спекулянти-непрофесіонали. 3. Спортсмени або команда, що займають останні місця у змаганнях.

Аутсорсинг: передача організацією чи підприємством певних бізнес-функцій або виробничих процесів на обслуговування іншій компанії, яка спеціалізується у відповідній галузі.

Аутстафінг: виведення співробітника за штат компанії і оформлення його в штат компанії-провайдера; при цьому співробітник продовжує працювати на попередньому місці і виконувати свої попередні обов'язки, але обов'язки працедавця щодо нього виконує компанія провайдер.

Афазія: повна або часткова втрата здатності говорити або розуміти мову внаслідок ураження мовних центрів.

Афакія: відсутність кришталика ока.

Афанізія: один з типів зникнення органів протягом індивідуального розвитку організму; напр., зникнення зубів у стерляді, зябрових судин у риб тощо.

Афгані: грошова одиниця Афганістану, поділяється на 100 пулів.

Афект: психол. короткочасне бурхливе переживання людини (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

Афектація: неприродність, штучність у поведінці, манерах, надмірна піднесеність у мові.

Афективний: пройнятий афектом: емоційний.

Афелій: найвіддаленіша від Сонця точка орбіти планети або комети.

Афера: шахрайський вчинок, шахрайство.

Аферентація: передавання нервового збудження від периферичних чутливих нейронів до центральних.

Аферист: людина, що вчиняє аферу; шахрай.

Афікс: 1. Частина слова, що змінює його смисл, значення або роль у реченні. Інші назви — формант, форматив. 2. Точка на площині, яка визначається комплексним числом.

Афіна Паллада: у давньогрецькій міфології богиня війни, перемоги, родючості; згодом — богиня мудрості, покровителька наук і ремесел.

Афінаж: процес відділення коштовних металів (золота, платини, срібла) від домішків з метою отримання кінцевого продукту високої проби.

Афінація: попереднє очищення цукру-піску від сторонніх домішок перед рафінуванням.

Афінний: суміжний, сусідній; А-на геометрія — вчення про геометричні об'єкти, що залишаються незмінними при перетвореннях, в яких прямі лінії переходять у прямі лінії і зберігається їхня паралельність (А-ні перетворення).

Афірмація: установлення, запевнення.

Афіциди: різновидність інсектицидів для знищення тлі.

Афіша: оповістка; оголошення про якусь подію (концерт, виставу, лекцію і т. ін.).

Афішування: виставлення напоказ, щоб виділитися, часто безпідставне.

Афонічний: беззвучний, сиплий.

Афонія: втрата голосу, беззвучність його (внаслідок захворювання гортані або ураження нервової системи).

Афоризм: короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним.

Афотична зона: глибинна зона морських та прісних водойм, в яку не проникає світло; населена організмами, які не потребують його для своєї життєдіяльності.

Африкаанс: одна з 11 офіційних мов Південно-Африканської Республіки (з 1925 р.); поширена також у Намібії. Основою А. послужили діалекти Південної Голландії і Фламандії, на які значний влив мали малайсько-португальський креол і різні жаргони і піджини на основі голландських діалектів. Найбільш ранній писемний пам'ятник на А. відноситься до 1795 р.

Африканери: мешканці Південно-Африканської Республіки та Намібії, які є нащадками головним чином голландських, а також бельгійських, французьких і німецьких колоністів у цих країнах; інша назва — африкандери, Бури. Розмовляють мовою африкаанс, однією з офіційних мов ПАР.

Африкат: лінгв./ складний приголосний звук, що утворюється в результаті злиття двох приголосних (дз, дж).

Африката: приголосний із складною змично-щілинною артикуляцією (ч — тш, ц — тс).

Афродізіак: речовини тваринного і рослинного походження, що використовується для підвищення лібідо і статевого потягу. Розрізняються за способом впливу, його спрямованістю та типом активної речовини. Від імені грецької богині кохання Афродіти.

Афродіта: в давньогрецькій міфології богиня кохання і вроди, одна з 12 верховних божеств Олімпу, мати Ероса, цариця німф і грацій. У давньоримській міфології відома як Венера.

Афронт: 1. Несподівана неприємність, невдача; різка відсіч. 2. заст. публічна образа, зневага, приниження.

Афти: маленькі виразки (пухирці) на слизовій оболонці рота, що розвиваються при деяких захворюваннях.

Аха: декоративний рів, одна сторона якого має підпірну стінку і призначена для візуального розмежування ландшафту.

Ахатина: (Achatina) сухопутний черевоногий молюск з підкласу легеневих равликів; досягає в довжину 15-20 см, веде переважно нічний спосіб життя.

Ахейці: старогрецьке плем'я, що жило на Пелопонесі.

Ахерон: у грецькій міфології — річка сліз у підземному царстві, через яку мали переправлятися душі померлих.

Ахілія: відсутність соляної кислоти та пепсину у шлунковому соці.

Ахіллес: Ахілл; 1. У давньогрецькій міфології найхоробріший герой Троянської війни. За міфом, єдиним вразливим місцем на тілі А. була п'ята. 2. перен. Ахіллесова п'ята — найвразливіше місце.

Ахіллесова п'ята: вразливе місце, слабкість людини.

Ахолія: патологічний стан, при якому жовч не надходить у дванадцятипалу кишку.

Ахондрит: кам'яний метеорит, що не містить круглих утворень — хондр. За хіміко-мінералогічною будовою подібний до деяких глибинних порід Землі.

Ахромат: об'єктив, у якому виправлено нечіткість і забарвлення зображення, зумовлені сферичною і хроматичною абераціями.

Ахроматизм: 1. Безбарвність. 2. Властивості систем оптичних стекол при заломленні світла не розкладати його на хвилі різної довжини, тобто не давати райдужного забарвлення зображень.

Ахроматин: речовина клітинних ядер організмів; слабо забарвлюється ядерними барвниками.

Ахроматичний: незабарвлений, безколірний. Напр., А-ні стекла — система оптичних стекол (апохромат, ахромат), що відзначається ахроматизмом.

Ахроматопсія: вада зору, що полягає в нездатності розрізняти кольори.

Ахромія: мед. природжене або набуте знебарвлювання шкіри (напр., при альбінізмі, при деяких захворюваннях).

Ахтерлюк: люк для вантаження судна, розташований за грот щоглою; вантажний трюм, де зберігають провіант у цистернах або бочках.

Ахтерпік: крайній кормовий відсік на судні. В А. розміщено рульовий привід, баластні цистерни або баласт для усунення диференту судна.

Ахтерштевень: нижня кормова частина судна, що є продовженням кіля.

Ахурамазда: верховне божество у зороастризмі та маздеїзмі, добре начало, що знаходиться у постійній боротьбі зі злом. У давньогрецькій міфології А. мав назву Оромаз (Ормузд).

Ацетанілід: органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують у синтезі барвників і як жарознижувальний лікарський засіб.

Ацетати: солі й ефіри оцтової кислоти. Солі А. застосовують у протравному фарбуванні, медицині, ефіри — як розчинники у виробництві кіноплівки, в парфюмерії, харчовій промисловості.

Ацетилен: органічна сполука, безбарвний газ, з повітрям утворює вибухові суміші. Застосовують при зварюванні металів, у виробництві пластмас, оцтової кислоти.

Ацетилхолін: органічна сполука, оцтово-кислий ефір холіну; безбарвні кристали, хімічний передавач нервового збудження (медіатор). При введенні в організм спричинює уповільнення серцебиття, зниження кров'яного тиску, посилення перистальтики.

Ацетилцелюлоза: оцтовокислі ефіри целюлози; біла аморфна маса. Застосовують у виробництві штучного волокна, вогнетривкої кіноплівки, лаків.

Ацетон: органічна сполука, безбарвна горюча рідина. А. — розчинник для багатьох органічних речовин. Застосовують у виробництві штучного шовку, бездимного пороху, лаків.

Ацефалія: природжена відсутність голови у плода внаслідок аномалії розвитку.

Ацидиметрія: метод визначення кількості кислоти в розчинах.

Ацидоз: підвищена кислотність крові, шлункового соку та тканин організму внаслідок зміни кислотно-лужної рівноваги.

Ацидофілін: молоко заквашене ацидофільними бактеріями; дієтичний продукт.

Ацидофілія: здатність окремих структурних елементів клітин і тканин забарвлюватися кислими барвниками.

Ацилування: заміщення атомів водню в органічних сполуках залишком карбонової кислоти.

Ацтеки: узагальнен назва первісних тубільців території сучасного Мехіко з високорозвинутою у давні часи культурою. Самоназва — науа, мешики, теночки.

Ашельська культура: археологічна культура часів раннього палеоліту; племена А. к. жили в Західній і Східній Європі. Від назви околиці м. Ам'єна (Франція) Сент-Ашель, де вперше знайдено залишки цієї культури.

Ашик: мандрований співак-імпровізатор на Кавказі.

Ашкеназі: субетнічна група євреїв, що сформувалася в Центральній Європі в XIV-XV століттях. Побутовою мовою переважної більшості А. був ідиш. Станом на кінець XX століття А. становили 80% євреїв світу.

Ашуг: народний поет, співець і музикант у азербайджанців і вірменів.

Ашура: звичай самокатування у шиїтів під час релігійних церемоній, запроваджених у пам'ять великомученика імама Хусейна ібн Алі, онука Мухаммеда. Проводиться на десятий день місяця мухаррам за ісламським календарем і знаменує собою кульмінацію жалоби. Інша назва — шахсей-вахсей.

Аякси: 1. Ім'я двох міфологічних героїв, які разом вершили подвиги під час Троянської війни. 2. перен. два Аякси — нерозлучні друзі.

Аям: виборний суддя в Туреччині.

Аят: 1. Найдрібніша структурна одиниця Корану. 2. У широкому розумінні — короткий повчальний вірш.

Аятола: почесне звання шиїтських богословів, які мають право самостійно виносити рішення з питань ісламського права.

Б'єф: частина водоймища, річки або каналу, що примикає до водопідпірної споруди (греблі, шлюзу). Розрізняють верхній Б., нижній Б. і роздільний Б.

Б'язь: бавовняна густа тканина полотняного переплетення.

Баас: вживана в літературі назва Соціалістичної партії арабського відродження, що існує в ряді арабських країн Близького Сходу.

Баба: у тюркських народів додаток до імені при звертанні до старшого за віком, а також почесний титул духовних осіб у мусульман.

Бабай: нічний дух, уявна істота, яка зображається як дідусь з великим мішком.

Бабак: байбак; рід ссавців родини вивіркових (білячих) групи немишовидих гризунів. Батьківщина — Північна Америка. Б. — травоїдні, селяться в норах, мають тепле хутро і майже всі живуть колоніями.

Бабезіози: заразні захворювання тварин, спричинювані найпростішими з роду бабезія, що паразитують в еритроцитах.

Бабезія: рід найпростіших ряду піроплазмід класу саркодових. Кровопаразити великої рогатої худоби, коней, овець, свиней, собак; спричинюють тяжкі захворювання — бабезіози. Переносяться кліщами. Від прізвища румунського вченого В. Бабеша.

Бабіти: антифрикційні сплави для підшипників і частин машин, що труться. Відзначаються низьким коефіцієнтом тертя. Від прізвища американського винахідника І. Бабіта.

Бабіш: порода волохатих кімнатних собак.

Бабу: індуський титул, що відповідає княжому.

Бабувізм: утопічне вчення про досягнення соціальної рівності шляхом революційного перевороту силами змовницької організації. Б. мав значний вплив на таємні революційні товариства у Франції в ЗО — 40-х рр. 19 ст. Від прізвища французького комуніста-утопіста Г. Бабефа.

Бабуїн: примат роду павіанів (Papio) родини мавпові (Cercopithecidae). Чоловічі особини мають зріст до 1,1 м, хвіст — до 0,6 м. Основне забарвлення хутра жовтаво-сіре, сідничні нарости червоні. Поширений в Центральній та Східній Африці.

Бав: двері, брама; протока.

Бавкіда: 1. Ім'я міфічної жінки, що щасливо прожила все своє життя зі своїм чоловіком Філемоном. 2. перен. Втілення вірної жінки.

Бавовник: кущувата рослина, насіння якої дає пух, з якого виготовляють прядиво.

Бавр: назва тигра.

Баг: жарг. у програмуванні — помилка, збій, дефект, який спричиняє неправильний або несподіваний результат.

Багадур: їздець у киргизів; багатир.

Багаж: пакунки, поклажа, вантаж, речі, які беруть із собою в дррогу.

Багасоз: професійне пилове захворювання легенів у робітників, зайнятих на обробці цукрової тростини.

Багателізувати: сприймати щось як дрібницю, легковажити.

Багателя: 1. Дрібниця. 2. муз. Невелика музична п'єса, переважно для фортепіано.

Багауди: учасники повстань соціальних низів — зубожілого вільного населення, колонів, рабів — у Галлії та Північній Іспанії в III-V ст. н. е. проти рабовласницького Риму.

Багер: екскаватор для видобування торфу з болота.

Багермейстер: керівник морського днопоглиблювального снаряда. На річковому транспорті ці функції виконує капітан земснаряда.

Багерний насос: гідравлічна машина лопатевого типу для переміщення води з завислими частинками золи, шлаку, піску тощо.

Багет: багета; 1. Різьблена або пофарбована планка для виготовлення рамок чи оздоблення стін. 2. Довгий тонкий хлібобулочний виріб із хрусткою скоринкою.

Багнет: колюча і ріжуча холодна зброя, що кріпиться на дульній частині ствола ручної вогнепальної зброї і призначається для рукопашного бою. З’явився в середині 17 ст у Франції у місті Байонна, звідки й назва.

Бад: старий вівчар у Карпатських горах.

Бадан: рід багаторічних трав'янистих рослин родини ломикаменевих (Saxifragaceae). Поширені в Центральній та Східній Азії, Б. товстолистий — цінна технічна (дубильна) і лікарська рослина. В Україні росте як декоративна культура.

Бадіка: старий літами чоловік, брат тощо.

Бадмінтон: спортивна гра, схожа на теніс. Грають опереним м'ячиком (воланом) і ракеткою. Від назви англійського м. Бадмінтоне.

База: 1. архіт. Нижня розширена частина колони або стовпа. 2. перен. Основа, грунт, на яких виникає або розвивається певне явище. 3. Місце скупчення матеріалів, сировини для забезпечення якогось району, підприємства і т. ін.

Базаліома: епітеліальна пухлина шкіри людини та хребетних тварин. Інша назва — карциноїд шкіри.

Базальний: основний, належний до основи (бази); розташований біля основи або звернений до неї.

Базальт: виливна магматична гірська порода чорного або темно-сірого кольору. Складається з плагіоклазу, піроксену, магнетиту та ін. Будівельний матеріал, сировина для кам'яного литва.

Базамент: нижня частина п'єдесталу, статуї або фундаменту в будинках.

Базаніт: магматична гірська порода, що складається з плагіоклазу, олівіну, авгіту, а також лейциту, нефеліну. Використовують для кам'яного литва та як облицьовувальний матеріал.

Базар: 1. Ринок, торговиця, торговище; місце, де відбувається торгівля. 2. Торг, сільський ярмарок. 3. Базарний день.

Базедова хвороба: хвороба, спричинювана підвищеною функцією щитовидної залози. Від прізвища німецького лікаря К. Базедова, який описав її.

Базидіоміцети: клас вищих грибів, що в них органом розмноження є базидії. Багато видів Б, їстівні, є отруйні, руйнівники деревини, збудники хвороб сільськогосподарських культур. Інша назва — базидіальні гриби.

Базидія: спороносний орган розмноження базидіальних грибів (базидіоміцетів).

Базилевс: 1. Назва грецьких монархів у Гомера. 2. Один з титулів візантійських імператорів з 7 ст.

Базиліани: 1. Ченці католицького ордену, заснованого у Візантії за статутом, що його склав богослов Василій Великий. 2. Ченці уніатського ордену, заснованого у Західній Білорусії та Західній Україні після Брестської унії 1596 року.

Базиліка: 1. У стародавніх греків і римлян — критий будинок на колонах, що був місцем торгівлі, суду, нарад. 2. Храм чотирикутної форми з портиками і рядом колон.

Базиліки: збірка візантійського права (видана в 890 р. ).

Базипетальний: біол. спрямований від верхівки до основи. Напр., Б. називають розвиток бічних гілок або частин органів, внаслідок якого наймолодші частини містяться ближче до основи.

Базис: 1. Основа, опора, фудамент, база. 2. геод. Основна, точно виміряна на місцевості лінія, за якою визначають довжину інших ліній і роблять обчислення. 3. геол. Б. ерозії — рівень басейну, в який впадає водний потік. До загального (або головного) Б. ерозії належить Світовий океан, до місцевого (або тимчасового) проточні озера, місця впадіння притоки в головну річку. 4. Б. економічний — сукупність виробничих відносин певного суспільства, що відповідають характерові й певному рівневі розвитку продуктивних сил.

Базифікація: передбачуваний процес перетворення континентальної земної кори на океанічну.

Базлук: підкова з гаками, яку прив'язують під взуття, ,щоб ходити по льоду.

Базофілія: здатність структурних елементів клітин і тканин забарвлюватися основними барвниками.

Базофіли: клітини, в цитоплазмі яких містяться зерна, що забарвлюються основними (лужними) барвниками. Терміном "базофіли" позначають один з видів лейкоцитів крові, а також один з видів клітин передньої частки гіпофіза.

Базука: легка протитанкова безвідкатна гармата, яку обслуговує один чоловік.

Базуна: кашубський народний музичний інструмент.

Бай: багатій, великий землевласник у Середній Азії, Казахстані, на Алтаї і Кавказі.

Байгуші: киргизькі збіднілі верстви населення.

Байда: 1. Гуляка, гульвіса, безжурна людина. 2. Незграбна людина.

Байдак: велике річкове судно.

Байдарка: одномісне алеутське судно, довжиною до шести метрів. Являє собою еластичний дерев'яний каркас, скріплений за допомогою китового вуса. Зовні каркас обтягувався шкірою тюленів або нерпа, а шви промащувались жиром. Для обшивки великих Б. алеути використовували моржеву шкуру.

Байза: розмінна монета Оману, 1/1000 ріала Саїді.

Байка: 1. М'яка бавовняна тканина з густим начісаним ворсом з обох боків. 2. Густа, важка, грубосуконна тканина з начосом з лицьового боку.

Байкер: любителі мотоциклів, для яких мотоцикл є частиню способу життя.

Байопік: кінематографічний жанр, що розповідає про долю відомої особистості; фільм-біографія.

Байрак: 1. Яр, порослий лісом. 2. Мундштук при вуздечці.

Байрам: релігійне свято у мусульман.

Байт: одиниця кількості інформації, якою цифрова обчислювальна машина може оперувати як одним цілим. Б. дорівнює 8 біт.

Бак (1): 1. Носова частина верхньої палуби; надбудова в носовій частині палуби, що доходить до форштевня. 2. Велика посудина для рідини.

Бак (2): жарг. американський долар.

Бак (3): назва різних монет , призначених для грошового обігу в колишньому королівстві Аннам (нині — В'єтнам).

Бакалавр: 1. Перший вчений ступінь у ряді країн. 2. Особа, що одержала диплом про закінчення середньої освіти (у Франції). 3. У середньовічній Англії титул лицаря, зведеного в лицарство волею монарха; нетитулований шляхтич.

Бакалія: деякі продовольчі товари: крупа, борошно, сіль, чай, цукор, сушня, прянощі тощо.

Бакан: плавучий навігаційний знак, що вказує небезпечні місця або фарватер; бакен.

Бакара: 1. Кришталеві вироби з міста Бакара у Франції. 2. Азартна гра в карти.

Бакеліт: фенол-формальдегідна смола. Застосовують як конструкційний і електроізоляційний матеріал, для просочування деревини, паперу, тканин тощо. Від прізвища бельгійсько-американського хіміка Л. Бакеланда.

Бакен: плавучий навігаційний знак, що вказує небезпечні місця або фарватер.

Бакенбарди: частина бороди на щоках від вуха до підборіддя; баки.

Баки: частина бороди на щоках від вуха до підборіддя.

Баклава: багатошаровий десерт з тонкого листкового тіста, промащеного олією, з горіхами в сиропі, широко розповсюджене в кухнях східних народів.

Баклага: невелика дорожня посудина, яку носять на ремені.

Баклажан: городня рослина з великими синіми плодами.

Бакс: жарг. американський долар.

Бактерициди: речовини, здатні вбивати бактерії та інші мікроорганізми.

Бактерицидний: здатний убивати бактерії та інші мікроорганізми. Б-а лампа — газорозрядна ртутна лампа низького тиску. Використовують для знезаражування ультрафіолетовим промінням повітря в приміщеннях, води тощо, а також з лікувальною метою.

Бактеріемія: наявність бактерій у крові людини і тварин; зумовлена деякими інфекційними захворюваннями.

Бактерії: мікроскопічні, здебільшого одноклітинні, організми. Беруть участь у кругообігу речовин. Ряд Б. підвищує родючість грунту, деякі використовують для виготовлення добрив, у промисловості, медицині. Багато видів — збудники хвороб людини та свійських тварин.

Бактеріози: захворювання рослин, спричинювані бактеріями. Інша назва — бактеріальні хвороби рослин.

Бактеріолізини: антитіла, що утворюються в організмі людини й тварин при виробленні імунітету й спричинюють руйнування (бактеріоліз) бактеріальних клітин.

Бактеріологія: наука про бактерії та спричинювані ними хвороби.

Бактеріоскопія: метод дослідження бактерій за допомогою мікроскопа.

Бактеріостаз: повне припинення росту та розмноження бактерій під впливом несприятливих фізичних або хімічних факторів.

Бактеріотропіни: антитіла, які посилюють фагоцитоз. Виникають у сироватці крові людини та тварин при інфекційних захворюваннях. Б. використовують у виробництві лікувальних і профілактичних сироваток.

Бактеріофаги: бактеріальні віруси, які викликають руйнування (лізис) бактерій та інших мікроорганізмів. Використовують як лікувальний і профілактичний засіб.

Бактеріохлорофіли: зелені пігменти пурпурних та зелених бактерій, яким властивий фотосинтез.

Бактеріурія: виділення бактерій з сечею, зумовлене деякими інфекційними захворюваннями.

Бактероїди: 1. Великі галузисті клітини бульбочкових бактерій, які розвиваються на коренях бобових рослин. 2. Анаеробні бактерії, що не утворюють спор і капсул. Містяться в роті, кишечнику та статевих органах людини. Багато видів — хвороботворні.

Бактріан: вид жуйних парнокопитних тварин, двогорбий верблюд. Найбільший представник родини верблюдових — разом з горбом доягає висоти до 2,7 м і ваги до 1000 кг. Свійська тварина. Поширені в пустелях і сухих степах Азії та Африки. Від назви стародавньої області Бактрії в Середній Азії.

Бакхій: в античному віршуванні трискладова стопа, яка має один короткий склад і два довгі (^ — - ).

Бакша: 1. Баштан. 2. Старий жрець у калмиків. 3. Киргизький шаман.

Бакшиш: 1. Подарунок, гостинець. 2. Хабар.

Бакштаг: 1. Снасті на судні, що підтримують збоку і ззаду щогли, димові труби тощо. 2. Курс вітрильного судна під час вітру, що дме ззаду й збоку.

Бакштейн: сорт сиру з молока, в якому принаймні 3,7% жиру; бакштайн.

Бакштов: кінець тросу з рослинного волокна, спущеного з корми судна, що стоїть на якорі; використовують для прив'язування суднових катерів, баркасів тощо.

Бал (1): урочистий вечір з танцями під музику, іноді в святковому вбранні з масками — Б.-маскарад.

Бал (2): 1. Умовна одиниця для оцінки ступеня інтенсивності або якості певного явища (напр., швидкості вітру, врожайності тощо). 2. Оцінка успішності й поведінки в навчальних закладах. 3. Одиниця для оцінки в деяких видах спортивних змагань (напр., у гімнастиці). 4. Куля для головування (балотування).

Балаґула: 1. Великий віз із покриттям. 2. Візниця на такому возі. 3. перен. Незграбна людина.

Балада: 1. Віршовий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту. 2. муз. Інструментальний або вокальний твір.

Балаклава: в'язана шапочка-маска, що закриває всю голову за виключенням прорізу для очей. Придумана англійцями під час боїв в Балаклавській бухті в ході Кримської війни, звідки й назва.

Баланс: 1. Рівновага, урівноваження. 2. фін. Спосіб групування цифрових показників, що характеризують певне явище (зокрема, наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів) через зіставлення або протиставлення окремих його сторін. 3. Колоди, використані як сировина для виробництва паперу та целюлози (балансова сировина).

Балансир: 1. Важіль, що хитається на осі і передає зворотний рух ланцюгам механізму (у вимірювальних приладах, шахтних насосах, бурових верстатах тощо). 2. Головний регулятор (тягарець), що замінює маятник у механізмі годинника.

Балансограф: прилад для реєстрації змін радіаційного балансу земної поверхні.

Балансувати: 1. Зберігати рівновагу. 2. Урівноважувати. 3. В бухгалтерії — зводити баланс.

Балантидіаз: хвороба людини і свиней, спричинювана інфузорією балантидієм. У тварин — балавтидіоз.

Баласт: 1. Ґравій, щебінь тощо, насипані на земляне залізничне полотно. 2. Різноманітний вантаж, який поліпшує мореплавні якості корабля. 3. Вантаж для регулювання повітроплавних властивостей корабля. 4. техн. Пристрій для обмеження струму в електричній мережі, який використовують коли його не може обмежити електричне навантаження. 5. перен. Непотрібна річ, зайвий вантаж.

Баластер: залізнична машина безперервної дії, за допомогою якої дозують, укладають і видаляють баласт.

Балата: 1. Рід деревних тропічних рослин родини сапотових. 2. Молочний сік цього дерева, що зазнав коагуляції. Властивостями й складом близький до гутаперчі.

Балахон: верхній широкий одяг з м'якої матерії.

Балда: 1. Незграбна людина. 2. Велика сокира.

Балдахін: 1. Навіс із тканини на жердинах або стовпах (нерухомий або переносний). 2. Кам'яний, металевий або дерев'яний навіс на колонах чи стовпах.

Балет: вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається засобами класичного танцю, міміки й музики; твір, призначений для втілення в музично-хореографічних образах.

Балетмейстер: постановник балету, хореографічних сцен і композицій.

Балик: просолена в'ялена спинна частина риби (осетра, білуги, сірюги).

Балістика: наука про рух артилерійських і реактивних снарядів, мін, куль, авіабомб.

Балістит: бездимний нітрогліцериновий порох. Застосовують як тверде ракетне паливо і у вогнепальній зброї.

Балістичний: пов'язаний з балістикою; Б-а ракета — ракета без несучих поверхонь (крил), що рухається по балістичній кривій лінії; Б-а траєкторія — крива лінія, шлях, по якому рухається тіло в повітрі за інерцією і від дії сили, ваги.

Балістокардіографія: метод графічної реєстрації механічних рухів тіла людини, що виникають при скороченні серця.

Балія: низька широка діжка.

Балка: степовий пологий яр.

Балкон: різновид тераси у вигляді майданчика з перилами, розміщеного на виступаючих із стіни балок.

Балон: 1. Колба електровакуумного чи іонного приладу. 2. Оболонка з повітрям чи газом, легшим за повітря. 3. Посудина, в якій зберігають, перевозять газ або рідину.

Балотування: голосування піднесенням руки або опусканням до урни бюлетенів під час обрання тієї чи іншої особи.

Бальбоа (1): грошова одиниця Панами, поділяється на 100 сентесимо. Названа на честь іспанського конкістадора Васко Нуньєса де Бальбоа. Після отримання Панамою незалежності від Колумбії (1904), Б. офіційно обертається в Панамі поруч з доларом США, та прив'язане до нього за курсом 1:1.

Бальбоа (2): танець у стилі свінг, виник і набув популярності в 1910-20-х роках; виконується переважно у закритій позиції.

Бальдур: Бальдуар; у скандінавській міфології бог добра й краси.

Бальзаківський вік: жіночий вік 30-40 років, як у більшості героїнь французького письменника Оноре де Бальзака.

Бальзами: природні речовини, до складу яких входять ефірні олії і розчинені в них смоли, ароматичні сполуки та інші компоненти. Застосовують в оптиці й медицині.

Бальзамін: рід одно- і багаторічних трав'янистих рослин. Поширені переважно в тропіках і субтропіках Азії та Африки. В Україні деякі види культивують як декоративні. Інша назва — розрив-трава.

Бальзамувати: просочувати труп антисептичними й консервуючими розчинами (бальзамами), шо запобігають його гниттю.

Бальнеологія: розділ медицини, який вивчає походження та фізико-хімічні властивості мінеральних вод і грязей та методи використання їх з лікувально-профілактичною метою.

Бальнеотерапія: застосування природних та штучних мінеральних вод з лікувально-профілактичною метою.

Бальнеотехніка: галузь санітарної техніки, яка займається створенням необхідних умов для захисту мінеральних вод від виснаження й забруднення, а також найефективнішого використання їх з лікувально-профілактичною метою.

Бальтасарів банкет: 1. Банкет вавілонського царя Бальтасара напередодні загибелі Вавилона. 2. перен. Безпечність перед загибеллю. 3. Учта, оргія.

Балюстрада: невисока огорожа сходів, терас, балконів з фігурних стовпчиків (балясин), з'єднаних угорі горизонтальним брусом або бильцями.

Бамбочади: картини, на яких зображено сцени щоденного життя у комічному вигляді.

Бамбук: деревовидна рослина родини злаків, зі стебел якої будують легкі житла, мости, виготовляють меблі, папір тощо.

Бамія: вид однорічних трав'янистих рослин родини мальвових. Культивують у тропічних і субтропічних країнах. Використовують у кулінарії, консервній промисловості; з Б. одержують також луб'яні волокна.

Бампер: автомобільний буфер.

Бан (1): 1. За середньовіччя — право глави держави здійснювати найвищу владу (судовий Б., військовий Б.). 2. Поширення судово-адміністративної влади феодала на певну територію. 3. Дрібна срібна монета у Словенії, Валахії, Молдові та на Буковині. 4. Середньовічний титул та посада в країнах східної та південної Європи.

Бан (2): обмеженя прав користувача інтернет як спосіб покарання за неправомірні дії.

Бан (3): бані, бань; розмінна монета Румунії. 100 Б. = 1 лей.

Бан (4): обан; японська золота монета овальної форми, яка мала ходження в 1573 — 1860 роках.

Баналітет: право феодала в країнах Західної Європи вимагати від залежних селян, щоб вони мололи зерно лише на його млині, випікали хліб у його пекарні, давили виноград на його виноградному пресі за плату, визначену ним самим.

Банальність: буденність, вульгарність, давно відома думка, заяложеність. Банальний — загальновідомий.

Банан: рід багаторічних трав'янистих тропічних і субтропічних рослин. Культивують як плодові, текстильні, декоративні рослини.

Банат: 1. Територія, керована баном; бановина. 2. Історично — край між Дунаєм, Нижньою Тисою, Мурошем і Трансільванськими Альпами.

Банда: 1. Основна військова і територіальна адміністративна одиниця Візантійської імперії на чолі з комітом; сім Б. утворювали турму. 2. Озброєна група людей, що вчинює злочинні дії; в широкому розумінні — всяка злочинна зграя, кліка. 3. Мідний духовий оркестр, що в деяких оперних виставах супроводжує дію на сцені або за сценою; в симфонічній музиці — додатковий ансамбль, розміщений окремо від основного складу оркестру.

Бандаж: 1. мед. Еластична пов'язка для підтримування певного органа. 2. тех. Металеве кільце (пояс, обід), яке надівають на частини машин для зміцнення їх або подовження строку служби.

Бандваген: відвалоутворювач; стрічковий транспортер на високому візку, що рухається по рейках. Застосовують у відкритих гірничих розробках для транспортування породи від екскаватора до відвалу.

Бандерильєро: піший боєць з биком, який кидає в нього бандерильї.

Бандерилья: невеликий прикрашений стрічками спис, який використовують під час корид.

Бандероль: 1. Паперова стрічка, якою обклеюють пакунки по 100 грошових білетів однакової вартості. 2. Невеликий предмет, який надсилають поштою в паперовій обгортці. 3. Наклеєний на товар ярлик, що свідчить про оплату акцизу, мита.

Банджо: струнний щипковий музичний інструмент.

Бандитизм: злочин, що полягає в участі у бандах і вчинюваних ними нападах.

Бандо: 1. Пов'язка з матерії на голові або сукні у жінок. 2. Вид жіночої зачіски.

Банзай: японський вигук, що віповідяє "хай живе" і "слава".

Бані: розмінна монета Румунії, 1/100 лея.

Баніан: назва двох видів дерев роду фікус (фікус бенгальський, фікус священний). Ростуть в Індії. Велетенські дерева з повітряним корінням, яке утворюється з стовбура і гілок і, вкорінюючись, підтримує крону.

Баніт: вигнанець з рідного краю.

Баніція: вигнання з міста, краю чи меж держави як вид покарання за тяжкі злочини.

Банк: 1. Фінансова установа, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредитів (позик), стає посередником у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, установами чи окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей. 2. Ставка у картярських іграх.

Банка: 1. Ділянка морського дна, над якою глибина значно менша від навколишньої. 2. Сидіння для гребців у шлюпках.

Банкаброш: машина в бавовнопрядильному виробництві. На ній виготовляють рівницю (напівфабрикат для пряжі).

Банкет (1): 1. Невисокий земляний вал для захисту бровки й укосу залізничної виїмки від розмивання водою 2. військ. Насип для розміщення стрільців. 3. Підвищення на судні для встановлення компасів.

Банкет (2): 1. Учта, бесіда. 2. Урочистий сніданок, обід, вечеря на честь когось чи на відзначення певної події.

Банкетка: 1. Невелика лавка без спинки з м'яким сидінням. 2. Вид перешкоди на кінських перегонах. 3. Гостьова картка, що позначає персональне місце гостя за столом.

Банкір: банківський ділок, великий акціонер банку або власник банкірського дому.

Банкноти: кредитні знаки грошей, що їх випускають емісійні банки для заміни металевих грошей як засіб обігу й платежу. Інша назва — банківські білети.

Банко: 1. Ціна або курс, за якими банк продає й купує цінні папери. 2. Будівельний матеріал — суміш глини з соломою.

Банкомат: електронний комплекс з вмонтованою спеціалізованою ЕОМ, призначений для здійснення автоматизованих операцій прийому-видачі наявних грошових коштів, передачі розпоряджень банку про перерахування грошових коштів з банківського рахунку клієнта та виконання інших операцій: оплати товарів, послуг; для автоматизованого складання документів, що підтверджують відповідні операції.

Банкрутство: 1. Боргова неспроможність, припинення платежів за борговими зобов'язаннями. 2. перен. неспроможність, крах планів, провал, розорення, нездатність виконати взяті зобов'язання.

Баннарет: у феодальні часи — нетитулований шляхтич, лицар, що має власні геральдичні символи. Титул Б. надавався лише сюзереном і лише на полі бою. За статусом знаходиться між лицарем-бакалавром і бароном.

Бант: 1. Прикраса у вигляді пишного вузла зі стрічки або шнура. 2. Приналежність до орденського знака, напр., «повний Б.» — комплект всіх ступенів ордена.

Бантенг: вид диких широколобих биків родини бичачих роду справжніх биків, поширений в Індокитаї, на півострові Малакка та Індонезійських островах. Одомашнені Б. відомі під назвою балійської худоби (від назви о. Балі, звідки вона походить).

Бантустан: 1. Квазідержавне утворення в Південно-Африканській Республіці та Намібії в 1960-70-х роках для проживання моноетнічних племінних груп з повною або частковою автономією. 2. розм. Країна, що не володіє повним суверенітетом на власній території.

Бантя: сорт японського зеленого чаю; для його виготовлення використовують крупні листки і стеблі, які лишились після збору більш молодих листків для чаю сентя.

Баньгу: китайський ударний інструмент типу барабана.

Баньян: назва двох видів дерев роду фікус (фікус бенгальський, фікус священний). Ростуть в Індії. Велетенські дерева з повітряним корінням, яке утворюється з стовбура і гілок і, вкорінюючись, підтримує крону.

Баобаб: вид дерев підродини бомбаксових, родини мальвових. Характерне для саван Африки, Мадагаскару та Австралії. У висоту досягає до 30 м, у діаметрі — понад 10 м. 3 кори добувають луб'яні волокна. Плоди їстівні. Інші назви — пляшкове дерево, боаб, боабоа, табалді.

Баоцзи: китайська традиційна страва, яка представляє собою невеликий пиріжок з дріжджового тіста з начинкою, приготовлений на парі.

Баптистерій: культове приміщення, де проводять обряд хрещення.

Баптисти: послідовники протестантської секти у християнстві, за віровченням якої "спасіння" можливе лише через особисту віру в Христа, а не через посередництво церкви; Б. практикують хрещення дорослих на основі "свідомої віри".

Бар (1): робоча частина врубової машини (або гірничого комбайна), що утворює вруб у масиві. Складається з напрямної рами й ріжучого ланцюга з зубками.

Бар (2): одиниця тиску. 1 Б = 105 Н/м² = 106 дн/см².

Бар (3): 1. Б. береговий — вузька, витягнута вздовж берега наносна смуга суходолу, здебільшого піщана. 2. Б. пригирловий — піщаний підводний вал, який утворився в морі перед гирлом ріки під дією її течії та морських хвиль.

Бар (4): невеликий ресторан, закусочна, де відвідувачів обслуговують біля прилавка.

Бар'єр: 1. Загорода, що перешкоджає вільному проходу. 2. Перешкода, яку повинні подолати під час змагань кіннотники, бігуни та інші спортсмени. 3. Високе ввізне мито, що має на меті перешкодити ввозу товарів (митний Б.). 4. Тепловий Б. — швидкість, при якій нагрівання ракети, космічного корабля і т. п. внаслідок тертя об повітря, стає настільки великою, що може спричинювати вихід їх з ладу.

Бар-міцва: досягнення єврейським хлопчиком релігійного повноліття — з 13 років він стає відповідальним за свої вчинки, дотримання етичних, ритуальних та інших норм юдаїзму і отримує право брати участь у всіх сферах життя єврейської громади. Для дівчат релігійне повноліття (бат-міцва) досягається з 12 років.

Бараж: 1. Загородження в повітрі, що перешкоджають польоту ворожих літаків. Складаються з прив'язаних стальними тросами аеростатів. 2. мор. Сукупність засобів загородження проти надводних і підводних кораблів (міни, сітки, бони тощо). 3. Споруда у вигляді ступінчастої підпірної стінки. Застосовують у горах для захисту залізниць від потоків води під час дощів.

Баражування: патрулювання військових літаків у повітрі над певним районом для охорони від авіації противника.

Барак: 1. Тимчасові кавалерійські казарми у французькій армії XVI-XVII ст. 2. Тимчасова дерев'яна одноповерхова будівля для проживання чи використання в якості службового приміщення.

Барака: благодать, благословення, яким Аллах наділяє пророків і святих, шиїтських імамів і суфійських шейхів, через яких воно може бути низпослане простим людям. Згідно з традицією, носіями благодаті є гробниці святих, речі, що їм належать, а також Коран, Кааба і ряд інших мусульманських реліквій.

Баранкоси: глибокі борозни на схилах вулкана, що утворюються від діяння води.

Баранта: самовільне захоплення чужого майна (гол. чином, худоби), щоб примусити його власника задовольнити претензії особи, що чинить Б., або відшкодувати заподіяні їй раніше майнові збитки, є злочином.

Баратрія: злочинна дія капітана або команди, що завдає шкоди власникові судна або власникові вантажу.

Барба: зазублина штриха кліше або штампа.

Барбакан: винесена за периметр фортеці чи замку башта, з якої ведеться захист підступу до воріт або в'їздного мосту. Зазвичай Б. були розташовані поза основної лінії оборони і з'єднувались з міськими стінами вузькою захищеною доріжкою. Втратили своє значення близько XV ст. з розвитком артилерії.

Барбаміл: снотворний, заспокійливий і протикорчовий засіб.

Барбарис: рід кущових рослин родини барбарисових. Поширені переважно у Північній півкулі. Мають господарське значення як ягідні, медоносні й барвні рослини.

Барбекю: 1. Спосіб приготування продуктів харчування (найчастіше м'яса) за рахунок тепла тліючого вугілля, палаючого газу або електронагрівача. 2. Пристрій для приготування страв подібним способом. 3. Страва, приготована подібним чином. 4. Загальна назва соусів, які подають до страв, приготованих на Б. 5. Розважальний захід на свіжому повітрі з приготуванням Б.

Барбет: 1. Насипний майданчик за бруствером, укріплення для встановлення гармати. 2. Виступ на борту військового судна для встановлення гармати або захисна броньова стінка, за якою розміщується артилерійська установка, що обертається.

Барбі: дитяча іграшка-лялька з рисами обличчя і тіла близькими до людських. Від назви однойменної ляльки компанії «Mattel».

Барбітал: заспокійливий і снотворний засіб.

Барбітурати: група лікарських речовин, похідних барбітурової кислоти, що їх застосовують як снотворний, протикорчовний та наркотичний засіб.

Барботин: матеріал (суміш білої глини, піску і фарби) для ліпних прикрас на керамічних виробах; наносять перед випалом.

Барботування: пропускання газу або пари крізь шар рідини; застосовують для прогрівання рідини парою або для перемішування агресивних рідин.

Баргоут: кілька рядів поясів у потовщеній частині зовнішньої обшивки дерев'яного судна для зміцнення його; бархоут.

Бард: 1. Народний поет-співець у кельтів у середні віки. 2. перен. поет.

Барда: відходи виробництва на спиртовому виробництві, що використовуються для годівлі худоби.

Бардак: 1. заст. Дім розпусти. 2. розм. Відсутність порядку й дисципліни, безлад, невпорядкованість.

Бареж: легка прозора тканина сітчастого візерунка з крученої бавовняної, шовкової і шерстяної пряжі. Від назви м. Барежа у Франції.

Барель: міра об'єму рідин і сипких тіл в Англії (1Б = 163,65л) і в США (1Б = 119,24 л, для нафти — 1Б = 158,76 л).

Барельєф: скульптурний твір, в якому опукле зображення виступає над плоскою поверхнею менш як на половину його об'єму.

Баретер: стабілізатор сили струму, прилад у вигляді заповненого воднем скляного балона, всередині якого вміщено тонкий залізний дріт. Застосовують у радіоелектронних пристроях.

Баржа: несамохідне або самохідне сталеве чи дерев'яне судно для перевезення вантажів.

Бари...: у складних словах за значенням відповідає поняттю "важкий".

Барикада: штучне загородження з підручних матеріалів поперек вулиць, шляхів, яке застосовується здебільшого у вуличних боях, зокрема під час збройних повстань.

Бариль: міра об'єму рідин у ряді країн Латинської Америки, дорівнює 76 чи 96 л.

Баристер: у Великобританії та історично пов'язаних з нею країнах — адвокат вищої кваліфікації, що має право вести справи у судах будь-якої інстанції.

Барит: мінерал класу сульфатів, білого або сірого кольору з скляним блиском. Використовують для виробництва білої фарби, барієвих препаратів, паперу, гуми.

Баритон: 1. Чоловічий голос, середній за висотою між басом і тенором; співак з таким голосом. 2. Мідний духовий інструмент.

Барицентр: 1. Центр ваги геометричної фігури або тіла. 2. астр. Центр маси системи Земля — Місяць, розташований на віддалі 4800 км від центра Землі в напрямі Місяця; навколо нього Місяць та Земля описують свої орбіти протягом місяця.

Барицентричні координати: числа, що дорівнюють масам матеріальних точок, для системи яких ця точка є центром ваги.

Баричний: пов'язаний з атмосферним тиском; барометричний.

Бариш: розм. прибуток, вигода (як правило, у посередництві чи торгівлі). Баришувати — займатися перепродажем з вигодою для себе.

Барій: хімічний елемент, символ Ва, ат. в. 56; сріблясто-білий метал. Застосовують у техніці високого вакууму, в радіотехніці; сполуки Б. — в ядерній техніці, медицині тощо.

Баріон: елементарна частка, адрон з напівцілим значенням спіну. Б. складається з трьох кварків. Найлегшим з Б. є протон (єдина стабільна частка з усіх баріонів). До Б. належить також нейтрон — час його життя близько 1000 секунд. Тяжчі Б. розпадаються протягом 10⁻²³ − 10⁻¹⁰ секунд.

Баріста: спеціаліст із приготування кави і напоїв на її основі; кавовар.

Барк: велике вітрильне судно з кількома прямими вітрилами щоглами косими вітрилами на бізань-щоглі.

Баркарола: пісня, романс, п'єса для музичного інструмента з ліричною мелодією і розміреним супроводом, що нагадує плескіт хвиль. Від назви пісень венеціанських човнярів (гондольєрів).

Баркас: 1. Найбільша корабельна шлюпка. 2. Самохідне дерев'яне судно; різновид річкових барж.

Баркентина: шхуна-барк, морське вантажне судно з трьома або більше щоглами (прямі вітрила — на передній, косі — на інших щоглах).

Бармен: власник або службовець бару, що продає здебільшого спиртні напої біля стойки.

Барн: одиниця ефективного перерізу ядерних процесів, тобто величина, що характеризує імовірність різних процесів у ядерній фізиці під час зіткнення частинок. 1Б=10-24см².

Баро...: у складних словах відповідає поняттю "тиск".

Барограма: стрічка з записом коливань атмосферного тиску.

Барограф: прилад для безперервного записування коливань атмосферного тиску.

Барокамера: герметичний резервуар або приміщення, де змінюють тиск повітря.

Бароклінність: характерний стан атмосфери, при якому її щільність визначається тиском і температурою.

Бароко: стиль в архітектурі та мистецтві кінця 16 — середини 18 ст., для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. Хронологічно слідує за ренесансом, йому спадкує класицизм.

Барометр: прилад для вимірювання атмосферного тиску.

Барометричний: пов'язаний з атмосферним тиском.

Барон: дворянський титул у Західній Європі; за середньовіччя — неспадковий васал короля.

Баронет: дворянський титул в Англії.

Барорецептори: чутливі нервові закінчення в кровоносних судинах, які сприймають зміну кров'яного тиску і рефлекторно регулюють його рівень.

Бароскоп: прилад, за допомогою якого спостерігають зміни атмосферного тиску.

Баростат: автоматичний прилад для підтримання в невеликих холодильних камерах, шафах тощо заданого тиску.

Баротерапія: застосування з лікувальною метою зниженого або підвищеного атмосферного тиску.

Баротермограф: самописний прилад для реєстрації атмосферного тиску й температури повітря.

Баротравма: ушкодження організму внаслідок різких змін атмосферного тиску.

Баротропність: стан атмосфери, при якому її щільність визначається лише тиском. Спостерігається рідко, характерним станом атмосфери є її бароклінність.

Барохорія: обпадання плодів і насіння від дії сили тяжіння без участі інших зовнішніх факторів.

Бароциклонометр: прилад, що вказує наближення циклону та його напрям.

Барс сніговий: великий хижий ссавець (Uncia uncia) з сімейства котячих; мешкає в гірських масивах Центральної Азії. Інша назва — ірбіс.

Барс: вид хижих ссавців родини котячих, що проживає в горах Центральної Азії, північної Індії і Пакистану та східного Тибету. Те ж саме, що й леопард чи пардус (Panthera pardus).

Бартер: 1. Прямий безгрошовий обмін товарами чи послугами, породжений товарно-грошовим дефіцитом у міжнародних умовах. 2. Безвалютна, але оцінена і збалансована щодо вартості товарообмінна операція.

Бартолініт: запалення бартолінових залоз, розміщених біля входу у вагіну. Спричинюється гонококом, стрептококом, стафілококом тощо. Від прізвища датського анатома К. Бартоліна.

Бартонельоз: тропічна інфекція, яка викликається бактерією Bartonella bacilliformis. Протікає у формі лихоманки, з інтоксикацією, кістковими, суглобовими та м'язовими болями. На шкірі з'являються крововиливи, печінка і селезінка збільшені, можлива жовтяниця. За іменем перуанського мікробіолога Альберто Бартона.

Бархани: нанесені вітром піщані горби переважно серпоподібної форми, не закріплені рослинністю; поширені в пустелях.

Бархоут: кілька рядів потовщення зовнішньої обшивки дерев'яного судна для його зміцнення.

Бас: 1. Найнижчий чоловічий голос; співак з таким голосом. 2. Духовий або струнний інструмент низького звучання (контрабас, басоля). 3. Найнижча партія багатоголосого музичного твору.

Басейн: 1. Штучна або природна водойма. 2. Гідротехнічна споруда, призначена для занятть різними видами спорту та власного дозвілля. 3. Частина суходолу, з якої вода стікає в дану річку (Б. річковий), озеро або море (Б. озера, моря). 4. Б. безстічний — області внутрішньоматерикового стоку, позбавлені зв'язку через річкові системи з океаном. 5. Область залягання певних гірських порід або корисних копалин.

Басетгорн: духовий інструмент, різновид кларнета. Відомий з XVIII століття. Має додаткові клапани, які розширюють його діапазон вниз у порівнянні з кларнетом до ноти до малої октави.

Басилевс: басилей; 1. В Стародавній Греції спочатку правитель поселення, пізніше — вождь племені або союзу племен. 2. У давньогрецьких містах-державах — службові особи, які виконували релігійні функції. 3. В елліністичних державах — титул царя, монарха, у Візантії — імператора.

Баскак: монгольський воєначальник, представник хана, проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні.

Баскервіль: друкарський шрифт, створений у 18 ст. Відзначається чіткістю малюнка. Застосовують переважно для книжкового набору. Від прізвища англійського друкаря Дж. Баскервіля.

Баскетбол: командна спортивна гра, мета якої — закинути руками м'яч у підвішений до щита кошик. Грають двома командами по 5 осіб на майданчику 28 × 15 м.

Баскіна: широка оксамитова сукня.

Басма: 1. Особлива пластина, що її в 13 — 15 ст. видавали татаро-монгольські хани як вірчу грамоту. 2. Тонкі металеві (здебільшого срібні) або шкіряні листи з тисненими візерунками. 3. Фарба для волосся.

Басмала: фраза, з якої починаються всі сури священної книги мусульман Корану, крім дев'ятої: «в ім'я Аллаха, Милостивого, Милосердного». Промовляється також в кожній молитві і перед початком важливих справ.

Басмач: 1. Національний герой у Туреччині. 2. Учасник антибільшовицьких загонів у Середній Азії в 1917 — 26 рр.

Басон: плетені шнури, тасьма, бахрома, китиці для оздоблення одягу, меблів тощо.

Баста: вигук: "досить", "годі", "буде".

Бастард: 1. заст. Потомство, одержане від схрещування організмів, що належать до різних видів або родів. 2. заст. Позашлюбний син впливової особи у середньовічній Західній Європі.

Бастея: напівкругла кам'яна споруда для обстрілу підходів до фортеці.

Бастилія: фортеця і водночас державна тюрма для політичних в'язнів у Парижі 14 — 18 ст. День взяття Б. (14 липня 1789р.), що ознаменував початок Французької буржуазної революції кінця 18 ст., — національне свято Франції. Зруйнована в 1791 році.

Бастіон: п'ятикутна бойова споруда на фортечному валу для обстрілу підходів до фортеці (16-18 ст.). Два Б. з куртиною утворювали бастіонний фронт, поєднання бастіонних фронтів — бастіонну систему.

Бастонада: 1. Середньовічне покарання ударами твердого предмету по п'ятках і спині, що застосовувалось у деяких східних країнах. Жорстокість покарання полягала не в силі ударів, а в тривалості їх нанесення. 2. Сексуальна садомазохістська практика; бастіонада.

Бастр: цукровий пісок низької якості, який звичайно повертають на виробництво.

Бастування: обробка тканин для видалення обертовою щіткою сторонніх домішок.

Бастурма: в'ялена вирізка з приправленого перцем яловичого м'яса, попередньо посоленого і стиснутого з метою видалення вологи.

Бат: грошова одиниця Таїланду, поділяється на 100 сатангів. Інша назва — тикаль.

Баталер: особа на судні, що відає продовольчим і речовим постачанням особливого складу.

Баталіст: художник, творчість якого присвячена воєнній тематиці.

Баталія: 1. Бій, битва. 2. перен. сварка з суперечками, взаємними докорами.

Батальйон: 1. заст. Порядок побудови військ для бою зімкнутим квадратом у середньовічних арміях; курінь. 2. Основний тактичнийий підрозділ військ сучасних армій з власним штабом чисельністю від 300 до тисячі бійців.

Батальний: пов'язаний з зображенням битви та інших епізодів війни; Б. жанр — жанр образотворчого мистецтва, присвячений темам війни і військового життя.

Батан: механізм ткацьких верстатів, який спрямовує рух човника, що вводить нитку (піткання) в основу тканини і прибиває цю нитку до тканинної опушки.

Батарея: 1. Вогневий і тактичний підрозділ в артилерії. 2. Поєднання кількох однотипних приладів, апаратів, пристроїв у єдину систему (установку) для ефективнішої дії (Б. акумуляторів, конденсаторів тощо). 3. Тактичний прийом у шахах, який полягає у розміщенні кількох далекобійних фігур на одній лінії.

Батат: вид трав'янистих тропічних і субтропічних рослин родини березкових. Кореневі бульби за хімічним складом близькі до картоплі. Використовують у їжу, переробляють на консерви, крохмаль, спирт. Інша назва — солодка картопля.

Батенси: дошки різної товщини і різної ширини.

Батерфляй: техніка спортивного плавання на животі, в якому ліва і права руки одночасно роблять широкий і потужний гребок, припіднімаючи тіло плавця над водою, а ноги і таз виконують хвилеподібні рухи. Стиль виник у 1950-х роках як модернізація браса.

Бати...: у складних словах відповідає поняттю "глибинний". Бато...::

Батибіонти: морські організми, які живуть на великих глибинах (понад 500 м). Інша назва — глибоководні тварини.

Батиметрія: вимірювання водних глибин.

Батиплан: одномісний глибоководний несамохідний апарат з крилами для підводного кінофотознімання і різних спостережень.

Батискаф: глибоководний апарат здатний самостійно переміщуватись під водою і призначений для досліджень морського середовища. Вперше збудований у Бельгії в 1948 році.

Батист: тонка легка бавовняна або лляна тканина для пошиття білизни або плаття. Від прізвища фламандського ткача 13 ст. Ф. Батіста.

Батисфера: сталева камера сферичної або сферично-циліндричної форми, яку опускають на тросі для досліджень на великій глибині.

Батитермограф: прилад для вимірювання температури води на різних глибинах поверхневого шару океану під час руху судна.

Батифотометр: пристрій для вимірювання інтенсивності освітлення у воді на великих глибинах. Застосовують у гідрографічних і біологічних дослідженнях.

Батіаль: глибинна зона моря (від 200 до 2000 м глибини). Займає проміжне положення між неритовою (мілководною) і абісальною (глибоководною) зонами.

Батіальний: глибоководний. 1. Б-а зона — те саме, що й батіаль. 2. Б-і відклади — морські відклади, що залягають на глибині 200 — 2000 м, переважно мул.

Батік: ручний розпис по тканині (переважно бавовняній) з використанням воску та барвників. Кілька кольорів наносяться шляхом повторного фарбування. Для отримання чітких меж на стику фарб використовується спеціальний закріплювач. Восковий трафарет знімається кип'ятіння тканини. Техніка Б. поширена в Індонезії та Індії.

Батман: 1. У балеті — особливий вид па, при якому нога витягується в будь-якому напрямку від опорної і повертається до неї. 2. У фехтуванні — удар зброєю по зброї противника.

Бато...: у складних словах відповідає поняттю "глибина".

Батометр: глибиномір — прилад, яким вимірюють глибину чи визначають її температуру.

Батон: 1. Бамбукова паличка із розщепленим кінцем, якою цирковий клоун при ударі видає гучні звуки. 2. Довгий вузький пряник або хлібина.

Батопорт: плавучий затвор сухого доку у вигляді спеціального судна.

Батрахологія: розділ зоології, що вивчає земноводних.

Батрахоміомахія: "Війна мишей і жаб" — пародія на Гомерову "Ілліаду", автором якої вважають Пігреса.

Батрокефалія: аномальна форма черепа, коли потилиця випинається уступом.

Батут: гімнастичний прилад для стрибків; натягнута горизонтально підкидна сітка.

Батута: диригентська паличка.

Баул: дорожня скриня, валіза, коробка, клунок.

Бафтинг: трясіння літака внаслідок потрапляння повітряних вихорів від крила на хвостове оперення.

Бахагані: мідна монета, яка мала ходження на півночі Індії (Кашмір); дорівнювала 1/125 динара.

Бахаїзм: всесвітня релігія, заснована в Персії в 19-му столітті на принципах єдності бога, єдності релігії та єдності людства.

Бахмат: татарський бойовий кінь.

Бахрома: тороки, торочки, тасьма з висячими прядками.

Бахси: народні співаки, музиканти і поети народів Середньої Азії; бахші.

Бахтарма: спідній кошлатий бік ременю.

Бахур: 1. Бабій. 2. Лайливе слово на дітей.

Бахус: Вакх; бог вина, виноробства і веселощів в античній міфології.

Бахші: народні співаки, музиканти і поети народів Середньої Азії.

Бацен: срібна монета вартістю в 4 крейцера або 16 пфенігів, що з'явилася в обігу з кінця XV ст. в Швейцарії та Південній Німеччині.

Бацили: паличкоподібні бактерії. За несприятливих умов утворюють спори. Багато видів Б. — збудники небезпечних хвороб у людини і тварин.

Баша: 1. Паша. 2. Хмільний напій із проса, буза.

Баші: голова, начальник.

Башлик: відлога з верблюжої шерсті з двома краями для підв'язування.

Башта: оборонна вежа при фортечному мурі. 2. Стара велика ялиця у гуцулів.

Баштан: поле, засіяне кавунами, динями, гарбузами тощо.

Баюра: 1. Глибока калюжа. 2. Ямка у долівці.

Баядерка: індійська храмова танцівниця (девадасі) або така, що виступає за плату в ресторані, приватному будинку тощо.

Баят: жанр азербайджанської народної пісні.

Беатифікація: акт зарахування тієї або іншої особи до лику блаженних у Католицькій церкві. Б. — нижчий рівень у процесі підготовки канонізації. З VIII століття право Б. належить винятково папі Римському.

Бебе: 1. Дитина, немовля. 2. Довге плаття особливого крою для дівчаток.

Бебі-бум: різке збільшення чисельності населення в результаті високої народжуваності при низькій дитячій смертності; демографічний вибух.

Бебі: 1. Дитина, немовля. 2. Лялька.

Бевербер: військове звання в СС, яке існувало з 15 жовтня 1934 до 8 травня 1945, — найнижчий ранг в службової ієрархії та використовувалося для осіб, що намагалися лише вступити до лав СС й планувалися до випробувань до вступу.

Бегетерія: вільна селянська громада у середньовічній Іспанії.

Бегум: 1. Титул знатної жінки аристократичного походження в країнах Центральної та Південної Азії; вживається, як правило, до дружин беїв і беків. Пізніше — шанобливе звертання до мусульманських жінок високого соціального статусу у Південній Азії. 2. В сучасному суспільстві Індії, Пакистану і Бангладеш — шанобливе звертання до заміжньої або овдовілої жінки.

Беґас: гультяй, ледащо.

Беґлербей: управитель турецького або перського краю.

Беґонія: рід тропічних багато- і однорічних трав'янистих рослин. Розмножуються насінням, живцями, листям (навіть їх частинами). Відомо бл. 800 видів. Ростуть в тропічних вологих лісах, в горах на висоті 3- 4 тисячі метрів над рівнем моря, рідше — в сухих тропічних та субтропічних районах. Б. — одна з найпопулярніших декоративно-квітучих і декоративно-листяних рослин. Названо на честь Мішеля Беґона, губернатора Гаїті, де Б. вперше було виявлено європейцями.

Бедекер: назва поширеного путівника по різних країнах для туристів німецькою та іншими мовами. Від прізвища німецького книговидавця К. Бедекера.

Бедлам: 1. Психіатрична лікарня-божевільня у Лондоні. 2. перен. Хаос, плутанина, дім для божевільних.

Бедленд: різко розчленований низькогірний рельєф із заплутаною мережею ярів та вузьких гребенів; важко прохідні й непридатні для землеробства землі.

Бедуїн: араб-кочівник на Аравійському півострові та в деяких районах Північної Африки.

Беж: 1. Тонка вовняна тканина для жіночих суконь. 2. Яскраво-брунатний колір.

Безант: 1. Золота візантійська монета, яка мала ходження в середньовічній Європі; бізантин. Назва походить від латинізованої форми назви міста Візант (пізніше — Константинополь) 2. Гербова фігура у вигляді золотого круга, що символізує багатство.

Безапеляційний: той, що не допускає сумнів, оскарження, заперечення; беззастережний.

Безе: тістечко зі збитих яєчних білків і цукру.

Безоари: тверді утворення із щільно зваляного волосся тваринного походження або волокон рослин, що їх часто виявляють у травному тракті жуйних тварин, коней,, рідше собак та свиней.

Бей: 1. Титул родоплемінної, а пізніше феодальної знаті в країнах Близького і Середнього Сходу. 2. Шанобливе звертання до чоловіків, аналог англійського містер чи французького месьє.

Бейдевінд: курс судна при зустрічно-боковому вітрі.

Бейлербей: намісник шаха або султана, який поєднував цивільну та військову владу на певній адміністративно-територіальній одиниці.

Бейлік: невелике турецьке феодальне володіння на чолі з беєм.

Бейніт: структурна складова сталі, що утворюється внаслідок т. зв. проміжного перетворення аустеніта. Від прізвища англійського металурга Е. Бейна.

Бейсбол: командна спортивна гра з м'ячем і кийком, схожа на лапту.

Бейсік: мова програмування для вирішення нескладних задач переважно навчального напрямку.

Бейт: у поезії східних народів — дворядкова строфа (двовірш), де висловлена закінчена думка.

Бейфут: обшита шкурою мотузка, якою прикріплюють речі до щогли.

Бейшлот: гребля у верхів'ї судноплавної річки з шлюзами для випускання води.

Бек (1): захисник у спортивних іграх з м'ячем або з шайбою.

Бек (2): титул родоплемінної, а пізніше феодальної знаті в країнах Близького і Середнього Сходу.

Бекар: муз. знак відмови від альтерації того чи іншого ступеня звукоряду; «чиста нота». Діє до кінця такту. Дубль-Б. скасовує подвійну альтерацію (дубль-бемоль або дубль-дієз).

Бекас: баранчик-кректун; маленький болотяний птах, що живе в Середній Європі та Азії.

Бекеша: 1. Верхній утеплений одяг із складками на поясі і розрізом ззаду. Від імені угорського військового діяча Каспара Бекеша. Використовувався як обмундирування в арміях багатьох країн. 2. Довге пальто, як правило, чорне, — святковий одяг хасидських євреїв.

Беклярбек: керуючий державною адміністрацією в Золотій Орді; до функцій Б. входили управління армією, зовнішніми справами та верховний суд.

Бекманія: рід багаторічних трав'янистих рослин родини злакових. Поширені в Північній Америці, Європі й Азії. Кормова рослина. Від прізвища німецького вченого І. Бекмана.

Бекмес: концентрований (уварений) виноградний сік.

Бекон: малосальна свинина з туш спеціально відгодованих молодих свиней.

Бекронім: набір слів для розшифровки уже існуючого акроніма або звичайного слова-неакроніма, хибна абревіатура. Напр., Б. до слова "сто" (чисельник) буде "станція технічного обслуговування".

Бекрос: схрещування гібрида першого покоління з однією з вихідних батьківських форм. Інша назва — зворотне схрещування.

Бекхенд: при грі в теніс — удар зліва.

Бел: логарифмічна одиниця відношення енергій, потужностей, звукових тисків. Здебільшого вживають децибел (1 дБ = 0,1 Б.). Від прізвища американського винахідника Александера Грема Белла.

Беладонна: вид багаторічних трав'янистих рослин висотою до 2 метрів родини пасльонових; красавка, скажена ягода. Поширена в Європі й Малій Азії. Отруйна завдяки наявності алкалоїдів — характерною ознакою отруєння є розширені зіниці. Культивують як лікарську рослину.

Белалгін: лікарський протиспазматичний, знеболюючий та протикислотний засіб при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Белатамінал: лікарський препарат, застосовуваний при підвищеній дратівливості, клімактеричних неврозах, безсонні.

Белемніти: викопні головоногі молюски.

Белетристика: в широкому розумінні — художня література, у вузькому — твори художньої прози, призначені для масового читання.

Беліял: демон, бог тьми у фінікійців, сирійців і древніх євреїв.

Беллона: богиня війни; сестра і дружина у римській міфології.

Бельбас: здоровий і незграбний юнак.

Бельведер: 1. Надбудова над будинком, альтанка на пагорбі, звідки відкривається мальовничий краєвид. 2. Назва деяких палацових споруд, збудованих на високому місці.

Бельведерський Аполлон: 1. Статуя Аполлона, яка зберігається у Ватикані, одна з найкращих кам'яних пам'яток античної скульптури. 2. перен. Красивий чоловік.

Бельвю: 1. Гарний краєвид. 2. Будинок у гарній місцевості.

Бельга: грошова одиниця Королівства Бельгія з 1926 по 1940 рік, номіналом 5 франків.

Бельетаж: 1. Здебільшого другий (над цокольним) поверх будинку. 2. Перший ярус лож над партером і амфітеатром у театральному залі.

Бельканто: бель канто; стиль виконання, що є основою італійської вокальної школи. Характеризується вільним володінням всіма регістрами голосу, легкістю і красою звука.

Бельтинг: міцна технічна тканина полотняного переплетення з дуже крученої пряжі. Використовують для виготовлення пасів, транспортерних стрічок тощо.

Бельфор: бавовняна жакардівська тканина, назва від м.Бельфор у Франції.

Беміт: мінерал класу окисів і гідроокисів, моногідрат алюмінію. Прозорий, безбарвний. Входить до складу бокситів. Від прізвища німецького мінералога І. Бема.

Бемоль: нотний знак, що вказує на зниження ноти на півтону.

Бен: син, уживається при іменах, напр., Бен-Маймон — Маймонів син.

Бендикс: деталь стартера, призначена для передачі обертання і з'єднання чи роз'єднання його валу і валу двигуна. Від назви компанії Bendix, яка першою почала випускати подібні вузли в 1907 році.

Бенді: зимова спортивна командна гра, що проводиться на льоду за участю двох команд (по десять польових гравців і одному воротарю в кожній); хокей з м'ячем.

Бендлідер: у класичному джазі — виконавець ведучої партії; у часи свінгу — керівник оркестру (біг-бенду).

Беневоленція: прихильність.

Бенедиктинці: найстаріший чернечий римо-католицький орден, заснований близько 530 року Бенедиктом Нурсійським у монастирі Монте-Кассіно (Італія). Статут ордену вимагав постійного перебування в монастирі, обов'язкової молитви (7 разів на добу) та ін. Найбільшого впливу в католицькій церкві орден Б. досяг у 10-11 ст. З 13 ст. монастир Б. існував у Києві. Жіноче відгалуження ордену — бенедиктинки.

Бенетити: група (порядок) викопних деревовидних голонасінних рослин, близьких до сучасних саговників. Існували за мезозою. Від прізвища англійського ботаніка Дж. Беннета.

Бенефеніціар: 1. Особа, що отримує прибуток від своєї власності, яку передано в довірче користування іншій особі (юридичній чи фізичній). 2. Особа, що отримує виплату за договором страхування. 3. розм. набувач вигоди.

Бенефіс: 1. Вистава, збір від якої повністю або частково (напівбенефіс) надходить одному чи кільком акторам. 2. Спектакль на честь одного з його учасників як вияв визнання заслуг, майстерності артиста.

Бенефіціант: артист (працівник театру), на користь або на честь якого влаштовується бенефіс.

Бенефіціар: особа, якій призначений платіж; одержувач грошей; одержувач визначених вигод.

Бенефіція: 1. В ранньофеодальній Західній Європі (8-12 ст.) надання королем або іншим великим землевласником васалові у довічне володіння землі за виконання певних військових чи адміністративних обов'язків. 2. У римському та буржуазному цивільному праві — привілей, встановлений для окремих осіб або груп. 3. У католицькій церкві винагорода духовної особи доходною посадою.

Бензальдегід: органічна сполука, безбарвна масляниста рідина з запахом гіркого мигдалю. Застосовують для синтезу запашних речовин, барвників тощо.

Бензидин: органічна сполука, безбарвні блискучі кристали, що темніють на світлі й повітрі. Напівпродукт для одержання барвників.

Бензилпеніцилін: антибіотик. Застосовують при запальних захворюваннях.

Бензилхлорид: органічна сполука, безбарвна рідина з різким запахом. Застосовують для одержання бензилового спирту, складних ефірів бензойної кислоти тощо.

Бензин: суміш вуглеводнів різної будови, безбарвна рідина. Застосовують як моторне паливо, розчинник.

Бензойна кислота: органічна сполука, безбарвні кристали, вперше знайдено в бензойній смолі. Застосовують у медицині, харчовій промисловості.

Бензойна смола: швидко тверднуча на повітрі смола, яку добувають із стираксового дерева, що росте в Південно-Західній Азії і на Малайських островах, має приємний запах. Застосовують у парфюмерній промисловості.

Бензол: органічна сполука, безбарвна летка рідина з своєрідним нерізким запахом. Застосовують у виробництві барвників, пластмас, вибухових речовин, як розчинник жирів, лаків, смол тощо.

Бензолон: волокно, виготовлене на основі полівінілового спирту-поліакрилнітрилу.

Бензонал: лікарський препарат, протикорчовний засіб. Застосовують для лікування різних форм епілепсії.

Бензонафтол: органічна сполука, білий, кристалічний порошок. Лікарський препарат, який застосовують як дезинфікуючий засіб при гнильних процесах у травному тракті.

Беніало: легка, позаміська будівля з верандами, селянський будинок, переважно в Індії, Малайї; бунгало.

Бенкаїн: лікарський препарат, знеболювальний засіб. Застосовують переважно в стоматологічній практиці.

Бенкет: банкет; 1. Учта, бесіда. 2. Урочистий сніданок, обід, вечеря на честь когось чи на відзначення певної події.

Бенталь: дно та придонний шар води, заселені організмами, бентосом.

Бентоніти: різновид вибілюючих глин, складаються в основному з монтморилоніту. Використовують як природний адсорбент, наповнювач. Від назви місцевості Бентон у США.

Бентос: сукупність організмів, що населяють дно водойм.

Бенуар: театральні ложі, розміщені на рівні зі сценою або партером.

Бербери: група народностей, що населяє окремі райони країн Північної Африки: Марокко, Алжиру, Лівії, Єгипту, а також Нігеру; європеоїди, нащадки стародавнього населення північної Африки — лівійців. Розмовляють на берберо-лівійських мовах, за віросповіданням — в основному мусульмани-суніти. Назва Б. дана європейцями по аналогії з варварами із-за незрозумілості мови.

Берберин: алкалоїд, що міститься в листях барбарису та деяких інших рослин. Сульфат Б. використовують у медицині як жовчогінний засіб.

Бербоут-чартер: у торговому мореплаванні договір фрахтування судна без екіпажу.

Бергамаска: старовинний італійський танець (від назви м.Бергамо).

Бергамот: 1. Назва кількох сортів груші з плескувато-округлими яблукоподібними плодами, що мають маслянистий м'якуш. 2. Плодове дерево родини рутових. Культивують у Середземномор'ї, в Грузії. Плоди містять ефірну олію, що її використовують у парфюмерній та кондитерській промисловості.

Бергштрих: риска, штрих, перпендикулярна ізолінії, яка вільним кінцем вказує напрям зменшення позначеної ізолінією величини.

Берґ-колегія: орган управління гірничою справою в Росії у 18 ст.

Берґшляг: раптове, з тріском, відскакування частин гірських порід від стінок глибоких виробок.

Бердадники: збірна назва переселенців із земель Київської держави, які у 12 ст. оселились у Нижньому Подунав'ї. Головним містом Б. було місто Берладь (нині м. Бирлад у Румунії).

Берданка: однозарядна гвинтівка. Від прізвища американського конструктора X. Бердана.

Бердиш: стародавня зброя; бойова сокира з довгим держаком і викривленим на зразок півмісяця лезом. Використовували для боротьби з піхотою й кіннотою противника, а також як підставку при стрільбі з вогнепальної зброї.

Бере: група сортів груші, плоди яких мають видовжену форму і соковитий м'якуш.

Берейтор: фахівець, який об'їжджає верхових коней і навчає верхової їзди.

Берендеї: кочові тюркські племена. З початку 12 ст. разом з торками й печенігами селились на півдні Київського і Переяславського князівств. Після монголо-татарської навали (13 ст.) Б. поступово асимілювались з основним кочовим населенням Золотої Орди.

Берет: кругла шапочка; кашкет без дашка.

Бержерка: 1. Низький солом'яний бриль із широкими крисами. 2. Довге, глибоке крісло з м'якою спинкою.

Берикаоба: грузинський імпровізований народний театр масок.

Берил: мінерал класу силікатів, жовто-зеленого, зеленувато-блакитного, рожевого кольору. Руда берилію, прозорі відміни (смарагд, аквамарин та ін.) дорогоцінне каміння.

Бериліди: сполуки берилію з іншими металами. Застосовують в авіа- ракетобудуванні, в електротехніці тощо.

Берилізація: насичення берилієм поверхневого шару виробів із сталі та інших сплавів, для підвищення їхньої твердості і жаростійкості.

Берилій: хімічний елемент, символ Ве, ат. н. 4; метал світло-сірого кольору. Застосовують як відбивач, уповільнювач і джерело нейтронів у атомних реакторах. Сполуки Б. дуже отруйні.

Бері-бері: захворювання, що зумовлюється нестачею в їжі вітамінів комплексу В. Інша назва — аліментарний поліневрит.

Берклій: штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент сімейства актиноїдів, символ Вк, ат. н. 97. Від назви м. Берклі (Каліфорнія, США).

Беркут: один з найбільших денних хижих птахів родини яструбових, порода найбільших орлів (розмах крил до 2 метрів), що живуть у Південно-Східній Європі, Західній Азії і Північній Африці. В Україні гніздиться лише на високогірних ділянках Карпат.

Беркшир: порода скороспілих свиней. Використана для створення вітчизняних порід (кемерівської, миргородської). Від назви англійського графства Беркшір, де виведено цю породу.

Берма: 1. Уступ (горизонтальний майданчик) на укосах, який збільшує їхню стійкість. 2. Уступ уздовж окопу біля основи бруствера.

Бернардинці: відгалуження чернечого католицького ордену цистерціанців. Від імені церковного діяча Бернара Клервоського.

Берсальєр: солдат добірних піхотних частин італійської армії, згодом — самокатних і мотоциклетних частин.

Берсез: колискова пісня; невелика музична п'єса.

Берсерк: 1. У давньоскандинавській міфології — воїн, який присвятив себе богу Одіну. У бою відзначався несамовитістю, люттю, великою силою, швидкою реакцією, нечутливістю до болю, які пояснюються введенням себе в транс завдяки вживанню психотропних речовин або наркотичних напоїв. 2. Перевертень, вовкулака (завдяки тому, що носили шкури диких тварин із головами).

Бертолетова сіль: сіль хлорнуватої кислоти, безбарвна кристалічна речовина. Застосовують у виробництві сірників, вибухових речовин, у медицині тощо. Від прізвища французького хіміка К. Бертоле.

Бертоліди: хімічні сполуки, склад яких не сталий. Від прізвища французького хіміка К. Бертоле.

Бертрандит: мінерал класу силікатів, продукт руйнування берилу. Руда берилію. Від прізвища французького мінералога Е. Бертрана.

Берчизм: неофашистський рух у США. Від прізвища американського місіонера й розвідника Дж. Берча, що створив у 1958 р. у США неофашистську організацію.

Беса (1): біржова спекуляція, в основі якої є пониження курсу цінних паперів або цін на товари.

Беса (2): мідна монета Сомалі періоду італійського володарювання; карбувалася з 1909 року. 1 Б. = 1/100 індійської рупії.

Бесаги: 1. Мішок. 2. Подорожній подвійний мішок. 3. Писанка з малюнком бесагів.

Бесалол: лікарський препарат. Застосовують при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, циститах тощо.

Бесемерівський процес: процес виробництва сталі продуванням стиснутого повітря у конвертері крізь рідкий бесемерівський (кременистий) чавун. Від прізвища англійського інженера Г. Бессемера.

Бест: 1. Засноване на старовинному звичаї право притулку (недоторканності) в Ірані на території священних і недоторканних місць (напр., мечеті, будинки вищих духовних осіб, іноземні посольства), звідки людину, що її переслідує влада, не можна взяти силою. 2. перен. сісти в бест — сховатися від переслідування, вичікувати зміни обставин.

Бестіарій: 1. Звірослов. 2. Середньовічна книга з алегоричним або міфологічним описом життя тварин. 3. В українському літературознавстві — система тваринних символів давньої українській літератури, що сформувалася в культурно-історичні епохи Середньовіччя, Ренесансу і Бароко, образи якої виступають носіями певних ідей і понять і виконують різні функціональні ролі.

Бестія: 1. Тварина. 2. Людина зі звірячими інстинктами. 3. перен. Потвора, почвара.

Бестселер: в ряді країн, особливо США і Англії, ходова книга на офіційні і сенсаційні теми, видана великим тиражем; ходовий товар.

Бет-гамідраш: 1. Місце, де в давнину євреї збиралися обміркувати закони. 2. Синагога.

Бета (1)...: у складних словах означає стан речовини (напр., бета-залізо) або зв'язок з бета-частинками (напр., бета-радіоактивність).

Бета (2): друга літера грецького алфавіту.

Бета-дефектоскопія: метод виявлення дефектів у тонких металевих виробах (напр., з фольги) за допомогою бета-проміння.

Бета-залізо: структура заліза, якої воно набуває при температурі 769-910° С.

Бета-проміння: невидиме проміння, випромінюване радіоактивними речовинами.

Бета-радіоактивність: перетворення атомних ядер ізотопів одних хімічних елементів на інші внаслідок висилання бета-частинок. Інша назва — бета-розпад.

Бета-спектрометр: прилад, за допомогою якого досліджують спектр (розподіл за енергією) бета-частинок.

Бета-частинки: електрони й позитрони, що їх випускають атомні ядра деяких радіоактивних речовин.

Бетаїн: органічна азотиста сполука, безбарвна кристалічна речовина, що міститься в цукровому буряку та багатьох інших рослинах.

Бетатрон: циклічний індукційній прискорювач заряджених частинок, в якому прискорюють електрони (бета-частинки) до сотень мегаелектронвольтів. Застосовують під час ядерних досліджень, при дефектоскопії, в медицині.

Бетель: 1. Кущова рослина родини перцевих, яку культивують у тропічній Азії заради пряного листя. 2. Суміш листків цієї рослини, насіння ареки та невеликої кількості негашеного вапна, що вживається для жування й збуджує нервову систему.

Бетон: будівельний матеріал, суміш в'яжучої речовини (напр., цементу), води і різних заповнювачів (піску, гравію або щебеню). 3 Б. виготовляють великі панелі, блоки, зводять різні споруди.

Бефель: наказ.

Бефунгін: лікарський препарат. Застосовують як симптоматичний засіб при лікуванні злоякісних пухлин.

Беффруа: міська башта у багатьох містах Північно-Західної Європи доби Середньовіччя.

Бешамель: приправа, соус з яєць, молока, борошна для м'ясних і рибних страв. Від прізвища кухаря Бешамеля при дворі Людовика XIV.

Бешмет: верхній чоловічий одяг з легкої шовкової тканини, поширений у татар і казахських народів.

Бзура: музичний інструмент у кримських татар, що нагадує українську кобзу.

Бинда: стрічка.

Бирка: 1. Овеча шкура. 2. Смушева шапка.

Бі...: у складних словах означає подвоєння.

Біакс: феритовий елемент. Використовувався у деяких запам'ятовувальних пристроях обчислювальних машин.

Біандрія: двомужжя.

Біатлон: спортивне змагання з двоборства — лижної гонки, поєднаної зі стрільбою з гвинтівки.

Біба: пиятика.

Бібельдрук: високоякісний непрозорий друкарський папір, що за тонкістю наближається до цигаркового.

Бібліо...: у складних словах відповідає поняттю "книга".

Бібліогност: знавець книг.

Бібліографія: 1. Наука, що розробляє методи опису творів, складання їх покажчиків та оглядів для наукового і практичного використання. 2. Перелік видань з вказівкою вхідних даних. 3. Відділ у періодичних виданнях, присвячений короткому оглядові нових книг.

Бібліологія: книгознавство, наука про книгу, її походження, історію друкування, розповсюдження і зберігання.

Бібліоман: книгогриз, людина, яка любить і збирає книги, особливо рідкісні і дорогі видання.

Бібліоманія: пристрасть збирати книжки, як правило, стародруки і рідкісні видання.

Бібліотаф: людина, що збирає книжки, але не читає їх і не дає користуватися іншим.

Бібліотека: книгозбірня. 1. Зібрання книг. 2. Приміщення для зберігання книжок. 3. Заклад, який видає книги для читання. 4. Серія книжок з певної галузі знання.

Бібліотекар: працівник бібліотеки, який здійснює обробку, зберігання і видачу книг читачам.

Бібліофіл: той, хто любить, цінує й збирає книги.

Бібліофільство: замилування у книжках, їх збирання.

Бібліофобія: ненависть до книжок.

Біблія: збірник різних за часом написання, мовою, характером творів, який християнство та іудаїзм (частково) визнають священними.

Бівак: заст. — теж саме, що й бівуак. 1. Розташування військ, на відпочинок поза населеними пунктами. 2. Табір, місце відпочинку війська під час походу.

Біваленти: пари з'єднаних між собою гомологічних хромосом; утворюються при поділі ядра в мейозі.

Бівуак: заст. 1. Розташування військ, на відпочинок поза населеними пунктами. 2. Табір, місце відпочинку війська під час походу.

Біг-бенд: тип джазового інструментального ансамблю, який складається з 10-17 виконавців. Б. складається з трьох оркестрових груп: саксофони-кларнети, мідні духові інструменти, ритм-секція (фортепіано, гітара, контрабас, ударні).

Біг: рубчик на картоні або обгортковому папері (схожий на шарнір), завдяки якому політурна кришка легше розкривається, а папір краще згинається.

Біга: двоколісна парокінна антична бойова колісниця з огорожею попереду; використовувалася греками і римлянами тільки на змаганнях і в тріумфальних процесіях.

Бігамія: двошлюбність, двоєжонство.

Бігарадія: те саме, що й померанець.

Бігумаль: лікарський препарат, застосовують для профілактики й лікування малярії.

Біґос: закуска — смажена капуста із кришеним м'ясом.

Бід: ціна попиту, найвища ціна, по якій будь-хто хоче купити акцію, опціон, ф'ючерс, валюту; реально — ціна, за якою будб-який інвестор може продати свої акції. Протилежне — аск.

Бідермаєр: художній стиль в німецькому і австрійському мистецтві першої половини 19 ст. Вважається перехідним періодом між класицизмом і романтизмом.

Бідон: жерстяна посудина з герметичною кришкою для зберігання рідких продуктів.

Бієнале: назва художніх виставок, що відбуваються кожні два роки в Італії.

Біжутерія: жіночі прикраси не з дорогоцінного каміння і металів.

Бізань: остання ззаду щогла на кораблі; на вітрильнику — нижнє косе вітрило на бізань-щоглі.

Бізнес-ланч: діловий сніданок, як правило, ополудні

Бізнес: 1. Діло, заняття, яке приносить доход, підприємницька або комерційна діяльність. 2. Сукупність різноманітних за змістом видів діяльності з метою одержання прибутку.

Бізнесмен: особа, яка професійно займається підприємницькою діяльністю за рахунок ризику та/або ініціативи; підприємець, комерсант.

Бізон: рід диких биків родини порожнисторогих, поширений в північній півкулі. Зберігся в заповідниках Північної Америки (Б. американський) та Європи (зубр європейський).

Бікіні: жіночий купальний костюм, що складається із бюстгальтера і плавальних трусиків. Названий французьким дизайнером Луї Реаром на честь тихоокеанського атола Бікіні, де в 1946 році відбулось перше випробування атомної бомби.

Бікарбонати: те саме, що й гідрокарбонати.

Бікармінт: лікарський антисептичний та протизапальний засіб, застосовують для полоскання та інгаляції при катарах верхніх дихальних шляхів.

Біквадрат: четвертий степінь числа; квадрат квадрату числа.

Біквадратний: четвертого степеня; Б-не рівняння — рівняння виду ах⁴+bх²+с=0 (а, b і с — дані числа, х — шукане число). Підстановкою x²=у воно зводиться до квадратного.

Бікфордів шнур: вогнепровідний повільно тліючий фітиль з пороховим осердям; застосовують для вибуху капсуля-детонатора. Від прізвища англійського інженера У. Бікфорда.

Білігност: рентгеноконтрастна речовина, яку застосовують для рентгенологічних досліджень жовчних шляхів та жовчного пухиря.

Білінгвізм: здатність тих чи інших груп населення спілкуватися двома мовами; двомовність.

Білінгвістичний: двомовний.

Білірубін: один з жовчних пігментів жовто-оранжевого кольору. Утворюється переважно в печінці, виділяється з жовчю.

Білітраст: рентгеноконтрастна речовина, яка містить йод; застосовують для рентгенологічних досліджень жовчного пухиря та жовчних шляхів.

Білабіальний: губно-губний приголосний звук (напр., б, п, м) на відміну від лабіодентального.

Білатеральність: симетрія в організмів, тіло яких можна уявно поділити на дві половини.

Білет: 1. Квиток, картка. 2. Паспорт у військових.

Біллборд: вид зовнішньої реклами у вигляді прямокутного щита великого розміру, закріпленого на опорі; інша назва — бігборд.

Білль: в США, Великобританії та ряді інших країн англосаксонської правової системи проект закону, що вноситься урядом або членом парламенту. Назва "біль" збереглася за деякими актами, що стали законом, напр. "Білль про права".

Білон: 1. Низькопробне срібло для карбування розмінної монети. 2. Неповноцінна розмінна металева монета. 3. Сплав металу з незначною кількістю дорогоцінного металу.

Більбоке: 1. Гра прив'язаною до палички кулькою, яку підкидають та ловлять на вістря палички чи в чашечку. 2. Інструмент для золотіння.

Більгарціоз: захворювання сечових шляхів і кишечника, спричинюване паразитуванням глистів — трематод з родини глистосоматид. Від прізвища німецького лікаря і Т. Більгарца, який у 1851 р. відкрив збудника цієї хвороби.

Більдапарат: те саме, що і, й фототелеграф.

Більйон: число, що позначається одиницею з 9 нулями, тобто число 10⁹ (мільярд). У деяких країнах Б. називають число 10¹².

Більярд: 1. Збірна назва ігор з кулями, які штовхають киями, на спеціально обладнаному столі. 2. Стіл із лузами і/або високими бортами і спеціальним покриттям для такої гри.

Бімбаші: полковий командир у Німеччині.

Біметалізм: подвійна монетна система, за якою карбують поруч із золотою і срібну монету . Співвідношення між обома встановлює держава.

Біметали: металеві вироби з двох шарів різнорідних металів або сплавів (напр., сталь і алюміній, алюміній і титан).

Біметасоматоз: процес заміщення одних мінералів або гірських порід іншими зі зміною хімічного складу, що відбувається під час взаємодії двох порід за участю постмагматичних розчинів.

Бімс: підпалубна балка, що підтримує палубу і надає їй міцності. Є частиною поперечного набору судна.

Бінарний: подвійний, двоїстий, той, що складається з двох частин; Б-е числення — система числення, в якій всі числа записують за допомогою двох цифр; Б-а машина — парова машина, в якій застосовують пару двох рідин.

Бінауральний ефект: здатність людини Й вищих тварин визначати напрям джерела звуку, завдяки тому, що в обидва вуха звуки надходять від джерела неодночасно й неоднакові за силою.

Бінді: знак правди, так зване «третє око» — прикраса на чолі у вигляді темної крапки (традиційно) або ж коштовної прикраси, мальованого символу чи певного знаку.

Бінокль: оптнчний прилад, що складається з двох паралельно розміщених зорових труб.

Бінокулярний: двоокий; Б. зір — бачення двома очима.

Біном: мат. двочлен; Б. Ньютона — формула розвинення в ряд цілого додатного степеня двочлена.

Біноміальний: біномний; мат. той, що належить до бінома; Б-і коефіцієнти — коефіцієнти у формулі розвинення в ряд бінома Ньютона.

Бінормаль: мат. Нормаль кривої, перпендикулярна до її головної нормалі.

Біо...: у складних словах відповідає поняттям "життя", "життєві процеси", "біологічний".

Біоіндикатори: організми, що їх наявність, кількість або інтенсивний розвиток є показником певних природних процесів або умов зовнішнього середовища.

Біоінженерія: наука про конструювання й проектування технічних пристроїв, роботів, маніпуляторів, які виконують біологічні функції в умовах неможливості нормальної життєдіяльності організму.

Біоінформація: можлива інформація за допомогою біострумів головного мозку.

Біоакустика: галузь біології, що вивчав голоси й звукове спілкування тварин.

Біобібліографія: вид бібліографії, де інформадія про друковані твори поєднується з даними про їх авторів.

Біогельмінти: паразитичні черви в тілі людини або тварин, життєвий цикл яких пов'язаний з проміжним, іноді додатковим хазяїном.

Біогенез: одна з теорій походження життя на Землі, за якою зародки істот були занесені з інших небесних тіл.

Біогеносфера: сфера виникнення життя; являє собою оболонку на планетах, у межах якої створюються умови, сприятливі для розвитку матерії, аж до виникнення вищих її форм.

Біогеографія: наука про закономірності поширення й розподілу на земній кулі біоценозів та організмів, які їх утворюють.

Біогеохімія: галузь геохімії, що вивчає хімічні процеси в біосфері.

Біогеоценоз: сукупність рослинності, тваринного світу й мікроорганізмів і певної ділянки земної поверхні, які пов'язані між собою обміном речовин та енергії.

Біогеоценологія: наука про біогеоценоз.

Біограф: 1. Укладач, автор життєпису. 2. Знімальний кіноапарат для серійних фотографій. 3. Стара назва кінематографа.

Біографія: життєпис якої-небудь людини.

Біодинаміка: розділ фізіології, що вивчає життєві сили та функції організмів.

Біоенергетика: наука, що вивчає механізми перетворення енергії в процесах життєдіяльності організмів.

Біозона: сукупність геологічних відкладів, що характеризується наявністю в них будь-якої однієї систематичної групи викопних організмів (виду, роду, родини).

Біокібернетика: напрям кібернетики, що вивчає закони зберігання, переробки й передавання інформації в біологічних системах.

Біокаталіз: прискорення або гальмування хімічних реакцій, які відбуваються в організмі за допомогою ферментів.

Біокаталізатори: те саме, що й ферменти.

Біокліматологія: розділ кліматології, що досліджує вплив клімату на життя, зокрема на здоров'я й діяльність людини, розвиток тварин і рослин.

Біокомплекс: нижчі й вищі рослини та тварини, мікроорганізми, які відповідно добирають для життя на борту космічного корабля для надійної і стійкої роботи системи життєзабезпечення. Учасником Б. є й сама людина.

Біокорозія: корозія металів, спричинювана мікроорганізмами.

Біолін: препарат, який одержують з підшлункової залози забійної худоби. Містить сполуки, які змінюють синтез жирів і жироподібних речовин. Застосовують при захворюваннях печінки. Інші назви — ліпотрат, ліпокаїн.

Біоліти: гірські породи, що складаються переважно з решток тварин і рослин, а також продуктів їхньої життєдіяльності (вугілля, вапняки толю).

Біологія молекулярна: наука, що вивчає механізми зберігання, передачі та реалізації генетичної інформації, будову і функції білків і нуклеїнових кислот.

Біологія: комплекс наук про живу природу.

Біолокація: здатність тварин визначати положення якого-небудь об'єкта відносно самих себе або своє положення у просторі (біооріентація).

Біолюмінесценція: видиме світіння організмів, пов'язане з процесами їхньої життєдіяльності. Спостерігається у деяких бактерій, грибів, безхребетних тварин і риб.

Біомаса: кількість живих організмів у популяції, біоценозі або біосфері, виражена в одиницях сухої або вологої речовини, іноді в одиницях енергетичного еквівалента (в калоріях), на одиницю поверхні або об'єму території проживання.

Біометеорологія: розділ метеорології, що вивчає вплив погоди на живі організми, зокрема на організм людини.

Біометрія: розділ біології, змістом якого є планування й оброблення результатів кількісних експериментів та спостережень методами математичної статистики.

Біомеханіка: розділ біофізики, що вивчав механічні властивості живих тканин, органів та організму в цілому, а також механічні явища, що відбуваються в організмі.

Біоніка: наука, яка вивчає побудову організмів для створення машин, приладів, механізмів тощо, дані яких наближаються до характеристик цих організмів.

Біоналізм: страх перед клонованими людьми, їх можливою перевагою у фізичному, моральному і духовному розвитку.

Біономія: галузь біології, що вивчає загальні проблеми систематики, закономірності видоутворення і формування в процесі еволюції вищих систематичних груп.

Біонт: окремо взятий організм (індивід), що в ході еволюції пристосувався до проживання в певному середовищі (біотипі).

Біоорієнтація: здатність організмів визначати своє положення в просторі.

Біополімери: високомолекулярні природні сполуки, які є структурною основою усіх живих організмів і зумовлюють найважливіші життєві процеси в них.

Біопотенціал: електрична напруга, що виникає в органах, тканинах і клітинах тваринних та рослинних організмів у процесі їхньої життєдіяльності.

Біопрепарат: біологічний препарат для профілактичного та лікувального введення в організм і діагностичних досліджень.

Біопсія: прижиттєве вирізання шматочків тканини для лабораторного дослідження.

Біоремедіація: очищення вод, грунтів і атмосфери з використанням біологічних об'єктів — рослин, грибів, комах, черв'яків та інших організмів.

Біосенсор: аналітичний пристрій, в якому для визначення хімічних сполук використовуються реакції цих сполук на взаємодію з біологічним матеріалом (напр., тканини, ферменти, антитіла).

Біосинтез: процес утворення органічної речовини в живих організмах або в штучних умовах під дією ферментів.

Біософія: життєва мудрість, наука про життя.

Біосоціологія: міждисциплінарна наука, яка пояснює розвиток і проблеми людського суспільства з точки зору принципів біології, зокрема теорії еволюції. Виникла у другій половині 20 століття завдяки працям професора Гарвардського університету Едварда Осборна Вілсона. Соціобіологічна теорія людини базується на теорії генно-культурної еволюції: суспільства гинуть, виживають і відбувається природний відбір на на трьох рівнях — індивідуальний, статевий, груповий.

Біостабілізатор: установка для переробки органічних відходів сільського господаоства на компост.

Біостанція: науково-дослідна установа для стаціонарного вивчення фауни і флори в природних умовах і проведення експериментальних досліджень.

Біостимулятори: біогенні стимулятори; біологічно активні речовини, що за певних умов утворюються в тканинах тварин і рослин. Застосовують для підсилення функцій тканин, органів або організму.

Біосфера: оболонка Землі, яку заселяють живі організми.

Біота: 1. Сукупність рослин і тварин, об'єднаних спільною областю поширення (напр., кенгуру й дводишна риба цератодус, які входять до складу австралійської фауни). 2. Рід деревних рослин родини кипарисових. Поширені в Китаї і Кореї. В Україні вирощують як декоративні.

Біотелеметрія: спосіб дослідження біологічних явищ і вимірювання біологічних показників організмів на віддалі.

Біотехнія: 1. Наука про розведення в природних умовах диких корисних тварин та раціональне використання їх. 2. Комплекс заходів, спрямованих на збільшення запасів корисних тварин та поліпшення їхніх продуктивних властивостей.

Біотехнологія: наука, що вивчає можливості використання живих організмів чи продуктів їх життєдіяльності для вирішення технологічних завдань, а також можливості створення живих організмів із заданими властивостями методом генної інженерії.

Біотин: органічна кристалічна речовина, один з вітамінів. Нестача Б. в їжі спричиняє ураження шкіри, м'язову кволість, сонливість тощо. Набагатші на Б. помідори, дріжджі, яєчний жовток, печінка.

Біотип: група особин у межах виду, що відзначається характерними для них особливостями способу життя чи поведінки.

Біотит: породоутворюючий мінерал класу силікатів, залізисто-магнезіальна слюда, колір від жовтого, бурого до чорного. Використовують як електроізоляційний матеріал, для виготовлення фарби. Від прізвища французького вченого Ж.-Б. Біо.

Біотонус: природний стан постійного довільного напруження, характерний для всього живого.

Біотоп: ділянка земної поверхні з однотипними умовами середовища, яку займає певне угруповання організмів (біоценоз).

Біотрон: камера з штучним кліматом для живих організмів.

Біофізика: наука про фізичні і фізико-хімічні процеси живих істот.

Біофільтр: споруда для біологічного (з застосуванням мікроорганізмів) очищення побутових і промислових стічних вод.

Біофенологія: наука про періодичні явища в житті певної групи або навіть одного виду організмів, пов'язані із змінами пір року.

Біофенологія: наука про періодичні явища в житті певної групи чи виду, пов'язані зі зміною пір року.

Біохімія: наука, яка вивчає хімічний склад живих істот та хімічні процеси, пов'язані з їхньою життєдіяльністю.

Біохор: група схожих біотопів.

Біоценоз: історично складена сукупність рослин і тварин, що населяють територію з більш-менш однаковими умовами існування (біотоп). Інша назва — ценоз.

Біоценологія: розділ екології, що вивчає рослинні й тваринні угруповання в їхній сукупності (біоценоз).

Біоцикл: найвища одиниця розчленування біосфери. Виділяють три Б.: суходіл, море, внутрішні водойми.

Біпінарія: двобічносиметрична личинка морських зірок.

Біпатриди: особи, які одночасно мають громадянство двох або більше держав; біполіди.

Біплан: літак з двома несучими (одна над одною) площинами (крилами).

Біполярність: двополюсність.

Біполярний: двополюсний; Б-і клітини — нервові клітини з двома відростками; .Б-і координати — числа, які визначають положення точки відносно двох обраних точок (полюсів).

Біпризма: призма, склеєна з двох призм їхніми основами; виготовляють з оптичного скла.

Бір: 1. Подвірний податок з селян у Молдавії в 15 — 18 ст. 2. Збір на подарунки турецькому султану і його придворним.

Бірема: 1. Антична галера з двома рядами весел. 2. Великий двовесловий човен.

Біржа: 1. Комерційне підприємство, особливий вид постійно діючого ринку, на якому укладаються угоди купівлі-продажу товарів. Від прізвища купецької сім'ї ван дер Бурс в Брюгге (13 ст.). 2. Ринок оптової торгівлі товарами (товарна Б.), цінними паперами (фондова Б.), іноземної валюти (валютна Б.). 2. Б. праці — установа-посередник між робітниками і підприємцями.

Бірка: 1. Паличка з дерева або бамбука з нанесеними на неї зарубками, якими фіксувалися суми кредиту або грошовий борг, а також зобов'язання у натуральній формі. Б. розщеплювалася по довжині на частини для кредитора і боржника. 2. Пластинка або паперовий листок з інформацією про вантаж, товар і т. п.

Бірюза: мінерал класу фосфатів, переважно блакитного або зеленого кольорутуркус; коштовний камінь, як правило, блакитного чи зеленого кольору.

Біс: 1. Вигук публіки на концерті, в театрі, який означає "ще раз" — вимогу повторного виконання твору. 2. Суфікс в назвах, який означає другий (в серії, напр.).

Бісегментація: двобічна сегментація тіла організму.

Бісексуалізм: одночасна наявність у людини, а також у роздільностатевих тварин статевих ознак обох статей.

Бісексуальність: одна з трьох можливих сексуальних орієнтацій, обумовлена емоційним, романтичним, чуттєвим та/або статевим потягом до осіб як своєї, так і протилежної статі, не обов'язково в рівній мірі і не обов'язково одночасно.

Бісектор: 1. Площина, в якій лежить ребро двогранного кута і яка ділить цей кут на дві однакові частини. 2. Інструмент, що ділить кут навпіл.

Бісектриса: 1. Пряма, що проходить через вершину кута і ділить його на дві однакові частини. 2. Б. трикутника — відрізок Б. кута трикутника від вершини кута до точки перетину її з протилежною стороною трикутника.

Бісер: дрібні намистинки з прозорого чи кольорового скла (іноді з металу) з отворами для нанизування.

Бісиноз: захворювання внаслідок запорошення легенів бавовняним пилом.

Бісквіт: 1. Легкі здобні тістечка, печиво. 2. Двічі випалений фарфор або фаянс без поливи.

Біскуп: 1. Єпископ. 2. Темно-брунатна акварельна фарба.

Бісмаліт: інтрузія конічної або циліндричної форми, що досягає поверхні Землі або закінчується в товщі осадочних порід, підносячи їх у вигляді купола.

Бісмоверол: лікарський препарат вісмуту, застосовують внутрішньом'язово для лікування сифілісу.

Бістр: темно-брунатна акварельна фарба.

Бістро: невеликий ресторан, закусочна.

Бісульфіти: те саме, що й гідросульфіти.

Бісульфати: те саме, що й гідросульфати.

Біт-культура: культура, перш за все література, що виникла завдяки групі американських письменників 1940-х — 1950-х років, для яких був характерним екзистенціалізм, аполітичність, протест проти існуючих моральних устоїв. Найвизначнішими представниками були Вільям Берроуз, Джек Керуак, Аллен Гінзберг. У кінці 1960-х більша частина Б.-к. зазнала трансформації в рух хіпі.

Біт: 1. Розрубані навпіл частини срібних монет, які використовувались як лічильно-грошові одиниці на Карибських островах. 2. Одиниця вимірювання кількості інформації в двійковій системі числення.

Бітеізм: двовірство, поклоніння двом богам.

Бітельна машина: машина з товкачами, якими обробляють бавовняні і лляні тканини, надаючи їм м'якості й шовковистого блиску.

Бітені: вертикальна тумба, встановлена на палубі корабля на шляху руху якірного ланцюга, яка внаслідок тертя зменшує швидкість руху його під час опускання якоря.

Біткойн: 1. Децентралізована електронна (віртуальна) валюта. 2. Платіжна система, яка використовує Б. як одиницю розрахунків.

Бітник: стереотип мас-медіа, для позначення представника біт-культури. Термін Б. вперше використав в 1958 році американський журналіст Герб Каен для позначення стереотипу, що склався в американському суспільстві про типового представника молоді середини XX століття, — асоціального елемента, що не приймає традиційні культурні цінності, обожнює джазову музику, захоплюється літературою та філософією, мандрує дорогами Америки, вживає наркотики, користується спеціальним жаргоном.

Бітональність: одночасне застосування двох тональностей в різних голосах того самого музичного твору.

Бітумізація: 1. Заповнення тріщин у грунтах і гірських породах розплавленим природним бітумом. 2. Розклад органічних речовин, внаслідок якого збільшується вміст вуглецю та водню й утворюються парафіни й нафтени.

Бітумінозні пластики: матеріали на основі природних і штучних бітумів, кам'яновугільного пеку або їхніх сплавів. Застосовують для виготовлення акумуляторних баків і різних деталей електро- та радіоапаратури.

Бітуми: природні (нафта, озокерит, асфальт) і штучно одержані (продукти переробки нафти й кам'яного вугілля) тверді пластичні або в'язкі суміші вуглеводнів і їхніх похідних. Застосовують здебільшого у дорожньому будівництві, у виробництві покрівельних, гідроізоляційних матеріалів.

Біфіляр: електричний провідник, складений удвоє або намотаний після цього на котушку.

Біфітер: 1. Історично — охоронці лондонської фортеці Тауер і королівських регалій. 2. В наш час — гіди по Тауеру.

Біфуркація: 1. Поділ трубчастого органа (напр., трахеї) на два відгалуження однакового перерізу. 2. Поділ течії річки (її долини) на два відгалуження, що впадають у різні басейни. 3. У деяких країнах поділ старших класів середньої школи на два напрями (напр., гуманітарний і природничо-математичний). 4. Зміна якісної поведінки динамічної системи за малої зміни її параметрів. 5. розм. роздвоєння.

Біфштекс: страва у вигляді підсмаженого шматка яловичини (вирізки).

Біхевіоризм: один з напрямів психології, для якого предмет психології — не свідомість, а поведінка людей, механічна реакція у відповідь на зовнішні подразнення.

Біхромати: солі двохромової кислоти. Найважливішими є Б. калію і натрію (хромпіки), їх застосовують як окислювачі в шкіряній, текстильній промисловості.

Біхроматометрія: метод кількісного аналізу, при якому основним реагентом є титрований розчин біхромату калію.

Біцепс: анат. двоголовий м'яз.

Біцилін: лікарський антибіотичний препарат.

Бішоф: єпископ.

Блан: збірна назва французьких монет із білона; бланк.

Бланк: друкована стандартна форма документа, що заповнюється конкретними даними.

Бланка: найдрібніша іспанська монета, яка карбувалась з білона.

Бланкізм: політична течія, пов'язана з ім'ям французького революціонера, утопіста-комуніста Л.-О. Бланкі, прихильники якої прагнули звільнити людство від капіталізму не шляхом класової боротьби пролетаріату, а через змову й повстання революційної інтелігентської меншості. Б. у широкому розумінні — змовницька тактика повстання.

Бланманже: прозоре нефруктове желе, приготоване з використанням вершків чи мигдалевого молока, яєць, круп (зазвичай манної) або борошна на желатині з використанням цукру, прянощів чи ароматизаторів.

Бланфікс: мінеральна фарба з сірчанокислого барію. Застосовують як наповнювач при виготовленні паперу.

Бланшування: 1. Обробка плодів, овочів гарячою водою. 2. Видалення з нижнього боку шкур залишків підшкірної клітковини.

Бластема: 1. Будь-яка частина живої тканини, здатна до новоутворень. 2. Скупчення клітин на рановій поверхні після ампутації органа або його частини.

Бластея: гіпотетична одношарова форма першої стадії еволюційного розвитку організмів, що будовою нагадує бластулу.

Бласто...: у складних словах відповідає поняттям «зародок», «паросток», напр., бластула.

Бластодерма: сукупність клітин, що утворюють стінку бластули.

Бластодиск: група клітин, розміщених у вигляді диску на анімальному полюсі яйцеклітини при неповному дробленні її.

Бластокінез: згинання зародка деяких членистоногих та молюсків у процесі ембріональною розвитку.

Бластома: те саме, що й неоплазія.

Бластомери: клітини, що утворюються при дробленні яйцеклітини тваринного організму.

Бластомікоз: інфекційна хвороба людини, спричинювана бластоміцетами.

Бластоміцети: група дріжджових і дріжджеподібних грибів. Деякі види — збудники хвороб людини й тварин.

Бластопор: отвір, що сполучає внутрішню порожнину зародка тваринного організму на стадії гаструли із зовнішнім середовищем. Інші назви — первинний рот, гастропор.

Бластоцель: порожнина зародка тваринних організмів на стадії бластули.

Бластоциста: стадія розвитку зародка ссавців, що виникає в результаті дроблення заплідненої яйцеклітини. Інша назва — бластодермічний пухирець.

Бластула: стадія розвитку зародка багатоклітинних тваринних організмів, якою завершується процес дроблення заплідненого яйця.

Бластуляція: заключна частина періоду дроблення яйця багатоклітинних тварин, протягом якої утворюється бластула.

Блейвейс: свинцеві білила.

Блейзер: різновид спортивного піджака, який носять, як правило, з контрастними по кольору і фактурі брюками чи спідницею.

Блек-рот: грибкова хвороба винограду. Інша назва — чорна гниль винограду.

Бленда: 1. Ліхтар для освітлення рудника. 2. Пристрій, яким захищають об'єктив кіно- або фотоапарата від небажаних при зніманні променів світла. 3. Заслінка з отвором, яку застосовують у мікроскопії, рентгеноскопії.

Блендер: побутовий прилад, призначений для подрібнення їжі, збивання напоїв, колки льоду.

Бленкер: 1. Пристрій на телефонному комутаторі, за допомогою якого абонент викликає телефоністку; блінкер. 2. Залізничний автоматичний сигнальний прилад на комутаторах блокувальних систем.

Бленорея: запалення слизової оболонки ока, спричинюване гонококом.

Блеф: 1. У грі в покер — намагання залякати своїх партнерів або ввести їх в оману. 2. перен. Залякування, погрози.

Блефарит: запалення вільного краю повік.

Блефароспазм: судорожне скорочення колового м'яза повік.

Блік: 1. Відблиск світла; світлова пляма на темному тлі. 2. Зливок срібла, що містить 2 — 7% свинцю (блікове срібло).

Бліндаж: оборонна споруда з міцним покриттям для захисту бійців від вогню противника.

Бліндажувати: 1. Будувати бліндажі. 2. Захищати бронею.

Блінкер: 1. Пристрій на телефонному комутаторі, за допомогою якого абонент викликає телефоністку; бленкер. 2. Залізничний автоматичний сигнальний прилад на комутаторах блокувальних систем.

Блінт: зображення (безколірне заглиблення) на книжкових оправах, утворене гарячим тисненням.

Блістер: 1. Обтічний виступ на фюзеляжі літака, призначений для поліпшення обзору, прицілювання тощо. 2. Протимінне стовщення корпусу корабля.

Блістр: чорнова (неочищена) мідь, що містить 1,5 — 2% домішок.

Бліц: блискавичність, короткочасність.

Бліцкріг: авантюристична теорія ведення агресивної війни, розрахована на капітуляцію противника в найкоротші строки внаслідок раптового нападу на нього і швидкого просування вглиб країни. Б. — основа воєнної доктрини німецького фашизму.

Бліцтурнір: вид спортивного змагання (переважно в шахи, шашки) за максимально скорочений час.

Бліццард: назва в США та Англії заметілі, супроводжуваної сильним вітром і низькою температурою повітря.

Блоб: мідна монета номіналом 5 центів, яка карбувалась на Цейлоні (нині — Шрі Ланка) з 1870 року.

Блог: веб-сайт, головний зміст якого — короткі записи, зображення чи мультимедіа, тимчасової значущості, що регулярно додаються чи поновлюються.

Блок-апарат: апарат для блокування на залізничних перегонах та станціях.

Блок-діаграма: перспективне зображення ділянки земної поверхні разом з розрізом земної кори.

Блок-контакт: контакт електричного апарата, що перемикає кола керування чи сигналізації.

Блок-контактор: сукупність кількох груп блок-контактів.

Блок-схема: схема машини, приладу, апарата, пристрою, в якій основні вузли (блоки), що утворюють її, зображено прямокутниками та іншими фігурами, а зв'язок між ними показано лініями з стрілками.

Блок...: у складних словах відповідає поняттям "блокувальний", "блокування".

Блок: 1. Підйомний механізм. 2. Вузол машини з кількох однакових частин. 3. Камінь великих розмірів для будівництва. 4. Підставка з дерев'яних брусів. 5. У шахті частина уступу, що розробляється самостійними засобами відбивання або виймання. 6. Скріплений комплект аркушів книжки, підготовлений для оправлення. 7. Угода, союз між державами, партіями, групами людей для досягнення спільних політичних цілей. 8. Сукупність однотипних матеріальних (напр., Б. сигарет) або нематеріальних (напр. Б. телепередач, даних) одиниць. 9. У спорті — захисний прийом по відношенню до дій супротивника.

Блокада: 1. Військова, політична або економічна ізоляція чи оточення якоїсь держави (або частини її, групи держав, їхніх збройних сил), насильницьке порушення її зовнішніх зв'язків з метою примусити виконати вимоги організаторів Б. 2. біол. Виключення функцій якого-небудь органа або системи в організмі.

Блокаж: у боксі та інших силових двобоях — спосіб захисту від атаки суперника.

Блокбастер: успішний, високобюджетний кінофільм чи вистава.

Блокгауз: бойова споруда, пристосована для самостійної кругової оборони. Використовують як опорний пункт оборони.

Блокінг-генератор: одноламповий (чи однотранзисторний) генератор з потужним трансформаторним зворотним зв'язком; призначений для створення періодично повторюваних імпульсів малої тривалості.

Блокіратор: пристрій, що дає змогу використовувати два різні телефонні апарати на одній лінії.

Блокнот: зошит або зброшюровані листки з відривними листками для нотаток; записна книжка, нотатник.

Блокпост: 1. Загороджувальний, укріплений контрольно-пропускний пункт, з озброєною охороною на дорогах, в'їздах у населені пункти тощо. 2. Залізничний пункт, звідки керують семафорами і світлофорами.

Блокування: 1. Здійснення блокади. 2. Об'єднання держав, партій, груп у політичний блок. 3. Технічний прийом у спорті для затримання противника. 4. Сукупність методів і засобів, що забезпечують фіксацію робочих елементів апарата, напр. закриття телефонної лінії, зайнятої одним з абонентів. 5. Регулювання руху поїздів на перегонах за допомогою спеціальних пристроїв (семафорів тощо).

Блокшив: корпус застарілого судна, з якого знято обладнання і який пристосовано для житла або іншої мети; блокшип.

Блот: обряд жертвопринесення у скандинавському язичництві, що символізував участь богів у спільній з людьми трапезі.

Блутус: технологія бездротового радіозв'язку між різноманітними типами електронних пристроїв. Створена у 1998 році і названа на честь датського короля Гаральда Гнилозубого, що першим поширив свою владу на Норвегію і Швецію.

Блюграс: форма американської акустичної музики у виконанні квінтету інструментів скрипка, п'ятиструнне банджо, гітара, мандоліна і контрабас, які по черзі стають ведучими. Виник у 1940-х роках як суміш музики емігрантів з Британських островів, джазу і блюзу.

Блюз: 1. Жанр джазового вокального та інструментального музичного мистецтва, побудований в метричній основі 4/4. Для Б. характерні метафоричність образів, імпровізаційність музики і тексту, застосування поліритмії і синкопування, специфічне темброве забарвлення звучання голосу або інструментів. 2. Пісня або танець американських негрів, що виконується в повільному, блюзовому, темпі.

Блюм: заготовка квадратного перерізу, утворена прокатуванням сталевого зливка на блюмінґу, з якої виготовляють рейки, балки тощо; блум.

Блюмінг: потужний прокатний стан, призначений для обтискання важких (до 12 т і більше) сталевих зливків на блюми, а в разі потреби — на сляби; блумінґ.

Бляґа: удавання, гордування; напускання туману, брехня.

Бляха: 1. Металева платівка, метал в аркушах. 2. Залізо для даху. 3. Різновид чотирикутної сковорідки. 4. Металевий значок. 5. Металева пряжка.

Бляхман: туман перед очима; Б. напускати — обдурювати.

Боа: 1. Змія родини удавових. 2. Жіночий шарф з хутра або пір'я, напр., страусового.

Боаб: єдиний вид баобабів, що ростуть в Австралії, ендемік даного континенту, — Adansonia Gregorii. Представник родини мальвових. Інші назви — адасонія автралійська, баобаб австралійський. Вперше описаний в 1857 році. Стовбур у діаметрі досягає 5 метрів, насіння квітів їстівне. Може жити понад 2000 років.

Бобі: шотландська білонна монета у XVI — XVII століттях.

Бобіна: барабан або котушка, на які навивають пряжу, нитки, канати, дріт, паперові та інші стрічки.

Бобслей: вид спорту, швидкісний спуск обладнаною трасою на керованих санях.

Богара: площі в районах зрошуваного землеробства, на яких сільськогосподарські культури вирощують без поливу.

Богдихан: титул китайських імператорів.

Богема: 1. Письменники й артисти, що проводять безжурне життя, а творять, як правило, в кав'ярнях і ресторанах. 2. Юрба мандрівних циган або взагалі бродяча група людей.

Богхед: різновид викопного сапропелевого вугілля, що утворилося переважно з водоростей. Використовують для одержання рідкого палива, мастил тощо. Від назви шотландського містечка Богхеда.

Бод: 1. Одиниця швидкості телеграфування; дорівнює кількості елементарних сигналів, переданих за секунду. 2. Одиниця швидкості передавання інформації в комп'ютері. 1 бод відповідає 1 біту за секунду. Від прізвища французького винахідника Жана Бодо (1845-1903 рр.).

Боді-арт: сучасний напрямок аванґардизму в живописі, де засобами вираження стають поза, жести самого художника або статиста, знаки та зображення на його тілі.

Бодібілдинг: мистецтво формування свого тіла завдяки розвитку м'язів.

Бодмерея: позика під заставу судна, фрахту чи вантажу, яку отримує капітан судна від їх власників.

Бодо: букводрукувальний телеграфний апарат, який дає змогу передавати кілька телеграм одним дротом в обох напрямах. Від прізвища французького винахідника Жана Бодо (1845-1903 рр.).

Бодоні: друкарські шрифти, створені в 19 ст. Відзначаються чіткістю та художніми якостями малюнка. Від прізвища італійського друкаря Бодоні.

Бодрюш: газонепроникна плівка, виготовлена з кишок тварин. Використовували для виготовлення газових балонів дирижабля.

Бозони: 1. Частинки з цілим значенням спіну, що описуються квантовою статистикою Бозе — Ейнштейна: у одному квантовому стані може перебувати необмежена кількість однакових частинок. До бозонів належать: фотон, мезони, а також античастинки всіх перерахованих частинок. 2. Елементарні збудження в слабозбудженій макроскопічній системі. Від прізвища індійського фізика Ш. Бозе.

Бой: хлопчик-слуга в англомовних країнах.

Бойкот: 1. Спосіб політичної або економічної боротьби, що полягає в повній або частковій відмові від зносин з будь-якою особою, організацією, державою, від участі в тих або інших організаціях, органах тощо. Від прізвища управителя маєтку Ч.-К. Бойкота, до якого в 1880 р. вперше в історії ірландські орендарі застосували цей захід. 2. Відмова, утримання населення від участі у виборах до представницьких установ.

Бойкотувати: здійснювати бойкот.

Бойлер: пристрій для нагрівання води (звичайно парою) в системах теплопостачання і гарячого водопостачання.

Бойскаут: член дитячої організації військово-політичного характеру.

Бойскаутизм: національно-патріотичний молодіжний рух у Західній Європі, метою якого є прилучення молоді до національної ідеології, виховати її фізично в умовах жорсткої дисципліни.

Бока: отвір на дні кратера або на схилі вулкану, через який відбуваються слабкі виверження.

Бокаж: тип культурного ландшафту з морським прохолодним вітряним кліматом; чергування невеликих полів і луків з лісовими й чагарниковими смугами, залишками гаїв і садів.

Бокс (1): 1. Бій двох спортсменів у легких шкіряних рукавицях на рингу за певними правилами. 2. Команда судді на рингу боксерам для продовження бою.

Бокс (2): 1. Герметична або ізольована камера для роботи з мікроорганізмами, радіоактивними речовинами тощо. 2. Відділення в гаражах, промислових приміщеннях для автомобілів, випробних установок. 3. Відокремлена палата в лікарнях або клініках для запобігання внутрілікарняним зараженням. 4. Металева коробка, якою телефонний кабель входить у розподільну шафу або кабельну скриньку.

Боксер: 1. Спортсмен, що займається боксом. 2. Порода службових собак. Інша назва — німецький бульдог.

Боксит: осадочна гірська порода, що складається в основному з гідроокисів алюмінію, а також окису заліза та різних домішок. Основна руда алюмінію. Від назви місцевості Ле-Бо на півдні Франції.

Бокуто: дерев'яний меч для тренувань в японських бойових мистецтв, зокрема кендо й айкідо.

Болеро: 1. Старовинний іспанський народний танець у супроводі співу і кастаньєт. 2. Частина народного іспанського костюма (коротка безрукавка).

Болетт: різновид бони, яку в XVII столітті використовували німецькі підприємства замість грошей.

Болівар: 1. Грошова одиниця Венесуели (в колишньому — Уругваю), поділяється на 100 сентимо. 2. Крислатий капелюх, що був у моді в 20-х рр. 19 ст. Від прізвища керівника боротьби народів Латинської Америки за незалежність на початку 19 ст. Сімона Болівара.

Боліваризм: ідеологія, що ставить за мету побудову суспільства на основі вузьконаціональних, соціалістичних та латиноамериканських цінностей. Зародилась у 2000-х роках у Венесуелі за правління президента Уго Чавеса. Названа на честь Симона Болівара, лідера антиіспанської війни в Південній Америці на початку XIX ст.

Болід: 1. Великий якравий метеор. 2. розм. Спортивний автомобіль з потужним двигуном для перегонів.

Болометр: прилад для виявлення або вимірювання променистої енергії в широкому діапазоні довжин хвиль.

Болонка: порода маленьких кімнатних собак із довгою волохатою шерстю, вперше виведених у Болоньї.

Болоньїно: срібна монета, яка карбувалася в місті Болонья в XII столітті, а також в папських володіннях з XIV — XVIII століттях.

Болонья: 1. Капронова плащова тканина з одностороннім водонепроникним покриттям. Від назви Болоньї (Італія). 2. Плащ з такої тканини.

Болт: 1. Боєприпас для стрільби з арбалета — коротка і часто товста стріла завдовжки 30-40 см без вирізу на торці для тятиви. Наконечники Б. у перерізі можуть бути квадратні, ромбічні або круглі. 2. Металевий стрижень з різьбою, на яку накручується гайка для закріплення чогось.

Болштихель: граверний інструмент з напівкруглим жалом.

Больверк: тонка підпорна стінка, що запобігає сповзанню грунту в місці стикання його з водою.

Больсони: западини в міжгірних пустелях Північної Америки.

Бомба: 1. Розривний снаряд, що застосовується в авіації і військово-морському флоті. 2. Один з видів ядерної зброї. 3. Застаріла назва артилерійського снаряда.

Бомбарда: 1. Великокаліберна гармата 14- 16 ст. 2. Двощоглове транспортне судно, озброєне мортирами. 3. Басова труба в органі.

Бомбардир: 1. Солдатське звання в артилерії в армії царської Росії. 2. Звання у "потішних" військах Петра І в 80-х рр. 17 ст. 3. Жук родини жужелицевих, який у разі небезпеки викидає рідину, що, з'єднуючись з повітрям, начебто вибухає. Інша назва — гармаш.

Бомбардон: бляшаний духовний мідний інструмент з 3 або 4 пістонами за формою і звуку схожий на басову трубу.

Бомбардування: обстріл артилерією, скидання бомб з літаків.

Бомбаст: високохмарність, пишномовність.

Бомбікс: старовинний грецький музичний інструмент.

Бомж: розм. особа без визначеного місця проживання; волоцюга.

Бомолох: у давньогрецькому театрі — блазень, простодушний хитрун.

Бомонд: 1. заст. Вишукане аристократичне товариство, верхівка аристократичних і буржуазних кіл. 2. перен. Пересічні люди, які вважають себе приналежними до вишуканого товариства і тому зверхньо ставляться до інших.

Бон (1): 1. Плавучі загородження для захисту гаваней, портів і інших морських об'єктів від проникнення кораблів, мін, торпед противника. 2. Пліт, до якого швартують невеликі судна. 3. Б. — нагрівник-понтон з котельною установкою, призначений для опалення невеликих суден, що стоять біля нього.

Бон (2): Кредитний документ у формі цінного паперу, за яким його власник може отримати певну суму грошей або інші цінності.

Бонанг: яванський ударний музичний інструмент.

Бонапартизм: 1. Політична ідеологія французького імператора Наполеона Бонапарта та його послідовників і наступників, що поєднувала прихильність цінностям Французької революції і монархічну форму правління. 2. Політична течія, що виступає за відновлення у Франції правління династії Бонапартів. 3. перен. Політичний рух, який виступає за диктатуру чи авторитарну централізовану державу на чолі з харизматичним лідером, що сповідує консервативну, антиелітарну ідеологію. 4. перен. Заміна цивільного керівництва військовим в революційних рухах чи урядах.

Бонбон: оздоблена коробка для цукерок або парфумерії.

Бонбоньєрка: невелика оздоблена коробка для цукерок або парфюмерії.

Бонвіван: 1. заст. Бездільник, нероба. 2. Людина, що живе весело і безтурботно, собі на втіху.

Бонд: 1. Облігація з фінансовим прибутком, за якою її емітент зобов'язується сплатити власникові зазначену суму коштів у певний, наперед визначений момент у майбутньому або регулярно оплачувати річні (піврічні) проценти. 2. Гарантія, застава.

Бонди: у країнах середньовічної Скандинавії — вільні люди, не приналежні до знаті. Інша назва — карли.

Бонза: 1. Буддійський священник або чернець у країнах Азії. 2. Європейська назва будь-якого служителя буддійського культу. 3. перен. пихатий, зарозумілий службовець.

Бони: тільки множина 1. Короткотермінові боргові зобов'язання у формі цінних паперів (кредитних документів), за якими їх власник може отримати певну суму грошей чи інші цінності. 2. Паперові грошові знаки малого капіталу, що тимчасово випускаються в обіг для забезпечення потреби в розмінних грошах. 3. Вилучені з обігу паперові гроші, що стали предметом колекціонування.

Боністика: допоміжна історична дисципліна, що вивчає паперові грошові знаки (і зокрема бони) як документи економічної і політичної історії держав.

Бонітет: показник продуктивності лісу. Визначається за пересічною висотою дерев домінуючої породи насадження у певному віці. Б. оцінка — порівняльне оцінювання якості.

Бонітування: оцінка сільськогосподарських якостей худоби, грунтів і рослин для продуктивнішого використання їх.

Боніфікація: 1. Доплата до ціни товару, фактична якість якого вища від передбаченої угоди чи стандартом. 2. Повернення податків, стягнених за товари, що вивозяться за кордон, з метою підвищення їх конкурентоспроможності на світовому ринку. 3. Державна субсидія, що надається з метою зменшення відсотків за кредит певній категорії осіб, котрі отримують позички. 4. Одноразовий грошовий внесок власника облігацій позики у разі їх конверсії.

Бонна: вихователька дітей в буржуазних або дворянських сім'ях.

Боннетпіс: найдавніша шотландська датована монета, яка карбувалась із золота за Якова V з 1539 року.

Бонтон: світська чемність, поштивість у словах і зверненні в дворянсько-буржуазному середовищі.

Бонус: 1. Додаткова винагорода, премія. 2. фін. Додаткова цінова знижка, що надається продавцем за умови угоди (контракту) чи постійним покупцям. 3. Комічійна винагорода за надання послуги з купівлі чи продажу товару.

Бор (1): хімічний елемент, символ В, ат. н. 5; речовина сірувато-чорного кольору, досить інертна. Застосовують Б. і його сполуки в металургії, ядерній техніці, медицині.

Бор (2): сталеве свердло, яке застосовують у стоматології.

Бора: сильний холодний поривчастий вітер у приморських місцевостях, який дме взимку із схилів гір.

Боразон: сполука бору з азотом — бору нітрид. Важливе значення має алмазо-подібна бета-модифікація Б., що за твердістю близька до алмазу.

Борати: група мінералів, що є солями різних борних кислот. Використовують у хімічній, паперовій, склоробній промисловості.

Борацит: мінерал класу боратів, безбарвний або білий з сірим, блакитним, жовтуватим та іншими відтінками. Використовують для одержання бури та інших борних препаратів.

Боргес: друкарський шрифт, кегль якого дорівнює 9 пунктам (близько 3,38 мм). Застосовують для набору газетних та інших текстів.

Бордель: будинок розпусти.

Бордеро: 1. Виписка з бухгалтерських документів, рахунків. 2. Опис, що супроводить документи, які надсилаються.

Бордкор: 1. Смужка навколо малюнка, тексту, край шпалер. 2. Бортові камені чи плитки, що відокремлюють проїзну частину дороги від тротуару і т. ін.

Бордо: 1. Французьке червоне вино (від назви міста Бордо у Франції). 2. Темно-червоний колір; бордовий.

Бордун: бурдон; 1. Безперервний, незмінний за висотою звук відкритих (не скорочуваних у грі) струн щипкового й смичкового інструментів. 2. Розташовані поза грифом відкриті струни щипкових і смичкових інструментів. 3. Басовий регістр органа.

Бордюр: 1. Смужка, що облямовує малюнок, текст, край шпалер. 2. Бортові камені чи плити, що відокремлюють проїзну частину дороги або вулиці від обочин, тротуарів.

Борей: 1. В давньогрецькій міфології бог північного вітру. 2. Поривчастий холодний вітер.

Бориди: сполуки бору з металами. Застосовують у радіоелектроніці, машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

Борисфен: 1. Давньогрецька назва ріки Дніпро. 2. Скіфський річковий бог. 3. Мідні (бронзові) гроші давньогрецького поліса Ольвія.

Бормашина: машина з різальним інструментом (бором), застосовувана в зуболікарській практиці.

Борнеол: органічна сполука, безбарвна кристалічна речовина. Окислюючи Б., одержують камфору. Від Борнео — колишньої назви острова Калімантан.

Борніт: мінерал класу сульфідів, колір від мідно-червоного до бурого. Багата мідна руда. Від прізвища австрійського мінералога І. Борна.

Боро: районна адміністративна одиниця Лондона; район.

Борребю: антропологічний тип європеоїдної раси. Зустрічаються на півночі Європи, де простежується з неоліту. Характеризується середнім зростом, брахікефалією, широким обличчям. Від назви датського села на острові Фальстер.

Борсук: хижий ссавець класу куницевих. Живе в глибоких норах, які риє по схилах піщаних пагорбів, лісових ярів і балок. Веде нічний спосіб життя.

Борт (1): 1. Бокова стінка, бік судна, вантажного автомобіля, відкритого товарного вагона. 2. Передній край одягу з ґудзиками й петлями; лацкан.

Борт (2): сірі або чорні алмази з дефектами і неправильної форми зростки алмазів, що їх використовують для технічних цілей.

Борштанга: металорізальній інструмент.

Босанова: 1. Латиноамериканський танцювальний рим, покладений в основу багатьох музичних творів. 2. Парний бальний танець, схожий на самбу.

Боскет: густо посаджена з декоративною метою група дерев чи кущів.

Бостон: 1. Високоякісна вовняна тканина. Від назви м. Бостона у Великобританії. 2. Танець, повільний вальс. 3. Картярська гра. Від назви американського м. Бостона.

Бот: 1. Спеціальна програма, яка за заданим розкладом або автоматично виконує певні дії через ті ж інтерфейси, що і звичайний інтернет-користувач. Призначені для виконання одноманітних і повторюваних процедур з максимальною швидкістю і точністю 2. перен. користувач, який із зловмисних міркувань бере участь у чатах і форумах.

Ботанізирка: коробка, куди складають рослини під час збору їх.

Ботаніка: наука про рослини. Вивчає будову, життєдіяльність і розвиток рослин, відношення їх до зовнішнього середовища, класифікацію, походження, еволюцію тощо.

Ботанічний: 1. Той, що стосується ботаніки (напр., ботанічна географія). 2. Той, що стосується рослин (напр., ботанічний сад).

Ботдек: палуба пасажирського судна, на якій містяться рятувальні шлюпки.

Ботріомікоз: хронічне інфекційне захворювання тварин, спричинюване специфічним мікробом. Характерною ознакою Б. є пухлиноподібне розростання сполучної тканини.

Ботулізм: хвороба людини і тварин, спричинювана отруєнням токсином, який утворює в деяких харчових продуктах спорогенна паличка ботулізму.

Ботфорти: чоботи з високими і розширеними у верхній частині халявами.

Боулінг: спортивна гра в кулі, метою якої є збити якогомога меншою кількістю куль якнайбільшу кількість кеглів. Різновид гри в кеглі. Найпоширеніший у світі варіант — 10-кегельний Б., в якому кеглі встановлені у вигляді трикутника, а кулі кидаються вздовж безбортової доріжки.

Боусія: латинізована назва Пруссії і її географічна персоніфікація.

Боцман: старшина на судні, безпосередній начальник палубної команди.

Бош: зневажливе прізвисько німців у Франції.

Бра: настінний світильник.

Брабансон: порода великих коней-возовиків. Від назви провінції Брабант у Бельгії, де було виведено цю породу.

Бравада: 1. Юнацтво, задирство, хизування. 2. Зухвалий вибрик.

Бравіссімо: вигук, що виражає найвищий ступінь схвалення.

Браво: 1. Сміливо, по-молодецькому, жваво. 2. Гаразд, гарно. 3. "Слава" — вигуки похвали. 3. Найманий убивця в Італії.

Бравурний: гучний, бадьорий, урочистий; бравий.

Брага: 1. Слабоалкогольний напій з житнього, пшеничного чи кукурудзяного борошна, проса і хмелю, який отримують шляхом бродіння. На Балканах відомий як боза, у тюрків Приуралля і Середньої Азії — як буза. 2. На ґуральні — затір, з якого роблять спирт.

Брадзот: інфекційна хвороба овець.

Брадикінезія: сповільнення активних і узгоджених рухів людини або хребетних тварин, яке може супроводжуватись значним підвищенням м'язового тонусу; зумовлюється рядом захворювань головного мозку.

Брадителія: повільність еволюційного процесу в окремих систематичних групах організмів.

Брайлівський друк: відтворення тексту для незрячих за допомогою рельєфних крапок. Від прізвища французького тифлопедагога Л. Брайля.

Брак: зіпсована або неякісне виготовлена продукція.

Бракераж: виявлення браку і перевірка відповідності продукції стандартам або технічним умовам.

Браконьєр: особа, що займається полюванням і рибною ловлею в недозволених місцях, у заборонений час, відстрілом і виловлюванням тих видів тварин, птахів, риб, що їх за законодавством заборонено здобувати.

Брактеат: європейська срібна монета XII — XVII століть. Карбувалась лише з одного боку так, що зображення на аверсі було вігнутим, а на реверсі — випуклим.

Брам-рей: третя знизу рея.

Брам-стеньга: третє коліно складної щогли.

Брама: брахма; один з найвищих (поряд з Шівою і Вішну) богів у брахманізмі й індуїзмі.

Браман: брамін, брахман; 1. В індійській ідеалістичній філософії — безособовий божественний абсолют, який нібито лежить в основі всіх речей; "світова душа". 2. Жрець, представник вищої касти в Індії.

Брамін: брахман; 1. В індійській ідеалістичній філософії — безособовий божественний абсолют, який нібито лежить в основі всіх речей; "світова душа". 2. Жрець, представник вищої касти в Індії.

Брамсель: вітрило третього ярусу вітрильного судна.

Брандвахта: 1. Сторожове судно, поставлене біля входу на рейд, яке регулює рух кораблів, наглядає за виконанням судноплавних, карантинних та митних правил. 2. Несамохідне судно, на якому живе екіпаж земснарядів або яке є складом. 3. Пост на судні або на березі, звідки наглядають за пожежною безпекою в порту.

Брандер: судно, навантажене горючою або вибуховою речовиною. Його застосовували для підпалювання ворожих кораблів.

Брандмауер: вогнестійка капітальна стіна, що запобігає поширенню пожежі.

Брандспойт: 1. Металевий наконечник гнучкого пожежного шланга. 2. Переносний ручний насос на суднах для гасіння пожеж, миття палуб тощо.

Бранерит: мінерал, уранова, торієва та інші солі титанових кислот; чорного кольору. Руда урану. Від прізвища американського геолога Дж. Браннера.

Бранжа: 1. Начальство. 2. Компанія. 3. Натовп, голота.

Бранль: старофранцузький народний танець.

Брас: стиль спортивного плавання; характеризується одночасними симетричними рухами кінцівок у горизонтальній площині, без винесення рук над водою.

Браслет: жіноча прикраса для руки.

Браузер: комп'ютерна програма, призначена для перегляду веб-сторінок, їх обробки, виведення і переходу від однієї сторінки до іншої.

Браульоз: хвороба бджіл, що її спричинює бджоляна воша. Інша назва — вошивість бджіл.

Браунінг: система автоматичної вогнепальної нарізної зброї (пістолет, кулемет тощо). Від прізвища американського конструктора Д. Браунінга.

Брахіантикліналь: коротка антиклінальна складка гірських порід. В плані має овальну форму. Всередині залягають більш давні породи. Падіння верств спрямоване від центра.

Брахіграфія: загальна назва усіх систем скороченого письма.

Брахікардія: сповільнений ритм серцевих скорочень. Іноді Б. — фізіологічне явище, здебільшого ознака захворювання. Інша назва — брадикардія.

Брахікефал: короткоголовий.

Брахікефалія: аномальність форми черепа, при якій ширина голови становить більше 80% її довжини; короткоголовість.

Брахіозавр: рід велетенських плазунів з групи рослиноїдних динозаврів, що жив у мезозойську еру (пізня юра, рання крейда). Важив приблизно 30-50 тон, досягав 26м завдовжки і 16м заввишки. Б. жили на території Північної Америки і Африки (Танзанія).

Брахіоподи: тип безхребетних тварин. Інша назва — плечоногі.

Брахісинкліналь: коротка синклінальна складка гірських порід. В плані має овальну форму. Всередині залягають порівняно молоді породи. Падіння верств спрямоване до центра.

Брахістохрона: крива, по якій тіло від діяння певних сил найшвидше пройде з однієї заданої точки в іншу.

Брахма: один з найвищих (поряд з Шівою і Вішну) богів у брахманізмі й індуїзмі.

Брахман: 1. В індійській ідеалістичній філософії — безособовий божественний абсолют, який нібито лежить в основі всіх речей; "світова душа". 2. Жрець, представник вищої касти в Індії.

Брахманізм: релігія раннього рабовласницького суспільства в Індії, що склалася в 1-й половині 1-го тис. до н. є. як розвиток ведизму. Від назви ритуальних текстів — Брахманів.

Брахмі: давньоіндійське складове письмо; пишеться зліва направо. На основі Б. розвинулись сучасні форми індійського письма.

Брашпиль: ручна, електрична або парова лебідка на судні, якою вибирають якір.

Бреве: коротке офіційне послання папи римського з другорядниих питань церковного і світського життя.

Бревіарій: у християнстві — літургійна книга, що містить чинопослідування у канонічні години; требник, часослов.

Бреггерит: мінерал, різновид уранініту. Названо у 1884 році на честь норвезького мінералога і петролога Вольдемара Бреггера.

Брегет: кишеньковий годинник, що відбивав хвилини і показував числа місяця. Від прізвища французького годинникаря Бреге.

Брезент: густа лляна, напівлляна або бавовняна тканина, просочена водотривкими і протигнильними речовинами.

Брейд-вимпел: прапор, який підіймають на гротщоглі, коли на судні присутні службові особи.

Брейк: 1. Різке, неочікуване зниження цін на біржі. 2. спорт. У боксі — тимчасове припинення бою.

Брейківен: обсяг виробництва продукції (робіт, послуг), за якого сукупні витрати на виробництво відповідають виторгові від реалізації продукції.

Брейншторм: метод висування творчих ідей в процесі розв'язування наукової чи технічної проблеми.

Брекватер: хвилеріз, кам'яна споруда для захисту морської гавані від хвиль.

Брекчія: великоуламкова зцементована гірська порода.

Брелок: прикраса, що її підвішують на ланцюжку біля годинника, ключів, браслета.

Бремсберг: 1. Пристрій для спускання вантажів у вагонетках похилою колією. 2. Похила гірнича виробка, що не виходить безпосередньо на земну поверхню і має механічні пристрої для спускання вантажів.

Бренд: 1. Комплекс інформації про компанію, продукт чи послугу. 2. Концептуально впізнаваний товар, образ, набір послуг.

Бренді: міцний спиртний напій, виготовлений з витриманих коньячних спиртів. Б. буває виноградним, плодовим і ягідним. Найвідомішим типом Б. є коньяк.

Бретер: 1. Запеклий дуелянт, що шукає будь-якого приводу для дуелі, часто провокуючи її навмисно. 2. розм. Задирака, забіяка, скандаліст.

Бриг: двощоглове вітрильне, в тому числі військове, судно 18 — 19 ст. з прямими вітрилами на обох щоглах.

Бригада: 1. Військове з'єднання, що складається з кількох військових частин або підрозділів (полків, батальйонів, дивізіонів). 2. Тактичне з'єднання військових кораблів одного класу. 3. Група людей, які виконують спільне завдання і спільно відповідають за наслідки роботи.

Бригадир: 1. Керівник виробничої бригади. 2. Військовий чин, середній між полковником і генералом, введений у Росії Петром І і скасований Павлом. 3. Унтер-офіцер у деяких родах військ, а також у жандармерії Франції, що відповідає капралові в піхоті.

Бригантина (1): двощоглове вітрильне судно з прямими вітрилами на передній щоглі (фок-щогла) й косими — на задній (грот-щогла). До появи вітрильних Б., Б. називали швидкохідні галери з 8-12 банками веслярів. З XVIII ст. Б. мали вітрильне озброєння, 8-10 пар весел і до 10 гармат малого та середнього калібрів.

Бригантина (2): обладунок з металевих пластин, прикріплених з внутрішньої сторони до суконної чи шкіряної основи; тиляги. З'явився у XIII ст.

Бридель: ланцюг, одним кінцем прикріплений до нерухомого якоря, другим — до бочки.

Бридж: гра у карти, схожа на віст.

Бридждек: палуба цивільних суден, де розміщено штурманську й рульову рубки і пристрої для судноводіння.

Бриджі: брюки для верхової їзди.

Бриз: несильний вітер, що виникає через неоднакове нагрівання суші й моря: вдень вологий, дме з моря на сушу (морський Б.), вночі сухий — з суші на море (береговий Б.).

Бризантний: вибуховий, той, що розтрощує; Б. снаряд — артилерійський снаряд, наповнений вибухівкою. Дає під час вибуху велику кількість осколків.

Бризура: у геральдиці — особливий знак на гербі молодших поколінь, який відрізняє його від родинного герба.

Брикет: спресований з якогось матеріалу кусок у вигляді цеглини або плитки.

Брикетування: виготовлення брикетів.

Брильянт: 1. Чистий прозорий алмаз, штучно огранений у формі двох зрізаних багатогранних пірамід, складених основами. Дорогоцінний камінь. 2. Друкарський шрифт, кегль якого дорівнює 3 пунктам.

Бриндута: густа солодка страва.

Бринза: сир з овечого, козячого, коров'ячого молока або їх суміші, звурдженого сичужною закваскою.

Бристоль: картон, виготовлений склеюванням аркушів паперу високих сортів. Від назви англійського м. Брістоля. Повна назва цього картону — бристольський картон.

Брифінг: нетривалий захід для повідомлення присутнім певної інформації, присвяченої, як правило, одному питанню. Дебрифінг — оперативне інформування про подію, яка щойно відбулась.

Бричка: легкий напіввідкритий пасажирський кінний повіз.

Брі: французький м'який сир з коров'ячого молока характерного блідого кольору із сіруватим відтінком цвілі, що надає йому легкий запах нашатирного спирту. Назва походить від однойменного регіону на схід від Парижа.

Бріологія: розділ ботаніки, що вивчає мохоподібні.

Бріонія: рід багаторічних трав'янистих рослин родини гарбузових. Поширені в Європі, Африці й Азії. Деякі види використовують у декоративному садівництві, деякі — в гомеопатії. Інша назва — переступень.

Бріош: здобна булочка особливої форми з тіста на пивних дріжджах із додаванням масла.

Бріф: невелика службова або доповідна записка з викладенням пропозицій, думок, ідей чи планів; нагадування, пам'ятка.

Бріфи: короткі, щільно облягаючі труси як елемент нижньої білизни чи купального костюма чоловіків та жінок.

Броварня: пивоварня.

Бройлери: відгодовані на м'ясо курчата живою вагою до 1,7 кг.

Брокат: шовкова тканина, заткана або вишита золотом чи сріблом.

Брокер: посередник під час укладання різних угод, у тому числі й на біржі.

Брокераж: проведення комерційних біржових операцій з цінними паперами за дорученням їх власника чи покупця.

Брокеридж: 1. Надання посередницьких послуг. 2. Винагорода за такі послуги.

Броккізм: біологічне вчення про заздалегідь визначену тривалість існування родів і видів організмів та зміну флори і фауни в результаті старіння таксонів. Від прізвища італійського вченого Джованні Броккі (1772-1826).

Броколі: підвид цвітної капусти.

Бром: хімічний елемент, символ Br, ат. н. 35; червоно-бура рідина з різким запахом. Застосовують Б. і його сполуки у фотографії, медицині, виробництві барвників тощо.

Броматометрія: метод кількісного аналізу, при якому основним реагентом є титрований розчин бромату калію.

Броміди: сполуки брому з іншими хімічними елементами. В. натрію і калію застосовують в медицині.

Бромізовал: лікарський препарат. Заспокійливий і снотворний засіб.

Бромкамфора: лікарський препарат. Застосовують при підвищеній нервовій збудливості, неврастенії, неврозах серця тощо. Інша назва — камфора монобромату.

Бронза: 1. Сплав міді з оловом та іншими металами. 2. Вироби з бронзи.

Бронзографіт: спечений (металокерамічний) матеріал, що складається з бронзи й частинок графіту.

Бронзувати: 1. Покривати поверхню металевих виробів захисним шаром бронзи. 2. Надавати неметалевим поверхням металевого блиску бронзувальними порошками.

Бронтозавр: викопний плазун з групи динозаврів виду ящеротазових родини Диплодокові. Був поширений за мезозою (у кінці юрського періоду). Інша назва — алатозавр.

Бронхи: розгалуження дихального горла у вищих хребетних і людини.

Бронхіальний: той, що належить до бронхів, стосується бронхів.

Бронхіоли: анат. кінцеві розгалуження бронхів, найдрібніші бронхи.

Бронхіт: запалення слизової оболонки бронхів.

Бронхоаденіт: запальне ураження внутрішьогрудннх лімфатичних вузлів, що прилягають до бронхів, трахеї.

Бронхографія: метод рентгенологічного дослідження трахеї та бронхів після введення в їхній просвіт контрастної речовини.

Бронхоектазія: природне або набуте розширення бронхів.

Бронхопневмонія: запалення легень з первинним ураженням дрібних бронхів.

Бронхоскопія: метод дослідження трахеї і бронхів з допомогою спеціального приладу — бронхоскопа.

Брошка: металева прикраса-застібка, що прикріплюється до одягу.

Брошура: невелика (до 48 сторінок) книга в паперовій обкладинці.

Брошурувати: зшивати (скріплювати) аркуші в книгу або зошит.

Брудер: апарат для обігрівання виведених в інкубаторі пташенят домашньої птиці.

Брудерація: вирощування молодняка птиці у брудергаузі.

Брудергауз: приміщення для вирощування й обігрівання (під брудерами) пташенят домашньої птиці, виведених в інкубаторах.

Брудершафт: випити брудершафт або на брудершафт — одночасно випити вино на знак дружби й відтоді звертатися один до одного на ти.

Брукіт: мінерал класу окисів та гідроокисів, переважно жовтого, бурого, чорного кольорів. Сировина для одержання феротитану, титанового білила. Від прізвища англійського мінералога Г.-Дж. Брука.

Бруксизм: мимовільний скрегіт зубами при стисканні щелеп.

Брульйон: перший начерк кресленика чи малюнка.

Брусит: мінерал класу окисів та гідроокисів, білого або зеленуватого кольору, прозорий. Сировина для одержання магнію. Від прізвища американського мінералога А. Бруса.

Бруствер: 1. Невеликий земляний насип для захисту бійців від ворожого вогню й зручнішої стрільби з окопу, траншеї. 2. На військовому кораблі вертикальне броньове прикриття, встановлене біля основ башт або труб.

Брутто: вага товару з упаковкою (тарою).

Бруцельоз: хронічна інфекційна хвороба тварин і людини, що її спричинюють мікроорганізми роду бруцела. Від прізвища англійського бактеріолога Д. Брюса, який відкрив збудника цієї хвороби.

Брюмер: другий місяць року за французьким республіканським календарем, прийнятим Конвентом у 1793 р. (діяв до 1806 р.). Відповідав часові 22-23 жовтня — 20 — 21 листопада.

Брюни: один з антропологічних типів європеоїдної раси. Поширений у західній Ірландії та у південно-західній частині Швеції. Від німецької назви міста Брно.

Бу: 1. Золота і срібна грошова одиниця Японії XIX ст. 2. Японська вагова одиниця до введення метричної системи мір.

Бубон: запалення лімфатичних вузлів (здебільшого пахових та шийних).

Бувардія: рід рослин родини маренових. Кущі або багаторічні трав'янисті рослини. Поширені переважно в Мексіці. Культивують як декоративні.

Бугель: 1. Металеве кільце, надіте на верхній кінець палі для запобігання руйнуванню її при забиванні. 2. Вставка струмоприймача, що ковзається по контактному дроту й знімає з нього струм. 3. Металеве кільце на щоглі корабля для кріплення снастей. 4. Деталь ексцентрикового механізму, виконана у вигляді кільця, що охоплює ексцентрик.

Бугурт: поєдинок двох груп лицарів, озброєних затупленою зброєю, як частина лицарського турніру.

Бугшприт: бушприт; горизонтальний або похилий брус, що виступав перед форштевнем. Служить для підіймання носових вітрил.

Буґі-вуґі: імпровізаційна форма у джазі, один з найбільш ранніх видів негритянського блюзу на фортепіано. Б. властиві басові фігури в ритмі восьмих або восьмих з крапкою та шістнадцятих в октавному русі, двадцятитактовий блюзовий квадрат, моторна ритміка, швидкий темп.

Будда: 1. У буддизмі істота, що досягла найвищої святості. Від прізвиська напівлегендарного засновника буддизму Сіддхартхи Гаутами, якого називали Буддха. 2. В індуїзмі — дев'ятий канонічний аватар Вішну (не визнається буддистами).

Буддизм: релігійно-філософське вчення про духовне пробудження. Основні положення викладені в Чотирьох шляхетних істинах: життя неминуче пов'язане зі стражданнями, причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод, щоб уникнути страждань, слід звільнитися від жаги буття і досягти повного заспокоєння (нірвани). Б. — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виник у Індії в 6-5 ст. до н.е. Поширений у Південно-Східній Азії, Цейлоні, Китаї та Монголії.

Буддист: послідовник буддизму.

Будз: 1. Висушений сир. 2. Солодкий овечий сир.

Будирувати: виявляти незадоволення, дутися.

Будуар: 1. Невелика добре впорядкована жіноча вітальня. 2. Обстановка такої кімнати.

Буєр: кабіна чи платформа, встановлена на ковзанах або колесах; пристосована для пересування по льоду чи суші з рівним рельєфом під вітрилами.

Буж: мед. інструмент для дослідження та розширення трубчастих органів людини (стравоходу, сечовивідних шляхів тощо).

Буженина: 1. Вуджена свинина. 2. Певним способом виготовлена і приготовлена свиняча шинка.

Буза: 1. Східний алкогольний напій з гречаного борошна чи проса. 2. перен. Нісенітниця, казна-що.

Буздиган: залізна булава.

Бузувати: 1. Карати, бити. 2. Сварити, виносити догану.

Бузун: 1. Солончакова чорна грудкова сіль. 2. Пиво з проса.

Буй: плавучий знак, який вказує на небезпечні місця для судноплавства.

Буйреп: трос, що утримує буй на якорі.

Буканьєри: те саме, що й флібустьєри.

Букет: 1. Квіти або інші рослини, відібрані й складені в жмут. 2. Сукупність ароматичних і смакових властивостей.

Букетування: прийом догляду за просапними культурами, що полягає у механічному проріджуванні рослин у рядках — суцільні рядки рослин розріджують на окремі групи — букети.

Букініст: торговець держаними, рідкісними чи старовинними книгами.

Буклет: рекламне чи дитяче видання або путівник на одному аркуші, що складається і не потребує розрізування під час читання.

Букмекер: особа, яка збирає і записує застави від публіки при укладенні парі.

Буколи: учасники антиримського повстання в Єгипті в 2 ст. н. є. Від назви місцевості в дельті Нілу — Буколії, де в той час скупчувалися селяни-втікачі.

Буколіка: жанр античної поезії, що романтизує сільське життя.

Букса: металева закрита коробка з підшипником, який спирається на шийку локомотивної або вагонної осі.

Буксир: 1. Самохідне судно, яке тягне або штовхає інше судно чи будь-який плавучий засіб (док, кран). 2. Трос, за допомогою якого одне судно, тягне інше.

Буксування: прослизання рухомої частини відносно нерухомої основи, яке виникає внаслідок перевищення сил тяги над силою зчеплення рухомої і нерухомої поверхонь.

Буксус: рід вічнозелених деревних і кущових рослин. Поширені переважно в Південно-Східній Азії, Середземномор'ї, приатлантичній Європі та в Африці. Декоративні. З деревини виготовляють ткацькі човники, музичні інструменти тощо. Інша назва — самшит.

Букцинум: рід черевоногих молюсків. Живуть у морях холодних зон. Їстівні.

Букша: розмінна монета Йєменської Арабської Республіки, 1/40 ріала.

Булава: 1. Вид холодної зброї у формі палиці, на одному з кінці якої закріплена головка у формі кулі, восьмигранника чи шестигранника. Руків'я Б. виготовлялось найчастіше з дерева, рідше — металу, а головка — з металу або каменю. 2. Один з клейнодів у реєстровому козацькому війську, на Запорізькій Січі та в Гетьманщині, що був ознакою влади і гідності гетьмана (кошового отамана).

Буланжерит: мінерал класу сульфосолей, колір від свинцево-сірого до чорного з металевим блиском. Руда свинцю. Від прізвища французького мінералога К. Буланже.

Буланжизм: шовіністичний рух у Франції в 80-х рр. 19 ст., спрямований на встановлення військової диктатури. Від прізвища лідера цього руху генерала Ж.-Е. Буланже.

Булат: 1. Гартована азійська сталь, яка завдяки особливій технології виготовлення вирізняється своєрідною внутрішньою структурою і виглядом («візерунком») поверхні, високою твердістю і пружністю. 2. Шабля з булату.

Буле: у Стародавній Греції рада старійшин, дорадчі збори в містах — полісах — один з найвищих органів виконавчої влади.

Булімія: розлад процесу харчування, що характеризується різким посиленням апетиту і супроводжується відчуттям болісного голоду, загальною слабкістю. Зустрічається при деяких захворюваннях центральної нервової системи, ендокринної системи, психічних розладах.

Булінг: систематичне агресивне переслідування і цькування, залякування із застосуванням фізичної сили з метою примусу або домінування.

Булла: 1. Папська грамота, указ чи патент, з металевою (свинцевою) чи (в особливих випадках) золотою печаткою. 2. Печатка, що скріплює папської Б. 3. Спеціальний вид амулету, в який поміщались лікарські речовини.

Буль: стиль французьких меблів 17 — 18 ст. з інкрустаціями з міді або бронзи. Від прізвища французького столяра А.-Ш. Буля.

Бульб: морськ. виступаюча нижче ватерлінії частина носа судна, що має опуклу еліпсоїдну форму.

Бульвар: широка алея на міській вулиці, звичайно посередині її.

Бульварна література: антихудожні низькопробні літературні твори про злочинців, любовні пригоди тощо, розраховані на примітивні, обивательські смаки.

Бульденеж: декоративна форма калини звичайної — рослини родини жимолостевих. Суцвіття білих квіток мають вигляд снігової кулі.

Бульдоги: група порід кімнатних і вартових собак з округлою мордою й широким тулубом.

Бульдозер: 1. Гусеничний чи колісний трактор або тягач з навісним робочим органом — відвалом (щитом). 2. Згинальний прес для машинного гнуття у штамах (у холодному чи гарячому стані) деталей із заготовок різного перерізу.

Бульйон: юшка з м'яса.

Бум (1): 1. Короткочасне піднесення промисловості й торгівлі. 2. перен. Надмірне, необгрунтоване (штучно створюване) пожвавлення навколо будь-якого заходу, події, діяча; галас, сенсація.

Бум (2): гімнастичний снаряд.

Бумазея: густа бавовняна тканина з начосом з одного боку; бомбазин.

Бумеранг: 1. Бойова й мисливська зброя в Стародавньому Єгипті, Південній Індії, Південно-Східній Азії, у корінних жителів Австралії. Має вигляд серповидної, рідше прямої, дерев'яної метальної палиці. Деякі види Б., описавши замкнену криву, повертаються до метальника. 2. перен. ворожі дії, що обертаються проти того, хто їх спрямовує на кого-небудь чи що-небудь.

Буна: регуляційна споруда для захисту від розмивання берега або гідротехнічної споруди.

Бунгало: легка, позаміська одноповерхова будівля з верандами, селянський будинок, переважно в Індії, Малайї.

Бунда: 1. Верхній одяг карпатських верховинців і закарпатських мадяр — короткий кожух без коміра з прорізами для рукавів. 2. Тепла куртка.

Бундесвер: збройні сили ФРН з 1955 року. Складається з двох частин: військової — збройних сил та цивільної (адміністративного управління збройними силами, федерального бюро постачання та федерального бюро управління інформацією та інформаційними технологіями Б.).

Бундесліга: вища ліга чемпіонатів з футболу та хокею в Німеччині і Австрії.

Бундесрат: 1. Законодавчий орган Німеччини, який складається з членів земельних урядів. 2. Верхня палата парламенту Німецької імперії (1871—1918 рр.). 3. Верхня палата парламенту Австрії — Федеральних зборів. 4. Федеральний уряд Швейцарії.

Бундестаг: нижня палата парламенту Німеччини.

Бункер: 1. Вмістилище (приміщення, резервуар, скринька) для короткочасного зберігання і дальшого перевантаження рідких і сипких матеріалів. 2. У німецькій воєнній термінології — підземне сховище, вогнева точка. 3. В комбайні — скринька для зерна, звідки воно механічно зсипається в мішки крізь отвір, що закривається засувкою; на елеваторі — скринька для засипання зерна. 4. В автоматичних робочих машинах — живильне вмістилище, в яке навантажують дрібні заготовки навалом.

Бунт: 1. Масове повстання або непокора як протест проти існуючого порядку. 2. В'язанка, пучок однакових речей. 3. Шість великих струн на бандурі.

Бунчук: військова регалія у вигляді палиці з кулею або вістрям на верхньому кінці, під яким прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або турячого хвоста. Знак влади в Криму, Польщі, Запорізькій Січі та Гетьманщині. В Туреччині, звідки він був запозичений, у Б. нараховувалось від одного до семи (найбільше у султанського Б.) пасм і він використовувався замість прапора чи військового знака. На Січі Б. виготовлялися з білого волосся та червоних мотузок, а з гетьманських звисали посріблені китиці. Охороняв та захищав Б. генеральний бунчужний і його помічники – бунчукові товариші або підбунчужні.

Бура: натрієва сіль тетраборної кислоти, безбарвні кристали. Застосовують під час зварювання й паяння металів, виготовлення емалей.

Бурай: хуртовина.

Бурат: машина з ситом, крізь яке просіюють сипкі матеріали. Застосовують у керамічній, борошномельній, хлібопекарській промисловості.

Бурбон: американський міцний спиртний напій, який виготовляється із зернової суміші кукурудзи з пшеницею (може також використовуватись жито та/або ячмінний солод) і після дестиляції витримується в обвуглених зсередини дубових бочках; американський віскі.

Бурбони: брутальні, зарозумілі, неосвічені люди. Назва походитьвід королівської династії Бурбонів, що правили у Франції й Іспанії.

Бурґ: укріплений замок у Західній Європі за середньовіччя.

Бурґграф: управитель міста або комендант фортеці в середньовічній Німеччині.

Бурґомістр: 1. Голова міського самоврядування середньовічних міст, що мали маґдебурзьке право. 2. В деяких сучасних країнах — голова міського самоврядування.

Бурда (1): 1. Несмачний напій чи їжа. 2. Здирок.

Бурда (2): 1. Сварка. 2. Дитяча гра камінцями.

Бурдон: 1. Безперервний, незмінний за висотою звук відкритих (не скорочуваних у грі) струн щипкового й смичкового інструментів. 2. Розташовані поза грифом (2) відкриті струни щипкових і смичкових інструментів. 3. Басовий регістр органа.

Бурдюг: примітивне архаїчне козацьке помешкання землянкового та напівземлянкового типу. В його основі була прямокутна яма, заглиблена в грунт на 1 – 1,5 м, в яку по кутках вкопувалися стовпи, між якими ставився плетений з хмизу каркас, обмазаний глиною. Стовпи і каркас незначно підіймалися над землею. Перикриття, дво- або чотирисхиле, вкривалося очеретом, а зверху інколи накладався грунт. Б. виступав як основа запорозьких зимівників. Йому на зміну прийшло наземне житло саманного типу, добре відоме як хата-мазанка.

Бурдюк: мішок із шкури тварини (кози, коня) для зберігання вина, кумису та ін. Надутий Б. використовувався і як плавучий засіб.

Буре: старовинний французький жвавий танок.

Бурет: короткі шовкові волокна (начоси), що їх використовують при виготовленні низькосортних ниток.

Буржуа: 1. За феодалізму городянин, представник середнього стану. 2. Представник класу буржуазії.

Буржуазія: 1. За феодалізму — мешканці міст. 2. З розвитком торговельного капіталу власники капіталу.

Бури: мешканці Південно-Африканської Республіки та Намібії, які є нащадки голландських, бельгійських, французьких і німецьких колоністів у цих країнах; інша назва — африканери. Розмовляють мовою африкаанс, однією з офіційних мов ПАР.

Буриме: 1. Літературна гра, учасники якої змагаються в написанні жартівливих віршів — експромтів — на задані рими. 2. Вірш, написаний на загадані рими.

Бурка: 1. Широкий повстяний плащ без рукавів у кавказьких верховинців. 2. В мусульманських країнах — верхній жіночий одяг, що повністю закриває тіло; паранджа.

Бурлеск: 1. Перебільшено комічне зображення (в літературі або на сцені). 2. Гумористична поезія, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається в нарочито пародійному тоні, або тим, що про буденне говориться піднесено.

Бурмистер: в царській Росії 18 — 1-ї половини 19 ст. виборний керівник міського самоврядування (бурмистерської ізби); в кінці 18 — 1-й половині 19 ст. управитель поміщицького маєтку або призначений поміщиком староста.

Бурноніт: мінерал класу сульфосолей, темно-сірого кольору; непрозорий. Руда свинцю й міді. Від прізвища французького мінералога Дж. Бурнона.

Бурнус: 1. У арабів плащ з цупкої вовняної тканини з капюшоном. 2. Вид жіночого верхнього одягу.

Бурса: 1. В середні віки гуртожиток для бідних студентів, котрий утримувався частково за рахунок університетів, частково — за рахунок пожертвувань, зібраних студентами. 2. Чоловіча духовна школа у 18 — середині 19 ст. в Росії. 3. Збірна назва вихованців бурси — бурсаків. 4. анат. Слизова сумка.

Бурсит: запалення слизових сумок суглобів.

Бурта: 1. Насип, пагорб. 2. Продовгувата купа.

Бурундук: 1. Рід гризунів з сімейства вивіркових (білячих); сибірська білка. Відмітною ознакою всіх видів є п'ять темних смужок уздовж спини, розділених білими або сірими смужками на червоно-бурому або сіро-бурому тлі. 2. діал. Назва люцерни.

Бурхан: скульптурне чи живописне зображення божеств ламаїстського пантеону і обожнених лам у віруючих бурятів, монголів і калмиків.

Бурш: у Німеччині прізвисько студента-старшокурсника, що належить до однієї з студентських корпорацій.

Бурштин: скам'яніла дерев'яниста смола, з якої виготовляють різні дрібні вироби.

Бусидо: середньовічний кодекс поведінки японських самураїв.

Бусоль: 1. Геодезичний інструмент для вимірювання кутів під час зйомок на місцевості. 2. Артилерійський прилад (поєднання компаса з кутомірним колом і оптичним приладом).

Бустер: допоміжний пристрій, що тимчасово збільшує силу або швидкість дії основного механізму або агрегату. В ракетній техніці Б. є, напр., стартовий прискорювач.

Бустрофедон: спосіб письма, за яким рядки пишуться справа наліво та навпаки у залежності від його парності. Використовувався в крітському, хетському, південноаравійському, етруському й грецькому письмі.

Бусурман: 1. Татари, що збирали данину з населення. 2. перен. Невірний, розпутник.

Бутада: 1. Химера, примха, дивацтво. 2. Дотепна вихватка.

Бутадієн: органічна сполука, безбарвний газ з характерним запахом. Застосовують у виробництві синтетичного каучуку.

Бутан: органічна сполука, газ без кольору й запаху. Міститься в нафті і природних газах. Застосовують як паливо, нормальний Б. — для одержання бутадієну.

Бутафор: працівник театру, що виготовляє бутафорію.

Бутафорія: 1. Предмети сценічної обстановки, які використовуються у театральних виставах замісь справжніх. 2. Предмети для показу чи реклами. 3. перен. Показне, несправжнє, підроблене.

Бутель: 1. Пляшка. 2. Сулія.

Бутенін: те саме, що й вінілацетилен.

Бутерброд: скибка (або дві складені) хліба з маслом, сиром, ковбасою тощо.

Бутик: вузькоспеціалізований невеликий магазин з обмеженим колом клієнтів.

Бутил: одновалентний залишок — радикал (4) бутану, один з алкілів.

Бутилен: органічна сполука, газ з характерним запахом. Міститься в нафті. Застосовують для одержання бутадієну, бутилкаучуку, моторного палива.

Бутирометр: прилад для визначення жирності молока. Інша назва — жиромір.

Бутлеґер: торговець контрабандним товаром, найчастіше — спиртними напоями, музичними записами чи уживаними автомобілями.

Бутон: квіткова брунька, що починає розпукуватися.

Бутоньєрка: квітка чи букетик квітів, прикріплений до одягу, — елемент святкового костюму (як правило, чоловічого).

Бутси: черевики для гри у футбол.

Бутут: розмінна монета Гамбії, 1/100 даласі.

Буф: блазенський, комічний; опера-Б. — комічна опера.

Буфа: пишна згортка на жіночій сукні.

Буфер: пристрій для пом'якшення (амортизації) поштовхів і ударів, що їх зазнають під час руху автомобілі, локомотиви тощо.

Буферний: проміжний, той, що ослаблює зіткнення; Б-а держава — невелика і слабка в політичному і військовому відношеннях країна, що лежить між територіями або сферами впливу великих держав.

Буфет: 1. Стіл чи прилавок для продажу закусок і напоїв, а також невелика закусочна. 2. Шафа для зберігання посуду, столової білизни, закусок, напоїв.

Буфо: співак-комік в італійській опері.

Буфон: актор з нахилом до виконання ролі блазня, буфонади.

Буфонада: 1. Прийом акторської гри, звичайно комедійний. 2. Комедійна вистава з елементами ексцентрики. 3. перен. блазенство.

Буфтальм: патологічне збільшення розмірів очного яблука. Інша назва — бичаче око.

Бухгалтерія: 1. Ведення бухгалтерського обліку. 2. Структурний підрозділ підприємства, установи, організації, який здійснює бухгалтерський облік і звітність, контроль за додержанням фінансової і кошторисної дисципліни.

Бухта (1): затока, що заходить у сушу. 3 обох боків Б. захищають від хвиль острови або миси.

Бухта (2): канат (снасть), укладений кругами або вісімками поруч і один над одним (у формі циліндра).

Буцентавр: у грецькій міфології — потвора з людським обличчям, воловими і кінськими членами.

Буцефал: ім'я коня Александра Македонського. 2. перен. Необ'їжджений норовистий кінь.

Бучарда: металевий молоток з пірамідальними зубцями на обох ударних площинах, застосовуваний каменярами і скульпторами.

Бушель: міра об'єму рідин і сипких речовин в Англії і США. 1 Б. (англійський) = 36,3687 л; 1 Б. (США) = 35,2393 л.

Бушлат: двобортна матроська сукняна куртка з відкладним коміром.

Бушмени: збірна назва кількох автохтонних африканських народів і племен півдня Африки, що зараз проживають в Намібії, Ботсвані, Анголі, Зімбабве, ПАР. Самоназва — сан, сонква, масарва, басарва, куа.

Бушприт: бугшприт; горизонтальний або похилий брус, що виступав перед форштевнем. Служить для підіймання носових вітрил.

Бювар: письмове приладдя; футляр з аркушами промокального паперу, для зберігання поштового паперу, конвертів, кореспонденції.

Бювет: будівля над мінеральним джерелом, обладнана для приймання мінеральних лікувальних вод.

Бюґельгорни: сімейство духових мундштучних інструментів різних розмірів і діапазону.

Бюджет: 1. Затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави на певний строк. 2. План доходів і видатків установи, підприємства або окремої особи на певний період. 3. Б. часу — розподіл затрат часу (доби, місяця, року) за видами його використання. 4. Бюджетний дефіцит — перевищення розміру витрат порівняно з бюджетними надходженнями.

Бюкси: скляні тонкостінні стаканчики з притертою скляною кришкою. Застосовують для зважування та висушування.

Бюлетень: 1. Коротке офіційне повідомлення в пресі про якусь важливу подію. 2. Періодичне чи неперіодичне видання інформаційного характеру. 3. Виборчий Б. — аркуш певної форми, на якому надруковано прізвище, ім'я по батькові кандидата або кандидатів, виставлених у певному виборчому округу. 4. Біржовий огляд цін на товари, цінні папери тощо.

Бюргер: 1. Вільний житель середньовічних міст Європи. 2. У південноафриканських республіках Трансвааль і Оранжевої Ріки кінця XIX ст. — громадянин, що має право голосу на виборах. 3. перен. Міщанин.

Бюретка: циліндрична скляна трубка з поділками й краном (або затискачем). Застосовують у хімічному аналізі.

Бюрко: похилий стіл для писання.

Бюро: 1. Колегіальний орган для виконання певної роботи. 2. Назва ряду установ у сфері обслуговування. 3. Вид письмового стола.

Бюрократ: 1. Особа, що належить до бюрократії. 2. Службова особа, що виковує свої обов'язки формально, на шкоду справі; формаліст, волокитник.

Бюрократизація: насадження бюрократизму.

Бюрократизм: 1. Система управління державою, що характеризується відірваністю від народу і спирається на касту урядовців. 2. Канцелярщина, зневажливе ставлення до суті справи під виглядом або заради додержання формальності.

Бюрократія: панування урядовців; система, за якої основну роль відіграють службовці-адміністратори.

Бюст: 1. Скульптурне погрудне зображення. 2. Верхня частина жіночого тіла; груди, перса.

Бюстгальтер: елемент жіночої нижньої білизни для підтримки грудей; ліфчик.

В'юк: тороки, ладунок, вантаж на тварині.

В'ючити: приторочувати, ладувати щось на тварину.

Ва-банк: 1. В картярській грі — ставка, що дорівнює вже зібраній у банку. 2. перен. великий ризик.

Ваал: 1. В релігії Стародавньої Фінікії, Сірії, Палестини бог родючості, вод, війни тощо. 2. перен. служіння Ваалу — гонитва за матеріальними благами.

Ваальбара: перший гіпотетичний суперконтинент на Землі, що існував приблизно від 3,3 — 3,6 млрд років тому. Назва походить від кратонів Каапвааль (Південна Африка) і Пілбара (Австралія), на які розколовся В.

Вагант: в 12 — 14 ст. у деяких країнах Західної Європи мандрівний актор — автор і виконавець здебільшого антиклерикальних пісень і вистав.

Вагініт: 1. Запалення стінок піхви у жінок. Спричиняється мікробами, хімічними або механічними подразниками. 2. Запалення піхви у тварин.

Вагіна: піхва; внутрішній статевий орган жінки, м'язово-трубчасте утворення, розміщене в малому тазу між сечовим каналом і сечовим міхуром спереду та прямою кишкою ззаду.

Вагон: несамохідний рельсовий екіпаж, призначений для тяги локомотивом і перевезення пасажирів та вантажу.

Ваґабунд: бродяга, бурлака, волоцюга.

Вад: мінеральна суміш, що складається переважно з гідроокисів марганцю. Чорного, чорно-коричневого кольору. Марганцева руда.

Вадемекум: кишенькова довідкова книжка, путівник.

Ваді: долини в пустелях Аравійського півострова і Північної Африки, які заповнюються водою лише під час тривалих і сильних дощів.

Вадія: застава, грошова зарука.

Ваєр: сталевий трос для буксирування трала.

Вазелін: суміш мінерального масла і твердих парафінових вуглеводнів. Застосовують у медицині, техніці. Vaseline є товарним знаком косметики фірми Unilever.

Вазодилятатори: судинорозширювальні нервові волокна.

Вазоконстриктори: судинозвужувальні нервові волокна.

Вазомотори: судинорухові нервові волокна, які передають нервові імпульси від центральної нервової системи до гладенької мускулатури кровоносних судин.

Вазон: горщик для квітів.

Вазопресин: синтетично отриманий гормон задньої частки гіпофіза, який спричинює звуження судин, підвищення кров'яного тиску, зменшення сечовиділення.

Вайшії: члени однієї з чотирьох каст у Стародавній Індії, до якої входили купці, землероби, скотарі, деякі ремісники.

Вайшнавізм: один з основних напрямів індуїзму. Визнає найвищим божеством одного з богів індуїстської трійці (трімурті)- Вішну.

Вайя: дуже почленований (перисторозсічений) листок папороті. Іноді В. називають листки пальм.

Ваканець: необроблювана запасна земля, гулящий одруб.

Вакансія: 1. Не зайнята посада в штаті установи. 2. Вільне місце для вступника у навчальному закладі. 3. Дефект кристала, що полягає у відсутності атома або іона у вузлі кристалічної ґратки.

Вакантний: ніким не зайнятий, вільний (про посаду).

Вакар: коров'яр, корівник, пастух худоби.

Вакат: сторінка книги, на якій немає тексту або кліше.

Вакації: заст. Вільний від занять у школах час, відпустка, канікули.

Вакідзасі: короткий традиційний японський меч. В основному використовувався самураями та носився на поясі.

Вакса: 1. Розріджений стан газу. 2. Простір без речовини.

Вакуолі: невеликі порожнини в тваринних і рослинних клітинах, виповнені рідиною.

Вакуум-апарат: 1. Апарат, у якому випаровують розчини, сушать і фільтрують під тиском, нижчим від атмосферного. 2. Апарат, яким автоматично подають рідке пальне в карбюратор.

Вакуум-камера: камера, в яку вміщують якийсь матеріал, щоб видалити з нього повітря, газ, воду тощо.

Вакуум-фільтр: апарат, де, використовуючи різницю тисків газу, розділяють суспензії.

Вакуум: 1. Розріджений стан газу. 2. Простір, у якому немає зовсім речовини і який являє собою фізичне поле в незбудженому стані.

Вакуумметр: прилад для вимірювання тиску розріджених газів або для вимірювання глибини вакууму: різниці між атмосферним тиском і тиском розрідженого газу.

Вакуф: в мусульманських країнах — майно, надане державою або окремою особою найчастіше мечеті, школі, благодійній установі у вигляді дару або на підставі заповіту. В., як правило, є нерехумість (в т.ч. земля), дохід з якої йде на утримання мечетей, мусульманських шкіл, громадських установ. За з нормами шаріату, така нерухомість не підлягає відчудженню і оподаткуванню.

Вакх: бог вина, виноробства і веселощів в античній міфології.

Вакхабізм: релігійно-політична течія в ісламі, заснована в кінці 18 ст. Мухаммедом ібн-Абд-аль-Ваххабом, яка закликала до об'єднання аравійських племен у боротьбі проти турецького панування. Нині ваххабізм — офіційна ідеологія в Саудівській Аравії.

Вакхабіти: послідовники релігійно-політичної течії вакхабізму.

Вакханалія: 1. В античні часи свято, оргія на честь Вакха. 2. перен. Бенкетування, п'янство.

Вакханка: 1. В античному світі жриця Вакха, учасниця вакханалій, супутниця Вакха. 2. перен. Жінка, нестримна у проявах своєї пристрасті.

Вакцина: препарат, виготовлений із ослаблених чи вбитих мікроорганізмів і вірусів або з продуктів їхньої життєдіяльності. Застосовують для запобігання інфекційним хворобам (створення імунітету) та лікування їх.

Вакцинація: застосування вакцин або анатоксинів з метою імунізації — запобігання інфекційним захворюванням.

Вакцинотерапія: метод лікування деяких інфекційних хвороб введенням вакцин.

Вал: 1. Земляний насип, окіп. 2. Обертовий циліндр у машині. 3. Велика морська хвиля, бурун. 4. Кіпа сіна, в яку згрібають покіс.

Валансьєн: тонке мереживо з великими петлями і обрамлене по периметру тонким шнуром. Від назви французького м. Валансьєна, де почато його виготовлення.

Валах: 1. Виложений баран. 2. Холощій жеребців.

Валашати: викладати, холостити.

Валгалла: у давньоскандінавській міфології палац бога Одіна, рай для загиблих лицарів, де вони проводять час у безперервних розвагах.

Валентність: 1.Число, яке показує, з скількома одновалентними атомами може сполучатися атом даного елемента або сполуки; скільки таких атомів він може, замістити. 2. Здатність атомів віддавати або приєднувати певне число електронів. 3. лінгв. Здатність слів сполучатися з певними іншими словами.

Валеологія: наука про формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачу здоров'я за допомогою, як правило, немедикаментозних, природних чинників та засобів.

Валер'янка: настойка кореня валеріани на спирті, що заспокійливо діє на серце.

Валер: відтінок тону в межах одного кольору. В живописі один із засобів передачі багатства колориту.

Валеріана: рід трав'янистих рослин, поширені по всіх материках, крім Австралії й Антарктиди. Культивують як лікарські рослини.

Валі: 1. Правитель вілайєту в Туреччині. 2. Назва генерал-губернатора в Ірані.

Валіде: титул матері султана в турецькій імперії.

Валідол: лікарський препарат, заспокійливий, судинорозширювальний і протиблювотний засіб.

Валіза: 1. Чемодан, ручна скринька. 2. Опечатаний поштовий мішок дипломатичного кур'єра.

Валін: одна з життєво необхідних амінокислот, входить до складу білків. Відсутність В. у їжі призводить до гальмування росту, дегенеративних змін у нервовій системі.

Валіснерія: рід тепловодних трав'янистих рослин родини жабурникових. В. спіральна є поживою для риб і водоплаваючих птахів. Розводять в акваріумах. Від прізвища італійського ботаніка А. Валліснері.

Валокордин: заспокійливий лікарський препарат.

Валонея: чашечка (плюска) жолудів деяких видів дуба, що містить багато дубильних речовин (танідів).

Валонія: 1. Вид наземних черевоногих молюсків. Поширені в Європі, Азії та Північній Америці. 2. Рід зелених водоростей класу сифонових. Поширені в тропічних морях.

Валоризація: штучне підвищення ціни будь-якого товару (головним чином через скорочення виробництва його) або курсу паперових грошей.

Валторна: мідний духовий мундштучний інструмент.

Вальвасори: власники дрібних феодів, отриманих у користування від лицарів.

Вальвація: заст. визначення цінності іноземної монети в грошовій одиниці даної держави не за її номіналом, а за вагою вміщеного в ній валютного металу (срібла, золота) або в одиницях діючої в країні валюти.

Вальденси: прихильники єресі, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник — купець П. Вальдо, звідки й назва). В. проповідували відмову від приватної власності, повернення до раннього християнства.

Вальдшнеп: птах родини сивкових. Поширений в Європі та Азії. Об'єкт спортивного мисливства. Інша назва — слуква.

Валькірії: у давньоскандінавській міфології войовничі діви-богині, що допомагали героям у битвах, а після битв супроводили найхоробріпшх із загиблих воїнів до Валгалли.

Валькрилон: різновид синтетичного волокна з поліакрилонітрилу.

Вальма: трикутний схил (з коротшою основою) вальмового даху.

Вальпургієва ніч: 1. У давніх германців поганське свято початку весни, під час якого, за легендами, нібито відбувався "відьомський шабаш". Від імені католицької святої Вальпургії, день пам'яті якої збігався в святом. 2. перен. розгульна вечірка.

Вальс: 1. Парний танець, плавне кружляння, яке поєднується з поступальним рухом. Виконується переважно у закритій позиції. Найпоширеніша фігура — повний поворот у два такти з трьома кроками у кожному. 2. Музика до цього танцю у розмірі 3/4 (до початку ХХ ст. існувало декілька форм вальсу з розмірами 2/4, 6/8 і 5/4). Швидкі форми вальсу мають назву Віденський вальс.

Вальці: робочі частини (валки, циліндри, конуси) дробильних, штампувальних та інших машин або й самі машини.

Валюта: 1. Грошова одиниця країни. 2. Тип грошової системи, що діє в країні (золота, срібна, паперова). 3. Іноземні гроші, а також векселі, чеки тощо, використовувані в міжнародних розрахунках (іноземна валюта). 4. Грошові одиниці, що вільно без обмежень обмінюються на інші національні валюти і міжнародні платіжні засоби (вільно конвертована В.).

Валютний: той, що стосується валюти: В. демпінг, В. курс, В. ринок, В. метал, В. договір.

Валютування: зазначення строку, з якого починається нарахування процентів на суми, що дебетуються або кредитуються.

Вампір: 1. Міфологічний образ у фольклорі європейських народів — мрець, який нібито виходить з могили, щоб ссати кров людей. Інша назва — упир. 2. Рід кажанів родини листоносих. 3. перен. кровопивця.

Вампум: намисто з черепашок, яке в індіанських племен Північної Америки правило за гроші (мінову одиницю), заставу, а також мало значення записів.

Ван: титул монарха-правителя в стародавньому Китаї часів династій Шан і Чжоу, стародавніх Кореї, Рюкю. За статусом відповідав давньоруському князю.

Ванадати: група мінералів — солей ванадієвої кислоти (ванадиніт, карнотит та ін.). Є рудами ванадію, рідше — урану.

Ванадатометрія: метод кількісного аналізу, при якому основним реагентом є титрований розчин ванадату (ванадієвокислого) амонію або іншої сполуки ванадію.

Ванадиніт: мінерал класу фосфатів, жовтого, червоного, бурого кольору. Рідкісний. Значні скупчення використовують як руду ванадію.

Ванадій: хімічний елемент, символ V, ат. н. 23; метал сіро-сталевого кольору. Застосовують у металургії, виробництві електронних приладів тощо. Сполуки В. отруйні. Використовують їх у медицині, фотографії, лакофарбовій промисловості тощо. Від імені давньоскандінавської богині краси Ванадіс.

Вандали: 1. Давньогерманські племена, відомі жорстокими війнами з Римом, де знищили ряд творів мистецтва. 2. перен. Неуки, руйнівники культури і мистецтва.

Вандалізм: безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей.

Вандем'єр: перший місяць року (з 22 — 23 вересня до 21 — 22 жовтня) за французьким республіканським календарем, що був прийнятий Конвентом у жовтні 1793 р. і діяв до 1 січня 1806 р.

Вандея: департамент на заході Франції, який під час буржуазної революції кінця 18 — початку 19 ст. був центром реакційних заколотів роялістів і католицького духівництва. Пізніше термін "Вандея" почали вживати для позначення вогнищ контрреволюції.

Вандрут: деталь кріплення в шахті у вигляді довгого бруса, розміщеного вздовж виробки для надання стійкості всій системі кріплення.

Ванілін: пахуча речовина, яка міститься в стручках ванілі. Штучний В.- безбарвні голчасті крястали із запахом ванілі. Застосовують у харчовій промисловості.

Ваніль: рід тропічних рослин родини зозулинцевих. Культивують. Плоди деяких видів містять ванілін та інші ароматичні речовини. Використовують у кондитерському та парфюмерному виробництві.

Ванна: 1. Приміщення (купільня) або посуд (купільниця) для купання. 2. Купіль, купання у ванні. 3. Посудина з течивом.

Вантерпруф: 1. Тканина, що не пропускає воду, вироби з неї. 2. перен. Жіноче літнє плаття.

Ванти: відтяжки, що підтримують з боків вертикально розташовані предмети (напр., щогли).

Вантоз: шостий місяць року (з 19 — 20 лютого по 20 — 21 березня) за французьким республіканським календарем, що був прийнятий Конвентом у жовтні 1793 р. і діяв до 1 січня 1806 р.

Вантуз: пристрій для автоматичного випускання повітря з водопровідних труб.

Вапори: нафтові масла для змащення машин, в яких використовують перегріту пару.

Вапоризація: 1. Випаровування, перетворення рідини на пару. 2. Метод припинення кровотечі припіканням поверхні тканин гарячою парою.

Вапориметр: прилад для визначання пружності пари різних рідин при певних температурах.

Вар'єте: вид театру, у виставах якого поєднані елементи театрального, музичного, естрадного й циркового мистецтва.

Вара: міра довжини в багатьох країнах Латинської Америки. Величина її від 80 до 110 см.

Варан: рід великих хижих ящірок. Поширені переважно у тропіках і субтропіках Східної півкулі.

Варант: 1. Свідоцтво, що дозволяє власникові облігацій чи привілейованих акцій купувати звичайні акції за узгодженою наперед ціною. 2. Свідоцтво про прийняття товару на зберігання, що видається товарними складами і дає його власникові право отримувати позику під заставу вказаного в ньому товара.

Варвари: 1. У давніх греків і римлян — чужоземці з незнайомою мовою і звичаями; негреки, жителі з поза меж Римської імперії. 2. перен. Жорстокі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей; дикуни.

Варваризм: 1. Запозичення з іноземної мови, що сприймається як порушення загальноприйнятої мовної норми. З часом може вийти з ужитку (напр., «сатурналії») або стати загальнопрйнятим («бізнес») чи спеціалізовано застосовуваним («дедлайн»). 2. Іншомовне слово або зворот, що суперечить нормам даної мови.

Варварство: 1. Другий з трьох ступенів розвитку людського суспільства за періодизацією, встановленою в європейській науці 18-19 ст. 2. перен. брутальність, жорстокість.

Варган: самозвучний язичковий музичний інструмент.

Вардапет: учений чернець у вірменів.

Вардейн: у середньовічній Європі — особа, уповноважена монетним сеньйором перевіряти роботу монетного двору.

Варек: викинуті на берег морські водорості. Використовують подекуди як добриво та в їжу худобі, а також для одержання йоду, соди тощо.

Варикап: конденсатор у вигляді напівпровідникового діода, ємність якого нелінійно залежить від прикладеної електричної напруги.

Варикозний: вузлуватий, з багатьма розширеннями або потовщеннями; В-не розширення вен — патологічні зміни у венах, що виявляються в їхньому розширенні, подовженні, утворенні звивин, клубків тощо.

Вариконд: конденсатор з різко вираженою нелінійною залежністю ємності від прикладеної електричної напруги.

Варикоцеле: розширення й подовження вен сім'яного канатика.

Варистор: напівпровідниковий резистор, електричний опір або провідність якого нелінійно змінюються залежно від напруги.

Варіабельний: той, що піддається зміні; змінний нестійкий.

Варіант: 1. Видозміна, різновид будь-чого. 2. Одна з кількох редакцій твору (музичного, літературного) або документа; видозміна частини твору (документа). 3. У шахах і шашках — одна з можливих за даних обставин комбінацій.

Варіанта: 1. Організм тварини або рослини, який відхиляється за певною ознакою від основного типу. 2. У статистиці — кожний член ряду чисел.

Варіантність: число змінних, які можна змінювати в певних межах.

Варіатор: окремий агрегат або вузол машини для плавної зміни передатного числа.

Варіаційний: той, що є варіацією чогось, змінний; В-а статистика — частина математичної статистики, яка вивчає розподіл кількісних ознак у статистичних сукупностях; В-е числення — розділ математики, який вивчає методи знаходження найбільших і найменших значень виразів, що залежать від вибору однієї або кількох функцій (функціоналів).

Варіація: 1. Видозміна музичної теми, мелодії або її супроводу. 2. В балеті — невеликий сольний класичний танець, звичайно технічно складний. 3. біол. Таксономічна категорія. 4. Основне поняття варіаційного числення.

Варієтет: у біологічній систематиці сукупність особин одного виду, які відрізняються між собою однією або кількома (здебільшого морфологічними) ознаками.

Варіоекран: Екранне зображення, змінне при кінопроектуванні за розмірами та конфігурацією.

Варіоклішограф: гравірувальна машина з електронним кольорокоректором, яку використовують при виготовленні кліше для багатоколірного високого друку; застосовують також для гравірування растрових кольороподілених діапозитивів або негативів для чотириколірного офсетного друку.

Варіокомбінекс: розмножувальна копіювальна машина вертикальної конструкції. Працює з пневматичним пресом.

Варіоліт: вулканічна гірська порода, що містить численні кульки — варіоли.

Варіолоїд: легка форма натуральної віспи.

Варіометр: 1. Пристрій для плавної зміни індуктивності контурів (радіотехнічний В.). 2. Покажчик швидкості піднімання і зниження літака (авіаційний В. ). 3. Прилад для вимірювання зміни земного магнетизму (магніт- ний В.). 4. Прилад для вимірювання зміни поля тяжіння поблизу поверхні Землі (гравітаційний варіометр).

Варіоскопія: метод знімання й демонстрування варіофільмів; дає змогу змінювати відповідно до змістового навантаження розміри й конфігурацію кадру на екрані.

Варіофільм: фільм, у якому відповідно до змісту зображення змінюються розміри й конфігурація кадру на екрані.

Варіювати: змінювати що-небудь у певних межах.

Варіят: божевільний.

Варна: у Стародавній Індії кожна з чотирьох станових груп: брахмани, кшатрії, вайші, шудри.

Варунок: 1. Умова. 2. Позначені дерева.

Варфоломіївська ніч: 1. Масове вбивство гугенотів католиками в Парижі вночі проти 24 серпня 1572 р. (день святого Варфоломія). 2. перен. організовані масові вбивства людей.

Варяги: 1. Особиста гвардія візантійського імператора та князівська дружина новгородських і київських князів ІХ-ХІ ст. 2. Скандинавські воїни-вікінги.

Васал: 1. За середньовіччя в Західній Європі феодал, який одержував земельне володіння від могутнішого феодала-сеньйора і був залежним від нього. Інша назва — феодатарій. 2. перен. підлегла, залежна держава або особа.

Васалітет: за середньовіччя система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феодалів (сеньйорів).

Василіани: 1. Ченці католицького ордену, заснованого у Візантії за статутом, що його склав богослов Василій Великий. 2. Ченці уніатського ордену, заснованого у Західній Білорусії та Західній Україні після Брестської унії 1596 року.

Василіки: збірка візантійського права (видана в 890 р. ); базиліки.

Василіск: 1. Казкова потвора з головою півня, тулубом жаби, хвостом змії та короною на голові, що вбивала своїм поглядом. 2. Рід ящірок з родини ігунових.

Васкуліт: запалення стінок дрібних кровоносних судин.

Ват-година: одиниця енергії або роботи, що дорівнює роботі, виконаній за 1 год при потужності в 1 Вт (3600 Вт-секунд).

Ват-секунда: одиниця енергії або роботи, що дорівнює роботі, виконаній за 1 сек при потужності в 1 Вт.

Ват: одиниця потужності. 1 Вт — потужність, при якій за 1 сек виконується робота в 1 Джоуль. Від прізвища апглійського фізика Дж. Уатта.

Вата: об'ємна маса зі слабо переплетених між собою волокнистих речовин.

Ватаг: 1. Полководець, начальних загону. 2. Старший пастух на полонинах.

Ватага: 1. Загін, натовп, зграя. 2. Рибальська артіль. 3. Стадо дрібної худоби.

Ватер: прядильна машина неперервної дії, в якій процеси витягування, скручування й намотування ниток на шпулі відбуваються послідовно.

Ватервейс: широка товста дошка дерев'яного настилу вздовж борту судна.

Ватержакет: шахтна піч, стінки якої складені з охолоджуваних водою порожнистих металевих коробок. Застосовують для виплавлення міді, свинцю й нікелю з руд.

Ватерлінія: 1. Лінія вздовж корпусу корабля, утворювана поверхнею води. 2. Лінія вздовж корпусу, яка вказує на максимальну дозволену осадку навантаженого корабля (вантажна В.).

Ватерпас: прилад для перевірки горизонтального положення й вимірювання невеликих кутів; рівень.

Ватерполо: спортивна гра з м'ячем на воді; водне поле.

Ватерпруф: 1. Тканина, що не пропускає воду, а також вироби з неї (одяг, палатки тощо). 2. перен. жіноче літнє пальто.

Вати: смуги низовинних узбереж морів, що затоплюються під час припливів й осушуються під час відпливів.

Ватикан: 1. Палац папи римського на Ватиканській горі в Римі, тут близько 20 000 кімнат, де знаходяться архіви, музеї, бібліотека тощо. 2. Папська курія.

Ватин: трикотажне або неткане полотно з бавовняної, вовняної або напіввовняної пряжі з начосом.

Ватман: папір найвищого гатунку для креслення або малювання. Від прізвища власника англійської паперової фабрики Ватмана.

Ватметр: прилад для вимірювання потужності електричного струму.

Ваучер: 1. Грошовий підтверджувальний документ (наприклад, оплачені рахунок або квитанція), розписка. 2. Документ, що засвідчує надання кредиту, оплату. 3. Приватизаційний цінний папір. 4. Контрольний талон.

Вафлі: тоненьке розсипчасте печиво.

Ваффен-СС: бойові формування СС, що виникли на основі політичних частин і зондеркоманд СС, які перебували під особистим командуванням рейхсфюрера СС Генріха Гімлера.

Вахмістр: звання (чин) і посада молодшого командного складу в кавалерії і кінній артилерії деяких армій, зокрема царської армії.

Вахта (1): 1. Чергування. 2. Частини, на які розділено команду для неперервної роботи на кораблі.

Вахта (2): рід багаторічних трав'янистих рослин родини тирличевих. Медоносні й лікарські рослини. Інша назва — бобівник.

Вашгерд: пристрій (похилий стіл), де промивають цінні руди, особливо золотоносні піски.

Веб-сторінка: інтернет-документ, який може містити текст, графічні, звукові та відеофайли, анімацію і має унікальну адресу. Може бути частиною сайту або самодостотнім документом.

Вебер: одиниця магнітного потоку в Міжнародній системі одиниць. 1 Вб.- магнітний потік, рівномірне зменшення якого до нуля за 1 сек спричинює виникнення в контурі провідника, що охоплює цей потік, електрорушійної сили в 1 вольт. Від прізвища німецького фізика В.-Е. Вебера.

Веберметр: прилад для вимірювання магнітного потоку.

Вегетаріанець: людина, чий спосіб життя виключає вживання продуктів харчування тваринного походження.

Вегетаріанство: система харчування людини, яка виключає продукти тваринного походження.

Вегетативний: пов'язаний з ростом і живленням рослин та тварин; В-а нервова система — частина нервової системи хребетних тварин та людини, що регулює обмін речовин в організмі, діяльність внутрішніх органів та систем; В-е розмноження — нестатеве розмноження, при якому новий організм утворюється з частини материнського; В-і органи у рослин — частини рослинного організму, за допомогою яких відбуваються процеси живлення й росту, здійснюється прикріплення до субстрату.

Вегетаційний: той, що стосується вегетації; В. період — час життєдіяльності рослини, період її росту й розвитку; В. метод — метод дослідження життя рослин вирощуванням їх у посудинах з певним живильним субстратом (розчином, грунтом тощо), розташованих у т. зв. вегетаційних будиночках із скляним дахом і стінками.

Вегетація: ріст і розвиток рослин.

Ведаїзм: ведизм; в Індії найдавніша релігія, для якої характерні обожнювання сил природи, згодом — суспільних сил, культ предків.

Веданта: 1. Релігійно-філософське вчення в Індії. 2. Давньоіндійські трактати філософсько-містичного змісту, що містилися наприкінці Вед (звідси й назва).

Веджвуд: різновид англійського фарфору з білими рельєфними фігурами на кольоровому тлі. Від прізвища англійського кераміста Дж. Веджвуда.

Веди: священні тексти індуїзму, які були створені в II—I тис. до н. е. і записані ведичним санксритом. У ній згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. В. складаються з 4-х частин: Ригведи — В. гімнів, Самаведи — В. пісень, Яджурведи — В. жертвоприношень та Артхарваведи — В. заклинань. Спочатку В. передавались в усній формі в середовищі ведичного жрецтва від вчителя до учня, і були записані пізніше, коли священики-брахмани склали спеціальний алфавіт деванагарі для запису санскриту. У класифікації індуїстських свящинних текстів В. належать до текстів одкровення — шруті. Кожна В. має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади.

Ведизм: в Індії найдавніша релігія, для якої характерні обожнювання сил природи, згодом — суспільних сил, культ предків.

Везикули: 1. Пухирці на шкірі, слизових оболонках, заповнені рідиною; бувають при деяких інфекційних та шкіряних захворюваннях (напр., при ящурі, віспі, екземі). 2. Міхурці (сім'яні, легеневі).

Везикуліт: запалення сім'яних міхурців, спричинюється гонококом, туберкульозною паличкою, іноді неспецифічними мікроорганізмами.

Везувіан: мінерал класу силікатів, зеленувато-жовтого, бурого, зеленого кольорів із скляним блиском. Виробний камінь. Від назви вулкану Везувію в Італії.

Вейпінг: «куріння» електронних сигарет — вдихання-видихання пари аерозольного розчину, яка утворюється в результаті дії електричного струму на рідку суміш на основі пропіленгліколю, гліцерину, нікотину і ароматизаторів, поміщену в спеціальний картридж. Споживач («курець») електронних сигарет — вейпер.

Вексель: письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає власникові (векселедержателю) незаперечне право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у В. суми грошей у вказаний строк.

Вексилологія: історична дисципліна, що вивчає прапори, корогви, знамена, штандарти, транспаранти, вимпели та інші засоби, що виконують функції символів; прапорознавство.

Вексилум: назва штандарта давньо-римської маніпули. Представляв собою палицю з поперечиною, до якої прикріплено чотирикутний прапор, іноді з номером або назвою даної військової частини або іменем імператора.

Вектор: 1. Величина, що характеризується розміром і напрямом. 2. Напрямлений прямолінійний відрізок.

Векторкардіографія: метод реєстрації та вивчення електричних процесів, які виникають у серці.

Векторметр: електричний прилад для вимірювання середнього значення величини і фази змінного струму або електричної напруги.

Векторний: той, що характеризується як вектор або пов'язаний з ним; В. добуток двох векторів — вектор, довжина якого дорівнює добуткові довжин цих векторів і синуса кута між ними, направлений перпендикулярно до площини, в якій лежать перемножувані вектори так, що з його кінця поворот від першого вектора до другого здійснюється проти годинникової стрілки. В-е числення — розділ математики, що вивчає дії з векторами.

Велебол: спортивна командна гра у м'яч на велосипедах.

Велень: сорт тваринного пергаменту; веленевий папір — цупкий глянцевий папір, схожий на пергамент.

Велзикол: комплексний отрутохімікат контакто-кишкової, газоотруйної і системної дії. Використовують для передпосівної обробки насіння сільськогосподарських культур. Інша назва — гептахлор.

Велінгтонія: єдиний сучасний вид роду дерев секвойядендрон (Sequoiadendron). Від прізвища англійського священика Веллінгтона. Інші назви — гігантська секвойя, велике дерево, мамонтове дерево. Дорослі дерева можуть досягати висоти до 100 метрів при діаметрі стовбура 10-12 м. Найстарша на даний момент В. має вік 3200 років, достовірно встановлений за річним кільцям.

Веллон: заст. іспанська назва монет з білону.

Вело...: у складних словах означає "велосипедний".

Велобол: спортивна командна гра в м'яч на велосипедах.

Велодром: відкрита або закрита споруда для тренувань і змагань з велосипедного спорту. Інша назва — циклодром.

Велокрос: змагання з велоспорту на пересіченій місцевості.

Велорикша: людина, що перевозить пасажирів або вантажі на велосипеді, до якого припасований візок.

Велосипед: колісний транспортний засіб, що приводиться в рух мускульною силою людини за допомогою ножних педалей і ланцюгової передачі; біцикл.

Велосит: нафтове масло для змащення механізмів, що діють з великим числом обертів і малим навантаженням.

Велоспорт: їзда на велосипеді з спортивною метою; включає гонки на шосе, на пересіченій місцевості (велокрос), велодромі, а також велобол та фігурну їзду на велосипеді.

Велотрек: доріжка для тренувань і змагань з велосипедного спорту, частина велодрому.

Велоцираптор: рід хижих двоногих динозаврів, що існував в пізньому крейдяному періоді (83-70 млн років тому). Викопні останки знайдені в Монголії. Мали довжину до 2 м, висоту 60-70 см і вагу близько 20 кг.

Велум: орган руху й захоплювання їжі у гідромедуз, сифонофор та личинок (велігерів) багатьох морських молюсків.

Велфер: фінансова допомога американського уряду або приватної організації бідним та нужденним людям.

Вельбот: веслова морська шлюпка із загостреними носом і кормою.

Вельвет: міцна тканина з бавовняним ворсом, схожа на оксамит.

Вельвічія: голонасінна рослина класу гнетових. Поширена в Південній Африці. Має довге коріння, велике (до 3 м) листя. Від прізвища мандрівника німецького ботаніка Ф. Вельвіча.

Вельзевул: у ранньохристиянській релігії володар демонів, диявол.

Вельси: бруси обшивки судна, розмішені над ватерлінією; надводний борт.

Вельцювання: переробка поліметалевих відходів металургійного виробництва для добування з них металів.

Велюр: 1. Назва кращих сортів тканин (драп, оксамит, плюш) з м'якою ворсованою лицьовою поверхнею. 2. М'яка шкіра хромового дублення, схожа на замшу.

Веляризація: зміна (ствердіння) приголосного звука, яке утворюється внаслідок додаткового піднесення задньої частини спинки язика до м'якого піднебіння.

Велярії: раби, що оберігали вхід до покоїв у стародавніх римських імператорів.

Велярний: приголосний звук, що утворюється шляхом підняття задньої частини спинки язика до піднебіння (напр., приголосні к, х).

Вена: кровоносна судина, що приносить кров з різних частин тіла до серця.

Вендета: звичай кривавої помсти за вбитого родича, що виник у первісному суспільстві, де були відсутні інші засоби правового регулювання. Звичай кровної помсти є елементом правових систем, в яких держава або не існує або не в змозі забезпечити правопорядок (відсутність монополії права на насильство у держави). У такій ситуації за вбивство сім'я жертви карає сім'ю злочинця, щоб відновити сімейну честь. В якості сім'ї можуть виступати, залежно від звичаїв, не тільки біологічні родичі, але і весь клан чи групування. В ряді країн (Корсика, Сардінія) В. існувала до початку ХХ ст.

Вендіта: організація і місце зборів карбонаріїв в Італії 19 ст.

Венеди: збірна назва індо-європейських племен, які в античні часи населяли балтійське узбережжя Центральної Європи між ріками Одер і Вісла, згодом — розселились до Дніпра на сході і Карпат на півдні.

Венепункція: прокол вени порожнистою голкою для переливання крові, введення в вену лікарських розчинів тощо.

Венера: 1. В давньоримській міфології богиня кохання та жіночої вроди. 2. Друга за віддаленням від Сонця велика планета сонячної системи.

Венерологія: галузь медицини, що вивчає венеричні хвороби (сифіліс, гонорею, шанкр м'який).

Вензель: художньо написані ініціали, шо утворюють узор, шифр.

Вента: 1. Організація і місце зборів карбонаріїв у Франції та Іспанії на початку 19 ст. 2. Корчма, постоялій двір в Іспанії.

Вентиль: 1. Клапан для регулювання й замикання потоку рідини, пари або газу, що тече трубопроводом. 2. Елемент випрямного пристрою для забезпечення протікання електричного струму тільки в певному напрямі за рахунок; використовують з метою випрямляння змінного струму. 3. Механізм для зміни (звичайно збільшення) довжини каналу валторни, труби і т. п., доповнює звукоряд інструмента звуками, яких бракує.

Вентилятор: прилад для перемішування чи перемішування під певним тиском повітря, газів або сумішей їх з дрібними частинками; застосовують для очищення повітря в приміщеннях та на шахтах, для створення штучної тяги в топках котлів.

Вентиляція: регулювання повітрообміну в приміщенні.

Вентральний: черевний, розташований на черевній стороні. Протилежне — дорзальний.

Венчурний капітал: капітал інвесторів, призначений для фінансування нових, ризикованих підприємств; довготривалі інвестиції, вкладені в ризиковані цінні папери, в очікувані високого прибутку.

Венчурний: ризикований, пов'язаний з комерційним ризиком.

Веранда: одноповерхова, зрідка двоповерхова прибудова до будинку, відкрита з боків або засклена.

Вербалізація: 1. лінгв. синтаксичний перехід частин мови в розряд дієслів. 2. Словесний опис. 3. психол. точний словесний опис емоційного стану.

Вербалізм: марнослів'я; намагання приховати за великою кількістю наукових термінів відсутність глибоких знань і серйозної думки.

Вербальний: словесний, усний; В-а нота — дипломатична нота без підпису, скріплена печаткою; прирівнюється до усної заяви.

Вербель: 1. Військовий барабан. 2. Барабанний бій.

Вербена: рід однорічних та багаторічних рослин. Трави та напівкущі. Поширені переважно в тропіках і субтропіках Південної Америки. Багато видів вирощують як декоративні рослини, В. лимонну — як ефіроолійну рослину.

Верблюд: рід великих ссавців з групи жуйних ряду оленеподібних. Маса дорослого В. — 500—800 кг, репродуктивний вік починається з 2-3 років. Можуть жити до 40 років. Добре пристосовані до життя в суворій і безводній місцевості. На кожній нозі є по два пальці, широка м'яка підошва, пристосована для ходіння по піску та дрібному камінні. Пальці у верблюдів озброєні грубими зроговіннями, схожими на нігті.

Вербувати: 1. Оголошувати набір, набирати добровольців у яку-небудь організацію. 2. перен. залучати до якоїсь діяльності (напр., В. прихильників).

Вербункош: стиль угорської інструментальної, переважно танцювальної музики кінця 18 — 1-ї половини 19 ст.

Верва: захоплення, порив, натхнення.

Вергельд: у звичаєвому праві раннього феодалізму — грошове відшкодування за вбивство або каліцтво людини. Його розмір залежав від соціального статусу жертви, його статі чи віку.

Верджинел: клавішний музичний інструмент, англійський різновид клавесина; вірджинел.

Вердикт: рішення присяжних засідателів у суді з приводу винності чи невинності підсудного.

Веремент: перерахування суми з поточного рахунку однієї особи на поточний рахунок іншої.

Верже: сорт паперу, на якому є візерунок (водяні знаки) у вигляді прямокутної сітки.

Веризм: реалістичний напрям в італійській літературі й мистецтві 70 — 90-х рр. ХІХ ст. Для В. характерні наголос на особистих переживаннях, перебільшення ролі фізіологічних чинників, підкреслена емоційність, драматизація ситуації.

Веритайпер: набірно-друкарська машина для відтворення тексту у вигляді відбитка виключених на заданий формат рядків.

Верифікація: перевірка істинності, встановлення достовірності. Принцип В. — висунутий неопозитивістами принцип, за яким висловлювання вважається осмисленим лише тоді, коли його істинність або хибність підтверджують дані відчуттів.

Веркблей: свинець, що його одержують при виплавці свинцевих руд або рудних агломератів; складається з свинцю і домішок міді, сурми, олова та інших металів.

Верки: загальна назва різних оборонних споруд у фортецях.

Верлібр: система віршованих рядків, ритмічна єдність яких грунтується лише на інтонаційній подібності.

Вермахт: назва збройних сил Третього рейху (гітлерівської Німеччини) в 1935—1945. Складався із Сухопутних військ, Військово-повітряних сил і Військово-морського Флоту. Офіційно розпущений в 1946 році.

Вермель: 1. Плин, що надає речам золотистого кольору. 2. Вироби із позолоченого срібла.

Вермікуліт: мінерал класу силікатів, переважно бурого, жовтого кольору. Використовують як термо- та звукоізоляційний матеріал, для поліпшення структури грунтів тощо.

Вермікулітобетон: будівельний матеріал, різновид легкого бетону, в якому наповнювачем є спучений вермікуліт.

Вермільйон: кіновар або яскраво червона фарба з кіноварі.

Вермішель: макаронні вироби у вигляді коротких паличок з прісного тіста; локшина.

Вермут: настояне на полині чи інших травах біле вино або лікер.

Вернісаж: урочисте відкриття художньої виставки.

Верньєр: 1. Прилад для відліку довжин чи кутів. 2. Пристрій для підстроювання радіоапаратури. Від прізвища французького винахідника П. Верньє.

Веронал: те саме, що й барбітал. Від назви італійського м. Верони.

Верп: судновий якір, меншого розміру за основний. В. завозять на шлюпках, якщо треба зняти судно з мілини або перемістити корму в якийсь бік.

Версальці: 1. Назва, яку дали учасники Паризької комуни 1871 р. силам контрреволюції, що зосередилися у Версалі (передмістя Парижа). В. за допомогою прусських військ у травні 1871 р. вчинили розправу над комунарами. 2. перен. озвірілі, оскаженілі контрреволюціонери.

Версифікатор: особа, яка легко і вправно складає вірші, але позбавлена справжнього поетичного дару.

Версифікація: віршування, а також наука про нього.

Версія: 1. Один з кількох, відмінних один від одного викладів або пояснень якого-небудь факту, події. 2. В слідчій і судовій діяльності — припущення з приводу вчиненого злочину, що підлягає перевірці процесуальним порядком. 3. У кавказьких, семітських та деяких інших мовах — граматична категорія дієслова, що визначає відношення дії до її суб'єкта або опосередкованого об'єкта.

Вертекс: точка небесної сфери, до якої переважно спрямовані пекулярні рухи зір (власні переміщення, незалежні під руху Сонячної системи).

Вертеп: 1. Печера. 2. Розбійницьке шахрайське кубло. 3. Старовинний український ляльковий театр.

Вертикал: велике коло небесної сфери, яке проходить через зеніт і будь-яку точку небесної сфери.

Вертикалізація: доведення предмета (ракети-носія, встановленого на пусковій системі, заводської труби тощо) до строго вертикального положення.

Вертикаль: лінія, по якій розміщується нитка від діяння ваги.

Вертикальний: напрямлений по вертикалі; В. круг — астрономічний інструмент для вимірювання висот світил; В-і кути — два кути, в яких вершина спільна, а сторони одного є продовженням сторін другого.

Вертіго: відчуття тимчасової втрати здатності визначати своє просторове положення внаслідок уявного обертання навколишніх предметів або власного тіла чи втрати рівноваги; запаморочення. Може бути симптомом різних неврологічних і психічних захворювань, хвороб серцево-судинної системи, очей та вух.

Вертоград: сад.

Верф: 1. Підприємство для будування і ремонту суден. 2. Приміщення для будування і стоянки дирижаблів.

Верцадло: 1. Люстро. 2. Компас. 3. Астролябія.

Вершляґ: 1. Захід. 2. Західний вітер.

Вест: 1. Міжнародне позначення заходу. 2. Західний вітер.

Веста: 1. Греко-римська богиня домашнього вогнища. 2. Найяскравіша та єдина видима неозброєним оком мала планета (астероїд).

Весталки: у Стародавньому Римі — жриці богині домашнього вогнища й родинного життя Вести; обирались поміж дівчаток віком 6-10 років з аристократичних родин і до 30 років дотримувались обітниці цнотливості; серед обов'язків — підтримка священного вогню і порядку в храмі.

Вестерн: напрям мистецтва, присячений подіям, які відбувалися в другій половині XIX століття на Дикому Заході — майбутніх західних штатах США, Західній Канаді чи Мексиці. Вперше з'явився в літературі, потім в кінематографі.

Вестибулометрія: сукупність методичних прийомів дослідження вестибулярного аналізатора. Суттю В. є оцінка реакцій, що виникають у відповідь на подразнення рецепторів вестибулярного аналізатора.

Вестибулярний апарат: орган чуттів, що сприймає зміни положення голови й тулуба, напрям руху тіла й призначений для координації рухів та збереження рівноваги тіла. У людини і хребетних тварин є частиною внутрішнього вуха.

Вестибюль: переднє приміщення у громадських, рідше житлових будинках.

Ветеран: 1. В Стародавньому Римі солдат, звільнений за віком з армії. 2. Старий воїн, учасник минулої війни. 3. перен. Людина, яка багато років прослужила в армії або довго працювала на якійсь ниві діяльності (В. виробництва, В. науки).

Ветеринарія: комплекс наук, що вивчають хвороби тварин, методи запобігання хворобам і лікування їх, питання підвищення продуктивності тварин, методи захисту людей від зоонозів.

Вето: 1. У Стародавньому Римі — заборона одним з консулів введення в дію рішення іншого консула або заборона трибуном введення в дію рішення сенату. 2. Право верховної влади забороняти або припинити введення в дію законопроекту, прийнятого законодавчою установою; В., як правило, належить монархові або президентові, а також верхній палаті парламенту щодо законопроектів, прийнятих нижньою палатою. 3. В міжнародному праві В. іноді називають право постійного члена Ради Безпеки ООН заборонити прийняття рішення, з яким він не згоден.

Вимпел: 1. Вузький довгий прапор, який піднімають на військових суднах. 2. Трикутний прапорець як знак вшанування. 3. Футляр з довгою яскравою стрічкою для скидання з літаків пошти, донесень тощо.

Вира: штраф, грошова пеня за скоєний злочин у Київській Русі.

Віадук: мостова споруда, якою дорогу переводять через глибокий яр, балку, ущелину.

Віандот: м'ясна й несуча порода курей, виведена в США. Від назви північно-американського племені індіанців.

Вібріоз: інфекційне захворювання сільськогосподарських тварин, спричинюване бактеріями, що належать до вібріонів. Інша назва — вібріонний аборт.

Вібріони: рід неспороносних бактерій, що мають форму короткої спірально зігнутої палички з джгутиками. Холерний В. спричинює в людини холеру.

Вібрато: спосіб виконання у грі на струнних (особливо смичкових) інструментах і в співі. В. досягають коливанням пальця лівої руки на струні або зв'язок голосового апарата.

Вібратор: 1. Будь-яка система (маятник, коливальний контур), що збуджує коливання. 2. Пристрій, що стрясає тіла, які дотикаються до нього, рухома частина вібраційних вимірювальних приладів. 3. Відрізок провідника, яким тече змінний струм високої частоти і який випромінює електромагнітні хвилі.

Вібрація: механічні коливання пружних тіл.

Вібриси: чутливі волоски, що є в більшості ссавців і служать додатковими органами дотику.

Вібро...: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям вібрація. Віброграф

Віброізоляція: захист споруд, машин та інших об'єктів від шкідливих механічних коливань. Для В. застосовують амортизатори, прокладки тощо.

Віброметр: прилад для вимірювання механічних коливань тіл.

Віброскоп: прилад для спостереження механічних коливань тіла.

Вібростенд: установка для випробування машин, апаратів, приладів на вібрацію.

Віброфон: ударний інструмент вібруючого звучання.

Віброштампування: формування залізобетонних конструкцій і виробів з бетону вібрацією і тиском штампів.

Вівіпарія: живородіння.

Вівіпари: живородні тварини; живородіння.

Вівісекція: розтин тіла живих тварин з метою проведення наукових або освітніх досліджень.

Віварій: приміщення для утримання тварин з навчальною або експериментальною метою.

Віват: 1. Заздравний або схвальний вигук у деяких народів. 2. Форма урочистого співу, поширена в 18 ст. і виконувана здебільшого хором.

Віваче: муз. швидкий темп, середній між алеґро й престо.

Вівера: рід хижих ссавців. Поширені в Африці й Азії. Мають залози, що виробляють секрет, з мускусним запахом (цибетин), заради якого є об'єктом полювання. Інша назва — цивета.

Вівтар: 1. У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник. 2. Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби.

Вігілатизм: переслідування в обхід офіційних правових процедур осіб, звинувачених у справжніх чи вигаданих злочинах, які не отримали заслуженого покарання.

Вігільність: психол. здатність зосередити увагу на нових враженнях, пильність.

Вігонь: 1. Тварина роду лама родини верблюдових. Поширена у високогір'ї Анд. Об'єкт мисливства. Інша назва — вікунья. 2. Вовна цієї тварини. 3. Прядиво з суміші вовняних погосів і бавовни або бавовняних покидьків.

Віґілія: 1. Нічна варта у стародавніх римлян. 2. День перед великим святом у католиків.

Віґіляція: здатність зосередити увагу на нових враженнях; пильність.

Віґвам: індіанська хижа в Північній Америці — курінь на каркасі, виготовленому з тонких стовбурів, покритому рогожею, корою або гілками. В. стосується житла індіанців Північного Сходу Америки, однак у просторіччі використовується для позначення житла індіанців усієї Північної Америки.

Віґи: 1. Англійська буржуазна поступова партія 17-18 ст., яка у 19 ст. перетворилася в сучасну ліберальну партію. 2. Буржуазна партія в США в 1834-54 рр., що об'єднувала промисловців Півночі, а також плантаторів Півдня.

Віґо: англійські золоті та срібні монети, на яких брало під портретом королеви Анни стоїть слово «VIGO» в пам'ять про перемогу англо-нідерландського флоту над франко-іспанської армадою в битві при Віго 23 жовтня 1702 р.

Відео...: в складних словах вказує на приналежність поняття до зображення телевізійних, радіолокаційних та інших складних електричних сигналів на екрані електроннопроменевої трубки.

Відеограма: матеріальний об'єкт, на якому закріплено відеозапис.

Відеомагнітофон: апарат для запису і відтворення зображення і звукового супроводу телевізійних передач.

Відеорекордер: прилад для записування передач телебачення на магнітну стрічку.

Відеосигнал: електричний сигнал, призначений для створення зображення.

Відеотелефон: різновид зв'язку, коли абоненти не тільки чують, а й бачать один одного.

Відеофонограма: магнітна стрічка, кінострічка зі звуко- і відеозаписом.

Віджей: людина, яка в реальному часі при допомозі спеціального обладнання і на основі заздалегідь підготованих відеофрагментів створює візуальні ефекти під відтворювану музику.

Віджет: графічний модуль, який розміщується в робочому просторі програми і призначений для швидкого доступу до інформації або послуг.

Відикон: передавальна телевізійна трубка, що діє залежно від зміни електричного опору фоточутливого шару під впливом світла. Застосовують у телебаченні.

Візія: 1. Образ, що постає у свідомості, в уяві чи уві сні; видіння. 2. Комплексне уявлення про щось, когось (особливо про майбутнє, наміри, плани тощо); бачення. 3. Система поглядів на певне явище чи події; концепція. 4. заст. Видіння, примара, привид.

Віза: 1. Позначка, зроблена службовою особою на документі, що свідчить про його вірогідність або надає йому юридичної сили. 2. Позначка на закордонному паспорті, яка є дозволом на в'їзд, виїзд, проживання або проїзд через територію відповідної держави.

Візаві: 1. Супротивник; підопічний. 2. Той, хто сидить або стоїть навпроти.

Візерунок: 1. Портрет, малюнок людини чи речі. 2. Він'єта.

Візир (1): 1. Прицільне пристосування з прорізом. 2. Прилад, що його прикріплюють до фото- або кіноапарата, щоб визначити межі зображення (кадру). 3. Прилад, за допомогою якого вимірюють відхилення літака від заданого курсу під впливом вітру. 4. Частина геодезичного інструмента, за допомогою якого проводять візування.

Візир (2): титул міністрів і вищих сановників у багатьох мусульманських країнах.

Візирки: прилади, за допомогою яких визначають зміну профілю залізничного полотна.

Візит: відвідання кого-небудь, переважно офіційне.

Візитація: 1. Огляд, ревізія установи. 2. Огляд хворих. 3. Перевірка іноземних кораблів.

Візитка: 1. Різновид сюртука із заокругленими полами. 2. Картка з прізвищем, ім'ям, по батькові, адресою, місцем роботи, номером телефону і т.ін.

Візорій: рухома дерев'яна вилка, за допомогою якої притискають оригінал до тенаклю і вказують на рядок, що його набирають. Інша назва — дивізорій.

Візуалізм: прийом у мистецтві, метою якого є викликання зорових вражень (руху поверхні, мигтіння, світіння).

Візуальний: спостережуваний неозброєним оком або за допомогою оптичного приладу; В. вимірювальний прилад — прилад, в якому є шкала для вимірювання спостережуваної величина неозброєним оком.

Візувати: 1. Ставити візу (на документі, паспорті). 2. Наводити геодезичний чи астрономічний інструмент на обрану точку за допомогою візира (4).

Війт: 1. У старовину в Україні — голова міської управи чи колегії суддів. 2. Голова сільської громади в Галичині.

Вікінги: 1. Учасники морських походів скандинавів у кінці 8 — середині 11 ст. У Київській Русі їх називали варягами, у західній Європі — норманами. 2. Стародавні скандинавські національні герої.

Вікалін: лікарський препарат; в'яжучий, протикислотннй та помірно проносний засіб.

Вікаріат: церковно-адміністративна одиниця у ряді християнських церков, що очолюється вікарієм; вікаріатство, вікарна єпархія.

Вікарій: 1. Правитель адміністративного округу в Римській імперії. 2. У Священній Римській імперії — регент, який заміняв імператора під час міжцарів'я або в разі його хвороби, неповноліття або тривалої відсутності. 3. Заступник або помічник архієрея в православній церкві, єпископа, священика — в католицькій, в англіканській — другий після пастора приходський священник.

Вікаруючий: заміщуючий; В-і види — споріднені види рослин або тварин, поширені в різних ареалах або в межах одного ареалу, проте в різних екологічних умовах.

Вікасол: водорозчинний препарат вітаміну К, що його застосовують для боротьби з кровотечами.

Віконт: 1. У Франкській державі Каролінгів — заступник графа (посадова особа). 2. В країнах Західної Європи — дворянський титул (нижчий за графа й вищий за барона). Зберігся в Англії та деяких інших країнах.

Віктимологія: галузь кримінології, яка досліджує психологічні й моральні особливості особи.

Вікторіат: назва срібної монети Стародавнього Риму, карбування якої почалося в 269 р. до н. е. і тривало приблизно до початку II в. до н. е.; вартість 3/4 денарія.

Вікторіола: назва статуетки римської богині Вікторії, яку бог або імператор тримав на долоні в знак приписаної йому чи завойованої ним перемоги.

Вікторія: 1. В давньоримській міфології богиня перемоги. 2. Рід багаторічних водяних трав'янистих рослин родини лататтєвих. Поширені в тропіках Південної Америки. Мають великі плаваючі листки до 2 м. Культивують у ботанічних садах як декоративну рослину.

Вікторлайн: набірна рядковідливна машина. За конструкцією близька до лінотипа.

Віла: русалка у сербів.

Вілайєт: адміністративно-територіальна одиниця в Туреччині.

Віланела: 1. Форма італійської ліричної поезії. 2. Італійська, переважно неаполітанська, багатоголосова пісенна форма.

Вілани: категорія феодально залежних селян у країнах Західної Європи за середньовіччя, у Франції, Німеччині, Італії — особисто вільні селяни, які за землю відбували різні повинності, в Англії — кріпаки.

Вілеміт: мінерал класу силікатів, безбарвний, іноді зеленувато-жовтого або червонуватого кольору. Руда цинку. Використовують також при виготовленні флуоресцентних екранів. Від імені голландського короля Віллема І.

Вілла: 1. В Стародавньому Римі сільська садиба. 2. Комфортабельний будинок з парком або садом в околицях міста або в курортній місцевості.

Віллани: середньовічна назва кріпаків.

Вілт: хвороби рослин, спричинювані здебільшого грибами з родів вертицилій (вертицильозний В., або вертицильоз) та фузарій (фузаріозний В., або фузаріоз). Призводить до в'янення, всихання й загибелі рослин.

Вімперг: високий шпилястий декоративний фронтон, що завершує портали й віконні отвори готичних будівель.

Вініл: одновалентний залишок (радикал) етилену.

Вінілін: лікарський препарат. Застосовують при фурункулах, карбункулах, трофічних виразках, опіках, запальних захворюваннях. Інша назва — бальзам Шостаковського.

Вінілацетат: органічна сполука, вініловий ефір оцтової кислоти, безбарвна рідина з ефірним запахом. Продукти полімеризації В. (напр., полівініл-ацетат) застосовують у виробництві пластмас, лаків, клеїв.

Вінілацетилен: органічна сполука, ненасичений вуглеводень, газ, легко зріджується в безбарвну рідину. Застосовують як сировину у виробництві синтетичних каучуків, для виготовлення клеїв.

Вінілхлорид: органічна сполука, безбарвний газ з слабким запахом хлороформу. Застосовують у виробництві синтетичних смол.

Вініпласт: жорсткий термопластичний матеріал, основою якого є полівінілхлорид. Застосовують у хімічній промисловості, будівництві.

Вініпор: пластмаса на основі полістиролу.

Віндзейль: переносний нагнітальний вентилятор у вигляді довгого парусинового рукава із вставленими обручами; служить для вентиляції внутрішніх приміщень судна.

Віндикація: в цивільному праві позов власника про вилучення його майна з чужого незаконного володіння.

Віндикувати: 1. Домагатися повернення власності, претендувати на щось. 2. Приписувати щось виключно собі.

Віндротор: різновид вітряного двигуна.

Віндроуер: жниварка комбайна, яку іноді застосовують для роздільного збирання сирих або недозрілих хлібів, що їх залишають у рядах для досушування чи дозрівання.

Вінегрет: 1. Холодна страва з дрібно нарізаних овочів, іноді з добавкою яєць, м'яса, риби, заправлена олією, оцтом. 2. перен. суміш різних предметів або понять.

Вінкель: столярний косинець з кутом 90°.

Вінкор: рефлексний спосіб копіювання; застосовують для цього целулоїдні плівки з нанесенням на них колоїдного світлочутливого шару.

Вінтаж: 1. Витримане кілька років вино. 2. Предмети побуту минулого в сучасній інтерпретації. 3. Напрямок у моді, що використовує стилізовані під минувшину елементи.

Вінтем: португальська монета у 20 реалів, вперше карбована в 1489 році; срібний реал.

Вінчестер: 1. Система багатозарядних гвинтівок і рушниць. Від назви американської фірми «Winchester Repeating Arms Company», що випускала подібну зброю з 1866 року. 2. розм. жорсткий диск компютера; через схожість назв перших жорстких дисків («30-30») із найпоширенішим калібром («.30-30») рушниць.

Віньєтка: графічна прикраса в книжках та інших друкованих виданнях.

Віола: загальна назва струнних смичкових інструментів, поширених у середні віки в романських країнах.

Віолончель: струнний смичковий музичний інструмент басово-тенорового регістру.

Віпер: перекидач рудних вагонеток.

Віра!: командне слово, що означає: підіймай! вибирай!

Віраж-фіксаж: розчин солей, який надає стійкості фотовідбиткові і змінює його забарвлення.

Віраж: 1. Поворот. 2. Фігура пілотажу. 3. Ділянка шляху на повороті автомобільної дороги, на закругленні велотрека тощо. 4. Розчин для забарвлення фотографічних зображень.

Віргата: одиниця виміру площі земельних ділянок у середньовічній Англії — стандартний наділ феодально-залежного селянина (1/4 гайди). В залежності від району 1 В. становила від 20 до 70 акрів (у більшості випадків — 30 акрів).

Віргація: розгалуження; В. складок — віялоподібне розгалуження складок гірських порід.

Вірджинел: клавішний струнний музичний інструмент, різновид спінету, з одним набором струн і однією клавіатурою; верджинел, віргінал. Був поширений в Англії XVI-XVII століть.

Віремент: операція банків; перерахування певної суми з поточного рахунку однієї особи на поточний рахунок іншої.

Вірилізм: поява у жінок вторинних чоловічих статевих ознак (напр., вусів).

Віртуальний: можливий; той, що може або має проявитися; В-і переміщення — можливі елементарні переміщення точок.

Віртуоз: 1. Виконавець, який досконало володіє технікою свого мистецтва. 2. перен. Людина, що досягла в роботі високої майстерності.

Віртуозний: майстерний, досконалий.

Вірулентність: сукупність властивостей мікроорганізмів, що визначає характер і силу їхньої хвороботворної дії.

Вірулентний: хвороботворний, здатний викликати інфекційні захворювання (про мікроби).

Віруси: неклітинні форми живих організмів, внутрішньоклітинні паразити, які використовують її для синтезу зрілих вірусних часток. В. — збудники інфекційних захворювань рослин, тварин і людини.

Вірусологія: розділ мікробіології — наука про віруси і процеси, котрі вони спричиняють в організмі людини, тварин, рослин, бактерій, грибів; розробляє методи діагностики, лікування та профілактики вірусних інфекцій.

Віршувати: поздоровляти, вітати.

Віскі: алкогольний напій, отримуваний шляхом дестиляції збродженого зернового (як правило з ячміннного чи житнього) сусла і витримки спирту у дерев'яних (зазвичай, дубових) діжках.

Віскоза: концентрований розчин ксантогенату целюлози (продукту хімічної обробки деревної целюлози) в розведеному розчині їдкого натру. Застосовують для одержання віскозного волокна, штучної шкіри, целофану.

Віскозиметр: прилад для визначення в'язкості.

Віскозиметрія: сукупність методів вимірювання в'язкості.

Віскозин: мінеральне в'язке мастило. Застосовують для змащування циліндрів парових машин.

Вісмут: хімічний елемент, символ Ві, ат. н. 83; сріблясто-рожевий метал. Застосовують для виготовлення легкоплавких сплавів, у ядерних реакторах як теплоносій, сполуки В. — в медицині.

Вісмутин: мінерал класу сульфідів, сірчистий вісмут; непрозорий, сріблясто-білий з металічним блиском. Вісмутова руда.

Вісон: старовинна дорога тонка тканина пурпурного кольору з пуху або шовку.

Віст: 1. Гра у карти на чотирьох. 2. Допомога одному з партнерів. 3. "Граю".

Вісцеральний: нутрощевий; належний до внутрішніх органів людини або тварин; прилеглий або повернутий до нутрощів.

Вісцероптоз: опущення нутрощів.

Вісцин: клейка речовина, продукт перетворення клітинних стінок і цитоплазми в деяких рослин.

Віталізм: ідеалістичне вчення, за яким в організмах міститься особлива нематеріальна надприродна сила ("життєва сила", "ентелехія"), що спрямовує й регулює всі біологічні процеси в них.

Вітальний: біол. життєвий, прижиттєвий; той, що стосується життєвих явищ.

Вітамінізація: введення вітамінів у їжу, в організм; насичення вітамінами.

Вітаміни: органічні сполуки різної хімічної природи, необхідні в невеликих кількостях для нормального обміну речовин і життєдіяльності живих організмів.

Вітамінозний: багатий на вітаміни

Вітамінологія: наука про вітаміни

Вітелогенез: синтез і нагромадження жовтка у жіночих статевих клітинах тварин.

Вітерит: мінерал класу карбонатів, вуглекислий барій, безбарвний, білого або жовтуватого кольору. Використовують для одержання барію та його сполук, як білу фарбу. Від прізвища англійського мінералога В. Вітерінга.

Вітикультура: виноградництво, культура винограду.

Вітиліго: хронічне захворювання людини через зникнення на деяких ділянках шкіри меланіну, що проявляється в утворенні знебарвлених плям.

Вітольє: працівник ресторану, що консультує клієнтів у питаннях різних сортів сигар і допомагає їх розкурити.

Вітраж: 1. Твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла. 2. Кольорове скло у вікнах, дверях, ширмах.

Вітрина: вікно в крамниці з виставленими зразками товарів тощо, стенд для огляду чогось.

Вітрифікація: перехід рідини в склоподібний стан при зниженні її температури.

Вітрофір: назва виливних гірських порід, що складаються з вулканічного скла з невеликою домішкою інших мінералів.

Віуела: старовинний іспанський щипковий інструмент, подібний до гітари. Спочатку на В. грали смичком (vihuela de arco), а з XVI ст. тільки щипком (vihuela de mano). В. XVI ст. В. стала схожа на велику гітару, а по налаштуванню (шість подвійних струн, перша струна могла бути одинарною) близька лютні.

Віц: дотеп, жарт.

Віце-адмірал: звання у військово-морському флоті.

Віце-консул: заступник консула або керівник самостійного віце-консульства.

Віце-президент: 1. У деяких державах — заступник президента (напр., у США). 2. Виборна посада в деяких наукових і громадських установах і організаціях.

Віце...: у складних словах означає "заступник" або "помічник".

Віциналь: невелике пірамідальне підвищення або зниження на грані кристала, що утворюється під час його росту.

Вішапи: кам'яні статуї, що зображують риб, або стовпи з розтягнутою на них шкірою бика. В давнину були пов'язані з культом божеств родючості й води.

Вішну: одне з найвищих божеств (поряд з Брахмою і Шива) в індуїзмі і брахманізмі, бог-охоронець. Має десять аватар, дев'ять з яких побували на Землі і виконали свої місії. Зображається раджею з блакитною шкірою і чотирма руками. В руках тримає лотос, булаву, мушлю та чакру.

Вішнуїзм: один з основних напрямів індуїзму. Визнає найвищим божеством одного з богів індуїстської трійці (трімурті)- Вішну.

Водан: Вотан; верховний бог у давньогерманській міфології.

Водевіль: 1. Весела міська пісенька у Франції в 16 ст. 2. Різновид комедії з куплетами, піснями і танцями. 3. Фінал театральної вистави, де всі дійові особи виконують куплети.

Вокабула: 1. Окреме слово чужої мови, перекладене рідною мовою. 2. Окреме слово як предмет лексикології. 3. Заголовок словникової статті.

Вокабулярій: короткий словник до хрестоматії або окремих частин підручника.

Вокаліз: вправа або етюд для голосу без слів, що виконується лише на голосних звуках.

Вокалізація: 1. Спів на голосних звуках; одна з основних вправ для голосу й розвитку музикальності. 2. Перехід приголосного звуку в голосний (напр., "в" в "у"). 3. У стенографії — графічний метод виразу голосних у слові зміною накреслення приголосних.

Вокалізм: 1. Система голосних звуків певної мови. 2. Кличний відмінок.

Вокальний: виконуваний голосом; той, що стосується співу.

Вокатив: кличний відмінок (напр., "батьку").

Вокзал: будинок або комплекс споруд для обслуговування пасажирів на станціях шляхів сполучення. Від назви саду для розваг у Лондоні.

Вокодер: система телефонного зв'язку з передаванням мови у закодованому вигляді. Застосовують для збільшення пропускної здатності ліній зв'язку.

Волан: 1. М'ячик з оперенням або пробка, утикана пір'ям, для гри в бадмінтон. 2. Тип оборки на жіночому одязі.

Волапюк: 1. Одна з штучних міжнародних мов, яку створив Й. Шлейєр у 1879 р. 2. перен. зіпсована і незрозуміла мова, набір слів з різних мов.

Волатильність: ступінь відхилення змінної, параметра, певної послідовності вимірюваних величин впродовж певного часу; розкид.

Волейбол: командна (по 6 чол.) спортивна гра з м'ячем через сітку.

Волонтер: особа, що добровільно вступила на військову службу; доброволець.

Волхв: 1. Маг, мудрець. 2. Чаклун, чарівник, ворожбит.

Вольвокс: рід зелених водоростей. Утворюють кулясті колонії з кількох тисяч клітин. Поширені у переважно стоячих прісних водах, лише окремі види живуть у морях.

Вольєра: приміщення з огородженим майданчиком для утримання тварин; вольєр.

Волькамерія: у квітникарстві назва деяких видів декоративних рослин родини вербенових. Вирощують у кімнатах та оранжереях.

Вольора: приміщення з огородженим майданчиком для утримання різних тварин (переважно хутрових звірів і птахів).

Вольт (1): 1. Повільний коловий поворот коня під час їзди. 2. Підтасовка в азартній грі, пересмикування карт. 3. У фехтуванні — ухилення від удару противника.

Вольт (2): одиниця різниці електричних потенціалів, напруги та електрорушійної сили в Міжнародній системі одиниць. 1 В — електрична напруга, що спричинює протікання постійного струму в 1 ампер при потужності 1 ват. Від прізвища італійського фізика А. Вольти.

Вольт-ампер: одиниця позірної потужності змінного струму (добутку напруги на силу струму).

Вольта: засіб позначення в нотах кінцевих зворотів (перша В. — для повторювання, друга В. — для закінчення).

Вольтаметр: прилад для вимірювання кількості електрики за хімічною дією електричного струму (за кількістю металу або газу, що виділяється з електроліту).

Вольтер'янець: 1. Послідовник Вольтера. 2. перен. вільнодумець.

Вольтер'янство: 1. Світогляд, в основі якого лежать погляди французького філософа-просвітителя Вольтера (Франсуа Марі Аруе); вольтер'янізм. 2. Назва ідейно-політичних і релігійно-філософських течій кінця 18 — початку 19. ст., пов'язаних з ученням Вольтера.

Вольтижер: спортсмен, гімнаст або акробат, який займається вольтижуванням.

Вольтижування: 1. Вид кінного спорту, гімнастичні вправи на коні, який швидко рухається по колу. Інша назва — вольт-коло, вольтіж. 2. В цирку — перельоти гімнастів з однієї трапеції на іншу; виконання акробатичних вправ, коли одного з акробатів підкидають у повітря.

Вольтинізм: здатність багатьох груп комах давати від одного до кількох поколінь на рік.

Вольтметр: прилад для вимірювання напруги між двома точками електричного кола.

Вольто: 1. Венеціанська маска, що використовувалась у Венеціанській республіці (VII — ХVIII ст.) у повсякденному житті та на карнавалах. 2. Маскарадна маска, традиційний символ щорічного Венеціанського карнавалу.

Вольтфас: раптовий поворот обличчям до переслідувача.

Вольфартіоз: захворювання тварин і людини, спричинюване личинками вольфартової мухи, які вона відкладає в ранки на шкірі. Від прізвища лікаря Вольфарта, який вперше описав цю муху.

Вольфрам: хімічний елемент, символ W, ат. н. — 74; тугоплавкий метал світло-сірого кольору. Застосовують у виробництві вольфрамових сталей, карбідних сплавів, в електротехнічній промисловості.

Вольфрамати: солі вольфрамових кислот. Застосовують у текстильній, лакофарбовій промисловості, в рентгенографії.

Вольфраміт: мінерал класу вольфраматів, буро-чорного, червонуватого кольорів. Вольфрамова руда.

Волюм: том, частина.

Волюметр: прилад для визначення об'єму матеріалу (напр., вати), якщо не можна визначити його, занурюючи цей матеріал у воду.

Волюмінозний: 1. Багатотомний. 2. Великий, об'ємний.

Волюмінометр: те саме, що й волюметр.

Волюмконтроль: вимірювання і регулювання рівня звуку при електроакустичній передачі.

Волюмомутрія: методи хімічного аналізу, що грунтуються на вимірюванні об'ємів витраченого реактиву чи виділеного або поглинутого газу.

Волюнтаризм: 1. Філософське вчення, що першоосновою і творцем вважає людську волю. 2. Визнання волі основним фактором у психічному житті людини.

Волюта: 1. архіт. Скульптурна оздоба у вигляді спірального завитка з очком у центрі, напр. на іонічній капітелі. 2. Орнамент у вигляді спіралі.

Волютин: включення, що міститься в цитоплазмі деяких мікроорганізмів; є резервом поживних речовин. Аналогічний жировим включенням та глікогену в тварин.

Вона: грошова одиниця Корейської Народно-Демократичної Республіки і Республіки Корея; поділяється на 100 джонів (чонів). Введена замість корейської єни.

Воркаут: гімнастичні тренування на свіжому повітрі. Стріт В. — поєднує в собі техніку і силу, ґетто В. — вправи для силового навантаження.

Вотан: верховний бог у давньогерманській міфології.

Вотувати: 1. Голосування, голос, поданий під час голосування. 2. Ухвала рішення зборів шляхом загального голосування. 3. Вотум довіри — голосування парламенту, що вирішує його довіру до уряду.

Вотум: думка, виражена шляхом голосування. У парламентській практиці ряду держав в такому порядку виражається схвалення або несхвалення діяльності уряду або міністра (вотум недовіри). При отриманні вотуму недовіри уряд чи міністр іде у відставку.

Вохра: природний мінеральний пігмент з гідроокису заліза й глини; від блідо-жовтого до коричневого кольорів. Застосовують для виготовлення фарб.

Вояж: подорож, мандри.

Вояжер: 1. Подорожній, мандрівник. 2. Комівояжер — торговий агент чи роз'їзний продавець.

Вуаль: 1. Легка прозора тканина. 2. Прозора тонка сітка, якою закривають обличчя. 3. Наліт на світлочутливому фотографічному матеріалі металічного срібла (або барвників), через що знижується контрастність зображення.

Вуду (1): синкретична релігія, яка сформувалась на острові Гаїті у середовищі рабів, привезених із Західної Африки, на основі змішування їх народних релігій із додаванням елементів католицизму.

Вуду (2): обряд умивання в ісламі, обовязковий при здійсненні намазу, тавафа, торкання до Корану та інших видів поклоніння.

Вулкан: 1. У римській міфології — бог вогню, чия кузня була на однойменному острові, звідки й назва. 2. Геологічне утворення, переважно у формі конусоподібної гори з кратером на вершині, через який відбувається виверження лави, гарячих газів, попелу; розрізняють діючі й згаслі В.

Вулканізатор: 1. Апарат для ремонту велосипедних, автомобільних гумових камер і покришок. 2. Металевий котел для вулканізації дрібних каучукових предметів.

Вулканізація: перетворення сирового каучуку на гуму, а також хімічна обробка паперу, щоб надати йому більшої міцності та еластичності.

Вулканізм: сукупність явищ, пов'язаних з утворенням і діяльністю вулканів.

Вулканіт: будівельний матеріал, суміш діатоміту або вулканічного попелу, гашеного вапна і азбесту. Застосовують переважно для ізоляції промислового устаткування.

Вулканогенний: пов'язаний походженням з діяльністю вулканів.

Вулканологія: розділ геології, що вивчає причини утворення вулканів, розвиток їх, закономірності розміщення на земній поверхні, будову й склад продуктів виверження.

Вулканфібра: шкіроподібний матеріал, що його одержують вулканізацією паперу та інших волокнистих матеріалів.

Вульґаризація: занадто спрощений виклад учення, теорії, поняття, що викривляє зміст і сутність їх; опошлення.

Вульґаризм: не прийняте в літературній мові грубе чи лайливе слово або зворот.

Вульґарний: брутальний, спрощений; той, що спрощує.

Вульґата: латинський переклад Біблії, що використовується у римо-католицькій церкві.

Вундеркінд: дитина, яка має виняткові здібності, талант. Термін "вундеркінд" вживається також з іронією.

Вурдалак: у сербських народних віруваннях — вовкулака, оборотень, що висмоктує кров з людей.

Вуц: індійська сталь, булат.

Габа: 1. Грубе сукно білого кольору; плахта. 2. У Туреччині — бурка з такої матерії. 3. Смуга іншого кольору на матерії. 4. діал. Хвиля на річці.

Габал: чаша з черепа.

Габанера: кубинський народний танець у синкопічному ритмі, що виник у XIX ст. і пізніше поширився в Іспанії. Музичний розмір 2/4. Від назви м. Гавани.

Габара: 1. Вантажне судно з дерев'яним дном. 2. Широка барка з плоским дном, яку тягне на буксирі пароплав.

Габардин: шерстяна тканина, з якої виготовляють пальта й костюми.

Габарит: 1. Зразок, за яким виготовляють однакові речі; модель, взірець, шаблон. 2. Крайні межі обрису якогось предмету, рухомого складу, споруд і т. ін. 3. У мореплавстві й авіації — стандартні обриси кораблів і літаків. 4. заст. Дерев'яна модель корабля на кожному судні, щоб будь-яке вдосконалення спершу робити на моделі. 5. Розмір чого-небудь.

Габаскорпус: англійський закон 1679 р. про особисту недоторканність громадянина.

Габель: архіт. 1. У романському і готичному стилі — гатунок трикутного довгого фронтону з квітковими прикрасами вгорі. 2. Дах, в якому парні трикутні схили (торцеві) частково зрізані.

Габеля: 1. Середньовічний податок. 2. Податок на сіль у Франції.

Габілітація: 1. Захист наукової теми з метою отримання права викладати в університеті. 2. Довення переваги чогось.

Габіон: 1. Кіш, наповнений землею, піском і т. ін., для захисту стрільців від куль. 2. Сітчастий ящик з дроту, заповнюваний камінням. Застосовують під час берегоукріплювальних робіт.

Габітус: зовнішній вигляд тваринного або рослинного організму, кристала, мінералу.

Габлі: вила з трьома зубцями.

Габльот: вітрина.

Габро: магматична гірська порода, що складається переважно з плагіоклазу й піроксену, чорного, темно-зеленого кольору. Використовують як будівельний та облицьовувальний матеріал.

Габронемоз: гельмінтозне захворювання однокопитних, спричинюване нематодами роду габронема. Дорослі паразити руйнують слизову оболонку шлунку, личинки паразитують на шкірі та в легенях.

Гаваби: африканське кочове плем'я, що живе на берегах Червоного моря.

Гавань: 1. Затока, внутрішня частина порту для стоянки кораблів. 2. Пліт із колод через усю річку.

Гавде: волинка.

Гавельок: безрукавка з прорізами для руки під пелериною.

Гавіал: рід плазунів підкласу крокодилів. Живе у великих річках на півдні Азії.

Гавіт: ряса католицького священика.

Гавот: старовинний французький танок.

Гавра: 1. Ведмеже лігво. 2. Яма.

Гаврош: вуличний розумний і сміливий хлопчик (від імені героя "Мізерабль" В. Гюґо).

Гага: північна велика морська птиця з дорогим пухом, що живе на острові Ісландія.

Гагат: різновидність кам'яного вугілля, чорного кольору з матовим блиском. Використовують у ювелірній справі.

Гагіологія: наука про святих; агіологія.

Гаґара: північна водяна птиця, шкурка якої використовується як хутро; чагак, понурок.

Гадес: у грецькій міфології — бог підземного царства — Плутон; підземний світ, пекло.

Гаджет: пристрій, що виконує обмежене коло спеціалізованих задач і призначений для розширення функціональності основного пристрою, до якого від підключається.

Гаджі: хаджі; почесний титул мусульманина, який здійснив хадж.

Гадит: збірка висловів, афоризмів, які приписують Мухаммедові і визнають, як і Коран, за підручник "праведного життя".

Гадоліній: хімічний елемент, символ Gd, ат. н. 64, рідкоземельний метал сріблясто-білого кольору, належить до лантаноїдів. Застосовують у ядерній техніці для захисту від нейтронів. Від прізвища фінського хіміка Ю. Гадоліна.

Гадрозавр: найбільший представник двоногих травоядних динозаврів. У висоту досягав 10-12 метрів, жив у крейдяний період. Інша назва — качконосий динозавр.

Гажа: платня, пенсія.

Газ: 1. Стан речовини, в якому дуже малі міжмолекулярні сили. Г. ідеальний: фізична модель Г., зручна для опису математичними засобами. 2. розм. Вуглець, що виділяється бульбашками із шипучих напоїв.

Газа: флер, тонкий і прозорий шовковий серпанок.

Газават: битви і військові походи, в яких брав участь пророк Мухаммед. У широкому розумінні — релігійна війна проти невірних.

Газація: те саме, що й фумігація.

Газгольдер: стаціонарне газосховище — металевий резервуар для нагромадження і зберігання газу.

Газель (1): особлива форма перської і арабської поезії, поширена й у європейській літературі: 10-12 двовіршів, об'єднаних однією римою, — перший рядок римується з парними рядками, а інші — не римуються; газаль.

Газель (2): 1. Козуля з родини антилоп. Поширені в Африці й Азії. 2. перен. Тонка струнка дівчина.

Газета: часопис із певною періодичністю.

Газифер: апарат для зберігання рідкого кисню і перетворення його на газ.

Газифікатор: апарат для зберігання рідкого кисню (азоту, водню тощо), перетворення його на газ.

Газифікація: 1. Штучне перетворення твердого або рідкого палива на горючі гази. 2. Застосування горючих газів як палива і сировини.

Газі: 1. За середньовіччя учасник повстання (газавату). 2. В деяких країнах Сходу спеціальні загони, які вербувалися переважно з бідняків і декласованих елементів для захисту кордонів і придушення народних повстань. 3. Почесний титул у багатьох мусульманських країнах, який надавався воєначальникам; що особливо відзначилися.

Газліфт: 1. Пристрій для піднімання рідини стиснутим газом, змішаним з нею. 2. Компресорний (з використанням газу) спосіб видобування нафти.

Газоаналізатор: прилад, за допомогою якого визначають якісний і кількісний склад суміші газів.

Газобетон: легкий бетон ніздрюватої структури, який одержують, вводячи у бетонну суміш газоутворюючі домішки.

Газоволюметрія: метод кількісного аналізу, в якому визначуваний компонент перетворюють у газоподібну сполуку й вимірюють її об'єм.

Газоген: тіло, з якого добувають газ.

Газогенератор: 1. Апарат для перетворення твердого або рідкого палива на горючі гази. 2. Агрегат рідинних ракетних двигунів, у якому з палива або його компонентів виробляють гарячий газ, потрібний для наддування паливних баків та іншого призначення.

Газогіпс: легкий бетон ніздрюватої структури, виготовлений з будівельного гіпсу, газоутворюючих домішок і води.

Газодизель: двигун внутрішнього згоряння, що діє на газоподібному паливі за циклом Р. Дізеля.

Газойль: фракція нафти, застосовувана переважно як паливо для дизелів і як сировина для каталітичного крекінгу.

Газолін: суміш легких рідких вуглеводнів, застосовувана як паливо для карбюраторних двигунів внутрішнього згоряння, як розчинник тощо.

Газометр: лабораторний посуд для збирання, зберігання й вимірювання об'ємів різних газів.

Газон: 1. Моріг, дерник, низька густа свіжа трава. 2. Площа, покрита такою травою. 3. Штучна декоративна лука з коротко підстриженим трав'яним покривом.

Газотрон: двоелектродний газорозрядний прилад (лампа, заповнена розрідженим інертним газом або парою ртуті). Застосовують для випрямлення змінного струму.

Гайда (1): погонич волів.

Гайда (2): назва волинки.

Гайда (3): 1. Одиниця земельної площі у середньовіковій Англії; становила собою орну земельну ділянку, обробка якої була достатньою для утримання сім'ї одного вільного селянина. В залежності від території становила від 40 до 120 акрів. Інша назва — карруката. 2. З кінця ІХ ст. — одиниця обкладання повинностями у середньовіковій Англії.

Гайдамаки: 1. Селяни-повстанці проти польського і російського панування у 18 ст. 2. У 1918 р. — загони Симона Петлюри.

Гайдпарк: королівський парк у центрі Лондона. Традиційне місце народних мітингів і гулянь.

Гайдроп: 1. Кінець мотузки, призначений для полегшення посадки дирижабля або аеростата. 2. Кінець сталевого троса, що утримує придонну частину трала на заданій глибині.

Гайдук: 1. Учасник збройної антифеодальної боротьби південнослов'янських народів проти турецьким загарбників (15 — 19 ст.). 2. Слуга у великих магнатів та поміщиків в Угорщині й Польщі у 18 — 19 ст. 3. Український народний танок.

Гайк: міфічний прабатько вірмен.

Гайланд: традиційний шотландський танець.

Гайморит: запалення придаткової порожнини носа — гайморової чи щелепної. Від прізвища англійського анатома 17 ст. Н. Гаймора.

Гайстер: чорногуз, лелека, бузько, боцян.

Гайтан: пояс із гаманцем, ножем і т. ін.

Гайярдія: рід трав'янистих багаторічних чи однорічних рослин родини складноцвітих. Поширені переважно в Північній Америці. Більшість Г. — декоративні рослини. Від прізвища французького ботаніка Гайяра.

Гак: 1. Закривлений залізний прут, крюк. 2. Англійський верховий кінь. 3. Міра землі у Латвії.

Гакаборт: верхня закруглена частина кормового краю корабля.

Гал: одиниця прискорення в СГС системі одиниць. 1 Г. дорівнює 1 см/сек². Від прізвища італійського фізика Г. Галілея.

Гала: 1. 17- 18 ст. — урочисте придворне свято. 2. Особливо урочисте видовище (напр., гала-концерт).

Галаго: рід ссавців підряду напівмавп. Живуть у тропічних лісах Африки південніше Сахари. Харчуються комахами, фруктами, листям, деревним соком.

Галактани: складні полісахариди. Містяться в рослинних тканинах як запасні вуглеводи та структурні елементи клітинних оболонок, а також у тканинах тварин.

Галактика: космічна система, що складається з зір (понад 100 млрд.), зоряних скупчень, пилових і газових туманностей, розсіяного газу й пилу. До складу однієї з галактик входить і наша Сонячна система.

Галактоза: моносахарид з групи гексоз. Міститься в організмі людини, тварин і рослин у вільному стані і в складі полісахаридів і дисахаридів (напр., у складі молочного цукру).

Галактометр: ареометр для визначення питомої ваги молока.

Галаліт: роговидний білковий (переважно на основі білків молока) пластик, застосовуваний у виробництві ґудзиків, пряжок тощо.

Галантамін: лікарський препарат; застосовують при міастенії, поліневритах, радикулітах.

Галантерея: предмети туалету і особистого вжитку, як правило, повсякденного попиту.

Галантний: вишукано ввічливий, привітний, чемний.

Галантність: вишукана ввічливість, привітність, чемність.

Галатея: 1. У грецькій міфології — морська німфа, дочка Нерея і Доріди. 2. Статуя, яку, за грецькими переказами, вирізьбив Пігмаліон і оживив своїм коханням. 3. Денний метелик з чорними крильцями у білі плями.

Галгали: надгробки у кельтів, невеликі пірамідальні чи конічні насипи.

Галеас: вітрильно-веслувальний військовий корабель, велика, десь від 50 до 80м у довжину і до 25м у ширину, галера з конструктивними елементами галеона.

Галеніт: мінерал класу сульфідів, сірого кольору з металевим блиском. Руда свинцю.

Галенові препарати: лікарські препарати, що їх одержують спеціально фармацевтичною обробкою рослинної або тваринної сировини. Від прізвища давньоримського лікаря К. Галеня.

Галеон: велике багатопалубне вітрильне судно з артилерійським озброєнням, що використовувалося як військове і торгове. Г. з'явився в XVI столітті як еволюція каравели і караки і призначався для дальніх океанських подорожей. Вітрильне обладнання складалося з трьох-п'яти щогл, передні щогли несли прямі вітрила, задні — косі (латинські). Від попередників Г. відрізнявся тим, що був довшим, нижчим і прямішим, з прямокутною кормою замість круглої, і наявністю на носі ґальюна. Водотонажність Г. складала від 500 до 2000 тон. Г. використовувались до XVIII століття.

Галеопітек: новозеландська летюча миша.

Галеота: судно з однією щоглою.

Галера (1): старовинне дерев'яне гребне військове судно з одним рядом весел і двома-трьома щоглами з трикутними і прямими вітрилами. Тяжка праця гребців на Г. стала синонімом каторги, каторжних робіт.

Галера (2): польський дворянський герб (з XVIII ст.).

Галерея: 1. Довге й вузьке крите приміщення. 2. Підземний хід. 3. Найвищий ярус зали для глядачів. 4. Приміщення для експонування мистецьких творів. 5. перен. довгий ряд (напр., Г. людських типів).

Галета (1): рід багаторічних рослин родини бобових; цінна кормова культура; один вид використовують у медицині. Інша назва — козлятник.

Галета (2): пісне печиво з борошна і дріжджів з додаванням цукру і солі.

Галета: 1. Вид печива. 2. Сушений корж плоскої форми, виготовлений з прісного тіста. Вживається замість хліба під час походів.

Гали: ненормальні вирости на органах рослин у вигляді бородавок, кульок, згорток, що виникають внаслідок ушкодження рослини бактеріями, грибами, комахами, кліщами та деякими червами.

Галій: хімічний елемент, символ Ga, ат. н. 31; сріблясто-білий метал. Застосовують у виробництві легкоплавких сплавів для виготовлення високотемпературних термометрів, оптичних дзеркал, у напівпровідниковій електроніці тощо. Від латинської назви Франції — Галлія.

Галіматья: нісенітниця, дурниця, казна-що.

Галіметр: прилад, яким вимірюють концентрацію розчинів кухонної солі.

Галінг: норвезький народний чоловічий танець.

Галіонізм: байдужість, нейтральність щодо релігійних справ.

Галіота: 1. Історично — двощоглове судно з веслами (напівгалера). 2. У XVII – XIX ст. голландські і німецьке торгове судно з плоским дном або французький морський військовий корабель з двома щоглами і одною банкою весел.

Галіпот: смола хвойних дерев, що витікає з щілина кори й застигає на повітрі. Застосовують для виготовлення лаків.

Галіт: мінерал класу хлоридів; безбарвний, прозорий, з скляним блиском. Використовують у харчовій промисловості, для одержання препаратів хлору й натрію. Інша назва — кам'яна сіль.

Галіфе: військові штани особливого крою, що облягають коліна й розширяються догори; назва від імені французького генерала Г. Галіффе

Галли: кельтські племена, що проживали на території сучасної Франції і Бельгії з V ст. до н. е. до періоду римських завоювань (III ст.).

Галлізм: учення римсько вченого-медика Галена (129-217 рр.), суть якого полягає у намаганні визначити вдачу і здібності людини за формою й опуклостями головного мозку.

Галлізувати: спосіб поліпшування виноградного вина шляхом додавання у нього цукру.

Гало...: у складних словах за значенням відповідає поняттю "сіль".

Гало: група оптичних явищ в атмосфері, що виникають внаслідок заломлення світла у кристаликах льоду, з яких складаються перисті хмари, тумани. Проявляються у вигляді кільця навколо джерела світла. Інша назва — галоси.

Галобіонти: організми, які населяють солоні озера, напр. зелена водорость дуналієла, рачок артемія тощо.

Галова кислота: органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують для синтезу барвників, у мікроскопії тощо.

Галові барвники: синтетичні барвники, похідні галової кислоти, мають забарвлення від синьо-фіолетового до синього.

Галогенез: сукупність процесів у насичених розчинах солоних озер, лагун тощо, внаслідок яких кристалізуються солі.

Галогени: хімічні елементи 17-ї групи періодичної таблиці хімічних елементів — фтор, хлор, бром, йод, астат. Всі галогени — неметали. Інша назва — галоїди.

Галогеніди: сполуки, до складу яких входять одновалентні аніони галогенів.

Галогенний: той, що належить до галогенів; інша назва — галоїдний.

Галогенування: введення галогенів у молекули органічних сполук. Широко застосовують у хімічній промисловості. Інша назва — галоїдування.

Галон: міра об'єму рідин і сипких тіл в Англії (1 Г.= 4,546 л) і США (для рідин 1 Г.= 3,785 л, для сипких тіл — 4,405 л).

Галон: 1. Галун, позумент. 2. Тасьма, вишита золотими або срібними нитками, яку нашивають на одяг, пов'язують на щось; басаман. 3. Подвійні сірчанокислі солі глинозему і лугів.

Галоп: 1. Тритактний спосіб пересування чотириногих тварин — один з алюрів коней і деяких інших тварин . 2. Стрімкий бальний танець 19 ст.

Галофіти: рослини, що ростуть на дуже засолених грунтах.

Галофлавін: протравний барвник. Застосовують для фарбування шерстяних тканин у жовтий колір.

Галс: 1. Курс вітрильного судна відносно вітру. 2. Снасть, що утримує нижній навітряний кут вітрила.

Галстук: Елемент одягу у вигляді смужки тканини, зав'язаної навколо шиї.

Галтель: 1. Профільована рейка, якою прикривають щілини в стиках, виступаючі кромки тощо. 2. Скруглення зовнішніх і внутрішніх кутів у виробах. 3. Столярний інструмент для стругання жолобів, валиків.

Галуазит: мінерал класу силікатів, білого кольору з жовтуватим, бурим та іншими відтінками. Використовують у керамічному виробництві як наповнювач. Від прізвища бельгійського геолога Ж. Галлуа.

Галун: 1. Золота чи срібна стрічка, басамань, позумент, тасьма з шовкової чи вовняної основи з металевим пітканням. 2. Подвійні сірчанокислі солі.

Галургія: галузь хімічної технології, одержання солей з природних або штучних водних розчинів.

Галфвінд: курс вітрильного судна, коли кут між напрямом вітру й діаметральною площиною судна становить 90°.

Гальба: несистемна міра рідини — півлітра.

Гальбвінд: 1. Вітер, що дме збоку. 2. Хід корабля під таким вітром.

Гальбфранцбанд: напівшкіряна оправа на старовинній книзі або плітурки книги, виготовлені з паперу і оздоблені шкірою. Походить від імені короля Франції Франциска I, який замовляв книги з повністю шкіряними палітурками.

Гальванізація: 1.Збуджування, застосування постійного електричного струму низької напруги, електризування. 2. Покривання предмету металом за допомогою електролізу. 3. Застосування постійного електричного струму низької напруги з лікувальною або іншою метою. Від прізвища італійського фізіолога Л. Гальвані.

Гальванічний: той, що викликає виникнення постійного електричного струму або стосується його; Г. елемент — хімічне джерело електричного струму. За іменем італійського фізика Луїджі Гальвані (1737-98 рр.).

Гальвано...: у складних словах відповідає поняттю "гальванічний". За іменем італійського фізика Луїджі Гальвані (1737-98 рр.).

Гальвано: копія з монети або медалі, виготовлена методом гальванопластики.

Гальваногліфія: спосіб одержання рельєфних зображень за допомогою гальванопластики.

Гальваноіонотерапія: те саме, що й іонтофорез.

Гальванокаустика: 1. Припікання тканин тіла особливими металевими наконечниками гальванокаутерами, що їх розжарюють, проводячи через них електричний струм, для видалення поліпів тощо. 2. Травлення малюнка на металі постійним електричним струмом.

Гальванокаутер: металевий наконечник для припікання тканин організму електричним струмом.

Гальванокліше: виготовлена гальванопластичним способом копія з дерев'яного (ксилографічного) або штрихового цинкового кліше для друкування великих тиражів.

Гальванометр: прилад високої чутливості для вимірювання невеликого електричного струму, напруги й кількості електрики.

Гальванопластика: виготовлення металевих копій виробів електролітичним способом — осадженням шару металу на поверхні якого-небудь предмета. Застосовують у поліграфії, радіотехнічній промисловості тощо.

Гальваноскоп: прилад для виявлення електричного постійного струму й визначення його напряму.

Гальваностегія: електролітичне покриття металевих виробів тонким шаром іншого металу для захисту їх від корозії, зміцнення й декоративної обробки їхньої поверхні.

Гальваностереотип: стереотип, виготовлений способом гальванопластики.

Гальванотаксис: активний рух інфузорій, деяких зелених водоростей, мікробів, орієнтований електричним струмом.

Гальванотерапія: спосіб лікування електрострумом.

Гальванотехніка: галузь прикладної електрохімії, яка стосується процесів електролітичного осадження металів на поверхні виробів.

Гальванотропізм: вигинання ростучих осьових органів рослин або сидячих форм тварин під впливом постійного електричного струму.

Гальміроліз: підводне вивітрювання морських відкладів під впливом процесів розчинення, окислення тошо.

Гальштатська культура: археологічна культура племен раннього залізного віку (приблизно 10 — 5 ст. до н. е.), поширена на півдні Середньої Європи. Від назви могильника, відкритого поблизу м. Гальштата в Південно-Західній Австрії.

Гальюн: 1. Звис в носі вітрильного судна для установки носової прикраси — Гальюнної фігури. 2. Туалет на кораблі — за місцем встановлення відхожих місць для екіпажу.

Гальюнна фігура: прикраса на носовій частині вітрильного судна.

Галювати: 1. У фарбарстві — обробляти матерії виваром дубильних речовин. 2. іт. Гуляти, байдикувати.

Галювати: тягти судно проти води.

Галюцинація: 1. Неправдиві й нереальні сприймання. 2. Видиво, марево.

Галюциногени: речовини рослинного й тваринного походження або синтетичні сполуки, які викликають у здорових людей порушення психічної діяльності (галюцинації, евфорію тощо). Г. мають обмежене лікувальне значення; використовують їх для наукових досліджень.

Галя: 1. Парадний, урочистий. 2. Святковий одяг.

Галя: 1. заст. Великий зал для концертів і т. ін. 2. Відкритий будинок під дахом.

Галябарда: різновид древкової холодної зброї у вигляді ратища із закріпленою на ньому сокирою.

Галялі: мисливське гасло ріжком.

Галян: коханець, любовник.

Галянтин: холодець, дражі, застиглий бульйон.

Галярета: драглі з м'яса, риби або фруктів.

Гама: 1. муз. Ряд звуків у межах октави, які послідовно зростають або спадають. 2. Кольорова гама — ряд гармонійно взаємопов'язаних кольорів.

Гамада: одим з видів пустельних ландшафтів, що складається з камянистих плато і невеликої кількості піску. Поширений у країнах Близького Сходу та Північної Африки. Г. складає 70% площі Сахари.

Гамадрил: вид мавп роду справжніх павіанів родини мавпоподібних. Поширені в Африці і в Азії. Інша назва — плащоносний павіан.

Гамаза: збірка пісень героїчного епосу арабів, складена у 9 ст. Абу-Темамом.

Гамак: 1. Висяче ліжко з парусини на кораблі. 2. Сітка, прив'язана до дерев, стовпів і т. ін. для відпочинку.

Гамалія: невільник.

Гамам: громадські лазні у Туреччині.

Гамамелідові: родина дводольних рослин. Дерева або кущі. Поширені переважно в теплих і жарких областях Східної Азії, Північної і Центральної Америки. Деякі види культивують як лікарські рослини, окремі — як декоративні.

Гамбанг: індонезійський ударний музичний інструмент — складається з дерев'яних або металевих пластинок, закріплених в горизонтальному положенні на дерев'яній підставці.

Гамбір: пахучий екстракт, виготовлений з певного сорту акації, що росте в Індії і на Цейлоні; застосовують у медицині і для вичинення шкір.

Гамбіт: початок шахової партії, в якій жертвують фігурою або пішаком, щоб дістати активну позицію і найшвидшу можливість перейти в атаку.

Гамбринь: закуска до пива — шматки м'якого сиру.

Гамбрінус: 1. Легендарний фламандський король, якого вважають винахідником пива. 2. Пиво.

Гамбузія: вид дрібних риб родини пецилієвих. Завезена в Україну з Північної Америки. Використовується у біологічній боротьбі з малярійним комаром. При масовому розмноженні може завдавати шкоди рибному господарству, знищуючи ікру риб.

Гамбургер: вид сендвіча, що складається з рубаної котлети, поданої всередині розрізаної булки. На додаток до м'яса Г. може мати різноманітні приправи.

Гамелан: індонезійський національний оркестр.

Гаметангій: 1. Орган у водоростей і грибів, в якому утворюються рухливі статеві елементи — гамети. 2. Багатоядерні клітини в деяких грибів, вміст яких зливається при статевому процесі.

Гамети: статеві клітини тваринних і рослинних організмів, які мають половинний набір хромосом.

Гаметогенез: процес розвитку й формування статевих клітин гамет; гаметогенія.

Гаметофіт: статеве покоління у рослин, яким властиве явище чергування поколінь; у циклі розвитку Г. чергується із спорофітом.

Гаміти: закам'янілі черепашки.

Гамлетизм: безконечні міркування, розумування, нездатність зважитися на якийсь вчинок. Від імені персонажа трагедії В. Шекспіра "Гамлет".

Гамма-апарат: апарат з радіоактивними ізотопами, що є джерелом гамма-випромінювання. Застосовують для опромінювання злоякісних пухлин, виявлення дефектів матеріалів і виробів.

Гамма-астрономія: розділ позаатмосферної астрономії, що досліджує небесні тіла, які випускають гамма-проміння.

Гамма-випромінювання: висилання гамма-проміння.

Гамма-глобуліни: фракція сироваткових білків-глобулінів крові, яка містить антитіла проти збудників різних захворювань. Препарати Г.-г. використовують у медицині як ефективний засіб імунізації.

Гамма-дефектоскопія: сукупність методів виявлення дефектів матеріалів і виробів за допомогою гамма-апарата.

Гамма-залізо: структура заліза, якої воно набуває при температурі 910-1400° С.

Гамма-каротаж: метод дослідження геологічного розрізу свердловин за радіоактивним випромінюванням гірських порід.

Гамма-квант: порція енергії (квант) гамма-проміння.

Гамма-метод: метод розвідування корисних копалин, що грунтується на вимірюванні інтенсивності випромінювання природних радіоактивних елементів, які є в гірських породах.

Гамма-проміння: електромагнітні хвилі, довжина яких менша за довжину хвиль рентгенівського проміння (менша від 10^-10 м). Виникає Г.-п. при радіоактивних перетвореннях ядер багатьох ізотопів водночас з альфа- або бета-частинками, при гальмуванні заряджених частинок великої енергії, анігіляції частинок з античастинками.

Гамма-спектрометр: прилад для вимірювання довжини хвиль або енергії й інтенсивності гамма-проміння.

Гамма-спектроскопія: розділ ядерної спектроскопії, в якому досліджується енергетичний склад гамма-проміння.

Гамма-терапія: променева терапія гамма-випромінюванням радіоактивних ізотопів. Застосовують для лікування злоякісних (рідше доброякісних) пухлин.

Гамма...: у складних словах означає стан речовини (напр., гамма-залізо) або зв'язок з гамма-промінням (напр., гамма-астрономія).

Гамма: 1. Третя літера грецького алфавіту. 2. Позасистемна одиниця маси, що її застосовують іноді для вимірювання малих мас. 1 Г. дорівнює 10^-6 г (мікрограм). 3. Назва стотисячної частки ерстеда.

Гамологія: галузь етнографії про шлюбні, весільні і подружні звичаї; гамономія.

Гамони: речовини, що їх виділяють статеві клітини; мають специфічний вплив на гамети своєї або протилежної статі, регулюючи процес запліднення.

Гамори: верства землевласників у Давній Греції.

Гамувати: припиняти, не пускати.

Гамулець: 1. Гальмо на воді. 2. Вуздечка, гнуздечка. 3. Чинник соціального регресу.

Ган: град; одиниця виміру плоского кута в метричній системі мір 18 ст. 1 Г. дорівнює 1/100 прямого кута.

Ганглій: 1. Обмежене скупчення нервових клітин, волокон та їхньої супровідної тканини у людини і тварин. 2. Кістозне утворення на суглобі.

Гангрена: вогнець, антонів вогонь, мертвиця; змертвіння певного органа (його частини) або обмеженої ділянки тканин. Зумовлюється розладами нервової регуляції та кровообігу на грунті атеросклерозу, відморожень, опіків, тривалих механічних ушкоджень.

Гангстери: поширена в США назва бандитів, бандитських зграй.

Гангстеризм: бандитизм; організована злочинність у США.

Гандбол: командна спортивна гра з м'ячем руками. Інша назва — ручний м'яч.

Гандель: купівля-продаж, торгівля.

Ганджар: двосічний стилет, закривлений на кінці.

Ганджур: священна книга буддистів.

Гандизм: соціально-політична і релігійно-філософська доктрина, яка виникла в період боротьби Індії за незалежність. Основним у Г. є теорія і тактика ненасильницького опору колонізаторам. Від прізвища засновника доктрини М. К. Ганді.

Гандикап: 1. Перевага в умовах спортивних змагань, що надається слабшому противникові для врівноваження шансів на успіх. 2. Скачки й перегони, в яких беруть участь коні різного віку і якості.

Гандшпуг: дерев'яний чи металевий важіль для пересування вантажів на судні.

Ганедерія: ферма, де розводять биків.

Ганза: об'єднання вільних німецьких міст та торгових гільдій з метою захисту від свавілля феодалів і піратів.

Ганімед: 1. У давньогрецькій міфології вродливий юнак, якого Зевс, викравши у батьків, зробив виночерпієм. 2. Один з чотирьох великих супутників Юпітера; мала планета № 1036.

Ганобласти: те саме, що й адамантобласти.

Гансвурст: 1. Блазень у народному німецькому театрі. 2. Персонаж лялькового німецького театру.

Гантеля: прилад для гімнастичних вправ із двох залізних, сполучених між собою куль; гиря, тягарець.

Ганус: вид трав'янистих однорічних рослин роду аніс. Походить з Малої Азії, в Україні культивують. Містить ефірну олію, яку використовують у медицині, парфюмерії, харчовій промисловості. Інша назва — аніс звичайний.

Гаолян: вид однорічних рослин родини злакових. Вирощують переважно в Центральній та Східній Азії. Зерно переробляють на крупи, борошно, спирт; використовують як кормову рослину.

Гап: різке зниження ціни біржового товару.

Гапакс: слово, лише один раз згадане у писемній пам'ятці чи корпусі текстів.

Гаплогрупа: група схожих гаплотипів, що мають спільного предка, у якого мала місце одна і та ж мутація.

Гаплоїд: організм, який має в клітинах одинарний (зменшений вдвічі порівняно з материнським організмом) набір хромосом.

Гаплоїдія: наявність у клітинах одинарного (гаплоїдного) набору хромосом. Інша назва — моноплоїдія.

Гаплологія: спрощення структури слова шляхом опущення одного з двох сусідніх складів (мінералогія — від "мінералологія").

Гаплоспоридії: організми, що належать до типу найпростіших, паразитують у тканинах деяких тварин та людини.

Гаплостель: найпростіший тип будови осьового циліндра стовбура рослин. Зустрічається у викопних рослин та в деяких папоротеподібних.

Гаплостемонія: наявність одного кола тичинок у квітці.

Гаплотип: гаплоїдний генотип — група генів організму, які успадковуються разом від одного з батьків.

Гаплофаза: частина життєвого циклу особини, коли клітинне ядро містить одинарне (гаплоїдне) число хромосом.

Гаптичний: хапальний; Г-і реакції — хапальні реакції, які найчастіше спостерігаються у немовлят.

Гаптотропізм: явище згинання рослинного органа у відповідь на подразнення дотиком, напр. у лазячих або витких рослин.

Гаптування: техніка шиття золотими та срібними нитками на текстильній основі, а також із використанням блискіток, дорогоцінних каменів чи шовкових ниток.

Гаптувати: майстерно вишивати нитками, золотом, сріблом, шовком.

Гараж: приміщення чи комплекс споруд для зберігання, технічного обслуговування й поточного ремонту автомобілів, мотоциклів.

Гарамбаша: ватажок сербських гайдуків.

Гарант: 1. Порука, запорука. 2. Поручитель, юридична чи фізична особа, держава, що дає гарантію (виступає запорукою) у чомусь.

Гарантійний: пов'язаний з гарантією; Г. міжнародний договір — договір, за яким гарант (держава або держави) зобов'язується перед іншими державами відповідати за виконання покладених на третю державу (держави) зобов'язань; Г-і виплати — в Україні виплати, що мають на меті забезпечити можливі втрати в заробітній платі працівникам, які певний час не виконували своїх обов'язків з поважних причин; Г. капітал — власний капітал приватних акціонерних земельних, ощадних банків і страхових товариств; Г. кредит — форма позичкового капіталу, що надається одними підприємствами іншим під гарантію банку чи держави; Г. термін — строк, протягом якого покупець, споживач може пред'явити претензії щодо якості придбаного товару або виконаної роботи.

Гарантія: порука, забезпечення.

Гарантувати: убезпечувати, забезпечувати, безпечити, давати запоруку.

Гарапник: довгий батіг на короткому пужалні.

Гарач: у старовину — данина туркам, щоб відкупитися від їхнього нападу.

Гарба: великий віз.

Гарбар: кожум'яка.

Гарбник: гірська речовина, яку добувають з кори дерев, як правило, дубів; використовується у гарбарстві, медицині.

Гарбувати: вичиняти шкіру, насичуючи її гарбником.

Гарбуз: однорічна трав'яниста рослина з повзучим стеблом, п'ятилопатевими листками та великими жовтими квітками. Батьківщиною вважається Африка і Латинська Америка. З близько 20 видів більшість культивуються як декоративні і кормові.

Гарвізм: гарвеїзм; течія в негритянському русі в США. Виникла на поч. 20 ст. Від прізвища лідера цієї течії М.-М. Гарві.

Гаргуйль: стилізований під скульптуру кам'яний або металевий водостік, характерний для романської та готичної архітектури; гаргулья.

Гарґат: парубок.

Гардемарин: 1. Звання вихованця старшого класу морського корпусу в царській Росії. 2. Чин, нижчий за чин мічмана, у царському флоті.

Гарденіт: різновидність структури загартованої сталі — мартенситу.

Гарденія: рід вічнозелених, іноді листопадних кущів або невеликих дерев родини маренових. Тропічна та субтропічна рослина. Більшість з понад 250 видів декоративні, деякі види мають важку й тверду деревину. Від прізвища американського натураліста Александра Гардена (1730-1791).

Гардероб: 1. Шафа для одягу. 2. Роздягальня у громадському закладі. 3. перен. Увесь одяг однієї людини.

Гардина: завіса на вікно.

Гарем: 1. Жіноча половина багатого мусульманського будинку в країнах мусульманського Сходу, де існувало багатоженство. 2. перен. мешканки гарему.

Гарига: угруповання низькорослих чагарників, карликових пальм та багаторічних трав Середземномор'я.

Гарібальдійці: 1. Добровольці-дружинники, що билися в 40 — 60-х рр. 19 ст. під керівництвом Дж, Гарібальді за визволення Італії від австрійського ярма, за її національне об'єднання. 2. Особовий склад добровольчої італійської бригади імені Дж. Гарібальді, яка билася на боці Іспанської республіки проти фашистських заколотників у 1936 — 38 рр. 3. Особовий склад партизанських загонів, організованих у тилу гітлерівців Італійською компартією в період Руху Опору в 1943 — 45 рр.

Гармала: рід багаторічних трав'янистих рослин родини паролистових, Отруйна рослина; з насіння одержують фарбу для вовняних та шовкових тканин.

Гарман: велика вогнепальна зброя, пушка.

Гарматан: сухий жаркий північно-східний вітер на Гвінейському узбережжі Африки, що дме взимку.

Гармидер: безладдя, галас, хаос.

Гармонізація: створення гармонійного супроводу до мелодії.

Гармонійний: заснований на гармонії; Г. аналіз — аналіз гармонійної будови музичного твору; один з методів дослідження музики (твору, групи творів, особливостей стилю композитора), а також одна з форм навчальних занять з гармонії. Г. ряд, Г-і коливання, Г-і функції — функції кількох змінних, які неперервні в деякій області разом зі своїми частинними похідними першого й другого порядків і задовольняють у цій області т. зв. рівняння Лапласа.

Гармоніка: 1. Загальна назва деяких духових музичних інструментів (гармонії, акордеона тощо), які представляють собою рухомі міхи з двома клавіатурами. 2. фіз. Коливання, частота якого кратна основній частоті складного коливання. 3. мат. Періодична функція.

Гармоніювати: бути співзвучним, відповідати чомусь.

Гармонія: 1. Струнка узгодженість частин єдиного цілого. 2. Музичний клавішний інструмент. 3. Засоби музичної виразності, що грунтуються на поєднанні тонів у співзвуччя й послідовності співзвуч в умовах ладу й тональності. 4. Розділ теорії музики, в якому викладені принципи побудови та співвідношення акордів у процесі музичної творчості. 5. Співмірність окремих частин будови (в цілому і між собою) або архітектурного комплексу. 6. Уподібнення голосних, характерне для тюркських, монгольських, фінно-угорських та інших мов, переважно аглютинативних.

Гармсиль: сухий жаркий вітер у передгір'ях Копетдагу та Західного Тянь-Шаню, що дме влітку з півдня та південного сходу.

Гарна: вид парнокопитних ссавців підродини справжніх антилоп. Поширена в Індії.

Гарнадель: шпилька для волосся.

Гарнієрит: мінерал класу силікатів, зеленувато-жовтого, зеленого кольору. Нікелева руда. Від прізвища французького геолога Ж. Гарньє.

Гарнізон: 1. Військові частини, установи, військові навчальні заклади, розташовані в населеному пункті, фортеці, укріпленні або укріпленому районі. 2. Військовий підрозділ, що перебуває в оборонній споруді (напр., Г. форту).

Гарнір: приправа до страв — каші, макарони, овочі, що їх подають разом з рибною або м'ясною стравою.

Гарнісаж: твердий захисний шар матеріалів, що утворюється на внутрішній (робочій) поверхні стінок деяких металургійних агрегатів під час їхнього інтенсивного охолодження.

Гарнітур: 1. Добір однохарактерних предметів певного призначення. 2. Повний чоловічий убір. 3. Меблі одного зразка чи стилю, призначені для певної кімнати (вітальні, спальні тощо).

Гарнітура: повний комплект друкарських шрифтів різних накреслень і кеглів, але однакового за характером малюнка.

Гарота: знаряддя тортур і страти через задушення — обруч, стягуваний гвинтом. Застосовувалась в Іспанії і Португалії, а також США до впровадження страти на електричному стільці. У каталонській Г. гвинт мав загострення на кінці і при затягуванні входив у шию засудженному, ламаючи шийні хребці і приводячи до менших мук страчуваного. Остання страта з допомогою Г. була здійснена в Іспанії в 1974 році.

Гарпагон: 1. Персонаж комедії Ж.-Б. Мольєра "Скупий". 2. перен. скнара.

Гарпіус: смола, яку одержують з живиці хвойних дерев.

Гарпія: 1. У грецькій міфології — потвора з тілом коршака і жіночою головою, демон бурі й смерті. 2. Вид орлів у Південній Америці. 3. Рід кажанів в Індії та на Малайському архіпелазі. 4. перен. Зла, хижа, ненаситна людина.

Гарпократ: бог навчання у грецькій міфології.

Гарпун: 1. Спис, вила у вигляді стріли для полювання на морських тварин. 2. Залізна скоба для будівництва. 3. Трійчасті вила.

Гарсон: 1. У Франції — офіціант ресторану чи кафе. 2. Розсильний при готелі. 3. Жіноча коротка зачіска "під хлопчика".

Гарт: 1. Твердість металу. 2. Сила, міць. 3. Сплав свинцю, сурми й олова.

Гартблєй: сплав свинцю й сурми, одержаний як побічний продукт при плавленні свинцевих руд.

Гаруа: густий туман з мрякою на тихоокеанському узбережжі Південної Америки, зумовлений впливом холодної Перуанської течії.

Гарус: 1. Груба на дотик і жорстка вовняна або бавовняна тканина з дрібним друкованим візерунком по обидва боки. 2. Вовняна пряжа для вишивання, в'язання і виготовлення грубих тканин.

Гаруспіки: у давніх римлян — жерці, які пророкували майбутнє за нутрощами жертовних тварин і тлумачили різні метеорологічні явища; гаруспекси.

Гаршнеп: рід птахів родини сивкових. Поширені в північній частині материків Європи й Азії. Об'єкт полювання.

Гас: продукт перегонки нафти, легша за воду горюча рідина; використовується як пальне, розчинник, реагент або сировина.

Гасепа: господиня султанового гарему, мати його першого сина.

Гасконада: хвастощі. Від назви провінції Гасконь, жителі якої вважалися хвальками.

Гасконець: 1. Житель французької провінції Гасконь, які уславилися своєю нечесністю. 2. перен. Хвастун і брехун.

Гасло: 1. Умовне слово для обопільного розпізнання. 2. Знак, сигнал. 3. Символ.

Гаспарон: вовняний капелюшок.

Гаспид: 1. Гадюка. 2. перен. Погана, зла людина.

Гастарбайтер: зневажлива назва працівника-іноземця, який працює за тимчасовим наймом.

Гастат: воїни першої лінії важкої піхоти давньоримського легіону IV–II століть до н. е. Були екіповані важкими шкіряними обладунками, які скріплювалися на грудях і спині великою металевою пластиною, на голові носили металевий шолом, для захисту використовувався випуклий щит овальної форми (скутум). Були озброєні двома важкими метальними дротиками (пілумами), коротким мечем — гладіус.

Гастер...: у складних словах відповідає поняттям "шлунок" або "черевна частина тіла".

Гастероміцети: група базидіальних грибів, що живуть у грунті або на мертвій деревині.

Гастр...: у складних словах відповідає поняттям "шлунок" або "черевна частина тіла".

Гастралгія: переймоподібні болі в ділянці шлунка, шо виникають внаслідок захворювання самого шлунка, при вегетативних неврозах, а також при деяких інших захворюваннях.

Гастрин: гормон шлунка, який виробляється в слизовій оболонці шлунка від діяння хімічних і механічних подразників. Г. стимулює секрецію шлункового соку та соку підшлункової залози.

Гастрит: запальне захворювання слизової оболонки шлунка.

Гастро...: у складних словах відповідає поняттям "шлунок" або "черевна частина тіла".

Гастроентерит: запальне захворювання слизової оболонки шлунка й тонких кишок людини або тварин. Виникає здебільшого внаслідок вживання недоброякісних продуктів.

Гастроентероколіт: запальне захворювання слизових оболонок шлунково-кишкового тракту (шлунка, тонких та товстих кишок) здебільшого внаслідок вживання недоброякісних продуктів.

Гастроентерологія: розділ медицини, що вивчає будову та функцію травної системи людини. Г. розробляє методи діагностики, лікування та профілактики хвороб органів травлення.

Гастрозоїди: особини в колоніях кишечнопорожнинних тварин (гідроїдних поліпів тощо), що виконують функцію травлення.

Гастролер: 1. Актор, що приїхав для виступів. 2. перен. людина, що працює, приїжджаючи, випадково й тимчасово займається якоюсь справою.

Гастролі: виступи актора або театрального колективу поза місцем його постійної діяльності — в іншому місті, районі, країні.

Гастрологія: 1. Частина медичної науки, що вивчає шлункові захворювання. 2. Кухарство.

Гастроном: любитель і знавець витончених страв.

Гастрономія: 1. Тонкий смак в їжі; розуміння тонкощів кулінарії. 2. Сукупність харчових продуктів (товарів) високоякісного приготування.

Гастроподи: клас молюсків. Поширені в усіх частинах світу. Інша назва — черевоногі.

Гастропор: отвір у зародка тваринного організму на стадії гаструли, за допомогою якого його порожнина сполучається з навколишнім середовищем.

Гастроптоз: опущення шлунка; спостерігається в людини з астенічною будовою тіла, при різкому схудненні, повторній вагітності.

Гастроскопія: метод дослідження шлунка за допомогою ендоскопа — гастроскопа; застосовують для розпізнавання ряду захворювань шлунка.

Гастростомія: операція накладення штучної зовнішньої шлункової фістули; проводиться при непрохідності стравоходу.

Гастротрихи: клас круглих червів. Інша назва — черевовійчасті.

Гастрофільоз: захворювання травного тракту однокопитних; спричинюється личинками оводів роду гастрофіли.

Гастроцель: первинна травна порожнина зародка на стадії гаструли.

Гаструла: 1. Одна з стадій зародкового розвитку багатоклітинного організму, що настає після бластули. 2. Двошаровий зародок багатоклітинних організмів.

Гаструляція: процес розвитку двошарового зародка (гаструли).

Гатерія: єдиний сучасний представник плазунів підкласу дзьобоголових. Довжина до 75 см, вага до 1 кг. Живуть близько 100 років. Збереглися на піщаних островах Нової Зеландії. Виду близько 225 мільйонів років.

Гатлінг: багатоствольна швидкострільна зброя, праобраз кулемета. Названа за іменем американського винахідника д-ра Річарда Гатлінга, який запатентував її в 1862 р.

Гать: настилка з тарасу через болотисте місце.

Гаубиця: тип артилерійської гармати, що стріляє навісним вогнем по наземних цілях.

Гауда: твердий голландський сир щільної консистенції з коров'ячого молока. Вінд назви міста Гауда, де він традиційно виготовляється.

Гауляйтер: вищий партійний функціонер націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Призначався безпосередньо фюрером і підкорявся йому або його заступнику і користувався великою незалежністю, фактично будучи вищою посадовою особою на території свого округу.

Гауптвахта: 1. Приміщення для утримання під арештом військовослужбовців. 2. Приміщення (у російській армії до 1884 р.), де перебували вартові.

Гауптштурмфюрер: військове звання СС, що відповідало капітанові (гауптману) Вермахту. До 1934 року називалось штурмгауптфюрер.

Гаур: ссавець ряду оленеподібних вид парнокопитних тварин родини бичачих. Поширений переважно в Індостані та в Індокитаї. Об'єкт полювання. Одомашнена форма — гаял. Інша назва — лобатий бик.

Гаус: одиниця магнітної індукції в СГС системі одиниць. 1 Гс дорівнює 10^-4 Вебера на 1 м². Від прізвища німецького математика К.-Ф. Гаусса.

Гаусторії: 1. Клітинні або тканинні утвори рослин, за допомогою яких вони всмоктують поживні речовинни з навколишнього середовища 2. Присоски, якими рослина-паразит прикріплюється до рослини-хазяїна та через які надходять у всі поживні речовини.

Гауч-прес: пристрій (прес з двома валами) для віджимання води з паперового полотна, коли воно рухається в сітковій частині папероробної машини.

Гаучо: жителі південноамериканських пампасів, які, як правило, займаються круглорічним випасом великої рогатої худоби; пастух. Аналог північноамериканського терміну ковбой. Як правило, Г. стосується жителів Патагонії, Уругваю і Півдня Чилі. На Півночі Чилі їх називають хуасо, в Перу — калан, у Колумбії і Венесуелі — ланеро, на Кубі — гуахіро, в Мексиці — вакеро.

Гаф: мілка морська затока між берегом і вузькою смугою землі, що заходить далеко у море.

Гафель: 1. Дерев'яний похилий брус, закріплений нижнім кінцем до щогли або стеньги. До Г. кріплять край косого вітрила. 2. Частина стовбура ясена або клена, з якої виробляють фанеру.

Гафіз: людина, що знає напам'ять Коран.

Гафній: хімічний елемент, символ Hf, ат. н. 72; сріблясто-білий метал, супутник цирконію. Застосовують для катодів у рентгенівських і телевізійних трубках, входить до складу жаростійких сплавів. Від латинської назви м. Копенгагена — Гафнія.

Гафт: гаптування, гаптовані речі.

Гацієнда: хутір, земельна власність.

Гача: лоша.

Гаше: страва з печеного, вареного і дрібно порізаного м'яса.

Гашетка: гачок або кнопка для відкриття стрільби з вогнепальної зброї.

Гашиш: загальна назва наркотичних речовин у вигляді смолянистих речовин, які видобувають з індійських конопель шляхом переробки порошку з висушених і подрібнених рослин. При введенні в організм викликає порушення функцій центральної нервової системи, що супроводиться галюцинаціями.

Гашишизм: один із видів наркоманії, характеризується хворобливою пристрастю до вживання гашишу і наявному в ньому каннабінолу, що призводить до тяжких психічних і фізичних розладів.

Гашпиль: дерев'яний чи бетонний бак з мішалкою для промивання, знезолювання, м'якшення й дублення шкір.

Гаял: одомашнена форма дикого бика гаура, найбільшого представника родини бикових.

Гварані: гуарані; грошова одиниця Парагваю, поділяється на 100 сентимо. Від назви індіанського племені, що становить більшість населення країни.

Гвардія: 1. У деяких країнах особиста схорона глави держави. 2. Добірна привілейована частина військ. 3. В Україні Г. — почесне звання, яке присвоєно військовим частинам і з'єднанням Збройних Сил, що особливо відзначилися в боях Другої світової 1941-45 рр. 4. Особливі формування для військових чи поліцейських цілей (Г. республіканська, цивільна тощо). 5. перен. передова частина якогось класу, соціальної групи (напр., стара ґвардія).

Гварек: гірник.

Гваюла: вид каучуконосних рослин родини складноцвітих. Багаторічний, вічнозелений чагарник. Поширені на півдні Північної Америки.

Гваякол: складна органічна сполука ароматичного ряду, метиловий ефір пірокатехіну. Міститься в гваяковій смолі, буковому дьогті. Застосовують у медицині.

Гвельфи: політичне угруповання в Італії 12 — 15 ст., яке боролося проти намагань імператорів Священної Римської Імперії утвердитися на Апеннінському півострові. Від прізвища герцогів Баварії і Саксонії Вельфів, суперників роду Штауфенів.

Геба: у грецькій міфології — богиня краси і молодості, дочка Зевса і Гери.

Гебефренія: психічне захворювання, одна з форм юнацької шизофренії; розвивається в період статевого дозрівання.

Гебраїзм: мовний зворот із староєврейської мови.

Гебраїст: вчений, знавець староєврейської мови і літератури.

Гебри: прихильники зороастризму в Ірані.

Гевея: рід дерев родини молочайних. Цінні каучуконоси. Г. бразільську культивують у багатьох тропічних країнах.

Геври: послідовники вчення Зороастра, вогнепоклонники в Індії та ін. країнах.

Гегельянство: вчення німецького філософа Г. Гегеля і його послідовників.

Гегемон: керівник, той, що є рушійною силою чогось, носій гегемонії.

Гегемонізм: прагнення до встановлення гегемонії.

Гегемонія: керівництво, керівна роль якого-небудь класу, держави щодо інших класів або держав (напр., гегемонія пролетаріату).

Геджра: втеча Мухаммеда з Мекхи в Медіну 15 липня 622 р., що знаменувало початок мусульманської ери.

Гедисма: приправа, яку додають у ліки для смаку і запаху.

Гедисти: політична течія у французькому робітничому русі в кінці 19 — на початку 20 ст., очолювана Ж. Гедом. Відіграли велику роль у пропаганді марксизму і створенні партійних організацій у промислових центрах Франції; стали ядром французької робітничої партії (заснована в 1879 р.).

Гедонізм: філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя. Протилежне — аскетизм.

Гедонія: відчуття піднесення, приємне самопочуття.

Геєна: 1. Долина на південно-західній околиці Єрусалима, яка здобула горезвісну репутацію через ідолопоклонство і служіння чужим богам, жертовне спалювання немовлят богам Молоху та Ваалу. 2. міф. Пекло, символ вічних мук.

Геєст: бідна на рослинність піщана місцевість на узбережжі Північного моря.

Гезенк: підземна гірнича виробка, в якій немає безпосереднього виходу на поверхню; служить для підіймання й спускання вантажів, для вентиляції тощо.

Гези: в роки Нідерландської буржуазної революції 16 ст. прізвисько членів Союзу дворян, які боролися проти іспанської тиранії.

Гезити: прошарок військової служилої знаті у ранній період існування англосаксонських королівств.

Геіофіти: болотяні рослини.

Гей: чоловік чи жінка, що має гомосексуальну орієнтацію.

Гейд: англійська міра землі, що дорівнює 47,9 га.

Гейдеж: податок на землю в Англії.

Гейдельберзька людина: одна з форм викопної людини, яка жила на території Європи в ранньому плейстоцені. Від назви м. Гейдельберга (тепер ФРН), поблизу якого в 1907 р. знайдено нижню щелепу гейдельберзької людини.

Гейзенбаг: у програмуванні — помилка, яка зникає або змінює свої властивості при спробі її виявлення; плаваюча помилка.

Гейзер: гаряче джерело, яке періодично викидає воду й пару у вигляді фонтана. Г. характерні для областей поширення вулканів. Вода, що викидається Г., відносно чиста, слабко мінералізована (1-2 г/л), містить відносно багато кремнезему (діоксиду кремнію), з якого біля виходу каналу і на схилах утворюється гейзерит.

Гейзер: джерело, що періодично фонтанує гарячою водою та парою і є одним із проявів пізніх стадій вулканізму. Термін походить від назви вперше описаного подібного джерела в Ісландії.

Гейзерит: гірська порода, що утворюється внаслідок випадання кремнезему (діоксиду кремнію) з ґейзерів та інших гарячих джерел.

Гейм: певне число очок у деяких іграх (напр. у тенісі), частина ігрової партії.

Геймпад: тип ігрового маніпулятора для забезпечення взаємодії між гравцем та ігровою приставкою.

Гейнал: релігійна пісня, яку грають сурмачі на сході і заході сонця.

Гейслерові трубки: скляні трубки з впаяними електродами, наповнені розрідженим газом. Застосовують для дослідження спектрів газів, для ілюмінації. Від прізвища німецького склодува Г. Гейслера.

Гейтоногамія: запилення квітки пилком іншої квітки тієї самої рослини. Інша назва — сусіднє запилення.

Гейхера: рід багаторічних трав'янистих рослин родини ломикаменевих. Окремі види широко культивують як декоративні.

Гейша: в Японії професійна танцюристка, співачка, музикантка, яку наймають на великосвітські прийоми, банкети для виконання ролі гостинної господині, створення невимушеної атмосфери в товаристві чоловіків.

Гека: турецька міра ваги, дорівнює 230,94 кг.

Геката: у давньогрецькій міфології богиня місяця й ночі, чарівниця, що панує над демонами й лякає людей привидами.

Гекатомба: 1. У давніх греків — жертва на 100 биків. 2. перен. Урочистості торжества із принесенням жертв. 3. Побиття, масові людські вбивства.

Гекатонхейри: у грецькій міфології — сторукі і п'ятдесятиголові велетні-потвори (Бріарей, Котт, Гієс), яких олімпійські боги закликали на допомогу, щоб подолати титанів.

Гекельфон: духовий музичний інструмент, баритоновий гобой. Від прізвища німецького майстра-винахідника В. Геккеля.

Гекістотерми: рослини холодного клімату.

Геконові: родина ящірок.

Гекса...: у складних словах означає "шести...".

Гексагон: шестикутник; многокутник, що має шість вершин та шість сторін. Правильний Г. — шестикутник, у якого всі кути і всі сторони між собою рівні.

Гексагональний: шестикутний; Г-а система — у кристалографії — система, що характеризується постійною присутністю однієї шестірної або потрійної осі симетрії.

Гексаграма: 1. Шестикутна зірка, утворена двома рівносторонніми трикутниками. 2. Візантійська срібна монета VII ст. вартістю шість скрупулів.

Гексаедр: замкнений шестигранник з гранями у вигляді квадратів; куб.

Гексаедрит: залізний метеорит, у структурі якого переважають кристали шестигранної форми, гексаедри.

Гексаметилентетрамін: лікарський препарат з групи антисептичних речовин. Інша назва — уротропін.

Гексаметр: віршовий розмір в античній поезії, шестистопний дактиль з постійною цезурою; гекзаметр.

Гексаплоїд: клітина або особина, що має шість повних наборів хромосом.

Гексахлоран: органічна сполука, білі кристали; один з найефективніших отрутохімікатів. Застосовують для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур.

Гексахлорбензол: отрутохімікат, який застосовують для протруювання насіння сільськогосподарських культур проти збудників багатьох хвороб.

Гексахлорбутадієн: отрутохімікат, який застосовують для боротьби з філоксерою у грунті.

Гексахлоретан: хімічний препарат, який застосовують у медицині для лікування гельмінтозів, а також в хімічній промисловості — для виготовлення пластмас, як димоутворювач тощо.

Гексахорд: 1. Шестиступеневий музичний звукоряд. 2. Музичний інструмент на шість струн.

Гексенал: лікарський препарат. Наркотик. Застосовують для внутрішньовенного наркозу, іноді для заспокоєння рухового збудження та як протисудорожний засіб.

Гексити: шестиатомні спирти, безбарвні кристалічні речовини, солодкі на смак. Містяться в рослинах, плодах і водоростях. Деякі Г. застосовують у харчовій і фармацевтичній промисловості, в парфюмерії тощо.

Гексоген: вибухова речовина, безбарвний кристалічний порошок. Застосовують у капсулях-детонаторах.

Гексод: електронна лампа з шістьма електродами (анод, катод і 4 сітки). Застосовують у радіотехніці для перетворення частоти.

Гексозаміни: похідні простих сахарів. Належать до аміносахарів.

Гексозани: полісахариди, молекули яких побудовані з великої кількості гексозних залишків. До Г. належать крохмаль, глікоген тощо.

Гексози: вуглеводи групи моносахаридів, містять 6 атомів вуглецю (напр., глюкоза, фруктоза). Є в організмі людини, тварин і рослин у вільному стані і в складі полісахаридів.

Гексозофосфати: складні ефіри, утворені з гексоз і залишків фосфорної кислоти; проміжні продукти вуглеводного обміну у тварин, людини й мікроорганізмів.

Гексокіназа: фермент групи кіназ. Міститься в тваринних тканинах, у бульбах картоплі.

Гексоній: лікарський препарат; застосовують для лікування судинних спазмів, при гіпертонічній та виразковій хворобах.

Гектар: одиниця земельної площі, яка становить 100 ар (10 000 м², 0,01 км²); сто "соток".

Гекто...: у складних словах означає "сто", "в сто раз".

Гектоват: одиниця потужності, що становить 100 вт.

Гектограм: одиниця маси або ваги, що становить 100 г.

Гектограф: копіювальний прилад для розмножування (до 100 відбитків) тексту й ілюстрацій.

Гектографія: способи друкування копій тексту й ілюстрацій за допомогою гектографа.

Гектолітр: міра рідини або сипких тіл, яка становить 100 літрів.

Гектоп'єза: одиниця тиску, яка дорівнює навантаженню 100 стен на 1 м² (750,06 мм рт. ст.).

Гекуба: 1. Дружина Троянського царя Пріама, мати 19 синів, які загинули під Троєю. 2. перен. Символ найщасливішої і разом з тим найнещасливішої матері.

Гелацодик: арбітр на ігрищах у Давній Греції.

Гелеполь: висока (до 40 м) пересувна багатоповерхова дерев'яна башта, яка застосовувалася в стародавні часи і в період середньовіччя під час облоги фортець.

Гелер: 1. Початково (XIII ст.) — назва срібного німецького пфеніга, що випускались у Швебіш-Галі у Швабії, звідки й назва. 2. Розмінна монета (від півпфеніга до 1/8 крейцера) в Південній і Західній Німеччині XIII — XIX ст., Австро-Угорщині (1892-1918 рр.), Австрії (до 1924 р.). 2. Розмінна монета Чехії, 1/100 крони.

Гелертер: людина, яка формально володіє вченістю, але відірвана від життя, практичної діяльності і передової науки; схоласт, начотчик.

Гелі: драглеподібні дисперсні системи, які утворюються в колоїдних розчинах за поступової коагуляції. Застосовують як адсорбенти тощо.

Геліея: в Стародавніх Афінах суд присяжних.

Гелій: 1. Бог Сонця у давньогрецькій міфології, пізніше ототожнений з Аполлоном. 2. Хімічний елемент, символ He, ат. н. 2; інертний газ без кольору й запаху. Застосовують в електротехніці тощо.

Гелікоїд: поверхня, описана прямою, що обертається навколо нерухомої осі з незмінною кутовою швидкістю й одночасно перемішується вздовж осі обертання зі сталою швидкістю.

Гелікон: 1. Гора у Беотії — помешкання міфічних грецьких муз та Аполлона. 2. Мідний духовий інструмент.

Гелікопріон: рід викопних акулоподібних риб. Були поширені за палеозойської ери.

Гелікоптер: літальний апарат, важчий за повітря, підйом і переміщення якого забезпечується гвинтом, що обертається в горизонтальній площині, а переміщення — його нахилом.; вертоліт.

Геліо...: у складних словах відповідає поняттям "сонце", "сонячний".

Геліобіологія: розділ біофізики, що вивчає вплив змін активності Сонця на земні організми.

Геліогеофізика: наука, що вивчає вплив процесів на Сонці на геофізичні явища.

Геліограма: зображення Сонця, одержане за допомогою геліографа.

Геліограф: 1. Прилад, що реєструє тривалість сонячного сяяння протягом дня. 2. Телескоп для фотографування Сонця.

Геліографічний: той, що стосується опису Сонця; Г-і координати — величина, за допомогою яких визначають положення точок на поверхні Сонця; Г-а широта — кутова віддаль даної точки від сонячного екватора, що відлічується за сонячним меридіаном; Г-а довгота — кут між площиною меридіана даної точки і площиною початкового меридіана, за який приймають т. зв. меридіан Керінгтона, який пройшов через висхідний вузол сонячного екватора в середній Грінвічський полудень 1 січня 1854 р.

Геліографія: 1. Розділ астрономії, що займається вивченням сонця. 2. Фотографічний процес отримання кліше шляхом засвічування металевої пластини, вкритої спеціальним хімічним розчином.

Геліоґравюра: станковий вид глибокого друку — прототип сучасного растрового глибокого друку.

Геліоенергетика: галузь енергетики, що вивчає і застосовує методи експлуатації енергії сонячного проміння для промислових і побутових потреб.

Геліоконцентратор: одно або кілька дзеркал (лінз), які фокусують проміння Сонця.

Геліоміцин: лікарський препарат, антибіотик. Використовують геліоміцинову мазь для лікування інфікованих ран, піодермії, виразок тощо.

Геліометр: астрономічний інструмент для вимірювання невеликих (до 1°) кутів на небесній сфері.

Геліос: Гелій; син Гіперіона і Тєї, бог Сонця у давньогрецькій міфології, пізніше ототожнений з Аполлоном.

Геліоскоп: телескоп для спостереження за поверхнею Сонця.

Геліостанція: електрична силова станція, що працює від енергії сонячного проміння.

Геліостат: допоміжний астрономічний прилад, у якому за допомогою годинникового механізму повертається дзеркало так, що відбите від дзеркал сонячне проміння зберігає первісний напрям.

Геліотаксис: те саме, що й фототаксис.

Геліотерапія: лікування сонячним опромінюванням.

Геліотехніка: галузь техніки, яка вивчає перетворення енергії сонячної радіації на інші види енергії.

Геліотроп: 1. Рід переважно тропічних і субтропічних рослин родини шорстколистих. Кущі, напівкущі і трави. У квітках міститься запашна ефірна олія, яку використовують у парфюмерії. 2. Прозорий зеленкуватий з червоними крапочками мінерал, різновид халцедону; вживається на дрібні прикраси, предмети лабораторного обладнання тощо. 3. Порошок для фарбування тканин у фіолетовий колір. 4. Геодезичний інструмент для вимірювання горизонтальних кутів у тріангуляції.

Геліотропізм: те саме, що й фототропізм.

Геліофізика: розділ астрофізики, що вивчає явища, які відбуваються на поверхні Сонця.

Геліофільний: той, що любить сонце; Г-і рослини — світлолюбні рослини.

Геліофіти: рослини, які потребують для свого розвитку великої кількості світла (сосна, модрина та ін.). Часто Г. називають світлолюбними рослинами.

Геліофобний: той, що боїться світла; Г-і рослини — затінкові рослини.

Геліоцентричний: навколосонячний; геліоцентрична система світу — система поглядів, за якими Земля та інші планети обертаються навколо Сонця.

Геліяст: член Суду Геліоса у Давніх Афінах, що збирався на сході Сонця, звідти і назва.

Гелоти: 1. Спартанські невільники, місцеві тубільці, підкорені спартанцями. 2. перен. Невільники, раби.

Гелотизм: 1. Підданство, невільництво. 2. Поводження з людьми, як із невільниками. 3. Перебування у неволі.

Гелофіти: болотяні рослини.

Гельвеція: латинізована назва і національна персоніфікація Швейцарії.

Гельвін: мінерал класу силікатів, жовтого, червоно-бурого кольору. Руда берилію.

Гельмінти: черви, що паразитують в організмі людини, тварин і рослин, спричинюючи гельмінтози.

Гельмінтогеографія: розділ гельмінтології, що вивчає поширення гельмінтів на земній кулі.

Гельмінтози: хвороби людини, тварин і рослин, спричинювані паразитичними червами — гельмінтами.

Гельмінтозоонози: група гельмінтозів, збудники яких можуть паразитувати і в людини, і в тварин.

Гельмінтологія: наука про паразитичних червів (гельмінтів) та спричинювані ними хвороби людини і тварин (гельмінтози).

Гельмпорт: отвір у корпусі корабля, в який проходить вісь руля.

Гем...: у складних словах відповідає поняттю "кров".

Гем: небілкова залізовмісна частина гемоглобіну.

Гемаглютинація: процес склеювання та наступного осаджування еритроцитів крові, що спричинюється гемаглютинінами, бактеріями, вірусами тощо.

Гемаглютиніни: антитіла, які здатні викликати склеювання (аглютинацію) еритроцитів.

Гемангіома: доброякісна пухлина, що розвивається з кровоносних судин.

Гемартроз: крововилив у порожнину суглоба, який виникає при травмі або деяких захворюваннях (гемофілія, цинга).

Гематика: наука про кров.

Гематин: залізовмісний пігмент, продукт розпаду гемоглобіну.

Гематина: червоний барвник.

Гематит: 1. Мінерал класу окисів та гідроокисів, чорний. Залізна руда. 2. Низькофосфористий (до 0,1%) ливарний чавун, що його виплавляють переважно з червоного залізняку.

Гемато...: у складних словах відповідає поняттю "кров".

Гематоген: хімічний продукт, що містить залізо, фосфор, від недокрів'я. Застосовують при недокрів'ї, виснаженні організму тощо.

Гематозої: одноклітинні організми, що паразитують у крові хребетних тварин і людини. Спричинюють інфекційні захворювання (малярію, піроплазму та ін.). Інша назва — гемопаразити.

Гематократія: влада, здобута і утримувана силовим, кривавим чином.

Гематокрит: прилад для визначення співвідношення кров'яних тілець і плазми в крові.

Гематоксилін: синій та синьо-чорний барвник, що застосовується у мікроскопічній техніці для фарбування рослинних і тваринних клітин.

Гематологія: наука про кров і кровотворні органи, вивчає їхню будову, функції та захворювання.

Гематома: скупчення крові, обмежене навколишніми тканинами або стінками природної порожнини тіла. Виникає внаслідок крововиливу при травмах, руйнуванні стінок судин патологічним процесом тощо. Підшкірна Г. — «синець».

Гематомієлія: крововилив у спинний мозок. Спостерігається при закритих травмах хребта, надмірному м'язовому напруженні, ураженні електричним струмом, тяжких інфекціях тощо.

Гематопатологія: учення про хвороби крові.

Гематопоез: процес утворення, розвитку та дозрівання клітин крові людини й тварин.

Гематопорфірин: пігмент пурпурного кольору. В незначних кількостях міститься в сечі здорової людини; у великих кількостях виділяється при отруєнні свинцем, анеміях і хворобах печінки.

Гематопсія: крововилив в око або в його межах, спостерігається при травмах тощо.

Гематорея: кровотеча.

Гематоскопія: аналіз крові для визначення захворювання.

Гематохром: червона барвна речовина, що міститься в жирових краплях клітин зелених водоростей у розчинному стані.

Гематоцеле: скупчення крові у людини або тварини в обмеженому просторі. Спостерігається при травмах, геморагічному запаленні яєчка. Інша назва — кров'яний опух.

Гематрія: метод аналізу сенсу слів і фраз на основі числових значень букв, що їх утворюють. Г. слова — сума числових значень букв, що його утворюють.

Гематурія: виділення крові з сечею. Спостерігається при захворюваннях органів сечової системи, хворобах крові, деяких інфекційних захворюваннях, травмах.

Гембель: рубанок.

Гемелологія: галузь біології і медицини, що вивчає походження близнюків.

Гемералопія: розлад зору, що характеризується зниженням світлової чутливості (різко погіршується зір в умовах зниження освітлення, у сутінках, уночі). Спостерігається при деяких захворюваннях очей, недостачі вітаміну А в організмі або має природжений характер. Інша назва — куряча сліпота.

Гемеритрин: дихальний пігмент безхребетних, червоного кольору.

Гемерологія: наука укладання календарів.

Гемі...: префікс, що означає "напів", "наполовину".

Геміанестезія: втрата чутливості на одній половині тіла, що виникає внаслідок порушення провідності чутливих нервів від периферії до головного мозку.

Геміанопсія: випадіння половини поля зору в кожному оці, спостерігається при органічних захворюваннях нервової системи (опух, крововилив у головний мозок тощо).

Геміатрофія: атрофія однієї половини органа або тіла внаслідок деяких захворювань (напр., Г. обличчя).

Гемікранія: те саме, що й мігрень.

Гемікриптофіти: рослини, у яких на час несприятливих умов (посуха, низька температура тощо) бруньки відновлення перебувають на рівні грунту. Г. є, напр., кульбаба, жовтець повзучий.

Гемікрустацеї: клас вимерлих примітивних членистоногих. Були поширеві за палеозойської ери.

Гемін: солянокислий гематин. Речовина, яка утворюється при діянні соляної кислоти на гемоглобін крові; визначення на Г. застосовують у судовій практиці.

Гемінати: подвійні приголосні.

Геміопія: половинний зір; збереження в кожному оці половини зорового поля.

Геміпарез: односторонній неповний параліч м'язів, виникає при ураженнях головного мозку.

Геміплегія: повна втрата довільних рухів (параліч) однієї половини тіла людини або тварини. Виникає при уражейні головного мозку або при функціональних розладах.

Гемісфера: 1. Небесна чи земна півкуля. 2. Півкуля головного мозгу.

Геміцелюлози: група високомолекулярних вуглеводів рослинного походження.

Геміцикл: півкуля.

Гемлок: назва північноамериканських видів деревних рослин родини соснових.

Геммайтя: японський зелений чай, який виготовляється з чайних листків і обжареного рису.

Гемо...: у складних словах відповідає поняттю "кров".

Гемоглобін: дихальний пігмент крові людини, хребетних та багатьох безхребетних тварин. Складається з глобіну (білкова речовина) й гему.

Гемоглобінози: хворобливі стани людини, зумовлені наявністю в еритроцитах одного або кількох патологічних гемоглобінів; гемоглобінопатії.

Гемоглобінопатії: хворобливі стани людини, зумовлені наявністю в еритроцитах одного або кількох патологічних гемоглобінів; гемоглобінози.

Гемоглобінурія: поява гемоглобіну в сечі внаслідок внутрішньосудинного гемолізу.

Гемограма: схематичний запис кількісного та якісного дослідження крові.

Гемодинаміка: галузь фізіології, яка вивчає закономірності руху крові кровоносними судинами.

Гемодинамометр: апарат для визначення кров'яного тиску.

Гемодіаліз: метод позаниркового очищення крові при деяких захворюваннях нирок.

Гемоліз: процес руйнування еритроцитів крові людини й тварин; гемоглобін при цьому надходить у плазму крові й розчиняється.

Гемолізини: речовини, що спричинюють гемоліз.

Гемолімфа: рідина, що циркулює в судинах і міжклітинних просторах тварин з незамкнутою кровоносною системою (членистоногих, молюсків) і переносить в організмі кисень, вуглекислоту, поживні речовини й продукти виділення.

Гемолітичний: той, що викликає явище гемолізу (напр. , гемолітичні отрути) або супроводиться гемолізом (гемолітична жовтяниця, гемолітична хвороба новонароджених).

Гемометр: прилад для визначення кількості гемоглобіну крові.

Гемонхоз: захворювання жуйних тварин, спричинюване круглими червами роду гемонхус. Уражають кишечник, нервову систему, кровотворні органи та ендокринні залози.

Гемопаразити: те саме, що й гематозої.

Гемопротеїди: складні білки крові. Належать до хромопротеїдів.

Гемопротеус: рід кровопаразитів типу найпростіших. Спричинюють захворювання птахів, ящірок, змій.

Геморагічний: той, що супроводиться крововиливом; Г. діатез — група захворювань, які проявляються підвищеною кровотечею; Г-а гарячка — група вірусних захворювань, що супроводяться гарячкою, геморагічним синдромом, ураженням нервової системи, внутрішніх органів, крові.

Геморагія: надмірна кровотеча, крововилив, витікання крові з судин людини й тварин внаслідок порушення цілості їхніх стінок.

Геморой: вузлоподібне розширення вен прямої кишки. Спостерігається у людей при запальних процесах прямої кишки, запорі, до деякої міри захворюванню сприяє тривала сидяча праця.

Гемоспоридії: ряд найпростіших класу споровиків. Паразитують у крові хребетних тварин та людини, викликаючи захворювання.

Гемостаз: 1. Припинення руху крові в судинах. 2. Спинення кровотечі.

Гемотерапія: метод лікування введенням хворому крові (власної або донорської), а також препаратів, виготовлених з крові.

Гемотоксини: речовини мікробного, рослинного чи тваринного походження, що ушкоджують оболонки еритроцитів крові та спричиняють їх гемоліз.

Гемоторакс: скупчення крові в порожнині плеври, виникає внаслідок внутрішньої кровотечі при травмах легень або при деяких захворюваннях (рак легень, туберкульоз тощо).

Гемотрансфузіологія: розділ гематології, який вивчає переливання крові та її складових частин.

Гемофілія: спадкове захворювання людини і тварин; характеризується значними й тривалими кровотечами внаслідок порушення властивості крові зсідатися через брак у ній відповідних білків.

Гемоцитобласти: клітини кровотворних органів людини та хребетних тварин (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли), з яких утворюються всі клітинні елементи крові (еритроцити, лейкоцити тощо). В нормі трапляються тільки в кровотворних органах.

Гемоціанін: дихальний пігмент гемолімфи молюсків, вищих ракоподібних та деяких павукоподібних, що здійснює транспортування кисню в організмі.

Гемпшири: напівтонкорунна м'ясна порода овець. Від назви графства Гемпшір (Англія), де було виведено цю породу.

Гемули: внутрішні бруньки більшості прісноводних та деяких морських губок, що служать для розмножування.

Ген: 1. Елементарна молекулярна одиниця спадковості, що відповідає за формування певної елементарної ознаки. 2. розм. Передані у спадок особливості характеру, схильності.

Гендер: соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як ця поведінка сприймається; соціально обумовлені ролі, і сфери діяльності чоловіків та жінок, які залежать не від біологічних статевих відмінностей, а від соціальної організації суспільства.

Гендерквір: гендерна ідентичність, відмінна від чоловічої і жіночої, в рамках уявлення про те, що соціальних статей може бути більше, ніж дві.

Гендерний: той, що стосується соціальної статі, фактору статевих відмінностей в соціальному контексті.

Генеалогічний: родовідний; Г-а класифікація мов — класифікація мов на основі їх спорідненості, зумовленої спільністю походження.

Генеалогія: 1. Допоміжна історична дисципліна, що досліджує походження родів, окремих осіб, їхні родинні та ін. зв'язки. 2. Родовід, історія роду, родовідний запис.

Генеза: генезис; походження, зародження, виникнення; процес утворення.

Генезис: походження, виникнення; процес утворення.

Генеономія: розділ соціології, що вивчає походження та розвиток форм шлюбу й сім'ї.

Генерал-аншеф: генеральське звання в Росії 18 ст.

Генерал-бас: старовинний цифровий спосіб фіксування супровідних акордів, коли цифри ставилися під найнижчою басовою партією.

Генерал-губернатор: 1. Вища службова особа в царській Росії, що очолювала генерал-губернаторство. 2. В країнах, що були британськими домініонами, вищий представник англійського короля (королеви), який вважався главою домініону.

Генерал-губернаторство: адміністративно-територіальна одиниця в царській Росії (1775-1917 рр.), яка охоплювала територію однієї або кількох губерній.

Генерал-фельдмаршал: найвищий генеральський чин в деяких арміях.

Генерал: військове звання або чин вищого командною складу збройних сил, а також керівних осіб деяких цивільних відомств.

Генералізація: 1. Узагальнення, логічний перехід від окремого до загального, підпорядкування окремих явищ загальному принципові. 2. Поширення збудження по центральній нервовій системі тварин і людини. 3. Г. картографічна — процеси відбору й узагальнення географічних об'єктів (населених пунктів, річок тощо) для складання географічних карт.

Генералізувати: узагальнювати, підводити під теоретичне начало, правило.

Генералісимус: найвище військове звання в збройних силах ряду країн.

Генералітет: найвищий командний склад збройних сил; особи, що мають генеральські звання.

Генеральний: загальний, головний; Г-а лінія — керівна лінія, що визначає дії в конкретних умовах; Г. секретар — виборна керівна посада, яка існує в ряді партій, головна службова особа в деяких міжнародних організаціях та відомствах (напр., Г. секретар ООН); Г-а рада — керівний орган у ряді організацій (напр., Г-а рада 1-го Інтернаціоналу); Г. штаб — орган найвищого військового управління в країні; Г. план — науково обгрунтований перспективний план розвитку населеного пункту, забудови промислового об'єкта.

Генеративний: породжуючий; Г-і клітини — статеві клітини.

Генеративний: породжуючий; Г-і клітини — статеві клітини.

Генератор: пристрій, апарат чи машина, які виробляють якийсь продукт (газ, лід тощо), електричну енергію (Г. електромашинний, радіосигналів тощо) або перетворюють один вид енергії на інший (Г. ультразвукових коливань). 2. Казан у паровій машині.

Генератор: пристрій, апарат чи машина, які виробляють якийсь продукт (газ, лід тощо), електричну енергію (Г. електромашинний, радіосигналів тощо) або перетворюють один вид енергії на інший (Г. ультразвукових коливань).

Генераторний: породжуючий, перетворювальний; Г-а лампа — електронна лампа для перетворювання енергії джерела постійного чи змінного струму в енергію електричних коливань; Г. газ — вид газоподібного палива, одержаного газифікацією вугілля, торфу тощо в газогенераторах.

Генераторний: породжуючий, перетворювальний; Г-а лампа — електронна лампа для перетворювання енергії джерела постійного чи змінного струму в енергію електричних коливань; Г. газ — вид газоподібного палива, одержаного газифікацією вугілля, торфу тощо в газогенераторах.

Генерація: 1. Покоління; коліно, сукупність людей, пов'язаних приблизно однаковим віком, спільними інтересами і спільною діяльністю. 2. Представники одного роду, рослини і тварини одного виду і роду, мінерали одного походження. 3. Постання, утворення чогось.

Генерація: 1. Покоління; коліно, сукупність людей, пов'язаних приблизно однаковим віком, спільними інтересами і спільною діяльністю. 2. Представники одного роду, рослини і тварини одного виду і роду, мінерали одного походження. 3. Постання, утворення чогось.

Генерувати: виробляти (продукт, енергію), збуджувати (електричні коливання) тощо.

Генетика: наука про явища спадковості й мінливості організмів.

Генетичний: той, що вказує на походження, розвиток; Г-а соціологія — розділ соціології, що вивчає питання генезису суспільства і найважливіших соціальних інститутів; Г. метод — спосіб дослідження явищ, що грунтується на аналізі їхнього генезису й розвитку; Г. код — система зашифровки спадкової інформації в молекулах нуклеїнових кислот.

Гени: особливі зародки у статевих клітинах батьків, які визначають спадкові властивості і риси нащадків.

Геніальний: найдосконаліший; створений генієм.

Геній: 1. В давньоримській міфології дух-покровитель, пізніше — добрий або злий дух взагалі. 2. Найвищий ступінь обдарованості, таланту. 3. Людина, якій притаманна найвища творча обдарованість.

Геніталії: органи статевого розмноження тварин і людини. До статевих органів належать статеві залози, статеві протоки, додаткові утвори (залози, сім'яні сумки, сім'яноприймачі і всі пристосування для виношування зародків) та копулятивні органи.

Геніталії: статеві органи тварин і людини.

Генітив: родовий відмінок.

Геногеографія: напрям досліджень у суміжній з генетикою і біогеографією галузі. Встановлює географічне поширення й частоти алелів, що визначають основні ознаки й властивості в межах усього або частини ареалу досліджуваного виду організмів.

Генографія: розділ антропології, який досліджує поширення характерних гаплогруп ДНК та інших характерних генетичних ознак живих організмів і людини з різних географічних районах Землі.

Генокопія: виникнення в організмі подібних фенотипових ознак під впливом генів, розташованих у різних ділянках хромосом.

Геном: сукупність генів в одинарному наборі хромосом. Термін введено в обіг у 1920 році німецьким ботаніком Гансом Вінклером (1877 — 1945).

Генонема: довга білкова молекула — нитка (або їх пучок), що є основою хромосоми й носієм спадкової інформації.

Генотеїзм: перехідна між політеїзмом і монотеїзмом форма релігійних вірувань, що визнає існування багатьох богів на чолі з одним верховним богом. Генотип

Генотип: сукупність спадкових структур організму.

Генофонд: сукупність усіх генів однієї популяції організмів.

Геноцид: винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами; один з найтяжчих злочинів проти людства. З 1948 року визнається ООН міжнародним злочином.

Генрі: одиниця індуктивності в МКСА системі одиниць. Від прізвища американського фізика Дж. Генрі.

Генрідор: перша датована французька монета, випущена королем Генріхом II (1547 — 1559) в 1549 році.

Генро: в Японії в кінці 19 ст. — на початку 20 ст. титул представників правлячого класу, довічних радників імператора.

Генсле: старовинний польський струнний смичковий інструмент.

Гентильний: родовий.

Генуїнний: належний до природжених захворювань і аномалій розвитку організму (напр., генуїнна епілепсія).

Генуя: великий широкий стаксель зі шкотовим кутом, що далеко заходить за щоглу.

Генфо: в Японії в кінці 19 — початку 20 ст. — найвища рада з представників найвпливовіших верств.

Генціана: рід трав'янистих рослин родини тирличевих. Деякі види використовують у медицині; багато видів культивують як декоративні.

Гео...: у складних словах відповідає поняттю "земля".

Геоакустика: вчення про звукові, інфразвукові й ультразвукові явища в земній корі.

Геоантикліналь: підняття земної кори в межах геосинклінальної області, що виступає в рельєфі переважно як складчаста гірська споруда.

Геоботаніка: наука про рослинні угруповання (фітоценози), їхній склад, будову, історію розвитку, розподіл по території, взаємозв'язки між собою і з навколишнім середовищем. Інша назва — фітоценологія.

Геогельмінти: група паразитичних червів людини та тварин, які розвиваються без участі проміжних та додаткових хазяїв — безпосередньо в фунті, гною та в інших субстратах.

Геогенія: наука про походження Землі.

Геогігієна: наука, що вивчає зміни в живій та неживій природі як результат діяльності людини на Землі.

Геогліфи: великі (як правило, понад 4 метри) малюнки, нанесені на поверхню землі. Можуть створюватись шляхом зняття грунту, викладання камінням, висаджування рослин.

Геогнозія: назва геології, поширена наприкінці 18 — в 1-й половині 19 ст.

Географія: система наук, які вивчають природні і виробничі територіальні комплекси. П. географія вивчає просторову організацію політичного життя суспільства і територіальне поєднання політичних сил з урахуванням соціально-економічних факторів.

Геодезія: наука про методи визначення форми, розмірів і гравітаційного поля Землі, зображення земної поверхні на планах і картах, а також про методи вимірювання на місцевості під час проведення наукових та інженерних робіт.

Геодиметр: прилад для вимірювання віддалі, оснований на вимірюванні часу проходження світлового імпульсу від приладу до об'єкта.

Геоекологія: наукова дисципліна, що досліджує взаємодію людини з навколишнім середовищем в просторі — проживання і життєдіяльність її в географічній оболонці.

Геоенергетика: галузь енергетики, пов'язана з використанням глибинного тепла земної кори.

Геоїд: фігура, яку утворила б поверхня Світового океану і сполучених з ним морів за певного середнього рівня води, вільної від збуджень припливами, течіями, різницею атмосферного тиску тощо. Г. приймають за згладжену фігуру Землі.

Геокарпія: спосіб поширення плодів, коли зав'язь після запліднення заглиблюється в грунт, де й розвивається плід.

Геокорона: зовнішня область атмосфери Землі.

Геокріологія: наука про мерзлі гірські породи; вивчає їхнє походження, історію розвитку, умови існування, будову, процеси і явища, що в них відбуваються.

Геологічна ера: 1. Відрізок часу в хронології геологічної історії Землі. 2. Підрозділ геохронологічної шкали, що відповідає часові утворення гірських порід, які складають групу.

Геологія: 1. Комплекс наук про будову і розвиток Землі, її речовинний склад, рухи та історію розвитку а також, процеси, що її створили. 2. Структурна Г. — розділ Г., що вивчає структуру земної кори та їх зміну у процесі розвитку. 3. Г. корисних копалин — розділ Г., що вивчає типи родовищ, методи їх пошуку і розвідки. 4. Мікроструктурна Г. — розділ Г., що вивчає деформацію порід на мікрорівні, в масштабі зерен мінералів і агрегатів. 5. Історична Г. — розділ Г., що вивчає послідовність найважливіших подій в історії Землі. 6. Планетарна Г. — розділ Г., що досліджує планетарно-астрономічні фактори геологічного розвитку Землі та інших планет, а також геологію твердих небесних тіл; астрогеологія. 7. Морська Г. — розділ Г., що вивчає будову океанічного дна. 8. Інженерна Г. — розділ Г., що вивчає взаємодії геологічного середовища та інженерних споруд.

Геомагнетизм: магнітне поле Землі й навколишнього космічного простору.

Геомагнітофон: приймач звукових хвиль (геофон) з приставкою, що реєструє ледве вловимі звуки в підземних гірничих виробках.

Геомерида: те саме, що й біосфера.

Геометрія: наука, що вивчає просторові відношення і форми реального світу.

Геомеханіка: наука про механічний стан земної кори й процеси, що відбуваються в ній внаслідок дії природних фізичних факторів (термічних, механічних).

Геомори: землевласники у Стародавній Греції.

Геоморфологія: наука про рельєф земної поверхні (включаючи дно океанів), його походження, історію розвитку, географічне поширення й господарське використання.

Геополітика: течія в соціології, яка вивчає і аналізує в єдності географічні, політичні та інші фактори, що впливають на стратегічний потенціал держави і досліджує державу, як діючу особу світової політики, головним чином в її відношенні до оточення і ставить за мету вирішити проблеми, що випливають із просторових відносин.

Геопоніки: грецькі й римські письменники, що писали про сільське господарство.

Геопотенціал: потенціал сили тяжіння.

Георгіки: антична поезія, що оспівувала сільське життя, побут, природу, працю.

Георифтогеналь: один з головних тектонічно рухомих структурних елементів земної кори, що відповідає осьовим частинам серединноокеанічних хребтів і западинам типу Червоного моря, Аденської і Каліфорнійської заток.

Геосинкліналь: витягнуті ділянки земної кори, що характеризуються тривалими й інтенсивними підняттями та опусканнями, процесами гороутворення, вулканізму.

Геософія: розгляд і вивчення земної кори з філософської точки зору; філософська географія.

Геостратегія: мета держави на міжнародній арені.

Геострофічний: належний до атмосферних умов, які характеризуються рівновагою між горизонтальною складовою відхильної сили обертання Землі й горизонтальним баричним градієнтом (напр., Г. вітер).

Геосфери: різні за хімічним складом і щільністю концентричні оболонки, на які поділяють земну кулю: атмосфера, гідросфера, земна кора, мантія Землі та ядро.

Геотектоніка: розділ геології, вивчає структуру, рухи, деформацію та розвиток земної кори і верхньої мантії Землі.

Геотектура: те саме, що й мегарельєф.

Геотерміка: геотермія; галузь геофізики, яка вивчає температурні умови земної кори та Землі в цілому.

Геотермія: галузь геофізики, яка вивчає температурні умови земної кори та Землі в цілому.

Геотехнологія: хімічні, фізико-хімічні, біохімічні й мікробіологічні методи безшахтного (переважно за допомогою бурових свердловин) видобування корисних копалин на місці залягання їх.

Геотрихоз: захворювання людини, яке спричинює грибок геотрихон. Характеризується ураженням шкіри, слизових оболонок та легень.

Геотропізм: здатність органів рослин набувати певного положення під дією земного тяжіння.

Геофізика: комплекс наук про фізичні властивості Землі й фізичні процеси, які відбуваються в атмосфері, гідросфері та літосфері під впливом внутрішніх сил Землі й космічних тіл.

Геофіти: багаторічні рослини, у яких органи вегетативного відновлення розвиваються в грунті, напр. картопля.

Геофлексура: крутий вигин гірських верств, виявлений у рельєфі як великий уступ значної протяжності.

Геофон: прилад для реєстрації звукових хвиль, що поширюються у верхніх шарах земної кори. Використовують під час розвідки гірських порід, у військовій справі, коли виконують рятувальні роботи.

Геохімія: наука про хімічний склад та закони поширення й міграції хімічних елементів на Землі.

Геохора: географічний ландшафт.

Геохронологічна шкала: послідовний ряд геохронологічних еквівалентів загальних стратиграфічних підрозділів та їх таксономічної підлеглості.

Геохронологія: вчення про хронологічну послідовність формування і вік гірських порід земної кори.

Геоцентризм: помилкове вчення, яке твердило, що в центрі світу нібито міститься Земля, а навколо неї рухаються всі небесні світила.

Геоцентричний: 1. Належний до центру Землі. 2. Вчення Пталомея, що вважає Землю за центр Всесвіту.

Гепард: ловчий барс; рід хижаків (Acinonyx jubatus) родини котячих, найшвидша наземна тварина — у гонитві за жертвою розвиває швидкість до 110-115 км/год, розганяється до 75 км/год за 2 секунди. У Г. невелика голова, високо розташовані очі і маленькі закруглені вуха. Забарвлення пісочно-жовте, з розкиданими по всьому тілу дрібними чорними плямами, з боків морди — тонкі чорні смуги. Маса дорослого гепарда — від 40 до 65 кг, довжина тіла — від 115 до 140 см, досить масивний хвіст має довжину до 80 см. Поширений в Африці та Південно-Західній Азії; добре приручається і використовується для ловів, полювання. Інша назва — чіта.

Гепарин: речовина, яка перешкоджає зсіданню крові. Міститься в тканинах печінки, легень, нирок, кишечника, м'язів. У медичній практиці натрієву сіль Г. застосовують як антикоагулянт.

Гепатит: запальне захворювання печінки.

Гепатогенний: печінка і ...генний

Гепатоптоз: надмірна рухливість печінки, що зумовлює зміщення її донизу при вертикальному положенні хворого.

Гепта...: у складних словах означає "семи...".

Гептагон: семикутник. Правильний Г. — семикутник, у якого всі сім сторін рівні між собою.

Гептаедр: тіло, обмежене сімома многокутниками.

Гептамерон: збірка опоповідань відповідно до семи днів тижня.

Гептаметр: віршовий розмір, семистопний вірш.

Гептан: органічна сполука, безбарвна рухлива рідина з слабким запахом. Застосовують як еталон для визнанення октанового числа (показника стійкості моторних палив проти детонації).

Гептархія: умовний термін, запроваджений англійськими істориками 16 ст. для позначення періоду історії Англії з кінця 6 до 9 ст., який характеризувався відсутністю політичної єдності країни.

Гептахлор: комплексний отрутохімікат контакто-кишкової, газоотруйної і системної дії. Використовують для передпосівної обробки насіння сільськогосподарських культур. Інша назва — велзикол.

Гептахорд: 1. Семиструнна ліра. 2. Семиступеневий музичний звукоряд.

Гептилрезорцин: лікарський протиглисний засіб. Застосовують для лікування аскаридозу, трихоцефальозу тощо.

Гептод: електронна лампа з сімома електродами (анодом, катодом і п'ятьма сітками). Застосовують у радіотехніці.

Гера: у давніх греків — дочка Кроноса та Реї, сестра і дружина Зевса, цариця богів, покровителька шлюбу.

Геракл: 1. Грецький міфічний герой (у римлян — Геркулес), син Зевса і жінки Алкмени, що був надзвичайно сильний. 2. перен. Силач, атлет.

Геракліди: нащадки Геркулеса, що на початку 12 ст. до н.е. завоювали Пелопонес.

Геральдика: гербознавство, допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби, займається встановленням прав осіб і громад на володіння гербом.

Герань: рід одно- й багаторічних трав'янистих рослин. Поширені переважно в помірній зоні Північної півкулі. Містять дубильні речовини. Деякі види розводять як декоративні.

Герб: знак держави, міста чи роду, які символізують його власника

Гербаризація: збирання й засушування рослин для складання гербарію.

Гербарій: 1. Колекція спеціально зібраних і засушених рослин, призначена для наукової обробки. 2. Установа, що зберігає колекції засушених рослин і провадить наукову обробку їх.

Гербата: чай.

Гербіциди: хімічні речовини для боротьби з бур'янами та іншою небажаною трав'янистою рослинністю в посівах і насадженнях культурних рослин (на луках, пасовиськах, по берегах водойм).

Герд (1): пристрій (трохи нахилена площина) для промивання мулистих і зернистих руд.

Герд (2): англійська назва песо в якості колоніальної валюти в Британській Гвіані (нині — Республіка Гаяна).

Гердан: шерстяна стьожка чи ажурний комірець з бісеру, якими в Галичині, на Буковині та Закарпатті жінки прикрашають шию або голову, а чоловіки — капелюхи.

Гередитальний: спадковий, дідівський.

Гередія: давньо-римська міра площі. 1 Г. рівнялась 2 югерам або 1/100 центурії.

Геренук: парнокопитний ссавець підродини справжніх антилоп у Сомалі. Має надзвичайно довгу й тонку шию. Об'єкт мисливства. Інша назва — жирафова газель.

Герилья: партизанська війна в Іспанії і країнах Латинської Америки; партизанська війна. Особливо відома Г. з часу Іспанської революції 1808 — 14 рр., що поєднала визвольну боротьбу іспанців проти французьких окупантів з боротьбою проти монархії.

Герильяси: іспанські партизани, які особливо відзначилися в партизанській війні (герильї) під час Іспанської революції 1808 — 14 рр.

Геріатрія: розділ геронтології, який вивчає особливості захворювань людей похилого та старечого віку, а також методи лікування та запобігання їм.

Геркон: щільно закритий перемикач з пружинними контактами, що виготовлені з феромагнітного матеріалу й стикаються під впливом магнітного поля.

Геркулес: 1. Персонаж давньоримської міфології (грецький відповідник — Геракл) 2. Вівсяні крупи спеціального приготування. 3. Сузір'я Північної кулі. 4. Великий жук, що живе у тропічній Америці. 5. перен. силач, атлет.

Геркулесові стовпи: 1. Дві скелі з обох боків Гібралтарської протоки, які, за міфами, поставив Геркулесс на згадку про свої подвиги. 2. перен. межа чогось.

Герлскаут: член скаутської організації дівчат.

Герма: придорожній чотиригранний стовп, що завершується головою або бюстом. У Стародавній Греції служили межовими знаками, покажчиками шляхів. 3 16 ст. — вид декоративної паркової скульптури.

Германдада: братство, союз кастільських й аррагонських міст у середні віки для боротьби зі шляхтою; "свята" германдата — церковна поліція у часи інквізиції.

Германіди: сполуки германію з металами. Г. лужних і лужноземельних металів — напівпровідники.

Германій: хімічний елемент, символ Ge, ат. н. 32; сріблястий твердни крихкий метал. Застосовують як напівпровідник у радіо- та електротехніці. Від латинської назви Німеччини — Германія.

Герматена: статуя Гермеса й Атени з оберненими один від одного обличчям.

Гермафродит: 1. У давньогрецькій міфології син Гермеса й Афродіти, з'єднаний богами з німфою Салмакідою так, що тіла їх утворили єдине ціле. 2. Особина з ознаками чоловічої та жіночої статі.

Гермафродитизм: наявність ознак чоловічої і жіночої статі у однієї особини. Розрізняють природний Г., закономірно властивий певним групам організмів (переважно безхребетним тваринам і більшості рослин), і патологічний Г., що трапляється у нормально роздільностатевих тварин і в людини.

Гермелін: горностай — символ царської влади.

Герменевтика: теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів, насамперед давніх. Замість Г. тепер ширше вживають поняття інтерпретація.

Гермес: 1. У грецькій міфології — син Зевса, бог скотарства й пастухів, пізніше — покровитель мандрівників, торгівлі й прибутку. 2. Одна з малих планет Сонячної системи.

Герметизація: забезпечення непроникності стінок і з'єднань, що обмежують потрапляння рідин і газів у внутрішні об'єми апаратів, машин, приміщень, споруд. Від імені легендарного єгипетського мудреця Гермеса Трісмегіста, якому приписувалося мистецтво міцного закупорювання посудин.

Герметизм: релігійно-філософська течія епохи еллінізму і пізньої античності, що поєднувала елементи філософських вчень з астрологією, магією та окультизмом, і носила підкреслено езотеричний (відкритий лише для обраних) характер. Інші назви — герметика, герметична філософія.

Герметичний: непроникний, щільно закритий, той, що не пропускає газу й рідини; Г-і книги — книги містичного змісту (1 — 4 ст. ), приписувані Гермесові Трісмегісту.

Гермінативний: зародковий.

Героїзація: 1. Наділення когось героїчними рисами. 2. Літературно-мистецьке відображення, поетизація видатних за суспільним значенням подвигів, героїчних вчинків, мужності людей, самопожертви, свідомо і добровільно виявлених заради досягнення високих політичних, наукових і моральних цілей.

Героїзм: найвище виявлення самовідданості й мужності під час здійснення видатних за своїм значенням дій.

Героїка: героїчний зміст, героїчна сторона чогось.

Героїн: опіат диацетилморфин, похідне морфіну, болезаспокійливий засіб, пригнічує центральну нервову систему. При вживанні Г. часто виникає хвороблива пристрасть до нього. В медичній практиці не використовують. Від товарного знаку концерну Bayer.

Герой: 1. В давньогрецькій релігії і міфології визначний предок, вождь або богатир. 2. Видатна за своїми здібностями й діяльністю людина, що виявляє відвагу, самовідданість і хоробрість у бою і в праці. 3. Людина, що втілює основні, типові риси певного оточення, часу, певної епохи. 4. Головна дійова особа художнього твору. 5. перен. особа, яка чим-небудь відзначилася, привернула до себе загальну увагу.

Герольд: у країнах Західної Європи за середніх віків оповісник, парламентер, церемоніймейстер при дворах королів і великих феодалів, розпорядник на святах, лицарських турнірах. Г. відали також складанням гербів і родоводів.

Геронт: в Стародавній Греції член ради старійшин (герусії).

Геронтократія: форма олігархічного правління, при якій влада належить тим, хто старше за віком, ніж більшість дорослого населення.

Геронтологія: наука, що вивчає закономірності старіння живих організмів, у тому числі людини.

Геронтоморфоз: еволюція шляхом змін, що виникають на пізніх стадіях розвитку організму. Поняття "геронтоморфоз" близьке до анаболії.

Герострат: 1. Грек, який у 356 р. до н. е. з метою прославитися підпалив одне з семи чудес світу — храм Діани в Ефесі. 2. перен. Людина, що прагне прославитися через погані вчинки. 3. перен. Нищитель пам'яток старовини, творів мистецтва.

Геротон: лікарський вітамінний препарат, який містить 10 — 12 вітамінів. Г. нормалізує обмінні процеси в організмі.

Герпес: група інфекційних вірусних захворювань, які характеризуються висипом згрупованих дрібних пухирців на шкірі, слизових оболонках (пухирчастий лишай) або гострим висипом вздовж окремих нервів, частіше міжреберних (оперізуючий лишай).

Герпетологія: наука, що вивчає плазунів. Об'єктом Г. часто вважали й земноводяних.

Геррмейстер: глава заснованого в 1202 році в Лівонії духовного лицарського ордену мечоносців; ландмейстер.

Герта: богиня землі у древніх германців.

Герундив: дієприкметник майбутнього часу пасивного стану в латинській мові.

Герундій: вид віддієслівного іменника в латинській і англійській мовах.

Герусія: рада старійшин у давньогрецьких містах-державах.

Герц: одиниця частоти коливань — один цикл за секунду. Від прізвища німецького фізика Генріха Герца.

Герцог великий: титул правителя по рангу між королем і герцогом; вперше був наданий папою Пієм V (1566-72 рр.) в 1569 герцогові Тосканському Козімо I (1536-74 рр.).

Герцог: 1. Вибраний вождь племені у давніх германців. 2. У франків і лангобардів — призначений королем керівник певної території, наділений головним чином військовою владою. 3. Великий феодал. 4. Високий дворянський титул у Західній Європі.

Герцогство: володіння герцога.

Гершт: ватажок поганих людей чи поганої справи; призвідник.

Геспериди: у давньогрецькій міфології дочки німфи Геспери й Атланта.

Гесперорніси: ряд вимерлих зубатих птахів. Були поширені за мезозойської ери. Найдавніші з птахів після археоптерикса.

Гест: геєст; бідна на рослинність піщана місцевість на узбережжі Північного моря.

Гестапо: таємна державна поліція у фашистській Німеччині в 1933 — 45 рр.

Гестаційний період: кількість повних тижнів вагітності, що пройшли між першими добами останньої менструації породіллі і моментом перерізання пуповини під час пологів.

Гестація: вагітність; супорос (у свиней).

Гестер: шведський кінь.

Гет: 1. Релігійний процес розірвання шлюбу в юдаїзмі. 2. Документ, що засвідчує факт завершення такого процесу; лист-повідомлення про розлучення.

Гетайри: озброєна списами кіннота із почту царя в епоху Олександра Македонського.

Гетер: речовина (найчастіше метал), яку введено до електронної лампи тощо, щоб видалити рештки газу після його викачування; поглинач газу.

Гетера: 1. В Стародавній Греції освічена неодружена жінка, яка вела вільний спосіб життя й привертала чоловіків своїм артистизмом. 2. перен. легковажна жінка.

Гетеракідоз: гельмінтозна хвороба птиці, спричинювана нематодами родини гетеракідів.

Гетерії: 1. Політичні союзи, групи громадян у Стародавній Греції. 2. Таємні національно-визвольні товариства в Греції у 18 — на поч. 19 ст., метою яких була боротьба за визволення країни від турецького панування.

Гетеро...: у складних словах означає різнорідність. Протилежне — гомо...

Гетероатоми: всі атоми (крім атомів вуглецю), що входять до складу органічних сполук.

Гетероауксин: хімічна сполука високої фізіологічної активності, яка утворюється в рослинах і впливає на їхній ріст. Найпоширеніший представник ауксинів. Одержують синтетично. Використовують у рослинництві.

Гетеробатмія: неоднаковий рівень спеціалізації різних органів, набутий у процесі їхньої еволюції.

Гетерогаметність: генетична нерівноцінність гамет однієї із статей (чоловічої або жіночої) у тварин і дводомних рослин.

Гетерогамія: 1. Статевий процес, при якому гамети, що зливаються, різняться розмірами, формою й поведінкою. 2. Відмінність чоловічих і жіночих гамет гібрида за окремими генами або їхніми комбінаціями.

Гетерогенез: 1. Зміна способів розмноження у організмів протягом двох або більше поколінь; окремий випадок чергування поколінь. 2. Раптова поява особин, що дуже різняться рядом ознак від батьківських форм.

Гетерогенний: неоднорідний, той, що складається з різних за складом частин (протилежне — гомогенний); Г-і системи — фізико-хімічні системи, що складаються з двох або кількох роздільних фаз, напр., система: лід — вода — водяна пара — Г-а система з трьох фаз.

Гетерогонія: 1. Самозародження. 2. Чергування різних форм розмноження у різних поколіннях одного й того самого тваринного виду.

Гетерогонний: різнородний, неоднорідний; те ж саме, що й гетерогенний.

Гетеродин: малопотужний високочастотний генератор електричних коливань. Застосовують у радіоприймачах і радіовимірювальних приладах для перетворення частоти.

Гетеродоксія: незгідність із церковними прикрасами, протилежне — ортодоксія.

Гетеродонтизм: особливість анатомічної будови тварин, яка характеризується наявністю різних за формою і функціональним призначенням зубів.

Гетерозетеза: неправдивий висновок через неправильно поставлене запитання.

Гетерозигота: клітина або організм, які мають у спадковому наборі (генотипі) різні форми (алелі) того чи іншого гена. Зберігання Г. має значення для сільськогосподарської практики.

Гетерозиготність: властивий будь-якому організмові стан, при якому його гомологічні хромосоми мають різні форми (алелі) того чи іншого гена або відрізняються взаєморозміщенням генів.

Гетерозис: явище, коли перше покоління гібридів, одержаних у результаті неспорідненого схрещування, має підвищені життєздатність, продуктивність, ріст, стійкість проти шкідників, хвороб тощо. Термін запропонований в 1914 р. американським генетиком Г. Шеллом.

Гетерокаріон: клітина, яка має два або більше ядер, що різняться спадковими (генетичними) властивостями. Г. поширений у грибів.

Гетероклізія: відмінювання слова за мішаним типом.

Гетероморфізм: процес утворення порід з однієї й тієї самої магми за неоднакових умов з різним мінералогічним, але однаковим хімічним складом.

Гетероморфіт: мінерал класу сульфідів, чорного кольору з металічним блиском; рідкісний.

Гетероморфоз: відновлення (регенерація) у тварин органа, що несхожий з видаленим. Напр., відновлення вусика замість складного стебельчастого ока в десятиногих раків. Г. відомий у більшості типів тварин від найпростіших до хордових.

Гетеронімний: різноіменний.

Гетерономія: у філософській системі кантіанства термін для позначення етичних теорій, які формулюють свої принципи, виходячи з начал, зовнішніх щодо моралі (напр., з "природи людини").

Гетеропластика: пересадження тканин або органів від представників інших біологічних видів.

Гетерополярний зв'язок: хімічний зв'язок, що супроводиться перетягуванням електронної пари одним із атомів і наступним стягуванням утворених іонів.

Гетеросексуалізм: заст.; те ж, що й гетеросексуальність.

Гетеросексуальність: 1. Статевий потяг до особи іншої статі на протилежність гомосексуальності. 2. Поява ознак, властивих другій статі.

Гетероспорія: утворення спор різного розміру у деяких вищих рослин. Інша назва — різноспоровість.

Гетеростилія: неоднакова довжина стовпчиків і тичинкових ниток у квіток одного виду рослин, напр. у гречки, незабудки. Сприяє перехресному запиленню. Інша назва — різностовпчастість.

Гетеросфера: атмосферні шари, вищі за 100 — 120 км, де склад повітря змінюється з висотою внаслідок дисоціації молекул від діяння ультрафіолетового проміння.

Гетероталізм: різностатевість у нижчих рослин, що виявляється у фізіологічному й генетичному розподілі статей без зовнішніх відмін. Виявляється лише при статевому процесі.

Гетеротопія: зміна місця закладення та розвитку органа у тварин у процесі їхнього індивідуального розвитку. Один із шляхів еволюційної перебудови органа.

Гетеротрансплантація: те саме, що й ксенотрансплантація.

Гетеротрофи: організми, які для синтезу необхідних для своєї життєдіяльності органічних сполук на основі вуглецю використовують органічні речовини, вироблені іншими організмами. Майже всі тварини і деякі рослини є Г. Протилежне — автотрофи.

Гетеротрофний: той, що живиться органічними речовинами; Г-і організми — організми (вищі паразитичні рослини, гриби, багато мікроорганізмів, усі тварини й людина), які на відміну від автотрофних організмів для живлення використовують готові органічні речовини.

Гетерофазія: розлад мови, при якому одні слова або звуки вживаються замість інших; зумовлюється ураженням мовних центрів або їх провідних шляхів.

Гетерофілія: наявність листків різної форми на одній рослині. Інша назва — різнолистість.

Гетерофонія: вид багатоголосся, що виникає при спільному виконанні мелодії, коли один або кілька голосів відходять від основного наспіву.

Гетерофразія: те саме, що й гетерофазія.

Гетерохронія: несвоєчасність, відхилення в часі.

Гетероциклічні сполуки: органічні сполуки (піридин, хінолін та ін.) циклічної будови, в кільцях яких, крім атомів вуглецю, є й атоми інших елементів (азоту, кисню, сірки тощо).

Гетит: мінерал класу окисів та гідроокисів, чорно-бурого, червоно-бурого, жовтого кольору. Залізна руда. На честь німецького поета і природодослідника Й.-В. Гете.

Гетри: особливі довгі панчохи на ґудзиках. Вдягають Г. поверх взуття. Захищають ноги від ступні до коліна.

Гетьман: назва вищих воєначальників деяких державних і військово-державних утвореннях Східної Європи — Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита Обох Народів та Військо Запорозьке Низове, Молдова, Чехія.

Гефест: бог вогню і металургії, патрон ремесел у грецькій міфології, син Зевса і Гери, чоловік Афродіти. У римлян — Вулкан.

Гешефт: вигідна дрібна спекуляція.

Гешефтмахер: крутій, ділок, що не соромиться жодних засобів.

Гештальтпсихологія: напрям у психології, який первинними і визначальними елементами в психіці вважає суб'єктивні психічні структури ("гештальти").

Гея: у давньогрецькій міфології богиня, уособлення Землі. Вважалась праматір'ю людей і притулком мертвих, похоронених у лоні землі.

Гирло: устя річки.

Гиря: вага, тягарець.

Гицель: 1. Особа, що займається відловом та/або знищенням безпритульних тварин. 2. перен. живодер.

Гіади: 1. У давньогрецькій і давньоримській міфології сім сестер, що оплакували смерть єдиного брата й були перетворені богами на сузір'я. 2. Зоряне скупчення сферичної форми в сузір'ї Тельця.

Гіаліт: мінерал класу силікатів, прозорий різновид опалу.

Гіалоплазма: частина цитоплазми тваринних і рослинних клітин, яка оточує ядро і всі органоїди та містить продукти внутріклітинного метаболізму.

Гіатус: збіг двох чи кількох голосних звуків в одному слові або на межі слів.

Гіацинт: 1. 1. У грецькій міфології — улюбленець Аполлона, вбитий від ревнощів Зефіром і обернений Аполлоном на квітку. 2. Рід багаторічних цибулинних рослин родини лілійних. Поширені в Європі, Азії та Північній Африці. В культурі відомі численні декоративні сорти. 3. Мінерал класу силікатів, різновид циркону, темно-червоного або червоно-бурого кольору. Використовують у ювелірній справі.

Гібіскус: гібіск; рід рослин родини мальвових, одно- й багаторічні трав'янисті рослини, кущі, напівкущі, дерева. Поширені переважно в тропічних зонах. Багато видів Г. декоративні. Велике господарське значення має Г. коноплевидний, відомий під назвою кенаф.

Гібеліни: в Італії 12 — 15 ст. — політичне угруповання, яке підтримувало претензії германських імператорів з роду Штауфенів на владу на Апеннінському півострові. Політичними противниками Г. були гвельфи.

Гібереліни: органічні речовини — стимулятори росту й цвітіння рослин. Добувають мікробіологічним способом.

Гібернія: латинізована назва Ірландії у період колоніальної залежності від Англії (1181-1800 рр.).

Гібернація: гальмування життєдіяльності (напр., зимова сплячка тварин).

Гібон: дворука мавпа з родини людиноподібних. Поширені у тропічних лісах Південної Азії, на островах Калімантан, Суматра, Ява.

Гібрістофілія: сексуальний потяг до злочинців або до людей, що здійснили жахливі чи шокуючи вчинки; «синдром Бонні і Клайда».

Гібрид: статеве потомство від схрещування двох організмів з різною спадковістю (генотипами).

Гібридизація: схрещування різних за спадковістю організмів. Г. застосовують у селекції для виведення нових сортів рослин й порід тварин, у насінництві й при розведенні тварин для створення високопродуктивних гетерозисних форм, а також як метод вивчення законів успадкування ознак.

Гіг: швидкохідна шлюпка з низьким бортом. Інша назва — гічка.

Гігієна: галузь медицини, що розробляє й впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних факторів зовнішнього середовища на здоров'я людини, її працездатність та тривалість життя.

Гіганти: 1. У грецькій міфології — представники міфічного племені велетнів, дітей Геї. 2. перен. велетень, височенний чоловік.

Гігантизм: надмірний патологічний ріст людини, тварини або окремих частин їхнього організму, викликаний розладом діяльності залоз внутрішньої секреції (зокрема, гіпофіза).

Гігантографія: спосіб виготовлення репродукцій із збільшеними растровими точками. Застосовують переважно для друкування плакатів.

Гігантозаври: величезні викопні плазуни з групи динозаврів.

Гігантоманія: надмірна пристрасть до всього величезного, грандіозного.

Гігантопітек: рід викопних людиноподібних мавп. За розмірами тіла перевищували людину. Жили в середині антропогену.

Гігесів перстень: перстень щастя, від імені легендарного мідійського пастуха Гігеса, що мав чародійний перстень, за допомогою якого можна було стати невидимим. Гігес убив лідійського царя і зайняв його місце.

Гігея: 1. У грецькій міфології — богиня здоров'я, її зображають із чашею в руці, з якої п'є вуж — символ медицини. 2. Один з астроїдів.

Гігро...: у складних словах відповідає поняттю "волога".

Гігрограф: самописний прилад для безперервного реєстрування відносної вологості повітря.

Гігрома: водяна пухлина.

Гігрометр: прилад для вимірювання вологості повітря.

Гігрометрія: сукупність методів вимірювання вологості повітря.

Гігроскоп: прилад, що приблизно показує зміну вологості повітря.

Гігроскопічність: властивість речовин (окису кальцію, активного вугілля тощо) вбирати вологу з повітря.

Гігроскопічний: той, що вбирає вологу.

Гігростат: прилад, в якому підтримується незмінна вологість.

Гігротермограф: самописний метеорологічний прилад, який суміщує гігрограф і термограф.

Гігрофільний: той, що любить вологу; напр., Г-і рослини — гігрофіти.

Гігрофіти: суходільні рослини, що ростуть лише в умовах великого зволоження. До Г. дуже близькі (а часто й належать до них) рослини з цілком або частково зануреними у воду чи плаваючими листками (гідатофіти, гідрофіти).

Гід: 1. Супровідник туристів, екскурсантів. 2. Путівник. 3. Допоміжна візуальна оптична труба на телескопі.

Гідальго: 1. Іспанський шляхтич, дворянин. 2. Мексиканська золота монета. Інша назва — ідальго.

Гідатофіти: рослини, що на відміну від гідрофітів повністю або більшою своєю частиною занурені у воду.

Гіджак: смичковий інструмент, поширений у народів Середньої Азії.

Гідр...: у складних словах відповідає поняттям "вода", "водний простір".

Гідрія: давньогрецька керамічна посудина з трьома ручками для носіння води або зберігання попелу померлих. Інша назва — кальпія.

Гідра: 1. В давньогрецькій міфології потвора з тілом змії і дев'ятьма головами дракона. 2. перен. страховисько. 3. Сузір'я Південної півкулі.

Гідравліка: наука про закони рівноваги й руху рідини, а також застосування їх для розв'язання практичних задач.

Гідравлічний: той, що діє за допомогою тиснення або руху рідини.

Гідразин: хімічна сполука; безбарвна, гігроскопічна рідина, що димить на повітрі. Отруйна. Застосовують у виробництві пластмас, як компонент реактивного палива тощо.

Гідрант: кран; встановлюють на лініях водопроводу для поливання вулиць, гасіння пожеж тощо.

Гідранти: окремі особини, що утворюють колонії гідроїдів.

Гідраргіліт: мінерал класу окисів та гідроокисів, білого, зеленуватого, бурого кольорів. Використовують для одержання алюмінію.

Гідрастис: рід трав'янистих багаторічних рослин родини жовтецевих. Корені містять алкалоїди. Застосовують як лікарський препарат.

Гідратація: приєднання води до різних речовин, що перебувають у розчиненому або у вільному стані. Г.- різновид сольватації.

Гідрати: хімічні сполуки, що містять молекули води. Стійкі Г. виділяються з розчинів у формі кристалогідратів.

Гідремія: підвищений вміст води в крові, розрідження крові. Спостерігається при деяких захворюваннях нирок, асциті, при деяких формах анемій.

Гідри: ряд безхребетних тварин класу гідроїдних. Живуть у прісних водоймах. Для Г. характерна надзвичайна здатність до відновлення втрачених частин тіла.

Гідриди: сполуки водню з іншими елементами. Застосовують для одержання деяких чистих речовин (кремнію, германію), в органічному синтезі.

Гідро...: у складних словах відповідає поняттям "вода", "водний простір".

Гідроізоляція: захист будівельних конструкцій і споруд від проникання води, а матеріалів для споруд — від шкідливого впливу хімічно агресивних рідин, стічних вод тощо.

Гідроавіація: вид авіації, пов'язаний з літальними апаратами, пристосованими до злітання з води й посадки на воду.

Гідроавтомат: автоматично діючий пристрій, де водяний напір використовується для стиснення або розрідження повітря, а таке повітря — для піднімання води.

Гідроагрегат: агрегат, що складається з гідротурбіни й гідрогенератора.

Гідроаеродром: аеродром для гідролітаків на водній ділянці й береговій смузі.

Гідроаеромеханіка: розділ механіки, пов'язаний з вивченням рівноваги й руху рідких і газоподібних середовищ, а також їхньої взаємодії між собою і з твердими тілами.

Гідроакумуляція: нагромадження гідроенергії створенням запасів води у водосховищах верхнього б'єфу.

Гідроакустика: вчення про виникнення, поширення й приймання звуків у водоймах. Г. широко застосовують у гідролокації.

Гідроапаратура: гідравлічна апаратура.

Гідробіологія: наука, що вивчає живі організми прісноводних та морських водойм і водогонів (річок, каналів) у взаємодії їх між собою та навколишнім середовищем.

Гідробіоніка: розділ біоніки, який вивчає особливості тварин, що живуть у воді, щоб створювати технічні пристрої для роботи у водному середовищі.

Гідробіонти: організми, що живуть у воді.

Гідробіос: сукупність організмів, що населяють водойми всієї земної кулі. Вивченням Г. займається гідробіологія.

Гідробуфер: гідравлічний пристрій, що приймає щогли, підпори та інші конструкції, відкидувані від стартуючої ракети-носія.

Гідроген: латинська назва хімічного елемента водню, символ Н; застосовують у назвах сполук з воднем і процесів за його участю (напр., гідрогенізація, гідриди).

Гідрогенізація: приєднання водню до простих та складних речовин при наявності каталізаторів, напр. Г. вугілля, нафти, олії тощо.

Гідрогенез: сукупність геохімічних і мінералогічних перетворень, викликаних просочуванням по тріщинах з поверхні у земну кору води, яка виносить речовини з одного геохімічного комплексу в інший, зумовлюючи утворення нових мінералів.

Гідрогенератор: генератор змінного струму, що його приводить у рух гідротурбіна.

Гідрогеологія: наука про підземні води, процеси формування їх, фізичні властивості та хімічний склад, умови залягання й закономірності поширення.

Гідрограф: графік зміни в часі витрат води в річці за рік або його частину, напр. за сезон.

Гідрографія: розділ гідрології, який вивчає й описує водні об'єкти (річки, озера тощо), їхнє положення, походження, розміри, режим, зв'язки з іншими елементами географічного середовища.

Гідродинаміка: розділ гідромеханіки, де вивчається рух рідин без урахування їхньої стисливості, а також взаємодія рідин з твердими тілами при їхньому відносному русі.

Гідродинамічний: пов'язаний з гідродинамікою; Г. опір — опір рідини рухові в ній тіла або опір стінок труб чи каналів рухові рідини; Г. тиск — тиск рухомої рідини.

Гідродомкрат: гідравлічний механізм для піднімання важких предметів, напр. вертикалізації ракет-носіїв, переставляння їхніх башт обслуговування.

Гідроекструзія: обробка (продавлювавння крізь формуючі пристрої) матеріалів тиском, створюваним за допомогою спеціальних компресорів рідиною.

Гідроелеватор: насос струминного типу для піднімання й переміщення трубопроводом рідин і гідросумішей.

Гідроелектричний: пов'язаний з електрикою, яку одержують за допомогою води, напр. Г-а станція.

Гідроенергетика: галузь енергетики, пов'язана з використанням енергії води для вироблення електроенергії на гідроелектричних станціях.

Гідрозамок: гідравлічний замок; керований зворотний клапан, призначений для пропускання рідини в одному напрямку і блокування цього потоку в протилежному за відстності сигналу керування.

Гідрозолі: золі, в яких частинки речовини розподілені у воді.

Гідроїдні: клас безхребетних тварин типу кишечнопорожнинних. Більшість Г. — повсюдно поширені морські колоніальні організми (поліпи, медузи тощо).

Гідрокінетика: розділ гідродинаміки, що вивчає рух рідини з урахуванням сил, які діють на рідину.

Гідроканал: канал для випробувань моделей кораблів, човнів, гідролітаків тощо.

Гідрокарбонати: кислі солі вугільної кислоти; регулюють постійність реакції крові в організмі. Застосовують, напр., Г. натрію (питна сода) у медицині та хлібопеченні.

Гідрокодон: лікарський препарат, протикашльовий засіб, застосовують при захворюваннях легень та верхніх дихальних шляхів.

Гідрокомбінезон: костюм, який захищає водолаза від переохолодження і травм.

Гідрокомпресор: гідравлічний компресор, який стискує гази тощо за допомогою рідини.

Гідрокортизон: один з гормонів кори надниркових залоз, гормональний лікарський препарат; протизапальний засіб.

Гідрокс: спосіб т. зв. безполуменевого вибуху.

Гідроксил: одновалентна група ОН, входить до складу багатьох хімічних сполук, напр. води, лугів, спиртів. Інша назва — гідроксильна група.

Гідроліз: обмінний розклад між речовиною й водою, один із видів сольволізілу. Г. застосовують у хімічній промисловості, напр. внаслідок Г. деревини одержують глюкозу, спирти тощо.

Гідролізер: апарат для гідролізу, застосовуваний у крохмале-патоковому виробництві.

Гідролімфа: рідина, що циркулює в кишковосудинній системі деяких кишечнопорожнинних тварин; постачає клітинам поживні речовини та виводить продукти обміну.

Гідролази: клас ферментів, що сповільнюють або прискорюють процеси гідролітичного розщеплення складних органічних речовин в організмах.

Гідрологічний: пов'язаний з гідрологією, Г-а станція — установа, яка веде спостереження за рівнем, швидкістю течії та іншими процесами, що відбуваються на водних об'єктах; Г. рік — проміжок часу між двома природними гідрологічними циклами, його початком вважають час найменших запасів грунтових вод, найменших витрат та запасів води в річках, озерах.

Гідрологія: наука, що вивчає природні води (океани, моря, річки, озера, водосховища, болота, скупчення вологи у вигляді снігу, льодовиків, грунтових і підземних вод), явища й процеси, що відбуваються в них. Розрізняють гідрологію суходолу й океанологію.

Гідролокація: визначення за допомогою звукових хвиль місцеположення у воді рухомих і нерухомих об'єктів.

Гідромасаж: масаж під водою (напр., водяним душем з підвищеним атмосферним тиском) з лікувальною та профілактичною метою.

Гідромедуза: 1. Рід плазунів родини зміїношийних черепах. Поширені в прісноводних водоймах Південної Америки. 2. Медузоїдні особини деяких кишечнопорожнинних тварин класу гідроїдних.

Гідромеліорація: поліпшення водного балансу земель шляхом осушення чи обводнення їх.

Гідрометалуріія: видобування металів з руд, концентратів і відходів виробництва за допомогою водних розчинів певних речовин.

Гідрометеори: опади (туман, роса, іній та ін.), що виділяються з атмосфери на земну поверхню.

Гідрометеорологічний: той, що стосується гідрологічних та метеорологічних явищ (Г-а станція, Г-а служба та ін.).

Гідрометрія: розділ гідрології, що розробляє методи вивчення режиму водних об'єктів: рівня, глибини, рельєфу дна, течій, термічного та льодового режимів тощо.

Гідромеханізація: механізація земляних і гірничих робіт за допомогою енергії водного потоку.

Гідромеханіка: наука про рух і рівновагу рідин і газів та взаємодію з твердими тілами при відносному русі або спокої їх.

Гідромодуль: 1. Показник витрати води на одиницю площі за певний проміжок часу. 2. Щит із спеціальним вирізом для вимірювання середньої витрати води річки.

Гідромонітор: апарат для створення й спрямування компактної і потужної струмини води. Застосовують для розмивання гірських порід, грунтів тощо.

Гідромуфта: гідравлічний механізм, що передає обертовий рух. Застосовують у трансмісіях автомашин, у тепловозах тощо.

Гідронавт: спеціально підготовлена людина, яка може довгий час перебувати в підводній споруді (апараті), не виходячи на поверхню води чи землі.

Гідронефроз: захворювання нирок людини або тварин, яке характеризується прогресуючим розширенням ниркових чашечок та миски, що веде до атрофії ниркової паренхіми; зумовлюється порушенням стоку сечі.

Гідропатія: те саме, що й гідротерапія.

Гідропедологія: наука про форми й закономірності руху води в грунті.

Гідроперит: лікарський препарат. Застосовують як дезинфікуючий засіб при запальних захворюваннях слизових оболонок, в гінекології.

Гідроплан: літак, пристосований підійматися з водної поверхні і опускатися на неї.

Гідропланування: те саме, шо й глісування.

Гідропоніка: вирощування рослин без грунту безпосередньо на водному розчині поживних солей або на штучних замінниках грунту, що їх періодично зволожують водним розчином мінеральних добрив.

Гідропульт: апарат для розпилювання рідини під тиском (коли фарбують стіни або дезинфікують їх).

Гідросепаратор: апарат для збагачення корисних копалин за допомогою струменя води.

Гідросистема: система гідравлічних механізмів якоїсь машини.

Гідростат: апарат, який спускають на тросі з судна-бази для підводних досліджень і робіт на відміну від батискафа, що переміщується самостійно.

Гідростатика: розділ гідромеханіки, що вивчає закони рівноваги рідин, а також рівноваги тіл, занурених у рідини.

Гідросульфіти: кислі солі сірчистої кислоти. Г. натрію застосовують у фотографії, для вибілювання тканин, Г. кальцію — в целюлозній промисловості.

Гідросульфати: кислі солі сірчаної кислоти. Застосовують (напр., Г. натрію) для вибілювання тканин, дублення шкіри тощо.

Гідросфера: сукупність усіх вод земної кулі (океани, моря, ріки, озера, підземні води, льодовики), що у вигляді перервної оболонки обгортають земну кулю.

Гідротаксис: пересування вільнорухомих одноклітинних і колоніальних рослин та деяких тварин до більшої (позитивний Г.) або меншої (негативний Г.) вологості. Г., як і інші таксиси, визначається потребами організму.

Гідротерапія: зовнішнє застосування води з лікувальною та профілактичною метою. Інша назва — водолікування.

Гідротермічна обробка: обробка деревини за допомогою нагрітого газу або рідини, щоб змінити її фізичні властивості.

Гідротермальні родовища: родовища корисних копалин, що утворюються в результаті відкладання мінералів з гідротерм.

Гідротерми: гарячі водні розчини в надрах Землі, що утворюються в процесі застигання магми, видалення води з мінералів під час перекристалізації їх тощо.

Гідротехніка: наука про використання водних ресурсів, про гідроспоруди, гідромеханізми тощо.

Гідротипія: виготовлення фотографічних кольорових зображень з застосуванням водорозчинних барвників.

Гідроторакс: скупчення транссудату в плевральній порожнині, виникає при різних серцевих та ниркових захворюваннях.

Гідроторф: торф, добутий розмиванням покладів йото струменем води під високим тиском.

Гідротрансформатор: механізм (лопатковий насос, напрямний апарат і гідротурбіна), що за допомогою рідини (води, масла) передає або перетворює обертальний рух.

Гідротропізм: вигинання ростучих органів рослин, особливо коренів, у напрямі від менш вологого середовища до більш вологого.

Гідрофізика: розділ геофізики, що вивчає фізичні процеси, які відбуваються у водній оболонці Землі (гідросфері); поділяється на фізику моря й фізику водойм суші.

Гідрофілія: запилення рослин за допомогою води. Спостерігається у деяких рослин із зануреними у воду квітками (кушир, різуха, камка). Іноді Г. називають пристосованість рослин до життя у водному середовищі.

Гідрофільність: 1. Властивість дуже подрібнених (високодисперсних) частинок речовини приєднувати до себе молекули води. 2. Здатність деяких речовин змочуватися водою. Г. — окремий випадок ліофільності.

Гідрофіти: водяні рослини, прикріплені до грунту й занурені у воду лише нижньою частиною. 3 культурних рослин до Г. належить рис. Багато Г. — торфоутворювачі.

Гідрофобія: водобоязнь, сказ; вірусне захворювання центральної нервової системи, що передається людині укусом скаженої тварини (здебільшого собаки, вовка, кішки).

Гідрофобність: властивість деяких речовин не змочуватися водою. Г. — окремий випадок ліофобності.

Гідрофон: приймач звуків, що поширюються у воді. Застосовують для виявлення підводних і надводних суден, для зв'язку між суднами тощо.

Гідроформіні: один із способів переробки нафтопродуктів.

Гідрохімія: вчення про хімічний склад природних вод, методи його вивчення, закономірності формування різних типів вод, еволюцію і класифікацію їх.

Гідрохінон: органічна речовина, багатоатомний фенол; безбарвні кристали. Г. — сильний відновник. Застосовують у фотографії (проявник), синтезі органічних барвників тощо.

Гідрохорія: поширення плодів, насіння та інших зачатків рослин водними течіями. Характерна здебільшого для болотяних і водяних рослин, водоростей і деяких грибів.

Гідроцефалія: надмірне збільшення кількості спинномозкової рідина в порожнині черепа та шлуночках головного мозку в людини та тварин. Розрізняють Г. природжену, яка виникає внаслідок аномалії розвитку, внутрішньоутробної інфекції, і Г. набуту — внаслідок захворювання головного мозку.

Гідроциклон: апарат для розділяння у водному середовищі зерен мінералів, що відрізняються масою.

Гідроциліндр: двигун, де статичний напір рідини надає веденій ланці (поршню, штоку)обмеженого зворотнопоступального або зворотноповоротного руху.

Гідрошахта: підприємство гірничої промисловості, де вугілля або інші корисні копалини добувають підземним способом із застосуванням засобів гідромеханізації.

Гідрування: те саме, що й гідрогенізація.

Гієна: рід хижих ссавців. Поширені в Африці і Південно-Західній Азії. За зовнішнім виглядом дещо нагадують собак.

Гієрограма: таємне письмо древніх жерців.

Гієрографія: мистецтво зображувати святі предмети.

Гієродули: невільники і невільниці, а також служителі при храмах у Давній Греції, котрі обробляли землю і платили оренду. Серед Г. були і вільні люди, що добровільно присвятили себе служінню богам. Такими були здебільшого жінки при храмах (зокрема при храмах Афродіти), що займались проституцією, доходи від якої йшли на користь святилища.

Гієрократія: форма урядування з духівництвом на чолі.

Гієромантія : ворожіння на жертовних тваринах.

Гієтометр: дощомір.

Гік: людина, понад міру чимось захоплена. Як правило, це стосується захопленням комп'ютерними технологіями.

Гік: обертовий брус рангоуту, який розтягує нижній край вітрила; одним кінцем кріпиться до нижньої частини щогли.

Гіка: легкий довгий човен.

Гікорі: те саме, що й карія.

Гілея: 1. Назва плавневих лісів у пониззі Дніпра та Інгульця в творах давньогрецьких письменників. 2. Загальна назва залісеної місцевості. 3. Назва вологих тропічних лісів Південної Америки. Ліси типу Г. трапляються також у Центральній Африці і Південно-Західній Азії.

Гілозоїзм: філос. погляд, за яким здатність відчувати нібито притаманна всій матерії.

Гільберт: одиниця магніторушійної сили й різниці магнітних потенціалів у СГС системі одиниць. Від прізвища англійського фізика У. Гільберта.

Гільдія: 1. Громадський обід у германців. 2. У період раннього феодалізму в Західній Євроці економічне, політичне чи релігійне об'єднання населення, створюване для захисту інтересів або цехових привілеїв членів Г. 3. Назва розряду купецького стану в царській Росії. 4. Плата за право торгувати.

Гільдеїзм: гільдійський соціалізм; різновидність реформізму в англійському робітничому русі початку 20 ст. Представники Г. с. відмовлялися від класової боротьби, виступали за націоналізацію державою промисловості, транспорту й передачу їх в управління індустріальним об'єднанням трудящих (гільдіям).

Гільза: 1. Паперова трубка з горючим чи вибухівкою. 2. Металевий патрон з вибухівкою. 3. Паперова труба з тютюном.

Гільйотина: знаряддя для виконання смертних вироків (стинання голови засуджених), запроваджене у Франції в період революції кінця 18 ст., за пропозицією лікаря Ж. Гільйотена.

Гільйотинка: машина для обрізування сигар.

Гільйоширування: гравірування на поверхні металу або каменю сітки кривих (хвилястих) переплетених ліній. Застосовують при виготовленні форм для друкування сіток на грошових знаках, цінних паперах і документах.

Гіматій: верхній одяг стародавніх греків — чотирикутний шматок вовняної тканини до 4 метрів у довжину, який одягався, як правило, зверху хітона і драпірувався навколо фігури, прикриваючи тіло в залежності від погоди чи ситуації. Г. використовувався і в часи Візантійської імперії.

Гіменій: шар спороносних клітин на поверхні чи всередині плодових тіл у багатьох грибів.

Гіменей: 1. У давньогрецькій міфології бог шлюбу, син Аполлона. 2. В давньогрецькій ліриці — весільна пісня. 3. перен. узи Гіменея — подружній союз.

Гіменоміцети: група базидіальних грибів. Більшість Г. — сапрофіти, деякі — паразити. До Г. належать майже всі їстівні та отруйні гриби.

Гіменоптери: перетинчастокрилі комахи (оси, бджоли, мурашки тощо).

Гімн: 1. У Стародавній Греції урочиста, хвалебна пісня на честь богів і героїв. 2. Урочиста пісня, прийнята як символ державної (напр., державний Г. України). 3. Музичний твір (в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві), в якому виражається піднесення, урочистість.

Гімназія: 1.У давніх греків — спортивний майданчик. 2. Середній навчальний заклад.

Гімнасій: у Стародавній Греції державний навчально-виховний заклад для юнаків, у Стародавньому Римі — загальноосвітня школа.

Гімнастика: система підібраних фізичних вправ, методичних прийомів для зміцнення здоров'я, гармонійного фізичного розвитку і удосконалення рухових здатностей людини, сили, спритності, швидкості рухів, витривалості тощо; вид спорту.

Гімнети: легкоозброєні вояки у Давній Греції.

Гінандри: жінки, які відзначаються чоловічими вторинними статевими ознаками (заріст на обличчі, вузький таз тощо).

Гінгівіт: запалення слизової оболонки ясен, спричинюване карієсом зубів, деякими гострими інфекційними хворобами, авітамінозами, отруєнням солями важких металів тощо.

Гінекей: 1. У Стародавній Греції частина будинку, відведена для жінок. 2. В пізній Римській імперії і Візантії державні або приватні майстерні (переважно ткацькі), де працювали раби.

Гінекологія: наука про анатомофізіологічні, фізичні та психічні особливості організму жінки та їх розлад. У вузькому розумінні — вчення про фізіологію та патологію статевих органів жінки, профілактику жіночих хвороб та лікування їх. Г. ветеринарна — клінічна дисципліна, яка вивчає хвороби статевих органів самок тварин, їх лікування і профілактику.

Гінецей: сукупність маточок, що утворюються з плодолистків квітки. За участю Г. відбуваються всі процеси, пов'язані з розмноженням.

Гінея: англійська золота монета, вперше викарбувана в 1663 році із золота, привезеного з Гвінеї (звідки й назва). З 1663 року стала основною золотою монетою королівства і була прирівняна до 21 шилінга. Перша англійська золота монета, викарбувана машинним способом. У 1817 Г. в якості основної золотої монети була замінена золотим совереном.

Гінкго: рід голонасінних деревних рослип родини гінкгових. Єдиний сучасний представник Г. — релікт. Поширений у Східній Азії. В Європі вирощується як декоративне дерево.

Гіногенез: розвиток зародка лише з ядра й плазми яйцеклітини. Одна з форм партеногенезу. В природних умовах відомий у деяких круглих червів і риб.

Гінотеізм: у релігіях деяких народів — шанування одного з багатьох богів, головного, що може замінити інших.

Гінтерланд: 1. Район, що примикає до промислового чи торговельного центру. 2.заст. В колоніальній політиці — прилегла до завойованої колоніальної території область, на яку дана імперіалістична держава пред'являє свої переважні права.

Гіньйоль: головний персонаж французького лялькового театру ("театру гіньйоль"), подібний до російського Петрушки.

Гіосціамін: алкалоїд, що є в деяких рослинах родини пасльонових (у блекоті, беладонні, дурмані).

Гіпарх: начальник кінного загону у Давній Греції.

Гіпер...: префікс, що означає підвищення, надмірність. Протилежне — гіпо...

Гіперінфляція: надшвидке зростання товарних цін і грошової маси в обігу, що призводить до різкого знецінення грошової одиниці, розладу платіжного обороту, порушення нормальних господарських зв'язків, зниження рівня життя і має руйнівну дію наобсяг національного доходу і зайнятість. Як правило, річний рівень інфляції, що іменується Г., перевищує 1000%.

Гіперіон: 1. У давньогрецькій міфології ім'я одного з титанів. 2. Супутник Сатурна.

Гіпербатон: стилістична фігура, в якій порушено усталену синтаксичну послідовність слів, що безпосередньо поєднуються за змістом.

Гіперболізація: надмірне перебільшення.

Гіперболічний: надмірно перебільшений; пов'язаний з гіперболою, Г-а геометрія — інша назва геометрії М. І. Лобачевського; Г. логарифм (натуральний логарифм) логарифм, основою якого є трансцендентне число е=2,71828....

Гіпербола: 1. Плоска крива, що є геометричним місцем точок площини, для кожної з яких різниця віддалей від двох даних точок цієї площини (фокусів Г.) є величиною сталою. 2. Стилістична фігура, в якій перебільшено певну ознаку, щоб посилити виразність мови (напр., безкраїй степ). Протилежне — літота.

Гіперболоїд: поверхня, утворена від обертання гіперболи навколо прямої, що сполучає фокуси гіперболи (двопорожнинний Г.), або прямої, яка ділить відрізок між фокусами навпіл і перпендикулярна до цього відрізка (однопорожнинний гіперболоїд).

Гіпербореї: 1. За давньогрецькою міфологією, казковий народ північних країв. 2. перен. сіверяни.

Гіперборейці: гіпербореї; 1. За давньогрецькою міфологією, казковий народ північних країв. 2. перен. сіверяни.

Гіпервітаміноз: інтоксикація організму людини або тварин, спричинювана надмірним вживанням вітамінів, зокрема А і Д.

Гіперглікемія: підвищена кількість цукру в крові людини або тварин внаслідок деяких захворювань організму.

Гіпердинамія: найвище напруження організму.

Гіперемія: надмірне наповнення кров'ю судин тканини чи органа, що спричинюється припливом артеріальної крові (активна Г. ) або стоком венозної крові (застійна Г. ).

Гіперестезія: надмірно підвищена чутливість організму до сприймання звичайних зовнішніх подразників.

Гіперкінез: рухові розлади (надмірні, зайві, недоцільні, мимовільні рухи), що виникають при певних ураженнях центральної нервової системи (пухлинах, рубцях, запальних процесах у мозку, істерії тощо).

Гіперметропія: розлад зору. Інша назва — далекозорість.

Гіперморфоз: тип філогенетичного розвитку, що веде до порушення взаємовідносин організму із середовищем внаслідок гіпертрофії окремих органів (напр., рогів у велетенського оленя).

Гіпернефрома: пухлина, що розвивається з клітин кори надниркової залози (справжня Г. — переважно доброякісна пухлина) і з епітелію нирок (злоякісна пухлина). Ішла назва — гіпернефроїдний рак.

Гіперони: нестійкі елементарні частинки, маса яких більша за масу нуклона.

Гіперосмія: підвищена чутливість до запахів, спостерігається при вагітності, деяких психічних та істеричних станах.

Гіперпітуїтаризм: підвищення всіх або окремих внутрішньосекреторних функцій гіпофіза, характеризується розладом росту та розвитку організму (гігантизм, акромегалія тощо).

Гіперпаратиреоз: захворювання людини або тварин, яке зумовлюється підвищеною функцією прищитовидних залоз.

Гіперплазія: надмірне розростання тканини тваринного або рослинного організму внаслідок патологічного розмноження клітин.

Гіперсекреція: надмірне виділення секретів будь-якою залозою (підшлунковою, слинною тощо), зумовлюється підвищеною функціональною активністю залози.

Гіперсенсибілізація: підвищення чутливості до світла галоїдосрібного фотографічного матеріалу промиванням його у воді або спеціальних розчинах.

Гіперсонік: надзвуковий літак, швидкість якого становить кілька тисяч кілометрів на годину.

Гіперстен: породоутворюючий мінерал класу силікатів, колір від темно-зеленого до бурувато-чорного.

Гіпертекст: 1. Спосіб організації тексту, при якій окремі інформаційні елементи пов'язані між собою асоціативними відношеннями, що дозволяє швидкий пошук необхідної інформації і перегляд взаємопов'язаних даних. Найвідоміший приклад Г. — веб-сторінки, розміщені в інтернеті. 2. У літературознавстві Г. — форма організації текстового матеріалу, при якій його одиниці представлені не в лінійній послідовності, а як система явно вказаних можливих переходів, зв'язків між ними. Слідуючи цим зв'язкам, можна читати матеріал в будь-якому порядку, утворюючи різні лінійні тексти.

Гіпертелія: те саме, що й гіперморфоз.

Гіпертермія: перегрівання; штучне підвищення температури тіла людини або тварини, зумовлене зовнішніми фізичними факторами.

Гіпертипія: переведення зображення на металеву пластинку — плоскодрукувальну форму; іпертипія.

Гіпертиреоз: посилення функції щитовидної залози, спостерігається при деяких захворюваннях та фізіологічних станах (напр., вагітність, клімакс).

Гіпертонічний: той, що має підвищений тиск; Г-а хвороба — захворювання людини, проявом якого є стійке підвищення кров'яного тиску в артеріальній системі; Г. розчин — розчин, осмотичний тиск якого вищий від осмотичного тиску вмісту рослинних і тваринних клітин.

Гіпертонія: підвищення тонусу (напруження) тканин і органів. Частіше терміном "гіпертонія" позначають більш-менш тривале підвищення кров'яного тиску у людини або тварин. Г. є основною ознакою гіпертонічної хвороби, нефриту тощо.

Гіпертрофія: збільшення об'єму органа тіла або його частини, зумовлене збільшенням об'єму клітин чи тканин органа або збільшенням кількості їх.

Гіперфрагмонти: частинки атомного ядра, що виникають під час ядерної реакції при високих енергіях і містять поряд з нуклонами ще й гіперон певного типу. Інша назва — гіпер-ядра.

Гіперфункція: посилення діяльності (функції) якого-небудь органа, тканини, системи (пор. гіпофункція).

Гіперхромія: звільнення інтенсивності вбирання світла барвником від діяння різних, факторів. Інша назва — гіперхромний ефект.

Гіпестезія: зниження шкірної чутливості.

Гіпн: гіпнум; рід рослин порядку зелених мохів. Поширені переважно в помірній зоні Північної півкулі. Торфоутворюючі рослини (гіпнові торфи).

Гіпноз: близький до сну стан людини й вищих хребетних тварин, що виникає під впливом дуже сильних раптових або дуже слабких одноманітних зовнішніх подразників. У людини Г. виникає також під впливом словесного навіювання.

Гіпнологія: теорія сну, частина психології про сни.

Гіпнопедія: навчання під час сну.

Гіпнос: у давньогрецькій міфології бог сну, що нібито мав силу навіть над богами.

Гіпнотерапія: метод лікування хворих гіпнозом.

Гіпнотизм: вчення про явища гіпнозу.

Гіпнум: рід рослин порядку зелених мохів. Поширені переважно в помірній зоні Північної півкулі. Торфоутворюючі рослини (гіпнові торфи).

Гіпо...: префікс, що означає зниження, нестачу. Протилежне — гіпер...

Гіпобіоз: стан зниженої життєдіяльності організмів.

Гіповітамінози: захворювання людини й тварин, зумовлені недостатнім забезпеченням організму вітамінами.

Гіпогалактія: знижене виділення молока молочними залозами. Інша назва — гіполактія.

Гіпоглікемія: зниження вмісту цукру в крові.

Гіпоґриф: міфічний крилатий кінь з головою ґрифа; Пегас.

Гіподерма: 1. Тонкий шар епітелію, що лежить безпосередньо під хітиновим покривом у членистоногих тварин. 2. Один або кілька шарів клітин, розташованих під покривними тканинами органів багатьох вищих рослин.

Гіподерматоз: захворювання великої рогатої худоби, що спричинюється личинками підшкірних оводів і характеризується запальними процесами в уражених тканинах та органах.

Гіподинамія: зниження м'язової діяльності людини. Може виникати при сидячій роботі. Інша назва — гіпокінезія.

Гіпокотиле: гіпокотиль; ділянка стебла між кореневою шийкою і місцем прикріплення сім'ядолей. Інша назва — підсім'ядольне коліно.

Гіпокотиль: ділянка стебла між кореневою шийкою і місцем прикріплення сім'ядолей. Інша назва — підсім'ядольне коліно.

Гіпократ: старогрецький лікар, батько медицини.

Гіпокрена: старогрецьке міфічне джерело, вода з якого дає поетичне натхнення, знаходиться на горі Геліконі, де Пегас ударив копитом.

Гіпокрит: лицемір, ханжа.

Гіпоксія: зниження вмісту кисню в тканинах. Хворобливий стан, який виникає при Г., обумовлюється тим, що надходження кисню до тканин чи здатність тканин використовувати кисень нижча, ніж їх потреба в ньому. Інша назва — кисневе голодування.

Гіпоксемія: зниження вмісту кисню у крові внаслідок порушення кровообігу, зменшення газообміну в легенях, зменшення вмісту гемоглобіну в крові тощо.

Гіполімніон: товща води в глибоких водоймах, у межах якої температура мало змінюється протягом року і, як правило, не перевищує + 4°.

Гіпологія: наука про коней.

Гіпоморфоз: напрям історичного розвитку живих істот, що веде до спрощення їхньої організації. Пов'язаний зі зміною або з спрощенням умов існування, напр. при переході деяких червів до паразитичного способу життя.

Гіпопаратиреоз: розлад кальцієвого обміну в організмі, спричинюваний недостатньою діяльністю прищитовидних залоз.

Гіпоплазія: недорозвинення тканини, органа, частини тіла чи організму в цілому, що виникає під час порушення внутріутробного розвитку плода. Інша назва — гіпогенезія.

Гіпопотам: рід нежуйних парнокопитних тварин. Поширені в Африці. Інша назва — бегемот.

Гіпосекреція: зниження виділення секрету якою-небудь залозою.

Гіпосмія: зниження нюху. Виникає при порушенні носового дихання, запаленні слизових оболонок порожнини носа тощо.

Гіпостаз: застій крові у нижчерозташованих частинах тіла та органах. Зумовлений серцевою недостатністю і розвивається внаслідок венозного застою.

Гіпостазувати: приписувати загальним поняттям самостійне буття.

Гіпостиль: просторе крите приміщення, стелю якого підпирають колони (переважно в архітектурі Стародавнього Сходу). Інша назва — гіпостильний зал.

Гіпосульфіт: технічна назва тіосульфату натрію.

Гіпотіазид: лікарський препарат. Застосовують при цирозах печінки, нефрозах, нефритах, гіпертонічній хворобі.

Гіпотаксис: підрядний зв'язок між реченнями.

Гіпоталамус: анат. скупчення ядер нервових клітин з численними висхідними й низхідними волокнами нижче зорового горба головного мозку.

Гіпотеза: 1. Наукове припущення, яке висувається для пояснення певних явищ дійсності. 2. перен. Будь-яке припущення, здогад. 3. Складова частина правової норми, що визначає умови, при наявності яких суб'єкти права здійснюють свої права й обов'язки, вказані в диспозиції норми.

Гіпотека: документ, що закріплює право на нерухоме майно.

Гіпотензивний: той, що знижує артеріальний тиск, напр. Г-і засоби в фармакології.

Гіпотенуза: найбільша сторона прямокутного трикутника.

Гіпотермія: зниження температури тіла у тварин з сталою температурою тіла або у людини штучним охолодженням у поєднанні з глибоким гальмуванням центральної нервової системи снотворними речовинами та заспокійливими засобами.

Гіпотетичний: заснований на гіпотезі; гаданий.

Гіпотонічний: той, що має знижений тиск; Г-а хвороба — захворювання людини, проявом якої є стійке зниження кров'яного тиску в артеріальних судинах; Г. розчин — розчин, осмотичний тиск якого нижчий, ніж у клітинах тваринних та рослинних організмів.

Гіпотонія: пониження напруження тканини, органа чи системи. Найчастіше термін "гіпотонія" застосовують для позначення зниженого кров'яного тиску.

Гіпотрофія: зменшення об'єму органа, зумовлене хронічним розладом харчування. Виражається в схудненні, втраті або недостатньому збільшенні ваги, спостерігається у дітей раннього віку внаслідок недостатнього харчування або якогось захворювання.

Гіпотрохоїда: замкнута крива, яку описує зовнішня або внутрішня точка круга, що котиться без ковзання по внутрішній стороні кола більшого радіуса.

Гіпофіз: нижній мозковий придаток — залоза внутрішньої секреції у хребетних тварин і людини. Ураження Г. призводять до різних захворювань (акромегалія, гігантизм тощо).

Гіпофора: риторична мовна конструкція у вигляді питання оратора до самого себе задля наступної відповідь на нього.

Гіпофункція: недостатня діяльність (функція) будь-якого органа, тканини, системи, що призводить до порушення життєдіяльності організму.

Гіпохлорити: солі хлорнуватистої кислоти. Застосовують їх як вибілювачі, дегазатори стійких отруйних речовин, для дезинфекції питних і стічних вод.

Гіпохромія: зменшення інтенсивності поглинання світла барвником від діяння різних факторів. Інша назва — гіпохромний ефект.

Гіпоцентр: область у надрах Землі, де виникає землетрус; під час розрахунків приймають за точку.

Гіпоциклоїда: плоска крива, що описується довільною точкою кола, яке котиться без ковзання всередині іншого (нерухомого} кола.

Гіпс: 1. Мінерал класу сульфатів, білий зі скляним блиском, в разі наявності супутніх домішок — забарвлений. Використовують як добриво, у будівництві — для штукатурних робіт, як додаток до цементів, у керамічному виробництві — для виготовлення скульптурних форм. 2. Осадова гірська порода переважно з мінералу сульфату кальцію.

Гіпсобетон: бетон на основі гіпсових в'яжучих матеріалів.

Гіпсометр: те саме, що й гіпсотермометр.

Гіпсометрія: метод відображення на географічних картах рельєфу земної поверхні за допомогою горизонталей.

Гіпсотермометр: прилад для вимірювання атмосферного тиску за температурою кипіння рідини.

Гіпсохромний ефєкт: зміщення забарвлення органічних сполук, тобто перехід від зеленого через синій і червоний до жовтого кольору. Інша назва — гіпсохромне зміщення.

Гіпюр: сорт тонкого мережива з опуклим візерунком.

Гіратор: надвисокочастотний пристрій, в якому зміна фаз електромагнітних хвиль, що поширюються в протилежних напрямах, відрізняється на 180°.

Гірлянда: 1. Сплетений із квіток і листя вінок. 2. Малюнок, оздоба на подобі вінка замкнутого або розпущеного. 3. Смуга, стрічка, орнамент зі сплетених предметів (напр., квітів).

Гіро...: у складних словах відповідає поняттю "обертовий рух".

Гіроазимут: пристрій (гіроскоп з системами корекції) для визначення кутів рискання (зміни курсу) і кутів повороту об'єкта навколо вертикальної осі.

Гіробінормаль: те саме, що й гіроорбіта.

Гіровертикаль: пристрій (гіроскоп з системою корекції) для визначення напряму істинної вертикалі або площини горизонту, а також кутів нахилу об'єкта щодо цієї площини.

Гірогоризонт: те саме, що й гіровертикаль.

Гіродемпфер: гіроскопічний пристрій для зменшення кутових відхилень оптичної осі кінознімального апарата при зніманні вручну з рухомих об'єктів (автомашини, катера).

Гірокомпас: електромеханічний компас, що грунтується на властивості гіроскопа встановлюватися в площині географічного меридіана. Застосовують на морських суднах, літаках для визначення курсу.

Гіроорієнтатор: гіроскопічний пристрій для визначення місця розташування об'єкта і параметрів його руху. Застосовують в авіації, космонавтиці, мореплаванні.

Гіроорбітант: гіроскопічний пристрій для визначення кута відхилення від площини орбіти штучного супутника Землі.

Гіроскоп: швидкообертове тіло, вісь обертання якого може змінювати свій напрям у просторі; дзига. Властивість зрівноважених Г. стійко зберігати напрям осі (протистояти збурювальним діянням) використовують при побудові систем автоматичного керування рухом суден, літаків, ракет.

Гіроскопічний: той, що стосується гіроскопа; Г-а вертикаль — система на борту штучного супутника, що складається з одного або кількох гіроскопів і дає можливість реєструвати кутові відхилення однієї з осей супутника від напряму на центр планети; Г-а орбіта — прилад, що фіксує положення площини орбіти штучного супутника; Г. інтегратор — пристрій, в якому є інтегруючий гіроскоп — прилад, яким визначають інтеграл від величини сили, що діє на нього.

Гіростабілізатор: гіроскопічний пристрій для стабілізації окремих об'єктів або приладів, а також для визначення їхніх кутових відхилень.

Гіростат: те саме, що й гіроскоп. Гіротахометр

Гіротеодоліт: гіроскопічний візирний пристрій для орієнтування напряму прокладання шахт, тунелей тощо.

Гірсутизм: чоловічий тип волосяного покриву у жінок. Зумовлюється порушенням функції надниркових та статевих залоз.

Гірудин: речовина, що її виділяють шийні залози медичної п'явки; перешкоджає зсіданню крові.

Гісоп: рослина, купальське зілля, синій звіробій.

Гістамін: тканинний гормон, що має сильну біологічну дію; належить до біогенних амінів.

Гістерезис: неоднозначна залежність змін фізичних характеристик тіла від зміни дії зовнішніх сил на тіло. Розрізняють Г. магнітний, діелектричний, пружний, магнітострикційний, термомагнітний та інші.

Гістерологія: те саме, що й гістерон-протерон.

Гістерон-протерон: стилістичний засіб, коли порушено логічну послідовність явищ, що описуються.

Гістероскоп: один з медичних приладів, який використовують для огляду внутрішніх порожнин матки.

Гістидин: амінокислота, входить до складу більшості білків. Нестача Г. призводить до порушення обміну речовин, припинення синтезу гемоглобіну. В медицині застосовують як лікарський препарат.

Гісто...: у складних словах відповідає поняттю "тканина тіла".

Гістогенез: сукупність процесів, що забезпечують виникнення, існування та відновлення тканин тваринних організмів.

Гістогенний: тканинний; той, що походить з тканини.

Гістограма: графічне зображення густоти розподілу імовірностей випадкової величини.

Гістоліз: руйнування тканин організму ферментами тканинного чи бактеріального походження.

Гістолізати: лікарські препарати, що їх застосовують у ветеринарній практиці для стимуляції органів з ослабленою функцією; продукти розщеплення тканин тваринного походження.

Гістологія: наука про тканини багатоклітинних тварин та людини.

Гістомоноз: інфекційне захворювання індиченят та курчат, яке характеризується гнійним запаленням однієї чи двох сліпих кишок та ураженням печінки. Спричинюється найпростішими організмами — гістомонадами.

Гістопатологія: розділ патологічної анатомії, що вивчає мікроскопічні процеси (явища), які відбуваються в тканинах при різних захворюваннях. Інша назва — патологічна гістологія.

Гістофізіологія: розділ гістології, який вивчає механізми функцій тканин та їхніх комплексів у тваринних організмах.

Гістохімія: розділ гістології, що вивчає хімічні властивості тканин тварин і рослин.

Гістріон: у Стародавньому Римі й за середньовіччя, переважно у Франції, — народний актор (одночасно музикант, співак, оповідач, акробат тощо).

Гіт: в кінному спорті — біг коня на певну віддаль; мертвий Г. — коли коні, що змагаються, приходять до фінішу одночасно; у велосипедному й мотоциклетному спорті — особливий вид змагання за кращий час.

Гітана: іспанська циганка.

Гітара: струнний щипковий музичний інструмент, в якій звук створюється вібрацією струн і підсилюється резонатором — декою інструменту.

Гітови: снасті рухомого такелажу, призначені для згортання вітрил підтягуванням їх до щогли або реї.

Гіфи: ниткоподібні утвори, що становлять міцелій (грибницю) і плодові тіла грибів.

Гіфоміцети: порядок незавершених грибів. Багато Г. є збудниками грибкових хвороб рослин, частина Г. , що живуть у грунті, відіграє велику роль у грунтоутворенні. З деяких Г. одержують антибіотики (напр. , пеніцилін).

Гіяди: 1. У грецькій міфології — дочки Атланта, виховательки Аполлона, обернені Зевсом на небесних зірок. 2. Небесне сузір'я.

Глаголиця: поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов'янських абеток. Вважається, що вона створена св. Костянтином (Кирилом) Філософом для запису церковних текстів слов'янською мовою.

Гладіатор: 1. у Стародавньому Римі раб чи обранець, що мусив битися на смерть із собі подібним або дикими звірами на потіху глядачам. Зі 106 року до н. е. бої Г. стали публічним видовищем; з 63 року Г. мали право стати вільні жінки. Гладіаторські бої були заборонені в Римі у 404 році. 2. перен. братовбивця, дикун, барбар.

Гладіолус: рід багаторічних трав'янистих рослин родини півникових. Поширені в Європі, Східній Азії, Африці. У культурі поширені численні декоративні сорти. Інша назва — косарики.

Гладіус: 1. Короткоклинковий римський меч довжиною 55 — 85 см., прийнятий на озброєння у Римській імперії з IV століття до н. е. по ІІ століття н. е. і був типовою холодною зброєю легіонерів; виготовлявся із заліза. 2. біол. Недорозвинена мушля кальмара.

Глазет: парча з кольоровою шовковою основою і гладеньким золотим або срібним пітканням.

Глазур: 1. Скловидне покриття на керамічних виробах, закріплене випалом, яке надає їм блиску, непроникності; полива, поволока. 2. Крем для взуття, що надає йому блиску. 3. Цукрова полива для кондитерських виробів.

Глазурувати: надавати ґлянцю; вкривати поливою.

Гланди: поширена в побуті назва збільшених піднебінних мигдаликів.

Гласе: тонка шовкова блискуча тканина.

Гласис: пологий земляний, кам'яний або бетонний насип перед зовнішнім ровом фортеці чи укріплення, нахилений у бік противника.

Глауберова сіль: водний сульфат натрію. Білі, іноді безбарвні кристали, гірко-солоні на смак. Застосовують у медицині, склоробній і содовій промисловості тощо. Від прізвища німецького хіміка Й.-Р. Глаубера, який вперше одержав цю сіль. Інша назва — мірабіліт.

Глаукома: захворювання очей, ознакою якого є підвищення внутріочного тиску, спостерігається при порушенні функції центральної нервової системи, ендокринних розладах тощо.

Глауконіт: мінерал класу силікатів, зеленого кольору. Використовують для виготовлення фарби, як добриво, для пом'якшення води.

Гледичія: рід деревних рослин родини бобових. Поширена в Азії, Африці, Північній та Південній Америці. Має міцну деревину. Як декоративну вирощують Г. колючу. Від прізвища німецького ботаніка Й.-Г. Гледіча.

Глезер: прес у паперовому виробництві для розгладжування паперу й надання його поверхні глянсуватості. Інша назва — каландр.

Глейкометр: прилад для визначення кількості цукру у винах.

Глет: технічна назва окису свинцю РbО.

Глетчер: льодовик.

Глікемія: наявність цукру в крові. При деяких захворюваннях і патологічних станах кількість цукру в крові може збільшуватися (гіперглікемія) або зменшуватися (гіпоглікемія).

Глікоген: тваринний крохмаль, основний запасний вуглевод організму людини і тварин; полісахарид. Міститься в усіх клітинах (найбагатші на Г. печінка і м'язи).

Глікозиди: речовини, молекули яких складаються з вуглеводу й речовини невуглеводної природи (аглюкону). Містяться в тваринних і рослинних організмах. Відіграють важливу роль у процесах обміну речовин.

Глікозурія: виділення цукру (глюкози) з сечею. Спостерігається при цукровому діабеті, деяких отруєннях, нервових хворобах, вагітності, при вживанні великої кількості цукру — аліментарна глікозурія.

Глікокол: найпростіша амінокислота; безбарвні кристали. Входить до складу багатьох білків (надр., казеїну, желатину). Бере участь у знешкодженні різних отруйних сполук в організмі.

Гліколі: двоатомні спирти; безбарвні рідини, без запаху, солодкі на смак. Застосовують Г. як розчинники, антифризи тощо.

Гліколіз: складний ферментативний процес анаеробного негідролітичного розщеплення вуглеводів в організмі людини й тварин. Енергію, що вивільняється в результаті Г., організм використовує в процесі життєдіяльності.

Глінтвєйн: гарячий напій, виготовлений з виноградного вина, цукру й спецій.

Гліома: пухлина, що розвивається в головному, рідше в спинному, мозку з елементів невроглії.

Гліпт: коштовний камінь з вирізаним на ньому зображенням.

Гліптика: мистецтво різьблення на камені.

Гліптодонти: вимерлі ссавці ряду неповнозубих; споріднені з броненосцями.

Гліптотека: 1. Зібрання різьблених каменів. 2. Зібрання скульптурних творів.

Глісада: прямолінійна траєкторія планерування (зниження) літака.

Глісандо: прийом гри, коли пальці легко ковзають по клавіатурі або струнах музичного інструмента.

Глісер: легке швидкохідне судно з днищем спеціальної форми, внаслідок чого воно ковзає по поверхні води.

Глісування: вид руху швидкохідних суден, глісерів, гідролітаків перед зльотом тощо.

Глісувати: ковзати по воді.

Гліф: 1. Графічне представлення елемента писемної мови (буква, число, діакритичний знак, піктограма тощо). 2. археол. Вирізаний або написаний символ.

Гліцериди: складні ефіри гліцерину й органічних або мінеральних кислот. Г. вищих і деяких нижчих жирних кислот — складова частина масел і жирів рослинного й тваринного походження. Омиленням Г. жирних кислот у промисловості одержують мило й гліцерин.

Гліцерин: органічна сполука, найпростіший триатомний спирт; безбарвна сиропоподібна рідина, солодка на смак. Застосовують у виробництві вибухових речовин у поліграфічній, текстильній, паперовій промисловості.

Гліцеринофосфати: солі гліцеринофосфорної кислоти. Застосовують у медицині Г. кальцію, натрію й заліза (як загальнозміцнюючий засіб при перевтомі, недокрів'ї).

Гліцин: 1. Те саме, що й глікокол. 2. Органічна сполука ароматичного ряду. Застосовують у фотографії як проявник.

Гліцинія: велика дерев'яниста ліана родини бобових. Поширена в Східній Азії. Культивують як декоративну рослину.

Глобалізація: перетворення певного явища на світове, планетарне, такого, що стосується всієї планети Земля. У суспільному значенні — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації.

Глобалізм: сукупність переконань і поглядів на глобалізацію, як на позитивний процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації.

Глобальний: 1. Взятий в цілому, загальний, всебічний (напр., Г. договір). 2. Поширений на всю земну кулю.

Глобальність: 1. Всебічність. 2. геогр. Принцип, який вимагає обовязкового співвідношення локальних, регіональних, національних, континентальних і зональних та інших "часткових" проблем з їх світовим (глобальним) "фоном".

Глобігерина: рід тварин типу найпростіших ряду форамініфер. Зустрічаються в планктоні переважно теплих морів. Раковини загиблих Г. становлять основну частину океанського мулу.

Глобули: 1. Невеликі, округлої форми темні утворення всередині світлих туманностей. 2. Загальна назва дрібних округлих утворень в речовинах.

Глобуліни: поширена в природі група тваринних і рослинних білків. Входять до складу цитоплазми, плазми крові й лімфа вищих тварин і людини.

Глобулярний: кулястий.

Глобус: модель земної кулі, Місяця, Марса або іншої планети, яка відображає в певному масштабі їхню поверхню з основними об'єктами; Г. небесний- зображення небесної сфери з позначеними на ній зірками й основними колами небесної сфери.

Глокалізація: процес економічного, соціального, культурного розвитку, що характеризується співіснуванням різноспрямованих тенденцій.

Глокеншпіль: ударний музичний інструмент, звуки якого імітують дзеленчання дзвіночків.

Глоксинія: рід багаторічних трав'янистих рослин та напівкущів родини геснерієвих. Батьківщина — Бразілія. Розводять як декоративну рослину в оранжереях. Від прізвища німецького ботаніка П.-С. Глоксіна.

Гломерулонефрит: те саме, що й нефрит.

Глоса: 1. Маловживане чи незрозуміле слово, вираз і пояснення до нього. 2. Трюк, у якому замість загальновживаного використано менш вживане. 3. Вірш, що починається епіграфом і кожна децима закінчується відповідно рядком з епіграфа.

Глосарій: тлумачний словник рідко вживаних слів і виразів.

Глосатор: тлумачник старовинних і малозрозумілих слів.

Глосематика: лінгвістична теорія, що орієнтується на схематизований опис мовної структури й абстрагується від конкретно-звукового і конкретно-семантичного аспектів мови.

Глосит: запалення язика у людини, яке спричинюється стоматитом, деякими захворюваннями крові, авітамінозами тощо.

Глосолалія: 1. В релігійних культах деяких сект — вигукування в стані екстазу безглуздих слів, звукосполучень, що сприймаються сектантами як "боговіщання". 2. У фольклорі (замовляннях, приспівах) звукосполучення, позбавлене будь-якого змісту. 3. мед. Розлад мовлення.

Глосоптерис: рід викопних рослин класу насінних папоротей відділу голонасінних. Була поширені в палеозої.

Глотогонія: 1. Походження мови. 2. Розділ мовознавства, що вивчає походження й розвиток мови.

Глотохронологія: 1. Розділ лексиколога. Вивчає темпи мовних змін, щоб визначити ступінь давності виникнення окремих систем і моделей, їх співвідношення в межах даної мовної сім'ї. 2. Метод датування, що його застосовують для визначення тривалості роздільного існування двох споріднених мов. Грунтується на підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їхньому основному словнику.

Глюкагон: гормон підшлункової залози. Бере участь у регуляції вуглеводного обміну в організмі людини й тварин. Підвищує концентрацію цукру в крові.

Глюкоза: виноградний цукор, вуглевод групи моносахаридів, безбарвні кристали, солодкі на смак. Міститься в тваринних і рослинних організмах; цінна поживна речовина. Застосовують у кондитерському виробництві, в медицині.

Глюкозиди: речовини, молекули яких складаються із залишків глюкози і якої-небудь іншої органічної сполуки. Поширені в організмі людини, тварин і особливо — в рослинних організмах. Застосовують в медицині (адонізид, строфантин).

Глюкозурія: глікозурія; виділення цукру (глюкози) з сечею. Спостерігається при цукровому діабеті, деяких отруєннях, нервових хворобах, вагітності, при вживанні великої кількості цукру — аліментарна глікозурія.

Глюкопротеїди: складні білки, що містять вуглеводи. Г. виявлені в організмі людини, тварин і рослин. Містяться головним чином у хрящах, кістках, рогівці, скловидному тілі ока.

Глютаміназа: фермент з групи дезамідаз, який каталізує гідроліз і синтез глютаміну. Дуже поширений у тваринних і рослинних організмах. Відіграє велику роль в азотистому обміні.

Глютамінова кислота: амінокислота, входить до складу білків та важливих низькомолекулярних сполук. Відіграє значну роль в азотистому обміні. Застосовують у медицині при лікуванні деяких психічних та нервових захворювань.

Глютатіон: азотиста органічна сполука небілкової природи. Входить до складу клітин усіх живих організмів. Бере участь в окисно-відновних процесах.

Глютеліни: прості білки рослинного походження. Містяться головним чином у насінні злаків. Г. деяких злаків називають глютенінами.

Глютин: клей тваринного походження, який виварюють з сухожилля, хрящів та ін.

Глянс: лиск, полиск, блиск, шик, ґлянець, ґлянц.

Глянцгольд: "рідке золото", в'язка бура рідина, в якій є золото; застосовують для розпису на фарфорі.

Глянцзильбер: рідина, що містить платину або паладій; застосовують для живопису на фарфорі.

Глясе: десертний напій — чорна кава з морозивом; кава-глясе.

Гляціодислокація: деформація гірських порід, що становлять ложе льодовика, від дії його ваги й рухую

Гляціологія: наука про льодовики, їхнє походження, фізичні властивості, розвиток, географічне поширення та можливість господарського використання.

Гляціосфера: сезонна оболонка з снігу й льодового покриву в полярних і помірних широтах. Взимку займає близько 1/5 поверхні Північної пів- кулі й близько 1/10 Південної півкулі.

Гляціотектоніка: те саме, що й гляціодислокація.

Гмах: велич.

Гнафаліум: рід одно-, дво- або багаторічних трав'янистих, рідше напівкущових рослин родини складноцвітих. Поширені по всій земній кулі. Деякі види використовують у медицині. Інша назва — сухоцвіт.

Гнейс: метаморфічна гірська порода, що складається переважно з польового шпату, а також кварцу та кольорових мінералів. Застосовують для виробництва щебеню, тротуарних плит, як облицьовувальний матеріал.

Гнетум: рід тропічних рослин. Ліани, невеликі дерева або кущі. Деякі види вирощують у Південній Азії для одержання їстівного насіння та олії.

Гнип: кривий шевський ніж.

Гніт: 1. Стрічка, шнур, що використовується для горіння у часових лапках, свічках і т. ін. 2. Горючий шнур для проведення вибухів.

Гном: 1. У західноєвропейській міфології підземний дух, уособлення стихійних сил землі. 2. перен. Карлик, ліліпут, малюля.

Гнома: 1. Думка, судження, висновок. 2. Різновид двовірша чи катрена, що містить афористичний вислів певного філософського змісту та узагальнення.

Гномон: стародавній астрономічний інструмент, що складається з вертикального стрижня на горизонтальній площині. За допомогою Г. можна визначати висоту й азимут Сонця і розрахувати час. Вважається найдавнішим астрономічним інструментом. Тепер застосовують тільки як сонячний годинник. Вперше Г. з'явились у Вавілонії, звідки поширились у Єгипет, Індію та Китай.

Гносеологічний: той, що стосується гносеології.

Гносеологія: вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання.

Гностик: послідовник гностицизму.

Гностика: вище релігійне звання у давніх греків і римлян.

Гностицизм: релігійна система, , що поєднали в собі ідеї раннього християнства з ідеями релігій Стародавнього Сходу та античної філософії.

Гнотобіологія: галузь експериментальної біології, що займається одержанням і вирощуванням лабораторних тварин, в організмі яких зовсім немає мікроорганізмів, гельмінтів, членистоногих тощо. Гнотобіотика

Гну: рід антилоп.

Гоацин: вид птахів ряду куроподібних. Поширений в Південній Америці. Мають неприємний запах, м'ясо їх не їстівне.

Гобелен: 1. Тканий килим-картина або декоративна художня тканина ручної роботи. 2. Шпалера, килим, декоративна тканина, виготовлена машинним способом. Від прізвища ремісника-винахідника і фундатора фабрики ж. Габлена).

Гобель: інструмент для обрізування вручну книжкового блока.

Гобой: дерев'яний духовий язичковий музичний інструмент; за висотою звука середній між флейтою і кларнетом.

Гоголь-моголь: десерт зі збитих яєчних жовтків з цукром; можливе додавання вина, ваніліну, рому, меду, фруктових і ягідних соків.

Годеція: рід трав'янистих рослин родини онагрових. Поширені в Північній та Південній Америці. Деякі види, зокрема Г. гарну, вирощують як декоративні рослини. Від прізвища швейцарського ботаніка Ц.-А. Годета.

Годжа: духовний учитель мусульман.

Годограф: крива, що являє собою геометричне місце кінців змінного за часом вектора, значення якого в різні моменти часу відкладені від спільного початку.

Годометр: прилад, яким вимірюють пройдений шлях.

Гоель: у староєврейському законодавстві — месник за смерть близького родича, що не ніс відповідальності за помсту перед законом.

Гол: у футболі, хокеї, регбі та ін. спортивних іграх — забивання, закидання м'яча, шайби у ворота противника.

Голарктика: одна з флористичних і зоогеографічних областей суходолу; займає більшу частину Північної півкулі.

Голгофа: 1. Місце страти злочинців поблизу Єрусалима, де, за євангельською легендою, було розп'ято Христа. 2. перен. Місце страти, мук.

Голіард: бродячий актор (збіглий ченець, мандрівний студент) 11 — 14 ст. в Німеччині, Франції, Англії, Північній Італії. Складав сатиричні, любовні, застольні пісні, пародії на католицьку церкву і церковників, за що переслідувався ними.

Голіаф: 1. За біблійним переказом, філістимлянин-велетень, переможений у єдиноборстві пастухом Давидом. 2. перен. Гігант. 3. Безхвоста земноводяна тварина родини жаб. Зрідка трапляється в Центральній Африці. 4. Великий жук родини пластинчастовусих, поширений у Центральній Африці.

Голіярд: мандрівний середньовічний актор.

Голкіпер: у футболі, хокеї, регбі, ватерполо тощо — гравець, який захищає свої ворота від попадання в них м'яча, шайби. Інша назва — воротар.

Голлізм: політична ідеологія, заснована на ідеях і діях генерала де Голля у боротьбі за незалежність внутрішньої і зовнішньої політики Франції від будь-якої іноземної держави.

Голо...: у складних словах означає "весь", "повний".

Гологамія: найпростіший тип статевого процесу в одноклітинних рослинних організмів. Спостерігається у небагатьох зелених водоростей та деяких нижчих грибів.

Гологенез: ідеалістична автогенетична теорія еволюції, згідно з якою кожний вид у межах свого ареалу поділяється на два дочірні види. Один розвивається прискорено, а другий сповільнено; останній дає початок більш високоорганізованим формам.

Голограма: об'ємне зображення, одержане за методами голографії і збережене на фотопластині. Для відтворення Г. використовують те ж джерело світла, що застосовувалось при запису Г.

Голографія: спосіб записування і відтворення просторової структури світлової хвилі й одержання об'ємного зображення об'єкта.

Голокост: 1. Переслідування і масове знищення представників різних етнічних і соціальних груп. 2. Переслідування і масове знищення євреїв у роки Другої Світової війни (пишеться з великої літери).

Голокринові залози: залози, в яких весь вміст функціонуючих клітин перетворюється на секрет (напр., сальні залози та сітчаста зона надниркових залоз хребетних тварин і людини).

Голометаболія: тип післязародкового розвитку комах (жуків, сітчастокрилих, двокрилих), при якому з яйця виходить личинка, не схожа на дорослу комаху; для неї характерні відсутність фасеточних очей, неповне розчленування або редукція ніг.

Голотурії: клас безхребетних тварин типу голкошкірих. Морські тварини, деяких Г. (трепангів) використовують у їжу.

Голофани: ковпаки освітлювальних приладів, виготовлені з прозорого скла.

Голоцен: сучасна епоха геологічної історії Землі, яка становить другий, верхній відрізок антропогену, що розпочався 10 — 12 тис. років тому. Поділяється на — мезоліт, неоліт, мідну добу, бронзову добу і залізну добу.

Гольден: сорт солодких яблук жовто-гарячого кольору.

Гольмій: хімічний елемент, символ Ho, ат. н. 67; рідкісноземельний метал, належить до лантаноїдів. Від латинізованої назви Стокгольма — Гольмія.

Гольф: давня шотландська спортивна гра з маленьким м'ячем на майданчику з доріжками — трасами, у якій учасники повинні прогнати м'яч ключками через ряд лунок. Нині популярна в Англії та США.

Гомбік: ювелірний виріб у вигляді двох порожнистих напівсфер, з'єднаних у сферу. Може бути прикрашеним філігранню або карбуванням. Використовуються як застібка.

Гомео...: у складних словах означає "подібний", "однаковий", "той самий".

Гомеоморфізм: взаємно однозначне неперервне відображення одного топологічного простору в інший, для якого обернене відображення також неперервне; одне з основних понять топології. Простори в цьому випадку називають гомеоморфними.

Гомеоморфія: значна схожість, іноді майже повна подібність представників двох або більше груп органічного світу (видів, родів, родини), не пов'язаних між собою безпосередньою спорідненістю.

Гомеопатія: псевдонауковий метод лікування хвороб, в основу якого покладено застосування мінімальних доз тих ліків, які у значних дозах викликають у здорової людини симптоми даного захворювання.

Гомеополярний зв'язок: хімічний зв'язок, утворений електронною парою, спільною для сполучуваних атомів.

Гомеостаз: відносна сталість фізико-хімічних та біологічних властивостей внутрішнього середовища організму людини й тварин (сталість складу крові, температури тіла).

Гомеостат: самоорганізована кібернетична система, яка моделює здатність живих організмів підтримувати деякі величини (напр., температури тіла) у фізіологічно припустимих межах.

Гомеричний: величезний за розміром, силою, потужністю. Г. — нестримний гучний сміх (як сміх богів в "Ілліаді" Гомера).

Гомілетика: наука про церковне красномовство, його правила, нормативні засади, манери і стилістику виголошення.

Гомініди: родина ряду приматів, включає як викопних (пітекантропа, неандертальця та ін.), так і людиноподібних мавп та сучасних людей. Поділяються на дві підродини (понгіни і гомініни) з чотирма родами у них (орангутанги, горили, шимпанзе, люди).

Гомініум: символічна церемонія принесення присяги у Середньовічній Європі — беззбройний васал з непокритою головою, опустившись на одне коліно, клав з'єднані долоні в руки сюзерена, промовляючи прохання прийняти його під своє покровительство, після чого сеньйор піднімав його і вони обмінювались поцілунком в губи. Інша назва — омаж.

Гоміндан: політична партія в Китаї. Заснував Сунь Ят-сен у 1912 р. З 1927 р. прийшла до влади. В 1949 р. диктатура Г. повалена. Рештки гомінданівнів утекли на о. Тайвань.

Гомо совєтікус: історично і цивілізаційно «новий» тип людини — «будівник світлого майбутнього всього людства», комунізму, продукт діяльності Комуністичної партії і радянської влади з виховання носія вищих суспільних цінностей і нової комуністичної моралі.

Гомо...: у складних словах означає рівність, однорідність, єдність.

Гомоалелізм: існування гена в двох або більше формах (алелях), що являють собою видозміни його однакових ділянок. Такі алелі називають гомоалелями.

Гомогаметність: генетична рівноцінність гамет жіночої або чоловічої статі за типом статевої хромосоми, яку має кожна гамета даної статі (гомогаметна стать).

Гомогамія: 1. Одночасне достигання приймочки і пиляків у двостатевої квітки, завдяки чому можливе самозапилення. 2. заст. Генетичний термін, яким позначали добір подібних пар для схрещування. 3. Передавання особинами чоловічої і жіночої статей однакових комбінацій генів.

Гомогенат: суспензія подрібненої тканини тварини чи рослини в розчині.

Гомогенізатор: апарат для одержання однорідних, дрібнодисперсних сумішей, а також емульсій високої дисперсності.

Гомогенізація: надання однорідної структури металам, сплавам, сполукам, розчинам або емульсіям способом механічного, хімічного чи температурного діяння на них.

Гомогенний: той, що виявляє однакові властивості.

Гомодинамія: схожість органів або їхніх частин, розміщених послідовно по поздовжній осі тіла тварин. Інша назва — серіальна гомологія.

Гомоз: хвороба деяких рослин (здебільшого кісточкових плодових), що супроводиться виділенням камеді із стебел, а іноді й з листя. Інша назва — камедетеча.

Гомозиготність: стан спадкового апарата організму, при якому його гомологічні хромосоми ідентичні за якістю алєлів та взаєморозташуванням усіх або частини генів. Організми, які містять у гомологічних хромосомах такі ідентичні алелі, називають гомозиготними.

Гомойологія: морфологічна чи фізіологічна схожість органів чи ознак у тварин віддалених систематичних груп; виникає під впливом подібних умов життя.

Гомойосмотичний: той, що має сталий тиск. Г-і тварини — водяні тварини, здатні зберігати приблизно однаковий осмотичний тиск крові й тканинної рідини, не відповідний осмотичному тискові зовнішнього середовища.

Гомойотермний: той, що має сталу температуру; Г-і тварини — тварини, що мають певну сталу температуру тіла, яка майже не залежить від температури зовнішнього середовища. Інша назва — теплокровні тварини.

Гомологічний: відповідний; Г-і органи — органи, що розвиваються з однакових за походженням зачатків, проте можуть мати різний вигляд й виконувати різні функції; Г-і ряди — групи органічних сполук з однаковими хімічними властивостями й схожою будовою, що різняться однією або кількома групами СН, у складі вуглеводневого радикала молекули.

Гомологія: подібність органів за планом будови та походженням у різних рослин і тварин. Органи, яким властива Г., називають гомологічними. Окремі випадки Г.- гомономія й гомотипія.

Гомолографічні проекції: проекції, що правильно передають відношення площ.

Гомономія: окремий випадок гомології, розміщення подібних частин організму навколо його поперечної осі або по осі окремого органа. Такі частини називають гомономними, або парамерами.

Гомопластика: операція пересадження трансплантата від одного представника якого-небудь біологічного виду іншому представникові того самого виду (напр., пересадження від людини людині шкіри, нирки, рогівки). Інша назва — ізопластика.

Гоморра: 1. Міфічне місце, що існувало там, де нині Мертве море, і було знищене Богом за нечесність його мешканців. 2. перен. Місце нечесності і розпусти.

Гомосексуалізм: заст.; те ж саме, що й гомосексуальність.

Гомосексуальність: один з видів сексуальності людини, що проявляється в сексуальному потязі до осіб своєї статі, усвідомленні себе як такої особи і сексуальної практики з особами своєї статі.

Гомостилія: однакова довжина тичинкових ниток і стовпчиків маточки у квітках усіх екземплярів даного виду. Інша назва — рівностовпчастість.

Гомоталізм: двостатевість у деяких водоростей, грибів.

Гомотетія: перетворення, при якому кожній точці площини (простору) ставиться відповідно інша точка (образ даної), що лежить на прямій, яка з'єднує дану точку з якоюсь фіксованою точкою (центром Г.); при цьому відношення віддалі між образом і центром до віддалі між даною точкою і центром дорівнює числу X (коефіцієнтові Г.), однаковому для будь-якої точки. При X > 0 точки та її образ лежать по одну сторону від центра Г., при X < 0 (обернена Г.) — по різні сторони. Якщо Х = 1, Г. називають центральною симетрією.

Гомотипія: окремий випадок гомології, подібність у будові органів, що симетрично розміщені по боках тіла. Гомотипові органи називають антимерами.

Гомофонія: тип багатоголосся, що характеризується поділом голосів на головний і супровідні, чим відрізняється від поліфонії.

Гомоцентричний пучок: пучок світлових променів, в якому самі промені або їхні продовження перетинаються в одній точці.

Гомруль: 1. Самоврядування. 2. Ліберальна програма автономної Ірландії у системі Британської імперії. Висунута в 70-х рр. 19 ст. Здійснена з утворенням Ірландської вільної держави (Ейре) в 1922 р.

Гомстед: ділянка землі, яка надавалася в США у 19 ст. поселенцям на пільгових умовах.

Гомункул: 1. За уявленнями середньовічних алхіміків, маленька, схожа на людину істота, яку можна створити штучно. 2. розм. Штучна, нежиттєздатна, вигадана людина.

Гонади: статеві залози, органи, які утворюють статеві продукти у тварин та людини; у вищих тварин Г. є також залозами внутрішньої секреції.

Гонадотропні гормони: біологічно активні речовини білкової природи. Виробляються передньою часткою гіпофіза і впливають на розвиток і функцію статевих залоз хребетних тварин і людини.

Гонведи: 1. За середньовіччя назва угорської піхоти. 2. Під час угорської революції 1848 — 49 рр. спочатку піхота, а потім уся угорська національна армія. 3. В 1918-49 рр.- назва збройних сил Угорщини.

Гонг: 1. Ударний музичний інструмент з невизначеною висотою звуку. 2. Мідна литавра, звуковий інструмент, ударом по якому секундомерист сповіщає про початок і кінець раунду в боксі.

Гонгоризм: аристократична школа в іспанській поезії 17 ст., основоположником якої був поет Луїс де Гонгора-і-Арготе. Г. стверджував безсюжетність, культ "чистої форми", ускладненість поетичної мови.

Гондвана: гіпотетичний давній суперконтинент, що існував у протягом палеозою та частково в мезозої і утворився в результаті розщеплення надконтиненту Пангеї. Протягом мезозою стався розпад Г. на окремі брили; в крейдяному періоді Г. перестала існувати як єдине ціле. До складу Г. входили значні частини сучасних материків — Південної Америки, Африки і Азії (Аравія, Індія), Австралії і, можливо, частина Антарктиди.

Гондола: 1. Влоскодонний, одновесловий венеціанський човен з піднятим носом і кормою. 2. Саморозвантажуваний залізничний напіввагон з люками в підлозі. 3. Кабіна аеростата чи дирижабля для розміщення екіпажу. 4. Гондолі — санки для витягування криги з води.

Гондольєр: гребець, весляр на гондолі, човняр.

Гондольєра: 1. Пісня венецького гондольєра. 2. Інструментальна п'єса в характері баркароли.

Гонідії: 1. Зелені або синьо-зелені водорості, що входять до складу лишайників. 2. Дрібні клітини, що відокремлюються від клітин нитчастих бактерій і служать для розмноження. 3. Нерухливі клітини в деяких синьо-зелених водоростей, що служать для розмноження. 4. Застаріла назва спор у водоростей і грибів, що утворюються нестатевим шляхом і служать для розмноження.

Гоніометр: прилад для вимірювання кутів між гранями кристалів.

Гоніометрія: розділ тригонометрії, де вивчаються способи вимірювання кутів, властивості тригонометричних функцій та співвідношення між ними.

Гоніт: запалення колінного суглоба.

Гонокок: мікроб, що викликає гонорею; належить до групи коків (кулястих бактерій). Паразит людини.

Гонор: 1. Римська персоніфікація честі, особливо військової доблесті; гонос. 2. Перебільшене почуття власної гідності, зарозумілість, пиха.

Гонорар: грошова винагорода авторам за твори літератури й мистецтва або їх нащадкам за використання творів.

Гоноратив: граматична категорія, що передає ставлення мовця до особи, про яку йдеться. Виділяють три групи форм Г.: власне гоноративне (шанобливе), депрециативне (скромне) і нейтральне.

Гонорея: венерична хвороба, що характеризується запаленням слизової оболонки сечостатевих органів, можливо ураження кон'юнктиви, іноді — прямої кишки, спричинюється гонококом. Зараження відбувається переважно статевим шляхом.

Гонтер: верховий англійський напівкровний кінь. Висота в холці 155-175 см, масті різноманітні, має урівноважений темперамент, відзначається великою витривалістю.

Гонфалоньєр: 1. В містах-республіках Італії 13-15 ст. службова особа, яка очолювала ополчення міського кварталу. 2. 3 1289 р. у Флоренції начальник загону, який охороняв уряд. З 1293 р. — голова уряду (пріорату або сеньйорії), в 15 — 18 ст. — голова міського магістрату.

Гопкаліт: суміш окисів марганцю й міді, а також срібла й кобальту, яка прискорює (як каталізатор) окислення отруйного окису вуглецю СО (чадного газу) киснем повітря і перетворення його на неотруйний вуглекислий газ СО2. Застосовують у додаткових патронах до протигазів, в спеціальних контрольних приладах.

Гопліти: піші воїни з важким озброєнням (спис, великий овальний щит, меч) у давньогрецькому війську; носили мідний панцир, шолом. Усе озброєння важило близько 20 кг. У бою шикувались фалангами.

Гор: у релігії Стародавнього Єгипту — бог сонця.

Горган: 1. Шпиль, верх гори. 2. Ґорґани — продовгуваті гірські хребти, південна частина середніх Карпат.

Горгона Медуза: у давньогрецькій міфології страшна жіноча істота, від погляду якої кам'яніло все живе. Єдиною із сестер володіла даром зачаровувати людей поглядом і була смертною.

Горгони: в давньогрецькій міфології — змієголові чудовиська, дочки морського божества Форка (Форкіса) і його сестри Кето: Евріала, Стено, Медуза. Мали тіло, покрите міцною блискучою лускою, розрубати яку міг тільки меч Гермеса, величезні мідні руки з гострими кігтями і крила із золотими блискучими перами; замість волосся звивалися з шипінням отруйні змії. Жили на крайньому Заході біля берегів річки Океан.

Гордень: трос, що проходить через одношківний блок; застосовують для підіймання вантажів або натягування вітрил на судні.

Гордіїв вузол: 1. Дуже заплутаний вузол, який зав'язав міфічний цар Гордій; хто його розплутає, той має стати володарем Азії. Александр Македонський розрубав його мечем. 2. перен. Занадто клопітна справа, що найкраще вирішується рішучими заходами.

Горельєф: скульптурний твір, у якому зображення виступає над площиною фону більш як на половину його об'єму.

Горжа: 1. Тильна частина середньовічного укріплення (кріпосної стіни, валу тощо) або звернутий до тилу вихід з укріплення. 2. Вузький прохід між горами.

Горжетка: предмет жіночого одягу з хутра, яке огортає шию, хутряний шарф.

Горизонт: 1. Лінія позірного перетину неба і земної поверхні (видимий Г.). 2. Велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна до прямовисної лінії на місці спостереження (істиний Г.). 3. Г. води — рівень води в річках, озерах, морях. 4. геол. Сукупність відкладів, що включає одновікові породи різного складу, іноді з певним комплексом викопної фауни. 5. гірн. Сукупність гірничих виробок, що лежать на одному рівні.

Горизонталь: 1. Лінія, паралельна площині горизонту. 2. Лінія на географічній карті або плані, що сполучає точки з однаковою висотою.

Горизонтальний: паралельний до поверхні Землі або до горизонту в даному місці; Г-а лінія (або площина) дотична до земної кулі в даній точці, перпендикулярна до прямовисної (вертикальної) лінії.

Горила: рід людиноподібних мавп ряду приматів, найбільша людиноподібна мавпа. Сьогодні рід горил відносять до родини гомінід, яке включає і людину. Живе у лісах Західної та Екваторіальної Африки.

Гормогонії: багатоклітинні частини, що відчленовуються від нитки або на які розпадаються нитки синьо-зелених водоростей. За допомогою Г. здійснюється розмноження й розселення водоростей.

Гормональний: той, що стосується гормонів; Г-і препарати — лікарські засоби, які містять гормони або їх синтетичні аналоги; застосовують для гормонотерапії.

Гормони: специфічні біологічно активні речовини, виділювані ендокринними залозами; регулюють функції в організмі.

Гормонотерапія: лікування гормональними препаратами.

Горн: 1. Музичний духовий інструмент. 2. Г. туманний — звуковий апарат для подачі сигналів парусними й буксированими суднами підчас туману.

Горнблендит: кристалічна магматична порода, яка складається майже цілком з рогової обманки. Відрізняється від амфіболіта структурою.

Горнпайп: ірландський та шотландський танець; нагадує джигу. Відомий з XV ст. Спочатку був сольним чоловічим танцем, згодом став парним; відомі також парні кругові версії.

Гороскоп: таблиця розташування небесних світил на момент народження людини, за якою астрологи провіщають долю.

Горотелія: звичайний середній темп еволюції, властивий багатьом групам організмів.

Горст: ділянка земної кори, обмежена скидами й трохи піднята над сусідніми ділянками, що осіли.

Гортензія: рід декоративних рослин родини ломикаменевих. Поширені в Північній і Південній Америці та Східній Азії. В культурі багато видів і форм.

Госпел: жанр духовної християнської музики, який розвинувся в першій третині XX століття в США. Зазвичай розрізняють негритянський Г. і білий Г. Спільним є те, що і той і інший народилися в середовищі методистських церков американського Півдня.

Госпіталь: медичний заклад для стаціонарного лікування військовослужбовців; у деяких країнах Г. називають також лікарні для цивільного населення.

Госпітальєри: релігійно-військовий орден, основною задачею якого була турбота і захист Святої землі (Палестини); іоанніти. Створений в ХІ столітті.

Гостія: причастя у євреїв.

Готар: межа, границя.

Готель: будинок з мебльованими кімнатами для приїжджих, що надаються, як правило, для короткотермінового проживання.

Готи: 1. Східні германські народи, які, ймовірно, спершу заселяли південь Скандинавії й острів Готланд, а з середини І ст. н.е. до VI ст. розселились практично по всій території Європи. 2. Представники готичної субкультури, що зародилась в 1970-х роках у Великобританії, натхненні естетикою готичного роману, естетикою смерті, готичної музики й відносять себе до готик-сцени. Панківський епатаж спрямували в русло пристрасті до вампірскої естетики, до темного погляду на світ.

Готичний: 1. Той, шо стосується готики (напр., Г-а архітектура, Г. стиль). 2. Г. стиль — художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи 12 — 15 ст., ознаками якого є аркади, вежі, стрілки, шпилі, багата орнаментика. Найяскравіше виявився в культовій архітектурі (собори в Ам'єні, Реймсі, Парижі). 2. Г-е письмо — різновид латинського письма середньовічних рукописів і хронік, Г. мінускул. 3. Г. шрифт — кутастий шрифт.

Готтентоти: етнічна спільнота, що проживає на південному заході Африки (Намібія, Ботсвана, ПАР); самоназва — кой-коін.

Гоф: двір, подвір'я.

Гофмаклер: головний маклер на фондовій або товарній біржах.

Гофмаршал: придворний титул у ряді монархічних країн (до сьогодні існують в Люксембурзі та Швеції); як правило, відав двірцевим господарством, організацією прийомів і поїздок. Інша назва — камергер.

Гофмейстер: придворна посада в 13 — 14 сг. в Німеччині (в 19 — на початку 20 ст. — почесний титул), придворний чин (і посада) у 18 — на початку 20 ст. в Росії. Займався управлінням двірцевим господарством і штатом придворних.

Гофре: ряди паралельних хвилястих складок на чому-небудь (переважно на тканині).

Гофри: 1. Дрібні хвилеподібні складки на матерії, металевих листах, трубах тощо. 2. Візерунки на скляних листах. 3. Завитки у косах.

Гофрований: складчастий, хвилястий, із пресованим ґофром, а також з тисненим на тканині рисунком.

Гофрувати: 1. Робити дрібні складки. 2. Пишно завивати волосся.

Гохуа: китайський живопис монохромними водяними фарбами на шовкових та паперових сувоях. В Китаї відомий під назвою шуймо-хуа або го-хуа. Особливістю техніки Г. є використання туші в якості основної фарби. Інші кольори практично не використовуються. Відтінки і передача кольорів наносяться шляхом розмивання чорнил водою.

Грааль: легендарна чаша із "Христовою кров'ю".

Грабар: землекоп.

Грабен: ділянка земної кори, що опустилася по лініях скидів нижче від сусідніх ділянок.

Грабштихель: різновид різця для гравірування найтонших ліній.

Граве: повільний музичний темп патетичного характеру.

Гравеліт: зцементований гравій з текстурою, властивою піщаним породам.

Гравер: 1. Художник, який створює графічні твори засобами високого або глибокого друку. 2. Кваліфікований робітник, який виконує на гравірувальних верстатах і вручну за допомогою спеціальних штихелями, різців, голок та ін інструментів, а також за допомогою травлення кислотами рельєфний малюнок на різних матеріалах.

Гравер: 1. Художник або майстер, що вирізує зображення на дереві, металі, камені, лінолеумі. 2. Жук з сімейства короїдів.

Гравій: пухка порода, яка складається із округлих уламків гірських порід і мінералів від 1 ло 10 мм. Застосовують як будівельний матеріал, заповнювач для бетону.

Гравіметр: прилад для вимірювання прискорення сили тяжіння.

Гравіметрія: розділ геофізики, що вивчає величини, які характеризують ґравітаційне поле Землі, використання їх для визначення фігури й загальної внутрішньої будови Землі, геологічної будови її верхніх частин, розв'язування деяких задач навігації.

Гравірування: 1. Виготовлення друкованої форми на металі, камені, деревині, лінолеумі, пластмасах. 2. Коректування (виправлення) цинкографських кліше; виконують вручну ґраверним інструментом.

Гравітаційний: той, що ґрунтується на тяжінні.

Гравітація: універсальна фундаментальна взаємодія між усіма матеріальними тілами — властивість тіл із масою притягуватись одне до одного. Г. — найслабша з чотирьох типів фундаментальних взаємодій.

Гравітація: 1. Тяжіння. 2. Метод збагачення корисних копалин.

Гравітон: квант ґравітаційного поля, аналогічний фотонові. Експериментальне існування Г. не встановлено.

Гравюра: 1. Вид графіки, де зображення є друкованим відбиттям з малюнка, вирізьбленого або витравленого хімічними речовинами на спеціальній платівці. В залежності від способу отримання відбитка даний вид графіки ділиться на два основних види: «Г. високого друку» та «Г. глибокого друку». У першому випадку фарба накочується і переноситься на запечатується папір з площини дошки, а в другому — з поглиблень штрихів. 2. Окремий відбиток; малюнок, образ, картина (на папері), дереворит, різьба (на дошці), офорт (на міді).

Град: одиниця виміру плоского кута в метричній системі мір 18 ст. 1 Г. дорівнює 1/100 прямого кута.

Градація: 1. Поступовість переходу від одного до іншого, від нижчого ступеня до вищого і навпаки. 2. Нанизування виразів із підсилюючим значенням.

Градирня: споруда для охолодження води атмосферним повітрям.

Градієнт: міра зростання або спадання в просторі якоїсь фізичної величини на одиницю довжини.

Градієнтний: пов'язаний з градієнтом; Г. вітер — горизонтальне переміщення повітря в напрямі спаду тиску при відсутності сили тертя; Г-і течії — морські течії, що виникають внаслідок різниці тиску води.

Градус: 1. Одиниця виміру кутів і дуг. 2. Одиниця виміру температури. 3. Одиниця виміру алкоголю в напої.

Градусний: той, що належить до поняття градус (напр. , Г-а сітка).

Градуювання: встановлення значення якоїсь міри; ділення шкали вимірювального приладу на одиниці вимірювання.

Градшток: 1. Жердина для вимірювання води в озерах, ставках, річках. 2. Простий прилад для визначення висоти Сонця.

Грам-атом: кількість грамів хімічного елемента, що дорівнює його атомній масі. Напр., Г.-а. міді становить 63,54 г (ат. м. міді 63,54).

Грам-еквівалент: кількість грамів хімічного елемента або сполуки, що чисельно дорівнює масі їхніх хімічних еквівалентів.

Грам-молекула: кількість грамів речовини, що дорівнює її молекулярній масі.

Грам: 1. Вагова одиниця у період пізньої античності — 1/24 унції. 2. Одиниця маси у системі СГС, 1/1000 одиниці маси у системі СІ; позначається як г, g. 3. заст. позасистемна одиниця вимірювання сили, зокрема ваги, — вага тіла масою 1 г.

Граматика: 1. Лінгвістична наука, що вивчає будову мови. 2. Будова і форма слова, речення, словосполучення. 3. Третій із семи класів духовного та єпархіального училища і семінарії.

Граматикалізація: узагальнення, абстрагування слова або речення від конкретного лексичного змісту.

Грамема: елементарна одиниця граматичного значення.

Граміцидин: лікарський препарат, антибіотик місцевого застосування. Використовують для промивання, зрошення пов'язок при лікуванні гнійних ран тощо. Від прізвища датського вченого Г. Грама.

Грамометр: динамометр, що його застосовують для вимірювання зусиль, не більших за 1 Н.

Грамота: 1. Писаний акт, указ царя. 2. Елементарні знання з певної галузі науки.

Грамофон: механічний пристрій для відтворення звуків, записаних на спеціальних пластинках (дисках з звуковими доріжками). Від назви компанії Gramophone першою, що першою стала випускати аудіозаписи на плоскому диску.

Гран па: розгорнута хореографічна композиція в балеті за участю солістів і кордебалету.

Гран-прі: найвища нагорода, що її встановлюють на деяких музичних конкурсах, кінофестивалях, виставках.

Гран: одиниця маси на основі середньої ваги ячмінного зерна. 1 Г. = 62,2 мг (Росія, СРСР до 1927 р.). Троїстий Г. (Англія, США) = 64,79891 мг; у ювелірній справі — 1 Г = 1/4 вагового карата (50 г).

Гранат: 1. Група мінералів класу силікатів; колір від білого до чорного, крім синього. Використовують у ювелірній справі, як абразивний матеріал. 2. Напівдорогоцінний камінь червоного або бурого кольору, самоцвіт. 3. Плодове дерево або кущ, що росте в місцях з теплим кліматом. 4. Яскраво-червоні квіти цієї рослини. 5. Круглий плід цієї рослини, наповнений насінням і соковитим м'якушем.

Граната: 1. Розривний артилерійський снаряд, наповнений вибуховою речовиною і призначений для поразки живої сили і бойової техніки противника. 2. розм. Репанка, лимона (ручна), невеликий розривний снаряд, який метають рукою.

Гранатник: рід деревних або кущових рослин родини гранатникових. Поширені переважно в Середній та Південній Азії. Культивують у субтропічних районах. Плоди (велика багатонасінна ягода) споживають свіжими й переробленими.

Гранд-пасьянс: ворожіння на картах.

Гранд: 1. В Іспанії за середньовіччя спадковий титул найвищого дворянства (духовного й світського), в 16 — 20 ст. — дворянський титул (до 1931 р.). 2. Великий (гранд-приз).

Грандіозний: 1. Величезний, велетенський, колосальний, вражаючий своїм розмахом, обсягом. 2. Монументальний, величний, величавий (про споруду), могутній, потужний (про людину).

Граніт: інтрузивна гірська порода із зернистою структурою. Колір Г. залежить від забарвленням польових шпатів, які входять до його складу поряд із слюдою, кварцем і плагіоклазами. Використовують як будівельний матеріал, для виготовлення скульптурних виробів тощо.

Гранітоль: різновид обробленої під шкіру палітурної тканини з нанесеною на неї нітроцелюлозною плівкою.

Грано: 1. Одиниця маси, використовувана у країнах Латинської Америки. 1 Г. = 49,9 мг (у Аргентині), 50,0 мг (у Гондурасі, Мексиці, Перу, Чилі). 2. Одиниця маси на півдні Італії (ХІІ ст.) — 1/600 унції (0,0445 г). 3. Мальтійська мідна монета (ХІХ ст.), 1/3 фартинга, 1/240 скудо. 3.

Гранодіорит: магматична гірська порода, що складається переважно з польових шпатів і кварцу, а також з, рогової обманки, біотиту тощо.

Гранозан: отрутохімікат для протруювання насіння сільськогосподарських рослин.

Гранули: 1. Дрібні щільні грудочки будь-якої речовини, що мають вигляд зерен. 2. Зернисті включення в цитоплазмі клітин. 3. астр. Світлі утворення зернистої форми на поверхні Сонця.

Гранулометрія: визначення процентного вмісту різних за величиною зерен або їхньої кількості в гірських породах, грунтах і штучних матеріалах.

Гранулоцити: різновидність лейкоцитів (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли), клітина яких містить білкові ґранули (зерна). Г. виконують переважно захисну функцію.

Гранульозний: зернистий, зернуватий.

Гранульома: пухлиноподібне розрощення сполучної тканини у людини й тварин; спостерігається при різних інфекційних захворюваннях (туберкульоз, сифіліс), а також коли в тканини організму потрапляють сторонні тіла (осколки снаряда, кулі тощо).

Грануляція: ґранулювання. 1. Надання речовині форми дрібних частинок — ґранул; подрібнення. 2. Молода сполучна тканина (часто із зернистою поверхнею), що утворюється при загоюванні ран або запальних процесів. 3. астр. Зерниста будова поверхні Сонця.

Грасирувати: вимовляти звук "р" на французький лад.

Грасувати: 1. Витоптувати. 2. Розчищати доріжку у садку.

Грат: зайвий метал, що залишається на кромках виробів після штампування або іншої обробки.

Гратаж: спосіб виготовлення малюнка прокреслюванням за допомогою гострого інструмента на залитому тушшю папері чи картоні.

Гратифікація: нагородження.

Гратуар: сталевий інструмент у вигляді короткого (серцеподібної форми) клинка на ручці. Під час гравірування на металі застосовують як скребок, в живопису — для зняття нерівностей фарбового шару.

Граувака: гірська порода, що складається з дрібних уламків осадочних, метаморфічних та вулканічних порід, переважно зцементованих. Сірого, чорного, зеленого кольору.

Граф (1): 1. У Франкській державі за раннього середньовіччя (VI-IX ст.) вищий королівський урядовець, наділений військовою, судовою, адміністративною і фіскальною владою. 2. У період феодальної роздробленості Європи — великий феодал, згодом спадковий титул вищого дворянства. 3. Спадковий дворянський титул.

Граф (2): математична система об'єктів довільної природи і зв'язок, що сполучають будь-які пари цих об'єктів. Напр., Г.- сукупність населених пунктів якоїсь місцевості і шляхів, що сполучають ці пункти. Графічне зображення цієї сукупності.

Граф'є: 1. Секретар у вищих судових установах Франції. 2. Діловод у цивільних судах.

Графа: 1. Смуга, стовпчик між двома вертикальними лініями у таблицях, книгах. 2. Рубрика, розділ тексту.

Графекон: кінескоп з двома керованими пучками електронів, один з яких записує на пластину телевізійне або радіолокаційне зображення, а другий відтворює його (водночас або незалежно).

Графема: найменша смислорозпізнавальна одиниця писемної мови, що відповідає фонемі в усній мові (напр., а, б і т. д.).

Графен: плоский одноатомний шар атомів вуглецю із гексагональною структурою.

Графік (1): 1. Наочне зображення кількісної залежності різних явищ, процесів тощо. 2. Докладний розклад за днями, годинами, хвилинами ходу виконання виробничого плану. 3. мат. Г. функції — крива, що зображує залежність функції від незалежної змінної, абсциси точок якої дорівнюють значенням незалежної змінної, а ординати — відповідним значенням функції.

Графік (2): художник, що працює у галузі графіки.

Графіка: 1. Вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером, пензлем, вуглем, або друковані художні зображення, відтиснуті на папері формою; назва окремого художнього твору. 2. Наука про письмо, яка досліджує співвідношення між літерами й звуками.

Графікація: 1. Нагородження. 2. фін. Грошова винагорода, заохочення, що виплачується з метою стимулювання ефективнішого виконання своїх обов'язків брокерами, агентами та ін. працівниками сфери торговельного обігу (зокрема біржі).

Графіон: прилад для малювання.

Графіт: 1. Мінерал чорного або темно-сірого кольору, різновид вуглецю. 2. Тонка паличка цього мінералу або сухої фарби, що становить стрижень олівця.

Графіті: 1. мист. Стародавні написи й малюнки різного змісту, зроблені гострими предметами на посудинах, пряслицях, стінах споруд тощо. 2. Вид вуличного мистецтва — покриття стін надписами і малюнками.

Графітер: художник, який працює в жанрі графіті.

Графітизація: утворення (виділення) графіту в металевих сплавах, де вуглець міститься у вигляді нестійких карбідів.

Графіто: мист. техніка створення зображень шляхом нанесення на поверхню одного або декількох шарів фарби або штукатурки (які можуть відрізнятись кольором) та подальшого їх продряпування і зішкрібання по малюнку. Інша назва — сграфіто. У Давній Греції техніка Г. використовувалась при декоруванні глиняного посуду, в Італії XV—XVII ст. — для прикрашання зовнішніх стін архітектурних споруд.

Графічний: зображений у вигляді графіка; той, що застосовує графік; Г-і обчислення — знаходження числових розв'язків задач за допомогою побудови графіків; окремий випадок наближених обчислень.

Графіято: орнаментація глиняного посуду.

Графо...: у складних словах відповідає поняттям "письмо", "почерк", "креслення", "малювання".

Графологія: вивчення почерку з метою визначення характеру, здібностей і нахилів людини.

Графоманія: хворобливий потяг до писання, письменництва в осіб, позбавлених літературного хисту.

Графометрія: розділ криміналістичної техніки, який вивчає почерк, розробляє методику ідентифікації (визначення) особи за її рукописом.

Графоспазм: судорога, яка виникає в пальцях при кожній спробі писати, зумовлюється захворюванням нервової системи.

Графостатика: розділ механіки, що розглядав способи розв'язування задач щодо рівноваги сил за допомогою графічного методу.

Графство: 1. У період раннього феодалізму в Західній Європі — округ, з 10-11 ст. феодальне володіння графа. 2. Адміністративно-територіальна одиниця в ряді держав (в Англії, Ірландії, США та ін.).

Грації: давньоримські міфічні богині краси й радості (Аглая, Єфросинія, Талія), втілення жіночої чарівності. В давньогрецькій міфології — харити.

Граційні дні: пільгові дні, призначені для виконання грошового зобов'язання після настання його строку.

Граціозність: вишуканість, витонченість, краса, елегантність, гожість. Г-ний — витончений, стрункий.

Граціозо: традиційний комічний слуга в іспанській драматургії 17 ст., у т. зв. комедії плаща і шпаги.

Грація: вишуканість, витонченість, краса, елегантність, особливо в позах і рухах.

Грегарі: шосейний велогонщик, який працює на свою команду або її лідера, не маючи наміру виграти перегони. Інша назва — доместік.

Грежа: шовк-сирець.

Грейдер: причіпна землерийно-планувальна машина для профілювання земляних насипів, переміщення й розрівнювання грунту тощо.

Грейзен: гірська порода, що складається переважно з кварцу та слюди, часто містить у вигляді вкраплень цінні рудні мінерали (вольфраміт, танталіт).

Грейнджери: учасники фермерського руху в США в перше десятиріччя після громадянської війни 1861 — 65 рр., які виступали за поліпшення становища американських фермерів шляхом законодавчих реформ. Згодом більшість Г. приєдналася до руху грінбекерів.

Грейпфрут: вид цитрусових рослин родини рутових. Плоди мають дієтичне й лікувальне значення. Вирощують у субтропіках. Інша назва — помпельмус гроновидний.

Грейфер: вантажозахватний пристрій (ківш з щелепами) підйомних кранів, навантажувачів і монорейкових візків.

Грена: яйця метеликів деяких видів шовкопряда, з яких виводять гусінь, що виділяє шовкову нитку й утворює кокон.

Гренадери: 1. У 17 — 18 ст. — солдати, спеціально навчені метати ручні гранати. 2. Добірні частини в багатьох європейських арміях 17-20 ст.

Гренадин: прохолодний напій із соку гранати.

Гренаж: одержання грени від метеликів шовковичного шовкопряда на спеціальних підприємствах шовкової промисловості.

Гривуазний: грайливий, пустотливий, вільний, не зовсім пристойний.

Григоріанський: пов'язаний із системою літочислення, яку запровадив у 1582 р. папа Григорій XIII замість юліанської.

Гридлік: великий опір у поєднанні з невеликим постійним конденсатором у колі сітки електронної лампи.

Гризайль: 1. Декоративний живопис, виконаний відтінками одного кольору, звичайно сірого або коричневого; іноді імітує скульптурний рельєф. 2. Малювання двома фарбами, світлою і темною. 3. Легка шовкова тканина зі світлої і темної пряжі.

Гризетка: у французькій літературі — тип міської дівчини (швачки, хористки тощо) легковажної поведінки.

Грилон: різновидність синтетичного волокна з поліамідів.

Грильяж: 1. Підсмажені й зацукровані чи залиті шоколадом горіхи. 2. Декоративні ґрати з дерев'яних паличок.

Грим: 1. Мистецтво зміни обличчя людини (здебільшого актора) за допомогою фарб, пластичних і волосяних наклейок, париків тощо. 2. Косметичні засоби (кольорові олівці, фарби та ін.), а також наклейки, накладки, які використовують актори. 3. перен. Машкара, маска, камуфляж.

Гримаса: міна, кривляння, перекривлення як вираз незадоволення. Гримасувати — кривити обличчя.

Гримувати: 1. Підмальовувати, накладати ґрим, розмальовувати. 2. перен. Маскувати, замасковувати.

Грип: 1. Гостре інфекційне захворювання — запалення дишниці разом із пропасницею; спричинюється вірусом, що буває кількох типів. Передається крапельно-повітряним шляхом. Інші назви — інфлюенца, перестуда, інфлямація. 2. Інфлюенца коней — гостра, дуже заразна хвороба коней, що спричинюється фільтрівним вірусом.

Грис: 1. Висівки. 2. Дерть із вівса чи ячменю, здоблена сіллю, на корм худобі.

Гриф (1): 1. Великий хижий птах ряду соколоподібних. 2. Міфічний крилатий лев з орлиною головою. 3. Архітектурна оздоба у формі листка. 4. Те саме, що й грифон.

Гриф (2): 1. Держак шаблі або іншої холодної зброї. 2. У струнних смичкових інструментах — наклеєна на шийку дерев'яна пластинка, до якої притискують струни. 3. спорт. Сталевий стрижень штанги. 4. Печатка з чиїмось підписом. Г. секретності — реквізити, що свідчать про ступінь секретності відомостей, що містяться в їх носії, що проставляється на самому носії та/або в супровідній документації на нього.

Грифон: 1. Міфічна істота з тулубом і задніми лапами левиці, головою і крилами (або кігтями на передніх лапах) орла — цар всіх істот. 2. Порода хортів. 3. У мистецтві — декоративний мотив.

Грифонаж: побіжні ескізи імпровізаційного характеру; найпоширеніші в малюнку пером та в офорті. Термін Г. звичайно застосовують до творів графіки.

Грізлі: група підвидів бурого ведмедя. Поширені на Алясці. Хижаки.

Грінбекери: учасники фермерського руху в США в 70 — 80-х рр. 19 ст., які виступили проти вилучення з обігу т. зв. грінбеків (паперових грошей зеленого кольору), помилково вважаючи, що збереження в обігу грошей сприятиме підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію.

Грінкарта: посвідчення особи, яке підтверджує наявність у людини, що не є громадянином США, але постійно там проживаючої, права на постійне проживання і працевлаштування на території США.

Гро турнуа: французька срібна монета, карбована з 1266 року за часів Людовика IX (1226 — 1270 рр.).

Грог (1): нідерландський срібний грош XIII — XIV століття.

Грог (2): гарячий напій, виготовлений з рому (або коньяку) й гарячої води з цукром.

Грос: дванадцять дюжин, міра, що її застосовують головним чином при лічбі галантерейних предметів та олівців.

Гросбух: головна книга в бухгалтерії.

Гросмейстер: 1. У католицькій церкві великий магістр, глава духовно-лицарського ордену. 2. Найвище спортивне звання у шахах і шашках.

Гросфатер: старовинний німецький танець, що супроводився співом.

Грот (1): 1. Природна чи штучно зроблена невелика печера, яка має широкий вхід та склепінчасту стелю. 2. Частина печери, просторий зал, значне розширення, якому передує вузький прохід. 3. Тип паркової споруди, яка імітує природню печеру.

Грот (2): нижнє пряме вітрило на середній щоглі — Г.-щоглі. Якщо на Г.-щоглі немає прямих вітрил, то Г. називають косе нижнє вітрило. На однощоглових суднах Г., як правило, називається заднє вітрило.

Гротеск: 1. Первісно — настінний живопис у давньоримських будинках-гротах. 2. Художній прийом у літературі й мистецтві, що грунтується на свідомому перебільшенні, контрастах реального й химерного, трагічного й комічного; карикатура. 3. Різновид мистецького твору, як правило, мініатюрного розміру, з веселим підходом. 4. Назва друкарського шрифту. 5. Книжковий орнамент у вигляді переплетених химерних, чудернацьких зображень людей, тварин або рослин.

Гроут: 1. Англійська монета вартістю чотири пенса, вперше відчеканена в 1279 році за короля Едуарда I. 2. Шотландська срібна монета, чеканена з 1357 року.

Грош: 1. Срібна монета номіналом в кілька денаріїв, яку карбували наприкінці XII ст. в італійських містах; товстий денарій. 2. Польська монета, яка карбувалась з XIV ст. 3. Розмінна монета Росії з середини XIX століття до початку XX-го; 1/2 копійки. 4. Розмінна монета Австрії, 1/100 шилінга.

Грошен: 1. Назва монет ХІІІ ст., які карбувались в Лотарінгії і Нідерландах. 2. Назва монет, що карбувались у Західній Європі, як наслідування французького гро турнуа — рейтергрошен, празький грошен і т. п.

Груба: кам'яна або кахлева пічка.

Грум: 1. Хлопчик-лакей. 2. Слуга, який супроводить хазяїна у його поїздці верхи чи в екіпажі (на козлах або позаду).

Грундштрихи: вертикальні штрихи літер, що є основою більшості знаків.

Грунтови: парусинові стрічки або трос, що облягають підвішену шлюпку й запобігають її розхитуванню.

Група: гурт, громада.

Групенфюрер: за часів Третього рейху військове звання вищих фюрерів СС з 1930 та СА з вересня 1925, яке відповідало званню генерал-лейтенанта Вермахту, а також спеціальне звання у ряді напіввійськових формувань СС та СА.

Групетто: вид мелодійної окраси; позначається знаком ∼ над нотою і складається з двох форшлагів.

Грюндерство: гарячковоквапливе заснування підприємств, акціонерних товариств, характерне для періоду пожвавлення виробництва.

Грюнколь: сорти листкової капусти з зеленим листям.

Гуайява: вид тропічних деревних рослин родини миртових. Культивують у багатьох країнах як плодове дерево.

Гуанако: ссавець роду лам родини верблюдових. Поширений в Південній Америці. Об'єкт мисливства. Предок свійських лам.

Гуанідин: безбарвні гігроскопічні кристали. Застосовують для одержання лікарських і вибухових речовин, іонообмінних смол.

Гуано: поклади висушеного в умовах сухого клімату посліду морських птахів. Цінне добриво.

Гуарані: гварані; грошова одиниця Парагваю, введена в 1943 році; поділяється на 100 сентимо. Від назви індіанського племені, що становить більшість населення країни.

Гуаш: 1. Непрозора (корпусна) водяна фарба, різновид акварелі. 2. Картина, намальована такими фарбами.

Гуаява: гуайява; вид тропічних деревних рослин родини миртових. Культивують у багатьох країнах як плодове дерево.

Губернатор: 1. В сучасних державах найвища урядова особа в межах більш-менш значної територіальної одиниці. Напр., у США Г. — голова виконавчої влади штату. 2. В дореволюційній Росії найвищий урядовий чиновник у губернії, що призначався царем. 3. Найвищий урядовець у колоніях, що його призначає уряд метрополії.

Губернаторство: адміністративно-територіальна одиниця, якою управляє губернатор.

Гувернантка: у дворянській або буржуазній родині наймана хатня вихователька дітей.

Гугеноти: прихильники кальвінізму у Франції 16 — 18 ст.

Гудаствірі: грузинський духовий музичний інструмент типу волинки.

Гудрон: 1. чорна смолиста маса, що її одержують після відгонки з нафти легких і більшості масляних фракцій. Застосовують Г. у виробництві бітуму, як дорожньобудівельний матеріал, як пом'якшувач у гумовій промисловості тощо. 2. Гірська смола. 3. Щебінь, залитий смолою.

Гудронатор: машина для рівномірного розливання під тиском нагрітих органічних в'яжучих матеріалів на основі гудрону (бітумів, дьогтю) під час будівництва або ремонту шляхів.

Гулівер: у переносному значенні — людина надзвичайно високого зросту, велетень. Термін походить від імені головного героя тетралогії Джонатана Свіфта «Подорожі Гулівера».

Гульден: 1. Золота, потім срібна монета в деяких європейських країнах 14-19 ст. 2. Грошова одиниця Нідерландів до 2002 р., поділяється на 100 центів.

Гулями: 1. Раби в мусульманських країнах за середньовіччя. 2. Постійна кінна гвардія в Арабському халіфаті з IX по XIII ст. 3. В Делійському султанаті (Індія) — гвардійці-раби тюркського походження; делійські султани в 1206-90 рр. 3. В Османській імперії середніх віків — рядові воїни феодального ополчення.

Гуляш: національна угорська страва: дрібні шматочки м'яса з перцем і корінням.

Гума: інфекційна ґранульома різних органів людини, що виникає в пізніх періодах сифілісу.

Гуманізм: 1. Рух епохи Відродження проти церкви і за утвердження моральних прав людини на земне щастя, чуттєві радощі, вільний вияв своїх прагнень і бажань. 2. Ставлення до людини, перейняте турботою про її благо, повагою до її гідності, людяності.

Гуманіст: прихильник гуманізму.

Гуманітарні науки: суспільні науки про дослідження проблеми розвитку людського суспільства (історія, філософія,, філологія, право, мистецтвознавство та ін.)

Гуманний: людяний у своїх діях і ставленні до інших людей.

Гуманність: людяність, почуття любові до людей, поваги до їхньої гідності.

Гуманоїд: людиноподібна істота.

Гумі: те саме, що й камедь.

Гуміарабік: в'язка, аморфна, швидко тужавіюча маса, яку виділяють аравійська й африканська акації. Використовують у текстильній промисловості, медицині тощо.

Гумігут: згущений сік деяких тропічних дерев; містить камедь, смолу, жовтий пігмент. Застосовують в техніці, живопису.

Гумідний: вологий; Г. клімат — надмірно вологий клімат, що характеризується перевагою опадів над випаровуванням; Г. літогенез — утворення осадочних порід в умовах такого клімату.

Гумікопал: смола, що її застосовують для виготовлення лаків.

Гумілак: смола, що утворюється на гілках деяких тропічних рослин; іде на виготовлення сургучу, шелаку, ізоляційних лаків.

Гумінові кислоти: органічні сполуки; високомолекулярні аморфні темно забарвлені речовини. Застосовують у виробництві свинцевих акумуляторів, як стимулятори росту рослин, складові частини добрив.

Гуміт: мінеральне утворення, що виникає внаслідок руйнування уранініту або інших мінералів, які містять уран; жовтого, оранжево-червоного кольору.

Гуміфікація: перетворення продуктів розкладу органічних залишків на гумусні речовини.

Гумоз: гомоз; хвороба деяких рослин (здебільшого кісточкових плодових), що супроводиться виділенням камеді із стебел, а іноді й з листя. Інша назва — камедетеча.

Гумор: 1. Сміхотворство, сатира, сміхота, сміхи, жарти, дотепи, веселість, жартівливість, дотепність, доброзичливо-глузливе ставлення до чогось, спрямоване на викриття недоліків. 2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чогось у комічному вигляді. 3. Психічний стан, настрій.

Гуморальний: пов'язаний з рідинами організму — кров'ю, лімфою, тканинною рідиною.

Гумореска: 1. Невеликий художній твір, пройнятий гумором; усмішка, сміховинка, жарт, фейлетон, пародія. 2. Музична п'єса жартівливого, гумористичного характеру.

Гуморист: 1. Письменник, у творах якого життєві явища зображуються в незлобиво-насмішкуватому освітленні. 2. перен. людина з гумором, схильна до гумору.

Гумористика: 1. Гумористична література. 2. перен. Смішне, комічне.

Гумористичний: повний гумору, незлобиво-насмішкуватий, комічний.

Гумук: крижані гори в льодових океанах.

Гумус: порожнина, пороховина, перегній, складова частина грунту, утворена з перегнилих рослинних і тваринних решток.

Гунтер: верховий кінь; розводять в Англії та Ірландії для спортивного полювання й перегонів з перешкодами (стипль-чез).

Гурани: населення Забайкалля, яке утворилось від змішаних шлюбів росіян з місцевим населенням — бурятами, монголами, евенкаи, тунгусами, манчжурами.

Гурд: грошова одиниця Гаїті, введена в 1880 році. Поділяється на 100 сентимо.

Гурія: у мусульманській міфології — вродлива, вічно юна діва, що живе в раю і розважає праведних.

Гурман: людина, що любить смачно поїсти, ласун; гастроном.

Гурт: 1. Арка з тесаних клинчастих каменів, що укріплює ребра хрестового склепіння. 2. Зріз, ребро карбованої монети; рант.

Гуру: 1. В індуїзмі, буддизмі та нових релігійних вченнях — духовний наставник, учитель у сенсі людини, що направляє, пробуджує учня. 2. У сикхізмі — титул глави релігійної громади. 2. перен. — майстер своєї справи, віртуоз, професіонал.

Гусар: солдат і офіцер легкої кінноти в ряді європейських країн. Вперше назва "гусар" з'явилася в Угорщині в 15 ст.; в Росії існували в 1650-1917 рр.

Гусити: послідовники Я. Гуса (1369-1415), ідеолога чеської Реформації, борця проти католицької церкви, феодальної експлуатації, панування німецьких феодалів.

Гута: промисел з виробництва скла.

Гутаперча: пластична органічна речовина, яку добувають із соку окремих рослин (гутаперчового дерева, евкомії та ін.); використовують в електротехніці й медицині.

Гутація: виділення листками рослин зайвих крапель води через спеціальні утворення — гідатоди. Інша назва — пглач рослин.

Гуфа: 1. Земельний наділ спочатку вільного общинника, пізніше, за середньовіччя в Німеччині — кріпака. 2. Німецька земельна міра, дорівнює 30 акрам.

Гхаріал: гавіал; рід плазунів підкласу крокодилів. Живе у великих річках на півдні Азії.

Гьокуро: сорт дорогого японського чаю, який збирається ранньою весною.

Гюйс: морський прапор, який піднімають на носу військових якорі; прапор приморських фортець.

Гяур: 1. Поняття ісламу для позначення що не вірить у Аллаха (Єдиного Бога) і посланницьку місію пророка Мухаммада. 2. У мусульман зневажливе назвисько всіх іновірців.

Ґазда: господар, заможний селянин.

Ґальярда: 1. Старовинний швидкий танець романського походження. 2. Друкарський шрифт.

Ґамба: старовинна велика скрипка.

Ґанок: крите крильце, рундук при вхідних дверях, під'їзд.

Ґарда: частна ефесу холодної зброї, призначена для захисту руки від зброї супротивника. Вперше з'явились на мечах вікінгів і з XI ст. стали стандартним елементом нормадських мечів. Перші Ґ. мали вигляд металевої планки, закріпленої між руків'ям і клинком, а з XVI ст. стали застосовуватись круглі Ґ., які повністю захищали руку.

Ґатунок: 1. Сорт, розряд виробу за якістю. 2. Різновид культурної рослини, плоду та ін. щодо їх господарської цінності. 3. Взагалі різновид чогось. 4. Якість походження.

Ґаудеамус: "гуляйло"; давня студентська пісня латинською мовою.

Ґвалт: 1. Сильний крик, галас. 2. Тривога, сполох, алярм. 3. Рятуйте! Пробі! Оповіщення криком про небезпеку. 4. Зневолення силою.

Ґвардіян: 1. Сторож в урядових приміщеннях. 2. Керівник католицького монастиря.

Ґвер: довгоствольна легка стрілецька зброя, рушниця.

Ґеґ: комедійний прийом, в основі якого лежить очевидна безглуздість.

Ґема: коштовний або напівкоштовний камінь з вирізьбленим опуклим чи заглибленим зображенням, що використовувався як печатка, амулет, прикраса і т. п.

Ґеноп: африканська мавпа з довгими кінцівками і хвостом.

Ґета: японські дерев'яні сандалі в формі двох скріплених між собою поперечних брусочків, однакові для обох ніг (зверху мають вигляд прямокутників з округленими вершинами). Традиційно — частина професійного костюма ґейші. В наш час Ґ. носять під час відпочинку або у негоду.

Ґетто: частина території в містах, відведена для примусового поселення певної расової, національної, професійної, релігійної групи населення. Іноді термін Ґ. вживається для позначення району міста, в якому оселяються дискриміновані національні меншості (напр., "негритянське Ґ." в Нью-Йорку — Ґарлем).

Ґлінтвейн: гаряче вино з цукром і прянощами.

Ґлорія: 1. заст. Слава, хвала. 2. Оптичне явище у вигляді кольорових кілець у хмарах навколо тіла, що знаходиться навпроти джерела світла.

Ґльорієта: гарний будинок на високому місці.

Ґляґ: згорнуте молоко зі шлунку молочного теляти, шматочок якого вкидають у свіже молоко для прискорення виготовлення сиру. Ґляґанець — солодкий сир.

Ґоґ і Маґоґ: 1. У біблійних пророцтвах Єзекіїля — князь і народ, що мав з півночі вдертися до Палестини і знищити Ізраїль. 2. В Апокаліпсисі — народи, що мають повстати проти Христа у час його другого пришестя. 3. Страшний, але вигаданий ворог.

Ґоґель-моґель: яєчні жовтки, збиті з цукром і ромом, які вживаються для очищення голосу.

Ґоґо: франт, чепурун.

Ґоґоман: дурник.

Ґрати: 1. Залізна решітка, штаби, прути. 2. перен. Тюрма, неволя.

Ґратулювати: поздоровляти, вітати.

Ґратулянт: людина, що складає поздоровлення.

Ґратуляція: поздоровлення, привітання.

Ґрюйєр: ґатунок швейцарського сиру: жовтого з великими дірками.

Ґуїро: латиноамериканський музичний інструмент з родини ідіофонів. Виготовляється з дерева, рогів тварин, пластмаси, металу. Являє собою порожнистий об'єкт з нанесеними на поверхню насічками, по яких виконавець проводить спеціальним шкребком (пуа) або палочкою, і отвором знизу для звукового резонансу. Інші назви — калабасо, ральядера, раскадор.

Ґурґула: 1. Бородавка. 2. Носок чобота.

Ґуст: 1. Смак. 2. Розуміння краси.

Да-капо: муз. спочатку (знак повторення).

Даба: бавовняна тканина різних кольорів.

Давлурі: грузинський народний танець музичного розміру 2/4. В основі танцю лежить рух пар по колу. Першу частину танцю, повільну, виконують хороводом; другу, більш жваву, кожна пара танцює самостійно.

Давус: назва рабів у римських комедіях.

Дага: холодна зброя, особливий різновид кинджала. Слугувала для захисту й нанесення ударів лівою рукою, тоді як у правій руці трималася рапіра або шпага.

Дагеротипія: перший технічно розроблений спосіб фотографування. Від прізвища французького винахідника Л.-Ж. Дагера.

Даґ: гірське пасмо.

Дада: старший брат.

Дадаїзм: авангардистська літературно-мистецька течія, що виникла на початку 20 ст., схилялася до абсолютизації авангардистських принципів, до створення художньої форми поза художніми засобами. Характерні риси Д. — нігілізм, нарочитий примітивізм, антиестетизм. Попередник сюрреалізму.

Дазиметричний: той, що показує густоту розподілу певних елементів або явищ (населення, шляхів сполучення, національного доходу тощо).

Даїрі: титул японського імператора.

Дайвер: плавець-пірнальник зі спеціальним спорядженням, яке забезпечує автономний запас повітря на тривалий період часу для підводного плавання; пірнальник.

Дайвінг: одна з форм підводного плавання з апаратами підводного дихання.

Дайджест: підбірка витримок з різних видань на задану тематику.

Дайка: пластоподібне магматичне тіло (інтрузія), обмежене більш-менш паралельними площинами.

Дайм: срібна монета Сполучених Штатів Америки до 1965 р., 1/10 долара.

Дайма: литовська народна пісня. Можливе написання — дайна.

Дайміо: князі в феодальній Японії 14 — 19 ст.

Дайна: традиційна назва різних видів литовських народних пісень. Можливе написання — дайма.

Дайнел: назва в США різновиду синтетичного волокна з поліакрилонітрилу.

Дайре: кавказький музичний інструмент, схожий на тамбурин.

Дайсьо: пара мечів різної довжини, які традиційно носили представники війського стану в Японії. Складається з великого (дайто) і малого (сьото) мечів.

Дайхардівці: прізвисько найзатятішої частини англійської партії консерваторів. Інша назва — твердолобі.

Дакамерон: 1. Збірка окремих літературних чи музичних творів. 2. Збірка новел італійського письменника 14 ст. Д. Бокаччо.

Дакозавр: морські крокодили пізньоюрської — ранньокрейдяної епохи, єдині повністю морські архозаври. Мали у довжину до 6 м.

Дакрил: полімерний матеріал. Світлотехнічні вироби з нього відзначаються кращими оптичними властивостями порівняно з виробами з інших пластмас.

Дакріоаденіт: запалення слізної залози. Гострий Д. звичайно інфекційного походження; хронічний — розвивається на фоні загальних захворювань (туберкульоз, сифіліс тощо).

Дакріолса: сльозотеча, сльозливість.

Дакріоцистит: запалення слізного мішка.

Дакрон: назва в США різновиду синтетичного волокна з поліефірів, подібного до лавсану. Застосовують для виготовлення белтингів, корду.

Дактиліогліф: різьбяр на самоцвітах; граняр.

Дактиліогліфіка: різьбярство на самоцвітах, перстнях.

Дактиліомантія: ворожіння на вінчальному персні.

Дактило...: у складних словах відповідає поняттю «палець», напр., дактилоскопія.

Дактилограма: відбиток, утворений внаслідок притиснення пальців рук, вкритих відповідною речовиною, до поверхні паперу з метою встановлення ідентифікації особи.

Дактилографія: 1. Письмо пальцем на будь-якій зручній для письма площині — допоміжний засіб зносин з глухим або сліпо-глухим співрозмовником без використання спеціальних засобів — дактилології, жестів тощо. 2. Техніка письма на друкарській машинці.

Дактилозоїди: видозмінені особини колоніальних гідроїдних поліпів, що виконують функції захисту, захвату їжі або сприйняття подразнень.

Дактилологія: ручна азбука, яка відтворює слова умовними знаками, зображуваними пальцями рук. Використовують для зносин з глухонімими.

Дактилоскопія: розділ криміналістики, що вивчає будову шкірних візерунків пальців рук з метою встановлення особи, реєстрації і розшуку карних злочинців.

Дактиль: віршовий розмір з трискладовою стопою і наголошеним першим складом.

Дактильомантія: ворожіння на пальцях.

Дала-фандир: осетинський щипковий інструмент з 2 — 3 струнами.

Далай-лама: титул первосвящеників ламаїстської церкви, які були водночас правителями Тібету.

Даласі: грошова одиниця Гамбії з 1 липня 1971 року, поділяється на 100 бутутів.

Даліла: 1. Кохана біблійного лицаря Самсона, що зрадила його і видала ворогам. 2. перен. Зрадлива, підступна, хитра жінка.

Далматика: 1. Біла з широкими рукавами туніка римських імператорів. Від назви римської провінції Далмація. 2. Церковний одяг католицьких священиків. 3. Коронаційний одяг візантійських і германських імператорів.

Далматин: порода собак з чорним або коричневим плямистим покривом. Середнього зросту, мускулистий, з хорошою витривалістю. Від назви римської провінції Далмація.

Дальтон-план: система організації навчально-виховної роботи в школі, яка базується на принципі індивідуального навчання. Від назви м. Далтона (США), де його вперше застосовано.

Дальтоніди: хімічні сполуки постійного складу. Від прізвища англійського хіміка й фізика Дж. Дальтона.

Дальтонізм: часткова колірна сліпота, здебільшого природжена. Дальтоніки не відрізняють червоного, зеленого або синього кольорів. Від прізвища англійського вченого Дж. Дальтона.

Дама: 1. заст. Жінка з вищих кіл суспільства, пані. 2. розм. Заміжня жінка. 3. У гральних картах — третя по старшинству карта, королева. 4. У шахах — ферзь. 5. У шашках — шашка, що дійшла першого ряду супротивника (дамка).

Дамад: чоловік принцеси із султанської родини.

Дамара: смола деяких тропічних дерев. Застосовують у виробництві прозорих лаків, лінолеуму й пластирів.

Дамаст: декоративна тканина (зазвичай шовкова), одно- або дволицева з малюнком, утвореним блискучим атласним переплетенням ниток, на матовому тлі полотна. Назва тканини походить від міста Дамаск в Сирії, звідки з XII ст. почала завозитись у Європу.

Дамаська сталь: булат, пружна і візерунчаста сталь, яку виготовляли у сирійському м. Дамаску.

Дамаянті: ідеал вірної жінки в індуській поемі "Махарабгата".

Дамба: гідротехнічна споруда (вал переважно з кам'яного накиду) для захисту низин від затоплення, а також регулювання течії річок тощо; гать, гребля.

Дамніфікація: зазнання збитків, втрата майна.

Дамно: 1. Збиток, якого зазнає власник цінних паперів, продаючи їх за ціною, нижчою від номінальної вартості. 2. Специфічна плата клієнтів банків за інкасування й облік векселів, коносаментів та ін. документів. 3. Різниця між номінальною вартістю, обчисленою за поточним курсом (курсовою вартістю).

Дамоклів меч: 1. За давньогрецькою легендою меч, що його сіракузький тиран Діонісій Старший (5-4 ст. до н. е.) наказав повісити на волосині над головою свого прибічника Дамокла, якого під час бенкету посадив на своє місце, щоб той не заздрив йому. 2. перен. Постійно загрожуюча небезпека.

Дамузо: 1. Паж. 2. Бабій, зальотник, дженджик.

Данаїв дар: 1. Легендарний дерев'яний кінь, подарований троянцям греками (данайцями), що воювали з ними; схований всередині цього коня загін воїнів відкрив ворота міста своїм військам, і Трою було взято і зруйновано. 2. перен. Дар, зроблений із підступним наміром.

Данаїди: 1. У давньогрецькій міфології 50 дочок аргоського царя Даная, які вбили своїх чоловіків, за що були покарані — приречені вічно носити воду у бездонну бочку. 2. перен. бочка данаїд — нескінченна й безплідна робота.

Данайці: назва греків мікенської доби у Гомера; данаї. Згідно з легендами назва походить від імені царя Даная, на честь якого спочатку почали називати мешканців міста Аргос, а пізніше усього — Пелопоннеса і всієї Греції.

Дансер: танцюристка.

Дансинг: зал або майданчик для танців, здебільшого при ресторані чи кафе.

Дантист: зубний лікар, стоматолог.

Даншимед: 1. Турецький учений. 2. Нижча духовна особа у турецьких мечетях.

Дао: поняття давньокитайської філософії, яке означало: в теорії пізнання — "шлях" природи, її закономірність; в етиці — смисл життєвого шляху людини, етичну норму ("дао-де"); в логіці — підставу, засновок, аргумент ("дао-лі").

Даосизм: 1. Один з основних напрямів давньокитайської філософії, за яким природа й життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному законові — дао, який існує поза свідомістю людини. 2. Одна з китайських релігій. Виникла в 2 ст. до н. е.

Дарбар: 1. За середньовіччя у мусульманських державах рада знаті при монарху; урочистий прийом. 2. У Ірані — шахський двір. Інша назва — дурбар.

Дарвінізм: 1. Вчення англійського природознавця Чарльза Дарвіна про еволюційний розвиток живих організмів на Землі. 2. Соціальний Д. — соціологічна теорія, згідно якої закономірності природного добору і боротьби за існування, виявлені в природі, поширюються на відносини в людському суспільстві.

Дарі: 1. Афганський варіант таджицької і перської мов (ближче до першої, відрізняючись від неї в основному писемним варіантом — використовує власну абетку на основі арабської графіки), одна з двох державних мов Афганістану; інша назва фарсі-кабулі. 2. Один з центрально-іранських діалектів перської мови, за походженням прямо не пов'язаний з мовою Д. в Афганістані.

Дарсонвалізація: застосування з лікувальною метою змінного електричного струму високої частоти, високої напруги й невеликої сили. Термін походить від прізвища французького фізіолога і фізика Ж.-А. д'Арсонваля.

Дартс: 1. Гра, у якій дротики кидають у круглу мішень з метою набрати певну кількість очок. 2. Дротик, яким грають у Д.

Дата: точний календарний час (рік, місяць, число) якоїсь події, факту.

Датаскоп: електронна фотонабірна машина, обладнана програмним керуванням.

Датив: давальний відмінок.

Датизм: невміння правильно розмовляти чужою мовою.

Дато: від сьогоднішнього числа; Д.-вексель — вексель, строк платежу за яким встановлюється через певний час з дня його видачі.

Датоліт: мінерал класу силікатів, прозорий, безбарвний, іноді зеленуватий, жовтуватий. Сировина для одержання бору.

Даукарин: лікарський препарат. Застосовують при хронічній коронарній недостатності.

Даул: узбецький ударний музичний інструмент, схожий на барабан.

Даулпаз: казахський музичний інструмент, схожий на литаври.

Дауна синдром: генетична аномалія, викликана присутністю додаткової хромосоми у 21 парі. За статистикою, у світі з с. Д. народжується кожне 700-е немовля. Це співвідношення однакове в різних країнах, кліматичних зонах і соціальних прошарках. Генетичний збій відбувається незалежно від способу життя батьків, їхнього здоров'я, звичок і освіти, а значною мірою залежить від віку матері, близькоспорідненості батьків, віку бабусі по материнській лінії. Названий на честь англійського лікаря Джона Дауна, який вперше описав синдром у 1866 році.

Даунінг-стріт: вулиця в центрі Лондона, де розташовані урядові установи. Назва "Даунінг-стріт" часто вживається в пресі як символ англійського уряду. Від прізвища англійського державного діяча Д. Даунінга.

Даунтаун: у США — центральна частина міста, де розміщені ділові та розважальні заклади.

Даунтемпо: сучасна електронна музика уповільненого темпу. Характеризується ламаним ритмом, який досягається за рахунок синкопування або одночасного сполучення двох і більше незалежних ритмів.

Дауншифтинг: соціальна поведінка, яка полягає у фокусуванні на особистій самореалізації і побудові відносин, а не на всепоглинаючому прагненню до економічного успіху; «життя заради себе», «відмова від чужих цілей».

Дафна: у давньогрецькій міфології німфа, перетворена на лаврове дерево, щоб уникнути переслідування Аполлоном.

Дафніс: 1. У старогрецькій міфології сицилійський пастух надзвичайної краси, складач пісень. Син Гермеса й однієї з німф. 2. перен. Дуже вродливий юнак.

Дафнія: рід прісноводних гіллястовусих ракоподібних. Поширені повсюдно, крім полярних областей. Є поживою дрібних риб і мальків. Інша назва — водяна блоха.

Дацан: храм, монастир у ламаїтів.

Дацзибао: стінні газети в Китаї.

Дацюй: стародавня придворна вистава, в якій після музичного вступу йшли багатоепізодні пісенні й танцювальні частини.

Даян: 1. Суддя. 2. Манджурський паперовий долар.

Де-факто: 1. На ділі, реально, фактично. 2. юр. У міжнародному праві — одна з форм фактичного визнання однією державою іншої, що не зумовлює встановлення дипломатичних відносин.

Де-юре: 1. Формально, згідно із законом. 2. юр. У міжнародному праві — офіційне визнання держави чи уряду, що зумовлює встановлення різних стосунків між державами.

Де...: префікс у складних словах, що вказує на 1. віддалення, видалення, виділення, скасування, припинення, усунення чого-небудь; 2. рух донизу, зниження.

Деаератор: пристрій для деаерації.

Деаерація: видалення з рідини розчинених у ній газів.

Дебаеграма: рентгенограма полікристала. Від прізвища голландського фізика П. Дебая.

Дебаркадер: 1. Плавуча пристань. 2. Станційна платформа, біля якої зупиняються поїзди.

Дебати: обмін думками на зборах, засіданні; дискусія.

Дебентура: митне свідоцтво на повернення мита.

Дебет: методологічний прийом бухгалтерського обліку — ліва сторона бухгалтерського рахунку, на якій відображають господарські операції. Для залучених коштів Д. — витрати, для виданих — доходи. Дебетовий оборот — сумарна грошова оцінка всіх господарських операцій, що привели до збільшення майна/ майнових прав або зменшення джерела формування майна, які обліковуються на певному рахунку.

Дебіл: людина із вродженою психічною неповноцінністю, розумовою відсталістю; недоумок.

Дебільність: природжене або набуте в ранньому дитинстві розумове недорозвинення, ступінь слабоумства.

Дебіт: 1. Збут, легкий продаж краму. 2. Кількість води, нафти, газу, що надходить з джерела або свердловини за одиницю часу, напр., Д. річки — втрата води; кількість води, що протікає за певний час.

Дебітор: боржник.

Деблокування: 1. Бойові дії з метою визволення блокованих військ, кораблів, торговельних суден у портах, фортецях; визволення укріпленого району або населеного пункту від ворожої блокади. 2. Зняття блокади, облога.

Дебош: буйство, бешкет, бійка.

Дебоширити: бешкетувати.

Дебурбаж: відстоювання виноградного сусла перед бродінням при виготовленні білих виноградних вин.

Дебют: 1. Перший виступ актора на сцені взагалі або в даному театрі, 2. Перший виступ на якомусь поприщі. 3. Початкова стадія шахової або шашкової партії.

Девадасі: виховувані при індуїстських храмах дівчата, що виконують релігійні танці.

Девальвація: зниження курсу національної чи міжнародної (регіональної) валютно-грошової одиниці щодо валют інших країн, міжнародних валютно-грошових одиниць.

Деванагарі: складове письмо багатьох сучасних індійських мов. Походить від давньоіндійського письма брахмі.

Девастація: комплекс заходів, спрямованих на знищення збудників інвазійних та інфекційних захворювань людини, тварин і рослин на всіх фазах розвитку цих збудників.

Девіантна поведінка: поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Девіація: 1. Зміна середніх стадій ембріонального розвитку органа, що призводить до змін його будови у дорослого організму. 2. фін. Раптове, непередбачуване відхилення курсу цінних паперів, цін біржових товарів під впливом форс-мажорних обставин. 3. Відхилення від правильного напряму руху корабля, літака тощо.

Девіз: 1. Коротке, стисле формування провідної програми, ідеї і т. ін. 2. Слово чи вислів як псевдонім автора. 3. Напис на гербі, ордені.

Девізи: платіжні засоби (боргові вимоги і зобов'язання) в чужоземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків.

Девізний: той, що належить до девізів; Д-а політика — метод впливу держави на рух курсу національної валюти через купівлю-продаж іноземної валюти.

Деволюція: 1. У конституційно-правовій практиці ряду країн — делегування центральними урядовими органами частини своїх повноважень місцевим органам влади. 2. Процес політичного тиску автономних державних утворень з метою отримання ширших політичних повноважень.

Девон: четвертий період палеозойської ери геологічної історії Землі. Розпочався близько 400 млн. років тому, тривав 60 млн. років. Відклади цього періоду становлять девонську систему. Від назви англійського графства Девоншір.

Девот: святоша, дуже віруюча людина.

Девтерагоніст: у давньогрецькому театрі другий з трьох акторів учасників драми у давньогрецькому театрі. Введений Есхілом. Д. був підлеглий протагоністові.

Дегаже: різновид атаки у фехтуванні, коли рапіра чи шпага атакуючого відводиться від зброї противника, щоб завдати уколу по найкоротшій лінії.

Дегазатор: 1. Машина, прилад для дегазації. 2. Речовина, що знешкоджує газ, напр. активне вугілля, хлорне вапно. 3. Особа, яка здійснює дегазацію.

Дегазація: 1. Знезараження місцевості, одягу, зброї тощо від отруйних речовин. 2. Видалення рудникового газу або газо-повітряної суміші з підземних гірничих виробок. 3. Видалення газів з рідкого металу.

Дегельмінтизація: розділ девастації, комплекс лікувально-профілактичних заходів, за допомогою яких звільняють людей і тварин від паразитичних червів — гельмінтів.

Дегенерат: людина, якій притаманні ознаки виродження фізичного або духовного.

Дегенеративне мистецтво: пропагандистський термін для позначення мистецького нонконформізму та авангардних напрямів мистецтва, які розцінювалися як мистецтво, що вироджується.

Дегенеративний: вироджений; той, що вироджується, має ознаки дегенерації.

Дегенерація: 1. Виродження, погіршення з покоління в покоління певних рис або властивостей організму. 2. Процес руйнування органів або клітин у організмів. Буває, зокрема, у тварин, розвиток яких відбувається з перетворенням (напр., Д. зябер і хвоста у пуголовка при перетворенні його на жабу).

Дегероїзація: в художній творчості свідомий відхід від героїчного пафосу й героїчних образів.

Дегідрази: ферменти, що уповільнюють або прискорюють реакції відщеплення води від органічних речовин в організмах.

Дегідратація: відщеплення води від молекул хімічних сполук. Протилежне — гідратація.

Дегідратор: апарат для видалення води з холодильних та інших пристроїв.

Дегідрогенізація: відщеплення водню від молекул хімічних сполук. Протилежне — гідрогенізація.

Дегідрогенази: ферменти, що каталізують окислювально-відновні реакції, відщеплюючи водень від органічної речовини.

Дегра: жирувальний матеріал, застосовуваний у шкіряному виробництві.

Деградація: занепад, погіршення, рух назад, втрата певних властивостей.

Деградувати: поступово втрачати цінні якості, занепадати.

Дегресія: 1. Падіння, спуски, сходження. 2. фін. Пропорційне оподаткування зі зниженням процентної ставки для менших доходів.

Дегумування: видалення клею з натурального шовку кип'ятінням у розчині мила.

Деґре: географічний градус.

Деґустація: оцінювання напоїв, продуктів на основі зорових, смакових, нюхових відчуттів.

Дедал: давньогрецький міфічний скульптор і будівничий, який спорудив для крітського царя Міноса лабіринт.

Дедвейт: повна вантажопідйомність судна (сумарна вага вантажу, пасажирів, екіпажу, палива тощо).

Дедерон: назва різновиду синтетичного волокна з поліамідів, подібного до капрону. Застосовують для виготовлення технічних виробів. Від німецької назви НДР.

Дедикація: присвята.

Дедиференціація: спрощення структури клітин, пов'язане з втратою ними ознак спеціалізації.

Дедраматизація: літ. відмова від драматичної побудови сюжету в художньому творі й заміна його хронікальним зображенням.

Дедуктивний: заснований на дедукції, Д. метод — спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів).

Дедукція: 1. Метод дослідження від загального до окремого. 2. фіаос. Одна з форм умовиводу, коли на основі загального правила з одних положень виводиться новий принцип.

Деемульсатор: установка для відокремлення нафти від води.

Деемульсація: руйнування емульсії.

Деескалація: звуження масштабів, зменшення, ослаблення чогось; припинення ескалації.

Дежавю: психічний стан, при якому людина відчуває повторення певної ситуації, але не пов'язує це з певним моментом минулого, а відносить його до минулого вцілому.

Дез...: префікс зі значенням знищення, видалення, відсутності чи спотворення чогось.

Дезабільє: 1. Ситуація, коли когось застали напіводягненим. 2. Легкий недбалий одяг.

Дезавуювання: 1. Заява з вираженням незгоди з діями довіреної особи чи позбавлення її цього права. 2. Спростування главою держави або уряду дій дипломатичного представника у зв'язку з перевищенням ним своїх повноважень.

Дезактивація: 1. Усунення радіоактивних речовин з поверхні місцевості, споруд, одягу, продовольства, води тощо з метою відвернути радіоктивне ураження. 2. Втрата молекулою енергії, яка потрібна для вступу в хімічну реакцію.

Дезамінази: ферменти, що каталізують гідролітичне відщеплення аміаку від органічних речовин.

Дезамінування: відщеплення або заміщення аміногрупи в органічних сполуках.

Дезертир: 1. Зрадник, утікач; той, хто залишає військо без дозволу. 2. перен. Особа, яка уникає певної роботи, ухиляється від обов'язків і т. ін.

Дезидерати: 1. Побажання, вимоги. 2. Речі, книги, потрібні для поповнення колекції, бібліотеки.

Дезинсекція: заходи боротьби з шкідливими комахами й кліщами — переносниками збудників хвороб людини й тварин (воші, блохи та ін.) та сільськогосподарськими шкідниками (напр., буряковим довгоносиком).

Дезинтегратор: 1. Машина для подрібнення крихких матеріалів. 2. Апарат для очищення промислових газів від дрібних твердих або рідких частинок.

Дезинтеграція: розпад цілого на складові частини.

Дезинфекція: заходи, спрямовані на знищення збудників інфекційних захворювань людини і тварин.

Дезинформація: поширення неправдивої інформації, відомостей і т. ін.

Дезінсекція: комплекс профілактичних і винищувальних заходів для знищення і врегулювання кількості комах які мають епідеміологічне і санітарно-гігієнічне значення.

Дезінфекція: комплекс фізичних, хімічних і біологічних заходів для знищення у середовищі життєдіяльності людини збудників інфекційних хвороб та їх переносників; обеззараження.

Дезодоратор: прилад для поглинання або заглушення неприємних запахів у приміщеннях.

Дезодорація: заходи, спрямовані на усунення неприємних запахів у середовищі, що оточує людину.

Дезоксидація: віднімання кисню, розкислення.

Дезоксирибонуклеїнова кислота: складна біоорганічна речовина; міститься переважно у клітинному ядрі; зберігає й передає спадково генетичну інформацію про будову, розвиток та індивідуальні ознаки кожного живого організму. Скорочена назва — ДНК.

Дезорганізатор: особа, що порушує порядок, дисципліну, вносить дезорганізацію.

Дезорганізація: відсутність організованості, порушення громадського порядку, дисципліни, нормальної діяльності, розладнаність, розвал.

Дезорієнтація: 1. Введення в оману, позбавлення правильної орієнтації, 2. Втрата здатності орієнтуватися.

Дезунія: розділ, роз'єднання.

Деїзм: релігійно-філософське вчення, яке визнає Бога і створення ним світу, але водночас відкидає його втручання в явища природи і суспільного життя, заперечує більшість надприродних чи містичних явищ, а для пізнання світу вважає достатніми розум і спостереження за природним світом.

Дей: 1. Почесне звання в яничарських військах, а також деяких областях Османської імперії. 2. Титул правителя Алжиру у 1672-1830 рр.

Дейдвуд: підводний край корми, що лежить між ахтерштевнем і кілем. У Д. проходить труба, через яку гребний вал виходить назовні.

Дейм: північноамериканська срібна монета.

Дейнека: 1. Дрючок, кий. 2. Озброєна киями козацька юрба.

Дейтерій: важкий ізотоп водню (водень-2). Застосовують в атомній енергетиці і під час наукових досліджень.

Дейтерон: ядро атома важкого водню — дейтерію. Складається з одного протона й одного нейтрона; дейтон, дейтрон.

Дейтон: ядро атома важкого водню — дейтерію. Складається з одного протона й одного нейтрона.

Дейтрон: ядро атома важкого водню — дейтерію. Складається з одного протона й одного нейтрона.

Дек: палуба на пасижирських суднах.

Дека...: у складних словах означає десять, у десять раз більше.

Дека: 1. Частина корпусу струнних музичних інструментів. 2. тех. Деталь молотарки; між Д. і барабаном вимолочується зерно. 3. спорт. Покриття носу і корми човна, яке запобігає заливанню його водою.

Декагон: мат. правильний десятикутник — всі сторони рівної довжини і кожен внутрішній кут становить 144°.

Декада: 1. Період часу тривалістю десять днів. 2. Група з будь-яких десяти одиниць. 3. Десятиденний проміжок часу, присвячений якомусь явищу або громадській події. 4. мат. Логарифмічний інтервал, що лежить між значеннями, відношення яких дорівнює 10. 5. Одиниця виміру часу у французькому революційному календарі.

Декаданс: узагальнена назва явищ у літературі, культурі. Д. як конкретний історичний факт постав у 2-й половині 19 ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві.

Декадентство: узагальнена назва явищ у літературі, культурі. Д. як конкретний історичний факт постав у 2-й половині 19 ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві.

Декаедр: тіло, обмежене десятьма площинами.

Декалін: органічна сполука, безбарвна пахуча рідина. Застосовують як розчинник багатьох органічних сполук і полімерів.

Декалькоманія: спосіб перебиття фарбових зображень на папір та інші матеріали за допомогою клеєвого грунту.

Декалькувати: копіювати малюнки за допомогою світлопрозорого паперу чи полотна.

Декальцинація: звільнення тканин від вапняних солей.

Декамевіт: препарат, що включає комплекс вітамінів, амінокислоти й мінеральні речовини. Нормалізує змінені при старінні процеси обміну речовин в організмі.

Декан: 1. У вищому навчальному закладі — керівник факультету. 2. В католицькій та англіканській церкві — сан священика.

Деканат: адміністративне-навчальне управління факультету.

Декантатор: апарат (відстійник, згущувач) для декантації.

Декантація: зливання рідини з осаду після відстоювання або центрифугування.

Декапірування: виведення плівки окислів на поверхні металу травленням її слабким розчином кислоти. Застосовують при гальваностегії.

Декапітація: 1. Страта, відтинання голови. 2. Відтинання голови тваринам під час дослідів. 3. Видалення точки росту стебла у рослин.

Декаподи: 1. Десятиногі ракоподібні (річковий рак, омар, лангуст, краб, креветка). 2. Головоногі молюски, що мають 10 щупалець (т. зв. рук) каракатиця, кальмар, белемніти.

Декарбоксилази: ферменти, які каталізують відщеплення СО₂ від карбоксильної групи амінокислот або кетокислот.

Декарбоксилування: відщеплення двоокису вуглецю від карбоксильної групи карбонових кислот.

Декарбонізація: звільнення якого-небудь матеріалу від вуглецю, напр. Д. чавуну при виробленні з нього заліза.

Декатирування: обробка вовняних та інших тканин парою чи гарячою водою для збереження їх і поліпшення якості.

Декатрон: іонний прилад для перемикання електричних кіл; використовують для лічби імпульсів. Від назви торгової марки "Декатрон" компанії British Ericsson Telephones Limited.

Декваліфікація: втрата професійних знань, досвіду.

Декель: пружна покришка на друкарському циліндрі або тиглі, яка притискує папір до всіх елементів друкарської форми. Інша назва — тимпан.

Декламація: 1. Мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів. 2. Пишномовна, але малозмістовна промова чи стаття.

Декламування: 1. Мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів. 2. Пишномовна, але малозмістовна промова чи стаття.

Декларація: 1. Проголошення державою, партією, організацією своїх основних принципів; документ, де їх викладено, оголошення, заява. 2. Заява до митниці про вантаж, що перевозиться через кордон. 3. Документ до цінних і грошових пакетів, які пересилаються за кордон. 4. Заява платника податків про характер і розмір доходів, прибутків.

Декласований: той, хто втратив зв'язок з своїм класом і не примкнув до іншого класу; Д-і елементи — морально занепалі, зв'язані із злочинним світом.

Деклінатор: прилад для вимірювання магнітного схилення.

Деклінація: відхилення магнітної стрілки від географічного меридіана.

Деклінометр: прилад для вимірювання змін магнітного схилення.

Деко: 1. Лист, бляха, рід сковородки. 2. Поміст, верхня і спідня дошка у струнному музичному інструменті.

Декодування: розшифровування кодів чисел, що надходять на входи логічних пристроїв.

Декокт: відвар з лікарських рослин.

Деколонізація: процес ліквідації колоніалізму.

Деколорація: знебарвлення.

Декольте: глибокий виріз біля шиї у жіночому платті.

Декомпенсація: недостатня діяльність будь-якого органу або всього організму в цілому людини чи тварини. Причиною Д. є порушення здатності організму протистояти патологічним змінам, що виникають у ньому під впливом різних захворювань (напр., Д. серця при його вадах).

Декомпресія: 1. Зменшення тиску, зокрема на водолаза, коли він підіймається з глибини. 2. Хворобливий стан, який виникає внаслідок різкого зниження тиску навколишнього повітря.

Декомпресор: пристрій для полегшення запуску двигуна внутрішнього згоряння чи його зупинки зменшенням ступеня стиску горючої суміші в циліндрі.

Деконструктивізм: архітектурний стиль, що характеризується фрагментацією і непрямолінійністю форм, які порушують традиційні умовності щодо гармонії і раціональності геометрії об'єктів.

Деконт: 1. Відрахування із суми. 2. Ліквідація.

Декор: архіт. система, сукупність декоративних елементів (прикрас).

Декоративний: той, що прикрашає або служить для прикраси, оздоблення; мальовничий, зовнішньо ефектний; Д-е мистецтво — різновид живопису і скульптури; Д-і рослини — численна група культурних й дикоростучих рослин.

Декорація: 1. Художнє або архітектурне оформлення сцени, простору, в межах якого відбувається зйомка кінофільму. 2. перен. Зовнішньо показне, привабливе, але з прихованим негативом, непринадністю.

Декорт: знижка ціни товару за дострокову оплату його. Застосовується також, коли якість товару нижча, ніж передбачено угодою, або товар іншого зразка.

Декортикатор: 1. Видалення корп великих півкуль головного мозку; застосовують в експериментальній фізіології для вивчення впливів кори на інші структури центральної нервової системи. 2. Механічний спосіб відокремлення луб'яної частини від деревини стебел прядивних рослин (канатника, льону, конопель) без попереднього мочіння їх.

Декорувати: прикрашати, надавати красивого, привабливого вигляду, художньо оформляти.

Декорум: зовнішня показна пристойність; належна обстановка.

Декредитувати: 1. Послабляти чий-небудь кредит. 2. Позбавляти довір'я.

Декремент: кількісна характеристика ослаблення згасаючих коливань.

Декрет: 1. Постанова верховної влади з якогось питання, що має силу закону, напр. у Стародавньому Римі — акт сенату, консула, імператора. 2. Законодавчий акт найвищих органів Французької республіки кінця 18 ст. і Паризької комуни 1871 р. 3. Урядовий акт, що видається в порядку виконання, управління, на відміну від законодавчих актів.

Декретувати: узаконити щось, оголосити або надати силу чомусь виданням декрету.

Декрещендо: муз. ослаблення сили звука, поступовий перехід від гучного звучання до тихого.

Декстрини: проміжні продукти гідролізу крохмалю. Застосовують у текстильній, поліграфічній і взуттєвій промисловості.

Декстроза: виноградний цукор; те саме, що й глюкоза.

Декстрокардія: природжена аномалія положення серця, за якої більша частина серця розміщена в грудній клітці з правого боку.

Декувер: різниця між сумою страхової оцінки майна та страховою сумою. Д. компенсує ризик страхування і становить 10-50% страхової оцінки.

Декупаж: декоративна техніка вирізання візерунків із різних матеріалів (папір, тканина і т. п.) і наклеювання їх на поверхню, що декорується, у поєднанні з фарбуванням чи позолоченням. Відома у Європі з XV століття (Німеччина).

Декуріони: 1. Члени рад (сенатів або курій) у Стародавньму Римі. 2. У часи ранньої Римської імперії — найвищий суспільний стан у містах.

Декхани: середньоазіатські селяни.

Деламінація: один з шляхів утворення гаструли, при якому клітини зародка дробляться в напрямі, паралельному його поверхні.

Делегат: обраний або призначений представник, уповноважений держави, організації, установи, колективу, що представляє їхні інтереси на з'їздах, нарадах і т. ін.

Делегація: група делегатів від держави, організації, установи тощо.

Делібаш: 1. Охоронець паші в султанській Туреччині. 2. перен. Відважний воїн, хвацький вершник.

Делікатес: вишукана, тонка страва.

Делікатний: 1. Витончений. 2. Увічливий, чутливий. 3. Слабкий, ніжний (про склад тіла).

Делікт: 1. Будь-яке правопорушення, тобто вчинення дії, що суперечить законові. 2. Д. міжнародний — порушення норм міжнародного права або міжнародних зобов'язань внаслідок неправомірного діяння або упущення.

Делімітація: розмежування, визначення меж чогось.

Делінквент: суб'єкт, чия поведінка характеризується порушенням правової норми, в результаті чого виникають правовідносини відповідальності; правопорушник.

Делірій: порушення свідомості людини при деяких інфекційних захворюваннях, отруєннях (напр., алкоголем), запальних ураженнях головного мозку тощо. Виявляється в маренні, галюцинаціях.

Делія: довгий кожух на ведмежому чи вовчому хутрі.

Делькредере: угода — зобов'язання агента (комісіонера) відшкодовувати збитки, що виникають у разі неплатоспроможності покупця, у межах суми, визначеної угодою.

Дельта-: у складних словах означає стан речовини (напр., дельта-залізо) або зв'язок з дельта-частинками (напр., дельта-проміння).

Дельта-деревина: те саме, що й лігнофоль.

Дельта-залізо: структура заліза, в якій воно перебуває при температурі 1401 — 1539° С.

Дельта-проміння: потік електронів, що їх вибивають швидкі заряджені частинки з оболонок атомів; дельта-електрони.

Дельта-частинки: електрони, з яких складається дельта-проміння.

Дельта: 1. Четверта літера грецького алфавіту. 2. Низовинна ділянка суходолу у гирлі річки. 3. фін. Зміна ціни опціону на майбутню купівлю чи продаж акцій. Зумовлена зміною поточних цін акцій. 4. мат. Приріст аргументу чи функції.

Дельфійський метод: один з методів науково-технічного прогнозування. Полягає в систематичному збиранні думок експертів і одержанні на цій основі надійної узагальненої думки. Від назви давньогрецького м. Дельфи, відомого своїми провісниками.

Дельфіній: рід багаторічних трав'янистих рослин родини жовтецевих. Поширені в Європі, Азії, Північній Америці та Східній Африці. Окремі види культивують як декоративні.

Дельфінарій: штучний морський акваріум для утримування дельфінів, дресирування та показування їх відвідувачам.

Дельфіни: підродина морських ссавців ряду китоподібних. Поширені в багатьох морях і океанах. Характеризуються рядом анатомо-морфологічних і фізіологічних пристосувань до водного середовища, вивчення яких має велике значення для біоніки.

Делювій: продукти вивітрювання гірських порід (глина, пісок, щебінь та ін.), що нагромаджуються біля підніжжя гір і височин.

Демагог: 1. В Стародавній Греції політичний діяч демократичного напряму. 2. Особа, яка намагається завоювати популярність, вдаючись до демагогії.

Демагогія: обман брехливими обіцянками, лозунгами, лестощами, навмисним перекрученням фактів тощо. Широко використовується політичними діячами для завоювання довіри мас.

Демантоїд: мінерал класу силікатів, прозорий, зелений різновид гранату. Дорогоцінний камінь.

Демаркаційний: прикордонний, розмежувальний; Д-а лінія — умовний тимчасовий кордон між воюючими державами на час перемир'я; лінія, що поділяє переможену країну на зони окупації державами-переможницями.

Демаркація: 1. Зона запалення, що утворюється в живій тканині на межі з ділянкою відмерлої. 2. Визначення лінії державного кордону на місцевості.

Демарш: дипломатичні дії, заходи держави, спрямовані на застереження уряду іншої держави від певних дій, на те, щоб домогтися якихось поступок.

Демаскування: порушення маскування, розкриття, виявлення військових об'єктів перед противником.

Дементувати: заперечувати, спростовувати.

Деменція: слабоумство, що виникає в людини як результат деякого ураження головного мозку при атеросклерозі, епілепсії тощо.

Демередж: штраф за простій судна під час навантаження або розвантаження понад обумовлений договором строк.

Деметра: у давньогрецькій міфології спочатку богиня родючості й хліборобства, згодом і покровителька шлюбу та родинного життя. У римлян Д. ототожнювали з Церерою.

Деми: автономні дрібні міста, селища у Стародавній Аттіці.

Демікотон: смугаста бавовняна матерія для підкладки.

Демілітаризація: роззброєння; встановлена міжнародним договором заборона якійсь державі тримати на певній території збройні сили, будувати військові укріплення, мати оборонну промисловість.

Демімонд: середовище розбещених продажних жінок у буржуазному суспільстві, які манерами й способом життя намагаються наслідувати аристократію.

Демісезонний: придатний для носіння навесні й восени.

Деміург: 1. Давньогрецький майстер, ремісник, художник. 2. Вища урядова особа в дорійських державах. 3. Творець світу, Бог. 4. Ідеальне первоначало у філософії Платона. 5. перен. Творча сила, творець.

Деміфізація: розвінчання міфу.

Демобілізація: 1. Переведення збройних сил й економіки держави з військового стану на мирний. 2. Скорочення збройних сил держави. 3. Звільнення військовослужбовців з армії.

Демографія: наука про склад і рух населення, закономірності його розвитку.

Демодекоз: інвазійна хвороба тварин (іноді людини), що її спричинюють кліщі родини демодецидів. Інша назва — залозниця.

Демодулятор: пристрій, що здійснює демодуляцію.

Демодуляція: виділення низькочастотних коливань з високочастотних модульованих коливань.

Демократ: 1. Прихильник демократії. 2. Член демократичної партії.

Демократизація: утвердження принципів демократії, встановлення демократичного ладу, проведення демократичних заходів.

Демократизм: 1. Визнання і здійснення демократії. 2. Народність, простота.

Демократичний централізм: у марксизмі — принцип організаційної побудови, діяльності, керівництва партією.

Демократія: форма державного керівництва і загалом політичної організації суспільства, що характеризується участю народу у державних справах.

Демолювати: руйнувати, нищити.

Демон: 1. У давньогрецькій міфології нижче божество, що сприяє чи перешкоджає людині у здійсненні її намірів. 2. У християнстві — злий дух, диявол. 3. перен. Погана, зла людина.

Демонетизація: 1. Втрата коштовними металами (сріблом і золотом) функцій грошей. 2. Законодавче позбавлення монети сили платіжного засобу й засобу обігу. Монета при цьому зберігає свою вартість лише відповідно до вартості вміщеного у нім металу (за його вагою).

Демонізм: 1. Віра в існування злих духів; характерна для більшості релігій персоніфікація зла в образі демона. 2. перен. Особливість вдачі людей, які дістають насолоду від страждань інших.

Демонолатрія: поклоніння духам.

Демонологія: в ряді релігій віровчення про злих духів (демонів), що виникло на основі первісної віри в духів.

Демонстративний: 1. Заснований на демонструванні, наочний. 2. Обманний, удаваний (Д. маневр). 3. Визивний (Д-а поведінка).

Демонстрація: 1. Мітинг, процесія, інші форми вираження суспільних настроїв. 2. Наочний метод навчання. 3. Загрозливі дії з боку певної держави. 4. Специфічні військові дії з метою виявити сили противника. 5. перен. Виклична, гордовита поведінка.

Демонтаж: розбирання або зняття машин, пристроїв або споруд.

Деморалізація: 1. Моральний розклад, занепад, розбещеність. 2. Занепад дисципліни, настрою, втрата здатності до дії.

Демос: у Стародавній Греції народ — основна частина вільного повноправного населення, що протистояла аристократії (евпатридам).

Демосфен: славетний грецький оратор (Демостен), що жив в Атенах у 4 ст., звідси демостенова красномовність — надзвичайний дар слова.

Демотиватор: демотиваційний мотиватор, — зображення, що складається з картинки в рамці (як правило, чорній) і напису-слогану, що коментує її, складене за достатньо суворим каноном. З'явились і використовуються у більшості випадків як пародія на мотиваційні та агітаційні постери (плакати).

Демотичне письмо: загальнодоступна скорописна форма письма давніх єгиптян; демотика. Виникло в VII ст до н.е. на основі ієратичного письма в Нижньому Єгипті. Існувало поряд із ієратичним та ієроліграфічним.

Демпінг: 1. Продаж товарів на ринках інших країн за цінами, нижчими від витрат виробництва (собівартості цих товарів), з метою отримання конкурентних переваг в експорті на той чи інший ринок. 2. Д. валютний — вивіз товарів за цінами, нижчими, ніж світові, з країни зі знеціненою валютою до країни з більш твердою або менш знеціненою валютою.

Демпфер: пристрій для зменшення розмаху механічних коливань.

Демпфування: гасіння коливань у динамічній системі внаслідок розсіювання енергії.

Демультиплікатор: механізм, що дає змогу збільшувати тягове зусилля автомобіля, підвищуючи передаточні числа трансмісії.

Демуніципалізація: скасування муніципалізації; повернення колишнім власникам вилученого у них майна; продаж муніципальних підприємств приватним фірмам і окремим особам.

Демуредж: штрафна сума, сплачувана власником вантажу під час його завантаження чи розвантаження понад визначений угодою час.

Демутація: відновлення природного рослинного покриву.

Денарій: давньоримська срібна монета, від якої походять назви грошових одиниць ряду сучасних країн (Іраку, Алжиру та інших).

Денатуралізація: 1. Один з видів втрати підданства громадянином тієї чи іншої держави. 2. Відновлення товарно-грошових відносин у господарстві, державі.

Денатурат: технічний спирт, в який додані спеціальні речовини, що виключають його споживання в харчових цілях; застосовується для освітлення, лабораторних і промислових потреб, в якості палива.

Денатурація: 1. Позбавлення природних якостей. 2. Д. білків — зміна природних властивостей білків (розчинності, в'язкості та ін.) від діяння температури, тиску тощо. 3. Д. спирту — додавання до спирту-сирцю невіддільних речовин, внаслідок чого він стає непридатним для внутрішнього споживання людини.

Денацифікація: система заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків панування нацизму в політичному, економічному й громадському житті німецького народу після розгрому гітлерівської Німеччини з метою проведення демократичних перетворень у країні.

Денаціоналізація: 1. заст. Винародовлення; втрата народом, нацією своєї самобутності. 2. Вилучення майна з державної власності; приватизація.

Денді: елегантно одягнений чоловік, франт, чепурун.

Дендрарій: територія, відведена під культивацію у відкритому грунті деревних рослин, що розміщуються за систематичними (географічними, екологічними, декоративними і іншими) ознаками. В Україні Д. є здебільшого науково-дослідними установами. Інша назва — арборетум.

Дендрити: 1. Деревоподібні агрегати кристалів. У вигляді Д. кристалізуються золото, срібло, мідь, тощо; Д. льоду є сніжинки. 2. Кристали деревоподібної форми, що утворюються під час затвердіння деяких видів литва. 3. Відгалуження нервових клітин, що проводять нервовий імпульс до клітини.

Дендритичний: деревовидний, той, що галузиться, як дерево.

Дендритний: деревовидний, той, що галузиться, як дерево.

Дендро...: у складних словах означає "дерево", напр., дендропарк, секвойядендрон.

Дендроїдний: те саме, що й дендритичний.

Дендрологія: розділ ботаніки, який вивчає деревні рослини.

Дендрометрія: деревовимірювання; матеріальна оцінка лісу; визначення запасу й приросту деревини в лісах, об'єму лісоматеріалів, що їх заготовляють; якісна оцінка лісу.

Дендропарк: загальнодоступна зона відпочинку у дендрарії.

Дендрохронологія: метод визначення віку дерев'яних будівель по кількості і характеру кілець деревини.

Денеґація: відмовлення, заперечення сноєї вини на суді.

Дензометр: апарат для визначення повітропроникності паперу.

Денітрифікація: відновлення мікроорганізмами нітратів (солей азотної кислоти) до вільного азоту. В грунті Д. призводить до втрати сполук азоту, потрібних рослинам.

Денобілітація: позбавлення дворянства, шляхетства.

Деномінація: 1. Зміна номінальної вартості грошових знаків з обміном за певним співвідношенням старих грошових знаків на нові (без перейменування) з метою полегшення і спрощення платіжного обороту, обліку і розрахунків. 2. Окрема, автономна гілка християнської церкви.

Денонсація: в міжнародному праві відмовлення однієї з сторін міжнародного договору від виконання його, що призводить до припинення дії договору.

Денонсування: у міжнародному праві — відмовлення однієї зі сторін від виконання міжнародного договору, що призводить до припинення його дії.

Денотат: об'єкт; те, що можна назвати певним іменем.

Денсиметр: ареометр сталої ваги, проградуйований в одиницях густини, або ареометр для вимірювання концентрації розчинів у процентах (спиртометр тощо).

Денсиметрія: сукупність методів вимірювання відносної густини рідин і твердих тіл.

Денситометр: прилад для визначення ступеня (густоти) почорніння світлочутливих фотоматеріалів (плівок, паперу).

Денситометрія: вимірювання поглинання й розсіювання світла проявленими фотографічними шарами.

Дентаґра: зубний біль.

Дентальний: зубний; Д. звук — зубний приголосний (напр., д, т, з, с).

Дентикули: декоративні прямокутні виступи на карнизі в іонічній і корінфській архітектурі.

Дентин: міцна кісткоподібна тканина, що становить основну масу зуба людини й тварин.

Денудація: сукупність процесів руйнування гірських порід водою, вітром, льодовиками тощо і перенесення продуктів руйнування до нижчих ділянок земної поверхні, де вони нагромаджуються.

Денунціатор: донощик, виказник, кляузник.

Денунціація: донос, виказ, кляуза.

Деньга: денга; збірна назва срібних монет, що карбувалися, починаючи з другої половини XIV століття, в Москві, Новгороді, Рязані та Твері.

Деньє: 1. Міра тонкості шовкового волокна; дорівнює 9 км волокна в 1 г його ваги. 2. Старовинна французька монета.

Деонтологія: 1. Професійна етика лікарів, принципи їх дій. 2. Розділ етики, що вивчає проблеми обов'язку, сферу обов'язкового, всі форми моральних вимог і їх співвідношення.

Департамент: 1. Адміністративно-територіальна одиниця. 2. Назва відомства, міністерства.

Депеша: 1. Термінове повідомлення, телеграма. 2. Письмове повідомлення уряду своєму послу, яке він має передати чужоземному уряду.

Депігментація: втрата шкірою нормального забарвлення, пов'язана із зникненням пігменту.

Депіляція: усунення волосся на тілі хімічними засобами; те саме, що й епіляція.

Депо: 1. Транспортне підприємство, що обслуговує залізничний транспорт. 2. Д. пожежне — будівля для пожежних машин. 2. Д. крові — органи-резервуари, в яких може зберігатися частина крові ізольовано від загального кровопотоку. 3. Склад для зберігання чогось.

Депозит: 1. Кошти або цінні папери, віддані на зберігання до банку чи інших фінансово-кредитних установ. 2. Початкова сплата за товар чи послугу в установленому за домовленістю розмірі з метою збереження за покупцем (споживачем) права придбання товару чи послуг після оплати повної їх вартості. 3. Запис у банківських книгах, що підтверджує певну вимогу клієнта до банку. 4. Внески до митниці як забезпечення сплати мита. 5. Грошова сума чи цінні папери, внесені боржником до судової установи для перерахування кредиторові.

Депозитарій: у міжнародному праві — держава, міжнародна організація, яка зберігає текст якогось міжнародного договору, документи про його ратифікацію і т. ін.

Депозитор: особа або організація, яка є власником депозиту; те саме, що й депонент.

Деполяризатор: додаткова речовина, яку вводять до гальванічного елемента для деполяризації його електродів (напр., перекис марганцю).

Деполяризація: зменшення ступеня поляризації.

Депонент: 1. Фізична чи юридична особа, що має певну суму грошей, не виплачену з якоїсь причини підприємством чи організацією у визначений термін і відкладену для подальшої виплати. 2. Власник депозиту.

Депонування: 1. фін. передача на збереження кредитним установам грошових сум, цінних паперів тощо. 2. Передача на збереження і використання в режимі запиту наукових праць, оформлених як завершені дослідження з певної галузі знань. Депоновані праці прирівнюються до опублікованих, можуть бути опубліковані з посиланням на реєстраційний номер і депонативну установу.

Депонувати: 1. Передавати на зберігання кредитним установам грошові суми, цінні папери тощо. 2. Робити внески, вклади.

Депорт: купівля цінних паперів з одночасним продажем їх на певний строк за нижчим курсом. Застосовують спекулянти на фондовій біржі для одержання курсової різниці. Протилежне — репорт.

Депортація: примусове вигнання, виселення людей з місця постійного проживання.

Депортувати: виганяти, виселяти.

Депресія: 1. економ. Тривалий застій чи занепад економіки, держави. 2. Пригнічений настрій, психічний стан. 3. геол. Низовина, рівень якої нижчий за поверхню моря, западина. 4. фіз. Зона зниженого атмосферного тиску.

Депресори: поверхнево-активні речовини, що при вибірній флотації одних мінералів перешкоджають флотації інших.

Депреціація: знецінення, зниження цін.

Депривація: 1. Психічний стан, при якому людина відчуває недостатнє задоволення своїх потреб. 2. Позбавлення духовної особи його сану.

Депутат: 1. Виборний представник народу у певних органах влади. 2. Особа, уповноважена групою людей для виконання певного доручення, завдання.

Депутація: кілька депутатів, уповноважених партією, громадою і т. ін. для виконання певного доручення.

Дератизація: знищення шкідливих гризунів.

Дербі (1): кінні змагання для 3-річних верхових та 4-річних рисистих коней. Вперше провів в Англії в 1778 р. лорд Дербі.

Дербі (2): спортивне змагання між суперниками, як правило, з одного міста або регіону. У романомовних країнах непримиренні спортивні протистояння частіше позначають словом класіко (іспанська мова) або класико (португальською).

Дервіза: національна розвага кримських татар — стародавній різновид єдиноборства.

Дервіш: 1. Жебрак, злидар, бідняк. 2. Мусульманський чернець-жебрак.

Дерга: 1. Груба волохата тканина. 2. Шерстяний чорний одяг, що носять старі жінки замість плахти.

Дериват: 1. Похідне від чогось первинного. 2. геол. Газоподібні або рідкі продукти розпаду магми.

Дериватив: документ установленої форми, що засвідчує право та (або) зобов'язання придбати чи продати в майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах.

Дериватологія: словотвір; розділ мовознавства, що вивчає структуру слів і способи їх творення.

Деривація: 1. Підведення води з водойми до певних об'єктів. 2. лінг. Словотворення. 3. Відхилення кулі від лінії прицілювання.

Дерик-кран: Вантажопідйомний щоглово-стріловий кран з опорною поворотною щоглою.

Дерик: 1. Вантажопідйомний кран; дерик-кран. 2. Машина, що підіймає затоплені судна з морського дна.

Дерма: сполучнотканинна частина шкіри людини й хребетних тварин, розташована під епідермою. Інші назви — коріум, кутис.

Дермантин: різновид штучної шкіри.

Дерматити: запальні захворювання шкіри людини й тварин, спричинювані діянням на неї механічних, фізичних чи хімічних агентів.

Дермато...: у складних словах відповідає поняттям "шкіра", "шкірна хвороба".

Дерматоген: зовнішній щільний шар клітин твірної тканини в ростучих кінчиках коренів і стебел у рослин.

Дерматогліфіка: розділ морфології людини, який вивчає шкірний рельєф долонних і підошовних поверхонь, де шкіра вкрита численними капілярними лініями, що утворюють певні узори. Дані Д. використовуються в криміналістиці (дактилоскопія), судовій та клінічній медицині.

Дерматози: різноманітні природжені чи набуті захворювання шкіри людини й тварин.

Дерматол: лікарський препарат. Застосовують при запальних захворюваннях шкіри і слизових оболонок.

Дерматологія: наука про будову шкіри, її фізіологічні функції, хвороби шкіри, профілактику й лікування їх.

Дерматом: первинний зачаток сполучнотканинної частини шкіри — дерми. Інша назва — шкірна пластинка.

Дерматомікози: захворювання шкіри людини й тварин, що спричинюються мікроскопічними хвороботворними грибами дерматоміцетами або дерматофітами. До Д. належать висівковий лишай, епідермофітія, трихофітія, парші.

Дерматоміцети: група мікроскопічних грибів, що паразитують головним чином у верхніх шарах шкіри людини й тварин і є збудниками дерматомікозів.

Дерматорагія: гусяча шкіра; спроти.

Дермографізм: зміна забарвлення шкіри людини при механічному її подразненні.

Дермоїд: вада зародкового розвитку організму — мішковидна пухлина, що містить салоподібну речовину з домішкою волосся. Стінки Д. мають будову шкіри.

Десант: 1. Війська, висаджені у ворожому тилу (повітряний Д., морський Д.). 2. Висадка військ у ворожому тилу.

Десегрегація: ліквідація, скасування сегрегації.

Деселерометр: прилад для вимірювання зменшення швидкості транспортної машини за одиницю часу.

Десенсибілізація: 1. біол. Зменшення чутливості організму людини чи тварин до повторного введення хімічних (переважно білкових) речовин, що спричинюють утворення алергічного стану. 2. Зменшення світлочутливості фотографічного матеріалу.

Десень: зразок, взірець.

Десерт: ласощі, солодощі, фрукти і т. ін., які подають наприкінці обіду.

Десиґнація: призначення на посаду.

Десикація: передзбиральне хімічне підсушування рослин на пні, що прискорює їхнє дозрівання та полегшує машинне збирання врожаю.

Десилікація: 1. Процес вивітрювання гірських порід, пов'язаний з розчиненням і винесенням кремнезему. 2. Збіднення магми кремнеземом.

Десим: французька монета, що дорівнює 1/10 франка.

Десинхронізація: заміщення повільних, високоамплітудних потенціалів на електроенцефалограмі швидшими та низькоамплітудними. Є показником посилення активності кори головного мозку.

Десквамація: 1. Злущування клітин епітелію з поверхні органів і тканин. 2. Злущування поверхневого шару гірських порід внаслідок різких змін температури.

Дескриптивний: той, що описує синхронний стан мови. Д. підхід — описовий підхід до вивчення економічних процесів.

Дескриптор: одиниця інформаційно-пошукової мови, що відповідає певному поняттю.

Дескрипція: опис, перелік.

Десмоліз: сукупність процесів розщеплення органічних речовин у тканинах під впливом ферментів — десмолаз.

Десмологія: те саме, що й синдесмологія.

Десмотропія: те саме, що й таутомерія.

Десмургія: розділ хірургії, що вивчає методи накладання пов'язок.

Десольватація: явище, протилежне сольватації.

Десорбер: апарат для здійснення десорбції.

Десорбція: видалення адсорбованих речовин з поверхні адсорбента. Протилежне — адсорбція.

Деспект: образа, зневага.

Десперація: розпач, відчай, утрата надії.

Деспот: 1. Правитель з необмеженою владою у стародавніх монархічних державах Сходу. 2. Візантійський титул васалів імператора і патріархів. 3. перен. Жорстока, самовладна людина, тиран.

Деспотат: територія, керована візантійським васалом, деспотом.

Деспотизм: 1. Форма необмеженої монархії. 2. Необмежена влада, сваволя; брутальне підкорення однієї людини волі іншої.

Деспотія: форма державного устрою та управління, якій притаманні максимальна централізація влади і сваволя правителя, необмежені законом.

Дестилят: продукт дистиляції; те саме, що й дистилят.

Дестиляція: очищення рідин.

Деструкція: 1. геол.Руйнування і розпад гірських порід внаслідок вивітрювання. 2. мист. Художній прийом, що відображає позірну тенденцію до руйнування зв'язків окремих частин твору між собою. 3. перен. Руйнування, розпад, порушення нормальної структури чого-небудь.

Десублімація: безпосереднє перетворення пари на тверду речовину (процес, зворотний сублімації).

Десульфітація: очищення консервованої плодоовочевої сировини від сірчистої кислоти, застосовуваної при сульфітації.

Десульфурація: видалення сірки з розплавленого металу (чавуну, сталі) додаванням спеціальних речовин.

Десцендент: нащадок, родич по спадковій лінії (онук, правнук і т. ін.)

Деталізувати: докладно, з подробицями розглядати щось або розповідати про щось.

Деталіметрія: розділ сенситометрії, пов'язаний з фотографічним відтворенням зображень дрібних деталей, які відрізняються одна від одної яскравістю.

Деталь: подробиця, дрібниця, частина цілого, елемент, складове чогось; Д. машини — елемент, складова частина машини.

Детальний: докладний, той, що стосується подробиць; пов'язаний з деталями.

Детандер: 1. Машина для охолодження й скраплення газу. 2. Клапан, зменшувач тиску пари.

Деташе: видобування кожного звуку окремо плавним рухом смичка (вниз і вгору) під час гри на музичних інструментах.

Детектив: 1. Агент таємної служби розшуку, сищик. 2. Літературний твір, кінофільм, зміст яких присвячено розкриттю загадкового злочину.

Детективна література: вид літератури; твори з описом розкриття таємних історій, загадкових злочинів, здебільшого за допомогою логічного аналізу фактів.

Детектор: 1. Пристрій для детектування електричних коливань. 2. Прилад для виявлення різних фізичних явищ, частинок і проміння.

Детектування: перетворення електричних коливань на коливання меншої частоти або на постійний струм.

Детекція: виявлення ушкоджень.

Детеріорація: псування, погіршання.

Детермінізм: принцип у філософії, що стверджує причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства і мислення. Головним у детермінізмі є положення про причинність як такий зв'язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).

Детермінант: 1. Чинник, який визначає, обмежує; визначник. 2. мат. Число, що є алгебричною сумою всіх добутків елементів квадратної матриці a_ij.

Детермінанта: причина, що визначає виникнення явища.

Детермінація: виникнення якісної своєрідності між частинами зародка на ранніх стадіях його розвитку.

Детонатор: заряд вибухової речовини, здатний своїм вибухом спричинити вибух (детонацію) основного заряду снаряда, бомби тощо.

Детонація: 1. Вибух. 2. муз. Неправильне підвищення або зниження тону. 3. Поширення з надзвуковою швидкістю хімічного перетворення вибухової речовини, напр., Д. моторного палива — надмірно швидке горіння робочої суміші в циліндрі двигуна внутрішнього згоряння.

Детонометр: прилад, який показує, що в двигуні відбувається детонація.

Детонування: неточне, фальшиве виконання, відхилення від нормальної висоти звука, здебільшого у співі.

Детрит: 1. Продукт механічного руйнування на дрібні частини відмерлих організмів рослин і тварин, завислий у воді або осілий на дні водойми. Є поживою для водяних, т. зв. детритоїдних тварин; продукт руйнування хвороботворних утворів (напр., Д. віспяний). 2. Нагромадження уламків гірських порід, що складаються з скелетів безхребетних тварин, кісток хребетних тварин.

Деф: азербайджанський ударний музичний інструмент типу бубна.

Дефекат: відхід цукрового виробництва, що містить вапно.

Дефекація: процес виділення калу через задній прохід.

Дефект: 1. Вада, недолік, хиба, ґандж. 2. Опис пошкоджень на кораблі, що складається після завершення плавання.

Дефективний: той, що має істотні фізичні чи психічні вади, ненормальний.

Дефектний: той, що має дефект.

Дефектологія: наука про розвиток, навчання і виховання дітей з різними фізичними й психічними вадами (глухота, сліпота, розумова відсталість тощо).

Дефектоскоп: прилад для виявлення дефектів матеріалів і виробів.

Дефектоскопія: сукупність методів виявлення внутрішніх і прихованих дефектів матеріалів і виробів.

Дефенестрація: викидання когось з вікна — політичний феномен чеської політики, коли Д. приводили до тривалих політичних конфліктів (1419, 1618 рр.).

Дефензива (1): заст. Назва оборонної тактики на війні.

Дефензива (2): охоронний відділ і охоронна поліція в Польщі в 1918-39 рр.

Деферизація: очищення води від солей заліза, щоб зробити її придатною для пиття й виробничих потреб.

Дефетизм: невіра в успіх справи, передрікання поразки.

Дефібратор: апарат у целюлозно-паперовому виробництві для перетворення деревини на волокнисту масу.

Дефібрер: машина в целюлозно-паперовому виробництві для одержання деревинної маси стиранням деревини на обертовому камені.

Дефібрилятор: апарат, призначений для ліквідації порушення серцевої діяльності (фібриляції).

Дефіле: 1. Ущелина, вузький прохід у важкопрохідній місцевості. 2. Урочистий похід.

Дефілювання: проходження урочистим маршем, рядами, колоною перед ким-небудь.

Дефінітив: спосіб ведення бухгалтерського обліку, що полягає в копіюванні записів у бухгалтерських ордерах і облікових реєстрах.

Дефініція: коротке визначення якогось поняття.

Дефіс: знак переносу, з'єднання складних слів та скорочення слова, напр., б-ка.

Дефіцит: 1. Перевищення видатків над доходами, пасиву балансу — над його активом. 2. Нестача матеріальних цінностей порівняно з потребою в них. 3. нестача певного ресурсу, зокрема споживчого, в мікроекономіці; перевищення витрат над доходом у макроекономіці, зокрема валютна, фінансова чи товарно-грошова незбалансованість (нестача грошових чи матеріальних цінностей порівняно з потребою в них).

Дефіцитний: 1. Наявний, але в недостатній кількості, або дорогий. 2. Збитковий.

Дефлаграція: повільне (без вибуху) згоряння вибухової речовини в зарядній камері або якійсь заглибині при неправильному веденні підривних робіт.

Дефлегматор: апарат для дефлегмації.

Дефлегмація: часткова конденсація сумішей різної пари і газів з утворенням флегми, що дає можливість збагачувати їх низькокип-лячими компонентами.

Дефлектор: 1. Пристрій, що ним змінюють напрям потоку рідини, газу тощо. 2. Витяжний пристрій на вентиляційній шахті або на димарі. 3. Прилад, за допомогою якого вимірюють і усувають девіацію магнітних стрілок компасів.

Дефлорація: порушення цілісності дівочої пліви.

Дефлятор: індекс, що використовується для перерахування вартісних показників у цінах базового року.

Дефляція: 1. Зменшення урядом маси паперових грошей та нерозмінних на золото банкнотів, випущених в обіг у період інфляції, з вилученням частини надлишку паперових грошей. 2. Руйнування й розвіювання гірських порід і грунтів під дією вітру.

Дефоліанти: хімічні сполуки, які спричинюють опадання листя з рослин. Одним з Д. є етилен; він утворюється в рослинах і спричинює природний листопад.

Дефоліація: штучне передзбиральне видалення листків у рослин для поліпшення механізованого збирання врожаю. Провадять за допомогою хімічних речовин — дефоліантів.

Дефолт: невиконання всіх або частини умов договорів позики. Може оголошуватись компаніями, приватними особами або державами (суверенний Д.), нездатними обслуговувати всі аба частину своїх зобовязань.

Дефометр: прилад, яким визначають пластоеластичні властивості каучуку й гумових сумішей, стискуючи їхні зразки.

Деформація: 1. Зміна форми або розмірів тіла від прикладених сил або нагрівання. 2. Природне або штучне відхилення форми органа тіла від нормальної.

Дефосфорація: видалення фосфору (звичайно окисленням) з розплавленого металу (чавуну, сталі) під час плавки.

Дефравдант: 1. Ошуканець. 2. Контрабандист, перемитник. 3. Злодій.

Дефростація: розморожування харчових продуктів.

Дефростер: 1. Камера в холодильнику, що має опалення й посилену циркуляцію повітря; служить для утеплювання деяких продуктів (яєць, фруктів тощо). 2. Пристрій для обдування теплим повітрям вітрового скла автомобіля проти обмерзання.

Дехкани: назва селян у Середній Азії.

Дехлорування: 1. Відщеплення хлору від органічних сполук. 2. Очищення водопровідної води від хлору, що залишився в ній після хлорування.

Децемвіри: в Стародавньому Римі колегія з 10 чоловік, яку обирали для виконання спеціальних державних доручень.

Деценалії: староримські свята, запроваджені імператором Августом, які проводилися кожні десять років.

Децентралізація: 1. Система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування; розширення прав низових органів управління. 2. Знищення, скасування або ослаблення централізації.

Децентрація: 1. Невідповідність осей оптичних елементів катадіоптричної системи. 2. Причина такої невідповідності.

Децеребрація: у фізіології тварин — метод дослідження рефлекторної діяльності довгастого та спинного мозку при ізоляції їх від впливів проміжного мозку та кори великих півкуль перерізуванням стовбурової частини головного мозку.

Децернент: 1. Фахівець, референт. 2. Відповідальний за виконання певних справ.

Деци...: у складних словах відповідає поняттю "десята частина".

Децибел: логарифмічна одиниця відношень енергій, потужностей у радіотехніці, електротехніці, акустиці; 1 дб дорівнює 0,1 бела.

Децидувати: вирішувати, розв'язувати.

Децима: 1. муз. Десятий ступінь діатонічної гами; інтервал, що об'єднує 15 (мала Д.)та 16 (велика Д.) півтонів. 2. літ. Строфа з десяти рядків.

Децимальний: десятковий; Д-а система — метрична система; Д-а вага — десяткова вага.

Децимація: страта одного з десяти чоловік за жеребкуванням; страта кожного десятого, якщо не знайдено винного.

Дециметр: 0,1 метра, 10 сантиметрів.

Дешарж: 1. Розвантаження корабля. 2. Вистріл з гармати, випал.

Дешифратор: логічний пристрій, який перетворює код числа, що надійшов до його входів, на сигнал в одному з його виходів.

Дешифрування: 1. Читання (розшифрування) тексту, написаного умовними знаками (шифром), тайнописом. 2. Розшифрування різних систем давньої писемності. 3. Розпізнавання об'єктів місцевості на фото-, аеро- та космічних знімках.

Дешифрувати: 1. Читання (розшифровування) тексту, написаного умовними знаками, шрифтом, тайнописом. 2. Розшифрування систем давньої писемності. 3. Розпізнання об'єктів місцевості на фото-, аеро- та космічних знімках.

Дешпет: бешкет, галабурда.

Джагернаутова колісниця: 1. Колісниця, на якій під час свят возили статую Джагернаута — одне з зображень індуїстського бога Вішну. Під колісницю, що її тягли тисячі віруючих, часто кидалися фанатики. 2. перен. Сила, яка нещадно душить людей.

Джаз-банд: ансамбль, що виконує джазову музику; джаз-оркестр.

Джаз-оркестр: оркестр, що виконує джазову музику.

Джаз: 1. Вид розважальної, переважно танцювальної музики. Типові форми: фокстрот, чарльстон, блюз. 2. Оркестр або ансамбль, що виконує джазову музику.

Джайв: американський танець афроамериканського походження. Виник у США в ХІХ ст. Є різновидом свінгу з швидкими і вільними рухами. Музичний розмір 4/4, темп — 44 такти на хвилину.

Джайляу: літні пасовиська в горах Азербайджану та республік Середньої Азії.

Джайнізм: релігійно-філософське вчення, що виникло в 6 ст. до н. е. в Індії. В основу Д. покладено культ Джіни — боголюдини, що нібито перемогла всі земні пристрасті і вказала людству шлях до спасіння.

Джакузі: ванна для прийняття водних масажних процедур. Назва походить від назви фірми, яка з 1950-х років першою почала випускати подібні вироби.

Джамахірія: форма суспільного і державного управління, за якої влада в країні здійснюється без участі політичних партій на основі передачі повноважень у прийнятті рішень низовим територіальним громадам (комунам), які формують виконавчі органи знизу вверх.

Джамі: мечеть у арабів.

Джампер: перемичка, що дозволяє виставити режим роботи електронного пристрою замиканням (розмиканням) декількох контактів.

Джан-баш: начальник турецької гвардії.

Джаті: 1. Віршовий розмір в санскритській поезії. 2. Каста у Середньовіковій Індії.

Джеб: у боксі — легкий, прямий удар з далекої дистанції.

Джейран: вид парнокопитних ссавців роду газель родини порожнисторогих. Поширені переважно в пустельній та напівпустельній частині Азії. Об'єкт мисливства.

Джем: продукт з непротертих плодів або ягід, уварених у цукровому сиропі до желеподібного стану.

Джемпер: вовняна або шовкова плетена кофта без застібок, яку вдягають через голову.

Джентельмен: 1. Дворянин, особа аристократичного походження. 2. Шанобливе звертання до чоловіка. 3. перен Благородний чоловік, коректна вихована людина.

Джентльменська угода: умовна назва договору, укладеного в усній формі.

Джентрифікація: оновлення і перепланування будівель та окремих районів міста з метою надання їм більшої привабливості з точки зору потенційних жителів та інвесторів.

Джентрі: нетитуловане середнє й дрібне дворянство в Англії 15 — 17 ст.

Джерид: спис з очерету в арабів, курдів і монголів.

Джеримендеринг: специфічний спосіб утворення виборчих округів у США, коли округи створюються з різною кількістю виборців.

Джерсі: вовняна або шовкова в'язана тканина, а також одяг з такої тканини.

Джеспіліт: тонкосмугастий залізистий кварцит, що складається з магнетито-гематитових і кварцових прошарків; залізна руда.

Джибінг: різновид сноубордингу, який полягає в ковзанні (катанні) на сноуборді по різних фігурах з металу, пластику або дерева, що імітують різні елементи міської архітектури.

Джига: 1. Середньовічний смичковий музичний інструмент (нагадує скрипку). 2. Старовинний (XVI ст.) англійський парний танець кельтського походження, пізніше — салонний. 3. Одна з основних мелодій ірландських і шотландських танців. Розмір 6/8, 9/8 або 12/8 (в залежності від різновиду).

Джигер: роликовий апарат для фарбування тканини (багаторазовим пропусканням її через фарбувальний розчин).

Джигіт: їздець, хвацький вершник, добрий наїзник, що добре володіє зброєю.

Джигітувати: гарцювати на коні.

Джиґетай: напівосел, тварина з породи коней, що живе у степах Середньої Азії.

Джид: старовинний татарський колчан на три стріли.

Джил: англійська позасистемна міра об'єму. 1 Д. = 1/4 пінти = 142,0653125 мл. У США 1 Г = 118,29411825 мл. Зараз практично вийшла з ужитку і часом використовується для вимірювання спиртних напоїв.

Джимкроуїізм: система расистських заходів у США, спрямована на дискримінацію й сегрегацію негритянського населення.

Джин (1): 1. Горілка, виготовлена зі спирту та ялівцевих ягід. 2. Машина для відокремлення волокна від насіння бавовнику.

Джин (2): міфологічні істоти, одна з трьох категорій створених Аллахом розумних істот (дві інші — ангели і люди). Згідно з Кораном, джини створені з вогню, що немає диму, мають повітряні чи вогняні тіла, здатні приймати будь-яку личину, виконувати складні роботи, бувають чоловічої і жіночої статі, живуть у пустелях, горах і лісах; поділяються на декілька категорій, серед них — гуль, іфріт, марід та сіілат.

Джинго: назвисько англійських войовничих шовіністів.

Джингоїзм: термін для позначення вкрай шовіністичних поглядів. Виник у Великобританії в останній чверті 19 ст. Для Д. характерні пропаганда колоніальної експансії й розпалювання національної ворожнечі.

Джип: легковий автомобіль підвищеної прохідності; легковий або напіввантажний позашляховик. Від торгової марки «Jeep» компанії Chrysler.

Джихад: 1. Поняття в ісламі, яке позначає боротьбу за те, що є для мусульманина найблагороднішою і найвищою метою. 2. У більш широкому сенсі — боротьба зі своїми пристрастями, постійне зусилля у справі поширення ісламу, ведення війни в ім'я Аллаха.

Джіу-джитсу: японська система підготовки до самозахисту без зброї, її елементи використовуються у дзю-до.

Джо: японська міра довжини, дорівнює 3,03 м.

Джоббер: біржевий посередник, який може укладати угоди лише з іншими біржевими посередниками.

Джойстик: важіль на підставці, здатний рухатись у двох або трьох площинах і призначений для введення інформації у комп'ютер.

Джокей: 1. Вершник на перегонах. 2. Слуга, що їздить з вершником.

Джокер: спеціальна карта, що входить до складу т. зв. французької колоди (54 карти) і може виконувати роль будь-якої іншої карти, як в простому ходу, так і при складанні комбінацій.

Джолт: в боксі — короткий прямий удар у тулуб.

Джон-буль: іронічне прізвисько англійського буржуа, яке натякає на його впертість, користолюбство, обмеженість, дріб'язковість. Ввів його в ужиток англійський письменник 18 ст. Д. Арбетнот.

Джон: розмінна монета Корейської Народно-Демократичної Республіки, 1/100 вони; те саме, щой чон.

Джонатан: сорт великих солодких яблук червоно-жовтого кольору. Інша назва — йона.

Джонка: різновид парусного човна з широкими й високо піднятими кормою й носом. Поширена в Китаї.

Джоуль: одиниця роботи або енергії в Міжнародній системі одиниць (СІ), яка дорівнює роботі сили в 1Н на шляху 1 м. Від прізвища англійського фізика Дж.-П. Джоуля.

Джугара: вид однорічних рослин родини злакових. Культивують як зернову й кормову рослину. Інша, назва — сорго поникле.

Джудезмо: самоназва мови іспанських євреїв іберо-романської підгрупи романських мов; те ж саме, що й джида, джуді або ладіно. В основі лежить староіспанська (середньовічна кастільська) мова, котрою говорили на Іберійському півострові до кінця XV ст., з дуже сильним впливом арабської, а також французької і турецької. Поширена в країнах Середземномор'я.

Джума: 1. Чума. 2. перен. Шибеник.

Джунглі: 1. Деревно-чагарникові зарості з жорсткими травами і великою кількістю ліан в тропічних і субтропічних зонах. Найбільш характерні для долини Гангу, підніжжя Гімалаїв, Індонезії, більшої частини Центральної Америки та Екваторіальної Африки. 2. розм. густий і непрохідний ліс. 4. розм. "Закон Д." — закон виживання напристосованіших та найсильніших.

Джут: рід тропічних трав'янистих рослин родини липових. Вирощують як технічну культуру. З волокна Д. виробляють мішковину, килими тощо.

Дзайбацу: монополії і фінансова олігархія Японії, що панують в економіці країни.

Дзані: в італійському театрі комедії масок — маска слуги.

Дзер: овеча сироватка.

Дзерен: вид копитних ссавців роду газель родини порожнисторогих. Поширений переважно в Центральній Азії. Об'єкт мисливства.

Дзибан: японський шовковий халат.

Дзьо: 1. Міра довжини у Японії. 1 Д. стнавить близько 3,03 метра. 2. Пряма, гладка дерев'яна жердина, що використовується в японських бойових мистецтвах.

Дзюдо: сучасне бойове єдиноборство без зброї із застосуванням больових прийомів, кидків та удушення. Виникло в 1882 році в Японії.

Ди...: у складних словах означає "подвійний", "двічі".

Дибазол: протиспазматичний і судинорозширювальний лікарський препарат; знижує кров'яний тиск, стимулює функції спинного мозку.

Дивакцини: комбінація двох вакцин з метою імунізації проти двох інфекцій.

Диван (1): 1. Список розподілу державних доходів і податково-фінансове відомство в деяких мусульманських країнах за феодалізму. 2. Рада з вищих сановників у колишній султанській Туреччині. 3. В деяких сучасних мусульманських країнах урядова установа в судових та адміністративних справах.

Диван (2): збірка віршів у літературах Близького й Середнього Сходу.

Дивергенти: відмінні фонеми, які утворилися історично з різних варіантів тієї самої фонеми (напр., в українській мові в словах "міг" і "могла" фонеми "о" та "і" є Д. фонеми "о").

Дивергентна границя: межа між двома тектонічними плитами, які рухаються одна від одної в протилежних напрямках. На Д. г. формується межа розколу континентів.

Дивергенція: 1. Розходження ознак у організмів однієї систематичної групи в процесі еволюції. Приводить до виникнення нових видів. 2. Перетворення діалектів однієї мови на окремі мови; перетворення варіантів однієї фонеми на окремі фонеми. 3. Число, що характеризує зміну векторного потоку в кожній точці векторного поля.

Диверсант: спеціально підготовлена особа, що здійснює або готує диверсію.

Диверсифікація: 1. Інвестування коштів у різні види цінних паперів з метою мінімізації ризику. 2. Розширення номенклатури (асортименту) товарів і послуг, які виробляються (надаються) підприємством, з метою зменшення ризику можливих втрат капіталу і зниження доходів; ускладнення структури.

Диверсія: 1. Руйнуючі, підривні дії когось на території міста, держави ворога. 2. Військова операція з метою відвернути сили й увагу противника з головного напряму воєнних дій.

Дивертикул: природжене або набуте мішкоподібне випинання стінки порожнистого або трубчастого органа в людини (стравоходу, кишечника, сечового міхура).

Дивертисмент: 1. Концертна програма в естрадних театрах. 2. Вставні танцювальні номери у балеті та опері. 3. Легка віртуозна музична п'єса.

Дивіденди: 1. Частина прибутку акціонерного товариства, яка більш або менш регулярно (щорічно) розподіляється серед акціонерів після сплати податків, відрахувань на розширене відтворення та до страхових (резервних) фондів і сплати процентів за банківський кредит. 2. Доходи, отримувані суб'єктом за корпоративними правами у вигляді частини прибутку юридичної особи, включаючи доходи, нараховані як проценти на акції чи на внески до статутних фондів.

Дивізіон: 1. Вогневий і тактичний підрозділ у ракетних військах і артилерії. 2. У військово-морському флоті — підрозділ з кількох кораблів одного класу.

Дивізія: тактичне з'єднання в сухопутних військах, військово-повітряних силах, військово-морському флоті.

Дивізор: дільник напруги змінного струму; автотрансформатор, в якому напруга між кінцями його обмотки ділиться на кілька однакових частин. Застосовують для постачання струмом об'єктів, не зв'язаних один з одним.

Дивізорій: те саме, що й візорій.

Дивініл: те саме, що й бутадієн.

Дигален-нео: лікарський препарат. Застосовують при недостатній діяльності серця. Інша назва — неодигален.

Дигамія: двоєженство, двомужність.

Дигери: представники крайнього лівого крила революційної демократії під час англійської революції 17 ст., які відображали інтереси сільської і міської бідноти. Д. розорювали пустища (звідси й назва), вимагали знищення приватної власності й перебудови побуту на зрівняльних засадах.

Дигести: зведення уривків з творів римських юристів; основна частина візантійської кодифікації права (видана в 533 р.), відомої пізніше як Зведення цивільного права.

Дигестія: вміст цукру в будь-чому, виражений у процентах; цукристість.

Дигіталіс: рід трав'янистих рослин родини ранникових. Поширені в Європі та Західній Азії. Окремі види вирощують як лікарські або декоративні. Інша назва — наперстянка.

Дигітонін: поверхневоактивна органічна речовина, що належить до сапонінів. Застосовують при виділенні ферментів.

Дигліф: частина дорійського фризу у формі чотирикутного виступу з двома рівчачками.

Диглосія: одночасне існування у суспільстві двох мов або двох різних форм однієї мови, застосовуваних у різних функціональних сферах. На відміну від білінгвізму та багатомовності, Д. як соціолінгвістичний феномен передбачає свідому оцінку мовцями своїх ідіомів за шкалою «високе — низьке», «урочисте — повсякденне» тощо. Напр. французька та російська у дворянському суспільстві Росії у XVIII-XIX ст.

Диграма: сукупність двох знаків, які вживаються для передачі на письмі одного звуку.

Дигресія: відхилення, відступ.

Дидактизм: повчальність у літературному творі; схильність до повчань.

Дидактик: 1. Письменник-мораліст. 2. Досвідчений викладач.

Дидактика: частина педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання, виховання в процесі навчання.

Дидактичний: повчальний; Д-а література — повчальна література, що використовує художню форму викладу.

Дидаскалія: 1. У Стародавній Греції — репетиція театральної п'єси; реєстри поставлених драм із зазначенням автора, часу й успіху вистави. 2. Різновид церковного навчального казання.

Дидодекаедр: проста форма кубічної системи в кристалографії, зокрема форма кристалів піриту.

Дидрахма: грецька монета вартістю в 2 драхми.

Диз'юнкція: логічна операція, за якою твердження, складене з кількох інших тверджень, є істинним, якщо істинним є хоча б одне із складови тверджень. Складене твердження буде помилковим, якщо помилковими є всі складові цбого твердження. Аналог сполучника «або» в природній мові, коли він вживається у формі «або те, або те, або обидва відразу».

Диз...: префікс, що означає утруднення, порушення, розлад, поділ, втрату, позбавлення; надає поняттю, до якого додається, негативного або протилежного змісту.

Дизажіо: відхилення біржового (ринкового) курсу грошових знаків та фондових цінностей у бік зниження від їхньої номінальної вартості. Протилежне — ажіо.

Дизайн: вид діяльності, пов'язаний з проектуванням предметного світу. Фахівці з Д. (дизайнери) розробляють зразки раціональної побудови предметного середовища, вивчають естетичні властивості промислових виробів тощо. Замість терміна "дизайн" часто вживають: "художнє конструювання", "технічна естетика".

Дизайнер: спеціаліст з художнього проектування естетичного вигляду промислових виробів, оформлення інтер'єру; спеціаліст з дизайну.

Дизартрія: розлад членороздільної мови. Спостерігається при деяких ураженнях нервової системи та при порушеннях з боку ротової порожнини та її органів.

Дизасоціація: психол. розпад асоціації на її складові елементи, процес, протилежний асоціації.

Дизель-генератор: електричний генератор, що його приводить у рух дизель.

Дизель-електрохід: судно, на якому енергію для електродвигунів, що рухають судно, виробляє суднова електростанція, генератори якої приводяться в дію двигуном внутрішнього згоряння (дизелем).

Дизель: двигун внутрішнього згоряння, де впорскнуте паливо займається від високої температури повітря, стиснутого поршнем. Від прізвища німецького винахідника Р.Дизеля.

Дизентерія: 1. Гострозаразна інфекційна хвороба людини; запалення слизової оболонки товстого кишечника, яке супроводиться загальним отруєнням організму. 2. Д. сільськогосподарських тварин — гостра інфекційна хвороба молодняка свиней та овець.

Дизосмія: порушення почуття нюху.

Дизурія: порушення сечовипускання.

Дикаїн: лікарський препарат, застосовують місцеве в хірургічній, очній та оториноларингологічній практиці як знеболювальний засіб.

Дикаріон: пара зближених ядер в одній клітині. Утворюється на певній стадії розвитку у сумчастих і базидіальних грибів.

Дикастерія: 1. Старогрецький суд присяжних. 2. Підлеглий єпископові духовний суд.

Диколон: строфа з двох або чотирьох віршів різних розмірів.

Диксиленд: джазова музика, в якій звичайний акомпанемент підкреслюється акцентованим ритмом; джазовий оркестр.

Диктант: вид письмової роботи для перевірки грамотності учнів шляхом записування тексту, який диктується викладачем.

Диктат: 1. юр. У міжнародному праві — нерівноправний договір, нав'язаний однією державою іншій. 2. Нав'язування своїх вимог, угод і т. ін. однією державою іншій.

Диктатор: 1. У Стародавньому Римі — призначена сенатом особа з необмеженими повноваженнями. 2. Особа з необмеженою владою. 3. перен. Людина, яка ігнорує громадську думку, керується принципами грубого адміністрування.

Диктатура: 1. Необмежена влада певного суб'єкта у державі, що спирається на силу. Д. пролетаріату — державна влада робітничого класу. 2. Влада диктатора.

Диктіосоми: біол. один з структурних елементів клітини.

Диктофон: прилад для записування і відтворювання усного мовлення. Від назви компанії, що випускала подібні пристрої.

Диктувати: 1. Говорити, читати уголос, щоб слухач міг записати. 2. Примушувати, наказувати, ставити свої вимоги.

Дикція: вимова, манера вимовляти слова, склади й звуки у розмові, співі й декламуванні. Виразність Д.- важлива сторона майстерності актора, співака, промовця.

Дилатація: розширення, розтягнення.

Дилатограф: прилад для автоматичного записування зміни об'єму якогось тіла.

Дилатометр: прилад для визначення зміни об'єму (рідин) або лінійних розмірів (твердих тіл) від нагрівання.

Дилатометрія: сукупність методів вимірювання теплового розширення тіл.

Дилема: 1. Судження, в якому предметові приписується дві суперечні одна одній ознаки, які виключають можливість третьої. 2. перен. Необхідність вибрати між двома неприйнятими, небажаними можливостями.

Дилер: фізична чи юридична особа, що здійснює перепродаж товарів, цінних паперів і валют.

Дилетант: аматор; людина, яка займається певною діяльністю у сфері науки, літератури, мистецтва, маючи обмежені поверхові знання з приводу чогось.

Дилетантанство: поверхове, без належної підготовки заняття якоюсь галуззю науки, мистецтва тощо

Дилетантизм: аматорство, поверховість, відсутність глибоких знань при веденні діяльності у певній галузі науки, мистецтва і т. ін.; дилетантство.

Диліжанс: критий екіпаж, запряжений кіньми, для перевезення людей і багажу.

Дилогія: 1. Двозначність. 2. Два незалежні твори, пов'язані між собою задумом, сюжетом, персонажами. 3. Двоактна драма у давньогрецькому театрі.

Дильси: дошки певних розмірів, призначені для експорту.

Дилювати: будувати щось з великих грубих брусів (дилів).

Димедрол: лікарський препарат; протиалергічний засіб, діє також як снотворне.

Диметилкетон: те саме, що й ацетон.

Диметр: вірш з двох стоп.

Димінуендо: муз. поступове ослаблення звука.

Димінутив: слово або форма слова, яке передає оціночне значення з відтінком зменшуваності або пестливості (напр., серденько, сонечко), як правило при допомозі відповідних афіксів; зменшувальна форма, пестлива форма. Для української мови характерені Д. іменників, прикметників і дієслів.

Димісія: відставка, відрядження на пенсію.

Диморфант: вид деревних рослин родини аралієвих. Поширений в Центральній та Південно-Східній Азії. Має цінну деревину ("білий горіх").

Диморфізм: 1. Наявність однієї і тієї самої речовини у двох різноманітних кристалічних формах (напр., вапняковий шпат і арагоніт — різні форми кристалів вуклекислого кальцію). 2. Наявність у одного виду організмів, що живуть в одній місцевості, двох відмінних за морфофізіологічними ознаками форм. 3. Розрізняють статевий Д. — відмінність у вигляді між чоловічими і жіночими особинами, сезонний Д. — різниця у вигляді між весняною і осінньою формою тощо.

Дина: одиниця сили в СГС системі одиниць, тобто сила, яка масі 1 г надає прискорення 1 см/сек².

Динамізм: 1. Погляд на світ, як на такий, що розвивається, змінюється, перебував в русі. 2. Ідеалістичне вчення, що розглядає силу, як самостійне, незалежне від матерії начало.

Динамік: електродинамічний репродуктор.

Динаміка: 1. Розділ механіки, в якому вивчають рух тіл від діяння прикладених до них сил. 2. Хід розвитку, зміна якогось явища. Протилежне — статика.

Динаміт: бризантова вибухова речовина на основі нітрогліцерину, яку застосовують у військовій і гірничій справі.

Динамічний: 1. Здатний до руху, розвитку, видозміни. 2. Зв'язаний з проявом руху.

Динамо...: в складних словах за значенням відповідає поняттю "сила".

Динамограф: прилад для автоматичного записування вимірів величини сил.

Динамомашина: заст. назва електричного генератора постійного струму.

Динамометаморфізм: перетворення гірських порід у надрах земної кори під впливом високого тиску, що виникає під час складкоутворюючих процесів.

Динамометр: силомір, прилад для вимірювання величини сили.

Динамометрія: вимірювання величини сили за допомогою динамометра.

Динар: 1. Старовинна золота монета країн мусульманського Сходу. 2. Розмінна монета Ірану, 1/100 іранського ріала. 3. Грошова одиниця Йорданії, Іраку, Кувейту, поділяється на 1000 філ; Югославії, поділяється на 1000 пара; Тунісу, поділяється на 100 мілімів; Алжіру, поділяється на, 100 сантимів, та інших країн.

Динас: вогнетривка цегла, в складі якої не менше як 90% кремнезему. Від назви скелі Дінас у Великобританії.

Династія: 1. Кілька монархів з одного й того ж роду (сім'ї), які змінюють один одного на троні за правом успадкування. 2. Кілька поколінь однієї родини.

Динатрон: електронна лампа, що підсилює сигнали завдяки динатронному ефекту — висиланню з анода вторинних електронів.

Динатронний ефект: випускання електронів з поверхні металів, напівпровідників і діелектриків при опромінюванні їх первинними електронами, т. зв. вторинна електронна емісія. Використовують у приладах для підсилення слабких електронних потоків.

Дингі: невелика суднова або яхтова шлюпка завдовжки близько 3 метрів і місткістю 1-2 людини. Призначається для перевезення людей, невеликих предметів з судна на берег або між судами. Інша назва — туз, тузик.

Динго: вдруге здичавіла домашня собака, австралійський підвид вовка. Єдиний плацентарний хижак у фауні Австралії до приходу європейців.

Динітробензол: органічна сполука; тверда кристалічна речовина; застосовують для виготовлення вибухівки тощо.

Динітронафталін: органічна сполука; застосовують у виробництві деяких барвників і вибухових речовин.

Динітротолуол: органічна сполука, використовувана під час виготовлення вибухових речовин.

Динітрохлорбензол: органічна сполука, жовта кристалічна речовина, отруйна. Застосовують у виробництві барвників.

Динод: електрод, застосовують у фотоелектронних помножувачах та інших електровакуумних приладах для збільшення електронного потоку внаслідок динатронного ефекту.

Динозавр: група велетенських хребетних тварин, що домінували на Землі в мезозойську еру — протягом більше 160 мільйонів років, починаючи з пізнього тріасового періоду (приблизно 225 млн років тому) до кінця крейдяного періоду (близько 65 млн років тому). Останки Д. виявлені на всіх континентах планети. Нині палеонтологами описано більше 500 різних родів та більш ніж 1000 різних видів, які чітко діляться на дві групи — птахотазових і ящеротазових Д. Термін «Д.» був введений в 1842 англійським біологом Річардом Оуеном, для опису перших скам'янілих останків стародавніх ящерів, які вражали уяву вчених своїми розмірами.

Динотерій: рід вимерлих слоноподібних ссавців, що існували в середині кайнозою.

Дипептидаза: фермент, що каталізує гідролітичне розщеплення дипептидів на вільні амінокислоти.

Дипліпіто: грузинський ударний інструмент, схожий на литаври.

Диплодок: рід велетенських викопних динозаврів з групи зауроподів. Існували за мезозою (юрський період, 150-147 млн. років тому). Досягали 35 метрів завдовжки, мали невелику голову, довгі шию та хвіст. Пересувалися на чотирьох ногах, задні ноги були довші за передні, хребці в тазовому відділі зрощені між собою. Всі диплодоки були рослиноїдними тваринами. Викопні рештки диплодоків знайдені у верхньоюрських відкладах Північної Америки.

Диплоїд: організм, клітини тіла якого мають два повні набори гомологічних хромосом.

Диплоїдність: наявність у ядрі клітини (чи клітин цілого орг-му) повного набору гомологічних пар хромосом.

Диплококи: кулясті бактерії, що розмножуються поділом та розміщуються попарно.

Диплом: 1. Офіційний документ про закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу, про присвоєння вченого ступеня чи звання. 2. Документ, який засвідчує право організації чи особи на виконання певної дії (напр., на ведення торгівлі). 3. Нагорода за високі досягнення в соціалістичному змаганні, за успіхи на спортивних змаганнях, у конкурсах, виставках тощо.

Дипломант: у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах студент, який виконує дипломну роботу.

Дипломат: 1. Службова особа, що займається дипломатією. 2. перен. Особа, яка вміло, тонко, тактовно діє в стосунках з іншими. 3. розм. Невелика плоска валіза.

Дипломатика: допоміжна історична дисципліна, що вивчає походження, форму і зміст офіційних і приватних актових джерел.

Дипломатичний: 1. той, що стосується дипломатії, властивий дипломатові; Д. акт — письмовий текст, який вручається або надсилається органами зовнішніх зносин однієї держави органам зовнішніх зносин іншої держави; Д. імунітет — сукупність прав і привілеїв, якими користуються іноземні дипломатичні представники в тій державі, де вони акредитовані; Д. корпус — сукупність закордонних дипломатичних представництв, акредитованих у даній країні; Д. кур'єр — співробітник відомства закордонних справ, якому доручається перевезення дипломатичної пошти; Д. ранг — особливі звання, присвоювані співробітникам дипломатичних представництв і відомств закордонних справ; Д. агент — особа, уповноважена для зносин і переговорів з іноземним урядом. 2. перен. Тактовний вчинок чи дія.

Дипломатія: 1. Офіційна діяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном. 2. перен. Мистецтво досягти своїх цілей методами, притаманними дипломатові.

Диплопія: розлад зору, виражається в двоїнні видимих предметів.

Диплоспондилія: розвиток у нижчих хребетних тварин двох анатомічних елементів хребців — передніх і задніх дуг або тіл.

Диплостемонія: найпоширеніший тип будови квітки, що характеризується наявністю двох кіл тичинок.

Диплот: звичайний лот (гиря з мотузкою), який раніше застосовували для вимірювання глибини до 200 м.

Диподія: ритмічна єдність у ямбі чи хореї, яка утворюється поєднанням двох стоп, на одну з яких падає сильніший ритмічний наголос, а друга є ніби підпорядкованою їй.

Диполь: двополюсник. Розрізняють Д. електричний і магнітний. В радіотехніці — антена у вигляді двох симетрично розташованих провідників.

Дипольний момент: величина, що характеризує електричні властивості системи заряджених частинок (Д. м. електричний) або магнітні властивості речовини (Д. м. магнітний).

Дипразин: лікарський препарат; протиалергічний засіб, посилює також діяння наркотичних і знеболювальних препаратів. Інша назва — піпольфен.

Дипсоманія: нездоланний потяг до алкоголю, періодичний алкогольний запій.

Диптанк: цистерна для водяного баласту чи рідкого палива на транспортному судні.

Диптери: ряд комах, в яких розвинена лише середня пара крил (напр., мухи, комарі). Інша назва — двокрилі.

Диптерологія: розділ ентомології, що вивчає комах ряду двокрилих (диптер).

Диптих: 1. У давніх греків вкрита воском дощечка для письма. 2. Двостулковий складень з живописним зображенням. 3. Дві картини, пов'язані одним задумом. 4. Музичний цикл з двох п'єс.

Директ: в боксі — прямий удар.

Директива: 1. Розпорядження, керівна вказівка, настанова, що її дають вищі органи нижчестоящим, керівник — підлеглим. 2. перен. Вказівка.

Директивний: наказовий, спрямовуючий, обов'язковий до виконання.

Директографія: спосіб виготовлення кліше безпосереднім зніманням на цинкові або мідні пластини з подальшим травленням їх.

Директоплат: різновид копіювальної розмножувальної машини з талером і рухомими планками з поділками.

Директор: керівник, голова підприємства, установи, навчального закладу тощо.

Директорат: орган управління якоюсь галуззю діяльності на чолі з директором.

Директорія: 1. Колегія правителів у Франції (1795-1799 рр.). 2. Український національний уряд у 1918- 1920 рр.

Директриса: 1. Така пряма лінія, що відношення віддалі між будь-якою точкою кривої та її фокусом до віддалі між тією самою точкою і цією прямою є сталою величиною (ексцентриситетом кривої). 2. Спеціально обладнана ділянка артилерійського полігону для вправ з артилерійської стрільби.

Дирекціон: 1. Додатковий нотний стан й оркестровій партії першої скрипки, фортепіано, акордеона, на якому виписаний основний мелодійний матеріал інших партій із зазначенням їхнього вступу. 2. Скорочена (3-4 голоса) партитура невеликих творів (маршів, вальсів і т. ін.), призначених для виконання оркестром.

Дирекція: 1. Керівний орган підприємства, установи, навчального закладу. 2. Будівля, де міститься цей орган.

Диригент: особа, що керує колективним виконанням музичного твору (оркестром, хором, ансамблем, оперною або балетною трупою тощо) і дає власне трактування творові.

Дирижабль: керований аеростат легший за повітря видовженої форми з гвинтомоторною установкою.

Дирхам: 1. Древня арабська срібна монета вартістю 1/10 динара і вагою 2,97 грами, яку карбували з 695 року у Північній Африці і Середній Азії. На ній розміщувався вислів із Корану, ім'я еміра, рік і місто випуску. 2. Міра ваги дорогоцінних металів у Османській імперії (3.207 г), Єгипті XIX ст. (3.088 г). 3. Грошова одиниця Марокко, ОАЕ, розмінна монета Йорданії, Катару і Лівії. 4. Міра ваги дорогоцінних металів у сучасних Єгипті й Судані (2.975 г).

Дис...: префікс, що означає утруднення, порушення, розлад, поділ, втрату, позбавлення; надає поняттю, до якого додається, негативного або протилежного змісту.

Дисахариди: кристалічні вуглеводи, молекули яких складаються з залишків двох моносахаридів. Найпоширенішими Д. є сахароза, лактоза тощо. Багато Д.- цінні харчові речовини; їх застосовують також у мікробіології й медицині.

Дисбактеріоз: якісна зміна бактеріальної мікрофлори організму, головним чином, кишечника.

Дисбаланс: неврівноваженість обертових деталей машини щодо їхньої осі.

Дисгармонія: 1. Порушення закономірного поєднання музичних тонів, немилозвучність, різноголосся, розлад. 2. Відсутність розмірності, порушення гармонії. 3. перен. Розлад, різнобій.

Дисграфія: нездатність (або труднощі) з опануванням письмом при нормальному розвитку інтелекту — порушення написання за фонетичним принципом, в результаті чого виникає велика кількість специфічних помилок, що спотворюють звуковий склад слова.

Дисґреґація: розсіювання світлового проміння.

Дисемінація: поширення мікробів або пухлинних клітин з первинного вогнища по організму людини й тварин; відбувається по кровоносних або лімфатичних судинах.

Дисентери: в Англії 16 — 18 ст. особи, що відійшли від пануючої церкви.

Дисертант: особа, яка готує або прилюдно захищає дисертацію на здобуття вченого ступеня.

Дисертація: дослідження, розвідка, наукоиий твір, праця для прилюдного здобуття вченого ступеня.

Дисидент: 1. Незгодний, відступник, бунтівник. 2. У Західній Європі — особа, погляди якої розходяться з догматами пануючої церкви.

Дисиміляція: 1. Розклад органічних сполук в організмах. 2. лінгв. Заміна у слові одного з двох однакових або схожих за способом творення звуків іншим, менш подібним.

Дисимуляція: приховування захворювання чи окремих його ознак. Протилежне — симуляція.

Дисипативний: пов'язаний з втратами механічної енергії, частина якої з часом перетворюється на інші види енергії.

Дисипація: 1. Розсіювання атмосфери планет внаслідок переходу молекул газів з атмосфери планети до космічного простору. 2. У фізичних системах — перехід частини енергії впорядкованого процесу в енергію невпорядкованого процесу.

Диск: 1. Простий диск, кругла пластина. 2. Снаряд сочевицеподібної форми для метання у легкій атлетиці. 3. Видима поверхня небесних тіл.

Дискант: 1. Високий дитячий голос у хлопчиків, відповідний жіночому сопрано. 2. Хлопчик з таким голосом. 3. Партія в хорі або вокальному ансамблі, яку виконують високі дитячі або жіночі (сопрано) голоси. 4. Двоголосий, згодом багатоголосий спів, що виник у 12 ст. у Франції. 5. Верхній голос, що співає соло в імпровізаційній, віртуозній манері в східноукраїнських, східнобілоруських піснях та піснях донських козаків.

Дискваліфікація: 1. Позбавлення спортсмена (або команди) права брати участь у спортивних змаганнях за технічні порушення правил змагання, а також у разі порушення морально-етичних норм поведінки. 2. Оголошення когось непридатним обіймати певну посаду або виконувати певну роботу.

Дискобол: спортсмен-метальник диска.

Дискографія: складання простих та розширених каталогів грамофонних пластинок, їхніх покажчиків.

Дискоміцети: група сумчастих грибів. Відомі сапрофіти та паразити (ушкоджують деякі сільськогосподарські рослини); окремі види (напр., трюфелі, зморшки) їстівні.

Дискомфорт: незручність, відсутність належних умов, потрібних для нормальної життєдіяльності людини, виконання певної роботи тощо; невигода.

Дисконт: 1. Облік векселів; купівля векселів у векселетримачів до закінчення терміну їх оплати. 2. Знижка, проценти, що беруть банки під час обліку векселів; обліковий процент. 3. У валютних угодах — знижка з курсу валюти у строкових готівкових операціях. 4. Різниця між номінальною вартістю цінних паперів та їх біржовим курсом, якщо останній є нижчим за вартість. 5. Різниця між цінами на один і той же товар з різними термінами постачання. 6. Різниця між форвардним курсом і курсом поставки валют.

Дисконтер: фірма, що здійснює операції купівлі-продажу скарбничих і звичайних векселів.

Дисконтна політика: політика підвищення або зниження ставок за купівлю векселів центральними емісійними банками країн для регулювання попиту й пропозиції позичкових капіталів, стану платіжного балансу і валютних курсів.

Дискордантність: несхожість між близнюками за якою-небудь ознакою (пор. конкордантність).

Дискос: церковне блюдце у православних церквах для різних потреб.

Дискотека: 1. Зібрання або сховище грампластинок. 2. Танцювальний вечір.

Дискредитація: навмисні дії, направлені на підрив довіри, авторитету, іміджу.

Дискредитувати: підривати довір'я до когось; применшувати значення чогось.

Дискретизація: перетворення неперервної величини на дискретну; здійснюють при обчислюваннях, вимірюванні, обробці інформації.

Дискретний: роздільний, перервний протиставляється неперервному. Напр., система цілих чисел є дискретною на відміну від системи дійсних (раціональних та ірраціональних) чисел, що є неперервною. Д-а зміна — стрибкоподібна зміна.

Дискретність: мовчазність, делікатність.

Дискреційний: 1. Делікатний, мовчазний. 2. Самовільний, той, що чинить так, як вважає за потрібне.

Дискримінант: вираз, складений з коефіцієнтів алгебричного рівняння, який дорівнює 0 тоді й тільки тоді, коли серед коренів цього рівняння є однакові; напр., Д. квадратного рівняння виду ах²+Ьх+с=0 є Ь²-4ас.

Дискримінація: 1. Обмеження або позбавлення прав певної категорії громадян за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо. 2. В міжнародних відносинах — створення умов, що ставлять якусь державу (групу держав) у гірше становище порівняно з іншими державами. 3. Властивість органів розрізняти незначні якісні відмінності між зовнішніми подразненнями.

Дискурс: розмовна діяльність; у широкому розумінні — соціально обумовлена організація системи мови і надмовних факторів, необхідних для розуміння тексту, єдність, що дає уявлення про учасників спілкування, їхні установки й цілі, умови вироблення і сприйняття повідомлення.

Дискурсивний: той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий, опосередкований.

Дискусія: 1. Публічне обговорення, обмірковування; дебати, висловлення різних думок з приводу певного питання. 2. перен. Спір, суперечка.

Дислалія: розлад мови, що виявляється у порушенні вимови звуків.

Дислексія: вибіркове порушення здатності до оволодіння навичками читання не зважаючи на достатній для цього рівень інтелектуального (і мовного) розвитку, відсутність порушень слухового і зорового аналізаторів при збереженні загальної здібності до навчання. Д. є результат нейробіологічних особливостей людини, проте не вважається психічним захворюванням. Фонематична Д. — труднощі з вимовою фонем (людина читає побуквенно), семантична Д. — кожне слово при читанні сприймається окремо і не зв'язується з іншими словами, оптична Д. — порушення у сприйнятті візуально подібних літер, мнестична Д. — порушення засвоєння відповідності букв та звуків.

Дислокація: 1. Розміщення (розквартирування) військових частин, з'єднань і установ збройних сил. 2. Порушення форми первинного залягання гірських порід, яке головним чином виникає під впливом внутрішніх сил Землі. 3. Порушення періодичної структури кристалів, що виникає під час їхнього руху або пластичної деформації. 4. Зміщення кісток під час переломів.

Дисмембрація: розділ, розчленування.

Дисменорея: розлади менструацій.

Дисолюція: розкладання, розчинення твердих тіл.

Дисонанс: 1. Немилозвучність, звучання двох і більше звуків, яке викликає почуття неузгодженості; відсутність стійкого співзвуччя — консонансу. 2. У віршуванні — один з видів неповної рими, коли в словах, які римуються, збігаються приголосні при частковій або повній розбіжності голосних. 3. Відсутність у чомусь гармонії, невідповідність слів або поведінки когось настроям, переконанням інших людей.

Дисоціація: 1. Розклад молекул на прості молекули, атомні групи або іони. 2. психол. Порушення зв'язності психічних процесів.

Диспансер: спеціалізований лікувально-профілактичний заклад, що здійснює диспансеризацію.

Диспансеризація: метод медичного обслуговування населення, який передбачає раннє виявлення захворілих, систематичний медичний нагляд за станом здоров'я певних груп здорових людей та багатьох категорій хворих, впровадження оздоровчих заходів тощо. Д. є одним з основних методів радянської системи охорони здоров'я.

Диспаратний: несумісний.

Диспаратність: відсутність будь-яких спільних ознак між кількома поняттями.

Диспаст: машина для підіймання важких речей.

Диспач: винагорода за дострокове навантаження або розвантаження судна. Протилежне — демередж.

Диспаша: розрахунок збитків вантажу, судна і фрахту при спільній аварії, які розподіляються між власником вантажу і судновласником пропорційно вартості вантажу, судна і фрахту.

Диспенсація: 1. Приготування і видача ліків. 2. У католицькій церкві — прощення, відпущення гріхів. 3. Індивідуальний дозвіл відступити від норм закону, як правило, релігійного.

Диспепсія: порушення перетравлювання їжі в кишечнику людини без виявлених органічних уражень його. Д. пов'язана з посиленням процесів бродіння й гниття в кишечнику.

Диспергування: тонке подрібнення твердих або рідких тіл у навколишньому середовищі, внаслідок якого утворюються порошки, суспензії, емульсії.

Дисперсійний: той, що стосується дисперсії; Д. аналіз — фізико-хімічні методи вивчення ступеня подрібнення речовини на частинки; статистичний метод виявлення факторів, які найістотніше впливають на властивості об'єкта, що його вивчають; Д-е середовище — середовище, в якому розміщені частинки подрібненої речовини. Д-е середовище разом з цими частинками (дисперсною фазою) називають дисперсною системою (напр., молоко, туман, дим).

Дисперсія: 1. Розсіяння. 2. Д. світла — розклад світла за допомогою призми на окремі кольорові промені; внаслідок цього одержують спектр. 3. Подрібнення речовини на дуже дрібні частинки. 4. мат. Міра розсіювання випадкової величини навколо її середнього значення.

Дисперсні системи: фізико-хімічні системи, в яких одна з складових частин (дисперсна фаза) розподілена у вигляді дуже дрібних частинок у дисперсійному середовищі. До Д. с. належать емульсії, суспензії, дими.

Дисперсність: 1. Ступінь подрібнення речовини, 2. Величина, якою характеризують ступінь подрібнення — питома поверхня частинки дисперсної фази в дисперсних системах.

Диспетчер: оперативний розпорядник, який забезпечує виконання виробничих графіків, координує за допомогою системи диспетчеризації взаємодію всіх ланок підприємства.

Диспетчеризація: система організаційно-технічних заходів, що забезпечує централізований оперативний контроль і координацію управління виробничими процесами.

Дисплей: пристрій для виведення інформації, який забезпечує візуальне представлення даних у зручній для сприйняття людиною формі.

Диспное: задуха, задихання, задих, невпинне дихання.

Диспозиція: 1. План, розташування бойових кораблів на рейді, базі, в морі. 2. Письмовий наказ командира з викладенням завдань у сухопутних військах 18-19 ст. 3. Частина норми права, яка визнає права й обов'язки учасників правовідносин, що виникають за обставин, передбачених гіпотезою норми.

Диспонент: 1. Фізична чи юридична особа, що володіє вільними коштами на рахунках комісіонерів чи кореспондентів банку. 2. Уповноважений у справах фірми, розпорядник, управитель. 3. заст. Лихвар.

Диспрозій: хімічний елемент, символ Dy, ат.н. 66; рідкісноземельний метал, належить до лантаноїдів.

Диспропорція: несумісність, невідповідність частин чого-небудь, відсутність пропорційності.

Диспут: 1. Прилюдні дебати на громадську політичну чи наукову тему. 2. Прилюдний захист дисертації на здобуття наукового ступеня.

Дистальний: найвіддаленіший від середньої площини тіла (про частину органа, ділянку тіла людини чи тварини).

Дистанція: 1. Віддаль між чим-небудь у просторі або часі. 2. Віддаль між військовими підрозділами, окремими військовослужбовцями, гарматами, машинами, літаками, кораблями в строю, бойовому порядку, на марші. 3. Господарська одиниця поділу залізниць, шосейних і водних шляхів. 4. спорт. Віддаль між стартом і фінішем.

Дистен: мінерал класу силікатів, переважно блакитного, синього кольорів. Використовують як вогнетрив, для одержання кремнеалюмінієвого сплаву — силуміну.

Дистилювати: провадити дистиляцію.

Дистилят: продукт дистиляції; те саме, що й дестилят.

Дистилятор: прилад для перегонки рідин.

Дистиляція: розділення сумішей рідин на компоненти частковим випаровуванням і наступною конденсацією утвореної пари.

Дистимія: пригнічений, сумний настрій.

Дистих: двовірш, двостишшя; у давньогрецькій і давньоримській поезії — строфа з гекзаметра і пентаметра.

Дистопія: співтовариство або суспільство, яке є небажаним або страшним; антиутопія, какотопія. Термін придуманий британським філософом Джон Стюартом Міллем (1806-1873) як антитеза утопії.

Дисторзія: 1. Ушкодження зв'язок суглоба. Інша назва — розтягання. 2. Викривлення прямих ліній, відображених простою лінзою.

Дисторсія: аберація оптичних систем, при якій лінійне збільшення змінюється по полю зору, порошуючи подібність між об'єктом та його зображенням. Зображення без Д. називається ортоскопічним.

Дистоція: важкі пологи, викликані наявністю аномалій у плоду або матері.

Дистриб'ютор: різновид агента, що здійснює збут товарів (переважно чужоземного виробництва) у межах свого регіону.

Дистрибутивний: розподільний; Д. закон — властивість множення і додавання та віднімання, що виражається тотожністю (а±Ь)с=ас±Ьс; Д. аналіз — метод лінгвістичного дослідження, за яким класифікацію мовних одиниць і вивчення їхніх властивостей провадять на основі поділу їх у мовному потоці, тобто розглядають у контексті.

Дистрибуція: 1.Розподіл, розділ, роздавання. 2. Сума всіх оточень, у яких трапляється певна мовна одиниця, бо кожна з них (крім речення) має більш чи менш обмежену здатність поєднуватися з іншими подібними до неї одиницями.

Дистрикт: округ, район. У деяких державах (напр., США, Великобританії, Австрії, Бангладеш, Шрі-Ланці, Франції 18 ст, Росії 18 ст) назва нижчої адміністративної одиниці судового або виборчого округу.

Дистрофія: порушення живлення тканин, органів або організму людини чи тварини в цілому, що призводить до виснаження організму.

Дисугаз: ацетилен, розчинений під тиском в ацетоні. Застосовують при газовому зварюванні.

Дисфагія: розлад акту ковтання в людини й тварин; спостерігається при деяких хворобливих станах (пухлини горлянки, запальні процеси).

Дисфемізм: троп, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного. Протилежне — евфемізм.

Дисфункція: порушення, розлад функцій органа або організму.

Дисципліна: 1. Певний обов'язковий порядок поведінки членів трудового колективу, громадян, діяльності організації, що відповідає нормам права й моралі суспільства або вимогам певної організації. В суспільстві завжди існує загальнообов'язкова Д. і спеціальна Д., обов'язкова лише для членів певної організації (трудова, військова, партійна тощо). 2. Окрема галузь наукового знання.

Дисциплінарний: той, що стосується дисципліни; Д. проступок — проступок, стягнення за який накладається у порядку службової підлеглості; Д. статут — офіційне положення, що визначає основи військової дисципліни; Д. батальйон — особлива військова частина, в якій відбувають покарання засуджені військовослужбовці; Д. арешт — міра дисциплінарного стягнення.

Дифамація: оголошення (як правило, в пресі) дійсних або вигаданих відомостей, що ганьблять честь і гідність громадянина або установи, організації; обмова, наклеп.

Диферент: 1. Кут поздовжнього нахилу судна, що викликає різницю осадки носу і корми корабля. 2. фін. Різниця в цінах товару під час укладання угоди на постачання товару і в момент його отримання.

Диферентометр: прилад для визначення диференту корабля.

Диференціал: 1. матем. Д. функції — приріст функції, якщо арґумент набуває якогось приросту. 2. тех. Зубчастий механізм, за допомогою якого передається рух від одного вала двом валам за різної відносної швидкості руху останніх.

Диференціальний: різницевий, різний; той, що залежить від якоїсь умови; Д-е числення — частина вищої математики, що вивчає властивості й способи обчислення диференціалів (або похідних) та їх застосування; Д-а геометрія — частина геометрії, що застосовує диференціальне числення; Д-і рівняння — рівняння, в яких шукана функція пов'язана з диференціалами (або похідними) та незалежними змінними; Д-і механізми — механізми, в яких залишковий рух пропорційний різниці або сумі складових рухів; лінгв. Д-і ознаки — ознаки, що використовують для розрізняння звукових одиниць (напр., фонем).

Диференціатор: пристрій для одержання похідної від змінної величини (струму, напруги, тиску тощо), яку вводять до пристрою.

Диференціація: поділ, розчленування цілого на якісно відмінні частини.

Диференціювання: операція знаходження диференціалів або похідних функцій.

Диференція: різниця, відмінності.

Дифірамб: 1. Жанр античної лірики; хвалебні твори на честь богів і героїв. 2. перен. Надмірна похвала.

Дифманометр: диференційний манометр; манометр, призначений для вимірювання різниці двох тисків, що відмінні від атмосферного.

Диформатор: знеславленик; особа, що публічно оголошує відомості, які ганьблять когось.

Дифосген: безбарвна важка рухлива рідина з запахом прілого сіна; отруйна, відзначається задушливою й подразною дією.

Дифракція: огинання хвилями (світловими, звуковими) зустрічних перешкод. Д. спостерігають також під час руху мікрочастинок (електронів, протонів, нейтронів, атомів, молекул).

Дифтерія: інфекційна хвороба людини, переважно в дитячому віці. Збудник — дифтерійна паличка.

Дифтероїди: бактерії, схожі на дифтерійні палички.

Дифтонг: лінгв. сполучення двох голосних звуків, що вимовляються як один склад; двоголосний.

Дифузійний: пов'язаний з дифузією.

Дифузія: 1. Взаємне проникнення речовин (газу, рідини, твердого тіла), зумовлене тепловим рухом їхніх молекул. 2. геогр. Концепція, яка описує закономірності поширення культурних, соціальних, економічних та інших явищ, спочатку сконцентрованих в одному або декількох місцях.

Дифузор: 1. Канал змінного поперечного перерізу, за допомогою якого сповільнюють рух газу або рідини. 2. Конічний висилач звуку в гучномовцях. 3. Апарат для добування методом дифузії з подрібненої сировини розчинних речовин, напр., цукру.

Дифундувати: просочуватися, змішуватися внаслідок дифузії.

Дихазій: тип суцвіття, в якого від головної осі відходять дві супротивні осі, що переростають головну. Інша назва — півзонтик.

Дихлофос: інсектицид в аерозольній упаковці. Від назви відповідного засобу, що випускався в СРСР.

Дихогамія: неодночасне достигання тичинок і маточок в одній квітці.

Дихотомічний: розгалужений, розділений за принципом дихотомії.

Дихотомія: 1. Роздвоєність, послідовний поділ на дві частини, не пов'язані між собою. 2. Тип галуження рослин, при якому головна вісь роздвоюється на дві однакові гілки. Д. властива і деяким безхребетним тваринам. 3. У логіці – поділ обсягу поняття на два видові поняття, що суперечать одне одному (поняття А. поділяють на поняття Б. і не Б.).

Дихроїзм: двоколірність, властивість деяких тіл виявляти різне забарвлення залежно від напряму їх розглядання.

Дихроїт: двокольоровий камінь; водяний шафір.

Дицикл: транспортний засіб з двома колесами, де пасажири сидять між двох коліс, що стоять паралельно.

Ді...: у складних словах означає "подвійний", "двічі".

Діа...: префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розподілену дію, розділення, взаємність, посилення, завершеність.

Діабаз: магматична гірська порода зеленого або темно-сірого кольору, що складається з плагіоклазу та авгіту. Використовують як будівельний матеріал і як сировину для кам'яного литва.

Діабет: хвороби людини, загальною ознакою яких є дуже підвищене виділення сечі; Д. цукровий виникає внаслідок порушення обміну речовин у зв'язку з недостатньою функцією підшлункової залози; Д. нецукровий — тяжке порушення водно-сольового обміну, що настає внаслідок ураження проміжного мозку та гіпофіза.

Діагенез: перетворення пухких відкладів на дні водних басейнів в осадочні гірські породи.

Діагноз: 1. Короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання. 2. Науковий опис основних ознак, що характеризують певну систематичну групу (вид, рід тощо) рослин або тварин.

Діагностика: процес розпізнавання хвороби й визначення її; наука про методи встановлення діагнозу.

Діагональ: 1. мат. Відрізок прямої, що з'єднує вершини двох кутів многокутника, не прилеглих до однієї сторони. 2. Вид тканини.

Діаграма: один із способів графічного зображення співвідношення між величинами.

Діада: тензор другого рангу.

Діадема: 1. Пов'язка для голови у давньогрецьких жерців. 2. Середньовічний символ влади — вінець князів і царів. 3. Дорогоцінна жіноча прикраса у вигляді невеликої відкритої корони.

Діадохи: полководці Олександра Македонського, які після його смерті боролися за владу і розділили імперію.

Діазографія: сукупність засобів і методів відтворення зображень за допомогою діазосполук, які розкладаються від дії на них світла.

Діазоплівка: кіно- або фотоплівка, в світлочутливому шарі якої є діазосполуки.

Діазосполуки: продукти взаємодії первинних амінів з азотистою кислотою.

Діазотипія: спосіб технічного фотокопіювання з позитива для розмножування технічної документації.

Діакінез: кінцева стадія першої фази (профази) мейотичного поділу ядра; характеризується максимальною спіралізацією хромосом.

Діакритики: надрядкові, підрядкові чи середрядкові знаки при букві, за якими розрізняють вимову одної і тіє ж букви (літери); діакритичні знаки.

Діаліз: відокремлення колоїдних розчинів і розчинів високомолекулярних сполук від розчинених у них низькомолекулярних сполук за допомогою напівпроникної перетинки (мембрани). Застосовують у промисловості, медицині, у фізико-хімічних та біологічних дослідженнях.

Діалізатор: прилад, за допомогою якого проводять діаліз.

Діалект: місцевий різновид мови, говірка.

Діалектизм: слово, властиве якомусь діалектові.

Діалектика: 1. Мистецтво полеміки, уміння переконувати. 2. філос. Спосіб філософського мислення, що полягає у русі думки між протилежними поняттями. 3. Метафізична теорія про рух буття між протиріччями. 4. Загальні основи логіки.

Діалектичний матеріалізм: філософське вчення марксизму; виник у 40-х рр. 19 ст.

Діалектичний: той, що стосується діалектики, заснований на законах діалектики; Д. метод — метод наукового пізнання, що розглядає дійсність в русі, розвитку і суперечностях; Д-а логіка — наука про загальні закони й форми руху мислення, які становлять основу пізнання сутності досліджуваних об'єктів; Д-а теологія — панівний напрям протестантської теології 20 — 30-х рр. 20 ст.

Діалектний континуум: сукупність діалектів, зміна яких у просторі на певній території утворює неперервну послідовність; при цьому відмінності між сусідніми діалектними формами незначні, а для віддаленіших поступово зростають і можуть досягати рівня, на якому взаємне розуміння між носіями таких діалектів стає проблематичним.

Діалектографія: картографування говірок певної мови.

Діалектологія: наука, об'єктом вивчення якої є діалекти.

Діалог: 1. Розмова між двома чи кількома особами. 2. Літературно-публіцистичний твір у формі розмови; запитання-відповідь.

Діаміни: вуглеводні, в яких два атоми водню заміщені аміногрупами.

Діамагнетизм: один з видів магнетизму, що виявляється в намагнічуванні речовини назустріч напрямові зовнішнього магнітного поля, що діє на неї.

Діамант: 1. Чистий штучно огранений алмаз; брильянт. 2. Друкарський шрифт, кегль, розмір якого дорівнює 4 пунктам, а також довжина цього відрізка.

Діаметр: відрізок прямої, що проходить через центр кола і сполучає дві його точки, а також довжина цього відрізка. Д. множини точок — віддаль між двома найвіддаленішими точками цієї множини; Д. конічного перетину — пряма лінія, що є геометричним місцем середини усіх паралельних хорд даного конічного перетину.

Діаметральний: розміщений на кінці діаметра; Д-а протилежність — цілковита протилежність; Д-а площина судна — уявна вертикальна площина, що ділить судно в поздовжньому напрямі на дві рівні і симетричні частини.

Діамофос: складне концентроване азотно-фосфорне мінеральне добриво.

Діана: у давньоримській міфології богиня Місяця й полювання, її ототожнювали з грецькою богинею Артемідою.

Діапіризм: процес видавлювання пластичних осадочних порід (солей, глин тощо) у твердіші товщі, що лежать над ними, під дією напруги, яка розвивається в земній корі. ДІАПОЗИТИВ

Діапазон: 1. Звуковий обсяг голосу, музичного інструмента, звукоряду, мелодії тощо. 2. Смуга частот (довжин радіохвиль), на яких здійснюється радіоприйом або радіопередача. 3. перен. Обсяг, широта інтересів, здібностей, знань, розмах діяльності.

Діапауза: стан відносного спокою у тварин (переважно у комах), що характеризується припиненням росту й розвитку, а також різким уповільненням обміну речовин. Є засобом пристосування до зміни умов зовнішнього середовища.

Діапедез: проникнення еритроцитів через непошкоджену стінку кровоносних судин. Зумовлюється порушенням проникності судинної стінки.

Діапринт: спосіб виготовлення копіювальних форм для офсетного друку.

Діапроектор: ліхтар для проектування діапозитивів на екран.

Діарея: розлад діяльності кишечника у людини й тварин. Може спричинюватися інфекційними захворюваннями (дизентерія, холера тощо), отруєннями тощо. Інша назва — пронос; Д. вірусна тварин — гостре інфекційне захворювання великої рогатої худоби.

Діартроз: суглоб.

Діархія: двовладдя, одночасне правління двох царів.

Діаскоп: оптико-механічний пристрій, призначений проеціювати на екран збільшені зображення прозорих оригіналів (діапозитивів, діафільмів тощо).

Діаспора: 1. Розселення, відселення народу по різних країнах світу. 2. біолог. Частина рослини, що виконує функцію поширення та розмноження.

Діастази: те саме, що й амілази.

Діастереоізомери: ізомери, що відрізняються один від одного конфігурацією двох (або кількох) елементів асиметрії і не відносяться один до одного як предмет до його дзеркального відображення.

Діастереомери: ізомери, що відрізняються один від одного конфігурацією двох (або кількох) елементів асиметрії і не відносяться один до одного як предмет до його дзеркального відображення; діастереоізомери.

Діастола: розслаблення мускулатури серця після її скорочення, тобто після систоли.

Діастрофізм: сукупність рухів земної кори, що зумовлюють зміни у початкових формах залягання гірських порід. Інша назва — тектонічні рухи.

Діатез: індивідуальна особливість організму людини (а також тварин), що проявляється в його схильності до деяких захворювань.

Діатермія: застосування з лікувальною метою (для глибокого прогрівання) струму високої частоти, що його одержують від спеціальних апаратів.

Діатип: фотонабірна машина з напівавтоматичною установкою шрифтового шаблона з автоматичним пересуванням фотоматеріалу.

Діатом: морські та прісноводні одноклітинні водорості. Клітинні покриви складаються з кремнеземового панцира, який розташований назовні від мембрани.

Діатоміт: кремниста гірська порода, що складається переважно з мікроскопічних панцирів діатомових водоростей. Білого, жовтого або світлосірого кольору. Застосовують у хімічній, нафтовій промисловості, будівництві.

Діатомеї: відділ нижчих рослин. Поширені в усіх частинах світу. Переважна більшість Д. живе в морських і прісних водах. Д. — їжа багатьох водяних тварин. Інша назва — діатомові водорості.

Діатонічна гама: муз. послідовний ряд звуків, що складається з тонів і півтонів (на відміну від хроматичної гами); у повній Д. г. — 7 звуків.

Діатрема: вулканічне жерло в формі вертикальної трубки, що розширюється доверху. Утворюється внаслідок прориву газів.

Діатриба: 1. Жанр античної літератури — невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему. 2. Нещадна, сувора, різка критика.

Діафіз: середня частина довгих трубчастих кісток (між двома епіфізами).

Діафільм: серія чорно-білих або кольорових діапозитивів на кіноплівці, об'єднаних спільною темою, сюжетом і текстом.

Діафан: матовий (без глазурі) фарфор.

Діафанія: прозоре зображення на склі, утворене за допомогою декалькоманії.

Діафанометр: прилад для визначення ступеня прозорості речовин.

Діафаноскоп: 1. Прилад для просвічування органа зсередини (діафаноскопії). 2. Прилад для визначення мучнистості зерен.

Діафаноскопія: просвічування придаткових пазух носа, а також очних яблук для визначення їхнього стану.

Діафон: апарат, який під час туману подає з маяків потужні підводні акустичні сигнали низького тону. Діє на віддалі десятків кілометрів.

Діафонія: те саме, що й дисонанс.

Діафрагма: 1. Сухожилкова-м'язова перегородка у ссавців і людей, яка відокремлює грудну порожнину від черевної. 2. Перепона між двома середовищами. 3. Пристрій у фотоапараті, яким регулюють розмір отвору, крізь який проходить світло на плівку.

Діафрагмувати: пропускати проміння через діафрагму, змінювати величину отвору діафрагми, через яку проходить проміння.

Діахронія: історична послідовність, наступність у розвитку й еволюції явищ.

Діджей: людина, що здійснює публічне відтворення записаних на звукові носії музичних творів зі зміною або без зміни матеріалу технічними засобами.

Діелектрики: речовини, питома електропровідність яких дуже мала (напр. , скло, фаянс, слюда); використовують їх як електроізоляційні матеріали.

Діетиламін: безбарвна летка рідина з аміачним запахом. Застосовують як стимулятор серцевої діяльності, для одержання прискорювачів вулканізації каучуку тощо.

Дієз: знак підвищення звука на півтону.

Дієта (1): спеціально розроблений режим харчування здорової і хворої людини; Д. тварин — режим годування хворої тварини.

Дієта (2): грошово-матеріальне утримання депутатів парламенту деяких країн.

Дієтика: наука про харчування хворих; дієтологія.

Дієтологія: наука про харчування хворих.

Дієтотерапія: лікування різних захворювань спеціальною дієтою. Інша назва — лікувальне харчування.

Діод: електронна лампа або напівпровідниковий прилад з двома електродами, що пропускає струм лише в одному напрямі. Застосовують для випрямляння змінного струму, тощо.

Діоніс: у міфології давніх греків — бог рослинності, родючості, вологи, а також покровитель виноградарства і виноробства; Діонісій. У римлян це Вакх.

Діонісії: свята на честь бога Діоніса у Стародавній Греції.

Діоптр: 1. Пристрій в геодезичних приладах для фіксації рухомої частини кутомірного інструмента на віддалений предмет. 2. Пристрій для збільшення точності прицілювання, що закріплюється на гвинтівці.

Діоптрія: одиниця оптичної сили лінзи (оберненої величини щодо фокусної віддалі) або сферичного дзеркала. Д. — оптична сила лінзи (дзеркала), фокусна віддаль якої дорівнює 1 м.

Діоптрика: розділ геометричної оптики, де вивчається заломлення світла під час проходження його з одного прозорого середовища в інше.

Діоптриметр: прилад для вимірювання заломної сили оптичного (для окулярів) скла.

Діоптричний: той, що стосується явищ, пов'язаних з діоптрикою.

Діорама: 1. Вид живопису, в якому зображення виконується на просвічуваному й спеціально освітлюваному матеріалі. 2. Картина великих розмірів, штучно освітлена, з предметним бутафорським об'ємним планом, що надає зображенню ілюзії просторовості. На відміну від панорами Д. охоплює лише частину горизонту.

Діорит: магматична гірська порода сірого, зелено-сірого кольору, що складається з плагіоклазу, рогової обманки, рідше авгіту й біотиту. Використовують як будівельний матеріал.

Діоцез: 1. Один з 13 адміністративних округів у Римській імперії з часів Костянтина Великого; діоцезія, дієцез. 2. Єпископська округа у західній церкві.

Діти індиго: обдаровані діти, які, нібито, мають ауру кольору індиго. Термін введено екстрасенсом Ненсі Енн Тепп в 1980-х роках.

Діурез: виділення сечі.

Діуретин: лікарський препарат; інша назва — темісал.

Діуретичний: сечогінний (засіб).

Диявол: релігійно-міфологічний персонаж, верховний дух зла, що штовхає людину на шлях духовної загибелі; сатана.

Диякон: служитель у церкві, що допомагає священикові під час відправи.

До: перший ступінь основного (до-мажорного діатонічного) звукоряду; початковий тон (перша нота) сучасної музичної азбуки.

Доберман: довгий короткошерстий собака, дуже сильний і злий.

Догма: догмат; 1. Поняття, ідея, вчення, які вважаються правильними й істинними за будь-яких умов і обставин. 2. Центральне, основне положення певного вчення, що приймається без доказів як аксіома.

Догматизм: спосіб засвоєння й застосування знань, в якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма, застосовується без урахування конкретних умов життя; один з виявів метафізичного способу мислення.

Догматик: 1. Прихильник догматизму. 2. рел. Вид церковних співів у православ'ї.

Догматика: систематичний виклад догматів релігії.

Доґ: порода службових собак.

Додекагон: дванадцятикутник.

Додекаедр: дванадцятигранник. Правильний Д. обмежений 12 правильними п'ятикутниками.

Додекафонія: формалістичний метод музичної композиції, заснований на запереченні ладових зв'язків між звуками і утвердженні абсолютної рівноправності всіх 12 тонів хроматичної гами (без розрізнення стійких і нестійких тонів і без виділення тоніки).

Дож: глава держави у Венеціанській (7-18 ст.) і Генуезькій (

Доза: 1. Певна кількість будь-чого. 2. Певна кількість ліків, яка призначається хворому й зумовлює той чи інший ефект. 3. Точна міра речовини, що входить до складу суміші. 4. фіз. Д. випромінювання — величина, що є мірою дії випромінювання в якому-небудь середовищі.

Дозатор: пристрій для відмірювання певної кількості газоподібних, рідких, а також сипких речовин.

Дозиметр: прилад для вимірювання дози іонізуючого (радіоактивного, рентгенівського) випромінювання.

Дозиметрія: сукупність методів вимірювання дози іонізуючого проміння, радіоактивних забруднень.

Дойєн: особа, яка очолює дипломатичний корпус в якійсь країні; дуайєн.

Дойра: таджицький, узбецький, уйгурський музичний інструмент типу бубна.

Док: спеціальна споруда для ремонту й огляду суден.

Докембрій: 1. Найдавніший еон геологічної історії Землі, включає архей і протерозой. 2. Найдавніші товщі земної кори і час, то відповідає їхньому утворенню. На докембрій припадає близько 6/7 усієї геологічної історії Землі.

Докер: робітник доку, портовий вантажник.

Доксографи: елліністичні й александрійські автори, які в своїх творах викладали погляди давніх філософів.

Доксографія: виклад думок і поглядів стародавніх філософів і вчених в роботах пізніших авторів. Термін на початку ХХ ст. ввів німецький філософ Герман Дільс.

Доктор: 1. Учений ступінь, особа із ступенем. 2. Лікар, медичний працівник.

Докторальний: категоричний, педантично наставницький, самовпевнений (наприклад, Д. тон).

Докторант: особа, що збирається захищати докторську дисертацію.

Докторантура: підготовка, яку проходить докторант.

Доктрина: теорія, наука, яка грунтується на певних засадах і принципах.

Доктринер: людина, що захищає або дотримується застарілої, відірваної від життя доктрини; схоластик.

Доктринерство: 1. Уперте, формальне додержання абстрактної теорії, навіть коли вона суперечить практиці. 2. Намагання підкріпити відірвані від життя міркування науковими доказами.

Докудрама: 1. Кінематографічний жанр, що реконструйовує історичні події з використанням елементів художнього фільму. 2. Документальний фільм, стилізований під художній.

Документ: 1. Об'єкт, що містить певну інформацію, призначену для передачі у часі і просторі (наприклад, фотоплівка). 2. Офіційний, діловий папір, що підтверджує певний факт, інформацію, право на щось і т. ін. 3. Офіційне посвідчення особи (паспорт і т. ін.). 4. Історико-фактографічні письмові джерела.

Документальний: підтверджуваний письмовими доказами, документами, Д. фільм — кінофільм, який створено зніманням дійсних подій.

Документація: сукупність документів, присвячених якомусь питанню, явищу, процесу, особі, установі.

Долар: 1. Грошова одиниця країн: США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Ліберії, Ефіопії та ін.; поділяється на 100 центів; Д. США головна валюта доларової зони. 2. Д. Тонги — те саме, що й паанга.

Доліхокефал: людина, в якої відношення ширини голови до її довжини становить менше як 75%; доліхоцефал.

Доліхокефалія: довгоголовість (видовжена форма черепної коробки).

Доломіт: 1. Мінерал класу карбонатів, білого, жовтуватого, сірого кольору. Використовують як вогнетрив, флюс, у сільському господарстві. 2. Осадочна гірська порода, що складається переважно з доломіту. Від прізвища французького геолога Д. Долом'є.

Доломітизація: процес перетворення вапняків на доломітизовані вапняки й доломіти, що відбувається внаслідок заміни кальциту доломітом.

Долтон-план: система організації навчально-виховної роботи в школі, яка базується на принципі індивідуального навчання. Від назви м. Долтона (США), де його вперше застосовано.

Дольмени: стародавні поховальні споруди у вигляді величезних кам'яних брил і плит, поставлених вертикально й перекритих зверху кам'яною плитою.

Дольче: муз. ніжно.

Доматорка: господиня.

Домбра: казахський народний двострунний музичний щипковий інструмент.

Домен: 1. Спадкове земельне володіння короля у середньовічній Європі. 2. Частина вотчини феодала із самостійним господарством. 3. Державне майно, як правило, земельне. 4. фіз. Просторове включення в твердому тілі з характерними особливостями, напр., магнітний Д. 5. техн. Частина інформаційного інтернет-простору, асоційована з певним власником (державою, організацією, індивідом).

Доместик: цивільний, церковний і військовий титул часів пізньої Римської імперії і Візантійської імперії. Д. схол — верховний головнокомандувач армії.

Доместикація: приручення, одомашнення диких тварин.

Доместики: члени охоронної варти римських імператорів.

Домініканці: католицький чернечий орден, заснований в 1215 р. іспанським ченцем Домініком для боротьби проти єресей. Нині один з найвпливовіших католицьких орденів.

Домініон: самоврядна частина колишньої Британської імперії.

Домінанта: 1. Головний, пануючий принцип, ідея, ознака; найважливіша складова частина. 2. фізіол. Тимчасово пануюче вогнище збудження в центральній нервовій системі, гальмує збудження з інших рефлекторних центрів. 3. муз. П'ятий ступінь мажорного або мінорного ладу; акорд, побудований на цьому ступені; позначається літерою Д.

Домінантний: переважаючий; Д-і види — види, що переважають у певному угрупованні або на певному відрізку часу; Д-а ознака — ознака одного з батьків, що пригнічує у гібрида альтернативну ознаку другого.

Домінат: необмежена рабовласницька монархія, що встановилася в Римській імперії в кінці 3 ст.

Доміно: 1. Маскарадний костюм — довгий одяг з каптуром; особа в ньому. 2. Плащ з відлогою у католицьких монахів. 3. Гра.

Домінувати: переважати, панувати, підноситися.

Доміцилій: місце постійного або переважного перебування громадянина чи органу управлінця юридичної особи.

Доміцильований вексель: вексель, у якому вказується місце платежу інше, ніж місце проживання векселедавця.

Домкрат: переносний або пересувний механізм для піднімання важких предметів на невелику висоту.

Домра: російський народний щипковий музичний інструмент з трьома або чотирма струнами.

Домус: давньоримська одно/двоповерхова садиба, призначена для проживання однієї сім'ї.

Дон-Жуан: 1. Персонаж багатьох творів літератури і мистецтва. Образ порушника моральних і релігійних норм, шукача чуттєвих насолод, створений за середньовічними іспанськими легендами. 2. перен. Спокусник, ловелас.

Дон-Кіхот: 1. Герой роману іспанського письменника Мігеля Сервантеса «Вигадливий ідальго Дон-Кіхот Ламанчський». 2. перен. Мрійник, ідеаліст, який захоплюється чимось нездійсненним, бореться з вигаданими, уявними перешкодами.

Дон-Хуан: 1. Персонаж багатьох творів літератури і мистецтва. Образ порушника моральних і релігійних норм, шукача чуттєвих насолод, створений за середньовічними іспанськими легендами. 2. перен. Спокусник, ловелас. Інша назва — Дон-Жуан.

Дон: шанобливе звернення до чоловіка в Іспанії та інших іспаномовних країнах.

Донатив: в часи пізньої Римської республіки і імперії — нерегулярна грошова виплата гвардії і легіонам від імені полководця або імператора як винагорода з нагоди знаменних перемог або задля здобуття прихильності.

Донатор: 1. Речовина, яка служить для одержання з неї іншої речовини чи матеріалу. Напр., вода є Д. водню, вуглекислий газ — Д. вуглецю. 2. У церковному житті, в мистецтві середньовіччя чи доби Відродження — церковна чи світська особа, що дарує. У православній тридиції — ктитор.

Донація: подарунок, пожертва.

Донг: грошова одиниця В'єтнаму; поділяється на 10 хао або 100 су.

Донжон: головна сторожова башта у середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення. Як правило, знаходилась усередині фортечних стін і не пов'язана з нею конструктивно.

Доні: грошова одиниця Демократичної Республіки В'єтнам, поділяється на 10 хао або 100 су.

Донка: назва більшості суднових парових насосів.

Донкіхотство: 1. Нахил до благородних, шляхетних, але нездійсненних ідеалів. 2. Боротьба з уявним злом, ворогом, що робить людину смішною.

Донна: шанобливе звернення до жінок в Італії.

Донор: 1. Людина, яка дає свою кров для переливання хворому з лікувальною метою, тканину (напр., шкіру) або орган (напр., нирку) для пересадки в інший організм. 2. Частинка (атом, група атомів), що віддає електрони іншим частинкам.

Доншкот: невелике вантажне судно.

Донья: 1. Шанобливе звернення до жінок в Іспанії та інших іспаномовних країнах. 2. Титул іспанських дворянок.

Доол: муз. вірменський музичний інструмент типу барабана. Інша назва — дхол.

Допель-центнер: міра ваги в Угорщині, ФРН, Данії, дорівнює 100 кг.

Допельендбол: знаряддя для тренування з боксу; нагадує собою круглий м'яч, що висить на довгій пружині і відтягується знизу вірьовкою, перекинутою через блок біля підлоги.

Допінг: фармакологічні та інші речовини, що при введенні в організм спричинюють тимчасове підвищення активності його. Застосовують у медицині. Вживання засобів Д. у спорті заборонено.

Дорзальний: 1. Спинний, частина тіла (поверхня, органи) людини або тварини, розміщена на спині, звернена в бік спини. Протилежне — вентральний. 2. мовозн. Приголосний звук, при утворенні якого спинка язика торкається піднебіння й альвеол.

Доричний ордер: один з трьох архітектурних ордерів, що відзначається простотою і масивністю оздоблення. Від назви давньогрецької області Доріди.

Дормез: дорожня карета з спальними місцями.

Дорміторій: спальний покій у монастирях.

Дорн: 1. Порожній чи суцільний циліндр, на якому провадять збирання, склеювання чи вулканізацію гумових виробів. 2. Стрижень із загартованої сталі для прошивання отворів у нагрітому сталевому зливку. 3. Оправка з пристосуванням для утримування насадженого предмета.

Дорсальний: 1. Спинний, частина тіла (поверхня, органи) людини або тварини, розміщена на спині, звернена в бік спини. Протилежне — вентральний. 2. мовозн. Приголосний звук, при утворенні якого спинка язика торкається піднебіння й альвеол.

Дортуар: загальний спальний покій у закритому навчальному закладі.

Досархан: десерт із конфітур, цукерок, лікерів і т. ін.

Досократики: філософи античного періоду, що жили до Сократа (800-500 рр. до н. е.), твори яких відомі лише за цитатами у пізніших античних авторів. Найвизначніші Д.: Фалес, Анаксимандр, Анаксимен (Мілетська школа), Піфагор, Геракліт, Парменід (Елейський школа), Емпедокл, Анаксагор, Демокріт.

Досьє: 1. Справа, діловодство. 2. Слідча справа. 3. Сукупність документів, матеріалів, що стосуються певного питання, справи, особи, а також папка, в якій містяться ці матеріали.

Дотація: 1. Сума коштів, що виділяються з державного бюджету підприємствам, у яких витрати на виробництво та реалізацію продукції не покриваються отримуваними доходами, а також на підтримування відносно низьких роздрібних цін на окремі товари для населення. 2. Фіксована в сумі грошова допомога, що за певних умов на безповоротній основі надається державним бюджетом бюджетам місцевим з метою забезпечити виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів з боку отримувача. 3. Доплата, матеріальна допомога.

Доті: одяг, який носять члени вищих каст у Північній Індії.

Дотком: узагальнена назва інтернет-компаній; назва походить від комерційного домену верхнього рівня — .com.

Дофамін: допамін; біологічно активна хімічна речовина, яка в мозку людини передає емоційну реакцію і дозволяє відчувати задоволення та формувати потяг до його повторного отримання; "гормон щастя". Д. бере участь у процесах запам'ятовування, мислення, регуляції циклів сну і бадьорості; його брак приводить до депресії, підвищує ризик розвитку шизофренії і хвороби Паркінсона, а також підвищує ймовірність виникнення ожиріння, хронічної втоми, діабету і різко знижує сексуальний потяг.

Дофін: з 12 ст. спадкоємний титул феодальних володарів графств на південному сході Франції, з 14 ст. титул спадкоємців французького престолу, скасований в 1830 р.

Доха: сибірський кожух, покритий оленячим, собачим чи іншим хутром, шерстю назовні.

Доцент: вчене звання викладачів вищих навчальних закладів.

Драб: босяк, злидар, ланець.

Драбант: 1. За середньовіччя охоронець можновладної особи, солдат почесного конвою. 2. В Росії за Петра І солдат кавалергардської роти. 3. Офіцерський денщик у козацьких військах. 4. Дресирований кінь.

Драга: 1. Плавучий землечерпальний агрегат для механізованої розробки розсипних родовищ корисних копалин (золота, платини, олова тощо). 2. Прилад для добування з дна водоймищ глибоководних тварин і рослин.

Драглайн: різновид екскаватора.

Драгоман: перекладач при дипломатичних представництвах і консульствах країн Сходу.

Драгуни: в європейських країнах з 16 ст. вид кавалерії, призначений для ведення бою як у кінному, так і в пішому строю; згодом у більшості армій Д. відрізнялися від інших кавалерійських частин лише формою одягу.

Драґет: шерстяна тканина.

Драдедам: тонка шерстяна тканина.

Драже: 1. Сорт дрібних цукерок, вкритих глянцевою захисною оболонкою. 2. Тверда дозована форма ліків, вкрита захисною оболонкою.

Драйв: 1. Інстинктивне бажання , що спонукає індивіда діяти в напрямку задоволення цього бажання. 2. В тенісі — один з основних ударів, що надав м'ячу обертання в напрямі польоту.

Драйвер: комп'ютерна програма, за допомогою якої інші програми можуть отримувати доступ до апаратного забезпечення пристроїв, підключених до комп'ютера.

Дракар: довгий (35-60м) вузький дерев'яний корабель вікінгів з високо заломленим носом і кормою. Кораблі приводилися в рух веслами, а пізніше — рейковим вітрилом. Великі Д. мали до 35 пар весел і розвивали швидкість до 10-12 вузлів.

Дракон: 1. міф. Крилата вогнедишна потвора (змій), що чинить людям зло. 2. Рід ящірок родини агамових. Поширені переважно у Південній і Південно-Західній Азії. 3. Сузір'я в Північній півкулі неба.

Драконіди: метеорний потік з радіантом у сузір'ї Дракона.

Драконіт: червоний корал; скам'янілість із зірчастими зображеннями.

Драконічний: пов'язаний з сузір'ям Дракона; Д. період обертання — проміжок часу між двома послідовними проходженнями через один і той самий вузол орбіти при обертанні планети навколо Сонця, Місяця — навколо Землі.

Драма: 1. Літературний твір, призначений для постановки на сцені, для якого характерні серйозність конфлікту й глибина переживань персонажів. 2. перен. Приголомшлива чи зворушлива подія в житті людини, в історії народу.

Драматизація: 1. Переробка розповідного твору на драматичний. 2. Надання певній події чи факту надзвичайного, приголомшливого чи зворушливого характеру, забарвлення.

Драматизм: 1. Властиві драмі особливості. 2. Збіг обставин, що драматизують становище. 3. Боротьба почуттів.

Драматургія: 1. Теорія драматичної творчості. 2. Сюжетно-образна концепція театральної вистави, здійсненої режисером, або кіносценарію. 3. Сукупність драматичних творів певного письменника, літератури чи доби.

Драп: важка, подвійна, цупка вовняна або напіввовняна тканина складного переплетення з пряжі апаратного (суконного) прядіння.

Драпрі: завіса із зібраної у складки тканини.

Дратва: товста нитка для пошиву взуття.

Драхма: 1. Вагова й грошова одиниця в Стародавній Греції (від 4 до 7 г). 2. Старовинна аптекарська міра ваги. 3. Міра місткості в США. 4. Торговельна Д.- міра маси в Англії (1,77184519905875 г). 5. Грошова одиниця Греції; поділялася на 100 лепт.

Драцена: рід тропічних і субтропічних вічнозелених рослин родини агавових. Дерева й кущі. Деякі види вирощують як декоративні; сік окремих видів (напр., драконового дерева) використовують для виготовлення лаків.

Дредлоки: зачіска у вигляді довгих заплетених пасм волосся, які, відростаючи, зберігають свою форму; дреди. Характерна для деяких народів (кельти, ацтеки, германці), релігійних культів (назореї, копти) і субкультур.

Дредноут: застаріла назва важких великих броньованих кораблів з далекобійною артилерією.

Дрезина: невеликий залізничний візок, який приводять у рух вручну чи двигуном внутрішнього згоряння. Від прізвища німецького винахідника К.-Ф. Дреза.

Дрейф: 1. Переміщення судна від діяння хвиль, вітру тощо. 2. Д. нульового рівня — зміна в часі величини вихідної напруги, що її визначають, коли немає корисного вхідного сигналу.

Дрейфувати: переміщатися за вітром, течією без допомоги двигуна.

Дреліх: грубе полотно.

Дрель: інструмент для свердління отворів у металах, деревині тощо.

Дремель: електричний інструмент для фігурного різання листового металу. Від торгової марки компанії Bosch.

Дрен: підземний штучний водотік (труба) для відведення зайвої води з грунту.

Дрена: підземний штучний водотік (труба) для відведення зайвої води з грунту; дрен.

Дренаж: 1. Гумова, пластмасова або скляна трубка а отворами для виведення вмісту хвороботворних утворів і саме виведення. 2. Система заходів, спрямованих на відведення води з грунту.

Дренчер: насадка-розбризкувач на трубах протипожежної водопровідної мережі.

Дресирувати: 1. Навчати тварин певних дій, виробляючи в них умовні рефлекси. 2. перен. Навчати, школити кого-небудь.

Дриблінг: спорт. часті удари гравця по м'ячу (шайбі) рукою, ногою чи предметом у русі або на місці.

Дрифтер: 1. Невелике судно для лову риби плавними сітками. Під час лову дрейфує. 2. Вітрило великого розміру (стаксель), що використовується при слабкому вітрі.

Дріади: у давньогрецькій міфології німфи — покровительки дерев.

Дріопітек: підродина викопних людиноподібних мавп. Існували протягом неогенового періоду кайнозойської ери

Дріфтинг: 1. Техніка виконання поворотів, при якій задні (або всі чотири) колеса транспортного засобу втрачають тягу при загальному збереженні здатності автомобіля вийти з кута повороту за рахунок утримання передніх коліс повернутими в напрямку, протилежному до повороту; керований занос. 2. Змагання у автоспорті з техніки Д., в якому оцінюються швидкість, видовищність і кут повороту.

Дрогіст: торговець аптекарськими й хімічними товарами у Франції та деяких інших країнах, а також у дореволюційній Росії.

Дроґерія: крамниця, магазин з аптечним крамом.

Дромадер: вид жуйних парнокопитних тварин; одногорбий верблюд, дромедар, арабський верблюд. У висоту досягає 2-2,3 м, важить до 700 кг. Поширений в пустелях і сухих степах Близького Сходу, Центральної Азії, Північної Африки і Австралії. Свійська тварина.

Дромеогнатизм: один з видів будови піднебіння у птахів, коли кістки — піднебінні, криловидні, верхньощелепні та леміш — нерухомо зрощені між собою. Характерний для страусів, ківі, нанду. Інша назва — палеогнатизм.

Дросель: 1. Котушка індуктивності в електричному колі для усунення змінної складової струму в цьому колі, розділення чи обмеження сигналів різної частоти (електричний Д.). 2. Клапан (дросельний) для регулювання пропускання води, пари чи газу по трубопроводах.

Дрот: пустотіла скляна трубка для виготовлення пробірок, термометрів та інших скляних виробів.

Дротик: старовинна зброя — короткий метальний спис.

Друза: 1. Сукупність кристалів, що одним кінцем зрослися із спільною основою гірської породи, другим, добре ограненим, обернені в порожнину. Д. утворюють кристали кварцу, аметисту, кальциту тощо. 2. Кристали щавлевокислого кальцію в клітинах багатьох рослин. 3. Скупчення променистого грибка, напр., при актиномікозі.

Друзи: етноконфесійна група мусульман, відгалуження від ісмаїлітської секти ісламу, унікальна в поєднанні гностицизму, неоплатонізму та інших філософій.

Друїди: жрецька неспадкова каста у стародавніх кельтів Ірландії, Галії і Британії кінця залізної доби (ІІ ст. до н. е. — І ст. н. е.); виконували також судові функції, займались астрономією і знахарством .

Друїдизм: релігія давніх кельтів, що полягала у вшануванні природи й вимагала жертвоприношень (іноді людських).

Друк: спосіб перенесення зображень та тексту зі спеціальних форм на будь-яку поверхню. В залежності від фактурної будови друкарської форми Д. поділяють на високий, глибокий, плоский та спеціальний.

Друмліни: витягнуті горби, утворені моренними відкладами.

Друнгарій: у Візантії — командир військового підрозділу, що становить третину турми. Д. флоту — командувач імператорського бойового корабля, Д. тагми — начальник охорони головного імператорського палацу, іподрому та суду, а також нічної варти Константинополя,

Дуадастанон: осетинський музичний інструмент типу арфи.

Дуайєн: особа, яка очолює дипломатичний корпус в якійсь країні.

Дуалізм: 1. Вчення, яке виходить з визнання двох першоначал світу — ідеального й матеріального (духу і матерії). Протилежне — монізм. 2. Двоїстість, роздвоєність чогось.

Дуалістичний: той, що стосується дуалізму або на ньому заснований.

Дуаль-карта: один з носіїв інформації в автоматизованих системах управління; комбінований документ з текстом і з отворами, як у перфокарті.

Дуант: прискорюючий пристрій циклотрона й фазотрона.

Дуар: назва округи у Північній Африці.

Дубань: у Китаї в минулі часи генерал-губернатор або управитель провінції чи великого відомства.

Дубельт: 1. Два рази, подвійно. 2. Те саме, що дупель.

Дублер: 1. Той, хто замінює основного виконавця певного завдання (Д.- космонавт, Д.- актор тощо). 2. Актор, що виконує мовну партію при дублюванні кінофільму іншою мовою.

Дублет: 1. Другий ідентичний примірник чогось у колекції, музеї, бібліотеці тощо. 2. Коштовний камінь, склеєний з двох частин, з яких верхня — справжня, а нижня — підроблена.

Дублети: примірники, що надруковані з одного набору й не мають ніяких друкарських відмін.

Дублікат: 1. Другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал. 2. У залізничних перевезеннях документ, що видається разом з накладною як посвідчення про прийняття вантажу для перевезення. 3. Копія частин рукопису (заголовків, таблиць, формул, виносок тощо), які набирають іншим шрифтом або способом, ніж основний текст.

Дублон: старовинна золота іспанська монета вартістю 2 ескудо. Карбувалась з 1566 по 1849 рік.

Дубль: 1. розм. Дублююча команда спортивного колективу, що є резервом для основної. 2. перен. Повторна дія.

Дубляж: 1. Подвоєння чогось, дворазова тотожна дія. 2. Виконання ролі по черзі двома акторами. 3. Озвучування фільму іншою мовою; фільм, озвучений іншою мовою.

Дуван: 1. Місце, куди сходилися козаки ділити здобич. 2. Здобич, здобуток. 3. Частина заробітку артільного робітника.

Дуванити: полювати, ділити здобич.

Дуель: 1. Збройний поєдинок двох супротивників на певних, заздалегідь визначених і рівних, умовах. 2. перен. Змагання, боротьба двох сторін, протистояння.

Дуенья: в Іспанії жінка похилого віку, яка наглядає за поведінкою дівчини; економка, домоправителька.

Дует: 1. Вокальна або інструментальна п'єса для двох голосів або інструментів. 2. Виконання музичного твору двома співаками або на двох інструментах.

Дук: товста тканина типу парусини, що використовується для виготовлення палітурок.

Дука: 1. Князь. 2. Багатій. 3. Красуня.

Дукат: 1. Старовинна візантійська і західноєвропейська монета, яка використовувалась з XII по XIX століття. У різних країнах Д. мав різний вміст дорогоцінних металів. 2. Жетон, монета, яку носять жінки як прикрасу; личман, дукач.

Дуктилометр: прилад для визначення дуктильності (тягучості) матеріалів (асфальту, смоли, фарби тощо).

Дульцин: синтетична солодка речовина; безбарвні кристали, в 200 раз солодша за цукор. Застосовують у дієтичних харчових виробах, напр., хлібі для діабетиків.

Дульцифікація: підсолоджування чогось.

Дульцінея: 1. Поетичне ім'я, яким Дон-Кіхот називав свою кохану — Альдонсу. 2. перен. Кохана, люба.

Дум-дум: розривні кулі з хрестовидним надрізом чи порожниною в головній частині. Від назви місця виготовлення — Дум-Дум, поблизу Калькутти (Індія).

Думпер: самоскидна машина, якою перевозять на невелику віддаль сипкі вантажі.

Думпкар: вантажний залізничний напіввагон з кузовом, що має пневматичний пристрій для розвантажування.

Дунам: міра площі; в Ізраїлі рівна 1000 м², в Туреччині — 919 м².

Дундер: грім; дундер свисне — грім поб'є.

Дуніт: магматична гірська порода, що складається переважно з олівіну, чорного, зеленого кольору. Використовують як вогнетрив. Від назви гори Дун у Новій Зеландії.

Дунст: 1. Найдрібніший калібр шроту. 2. Проміжний продукт мелива (між крупами й борошном).

Дуо: стародавня назва інструментального дуета.

Дуовіри: у Стародавньому Римі дві найвищі службові особи в колоніях і муніципіях; дуумвіри.

Дуоденальний: дванадцятипалий; той, що стосується дванадцятипалої кишки; Д-е зондування — одержання вмісту дванадцятипалої кишки за допомогою зонду; результати зондування мають діагностичне значення.

Дуодецима: муз. 1. Дванадцятий ступінь діатонічної гами. 2. Інтервал між першим і дванадцятим ступенями.

Дуодецимальний: дванадцятий; Д-а система числення — система, за якою кожна вища одиниця складається з 12 нижчих.

Дуоль: дводольна ритмічна фігура в музиці.

Дупель: баранчик, великий птах з роду бекасів.

Дуплекс: 1. Двосторонній зв'язок по одному проводу одночасно в обох напрямах. 2. Здвоєна машина, для чесання льону. 3. Д.-процес — плавлення сталі або чавуну послідовно у двох плавильних агрегатах. 4. Д.-автотипія — друкування двома фарбами з одноколірного півтонового оригіналу.

Дуплет: 1. У більярдній грі удар шаром в інший шар, що, вдарившись об борт, відскакує і потрапляє в лузу. 2. Два швидкі послідовні постріли з двоствольної мисливської рушниці.

Дупондій: старовинна римська монета вартістю два аса.

Дур: муз. мажорний лад. Протилежне — моль.

Дурбар: 1. Двір, резиденція монарха, рада знаті при монарху в середньовічних мусульманських державах; урочистий прийом. 2. Шахський двір у сучасному Ірані.

Дуро: старовинна іспанська срібна монета.

Дурра: вид трав'янистих однорічних рослин роду сорго родини злакових. Вирощують як харчову й технічну культуру переважно в Африці, Азії, в Південній Європі та Північній Америці.

Дутар: щипковий інструмент, поширений у таджиків, туркменів, узбеків.

Дуумвірат: спільне правління дуумвірів.

Дуумвіри: у Стародавньому Римі — дві найвищі службові особи в колоніях і муніципіях.

Дуфати: 1. Бути занадто самовпевненим, зарозумілим. 2. Вірити, сподіватися.

Духан: корчма, невеликий ресторан на Кавказі і на Близькому Сході.

Дуцзюнь: губернатор у Китаї в 1911-49 рр.

Душам: ворог.

Дхарма: одне з центральних понять давньоіндійської філософії, що означає закон, правило, принципи, мораль, слово; у релігійних системах — бог, абсолют.

Дхол: муз. вірменський музичний інструмент типу барабана; доол.

Дюбель: стрижень особливої форми, що його гострим кінцем забивають у стіну для кріплення певного обладнання; в тупому кінці Д. є отвір з різьбою, куди вгвинчують шуруп, що розпирає корпус Д. для дорсткого зчепленння зі стіною.

Дюгонь: рослиноїдний морський ссавець ряду сиреноподібних, найдрібніший їх представник, довжина тіла сягає 4 м, вага — 600 кг. Поширений переважно в Індійському океані.

Дюза: пристрій для розпилювання рідини.

Дюйм: міра довжини в англійській і російській системах мір (2,54 см).

Дюк: герцог; високий дворянський титул у Західній Європі.

Дюкер: напірний водовід, прокладений нижче від дна річки чи каналу, по схилах та дну яру, під залізницею або дорогою тощо.

Дюльфер: швидкісний спуск по мотузці на крутих і стрімких стінах з допомогою спеціальних пристроїв. За прізвищем німецького альпініста Ганса Дюльфера (1892 — 1915).

Дюни: нанесені вітром піщані асиметричні горби, що утворюються на узбережжях морів, озер і великих річок.

Дюрабль: сорт озимої пшениці.

Дюралюміній: збірна назва сплавів алюмінію з міддю, магнієм, марганцем та деякими іншими хімічними елементами. Від торгової марки Dural, під якою випускаються подібні сплави.

Дюрометр: прилад для визначення твердості різних матеріалів, зокрема гуми. Інша назва — твердомір.

Дюрутоль: тверда кокосова олія; застосовують у миловарінні.

Дюшес: назва кількох десертних сортів груші з соковитими плодами.

Дяф: азербайджанський ударний музичний інструмент типу бубна.

Ебертисти: французькі революціонери періоду буржуазної революції кінця 18 ст., представники лівого крила якобінців.

Ебоніт: твердий чорний, з блискучою поверхнею зламу матеріал, що його одержують вулканізацією гумової суміші з вмістом сірки від 25 до 50%. Широко застосовують в електротехніці, медицині.

Ебру: різновид східного живопису, створений шляхом перенесення на папір спеціальним чином розведених у воді (або спеціальному розчині) кольорових фарб.

Ебуліоскоп: спиртомір, приладдям визначення вмісту алкоголю у речовині.

Ебуліоскопія: визначення підвищення температури кипіння розчину порівняно з температурою кипіння чистого розчинника за допомогою приладу — ебуліоскопа.

Евакуація: 1. Виведення з місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха, з театру воєнних дій у тил населення, поранених, полонених, а також матеріальних засобів. 2. Відведення військ з районів, які вони раніше займали.

Евальвація: оцінювання, обчислення.

Евапоратор: прилад для випаровування, випаровувач.

Евапорація: випарювання, випаровування.

Евапорографія: метод отримання зображень об'єктів у власному тепловому випромінюванні. Метод Е. заснований на випаровуванні леткої рідини з зачорненої мембрани у вакуумній камері. Запропонований німецьким фізиком М. Черні в 1929 р.

Евапорометр: прилад для вимірювання кількості води, що випаровується з поверхні водойм і грунту.

Евгенол: органічна запашна речовина, складова частина гвоздичної олії, а також інших ефірних олій; застосовують у зуболікарській практиці як знеболювальний засіб, а також у парфюмерній промисловості.

Евдемонізм: етичний принцип, який основою моральності вважає прагнення людини до щастя.

Евдіаліт: мінерал класу силікатів, червоного або рожевого кольору. Руда цирконію.

Евдіометр: прилад (товстостінна скляна трубка з впаяними двома платиновими дротиками) для дослідження газів, зокрема визначення за допомогою іскри кількості кисню в суміші з воднем чи вуглеводнями.

Евекція: одне з періодичних відхилень у русі Місяця під впливом сили тяжіння Сонця.

Евентуальний: можливий у якомусь випадку, за певних обставин; у кримінальному праві один з видів вини (Е. умисел), за якої особа, що вчинила злочин, передбачаючи можливість суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, не бажала їх, але свідомо допускала настання їх.

Евентуальність: можливість.

Евердьюпойс: система одиниць вимірювання ваги (маси), в основі якої лежить фунт, що складається з шістнадцяти унцій. Поширена в США, Великій Британії, Канаді та Ірландії.

Евзони: елітний підрозділ піхоти грецької армії, який виник як легка піхота в роки Грецької війни за незалежність початку ХІХ ст. Сьогодні з Е. сформовано почесний караул Президентського палацу та Грецького парламенту.

Евіденція: певність, певні відомості про щось.

Евікція: в громадянському праві, відсудження у покупця купленого майна на підставах, що виникли до моменту продажу.

Евкаліпт: рід австралійських деревних або кущових рослин родини миртових. Багато видів культивують. З листя добувають ефірну олію, деревина ціниться як будівельний матеріал, кору використовують як дубитель.

Евклаз: мінерал класу силікатів на основі солей алюмінію і берилію. Прозорий Е. — коштовний камінь, використовується в ювелірних виробах.

Евкомія: рід дерев'янистих рослин. Дико росте в Китаї. В Україні культивують. Листя, кора й корені містять гутаперчу. Препарати з кори Е. застосовують при лікуванні гіпертонії.

Евменіди: у давньогрецькій міфології — богині прокляття, кари й помсти; еринії. У римлян — фурії.

Евокати: у давньоримській армії республіканського періоду — військо, яке набиралось із добровольців для виконання наперед визначених завдань.

Евольвента: крива, описувана вільним кінцем нерозтяжної нитки, що закріплена в певній точці даної кривої (еволюти) і намотується на цю криву.

Евольвентометр: прилад, призначений для вимірювання профілю зуба зубчатих коліс в перерізі, перпендикулярному осі колеса.

Еволюта: плоска крива, що є основою для побудови за певним правилом іншої кривої — евольвенти.

Еволюційний: безперервний, поступовий, той, що розвивається поступово; Е-на теорія — вчення про історичний розвиток живої природи.

Еволюціонізм: 1. Учення, за яким усе існуюче перебуває в процесі постійного розвитку, еволюції. 2. Вульгарний Е.- механістична теорія, яка розглядає процес розвитку як кількісний перерозподіл незмінних вихідних елементів; є ідейним джерелом реформістських і ревізіоністських теорій.

Еволюція: 1. Поступовий розвиток предмета при збереженні його якості в процесі кількісних змін (на відміну від революції). 2. Процес зміни, розвитку, перетворення когось, чогось. 3. заст. Рух військ для перебудови з одного бойового порядку в інший; здійснення маневру, тактичне навчання військ. 4. Навмисна зміна положення літального апарата в просторі (Е. літака).

Еворзія: ерозія, викликана водоворотами та завихреннями вертикально падаючих потоків води.

Евпатриди: люди шляхетного походження, родова аристократія в Аттіці (Стародавня Греція), яка своє родове коріння виводила від різних героїв.

Евремія: 1. Гармонійність, ритмічність, розмірність. 2. Рівномірність ритму в музиці, танці та у вимові.

Еври...: частина складних слів, що означає широкий, широкорозповсюджений, різноманітний, багатогранний. Наприклад еврибіонти, еврифагія.

Еврибатний: різноглибинний. Е-ні тварини — водяні тварини, що живуть на різних глибинах. Протилежне — стенобатний.

Еврибіонти: рослинні або тваринні організми, що здатні існувати при значних змінах умов навколишнього серидовища.

Еврибіонтний: повсюдно поширений. Е-ні організми — тварини, рослини, що можуть жити в різноманітних умовах навколишнього середовища. Напр., бурий ведмідь живе в умовах холодного й теплого клімату, в сухих і вологих районах.

Евригалінні організми: морські організми, що можуть жити в умовах значних коливань солоності води.

Еврика: 1. Вигук, який приписують грецькому вченому Архімеду, коли він відкрив основний закон гідростатики (закон Архімеда). 2. перен. Вигук радості з приводу вдалого розв'язання задачі, виникнення ідеї, нової думки.

Евримія: рівномірність ритму в музиці, танці та у вимові.

Евристика: 1. В античній філософії — сукупність прийомів навчання за допомогою навідних питань, теорія такої методики. 2. Наука, що вивчає творчу діяльність.

Евритмія: 1. Гармонійність, ритмічність, розмірність. 2. Рівномірність ритму в музиці, ганці та у вимові. Інша назва — евремія.

Евритоп: організм, здатний існувати в найрізноманітніших умовах середовища.

Еврифагія: живлення тварин найрізноманітнішою їжею рослинного й тваринного походження.

Евріптеріди: група вимерлих членистоногих класу Меростомові; ракоскорпіони або морські скорпіони. Жили із ордовикського до пермського періоду.

Евтаназія: практика припинення життя людини, яка відчуває нестерпні страждання, на прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

Евтектика: суміш двох (або кількох) речовин у такому співвідношенні, за якого температура плавлення її нижча, ніж температура плавлення суміші цих самих речовин в інших співвідношеннях, Е. застосовують як ливарні сплави, теплоносії, в легкоплавких запобіжниках, як припої (з олова і свинцю тощо.

Евтерпа: у давньогрецькій міфології — одна з дев'яти муз, покровителька музики.

Евфеізм: риторична фігура, що полягає у заміні слів з грубим або непристойним змістом чи забарвленням на слова і вирази, які виражають цей зміст у пом'якшеній формі або завуальовано (наприклад, "говорити неправду" замість "брехати").

Евфемізм: заміна слів з грубим або непристойним змістом чи забарвленням на слова й вирази, які виражають цей зміст у пом'якшеній формі або завуальовано (напр., "говорити неправду", замість "брехати").

Евфобія: 1. Нав'язливий страх почути гарну новину. 2. Нездатність насолоджуватись власним щастям.

Евфонія: 1. Гармонійний добір звуків у тексті художнього твору. 2. Уникання в мові нехарактерних для неї сполучень звуків; доброзвучність, милозвучність.

Евфуїзм: 1. Витончений, стрункий. 2. Пишномовність, а також манерний, бундючний стиль, вишуканість, надуманість, штучність стилю.

Егалітаризм: 1. Соціально-політична концепція, в основу якої покладена ідея рівності в усіх проявах соціального життя. Протиставляється елітаризму. 2. Різновид утопічного соціалізму, що проповідує зрівняльний розподіл засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацію виробництва на основі індивідуального господарства.

Егалітарний: зрівняльний, рівний, рівноправний.

Егіда: 1. В давньогрецькій міфології (за Гомером) щит, який виготовив Гефест і потрясаючи яким Зевс наводив жах на ворогів. У післягомерівський період Е. — демон, породжений Геєю, який своїм вогняним подихом спустошував цілі країни. Богиня Афіна вбила його, а з його шкіри зробила собі щит. 2. перен. Під егідою — під захистом, наглядом, під покровительством.

Егірин: мінерал класу силікатів, зеленого, чорного кольору з скляним блиском. Від імені ісландського міфічного бога моря Егіра.

Его: 1. я. 2. психол. та частина людської особистості, яка усвідомлюється як власне «я» і знаходиться в контакті з навколишнім світом за допомогою сприйняття.

Егодистонія: психічний стан, при якому індивід вічуває гостре незадоволення собою у зв'зку з наявністю у нього певної нетипової властивості, яка порушує его індивіда і якої він хотів би позбутись. Антонім до егосинтонії.

Егоїзм: моральний принцип і риса характеру, що полягає у нехтуванні інтересами суспільства й інших людей заради особистих інтересів.

Егоїст: людина, що ставить над усе особисті інтереси.

Егоманія: заклопотаність собою; самозакоханість

Егосинтонія: психічний стан, при якому індивід живе в гармонії зі своїми нестандартними якостями.

Еготизм: переоцінення своєї особи, самозакоханість.

Егофутуризм: одна з течій мистецтва, що виявилася, зокрема, в поезії початку 20 ст.

Егоцентризм: 1. Суб'єктивно-ідеалістичний філософський та моральний принцип, за яким індивідуум, особистість вважається центром Всесвіту. 2. Негативна риса характеру, що полягає в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

Егрегор: Окультна концепція про виникнення окремої нефізичної сутностості у групи людей, пов'язаних емоційно і інформаційно; «групова душа».

Егрет: перо або інша подібна прикраса на жіночому капелюшку.

Егретка: перо або інша подібна прикраса на жіночому капелюшку; егрет.

Егутер: валик папероробної машини, яким вирівнюють поверхню паперового полотна й частково витискають з нього воду; ним також видавлюють на папері водяні знаки.

Едафон: сукупність усіх живих істот, шо живуть у грунті.

Едда: назва двох пам'яток скандинавської епічної літератури 13 ст.

Едельвейс: рід багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих сімейства Айстрових. Налічує 40 видів. Поширені у горах Європи і Азії. Вирощують як декоративну рослину. Інші назви — білотка, леонтоподіум.

Едем: 1. За біблійною легендою, земний рай, місцеперебування людини до гріхопадіння. 2. перен. Благодатний куточок Землі.

Еджер: частина прокатного стану, з вертикальним розташуванням робочих валів, призначена для обтискання з боків металу, що прокатується.

Едикт: 1. У Стародавньому Римі заява, що містила програму діяльності магістрату або службової особи (претора, консула). 2. Особливо важливий указ імператора чи короля.

Едикула: невелика декоративна будівля або деталь її (напр., віконний наличник) у вигляді двох колон, що підтримують фронтон.

Едил: у Давньому Римі — молодша посадова особа, помічник народного трибуна, наглядач плебейського архіву і скарбниці в храмі Церери. З 367 до н. е. до пари плебейських Е. додали пару Е. патриціанських — 4 Е. завідували 4-ма районами міста Рим: слідкували за чистотою вулиць, станом храмів, громадських закладів, цінами і т. д.

Едилитет: у Давньому Римі — другий ступінь в списку урядових посад.

Едифікатори: основні рослини, що визначають будову та видовий склад рослинного угруповання.

Едиція: наукове видання текстів, переважно канонізованих, на основі вивчення його історії, видалення цензурних чи редакційних спотворень, передачі тексту сучасними засобами орфографії і письма при збереженні суті викладу.

Еділ: керівник еділету, одного з магістратів Давнього Риму, що відав утриманням громадських будівель, закупівлею зерна і організацією народних свят.

Едіп: 1. У давньогрецькій міфології цар м. Фів, що зумів розгадати три загадки потвори сфінкса, яких ніхто до нього розгадати не міг. 2. перен. Мудра людина, що вміє розплутати складні життєві ситуації.

Едометр: прилад для вимірювання стислості грунту.

Едуї: давнє кельтське плем'я, що жило в межиріччі Сони і Луари (сучасна Франція). У 50-х рр. до н. е. їх територія увійшла до складу Римської республіки.

Едукація: навчання, виховання.

Едускунта: однопалатний парламент Фінляндії, до якого обирається 200 депутатів раз на чотири роки.

Еєктивні приголосні: зімкнуто-гортанні, вибухові приголосні, при утворенні яких стається додаткове стиснення і підйом гортані, в результаті чого повітря викидається різким поштовхом. Зустрічаються, як правило, в мовах гірських — індіанських, кавказьких, африканських — народів. Інша назва абруптиви.

Ежектор: струминний насос для відсмоктування (при значному розрідженні) рідин, газів, пари або сипких тіл.

Езерин: те саме, що й фізостигмін.

Езерфоль: барвиста плівка для тиснення на палітурках.

Езопівська мова: замасковане висловлювання думок. Від імені давньогрецького байкаря Езопа.

Езотеризм: комплекс специфічних інтерпретацій реальності, що претендують на таємний характер і підтверджуються особливими психодуховних практиками.

Езотерика: сукупність понять, вчень, вірувань, основний зміст яких прихований від звичайних людей і доступний лише посвяченим, що пройшли через певні обряди та володіють певним ступенем пізнання. Інша назва — езотерія.

Езотеричний: той, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований смисл. Протилежне — екзотеричний. Е-не знання — таємне вчення, відоме лише вузькому колу обраних осіб.

Езофагоскоп: прилад (трубка з оптичною й освітлювальною системами), що його вводять через рот у стравохід для його дослідження.

Езофагоскопія: огляд стравоходу за допомогою езофагоскопа.

Ейдетизм: 1. Здатність згадувати чи відтворювати зображення, звуки, запахи об'єктів чи тактильні відчуття про них в пам'яті з граничною точністю. 2. психол. здатність відтворювати надзвичайно яскравий наочний образ предмета через тривалий час після припинення його дії на органи чуттів.

Ейдос: в античній філософії — спосіб буття об'єкта, що дає можливість йому існувати (бути видимим, мати обриси, сприйматись як образ і т. п.).

Ейзенахці: члени соціал-демократичної робітничої партії Німеччини, створеної в 1869 р. на з'їзді в м. Ейзенаху. У своїй діяльності керувалися положеннями марксизму. В 1875 р. об'єдналися з лассальянцями в єдину Німецьку соціалістичну робітничу партію.

Ейкомія: рід дерев'янистих рослин. Дико росте в Китаї. В Україні культивують. Листя, кора й корені містять гутаперчу. Препарати з кори Е. застосовують при лікуванні гіпертонії. Інша назва — евкомія.

Ейконал: в геометричній оптиці функція, що визначає оптичну довжину променя світла між двома довільними точками, одна з яких належить до простору об'єктів, інша — простору зображень.

Ейкумена: 1. За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2. Сукупність населених людиною областей Землі. Інша назва — ойкумена.

Ейнштейній: штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Es, ат. н. 99; належить до актиноїдів. Від прізвища німецького фізика А. Ейнштейна.

Ейре: розмінна монета Ісландії, 1/100 ісландської крони.

Ейрена: у давньогрецькій міфології — богиня миру, одна з ор, дочка Зевса і Феміди. Вихователька Плутоса, сина Ясіона й Деметри, бога багатства.

Ейрени: керівники відділів (загонів) в державних закритих виховних закладах в спартанській системі виховних закладів для хлопчиків і підлітків рабовласницької аристократії з числа старших вихованців цих закладів.

Ейфорія: стан не виправданого об'єктивними умовами піднесеного настрою хворого (відчуття радості, безтурботність); спостерігається при деяких психічних захворюваннях, пухлинах мозку, при нетяжкому алкогольному сп'янінні, отруєнні наркотиками тощо.

Екарте: азартна гра у карти.

Екаугант: фахівець у галузі фінансів і бухгалтерії: фінансист-бухгалтер.

Еквант: поняття стародавньої та середньовічної механіки і астрономії — уявна точка, з якої нерівномірний рух планет, виглядає рівномірним.

Екватор: 1. Окружність. 2. Е. географічний — лінія перетину земної кулі площиною, що проходить через центр Землі, перпендикулярно до осі її обертання; поділяє Землю на дві півкулі — Північну й Південну. 3. Е. магнітний — лінія, що з'єднує точки на земній поверхні, в яких магнітне нахилення дорівнює нулеві. 4. Е. небесний — лінія перетину небесної сфери площиною, перпендикулярною до осі світу; поділяє небесну сферу на дві півкулі — Північну й Південну.

Екваторіал: лінзовий або дзеркальний телескоп на установці, що має дві осі обертання, одна з яких паралельна осі обертання Землі, а друга перпендикулярна до першої.

Екваторіальний: той, що належить до екватора; розміщений близько до екватора; E-ні координати небесних світил — кути, що визначають положення небесних світил щодо площини небесного екватора.

Екваторіум: астрономічний обчислювальний прилад для визначення положення небесних тіл (Місяця, Сонця або планет).

Еквівалент: 1. Рівноцінне, рівносильне, рівнозначне; предмет або кількість, що відповідає іншим предметам або кількостям, може змінювати або виражати їх. 2. Товар, що виражає вартість інших товарів, на які він обмінюється. 3. Е. хімічного елемента — вагова кількість елемента, що сполучається або заміщує у сполуках 8 вагових частин кисню.

Еквівалентний: рівносильний, рівнозначний, рівноцінний, однаковий за величиною; Е. обмін — обмін рівноцінними товарами.

Еквідистанта: геометричне місце точок віддалених від даної прямої на задану відстань.

Еквілібрист: 1. Цирковий артист, який займається еквілібристикою. 2. перен. Надзвичайно хитра, спритна людина.

Еквілібристика: 1. Жанр циркового мистецтва, заснований на вмінні виконавця робити складні акробатичні вправи, зберігаючи рівновагу при нестійких положеннях тіла (на канаті, кулі). 2. перен. Вміння дуже легко влаштовуватися, лавірувати за різних обставин.

Еквілінеарність: 1. Рівнорядковість. 2. Вимога, згідно з якою у віршованому перекладі має бути така сама кількість рядків, як в оригіналі.

Еквіполентність: рівносильний, рівнозначний; у логіці — збіг за значенням при можливій відмінності за смислом.

Еквіпотенціальний: однаковий з чимсь щодо величини потенціалу; Е-на поверхня — поверхня, в усіх точках якої однаковий потенціал.

Еквіритмія: якнайточніше додержання перекладачем ритмічних особливостей кожного окремого вірша оригіналу.

Еквіти: історично — військова кавалерія у Давньому Римі з числа патриціанська знаті, після реформи VI ст. до н. е. — частина вищого цензового розряду римських громадян, з III ст. до н. е. — другий після сенаторів привілейованих суспільний стан; вершники.

Екер: геодезичний інструмент для побудови на місцевості кутів певної величини, здебільшого 90°, 45°.

Екзактний: точний, докладний.

Екзальтація: збуджений стан, надмірна захопленість, У психіатрії — стан збудження без потьмарення свідомості.

Екзамен: перевірка, іспит з якого-небудь навчального предмета.

Екзантема: шкірний висип. Виникає внаслідок впливу на шкіру фізичних, хімічних, біологічних факторів, при функціональному розладі нервової системи, при інфекційних захворюваннях тощо.

Екзарація: руйнування гірських порід сповзаючим глетчерним льодовиком.

Екзарх: 1. У Стародавній Греції — керівник хору при храмі. 2. У Давньому Римі — глава жерців при храмі. 3. У візантійській імперії — намісник імператора, правитель області. 4. У православ'ї — глава церковної округи (екзархату).

Екзархат: 1. Адміністративно-територіальна одиниця Візантії 6-7 століть за межами метрополії, що управлялась намісником (екзархом). Е. створювалися в окраїнних областях. 2. У християнстві — церковна округа.

Екзегеза: 1. Філологічне тлумачення літературних текстів, переважно античних; викладення, роз'яснення, вказівка. 2. Роз'яснення й тлумачення біблійних текстів.

Екзегети: 1. У Стародавній Греції — тлумачі оракулів, іноді законів і звичаїв. 2. Починаючи з александрійської епохи — філологи, які займалися екзегезою, пізніше — богослови-схоласти, які тлумачили біблійні тексти. 3. Керівник, наставник, тлумач.

Екзегетика: 1. Правила і прийоми екзегези. 2. Розділ богослів'я, який займається тлумаченням біблейних текстів.

Екзекватура: 1. У міжнародному праві — документ про визнання консула урядом країни, в яку він призначений, і про надання йому дозволу виконувати консульські функції. 2. Виконання в даній країні судового рішення, прийнятого в іншій країні.

Екзекутор: заст. 1. Судовий виконавець. 2. У Російській імперії — чиновник, який відав господарськими справами установи чи наглядав за порядком у канцелярії.

Екзекуція: 1. Тілесне покарання. 2. юр. У праві — добровільне чи примусове виконання рішень судових і адміністративних органів.

Екзема: запальне захворювання шкіри, що виникає переважно як алергійна реакція у відповідь на діяння різних зовнішніх та внутрішніх факторів.

Екземпліфікація: з'ясування чогось методом прикладів, підтвердження документами.

Екземпляр: 1. Зразок з числа подібних речей. 2. Представник якогось роду — тварин, рослин тощо. 3. перен. Особа, яка відзначається дивними, негативними рисами.

Екзерсис: музнчний твір, призначений для тренування техніки виконання.

Екзина: зовнішня оболонка у пилкових зерен квіткових та спорових рослин.

Екзистенціалізм: існування; течія й сучасній філософії, що вважає реальним лише існування людини та її переживань.

Екзистенція: 1. Існування, життя. 2. Основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те неопізнаванне, ірраціональне в людському "Я", внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю.

Екзит-пол: процедура опитування громадян на виході з виборчих дільниць після голосування з метою отримання можливості оперативних прогнозів результату виборів і накопичення статистичних даних про електорат.

Екзо...: префікс, що означає "зовні", "поза чимсь".

Екзобіологія: те саме, що й астробіологія.

Екзогамія: практика шлюбів поза межами окресленої групи (роду, племені, родини), до якої належить людина. Протилежне — ендогамія.

Екзогенний: зумовлений зовнішніми причинами; Е-ні процеси — процеси, що відбуваються на поверхні Землі та в її приповерхневих шарах (вивітрювання, ерозія, діяльність льодовиків, підземних вод); Е-не живлення — складова частина обміну речовин, пов'язане з надходженням поживних речовин до шлунково-кишкового тракту людини чи тварин. Протилежне — ендогенний.

Екзодерма: шар клітин під покривною тканиною коренів рослин (епіблемою).

Екзокринний: зовнішньо-секреторний; Е-ні залози тварин і людини — залози, що виділяють продукти своєї діяльності на поверхню тіла або в його порожнини (слинні, потові, сальні, молочні залози тощо).

Екзорти: релігійні вправи з вивчення Біблії у католиків.

Екзорцизм: заговори, замовляння, заклинання злих духів.

Екзорцист: у деяких релігіях — служитель, який читав особливі молитви над епілептиками, біснуватими, щоб вигнати з них диявола або інших демонів'; заклинатель.

Екзосмос: просочування рідин і розчинених речовин з клітини в зовнішнє середовище.

Екзосфера: зовнішня оболонка земної атмосфери, починається з висоти близько 1000 км, переходить у міжпланетний простір.

Екзотеологія: підрозділ богослів'я, що займається питаннями теології у контексті взаємодії релігії із позаземними цивілізаціями.

Екзотеричний: загальнодоступний, призначений для публічного викладу. Протилежне — езотеричний.

Екзотермічний: той, що віддає тепло; Е-ні реакції — хімічні реакції, під час яких виділяється тепло (напр., горіння).

Екзоти: рослини або тварини, ввезені з інших країн у райони, де їх раніше не було. Коли Е. набувають великого поширення в місцевій флорі і фауні, їх перестають так називати.

Екзотика: дивні, незвичні, з погляду людей даної країни, особливості природи, звичаїв, мистецтва віддалених країн.

Екзотичний: 1. Той, що стосується екзотики, виходить за межі звичного. 2. перен. Химерний, дивовижний, незвичайний.

Екзотоксини: токсини, що виділяються мікробами в середовище, що їх оточує (напр., токсини дифтерійної палички).

Екзотрофний: той, що стосується паразитичних організмів, які живуть на поверхні організму-живителя.

Екзофталм: випинання очного яблука з орбіти; спостерігається при зміні форми очного яблука, базедовій хворобі, при утворенні пухлин позаду ока тощо.

Еківок: 1. Двозначність. 2. Натяк на щось, викрут.

Екіпіровка: спорядження, поповнення; все необхідне для того, щоб екіпірувати когось або щось.

Екіпаж: 1. Ресорний візок. 2. Особовий склад, який обслуговує корабель, літак, танк. 3. Берегова військова частина(флотський Е.), що служить для поповнення флотських команд.

Еккі: аккі; англійська срібна монет номіналом 1 шилінг, яка чеканилась для колонії Золотий берег (нині — Республіка Гана).

Екклезіаст: книга Старого Завіту Біблії — «Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі». Авторство приписується царю Соломону.

Екклесія: народні збори, найвищий орган державної влади в Афінах в V ст. до н. е., який здійснював законодавчу, виконавчу і судову владу.

Еклампсія: захворювання, пов'язане з вагітністю й родами; належить до групи токсикозів вагітності. Спричиняється порушенням обміну речовин у вагітних і безпосередньо розладом функції нирок.

Еклезіологія: галузь християнського богослов'я, що вивчає природу і властивості Церкви як інституції, а також розуміння нею своєї місії та ролі.

Еклезія: 1. Загальні збори, громада. 2. Народні збори в демократичних державах Стародавньої Греції.

Еклектик: особа, яка безпринципно поєднує суперечливі несумісні погляди, стилі.

Еклектика: 1. Напрям в античній філософії 2 ст. до н. е.- 2 ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до стирання відмінностей між ученнями й школами. 2. Механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів; безпринципне запозичення й змішування суперечливих ідей, оцінок теорій. 3. перен. Відсутність оригінальності і самостійності.

Еклектор: прилад для збору та перерахунку дрібних безхребетних, що мешкають в грунті або іншому субстраті. Принцип дії базується на використанні різних таксисів властивих тваринам.

Еклер: заварне тістечко з кремом усередині.

Еклесія: 1. Загальні збори, громада. 2. Народні збори в демократичних державах Стародавньої Греції. Інша назва — еклезія.

Екліметр: у топографії — прилад, за допомогою якого приблизно визначають кут нахилу лінії місцевості до горизонту.

Екліптика: 1. Велике коло небесної сфери, по якому відбувається видимий річний рух Сонця, або коло, утворюване перерізом цієї сфери площиною земної орбіти. 2. Площина, в якій рухається Земля навколо Сонця.

Еклога: 1. Один з видів античної, а потім і європейської поезії про життя пастухів, близьке до ідилії і пасторалі. 2. Збірник законів Візантії, виданий у 1-й половині 8 ст.

Еклогіт: кристалічна гірська порода, що складається переважно з піроксену і гранату.

Екобіоморфа: сукупність рослин, що в умовах пристосування до однакових умов середовища мають схожий тип структури та пов'язані з ним фізіологічні властивості.

Екогенез: історичний процес зміни особливостей організмів, пов'язаний із змінами умов життя (екологічних умов).

Екологічна валентність: здатність виду призвичаюватись до існування в тих чи інших умовах середовища.

Екологія: 1. Наука про зв'язок організмів із середовищем. 2. Галузь знань, що розглядає сукупність наукових і практичних проблем взаємодії суспільства і природи.

Економ: управитель господарства.

Економайзер: пристрій для підігрівання води в котельних установках, повітря в теплообмінних апаратах або для регулювання складу горючої суміші в карбюраторах двигунів.

Економетрика: вивчення економічних явищ і процесів засобами математичного і статистичного аналізу.

Економетрія: вивчення економічних явищ та процесів засобами математичного і статистичного аналізу.

Економіка: 1. Історично визначена сукупність суспільно-виробничих відносин, що характеризують економічний лад суспільства. 2. Господарство країни, регіону. 3. Наука, що вивчає специфіку виробничих відносин у певній галузі або сфері суспільної діяльності і всю сукупність елементів відтворення.

Економікс: галузь економіки, яка досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управілння ними з метою досягнення максимального задоволення необмежених матеріальних потреб людей.

Економічний: той, що стосується економіки або політичної економії; господарський, найвигідніший, раціональний; Е-на політика — система економічних заходів, що їх здійснює держава; Е. матеріалізм — напрям економічної думки, що визначає економіку єдиною силою суспільного розвитку і заперечуює роль політичної надбудови та ідеології в цьому розвитку.

Економія: 1. Ощадливість у витрачанні чого-небудь. 2. Заощаджені проти встановленої норми матеріали, сировина, паливо, час, грошові ресурси на виробництво одиниці продукції або виконаних робіт. 3. Великий поміщицький маєток.

Економний: 1. Ощадливий, поміркований, розсудливий у витрачанні. 2. заст. Дешевий.

Екосез: старовинний шотландський народний танець у розмірі 3/4 під супровід волинки.

Екосистема: природній комплекс, що утворений живими організмами і середовищем їх проживання, пов'язаних між собою обміном речовин і енергії.

Екосфера: шар атмосфери, що є фізіологічною межею для польотів у відкритій кабіні літального апарата.

Екотип: група особин будь-якого виду, які пристосовані до існування в певному місці оселення та відрізняються від інших груп особин того самого виду спадково закріпленими особливостями.

Екотоп: сукупність природних факторів (кліматичних, грунтових), яка характеризує певну однорідну ділянку землі.

Екпозе: 1. Короткий виклад якогось документа, твору тощо. 2. У парламентській практиці — коротке повідомлення представників уряду з питань поточної політики.

Екран: 1. Пристрій, поверхня якого поглинає, перетворює або відбиває енергію різного виду проміння. 2. Натягнута біла матерія, на поверхні якої демонструють зображення з діапозитивів, фільмів тощо.

Екранізація: втілення на екрані засобами кіномистецтва літературних творів і сценічних вистав.

Екраноплан: літальний апарат, призначений для польотів поблизу земної поверхні, на висоті 0,1-0,2 ширини крила. Відрізняється від літака близкістю опорної поверхні. Інша назва — судно на динамічній повітряній подушці.

Екранування: захист апаратів, приладів, машин від зовнішніх впливів (найчастіше електричного, магнітного та електромагнітного полів).

Екс...: префікс, що у складних словах означає відокремлення, рух догори, позбавлення, звільнення, зміну якості, завершення.

Екса...: приставка в системі одиниць СІ, що означає множник 10¹⁸. Прийнята на 15-ій Генеральній конференції по мірам і вагам 1975 року.

Ексгаустер: пристрій для відсмоктування (при невеликому розрідженні) газів і легких матеріалів.

Ексгумація: в слідчій і судовій практиці викопування трупа з метою судовомедичного дослідження.

Екседра: напівкругла ніша з сидіннями вздовж стін; у давньогрецькій архітектурі — напівкруглий виступ у портику з місцями для сидіння; в римській — приймальня в житловому будинку; в середньовічній — те саме, що й апсида.

Ексергія: максимальна робота, яку здатна виконати термодинамічна система при переході із поточного стану в стан рівноваги з оточуючим середовищем.

Ексикатор: прилад для збезводнювання різних препаратів.

Екситон: збуджений стан системи електронів у напівпровідниках і діелектриках, пов'язаний з утворенням пари електрон — дірка.

Екскаватор: самохідна землерийна машина для виймання й переміщування грунту, гірської породи тощо.

Екскавація: 1. Виймання грунту, гірських порід тощо за допомогою вибухівок або екскаваторів. 2. анат. Заглиблення.

Ексклюзив: 1. розм. те, що є винятковим, неповторним, єдиним у своєму роді. 2. розм. те, що належить або надається виключно комусь одному.

Екскоріація: поверхневий дефект шкіри, який виникає внаслідок розчісування, при механічних ушкодженнях тощо.

Екскременти: продукти випорожнення людини й тварин.

Екскрети: кінцеві продукти обміну речовин, виділені організмом (напр., сеча).

Екскреція: виділення; робота залоз та інших органів, спрямована на вилучення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, а також сторонніх та шкідливих для організму сполук.

Екскурс: у викладі або описі чого-небудь відхилення від основної теми з метою висвітлити побічні або додаткові питання (напр., Е. в минуле).

Екскурсія: 1. Колективне відвідування визначних місць з освітньою або іншою метою. 2. Група осіб, що здійснюють таке відвідування.

Екслібрис: 1. Надписи власників на рукописних книгах. 2. Рельєфні зображення на оправі книг; суперекслібрис. 3. Книжковий знак, який проставляють печаткою або наклеюють на зворотний бік обкладинки (форзац). 4. Художньо виконана етикетка з позначенням імені власника книги.

Ексод: в античному театрі — заключна частина трагедії, урочистий відхід акторів зі сцени.

Експандер: 1. Електричний пристрій, що "розширює" діапазон між сильними і слабкими звуковими сигналами. 2. Пневматичний двигун, що діє під впливом стиснутого газу. 3. Інструмент для розширення котельних труб. 4. Розширювальний пристрій у машинах для проходження свердловин під землею.

Експансивний: той, що бурхливо, нестримано виявляє свої почуття.

Експансіонізм: загарбницька політика, прагнення до експансії.

Експансія: загарбання державами та монополістичними об'єднаннями чужих територій, ринків, джерел сировини; економічне і політичне поневолення інших країн.

Експат: працівник, який отримав тимчасове призначення на роботу за кордоном.

Експатріація: добровільне або примусове залишення батьківщини. Звичайно призводить до зміни або втрати громадянства.

Експедитор: службова особа, обов'язком якої є відправлення або супроводження товарів, кореспонденції тощо.

Експедиція: 1. Відправлення, розсилання. 2. Відділ установи, підприємства, що приймає, відправляє, розсилає кореспонденцію. 3. Відрядження групи людей для дослідження різних об'єктів.

Експеримент: 1. Спроба, дослід. 2. Форма пізнання об'єктивної дійсності, один з основних методів наукового дослідження явищ.

Експериментальний: той, що грунтується на досліді, спостереженні.

Експерт: фахівець, який здійснює експертизу.

Експертиза: розгляд, дослідження експертом якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань (напр., медична Е., бухгалтерська Е., судова Е.).

Експірація: видих; видихання повітря при творенні звуків мови.

Експлант: група клітин, вирощена окремо чи відокремлена від материнського організму.

Експлантат: частина органа або тканини, яку використовують для експлантації.

Експлантація: культивування клітин, зародків тканин і органів за межами материнського організму.

Експлікація: 1. Наукове пояснення, тлумачення. 2. Процес, у результаті якого розкривається зміст певної єдності, а її частини набувають самостійного існування і можуть відрізнятися одна від одної; розгортання. 3. Пояснення умовних позначень на планах тощо. 4. Режисерський план постановки спектаклю.

Експлозиви: вибухові речовини.

Експлозія: остання, третя фаза (вибух) артикуляції змичних приголосних (б, п, д, т).

Експлуататор: власник засобів виробництва, що привласнює результати чужої найманої праці.

Експлуатація: 1. Привласнення результатів праці трудящих власниками засобів виробництва. 2. Систематичне використання людиною родовищ корисних копалин, промислового устаткування, засобів транспорту.

Експлуатований: той, що зазнає експлуатації.

Експозе: 1. Короткий виклад якогось документа, твору тощо. 2. В парламентській практиці — коротке повідомлення представників уряду з питань поточної політики.

Експозиметр: те саме, що й експонометр.

Експозитура: те саме, що й агентура.

Експозиція: 1. Частина сюжету твору, де змальовується суспільне середовище й життєві обставини, в яких формувалися риси характеру дійових осіб, історичні умови. 2. Перша частина сонатної форми або фуги, в якій викладено основні теми. 3. Систематизоване розміщення експонатів у музеї або на виставці, яке дає глядачеві більш-менш закінчене уявлення про певне коло предметів чи проблем. 4. Час (витримка), протягом якого при фотографуванні відкритий об'єктив кіно- чи фотоапарата.

Експонат: предмет, продукція, що їх показують на виставці, виставляють у музеї.

Експонент: 1. Особа чи організація, що виставляє на виставці предмет. 2. Іноді назва показника степеня.

Експонента: показникова функція, в якій основою степеня виступає спеціальне число е=2,71828...

Експоненціальна функція: функція виду у=a^х, де а — стале число (додатне, але не дорівнює одиниці). Інша назва — показникова функція.

Експонометр: прилад, яким визначають експозицію при фотографуванні чи кінозніманні. Інша назва — експозиметр.

Експонувати: 1. Показувати якусь річ у музеї або на виставці. 2. Піддавати світлочутливий матеріал дії світла. 3. У шаховій грі — підставляти фігуру під удари фігур противника.

Експорт: 1. Вивіз за межі країни товарів, капіталу, цінних паперів для реалізації їх на зовнішньому ринку. 2. Кількість і вартість вивезених за кордон товарів.

Експортер: особа або організація (країна), яка вивозить товари, капітали або цінні папери за кордон.

Експортні кредити: кредити, що надаються країнами експортерами, банками або урядами іноземним урядам або державам для закупівлі товарів в країні-кредиторі.

Експрес-аналіз: сукупність методів кількісного хімічного аналізу, що дають змогу швидко контролювати певний виробничий чи технологічний процес.

Експрес: швидкісний пасажирський поїзд, судно, автобус, які рухаються без зупинок або з мінімальною кількістю їх.

Експресивний: виразний, наділений експресією.

Експресивність: підкреслений вираз почуттів, думок.

Експресіонізм: 1. Течія у мистецтві і літературі 20 ст., представники якої суб'єктивний світ художника вважають єдиною реальністю, а вираження його — головною метою мистецтва. 2. Вираження, виразність.

Експресія: виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань.

Експромт: принагідний виступ (прозовий, віршований, музичний) без підготовки, різновидність імпровізації.

Експропріатор: організатор, учасник експропріації.

Експропріація: примусове, без відшкодування, позбавлення власності.

Екстаз: найвищий ступінь захоплення. Може бути пов'язаний як з нормальними психічними явищами (творчий Е.), так і з хворобливими (істерія, паранойя).

Екстемпорале: класна письмова вправа, переклад з рідної мови на іноземну без попередньої підготовки.

Екстензор: м'яз, що розгинає суглоб; розгинач.

Екстенсивний: пов'язаний з кількісним (а не якісним) збільшенням, розширенням, поширенням. Протилежне — інтенсивний.

Екстер'єр: зовнішній вигляд і будова тіла тварини. Оцінка тварин за Е. має велике значення при доборі їх для розведення.

Екстериоризація: у психології — процес, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовнішньо виражену форму свого існування.

Екстериторіальність: у міжнародному праві — привілеї, що надаються главам іноземних держав, іноземним дипломатичним представникам.

Екстериторіальний: в міжнародному праві привілеї, що надаються главам іноземних держав, іноземним дипломатичним представникам.

Екстерн: особа, що складає екзамени в навчальному закладі, не навчаючись у ньому.

Екстернат: система навчання, що грунтується на самостійному вивченні курсу навчального закладу без відвідування занять з наступним складанням екзаменів за цей курс.

Екстерорецептори: особливі нервові або епітеліальні утворення на поверхні тіла людини, що сприймають подразнення зовнішнього середовища й перетворюють їх на нервові збудження, які передаються у вищі відділи центральної нервової системи, спричинюючи певні відчуття.

Екстерорецепція: сприймання організмом тварини чи людини подразнень зовнішнього середовища за допомогою особливих нервових утворів — екстерорецепторів.

Екстероцептори: особливі нервові або епітеліальні утворення на поверхні тіла людини, що сприймають подразнення зовнішнього середовища й перетворюють їх на нервові збудження, які передаються у вищі відділи центральної нервової системи, спричинюючи певні відчуття; екстерорецептори.

Екстероцепція: сприймання організмом тварини чи людини подразнень зовнішнього середовища за допомогою особливих нервових утворів — екстерорецепторів; екстерорецепція.

Екстинкція: ослаблення світла в атмосфері внаслідок розсіяння і поглинання його.

Екстирпація: повне видалення хірургічним шляхом органа (напр., Е. селезінки, шлунка, матки тощо) або новоутворення (пухлини).

Екстра...: префікс, що означає надмірність, винятковість, розташування поза чимось.

Екстра: найвищий ступінь якості; вище від загальноприйнятих норм або зразків.

Екстравагантний: той, що привертає увагу своєю незвичайністю, виділяється чимось, що не відповідає загальноприйнятим звичаям, нормам, моді.

Екстраваганція: дивацтво, надуживання чимось.

Екстравазат: кров, що виливається з кровоносних судин у тканини або порожнини організму людини і тварин. Інша назва — крововилив.

Екстраверсія: одна з психологічних категорій особистості, для якої характерна орієнтація на зовнішній світ. Протилежне — інтроверсія.

Екстрагування: 1. Розділення суміші речовин на складові частини за допомогою розчинника, в якому вони розчиняються неоднаково. Застосовують у хімічній, фармацевтичній, харчовій промисловості. 2. Медична операція видалення, витягнення чого-небудь, напр., Е. зуба. Інша назва — екстракція.

Екстрадиція: видача іноземній державі особи, що вчинила злочин.

Екстракт: 1. Згущена водна, спиртова або ефірна витяжка з рослинних чи тваринних тканин. 2. Стислий виклад якогось твору документа тощо.

Екстрактивний: 1. Той, що стосується екстракції. 2. Той, що має властивості екстракту. 3. біол. Е-ні речовини — органічні небілкові речовини, які містяться в тваринних і рослинних тканинах і які можна одержати екстракцією за допомогою киплячої води.

Екстрактор: 1. Апарат для добування речовин із сумішей з неперервною циркуляцією розчинника. 2. Пристрій, яким витягують стріляну гільзу чи патрон з патронника. 3. Медичний інструмент для видалення зуба, зубного нерва тощо.

Екстракція: 1. Розділення суміші речовин на складові частини за допомогою розчинника, в якому вони розчиняються неоднаково. Застосовують у хімічній, фармацевтичній, харчовій промисловості. 2. Медична операція видалення, витягнення чого-небудь, напр., Е. зуба.

Екстраординарний: винятковий, рідкісний. Протилежне — ординарний.

Екстраполювати: поширювати висновки, одержані щодо однієї частини якоїсь системи, на іншу частину тієї самої системи.

Екстраполяція: 1. Наближене знаходження за рядом даних значень функції інших її значень, що містяться поза цим рядом. 2. Поширення кількісних (статистичних) висновків, одержаних у результаті вивчення соціально-економічних явищ та процесів досліджуваної сукупності, на іншу однорідну сукупність, на інший час.

Екстрасенсорика: форма сприйняття при допомозі невідомих або надуманих органів чуття.

Екстрема: крайність у заходах і вчинках.

Екстремаль: інтегральна крива диференціального рівняння Ейлера. Трапляється у варіаційному численні.

Екстремізм: схильність до крайніх поглядів і дій (переважно в політиці).

Екстреміст: прихильник екстремізму.

Екстремум: найбільше та найменше значення якоїсь функції.

Екстрений: терміновий, надзвичайний, невідкладний; той, що вимагає негайного втручання, розв'язання.

Екстрім: 1. Діяльність, як правило, спортивна, пов'язана з небезпекою для життя, викликаною швидкістю, висотою, високим рівнем фізичного навантаження, а також необхідністю проявити вузькоспеціалізовані навички. 2. розм. Небезпека, ризик.

Екструдер: машина для розм'якшення матеріалів та надання їм форми шляхом продавлювання через формуючий отвір, переріз якого відповідає формі виробу.

Екструзія: 1. Вихід в'язкої лави з кратера вулкана на поверхню Землі у формі купола або стовпоподібного підняття. 2. Обробка (продавлюванням крізь формуючі пристрої) матеріалів тиском, що створюється спеціальними пресами.

Ексудат: рідина, що просочується при запальних процесах з дрібних капілярних судин і збирається в тканинах або порожнинах тіла людини й тварин. Е. буває серозний, гнійний, кров'янистий тощо. Інша назва — випіт.

Ексудативний: випітний; Е. діатез — своєрідний стан організму, що характеризується збільшеною подразливістю шкіри (шкіряні висипи тощо) та слизових оболонок і підвищеною схильністю до деяких хвороб.

Ексудація: 1. мед. Процес виділення запального випоту (ексудату), що містить білки і лейкоцити, через стінки непошкоджених кровоносних судин; зазвичай ексудація виникає в результаті запалення і є нормальною складовою захисних механізмів, якими володіє людський організм. 2. тех. Виділення рідких компонентів із вибухових речовин, що відбувається внаслідок неправильного зберігання або виготовлення їх.

Ексфоліація: мед., вет. Великолускате лущення.

Ексцендент: система перестрахування, з якою страхова організація частину прийнятих до страхування ризиків передає у перестрахування іншій організації.

Ексцентрик: 1. Диск, вісь обертання якого не збігається з його геометричною віссю. 2. Цирковий або естрадний актор комічного жанру, виступи якого будуються на несподіваному контрасті або зовнішньому ефекті (зоровому, слуховому) і розкривають алогізм, безглуздя чиєїсь поведінки.

Ексцентриситет: 1. мат. Відношення віддалі між довільною точкою кривої другого порядку (еліпса, гіперболи, параболи) та її фокусом до віддалі між тією самою точкою і директрисою. Е. еліпса менший за 1, параболи — дорівнює 1, гіперболи — більший за 1. 2. тех. Віддаль між віссю обертання ексцентрика і його центром. 3. Відхилення від центра.

Ексцентричний: 1. Своєрідний, незвичайний, дивовижний. 2. геом. Той, що не має спільного центра, відхиляється від нього. 3. Побудований на різких звукових або зорових контрастах, на незвичайних прийомах, напр., Е. трюк.

Ексцерпція: 1. Виписка, витяг з твору, скорочений переказ, поміщений між його заголовком і текстом. Інша назва — абреже. 2. Процитований уривок твору.

Ексцес: 1. Зловживання, нестриманість; надмірність, крайній прояв у чому-небудь. 2. перен. Порушення громадського порядку.

Ексцизія: мед. вирізування.

Ексцитативний: сильний, різкий, яскравий, збудливий.

Ексцитація: збудження почуттів, збентеження.

Ектазія: розтягнення, розширення порожнинних органів (Е. очного яблука, Е. шлунка тощо); спостерігається при хронічних запальних процесах, виразках.

Ектипографія: письмо для сліпих, що грунтується на різних комбінаціях опуклих точок.

Екто...: те саме, що й екзо...

Ектобласт: те саме, що й ектодерма.

Ектогенез: загальна назва механістичних концепцій в еволюційному вченні, за якими еволюція відбувається на основі прямого впливу середовища на організм, при цьому заперечується творча роль відбору, значення властивостей самих організмів.

Ектодерма: 1. Зовнішній шар (листок) зародка багатоклітинних тваринних організмів. 2. Зовнішня стінка тіла кишковопорожнинних.

Ектопаразити: організми, які паразитують на поверхні тіла людини, тварин або рослин.

Ектопія: зміщення внутрішніх органів людини й тварин.

Ектопія: зміщення внутрішніх органів людини і тварин.

Ектоплазма: периферійний шар клітинної цитоплазми організмів, що характеризується нижчою концентрацією органел.

Ектотрофний: те саме, що й екзотрофний.

Екуменізм: рух за об'єднання та співпрацю християнських церков різних конфесій, що виник на початку 20 ст. у протестантизмі.

Екховіруси: група кишкових вірусів, що викликають інфекційні захворювання, і викликають захворювання лише у людей з ослабленою імунною системою.

Екшн: драматичний жанр кіно, в якому основна увага приділяється дії.

Екю: 1. Трикутний щит, що наприкінці XII ст. у Європі прийшов на зміну краплеподібному. 2. Старовинна французька золота і срібна монета із зображенням щита. 3. Регіональна міжнародна умовна валютна одиниця, що з 1979 по 1999 рік використовувалась країнами-учасниками Європейської валютної системи.

Ел: міцне англійське пиво.

Еластик: м'який і пружний матеріал, що дуже деформується від незначного навантаження.

Еластин: білкова речовина, що входить до складу сухожилок і зв'язок та зумовлює пружність їхніх тканин.

Еластичний: 1. Пружний, гнучкий, розтяжний. 2. перен. Той, що легко пристосовується, змінюється.

Еластографія: друкування з еластичних друкарських форм фарбами, які швидко висихають.

Еластомери: високомолекулярні сполуки з високоеластичними властивостями в широкому діапазоні температур (напр., натуральний і синтетичний каучуки).

Еластометрія: методи визначення еластичності (розтяжності) гуми.

Елатив: 1. Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2. Відмінок із значенням виходу в деяких мовах (т. зв. вихідний в угро-фінських мовах).

Елеати: представники давньогрецької філософської школи 6 — 5 ст. до н. е., яка виникла в м. Елеї (звідси й назва). Е. вперше протиставили мислення чуттєвому сприйняттю, висунули вчення про ілюзорність усіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну сутність справжнього буття.

Елевато: 1. муз. Піднесено. 2. Характер виконання музичного твору.

Елеватор: 1. Машина для безперервного переміщення вантажів у вертикальній або крутопохилій до горизонту площині. 2. Пристрій (частина торфодобувної установки), по якому переміщується торфова маса. 3. Сталевий хомут для підхоплювання труб або штанг під час спускання їх у нафтову свердловину. 4. Велике зерносховище. 5. Хірургічний інструмент.

Елевація: великі й плавні стрибки танцюриста в класичному балеті, коли він немовби завмирає в повітрі.

Елевон: задня рухома поверхня крила літака, що виконує функції рулів висоти (елеронів).

Елевони: рухомі поверхні в задній частині крила літака, якими користуються (одночасно як кермами висоти і як елеронами) для керування польотом.

Елегантність: вишуканий, витончений; вишуканість, витонченість, показність в одязі, манерах.

Елегійний: властивий елегії; сумний.

Елегія: 1. Один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2. Музичний твір задумливого, сумного характеру.

Елективний: вибраний, добірний, вибірний.

Електор: виборець у Франції в період революції кінця 18 ст.

Електорат: коло виборців, учасників виборчого процесу.

Електрет: діелектрик, доведений до воскового стану й затверділий в електричному полі, що здатний сам створювати електричне поле й після припинення електризації.

Електризація: 1. Надання тілу електрики, зарядження електрикою. 2. Лікування електрикою.

Електрика: сукупність електричних зарядів, що їх мають частинки електрони (негативна Е.), позитрони, протони (позитивна Е.) та інші заряджені частини — іони, а також сукупність явищ, пов'язаних з просторовим розміщенням, рухом і взаємодією електричних зарядів.

Електрино: гіпотетична елементарна частинка з електричним зарядом, що дорівнює зарядові електрона, і нульовою масою спокою.

Електрифікація: широке впровадження в народне господарство та побут електричної енергії; єдиний у часі процес виробництва, розподілу й споживання електроенергії.

Електричний: пов'язаний з електрикою, властивий їй; Е. заряд — сукупність якоїсь кількості електронів, позитронів, протонів, іонів; Е. розряд — а) зменшення Е. заряду на тілі внаслідок переходу його на інші тіла; б) проходження Е. заряду через гази або вакуум (Е-на іскра, Е-на дуга, блискавка, Е-на корона, тихий розряд тощо); Е-ні коливання — періодичні зміни величин Е. заряду, струму, напруги, електричної й магнітної складових напруженостей електромагнітного поля; Е-на дуга — Е. розряд між електродами внаслідок підтримування високої температури і спричинюваною нею іонізацією міжелектродного простору.

Електро...: у складних словах означає "електричний".

Електроавтоматика: сукупність електричних пристроїв або систем керування технічними процесами, що діє без безпосередньої участі людини.

Електроакустика: розділ прикладної акустики, де вивчається робота перетворювачів електричних сигналів на механічні (акустичні) й навпаки.

Електроаналіз: один з методів кількісного визначення або відокремлення металів, що грунтується на електролізі.

Електроанальгезія: позбавлення больової чутливості організму за допомогою електрики.

Електроарматура: сукупність пристроїв, якими закріплюють електричні лампи, підводять до них струм, захищають від пошкоджень, розподіляють світло тощо.

Електробус: автобус, двигун якого живиться електричним струмом від акумуляторних батарей.

Електрогастрографія: метод функціонального дослідження шлунка, заснований на реєстрації електричних потенціалів, що виникають в його м'язах.

Електрогітара: гітара з електричним посилювачем звуку, використовується переважно в джазі, естрадному ансамблі.

Електрографія: сукупність електричних і магнітних способів друкування.

Електрод: провідник електрики, яким підводять електричний струм до рідин і газів тощо, напр., полюси (анод. Катод) гальванічних елементів або акумуляторів.

Електродинаміка: фізична теорія взаємодії і руху електрично заряджених тіл в електромагнітному полі й теорія вільного електромагнітного поля.

Електродинамометр: прилад для вимірюваная потужності електричного струму.

Електродіагностика: метод дослідження функцій нервів і м'язів за допомогою електричного струму.

Електродіаліз: очищення колоїдних розчинів від домішок низькомолекулярних сполук внаслідок дифузії в електричному полі.

Електродомкрат: вантажопідйомний механізм з електричним приводом.

Електроенергетика: галузь енергетики, що охоплює генерацію (виробництво), передавання й використання електричної енергії.

Електроенергія: енергія електричного струму.

Електроенцефалограма: графічне зображення біоелектричних потенціалів головного мозку, зроблене електроенцефалографом.

Електроенцефалографія: метод дослідження діяльності головного мозку, що грунтується на графічному записі електричних потенціалів мозку, які виникають у нервових клітинах у процесі їхньої життєдіяльності.

Електроерозія: руйнування провідника від діяння електричних струмів.

Електроізоляція: 1. Відокремлення провідника матеріалами з дуже великим електричним опором. 2. Технічний Пристрій, шо відокремлює провідник від навколишніх предметів.

Електрокалорифер: прилад для нагрівання повітря теплом, виділюваним внаслідок припливу електричного струму.

Електрокар: візок з електричним двигуном, що живиться від акумуляторів. Застосовують для перевезень вантажів безрейковими шляхами на невелику віддаль.

Електрокардіограма: графічне зображення електричних імпульсів у серцевому м'язі під час його діяльності, зроблене електрокардіографом.

Електрокардіограф: прилад, за допомогою якого здійснюють електрокардіографію.

Електрокардіографія: графічний запис електричних потенціалів, що виникають у серцевому м'язі під час його роботи, за допомогою електрографа. Застосовують для діагностики захворювань серцево-судинної системи.

Електрокоагулятор: хірургічний прилад для електрокоагуляції.

Електрокоагуляція: мед. припікання тканини електричним струмом з метою знищення хворобливого утворення.

Електроліз: розклад речовин (напр., води, розчинів кислот, лугів, розчинених або розплавлених солей тощо) постійним електричним струмом.

Електролізер: апарат для електролізу.

Електроліти: речовини, в яких носіями електрики є позитивні й негативні іони.

Електролітичний: пов'язаний з наявністю електролізу, його застосуванням; Е-на дисоціація — розпад молекул електролітів на іони при розчиненні їх у полярному розчиннику; Е-на ванна — посудина з розчином, в якій провадять електроліз.

Електролюмінесценція: свічення газів від час проходження через них електричного струму, а також свічення кристалів від дії електричного поля.

Електромагнетизм: сукупність магнітних явищ, що виникають від дії електричного струму та вчення про електромагнітні явища.

Електромагніт: феромагнітне осердя (сталь або м'яке залізо) з обмоткою, по якій тече струм. Застосовують у генераторах, двигунах, реле для створення магнітного поля.

Електромагнітний: той, що належить до електромагнетизму, тобто одночасно до електрики й магнетизму.

Електроманометр: манометр, у якому робочі органи змінюють свої електричні параметри пропорційно прикладеному до них тиску.

Електрометр: прилад для вимірювання малих різниць потенціалів чи слабких електричних зарядів.

Електрометрія: вчення про методи й прилади для вимірювання різних електричних (напруги, струму, потужності, енергії, опору, ємності тощо) та неелектричних (довжини, швидкості, прискорення, температури, тиску тощо) величин.

Електроміограма: запис біоелектричних потенціалів, що виникають у скелетних м'язах під час їх роботи.

Електроміографія: метод дослідження органів руху графічним реєструванням біоелектричних потенціалів скелетних м'язів.

Електромобіль: автомобіль з електричним двигуном, що живиться струмом від встановлених на машині акумуляторів.

Електромотор: електрична машина, двигун, що перетворює електричну енергію на механічну.

Електрон: 1. У давніх греків назва янтарю. 2. Стабільна елементарна частинка, негативний заряд якої становить 1,6^-19 К, маса — 9,1 10^-28 г. Позначається е. 3. Група сплавів на основі магнію. Застосовують в авіабудуванні.

Електронаркоз: стан штучного сну, що виникає внаслідок дії електричного струму певної сили. Використовують під час операцій на тваринах. ЕЛЕКТРОН-вольт

Електронвольт: позасистемна одиниця енергії, що використовується в атомній і ядерній фізиці, у фізиці елементарних частинок і споріднених галузях науки. 1 Е. дорівнює енергії, необхідній для перенесення елементарного заряду в електростатичному полі між точками з різницею потенціалів в 1 В. Позначається еВ або eV. 1 еВ = 1,602176565(35) х 10^-19 Дж = 1,602176565(35) x 10^-12 ерг.

Електроніка: наука про електронні та іонні процеси у вакуумі, газах і напівпровідниках; галузь техніки, яка займається розробкою, виробництвом і застосуванням електронних та іонних приладів.

Електронний: той, що стосується електроніки (напр., Е-на теорія, Е-ні прилади).

Електронограф: прилад для дослідження атомної будови твердих тіл та молекул газу за допомогою дифракції електронів.

Електронографія: дослідження атомно-молекулярної будови речовини, яке грунтується на спостереженні дифракції електронів.

Електрооптика: розділ фізичної оптики, в якому вивчають вплив електричного поля на оптичні властивості речовини.

Електроорган: електромузичний інструмент, будовою і звучанням подібний до органа.

Електроосмос: рух рідин (води, водних розчинів) у капілярах під впливом прикладеної різниці потенціалів.

Електроретинографія: запис біоелектричних потенціалів сітківки ока, що виникають під час дії на неї світла, за допомогою осцилографа.

Електросинтез: одержання хімічних сполук за допомогою електролізу (напр., одержання хлору, лугів).

Електроскоп: прилад для виявлення електризації якого-небудь тіла.

Електростанція: підприємство, що виробляє електричну енергію.

Електростатика: розділ вчення про електрику, де вивчають взаємодію й умови рівноваги нерухомих електричних зарядів (на відміну від електродинаміки).

Електростатичний: той, що стосується електростатики (напр., Е-на індукція).

Електростимулятор: медичний прилад для електростимуляції.

Електростимуляція: збудження, піднесення електричним струмом життєдіяльності організму або його органу.

Електрострикція: зміна розмірів діелектриків (напр., сегнетової солі) від діяння на них електричного поля. Е. — явище, протилежне п'єзоелектричному.

Електротабло: щит з електричними сигнальними пристроями.

Електротаксис: переміщення організму або його частин від діяння електричного струму.

Електроталь: те саме, що й тельфер.

Електротельфер: механізм для внутріцехового транспортування вантажів підвішеною монорейкою за допомогою електроенергії.

Електротерапія: застосування з лікувальною метою електричного струму, електричних і магнітних полів. Інша назва — електролікування.

Електротермія: галузь електротехніки, яка вивчає використання тепла, виділюваного під час протікання електричного струму через провідники, для нагрівання або розплавлювання різних матеріалів.

Електротехніка: наука про електромагнітні явища та використання їх для практичних цілей; галузь техніки, що здійснює застосування електрики в народному господарстві, побуті, медицині тощо.

Електротинта: різновид гравюрного друку, що грунтується на застосуванні електричного струму для травлення пластин.

Електротипія: те саме, що й гальванопластика.

Електротон: зміна стану збудженості та провідності нервової або іншої збудженої тканини тіла в місці дотику електродів під час пропускання постійного струму.

Електротрал: електричний пристрій, який використовується у промисловому лові риби.

Електрофакс: електрофотографічний спосіб копіювання й друку, при якому проявлене зображення закріплюється безпосередньо на фотонапівпровідниковому шарі, нанесеному на папір, цинк тощо.

Електрофізіологія: розділ фізіології, що вивчає електричні явища в живих тканинах і клітинах.

Електрофільтр: апарат для очищення газів від твердих домішок за допомогою електрики.

Електрофон: музичний інструмент, в якому звукові коливання струн сприймаються електричними адаптерами, підсилюються і передаються на динамік (напр., електрогітара).

Електрофор: прилад для одержання невеликих кількостей статичної (що перебуває в рівновазі) електрики. Застосовують здебільшого в дослідах з фізики в середній школі.

Електрофорез: 1. Рух від дії електричного поля дисперсних твердих частинок, рідинних крапель або газових пухирців, завислих в рідинному або газоподібному середовищі. Використовують для збагачення глин, виділення каучуку з латексу. 2. Метод введення лікарських речовин в організм через неушкоджену шкіру за допомогою гальванічного струму.

Електрофтальмія: запалення очного яблука, спричинюване надзвичайно яскравим штучним світлом (напр., під час павільонних кінозйомок та електрозварювання).

Електрохімія: розділ фізичної хімії, в якому вивчають зв'язок між електричними й хімічними процесами.

Електрошок: метод лікування психічних розладів подразненням мозку дозованими електричними розрядами.

Електрум: мінерал класу самородних металів, природний твердий розплав золота і срібла. Рідкісний.

Елекція: вибори короля.

Елемент: 1. У давньоримській філософії стихія (вогонь, повітря, вода й земля). 2. Складова будь-чого цілого. 3. Е. хімічний — вид атомів, що характеризуються однаковим електричним зарядом ядра та сукупністю однакових властивостей.

Елементарний: початковий, найпростіший, основний; Е-на математика — та частина математики, яку вивчають у початковій і середній школі.

Еленіум: лікарський препарат ; заспокійливий засіб.

Елерони: рухомі поверхні крила літака; застосовують для керування креном літака шляхом зміни піднімальної сил правої і лівої половини крила.

Елетія: 1. Один з жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2. Музичний твір задумливого, сумного характеру.

Елеутерокок: кущова рослина родини аралієвих. Поширений в Східній Азії. Корінь використовують у медицині як тонізуючий засіб для лікування неврозів тощо.

Елефантіаз: захворювання людини, що характеризується значним збільшенням окремих частіш тіла (обличчя, ніг тощо) внаслідок потовщення шкіри й підшкірної клітковини. Спричинюється стійким порушенням руху лімфи на грунті хронічних запальних процесів. Інша назва — слоновість.

Елізій: 1. В античній міфології — місцеперебування праведників після смерті; Елізіум. 2. лінг. Довга і широка алея у Парижі, місце для прогулянок.

Елізія: лінгв. випадання кінцевого голосного в слові, що стоїть перед словом з початковим голосним; злиття голосних.

Еліксир: 1. Концентрований настій на спирту, кислотах. Застосовують у медицині, косметичній промисловості. 2. Фантастичний напій, що його марно шукали алхіміки, який нібито міг продовжити людське життя ("еліксир життя").

Елімінація: мат. виключення невідомих із системи рівнянь.

Елімінування: виключення, видалення; мат. те саме, що й елімінація.

Елінвар: сплав на основі нікелю, пружність якого при зміні температури майже однакова. Застосовують для виготовлення камертонів, пружин годинників, механічних вібраторів.

Елінг: 1. Прибережна споруда для будівництва або ремонту суден. 2. Споруда для будування, стоянки й ремонту дирижаблів. 3. Приміщення на водній станції для зберігання спортивних суден та інвентаря.

Еліоніка: розділ електроніки, що вивчає явища, пов'язані з взаємодією електронних та іонних пучків з речовиною і застосуванням цих пучків у технологічних процесах виробництва електронних приладів.

Еліпс: плоска овальна крива, що є геометричним місцем точок, сума віддалей яких від двох заданих точок (фокусів Е.) є величиною сталою.

Еліпсис: 1. лінгв. Пропуск у реченні слова чи словосполучення, зрозумілого з контексту, для вираження енергійності, схвильованості, складних переживань, розгубленості, а також для уникнення повторів. 2. геом. Один з конічних перерізів, замкнена крива лінія, сума відстаней кожної точки якої від двох заданих точок (фокусів) є постійною величиною.

Еліпсограф: інструмент для креслення еліпса.

Еліпсоїд: замкнена овальна еліпсоподібна поверхня з трьома взаємно перпендикулярними площинами симетрії. Якщо обертати еліпс навколо однієї з двох його осей, то утвориться Е. обертання.

Еліптичний: 1. Пов'язаний з обчисленнями, які стосуються еліпса. 2. Той, що має форму еліпса. 3. Оснований на пропусканні в реченні слів, які легко домислюються; неповний.

Еліта: 1. Найкращі екземпляри яких-небудь рослин, що їх відбирають для виведення нових сортів. 2. Гарантоване щодо чистосортності, найдобірніше сортове насіння, вирощуване селекційно-дослідними установами. 3. Найкращі тварини певної породи, які відзначаються міцністю будови тіла, найвищою продуктивністю і добрим здоров'ям. 4. Про людей, що виділяються серед інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями і т. ін.; провідники, верховоди, батьки, дріжджі суспільства, обранці, найкращі, істеблішмент, вищий (фешенебельний) світ; образно: сметанка, сіль землі, передова верства.

Елітаризм: соціально-політологічна концепція, в основі якої лежить поділ суспільства на обраних, еліту, і масу. Протиставляється егалітаризму.

Елітарний: витончений, самодостатній. Е. культура — виняткова культура, розрахована на вузьке коло поціновувачів, як протиставлення до масової культури.

Еллада: назва Стародавньої Греції.

Еллінізм: 1 . Період в історії Східного Середземномор'я, Передньої Азії і Причорномор'я з часу завоювань Александра Македонського (4 ст. до н.е.) до 30-х рр. 1 ст. н.е. 2. Слово або мовний зворот, запозичені з давньогрецької мови.

Еллініст: знавець грецької старовини, старомови і літератури.

Елмань: розширення леза холодної зброї у першій третині його довжини (ближчій до вістря), характерне для шабельної зброї.

Елодея: рід водяних трав'янистих рослин родини жабурникових. Поширені у прісноводних водоймах Північної і Південної Америки. В Україну занесені 2 види. Подекуди перешкоджає судноплавству. Інша назва — водяна чума.

Елоквенція: заст. красномовність.

Елонгація: віддаль, віддаленість; Е. зір — положення зір у їх видимому добовому русі по небесній сфері, при якому абсолютна величина їх азимута досягає найбільшого значення; Е. планети- кутова віддаль цієї планети від центра сонячного диска. Найбільша Е. Венери дорівнює 48°, найбільша Е. Меркурія змінюється в межах від 18° до 28°, Е. інших планет можуть змінюватись у межах від 0° до 180°.

Ель (1): міцне англійське пиво з ячмінного солоду.

Ель (2): одиниця довжини в ряді країн. Становить 77,92 см (Австрія), 68,78 см (Голландія), 1,143 м (Англія).

Ель-Ніньйо: тепла сезонна течія поверхневих вод пониженої солоності в східній частині Тихого океану.

Ельдорадо: 1. Фантастично багата місцевість, яку розшукували іспанці, завойовуючи Південну Америку. 2. перен. Країна казкових багатств і чудес.

Ельзевір: малоформатне книжкове видання, надруковане в 16-17 століттях в типографії, заснованій нідерландським видавцем Лодвейком Ельзевіром.

Ельзевір: 1. Назва книг, які надруковано у відомих голландських друкарнях 16-17 ст., що належали друкарям-видавцям Ельзевірам. 2. Назва шрифту, який використовували в цих друкарнях.

Ельфи: в давньогерманській міфології духи природи, які нібито жили в повітрі, землі, горах. Е. виступають у казках як жваві й веселі створіння.

Елювій: продукти руйнування гірських порід, які залишилися на місці утворення їх.

Елюент: розчинник (промивна рідина), який витісняє визначувані речовини з хроматографічної колони.

Елюція: витягання речовин з хроматографічної колони відповідним розчинником (елюентом).

Емаль: 1. Тонкий шар склоподібної речовини на поверхні керамічних або металевих виробів. 2. Е. зубна — шар кісткової речовини, що вкриває зуб і захищає його від руйнування.

Еман: одиниця радіоактивності; 1 еман дорівнює 10^-10 кюрі/л.

Еманація: 1. Релігійно-філософський термін, що позначає витікання, випромінювання з божественного начала всієї різноманітності світу. 2. Витікання чогось із чогось; те, що виникло в результаті такого витікання. 3. У фізиці — випромінювання променів радіоактивними речовинами. 4. Застаріла назва радіоактивного хімічного елемента Радон.

Еманометр: прилад для вимірювання радіоактивності речовини.

Емансипація: звільнення від залежності, гніту, скасування якихось обмежень (напр., Е. жінок, Е. негрів).

Ембарго: 1. Заборона державною владою будь-якої країни або багатостороннім міждержавним рішенням ввозити або вивозити золото, іноземну валюту, товари та інші цінності. 2. Заборона заходити в порти і виходити з них іноземним суднам. 3. Затримання (арешт) у країні іноземної власності.

Емблема: предмет, зображення, що умовно або символічно виражає певне поняття, ідею.

Емболія: перенесення по кровоносних або лімфатичних судинах людини й більшості тварин різних частинок — емболів, що можуть закупорювати судини, спричинювати тяжкі захворювання і навіть смерть.

Ембріогенез: період індивідуального розвитку (онтогенезу) організму тварин і людини, що відбувається в яйцевих або зародкових оболонках. Інша назва — зародковий розвиток.

Ембріологія: наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку.

Ембріон: 1. Зародок тварини або людини. 2. Зачаток, початкова стадія, форма чого-небудь.

Ембріональний: зачатковий, зародковий; той, що перебуває в зачатковому стані; Е. розвиток — розвиток зародка (ембріона) в тілі матері або в зародкових оболонках. Інша назва — фетальний.

Ембріотомія: акушерська операція, яка полягає в розтині плода в порожнині матки й видалення його по частинах.

Емергенці: поверхневі вирости на різних органах рослин, що утворюються епідермісом і тканинами, які вміщені під ним (напр., жалкі волоски кропиви, шипи троянд, шипшини тощо).

Емерджентна еволюція: висунута на початку 20 ст. ідеалістична філософська концепція розвитку, що розглядає його як стрибкоподібний процес, де поява нових якостей зумовлена втручанням ідеальних сил.

Емерджентність: наявність в будь-якої системи особливих властивостей, не властивих її підсистемам і блокам, а також сумі елементів, не пов'язаних системоутвірними зв'язками'; неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її компонентів. Синонім — «системний ефект».

Емерит: пенсіонер.

Емеритура: 1. Капітал, який складають щомісячні внески працюючих для видачі пенсій і різних допомог. 2. Пенсія.

Еметропія: нормальна заломлювальна здатність (рефракція) ока, при якій людина добре бачить і далекі і близькі предмети.

Емігрант: особа, що залишила батьківщину і виїхала в іншу країну на постійне чи тривале проживання.

Еміграційний: той, що стосується еміграції; переселенський.

Еміграція: 1. Масове переселення з батьківщини в іншу — країну; тривале перебування за межами батьківщини внаслідок переселення. 2. Сукупність емігрантів, що живуть у якійсь країні. 3. Те саме, що й діапедез.

Еміненція: у католицькій церкві титул єпископів і кардиналів. До 17 ст. титул духовних курфюрстів і гросмейстера ордену госпітальєрів.

Емір: титул феодальних правителів у деяких країнах Азії і Африки; в монархічних арабських країнах — титул синів монарха.

Емірат: держава, очолювана еміром.

Емісія: 1. Випуск банкнотів, паперових грошей та цінних паперів державними установами та акціонерними товариствами. 2. Випуск банками банкнот за умови часткового їх покриття золотом (Фідуціарна Е.). 3. Випромінювання електронів з катода, під дією зовнішнього електричного поля (Автоелектронна Е.). 4. Випромінювання електронів нагрітими тілами (Термоелектронна Е.).

Емісар: особа, що її одна держава посилає в іншу з певним дорученням (здебільшого секретним).

Емітент: установа або підприємство, що випускає в обіг цінні папери, банкноти або паперові гроші, тобто здійснює емісію.

Емітер: 1. Випромінювач. 2. Електрод, який є джерелом електронів внаслідок нагрівання його, діяння електричного поля тощо.

Емітувати: 1. Випускати цінні папери, банкноти або паперові гроші. 2. Висилати електрони (іони) з поверхні твердих і рідких тіл внаслідок нагрівання тіла, опромінення його світлом, іонізуючим промінням тощо.

Емо: молодіжна субкультура, в основі якої лежить вираження емоцій, зосередженість на глибоких внутрішніх переживаннях, самовираженні, протистоянні несправедливості, чуттєве світосприйняття.

Емотікони: графічне або типографське зображення, що виражає емоцію, настрій або інтонацію.

Емоції: сильні почуття, переживання людини, що визначаються обставинами, настроєм або стосунками з іншими.

Емоційний: 1. Викликаний емоціями; той, що виявляє емоції. 2. Легко збуджуваний, нестриманий.

Емпатія: усвідомлене співпереживання емоційному стану іншої людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання.

Емпієма: скупчення гною в будь-якій порожнині організму або в порожнистому органі людини й тварин. Найчастіше спостерігається Е. плеври, жовчного міхура, великих суглобів.

Емпіріокритицизм: напрям у філософії кінця ХІХ— початку ХХ ст., який існування матеріального світу розглядає як явище свідомості, як комплекс відчуттів. Основи Е. розробляли у своїх працях австрійський фізик і філософ Е. Мах і швейцарський філософ Р. Авенаріус; махізм.

Емпіріомонізм: напрям у російській філософії початку 20 ст., що зводив фізичне до психічного; різновидність емпіріокритицизму.

Емпіріосимволізм: різновидність емпіріокритицизму. За Е., уявлення і поняття людей є не відображенням матеріального світу, а умовними знаками, символами відчуттів.

Емпірія: 1. Людський досвід, сприйняття зовнішнього світу за допомогою органів чуттів. 2. Спостереження в природних умовах, на відміну від експерименту.

Емпірей: 1. В уявленні давніх греків горішня частіша неба, наповнена вогнем; оселя богів. 2. перен. Висота, вись; витати в емпіреях — фантазувати, плекати нездійсненні мрії.

Емпіризм: напрям у теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід, применшує значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень.

Емпірик: послідовник емпіризму.

Емпіричний: 1. Властивий емпіризму або заснований на емпірії (досвіді). 2. Е-на соціологія — один з провідних напрямів сучасної соціології, який обмежується описом окремих сторін суспільного життя. 3. Е-не знання — знання, яке відображає дійсність з боку її зовнішніх зв'язків і відношень, включає в себе все, доступне живому спогляданню. 4. Е. рівень знань — рівень пізнавального процесу, що дає знання тих закономірних зв'язків і відношень, які виявляються через аналіз безпосередніх даних спостереження.

Емпора: приміщення, частина інтер'єру середньовічних європейських церков у вигляді трибун або галерей на колонах або арках.

Емпорій: в античні часи — торговий пост-поселення, комерційний центр на віддаленій території.

Емпорія: Торгове поселення в Європі VI — IX століттях, без інфраструктури і захисних укріплень'; протомісто.

Ему: рід нелітаючих птахів. Поширені в степах Австралії і Тасманії. В Україні акліматизовуються.

Емульгатор: речовина, яка сприяє утворенню й підвищенню стійкості емульсій (напр., мило, желатин тощо).

Емульсія: 1. Рідина, яка містить краплинки іншої рідини, що не розчинюються (напр., молоко — Е., де краплинки жиру розподілені у водному середовищі). 2. Світлочутлива Е. — шар на фотоматеріалах, що найчастіше являє собою зерна деяких солей срібла в желатині. 3. Е. нафтова — механічна суміш нафти і пластової води, які нерозчинні одне в одному і перебувають у дрібнодисперсному стані. 4. Е. інвертна — буровий розчин, в якому дисперсійним середовищем є нафта, дизельне пальне, мазут і т. п., а дисперсною фазою — водні розчини солей хлориду натрію, кальцію або магнію.

Емуляція: 1. Відтворення програмними чи апаратними засобами або їх комбінацією роботи інших програм чи пристроїв. На відміну від симуляції, Е. передбачає точне моделювання стану імітованої системи. 2. Виконання програми на земульованій системі.

Емушета: покривало на коней, щоб їх не кусали комахи.

Емфаза: напруженість мови, посилення її емоційної виразності, якої досягають за допомогою стилістичних фігур (риторичних вигуків, звертань і запитань, анафор і епіфор). Іноді Е. називають також пишномовну, бундючну мову.

Емфатичний: почуттєво-виразний.

Емфізема: надмірне скупчення повітря в органах; Е. легень — розширення легень у людини, зумовлене зниженням еластичності легеневої тканини; Е. підшкірна — припухання шкіри, спричинене скупченням повітря або газів у підшкірній клітковині.

Емфітевзис: довготривале (10-100 років) речове успадковане відчужуване право володіння і користування чужим майном (землею) з обов'язком вносити орендну плату на користь власника і використовувати відповідно до цільового призначення.

Еналіди: підводні рослини, що ростуть на мулуватих узбережжях морів.

Енант: різновид синтетичного волокна з поліамідів. Застосовують для виготовлення переважно корду, електроізоляційних матеріалів, текстильних виробів.

Енантема: висип на слизових оболонках рота, носа, внутрішніх органів (напр., кишок), спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях.

Енантиоморфізм: властивість деяких кристалів існувати в модифікаціях, які є дзеркальними відображеннями один одного; симетрія кристалів.

Енаргіт: мінерал класу складних сульфідів, що складається із сполуки миш'яку, міді та сірки, сіро-сталевого, залізно-чорного з металевим блиском кольору,

Енації: попередники листя у деяких викопних фотосинтезуючих рослин, що виглядають як потовщені вирости на їх корі.

Енвіроніка: комплекс науково-технічних знань про вплив навколишнього середовища на людину, створювані нею споруди й машини, вивчення цього впливу й захист від нього.

Енгармонізм: зрівнювання й ототожнювання звуків, що мають однакову висоту, але різні назви (до-дієз — ре-бемоль).

Ендавмент: пожертва коштів чи майна певній інституції, як правило, неприбутковій з метою фінансової підтримки їх діяльності. Е.-фонд — цільовий грошовий фонд.

Ендартеріїт: запалення внутрішньої оболонки артерії. Е. облітеруючий — захворювання людини з ураженням нервової і судинної систем; супроводиться місцевими розладами кровообігу (переважно в нижніх кінцівках).

Ендем: місцевий, тубільний; рослина або тварина, поширена лише в певній місцевості.

Ендемізм: пристосовування окремих видів організмів до певного, порівняно обмеженого, географічного району.

Ендемік: рослина або тварина, поширена лише в певній місцевості; ендем.

Ендемічний: місцевий, властивий даній місцевості або поширений у ній (напр., Е-на хвороба).

Ендемія: постійне існування та періодичне поширення деяких інфекційних хвороб у певній місцевості (пор. пандемія).

Енджел: золота монета, яка карбувалась у Франції (з 1340 р.) та Англії (з 1465 р.). На аверсі монети зображено Архангела Михаїла, що вражає списом змія, на легенді — напис на латині: «Едуард IV, Божою милістю король Англії і Франції». Мають високу колекційну вартість.

Енджомен: орган місцевої влади, міського або областного самоуправління в Ірані

Ендо...: префікс, що означає знаходження всередині чогось.

Ендогамія: практика шлюбів у межах певної соціальної групи (роду, племені чи родини), що заохочується соціальними нормами. Протилежне — екзогамія.

Ендогенний: зумовлений внутрішніми причинами; Е-ні процеси- процеси, що відбуваються всередині Землі (розпад радіоактивних речовин, хімічні реакції, перетворення й переміщення гірських порід). Проявляються у вигляді горотворних процесів, коливальних рухів земної кори, вулканізму, землетрусів; Е-не живлення — використання організмом людини чи тварини речовин, що входять до складу самого організму. Протилежне — екзогенний.

Ендодерма: внутрішній шар клітин первинної кори в стеблах і коренях вищих рослин.

Ендоекогенез: перетворення фітоценозу під впливом зміни середовища самим фітоценозом.

Ендокард: внутрішня серцева оболонка; утворює клапани серця; ендокардій.

Ендокардит: запалення ендокарда. Здебільшого поєднується з запаленням міокарда; найчастіше виникає на грунті ревматизму, сепсису тощо.

Ендокардій: внутрішня серцева оболонка; утворює клапани серця.

Ендокарпій: внутрішня частина оплодня у рослин (напр., "кісточка" у плодах вишні, сливи тощо). Інша назва — середоплодень.

Ендокінематографія: кінематографування порожнин тіла людини й тварин, яке застосовують з метою діагностування.

Ендокринний: пов'язаний із залозами внутрішньої секреції; Е-ні залози — залози тварин і людини, що не мають вивідних проток і виділяють продукти своєї діяльності (гормони) в кров або лімфу.

Ендокринологія: наука, що вивчає будову й функцію ендокринних залоз, продукти їхньої життєдіяльності — гормони, а також захворювання, пов'язані з порушенням функції цих залоз.

Ендокринопатія: загальна назва хвороб, спричинюваних порушенням діяльності залоз внутрішньої секреції.

Ендометрит: запалення слизової оболонки матки.

Ендомітоз: різновидність мітозу, при якій відбувається кратне збільшення кількості хромосом у ядрах клітин рослинних та тваринних організмів без порушення цілісності ядерної оболонки.

Ендопаразити: організми, що паразитують в органах і тканинах людини, тварин або рослин (напр., глисти). Інша назва — внутрішні паразити.

Ендоплазма: внутрішній шар цитоплазми тваринних і рослинних клітин, що містить різні зернисті включення й органоїди.

Ендорфіни: хімічні сполуки, що виробляються нейронами головного мозку з речовини, що виробляється гіпофізом, і здатні зменшувати біль, нормалізувати артеріальний тиск і частоту дихання та позитивно впливати на емоційний стан, викликаючи стан ейфорії. т. зв. «гормони щастя».

Ендоскоп: оптичний медичний прилад для дослідження органів із порожнинами, в тому числі черевної порожнини.

Ендоскопія: метод дослідження (безпосереднього огляду) слизової оболонки порожнистих органів за допомогою приладу ендоскопа.

Ендосмос: проникнення води й розчинених у ній речовин із зовнішнього середовища в клітину.

Ендосперм: тканина в насінні рослин, у якій відкладаються запасні поживні речовини, що їх використовує зародок у процесі свого розвитку

Ендотелій: клітини, що вистелюють внутрішню поверхню кровоносних і лімфатичних судин та ендокарда.

Ендотермічний: той, що вбирає тепло; Е-ні реакції — хімічні реакції, які відбуваються з вбиранням тепла (напр., розклад вапняку на негашене вапно й вуглекислий газ).

Ендотоксин: отрута (токсин), що входить до складу цитоплазми бактерій і звільняється після руйнування бактеріальних клітин.

Ендотрофний: той, що живе всередині організму живителя (напр., Е-ні паразити). Протилежне — екзотрофний.

Ендси: обрізки дощок до 2,4 м завдовжки.

Ендшпіль: заключна стадія шахової партії.

Енеоліт: мідний, вік; перехідний період від неоліту до бронзового віку.

Енервація: виснаження нервів, знесилення нервової системи.

Енергетизм: течія у філософії, природознавстві кінця 19 — початку 20 ст., яка вважає першоосновою світу енергію.

Енергетика: галузь господарства, що вивчає й використовує природні енергетичні ресурси з метою вироблення, перетворення, розподілу й споживання енергії.

Енергійний: 1. Активний, життєдіяльний, сповнений сил. 2. Сильнодіючий.

Енергія: 1. Загальна міра всіх форм руху матерії. 2. перен. Наполегливість, рішучість у досягненні мети.

Ензем: позалітургійне відспівування текстів із Біблії в англіканській церкві.

Ензими: органічні каталізатори білкової або РНК природи, що утворюються в живих організмах. Те саме, що й ферменти.

Ензимологія: те саме, що й ферментологія.

Ензоотія: поширення інфекційної хвороби тварин на обмеженій території чи акваторії. Протилежне — панзоотія.

Енігма: 1. Загадка, головоломка. 2. перен. Щось таємниче, складне, незрозуміле.

Енігматичний: незрозумілий, загадковий.

Енкалой: різновид синтетичного волокна з поліамідів.

Енкаустика: живопис восковими фарбами.

Енклав: територія або частина території держави, повністю оточена територією іншої держави (напр., Республіка Сан-Маріно на території Італії). Якщо Е. має морський берег, то його називають напівенклавом. Інша назва — анклав.

Енклізія: перенесення наголосу на попереднє слово.

Енклітика: ненаголошене слово, що стоїть після наголошеного, утворюючи з ним одне фонетичне ціле. Найчастіше частки, допоміжні дієслова.

Енклітичний: той, що не має власного наголосу.

Енком'єнда: у 16-18 ст. форма залежності населення іспанських колоній від колонізаторів, за якою місцеві жителі зобов'язані були платити податок і виконувати трудову повинність. 2. Місцевість, населення якої від імені іспанського уряду «доручалося» поручителю.

Енкомендеро: представник іспанського уряду, який здійснював керівництво колонізованою територією.

Енозис: рух за возз'єднання з історичною батьківщиною, що виник у 1830-х роках у регіонах з переважаючим грецьким населенням, які знаходилися під управлінням інших держав (головним чином — Османської імперії).

Енотека: сховище для вин, розлитих у пляшки, призначене для відвідування з метою дегустації.

Енотера: рід трав'янистих рослин родини онагрових. Поширена переважно у Північній Америці. В Україні — один вид Е. дворічна — бур'ян; подекуди культивують як декоративну рослину.

Енофтальм: западання очного яблука в очну ямку; спостерігається найчастіше при травмах ока, при атрофії очноямкової жирової клітковини тощо.

Енсьєро: іспанський національний звичай — втеча від спеціально випущених в місті із загорожі биків, корів або телят, які рухаються в напрямку арени для кориди.

Ентазис: в архітектурі, потовщення стовбура колони (зазвичай на третину висоти). Застосування Е. створює враження напруженості колони і усуває ілюзію її увігнутості.

Ентальпія: термодинамічна функція, що дорівнює сумі внутрішньої енергії і добутку об'єму на тиск.

Ентасис: архіт. потовщення стовбура колони (зазвичай на третину висоти) для створення враження напруженості і усунення ілюзії її увігнутості.

Ентелехія: у філософії Арістотеля — внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формуюче начало. У кіталізмі Е. — нематеріальна сила, яка нібито спрямовує і регулює всі процеси в організмах.

Ентеоген: будь-яка природня або штучна хімічна речовина, що використовується для зміни стану свідомості, психологічних або фізіологічних змін і досягнення трансцедентності. Історично Е. використовуються протягом тисяч років в народній медицині і різноманітних культах для досягнення релігійного екстазу. Термін запропоновано в 1979 році

Ентер'єр: 1. Архітектурно і художньо оздоблена внутрішня частина будинку, приміщення. 2. Картина, малюнок і т. ін., на яких зображено внутрішню частину якогось приміщення. Інша назва — інтер'єр.

Ентерит: запалення слизової оболонки тонких кишок. Спричинюється вживанням недоброякісної їжі, хімічними подразненнями, інфекцією; спостерігається при черевному тифі, паратифах, холері.

Ентеровіруси: ряд кислотостійких вірусів сімейства пікорнавірусів, що живуть в кишках тварин та людини і викликають інфекційні хвороби.

Ентероколіт: загальне ураження тонкого і товстого кишечника.

Ентероптоз: опущення органів черевної порожнини. Інша назва — спланхноптоз.

Ентеросептол: лікарський препарат. Застосовують при кишкових захворюваннях (протозойних колітах, хронічних виразкових колітах, хронічній бацилярній дизентерії).

Енто...: префікс, що означає знаходження всередині чогось; те саме, що й ендо...

Ентодерма: 1. Внутрішній шар (листок) зародка багатоклітинних тваринних організмів на ранніх стадіях розвитку. 2. Внутрішній шар двошарового тіла дорослих кишечнопорожнинних тварин.

Ентойкія: одна із форм симбіозу, при якій один організм поселяється в середині тіла іншого, не завдаючи йому шкоди (напр., мікрофлора в кишечнику людини).

Ентомологія: розділ зоології, що вивчає комах.

Ентомополіт: скам'яніла комаха.

Ентомофаг: паразитичний організм, який живиться комахами.

Ентомофілія: перенесення пилку з однієї рослини на іншу за допомогою комах. Інша назва — комахозапилення.

Ентопаразити: організми, що паразитують в органах і тканинах людини, тварин або рослин (напр., глисти). Інша назва — внутрішні паразити, ендопаразити.

Ентропія: 1. фіз. Особлива фізична величина — функція стану термодинамічної системи, — яка у спостережуваних явищах і процесах характеризує знецінювання (розсіювання) енергії, зумовлене перетворенням усіх її видів на теплову і рівномірним розподілом тепла між тілами (вирівнюванням їхніх температур). 2. В теорії інформації — міра невизначеності ситуації; в математиці — міра невизначеності випадкової функції. 3. мед. Заворот повік всередину.

Ентузіазм: велике піднесення, порив, натхнення.

Ентузіаст: людина, яка здатна надихатися, ставитись до чогось з ентузіазмом; пристрасний борець за ідею, прихильник якоїсь справи.

Енуклеація: видалення, вилущування (напр., Е. ока — хірургічна операція, під час якої видаляють у людини чи тварини очне яблуко).

Енцефаліт: запалення головного мозку людини й тварин; спричинюється мікробами, вірусами, деякими отруєннями, травмами.

Енцефалограма: те саме, що й електроенцефалограма.

Енцефалографія: метод рентгенологічного дослідження головного мозку, при якому в порожнину черепа вводять повітря, кисень або спеціальні речовини, що дають чітку тінь на рентгенограмах. Інша назва — пневмоенцефалографія.

Енцефаломаляція: утворення в головному мозку омертвілих ділянок внаслідок ураження судин мозку (переважно атеросклерозом). Інша назва — розм'якшення мозку.

Енцефалопатія: загальна назва для незапальних захворювань головного мозку, при якому дистрофічно змінюється тканина мозку, що призводить до порушення його функцій.

Енцикліка: письмове звернення папи римського до всіх католиків або до віруючих якоїсь однієї країни (чи групи країн) з релігійними або політичними настановами.

Енциклопедизм: всебічна освіченість, обізнаність з різних галузей знань.

Енциклопедист: 1. Людина, яка відзначається глибокими різносторонніми знаннями або різносторонньою діяльністю. 2. Представник групи передових мислителів 18 ст., що брали участь у виданні "Енциклопедії, або Тлумачного словника мистецтв і ремесел" 1751 — 1780 рр. за редакцією французьких вчених Д. Дідро і Ж. Л. д'Алам-бера.

Енциклопедичний: 1. Властивий енциклопедії. 2. перен. Всебічний, різносторонній.

Енциклопедія: науково-довідкове видання, що об'єднує в певній системі найістотніші відомості з усіх галузей знань (універсальна Е.) чи будь-якої однієї (галузева Е.).

Еоархей: геологічна ера, частина архею. Охоплює проміжок часу від 4,0 до 3,6 мільярдів років тому. До цієї ери відносяться найдавніші геологічні породи.

Еозин: органічна сполука, синтетичний барвник, порошок червоного кольору. Застосовують у виробництві чорнила, лаків, для забарвлення біологічних препаратів тощо.

Еозинофіли: група лейкоцитів, протоплазма яких заповнена зернятками, що легко забарвлюються еозином. Підвищена кількість Е. в крові спостерігається при різних захворюваннях (найчастіше при гельмінтозах та алергічних захворюваннях ).

Еозинофільний: той, що легко забарвлюється еозином.

Еол: у давньогрецькій міфології — бог, володар вітрів.

Еоліт: застаріла назва епохи кам'яного віку.

Еоліти: невеликі уламки каменю, що мають сліди начебто штучної обробки.

Еоловий: зумовлений діяльністю вітру; Е-ві процеси — руйнування вітром гірських порід і перенесення продуктів руйнування; Е-ві відклади — геологічні відклади, що утворюються з перенесених і перевідкладених вітром продуктів руйнування гірських порід; Е-ва арфа — в давньогрецькій міфології арфа, що звучить від подиху вітру. Від імені давньогрецьго бога вітрів Еола.

Еон: найбільший підрозділ геологічної історії Землі, що об'єднує кілька ер. Виділяють два Е.: докембрійський, або криптозойський, і фанерозойський.

Еони: давньогрецькі міфічні сили, божества мудрості, розуму і віри.

Еонотема: найбільша одиниця міжнародної стратиграфічної шкали; відклади, що утворилися протягом еону. Кожна Е. відображає найбільший і принципово відмінний від суміжного етап геологічного розвитку Землі. Виділяють фанерозойську (об'єднує палеозойську, мезозойську, кайнозойську ератеми) і криптозойську Е.

Еос: 1. У давньогрецькій міфології — богиня ранкової зорі, світанку, сестра сонця й місяця, мати всіх вітрів і зірок; у давньоримській міфології — Аврора. 2. У поезії — ранкова зоря.

Еоцен: середня епоха палеогену.

Епанагога: збірник греко-римського або візантійського права. Видано в кінці 9 ст. Положення Е., що оформляли союз церкви й держави, і тепер широко використовується у церковному праві.

Епаналепсис: те саме, що й анадиплосис.

Епатаж: скандальна витівка, продуманий скандальний вибрик або викликаюча, шокуюча поведінка, що суперечить прийнятим в суспільстві правовим, моральним, соціальним і іншим нормам, зазвичай розглядається більшістю в суспільстві, як непорядна, недостойна чи нерозумна.

Епатувати: вражати, дивувати незвичайною поведінкою.

Епейрогенічні рухи: тривалі повільні підняття й опускання земної кори, які відбуваються постійно під впливом процесів, що розвиваються у підкорових масах.

Епейрофорез: горизонтальне переміщення материків, зумовлене процесами, що відбуваються в надрах Землі.

Епендима: тонка оболонка, що вистилає мозкові шлуночки й центральний канал спинного мозку.

Епентеза: поява додаткового звука в складі слова, напр., розмовне "промблема" замість "проблема".

Епі...: префікс, що означає перебування над чимось або на чомусь, рух проти чогось чи до чогось, супроводження, додавання, надмірність, наступність, послідовність, причинність.

Епібласт: лусковидний виріст на зовнішній стороні зародка багатьох злаків, що прикриває частково або повністю бруньку.

Епіблема: покривна тканина молодих коренів рослин.

Епігенетичний: той, що виник внаслідок вторинних процесів; Е-ні родовища — родовища корисних копалин, що утворилися пізніше, ніж гірські породи, які містять їх; Е-ні долини — річкові долини, що розвиваються у верхніх товщах гірських порід і не пов'язані з геологічною структурою місцевості.

Епігони: 1. У давньогрецькій міфології — сини вождів аргівського війська, що через десять років, наслідуючи батьків, повторили їх похід проти Фів. 2. Зневажлива назва осіб, що в нових умовах механічно відтворюють застарілі ідеї або мистецькі прийоми й засоби своїх попередників.

Епігонство: діяльність запізнілого послідовника якогось напрямку суспільної думки, мистецтва, що в іншій історичній обстановці повторює старі ідеї.

Епіграма: 1. У давніх греків — напис на пам'ятнику, будинку тощо з поясненням значення предмета. 2. Короткий вірш сатиричного змісту, здебільшого на адресу якоїсь персони.

Епіграматичний: той, що має характер епіграми; в'їдливий, їдкий.

Епіграф: 1. У стародавніх греків — напис на пам'ятнику. 2. Цитата, крилатий вислів, афоризм, уривок з пісні або приказка, вміщені перед текстом твору або його розділами.

Епіграфіка: історична та філологічна дисципліна, що вивчає стародавні написи, вирізьблені на твердих матеріалах (камінь, метал тощо).

Епідіаскоп: оптичний прилад для проектування на екрані зображень прозорих малюнків (діапозитивів) і непрозорих (напр., з книги); є сполученням проекційного ліхтаря й епіскопа.

Епідеміологічний: той, що стосується епідеміології; Е-не обстеження — вивчення причин виникнення епідемічних вогнищ та умов поширення інфекцій; Е-на карта — топографічна або схематична карта місцевості з нанесеними умовними знаками вогнищ інфекційних захворювань і факторів, які впливають на санітарно-підеміологічний стан населення або військ.

Епідеміологія: наука, що вивчає причини виникнення й закономірності поширення епідемій, а також розробляє методи боротьби з ними.

Епідемічний: 1. Той, що має характер епідемії. 2. Пов'язаний з боротьбою проти епідемії.

Епідемія: масове поширення інфекційної хвороби в певній місцевості.

Епідерміс: 1. Зовнішній шар шкіри у людини й тварин, що складається з багатошарового плоского епітелію, поверхневі клітини якого роговіють. 2. У рослин — покривна тканина листків, молодих стебел, частин квітки; складається з одного шару живих клітин. Інша назва — епідерма.

Епідермофітія: грибкове захворювання, що уражає переважно шкіру підошов і долонь людини, а також нігті.

Епідидиміт: запалення придатка яєчка в людини, спричинюється мікробами, травмою.

Епідот: мінерал класу силікатів, колір зелений, бурий до чорного. Використовують як виробний камінь.

Епідурит: запальний процес на зовнішній поверхні твердої оболонки спинного мозку; спричинюється найчастіше стафілококом, може бути і туберкульозної етіології.

Епізод: 1. Випадок, випадкова подія, що не залишає помітного сліду. 2. Сюжетно завершена частина оповідання, фільму, картини, що має відносно самостійне значення.

Епізодичний: випадковий, неперіодичний, окремий, не пов'язаний з цілим.

Епізоотія: поширення інфекційної хвороби тварин на значній території.

Епізоотологія: наука про закономірності виникнення, розвитку й згасання інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин.

Епіка: різні епічні твори, епічна поезія.

Епікантус: вертикальна складка у внутрішньому куті ока людини, утворена шкірою верхньої повіки; очна складка. Характерна для монголоїдної раси, деяких народів Африки.

Епікард: зовнішній шар стінки серця, що є внутрішнім листком навколосерцевої сумки — перикарда.

Епікардій: зовнішній шар стінки серця; є внутішнім листком навколосерцевої сумки — перикарда.

Епікардит: запалення епікарда, спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях.

Епікотиль: частина стебла у проростків рослин між сім'ядолями й першими листками. Інша назва — надсім'ядольне коліно.

Епікриз: остаточний висновок в історії хвороби, що містить причини захворювання, його перебіг, лікування та кінцевий результат хвороби.

Епікуреєць: 1. Послідовник епікуреїзму. 2. перен. Людина, що над усе ставить насолоду життям.

Епікуреїзм: 1. Філософсько-етичне вчення, яке виходить з атомістичних і особливо з епічних ідей давньогрецького філософа Епікура (звідси й назва). За Е. найвище благо — розумна насолода радощами життя. 2. Світогляд, що виник на грунті перекрученого тлумачення вчення Епікура як прагнення лише до чуттєвих насолод. 3. перен. Схильність до чуттєвих насолод.

Епілімніон: верхній шар води в озерах.

Епілема: риторична фігура, суть якої в тому, що промовець сам дає собі заперечення і сам його спростовує.

Епілепсія: хронічна психічна хвороба людини, характеризується приступами розладів свідомості, що найчастіше супроводяться загальними корчами. Інша назва епілепсії — падуча хвороба.

Епілог: 1. Заключна частина п'єси, повісті, роману, де розповідається про дальшу долю героїв твору. 2. Остання частина якоїсь події.

Епіляція: видалення волосся з лікувальною або косметичною метою; депіляція.

Епіменія: 1. У давніх греків — жертви богам у дні молодика (молодого Місяця). 2. Місячне утримання римських рабів.

Епіметей: 1. Брат Прометея, що відкрив скриньку Пандори. 2. перен. Дурень, нерозумна людина.

Епіморфоз: 1. Процес регенерації органу при його частковій втраті, при якому не змінюється форма чи розмір органу, а відновлення відбувається за рахунок росту тканин, що утворюються на поверхні рани. 2. Перетворення будови організму, в процесі якого личинка перетворюється на дорослу особину і практично від неї не відрізняється.

Епінастія: рух листя, пелюсток та інших органів рослин, в результаті їх швидкого росту.

Епіпалеоліт: перехідний період від епохи палеоліту до неоліту.

Епіскоп: оптичний прилад для проектування на екран зображення непрозорих малюнків або предметів за допомогою відбитого від них світла.

Епістемологія: розділ філософії, у якому досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток.

Епістиль: те саме, що й архітрав.

Епістола: лист, послання.

Епістолярний: той, що стосується літературних творів, які мають форму листів, послань.

Епістрофа: риторична фігура, повторення того самого слова або звороту.

Епістрофей: другий шийний хребець у людини, ссавців, птахів, плазунів і земноводяних.

Епіталама: в античній літературі пісня або вірш, що виконувалися під час весільних обрядів.

Епітафія: надгробний напис.

Епітелій: 1. Тканина тварин і людини, що складається з живих, щільно розміщених, видовжених клітин. Виконує функції захисту, виділення й всисання. 2. У рослин — загальна назва видільних клітин. Вистилає також стінки смоляних (у хвойних) і ефіроносних (у зонтичних) ходів.

Епітет: художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Один з основних тропів мови.

Епітимія: покарання, накладене духівником на людину, яка на сповіді зізналась у своїх гріхах; покута. Має більше виховне або повчальне, ніж каральне, значення і практикується як посильне для грішника (читання молитв, биття поклонів і т. п.).

Епітроп: член призначеної або обраної комісії, яка здійснює виконавчу владу у церковній (як правило, православній) громаді.

Епітропія: як правило тимчасова, вибірна або призначена архієпископом комісія, яка реалізує виконавчу владу в церковній громаді за його відсутності або недієздатності.

Епітрохоїда: замкнута крива, яку описує зовнішня або внутрішня точка круга, що котиться, не ковзаючись, по зовнішній стороні іншого, нерухомого круга.

Епіфіз: суглобовий розширений кінець довгих трубчастих кісток.

Епіфіти: рослини, що живуть на інших рослинах, але використовують їх лише як місце прикріплення.

Епіфеномен: 1. Супровідне, другорядне явище. 2. У філософії — свідомість, що розглядається як супровідний наслідок діяльності вищої нервової системи, як результат пасивного відображення дійсності.

Епіфеноменалізм: механістичне вчення, яке вважає психіку людини побічним продуктом фізіологічних процесів — епіфеноменом.

Епіфора: стилістична фігура; повторення в кінці віршованих рядків, фрази однакових слів, виразів чи звукосполучень з метою посилення виразності та мелодійності мови.

Епіцентр: 1. Місце на земній поверхні, що лежить безпосередньо над вогнищем землетрусу (гіпоцентром). 2. Місце на земній поверхні, що лежить безпосередньо над вогнищем підземного або під вогнищем повітряного ядерного вибуху.

Епіцикл: мат. коло, центр якого рівномірно рухається по іншому колу.

Епіциклоїда: крива, яку описує довільна точка кола, що котиться по нерухомому колу зовні.

Епічний: 1. Властивий епосові; розповідний. 2. перен. Велично спокійний, безсторонній.

Епод: в античному віршуванні — ліричний вірш, в якому довгі рядки чергуються з короткими.

Еполемент: невеликий вал, призначений для захисту від пострілів супротивника на відкритій місцевості. Може бути частиною (крилом) бастіона.

Еполети: вузькі, заокруглені на кінці погони, де розміщуються знаки розрізнення. Належність парадної форми офіцерів, генералів, адміралів в арміях і флотах багатьох країн, у тому числі в армії дореволюційної Росії.

Епонж: різновид штучної тканини. Використовують для виготовлення одягу.

Епонім: 1. У давньогрецькій міфології — бог, герой або людина, що давали назву місту, громаді або року. 2. У давніх афінян — перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік. 3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.

Епопея: 1. Художній твір, у якому широко й різнобічно зображено великі історичні події, поставлено проблеми загальнонародного значення. 2. перен. Ряд подій, пов'язаних з героїчними подвигами.

Епос: 1. Героїчні народні пісні, думи, поеми, оповіді. 2. Оповідний рід художньої літератури. Жанри Е. — епопея, роман, а також середні й малі епічні жанри — повість, оповідання, нарис.

Епоха: 1. Певний проміжок часу, що його ознакою є визначні події або процеси в природі, суспуіьстві, науці, мистецтві. 2. Підрозділ геологічного періоду. 3. Момент, з якого починають обчислювати час руху світила.

Епсоміт: мінерал класу сульфатів, білого кольору, іноді безбарвний. Використовують для одержання магнієвих препаратів. Від назви мінеральних джерел Епсом в Англії.

Епуліс: доброякісна пухлина ясен; спостерігається найчастіше при тривалому подразненні тканин ясен.

Епюр: кресленик, на якому просторова фігура зображена ортогональними проекціями її, суміщеними в одній площині.

Епюра: графік залежності однієї величини від іншої (напр., у теорії машин і механізмів Е. зображає зміну швидкості чи прискорення по довжині стрижня).

Ера: 1. Час, з якого запроваджується система літочислення. 2. Подія, особливо визначний момент, що відкриває новий період розвитку. 3. Один з найбільших відрізків часу в хронології геологічної історії Землі.

Ератема: 1. Геологічна група — підрозділ загальної стратиграфічної шкали, підпорядкований еонотемі. Е. відображає великий етап розвитку літосфери (до певної міри і атмосфери і гідросфери) і органічного світу. Палеозойська, мезозойська і кайнозойська Е. утворюють фанерозойську еонотему. Kожна Е. ділиться на три і більше систем. 2. Відклади, які утворилися протягом геологічної ери.

Ерато: у давньогрецькій міфології — одна з 9 муз, покровителька ліричної поезії.

Ербій: хімічний елемент, символ Er, ат. н. 68; блискучий метал, належить до лантаноїдів. Застосовують для виробництва деяких сплавів, скла тощо. Від назви селища Іттербю у Швеції.

Ерг (1): одиниця роботи або енергії в системі одиниць СГС. Е. — робота сили в 1 дину на шляху в 1 см. 1 Е. = 1 г·см²/с² = 10⁻⁷ Дж = 6,24150965(16)·10¹¹ еВ.

Ерг (2): великі (більше сотні квадратних кілометрів) рухомі пустельні піщані масиви на відкритих плоских поверхнях. Близько 85% рухомих пісків Землі знаходиться в Е. Їх також виявлено на інших небесних тілах — Венері, Марсі та супутнику Сатурна Титані.

Ергастерій: у Стародавній Греції майстерня, в якій працювали раби.

Ергастоплазма: внутрішньоклітинний органоїд, на поверхні якого містяться особливі зернята (ґранули) рибонуклеїнової кислоти — рибосоми. Бере участь у синтезі білка. Інша назва — ґранулярна ендоплазматична сітка.

Ергастул: у Стародавньому Римі в'язниця для рабів (здебільшого підземна), в якій в'язні, закуті в кайдани, виконували особливо важку роботу.

Ергатив: відмінок у деяких мовах (напр., баскській); українській не властивий.

Ергокальциферол: жиророзчинний протирахітичний вітамін D₂, необхідний для нормального росту кісток; сприяє засвоєнню кальцію, що міститься в продуктах харчування. В організмах утворюється з ергостерини.

Ергономіка: наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці.

Ергономія: наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці; ергономіка.

Ергостерин: органічна речовина, циклічний спирт групи стеринів. Від діяння ультрафіолетового проміння перетворюється в антирахітичний вітамін Д2. Багато Е. міститься в дріжджах, грибах, ріжках.

Ерготамін: лікарський препарат. Застосовують при маткових кровотечах, атонії матки, мігрені.

Ерготизм: отруєння людини через вживання в їжу алкалоїдів пурпурових (маткових) ріжок, гриба, що паразитує на житі; характеризується розладом травлення, місцевим змертвінням тканини, загальним збудженням, галюцинаціями, непритомністю, судомами. У Середньовіччя мала назву «вогонь святого Антонія» і набувала форм епідемій.

Ерготин: лікарський препарат; очищений рідкий екстракт ріжків, паразитного гриба класу сумчастих. Один з кровоспинних засобів.

Ердельтер'єр: порода службових собак, виведена в Англії, в долині річки Еру.

Ере: дрібна монета Швеції, Норвегії і Данії 1/100 крони.

Ереб: у давньогрецькій міфології підземне царство темряви.

Еректор: пересувний пристрій для механізованого встановлення тюбінгів або блоків при спорудженні тунелів, шахт.

Ерекція: збільшення об'єму чоловічого статевого члена; настає в результаті наповнення кров'ю порожнин його т. зв. печеристих тіл.

Еремурус: рід багаторічних рослин лілійних. Поширені в Центрально-Східній Європі. Деякі види вирощують як декоративні, з коріння деяких одержують клей. Інша назва — еремур.

Еретизм: мед. стан підвищеної збудливості, подразливості.

Ерзац: неякісний замінник, сурогат.

Еризипелоїд: інфекційна хвороба, що уражає здебільшого свиней. Людина заражається при контакті з хворою твариною, обробці інфікованого м'яса. Інша назва — бешиха свиней.

Еринії: у давньогрецькій міфології — богині прокляття, кари й помсти (Тисіфона, Аллекто і Мегера), що живуть в Аїді. У римлян — фурії. Вони переслідують клятвовідступників, вбивць, позбавляють їх здорового глузду і накликають на них біди.

Еристика: мистецтво вести спір, полеміку.

Еритема: почервоніння шкіри під впливом різний подразнень — механічних, хімічних, фізичних тощо.

Еритрит: чотириатомний спирт, безбарвна кристалічна речовина. Застосовують у харчовій промисловості, парфюмерії, медицині тощо.

Еритробласти: одна з проміжних стадій розвитку червоних кров'яних тілець (еритроцитів) у хребетних тварин і людини.

Еритроміцин: антибіотик, який затримує ріст стійких до пеніциліну форм збудників хвороб.

Еритроцити: одна з форм клітин крові людини й багатьох тварин; містять гемоглобін, виконують головну роль у газообміні організму (перенесення кисню і вуглекислоти). Інші назви — червоні кров'яні тільця, червонокрівці.

Еріометр: прилад для вимірювання товщини волосинок вовни, а також вовняних тканин.

Еркер: напівкруглий, тригранний або гранчастий засклений виступ у зовнішній стіні будинку.

Ерл: в Англії за раннього Середньовіччя — представник родової знаті, з 11 ст. відповідає поняттю "граф".

Ерліфт: 1. Пристрій для піднімання крапельної рідини енергією стиснутого повітря, змішаного з нею. 2. Компресорний (з використанням повітря) спосіб видобування нафти.

Ерміт: відлюдник, самітник, анахорет, мешканець пустелі.

Ермітаж: 1. Заміський будинок, парковий павільйон. 2. Музей мистецтва у Петербурзі, заснований у 1764 р.

Ерозія: 1. Руйнування грунту або гірських порід текучою водою. 2. Руйнування металу або поверхні металевих виробів, зумовлене діянням механічних факторів або електричних розрядів. 3. Порушення цілості епітеліального шару шкіри або слизових оболонок під впливом різних подразнень, а також внаслідок місцевих порушень кровообігу.

Ерос: у давньогрецькій міфології — бог кохання; у давньоримській — Амур, або Купідон.

Еротика: почуттєвість, хтивість, підвищений інтерес до проблем статі.

Еротоманія: хворобливо підвищена статева збудливість, психічний розлад на еротичному грунті.

Ерстед: одиниця напруженості магнітного поля в СГС системі одиниць; дорівнює напруженості магнітного поля в точці на віддалі 2 см від нескінченно довгого прямолінійного провідника, по якому тече електричний струм у 10 а. Від прізвища датського фізика Г.-К. Ерстеда.

Ерудит: людина, що має глибокі різносторонні знання.

Ерудиція: глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність.

Еруптивний: вивержений, вулканічного походження.

Ерупція: 1. Спалах на Сонці; має вигляд яскравих точок на фоні фотосфери. 2. геол. Виверження вулкану.

Ерфліт: 1. Пристрій для піднімання крапельної рідини енергією стиснутого повітря, змішаного з нею. 2. Компресорний (з використанням повітря) спосіб видобування нафти.

Ерцгерцог: титул австрійських принців до 1918 р.

Есе: 1. Короткі наукові, критичні та інші нариси, які відзначаються вишуканістю форми. 2 Літературний жанр прозового твору невеликого об'єму і вільної композиції.

Есенція: 1. Леткі ефірні масла, добуті дистиляцією з рослин. 2. Міцний розчин, витяжка.

Ескаватор: самохідна землерийна машина, що складається зі стріли, ковша та кабіни на обертовій платформі, для виймання та переміщення ґрунту, гірської породи тощо

Ескадра: 1. Оперативно-тактичне з'єднання надводних військових кораблів різних класів. 2. З'єднання військово-повітряних сил у деяких іноземних арміях.

Ескадрилья: , тактичний підрозділ військово-повітряних сил, що складається з кількох ланок або загонів військових літаків.

Ескадрон: тактичний підрозділ у кавалерії.

Ескалада: оволодіння муром фортеці за допомогою штурмових драбин.

Ескалатор: похилий конвейєр у вигляді рухомих сходів, призначенй для переміщення людей. Торгова марка компанії Otis Elevator Company.

Ескалація: у воєнно-політичних доктринах термін "ескалація" означає: 1. Планомірне нарощування військової могутності держави, армії. 2. Планомірне збільшення чисельності військових сил у певному районі. 3. Заплановане нарощування інтенсивності воєнних дій. 4. Розширення воєнних операцій у нові райони.

Ескалоп: страва з телятини, свинини або баранини; смажені шматочки корейки.

Ескапада: образлива витівка; ворожий випад.

Ескарп: 1. геол. Крутий укіс над плоскою поверхнею, що утворився за рахунок ерозії. 2. заст. Внутрішня крута спадина зовнішнього рову укріплення. 3. Протитанкова перешкода у вигляді крутої високої (до 3м) зовнішньої стінки земляного укріплення. Контрескарп — внутрішній укіс земляного укріплення (з боку сторони, що обороняється).

Есквайр: 1. У феодальній Англії прапороносець, пізніше — одне з нижчих дворянських звань. 2. У США та Великобританії почесний титул, що його присвоюють мерам, мировим суддям, вищому розряду адвокатури і старшим урядовцям.

Ескіз: 1. Попередній начерк креслення, картини тощо. 2. Шкіц, нарис художнього або матеріального твору.

Ескізний: намічений в загальних і найхарактерніших рисах; Е. проект — загальні риси й накреслення машини, будови, технологічного процесу тощо.

Ескімо: морозиво в шоколаді на паличці. Товарний знак «Eskimo Pie» компанії Nestle.

Ескімоси: народ, монголоїди арктичного типу, що становить корінне населення території від Гренландії і Нунавут (Канада) до Аляски (США) і східного краю Чукотки (Росія). Самоназва — "інуїти" (справжні люди). Чисельність — близько 170 тис. чоловік. Мова відносяться до ескімоської гілки ескімосько-алеутської сім'ї. У XVIII в. ескімоси ділилися на ряд племен, які відрізнялися лінгвістично і деякими особливостями культури. У більш пізній період, у зв'язку з процесами інтеграції культур Е. та інших берегових народів, Е. зберегли групові особливості мови у вигляді ряду діалектів. Поряд з чукчами, коряками та ітельменами утворюють, так звану, континентальну групу популяцій арктичної раси, яка за походженням пов'язана з тихоокеанськими монголоїдами.

Ескімоський переворот: прийом постановки каяка, який перевернувся, на рівний кіль, за допомогою ривка стегнами або опори на весло. Перший опис десяти методів Е. п. постановки на рівний кіль був зроблений в 1765 році. Ці методи включали перевороти з повним веслом, половиною весла, з гарпуном, на руках.

Ескорт: військовий конвой, охорона, супроводження.

Ескортувати: супроводити під охороною, прикриттям, конвоєм.

Ескудо: 1. Давня іспанська золота монета, що карбувалась з 1537 по 1833 рік. Вартувала півдублона або 16 реалів. 2. Срібна іспанська монета між 1864 і 1869 роками, яка прийшла на зміну реалу за співвідношенням 10 реалів = 1 Е. 3. Грошова одиниця Португалії (поділяється на 100 сентаво), Чилі (поділяється на 100 сентесимо).

Ескулап: 1. Латинська назва давньогрецького бога лікування Асклепія, культ якого був перенесений у Рим. 2. перен. Лікар, медик.

Еспада: стиль фехтування, розповсюджений у Іспанії.

Еспадилья: невелика шпага.

Еспадон: дворучний меч під зріст людини з прямим клинком і масивною хрестовиною. Зброя пішого воїна, зокрема панцирної піхоти в XV-XVII століттях.

Еспадрільї: чоловіче або жіноче літнє взуття на матерчатій основі, яке носиться на босу ногу.

Еспадрон: колюча й рубаюча зброя з трохи вигнутим або прямим клинком. Застосовують у фехтуванні.

Еспандер: спортивний прилад для розвитку м'язів. Складається з ручок, з'єднаних гумовими джгутами або пружинами.

Еспаньйолка: коротенька гостра борідка.

Еспарто: 1. Трав'янисті рослини з роду ковила родини злаків. Поширені на Південному Заході Європи та в Північній Африці. 2. Волокнистий матеріал з листків цієї рослини. 3. Сорт паперу, виготовлений з цього матеріалу.

Еспарцет: рід трав'янистих або кущових рослин родини бобових. Поширені в Європі, Північній Африці та Західній Азії. Багато видів культивують як цінні кормові рослини й медоноси.

Есперанто: міжнародна штучна мова, яку створив у 1887 р. польський лікар Л. Заменгоф.

Еспланада: 1. Незабудований простір між мурами фортець або міськими мурами та найближчими будовами, що служив оборонним цілям. 2. Площа перед великим будинком. 3. Широка вулиця з алеями посередині.

Еспресивний: виразний, випуклий, наділений експресією.

Еспресо: кавовий напій, приготовлений шляхом пропускання гарячої водяної пари під тиском через контейнер із жареною і меленою кавою. Існує багато різновидів приготування Е.: Е.-лунго — Е. розведено удвоє гарячою водою (інша назва — американо), Е.-рістретто — на той же об'єм кави подається удвічі менша порція води, Е.-допіо — на той же об'єм води додається удвічі більша порція кави, Е.-макіято — Е. з додаванням зпіненого молока, Е.-романо — Е. з додаванням цедри лимону, Е.-корето — Е. з додаванням лікеру або коньяку, Е.-кон панна — Е. зі збитими вершками.

Ессеї: послідовники юдейської релігійної течіїї, що сповідувала аскетизм закритої громади.

Естакада: споруда (поміст) для прокладання залізничного або іншого шляху над землею.

Естаміне: кімната для куріння у ресторанах.

Естамп: твір друкарської графіки, відбиток на папері, шовку та інших матеріалах. Види естампу — ґравюра, офорт, літографія.

Естафета: 1. Термінове повідомлення, пакет, що його передають гінцями, переважно кінними, які змінюють один одного. 2. Вид командних спортивних змагань на швидкість (з бігу, на лижах, велосипедах та ін.) із зміною учасників і передаванням спеціального предмета — естафети (палички, пакета тощо). 3. перен. Традиція, яку приймають від старшого покоління або попередників.

Естезіологія: розділ анатомії, що вивчає будову й функції органів чуттів.

Естезіометр: прилад для вимірювання чутливості шкіри до тиску або дотику.

Естет: 1. Особа, яка сприймає зовнішні форми мистецтва відірвано від ідейного змісту, схильна до естетства. 2. Прихильник, шанувальник прекрасного, витонченого.

Естетизм: суб'єктивний підхід до мистецтва, що грунтується на теорії "мистецтво для мистецтва". Е. протиставить мистецтво дійсності.

Естетика: наука про прекрасне та його роль у житті суспільства, про загальні закони художнього пізнання дійсності й розвитку мистецтва.

Естетичний: той, що стосується естетики або відповідає її вимогам.

Естетотерапія: розділ медицини, який вивчає вплив естетичних факторів на здоров'я людини.

Естетство: суб'єктивний підхід до мистецтва, що грунтується на теорії "мистецтво для мистецтва". Е. протиставить мистецтво дійсності. Інша назва — естетизм.

Есток: прямий меч у «півтори руки» з колючими властивостями (без ріжучого леза) з трикутним або чотирикутним перерізом клинка. Середня довжина — 1,20м (без ефеса — 0,9м).

Естокада: прямий, перпендикулярний удар рапірою, шпагою або еспадроном при фехтуванні.

Естрагон: вид багаторічних трав'янистих рослин роду полин родини складноцвітих. У дикому стані зустрічається в Європі й Азії. Вирощують як пряну овочеву рослину. З листя готують естрагонні оцет і гірчицю. Інша назва — тархун.

Естрада: 1. Постійний чи тимчасовий, критий або відкритий поміст, піднятий над рівнем землі або підлоги, для виступів акторів або мистецьких колективів. 2. Концертне-видовищні виступи, т. зв. малі форми мистецтва.

Естрогени: 1. Жіночі статеві гормони. 2. Органічні сполуки, що виявляють біологічну дію жіночого гормона. Інша назва — естрогенні речовини. 3. Препарати, до складу яких входять жіночі статеві гормони або їхні хімічні аналоги.

Естрон: статевий гормон жінок і самок ссавців; те саме, що й фолікулін.

Еструс: одна із стадій статевого циклу ссавців; тічка.

Естуарій: широке однорукавне воронкоподібне гирло річки, що впадає в океан або море.

Есхатологія: вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту, пов'язану з цим спокуту гріхів і потойбічне життя, складова частина більшості релігій.

Етажерка кубанська: бойовий порядок літаків-винищувачів, який застосовувався радянською авіацією у роки Другої світової війни. Активно почав використовуватись весною 1943 року під час боїв у районі Кубані, звідки й назва.

Етажерка: невеликий переносний стелаж у вигляді кількох розміщених одна над одною полиць, скріплених вертикальними стояками.

Етазол: лікарський препарат. Застосовують при пневмонії, ангіні, пієліті.

Еталон: 1. Зразкова міра або зразковий вимірювальний прилад. 2. перен. Зразок, мірило.

Етамінал-натрій: лікарський препарат. Снотворний засіб. Інша назва — нембутал.

Етан: органічна сполука, безбарвний горючий газ. Застосовують для синтезу спиртів, синтетичного каучуку тощо.

Етап: 1. Частина шляху — дистанції. 2. Відрізок часу, відзначений певними подіями. 3. У Росії і СРСР — арештантська партія з конвоєм. 4. Місце зупинки, етапний пункт.

Етат: 1. Спосіб, стиль життя. 2. Пенсія; платня урядового службовця, його бюджет.

Етатизм: 1. Політика, яка полягає в активному втручанні держави в економічну та інші сфери життя суспільства, що призводить до бюрократизації суспільного життя і кризи демократії. 2. Соціологічна доктрина, яка обгрунтовує активне втручання держави в економічне й політичне життя суспільства.

Етерніт: покрівельний матеріал, виготовлений з азбесту та цементу.

Етика: 1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.

Етикет: 1. Зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулових осіб (придворний Е.), а також у дипломатичних колах. 2. перен. Правила поведінки.

Етикетаж: у музейній справі — виконані за єдиними принципами щодо обсягу інформації, послідовності викладу та графічного відтворення етикетки.

Етикетка: 1. Ярлик, товарний знак, що його наклеюють на товар або упаковку. На Е. зазначається виготовлювач, назва товару, ціна. 2. Підпис під експонатом у музеї або на виставці.

Етил: 1. Одновалентний радикал органічної сполуки етану. 2. Е. бромистий — органічна сполука, безбарвна рідина з ефірним запахом. Застосовують в органічному синтезі.

Етилацетат: складний ефір, безбарвна летка рідина. Застосовують як розчинник у виробництві лаків, кіноплівки, бездимного пороху тощо.

Етилбензол: ароматичний вуглеводень, безбарвна рідина. Використовують для виробництва стиролу, а також як добавку до моторного палива.

Етилен: органічна сполука, безбарвний горючий газ. Застосовують для одержання поліетилену, етилбензолу та інших органічних речовин.

Етиленгліколь: органічна сполука, найпростіший двоатомний спирт; густа безбарвна рідина. Застосовують у виробництві синтетичних смол, штучного волокна, як антифриз тощо.

Етиленізація: спосіб штучного прискорення достигання плодів і овочів за допомогою газу етилену.

Етимологізація: встановлення походження слова.

Етимологія: 1. Розділ мовознавства, що вивчає походження слів. 2. Пояснення походження якогось слова зіставленням його з спорідненими словами тієї самої або іншої мови.

Етимон: первісна форма або значення слова.

Етичний: пов'язаний з етикою; Е. релятивізм — методологічний принцип пізнання і тлумачення моралі, суть якого полягає в абсолютизації моменту відносності й умовності моральних норм, уявлень, ідеалів; "етичний соціалізм" — ідеалістичне вчення, яке намагається обгрунтувати соціалістичний ідеал, виходячи з моральних принципів.

Етіологія: вчення про причини та умови виникання хвороб.

Етіоляція: втрата рослинами зеленого забарвлення (хлорофілу) при зростанні їх у темряві або в умовах недостатнього освітлення.

Етнарх: 1. В античні часи — призначений метрополією правитель території, провінції. 2. У Візантії — командуючий іноземними найманцями в охороні імператора. 3. В Османській імперії — представник національних і релігійних груп, призначений для представлення їх інтересів перед владою.

Етніцизм: віра у багатьох богів, поганство, язичество, багатобожжя.

Етнічний: той, що належить до якогось народу, його культури, традицій.

Етноботаніка: розділ ботаніки, що вивчає використання рослин різними етнічними групами населення , земної кулі.

Етногенез: процес формування та розвитку етнічних спільностей і подальше становлення їх етнографічних, лінгвістичних і антропологічних особливостей.

Етногенія: наука про творення звичаїв і характерів народів.

Етногеографія: розділ етнографії, який вивчає склад і розміщення населення земної кулі, окремих країн та їхніх районів в етнічному аспекті.

Етнографізм: відтворення традиційних форм побуту, звичаїв, обрядів без заглиблення в соціальні процеси.

Етнографія: наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв'язки.

Етнологія: теоретична наука, яка, використовуючи здобутки етнографії, дає картину розвитку людства, його побуту і культури.

Етноніміка: розділ лексикології, який вивчає назви племен, народностей і народів.

Етнос: історично сформована стійка спільність людей — плем'я, народність, нація. Е. виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом етнічно однорідних шлюбів і передавання новому поколінню мови, культури, традицій, етнічних орієнтацій тощо.

Етологія: наука, що вивчає особливості поведінки організмів у всіх її проявах.

Етос: узагальнена характеристика культури певної соціальної спільноти, яка виражена в системі її панівних цінностей і норм поведінки.

Етроли: пластмаси на основі ацетилцелюлози. З Е. виготовляють вироби широкого вжитку.

Етуаль: модна співачка в театрі легкого, розважального жанру.

Етюд: 1. В образотворчому мистецтві — первісний допоміжний малюнок, виконаний з натури, для майбутнього твору. 2. Музична навчальна п'єса. 3. Імпровізаційна вправа, що складається з сценічних дій, для розвитку і вдосконалення техніки акторського мистецтва. 4. Літературний, науковий або філософський нарис. 5. У грі в шахи (шашки) завдання виграти або зіграти внічию за даної позиції; кількість ходів не визначається.

Етюдизм: в образотворчому мистецтві — недолік виконання, коли в закінченому творі залишаються якості етюду, які відволікають увагу, ослаблюють або й зовсім спотворюють зміст.

Еуфілін: лікарський препарат. Судинорозширювальний і сечогінний засіб. Застосовують при захворюваннях серцево-судинної системи.

Ефа: змія родини гадюкових. Поширена переважно в пустелях Південної Африки, Середньої Азії. Дуже отруйна, небезпечна для людини.

Ефеби: у Стародавній Греції — повнолітні юнаки (з 18 років), що навчалися військовому мистецтву і відвідували школи риторів, філософів.

Ефедрин: алкалоїд, що міститься в деяких видах рослин роду ефедра. Хлористо-водневу сіль Е. застосовують у медичній практиці як засіб, що звужує судини, підвищує кров'яний тиск, розслабляє гладенькі м'язи тощо.

Ефект: 1. Результат, наслідок яких-небудь причин, заходів, дій. 2. Сильне враження, спричинене ким-небудь або чим-небудь. 3. Засіб, що має на меті справити враження, викликати здивування.

Ефективний: дійовий; Е-на валюта — наявні іноземні гроші, що перебувають в обігу на біржі як товар; Е-ні опади — кількість вологи, що лишається в грунті і може бути використана рослинністю.

Ефективність: результат, наслідок будь-яких причин, сил, дій; Е. економічна — показник економії суспільної праці в результаті застосування певних заходів; ступінь віддачі виробництва, машин, апаратів.

Ефектний: зроблений з метою справити ефект, враження.

Ефель: дрібна і легка фракція порід, яку одержують при промиванні розсипного золота або при оброблянні рудного золота.

Ефемери: однорічні рослини з коротким періодом розвитку, що тривав кілька тижнів.

Ефемериди: 1. Щоденні записи найважливіших подій, які велися при дворі Александра Македонського. 2. астр. Різні астрономічні відомості (напр., координати зір, планет), обчислені для ряду послідовних моментів часу. 3. біол. Ряд комах. Інша назва — одноденки.

Ефемерний: недовговічний, швидкоминущий.

Ефемероїди: багаторічні трав'янисті рослини, надземні частини яких живуть лише протягом кількох тижнів, а решту року перебувають у стані спокою у вигляді бульб, цибулин чи кореневищ.

Ефенді: одна з форм ввічливого звертання до чоловіка в Туреччині.

Еферентний: той, що виносить; Е-ні судини — судини, що виносять кров, лімфу з органа; Е-ні нервові волокна — волокна, по яких збудження передається від центральної нервової системи до тканин.

Ефес: держак клинкової холодної зброї. Складається з руків'я з головкою (яблуком) і ґарди. До Е. може кріпитись темляк (як елемент уніформи), а також різні призові знаки.

Ефети: судді у давньогрецьких Афінах.

Ефігія: кам'яне, мармурове чи дерев'яне скульптурне зображення померлого, як правило, у натуральну величину, яким прикрашають надгробок на його могилі.

Ефір: 1. За уявлення давніх греків, сонцесяйний верхній шар повітря, де перебували боги. 2. Гадане середовище, яке нібито заповнювало проміжки між частинками і весь світовий простір. Існуванням Е. прагнули пояснити поширення світла тощо. 3. Клас органічних сполук, що складаються з двох радикалів, пов'язаних між собою атомом кисню.

Ефірний: 1. Леткий. 2. Легкий, тонкий. 3. Той, що належить до ефіру; Е. олії — легкі рідкі суміші органічних речовин із сильним запахом. Містяться у квітах, плодах та листі пахучих рослин. Застосовують у медицині, парфумерній і харчовій промисловості.

Ефузивний: вивержений; Е-ні породи — магматичні гірські породи, що утворилися внаслідок застигання лави на поверхні Землі або близько від поверхні.

Ефузія: 1. Виливання лави (магми) на поверхню Землі в процесі вулканічної діяльності. 2. Проникнення газів з одного об'єму в другий через пористу перегородку з отворами, незначними порівняно з довжиною вільного пробігу молекули.

Ехінацея: рід багаторічних трав'янистих рослин родини айстрових родом з Північної Америки. Вирощують як цінну кормову культуру, багату білками, а також як декоративну і лікарську рослину.

Ехінокок: вид стьожкових червів, що в дорослому стані паразитують у кишечнику собаки, вовка, шакала, зрідка кішки, а в личинковій стадії — інших тварин і людини. Спричинює хворобу ехінококоз.

Ехінококоз: захворювання; спричинюване паразитуванням у тілі людини та деяких тварин ехінокока; уражаються внутрішні органи.

Ехіноринх: рід паразитичних колючоголових червів, Живуть у кишечнику хребетних тварин і людини, спричинюють великі болі.

Ехіуриди: клас кільчастих червів (анелід), що живуть на великих глибинах в океанах.

Ехоенцефалоскоп: прилад для виявленая органічних змін у центральній нервовій системі.

Ехолалія: неконтрольоване автоматичне повторення слів, почутих в чужій мові. Спостерігається у дітей на етапі становлення мовлення і у дорослих при психічних захворюваннях (напр., аутизм, шизофренія).

Ехолокація: орієнтація у просторі за допомогою відбитого звуку чи ультразвуку.

Ехолот: 1. Прилад для вимірювання глибини морського дна. 2. Прилад для замірювання рівня рідини в нафтових свердловинах.

Ехор: бурятський народний хороводний танець.

Ешафот: поміст, на якому здійснювалася страта.

Ешелон: 1. Частина бойового порядку військ. 2. Частина загальної колони військ, що рухається на певній віддалі від іншої колони. 3. Під час перевезення залізницею — кожний військовий поїзд. 4. В широкому розумінні — залізничний поїзд або автоколона, що прямує з певним цільовим призначенням.

Ешелонувати: розташовувати війська розчленовано (в глиб), поешелонно.

Еякуляція: випорскування сім'я (сперми) з чоловічого статевого органа; сім'явипорскування.

Еялет: турецька провінція, якою править паша.

Євангеліє: 1. Ранньохристиянські твори, що оповідають про земне життя Ісуса Христа. Частина Біблії. 2. перен. Книги, в яких викладено основні принципи, правила чогось.

Євангелізація: діяльність, спрямована на навернення людей і народів у християнство.

Євангеліст: 1. Кожний з чотирьох, визнаних християнською церквою, укладачів ранньохристиянських творів — євангелій. 2. Член секти євангелістів.

Євгеніка: напрям у генетиці, що ставить завдання поліпшення біологічних та спадкових властивостей людини і людської популяції загалом. Термін придумано англійським психологом Френсісом Гальтоном у 1863 році.

Євлогій: релікварій, наповнений миро, яким користувались паломники у Святу землю; мирниця.

Євнух: кастрат, наглядач за гаремом у мусульман.

Євреї: народ семітського походження, основна етнічна група держави Ізраїль.

Євро: офіційна валюта більшості держав Європейського Союзу, відомих також як Єврозона. У безготівкових розрахунках Є було введено 1 січня 1999 року, у готівковому обігу — з 1 січня 2002 року.

Євробонди: облігації, випущені в валюті, що є іноземною для емітента (як правило), і які розміщуються за допомогою міжнародного синдикату андеррайтерів серед зарубіжних інвесторів, для яких дана валюта також, як правило, є іноземною.

Євровалюти: сукупна назва стійких валют, якими комерційні банки здійснюють безготівкові депозитно-позикові операції за межами країн-емітентів цих валют: євродолари, євростерлінги, євроєни тощо.

Євродепозити: вклади до великих комерційних банків у чужоземній валюті за рахунок коштів, що функціонують на ринку євровалют.

Євродолари: тимчасово вільні кошти в доларах США, вміщені організаціями й особами країн в європейських банках і використовувані цими банками для надання кредитів. Операції з Є. організаційно не входять до юрисдикції США.

Єврозона: група держав Європейського Союзу, офіційною валютою яких є євро. Початково Є. нараховувала 11 країн; станом на 1 січня 2013 до Є. входить 17 країн.

Єврокард: міжнародна кредитна картка з правом використання в країнах — учасницях європейської банківської системи.

Єврокредити: міжнародні кредити, що надаються великими комерційними банками за рахунок ресурсів євровалютного ринку.

Єврооблігація: цінний папір на пред'явника, боргове зобов'язання позичальника, що отримав довготермінову позику в одній з євровалют.

Європейська валютна система: форма організаційних стосунків країн-членів Європейського Співтовариства (ЄС) у валютній сфері, метою якої є забезпечення стійкого співвідношення курсів національних валют цих держав і тим самим сприяння стабілізації їх зовнішньоекономічних зв'язків. Заснована 13 березня 1979 р.

Європеоїди: раса, поширена до епохи Великих географічних відкриттів (XV ст.) в Європі, Малій Азії, Північній Африці, частково в Середній Азії і північній та центральній Індії; пізніше — на всіх населених континентах. На сьогодні — найпоширеніша у світі (близько 40% населення Землі). Від назви континенту Європи. Інші назви — каказька, євроазійська.

Європій: хімічний елемент, символ Eu, ат. н. 63; рідкісноземельний метал, належить до лантаноїдів. Від назви континенту Європи.

Євроринок: міжнародний ринок позичкових капіталів, на якому операції здійснюються у валютах.

Єврочек: чек, що приймається до оплати в будь-якій із країн-учасниць європейської банківської системи "єврочек" (створена у 1968 р.).

Євхаристія: християнське таїнство, яке полягає в здійсненні особливим чином освячення хліба і вина і подальшого їх вживання; причастя.

Єгиптолог: єгиптознавець, учений, що займається дослідженням і вивченням єгипетської старовини.

Єгиптологія: єгиптознавство; наука, об'єктом вивчення якої є древньоєгипетська мова, історія.

Єґер: 1. Солдат особливих стрілецьких (єгерських) частин у ряді армій. 2. Спеціаліст-мисливець, який керує полюванням, доглядає тварин у заповідниках і мисливствознавчих господарствах. 3. За феодалізму слуга в поміщицькому господарстві, виїзний лакей.

Єґермайстер: 1. Мисливський ватажок. 2. Придворний ранг у царській Росії.

Єґова: піднесена, урочиста назва Бога в Біблії.

Єґовісти: члени однієї з сект у християнстві, яка заперечує триєдинство бога й визнає єдиним богом Ягве (перекручене — Єґова, звідки й назва).

Єдваб: шовкова тканина. Була поширена в XVII-XIX століттях. Із сучасних тканин за структурою і якістю подібною до Є. є атлас.

Єзекиїл: один з чотирьох старозавітніх пророків.

Єзиди: народ, що проживає на території декількох країн Близького Сходу та Кавказу — в основному на півночі Іраку (губернаторство Мосул), а також в Туреччині, Сирії, Грузії, Вірменії, Росії. Самоназва — язиди. Розмовляють на діалекті курдської мови курманджи; сповідують єзидизм.

Єзидизм: релігійна система єзидів. Близька до доісламських курдських релігій, має спільні витоки з зороастризмом. Сьогодні — конфесійне явище курдського етносу. Опирається в основному на усну традицію.

Єзуїти: 1. Члени католицького чернечого ордену "Товариство Ісуса", заснованого в 1534 р. для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації. 2. перен. Єзуїт — підступна, підла, лицемірна людина.

Єлей: олива, яку використовують під час церковних відправ.

Єлейний: 1. Олійний, оливний. 2. перен. Масний, лицемірно солодощавий.

Єлисейський палац: палац президента Франції у Парижі.

Єлисейські поля: 1. Широка, засаджена деревами і квітами вулиця у Парижі. 2. У міфології давніх греків — рай, потойбічний світ, той світ, світ тіней

Єна: японська монета, ієна.

Єпархія: церковно-адміністративна одиниця на чолі з архієреєм в православних, греко-католицьких церквах; єпископство, архієпископство.

Єпископ: 1. Вищий духовний чин єпархії у християнській церкві. 2. Титулярний Є. — єпископ католицької церкви, який не керує окремою діоцезією. 3. У Стародавній Греції — політичний агент, що його Афіни засилали в союзні держави для нагляду за виконанням союзницьких договорів. 4. У ранньохристиянських громадах II ст. — виборна особа, що відала майновими й судовими справами.

Єпископія: церковний округ; єпархія, що нею керує єпископ.

Єпископство: 1. Сан єпископа. 2. Єпископія, єпархія. 3. Час правління єписокопа.

Єргак: кожух зі шкіри жеребця з вовною догори.

Єресіологія: історичний опис єресей, а також полемічна література, спрямована проти них.

Єресіярх: основоположник єресі, секти чи її лідер.

Єресь: 1. Релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми пануючої церкви. 2. перен. Відступ від панівних, загальноприйнятих поглядів, правил, положень та ін.; інколи — те, що позбавлене здорового глузду, дурниця.

Єретик: 1. В християнстві — людина, що відступила від догм пануючої церкви, послідовник єресі. 2. перен. Людина, що відступає від панівних поглядів, правил, положень тощо.

Єрик: 1. Невелика вузька протока річки або озера. 2. Невеликий канал між лиманами, болотами, плавнями.

Єсеї: юдейська секта, що виникла у 2 ст. до н. е., представники якої проповідували аскетичний побут і спільність майна.

Єті: міфічна людиноподібна істота, що ніби-то проживає в лісових високогірних місцевостях. Інші назви — біґфут, снігова людина.

Єфрейтор: 1. В арміях 17 — 18 ст. — старший солдат. 2. Перше військове звання після рядового.

Єхида: 1. У давньогрецькій міфології — потвора — напівжінка і напівзмія. 2. Невеликий австралійський ссавець з пташиним рилом, довгою шерстю і колючками. 3. Отруйна гадюка. 4. перен. Хитра, підступна, нещира і зла людина. Інша назва — єхидна.

Єхидна: 1. У давньогрецькій міфології — потвора — напівжінка і напівзмія. 2. Невеликий австралійський ссавець з пташиним рилом, довгою шерстю і колючками. 3. Отруйна гадюка. 4. перен. Хитра, підступна, нещира і зла людина.

Жабо: 1. Прикраса, оздоблення з мережива або легкої тканини на жіночому одязі, а також мереживна або муслінова нашивка з оборками на чоловічій сорочці. 2. Широка чоловіча краватка з бантом.

Жак: 1. Школяр, бурсак. 2. Церковний півчий у янків. 3. Спільна, гуртова робота на полі, за яку одержують винагороду в натурі. 4. Пограбування, грабунок.

Жакард: гладка безворсова тканина складного плетіння, завдяки якому створюється рельєфний малюнок. Від прізвища винахідника подібного плетіння француза Жозефа Марі Жаккарда.

Жакерія: антифеодальне селянське повстання в Північній та Північно-Східній Франції в 1358 р.

Жакет: 1. Короткий чоловічий або жіночий сюртук. 2. Різновид жіночої кофти.

Жакетка: 1. Короткий чоловічий або жіночий сюртук. 2. Різновид жіночої кофти. Інша назва — жакет.

Жако: вид птахів ряду папугоподібних. Поширений в Західній Африці. Здатний до наслідування звуків, зокрема людської мови.

Жакоб: стиль меблів з червоного дерева з накладними бронзовими або латунними прикрасами, що був поширений у 18-19 ст. Від прізвища французьких майстрів художніх меблів.

Жаконет: тонка бавовняна тканина, яку використовують для пошиву краваток і т. ін.

Жакувати: грабувати, нищити, плюндрувати.

Жалон: віха, за допомогою якої позначають напрям під час землемірних робіт.

Жалюзі: 1. Складені з вузьких дощечок або металевих частинок віконниці або штори для регулювання світла і повітряного потоку у приміщенні. 2. Пристрій у вигляді вентиляційних ґрат (решіток) з нерухомими чи обертовими перами для регулювання потоку повітря.

Жандарм: 1. Особа, що служить у жандармерії. 2. У ряді країн Західної Європи у 13-19 ст. — солдат великої кавалерії.

Жандармерія: у ряді країн — різновид державної поліції, орган політичного розшуку.

Жанкіль: вид рослин роду нарцис, які широко використовуються у квітникарстві.

Жанр: 1. Вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, який характеризується певними сюжетними і стилістичними ознаками; різновид. 2. Живопис на побутові теми, картина побутового сюжету. 3. Спосіб щось зобразити, сукупність прийомів, стиль, манера, маніра.

Жанрист: художник, напрям творчості якого — зображення побутових сцен.

Жантилювати: розводити нещиру солодощаву ввічливість, манірно кокетувати, хизуватися.

Жаргон: 1. Мова якоїсь соціальної чи професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів і виразів, властивих цій групі; сленг. 2. Умовна, штучна говірка, зрозуміла лише у певному середовищі; арго.

Жаргонізм: специфічне слово чи вираз, що вживається тільки в жаргоні.

Жардиньєрка: 1. Підставка, етажерка і т. ін. для кімнатних рослин. 2. Скринька, кошик для квітів. 3. Букет на жіночий капелюшок.

Жасмин: чагарникова рослина з білими чи жовтими квітами.

Жвака-галс: короткий відрізок ланцюга, що з'єднує кінець якірного ланцюга з корпусом корабля.

Же-де-пом: гра XIII–XIV ст. у м'яч, в якій він перебивався через сітку чи мотузку рукою, битою чи ракеткою.

Желатин: суміш білкових речовин тваринного походження. Застосовують у харчовій промисловості, медицині тощо.

Желе: 1. Солодка страва з соків овочів або фруктів, молока тощо, до яких додано желатину, щоб вони загусли. 2. Холодець з риби або м'яса.

Жен-прем'єр: амплуа актора, який виконує ролі молодих коханців.

Жентиця: сироватка з овечого молока.

Женуватися: соромитися, ніяковіти.

Женьміньбі: гроші, які випускалися у визволених від гомінданівців районах до утворення Китайської Народної Республіки. Згодом — назва банкнотів Народного банку Китаю; тепер так інколи називають юані.

Женьміньпяо: гроші, які випускалися у визволених від гомінданівців районах до утворення Китайської Народної Республіки. Згодом — назва банкнотів Народного банку Китаю; тепер так інколи називають юані. Інша назва — женьміньбі.

Женьшень: вид трав'янистих рослин роду панакс родини аралієвих. Росте й культивується в Україні, Китаї, Кореї. Виготовлені з кореня Ж. лікарські препарати застосовують як тонізуючий і загально-зміпнюючий засіб.

Жеода: мінеральне утворення округлої фоми, яке виникає внаслідок заповнення мінералами порожнин у гірській породі.

Жерміналь: сьомий місяць (з 21 — 22 березня до 19 — 20 квітня) французького республіканського календаря, що був встановлений в 1793 р. Конвентом під час революції кінця 18 ст. і діяв до 1806 р.

Жеспе: бавовняна тканина.

Жест: миг (мига), движок, рух тіла, як правило, рух, що допомагає людині висловити думку, емоцію тощо.

Жестикулювати: робити під час розмови різноманітні рухи руками й іншими частинами тіла.

Жетон: 1. Значок, що видається на згадку про певну подію як відмітний знак. 2. Кружок, здебільшого металевий чи пластмасовий, що замінює монету певного номіналу (наприклад, у торговельних чи телефонних автоматах, метро тощо). 3. Значок на право участі у чомусь або одержання чого-небудь.

Живіо: хай живе!

Жига: 1. Середньовічний смичковий музичний інструмент. 2. Старовинний англійський парний танець кельтського походження, пізніше — салонний.

Жиголо: 1. Історично — платний чоловік-партнер для танців. 2. Чоловік, що надає платні сексуальні послуги.

Жид: 1. Нормативний етнонім для юдеїв у старословянській, староукраїнській та українській (до початку ХХ ст.) мовах. 2. розм. скупердяй, скнара, хитрун.

Жиклер: деталь з отвором точного розміру або сам отвір для пропускання певної кількості рідкого палива чи повітря.

Жилет (1): 1. Чоловічий або жіночий верхній одяг без рукавів. У класичному варіанті надягають під піджак. 2. Настінний фігурний свічник для кількох свічок. 3. Фонтан. 4. Жіноча прикраса із брильянтів.

Жилет (2): лезо для гоління. Від імені Кінга Кемпа Жиллетта, винахідника і виробника безпечних бритв і лез.

Жилетка: 1. Настінний фігурний свічник для кількох свічок. 2. Фонтан. 3. Жіноча прикраса із брильянтів. Інша назва — жилет.

Жилотаж: техніка цинкографії зі створення обємного кліше шляхом травлення мідної або цинкової пластини. Винайдена французьким гравером Фірменом Жилло у 1850-х роках.

Жинуа: французькая монета XIV ст. із зображенням на аверсі короля в образі лицаря.

Жирандоль: 1. Фігурний світильник для кількох свічок, місця кріплення яких розташовані по колу. 2. Фонтан на декілька струменів, розміщених по колу. 3. Жіноча прикраса з брильянтів з підвісками.

Жирант: особа, яка робить на звороті векселя або чека передавальний напис.

Жирасоль: самоцвіт молочного кольору.

Жират (1): особа, на яку жирант переводить вексель чи чек.

Жират (2): суддя.

Жирафа: 1. Рід жуйних парнокопитних ссавців. Поширені в Африці. Збереглися переважно в національних парках. 2. Сузір'я Північної півкулі зоряного неба. В Україні видно цілий рік. 3. перен. Дуже висока людина.

Жирафова газель: парнокопитний ссавець підродини справжніх антилоп у Сомалі. Має надзвичайно довгу й тонку шию. Об'єкт мисливства. Інша назва — жирафова газель. Інша назва — геренук.

Жиро: 1. Вид безготівкових розрахунків, які здійснюються за допомогою розрахункових чеків 2. Передавальний запис у векселі, чеку і т. ін.; індосамент.

Жиробанк: банк, який здійснює розрахункові операції між клієнтами, котрі мають у ньому розрахункові рахунки. Нині функції Ж. майже повністю перейшли до комерційних банків.

Жироконто: особливий вид поточного рахунку, що відкривається для розрахунків з третіми особами, котрі мають поточні рахунки в тому самому банку.

Жиророзрахунки: різновид безготівкових розрахунків, які банки здійснюють шляхом перерахування сум з одного рахунку на інший. Цей термін також вживають щодо всіх безготівкових розрахунків.

Жирочек: чек, який містить наказ чекодавця банкові про перерахування з його (чекодавця) жирорахунку на рахунок чекотримача певної суми грошей.

Жирувати: переказувати вексель на іншу особу шляхом передавання запису.

Жіронда: політична партія (жірондисти) часів Французької революції кінця 18 ст., що представляла інтереси великої торговельно-промислової буржуазії і перейшла на бік контрреволюції. Від назви департаменту Жіронда, звідки родом було багато лідерів партії. 2. перен. Партія, що схиляється до угоди з контрреволюцією.

Жірондист: 1. Член партії жірондистів, жіронди. 2. перен. Представник партії чи політичного угруповання, що схиляється до угоди з контрреволюцією.

Жовнір: 1. Найманий солдат у Давній Польщі. 2. Вояк, солдат.

Жожоба: вид гілкових вічнозелених кущів висотою до 2 м, що у дикому вигляді зустрічаються у північноамериканських пустелях і високогірних субтропіках; хохоба, симмондсія китайська. Олія, що добувається з плодів Ж., використовується в косметології і фармакології.

Жокей: професіональний їздець на скачках, спеціаліст з тренування й випробування верхових коней.

Жонглер: 1. Середньовічний мандрівний актор і музикант у романських країнах. 2. Артист цирку, що вміє підкидати і спритно ловити одночасно кілька предметів.

Жонглювати: 1. Уміло й спритно підкидати й ловити одночасно кілька предметів. 2. перен. З великою спритністю, але не завжди чесно користуватися фактами або словами в суперечці.

Жонкіль: вид рослин роду нарцис. Широко використовують у квітництві.

Жоржина: багаторічна рослина родини Айстрові з великими голівками квіток; привезена в Україну з Америки.

Жуанез: португальська золота монета.

Жуїр: людина, яка шукає в житті лише насолоди, гульвіса.

Жумар: пристрій для вертикального підйому по мотузці. Від швейцарської фабрики-виробника Jumar.

Жупа: 1. Територіальне об'єднання кількох племен у давніх південних і західних слов'ян. 2. Копальня солі у Галичині.

Жупан: 1. Титул південнослов'янських вельмож, правителів округу чи провінції; граф. 2. Начальник, голова жупи. 3. У сучасній Хорватії — керівник основної адміністративно-територіальної одиниці, жупанії. 4. Верхній чоловічий або жіночий одяг нижче колін. У XVII —XVIII ст. — частина святкового костюма заможної козацької старшини, шляхти та міщан.

Жупанія: основна адміністративно-територіальна одиниця Хорватії, очолювана жупаном.

Жупеля: 1. Пекельна сірка, уготована, за християнськими віруваннями, грішникам після смеріт. 2. перен. Страх, пострах, страховище.

Журі: 1. Група експертів-спеціалістів, яка розв'язує питання про розподіл місць і вручення нагород на конкурсах, змаганнях, виставках тощо. 2. В деяких країнах (напр., в Англії, Франції, США) склад присяжних засідателів у суді. Інша назва — жюрі.

Журнал: 1. Періодичне друковане видання у вигляді книжки. 2. Книга чи зошит для систематичних записів про що-небудь. 3. Книга для обліку відвідування, успішності учнів.

Журналістика: 1. Література періодичних видань — газет, журналів і т. ін. 2. Фах і праця журналіста.

Журфікс: день тижня, встановлений для прийому гостей.

Жюрі: 1. Група експертів-спеціалістів, яка розв'язує питання про розподіл місць і вручення нагород на конкурсах, змаганнях, виставках тощо. 2. В деяких країнах (напр., в Англії, Франції, США) склад присяжних засідателів у суді.

Задруга: економічно пов'язані між собою кілька родин, які складають громаду, що існувала у південних слов'ян у 16 ст. Нині існує у сербів.

Заїм: князь-васал у Туреччині.

Заїр: грошова одиниця Заїру, поділяється на 100 макута або 10 000 сенжі.

Зайсанґ: родовий старшина у монголів.

Зала: 1. Вітальня, приймальня; велика кімната для прийому гостей. 2. Велике приміщення, призначене для нарад, зборів, концертів і т.ін. Інша назва — зал.

Зальбанд: площина, що відокремлює мінеральну жилу від гірських порід, в яких вона міститься.

Замбо: дитина, народжена мулаткою від негра; самбо.

Замша: 1. Шкіра оленя, лося, вівці, вичинена жировим дубленням. 2. Ткана З.- спеціально оброблена тканина.

Зандри: хвилясті рівнини, утворені продуктами перемивання морени — пісками, гравієм, галькою.

Заптій: турецький жандарм.

Зарбат: калатало, яким скликають людей на молитву на Сході.

Зарин: ізопропіловий ефір метилфторфосфонової кислоти — органічна сполука, безбарвна рухлива рідина, отруйна, нервово-паралітичної дії. Для захисту від З. застосовують протигаз.

Зауролоф: травоядний динозавр з сімейства гадрозаврів з сильно розвинутим гребнем на голові; пересувався на двох ногах. Жив у крейдяний період.

Зауропод: травоядний динозавр, що жив за мезозою; пересувався на чотирьох кінцівках.

Зауроподи: велика група четвероногих рослиноїдних ящіротазових динозаврів, які проживали в юрський і крейдяний період (близько 200–85 мільйонів років тому) на всіх материках; включала близько 130 видів, до 13 сімейств, біля 70 родів. Найвідомішими представниками З. є диплодоки, брахіозаври, апатозаври.

Зауроподоморфи: один з підрядів ящеротазових динозаврів, що жили в період середньої та нижньої юри (220-175 млн років тому). Відмінними ознаками З. є величезні розміри, виняткова травоїдність, довга шия, товсті кінцівки. Типовий представник — диплодок.

Зебоїд: гібрид великої рогатої худоби й зебу.

Зебра: підрід роду коні, що включає види З. рівнинна, З. пустельна і З. гірська. Гібридні форми між З. та домашніми конями називають зеброїди, між З. та віслюками — зебрулами. З. живуть маленькими групами, що складаються з самок з дитинчатами і одного жеребця. Поширені у Африці на південь від Ефіопії та Судану.

Зеброїд: помісь коня чи осла й зебри.

Зебу: підвид свійського бика, поширеного в Індії, країнах Близького Сходу, Африки, Південної Америки. Розводять як робочу і м'ясну худобу. Відомо близько 75 порід З.

Зевгіти: давньогрецькі дрібні землевласники, третій за реформою Солона клас громадян. У війнах брали участь як гопліти.

Зевс: у давньогрецькій міфології верховний бог, володар богів і людей. Римляни ототожнювали З. з Юпітером.

Зейгерування: розділення твердого сплаву, яке грунтується на різниці температур плавлення його складових частин. ЗЕНЗУБЕЛЬ

Зейдити: послідовники однієї з найстаріших правових шкіл ісламу шиїтського спрямування; близька до сунітського ісламу.

Зейль: корабельне вітрило.

Зека: 1. Історично — ув'язнений в СРСР, що в 1930-х роках працював на будівництві Біломоро-Балтійського каналу імені Сталіна (скорочено "з/к" — звідки й назва). 2. розм. Особа позбавлена свободи внаслідок арешту.

Зелоти: соціально-політична течія в юдаїзмі в І століття до н. е. — І століття н. е., що виділилася з фарисеїв і ставила за мету скасування елліністичного і римського впливу на єврейську громаду.

Земіндар: 1. Начальник округу в Ост-Індії за часів монгольського панування. 2. Ост-індійський збирач податків.

Зенд: одна з іранських мов, яка близька до санскритської.

Зензубель: деревообробний інструмент; рубанок.

Зеніна: жіноча половина індуського дому.

Зеніт: 1. Найвища точка неба над головою спостерігача; обрій, овид, горизонт, видноколо, виднокруг, крайнебо, небозвід, небокруг, круговид, кругогляд. 2. Точка перетину вертикальної лінії з небесною сферою. 3. перен. Найвищий ступінь, точка чогось; апогей, вершина.

Зенітний: той, який можна спрямувати в зеніт. З-а віддаль — кутова віддаль світила від зеніту.

Зенкер: металорізний інструмент (стрижень з різальною і калібрувальною частинами) для обробки стінок отворів.

Зенонізм: наука грецького філософа 3 ст. до н.е. Зенона; стоїцизм.

Зеро: нуль.

Зефір: 1. У давніх греків теплий західний вітер. 2. поет. Легкий теплий вітерець. 3. Тонка бавовняна тканина. 4. Кондитерський виріб — вид пастили. 5. Один з кращих сортів овечої вовни.

Зигогамія: тип статевого процесу у ряду нижчих рослин: грибів зигоміцетів та зелених водоростей кон'югат. При З. відбувається злиття двох однакових за зовнішнім виглядом статевих клітин.

Зигоміцети: підклас нижчих грибів. Мікроскопічні гриби. Найпоширеніші мукорові гриби, які містяться в грунті, на рослинних продуктах, і ентомофторові гриби — паразити (переважно комах).

Зигоморфний: двоформний; З-а квітка — квітка, через яку можна провести лише одну площину симетрії. Такі квіти характерні для рослин родин бобових, губоцвітих, фіалкових тощо. Інша назва — неправильна квітка.

Зигоспора: спора, яка утворюється в результаті зигогамії.

Зигота: клітина, що утворюється внаслідок злиття чоловічої й жіночої статевих клітин (гамет) рослинних або тваринних організмів.

Зиґзаґ: 1. Кривуля, ламана лінія, схожа на блискавку. 2. Траншеї, вкриті таким чином, що утворюють ряд гострих кутів. 3. Архітектурна прикраса.

Зизифус: кущова або деревна рослина поширена у тропічних і субтропічних країнах (Китай, Індія, Пакистан). Культурні форми З. мають їстівні плоди, багаті аскорбіновою кислотою. Кора та корені містять багато дубильних речовин. Інша назва — китайський фінік, ююба.

Зикмашина: машина для утворення виступів і заглибин (зиків) та інших операцій обробки тонколистового матеріалу; зигмашина.

Зикурат: східчаста культова споруда в стародавньому Межиріччі, характерна для вавилонської, еламської, ассирійської та шумерської культур.

Зильберглет: свинцевий глет, що його одержують при виплавленні срібла з веркблею.

Зимологія: розділ хімії, що вивчає процеси бродіння органічних речовин.

Зинґшпіль: німецька комічна опера, в якій спів і танці чергуються з різномовними діалогами.

Зінджантроп: викопна людиноподібна мавпа, близька до австралопітека і парантропа. Залишки З. знайдено у Східній Африці. Інша назва — парантроп Бойса. Вік датується 1 — 2,5 млн років. Повінстю прямоходячі. При рості 1,20 — 1,60 важили до 90 кг.

Зіра: міра довжини в мусульманських країнах; лікоть. В залежності від регіону становить від 48 до 76 см. Т. зв. канонічний або поштовий лікоть (аз-зіра аш-шарія) дорівнює 49,875 см.

Злотий: грошова одиниця Польщі, поділяється на 100 грошів.

Зніч: святий огонь у стародавніх литовців.

Зодіак: 12 сузір'їв, по яких відбувається видимий річний рух Сонця: Водолій, Риби, Овен, Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козоріг; звірокруг.

Зоїл: необ'єктивний, несправедливий, уїдливий критик. Від прізвища грецького філолога й критика 4 ст. до н. е., відомого своїми нападками па твори Гомера.

Золити: 1. Лужити, намочувати білизну у лузі деревного попелу. 2. перен. Гризти, морочити комусь голову; дуже набридати.

Золі: найдрібніші частинки будь-якої речовини в рідинному, твердому чи газоподібному середовищі.

Золотник: колишня російська одиниця ваги, дорівнює 4,5 г.

Зоман: органічна сполука, безбарвна, малолетка рідина; отруйна речовина нервово-паралітичної дії. Для захисту від З. застосовують протигаз та спеціальний одяг.

Зомбі: 1. Міфічний персонаж деяких релігійних культів — воскреслий мрець, підконтрольний волі чаклуна. 2. У сучасній масовій культурі З. — воскреслий мрець-людоїд. 3. перен. Людина, повністю підпорядкована впливу когось або чогось.

Зона: 1. Ділянка, область, смуга або частина простору, що має певні, притаманні їй ознаки (прикордонна З., З. провідності тощо). 2. Зони фізико-географічні — частини географічної оболонки Землі, що закономірно змінюють одна одну залежно, головним чином, від співвідношення тепла й вологи; характеризуються спільними рисами природних умов. 3. Частина поверхні кулі (кульовий пояс), що міститься між двома паралельними колами. 4. У кристалографії — сукупність граней кристала, що перетинаються в паралельних ребрах.

Зональний: той, що стосується будь-якої зони, перебуває в певній зоні: кліматичній, грунтовій, географічній тощо.

Зонд: 1. Медичний прилад для дослідження порожнистих органів, свищів та ран. 2. Свердло для вивчення глибоких шарів грунту, 3. З. акустичний — пристрій для вимірювання звукового тиску, 4. З. сітковий — прилад для дистанційного контролю з судна за роботою трала, наведення його на косяки риби. 5. З. метеорологічний — повітряна куля з самозаписувальним приладом для реєстрації метеорологічних даних верхніх шарів атмосфери, 6. Металеве вістря, зєднане з електрометром; використовують для вивчення розподілу потенціалу в електричному колі.

Зондем: полотно над палубою корабля, що захищає пасажирів від сонця.

Зондеркоманда: військові формування спеціального призначення в нацистській Німеччині.

Зондувати: 1. Досліджувати за допомогою зонда. 2. перен. Намагатися наперед довідатися про щось, з'ясувати якесь питання.

Зонт (1): у складних словах означає певне відношення до тваринного світу.

Зонт (2): 1. Велика парасоля. 2. Звідна палуба у повозі.

Зоо...: у складних словах означає те, що стосується тваринного світу.

Зообентос: сукупність тварин, що живуть на дні морських і прісних водойм.

Зооветеринарний: той, що стосується вирощування, лікування й використання тварин.

Зоогеографія: наука, що вивчає географічне поширення тварин та їхніх угруповань на земній кулі.

Зоогігієна: наука про охорону здоров'я тварин.

Зоогігієна: наука про охорону здоров'я тварин.

Зоографія: опис тварин з точки зору природознавства.

Зоолатрія: релігійні вірування та обряди, в основі яких лежить культ тварин; анімалізм.

Зоологічний: той, що стосується зоології; З. музей — наукова й культурно-освітня установа, в якій зберігається і демонструється колекція тварин (чучела, скелети тощо); З. Парк — науково-освітня установа, де утримують диких і деяких свійських тварин з метою демонстрації, вивчення й відтворення їх.

Зоологія: комплексна біологічна наука про тварин, що вивчає їх фізіологію, анатомію, ембріологію, екологію і філогенію.

Зооморфізм: у давніх релігіях зображення богів в образі тварин. Передувало антропоморфізмові, а іноді й супроводило його.

Зоонози: група інфекційних і паразитарних захворювань, збудники яких паразитують в організмі певних видів тварин і для яких тварини є природним резервуаром. Джерелом збудників інфекції (або інвазії) для людини є хвора тварина або тварина — носій збудників.

Зоопалентолопя: наука про викопні тваринні залишки.

Зоопатологія: наука про хворобливі (патологічні) процеси в організмі тварин.

Зоопланктон: сукупність тварин, що населяють товщу води й пасивно переносяться водою.

Зоопластика: наслідування тваринних форм у різьбі.

Зоопсихологія: галузь психології, що вивчає психіку тварин, її прояви, походження і розвиток; психологія тварин.

Зооспорангії: органи нестатевого розмноження у деяких водоростей і нижчих грибів; клітини, в яких утворюються зооспори.

Зооспори: рухливі клітини у багатьох водоростей і нижчих грибів, що служать для нестатевого розмноження.

Зоотехнія: наука про розведення, годування і використання сільськогосподарських тварин.

Зоофаги: організми, що живляться тваринною їжею.

Зооферма: господарство, в якому розводять диких хутрових звірів.

Зоофор: фриз, оздоблений тваринним орнаментом.

Зоохорія: поширення плодів і насіння рослин за допомогою тварин, до тіла яких вони чіпляються або виділяються з екскрементами тварин, що живляться ними.

Зооценоз: сукупність тварин, що входять до складу біоценозу.

Зооциди: хімічні речовини для боротьби з шкідливими хребетними тваринами.

Зороастризм: стародавнє пророцьке віровчення, в основі якого знаходиться проповідь давньоіранського пророка Заратуштри, відома з зороастрійських гімнів — Гат, які дійшли до нас у складі Авести — священого зороастрійського канону. Поширене в давнину і за середньовіччя в ряді країн Близького й Середнього Сходу; незначна кількість прихильників З. є в Індії (парси) й в Ірані (гебри). В основі З. лежить ідея вічної боротьби добра і зла. Від імені напівміфічного засновника пророка Заратуштри (гр., Зороастр).

Зуави: 1. Військовослужбовець стрілецьких частин у французьких колоніальних військах з 1830 по 1962 рік , які набирались з тубільних племен Північної Африки і почасти з французів-добровольців; алжирський стрілець. 2. Піхотні підрозділи в арміях інших країн (напр., Папська держава, США, Іспанія, Польща, Туреччина), влаштовані за зразком французьких З.

Зульфікар: меч пророка Мухаммеда. По його смерті перейшов до четвертого "праведного халіфа" Алі ібн Абу Таліба. За легендами чарівний З. захищає кордони мусульманського світу від ворогів.

Зумер: автоматичний електромагнітний переривач електричного струму. Застосовують у радіотехніці, телефонії.

Зумпф: 1. Яма, куди по шахтному стовбуру стікає вода. 2. Порожнина у гірських породах, у якій нагромаджується вода або гідросуміш. 3. Ящик для збирання шлаку при промиванні руд. 4. Заглиблення перед ливником, у якому метал, що його заливають у ливарну форму, відстоюється й очищується від шлаків.

Зурна: східний народний язичковий духовий музичний інструмент типу гобоя і вважається одним з його попередників. Представляє собою дерев'яну трубку з розтрубом і декількома (зазвичай 8-9) отворами (одне з яких знаходиться на протилежній іншим стороні). Музикант, який грає на З., називається зурначі. Поширений на Близькому і Середньому Сході, Кавказі, Індії, Малій Азії, Балканах, Середньої Азії.

Зюйд-вест: 1. Південний захід. 2. Південно-західний вітер.

Зюйд-ост: 1. Південний схід. 2. Південно-східний вітер.

Зюйд: 1. Південь. 2. Південний вітер.

Зюйдвестка: 1. Капелюх з тканини, шо не промокає, з широкими полями, який надягають моряки під час непогоди. 2. Широкий плащ-дощовик з капюшоном.

Ібадити: одна з трьох гілок ісламу, поряд з сунітами і шиїтами. І. з'явились в 7 ст. як одне з розгалужень хариджитського ісламу.

Ібери: стародавні племена, шо з ІІ тис. до н.е. населяли територію сучасної Східної і Південної Іспанії (Іберію, а згодом розселилися на значній частині Піренейського півострову; іберійці. У ІІ — І ст. до н.е., після завоювання римлянами, І. поступово романізувалися.

Іберія: 1. Давньогрецька назва сучасного Піренейського віострова. Більшого поширення набула фінікійська назва цієї території – Іспанія. 2. Стародавня назва Східної Грузії (Картлі), згадуваної античними і візантійськими авторами. Період розквіту припадає на ІІ ст до н. е. У І ст. була підпорядкована Риму, в 337 році християнство було оголошено державною релігією; у кінці VI ст. І. була підпорядкована Персії.

Ібіс: птах ряду лелекоподібних. Поширений в болотистих місцевостях тропічного і частково помірного поясів. Досягає величини від 50 до 110 см, вирізняється довгим, тонким і вигнутим дзьобом. Вважався священним у стародавніх єгиптян, які зображували бога Тота з головою І.

Ібліс: ангел, що протиставив себе Аллаху; шайтан. І. був створений з вогню і володів силою, близькою до ангельської; за ісламською концепцією Бога, І., будучи колись побожним і скромним джином, відмовився коритися наказу Бога, за що був вигнаний на землю, де проживає в нечистих місцях — руїнах, кладовищах. Коран не зображає І. як ворога Бога, а вважає його ворогом людей, яких він спокушає обманом.

Ібн: частка, що ставиться в прізвищах для позначення батьківського або родового імені в народів, які перебувають під впливом арабської мови й культури.

Івасі: підвид тихоокеанської сардини-сардінопс (Sardinops sagax); далекосхідна сардина.

Іврит: державна мова Ізраїлю, що становить дещо поновлену стародавню єврейську (гебрейську) мову.

Ігапо: тип ландшафту низьких затоплюваних заплав річок Амазонської низовини, вкритих тропічними лісами.

Ігдразиль: у скандинавській міфології — світове дерево, три корені якого розпласталися по всьому всесвіту і охоплюють простір, де живуть боги, велетні та люди, а на вершині сидить символ мудрості орел; іґдрасиль.

Ігіл: тувинський народний смичковий музичний інструмент.

Іглу: куполоподібна хижа з льоду в ескімосів.

Ігнітрон: ртутний випрямляч, в якому періодичне пропускання струму відбувається за допомогою спеціального електрода-запалювача.

Ігнорувати: навмисно не помічати когось, щось, не звертати уваги на когось, щось; нехтувати, легковажити, обминати десятою дорогою.

Іготь: ступка, ступа.

Ігуана: рід деревних ящірок. Поширені переважно в тропічній частині Південної Америки. М'ясо і яйця їстівні.

Ігуанодон: рід вимерлих рослиноїдних плазунів ряду птахотазих, що жили в кінці мезозою (в першій половині крейдового періоду, 140–120 млн років тому) на території сучасних Європи, Північної Америки, Азії, Африки. Пересувався на двох кінцівках, мав зуби, які за формою нагадують зуби ігуани.

Ігумен: у православній церкві титул управителя або заступника управителя монастиря.

Іґл: золота монета у США, дорівнює 10 доларам.

Ідальго: 1. Іспанський чи португальський шляхтич, представник нижчого рівня дворянства. 2. Мексиканська золота монета.

Ідеал: 1. Найвища мета, до якої прагне людина та яка керує її діяльністю. 2. Взірець довершеності, досконалість, довершення, приклад. 3. розм. Вища міра досконалості.

Ідеалізація: 1. Уявлення про когось чи щось як про значно краще й досконале, ніж воно є насправді; наділення когось або чогось властивостями, що відповідають ідеалу. 2. Мислене конструювання понять про об'єкти, що не існують і не здійснені, але для яких є прообрази в реальному світі.

Ідеалізм: 1. Напрям у філософії, який вважає ідею, дух, свідомість первинними, а природу, буття, матерію — вторинними. 2. Схильність безкорисливо служити будь-якій ідеї, справі; відданість високим моральним ідеалам. 3. Схильність до ідеалізації дійсності.

Ідеалізувати: вважати когось, щось кращим, ніж є в дійсності; приписувати комусь, чомусь ідеальні властивості тощо.

Ідеалістичний: той, що стосується ідеалізму, властивий йому, стоїть на його грунті; І-не розуміння історії — система поглядів, яка абсолютизує роль духовних факторів, вбачає визначальну силу суспільного розвитку в ідеях, теорії, свідомості людей.

Ідеальний: 1. Який існує у свідомості, уяві; абстрактний, уявний, нереальний, ілюзорний. І. газ — фізична модель газу, зручна для опису математичними засобами, І. рідина — модель рідини, позбавлена в'язкості і теплопровідності та процесів, пов'язаних з ними. 2. Який відповідає поняттю про ідеал; вимріяний, бажаний, неземний. 3. Досконалий, довершений, відмінний, чудовий, бездоганний, взірцевий.

Ідейний: 1. Той, що стосується ідеї, пов'язаний з нею. 2. Пройнятий, просякнутий певними ідеями, пов'язаний з ними; ідеологічний, світоглядний. 3. Відданий ідеалу; безкорисливий.

Ідейність: відданість певній цілісній системі ідей і відповідному їй соціальному, моральному й естетичному ідеалові; відстоювання прогресивних принципів, ідеалів, положень.

Ідентифікація: ототожнення, прирівнювання, уподібнення.

Ідентичний: тотожний, однаковий, такий самий; рівнозначний, еквівалентний.

Ідентичність: рівнозначність, тотожність, однаковість.

Ідентографія: нефотографічне, тушшю або олівцем виготовлення негативів.

Ідеограма: фігура або графічний знак, який передає певне поняття або ідею даної мови, на відміну від букви, що відображає звук.

Ідеографія: письмо, окремі знаки якого передають не звуки, а цілі поняття; існувало у древніх народів (єгиптян, індійців), нині ним користуються у Китаї та Японії.

Ідеократизм: бажання підпорядкувати всі дії і вчинки вимогам розуму, а не почуттів.

Ідеолог: виразник, захисник ідеології якогось класу чи соціальної групи.

Ідеологема: найменший концептуальний елемент ідеологічної системи, значення якого може змінюватись в залежності з політичною доцільністю. Термін з'явився у 1929 році.

Ідеологічний: той, що стосується ідеології або виражає її; І-на боротьба — боротьба ідеологій.

Ідеологія: система філософських, політичних, моральних, релігійних і мистецьких поглядів, що характеризують те чи інше суспільство, клас, політичну партію; світогляд, світорозуміння, погляди, переконання, доктрина, догмати, канони, принципи, постулати.

Ідея-фікс: невідступна, настирлива ідея, думка.

Ідея: 1. Поняття, уявлення, що відбиває дійсність у свідомості людини і виражає її ставлення до навколишнього світу. 2. Основний принцип світогляду; переконання. 3. Думка про щось, міркування з приводу чогось, погляд на щось. 4. Основна думка, яка визначає зміст твору.

Іджма: одне з джерел мусульманського права — узгоджена думка авторитетних осіб з приводу питання, що обговорюється

Іджтихад: винесення незалежних правових рішень з релігійних проблем, що ґрунтуються безпосередньо на першоджерелах.

Іди: день у середині місяця: 15-е число березня, травня, липня, жовтня та 13-е число решти місяців у давньоримському календарі, коли відбувалися свята на честь Юпітера.

Ідилія: 1.Одна з основних форм буколічної поезії — буколік. 2. перен. Дружба, сімейне життя, що проходить без сварок, у згоді; безтурботне буття.

Ідиш: сучасна мова єврейського населення Східної і Центральної Європи, а також США. Відокремилася від німецької мови у 16-18 ст.

Ідіоадаптація: пристосування організмів до певного вузького кола умов, які виробилися в процесі еволюції (наприклад, захисне забарвлення у плазунів).

Ідіогномія: власний, оригінальний погляд на речі.

Ідіограф: власноручний підпис.

Ідіолект: специфічні мовні особливості окремого носія мови, які проявляються в принципах підбору слів, граматичних та стилістичних особливостях, які характерні виключно для даної людини.

Ідіома: стійкий, властивий лише даній мові вираз, що незалежно від значення слів у ньому передає єдине поняття й здебільшого дослівно іншими мовами не перекладається.

Ідіоматика: 1. Сукупність ідіом будь-якої мови. 2. Розділ мовознавства, що вивчає ідіоми.

Ідіоморфізм: здатність мінералів, що кристалізуються в магмі, набувати властивих їм кристалографічних обрисів.

Ідіоплазма: сукупність структурних компонентів клітини, пов'язаних із збереженням і передачею генетичної інформації.

Ідіосинкразія: хвороблива реакція, що виникає у окремих людей на подразники, які в більшості інших не викликають подібних явищ.

Ідіостиль: система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам окремого автора, яка робить унікальним втілений в цих творах авторський спосіб мовного висловлення; індивідуальний стиль.

Ідіот: 1. У давніх греків — людина, що не брала участі у державних справах. 2. Дурний, туподумний.

Ідіотія: тяжке захворювання людини, крайній ступінь природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства, спричиненого недорозвитком головного мозку.

Ідіотип: сукупність спадкових факторів особини. Складається з генома, плазмона, у зелених рослин ще й з пластона.

Ідіофони: музичні ударні інструменти, в яких звук виникає через коливання всього інструмента (напр., дзвін, гонг, трикутник).

Ідо: штучна міжнародна мова, найвідоміший вид переробленого есперанто.

Ідол: 1. В давньогрецькій філософії назва невловимого зображення предмета, яке, нібито відокремлюючись від предмета, діє на органи чуттів, викликаючи його чуттєве сприйняття. 2. В релігіях — об'єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество, зображує його або є ним. Зберігся у всіх релігіях (у праволав'ї — ікони, в католицизмі — статуї). 3. перен. Об'єкт безрозсудливого, сліпого поклоніння.

Ідотрон: прилад, який автоматично контролює товщину шару фарби під час друкування.

Ієна: грошова одиниця Японії, поділяється на 100 сенів. І. називались старовинні золоті й срібні монети Японії.

Ієрархія: 1. Тип структурних відносин у складних багаторівневих системах, які характеризуються упорядкованістю, організованістю взаємодій між окремими рівнями по вертикалі. Нормальна І. — системи одного порядку однорідні і повністю входять в системи більш високого порядку; І. розшарування — системи низового порядку не однорідні і не обов'язково в сумі складають систему вищого порядку. 2. Послідовне розміщення посад, чинів і т. ін. від найнижчих до найвищих у порядку їх підлеглості. 3. заст. Сукупність людей, об'єднаних у такий спосіб службовою чи іншою діяльністю, родинними стосунками і т. ін.

Ієратизм: зумовлені релігійно-канонічними вимогами урочиста застиглість і абстрактність зображуваних постатей, характерні, головним чином, для мистецтва давнього світу й середньовіччя.

Ієратичний: той, що стосується давньоєгипетського скоропису; І-не письмо — назва скоропису, що виник у єгиптян з ієрогліфів для написання релігійних текстів і для листування.

Ієрей: священник в православній церкві.

Ієреміада: гірка скарга, нарікання (з біблейської розповіді про плач пророка Ієремії з приводу зруйнування Єрусалима).

Ієрогліфи: 1. Фігурні знаки давньоєгипетського письма (4-е тис. до н. е. — 3 ст. н. е.). І. називають також знаки китайської, японської та інших систем ідеографії. 2. перен. Нерозбірливе, важке для прочитання письмо.

Із...: у складних словах означає рівність або подібність за формою або призначенням.

Ізагога: вступ до якої-небудь науки; загальні зауваження чи відомості.

Ізалобари: ізолінії зміни атмосферного тиску за певну одиницю часу на одну й ту саму величину.

Ізалотерми: ізолінії зміни температури повітря за певну одиницю часу на одну й ту саму величину.

Ізаномали: ізолінії відхилень величини певного метеорологічного елемента (атмосферного тиску, температури повітря тощо) від значення, прийнятого за норму.

Ізіда: в давньоєгипетській міфології — одне з головних божеств. Богиня сонця, місяця, природи і мистецтва, уособлення подружньої вірності й материнства; сестра й дружина бога Осіріса Ізіда.

Ізо...: у складних словах означає рівність або подібність за формою або призначенням.

Ізоамплітуди: ізолініі однакової амплітуди того чи іншого метеорологічного елемента (температури, тиску, вологості повітря тощо) за певний період.

Ізоанемони: ізолінії середньорічної швидкості вітру.

Ізоатми: ізолінії випаровування за певний період.

Ізобази: ізолінії тектонічних піднять або опускань за певний період.

Ізобари: 1. Графіки процесів, які відбуваються при незмінному тиску. 2. Ядра атомів різних хімічних елементів, масові числа яких однакові, а порядкові номери різні. 3. Лінії, що з'єднують на географічній карті місця з однаковим атмосферним тиском.

Ізобарний: той, що стосується ізобари; І. процес — зміна стану фізичної системи за сталого тиску.

Ізобати: ізолінії глибини водойм (океанів, морів, озер, річок).

Ізобронти: ізолінії кількості днів з грозою.

Ізобутилен: органічна сполука; безбарвний газ. Застосовують для одержання ізооктану, синтетичного каучуку, синтетичних смол тощо.

Ізоверин: лікарський препарат. Застосовують для прискорення родів і скорочення мускулатури матки в післяродовому періоді.

Ізогаліни: ізолінії солоності води.

Ізогамія: статевий процес, при якому статеві клітини, що зливаються, однакові за зовнішнім виглядом і відрізняються лише фізіологічними властивостями. І. притаманна деяким нижчим організмам, зокрема багатьом водоростям.

Ізогієти: ізолінії кількості атмосферних опадів за певний період.

Ізогіпси: ізолінії висоти земної поверхні над рівнем моря.

Ізоглоса: лінія на карті, якою в лінгвістичній географії на діалектологічній карті позначають межі поширення якогось мовного явища.

Ізогональний: рівнокутний.

Ізогони: ізолінії орієнтації певної фізичної величини (в метеорології — напряму вітру, в земному магнетизмі — магнітного схилення, в астрономії — сонячного затемнення).

Ізограф: 1. Людина, що займається ізографією; іконописець. 2. Інструмент для креслярської роботи.

Ізографія: 1. Точне відтворення яких-небудь письмен, рукописів, почерків тощо. 2. Копія, знята з рукопису; факсиміле. 3. Іконописання.

Ізоденси: ізолінії густини повітря.

Ізодинами: ізолінії напруженості магнітного поля Землі.

Ізодром: пристрій, що забезпечує гнучкий зворотний зв'язок в автоматичних регуляторах.

Ізоензими: ферменти, що відрізняються будовою, але прискорюють або уповільнюють одну й ту саму реакцію. Інша назва — ізоферменти, ізозими.

Ізоентропійний: пов'язаний з незмінністю ентропії; І. процес — зміна стану фізичної системи, коли не змінюється її ентропія.

Ізозими: ферменти, що відрізняються будовою, але прискорюють або уповільнюють одну й ту саму реакцію. Інша назва — ізоферменти.

Ізозома: рід комах ряду перетинчастокрилих. Поширені в помірній зоні Європи, Азії та Північної Америки. Шкідники зернових культур, трав і плодових дерев.

Ізоіонія: відносна постійність іонного складу внутрішнього середовища організму.

Ізокліни: ізолінії магнітного нахилення.

Ізоколон: риторична фігура, при якій у двох або кількох відрізках мови частини речення розміщені в однаковому порядку; паралелізм.

Ізолейцин: амінокислота, необхідна й незамінна для людини й тварин. Міститься в білках.

Ізолінія: умовна лінія на картах, вертикальних розрізах, графіках, схемах, що з'єднує точки з однаковими значеннями певної величини, напр., тиску (ізобари), глибини моря (ізобати), температури (ізотерми) тощо.

Ізолювати: 1. Помістивши окремо, позбавляти можливості контакту з іншими; відгороджувати, відокремлювати, відособлювати. 2. техн. Вкривати провідник, джерело якої-небудь енергії ізоляційним матеріалом.

Ізолюючий: той, що відокремлює, здійснює ізоляцію; І-чі мови — кореневі мови (напр., китайська), основними ознаками яких є незмінність слів за відмінками, числом, особою, часом тощо і вираження синтаксичних відношень переважно порядком слів.

Ізолятор: 1. Речовина, що не проводить електричного струму; діелектрик. 2. Виріб для ізоляції та кріплення дроту. 3. Приміщення для тимчасової ізоляції людей з певними цілями.

Ізоляційний: той, що стосується ізоляції, використовується для ізоляції.

Ізоляціонізм: 1. Напрям у зовнішній політиці США (з середини 19 ст.), в основу якого покладено ідею невтягування в європейські справи і взагалі у збройні конфлікти поза американським континентом. 2. Широкий суспільний рух у США з кінця 19 ст., спрямований проти участі у війнах поза американським континентом (т. зв. «ізоляціонізм мас»). Був однією з форм антивоєнного руху і протесту проти експансії монополій США в інші країни.

Ізоляція: 1. Відособлення, відокремлення, роз'єднання. 2. Заборона спілкування, відокремлення когось від навколишнього середовища.

Ізомери: хімічні сполуки, однакові за складом і молекулярною масою, але різні за будовою, фізичними та хімічними властивостями. 2. І. ядерні — довготривалий збуджений стан атомних ядер.

Ізомеризація: перетворення одного ізомеру на інший (напр., нормальний бутан від дії каталізатора ізомеризується в ізобутан).

Ізомерія: існування сполук, однакових за хімічним складом і молекулярною масою, але різних за будовою і властивостями.

Ізометрія: збереження пропорцій органів і частин тіла в період росту організму.

Ізоморфізм: 1. Властивість, що виражає однаковість будови якихось сукупностей елементів, незалежна від природи цих елементів. 2. Властивість речовин, аналогічних за хімічним складом, подібних за будовою і близьких за розмірами елементарних комірок кристалізуватися в однакових формах.

Ізоморфія: однакові морфологічні ознаки у представників різних груп організмів, далеких з погляду систематики.

Ізоморфний: подібний за формою.

Ізонефи: ізолінії хмарності на даний момент або за певний період.

Ізоніазид: лікарський препарат. Застосовують при лікуванні всіх форм туберкульозу легень. Інша назва — тубазид.

Ізооктан: насичений вуглеводень; прозора безбарвна рідина з запахом бензину. Застосовують у виробництві авіаційних бензинів, як еталонне паливо тощо.

Ізоонкія: відносна сталість онкотичного тиску плазми крові; зумовлюється постійною концентрацією білків у крові.

Ізоосмія: відносна сталість осмотичного тиску в рідких середовищах і тканинах організму.

Ізопаги: ізолінії тривалості льодоставу на водоймах.

Ізопахіти: ізолінії товщини геологічних відкладів одного віку або складу.

Ізопериметричний: однаковий за периметром; І-на задача — задача знаходження у множині всіх кривих певного класу, що мають однаковий периметр, такої кривої, для якої певна величина, що залежить від цієї кривої (напр., площа, обмежена замкнутою кривою), досягає екстремуму.

Ізопікни: ізолінії густини морської води.

Ізоплети: ізолінії, що графічно відображають певну фізичну, зокрема метеорологічну, величину, як функцію двох змінних (напр., добовий або річний перебіг температури на глибині, інтенсивність сонячної радіації залежно від пори року).

Ізопсефія: нумерологічна практика додавання числових значень букв слова для знаходження суми слова. Напр., ім'я Ісус грецькою записується як 888 (Ι + η + σ + ο + υ + ς = 10 + 8 + 200 + 70 + 400 + 200).

Ізорахії: ізолінії висоти морських припливів.

Ізосейсти: ізолінії інтенсивності землетрусів.

Ізосилабізм: рівноскладовість; поділ вірша на ритмічні одиниці, рівні між собою за кількістю складів; на основі І. побудована силабічна система віршування.

Ізостазія: передбачуваний стан рівноваги в земній корі, за яким вона немов плаває на щільній підкоровій масі за законом Архімеда: збільшення ваги земної кори на будь-якій ділянці за рахунок нагромадження відкладів призводить до її занурення, зменшення ваги за рахунок розмивання гірських порід — до підняття.

Ізотахи: ізолінії швидкостей вітру, водної течії тощо.

Ізотерми: ізолінії температури повітря, води, грунту тощо.

Ізотермічний: той, що має постійну температуру; І. процес — процес, що відбувається при постійній температурі.

Ізотермія: відносна сталість температури тіла, що забезпечується фізіологічними механізмами терморегуляції; властива людині і теплокровним тваринам.

Ізотони: атоми різних хімічних елементів, у ядрах яких є однакова кількість нейтронів.

Ізотонічний: той, що однаково напружений; І-ні розчини — розчини, в яких однаковий осмотичний тиск.

Ізотонія: однаковість напруження, тиску.

Ізотопи: атоми одного і того самого хімічного елемента, які мають різну атомну вагу та радіоактивність.

Ізотопні індикатори: ізотопи, що відрізняються властивостями від інших ізотопів цього самого хімічного елемента. Інша назва — мічені атоми.

Ізотропія: однаковість фізичних властивостей речовини (теплопровідність, електропровідність, пружність тощо) в усіх напрямах. І. характерна для аморфних тіл, на відміну від анізотропії кристалів.

Ізотропність: однаковість фізичних властивостей речовини (теплопровідність, електропровідність, пружність тощо) в усіх напрямах. І. характерна для аморфних тіл, на відміну від анізотропії кристалів.

Ізофени: ізолінії настання або тривалості певного фенологічного явища.

Ізохазми: ізолінії повторюваності полярних сяйв.

Ізохіони: ізолінії висоти або тривалості снігового покриву.

Ізохори: лінії, що зображують процеси, які відбуваються при сталому об'ємі.

Ізохроматичний: однаковоколірний.

Ізохрони: ізолінії одночасного настання певного явища (напр., у метеорології — грози, переходу температури через 0°, в астрономії — сонячних затемнень).

Ізохронізм: 1. Одночасовість, однаковий проміжок часу між двома явищами. 2. Поділ вірша на ритмічні відрізки, рівні між собою за кількістю часу, потрібного для читання їх. За принципом І. побудовані античне віршування, метрика ряду східних поезій.

Ізохронний: незмінний у часі; І-на крива — крива, по якій рухається важка частинка так, що проекції на вертикальну пряму шляхів, пройдених цією частинкою за однакові проміжки часу, рівні між собою.

Ізохронність: однакова тривалість подій; І. коливань — незалежність періоду власних коливань коливальної системи від амплітуд, коли амплітуди достатньо малі, напр., у маятника — не перевищують відхилення 5° від положення рівноваги.

Ізумруд: мінерал класу силікатів, прозорий, яскраво-зелений різновид берилу. Дорогоцінний камінь. Інша назва — смарагд.

Ізюм: сушений виноград, родзинки.

Ікар: 1. У давньогрецькій міфології син Дедала, який нібито злетів на крилах з пір'я, скріпленого воском, і наблизився до Сонця, через що віск розтопився, і крила розпалися. І. впав у море і загинув. Вираз "політ Ікара" означає сміливе прагнення, нездійсненне за браком знань. 2. Мала планета № 1566, діаметр її близько 161,5 км.

Ікарійські ігри: жанр циркового мистецтва, вид акробатики. Поширився з кінця 19 ст.

Ікарійці: послідовники соціальної теорії, викладеної французьким утопістом Е. Кабе в його "Подорожі до Ікарії". І. намагалися досягти здійснення комуністичних ідеалів мирним шляхом, без революції і пролетарської диктатури, створюючи общини на засадах рівності.

Ікебана: 1. Мистецтво складати з квітів, рослин, гілок букети, художні композиції, часом з символічним значенням. 2. Вази для цих букетів, композицій.

Ікона: зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих, подій Святого Письма або церковної історії, які є предметом поклоніння згідно з догматами Сьомого Вселенського собору 787 року.

Іконографія: 1. Перелік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету, місцевості тощо. 2. Строго встановлені правила зображення певного сюжету чи особи. В середньовічному мистецтві, пов'язаному з релігійною тематикою, художник повинен був неухильно додержуватися іконографічних зразків.

Ікономія: вирішення церковних питань з позиції поблажливості, практичної користі, зручності. Протилежне — акривія.

Іконоскоп: різновид телевізійних передавальних електронно-променевих трубок.

Іконостас: стіна у церкві, що відділяє вівтар від середини церкви, на нім у певному порядку розташовані ікони.

Іконотека: колекція, зібрання зображень за визначеною тематикою.

Ікосаедр: тіло, обмежене двадцятьма площинами. У правильному І. 20 трикутних граней, ЗО ребер, 12 вершин (у кожній сходиться по 5 ребер).

Ікс-проміння: первісна назва рентгенівського проміння.

Ікс: 1. Латинська літера "X", якою позначають щось невідоме. 2. перен. Взагалі щось незнане, невідоме.

Іксія: рід південноафриканських бульбоцибулинних рослин родини півникових. Багато видів використовують у квітникарстві, культивують як декоративні.

Ікт: ритмічний наголос у вірші, який не завжди збігається з граматичним.

Ілегальний: незаконний, той, що знаходиться поза законом.

Ілліризм: Суспільно-політичний і культурний рух 30-40-х років XIX століття у Хорватії та Славонії з літературно-мовного, а згодом — політичного об'єднання південних слов'ян. Назва походить від давнього найменування західної частини Балканського півострова Іллірія.

Ілоти: 1. Підкорене дорійцями землеробське населення Стародавньої Спарти; вважалися власністю держави і за своїм становищем майже не відрізнялися від рабів. 2. перен. Безправні, пневолені люди.

Ілювій: мінеральні й органічні речовини, вилугувані водою з верхніх шарів грунту й відкладені в його нижній частині.

Ілюзіон: застаріла назва кінематографа.

Ілюзіонізм: 1. філос. Суб'єктивно-ідеалістичний погляд, згідно з яким матеріальний світ є видимість, ілюзія. 2. Вид циркового мистецтва, суть якого у тому, що актор за допомогою спеціальної апаратури викликає у глядачів обманливі зорові і слухові враження.

Ілюзія: 1. Оманливе, хибне сприймання людиною дійсності. 2. Нездійсненна мрія, необгрунтована надія.

Ілюзорний: 1. Уявний, заснований на ілюзії. 2. Манливий, нездійсненний.

Ілюзорність: в образотворчому мистецтві — ілюзія чуттєвої вірогідності зображення.

Ілюмінати: члени близької до ордену), заснованої в 1776 р. в Баварії; проповідували заміну християнства деїзмом.

Ілюмінатор: вікно з товстим склом на кораблі або літаку.

Ілюмінація: 1. Яскраве різнобарвне освітлення вулиць, будинків тощо. 2. Розфарбовування контурів на картах, планах. Ілюмінований рукопис — рукописні середньовічні книги, прикрашені барвистими мініатюрами та орнаментами.

Ілюстрація: 1. Зображення у книзі чи журналі, що пояснює, відтворює зміст тексту; малюнок. 2. перен. Прилад, який наочно пояснює, розкриває, потверджує що-небудь. 3. Музичне зображення якої-небудь теми, ідеї тощо; музичний супровід до них.

Ім...: префікс, що означає заперечення, відсутність чогось або проникнення в щось.

Імаго: кінцева стадія індивідуального розвитку комах. Для І. характерною є, зокрема, функція розмноження.

Імажизм: течія в англійській та американській поезії поч. 20 ст. Творчий метод імажиністів полягав у передачі суб'єктивних вражень, штучному поєднанні метафор та образів.

Імажинізм: формалістичний напрям у мистецтві й літературі початку 20 ст., що характеризується запереченням ідейності мистецтва і пошуками нових, зображальних засобів у поезії, зокрема створенням примхливих і не пов'язаних між собою словесних образів.

Імам: 1. Духовний наставник у мусульман. 2. Глава мусульманської громади, правитель мусульманської теократичної держави, халіф. 3. Основоположник релігійно-юридичних напрямів (мазхабів) у сунізмі. 4. Верховний правитель шиїтів. 5. Духовна особа, що керує відправою у мечеті, головний мулла в мечеті.

Імамат: інститут верховного керівництва мусульманською спільнотою в якому поєднуються світська і духовна влада.

Імамізм: один з двох основних (поряд з сунізмом) напрямів, що існують в ісламі; шиїзм.

Імаміти: представники однієї з гілок шиїтського ісламу, які визнають дванадцять імамів із роду Алі ібн Абу Таліба. Згідно основного з догматів імамат належить виключно Алідам і передається шляхом «прямого призначення» устами пророка Мухаммеда чи попереднього імама. Імамія — державна релігія сучасного Ірану.

Іман: переконання в правильності ісламських догматів; базується на шести критеріях, точно визначених у Сунні. По відношенню до І., люди поділяються на три категорії: кафір, мумін, мунафік.

Іманентний: внутрішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їхньої природи; І-на філософія — напрям філософії, який проголошує об'єктивний світ іманентним (внутрішнім) змістом свідомості суб'єкта, заперечуючи трансцендентність дійсності.

Імбецильність: психічне недорозвинення, слабоумство. Середній ступінь олігофренії.

Імбир: 1. Тропічна трав'яниста рослина, м'ясисте кореневище якої багате ефірними оліями. 2. Прянощі, виготовлені з цього кореневища.

Імбібіція: просочування тканин організму речовинами, розчиненими в рідині. Напр., І. жовчними пігментами спостерігається під час жовтяниці.

Імброльйо: 1. Коротка театральна п'єса з піснями, танцями. 2. Ускладнення ритму в музиці.

Імедіографія: спосіб безпосереднього знімання на чутливу металеву пластину (форму).

Імельман: одна з фігур вищого пілотажу — напівпетля з напівбочкою. Від прізвища німецького льотчика Макса Іммельмана (1890—1916).

Імерсія: введення рідини (кедрової олії, вазеліну, водного розчину гліцерину) між розглядуваним предметом і об'єктивом мікроскопа, щоб підвищити освітленість зображення. Інша назва — імерсійна рідина.

Імідж: штучна імітація або подання зовнішньої форми будь-якого об'єкта, особливо особи, в суспільній або індивідуальній свідомості засобами масової комунікації і психологічного впливу.

Іміджборд: різновидність веб-форуму, на якому користувачам надано можливість додавати до текстових повідомлень графічні зображення.

Іміджмейкер: спеціаліст із формування образу з метою покращення репутації, впливовості чи популярності.

Імітація: 1. Наслідування. 2. Підроблення. 3. Повторення музичної теми або мелодії одним з голосів безпосередньо за іншим голосом.

Імматеріалізм: заперечення реальності існування матерії і визнання існування лише духа.

Імматрикуляція: включення до списків.

Імміґрант: 1. Іноземець, який оселився в якійсь країні на постійне проживання. 2. Види, роди, сімейства та інші групи тварин, які виникли й розвивалися на іншій території і вселилися на дану територію значно пізніше.

Імміґрація: 1. В'їзд іноземців у країну на тривале або постійне проживання. 2. Один із способів гаструляції, при якому окремі клітини потрапляють всередину зародка і розміщуються під його поверхневим шаром.

Іммобілізація: 1. мед. Створення нерухомості частини тіла при переломах кісток, захворюваннях суглобів, великих ранах накладанням пов'язок і шин. 2. Перетворення рухомого майна на нерухоме. 3. І. оборотних коштів — порушення фінансової дисципліни, яке полягає у використанні оборотних коштів не за призначенням або у вилученні їх з обороту.

Імморалізм: негативне ставлення до загальнолюдських моральних цінностей; аморалізм.

Імортолі: рослини кількох родів родини складноцвітих. Культивують для сухих букетів. Інша назва — безсмертники.

Імпакт-фактор: чисельний показник важливості наукового журналу, який розраховується за спеціальною методологією, виходячи із кількості цитувань публікацій в журналі за попередні три роки.

Імпеданс: 1. Повний опір електричного кола змінному струму, зумовлений омічним, індуктивним та ємнісним опором кола. 2. Реактивний опір, що його чинить жива тканина змінному струму.

Імператив: 1. юр. Обов'язковість. 2. філософ. Безумовне моральне веління. 3. лінгв. Наказовий спосіб дієслова.

Імперативне програмування: парадигма програмування, згідно з якою описується процес отримання результатів як послідовність інструкцій зміни стану програми.

Імперативний: владний, наказовий; І. мандат — обов'язковий до виконання наказ виборців своєму депутату.

Імператор: титул глави держави в деяких монархічних країнах. Вищий ранг порівняно з королем, царем. У Стародавньому Римі — почесний титул полководця.

Імперіал: 1. Російська золота монета, карбувалася з 1755 р. і була рівноцінною 10 крб., з 1897 р. — 15 крб. 2. Верхній поверх у двоповерхових диліжансах, омнібусах.

Імперіалізм: 1. Монополістичний капіталізм, в яку він вступив у кінці 19 — на початку 20 ст. 2. Злиття банківського капіталу з промисловим і створення на базі цього фінансового капіталу і фінансової олігархії; 3. Вивіз капіталу, що, на відміну від вивозу товарів, набув особливо важливого значення; 4. Утворення міжнародних монополістичних союзів капіталістів, які здійснюють економічний поділ світу; 5. Завершення територіального поділу світу між найбільшими капіталістичними державами і боротьба за його переділ.

Імперіаліст: великий капіталіст, представник монополістичного капіталу.

Імперій: у Стародавньому Римі — право діяти від імені держави в певній сфері суспільного життя. Надавався царям, в республіканський час — старшим магістратам (за деяким виключенням).

Імперія: 1. Назва монархічної, здебільшого великої держави, очолюваної імператором. 2. Назва великих держав, що, як правило, мали колоніальні володіння (напр., колишня Британська імперія).

Імперсональний: безособовий; І-не речення — безособове речення, тобто таке, в якому немає підмета (напр.: "Вечоріє").

Імперський: той, що входить до складу імперії, належить до імперії.

Імперфект: у ряді мов — форма минулого часу дієслова в граматиці, яка виражає тривалу або повторну дію без вказівки на її закінчення в минулому.

Імпет: 1. Потяг, поривання до чогось. 2. Удар, натиск, наступ.

Імпічмент: процедура притягнення до суду парламенту вищих посадових осіб держави, результатом якого може бути дострокове припинення повноважень посадовця і усунення його з посади.

Імплантація: 1. У вищих ссавців і людини — вкорінювання зародка в слизову оболонку матки. 2. Те саме, що й трансплантація.

Імплементація: фактична реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні, а також конкретний спосіб включення міжнародно-правових норм у національну правову систему.

Імплікація: логічна операція, за допомогою якої з двох висловлювань утворюється умовне висловлювання "якщо..., то ...".

Імплозія: лінгв. перша фаза артикуляції змичного приголосного — змикання.

Імпозантний: показний, здатний привертати увагу зовнішнім виглядом, манерами; поважний, статечний, презентабельний, солідний.

Імпонувати: викликати повагу, подобатися, справляти добре враження.

Імпорт: ввіз будь-якою країною з-за кордону товарів, капіталів, технологій, отримання послуг виробничого або споживчого призначеня.

Імпост: архіт. верхній камінь стовпа, стіни, колони, який є підпорою арки або балки.

Імпотенція: повна або часткова втрата особами чоловічої статі здатності здійснювати статевий акт. Інша назва — статеве безсилля.

Імпрегнація: метод просочування фіксованої тканини тварин розчином солей срібла, золота, свинцю, осмію для виявлення її структури. І. широко застосовують при вивченні нервової тканини.

Імпрегнування: просочування різних тканин, деревини тощо різними емульсіями або розчинами.

Імпресаріо: приватний підприємець, який організовує концерти, спектаклі, гастролі окремих акторів або театральних колективів.

Імпресіонізм: напрям у мистецтві й літературі, що виник у кінці 19 ст. і прагнув відтворити найтонші суб'єктивні відчуття і переживання письменника.

Імпринтинг: в етології та психології — фіксація в пам'яті ознак об'єктів при формуванні або корекції вроджених поведінкових актів.

Імпровізація: 1. Що-небудь (вірш, пісня, промова і т. ін.) складене під час виконання без попередньої підготовки. 2. Гра актора, не передбачена драматургічним текстом.

Імпульс: 1. Поштовх до дії. 2. Форма збудження в нервових волокнах, яку спричинює будь-яке подразнення. 3. Кількість руху (добуток маси на швидкість); І. сили — добуток сили на час її дії. 4. І. електричний — короткочасне (до мільярдних часток секунди) збільшення електричного струму або напруги.

Імпульсатор: генератор потужних електричних імпульсів.

Імпульсивний: поривчастий, той, що діє під впливом першої спонуки.

Імпульсний генератор: генератор, що дає електричний струм у вигляді коротких поштовхів — імпульсів.

Імунізація: метод створення штучного імунітету у людини й тварин. Досягається введенням в організм ослаблених чи вбитих збудників відповідної хвороби (вакцини) або їхніх отрут, а також сироватки крові імунізованої тварини чи людини, яка перехворіла на відповідну хворобу.

Імунітет: 1. мед., біол. Несприйнятливість організмів до збудників інфекційних хвороб та впливу деяких отрут. Розрізняють І. природний, що є стійкою видовою ознакою, та І. набутий, який виникає внаслідок перенесеного захворювання або внаслідок імунізації. 2. За середньовіччя — надання феодалові судових, фінансових та адміністративних прав на певній території. 3. Виключне право не підлягати деяким загальним законам, що надається особам, які займають особливе становище в державі.

Імунний: той, що не піддається захворюванню на інфекційну хворобу чи стійкий до впливу отруйних речовин (плазунів або комах).

Імуно...: у складних словах означає імунітет.

Імуногенез: комплекс процесів, що характеризують специфічну реакцію організму на введення антигена.

Імуногенетика: розділ генетики, що вивчає фактори успадковування імунітету.

Імуноглобуліни: антитіла; особливий клас складних білків, які використовуються імунною системою людини для ідентифікації та нейтралізації іншорідних об'єктів — напр., бактерій і вірусів.

Імунодепресія: зниження стійкості організму, що полягає в ослабленні дії його природних опірних механізмів.

Імунологія: наука про імунітет.

Імуноморфологія: розділ імунології, в якому вивчають анатомію, гістологію й цитологію імунної системи організму.

Імунопатологія: розділ імунології, в якому вивчають процеси, що виникають внаслідок ушкоджувальної дії на клітини і тканини організму імунологічних реакцій.

Імунотерапія: розділ практичної імунології, завданням якого є лікування інфекційних хворих імунологічними препаратами (вакцинами, імунними сироватками тощо).

Імунохімія: розділ імунології, що вивчав хімічні основи імунітету.

Ін'єкція: 1. Введення у тканини та деякі порожнини організму ліків; упорскування. 2. геол. Процес проникнення магматичного (виверженого) матеріалу в різні породи. 3. ек. потік грошових засобів, які надхолять на внутрішній ринок.

Ін-кварто: формат видань, за яким розмір сторінки становить четверту частину стандартного паперового аркуша.

Ін-октаво: формат видань, за яким розмір сторінки становить восьму частину стандартного паперового аркуша.

Ін-фоліо: формат видань, за яким розмір сторінки становить половину стандартного паперового аркуша.

Ін...: префікс зі значенням заперечення, відсутності чогось, проникнення у щось.

Інабі: азербайджанський народний танок імпровізаційного характеру, переважно жіночий.

Інавгурація: урочиста церемонія введення на посаду глави держави або посвячення в сан; інаугурація.

Інадаптація: сукупність в окремих груп тварин таких пристосувань, які в ході еволюції виявляються недосконалими й пізніше зумовлюють вимирання цих груп.

Інактивація: зниження активності мікроорганізмів, а також специфічних білкових речовин під впливом різних факторів. Застосовують під час виготовлення вакцин і анатоксинів.

Інаугурація: урочиста церемонія введення на посаду глави держави або посвячення в сан.

Інбир: 1. Тропічна трав'яниста рослина, м'ясисте кореневище якої багате ефірними оліями. 2. Прянощі, виготовлені з цього кореневища. Інша назва — імбир.

Інбредний: одержаний в результаті близькоспорідненого схрещування; І-ні форми організмів використовують у селекції рослин і тварин.

Інбридинг: 1. Система розведення тварин, при якій застосовують спаровування споріднених особин. 2. Примусове самозапилення або схрещування споріднених особин перехреснозапильних рослин. Інша назва — інцухт.

Інвагінація: 1. Один із способів гаструляції, коли частина стінки зародка завертається в його порожнину і утворює внутрішній листок — первинну ентодерму. 2. Одна з форм непрохідності кишечника.

Інвазія: 1. Зараження людини, тварин і рослин тваринними паразитами. 2. Збройний напад, набіг, втручання.

Інвайронменталізм: течія в географії, яка географічному середовищу відводить вирішальну роль у розвитку суспільства й суспільного виробництва. Один з напрямів географічного детермінізму.

Інвар: сплав заліза з нікелем. Використовують для виготовлення деталей точних вимірювальних приладів.

Інваріанти: величини, співвідношення, властивості тощо, які не змінюються від тих чи інших перетворень змінних, пов'язаних з ними, напр., коли змінюють систему координат.

Інваріантний: незмінний за певних перетворень.

Інвектива: різкий викривальний виступ, образлива промова, лайка, випад, спрямовані проти кого-небудь.

Інвентар: 1. Сукупність господарських або інших предметів, що входять до складу майна якогось господарства, підприємства, установи. 2. Список майна, як правило, рухомого.

Інвентаризація: 1. Складання опису майна (інвентаря) підприємства, установи. 2. Періодична перевірка наявності цінностей, які перебувають на балансі підприємства, стану їх зберігання, правильності ведення складського господарства і реальності даних обліку.

Інвенція: музична п'єса поліфонічного характеру, написана у вільній наслідувальній (імітаційній) формі.

Інверсія: 1. Зміна звичайного (нормального) порядку слів у реченні з метою виділення тих чи інших його членів; порушення звичайного порядку слів, зумовлене логічними, стилістичними або ритмічними вимогами. 2. мат. Порушення нормального порядку двох елементів у перестановці. 3. Розщеплення складних цукрів на прості від діяння кислот. 4. Підвищення температури повітря зі збільшенням висоти замість звичайного зниження її в цьому шарі атмосфери.

Інвертаза: те саме, що й сахараза.

Інвертор: 1. Пристрій для перетворення постійного електричного струму на змінний. 2. Електронний пристрій з одним входом і одним виходом, у якому вихідний сигнал виникає, якщо немає сигналу на вході.

Інвертувати: піддавати що-небудь інверсії, розщеплювати.

Інвеститура: 1. За середньовіччя в Західній Європі юридичний акт передачі права власності, супроводжуваний рядом символічних обрядів, а також церемонія введення васала у володіння земельним феодом. 2. У Західній Європі за середньовіччя призначення на церковні посади.

Інвестиції: грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення у розвиток виробництва чи невиробничу сферу. Валові І. — загальна сума коштів, які направляються протягом певного періоду на збільшення основного капіталу і запасів. Чисті І. — валові за мінусом сум амортизації.

Інвестор: суб'єкт інвестиційної діяльності (приватний підприємець, організація чи держава), що здійснює довготермінове вкладення капіталу в якусь справу, підприємство з метою отримання прибутку.

Інвестування: фінансування довготермінових вкладень (надання інвестицій).

Інвойс: економ. обов'язок оплати товару відповідно до вказаних умов; І. надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання і зведення про відправника і одержувача.

Інвокація: 1. Звернення до вищих сил чи людини з проханням; молитва, заклинання. 2. У деяких релігійних практиках — ритуал, пов'язаний з прийняттям чужих якостей (як правило, надприродних) у власне тіло.

Інволюта: крива, описувана вільним кінцем нерозтяжної нитки, що закріплена в певній точці даної кривої (еволюти) і намотується на цю криву; евольвента.

Інволюція: 1. Втрата окремих органів або спрощення їхньої будови чи функцій, що відбувається в процесі еволюції. 2. Дегенеративні зміни у найпростіших і бактерій, спричинювані несприятливими умовами життя. 3. мат. Відповідність між елементами деякої множини, що зберігається при повторності якого-небудь перетворення над цими елементами (напр., симетрія щодо центра).

Інгалятор: 1. Прилад для лікування ігаляцією. 2. Апарат, яким подають кисень потерпілому під час аварії в шахті.

Інгаляція: 1. Метод введення лікарських речовин в організм шляхом вдихання їх. 2. Лікування верхніх дихальних шляхів вдиханням лікарських речовин (у вигляді пари, газів, розпилених рідин).

Інгібітори: речовини, які сповільнюють перебіг хімічних реакцій окислення, полімеризації, корозії металів, а також біохімічних і фізіологічних процесів. І. росту рослин — речовини, які сповільнюють перебіг ростових процесів у рослин.

Інгредієнт: складова частина будь-якого складного з'єднання або суміші, присутня в готовому продукті у вихідному або зміненому вигляді.

Інгресія: проникнення морських вод у зниження рельєфу прибережної смуги при підвищенні рівня моря або зануренні берега. Протилежне — регресія.

Інґредієнти: 1. Складова частина хімічної сполуки або суміші. 2. Види однорічних рослин, що ростуть на вільних місцях між постійними компонентами рослинного угруповання (фітоценозу).

Індантрен: синій антрахіноновий барвник; антрахінон.

Індантренблау: синій антрахіноновий барвник; антрахінон, індантрен.

Індантренові барвники: синтетичні кубові барвники різного кольору. Застосовують для фарбування бавовняних тканин і штучного шовку.

Індекс: 1. Покажчик, список, перелік чого-небудь. 2. ек. Цифровий показник, який у процентах виражає послідовні зміни якогось економічного явища. І. цін відображає відносні зміни середнього рівня цін в часовому або територіальному розрізі. 3. Умовне позначення, здебільшого сполучення чисел або літер, що вживаються в бібліотечній класифікації книжкових розділів. 4. мат. Числовий або літерний покажчик, що найчастіше пишеться внизу літери, цифри математичного виразу для відрізнення його від іншого.

Індексація вкладів: зміна величини процентної ставки банків, передбаченої для сплати вкладникові, у разі зміни загального рівня цін у країні (рівня інфляції).

Індексація доходів населення: одна з форм повного або часткового відшкодування населенню грошових витрат, спричинених зростанням цін; перерахування посадових окладів і тарифних ставок, пенсій, стипендій, інших фіксованих доходів населення за індексом роздрібних цін. Є однією з форм соціального захисту громадян.

Індексація: 1. Проставляння індексу на певних документах, книгах з метою класифікації їх. 2. Установлення зв'язку, пропорційної залежності між змінами величин будь-яких показників.

Індемнізація: сплата за зроблену шкоду, відшкодування за спричинені збитки.

Індемнітет: 1. У міжнародному праві — відшкодування втрат. 2. В англійському праві — звільнення парламентським актом міністрів від відповідальності за порушення ними конституції.

Індент: разове комісійне доручення імпортера однієї країни комісіонерові іншої на закупівлю окремої партії товару.

Індентер: наконечник, вдавлюванням якого вимірюють твердість матеріалів; індентор.

Індепенденти: 1. Прихильники релігійно-церковної течії пуритан, що є одним з напрямів протестантизму. 2. В період Англійської революції 17 ст. — політична партія, що відображала інтереси середньої буржуазії та нового дворянства.

Індетермінізм: вчення й методологічна позиція, які заперечують загальну закономірність і причинний зв'язок явищ у природі й суспільстві.

Інджил: арабська назва Євангелія — одна з чотирьох священних книг ісламу поруч з Таурою (Торою) і Кораном. З точки зору мусульман І. був післаний Аллахом пророку Ісі (Ісусу Христу) на підтвердження істинності Таури і був спотворений християнами.

Індивід: 1. Окремий організм тварини або рослини, який існує самостійно. 2. Окрема людина, особа.

Індивідуалізація: виділення однієї особи або особини (індивідуума) за їхніми характерними властивостями; врахування особливостей кожної одиниці при вивченні сукупності предметів чи явищ.

Індивідуалізм: 1. Напрям в етиці, соціології, політиці, філософії, який, на противагу колективізму, розвиток особистості вважає метою і змістом історичного процесу. 2. Риса світогляду, яка характеризується самопротиставленням окремого індивіда колективові і суспільству. 3. І. економічний — спосіб вивчення і дослідження економічних явиш, де за вихідний пункт взято окрему особу.

Індивідуаліст: людина, яка навмисно відособлюється, протиставить себе колективу, суспільству; прихильник індивідуалізму.

Індивідуальність: 1. Сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідуумів. 2. Людина як носій індивідуальних властивостей, певних характерних ознак і рис; особистість.

Індивідуальний: 1. Властивий, притаманний певній особі. 2. Який перебуває в особистому користуванні, розпорядженні; окремий. 3. Здійснюваний окремими особами; не колективний. 4. Особливий для кожного індивіда.

Індивідуум: 1. Кожен самостійно існуючий живий організм; особина. 2. Окрема людина, особистість, персона, тип, суб'єкт.

Індиго: 1. Багаторічна тропічна бобова рослина, з листя якої добувають темно-синю фарбу; індигофера. Походять з тропічних і субтропічних регіонів світу. 2. Кристали фіолетового кольору, погано розчинні у більшості органічних розчинників. 2. Барвник, темно-синя фарба.

Індигоїди: синтетичні кубові барвники різного кольору. Інша назва — індигоїдні барвники.

Індигокармін: органічна сполука; штучний барвник синього кольору. Використовують для приготування чорнила, акварельної фарби й синьки, а також як хімічний індикатор.

Індигофера: рід кущових або трав'янистих рослин родини бобових. Поширені в тропічних і субтропічних зонах. Багато видів містить речовину індикан, з якої добувають синій барвник індиго. Інша назва — індигонос.

Індикан: 1. Речовина (глікозид), що міститься в деяких рослинах (індигофері та ін.), з якої виготовляють синю фарбу індиго. 2. Продукт знезаражування шкідливої в організмі тварин речовини індолу.

Індикатив: лінгв. дійсний спосіб дієслова.

Індикатор: 1. Прилад, за допомогою якого здійснюють індикацію. 2. Речовина, введення якої в розчин дає змогу провести індикацію.

Індикаторний: пов 'язаний з індикацією; І-на діаграма — графічне зображення залежності тиску пари (газу) в циліндрі поршневої машини від зайнятого нею об'єму або від положення поршня; І-на потужність — потужність, що її розвивають гази в циліндрах двигуна; І-на доза — доза радіоактивної речовини, введеної в організм для дослідження фізіологічних процесів методом мічених атомів, або індикаторним методом.

Індикатриса: лінія або поверхня, що унаочнює будь-яку властивість досліджуваного об'єкта; І. Дюпена унаочнює уяву про характер викривлення поверхні в даній точці; І. розсіювання показує розподіл розсіяного світла в різних напрямах.

Індикація: 1. Визначення, вимірювання, записування різних показників, об'єктів. 2. Введення в розчин, який аналізують, речовин, що дають змогу встановити кінець хімічної реакції або концентрацію водневих іонів за легко помітною ознакою (зміною кольору тощо).

Індикт: 1. У Стародавньому Римі — 15-річний період, протягом якого римляни три рази збирали данину з переможених на завойованих територіях. 2. Найменування року в літочисленні за 15-річними циклами в християнських країнах у середні віки. 3. Великий індикт — період, за який фази Місяця і дні тижня припадають на ті ж числа місяця, 532 року. Прийнято було відраховувати від початку візантійської ери: наприклад, десятий великий І. почався у 719 році до н. е., 12-й — у 345 році, 15-й — у 1941 році.

Індиферентизм: байдуже ставлення до, чогось; індиферентність.

Індиферентний: 1. Який не виявляє до когось, чогось інтересу, зацікавлення; байдужий, нейтральний, безсторонній. 2. Який не діє. 3. І-ні речовини — хімічні речовини, що важко вступають у реакцію; 4. І. електрод — неактивний електрод, застосовуваний в електрофізіологічних дослідженнях.

Індиферентність: байдуже ставлення до, чогось.

Індихенізм: індіанізм. Течія в громадській думці, образотворчому мистецтві та літературі країн Латинської Америки, де індіанці становлять значну частину населення і де збереглися традиції їхньої стародавньої культури. Набув розвитку у 20- 30-х рр. 20 ст., коли під впливом робітничого та селянського рухів багато письменників і митців звернулися до тематики, пов'язаної з життям індіанців.

Індій: хімічний елемент, символ In, ат. н. 49; сріблясто-білий м'який метал. Застосовують для антикорозійних покриттів, у напівпровідниковій техніці, виробництві легкоплавких сплавів.

Індоксил: органічна гетероциклічна сполука; світло-жовті кристали з неприємним запахом. І. — важливий проміжний продукт у синтезі барвника — індиго.

Індоктринація: 1. Первинна інструкція, котру дають службовцю перед наданням йому доступу до таємної інформації. 2. Підготовка перед доступом до церковних Таїнств, посвяченням в духовний сан, приготування перед отриманням таємних “знань” доступних обраним. 3. І. суспільства — наповнення свідомості населення вигідними для правлячого прошарку змістом масової свідомості в соціальному, ідеологічному, політичному й психологічному плані у формі системи переконань, образів, установок і стереотипів.

Індол: органічна гетероциклічна сполука; безбарвні кристали з неприємним запахом. Застосовують у парфюмерії, синтезі деяких препаратів.

Індосамент: передатний напис власника на звороті чеків, векселів, коносаментів та інших цінних паперів про надання прав за цими документами іншій особі.

Індосант: особа, яка робить передатний напис на звороті чеків, векселів та інших цінних паперів і несе солідарну відповідальність за цими цінними паперами.

Індосат: особа, якій передаються цінні папери (чеки, векселі тощо) за передатним написом.

Індофеноли: синтетична сполука, належить до кубових барвників. Застосовують у виробництві барвників, в аналітичній хімії як індикатор тощо.

Індра: у давньоіндійській ведичній релігії — один з головних богів, володар неба, бог грози і блискавки; пізніше — бог війни та один з богів-покровителів світу.

Індузій: плівка на поверхні листка папоротей, що вкриває купки (соруси) спорангіїв. Інша назва — покривальце.

Індуїзм: релігійна система, що охоплює різноманітні вірування більшості населення сучасної Індії, пов'язані з вшануванням богів Вішну й Шіви. Найголовніші догмати І. — вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і про відплату за земне життя в потойбічному світі. Головні напрями І. — вішнуїзм і шиваїзм.

Індуктанс: опір змінному струму в колі, що складається з котушки самоіндукції (індуктивний опір) складова частина імпедансу.

Індуктивний: заснований на індукції, той, що користується методом індукції; І. метод — засіб дослідження, при якому від спостереження окремих фактів і явищ переходять до встановлення загальних правил і законів; І. зв'язок — зв'язок між електричними колами змінного струму, що виникає при взаємодії їхніх магнітних полів; І. опір — те саме, що й індуктанс; І. опір в аеродинаміці — опір рухові літака, спричинюваний вільними вихорами за його крилом; І-на логіка — розділ логіки, що вивчає логічні процеси переходу від знання про одиничне й окреме до знання про загальне.

Індуктивність: фізична величина, що характеризує здатність провідника нагромаджувати енергію магнітного поля, коли в ньому протікає електричний струм; дорівнює відношенню потоку магнітної індукції Ф до величини струму І, тобто L=Ф/І.

Індуктор: 1. Електрична машина з ручним приводом для одержання змінного струму. 2. Пристрій для індукційного нагріву твердих, рідких і газоподібних тіл змінними струмами високої частоти.

Індуктотермія: метод електролікування, при якому певні ділянки тіла хворого нагрівають діянням електромагнітного поля.

Індукційний: пов'язаний з індукцією (напр., І-на котушка, І. регулятор, І. струм).

Індукція: 1. лог. Умовивід, при якому на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. 2. фіз., ел. Збудження електричного струму в магнітному полі або при зміні навколо нього магнітного поля. 3. Взаємодія між процесами збудження і гальмування у нервовій системі, коли виникнення одного з цих процесів викликає розвиток іншого, протилежного.

Індульгенція: 1. В римському праві — помилування з нагоди якогось торжества. 2. В католицькій церкві — грамота про повне або часткове "відпущення гріхів".

Індульт: привілеї, які папи видавали окремим особам.

Індуси: 1. Застаріла загальна назва всього корінного населення Індії та Пакистану; індійці. 2. Послідовники індуїзму.

Індустріалізація: процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства країни і особливо в промисловості. Характер, темпи, джерела коштів, цілі й соціальні наслідки І. визначаються панівними в даній країні виробничими відносинами. Здебільшого починається з розвитку легкої промисловості і лише після нагромадження капіталу розвивається й важка індустрія.

Індустрія: промисловість.

Інервація: 1. Зв'язок органів і тканин з центральою нервовою системою при допомозі нервових волокон. 2. Розгалуження жилок на листках рослини.

Інертний: 1. Позбавлений активності, ініціативи; недіяльний, бездіяльний, малорухливий, пасивний, флегматичний. 2. хім. Який не вступає ні в які хімічні реакції і не утворює сполук.

Інерція: 1. Властивість тіла зберігати стан спокою або прямолінійний рівномірний рух. 2. перен. Відсутність активності, бездіяльний стан; нерухливість, інертність; летаргія.

Інжектор: струминний насос для стискування газів і пари, а також нагнітання рідин.

Інженер: фахівець в галузі інженерії.

Інженерія: 1. Галузь людської інтелектуальної діяльності по застосуванню знань і навичок для проектування і створення процесів та технічних об'єктів, що реалізують такі процеси. 2. І. генна — система методів і технологій молекулярної біології для виділення з клітин генів, здійснення з ними маніпуляцій і введення їх в інші організми з метою отримання бажаних якостей змінюваного або генетично модифікованого організму. 3. І. зворотня — процес деконструювання рукотворного об'єкту для вивчення його будови, архітектури або отримання знань про принципи його роботи. 4. І. знань — галузь знань, пов'язана з розробкою штучного інтелекту, експертних систем і баз знань. 5. Програмна І. — застосуванням системних, кількісно контрольованих підходів до розробки, експлуатації та обслуговування програмного забезпечення.

Інженю: амплуа актриси, яка виконує ролі простодушних, наївних дівчат.

Інжир: 1. Субтропічне плодове дерево роду фікус родини шовковицевих; смаківниця, смоква. Культивують у субтропічних країнах. 2. Солодкий м'ясистий плід цього дерева, що вживається, як правило, сушеним; фіга, смоква, винна ягода.

Ініоїт: мінерал класу боратів, безбарвний, з скляним блиском. Руда бору. Від назви родовища Іньо в США.

Ініціали: 1. Виділені більшим шрифтом і часто прикрашені орнаментом чи ілюстративним малюнком заголовні літери нового розділу або абзаца; буквиця. 2. Перші літери імені та побатькові або імені, по батькові і прізвища.

Ініціатива: 1. Перший крок у якій-небудь справі; почин. 2. Здатність висувати нові ідеї, пропозиції; уміння самостійно розпочинати яку-небудь справу; заповзятливість, зарадність, енергійність, підприємливість. 3. І. законодавча — право вносити проекти законів в законодавчий орган, який зобов'язаний обговорити їх і прийняти рішення.

Ініціативний: той, що стосується ініціативи; здатний до самостійних дій.

Ініціатор: 1. Людина, яка висловила якусь нову думку. 2. Людина (колектив), яка зробила почин у якійсь справі.

Ініціація: обряд, який знаменує перехід індивідуума на новий щабель розвитку в рамках певної соціальної групи або містичного суспільства; посвята.

Ініціювання: 1. Збудження ланцюгової хімічної або ядерної реакції внаслідок зовнішнього діяння на систему (напр., удару, світла). 2. Збудження детонації вибухової речовини за допомогою вибуху невеликої кількості запальної речовини.

Інкалой: жароміцний сплав на основі заліза, що містить 25% хрому і 35% нікелю.

Інкапсуляція: утворення щільної оболонки (капсули) із сполучної тканини навколо чужорідних для організму речовин.

Інкарнація: релігійно-філософська доктрина, згідно з якою безсмертна сутність живої істоти (у деяких варіаціях — тільки людей) перевтілюється знову і знову з одного тіла в інше. Згідно з подібними віруванням, у кожного життя розвивається нова особистість індивідуума у фізичному світі, але одночасно певна його частина залишається незмінною, переходячи з тіла в тіло у низці перевтілень.

Інкасатор: посадова особа (банківський працівник), котра приймає гроші в організацій, підприємств тощо, здійснює їх транспортування і здавання у банк.

Інкасація: збір і транспортування готівки та цінностей, здійснювані банками за дорученням клієнтів.

Інкасо: банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів гроші, перераховані клієнтові за відвантажені товарно-матеріальні цінності чи надані послуги, і зараховує ці кошти на банківський рахунок клієнта.

Інквізитор: 1. Суддя або член суду інквізиції. 2. перен. Той, хто навмисне завдає комусь страждань; жорстока людина, мучитель, кат, гонитель, душитель.

Інквізиція: 1. Підпорядкована папі судово-карна установа католицької церкви, створена у 13 ст. для боротьби з єретиками; святий суд. 2. перен. Жорстоке знущання, катування, тортури, гоніння; переслідування.

Інки: одне з давніх індіанських племен, що жило на території Перу.

Інклінатор: прилад, яким вимірюють магнітне нахилення.

Інклінометр: прилад, яким вимірюють скривлення бурової свердловини.

Інкогеренція: мед. втрата послідовності думки, типовий прояв шизофренії.

Інкоґніто: 1. Ховаючи, затаюючи своє ім'я; потай, таємно, секретно, замасковано, приховано. 2. Приховане, затаєне ім'я. 3. Особа, що хоче залишитися невідомою і приховує своє ім'я.

Інконгруентний: неоднаковий, різний; І. процес — процес, результат якого за елементарним складом не тотожний тому, з чого починається цей процес. Напр., внаслідок плавлення деяких речовин склад рідкої фази відрізняється від складу твердої фази.

Інконель: жароміцний сплав на основі нікелю, шо містить близько 15% хрому і до 9% заліза.

Інконсеквентність: непослідовність, протиріччя у діях і, думках людини.

Інкорпорація: 1. Уключення до свого складу чогось; приєднання. 2. лінгв. Спосіб синтаксичного зв'язку між словами у реченні, при якому головний член словосполуки зливається з підрядними членами у фонетико-морфологічний комплекс, аналогічний слову. 3. юр. Зібрання в єдине ціле законів та інших правових актів, виданих у різний час, без зміни їх змісту.

Інкорпорувати: включати до свого складу щось; приєднувати.

Інкорпоруючий: той, що здійснює інкорпорацію; І-чі мови — мови, в яких поширена інкорпорація.

Інкотермс: збірник міжнародних торгових термінів з тлумаченнями.

Інкрети: те саме, що й гормони.

Інкреторний: те саме, що й гормональний.

Інкреція: виділення певною групою залоз організму людини й тварин особливих фізіологічне активних речовин (гормонів) безпосередньо в кров або лімфу. Інша назва — внутрішня секреція.

Інкримінування: пред'явлення обвинувачення у вчиненні злочину.

Інкримінувати: обвинувачувати когось у чомусь; ставити комусь за провину щось; винуватити, звинувачувати, оскаржувати.

Інкрустація: 1. Розділ декоративно-ужиткового мистецтва. 2. Прикраси, оздоблення з платівок або шматочків різного матеріалу (золота, срібла, кості, дерева, перламутру), що їх врізають врівень з поверхнею предмета; твір, виконаний таким способом.

Інкуб: 1. У середньовічних повір'ях — демон-спокусник, який спокушує жінок; перелесник, літавець. 2. У давніх римлян — дух-охоронець хатнього майна. Інша назва — інкубус, інкубон.

Інкубатор: апарат для виведення з яєць молодняка сільськогосподарської птиці.

Інкубаторій: приміщення, в якому встановлено інкубатори для штучного виведення молодняка сільськогосподарської птиці.

Інкубаційний: той, що перебуває в спокої; І. період — проміжок часу, що проходить між зараженням організму збудниками певних інфекційних хвороб і появою ознак захворювання. Інша назва — інкубація.

Інкубація: 1. Виведення з яєць пташенят, з ікри — мальків риб, з грени — гусені шовковичного шовкопряда. 2. Те саме, що й інкубаційний період.

Інкунабула: книги, видані в Європі від початку книгодрукування (1492 р.) і до 1 січня 1501 року. Поділяють на два типи: ксилографічні та типографські.

Інкурабельний: невиліковний, невидужний, невигойний.

Іннервація: наявність нервових волокон в органах і тканинах тварин та людини, яка забезпечує зв'язок органів і тканин з центральною нервовою системою і відповіді організму на впливи зовнішнього й внутрішнього середовища.

Інновація: 1. Нововведеня, запровадження нового звичаю, правила і т. ін. 2. Нова думка, ідея, реформа, процес, орієнтовані на створення, розвиток і якісне удосконалення нових видів виробів, технології, організаційних форм.

Інозит: циклічний шестиатомний спирт, міститься в тканинах людини й більшості тварин та рослин у вигляді фітину або фітинової кислоти. Один із стереоізомерів І.-мезоінозит належить до вітамінів групи В.

Інокуляція: введення живих мікроорганізмів, інфікованого матеріалу, сироватки або інших речовин у тканини рослин, тварин, людини (а також у поживне середовище).

Іноцерами: рід викопних морських двостулкових молюсків; відомі з відкладів мезозою.

Інсайд: 1.Гравець у футбольній або хокейній команді, який займає положення в лінії нападу між крайнім і центральним гравцями. Інша назва — напівсередній нападаючий. 2. Внутрішня, закрита інформація, яка не підлягає розголошенню.

Інсайдер: представник обмеженої групи людей, які мають доступ до конфіденційної інформації, недоступної широкій публіці.

Інсайт: психол. несподіваний, інтуїтивний прорив, раптове знаходження вирішення поставленої задачі; прозріння. Термін введено у 1925 році німецьким психологом Вольфгангом Кьолером.

Інсект: комаха, шестиноге членистоноге — найчисельніший і найрізноманітніший клас в усьому тваринному царстві.

Інсектарій: приміщення, де розводять та утримують комах.

Інсектициди: хімічні сполуки, що їх застосовують для знищення шкідливих комах.

Інсектофунгіциди: отруйні хімічні препарати, що ними знищують комах і гриби-паразити.

Інсиґнії: зовнішні ознаки влади, могутності, положення; відзнака.

Інсинуатор: намовник, підкопувач.

Інсинуація: неправдива, наклепницька вигадка з метою заплямувати, знеславити когось.

Інсольвенція: сплата боргу, неспроможність розрахуватися.

Інсоляція: 1. Приплив сонячної радіації (випромінювання) на земну поверхню. 2. Освітлення сонячним промінням, яке застосовують з лікувальною та профілактичною метою.

Інспектор: посадова особа у державних установах, на підприємствах, у громадських організаціях, що здійснює нагляд і контроль за правильністю їх дій, виконанням законів, інструкцій, постанов, ухвал і т. ін.; контролер, цензор.

Інспектувати: перевіряти правильність дій, здійснювати інспекторський нагляд.

Інспекція: 1. Нагляд за правильністю дій і додержанням установлених правил різними підприємствами, установами тощо; контроль, цензура, іспектура. 2. Установа, організація чи відділ, що здійснює інспектування чогось.

Інспірація: 1. Намова, навіювання, спонукання їювні, підбурювання, натхнення. 2. Вдих, вдихання.

Інспірувати: 1. Навівати, вселяти комусь певні думки, погляди, навчити, як поводитися, діяти; надихати, запалювати, збуджувати, окриляти. 2. Викликати щось намовлянням, підбурюванням; підохочувати, заохочувати, підмовляти, під'юджувати, намовляти.

Інсталяція: 1. Церемонія введення на посаду (переважно церковна). 2. Устаткування фабрики, заводу машинами тощо.

Інстанція: кожна з послідовних ланок у системі підпорядкованих один одному органів державного управління, судових, партійних тощо.

Інстиляція: вкапування ліків (напр., у сечовий міхур).

Інстинкт: 1. Вроджена, типова для кожного виду тварин здатність виконувати певні дії у відповідь на зміни внутрішнього або зовнішнього середовища. 2. Несвідоме і нездоланне прагнення до чогось. 3. перен. Підсвідоме чуття.

Інстинктивний: зумовлений інстинктом; І-на поведінка — сукупність природжених проявів зовнішньої активності тварин, типової для певного виду.

Інститут: 1 . Назва деяких вищих навчальних закладів і наукових установ. 2. заст. Жіночий навчальний заклад закритого типу для дворянства. 3. юр. Сукупність правових норм у якій-небудь галузі суспільних відносин.

Інституції: 1. Назва елементарних підручників римського цивільного права. 2. Установи, заклади.

Інституціоналізація: інституціалізація. 1. Процес набуття будь-якими відносинами встановлених правил чи норм в рамках організації, соціальної системи або суспільства в цілому; встановлення звичайної практики. Напр., перетворення народних зборів у парламент. 2. Поміщення особи або групи осіб в певну установу, напр. неповносправної особи в заклад соціального забезпечення.

Інституціоналізм: 1. Один з напрямів державознавства й правознавства 20 ст., що вважає "інституцію" (сім'ю, партію, державу тощо) основою розгляду проблем суспільства, держави й права. 2. Вульгарні течії в американській політичній економії 20 ст., які підмінюють аналіз об'єктивних законів способу виробництва описом взаємовідносин інституцій.

Інституція: 1. Елементарний підручник римського цивільного права. 2. Заклад, установа.

Інструктивний: той, що містить у собі керівні вказівки, настанови; здійснюваний для передачі інструкцій.

Інструктор: 1. Працівник якої-небудь установи, що контролює діяльність підлеглих йому органів, осіб, інструктує, як правильно організовувати працю. 2. Фахівець, який навчає певної спеціальності, справі; учитель, тренер.

Інструкція: керівні вказівки, детальні настанови, зведення правил для виконання якоїсь роботи. 2. У праві — акт управління, що містить норми й правила, які регулюють порядок і умови здійснення певної діяльності, а також норми, що визначають порядок і умови реалізації нормативних актів, виданих даним чи вищестоящим органом.

Інструмент: 1. Знаряддя або пристрій для обробки матеріалів, вимірювань, хірургічних операцій, відтворення музичних звуків. 2. перен. Засіб для досягнення певної мети.

Інструменталізм: різновидність суб'єктивно-ідеалістичної філософії прагматизму, що вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, яке постійно змінюється.

Інструментальний: той, що стосується інструмента; І-на музика — музика, що її виконують на інструментах (на відміну від співу); І-на сталь — вуглецева та легована сталь для виготовлення різального і вимірювального інструменту.

Інструментарій: сукупність інструментів, що їх застосовують у певній галузі.

Інструментування: 1. Розподіл голосів музичного твору між інструментами оркестру, камерного ансамблю тощо. 2. Перекладення для оркестру (ансамблю) музичного твору, написаного для іншого складу або інструмента. 3. Упорядкований добір звуків у вірші або прозовому творі, який створює художню єдність частин тексту (алітерація, асонанс, звуконаслідування).

Інсула: багатоповерховий житловий будинок у Стародавньому Римі (з ІІІ ст до н.е.), з кімнатами або квартирами, призначеними для здачі в оренду.

Інсулін: гормон підшлункової залози; білкова речовина. Впливає на вуглеводний обмін. Застосовують при лікуванні цукрового діабету, шизофренії, виснаження.

Інсуліназа: фермент, під впливом якого гормон інсулін втрачає свою активність.

Інсульт: раптове гостре порушення кровообігу в головному мозку людини, яке супроводиться ушкодженням тканини мозку й розладом його функцій. Найчастіше спричинюється гіпертонічною хворобою, атеросклерозом та іншими захворюваннями.

Інсургенти: учасник повстання з числа цивільного населення, що протистоять владі; повстанець,

Інсурекція: збройний виступ, повстання проти державної влади.

Інсценівка: перероблений для театру, кіно, радіо, телебачення літературний твір.

Інсценувати: 1 . Надавати творові літератури драматичної форми. 2. Штучно відновити якусь подію, факт для створення ілюзії істинності. 3. Щось влаштовувати, відображати з метою ввести в оману.

Інтагліодрук: друк, елементи якого виступають над поверхнею паперу, тому їх можна відчути на дотик. Є одним із захисних елементів паперових грошей, цінних паперів.

Інтактний: незайманий.

Інталія: різьблене зображення у вигляді заглибленого рельєфу на відшліфованій поверхні каменя.

Інтальйо: 1. Камінь з вирізаним на ньому малюнком. 2. Ґравюра, зроблена міцною горілкою.

Інтарсія: 1. Вид інкрустації, виконаної на дерев'яних предметах із шматків дерева інших порід або відмінних за кольором та фактурою. 2. Аналогічна техніка інкрустації по мармуру.

Інтеграл: границя суми нескінченно великої кількості нескінченно малих величин, одержаних певним способом з відповідної функції.

Інтегральний: пов'язаний з інтегралом, І-не числення — розділ математики, в якому вивчаються властивості та способи обчислення інтегралів; І-ні рівняння — рівняння, які зв'язують шукану функцію та інтеграли від неї. Такі рівняння широко застосовують у багатьох розділах сучасної математики, теоретичної фізики тощо.

Інтегратор: обчислювальний пристрій для інтегрування деяких функцій.

Інтеграф: прилад для креслення інтегральної кривої за заданим диференціальним рівнянням.

Інтеграція: 1. Об'єднання в ціле будь-яких окремих частин. Протилежне — дезинтеграція. 2. І. економічна — узгоджений розвиток і взаємне доповнення підприємств, галузей господарства, регіонів, держав у інтересах ефективнішого використання ресурсів; зближення, об'єднання економік. 3. І. соціальна — наявність упорядкованих відносин між індивідами, групами, організаціями, державами. 4. біол. Процес упорядкування, узгодження і об'єднання структур і функцій у цілісному організмі, характерний для живих систем на кожному з рівнів організації їх. У фізіології І. — функціональне об'єднання окремих фізіологічних механізмів у складну координовану пристосувальну діяльність цілісного організму.

Інтегриметр: механічний аналоговий прилад, призначений для математичної обробки (обчислення площ, фізичних величин тощо) графічно заданих функцій.

Інтегрування: знаходження інтегралу.

Інтегрувати: 1. Відшукувати інтеграл. 2. Робити інтеграцію.

Інтегументи: зовнішні покриви насінного зачатка у насінних рослин, що оточують його центральну частину (нуцелус).

Інтелект: розум, здатність людини думати, мислити; глузд, тяма, мозок, голова.

Інтелектуал: творча особа з аналітичним способом мислення, схильна до аналізу, розмірковування, формулювання соціальних і культурологічних цінностей суспільства.

Інтелектуалізація праці: збільшення питомої вага розумових функцій (управління, контроль, налагодження) в структурі трудових зусиль працівника на основі науково-технічного прогресу, підвищення кваліфікаційного та культурно-освітнього рівня трудящих.

Інтелектуалізм: напрям у філософії і психології, який абсолютизує процеси мислення, відриваючи їх від чуттєвого пізнання й практики.

Інтелектуальний: розумовий, розсудковий, розсудливий.

Інтелігібельний: 1. Той, що осягається лише розумом, мисленням. 2. Надприродний, надпочуттєвий. Протилежне — сенсибельний.

Інтелігент: людина, приналежна до інтелігенції, — люди розумової праці, що заняті у різних галузях культури, освіти, науки, охорони здоров'я, виробництва,і мають для цього відповідну освіту.

Інтелігентність: освіченість, культурність, розумова розвиненість, підготовленість до розуміння теоретичних питань.

Інтелігенція: 1. Люди розумової праці, що мають спеціальні знання з різних галузей науки, техніки, культури. 2. Інтелігентність.

Інтендант: 1. Військовослужбовець офіцерського складу, що відає забезпеченням військ продовольством, зброєю, військово-господарським майном та організацією побутового обслуговування особового складу. 2. В Радянській Армії в 1935 — 55 рр. військове звання для військово-господарського й адміністративного складу. 3. У Франції в 17-18 ст. І. провінції, що призначався королем на певний строк. Мав судово-поліцейську, фінансову й почасти військову владу.

Інтенсивний: 1. Напружений, посилений. 2. Той, що має найбільшу продуктивність. 3. Яскравий, густий (про колір), шпаркий. Протилежне — екстенсивний.

Інтенсивність: 1. Ступінь напруження, посилення; І. праці — ступінь напруженості праці; кількість праці, яку витрачає працівник у процесі виробництва за певний проміжок часу. 2. Густина потоку енергії, тобто кількість енергії, яка проходить за 1 сек через 1 см² площини, перпендикулярної до потоку енергії. 3. І. звуку (сила звуку) густина потоку звукової енергії. Найменша І. звуку, яку ще може сприймати вухо людини (поріг чутності), становить 10^-16 вт/см².

Інтенсифікація: посилення, збільшення напруженості, продуктивності, дієвості; І. виробництва — напрям у розвитку суспільного виробництва, за яким зростання його обсягу відбувається насамперед внаслідок науково-технічного прогресу, підвищення рівня організації виробництва і управління, ефективного використання технічних, матеріальних і трудових ресурсів; І. функцій, посилення функцій — один з головних шляхів прогресивного перетворення органів у ході еволюції тварин.

Інтенція: 1. Спрямованість свідомості, мислення на певний предмет; в основі такої спрямованості лежить бажання, задум. 2. Те, про що просить людина в молитві.

Інтер'єр: 1. Архітектурно і художньо оздоблена внутрішня частина будинку, приміщення. 2. Картина, малюнок і т. ін., на яких зображено внутрішню частину якогось приміщення.

Інтер...: префікс, який означає перебування між, поміж, періодичність дії, скасування, зниження.

Інтерактивність: принцип організації системи, при якому мета досягається шляхом інформаційного обміну між елементами цієї системи.

Інтербелум: букв. — період між війнами. В історіографії, як правило, використовується для позначення часового проміжку між Першою та Другою світовими війнами (1919-1939 рр.).

Інтерв'ю: 1. Бесіда, вибудувана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей. В соціології використовується як один з основних методів збору первинної соціологічної інформації. 2. Жанр журналістики, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста.

Інтерв'юер: Особа, що проводить інтерв'ю.

Інтервал: 1. Перерва (у просторі або часі), пауза. 2. Віддаль по фронту між військовослужбовцями, підрозділами, частинами. 3. Співвідношення двох музичних звуків за висотою їх. 4. Сукупність усіх чисел (або точок), що містяться між двома даними числами а та в (або точками), яка не включає їх.

Інтервалюта: грошові знаки чужоземних держав, а також кредитні та платіжні документи у чужоземних грошових одиницях, що використовуються у міжнародних розрахунках.

Інтервалютний курс: те саме, що й валютний курс.

Інтервент: учасник або прихильник інтервенції.

Інтервенція: насильне збройне втручання однієї держави або кількох держав у внутрішні справи іншої держави; агресія, вторгнення, інвазія.

Інтервокальний: лінгв. звук між двома голосними.

Інтердикт: 1. У римському праві — наказ претора сторонам, що позиваються, про заборону певної дії. 2. У середньовічній католицькій церкві — один із засобів покарання у вигляді тимчасової заборони усіх церковних діянь і треб, що накладалється папою або єпископом. Може бути особистим, місцевим або змішаним (місцевим і особистим).

Інтерес: 1. Цікавість, зацікавлення. 2. Вигода, користь, зиск, спрямованість на значущий предмет чи діяльність. 3. У соціології — об'єктивна причина діяльності суб'єкта, спрямованої на задоволення певних потреб. 4. У психології — емоційний вияв пізнавальної потреби особистості.

Інтеркінєз: те саме, що й інтерфаза.

Інтерколумній: відстань між сусідніми колонами у колонаді або портику в ордерній архітектурі.

Інтеркурентний: проміжний, той, що випадково приєднується; І-не захворювання — захворювання, яке ускладнює перебіг іншого захворювання.

Інтерлінівістика: розділ мовознавства, що вивчає проблеми, пов'язані з створенням та функціонуванням різних допоміжних мов — від міжнародних мов типу есперанто, інтерлінгва тощо — до математичних мов — посередників і кодів для машинного перекладу та інформаційних машин.

Інтерлінія: лінія між рядками книги та інших видань; інколи на ній набирають цифри.

Інтерлінгва: штучна мова, перший варіант якої на латинській мові був створений у 1908 р. італійським математиком Д.Пеано, а другий у 1950 р. запропонувала Міжнародна асоціація допоміжної мови, очолювана А. Тоудом (США).

Інтерліньяж: віддаль між нижньою і верхньою лініями шрифту двох суміжних рядків у книзі або іншому виданні.

Інтерлюдія: Невелика музична п'єса, виконувана між частинами музичного твору. 2. Те саме, що інтермедія.

Інтермедин: лікарський препарат. Застосовують при дегенеративних змінах сітківки ока, а також як засіб, що поліпшує адаптацію до темноти, підвищує гостроту зору.

Інтермедія: 1. Невелика драматична п'єса, переважно комедійного характеру, яку виконують між актами спектаклю. 2. муз. Проміжний епізод у фузі (між двома проведеннями теми).

Інтерметаліди: хімічні сполуки металів з металами. Інша назва — інтерметалеві сполуки.

Інтермецо: 1. В середньовічній музиці — перехід між сценами. 2. Комічна музично-драматична вставка, що виконувалася у перервах між діями італійської опери XVII ст. 3. Узагальнено — твір чи його частина, що є з'єднанням між кількома іншими творами (чи частинами).

Інтермітенція: періодична зміна викидів джерел, зумовлена ритмічною зміною газового тиску; найяскравіше проявляється в гейзерах.

Інтермітоз: те саме, що й інтерфаза.

Інтермітуючий: періодичний, той, що перемежовується; І-ча пропасниця — переміжна пропасниця.

Інтернат: 1. Гуртожиток для учнів при школі та деяких інших навчальних закладах для дітей-сиріт, інвалідів війни й праці, літніх та ін.; пансіон, патронат. 2. Закритий навчальний заклад, в якому учні вчаться й живуть (напр., школи-інтернати); пансіон.

Інтернатура: одна з форм стажування, спеціалізації, удосконалення лікарів-випускників у великих клініках, лікарнях, що здійснюється протягом року або кількох років.

Інтернаціонал: 1. Міжнародне об'єднання партій і рухів комуністичного спрямування з метою ліквідації капіталізму і встановлення влади робітничого класу; перший І. — міжнародне товариство робітників (1864 — 76 рр.); другий І. — міжнародне об'єднання соціалістичних партій (1876 — 1914 рр.); третій (Комуністичний) І. — міжнародне об'єднання комуністичних партій (1919 — 43 рр.). 2. Міжнародний революційний гімн пролетаріату, написаний французами робітниками Е. Потьє (текст) і П. Дегейтером (музика). Поширений з кінця 19 ст. В 1917 — 44 рр. — державний гімн України.

Інтернаціоналізація: визнання чогось інтернаціональним, надання за договором усім державам права користуватися на рівних засадах якоюсь територією, спорудою, рікою тощо; І. капіталу — процес розширення сфери діяльності капіталу за межі держави, пов'язаний з створенням національними компаніями своїх підприємств в іноземних державах і розширенням контактів різних кра'їн; І. виробництва — процес встановлення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн.

Інтернаціоналізм: 1. Міжнародна солідарність різних націй і рас, заснована на спільності їх економічних і соціальних інтересів. 2. Світогляд, побудований на ідеї міжнародної солідарності різних націй і рас задля рівноправних міжнародних і міждержавних відносин.

Інтернаціоналіст: прихильник інтернаціоналізму.

Інтернаціональний: міжнародний.

Інтернет-мем: мем, який розповсюджуються за допомогою інтернету. І-м. можуть бути слова ("проффесор", "фотожаба"), фрази ("папєрєднікі", "Ты кто такой? Давай, до свидания!"), візуальні ряди (маска Гая Фокса) та аудіофрагменти.

Інтернет: всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. І. утворює глобальний інформаційний простір, слугує фізичною основою для Всесвітньої павутини (World Wide Web, WWW) і великої кількості інших систем передачі даних.

Інтернування: 1. Затримання й роззброєння нейтральною державою військ воюючих держав, що вступили на територію цієї держави. 2. Затримання однією з воюючих держав громадян ворожої держави, що проживають на її території, до кінця війни.

Інтернунцій: дипломатичний представник Ватікану, що відповідає рангові посланника. За рангом І. другий після нунція.

Інтерорецепція: виникнення, проведення і сприймання центральною нервовою системою імпульсів, які з'являються внаслідок збудження чутливих закінчень, розсіяних у внутрішніх органах.

Інтероцепція: виникнення, проведення і сприймання центральною нервовою системою імпульсів, які з'являються внаслідок збудження чутливих закінчень, розсіяних у внутрішніх органах; інтерорецепція.

Інтерпелювати: зробити уряду запит, внести інтерпеляцію.

Інтерпеляція: звернення депутата парламенту або його представника з певним питанням, після обговорення якого приймається рішення.

Інтерполятор: обчислювальний пристрій для інтерполяції функцій.

Інтерполяція: 1. Текстова вставка пізнішого походження, якої не було в оригіналі. 2. мат. Знаходження проміжних значень функції на підставі деяких відомих її значень.

Інтерпретація: 1. Роз'яснення, тлумачення, розкриття змісту чого-небудь. 2. мист. Творче виконання художнього твору, що грунтується на самостійному тлумаченні виконавця.

Інтерпретоскоп: стаціонарний прилад, що дає можливість дешифрувати аерознімки.

Інтеррекс: 1. У Стародавньому Римі — короткотерміновий регент. 2. Тимчасовий глава Речі Посполитої в періоди «безкоролів'я».

Інтерсекс: організм з ознаками інтерсексуальності.

Інтерсексуальність: наявність у роздільностатевого організму ознак обох статей, причому ці ознаки не є повністю розвиненими і проявляються на одних і тих же частинах тіла.

Інтерсеміотичний: пов'язаний з різними знаковими системами; І-на транспозиція — передавання образів, побудованих в одній знаковій системі, знаками іншої знакової системи; І. переклад — тлумачення словесних знаків знаками несловесних знакових систем.

Інтерстелярний: міжзоряний.

Інтерстиціальний: проміжний; І-ні клітини — групи клітин у ссавців, що містяться в сполучній тканині статевих органів і забезпечують вбирання з крові твердих частинок та виділення статевих гормонів; у деяких кишечнопорожнинних — клітини в зовнішньому шарі, що забезпечують формування статевих і жалких клітин.

Інтерстиція: проміжок між ідіоморфними складовими частинами магматичної породи.

Інтерсуб'єктивність: 1. У деяких суб'єктивно-ідеалістичних теоріях пізнання термін для позначеная феноменів (явищ), що не залежать від окремого суб'єкта, виходять за сферу його індивідуальної свідомості, але не існують об'єктивно. 2. Узагальнений досвід представлення предметів.

Інтертип: складальна рядковідливна машина, схожа за конструкцією на лінотип.

Інтерфаза: період між двома послідовними мітотичними поділами клітини. Інші назви — інтеркінез, інтермітоз, стадія спокою.

Інтерфейс: 1. Сукупність засобів, методів і правил, що забезпечують взаємодію пристроїв обчислювальної системи, програм та (або) користувача. 2. Сукупність описів і узгоджень про процедуру передачі управління в підпрограму та повернення в вихідну програму.

Інтерференція: взаємне посиленая або ослаблення хвиль (пружних, електромагнітних) у разі накладення їх одна на одну.

Інтерферометр: прилад, у якому використовують інтерференцію для вимірювання довжини хвиль світла, показників заломлення прозорих середовищ.

Інтерферон: захисний білок, що утворюється в клітинах ссавців, птахів, мікроорганізмів при контакті їх з ендотоксинами та вірусами й пригнічує розмноження їх. Є фактором неспецифічного противірусного імунітету.

Інтерфікс: структурна частина слова, яка не має значення, виражається одним або кількома звуками, перебуває між морфемами і використовується для їхнього з'єднання.

Інтерцептор: пристрій (рухома пластинка), що "зриває" повітряний потік з крила літальних апаратів, поліпшуючи за певних обставин їхню керованість.

Інтерцесія: 1. В цивільному праві прийняття на себе чужого боргу, поручительства. 2. В Стародавньому Римі право вищих службових осіб припиняти дії інших службових осіб.

Інтима: внутрішня оболонка стінки кровоносних судин (крім капілярів). У венах І. формує клапани, внаслідок чого кров у цих судинах може текти тільки в одному напрямі.

Інтимний: 1. Глибоко особистий, потаємний, заповітний; сердечний, любовний. 2. Задушевний, дружній, сердечно щирий, близький.

Інтина: внутрішній шар оболонки пилкового зерна (пилку) насінних рослин, а також спор у спорових рослин.

Інтіфада: історично — повстання у формі громадянської непокори палестинських арабів проти Ізраїлю у 1987 році; у широкому розумінні — будь-яка форма боротьби арабів проти Ізраїлю.

Інтоксикація: отруєння організму токсичними речовинами, які утворилися в ньому самому або надійшли ззовні.

Інтонація: 1. Ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили і часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення; тон, тональність, тембр, відтінок, нюанс. 2. Тон, манера чи відтінок мови, які виражають яке-небудь почуття мовця. 3. Точність, рівність звучання кожного тону музичного інструмента або звуку пісні щодо висоти, тембру, сили.

Інтрада: муз. інструментальна п'єса урочистого, величного характеру (вступна частина сюїти).

Інтрамолекулярний: внутрішньомолекулярний; І-не дихання — окислювально-відновний процес, що відбувається в молекулах рослин та деяких тварин без доступу вільного кисню, в результаті розщеплення органічних речовин у клітинах. Інша назва — анаеробне дихання.

Інтрига: 1. Приховані зловмисні дії, підступи, наклепи. 2. Зав'язка, основна ситуація драми чи роману, навколо якої розвивається дія.

Інтриган: людина, яка постійно вдається до інтриг проти кого-небудь.

Інтроверcія: одна з базових особистісних рис — спрямованість свідомості до самого себе, зосередженість на внутрішньому світі, супроводжувана ослабленням уваги до навколишнього. Протилежне — екстраверсія.

Інтродукція: 1. Вступ до великого музичного твору (симфонії, сонати тощо) 2. В опері, балеті — вид увертюри. 3. Вокальний ансамбль або хорова сцена на початку опери. 4. Вирощування завезеної рослини у нових для неї кліматичних умовах.

Інтроліґатор: оправник книг, палітурник.

Інтронізація: 1. Церемонія сходження на престол нового монарха. 2. Урочисте богослужіння, під час якого здійснюється зведення новообраного єпископа на його кафедру. У православ'ї І., здійснюється у відношенні як патріархів, нак і предстоятелів церков у сані митрополита чи єпископа; у католицизмі — лише у відношенні папи римського.

Інтроскопія: візуальне спостереження внутрішньої макроструктури непрозорих речовин і матеріалів; галузь науки і техніки, що розглядає проблеми такого спостереження.

Інтроспективний: заснований на інтроспекції; І. метод у психології — самоспостереження, вивчення психічних процесів на основі суб'єктивного спостереження над власними психічними явищами.

Інтроспекція: спостереження за власними психічними процесами. Один з методів пізнання суб'єктивного аспекту психіки, що полягає у спостереженні дослідника за власними почуттями, думками; самоспостереження.

Інтрузія: 1. Проникнення магми в земну кору. 2. Геологічні тіла, що утворюються при застиганні магми в земній корі, мають форму пластів, жил, батолітів, лаколітів.

Інтубація: введення в гортань через рот спеціальної трубки для усунення розладу дихання.

Інтуїтивізм: ідеалістичний напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.

Інтуїтивний: заснований на інтуїції.

Інтуїція: 1. Здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т. ін.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття. 2. У філософії — безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів.

Інтуіція: 1. Здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т. ін. 2. Чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття. 3. У філософії — безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів.

Інтусусцепція: збільшення оболонок клітин рослин у процесі їхнього росту внаслідок заглиблення нових молекул целюлози й протопектину в оболонку.

Інулін: органічна речовина, складний вуглевод рослинного походження. Використовують І. для одержання фруктози, як замінник крохмалю й цукру при цукровому діабеті.

Інфайтинг: у боксі — бій на близькій дистанції; близький бій.

Інфамія: 1. У Речі Посполитій — повне або часткове позбавлення громадянських прав і державного захисту шляхтича за скоєння особливо тяжких злочинів. 2. Втрата доброго імені; безчестя.

Інфант: в Іспанії і Португалії титул принців королівського роду.

Інфанта: титул принцеси в Іспанії і Португалії за часів монархії, а також особа, що носить цей титул.

Інфантадо: порода мериносових овець, з якої виведено багато сучасних порід.

Інфантерія: заст. Назва піхотних військ у деяких зарубіжних державах.

Інфантилізм: затримка в розвитку організму, яка виявляється в збереженні у дорослої людини фізичних і психічних рис, властивих дитячому вікові.

Інфантильний: той, що відзначається інфантилізмом, недорозвинений.

Інфаркт: змертвіння певної ділянки тканин будь-якого органа людини; виникає від припинення кровопостачання внаслідок закупорення чи звуження судин (напр., І. міокарда — м'язової стінки серця).

Інфекційний: заразний, спричинений інфекцією.

Інфекція: 1. Проникнення хвороботворного паразита до організму людини чи тварини та стан зараженості організму, шо проявляється в його захворюванні. 2. Взагалі інфекційна хвороба.

Інфернальний: пекельний, підземний, потойбічний, демонічний.

Інфікований: заражений.

Інфікс: афікс, що з'являється усередині слова при словозміні і словотворенні.

Інфільтрат: скупчення в тканинах організму клітинних елементів з домішкою крові та лімфи. Найчастіше буває запальний і пухлинний.

Інфільтрація: 1. Просочування поверхневих вод у грунт через капілярні пори, тріщини тощо. 2. Проникнення й відкладення в клітинах і тканинах організму сторонніх їм речовин.

Інфінітив: лінгв.неозначена форма дієслова; форма, що означає дію (стан, процес) саму по собі, без пов'язування дії з її суб'єктом.

Інфлюація: проникнення поверхневих вод у товщу земної кори через тріщини, карстові канали й воронки.

Інфляція: переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що викликає знецінювання їх, зростання цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу, падіння реальної заробітної плати.

Інфографіка: графічний спосіб подачі інформації, даних і знань з метою більш наочного та чіткого викладення задуму.

Інформатика: наука, що вивчає будову і загальні властивості наукової інформації, а також закономірності її створення, передавання, використання у різних галузях людської діяльності.

Інформатор: особа, що повідомляє кого-небудь про щось; агент.

Інформаційний: довідковий, той, що стосується інформації.

Інформація: 1. Повідомлення про щось. 2. Відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, про події, ситуації, чиюсь діяльність, що їх сприймають людина і живі організми, керуючі машини та інші системи.

Інфра...: префікс, що означає знаходження нижче чого-небудь або під чим-небудь. Протилежне значення дають слова з префіксом ультра.

Інфракція: порушення.

Інфраструктура: сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, так і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я та ін.).

Інфузорії: клас одноклітинних тварин типу найпростіших. Більшість — мешканці вод, окремі види живуть у грунті. Серед І. — багато паразитів тварин та людини.

Інфузорія: найпростіша одноклітинна тварина, що живе у прісних і солоних водоймах.

Інфуля: шапка католицьких єпископів, яку вони одягають під час церковної служби.

Інцест: статевий зв'язок між близькими родичами (батьками і дітьми, братами й сестрами).

Інцидент: пригода, подія, випадок (як правило, неприємні); непорозуміння.

Інцизія: мед. розтин тканини, який роблять з лікувальною метою (напр., розкриття гнояка); початковий етап хірургічної операції.

Інцистування: процес утворення щільної оболонки (цисти) у одноклітинних організмів за несприятливих умов.

Інцухт-депресія: зниження життєвості й продуктивності рослин внаслідок багаторазового застосування близько-спорідненого схрещування (інцухту).

Інцухт: схрещування близькоспоріднених форм в межах однієї популяції організмів (тварин або рослин); те саме, що й інбридинг.

Іоанніти: члени чернечого духовно-лицарського католицького ордену, заснованого під час хрестових походів (на початку 12 ст.) у Палестині. Орден існує й досі при Ватикані. Інша назва — госпітальєри.

Іогурт: те саме, що й лактобацилін.

Іол: тип невеликого вітрильного судна, оснащеного двома щоглами з косими вітрилами.

Іола: норвезька промислова легка шлюпка.

Іони: електрично заряджені частинки речовини, що утворилися з атомів або атомних груп внаслідок втрати або приєднання до них електронів.

Іонізатор: 1. Те, що спричинює іонізацію (рентгенівське проміння, гамма-проміння тощо). 2. Прилад для іонізації (напр., повітря в приміщенні).

Іонізаційний: пов'язаний з іонізацією (напр., І-на камера).

Іонізація: 1. фіз. Перетворення електрично нейтральних частинок середовища в електричко заряджені. 2. мед. Уведення в організм лікувальних речовин за допомогою іонів.

Іонізуючий: той, що спричинює іонізацію; І-че випромінювання — потоки електромагнітних хвиль або частинок речовини, що здатні при взаємодії з речовиною утворювати в ній іони. До І. в. відносять альфа-, бета-, гамма-проміння, рентгенівське проміння.

Іонійська школа: напрям у давньогрецькій філософії 6-4 ст. до н.е., представники якого вважали основою світу єдине матеріальне начало (воду, вогонь, повітря).

Іоніти: тверді природні або штучні матеріали, здатні до обміну іонами в розчинах електролітів. Розрізняють катіоніти і аніоніти. Інша назва — іонообмінники.

Іонічний ордер: архіт. архітектурний ордер, що характеризується наявністю бази, волюти на капітелі й поступовим звуженням колони догори. Від назви давньогрецької області Іонії.

Іонний: пов'язаний, з іонами.

Іонозонд: радіотехнічний пристрій для визначення висот, де відбиваються від іоносфери радіохвилі на певних частотах або в діапазонах частот.

Іонол: органічна сполука, порошок жовтого кольору. Застосовують як антиокисник у виробництві харчових продуктів, мастил, каучуку тощо.

Іоносфера: верхній шар атмосфери (80 км до 500 км), в якому є значна кількість іонів та вільних електронів.

Іонотерапія: те саме, що й іонтофорез.

Іонтофорез: метод введення в організм через шкіру іонів лікарської речовини за допомогою гальванічного струму. Інша назва — гальваноіонотерапія.

Іох: стара одиниця земельної міри; в Німеччині дорівнювала 56,03 ара, в Швейцарії — 36, в Угорщині — 43,16 ара.

Іпекакуана: вид рослин родини маренових. Напівкущ. Корені І. використовують у медицині як відхаркувальний і блювотний засіб, інша назва — блювотний корінь.

Іпертипія: переведення зображення на металеву пластинку — плоскодрукувальну форму.

Іподиякон: піддиякон. 1. Молодий диякон. 2. Монах у чині диякона.

Іподром: 1. Місце для випробування коней та проведення кінно-спортивних змагань. 2. Установа, що проводить ці випробування та змагання.

Іпомея: рід переважно тропічних рослин родини берізкових. Трав'янисті виткі рослини або кущі. Економічне значення має батат. Окремі види вирощують як декоративні.

Іпотека: 1. Застава нерухомого майна (будівель, землі) для отримання у банку чи інших фінансових організаціях довготермінового кредиту. 2. Борг за іпотечним кредитом.

Іпотечний банк: банк, що спеціалізується на видачі позичок під заставу нерухомого майна.

Іпохондрик: той, що хворіє на іпохондрію.

Іпохондрія: хворобливий стан людини, який характеризується надмірним занепокоєнням, страхом за своє здоров'я; пригнічений стан, туга.

Іприт: органічна сполука, безбарвна з гірчичним запахом. Дуже отруйна. Для захисту від І. застосовують протигаз і спеціальний одяг. Від назви м. Іпра в Бельгії, де вперше в 1914 р. за наказом командування німецьких військ І. застосували як отруйну речовину.

Ірам: верхній одяг пілігримів, в якому вони подорожують до Мекки.

Ірбіс: великий хижий ссавець (Uncia uncia, Panthera uncia) з сімейства котячих, що мешкає виключно в гірських масивах Центральної Азії. Видрізняється тонким, довгим, гнучким тілом, відносно короткими лапами, невеликою головою і дуже довгим хвостом. Досягаючи разом з хвостом довжини 200-230 см (довжина тіла з головою — 100-130 см), важить до 55 кг; висота в плечах близько 60 см. Забарвлення хутра світла димчасто-сіра з кільцеподібними і суцільними темними плямами. У дикій природі І. в основному харчується копитними, хоча час від часу може полювати на дрібних тварин і птахів. Інша назва — барс сніговий.

Іредента: розм. етнічна меншість, що компактно проживає в безпосередній близькості до іншої держави, де вона або близький до неї народ є більшістю.

Іредентизм: 1. Політичний і суспільний рух в Італії кінця 19 — початку 20 ст. за приєднання до Італії земель, що були частково заселені італійцями і не ввійшли до складу Італії під час її возз'єднання (головним чином в Австро-Угорщині). 2. Політичний рух за анексію територій іншої держави на підставі етнічної належності та/або попереднього володіння. 3. розм. Рух за об'єднання народу, нації, етносу в рамках єдиної держави.

Ірена: богиня миру у древніх греків.

Іригація: 1. В сільському господарстві штучне зрошення певної ділянки землі для забезпечення вологою сільськогосподарських рослин. 2. Лікувальна процедура, що полягає у зрошенні запалених тканин водою чи ліками.

Іридій: хімічний елемент, символ Ir, ат. н. 77; сріблясто-білий, дуже твердий та крихкий метал; належить до платинових металів. Застосовують сплави І. з платиною у виробництві еталонів мір, сплав І. з рутенієм та родієм — у виробництві термопар тощо.

Іридоцити: пігментні клітини в шкірі риб, земвоводних і плазунів. Містять кристали гуаніну, що надає блиск шкірі цих тварин.

Іризація: яскраве барвисте виблискування на певних гранях деяких мінералів (напр., лабрадору).

Ірис: 1. Райдужна оболонка ока. 2. Багаторічна трав'яниста рослина родини півникових. Поширена переважно в помірній зоні Північної півкулі. Інша назва — півники. 3. Сорт цукерок.

Ірисова діафрагма: пристрій (сукупність рухомих серповидних пластинок-пелюстків), яким регулюють надходження світла в об'єктив оптичного приладу.

Ірит: запалення райдужної оболанки ока у людина та багатьох тварин.

Іритація: роздратованість, нестриманість, лють, гнів.

Іріда: у давньогрецькій міфології уособлення веселки, прудконогої посланниці богів, переважно Гери.

Ірмос: у Візантії 7 ст. — поетична строфа, що поєднувала біблійну пісню з християнськими гімнами іншого силабічного віршування.

Ірокез: зачіска з виголеними обома сторонами голови і залишеною посередині смугою довгого волосся, зафіксованого вертикально. Названа за іменем індіанського племені, представники якого наче б то носили подібну зачіску (насправді ірокези голили голову наголо, залишаючи на потилиці пучок волосся, а подібну зачіску мали представники племені шауні). І. є культовою для таких субкультур, як панки і готи.

Ірокези: група племен, що становить корінне населення території Північної Америки на південь від озера Онтаріо до ріки Гудзона; самоназва — ходінонхсоні («люди довгого дому»). Чисельність — близько 125 тисяч чоловік (2004 р.); проживають у сучасній Канаді та США.

Іронізувати: глузувати, тонко, ущипливо насміхатися, говорити з іронією, висміювати когось, щось. кепкувати з когось, чогось.

Іронія: 1. Прихована насмішка; глузування, кпини, сарказм, кепкування, глум. 2. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування.

Іррадіація: 1. фіз. Оптичне явище, суть якого полягає у тому, що світлі фігури видаються на темному тлі більшими за свої справжні розміри. 2. фізіол. Поширення процесу збудження чи гальмування у центральній нервовій системі. 3. мед. Поширення відчуття болю за межі безпосередньо враженого місця чи органа.

Ірраціоналізм: напрям у філософії, що заперечує об'єктивні закономірності буття і можливість його наукового пізнання.

Ірраціональний: 1. філос. Який не можна збагнути розумом; незбагненний. 2. мат. Непорівнянний з одиницею та будь-якою частиною її та який не може бути виражений ні цілим числом, ні дробом.

Ірреальний: нереальний, уявний, той, що існує не в дійсності, а тільки в мисленні. Протилежне — реальний.

Іррегулярний: неправильний, не підпорядкований певному положенню, порядку тощо; І-ні війська — війська, що не мають правильної постійної організації, певної системи комплектування, проходження служби й навчання.

Іррумація: форма активного орального сексу, що припускає, на відміну від феляції, самостійні фрикції статевого члена в ротовій порожнині.

Іртідад: віровідступництво в ісламі, одна з найтяжчих форм невіри.

Іслам: одна з найпоширеніших у світі релігій; мусульманство. Заснована, за переказами, в 7 ст. пророком Мухаммедом (звідси одна з назв). Поширений у країнах Близького й Середнього Сходу, Північної Африки, Південно-Східної Азії. Головний догмат І. — поклоніння єдиному богові — Аллаху. Характерною рисою І. є вчення про "священну" війну (газават) проти тих, хто не сповідує І., яке сіє ворожнечу між народами. І. має два основні напрями: сунізм і шиїзм. Інші назви — мусульманство, магометанство.

Ісламей: народний танок кабардинців та адигейців; різновид лезгінки.

Ісмаїліти: одна з найпоширеніших шиїтських течій в ісламі, що виникла в період арабського халіфату в другій половині VIII ст. Назва походить від імені старшого сина шиїтського імама Джафара ас-Садика (шостий шиїтський імам) — Ісмаїла.

Істеблішмент: 1. Слово, яким у ряді англомовних країн характеризують високий рівень прибутків; високе становище у суспільстві. 2. перен. Еліта, правлячі кола держави.

Істерика: нервовий припадок, що характеризується, зокрема, раптовим переходом від сміху до сліз. І. є проявом захворювання на істерію.

Істерія: 1. Нервово-психічне захворювання, що характеризується підвищеною емоційною збудженістю і супроводжується риданням, сміхом, криком, а також розладом чутливості, рухомої сфери тощо. 2. перен. Хворобливий інтерес, посилене прагнення до чогось; гарячкова діяльність у якомусь напрямі.

Історизм: принцип діалектичного підходу до вивчення об'єктивної дійсності, який вимагає розглядати всі явища природи й суспільного життя в їхньому історичному розвитку, в зв'язку з конкретно-історичними умовами їхнього існування.

Історичний матеріалізм: частина марксизму, що вивчає найзагальніші закони й рушійні сили суспільного розвитку, загальносоціологічна теорія діалектичного матеріалізму. Основні категорії І. м.- суспільство, суспільне буття і суспільна свідомість, базис і надбудова суспільства, суспільно-економічна формація, народ, особа та ін.

Історіографія: 1. Наука, що вивчає розвиток і нагромадження знань з історії суспільства, а також історичні джерела. 2. Сукупність історичних творів, які стосуються певного періоду чи проблеми; історична бібліографія.

Історіологія: наука, що вивчає теорію історичного пізнання.

Історіософія: наука, що вивчає закони і принципи розвитку історичних подій; філософія історії.

Історія: 1. Закономірний, послідовний розвиток дійсності; зміни у дійсності, у процесі життя. 2. Процес розвитку, зміна чогось; події у житті народу; перебіг. 3. Сукупність фактів і подій минулого. 4. Наука, що вивчає хід розвитку природи, культури, знання. 5. Наука про загальний розвиток народу, країни, суспільства 6. Оповідання, розповідь про щось, когось. 7. Подія, пригода, випадок.

Ітерація: повторне застосування математичної операції (із зміненими даними) при розв'язанні обчислювальних задач, яке дає можливість поступово наблизитися до потрібного результату.

Ітербій: хімічний елемент, символ Yb, ат. н. 70; сріблясто-сірий метал, належить до лантаноїдів. Застосовують І. з іншими рідкісноземельними елементами для легування сталей. Від назви селища Ітербю в Швеції.

Ітрій: хімічний елемент, символ Y, ат. н. 39; сірий легкий метал; належить до рідкісноземельних елементів. Застосовують з іншими рідкісноземельними елементами для легування алюмінію. Від назви селища Ітербю в Швеції.

Іудаїзм: релігія віруючих євреїв. Склався наприкінці 2-го — на початку 1-го тис. до н. е. Характерними для І. є віра в єдиного бога Ягве (спочатку бог племені Іуди — звідси й назва) і месію (спасителя), догмат про богообраність євреїв. На ідеологію І. спирається сіонізм. Нині І. — державна релігія в Ізраїлі.

Іхневмон: рід хижих ссавців родини віверових. Деякі види приручають (у Північній Африці й Передній Азії) і тримають у житлах, щоб знищувати щурів і змій. Інша назва — мангуст. 2. Рід перетинчастокрилих комах з групи наїзників. На стадії личинки більшість видів паразитує на інших комахах. Використовують для біологічної боротьби з деякими шкідниками культурних рослин.

Іхнографія: план будівлі.

Іхтіо...: у складних словах означає "риба", "риб'ячий".

Іхтіоз: захворювання людини, проявом якого є надмірне ороговіння шкіри (утворюються лусочки). Здебільшого є природженою вадою розвитку.

Іхтіозавр: вимерлий загін великих (до 24 метрів в довжину, в середньому 2-4 метри) морських рептилій. Викопні рештки І. відомі з тріасових, юрських та нижньокрейдових відкладів. Живилися рибою, белемнітами. Будовою тіла (завдовжки до 13 м) нагадують сучасних дельфінів, але з риб'ячим хвостом. Хижаки.

Іхтіол: бітуміносульфонат амонію — густа темно-бура речовина; має протизапальну, протимікробну і болезаспокійливу дію. Отримують при газифікації і коксуванні горючих сланців. І. мазь — мазь на основі І.

Іхтіологія: розділ зоології, що вивчає риб.

Іхтіорніси: ряд викопних зубатих птахів. Були поширені в мезозої.

Іхтіофауна: сукупність риб якоїсь водойми, басейну зоогеографічної області, а також сукупність риб, які існували в той або інший період історії Землі.

Іхтіоцентаври: давньогрецькі міфічні божества з риб'ячим хвостом, кінським корпусом і головою людини; різновид тритонів.

Ічиги: високі чоботи з м'якої шкіри або кольорового сап'яну, інколи з м'якою підошвою (тоді їх носять з шкіряними калошами).

Ішак: осел; лошак, мул, віслюк.

Ішан: у мусульман — керівник дервішів, який живе разом з ними у монастирях чи біля могил мусульманських святих.

Ішемія: зменшення вмісту крові в тканинах певної ділянки тіла людини й тварин. Спричинюється спазмом або закупорюванням відповідних артерій. Інша назва — місцеве недокрів'я.

Ішіас: захворювання сідничного нерва людини, що його проявом є біль у ділянці задньої поверхні ноги. Інша назва — невралгія сідничного нерва.

Ішурія: затримання сечі, неспроможність звільнення сечового міхура від сечі.

Ішхан: риба ролини лососевих. Поширена тільки в басейні о. Севан. Промислова риба. Інші назви — севанська форель, гокчинська форель.

Йо-йо: іграшка з двох однакових за розміром і вагою дисків, скріплених віссю, до якої прив'язана мотузка. Працює за принципом маятника, розкручуючись і повертаючись назад.

Йога: 1. У філософських системах давньої і середньовічної Індії вчення і метод управління психікою і психофізіологією людини з метою звільнення від пут матеріального існування. Деякі психофізіологічні вправи системи йога стали основою йоготерапії. 2. Давньоіндійська філософська школа ідеалістичного напряму (виникла в 2 ст. до н. е.), за вченням якої людина може злити свою душу з богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. 3. Факір, фокусник.

Йоготерапія: лікування хвороб і запобігання їм методами йоги.

Йогурт: кисло-молочний продукт з коров'ячого молока, заквашеного з додаванням спеціальних бактерій і фруктових есенцій.

Йогуртер: йогуртний продукт, який виготовляється за тією ж технологією, що і йогурт, але з додатковою термічною обробкою для досягнення більших (до 40 діб) термінів зберігання.

Йод: 1. Хімічний елемент, символ І, ат. й. 53, найважчий нерадіоактивний неметал; кристали чорно-сірого кольору з металевим блиском, яку видобувають переважно з морських водоростей. 2. Розчин цієї речовини у спирті для медичних потреб.

Йодиди: хімічні сполуки йоду з іншими елементами (солі йодистоводневої кислоти), напр. йодистий натрій. Застосовують у медицині, фотографії тощо.

Йодинол: лікарський препарат; розчин суміші йоду з йодитом калію. Застосовують при хронічному тонзиліті, періодонтиті для промивання й закапування.

Йодлер: жанр народних пісень у альпійських горців. Відзначається своєрідною манерою виконання — фальцет з використанням дуже високих регістрів голосу.

Йодль: особлива манера співу без слів, яка характеризується швидким чергуванням фальцету і високих регістрів грудного голосу.

Йодометрія: метод кількісного аналізу, що ґрунтується на реакціях окислення — відновлення, основним реагентом яких є йод.

Йодоформ: дрібнозернистий порошок жовтого кольору з різким специфічним запахом, що використовується в медицині як антисептичний засіб.

Йом-кіпур: судний день; єврейське свято, коли релігійні євреї постом вимолюють "відпущення" гріхів.

Йомен: 1. У середньовічній Англії — особа, що обробляла вільну селянську землю, яка була їх спадковою власністю. 2. Орендар, дрібний землевласник.

Йоменрі: 1. Лейб-гвардія англійського короля. 2. заст. Добровільна кіннота в Англії, Шотландії та Ірландії, що набиралась із землевласників.

Йонійська школа: перша школа грецької філософії, що переважно цікавилася космологічними питаннями, насамперед тим, з чого постав світ та як іде процес світотворення.

Йонійський вірш: вірш, у якому чергуються два довгих склади з двома короткими.

Йонійський стиль: архітектурний старогрецький стиль, якому притаманні витонченість, тендітність колон і краса оздоблення.

Йонкер: 1. Історично — найнижчий ранг в дворянстві в Нідерландах і Бельгії. 2. Гоноратив нетитулованного дворянства.

Йордан: свято різдвяно-новорічного циклу; Водохреща, Хрещення Господнє. Пов'язане з хрещенням Іваном Хрестителем Ісуса Христа у річці Йордан.

Йоркшир: порода свиней, що була виведена в англійському графстві Йоркшир.

Йот: 1. Нескладовий щілинний середньоязичний сонант, що примикає до попереднього звука і в транскрипції позначається знаком "j". 2. Назва літери українського алфавіту на позначення звука "й".

Йота...: перша частина складних слів, що означає множення основної одиниці виміру на септильйон (10²⁴); напр., маса Землі — 5973,6 Йг (йотаграм). У метричній системі СІ як префікс затверджена у 1991 році.

Йота: 1. Літера грецького алфавіту, дев'ята за порядком, найменша за розміром, яка позначає звук "і", в системі грецьких чисел, має значення 10. 2. перен. Дуже маленька, мізерна частинка чогось; крихта. Вираз "ні на йоту" означає "анітрохи", "зовсім нічого".

Йотація: поява звука йот перед голосним на початку слова або між голосними.

Йотування: поява звука йот перед голосним на початку слова або між голосними; теж саме, що і йотація.

Йохімбе: вічнозелене дерево сімейства маренові, що росте в тропічних лісах Західної Африки. Кора, яка містить 0,5-1,5% алкалоїдів, в основному похідних індолу, служить сировиною для отримання йохімбіна, котрий використовують при виробництві афродизіаків, біологічно активних добавок ддя харчування спортсменів та антиседативних ліків.

К'янті: італійське сухе червоне вино, що виробляється в регіоні Тоскана і має категорію «назви, контрольованої за походженням». Найбільше цінуються вина, вироблені з винограду, вирощеного на території «К'янті Класіко» (Chianti Classico).

К'ят: грошова одиниця Бірми, поділяється на 100 п'я.

Кааба: кам'яна споруда прямокутної форми в центрі Священної Мечеті у Мецці, головне святилище ісламу, яке мусульмани називають аль-Баіт аль-Харам, що означає «священний дім». Мусульмани всього світу під час молитви звертаються обличчям у напрямку К. Навколо К. під час хаджу здійснюється обряд таваф.

Каатинга: тип тропічної рослинності на північному сході Бразілії. Складається переважно з низькорослих ксерофітних дерев та чагарників.

Кабала (1): духовне містично-філософське вчення, послідовники якого претендують на знання таємного божого откровення, що міститься в Торі.

Кабала (2): 1. У московському праві 14-18 ст. — боргове зобов'язання, яке могло бути перепродане чи успадковане. 2. перен. підневільне положення, повна залежність.

Кабалістика: 1. Містична течія в юдаїзмі, що поєднувала елементи гностицизму і неоплатонізму з юдейською вірою в Біблію як світ символів. За середньовіччя набула певного поширення в християнстві. 2. Релігійне пояснення світу у часи Середньовіччя за допомогою символічного тлумачення єврейських «священних текстів», у яких словам, числам надавалося містичне значення. 3. перен. Ненаукові висновки, зроблені на основі випадкових ознак або штучно підібраних фактів; щось незрозуміле, заплутане.

Кабальєро: 1. Лицар у середньовічній Іспанії. 2. Воїн-вершник, що опоряджувався власним коштом. 3. Те саме, що й гідальго. 4. В іспаномовних країнах — ввічливе звертання до чоловіка.

Кабарга: гірська безрога парнокопитна тварина родини оленячих, самець якої на животі має мускусну залозу. Інша назва — мускусний олень. К. поширена від Східних Гімалаїв і Тибету до Кореї та В'єтнаму. Об'єкт промислу, головним чином заради мускусу.

Кабаре: 1. У 19 ст. у Франції — артистичний шинок, в якому читали вірші, виконували куплети, сценки тощо. 2. Вид естрадної вистави в ресторані чи кафе розважального характеру. 3. Невеликий ресторан з естрадою.

Кабель: один або кілька ізольованих електричних проводів, вміщених у захисну оболонку. Застосовують для передавання електроенергії, звукових та телевізійних сигналів на великі віддалі тощо.

Кабельтов: 1. Позасистемна одиниця довжини для вимірювання невеликих відстаней, 0,1 морської милі. 1 К. міжнародний дорівнює приблизно 185,2 м, 1 К. Великобританії = 185,3184 м, , 1 К. США = 219,456 м. 2. Прядивний трос спеціального звивання діаметром 50 — 100 мм.

Каберне: група французьких винних сортів винограду. Деякі сорти вирощують в Україні. Використовують для виготовлення вин.

Кабестан: лебідка з барабаном на вертикальному валу для піднімання вантажів, підтягування суден до причалів, витягання суднових якорів тощо; баба, баран.

Кабза: 1. Гроші. 2. Гаманець.

Кабіна: невелике окреме закрите приміщення, будка чи кімнатка спеціального призначення (для пілота, пасажирів, телефонних розмов і т. ін.).

Кабінет: 1. Кімната у будинку чи квартирі для занять, ділових розмов і т. ін. 2. розм. Комплект меблів для такої кімнати. 3. Спеціально обладнане лікарське приміщення. 4. Уряд ряду країн, що складається з міністрів.

Каблограма: телеграма, що передається підводним кабелем.

Кабокло: найбільша етно-расова група Амазонії, португало-індіанські метиси; католики, що зберегли індіанські вірування і традиції; розмовляють португальською і лінгва-жерал. Інші назви — кабоко, мамелюко, карібока, курібока.

Каботаж: пасажирське чи товарне судноплавство, що здійснюється вздовж узбережжя між портами того самого моря чи різних морів звичайно однієї держави; побережна, надбережна плавба. В межах одного моря — малий К., в межах кількох морів — великий К.; флот прибережного плавання.

Кабошон: опуклий, відшліфований з одного чи двох боків, але не огранений коштовний камінь.

Кабріолет: 1. Легкий двоколісний однокінний екіпаж з одним сидінням без козлів. 2. Кузов легкового автомобіля з відкидним верхом.

Кабукі: один з видів японського класичного театру. Сформувався в 17 ст. У театрі К. чоловіки виконують жіночі ролі, вистави супроводжуються хором і оркестром.

Кабусетя: вид японського чаю сентя.

Кава: 1. Рід вічнозелених рослин сімейства маренові з ряду тирлечецвіті. У дикому вигляді поширені в нагір'ях тропічної Африки і Азії 2. Напій, що виготовляється зі смажених плодів (бобів) кавового дерева.

Кавал: духовий музичний інструмент типу флейти.

Кавалер: 1. Член лицарського ордену. 2. Особа, яку нагороджено орденом. 3. Дворянський титул в Іспанії та Італії, 4. Чоловік, який услуговує дамі в товаристві. 5. Партнер у танці.

Кавалергарди: особлива кавалерійська частина в російській гвардії 18 — поч. 20 ст.; почесна варта й охоронці осіб імператорської родини.

Кавалерія: кіннота, один з родів сухопутних військ; в арміях більшості країн світу існувала до 50-х рр. 20 ст.

Кавальєр: 1. Допоміжна внутрішня оборонна споруда, малий бастіон, обгороджений стінами головного бастіону. 2. Сторожева вежа на розі бастіону; бартізана. 3. Профільований вал з грунту, вийнятого з виїмки і не використаного для зведення споруди.

Кавалькада: група вершників.

Кавасакі: тип далекосхідного риболовецького моторно-парусного судна.

Каватина: невелика оперна арія, переважно лірико-розповідного характеру.

Кавер-версія: авторська музична композиція у виконанні іншого музиканта чи колективу.

Каверна: 1. мед. Порожнина у живому органі, що виникає внаслідок руйнування його тканини у процесі хвороби. 2. геол. Порожнина у гірській породі.

Кавернотомія: хірургічна операція розтинання кавернозної порожнини при захворюванні на туберкульоз легень.

Кавітація: утворення порожнин, заповнених газом, парою або їх сумішшю, всередині рідини під час її руху відносно інших тіл внаслідок локального зниження тиску до певного критичного значення; порушення суцільності рідини.

Кагал: 1. Адміністративна форма самоврядування єврейської громади в еміграції. 2. У Польщі у 16-19 ст. — єврейське громадське самоуправління й сама єврейська громада. 3. перен., розм. Галаслива юрба, зборище. 4. перен., розм. Гамір, безладдя, розгардіяш. 5. Ярмарок.

Каган: найвищий титул ватажків племен багатьох тюркомовних народів за раннього середньовіччя; хакан.; із середини 6 ст. — титул голови держави у тюркських народів, з 9 ст — Русі.

Каганат: державне утворення у ряду тюркомовних народів за раннього середньовіччя на чолі з каганом.

Кагор: 1. Сорт сухого червоного десертного вина; за назвою французького міста Кагор (Каор), в регіоні якого це вино виробляється. 2. В Україні — кріплене десертне червоне вино, приготовлене з винограду методом теплової обробки.

Кагуляри: члени фашистської організації "Кагуль" у Франції, що діяла в 30-х рр. 20 ст.

Кадавр: 1. міфол. Ожилий мрець, живий труп. 2. Труп, використовуваний в наукових цілях.

Каданс: заключний гармонійний або мелодійний зворот, який завершує музичний твір.

Кадастр: 1. В античному світі — список осіб для подушного оподаткування. 2. Систематизоване зведення відомостей (реєстр) про відповідний об'єкт (земельний К., водний К.).

Каденція: 1. Те саме, що й каданс. 2. Сольний епізод імпровізаційного характеру в інструментальному концерті.

Кадет: 1. У феодальній Франції і Прусії молоді дворяни, на військовій службі в солдатських чинах і діти феодальної знаті до надання їм офіцерських звань. 2. У дореволюційній Росії і деяких інших державах 18 — початку 20 ст. вихованець кадетського корпусу (військово-навчального закладу для дітей дворян). 3. У Росії — скорочена назва партії Конституційних демократів.

Каді: духовна особа в мусульман, яка здійснює судочинство на основі мусульманського права (шаріату) і місцевого звичаєвого права (адату). Інші назви — казі, казій.

Кадмій: хімічний елемент, символ Cd, ат. н. 48; сріблясто-білий метал, м'який і тягучий. Застосовують як уповільнювач в ядерних реакторах, у лужних акумуляторах, для виготовлення легкоплавких сплавів, для захисного покриття (кадміювання).

Кадр: 1. Окремий знімок на кіноплівці. 2. К. монтажний — частина кінострічки, що фіксує окрему дію. 3.К. сценарний — виклад змісту монтажного К. в режисерському сценарії фільму. 4. Фотографічний К. — одиничне зображення об'єкта знімання, обмежене певними розмірами.

Кадри: 1. Основний (штатний) склад кваліфікованих працівників підприємств, установ, партійних, профспілкових та інших громадських організацій певної галузі діяльності; в широкому розумінні — взагалі всі постійні працівники. 2. Командний і рядовий склад збройних сил держави, що перебуває на дійсній службі.

Кадриль: танок із шести фігур, поширений у багатьох народів Європи, який виконують пари, що стоять одна навпроти одної.

Кадуцей: 1. міф. Жезл Меркурія — символ миру. 2. військ. Патериця — знак недоторканності грецьких і римських гінців.

Кажуни: субетнічна група населення в США (в штатах Луїзіана, Техас і Міссісіпі, близько 400 тисяч чоловік), нащадки франкоканадців, депортованих англійцями з колонії Акадія в 1755—1763 роках. Розмовляють на кажунському діалекті французької мови і мають часткову культурну автономію у Луїзіані.

Казарма: приміщення для тривалого розміщення особового складу військових формувань, як правило, до роти, ескадрону, дивізіону.

Казеїн: складний білок молока, що містить фосфор. Добре засвоюється, є джерелом фосфору й кальцію для організму. Використовують у харчовій промисловості, медицині.

Каземат: 1. військ. Оборонна споруда, збудована на поверхні землі або під землею для захисту від снарядів, авіабомб; куна. 2. військ., мор. Броньоване приміщення на кораблі для гармати середнього калібру. 3. Одиночна камера для ув'язнення у фортеці, цитаделі; арештантська, цюпа, шпаківня.

Казино: гральний дім або ресторан з естрадними розвагами.

Казна: 1. Сховище грошей, коштовностей та інших матеріальних цінностей ханів, царів, князів, монастирів. 2. В умовах централізованих держав — сукупність їхніх фінансових ресурсів; те саме, що й фіск. 3. розм. Гроші.

Казначейство: державний фінансовий орган, що відає касовим виконанням державного бюджету.

Казуальний: випадковий, той, що не підлягає узагальненню.

Казуар: рід нелітаючих птахів. Поширений в лісах Північної Австралії та прилеглих островів. Відзначається великими розмірами (висота в середньому 1,8 м, вага до 80 — 100 кг.

Казуїст: 1. Юрист, який має великий досвід ведення складних заплутаних судових справ. 2. Особа, досвідчена в казуїстиці. 3. перен. Особа, спритна у спорі, в доказі сумнівних або й невірних положень.

Казуїстика: 1. Застосування чинних норм права до окремих юридичних випадків (казусів). 2. У середньовічній юриспруденції і богослов'ї — застосування до окремих випадків загальних догматичних положень. 3. Сукупність клінічних спостережень над історією однієї й тієї самої хвороби у кількох хворих. 4. перен. Спритність у доведенні хибних або сумнівних положень, хитросплетених у суперечці; крутійство.

Казуїстичний: 1. Той, що стосується казуїстики. 2. Заплутаний, хитросплетений, крутійський.

Казус беллі: формальний привід для оголошення війни.

Казус федеріс: визначені міжнародним договором обставини, настання яких зумовлює необхідність виконання договірними державами взятих на себе зобов'язань про взаємну допомогу за союзним договором.

Казус: 1. У праві — подія, настання якої не викликане виною особи і яка, як правило, виключає відповідальність за правопорушення. 2. розм. Випадок, оказія, пригода. 3. Складна судова справа.

Казусний: надзвичайно складний, заплутаний.

Каїк: легкий вузький турецький човен.

Каїніт: мінерал класу сульфатів, жовтуватого, сірувато-білого кольору з скляним блиском. Руда калію й магнію, використовують також для виробництва штучних добрив.

Кайзер: назва імператора в Священній Римській імперії (962-1806 рр.) та в Німеччині (1871-1918 рр.).

Кайма: лямівка, обвідка; береги, габа, крайка, лиштва, шлярка, торочка.

Каймак: вершки з пряженого охолодженого молока; сир з таких вершків.

Кайман: рід плазунів ряду крокодилів. Поширені в річках і болотах Центральної і Південної Америки. М'ясо деяких К. вживають в їжу.

Кайнозой: найновіша ера в геологічній історії Землі; розпочалася 67 млн. років тому. Відклади цієї ери становлять кайнозойську групу. За К. рослинний і тваринний світ набув рис, подібних до сучасних, наприкінці ери виникла людина. Поділяється на три періоди: палеоген, неоген, антропоген.

Кайра: рід птахів ряду чистикоподібних. Поширена на північному узбережжі Євразії й Південної Америки. Яйця й самі птахи — об'єкт промислу.

Кайрак: ударний музичний інструмент, поширений в Узбекистані та Таджикистані. Кам'яні кастаньєти з чотирьох плоских відшліфованих плиток. Інша назва — кайрок.

Кайтен: торпеда, керована добровольцем-смертником. Застосовувалася під час 2-ї світової війни 1939 — 45 рр. у японських збройних силах, щоб завдати удару надводному кораблю гворога.

Кака: 1. Пом'якшена назва відходів життєдіяльності людини або тварин, які виділяються назовні в процесі дефекації. 2. перен. Пом'якшена назва чогось поганого.

Какаду: птахи підродини гладкоязикових папуг, що найчастіше має білий або рожевий колір, із чубком на голові. Поширені в Австралії і навколишніх островах.

Какао: 1. Вид вічнозелених дерев з роду Theobroma сімейства Мальвових (Malvaceae) — шоколадне дерево. Походить з субекваторіальних регіонів Південної Америки, культивується по всьому світу в тропіках обох півкуль заради одержання насіння, використовуваних в кондитерській промисловості і медицині. 2. Насіння дерева какао і отримуваний з них порошок. 3. Напій з відповідного порошка.

Какотопія: співтовариство або суспільство, яке є небажаним або страшним — теж саме, що і дистопія; антиутопія.

Какофонія: безладне, хаотичне, немилозвучне сполучення звуків, що болісно вражає слух (у музиці, віршах).

Кактуси: родина дводольних багаторічних рослин. Деревовидні, кущоподібні чи ліаноподібні форми, зрідка — невисокі дерева. Поширені переважно в тропічних і субтропічних пустелях Америки. Плоди й молоді пагони деяких К. їстівні. Культивують як декоративні кімнатні й оранжерейні рослини.

Кал: сукупність відходів життєдіяльності і неперетравлюваних залишків їжі тварин і людини, що виділяються в зовнішнє середовище з дистального закінчення кишечника в процесі акту дефекації.

Кала-азар: захворювання людини й собак у тропічних країнах, яке спричинюється мікроорганізмами — лейшманіями; один з видів лейшманіозу.

Калам: очеретяна паличка, яку у народів Сходу здавна застосовували замість пера для письма.

Каламбур: дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих звучанням; гра слів; прикладка, двозначність.

Каламін: мінерал класу силікатів, безбарвний або сіруватого, жовтого та інших кольорів. Руда цинку. Інша назва — галмей.

Каламіти: викопні членистостеблові рослини палеозою. Нагадували велетенські хвощі.

Калан: хижий ссавець родини куницевих. Поширений у північній частині Тихого океану. Хутровий звір. Інші назви — морська видра, камчатський бобер.

Каландр: машина (прес) для надання тканині, паперу або гумі глянсуватості, більшої щільності, нанесення на них тисненням малюнка або візерунка.

Каланетика: комплекс з 29 статичних гімнастичних вправ, розроблений в 1980-х роках американкою Каллан Пінкні, спрямованих на скорочення і розтягнення м'язів.

Каланча: висока спостережна башта на будинку пожежної команди; вежа, вишка.

Калга: перша після хана посадова особа в ієрархії Кримського ханства; калга-султан.

Калейдоскоп: 1. Оптичний прилад, іграшка у вигляді трубки, у середині якої розміщені дзеркальця під кутом 60°, а між ними — шматочки різнокольорових скелець (бісер), що під час обертання трубки відбиваються у дзеркалах й утворюють гарні візерунки. 2. перен. Швидка зміна подій, картин, вражень і т. ін.; строкатість.

Калейдофон: прилад, за допомогою якого досліджують звукові коливання.

Календар: 1. Покажчик усіх днів року з зазначенням днів відпочинку, свят або визначних подій. 2. Система числення великих проміжків часу, що грунтується на періодичності явищ природи, пов'язаній з рухом небесних світил. Сучасний К. бере початок від юліанського К. (старий стиль), запровадженого Юлієм Цезарем у 46 р. до н. е. У цьому К. з кожних 4 років 3 роки були по 365 днів, а четвертий, високосний (номер якого ділиться на 4) — 366 днів. Оскільки тривалість юліанського року довша за справжню на 11 хв 14 сек, то за 128 років це призводило до запізнення початку календарного року майже на 1 добу. У 1582 р. папа римський Григорій XIII провів реформу юліанського К. — було запроваджено григоріанський К. (новий стиль). За високосні роки серед вікових вважають лише ті, в яких число сотень ділиться на 4. Середня тривалість року в григоріанському К. на 26 сек довша за справжню. 3. Розподіл занять, роботи, змагань і т. ін. за днями, місяцями. 4. Спосіб лічення днів у році.

Календи: назва перших днів кожного місяця в давньоримському календарі. Вираз «відкласти до грецьких календ» означає «ніколи не зробити» (у грецькому календарі К. не було).

Календула: рід рослин родини складноцвітих. Напівчагарники, багаторічні або однорічні трави. Поширені переважно в Середземномор'ї. К. лікарську культивують як декоративну й лікарську рослину. Інша назва — нагідки.

Калим: 1. У деяких тюркських народів — викуп, який наречений дає батькам нареченої за їх згоду на одруження з дочкою. 2. перен. Плата за зроблену приватним чином послугу; хабар.

Калі: гідрат окису калію, гігроскопічна, тверда, безбарвна речовина що розїдає більшість матеріалів, які стикаються з нею. Застосовують у виробництві рідого мила тощо. Інша назав — калі їдке.

Калібр: 1. Діаметр каналу дула вогнепальної зброї. 2. техн. Точний, визначений розмір яких-небудь предметів виробництва; міра. 3. техн. Вимірювальний прилад. 4. Розмір, форма, зразок чогось.

Калібрований: той, що має точно визначені розміри й форму.

Каліброметр: інструмент для вимірювання діаметра дроту або товщини листового металу. Являє собою металеву пластинку з кількома каліброваними отворами або вирізами різної величини.

Каліграфія: уміння, майстерність писати чітким, рівним, красивим почерком; краснопис, чистописання, красне писання.

Калій: хімічний елемент, лужний метал, символ К, ат. н. 19; м'який сріблясто-білий метал; потас, азотан, калійний недокис, потасовий вугляр. Сполуки К. застосовують у сільському господарстві як добрива, для виготовлення скла, вибухових речовин, у медицині тощо.

Каліпсо: 1. В давньогрецькій міфології одна з німф. 2. Народна імпровізована пісенно-тавцювальна вистава жителів о. Трінідад (Центральна Америка). 3. Парний танець, поширений на о. Трінідад.

Каліфорній: штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Cf, ат. н. 98; належить до актиноїдів. Від назви місця відкриття — штату Каліфорнія (США).

Калкан: риба родини ромбових ряду камбалоподібних. Поширена переважно в Чорному й Адріатичному морях. Цінна промислова риба.

Калліопа: 1. В давньогрецькій міфології одна з німф. 2. Один із супутників планети Юпітер. 3. Паровий орган, що використовує локомотивні або пароплавні гудки.

Калокагатія: поняття давньогрецької естетики, що виражає гармонійне поєднання фізичних (зовнішніх) і моральних (душевних, внутрішніх) властивостей людини; досконалість людської особистості як ідеал виховання людини.

Каломель: хлориста ртуть; білі або жовтуваті кристали. Застосовують у медицині — зовнішньо, як протимікробний засіб (присипки, мазі), а також як проносний, сечогінний і жовчогінний засоби; в електротехніці.

Калоризатор: запальник, частина циліндра внутрішнього згоряння, в якій випаровується й запалюється паливо.

Калоризація: те саме, що й алітування.

Калориметр: прилад для вимірювання кількості тепла, що її виділяє або вбирає тіло.

Калориметрія: 1. Методи вимірювання теплоємності газів, рідин і твердих тіл або теплових ефектів різних фізико-хімічних процесів. Визначення кількості тепла, що його виділяє організм внаслідок обміну речовин.

Калорифер: пристрій для нагрівання повітря в системах опалення, вентиляції та сушіння.

Калорійність: 1. Виражена у калоріях кількість енергії, яку виробляє організм під час споживання одного грама харчового продукту. 2. Кількість тепла у калоріях, що утворюється під час спалювання одного грама твердого палива.

Калорія: одиниця кількості тепла, що дорівнює 4,1868 джоуля (кількість тепла, затрачена на нагрівання 1 г води на 1°).

Калотипія: спосіб отримання негативного зображення на папері, просоченому світлочутливим розчином йодиду срібла, з наступним друком з нього фотовідбитків.

Калус: тканинне новоутворення у рослин на поверхні ран (у місцях надрізів, тріщин тощо). Сприяє загаюванню ран. Інша назва — калюс.

Калуфер: вид багаторічних трав'янистих рослин роду піретрум родини складноцвітих. Росте переважно на Кавказі, в Малій і Передній Азії. Вирощують як пряну рослину. Застосовують також для боротьби з шкідливими комахами. Інша назва — кануфер.

Кальвінізм: протестантська релігійна течія, що виникла в процесі Реформації, засновником її у XVI ст. був Жан Кальвін. Тепер поширений у США, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії, ФРН.

Кальдера: велика овальна западина вулканічного походження.

Калька: 1. Прозорий папір чи тканина, шо накладається на креслення, малюнок для копіювання. 2. лінгв. Мовне запозичення, утворене буквальним перекладом відповідного іншомовного елемента.

Калькохіміографія: спосіб виготовлення без фотоапарата штрихових кліше; малюнок наносять на загрунтовану пластину штрихами.

Калькулограф: прилад для визначення тривалості міжміської телефонної розмови, який вмикали на початку розмови на центральній телефонній станції.

Калькулювати: підраховувати собівартість, купівельну і продажну вартість чогось.

Калькулятор: 1. Електронний обчислювальний пристрій для виконання операцій над числами або алгебраїчними формулами. 2. Спеціалізована комп'ютерна програма, яка автоматично проводить певний вид розрахунків; програма, яка емулює функції калькулятора. 3. Професія людини, що проробляє калькуляцію.

Калькуляція: обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг за елементами витрат.

Кальмари: підряд десятируких головоногих молюсків, тіло яких підтримується хрящовим стовбуром. Мають розміри від кількох десятків сантиметрів до 20 метрів (найбільші безхребетні). Населяють океани і моря. Особливо численні в тропічних водах, їстівні. Об'єкти морського — промислу.

Кальцекс: лікарський препарат, до складу якого входять гексаметилентетрамін і хлористий кальцій. Застосовують при застудних захворюваннях.

Кальцеолярія: рід рослин родини ранникових. Трави, напівкущі й кущі. Поширені переважно в Південній та Центральній Америці. Багато видів — декоративні.

Кальцефіли: рослини, що добре розвиваються на грунтах, багатих на вапно.

Кальцефоби: рослини, що негативно реагують на наявність солей кальцію в грунті.

Кальцина: сплав олова з свинцем. Застосовують для виготовлення поливи.

Кальцинація: прожарювання крейди, вапна, соди, солей, руд тощо для видалення з них летких речовин, напр. води, вуглекислого газу.

Кальцит: мінерал класу карбонатів, переважно безбарвний або молочно-білий, з скляним блиском; вапнистий шпат. Використовують у будівництві, металургійній, хімічній промисловості та в оптиці.

Кальцій: хімічний елемент, метал сріблястого кольору; вап, вапень. Символ Са, ат.н. 20; сріблясто-білий м'який метал, входить до складу вапняків, мармуру тощо. Використовують у металургії для виготовлення сплавів і як відновник. Широко застосовують природні солі кальцію.

Кальцоне: пиріг, що є закритою формою піци, виготовлений у вигляді півмісяця.

Кальян: пристрій для куріння тютюну у східних народів.

Калюс: тканинне новоутворення у рослин на поверхні ран (у місцях надрізів, тріщин тощо). Сприяє загаюванню ран.

Камаірітя: японський чай, який готується шляхом обжарювання на сковороді при високій температурі; виробляється у вигляді гранул або плоских листків.

Камамбер: французький м'який сир з непастеризованого коров'ячого молока, під час приготування якого покривається характерною білою пліснявою і має специфічний різкий запах. Назва походить від однойменного села у Нормандії.

Камарилья: група осіб при якомусь уряді або правителі, що скеровує державні справи у своїх інтересах; придворна кліка.

Камасутра: стародавній індійський текст, присвячений темі гармонійності чуттєвого, емоційного і сексуального життя людини. Написаний лікарем Ватсьяяною в ІІ столітті до нашої ери за мотивами скульптурних зображень храму «Чорна пагода» у місті Конарк в індійському штаті Орісса.

Камбала: морська плоска риба з очима на одному боці голови; камбула, однобічка, одноочка, полурибка, глось.

Камбалові: родина риб. Поширені у відкритих морях. Більшість — цінні промислові риби.

Камбіальний: обмінний, змінний; К-і клітини — клітини (у тварин та людини), що постійно оновлюють тканини.

Камбій: вторинна твірна тканина в коренях і стеблах переважно голонасінних і дводольних рослин.

Камбіо: вексель, позиковий лист.

Камбіст: 1. Торговець векселями. 2. Калькулятор вексельних арбітражних обчислень.

Камбрик: 1. Тонке, прозоре бавовняне полотно, схоже на батист. 2. Лляний батист. Від назви французького міста Камбре.

Камбуз: кухня на кораблі; камбуза.

Камвольний: 1. Оброблений гребінцем, вичесаний для виробництва тонких вовняних тканин. 2. Зайнятий виробництвом тонких вовняних тканин.

Камедь: прозора маса, що витікає з поранень на стеблах у деяких дерев'янистая рослин. Використовують у текстильній промисловості, медицині та як канцелярській клей.

Камелія: рід вічнозелених рослин родини чайних; кокота, демімонденка. Дерева або кущі. Поширені в тропічних і субтропічних країнах Азії. Багато видів вирощують як декоративні. З деяких — добувають ефірну олію, яку використовують у косметиці, зуболікарській практиці тощо. Від прізвища італійського природознавця Камеллі, який привіз цю рослину до Європи у 18 ст.

Камени: у давньоримській міфології богині, покровительки наук і мистецтв. У давніх греків — музи.

Камео: постановочна поява у художньому фільмі знаменитості, спеціально запрошеної продюсером або режисером, під власним іменем; гра самого себе.

Камер-колегія: за феодалізму установа, що відала королівськими доходами. В Росії створена Петром І у 1721 р.; відала державними доходами, існувала до 1801 р.

Камер-юнкер: у деяких монархічних державах, у тому числі в дореволюційній Росії, нижче придворне звання (чин).

Камера-обскура: світлонепроникний ящик з невеликим отвором в одній зі стінок і екраном на протилежній стінці для отримання оптичних зображень.

Камера: 1. Закрите приміщення спеціального призначення (напр., К. зберігання багажу); (тюремна) цюпа, казня. 2. Внутрішня порожниста частина машини, споруда (напр., К. згоряння у двигуні). 3. Підземна гірнича виробка, де розміщують устаткування (напр., насосна К.); очисна виробка з вибоєм невеликої протяжності, обмежена з боків масивами корисної копалини. 4. Надувний гумовий мішок всередині м'яча, шини тощо. 5. Фотографічна К.- частина фотоапарата. 6. К. Вільсона, К. дифузійна — фізичні прилади для спостереження й дослідження елементарних частинок і космічних променів.

Камералістика: адміністративно-економічний курс, що його в середні віки викладали в європейських країнах, а з 2-ї половини 19 ст. і в Росії, готуючи чиновників і управителів великих поміщицьких господарств.

Камеральний: кімнатний, кабінетний. 1. К-і науки — те саме, що й камералістика. 2. К-е рахівництво — одна з форм простого рахівництва без подвійного запису. 3. К-і роботи — обробка матеріалів, зібраних у результаті польових топографічних, геологічних, грунтових та інших досліджень будь-якої території.

Камергер: придворне звання (чин) високого рангу у деяких монархічних державах, історично — посадової особи при дворі, згодом — почесне; ключник, камерарій.

Камердинер: кімнатний або особистий служник.

Камерний: 1. Той, що стосується камери, має камеру, складається з камер. 2. Призначений для невеликого приміщення і нечисленної аудиторії. 3. К-а музика — музика, написана для кількох інструментів або голосів (дует, тріо). 4. К. ансамбль — група виконавців камерної музики. 5. К-а кислота — тверда кристалічна сполука, яку добувають у процесі виробництва сірчаної кислоти в свинцевих камерах; під впливом води розпадається на сірчану й азотисту кислоти.

Камертон: джерело звуку; зігнутий і закріплений посередині металевий стрижень, кінці якого при коливанні дають звук певної висоти. Є еталоном висоти звуку при настроюванні музичних інструментів і при співах.

Камея: різьблені камені з опуклим зображенням; виготовляють їх як прикрасу переважно з твердих цінних порід каменю; різновид ґеми.

Камза: 1. Гроші. 2. Гаманець. Інша назва — кабза.

Камзол: 1. Чоловічий верхній одяг без рукавів і до колін, який щільно облягає тулуб. 2. Чоловічий і жіночий приталений костюм без рукавів (у башкирів, татар, казахів).

Камилавка: 1. У країнах Близького Сходу — шапка з верблюжої вовни. 2. У православних ченців і священиків — фіолетового або чорного кольору у вигляді циліндра, що до верху розширюється. Може бути нагородою за заслуги.

Камиль: адигейський духовий музичний інструмент типу флейти (з очерету або металевої трубки).

Камізари: учасники селянсько-плебейського антифеодального повстання в 1702- 05 рр. у провінції Лангедок (Південна Франція). Називалися К., бо вдягали на звичайний одяг білі сорочки.

Камікадзе: 1. Тайфун, який в 1281 р. відігнав від берегів Японії і знищив монгольський флот. 2. Під час 2-ї світової війни — японські військовослужбовці (льотчики, мінери тощо) добровільні смертники. Перші загони пілотів-камікадзе були сформовані 20 жовтня 1944 року на основі підрозділів морської авіації. Перша атака камікадзе була проведена 21 жовтня 1944 року проти флагману австралійського флоту, важкого крейсера «Австралія». 3. перен. — смертник.

Камін-аут: відкрите і добровільне зізнання про контроверсійні обставини особистого життя. Як правило стосується сексуальної ідентичності.

Камін: відкрита кімнатна піч з прямим димарем.

Камка: старовинна іранська шовкова тканина з кольоровими візерунками; одамашок.

Камлот: вовняна або напіввовняна тканина з верблюжої або напівгрубої овечої вовни.

Кампанела: музична п'єса, що відтворює звучання дзвіночків.

Кампаніла: в італійській архітектурі середніх віків та епохи Відродження дзвіниця у вигляді чотиригранної (або круглої) вежі, окремої від храму.

Кампанія: 1. Сукупність воєнних операцій. 2. Сукупність заходів для здійснення у певний період відповідного завдання. 3. Час дії машини, агрегату і т. ін.

Камполон: лікарський препарат. Застосовують для лікування недокрів'я, гепатитів, цирозів печінки.

Кампоси: рослинність типу саван у Бразілії.

Камуфлет: 1. Розрив артилерійського снаряду, міни, авіабомби під землею без утворення вирви. 2. Підземний вибух, що його спеціально влаштовують для зруйнування підземних споруд противника. 3. перен. Несподівана неприємність, невдача.

Камуфляж: спосіб маскувального фарбування, при якому предмети, що маскуються (напр., танки, гармати, будинки), фарбують плямами, смугами тощо, викривляючи їхні обриси; маскування.

Камфора: органічна безбарвна (або біла) речовина зі своєрідним запахом. Застосовують при виготовленні целулоїду й кіноплівки, у виробництві вибухових речовин. У медицині вживають як загальнозбудливий, серцево-судинний, жарознижуючий, сечогінний і відхаркувальний засіб, зовні — як протизапальний засіб.

Камфоросма: рід рослин родини лободових. Трави або напівкущі. Поширені в Південній і Східній Європі та Азії. Деякі види містять ефірні олії.

Кана: японська силабічна абетка, яка існує у двох графічних формах — хіраґана і катакана, які відрізняються візуально, але позначають однакові звуки.

Канабіноїди: група природніх та синтетичних хімічних сполук, які пригнічують вивільнення нейромедіаторів в головному мозку; діючі речовини маріхуани і гашишу.

Канал: 1. Штучне річище (водовід) з безнапірним рухом води. 2. Вузький довгий порожнистий простір всередині чого-небудь. 3. Сукупність пристроїв, якими передають сигнали інформації. 4. перен. Шлях, засіб для досягнення якоїсь мети (напр., К. дипломатичний). 5. анат. В організмі людини, тварини — трубка, якою проходять речовини.

Каналізація: 1. Сукупність інженерних споруд, устаткування та санітарних засобів, що забезпечує збір та виведення за межі населених пунктів і промислових підприємств забруднених стічних вод, а також їх очищення та знешкодження перед використанням чи скидом у водойму. 2. Прокладання каналів. 3. Розподіл електроенергії між споживачами; К. кабельна — система керамічних або бетонних труб для прокладання кабелю в підземних лініях зв'язку. 4. Впровадження певної ідеї в суспільну свідомість, спрямовування чиєїсь думку в потрібному (певному) напрямку.

Канаус: цупка шовкова тканина з полотняним переплетенням.

Кандела: сила світла, випромінюваного з площі 1/600000 м² перерізу повного випромінювача, перпендикулярно до цього напряму при температурі тверднення платини і тиску 101 325 паскаля.

Канделябр: великий свічник з розгалуженнями для свічок чи електричних ламп.

Кандидамікоз: захворювання людини й тварин, що спричинюється дріжджеподібними грибками роду кандида.

Кандидат: в Стародавньому Римі претендент на державну посаду одягався в білу тогу, звідки й назва. 1. Той, кого намічено для обрання, призначення, прийому когось. 2. Учений ступінь осіб, що захистили кандидатську дисертацію.

Кандидатура: 1. Особа, названа чи висунута як кандидат кудись. 2. Право або можливість виступати як кандидат.

Кандидоз: захворювання людини й тварин, що спричинюється дріжджеподібними грибками роду кандида; Кандидамікоз.

Кандиль: 1. Сорт кримської яблуні. 2. Плід цієї яблуні видовженої форми.

Канель: естонський щипковий музичний інструмент типу гусел.

Канелюри: архіт. вертикальні жолобки на колоні або пілястрі.

Канитель: 1. Тонка металева (золота або срібна) нитка для вишивання; сухозлотниця. 2. Навивка з м'якої червоної міді або інших матеріалів для збільшення маси та інерції басових струн. 3. перен. Зайва втрата часу; тяганина, морока; щось дуже нудне, одноманітне.

Канібал: 1. Людожер. 2. перен. Жорстока людина.

Канібалізм: 1. Людожерство. 2. Поїдання тваринами особин того самого виду; один з виявів внутрішньородової конкуренції. 3. перен. Звірство, жорстокість, ненависть (у взаєминах між людьми).

Канікули: 1. Назва Сіріуса — найяскравішої зірки в сузір'ї Великого Пса, або Оріона. 2. Перерва в заняттях у навчальних закладах. 3. Парламентські К. — перерва в роботі парламенту; вакації.

Каністра: бак з герметичною кришкою для різних рідин (бензину, мастила тощо).

Каніфас: 1. Легка бавовняна тканина з рельєфним малюнком; канефас, дима, димка. 2. заст. Цупка смугаста бавовняна тканина.

Каніфоль: природна смола, що її добувають з живиці хвойних дерев; жовта або темно-червона тверда склоподібна речовина. Розчинна у спирті, ацетоні, ефірі, хлороформі, нерозчинна у воді. Застосовують у виробництві лаків, мила, у паперовій промисловості тощо. Від назви давньогрецького м. Колофона в Малій Азії.

Канкан: французький танок. Виник на початку 19 ст. в робітничому середовищі як модифікація кадрилі і галопу. З часом набув набув вульгарного характеру.

Канклес: литовський струнний музичний інструмент типу гусел.

Канкроїд: плоскоклітинний рак шкіри, найчастіше розвивається з поверхневих шарів епітелію.

Канна (1): рід трав'янистих рослин. Походить з тропічної і субтропічної Америки. К. їстівну вирощують в Америці і Австралії заради бульб, які споживають; К. індійська — декоративна рослина.

Канна (2): парнокопитний ссавець родини порожнисторогих. Поширена в Східній і Південній Африці. Використовують м'ясо й шкуру. Легко приручається.

Каное: 1. Човен у багатьох індійських племен Північної Америки. 2. Безкочетний гребний спортивний, туристський або господарсько- побутовий човен з одним лопатоподібним веслом.

Канон: 1. Твердо встановлене правило, норма. 2. Художній твір, що служить нормативним зразком, панівна форма в мистецтві будь-якого періоду, яка зумовлює певну композицію, систему пропорцій тощо. 3. церк. Правило, релігійна книга, догмат, обряд, піднесений церквою до рівня закону. 4. Музична форма, в якій всі голоси виконують одну мелодію, але починають її в різний час (за принципом імітації), виступаючи послідовно один за одним. 5. Струнний щипковий музичний інструмент, поширений у країнах Близького й Середнього Сходу. Інша назва — канун. 6. Друкарський шрифт, кегль якого становить 40 пунктів.

Канонада: сильна й тривала стрілянина з багатьох гармат; стрілянина.

Канонерка: бойовий артилерійський надводний корабель призначений для ведення бойових дій у прибережних районах моря, на мілководді і на річках. Інша назва — канонерський човен.

Канонізація: 1. В католицькій і православній церквах включення тієї чи іншої особи до числа святих. 2. перен. Узаконення, перетворення якого-небудь правила на обов'язкове.

Канонізувати: 1. церк. Робити каноном; зараховувати до числа святих. 2. перен. Визнавати когось, щось непохитно авторитетним, єдино законним і незмінним зразком; узаконювати. 3. Прославляти.

Канонік: в католицькій і англіканській церквах — член капітулу.

Канонір: рядовий солдат артилерії в дореволюційній Росії.

Каносса: замок поблизу м. Реджо-нель-Емілії в Північній Італії, де в січні 1077 р. в ході боротьби за інвеституру відбулася зустріч римського папи Григорія VII з позбавленим трону і відлученим від церкви німецьким імператором Генріхом IV на принизливих для останнього умовах. Вираз "піти в Каноссу" переносно означає згоду на принизливу капітуляцію перед противником.

Канотьє: французький солом'яний капелюх жорсткої циліндричної форми з прямими полями, оздоблений кольоровою стрічкою. Були популярні в кінці ХІХ — на початку ХХ століть серед любителів катання на човнах, звідки й назва.

Кансьйонеро: збірки любовної та сатиричної поезії в Іспанії й Португалії XII-XIV ст.

Кант (1): 1. Кольоровий шнурок або вузька смужка тканини іншого кольору, яку вшивають у борти, у шви одягу; облямівка, рубець, край, берег, ільтиця. 2. Ребро, пруг дошки, бруса тощо.

Кант (2): похвальна урочиста пісня духовного чи світського змісту. Виникла і розвивалась у XVI—XVIII століттях.

Кантабіле: 1. Співучо (як позначення способу виконання музичного твору). 2. Музичний твір або його частина, що виконується співучо.

Канталупа: 1. Сорт дині кулястої або плескатої форми. 2. Плід цієї рослини, що має м'яку бородавчасту шкіру. Від назви місцевості Канталюппі поблизу Рима.

Кантата: 1. Великий урочистий музичний твір, який виконують солісти та хор у супроводі оркестру. 2. Старовинний ліричний вірш, написаний з приводу якоїсь урочистої події; ода.

Кантеле: фінський і карельський народний струнний щипковий музичний інструмент, схожий на гуслі.

Кантилена: 1. Співуча мелодія; наспівність, мелодійність музичного твору, співацького голосу, виконання. 2. У середні віки у західноєвропейських країнах — невелика ліро-епічна пісня.

Кантинела: 1. Старовинна французька лірико-епічна народна пісня. 2. Плавна наспівна мелодія; наспівність музичного виконання.

Кантіанство: створена німецьким філософом І. Кантом дуалістична концепція, в якій ідеалізм поєднувався з визнанням незалежного від свідомості існування непізнаваник "речей у собі" (дійсного світу).

Кантон: 1. Федеративна одиниця Швейцарії. 2. Дрібна адміністративно-територіальна одиниця Франції, Бельгії, Еквадору та ін. 3. Округа. 4. У вексилології — чверть полотнища прапора; криж.

Кантоністи: 1. У Пруссії 18- 19 ст. військовозобов'язані рекрути, яких зараховували на військову службу з полкових округів. 2. У дореформеній Росії (1805 — 56 рр.) солдатські сини, які з самого народження рахувалися за військовим відомством і зобов'язані були відбувати тривалу військову службу.

Кантор: 1. Півчий, соліст хору в католицькій і протестантській церквах; головний співак у синагозі. 2. Шкільний учитель церковного співу й музики у Німеччині.

Кантрі: музичний напрямок, що бере початок від народної музики британських переселенців у США, що продовжувала традиції кельтської балади і народних танцювальних форм.

Кануфер: канупер. Вид багаторічних трав'янистих рослин роду піретрум родини складноцвітих. Росте переважно на Кавказі, в Малій і Передній Азії. Вирощують як пряну рослину. Застосовують також для боротьби з шкідливими комахами.

Канцеліні: крайній строк прибуття зафрахтованого судна для завантаження. Після цього строку в разі неприбуття судна фрахтувальник може розірвати контракт.

Канцелярист: 1. заст. Дрібний службовець канцелярії; писар. 2. перен. Працівник апарату, що формально, по-бюрократичному ставиться до виконання своїх обов'язків.

Канцелярія: відділ установи, який займається діловодством.

Канцер: злоякісна пухлина. Інша назва — рак.

Канцерогенез: процес надмірного патологічного розростання тканин з утворенням злоякісних ракових пухлин.

Канцерогени: речовини, які за певних умов впливу на організм можуть спричинювати розвиток злоякісних пухлин.

Канцлер: 1. У часи середньовіччя (переважно у Західній Європі) — особа, що займала при дворі монарха високі посади (охоронця державної печатки, керівника канцелярії тощо). 2. Одне з найвищих державних звань (наприклад, у Великобританії лорд-К. — голова палати лордів і міністр юстиції, К. державної скарбниці — міністр фінансів).

Канцона: 1. Ліричний вірш особливої форми, що набув великого поширення в італійській і провансальській поезії доби Середньовіччя та Відродження. 2. Лірична пісня, що походить від італійської народної пісні.

Канцонета: 1. В давньоіталійській і французькій поезії форма ліричного вірша з кількох логічно закінчених за змістом й однаково ритмічно побудованих куплетів. 2. З 15 ст. в Італії і Франції нескладна лірична пісенька, що наближалася до народної (багатоголосої, потім одноголосої); з 19 — 20 ст. в інструментальній музиці — "пісня без слів". Інша назва — канцона.

Каньйон: глибока вузька річкова долина з стрімкими схилами і вузьким дном.

Канюля: порожниста трубка, яку використовують для введення в організм людини або тварин лікарських речовин, виведення секретів з порожнин тіла, відновлення провідності дихальних шляхів тощо.

Каолін: гірська порода, що складається переважно з каолініту, білого кольору. Використовують у паперовій, гумовій та інших галузях промисловості, керамічному виробництві. Від назви місцевості Каолін у Китаї.

Каолінізація: заміщення в гірських породах алюмосилікатів на каолініт під впливом вод, які містять кислоти. Внаслідок К. первинні породи (граніти, гнейси та ін.) перетворюються на товщі каоліну.

Каолініт: мінерал класу силікатів, білого кольору; основна складова частина глин, особливо каоліну.

Капела: 1. Хор півчих; мішаний ансамбль, що об'єднує співаків та інструменталістів; хор взагалі; іноді колектив внконавців-інструменталістів (напр., бандуристів); а капела — хоровий спів без інструментального супроводу. 2. Католицька чи англіканська каплиця, в якій розміщувався церковний хор; домашня церква (в замках, палацах).

Капелан: 1. В католицькій і англіканській церквах — священик при каплиці (капелі) чи домашній церкві, а також помічник парафіяльного священика. 2. В деяких країнах — католицький військовий священик.

Капель: чашечка, спресована з кісткової золи. Застосовують для визначення кількості срібла або золота в сплавах.

Капельдинер: театральний службовець, що перевіряє квитки і показує глядачам їхні місця.

Капельмейстер: керівник та диригент хору або оркестру.

Капелювати: відокремлювати, очищати від свинцю та інших домішок благородні метали; купелювати.

Капеля: чашечка, спресована з кісткової золи. Застосовують для визначення кількості срібла або золота в сплавах; капель.

Капер: 1. Особа, що одержала дозвіл уряду на захоплення суден противника; морський розбійник. 2. Приватне судно, що діяло проти суден противника.

Каперси: рід тропічних і субтропічних рослин. Дерева, кущі або багаторічні трави. Медонос. Мариновані пуп'янки квіток деяких видів К. ("каперси") гостра приправа до страв.

Каперство: 1. Напад озброєних приватних суден воюючої держави з дозволу свого уряду на торговельні судна ворожої держави чи нейтральних країн з метою захоплення або потоплення їх. К. заборонено в 1856 р. 2. У широкому розумінні — морський розбій.

Каперці: рід тропічних і субтропічних рослин. Дерева, кущі або багаторічні трави. Медонос. Мариновані пуп'янки квіток деяких видів К. ("каперси") гостра приправа до страв. Інша назва — каперси.

Капіліцій: сукупність нитковидних волокнинок у плодових тілах багатьох міксоміцетів та деяких грибів гастероміцетів.

Капіляри: 1. Трубки з вузьким каналом. 2. Різного роду тонкі канальці (напр., пори в грунті). 3. Найдрібніші кровоносні судини в тканинах та органах людини й більшості тварин. Через стінки К. відбувається обмін речовин між кров'ю та іншими тканинами організму, а також газообмін (через К. легень). 4. Лімфатичні К. — кінцеві розгалуження лімфатичних судин у тканинах.

Капіляриметр: прилад, яким визначають поверхневий натяг рідини, вимірюючії висоту її підняття в капілярних трубках.

Капілярний: тонкий (щодо пор, каналів, судин тощо); К-і хвилі — дуже короткі хвилі на вільній поверхні рідини.

Капілярографія: графічне зображення капіляроскопічної картини.

Капіляроскопія: метод прижиттєвого дослідження капілярів шкіри, слизових оболонок, оболонок мозку тощо з метою уточнення діагнозу хвороби.

Капітал: 1. Сукупність використовуваних у виробництві обладнання, будинків та інших споруд; фінансові засоби, призначені для їх придбання. 2. розм. Значна сума грошей. 3. перен. Багатство, цінність, надбання.

Капіталізація: 1. Перетворення додаткової вартості на капітал, тобто використання її на розширення виробництва. 2. Процес утворення фіктивного капіталу в країнах у вигляді акцій, облігацій, заставних листів іпотечних банків. У суспільстві капіталізується кожний регулярно повторюваний доход (земельна рента, дивіденд та ін.). 3. Перетворення майна на грошовий капітал.

Капіталізм: суспільно-економічна формація, що приходить на зміну феодалізмові.

Капіталіст: власник засобів виробництва, капіталу.

Капітальний: 1. Дуже важливий, основний, головний. 2. перен. Ґрунтовний, важливий, солідний.

Капітан: 1. Офіцерське звання або чин в армії, що надається після звання старшого лейтенанта. 2. Командир корабля. 3. Керівник спортивної команди.

Капітель: 1. Верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається балка або архітрав. 2. Друкарські букви, які мають обрис заголовних (прописних), а розміри — малих букв.

Капітолій: 1. Один з семи пагорбів, на яких був розташований Стародавній Рим. Тут відбувалися народні збори, іноді засідання сенату в Капітолійському храмі. 2. Назва будинку конгресу США у Вашінгтоні.

Капітул: 1. церк. Духовна колегія при католицькому або англіканському єпископстві. 2. іст. Збори членів чернечого або рицарського ордену, а також його керівний орган.

Капітула: 1. Дорадчий орган при єпископі у католицькій, англіканській та лютеранській церквах з числа духовенства вищого рангу. Може керувати єпархією в разі недієздатності або смерті єпископа. 2. У Середні віки — загальні збори членів чернечого або духовно-лицарського ордена.

Капітулювати: 1. Припинивши збройний опір, здаватися переможцеві на певних умовах, запропонованих ним; віддаватися на ласку переможця. 2. перен. Відмовлятися від подальшої боротьби проти когось, чогось; визнавати своє безсилля у чомусь.

Капітулянт: схильний до капітуляції, той, що відступає перед труднощами, не здатний сміливо й твердо переборювати перешкоди на шляху до мети.

Капітулярії: серія законодавчих або адміністративних актів, що видавались за часів правління при франкському дворі Меровінгів і Каролінгів (8-9 ст.), указ.

Капітуляції: за раннього феодалізму — закони й розпорядження франкських королів, особливо з династії Каролінгів.

Капітуляція: 1. Припинення збройного опору і здача переможцеві на певних умовах, запропонованих ним. 2. перен. Відмова від боротьби, визнання власного безсилля перед ким-небудь, чим-небудь.

Капоейра: бразильське національне бойове мистетцво, що включає в себе елементи танцю, акробатики та вирізняється використанням низьких положень, ударів ногами і підсічок.

Капок: волокно, що його одержують з дерев родини бомбаксових. Застосовують для набивання рятувальних кругів, поясів, для звукоізоляції.

Капонір: 1. військ. Фортифікаційна споруда, що забезпечує ведення вогню у двох протилежних напрямках. 2. Захисток для літака.

Капор: дитячий або жіночий головний убір зі стрічками для зав'язування під підборіддям, що носять у холодну погоду; капа.

Капот: 1. Металева відкидна кришка, що прикриває двигун автомобіля від атмосферних опадів і пилу. 2. Теплий чохол, що захищав двигун від охолодження. 3. Чохол для надання двигунові літака обтічної форми. 4. заст. Жіночий хатній одяг вільного крою; халат.

Капотаж: вид аварії, коли літак, рухаючись по землі, або автомобіль перекидається через носову (моторну) частину.

Капрал: військове звання молодшого командного складу в деяких іноземних арміях (у США, Великобританії, Франції, Італії та ін.). 3 17 ст. до 1-ї половини 19 ст. існувало в російській армії.

Капрезе: салат з томатів, сиру «Моцарелла», оливкової олії холодного віджиму та базиліка.

Каприз: 1. Забаганка, вередування, примха, химера, захтінка, прибаг, комиз, вереди. 2. перен. Щось випадкове, несподіване у певній галузі.

Каприфоль: вид кущових рослин роду жимолость. Росте в лісах Кавказу, Південної Європи та Середньої Азії. Добрий медонос. Культивують як декоративну рослину. Інша назва — жимолость козолиста.

Каприччіо: музична інструментальна віртуозна п'єса примхливого характеру. Відзначається багатством несподіваних ефектних зворотів.

Капролактам: органічна сполука, похідна амінокапронової кислоти, біла кристалічна речовина. Застосовують для одержання пластмас, волокон тощо.

Капрон: різновид синтетичного волокна з поліамідів. Застосовують для виготовлення корду, трикотажних виробів тощо.

Капсель: вогнетривка коробка, в якій випалюють глазуровані керамічні вироби з фарфору чи фаянсу.

Капсійська культура: археологічна культура кінця верхнього палеоліту і мезоліту (9 — 5 тис. до н. е.), поширена на території Північної Африки та країн Середземномор'я. Від назви стоянки, розкопаної поблизу м. Гафса (Капса) в Тунісі.

Капсула: 1. анат. Оболонка, що обгортає різні органи або частини їх, чи патологічні утвори в організмі (напр., К. пухлини). 2. У фармакології — оболонка для ліків, що мають неприємний смак чи запах. 3. У мікробіології — властивий т. зв. капсульним бактеріям сливовий шар навколо клітини. 4. В космонавтиці — одна з назв спускного апарата американського космічного корабля.

Капсуль: 1. Металевий циліндрик або ковпачок з вибуховою речовиною, що спалахує від удару і забезпечує вибух заряду; застосовують у бойових патронах, дистанційних трубках тощо. 2. Олов'яний ковпачок, який надівають на закупорену пляшку з вином.

Каптаж: 1. Споруда для збирання у місці виходу або під землею найбільшої кількості й у чистому вигляді води, газу, нафти. 2. Вміщення речовин у таку споруду.

Каптал: бавовняна або шовкова стрічка з стовщеним краєм, якою скріплюють книжкові аркуші.

Каптан: довгий чоловічий одяг двобортного покрою з бавовняної або льняної тканини; кафтан, кавтан. Застібався встик гачками і підперізувався. Короткий український К. називався свиткою. К. для урочистих випадків або для осіб високого соціального стану шились з парчі, атласа.

Каптенармус: службова особа сержантського складу в роті, батареї, ескадроні, яка відповідає за облік і зберігання зброї та майна. В російській армії посада К. існувала в 1716 — 1917 рр.; в Радянській армії — з 1918 р. до 50-х рр.

Каптувати: поміщати, замикати в труби воду з джерела або нафту із свердловин, щоб уникнути втрат.

Капуцини: 1. Ченці католицького ордену, заснованого в 1525 р. як відгалуження ордену францисканців. Назву дістали від пришитого до ряси гостроверхого каптура. Існують і досі в країнах Західної Європи та Латинської Америки. 2. Рід американських широконосих мавп. 3. бот. Рід багаторічних болотяних рослин родини хрестоцвітих; те саме, що й настурція.

Капучино: кавовий напій на основі еспресо з додаванням молока і молочної піни.

Капюшон: каптур, відлога, пришита до коміра верхнього одягу.

Кар'єр (1): гірниче підприємство, що добуває вугілля, руди й нерудні корисні копалини відкритим способом. К. називають також гірничі виробки, що виникають під час добування корисних копалин відкритим способом.

Кар'єр (2): прискорений галоп, біг коня з граничною швидкістю; ; вид алюру, чвал.

Кар'єра: 1. Швидке й успішне просування в службовій, суспільній, науковій та іншій діяльності; досягнення популярності, вигоди. 2. Рід діяльності (напр., К. актора, К. лікаря).

Кар'єризм: гонитва за особистим успіхом у службовій та іншій діяльності через честолюбство чи з корисливих мотивів на шкоду суспільним інтересам.

Кар: чашоподібна заглибина біля вершини гори, що утворюється під впливом морозного вивітрювання.

Кара-курт: отруйний павук роду «Чорна вдова», поширений у Північній Африці, Південній Європі, Середній Азії. Особливо небезпечні укуси самки (досягає 2 см), які викликають тяжке отруєння, що часом може спричинити смерть.

Карабела: тип шаблі, який зокрема був поширений серед польської шляхти у XVII—XVIII ст. Основною ознакою К. є руків'я у формі «орлиної голови», з загнутим вниз набалдашником. Ефес характеризувався звичайною шабельною хрестовиною з кулястими потовщеннями на кінцях. За формою клинка виділяють два типи К. — з двосічним лезом (елманню) і збільшенням кривизни до вістря та односічним лезом з рівномірним круглим вигином. К. була важливим елементом польської шляхетської культури.

Карабін: 1. Гвинтівка з укороченим стволом, 2. Мисливська рушниця. 3. Гачок, зачіпка в ланцюжках, повідках з пружною частиною.

Карабінер: 1. заст. Озброєний карабіном вояк, що належав до особливої військової частини добірних стрільців в арміях країн Західної Європи та Росії до середини 19 ст. 2. Жандарм в Італії, Чилі.

Карабури: важкі (з камінням або щебенем) фашини.

Караван-сарай: постоялий і торговельний двір для караванів.

Караван: 1. Валка в'ючних тварин (верблюдів, мулів, ослів), що перевозять пустелею, степом вантажі та людей; табун. 2. Кілька кораблів або плотів і т. ін., які пливуть один за одним. 3. заст. Ґуральня, винниця.

Караванінг: пересувний будиночок для автотуристів.

Каравела: дво- три- або чотирищоглове морське вітрильне судно з складною системою прямих та косих вітрил, які дозволяли рухатися за будь-якого вітру і здійснювати подорожі на значні відстані. Відомі з XIII ст. По типу парусного спорядження поділяють на К.-латина (косі вітрила на всіх щоглах) і К.-редонда (прямі вітрила на фок- і грот-щоглах, і косе (латинське) вітрило на бізані.

Карагана: рід рослин родини бобових. Кущі або невеликі деревця. Поширені в Європі і Азії. Широко культивують К. дерев'янисту, або жовту акацію як декоративну й медоносну рослину. Використовують для створення живоплотів.

Караген: промислова назва кількох видів морських червоних водоростей. Використовують у текстильній промисловості, харчовій, паперовій тощо.

Карака: велике вітрильне судно XV — XVI століть. Типова трищоглова К. мала 50 метрів у довжину, 12 у ширину і до 9 метрів висоти по борту і мала водотонажність до 1400 тон. На борт могла взяти від 200 до 1200 чоловік (кінець XVI ст.). Особливістю К. є високі надбудови на баці і юті — до розвитку корабельної артилерії на цих надбудовах, захищених щитами, розміщувалися озброєні воїни, лучники і арбалетники. З 1500 року, з розвитком артелерії, на К. з'являються артилерійські порти і до кінця XVI ст. кількість гармат на борту могла становити до 40 одиниць.

Каракал: вид хижих ссавців родини котячих. Поширений в пустелях та передгір'ях Африки й Азії. Зовнішньо нагадує рись.

Карактрон: складально-друкувальний пристрій для знакової індикації, тобто для перетворення електричних імпульсів на видимі зображення шрифтових або інших знаків.

Каракуль: кучерявий смушок з 1- 3-денних ягнят каракульської породи овець. Від назви оазису Каракуль в Узбекистані.

Карамболь: 1. У більярдній грі — влучання однієї кулі в другу рикошетом від третьої. 2. Червона куля, якою починають гру. 3. Більярд гра, у яку грають на столі без луз, а очки гравців підраховуються в залежності від кількості торкань кулею бортів стола.

Карантин: 1. Сукупність адміністративних і медико-санітарних заходів, за допомогою яких запобігають поширенню інфекційних хвороб людини, а також знищують вогнище інфекцій. 2. Санітарний пункт для огляду осіб, суден і товарів, що прибувають з місцевостей, де є епідемія.

Карат: міра, що її застосовують у ювелірній справі для визначення маси дорогоцінного каміння і перлів; т. зв. метричний К. дорівнює 200 мг.

Карате: японська система самозахисту без зброї, грунтується на ударах ребром долоні, кулаком, ліктем або ногою по найуразлнвшшх місцях тіла людини; один з видів спортивної боротьби.

Караул: 1. Збройна варта, сторожа. 2. Збройний підрозділ для охорони військових об'єктів або для віддання військових почестей. 3. Несення охорони. 4. Місце, де розташована варта, сторожа. 2. Ґвалт, пробі, рятуйте.

Карб...: у складних словах означає "сполука вуглецю".

Карбамід: азотиста органічна речовина, що її одержують з двоокису вуглецю та аміаку; використовують як добриво, для виробництва карбамідних смол, лікарських препаратів, як домішку при годівлі жуйних тварин тощо. Інша назва — синтетична сечовина.

Карбас: дерев'яне вітрильне чи гребне вантажне судно на білому морі і Північній Двіні.

Карбіди: сполуки вуглецю з металами й неметалами (напр., карбід заліза, карбід кальцію). Застосовують у виробництві металокерамічних і вилитих твердих сплавів для металообробки, буріння гірських порід тощо.

Карбо...: у складних словах означає "сполука вуглецю".

Карбоангідраза: фермент, що прискорює в організмах розщеплення вугільної кислоти на воду й вуглекислий газ, а також зворотну реакцію утворення вугільної кислоти. Інша назва — вугільна ангідраза.

Карбогемоглобін: нестійка сполука гемоглобіну з вуглекислим газом. Міститься в крові; переносить вуглекислий газ, що утворюється в організмі, до легень.

Карбоген: суміш вуглекислого газу з киснем. Використовують при розладах дихання внаслідок отруєння, при асфіксії новонароджених тощо.

Карбоксигемоглобін: малостійка сполука гемоглобіну крові з чадним газом. К. не здатний сполучатися з киснем. В оточенні чадного газу майже весь гемоглобін може перетворитись на К., внаслідок чого людина чи тварина отруюється.

Карбоксил: одновалентна група СООН, яка є функціональною групою органічних кислот. Інша назва — карбоксильна група.

Карбоксиліази: те саме, що й декарбоксилази.

Карбоксипептидази: група ферментів, яка зумовлює ступінчастий гідроліз білків і поліпептидів.

Карболен: лікарський препарат. Застосовують як адсорбуючий засіб при метеоризмі й диспепсії.

Карболінеум: препарат, створений на основі сланцевої, торфової або кам'яновугільної смоли, що його застосовують у вигляді водної емульсії для боротьби з шкідниками садових культур.

Карболіт: пластмаса, що її одержують з формаліну й фенолу (карболової кислоти). З К. виробляють електричні ізолятори, гудзики, пряжки тощо.

Карболова кислота: органічна сполука; безбарвні кристали з характерним запахом, що забарвлюються на повітрі в рожевий колір, отруйна. Застосовують у виробництві пластмас, синтетичних волокон, барвників, лікарських препаратів, а також для дезинфекції. Інша назва — фенол.

Карбон...: у складних словах означає "сполука вуглецю".

Карбон: п'ятий період палеозойської ери геологічної історії Землі. Розпочався близько 350 млн. років тому, тривав близько 70 млн. років. Відклади цього періоду становлять кам'яновугільну систему. Інша назва — кам'яновугільний період.

Карбонад: делікатесний продукт з свіжого філе свинини. Натерте часником або мускатним горіхом й посолене філе смажать на листах.

Карбонадо: тонкозернистий, іноді поруватий різновид алмазу. Внаслідок високого опору до стирання широко застосовують у техніці.

Карбонарії: члени таємної політичної організації, що існувала на початку 19 ст. в Італії і боролася за об'єднання Італії. Назва пов'язана з легендою про походження К. від середньовічних вуглярів. Пізніше виник рух К. у Франції, Швейцарії, на Балканах. Головною метою французьких К. було повалення династії Бурбонів.

Карбонати: солі вугільної кислоти (напр., сода, поташ); дуже поширені мінерали — кальцит і доломіт. Застосовують К. у будівництві, хімічній промисловості, в оптиці тощо.

Карбонатизація: процес зміни гірських порід, що зумовлює утворення карбонатів кальцію, магнію, заліза та інших металів.

Карбонатити: гірські породи, що складаються переважно з карбонатів. Сировина для одержання ряду металів.

Карбонізація: насичення будь-якого розчину вуглекислим газом. Застосовують при виготовленні соди, в металургії алюмінію тощо.

Карбонільний: той, що належить до вуглецю; К-а група — група > С = О, яка є складовою частиною альдегідів та кетонів.

Карбоніти: вибухові речовини; суміш нітрогліцерину, житнього борошна й селітри; належать до динамітів.

Карбонові кислоти: органічні сполуки, що містять карбоксильну групу (напр., бензойна кислота, оцтова кислота).

Карборунд: сполука кремнію з вуглецем; кристалічна речовина, за твердістю поступається лише алмазові. Застосовують як абразиви, для виготовлення вогнетривких плит, нагрівальних стрижнів для електропечей тощо.

Карботермія: одержання металів з їхніх сполук відновленням вуглецем і вуглевмісними матеріалами, що супроводиться підвищенням температури.

Карбункул (1): гнійне запалення глибоких шарів шкіри й підшкірної клітковини; скупчення на невеликій ділянці шкіри кількох фурункулів.

Карбункул (2): коштовний камінь — червоний гранат.

Карбюратор: пристрій для карбюрації — приготування пальної суміші з рідкого палива й повітря для живлення двигуна внутрішнього згоряння.

Карбюризатор: матеріал, за допомогою якого цементують (збагачують вуглецем) поверхню сталевих виробів. Найпоширеніший твердий К. — деревне вугілля, просочене розчинами мінеральних солей — вуглекислими барієм, кальцієм тощо.

Карбюрувати: провадити карбюрацію.

Карвінг: мистецтво художнього вирізання з овочів і фруктів, а також з дерева, льоду і каміння.

Карго-культ: релігійне шанування предметів і дій, які імітують складні технологічні процеси або речі, в надії взяти їх під власний контроль або стати здатним їх отримати. Термін виник у 1945 році для опису культу меланезійських острів'ян, котрі, сподіваючись на поновлення поставок вантажів їжі, зброї та техніки, що в роки Другої Світової війни привозили військові, які аборигени трактували як подарунки предків, з підручних матеріалів, будували копії злітно-посадкових смуг, аеропортів, радіовеж і т. п.

Карго: 1. Судновий вантаж. 2. Страхування вантажів, що їх транспортують.

Карда: 1. Голчаста стрічка на барабані чесальної машини; дергавка, ворсувачка. 2. Чесальна машина.

Кардамон: вид багаторічних тропічних трав'янистих рослин родини імбирних. Насіння використовують у кулінарії як прянощі, олію з насіння — в харчовій, тютюновій промисловості, а також у медицині.

Кардан: 1. Пристрій для збереження незмінним положення підвішеного тіла при будь-яких поворотах його опор. 2. Механізм (шарнір), що забезпечує обертання двох валів під змінним кутом. Від прізвища італійського вченого Дж. Кардано.

Карданний: пов'язаний з карданом; К. вал — вал з карданом на одному або на обох кінцях; К-а передача — пристрій, що за допомогою К. вала передає обертання від коробки передач машини до її веденої (робочої) частини.

Кардиган: в'язана кофта на суцільній, зверху до низу, застібці спереду. За іменем Джеймса Бруднелла, сьомого графа Кардигана, британського генерал-майора, який в роки Кримської війни вів серед офіцерів моду на в'язані жилети на застібках.

Кардинал (1): найвищий після папи духовний сан у католицькій церкві, а також особа, що має цей сан.

Кардинал (2): співоча пташка родини в'юркових з яскраво-червоним пір'ям; живе у Південній і Північній Америці.

Кардинальний: основний, найголовніший, найгрунтовніший.

Кардит: загальна назва хвороб серця.

Кардіо...: у складних словах відповідає поняттю "серце".

Кардіограма: графічне зображення діяльності серця за допомогою приладу кардіографа.

Кардіограф: прилад для записування роботи серця.

Кардіографія: графічний запис серцевих поштовхів; метод реєстрації скоротливої функції серця.

Кардіоїда: епіциклоїда, у якої діаметри рухомого й нерухомого кіл однакові. К. схожа з контуром серця.

Кардіологія: наука, яка вивчає роботу серця, обмін речовин у серцевому м'язі, хвороби серцево-судинної системи, лікування та профілактику їх.

Кардіомонітор: прилад, що його застосовують при операціях на серці — для контролю за діяльністю оперованого серця та регулювання його роботи.

Кардіоревматологія: розділ медицини, який вивчає захворювання серця під час ревматизму.

Кардіосигналізатор: прилад, за допомогою якого спостерігають на екрані осцилографа зміни електрокардіограми хворої людини.

Кардіосклероз: захворювання людини, в основі якого лежить розростання в м'язах серця (внаслідок запалення або недостатнього кровопостачання) сполучної тканини.

Кардіоскоп: прилад для зорового (візуального) спостереження за діяльністю серця.

Кардіотахометр: прилад для виміру частоти пульсування та роботи серця.

Кардіохірурігя: лікування серця за допомогою хірургічних операцій.

Кардіоциклограф: прилад, який використовують для кардіологічного обслідування хворих.

Кардія: серце; вхід до шлунка.

Каре: 1. У 17-19 ст. бойове шикування піхоти у вигляді чотирикутника (фронтом назовні), головним чином для відбивання атак кінноти. 2. Те, що має форму чотирикутника. 3. Зачіска середньої довжини з прямою чілкою і волоссям, симетрично вистиженим нижче вух.

Карета: закритий пасажирський візок на кінній тязі на ременях, пружинах або ресорах.

Карибу: загальна назва кількох рас дикого північного оленя.

Карикатура: 1. Малюнок, який зображує когось, щось у навмисне спотвореному, смішному вигляді; про сатиричне або гумористичне зображення явищ дійсності засобами інших видів мистецтва, а також про твори такого характеру. 2. перен. Невдале наслідування, смішне, спотворене відображення когось, чогось; потвора, опудало, потороча.

Карильйон: 1. Музична п'єса, що імітує передзвін. 2. Ударний музичний інструмент — набір точно налагоджених дзвонів.

Каріатида: архіт. вертикальна підпора (колона) у вигляді жіночої постаті.

Карієс: руйнування тканини кістки в людини й хребетних тварин; виникає внаслідок запально-дистрофічних процесів (напр., при остеомієліті, ту6еркульозі, сифілісі тощо). Поширеним є К. зубів, при якому руйнуються тверді тканини зуба. Інша назва — костоїда, каріоз.

Карійон: 1. Музична п'єса, що імітує передзвін. 2. Ударний музичний інструмент — набір точно налагоджених дзвонів. Інша назва — карильйон.

Каріо...: у складних словах відповідає поняттю "ядро клітини".

Каріогамія: злиття ядер статевих клітин (чоловічої і жіночої гамет) в ядро зиготи.

Каріозний: уражений карієсом.

Каріокінез: те саме, що й мітоз.

Каріолізис: 1. Розчинення клітинного ядра; останній етап некробіозу, який передує смерті клітини. 2. Зникнення структури клітинного ядра в період між двома фазами його поділу.

Каріолімфа: те саме, що й каріоплазма.

Каріологія: розділ цитології, предметом вивчення якого є клітинне ядро в цілому та його окремі компоненти (хромосоми, ядерця, ядерна оболонка тощо).

Каріоплазма: вміст клітинного ядра. Інші назви — каріолімфа, ядерний сік.

Каріорексис: розпад клітинного ядра на частини; один з проміжних етапів некробіозу, який передує загибелі клітин.

Каріотип: сукупність хромосом диплоїдного (подвійного) набору, характерного для клітин даного виду рослинних чи тваринних організмів. У людини нормальний каріотип складається з 46 хромосом.

Карія: рід деревних рослин родини горіхових. Поширені в Північній Америці, в Центральній та Східній Азії. Деякі види культивують. Горіхи деяких видів їстівні, олію горіхів використовують у кондитерській промисловості.

Каркас (1): несуча основа будь-якого виробу, речі, споруди, що складається з комбінації лінійних елементів, скріплених між собою. К. бувають з деревини, сталі, залізобетону тощо; кістяк, снасть.

Каркас (2): дерево родини в'язових, що має міцну деревину; залізне, кам'яне дерево.

Карлик: 1. Людина аномально малого зросту як для свого віку. 2. астр. тип зірок порівняно малих розмірів і світності, напр., Сонце — жовтий К.

Карма: в індійських релігійно-філософських системах (буддизмі, брахманізмі та ін.) закон відплати, який відповідно до моральної поведінки людини нібито визначає характер її наступного існування (перевтілення після смерті).

Кармазин: 1. Старовинне дороге темно-червоне сукно. 2. заст. Той, хто носив одяг із цієї дорогої тканини. 3. перен. Густо-червоний колір; багрянець.

Карманьйола: 1. Французька революційна пісня, складена повсталим народом у Парижі в 1792 р. у зв'язку з падінням королівської влади. 2. Народна пісня-танок. 3. Куртка з вузькими фалдами — одяг якобінців. Від назви італійського м. Карманьйоли.

Кармеліти: члени католицького чернечого ордену, заснованого в 2-й половині 12 ст. у Палестині на горі Кармель (звідси й назва). Існують в Італії, Франції, Іспанії та деяких інших країнах. К. часто виступають як місіонери в країнах, що розвиваються.

Кармін: яскраво-червона фарба. К. добувають з тіла комах кошеніль. Застосовують у живопису, парфюмерії, ситцевибиванні тощо.

Карнавал: 1. Первісно в Італії — наприкінці зими свято з народними гуляннями, маскарадом, вуличним походом. 2. Народне гуляння, маскарад, що супроводжується іграми, танцями, виступами художньої самодіяльності тощо.

Карнай: духовий музичний інструмент (труба), поширений в Узбекистані, країнах Середнього й Близького Сходу.

Карналіт: мінерал класу хлоридів, переважно білий або безбарвний. Сировина для одержання калійних солей, магнію. Від прізвища німецького геолога Р. Карналла.

Карниз: 1. Верхня частина антаблемента, виступ у верхній частині будівлі, над вікном, дверима. 2. Перекладина над вікном, на яку вішають штори. 3. Виступ, невеликий майданчик на схилі гори.

Карнозавр: хижий динозавр з велетенським черепом і ножеподібними зубами; передні кінцівки у К. були значно меншими за задні.

Карнотит: мінерал класу фосфатів, яскраво-жовтого кольору; руда урану, ванадію. Від прізвища французького хіміка А. Карно.

Каролінери: шведська піхота середини XVII — початку XVIII ст., озброєна холодною і вогнепальною зброєю і орієнтована на наступальний бій.

Каротаж: геофізичне дослідження свердловин електричними, магнітними, радіоактивними, акустичними та іншими методами з метою вивчення геологічної будови місцевості та виявлення корисних копалин.

Каротель: група ранньостиглих сортів моркви посівної.

Каротин: оранжево-жовтий пігмент; найбільше його в моркві, помідорах, яєчних жовтках. У медицині препарати К. використовують при вітамінозі.

Каротиноїди: природні барвні речовини, що трапляються в тканинах рослин і тварин. Вважають, що К. беруть участь у фотосинтезі, зумовлюють рухову реакцію на світло у найпростіших і рослин. Окремі К. (?-каротин) є попередником вітаміну А. Деякі К. використовують у харчовій промисловості.

Карпачо: 1. Страва (холодна закуска) з тонко нарізаних шматочків сирого м'яса, приправлених оливковою олією з оцетом або лимонним соком. 2. У широкому розумінні — будь-які сирі тонко нарізані продукти харчування (м'ясо, риба, морепродукти, овочі).

Карпела: видозмінений листок у квітках покритонасінних рослин, на якому розвиваються насінні зачатки. Із однієї або кількох К. утворюється маточка. Інша назва — плодолисток.

Карпологія: розділ морфології рослин, що вивчає плоди й насіння.

Карст: комплекс явищ, пов'язаних з розчиненням гірських порід водою; розвивається у вапняках, гіпсах, ангідритах, солях та інших розчинних породах. У результаті карстових процесів утворюються своєрідні форми рельєфу (лійки, печери). Від назви плато Карст у Югославії.

Карт-бланш: 1. Чистий бланк, підписаний особою, яка надає іншій особі право заповнити його. 2. перен. Необмежене повноваження.

Карт: гоночний мікролітражний автомобіль без кузова, пружної підвіски коліс і диференціала. Від назви компанії-виробника Go-Kart.

Карта: 1. Умовне зменшене загальне зображення земної поверхні, її частини або окремих країн світу. 2. Певним способом складений документ, де подаються спеціальні відомості у вигляді коротких записів, схем, графіків і т. ін. 3. Невеликий аркуш твердого паперу із зображенням умовних фігур або значків чотирьох мастей; набір (колода) гральних карт. 4. Чотирикутний візерунок, малюнок на тканині, одязі. 5. діал. Меню. 6. Аркуш паперу або сторінка книжки. 7. діал. Лист, офіційний документ.

Картезіани: чернечий орден, заснований в 11 ст. у Франції в долині Шартрез, латинська назва якої Картузія; картузіанці.

Картезіанство: напрям у філософії і природознавстві 17 — 18 ст., теоретичною основою якого було вчення Р. Декарта (латинізоване ім'я — Картезіус, звідси й назва). Для К. характерні раціоналізм у теорії пізнання і механістичний матеріалізм у поясненні явищ природи.

Картезіанці (1): послідовники вчення французького філософа Р. Декарта.

Картезіанці (2): члени чернечого ордену, заснований в 11 ст. у Франції в долині Шартрез, латинська назва якої Картузія.

Картель (1): 1. Одна з форм монополії, учасники якої для підвищення прибутку укладають угоду про поділ ринків збуту, розміри виробництва продукції, рівень цін і т. ін. 2. Об'єднання чи угода між політичними партіями країн у якому-небудь питанні.

Картель (2): в середні віки спершу — порядок змагань на лицарських турнірах, потім — письмовий виклик на поєдинок.

Картер: 1. Нижня частина двигуна (автомобільного, авіаційного), що захищає шатуни й колінчастий вал від пошкоджень, бруду й пилу. 2. Металевий корпус поршневих машин, зубчастих передач тощо. Всередині К. розміщують вали, осі та інші деталі, до К. прикріплюють циліндри й різні агрегати.

Картеч: боєприпас, наповнений кулями, що широко розсипаються під час пострілу.

Картинг: гонки на картах по дуже складних, з великим числом поворотів трасах завдовжки 400-12000 м на спеціальних автомобілях-картах.

Картограма: схематична карта, на якій за допомогою штрихування або забарвлення показано середню інтенсивність будь-якого явища в межах зображених на ній територіальних одиниць (густоту населення, питому вагу орних земель.

Картографія: наука про географічні карти, методи створення та використання їх.

Картодіаграма: схематична географічна карта, на якій за допомогою фігур (стовпчиків, кіл, квадратів) показано сумарну величину будь-якого явища в межах зображуваних на ній територіальних одиниць.

Картометрія: розділ картографії, що вивчає способи вимірювання по картах різних географічних об'єктів для визначення їхніх площ, довжин, об'ємів.

Картон: 1. Товстий твердий папір особливого виготовлення; тектура, бібула. 2. мист. Первісний нарис картини або її частини, зроблений на твердому папері; етюд.

Картосхема: спрощена карта без картографічної сітки, яка дає загальне уявлення про зображуване явище.

Картотека: 1. Система карток з довідковими, обліковими чи іншими даними. 2. Скринька або шафа для зберігання карток.

Картридж: самодостатній змінний блок до якого-небудь обладнанню, що містить у собі кілька вузлів і деталей в захисній оболонці, витратні матеріали і т. д. Ігровий К. — електронний модуль, використовуваний в ігрових приставках для зберігання даних, чорнильний К. — контейнер з чорнилом в струменевих принтерах або контейнер з чорнилом в авторучці, тонер-К. — контейнер з тонером в лазерних принтерах і копіювальних апаратів, один з основних вузлів цих пристроїв.

Картуз: кашкет, каскет, козир, козирок.

Картузіанці: чернечий орден, заснований в 11 ст. у Франції в долині Шартрез, латинська назва якої Картузія.

Картулі: грузинський народний парний танок. Відомий під назвою лезгінки.

Картулярії: збірники копій грамот, якими за середньовіччя в Західній Європі юридично оформлялися переважно земельні дарування на користь церкви; до К. включалися також копії королівських пожалувань, а інколи й копії угод між світськими особами.

Картуш: ліпна чи графічна прикраса у вигляді облямованого завитками щита або сувою із загорнутими краями, на якій роблять написи, емблеми тощо; картуша, візерунок, кунтшик.

Каруганаг: осетинський музичний ударний інструмент типу кастаньєт.

Карусель: 1. Споруда для катання по кругу навколо вертикальної осі. 2. Вид кінного змагання.

Карусельний: той, що застосовує обертання навколо вертикальної осі.

Карцинологія: розділ зоології, який вивчає ракоподібних.

Карцинома: рак, злоякісна пухлина, яка розвивається з епітеліальної (покривної) тканини у людини й тварин.

Карюкай: збірна назва японської культури розваг, пов'язаної з гейшами і повіями.

Каса: 1. Готівка на підприємстві, в організації для розрахунків по заробітній платі тощо. 2. Рахунок бухгалтерського обліку, на якому відображають рух коштів на підприємствах і в організаціях. 3. Структурний підрозділ, напр., в банках. 4. Кредитна установа (напр., ощадна К.). 5. Приміщення для прийому і видачі готівки. 6. Пристрій для збору готівки в міському транспорті, що працює без кондукторів. 7. друк. Скринька, поділена на комірки, по яких розкладено друкарський шрифт за абеткою..

Касаба: одиниця довжини і площі в мусульманських країнах. 1 К. = 3,55 м, 1 єгипетська К. = 12,5см. При вимірі площ — 1 К. = 12,60 м².

Касандра: 1. У давньогрецькій міфології донька останнього троянського царя Пріама і його дружини Гекуби, яка отримала пророчий дар від закоханого в неї бога Аполлона, однак за те, що вона не відповіла йому взаємністю, він зробив так, що віщуванням К. ніхто не вірив. 2. перен. Віщунка. 3.Рід вічнозелених рослин родини вересових. Поширені в Північній Європі, Північній Азії і Північній Америці.

Касація: 1. Перегляд, скасування вищою інстанцією судової ухвали, вироку, що не набрали чинності закону. 2. розм. Скарга, заява про перегляд судової ухвали, вироку.

Касета: 1. Плоска чи циліндрична непроникна для світла коробка (футляр), в яку вкладають перед зніманням фотопластинку або плівку. 2. Коробка у зброї для патронів. 3. Пристрій для скидання бомб з літака. 4. К. магнітофонна — закрита плоска коробка, в якій розміщують магнітну стрічку.

Касида: в арабській поезії — вірш хвалебного або повчального характеру.

Касик: 1. Вождь і старійшина індіанського племені в Центральній Америці до її завоювання іспанцями. 2. В деяких країнах Латинської Америки та в Іспанії великий поміщик, куркуль.

Каситерит: мінерал класу окисів і гідроокисів, темно-бурого, чорного жовтого кольорів. Руда олова.

Касія: рід тропічних та субтропічних рослин родини бобових. Листки й плоди застосовують у медицині як проносне; деякі види мають цінну деревину.

Каскад: 1. Природний або штучний водоспад уступами, сходами. 2. К. підсилення — частина підсилювача, яка складається з електронної лампи чи напівпровідникового приладу і елементів схеми; є складовою частиною радіоапаратури й обладнання автоматики. 3. К. електромашинний — агрегат з двох чи більше електричних машин, що з'єднані для економічного регулювання швидкості обертання й підвищення його коефіцієнта потужності. 4. К. гідростанцій — група гідроелектричних станцій, які розміщені за течією водяного потоку (уступами). 5. перен. Швидкий, нестримний потік. 6. заст. В опереті — швидкий танок у супроводі співу.

Каскадний: 1. Належний до каскаду (напр., К-е вмикання, К-і зливи, К-а піч, К. холодильник). 2. заст. Оперетковий, шансонетний (напр., К. танець).

Каско: 1. Страхування корпусів суден з усіма механізмами й оснасткою. 2. Страхування перевізних засобів.

Кассандра: 1. В давньогрецькому епосі найвродливіша дочка троянського царя Пріама, пророчиця, правдивим, але зловісним віщуванням якої ніхто не вірив. 2. перен. Віщувальниця недолі.

Кассіопея: 1. У давньогрецькій міфології мати Андромеди. 2. Сузір'я Північної півкулі зоряного неба, п'ять найяскравіших зірок якого розміщені у вигляді літери W.

Каста: 1. Замкнена група людей, місце якої у виробничому і суспільному житті визначено певними звичаями і законами. Для К. характерна ендогамія, сувора регламентація відносин тощо. 2. перен. Замкнена суспільна група, що зберігає свою відокремленість і групові привілеї.

Кастаньєти: іспанський народний музичний інструмент з двох пар зв'язаних дерев'яних чи пластмасових пластинок у формі двох мушель.

Кастинг: відбір претендентів на виконання відповідного творчого задуму.

Кастовий: властивий касті; відособлений, замкнутий, привілейований.

Кастор: цупке вовняне, з ворсом на споді, сукно.

Кастрат: особина чоловічої статі, в якої видалені статеві залози.

Кастрація: штучне видалення статевих залоз у тварин і людини та видалення генеративних органів у рослин при гібридизації.

Каструвати: видаляти статеві залози у людей, тварин; валашити, холостити, халаштати, викладати.

Каструм: давньоримський укріплений військовий табір із захисним муром, казармами для війська — як правило, когорти чи центурії.

Касувати: відміняти щось (напр., рішення суду).

Кат: 1. Різновид судна в Данії. 2. Снасть для підтягування якоря на иалубу після того, як його витягнуто з води.

Ката...: префікс, що означає рух униз, протидію, посилення, перехідність або завершення.

Катаболізм: одна з сторін внутрішньоклітинного метаболізму, що являє собою сукупність реакцій, які супроводяться розпадом (дисиміляцією) складних органічних сполук. Протилежне — анаболізм.

Катавасія: 1. Виконання церковних пісень двома хорами. 2. розм. Розгардіяш, гармидер, метушня, буча, веремій, сумбур, сум'яття.

Катагенез: 1. Напрям еволюційного процесу, що призводить до спрощення будови й функції організмів. 2. Зміна осадочних гірських порід після виникнення їх у результаті діагенезу до перетворення в метаморфічні породи.

Катадіоптрична система: оптична система, яка складається з дзеркал і лінз.

Катакана: одна з двох графічних форм японської абетки кана; знаки походять від складових частин китайських ієрогліфів. Після реформи 1946 року з допомогою К. записують слова іншомовного походження, підігнані під японську фонетику.

Катаклаз: деформація й подрібнення мінералів всередині гірської породи, зумовлені тектонічними рухами.

Катаклізм: 1. Руйнівна раптова повінь. 2. Раптовий переворот, катастрофа.

Катакомби: підземні приміщення природного або штучного походження, які в давнину використовували для відправи релігійних обрядів та для поховання померлих. Іноді К. — залишені підземні каменоломні (К. Одеси тощо).

Каталаза: фермент, який спрямовує розщеплення перекису водню на воду й молекулярний кисень. Міститься в тканинах майже всіх тварин і рослин. Захищає організм від отруйної дії перекису водню, що в ньому утворюється.

Каталектика: розділ давньої поетики про кінцівки вірша, тобто склади слів, які йдуть після останнього наголосу віршованого рядка.

Каталектичний: той, що стосується каталектики, пов'язаний з нею; К. вірш — вірш з усіченою кінцівкою, без одного складу в останній його стопі.

Каталепсія: симптом втрати тілом людини рухомості і патологічно тривале збереження ним судомної пози; зазвичай виникає при шизофренії, нарколепсії, енцефаліті, істерії, гіпнозі тощо.

Каталіз: зміна швидкості хімічних реакцій в присутності каталізаторів. Застосовують у виробництві аміаку, сірчаної і азотної кислот, каучуку, синтетичних смол і пластмас тощо.

Каталізатор: речовина, що впливає на збудження або зміну швидкості хімічної реакції, але сама при цьому не змінюється. В хімічних технологічних процесах застосовують як К. здебільшого дуже подрібнені метали.

Каталітичний: той, що належить до каталізу; К-і отрути — речовини, що спричинюють "отруєння" каталізатора, тобто знижують його активність.

Каталог: 1. Систематизований перелік книг, картин, музейних експонатів та інших предметів, складений для полегшення їх розшуку. 2. Перелік зір з визначеннями місць розташування їх у Галактиці або за ін. ознакою.

Катальпа: рід листопадних дерев родини бігнонієвих, що має велике листя серцеподібної форми, запашні квітки і круглі грубі стручки. Поширені в Японії, Китаї та Північній Америці. Окремі види культивують як декоративні.

Катамаран: 1. Пліт або гребне чи вітрильне судно, що складається з кількох з'єднаних між собою колод. 2. Сучасне двокорпусне (зі спільною палубою) або однокорпусне (з поплавками-балансирами за бортом) судно.

Катамнез: зведення всієї інформації про хворого; збирають її одноразово або багаторазово після закінчення попереднього спостереження.

Катаморфоз: напрям еволюційного процесу, пов'язаний із зміною умов середовища і спрощенням загальної будови організму. Окремим випадком К. є гіпоморфоз.

Катана: японський палашеподібний односічний меч, що поєднує у собі якості прямого меча і шаблі.

Катаплексія: короткочасна втрата м'язового тонусу, що зазвичай виникає на тлі сильних емоційних реакцій. Інша назва — афективна адинамія, емоційна астенія.

Катапульта: 1. Стародавня військова метальна (камінням, колодами тощо) машина. 2. Пристрій, що надає початкової (стартової) швидкості апаратам, які злітають з невеликих майданчиків. 3. ав. Механізм для старту літака з палуби авіаносця; механізм для викидання людини, тварини, вантажу з літака, ракети і т. ін.

Катар: запальне ураження слизових оболонок людини та тварин, при якому з їх поверхонь виділяється виліт (сироватковий, слизовий, гнійний). Спричинюють К. різні хвороботворні мікроорганізми, а також хімічні та механічні подразнення.

Катаракт: вид гідравлічного або пневматичного амортизатора, застосовуваного в регуляторах.

Катаракта: помутніння кришталика ока. Розвивається внаслідок порушення обміну речовин, при різних ушкодженнях кришталика, а також як ускладнення інших хвороб (напр., при глаукомі тощо). Іноді К. бувають природжені.

Катаральний: запальний; К-а пневмонія — вогнищеве запалення легень.

Катари: послідовники поширеної в Західній Європі 11 — 13 ст. єресі катаризму, що проповідувала аскетизм, не визнавала церковної ієрархії. В 13-14 ст. єресь К. була знищена інквізицією.

Катаризм: християнське релігійне вчення, яке проповідувало аскетизм, «апостольську бідність», абсолютне ненасильство, не визнавало церковну ієрархію, критикувало офіційну церкву, яку вважало «синагогою сатани», за надмірно мирський характер, прагненню до збагачення і політичної влади. Було поширене в 13-14 століттях у Франції, Італії та Німеччині; знищене інквізицією. Вчення К. покладено в основу вчення альбігойців.

Катарсис: у давньогрецькій філософії сутність естетичного переживання. За Платоном, К. — звільнення душі від тіла, від пристрастей або від насолод; за Арістотелем, К. — очищення емоцій мистецтвом.

Катастрофа: 1. Несподіване лихо, подія, що спричинює тяжкі наслідки, руйнування. 2. Тяжке потрясіння, що стає причиною істотної зміни. 3. Центральна подія в драматичному творі, що передує розв'язці й зумовлює її.

Катастрофізм: метафізичне вчення, за яким розвиток земної кори й органічного світу відбувається нібито внаслідок періодичних всеземних геологічних катастроф і потопів, які настають після тривалого періоду спокою. Інша назва — теорія катастроф.

Кататермометр: спиртовий термометр для вимірювання охолодження, що спричинюється повітрям. Застосовують у кататермометрії.

Кататермометрія: сумарна оцінка вологості та швидкості руху повітря за показаннями кататермометра.

Кататонія: нервово-психічний розлад, при якому хворий не їсть, часто застигає в якомусь положенні, іноді перебуває в стані збудження тощо. Спостерігається при шизофренії та інших психічних захворюваннях.

Катафілаксія: знижена стійкість пошкоджених тканин людини й тварин до дії хвороботворних мікробів.

Катахреза: вид тропа, в якому слова і звороти вжиті у неприродному, часто перебільшеному значенні; різновид гіперболічної метафори, а в звичайному реченні — мовна помилка, що стала нормою вживання (напр., червоне чорнило).

Категоричний: 1. Рішучий, безумовний, безперечний. 2. К-е судження — логічне судження, в якому відношення між суб'єктом і предикатом є цілком визначеним і не обмежується якимись умовами.

Категорія: 1. філос. Загальне поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. 2. Родове поняття, що позначає розряд предметів. 3. Група однорідних предметів, явищ, осіб.

Катедер-соціалізм: різновидність соціалізму; виник у Німеччині в 2-й половині 19 ст. Об'єднував групу ліберальних професорів-економісгів, які під виглядом соціалізму пропагували "теорію" мирного вростання капіталізму в соціалізм.

Кателектротон: стан підвищеної збудженості в ділянці, де прикладають катод при пропусканні постійного струму по нерву або іншій збудливій тканині.

Катеноїд: поверхня, що утворюється внаслідок обертання ланцюгової лінії (плоскої кривої, що її набуває однорідна важка нитка, закріплена в двох точках на віддалі, коротшій за довжину нитки) навколо її осі.

Катер: 1. Невелике самохідне судно для перевезення людей та вантажів, для військових потреб (К. ракетні, торпедні, сторожові, десантні тощо), спортивних і промислових цілей; катерка, байдак. 2. Військово-морська вітрильно-гребна шлюпка на 10 — 18 весел.

Катет: кожна з двох сторін прямокутного трикутника, між якими лежить прямий кут.

Катетер: медичний інструмент у вигляді трубки (з гуми, пластмаси, металу тощо), що його застосовують при катетеризації.

Катетеризація: введення катетера в порожнини організму людини й тварин для спорожнення і промивання їх.

Катетометр: прилад, яким вимірюють віддаль по вертикалі між двома точками, що можуть бути і не на одній вертикалі.

Катехізація: вивчення основ релігії і віровчення людиною, яка готується прийняти хрещення і стати членом християнської Церкви.

Катехізис: 1. Релігійна книга, що містить короткий виклад догматів християнської віри в питаннях і відповідях; катехізм. 2. перен. Основні положення чогось.

Катехіни: біологічно активні речовини рослинного походження. Найбільше їх у чаї, винограді, бобах какао. Регулюють проникність кровоносних капілярів. Препарати К. використовують у медицині.

Катеху: екстракт, що його одержують з акації катеху; застосовують як дубильну речовішу та для одержання текстильної фарби.

Катіони: позитивно заряджені іони, які під час електролізу рухаються до катода.

Катод: 1. Негативний полюс джерела струму. 2. Електрод приладу, з'єднуваний з негативним полюсом джерела струму; протилежне — анод.

Катодолюмінесцєнція: світіння речовини під діянням катодного проміння (потоку електронів від катода). Використовують в осцилографах, телевізійних трубках тощо.

Католикос: титул вищих духовних осіб в деяких християнських церквах, наприклад, Грузинській, Вірменській'; патріарх.

Католицизм: віровчення та віросповідання західної християнської церкви, яку очолює папа римський; один з головних (поряд з православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві. Догматичні особливості К.: визнання існування чистилища, догмати про виходження "святого духа" не тільки від "бога-отця", а й від "бога-сина", про непогрішимість папи римського як "намісника Христа на Землі".

Католікос: титул глав вірменської (з 363 р.) і грузинської (з 475 р.) православних церков, монофізитської і вірмено-католицької церков.

Катоптричний телескоп: відбивний телескоп, у якому замість лінз встановлено металеві дзеркала.

Каторга: 1. Грецьке, пізніше турецьке, гребне судно з трьома рядами весел. 2. У Росії та СРСР — кримінальне покарання у вигляді підневільної праці у віддалених та малонаселених регіонах.

Катрен: у віршуванні — чотирьохрядкова строфа, що має закінчену думку; чотиривірш.

Катрин: строфа з чотирьох рядків, що містить у собі закінчену думку. Поетичний твір-мініатюра. Інша назва — катрен.

Катхакам: традиційна вистава народного театру Південної Індії.

Каудальний: розташований на поздовжній осі тіла людини або тварини до хвоста. Протилежне — краніальний.

Каузалгія: хворобливий стан людини, при якому спостерігається нестерпний біль в місцях поранення нервів, стоншення шкіри за ходом нерва тощо.

Каузальний: який зумовлюється певною причиною; причинний.

Каулерпа: рід зелених водоростей класу сифонових, поширена в тропічних і субтропічних морях.

Кауліфлорія: утворення квіток безпосередньо на стовбурі або старих гілках рослин. Буває у какао, ріжкового дерева, вовчих ягід.

Каупер: пристрій (цегляна насадка в металевому кожусі), де нагрівають повітря, потрібне для згоряння в доменній печі палива й виплавлення чавуну. Від прізвища англійського інженера і винахідника Е.- А. Каупера.

Каурі: 1. Черевоногий молюск родини ципрей, поширений у тропічних частинах Тихого та Індійського океанів; використовували як прикраси. Інша назва — ужівка. 2. Те саме, що й агатис.

Каустик: технічна назва їдких лугів, зокрема їдкого натру.

Каустика: лінія, що огинає місце сходження променів після заломлення їх в лінзі або відбиття від дзеркала.

Каустичний: пов'язаний з каустиком ; К-а сода — технічна назва їдкого натру. Застосовують в хімічній, нафтовій, текстильній, паперовій та інших галузях промисловості.

Каустобіоліти: горючі викопні гірські породи органічного походження (вугілля, горючі сланці , нафта, торф).

Каутеризація: метод лікувального руйнування тканин. Інша назва — припікання.

Каучук: високомолекулярна еластична речовина, яку видобувають у вигляді твердої пружної маси з латексу (молочного соку) деяких рослин (натуральний К.) або одержувана штучним способом (синтетичний К.). Застосовують у багатьох галузях техніки й побуту, головним чином, у вигляді гуми.

Каф: вид договору зовнішньоторговельної купівлі-продажу, коли до ціни товару включають його вартість і вартість морських перевезень (фрахту) до порту призначення.

Кафа: старовинний кабардинський народний танець. Різновиди К. поширені в Адигеї та Осетії.

Кафедра: 1. Місце для викладача, лектора, промовця тощо. 2. У вузах — основна навчально-наукова група, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу з однієї або кількох пов'язаних між собою наукових спеціальностей, а також підготовку і підвищення кваліфікації кадрів. 3. Посада єпископа, який керує єпархією.

Кафетерій: кафе з самообслуговуванням.

Кафір: 1. Невизнання ісламу чи відступ від його норм. 2. Невіруюча людина, яка висловила своє невір'я у словесній формі.

Кафузу: офіційна бразильська назва нащадків від змішаних шлюбів індіанців з неграми.

Кахексія: крайнє виснаження організму, яке характеризується загальною слабкістю, різким зниженням ваги, активності фізіологічних процесів, а також зміною психічного стану хворого, що не старається активно схуднути.

Кахель: керамічні плитки, якими облицьовують печі або стінки будівель.

Кацик: 1. Вождь і старійшина індіанського племені в Центральній Америці до її завоювання іспанцями. 2. В деяких країнах Латинської Америки та в Іспанії великий поміщик, куркуль. Інша назва — касик.

Качуча: іспанський (андалузький) народний сольний танець на 3/4 або 3/8 такти.

Качча: поетичний та музичний жанр, що виник в Італії у 14 ст; і пов'язаний з відображенням сцен полювання.

Кашалот: водяний ссавець підряду зубатих китів; долозуб. Поширений в усіх океанах та відкритих морях (самки лише в теплому поясі). Об'єкт промислу.

Кашемір: легка вовняна, напіввовняна або бавовняна тканина саржевого переплетення. Від назви князівства Кашміру (тепер штат Джамму й Кашмір в Індії).

Каширування: механічна обробка книжкового блока, внаслідок якої відгинаються фальці вздовж корінця і утворюються закраїни, які підвищують міцність блока і сприяють кращому з'єднанню його з палітуркою.

Кашмілон: синтетичне волокно з поліакрилонітрилу і вироби з цього волокна. Інша назва (в Україні) нітрон.

Кашне: хустка чи шарф, що одягають на шию.

Кашпо: декоративна посудина для квіткового горщика.

Кашрут: набір правил, що регламентують практичні дії юдея; стосуються здебільшого харчування.

Каштелян: 1. За раннього середньовіччя сановник, призначуваний королем або князем для управління фортецею, який здійснював військові, судові й фіскальні функції у каштелянії — адміністративній окрузі, що прилягала до фортеці. 2. Згодом — доглядач замку або громадського будинку. 3. Сторож у католицькому храмі. 4. Почесний титул польського сенатора у 15-18 ст. 5. Особа, що завідує білизною в готелі, лікарні, гуртожитку тощо.

Кашуби: західнослов'янський народ, що проживає на північному заході Польщі. Неофіційна столиця кашубів — місто Картузи. За переписом 2002 року 51 000 чоловік назвали кашубську мову рідною. Кашубом є чинний прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск.

Каюк (1): невеликий човен з плоским дном і двома веслами; каїк, двояк. 2. Річкове однощоглове вантажне судно.

Каюк (2): кінець, смерть, капут, амба.

Каюр: 1. Погонич оленів або собак, запряжених у нарти. 2. заст. Загальна назва тубільного населення в Російській Америці. 3. Мала чубата камчатська морська качка.

Кают-компанія: приміщення на судні для командного складу, в якому обідають, відпочивають тощо.

Каюта: окреме приміщення на судні для пасажирів або екіпажу, а також для різних службових потреб; кабіна.

Каягим: корейський струнний щипковий музичний інструмент.

Каяк: легкий шкіряний одно- або двомісний човен з дволопатевим веслом у ескімосів та інших народів Півночі, схожий на байдарку. Каркас К. робили з тонких дерев'яних або кістяних планок і обтягували моржевої шкірою, зверху залишали люк для мисливця. На К. малося вітрильне обладнання. На річках теж використовували К. — вони були довжиною від 9 до 12 м і дуже вузькими.

Квадр: витесаний камінь для кладки стін.

Квадрант: 1. Будь-яка а чотирьох частин площини, на які її ділять дві взаємно перпендикулярні прямі (осі координат). 2. мат. Сектор круга з центральним кутом 90°, 1/4 круга, четверта частина кола. 3. Старовинний астрономічний прилад для вимірювання висот небесних світил.

Квадрат: 1. Прямокутник з рівними сторонами. 2. мат. Добуток двох однакових множників, другий степінь будь-якого числа. 3. В поліграфії — одиниця вимірювання шрифтів, ширини й висоти набору, полів тощо; дорівнює 48 друкарським пунктам (18 мм). 4. Вид пробільного матеріалу у друкарському наборі, ширина якого становить 48 пунктів, а товщина така, як кегль шрифту.

Квадратиди: метеорний потік з радіантом на межі між сузір'ями Волопаса й Дракона (на зоряних картах початку 19 ст. ця область позначалась сузір'ям Стінного Квадранту). К. відомі з 1839 р.

Квадратриса: геометричне місце точок перетину прямої, що обертається навколо фіксованої точки, і прямої, яка рівномірно переміщується паралельно до самої себе; за допомогою К. в давнину розв'язували задачі квадратури круга й трисекції кута.

Квадратура: 1. Число квадратних одиниць у площі даної фігури. 2. Розмір площі, обчислений у квадратних одиницях. 3. Побудова квадрата, рівновеликого даній фігурі. 4. Обчислення площі або інтеграла. 5. Одна з конфігурацій верхньої планети.

Квадривій: чотири предмети — музика, арифметика, геометрія, астрономія, з яких складався підвищений курс освіти в середньовічній школі; квадривіум

Квадрига: в Стародавній Греції і Римі двоколісна колісниця, запряжена четвіркою коней в один ряд.

Квадриквел: четвертий сиквел — четвертий твір у серії.

Квадрильйон: число, яке зображується одиницею з 15 нулями, тобто 10¹⁵. В деяких країнах (наприклад, в ФРН, Англії) К. називають число 10²⁴.

Квадрирема: бойовий корабель у Стародавньому Римі з чотирма рядами весел.

Квадруполь: чотириполюсник; система зарядження частинок, повний електричний момент якої дорівнює нулю.

Квазари: тип небесних тіл, що відзначаються великою кількістю випромінюваної енергії (в квадрильйони разів більшою від випромінювання Сонця).

Квазі...: у складних словах означає "ніби", "позірний", "несправжній", "фальшивий".

Квазімодо: 1. Персонаж роману В. Гюго "Собор Паризької богоматері". 2. перен. Потворна людина.

Квазіоптика: галузь фізики, в якій вивчають поширення електромагнітних хвиль з довжиною хвилі, меншою за 1 — 2 мм, в умовах, коли поширення хвиль підлягає законам геометричної оптики, але дифракційні явища також мають істотне значення.

Квакер: християнська протестантська конфесія, заснована в 17 ст. в Англії. К. вважають, що людина може вступати в безпосередній союз з богом, заперечують будь-який зовнішній вияв релігійності (обряди, таїнства). Громади К. поширені в США і Великобританії; трясуни.

Кваліметрія: наука про методи кількісної оцінки якості продукції, її основні завдання: обгрунтовування номенклатури показників якості, розробка методів визначення та оптимізації їх, принципів побудови узагальнених показників якості і обгрунтовування умов використання їх в задачах стандартизації і управління якістю продукції.

Квалітативний: якісний.

Кваліфікація: 1. Ступінь і вид професійної виучки працівника, наявність у нього знань, уміння, навичок, потрібних для виконання певної роботи. 2. Характеристика певного виду роботи, яка визначається залежно від її складності, точності й відповідальності. 3. Фах, професія, спеціальність.

Кваліфікований: досвідчений; той, хто має високий рівень кваліфікації.

Кваліфікувати: 1. Оцінювати, визначати якість чогось; характеризувати предмет, відносити його до певної групи, класу, розряду тощо. 2. Визначати ступінь придатності, підготовки до якогось виду праці. 3. Давати комусь кваліфікацію.

Квант: 1.Загальна назва певних порцій променистої енергії, момента кількості руху та інших величин, якими характеризують фізичні властивості мікросистем. 2. Найменша кількість певної енергії.

Квантитативний: кількісний; той, що стосується кількісних показників.

Квантифікація: 1. Кількісне вираження якісних ознак. 2. Логічна операція, що дає можливість шляхом певної перебудови структури висловлювання вказати предметну галузь, у межах якої дане висловлювання може бути істинним або хибним.

Квантова механіка: фундаментальна фізична теорія, що в описі мікроскопічних об'єктів розширює, уточнює і поєднує результати класичної механіки і класичної електродинаміки.

Квантовий детермінізм: принцип у квантовій механіці, згідно з яким знання початкових умов і рівняння руху повністю визначає поведінку системи в наступні моменти часу. .

Квантовий: той, що стосується квантів (напр., К-а теорія, К-а механіка, К-а радіофізика, К-і генератори).

Квантометр: прилад, що аналізує хімічний склад речовин (напр., металів, білкових речовин тощо) за їхнім випромінюванням.

Квантор: логічний оператор, який переводить одну висловлювальну форму в іншу.

Квантування: перетворення якоїсь величини з неперервною шкалою значень на величину з дискретною шкалою значень (напр., К. енергії частинок, К. сигналів).

Кварки: фундаментальні елементарні частинки, з яких, за сучасними уявленнями, побудовано всі відомі й невідомі (але можливі) елементарні частинки. Реального існування К. поки що не зафіксовано.

Кварта: 1. Неметрична одиниця ємності, місткості в США (0,946 л), Великобританії (1,1364 л) та інших країнах. 2. Міра довжини в ряді країн Латинської Америки (20-21 см). 3. муз. Четвертий ступінь у діатонічній гамі; відповідний йому інтервал. 4. спорт. Позиція або фігура у фехтуванні.

Квартал: 1. Частина міста, обмежена кількома вулицями, що перетинаються; частина вулиці між двома перехрестями. 2. Четверта частина (3 місяці) року. 3. В лісівництві — одна з квадратних ділянок, на які поділяють ліс. 4. заст. Відділок міської поліції.

Квартердек: підвищення на верхній палубі в кормовій частині судна.

Квартерон: в Латинській Америці і США назва особи, один з предків якої в третьому поколінні (дід або баба) був негром, тобто нащадок мулата і європейця. За анлогією — октарон є нащадком К. і представника білої раси.

Квартет: 1. Музичний твір для чотирьох виконавців. 2. Група виконавців (музикантів або співаків) з чотирьох осіб. 3. перен. Четверо осіб.

Квартир'єр: військовослужбовець, якого під час пересування військ посилають уперед для підшукання й відведення квартир у населених пунктах чи для підшукання місця для бівуаку.

Квартира: ізольоване помешкання з окремим виходом на сходову клітину в житловому будинку, призначене для постійного проживання.

Квартирмейстер: 1. Військовослужбовець, що відає розміщенням військ по квартирах. 2. У 16 — 20ст. в деяких арміях особа, яка очолює оперативний відділ штабу (генерал-квартирмейстер). 3. У дореволюційному російському війську офіцер, що відповідав за виконання господарських робіт у полку. 4. Службова особа в збройних силах США і Великобританії, яка відає забезпеченням сухопутних військ усіма видами постачання, розквартируванням особового складу, ремонтом озброєння.

Квартування: спосіб взяття проб суміші рідких або сипких речовин для аналізу послідовними поділами проб на чотири частини.

Кварц: мінерал класу окисів і гідроокисів; двоокис кремнію; собача сіль. Чистий К. безбарвний, прозорий (гірський кришталь), залежно від домішок набуває чорного (аметист) та інших відтінків. Чисті відміни застосовують у радіотехніці, оптиці, забарвлені — як напівдорогоцінний і виробний камінь.

Кварцит: гірська порода, що складається головним чином з кварцу. Використовують у будівництві, для виробництва вогнетривкої цегли.

Кватерніони: система чисел, що має чотири одиниці, для якої справедливі всі властивості додавання й множення чисел, крім комутативності множення.

Кватроченто: італійська назва 15 ст., періоду розквіту культури і мистецтва Італії епохи раннього Відродження.

Квача: грошова одиниця Замбії (поділяється на 100 нгве) і Малаві (поділяється на 100 тамбала).

Квебрахо: квебрачо; 1. Назва двох видів деревних рослин родини анакардієвих із субтропіків Південної Америки, а також одного виду рослин, що належить до родини кутрових, з кори яких добувають дубильний екстракт. Ендеміки Південної Америки. 2. Деревина, кора й дубильний екстракт цих рослин.

Квеврі: глиняний глечик великих розмірів з вапнякової глини, який закопувається в землю, куди заливається вино для вистоювання. Інша назва — чурі.

Кверулянт: скаржник, сутяжник; особа, яку переслідує хворобливе прагнення до сутяжництва.

Квершлаг: горизонтальна або похила гірнича виробка, що проходить по пустих породах під кутом до площини простягання родовища і не має безпосереднього виходу на земну поверхню.

Квест: спортивно-інтелектуальна гра, основою якої є пошук за якомога коротший час певного місця розташування шляхом послідовного виконання заздалегідь підготовлених завдань.

Квестор: 1. У Стародавньому Римі молодша службова особа — помічник консула, кримінальний слідчий, казначей; з посади К. починалась політична кар'єра римлянина. 2. В парламентах деяких країн завідуючий адміністративно-господарською частиною. 3. Поліцейський чин в Італії.

Квестура: 1. Посада і обов'язки квестора. 2. Поліцейське управління в Італії.

Квієтизм: 1. Релігійно-етичне вчення в католицизмі, прихильники якого проповідують містико-споглядальне ставлення до дійсності, цілковите покладання на "волю божу", байдужість до добра і зла. Виник у 17 ст. як течія в католицизмі. 2. перен. Пасивність, непротивлення.

Квілінг: техніка виготовлення художніх композицій із завитків смужок паперу.

Квілт: полотно, виготовлене шляхом зшивання двох шарів тканини, між якими розміщено шар вати або ватину.

Квілтинг: 1. Процес зшивання шматків тканини з метою отримання суцільного полотна. 2. Виготовлення стьоганих полотен шляхом зшивання двох шарів тканини, між якими розміщено шар вати або ватину.

Квінарій: римська срібна монета, що її карбували з перервами з 269 р. до н. е. до 3 ст. н. е.

Квінта: 1. муз. П'ятий ступінь діатонічної гами, а також інтервал між першим і п'ятим ступенем. 2. Перша, найвища за тоном струна на скрипці (мі).

Квінтал: міра ваги в багатьох країнах Латинської Америки, що дорівнює центнерові (100 кг).

Квінтесенція: 1.У давньоримській філософії — п'ятий елемент (ефір), який протиставляли чотирьом земним елементам (воді, вогню, землі, повітрю) як основний елемент небесних тіл. За середньовіччя — найтонший елемент, що ніби становив сутність речей. 2. Згущений або найчистіший екстракт якоїсь речовини. 3. перен. Найважливіше, найсуттєвіше.

Квінтет: ансамбль з п'яти виконавців, а також музичний твір для п'яти інструментів.

Квінтильйон: число, що його зображають одиницею з 18 нулями, тобто 10¹⁸. В деяких країнах (в Англії, Німеччині) К. називають число 10³⁰.

Квінтоль: муз. п'ятидольна ритмічна фігура.

Квір-танго: напрямок в аргентинському танго, вільний від традиційних гетеронормативних уявлень про розподіл ролей «ведучого» та «наступного» за статевою ознакою. Історично К. зформувалось ще до визнання танго, як міжнародного естетичного явища, — на початку XX століття, коли танго був суто чоловічим парним танцем. У сучасному розумінні К. зародився в середині 1980-х років в Гамбурзі (Німеччина).

Квір: невідповідність традиційній гетеронормативній моделі поведінки та ідентичності.

Квірінал: 1. Пагорб у Римі, на якому міститься палац, що з часу возз'єднання Італії (1870 р.) до ліквідації монархії (1946 р.) був головною резиденцією італійських королів. 2. Перенссно — уряд у монархічній Італії.

Квірити: у Стародавньому Римі офіційна назва повноправних римських громадян.

Кводлібет: п'єса, переважно жартівливого характеру, що послідовно комбінує або одночасно поєднує цитати з відомих музичних творів.

Кворум: установлена законом, статутом або постановою певної організації найменша кількість членів, присутність яких є необхідною умовою для відкриття засідання чи зборів і прийняття правосильних ухвал.

Квота: 1. Частка, частина, певна норма. 2. Частка в загальному виробництві, збуті, експорті або імпорті продукції, яку встановлюють для учасників монополістичних об'єднань (картелів, синдикатів). 3. Розмір податку з одиниці оподаткування.

Кеб: візницький однокінний екіпаж в Англії.

Кевлар: поліпарафенілентерефталамід — синтетичне волокно високої механічної і термічної міцності, розроблене в 1964 році компанією DuPont і комерційно реалізоване під торговою маркою Kevlar. Застосувується для армування композитних матеріалів.

Кегельбан: 1. Поміст для встановлення кеглів та катання куль. 2. Приміщення для гри в кеглі.

Кеглі: 1. Гра, яка полягає в тому, що кулею намагаються збити більшу кількість фігур (що теж називаються кеглями), розставлених на спеціальному помості — кегельбані. 2. Дерев'яні або синтетичні стовпчики для цієї гри; кружельки.

Кегль: розмір шрифту в друкарських пунктах, який визначається віддаллю між верхньою і нижньою стінками літери, що визначається числом; включає висоту літери (вічка) і заплечиків. Одиниця виміру — типографський пункт.

Кеди: спортивне взуття. Від марки «Keds» компанії U.S. Rubber.

Кейлі: традиційні групові ірландські та шотландські танці; музика, під яку ці танці виконують.

Кейсіанство: макроекономічна теорія англійця Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946) про регулювання економіки шляхом впливу на грошову масу і кредитних ставок як стимулів інвестиційної діяльності.

Кейф: безтурботний, приємний відпочинок; приємне байдикування.

Кекенмединги: скупчення раковин і кісток з вугільними прошарками і з предметами начиння, кам'яними знаряддями та іншими знахідками часів неоліту. Поширені на морських узбережжях і являють собою залишки стоянок первісних рибалок-мисливців.

Кекс: кондитерський виріб у формі чотирикутного хлібця зі здобного тіста з ізюмом.

Келерія: рід багаторічних трав'янистих рослин родини злакових. Поширені у помірних зонах. Використовують па корм худобі. Інша назва — кипець.

Келія: 1. Житло ченця (черниці) в монастирі; окрема кімната в монастирі чи будиночок на його території.. 2. перен. Невеличка скромна кімнатка.

Келоїд: пухлиноподібне розрощення сполучної тканини шкіри, яке розвішається після травми або виникає мимовільно на неушкодженій поверхні шкіри; твердий рубець шкіри, який виступає над її поверхнею.

Кельвін: одиниця температури в Міжнародній системй одиниць (СІ). За визначенням 0°K відповідає –273,15 °C. Названа на честь британського фізика Вільяма Томпсона.

Кельнер: офіціант у ресторані, їдальні, пивній чи готелі.

Кельти: група племен індоєвропейського походження, які з першого тисячоліття до н. е. мешкали на території Західної, Центральної та Східної Європи. Після завоювання їх територій германцями і римлянами, К. були витіснені на західне убережжя Європи. До К. мов, які збереглись до нашого часу, належать ірландська, шотландська, валлійська, бретонська.

Кемадеро: середньовічна іспанська релігійна споруда для спалення єретиків.

Кемалізм: турецький національний рух, що виник у 1919 р.; названий за ім'ям Кемаля Ататюрка, який очолював цей рух. Внаслідок перемоги буржуазно-національної, т. зв. кемалістської, революції 1923 р. з Туреччини 1922 було вигнано англо-грецьких окупантів і 1923 проголошено республіку.

Кембрій: перший період палеозойської ери геологічної історії Землі. Розпочався близько 570 млн. років тому, тривав 70 млн. років. Відклади цього періоду становлять кембрійську систему. Від давньої назви Уельсу — Кембрій (Великобританія).

Кемпінг: літній табір для автотуристів з самообслуговуванням.

Кен: міра довжини в Японії, дорівнює 1,8 м.

Кенаф: однорічна трав'яниста рослина родини мальвових. Походить з Південної Африки. Культивують переважно в Індії, Ірані, Індонезії, Єгипті. З волокон виготовляють пакувальні тканини, мотузки, шпагат; з насіння — технічну олію.

Кенгуру: травоїдний сумчастий ссавець з довгими задніми і передніми ногами, що пересувається стрибками; поширені в Австралії, Новій Гвінеї й Тасманії. Окремі види — об'єкти промислу; цінний своїм хутром.

Кендир: рід багаторічних трав'янистих або напівкущових рослин родини барвінкових. Поширені в Європі, Азії, Північній Америці. Всі види К. — добрі медоноси. Листя містить каучук. Деякі вирощують як волокнисті рослини; К. коноплевий містить серцеві глікозиди.

Кенді: валянки.

Кенотаф: 1. Символічна могила, в якій нема небіжчика. 2. Надгробний пам'ятник, споруджений на честь людини або групи людей, чиї останки знаходяться в іншому місці.

Кенотрон: двоелектродна електронна вакуумна лампа (діод), призначена для випрямляння змінного струму.

Кентавр: 1. У давньогрецькій міфології дика смертна химерна істота з кінським тулубом і людською головою та грудьми, мешканці гір і лісових хащ, відрізняються буйною вдачею і нестриманістю; інша назва — гіпокентавр, кентавр.; жінки-кентаври — кентавриди. За грецькими міфами єдиний безсмертний кентавр — Хірон, син Кроноса і німфи Філіри. 2. астр. Сузір'я Південної півкулі неба на лінії Велика Ведмедиця — Діва на південь від небесного екватора.

Кентинарій: міра ваги у Візантійській імперії; приблизно 32 кг.

Керамзит: пористий матеріал у вигляді гравію, щебеню або піску, який виробляють випалюванням з глинистих порід. Застосовують у будівництві.

Керамзитобетон: легкий бетон, де заповнювачем є керамзит, а в'яжучим матеріалом — переважно цемент.

Кераміка: 1. Виготовлення гончарних виробів з природних глин; гончарне мистецтво. 2. Вироби й матеріали, що їх одержують спіканням глиняної сировини, а також різних мінеральних сумішей. Основними технологічними видами К. є теракота, майоліка, фаянс, фарфор. 3. Маса, з якої виробляють такі вироби.

Кераміт: випалена цегла-бруківка.

Кераргірит: мінерал класу самородних металів, бурого, жовтуватого, зеленуватого кольору. Руда срібла.

Кератини: білкові речовини з групи склеропротеїдів. Головна складова частина утворів, що виконують у тваринних організмах покривну й захисну функції (волосся, шерсть, копита, роги, пір'я, кігті).

Кератит: запалення рогівки ока; виникає при ушкодженнях рогівки, а також як ускладнення кон'юнктивіту, туберкульозу тощо.

Кератопластика: пересадка рогівки ока з метою повернення зору при більмах.

Кератофір: магматична гірська порода, що складається з дрібнозернистої маси і вкраплених кристалів, переважно альбіту. Виливний аналог сієніту.

Кербель: два види рослин родини зонтичних. Поширені в Європі. К. листковий використовують як прянощі; кореневі утворення (кервельну ріпу) К. кореневого вживають у їжу.

Кервель: два види рослин родини зонтичних. Поширені в Європі. К. листковий використовують як прянощі; кореневі утворення (кервельну ріпу) К. кореневого вживають у їжу. Інша назва — кервель.

Керли: прошарок простих вільних селян-землеробів в англосаксонський період історії Англії.

Кермети: матеріали, в яких поєднано властивості керамічних речовин (високі твердість, тугоплавкість тощо) і металів (напр., значні теплопровідність, пластичність).

Керн: 1. Циліндричний стовпчик гірської породи, який одержують при бурінні свердловин. 2. Металева основа (осердя) катода електронної лампи. 3. Точка, нанесена кернером при розмічуванні заготовок.

Кернер: інструмент (загострений сталевий стрижень), яким розмічають, наносячи керни, заготовки перед дальшою обробкою.

Керш: розмінна монета Саудівської Аравії, 1/20 ріала.

Кесар: 1. Грецька назва давньоримських імператорів — цезарів. 2. Титул імператора старослов'янською та староруською мовами. 3. перен. Володар, монарх.

Кесарів розтин: штучне розродження за допомогою розтину черевної порожнини й матки.

Кесон: 1. Огороджувальна конструкція для утворення під водою або у водонасиченому грунті робочого простору без води. 2. Сталеві коробки, в яких циркулює вода для охолодження. 3. Порожнистий коробчастий лонжерон у крилі літака, що сприймає зусилля вигину й кручення. 4. архіт. Заглиблення квадратної або багатокутної форми на стелях, внутрішніх поверхнях арок і склепінь.

Кета: риба родини лососевих. Поширена в північній частині Тихого океану і в басейні Північного Льодовитого океану. На нерест заходить у річки. Має промислове значення.

Кетгут: нитки з кишок дрібної рогатої худоби, що їх використовують для перев'язки судин і для внутрішніх швів.

Кеті: одиниця ваги (близько 600 г) у країнах Південно-Східної Азії.

Кетмень: у народів Середньої Азії ручне знаряддя для копання з дископодібним лезом, прикріпленим до держака.

Кетокислоти: органічні сполуки, що містять карбоксильну групу — СООН і кетонну групу > СО.

Кетони: органічні сполуки, що містять карбонільну групу, зв'язану з двома вуглеводневими радикалами. Застосовують як розчинники (напр., ацетон), як напівпродукти для синтезу органічних речовин.

Кетсаль: грошова одиниця Гватемали, поділяється на 100 сентаво.

Кетуба: в юдаїзмі — шлюбний контракт, який складається як правило до вінчання, підписується двома свідками, читається особою, що вінчає, і потім вручається нареченій або її рідним.

Кетцаль: найбільша пташка родини трогонових — довжина тіла до 35см; такого ж розміру і два найдовших надхвістних пера. Важить до 210 г. Проживає у гористих лісах від Панами до півдня Мексики. Відігравала важливу роль у міфології народів Центральної Америки. Один з підвидів К. є національним птахом Гватемали, зображений на її гербі та прапорі і в його честь названо місцеву валюту. Інші варіанти назви — квезал, кетсаль, квезаль.

Кетцалькоатль: 1. Бог ранкової зорі і культовий герой у релігіях тольтеків, майя та ацтеків. В дуалістичній міфології індіанців майя Кетцалькоатль був супротивником свого брата Тескатліпоки — бога ночі та війни. Поклоніння К. включало принесення у жертву метеликів, колібрі, а в пізніший період — і людей. 2. Представник ряду птерозаврів, одна з найбільших літаючих істот (розмах крил — до 12 м) на Землі, проживала у пізньокрейдяний період (бл. 70 млн років тому).

Кетч: різновидність професійної боротьби в деяких країнах, що дозволяє будь-які прийоми.

Кефал: за давньогрецькою міфологією — син Гермеса й Герси, красень-юнак, якого покохала й викрала богиня світанку Еос і , за одним з міфів, народила від нього сина Фаетона.

Кефаль: рід риб родини кефалевих; лобань, лобас, кефаля, кефала. Поширені в басейнах Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Мають промислове значення. Вирощують також у спеціальних господарствах.

Кефір: кисломолочний напій, заквашений при допомозі спеціального грибка.

Кеч: невелике двощоглове вітрильне судно, задня щогла якого (бізань) нижча за передню (ґрот).

Кешью: назва кількох видів тропічних дерев родин сумахових і мелієвих, родом з північно-східної Бразилії. Дають цінну деревину, олії та камеді. Плоди А. містять велику кількість вітамінів С і В, а горіхи, що містяться в ньому, споживаються у їжу після обсмаження, в процесі якого знищуються залишки смолянистих речовин. Інші назви — акажу, індійський горіх.

Кизил: 1. Чагарникова рослина або деревце з жовтими квітками та їстівними ягодами; дерен, деренка. Поширені в Європі, Азії, Північній Америці. Добрі медоноси. Плоди їстівні. Деревину використовують у техніці. 2. Кислі ягоди цієї рослини переважно темно-черионого кольору.

Килим: тканий виріб з кольорової вовни, шовку, бавовняної або лляної пряжі, як правило, прикріплений до підкладки, для покриття поверхонь з декоративною або практичною метою.

Килік: давньогрецька широка неглибока посудина для пиття вина (як правило, змішаного з водою, а іноді й іншими ароматизаторами) з двома ручками і ніжкою (або без неї).

Кимвал: старовинний ударний музичний інструмент, що складайся з мідних тарілок або чаш.

Кинджал: холодна зброя з коротким (до 50 сантиметрів) прямим або зігнутим клинцем, заточеним з однієї або двох сторін. Використовується для ближнього бою або метання.

Кинді: валянки; кенді.

Кипарис: рід вічнозелених дерев та кущів. Поширені в помірно теплому поясі Європи, Азії, Північної Африки та Північної Америки. Вирощують як декоративну рослину.

Кирилиця: 1. Старослов'янська (староболгарська) азбука названа, за іменем реформатора писемності св. Кирила з Салоніків. 2. Система писеменості і алфавіт, на основі старослав'янської азбуки. 3. Спеціальний шрифт, якимм традиційно друкують церковні книги.

Кишлак: село, поселення в Середній Азії.

Кишмиш: група безнасінних сортів винограду без насіння, а також сушені ягоди з них.

Кібела: "мати богів" у Фрігії (Мала Азія), уособлення щорічного відродження природи і родючості. Культ К. був поширений у всьому античному світі.

Кібернетика: наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання й перетворення інформації у складних керуючих системах.

Кіберпанк: піджанр наукової фантастики, що торкається недалекого майбутнього, в якому високий технологічний розвиток поєднується з глибоким занепадом або радикальними змінами соціального ладу. Термін бере свою назву від однойменного оповідання американця Брюса Ветке 1983 року.

Кіборг: кібернетичний організм; пристрій, у якому певною мірою здійснено симбіоз фізичних та інтелектуальних здібностей людини й технічних засобів автоматики.

Кібуц: в Ізраїлі — сільськогосподарська комуна, що характеризується спільністю майна і рівністю в праці та споживанні.

Ківі (1): рід птахів ряду ківіподібних; поширений у Новій Зеландії. Розміром з велику курку; не літає, має лише зачаткові крила, довгий дзьоб, чотирипалі ноги. К. — неофіційна емблема Нової Зеландії.

Ківі (2): плід китайської ліани роду Актинідія. Вирощується у регіонах із субтропічним кліматом. Назва походить від найменування фірми Kiwi, яка першою зайнялась реалізацією цієї ягоди у промислових масштабах.

Ківер: у 18-19 ст. військовий головний убір, високий, з плоским верхом, часто з султаном; виготовлявся з шкіри й сукна.

Кіднепінг: викрадення людини (найчастіше — дитини), щоб одержати викуп.

Кізерит: мінерал класу сульфатів, безбарвний або сірувато-білого, жовтуватого кольору з скляним блиском. Використовують для одержання магнію та епсоміту. Від прізвища німецького вченого Д. Кізера.

Кізяк: сухий пресований послід. На Сході використовується як паливо.

Кікс: 1. Невдалий удар у грі в більярд, коли кий лише ковзнув по кулі. 2. Фальшивий тон під час виконання музичного твору.

Кікстартер: пристрій для запуску мотоциклетного двигуна поштовхом педалі ногою.

Кіл: назва вибілюючих глин у Криму. Колір зелено-жовтий, світло-жовтий. Застосовують для очищення нафтопродуктів і жирів.

Кіліч: рубляче-колюча турецька шабля з сильно викривленм лезом в області елмані. Довжина клинка становить від 60 до 100 см при загальній вазі від 1,5 до 2 кг. Відома з XVI століття.

Кілектор: судно з потужними вантажопідйомними пристроями (у носовій частині) для піднімання затонулих якорів та виконання інших портових робіт.

Кіло...: у складних словах означає "тисяча" — кілограм (тисяча грамів), кілокалорія (тисяча калорій), кілометр (тисяча метрів) і т. п.

Кіловат-година: одиниця роботи або енергії. 1 квт·год дорівнює 3,6*10⁶ ват-сек.

Кіловат: одиниця потужності. 1 квт дорівнює 1000 ват (1,36 к.с.).

Кіловольт-ампер: одиниця вимірювання позірної потужності електричного струму — добутку з числа кіловольтів на число амперів.

Кіловольт: одиниця різниці електричних потенціалів, електричної напруги і електрорушійної сили. 1 кв дорівнює 1000 в.

Кілогерц: одиниця частоти коливань, 1 кгц дорівнює 1000 герц.

Кілограм-маса: одиниця маси в Міжнародній системі одиниць, що дорівнює 1000 г.

Кілограм-сила: одиниця сили в МКГСС системі одиниць, тобто сила, яка 1 кг маси надає нормального прискорення, що становить 9,80665 м/сек². 1 кгс (кГ)~ 9,8 ньютона.

Кілограм: одиниця ваги в метричній системі мір, що дорівнює 1000 г.

Кілограмометр: одиниця роботи, що дорівнює роботі сили 1 кілограма, яка переміщує тіло на віддаль 1 м.

Кілоджоуль: кратна одиниця енергії (роботи) в Міжнародній системі одиниць, дорівнює 1000 джоулів.

Кілокалорія: одиниця кількості тепла, дорівнює 1000 калорій, або 4,187 кілоджоуля.

Кілометр: одиниця довжини в метричній системі мір, дорівнює 1000 м.

Кілопарсек: одиниця вимірювання астрономічних віддалей, дорівнює 1000 парсеків.

Кілопонд: назва кілограм-сили, яку вживають в ФРН та ін. країнах.

Кілт: елемент традиційного шотландського одягу — шматок тканини, обгорнутий навколо талії, плісірованний (зібраний складками) ззаду і закріплений за допомогою пряжок і ремінців. К. виготовляється з вовняної тканини з традиційним шотландським малюнком. Як правило, одягається разом зі спораном. Відомий з XV ст.

Кіль: 1. Поздовжня балка нижньої частини судна, що є його головним кріпленням. 2. Вертикальна площина хвоста літака з прикріпленими до неї поворотними кермами. 3. Поздовжній виступ грудної кістки у птахів і деяких ссавців, що має вигляд гребеня.

Кільблок: підпора у вигляді брусів, накладених один на одний, щоб поставити на них судно у доку чи під час будування.

Кільватер: 1. Слід на воді позаду судна, що рухається (кільватерний струмінь). 2. Кільватера стрій (кільватерна колона) стрій, за яким кораблі йдуть один за одним по лінії курсу.

Кільсон: днищева поздовжня пов'язь (брус) на кораблях без подвійного дна.

Кілювати: 1. Нахиляти судно (для ремонту) так, щоб кіль вийшов із води. 2. Покарання (до 18 ст.) зв'язаного матроса протяганням під кілем вітрильного судна з одного борта на другий. Таке катування часто закінчувалося смертю матроса.

Кімбангізм: релігійний і антиколоніальний рух 20 — 50-х рр. 20 ст. у тропічній Африці. Віра в "чорного Месію", що встановить -"царство свободи і справедливості", поєднана в К. з відмовою сплачувати податки і працювати на колонізаторів. Від прізвища одного з керівників руху Сімона Кімбангу.

Кімберліт: вивержена магматична гірська порода, чорного кольору з синім або зеленим відтінками, виповнює т. зв. трубки вибухів газів у земній корі; алмазоносний. Від назви м. Кімберлі в Південно-Африканській Республіці.

Кімвал: старовинний ударний музичний інструмент, що складається з мідних тарілок або чаш; кимвал.

Кімографія: метод дослідження діяльності певних органів (напр., серця, м'язів, вен) за допомогою приладу кімографа; К. рентгенівська — фіксування на фотоплівках змін у фізіологічних процесах та патологічних змін в органах.

Кімоно: 1. Японський національний верхній одяг у вигляді халата з широкими рукавами і полами, які загортають зліва направо. 2. Широка жіноча сукня з особливим кроєм рукава.

Кін: міра ваги в Японії, дорівнює 600 г.

Кініки: давньогрецька філософська школа, що мала певні матеріалістичні тенденції. Заснована в 4 ст. до н. е. Вимагали повернення до "природного стану", відмови від розкоші, надбань культури, відмови від підкорення будь-яким законам, суспільним нормам.

Кінази: 1. Група ферментів класу трансфераз, що каталізують перенесення фосфатних залишків з аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) на різні субстрати (білки, вуглеводи тощо) в клітинах і тканинах організму. 2. Ферменти, що сприяють перетворенню неактивної форми ферменту на активну. Напр., тромбокіназа каталізує перетворення протромбіну на тромбін.

Кінгстон: клапан у підводній частині судна для впускання забортної води і для виливання її.

Кіндарк: розмінна монета Албанії, 1/100 лека.

Кінема: 1. Артикуляційна ознака фонеми. 2. Структурна одиниця мімічної (жестикуляційної) мови.

Кінематика: розділ теоретичної механіки, де вивчається залежність механічного руху тіл лише від часу і не береться до уваги маса рухомих тіл та дія на них інших тіл (сил).

Кінематограф: 1. Первісна назва знімально-проекційного апарата. 2. Комплекс приладів і методів, які забезпечують знімання й показ на екрані кінофільмів. 3. Видовище, яке виникло, на основі техніки кінематографії. 4. заст. Кінотеатр.

Кінематографія: 1. Кіномистецтво. 2. Галузь культури й промисловості, що виробляє кінофільми та показує їх глядачам.

Кінескоп: приймальна телевізійна електроннопроменева трубка, що перетворює телевізійні сигнали на світлові зображення.

Кінетика: 1. В широкому розумінні — вчення, в якому досліджуються явища, що змінюються з часом. 2. Розділ теоретичної механіки, що об'єднує статику й динаміку. 3. Вчення про загальні закони, механізм хімічних реакцій залежно від концентрації каталізаторів тощо.

Кінетичний: пов'язаний з рухом; К-а теорія газів — теорія, яка пояснює явища в газах як наслідок безладного руху газових молекул, що безперервно стикаються між собою; К-а енергія — енергія тіла, що рухається, енергія руху, на відміну від потенціальної енергії — енергії, зумовленої взаємним розміщенням тіл.

Кінетокардіографія: метод електричної реєстрації низькочастотних коливань (вібрацій) грудної стінки, обумовлених скороченнями серця.

Кінетоскоп: апарат для розглядання фотознімків, які швидко змінюються і створюють враження, що знятий об'єкт рухається. К. — один з попередників кінотехнічних засобів.

Кінетостатика: розділ механіки, в якому розглядають способи розв'язування динамічних задач за допомогою аналітичних або графічних методів статики.

Кінетотерапія: лікування фізичними вправами, масажем за допомогою спеціальних апаратів і приладів. Інша назва — механотерапія.

Кінза: приправа, приготована з плодів коріандру.

Кінкан: рід субтропічних вічнозелених плодових дерев або кущів родини рутових. Вирощують як декоративні та використовують у селекції для виведення морозостійких форм цитрусових. Інша назва — кумкват.

Кіно...: у складних слов вказує на зв'язок з кінематографією.

Кіноальманах: кінофільм, що складається з кількох самостійних фільмів, об'єднаних спільною темою, одним жанром тощо.

Кіновар: 1. Мінерал класу сульфідів, червоного кольору. Руда ртуті. 2. Червона фарба.

Кінограма: зареєстрований на кіноплівці послідовний ряд будь-яких дій тощо.

Кіноепопея: кінофільм, що розповідає про великі історичні події, створюючи широку багатопланову картину суспільного життя.

Кінокамера: поширена назва кінознімального апарата.

Кінологія: розділ зоології, що вивчає собак, їх породи, догляд за собаками.

Кіномистецтво: мистецтво відтворення на екрані за допомогою кінематографа зображень, які створюють враження живої дійсності.

Кіномонтаж: з'єднання окремо знятих частин кінофільму в цілісний кінотвір.

Кінопанорама: 1. Вид кінематографа, в якому застосовано дуже угнутий екран з широким кутом (150-170° по горизонталі), внаслідок чого межі екранного зображення майже непомітні і створюється ефект присутності глядача на місці дії фільму, 2. Кінотеатр для демонстрування таких фільмів.

Кінопроектор: апарат, призначений проеціювати кінофільми на екран.

Кінотеодоліт: прилад для кінознімання літального апарата, щоб точно визначити траєкторію польоту; поєднання кіноапарата з теодолітом.

Кінотехніка: галузь техніки, пов'язана з виробництвом, розмноженням і демонструванням кінофільмів.

Кінофікація: розгортання мережі кінотеатрів; кількість кіноустановок для обслуговування населення певної території.

Кінофікувати: 1. Організовувати кінотеатри й кінопересувки, влаштовувати кіномережу для показування кінофільмів.

Кінофестиваль: 1. Огляд, творче змагання творів кіномистецтва. 2. Тематичний підбір і показ фільмів, приурочений або присвячений певній події.

Кіп: грошова одиниця Лаосу, поділяється на 100 атів.

Кіпріда: у давньогрецькій міфології одне з імен богині Афродіти.

Кіпрегель: прилад, який разом з мензулою використовують при топографічному зніманні місцевості.

Кіпу: вузликове письмо ряду давніх народів Південної Америки. Має вигляд прив'язаних до мотузки або палки різнокольорових шнурків з багатьма по-різному розміщеними і неоднаковими за формою вузликами (кількість і форма вузлів означали число, кольори — предмети).

Кіраса: 1. Металевий або шкіряний панцир на груди і спину для захисту від холодної та вогнепальної зброї. 2. У старих арміях — частина парадного одягу деяких гвардійських полків.

Кірасир: вершник важкої кавалерії в арміях XVII — початку XX ст., захищений кірасою й шоломом, що мав на озброєнні палаш (часом — шаблю), пістолети і карабін.

Кіренатки: давньогрецька ідеалістична філософська школа (5-4 ст. до н. е.), заснована учнем Сократа Арістіппом з Кірени. К. виступали проти матеріалізму, обстоювали принципи суб'єктивного ідеалізму і скептицизму.

Кірха: 1. Релігійна будівля у німецькомовних країнах. 2. Лютеранська храмова споруда.

Кіста: порожнистий утвір в органах і тканинах людини й тварин; здебільшого заповнена рідиною або кашкоподібною масою. К. можуть виникати внаслідок закупорювання протоків будь-яких залоз, змертвіння (некрозу) тканини тощо.

Кітель: формена куртка військового покрою з закритим (здебільшого стоячим) коміром.

Кітч: 1. Естетично бідний об'єкт масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку. 2. розм. Бездарність, відсутність смаку, халтура.

Кіфара: у стародавніх греків — один з найпоширеніших струнних щипкових інструментів, подібний до ліри; кітара. К. мала плоский дерев'яний корпус прямої або фігурної форми, до якого кріпились струни (від 4 до 12). Використовувалась К. як сольний або акомпонуючий інструмент. Як і ліра, К. була результатом удосконалення більш давнього інструмента — формінги.

Кіфоз: викривлення у людей хребта (здебільшого грудного відділу) випуклістю назад. Розрізняють фізіологічний К., який спостерігається в нормі у дорослих (грудної і крижовий), і патологічний К., що розвивається внаслідок захворювань (наприклад, рахіту, туберкульозного ураження одного або декількох хребців), травми хребта і порушень постави.

Клавесин: старовинний струнний щипковий клавішний музичний інструмент, попередник фортепіано.

Клавіатура: сукупність важелів (клавішів) у клавішних музичних інструментах та різного роду механізмах (друкарських машинках, набірних, лічильних машинах тощо).

Клавікорд: старовинний струнний ударний клавішний музичний інструмент, за конструкцією близький до клавесина.

Клавір: 1. Загальна назва струнних клавішних музичних інструментів (клавікорда, клавесина, фортепіано). 2. Те саме, що й клавіраусцуг.

Клавіраусцуг: перекладення партитур вокально-симфонічного твору (опери, ораторії, кантати тощо) для співу і фортепіано або тільки для фортепіано. Рідше — аранжування симфонічного або камерно-ансамблевого твору для фортепіано. Інша назва — клавір.

Клавіша: 1. Пластинка в музичному інструменті (фортепіано, баяні тощо), ударяючи по якій викликають звук. 2. Наконечник важільця в різних механізмах, на який натискають, щоб надати їм руху.

Кладистика: напрям у біологічній систематиці, за яким організми класифікують ґрунтуючись на порядку, у якому вони відгалужувались від еволюційного дерева, незважаючи на їхню морфологічну подібність.

Кладогенез: шлях еволюції тваринних організмів, що приводить до виникнення в результаті дивергенції більшого числа відмежованих один від одного видів, родів, родин і т. д.

Кладодій: видозмінений пагін рослин, стебло якого має сплющену, листовидну форму й виконує функцію листка.

Кладонія: рід кущистих лишайників; ростуть на грунті, пнях, біля основи стовбурів дерев. Окремі види (оленячий мох, або ягель) є поживою для північного оленя.

Клака: група найманих глядачів для створення штучного успіху або провалу акторів, вистави тощо.

Клаксон: 1. Пристрій для подачі звукових сигналів. 2. Сигнал, що подається таким пристроєм. Від назви фірми-виробника Klaxon Signals, яка випускала К. їх з 1908 року.

Клан: 1. У шотландців та ірландців родова община. 2. перен. Рід або група згуртованих у господарському й побутовому відношеннях родичів.

Клап-камера: складаний фотоапарат з висувною передньою стінкою, де встановлено об'єктив.

Клапан: 1. У механізмі, машині — накривка, що закриває отвір, через який проходить пара, газ, рідина, тощо; хлипавка, хлипак, хлипець. 2. Пристосування для закривання і відкривання отвору в корпусі музичного духового інструмента. 3. Стулки в серці. 4. Нашитий шматок тканини певної форми, що закриває отвір кишені або шов на одязі.

Кларен: блискучий або напівматовий інгредієнт вугілля масивної або верствуватої будови. У неоднорідному вугіллі К. утворює смуги різної товщини, іноді складає суцільні пласти вугілля.

Кларки елементів: числа, які показують середній вміст хімічних елементів у даному космічному тілі або в частині його у вагових або атомних процентах. Від прізвища американського вченого Ф. У. Кларка.

Кларнет: язичковий дерев'яний духовий музичний інструмент. Винайдений в 1700 році в Нюрнберзі музичним майстром Йоганном Христофом Деннером.

Клас: 1. Сукупність, група предметів або явищ, що мають спільні ознаки, якість; розряд, підрозділ, тип. 2. Суспільні групи людей. 3. Природна систематична група, що об'єднує споріднені ряди тварин або порядки рослин. 4. Сукупність цифр трьох сусідніх розрядів числа (напр., 1-й К. становлять одиниці, десятки й сотні). 5. Розряд, що присвоюється суднам транспортного флоту, збудованим відповідно до правил класифікаційних товариств (в Україні — морського і річкового реєстру). 6. Розряд пасажирських залізничних вагонів, кают на пароплавах тощо, який встановлюють залежно від ступеня комфорту, що надається пасажирам. 7. Підрозділ у школі, що працює за єдиною програмою протягом навчального року. 8. Річний курс навчання з визначенням дисциплін і розподілом часу між ними. 9. Предмет викладання в деяких спеціальних навчальних закладах. 10. Основне навчальне приміщення в школі. 11. Ступінь деяких цивільних звань (напр., радник юстиції 1-го К.).

Класи суспільні: великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні.

Класик: 1. Видатний, загальновизнаний письменник, діяч науки чи мистецтва, творчість якого є взірцем у даній галузі. 2. Послідовник, представник класицизму. 3. Фахівець із старогрецької й латинської мов та античної літератури.

Класика: сукупність наукових праць, художніх творів, що мають світове визнання; класичні, зразкові твори літератури і мистецтва.

Класифікатор: 1. Особа, що проводить класифікацію. 2. Пристрій для сортування подрібнених руд, вугілля тощо.

Класифікація: система розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями.

Класицизм: напрям у європейській літературі і мистецтві 17-початку 19 ст., суть якого полягала у наслідуванні мистецтва та літератури Стародавніх Греції і Риму.

Класичний: 1. Той, що стосується давньогрецького або давньоримського періоду в літературі і мистецтві. 2. Властивий класицизмові, класикові, художній твір, який зберіг до нашого часу зразковість. 3. К-а філологія — сукупність дисциплін, що вивчають античні (грецьку й латинську) мови, літератури; К-і мови — давні грецька і латинська мови. 4. К-а освіта — система середньої загальної освіти основою якої було вивчення мов, історії та літератур античного світу (Греції і Риму), що виникла в Західній Європі в епоху Ренесансу в боротьбі з релігійно-схоластичною школою. 5. Виняткового значення, гідний наслідування, зразковий. 6. перен. Усталений.

Класовий: той, що стосується суспільного класу. К-а боротьба — боротьба між суспільними класами, інтереси яких несумісні або суперечать один одному.

Кластер: об'єднання декількох однорідних елементів, яке може розглядатися як самостійна одиниця, що володіє певними властивостями.

Кластогенний: утворений з уламків гірських порід.

Клаузула: заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу.

Клаустрофобія: психічний розлад у вигляді панічного страху перед замкненим або тісним простором.

Клевеїт: мінерал класу окисів і гідроокисів, різновид уранініту, багатий на рідкісноземельні елементи. Руда урану й радію. Від прізвища шведського хіміка П. Клеве.

Клеймо: 1. Знак на виробі для його ідентифікації. 2. Ручний слюсарний інструмент для нанесення К. на поверхню пластичних матеріалів. 3. розм. Відбиток чогось негативного, ганебного, наприклад, К. нещастя, тавро.

Клейнод: 1. Невеликий за розміром, але вартісний, подарунок гостя. 2. Геральдична прикраса на лицарському шоломі. 3. Атрибут і символ військової чи цивільної влади.

Клейофан: мінерал класу сульфідів, світлозабарвлений або безбарвний різновид цинкової обманки. Руда цинку.

Клейстогамія: самозапилення й самозапліднення рослин з нерозкривними (т. зв. клейстогамними) квітками (напр., у арахіса, ячменю).

Клейстокарпій: плодове тіло деяких сумчастих грибів; кулястої форми, замкнене, викидає спори після розриву оболонки.

Клема: затискач, напр., для закріплення електричних дротів.

Клепсидра: водяний годинник у стародавніх Індії, Китаї, Єгипті, Греції й Римі.

Клептократія: одна з форм політичної корупції, за якої уряд існує для збільшення особистого багатства і політичного впливу шляхом зловживання державними чиновниками та політиками владою за рахунок широких верств населення.

Клептоманія: хворобливий потяг у людини до крадіжки, один з симптомів психічного розладу.

Клерикал: 1. Представник церкви, що має духовний сан. 2. Прихильник клерикалізму, член клерикальної партії.

Клерикалізм: політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспільно-політичне і культурне життя країни.

Клерк: 1. В Західній Європі за середньовіччя духовна особа. Пізніше так називали всяку письменну людину, переписувача тощо. 2. В Англії і США конторник, діловод. 3. У Франції, Бельгії, Голландії діловод, стажист при нотаріусі. 4. Конторський службовець, діловод, конторник, бюровець.

Клерухії: 1. Давньогрецькі військово-землеробські поселення на території підлеглих або союзних держав. 2. Форма землеволодіння, пов'язана з несенням військової служби в елліністичних державах.

Клефти: грецькі селяни-партизани, які боролися проти турецького панування в Греції.

Кліваж: розщеплення гірських порід по тріщинах, напрям яких не збігається з первинною текстурою чи верствуватістю порід.

Клівер: косе трикутне вітрило, що його встановлюють перед передньою щоглою.

Клієнт: 1. У Стародавньому Римі — неповноправний громадянин, що юридичне залежав від свого опікуна-патрона. 2. Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, нотаріусу тощо. 3. Постійний відвідувач, замовник, покупець і т. ін.

Клієнтела: в Стародавньому Римі група осіб, залежних від патрона.

Клієнтура: сукупність клієнтів.

Клікбейт: текстовий заголовок або графічне зображення, які привертають увагу до матеріалу, як правило, в інтернеті шляхом гіперболізації чи маніпуляції й на шкоду якості або точності поданої інформації.

Клімакс: перехідний період у житті людини від статевої зрілості до повного припинення функцій статевих залоз.

Клімактерій: перехідний період у житті людини від статевої зрілості до повного припинення функцій статевих залоз; клімакс.

Клімат: 1. Багаторічний режим погоди в даній місцевості, що визначається географічними умовами; метеорологічні умови, властиві певній місцевості. 2. Аридний К. — К. пустель і напівпустель.

Кліматизер: побутовий прилад, який створює в кімнаті штучний мікроклімат (освіжає, зволожує й за бажанням ароматизує повітря).

Кліматографія: розділ кліматології, що описує кліматичні умови різних частин земної кулі.

Кліматологія: наука про клімат; вивчає причини й особливості виникнення різних кліматичних умов на Землі в цілому та в окремих її частинах, розподіл типів кліматів на земній кулі, зміни клімату в минулому та в сучасну епоху. Поділяється на загальну К., кліматографію й К. прикладну.

Кліматрон: оранжерея зі штучним кліматом.

Клініка: установа лікарняного типу, де лікування хворих поєднується з науково-дослідною та педагогічною роботою; шпиталь, госпіталь, лазарет, стаціонар, лічниця, амбулаторія.

Клініцист: лікар, який працює в клініці й лікування хворих поєднує з науковими спостереженнями та дослідженнями.

Клінгер: скло, крізь яке спостерігають рівень води в парових котлах при великому тиску пари.

Клінкер: 1. Спечені глиняні вироби, звичайно у вигляді цегли. 2. Спечена суміш вапняку й глини (або шлаку), що є цементною сировиною. 3. Спечений залишок після обробки нагріванням матеріалів (напр., шлаків), що містять цинк. 4. Вузький довгий човен для академічного спортивного веслування.

Клінкет: клиновий кран, запірний пристрій для трубопроводів на судні.

Клінометр: прилад для вимірювання нахилу укосів насипу; в гірничій справі — для вимірювання кута падіння пласта або жили; у морській справі — для вимірювання кута крену судна.

Кліностат: прилад, що його застосовують у дослідах з фізіології рослин для усунення однобічного впливу на них деяких факторів зовнішнього середовища (головним чином сили тяжіння, світла).

Клінохлор: породоутворюючий мінерал класу силікатів, зеленого кольору з різними відтінками.

Клінч: у боксі — взаємне захоплювання супротивників у процесі бою, що є порушенням правил.

Кліо: у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, покровителька героїчної пісні, згодом — історії.

Кліпа: монета некруглої форми.

Кліпер: 1. У 19 ст. — вітрильне швидкохідне трищоглове судно. 2. У 19 ст. — вітрильне-гвинтовий швидкохідний військовий корабель. 3. Вітрильно-моторне швидкохідне промислове судно.

Кліпси: вид сережок, що їх прикріплюють до мочок вух без проколювання.

Клір: у християнстві — духовенство як особлива спільність служителів церкви на противагу її послідовникам, мирянам; церковнослужителі.

Кліренс: віддаль від найнижчих точок конструкції автомобіля (за винятком коліс) до рівня землі.

Клірик: особа, що належить до кліру; священнослужитель.

Кліринг: система безготівкових розрахунків (за продані товари, цінні папери, надані послуги), що грунтується на зарахуванні банками взаємних платіжних вимог сторін, що беруть участь у розрахунках. Клірингові операції в зовнішній торгівлі називають валютним К.

Клістрон: надвисокочастотна електронна лампа; використовують для підсилення, генерування, збільшення частоти коливань, детектування тощо.

Клітор: жіночий зовнішній статевий орган, що знаходиться у верхньому кутку малих статевих губ; з анатомічної точки зору К. складається з двох печеристих тіл (ніжки К.), кожне окремо оточене товстою волокнистою мембраною і закінчується головкою на дистальному кінці; має високу еротичну чутливість. Сальні залози, на які багатий К., виділяють смегму.

Кліф: обрив морського берега, що утворюється від дії прибою.

Кліше: 1. Форма високого друку, призначена для поліграфічного відтворення ілюстрацій. Виготовляють з цинку, міді, латуні, дерева, пластмас. Розрізняють К. растрові (автотипні) і штрихові. 2. розм. Часто повторювана фраза або метафора.

Клішограф: різновид електронного гравірувального автомата.

Клоака: 1. біол. Розширена кінцева частина задньої кишки у деяких риб, усіх земноводяних, плазунів, птахів та однопрохідних ссавців, в яку відкриваються статеві протоки й сечоводи. 2. тех. Підземний канал для відведення нечистот. 3. перен. Нагромадження бруду.

Клоачні: ряд ссавців, що мають клоаку та розмножуються відкладанням яєць (качконіс, єхидна, проєхидна). Поширені в Австралії та на прилеглих островах. Інші назви — однопрохідні, яйцекладучі.

Клобмени: учасники селянського руху в Англії в період Англійської революції 17 ст.

Клобук: 1. Головний убір ченця, що складається з камилавки і намітки — чорного покривала, прикріпленого до камилавки і закінчується трьома довгими кінцями, що спускаються по плечах і спині до пояса. 2. Шкіряний ковпачок на голову мисливського птаха. 3. Чорні К. — історична назва об'єднання тюркських кочових племен печенігів, торків, берендеїв, осілих у лісостеповій частині Київської Русі (переважно у регіоні річки Рось) в XI—XII століттях.

Клон: потомство рослинного або тваринного організму, яке утворюється внаслідок вегетативного розмноження (у багатоклітинних організмів) або нестатевого поділу клітин (у одноклітинних організмів).

Клонування: 1. біол. отримання кількох генетично ідентичних організмів шляхом безстатевого (у тому числі вегетативного) розмноження. 2. інформ. Повне копіювання логічних або жорстких дисків.

Клонус: ритмічні, швидко змінюючі одне одного скорочення окремих м'язів або м'язових груп.

Клопфер: найпростіший телеграфний апарат для приймання на слух знаків коду Морзе.

Клотик: кружок з виступаючими краями на верхньому кінці щогли або флагштока. На К. встановлюють сигнальний ліхтар.

Клотоїда: плоска спіралевидна крива, що складається з двох гілок, розташованих симетрично відносно початку координат.

Клоун: 1. Комічний персонаж хитрого простака в англійській драмі. 2. Артист цирку, який виконує комічні, буфонадні ролі. 3. перен. Про людину, що вдає із себе блазня або своєю поведінкою схожа на нього.

Клоунада: 1. Виступ клоунів у цирковій виставі. 2. перен. Комічна вихватка, блазенство.

Клуазонізм: техніка постімпресіоністського живопису з пласкими, чітко окресленими, різного кольору смисловими областями. Термін запроваджено французьким критиком Едуардом Дюжарденом у 1888 році.

Клуатр: крита галерея, що обрамляє прямокутний двір монастиря або великої церкви у романській та готичній архітектурі.

Клуб: 1. Громадська організація, що об'єднує людей певного кола, професії для спільного відпочинку, розваг, занять спортом і т. ін. 2. Культурно-освітня організація при підприємсті, установі. 3. У період Французької революції кінця 18 ст. назва політичних партій (напр., "Клуб друзів народу", "Клуб революції").

Клумпакоїс: старовинний литовський народний парний танець.

Клуп: інструмент (оправка зі змінними плашками) для нарізання зовнішньої різьби вручну.

Клюз: отвір у борту судна для пропускання ланцюга або каната (троса).

Клюфт: порожнина між жилою й бічною до неї породою.

Клясер: альбом для колекції марок.

Кнелі: зварені у воді галушки з м'ясним або рибним фаршем.

Кнель: дієтичний продукт з провареного м'ясного або рибного фаршу з маслом.

Кнехти: парні тумби зі спільною плитою на палубі судна, призначені для закріплення швартових або буксирних тросів.

Кніксен: привітання дівчини з присіданням.

Кноп: плетений вузол у вигляді потовщення на кінці рослинного троса.

Кнорр: дерев'яний корабель вікінгів, призначений для вантажних перевезень. У рух К. приводився веслами або прямим рейковим вітрилом і управлявся кормовим веслових кермом.

Князь: 1. Глава феодальної монархічної держави. 2. Дворянський титул, аналог західноєвропейського принцепс, герцог, конунг.

Ко...: префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність.

Коагулянти: речовини, що спричинюють коагуляцію. Застосовують для очищення води, виділення цінних промислових продуктів з відходів виробництва тощо.

Коагулят: осад, що утворюється внаслідок коагуляції колоїдного розчину.

Коагуляція: злипання частинок колоїдів при їхньому зіткненні в процесі теплового (броунівського) руху, переміщування або напрямленого переміщення в зовнішньому силовому полі. Застосовують для очищення води, повітря тощо.

Коадаптація: взаємні морфологічні та функціональні пристосування органів, що виробились у процесі еволюції організмів.

Коайта: рід мавп родини чіпкохвостих. Поширені в Південній Америці. Інша назва — павукоподібні мавпи; коата.

Коаксіальний: співвісний.

Коалесценція: злиття крапель або пузирів при зіткненні в середині середовища, яке рухається (рідина, газ), або на поверхні будь-якого тіла.

Коаліція: 1. Союз, об'єднання на добровільних засадах для досягнення спільної мети; спілка, альянс. 2. Тимчасовий воєнно-політичний союз двох або кількох держав, укладений для спільних дій проти будь-якої держави або групи держав. 3. Угода між двома або кількома політичними партіями, часто для спільного створення уряду й участі в ньому.

Коаляційний: утворений на засадах коаліції, спільний, союзний. К. уряд — уряд, до складу якого входять представники різних політичних партій.

Коата: рід мавп родини чіпкохвостих. Поширені в Південній Америці. Інша назва — павукоподібні мавпи.

Коаті: рід хижих ссавців родини єнотових. Поширені в Південній Америці. Іноді завдають шкоди зерновим культурам. Об'єкт промислу заради хутра. Інша назва — носуха.

Коацервати: драглисті крапельки, утворювані в розчині органічних речовин. К. здатні вбирати розчинені речовини і збільшуватися.

Кобаламін: один з вітамінів групи В — вітамін В12. Синтезується лише мікроорганізмами. Міститься в багатьох продуктах тваринного походження (печінці й нирках великої рогатої худоби). Використовують у медицині (при лікуванні недокрів'я, нервових та шкіряних хвороб, захворювань печінки) і в тваринництві (для стимулювання росту й розвитку тварин).

Кобальт: 1. Хімічний елемент, сріблясто-білий метал, твердіший від заліза, символ Со, ат. н. 27. Застосовують для виробництва спеціальних сплавів і сталей; сполуки К. використовують для виготовлення емалей і фарб. 2. Темно-синя фарба, до складу якої входить цей метал.

Кобальтин: мінерал класу персульфідів, білого, сталево-сірого кольору. Руда кобальту.

Кобальтрон: 1. Прилад, який використовують у медицині для глибокого опромінювання злоякісних пухлин. 2. Прилад для виявлення дефектів у металах.

Кобиз: казахський струнний смичковий музичний інструмент; кил-кобиз. Має ковшоподібний корпус з суцільного дерева, резонатор, обтягнутий міхуром і дві струни з кінського волосся. Грають на К. коротким смичком, тримаючи інструмент між колінами. Вважається найдавнішим в історії людства музичним інструментом.

Кобол: одна з мов програмування, орієнтована на вирішення економічних, комерційних і організаційних задач.

Кобра: рід отруйних змій родини аспідових; поширені в Африці, Близькому Сході, південній частині Азії. Активні з квітня по червень і вересня по листопад. Харчуються гризунами, земноводними, птахами, а також іншими зміями, у тому числі і отруйними.

Кобуз: узбецький струнний смичковий музичний інструмент.

Ковалентний зв'язок: те саме, що й гомеополярний зв'язок.

Коваріант: число, алгебричний вираз, що при певному перетворенні величин, з якими К. пов'язаний, змінюється за строго визначеним, здебільшого за лінійним, законом.

Ковбой: у західних штатах США — пастух-вершник, що пасе табуни коней у степах.

Ковелін: мінерал класу сульфідів, синього кольору. Мідна руда. Від прізвища італійського мінералога Н. Ковеллі.

Коверкот: вовняна чи напіввовняна тканина саржевого або нескладного діагоналевого переплетення.

Ковчег: 1. Судно, в якому, за біблійним міфом, урятувався від всесвітнього потопу Ной зі своєю родиною і тваринами. 2. перен. Про громіздке, старомодне судно, екіпаж і т. ін. 3. У православній церкві — скринька для зберігання т. з. святих дарів.

Когезія: прилипання одна до одної частин того самого твердого тіла або рідини при їхньому контакті.

Когерентний: взаємозв'язаний; К-і промені — пучки світла, що надходять до місця інтерференції їх від одного джерела різними шляхами, коли не змінюється у часі різниця між їхніми оптичними шляхами (різниця ходу променів); К-і хвилі — хвилі, здатні до інтерференції, тобто такі, що в них не змінюється в часі різниця фаз.

Когерентність: здатність до інтерференції, яку виявляють за певних умов хвилі, зокрема світлові. Умовою К. хвиль є незмінюваність у часі різниці між фазами коливань у них, що можливо лише тоді, коли хвилі мають однакову довжину (частоту).

Когерер: прилад, який застосовували в перших радіоприймачах як детектор.

Когнати: в римському праві особи, які перебувають у юридично визнаній кровній спорідненості по жіночій лінії; кровні родичі, що поряд з агнатами можуть виступати як спадкоємці.

Когнітивність: здатність до розумового сприйняття і переробки зовнішньої інформації; пізнання.

Когнітивна свобода: психол. повний суверенітет по відношенню до власної свідомості. У широкому розумінні — право кожного мислити незалежно і автономно.

Когнітивний дисонанс: стан психічного дискомфорту індивіда, викликаний зіткненням у його свідомості конфліктуючих уявлень або емоційних реакцій.

Когнітивний: 1. Повязаний з пізнанням. 2. Той, що пізнається, вивчається.

Когнітологія: сфера діяльності, пов'язана з аналізом знання і забезпеченням його подальшого розвитку.

Когномен: третя складова повного давньоримського імені, котра виникла як індивідуальне прізвисько, а з часом стала спадковою.

Когорта: 1. Основний тактичний підрозділ війська у Стародавньому Римі. Початково складався з 300-800 чоловік, пізніше — з шести центурій, згодом (з І ст. до н. е.) — десята частина легіону (порядка 500 чоловік). 2. перен. Згуртована спільними ідеями, цілями, прагненнями група людей; відділ, з'єднання, батальйон, фаланга, плеяда, сузір'я.

Код: 1. Система символів для передавання, обробки й зберігання (запам'ятовування) різної інформації. Напр., у телеграфному К. кожній літері чи знакові відповідає певна комбінація тривалості імпульсів струму, а на письмі — крапок і тире. 2. Ключ до способу шифрування чи розшифрування тексту.

Кода: 1. Заключна частина музичного твору або його частини; закінчення. 2. літ. Додатковий вірш, що перевищує встановлену нормами загальну кількість рядків сонета (більше 14 рядків); рондо (більше 13 рядків) тощо.

Кодеїн: лікарський препарат, алкалоїд. Застосовують переважно як засіб проти кашлю.

Кодекс: 1. Єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин (напр., цивільний К., кримінальний К.). 2. У давнину одна з форм книги: скріплені з одного боку зошити із зігнутих навпіл і прошитих по згину аркушів пергаменту або папірусу, пізніше — паперу. 4. Сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися в даному суспільстві (напр., моральний К.). 3. Збірник правил, інструкцій, що регулюють певну галузь діяльності, спортивних змагань.

Кодифікація: одна з форм систематизації законів та інших нормативних актів, що регулюють певну галузь суспільних відносин.

Кодициль: документ, який змінює заповіт або додає до існуючого заповіту.

Кодон: набір з трьох нуклеотидів (триплет), що визначає місце даної амінокислоти в поліпептидному ланцюгу. Є одиницею генетичного коду.

Кодування: операція ототожнювання символів чи груп символів одного коду з символами чи групами символів іншого коду.

Коерцитивна сила: напруженість магнітного поля, що зменшує залишковий магнетизм феромагнетика до нуля.

Коерцитиметр: прилад для вимірювання коерцитивної сили.

Коерцитиметрія: один із способів магнітного контролю напівфабрикатів і виробів з феромагнітних сплавів, в основу якого покладено вимірювання їхньої коерцитивної сили.

Коефіцієнт інтелекту: IQ; кількісна оцінка рівня інтелекту людини відносно рівня інтелекту середньостатистичної людини такого ж віку. Визначається за допомогою спеціальних тестів, розрахованих на оцінку розумових здібностей, а не рівня знань чи ерудиції. Тести IQ розробляються так, щоб результати описувалися нормальним розподілом з середнім значенням IQ, рівним 100 і таким чином, щоб 50% людей мали IQ між 90 та 110 і по 25% — нижче 90 та вище 110. Значення IQ розраховується за формулою IQ = Розумовий Вік / Хронологічний Вік × 100.

Коефіцієнт: 1. Сталий або відомий множник при іншій, звичайно змінній або невідомій величині. 2. Відношення двох значень фізичної величини. Напр., К. корисної дії (ккд) відношення кількості корисної енергії, яку одержують від перетворювача, до кількості енергії, що надходить до нього.

Коітус: генітальний контакт двох індивідуумів для продовження роду, а також з метою отримання статевого задоволення. Являє собою завершальний етап періоду, протягом якого існує статева домінанта.

Койне: 1. Іонійсько-аттичний діалект грецької мови, який виконував функції загальногрецької мови з 300 до н. е. до до II—III ст. н. е. 2. Функціональний тип мови, що використовується як основний засіб повсякденного (головним чином усного) спілкування між носіями різних діалектів або мов.

Кок-сагиз: багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих. Каучуконос. 3 розвитком виробництва синтетичного каучуку К.-с. не культивують.

Кок: кухар на кораблі.

Кока-кола: безалкогольний газований напій з домішкою екстракту з листків какао і горіхів кола.

Кока: вид тропічних чагарникових кущових рослин родини кокаїнових. Листки містять кокаїн та інші алкалоїди. Культивують у тропіках Південної Америки та Азії. Інші назви — кокаїнове дерево, кокаїновий кущ.

Кокаїн: алкалоїд; міститься в листі коки. В медицині солянокислу сіль К. застосовують для поверхневого знеболювання кон'юнктиви й рогівки ока, слизових оболонок рота, носа. К. — наркотичний засіб.

Кокаїнізм: хвороблива пристрасть людини до кокаїну; вид наркоманії. Систематичне вживання кокаїну призводить до розладу нервової системи.

Кокарда: 1. Металевий значок установленого зразка на форменому кашкеті. 2. заст. Вид банта на платті, капелюсі тощо.

Кокетка: 1. Жінка, що своєю поведінкою, манерами, одягом і т. ін. намагається подобатися чоловікам. 2. Верхня, відрізна частина плаття, блузки, до якої на висоті грудей пришивається нижня частина одягу.

Коки: кулясті бактерії. Поширені в грунті, повітрі, харчових продуктах тощо. Використовують при виготовленні молочнокислих продуктів. Багато видів — хвороботворні (стрептокок, стафілокок).

Кокіль: металева ливарна форма, в якій одержують металеві виливки.

Кокле: латиський струнний щипковий музичний інструмент.

Коклюш: гостра інфекційна, переважно дитяча, хвороба, яка характеризується приступами конвульсивного кашлю. Інша назва — кашлюк.

Кокні: 1. Одне з лондонського просторічь, на якому розмовляють представники нижчих соціальних верств населення Лондона. 2. Зневажливо-глузливе прізвисько уродженця Лондона із середніх і нижчих верств населення.

Кокон: 1. Утвір з виділень шкірних залоз, куди відкладають яйця деякі черви. 2. Щільна оболонка з тонких волокон, яку робить гусениця перед перетворенням у лялечку; опряд, опрядок, замоток, гніздечко, кашучок. 3. Чохол з нитки, що її виробляють спеціальні залози у комах; захищає личинку. К. шовковичного шовкопряда є сировиною для одержання природного шовку.

Кокос: рід деревних тропічних рослин родини пальмових. Деякі види культивують. З плодів (кокосових горіхів) та соку дерев одержують харчові продукти, з деревини та листя виготовляють дрібні вироби.

Кокотка: жінка легкої поведінки, що живе на утриманні своїх поклонників.

Кокпіт: відкрите водонепроникне приміщення для рульового й пасажирів на катері або вітрильній яхті.

Кокс: тверда, міцна пориста маса, отримана нагріванням сировини (як правило, кам'яного вугілля чи торфу) до високих (1000—1100°С) температур без доступу повітря; кокус. Використовують переважно як паливо й відновник у металургійній промисловості.

Коксит: запалення кульшового суглоба в людини; спостерігається при травмах та деяких інфекційних захворюваннях.

Коксохімія: хімічна технологія, пов'язана з перетворенням природного палива на кокс та інші цінні продукти коксуванням.

Коксування: перетворення природного палива (головним чином кам'яного вугілля) на кокс та інші цінні продукти нагріванням у печах до високих температур без доступу повітря.

Коктейль: 1. Напій, що становить суміш коньяку, лікеру та вин, іноді з цукром, прянощами тощо. 2. Напій, приготовлений із суміші молока з сиропом, морозивом, кави з морозивом і т. ін. 3. Кінь з підрізаним хвостом.

Коку: традиційна японська міра об'єму, приблизно рівна 180,39 літра. Історично К. визначався як середня кількість рису, яку доросла людина споживає протягом року. У середньовічній Японії К. був основною мірою багатства і служив грошовим еквівалентом.

Кокциди: підряд комах ряду рівнокрилих хоботних. Поширені повсюдно, найчисленніші в тропіках. Багато видів — шкідники сільськогосподарських культур і лісу.

Кокцидії: ряд мікроскопічних одноклітинних тварин класу споровиків. Внутрішньоклітинні паразити безхребетних і хребетних тварин, зрідка людини; спричинюють кокцидіоз.

Кокцидіоз: захворювання тварин, зрідка людини, що його спричинюють кокцидії.

Кол-центр: служба для отримання, передачі і/або обробки великого об'єму запитів по телефону.

Кола: рід вічнозелених дерев підродини стеркулієвих родини мальвових. Заввишки досягає до 20 метрів; батьківщина — Західна Африка. Насіння (т. зв. горіхи кола діаметром до 5 см) містить кофеїн (до 2,5 %) і теобромін (до 0,05 %). Використовують у медицині та харчовій промисловості.

Колабораціонізм: співробітництво із загарбниками в окупованих ними країнах.

Колабораціоніст: зрадник своєї батьківщини, що співробітничає з окупантами.

Колаген: волокнистий білок, що є основною складовою частиною специфічних волокнистих структур сполучної тканини тварин і людини.

Колаж: прийом в образотворчому мистецтві, за яким на певну основу наклеюють різні матеріали, що різняться кольором і фактурою; твори, виконані таким прийомом.

Колапс: 1. Гостра судинна недостатність, яка характеризується пригніченням центральної нервової системи, зменшенням маси циркулюючої крові та порушенням обміну речовин. 2. Спадання уражених ділянок легень при пневмотораксі.

Коларгол: лікарський препарат. Застосовують при гнійних захворюваннях (переважно очних, гінекологічних, шкірних).

Колатеральний: бічний, боковий; К. кровообіг — побічне, обхідне сполучення кровоносних судин; К-і шляхи артерій — обхідні, побічні шляхи артерій.

Колба: скляна посудина з круглим або плоским дном і видовженою шийкою. Застосовують у лабораторній практиці.

Колега: 1. Товариш за фахом, місцем праці, навчанням у вищій школі і т. ін.; однокашник, співучень, співробітник, співпрацівник. 2. Особа тієї самої професії.

Колегіальність: принцип управління, при якому керівництво здійснюється не одноособове, а групою осіб, що мають рівні права й обов'язки у розв'язанні питань, віднесених до їхньої компетенції.

Колегіальний: 1. Товариський. 2. Той, що його здійснює спільно група осіб, колегія.

Колегіум: закриті середні або вищі навчальні заклади в 16 — 18 ст. у Західній Європі. К. (колегії) були і в царській Росії, зокрема на Україні.

Колегія: 1. У Стародавньому Римі група осіб, зв'язаних спільним виконанням релігійних відправ або спільною професією. 2. Органи центрального управління в Росії 18 ст. 3. Навчальні заклади у країнах Західної Європи і в царській Росії (колегіуми). 4. Адміністративний, розпорядчий або дорадчий орган, що складається з офіційно затвердженої чи обраної групи осіб (напр., К. міністерства).

Коледж: вищий або середній навчальний заклад (середня школа) у Франції, Бельгії та деяких інших країнах.

Колектив: сукупність людей, об'єднаних спільною діяльністю, спільними інтересами; штат, персонал, особливий склад, команда.

Колективізація: усуспільнення.

Колективізм: риса суспільних відносин, яка полягає в усвідомленні вищості громадських інтересів над інтересами окремої особи, підпорядкування її діяльності інтересам колективу. Протилежне — індивідуалізм.

Колективізований: усуспільнений, об'єднаний у колгоспи.

Колективний: загальний, спільний; К. договір — двостороннє зобов'язання, укладене на певний строк між робітниками або службовцями в особі профспілкових організацій та адміністрацією підприємства чи установи.

Колектор: 1. Установа чи особа, яка щось збирає або розподіляє. 2. Частина якоря електричних машин, призначена для підведення або відведення струму за допомогою щіток, а також для випрямлення струму. 3. Трубопровід, до якого приєднують кілька трубопроводів меншого діаметра. 4. Труба з підвідними й відвідними патрубками для змішування, вирівнювання тиску або для розподілу потоків газу, пари чи рідини. 5. Підземна галерея, в якій укладають кабелі або труби.

Колекціонер: збирач колекцій.

Колекція: систематизоване зібрання однорідних предметів, що мають науковий, художній, історичний інтерес; збираниця.

Коленкор: фарбована бавовняна тканина полотняного переплетення; перкаль. Застосовують для книжкових палітурок тощо.

Коленхіма: один з видів тканин переважно дводольних рослин, що надає міцності їхнім органам.

Колеоптер: літак з кільцевим крилом, що може злітати й сідати вертикально.

Колеоптиле: перший верхній листок у злаків; має вигляд згорненої трубки з загостреною верхівкою, якою він пробиває грунт при проростанні зернівки й захищає органи, що розвиваються.

Колеоптиль: перший верхній листок у злаків; має вигляд згорненої трубки з загостреною верхівкою, якою він пробиває грунт при проростанні зернівки й захищає органи, що розвиваються. Інша назва — колеоптиле.

Колеориза: плівчаста піхва, що оточує зародковий корінь у злаків. Виконує захисну роль.

Колеус: рід багаторічних трав'янистих або напівкущових рослин родини губоцвітих, поширений у тропіках і субтропіках Азії та Африки. Багато видів вирощують як декоративні.

Колі: порода службових собак. Інша назва — шотландська вівчарка.

Колібактеріоз: інфекційне захворювання новонародженого молодняка сільськогосподарських тварин і хутрових звірів, спричинюване патогенними серотипами кишкової палички.

Колібрі: підряд птахів ряду довгокрилих, поширені в Південній і Північній Америці. Найменші птахи на Землі. Мають яскраве оперення. Корисні як запилювачі рослин.

Колізія: 1. Зіткнення протилежних сил, інтересів, прагнень; сутичка. 2. Гострі суперечності й зіткнення поглядів персонажів, що виявляються в ряді подій, зображених у художньому творі. 3. Розходження між правовими нормами, що регулюють однакові правовідносини.

Коліматор: 1. В оптиці пристрій для створення пучка паралельних променів. 2. Невелика зорова труба, у фокусі якої є хрестоподібно натягнуті нитки або світла точка. 3. В радіологічних приладах пристрій, за допомогою якого відділяють певну частину потоку проміння.

Колімація: інструментальна похибка в оптичних приладах, яка виникає внаслідок неточної перпендикулярності осі обертання труби приладу до її оптичної осі.

Колінеарний: паралельний даній прямій лінії.

Колінеація: мат. перетворення, при якому точки однієї прямої перетворюються на точки іншої прямої.

Коліт: запалення слизової оболонки товстої кишки у людини й тварин.

Колобома: дефект тканини повік або оболонки очного яблука.

Колодій: спиртово-ефірний розчин нітроцелюлози; безбарвна прозора або жовтувата рідина з запахом ефіру. Застосовують у медицині, хімії.

Колоїд: система, що складається з дуже роздрібнених (розмірами від 10^-5 до 10^-7 см) частинок, рівномірно розподілених в однорідному середовищі. К. є проміжним між істинними розчинами і грубодисперсними системами (суспензіями, емульсіями). Напр., кров, білок яєчний. К-і розчини — те саме, що й золі.

Колоїдна хімія: розділ фізичної хімії, в якому вивчаються властивості дрібнодисперсних систем та істинних розчинів високомолекулярних сполук.

Колоїдно-дисперсні мінерали: мінерали, розміри частинок яких коливаються від 0.1 до 0.001 мк і які мають властивості колоїдів. До них належать мінерали глин (мотморилоніт, каолініт, алофан та ін.), деякі мінерали заліза, марганцю.

Колоквіалізм: стиль мовлення з використанням розмовної і просторічної лексики, міміки та жестів, який служить для неформального спілкування чи в умовах специфічного оточення.

Колоквінт: багаторічна витка трав'яниста рослина родини гарбузових, поширена в Середземномор'ї, Північній Африці і Передній Азії. Плоди містять глікозид колоцинтин, що має проносну дію.

Колоквіум: 1. Одна з форм навчання — бесіда викладача із студентами з метою вияснення і підвищення рівня їх знань. 2. Вид екзамену в середині семестра з метою оцінювання поточного рівня знань. 3. Збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді.

Колоксилін: неповний складний ефір целюлози, в якому частина (20-30%) гідроксилів лишаються вільними; тверда аморфна безбарвна речовина. Застосовують у виробництві вибухових речовин, лаків, кіноплівки тощо.

Коломбіна: один з постійних образів італійської комедії масок 16 — 17 ст.; спочатку — весела спритна служниця, пізніше — елегантна, дотепна субретка, активна учасниця розвитку інтриги п'єси.

Колон (1): 1. У Стародавньому Римі орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника. 2. У ряді романських країн і Латинській Америці різні категорії селянства: наймит, здольщик, напівкріпосний орендар.

Колон (2): грошова одиниця Коста-Ріки, поділяється на 100 сентимо; Сальвадору, поділяється на 100 сентаво.

Колона: 1. Вертикальна опора, що підтримує балку, антаблемент або п'яту арки, має базу, стовбур, капітель. 2. Вертикальна, відносно висока частина машинної станини круглого, рідше прямокутного перетину. 3. Стрій, в якому військові підрозділи вишикувані один за одним на певній дистанції.

Колонада: архіт. ряд колон, об'єднаних загальним перекриттям.

Колонат: у Римській імперії, а також країнах Західної Європи та Візантії за раннього середньовіччя форма залежності селян — орендарів землі (колонів) від великих землевласників.

Колоніалізм: політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинутих країн.

Колоніальний: той, що стосується колоній, пов'язаний з володінням колоніями.

Колонізатор: той, що здійснює колонізацію.

Колонізація: 1. Заселення вільної території на окраїнах власної країни. 2. Заснування поселень у залежній країні. 3. Перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного й політичного поневолення її іншою країною.

Колоніст: поселенець з іншої країни або краю; переселенець; житель колонії.

Колонія: 1. В стародавньому світі — поселення громадян якоїсь держави на території загарбаної країни. Римська К. — статус міста, жителі якого мали рівні з громадянами права. 2. Територія або країна, що перебуває під владою іноземної держави, позбавлена політичної та економічної незалежності. Управляється на основі спеціального режиму. 3. Сукупність осіб якоїсь національності, що живуть спільно в ївшій країні або в іноземному місті. 4. Заклад спеціального призначення (напр., трудова К.). 5. біол. Складне об'єднання організмів. Його можуть становити однакові особини або різні як ва будовою, так і за функціями. 6. біол. Скупчення бактерій у поживному середовищі.

Колонлінійка: лінійка, що відокремлює колонтитул від тексту; частіше буває зверху сторінки.

Колонтитул: заголовкові дані, що вміщуються в деяких виданнях над кожною шпальтою (сторінкою) тексту (прізвище автора, назва книги або журналу, окремої статті, розділу тощо). До К. входить і колонцифра; в ньому можуть бути також лінійки й прикраси.

Колонцифра: порядковий номер сторінки книги, журналу тощо; набирають зверху або знизу шпальти чи сторінки.

Колоратура: прикрашування вокальної мелодії швидкими, технічно важкими віртуозними пасажами та мелізмами; здатність голосу виконувати їх.

Колоратурне сопрано: високий жіночий голос з необхідною для виконання колоратури гнучкістю й рухливістю.

Колоризація: 1. Надання кольору предметам або речовинам. 2. Тонкий шар окисних сполук заліза на поверхні сталевих виробів. Застосовують, щоб запобігти корозії виробів.

Колориметр: прилад для визначення характеристик кольору.

Колориметрія: методи кількісного визначення кольору.

Колорит: 1. Гармонійне поєднання кольорів як один із засобів правдивого зображення дійсності та розкриття змісту в творі живопису. 2. Характерна особливість художнього твору, а також епохи, місцевості тощо.

Колос: 1. Мідна статуя давньогрецького бога сонця Геліоса, встановлена в 280 р. до н. е. в гавані о. Родос. 2. перен. Предмет, створіння надзвичайно великого розміру.

Колосальний: величезний.

Колоцинт: багаторічна витка трав'яниста рослина родини гарбузових, поширена в Середземномор'ї, Північній Африці і Передній Азії. Плоди містять глікозид колоцинтин, що має проносну дію. Інша назва — колоквінт.

Колтан: промислова назва руди, що містить твердий розчин колумбіту і танталіту, з якого видобуваються хімічні елементи ніобій і тантал.

Колумбарій: сховище урн з прахом після кремації.

Колумбіт: те саме, що й ніобіт. Від прізвища мореплавця X. Колумба.

Колхіцин: алкалоїд, що міститься в рослинах родини лілійних. Сильна рослинна отрута. Застосовують у дослідах з генетики рослин.

Кольє: намисто з коштовного каміння, перлів та ін.

Кольматаж: 1. Природне або штучне осадження намулів на ділянці землі, внаслідок чого створюється новий родючий шар або підвищується родючість грунту. 2. Природне або штучне вмивання глинистих або мулистих частинок у пори грунту, що зменшує фільтрацію води через стінки каналів, водойм тощо.

Кольорокоректор: електронний апарат для кольороподільної коректури.

Кольрабі: овочева рослина роду капуста. Відрізняється високим вмістом вітаміну С. Вирощують переважно в Західній Європі, Америці, Передній Азії.

Кольт: система індивідуальної вогнепальної зброї (револьвер, автоматичний пістолет тощо), яку винайшов американський зброяр С. Кольт.

Колювій: уламковий матеріал обвалів, осипів, що нагромаджується на схилах та біля підніжжя гір.

Колюр: великий круг небесної сфери, що проходить через полюси світу й точки весняного та осіннього рівнодень (К. рівнодень) або через полюси світу й точки літнього та зимового сонцестоянь (К. сонцестоянь).

Колятералі: бічне сполучення між системами двох різних артерій чи вен.

Ком...: префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність.

Кома (1): стан непритомності з порушенням чутливості й рефлексів, розладом життєво важливих функцій — кровообігу, дихання. У вузькому розумінні К. означає найбільший ступінь пригнічення центральної нервової системи, за яким слідує смерть мозку, повною відсутністю свідомості, арефлексією і розладами регулювання важливих функцій організму.

Кома (2): розділовий знак у формі гачка, що використовується для відокремлення слів, словосполук, речень, дробової частини десяткового дробу.

Кома (3): 1. Один з недоліків зображень, утворюваних оптичними системами. К. дає пляму, форма якої нагадує синтаксичний знак — кому. 2. астр. Газова туманність оболонки ядра комети, що разом з ним створює голову комети. К. має форму кулі радіусом від сотень тисяч до мільйонів кілометрів, яка може деформуватись під впливом тиску світла.

Кома (4): один з найменших музичних інтервалів у музичній акустиці'; становить від 1/7 — 1/10 цілого тону.

Команда: 1. Тимчасова або постійна організація для виконання певних обов'язків або робіт (напр., пожежна К.). 2. військ. Короткий усний наказ. 3. тех. Електричний сигнал, дія якого на систему керування приводить до виконання певного розпорядження. 4. Код, що визначає виконання електронною обчислювальною машиною однієї певної операції.

Командир: 1. Керівник військової частини, підрозділу, з'єднання, загону, судна, ескадрильї тощо; зверхник. 2. розм. Про того, хто любить наказувати, розпоряджатися.

Командор: 1. За середньовіччя — одне з вищих звань у чернечо-лицарських орденах. 2. Один з вищих ступенів в ієрархії масонських лож. 3. В Росії у 18 — на початку 19 ст. флотський чин між капітаном 1-го рангу і контр-адміралом 4-го ступеня. 4. В Україні (до 1926 р.), у країнах Західної Європи і США — звання голови яхт-клубу. 5. Керівник кінних, лижних, велосипедних, мотоциклетних, автомобільних та інших пробігів та екскурсій. 6. заст. Капітан — К. в Англії, Голландії, Іспанії та деяких інших країнах — начальник загону суден, який не має адміральського звання.

Коматозний: той, що перебуває в сонливому, пригніченому стані.

Комбайн: сукупність робочих машин, що виконують повний цикл різнорідних операцій. Іноді К. називають агрегат, що складається з телевізора, радіоприймача й програвача.

Комбатанти: у міжнародному праві особи, які входять до складу збройних сил воюючої країни і безпосередньо беруть участь у воєнних діях (особовий склад регулярних збройних сил, ополчення і добровільних загонів; учасники Руху Опору; населення, яке при наближенні ворога взялося за зброю; учасники громадянських і національно-визвольних воєн).

Комбінат: 1. Підприємство або виробниче об'єднання, яке складається з кількох спеціалізованих виробництв, пов'язаних між собою технологічно, економічно та організаційно. Ці виробництва послідовно обробляють чи комплексно використовують сировину, відходи й побічні продукти. 2. Адміністративні об'єднання технологічно не пов'язаних між собою підприємств однієї галузі. 3. Об'єднання дрібних різнорідних, технологічно не пов'язаних виробництв.

Комбінаторика: частина математики, об'єктом дослідження якої є сполуки довільних елементів.

Комбінаторний: мовозн. позиційний; той, що стосується зміни звуків залежно від позиційного поєднання їх і артикуляційної взаємодії.

Комбінація: 1. Сполучення, поєднання або розташування чого-небудь у певному порядку. 2. спорт. Ряд цілеспрямованих прийомів гри у боротьбі за перемогу над противником. 3. перен. Складний, хитромудрий план, задум або замір для здійснення мети; маневр, виверт, хитрість. 4. Жіноча сорочка, яку надягають під сукню і т. ін.

Комбінезон: виробничий одяг (поєднання куртки й штанів) льотчиків, шахтарів, трактористів.

Комбінувати: з'єднувати, поєднувати, проводити комбінації.

Комбустіологія: наука та підрозділ практичної хірургії, який вивчає механізми виникнення опіків, їх перебіг, можливі ускладнення та лікування.

Комедіант: 1. 1. До 18 ст. назва актора; пізніше — виконавця ролей у балаганних виставах. 2. заст. Артист; цирковий клоун, штукар. 3. перен. Удавальник, лицемір.

Комедіограф: той, що пише комедії, їх автор.

Комедія: 1. У Стародавній Греції імпровізована весела вистава — процесія з музикою, піснями й танцями. 2. Драматичний твір з веселим, смішним або сатиричним сюжетом; водевіль. 3. перен. Забавний випадок, щось смішне; сміховина, сміхота, курйоз.

Коменда: у середньовіччя — територія, яка передавалась духовним орденам в управління і користування.

Комендант: 1. Той, хто стоїть на чолі залоги фортеці або укріпленого району. 2. Військовий начальник, що наглядає за правильністю відбування гарнізонної служби; дисципліною військ і т. ін. 3. Той, хто керує військовим перевезенням на залізницях і водних шляхах. 4. Керівник будинку, що належить установі чи використовується нею. 5. діал. Командир.

Комендантський: встановлений комендантом: К-а година — надзвичайний захід, що полягає в забороні жителям населеного пункту з'являтися на вулицях у певний час доби без спеціального дозволу.

Комендатура: установа, очолювана військовим комендантом; приміщення цієї установи.

Комендація: за феодалізму акт, яким оформляли залежність васала від, сеньйора, після чого васал одержував земельне володіння — бенефіцію або феод; акт, що встановлював залежність селянина від феодала.

Комендор: в російському (з 18 ст. до 1917 р.) та флотах деяких інших держав матрос, який обслуговує артилерійську установку.

Коменсалізм: форма співжиття тварин різних видів, при якій один з них постійно живе за рахунок другого, не завдаючи йому шкоди. Інша назва — нахлібництво.

Коментар: 1. Тлумачення певного тексту або книги. 2. Додаток у кінці книги, примітки по тексту в підрядкових виносках з поясненням окремих місць, термінів та виразів.

Коментатор: особа, що пояснює соціально-політичні та інші події і явища, закони, тексти з деякими оцінками їх; складач, автор коментаря.

Коментувати: 1. Давати коментар, коментарі до якогось тексту. 2. Роз'яснювати, тлумачити що-небудь.

Комерсант: той, хто займається комерцією; купець, крамар, негоціянт, гендляр, торгівець, торговець.

Комерція: діяльність, пов'язана з реалізацією товарів.

Комета: небесне тіло, що має яскраве ядро і туманну оболонку, від якої тягнеться довга смуга світла, що нагадує хвіст; віха, зірка з мітлою, мітла, хвостата зірка.

Комівояжер: роз'їзний агент підприємства або торговельної фірми, який укладає торговельні контракти і збирає замовлення на товари.

Комізм: 1. Смішне, комічне у чомусь (у подіях, учинках людини тощо). 2. Засіб, прийом зображення чогось у смішному, комічному вигляді.

Комік: 1. Актор, який виконує комічні ролі; комедіянт. 2. перен., розм. Той, хто має здібність розвеселяти когось, викликати сміх; веселун, сміхун, сміхотун. 3. заст. Автор комедій.

Комікс: графічно-оповідний жанр, серія малюнків з короткими текстами, що утворює цільну розповідь.

Комільфо: у дворянсько-буржуазному середовищі відповідність правилам світської пристойності.

Комінгси: вертикальні сталеві листи або дерев'яні дошки над палубою заввишки до 60 см, які огороджують отвори в ній (люки, шахти).

Комінтерн: скорочена назва словосполучення "комуністичний інтернаціонал".

Комісійний: той, що купується чи продається через посередництво третьої особи — комісіонера, К-і підприємства — торговельні організації, що збувають і закуповують товари за дорученням і за рахунок довірителя за певну винагороду.

Комісіонер: 1. Посередник у торговельних операціях, який виконує доручення за певну винагороду; фактор. 2. Сторона, яка за дорученням і за рахунок комітента за певну винагороду укладає від свого імені торговельні угоди.

Комісія: 1. Уповноважена група осіб для виконання певного доручення чи попередньої розробки будь-якого питання. 2. Договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти з третьою особою угоду від свого імені, але в інтересах і за рахунок комітента. 3. Винагорода, сплачувана за таким договором у процентах до суми укладеної угоди.

Комісар: 1. У різних країнах службова особа, наділена урядом особливими повноваженнями. У Франції за часів революції кінця 18 сг. К. називалися уповноважені Конвенту. В Україні: а) в 1917-46 рр. (до утворення міністерств) член уряду, який очолював центральний галузевий орган державного управління (народний комісаріат); б) У 1918 — 42 рр. (з перервами) представник Комуністичної партії і Рад. уряду в армії та флоті, що поділяв з командиром відповідальність за виконання бойового завдання, за бойову, політичну й матеріально-господарську підготовку частини; в) особа, яка очолює військовий комісаріат. 2. У деяких країнах — чиновник, що виконує поліцейські функції.

Комісаріат: 1. У дореволюційній Росії сукупність установ військового відомства, що займалися постачанням армії (крім харчового). 2. Народний К. — в 1917 — 1946 рр. (до утворення міністерств) центральний орган державного управління галузями господарського, культурного, військового будівництва в радянських республіках. 3. Військовий К. — місцевий орган Міністерства оборони, що відає обліком і призовом військовозобов'язаних.

Комісура: в анатомії тварин і людини — з'єднання, сполучення, спайка (напр., з'єднання губ у кутках рота).

Комітат: найбільша адміністративно-територіальна одиниця в Угорщині.

Комітент: особа, яка доручає комісіонерові укласти угоду від імені останнього, але за рахунок комітента.

Комітет: 1. Державний або партійний орган, що утворюється для керівництва окремою галуззю народного господарства, громадсько-політичною роботою або для керівництва організацією. 2. Керівний виборний орган.

Коміції: у Давньому Римі часів республіки — скликані магістратами народні збори, в яких брали участь вільні громадяни усіх верств, для схвалення або відхилення законодавчих ініціатив.

Комодор: у Великобританії, США та Нідерландах командир з'єднання кораблів, який не має адміральського звання.

Комонер: член англійської палати громад.

Комп'ютер: електронний цифровий програмований пристрій (електронна обчислювальна машина) для проведення обчислень, а також приймання, оброблення, зберігання і передачі інформації заздалегідь визначеним алгоритмом.

Комп'ютеризація: оснащення закладу чи установи електронними обчислювальними машинами.

Компактний: стислий, щільний, малогабаритний, негроміздкий.

Компанія: 1. Товариство, гурт, панібратство, гопкомпанія, братія. 2. Торговельне чи промислове товариство, що об'єднує підприємців; спілка, фірма.

Компаньйон: 1. Товариш, співучасник чогось. 2. Член торговельної або промислової компанії; партнер.

Компаньйонажі: у 12 — 19 ст. організації взаємодопомоги підмайстрів у Франції, пізніше в деяких інших країнах Європи.

Компаративізм: 1. Порівняльно-історичний метод у мовознавстві, що виник на початку 19 ст. 2. Один з методів літературознавства 2-ї половини 19-початку 20 ст., суть якого полягала у зіставленні творів літератур різних народів.

Компаратор: вимірювальний прилад, що діє за принципом порівняння вимірюваної величини або характеристики (довжини, напруги, кольору тощо) з еталонною.

Компас: прилад для визначення сторін світу, в якому намагнічена стрілка завжди показує на північ.

Компатріот: співвітчизник.

Компаунд: 1. Електроізоляційний матеріал з асфальтових і парафінових речовин та масел. 2. Динамомашина з обмотками послідовного і паралельного збудження водночас. 3. Парова машина подвійного розширення.

Компаундування: 1. Змішування двох чи кількох масел, видів палива, щоб одержати спеціальні продукти заданих якостей. 2. Схема вмикання електричних обмоток чи агрегатів, за якої магнітний потік зростає зі збільшенням струму навантаження машини.

Компендій: стислий виклад основних положень якоїсь науки, дослідження; компендіум.

Компендіум: стислий виклад основних положень науки, результатів дослідження тощо.

Компенсатор: 1. Прилад для визначення різниці ходу двох пучків променів чи кута обертання площини поляризації. 2. Деталь чи пристрій, що за його допомогою зрівноважують відхилення в розмірах деталей при складанні або експлуатації машин, приладів, механізмів тощо. 2. Автоматичний вимірювальний прилад, дія якого грунтується на методі порівняння двох напруг або струмів. 4. Пристрій для компенсації зсуву фаз струму і напруги. 5. Пристрій для зменшення впливу помилок кроку робочого гвинта у вимірювальних приладах і металорізальних верстатах.

Компенсація: 1. Відшкодування, зрівноважування, винагорода за щось, а також сума, яку сплачують як відшкодування, винагороду; покриття витрат, утрат. 2. Спосіб припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог кредитора й боржника. 3. мед. Вирівнювання порушених функцій в організмі. 4. техн. Усунення зовнішніх впливів, які перешкоджають правильній дії точних механізмів.

Компетентний: 1. Досвідчений у певній галузі, якомусь питанні. 2. Повноважний, повноправний у розв'язанні якоїсь справи.

Компетентність: поінформованість, обізнаність, авторитетність.

Компетенція: 1. Добра обізнаність із чим-небудь. 2. Коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи; коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід і т.ін.

Компілятор: 1. Людина, що займається написанням творів на підставі чужих матеріалів без самостійного дослідження й опрацювання джерел. 2. спец. Технічний засіб, який здійснює перетворення комп'ютерної програми з мови вищого рівня на мову нижчого рівня.

Компіляція: 1. Писання твору на підставі чужих матеріалів без самостійного дослідження й опрацювання джерел; компілювання. 2. Твір, написаний таким способом. 3. спец. Перетворення комп'ютерної програми з мови вищого рівня на мову нижчого рівня.

Комплекс: 1. Сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле; переплетення, вузол. 2. архіт. Сукупність будівель, пов'язаних загальним задумом, призначенням тощо (напр., санаторний комплекс).

Комплексний: з'єднаний з будь-чим, складний; той, що являв собою комплекс будь-чого; К. розвиток економічних районів — планомірний, пропорційний розвиток господарства районів на основі оптимального поєднання галузей виробничої спеціалізації з галузями, що обслуговують виробництво й населення; К-і сполуки — речовини, які одержують сполученням двох або більше простих молекул; К-і числа — числа виду а + bі, де а та b — звичайні дійсні числа, і — уявна одиниця.

Комплексометрія: спосіб хімічного аналізу, в основі якого є утворення комплексних сполук. К. використовують для визначення жорсткості води, вмісту свинцю й нікелю в рудах тощо.

Комплект: 1. Повний набір предметів, які становлять щось ціле або мають однакове призначення; в'язка, низка; сервіз (посуду), гарнітур (меблів), пара (білизни). 2. Установлене число осіб, які допущені кудись або повинні бути де-небудь за штатом і т. ін.

Комплектування: добір, доповнювання до певної, наперед визначеної кількості людей або речей.

Комплекція: загальний характер будови тіла.

Комплемент: складна речовина білкової природи, що міститься в сироватці крові тварин і людини й спричинює розчинення (лізис) бактерій. Є важливим фактором природного імунітету.

Комплементарний: взаємодоповнювальний; К-і гени — дві незалежні пари домінантних генів, які виявляють взаємодоповнювальну дію на формування певної ознаки організму.

Комплімент: люб'язний, приємний вислів з похвалою, схваленням; похвала, лестощі, похвальба, панегірик.

Комплот: підступна змова проти когось.

Композитний ордер: архітектурний ордер, в якому схема корінфської капітелі ускладнена чотирма іонічними волютами, що підтримують верхню частину капітелі (абак).

Композитор: автор музичного твору.

Композиція: 1. Побудова художнього твору, зумовлена змістом, характером і призначенням. Визначає сприйняття його. 2. Структура музичного твору. Музична форма. 3. Музичний, живописний, скульптурний, графічний твір як кінцевий результат творчої праці митця. 4. Складний художній твір, що включає різні види мистецтва (напр., літературно-музична К.). 5. Створення музики.

Компонент: 1. Складова частина чогось, складник. 2. Корисний К. — хімічний елемент або природна сполука (мінерал), для одержання яких добувається корисна копалина.

Компонента: 1. Складова частина, елемент чого-небудь. 2. мат. Векторнна К. — складова вектора, розкладеного на різні напрямки.

Компонувати: 1. Складати з окремих частин що-небудь ціле. 2. Створювати композицію картини, мелодію тощо; писати вірші.

Компост: органічне добриво, що складається із суміші землі, торфу, мінеральних речовин з рослинним і тваринним перегноєм.

Компостер: прилад для вибивання умовних дірчастих написів на квитках та інших документах з метою контролю.

Компостування: 1. Процес закладення та одержання компосту. 2. Вибивання умовних дірчастих написів на квитках та інших документах.

Компрадори: 1. Історично — слуги з місцевих у європейських домогосподарствах в колоніях Гуанчжоу і Макао, що на ринку займались обміном товарів своїх працедавців. 2. Представники національної буржуазії в економічно відсталих країнах (колоніальних чи незалежних), що як посередники співробітничають з іноземним капіталом на внутрішньому й зовнішньому ринках; компрадорська буржуазія. 3. перен. Ті, що служать чужим інтересам.

Компрачикоси: в Іспанії, Англії та інших країнах 13 — 17 ст. злочинці, які викрадали або купували дітей і, спотворюючи їх, продавали як блазнів у багаті доми, циркові балагани тощо. Сучасні К. — гангстери, які з метою шантажу викрадають дітей у багатіїв.

Компрес: пов'язка, іноді просочена різними рідинами, що її накладають на тіло людини чи тварини з лікувальною метою; оклад, припарка.

Компресія: стискання газів, що спричинює зменшення об'єму, який вони займають, підвищення тиску й температури.

Компресор: машина для компресії і переміщення газів під тиском.

Компрометувати: знеславлювати, підривати репутацію.

Компроміс: 1. Згода, порозуміння з противником, досягнуті шляхом взаємних поступок; поступка заради досягнення мети. 2. Пристосування до обставин, пов'язане з відмовою від особистих переконань. 3. У римському праві — угода про третейський розгляд справи.

Комптометр: лічильна машина для арифметичних дій над числами.

Комтурство: найменша адміністративна одиниця католицького лицарського ордену.

Комуна: 1. За середньовіччя в Західній Європі міська громада, що домоглася незалежкості від феодала і права на самоврядування. 2. В період Французької революції кінця 18 ст. — муніципальне самоврядування в Парижі та інших містах. 3. Паризька К. 1871 р. — революційний уряд французького робітничого класу. 4. Нижча адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління у Франції, Бельгії та деяких інших державах. 5. Одна з форм сільськогосподарського виробничого кооперування.

Комуналізм: в Індії та деяких інших азіатських країнах політика правих кіл, заснована на розпалюванні ворожнечі між різними релігійними громадами, на підігріванні кастових і націоналістичних передсудів.

Комунальний: 1. Який належить до міського господарства, пов'язаний з ним; общинний; К-е господарство — господарство міст і селищ міського типу, що перебуває у віданні місцевих органів влади і на місцевому бюджеті; К-і послуги — послуги, що їх надають населенню підприємства комунального господарства. 2. К. рух — антифеодальний рух городян у Західній Європі 10 — 13 ст.

Комунар: 1. Учасник Паризької комуни 1871 р. 2. Член якоїсь комуни.

Комунерос: 1. Повстання середньовічних самоврядних міст Кастілії в 16 ст. проти королівського абсолютизму на захист міських вольностей. 2. Учасники антиіспанського повстання у Новій Гранаді (сучасна Колумбія) у 18 ст. 3. Ліва течія в Іспанській революції 1820 — 23 рр., що сформувалася як таємна організація 1820р.

Комунізм: 1. Суспільно-економічна ідеологія, що базується на суспільній власності на засоби виробництва та ідеї абсолютного підкорення людської особистості інтересам спільноти. 2. Безкласовий стан суспільства, в якому суспільство (держава) є власником усього майна.

Комунікабельність: здатність до спілкування, товариськість.

Комунікативний: 1. лінгв. Той, що належить до комунікації; К-а функція мови — роль мови як засобу спілкування між людьми, народами. 2. К-і лінії — шляхи сполучення між різними частинами країни та державами; шляхи, які з'єднують між собою місця розташування діючої армії з тиловими районами.

Комунікації: 1. Шляхи сполучення і транспорту. 2. Лінії зв'язку, мережі підземного міського господарства.

Комунікаційний: той, що стосується комунікацій.

Комунікація: 1. Спілкування, передача інформації. 2. Шляхи сполучення, лінії зв'язку тощо. 3. У філософії екзистенціалізму і персоналізму — спілкування, в процесі якого одна самітня душа відкриває себе іншій, між людьми встановлюється інтимний духовний зв'язок. К. видається за вищу форму зв'язку між людьми. 3. К. масова — суспільний інститут, що виконує завдання формування світогляду і громадської думки широких мас засобами масової інформації і пропаганди.

Комуніст: член комуністичної партії.

Комуністичний: заснований на принципах комунізму.

Комутативний: переміщувальний, пов'язаний з переміщуванням; К. закон — закон, що виражає незмінність суми або добутку від перестановки доданків або співмножників.

Комутативність: незмінність суми або добутку при переставленні доданків або співмножників. Інша назва — переставний закон. К. не поширюється на векторний добуток.

Комутатор: 1. Пристрій для вмикання, вимикання й перемикання електричних кіл. 2. К. електронний — прилад, що автоматично змінює схему вмикання іншого приладу за допомогою електронного пучка.

Комутація: 1. За феодалізму заміна панщини і натурального оброку експлуатованих селян грошовою рентою, що відбувалася в результаті і в міру проникнення товарно-грошових відносин у село. 2. Перемикання електричних кіл та їхніх частин; зміна напряму струму в цих колах (зміна полюсів). 3. Система електричних з'єднань на електричних, телефонних та інших станціях і підстанціях.

Комфорт: сукупність побутових вигод.

Комфортабельний: зручний, затишний.

Комюніке: офіційне урядове повідомлення, здебільшого про наслідки або хід дипломатичних переговорів, а також про важливі події у внутрішньому житті країни.

Кон'єктура: відновлення зіпсованих місць у тексті або розшифрування тексту, що не піддається прочитанню, на основі здогадів.

Кон'югаційний: той, що належить до відмінювання дієслів.

Кон'югація: тип статевого процесу, що полягає у злитті вмісту двох вегетативних клітин (у водоростей) або протопластів двох гілок грибниці (у деяких грибів) та тимчасовому сполученні клітин (у інфузорій).

Кон'юкція: логічна операція, за своїм застосуванням максимально наближена до сполучника «і» — має значення «істина», якщо всі операнди мають значення «істина».

Кон'юнктив: умовний спосіб відмінювання дієслів.

Кон'юнктива: слизова, або сполучна оболонка ока.

Кон'юнктивіт: запалення кон'юнктиви.

Кон'юнктура: 1. Сукупність певних умов, збіг обставин, стан речей, здатний впливати на вирішення, розв'язання якої-небудь справи, питання тощо. 2. Політична К. — пристосування до існуючого політичного режиму. 3. Економічна К. — стан макроекономічного процесу відтворення, обумовлений рівнем, темпами і пропорціями його розвитку, що виявляється в умовах реалізації продукції.

Кон'юнкція: логічна операція, за якою твердження, складене з двох або більше тверджень, є істинним, якщо кожне з цих тверджень є істинним. В іншому випадку складене твердження є хибним. Аналог сполучника «і» в природній мові.

Кон...: префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність.

Конак: у мусульман урядовий будинок, державна установа, особняк.

Конвейєр: 1. Пристрій для безперервного пересування деталей виробів від одного робітника до іншого, для транспортування вантажів і т. ін. 2. Конвейєром — від одного до іншого, одне за одним.

Конвейєризація: механізація виробничих процесів за допомогою транспортуючих машин.

Конвекційний: той, що переноситься середовищем, де він міститься; К. струм — електричний струм, зумовлений рухом наелектризованих тіл (напр., мікрочастинок пилу, диму); К. потік — потік тепла, яке переноситься висхідним рухом повітря.

Конвекція: 1. фіз. Перенесення тепла або електричних зарядів рухливим середовищем. 2. гідр. Водообмін між верхніми та нижніми шарами в озерах, морях, океанах унаслідок різниці їх температури, густини тощо. 3. метеор. Обмін повітря між верхніми та нижніми шарами атмосфери, що відбувається внаслідок нерівномірного їх нагрівання.

Конвент: 1. Законодавчі органи, що скликаються в деяких країнах для складання або зміни конституції. 2. К. національний — представницькі збори у Франції в 1792 — 95 рр., найвищий законодавчий орган періоду Французької Революції кінця 18 ст.

Конвенційний: 1. Належний до конвенції, встановлений конвенцією; К-і мита — мита, що їх встановлюють за договором; вони нижчі за ставки тарифу, передбачені внутрішнім законодавством. 2. Предмет (явище), уявлення про характеристики якого, поділяє більшість людей у певній культурі; договірний.

Конвенціоналізм: суб'єктивно-ідеалістичний напрям у філософському тлумаченні науки, за яким наукові теорії і поняття є не відображеннями об'єктивного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції (звідки і назва) між ученими, що укладається за принципами "зручності" й "економії мислення". Поширений в кінці 19 — на початку 20 ст.

Конвенція: 1. Угода, міжнародний договір з якихось спеціальних питань; пакт. 2. Договір між підприємствами й організаціями для врегулювання питань збуту, виробництва тощо; є перехідною формою до трестів і синдикатів.

Конвергенти: елементи однієї мови або кількох мов, які зближуються в процесі їх історичного розвитку; мови, які зближуються внаслідок беспосередньої взаємодії.

Конвергенція: 1. біол. Виникнення рис подібності в будові і функціях у далеких за походженням організмів внаслідок їхнього пристосування до однакових умов існування. 2. етн. Виникнення в різних місцях незалежно одне від одного подібних або однакових культурних явищ під впливом загальних законів суспільного розвитку. 3. мед. Зведення зорових осей обох очей на одному предметі. 4. мовозн. Уподібнення елементів мови або різних мов. 5. К. теорія — теорія, що виникла в 50 — 60-х рр. 20 ст. і за якою в ході історичного розвитку поступово зникає відмінність між капіталізмом і соціалізмом, відбувається їхнє "зближення", поступове злиття.

Конверсія: 1. Заміна раніше випущених державних позик новою, щоб подовжити строки кредиту й змінити умови позики. 2. Обмін валюти даної країни на іноземну. 3. Переробка газів для зміни складу вихідної газової суміші. 4. Заміна випромінення кванта (напр., фотона) випроміненням електрона з оболонки навколо атомного ядра, яке перейшло із більш збудженого стану в менш збуджений (зокрема, в нормальний) стан. Випромінення електрона в цьому випадку відбувається внаслідок дії кванта на нього. 5. Утворення нового слова внаслідок переходу даної основи в іншу парадигму словозміни. Найхарактерніша для англійської мови.

Конверт: плаский пакет для вкладання, зберігання і пересилання паперів та інших плоских предметів.

Конвертер: 1. Апарат для перетворення розтопленого чавуну (продуванням повітря чи кисню) на сталь або штейну (продуванням повітря) на чорнову мідь чи файнштейн. 2. Одноякірний перетворювач електричного струму. Інша назва — конвертор.

Конвертин: фермент, що бере участь в утворенні активного тромбопластину, необхідного для зсідання крові.

Конвертиплан: літак, що за рахунок повороту двигунів в польоті перетворюється з апарата вертикального зльоту й посадки на апарат горизонтального польоту, поєднуючи властивості гелікоптера (вертольота) й літака; конвертоплан.

Конвертор: 1. Апарат для перетворення розтопленого чавуну (продуванням повітря чи кисню) на сталь або штейну (продуванням повітря) на чорнову мідь чи файнштейн. 2. Одноякірний перетворювач електричного струму.

Конвертувати: 1. Здійснювати конверсію. 2. Продувати в конвертері чавун або штейн.

Конвісарство: виливання з олова ліхтарів, свічників, посуду тощо.

Конвоїр: 1. Особа, яка належить до конвою. 2. Військове охоронне судно (або літак), що супроводить окремі кораблі чи караван суден.

Конвой: 1. Військовий загін (частина), що охороняє і супроводить транспорт, обоз, полонених, заарештованих тощо; варта, супровід, охорона. 2. З'єднання морських військових кораблів або літаків, що супроводять і охороняють військові транспорти й торговельні судна від нападів ворога під час морських переходів.

Конволют: збірник, складений із раніше самостійно виданих творів або рукописів і переплетений в один том.

Конвульсійний: 1. Спричинений конвульсією; судомний. 2. перен. Напружений, поривчастий, різкий (про рух).

Конвульсія: мимовільні скорочення мускулатури тіла внаслідок ураження кори головного мозку або підкіркових центрів; корчі, судома.

Конгеніальний: споріднений, близький духом, розумом, талантом.

Конгломерат: 1. Механічне, випадкове поєднання різнорідних предметів чи їхніх частин, понять, поглядів, міркувань тощо; безладний набір, скупчення, суміш. 2. Одна з форм монополій, що їх створюють без будь-якої спільності вироблюваної продукції і технології. 3. Осадочна гірська порода, що є зцементованою галькою з домішкою піску, гравію та валунів.

Конгломерація: таке з'єднання окремих предметів в одне ціле, при якому вони зберігають свої риси й властивості.

Конгрев: нанесення тисненням рельєфного зображення на палітурки та інші поліграфічні вироби. К. називають і саме зображення. Від прізвища англійського винахідника У. Конгрева.

Конгрегаціоналісти: 1. Течія в кальвінізмі, що виникла в Англії у 16 ст. як радикальний напрям у пуританізмі. Вимагали самоуправління для кожної церковної общини. 2. Члени духовних конгрегацій.

Конгрегація: 1. Об'єднання католицьких монастирів, що дотримуються одного статуту. 2. Чернече об'єднання, яке не має статусу ордена. 3. У Ватикані — адміністративний орган, що входить до складу римської курії. 4. Форма церковного правління релігійного об'єднання, що включає служителів та членів церкви, в основу якої покладений принцип незалежності кожної конкретної громади вірян. 5. Академічні збори, що є дорадчим органом в англійських університетах.

Конгрес: 1. З'їзд, нарада (переважно міжнародні). 2. Законодавчий орган (парламент) у США й більшості південноамериканських країн. 3. У деяких країнах назва політичних партій і організацій (напр., в Індії — партія Індійський національний конгрес.

Конгресмен: член конгресу (парламенту) в США.

Конгруентність: рівність геометричних фігур або порівнянність цілих чисел. Дві геометричні фігури (відрізки, кути, многокутники, многогранники) називають конгруентними, якщо їх можна сумістити одну з одною, тобто коли вони відрізняються лише положенням у просторі.

Конгруенція: 1. Узгодженість, відповідність, стрункість. 2. геом. Сукупність ліній, що заповнюють простір чи деяку його частину так, що через кожну точку проходить хоча б одна з ліній сукупності.

Конденсат: продукт (рідина або тверде тіло) конденсації.

Конденсатор: 1. Апарат для конденсації пари охолодженням. 2. Пристрій для нагромадження ("згущення") електричних зарядів.

Конденсація: 1. Перехід газу або пари в рідину або тверде тіло внаслідок охолодження чи стиснення їх. 2. Реакція сполучення кількох молекул органічної речовини, під час якої виділяється вода, галогеноводні, аміак та інші сполуки. 3. Перетворення пари або газу на рідину.

Конденсор: короткофокусна лінза або система лінз, що їх використовують в оптичному приладі для освітлення предмета, який розглядають або проеціюють.

Конденсувати: 1. Збирати, нагромаджувати, скупчувати (електроенергію тощо); накопичувати, нагромаджувати. 2. перен. Стискати (думку, виклад і т. ін.). 3. Перетворювати пару або газ на рідину.

Кондилома: місцеве вузликоподібне розростання шкіри або слизових оболонок у людини, спричинюване запальними ураженнями.

Кондиціоналізм: ідеалістична філософська течія у природознавстві, головним чином у біології, представники якої заперечують поняття причини, зводять її до комплексу умов, створюваних спостерігачем. К. близький до позитивізму.

Кондиціонер: 1. Апарат для теплової обробки зерна. 2. Апарат, яким обробляють повітря в закритих приміщеннях, щоб надати йому потрібної температури, вологості.

Кондиціювання: 1. Приведення чогось (напр., товару) у відповідність з певними умовами, нормами. 2. К. повітря — доведення повітря в приміщеннях до сприятливих для людини умов щодо температури, вологості тощо.

Кондиція: 1. Якість, норма, яким повинен відповідати товар, матеріал і т. ін. 2. заст. Умова договору, угоди. 3. заст. Тимчасові підробітки домашніх учителів, репетиторів; приватні уроки.

Кондомініум: 1. Сумісне володіння. 2. У міжнародному праві — сумісне здійснення верховної влади над однією територією кількома державами.

Кондомінат: 1. Сумісне володіння. 2. У міжнародному праві сумісне здійснення верховної влади над однією територією кількома державами. Інша назва — кондомініум.

Кондор: хижий птах підряду американських грифів ряду соколоподібних. Поширений у Південній Америці.

Кондотьєр: 1. Начальник найманого військового загону в містах Італії у 14 — 16 ст. 2. Найманий вояка, що служить тому, хто більше платить. 3. Людина, готова за достатню плату битися за будь-яку справу.

Кондуїт: штрафний журнал, список, до якого в старих школах заносили провини учнів (кондуїтний список).

Кондуктометр: прилад, яким вимірюють електропровідність рідини або пари.

Кондуктометрія: електрохімічний метод аналізу, що грунтується на вимірюванні електропровідності розчинів. Застосовують для визначення концентрації розчинів солей, кислот, лугів.

Кондуктор: 1. Працівник транспорту, який супроводить поїзд, трамвай. 2. Верстатний пристрій, що забезпечує правильне положення деталі та інструмента. 3. Перший ряд труб, що їх опускають у свердловину, надаючи їй правильного напряму. 4. Металева куля в електростатичних машинах, на якій нагромаджуються електричні заряди. 5. Військове звання в дореволюційному російському флоті.

Конетабль: у Франції з 12 ст. до 1627 р. головнокомандуючий армією.

Конідії: спори нестатевого розмноження у багатьох грибів.

Конічний: той, що має вигляд конуса; К-а поверхня — геометричне місце прямих (твірних), що проходять через дану точку й перетинають дану криву (напрямну); К-і перерізи — лінії перерізу прямого кругового конуса площиною, а саме: коло, еліпс, парабола, гіпербола; К-а перспектива — спосіб проектування предмета на площину пучком прямих, що виходять з однієї точки.

Конкатенація: об'єднання об'єктів лінійної структури, зазвичай рядків. Напр., К. слів «мікро» і «світ» дасть слово «мікросвіт».

Конкіста: епоха завоювання іспанцями й португальцями Центральної і Південної Америки (кінець 15 ст. — 1-а половина 16 ст. ).

Конкістадори: 1. Учасники іспанських загарбницьких походів у Південну й Центральну Америку в кінці 15 — 16 ст, які супроводилися винищенням і поневоленням племен і народів Вест-Індії, Центральної і Південної Америки, спустошенням і пограбуванням цілих областей. 2. перен. Завойовники, грабіжники, загарбники.

Конклав: збори кардиналів, що скликаються після смерті папи римського для обрання нового папи; приміщення, де проводяться ці вибори.

Конкордантність: схожість близнюків за однією певною ознакою.

Конкорданція: реєстр слів до тексту із зазначенням місця кожного з них у цьому тексті.

Конкордат: угода між папою римським як главою католицької церкви і урядом певної держави щодо діяльності католицької церкви в цій країні.

Конкременти: тверді тіла, що утворюються в організмі з солей та колоїдних речовин внаслідок порушення обміну речовин. Інша назва — камінці.

Конкретизація: 1. Вираження в наочнішій, точнішій, конкретнішій формі; уточнення. В науці К. часто виступає у формі дослідження нових, раніше не досліджуваних зв'язків. 2. К. поняття — обмеження обсягу поняття; логічна операція, коли для даного поняття (яке вважають родовим) знаходять вужче за обсягом поняття (яке вважають видовим), що неодмінно входить до обсягу даного. 3. Наведення конкретного прикладу.

Конкретизувати: робити наочнішим, доступнішим, уточнювати.

Конкретний: реальний, точний, всебічно пізнаний в усіх зв'язках і відношеннях. Протилежне — абстрактний.

Конкреція: мінеральне утворення округлої форми в товщі осадочних порід; є агрегатом однорідних або різних мінералів. У вигляді К. трапляються фосфорити, марказити та інші корисні копалини.

Конкубіна: вільна жінка, що проживає з чоловіком у тривалому неприхованому сексуальному звязку; утриманка. За римським правом К. не поділяла статусу чоловіка і її діти від конкубінату не мали права на спадщину батька. У Китаї діти К. у правах на спадщину йшли після наймолодших законних дітей батька.

Конкубінат: 1. У Стародавньому Римі — тривале позашлюбне співжиття з неодруженою жінкою. Діти від К. не мали права на спадщину батька. 2. перен. Позашлюбне співжиття.

Конкур: подолання перешкод у змаганнях з кінного спорту.

Конкурент: 1. Той, хто конкурує з кимось, суперник, опонент, антагоніст. 2. Учасник конкурсу.

Конкуренція: 1. Суперництво у певній галузі, боротьба за досягнення кращих наслідків; змагання. 2, Боротьба між приватними підприємцями за вигідніші умови виробництва й збуту товарів при товарному виробництві; боротьба за найбільші прибутки. 3. перен. Суперництво.

Конкурс: 1. Змагання з метою виявлення найкращого з учасників; борня, міряння сил, протиборство. 2. Відбір претендентів на заміщення деяких посад. 3. У праві — передавання кредиторам управління майном банкрута для задоволення їхніх претензій.

Конкурсант: учасник конкурсу.

Коноїд: поверхня, складена з паралельних до даної площини (напрямної площини) прямих, що перетинають дану пряму (напрямну пряму) й дану лінію (напрямну лінію); якщо напрямна лінія плоска, то вона не повинна лежати в напрямній площині. Прикладами К. є гелікоїд та гіперболічний параболоїд.

Коносамент: поширений у зовнішній торгівлі документ, що засвідчує умови договору на морське перевезення вантажу.

Конотація: супутнє емоційно-експресивне значення мовної одиниці, яке пов'язане з описовим значенням та яке доповнює його. Напр., К. терміну «вітер» є «зміна», «непостійність», «швидкість». Антонім — пейоратив.

Консеквентний: послідовний.

Консекрація: обряд уособлення плоті й крові Ісуса в хлібі та вині, відповідно, на євхаристійній частині літургії.

Консенсус: збіг думок. К. принцип — одноголосне прийняття рішень усіма учасниками наради, конференції тощо.

Консерванти: хімічні речовини, що їх застосовують для консервування.

Консервативний: той, що прагне зберегти старі, віджилі порядки, ворожий до всього нового; К-і партії; К-а система — система тіл, під час руху якої зберігається механічна енергія, тобто не змінюється сума потенціальної і кінетичної енергії; К-е лікування — лікування без хірургічного втручання.

Консерватизм: прихильність до застарілого, віджилого; вороже ставлення до нового, прогресивного в суспільному житті, науці, техніці, мистецтві.

Консерватор: 1. Прихильник консерватизму, людина консервативних поглядів. 2. У Великобританії та ряді інших країн член консервативної партії.

Консерваторія: вищий музичний навчальний заклад.

Консервація: 1. Зберігання творів мистецтва, археологічних пам'яток, книг, що тісно пов'язане з реставрацією. 2. К. машини, двигуна, деталі — технічні заходи захисту від корозії під час бездіяльності (перед тривалим зберіганням та перевезенням). 3. К. підприємств — припинення роботи підприємств, щоб зберегти устаткуваня від псування під час бездіяльності. 4. К. дерева — обробка деревини спеціальним способом проти гниття.

Консерви: 1. Харчові продукти тваринного або рослинного походження, відповідно оброблені (сушінням, стерилізацією, солінням і т. ін.) та вміщені в герметичне закриті банки для зберігання протягом тривалого часу. 2. Окуляри з темними скельцями для захисту очей від яскравого світла, пилу тощо.

Консервування: 1. Спосіб збереження на довгий час продуктів харчування від гниття й бродіння. 2. Збереження матеріалів від гниття до пуску у виробництво, напр., засолювання шкіри кухонною сіллю.

Консервувати: 1. Перетворювати у консерви. 2. Піддавати спеціальній обробці, створювати відповідні умови і т. ін., щоб запобігти псуванню, розкладу тощо. 3. Тимчасово припиняти хід, розвиток чогось; заморожувати.

Консигнант: власник товару, який продає його за кордон через комісіонера (консигнатора).

Консигнатор: посередник при експорті товарів.

Консигнація: різновид комісійного продажу товарів за кордон, коли експортер (консигнант) надсилає товар іноземній фірмі (консигнатору) з дорученням продати його на певних умовах.

Консиліум: 1. Історично — у Давньому Римі збори представників однієї верстви. 2. Нарада лікарів одного або кількох фахів. Збирається для розв'язання питань про характер хвороби та методи й засоби лікування хворого.

Консистенція: 1. фіз. ступінь в'язкості або густини напівтвердих-напіврідких речовин (мастил, мила, фарб, будівельних розчинів тощо). 2. мед. Загальний стан організму або окремого органу з точки зору його міцності.

Консистометр: прилад для визначення консистенції різних речовин.

Консисторія: 1. У Стародавньому Римі — державна рада при імператорі. 2. В католицькій церкві — нарада кардиналів під головуванням папи римського. 3. В російській православній церкві до 1917 р. — орган управління й суду в єпархії при архієреї. 4. В протестантських церквах —орган окружного церковного управління.

Конскрипція: у 18 — 19 ст. спосіб комплектування військ, заснований на загальній військовій повинності з правом відкупитися або замінити себе іншим.

Консолідація: 1. Зміцнення, згуртування, об'єднання. 2. В економіці фінансова операція по перетворенню короткострокових державних позик на довгострокові або безстрокові, а також операція об'єднання державних позик попередніх років в одну позику.

Консолідувати: зміцнювати, укріплювати щось; об'єднувати, згуртовувати когось; концентрувати, збирати докупи.

Консоль: 1. Виступ у стіні будинку, що підтримує карниз, балкон, архітектурні прикраси тощо. 2. Опорна конструкція, балка чи ферма, закріплена одним кінцем, що підтримує частини будівлі чи інші предмети, що виступають. 3. Колонкова, пересувна підставка для статуеток, квітів і т. ін. 4. Пристрій для інтерактивного введення-виведення інформації, приєднаних до комп'ютера безпосередньо. 5. Програмне забезпечення, що реалізує текстовий інтерфейс для управління комп'ютером. 6. Безстроковий борговий інструмент (цінний папір), з періодичними фіксованими купонними платежами, що не має терміну погашення і за яким не проводиться погашення номінальної вартості цінного паперу.

Консоме: освітлений і сильно посолений курячий або яловичий бульйон.

Консонанс: 1. муз. Гармонійне поєднання звуків; співзвуччя. 2. літ. Рима, в якій наголошені голосні звуки різні, а голосні, що стоять перед голосними наголошеними або після них, — однакові.

Консонант: приголосний звук.

Консонантне письмо: тип фонетичного письма, що передає тільки або переважно приголосні звуки. Прикладом повністю К. п. є і фінікійська писемність, частково К. п. — сучасні єврейське і арабське письмо, що містять знаки для деяких голосних. Інша назва — абджад.

Консорт: 1. У Великобританії — чоловік королеви, який не є суверенним монархом (якщо він не король іншої держави). Для визнання статусу може мати спеціальний титул принц-К. або король-К. 2. В Англії XVI-XVII століть — невеликий інструментальний ансамбль. 3. біол. — член популяції рослин.

Консорціум: об'єднання групи монополістів (переважно банківських) для здійснення значних фінансових або комерційних операцій.

Консорція: група видів тварин і рослин, більш-менш пов'язаних з одним з індивідуумів або з цілою популяцією будь-якого виду рослин чи тварин.

Конспект: короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Конспективний: короткий, лаконічний.

Конспіративний: таємний, підпільний, схований від офіційної влади.

Конспіратор: прихильник, учасник, знавець конспірації.

Конспірація: 1. Суворе додержання та збереження таємниці. 2. Система й методи, що їх застосовує підпільна організація для збереження в таємниці своєї діяльності. 3. Таємний намір, змова.

Конспірувати: здійснювати конспірацію, вести таємну підпільну роботу.

Константа: стала, постійна величина у низці тих, які змінюються.

Константан: сплав міді з нікелем і домішками деяких інших елементів. Застосовують для виготовлення термопар, електричних опорів тощо.

Константний: той, що не змінюється.

Констатація: встановлення незаперечності існування якогось факту або явища, наявності чогось.

Констебль: 1. У феодальній Англії вищий придворний чин. 2. У Великобританії і США нижчий поліцейський чин, а також комендант фортеці або палацу.

Констеляція: 1. Взаємне розташування небесних світил, що служить основою для ненаукових астрологічних пророцтв. 2. Збіг обставин.

Конституанта: установчі збори у Франції, які збирають з метою запровадження або зміни конституції. Скликалися в 1789-91 рр., 1848 — 49 рр., а також у 1945-46 рр.

Конституйований: встановлений, визначений склад, зміст чого-небудь, офіційно оформлений.

Конститутивний: істотний, визначальний, той, що є основною, головною ознакою якоїсь речі, поняття.

Конституційний: той, що стосується конституції, заснований на ній; К-а монархія — форма правління, при якій влада монарха обмежена конституцією.

Конституціоналізм: течія у політиці й науці державного права, що визнає конституційну монархію найкращою системою управління.

Конституціональний: той, що стосується будови організму.

Конституція: 1. У Стародавньому Римі акти, що їх видавав імператор. 2. Основний закон держави, що має вищу юридичну силу і закріплює суспільний та державний устрій, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, виборчу систему, а також основні права й обов'язки громадян. 3. Програмний документ. 4. Будова, фізіологічні й анатомічні особливості організму.

Констриктори: м'язи, що закривають або звужують природні отвори в організмі тварин і людини.

Конструкт: 1. філософ. ідеальний об'єкт, вироблений свідомістю. 2. психол. система цінностей, яка використовується індивідом для класифікації різних об'єктів його життєвого простору. 3. К. соціальний — породження конкретної культури чи суспільства, що існує винятково в силу того, що люди згодні діяти так, ніби воно існує.

Конструктивізм соціальний: напрямок у соціології та філософії, за яким природні на перший погляд феномени аналізуються як соціальні конструкти.

Конструктивізм: 1. Один з найпоширеніших напрямів архітектури початку 20 ст., пов'язаний із застосуванням індустріальної техніки, будівельних матеріалів і конструкцій. 2. Течія в образотворчому мистецтві та архітектурі.

Конструктивний: 1. Той, що стосується конструкції, побудови чогось. 2. Творчий, той, що створює умови для наступної роботи, може бути основою для якихось рішень (напр., конструктивна пропозиція).

Конструктор: 1. Особа, що займається конструюванням (споруд, машин тощо). 2. Набір деталей, з яких діти складають різні іграшки.

Конструкціонізм соціальний: соціологічна теорія пізнання яким чином індивідууми і їх групи беруть участь у створенні соціальної реальності.

Конструкція: 1. Будова, взаємне розташування частин машини, апарата, приладу тощо; структура. 2. Споруди складної будови, а також окремі її частини. 3. Словосполука, якій властиві певні граматичні зв'язки, певна граматична будова.

Конструювати: 1. Робити конструкцію чого-небудь. 2. Створювати що-небудь у певному складі; встановлювати певний склад чогось, творити.

Консул: 1. У Стародавньому Римі періоду республіки титул двох обираних найвищих службових осіб, у період імперії — почесний титул. 2. У містах Північної і Середньої Італії (11 — 13 ст. ) найвища службова особа. 3. У Франції в 1799 — 1804 рр. титул трьох осіб, які зосереджували в своїх руках найвищу виконавчу владу. 4. Службова особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває в певному її пункті (місті, районі) і здійснює там представництво й захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, її громадян або юридичних осіб. Генеральний К. — уповноважений якоїсь держави, що призначається в найбільші міста іншої держави.

Консулат: те саме, що й консульство.

Консульство: 1. Період правління консулів у Стародавньому Римі та у Франції в 1799-1804 рр. 2. Очолене консулом представництво однієї держави в певних пунктах території іншої держави.

Консульський: той, що стосується консула, консульства; К-е право — сукупність норм права, що визначають статус консульських установ і регулюють відносини між державами з приводу їхньої діяльності; К-і ранги — звання консулів, що пов'язані з їхнім службовим становищем; К. патент — документ про призначення глави консульства; К-а юрисдикція — привілей непідсудності іноземців місцевим законам і судам у кримінальних і цивільних справах, а також розгляд цих справ консулом тієї держави, громадянином якої є даний іноземець; К-а конвенція — договір між державами, що визначає порядок допущення консулів, щодо їхньої компетенції, пільги та привілеї, які взаємно надаються консульським співробітникам; К-а легалізація — засвідчення консулом своїми підписом і печаткою справжності підписів на будь-якому документі, складеному в межах його компетенції. К-а екзекватура — акт про визнання глави консульства з боку держави перебування і про надання йому права виконувати консульські функції.

Консультант: фахівець, службовим обов'язком якого в поради, висновки з питань його спеціальності.

Консультативний: дорадчий, той, що має дорадчі права; К. пакт — міжнародний договір, за яким сторони, що домовляються, зобов'язуються радитися з питань, які їх цікавлять.

Консультація: 1. Порада фахівця з якого-небудь питання. 2. Подавання з яких-небудь питань; консультування. 3. Установа, фахівці якої допомагають порадами з певних питань.

Консуляр: у часи Римської республіки і перших років імперії — почесне звання колишнього консула, за рангом нижче лише диктатора і цензора, десь з кінця І ст. — почесний титул, здебільшого дарований, а не заслужений.

Консумація: у традиціях і статутах цивільного або релігійного закону — перший статевий акт після офіційного одруження як завершальний етап шлюбної церемонії. Відсутність К. (незалежно від причин) може бути приводом для анулювання шлюбу.

Консументи: гетеротрофні організми, які вживають готові органічні сполуки, створені автотрофами. До К. належать всі тварини, деякі мікрорганізми і деякі рослини.

Консьєрж: двірник, швейцар.

Консюмеризм: системи цінностей і установок, спрямованих на споживання людиною матеріальних благ далеко понад потребу для її існування (виживання); споживацтво.

Контагій: загальна назва збудників інфекційних хвороб.

Контагіозний: заразний, пошесний.

Контакт: 1. Зіткнення, зв'язок, взаємодія в роботі, узгодженість дій. 2. Зіткнення, з'єднання проводів електричного кола; місце його зіткнення; пристрій, що забезпечує таке зіткнення. 3. Площина (поверхня) зіткнення різних гірських порід. 4. Речовина, що утворюється при очищенні продуктів перегонки нафти сірчаною кислотою; застосовують у різних виробництвах.

Контактний: пов'язаний з контактом; К. опір — опір, який виникає в місці контакту проводів електричного кола внаслідок нещільного прилягання тощо; К. рельс — провід для живлення лінії метро у вигляді третьої рейки; К-а різниця потенціалів — різниця електричних потенціалів (напруга в місці дотику двох провідників з різних металів; К-і кільця — кільця, насаджені на вал рухомої частини генератора або двигуна змінного струму; К. провід — провід, з якого трамвайний вагон знімає струм; К-е друкування — спосіб фотографічного друку, при якому шар емульсії негатива під час освітлювання (експозиції) накладається на шар емульсії позитивного матеріалу (фотопапір).

Контактор: електромагнітний апарат для дистанційних або автоматичних вмикань, розмикань і перемикань електричних кіл постійного або змінного струму низької частоти.

Контамінація: 1. лінгв. Утворення нового слова або виразу об'єднанням двох синонімічних чи близьких за звучанням слів (напр., «хилитати» від «хитати» й «хилити»). 2. Змішування в розповіді двох або більше подій. 3. Поєднання текстів різних редакцій одного й того самого твору. 4. геол. Забруднення магматичних гірських порід. 5. біол. Заражування культури мікроорганізмів або живої тканини чужорідним біологічним матеріалом (вірусами, бактеріями, грибами).

Контанго: надбавка до ціни, яка призначається продавцем за відтермінування розрахунку по угоді.

Контейнер: 1. Знімний пристрій (велика скриня, кузов тощо), в якому перевозять вантажі. 2. Резервуар, бак, приймач (напр., для продуктів перегонки нафти). 3. Пристрій для зберігання та транспортування радіоактивних речовин.

Контекст: закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу.

Контент: 1.Інформаційно значуще наповнення інформаційної системи. 2. Змістовна частина даних документу (на противагу атрибутам).

Контестатор: у католицькій церкві священнослужитель або віруючий, не згодний з точкою зору церковної верхівки на соціально-політичні питання.

Контингент: 1. Сукупність людей, що становлять подібну з певного погляду групу; склад осіб певної категорії. 2. Установлена для певної мети визначена кількість кого-, чого-небудь; норма.

Контингентні договори: договори, які гарантують державі можливість вивезення, ввезення або транзиту певної кількості товарів.

Контингентований: обмежений певними умовами, кількістю (напр., К-а емісія, К-і податки).

Континент: великий масив суходолу, з усіх або майже з усіх боків оточений морями та океанами; материк. У залежності від прийнятої моделі географічного поділу виділяють від 4 до 7 К.: Австралія, Антарктида, Африка, Євразія (поділяються на дві частини світу — Європу і Азію, а разом з Африкою часом відносять до одного К. під назвою Афроєвразія), Північна і Південна Америка (разом утворюють частину світу і К. під назвою Америка).

Континентальний: властивий континентові, материкові; К. клімат — клімат, що характеризується значними коливаннями температури повітря, невеликою відносною вологістю й хмарністю, несталістю опадів і загальним зменшенням їх у глиб континенту; К-і відклади — геологічні відклади, які утворилися на поверхні суходолу; К-а блокада — економічна політика, що її проводив Наполеон І в інтересах французької буржуазії; полягала в забороні торговельних та інших зносин з Англією всім союзним і підлеглим Франції державам.

Континуїтет: теорія в міжнародному праві про безперервність держави як суб'єкта міжнародного права і безперервності міжнародних державних зобов'язань.

Континуум: 1. Назва неперервних утворень (напр., сукупності всіх точок будь-якого відрізка прямої). 2. Назва потужності множини дійсних чисел.

Конто: рахунок.

Контокорент: єдиний рахунок, де облікують усі кредитні й розрахункові операції банку з клієнтом. Інша назва — контокорентний рахунок.

Контр-адмірал: військове звання у військово-морському флоті, нижчий адміральський чин, що відповідає генерал-майору.

Контр-апроші: у 17 — на початку 20 ст. оборонні споруди (ходи сполучення), що їх зводили обложені війська для протидії просуванню атакуючого ворога укритими ходами (апрошами) до позицій, які вони обороняють.

Контр...: префікс, що вживається для творення слів зі значенням «протилежний чомусь», «який протидіє чомусь».

Контра...: префікс, що означає «проти»; в музиці це — октавою нижче.

Контра: Протистояння інтересів, сварка.

Контрабанда: 1. Незаконне, таємне перевезення або перенесення через державний кордон товарів, коштовностей і т. ін., заборонених або обкладених митом; пачкарство. 2. Товари, коштовності тощо, які незаконно, таємно перевозять через кордон. 3. перен. Контрабандою — потай, незаконно.

Контрабас: найбільший струнний смичковий музичний інструмент, що має форму скрипки і найнижче звучить серед смичкових інструментів.

Контрагалс: галс, протилежний тому, яким іде зустрічне судно.

Контрагент: сторона в договорі.

Контрадикторний: суперечливий; К-і судження — протилежні взаємовиключаючі судження, одне з яких є загальноствердне, друге — частковозаперечне; одне істинне, друге — хибне.

Контрадикція: логічно суперечливе судження; суперечність у процесі міркування, яка порушує закони формальної логіки.

Контражур: фото- або кінознімання, коли фотографований об'єкт міститься між об'єктивом знімального апарата і джерелом світла.

Контракт: письмова угода, договір, за яким сторони, що його уклали, мають взаємні зобов'язання; пакт.

Контрактант: особа або організація, що бере на себе певні обов'язки за контрактом.

Контрактація: складання угоди, контракту на одержання або використання чогось, когось.

Контрактура: значне обмеження рухливості в суглобі внаслідок патологічних процесів, що розвиваються в самому суглобі та у навколишніх м'яких тканинах.

Контракція: стискання.

Контральто: найнижчий за звучанням жіночий голос.

Контрамарка: записка або талон замість квитка на право безплатного відвідання театральної вистави тощо.

Контрапост: зображення фігури людини, при якому положення однієї частини тіла контрастно протиставлене положенню іншої (напр., верхня частина тулуба зображена в повороті, нижня — фронтально).

Контрапункт: те саме, що й поліфонія.

Контрапунктисти: композитори 14-18ст., що розвивали в своїх творах принцип багатоголосся.

Контрарний: протилежний, супротивний; К-е відношення — відношення протилежності між судженнями або поняттями (напр., " білий" — "чорний"). Одне з К. суджень є неминуче хибним, друге може бути або істинним, або хибним.

Контрасигнатура: у державному праві деяких країн підписання прем'єр-міністром або уповноваженим міністерства нормативного акта глави держави чи парламенту, що надає цьому документові юридичної сили.

Контрасигнація: підпис відповідного міністра на акті, що виходить від глави держави (монарха або президента), яким міністр бере на себе юридичну й політичну відповідальність за даний акт.

Контраст: 1. Гостро виражена протилежність; полярність, розбіжність. 2. У живописі та фотографії — велика, різка відмінність у яскравості або кольорі предметів.

Контратака: зустрічна атака, що здійснюється для того, щоб відбити наступ супротивника або самому перейти й атаку, контрнаступ.

Контрафагот: дерев'яний духовий музичний інструмент, регістр якого на октаву нижчий, ніж у фагота.

Контрафакт: товар, що містить об'єкти права на інтелектуальну власність чи торговий знак у порушення цих прав; підробка.

Контрафактура: підтекстовка вокальної мелодії новими віршами замість оригінальних.

Контрафакція: самовільне відтворення або розповсюдження твору без дозволу автора. К., як і плагіат, є порушенням авторського права.

Контрацепція: метода і засоби запобігання вагітності.

Контрбаланс: таблиця, яку складають на основі бухгалтерських даних з метою перевірки й аналізу всього балансу або частини його.

Контргрейфер: пристрій для точного встановлення кіноплівки у кадровому вікні кіноапарата після переміщення її на крок кадру.

Контрданс: народний англійський танець. Як бальний танець набув поширення в інших європейських країнах.

Контрейлер: контейнер із пристроями для встановлення на підкатні візки.

Контрескарп: 1. Передня (найближча до ворога) пологість зовнішнього рову укріплення. 2. Найпростіша протитанкова перешкода, що її влаштовують на схилах висот, звернених у бік захисників, з крутістю, меншою 40°.

Контрзаходи: односторонні примусові дії горизонтального характеру потерпілого держави відносно держави-правопорушника з метою забезпечити належне виконання зобов'язань, що випливають з правовідносини відповідальності.

Контрибуція: 1. Під час війни примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупованої території, які провадять ворожі війська; данина, дань. 2. Після війни грошові суми, що їх за умовами мирного договору держава-переможниця стягує з переможеної держави; репарація.

Контркультура: субкультура, яка активно протистоїть офіційній чи традиційній культурі; будь-які форми девіантної поведінки. Часом терміном К. позначають нові течії в мистецтві, які надихаються з джерел, що протиставляють себе традиційній культурі.

Контрманевр: маневр, що його застосовують війська для протидії здійснюваному або очікуваному маневру ворога.

Контрмарка: талон або записка, що дає право безплатно відвідувати виставу у театрі, цирку тощо.

Контрмарш: марш-маневр, до якого вдаються з метою ліквідації марш-маневру противника, щоб потім завдати йому поразки.

Контрміна: 1. Міна, що її застосовують для захисту від ворожих мінерів найближчих підступів до оборонних споруд. 2. Підземний хід, що веде в бік противника, для розшуку і знищення закладених ним мін.

Контроверза: розбіжність; опір, здебільшого науковий; боротьба думок.

Контроверсійний: той, що викликає різне ставлення; спірний, неоднозначний.

Контроверсія: контроверза. 1. заст. Риторичні вправи з приводу складного судового випадку. 2. заст. Спірне питання, що викликає абстрактні філософські дебати. 3. Суперечність, суперечка, розбіжність, щось спірне.

Контролер: 1. Пристрій для пуску й управління електродвигунами трамваїв, електровозів тощо. 2. Працівник, обов'язком якого є контроль.

Контроль: 1. Перевірка, облік, спостереження за чим-небудь. 2. Установи, особи, що перевіряють діяльність будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність тощо. 3. Заключна функція управління.

Контрольний: той, що належить до контролю; перевірочний; К. пакет акцій — частка від загальної кількості акцій, що забезпечує її власникові вирішальний вплив на діяльність акціонерного товариства.

Контролювати: перевіряти, спостерігати за правильністю чиїхось дій, здійснювати контроль.

Контрреволюціонер: учасник, прихильник контрреволюції.

Контрреволюція: боротьба проти революційного руху і створеного революцією нового суспільного й державного ладу. Має на меті зберегти або реставрувати вже повалений революцією старий суспільно-політичний лад.

Контрреформація: церковно-політичний рух у Західній Європі XVI - XVII ст., спрямований проти Реформації, за посилення позицій католицизму.

Контрсуґестія: негативна відповідь на навіювання і її заперечення; заборона заборони.

Контртитул: додатковий титул, вміщений на лівій сторінці розвороту книги переважно в багатотомних і перекладних виданнях.

Контрурбанізація: теоретичні концепції та практичні заходи, направлені на обмеження урбанізаційних процесів.

Контрфорс: 1. Вертикальна стінова конструкція у вигляді ребра чи опори, призначена для збільшення міцності і стійкості несучої стіни за рахунок прийняття на себе горизонтального зусилля розпору склепінь; підстінок. 2. Чавунна розпірка в ланках якірного ланцюга.

Контршанси: зустрічні шанси на одержання переваги в шаховій грі.

Контузія: загальне ураження організму людини і вищих тварин, що виникає внаслідок миттєвого механічного впливу на всю поверхню тіла або на більшу його частину ударної повітряної чи водяної хвилі, великих мас сипких тіл (напр., грунту при обвалах) тощо.

Контур: 1. Обрис предмета; лінія, що окреслює форму. 2. Замкнене коло провідників електричного струму. К. коливальний — електричне коло, що характеризується величинами електроємності, індуктивності і омічного опору, в якому можуть відбуватися коливання електричних і пов'язаних з ними магнітних величин.

Конулярія: рід викопних безхребетних тварин класу сцифомедуз, рештки яких трапляються в палеозойських відкладах.

Конунг: у скандинавських народів за Середньовіччя спочатку військовий вождь племені, з утворенням держав у Швеції, Данії і Норвегії — король.

Конурбація: група близько розташованих і тісно пов'язаних між собою міст. Включає декілька аґломерацій, які зрослися або розвиваються у тісному взаємозв'язку.

Конус: тіло, обмежене замкнутою конічною поверхнею та площиною, що перетинає всі її твірні; прямий круговий К. — тіло, утворене від обертання прямокутного трикутника навколо одного з катетів.

Конфабуляція: хибні спогади, в яких дійсні факти або видозмінені або переносяться на інший, як правило, ближчий час і можуть поєднуватися з абсолютно вигаданими подіями. Вид парамнезії.

Конфедерати: 1. У феодально-кріпосницькій Польщі учасники конфедерацій. 2. Держави, що входять до складу конфедерації.

Конфедератка: 1. Польська національна шапочка з чотирикутним верхом. Назва походить від головного убору, який носили учасники барської конфедерації на Поділлі (1768 р.). 2. Чотирикутний головний убір з пензликом, що входить до урочистого вбрання учнів та викладачів навчальних закладів, якs дотримуються або наслідують британську модель освіти.

Конфедерація: 1. У Речі Посполитій XVI-XVIII ст. — тимчасові військово-політичні союзи шляхти. 2. Об'єднання, союз самостійних незалежних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей. Правовою основою К. виступає союзний договір.

Конфекціон: 1. Готовий одяг; торгівля готовим одягом. 2. Магазин або відділ готового жіночого одягу та білизни, а також майстерня, де шиють ці речі для продажу.

Конферанс: виступ на сцені, пов'язаний із веденням програми естрадної вистави, концерту тощо, а також текст такого виступу.

Конферансьє: артист чи артистка, що оголошує номери програми під час естрадної вистави, концерту тощо і розважає присутніх між номерами.

Конференц-зал: зал для врочистих зборів, нарад, конференцій і т. ін.

Конференція : заздалегідь заплановане, організоване зібрання людей для обговорення певної проблематики, яка визначена заздалегідь.

Конференція: збори, нарада представників яких-небудь держав, політичних громадський і т. ін. організацій для обговорення та вирішення певних питань; форум, віче, симпозіум, семінар.

Конфесійний: який стосується віросповідання, релігії; релігійний, духовний.

Конфесіональний: церковний; К-і школи — школи, що виникли в період раннього середньовіччя в Західній Європі і були на утриманні та під контролем церкви.

Конфесія: 1. Напрямок в межах певної релігії, напр., православ'я, католицизм, протестантизм в християнстві, сунізм, шиїзм в ісламі. 2. Об'єднання віруючих, які дотримуються такого напрямку.

Конфетті: різноколірні маленькі кружальця з паперу, якими обсипають заради забави на балах і маскарадах.

Конфігурація: 1. Загальний вигляд, зовнішній обрис. 2. Взаємне розміщення предметів; співрозташування, співрозміщення. 3. К. планет — положення планет відносно Землі й Сонця, що характеризуються певними особливостями. 4. лінгв. Сполучення слів, що використовується для автоматичного аналізу при машинному перекладі.

Конфіденційність: обмеження доступу до інформації та її поширення; довірливість, секретність, приватність.

Конфіденційний: довірчий, секретний, той, що не підлягає розголошенню, публікації.

Конфірмація: 1. Затвердження вищою владою судового вироку. 2. Право папи римського утверджувати єпископів. 3. У католицизмі назва обряду миропомазання. 4. В протестантизмі — обряд прилучення юнаків та дівчат, що досягли 16 років, до церкви. У католиків — таїнство миропомазання дітей 7-12 років; у протестантів — обряд прийняття юнаків і дівчат до членів церкви.

Конфіскація: 1. Примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна в судовому або адміністративному порядку; вивласнення. 2. Вилучення з обігу друкованих творів.

Конфітури: варення, повидло, пастила.

Конфітюр: різновид джему, желе з плодів (ягід), уварених з цукром і желейними речовинами.

Конфлікт: зіткнення протилежних інтересів, поглядів; гостра суперечка; крайнє загострення суперечностей, що призводить до ускладнень чи гострої боротьби. К. драматичний — відображення життєвих суперечностей у художніх творах, що виявляється в зіткненні й боротьбі протилежних ідей, прагнень і вчинків людей.

Конфокальний: той, що має спільний фокус (напр.,- орбіти планет є К-і криві).

Конформізм: І.1. Пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. 2. Вчення англіканської церкви.

Конформний: відображення однієї поверхні на іншу, при якому зберігаються кути між усіма напрямами.

Конфронтація: 1. юр. Очна ставка із свідками протилежної сторони. 2. перен. Становище, коли якісь особи або держави опиняються перед загрозою зіткнення між собою.

Конфуз: 1. Зніяковілість, соромливість, невправність, неприємне, незручне становище. 2. Стан ніяковості, сорому; замішання, незручне становище, зніяковілість, зніяковіння, засоромлення.

Конфуціанство: 1. Етико-політичне вчення давньокитайського мислителя 6 ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція). Головним у вченні К. є поняття "жень" (гуманність) моральний закон, який визначає взаємини людей і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. 2. Релігійне віровчення, що склалося на грунті вчення Конфуція.

Конха: півкупол для перекриття півциліндричних частин (апсид, ніш) будівлі.

Конхіліологія: розділ зоології, що вивчає раковини сучасних і вимерлих молюсків, плечоногих та інших тварин.

Конхіологія, конхіліологія: розділ зоології, що вивчає раковини сучасних і вимерлих молюсків, плечоногих та інших тварин.

Конхоїда: плоска крива, одержана при збільшенні або зменшенні радіус-вектора кожної точки даної кривої на один і той самий відрізок.

Концентрат: 1. Продукт з високим вмістом корисних речовин; продукт збагачення корисних копалин. 2. К. харчові — збезводнені суміші харчових продуктів і напівфабрикатів, виготовлені у вигляді брикетів, таблеток або порошку. 3. Те саме, що й концентрований. 4. Руда, збагачена високим вмістом металу внаслідок спеціальної обробки.

Концентраційний табір: спеціальне місце з найжорстокішим режимом для ізоляції та репресування небажаних для правлячих кіл осіб.

Концентрація: 1. Зосередження, скупчення чогось в одному місці або навколо одного центра, згущення. 2. хім. Відносний вміст даної складової частини (компоненту) у розчині або суміші. 3. К. капіталу — збільшення розмірів капіталу нагромадженням його, тобто перетворенням частини додаткової вартості на капітал; К. виробництва — процес укрупнення виробництва, зосередження його на великих підприємствах. 4. фізіол. Зосередження процесу збудження або гальмування, що раніше поширився. 5. гірн. Спосіб збагачення корисних копалин виділенням їх з породи.

Концентри: кола, які мають спільний центр, але різні радіуси.

Концентризм: педагогічний принцип шкільного навчання, що передбачає необхідність повертатися до раніше вивченого матеріалу для засвоєння складних понять з освітленням їх новими науково-теоретичними положеннями.

Концентричний: 1. Той, що має спільний центр з чим-небудь; К-і кола — кола зі спільним центром. 2. Той, що міститься всередині іншого; К. кабель — кабель з двох провідників, один з яких вміщено всередині іншого, виконаного у вигляді круглої трубки.

Концентрований: той, що не має побічних домішок, відібраний, ущільнений; К-і корми — корми (напр., зерна злаків, бобових, висівки тощо) з високим вмістом поживних речовин. Інша назва — концентрати; К. розчин — розчин з великою кількістю розчиненої речовини в одиниці об'єму розчину або розчинника.

Концентрувати: 1. Збирати в одному місці. 2. Згущувати (напр., К. розчин). 3. Збагачувати (руду).

Концепт: 1. В логіці — смисл знака (імені). 2. філос. Формулювання, загальне поняття, думка. 3. Вигадка, фантазія.

Концептуалізм: напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом пізнаючого суб'єкта, а є особливими формами пізнання дійсності. В умовах середньовіччя К. був прогресивною течією, що сприяла розвиткові матеріалістичних ідей.

Концепція: 1. Система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, основоположна ідея теорії, загальний її задум. 2. В мистецтві — ідейно-творчий задум твору.

Концерн: об'єднання різних галузей промисловості, банків і т. ін. під спільним фінансовим керівництвом як одна з форм монополій.

Концерт: 1. Виконання музичних та вокальних творів, а також естрадних, драматичних та хореографічних номерів за певною програмою. 2. Твір переважно віртуозного характеру для одного музичного інструмента (рідше 2-3) і оркестру. 3. Вид церковної музики. Урочистий твір для багатоголосого хору. 4. Творчий звіт актора, бенефіс.

Концертина: язичковий пневматичний музичний інструмент, шестигранна гармонь з хроматичним звукорядом без готових акордів.

Концертино: 1. Музичний твір віртуозного характеру (менший і простіший від концерту) для соліста з оркестром. 2. Група інструментів (звичайно 2 скрипки і віолончель), що виконують соло в концерті. 3. Пневматичний музичний інструмент у вигляді невеликої шестигранної гармоніки.

Концертмейстер: 1. Той, хто керує групою виконавців в оркестрі; перший скрипаль, альтист і т. ін. 2. Той, хто виконує соло у симфонічному оркестрі. 3. Піаніст, який допомагає виконавцям учити їх партії та акомпанує під час концертів.

Концесіонер: особа або організація, що одержала концесію.

Концесія: 1. Договір, на підставі якого уряд або місцеві органи самоврядування передають на певних умовах громадянам своєї країни, чужоземцям або іншим державам право експлуатації лісів, надр, підприємств і т. ін. 2. Підприємство, організоване на основі такого договору.

Концинізм: напрям у традиційній логіці, представники якого намагалися злити логіку з психологією.

Коньяк: міцний алкогольний напій, який виробляється з певного сорту винограду. Назва походить від міста Коньяк у департаменті Шаранта, Франція. Географічні межі місцевості, в якій допускається виробництво К., технологія його виробництва і сама назва «Коньяк» строго визначені законодавчо.

Кооператив: добровільне об'єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

Кооперація: 1. Особлива форма організації праці, при якій певна кількість людей спільно бере участь у тому самому або в різних, але зв'язаних між собою, виробничих процесах; співробітництво, об'єднання, співдія, співпраця, спільна дія. 2. Масове виробниче, торговельне і т. ін. об'єднання, створене його членами-пайовиками. 3. розм. Кооперативний магазин; кооператив.

Кооптація: введення до складу виборного колегіального органу нових членів за його власним рішенням без додаткових виборів.

Координати: величини, що визначають положення точки на прямій (кривій) лінії, на площині (поверхні), в просторі відносно певної системи К. Найчастіше вживають прямокутну систему К. — дві (на площині) або три (у просторі) взаємно перпендикулярні прямі, що перетинаються в одній точці і на яких вибрано додатній напрям і одиницю масштабу. Якщо з точки опустити перпендикуляри на ці прямі (осі К.), то один з них визначить абсцису, другий — ординату, а третій — аплікату точки.

Координатор: 1. Особа, щр здійснює координацію чого-небудь. 2. Пристрій, що автоматично показує льотчику координати літака під час польоту. 3. Пристрій в ракеті, торпеді, що забезпечує виявлення цілі і наведення на неї цих снарядів.

Координація: 1. Погодження, зведення до відповідності, установлення взаємозв'язку, контакту в діяльності людей, між діями, поняттями тощо. 2. Узгодженість рухів, дій і т. ін.

Копал: тверда, тугоплавка, схожа на янтар викопна смола рослинного походження. Застосовують у виробництві лаків.

Копігольд: основна форма феодально залежного селянського володіння в Англії. Виникла в 14 — 15 ст. На право володіння земельною ділянкою селянинові видавали копію — виписку з протоколу (звідси й назва).

Копігольдери: спадкові або довічні орендарі поміщицької землі у феодальній Англії.

Копілефт: надання власником авторських прав дозволу на вільне використання, зміну і розповсюдження його твору за умови, що усі похідні твори будуть розповсюджуватись на тих же засадах. Позначається символом ↄ.

Копірайт: 1. Набір виключних прав, які регулюють відносини, пов'язані із створенням та використанням (виданням, виконанням, показом і т. д.) творів науки, літератури чи мистецтва; авторське право. 2. Право на створення копій (використання) мистецьких чи наукових творів.

Копірайтер: фахівець з написання рекламних та презентаційних текстів.

Копірайтинг: написання рекламних, презентаційних чи пропагандистських текстів.

Копіс: давньогрецька холодна рубляче-колюча-ріжуча зброя з вигнутим клинком довжиною 50 — 65см, що має односічну заточку, вузьким біля ефеса і широким біля вістря.

Копіювання: 1. Перенесення фотографічного зображення на поверхню друкованої форми. 2. Контактне або проекційне фотодрукування зображень на світлочутливих матеріалах. 3. Зняття копій з оригіналів будь-яких матеріалів.

Копія: 1. Точний список з оригіналу. 2. Точне відтворення картини, портрета або іншого твору мистецтва. 3. Формний матеріал з зображенням, нанесеним способом копіювання, для дальшого виготовлення друкарської форми. 4. Той, хто подібний до кого-небудь.

Копра: висушений м'якиш плодів кокосової пальми, з якого добувають кокосову олію.

Копролалія: словесний понос; хворобливий, іноді непереборний імпульсивний потяг до цинічної і нецензурної лайки без жодного приводу.

Копти: єгипетські християни, представники однієї з найдревніших гілок християнства. Частина К. належить до православної, частина — до католицької церков. У богослужіннях користуються коптською мовою — сучасним варіантом староєгипетської (нині — мертвої) мови.

Копула: службове дієслово (напр.: "Він був хворий").

Копулювання: один з видів щеплення рослин живцем.

Копулювати: прищеплювати рослини, з'єднуючи навскіс зрізані гілки.

Копуляція: 1. З'єднання двох особин при статевому акті. 2. Злиття двох статевих клітин у нижчих організмів (найпростіших, водоростей, грибів).

Корабель: морехідне судно, яке має озброєння та інші технічні засоби для виконання бойових завдань, має військовий екіпаж і входить до складу військово-морських сил. В українській військово-політичній і науково-технічній лексиці щодо суден цивільного флоту (рибальських, вантажних, пасажирських та інших) термін К. не вживається.

Коразія: процес руйнування гірських порід уламковим матеріалом, що його переносять вода, лід, вітер тощо.

Коразол: лікарський препарат, стимулює серцево-судинну систему та дихання.

Корали: 1. Морські тварини, рід поліпів, що живуть колоніями на морських та океанських скелях. 2. Вапнисті відклади деяких видів цих тварин — червоний, рожевий чи білий камінь, який після обробки використовують як прикрасу.

Коран: священна книга мусульман; збірник релігійних догм, міфів та правових положень ісламу. В теперішньому вигляді К. має 114 глав, які називаються сурами. Сури поділяються на аяти (вірші).

Корвет: 1. В парусному військовому флоті — найменше трищоглове судно з повним прямим оснащенням. 2. Клас сторожових кораблів, що виконують ескортну службу охорони караванів, транспортів тощо. 3. Охоронне й розвідувальне судно англійського флоту.

Корволант: військове з'єднання з кінноти, піхоти, що перевозилася на конях, і легкої артилерії для нападу на ворожі тили й комунікації. В Росії був введений Петром І у 18 ст.

Корд: 1. Міцна кручена нитка (з бавовняного прядива, різних хімічних волокон), з якої виробляють тканину для автопокришок, шнурів тощо. 2. Сорт вовняної тканини з поздовжніми ворсовими рубчиками.

Корда: 1. Довга мотузка, застосовувана під час виїжджування коней по колу. 2. Струна (нитка) для керування літаючими моделями.

Кордебалет: колектив танцюристів, що виконують групові танці в балетних виставах.

Кордегардія: у 17 — 19 ст. приміщення для військового караулу, а також для ув'язнених.

Кордельєри: назва членів одного з політичних клубів часів Французької революції кінця 18 ст., засідання якого відбувалися у будинку колишнього монастиря францісканців-кордельєрів.

Кордити: порохи на основі нітроцелюлози. Використовують для виготовлення боєприпасів, стрілецької зброї, артилерійських гармат і мінометів.

Кордіамін: лікарський препарат, що збуджує кровообіг та дихання.

Кордієрит: мінерал класу силікатів, безбарвний або синього кольору. Прозорий синій К. — дорогоцінний камінь. Від прізвища французького геолога А. Кордьє.

Кордова: грошова одиниця Нікарагуа, поділяється на 100 сентаво; кордоба.

Кордодром: ділянка, підготовлена і обладнана для змагань і випробувань авіамоделей за допомогою корду.

Кордон: 1. В широкому розумінні — межа, в т. ч. державна. 2. Загін прикордонної охорони і місце його розташування. 3. Лісова сторожа й охорона заповідників. 4. Рівномірне розташування армії невеликими загонами в одну лінію. 5. біол. Спосіб формування плодових дерев, при якому стовбуру і основним гілкам надають суворо витягнутої форми.

Коректа: 1. Виправлення помилок, помічених на відбитку з друкарського набору. 2. Відбиток з друкарського набору, призначений для виправлення помилок; коректура.

Коректив: виправлення, що вносить часткову зміну в щось.

Коректний: 1. Тактовний, ввічливий. 2. У шахах — правильний, правильно розрахований.

Коректор: особа, яка виправляє друкарські помилки на пробному відбитку тексту або графічного зображення.

Коректування: виконання коректури.

Коректувати: 1. Вносити виправлення, виправляти щось. 2. Виправляти на друкарському відбитку помилки. 3. К. стрільбу — виявляти помилки, зроблені під час підготовки вихідних даних для стрільби та наведенні зброї на ціль, і вносити відповідні виправлення на основі спостереження за результатами вогню.

Коректура: 1. Виправлення помилок, помічених на відбитку з друкарського набору. 2. Відбиток з друкарського набору, призначений для виправлення помилок.

Корекція: виправлення, поліпшення чогось. К. зору — виправлення недоліків зору за допомогою окулярів.

Корелометр: прилад для вимірювання (обчислювання) кореляційних функцій випадкових процесів. Інші назви — корелограф, корелятор.

Кореляти: співвідносні звуки мови, які фонологічно відрізняються дзвінкістю й глухістю (б- п), твердістю і м'якістю (стіл — стиль) і т. д.; фонеми, які чергуються і з якими пов'язане морфологічне розрізнення слів (носити — ношу).

Корелятивний: співвідносний, взаємно зумовлений.

Корелятор: те саме, що й корелометр.

Кореляція: 1. Співвідношення, відповідність, взаємозв'язок предметів або понять. 2. біол. Певне співвідношення між будовою окремих частин організму та їхніми функціями. 3. В математичній статистиці — залежність між явищами або величинами, що не має чіткого функціонального характеру.

Кореопсис: рід одно- й багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Поширені в Північній Америці. Деякі види культивують як декоративні.

Кореспондент: 1. Літературний співробітник періодичної преси, радіо, прес-агентства, який готує повідомлення (кореспонденції). 2. Член-кореспондент — академічне звання в Україні, яке надається вченим, обраним до складу академій наук. 3. Особа, що листується з ким-небудь або веде листування в справах установи, підприємства.

Кореспондент: 1. Той, хто листується з ким-небудь; дописувач. 2. Співробітник газети, журналу, радіо тощо або приватна особа, що надсилає свої інформації з місць; репортер, журналіст.

Кореспонденція: 1. Листування між окремими особами або установами. 2. Сукупність поштових відправлень (листів, телеграм тощо). 3. Окреме поштове відправлення (лист, телеграма тощо). 4. Замітка, допис, надіслані кореспондентом. 5. Повідомлення з місць, надруковане в газеті, журналі. 6. Жанр публіцистики.

Корехідор: за феодалізму королівський урядовець в Іспанії, який виконував функції адміністратора й судді в містах і провінціях.

Корибанти: 1. Фрігійські жерці богині Кібели, які здійснювали відправу, супроводжуючи її співами й танцями. 2. Комедійні актори.

Коригування: виконання коректури; коректування.

Коригувати: 1. Вносити виправлення, виправляти щось. 2. Виправляти на друкарському відбитку помилки. 3. К. стрільбу — виявляти помилки, зроблені під час підготовки вихідних даних для стрільби та наведенні зброї на ціль, і вносити відповідні виправлення на основі спостереження за результатами вогню. Інша назва — коректувати.

Корида: традиційне видовище, поширене в Іспанії і Латинській Америці — бій тореадора з розлюченим биком.

Корифей: 1. У давньогрецькій трагедії керівник хору або заспівувач. 2. В сучасному розумінні — найвизначніший діяч у якійсь галузі науки, літератури, мистецтва. 3. перен. Провідний, видатний діяч науки, мистецтва тощо.

Коріандр: рід однорічних трав'янистих рослин родини зонтичних. Походить з Середземномор'я. Плоди використовують у хлібопекарському та кондитерському виробництві, в кулінарії, парфюмерії тощо. Культивують як пряну, ефіроолійну рослину.

Корінфський ордер: архітектурний ордер, відзначається тим, що капітель прикрашена листям аканта та завитками, які підтримують кути абака. Від назви давньогрецького м. Корінф.

Коріум: те саме, що й дерма.

Кормофіти: рослини, у яких є характерне для наземних рослин утворення — пагін (стебло). Інші назви — листостеблові рослини, вищі рослини.

Корн: 1. Вага благородного металу в монеті. 2. Зерниста, шорстка поверхня каменю в літографії, металевої пластини при офсетному способі друку або спеціального паперу (т. зв. корн-папір).

Корнемюз: французький духовий музичний інструмент типу волинки.

Корнер (1): одна з найпростіших форм монополій; короткочасна угода з метою оволодіти ринком будь-якого товару скуповуванням його для спекулятивного перепродажу за монопольними цінами. К. створюють також на фондових біржах для купівлі акцій окремих компаній і дальшого перепродажу їх або придбання контрольного пакету акцій певних компаній.

Корнер (2): у футболі — штрафний кутовий удар, подача м'яча з кута поля.

Корнет (1): у російській царській армії — перший офіцерький чин у кавалерії, що відповідав підпоручникові у піхоті, а також особа, що мала цей чин; хорунжий.

Корнет (2): документи на право здійсненя міжнародних автоперевезень.

Корнет (3): духовий музичний інструмент типу вкороченої труби.

Корнет-а-пістон: корнет з поршневим вентильним механізмом.

Корнішони: дрібні (3 — 5 см) огірки, що їх збирають незабаром після утворення зав'язі. Використовують для маринування.

Корнцанг: 1. В хірургії — щипці, схожі на ножиці, з зазубринами на внутрішньому ріжучому боці. 2. В годинниковій та ювелірній справі — невеликі щипчики — пінцет.

Корогва: організаційно-тактична одиниця в лицарському війську Королівства Польського і Великого князівства Литовського, що складалася із 25-80 вояків, озброєних списами, і озброєного загону їхнього почту (усього — 100-250 чол). Приблизно відповідає роті.

Корозія: 1. Руйнування живої тканини виразковими процесами або їдкими речовинами. 2. Руйнування металів від дії зовнішнього середовища; іржавіння. Розрізняють хімічну, електрохімічну, атмосферну, грунтову, морську та інші види К. 3. геол. Руйнування гірських порід під впливом повітря та води.

Корок: 1. Вторинна покривна тканина осьових органів рослини, що складається із щільно розташованих одна до одної омертвілих клітин перидерми. Інша назва — фелема. У промислових цілях добувається з кори двох видів вічнозелених дубів, які є ендеміками у Південно-Західній Європі і Північно-Західній Африці. 2. Засіб для для закупорювання пляшок. 3. перен. Дорожній затор.

Король: 1. Глава держави в деяких монархіях, вищий (після імператора) монархічний титул. 2. перен. Монополіст у якійсь галузі економіки чи торгівлі (напр., нафтовий К.). 3. перен. Про людину, що відзначається особливою красою, вмінням тощо. 4. Гральна карта з зображенням чоловічої фігури у короні. 5. Головна фігура у шахах.

Корона: 1. Металевий головний убір (вінець), що здавна служить знаком монархічної влади. 2. К. електрична — одна з форм електричного розряду в газах (коронний розряд) або світна область навколо металевого провідника чи вістря при коронному розряді. 3. астр. Найрозрідженіша оболонка Сонця, яку видно тільки під час повних сонячних затемнень. 4. Два сузір'я (Північна К. і Південна К. ). 5. перен. Влада монарха; королівство, держава, уряд.

Коронарний: вінцевий; К. кровообіг (вінцевий кровообіг) система кровообігу серця; К-а недостатність (вінцева недостатність) захворювання, основним проявом якого є приступ загрудишшх болей; К-і судини — вінцеві судини серця.

Коронаросклероз: ураження (ущільнення) артерій серця, найчастіше зумовлене атеросклерозом.

Коронація: урочиста церковна церемонія покладення корони на монарха, який вступив на престол.

Коронер: у Великобританії судовий слідчий, що провадить слідство у випадках підозрілої або наглої смерті.

Коронний: 1. У монархічних державах державний, казенний; К. суддя — суддя, призначений урядом; К-і землі — землі, що ввійшли до складу монархічної держави на основі спадково-дипастичних прав монарха; К-і колонії — британські колонії, якими управляли чиновники, призначені метрополією. 2. мист. К-а роль — головна, виграшна роль у репертуарі артиста. 3. перен. Особливий, фірмовий.

Коронограф: телескоп для фотографування сонячної корони.

Коронтин: лікарський препарат. Застосовують при хронічній серцевій недостатності.

Корпоративізм: 1. Політична теорія, яка основою суспільства вважає соціальні групи, а не окремих осіб. 2. система прийняття рішень та представництва інтересів через обмежену кількість жорстко визначених, ієрархічно ранжованих і функціонально диференційованих груп інтересів, що монополізують представництво відповідних сфер суспільного життя за згоди держави в обмін на її участь у підборі лідерів та призначенні керівного складу цих груп, а також у формуванні їхніх вимог.

Корпоративний: той, що належить до корпорації, властивий, характерний якійсь, корпорації; вузькогруповий, відособлений.

Корпоратократія: форма правління або політична система, при якій влада здійснюється через потужні і впливові копорації безпосередньо ними або через представників, які діють від їх імені.

Корпорація: 1. Замкнена група осіб, об'єднана вузько фаховими, становими та ін. інтересами. 2. заст. Студентська організація в німецьких університетах.

Корпуленція: огрядність.

Корпус: 1. Тулуб людини або тварини. 2. Остов судна. 3. Кістяк, основа чи оболонка машини, механізму. 4. Одна або кілька споруд (К. університету). 5. Військове з'єднання (танковий К.). 6. Один з найчастіше застосовуваних для набору основного тексту книг, журналів і газет шрифт, кегль якого становить 10 пунктів (3,76мм). 7. Сукупність осіб командного складу армії або флоту (офіцерський К.). 8. Дипломатичний К.- сукупність представників іноземних держав при урядові якої-небудь країни. 9. Законодавчий К.- назва деяких законодавчих установ.

Корпускула: узагальнена назва дрібненьких частинок матерії (електронів, фотонів тощо).

Корпускулярний: пов'язаний з корпускулами; К-а теорія світла — теорія, за якою світло являє собою потік дрібних частинок речовини.

Корсаж: 1. заст. Частина жіночої сукні, що охоплює груди, спину і боки. 2. Твердий пояс спідниці або штанів.

Корсак: хижий ссавець роду лисиця родини собачих. Поширений у степах і пустелях Азії і Південно-Східної Європи. Хутровий звір.

Корсар: морський розбійник, що з дозволу верховної влади воюючої держави захоплював торгові кораблі ворога ( а іноді і судів нейтральних держав); капер, приватир.

Корсет: 1. Пояс, що стягує нижню частину грудної клітки й живіт, щоб надати фігурі стрункості. 2. Ортопедичний апарат (або пов'язка), який застосовують при захворюваннях та ушкодженнях хребта, щоб утримувати його в потрібному положенні.

Корт (1): прямокутний майданчик, поперечно поділений сіткою для гри в теніс.

Корт (2): бавовняна тканина.

Кортеж: 1. Урочистий похід, виїзд, почет, процесія. 2. Група вершників.

Кортеси: 1. Парламент в Іспанії і Португалії (до 1911 р.). 2. За феодалізму органи станового представництва в країнах Піренейського півострова.

Кортизол: біологічно активний природний стероїдний гормон, що виробляється корою наднирників; гідрокортизон. Слугує регулятором вуглеводного обміну організму.

Кортизон: гормон кори надниркових залоз. У медицині застосовують оцтовокислий ефір К. (одержують синтетично) як протиревматичний засіб, а також при інфекцінному та псоріатичному артритах, бронхіальній астмі, гостромулейкозі тощо.

Кортик: прямий кинджал з вузьким клинком. Особиста зброя адміралів, генералів, офіцерів, мічманів, прапорщиків. К. носять переважно у військово-морському флоті.

Кортикостероїди: гормональні речовини, що їх виділяє кора надниркових залоз; виробляють також синтетично. Використовують при лікуванні деяких хвороб (лейкозів, артритів тощо).

Кортикотропін: те саме, що й адренокортикотропний гормон.

Корунд: мінерал класу окисів та гідроокисів, синювато- або жовтувато-сірого кольору. Прозорі відміни К., забарвлені в червоний (рубін), синій (сапфір), жовтий (східний топаз) та інші кольори, є дорогоцінним камінням. Непрозорі відміни використовують як абразивний матеріал. Освоєно виробництво штучного корунду.

Корупція: протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення.

Кос: дорожня міра в Індії, дорівнює 1,8 км.

Косеканс: функція кута, позначається cosec. К. гострого кута прямокутного трикутника — відношення гіпотенузи до катета, протилежного цьому кутові; дорівнює секансу другого гострого кута цього трикутника.

Косинус: функція кута, позначається соs. К. гострого кута прямокутного трикутника — відношення прилеглого до цього кута катета до гіпотенузи; дорівнює синусові другого гострого кута цього трикутника.

Косинусоїда: графік тригонометричної функції у = соs х.

Косметика: заходи і засоби догляду за шкірою, волоссям та нігтями людини з метою покращення зовнішності людини.

Косметолог: фахівець з косметології, який вивчає стан шкіри, здійснює процедури для профілактики або лікування різних шкірних захворювань.

Косметологія: галузь медицини, яка вивчає характер і причини виникнення косметичних дефектів людини і розробляє методики і способи профілактики, усунення або маскування цих дефектів.

Космо...: у складних словах відповідає поняттю "Всесвіт".

Космогонія: розділ астрономії, що вивчає походження й розвиток небесних тіл та їхніх систем.

Космографія: опис Всесвіту в книгах; сукупність коротких відомостей з астрономії, метеорології, географії й геології.

Космодром: земельна ділянка із спеціальним устаткуванням для розміщення, обслуговування й старту космічних кораблів.

Космологія: вчення про будову й розвиток Всесвіту в цілому.

Космонавт: спеціально підготовлена людина, що здійснює політ у космічному просторі.

Космонавтика: наука, що вивчає польоти апаратів у космічному просторі. Інша назва — астронавтика.

Космополіт: 1. Прихильник космополітизму. Людина, позбавлена почуття патріотизму, відірвана від інтересів своєї батьківщини, чужа своєму народові. 2. біол. Рослина й тварина, поширені в усіх частинах земної кулі.

Космополітизм: теорія, що проповідує байдуже ставлення до вітчизни і свого народу, обстоює необхідність заміни національного громадянства світовим.

Космос: весь світ у цілому, Всесвіт.

Космофізика: те саме, що й астрофізика.

Космохімія: наука, що вивчає хімічний та ізотопний склад космічних тіл, а також міжпланетного й міжзоряного середовища, поширеність хімічних елементів у космосі.

Космоцентр: центр підготовки і проведення космічних польотів.

Костьол: католицький храм.

Костюмер: працівник театру, який готує костюми до вистави.

Котангенс: функція кута, позначається ctg. К. гострого кута прямокутного трикутника — відношення прилеглого до цього кута катета до другого катета; дорівнює тангенсу другого гострого кута цього трикутника.

Котедж: невеликий заміський житловий будинок з ділянкою землі; будинок, розрахований на одну сім'ю.

Котилозаври: група примітивних викопних тварин класу плазунів. Існували в пермський період палеозою й тріасовий період мезозою.

Котильйон: бальний танець французького походження, що складається з кількох самостійних танців та ігор.

Котинги: родина птахів ряду горобцевих. Поширені в Південній і Центральній Америці.

Котирування: встановлення курсу валюти, тобто визначення її вартості в іноземних валютах.

Котируватися: бути в обігу на біржі. перен. Цінитися, мати ту або іншу оцінку з боку даної групи людей, суспільства.

Котлета: 1. Шматок м'яса на кісточці. 2. М'ясна страва з фаршу у вигляді невеликої приплюснутої кульки, обсмаженої в сухарях і жиру.

Котонізатор: конвейєрний апарат для котонізації.

Котонізація: хіміко-механічна переробка луб'яних волокон на котонін, щоб спростити й здешевити прядіння.

Котонізувати: переробляти на спеціальних машинах луб'яні волокна (льону, конопель тошо) у бавоноподібну масу.

Котонін: бавовноподібне волокно, застосовуване в прядінні окремо або в суміші з бавовною чи вовною.

Котурни: 1. В античному театрі компонент костюма трагічного актора: взуття на дерев'яних підошвах, яке збільшувало зріст, надавало постаті величності, ході — урочистості. 2. перен. Пихатість, бундючність.

Кофеїн: алкалоїд, що міститься в листках чаю, в зернах кави тощо (одержують синтетично). У рослинах кофеїн відіграє роль природнього пестициду, який паралізує та вбиває комах-паразитів. Застосовують при серцево-судинній недостатності, спазмах судин головного мозку, гіпотонії тощо як тонізуючий засіб.

Кофердам: відсік на торговельних кораблях між танками або танками та іншими судновими приміщеннями; на військових кораблях застарілої конструкції К.- водонепроникні відсіки вздовж бортів.

Коферменти: небілкова група молекул деяких ферментів. Багато К. є похідними вітамінів групи В. Беруть участь у ферментативних реакціях, що відбуваються в організмах, або є проміжними переносниками різних хімічних угруповань — атомів чи іонів. Інша назва — коензими.

Кофр: скриня з кількома відділеннями.

Кохінхіни: порода курей, м'ясного напряму, виведена в південній частині В'єтнаму, яку європейці називали Кохінхіною. Вихідна порода плімутроків.

Коціт: 1. У давньогрецькій міфології одна з річок "підземного царства", де нібито перебували душі померлих. 2. перен. Зійти на береги Коціту — вмерти.

Кошеніль: промислова назва кількох видів комах підряду кокцид, з яких добувають червону фарбу кармін.

Кошерний: дозволений для вживання в їжу згідно норм юдейських релігійних настанов; антонім — трефний.

Крааль: тип поселення у народів Південно-Східної Африки (будинки, розміщені по колу, всередині — загін для худоби).

Краб: 1. Морський десятиногий короткохвостий рак, у клешнях якого і ногах є смачне м'ясо. 2. жарт. Кокарда на кашкеті моряків.

Краватка: 1. Першочергово — шийна хустина, яку хорватські військові пов'язували навколо шиї для закріплення коміру сорочки. 2. Аксесуар одягу у вигляді смужки тканини, зав'язаної навколо шиї.

Краги: 1. Накладні шкіряні халяви. 2. Розтруби у рукавичок.

Кракелюри: тріщини фарби або лакового покриття, які утворюються в наслідок старіння на творах мистецтва, переважно на олійному живописі і кераміці.

Краков'як: польський народний танець веселого, темпераментного характеру. Від назви м. Кракова.

Крамбол: 1. Балка з двома-трьома блоками на зовнішньому кінці для підіймання якоря на корабель; кат-балка. 2. Кран-балка.

Крампувати: надавати лиску вовняним тканинам, пригладжуючи ворс.

Кран (1): 1. Машина, призначена для підйому і переміщення в просторі вантажу. 2. Тип трубопровідного пристрою, у якого запірний або регулюючий елемент, що має форму тіла обертання або його частини, повертається навколо власної осі. Від назви американської фірми Crane Brass & Bell Foundry, яка з середини 19 століття займається виготовленням вентилів і парових підйомних механізмів.

Кран (2): срібна грошова монету Ірану. Була в обігу до 1930 року.

Кранахан: традиційний шотландський десерт з суміші збитих вершків, віскі, меду, малини і обсмажених вівсяних пластівців.

Кранець: 1. Колода або набитий клоччям і обплетений мотузком мішок, який вивішують за борт судна для пом'якшення ударів об інші судна, причали тощо. 2. Місце для зберігання снарядів на палубі військового корабля.

Краніальний: розташований по поздовжній осі тіла людини або тварини ближче до голови. Протилежне — каудальний.

Краніологія: розділ антропології й зоології, що вивчає черіпи людини й тварин.

Краніометрія: вимірювання черепа. Застосовують в антропології, зокрема в краніології.

Краніоскопія: опис черепа.

Кратер: 1. Давньогрецька посудина з двома ручками і широким горлом для змішування вина з водою. 2. Чашо- або лійкоподібна западина на вершині чи схилі вулкана. 3. Округлої форми гори на поверхні Місяця діаметром до сотні і більше кілометрів. 3. Заглиблення, що утворюється у вугільному електроді електричною дугою постійного струму.

Кратон: консолідовані ділянки континентальної земної кори, що не зазнає значних складчастих деформацій.

Краудсорсинг: передача певних виробничих функцій невизначеному колу осіб без заключення трудової угоди на основі публічної оферти.

Краудфандінг: колективне співробітництво людей, які добровільно об'єднують свої фінансові або інші ресурси для підтримки інших людей або організацій. К. використовується для підтримки постраждалих, проведення соціальних чи політичних акцій, фінансування стартапів тощо.

Крауч: 1. В боксі — низька стойка, стойка в зігнутому положенні. 2. У лижному спорті — низька стойка при спусках.

Крафт-целюлоза: слабо проварена деревна целюлоза з довгими волокнами; використовують у виробництві особливо міцного паперу (крафт-паперу), з якого виготовляють мішки для цементу та інших сипких матеріалів.

Краш-тест: випробування автомобілів на пасивну і активну безпеку шляхом відтворення дорожньо-транспортного зіткнення.

Креативність: 1. Творча спрямованість, готовність до формулювання, прийняття і створення принципово нових ідей та рішень, що відрізняються від традиційних або загальноприйнятих. 2. розм.- Кмітливість, винахідливість, нестандартність.

Креатура: ставленик впливової особи, слухняний виконавець її волі.

Креаціонізм: ідеалістичний напрям у біології про виникнення органічного й неорганічного світу внаслідок акту божественного творіння, що заперечує зміну видів в їхньому історичному розвитку.

Креветка: їстівний десятиногий морський рачок з дуже розвиненим черевцем.

Креветки: підряд безхребетних тварин ряду десятиногих ракоподібних. Поширені переважно в морях, деякі — в прісних водах. Є поживою багатьох промислових риб і морських ссавців. Об'єкт промислу.

Кредит: 1. Угода між кономічними партнерами про надання товарів або грошей у борг на певний строк і на умовах оплати чи повернення з процентами; позика. 2. Форма просування позичкового капіталу. 3. фін. Права сторона бухгалтерського рахунку; на К. активних рахунків записують вибуття цінностей, пасивних — надходження їх. Протилежне — дебет. 4. фін. Бюджетні суми у кошторисі, в межах яких дозволені витрати на щось.

Кредитор: громадянин або юридична особа, що надала в позичку гроші або продала в борг, товари і має право вимагати від боржника (дебітора) сплати боргу.

Кредитувати: 1. Надавати кредит. 2. Записувати суму в кредит рахунку.

Кредо: символ віри; основи світогляду, переконань.

Крез: 1. Останній цар Лідії (близько 560 — 540 рр. до н. е.), якого вважали найбагатшою людиною свого часу. Збагатів завдяки загарбницьким війнам. Полонений К. втратив свої багатства. 2. перен. Надзвичайно багата людина.

Крезоли: органічні сполуки у вигляді кристалів або рідин, добре розчинні у етанолі, ефірі, ацетоні, бензолі, хлороформі, воді. Застосовують у виробництві барвників, вибухових і пахучих речовин, медичних препаратів, пластичних мас тощо.

Крейсер: великий швидкохідний військовий корабель з могутнім озброєнням.

Крейсерство: самостійні бойові дії одного або кількох суден, підводних човнів та літаків з метою знищення (по можливості захоплення) кораблів ворога та порушення його морських перевезень. Інша назва — крейсерське плавання.

Крейсерська швидкість: 1. Оптимальна швидкість корабля, за якої він може пройти найбільшу віддаль. 2. Найвигідніша швидкість літака в горизонтальному польоті.

Крейцер: початково срібна (60 К. — 1 флорин), а згодом білонна і мідна дрібна розмінна монета в Австрії, Італії, НІмеччині, Швейцарії у XV-XIX століттях.

Крейцкопф: деталь механізму (повзун), яка ковзає по прямолінійних напрямних пристроях.

Крейцмейсель: зубило з вузьким лезом для вирубування в металі канавок.

Крекер: сухе печиво, виготовлюване з пшеничного борошна і жиру, на дріжджах.

Крекінг: термічна або каталітична переробка нафтових фракцій, при якій молекули важких вуглеводнів розщеплюються на простіші. Основними продуктами К. є компоненти моторних палив.

Крем: начинка і оздоблення для кондитерських виробів, виготовлена із вершків або вершкового масла з цукром та іншими інгредієнтами.

Кремальєра: механізм (зубчасте колесо і рейка) для плавного переміщення рухомих частин в оптичних і вимірювальних інструментах.

Крематорій: споруда, обладнана для спалювання (кремації) тіл померлих.

Кремація: спалювання у крематорії тіл померлих людей у спеціальній печі; один з видів похорону.

Кремній: хімічний елемент, символ Si, ат. н. 14; сірі крихкі кристали; силіцій. Один з найпоширеніших елементів у природі. Застосовують у металургії, електронній техніці тощо.

Кренгельс: кільце, звите з розпущеного на пасма тросу.

Кренерит: мінерал класу телуридів, срібно-білого, латунно-жовтого кольору з металевим блиском. При значних скупченнях — джерело добування золота. Від прізвища угорського мінералога Ж. Креннера.

Кренометр: прилад для вимірювання кута крену судна.

Креодонти: група (підряд) викопних примітивних хижих ссавців, що виникли від комахоїдних. Рештки К. відомі з палеогенових відкладів.

Креозот: масляниста жовтувата рідина з їдким запахом; складна суміш органічних сполук, в якій переважають феноли. Застосовують для просочування деревини, щоб запобігти гниттю, як флотаційний агент при збагаченні руд тощо.

Креоли: 1. Нащадки іспанських і португальських колонізаторів у країнах Латинської Америки. 2. розм. Люди, що походять від змішаного шлюбу іспанців (чи португальців) та індіанців.

Креолін: мильний розчин крезолу темно-бурого кольору; дезинфікуючий та протибродильний засіб.

Креольська мова: ступінь розвитку піджина, який з мови міжетнічного спілкування перетврюється у рідну мову для значної частини змішаного за походженням населення. У більшості випадків креольські мови виникали у період європейської колонізації Азії, Америки, Африки.

Креп: 1. Група тканин, переважно шовкових. Найпоширеніші — крепдешин, К.-шифон, К.-жоржет. 2. Натуральний каучук у вигляді листів з шорсткою поверхнею.

Крепітація: симптом захворювання людини та тварин, який проявляється як відчуття хрусту; К. кісткова виникає від тертя уламків кістки при переломах. К. підшкірна — внаслідок скупчення пухирців вільного газу в підшкірній жировій клітковині. К. в легенях — своєрідний шум, який прослуховується при запаленні легень.

Кресчендо: муз. динамічний відтінок, що означає зростання, посилення звучності.

Кретин: 1. Хворий на кретинізм; ідіот. 2. перен. Дурень; тупа, нікчемна людина.

Кретинізм: 1. Хвороба, спричинена порушенням діяльності щитовидної залози; проявляється у різко вираженій фізичній і розумовій недорозвиненості. 2. перен. Тупоумство, розумова обмеженість.

Кретон: цупка бавовняна тканина з пофарбованої пряжі. Від назви французького села Кретона.

Крешер: металевий стрижень, за деформацією якого визначають тиск газів під час вибуху.

Крещендо: муз. динамічний відтінок, що означає зростання, посилення звучності; кресчендо.

Кригсмарине: офіційна назва військово-морських сил в епоху Третього Рейху.

Криз: раптове погіршення стану хворого. Термін "криз" застосовують разом з назвою хвороби, при якій він спостерігається (напр., гіпертонічний К., гіпотонічний К, тощо).

Криза: 1. Різка зміна звичайного стану речей; злам, загострення становища, різкий перелом або занепад. 2. К. економічна — надвиробництво товарів, послуг, що призводить до загострення економічних суперечностей. 3. К. політична — загострення, безвихідь у розв'язанні політичних конфліктних ситуацій. 4. К. енергетична — зумовлена відставанням виробництва енергоресурсів від зростаючого обсягу загального енергоспоживання. 5. мед. Переломний момент хвороби, коли стан хворого поліпшується чи погіршується. 6. розм. Гостра нестача чогось; крах, розрух, банкрутство.

Крикет: гра у м'яч, під час якої гравці, поділившись на дві групи, намагаються загнати м'яч палицями у ворота суперника.

Кримінал: 1. Карний злочин; склад злочину. 2. заст. В'язниця, тюрма, холодна.

Криміналістика: наука, що вивчає і розробляє засоби, прийоми, методи та організаційні засади розкриття й розслідування злочинів ізапобігання їм.

Кримінальний: 1. Злочинний. 2. Той, що стосується вивчення злочинів і злочинності, боротьби і запобігання злочинам.

Кримінологія: наука, що вивчає злочинність як соціальне явище.

Кринолін: 1. Широка спідниця на сталевих обручах, яка була в моді в середині 19 ст. 2. Нависаюча за кормою річкових суден частина палуби, укріплена на кронштейнах. Захищає руль від пошкоджень при маневруванні й швартуванні.

Кринум: рід тропічних цибулинних рослин родини амарилісових. Багато видів культивують в оранжереях і кімнатах як декоративні.

Крип: повільне зростання в часі пластичної деформації матеріалу при силових діяннях, менших за ті, що можуть спричинювати залишкову деформацію. Інша назва — повзучість металів.

Крипта: 1. У Стародавньому Римі склепінчасте підземне або напівпідземне приміщення. 2. У перших християн — підземна галерея, де відбувалися богослужіння і ховали мертвих. 3. У середньовічній західноєвропейській архітектурі — каплиця під храмом для почесних поховань; підземний склеп. 4. мед. Заглиблення в мигдаликах.

Криптиди: вимерлі або неіснуючі істоти, про які розповідається в легендах і міфах або про них розповідають очевидці

Крипто...: у складних словах означає "таємно" або належність до якогось прихованого стану.

Криптограма: тайнопис; напис або документ, зроблені криптографічним способом.

Криптографія: спосіб письма спеціальними умовними знаками — шифром; шифроване письмо, тайнопис.

Криптодепресія: затоплена водою западина, дно якої нижче від рівня моря, а водна поверхня — вища за нього (напр., озера Байкал, Ладозьке).

Криптозоологія: псевдонаука, що вивчає вимерлих або неіснуючих (міфічних) істот на основі фольклору та розповідей очевидців.

Криптомерія: рід однодомних вічнозелених хвойних дерев родини таксодієвих. Батьківщина — Південна, Східна та Центральна Азія. Деякі види культивують як декоративні.

Криптон: хімічний елемент, символ Kr, ат. н. 36; інертний газ. Ним заповнюють лампи розжарювання, рекламні трубки тощо.

Криптонім: шифрований підпис автора під своїм твором, щоб приховати справжнє ім'я.

Крипторхізм: вада внутрішньоутробного розвитку людини і деяких тварин, при якій яєчка (одно або обидва) не потрапляють до мошонки.

Криптофіти: багаторічні трав'янисті рослини, у яких наземні органи на зиму відмирають, а бруньки відновлення закладаються на кореневищах, цибулинах та інших органах, що перебувають під землею або під водою.

Криптофонія: телефонні розмова з використанням шифру.

Кристадин: 1. Кристалічний генератор і підсилювач, в основі яких лежить явище генерврування незгасаючих коливань детектором, що живиться від невеликої батареї. Інша назва — детекторний радіоприймач.

Кристали: 1. Тверді тіла у природній формі многогранників, кожний з яких зумовлений певним порядком розташування молекул, атомів або іонів. 2. заст. Кришталь.

Кристалізаційний: пов'язаний з кристалізацією; К. апарат — прилад для кристалізації яких-небудь речовин; К-а вода — вода, що входить у структуру кристалів інших речовин — кристалогідратів (напр., купоросів).

Кристалізація: 1. Перехід речовини з газоподібного, рідкого або твердого стану у кристалічний. 2. перен. Становлення, набуття чітких форм (про задум, ідеї, суспільні напрями та ін.).

Кристаліти: 1. геол. Найдрібніші зародкові кристалоутворення у різновидах вулканічного скла. 2. Дрібні неправильної форми кристали литого металу або сплаву, міцно зв'язані між собою.

Кристалічний: той, що складається з кристалів, подібний до них; К-і гратки — періодично повторюване розміщення молекул, атомів або іонів у кристалах.

Кристало...: перша частина складних слів, що відповідає слову "кристал" у значенні 1.

Кристалогідрати: кристалічні речовини, в складі молекул яких є кристалізаційна вода, напр., гідрат хлористого кальцію.

Кристалографія: наука, що вивчає будову й фізичні властивості кристалів, умови утворення їх, розробляє методи дослідження речовини за кристалічною формою тощо.

Кристалооптика: наука про закони проходження світла крізь кристали.

Кристалофізика: розділ молекулярної фізики, в якому вивчають фізичні властивості кристалів у зв'язку з їхньою будовою.

Кристалохімія: наука про просторове розміщення структурних частинок (молекул, атомів, іонів) у кристалах та залежність фізико-хімічних властивостей кристалічних речовин від їхньої структури.

Кристальний: 1. Зроблений з кристала, той, що має форму кристала. 2. перен. Прозорий, чистий, ясний.

Критерій: 1. Мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації. 2. К. істини — мірило достовірності знань, їхньої відповідності об'єктивній дійсності. К. істини в суспільно-історична практика людей.

Критик: 1. Особа, професією якої є критика художніх, мистецьких, публіцистичних і наукових творів чи вистав, концертів та художніх виставок. 2. Особа, яка розглядає, аналізує та оцінює дії, поведінку інших.

Критик: 1. Той, хто аналізує, оцінює літературні, мистецькі та наукові твори. 2. Людина, що аналізує, розглядає різні життєві явища, дає кому-, чому-небудь оцінку, виявляє вади, хиби.

Критика: 1. Розгляд та оцінка когось, чогось з метою виявлення та усунення вад, хиб; коментар, судження, оцінка, аналіз. 2. Літературний жанр, завданням якого є розгляд, тлумачення та оцінка літературних, мистецьких або наукових творів.

Критиканство: дріб'язкова, уїдлива, упереджена критика.

Критицизм: 1. Критичне ставлення до чогось. 2. Назва, що її німецький філософ І. Кант дав своїй ідеалістичній філософії, головну мету якої він вбачав у критиці пізнавальної здатності людини.

Критичний: 1. Пов'язаний з критикою. 2. Той, що стосується критичного стану речовини, при якому зникає відмінність між рідким і газоподібним станами цієї речовини, напр., К-а температура — температура, вище за яку газ не можна зрідити ні при якому великому тиску; К. об'єм — об'єм речовини в її критичному стані. 3. Пов'язаний з кризою (станом хворого); К. момент — вирішальний, небезпечний момент.

Кришталик: 1. Шматочок кришталю. 2. перен. Крижинка, частинка інею тощо, яка нагадує такий шматочок. 3. Частина ока позаду зіниці.

Кришталь: 1. Сорт скла, до складу якого входить значна кількість окису свинцю або окису барію; прозорий, відзначається міцністю, особливим блиском і дзвоном. 2. Гірський К. — мінерал класу силікатів, прозорий безбарвний різновид кварцу. Використовують у радіотехніці, оптиці, для виготовлення прикрас. Освоєно виробництво штучного кришталю.

Крік: назва пересихаючих річок або тимчасових водотоків в Австралії.

Кріо...: у складних словах вказує на зв'язок з льодом, низькими температурами.

Кріобіологія: розділ біології, що вивчає дію на живі організми низьких і наднизьких температур.

Кріогідрат: суміш кристалів льоду й кристалів солі (або солей), яка плавиться з утворенням розчину того самого складу, що й суміш; точка замерзання такого розчину — найнижча серед водних розчинів тієї самої солі.

Кріогенез: сукупність процесів перетворення верхнього шару земної кори та гідросфери при від'ємних температурах.

Кріогенний: пов'язаний з низькими температурами.

Кріоекстрактор: прилад для заморожування і наступного видалення помутнілого кришталика ока.

Кріоелектроніка: галузь електроніки, пов'язана з дослідженням взаємодії електромагнітного поля з електронами в твердих тілах при дуже низьких температурах і створенням електронних приладів на основі цих тіл.

Кріоліт: мінерал класу фторидів, білого, бурого, жовтуватого кольору з скляним блиском; застосовують у металургії. Освоєно виробництво штучного кріоліту.

Кріологія: наука про лід, вивчає сукупність процесів фізичних, хімічних і мінералогічних змін води на Землі, що відбуваються під впливом від'ємних температур, а також усі природні форми води в твердому стані.

Кріометр: пристрій для вимірювання температури тверднення чистого розчинника та розчину в ньому досліджуваної речовини.

Кріопатологія: хворобливі стани і процеси, які виникають в організмі під впливом низьких температур.

Кріопланктон: сукупність дрібних організмів, пристосованих до життя при низьких температурах (на льодовиках, високогірних снігових схилах тощо).

Кріоскопія: встановлення зниження температури замерзання розчину порівняно з температурою, при якій замерзає чистий розчинник. Застосовують для визначення молекулярної ваги розчиненої речовини тощо.

Кріостат: пристрій для підтримування низьких температур у замкненому середовищі.

Кріосфера: оболонка земної кулі, що характеризується наявністю льоду або можливістю його існування; суцільного простягання не має. Верхня межа К. — на висоті близько 100 км.

Кріотерапія: лікування холодом. Застосовують посереднім охолодженням шкіри або частини тіла з метою зменшення болю, запальних явищ, набряків, як кровоспинний засіб.

Кріотехніка: галузь техніки, пов'язана зі створенням і використанням дуже низьких температур.

Кріотрон: надпровідний пристрій, застосовуваний у швидкодіючих обчислювальних пристроях.

Кріофізика: фізика низьких температур, що їх досягають при використанні скраплених газів.

Кріофіти: рослини, пристосовані до життя в посушливих холодних районах. Разом з психрофітами становлять основну рослинність тундри, альпійських луків, високогір'їв.

Кріофор: пристрій для демонстрування охолоджування води під час випаровування.

Кріохірургія: метод знеболювання за допомогою заморожування частин тіла, що підлягають операції.

Кріохірурпя: метод знеболювання за допомогою заморожування частин тіла, що підлягають операції.

Крішна: божество в індуїзмі, що вшановується як одне з втілень (аватар) бога Вішну.

Крокет: спортивна гра, учасники якої ударами дерев'яних молотків проводять кулі через невеликі ворота, розміщені на майданчику спеціальним чином.

Крокети: кулінарна страва циліндричної або округлої форми з м'ясного фаршу або овочів, обвалених в сухарях і обсмажених у фритюрі.

Крокі: 1. Нашвидку зроблений малюнок, кресленик, що лише загально окреслює задуману композицію або архітектурну споруду; ескіз. 2. Кресленик ділянки місцевості, виконаний окомірним зніманням, без попереднього вимірювання. 3. Кресленик машини чи деталі, виконаний з натури олівцем, звичайно на клітчастому папері.

Кроль: стиль спортивного плавання, за якого ліва й права руки здійснюють гребки уздовж тіла почергово, а ноги почергово підіймаються й опускаються майже без згинання в колінах.

Кроманьйонці: люди епохи пізнього палеоліту — безпосередні предки сучасних людей; жили в епоху пізнього палеоліту, а подекуди й пізніше. Вперше скелети К. виявлено в 1868 р. в гроті Кро-Маньйон у Франції (звідси й назва).

Кромлехи: споруди часів неоліту й бронзового віку, складені з великих, окремо поставлених каменів у вигляді округлих або квадратних огорож. Мали культове значення. Один з видів мегалітів.

Крон: оптичне скло з порівняно невеликим показником заломлення; кронглас.

Крона (1): верхня, розгалужена частина дерева, утворювана сукупністю його гілок.

Крона (2): 1. Колишня англійська срібна монета. 2. Старовинна золота монета Франції (14-17 ст.), Англії (16 — 17 ст.) та деяких інших країв. 3. Грошова одиниця ряду країн: Чехії поділяється на 100 гелерів; Швеції, Норвегії і Данії, поділяється на 100 ере; Ісландії, поділяється на 100 ейрів; Австро-Угорщини — до 1918 р.

Кронверк: зовнішнє укріплення з одного бастіону і двох напівбастіонів для зміцнення фортечних споруд.

Кронглас: оптичне скло з порівняно невеликим показником заломлення.

Крони: мінеральні пігменти від блідо-жовтого до яскраво-червоного кольорів. К. — середні й основні солі хромової кислоти. Існують свинцеві К., цинкові К., барієві К. та інші солі. Застосовують у лакофарбній промисловості, у малярній практиці тощо.

Кронпринц: титул спадкоємця престолу в Німеччині і Австро-Угорщині за часів монархічного правління (до 1918 р.).

Кронциркуль: 1. Вимірювальний інструмент, що складається з двох дугоподібних вигнутих ніжок. 2. Циркуль для креслення кіл малого діаметра. 3. Креслярський інструмент у вигляді пружинного циркуля.

Кроншнеп: птах ряду куликоподібних із довгим, загнутим донизу дзьобом.

Кронштейн: 1. архіт. Вид консолі. 2. Підпора для деталей, механізмів, прикріплена до вертикальної поверхні (стіни, колони тощо).

Кропери: орендарі-здольщики в США, що одержують від землевласника не тільки землю, а й робочу худобу, сільськогосподарський реманент, насіння.

Крор: одиниця укрупненого рахунку рупій, застосовувана в ряді країн Південно-Східної Азії(1 крор — 10 млн. рупій).

Крос: 1. Допоміжне приміщення телефонної станції, де встановлено щит перемикання. 2. Біг по пересіченій місцевості з подоланням підйомів, спусків, канав та інших природних перешкод. 3. У боксі — зустрічний удар, коли рука боксера перехрещує руку супротивника.

Кросбридинг: метод розведення сільськогосподарських тварин, при якому схрещують тварин різних порід.

Кросворд: гра-задача, в якій фігуру з квадратів слід заповнити літерами, з яких складаються потрібні слова.

Кросинг (1): вентиляційна гірнича виробка, пройдена зверху іншої виробки, щоб ізолювати один від одного два перехресні повітряні потоки.

Кросинг (2): 1. У деяких спортивних змаганнях та іграх — положення, коли один з учасників заважає супротивникові. 2. Заборонений прийом у спорті — різке перетинання шляху свого конкурента після обгону, що створює небезпечне становище на трасі змагань.

Кросинговер: обмін індентичними (однаковими) ділянками гомологічних хромосом. К. створює умови для нових комбінацій генів в організмах. Інша назва — перехрещування хромосом.

Кросовер: 1. Художній твір (книга, фільм, комп'ютерна гра та ін.) або окремий його сюжет, в якому змішуються елементи (персонажі, локації та ін.) двох (або більше) незалежних творів. 2. Автомобіль підвищеної прохідності, щось середнє між легковиком, позашляховиком і міні-фургоном.

Кроталярія: рід трав'янистих або кущових рослин родини бобових. Поширені в тропіках і субтропіках. У Середній Азії культивують К. ситникову, що дає міцне волокно, з якого виготовляють грубі тканини, мішковину, мотузки тощо.

Кротон: рід тропічних та субтропічних рослин родини молочайних. Дерева, кущі, іноді трави. Багато видів отруйні. З насіння деяких видів добувають кротонову олію, яку використовують як проносне.

Крофтери: дрібні фермери в Шотландії, спадкові орендарі.

Крохмаль: вуглевод, що складається з великої кількості з'єднаних між собою лінійних ланцюжків молекул глюкози. Аморфний порошок білого кольору, без запаху, нерозчинний в холодній воді або спирті. Залежно від рослини, К. містить від 20 до 25% амілози і від 75 до 80% амілопектину.

Круасан: кондитерський виріб у формі півмісяця з листкового або дріжджового тіста; рогалик.

Крузейро: грошова одиниця Бразилії у 1942-1986 і 1990-1993 роках; поділяється на 100 сентаво.

Круїз: подорож по морю.

Крунер: вокаліст, який виконує пісні в традиціях свінгу.

Круп: 1. Гостре запалення у людини й тварин гортані й трахеї з набряком слизової оболонки. Найчастіше виникає при грипі, кору, дифтерії. 2. Задня частина тулуба коня.

Крюйс-пеленг: спосіб визначення місцеположення корабля за двома пеленгами на один предмет (напр., маяк).

Крюшон: 1. Суміш білого вина з ромом, лікером, коньяком або свіжими фруктами. 2. Фруктовий газований напій.

Ксантіппа: дружина грецького філософа Сократа, ім'я якої стало прозивним для позначення злої та сварливої жінки.

Ксантопсія: хворобливий стан, при якому хворому всі предмети здаються забарвленими в жовтий колір. Спостерігається при жовтяниці, отруєнні пікриновою кислотою, сантоніном тощо.

Ксантофіл: жовтий пігмент багатьох рослин.

Ксенії: 1. У давніх греків і римлян гостинці, насамперед застільні подарунки, які дарував господар дому запрошеним. 2. Застільні вірші-мініатюри у формі епіграм і афоризмів (вперше назвав К. свої епіграми давньоримський поет Марціал). 3. Прояв ознак батьківської рослини у гібридного насіння та плодів.

Ксеногамія: запилення, при якому пилок з квітки однієї рослини переноситься на квітку іншої.

Ксеноліт: уламки гірської породи, що трапляються в магматичній породі і відрізняються від неї мінералогічним складом.

Ксенон: хімічний елемент — інертний газ, символ Хе, ат. н. 54; інертний газ. Застосовують в електровакуумних приладах, газосвітних лампах.

Ксенотим: мінерал класу фосфатів, жовтого, червоного, коричневого кольору з скляним блиском. Сировина для одержання ітрію.

Ксенотрансплантація: пересадка органів або частини тканини від одного представника якого-небудь біологічного виду представникові іншого виду.

Ксенофобія: стан людини, який проявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, Вперше зустрічається у словнику Вебстера (1841 р.)

Ксерограф: пристрій для одержання ксерографічних відбитків.

Ксерографія: спосіб електро-фотографії, що грунтується на дії світла на матеріал з "світлочутливим" напівпровідниковим шаром, на який перед зніманням наносять електростатичний заряд. За допомогою К. розмножують кресленики, копії з документів, виготовляють матриці.

Ксероз: сухість шкіри, зумовлена зменшенням секреції шкірного сала.

Ксерокопія: розмов. копія зображення на папері. Від Xerox Corporation — компанії, що першою почала випуск апаратів для копіювання документів.

Ксерокс: розмов. назва апарату, призначеного для одержання копій зображень на папері. Від Xerox Corporation — компанії, що першою почала випуск апаратів для копіювання документів.

Ксероморфізм: сукупність морфологічних і анатомічних ознак, що виникають у рослин як пристосування до посушливих умов.

Ксеростомія: сухість у роті. Спостерігається при ураженнях слинних залоз внаслідок двобічного пеариту лицьового нерва, цукровому діабеті.

Ксеротизація: зменшення зволоженості територій і спричинене цим скорочення біологічної продуктивності екосистем; опустелювання. Інша назва — аридизація.

Ксерофіли: рослини і тварини, що живуть у засушливих місцевостях.

Ксерофіт: рослина засушливих місцевостей (пустель), пристосована до умов тривалої посухи.

Ксероформ: лікарський препарат, антисептичний і в'яжучий засіб. Застосовують при захворюваннях шкіри й очей як антисептичний засіб.

Ксилема: тканини рослин, що проводять воду та розчинені в ній мінеральні солі й надають стовбурові та гілкам міцності. Інша назва — деревина.

Ксилідини: органічні сполуки, тверді або рідкі безбарвні речовини з запахом аніліну. Застосовують у виробництві барвників, як прискорювачі вулканізації каучуку, як антиоксиданти тощо.

Ксиліл: тверді кристали білого кольору. Застосовують як бразантну вибухову речовину. Жовчогінний і послабляючий засіб.

Ксило...: у складних словах відповідає поняттям "дерево" (як матеріал) або "деревина".

Ксилограф: гравер, різьбяр на дереві.

Ксилографія: 1. Відомий десь з VI ст. ручний спосіб виготовлення образотворчих форм високого друку гравіруванням малюнка на дереві; тиражостійкість форм досягає 40- 50 тис. відбитків. 2. Гравюра на дереві. 3. Відбиток з гравюри на дереві.

Ксилоли: органічні сполуки, ароматичні вуглеводні; безбарвні рідини приємного запаху. Застосовують як розчинники, у виробництві барвників тощо.

Ксилоліт: штучний будівельний матеріал, суміш магнезіального в'яжучого матеріалу, тирси й деревного борошна з деякими домішками. Інша назва — магноліт.

Ксилометр: прилад для визначення об'ємів деревної маси.

Ксилофон: ударний музичний інструмент, що складається з низки дібраних у певному порядку дерев'яних пластинок, по яких ударяють дерев'яними молоточками.

Ксифопаги: вада розвитку, при якій подвійний плід (близнята) зрощений у ділянці груднини (напр., "сіамські близнята").

Ксьондз: священик римсько-католицької церкви в Польщі.

Ктенофори: клас безхребетних тварин типу кишечнопорожнинних. Поширені в усіх морях. Морські вільноплаваючі або сидячі тварини,що живляться дрібними безхребетними, ікрою та мальками риб. Інша назва — реброплави.

Ку-клукс-клан: терористична расистська організація в США. Часто термін "Ку-клукс-клан" вживають для позначення крайніх виявів расизму і варварства.

Куафер: перукар.

Куафюра: пишна зачіска (переважно жіноча).

Куб (1): 1. мат. Правильний шестигранник, усі грані якого — квадрати. 2. мат. Добуток трьох однакових співмножників або третій ступінь числа. 3. Кубометр.

Куб (2): великий казан, бак і т. ін. для переганяння чи кип'ятіння рідини.

Кубаніт: мінерал класу сульфідів, бронзово-жовтого кольору з металевим блиском. Мідна руда. Від назви о. Куба.

Кубатура: 1. Число кубічних одиниць в об'ємі даного тіла. 2. Побудова куба, рівновеликого даному тілу. 3. Обчислення об'єму тіла. 4. перен. Об'єм.

Кубиз: язичковий щипковий музичний інструмент, поширений у волзьких татар та башкирів.

Кубізм: у західноєвропейському мистецтві початку 20 ст. — формалістичний напрям, представники якого зображували предмети реального світу у вигляді геометричних фігур (куба, конуса тощо).

Кубічний: той, що має форму куба; К-е рівняння — алгебричне рівняння, в якому куб є найвищим степенем невідомого; К-і одиниці вимірювання — одиниці вимірювання об'ємів; К-а система — одна з систем утворення кристалів.

Кубрик: 1. Житлове приміщення для команди на суднах. 2. Одна з палуб парусного військового корабля.

Кувез: апарат для зігрівання недоношених дітей (грілка-ванночка, грілка-ліжечко).

Куверт: набір столових приборів на одну людину, накритих на стіл.

Куга: 1. Водяна та болотяна рослина родини осокових із круглим безлистим стеблом. 2. діал. Рогіз.

Кугуар: те саме, що й пума.

Куду (1): рід парнокопитних тварин родини порожнисторогих, близький до інших родів гвинторогих антилоп. Поширений в Африці.

Куду (2): декоративний елемент у формі підковоподібної арки, типовий для індійської архітектури.

Куести: асиметричні пасма й уступи в рельєфі, шо утворюються внаслідок розмивання нахилених в один бік верств гірських порід.

Кузен: двоюрідний брат, брат у перших, а також взагалі родич.

Кузина: двоюрідна сестра.

Кукільван: крупна ліана, діаметр стовбура до 15 см. Листя вічнозелене, крупне'; квітки — дрібні, невиразні'; має гіркі отруйні плоди — сильний стимулятор нервової системи. Батьківщина — Індія, Шрі Ланка, Індонезія.

Куколе: латиський струнний щипковий музичний інструмент; кокле.

Кукулькан: одне з верховних божеств в міфології майя. Вважався богом вітру і дощів, засновником царських династій і великих міст. Майя представляли Кукулькана у вигляді пернатого змія з людською головою. Був аналогом ацтекського бога Кетцалькоатля.

Кулаж: 1. Знижка з ваги на витік, що дається під час купівлі рідких продуктів, а також сама втрата. 2. перен. Непродуктивна втрата матеріальних засобів, часу, праці.

Кулан: ссавець підроду осел роду кінь. Живе в пустелях і напівпустелях Передньої, Середньої і Центральної Азії. Майже винищений.

Кулеврина: гладкоствольна вогнепальна зброя XV-XVIII ст., викувана із залізних або мідних смуг, яка прикріплювалась до дерев'яного ложа за допомогою металевих кілець. Калібр К. складав він 5 до 20 дюймів, довжина — від півметра до чотирьох, вага — до 40 кг. Стріляли твердими круглими кулями і ядрами. Переносні К. згодом були витіснені аркебузою і мушкетом.

Кулі: в Індії, Китаї, Японії, Індонезії — вантажник, чорнороб.

Кулінарія: 1. Мистецтво приготування страв; куховарство, кухарство, кухарювання. 2. Страви. 3. Магазин, що торгує товарами для приготування їжі, напівфабрикатами.

Куліса: 1. Спекуляції приватних маклерів (кулісьє) на біржі. 2. Деталь механізму або машини з прорізом, в якому ковзає повзун, з'єднаний з іншою рухомою деталлю. 3. Рядок або смуга з 2 — 3 високостеблих рослин у паровому полі або на посівах деяких сільськогосподарських культур. 4. Висувна частина духових музичних інструментів (без вентилів), що її використовують для зміни довжини каналу й тим самим висота здобутого звуку. 5. Куліси — дерев'яні рами, обтягнуті розписаним полотном, або цупка тканина, розміщена на сцені паралельно рампі в кількох сценічних планах. 6. перен. За кулісами — таємно, негласно.

Кулісьє: неофіційний, біржовий посередник, який без участі офіційних маклерів укладає біржові угоди.

Кулон (1): одиниця кількості електрики в Міжнародній системі одиниць. Від прізвища французького фізика Ш.-О. Кулона. Інша назва — ампер-секунда.

Кулон (2): жіноча прикраса з дорогоцінного каменю або іншого матеріалу на ланцюжку, яку носять на шиї.

Кулонометрія: електрохімічний метод аналізу, який грунтується на вимірюванні кількості електрики, що витрачається на електролітичне відновлення або окислення.

Кулуари: приміщення у громадських будівлях (парламентах, театрах і т. ін.) поза залом засідання для відпочинку, а також для зустрічі, обміну думками, неофіційних зустрічей тощо.

Кульман: прилад (здвоєний шарнірний паралелограм зі зрівноважувальними пружинами) для проведення паралельних ліній на креслениках. Від назви фірми "Кульман".

Кульмінація: 1. Момент найвищого піднесення, напруження, розвитку. 2. Проходження світила через небесний меридіан.

Культ: 1. Зовнішній вияв поклоніння божеству; сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв. 2. перен. Сліпе поклоніння комусь або чомусь, безмірне звеличення якоїсь особи; обожнювання, боготворіння.

Культиватор: знаряддя для розпушування зораного грунту, знищення бур'янів, проріджування рослин у рядках.

Культивація: 1. Обробіток культиваторами верхнього шару зораного грунту без перевертання його. 2. розм. Обробіток, вирощування, поширення, розведення чого-небудь.

Культивування: 1. Розведення, вирощування рослин. 2. К. грунту — обробка грунту культиватором. 3. Розвиток, удосконалення чого-небудь спеціальними способами або прийомами; сприяння розвиткові чого-небудь.

Культура: 1. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Матеріальні цінності становлять матеріальну К. суспільства. Досягнення суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва, літератури, в організації державного і суспільного життя є його духовною К. 2. Освіченість, вихованість. 3. Рівень, ступінь досконалості певної галузі господарської чи розумової діяльності (К. виробництва), праці і фахової підготовки (К. праці), суспільної поведінки (К. поведінки). 4. К. сільськогосподарська — рослина, що її розводять (культивують) з метою одержання певної продукції. 5. К. археологічна — група археологічних пам'яток, що мають спільні ознаки. 6. К. мікроорганізмів — колонія бактерій, вирощена з дослідницькою або промисловою метою. 7. К. мови — ступінь відповідності мови нормам літературної мови; галузь мовознавства, що вивчає проблеми літературної мови.

Культуризм: система фізичних вправ (здебільшого силових), що має сприяти формуванню м'язів, осанки; заняття такими вправами.

Культурологія: наука, що вивчає культуру, її сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання.

Культуртрегер: 1. Людина, яка працює для взаємопроникнення і взаємозбагачення культур. 2. ірон. заст. Назва колонізаторів, які прикривали пригноблення народів заявами про насадження там культури.

Кумарин: органічна гетероциклічна сполука; безбарвні кристали із запахом свіжого сіна. Застосовують у парфюмерній, миловарній, кондитерській промисловості тощо.

Кумжа: промислова риба родини лососевих. Поширена в морях, які омивають Європу. Інша назва — лосось-таймень.

Кумис: напій з кобилячого (рідше верблюжого або коров'ячого) молока, заквашеного особливими молочнокислими бактеріями й дріжджами. Споживають як харчовий продукт. Має лікувальні властивості.

Кумулятивний снаряд: бронепропалюючий артилерійський снаряд, основою дії якого є велика сила й висока температура вибуху.

Кумуляція: 1. Нагромадження в організмі людини і тварини різних речовин (ліків, отрут та ін.) в результаті тривалого вживання їх. 2. Зосередження застрахованих об'єктів на обмеженій території — в одному будинку, порту, складі тощо. 3. Концентрація енергії спрямованого вибуху.

Куна: 1. Вагова, лічильна і грошова одиниця Давньої Русі. Складала від 1/25 (у X—XI ст) до 1/50 гривни у XIV ст. 2. Одна з назв спочатку (у X—XI ст) арабського дирхама, пізніше європейського динара; гроші взагалі. 3. Грошова одиниця Хорватії в 1941-1945 роках (поділялась на 100 баніц) і з 30 травня 1994 року (ділиться на 100 лип).

Кунгас: великий човен без палуби (гребний або парусний), поширений переважно на Далекому Сході.

Кунжут: вид однорічних трав'янистих рослин родини кунжутових. Походить з Африки. Вирощують як олійну культуру. Інша назва — сезан.

Кунілінгус: форма орального сексу, при якому статеве збудження у жінки досягається шляхом дії на її зовнішні статеві органи губами і язиком.

Кунктатор: повільна, нерішуча, обережна людина.

Куноіті: у середньовіковій Японії — жінка-воїн, ніндзя, орієнтована на більше використання прихованості і жіночої спокусливості.

Кунсткамера: зібрання і місце зберігання історичних, художніх, природничонаукових та інших колекцій рідкісних речей та місця зберігання їх.

Кунтуш: верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг заможного українського і польського населення 16-18 ст.

Кунштюк: дотепний прийом,витівка, каверза; фокус, трюк.

Купаж: змішування сортів вин, чаю, соків у певному співвідношенні для поліпшення їхньої якості.

Купе: 1. Відокремлене відділення у вагоні на 2 або 4 спальні місця. 2. Триоб'ємний кузов автомобіля із двома дверима та двома чи чотирма сидіннями.

Купелювати: відокремлювати, очищати від свинцю та інших домішок благородні метали.

Купин: 1. Відрізна частина цінних паперів, при поданні якої у встановлений строк мають сплачуватися проценти. 2. заст. Квиток на місце у театральній ложі. 3. Відріз тканини на плаття, блузку і т. ін. з наміченими лініями для крою.

Купідон: 1. У давньоримській міфології бог кохання. Інша назва — Амур. 2. перен. Вродливий хлопчик або юнак.

Куплет: 1. Строфа, частина пісні. 2. Сатиричні й комічні К. — злободенні пісеньки, які виконують з естради та включають до оперет, водевілів.

Купол: 1. Просторова несуча конструкція опуклого покриття круглої, еліптичної або многокутної в плані споруди. 2. Опуклий дах, що має форму півкулі; баня. 3. перен. Куляста поверхня або предмет такої форми.

Купон: 1. Відрізна частина цінних паперів (облігацій, акцій), при поданні якої у встановлений строк має сплачуватись доход (проценти, дивіденди). 2. Відріз тканини в розкроєному вигляді. 3. Квиток на місце в театральній ложі. 4. Вільне від поліграфічного друку місце з водяним знаком на банкноті. 5, Відрізна частина рекламного оголошення або бланку.

Купороси: технічна назва кристалогідратів сірчанокислих солей деяких важких металів. Застосовують у техніці, сільському господарстві, медицині.

Куприт: мінерал класу окисів та гідроокисів, червоного кольору. Руда міді.

Купфермеритоль: мідно-миш'яковий препарат (інсектофунгіцид), що його застосовують для боротьби проти шкідливих комах і грибків — збудників захворювань рослин.

Купферштейн: сплав сірчистого заліза й сірчистої міді. З К. одержують мідь і мідний купорос.

Купюра: 1. Скорочення у тексті літературного чи музичного твору. 2. Окрема одиниця цінного паперу (облігації, грошового знаку) визначеної номінальної вартості; банкнота.

Кур'єр: 1. Співробітник установи, який розносить ділові папери тощо; посильний, розсильний. 2. Службова особа для роз'їздів зі спішним дорученням; особа для доставки секретної, дипломатичної пошти. 3. заст. Кур'єрський поїзд.

Кур'єрський: 1. Властивий (належний) кур'єрові. 2. Швидкий.

Курага: сушені без кісточок абрикоси.

Кураж: удавана хоробрість, розв'язність.

Курай (1): трав'яниста степова рослина групи перекотиполе.

Курай (2): старовинний народний башкирський музичний інструмент; різновид сопілки, флейти.

Курант: камінь для розтирання фарби вручну.

Куранта: французький салонний танець 16- 17 ст.

Куранти: старовинний баштовий або настінний годинник, бій якого супроводжується музикою, а також музичний механізм такого годинника.

Кураре: отруйна речовина, яку добувають з коренів і молодих паростків деяких південноамериканських рослин. Препарати К. застосовують у медицині для лікування деяких хвороб (напр., правця), а також при наркозі.

Куратор: 1. Особа, якій доручено наглядати за якою-небудь роботою; опікун. 2. Студент-медик, який стежить за перебігом хвороби у людини, що перебуває на стаціонарному лікуванні.

Курбет: 1. Стрибок верхового коня з зігнутими передніми ногами. 2. Вид акробатичного стрибка. 3. перен. Несподівана витівка, дивний вчинок.

Курвіметр: прилад для вимірювання довжини кривих ліній на планах і картах.

Курган: пам'ятник у формі земляного, рідше кам'яного, насипу над похованням.

Курди: іранський народ, що мешкає на території від півночі Ірану до верхів'їв Тигра і Євфрату — в регіоні, що має назву Курдистан. На даний час Курдистан поділений між Туреччиною, Іраном, Іраком і Сирією. Діалекти курдської мови належать до північно-західної підгрупи іранських мов. Більшість курдів сповідують іслам (суннізм, в Ірані — шиїзм), а також алевізм, єзидизм і християнство.

Курзал: приміщення клубного типу на курорті, призначене для концертів, виставок тощо.

Куріали: привілейований стан, члени общинних рад міського сенату в Римській імперії. Спочатку мали назву декуріони.

Куріальний: той, що належить до курії; К-а виборча система — в деяких країнах і в дореволюційній Росії система виборів у представницькі установи по виборчих куріях, яка обмежує виборчі права трудящих та забезпечує більшість місць поміщикам і капіталістам.

Курінь: 1. Тимчасова будівля з гілок дерева з листям чи з жердин і вкрита соломою. 2. Найменша одиниця громадського і військового управління в імперії Чингізхана. 3. Військова частина запорозького козацтва, підрозділів УПА, українських скаутів.

Курія: 1. У Стародавньому Римі — одиниця родової організації суспільства, що складалася з 10 родів. 2. У Римі періоду імперії — міський сенат; будинок, де збирався сенат. 3. Феодальна К. — за середньовіччя рада і суд при сеньйорі з його найближчих васалів. 4. Папська К. — сукупність центральних установ для управління католицькою церквою. 5. Виборча К. — в деяких країнах, встановлювана за становою, майновою, класовою, національною та релігійною належністю категорія виборців, яка користується певними виборчими нормами.

Курйоз: дивний або смішний випадок.

Куркума: рід багаторічних трав'янистих тропічних рослин родини імбирових. Кореневище деяких видів дає жовту фарбу й пряну приправу до їжі. Культивують на півдні Китаю та в Індії.

Курманджи: 1. Назва найбільшого з діалектів курдської мови. 2. Самоназва декількох сучасних етнічних груп курдів; історично — самоназва всього курдського народу.

Курорт: місце з природними лікувальними засобами (мінеральними джерелами, сприятливим кліматом, лікувальними грязями тощо), де є спеціальні установи та споруди для лікування й відпочинку хворих.

Курортологія: наука про природні лікувальні фактори, їхній вплив на організм і методи використання їх з лікувально-профілактичною метою.

Курс: 1. Напрям руху корабля, літака тощо. 2. Напрям політики, діяльності. 3. Закінчений цикл навчання, його обсяг і час у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. 4. Систематичний виклад основ певної науки або її частини у вищій школі; предмет, дисципліна. 5. Закінчений ряд дій, процедур. 6. В економіці ціна, за якою купують і продають акції, облігації та інші цінні папери. 7. К. паперових грошей — вираз їх у золоті або у валюті іншої країни. 8. перен. Основна настанова, напрям; спрямування.

Курсант: слухач будь-яких курсів; в Україні це — особи, які вчаться у військових училищах.

Курсив: 1. Скорописний почерк у єгипетській, грецькій, латинській та інших системах письма. 2. Друкарський похилий шрифт для наборного виділяння в тексті; деякі літери К. мають накреслення, подібне до рукописного.

Курсограф: електронавігаційний прилад для автоматичного записування на стрічку (найчастіше паперову) курсу корабля, літака.

Курсор: Екранна мітка, де має відбутись дія або введення інформації у комп'ютер.

Курсорний: поспішний; К-е читання — швидке прочитування тексту, без детального розгляду. Протилежне — статарне читання.

Куртаж: винагорода маклеру за посередництво при здійсненні біржової операції.

Куртель: акриловое волокно, різновид синтетичного волокна з поліакрилонітрилу, вироблюваний в Англії (аналогічне волокно в Україні — нітрон). Випускається у вигляді штапельного волокна, використовують у чистому вигляді або у суиіші з вовною.

Куртизанка: жінка легкої поведінки й авантюристичного способу життя у великосвітських аристократичних колах, що знаходилась на утриманні багатих і впливових коханців; полюбовниця, утриманка, повія.

Куртина: 1. Грядка для квіткових або інших рослин, обкладена дерном. 2. Окрема ділянка лісу або саду. 3. Ділянка, засаджена одним сортом винограду. 4. Група дерев і кущів однієї породи в мішаному лісонасадженні. 5. військ., заст. Частина фортечного валу між двома бастіонами.

Куртуазний: витончено ввічливий, люб'язний; К-а література — художні твори західноєвропейського середньовіччя, що оспівували лицарське кохання, честь.

Куртьє: посередник посередник при здійсненні біржових угод або на ринку оренди комерційної нерухомості; маклер, агент.

Курултай: у деяких монгольських і тюркських народів — з'їзд, збори, концерт, бенкет.

Куруци: 1. В Угорщині 16 ст. селяни, що брали участь в антифеодальних повстаннях (назва походить від того, що у повстанні Доті І514 р. більшість повстанців становило селянське хрестоносне ополчення). 2. В Угорщині 17 — початку 18 ст. учасники антигабсбурзьких визвольних рухів.

Куруш: розмінна монета Туреччини (1/100 турецької ліри, або 40 пара), Саудівської Аравії (1/20 ріала; керш).

Курфюрст: титул князів у Священній Римській імперії німецької нації (рангом вище ерцгерцога і нижче тільки короля, великого герцога або імператора), який мав право брати участь у виборах короля (імператора). Титул К. існував з XIII до XIX століття.

Кус-кус: 1. Манна крупа з твердих сортів пшениці. 2. Страва середземноморської кухні з такої крупи з додаванням тушкованого м'яса і овочів.

Кустода: перше слово (інколи перший склад) тексту наступної сторінки, поставлене внизу попередньої сторінки або вміщене у верхній частині шпальти енциклопедії, словника, довідника. У Середні віки служило для контролю за правильністю набору сторінок книги.

Кутикула: 1. У тварин і людини — шар щільної речовини, що вкриває поверхню клітин покривної тканини — епітелію й виконує здебільшого захисну функцію. 2. У рослин К. — тонка неструктурна плівка, що вкриває покривну тканину (епідерміс) листків і молодих стебел.

Кутис: зовнішній покрив тваринного організму, який захищає тіло від зовнішніх впливів, бере участь в диханні, терморегуляції, обмінних процесах. Інша назва — дерма.

Кутюма: місцеве звичаєве право у феодальній Франції (склалося в 11 — 12 ст.), що регулювало, головним чином, майнові та сімейні відносини. Остаточно скасоване в 1804 р.

Куфічне письмо: найдавніші арабські письмена (Коран та ін.), створені в кінці 8 ст. З 10 ст. на зміну К. п. прийшов розмашистий стиль написання. Від назви м. Куфа на річці Євфрат.

Куш: 1. Команда собаці, що наказує йому лежати. 2. Велика сума грошей (ставка чи виграш у грі).

Кушетка: одномісний диван без підлокітників і/або спинки.

Куяк: монгольський, а згодом — і руський, обладунок з металевих пластин, нашитих на оксамит, сукно чи шкіру; тиляги, аналог західно-європейської бригантини.

Кшатрії: один з чотирьох станів (варна) в Індії, другий за значущістю після брахманів, до якої належала вища військова знать.

Кюбель: пристрій (посудина з відкидними стінками або днищем) для захоплювання (зачерпування) і механізованого розвантаження сипких вантажів.

Кювеляж: 1. Проходка в шахті пливунів за допомогою кільцевих металевих ланок, скріплюваних у єдину трубу. 2. Водонепроникне кріплення у вигляді суцільного металевого циліндра.

Кюре: католицький парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах.

Кюрі: одиниця радіоактивності, що дорівнює радіоактивності речовини, в якій протягом 1 сек відбувається 3,7*10¹⁰ радіоактивних розпадів. Від прізвища фізиків подружжя П. Кюрі і М. Склодовської-Кюрі.

Кюрій: штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Cm, ат. н. 96; належить до актиноїдів. Назва походить від прізвища фізиків подружжя П. Кюрі і М. Склодовської-Кюрі.

Кюрітерапія: лікування за допомогою природних або штучних радіоактивних речовин; різновидність променевої терапії. Від прізвища фізиків подружжя П. Кюрі й М. Склодовської-Кюрі.

Кюсле: струнний щипковий музичний інструмент (типу гусел) народів Поволжя.

Кяриз: підземна споруда для збирання грунтових вод й виведення їх на поверхню землі для зрошення та обводнення.

ЛСД: наркотична речовина, що володіє різко вираженою галюциногенною дією і є похідною (диетиламід) лізергінової кислоти. Синтезована в 1938 році швейцарським хіміком Альбертом Гоффманом.

Лабелістика: колекціонування наклейок (етикеток), що їх наліплюють на валізи в готелях під час туристських подорожей.

Лабіалізація: 1. Заокруглення випнутих уперед губ (під час вимови деяких звуків). 2. Особливе забарвлення звуків мови внаслідок заокруглення випнутих уперед губ.

Лабіальний: губний звук (напр., б, м, п).

Лабільність: нестійкість організму щодо змін зовнішнього і внутрішнього середовища. Емоційна Л. — нестійкий емоційний стан, здатний швидко змінюватись залежно від зовнішніх і внутрішніх подразників.

Лабільний: несталий, нестійкий, рухливий, легко змінний.

Лабіодентальний: губно-зубний звук.

Лабіринт: 1. За давньогрецькою легендою — палац з величезною кількістю приміщень і заплутаних ходів, що його збудував Дедал для Мінотавра на острові Кріт. 2. Дуже складне, заплутане розташування приміщень, переходів, доріг, алей у парку тощо. 3. перен. Складне, заплутане поєднання, переплетення чого-небудь. 4. анат. Внутрішня частина вуха, що виконує функцію органу слуху і рівноваги.

Лаборант: 1. Науковий або технічний співробітник лабораторії. 2. Особа, що готує препарати, прилади для лабораторних занять або лекцій в навчальних закладах.

Лабораторія: 1. Спеціально обладнане та устатковане приладами, машинами, пристроями, мережами приміщення для наукових досліджень, навчальних робіт, контрольних аналізів та випробувань. 2. Установа або її відділ, що провадить експериментальну науково-дослідну та навчальну роботу.

Лабрадор: мінерал класу силікатів, білого або сірого кольору. Використовують у будівництві. Від назви півострова Лабрадор.

Лабрадорит: гірська порода, що складається переважно з лабрадору; сірувато-білого, темно-сірого або майже чорного кольору. Використовують як будівельний та облицьовувальний матеріал.

Лава: 1. Розплавлена силікатна маса, що виливається на земну поверхню під час вибуху вулкана. 2. перен. Велика кількість кого-, чого-небудь, що навально, нестримно рухається суцільною масою.

Лавабо: китайський щипковий музичний інструмент. Поширений також у країнах Середньої Азії. Інші назви — равап, рабоб.

Лаванда: 1. Вічнозелена південна чагарникова рослина родини губоцвітих, з якої добувають ефірну олію. 2. Парфуми, які виробляють з цієї рослини.

Лаваш: хліб, випечений з плескатого, тонко розкатаного тіста.

Лавірувати: 1. Вести судно з частою зміною курсу (напряму), минаючи перешкоди. 2. Рухатися не прямо, обходячи перешкоди. 2. перен. Ухилятися від прямої відповіді, дії; уникати перешкод, виявляти спритність, виходячи зі скрутного становища, пристосовуючись до певних обставин.

Лавіс: 1. Спосіб гравірування, при якому малюнок наносять на металеву пластину пензлем, змоченим у кислоті. 2. Ґравюра на металі, виготовлена у такий спосіб. 3. Відбиток з такої ґравюри.

Лавр: 1. Південне вічно-зелене дерево або кущ, висушене листя якого вживають як приправу до страви. 2. перен. мн. Вінок, гілка цього дерева як символ нагороди, перемоги.

Лавразія: один з двох давніх суперконтинентів (інший — Гондвана), які входили в склад суперконтиненту Пангеї 510-200 млн років тому у Північній півкулі. Охоплював території сучасної Північної Америки, Ґренландії, Європи, Азії й північну частину Атлантичного океану. Від Гондвани Л. відділялася Тетісом. В середині мезозою Л. розпалася на дві частини — Північноамериканську та Євроазіатську з виникненням між ними Атлантичного океану.

Лавсан: поліетилентерефталат, термопласт класу поліефірів. Тверда, безбарвна, прозора речовина в аморфному стані і біла, непрозора в кристалічному стані. Переходить в прозорий стан при нагріванні до температури склування і залишається в ньому при різкому охолодженні і швидкому проході через зону кристалізації.

Лаг: 1. Навігаційний прилад для вимірювання швидкості руху судна або пройденого ним шляху. 2. Борт судна. 3. Розрив у часі між подією і проявом її результату. Л. інвестиційний — розрив у часі між здійсненням інвестицій і їх окупністю. 4. Відрізок часу використання винаходу, який не приносить ефекту. 5. розм. Затримка у часі.

Лаггинг: верхня палата норвезького парламенту — стортингу.

Лаглінь: тонкий трос (лінь), що з'єднує поплавок простого лага з котушкою.

Лагуна: 1. Невеликий за площею мілководний природний басейн, відокремлений від моря неширокою смугою суходолу або сполучений з ним вузькою протокою. 2. Внутрішня водойма коралових островів (атолів).

Ладан: ароматична деревна смола, що отримується з дерев роду Босвеллія, котрі ростуть на Аравійському півострові і в Східній Африці; олібан.

Ладіно: мова сефардів, одна з єврейських мов; сефардська, єврейсько-іспанська мова, самоназва — джида або джуді, джудезмо (в залежності від регіону). Відноситься до іберо-романської підгрупи романських мов. Використовує власну систему орфографії. Сформувалась на території колишньої Османської імперії і сьогодні поширена в Ізраїлі, окремих районах Туреччини, Греції, колишній Югославії, Румунії, Болгарії, Італії, Франції, Марокко та Нідерландах.

Ладінська мова: одна з ретороманських мов індоєвропейської мовної сім'ї, на якій розмовляють у деяких районах Швейцарії.

Лаж: 1. Підвищення ринкової ціни золота в паперових грошах порівняно з кількістю грошових знаків, що номінально відповідають даній кількості золота. Інша назва — ажіо. 2. Підвищення ринкового курсу грошових знаків, векселів, цінних паперів і т. п. відносно їх номінальної вартості.

Лазанья: традиційна італійської страва, приготована з шарів тіста (листів Л.) разом із шарами начинки з м'ясного рагу або фаршу, овочів, сиру пармезан (чи рікотта та моцарела), залитих соусом.

Лазарет: 1. заст. Лікарня (звичайно при якому-небудь закладі і т.ін.), шпиталь, госпіталь, стаціонар, лічниця, амбулаторія, поліклініка, клініка. 2. Невеликий лікувальний заклад при військовій частині, невеликий госпіталь.

Лазер: прилад для генерування або підсилення монохроматичного світла.

Лазурит: непрозорий мінерал класу силікатів, синього, блакитного, фіолетового кольору з скляним блиском — (Na,Ca)₈(AlSiO₄)₆(SO₄,S,Cl)₂. Домішки кальциту, діопсиду, флогопіту, скаполіту та ін. часто додають лазуритовій породі плямистої текстури. Використовують як виробне каміння, для виготовлення синьої фарби. Інша назва — ляпіс-лазур.

Лайба: великий човен з двома щоглами і косими вітрилами.

Лайдак: Вбога бездомна людина, бродяга.

Лайди: 1. Приморські заболочені луки на низовинних узбережжях Європейської Півночі й Сибіру, що затоплюються високими припливами. 2. Невеликі тундрові озера або болота на півночі Сибіру.

Лайкра: 1. Синтетичне волокно з поліуретанового каучука. Відзначається високим ступенем еластичності. 2. Нитка з такого волокна.

Лайм: вид цитрусових рослин родини рутових, генетично схожий з лимоном. Плоди мають дієтичне і лікувальне значення. Поширені в тропіках та субтропіках всіх континентів; родом з Малайзії.

Лайнер: 1. Велике швидкохідне пасажирське або вантажне судно, що регулярно курсує між певними портами. 2. Великий літак далекого сполучення.

Лайнсмен: у спортивних іграх (футболі, тенісі тощо) помічник судді, який сигналізує йому про положення м'яча та гравців. Інші назви — боковий суддя, суддя на лінії.

Лайфхак: коротка корисна порада, що дозволяє з найменшими зусиллями вирішити життєве або побутове завдання; рецепт, хитрість.

Лак: 1. Плівкотворний розчин смол або ефірів целюлози в спирті, скипидарі або маслі, яким покривають яку-небудь поверхню для її збереження і блиску. Блискучий застиглий шар цього розчину на поверхні якого-небудь предмета. 2. перен. Про вироби з дерева, шкіри і т. ін., поверхня яких вкрита застиглим шаром цього розчину. 3. перен. Про зовнішній блиск.

Лакмус: барвник, що його добувають з деяких лишайників. У кислому середовищі набуває червоного кольору, в лужному — синього. Застосовують як індикатор — головним чином у вигляді лакмусового паперу (фільтрувального паперу, просоченого розчином лакмусу).

Лаколіт: форма залягання магматичних порід, застиглих у приповерхневих верствах земної кори у вигляді гриба. Іноді Л. виступає на поверхні як окрема гора.

Лаконізм: гранично стисле вираження думки. Від назви давньогрецької області Лаконії, жителі якої (спартанці) уславилися чіткістю й стислістю мови.

Лаконічний: короткий, стисло виражений, небагатослівний, лапідарний.

Лакриматори: сльозоточиві отруйні речовини (хлорацетофенон, хлорпікрин тощо). Від діяння Л. захищає протигаз з протидимним фільтром.

Лактатдегідрогеназа: фермент, що спричинює в організмі людини й тварин окислення молочної кислоти.

Лактати: солі молочної кислоти. Л. сурми застосовують як протрави у друкуванні та фарбуванні, Л. кальцію — в медицині тощо.

Лактація: утворення й виділення молока молочною залозою.

Лакто...: у складних словах відповідає поняттям "молоко", "молочний".

Лактоальбуміни: прості природні білки (альбуміни), що містяться в молоці.

Лактобацилін: 1. Суміш різних культур молочнокислих бактерій. Запропонований біологом І. І. Мечниковим для закваски молока як засіб боротьби з гнильними процесами в кишечнику. 2. Дієтичне кисле молоко, виготовлене за допомогою цієї закваски. Інша назва — іогурт.

Лактоглобуліни: тваринні білки (глобуліни), що містяться в молоці й становлять 95% білків молочної сироватки. Зумовлюють поживну цінність молока.

Лактоза: вуглевод з групи дисахаридів. Входить до складу молока ссавців. Інша назва — молочний цукор.

Лактометр: прилад (різновид ареометра) для вимірювання густини молока.

Лактони: органічні сполуки, внутрішньомолекулярні циклічні складні ефіри оксикислот. Використовують Л. в органічному синтезі, у виробництві запашних і лікарських речовин.

Лактоскоп: прилад для визначення кількості жиру в молоці.

Лакуна: 1. анат. Порожнина, заглиблення між тканинами організму або його органами. 2. лінгв., літ. Пропуск у тексті.

Лакунарій: архіт. те саме, що й кесон.

Лакуни: 1. Проміжки між елементами тканин та органами у людини й тварин, заповнені лімфою або гемолімфою. У людини також — заглиблення на поверхні окремих органів (напр., піднебінних мигдаликів). 2. перен. Прогалини, пропуски у тексті. В бібліотечній справі — прогалини в комплектуванні, відсутність книжки.

Лакшмі: в індуїзмі богиня кохання, вроди, щастя, багатства.

Лама (1): південноамериканська в'ючна тварина родини верблюдів. Поширені в Південній Америці. Розводять заради вовни; використовують як в'ючних тварин.

Лама (2): буддійський вчитель-чернець у Тибеті, Монголії, Бурятії.

Ламаїзм: напрям буддизму, панівна релігія в Тибеті; тибетський буддизм. Для Л. характерне вчення про особливу роль ламства (чернецтва) в досягненні віруючим "спасіння".

Ламантин: рід водяних ссавців ряду сиреноподібних. Поширені у прибережних водах Атлантичного океану і в річках екваторіальної Західної Африки та Центральної і Південної Америки. Об'єкт промислу (використовують м'ясо, жир, шкіру).

Ламаркізм: вчення французького природознавця Ж.-Б. Ламарка про історичний розвиток (еволюцію) органічного світу без будь-якого втручання нематеріальних, надприродних сил. В основу Л. було покладено матеріалістичну ідею про змінюваність організмів під впливом зовнішнього середовища. Л. є першою цілісною еволюційною теорією, однак містить і деякі хибні положення (розвиток органічного світу підлягає "божественній внутрішній меті").

Ламберт: одиниця яскравості; 1 л. = 3,193103 ніт. Названа за прізвищем німецького фізика І. Ламберта.

Ламбрекен: 1. Прикраса з матерії на отворах дверей і вікон. 2. Різьблення на дерев'яних виступах даху, над дверима й вікнами.

Ламентація: скарга, ремствування, нарікання.

Ламенто: 1. Жалісна, сумна, скорботна арія, типова для італійської опери 17 ст. 2. У народному мистецтві — плач, голосіння.

Ламер: жаргонізм — людина, абсолютно некомпетентна в тій чи іншій сфері, зазвичай в комп'ютерній, але твердо впевнена у зворотньому.

Ламінарія: рід бурих водоростей. Поширені в прибережній зоні переважно холодних морів, де часто утворюють суцільні зарості (підводні луки). Використовують для удобрення полів, як корм для сільськогосподарських тварин; з них добувають йод; деякі види їстівні (т. зв. морська капуста).

Ламінарний: шаруватий, плоский; Л. рух рідини (або газу) рух, при якому окремі струминки течуть паралельно, обтікаючи перешкоди рівномірними шарами (на відміну від турбулентного руху).

Лампас: кольорова смужка з сукна, що нашивається по зовнішньому шву формених штанів.

Лампіон: скляний або паперовий ліхтар для яскравого освітлення або ілюмінації.

Лан: міра земельної площі у середньовічній Європі — наділ, який феодал надавав одній сім'ї селянина. В залежності від країни Л. становив від 30 до 48 моргів (від 18 до 24 гектарів); українська назва — волока.

Лангет: м'ясна страва, приготовлена з тонких шматочків вирізки.

Лангобарди: германське плем'я з лівобережжя нижньої Ельби, яке в V столітті завоювало Панонію в долині Дунаю, а в VІ столітті — північ Італії (сучасну Ломбардію).

Лангуст: рід тварин ряду десятиногих ракоподібних. Поширені здебільшого в морях тропічної і помірної зон Атлантичного й Тихого океанів, їстівні.

Ландвер: 1. Категорія військовозобов'язаних запасу 2-ї черги і другочергові військові формування в Пруссії, Німеччині, Австро-Угорщині, Швейцарії 19 — початку 20 ст. Нині існують у Швейцарії. 2. Ополчення, зокрема в Пруссії на початку 19 ст.

Ландграф: за середньовіччя титул вельможних князів у Німеччині.

Ландмейстер: глава заснованого в 1202 році в Лівонії духовного лицарського ордену мечоносців; геррмейстер.

Ландо: чотиримісна крита карета, верх якої розсувається і опускається.

Ландрат: 1. Орган управління в деяких кантонах Швейцарії. 2. У ФРН виборна особа, що очолює районний орган місцевого управління. 3. В Росії (1713-19рр.) член дворянської ради (колегії) при губернаторі, що виконував його окремі доручення.

Ландскнехт: 1. У Західній Європі 15-17 ст. німецький найманий піхотинець. Наймалися в основному з представників нижчого стану на противагу лицарям — дворянам. Загін Л. називався зазвичай компанією, очолюваною капітаном. 2. перен. Продажний вояка.

Ландстинг: 1. До 1953 р. верхня палата парламенту Данії (Ригсдагу). 2. Орган місцевого самоврядування у Швеції. 3. Орган самоврядування на Аландських островах у Фінляндії.

Ландтаг: 1. У феодальних князівствах середньовічної Німеччини збори або з'їзди представників від станів; з 19 ст. — виборні представницькі органи в державах, що входили до складу Німецького союзу, а пізніше — Німецької імперії. 2. Представницький орган у землях (адміністративно-територіальних одиницях) Австрії і ФРН. 3. В НДР до 1952 р. — законодавчий орган земель. 4. Однопалатний парламент у Ліхтенштейні.

Ландшафт: 1. Загальний вид місцевості. 2. Зображення місцевості в образотворчому мистецтві — пейзаж. 3. Л. географічний — однорідна за походженням, територіально цілісна ділянка земної поверхні, якісно відмінна від інших ділянок закономірною, внутрішньо взаємопов'язаною сукупністю природних компонентів (рельєф, клімат, води, грунтовий та рослинний покрив тощо) і структурних особливостей.

Ландштурм: 1. Народне ополчення, що виникло 1813 р. у Прусії. 2. У Німеччині та Австро-Угорщині 18-19 ст. — формування з військовозобов'язаних третьої черги.

Ланолін: жироподібна речовина, що її дістають з овечої вовни. В медицині й косметиці використовують як жирову основу при виготовленні мазей.

Лансада: а цирковому кінному спорті крутий високий стрибок верхового коня.

Лансьє: бальний танець, різновид кадрилі. Поширений у ряді країн Європи як народний.

Лантан: рідкісноземельний хімічний елемент, символ La, ат. н. 57; білий метал, належить до рідкісноземельних елементів. Окис Л. використовують у виробництві оптичного скла.

Лантаноїди: хімічні елементи з порядковими номерами 58 — 71, розташовані за лантаном. Л. — група металів, схожих за фізичними й хімічними властивостями, що зумовлюється однаковою будовою зовнішніх електронних оболонок їхніх атомів. Разом з лантаном, ітрієм і скандієм утворюють групу рідкісноземельних елементів. Застосовують Л. в різних галузях промисловості. Інша назва — лантаніди.

Лануто: волосяний покрив у зародків ссавців.

Ланцет: хірургічний інструмент, що його використовують для проколювання поверхневого нариву, вени (при венесекції з метою кровопускання) або насічок на шкірі при щепленнях.

Ланцетник: група безхребетних тварин типу хордових. Мають напівпрозоре видовжене, загострене з обох кінців тіло і замість хребта — спинну струну — хорду. Поширені переважно в тропічних морях.

Ланч: прийом їжі опівдні.

Лапаротомія: розтин черевної порожнини під час хірургічних операцій.

Лапідарний: 1. Той, що стосується написів на кам'яних пам'ятниках. 2. перен. Стислий, виразний; Л. стиль — стислий, короткий, виразний стиль.

Лапілі: неправильної форми дрібні уламки, викинуті вулканом під час виверження.

Ларви: за давньоримською міфологією злі духи або привиди злих людей. Протилежне — лари.

Ларвіциди: різновид інсектицидів для знищення лялечок і гусіні комах.

Ларго: 1. муз. Найповільніший темп. 2. Назва музичного твору (або частини його), написаного в цьому темпі.

Лари: у давньоримській міфології добрі духи — заступники жител, хатнього вогнища і сім'ї; пізніше — душі померлих предків. Протилежне — ларви.

Ларингальний: гортанний звук.

Ларингіт: запалення слизової оболонки гортані людини й тварин. Спричинюється хвороботворними мікроорганізмами, охолодженням тіла, перенапруженням голосу тощо.

Ларингологія: розділ оториноларингології, який вивчає анатомію, фізіологію та захворювання гортані.

Ларингоскопія: метод дослідження гортані людини або хребетних тварин за допомогою спеціальних інструментів з освітлювальною системою або за допомогою спеціального гортанного дзеркала.

Ларинготомія: розтин гортані людини й тварин з метою видалення з гортані чужорідних тіл, поліпів, кист тощо.

Ларингофон: звукоприймач, який прикладають безпосередньо до гортані людини; різновид мікрофона. Застосовують для переговорів в умовах сильного шуму (на літаках, у танках тощо).

Ларіето: муз. помірно повільний темп, близький до анданте.

Ларчемі: те саме, що й соїнарі.

Ласо: довга мотузка з петлею на кінці для лову тварин. Інша назва — аркан.

Лассальянство: опортуністична течія в міжнародному робітничому русі. Виникла в 60-х рр. 19 ст. Від прізвища засновника течії німецького дрібнобуржуазного соціаліста Ф. Лассаля.

Ласт: 1. Міра корабельного вантажу (2 т). 2. Міра необтесаного лісу (40 куб. футів). 3. Міра сипких тіл у різних країнах (від 16 до 32 гектолітрів).

Ластик: легка бавовняна тканина атласного переплетення. Використовують для пошиття сорочок, платтів і для підкладки.

Лате: напій, що складається з кави еспресо і молока. У деяких випадках замість кави до Л. може входити чай, мате або маття.

Латекс: молочний сік каучуконосних рослин (Л. натуральний); у промисловості використовують також Л. синтетичний — водні емульсії синтетичних каучуків.

Латенсифікація: процес підсилення прихованого фотографічного зображення до проявлення фотоматеріалу.

Латенська культура: археологічна культура 2-ї половини 1-го тис. до н. е., поширена на території Західної Європи. Носії цієї культури (кельти та інші племена) займались землеробством і ремеслами. Від назви місцевості Латен у Швейцарії, де було виявлено перші пам'ятки цієї культури.

Латентний: прихований; той, що не виявляє себе видимими ознаками; Л. перебіг хвороби — прихований перебіг хвороби, що протікає без видимих симптомів; Л. період у фізіології — прихований період фізіологічної реакції; Л-е зображення — приховане фотографічне зображення до проявлення фотоплівки (фотопластинки).

Латеральний: 1. анат. Бічний, віддалений від середини. 2. лінгв. Л-і приголосні — звуки, утворені за допомогою повітряного струменя, що проходить по обидва боки язика, кінчик якого притиснуто до пасивного органа (напр., зубів).

Латеральність: етнограф. принцип розділення родичів індивида по материнській і батьківській лініях: унілатеральність — врахування родичів лише з jдного боку, матрілатеральність — з боку матері, патрілатеральність — з боку батька, білатеральність — з обох боків.

Латерит: глино- або каменеподібна гірська порода червоного або бурого кольору, що складається переважно з окисів заліза та алюмінію. З Л. утворюються родючі латеритні грунти.

Латиниця: сучасний латинський алфавіт, який є основою писемності багатьох мов. Основою Л. є західногрецький (південноіталійський) варіант грецького алфавіту. Латинський алфавіт відокремився приблизно в VII ст. до н. е. і спочатку включав тільки 21 букву:ABCDEFZHIKLMNOPQRSTVX; у I ст. до н. е. сформувався класичний латинський алфавіт (з 23 літер; додані букви G, Y). Сучасна Л. складається з 26 букв (додано J, U, W).

Латинізація: 1. Процес впровадження або прийняття латинської мови та культури. 2. Кампанія з переведення писемності народів СРСР на латиницю, що проводилася в 1920-1930-ті роки.

Латифундія: 1. У Стародавньому Римі — великий приватний маєток, де використовувалась праця рабів. 2. Велике приватне земельне володіння.

Латук: 1. Бур'ян з дрібними блідо-жовтими квітами, зібраними в китицю; використовується в медицині 2. Трав'яниста городня рослина — вид салату, листя якого вживають у сирому вигляді.

Латунь: сплав міді з цинком, іноді з домішкою свинцю, заліза, олова та ін. металів. Вироби з Л. стійкі проти корозії.

Лаун-теніс: те саме, що й теніс.

Лаунж: легка фонова музика, призначена для створення невимушеної атмосфери.

Лауреат: 1. У давніх греків і римлян — переможець у змаганнях музикантів, ораторів, гімнастів, якого вшановували лавровим вінком. 2. Звання, яке присвоюється за видатні заслуги в громадській діяльності, в галузі науки, мистецтва, літератури. 3. Переможець на фестивалях, конкурсах.

Лафет: 1. військ. Станок, на якому закріплюється ствол гармати. 2. Станок, на якому закріплюються частини агрегату, механізму і т. ін.

Лафіт: сорт червоного виноградного вина.

Лацкан: вилога на грудній частині верхнього одягу (пальта, піджака і т. ін.).

Лацо: буфонний трюк, комічний номер (акробатичний, музичний або словесний), включений до основної дії комедії масок.

Лаццароні: презирлива назва декласованих жителів Південної Італії, загони яких у XVII-XIX ст. часто використовувались для придушення антимонархічних громадянських заворушень і революцій.

Лев (1): 1. Грошова одиниця в Болгарії, поділяється на 100 стотинок. 2. іст. Монета, яка була в обігу в Давній Австрії, Бесарабії та на Поділлі.

Лев (2): вид (Panthera leo) хижих ссавців, один з чотирьох представників роду пантера (Panthera), що відноситься до підродини великих кішок (Pantherinae) у складі сімейства котячих (Felidae). Є другою за величиною після тигра з нині живих кішок — вага деяких самців може досягати 240 кг при довжині тіла без хвоста 1,7-2,5 м, хвіст — 90-110 см, висота в загривку 90-125 см. Маса самок становить 100—150 кг, в окремих випадках до 160 кг. Л. населяють в основному савани, але іноді можуть перебиратися в чагарникову місцевість або ліс. На відміну від інших котячих, вони живуть не поодинці, а в особливих сімейних групах — прайдах, які зазвичай складаються з родинних самок, потомства і декількох дорослих самців. Самки полюють разом, в більшості випадків на великих копитних. Леви є надхижакми, тобто займають верхнє положення в харчовому ланцюзі. Живуть від десяти до чотирнадцяти років (в неволі можуть жити до двадцяти років). Самці, як правило, рідко проживають більше десяти років.

Левант: застаріла назва країн, розташованих на східному узбережжі Середземного моря від Малої Азії до Індії. У вузькому значені — Сирії, Палестини і Лівану.

Левелери: радикальне дрібнобуржуазне демократичне угруповання в Англії під час революції 17 ст. , яке виступало за встановлення республіки, проведення деяких соціальних реформ, спрямованих на поліпшення становища народних мас.

Левзея: багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих. Поширена в Сибіру й Середній Азіі. Витяжка (екстракт) з коренів — лікарський тонізуючий засіб. Інша назва — маралячий корінь.

Левіафан: 1. Велика морська потвора або літаючий дракон, згадувана в Біблії. 2. Назва головного твору англійського філософа-матеріаліста 17 ст. Т. Гоббса. 3. Машина для миття вовни — видалення з неї бруду і зажиреності. 4. перен. Щось величезне, страхітливе. 5. книжн. Те, що вражає своїми величезними розмірами або силою.

Левірат: шлюбний звичай, за яким удова могла одружитися вдруге лише з братом свого покійного чоловіка. Існував у багатьох народів на стадії патріархально-родового ладу.

Левіт: 1. іст. Священнослужитель у древніх євреїв. 2. перен., заст. Співець.

Левітація: процес перебування в стійкій рівновазі завдяки протидії силі тяжіння без безпосереднього контакту з іншими тілами. Акустична Л. — стійке положення об'єкта в стоячій акустичній хвилі. Магнітна Л. — використання магнітного поля для протидії силі гравітації (псевдолевітація).

Левоміцетин: лікарський препарат, антибіотик. Застосовують при черевному тифі, дизентерії, бруцельозі, кашлюку тощо.

Леворин: антибіотик, що його продукує один з видів актиноміцетів. Застосовують при кандидамікозах тощо.

Левретка: порода кімнатних дрібношерстих собак, виведених в Італії.

Левульоза: те саме, що й фруктоза.

Левурда: багаторічна трав'яниста рослина родини лілійних. Молоді пагони й цибулини мають поживні й лікувальні (протицинготні) властивості. Інша назва — цибуля ведмежа.

Легалізація: 1. Перехід на легальне становище. 2. Узаконення, надання законної сили якому-небудь актові або дії. 3. В міжнародному праві — засвідчення консулом підписів на документах, що виходять з іноземних установ.

Легалізм: поведінка, що лише зовнішньо узгоджується з загальноприйнятими моральними вимогами, не відповідаючи справжньому духові моральності.

Легальний: законний, відповідний до закону.

Легальність: дозволеність, відповідність чинним законам; належно оформлене становище певних партій, груп, окремих осіб, друкованих видань тощо.

Легат: 1. У Стародавньому Римі посол; у період пізньої республіки призначувана сенатом службова особа, що перебувала при полководцях або правителях провінцій як їх помічник; у період принципату — намісник імперської провінції. 2. Духовна особа, дипломатичний представник папи римського у країні, що не має дипломатичних відносин з Ватиканом. 3. У цивільному праві — доручення в заповіті спадкоємцю виконання якогось зобов'язання на користь іншої особи (осіб).

Легатіссімо: муз. безвідривний, плавний перехід одного звука в інший, більш плавний, ніж легато.

Легато: 1. муз. Перехід від одного звука до іншого без перерви, плавне виконання, протилежне стакато. 2. муз. Плавно переходячи від однієї ноти до іншої.

Легація: 1. Посольство папи римського, що направляється з особливою дипломатичною місією. 2. Провінція в колишній Папській області (Італія).

Леггемоглобін: речовина, схожа на гемоглобін, його аналог. Утворюється в деяких рослинах.

Легенда: 1. Народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповите казковістю, фантастикою; міф, фантазія, вигадка, повір'я. 2. Щось вигадане, неправдиве. 3. Напис на монеті. 4. Сукупність умовних знаків і пояснень до карти, плану, малюнків і т. ін.

Легендарний: той, що містить легенду, є легендою, оточений ореолом легенди: незвичайний, казковий.

Легіон: 1. Вища бойова одиниця в армії Стародавнього Риму. Складався з 5-6, часом 8 тисяч піхотинців і кількох сот вершників. На чолі Л. в період Республіки стояв військовий трибун, в період Імперії — леґат. 2. В 17 — 20 ст. в багатьох державах назва різних військових формувань, які комплектувалися з добровольців. Іноземний Л. — у Франції, Іспанії та деяких ін. країнах — з'єднання з найманців-іноземців; використовувалися переважно для служби в колоніях. 3. Назва деяких цивільних організацій воєнізованого типу (напр., Американський Л. у США). 4. Орден почесного Л. — вищий французький орден. 5. перен. Величезна кількість, безліч.

Легіонер: солдат, який служить у легіоні.

Легіслатива: у Франції під час французької революції 1791 — 92 рр., а також під час Другої республіки 1849 — 51 рр. законодавчі збори.

Легіслатура: 1. В державному праві законний строк, а також фактичний період діяльності, повноважень законодавчого органу. 2. Сукупність законодавчих органів у якійсь країні.

Легісти: середньовічні юристи, що впроваджували цивільне римське право, протиставляючи його церковному праву та феодальним звичаям.

Легітимісти: монархісти, прибічники т. зв. легітимної ("законної") династії монархів, поваленої революцією. Л. називали після французької революції 1830 р. прихильників королівської династії Бурбонів.

Легітимація: 1. Визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження. 2. Документи, що засвідчують це право або повноваження. 3. В праві узаконення позашлюбних дітей, тобто присвоєння їм у встановленому порядку прав законних дітей.

Легітимність: політико-правове поняття, яке означає визнання великою групою людей владних інститутів держави; у широкому розумінні — визнання правомірності.

Легітимний: той, що визнається законом (відповідає закону). Л. дія — дія, яка не ставиться під сумнів відповідності закону.

Лего: розвиваюча іграшка, що представляє собою набори деталей для складання та моделювання різноманітних предметів — конструкторів.

Легуа: міра довжини в країнах Латинської Америки (4 км до 6,6 км); на Кубі, напр., Л. дорівнює 4,24 км.

Легування: введення у метали або їхні сплави інших хімічних елементів, щоб одержувати сплави певного хімічного складу з потрібними властивостями.

Легувати: вводити до складу металу інші метали для одержання сплаву з певними якостями.

Ледебурит: структурна складова залізовуглецевих сплавів, механічна суміш аустеніту й цементиту. Від прізвища німецького металурга А. Ледебура.

Ледерин: бавовняна тканина із спеціальним лаковим покриттям. Застосовують для виготовлення книжкових палітурок тощо.

Леді: 1. Дружина лорда або баронета в Англії. 2. Ввічливе звертання до одруженої жінки в Англії.

Леєр: туго натягнутий і закріплений обома кінцями трос (вірьовка), призначений для оберігання людей від падіння за борт, для встановлення косих вітрил, просушування білизни тощо.

Лей: грошова одиниця Румунії, поділяється на 100 бані.

Лейб-гвардія: в ряді монархічних країн особиста охорона монарха, а також почесне найменування деяких добірних військових частин.

Лейб...: перша частина складних слів, що означає "який входить до складу чого-небудь".

Лейбл: 1. Торгова марка, під якою виробляється, розповсюджується чи рекламується аудіо- і відеопродукція. 2. розм. Етикетка, пришита до одягу, що засвідчує виробника.

Лейбористи: члени лейбористських (робітничих) партій у Великобританії, Ірландії, Австралії, Новій Зеландії та деяких інших країнах.

Лейкемія: застаріла назва лейкозу.

Лейкізм: мутація, яка призводить до білого забарвлення шерсті і порожевіння шкіри за рахунок присутності в ній клітин, що виробляють меланін.

Лейкоз: злоякісне захворювання системи крові, яке характеризується розростанням патологічних клітин кровотворної тканини; білокрів'я.

Лейкома: стійке помутніння рогової оболонки ока внаслідок розвитку сполучнотканинного рубця (непрозора біла пляма) після запальних процесів або ушкодження ока. Інша назва — більмо.

Лейкопенія: зменшення кількості лейкоцитів у крові людини й тварин.

Лейкопласт: безбарвне дрібне утворення в клітинах більшості рослин.

Лейкопласти: безбарвні дрібні утворення (пластиди) в клітинах більшості рослин. Часто містять крохмаль, синтезують олії та білки.

Лейкопластир: вид пластиру у вигляді світложовтої маси, нанесеної тонким шаром, звичайно, на полотно, що застосовується для закріплення на шкірі невеликих пов'язок. Від торгової марки Leukoplast компанії Beiersdorf AG.

Лейкотропи: речовини, використовувані при фарбуванні тканин кубовими барвниками для одержання білих чи жовтих узорів на пофарбованих місцях.

Лейкоцити: білі кров'яні тільця, одна з форм клітин крові людини і хребетних тварин. Розрізняють зернисті Л. (ґранулоцити) й незернисті (аґранулоцити). Виконують в організмі переважно захисну функцію. Інша назва — білокрівці.

Лейкоцитоз: збільшення кількості лейкоцитів у крові людини й тварин. Спостерігається Л. фізіологічний під час травлення, при м'язовому напруженні, під час вагітності і Л. патологічний при інфекційних захворюваннях, отруєнні, променевій хворобі, захворюваннях кровотворної системи.

Лейма: особлива ритмічна пауза у віршовому рядку, зумовлена опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі.

Лейогом: сорт декстрину, одержуваний піджарюванням картопляного крохмалю.

Лейтенант: 1. Військове звання, 1-й або 2-й офіцерський чин. 2. Офіцерське звання, -наступне після звання молодшого лейтенанта.

Лейтмотив: 1. Провідний мотив, гармонійний або мелодійний зворот, що повторюється в музичному творі (переважно оперному). 2. перен. Основна думка, тема, що проходить через твір або наукову працю і підкреслює головну ідею.

Лейцин: органічна сполука (амінокислота), входить до складу всіх тваринних і рослинних білків. Відсутність в їжі призводить до затримки росту молодих організмів. Л. у суміші з іншими амінокислотами застосовують для лікування хвороб, пов'язаних з порушенням обміну речовин.

Лейцит: мінерал класу силікатів, білого, сірого кольору. Використовують для одержання сполук калію та алюмінію.

Лейшманіоз: група паразитарних, в основному зоонозних, захворювань, поширених у тропічних і субтропічних країнах'; викликається паразитуючими найпростішими роду Leishmania, які передаються людині через укуси москітів. Від імені шотландського патолога Вільяма Лейшмана.

Лейшманія: рід одноклітинних організмів родини трипаносонових. Паразитують у тілі людини й багатьох хребетних тварин, збудники лейшманіозів. Від прізвища шотландського лікаря В. Лейшмана.

Лек: грошова одиниця Албанії, поділяється на 100 кіндарків.

Лекаж: витікання рідин, усушка товарів під час перевезення.

Лекісти: група англійських письменників сентиментально-романтичного напряму (кінець 18 — початок 19 ст.), що виступала проти т. зв. псевдокласицизму.

Лексема: слово-тип, структурний елемент мови; словникова одиниця з усіма її формами й значеннями в різних контекстах.

Лексика: 1. Сукупність слів якоїсь мови чи діалекту. 2. Словниковий склад мови письменника чи художнього твору. 3. Л. інтернаціональна — сукупність слів, які стали спільними для різних мов завдяки міжнародним зв'язкам.

Лексикографія: 1. Розділ мовознавства, який розробляє теоретичні принципи укладання словників. 2. Збирання слів і укладання словників як опис лексики живої мови. 3. Сукупність словників даної мови і наукових праць із цієї галузі.

Лексикологія: розділ мовознавства, що вивчає лексику, тобто сукупність слів певної мови.

Лексикон: 1. заст. Назва словника; застосовують і як синонім слова "лексика". 2. Словниковий запас якоїсь особи.

Лексикостатистика: те саме, що й глотохронологія.

Лексичний: той, що стосується слів, словника.

Лектор: 1. У давніх римлян — слуга-читець (невільник). 2. Особа, яка читає лекцію публічно, за програмою навчального закладу тощо.

Лекторій: 1. Організація, яка влаштовує публічні лекції. 2. Цикл лекцій, об'єднаних тематично або влаштованих для певного кола слухачів. 3. рідко. Приміщення, де відбуваються публічні лекції.

Лектура: 1. заст. Посада, заняття лектора-викладача. 2. діал. Читання.

Лекція: 1. Усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі. 2. звичайно мн. Записи курсу з якого-небудь предмета, публічних читань, складені лектором або слухачем. 3. заст. Заняття у початковій або середній школі, звичайно приватне.

Лема: мат. допоміжне твердження (теорема), яке використовують при доведенні однієї або кількох теорем.

Лемінги: гризуни родини полівкових. Поширені в Арктиці.

Лемніската: лінія, що є геометричним місцем точок, добуток віддалей яких до двох даних точок (фокусів) дорівнює квадратові половини міжфокусної віддалі.

Лемпіра: грошова одиниця Гондурасу, поділяється на 100 сентаво.

Лемури: 1. У давньоримській і давньогрецьких міфологіях привиди, тіні, духи померлих; лярви. 2. Рід напівмавп, являють собою форму, що передувала мавпам та людині. Поширені на о. Мадагаскар та прилеглих островах. Інші назви — лемуроподібні, напівмавпи.

Лемурія: У Давньому Римі — свята мертвих; лемуралія. Проводились у визначені травневі дні, коли зачиняли храми й забороняли справляти весілля, щоб запобігти впливу духів мертвих.

Лен (1): 1. У Західній Європі за феодалізму спадкове володіння (земля або інші джерела прибутків), що його надавав сеньйор своєму васалові при умові виконання військової або адміністративної служби. 2. Податок, що збирався з денного помістя.

Лен (2): адміністративна одиниця в Швеції, округ.

Ленд-ліз: система передачі США в позику або оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства тощо країнам антигітлерівської коаліції під час 2-ї світової війни. Поставки за Л.-л. країнам антигітлерівської коаліції значною мірою сприяли розширенню виробництва в Сполучених Штатах Америки у роки війни і збагаченню монополій за рахунок урядових замовлень.

Лендлер: селянський парний, коловий танець у Південній Німеччині та Австрії, один з попередників вальса.

Лендлорд: великий англійський землевласник, який здає землю в оренду фермерам.

Ленсман: представник поліцейської і фіскальної (податкової) влади в приміських і сільських місцевостях у Швеції і Фінляндії.

Ленто: 1. муз. Повільний темп, швидший за ларго. 2. Назва музичного твору (або частини), написаного в цьому темпі.

Ленч: назва другого сніданку в англомовних країнах.

Леоне: грошова одиниця Сьєрра-Леоне, поділяється на 100 центів.

Леоніди: потік метеорів, радіант якого міститься в сузір'ї Лева.

Леопард: вид (Panthera pardus) хижих ссавців сімейства котячих, один з чотирьох представників роду пантера (Panthera), що відноситься до підродини великих кішок. За розміром значно менша лева чи тигра. Довжина тіла без хвоста — 90-190 см, довжина хвоста 60-110 см. Маса самок — 32-65 кг, самців — 60-75 кг. Висота самців в холці — 50-78 см. Дорослий леопард, як і більшість інших котячих, має 30 зубів. Тривалість життя близько 10-12 років. Шерсть у Л. коротка, густа. Загальний тон забарвлення варіює від блідосірого до бурого. У Південно-Східній Азії зустрічаються леопарди-меланісти, яких називають чорними пантерами. Інші назви — барс, пардус.

Леопон: гібрид самця-пардуса з левицею. Зберігають зовнішність лева, будучи його зменшеною копією — голова менше, по тілу коричнюваті розетки плям. Л. крупніші леопардів. У самців є грива, однак вона досить рідка. На хвості є пензлик з хутра, як у левів. ІНша назва — ліпард.

Лепідодендрон: рід вимерлих рослин родини лепідодендрових, що досягали до ЗО м заввишки і 2 м у діаметрі. Існували в палеозої. Інша назва — лускодерев.

Лепідоліт: мінерал класу силікатів, переважно фіолетового, бузкового кольору. Руда літію.

Лепідоптерологія: розділ ентомології, який вивчає метеликів.

Лепідосирен: дводишна південноамериканська риба, дихає легенями й жабрами.

Лепра: проказа; тяжке хронічне інфекційне захворювання, що уражає шкіру, м'язи, гортань, внутрішні органи та нервову систему.

Лепрозорій: лікувально-профілактичний заклад, завданнями якого є лікувати хворих на проказу, а також вживати запобіжних заходів серед населення.

Лепта: 1. Дрібна давньогрецька мідна монета. 2. Розмінна монета Греції, 1/100 драхми. 3. перен. Посильний внесок у будь-яку спільну справу.

Лептон: елементарна частинка, ферміон; не бере участь у сильній взаємодії. До Л. належать: електрон, електронне нейтрино, мюон, мюонне нейтрино, тау-лептон, тау-нейтрино.

Лептоспірози: група гострих інфекційних хвороб людини й тварин, спричинюваних мікроорганізмами — лептоспірами. Характеризуються ураженням центральної нервової системи, печінки, нирок, кровоносних судин тощо.

Лес: однорідна пориста тонкозерниста осадочна гірська порода, що складається переважно з зерен кварцу, польового шпату, слюди, а також глинистих мінералів тощо; сіро-жовтого, червонувато-бурого кольору. На Л. утворюються родючі грунти.

Лесбіянство: різновид гомосексуалізму — статевий потяг жінки до жінки. Лесбіянка — жінка, котрій властиво Л.

Лета: 1. За давньогрецькою міфологією річка забуття в "царстві мертвих". Тіні померлих мали випити її води, щоб забути своє минуле життя. 2. перен. Канути в лету — зникнути без сліду.

Леталь: ген, що блокує розвиток статевих клітин, зиготи або дорослих організмів і спричинює їхню загибель. Інша назва — летальний ген.

Летальний: смертельний; Л-а доза — доза якого-небудь хім. чи фіз. агента, що є смертельною для живого організму. Л. кінець — смерть.

Летальність: смертність; показник смертності — відношення кількості померлих від даної хвороби до кількості тих, що перехворіли на дану хворобу за певний період часу.

Летаргія: 1. Хворобливий стан людини, схожий на сон. Супроводиться пониженим обміном, ослабленим диханням, частковою або повною відсутністю реакцій на подразнення, розслабленою мускулатурою. 2. перен. Сплячка, бездіяльність, апатія.

Летерфот: фотонабірна машина для набирання заголовків.

Летка-єнка: фінський груповий танок; музика до цього танка.

Лехі: єврейська бойова терористична підпільна організація, яка діяла проти британського мандату в Палестині з 1940, а також здійснювала вбивства після створення держави Ізраїль в 1948 році.

Лецитинази: речовини білкової природи (ферменти), що розкладають фосфатиди в організмах тварин і рослин. Інша назва — фосфоліпази.

Лецитини: жироподібні органічні речовина з групи фосфоліпідів. Містяться в тваринних і рослинних організмах.

Лея: грошова одиниця у Румунії та Молдавії; лей.

Лиман: затоплене морем розширене гирло річки або озеро. Від моря здебільшого відокремлюється косою.

Лимонад: прохолодний кисло-солодкий напій, у склад якого входить сік лимона або інших фруктів.

Литавра: ударний музичний інструмент, що має форму півкулі, отвір якої затягнений шкірою; різновид барабана; литаври.

Лицар: 1. іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану. Воїн з важким озброєнням і спорядженням. 2. іст. Вільний козак-запорожець, якому властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво. 3. перен. Самовідданий, благородний захисник кого-, чого-небудь; витязь, герой, звитяжець. 4. перен., розм. Вихована, підкреслено чемна людина. 5. Про того, до кого мають або хто має до кого-небудь сердечну прихильність.

Ліази: група ферментів, що каталізують в організмі реакції розщеплення молекул органічних речовин.

Ліана: в'юнкі рослини, які не будучи в змозі вільно триматися в повітрі, спираються на сусідні рослини або інші структури і піднімаються високо в повітря.

Лібідо: 1. Статевий потяг людини, прагнення до сексуальної активності. 2. психол. Одне з основних понять психоаналізу для опису сексуального потягу.

Ліберал: 1. Послідовник лібералізму, член ліберальної партії. 2. заст. Вільнодумна людина, вільнодумець, не консерватор, лівак. 3. перен., розм. Людина, схильна до зайвої терпимості, потурання (звичайно шкідливого) кому-, чому-небудь; потуральник.

Лібералізм: 1. В первісному розумінні — вільнодумство. 2. Ідеологічна та громадсько-політична течія, яка проголошує права і свободи кожної окремої людини найвищою цінністю і визначає їх правовою основою суспільного і економічного порядку. 3. розм. Безпринципне, примиренське ставлення до негативних явищ, до ворогів.

Лібертаризм: лібертаріанство; політична філософія, в основі якої лежить правова заборона на застосування сили або загрози до іншої особи або її майна, всупереч волі цієї особи. Прихильники Л. виступають за право людини робити з собою та своєю власністю що завгодно, допоки це не заважає здійсненню аналогічного права іншими. Антонім — авторитаризм.

Лібертинізм: філософська течія, що відкидає більшість моральних або сексуальних обмежень, які розглядаються як зайві або небажані, а також прийняті в суспільстві звичаї і форми поведінки. Інша назва — лібертинаж.

Лібра: 1. Старовинна римська одиниця ваги (близько 327,45 г); ділилась на 12 унцій. 2. Міра ваги в країнах Латинської Америки (близько 460 г). 4. Давньоруська міра ваги — 307,1 г. 3. Грошова одиниця Перу до 1930 р. (приблизно однакова з англійським фунтом стерлінгів).

Лібрація: розгойдування; Л. Місяця — видимі невеликі періодичні коливання Місяця навколо свого центра, внаслідок яких земний спостерігач може бачити близько 60% поверхні Місяця.

Лібрето: 1. Словесний текст музично-драматичного твору (опери, оперети тощо). 2. Короткий виклад змісту п'єси, балету, драми, кінофільму з зазначенням акторів, які виконують ролі.

Лібриформ: тканина деревини, що надає їй міцності. Інша назва — деревні волокна.

Лібурна: староримське легке вітрильне військове судно з двома рядами весел, вузьке і довге (близько 30 м у довжину і 5м у ширину), водотоннажністю до 80 т.

Лівер (1): печінка, легені, серце та інші їстівні нутрощі забійних тварин.

Лівер (2): 1. Відкрита з обох кінців трубка з кулеподібним розширенням у верхній частині, якою переливають невелику кількість рідини. Діє так само, як і піпетка. 2. Ручний насос, яким перекачують рідину.

Лівр: 1. Грошова одиниця і срібна французька монета початку 18 ст. трохи менша за франк. 2. Старовинна французька міра ваги, що дорівнює приблизно 1/2 кг.

Ліврея: форменний, звичайно обшитий галунами, одяг для швейцарів, лакеїв і т.ін.; плащ, накидка, мантія, ліберія.

Ліга (1): спілка, товариство, асоціація, об'єднання окремих осіб, організацій або держав (напр., Л. націй).

Ліга (2): муз. знак у вигляді дуги над нотами, який означає, що треба грати зв'язно, безвідривно (легато).

Ліга (3): міра відстані, прийнята у Великобританії і США, дорівнює трьом милям. Л. уставна — 4,83 км, Л. морська — 5,56 км.

Лігамент: 1. Еластичний тяж з рогоподібної речовини — конхіоліну, який з'єднує черепашки двостулкових молюсків. 2. Зв'язки, що укріплюють суглоби або утримують внутрішні органи.

Лігатура: 1. Допоміжний сплав (напр., феросплав), який додають до розплавлених металів (сплавів), щоб змінити їхній хімічний склад і властивості. 2. Метал, який вводять у сплави благородних металів, щоб поліпшити їхні властивості. 3. Нитка, якою перев'язують кровоносну судину або яку залишають у рані після операції для з'єднання тканин. 4. Дві або три з'єднані між собою літери на одній ніжці. 5. З'єднане написання двох або більшої кількості літер одним письмовим знаком.

Лігнін: 1. Органічна речовина, що поряд з целюлозою є складовою частиною здерев'янілих тканин вищих рослин. Разом з геміцелюлозою зумовлює міцність стовбурів і стебел рослин. 2. Сорт тонкого паперу з гофрованою поверхнею, має велику вбирну здатність, застосовується при перев'язках замість вати.

Лігніт: 1. Слабозвуглена викопна деревина, бурого кольору. 2. Різновид бурого вугілля. Використовують як паливо, хімічну сировину.

Лігностон: спресована при високій температурі деревина (переважно березова), з якої виготовляють човники, шестерні, вкладиші підшипників тощо.

Лігнофоль: конструкційний деревношаруватий матеріал, виготовлюваний з листів шпону (переважно березового), що їх просочують (або промазують) смолами, а далі пресують (або склеюють).

Лігр: гібрид між левом-самцем і тигрицею-самкою, що виглядає як гігантський лев з розмитими смугами. У самців-лігри, за рідкісним винятком, майже відсутня грива, але на відміну від левів Л. вміють і люблять плавати. Інша особливість Л. полягає в тому, що самки Л. (лігріци) можуть давати потомство, що незвично для гібридів котячих. Л. — на сьогоднішній день найбільші кішки в світі: його довжина може досягати чотирьох і більше метрів, а вага перевищує триста кілограмів (це на третину більше, ніж у великих левів).

Лігроїн: рідкий нафтопродукт. Застосовують як дизельне паливо, розчинник у лакофарбовій промисловості тощо.

Лідер: 1. Керівник політичної партії або іншої суспільно-політичної орагнізації; вождь. 2. Ескадрений міноносець особливо великих розмірів, який у загоні суден виконує роль ведучого. 3. Особа або група осіб, що йде першою у якому-небудь змаганні; передовик, ведучий. Гонка за Л. — велосипедні змагання, в яких попереду кожного гонщика їде мотоцикліст, переборюючи опір повітря.

Лідит: гірська порода, що складається з кварцу, халцедону й опалу з домішками вуглистої речовини, чорного, бурого, зеленого кольору. Використовують для виготовлення точильних брусків тощо. Від назви давньоримської провінції Лідії в Малій Азії.

Ліз...: у складних словах відповідає поняттям "розчинення речовини", "розпад речовини", напр., гідроліз.

Лізати: лікарські препарати, що їх застосовують у ветеринарній практиці для стимуляції органів з ослабленою функцією; продукти розщеплення тканин тваринного походження. Інша назва — гістолізати.

Лізгольдери: орендарі в Англії, що орендували землю у великих землевласників (лендлордів). З'явилися в кінці 13 ст.,в окремих місцях існували ще й у 19 ст.

Лізигенний: бот. той, що утворився внаслідок руйнування або розчинення (лізису); Л-і порожнини — порожнини в тілі рослин, що утворилися внаслідок лізису деяких клітин (напр., залозки з ефірними маслами в шкірці плодів цитрусових).

Лізин: одна з незамінних для людини й тварин амінокислот. Входить до складу майже всіх білків. Застосовують для збагачення кормів.

Лізинг: форма фінансування вкладень на придбання устаткування для виробництва товарів з метою передачі його в оренду.

Лізис: 1. мед. Повільне, на протилежність кризі, поступове зниження до норми температури тіла при гарячкових захворюваннях. 2. біол. Розчинення клітин.

Лізо...: у складних словах відповідає поняттям "розчинення речовини", "розпад речовини", напр., гідроліз.

Лізогенія: здатність мікроорганізмів утворювати й вивільняти в навколишнє середовище бактеріофаги.

Лізол: розчин крезолу в калійному милі. Застосовують для дезинфекції приміщень, хірургічних інструментів.

Лізолецитин: органічна речовина, продукт відщеплення від лецитину ненасиченої жирної кислоти. Спричинює руйнування еритроцитів і гемоліз. Утворюється в організмі тварин при діянні отрути кобр, гримучих змій, скорпіонів, бджіл та деяких мікроорганізмів.

Лізоформ: розчин формаліну в калійному милі. Застосовують для знезаражування рук, приміщень, а також у гінекологічній практиці.

Лізоцими: білки, що містяться в тваринних і рослинних організмах. Є ферментами, що спричинюють лізис деяких мікроорганізмів. Застосовують як протимікробний засіб при лікуванні запальних захворювань очей і носоглотки.

Ліквідамбар: рід деревних рослин родини гамамелідових. Поширені в теплих країнах Північної півкулі. З Л. східного виділяють ароматичний бальзам — стиракс, що його застосовують у парфюмерії та медицині як ароматичний та відхаркувальний засіб.

Ліквідаторство: меншовицька опортуністична течія в РСДРП, яка виникла в роки реакції (1907 — 10 рр.). Представники Л. виступали проти теоретичних, тактичних і організаційних принципів РСДРП.

Ліквідація: 1. Припинення діяльності (закладу, підприємства, установи тощо); доведення чого-небудь до кінця з метою позбутися чогось, розрахуватися з ким-, чим-небудь і т.ін. 2. Припинення існування, знищення чого-небудь. Фізичне знищення кого-небудь.

Ліквідність: 1. різні цінності й активи, які можуть бути швидко перетворені на готівку. 2. В Україні термін "ліквідність" вживають для оцінки стану й руху оборотних засобів і планового використання власних та позичкових коштів.

Ліквідус: графічне відображення залежності температури початку рівноважної кристалізації розчинів або сплавів від їхнього складу. Інші назви — лінія ліквідуса, поверхня ліквідуса.

Ліквація: хімічна й структурна неоднорідність сплавів, що виникає при їхній кристалізації.

Ліквор: рідина, волога; Л. цереброспінальний — рідина спинномозкова; Л. перикардія — перикардіальна (навколосерцева) рідина; Л. фолікули — рідина фолікули.

Лікер: солодкий, ароматний міцний спиртний напій.

Лікоподій: 1. Спори плауна (п'ядича). Порошок з дозрілих сухих спор плауна застосовують у фармацевтичній практиці (напр., дитяча присипка). 2. Порошок для шліфування, формування; застосовують також у піротехніці.

Ліктор: одна з нижчих державних посад у Стародавньому Римі, історично — виконавець розпоряджень магістратів, у тому числі смертних вироків над римськими громадянами, згодом — почесний охоронець вищих службовців (весталок, едилів, консулів, преторів, диктаторів, пізніше — імператорів), символічно озброєний фасцією з сокирою. Кількість Л. визначала статусність охоронюваної особи

Ліліпут: людина надзвичайно малого зросту. Термін походить від назви вигаданої країни Ліліпутія з роману Джонатана Свіфта «Мандри Гулівера» (1726), яку населяли крихітні люди ліліпутійці.

Лілія: цибулинна рослина родини лілійних з прямим стеблом і великими, форми дзвона, білими або яскраво-забарвленими квітами, вирощується як декоративна; лілея, крин.

Лімінг: сорт зубовидної кукурудзи, що має великі видовжені червоно-оранжеві зерна.

Ліміт: 1. Крайній ступінь обмеження, максимальна кількість або норма чогось. 2. Встановлена сума коштів, матеріальних засобів, що їх господарські органи не повинні перевищувати.

Лімітація: обмеження, визначення ліміту на що-небудь.

Лімітрофи: 1. Прикордонні області, які мали утримувати війська, що стояли на кордоні. 2. Держави (Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія), створені під егідою Антанти після Великої Жовтневої соціалістичної революції як "санітарний кордон" між Радянською країною і Західною Європою.

Лімб: 1. Диск з поділками на градуси у кутомірних приладах. 2. Вузький край чого-небудь. 3. За неофіційною доктриною католицизму — місце перебування душ, що не потрапили в рай; одна з частин пекла.

Лімберс: канал між кільсоном і першим поясом внутрішньої обшивки суден, яким трюмна вода стікає у водозбірний колодязь. Інша назва — лімбербордовий канал.

Лімбо: груповий танець, поширений серед населення о. Тобаго (Центральна Америка).

Лімес: великий укріплений рубіж, що включав фортечні стіни, рови, військові і цивільні поселення, на кордоні Римської імперії у перших століттях нашої ери. Найвідоміші — «стіна Адріана» довжиною 118 км в Британії між Ірландським і Північним морями, Германсько-ретійський Л. протяжністю 550 км між Рейном і Дунаєм.

Лімніграф: самозаписуючий прилад, що реєструє коливання рівня води в бурових свердловинах, колодязях, а також у поверхневих водоймах (напр., озерах).

Лімнологія: наука про поверхневі водойми суходолу — озера, стави, водосховища. Інша назва — озерознавство.

Лімоніт: мінерал класу окисів та гідроокисів, темно-бурий до чорного. Скупчення Л. з гетитом, гідроокисами кремнезему та ін. утворюють родовища бурих залізняків.

Лімузин: легковий автомобіль вищого класу із закритим кузовом або кузов такого автомобіля із подовженою колісною базою та перегородкою за передніми сидіннями.

Лімфа: безбарвна рідина, що циркулює у лімфатичній системі людини та хребетних тварин і відіграє важливу роль у процесі обміну речовин, а також виконує захисні функції; сукровиця, сукроватиця, пасока.

Лімфаденіт: запалення лімфатичних вузлів. Спричинюється мікроорганізмами, продуктами тканинного розпаду, які потрапляють у ці вузли, а також деякими захворюваннями (туберкульоз, сифіліс та ін.).

Лімфангіт: запалення лімфатичних судин людини й тварин, спричинюване хвороботворними мікроорганізмами і продуктами їхньої життєдіяльності.

Лімфангоїт: запалення лімфатичних судин людини й тварин, спричинюване хвороботворними мікроорганізмами і продуктами їхньої життєдіяльності; лімфагіт.

Лімфатичний: той, що стосується лімфи, Л-а система — система судин, міжклітинних щілин та міжтканинних вузлів, що в них циркулює лімфа й розвиваються лімфоцити; Л-і вузли — утвори, що входять до складу лімфатичної системи. Виконують кровотворну (утворення лімфоцитів) і захисну функції в організмі.

Лімфоґранулематоз: захворювання людини, що характеризується злоякісним пухлиноподібним розрощенням лімфатичних вузлів.

Лімфостаз: припинення циркуляції лімфи в лімфатичних судинах внаслідок виникнення перешкод до її відтоку (рубцеві зрощення після запалення стінок судин, здавлювання їх пухлинами тощо).

Лімфоцити: одна з форм лейкоцитів (білокрівців) людини й хребетних тварин. Виконують в організмі захисну функцію.

Лінійний: 1. Той, що стосується лінії; Л. корабель, лінкор — військовий корабель великої водотоннажності з переважно артилерійським озброєнням і потужною бронею; Л-і війська — регулярні польові війська на відміну від другочергових, запасних, міліційних і ополченських військових формувань; Л. прискорювач — установка для прискорювання заряджених мікрочастинок, в якій траєкторія руху частинки близька до прямої лінії. 2. мат. Той, що стосується першого степеня; Л-е рівняння — рівняння першого степеня відносно невідомих; Л-а перспектива — спосіб зображення тіл за допомогою центрального проектування їх на площину. 3. Солдат, що позначає лінію руху частин під час параду, огляду тощо.

Лініменти: рідкі лікувальні мазі, що плавляться при температурі тіла. Л. бувають антимікробні, болезаспокійливі, протизапальні.

Лінія (1): 1. Сукупність геометричних точок, пов'язаних між собою, яка описується певним рівнянням. 2. Сукупність певних обєктів, розташованих в ряд.

Лінія (2): старовинна одиниця довжини в ряді країн. В Англії — мала Л. була рівна 1/12 дюйма (2,11666 мм), велика Л. — 2,54 мм; французька Л. (лінь)- 1/144 фута (2.2558291 мм), польська Л. — 2 мм, прусська Л. — 2,17 мм, російська Л. — 2,54 мм. Сьогодні в англійських великих Л. виміпюється калібр зброї, а у французьких Л. — діаметр механізмів годинників.

Лінгафон: пед. серія грампластинок, на яких записано виклад програмного курсу мови.

Лінгвіст: фахівець з лінгвістики; мовознавець, філолог.

Лінгвістика: наука про мову взагалі й окремі мови світу як її індивідуальних представників; мовознавство.

Лінгва жерал: мова, що виникла у 16-18 ст. в Латинській Америці від суміші мов племен тупі-гуарані з португальською і африканськими лексичними запозиченнями. Поширена в Бразилії (лінгва жерал пауліста), Венесуелі, Колумбії (ньєнгату).

Лінгва франка: 1. лінгв. Усний допоміжний засіб міжетнічного спілкування. 2. Мова, що використовується для спілкування між носіями різних мов в умовах обмежених соціальних контактів.

Лінеїт: мінерал класу сульфідів, білого або сталево-сірого кольору з металічним блиском. У сполученні з іншими кобальтовими мінералами — сировина для одержання кобальту. Від прізвища шведського ботаніка К. Ліннея.

Лінза: 1. Оптичне скло, обмежене двома сферичними поверхнями або однією сферичною й однією плоскою, здатне збирати і розсіювати промені, що проходять через нього. 2. Поклади, що залягають певними пластами.

Лінк: застаріла позасистемна британська та американська одиниця виміру довжини, рівна 20,1168 см (1/100 чейна=1/1000 фурлонга).

Лінкос: штучна мова для можливого зв'язку з інопланетними цивілізаціями.

Лінкруст: рулонний оздоблювальний матеріал з рельєфною поверхнею, який виготовляють з потовщеного паперу або картону, вкритого тонким шаром пластмаси. Використовують для облицювання внутрішніх стін будинків, пасажирських вагонів, кают кораблів.

Ліноґравюра: ґравюра на лінолеумі і відбиток зображення з неї.

Лінолеати: солі лінолевої кислоти, що сприяють швидкому висиханню олій, фарб і лаків.

Лінолеум: міцне підлогове покриття з тканини або потовщеного паперу і пластмаси, що з одного боку покрита спеціальним просоченням, а з другого — протигнильною речовиною. Застосовують для покривання підлог. Від назви компанії Linoleum Manufacturing, яка з 1860 року випускала подібнібне покриття.

Лінон: сорт дуже тонкої лляної вибіленої тканини.

Лінотип: найпоширеніший вид набірної друкарської машини, яка складає й відливає суцільні рядки тексу.

Лінофільм: електронна фотонабірна двоапаратна літеропроекціювальна машина, яка забезпечує одержання фотонабору шрифтами кегля 6 — 36 пунктів на фотоплівці або фотопапері.

Лінчування: в США — самосуд, звіряча розправа без слідства й суду над неграми та прогресивно настроєними білими; метод терористичної діяльності ку-клукс-клану та інших реакційних елементів. Від прізвища плантатора-расиста 18ст. Ч.Лінча. Інша назва — суд Лінча.

Лінчувати: вчиняти самосуд, т. з. суд Лінча; страчувати, карати.

Лінь (1): дуже міцний, тонкий канат (трос), сплетений з конопляних волокон вищої якості. Товщина Л. не більша за 25 мм.

Лінь (2): стара французька міра довжини рівна 2.2558291 мм. Сьогодні у французьких Л. вимірюються діаметри механізмів годинників.

Ліньяж: 1. Родинний союз пов'язаних кревними і шлюбними зв'язками родичів, які мають спільного предка; рід. 2. Число рядків у друкарській шпальті(на сторінці).

Ліофільність: здатність речовини інтенсивно взаємодіяти з молекулами рідкого середовища, до якого ця речовина дотикається. Окремим випадком Л. є гідрофільність.

Ліофобність: здатність речовини дуже слабо взаємодіяти з молекулами рідкого середовища, до якого ця речовина дотикається. Окремим випадком Л. є гідрофобність.

Ліпіди: група органічних речовин, до якої належать жири і жироподібні речовини. Входять до складу всіх живих клітин. Застосовують у медицині, харчовій промисловості.

Ліпаза: фермент, який міститься у тваринних та рослинних організмах і забезпечує гідроліз і синтез жирів. Містяться в рослинних і тваринних організмах. Л. застосовують як лікарський препарат при захворюванні підшлункової залози.

Ліпарит: магматична гірська порода, що складається переважно з санідину, плагіоклазу, кварцу та кремнекислоти. Виливний аналог граніту. Від назви Ліпарських островів.

Ліпоїди: група жироподібних речовин рослинного і тваринного походження; складні ліпіди. Містяться в усіх клітинах. Л., що мають у своєму складі фосфор (фосфоліпіди), є транспортною формою жирів в організмі.

Ліпокаїн: препарат, який одержують з підшлункової залози забійної худоби. Містить сполуки, які змінюють синтез жирів і жироподібних речовин. Застосовують при захворюваннях печінки. Інші назви — біолін, ліпотрат.

Ліпома: доброякісна пухлина , що розвивається з жирової тканини. Інша назва — жировик.

Ліпооксигеназа: фермент класу оксидоредуктаз, окислює ненасичені жирні кислоти до перекисів; ліпооксидаза.

Ліпооксидаза: фермент класу оксидоредуктаз, окислює ненасичені жирні кислоти до перекисів.

Ліпопротеїди: складні білки, що утворюються з простих білків та ліпідів. Містяться в клітинах тваринних та деяких рослинних організмів.

Ліпосакція: косметологічна хірургічна операція з видалення відкладень жиру на певних ділянках тіла людини.

Ліпотрат: те саме, що й ліпокаїн.

Ліпофусцин: жовто-коричвевий пігмент, що являє собою ліпопротеїд і утворюється при окисленні в організмі фосфоліпідів та жирів. Інші назви — бурий пігмент, пігмент старіння, пігмент зношування.

Ліра (1): 1. Старогрецький струнно-щипковий музичний інструмент. Складалась Л. з корпуса (резонатора) з мембраною і двох вигнутих стойок з перекладиною зверху, до якої кріпились струни, що йшли від резонатора. Корпус стародавніх Л. виготовлявся з панцира черепахи, а стойки — з ріг антилопи. За легендою першу Л. виготовив Гермес і подарував її Аполлону. 2. Тип дивана-тахти, контури якого нагадують цей музичний інструмент. 3. Старовинний струнно-клавішно-смичковий музичний інструмент, який був поширений в Білорусії, Росії та Україні; реля, риля. 4. Сузір'я Північної півкулі неба.

Ліра (2): грошова одиниця Італії (поділяється на 100 чентезимо) до введення в 2002 році євро, Туреччини (поділяється на 100 курушів) та деяких інших країн.

Ліризм: 1. Наявність у творах літератури та мистецтва підвищеної емоційності, щиросердності, схвильованості; пройнятість певним суб'єктивним настроєм і переживанням. 2. розм. Ліричний настрій.

Лірик: 1. Автор ліричних творів. 2. перен. Особа з нахилом до мрійливих, роздумливих настроїв.

Лірика: 1. Один з трьох родів літератури (поряд з епосом і драмою), в якому з особливою виразністю виявляється емоційне ставлення автора до зображуваного. Емоційний елемент у творчості письменника. 2. Твори ліричної поезії.

Ліричний: 1. Властивий ліриці; лірний. Який є об'єктом опису в ліриці. 2. перен. Емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань. 3. Такий, при якому почуття, душевні переживання панують над розумом. 4. М'яко-співучий, ніжного тембру (про голос співака).

Лісель: додаткові вітрила, що їх піднімають при слабкому вітрі на додаток до основних прямих парусів для збільшення їх площі.

Літій: хімічний елемент, символ Li, ат. н, 3; сріблясто-білий легкий лужний метал. Застосовують у термоядерних реакціях, у металургії; входить до складу деяких легких сплавів. Сполуки Л. застосовують при виготовленні скла, емалей, а також у медицині.

Літія: різновид короткого богослужіння.

Літакіноскоп: прилад для розглядування й монтажу кінострічок; літаскоп.

Літанія: 1. В католицизмі вид молитов, що їх читають або співають під час урочистих релігійних процесій. 2. перен. Нескінченні скарги, голосіння; довгий і нудний перелік чогось.

Літаскоп: прилад для розглядування й монтажу кінострічок.

Літер: документ на право пільгового або безплатного проїзду людей, перевезення вантажів. Назва пов'язана з позначенням таких документів умовною літерою.

Літера: 1. Письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови; буква, ієрогліф. Металевий брусочок з випуклим зображенням цього знака, що застосовується для друкарського набору. 2. перен. Суто формальне значення чого-небудь.

Літеральний: буквальний.

Літератор: письменник.

Література: 1. Уся сукупність наукових, художніх і т. ін. творів того чи іншого народу, періоду або всього людства. 2. Вид мистецтва, що зображує життя, створює художні образи за допомогою слова; письменство, словесність, белетристика. 3. Сукупність друкованих творів певної галузі знань з певного питання; бібліографія.

Літературний: той, що стосується літератури й відповідає її ідейно-художнім вимогам; Л. фонд — організація літераторів для подання її членам матеріальної допомоги; Л-а конвенція — договір між державами про взаємний захист авторських прав.

Літо...: у складних словах відповідає поняттям "камінь", "гірська порода", "твердий".

Літогенез: сукупність процесів утворення осадів й осадочних гірських порід.

Літогліфіка: різьблення на камені.

Літографія: 1. Різновид плоского друку, за яким друкування здійснюється з літографського каменю, цинку, алюмінію. 2. Вид графічного мистецтва. 3. Відбиток з літографської форми. 4. Підприємство, цех, де друкують у такий спосіб.

Літологія: розділ петрографії, що вивчає осадочні гірські породи, їхні склад, структуру, властивості, практичне використання.

Літопон: біла мінеральна фарба, суміш сірчистого цинку й сірчанокислого барію. Використовують також при виготовленні пластмас, гуми.

Літораль: узбережна зона морського дна, що осушується під час відпливу.

Літоральний: прибережний, береговий; Л-а зона — зона морського дна, що осушується під час відпливу (глибина від 40-50 м до 200 м); Л-і відклади — прибережно-морські відклади (валуни, гравій, пісок, мул, органогенні рештки тощо).

Літорея: давній руський тайнопис, що передбачає заміну приголосних з однієї групи на приголосні з іншої групи («проста Л., «тарабарщина») при збереженні у словах голосних незмінними або заміна букв (чи буквосполучень) числами і виконання над ними певних арифметичних дій, напр., додавання певної константи («мудра Л.»).

Літосидерити: кам'яно-залізні метеорити, основна маса яких являє собою начебто губку з нікелистого заліза, порожнини якої заповнені мінералами. Входять до класу сидеролітів.

Літосфера: верхня тверда оболонка земної кулі, до складу якої входять земна кора та верхня частина мантії Землі. Її товщина сягає від 5 до 200 кілометрів в залежності ділянки поверхні. Літосферна плита — блоки Л., відокремлені одна від одної тектонічними розривами.

Літота: один із засобів підкреслення виразності мови, побудований головним чином на применшенні якої-небудь ознаки предмета, протилежне — гіпербола.

Літотес: вид метонімії: зворот мови, протилежний перебільшенню (гіперболі); заміна будь-якого виразу іншим, рівнозначним, але у формі заперечення, напр., "згоден" — "не заперечую". Інша назва — літота.

Літотокс: один з типів розмножувальних (фотоскладальних) машин для багаторазового фотографування зображень невеликого формату.

Літотрипсія: каменедроблення; операція подрібнення каменів у сечовому міхурі за допомогою спеціальних інструментів.

Літотриптор: щипці для подрібнення каменів у сечовому міхурі. Інша назва — каменедробильник.

Літофіти: рослини, що ростуть на скелях і каменях (мохи, лишайники, деякі види синьо-зелених водоростей тощо).

Літофанія: 1. Декоративно-ужиткові вироби з обпаленого неглазурованого фарфору, малюнки на яких видно при просвічуванні. 2. Спосіб виготовлення таких виробів. 3. Підготовчі барельєфні зображення на воску для виробництва картин на папері, які видно при просвічуванні.

Літохризографія: літографське друкування бронзовою фарбою.

Літр: одиниця об'єму рідин і сипких тіл у метричній системі мір. 1 л дорівнює 1 дм³.

Літра: 1. Основна одиниця візантійської монетної ваги, 1/80 таланта (327,45 г). 2. Срібна монета, що у IV столітті карбувалась на Сицилії; важила третину римської Л. 3. Ізраїльська Л. — антична міра ваги, еквівалентна 60 шекелям (685 г) .

Літраж: об'єм у літрах.

Літургія: обідня; церковна відправа у християнстві, під час якої виконуються обряди, пов'язані з таїнством причащання. Л. годин — загальна назва богослужінь, що справляються у різні пори дня з метою освячення часу.

Ліф: верхня частина одягу, як правило, жіночого, яка облягає груди і спину.

Ліфт: технічна споруда для вертикального переміщення людей або вантажів у спеціальних кабінах (клітях), що рухаються в жорстких напрямних пристроях; вінда, здійма, підойма.

Ліхенологія: розділ ботаніки, що вивчає лишайники.

Ліхтер: вантажне, переважно несамохідне, однотрюмне морське судно типу баржі для безпричальних вантажних операцій при навантаженні або розвантаженні на рейді суден, які не можуть зайти в порт з причини великої осадки та стати до причальної стінки.

Ліцей: 1. Колишня назва гаю біля храму Аполлона Лікейського поблизу Афін, де Аристотель (384 — 322 рр. до н. е. ) навчав своїх учнів. 2. Тип середнього загальноосвітнього навчального закладу.

Ліцензія: 1. Дозвіл, що надається державним органам, на право ввозу товарів з-за кордону й вивозу їх за кордон. 2. Патентна Л. — надання права здійснювати і використовувати чиїсь винаходи, на які видано патент.

Ліценціат: перший учений ступінь у деяких закордонних університетах.

Ліценція: 1. Дозвіл. 2. Поетична Л. — відступ від загальноприйнятих правил граматики, стилістики й віршування з тією чи іншою художньою метою. 3. Знижка з тарифного мита.

Ліцитація: 1. Продаж колективної власності або власності, що має кількох претендентів на придбання, за згодою сторін. 2. Позабіржові торги.

Лобектомія: видалення частки легені. Операція при туберкульозі, гнійних процесах, пухлинах та інших захворюваннях легень.

Лобелія: рід рослин родини лобелієвих. Деякі види — декоративні, деякі — лікарські рослини. Від прізвища фламандського ботаніка М. де Лобеля.

Лобзик: ручний інструмент у вигляді рамки із затискачами на кінцях для вузької тонкої пилки, який використовується для узорного випилювання.

Лобі: 1. Перший, частіше нежитловий, поверх багатоповерхової будівлі, доступний для відвідування сторонніми особами. 2. Представники або агенти великих банків і монополій, що здійснюють тиск на законодавців і державних чиновників з метою прийняття чи відхилення тих або інших законів в інтересах цих банків і монополій.

Лобізм: система впливу на членів законодавчих органів, з метою ухвалення або неухвалення того чи іншого законопроекту, вигідного монополіям.

Лобіст: особа, яка здійснюється або організовує тиск на законодавців з метою прийняття або відхилення тих чи інших законодавчих актів в інтересах певних осіб або їх груп.

Ловелас: 1. Персонаж роману англійського шисьменника С. Річардсона "Клариса Гарло". 2. перен. Спокусник, залицяльник, гульвіса, баламут.

Ловердек: нижня палуба.

Логаеди: вірші античних часів, що складалися з різнометричних строф — з дактилів, хореїв, ямбів тощо. Вживалися переважно в ліриці та ліричних частинах трагедій. Інша назва — логаедичний вірш.

Логарифм: показник степеня, до якого потрібно піднести число-основу, щоб одержати дане число; логаритм.

Логарифмічний: мат. той, що стосується логарифмів. Л-а лінійка — прилад для швидкого виконання обчислень (множення, ділення, добування кореня тощо); Л-а функція — функція, що залежить від логарифма незалежного змінного; Л-і таблиці — таблиці логарифмів чисел, що застосовуються для спрощення обчислень.

Логарифмування: математична операція знаходження логарифмів.

Логер: невелике дво- або трищоглове вітрильне судно з рейовим оснащенням.

Логіка: 1. Наука про закони, форми та прийоми людського мислення, застосування яких у процесі міркування й пізнання забезпечує досягнення об'єктивної істини. 2. Формальна Л. — наука, що вивчає форми мислення (поняття, судження, умовиводи) та структури наукового знання (дедуктивні системи, схеми доведення тощо). 3. Математична Л. — символічний вираз формальної Л., найвищий етап її розвитку. 4. Розумність, правильність, внутрішня закономірність. 3. розм. Сукупність чиїх-небудь поглядів; хід міркувань, умовиводів.

Логін: алфавітно-цифровий набір символів, що ідентифікує користувача комп'ютерної мережі і разом із паролем використовується системою для надання йому дозволу на з'єднання з комп'ютерною системою та визначення його прав доступу до ресурсів мережі.

Логістика: 1. Те саме, що й математична логіка. 2. Ідеалістичний напрям філософії математики, який намагається ототожнити математику з логікою, перетворивши логіку при цьому на чисто символьне числення. В цьому випадку Л. називають ще логіцизмом, або логістицизмом. 3. Наука про оптимальне управління матеріальними, інформаційними та фінансовими потоками в економічних адаптивних системах із синергічними зв'язками. 4. Галузь бізнесу, що забезпечує переміщення та зберігання продукції та сировини для забезпечення виробництва та продажу.

Логічний: 1. Той, що стосується логіки, заснований на законах логіки. 2. Необхідний, закономірний. 3. Л. атомізм — ідеалістичне вчення про тотожність структури мови і структури дійсності. 4. Л. емпіризм — різновидність неопозитивізму, що виникла в 30-і рр. 20 ст. у США. 5. Л. позитивізм — те саме, що й неопозитивізм.

Лого...: у складних словах відповідає поняттям "слово", "мова", "мовлення".

Логограма: 1. Скорочення; еліптична (скорочена) форма мови, необхідна в деяких ситуаціях спілкування (телеграма, військова команда, реклама тощо). 2. Графема, що позначає слово чи морфему; інша назва — логограф.

Логограф: Графема, що позначає слово чи морфему; ієрогліф.

Логографи: автори перших давньогрецьких писань історичного характеру — попередників історичних праць. Обробляли місцеві усні перекази, легенди, хроніки тощо й викладали їх у формі прозаїчної розповіді.

Логогриф: вид шаради — загадки, в якій задумане слово може мати різні значення після перестановки або опущення складів чи літер.

Логометр: механізм приладів, якими вимірюють відношення величин двох електричних струмів.

Логоневроз: розлад мовної функції людини (переважно дітей), що настає внаслідок невротичного стану особи.

Логопатія: вада мови внаслідок ушкодження апарату мовлення, а також центральної нервової системи або затримки розвитку мови.

Логопатологія: розлад мови.

Логопедія: наука, що вивчає недоліки вимови, а також розробляє методи і вправи для запобігання та лікування їх.

Логорея: 1. псих. Симптом комунікативного розладу, що проявляється як надмірне мовне збудження, багатослівність, повторюваність, мовленева нестримність чи надмірна експресивність; поліфазія, мовленеве нетримання. 2. перен. Марнослів'я, балаканина, «словесний понос».

Логос: 1. філос. Загальний закону світу, знеособлений вічний розум. 2. Раціональне, логічне знання, яке протиставляється міфу як знанню ірраціональному і прийнятому на віру.

Логотипи: поліграфічні набірні літери з найуживанішими складами й словами.

Логотипія: набір цілими найчастіше застосовуваними складами літер, відлитими на одній ніжці.

Логофет: 1. У Візантії — назва деяких вищих державних урядовців, що відали фінансами, поштою, зовнішньою політикою, контролем над провінціями; хранитель патріаршої печатки. Л. стратіотів — чиновник, що відав армійською звітністю і виплатами у тримання платні солдатам і офіцерам. 2. Л. великий — найвищий придворний боярський чин у Молдавській державі 14 — 19 ст.

Логофобія: невротичний страх говорити, публічно виступати чи вимовляти певні слова.

Лоджия: 1. Зовнішнє приміщення-галерея в будинку, відкрите з кількох боків і огороджене колонами або арками. 2. Приміщення, вбудоване в дім, з однією відкритою стороною. 3. В італійській архітектурі — окрема будівля галерейного типу.

Ложа: 1. Місця для глядачів у театральному залі (навколо партеру й на ярусах), відокремлені перегородками. 2. Таємне товариство і місце зборів масонів.

Ложемент: 1. Профільований (схожий на півкруглий виріз) пристрій для кріплення космічних апаратів або їхніх частин на транспортних чи установочних засобах. 2. Профільоване (за формою тіла людини) сидіння робочого крісла космонавта або льотчика. 3. Невеликий стрілецький або гарматний окоп.

Лозунг: 1. Заклик, у якому чітко, стисло виражено провідну ідею, завдання або вимогу політичної, громадської організації. 2. В давнину умовне секретне слово, що вживалося при сторожовій охороні військ, пароль.

Локалізація: обмеження місця дії того чи іншого явища, процесу певними просторовими межами; обмежене поширення якого-небудь явища, процесу певними межами. Л. програмного забезпечення — переклад програми на певну мову.

Локалізувати: не допускати поширення чого-небудь далі визначеного місця.

Локальний: місцевий, той, що не виходить за визначені межі; Л-а війна — війна, обмежена порівняно вузькими рамками якого-небудь географічного району.

Локатив: місцевий відмінок.

Локатор: пристрій, яким визначають місце, де перебувають літак, судно чи інший об'єкт, за допомогою відбитих від них або випромінюваних ними звукових чи електромагнітних хвиль.

Локаут: закриття підприємств і масове звільнення робітників з виробництва.

Локація: виявлення об'єкта розвідування і визначення його місцеположення.

Локаята: те саме, що й чарвака.

Локва: вічнозелена деревна рослина родини розових. Має кисло-солодкі їстівні плоди. Інша назва — японська мушмула.

Локо: 1. Ціна товару, визначена за місцем перебування його (без урахування доставки). 2. Операція з іноземною валютою або цінними паперами, розрахунок, за якою провадять готівкою на тій самій біржі, де було здійснено її.

Локомобіль: пересувний або стаціонарний паросиловий агрегат, в якому об'єднано паровий котел, парову машину й допоміжні пристрої.

Локомотив: самохідна машина, що рухається по рейкових коліях, пересуваючи поїзди або окремі вагони.

Локомоція: сукупність рухів, за допомогою яких людина й тварини переміщуються в просторі.

Локриця: рід багаторічних трав'янистих рослин родини бобових. Поширені здебільшого в Середземномор'ї. Деякі види вирощують як технічні й лікарські рослини. Зазвичай, збирають корені восени або рано навесні, зрідка літом. Інші назви — солодка, солодець.

Локсодромія: лінія, що лежить на якійсь поверхні обертання (напр., поверхні земної кулі) і перетинає всі меридіани (які самі є Л.) цієї поверхні під постійним кутом. По Л. земної кулі рухається пароплав або літак, якщо він не змінює свого курсу. Інша назва — локсодромна спіраль, локсодрома.

Локус: 1. Місцезнаходження чого-небудь (напр., Л. некрозу). 2. Л. хромосоми — ділянка хромосоми, в якій міститься певний спадковий фактор (ген).

Лоларди: в Англії, Нідерландах, Німеччині учасники антикатолицького селянсько-плебейського руху 14 — 15 ст., що передував Реформації. Відстоювали серед іншого вимоги скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії.

Ломас: тип пустельної рослинності в Південній Америці на узбережжі Тихого океану. Взимку використовують як пасовиська.

Ломбард: кредитна установа, що надає населенню позички за певний процент під заставу цінних речей; приймає також (за плату) на зберігання деякі предмети домашнього вжитку. Від назви італійської провінції Ломбардія, де вони вперше були створені.

Лонгет: пов'язка з гіпсу, яка забезпечує нерухомість зламаних кісток кінцівок.

Лонжа: 1. Довгий мотузок, на якому запускають по колу авіамоделі. 2. Канат, прикріплюваний акробатами, для безпеки при стрибках, виконанні фігур під куполом цирку тощо. 3. Те саме, що й корда.

Лонжерон: 1. Балка, що проходить уздовж крила літака і надає йому міцності. 2. Поздовжня балка рами автомобіля.

Лорд-канцлер: у Великобританії одна з найвищих службових осіб, член кабінету міністрів, міністр юстиції, голова верховного суду, президент палати лордів.

Лорд-мер: у деяких великих містах Англії — особа, яка очолює муніципалітет, міський голова.

Лорд: 1. Англійський спадковий дворянський титул, що надається королем аристократам, а також особа, що має цей титул. 2. Член верхньої палати англійського парламенту.

Лордоз: вигин хребта, звернений опуклістю вперед. Формується в шийному і поперековому відділах хребта, забезпечуючи компенсацію фізіологічного кіфозу або як наслідок природженого або патологічного вивиху стегна чи тазостегнових суглобів.

Лорі (1): рід напівмавп родини лорисових. Живуть у тропічних лісах Південно-Східної Азії. Інша назва — лорис.

Лорі (2): рід папуг родини лорієвих (Loriidae). Рід поділяється на 12 родів (62 види). Поширені на Новій Гвінеї, Молуккських та інших островах. Гніздяться в дуплах дерев і термітниках. Л. добре наслідують звуки людської мови.

Лорнет: 1. Рід монокля в оправі, яким користувались у дворянських колах. 2. Окуляри в оправі з ручкою.

Лоро-конто: рахунок, відкритий банком своєму кореспондентові для внесення сум, що надходять на його користь; лоро. З цього рахунку провадять платежі за дорученням банку-кореспондента.

Лот (1): прилад для вимірювання глибини моря, річки тощо з борта судна; глибомір, оливниця.

Лот (2): неметрична одиниця маси (ваги) в Австрії (17,5 г), Данії (15,3 г), Росії (12,8 г), користувалися до 1918 р., тобто до запровадження метричних мір.

Лот-лінь: тонкий трос (лінь) прив'язаний до гирі ручного лота.

Лотерея: форма залучення коштів населення через продаж лотерейних білетів; частина виручених за них коштів розігрується у вигляді речових або грошових виграшів.

Лото: 1. Групова гра, в якій для виграшу треба першим накрити ряд цифр або малюнків на спеціальній карті. 2. Спортивне Л.- вид лотереї.

Лотос: рід водяних багаторічних трав'янистих рослин родини лататтєвих. Мають великі красиві квітки. Л. горіхоносний культивують заради їстівних кореневищ і насіння.

Лоуренсій: штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Lr, ат. н. 103; належить до актиноїдів. Від прізвища американського фізика Е.-О. Лоуренса.

Лофт : 1. Житло, переоснащене із верхнього, під дахом, поверху або мансарди приміщення промислової будівлі. 2. Архітектурний стиль кінця XX століття, що передбачає стилізацію під переобладнане промислове приміщення.

Лофт: 1. Житло, переоснащене із верхнього, під дахом, поверху або мансарди приміщення промислової будівлі. 2. Архітектурний стиль кінця XX століття, що передбачає стилізацію під переобладнане промислове приміщення.

Лоція: 1. Один з розділів науки про судноводіння, що детально вивчає океани, моря, річки відповідно до потреб судноплавства. 2. Книга, в якій детально описано особливості моря, берега, підходи до портів, напрями й швидкості течій, характеристики рельєфу дна тощо.

Лоцман: особа, добре знайома з умовами плавання в певному районі моря, річки, порту тощо. В обов'язки Л. входить проводження суден у межах цього району.

Лояльний: 1. Той, що тримається у межах законності, іноді тільки зовнішньо, формально. 2. Той, що нейтрально, коректно, доброзичливо ставиться до когось, чогось.

Лубрикатор: прилад для автоматичного мащення під тиском тертьових поверхонь машин і механізмів.

Луддити: учасники стихійних робітничих виступів в Англії у 2-й половині 18 — на початку 19 ст. проти запровадження в промисловості машин, що витісняли ручну працю й збільшували кількість безробітних. Назва, ймовірно, походить від імені ремісника Н. Лудда, якай зруйнував свій в'язальний верстат на знак протесту проти сваволі хазяїна.

Лудлов: набірна рядковідливна великокегельна машина з ручним набором матриць. Від прізвища американського конструктора В.-І. Лудлова.

Луїдор: золота 20-франкова французька монета 17-18 ст, названа на честь Людовика XIII; луї.

Лук (1): польський і український шляхетський герб.

Лук (2): жарг. візуальний образ, створений, як правило, комплектом одягу і взуття.

Лукуллів бенкет: розкішний, коштовний обід. Від імені римського магната Лукулла (1 ст. до н. е.), що вславився марнотратством.

Лумп: цукор-пісок невисокої якості, одержаний з відходів рафінадного виробництва.

Лунатизм: те саме, що й сомнамбулізм. Назва походить від неправильних уявлень про вплив місячного світла на людину.

Луп: фрагмент звукового аба візуального запису, замкнутий спеціальним чином для його неперервного відтворення.

Лупа: оптичний прилад (збиральна лінза або система лінз) для розглядання дрібних деталей.

Луперкалії: давньоримські свята на честь бога полів і землеробства Фавна, який нібито захищав отари й стада худоби.

Лупулін: залозки суплідь хмелю, а також секрет цих залозок. Застосовують у пивоварній промисловості.

Льє: старовинна французька одиниця відстані (4,444 км, або 5,555 км), яка становить 1/25° або 1/20° дуги земного меридіана.

Льяноси: тип тропічного лісостепу (саван) у межах Венесуели і Колумбії. Використовують як пасовиська.

Люверс: круглий отвір у полотні, тенті тощо для протягування вірьовки, щоб закріпити їх.

Люгер: невелике дво- або трищоглове вітрильне судно з рейовим оснащенням; логер.

Люес: те саме, що й сифіліс.

Люїзит: органічна сполука миш'яку, безбарвна рідина. Стійка отруйна речовина шкіро-наривної і загально-отруйної дії. Від прізвища американського хіміка А. Льюїса.

Люк: 1. Виріз, отвір, звичайно із заслонкою, для проникнення вниз, усередину чого-небудь; ляда, покришка. 2. Отвір, що заміняє собою вікно; лазія. 3. Отвір для засипання чого-небудь або виймання з середини чогось. 4. гірн. Нижня частина шахти, гірничих виробок з різними пристроями для регулювання подачі руди, вугілля до транспорту. 5. військ. Отвір у борті судна, броні танка тощо для стрільби з артилерійської гармати, кулемета.

Люкс (1): одиниця освітленості. 1 лк — освітленість, створювана світловим потоком в 1 люмен, рівномірно розподіленим на площині 1 м²; 1 лк = 0,0001 фота.

Люкс (2): 1. Позначення розкішно обладнаних магазинів, номерів у готелях, купе в поїздах, кают на суднах, найвищого гатунку товарів тощо. 2. перен. Вища якість.

Люксметр: прилад для вимірювання освітленості в люксах.

Люмбаго: сильний біль, що раптово виникає в попереку при захворюванні м'язів і нервів; простріл.

Люмен: одиниця світлового потоку. 1 лм випромінюється в тілесному куті в 1 стерадіан точковим джерелом світла, сила світла якого становить 1 канделу.

Люменометр: прилад для вимірювання світлового потоку в люменах.

Люмінал: те саме, що й фенобарбітал.

Люмінесценція: світіння твердих тіл або газоподібних рідких речовин, яке під впливом певного джерела енергії не супроводжується тепловими променями.

Люмінографія: спосіб виготовлення копій малюнків або тексту з застосуванням світних речовин, нанесених на картон, на який укладають відтворюваний оригінал і фотоматеріал.

Люмінофори: речовини, здатні до люмінесценції.

Люмітайп: електронна одноапаратна буквопроекціююча логічна машина; забезпечує одержання фотонабору шрифтами кегля 5 — 28 пунктів форматом до 10 квадратів.

Люмпен-пролетаріат: декласовані елементи (жебраки, волоцюги, злодії тощо).

Люмпен: декласовані й деморалізовані верстви населення, які опинилися на «дні» суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії.

Люмпенізація: процес втрати якимось класом, соціальним прошарком характерних рис, що супроводжується переходом в нижчий соціальний статус. Л. здебільшого супроводжується втратою професіоналізму та соціальної ініціативи, безробіттям, правовим нігілізмом, зниженням рівня культури.

Люнет: 1. Пристрій у металорізних верстатах для додаткового підтримування при обробці тонких і довгих заготовок. 2. архіт. Кругле або напівкругле обрамлене поле стіни, яке розташоване над дверима або вікнами. 3. військ. Відкрите укріплення на полі, що складається з чотирьох фасів і відкрита з тилу. 4. заст. Зорова труба, телескоп.

Люпозорій: медичний заклад, який здійснює профілактику, лікування та вивчення люпусу.

Люпус: хронічне захворювання шкіри, що проявляється ураженням ряду органів та систем. Виникає внаслідок порушення імунологічних процесів в організмі, при якому антитіла, що виробляються організмом, пошкоджують ДНК здорових клітин; переважно спричинюється туберкульозною паличкою. Інша назва — вовчак.

Люстра: підвісний освітлювальний прилад, що має кілька джерел світла (свічок, електролапм) і оздоблену арматуру; жирандоля, світич.

Люстрація: 1. Політична практика законодавчого обмеження прав деяких категорій осіб (виділяються за професійними, партійними, релігійними або іншими ознаками) на заняття державних посад, професійну практику, недоторканність особистого життя. 2. Релігійно-містичні обряди, які, за уявленням віруючих, охороняють від хвороб та інших бід. 3. Періодичні описи державних маєтностей з метою визначення їхньої прибутковості. Провадилися з 1562 р. до кінця 18 ст. в Польщі, а в 1778-1876 рр. російським урядом у Литві, Білорусії, на Правобережній Україні.

Люстрин: вовняна або напіввовняна тканина з глянцем.

Лютеранство: один з основних напрямів протестантизму, що виник у 16 ст. в Німеччині на основі вчення М. Лютера (звідси й назва). Головним у віровченні Л. є положення про виправдання вірою й про спасіння через особисту віру (без посередництва церкви).

Лютецій: хімічний елемент, символ, Lu, ат. н. 71; блискучий метал, належить до лантаноїдів. Від латинської назви Парижа — Лютеція.

Лютня: старовинний струнний щипковий музичний інструмент східного походження.

Люфа: рід однорічних трав'янистих рослин. Поширені у тропіках і субтропіках Африки та Азії. Молоді плоди їстівні, із старих виготовляють мочалки, літні капелюхи тощо.

Люфтваффе: військово-повітряні сили Німеччини у складі рейхсвера, вермахта і бундесвера.

Люфтпауза: невелика, ледь помітна перерва у звучанні під час виховання музичного твору.

Люцерна: рід трав'янистих рослин родини бобових. Поширені в Європі, Азії, Північній Америці. Цінна кормова культура.

Люцифер: в християнській міфології — сатана, володар пекла й зла; люципер.

Ля: шостий звук музичної гами, а також нота, що позначає цей звук.

Лякрос: спортивна командна гра з м'ячем і ракеткою-ключкою, в якій дві команди прагнуть уразити ворота суперника гумовим м'ячем , користуючись ногами і снарядом, що представляє собою щось середнє між ключкою і ракеткою. Л. двічі включався в програму літніх Олімпійських Ігор (1904, 1908). У Канаді гра є національним літнім видом спорту.

Лян: 1. Одна з вагових одиниць Китайської Народної Республіки (31,2 г). 2. Грошова одиниця Китаю до 1933 р.

Ляпіс-лазур: те саме, що й лазурит.

Ляпіс: азотнокисле срібло. Застосовують для виготовлення фотоматеріалів, дзеркал тощо; в медицині — протимікробний і припікальний засіб.

Ляпсус: прикра помилка, недогляд в усній мові або на письмі через неуважність, поспішність або забутливість.

Лярва: 1. У давньоримській міфології — душа померлої людини, яка скоїла тяжкий злочин, або людинии, не похованої належним чином; вважалось, що Л. приносить живим нещастя і смерть. Для запобігання загрози з боку Л. в Римі 9, 11 і 13 травня кожного року влаштовувалися «очисні» нічні церемонії, лемурії, під час яких храми закривалися, а шлюби не укладалися. 2. Венеціанська біла маска, що повторює контури людського обличчя. 3. У слов'янської міфології Л. — злобний жіночий дух, здатний вселятися в тіло жінки, роблячи її розпусною. 4. жарг. — легковажна жінка, проститутка.

Лярд: топлене свиняче сало; смалець.

Лясе: 1. Закладка у книзі — тасьма, яку приклеюють у верхній частині корінця книги і вводять у середину книжкового блока. 2. Листок паперу, що його вкладає в книгу видавництво або книготорговельна організація, повідомляюча про книги, які готуються до випуску або надійшли у продаж.

Ма: в міфології багатьох давніх народів Малої Азії богиня землі й родючості.

Маар: лійкоподібна або циліндрична западина на земній поверхні, утворена внаслідок вулканічних вивержень без виливу магми.

Мавзолей: монументальна поховальна споруда; усипальня, нагробок. Від назви гробниці карійського царя Мавсола в Галікарнасі (4 ст. до н. е., Мала Азія).

Маври: 1. Застаріла назва представників корінного населення історичної області в Північній Африці — Мавританії; мавретяни. 2. Після завоювання Північної Африки арабами (8 ст.) і появи їх на Піренейському півострові назва всіх завойовників, що прийшли з Північної Африки.

Мавританський стиль: архітектурний стиль, що його створили араби й маври в 7-15 ст. Характерні риси: підковоподібні арки, сталактитові прикраси, строкате ліплення й різьблення. Від назви історичної області Північної Африки — Мавританія.

Маг: 1. У країнах Стародавнього Сходу — жрець, який виконував релігійні обряди і провіщай майбутнє. 2. Людина, що володіє таємницями магії; характерник, чарівник, чародійник, чудодійник.

Магазин: 1. Приміщення для роздрібної торгівлі; крамниця. 2. Приміщення для зберігання запасів харчування, боєприпасів і т. ін.; комора, склад. 3. Частина апарата або приладу у вигляді коробки або трубки, куди вкладають кілька однорідних предметів (М. автомата). 4. Запасне місце у вуликові для меду на випадок посиленого збору.

Магараджа: титул князя високого рангу в Індії. Існував до ліквідації князівств (1956 р.).

Магдебурзьке право: середньовічна правова система міського самоврядування у Центральній Європі — встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо; не поширювалося на жінок, бідняків, незаконнонароджених, нехристиян. М. п. сформувалось в Саксонії близько 1235 року в процесі розвитку комунального руху під впливом міст-комун Північної Італії; поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви, України.

Магістр: 1. У Стародавньому Римі титул деяких службовців. 2. У Візантії високий придворний титул. 3. У Західній Європі голова середньовічного духовно-лицарського ордену. 4. В дореволюційній Росії, Англії, США і тепер в Україні вчений ступінь. 5. В Західній Європі за середньовіччя викладач гуманітарних наук.

Магістраль: 1. Головний напрям, основна лінія у шляхах сполучення. 2. Головний кабель або головна труба в системі електричної, телеграфної, телефонної, газової, водопровідної мережі. 3. Широка міська вулиця.

Магістральний: перен. основний напрям, як правило, руху чого-небудь.

Магістрант: особа, що склала екзамени на звання магістра, але не захистила магістерської дисертації.

Магістрат: 1. У Стародавньому Римі державна посада, представник влади. 2. В Литві, Польщі й Україні 15 — 19 ст. орган міського управління, що здійснював адміністративно-судові функції. 4. В деяких країнах міське управління (муніципалітет). 5. У Великобританії і Франції суддя. 6. У США сукупність усіх державних урядовців, у т. ч. судових.

Магістратура: 1. У Стародавньому Римі — почесні державні посади і сукупність осіб, що їх посідали. 2. У сучасних країнах загальна назва судових посад. 3. Підготовка, що підвищує кваліфікацію спеціаліста, який закінчив вищий навчальний заклад; відділ при вузі, що проводить таку підготовку.

Магічний: 1.Той, що стосується магії. 2. Чудодійний, чарівний. 3. М-і ядра — атомні ядра, що містять 2, 8, 20, 28, 50, 82, 126 протонів або нейтронів. Основні властивості цих ядер такі: підвищена стійкість, більша кількість, ніж в інших ядрах, ізотопів та ізотонів.

Магія: 1. Сукупність прийомів та обрядів, які мають чудодійну силу; чаклунство, чари, чарівництво. 2. перен. Щось загадкове, незрозуміле.

Магма: природна розплавлена силікатна маса з домішкою летких речовин, що утворюється в глибинних зонах Землі. При охолодженні як на глибині, так і після виливу через вулкани на земну поверхню, вона твердіє, утворюючи магматичні породи.

Магнат: 1. В ряді країв Західної Європи, зокрема в Польщі й Угорщині, за феодалізму великі землевласники, аристократична верхівка класу феодалів. 2. перен. Великий капіталіст, глава монополії (напр., фінансовий магнат).

Магнезит: мінерал класу карбонатів, білого, сіруватого, жовтуватого кольору. Використовують для виготовлення вогнетривів, магнезітального цементу, одержання солей магнію тощо. Від назви давньогрецького м. Магнесії.

Магнезія: окис магнію; білий порошок. Застосовують у медицині, у виробництві вогнетривів, магнезіального цементу, будівельних матеріалів. Від назви давньогрецького м. Магнесії.

Магнесин: пристрій для керування механізмами на віддалі та передавання показань вимірювальних приладів.

Магнетизм: сукупність властивостей і явищ (притягування, відштовхування тощо), яка виявляється у взаємодії між електричними струмами, між струмами і магнітами, мікрочастинками (електронами, протонами, нейтронами).

Магнетики: тіла, що намагнічуються в магнітному полі, тобто навколо них утворюється додаткове магнітне поле.

Магнетит: мінерал класу окисів та гідроокисів, чорний з металевим блиском. Цінна залізна руда.

Магнето: магнітоелектричний генератор змінного струму для запалювання від іскри робочої суміші в двигунах внутрішнього згоряння; котушка запалювання.

Магнетодіелектрики: речовини (суміш феромагнітних порошків з діелектриками), спресовані під великими тиском і при високій температурі у монолітну масу. Застосовують для виготовлення осердь котушок і магнітопроводів.

Магнетон: одиниця виміру магнітного моменту, застосовувана в атомній і ядерній фізиці.

Магнетохімія: розділ фізичної хімії, який вивчає залежність магнітних властивостей речовин від їхньої хімічної будови, вплив магнітних явищ на кінетику хімічних реакцій.

Магнетрон: двоелектродна електронна лампа, що працює в полі електромагніту або постійного магніту. М. застосовують як потужний генератор надвисокочастотних коливань.

Магній: хімічний елемент, символ Mg, ат. н. 12; легкий сріблясто-білий метал. Застосовують для виготовлення легких сплавів, одержання важковідновлюваних металів (ванадію, титану, урану тощо), для освітлювальних і запальних ракет тощо.

Магніт: намагнічене тіло (здебільшого із сталі або спеціального сплаву), що утворює магнітне поле і має властивість притягати до себе або відштовхувати від себе інші тіла; магнет.

Магнітний: той, що стосується магніту і має властивості магніту; М-а антена — приймальна антена у вигляді дротової котушки на стрижневому осерді з магнітного матеріалу, звичайно фериту; М-а дефектоскопія — сукупність методів виявлення прихованих дефектів у феромагнітних матеріалах і виробах; М-а індукція — фізична величина, що характеризує діяння магнітного поля в речовині на електричний струм; М-а насиченість — стан феромагнетики, який характеризується найбільшою намагніченістю; М-а аномалія — місцеві відхилення від правильного розподілу елементів земного магнетизму; М-е поле — простір, у якому виявляється діяння магнітних сил.

Магніто...: у складних словах відповідає поняттю "магнітні явища", напр. магнітооптика, магнітострикція.

Магнітобіологія: розділ біології, що вивчає вплив магнітного поля на біологічні об'єкти.

Магнітогідродинаміка: розділ фізики, що вивчає взаємодію рідких металів, плазми з електромагнітним полем.

Магнітограма: графічний запис змін у часі магнітного поля Землі, що його одержують за допомогою магнітографа.

Магнітограф: прилад, який автоматично й неперервно реєструє числові характеристики магнітного поля Землі.

Магнітола: об'єднані в одному футлярі радіоприймач і магнітофон.

Магнітометр: прилад для вимірювання напруженості магнітного поля та інших магнітних величин, зокрема магнітних характеристик матеріалів.

Магнітометрія: сукупність методів вимірювання характеристик магнітного поля.

Магнітооптика: розділ оптики, в якому вивчають вплив магнітного поля на випромінювання, поширення й поглинання світла.

Магнітопауза: межа магнітосфери Землі, тобто межа між земним і міжпланетним магнітними полями.

Магніторіум: прилад, за допомогою якого досліджують магнітне поле Землі.

Магнітостатичне поле: магнітне поле нерухомих постійних магнітів.

Магнітострикція: зміна форми або розмірів тіл (з нікелю, нікелевого фериту тощо) при намагнічуванні й розмагнічуванні їх.

Магнітосфера: магнітна оболонка Землі чи якоїсь іншої планети.

Магнітофон: радіотехнічний апарат для магнітного записування звуку (здебільшого на магнітну стрічку) та його відтворювання.

Магнолія: рід субтропічних деревних та кущових рослин. З квіток, листя та молодих гілок добувають ефірну олію. Препарат, виготовлений з листя, використовують у медицині для зниження кров'яного тиску. Від прізвища французького ботаніка П'єра Маньоля (1638 — 1715).

Магометани: послідовники релігії, яку, за арабськими легендами, заснував пророк Магомет у VIIст. н.е.; мусульмани.

Магометанство: заст. мусульманство, іслам; за іменем пророка Магомета, засновника віровчення.

Маґо: вид вузьконосих, безхвостих мавп роду макак. Поширений у Південно-Західній Африці, Європі та біля Гібралтару. М. легко приручаються та піддаються дресируванню.

Мадам: форма звертання до одруженої жінки у Франції та деяких інших країнах; вживається здебільшого з прізвищем.

Мадаполам: бавовняна тканина. Від назви селища Мадаполама в Індії.

Мадемуазель: форма звертання до дівчини і незаміжньої жінки у Франції та деяких інших країнах; вживається здебільшого з прізвищем.

Мадія: рід однорічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Розводять у Чілі, Каліфорнії, Європі. Цінна олійна рослина.

Мадленська культура: найпізніша палеолітична культура, поширена в південно-західних районах Європи. Від назви печерної стоянки Ла-Мадлен у Франції, де було проведено перші розкопки.

Мадонна: 1. У католицькій релігії назва Богородиці, а також її зображень в образотворчому мистецтві. 2. Застаріле звертання до заміжньої жінки в Італії.

Мадригал: 1. Спочатку італійська пісня; пізніше — невеликий ліричний вірш з компліментом жінці. 2. Вид вокального твору ліричного характеру доби Відродження.

Маестозо: муз. величний, урочистий характер виконання.

Маестро: 1. заст. Шаноблива назва видатного музиканта, композитора, художника. 2. Звання, що надається видатним майстрам-шахістам у деяких закордонних країнах.

Мажор: 1. Музичний лад, акорд якого складається з великої та малої терцій і має бадьоре, радісне звучання. 2. перен. Бадьорий, радісний настрій, характер; радість, піднесеність, бадьорість. 3. перен. молода людина, чиє життя і майбутнє, влаштували впливові батьки, через що вона стала легкою і безтурботною, а сам він став його марнотратником.

Мажордом: 1. Вища службова особа у Франкській державі (кінець 5 — середина 8 ст.). 2. За середньовіччя управитель королівського двору. 3. Старший лакей, дворецький.

Мажоретка: дівчина в стилізованій під військову уніформі, яка в складі групи супроводжує військовий оркестр, відбиваючи ритм.

Мажоритарний: той, що належить до більшості, заснований на більшості; М-а виборча система — система виборів до представницьких органів, за якою враховуються лише голоси, подані за кандидата (або за список кандидатів партії), що дістав більшість голосів по виборчому округу на відміну від пропорційної виборчої системи.

Мажорний: 1. муз. Той, що стосується мажору. 2. перен. Бадьорий, радісний.

Мазар: місце, яке мусульмани вшановують як святе; здебільшого гробниця або могила із зведеною над нею спорудою.

Мазгаб: один з напрямків шаріатського права в ісламі.

Маздаїзм: стародавня релігія, поширена в 1-му тис. до н. е. в Мідії, Персії. За віровченням М., божественне начало (бог Мазда, або Ахурамазда, звідси й назва) веде боротьбу із злим началом (Аріман) за панування над світом й душами людей.

Маздакізм: 1. Народний, головним чином селянський, рух в Ірані в 488 — 528 рр. проти аристократії та вищого духівництва, за знищення майнової нерівності, відродження сільської громади і спільного користування землею тощо. Названий за ім'ям керівника руху, глави релігійної секти Маздака. 2. Релігійно-філософське вчення, поширене в ряді країн Азії в 5 — 12 ст.

Маздеїзм: релігія Ірану та Середньої Азії, що грунтується на культі божества світла і добра — Мазди.

Мазер: прилад, за допомогою якого генерують (одержують) або підсилюють радіохвилі надвисокої частоти.

Мазохізм: 1. Статеве збочення, при якому для досягнення оргазму необхідно відчувати фізичний біль або моральне приниження з боку партнера; за іменем австрійського письменника Леопольда Захер-Мазоха, який описав це явище. 2. перен. демонстративний вияв власних образ, душевного болю, приниженнь, негативних відчуттів.

Мазурка: 1. Польський народний танок у розмірі 3/4 або 3/8. У XIX столітті набув поширення як бальний танець у країнах Європи. 2. Музичний твір у ритмі й характері цього танцю.

Мазут: густі маслянисті залишки, що залишаються після перегонки нафти. Використовуються як паливо для котлів і для виробництва мастил.

Мазхаб: школа шаріатського права в ісламі.

Маїс: однорічна зернова рослина родини злакових; важлива кормова та продовольча культура. Інша назва — кукурудза.

Майдан: 1. Відкрита територія, поле, площа, широка частина вулиці. 2. Свято у тюркських народів, яке проводиться з нагоди завершення посівної шляхом збору селян на великій галявині.

Майко: учениця ґейші — третій ступінь навчання після сікомі та мінараі. Від гейш, М. вирізняє зачіска з власного волосся (а не перука), більш строкате кімоно, дерев'яні сандалі на високій танкетці. М. є частиною традиційної культури японських розваг, званої карюкай.

Майоліка: вироби декоративно-ужиткового мистецтва з кольорової випаленої глини, вкриті поливою. Від назви о. Майорка (Мальорка) в Середземному морі.

Майонез: 1. Соус з яєчних жовтків, олії, оцту, солі й прянощів. 2. Заправлена М. холодна страва з м'яса, риби, птиці, дичини тощо.

Майор: 1. Офіцерський чин у більшості армій країн світу. 2. Серед генеральських звань в Україні та в арміях ряду інших країн є звання генерал-майор.

Майоран: багаторічна запашна трав'яниста рослина родини губоцвітих з білими або рожевими квітками, зібраними у колоски; використовується в парфумерії та кулінарії; майран, майорці, розмайран.

Майорат: 1. Порядок успадкування родового володіння, за яким воно передається старшому у роді (сеньйорат), старшому синові або, у випадку його смерті раніше спадкодавця, внуку старшого сина (прімогенітура). 2. Володіння, успадковане за таким правом.

Майордом: 1. Старший сановник королівського палацу у Франції в епоху правління династії Меровінгів. 2. Старший лакей; мажордом.

Майоризувати: використати більшість голосів для відхилення пропозицій меншості (напр., у парламенті).

Майя (1): 1. В індійській міфології богиня обману. 2. У ведичній релігії Стародавньої Індії — магічна, божественна сила, надчуттєва здатність творити чудеса. 3. У філософії брахманізму — обманна видимість чуттєвої різноманітності фізичних речей, ілюзія реального світу, що нібито приховує справжню духовну сутність буття. 4. У буддизмі — ім'я матері Будди.

Майя (2): 1. В давньогрецькій і давньоримській міфології старша з Плеяд. 2. Назва одного з астероїдів, одна з шести яскравих зір зоряного скупчення Плеяди.

Майя (3): група споріднених за мовою індіанських племен, що створили у давнину високу культуру, а нині живуть нарізно у Мексиці, Гватемалі, Гондурасі.

Макака: рід вузьконоспх мавп родини мартишковнх. Поширені в Південно-Східній Азії, Африці та на крайньому Півдні Європи. Використовують як піддослідних тварин для медичних експериментів.

Макам: музичний лад у професіональній музиці арабів та іранців.

Макама: жанр класичної арабської прози — коротке римоване гуморестично-сатиричне оповідання; римована проза.

Макарони: трубчасті вироби з висушеного пшеничного тіста, замішаного на воді.

Макаронізм: 1. Запозичені зі збереженням граматичних форм іноземні слова. 2. Слово (або вислів) з іноземної мови, включене письменником у речення з неминучим спотворенням звукової форми включеного й наданням йому гротескного характеру. 3. перен. Надмірне вживання на письмі та в розмові іноземних слів і форм.

Макаронічний стиль: жартівливий літературний стиль, у якому змішуються слова і речення різних мов. Напр.: Енеус ностер магнус пан ус і славний Троянорум князь (І. Котляревський "Енеїда").

Маквіс: зарості вічнозелених чагарників і невисоких дерев, характерні для країн Середземномор'я.

Макет: 1. Просторове зображення, модель будь-чого (виробу, споруди, декорації тощо), звичайно в зменшених розмірах. 2. У поліграфії — взірець книги, журналу, попередньо виготовлений для точного розміщення тексту та ілюстрацій.

Макі (1): частина Руху опору Франції німецьким окупаційним військам в роки Другої світової війни'; представляли собою групи партизан, що діяли в основному в сільській гористій місцевості місцевості. Від назви заростей вічнозеленого чагарника (маквісу), в якому часто переховувалися партизани.

Макі (2): іспанський антифашистський партизанський рух, що діяв у Іспанії з 1936 по 1965 роки. Іспанські М. брали участь у Французькому русі опору в роки Другої світової війни.

Макіавеллізм: політика, яка здійснюється підступними методами, не гребує нічим заради досягнення мети. Від імені політичного діяча Флорентійської республіки Н. Макіавеллі.

Макімоно: малюнок на папері або шовку, що зображує якийсь історичний або релігійний сюжет, з пояснювальним написом; найстаріша форма ілюстрованої книги в Японії та Китаї (з 11 ст.).

Макінтош: плащ з непромокальної прогумованої тканини. Від прізвища винахідника прогумованої тканини шотландського хіміка Ч. Макінтоша.

Макія: зарості вічнозелених чагарників і невисоких дерев, характерні для країн Середземномор'я; маквіс.

Маккартизм: реакційна течія в політичному житті США початку 50-х років 20 сторіччя, спрямована на придушення комуністичних ідей. Пов'язана з діяльністю сенатора Дж. Маккарті.

Маклер: професіональний посередник при укладанні торговельних і біржових угод; фактор.

Маклюра: рід дерев'янистих рослин родини шовковицевих. Батьківщина — Північна Америка. В Україні вирощують як декоративні рослини. З деревини видобувають оранжеву фарбу. Від прізвища американського вченого В. Маклура.

Маком: музичний лад у традиційній професіональній музиці таджиків та узбеків. 2. Музичний твір, заснований на ладах маком.

Макраме: вузликове плетіння з ниток, мотузок, тасьми для створення візерунків. Техніка М. виникла в арабських країнах в 13 ст.

Макрель: те саме, що й скумбрія.

Макро...: перша частина складних слів, що означає "великий", "пов'язаний з вивченням величин.

Макроглія: один з видів нервової тканини тваринних організмів, складова частина невроглії. Виконує опорну та живильну функції.

Макрографія: метод дослідження поверхні металу за допомогою фотографій чи малюнків у натуральну величину або трохи збільшених.

Макроеволюція: процес еволюції організмів всередині роду, родини та інших систематичних категорій, вищих, ніж вид.

Макроекономіка: економічна наука, що вивчає взаємозв'язки і пропорції розвитку економіки в цілому і окремих його галузей. Це дає можливість уявити загальну картину, основні тенденції, напрями економічного розвитку країни.

Макрокефал: великоголовий; макроцефал.

Макрокефалія: великоголовість, аномальні розміри голови при нормальних розмірах інших частин тіла. У людини супроводиться недостатнім розумовим розвитком; макроцефалія.

Макрокінетика: розділ хімічної кінетики, що вивчає вплив процесів переносу речовини і тепла на швидкість хімічних реакцій.

Макроклімат: клімат великого географічного регіону, зони, області або навіть усієї Землі, в його основних рисах.

Макрокосм: Всесвіт, світ дуже великих величин.

Макрокосмос: зовнішній, по відношенню до людини, світ; всесвіт, увесь навколишній світ. Інша назва — макрокосм.

Макроліти: великі за розмірами, здебільшого прикріплювані до дерев'яних або кістяних держаків, кам'яні знаряддя (долота, свердла, сокири), що їх застосовували люди за мезоліту й неоліту.

Макромолекула: велика молекула, молекула полімера. Побудована за принципом повторених від сотень до мільйонів структурних одиниць — мономерних ланок (груп). М. одержують за методами полімеризації і поліконденсації.

Макрон: 1. Діакритичний знак у вигляді риски зверху над символом, значно рідше — під ним, для позначення, як правило, подовження звуку. 2. мат. Знак у вигляді риски зверху для позначення усередненої величини.

Макроподи: рід тропічних і субтропічних риб підряду лабіринтових; деякі види розводять в акваріумах. Трапляються у воді на рисових полях, де поїдають личинок малярійного комара.

Макропрограмування: спосіб складання й використовування макро-програм.

Макрорельєф: форми рельєфу земної поверхні, що визначають загальний характер будови великих її ділянок (напр., гірські хребти, рівнини, плоскогір'я).

Макросейсмічні коливання: коливання земної поверхні під час землетрусів, що їх безпосередньо відчувають люди.

Макросистема: фізична система, що складається з макротіл, доступних для сприймання органами чуттів, на відміну від мікросистем, що складаються з мікрочастинок, якими є атом, молекула, недоступні для сприймання органами чуттів.

Макроскопічний: видимий неозброєним оком.

Макроспора: те саме, що й мегаспора.

Макроспорангій: орган розмноження вищих різноспорових рослин, в якому розвиваються макроспори.

Макроспорофіл: видозмінений листок, на якому розвиваються макроспорангії.

Макроструктура: будова твердих тіл, зокрема металу, яку людина бачить неозброєним оком або при невеликому збільшенні за допомогою лупп.

Макрофаги: клітини сполучної тканини тваринних організмів, здатні схоплювати і перетравлювати бактерії, рештки загиблих клітин та інші чужорідні або токсичні для організму частинки.

Макрофауна: рештки викопних тваринних організмів, які можна розглянути неозброєним оком.

Макрофлора: рештки викопних рослинних організмів, які можна розглянути неозброєним оком.

Макрофотографія: фотографічне знімання структури об'єкта, видимої неозброєним оком (мінералів, деталей машин тощо).

Макроцефал: великоголовий.

Макроцефалія: великоголовість, аномальні розміри голови при нормальних розмірах інших частин тіла. У людини супроводиться недостатнім розумовим розвитком.

Макроцитоз: підвищена кількість макроцитів (еритроцитів, які розміром більші за нормальні) в крові. Спостерігається при злоякісній анемії (недокрів'ї), лейкемії.

Максвел: одиниця магнітного потоку. Від прізвища британського фізика Д.-К. Максвелла.

Максим: станковий кулемет, зконструйований американцем Хайремом Максимом в 1883 р.; родоначальник сучасної автоматичної зброї.

Максима: 1. Правило, основний принцип, яким керується людина у своїх діях, вчинках. 2. Короткий вислів етичного характеру.

Максималізм: впадання в крайність при вимозі чогось надмірного.

Максимальний: найбільший, найвищий серед інших; граничний.

Максимум: 1. Найбільша кількість, найвищий ступінь. 2. мат. Найбільше значення функції порівняно з її значеннями у всіх достатньо близьких точках. 3. М. барометричний — область високого атмосферного тиску.

Максі: скорочене від максимальний. Протилежне — міні.

Макулатура: 1. Бракована друкарська продукція, а також ні на що не придатний, використаний папір та його залишки, які йдуть на переробку; паперовий брухт. 2. перен. Про бездарний, позбавлений будь-якої вартості літературний твір; писанина.

Макута: розмінна монета Заїру, 1/100 заїре.

Малакозоологія: розділ зоології, що вивчає молюсків; малакологія.

Малакологія: розділ зоології, що вивчає молюсків.

Малахіт: крихкий метал яскраво-зеленого кольору з металевим відблиском, що використовується як цінний камінь для художньо-декоративних виробів, як сировина для одержання міді тощо.

Малеїнова кислота: органічна сполука, двоосновна кислота; безбарвні кристали. Використовують для синтезу різних хімічних сполук (напр., яблучної кислоти).

Малігнізація: злоякісне переродження тканин.

Малік: вищий монархічний титул в семітських державах Близького Сходу і Межиріччя доісламського періоду і ряду арабських держав наших днів; король. Жіночий аналог — маліка (королева або дружина короля).

Мальва: 1. Багаторічна декоративна рослина з високим стеблом і великими яскравими квітками, зібраними по кілька в пазухах листків, іноді у китицеподібні суцвіття; калачики, рожа. Типовий рід сімейства мальвових. У помірному, субтропічному та тропічному кліматичних поясах Європи, Азії та Африки налічується понад 20 видів однорічних та багаторічних рослин. Використовуються як декоративні рослини, а також у харчовій промисловості та медицині. 2. Астероїд, відкритий у 1926 році і названий на честь роду М.

Мальпост: 1. Поштова карета для перевезення пасажирів і легкої пошти в 15 — 18 ст. 2. Дитяча коляска з одним або двома місцями для сидіння.

Мальсеко: грибкове захворювання цитрусових; спричинює всихання рослин.

Мальтійський орден: духовно-лицарський орден, що з 1530 р. розташувався на о. Мальта (звідси й назва).

Мальтоза: вуглевод групи дисахаридів. Виявлений у багатьох рослинах та в травному тракті людини й тварин. Застосовують у кондитерському виробництві і в мікробіології.

Мальтузіанство: теорія народонаселення, висунута англійським священиком і економістом Т.-Р. Мальтусом у XVIII ст.. Прибічники цієї теорії вбачають причини погіршення соціального становища суспільства, в "надмірній плодючості" бідняків. Мальтузіанська пастка (катастрофа) — ситуація, коли зростання населення випереджає зростання виробництва продуктів харчування.

Малярія: тяжке інфекційне захворювання, супроводжуване лихоманкою, болем у суглобах, блюванням, анемією. Може викликати кому і смерть. Викликається протозойними паразитами, які передаються з укусами комарів. Інша назва — болотна лихоманка.

Мамалига: круто заварена на воді каша з кукурудзяного борошна; кулеша. Може використовується в якості заміни хліба.

Мамаліологія: розділ зоології, що вивчає ссавців. Інша назва — мамалогія, теріологія.

Мамалогія: розділ зоології, що вивчає ссавців. Інша назва — мамаліологія, теріологія.

Мамба: рід отруйних тонкохвостих змій з родини аспідові. Загальна довжина сягає 2—3 м, полюбляють тропічні ліси, активні і вдень і вночі. Харчуються птахами, ящірками, гризунами. Мешкають в Африці на південь від пустелі Сахари. Інша назва «деревні аспіди».

Мамбо: кубинський танець, на музику придуману в 1940-х роках композитором Пересом Прадо як адаптацію злиття афроамериканських і джазових ритмів. Спочатку виконувався із заповільненням в кінці темпу 4/4; у сучасних бальних танцях дотримуються основного кроку на 2-й удар.

Мамелюки: історично — воїни-раби, згодом — звільнені для несеня військової служби раби тюркського й кавказького походження, з яких складалася гвардія Аббасидським халіфів, згодом — єгипетських султанів з династії Айюбідів XIII ст. Інша назва — мамлюки.

Мамона: 1. У давніх сирійців і халдеїв бог наживи й багатства. 2. У християнській релігії — назва ідола, що уособлював користолюбство, прагнення до наживи, ненажерливість. 3. перен. Поклоніння Мамоні — жадоба до наживи, зажерливість, ненаситність.

Мамонт: мамут; вимерлий рід ссавців з сімейства слонових, що жив в останній період кайнозойської ери на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди. У висоту досягали 5,5 м і важили до 12 тон.

Мамура: вид трав'янистих багаторічних рослин родини розових. Поширена в тундровій і лісовій зонах. Плоди їстівні.

Манганін: електротехнічний сплав на основі міді з домішками марганцю та нікелю.

Манганіт: мінерал класу окисів та гідроокисів, чорного, темно-бурого кольору. Руда марганцю.

Манго: 1. Тропічне дерево з повітряним корінням, що йде від стовбура й гілок у грунт. 2. Жовто-зелений солодкий завбільшки з огірок або невелику диню плід цього дерева.

Мангольд: підвид буряка звичайного. Овочева і декоративна рослина. Листки й черешки їстівні. Вирощують у Західній Європі.

Мангостан: вид тропічних плодових дерев родини звіробійних. Плоди їстівні. Культивують.

Мангри: рослинність припливно-відпливної смуги мулистих тропічних узбереж відкритих, морів, океанів та гирл річок; представлена вічнозеленими кущами і деревами, що мають повітряні корені. Інша назва — мангрові ліси.

Мангуста: невеликий тропічний хижий ссавець родини віверових, один з видів якого знищує отруйних змій; іхневмон.

Мандарин (1): 1. Південне вічнозелене плодове цитрусове дерево родини рутових. 2. Невеликий оранжевого кольору кисло-солодкий плід цього дерева.

Мандарин (2): європейська назва державних урядовців у феодальному Китаї.

Мандат: 1. Повноваження, доручення, наказ. 2. Документ, що стверджує повноваження даної особи (напр., депутатський М.). 3. В міжнародному праві документ, що засвідчував особливий вид колоніальної залежності; встановлений Лігою націй для країн-переможниць у 1-й світовій війні на управління колишніми німецькими колоніями і володіннями Туреччини. Після 2-ї світової війни систему М. ліквідовано, а підмандатні країни, що не стали самостійними, перейшли під опіку ООН.

Мандатарій: уповноважений; особа, держава, що одержала мандат.

Мандатний: пов'язаний з мандатом; М-а комісія — виборний орган, що перевіряє повноваження депутатів, делегатів конференцій , з'їздів; М-а система голосування — система, за якої кожний делегат може мати кілька голосів, відповідно до чисельності організації, яку він представляє; М-і території — колишні німецькі колонії, а також деякі володіння Туреччини, передані після 1-ї світової війни за мандатом Ліги націй в управління ряду країн-переможниць.

Мандола: 1. Середньовічний музичний щипковий інструмент, походить від лютні. 2. Альтовий різновид мандоліни.

Мандоліна: струнний щипковий музичний інструмент з овальним корпусом і чотирма парами струн, на якому грають медіатором.

Мандрагора: рід рослин родини пасльонових. Багаторічні трави, поширені в Середземномор'ї, Центральній і Середній Азії.

Мандрил: мавпа родини мартишкових з великою головою та коротким хвостом; живе в Західній Африці.

Маневр: 1. Переміщення військ або флоту з метою створення найдоцільнішого їх згрупування та зайняття найкращої позиції для нанесення удару супротивникові; тактичний хід. 2. перен. Спритна хитра дія для досягнення або уникнення чогось; виверт, хитрощі, викрут, викрутас, комбінація, махінація. 3. Тактичні або оперативно-тактичні навчання військ або флоту в умовах, близьких до бойових. 4. Зміна напрямку руху (курсу) судна, літака тощо. 5. Переміщення вагонів і локомотивів на станції для формування поїздів.

Маневри: 1. Навчання значної маси військ (флоту) на місцевості. 2. Пересування рухомого складу залізниць для формування поїздів.

Маневрувати: 1. Здійснювати маневри. 2. перен. Пересувати, лавірувати; діяти не прямо, хитрувати, передбачливо обходити неприємності за складних, заплутаних обставин. 3. Уміло розпоряджатися, вправно використовувати резерви.

Манеж: 1. Майданчик або закрите приміщення для тренувань з верхової їзди, виїздки коней і змагань; у ветеринарних пунктах — для огляду коней. 2. В цирку — місце вистави. 3. Невеликий огороджений майданчик у кімнаті для дітей, які починають ходити.

Манекен: 1. Людська фігура з дерева, пап'є-маше і т. ін. для примірювання або показу одягу тощо. 2. Дерев'яна фігура з рухливими руками і ногами, якою користуються художники для малювання різних поз людини. 3. перен. Малорухлива, пасивна, безвольна людина.

Манера: 1. Спосіб виконання дії, прийом; звичка діяти певним чином; штиб, мода, почерк, манорія. 2. Спосіб поводитися, триматися у товаристві; стиль, характер, звичай, звичка, заведенція. 3. Сукупність особливостей, творчих прийомів, властивих митцеві, напряму в літературі або мистецтві, художньому творі. 4. Дерев'яна дошка з прорізаними у ній малюнками, що її використовують для нанесення малюнків на тканини, шпалери.

Манжета: 1 . Вилога, закарваш рукава (сорочки, блузки тощо); чохла, чохолка, рукавчик, маншета, манкета. 2. техн. Самоущільнюваний пристрій у вигляді шкіряних кілець, що його застосовують для скріплення кінців труб, стрижнів з метою запобігання виходу рідини, газу в поршневих насосах.

Маніакальний: пов'язаний з манією; М-о-депресивний психоз — психічне захворювання людини, що проявляється в періодичних нападах маніакального збудження або меланхолійного пригнічення (депресії).

Манікюр: косметична процедура з догляду за нігтями рук, їх обробки і прикрашання.

Маніок: рід рослин родини молочайних. Дерева, кущі, трави. Деякі види — цінні культурні рослини тропічної зони з їстівними плодами.

Маніпула: основний тактичний підрозділ піхоти у Стародавньому Римі. Поділявся на дві центурії.

Маніпулятор: 1. Машина чи пристрій для виконання допоміжних операцій, пов'язаних із зміною положення чи переміщення заготовки, виробу, деталі. 2. Механізм, що під керуванням оператора чи електронної машини виконує маніпуляції, еквівалентні діям руки людини (напр., у недоступних для людини зонах). 3. Телеграфний ключ. 4. Особа, що виконує маніпуляції.

Маніпуляція: 1. Рухи руки чи обох рук для виконання певного завдання , що вимагає вправності, уміння тощо (напр., у роботі телеграфним ключем). 2. Махінація, процедура, операція, будь-яка складна дія. 3. перен. Шахрайська витівка.

Манітол: лікарський препарат. Застосовують як сильний діуретичний засіб при захворюваннях, що супроводяться затримкою рідини в організмі, при гострій нирковій і печінково-нирковій недостатності.

Маніфест: 1. Урочисте писане звернення верховної влади до народу з приводу якоїсь важливої події. 2. Звернення політичної партії чи громадської організації, яке має програмний характер. 3. Виклад творчих принципів літературного або мистецького угруповання, напряму чи окремого автора. 4. Документ, який подається до митниці з переліком вантажу, що його перевозять на суднах.

Маніфестант: учасник маніфестації.

Маніфестація: 1. Масовий політичний виступ для вираження солідарності, підтримки або протесту, а також масова вулична процесія з цією метою; демонстрація. 2. перен. Вияв, свідчення чогось.

Маніхейство: синкретичне релігійне вчення перського художника і поета Мані, засноване на основі вавилонських, юдейських, християнських і зороастричних уявлень про боротьбу добра і зла.

Манія: 1. Хворобливий стан психіки, для якого характерне зосередження свідомості та почуттів на якійсь одній ідеї. 2. перен. Сильна пристрасть, потяг до чогось; захоплення, закохання.

Маніяк: психічно хвора людина з нав'язливими ідеями, охоплена якоюсь манією; божевільний.

Манйоґана: рання форма японської писемності ( VI-VII ст.), в якій слова записувалися схожими за звучанням китайськими ієрогліфами. Дала початок абеткам хірагана і катакана. Назва походить від антології японської поезії «Манйосю».

Манкірувати: легковажно, зневажливо ставитися до виконання своїх обов'язків, іноді перебільшувати значення власної персони.

Манко: недовага товару, недостача в касових сумах.

Манкурт: 1. Полонений, перетворений на бездушну рабське створіння зі стертою історичною памяттю, повністю підлегле господареві. Термін походить із тюркського міфу, популяризованого киргизьким письменником Чингізом Айтматовим у романі «І довше століття триває день» (1980). 2. У широкому розімінні — людина, що втратила своє коріння, цурається свого походження.

Манна: 1. За біблійною легендою — їжа, що падала євреям з неба під час їх мандрівки по пустелі. 2. Застиглий сік деяких рослин (ясена, тамариксу та ін.), що вживається як їжа чи ліки. 3. діал. Молоко.

Манодетандер: пристрій (клапан з мембраною), що знижує тиск газу, коли його випускають з балона або іншої посудини (здебільшого при газовому зварюванні).

Манометр: прилад для вимірювання тиску рідини, газу або пари.

Манор: феодальний маєток, основна господарська і майнова одиниця в юрисдикціях середньовічних Англії і Шотландії. Складались з власних володінь феодала і наділів особисто-залежних та вільних селян, які проживали у селах на території М..

Маноцитин: антикорозійна речовина, суміш вовняного жиру з камфорною олією.

Мансарда: житлове приміщення, розташоване на горищі й утворене схилами високого даху.

Манти: традиційна тюркська страва, яка готується на парі і представляє собою дрібно нарізане м'ясо або фарш, загорнуте в тонко розкатане прісне тісто.

Мантилья: 1. В Іспанії мереживна біла або чорна жіноча накидка, що накриває голову й верхню частину тулуба. 2. Коротка жіноча накидка без рукавів.

Мантиса: дробова частина логарифма числа.

Мантія: 1. Довгий широкий одяг у вигляді плаща, що спадає до землі; порфіра. 2. зоол. Складка шкіри, що обгортає тіло деяких безхребетних тварин. 3. геол. Оболонка земної кулі між її корою та ядром товщиною близько 2900 км.

Манто: широке жіноче пальто, переважно хутряне.

Мантра: священний гімн в індуїзмі та буддизмі, що вимагає точного відтворення звуків.

Мануаль: у музичних інструментах (орган, фісгармонія, клавесин) клавіатура для рук (на відміну від педалей, на які, натискають ногами).

Мануль: один із способів копіювання. Застосовують для виготовлення текстових офсетних друкованих форм при перевиданнях. Від прізвища винахідника Ульмана.

Манускрипт: 1. Давні й середньовічні рукописи на папірусі, пергаменті, пізніше — папері. 2. Рукописний твір на відміну від друкованого. 3. У римському праві — необмежена влада глави родини.

Мануфактура: 1. Форма промислового виробництва, що історично передувала великій машинній промисловості. Характеризується ремісничою технікою та поділом праці між найманими робітниками. 2. заст. Фабрика, переважно текстильна. 3. Тканина, матерія, матеріал.

Манцинела: вид тропічних деревних рослин родини молочайних. У листках і корі містить отруйний сік, який місцеве населення використовує для отруєння стріл.

Манципація: у римському праві спосіб передачі права власності в присутності свідків; урочисте введення у володіння.

Маньєризм: течія в образотворчому мистецтві Західної Європи 16 ст. Характерні риси — гострі колористичні дисонанси, ускладненість поз і композиції, деформація пропорцій.

Маоїзм: ідеологічна течія в Комуністичній партії Китаю. Назва походить від імені голови ЦК Компартії Китаю Мао Цзедуна. М. являє собою суміш суб'єктивістсько-волюнтаристичних, вульгарно-матеріалістичних ідей, що обгрунтовують політику "казарменого комунізму".

Мар'яж: 1. заст. Весілля, шлюб. 2. У картярських іграх — король з дамою однієї масті у одного гравця. 3. Стикування ступенів і основних вузлів ракети.

Марабу: рід птахів родини лелекових з пишним пір'ям. Поширені в Африці. Великі птахи, корисні (поїдають трупи тварин).

Марабут: член мусульманського військово-релігійного ордену дервішів у Північній Африці, що жили в рибатах (укріплених населених пунктах; звідси й назва).

Маразм: 1. Стан повного занепаду душевних і фізичних сил, зумовлений старістю або важкою хронічною хворобою; висилення, безсилля, миршавість, мирхлявість. 2. перен. Повний занепад, розклад, загнивання.

Маракас: південноамериканський ударний музичний інструмент, рід брязкалець; поширений у джазі.

Маракаси: латиноамериканський музичний ударний парний інструмент у вигляді тонкостінних сфер, наповнених дрібними кульками, з рукояттю. Інша назва — марака.

Марал: підвид оленя звичайного. Населяє ліси гірських районів від Тянь-Шаню і Алтаю до західного Прибайкалля включно. З нескостенілих рогів (пантів) М. добувають пантокрин. Розводять у південних районах Сибіру.

Марани: у Іспанії та Португалії — євреї, що прийняли християнство (в основному в XIV—XV ст.).

Марафонський біг: змагання з бігу на дистанцію 42 км 195 м. Назва пов'язана з подвигом грецького воїна, який без відпочинку нібито пробіг від місця Марафонської битви до Афін із звісткою про перемогу греків над персами.

Марганалії: заголовки, замітки, примітки на берегах книжки або рукопису.

Марганець: хімічний елемент, символ Mn, ат. н. 25; сріблясто-білий крихкий метал. Застосовують головним чином у металургії, є також складовою частиною мікродобрив.

Марганцевий: той, що містить марганець, М-а сталь — сталь, що в ній легуючою домішкою є марганець; М-і добрива — удобрювальні речовини, що містять у своєму складі марганець; М-і руди — гірські породи та мінерали, з яких технічно можливо й економічно доцільно добувати марганець.

Маргарин: харчовий жир, який виготовляють в основному із суміші тваринних жирів та олії.

Маргінал: суспільний індивід — людина, що перебуває на краю, на межі різних систем — культур, соціальних цінностей, і яка зазнає їх суперечливого впливу. В індивідуальному сенсі — це особа, що має групову приналежність без групової ідентифікації.

Маргіналії: 1. Примітки на полях книги. 2. Заголовки, вміщені на полях книги ("боковики", "ліхтарики").

Маргіналістика: спеціальна історична дисципліна, яка вивчає, незалежно від часу появи, записи на полях, обкладинках та незаповнених сторінках рукописних і друкованих книг, що з’явилися після остаточного завершення авторської роботи над текстом або видання книги. Предметом М. є вивчення походження та історія виникнення окремих записів й позначок, місце їх знаходження в тексті (побутування), авторська й хронологічна належність, форми фіксації, характер і зміст наявної й вилученої інформації, прийоми й методи її здобуття та інтерпретації.

Маргінес: безперспективна віддаленість, периферія, далека від головних тенденцій життя.

Маргіноцефали: група птахотазових рослиноїдних товстоголовових (Pachycephalosauria) та рогатих (Ceratopsia) динозаврів, що з'явились у в юрському періоді та стали поширеними у пізній крейді.

Марема: смуга низовинних, часто заболочених ділянок на західному узбережжі Апеннінського півострова.

Маренго: тканина чорного кольору з сірим відблиском. Від назви села Маренго в Італії, де її вперше виготовлено.

Мареограф: прилад для реєстрації коливань рівня моря.

Маржа: 1. Різниця між біржовою ціною товару і найбільшим розміром Можливої позички під цей товар. 2. Різниця між ціною, визначеною в біржовому бюлетені, та ціною покупця.

Марзан: 1. В поліграфії — металевий або з іншого матеріалу брусок, що вставляється в набірну форму для заповнення вільних від тексту місць (напр., полів книги). 2. Дерев'яний, вініпластовий або фібровий брусок, що вкладається у виїмку талера різальної машини; запобігає швидкому затупленню леза ножа.

Маримба: 1. Ударний музичний інструмент, різновид ксилофона; поширений у народів Африки й Центральної Америки. 2. Сучасний ксилофон з металевими резонаторними трубками. 3. Язичковий щипковий музичний інструмент, поширений в Конго і Східній Африці.

Марина: твір пейзажного живопису, в якому зображено морський краєвид.

Маринізм: прагнення держави до панування на морі, що здійснюється шляхом збільшення морських озброєнь, спорудження військово-морських баз. Один з проявів мілітаризму.

Мариніст: художник, для творчості якого характерне зображення морських краєвидів.

Маріо: поле на комерційних листах чи інших ділових документах, залишене для поміток.

Маріонетка: 1. В ляльковому театрі лялька, яку приводить у рух за допомогою ниток, шнурів актор-ляльковод, схований від глядача. Інша назва — фантоші. 2. перен. Людина, держава, уряд, що є слухняним знаряддям у чужих руках.

Маріхуана: наркотична речовина, отримувана із певного виду конопель, які містять велику кількість психоактивної речовини канабіноїда; анаша, ганджа. У медицині застосовується як знеболюючий, протиепілептичний, протисудомний препарат.

Марка (1): 1. За середньовіччя в Західній Європі сільська громада. 2. У франкській державі у 8 — 9 ст. і в середні віки в Німеччині прикордонний укріплений адміністративний округ на чолі з маркграфом.

Марка (2): У Німеччині та Фінляндії — грошова одиниця, що дорівнює відповідно 100 пфенінгам і 100 пенні.

Марка (3): 1. Поштовий або гербовий знак різної вартості, свідчення сплати державного збору. 2. Фабричне клеймо, знак фірми; вираз "товар найвищої марки" означає доброякісний, першосортний товар.

Марказит: мінерал класу персульфідів, латунно-жовтого кольору з металевим блиском. Сировина для одержання сірчаної кислоти.

Маркграф: 1. В імперії Каролінгів і в середньовічній Німеччині — правитель прикордонної області (марки), пізніше — титул деяких князів у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії.

Маркер (1): той, хто прислуговує під час гри на більярді і веде рахунок очок.

Маркер (2): сільськогосподарське знаряддя або пристосування у сівалці, яким роблять на ріллі борозенки перед сівбою, садінням.

Маркетинг: система управління виробничою і реалізаційною діяльністю підприємств, яка забезпечує виявлення потреб споживачів, виробництво продукції та послуг, які відповідають цим потребам. М. включає дослідження ринку, сегментування і відбір цільових ринків, розробка і реалізація маркетингових заходів.

Маркетрі: 1. Орнаментальні композиції з тонких пластинок фанери, перламутру, слонової кістки та ін., які наклеюють на поверхню меблів або декоративних панно. 2. Щось оздоблене такими композиціями.

Маркіз: спадковий дворянський титул у деяких країнах Західної Європи, середній між графом і герцогом.

Маркізет: тонка бавовняна, напівбавовняна чи шовкова тканина із суканої пряжі.

Маркітант: дрібний торговець їстівними припасами і предметами солдатського вжитку, який супроводив у минулі часи армію.

Маркітний: 1. Невдоволений, сумний, невеселий. 2. Страшний, моторошний.

Марко: визначення вартості монети за її вагою, а не за номіналом.

Марксизм: наука про шляхи і форми переходу людства від класового суспільства до безкласового, від капіталізму до комунізму. Основоположниками М. були К. Маркс і Ф. Енгельс. М. виник у 40-х рр. 19 ст.

Марксист: прихильник, послідовник марксизму.

Марксистський: той, що належить по марксизму і пов'язаний з ним.

Маркшейдер: гірничий інженер або технік, фахівець з маркшейдерії.

Маркшейдерія: галузь гірничої справи, що стосується просторово-геометричних вимірювань (маркшейдерських знімань) у надрах Землі і на відповідних ділянках її поверхні з наступним зображенням контурів корисних копалин, гірничих виробок на планах, картах і розрізах.

Мармур: метаморфічна гірська порода, що утворилася внаслідок перекристалізації вапняку або доломіту. Складається головним чином з кальциту. Найбільшою міцністю відзначаються дрібнокристалічні М. із зубчатим зв'язком зерен. Особливо ціняться білі однорідні види М. завдяки здатності пропускати світло на певну глибину і створювати відтінки. 80% світового мармуру знаходиться в Туреччині. В Україні мармур є на Закарпатті, на Донбасі, в Криму.

Мародер: грабіжник, який краде на полі бою речі вбитих і поранених. Морально розкладений солдат, що грабує населення під час війни.

Марозі: природній гібрид між леопардом і левом. Розмірами близький до леопарда, на тілі має плями і малопомітну гриву. На даний момент вважається вимерлим. Єдиний знайдений (1931 р.) екземпляр мав довжину тіла (від голови до хвоста — 2,44 см; хвіст — 84 см). Інша назва — плямистий лев.

Марокен: тканина зі штучного шовку, що нагадує крепдешин. Від назви країни Марокко.

Марони: збіглі раби-негри у Вест-Індії і Гвіані, що боролися проти колонізаторів.

Марс (1): 1. У давньоримській міфології бог війни. 2. Четверта за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи.

Марс (2): майданчик на верхівці щогли. Служить для спостережень, кріплення блоків вантажних стріл тощо.

Марсель: вітрило у формі трапеції на суднах з прямим оснащенням; на фок- і грот-щоглах — друге, на бізань-щоглі — перше знизу.

Марсельєза: французька революційна пісня, державний гімн Франції. Слова і музику написав 1792 р. під час французької революції К.-Ж. Руже де Ліль. До Парижа її приніс революційний марсельський батальйон (звідси й назва).

Мартен: полуменева піч, де чавун і сталевий брухт переплавляють на сталь. Від прізвища французького металурга П. Мартена.

Мартенівський процес: вироблення литої сталі в мартені видаленням (випалюванням) з чавуну і сталевого брухту вуглецю та інших домішок, що окислюються легше, ніж залізо.

Мартенсит: структурна складова (з голчастою будовою) деяких загартованих металів і сплавів. Від прізвища німецького металознавця А. Мартенса.

Мартиролог: 1. Збірник церковних оповідань про християнських святих і мучеників за віру. 2. перен. Перелік осіб, що зазнали гонінь, утисків, або перелік покійників.

Мартит: мінерал, гематит, утворений окисленням магнетиту.

Маруфляж: техніка кріплення полотна, написаного в студії, на поверхню стіни чи стелі, ґрунтовану шаром білил на маслі або клеєм, для використання в якості фрески.

Марципан: кондитерський виріб з подрібненого в борошно мигдалю і цукрового сиропу або цукрової пудри з додаванням горіхів.

Марш-маневр: пересування великих військових з'єднань на театрі воєнних дій з метою перегрупування сил.

Марш: 1. Ритмічна хода в строю; маршування, перемарш. 2. Пересування військ похідним ладом на дальші відстані; похід. 3. Музичний твір, що має енергійний, чіткий ритм і такт, який відповідає розміреній ході. 4. Частина сходів між двома майданчиками.

Маршал: 1. У Франкській державі королівський слуга, що наглядав за кіньми. 2. З 12 ст. придворний радник у Франції, заступник конетабля. 3. Найвище військове звання в ряді країн, зокрема в Україні з 1935 р. 4. В Польщі звання деяких цивільних службових осіб (напр., М. сейму, віце-М. сейму).

Маршалок: 1. Придворний чин в Польському королівстві і Великому князівстві Литовському. 2. У Польському королівстві — керівник шляхетської конфедерації або регіонального сеймика. 3. У дореволюційній Росії — представник дворянства, обраний на губернських або повітових зборах. 4. Керуючий.

Марші: смуга низовинних морських узбереж, що, на відміну від ватів, затоплюються лише в період найвищих припливів і нагонів води.

Маршовий: той, що відправляється як поповнення в діючу армію (напр., М-а рота).

Маршрут: 1. Заздалегідь намічений або встановлений шлях руху людей чи транспортних засобів; курс, напрям. 2. Залізничний поїзд, що йде до станції призначення без зміни складу й вантажу (маршрутний поїзд). 3. Смуга місцевості, яку знімають окомірно. 4. Послідовність операцій при волочінні труб, дроту.

Маршрутизація: процес визначення маршруту проходження інформації в мережах зв'язку. Маршрути можуть задаватися адміністративно (статичні маршрути), або обчислюватися за допомогою відповідних алгоритмів, базуючись на інформації про топологію і стан мережі.

Мас-медіа: 1. Засоби інформації, яким притаманні звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації. 2. Організації, які контролюють подібні засоби масової інформації.

Мас-спектрометр: прилад, що розділяє заряджені частинки (звичайно іони) із різним відношенням маси частинки до її електричного заряду.

Маса: 1. Кількість, об'єм речовини якого-небудь предмета; сама речовина, матерія, з якої складається предмет; обсяг. 2. фіз. Одна з основних величин механіки, за допомогою якої вимірюють кількість речовини в тілі; міра інерції тіла стосовно сили, що діє на нього. 3. Великий предмет чи предмети з неясними для зору обрисами; щось неподільне, моноліт, махиня. 4. Безформна, схожа на тісто, речовина; густа чи рідкувата суміш. 5. Безліч, багато, море. 6. перен. Велика кількість людей, широкі кола, населення.

Масаж: механічне подразнення поверхні тіла людини. Застосовують з лікувальною, профілактичною, гігієнічною та спортивно-тренувальною метою.

Маседуан: страва з городини, варених овочів, яблук під вином або соусом. Від французької назви Македонії — Маседуан.

Масив: 1. Гірське підняття, що простягається приблизно на однакову віддаль у довжину й ширину, без певного напряму хребтів. 2. Велика ділянка, зайнята чимсь однорідним за своїм типом, значенням (напр., М. лісовий). 3. лінгв. Сукупність однорідних мовних явищ.

Масивний: 1. Суцільний. 2. Щільний, важкий. 3. М-і гірські породи — магматичні гірські породи, що утворилися з розплавленої магми в надрах земної кори (напр., граніт).

Масикот: безформний червоний глет. Застосовують у виробництві жовтої фарби, свинцевих білил.

Маска: 1. Спеціальна накладка з якимсь зображенням (ліпна або мальована личина у формі людського обличчя або звірячої морди). 2. Пов'язка з шовку або картону з щілинами для очей. 3. Людина в масці. 4. Фотографічний засіб обмеження світла при комбінованому фотозніманні. 5. М. хірургічна — накладається на обличчя хворого під час наркозу. 6. М. киснева — застосовується при висотних польотах. 7. Гіпсовий знімок з обличчя померлого. 8. Сітка з дроту для захисту обличчя при фехтуванні. 9. перен. Удавання; лицемірна зовнішність.

Маскарад: 1. Свято, бал, учасники якого одягнені в маски і костюми (казкові, етнографічні тощо); костюмований бал; машкарада; карнавал. 2. перен. Про незвичайний одяг, що змінює вигляд; переодягання, маскування, камуфляж. 3. перен. Про вигляд і поведінку, за якими приховується справжня сутність когось, чогось; блеф, окозамилювання.

Маскарпоне: італійський вершковий сир. Містить у сухому залишку близько 75% жиру, має кремоподібну консистенцію; використовується для приготування десертів.

Маскот: відомий персонаж, що втілює спільноту, колектив, заклад чи бренд, і використовується у рекламних чи маркетингових цілях; персонаж-талісман.

Маскування: 1. Система заходів, розрахованих на введення противника в оману щодо розташування військ, військових об'єктів. 2. перен. Приховування справжніх намірів або дій.

Маскувати: 1. Одягати когось у маскарадний костюм, надягати маску. 2. перен. Приховувати свої вчинки, думки і т. ін. чимось показним, удаваним. 3. Прикриваючи чим-небудь, ховаючи десь або змінюючи; робити щось непомітним, невидним.

Маскулінізація: розвиток в особин жіночої статі чоловічих статевих ознак. Спричинює М. порушення діяльності залоз внутрішньої секреції.

Масон: 1. Прихильник масонства. 2. перен. Вільнодумець.

Масонство: релігійно-етичний рух, що виник на початку 18 ст. в Англії, а згодом поширився у вигляді таємних товариств в інших країнах. В М. проповідь морального вдосконалення поєднується з спеціальною обрядовістю і таємничістю. Організаційну форму запозичило в середньовічних каменярів.

Масора: набір вказівок і правил для переписування і перекладу єврейських текстів Старого заповіту.

Мастаба: давньоєгипетська гробниця епохи Раннього (3000—2800 до н. е.) та Стародавнього царства (2800—2250 до н. е.) у вигляді зрізаної піраміди, всередині якої і під якою розміщувались облицьовані каменем і цеглою кімнати для поховань.

Мастектомія: операція видалення молочної залози у жінок при виявленні злоякісної пухлини.

Мастика: 1. Ароматична смола мастикового і деяких інших дерев. 2. Замазка, суміш з якої-небудь смоли й риб'ячого клею з наповнювачем, якою склеюють розбиті речі і замазують тріщини. 3. Клеюча речовина, застосовувана у будівництві для вирівнювання поверхонь покриттів, приклеювання ізоляційних і оздоблювальних матеріалів тощо. 4. Рідка або тверда суміш воску й фарби, якою натирають підлогу. 5. Ароматична смола деяких дерев.

Мастикс: смола мастикового дерева, що росте в Середземномор'ї. Містить ефірну олію, смоляні кислоти, гірку речовину (мастицин) та вуглеводні резени. Використовують у виробництві лаків та в медицині. Інша назва — мастикова смола.

Мастит: гостре запалення молочної (грудної) залози. Виникає переважно після родів, у період годування дитини груддю, під час вагітності. Інша назва — грудниця.

Мастихін: інструмент, що його застосовують у живопису для розтирання й накладання на полотно фарб та чищення палітри.

Мастодонти: 1. Підряд викопних ссавців ряду хоботних. Жили в палеогені практично на всіх континентах; останні з них вимерли близько 10 тисяч років тому. Гребенезубих М. вважають предками слонів. 2. розм. Велика незграбна людина.

Мастурбація: форма задоволення статевого потягу поза статевим актом шляхом подразнення своїх статевих органів або статевих органів партнера (взаємна М.); онанізм, рукоблудство.

Масштаб: 1. Відношення довжини ліній на кресленику, плані або карті до довжини відповідних ліній в натуральному вигляді (числовий М.); відрізок, поділений на рівні частини, на якому біля кожної поділки стоїть число, що показує довжину відповідного відрізка в натурі (лінійний М.). 2. перен. Мірило, відносна величина чого-небудь. 3. перен. Великий обсяг, розмір дії, руху тощо; розмах.

Мат (1): 1. Положення у шаховій партії, при якому король не може захиститися і партія вважається програною. 2. перен., розм. Безнадійне, безвихідне становище; кінець.

Мат (2): плетена підстилка з околоту, соломи, очерету, пальмового листя.

Мат (3): шорсткість на склі, що позбавляє його блиску й прозорості.

Матадор: головний учасник кориди, який має завдати бику смертельного удару шпагою. Інша назва тореадор. У кінній кориді М. називається рехонеадор. М, який убиває молодих биків, називається новільєро.

Мате: 1. Напій, що його виготовлюють з сухих листків південноамериканської дерев'янистої рослини тієї самої назви. Інша назва — парагвайський чай. 2. Маленький посуд, з якого п'ють М. в Південній Америці.

Мателот: найближчий корабель у строю.

Математизація: впровадження математичних методів і досягнень математики в інші науки, галузі знання і сфери діяльності людини.

Математика: наука про кількісні співвідношення і просторові форми дійсного світу.

Математичний: той, що стосується математики; М-а лінгвістика — наука, що застосовує для дослідження природних мов методи сучасної математики; М-а фізика — загальна назва методів дослідження і розв'язання диференціальних рівнянь у фізиці; М-е програмування — методи знаходження екстремумів певної функції багатьох змінних при умові, що її аргументи задовольняють деякі рівності і нерівності; М-е сподівання — одна з числових характеристик випадкової величини.

Матеріалізм: 1. Науковий напрям у філософії, що визнає об'єктивність існування зовнішнього світу, незалежність його від людської свідомості, первісність матерії. 2. Практичне, раціоналістичне ставлення до дійсності.

Матеріаліст: 1. Прибічник філософського матеріалізму. 2. перен. Людина, що оцінює все з погляду егоїстичних інтересів, матеріальних вигод для себе.

Матеріалістичний: той, що стосується матеріалізму, притаманний йому; той, що обстоює матеріалізм.

Матеріальний: 1. Той, що є матерією; речовинний, 2. Майновий, грошовий, той, що належить до засобів існування, 3. Той, що стосується матеріалів.

Матерія: 1. Об'єктивна реальність, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них. 2. Тканина. 3. перен. Предмет бесіди, міркувань (напр., говорити про високі матерії).

Матлот: 1. Матроський танок. 2. Страва з шматків риби в соусі з червоного вина й різних приправ.

Матрикс: один із способів виготовлення еластичних форм високого друку.

Матрикул: 1. Офіційний список певних осіб (напр., студентів університету). 2. В католицькій церкві список осіб церковної парафії або доходів її та записи актів громадянського стану. 3. Залікова книжка студента.

Матримоніальний: пов'язаний з шлюбом.

Матрицювання: виготовлення стереотипних і гальваностереотипних матриць.

Матриця: 1. Робоча частина штампа для обробки металу тиском, що має заглиблення (або отвір), яке відповідає за формою або контуром виготовлюваному виробові. 2. Заглиблена форма для відливання літер, виготовлення набору в набірних машинах, одержання стереотипів. 3. Скляна пластинка з желатиновим шаром, яку застосовують у фототипії. 4. Сукупність чисел, розміщених у прямокутній таблиці у вигляді n стовпців i m рядків. Якщо m = n, то М. називають квадратною порядку n. 5. Електронні об'єкти, впорядковані у вигляді двомірного масиву.

Матріархат: 1. Форма первісного родового суспільства, де родові групи утворювалися за спорідненістю по жіночій лінії та з керівною роллю у них жінки. 2. перен. Про стан у родині, коли всім керує жінка.

Матрона: у Стародавньому Римі вільнонароджена заміжня жінка. В широкому розумінні — шановна жінка, мати сімейства.

Матронім: частина родового імені, яка присвоюється дитині по імені матері.

Матрос: військове звання у морському флоті, еквівалентне рядовому у сухопутноих військах.

Маття: японський порошковий зелений чай; використовується у традиційній японській чайній церемонії.

Матуар: інструмент для гравірування на металі — має вигляд сталевого маточки з кулястим або булавовидний потовщенням із шипами, якими наносяться карбівка; застосовують у техніці поглибленої гравюри.

Матч-турнір: спортивне змагання, в якому всі учасники зустрічаються один з одним не менше як два рази.

Матч: спортивне змагання між двома командами або окремими учасниками за певною програмою; зустріч, тунір.

Маузер: назва системи ручної зброї. Від прізвища німецьких інженерів-винахідників і підприємців братів Маузер.

Мафін: маленька кругла або овальна випічка, переважно солодка, до складу якої входять різноманітні начинки, в тому числі фрукти.

Мафія: 1. Терористична організація на о. Сіцілія (Італія). Виникла в кінці 18 ст. як організація селян для боротьби проти сваволі поміщиків. Згодом до М. увійшло багато декласованих елементів, і вона перетворилася на бандитсько-терористичну реакційну організацію. 2. перен. Таємна, здебільшого бандитська, організація, яка шляхом терору й залякування втручається в політичне життя країни.

Мафусаїлів вік: тривале життя, довголіття. Від імені біблійського міфічного патріарха Мафусаїла, який нібито прожив 969 років.

Махагоні: цінна деревина махагонієвого дерева і деяких інших тропічних дерев. Має красиве червонувате забарвлення, легко полірується. Використовують для виготовлення художніх меблів.

Махайрод: вимерлий рід хижих ссавців родини котячих. У М. були дуже великі ікла верхньої щелепи. Жили протягом неогену. Інша назва — шаблезубий тигр.

Махал: за Середньовіччя і Нового часу — дрібна адміністративна одиниця в мусульманських країнах Сходу, що об'єднувала кілька десятків селищ, відданих правителями в якості спадкового або ленного володіння дрібним феодалам; волость. М. управлялись беками і самі ділились на дрібніші адміністративні одиниці.

Махараджа: титул князя високого рангу в Індії. Існував до ліквідації князівств (1956 р.). Інша назва — магараджа.

Махатма: в індійській міфології і теософії світовий дух, божество-надлюдина.

Махізм: те саме, що й емпіріокритицизм. Від прізвища австрійського фізика і філософа Е. Маха.

Махометр: бортовий прилад літака, що показує швидкість польоту.

Махорка: вид однорічних трав'янистих рослин Nicotiana rustica роду тютюн родини пасльонових з великим вмістом нікотину, невибагливий до кліматичних умов, завдяки чому використовується для виготовлення дешевого курильного та нюхального тютюну, а також в ентеогенних практиках.

Мацерація: розм'якшення рослинних або тваринних тканин внаслідок просочування їх рідиною. Застосовують при обробці волокнистих рослин (мочіння льону, конопель), при виготовленні анатомічних препаратів.

Мацоні: на Кавказі — кисле молоко.

Мачете: великий (понад 50 см) ніж з односторонньою заточкою, яким зрубують цукрову тростину. В деяких країнах М. використовується як зброя.

Мачетеро: збирач цукрової тростини.

Мачо: 1. Чоловік яскраво вираженого мужнього типу, сексуально прямолінійний, який виявляє стереотипні чоловічі якості. 2. перен. агресивний, брутальний, сексуально стурбований.

Машина: сукупність механізмів, що здійснюють задані доцільні рухи для перетворення енергії, виконання робіт або для збирання й обробки інформації.

Маюскули: 1. Прописні літери стародавніх латинської та грецької писемностей. Протилежне — мінускули. 2. Письмо, виконане великими літерами.

Меандр: 1. У давньогрецькій міфології — син Океану і Тетіс, покровитель ріки Меандр в Малій Азії (тепер — Великий Мендерес), звідки й назва. 2. Вигин річища ріки, що утворюється в результаті циркуляції води в річковому потоці; характерний для рівнинних річок. Від давньої назви річки Меандру в Малій Азії (тепер — Великий Мендес). 3. Тип геометричного орнаменту у вигляді ламаної безперервної лінії з завитками. 4. Безкінечний, періодичний, прямокутний сигнал з прогальністю 2. 5. мат. Замкнута крива, що перетинає пряму лінію кілька разів.

Меандричний: вигнутий, звивистий.

Меблі: предмети, рухомі частини оформлення інтер'єру, обстановка житлового приміщення, рідше — екстер'єру. З функціональної точки зору, предмети М. — столи, лавки, стільці, шафи, ліжка — відносяться до виробів декоративно-прикладного мистецтва, технологічно — відносяться до області художніх ремесел.

Мега...: перша частина складних слів, що означає "у мільйон разів більше за основну одиницю мір, вказану у другій частині слова", "величезний", "гігантських розмірів", "грандіозний", "велетенський".

Мегават: одиниця електричної потужності — 10⁶ (мільйон) Вт.

Мегагерц: одиниця частоти коливань — 10⁶ (мільйон) Гц.

Мегакаріоцити: великі клітини кісткового мозку, з яких утворюються формені елементи крові — тромбоцити.

Мегаліти: давні споруди, складені з одного або багатьох блоків неотесаного чи грубо оббитого каменю і скріплені без будівельних розчинів. До М. належать дольмени, кромлехи, менгіри тощо. М. виникли за енеоліту (середина 3-го тис. до н. е.), їх пов'язують з поховальним культом.

Мегало...: перша частина складних слів, що означає "у мільйон разів більше за основну одиницю мір, вказану у другій частині слова", "величезний", "гігантських розмірів", "грандіозний", "велетенський".

Мегалозавр: викопна величезна тварина, динозавр-хижак з групи карнозаврів. Залишки М. зустрічаються у відкладах мезозою..

Мегалокефалія: великоголовість, аномальні розміри голови при нормальних розмірах інших частин тіла. У людини супроводиться недостатнім розумовим розвитком. Інша назва — макроцефалія, мегалоцефалія.

Мегаломан: 1. Історично — майстер французького неокласицизму епохи Просвітництва, який створював величезні архітектурні споруди цивільного призначення. 2. розм. Схильний до надмірної масштабності, величі.

Мегаломанія: тип самосвідомості і поведінки особистості, що виражається в крайньому ступені переоцінки власної важливості, популярності, багатства, влади, геніальності, політичного впливу тощо; марення величчю.

Мегалоцефалія: великоголовість, аномальні розміри голови при нормальних розмірах інших частин тіла. У людини супроводиться недостатнім розумовим розвитком. Інша назва — макроцефалія.

Мегантроп: викопна людиноподібна мавпа близька до парантропа. Залишки М. знайдено у Східній Африці і на острові Ява.

Мегапарсек: одиниця виміру астрономічних віддалей, дорівнює 10⁶ (мільйон) парсеків.

Мегаполіс: 1. Група агломерацій населених пунктів, пов'язаних між собою економічно, але не являє собою суцільної міської забудови. 2. розм. Будь-яке місто з населенням більше мільйона мешканців.

Мегара: персонаж давньогрецької міфології — старша дочка фіванського царя Креонта, дружина Геракла, яка народила йому синів Терімаха, Креонтіада і Деікоонта. М., як і її діти, були в вбиті Гераклом у нападі божевілля, насланого на нього Герою.

Мегарельєф: найбільші нерівності рельєфу земної поверхні (материкові виступи, океанічні западини, найбільші гірські системи. Інші назви — геотектура, морфотектура.

Мегарі: одногорбий верблюд; дромадер, мехарі.

Мегаскоп: 1. Оптичний інструмент для розглядання дрібного коштовного каміння. 2. заст. Те саме, що й епіскоп.

Мегаспора: велика спора в різноспорових вищих рослин. Інша назва — макроспора.

Мегатайп: електронна машина для одержання фотонабору шрифтами кеглів від 6 до 144 пунктів.

Мегатерій: викопний ссавець, величезний наземний лінивець. Залишки М. знайдено у відкладах неогену.

Мегатонна: умовна одиниця потужності ядерного заряду, яка відповідає потужності вибуху в один мільйон тонн тринітротолуолу.

Мегафон: пристрій для підсилення звуку голосу. М. у вигляді рупора концентрує звук у потрібному напрямі. Електроакустичний М. складається з мікрофона, підсилювача, гучномовця та батарей живлення.

Мегацикл: мільйон циклів.

Мегера: 1. У давньогрецькій міфології — еринія, одна з трьох богинь помсти, — М. є причиною ревнощів і заздрощів, і карає людей, які вчиняють злочини, особливо за шлюбну невірність. 2. перен. Зла, сварлива жінка, уособлення заздрощів і гніву; фурія, яга.

Мегом: одиниця електричного опору, дорівнює 10⁶ (мільйон) омів.

Мегомметр: прилад для вимірювання великих опорів у мегомах, напр., опору ізоляції кабелів.

Медаль: 1. Знак переважно у вигляді круглої металевої пластинки з рельєфним написом і зображенням, що встановлює держава як нагороду за особливі заслуги, трудові та бойові подвиги. 2. Металевий знак на честь видатної особи чи події з написом і зображенням.

Медальєр: 1. Фахівець з художньої обробки матеріалів для виготовлення пам'ятних знаків з приводу яскравих подій в суспільному чи мистецькому житті. 2. Гравер, який виготовляє штампи М., печаток тощо.

Медальйон: 1. Ювелірна прикраса у вигляді невеликого плескатого футляра, в якому вміщують портрет і носять на шиї. 2. Рамка овальної форми, що її застосовують для оздоблення фасадів будинків, меблів, тканин, 3. Овальна оправа або рамка для якогось зображення, прикраси. 4. Рельєф або малюнок в обрамленні.

Медє: керівний виборний орган в Угорщині.

Медея: 1. У давньогрецькій міфології чаклунка, жінка аргонавта Язона, яка люто помстилася чоловікові за його невірність. 2. перен. Ревнива й жорстоко-мстива жінка.

Меджидіє: старовинна турецька срібна монета, дорівнює 100 піастрам.

Меджліс: 1. Парламент у Туреччині. 2. Нижня палата парламенту в Ірані. 3. Народний М. — парламент у Мальдівській республіці.

Мединал: лікарський препарат; снотворний і заспокійливий засіб. Інша назва — веронал-натрій.

Медитативна лірика: вид лірики, що має характер розмірковування, роздумування, замисленості, авторських вагань.

Медитація: 1. Роздум, споглядання, самозаглиблення. 2. Форма філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами життя й смерті тощо.

Медицина: 1. Система наукової і практичної діяльності, спрямована на зміцнення та охорону здоров'я людини, продовження її життя, запобігання хворобам та лікування хворих. 2. Сукупність наук про хвороби, їх лікування і запобігання їм. 3. перен. Лікарі, медичні працівники.

Медицинбол: шкіряний м'яч з м'якою набивкою для вправ з поштовхів і кидання.

Медіальний: серединний, розміщений ближче до серединної площини тіла людини або тварини (пор. латеральний).

Медіана: 1. У геометрії — пряма лінія, проведена між вершиною кута трикутника та серединою протилежної сторони. 2. У статистиці — величина, що знаходиться в середині ряду величин, розташованих у зростаючому або спадному порядку.

Медіанта: муз. третій і шостий ступені діатонічної гами.

Медіатор (1): 1. Посередник у дипломатичних відносинах, торговельних угодах. 2. Специфічна хімічна речовина, що бере участь у передачі нервового імпульсу з нервових закінчень на робочі органи і з однієї нервової клітини на іншу.

Медіатор (2): муз. тонка рогова або пластмасова пластинка із загостреним кінцем, якою грають на деяких струнних музичних інструментах; те саме, що й плектр.

Медіатори: переносники нервового збудження в організмі, високоактивні хімічні речовини, що утворюються в нервовій тканині. До М. належать адреналін, ацетилхолін, глікокол та інші амінокислоти.

Медіація: міжнародне посередництво, мирний спосіб розв'язання міжнародних конфліктів за допомогою держави, яка не бере участі у конфлікті.

Медієвіст: історик, що вивчає середньовіччя.

Медієвістика: розділ історичної науки, предметом вивчення якого є історія Західної Європи середніх віків, а також взагалі Середньовіччя як культурно-історична епоха.

Медієваль: друкарський шрифт, схожий за малюнком на середньовічні латинські шрифти.

Медіум (1): за уявленнями спіритів, особа, нібито здатна сприймати явища із світу духів і бути за посередника між ними й людьми.

Медіум (2): муз. середній регістр співочих жіночих голосів.

Медресе: середня й вища релігійна школа у мусульман у країнах Близького й Середнього Сходу.

Медуза: 1. В давньогрецькій міфології одна з трьох жінок-страховшц зі зміями на голові замість волосся, погляд якої обертав усе живе у каміння. 2. Вільно-плаваючий організм, що являє собою статеву форму кишечнопорожнинних тварин; водяне серце. Поширена переважно в морях.

Медулярний: мозковий; М-а пластинка — зачаток нервової системи хребетних тварин і людини, який утворюється на ранній стадії їх зародкового розвитку; М. рак — злоякісна пухлина м'якої консистенції.

Мез...: у складних словах відповідає поняттям "середній", "помірна величина" або -"проміжне положення між двома явищами в часі чи просторі".

Мезальянс: шлюб, нерівний з погляду соціального або майнового стану; вживається щодо партнера більш високого положення.

Мезентерій: складка очеревини, за допомогою якої внутрішньочеревинні органи прикріплюються до стінок черевної порожнини. Інша назва — брижа.

Мезенхіма: зародкова сполучна тканина більшості багатоклітинних тварин і людини. Заповнює проміжки між зародковими листками. В зародка виконує опорну, живильну й захисну функції. На основі М. розвиваються різні види сполучної тканини, кров, кровоносні та лімфатичні судини, більшість гладеньких м'язів.

Мезо...: у складних словах відповідає поняттям "середній", "помірна величина" або -"проміжне положення між двома явищами в часі чи просторі".

Мезоархей: геологічна ера, частина архею. Охоплює проміжок часу від 3,2 до 2,8 мільярдів років тому. В цей період, приблизно 2,8 мільярдів років тому розколовся перший суперконтинент Ваальбара.

Мезоатом: атом, у якому один з електронів атомної оболонки заміщений негативно зарядженим мюоном або мезоном. Найпростішим є М. водню — система, що складається з ядра водню (протона, дейтерона чи тритона) і негативно зарядженого мюона або одного з мезонів.

Мезоглея: драглистий прошарок між зовнішнім (ектодерма) і внутрішнім (ентодерма) шаром клітин, що вкривають тіло кишечнопорожнинних тварин.

Мезодерма: середній зародковий листок; властивий зародкам багатоклітинних тварин (крім губок та кишечнопорожнинних) і людини; з М. розвиваються сполучнотканинна частина шкіри, поперечносмугасті м'язи, органи кровоносної, сечовидільної, статевої систем тощо.

Мезозавр: ряд вимерлих прісноводних плазунів з ластовидними кінцівками, що жили за палеозою.

Мезозой: четверта ера в геологічній історії Землі; розпочалась 230 млн. років тому, тривала 163 млн. років. Відклади цієї ери становлять мезозойську групу. За М. розвинулися голонасінні рослини, серед тварин — плазуни (динозаври, іхтіозаври та інші), з'явились птахи, перші ссавці, покритонасінні рослини. Поділяється на три періоди: тріас, юра, крейда.

Мезокефалія: середньоголовість; термін, що його застосовують в антропології для визначення форми й розміру голови.

Мезоклімат: клімат порівняно невеликих ділянок земної поверхні, часто не характерний для загальних кліматичних умов даного географічного району (напр., клімат лісу, міста тощо); проміжний між макрокліматом і мікрокліматом.

Мезоліт: епоха кам'яної доби, що була перехідною між палеолітом і неолітом (інколи називають епіпалеолітом). Датується 12 — 8 тисячоліттями до н. е.; середній кам'яний вік.

Мезомолекула: молекула, в якій хімічний зв'язок між атомами спричинюється негативно зарядженою мю-частинкою — мюоном.

Мезоморфний: той, що має проміжну форму; М. стан — стан деяких речовин між рідким і твердим кристалічним станом; М. тип — середній, найпоширеніший тип будови тіла людини.

Мезонефрос: орган виділення у хребетних. У риб і земноводяних функціонує протягом усього життя, у плазунів, птахів, ссавців і людини — лише на ранній стадії зародкового розвитку. Інші назви — первинна нирка, тулубова нирка.

Мезони: нестабільні елементарні частинки, які належать до класу сильно взаємодіючих частинок (адронів). Розрізняють ка-мезони й пі-мезони. Назва пов'язана з тим, що їхня маса більша за масу електрона й менша за масу нуклона.

Мезоній: короткоіснуюча атомоподібна система, в якій роль ядра відіграє позитивний мюон або мезон і навколо якого обертається електрон.

Мезонін: верхній напівповерх будинку, неповний поверх.

Мезопауза: перехідний шар атмосфери, розташований над мезосферою, на висоті понад 80 км.

Мезорельєф: форми рельєфу, проміжні між макрорельєфом та мікрорельєфом (напр., річкова долина, ущелина, улоговина).

Мезосидерити: залізо-кам'яні метеорити.

Мезоскаф: самопересувна підводна камера з апаратурою для дослідження моря й океану на середній (кількасотметровій) глибині.

Мезостих: вірш, у якому серединні букви кожного рядка, прочитані зверху вниз або навпаки, складають слово або речення (пор. акростих).

Мезосфера: шар атмосфери на висоті від 55 до 80 км; характеризується зниженням температури з висотою, яке відбувається внаслідок охолодження цього шару інфрачервоним випромінюванням озону й вуглекислого газу.

Мезотелій: різновид епітеліальної тканини хребетних тварин і людини; утворює внутрішній шар оболонок очеревини й плеври.

Мезоторій: продукт радіоактивного розпаду торію, тотожний ізотопу радій-228. Застосовують у медицині, для виготовлення світних фарб.

Мезотрон: застаріла назва мезона.

Мезофіл: тканина листка рослин, що розташована під епідермісом. М. становить м'якоть листка.

Мезофіти: рослини, що живуть в умовах середнього зволоження. До М. належать рослини лук, лісів, більшість сільськогосподарських рослин.

Мейн-кун: порода кішок виведена в штаті Мен (США) імовірно від схрещування місцевих короткошерстих і завезених з Малої Азії довгошерстих кішок. Із-за великого розміру і специфічного забарвлення М. нагадували єнотів (звідки й назва). Відрізняються витривалістю, пристосовуваністю до середовища доброзичливим характером і є одними з найбільших у світі — довжина тіла дорослого представника породи, як правило, перевищує один метр, а вага може досягати 15 кг.

Мейнстрім: переважаючий на даний момент напрямок в певній сфері діяльності.

Мейоз: одна з форм поділу клітин. Відбувається на певних етапах життєвого циклу організмів, яким властиве статеве розмноження.

Мейозис: троп, що полягає в навмисному зменшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, розміру та кількості предметів, значущості чого-небудь. У М. присутня іронія, заздалегідь неточне відображення дійсності (напр., «бажає бути кращим» замість «поганий»). Різновидом М. вважають літоту. Протилежне — гіпербола.

Мейстерзингери: німецький поет-співець з цехових ремісників 14 — 16 ст.; член міської співецької школи. У творах мейстерзингерів 14 — 15 ст. допускалися лише релігійні сюжети, в наступний період з'явилися й світські теми. Деякі поети-співці (Ганс Сакс та інші) набули широкої популярності.

Мектеб: початкова мусульманська школа для хлопчиків у країнах Близького й Середнього Сходу.

Меламін: органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують у виробництві пластмас, лаків, клеїв, у текстильній промисловості.

Меланж: 1. Суміш різнокольорових переплетених волокон. 2. Суміш азотної і сірчаної кислот, що її застосовують як окислювач палива в рідинних ракетних двигунах. 3. Заморожена суміш жовтків і білків яєць. 4.

Меланжер: 1. мед. Капіляр (тонка трубка) для розведення крові при підрахунку її формених елементів. 2. тех. Змішувач, який застосовують у кондитерському виробництві.

Меланізм: наявність у зовнішніх покривах тварин великої кількості пігменту меланіну, що зумовлює темне їх забарвлення. У тварин меланін зустрічається в шкірі, шерсті, волоссі, пір'ї, сітчатці ока, а також у деяких внутрішніх органах. Явище М. спостерігається за нормальних умов у багатьох видів тварин: ссавців (вивірка, лисиця, майже всі види родини котових), плазунів (коралова змія), комах (п'ядуни), риб. Щодо людини у лікарській практиці використовується термін меланоз.

Меланіни: темно-коричневі й чорні пігменти тварин, людини й рослин. У хребетних тварин і людини містяться у волоссі, шкірі, сітківці ока.

Меланома: злоякісна пухлина, яка розвивається з клітин, що виробляють пігмент меланін. Найчастіше розвивається з родимих плям, судинної оболонки (сітківки) ока.

Меланопсис: рід черевоногих молюсків. Поширені в річках з швидкою течією в Середній і Південно-Східній Європі.

Мелантерит: мінерал класу сульфатів, зеленого, сірого, сірувато-чорного кольорів з скляним блиском. Використовують для виготовлення фарб, чорнила.

Меланхолійний: тужливий, сумний.

Меланхолік: 1. Один з типів темпераменту, якому відповідає слабкий гальмівний тип вищої нервової діяльності. 2. Людина, в якої переважає пригнічений, сумний настрій.

Меланхолія: 1. Важкий, похмурий, сумний настрій; сум, туга. 2. Психічне захворювання, для якого характерні пригнічений стан, загальмованість думок, рухів, маячні ідеї; нудьга, нудьгування, плін, хандра, іпохондрія.

Мелізми: муз. орнаментика, невеликі мелодичні звороти, що прикрашають мелодію.

Меліоїдоз: рідкісне інфекційне захворювання тварин і людини в тропічних країнах. Уражає шкіру та внутрішні органи.

Меліоративний: той, що стосується меліорації; М. кадастр — кількісний і якісний облік зрошуваних і осушених земель.

Меліорація: цілеспрямована зміна властивостей природно-територіальних комлексівз метою оптимального використання потенціалу грунтів, вод, клімату, рельєфу та рослинності. Розрізняють земельні, водні, хімічні, рекультиваційні та ін. М. До М. належать: осушення й зрошення земель, регулювання річок і поверхневого стоку вод, закріплення пісків і ярів тощо.

Меліоризм: ідеалістичний погляд на добро і зло, прихильники якого визнають зло неминучим, але вважають за можливе поступово розширювати сферу добра.

Меліс: сорт цукру-піску, який одержують з білої патоки — побічного продукту цукрорафінадного виробництва.

Меліса: трав'яниста багаторічна медоносна рослина з білими або жовтими квітками та лимонним запахом, з якої добувають ефірне масло. Інша назва — цитрон-меліса.

Мело...: у складних словах означав пов'язаний зі співом, музикою.

Мелодекламація: читання віршів або прози, супроводжуване для більшої виразності акомпанементом чи наспівом певної мелодії.

Мелодика: 1. Сукупність властивостей і закономірностей, які характеризують мелодичні явища у музиці. 2. Вчення про мелодію.

Мелодія: 1. Художньо усвідомлена логічна послідовність музичних звуків, організованих ритмічно і ладово-інтонаційно. 2. Наспівне співзвуччя; мотив, наспів, нота.

Мелодрама: 1. Драма з музикою та співом. 2. Драматургійний жанр, для якого характерні перебільшені драматичні ефекти та моралізація; твір цього жанру. 3. перен. Про яку-небудь подію, переживання, що відзначається неприродністю, зовнішніми ефектами.

Меломан: пристрасний любитель музики, співу.

Мелос: узагальнене поняття мелодійної, пісенної основи в музиці.

Мелотипія: друкування нот засобами поліграфії.

Мельдометр: прилад для визначення температур плавлення тугоплавких речовин.

Мельпомена: 1. В давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, яка опікала й надихала творців трагедії та виконавців її ролей. 2. перен. Символ сценічного мистецтва.

Мельхіор: назва сплавів міді (80% ) з нікелем (20% ), іноді з домішками інших елементів. Застосовують у виробництві медичних інструментів, карбуванні монет тощо. Від прізвищ французьких винахідників Майє і Хор'є, які отримали цей сплав між 1819 і 1823 роками.

Мем: 1. Одиниця культурної інформації, поширювана від однієї людини до іншої за допомогою імітації, навчання тощо. 2. У культурології — одиниця інформації, яка міститься у свідомості і діє на події таким чином, щоб у свідомості інших людей утворилося більше число його копій. 3. У соціології — одиниця суспільної взаємодії. 4. У психології — одиниця мислення, завдяки якій здійснюється його процес.

Мембрана: 1. Гнучка, закріплена по замкненому контуру перетинка, що розділяє дві порожнини з різним тиском або відокремлює замкнену порожнину від простору. 2. біол. Система спеціальних оболонок або листків, які відокремлюють клітину від зовнішнього середовища і поділяють її на окремі відсіки або камери.

Меметика: методологічний підхід до еволюційних моделей передачі інформації, який грунтується на концепції мемів, що розглядає ідеї як одиниці культурної інформації, поширювані між людьми за допомогою імітації, навчання та ін.

Мемістор: електрохімічний керований опір, здатний запам'ятовувати поданий на нього сигнал.

Меморандум: 1. Доповідна записка, пояснювальна письмова довідка, лист з приводу певних питань, нотатка для пам'яті, 2. У міжнародних відносинах — один з видів дипломатичного листування з викладом поглядів уряду з якогось питання; звичайно додається до ноти, 3. В торгівлі нагадувальні листи з різних питань. 4. При страхуванні (особливо в морських перевезеннях) перелік випадків, за які страхувач не бере на себе відшкодування збитків.

Меморіал: 1. Архітектурно-скульптурний комплекс, що увічнює пам'ять видатних подій або людей. 2. Пам'ятна книга, щоденник. 3. Бухгалтерська книга для щоденного запису господарських операцій (крім касових). 4. М. спортивний — змагання, переважно міжнародні, присвячені пам'яті видатних спортсменів або осіб, які внесли великий вклад у розвиток спорту.

Меморіальний: той, що увічнює пам'ять.

Меморія: виписка, запис з коротким викладом суті, змісту якоїсь справи.

Мемуари: твір у формі записок-спогадів про минулі події, в яких автор брав участь, був їхнім очевидцем або сучасником; спогади, спомини.

Менада: в Стародавній Греції жриця Вакха, вакханка.

Менгіри: один з видів мегалітів; неотесані довгасті камені, поставлені вертикально. Поширені на території Північно-Західної Європи. Формувалися переважно за часів міді-бронзи.

Менделізм: учення про закономірності спадковості, яке поклало початок генетиці. Від імені засновника цього вчення — чеського природознавця Г.-Й. Менделя.

Менеджери: специфічний соціальний прошарок сучасного суспільства, включає найманих професійних керуючих (директори підприємств, керівники окремих підрозділів) у концернах, трестах, синдикатах тощо.

Менеджеризм: теорія управління виробництвом, яка намагається поєднати орга-нізаційно-технічні функції управління з ідеологічним захистом ладу, коли влада діє в інтересах усіх верств суспільства.

Менеджмент: 1. Політика забезпечення прийнятих рішень в сфері бізнесу на основі комплексного аналізу факторів, що впливають на його ефективність. 2. Організація керівником ефективної роботи підлеглих, цілеспрямований вплив на них в інтересах успішного вирішення поставлених завдань.

Менестрель: 1. Професійний співець і музикант у середньовічній Франції і Англії. В 12 — 13 ст. перебували, головним чином, на службі у сеньйора. 2. В 14 — 18 ст. М. називалися також мандрівні народні музиканти. 3. перен. Співець, поет.

Мензула: польовий креслярський столик, який використовують під час топографічного знімання.

Мензура: 1. Міра тривалості звуку, такту в середньовічній багатоголосій музиці. 2. Різні виміри для визначення місць звукових отворів у духових, а також діаметра, довжини, натягу струн в інших інструментах.

Мензурка: аптекарська або лабораторна посудина з позначеними на ній поділками; якою вимірюють невеликі об'єми рідини.

Менінгіт: запалення мозкових оболонок головного й спинного мозку людини й тварин. Спричинюють бактерії (менінгокок, стафілокок) та фільтрівний вірус.

Меніск: 1. Опукла або угнута поверхня рідини в місці дотику її до твердого тіла. 2. Хрящовий серповидний утвір у деяких суглобах людини й хребетних тварин. 3. Опукло-угнута або угнуто-опукла лінза.

Меноніти: члени християнської релігійної секти, що виникла в 30-х рр. 16 ст. в Нідерландах як відгалуження секти анабаптистів. М. проповідують покірливість, непротивлення злу, пацифізм. Від імені засновника Менно Сімонса.

Менструація: кров'янисті виділення з матки, що циклічно повторюються (через 21 — ЗО днів), у жінок, які досяглії статевої зрілості. М. властиві також людиноподібним мавпам. Інші назви — місячка, регули.

Менталізм: вид виконавського мистецтва з публічної демонстрації психологічних або інтуїтивних здібностей і включає, напр., гіпноз, телепатію, ясновидіння, ворожіння, передбачення, психокінез, контроль свідомості, видатних здібностей пам’яті та уміння здійснювати швидкі математичні обчислення.

Менталіст: людина, що практикує менталізм.

Менталітет: спосіб мислення, світосприйняття, духовна налаштованість, властиві групі.

Ментальність: спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи до навколишнього світу.

Ментол: органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують у харчовій, фармацевтичній, парфюмерній галузях промисловості.

Ментор: 1. Міфологічний персонаж — наставник Телемака, сина Одіссея, в поемі Гомера «Одіссея». 2. Наставник, вихователь, порадник. 3. перен. Надокучлива, нудна людина. 4. біол. Живець, який прищеплюють до рослини з метою отримання у гібриді рис цього живця.

Менторський: повчальний, моралізаторський.

Менует: 1. Старовинний французький танець з повільними і плавними рухами. 2. Твір з музичним розміром менуета.

Меню: 1. Набір страв для сніданку, обіду, вечері. 2. Листок з переліком страв і напоїв (у закладах громадського харчування).

Мер: у ряді країн виборна службова особа, що очолює місцеві органи самоврядування; голова муніципалітету чи міста.

Мергель: осадочна гірська порода, яка складається переважно з вапняку та глин. Використовують у цементній промисловості, будівництві.

Меридіан: 1. М. географічний — уявна лінія від перетину земної кулі площиною, що проходить через будь-яку точку земної поверхні і вісь обертання Землі; меридіани з паралелями утворюють градусну сітку. 2. М. небесний — велике коло небесної сфери, яке проходять через полюси світу й зеніт. 3. М. магнітний — лінія, що є проекцією силової лінії магнітною поля Землі на земну поверхню.

Меридіанне коло: астрономічний прилад для визначення моменту проходження небесних світил через небесний меридіан.

Мериноси: породи овець з однорідною тонкою вовною переважно білого кольору.

Меристема: тканина у рослин, з якої утворюються всі постійні тканини рослинного організму. М. міститься в конусі наростання стебла й кореня, між деревиною і лубом у стеблах і коренях. Інша назва — твірна тканина.

Меритократія: принцип управління, згідно з яким керівні посади повинні займати найздібніші люди, незалежно від їхнього соціального походження чи економічного достатку.

Мерія: 1. Муніципальне місцеве управління, очолюване мером. 2. Приміщення, будинок муніципального управління.

Меркантилізм: 1. Напрям у політичній економії і політика ряду європейських держав у 15-18 ст., прихильники яких прагнули прискорити нагромадження капіталів стимулюванням зовнішньої торгівлі. 2. перен. Дріб'язковий розрахунок, корисливість.

Меркантильний: 1. Торговельний, комерційний. 2. перен. Своєкорисливий, гендлярський, пов'язаний з матеріальною вигодою.

Меркаптани: органічні сполуки, сірчисті аналоги спиртів неприємного запаху. Застосовують М. та їхні похідні як прискорювачі вулканізації і пластифікації каучуків, у синтезі лікарських речовин. Інша назва — тіоспирти.

Меркурій: 1. У давньоримській міфології бог красномовства, торгівлі та розбою на шляхах (у греків — Гермес). 2. Найближча до Сонця планета. 3. перен. Гонець.

Мерлан: вид риб родини тріскових. Поширений біля берегів Європи. Інша назва — чорноморська пікша.

Мерокриновий: той, що виділяє частки; М-і залози — залози, секреторні продукти яких виділяються без порушення залозистих клітин (всі залози травного тракту); М-а секреція — виділення секрету, несупроводжуване ушкодженням залозистої клітини.

Мерологія: в антропології вивчення розмірів і форм окремих органів людини, встановлення точної характеристики окремих анатомічних структур у сучасної людини на відміну від викопних форм.

Меростомові: клас водяних тварин типу членистоногих. Дихають зябрами. До сучасних М. належать мечехвости, які є об'єктом промислу.

Мерсеризація: обробка бавовни, бавовняних тканин міцним розчином лугу для надання міцності, блиску. Від прізвища англійського винахідника Дж. Мерсера.

Мертель: суміш піску і паленого вапна. Застосовують для скріплення цегли під час укладання.

Мерчендайзер: товарознавець, який відповідає за викладку товару, установку супутнього обладнання і відповідних рекламних та інформаційних матеріалів.

Мерчендайзинг: комплекс маркетингових заходів для підвищення попиту на продукцію; мистецтво представити товар у торговому залі. Ці заходи дозволяють сформувати у споживачів позитивний імпульс, спрямований не тільки на купівлю, а також на створення іміджового образу торгової марки в свідомості покупця.

Меса: 1. Церковна відправа у католиків. 2. Багатоголосий циклічний хоровий твір на текст такої відправи, як правило, у супроводі органа чи оркестру.

Меседж: 1. Повідомлення, звернення. 2. розм. Інформація «між рядків».

Месидор: десятий місяць року (з 19 — 20 червня до 18 — 19 липня) за французьким революційним календарем, прийнятим Конвентом у 1793 р. (діяв до 1806 р.).

Месіанізм: 1. Вчення про пришестя на землю рятівника — Месії, що виконує волю Божу. 2. Вчення про особливу, дуже важливу роль певного народу в історії людства. Інша назва — месіанство.

Месіанство: 1. Вчення про пришестя на землю рятівника — Месії, що виконує волю Божу. 2. Вчення про особливу, дуже важливу роль певного народу в історії людства.

Месія: в ряді релігійних учень (передусім в іудаїзмі та християнстві) посланець Божий, рятівник, що буде посланий богом на землю для знищення зла й встановлення царства небесного. 2. перен. Рятівник, що несподівано врятовує від чогось.

Мескалін: природний психоделічний алкалоїд з класу фенілетиламінів, відомий своїми галюциногенними ефектами. Вперше отриманий з кактуса пейот у 1896 році німецьким хіміком Артуром Хеффтером і був названий за найменуванням традиційного мексиканського алкогольного напою мескаль із соку агави.

Мескаль: традиційний мексиканський алкогольний напій із збродженого соку агави без додавання цукру. Стандартна міцність 25%; для отримання міцності 38-43% здійснюється подвійна перегонка дистиляту.

Мессаліна: 1. Дружина римського імператора Клавдія, відома своїм розгульним життям. 2. перен. Розбещена жінка.

Месур: прилад для вимірювання малих деформацій при випробуванні матеріалів.

Мета...: словотвірний префікс, що означає проміжне становище, рух у просторі або часі, зміну, перетворення, переміщення, звільнення від чогось.

Мета: угода, що передбачає поділ витрат і риск навпіл.

Метабіоз: форма взаємовідношень між мікроорганізмами, коли одні з них підготовляють умови, потрібні для наступної дії інших мікроорганізмів. Напр., амоніфікуючі мікроорганізми розщеплюють білок з утворенням аміаку, а нітрифікуючі бактерії окислюють аміак до азотної, а потім азотистої кислоти.

Метаболізм: перетворення речовин і енергії, які становлять основу життєдіяльності організмів.

Метаболіти: речовини, що утворюються в організмі внаслідок обміну речовин. М. називають також усі речовини, які входять до складу організму, якщо їх розглядати з погляду виникнення або руйнування в процесі обміну речовин.

Метаболія: те саме що й метаморфоз.

Метагалактика: гігантська космічна система, до якої входить уся сукупність галактик, що їх можна спостерігати і вивчати за допомогою телескопів та інших сучасних засобів дослідження.

Метагенез: закономірна зміна у деяких організмів двох поколінь, з яких одне розмножується статевим шляхом, друге — нестатевим. Інша назва — чергування поколінь.

Метазоа: загальна назва всіх багатоклітинних тварин.

Метакінез: період поділу клітини, під час якого відбувається переміщення хромосом у площину екватора клітини.

Метал: хімічно проста речовина або сплав, ознаками якої є висока міцність, ковкість, хороша теплота електропровідність і особливий блиск.

Металізація: нанесення металевого покриття на поверхню виробів.

Металімніон: шар води у водоймах, у межах якого температура влітку різко знижується зі збільшенням глибини; зона поділу поверхневих і глибинних вод.

Металогенія: розділ геології, що вивчає закономірності розподілу рудних родовищ у зв'язку із загальним геологічним розвитком окремих частин земної кори.

Металогіка: теорія, що досліджує системи й поняття сучасної формальної логіки.

Металографія: 1. Наука про будову й фізичні властивості металів і сплавів; галузь металознавства. 2. Друкування з металевих друкарських форм, де друкарські елементи заглиблено.

Металоїди: прості речовини неметалевого характеру — неметали.

Металоізол: водонепроникний матеріал, тонка металева фольга, вкрита з обох боків шаром бітуму.

Металокераміка: 1. Галузь металургії, що виготовляє порошки металів і неметалів, а також вироби з них; порошкова металургія. 2. Метод одержання виробів з металевого і неметалевого порошку. 3. Металеві і неметалеві вироби, виготовлені методами порошкової металургії.

Металооптика: розділ оптики, де вивчають оптичні властивості металів, зокрема вимірювання оптичних констант металів і встановлення їхнього зв'язку з будовою металу.

Металопласт: біматеріал, що являє собою металевий лист з полімерним покриттям. Застосовують для виготовлення резервуарів, облицьовування будинків.

Металотермія: одержання металів (і сплавів) відновленням (виділенням) їх з якихось сполук іншими металами (відновниками), що супроводиться підвищенням температури. До способів М. належать алюмінотермія, карботермія.

Металофізика: розділ фізики, в якому вивчають природу, будову та фізичні властивості металів і сплавів, а також процеси при їхній обробці.

Металофон: музичний інструмент, в якому джерелом звуку є підібрані в лад металеві платівки, а звук виникав під ударами молоточків або паличок. Інша назва — дзвіночки.

Металургія: 1. Галузь важкої промисловості, що займається добуванням металів з руд та їх первинною обробкою. 2. Наука про одержання металів з руд або речовин, які містять метали, і про надання металевим сплавам необхідних властивостей.

Метаматематика: наука, що вивчає формалізовані математичні теорії.

Метамерія: 1. Тип будови тіла тварини чи органів рослин, при якому воно розчленовано на подібні між собою частинки — метамери. Напр., тіло кільчастих червів складається з окремих члеників, стебло злаків — з окремих сегментів. Інша назва — сегментація. 2. Ізомерія, при якій однакові за хімічним складем речовини відрізняються властивостями внаслідок того, що радикали в цих речовинах займають різне положення.

Метаморфізм: перетворення гірських порід від дії внутрішніх процесів у земній корі (тепла, високого тиску, хімічно активних речовин).

Метаморфоза: 1. Перетворення однієї форми на іншу, видозмінення чогось, що супроводжується набуттям нових функцій, іншого зовнішнього вигляду. 2. Видозмінення вегетативних органів рослин у процесі еволюції внаслідок пристосування їх до інших функцій. Напр., у барбарису і кактусів колючки є видозмінені листки. 3. Перетворення організму тварин в процесі його індивідуального розвитку (напр., у жаб з ікри виходить личинка — пуголовок, який згодом перетворюєгься на жабеня). 4. розм. Докорінна зміна, перетворення кого-, чого-небудь.

Метан-аналізатор: прилад, яким визначають (аналізують) вміст метану в атмосфері.

Метан: болотний або рудниковий газ; найпростіша органічна сполука вуглецю з воднем; болотяний або рудниковий газ. Безбарвний газ без запаху, з повітрям утворює вибухові суміші. Використовують як паливо та як сировину в хімічній промисловості.

Метанефридії: різні за походженням органи виділення у безхребетних тварин.

Метанефрос: парний орган видільної системи у плазунів, птахів, ссавців і людини. Те саме, що й нирка. Інша назва — вторинна нирка.

Метанол: те саме, що й метиловий спирт.

Метантанк: резервуар для біологічної переробки (метанового зброджування) осаду, що утворюється при очищенні стічних вод.

Метаплазма: складова частина цитоплазми. Здебільшого до М. належать внутрішньоклітинні нитчасті структурні елементи.

Метасоматизм: процес заміни одних мінералів гірської породи іншими зі зміною її хімічного складу при взаємодії цієї породи з розплавами, газами або розчинами.

Метасоматоз: процес заміни одних мінералів гірської породи іншими зі зміною її хімічного складу при взаємодії цієї породи з розплавами, газами або розчинами; метасоматизм.

Метастаз: 1. Перенесення певного патологічного матеріалу з ураженої частини організму на іншу, де й виникає відповідний хворобливий процес. 2. Вогнище хвороби, що виникає внаслідок такого перенесення.

Метатеза: перестановка приголосних звуків у середині слова (напр., талірка — тарілка).

Метатеорія: логічна теорія, яка вивчає закономірність якоїсь іншої теорії (напр., металогіка).

Метатранслятор: у кібернетиці транслятор, орієнтований на клас вхідних мов цифрових обчислювальних машин.

Метафаза: друга фаза, етап непрямого поділу клітин (мітозу).

Метафізика: 1. Спосіб мислення, що розглядає предмети і явища поза їх зв'язком, відокремлено, незалежно один від одного. 2. Філософське вчення про незмінні начала світу, що не піддаються досліду, які нібито є основою всіх фізичних явищ. 3. перен. Абстрактні розумування.

Метафізичний: 1. Той, що грунтується на метафізиці, антидіалектичний. 2. перен. Умоглядний, малозрозумілий.

Метафлоема: провідна тканина молодих органів рослин; складова частина первинного лубу судинних пучків.

Метафора: художній засіб, що полягає у переносному вживанні слова чи виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово, вираз, ужиті у такий спосіб.

Метафос: фосфорорганічний препарат, що його застосовують для боротьби з шкідливими комахами.

Метафраза: точно дослівна передача змісту поезії прозою (без додержання рими й ритму), підрядник або заготовка для художнього перекладу.

Метацейнерит: мінерал, що відрізняється від цейнериту меншою кількістю води й оптичними властивостями. Радіоактивний.

Метацентр: точка перетину прямовисної лінії, яка проходить через центр ваги, витісненої судном води, з площиною симетрії цього судна. Чим вище міститься М. над центром ваги судна, тим воно стійкіше.

Метгемоглобін: продукт окислення гемоглобіну деякими отрутами (нітрати, нітрити, анілін тощо), іноді ліками при поглинанні їх організмом.

Метеки: в Стародавній Греції особисто вільні, але політично безправні й позбавлені права володіння нерухомим майном іноземці, які постійно жили в Аттіці.

Метемпсихоз: релігійно-містичне вчення про перехід душі померлого організму в інші організми (в новонароджену людину, тварину) або навіть у камінь. Особливо характерний для брахманізму, індуїзму.

Метео...: перша частина складних слів, що означає "метеорологічний".

Метеор: 1. Явище спалаху в атмосфері, зумовлене залітанням у неї з космічного простору невеликих твердих тіл, що рухаються з великими швидкостями. 2. тверде тіло космічного походження, що потрапляє з величезною швидкістю в земну атмосферу; падаюча зірка. 3. перен. Те, що раптово з'являється, викликає ефект і швидко зникає.

Метеоракета: літальний апарат для дослідження параметрів (температури, тиску) та фізичних процесів у верхніх шарах атмосфери.

Метеоризм: скупчення газів у травному тракті людини й тварин, спостерігається при шлунково-кишкових захворюваннях (напр., коліті), захворюваннях печінки й серцево-судинної системи. Інша назва — обдимання.

Метеорит: тіло космічного походження, що досягло поверхні Землі, не встигнувши повністю випаруватися або розпилитися в атмосфері.

Метеоритика: розділ астрономії, що вивчає метеорити.

Метеорограф: прилад для автоматичної реєстрації змін станів повітря. Звичайно являє собою поєднання барографа, гігрографа та термографа.

Метеорологічний: пов'язаний з метеорологією: М-і елементи — характеристики стану повітря та атмосферних процесів (атмосферний тиск, температура й вологість повітря, вітер, опади, тривалість сонячного сяйва тощо).

Метеорологія: 1. Наука, що вивчає земну атмосферу та процеси, що в нім відбуваються. 2. Вчення про зміни погоди і методи її передбачення.

Метеостанція: установ, де провадить регулярні метеорологічні спостереження, потрібні для передбачення погоди, вивчення клімату.

Метил: одновалентний радикал , залишок метану, один з алкілів.

Метиламін: органічна сполука, газ з різким неприємним запахом. Застосовують при виготовленні фармацевтичних препаратів, деяких барвників і фотореактивів.

Метилбензол: толуол; органічна сполука, похідна від бензолу; безбарвна рідина з своєрідним запахом, отруйна. Застосовують для одержання ліків, барвників, вибухових речовин, як розчинник тощо.

Метилвіолет: органічний барвник, кристалічний порошок з зеленим металічним блиском. Застосовують для виготовлення чорнила, лаків, в аналітичній хімії, для визначення деяких іонів, в текстильній промисловості тощо. Інша назва — метиловий фіолетовий.

Метилен: двовалентний радикал, залишок метану.

Метиленблау: органічна речовина, барвник, застосовують також у медицині як антисептичний засіб (при опіках, піодермії), як протиотруту. Інша назва — метиленовий синій.

Метилметакрилат: органічна сполука, метиловий ефір метакрилової (метилакрилової) кислоти; безбарвна прозора рідина. Застосовують у виробництві прозорих і світлостійких пластмас деяких лаків і клеїв.

Метиловий: той, що містить метил; М. спирт — деревний спирт, безбарвна, легкорухома, дуже отруйна рідина. Застосовують у виробництві формальдегіду, антифризів, деяких барвників, лаків тощо.

Метилоранж: органічний барвник. Водний розчин М. застосовують як індикатор, що набуває в кислому середовищі червоного кольору, а в лужному — жовтого.

Метилтестостерон: лікарський препарат, синтетичний замінник чоловічого статевого гормона. Застосовують при статевому недорозвиненні, маткових кровотечах і ракових захворюваннях у жінок тощо.

Метилтіоурацил: лікарський препарат. Застосовують при лікуванні базедової хвороби, гіпертиреозу тощо.

Метис: 1. Тварина або рослина, виведена схрещуванням різних видів чи типів організмів; гібрид. 2. Нащадок від шлюбу між представниками різних рас; мішанець. 3. У Північній Америці — нащадки шлюбів європейців та індіанців.

Метіонін: сірковмісна амінокислота. Входить до складу тваринних і рослинних білків.

Метод: 1. Спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя; метода. 2. Прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо).

Методизм: послідовність у роботі, навчанні, викладі чогось тощо.

Методика: 1. Сукупність взаємопов'язаних способів і прийомів доцільного й ефективного проведення певної роботи. 2. Вчення про методи викладання певної науки, предмета.

Методисти: члени протестантської секти, що виникла в англіканстві на початку 18 і наприкінці 19 ст. перетворилася на самостійну церковну організацію. М. закликають до методичного (звідси й назва), неухильного виконання християнами своїх релігійних обов'язків.

Методичний: той, що діє згідно з правилами методики, пов'язаний або належить до неї.

Методологічний: той, що стосується методології.

Методологія: 1. Вчення про методи пізнання й перетворення світу. 2. Сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкту її пізнання.

Метол: органічна сполука, безбарвні кристали, легкорозчинні у воді. Застосовують у фотографії як проявник.

Метонімія: один з основних тропів у поетичній і звичайній мові, в основі якого лежить перенесення назви одного поняття на інше, що перебуває з ним у певному зв'язку; слово або вираз, ужиті таким чином (напр., "читати Гоголя" замість — "читати твори Гоголя").

Метопа: архіт. прямокутна кам'яна плита, часто прикрашена рельєфними зображеннями, що входить у фриз доричного ордера, чергуючись з тригліфом.

Метр (1): 1. Одиниця довжини в Міжнародній системі одиниць (одна з семи основних). М. дорівнює довжині 1650763,73 хвилі світла, випромінюваного у вакуумі, що відповідає переходові між рівнями 5р¹⁰ і 5d⁵ атома криптону 86; дорівнює 100 см. 2. Лінійка або стрічка такої довжини із сантиметровими поділками, що використовується для вимірювання чого-небудь. 3. муз. чергування сильних і слабких долей.

Метр (2): 1. Певне співвідношення наголошених і ненаголошених складів у віршовому рядку; віршовий розмір. 2. У музиці — система організації ритму, послідовність чергування сильних і слабих доль у такті.

Метр (3): 1. заст. Учитель, вихователь. 2. Шаноблива назва людини, видатної своїми обдаруваннями й знаннями.

Метраж: 1. Довжина чогось у метрах. 2. Розмір, площа чогось у квадратних метрах.

Метранпаж: старший складальник, що верстає полоси друкарського набору.

Метрдотель: 1. Розпорядник у ресторані. 2. Старший лакей у панському домі, що відав столом, кухнею і домашніми слугами.

Метрика (1): 1. Сукупність законів про будову вірша й віршування. 2. Сукупність конкретних виявів метра в музиці, акцентних співвідношень звуків і співзвуч. 3. Будова вірша за певним розміром.

Метрика (2): 1. заст.Виписка з метричної книги про дату народження; свідоцтво про народження. 2. Метрична книга.

Метрит: запалення м'язового шару стінки матки у людини й свійських тварин, звичайно поєднується з запаленням слизової оболонки матки (ендометрит).

Метричний: 1. Пов'язаний з поняттями метр і метрика. 2. М-а система мір — десяткова система одиниці вимірювання фізичних величин, в основу якої покладено міри довжини — метр, міри маси — кілограм; нині прийнята в усьому світі. 3. М. вірш — твір, що належить до метричної системи віршування (чергування коротких і довгих складів), за якою складали вірші давні римляни, греки, індійці.

Метро: скорочена назва метрополітену.

Метрологія: 1. Наука про вимірювання з високою точністю. Завданнями М. є встановлення систем одиниць вимірювання, створення і зберігання основних еталонів цих одиниць і забезпечення перевірки точності практичних вимірювань. 2. М. історична — розділ історії, який вивчає системи мір та грошових розрахунків, що застосовувалися раніше.

Метроном: прилад, за звуковими сигналами (стуканнями) якого відраховують проміжки часу (здебільшого під час виконання музичних творів).

Метрополітен: міська швидкісна електрична залізниця, що проходить переважно в тунелях, у деяких місцях виходить на поверхню землі або на естакади й мости; метро, підземка. Від назви компанії «Metropolitan Railway», яка першою збудувала подібну залізницю в Лондоні.

Метрополія: 1. У Стародавній Греції — місто-держава (поліс) щодо заснованих ним в інших землях поселень (колоній). 2. Держава, що володіє захопленими нею колоніями.

Метросексуал: сучасний чоловік будь-якої сексуальної орієнтації, що маєь яскраво виражений естетичний смак і приділяє багато зусиль і часу на удосконалення свого зовнішнього вигляду та способу життя.

Мефістофель: 1. Персонаж трагедії німецького поета Й.-В. Гете "Фауст". 2. перен. Злий дух, дух заперечення.

Мех: давньо-єгипетська міра площі; королівський лікоть (100 звичайних давньо-єгипетських ліктя). 1М. = 27,3529 м².

Механізація: один з основних напрямів науково-технічного прогресу, який полягає в широкому впровадженні машин у народне господарство й заміні ручної праці машинною.

Механізм: 1. Пристрій, що передає або перетворює рух; прилад. 2. перен. Внутрішня будова, система чогось; устрій. 3. Сукупність станів і процесів, з яких складається певне фізичне, хімічне та ін. явище.

Механіка: 1. Наука про механічний рух тіл і про взаємодію, що виникає при цьому між тілами. 2. Галузь техніки, що застосовує закони про рух і сили для розв'язання практичних завдань. 3. перен. Складна прихована будова чогось; структура, закуліси, кухня, підклад, механізм.

Механісти: 1. Послідовники механіцизму. 2. Термін, який вживали у 20-30-х рр. для характеристики поглядів ряду радянських філософів та природознавців, у творах яких мав місце відхід від діалектичного матеріалізму до механіцизму й позитивізму.

Механіцизм: абсолютизація законів механіки, спроба пояснити за їх допомогою всі явища природи й суспільства, звести весь розвиток до механічних форм руху. В 16 — 18 ст. механістичний матеріалізм, який боровся з ідеалізмом і релігією, був прогресивним напрямом у науці й філософії. Нині М., який намагається відродити застарілу форму матеріалізму, тягне науку назад, є реакційним.

Механічний: 1. Належний до механіки або механізму. 2. Той, що діє за допомогою механізму. 3. Не пов'язаний з свідомістю, той, що відбувається без участі волі людини, машинальний.

Механорецептори: чутливі нервові закінчення в організмі, які сприймають механічні подразнення (органи дотику, чутливі закінчення м'язів, орган рівноваги тощо).

Механотерапія: те саме, що й кінетотерапія.

Механотрон: електронна лампа, в якій керування електричним струмом здійснюється механічно (переміщуванням одного або кількох її електродів).

Механохімія: вчення про полімери, що досліджує хімічні перетворення в них від діяння механічних сил.

Механохорія: спосіб поширення насіння в деяких рослин. При М. стиглі плоди швидко розкриваються, розкидаючи насіння.

Мехарі: одногорбий верблюд; дромадер, мегарі.

Меценат: 1. Римський політичний діяч 1 ст. до н. е., який уславився покровительством поетам та художникам. 2. перен. Багатий покровитель наук і мистецтв.

Мецца-воче: тихе, неповне звучання голосу; один з відтінків виконання на музичних інструментах.

Меццо-піано: один з відтінків динаміки в музиці; звучання середнє між форте й піано.

Меццо-сопрано: 1. Жіночий голос, середній за регістром між сопрано й контральто. 2. Співачка з таким голосом.

Меццо-тинто: 1. Вид гравюри на металі, призначеної для глибокого друку; відрізняється глибиною й бархатистістю тону, багатством і тонкістю світлотіньових ефектів, дає добрі результати в кольоровому друці. 2. Малюнок, видрукований таким чином.

Меццо-форте: один з відтінків динаміки в музиці; помірно гучне звучання.

Мечеть: культова споруда, храм у мусульман.

Меш: 1. Позасистемна одиниця виміру для дротяних сіток — визначає кількість комірок на 1 дюйм довжини. 2. У комп'ютерній графіці М. — кількість вершин і багатокутників, що визначають форму тривимірного об'єкта.

Мигдалики: вузлоподібні утвори лімфаденоїдної тканини у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів людини й ряду хребетних тварин.

Мигдалина: 1. Ядро мигдалевого горіха. 2. геол. Мінеральне утворення круглої чи овальної форми, яке виникає внаслідок виповнення мінералами пустот у гірській породі.

Мигдаль: 1. Південне невисоке дерево або кущ з ніжно-рожевими квітками та овальними плодами — горіхами. 2. Плід цієї рослини з їстівним солодким або гірким ядром.

Миза: у Естонії, Фінляндії, Карелії, Латвії — віддалено розміщена садиба з господарськими будівлями та приналежною землею, що слугувала основою територіально-адміністративного устрою; маєток.

Миля: позасистемна міра віддалі, яка в різних країнах становить від 0,52 до 11,2 км. М. статутна — 1609 м, М. морська — довжина однієї мінути дуги земного меридіана — 1652 м. М. морська міжнародна — 1852 м, М. морська англійська — 1853 м., М. турецька (коротка) — 1670 м, М. козацька (довга) — 8350 м, М. російська (7 вест) — 7468 м.

Миро: спеціально приготована і освячена ароматична олія, що використовується в таїнстві миропомазання, освячення храму та інших ритуалах.

Мирра: 1. Невелике дерево родини бурзерові, що росте у Північній Африці та на Близькому Сході. 2. Суміш ароматичної смоли і камеді (25-35%). У давнинину використовувалась як ароматизатор під час богослужінь, нині — у медицині та парфумерній промисловості.

Мирт: рід субтропічних вічнозелених рослин. Дерева й кущі. Листки М. містять ефірну олію, яку використовують у парфюмерній промисловості.

Мирта: рід субтропічних вічнозелених рослин. Дерева й кущі. Листки М. містять ефірну олію, яку використовують у парфюмерній промисловості. Інша назва — мирт.

Мирянин: світська людина послідовник релігійного культу, який не є священиком або монахом.

Митра: 1. Оздоблений прикрасами головний убір, який вище православне й католицьке духівництво одягало під час богослужіння, а середнє одержувало як нагороду. 2. В давнину — назва різних головних уборів.

Митрополит: 1. Другий після патріарха сан у православній церкві. 2. Вище звання православних і католицьких єпископів; Владика, Князь Церкви.

Митрополія: церковно-адміністративний округ, яким відає митрополит.

Мі: третій ступінь головного музичного (до-мажорного діатонічного) звукоряду.

Міази: захворювання людини й тварин, що виникають внаслідок потрапляння й перебування в тканинах або порожнинах організму личинок мух.

Міазми: 1. Отруйні випаровування, гази, що утворюються під час гниття. 2. перен. Негативні суспільні або побутові явища, що отруюють свідомість людини.

Міальгія: біль у м'язах внаслідок тривалого охолодження, порушення обміну речовин, інфекційних хвороб.

Міастенія: захворювання людини, що характеризується слабкістю і швидким стомлюванням м'язів.

Мігма: силікатний розплав, який утворився в земній корі з гірських порід.

Мігматити: складні гірські породи, які виникають внаслідок проникнення магми в ті породи, що вже існували.

Міграція: 1. Переселення народів, людей (мігантів) у межах країни або з однієї країни в іншу зі зміною місця проживання назавжди або на певний тривалий період. 2. Пересування тваринних організмів з однієї місцевості в іншу у зв'язку зі змінами умов життя або з проходженням циклу розвитку; переліт. 3. Переміщення, перерозподіл яких-небудь елементів.

Мігрень: захворювання людини, що проявляється в періодичних приступах головного болю (частіше однієї половини голови) з нудотою та блюванням.

Мідель: поперечний переріз судна в найширшому місці.

Мідквел: твір, що розвиває сюжет попередніх творів на ту ж тему, але його власна сюжетна лінія хронологічно відносяться до періоду всередині вихідного сюжету.

Мідль: поперечний переріз судна в найширшому місці; мідель.

Мієлін: жироподібна речовина, що становить головну частину м'якушевої оболонки нерва.

Мієліт: запалення спинного мозку у людини, що спричинюється вірусами; може бути ускладненням інфекційних хвороб (кору, тифів, сепсису).

Мієлографія: метод рентгенологічного дослідження спинного мозку і спинномозкового каналу з введеннями контрастної речовини.

Мієлоз: поява і надмірна кількість мієлоцитів у периферичній крові.

Мієлоїдний: той, що стосується кісткового мозку; М-а тканина — тканина кісткового мозку, в якій утворюються клітини крові.

Мієлома: онкологічне захворювання, при якому відбувається безконтрольне накопичення плазматичних клітин в кістковому мозку, що веде до руйнування кісткової тканини.

Мієлоцити: клітини кісткового мозку, з яких утворюються всі форми ґранулоцитів.

Міз-ан-абім: 1. У геральдиці — маленький щит, що поміщується в центрі великого щита на гербі. 2. Нескінченне відтворення образу самим собою, напр., фільм у фільмі, картина в картині, відзеркалення у дзеркалі, сон уві сні і т. п.

Мізандрія: комплекс негативних кліше, пов’язаних зі страхом, нетерпимістю та іншими негативними почуттями щодо чоловіків та юнаків. Антонім — філандрія.

Мізансцена: розташування акторів на сцені в окремі моменти вистави.

Мізантроп: людина, яка уникає спілкування з іншими людьми, ненавидить, цурається їх; відлюдок, людиноненависник, нелюд, гаспид. У патологічних випадках — стійке психічне захворювання.

Мізантропія: недовіра до людей, відчуження від них, людиноненависництво. Протилежне — філантропія.

Мізерія: 1. Дуже мала кількість чогось; дріб'язкові господарські речі, майно, манатки, манаття, пожиток. 2. Щось незначне, несуттєве; дрібниця, мізерність, убозтво, бідність.

Мізерний: 1. Незначний за розміром; дуже малий; манюній. 2. Який не має істотного значення, ваги; незначний, неглибокий, пустий. 3. Який не викликає до себе поваги; жалюгідний, нікчемний. 4. розм. Незначної фізичної сили; малосильний, кволий.

Мізогінія: ненависть, зневага, огида до жінок.

Мікадо: давньояпонська й сучасна європейська назва японського імператора. В сучасній Японії імператора називають "тено".

Мікалекс: пластмаса із слюди й цементуючих речовин. Використовують як електроізоляційний матеріал.

Міканіт: шаруватий ізоляційний матеріал, що його виготовляють з листків слюди, склеєних лаком. Застосовують в електротехніці.

Мікафолій: електроізоляційний матеріал з шарів паперу і слюди.

Мікобактерії: родина нижчих організмів класу актиноміцетів. Поширені в грунті, воді, на харчових продуктах. Деякі М. є збудниками хвороб тварин і людини (туберкульозу, прокази тощо).

Мікози: хвороби людини і тварин, що спричиняються паразитичними грибами — дріжджовими (бластомікоз), плісеневими (аспергільоз), актиноміцетами (актиномікоз) тощо. Найпоширенішими є ураження грибами шкіри — дерматомікози, трапляються також ураження внутрішніх органів.

Мікологія: розділ ботаніки, що вивчає гриби.

Мікориза: співжиття (симбіоз) грибів з вищими рослинами.

Мікотрофний: той, що існує разом з мікоризою; М-і рослини — вищі рослини (напр., сосна, ялина, дуб), що мають потребу у розвитку на корінні певних видів грибів (явище мікоризи).

Мікро...: у складних словах означає: дуже малий, найдрібніший; пов'язаний з вивченням або вимірюванням дуже малих предметів, явищ, величин; у назвах одиниць вимірювання — мільйонна частка.

Мікроіндикатор: прилад для точного вимірювання довжин та для перевірки правильності форми і взаємного розташування деталей машин.

Мікроінтерферометр: прилад для контролю точності оброблювання поверхонь, вимірювання товщини плівок тощо.

Мікроавтобус: автобус малих розмірів, розрахований на перевезення до 10-12 пасажирів; мікробус.

Мікроампер: одиниця сили електричного струму, мільйонна частка ампера.

Мікроаналіз: сукупність методів і прийомів, за допомогою яких можна виконувати аналіз малих кількостей неорганічних та органічних речовин (мільйонних до сотих часток грама).

Мікроб: 1. Мікроскопічний одноклітинний організм, видимий лише під мікроскопом; бактерія, бацила, мікроорганізм. 2. перен. Про поширювачів негативних явищ у суспільстві.

Мікробіологія: наука, що вивчає мікроби з метою керування їхньою життєдіяльністю в інтересах людини.

Мікробар: одиниця вимірювання тиску, мільйонна частка бара.

Мікробарограф: прилад для реєстрації малих коливань атмосферного тиску.

Мікроби: загальна назва тваринних і рослинних організмів (крім мікроскопічних водоростей і найпростіших), які можна побачити лише під мікроскопом.

Мікробус: автобус малих розмірів, розрахований на перевезення до 10 пасажирів; мікроавтобус.

Мікроволюметр: вимірювальний прилад для визначення питомої ваги друкарських фарб.

Мікрогеометрія: геометрія тривимірного простору, мінімальні розміри якого обмежені малими величинами (порядку міліметра).

Мікроглосарій: словник з однієї вузької галузі (техніки, науки), складений з метою машинного перекладу.

Мікрогравірування: гравірування, при якому зображення подано у зменшеному вигляді і його можна розглядати лише за допомогою оптичних пристроїв.

Мікродина: одиниця сили, мільйонна частка дини.

Мікродисекція: те саме, що й мікрургія.

Мікроеволюція: еволюційний процес, що відбувається всередині популяцій. Призводить до диференціації виду — розчленування на внутрішньовидові угруповання.

Мікроекономіка: економічна наука, що вивчає взаємозв'язки і пропорції в межах окремої ланки виробництва чи окремого підприємства, господарства.

Мікроелектрод: тонкий електрод наприкінці ділянки електричного кола, переріз якого менший за 0,0001 см2. Застосовують у медицині, зокрема для лікування психічних захворювань, коли М. вводять у підкоркові утворення мозку.

Мікроелектроніка: напрям у радіоелектроніці, що охоплює комплекс фізичних, радіотехнічних і технологічних проблем, пов'язаних з мікромініатюризацією в конструюванні радіоапаратури.

Мікроелементи: хімічні елементи, що містяться в рослинних і тваринних організмах у малих кількостях (в тисячних, у деяких випадках — у сотих і десятих частках процента). До М. належать, напр., мідь, бор, молібден, марганець тощо. Більшість М. необхідна для життєдіяльності організмів.

Мікрокінематографія: кінематографічне знімання з використанням мікроскопа.

Мікрокатор: прилад для вимірювання зовнішніх розмірів виробів.

Мікрокефал: людина з ненормально малим розміром голови при нормальних розмірах інших частин тіла.

Мікрокефалія: ненормально малий розмір черепа і мозку, хворобливо недорозвинена голова.

Мікроклімат: клімат невеликої ділянки всередині певного географічного ландшафту (напр., схилу горба, полезахисної смуги, узбережжя озера), характерний для приземних шарів атмосфери.

Мікроклін: породоутворюючий мінерал класу силікатів, білого, рожевого, сірого кольору. Використовують у фарфоро-фаянсовій промисловості.

Мікрококи: рід кулястих бактерій. Більшість видів — сапрофіти; виявлені в повітрі, грунті або воді.

Мікрокоманда: код однієї чи кількох мікрооперацій, виконуваних за один елементарний такт роботи цифрової обчислювальної машини.

Мікрокосмос: світ малих величин (атомів, молекул) на відміну від світу величин планетного та зоряного масштабу; мікрокосм.

Мікроліт: 1. Дрібні голчасті або пластинчасті кристали, властиві основним масам ефузивних порід. 2. Дрібні кам'яні знаряддя певної геометричної форми (трикутника, трапеції, сегмента та ін.), створені первісною людиною в епоху мезоліту.

Мікромініатюризація: значне зменшення розмірів елементів і схем радіотехнічних пристроїв, що грунтується на досягненнях мікроелектроніки.

Мікроманіпулятор: прилад, з допомогою якого під контролем мікроскопа здійснюють операції над дуже дрібними об'єктами (переважно над клітинами тварин і рослин).

Мікроманометр: прилад для вимірювання малих різниць тиску.

Мікрометр: прилад для вимірювання лінійних розмірів невеликих тіл.

Мікрометрія: сукупність методів вимірювання лінійних розмірів тіл.

Мікромодуль: блок радіоелектронної апаратури в мініатюрному виконанні.

Мікрон: застаріла назва одиниці довжини мікрометра — мільйонної частки метра.

Мікронівелір: вимірювальний прилад (у вигляді накладного рівня) для дуже точного визначення перевищень точок або нахилу опорних площин різних установок.

Мікрооперація: елементарна операція переробки інформації цифровою обчислювальною машиною.

Мікроорганізми: тваринні й рослинні організми, які можна побачити лише під мікроскопом.

Мікропіле: 1. Отвір в оболонці яєць комах, павукоподібних, деяких молюсків, риб та ін., через який всередину клітини потрапляє сперматозоїд. 2. Отвір у покривах насінного зачатка, через який у більшості квіткових рослин проходить пилкова трубка. Інші назви — пилковхід, сім'явхід.

Мікропалеонтологія: розділ палеонтології, який вивчає мікроскопічні викопні рештки.

Мікропорит: силікатний дрібно-пористий теплоізоляційний матеріал.

Мікропринтування: поліграфічне відтворення мікрозображень (зображень, утворених фотографуванням через мікроскоп).

Мікропрограма: послідовність макрокоманд в обчислювальній машині, що реалізує заданий алгоритм.

Мікропрограмування: складання мікропрограм.

Мікропроцес: процес, що має невелике поширення та недовго триває.

Мікрорайон: первинна структурна одиниця сельбищної частини міста, селища, де, крім житлових будинків, розміщені торговельні підприємства, різні заклади повсякденного обслуговування населення.

Мікрорганізми: одно- або багатоклітинні організми, занадто малі, щоб бути поміченими неозброєним оком. До М. належать всі бактерії і археї, майже всі найпростіші, деякі грибки, водорості і деякі тварини, такі як коловертки. Інша назва — мікроби.

Мікрорельєф: дрібні форми рельєфу, що є деталями тієї чи іншої ділянка земної поверхні (рельєф річкових заплав, рівчаків тощо).

Мікросейсми: коливання земної поверхні незначної амплітуди. Зумовлені переважно атмосферними процесами (дією циклонів, тайфунів тощо).

Мікросистема: матеріальна система з мікрочастинок (атомів, нуклонів).

Мікроскайнер: кишеньковий апарат для читання мікрофотографічного знімка тексту і зображень книги, брошури.

Мікроскоп: оптичний прилад для розглядання дрібних невидимих неозброєним оком предметів у збільшеному зображенні; оптичний М. дає збільшення до 3000 раз; електронний М., в якому збільшене зображення одержують за допомогою пучків електронів, дає збільшення в десятки і сотні тисяч раз.

Мікроскопічний: 1. Дуже малий, видимий лише в мікроскопі. 2. Той, що його роблять за допомогою мікроскопа (напр., м. аналіз).

Мікроскопія: сукупність методів застосування мікроскопа і способи виготовлення мікроскопічних препаратів.

Мікросоми: субмікроскопічні білковоліпоїдні тільця клітини. Багаті на рибонуклеїнову кислоту; містять ферменти.

Мікросоціологія: один з розділів сучасної соціології, який вивчає структуру й функціонування невеликих соціальних груп.

Мікроспора: менша спора у різноспорових вищих рослин. М. відповідає пилковому зерну голо- і покритонасінних рослин.

Мікроструктура: будова твердих тіл (металів, гірських порід та ін.), що її можна спостерігати лише за допомогою оптичного або електронного мікроскопа.

Мікросхема: елемент, вузол чи пристрій (або його частина) радіоелектронної апаратури, виготовлений засобами мікроелектроніки.

Мікротелефон: телефонна трубка з вмонтованими в ній мікрофоном і телефоном.

Мікротипія: репродукція (відбиток) з фотографії, знятої через мікроскоп.

Мікротом: інструмент, за допомогою якого роблять тонкий зріз тканини тваринних і рослинних організмів для мікроскопічних досліджень.

Мікротрон: один з типів прискорювачів заряджених мікрочастинок.

Мікрофільм: репродукція рукописного, друкованого або графічного документа, виконана на фотоплівці дуже малого розміру.

Мікрофлора: сукупність рослинних мікроорганізмів у певному середовищі існування.

Мікрофон: перетворювач звукових коливань на електричні коливання такої самої частоти. Застосовують у телефонії, радіомовленні та звукозаписі.

Мікрофотографія: фотографія (знімок), утворена фотографуванням з використанням мікроскопа для значного збільшення зображень об'єктів (біологічних, металографічних), що їх фотографують.

Мікрофотокопія: зменшена фотокопія будь-якого документа.

Мікрофотометр: прилад для вимірювання оптичної густини почорнінь на дуже малих ділянках світлочутливої плівки.

Мікрохімія: наука про способи хімічного синтезу і аналізу, що їх провадять з малими кількостями речовин.

Мікрохронометр: прилад для вимірювання дуже малих відрізків часу.

Мікроцид: лікарський препарат; протимікробний засіб. Застосовують для лікування ран, виразок, опіків, відморожень, пролежнів, гнійно-запальних процесів тощо.

Мікроцити: еритроцити малої (порівняно з нормальною) величини.

Мікроцитоз: поява в периферичній крові мікроцитів. Спостерігається при гемолітичній жовтяниці, при деяких видах недокрів'я.

Мікрошпон: тонкий (менше за 0,1 мм) деревинний матеріал (шпон) для облицьовування поверхонь, фанерування меблів.

Мікрурігя: проведення під мікроскопом операцій над дуже дрібними об'єктами — найпростішими, клітинами тощо.

Міксбордер: багаторядна (іноді гніздова) посадка квітково-декоративних рослин, добір яких повинен забезпечувати безперервне цвітіння протягом усього літнього сезону.

Мікседема: захворювання людини, що виникає внаслідок порушення діяльності щитовидної залози. Інша назва — слизовий набряк.

Міксер: 1. Циліндрична або бочкоподібна сталева посудина, в яку приймають рідкий чавун, виплавлений у доменній печі і призначений для дальшої переробки. 2. Прилад для приготування різних сумішей.

Міксини: ряд морських тварин класу круглоротих. Поширені в помірних і субтропічних морях. Паразитують на рибах.

Міксобактерії: клас бактерій, що відрізняються рядом ознак від класу справжніх бактерій. Живуть у грунті, гної, водоймищах. Беруть участь у розкладанні рослинних решток. Інша назва — слизові бактерії.

Міксоміцети: відділ нижчих безхлорофільних рослин. Розвиваються на рештках рослин. Інша назва — слизовики.

Мікст: 1. муз. Змішаний регістр співочого голосу, перехідний між грудним і головним регістрами. 2. Змішаний. 3. Поїзд з вагонів різного призначення. 4. спорт. Виступ у мішаній парі (чоловік і жінка). 5. Особи з комбінованим ураженням (напр., отруйними речовинами й пораненням).

Мікстура: рідинна лікарська форма для внутрішнього вживання. Суміш кількох твердих або рідинних лікарських речовин з водою.

Міл: одиниця довжини в англійській системі мір; дорівнює 1/1000 дюйма.

Мілі...: перша частина складних слів, що означає тисячну частину одиниці виміру: міліграм, міліметр і т. ін.

Міліампер: одиниця сили електричного струму, 0,001 а.

Міліамперметр: прилад для вимірювання сили електричного струму в міліамперах.

Міліарій: 1. Міра довжини в Стародавньому Римі, що дорівнювала 1,4835 км (тисячі римських кроків). 2. Назва кам'яних стовпів, встановлених на віддалі 1 міліарія один від одного на шляхах, що зв'язували Рим з провінціями.

Міліарний: просовидний; термін, уживаний для позначення дрібних множинних вогнищ деяких хвороб (напр., М. туберкульоз, М-а пневмонія, М. рак).

Мілібар: одиниця тиску, тисячна частка бара.

Мілівольт: одиниця електричної напруги і електрорушійної сили, 0,001 в.

Мілівольтметр: прилад для вимірювання напруги електричного струму в мілівольтах.

Мілікюрі: одиниця радіоактивності, 0,001 кюрі.

Мілім: розмінна монета Тунісу, 1/1000 туніського динара.

Міліметр: одиниця довжини, 0,001 м.

Мілітаризація: 1. Здійснення мілітаризму. 2. Підпорядкування економічного, політичного й громадського життя цілям підготовки загарбницьких воєн; перенесення форм і методів військової організації в галузь цивільних відносин, поширення військових законів, військової дисципліни на якусь галузь народного господарства, воєнізація промисловості, створення воєнної економіки в мирний час.

Мілітаризм: 1. Політика гонитви озброєнь, підготовки й розв'язання воєн. 2. Політичне панування вояччини і підпорядкування всього життя країни воєнним цілям.

Мілітарист: прихильник або провідник політики мілітаризму.

Мілітократія: влада військових, при якій ротація керівного складу відбувається з військового середовища.

Міліція: 1. В окремих країнах вид ополчення (військове добровільне формування тимчасового характеру), що комплектується здебільшого під час війни для тилової служби. 2. В Україні складова частина системи Міністерства внутрішніх справ, що здійснює охорону громадського порядку, особи, особистих та майнових прав громадян, веде боротьбу проти злочинців.

Міледі: назва заміжньої жінки в аристократичних колах Англії; чемне звертання до неї; пані.

Міленіаризм: сакралізація 1000-літнього часового періоду у сподівані, що він принесе кардинальні трансформації суспільства.

Міленіум: проміжок часу у тисячу років, тисячоліття.

Міленаризм: світоглядні переконанння, пов'язані з вірою в прийдешню фундаментальну трансформацію суспільства, після якої «все зміниться».

Мілесимо: дрібна розмінна монета Чілі, 1/1000 чілійського ескудо.

Мілетська школа: матеріалістична школа у давньогрецькій філософії, що виникла в 6 ст. до н. е. в м. Мілеті (звідси й назва), була одним з Осередків іонійської школи.

Мілонга: 1. Латиноамериканський музичний жанр родом з Аргентини і Уругваю. 2. Латиноамериканський танець в розмірі 2/4 або 4/4. 3. Музичний вечір, на якому танцюють М., танго, вальс, чакареру і кандомбе.

Мілорд: 1. Найменування аристократа, лорда у Великобританії, а також шанобливе звернення до нього. 2. Звернення до судді у Великобританії.

Міль (1): розмінна монета Кіпру, 1/100 кіпрського фунта.

Міль (2): невеликий метелик, гусінь якого є шкідником вовняних виробів, зерна злакових і т. ін.

Мільдью: хвороба рослин, зокрема винограду, спричинювана грибами родини переносно-спорових класу фікоміцетів.

Мільєранізм: політика класового співробітництва лідерів соціалістичних партій з буржуазією. Від імені французького соціаліста А.-Г. Мільєрана, який у 1899 р. ввійшов до складу французького уряду. Інша назва — "міністерський соціалізм".

Мільйон: 1. Назва числа 1 000 000 та його цифрового позначення; тисяча тисяч. 2. перен. Велика кількість чогось.

Мільйонер: власник багатств, що оцінюються в мільйон чи більше певних грошових одиниць; власник мільйонного багатства, капіталу.

Мільом: розмінні монети Арабської Республіки Єгипет і Судану, відповідно 1/1000 єгипетського і суданського фунта.

Мільрейс: колишня грошова одиниця Португалії до 1942 р. й Бразілії до 1911 р.

Мільярд: 1. Назва числа 1 000 000 000 та його цифрового значення; тисяча мільйонів, більйон. 2. перен. Велика кількість чогось, когось.

Мільярдеїзм: форма прояву спадковості, коли в перших і наступних поколіннях гібридів ознаки одного з батьків повністю поглинаються ознаками іншого, тому всі особини цих поколінь однорідні й схожі на одну з батьківських форм.

Мільярдер: власник мільярдного багатства, капіталу.

Мім: 1. В античному театрі комедійний жанр, який поєднує імпровізований діалог, пісні, танці. 2. Актор, який виступав у такому жанрі. 3. В сучасному театрі — актор пантоміми.

Міміка: 1. Рух м'язів обличчя людини відповідно до її почуттів чи настрою. 2. Мистецтво (уміння) виражати думки й почуття, створювати образи за допомогою рухів рук, обличчя тощо.

Мімікрія: 1. Подібність одних тваринних чи рослинних організмів до інших або до предметів навколишнього середовища; здатність наслідувати навколишнє середовище з метою самозбереження. 2. перен. Безпринципне пристосування до оточення, до умов життя.

Міманса: одна з систем давньоіндійської філософії, що містить окремі елементи матеріалізму й раціоналізму.

Мімеограф: апарат для одержування незначної кількості відбитків з тексту, що його виготовлено у вигляді трафарету з провощеного паперу.

Міметизм: вид мімікрії, що виявляється в подібності тварин одного виду до тварин іншого виду, які мають спільні за будовою захисні засоби від ворогів (напр., зозуля схожа на яструба).

Мімодрама: те саме, що й пантоміма.

Мімоза: 1. Рід тропічних і субтропічних рослин. Трави, ліани, кущі й дерева. М. соромливу вирощують в оранжереях. 2. Неправильна назва ряду видів з роду акація з яскраво-жовтими квітками. 3. перен. Недоторканна, надміру вразлива людина.

Міні-футбол: гра у футбол в закритому приміщенні при зменшених розмірах поля, кількості гравців тощо.

Міні: скорочене від мінімальний. Протилежне — максі.

Мініатюра: 1. Живописні зображення, що прикрашали й ілюстрували середньовічні рукописи у вигляді заставок або на всю сторінку. 2. Твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що відзначається особливо тонкою технікою виконання. 3. Нарис, оповідання або театральна п'єса (театр мініатюр) невеликого розміру. 4. перен. Будь-що невеликого розміру.

Мініатюризація: зменшення розмірів, ваги (приладів, пристроїв, виробів тощо).

Мініатюрист: 1. Художник, який пише мініатюри. 2. Автор коротких літературних або театральних творів.

Мініатюрний: 1. Властивий мініатюрі. 2. перен. Маленький; витончений.

Мінівен: легковик із однооб'ємним кузовом, зазвичай із трьома рядами сидінь, із збільшенним внутрішнім об'ємом та можливістю трансформації салону за рахунок складних легкоз'ємних сидінь.

Мінім: аптечна одиниця виміру в Британській Імперській та Американській системах мір для рідин (XIX-XX ст). У Британії 1 М. = 1 / 60 драхми = 1 / 20 скрупула = 0,05919 мл; у США 1 М. = 1 / 60 драхми = 0,06 мл.

Мінімізація: доведення чого-небудь до найменшого розміру.

Мінімакс: значення функції двох змінних (х, у), якого вона досягає, коли взяти спочатку максимум по у, а потім мінімум по х.

Мінімальний: найменший серед чогось; найменший з можливих.

Мініметр: прилад для контролю зовнішніх розмірів точних деталей.

Мінімум: 1. Найменша кількість; найменша величина; нижча межа чогось. 2. Сукупність знань або заходів, необхідних у певній галузі. 3. розм. Найменше, щонайменше, мінімально. 4. мат. Найменше значення неперервної функції.

Міністеріалізм: пропагандистський термін для позначення форми політичного співробітництва лідерів соціалістичних партій з буржуазними урядами. Те саме, що й мільєранізм.

Міністеріали: за середньовіччя в Західній Європі представники дрібного лицарства, зобовязані за надання їм лену нести військову службу монарху чи великому феодала.

Міністерство: 1. Центральна урядова установа, яка відає окремою галуззю господарства або державного управління. 2. Склад міністрів при системі парламентаризму.

Міністр: службова особа, що є членом уряду і, як правило, очолює міністерство.

Мінітмени: члени фашистської військової організації в США, яка головним своїм завданням вважає боротьбу проти комунізму.

Міна (1): вираз обличчя, гримаса.

Міна (2): 1. Заряд вибухової речовини, що закладається в кінці мінної галереї, яку підводять під оборонні споруди ворога, або заряд, що його вміщують у підземних виробках, бурових свердловинах, під водою для вибуху. 2. Вибуховий заряд з підривником в особливій упаковці, який вибухає, коли об'єкт, для підриву якого цей заряд призначено, дотикається до нього або проходить у безпосередній близькості від нього. 3. Тонкостінний снаряд з великою кількістю вибухової речовини, що викидається мінометом. 4. Саморушний розривний снаряд (торпеда). 5. Снаряди для стрільби з мінометів.

Міна (3): договір міни — договір про обмін майна.

Міна (4): 1. У Стародавній Греції — грошова одиниця та відповідна їй монета. 2. На Сході і в Греції — міра ваги, що дорівнює 1,5 кг.

Міна (5): стрижень олівця.

Міна (6): підземний хід, підземна галерея або ніша у копальні, в льоху, а також інші ходи у чомусь; катакомба.

Мінарет: баштоподібна споруда при мечеті, з якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву; вежа.

Мінархізм: політична філософія лібертаризму, яка виступає за зменшення функцій держави, обмежуючи їх захистом свободи і власності кожної людини, що перебуває на території держави.

Мінезингер: німецький поет-співець, автор і виконавець творів лицарської лірики 12-15 ст.

Мінер: 1. Військовослужбовець-фахівець, який встановлює міни й розміновує місцевість. 2. У військово-морському флоті — фахівець з мінної зброї.

Мінераграфія: метод вивчення руд і мінералів під мікроскопом шляхом дослідження їхньої відполірованої поверхні (аншліфу).

Мінерал: природна хімічна сполука або самородний елемент, приблизно однорідний за хімічним складом і фізичними властивостями; складова частина гірських порід, руд тощо. Переважають тверді М., є також рідкі (вода, ртуть) й газоподібні (вуглекислий газ тощо). В залежності від того, яким ознакам надається перевага, М. класифікуються як хімічні, геохімічні, геологічні, кристалографічні, кристалохімічні.

Мінералізатори: розчинені в магмі леткі речовини (хлор, бор, фтор та інші), які виділяються з неї під час охолодження або зменшення тиску; сприяють процесові кристалізації магми.

Мінералізація: 1. Відкладення мінералів з розчинів газових потоків або магматичних розплавів у вигляді вкраплень чи прожилків у гірських породах. 2. Насичування грунту мінеральними солями. 3. Природний (за допомогою мікроорганізмів) або штучний розклад органічних і неорганічних сполук, напр., відходів життєдіяльності біокомплексу, зокрема, людини на прості мінеральні сполуки — воду, аміак, сульфати, нітрати, окисли різних металів, мінеральні солі.

Мінераліт: азбестовий цемент, застосовуваний у виробництві вогнетривких перекриттів, сходів, підлог.

Мінералогія: наука, що вивчає мінерали, їхній склад, будову, фізичні властивості, умови утворення, народногосподарське значення.

Мінерва: в давньоримській міфології богиня мудрості, наук, мистецтв і ремесел.

Мінестеріал: за Середньовіччя, здебільшого у Німеччині, представники дрібного лицарства, яким надавалось право на земельне володіння в обмін на виконання ними певних посадових обов'язків, покладених монархом, феодалом чи церквою.

Мінет: різновид статевого акту, при якому статеве збудження у чоловіків викликається дією на його пеніс ротом, язиком, губами або горлом партнера. Синоніми: пенілінкція, фаллаторизм.

Міноги: безщелепні хребетні тварини класу круглоротих. Поширені в прісних водах та морях. Деякі види — об'єкти промислу.

Міной: у давньогрецькій міфології цар о. Кріт, який після смерті став суддею в пеклі; Мінос.

Мінор: 1. Музичний лад, стійкі звуки якого (І, III, V ступені) утворюють малий (мінорний) тризвук. 2. перен. Смутний, меланхолійний настрій.

Мінорат: 1. Порядок спадкування, коли майно передається молодшому за віком у роді або сім'ї. Протилежне — майорат. 2. Саме майно, що передається за міноратом.

Мінос: у давньогрецькій міфології цар о. Кріт, який після смерті став суддею в пеклі.

Мінотавр: у давньогрецькій міфології чудовисько тілом людини й головою бика, якого Мінос годував живими людьми. Убитий Тезеєм.

Мінус: 1. Математичний знак для позначення дії віднімання та від'ємних чисел, зображений горизонтальною рискою (-). 2. Уживається між двома числами на позначення того, що друге віднімається від першого. 3. Негативна величина. 4. перен. Вада, недолік, ґандж, недотягнення.

Мінускули: 1. Рядкові літери, переважно у текстах стародавньої писемності. 2. Письмо, шрифт, що складається з таких літер. Виникло у II ст. у латинському рукописному письму. 3. Каролінгський М. — один з типів М., що виник у VIII-IX ст. шляхом спрощення написання традиційного М.

Мінута: заст. одиниця довжини дуги (або величини кута), що дорівнює 1/60 частці дугового (відповідно кутового) градуса.

Міньйон: 1. Фаворит, улюбленець високопоставленої особи у Франції XVI століття. 2. Дрібний друкарський шрифт, середній між петитом і нонпареллю, кегль якого дорівнює 7 пунктам (2,53 мм). 3. Рояль найменших розмірів. 4. Російський бальний танець, близький до вальсу. 5. Невелика грамплатівка для звукозапису тривалістю до 30 хвилин.

Міо...: у складних словах означає "м'яз".

Міобласти: молоді м'язові клітини у безхребетних і хребетних тварин та в людини.

Міоген: група розчинних білків м'язів. Відіграє значну роль у вуглеводному обміні організму.

Міоглобін: складний білок м'язів людини й більшості тварин. За складом і властивостями близький до гемоглобіну крові.

Міограф: прилад, який застосовують для графічного зображення скоротливої діяльності ізольованого м'яза.

Міозин: найважливіший білок м'язів. Виконує функції скоротливого білка й ферменту, який каталізує розщеплення аденозинтрифосфорної кислоти в організмах.

Міозит: м'яз

Міокард: середній шар стінки серця. Складається з м'язових волокон, внаслідок скорочення яких відбувається робота серця.

Міокардій: середній шар стінки серця. Складається з м'язових волокон, внаслідок скорочення яких відбувається робота серця. Інша назва — міокард.

Міокардит: запальне захворювання серцевого м'яза (міокарда); виникає найчастіше як ускладнення інфекційних захворювань (дифтерії, ревматизму, скарлатини, тифу тощо).

Міологія: розділ анатомії, який вивчає скелетні м'язи.

Міома: доброякісна пухлина, що розвивається з м'язової тканини.

Міонеми: скоротні нитки в цитоплазмі деяких одноклітинних організмів.

Міопія: розлад зору, при якому людина добре бачить близькі предмети й невиразно, розпливчасто віддалені. Інша назва — короткозорість.

Міопатія: захворювання, яке характеризується первинною прогресуючою дистрофією скелетних м'язів.

Міорелаксанти: речовини, що розслаблюють поперечносмугасту мускулатуру, проявом чого є зниження її рухової активності або повний параліч. Застосовують для лікування різних захворювань, які супроводяться підвищенням тонусу поперечносмугастої мускулатури. Інша назва — релаксанти.

Міоцен: рання епоха неогену.

Міріади: незліченна кількість, сила-силенна, безліч. Поняття вживають переважно в художній літературі.

Мірабіліт: те саме, що й глауберова сіль.

Мірабель: жовтоплідні сорти сливи з дрібними плодами. Від назви містечка Мірабо на півдні Франції.

Міраж: 1. Оптичне явище в атмосфері, при якому на горизонті з'являються уявні зображення надземних предметів або ділянок неба; марево. 2. перен. Те, що не відповідає дійсності; те, що уявляється, здається; привид, омана, фата-моргана.

Міракль: жанр середньовічної драми релігійно-моралізаторського характеру, поширений у країнах Західної Європи.

Мірза: 1. В Ірані титул членів правлячої династії, ставиться після імені; шанобливе звернення до вищих урядовців і вчених; ставиться перед ім'ям. 2. Назва великих і середніх феодалів у тюркських кочових народів Росії (татар, ногайців та ін.) з 13 ст. до 1917 р. 3. У деяких народів Середнього Сходу — секретар, писар. Інша назва — мірза.

Мірмекофілія: співжиття (симбіоз) вищих рослин і мурашок.

Мірмекохорія: поширення насіння та інших зачатків (діаспор) рослин мурашками.

Мірра: ароматична смола деяких тропічних дерев. Ефірна олія М. має антисептичні властивості. В давнішу М. використовували єгиптяни для ароматичного обкурювання під час релігійних обрядів.

Міс: 1. Ввічлива назва дівчини в англійців та американців. 2. розм., заст.Вихователька, гувернантка.

Місіонер: проповідник, якого посилає церква для релігійної пропаганди серед іновірних і навернення їх до своєї віри; поборник, апостол.

Місіонерство: форма релігійно-політичної діяльності релігійних організацій та церков, спрямована на навернення до свого вчення іновірців. Найхарактерніша для християнства та ісламу. М. проводилося місіонерами головним чином у залежних і колоніальних країнах.

Місіс: форма звертання до нетитулованої одруженої жінки в англомовних країнах; вживається здебільшого з ім'ям або прізвищем.

Місія: 1. Важливе завдання, доручення тощо. 2. Високе призначення, відповідальна роль. 3. Постійне дипломатичне представництво у певній державі. 4. Представник однієї держави, що перебуває в іншій з певною метою. 5. Місіонерська організація.

Містер: форма звертання до нетитулованого чоловіка в англомовних країнах, пан; вживається здебільшого з ім'ям або прізвищем.

Містерії: 1. В країнах античного світу (Греція, Рим) та Стародавнього Сходу (Єгипет, Персія) таємні релігійні обряди (дромени), церемонії на честь деяких богів, до участі в яких допускалися лише посвячені (місти), напр., елевсінські М. на честь Деметри і вакхічні на честь Діоніса. 2. Інколи релігійні процесії з елементами вистави у східних релігіях (напр., шахсей-вахсей). 3. Популярний жанр середньовічного (14 — 16 ст.) релігійного театру в Західній Європі — середньовічна релігійна драма на біблійні сюжети.

Містик: людина, що вірить у надприродне, в чудеса; забобонна людина.

Містика: 1. Віра в існування надприродних, таємничих сил та в здатність людини вступати в безпосередні зносини з ними. 2. Схильність до віри в таємниче й надприродне. 3. Щось загадкове, непояснюване.

Містифікація: 1. Витівка, вигадка з метою ввести когось в оману жартома чи зі злісним наміром; окозамилювання. 2. У філософії — пояснення реальних явищ у дусі містики.

Містифікувати: вводити в оману; замилювати очі, забивати баки, пускати блахмана.

Містицизм: релігійно-ідеалістичний світогляд, заснований на містиці; схильність до містики.

Містраль: сильний, холодний північно-західний вітер на Середземноморському узбережжі франції, що дме з гір.

Мітель: друкарський шрифт, середній між цицеро і терцією дорівнює 14 пунктам (5,1 мм).

Мітельшпіль: середня стадія шахової партії, коли основні сили обох сторін почали гру і розгортається безпосередня боротьба.

Мітельштрекер: бігун на середні дистанції.

Мітенки: жіночі рукавички без пальців; напіврукавички.

Мітинг: масові збори з приводу обговорення якихось злободенних питань, переважно політичних; віче, схід, збірка.

Міткаль: бавовняна тканина полотняного переплетення. Після обробки — ситець, мадаполам тощо.

Мітоз: складний (або непрямий) поділ клітин, найпоширеніший спосіб розмноження тваринних і рослинних клітин. Інша назва — каріокінез.

Мітохондрії: органоїди клітин рослин, тварин і людини, які забезпечують вироблення, нагромадження й розподіл енергії в клітинах. Інші назви — хондріосоми, хондріоміти, хондріоконти.

Мітра: в давньоіранській і ведичній міфології бог сонця, чистоти й правди.

Мітраїзм: релігійний культ бога Мітри, поширений в Малій Азії, а з 1 ст. до н. е. — в Римській імперії.

Мітральєза: 1. Французька швидкострільна багатоствольна вогнепальна зброя 19 ст., з допомогою якої вівся залповий вогонь патронами від гвинтівки. 2. Елемент машини для виробництва сигарет.

Міф: 1. Легенда, сказання про вірування давніх народів щодо походження Землі, Всесвіту, явищ природи, про богів, міфолегендарннх героїв (Одіссей та ін.). 2. перен. Щось вигадане, неіснуюче, фантастичне; казка, вигадка, фантазія.

Міфічний: пов'язаний з міфами; вигаданий, казковий.

Міфологія: 1. Сукупність міфів того чи іншого народу. 2. Наука про міфи.

Міцелій: вегетативне тіло грибів, що складається з розгалужених найтонших ниток, або гіф. Інша назва — грибниця.

Міцели: частинки в колоїдних системах, що складаються з нерозчинного в даному середовищі ядра дуже малих розмірів, оточеного стабілізуючою оболонкою адсорбованих іонів і молекул розчинника.

Мічман: військове звання військовослужбовців надстрокової служби, до 1972 — вище старшинське звання у Військово-Морському Флоті України; у російському дореволюційному флоті 1-й офіцерський чин.

Мнемозіна: у давньогрецькій міфології богиня пам'яті, мати дев'яти муз.

Мнемоніка: система особливих способів, що полегшують запам'ятовування й збільшують обсяг пам'яті.

Мнемосіна: у давньогрецькій міфології богиня пам'яті, мати дев'яти муз; Мнемозіна.

Мнемотехніка: система особливих способів, що полегшують запам'ятовування й збільшують обсяг пам'яті; мнемоніка.

Мо: одиниця електропровідності, обернена одиниці електричного опору — ому.

Мобілі: особливі частини збройних сил Франції у 2-й половині і 19 ст., що їх комплектували з безробітних і декласованих елементів для боротьби проти революційних виступів народних мас.

Мобілізація: 1. Зосередження сил, засобів для досягнення певної мети. 2. Переведення збройних сил держави на організацію і склад воєнного часу. 3. Переведення промисловості, транспорту та ін. галузей економіки на воєнний стан. 4. Залучення населення або певних галузей господарства до виконання якихось завдань.

Мобільність: рухливість; здатність швидко щось виконувати.

Мобінг: цькування або емоційне насильство групою осіб з метою примусу індивіда до певних дій.

Моветон: поганий тон, невихованість, прийнятність поведінки щодо певних критеріїв.

Могар: однорічна трав'яниста рослина родини злакових. Вирощують у країнах з субтропічним і помірним кліматом на випас, зелений корм, сіно, силос, зерно.

Могікани: 1. Група індіанських племен, що жили в Північній Америці, були в 18-19 ст. витіснені з своїх земель європейськими колонізаторами. Тепер існують лише поодинокі нащадки М. 2. перен. Останні представники чогось, що зникає, відмирає.

Могорич: 1. В українському звичаєвому праві — обрядова дія для остаточного узаконення, закріплення певної угоди, домовленості, яка символізує її дійсність і непорушність. 2. перен. Пригощання в знак подяки.

Могул: дисципліна фрістайлу, змагання зі спуску з гори на лижах спеціальною горбистою трасою, що має нахил 27 градусів, із виконанням акробатичних стрибків. Результат спортсмена визначається за часом проходження траси та суддівською оцінкою якості стрибків. Трампліни для таких змагань бувають трьох різновидів: великий, висота якого 3,5 м з нахилом 65 градусів, середній, висотою 3,2 м з нахилом 63 градусів, та малий, відповідно 2,1 м та 55 градусів. М. входить до програми Олімпійських ігор з 1992 р.

Мода: 1. Нетривале панування у суспільстві певних смаків, що виявляються у зовнішніх формах побуту, особливо в одязі; завід, заведенція. 2. перен. Загальне визнання, популярність у певний час; манера, звичка, поведенція. 3. Зразки предметів одягу, взуття, що відповідають таким смакам. 4. перен. Манера поведінки, звичка.

Модальність: 1. Граматична категорія, що виражає відношення змісту висловлювання до об'єктивної дійсності. М. є істотною ознакою речення. М. може бути виражена інтонацією, морфологічними, лексико-граматичними та іншими засобами. До модальних слів і часток належать "треба","може", "навряд" тощо. 2. У логіці — характеристика судження залежно від встановлюваної ним вірогідності, тобто від того, що в ньому стверджується — можливість, дійсність чи необхідність чогось.

Моддінг: зміна конструкції і дизайну електронних, як правило комп'ютерних, пристроїв з метою покращення їх стилістичних і технічних характеристик.

Моделізм: конструювання і виготовлення авіаційних, автомобільних та інших моделей з технічною або спортивною метою.

Модель: 1. Зразок, примірник чого-небудь; взірець. 2. Зменшене відтворення якоїсь споруди, механізму тощо. 3. Тип, марка, зразок конструкції. 4. Натурщик, натурщиця, якийсь предмет, що служить для художнього відображення. 5. тех. Зразок, за яким виготовляють ливарну форму. 6. Схема для пояснення якогось явища або процесу.

Модельєр: фахівець, який виготовляє зразки, моделі виробів.

Моделювання: 1. Метод дослідження явищ і процесів, що грунтується на заміні конкретного об'єкта досліджень (оригінала) іншим, подібним до нього (моделлю). 2. Виготовлення моделі. 3. мист. Відтворення об'ємно-пластичних і просторових властивостей предметного світу за допомогою світлотіні (в живопису й графіці) або пластики (в скульптурі).

Моделювати: 1. Створювати модель чого-небудь. 2. У скульптурі — обробляти поверхню, створюючи на нім опуклості й заглиблення; ліпити. 3. У живописі, фотографії — передавати рельєфність за допомогою світлотіні.

Модерато: муз. помірний темп, середній між андантино й алеґрето.

Модератор: 1. Пристрій в музичних клавішних інструментах для приглушення звуку. 2. Особа, що проводить соціологічне дослідження, керівник фокус-групи. 3. Пристрій для гальмування рідини чи газу. 4. Особа, що контролює дотримання правил в мережевих форумах, чатах чи конференціях.

Модерн: 1. Напрям у мистецтві і літературі кінця 19-початку 20 ст., для якого характерні манірність, стилізаторство й символіка; модернізм. 2. Стиль, характерний для цього напряму. Інші назви — ар-нуво, югендштиль, ліберті.

Модернізація: 1. Оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, переробка відповідно до сучасних вимог (напр., М. устаткування). 2. Штучне перенесення сучасних понять, термінології тощо на минулі часи, яким це не властиво.

Модернізм: 1. Течія у мистецтві й літературі, суб'єктивізм в художній творчості, для якої характерний відхід від демократичних і гуманістичних традицій художньої культури. 2. Один з напрямів у сучасній релігійній філософії, який проповідує оновлення католицьких догм у дусі нової філософії (т. зв. інтуїтивізму, волюнтаризму).

Модернізувати: робити сучасним, змінювати відповідно до вимог сучасності, вдосконалювати.

Моджахед: учасних джихаду; М., що загинув в ході ведення джихаду, вважається шахідом — тим що засвідчив свою віру.

Модильйон: різновид консолі, яка підтримує виносну частину карниза.

Модифікатор: 1. Пристрій, що змінює роботу, дію машини. 2. Добавка (домішка) до розплавленого металу, що сприяє підвищенню його механічних властивостей, майже не впливаючи на хімічний склад нього металу.

Модифікація: 1. Видозміна предмета або явища, що характеризується появою у нього нових ознак, властивостей при збереженні сутності; зміна, перетворення 2. Предмет, явище, що зазнали такої видозміни і становлять різновид чогось. 3. біол. Зміна ознаки чи властивості організму, яка не передається нащадкам.

Модифікування: напрямлена зміна властивостей об'єктів. М. металів — додавання в розплавлені метали модифікаторів.

Модулометр: прилад для вимірювання коефіцієнта амплітудної модуляції.

Модулор: розроблений французьким архітектором Ле Корбюзьє набір гармонійних пропорцій, заснований на зрості людини з піднятою рукою, що універсально застосовні до архітектури і механіки.

Модуль: 1. фіз., техн. Назва деяких коефіцієнтів, мірил яких-небудь величин (напр., М. пружності, М. Юнга). 2. мат. Число, на яке треба помножити логарифм однієї системи, щоб дістати логарифм іншої системи. 3. архіт. Вихідна одиниця виміру, встановлювана для даної архітектурної споруди, що служить мірилом для надання пропорційності всій споруді й окремим її частинам. 4. техн. функціонально завершений вузол апаратури, оформлений конструктивно як самостійний або автономний продукт.

Модулятор: пристрій, що здійснює модуляцію сигналів.

Модуляція: 1. муз. Перехід з однієї тональності в іншу. 2. Зміна в часі параметрів (характеристик) якогось з регуляторних фізичних процесів: М. в кіно — зміна світлового потоку, що записує звук, у такт зі звуковим коливанням; М. в радіотехніці — зміна характеристик коливань (амплітуди, частоти, фази). 3. Перетворення електричних коливань, утворюваних звуком, у світловий пучок, який записує звуки на звуковій кіноплівці.

Модус вівенді: у міжнародному праві — тимчасова, звичайно короткострокова угода, що її укладають, коли обставини не створюють умов для досягнення постійного або довготривалого договору.

Модус: 1. В політичній термінології — норма. 2. У філософії — властивість предмета, притаманна йому лише в певних станах, на відміну від атрибута — невід'ємної властивості. 3. У формальній логіці — видозміна умовиводу тієї чи іншої фігури силогізму залежно від зміни якісної та кількісної характеристик посилок. 4. Вид, прояв, різновидність, норма. 5. лінгв. Спосіб.

Мозазаврові: родина викопних морських ящірок ряду лускатих. Існували за мезозою.

Мозаїка: 1. Зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців і т. ін. 2. Мистецтво складати такі зображення або візерунки. 3. перен. Строката суміш різнорідних елементів. 4. Вірусна хвороба рослин, ознакою якої є поява плям на листі.

Мозаїчний: 1. Виконаний мозаїкою, напр., М-а підлога. 2. Строкатий, той, що складається з різнорідних частин.

Моїзм: мо-цзя; давньокитайська філософська школа V—III віків до н. е. з удосконалення суспільства через знання. За іменем засновника школи Мо-цзи.

Мойри: 1. В давньогрецькій міфології три богині долі (сестри Клото, Лахесіс і Атропос, дочки Зевса і Феміди), яких уявляли старими жінками, що прядуть "нитку людського життя" (Клото), проводять її всіма труднощами життя (Лахесіс) і обрізають її (Антропос); в давньоримській міфології — парки. 2. перен. Доля, фортуна, приречення. 3. іронічно брудна, страхітлива баба-відьма.

Мокасини: у північноамериканських індіанців — м'яке взуття зі звіриної шкури, шерстю назовні, часто прикрашене візерунками і малюнками.

Мокко: сорт кави з дрібними зернами; кава цього сорту. Від назви порту Мока в Йємені.

Мол: захисна споруда в порту у вигляді стіни чи дамби, що виступає у море.

Моласи: потужні товщі уламкових гірських порід (пісковиків, конгломератів, мергелів, глин). М. відкладаються у передгірних прогинах та міжгірних улоговинах.

Молекула: найменша частинка речовини, що здатна існувати самостійно, зберігаючи основні хімічні властивості цієї речовини. М. простих речовин складаються з атомів одного хімічного елемента, а М. складних речовин — з атомів різних елементів.

Молекулярний: той, що стосується молекули; М-а маса — сума атомних мас усіх атомів, що входять до складу молекули; М-а фізика — розділ фізики, в якому вивчаються структура, сили міжмолекулярної взаємодії, характер теплового руху частинок (атомів, молекул, іонів), механічні і теплові властивості речовин в різних агрегатних станах; М-і спектри — спектри випромінювання і поглинання, а також комбінаційного розсіяння, що виникають внаслідок переходів між енергетичними станами молекул; М-і сита — поруваті адсорбенти, у яких розміри пор або вхід у пори близькі до розмірів молекул; М-і сили — сили взаємодії між молекулами.

Молескін: цупка бавовняна тканина, відзначається міцністю та значною товщиною.

Молібден: хімічний елемент, символ Мо, ат. н. 42; сріблясто-сірий тугоплавкий метал. Зустрічається у вигляді мінералу молібденіту. Застосовують у виробництві спеціальних сталей, а також в електро- і радіотехніці.

Молібденіт: мінерал класу сульфідів, свинцево-сірого кольору з металевим блиском. Руда молібдену.

Молос: в античному віршуванні — віршовий розмір на шість мор, що складається з трьох довгих складів. Від назви епірського племені молосів.

Молох: 1. У релігії фінікійців бог природи, сонця. В жертву М. спалювали живцем людей, часто — дітей. Йому поклонялись євреї в час виходу з Єгипту та за правління царя Соломона, а також карфагеняни. Греки ототожнювали М. з Кроносом, римляни з Сатурном. 2. розм. Ненажерлива, жорстока сила. 3. Вид ящірок родини агамових. Поширені лише в Австралії.

Моль (1): те саме, що й грам-молекула.

Моль (2): муз. мінорний.

Мольберт: дерев'яний верстат для живопису, на якому встановлюють підрамок з полотном, картон, дошку тощо.

Мольтон: м'яка бавовняна тканина, схожа на товсту фланель.

Молюск контагіозний: інфекція, що викликається одним з вірусів віспи, яка вражає шкіру й іноді слизові оболонки. Проявляється у вигляді невеликих папул від 1 мм до 1 см в діаметрі тілесного або рожевого кольору.

Молюски: тип двобічно-симетричних безхребетних тварин зі спіральним дробленням зиготи. Поширені в морях, прісних водах і на суходолі. Налічують близько 130 тисяч сучасних і близько 50 тисяч вимерлих видів. В Україні нараховують близько 500—650 видів М. Деякі М. є джерелом цінних матеріалів — барвників (сепія, пурпур), перламутру, перлів. Серед М. є шкідники с.-г. культур (слизуни та інші), проміжні хазяї паразитів людини і тварин. Інша назва — м'якуни.

Моляри: корінні задні зуби у людини і хребетних тварин, які подрібнюють їжу.

Молярний: пов'язаний з грам-молекулою: М. розчин — розчин, в 1л якого міститься одна грам-молекула розчиненої речовини; М-а частка — відношення кількості молей даної розчиненої речовини до суми молей усіх розчинених речовин і розчинника.

Мом: у давньогрецькій міфології бог лихослів'я, глуму, насміху, жартів і комедійного театрального мистецтва.

Моме: японська міра ваги, дорівнює 3,75 г.

Момент: 1. Дуже короткий проміжок часу, мить, мент. 2. Певний проміжок часу, етап у розвитку чого-небудь. 3. Обставина, окрема сторона якого-небудь явища. 4. Добуток якоїсь фізичної величини і її плеча (віддалі до точки або до осі обертання), напр., М. сили, М. кількості руху.

Монада: 1. У старогрецькій математиці — назва одиниці. 2. У ряді філософських ситем (напр., у піфагорейців) одиничність як один з принципів буття. 3. У філософії Готфріда Лейбніца — одна з неподільних духовних сутностей, що лежить в основі буття.

Монадологія: вчення німецького філософа-ідеаліста Готфріда Лейбніца про монади як духовні первинні елементи всього сущого. Різновидність плюралізму.

Монандрія: одномужство.

Монарх: єдиновладний спадкоємний голова держави (король, цар, імператор і т. ін.), самодержець, фараон.

Монархізм: 1. Політичний напрям, що відстоює монархію як єдину форму державної влади. 2. Монархія.

Монархія: форма правління, за якої найвища державна влада цілком або частково засереджена в руках одноособового глави держави — монарха, здебільшого спадкового. Розрізняють М. абсолютні (необмежені), станові та конституційні (обмежені). Теократична М. — влада в державі, як політична, так і духовна, зосереджена в руках церкви (Ватікан, Катар, Бахрейн)

Монархомахи: 1. У вузькому значенні — публіцисти, полемісти, письменники XVI ст., які виступали проти абсолютизму. 2. У широкому значенні — прихильники революційних теорій, що виправдовують царевбивтсво як засіб досягнення мети; тираноборці.

Монастир: 1. Релігійна громада ченців або черниць, що має єдиний статут. 2. Єдиний комплекс культових, житлових, господарських будівель, що належать громаді ченців або черниць.

Монах: член релігійної громади, що веде аскетичне життя згідно обітниці безшлюбності, повної відмови від власної волі і особистої власності; чернець.

Монацит: мінерал класу фосфатів, жовто-бурого кольору. Руда церію й торію.

Монгольф'єр: повітряна куля, наповнена нагрітим повітрям. Від прізвища французьких винахідників братів Ж. і Е. Монгольф'є.

Мондіалізм: сукупність переконань і поглядів, які полягають в позитивній оцінці встановлення наддержавних законів і федеративної структури на всій планеті, при повазі розмаїття культур і особистостей.

Монета: 1. Карбований злиток металу певної форми, вага і проби, що є узаконеним засобом обігу і платежу. 2. Металевий грошовий знак; мідняк, срібняк, злотник. 3. Металеві гроші.

Монетаризм: теорія про зміну пропозиції грошей як першопричину коливань в економіці і прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів.

Монжю: герметична посудина для переміщення рідин стиснутим повітрям; монтежю.

Монізм: філософське вчення, яке бере за основу всього існуючого одне начало — матерію (матеріалістичний М.) або дух (ідеалістичний М.).

Монітор (1): 1. Мілкосидячий бойовий корабель з бронею і потужною артилерією. 2. Те саме, що й гідромонітор. 3. Прилад для контролю за параметрами, які мають залишатися в заданих межах. 4. Частина керуючої програми операційної системи цифрової обчислювальної машини, яка здійснює керування однією з фаз обчислювального процесу.

Монітор (2): пристрій для виведення інформації, який забезпечує візуальне представлення даних у зручній для сприйняття людиною формі.

Моніторинг: наукові, технічні, технологічні, організаційні заходи, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку природних і техногенних процесів.

Моно...: у складних словах відповідає поняттям "одно-", "єдино-".

Моногамія: 1. Одношлюбність; форма шлюбу та сім'ї, міцний союз чоловіка й жінки разом з їхніми дітьми. 2. У тварин такі відносини між статями, коли самець протягом більш-менш тривалого часу (один або кілька сезонів, а то й все життя) спаровується з однією і тією самою самкою і звичайно бере участь у вигодовуванні нащадків.

Моногенізм: система поглядів, за якою всі сучасні раси мають спільне походження і є підрозділами одного виду — сучасної людини.

Моногібрид: організм, що походить від батьків, які генетично відрізняються один від одного лише однією парою алелів (однією ознакою).

Моногідрат: безводна сірчана кислота; безбарвна оліїста рідина. Застосовують у хімічній промисловості, для виробництва мінеральних добрив, травлення металів.

Моногінія: одножонство.

Моногонія: безстатеве, вегетативне розмноження, що відбувається без запліднення шляхом відокремлення частини батьківського організму або простого поділу.

Монограма: 1. Одна чи кілька початкових літер імені чи прізвища, з'єднаних в один знак або переплетених у вигляді візерунка. 2. Іменний напис на подарункові. 3. Зрідка — умовний знак замість підпису на малюнках, творах художників.

Монографія: грунтовна наукова праця, в якій досліджується одне питання, одна тема.

Монодія: одноголосий спів (сольний, а також груповий в унісон або октаву).

Моноедр: проста кристалографічна форма мінералів, що має одну грань. У природі М. трапляється лише в комбінації з іншими формами.

Монокарпічний: той, що цвіте й плодоносить один раз протягом життя, після чого гине; М-і рослини — всі однорічні й дворічні рослини, з багаторічних — деякі види пальми, агави тощо.

Монокліналь: форма залягання гірських порід; коліноподібний перегин гірських верств з одним крутим, а другим пологим або майже горизонтальним крилом.

Моноклінна система: кристалографічна система, що об'єднує три види симетрії. В М. с. кристалізуються ортоклаз, рогова обманка, гіпс тощо.

Монокль: 1. Кругле оптичне скло для одного ока, що вставляється в очну западину; використовується замість окулярів чи пенсне. 2. Найпростіший фотооб'єктив, що складається з одного двоопуклого скла. 3. Пов'язка для одного ока.

Монокок: 1. Тип об'ємної конструкції, в якій зовнішня оболонка є основним і, як правило, єдиним несучим елементом. 2. Безкаркасний фюзеляж літаків, що складається лише з обшивки.

Монократія: форма правління, при якій верховна влада належить одній особі; єдиновладдя, самодержавство.

Монокультура: 1. Вирощування на одному полі протягом багатьох років однієї сільськогосподарської культури. 2. Сільськогосподарська культура, що стала в будь-якій країні чи районі єдиною або майже єдиною культурою.

Монокуляр: оптичний прилад (підзорна труба), в який дивляться одним оком.

Моноліт: 1. Суцільна кам'яна брила, споруда або її частина, висічені з суцільного каменю або зведені з бетону. 2. геол. Зразок грунту, гірської породи з непорушеним структурним складом, на якому видно їх будову у вертикальному розрізі.

Монолітний: 1. Висічений з цілої брили. 2. перен. Суцільний, єдиний, згуртований.

Монолог: роздуми персонажа вголос у драматичному творі, кінофільмі чи виставі; розмова з самим собою або з глядачами.

Моном: в математиці — одночлен (пор. біном, поліном).

Мономер: низькомолекулярна хімічна сполука, яка є первісним матеріалом для синтезу полімерів.

Монометалізм: грошова система, за якою один валютний метал (золото, срібло) служить загальним еквівалентом та основою грошового обігу.

Монометалізм: грошова система, в якій на відміну від біметалізму один валютний метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом і основою грошового обігу.

Монометилгідразин: безбарвна димляча на повітрі гігроскопічна рідина з аміачним запахом. М. — пальне для рідинних ракетних двигунів.

Мононуклеотиди: те саме, що й нуклеотиди.

Моноплан: літак або планер з однією несучою поверхнею (крилом).

Моноплоїдія: те саме, що й гаплоїдія.

Монополізувати: установлювати монополію на що-небудь.

Монополіст: великий капіталіст, що входить до монополістичного об'єднання.

Монополія: 1. Виключне право окремої особи. групи людей, держави тощо на виробництво, торгівлю, промисел і т. ін. 2. Велике об'єднання, що виникло на грунті концентрації виробництва й капіталу а метою встановлення панування у певній галузі господарства та одержання максимальних прибутків; картель, трест, концерн, синдикат.

Монопсонія: єдиний покупець конкретного виду товару або послуги на ринку.

Моносахариди: органічні сполуки, прості вуглеводи. До М. належать глюкоза, фруктоза тощо.

Моносемія: однозначність слова чи виразу. Протилежне — полісемія.

Моносилабізм: односкладовість, односкладові слова мови.

Монотеїзм: однобожність; віра в єдиного бога.

Монотематизм: композиційний принцип, що полягає в побудові твору на одній музичній темі.

Монотип: двоапаратна набірна буквовідливна машина, що складається з набірно-перфоруючої машини й відливного автомата.

Монотипія: різновид естампної графічної техніки. Фарби одного чи кількох кольорів накладають від руки на рівну поверхню металевої дошки і на друкарському верстаті одержують один відбиток. Застосовують також у поєднанні з офортом.

Монотонізм: відсутність мелодичної кореляції у звуковій системі мови, тобто невикористання тонічного наголосу для поділу слів і морфем за звуковими ознаками.

Монотонний: 1. Однотонний, однозвучний. 2. перен. Позбавлений різноманітності, змін; одноманітний, нудний, нецікавий.

Монофаги: тварини, які живляться лише одним видом поживи (напр., гусениця олеандрового бражника — лише листям олеандра).

Монофізитство: доктрина у християнстві, за якою у Ісуса Христа визнається лише божественна природа і заперечується його людська сутність. Засновником М. вважається архімандрит Євтихій (378-454 рр.) — ігумен одного з константинопольських монастирів, через що М. називається також і Євтихіанством.

Монофілія: походження певної групи організмів від одного предка.

Монофобія: психічний стан, при якому людина боїться залишатися на самоті.

Монофото: фотонабірна машина, побудована за принципом буквовідливної машини — монотипа. М. — двоапаратна рядконабірна буквопроеціююча машина з програмним керуванням.

Монофтонг: простий голосний звук на відміну від складних голосних звуків (дифтонгів, трифтонгів).

Монофтонгізація: мовозн. стягування двозвука (дифтонга) в однозвук.

Монохорд: 1. Давньогрецький однострунний щипковий інструмент. 2. Спільна назва однострунних музичних інструментів. 3. Назва пристрою в фортепіано, за допомогою якого клавішний механізм пересувається в бік на таку віддаль, щоб молоточок стукав тільки по одній струні фортепіано. 4. Поширена (до 18 ст.) назва клавікорду. 5. Прилад для дослідження коливання струн.

Монохром: надрукований однією фарбою текст.

Монохроматичний: одноколірний; М-е світло — світло, яке характеризується певною довжиною світлової хвилі.

Монохроматор: спектральний прилад, що виділяє вузькі ділянки частот чи довжин хвиль світлового спектра. Основна частина спектрометрів.

Монохромний: однобарвний; М. живопис — живопис, виконаний в одному кольорі.

Моноцентризм: в антропології вчення про походження людни сучасного типу й людських рас в одній області земної кулі від однієї форми людиноподібних мавп.

Моноцикл: одноколісний велосипед, що його використовують у циркових виставах.

Моноцити: одна з форм незернистих лейкоцитів. Виконують в організмі захисну функцію: здатні до фагоцитозу, беруть участь у створенні імунітету.

Моноцитоз: надмірна кількість моноцитів у периферичній крові при деяких інфекційних хворобах (туберкульозі, сифілісі, лейшманіозі тощо) та запальних процесах в організмі.

Моношихта: суміш матеріалів, продукт спільного огрудкування шихти доменних і електрометалургійних печей.

Монсеньйор: титул, який за середньовіччя у Франції вживали під час звернення до герцогів, перів, нині вживається, коли звертаються до вищого католицького духівництва.

Монстера: рід багаторічних рослин родини ароїдних. Вічнозелені ліани, поширені в тропічній Америці. В Україні деякі види вирощують як декоративні в оранжереях і кімнатах.

Монстр: 1. Виродок, потвора, почвара, страховисько, страшило. 2. перен. Про людину, що різко виділяється своїми негативними рисами; недолюд, нелюд.

Монтаж: 1. Добір і з'єднання окремих частин (елементів) у єдине ціле (машину, споруду тощо). 2. Добір і з'єднання окремо знятих кадрів кінострічки. 3. З'єднання окремих фотознімків певної теми в одне зображення. 4. У радіомовленні — добір окремих сцен і епізодів в одне художнє ціле.

Монтаньяри: під час французької буржуазної революції кінця 18 ст. — революційно-демократичне угруповання депутатів Законодавчих зборів і Конвенту.

Монтежю: герметична посудина для переміщення рідин стиснутим повітрям.

Монтекристо: система малокаліберних рушниць і пістолетів. Названа за ім'ям героя роману А. Дюма "Граф Монте-Крісто".

Монтморилоніт: мінерал класу силікатів, білого кольору з сіруватим, червонуватим відтінками. Використовують у нафтовій, текстильній, гумовій, паперовій та інших галузях промисловості. Від назви родовища Монтморільйон у Франції.

Монумент: архітектурна чи скульптурна споруда на честь визначної події або особи; пам'ятник, надгробок на могилі.

Монументальний: 1. Який є монументом. 2. Властивий монументу; М. живопис — пов'язаний з архітектурою, переважно настінні розписи (напр., фрески). 3. перен. Який вражає своїми розмірами, величністю; величний, грандіозний. 4. перен. Ґрунтовний, глибокий за змістом, змістовний.

Монцоніт: магматична гірська порода, що складається переважно з калієвого польового шпату та плагіоклазу. Від назви гори Монцоні в Альпах.

Мопед: легкий малопотужний мотоцикл з педалями (велосипед з навісним мотором). Інші назви — мотопед, мотовелосипед.

Мора: найменша одиниця відліку часу в строфі античного вірша.

Моралізувати: 1. Проповідувати сувору мораль, робити моральні висновки з приводу чогось. 2. Повчати когось, читати мораль, напучувати.

Мораліст: 1. Особа, що проповідує сувору моральність, любить повчати. 2. Особа, що займається питаннями моралі.

Мораліте: у середньовічному театрі Західної Європи — жанр повчальної драми з алегоричними дійовими особами.

Мораль: 1. Система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного і до суспільства; етика. 2. Повчальний висновок з чогось. 3. розм. Повчання, настанови, поради.

Моральний: той, що стосується моралі, етичний. М-і відносини- сукупність взаємин і зв'язків, у процесі яких виявляється ставлення людей до суспільства і до самих себе і за допомогою яких регулюється моральна діяльність; М-е виховання — формування у людини характерних для даного суспільства норм поведінки.

Мораторій: 1. Відстрочка платежів, встановлена урядом на певний час у зв'язку з настанням надзвичайних обставин — війни, стихійного лиха тощо. 2. В сучасній дипломатичній і політичній мові — відстрочка, відкладання певних дій.

Морг (1): спеціально обладнане приміщення для зберігання трупів людей; трупарня, покійницька.

Морг (2): міра земельної площі у середньовічній Європі — площа, яку одна людина здатна зорати з одним запряженим конем за один світловий день. В залежності від країни 1 М. = 17 — 33 ара.

Морганатичний шлюб: нерівний шлюб, при якому особа нижчого соціального положення (і їх діти) не набуває більш високий статус чоловіка (чи дружини).

Мордент: муз. мелодійна прикраса, різновид мелізму.

Морена: перенесені й відкладені льодовиком скупчення уламків гірських порід — валунів, суглинків, щебеню, супісків.

Моріон: мінерал класу силікатів, малопрозора чорна відміна кварцу. Використовують у радіо- та електротехніці.

Моріски: мусульмани що офіційно прийняли християнство а також їх нащадки (в Іспанії та Португалії).

Мормони: члени релігійної секти, заснованої в 19 ст. в США Дж. Смітом, що в 1830 р. опублікував книгу, яку видав за переклад нібито знайдених ним таємничих письмен ізраїльського пророка Мормона (звідси й назва). Релігійні погляди М. є еклетичною сумішшю різних релігій.

Морс: прохолодний солодкий напій із соку ягід чи плодів.

Мортира: гармата з коротким стволом, пристосована стріляти по закритих цілях. Відома з 15 ст.

Морула: одна з ранніх стадій розвитку зародка багатоклітинних організмів. Зародок являє собою скупчення великої кількості клітин, яке за формою нагадує ягоду шовковиці.

Морф: реалізація морфеми в тексті. Напр., у реченні «Я біжу, і ти біжиш, а він не бігає» морфема «біг-» представлена трьома М. (біг- і біж-).

Морфей: 1. У давньогрецькій міфології бог сну та сновидіння. 2. перен. Бути в обіймах Морфея — спати солодким сном.

Морфема: лінгв. найменша значуща частина слова (корінь, суфікс, префікс, флексія), що складається з однієї або кількох фонем.

Морфеміка: розділ мовознавства, який займається вивченням морфем.

Морфін: алкалоїд, що міститься у молочному соку різних форм снотворного маку. В медичній практиці хлористоводневу сіль морфіну застосовують як болезаспокійливий засіб. М. часто називають морфієм. Тривале застосування М. призводить до морфінізму.

Морфінізм: один з видів наркоманії, хворобливий потяг до вживання морфіну, який при частому введенні в організм людини викликає тяжкі психічні та фізичні розлади.

Морфо...: у складних словах відповідає поняттю "форма".

Морфогенез: 1. Процес виникнення й розвитку форм рельєфу земної поверхні. 2. Виникнення й розвиток органів та частин організму під час його індивідуального розвитку (онтогенезу).

Морфографія: розділ геоморфології, що описує та класифікує форми рельєфу земної поверхні й систематизує їх за зовнішніми ознаками, незалежно від походження.

Морфози: неспадкові зміни організму, штучно спричинені діянням зовнішніх факторів (радіація, високі температури, хімічні речовини тощо) в ранні періоди розвитку. М. не мають пристосувального характеру.

Морфологічний: той, що стосується морфології в біологічному (зовнішній вид та будова організму) й філологічно-граматичному розуміннях (класифікація мов; розділ граматики, який вивчає форму й будову слів).

Морфологія: 1. Наука про закономірності будови й процесів формоутворення тваринних і рослинних організмів у їх індивідуальному та історичному розвитку. 2. Розділ мовознавства, що вивчає будову слова залежно від морфем, з яких воно складається, форми словозміни (відмінювання слів за числами, відмінками, родами, особами та ін.).

Морфометрія: розділ геоморфології, що вивчає числові характеристики окремих форм і типів рельєфу земної поверхні (їхні довжини, площі, об'єм, співвідношення тощо).

Морфонологія: розділ мовознавства, що вивчає зв'язки морфології і фонетики, звукову будову морфем, залежно від їх взаємозв'язків у різних словах.

Морфоскульптура: порівняно дрібні форми рельєфу земної поверхні (річкові долини, бархани, карстові форми та ін.), у створенні яких головна роль належить екзогенним процесам.

Морфоструктура: великі нерівності рельєфу (низовини, рівнини, плато, гірські кряжі), які в різних поєднаннях визначають особливості певних ділянок земної поверхні.

Морфотектура: те саме, що й мегарельєф.

Москіти: спільна назва чотирьох родів двокрилих кровосисних комах родини метеликових. Розмір — 1,5-2 мм, рідко перевищує 3 мм, колір варіює від майже білого до майже чорного; швидкість польоту звичайно не перевищує 1 м/с. Поширені у країнах з теплим кліматом. М. є переносниками вірусу москітної гарячки, лейшманіозів, бартонельозу.

Москітний флот: так іноді називають сукупність дрібних швидкохідних військових суден, призначених для бойових дій великими групами.

Мосьє: у Франції та в деяких інших країнах — найменування чоловіка, що додається до прізвища або імені, а також форма ввічливого звертання до чоловіка; пан.

Мотель: спеціальний будинок для відпочинку (ночівлі) туристів і заправляння, лагодження тощо автомобілів, мотоциклів, на яких вони подорожують.

Мотет: муз. вокальний багатоголосний твір поліфонічного складу; виник у XII столітті у Франції, в залежності від віршованого тексту міг використовуватись як у церковінй, так і світській практиці.

Мотив: 1. психол. Спонукальна причина дій і вчинків людини; причина. 2. муз. Найменша ритмічна одиниця мелодії, що складається з 2-3 звуків, об'єднаних логічним наголосом. 3. Тема, ідея твору мистецтва. 4. Зразок, характерна особливість (малюнка, зображення тощо).

Мотивація: сукупність доказів, мотивів для обгрунтування чогось; мотивування.

Мотивувати: наводити мотиви, що пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо; обґрунтовувати, вмотивовувати, узасаднювати.

Мото...: у складних словах відповідає поняттям "моторний", "той, що рухається за допомогою мотора".

Мотобол: командна спортивна гра з м'ячем на мотоциклах.

Мотовелосипед: те саме, що й мопед.

Мотовелоспорт: вид спорту та спортивних змагань на мотоциклах та велосипедах.

Мотодром: спеціально обладнане місце для мотоциклетних змагань та випробувань мотоциклів.

Мотоклуб: клуб, що об'єднує любителів мотоциклетного спорту.

Мотокрос: спортивне змагання на мотоциклах по пересіченій місцевості.

Мотопед: те саме, що й мопед.

Мотор: двигун (електричний або внутрішнього згоряння).

Мотор: машина, що перетворює різні види енергії на механічну; двигун, рушій.

Моторалі: комплексне спортивне змагання на мотоциклах чи моторолерах за заданим режимом руху.

Моторесурс: тривалість дії двигуна внутрішнього згоряння до планового капітального ремонту.

Моторний: 1. тех. Той, що йому надає руху мотор. 2. біол. Руховий (напр., моторний центр головного мозку).

Моторолер: різновид мотоцикла з колесами малих розмірів.

Мотоцикл: двоколісна самохідна машина, обладнана двигуном внутрішнього згоряння; в М. часто є причіпна коляска.

Мотто: 1. Кмітливий, влучнодотепний вислів з добродушним або сатиричним відтінком; девіз, девіза. 2. Епіграф на початку книги, брошури, розділу твору, плакату, статті.

Мофети: виділення вуглекислого газу з невеликих каналів і тріщин на схилах та біля підніжжя вулкану. Інша назва — вуглекислі фумароли.

Мохер: вовна ангорської кози або вироби з такої вовни.

Мохіто: коктейль на основі світлого рому, листя м'яти, лайму і газованої води з цукром.

Моціон: пішохідна прогулянка з гігієнічною і лікувальною метою.

Мтаварі: грузинський спадковий князівський титул; принц.

Муар: 1. Тканина з шовку з хвилеподібним вилиском. 2. Зайві світлі й темні смуги, що з'являються на відбиткові з автотипного кліше при неправильному його виготовленні.

Муарувати: надавати тканині, паперу чи малюнкові переливчастого вигляду; підроблювати під муар.

Мудехари: 1. Мусульмани, що залишилися на території Іспанії чи Португалії після відвоювання Піренейського півострова у арабів в XIV—XV ст. 2. Стиль в мистецтві, архітектурі Іспанії XII—XVI ст.

Муджахеди: під час Іранської революції 1905-11 рр. — члени лівої нелегальної революційної організації, яка боролася за національну незалежність і буржуазно-демократичні перетворення. 2. В Алжирі учасники національно-визвольної війни 1954-62 рр., борці за незалежність своєї батьківщини.

Муедзин: у мусульман — служитель при мечеті, який з мінарета у певний час закликає віруючих до молитви; азанчі. Стоячи обличчям до Мекки, М. п'ять разів на день виголошує азан, затуляючи руками вуха. М. може бути дорослий чоловік з хорошою репутацією і гучним, приємним голосом.

Муза: 1. В давньогрецькій міфології кожна з дев'яти богинь — покровительок поезії, мистецтв і наук (Кліо, Евтерпа, Талія, Мельпомена, Терпсіхора, Ерато, Полігімнія, Уранія та Калліопа — дочки Зевса і Мнемосини, за іншими варіантами — Урана і Геї). Храми на їх честь називали мусейонами (звідси — "музей" та "музика"). Вважалось, що М. володіють талантом передбачення, люблять і надихають співців і поетів. 2. перен. Джерело поетичного натхнення; творчість поета з його індивідуальними особливостями.

Музей: 1. Культурно-освітній і науково-дослідний заклад, що збирає, вивчає, експонує та зберігає пам'ятки матеріальної і духовної культури, природничо-наукові колекції тощо. 2. перен. Зібрання яких-небудь речей.

Музика: 1. Мистецтво, що користується звуковими образами. 2. Інструментальний вид цього мистецтва на відміну від вокального. 3. Гармонійне звучання чогось. 4. оркестр.

Мукоїди: складні білки. Містяться в хрящах, слині, сечі.

Мукопротеїди: складні високомолекулярні речовини, до складу яких входять білки, вуглеводи та їхні похідні. Дуже поширені в організмах людини й тварин. Спричинюють імунні властивості організмів.

Мукор: рід нижчих грибів родини мукорових. Бувають у грунті, харчових продуктах, рослинних і тваринних рештках. Деякі М. паразитують на фруктах, насінні тощо.

Мулати: нащадки від шлюбів європейців з неграми; становлять значну частину населення південних штатів США, а також деяких країн Африки, Латинської Америки.

Муліне: 1. Бавовняні або віскозні штапельні кручені нитки для вишивання і тонкого рукоділля. 2. Фехтувальний прийом.

Муліт: мінерал класу силікатів, безбарвний, рожевий. Рідкісний. М., що його одержують штучно, використовують як вогнетрив у керамічній промисловості. Від назви о. Мал у Шотландії.

Мулла: в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу. Часто М. виконує також функції вчителя й судді.

Мульда: 1. Металева форма (коробка), з якої вихідні матеріали завантажують у сталеплавильні печі. 2. Металева форма (виливниця), в яку заливають метал, щоб одержати зливок. 3. Чашоподібна або коритоподібна ввігнута складка (похила синкліналь) гірських порід. 4. Поверхня снігової рівнини або льодовика, яка має вигляд жолобка.

Мульти...: перша частина складних слів, що означає множинність предметів або багаторазовість якихось дій, функцій (наприклад, мультиплан).

Мультивібратор: генератор імпульсів електричних коливань (напруги), які відбуваються не за синусоїдою. Застосовують у радіотехніці й обчислювальних машинах.

Мультилатеральний: багатосторонній; М-а угода — міжнародна різнобічна угода, укладена більш як двома державами.

Мультимільйонер: власник великого багатства, капіталу.

Мультиплекс: букводрукувальний телеграфний апарат з автоматичною передачею одночасно кількох телеграм одним каналом зв'язку.

Мультиплікатор: 1. Пристрій для підвищення тиску робочої рідини гідравлічного преса під час робочого ходу. 2. Художник, який малює кадри для мультиплікаційного фільму. 3. заст. Підвищувальний редуктор, у якого швидкість обертання вихідного вала вища, ніж у вхідного.

Мультиплікація: особливий вид кінознімання, об'єктом якого є серія малюнків або об'ємних фігур, що зображують послідовні фази руху і створюють на екрані ілюзію руху нерухомих об'єктів.

Мультиплоти: група спектральних ліній, близько розміщених одна до одної. Розрізняють синглети (одинарні), дуплети (подвійні), триплети (потрійні) спектральні лінії, які відповідають кількості розщеплень енергетичного рівня атома.

Мультиполь: система електричних або магнітних полюсів, що характеризується певною симетрією. Розрізняють М. нульового порядку (поодинокий полюс), першого порядку (диполь), другого — квадруполь, тобто чотириполюсник, третього — октуполь, тобто восьмиполюсник, тощо.

Мультипрограмування: спосіб використання обчислювальної машини для одночасного виконання кількох програм.

Мультициклон: повітро- або газоочисний апарат, що складається з кількох невеликих однотипних апаратів (циклонів).

Мультограф: пристрій для одержання великої кількості відбитків машинопису, а також малюнків, візерунків тощо.

Мультфільм: фільм, створений методом мультиплікації.

Мульчування: вкривання поверхні грунту соломою, перегноєм, мульч-папером тощо для захисту грунту від пересихання й перегрівання.

Мулюра: архіт. облом, деталь, профіль.

Муляж: зліпок з гіпсу, глини, воску чи парафіну, точна форма предмета (напр., скульптур, архітектурних деталей, деяких експонатів у музеях і на виставках).

Мумійо: природна суміш органічних та неорганічних добре розчинних у воді речовин, що утворюються при муміфікації або повільному розкладанні трупів тварин, комах, продуктів життєдіяльності рослин і тварин; гірська смола. Добувається в гірських печерах Центральної Азії. Використовується в нетрадиційній медицині.

Мумін: віруюча, правовірна людина, той, хто публічно проголошує свою віру і творить добрі справи.

Муміфікація: перетворення трупа на мумію; висихання трупа або змертвілих частин живого організму. М. плода — висихання плода в матці.

Мумія: 1. Залізоокисний природний пігмент. Застосовують для виготовлення фарб та емалей. 2. Труп людини або тварини, збережений від розкладу штучним способом або внаслідок діяння природних чинників. 3. перен. Про малорухливу худу людину.

Мунафік: у ісламі — людина, не віруюча, але яка стверджує у словесній формі про те, що вірить; лицемір.

Мунгу: розмінна монета Монгольської Народної Республіки, 1/100 тугрика.

Мундштук: 1. Частина цигаркової гільзи; трубочка, в яку вставляють сигарету. 2. Губна частина духового музичного інструмента. 3. Вудила для управління верховим конем. 4. тех. Деталь різних апаратів і машин, яка має здебільшого форму трубочки або наконечника.

Муніципія: в Стародавньому Римі — місто, вільне населення якого мало права римських громадян і часткове або повне самоврядування.

Муніципалізація: примусове вилучення майна у приватних осіб і передання його у розпорядження органів місцевого самоврядування.

Муніципалітет: 1. В ряді країн виборний орган місцевого, переважно міського, самоврядування. 2. Будинок, у якому міститься орган місцевого самоврядування.

Муніципальний: той, що стосується міського самоуправління, муніципалітету.

Мунц-метал: мідноцинковий сплав з домішками свинцю (свинцевиста латунь). Застосовують у виробництві труб, дроту. Від прізвища англійського металознавця Г. Мунца.

Мурабіт: член мусульманського військово-релігійного ордену дервішів у Північній Африці, що жили в рибатах (укріплених населених пунктах; звідси й назва); марабут.

Мурабут: мурабіт; 1. Мусульманський військовий-найманець, що проживав і служив у рибаті. 2. Мусульманський відлюдник, тлумач Корану, духовний вчитель. 3. Людина, що присвятила себе релігійному подвижництву і боротьбі з єретиками та ворогами Аллаха.

Мурал: 1. Декоративний розпис стіни або стелі з гармонійним включенням в композицію архітектурних елементів робочої поверхні; стінопис. 2. Твір, виконаний у подібній техніці.

Мурза: 1. В Ірані титул членів правлячої династії, ставиться після імені; шанобливе звернення до вищих урядовців і вчених; ставиться перед ім'ям. 2. Назва великих і середніх феодалів у тюркських кочових народів (татар, ногайців та ін.) з 13 ст. до 1917 р. 3. У деяких народів Середнього Сходу — секретар, писар.

Мурид: 1. У мусульман-суфіїв послушник, послідовник і учень релігійного наставника (муршида) — імама або шейха; мюрид. 2. Послідовник муридизму.

Муридизм: релігійно-містична течія в ісламі, що виникла в 14 ст. в Середній Азії; М. передбачав безоглядне служіння мюрида своєму релігійному наставникові й фанатичну ненависть до всіх іновірців, захист класових інтересів феодалів.

Муршид: наставник мурида, учня, що вивчає суфізм. Статус муршида надає його вчитель — шейх.

Мусинг: вузли на тросі, сплетені з іншого, тоншого тросу. М. використовують замість трапів.

Мускардина: хвороба комах, що її спричинюють паразитичні плісеневі гриби. Біла М. уражає шовковичного і дубового шовкопрядів на всіх стадіях розвитку. Інша назва — кам'яниця.

Мускарин: алкалоїд; отруйна речовина у деяких грибів, зокрема мухоморів.

Мускатник: рід дерев'янистих або кущових тропічних рослин. Насіння М. звичайного, або мускатного дерева, — "мускатний горіх" — використовують як прянощі та для одержання ефірної олії, яку застосовують у парфюмерії.

Мускулатура: сукупність м'язів людини або тварин.

Мускули: органи, які в організмі більшості безхребетних, усіх хребетних тварин та людини здійснюють рухову функцію. Інша назва — м'язи.

Мускус: дуже пахуча речовина рослинного або тваринного походження, що використовується у медицині і парфумерії.

Муслін: легка м'яка бавовняна, шовкова або капронова тканина. Від назви арабського м. Мосула в Месопотамії.

Мусон: вітер сезонного характеру, який дме в нижніх шарах тропосфери і регулярно, двічі на рік (взимку та влітку) змінює напрям на протилежний — улітку дме з океану на материк, а взимку — з материка на океан.

Мустанг: здичавілий кінь, який з'явився шляхом природного схрещення одомашнених коней, завезених європейцями у XVI столітті до Північної Америки, і місцевих диких.

Мустьєрська культура: археологічна культура середнього палеоліту, поширена в Європі, Азії та Африці. Від назви печерної стоянки Ле-Мустьє в Південно-Західній Франції.

Мусульманин: віруючий, що сповідує іслам; магометанин, мохаммеданин.

Мусульманство: те саме, що й іслам; одна з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) релігій, які сповідують віру у єдиного Бога.

Мутагенез: процес виникнення мутацій.

Мутагени: фізичні, хімічні та інші фактори, які збільшують частоту мутацій.

Мутазиліти: прихильники помірковано-раціоналістичної течії в ісламі, що виникла в кінці 8 ст.

Мутант: організм, у якого відбулася раптова спадкова зміна однієї або кількох ознак (мутація).

Мутаротація: властивість розчинів оптично активних сполук з часом змінювати обертання площини поляризації.

Мутаціонізм: ідеалістична течія в біології, представники якої намагалися пояснити історичний розвиток органічного світу раптовими змінами організмів (мутаціями), що нібито виникають довільно й незалежно від зовнішнього середовища. Є різновидністю теорії катастрофізму.

Мутація: 1. Раптова зміна спадкових ознак і властивостей організму. 2. Раптова зміна чогось. 3. Зміна голосу у підлітків, що настає в період статевого дозрівання.

Мутизм: стан психомоторного розладу коли хворий не відповідає на питання і навіть знаками не дає зрозуміти, що він згоден вступити в контакт з оточуючими.

Мутуалізм: один з видів симбіозу, співжиття організмів, при якому кожен з них приносить один одному користь (напр.,рак-самітник і актинія).

Мутули: архіт. плоскі виступи під слізником (виносною плитою) карнизу доричного ордера.

Муфель: вогнетривка камера, куди вміщують вироби з кераміки, фарфору тощо для їх нагрівання або випалювання.

Муфлон: вид диких баранів, поширених у горах Корсіки, Сардінії, Західної Азії та в Закавказзі. Був одомашнений; один з предків сучасних свійських овець.

Муфта: 1. Рід жіночого туалету з хутра або тканини на ваті для зігрівання рук. 2. техн. Деталь у вигляді невисокого циліндра для поздовжнього з'єднування валів, труб, зубчастих коліс та інших циліндричних або призматичних частин машин чи споруд.

Муфтій: 1. Мусульманський богослов-правозвавець у країнах Сходу, якому надано право розв'язувати спірні богословсько-юридичні питання. 2. Титул представника вищого мусульманського духівництва, який відповідає в християнстві титулу єпископа.

Мухаджири: 1. Мусульмани, які, рятуючись від переслідувань язичників у Мецці, переселились спочатку в Ефіопію (615 р.), а потім — у Медину (622 р.). М. разом з мединськими ансарами склали основу ранньої мусульманської громади і заклали основу мусульманської державності. Всі праведні халіфи були з числа М. 2. Мусульмани, які заради порятунку віри переселяються в інші держави.

Мухр: могур, мохур; індійська золота монета 980-ї проби вагою 170 гранів (бл. 11 г), введена в обіг близько 1562 року імператором Великих Моголів Акбаром. Мала ходження до ХІХ ст. на території сучасних Індії, Пакистану і Афганістану.

Муцини: складні білки; зумовлюють в'язкість і тягучість виділень слизових залоз (напр., слинних) та деяких інших рідин тваринного організму.

Мушкель: дерев'яний молоток, яким конопатять дерев'яні судна, палуби тощо.

Мушкет: ручна ґнотова вогнепальна зброя великого калібру (16 — 17 ст.).

Мушкетери: в 16 ст. солдати європейських армій, озброєні мушкетами; у 18 ст. — основний вид лінійної піхоти.

Мушмула: рід рослин родини розових. Кущі або невеликі дерева. Поширена в Криму, на Кавказі, в Туркменії, Малій Азії та на Балканському півострові. Культивують як декоративні й плодові рослини. Деревину використовують для токарних виробів.

Муштабель: довгий легкий кийок, що його використовує художник під час роботи як опору для рук.

Мхедрулі: алфавіт, використовуваний у деяких південно-кавказьких (у першу чергу — грузинській) мовах. Читається зліва направо. У сучасному алфавіті — 33 букви, які позначають окремий звук.

Мюзет: 1. Французький народний музичний інструмент типу волинки. 2. Веселий народний танок, що виконується під акомпанемент цього інструмента.

Мюзик-хол: вид естрадного театру, вистава якого побудована на поєднанні музично-естрадних і балетних номерів.

Мюзикл: музичний сценічний твір, переважно комедійного характеру.

Мюзле: скручена стальна вуздечка для фіксації пробки в шийці пляшки з ігристим чи шипучим вином.

Мюїд: старовинна міра сипких тіл у різних країнах. У Франції — ще й міра рідини. Найчастіше застосовували М., що дорівнювали приблизно 270 л.

Мюль-машина: машина періодичної дії для вироблення вовняної пряжі.

Мюон: нестабільна, позитивно або негативно заряджена частинка, маса якої більша за масу електрона приблизно в 207 раз. Інша назва — мю-частинка.

Мюслі: страва на основі сирих вівсяних пластівців, сухофруктів, горіхів, висівок, паростків пшениці, меду, цукатів та спецій. Споживається, як правило, з молоком або йогуртом.

Мютюелізм: утопічне вчення Прудона про мирну перебудову суспільства за допомогою особливої системи кредиту, при якій відбувався б обмін послугами між його учасниками.

Мютюелісти: 1. Члени заснованого в 1828 р. в Ліоні (Франція) товариства взаємодопомоги ткацьких майстрів — т. зв. Асоціації мютюелістів. 2. Послідовники мютюелізму.

Набат: оповіщення або тривожний сигнал для збору, який зазвичай подається ударами спеціального дзвону; удар на сполох.

Набоб: 1. В Індії — титул правителів провінцій, що відокремилися від імперії Великих Моголів. Жіночий еквівалент — бегум. 2. В Англії 18 ст. назва осіб (головним чином вищих урядовців Ост-Індської компанії), які розбагатіли на Сході. 3. перен. Багата людина, життя якої відзначається східною пишнотою.

Наваб: в Індії — титул правителів провінцій, що відокремилися від імперії Великих Моголів. Жіночий еквівалент — бегум.

Наварх: в Стародавній Греції начальник флоту.

Наваха: холодна зброя, іспанський довгий складаний ніж.

Навахо: 1. Індіанська народність, що проживає на заході США. Самоназва — дене. 2. Мова індіанської народності навахо.

Навігація: 1. Розділ науки про судноводіння, основні завдання якого — вибір найвигіднішого шляху, проведення ним судна тощо. 2. Період, в який судноплавство на різних морях і річках можливе.

Навіграф: авіаційний прилад на літальних апаратах для встановлення пройденого шляху, швидкості вітру, швидкості напряму й руху апарата.

Навсікая: 1. У давньогрецькій міфології красуня, яка врятувала життя Одіссею, закохалася в нього і мріяла стати його дружиною. 2. перен. Образ ліричної героїні у творах про кохання й розлуку.

Наган: револьвер із ударно-спусковим механізмом подвійної дії, що дозволяє стріляти як при самозведенні так і з попереднім зведенням механізму. Названий за прізвищем бельгійських винахідників братів Наган.

Нагель: деталь (стрижень або пластинка), що перешкоджає зсуву з'єднуваних частин дерев'яних конструкцій; дерев'яний цвях.

Нагіагіт: мінерал класу сульфідів, свинцево-сірого кольору з металевим блиском. Сировина для одержання золота. Від назви родовища Нагіаг у Румунії.

Надир: точка небесної сфери, протилежна зеніту.

Надфіль: невеликий напилок з дрібною насічкою, виготовлений із сталевого дроту.

Назалізація: набуття переважно голосним звуком носового тембру.

Назальний: носовий голосний або приголосний звук.

Назареї: 1. Назва християн у перші часи поширення християнства (від м. Назарета, де нібито народився Христос). 2. Давньоіудейська секта. 3. Відгалуження секти молокан, що існувало в Росії з середини 19 до початку 20 ст.

Назарейці: група німецьких та австрійських художників-романтиків, що оселилися в Римі на початку 19 ст. і намагалися відродити середньовічне релігійне мистецтво. Від назви м. Назарета, де народився Христос. Офіційна назва «Союз святого Луки».

Назорей: в юдаїзмі — людина, що взяла на себе обітницю вести аскетичне життя, відмовитися від вживання винограду і продуктів з нього, не стригти волосся і не торкатись померлих.

Наїб: 1. За середньовіччя в мусульманських державах правитель округу або провінції. 2. В закавказьких ханствах — начальник магалу (територіальної дільниці). 3. В імаматі Шаміля — намісник імама на певній території. 4. В султанській Туреччині помічник мулли, каді, цехового старшини.

Найлон: різновид синтетичного волокна з поліамідів (США, Великобританія), в Україні відомий також як анід і капрон.

Найтов: зв'язування тросом двох або більше предметів.

Нактоуз: металева (із спеціального немагнітного сплаву) або дерев'яна шафа, у верхній частині якої встановлено корабельний компас.

Намаз: п'ятикратна щоденна молитва у мусульман; один з головних обрядів ісламу, при якому молитва супроводжується установленими рухами і ритуальними обмиваннями.

Нанду: рід безкільових птахів. Поширені в Південній Америці. Інша назва — американський страус.

Нанізм: ненормально низький зріст людини, що найчастіше є наслідком ураження залоз внутрішньої секреції (гіпофізу, щитовидної залози). Інша назва — карликовий зріст.

Нанометр: одиниця виміру довжини в Міжнародній системі одиниць (СІ), що дорівнює одній мільярдній частині метра (тобто 10^-9 метра). Позначається як нм або nm. Застаріла назва — мілімікрон.

Нанорельєф: дрібні форми рельєфу, що утворюються в результаті карстових та мерзлотних явищ, діяльності вітру, гризунів — землерийок.

Нанотехнологія: міждисциплінарна область фундаментальної і прикладної науки, в якій вивчаються закономірності фізичних і хімічних систем розміром порядка декількох нанометрів хоча б в одному з лінійних вимірів; наномолекулярні технології.

Напалм: загусник (суміш алюмінієвих солей неорганічних кислот) або загущене рідке паливо (іноді з добавками). Застосовують у запалювальних авіабомбах, ракетах.

Наполеондор: французька золота монета номіналом в 20 франків з вмістом чистого золота 5,80 г, яка карбувалася з 1803-15 та 1852 — 1870 рр.

Наратив: 1. Виклад взаємозалежних подій у вигляді послідовності слів або образів. 2. Інтерпретація, пов'язана не з об'єктивною закономірністю, а з контекстом події.

Нарвал: ссавець родини дельфінових. Поширений в арктичних водах. Рідкісний. У самців у верхній щелепі розвивається спрямований вперед бивень, звідки й інша назва — єдиноріг.

Наргіле: східний курильний прибор, подібний до кальяну, але з довгою гнучкою трубкою замість люльки, в якому дим очищається, проходячи через довгий рукав з водою.

Нард: 1. Багаторічна трав'яниста рослина родини валеріанових з м'ясистим запашним кореневищем і червонуватими квіточками. 2. Ароматична речовина, яку добувають з коріння цієї рослини.

Наркіс: 1. У давньогрецькій міфології — вродливий юнак, що закохався у власне відображення у воді і помер від нерозділеного кохання, перетворившись після смерті на квітку нарцис; Нарціс.

Наркоз: 1. Стан штучного сну або просто запаморочення, нечутливість, викликані діянням певних хімічних речовин або фізичних чинників на організм людини і тварини. 2. Наркотик.

Наркологія: розділ медицини, який вивчає наслідки вживання наркотиків та розробляє методи лікування від наркоманії.

Наркоманія: непереборний хворобливий потяг людини до вживання наркотиків (опіуму, кокаїну, морфіну) з метою збудження, сп'яніння. Вживання наркотиків призводить до порушення життєдіяльності організму, до глибоких нервово-психічних розладів і навіть смерті.

Наркотики: речовини, переважно рослинного походження, що збуджують або пригнічують центральну нервову систему людини й тварин. У медицині й ветеринарії Н. використовують для знеболювання.

Нарти: вузькі довгі сани, призначені для їзди на упряжках з собак, північних оленів або (рідше) пересування мускульною силою людини.

Нарцис (1): 1. Трав'яниста цибулинна рослина родини амарилісових з лінійними листками та білими або жовтими запашними квітками. Поширена у Середземномор'ї та південній смузі Європи. 2. Квітка цієї рослини; деякі види культивують як декоративні.

Нарцис (2): 1. У давньогрецькій міфології — вродливий юнак, що закохався у власне відображення у воді і помер від нерозділеного кохання, перетворившись після смерті на квітку нарцис. 2. перен. Самозакохана людина. Нарцисизм — самолюбування (як правило щодо чоловіків).

Нарцисизм: 1. Виключна самозакоханість. марнославство, егоїстичне замилування власними якостями. 2. перен. Самолюбування.

Насвай: вид жувального тютюну з додаванням олії, гашеного вапна (або золи спалених росли), а також ароматизаторів і приправ.

Настії: ростові рухи у рослин, завдяки яким вигинаються їхні органи. Є пристосуванням до перехресного запилення, захисту органів квітки від несприятливих умов.

Настуран: мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного кольору, різновид уранініту.

Настурція: рід багаторічних болотяних рослин родини капустяних. Поширена в Європі, Західній Азії, занесена в Абіссінію, Північну Америку. В деяких країнах листя Н. вживають у їжу.

Нативізм: у психології концепція, за якою здатність до сприймання простору й часу природжена людині та існує апріорно, не розвиваючись у процесі досвіду. Поширена в 19 ст.

Натр: гідрат окису натрію (КаОН), каустична сода; гігроскопічна, безбарвна кристалічна непрозора речовина; руйнує різні органічні матеріали, що стикаються з нею (зокрема, шкіру людини). Застосовують в хімічній, нафтовій, текстильній, паперовій, миловарній промисловості тощо. Інша назва — натр їдкий.

Натрій: хімічний елемент, символ Na, ат. в. 11; сріблясто-білий м'який лужний метал; на повітрі швидко окислюється. Застосовують як відновник, теплоносій тощо.

Натура: 1. заст. Природа, об'єктивна дійсність, реальність. 2. Природжена властивість, характер, вдача людини, сукупність її психічних особливостей. 3. Реальні явища, істоти й предмети, які художник зображує, спостерігаючи як модель. 4. Об'єкти знімання кінофільму, що провадиться на тлі природи (міський або сільський пейзаж). 5. Товари, продукти як платіжний засіб, що замінює гроші.

Натуралізація: надання прав громадянства даної країни особам, що не мають громадянства або мають громадянство іншої країни.

Натуралізм: 1. Методологічний принцип, притаманний деяким філософським теоріям, що намагаються пояснити розвиток суспільства законами природи (географічним середовищем, біологічними й расовими особливостями людей). 2. Система певних естетичних поглядів і метод у мистецтві і л-рі, що вимагають фотографічно точного копіювання окремих явищ життя, ігноруючи заради зовнішньої правдоподібності художнє узагальнення, типізацію. 3. В етиці — характерний для багатьох теорій принцип обгрунтування моралі, за яким етичні поняття (зокрема, поняття блага) виводять з природного начала (законів космосу, органічного світу тощо).

Натуралізуватися: набути права громадянства в чужій країні.

Натураліст: 1. Природодослідник; учений, що вивчає живу природу (переважно тварин і рослин). 2. Представник, послідовник натуралізму в літературі та мистецтві.

Натуральний: 1. заст. Природознавчий. 2. Природного походження, природний. 3. Який існує в дійсності, справжній. 4. Непідроблений, звичайний, природний; невимушений, ненадуманий, органічний. 5. мат. Н-і логарифми — логарифми, обчислені за основою е=2,71828...; Н-і числа — цілі додатні числа; 6. Н-е господарство — господарство, в якому продукти праці не обмінюють і не продають, а використовують тільки для внутрішніх потреб.

Натурфілософія: система уявлень про природу, переважно умоглядних, яка прагнула дати всеохоплюючу картину світу, але, не маючи для цього відповідних наукових даних, заміняла невідомі тоді їй дійсні зв'язки явищ ідеальними, фантастичними зв'язками. Виникла ще в античності, але особливого розвитку досягла у 17-18 ст.

Натюрморт: жанр образотворчого мистецтва (переважно живопису). Твори із зображенням предметів побуту, квітів, фруктів тощо.

Наупліус: вільноплаваюча личинка всіх нижчих і окремих вищих (деяких креветок) ракоподібних.

Наутилус: рід головоногих молюсків (Nautilus). Єдині серед сучасних головоногих молюсків, що мають зовнішню спіральнозакручену раковину — вона розділена на 35—38 камер, послідовно з'єднаних довгим сифоном; сам молюск живе у першій камері. Поширені у водах між Південно-Східною Азією і Австралією. Інша назва — кораблик.

Наутофон: електричний мембранний звуковипромінювач на маяку, яким подають звукові сигнали під час низької видимості.

Нафта: 1. Мінеральна рідка масляниста горюча речовина темно-бурого або чорного кольору, що залягає у надрах землі і використовується як паливо, а також як сировина для одержання ряду цінних продуктів (гасу, бензину і т. ін.); ропа, кип'ячка, олива, текучка, чорне золото. 2. діал. Гас.

Нафталін: органічна сполука, ароматичний вуглеводень, безбарвні кристали з різким запахом. Застосовують у виробництві вибухових речовин, барвників, як інсектицид (напр., від молі).

Нафтамон: лікарський препарат; протиглистяний засіб.

Нафтени: циклічні насичені вуглеводні; трапляються в нафті. Н. — складова частина моторних палив і мастил. Інші назви — циклопарафіни, поліметилени.

Нафтенові кислоти: органічні кислоти, що виділяються з нафти. Солі Н. к. застосовують як замінники мила, сикативи для масляних фарб, виготовлення мастил тощо.

Нафтоли: органічні сполуки, похідні нафталіну; безбарвні кристали. Застосовують у виробництві барвників тощо.

Нахзац: однозгинний лист щільного паперу, що з'єднує книгу із задньою частиною її обкладинки; задній форзац.

Нацизм: ідеологія національної зверхності на основі біологічного расизму. Був ідеологією Націонал-соціалістичної партії німецьких робітників у 1930-40-х роках.

Нацисти: члени Націонал-соціалістичної партії в Німеччині в 1919- 45 рр. Перебуваючи при владі, встановили в країні диктатуру, розв'язали 2-у світову війну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини. Інша назва — нацисти, наці.

Наці: члени Націонал-соціалістичної партії в Німеччині в 1919- 45 рр. Перебуваючи при владі, встановили в країні диктатуру, розв'язали 2-у світову війну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини. Інша назва — нацисти, націонал-соціалісти.

Націонал-ліберали: назва ряду партій (напр., у Німеччині в 1866-1918 рр.).

Націонал-синдикалізм: політична ідеологія в основі якої лежить поєднання інтегрального націоналізму та синдикалізму. Зародилась у Франції на початку XX століття в середовищі робітничого і профспілкового руху як альтернатива соціалізму.

Націонал-соціалісти: члени гітлерівської фашистської партії в Німеччині в 1919- 45 рр. Перебуваючи при владі, встановили в країні терористську диктатуру, розв'язали 2-у світову війну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини. Інша назва — нацисти, наці.

Націоналізація: вилучення з приватної власності осіб у власність держави землі, промислових і транспортних підприємств, або цілих галузей народного господарства.

Націоналізм: ідеологія й політика в національному питанні, характерними рисами якої є проповідь зверхності національних інтересів над соціальними, проголошення національної нетерпимості, розпалювання національної ворожнечі. Н. виступав у двох формах: великодержавний шовінізм пануючої нації і місцевий Н. пригнобленої нації.

Національність: 1. Належність до певної нації, народності чи національної групи. 2. Термін для спільного визначення нації і народності.

Національна гвардія: озброєне громадянське ополчення, створюване в деяких країнах Західної Європи під час революцій кіпця 18 — середини 19 ст. на противагу арміям феодальних урядів. У деяких країнах назва військових формувань.

Нація: 1. Історична форма спільності людей, об'єднаних єдиною мовою, територією, глибокими внутрішніми економічними зв'язками, певними рисами культури, характеру; нарід, плем'я, народність. 2. Держава, країна.3. перен. Про яку-небудь групу людей.

Нашатир: водний розчин аміаку. У медицині використовується для збудження дихання, виведення із запаморочливого стану та дезінфекції, у побуті — для фарбування тканин і чищення скла та ювелірних прикрас; токсичний у великих концентраціях.

Нашид: мусульманський релігійний спів без музичного супроводу.

Ная: рід отруйних змій (у тому числі кобр), у яких шия має здатність розширюватися до форми кола.

Наяда: у давньогрецькій і давньоримській міфології — водяна німфа, богиня текучих вод; дочка Зевса.

Нгве: розмінна грошова одиниця Замбії, 1/100 квачі. На даний момент існує лише номінально.

Неандертальці: викопний вид людей, які жили в плейстоценову епоху (понад 12 тис. років тому) в Європі, в Африці й південносхідній частині Азії. Від назви долини Неандерталь поблизу Дюссельдорфа (Німеччина), де 1856 р. вперше було виявлено рештки людини цього виду.

Небулярний: пов'язаний з туманністю (розсіяною масою космічної речовини); Н-а гіпотеза — гіпотеза (напр., Канта — Лапласа) про виникнення Сонячної системи з туманності.

Невми: стародавнє нотне письмо з безлінійною системою.

Невр....: у складних словах вказує на відношення даних понять до нервової системи.

Невралгія: біль різної тривалості й характеру, що виникає в тілі людини й тварин у місці проходження нерва. Розвивається внаслідок ураження або запалення нерва та його оболонок.

Неврастенік: хворий на неврастенію.

Неврастенія: захворювання центральної нервової системи людини, яке супроводжується підвищеною подразливістю, головними болями, стомлюваністю і т. ін.

Неврастенія: захворювання центральної нервової системи людини. Розвивається внаслідок перевтоми, недоїдання, отруєння наркотиками, хронічних інфекцій.

Неври...: у складних словах вказує на відношення даних понять до нервової системи.

Неврилема: оболонка нервових волокон. Інша назва — шваннівська оболонка.

Невринома: доброякісна пухлина з кліток оболонки нерва.

Неврит: 1. Запалення нерва у людини і тварин, що розвивається при його ушкодженні, переохолодженні тіла, внаслідок інфекційного захворювання, отруєння; нейрит. 2. Відросток нервової клітини, по якому проходять нервові імпульси від клітини. Інша назва — аксон.

Невро...: у складних словах вказує на відношення даних понять до нервової системи.

Невроглія: тканина нервової системи тваринного організму. Являє собою основу, в якій розташовані тіла нервових клітин та їхні відростки. Виконує опорну, живильну та захисну функції.

Невродерміт: шкірне захворювання людини, що характеризується свербінням шкіри. В основі захворювання лежать нервово-ендокринні розлади й порушення обміну речовин.

Неврози: група захворювань, в основі яких лежать тимчасові (тобто зворотні) порушення нервової системи, що виникають внаслідок тривалих переживань і розумового перенапруження, недостатнього харчування, інфекційних захворювань.

Неврологія: наука, що вивчає будову, склад, діяльність і розвиток нервової системи людини і тварини, а також біохімічний склад нервової системи.

Неврома: розростання елементів нервових волокон в організмі людини й тварин. Розрізняють Н. пухлинні (виникають внаслідок неправильного розвитку нервів) і Н. ампутаційні (виникають на кінці перерізаного нерва при відсіченні кінцівки, апендикса або в рубцях на місці виразок тощо).

Неврон: нервова клітина разом з усіма її відростками (невритами й дендритами), яка є основним структурним і функціональним елементом нервової тканини; нейрон.

Невропатія: порушення діяльності центральної нервової системи в людини. Найчастіше проявляється в дитячему віці. Причинами можуть бути несприятливі умови розвитку плода (інфекційне захворювання матері, токсикози вагітності, алкоголізм батьків).

Невропатологія: наука про захворювання нервової системи; розробляє методи лікування нервових хвороб і способи запобігання їм.

Невротизація: збудження нервового стану, виникнення неврозу.

Невротик: хворий на невроз.

Неврофібрили: протоплазматичні ниткоподібні утвори в нервових клітинах і їхніх відростках. Беруть участь у проведенні нервового імпульсу; нейрофібрили.

Негатив: 1. Фотографічне зображення, протилежне за розподілом світлих і темних місць тому, що є в дійсності. 2. Фото- або кіноплівка, фотопластинка з таким зображенням.

Негативізм: 1. мед. Розлад вищої нервової діяльності людини, прояв деяких психічних захворювань (напр., шизофренії), що виражається у безглуздому опорі різним впливам. При Н. відмовляються виконувати будь-які завдання (пасивний Н. ) або роблять все навпаки, ніж від них вимагають (активний Н. ). 2. Заперечливе ставлення до чого-небудь (без будь-якого позитивного ствердження замість заперечуваного).

Негативний: 1. Заперечний (напр., негативна відповідь), від'ємний (напр., негативний електричний заряд). 2. Пов'язаний з негативом. 3. Поганий щодо властивостей, якостей, призначення і т. ін., який не викликає схвалення, а заслуговує на осуд.

Негліже: 1. Недбалий одяг, недбалий вигляд. 2. заст. Ранкове домашнє плаття.

Негоціант: купець, що торгує оптом, переважно за межами своєї країни.

Негр: представник негроїдної раси.

Негритюд: система націоналістичних поглядів, яка пропагує ідею зверхності негритянської культури та її носіїв над культурою білої раси. Виник у 20 — 40-х рр. 20 ст.

Негроїдна раса: одна з чотрирьох т. зв. великих рас людей. ЇЇ представники характеризуються темним кольором шкіри, карими очима, чорним кучерявим волоссям, крупними рисами обличчя. Представники Н. р. проживають в основному в екваторіальному і тропічному поясах.

Негус: титул царя, з 1930 по 1975 рік — імператора Ефіопії.

Нейзильбер: сплав міді, нікелю й цинку. Н. відзначається високим електричним опором і стійкістю щодо корозії. Застосовують для виготовлення медичних інструментів, реостатів тощо.

Нейл: англійська міра довжини, що становить 2,5 дюйма (5,717 см).

Нейлон: різновид синтетичного волокна з поліамідів (США, Великобританія), в Україні відомий також як анід і капрон; найлон. Від назви торгової марки компанії DuPont.

Нейрит: 1. Запалення нерва у людини і тварин, що розвивається при його ушкодженні, переохолодженні тіла, внаслідок інфекційного захворювання, отруєння. 2. Відросток нервової клітини, по якому проходять нервові імпульси від клітини. Інша назва — аксон, неврит.

Нейро...: у складних словах вказує на відношення даних понять до нервової системи.

Нейроанатомія: розділ анатомії, який вивчає форму і будову нервової системи та її органів.

Нейробіоніка: напрям у біоніці, мета якого — вивчення й моделювання діяльності центральної нервової системи людини й тварин для використання закономірностей їхньої будови при створенні нових технічних пристроїв, кібернетичних систем тощо.

Нейрогінекологія: розділ медицини, який вивчає взаємозв'язок захворювань жіночої статевої сфери та нервової системи.

Нейроглія: сукупність допоміжних клітин нервової тканини, що забезпечують умови для генерації і передачі нервових імпульсів, а також беруть участь в метаболізмі нейрона; глія.

Нейрокератин: білок групи кератинів; міститься в білій речовині мозку і в оболонках нервів.

Нейролімфоматоз: вірусна хвороба курей, індиків, фазанів, рідше голубів і качок. Хворі птахи іноді сліпнуть (очна форма), в них настає розлад руху і параліч (невральна форма).

Нейрологія: збірна назва ряду розділів анатомії, фізіології, біохімії та ін., що вивчають питання розвитку, будови і діяльності нервової системи людини й тварин; неврологія.

Нейромедіатори: біологічно активні хімічні речовини, за допомогою яких здійснюється передача електричного імпульсу між нейронами, а також від нейронів до м''язової тканини. Інша назва — нейротрансмітери.

Нейрон: нервова клітина разом з усіма її відростками (невритами й дендритами), яка є основним структурним і функціональним елементом нервової тканини.

Нейропсихічний: пов'язаний з впливом нервових процесів на психічну діяль.

Нейропсихологія: розділ психології, то вивчає психічну діяльність людини у зв'язку з функціонуванням центральної нервової системи в певних умовах.

Нейросекреція: здатність деяких клітин нервової тканини утворювати й виділяти специфічні секреторні речовини типу гормонів.

Нейротропний: той, що діє вибірково на які-небудь елементи нервової системи, як центральної і периферійної.

Нейрофібрили: протоплазматичні ниткоподібні утвори в нервових клітинах і їхніх відростках. Беруть участь у проведенні нервового імпульсу.

Нейрофіброматоз: захворювання, яке характеризується виникненням множинних пухлинних вузлів вздовж нервових стовбурів і нервових закінчень в шкірі та пігментних плям на шкірі.

Нейрофізіологія: розділ фізіології, який вивчає функції нервової системи людини і тварин.

Нейрохірургія: розділ хірургії, який розробляє оперативні методи лікування захворювань і травматичних ушкоджень центральної і периферичної нервової системи та вивчає причини виникнення, розвиток і діагностику цих захворювань.

Нейрула: 1. Стадія зародкового розвитку хордових тварин і людини, що настає після гаструли. У зародка з'являється нервова пластинка, яка пізніше дає початок нервовій системі. 3. Зародок на цій стадії розвитку.

Нейруляція: утворення в процесі зародкового розвитку нервової пластинки і її замикання в нервову трубку у хордових тварин і людини.

Нейтралізація: 1. Хімічна реакція, при якій розчин втрачає кислотні властивості за допомогою лугів, а лужні властивості — за допомогою кислот. 2. перен. Послаблення чи припинення дії, впливу і т. ін. 3. Оголошення якоюсь державою стану нейтралітету. 4. Особливий міжнародний режим якоїсь території (чи вод), відповідно до якого держава, що їй належить дана територія, не має права будувати тут будь-які воєнні споруди, тримати збройні сили тощо.5. перен. Приведення в бездіяльність, знешкоджування.

Нейтралізм: політика неприєднання до військових угруповань і блоків, що утворилися після 2-ї світової війни. Політику Н. проводить значна кількість країн Азії і Африки, що стали на шлях самостійного національного розвитку.

Нейтралітет: 1. У міжнародному праві — політичне і правове становище держави, яка не бере участі у війні, зберігає мирні стосунки з воюючими країнами і не подає жодній з них воєнної допомоги. 2. Невтручання у чужі справи, будь-яку боротьбу, суперечки і т. ін.

Нейтральний: 1. політ. Той, що дотримується нейтралітету; Н-а зона — смуга землі між кордонами двох держав, на якій жодна з них не може вести воєнних дій і не має права тримати війська. 2. хім. Той, що не дає ні кислої, ні лужної реакції. 3. фіз. Не заряджений електрикою; Н. мезон — нестабільна елементарна частинка, що не має електричного заряду. 4. Н. шар — сукупність волокон твердого тіла, довжина яких при вигині лишається незмінною.

Нейтральтинт: мінеральна чорна фарба, застосовувана в кресленні й акварелі.

Нейтрино: стабільна електрично нейтральна елементарна частинка, маса якої наближається до нуля. Швидкість руху Н. наближається до швидкості світла. Н. відзначається колосальною проникністю.

Нейтрон: нестабільна електрично нейтральна елементарна частинка, маса якої приблизно дорівнює масі протона. 3 Н. і протонів складаються ядра атомів.

Нейтронний: той, що стосується елементарної частинки — нейтрона; Н. генератор — установка для утворення пучків нейтронів; Н. селектор — прилад, за допомогою якого визначають енергію нейтронів або виділяють пучки нейтронів певної енергії.

Нейтронографія: метод вивчення структури речовини (молекул, кристалів і рідин) за допомогою дифракції нейтронів.

Нейтрофіли: одна з форм лейкоцитів.

Нейтрофільоз: надмірна кількість нейтрофілів у периферичній крові. Спостерігається при різних запальних процесах, при деяких інфекційних захворюваннях (ангіна, крупозна пневмонія).

Некро...: у складних словах відповідає поняттю "мертвий".

Некробацильоз: інфекційна хвороба ссавців і птахів, що характеризується змертвінням уражених тканин (шкіри, слизових оболонок рота, травного тракту). До Н. сприйнятлива й людина.

Некробіоз: процес повільного відмирання клітин або тканини в живому організмі; виникає в результаті порушення їхнього живлення. На відміну від некрозу є процесом зворотним.

Некроз: змертвіння частини живого організму, що супроводиться зміною будови клітинних ядер та протоплазми, розпадом або розсмоктуванням тканини. Спричинюється діянням різних фізичних і хімічних факторів або порушенням кровопостачання.

Некролатрія: обожнення померлих.

Некролог: стаття з приводу смерті кого-небудь з характеристикою життя і діяльності помеолого.

Некрополь: могильник, кладовище. Н. називались комплекси поховань Давнього Сходу, античного світу; кладовище, де поховані знамениті люди.

Некроскопія: огляд трупа людини, що померла насильницькою смертю; застосовують у судовій медицині.

Некрофобія: хворобливий стан людини, яка патологічно боїться мерців, смерті.

Нектар: 1. В античній міфології — напій богів, що зберігав їм вічну молодість, безсмертя. 2. перен. Щось життєво необхідне. 3. Солодка цукриста речовина, яку виділяють нектарники рослин.

Нектарники: залозки або тканини у рослин, що виділяють цукристу рідину нектар.

Нектон: сукупність водяних організмів (китів, риб, головоногих молюсків і т. ін.), здатних до активного плавання на значні відстані у відкритих частинах водойм.

Нельсон: прийом у боротьбі, коли під пахву супернику просовується рука, яка натискає на шию і потилицю. Може виконуватись двома руками (подвійний нельсон).

Нематоди: тип двобічно-симетричних червоподібних тварин. Живуть у морях, річках, грунті, гниючих речовинах. Багато Н.- паразити рослин, тварин і людини. Інша назва — кру́глі че́рви.

Нематоцисти: жалкі капсули в деяких кишечнопорожнинних тварин, що є органами нападу і захисту.

Нембутал: те саме, що й етамінал-натрій.

Немезіда: 1. У давньогрецькій міфології богиня відплати, помсти. 2. перен. Відплата, помста, кара за злочин.

Немезія: рід трав'янистих, рідше напівкущових рослин родини ранникових. Поширена переважно на півдні Африки. Культивують як декоративну рослину.

Немертини: тип червів. Поширені повсюдно. Живуть у воді (переважно морській), окремі види — в грунті. Більшість Н. — хижаки; є паразитичні форми.

Немесіда: 1. У давньогрецькій міфології богиня відплати, помсти; Немезіда. 2. перен. Відплата, помста, кара за злочин.

Ненія: скорботна пісня, яку у багатьох народів рідні або плакальниці співають під час поховання.

Нео...: у складних словах відповідає поняттям «новий», «нове».

Неоархей: геологічна ера, частина архею. Охоплює проміжок часу від 2,8 до 2,5 мільярдів років тому. За Н. почався синтезуватися кисень.

Неовіталізм: ідеалістична течія в біології, що пояснює якісну своєрідність життєвих явищ нематеріальними факторами.

Неогегельянство: ідеалістична течія в філософії кінця 19 — 1-ї третини 20 ст., яка витлумачувала філософію Г.-В.-Ф. Гегеля в дусі ірраціоналізму, а також намагалася виправдати суперечності імперіалізму, видаючи їх за природні, притаманні суспільству взагалі.

Неоген: другий період кайнозойської ери геологічної історії Землі; розпочався 25 млн. років тому, тривав 23,5 млн. років. Відклади цього періоду становлять неогенову систему.

Неодарвінізм: напрям в еволюційному вченні, що являє собою спробу оновлення класичного дарвінізму на основі припущення про виняткову роль у наслідуванні спадкових ознак "зародкової плазми" (ідіоплазми), яка міститься в статевих клітинах. Протиставляючи ідіоплазму як безперервного носія спадковості тілу (сомі), Н. визнає потенціальну безсмертність ідіоплазми, що суперечить матеріалістичному розумінню розвитку природи.

Неодигален: лікарський препаратЮ що застосовують при недостатній діяльності серця; дигален-нео.

Неодикумарин: лікарський препарат. Застосовують для профілактики й лікування тромбозів, тромбофлебітів, емболій.

Неодим: хімічний елемент, символ Nd, ат. н. 60; сріблясто-білий метал, належить до лантаноїдів. Застосовують у металургії, у виробництві скла й фарфору.

Неозой: те саме, що й кайнозой.

Неоімпресіонізм: течія в західноєвропейському живопису кінця 19 — початку 20 ст., представники якої розвивали суб'єктивістські тенденції імпресіонізму, намагалися обгрунтувати й надати методичного характеру прийомам розкладання складних тонів на чисті кольори; твори Н. нагадують мозаїку, в них втрачено матеріальність передачі реальних явищ.

Неоіндуїзм: сучасна течія релігійно-філософської думки Індії, що виникла в 1-й половині 19 ст. як реформована (монотеїстична) форма індуїзму. Однією з центральних у Н. є ідея внутрішньої єдності всіх релігій, спроба сконструювати "нову", "універсальну" релігію, вільну від фанатизму кожної конкретної релігії.

Неокантіанство: ідеалістичний напрям, поширений з 2-ї половини 19 ст. в філософії. Для Н. характерні відродження й логічний розвиток ідеалістичних і метафізичних рис філософії І. Канта. В 20-х рр. 20 ст. Н. як цілісна течія перестало існувати.

Неокласицизм: течія у літературі та мистецтві 2-ї половини 19-початку 20 ст., що базувалася на стилізації зовнішніх форм античного мистецтва, італійського Відродження і частково неокласицизму.

Неоколоніалізм: економічна політика та ідеологічна діяльність держави, спрямована на збереження свого панування в колоніальних і залежних країнах за допомогою нових форм і методів колоніалізму (підтримка найреакційніших сил у колишніх колоніях, втягування молодих незалежних держав у воєнні блоки, розпалювання міжнаціональної ворожнечі, організація змов і терору тощо). Н. поширився після 2-ї світової війни у зв'язку з крахом колоніальної системи.

Неоколонії: колишні колонії або напівколонії, які по суті залишаються об'єктом економічної й політичної експлуатації з боку неоколонізаторів.

Неоламаркізм: напрям в еволюційному вченні, представники якого намагалися обгрунтувати й розвинути ідеалістичні й механістичні сторони вчення Ж.-Б. Ламарка.

Неолейкорит: лита смола кольору слонової кістки, одержувана конденсацією фенолу з формальдегідом. З Н. виготовляють деталі устаткування (кнопки, ручки тощо) й вироби широкого вжитку.

Неолібералізм: напрям лібералізму, який покладає на державу функцію регулювання економіки в частині встановлення принципів конкуренції та законів вільного ринку, розглядаючи вільний ринок і необмежену конкуренцію як основні засоби забезпечення прогресу і досягнення соціальної справедливості на основі економічного зростання.

Неоліт: новий кам'яний вік, що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку. Період Н. датується відрізком часу з 9-го до 3-го тис. до н. е. За Н. поряд з рибальством і мисливством почали розвиватися скотарство й землеробство; з'явились і поширились гончарство й ткацтво. Н. був часом розквіту матріархату.

Неологізм: нове слово, словосполучення, фразеологічний зворот, що з'являються в мові у зв'язку з розвитком суспільного життя, культури, науки, техніки; новотвір.

Неомальтузіанство: напрям сучасної соціології, який, модернізуючи ідеї мальтузіанства, намагається пояснити суперечності сучасного суспільства.

Неомеркантилізм: напрям економічної думки в 19 — 20 ст. Зводить класові відносини в суспільстві до відносин обміну товарів, обстоює повернення до політики стимулювання сфери торгівлі й кредиту, тобто меркантилізму, виправдовує підпорядкування держави монополіям і гонитву за максимальним прибутком.

Неон: хімічний елемент, символ Ne, ат. н. 10; належить до інертних газів. Застосовують у рекламних і сигнальних газосвітних лампах, в електронних приладах тощо.

Неонацизм: неофашизм у Німеччині, який намагається відродити у ФРН фашистську диктатуру.

Неонтологія: розділ біології, що вивчає сучасний органічний світ.

Неоплазія: патологічне злоякісне новоутворення тканини, яке характеризується безупинним і руйнуючим ростом, що веде до загибелі організму. Інші назви — бластома, пухлина, неоплазма.

Неоплазма: патологічне злоякісне новоутворення тканини, яке характеризується безупинним і руйнуючим ростом, що веде до загибелі організму. Інші назви — бластома, пухлина.

Неоплатонізм: напрям у філософії періоду занепаду Римської імперії (3 — 6 ст.), який намагався поєднати на основі платонізму різні системи античної філософії. За Н. творцем світу є надчуттєве абстрактне «єдине», що може бути сприйняте людиною лише в екстазі.

Неопозитивізм: течія філософії, що виникла на грунті тлумачення проблем сучасної математики й логіки, особливо математичної логіки, і поширилася на природознавство й суспільствознавство як спроба пристосувати принципи позитивізму до умов розвитку сучасної науки. Інша назва — логічний позитивізм.

Неореалізм: 1. Напрям в італійському мистецтві та літературі 40-х рр., визначальними рисами якого є демократизм, гуманізм і прагнення показати життя без прикрас. 2. Ідеалістична течія в сучасній філософії, яка робить спроби сполучити суб'єктивний ідеалізм з об'єктивним, зводить фізичні об'єкти до ідей.

Неосхоластика: загальна назва філософських і богословських ідей, що розвиваються з середини 16 ст. на основі спроб оновити середньовічну схоластику, пов'язати її з новими течіями ідеалістичної філософії, пристосувати до потреб обгрунтування й виправдання релігії.

Неотектоніка: розділ геотектоніки, що вивчає тектонічні рухи й створені ними структури й форми рельєфу протягом неогенового та антропогенового (четвертинного) періодів.

Неотенія: здатність деяких тварин досягати статевої зрілості й розмножуватись на стадії личинки (напр., розмноження аксолотля).

Неотомізм: об'єктивно-ідеалістичне вчення, офіційна філософська доктрина католицизму. Н. відроджує й модернізує схоластичне вчення томізму, поєднуючи його з ідеалістичними філософськими системами 18-20 ст. Виник у середині 19 ст.

Неофашизм: сучасний фашизм, який, дещо змінивши форму, стосовно до нових історичних умов, зберігши расистську сутність.

Неофілологія: наука, що вивчає не старі, класичні (давньогрецьку, латинську), а нові мови й літератури народів середньовічної та сучасної Європи.

Неофіт: 1. Новий прихильник певної релігії; нововірець, новонавернений, новохрещений. 2. перен. Новий прихильник якогось учення, суспільного руху; новачок у чомусь.

Неофобія: патологічний страх перед усім новим, перед будь-якими змінами у звичайній для людини обстановці.

Неоцератод: дводихаюча риба, поширена в Австралії. Інша назва — рогозуб.

Неоцератодус: дводихаюча риба, поширена в Австралії. Інша назва — рогозуб, неоцератод.

Непентес: рід тропічних і субтропічних трав'янистих рослин. Комахоїдні (мають глечиковидні утвори для ловіння комах). В Україні вирощують в оранжереях.

Непотизм: заміщення посад за протекцією, влаштування родичів на прибуткові посади; кумівство.

Нептун: 1. У давньоримській міфології бог моря; у давньогрецькій міфології — Посейдон. 2. Восьма за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи, яку не можна побачити неозброєним оком.

Нептунізм: поширений у 18 ст. напрям у геології, за яким усі гірські породи утворились у морських басейнах шляхом кристалізації або осідання. Від імені давньоримського бога Нептуна.

Нептуній: штучний радіоактивний хімічний елемент, символ Np, ат. н. 93; сріблясто-білий метал, належить до актиноїдів. Від назви планети Нептун.

Нерв: 1. Тонка волокнина в організмі людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що відходить від головного або спинного мозку і є складовою частиною розгалуженої системи, яка керує діяльністю організму. 2. Система таких волокон, які обумовлюють загальний стан, поведінку і діяльність всього організму людини. 3. перен. Головна рушійна сила чогось; центр, організуюче ядро певної діяльності.

Нервація: характер розміщення в органах рослин судинно-волокнистих пучків. Інша назва — жилкування.

Нерви: сукупність у людини й тварин нервових волокон, оточених сполучнотканинною оболонкою, по яких проходять нервові імпульси.

Нервізм: вчення про організм людини й високоорганізованих тварин як про цілісну систему, що характеризується постійним функціональним взаємозв'язком всіх її органів і тканин. За теорією Н. високоорганізовані тваринні організми постійно перебувають у взаємодії з зовнішнім середовищем. Як функціональний взаємозв'язок усіх органів і тканин організму, так і взаємодія його з зовнішнім середовищем завжди зумовлюються діяльністю нервової системи.

Нервюра: 1. Каркас крила літака. 2. архіт. Виступаюче і профільоване ребро, головним чином готичного хрестового склепіння.

Нерд: людина, надзвичайно захоплена чимось, як правило, інтелектуальною діяльністю, і практично повністю виключена із повсякденного громадського і культурного життя; "ботанік".

Нереїда: 1. Кільчастий морський черв'як. 2. перен. Морська німфа. 3. Супутник планети Нептун.

Нереїди: 1. У давньогрецькій міфології — німфи (від 34 до 100, найчастіше — 50 сестер), дочки Нерея і Доріди, які жили в глибинах моря і допомагали мореплавцям. Найвідоміші Н. — Амфітріта, дружина Посейдона, Фетіда — матір Ахілла, Галатея, вирізьблена у мармурі скульптором Пігмаліоном. 2. Родина морських кільчастих червів; те саме, що й нереїсові.

Нереїсові: родина морських кільчастих червів. Поширені в морях теплих і помірних зон. Є кормом для риб, зокрема осетрових. Інша назва — нереїди.

Неритовий: мілководний; Н-а зона — мілководна частина Світового океану до глибини 200 м; Н-і відклади — відклади прибережної частини морів та океанів.

Нерол: органічна сполука, безбарвна рідина з приємним запахом троянд. Застосовують у парфюмерії. Від прізвища дружини князя Неролі (Італія).

Неролін: органічна сполука, безбарвні кристали з приємним запахом, що нагадує запах черемхи. Застосовують у парфюмерії.

Нерпа: ссавець родини тюленевих, поширена в Північно-Льодовитому океані, на півночі Атлантичного й Тихого океанів та в деяких великих озерах (напр., Ладозькому, Байкалі). Об'єкт промислу. Інша назва — кільчастий тюлень.

Несесер: 1. Дорожній футляр з речами туалету. 2. Скринька з приладдям для шиття.

Несторіанство: христологічне вчення, за яким в особі Христа з моменту зачаття незлитно поєднані дві природи Бога і людини, а його воля є волею Бога і людини одночасно. За іменем Несторія, архієпископа Константинополя (428-431 рр.). Н. засуджено на Третьому Вселенському соборі (431 р.). Єдиною християнською церквою, яка сповідує Н., є Ассірійська церква Сходу.

Нетбук: невеликий, повнофункціональний комп'ютер без дискових приводів. Від торгової марки компанії Psion.

Нетократія: форма управління суспільством, в рамках якої основною цінністю є інформація, доступ до якої та маніпуляції з якою забезпечують владу над рештою членів соціуму.

Нетто: 1. Вага товару без упаковки (тари). 2. Ціна товару за вирахуванням знижок. 3. Чистий прибуток або доход бюджету після вирахування витрат.

Неф: витягнуте у довжину культове приміщення (або частина його), відокремлене рядом колон чи стовпів; розрізняють середній, бічний та поперечний нефи.

Нефелін: мінерал класу силікатів, безбарвний, сірувато-білого, сірого кольор. Руда алюмінію, використовують також у хімічній, скляній промисловості тощо.

Нефелогілея: тропічний вічнозелений ліс, вкриває гірські схили на висоті понад 2000м у районах з частими тривалими туманами.

Нефелометр: прилад, яким вимірюють ступінь каламутності рідин, колоїдних розчинів або густину туманів.

Нефоскоп: прилад для визначення напряму й швидкості руху хмар.

Нефректомія: оперативне видалення нирки при зворотних або прогресуючих патологічних процесах.

Нефрит: 1. Двобічне запалення нирок у людини й тварин. Найчастіше виникає після перенесених інфекційних захворювань (ангіна, скарлатина, грип), переохолодженнях тіла тощо. Інша назва — гломерулонефрит. 2. Мінерал з класу силікатів. Напівдорогоцінне виробне каміння.

Нефроз: захворювання нирок у людини й тварин, характеризується переродженням ниркового епітелію, головним чином канальців. Виникає як ускладнення ряду захворювань (амілоїдозу, діабету тощо), а також при отруєннях (ртуттю, вісмутом).

Нефролітіаз: захворювання людини і тварин, при якому в нирках утворюються камені, що складаються з солей щавлевої, сечової, фосфорної кислот. Зумовлюється порушенням обміну речовин. Інша назва — нирковокам'яна хвороба.

Нефрологія: розділ медицини, який вивчає будову, функцію та хвороби нирок і методи лікування їх.

Нефрон: основна складова частина нирок хребетних тварин і людини. В Н. відбувається очищення крові від сечі.

Нефропатія: термін, який вживається для позначення захворювань нирок, незапального чи не зовсім з'ясованого характеру.

Нефросклероз: ущільнення та зморщування нирок у людини внаслідок розростання сполучної тканини та загибелі нефронів. Спостерігається при гіпертонічній хворобі, часто є наслідком нефриту та інших захворювань нирок.

Нефротом: зачаток органів виділення у зародків хордових тварин та людини. З Н. розвиваються нирки, їхні протоки, сім'явиносний канал.

Нефротомія: операція розтину нирки. Застосовують для видалення каменів нирок.

Ніація: процес рельєфоутворення, що відбувається внаслідок дії снігу.

Ніацинамід: вітамін групи В. Міститься в молоці, картоплі, хлібі, м'ясі, рибі тощо. Нестача Н. в організмі порушує перебіг окислювальних процесів, пігментацію, шкіри тощо. Інші назви — вітамін РР, протипеларгічний вітамін, амід нікотинової кислоти, ніацинамід, нікотинамід.

Нівальний: сніговий; Н. клімат — клімат, що характеризується такою кількістю опадів у твердому стані, що вони не можуть розтанути або випаруватися протягом теплого періоду року; Н. пояс — висотний пояс гірських країн за сніговою межею, що характеризується Н. кліматом.

Нівелір: геодезичний інструмент для визначення різниці висот двох будь-яких точок земної поверхні.

Нівелювання: 1. Визначення висот або перевищень точок місцевості. 2. Вирівнювання земної поверхні під час прокладання доріг, будівництва аеродромів тощо. 3. перен. Стирання, ігнорування індивідуальних відмінностей.

Нівелювати: 1. За допомогою спеціального інструмента визначати висоту різних точок земної поверхні. 2. Вирівнювати поверхню чогось; рівняти, зрівнювати. 3. перен. Усувати, ліквідовувати відмінності між ким-, чим-небудь; зводити на ніщо.

Нівоз: четвертий місяць року (з 21-23 грудня до 19-21 січня) французького республіканського календаря, встановленого Конвентом у 1793 р. (діяв до 1806 р.).

Нігілізм: 1. Соціально-моральне явище яке виражається в запереченні загальноприйнятих моральних цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій. 2. Прогресивна течія громадської думки в Росії 60-х рр. 19 ст., що поширилася в середовищі різночинців і була спрямована проти традицій та устоїв дворянської культури. 3. Течія в праві, яка заперечує закони та інші правові норми.

Нігіліст: людина, яка негативно ставиться до всього загальновизнаного.

Нігрозини: синтетичні органічні барвники чорного кольору. Застосовують для фарбування шкіри, деревини, паперу, для виготовлення взуттєвого крему, чорнил тощо.

Нігрол: сорт неочищеного мастила, утворюваного при переробці нафти.

Нієло: рисунок, вирізаний на золоті або сріблі й заповнений черню (темним сплавом срібла, міді, сірки й бури).

Нік: особисте, переважно, вигадане, ім'я, яким називають себе користувачі інтернету в різноманітних місцях спілкування (чатах, форумах і тп).

Ніка: в давньогрецькій міфології богиня перемоги у боях та змаганнях; у давньоримській міфології — Вікторія.

Нікаб: мусульманський жіночий головний убір, що закриває обличчя, з вузьким прорізом для очей

Нікелін: 1. Сплав міді, нікелю й марганцю, відзначається великим електричним опором, стійкістю проти корозії. 2. Мінерал класу сульфідів, червоного кольору з металевим блиском. Руда нікелю.

Нікель: хімічний елемент, символ Ni, ат. н. 28; сріблясто-білий метал, пластичний і ковкий. Застосовують для захисних прикриттів, виготовлення сплавів, спеціальних сталей, лужних акумуляторів тощо.

Нікелювання: нанесення тонкого шару нікелю на металеві поверхні для запобігання корозії і надання їм красивого зовнішнього вигляду.

Ніколь: призма з ісландського шпату, прозора для світла. Застосовують як поляризатор та аналізатор світлових хвиль. Від прізвища англійського фізика У. Ніколя.

Нікотин: алкалоїд тютюну й махорки. Сильна отрута, що порушує діяльність нервової системи і при палінні спричинює хронічне отруєння організму. Від прізвища французького посла в Португалії Жана Ніко, який у 1586 році вперше ввіз тютюн до Франції.

Нікотинамід: вітамін групи В. Міститься в молоці, картоплі, хлібі, м'ясі, рибі тощо. Нестача Н. в організмі порушує перебіг окислювальних процесів, пігментацію, шкіри тощо. Інші назви — вітамін РР, протипеларгічний вітамін, амід нікотинової кислоти, ніацинамід.

Ніктинастія: рух органів вищих рослин, зумовлений зміною дня й ночі (напр., розкривання квіток зранку й закривання їх на ніч).

Ніктофобія: нав'язливий страх людини перед темрявою, симптом психічного розладу.

Німб: 1. Сяйво, намальоване навколо голови або над головою (на іконах, картинах релігійного змісту та ін.), як символ святості; вінець, авреоля, ореол. 2. перен. Атмосфера слави, пошани, успіхів і т. ін., що оточує кого-небудь.

Німфа: 1. У давньогрецькій і давньоримській міфології божество в образі жінки, яке уособлює сили природи (морів, річок, джерел, гір, долин, лугів тощо). Розрізняли Н. морських, річкових, струмків (океаніди, нереїди, наяди), гір (ореади), долин (напеї), лугів (лимоніади), дерев (дріади), а також окремих місць і територій. У міфах Н. беруть участь в раді богів, їх пирах, ведуть безтурботне життя — співають, танцюють, розважаються з сатирами. 2. Одна з стадій зародкового розвитку більшості членистоногих тварин, шо розвиваються з неповним перетворенням; організм, що перебуває на цій стадії розвитку.

Німфаліди: родина строкатих денних метеликів.

Німфетка: дівчинка-підліток з ознаками статевого дозрівання, які випереджають її фактичний вік.

Німфея: рід водяних рослин родини лататтєвих. Багаторічні трави з листками, що плавають на поверхні води. Поширені повсюдно. Інша назва — латаття.

Ніндзюцу: японське бойове мистецтво, що використовувалося ніндзя та включало в себе володіння зброєю і рукопашними техніками бою.

Ніндзя: у середньовічній Японії — розвідник-диверсант, шпигун, наймний вбивця, який пройшов спеціальну підготовку з бойового мистецтва нінзюцу.

Ніобій: хімічний елемент, символ Nb, ат. н. 41; сірий блискучий метал. Н. та його сплави застосовують в атомній енергетиці, радіоелектроніці, вакуумній техніці, хімічному апаратобудуванні тощо. Названий в 1844 році Генріхом Розе на честь персонажа грецької міфології Ніоби, доньки Тантала.

Ніобіт: мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного або бурувато-чорного кольору. Руда ніобію. Інша назва — колумбіт.

Ніоба: 1. У давньогрецькій міфології — дочка фрігійського царя Тантала. Пишалася народженням семи синів і семи доньок, зневажаючи богиню Латону, у якої було двоє дітей. За це діти Латони помстилися Н. — вбили всіх її дітей. З горя Н. перетворилася на скелю. Н. уособлювала горе, сум, страждання. 2. перен. Мати-страждальниця.

Ніобати: група мінералів — солей ніобієвих кислот; як домішки містять сполуки танталу. 2. Використовують для одержання ніобію, танталу та інших рідкісних елементів. Інша назва — танталоніобати.

Ніобея: 1. У давньогрецькій міфології дочка фрігійського царя, Ніоба. Пишалася народженням семи синів і семи дочок, зневажаючи богиню Латону, у якої було двоє дітей. За це діти Латони помстилися Н. — вбили всіх її дітей. З горя Н. перетворилася на скелю. Н. уособлювала горе, сум, страждання. 2. перен. Мати-страждальниця.

Ніпель: 1. Затискач, яким ізолюють провідник в електричних лампах. 2. Коротка металева трубка з різьбою на кінцях для з'єднання труб, радіаторних секцій тощо. 3. Грибоподібна металева деталь, якою кріплять спиці в ободі велосипедного колеса.

Нірвана: 1. За містичним уявленням буддистів та джаймістів — блаженний стан спокою "людської душі", що досягається шляхом повного відмовлення від усіх життєвих турбот, чуттєвих бажань. 2. перен. Стан спокою, блаженства.

Ністагм: мимовільні швидкі рухи очних яблук у людини й тварин. Н. може бути фізіологічним (напр., при розгляданні предметів, що швидко рухаються) і патологічним (виникає при захворюванні внутрішнього вуха, паралічах очних м'язів, отруєннях).

Ністатин: лікарський препарат; антибіотик. Застосовують при кандидамікозі. Інша назва — фунгіцидин.

Ніт: одиниця яскравості, тобто яскравість рівномірно світної плоскої поверхні в перпендикулярному до неї напрямі, якщо в цьому напрямі сила світла 1 м² поверхні становить 1 свічку.

Нітинол: жаростійкий нікелево-титановий сплав.

Нітр...: у складних словах відповідає поняттям "азот", "азотний".

Нітрагін: бактеріальне добриво, що містить культуру бульбочкових бактерій, здатних засвоювати азот повітря.

Нітрати: солі азотної кислоти. Застосовують як добрива та у виробництві вибухових речовин.

Нітрафен: отрутохімікат комплексної дії. Застосовують для боротьби з бур'янами, шкідливими комахами, грибами.

Нітрація: введення нітрогрупи — N02 в молекули органічних сполук; утворювані сполуки називають нітросполуками. Застосовують Н. у виробництві барвників, вибухових речовин, парфюмерних та фармацевтичних препаратів.

Нітри...: у складних словах відповідає поняттям "азот", "азотний".

Нітриди: сполуки азоту з іншими елементами, головним чином з металами. Застосовують у техніці.

Нітрили: органічні азотисті сполуки, похідні синильної кислоти. Застосовують у виробництві синтетичних волокон, смол.

Нітрити: солі азотистої кислоти. Застосовують у виробництві органічних барвників, медицині.

Нітрифікація: процес окислення аміаку до азотної кислоти; відбувається під впливом нітритних і нітратних бактерій, що живуть у грунті; має значення у землеробстві, оскільки переводить азотні сполуки у форму, доступну для живлення рослин.

Нітро...: у складних словах відповідає поняттям "азот", "азотний".

Нітробактерії: бактерії, що здійснюють процес нітрифікації. Інша назва — нітрифікуючі бактерії.

Нітробензол: органічна сполука; масляниста рідина з запахом гіркого мигдалю, отруйний. Застосовують переважно для одержання аніліну.

Нітроген: латинська назва азоту, символ N, що її застосовують у назвах його сполук, процесів за його участю (напр., нітрили, нітрування).

Нітрогліцерин: органічна сполука, безбарвна масляниста рідина, солодка на смак, отруйна. Н. — сильна вибухова речовина. Застосовують для виробництва бездимних порохів, динамітів, у медицині — як судинорозширювальний засіб. Інша назва — гліцеринтринітрат, тринітрогліцерин.

Нітролаки: колоїдні розчини нітроцелюлози в органічних розчинниках (напр., у спирті), які швидко висихають і утворюють плівки, що добре поліруються.

Нітролеум: різновид лінолеуму, що його застосовують для оббивки столів і стін.

Нітрометр: прилад, яким визначають вміст азоту в його сполуках з киснем (оксидах).

Нітрон: різновид синтетичного волокна з поліакрилонітрилу. Виробляють в Україні. В інших країнах називають орлон, пан тощо. Застосовують для виготовлення різних технічних виробів і тканин.

Нітротолуоли: органічні сполуки, продукти заміщення атомів водню в ядрі толуолу нітрогрупами NO2. Застосовують для синтезу барвників і проміжних продуктів.

Нітрофjска: складне мінеральне добриво, що містить азот, фосфорну кислоту, окис калію.

Нітрофеноли: органічні сполуки, продукти заміщення атомів водню в ядрі фенолу нітрогрупами — N02. Застосовують для одержання барвників, деякі — як фунгіциди тощо.

Нітрофунгін: лікарський препарат; протигрибковий засіб. Застосовують для лікування епідермофітії, кандидамікозу шкіри тощо.

Нітроцелюлоза: складні ефіри целюлози й азотної кислоти (напр., тринітроцелюлоза або піроксилін). Н. — біла волокниста маса з вибуховими властивостями. Застосовують для виготовлення нітролаків, кіноплівок, целулоїду, бездимних порохів тощо. Інша назва — нітроклітковина.

Нітроцементація: те саме, що й ціанування.

Ніхром: сплав нікелю й хрому з домішками інших елементів. Застосовують у виробництві нагрівальних приладів.

Ніцшеанство: вчення німецького філософа-ідеаліста Ф. Ніцше та його послідовників, що проповідує крайній індивідуалізм, культ "надлюдини", зневагу до норм моралі.

Ніша: 1. Заглиблення в стіні для розміщення статуй, ваз, бюстів тощо. 2. Заглиблення в траншеях та інших фортифікаційних спорудах, призначене для зберігання боєприпасів. 3. Симптом ураження стінки органів шлунково-кишкового тракту. Найчастіше вказує на виразкову хворобу.

Нобелій: штучний радіоактивний хімічний елемент, символ No, ат. н. 102; належить до актиноїдів. Від прізвища шведського інженера і підприємця А. Нобеля.

Нобілі: 1. Представники вищої служилої знаті в Стародавньому Римі. 2. Представники вищих станів у Венеціанській республіці. 3. Ґвардія нобілів — почесна гвардія папи римського з представників католицької аристократії.

Нобілітація: надання дворянського титулу, введення у шляхетства, дворянство.

Нобілітет: у Стародавньому Римі — прошарок знатних людей, які виконували магістратури (займали вищі державні посади); спочатку до нього належали тільки патриції, а в період республіки — і плебейська знать. На межі 3-2 ст. до н. е. коло знаті (нобілів) складало 20 патриціанських і 30 плебейських сімей. Склад і привілеї Н. не визначались законом — вони базувались на традиціях і громадській думці. Крах Республіки (1 ст. до н. е.) став крахом Н. — в епоху Імперії зникли привілеї знаті і псевдопоняття Н.

Нобіль: у Стародавньому Римі — аристократ, представник знаті, нобілітету.

Нобль: 1. Англійська золота монета, уперше викарбувана 1344-му році в пам'ять про перемогу в морській битві над французами при Кресі (1340 р.). Вага монети в 1344-му році становив 9,97 грама золота при пробі в 34 7/8 карата. 2. Перша датська золота монета (XV ст).

Новатор: ініціатор, творець нового, прогресивного в науці, техніці, виробництві, мистецтві; зачинатель нових методів праці.

Новаторство: нововведення, новизна; діяльність новаторів.

Новація: 1. В господарстві припинення попередньо діючого зобов'язання сторін, заміна його іншим, новим зобов'язанням (напр., видача векселя замість зобов'язання, що було видане раніше). 2. У праві — угода про заміну одного зобов'язання іншим, яка приводить до припинення існуючого між сторонами зобов'язання й виникнення на його основі нового. 3. Нововведення.

Новела: коротке оповідання, найчастіше з оригінальною, несподіваною кінцівкою.

Новелета: невелика музична п'єса ліро-епічного, іноді драматичного характеру. Назва запозичена з художньої літератури.

Новели: новий закон, за яким до чинного (кодифікованого) законодавства вносять зміни або доповнення.

Новеліст: письменник, автор новел.

Новелістика: 1. Жанр художньої літератури у формі невеликого оповідного художнього твору. 2. Сукупність творів, створених у такому жанрі.

Новокаїн: лікарський препарат; знеболюючий засіб. Розчини Н. застосовують для місцевої та спинномозкової анестезії, при спазмах судин тощо.

Ногата: одна з давньоруських назв арабської срібної монети дирхама, яка була поширена в X-XII ст. — 1. Н. = 2 різани = 1,5 куни = 7 деньгам = 1/20 гривні.

Нозема: рід найпростіших тварин ряду мікроспоридій. Внутрішньоклітинні паразити комах.

Нозематоз: хвороба комах (здебільшого шовкопрядів і бджіл) та риб. Збудником Н. комах є одноклітинні паразити роду нозема, а Н. риб — інші представники мікроспоридій. Н. призводить до неплідності й загибелі уражених організмів.

Нозогеографія: розділ медичної географії, що вивчає закономірності територіального поширення окремих хвороб людини.

Нозографія: описання захворювання.

Нозологія: розділ теоретичної медицини, що включає вчення про хвороби, їхню класифікацію й номенклатуру, діагноз, етіологію, патогенез, загальні принципи лікування та профілактику захворювань.

Нозофобія: нав'язливий страх людини, що боїться захворіти невиліковною, смертельною хворобою; симптом психічного розладу.

Нойзільбер: сплав міді (55 — 67%), нікелю (11 — 13%) і цинку (25 — 32%) з додаванням свинцю (2,5%); використовується для карбування розмінних монет, медалей.

Нок: кінцева частина всіх горизонтальних або похилих рангоутних дерев.

Нокаут: стан боксера, коли він не може далі вести бій через загальний розлад функцій організму, викликаний ударом противника, і вважається переможеним.

Нокдаун: стан боксера, коли він від удару противника втрачає координацію рухів і орієнтацію. Якщо протягом 10 сек боксер не включається в бій, його противнику присуджується перемога нокаутом.

Ноктамбулізм: те саме, що й сомнамбулізм.

Ноктюрн: музична п'єса, ліричного мрійливого характеру, ніби навіяна нічними настроями; художній твір, в якому зображені нічні сцени, нічні образи.

Ном: 1. Грецька назва адміністративно-територіальної одиниці в Стародавньому Єгипті. 2. Адміністративно-територіальна одиниця сучасної Греції. 3. У давньогрецькій музиці наспів, який служить прообразом для інших мелодій. 4. У Стародавній Греції пісня на честь Аполлона.

Нома: руйнування тканини щік, губ, ясен, слизової оболонки вагіни внаслідок гниття. Виникає переважно в ослаблених дітей, що перенесли інфекційне захворювання (напр., кір, дизентерію). Інша назва — водяний рак.

Номади: давньогрецька назва кочовиків.

Номен: 1. Родова частина повного давньоримського імені — певний аналог сучасного прізвища, напр., в імені майбутнього першого імператора Риму Гая Октавія номеном є "Октавій", а після його усиновлення Юлієм Цезарем — "Цезар Октавіан". 2. Слово як позначення предмета.

Номенклатура: 1. Сукупність прийнятих для наукового вжитку назв, термінів, що застосовуються в тій чи іншій галузі знання; термінологія. 2. Сукупність назв продукції, що виробляється. 3. Перелік рахунків, що їх відкриває бухгалтерія. 4. Перелік посад, кадри яких затверджують вищестоящі органи. 5. розм. Працівники, призначені чи затверджені вищими органами на якісь посади; бюрократія, чиновництво.

Номер: 1. Порядкове число предмета в ряді інших однорідних. 2. Предмет або особа, позначені певним числом по порядку. 3. Умовне числове позначення розміру одягу, взуття тощо. 4. Окрема кімната в готелі, лазні тощо. 5. Окремо виконувана частина збірної вистави, концерту тощо. 6. Солдат гарматної, кулеметної або іншої військової обслуги.

Номінал: 1. Вартість, вказувана на грошових знаках, акціях та облігаціях — номінальна вартість. 2. Зазначена в прейскуранті або на товарі його ціна — номінальна ціна.

Номіналізм: напрям у середньовічній філософії, представники якого вважали, що реально існують лише окремі предмети, а загальні поняття — це тільки назви, породжені людським мисленням.

Номінальний: той, що існує тільки за назвою, на папері, не виконує свого призначення; Н-а заробітна плата — заробітна плата в грошовій формі.

Номінатив: називний відмінок.

Номінація: називання, найменування.

Номогенез: ідеалістична анти-дарвіністська теорія історичного розвитку живої природи; заперечує роль природного добору у виникненні доцільності будови й функції організмів, вплив умов існування на мінливість організмів тощо.

Номограма: спеціальний кресленик, який зображує функціональну залежність між певними величинами; використовують для розв'язування певного типу задач обчислювального характеру.

Номографія: галузь математики, що охоплює теорію й способи побудови номограм.

Нон-стоп: безперервно; видовище, яке повторюється безперервно і яке можна будь-коли подивитись.

Нона: 1. муз. Дев'ятий ступінь діатонічної гами; інтервал між першим та дев'ятим ступенями. 2. літ. Строфа, що складається з дев'яти рядків, переважно хореїчного розміру і з таким же римуванням.

Нонакорд: муз. акорд з п'яти різнойменних звуків, які розподілені або можуть бути розподілені за терціями.

Нонет: 1. Ансамбль з дев'яти виконавців. 2. Твір для такого ансамблю.

Ноніус: прилад для відліку довжин чи кутів. Від прізвища португальського математика 16 ст. П. Нуньєса.

Нонкомбатанти: у міжнародному праві особи, що не входять під час війни до складу збройних сил воюючої держави, а також ті, що, хоч і входять, але не беруть безпосередньої участі в бойових діях (напр., медичний персонал), на відміну від комбатантів. Інша назва — некомбатанти.

Нонконформізм: 1. Неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі в конкретному суспільстві. 2. Прагнення індивіда дотримуватися і відстоювати установки, думки, поведінку, які прямо суперечать тим, які панують в даному суспільстві або групі.

Нонпарель: один з найменших друкарських шрифтів, кегль (розмір) якого становить шість пунктів (2,25 мм).

Нонсенс: безглуздість, нісенітниця.

Ноократія: політичний устрій суспільства, за якого влада належить інтелектуальній еліті з раціональним мисленням, здатній приймати зважені рішення на основі організації інтелектуального управління суспільством.

Ноологія: філософське вчення про природу та сутність людської свідомості. Термін запровадив у 1878 році німецький філософ Рудольф Ейкен.

Ноосфера: синонім — соціосфера. 1. Єдина система людина-виробництво-природа, що розвивається на основі природничо-історичних законів, які визначають організованість біосфери та навколишнього космопланетарного простору у відповідності з інтересами сучасного і мйбутнього поколінь. 2. Оболонка Землі, в якій виявляється вплив людини на структуру й хімічний склад біосфери.

Норд-вест: 1. Північний захід, північно-західний напрямок. 2. Північно-західний вітер.

Норд-ост: 1. Північний схід. 2. Північно-східний вітер.

Норд: 1. Північ, північний напрямок. 2. Північний вітер.

Нордизм: вчення про те, що творцями головних здобутків людської цивілізації є лише представники "вищої", т. зв. нордичної (північної) раси (німці, англо-сакси, скандинавські народи).

Норія: 1. Транспортувальна машина неперервної дії. Інша назва — елеватор. 2. Ковшовий елеватор для піднімання сипких, дрібнокускових, а також рідких металів.

Норлейцин: амінокислота, що входить до складу деяких білків; має деяке значення в процесах обміну речовин в організмі.

Норма: 1. Загальновизнане, узаконене правило, міра, закон, взірець, звичайний стан (напр., Н. представництва, Н. поведінки). 2. Установлена міра, розмір чогось; порція, пайок. 3. Середня кількість, розмір чогось (напр., Н. часу, Н. опадів). 4. Назва книги або прізвище автора, надруковане дрібним шрифтом внизу на першій сторінці кожного друкованого аркуша, біля сигнатури.

Нормалізація: 1. Встановлення норми, зразка на підставі відповідних дій, розрахунків. 2. Переведення до норми, до нормального стану: врегулювання. 3. Вид термічної обробки сталі. 4. В промисловості — перехід на виробництво фабрикатів одного типу замість попередніх багатотипних шляхом типізації окремих частин фабрикату. 5. Встановлення певних (стандартних) типів широко вживаних деталей різних механізмів.

Нормаль: 1. мат. Пряма, перпендикулярна до дотичної прямої або площини, що проходить через точку дотику. 2. Документ, яким визначають типи, розміри, норми й технічні умови на продукцію певної галузі промисловості або підприємства. 3. техн. Деталь установленого зразка. 4. Н. часу — регламентовані затрати часу на виконання трудових операцій, пов'язаних з певними процесами праці. Різновид диференційованих норм часу.

Нормальний: 1. Який не має відхилень від норми; який відповідає загальноприйнятим нормам, установленим вимогам і т. ін.; звичайний. 2. Психічно здорова людина; незбочений, здоровий.

Норманізм: теорія в історіографії 18 — 20 ст., за якою норманським військовим дружинам з Скандінавії приписують вирішальну роль у створенні давньоруської держави й формуванні матеріальної і духовної культури Київської Русі 9 — 11 ст.

Норматив: економічний, технічний або інший показник норм, відповідно до яких виконується будь-яка робота.

Нормативний: 1. Той, що встановлює норму, стандарти, визначає правила; Н. акт — державний акт, що містить норми права. 2. Н-а етика — розділ етики, що вивчає зміст понять добра й зла, обов'язку, совісті, відповідальності, честі й гідності та ін., визначає мету вчинків, мотиви поведінки людей тощо. 3. Н-а логіка — логічна теорія виведення, засновками якого є норми або комбінації норм з певними фактичними твердженнями. 4. Н-а граматика — тип граматики, в якій містяться вказівки на найбільш придатні для використання граматичні конструкції.

Нормобласти: формені елементи крові, одна з стадій розвитку черв'онокрівців (еритроцитів), яка характеризується наявністю ядра.

Нормограф: креслярський пристрій (вид трафарету) з прорізами для елементів літер і цифр, що їх виписують нормальним (стандартним) шрифтом.

Норсульфазол: лікарський препарат. Застосовують для лікування запалень легень, дизентерії тощо.

Нортроп: автоматичний ткацький верстат. Від прізвища англійського інженера Дж. Нортропа.

Ностальгія: болісна туга за батьківщиною.

Нострифікація: визнання диплома про зарубіжну вищу освіту нарівні з дипломом, виданим аналогічним вітчизняним вищим навчальним закладом. НОСТРО, ностро-конто

Нота: 1. Умовний графічний знак, що позначає музичний звук певної висоти і тривалості; значок. 2. Окремий звук певної висоти у музиці, співі. 3. Текст музичного твору, записаний умовними графічними знаками; аркуш, зошит з таким записом. 4. Тон, інтонація голосу, що виражають яке-небудь почуття, ставлення до кого-, чого-небудь. 5. У міжнародному праві — офіційне письмове звернення уряду однієї держави до іншої; послання, лист, грамота.

Нотабене: помітка, позначка на книзі, рукопису, документі біля слів, на які слід звернути особливу увагу (скорочено NВ); нотабене.

Нотаблі: призначувані королем члени зборів представників вищого духівництва, придворного дворянства, мерів міст у Франції в 1358-1788 рр.

Нотабль: у феодальній Франції — член особливого державного дорадчого органу, що призначався королем із найвпливовіших представників дворянства, духовенства і вищого чиновництва.

Нотаріальний: той, що потребує засвідчення органами нотаріату; засвідчений у нотаріуса; Н. акт — документ, виданий або засвідчений нотаріальним органом; Н-а контора — місцевий орган нотаріату.

Нотаріат: система органів, що посвідчують права й факти, які мають юридичне значення, зокрема засвідчують вірність копій і виписок з документів, факту і часу пред'явлення документа тощо. Н. вчиняє і інші дії, передбачені законом про нього (напр., в Україні вживає заходів щодо охорони майна, яке залишилося після померлих, прийняття в депозит).

Нотарікон: 1. Застосовуваний в юдейській традиції акронім для скороченої передачі імен та назв. 2. У кабалі — містичний метод тлумачення або шляхом створення акронімів з перших чи останніх букв кожного слова, або шляхом створення акронімів з перших чи останніх букв кожного слова

Нотаріус: службова особа, яка засвідчує, оформляє різні юридичні акти (договори, заповіти, довіреності тощо).

Нотація (1): настанова, повчання із засудженням чиєїсь поведінки, вчинків і т. ін.

Нотація (2): система умовних письмових позначень, прийнята в якій-небудь галузі людської діяльності.

Ноти: умовні графічні позначення для запису музики; аркуші або зошити із записом музичних творів.

Нотис: оповіщення про повну готовність судна до завантаження або розвантаження.

Нотифікація: 1. У міжнародному праві — офіційне повідомлення однією державою іншої про свою позицію з якогось питання зовнішньої політики. 2. У цивільному праві — повідомлення векселедержателем векселедавця про опротестування виданого ним векселя.

Нотифікувати: 1. Надсилаючи ноту, повідомляти яку-небудь державу про свою позицію з певних питань зовнішньої політики. 2. фін. Повідомляти про опротестування виданого векселя.

Нотографія: 1. Опис змісту й зовнішнього оформлення нотних видань; складання переліків, оглядів, покажчиків музичних творів.

Нототрема: рід жаб родини квакшевих. Поширені в Південній Америці. Розвиток яєць і пуголовків відбувається в заглибленнях на спині самки.

Ноу-хау: 1. Знання та практичний досвід технічного, комерційного, управлінського та іншого характеру, які є комерційною цінністю, можуть бути запроваджені на практиці і не забезпечені патентним захистом. Н.-х. можуть включати в себе комерційні таємниці, незапатентовані технологічні процеси, інформацію виробничого і торгового характеру, недоступну широкій публіці. 2. Форма обміну фахівцями, технічною документацією, рекомендаціями щодо впровадження й використання технічних досягнень.

Ноумен: філософський термін, яким позначається річ або подія як незалежні від наших відчуттів. Протилежне — феномен. У платонізмі і середньовічній схоластиці — те, що осягається розумом на противагу даному в чуттях (феномену). В філософії І. Канта поняття, яке фіксує, що межею пізнання є чуттєвість.

Ноутбук: портативний персональний комп'ютер, в корпусі якого об'єднані типові компоненти комп'ютера, включаючи дисплей, клавіатура і пристрій вводу даних, а також акумуляторні батареї.

Ноцебо ефект: явище виникнення психологічних і фізіологічних негативних реакцій людини при відсутності реальних загроз і підстав для таких реакцій. Наприклад, посилення болю при його очікуванні, побічні реакції на лікарський препарат, які не можуть бути пояснені дією цього препарату.

Ноцебо: лікарський засіб реальної фармакологічної дії, який викликає негативну психосоматичну реакцію пацієнта.

Нуб: жаргонізм — новачок у якійсь, зазвичай комп'ютерній, сфері; початківець, "чайник".

Нувориш: особа, яка спритно й швидко збагатіла на спекуляціях; багатій-вискочка.

Нуга: кондитерські вироби, десерт, ласощі на основі меду, солодкої горіхової маси та яєчного білка у вигляді м'якої тягучої маси.

Нудизм: пропаганда культу оголеного тіла.

Нукер: воїн з особистої варти князя, хана і т. ін. у деяких народів Сходу; дружинник.

Нукери: 1. Дружинники монгольської знаті в 11-12 ст.; з 13 ст. особиста гвардія монгольських ханів. 2. У 14 — 20 ст. слуги знатної особи у народів Передньої і Середньої Азії, Півн. Кавказу.

Нуклеази: ферменти, що розщеплюють нуклеїнові кислоти та їхні похідні. Містяться в усіх тваринних і рослинних організмах.

Нуклеїн: складна органічна сполука, що входить до складу клітинного ядра.

Нуклеїнові кислоти: те саме, що Й полінуклеотиди.

Нуклеоль: постійна складова частина ядра рослинної і тваринної клітини. Інша назва — ядерце.

Нуклеони: загальна назва протонів і нейтронів, з яких складаються атомні ядра; нуклони.

Нуклеопротеїди: складні речовини, побудовані з простих білків і нуклеїнових кислот. Входять до складу ядер і цитоплазми всіх рослинних і тваринних клітин.

Нуклеотиди: органічні сполуки, до складу яких входять вуглевод, залишок фосфорної кислоти й похідне пурину або пірамідину. Містяться в рослинних і тваринних організмах; відіграють велику роль в обміні речовин.

Нуклес: невелика бджолосім'я з молодою неплідною маткою або плідною запасною.

Нуклеус: невелика бджоляна сім'я, призначена для одержання плідних маток; нуклес.

Нуклони: загальна назва протонів і нейтронів, з яких складаються атомні ядра.

Нуліфікація: позбавлення сили, значення; анулювання; Н. грошей — метод стабілізації валюти, при якому держава скасовує знецінені грошові знаки й замінює їх новими.

Нуль-індикатор: прилад, яким виявляють нульове значення різниці порівнюваних величин. Як Н.-і. застосовують гальванометр, фотоелемент тощо.

Нуль: 1. Цифра і число 0, що означає відсутність величини, а при підставлянні її до іншого числа справа означає збільшення його у десять разів; оник, зеро. 2. Умовна величина, від якої починається відрахування подібних до неї величин (часу, температури, тиску і т. ін.). 3. заст. Найнижчий бал оцінки знань, поведінки. 4. перен. Те, що не має ніякої цінності і значення; ніщо, нікчемність.

Нумератор: 1. Апарат для нумерування квитків, купонів і т. ін. 2. Пристрій на електричному дзвінку, що вказує номери місць, звідки подано сигнал (у готелі тощо).

Нумерація: 1. Позначення предметів послідовними номерами; сукупність таких номерів. 2. Найменування і позначення чисел. 3. Характеристика тонкості волокон, напівфабрикатів з них та ниток.

Нумерологія: 1. Вивчення числового значення букв у словах, іменах та ідеях. 2. Сукупність вірувань та практик, які приписують числам певні властивості залежно від культурного чи історичного контексту.

Нумідія: у давнину — територія у Північній Африці (сучасні північні території Алжиру та Тунісу). У III віці до н. е. Н. була підкорена Карфагеном, В 46 до н. е. — Римом, у 429/430 р. н. е. — вандалами, в 533 р. — візантійцями, в VII ст. — арабами.

Нумізмат: колекціонер або знавець монет і медалей.

Нумізматика: допоміжна історична дисципліна, що вивчає історію карбування монет, медалей, грошового обігу по монетах, їх різних замінниках та ін. матеріальних пам'ятках.

Нуммій: дрібна мідна грошова одиниця у Візантії з часів Анастасія І (491-518 рр.); дорівнювала 1/40 фоліса. 10 Н. — деканумміон, 5 Н. — пентанумміон.

Нуммус: у нумізматиці — назва малоцінних римських і візантійських мідних монет періоду пізньої античності.

Нундіни: кожний дев'ятий день римського календаря, що відповідав проміжку часу між двома фазами Місяця, розділяв тижні і був ринковим.

Нунцій: постійний вищого рангу дипломатичний представник папи римського при урядах держав, з якими Ватікан підтримує дипломатичні відносини.

Нус: в античній філософії загальна назва всіх смислових і розумових закономірностей, яким підпорядковані Всесвіт і людина.

Нут (1): 1. Однорічна культурна рослина родини бобових. Вирощують Н. як харчову й кормову рослину в Індії, Болгарії, Італії, Україні. Інша назва — баранячий горох. 2. Зерно цієї рослини.

Нут (2): в релігії давніх єгиптян — богиня неба, дружина бога землі Геба.

Нутація: 1. тех. Коливальні рухи осі власного обертання тіла, напр., гіроскопа, що виникає разом з прецесією. 2. біол. Обертальний рух верхівок ростучих органів рослин, зумовлений нерівномірним ростом різних їхніх боків.

Нутрія: напівводяна тварина ряду гризунів. Походить з Південної Америки. Акліматизована в багатьох країнах, зокрема в Україні. Розводять на звірофермах. Дає цінне хутро й м'ясо. Інша назва — болотяний бобер.

Нутчфільтр: найпростіший фільтр, в основі діяння якого є просочування рідини крізь поруваті керамічні плити або тканину, що лежить на гратці, з-під якої відсмоктують повітря.

Нуцелус: центральна багатоклітинна частина насінного зачатка голонасінних і покритонасінних рослин, з якої розвивається зародковий мішок.

Ньютон: одиниця сили в Міжнародній системі одиниць. Н. — сила, що 1 кг маси надає прискорення 1 м/сек². Від прізвища англійського фізика І. Ньютона.

Ньяя: одна з ортодоксальних шкіл давньоіндійської філософії, представники якої розробляли переважно питання логіки й теорії пізнання. Представники Н. дотримувались переважно матеріалістичних поглядів.

Ню: мист. Зображення оголеного тіла людини; акт.

Нюанс: тонке розрізнення у чому-небудь; ледве помітний відтінок, інтонація, переливи, переходи, коливання.

Нюкта: Нікта; 1. Уособлення ночі (темноти) в давньогрецькій міфології, матір Ефіра (уособлює повітря), Гемери (день), Гіпноса (сон), Гераса (старість), Танатоса (смерть), Харона (перевізника в царство мертвих). 2. П'ятий супутник Плутона.

Оазис: 1. Ділянка в пустелі, напівпустелі, що завдяки наявності води різко виділяється серед навколишніх просторів розвитком рослинності; оаза. Від назви давньоєгипетського м. Оасії. 2. перен. Місце, явище або подія, що становлять відрадний виняток.

Об'єкт: 1. філос. Пізнавана дійсність, що існує поза свідомістю людини і незалежно від неї. 2. Явище, предмет, особа, на які спрямована певна діяльність, увага і т. ін.; предмет наукового дослідження, спеціальної зацікавленості, компетенції. 3. лінгв. Другорядний член речення, додаток. 4. Певна одиниця (споруда, підприємство, ділянка місцевості і т. ін.) господарського значення; точка.

Об'єктив: частина оптичного приладу (одна чи декілька лінз), обернена до предмета, який спостерігають або фотографують.

Об'єктивізм: принцип тлумачення явищ суспільного життя, який обмежується констатуванням певних фактів, явищ і подій без аналізу їхніх причин і змісту.

Об'єктивістський: той, що стоїть на позиціях об'єктивізму, стосується об'єктивізму, притаманний йому.

Об'єктивний: 1. Який існує поза людською свідомістю і незалежно від неї; незалежний від волі, бажань людини; зовнішній, довколишній, реальний, дійсний. 2. Неупереджений, правильно оцінений.

Об'єктивність: 1. Існування об'єкта незалежно від свідомості; належність до об'єктивної реальності. 2. Причетність до об'єктивного пізнання. 3. Неупередженість, відповідність об'єктивній дійсності. Науковий підхід до дослідження явищ реальної дійсності, один з основних принципів матеріалістичної діалектики.

Обахта: гауптвахта, військова сторожівля; абахта.

Обдукція: насування тектонічних плит, що складаються із частин океанічної літосфери на континентальну частину.

Обеліск: гранчастий кам'яний стовп, що звужується догори і має пірамідально загострену верхівку. Надгробок, пам'ятник, найчастіше загиблим військовим.

Обер-прокурор: 1. Службова особа, яка очолювала департамент в сенаті в дореволюційній Росії. 2. Особа, що очолювала синод у дореволюційній Росії.

Обер...: у складних словах означає "вищий", "старший" (за посадою), "головний".

Обергрупенфюрер: одне з вищих звань в СС і СА, умовно еквівалентне званню генерал-полковника армії.

Оберстгрупенфюрер: вище спеціальне звання в структурі організації СС; відповідало званню генерал-полковника Вермахту та генерал-адмірала Кригсмарине.

Обертон: складовий тон основного звука, що має більше коливань, ніж основний звук. Склад обертонів визначає забарвлення звуку, або тембр.

Оберштурмбаннфюрер: звання СС та СА відповідало званню підполковника.

Облатка: 1. У католицькій і лютеранській церкві — тоненький пісний коржик для причастя. 2. Тонкий шар тіста, що використовується в кулінарії для розділення шарів начинок або іншого тіста. 3. Випічка спеціальної об'ємної форми, що подається до чаю або кави.

Облігат: інструмент або голос, що виконує головну мелодію п'єси.

Облігація: 1. Цінний папір, що дає його власникові прибуток у вигляді процентів або виграшу. 2. Сертифікат, який являє собою зобов'язання погасити грошовий борг через певний час з обумовленими процентами і відповідності з визначеним графіком.

Обліго: 1. Сума заборгованості по векселях. 2. Банківські книги особистих рахунків, у яких облічують заборгованість по векселях окремих осіб.

Облітерація: 1. Закриття просвіту порожнистого чи трубчастого органа в людини й тварин внаслідок розростання сполучної тканини. 2. бот. Сплющування відмерлих клітин і тканин у рослин при вторинному потовщенні стовбура, формуванні зародка тощо.

Обмундирування: формений одяг.

Обол: вагова одиниця; срібна, а пізніше мідна монета в Стародавній Греції (дорівнювала 1/6 драхми або 8 халків). В Афінах О. дорівнював 0,72 грами, в Пелопонесі — 1,04 грами.

Обри: літописна назва аварів.

Оброґація: пропозиція змінити або скасувати закони.

Обсеквентний: запобігливий, слухняний.

Обсерватор: спостережник, спостерігач.

Обсерваторія: наукова установа, яка веде астрономічні та геодезичні спостереження й дослідження, а також спеціально обладнаний будинок для проведення цих спостережень.

Обсерваційний: спостережний.

Обсервація: 1. Спостереження. 2. Медичний нагляд за особами, тимчасово ізольованими в зв'язку з підозрою на інфекційне захворювання чи при контакті їх з хворими особливо небезпечною інфекцією. 3. Визначення місця знаходження судна в морі за береговими предметами або за небесними світилами.

Обсервувати: спостерігати, обстежувати, вивчати, зауважувати, стежити, мати на оці.

Обсесія: нав'язлива, небажана мимовільна думка, ідея, уявлення, що періодично виникає через невизначені проміжки часу, і викликає негативні емоції і стрес.

Обсидіан: тверда, крихка, аморфна силікатна вулканічна гірська порода темного кольору; вулканічне скло. Використовують у будівництві. Від імені римлянина Обсідіуса, який привіз цей камінь з Ефіопії.

Обскурант: захисник обскурантизму; реакціонер, мракобіс.

Обскурантизм: вкрай вороже ставлення до науки, освіти, прогресу взагалі.

Обструкція: демонстративна дія, що застосовується з метою зриву якихось заходів, пропозицій тощо.

Обтуратори: протези, які застосовують при дефектах твердого чи м'якого піднебіння.

Обтюратор: 1. Пристрій у затворах гармат роздільного заряджання для усунення прориву порохових газів під час пострілу. 2. Затвор у кінознімальних апаратах, що періодично перекриває світловий потік.

Овал: 1. Довгоокруглість, довгасте круглої форми. 2. Продовгувасто кругла лінія.

Овація: 1. У давніх римлян — прилюдне пошанування героя; урочистий вхід переможця до Риму. 2. Палке схвалення, привітання; бурхливі оплески.

Оверарм: спосіб плавання на боці.

Овердрафт: кредитування банком розрахункового рахунку клієнта для оплати ним розрахункових документів при недостатності або відсутності на розрахунковому рахунку клієнта-позичальника грошових коштів.

Овершот: інструмент для захоплення бурильних труб, які залишилися в свердловині.

Оверштаг: поворот вітрильного судна, що переходить на другий галс проти вітру.

Овіраптор: вимерлий вид ящеротазих динозаврів підряду тероподів, що жили в крейдяному періоді. У висоту досягав до 2 метрів, важив до 400 кг; ймовірно був покритий пір'ям.

Овісти: біологи 17 — 18 ст., які помилково вважали, що в яйці міститься сформований мініатюрний організм, розвиток якого вони зводили лише до збільшення його розмірів.

Овогенез: процес розвитку жіночих статевих клітин (яйцеклітин) у яєчнику людини, а також тварин.

Овоїд: плоска крива яйцеподібного перерізу (овал) з однією віссю симетрії.

Овоскоп: електричний прилад для визначення якості яєць просвічуванням або контролю за розвитком зародка в процесі інкубації яєць.

Овуляція: фізіологічне явище виходу готової до запліднення яйцеклітини з яєчника людини і тварин.

Огон: петля на кінці або на середині троса, утворена з цього самого троса.

Ода: у давніх греків урочистий ліричний вірш для хору. Пізніше — хвалебна, урочиста пісня (вірш), присвячена видатній події чи особі.

Одаліска: 1. Рабиня, служниця у гаремі султана, покоївка. 2. заст. Наложниця, коханка.

Одеколон: спирто-водяний розчин запашних ефірних масел, що є парфумерним, гігієнічним та освіжаючим засобом. Уперше почали виготовляти в м. Кельні.

Одельстинг: нижня палата норвезького парламенту — стортингу.

Одеон: у Стародавній Греції кругле приміщення для музичних вистав і змагань; пізніше — приміщення для концертів, танців тощо.

Одін: у давньоскандінавській міфології найвище божество, творець всесвіту, богів і людей, пізніше — бог війни, покровитель торгівлі й мореплавства.

Одіозний: який викликає негативне ставлення до себе; небажаний, неприйнятний.

Одіссея: 1. Давньогрецька епічно-героїчна поема, творцем якої вважають Гомера. В "О." розповідається про пригоди одного з героїв Троянської війни Одіссея (звідси й назва). 2. перен. Довга мандрівка з багатьма пригодами.

Одограф: прилад, що автоматично прокладає на навігаційній карті курс судна. Інша назва — автопрокладач.

Одометр: прилад для вимірювання пройденого судном шляху.

Одонтографія: те саме, що й одонтологія.

Одонтоліт: 1. Зубний камінь. 2. Бивні деяких викопних тварин (мамонта, мастодонта тощо).

Одонтологія: 1. Розділ стоматології, який охоплює питання лікування та профілактичної допомоги при захворюванні зубів. 2. Розділ морфології, що вивчає зуби сучасних і вимерлих хребетних. Інша назва — одонтографія.

Одоранти: пахучі речовини, що їх застосовують для одоризації.

Одоризація: 1. Додавання до газу пахучих речовин, які б сигналізували про його витікання з газопроводів або посудин. 2. Розпилення у повітрі приміщення речовин з приємним запахом.

Одр: ложе, постеля.

Ожрагіс: старовинний литовський і латиський духовий музичний інструмент. Виготовляють з козиного рогу.

Ози: невисокі вузькі вали з льодовикових відкладів (піску, гравію, гальки тощо).

Озокерит: мінерал групи нафтових бітумів, білого, жовтого, бурого, зеленуватого кольору. Інша назва — гірський віск. Розчиняється в ефірі, нафті, бензолі, скипидарі, хлороформі, погано розчинний у спирті, нерозчинний у воді. Використовується як електроізоляційний матеріал, в хімічній промисловості при виробництві лаків, в медицині, фізіотерапії.

Озон: газ синього кольору з різким запахом — алотропічна видозміна кисню, що має окислювальні і знезаражувальні властивості.

Озонатор: прилад для одержання озону з повітря діянням тихого електричного розряду.

Озоносфера: шар атмосфери з найбільшою концентрацією озону на висотах 20-25 км. Озонова діра — простір в О. із зниженим вмістом (до 50%) озону.

Озонування: проведення хімічних реакцій діянням озону. В техніці використовують головним чином для знезаражування повітря й води, з метою знищення неприємних запахів тощо.

Оїдіум: грибна хвороба винограду, що уражає всі зелені частини виноградного куща і виявляється у вигляді сіруватого борошнистого нальоту із запахом гнилої риби. Інші назви — попелюха, борошниста роса винограду.

Оідії: 1. Овальні спори нестатевого розмноження (конідії) деяких грибів. 2. Заокруглені клітини, що виникають на кінцях гіф деяких грибів і відпадають від них.

Ойкосний: майновий; О-не господарство — господарство, в якому виробництво й споживання замкнуті в межах сім'ї, дому.

Ойкумена: 1. За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2. Сукупність населених людиною областей Землі.

Оказіоналізм: релігійно-ідеалістичний напрям західноєвропейської філософії 17 ст., представники якого вважали, що між фізичними й психічними явищами немає безпосереднього причинного зв'язку і що тіло є лише знаряддям діяння бога на "душу" людини.

Оказія: 1. Дивний випадок, незвичайна подія, пригода. 2. Зручний момент, випадок, нагода. 3. заст. Випадковий транспорт, яким можна під'їхати куди-небудь, передати щось і т. ін.

Окапі: вид парнокопитних ссавців родини жирафових. Поширені в Африці. Об'єкт мисливства заради м'яса й шкури.

Окарина: духовий музичний інструмент з глиняним або фарфоровим корпусом і свистовим пристроєм, який нагадує звучання флейти.

Океан: 1. У давньогрецькій міфології — світова ріка, потік, що оточує землю, кордон між світом життя і смерті. В О. беруть початок всі морські течії, з нього сходять і в нього заходять сонце, місяць і зірки (крім зірок сузір'я Великої Ведмедиці). 2. Бог, володар водної стихії, найстарший син Неба-Урана і Землі-Геї. 3. Світовий О. — водна оболонка Землі, що покриває більшу частину її поверхні й поділяє сушу на материки та острови (Тихий, Атлантичний, Індійський та Північний Льодовитий океани). 4. перен. Про щось безмежне, неосяжне; незмірінь, безмежжя, безкрайність.

Океанавт: спеціально підготовлена людина, яка досліджує океанські глибини.

Океанарій: природна водойма, басейн, обладнаний для утримування морських тварин з метою наукових досліджень або спостережень за ними.

Океаніди: у давньогрецькій міфології німфи, дочки Океана.

Океанографія: 1. Одна з океанологічних наук, що вивчає гідрологічний режим Світового океану та його окремих частин, зокрема морські течії, припливи й відпливи, теплові, оптичні та акустичні явища в морській воді тощо. 2. В деяких зарубіжних країнах синонім терміна "океанологія".

Океанологія: наука, що вивчає фізичні, хімічні, геологічні та біологічні процеси і явища, які відбуваються в Світовому океані, його поділ на природні райони.

Оклюзія: 1. хім. Поглинання газів мікроскопічними порожнинами у металах, мінералах і т. ін. 2. мед. Співвідношення зубів верхньої та нижньої щелепи у зімкненому стані; прикус.

Оксалати: солі щавлевої кислоти.

Оксафенамід: лікарський препарат; жовчогінний засіб. Застосовують при хронічних холециститах, холангітах, жовчнокам'яній хворобі тощо.

Окси...: у складних словах означає присутність кисню в сполуках або сумішах.

Оксигемоглобін: органічна речовина, що утворюється в органах дихання при сполученні гемоглобіну з киснем. Легко розщеплюється, забезпечуючи перенесення кисню до тканин і органів.

Оксигемометр: прилад для вимірювання ступеня насиченості киснем артеріальної крові людини.

Оксигемометрія: фотометричний метод вимірювання ступеня насиченості артеріальної крові киснем. Грунтується на спектральних властивостях оксигемоглобіну і відновленого гемоглобіну.

Оксиген: латинська назва кисню, що її застосовують у назвах його сполук, процесів за його участю тощо (напр., оксиди, оксидування).

Оксигенатор: апарат, що замінює легені під час хірургічної операції.

Оксигеніум: латинська назва кисню, що її застосовують у назвах його сполук, процесів за його участю тощо (напр., оксиди, оксидування); оксиген.

Оксид: сполука хімічного елемента з киснем; окисел.

Оксидази: ферменти, що містяться в тканинах людини, тварин і рослин і беруть участь в окисленні органічних речовин за рахунок молекулярного кисню.

Оксидація: 1. Штучне окислення поверхні металевих виробів, щоб запобігти корозії і надати їм красивого зовнішнього вигляду. 2. Сполучення якої-небудь речовини з киснем. 3. Відщеплення електронів від атомів або іонів елемента. Інша назва — окислення, оксидування.

Оксиди: хімічні сполуки елементів з киснем. Інша назва — окисли.

Оксидиметрія: метод кількісного аналізу, оснований на застосуванні реакцій окислення — відновлення. До О. належать йодометрія тощо.

Оксидоредуктази: клас ферментів, що прискорюють або сповільнюють окисно-відновні реакції в організмах.

Оксидування: 1. Штучне окислення поверхні металевих виробів, щоб запобігти корозії і надати їм красивого зовнішнього вигляду. 2. Сполучення якої-небудь речовини з киснем. 3. Відщеплення електронів від атомів або іонів елемента. Інша назва — окислення.

Оксикорт: лікарський препарат, антибіотик. Застосовують як протизапальний засіб для лікування інфікованих ран, ерозій, гнійних захворювань шкіри.

Оксиліквіти: вибухові суміші рідкого кисню з горючими пористими матеріалами (вугілля, торф, солома тощо). Застосовують у підривних роботах, головним чином у гірничій справі.

Оксиліт: технічна назва чистого або з добавками (напр., солі нікелю, міді) перекису натрію. Застосовують для одержання кисню.

Оксилофіти: рослини, що зростають на дуже кислих грунтах, здебільшого на сфагнових болотах і кислих луках (напр., чорниця, сфагнові мохи).

Оксиметрія: вимірювання насичення гемоглобіну крові киснем.

Оксиморон: літературно-поетичний прийом; поєднання протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення (напр., дзвінка тиша, гарячий сніг).

Оксипролін: органічна речовина з групи амінокислот. Входить до складу білків рослинних і тваринних організмів (напр., желатини, казеїну).

Окситоцин: гормон нижнього мозкового придатку (гіпофіза), що спричинює скорочення гладеньких м'язів внутрішніх органів (переважно матки).

Оксюморон: літературно-поетичний прийом, яким поєднануються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення (напр., дзвінка тиша, гарячий сніг).

Окт....: у складних словах означає "вісім".

Окта...: у складних словах означає «вісім», напр., октагон.

Октава: 1. муз. Восьмий тон діатонічної гами, однорідний з першим за звучанням, але відмінний від нього за висотою. 2. муз. Звуковий інтервал з восьми тонів між однойменними звуками гами. 3. У хоровому ансамблі — низький бас, що дублює нижче басову партію. 4. літ. Класична восьмирядкова строфа, перші шість рядків якої пов'язані двома перехресними потрійними римами, а останні два — парною.

Октагон: геометрична фігура — восьмикутник.

Октаграма: восьмипроменева зірка, хрестостріл, здвоєний хрест, фінський хрест.

Октаедр: 1. Восьмигранник; тіло, обмежене вісьмома трикутниками. 2. У кристалографії — одна з найпростіших форм кубічної системи кристалів. У формі О. кристалізуються магнетит, мідь, срібло, алмаз тощо.

Октаедрит: мінерал класу окисів і гідроокисів, двоокис титану, чорно-синього, бурого, жовтого кольорів з алмазним блиском. Руда для одержання феротитану. Інша назва — анатаз.

Октан: органічна сполука, вуглеводень. Нормальний О.- безбарвна рідина з слабким запахом. Застосовують ізомер О. — ізооктан для підвищення стійкості моторного палива проти детонації.

Октант: 1. мат. Одна з восьми частин простору, поділеного трьома взаємно перпендикулярними площинами. 2. Прилад з шкалою-дугою в 1/8 кола, яким вимірювали кутову віддаль між небесними світилами.

Октет: 1. муз. Інструментальний музичний твір для восьми виконавців. 2. Ансамбль з восьми виконавців (співаків або музикантів).

Окто...: у складних словах означає "вісім".

Октод: електронна лампа з вісьмома електродами (катодом, анодом і шістьма сітками). Застосовують як перетворювач частоти коливань.

Октоїх: книга церковних пісень для восьми голосів у православному богослужінні.

Октроїрувана конституція: 1. Конституція, вироблена без участі парламенту та інших представницьких органів і "дарована" народові монархом. 2. Конституція, що її надає колонії метрополія.

Октроювання: одноосібний акт, у результаті якого монарх фіксує або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади.

Октруа: за середньовіччя у Франції ввізне мито на користь феодала або міста; в 16 — 18 ст. — привілеї монопольних торговельних компаній; пізніше в окремих містах Франції — збір з деяких сільськогосподарських продуктів, що ввозилися.

Окулірування: один із способів щеплення рослин, що полягає в приживленні бруньки (вічка) однієї рослини (прищепи) до іншої (підщепи). 3 бруньки виростає пагін і нова рослина. Інша назва — очкування.

Окультизм: містичне вчення, яке визнає існування надприродних, потойбічних (окультних) сил і можливість безпосереднього спілкування з ними.

Окуляр: частина оптичного приладу (одна чи декілька лінз), обернена до ока спостерігача.

Окуляри: 1. Оптичний прилад з двох скелець на дужках, який використовують при вадах зору або для захисту очей від яскравого світла та механічних ушкоджень. 2. перен. Синяки під очима.

Окупант: той, хто бере участь в окупації; загарбник, займанець, наїзник, поневолювач.

Окупаційний: той, що стосується окупації; О. корпус, О-на армія — війська, які тимчасово перебувають на завойованій або зайнятій ними території іншої держави; О-на адміністрація — органи управління окупованою територією; О. режим — спеціальний режим, запроваджений на час окупації; О-ні гроші — спеціальні паперові гроші, що їх випускає окупаційна влада на окупованій території іншої держави без будь-якого забезпечення.

Окупація: 1. Тимчасове зайняття збройними силами однієї держави частини або всієї території іншої держави, головним чином внаслідок наступальних воєнних дій; займанщина, поневолення. 2. В Стародавньому Римі — оволодіння речами, що не мають власника, у тому числі земельними ділянками.

Олдувайська культура: найпримітивніша культура обробки каменю, коли для отримання гострого краю камінь розколювався навпіл, без додаткового доопрацювання. Виникла близько 2,7 мільйонів років назад, зникла близько 1 мільйона років тому. Перші галькові знаряддя могли виробляти ще австралопітеки, останні — архантропи. Назва походить від Олдувайської ущелини в в Танзанії, де було виявлено залишки багатошарових поселень епохи палеоліту.

Олеандр: південна вічнозелена рослина — кущ або невелике дерево з ланцетоподібним листям і великими запашними квітками білого, рожевого, червоного або жовтого кольору родини барвінкових. В Україні вирощують як декоративну рослину. Використовують у медицині як серцевий засіб.

Олеати: солі олеїнової кислоти.

Олеїн: 1. Сполука гліцерину з олеїновою кислотою. О. поширений разом з пальмітином і стеарином у тваринних і рослинних жирах. 2. Суміш рідких жирних кислот (переважно олеїнової кислоти) з домішками пальмітинової і стеаринової кислот. О. одержують розщепленням жирів.

Олеїнова кислота: органічна сполука, безбарвна масляниста рідина. Застосовують у миловарінні, для одержання лаків, емалей, фарб тощо.

Олео...: у складних словах відповідає поняттю "пов'язаний з олією або мінеральним маслом".

Олеографія: 1. Спосіб хромолітографії, що давав змогу відтворювати тон зображення і передавати на папері характер поверхні олійного живопису. 2. Відбиток, одержаний цим способом. Застосовували наприкінці 19 ст.

Олеонафт: мастило білого кольору з високоочищеної нафти.

Олеофільність: властивість деяких речовин змочуватися оліями.

Олететрин: лікарський препарат; антибіотик. Застосовують для лікування інфекційних захворювань (ангін, менінгіту, сепсису, гонореї тощо).

Олеум: розчин сірчаного ангідриду в безводній сірчаній кислоті; масляниста димляча рідина. Застосовують у виробництві органічних барвників, вибухових речовин тощо. Інша назва — димляча сірчана кислота.

Олефіни: те гаме, що й алкени.

Олива: 1. Вічнозелена субтропічна рослина родини маслинових з їстівними плодами, з яких одержують харчову і технічну олію; маслина; плід цієї рослини. 2. Нижчий гатунок олії, який добувається з плодів цього дерева гарячим пресуванням і використовується для освітлення (переважно у лампадах), для змащування чогось і т. ін.; олія, олій, нафта, гас. 3. заст. Мастило.

Олим-шювир: марійський духовий музичний інструмент типу кларнета.

Олівін: породоутворюючий мінерал класу силікатів, переважно зеленого, жовто-зеленого кольору. Використовують для виготовлення вогнетривів, окремі відміни — як дорогоцінне каміння. Інша назва — перидот.

Олівоміцин: лікарський препарат; антибіотик. Застосовують при пухлинах сім'яників, лімфоґранулематозі, меланомах, ракових виразках.

Оліг....: у складних словах відповідає поняттям "малий", "нечисленний", "зменшений".

Олігархія: 1. Політичне та економічне панування невеликої групи людей; еліта, кліка. 2. перен. Правляча верхівка взагалі; владоможці.

Олігемія: зменшення загальної кількості (маси) крові в організмі (при кровотечах, згущенні крові тощо).

Оліго...: у складних словах відповідає поняттям "малий", "нечисленний", "зменшений".

Олігоклаз: породоутворюючий мінерал класу силікатів, різновид плагіоклазу.

Олігомерія: зменшення кількості гомологічних органів, що повторюються. Відбувається в деяких організмів (видів) у процесі історичного розвитку (напр., зменшення числа сегментів тіла у червів).

Олігомери: полімери низького ступеня полімеризації.

Олігополія: ринкова структура, яка складається з невеликого числа фірм, кожна з яких здатна впливати на ринкову ціну своїми власними діями. Проміжний стан між монополією і конкуренцією.

Олігосахариди: полімерні вуглеводи. Поширені в природі у вільному стані та у вигляді компонентів складних білків, глікозидів тощо, які мають велике біологічне значення.

Оліготрофи: рослини, що ростуть на неродючих грунтах (напр., верес, сосна звичайна).

Олігофагія: живлення тваринних організмів лише небагатьма видами їжі (напр., певними видами насіння рослин, деякими трав'янистими рослинами, комахами).

Олігофренія: недоумкуватість, природжене або набуте в ранньому дитинстві психічне недорозвинення людини. Розрізняють три форми О. — дебільність, імбецильність, ідіотію.

Олігофренопедагогіка: галузь педагогіки, що розробляє питання теорії і практики навчання й виховання розумово відсталих дітей.

Олігохети: клас кільчастим червів. Відіграють велику роль у процесах грунтоутворення, водяні О. — їжа риб. Інша назва — малощетинкові черви.

Олігоцен: третя, остання епоха палеогенового періоду кайнозойської ери, що закінчилася 25-30 мільйонів років тому.

Олігурія: зменшення кількості сечі, що виділяється нирками.

Олімп: 1. Гірський (висота — 2917 м) масив у Греції, 2. За давньогрецькою міфологією місцеперебування богів. 2. перен. Верхівка визначних діячів літератури, мистецтва, політики і т. ін.

Олімпіада: 1. У давніх греків чотирирічний період між двома олімпійськими іграми, що був одиницею літочислення. 2. Змагання з чого-небудь, конкурс, огляд. 3. Те саме, що й олімпійські ігри.

Олімпієць: 1. У старогрецькій міфології — бог. житель Олімпу. 2. перен. Надзвичайно врівноважена, незворушна, стримана людина. 3. Учасник Олімпійських ігор.

Олімпійський: 1. Той, що стосується Олімпу. 2. О-кі ігри — змагання на честь Зевса у Стародавній Греції в м. Олімпії; міжнародні спортивні змагання, що проводяться раз на 4 роки. 3. перен. Велично-спокійний.

Оліфа: варена (лляна або конопляна) олія, плівкотвірна речовина, продукт згущення олій; застосовують для виробництва і розведення олійних фарб, лаків тощо.

Ольдермен: у Великобританії кооптований член ради графства та органів міського самоврядування; у США — член органів міського самоврядування.

Ольфактометрія: метод вимірювання гостроти нюху.

Ом: одиниця електричного опору; опір провідника, в якому тече струм в 1 Ампер при напрузі 1 Вольт на кінцях провідника. Від прізвища німецького фізика Г.-С. Ома.

Омаж: 1. Символічна церемонія принесення присяги у Середньовічній Європі — беззбройний васал з непокритою головою, опустившись на одне коліно, клав з'єднані долоні в руки сюзерена, промовляючи прохання прийняти його під своє покровительство, після чого сеньйор піднімав його і вони обмінювались поцілунком в губи. Інша назва — гомініум. 2. мист. Робота-наслідування як жест поваги іншому творцю.

Омар: рід морських безхребетних тварин ряду десятиногих раків. Поширені в Атлантичному океані, в Північному, Середземному морях, іноді трапляються в Чорному морі. Окремі види мають смачне м'ясо.

Оматидії: окремі частини (очки), що утворюють складне, т. зв. фасеткове, око деяких членистоногих (комах, ракоподібних та ін.).

Омброметр: прилад для вимірювання кількості атмосферних опадів. Інша назва — дощомір.

Омброфіти: рослини, що використовують лише ту вологу, яка надходить у грунт внаслідок атмосферних опадів.

Омбудсмен: посадова особа, на яку покладаються функції контролю за дотриманням законних прав та інтересів громадян в діяльності органів виконавчої влади і посадових осіб. Вперше посаду «парламентського О.» заснував риксдаг Швеції 1809 року, відповідно до прийнятої того року конституції.

Омега: 1. Остання літера грецького алфавіту. 2. перен. Альфа й омега — початок і кінець.

Омічний: той, що пов'язаний з дійсним (активним) електричним опором, в якому виділяється тепло при протіканні струму, на відміну від уявного реактивного (ємнісного чи індуктивного) опору.

Омметр: прилад для вимірювання електричного опору провідника. О. для вимірювання великих опорів називають мегомметрами, для невеликих — мікроомметрами.

Омнібус: старовинний багатомісний кінний екіпаж з платними місцями для пасажирів, який регулярно курсував за певним міським маршрутом.

Омнопон: лікарський препарат. Застосовують як болезаспокійливий засіб. Інша назва — пантопон.

Омографи: слова чи форми слів, різні за значенням і звучанням, але однакові за написанням. Розпізнають за наголосом (напр., з'амок — зам'ок).

Омоніми: слова або форми слів, що вимовляються однаково, але мають різне значення (напр., дверний ключ, журавлиний ключ, скрипковий ключ, ключ води).

Омофони: різновид омонімів; різні слова або сполучення слів, які звучать однаково.

Омфал: у грецькій міфології — камінь, який упав з неба; його шанували як божество і вважали центром Землі.

Онагр: підвид дикого осла кулана. Поширений в Афганістані, Ірані та на півдні Туркменії.

Онанізм: задоволення статевого потягу шляхом подразнення статевих органів (напр., руками); інша назва — мастурбація.

Ондатра: 1. Невеликий гризун, що веде напівводяний спосіб життя і має цінне блискуче хутро бурого кольору; мускусний пацюк. Батьківщина О. — Північна Америка. Акліматизована в Європі. 2. Хутро цього гризуна.

Ондина: казкова істота, яка нібито живе в річках і озерах; русалка, ундина.

Ондограф: прилад для записування коливань електричної напруги.

Ондулятор: телеграфний прилад для безперервного графічного записування прийнятих сигналів. Застосовують у кабельній телеграфії і в радіозв'язку.

Онікс: мінерал класу силікатів, грубосмугастий різновид халцедону. Використовують у ювелірній справі та як виробне каміння. Інша назва — ногат.

Оніоманія: непереборне бажання щось купувати, не звертаючи уваги на необхідність і наслідки; шопоголізм.

Оніхія: група захворювань нігтів. Вражається нігтьова пластинка, корінь нігтя й нігтьове ложе.

Онкологія: розділ медицини, що вивчає причини виникнення в людини і тварин пухлин та розробляє методи лікування їх.

Онколь: спеціальний поточний рахунок для оформлення позики, яку видають банки під заставу товарів, цінних паперів і т. ін., на умовах сплати її в будь-який момент на вимогу однієї зі сторін.

Онкосфера: личинка більшості видів стьожкових червів.

Онкотичний: напружений, збільшений; О. тиск — частка осмотичного тиску розчину, спричинена колоїдами, що є в цьому розчині. Має важливе значення для процесів всмоктування й переходу рідини з капілярів в тканини і навпаки.

Ономазіологія: підрозділ лінгвістики, який вивчає процеси найменування.

Ономастика: 1. Розділ мовознавства, що вивчає власні назви. 2. лінгв. Сукупність власних назв у словниковому складі мови.

Ономатологія: розділ мовознавства, що вивчає власні назви; те ж саме, що й ономастика.

Ономатопея: словоутворення через звуконаслідування (напр., "харкання").

Онтобіологія: галузь біології, що вивчає вікові особливості організму; біологія розвитку.

Онтогенез: індивідуальний розвиток тваринного або рослинного організму від моменту його зародження до кінця життя.

Онтологія: вчення про буття, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. 1. В філософії під О. розуміють самостійну частину філософії, яка досліджувала вищі, такі, що осягаються не відчуттями, а тільки розумом, основи всього сущого. 2. В ідеалістичній філософії 20 ст. — система найзагальншшх понять буття, які осягаються за допомогою надчуттєвої і надраціональної інтуїції. 3. В діалектичному матеріалізмі термін "онтологія" вживають при витлумаченні явищ об'єктивної дійсності, що існують незалежно від свідомості. 4. В інформатиці — детальна формалізація деякої області знань при допомозі концептуальної схеми. 5. В програмуванні — форма представлення реального світу(або його частини).

Оогамія: тип статевого процесу у тварин та багатьох рослин, що полягає у злитті великої нерухливої жіночої статевої клітини (яйцеклітини) з дрібною здебільшого рухливою чоловічою (сперматозоїдом або спермоцієм).

Оогенез: процес розвитку жіночих статевих клітин (яйцеклітин) у яєчнику людини, а також тварин; овогенез.

Оогоній: жіночий статевий орган багатьох видів водоростей та грибів, всередині якого утворюються яйцеклітини.

Ооліти: дрібні кулясті мінеральні утворення концентричної або радіально-променевої будови. Скупчення залізистих та марганцевих О. подекуди утворюють промислові родовища.

Оологія: розділ орнітології, який вивчає яйця птахів.

Ооміцети: підклас нижчих грибів класу фікоміцетів. Більшість видів живуть на тваринних і рослинних рештках, деякі паразитують на тваринах або рослинах; спричинюють захворювання — несправжню борошнисту росу плодових культур, картоплі, цибулі тощо.

Ооспора: одноклітинна спора, що розвивається із заплідненої яйцеклітини при оогамії в деяких рослин.

Оофорит: запалення яєчника в жінок. Здебільшого О. поєднується із запаленням фаллопієвої труби — сальпінгітом. Виникає як ускладнення після абортів, родів, захворювань матки тощо.

Оп-арт: течія абстрактного мистецтва, послідовники якої у своїй творчості використовують оптичну ілюзію.

Опак: 1. Сорт білої глини, що її використовують для виготовлення посуду. 2. Білі гончарні вироби, схожі на тонкий фаянс.

Опал: мінерал класу силікатів, переважно білого або сірого кольору, утворений з застиглої суміші двооксиду кремнію та молекулярної води. Синювато-білий, або благородний, О. — дорогоцінний камінь.

Опалесценція: розсіяння світла каламутними розчинами (здебільшого колоїдів) з утворенням різних його відтінків (як у опала).

Опаліни: ряд найпростіших тварин класу джгутиконосців. Паразитують здебільшого у кишечнику земноводяних, зрідка — риб і плазунів.

Опанча: 1. Старовинний широкий плащ. 2. Різновид тканини.

Опера-буфф: італійська комедійна опера на побутовий сюжет.

Опера: 1. Музично-драматичний твір, що поєднує інструментальну музику з вокальною і призначений для виконання в театрі; театральна вистава, що відтворює такий твір на сцені. 2, Театр, де виконують такі твори.

Операнд: в програмуванні — аргумент операції, дані, які обробляються командою. Напр., у функції sin(x) x — О.

Оперативний: 1. Який стосується хірургічної операції; хірургічний. 2. Пов'язаний з військовою операцією. 3. Який безпосередньо здійснює, виконує що-небудь; діяльний. 4. Здатний правильно і швидко виконувати ті чи інші практичні завдання; дійовий.

Оператор: 1. Кваліфікований робітник, що керує роботою складного механізму і відповідає за виконання певного виробничого процесу. 2. Фахівець, який знімає кінофільми або здійснює телепередачі. 3. Спеціаліст, який виконує роботу, пов'язану з керуванням чи обслуговуванням кібернетичних та інших пристроїв. 4. заст. Особа, яка робить операцію; лікар-хірург. 5. мат. Математичне поняття (знак), що означає певну відповідність між елементами двох множин. 6. мат. Спеціальний знак, що позначає дію, яку необхідно виконати в операції. 7. програм. Спеціальний символ, який повідомляє транслятору про те, що потрібно виконати операцію з деякими операндами. 8. біол. Ділянка ДНК, яка є місцем зв'язування регуляторних білків. 9. економ. Юридична особа, яка здійснює операції на біржі, надає послуги за профілем своєї діяльності.

Операційний: той, що стосується операції; О-на сестра — хірургічна сестра; О-на база — місце, звідки провадять постачання потрібними матеріалами (боєприпасами, продовольчими товарами тощо); О. рік — річний період діяльності підприємства.

Операціоналізм: суб'єктивно-ідеалістична течія сучасної філософії, , основні ідеї якої у 1927 році сформулював американський фізик Персі Бріджмен.. За О., поняття не відображають об'єктивний світ, а є описом дій (операцій) і продуктом цих дій.

Операція: 1. Хірургічне втручання з лікувальною метою при деяких захворюваннях або пораненнях; втручання. 2. Сукупність бойових дій, підпорядкованих єдиній меті і завданню; акція. 3. Окрема технологічно однорідна частина виробничого процесу, виконувана на одному робочому місці одним робітником або групою; процедура. 4. Фінансова, торговельна і т. ін. угода; купівля-продаж, ґешефт. 5. розм. Яка-небудь дія або ряд дій, об'єднаних спільною метою.

Оперета: 1. Музично-драматичний твір, здебільшого розважального характеру, в якому співи і танок поєднуються з розмовним діалогом. 2. Театр, де виконують такі твори.

Опій (1): засохлий на повітрі молочний сік з нестиглих головок снотворного маку; опіум. Містить алкалоїди: морфін, папаверин, кодеїн та ін. В медицині О. застосовують як знеболюючий засіб. При зловживанні О. розвивається хвороблива пристрасть до нього — наркоманія.

Опій (2): ревматичне запалення копит у коней, причиною якого є напування розгарячілих тварин.

Опісторхоз: глистяна хвороба людини і м'ясоїдних тварин. Найпоширенішим є О., що його спричинює плоский черв'як — котяча двоустка.

Опіум: засохлий на повітрі молочний сік з нестиглих головок снотворного маку. Містить алкалоїди: морфін, папаверин, кодеїн та ін. В медицині О. застосовують як знеболюючий засіб. При зловживанні О. розвивається хвороблива пристрасть до нього — наркоманія.

Опозиційний: той, що перебуває в опозиції, протидіє, додержується протилежної думки.

Опозиціонер: той, що належить до опозиції.

Опозиція: 1. Опір, протидія, протиставлення однієї політики, одних поглядів іншій політиці, іншим поглядам. 2. Угруповання в політичній партії, яке виступає проти загального курсу партії. 3. У парламентах країн — загальна назва партій, груп і т. ін., які виступають проти правлячої партії чи політики уряду, а також парламентські фракції цих партій. 4. астр. Протистояння, тобто положення небесного тіла в частині неба, протилежній Сонцю. 5. У шаховій грі — позиція королів, коли вони протистоять один одному через одне поле шахової дошки.

Опонент: 1. Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. 2. Супротивник у суперечці; той, хто заперечує кому-небудь; суперник, антагоніст.

Опопанакс: 1. Рід трав'янистих багаторічних рослин родини зонтичних. Поширені в Європі й Азії. 2. Ароматичні камеді цих рослин. 3. Духи, що виготовляють з цих камедей.

Опортуніст: пристосованець, угодовець.

Опосум: рід сумчастих ссавців. Поширені в Америці. Об'єкт промислу (використовують хутро). Інша назва — двоутробка.

Оптант: особа, що має право вибрати громадянство.

Оптатив: спосіб дієслова, який означає бажаність відповідної дії; бажальний спосіб. У слов'янських мовах колишній О. перетворився на наказовий спосіб дієслова.

Оптація: добровільний вибір громадянства особою, що досягла повноліття. Право О. звичайно надається населенню території, що переходять від однієї держави до іншої.

Оптика: 1. Розділ фізики, що вивчає світло, його властивості і закони. 2. Прилади, інструменти, виготовлені з урахуванням законів відбивання і заломлення світла.

Оптимальний: який найбільше відповідає певним умовам, вимогам; найкращий з можливих.

Оптимати: консервативне політичне угруповання у Стародавньому Римі, яке відображало інтереси нобілітету і намагалось розширити владу сенату за рахунок обмеження повноважень народних зборів і плебейських трибунів.

Оптиметр: 1. Оптичний прилад, за допомогою якого вимірюють з високою точністю (до 1 мкм) лінійні розміри кінцевих мір. Застосовують для вимірювання калібрів та виробів високого класу точності. 2. Прилад для вимірювання та визначення гостроти зору.

Оптимізатор: автоматична обчислювальна машина, здатна знаходити і підтримувати оптимальний, найбільш вигідний режим керованого процесу.

Оптимізація: процес надання будь-чому найвигідніших характеристик, співвідношень (напр., О. виробничих процесів і виробництва).

Оптимізм: світосприймання, перейняте бадьорістю, життєрадісністю, твердою вірою у краще майбутнє, в успіх. Протилежне — песимізм.

Оптиміст: людина, яка настроєна оптимістично, пройнята оптимізмом.

Оптимістичний: пройнятий оптимізмом, життєрадісний.

Оптимум: сукупність найсприятливіших умов для чого-небудь; найкраща можливість.

Оптичний: стосовний до оптики; світловий; О-ні прилади — прилади, будова яких грунтується на законах поширення світла або на використанні властивостей світла; О. обман — обман зору, міраж; О-ні стекла — опуклі або увігнуті стекла (лінзи); О. центр лінзи — точка, проходячи через яку промінь світла не змінює свого напряму.

Оптрон: найпростіший оптикоелектронний пристрій, що складається з джерела світла, фотоприймача й оптичного узгоджувального або керуючого середовища. О. широко застосовують у пристроях обчислювальної техніки, автоматики тощо.

Опунція: рід багаторічних рослин родини кактусових. Поширені здебільшого в Північній і Південній Америці. Молоді плоди й стебла деяких видів вживають у їжу. Вирощують як декоративні оранжерейно-кімнатні рослини. Від давньогрецького м. Опунти.

Опус: 1. Окремий музичний твір, позначений номером серед інших творів композитора. 2. ірон. Будь-який літературний, мистецький або науковий твір.

Опціон: 1. Застереження в договорі морського перевезення (чартері) щодо права заміни одного вантажу іншим або одного порту призначення іншим. 2. Умова, що включається в біржові угоди на строк, за яким одній з сторін надається право вибору між альтернативними елементами угоди. 3. Контракт, що дає право (але не обов'язок) одній із сторін купити що-небудь за ціною, визначеною в день підписання угоди.

Оракул: 1. У давніх греків, римлян та інших народів пророцтво, яке було відповіддю богів на запитання віруючих, що давалося через жерців — один з найважливіших засобів спілкування людини і божества. О. давались у різних формах — сон, знамення. 2. Місце, як правило, святилище, де відбувалися пророцтва (напр., О. Аполлона в Дельфах у Греції), 3. Жрець, який від імені божества відповідав на запитання віруючих. 4. перен. Особа, висловлювання якої визнаються незаперечною істиною; жрець-віщун. 5. Ворожильна книга; порадник ворожбита.

Оральний: той, що міститься в порожнині рота, спрямований до ротового отвору, ротовий. Протилежне — аборальний.

Орангутанг: орангутан; рід людиноподібних мавп, єдиний сучасний рід в підродині Ponginae. Ріст самців може досягати 1,5 м, маса тіла — 50—90 кг. Мешкають тільки в дощових лісах островів Калімантан і Суматра, практично все життя проводячи на деревах, по яких пересуваються за допомогою дуже довгих рук (розмах — до 2 м). О. — одні з найрозумніших приматів.

Оранжад: апельсиновий прохолодний напій.

Оранжерея: засклене приміщення для вирощування або перезимівлі південних вічнозелених квіткових та інших рослин; теплиця.

Оратор: той, хто володіє мистецтвом виголошування промов; промовець, ритор, красномовець, трибун.

Ораторіанці: католицьке товариство апостольського життя, що виникло в 1558 році у Римі. Займались проведенням пастирських зустрічей мирян і священників для бесід на релігійні теми, самоосвіти та благодійності.

Ораторія (1): великий музичний твір для хору, співаків-солістів і симфонічного оркестру, написаний на драматичний сюжет і призначений для концертного виконання.

Ораторія (2): приміщення у католицькому храмі для моління.

Орбіта: 1. астр. Траєкторія руху руху небесного тіла, штучного супутника Землі, орбітальної станції і т.ін. у космічному просторі навколо іншого тіла. 2. перен. Межі, сфера поширення, впливу, діяльності і т. ін. кого-, чого-небудь. 3. анат. Заглибина, в якій міститься очне яблуко; очна ямка.

Оргазм: вищий ступінь насолоди у момент завершення статевого акту.

Орган (1): 1. Складова частина тваринного або рослинного організму, яка має певну будову і виконує одну або кілька певних функцій; елемент. 2. Знаряддя, засіб. 3. Установа, що виконує певні функції в галузі державного управління, контролю, нагляду і т. ін.; організація. 4. Періодичне видання (журнал, газета, бюлетень і т. ін.) певної партії, установи, організації, яке висвітлює їхні погляди та діяльність. 5. Складова частина, деталь різних механізмів, пристроїв і т. ін., що виконує певну функцію. 6. перен. Знаряддя, засіб чого-небудь.

Орган (2): найбільший духовий клавішний музичний інструмент, що складається з набору труб, в які нагнітається повітря; за звуковим обсягом близький до симфонічного оркестру.

Органели: частини одноклітинних організмів, що виконують різноманітні життєві функції (напр., джгутики джгутиконосців, війки інфузорій).

Організатор: особа, яка що-небудь організовує, засновує, спрямовує.

Організація: 1. Об'єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів, мети, програми дій і т. ін.; товариство, партія, клуб. 2. Група осіб, що становить колектив, єдине ціле (державна установа, партійна, кооперативна організація). 3. Особливості будови чого-небудь; структура. 4. Фізичні і психічні особливості окремої особи. 5. Налагодження, впорядкування, приведення чогось в систему (напр., організація праці). 5. Об'єднання, союз, засновані для досягнення спільної мети (напр., Організація Об'єднаних Націй).

Організм: 1. Будь-яке живе тіло, істота, а також його будова. 2. перен. Неподільно зв'язані в одне ціле частини чого-небудь.

Організовувати: 1. Створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них. 2. Здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення. 3. Згуртовувати, об'єднувати кого-небудь з певною метою. 4. Чітко налагоджувати, належно впорядковувати щось.

Органіст: 1. Особа, яка грає на органі. 2. Органний майстер.

Органічний: 1. Властивий або подібний організмові; той, що характеризується життєвими процесами; живий; О. світ — сукупність живих організмів. 2. Належний до тваринного чи рослинного світу або той, що утворився внаслідок розкладу організмів; О-ні речовини — хімічні сполуки, що містять вуглець; були знайдені спочатку в організмах тварин і рослин; О-на хімія — наука, що вивчає органічні речовини; О-ні добрива — речовини органічного (біологічного) походження, що їх застосовують для поліпшення умов живлення культурних рослин. 3. О-на школа в соціології — напрям у соціології кінця 19 — початку 20 ст., що ототожнював суспільство з організмом і пояснював суспільне життя біологічними закономірностями. 4. Той, що стосується внутрішньої будови органів. 5. Внутрішній, властивий чому-небудь, зумовлений суттю його натури; нерозривно пов'язаний з чимось.

Органний: той, що стосується органа; О. пункт, О-на педаль — звук, який підтримується або повторюється в басі, в той час як у верхніх голосах музичного твору змінюються акорди; О-ні труби — духові труби в органі, а також прилади для вивчення звуку.

Органогенез: 1. У тварин та людини — формування органів у процесі ембріонального розвитку організму. 2. У рослин — утворення основних органів з ділянок недиференційованої тканини (меристеми).

Органографія: галузь біології, що вивчає й описує органи рослин і тварин.

Органоїди: постійні складові елементи клітини людини, тварин і рослин; виконують певні функції в життєдіяльності клітин (напр., пластиди, мітохондрії).

Органола: 1. Електричний язичковий клавішно-пневматичний музичний інструмент, звучання якого близьке до органного. Повітря в О. подається електричним вентилятором, зміна швидкості обертання якого приводить до зміни гучності. 2. Багатотембровий електричний синтезатор.

Органон: загальна назва творів Арістотеля з логіки. Термін "органон" іноді вживають для позначення логіки як знаряддя наукового пізнання. "Новий органон" — твір англійського філософа-матеріаліста Ф. Бекона, в якому він протиставляє свою індуктивну логіку дедуктивній логіці Арістотеля.

Органопластика: штучне утворення втрачених органів (напр., носа) хірургічною операцією.

Органотерапія: лікування препаратами, які виготовлені з органів тварин (напр., з печінки).

Оргатехніка: комплекс технічних засобів для механізації й автоматизації управлінської й інженерно-технічної праці.

Оргія: 1. В античних народів — святкування й обряди на честь деяких богів (Деметри, Діоніса). Відбувались О., як правило, вночі, в горах або лісових долинах, супроводжувались музикою, факельними походами і несамовитими танцями 2. перен. Бучний, нестримний, розгульний бенкет. 3. перен. Обід (вечеря) з великим вибором страв.

Орґанза: тонка жорстка прозора тканина, зроблена з шовкої спеціальним чином скрученої нитки. О. також може вироблятись з поліестера або віскози. Від назви американської текстильної фірми Logranza, яка в ХІХ ст. займалась випуском шовкових тканин.

Орда: 1. У тюркських і монгольських народів спершу назва військово-адміністративної організації, згодом — стоянки кочовиків, об'єднання кількох племен; за середньовіччя — ставка хана, столиця; назва тюрко-монгольських феодальних держав (напр., Золота Орда). 2. Застарілий термін, що вживався в історичній літературі для позначення дородових об'єднань первісної людини. Інша назва — первісне стадо. 3. Термін, який означав в минулому як родові, так і територіальні групи у первісних народів. 4. перен. Неорганізована, безладна юрба.

Ордалії: за середньовіччя спосіб визначення винуватості особи, підозрюваної в якомусь злочині, за допомогою "суду божого", тобто випробування підозрюваного вогнем, водою, розпеченим залізом тощо. Підсудний, який витримував катування, оголошувався невинним.

Ордалія: юр. один з видів архаїчного права, коли у випадку неможливості встановлення істини звичайним способом використовувався т. зв. «Божий суд» і підозрюваного випробували вогнем, розпеченим залізом, водою, окропом, двобоєм і т. п., виходячи з релігійного уявлення про те, що істина може бути встановлена лише при божому втручанні. О. практикувалась у різних народів на різних континентах з античних часів. У середньовічній Європі їй на зміну прийшов суд присяжних.

Орден (1): почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги; бляха.

Орден (2): 1. Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статусом. 2. заст. Назва деяких таємних товариств, об'єднань. 3. архіт. Те саме, що й ордер (2).

Ордер (1): 1. Письмове розпорядження, наказ; припис; мандат. 2. Наказ керівника касі на видачу або прийняття грошей готівкою (т. зв. касовий О.). 3. військ. Розташування військових кораблів у походному порядку.

Ордер (2): архіт. вид архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин (колон, пілястрів) і горизонтальних частин (антаблемента) у відповідній архітектурно-стильовій обробці; у класичній формі сформувався у Стародавній Греції.

Ординальний: розміщений у певному порядку: О-не число — порядкове число на відміну від кардинального числа.

Ординар: пересічний багаторічний рівень води в ріках, затоках і окремих пунктах морського узбережжя.

Ординарій: 1. У західній католицькій церкві — правлячий архієрей, як правило, єпископ; наприклад, папа римський — О. Вселенської церкви. 2. У східних католицьких церквах — архієпископ чи митрополит, що очолює церкву свого права.

Ординарний: 1. Який нічим не виділяється серед інших; звичайний, рядовий. 2. заст. Який займає вчену посаду, передбачену штатом; штатний.

Ордината: назва одного з чисел, що визначають положення точки на площині або у просторі відносно даної прямокутної системи координат.

Ординатор: лікар, який підвищує свою кваліфікацію в ординатурі.

Ординатура: форма підвищення кваліфікації лікарів у вузах та науково-дослідних установах.

Ординація: 1. Зведення правил, юридичних положень, приписів і т. ін. про що-небудь. 2. Заробіток, що сплачувався натурою у панських маєтках.

Ордовик: другий період палеозойської ери геологічної історії Землі. Розпочався близько 500 млн. років тому, тривав 60 млн. років. Відклади цього періоду становлять ордовицьку систему. Від назви стародавнього племені ордовиків, що населяло Уельс (Великобританія).

Ордонанс: 1. У Франції (12 — 18 ст. і в період Реставрації) та Англії (13 — 16 ст.) королівський указ, що мав силу державного закону. 2. Постанова, що її приймали Французький комітет національного визволення і Тимчасовий уряд Французької республіки в 1941 — 46 рр. 3. За конституцією Франції 1958 р., указ президента з питань, обговорених у Раді міністрів.

Ореади: у давньогрецькій і давньоримській міфології німфи гір.

Оренда: 1. Тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою і т. ін. на договірних засадах. 2. Плата за таке користування. 3. заст. Шинок, корчма.

Орендар: особа або організація, якій щось надано в оренду.

Орендувати: брати в оренду що-небудь; користуватися тим, що взято в оренду; винаймати, рентувати.

Ореол: 1. Променисте коло, сяйво навкруг голови Бога, святого на іконах, культових картинах, скульптурах і т. ін.; німб. 2. перен. Атмосфера слави, успіху, пошани і т. ін. навколо когось. 3. Світлове коло, яке оточує щось на темному фоні. 4. Яскраве біле сяйво навколо сонця, місяця, яскравих зірок.

Ори: у давньогрецькій міфології — богині пір року і суспільного ладу, дочки Зевса і Феміди; гори, хори. В залежності від історичного часу і території налічувалось від трьох до дванадцяти. Найвідоміші О. — Евномія (Законність), Діке (Справедливість), Ейрена (Мир).

Оригінал-макет: оригінал рукопису для видання, надрукований на машинці з точним відтворенням шпальти набору книги.

Оригінал: 1. Те, що є основою для відтворення, копіювання, переробки і т. ін.; первопис, першотвір, взірець. 2. Справжній документ, рукопис на відміну від копії або підробки, фальсифікації. 3. Рукопис, малюнок, кресленик, фото для поліграфічного відтворення, друку. 4. перен. Людина, що виділяється своєю незвичайною вдачею, поведінкою і т. ін.; дивак, химерник, проява, феномен, унікум, біла ворона.

Оригінальний: 1. Який не є копією або підробкою чого-небудь; справжній, автентичний. 2. Який привертає увагу своєю незвичайністю, своєрідністю; не схожий на інших, самобутній.

Оригінатор: особа, яка працює над виведенням нових сортів рослин.

Ориктоценоз: комплекс викопних решток рослин і тварин.

Орифлама: 1. Великий прапор, полотнище, прикріплене до шнура, перетягнутого через вулицю. 2. іст. Штандарт, прапор французьких королів у добу Середньовіччя.

Орігано: рід однорічних пряних трав'нистих рослин родини глухокрапивових (Lamiaceae); материнка. Висотою до 75 см, налічує біля 45 видів, які ростуть на узбережжі Середземного моря. В кулінарії під назвою О. використовується засушені листя та квіткові бруньки рослини.

Оріґамі: мистецтво складання паперу. Метою є створення витворів шляхом використання схеми геометричних згинів і складок.

Орієнталізм: 1. Вивчення історії, мови, культури народів Сходу; захоплення Сходом. 2. Орієнтальний характер чогось.

Орієнталістика: сукупність наукових дисциплін, які вивчають історію, мови, культуру народів Сходу; сходознавство.

Орієнтальний: східний, характерний для країн Сходу.

Орієнтація: 1. Визначення місця свого перебування у просторі або напрям свого руху. 2. перен. Уміння розібратися у певних обставинах, у навколишній обстановці. 3. перен. Спрямування поглядів, діяльності залежно від конкретних умов; розрахунок на когось, щось у діяльності; покладання надій; курс, ставка. 4. мат. Поширення поняття напряму на прямій на інші геометричні образи (напр., орієнтованою кривою є крива з вибраним на ній одним з двох можливих напрямів).

Орієнтир: 1. Покажчик. 2. Окремий предмет на місцевості (дерево тощо), за допомогою якого можна визначити своє місцеперебування. 3. перен. Вказівник напряму дій.

Орієнтувати: 1. Допомагати комусь визначити своє місцеперебування або напрям руху. 2. Спрямовувати для досягнення якоїсь мети.

Оріон: 1. За давньогрецькою міфологією — красунь-велетень, мисливець. 2. Сузір'я в екваторіальній смузі неба.

Оріоніди: потік метеорів, радіант якого міститься в сузір'ї Оріона.

Оркан: 1. Ураган. 2. Назва тропічних циклонів, що утворюються в Південній півкулі, в західній частині Тихого та Індійського океанів.

Оркестр: 1. Ансамбль музичних інструментів, які одночасно беруть участь у виконанні музичного твору; музика. 2. Група музикантів, що спільно виконують музичний твір на різних інструментах; музики, оркестранти.

Оркестріон: 1. Невеликий переносний орган, зконструйований німецьким музикантом Г. Фоглером у 1785 році. 2. Автоматичний механічний інструмент для імітації звучання оркестру. Має вигляд шафи, всередині якої поміщено пружинний або пневматичний механізм, який приводиться в дію при вкиданні монети. Інша назва — оркестрина.

Оркестровка: 1. Виклад оркестрового музичного твору (напр., фортепіанного, для виконання оркестром) у вигляді партитури; оркестрування. 2. Перекладення музичного твору.

Оркестрування: 1. Виклад оркестрового музичного твору (напр., фортепіанного, для виконання оркестром) у вигляді партитури. 2. Перекладення музичного твору.

Орлон: назва в США синтетичного волокна і тканини з нього, що своїм виглядом нагадує вовну. В Україні набули назви нітрон.

Ормузд: в давньоперській міфології бог світла й добра.

Орнамент: 1. Оздоблювальний візерунок на ритмічному повторенні геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів. 2. перен. Елементи оздоблення мови, музичного твору і т. ін.

Орнаментальний: той, що має характер орнаменту; О. стиль — стиль в образотворчому мистецтві, в якому переважає орнамент.

Орнаментація: 1. Прикрашання орнаментом. 2. Те саме, що й орнаментика.

Орнаментика: 1. Сукупність елементів орнаменту у певному художньому стилі або творі мистецтва, архітектури. 2. Мистецтво, техніка орнаментування. 3. Сукупність звуків, що прикрашають основний мелодійний малюнок.

Орнітин: амінокислота, що відіграє роль каталізатора у біосинтезі сечовини. Вперше виявлена в екскрементах птахів.

Орніто...: у складних словах відповідає поняттю "птах".

Орнітоз: гостре інфекційне захворювання, яке передається людині від інфікованих птахів, супроводиться явищами загальної інтоксикації та ураженням легень.

Орнітологія: розділ зоології, що вивчає птахів; птахознавство.

Орнітопод: підряд викопних мезозойських плазунів з групи птахотазих динозаврів. Найвідоміші О. — ігуанодони і качконосі динозаври.

Орнітоптер: важчий за повітря літальний апарат, який здійснює політ за рахунок махових рухів крилами.

Орніторинхус: рід ссавців підкласу однопрохідних. Єдиний сучасний вид О. австралійський поширений у Південній Австралії та на о. Тасманія. Морда О. закінчується широким дзьобом. Розмножується яйцями. Інша назва — качконіс.

Орнітофілія: перехресне запилення деяких рослин за допомогою птахів.

Орнітофауна: сукупність птахів, які населяють або населяли певну територію чи трапляються там у певний відрізок часу.

Орнітохейрус: рід птеродактилів, що існували в крейдяний період (140 — 70 млн років тому) мезозою. Мали вузький довгий череп, що плавно переходив у дзьоб з гострими зубами; розмір крил — 12-16 метрів.

Орнітохорія: поширення плодів, насіння й спор рослин птахами.

Орогенез: сукупність процесів, з якими пов'язане виникнення та розвиток гір.

Орографія: розділ геоморфології, що вивчає морфографічну характеристику форм земної поверхні (висоту, протяжність, характер схилів тощо).

Орометрія: методи вимірювання форм земної поверхні.

Оротип: набірно-друкувальна машина, аналогічна лінотипові, але замість матриць у ній застосовують патриці, а замість відливного апарата — друкувальний апарат.

Орсейль: нетривкий фіолетово-червоний фарбник, який дістають спеціальною обробкою лишайників; ним фарбували шовк і вовну.

Орт (1): 1. Горизонтальна підземна виробка впоперек простягання родовища, яка не має безпосередньо виходу на поверхню. 2. Срібна монета у Німеччині та Польщі XVI–XVIII століть номіналом 1/4 талера або крейцера.

Орт (2): одиничний вектор, тобто вектор, абсолютну величину якого (довжину) прийнято за одиницю; одиничний вектор.

Ортзанд: різновид ортштейну, що утворюється в піщаних підзолистих грунтах.

Ортикон: передавальна телевізійна трубка для перетворення світлового зображення на електричні імпульси. Застосовують у телебаченні.

Ортит: мінерал класу силікатів, бурого, смоляно-чорного кольору; радіоактивний. Сировина для одержання рідкісноземельних елементів, торію.

Орто...: у складних словах відповідає поняттям "прямий", "правильний".

Ортоатом: атом, в якому сума спінів електронів дорівнює одиниці (напр., атом гелію в стані, коли спіни обох його електронів напрямлені паралельно).

Ортогенез: ідеалістична антидарвіністична теорія, за якою розвиток організмів являє собою нібито лише "органічний ріст" у певних, наперед визначених напрямах; еволюція організмів спрямовується закладеними в них внутрішніми силами. О. відкидає творчу роль природного добору в процесі еволюції організмів. О. є виявом телеології в біології.

Ортогнатизм: тип профілю обличчя людини, коли верхня щелепа не виступає або незначно виступає вперед за загальну фронтальну площину обличчя.

Ортогональний: той, що має прямий кут (або прямі кути); перпендикулярний.

Ортодокс: той, що неухильно додержується певних переконань, напрямів, учень.

Ортодоксальний: який неухильно дотримується принципів якого-небудь учення, світогляду; послідовний, правовірний.

Ортодоксія: неухильне додержання певного вчення, поглядів, тверда послідовність у поглядах.

Ортодонтія: розділ стоматології, що вивчає деформацію зубних рядів і щелепно-лицьового скелета, її профілактику і лікування.

Ортодрома: найкоротша лінія між двома точками на поверхні сфери чи кулі; дуга великого кола. Екватор та меридіани є частковими випадками О.

Ортодромія: найкоротша лінія між двома точками на поверхні кулі; дуга великого кола. Інша назва — ортодома.

Ортоклаз: породоутворюючий мінерал з класу силікатів, білого, рожевого кольору. Використовують у склоробній та керамічній промисловості.

Ортопедичний: той, що стосується ортопедії; О-не взуття, О-на пластинка, О-ні апарати — пристосування для лікування деформацій органів руху й опори у людини.

Ортопедія: галузь медицини, що займається вивченням, лікуванням і профілактикою стійких деформацій органів руху й опори у людини (напр., викривлення хребта, клишоногість).

Ортоскоп: 1. Пристрій, у якому для спостереження за об'єктом використовується потік паралельних променів. 2. Оптичний або механічний пристрій для візуального контролю над процесом прицілювання.

Ортоскопічний: такий, що відображає об'єкт без спотворень.

Ортостиха: вертикальна лінія, що її можна мислено провести між основами листків або бічних коренів, розташованих один під одним.

Ортотропізм: спрямування ростучих органів рослин паралельно напрямові діяння подразника: в бік подразника або від нього.

Ортохроматизація: підвищення чутливості до кольору емульсії фотоматеріалів додаванням сенсибілізаторів, які роблять її сприйнятливою до зеленого й жовтого світла.

Ортохроматичний: той, що має підвищену чутливість до зеленого й жовтого світла (напр., О-ні фотографічні пластинки).

Ортоцентр: точка перетину висот трикутника.

Ортштейн: темно-бура кірка або прошарок щільного залізистого піску чи пісковику, що утворюється в нижньому горизонті деяких підзолистих і сірих лісових грунтів. Інша назва — рудяк.

Орфаріон: струнний щипковий музичний інструмент типу гітари; орферіон.

Орфей: 1. У давньогрецькій міфології чарівний музикант й співак — його спів та гра на золотій кіфарі зачаровували не тільки людей, а й звірів, дерева, скелі, заспокоювали навіть розбурхане море. 2. перен. Солодкозвучний співець.

Орфеон: різновид струнного смичково-клавішного музичного інструмента — смичкового клавіру.

Орферіон: струнний щипковий музичний інструмент типу гітари.

Орфографія: система загальноприйнятих правил написання слів якої-небудь мови; правопис.

Орфоепія: 1. Розділ мовознавства, що вивчає правильність вимови слів. 2. Система загальноприйнятих правил літературної вимови певної мови. 3. Літературна вимова.

Орхідея: південна трав'яниста багаторічна рослина родини зозулинцевих із запашними квітками різного кольору і вигадливої форми. Назву "орхідеї" застосовують здебільшого до тропічних видів. Культивують як декоративні рослини.

Орхіт: запалення яєчка в людини й тварин. Інша назва — тестит.

Осавул: 1. Виборна службова особа і військове звання у Війську Запорозькому; заступник (помічник) воєначальника. 2. У Росії XVIII — XIX ст. — військове звання у козачих військах, що відповідало капітану або майору армії. 2. В Україні початку XX ст. — військове звання у військах Української Народної Республіки, що відповідало майору або підполковнику армії.

Осанна: молитовний вигук, що означає "спаси і допоможи", а також "слава".

Осарсол: лікарський препарат. Застосовують при лікуванні сифілісу, амебної дизентерії тещо.

Осеїн: органічна речовина, шо утворює основу кісткової тканини.

Осет: французька шерстяна матерія.

Осіріс: у давньоєгипетській релігії бог рослинності, володар потойбічного світу.

Османізм: турецька шовіністична ідеологія і політична доктрина, яка мала на меті обгрунтувати політику перетворення всіх національностей Османської імперії в "єдину" т. зв. "османську націю". Сформувався в кінці 19 ст.

Осмій: хімічний елемент, символ Os, ат. н. 76; твердий синювато-сірий метал, належить до платинових металів. Застосовують у сплавах з іридієм для виготовлення деталей вимірювальних приладів. О. і його сполуки — добрі каталізатори.

Осмометр: прилад, яким вимірюють осмотичний тиск.

Осморегуляція: фізіологічні процеси в організмі, що забезпечують регуляцію осмотичного тиску внутрішнього середовища; здійснюються надходженням в організм і виділенням з нього води й солей та розподілом води в самому організмі.

Осмос: проникнення розчинника крізь напівпроникну перетинку, що розділяє розчин і чистий розчинник або розчини різної концентрації.

Осмотичний: той, що належить до осмоси; О. тиск — тиск розчину на напівпроникну перетинку, яка відокремлює його від розчинника чи розчину меншої концентрації.

Осса: богиня чуток і поголосу у грецькій міфології.

Ост: 1. Назва східної сторони світу у мореплавстві та метеорології. 2. Східний вітер. 3. Один з чотирьох головних румбів у компасі, які ділять горизонт на чотири частини.

Остара: богиня ранку і весни в німецькій міфології.

Остеїт: запалення кісткової тканини.

Остео...: у складних словах відповідає поняттям "кістка", "кісткова тканина".

Остеоартропатологія: розділ медицини, що вивчає патологічні зміни в кістках і суглобах.

Остеобласти: одноядерні кісткоутворюючі клітини людини й хребетних тварин.

Остеодистрофія: захворювання кісткової системи людини й тварин внаслідок порушення внутрішньокісткового обміну речовин (головним чином кальцію).

Остеологія: 1. Розділ анатомії, який вивчає форму і структуру кісток у взаємозв'язку з їхньою функцією. 2. Розділ антропології, який вивчає варіацію та еволюцію ознак кістяка людини.

Остеома: доброякісна пухлина у людини і тварин, що утворюється з кісткової тканини.

Остеомаляція: розм'якання і деформація кісток у людини й тварин; виникає внаслідок збіднення кісток на вапно і фосфорну кислоту.

Остеомієліт: запальне ураження кістки і кісткового мозку в людини і тварин.

Остеон: основна структурна одиниця кістки хребетних тварин і людини; складається з гаверсового каналу, в якому проходять кровоносні й лімфатичні судини та нерви, а також системи кісткових пластинок, що оточують цей канал.

Остеопластика: операція пересадки кісткової тканини з метою усунення кісткових дефектів, відновлення цілості або змінення форми кістки, прискорення заживання при переломах тощо. Інша назва — кісткова пластика.

Остеосинтез: оперативне з'єднання уламків кістки (при лікуванні переломів).

Остеосклероз: хворобливе затвердіння кісткової тканини. Осцилограма

Остеосклероз: ущільнення кісток внаслідок надмірного утворення кісткової тканини.

Остеотомія: операція розтину кістки з метою виправлення деформацій природжених і набутих (напр., при неправильному зрощуванні перелому).

Остеоцити: високодиференційовані клітини кісткової тканини хребетних тварин і людини; утворюються з остеобластів під час росту кістки.

Остерія: трактир, корчма в Італії.

Остинато: муз. мелодичний або ритмічний зворот, що багато разів підряд повторюється.

Остит: запалення кісткової тканини; остеїт.

Остракізм: 1. У Стародавній Греції (в Афінах) спосіб вигнання небезпечних для держави осіб шляхом таємного голосування на народних зборах черепками, на яких писалося ім'я небажаної особи. 2. перен. Вигнання, гоніння.

Осцилограма: запис на паперовій стрічці чи світлочутливому матеріалі електричних (або перетворених на електричні) процесів за допомогою осцилографа. Різновидом О. є електрокардіограма.

Осцилограф: прилад для записів і спостереження змін у часі будь-яких фізичних величин після перетворення їх на зміни електричної напруги.

Осцилографія: метод дослідження змін будь-яких фізичних величин у часі за допомогою електровимірювальних приладів, напр., осцилографа. О. застосовують для вивчення діяльності серця (електрокардіографія), мозку (енцефалографія), м'язів (електроміографія), реєстрації коливань стінок артерій (артеріальна О.) тощо. .

Осцилоскоп: прилад для спостереження над процесами в електричних ланцюгах; спрощений осцилограф.

Осцилятор: тех. система, здатна коливатися відносно деякого положення рівноваги.

Осциляція: коливання.

Отаман: 1. У степових народів — старший у справі, керівник, вождь. 2. Носій владних повноважень, як правило, військових або військово-адміністративних. 3. Офіцерське звання у деяких військових формуваннях, яке прирівнювалося до чину майора.

Отель: будинок з мебльованими кімнатами для приїжджих; готель.

Отеніт: мінерал класу фосфатів, зеленого, зеленувато-жовтого кольору. Радіоактивний. Сировина для одержання урану та його сполук. Від назви родовища Отен у Франції.

Отертрал: 1. Рибальська снасть (у формі невода), яку буксують за судном на довгому сталевому тросі.

Отит: запалення слизової оболонки вуха. Найчастіше виникає як ускладнення інфекційних захворювань.

Отіатрія: розділ медицини, що займається вивченням і лікуванням захворювань вуха.

Ото...: у складних словах відповідає поняттям "вушний", "вушна хвороба".

Отоліти: тверді утвори, що є частиною органу рівноваги в деяких безхребетних (містяться в слухових пухирцях), усіх хребетних тварин і людини (містяться у вестибулярному апараті).

Отологія: наука про вушні хвороби, лікування і профілактику їх.

Оториноларингологія: розділ медицини, що вивчає хвороби вуха, горла, носа у людини й тварин і розробляє методи лікування їх.

Отосклероз: хронічне захворювання внутрішнього вуха у людини й тварин, при якому тверда кісткова тканина вушного лабіринта перетворюється на губчасту й руйнується, порушується рухомість слухових кісточок.

Отоскопія: один з основних методів дослідження вуха. Застосовується для огляду зовнішнього слухового проходу, барабанної перетинки та барабанної порожнини.

Отофон: прилад для підсилення слуху в людей, які недочувають; слухова трубка.

Оттоманізм: турецька шовіністична ідеологія і політична доктрина, яка мала на меті обгрунтувати політику перетворення всіх національностей Османської імперії в "єдину" т. зв. "османську націю". Сформувався в кінці 19 ст. Інша назва — османізм.

Оферта: в цивільному праві — пропозиція однієї особи іншій укласти угоду з докладним переліком усіх її умов.

Офікальцит: метаморфічна гірська порода, різновид мармуру; зеленуватого, рожевого, жовтого кольору; використовують для оздоблення будинків.

Офіклеїд: духовий музичний інструмент.

Офіоліти: комплекс виливних (базальти і їх туфи) і осадових (глибоководні осади океанічного типу) гірських порід, які є залишками океанічної кори, піднятої на поверхню.

Офіра: жертва.

Офірувати: свідомо йти на певні труднощі; наважуватися на що-небудь; жертвувати.

Офіс: в англомовних країнах — контора, канцелярія, служба.

Офіури: клас безхребетних тварин типу голкошкірих. Поширені переважно в тропічних морях. Хижаки. Інша назва — змієхвостки.

Офіціал: 1. В Стародавньому Римі урядовець, який відав двірцевою канцелярією. 2. За середньовіччя службова особа при єпископі, яка здійснювала церковно-судові функції. 3. Високопоставлений чиновник.

Офіціант: працівник ресторану, їдальні, кафе, який обслуговує відвідувачів, подаючи страви.

Офіційний: 1. Який запроваджується, регулюється урядом, урядовою установою або службовою особою; урядовий, службовий. 2. Витриманий відповідно до установлених правил, формальностей. 3. перен. Позбавлений невимушеності, безпосередності; холодно ввічливий, стриманий, діловий.

Офіціоз: газета, журнал, бюлетень або інше друковане видання, що офіційно не є органом уряду або правлячої партії, але виражає їхні погляди з питань внутрішнього й міжнародного життя.

Офіціозний: той, що формально не зв'язаний з урядом, але насправді здійснює його політику.

Офіцер: особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання (в Україні — від молодшого лейтенанта до полковника).

Офорт: аквафорта; 1. Вид гравірування, при якому лінії малюнка роблять різцем або голкою на смоляному покритті металевої гравюрної дошки і протравлюють кислотою. 2. Відбиток з дошки, гравірованої таким способом. 3. Ґравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами. 4. Ручний спосіб виготовлення форм глибокого друку з застосуванням хімічного травлення. 5. Відбиток з друкарської форми, виготовленої таким способом.

Офсайд: вигідна позиція гравця (у футболі, хокеї, водному поло), але зайнята ним з порушенням правил гри. Інша назва — поза грою.

Офсет: спосіб друку, при якому зображення передається з друкарської форми на гумову стрічку, а з неї — на папір.

Офтальмія: група запальних захворювань ока.

Офтальмо...: у складних словах відповідав поняттям "очний", "очна хвороба".

Офтальмологія: розділ медицини, що вивчає захворювання очей у людини й тварин і розробляє методи лікування та профілактику цих захворювань.

Офтальмоскоп: оптичний прилад, за допомогою якого досліджується очне дно.

Офтальмоскопія: метод дослідження очного дна людини й тварин за допомогою спеціального очного дзеркала — офтальмоскопа та інших приладів.

Оффтопік: повідомлення у інтернет-форумі, яке виходить за межі заздалегідь оголошеної теми.

Офшор: фінансовий інститут, який надає спеціальні податкові та інші пільги іноземним компаніям, зареєстрованим в країні розташування О.

Офшорна зона: держава або її частина, яка на певних умовах надає особливий режим сприяння (реєстрації, діяльності, ліцензування, оподаткування та ін.) компаніям-нерезидентам за умови, як правило, ведення самої діяльності за межами даної держави.

Охлократія: влада суспільно-політичних груп, що у реальній політиці керуються популістськими ідеологемами, апелюють до підсвідомості населення. Такий тип влади орієнтується та спирається на декласовані, люмпенізовані та маргінальні верстви, динамічно реагує на суспільні настрої, стереотипи і архетипи масової свідомості у їх примітивних, масованих проявах, вдається до провокацій для спонукання масових пристрастей і заворушень.

Охлофобія: розлад психіки, що проявляється у несвідомому страсі перед великою кількістю людей; страх перед натовпом. Інша назва — демофобія.

П'єдестал: 1. Художньо оформлене підвищення, на якому встановлюється статуя, скульптура, колона і т. ін.; постамент, підніжжя, цоколь, підмурок. 2. перен. Про те, що підносить кого-небудь до високого громадянського становища, ставить над кимось.

П'єза: позасистемна одиниця тиску або механічного напруження: дорівнює 1000 Н/м² (близько 0,01 ат).

П'єзогліпти: характерні заглиблення на поверхні метеоритів, що нагадують відбитки пальців на м'якій глині.

П'єзоелектрика: збудження електричних зарядів на гранях деяких кристалів (кварц, турмалін, сегнетова сіль) від стиснення і розтягування їх. Застосовують у радіотехніці, акустиці та інших галузях.

П'єзоелектричний: пов'язаний з п'єзоелектрикою.

П'єзоефект: виникнення електричних зарядів (п'єзоелектрики) на гранях деяких кристалів від діяння деформації (напруження) або навпаки — виникнення деформації (напруження) цих кристалів внаслідок діяння електричного поля.

П'єзокварц: різновид кварцу, який здатний від зміни форми та об'єму утворювати електричні заряди на гранях кристала. Застосовують у радіотехніці, електроакустиці тощо.

П'єзометр: 1. Прилад для вимірювання стисливості речовини. 2. Прилад для визначення чутливості шкіри до тиску.

П'єзометричний: той, що стосується вимірювання стисливості речовини.

П'єкси: взуття для лиж із загнутими догори носками.

П'єро: блазень. Від імені героя італійської народної комедії — Педроліно.

П'єса: 1. Драматичний твір, звичайно призначений для показу на сцені; драма. 2. Невеликий музичний твір; опус, п'єска. 3. заст. Невеликий літературний твір, звичайно віршований.

П'я: розмінна монета Бірми, 1/100 джа.

П'яртнерс: отвір у палубі, через який проходить нижній кінець щогли.

Па-де-де: парний танок, що є однією з основних балетних танцювальних форм, а також музика для нього.

Па-де-труа: балетний танок для трьох виконавців, а також музика для нього.

Па: 1. Танцювальний крок (хід); ритмічний рух з певною поставою ніг. 2. Танцювальний елемент у балеті.

Паанга: грошова одиниця Тонга, поділяється на 100 сеніті. Інша назва — долар Тонги.

Пабліситі: 1. Поширення сприятливої і компліментарної інформації широкому загалу через засоби масової інформації. 2. розм. Прагнення до самореклами, популярності; славнозвісність.

Павеза: важкий, великий (до 2 метрів у висоту і до 1 метра в ширину) дерев'яний щит, зовні обшитий шкірою чи оббитий металом і з характерною вертикальною випуклістю посередині. Зсередини мав ремінь, часом руків'я, внизу — шип для втикання в землю під час оборони. Був поширений у ХІІІ-XVI століттях в Італії, Пруссії, Богемії для захисту стрільців з арбалету.

Павіан: рід вузьконосих мавп родини мартишкових з пишною шерстю, видовженою мордою. Поширені в Африці й Аравії.

Павільйон: 1. Невелика легка будівля з покриттям у саду, парку. 2. Тимчасова або постійна споруда, призначена для розміщення експонатів якої-небудь виставки. 3. Приміщення, обладнане для кінозйомок і фотографування, а також декорація у приміщенні кіностудії, побудована для знімання певної сцени фільму.

Павінол: штучна шкіра на тканині з полівінілхлорадним покриттям (плівкою). Застосовують для галантерейних та інших виробів.

Пагамент: платіж готівкою.

Пагінація: порядкова нумерація сторінок рукопису або книги.

Пагода: 1. Тип баштоподібної, багатоярусної культової буддійської, індуїстської або даоської споруди у країнах Далекого Сходу. 2. Золота монета вагою близько 3,37 грама, що карбувалась у Південній Індії з V до кінця XIX століття.

Падарм: різновид лицарського турніру, що відзначався своєю театралізованістю з використанням пишних декорацій і тематичного сценарію, напр., «Дерево Карла Великого», «Джерело сліз» чи «Пута дракона».

Падеграс: бальний повільний танок, а також музика для нього.

Падекатр: бальний танок; у балеті — танок для чотирьох виконавців.

Падепатинер: бальний танок, що складається з ковзних рухів.

Падеспань: помірно-швидкий парний бальний танець з елементами сценічної іспанської хореографії; музичний розмір — 3/4, 16 тактів.

Падишах: титул монарха в деяких країнах Близького і Середнього Сходу, а також особа, що носить цей титул.

Падран: кам'яний стовп з королівським гербом (часто і з хрестом), який португальські мореплавці встановлювали на відкритих ними нових землях на знак їх переходу у власність до Португалії або на відзнаку знаменної події.

Паєтка: плоска блискітка, зазвичай круглої або багатогранної форми і з отвором для протягування нитки. Використовується як елемент прикраси або дизайну одягу, взуття, аксесуарів.

Паж: 1. За середньовіччя в Західній Європі юнак дворянського походження, який при дворі великого феодала або короля готувався до лицарського звання. 2. До початку 20 ст. молодша придворна посада в деяких країнах Західної Європи. 3. В Росії з 1711 р. придворне звання; з 2-ї половини 18 ст. до 1917 р. — вихованець пажеського корпусу.

Пазиграфія: загальнозрозуміле письмо; передача думки знаками, зрозумілими багатьом народам світу (напр., нотне письмо).

Пай (1): дрібна розмінна монета Індії до 1957 р., Пакистану — до 1961 р.

Пай (2): 1. Частка, яка вноситься в капітал якого-небудь товариства (кооперативного, акціонерного і т. ін.) кожним його членом або дістається кожному при його розподілі; акція, уділ. 2. Частка, яку вносить у що-небудь спільне окремий учасник або яка припадає на кого-небудь. 3. Життєві умови, обставини і т. ін., в які потрапляє хтось; чиясь доля, фортуна.

Пайол: дерев'яний поміст у трюмних приміщеннях суден.

Пайса: розмінна монета Індії, 1/100 індійської рупії; Пакистану, 1/100 пакистанської рупії.

Пак: багаторічна дрейфуюча морська крига, що утворюється в полярних басейнах.

Пакгауз: склад для короткострокового зберігання вантажів при залізничних станціях, у портах, на митницях і т. ін.

Пакет: 1. Конверт з листом, переважно офіційного змісту; коверта. 2. Паперовий мішок або обгортка для упаковки речей, продуктів і т. ін.

Пакетбот: невелике судно, яким перевозять пошту й пасажирів.

Паколь: традиційний афганський і пакистанський вовняний головний убір круглої форми; пакуль.

Пакт: 1. Міжнародна угода, звичайно великого політичного значення. 2. Угоди між політичними партіями, профспілками та іншими організаціями про спільний виступ на виборах тощо. 3. Розділ офіційного документа чи якого-небудь тексту, позначений номером або літерою; пункт.

Пал: 1. Чавунна або залізобетонна тумба на причалі для закріплювання суден за допомогою канатів (швартовів). 2. Споруда у вигляді куща чавунних або залізобетонних паль у басейні, порту, призначена для швартування суден і для запобігання навалу суден на причали тощо.

Паладин: 1. У середні віки — рицар з почту короля; відданий своєму королеві хоробрий рицар. 2. перен. Людина, беззавітно віддана якій-небудь ідеї, особі і т. ін.

Паладій: хімічний елемент, символ Pd, ат. н. 46; сріблясто-білий м'який і ковкий метал; належить до платинових металів. Застосовують П. і його сплави в електротехніці, медицині, ювелірній справі, в хімічній промисловості. Від назви астероїда Паллади.

Паладіум: 1. Статуя озброєного божества, найчастіше Афіни Паллади, яка, за грецькою міфологією, охороняла місто чи державу від небезпеки. 2. перен. Захист, оплот.

Паланкін: у деяких країнах Сходу криті ноші на двох жердинах, що правлять за екіпаж для перенесення людини.

Палантин: широкий хутровий або оксамитовий жіночий шарф прямокутної форми.

Паласит: залізо-кам'яний метеорит, що має вигляд залізо-нікелевої губки, пори якої заповнені мінералом олівіном. Від прізвища німецького природознавця М.-С. Палласа. Інша назва — паласове залізо.

Палата: 1. На Русі в 15-17 ст. житловий кам'яний будинок, іноді в 2 — 3 поверхи, з багатьма приміщеннями; палац, хороми, апартаменти, чертоги. 2. Велика, багато оздоблена кімната; приміщення для будь-яких спеціальних цілей; зал. 3. Назва деяких урядових установ у дореволюційній Росії (напр., казенна П., судова П.). 4. У країнах з парламентарною формою правління — назва парламенту в цілому або його частини (напр., П. лордів). 5. Назва окремих державних установ в Україні (напр., книжкова П.). 6. Кімната для хворих у лікувальному закладі.

Палаталізація: пом'якшення приголосних, яке виникає внаслідок додаткового підняття середньої частини язика до піднебіння.

Палатилізація: пом'якшення приголосних, що виникає в результаті підняття середньої спинки язика до твердого піднебіння.

Палатин: вища після короля державна посада в Угорському королівстві, що поєднувала функції прем'єр-міністра і верховного судді.

Палафіти: окремі житла або цілі селища, споруджені на палях з дерев'яним помостом над водою або болотом. Відомі з часів неоліту. Існують у деяких племен Південної Америки, Африки і Океанії.

Палаш: старовинна холодна ручна зброя з довгим прямим двосічним клинком, що вкладається в піхви.

Палеантропи: представники другого після мавполюдей ступеня в еволюції людини; палеоантропи.

Палео...: перша частина складних слів, що має значення "стародавній", стосується вивчення глибокої старовини.

Палеоантропи: представники другого після мавполюдей ступеня в еволюції людини.

Палеоантропологія: розділ антропології, що вивчає викопні рештки людини, її походження і розселення.

Палеоархей: геологічна ера, частина архею. Охоплює часовий період від 3,6 до 3,2 мільярда років тому. До цієї ері відносяться найдавніші відомі форми життя (бактерії).

Палеобіологія: наука про органічний світ минулих геологічних епох і життєві особливості їхніх представників. У широкому розумінні П. — те саме, що й палеонтологія.

Палеобіоценоз: сукупність рослин і тварин, що населяла в минулі геологічні епохи ділянку суші або водойми з більш-менш однотипними умовами існування.

Палеоботаніка: розділ палеонтології, що вивчає рослинний світ минулих геологічних епох. Об'єктом дослідження П. є викопні рештки рослин та сліди їхнього існування (відбитки тощо). Інша назва — палеофітологія.

Палеоген: перший період кайнозойської ери геологічної історії Землі; розпочався близько 67 млн. років тому, тривав понад 40 млн. років. Відклади цього періоду становлять палеогенову систему.

Палеогеографія: наука, що вивчає фізико-географічні умови минулих геологічних епох.

Палеогеоморфологія: розділ геоморфології, що вивчає рельєф Землі в минулі геологічні епохи.

Палеогеохімія: розділ геохімії, що вивчав хімічний склад Землі, процеси й закони поширення хімічних елементів у Землі в минулі геологічні епохи.

Палеогляціологія: розділ гляціології, що вивчає льодовики минулих геологічних епох, а також історію виникнення й розвитку сучасного зледеніння Землі.

Палеогнатизм: те саме, що й дромеогнатизм.

Палеографія: допоміжна історико-філологічна дисципліна, що вивчає зовнішній вигляд і письмо стародавніх рукописів з метою їх правильного прочитання та встановлення часу і місця написання.

Палеоекологія: розділ палеонтології, що вивчає викопні організми у зв'язку з умовами, в яких вони жили.

Палеозавр: рід викопних хижих плазунів з групи динозаврів. Відомі з відкладів мезозою.

Палеозой: третя ера в геологічній історії Землі; розпочався 570 млн. років тому, тривав 340 млн. років. Відклади цієї ери становлять палеозойську групу. Протягом П. тваринний світ розвинувся від примітивних морських хребетних до наземних плазунів, серед рослин переважали деревовидні папороті, плаунові тощо. Поділяється на 6 періодів: кембрій, ордовик, силур, девон, карбон, перм.

Палеозоологія: розділ палеонтології, що вивчає тваринний світ минулих геологічних епох. Об'єктом дослідження П. є викопні рештки тварин і сліди їхнього існування.

Палеокліматологія: розділ кліматології, що вивчає кліматичні умови Землі в минулі геологічні та історичні періоди.

Палеоліт: давній кам'яний вік, початок якого відносять до 2 500 000 тому назад, а закінчення — до 10 000 років до н. е.; найдавніший період людського суспільства. Характеризується поширенням примітивних знарядь праці з дерева, каменю і кістки, пануванням мисливства та збиральництва. За пізнього П. сформувалась сучасна людина.

Палеомагнетизм: намагніченість гірських порід, що відповідає орієнтації магнітного поля Землі минулих геологічних епох.

Палеонтологія: наука, що вивчає викопні організми в їхньому історичному розвитку та взаємозв'язку з навколишнім середовищем.

Палеопатологія: наука, що вивчає хвороби викопних рослин і тварин.

Палеорентгенологія: вивчення хвороб давніх людей за допомогою рентгенологічного дослідження давніх організмів та їхніх решток.

Палеотерій: рід викопних непарнокопитих тварин, відомих з відкладів кайнозойської ери. Предок коня.

Палеотипи: стародавні книги (16 ст.), що їх друкували з набірних форм. Попередниками П. були первісні книги {інкунабули).

Палеофауністика: розділ палеозоології, що вивчає видовий склад і фауністичні комплекси тваринного світу минулих геологічних епох.

Палеофітологія: те саме, що й палеоботаніка.

Палеофлористика: розділ палеоботаніки, що вивчав видовий склад і угруповання рослинного світу минулих геологічних епох.

Палеоценова епоха: рання епоха палеогену.

Палеоценоз: сукупність рослин і тварин, що населяла в минулі геологічні епохи ділянку суші або водойми з більш-менш однотипними умовами існування; палеобіоценоз.

Палестра: гімнастична школа для хлопчиків у Стародавній Греції.

Палетка: поділені на квадрати прозора платівка або папір, за допомогою яких вимірюють площі на плані або карті.

Палі: діалект однієї з середньоіндійських мов. Писемний варіант залежить від території використання. Найвідоміший твір мовою П. — найстаріших буддійських текстів Тхеравади. В наш час палі використовується винятково у якості літургійної мови буддизму напрямку Тхеравада.

Паліатив: 1. Засіб, що тимчасово полегшує хворобу, але не ліквідує її. 2. перен. Малодієвий захід, півзахід, напівзахід.

Палілалія: хвороблива потреба людини повторювати деякі слова чи речення. Характерна для людей з пошкодженим головним мозком.

Палімпсест: старовинний рукопис, звичайно пергаментний, з якого стерто попередній текст і на його місці написано новий.

Паліндром: слово, словосполучення чи фраза, які можна читати зліва направо і справа наліво (зараз, корок і т. ін.); перевертень.

Палінка: угорська фруктово-ягідна горілка

Палінодія: 1. Давньогрецький вірш, у якому автор зрікався сказаного у своїх попередніх творах. 2. перен. Швидка зміна позиції, відмова від попередніх думок.

Палінологія: розділ ботаніки, що вивчає пилок і спори рослин.

Палісад: 1. Ряд забитих у землю паль для укріплення укосів і насипів. 2. Оборонне спорудження у вигляді частоколу із загострених колод.

Палісандр: назва деревини кількох видів рослин з родини бігнонієвих, що ростуть у Бразілії й Аргентіні, та з родини бобових, що ростуть, крім цих країн, в Індії. З П. виготовляють музичні інструменти, художні меблі, паркет тощо. Інша назва — палісандрове дерево.

Палітра: 1. Невелика чотирикутна або овальна дошка з дерева, фарфору, на якій художник змішує фарби під час роботи. 2. Перелік колірних сполучень, властивих живописові того чи іншого художника або картині. 3. перен. Сукупність виражальних засобів у творчості письменника, композитора і т. ін.

Паллада: 1. У давньогрецькій міфології — одне з імен богині Афіни. 2. Одна з малих планет Сонячної системи.

Палм: одиниця довжини в англійській системі мір; становить 7,62 см.

Палтус: загальна назва чотирьох видів риб родини камбалових. Поширені в північних частинах Атлантичного й Тихого океанів. Цінні промислові риби.

Пальма: вічно зелена, переважно деревна рослина жарких країн з високим негіллястим стовбуром і пишною кроною великого листя; культивується як декоративна.

Пальмароза: вид багаторічних трав'янистих рослин родини злаків. Росте в Індії, на Сейшельських і Зондських островах. Культивують заради ефірної олії, яка містить гераніол, що його використовують у парфюмерії.

Пальмета: орнамент у вигляді стилізованої пальмової гілки в скульптурних, живописних творах.

Пальміра (1): прозивна назва міст, архітектура яких вражає розкішшю та монументальністю. Від назви давньосірійського м. Пальміри, що в 1 — 3 ст. відігравало важливу економічну роль. Північна П. — назва Петербурга в російській художній літературі.

Пальміра (2): віялолиста пальма тропічної Азії; містить цукровий сік. Тверду і надзвичайно міцну деревину використовують як будівельний матеріал, а також для дрібних виробів.

Пальмітин: сполука гліцерину з пальмітиновою кислотою.

Пальмові: родина однодольних рослин. Здебільшого дерева, іноді ліани. Поширені в тропіках і субтропіках обох півкуль. Багато видів П. (кокосова, фінікова, сагова тощо) дають продукти харчування, будівельний матеріал. В Україні вирощують як декоративні рослини у відкритому грунті, в кімнатах і оранжереях.

Пальпація: метод медичного обстеження шляхом обмацування внутрішніх органів або частин тіла хворого.

Пальпітація: посилене биття серця.

Пальто: верхній зимовий чи демісезонний одяг довжиною до або довше коліна.

Палюдамонт: 1. У Стародавньому Римі довгий прямокутний плащ, що застібався на плечі; в імператорів — пурпуровий, воєначальників — білий. 2. Різновид завіси, що утворює над сценою немовби стелю, склепіння.

Пампа: назва субтропічних степів у Південній Америці; пампаси.

Пампаси: назва субтропічних степів у Південній Америці.

Памперо: холодний штормовий вітер південного напряму в Аргентіні й Уругваї, зумовлений проходженням холодного атмосферного фронту.

Памперс: 1. Прозивна назва одноразових підгузників. 2. Торгова марка компанії Procter & Gamble, що випускає під брендом Pampers підгузники та дитячі вологі серветки.

Памфлет: 1. Жанр публіцистики, для якого характерне різке, нищівне викриття якогось політичного явища чи особи. 2. Гостро сатиричний художній твір, якому властива публіцистичність та історична конкретність викриття. Від назви популярної комедії 12 ст. "Памфіліус".

Пан...: у складних словах відповідає поняттям "все", "всеохоплюючий".

Пан: у давньогрецькій міфології бог лісів, пізніше — покровигель пастухів, мисливців, рибалок, бджолярів. Був нібито лагідної вдачі, але коли гнівався, наганяв на людей жах (звідси вирази — паніка, панічний жах).

Панама (1): літній капелюх з широкими крисами, плетений або зшитий із тканини; панамський бриль. Від назви Республіки Панама в Центральній Америці.

Панама (2): велике шахрайство у підприємницькій діяльності, сполучене зі всілякими зловживаннями і підкупом вищих службових осіб. Термін виник у зв'язку з викриттям зловживань французької компанії, що будувала Панамський канал.

Панамериканізм: політична доктрина, що пропагує створення воєнно-політичного блоку всіх країн Америки під зверхністю США.

Панарицій: неспецифічне гнійне запалення тканин пальців, кисті або стопи.

Панахида: 1. Церковна служба по померлому (в православ'ї). На відміну від похоронної відправи може влаштовуватися через значний час після смерті померлого. 2. Громадянська П.- віддання останньої шани померлому, траурний мітинг.

Панацея: 1. В давньогрецькій міфології богиня-зцілителька. 2. Міфічні ліки від усіх хвороб, вигадані алхіміками. 3. перен. Гаданий універсальний засіб проти будь-якого лиха, на всі випадки.

Панашаж: в виборчому праві встановлений законом дозвіл виборцю голосувати за кандидатів різних партійних списків.

Пангерманізм: політична доктрина, спрямована на обгрунтування прагнень німецького імперіалізму до світового панування.

Пангея: надконинент наприкінці кам'яновугільного та на початку юрського періодів, який об'єднав у собі майже весь суходіл. Окремо від неї залишились лише платформа Янцзи (Серединний Китай), частина Індокитаю та Кімерійська земля, які були розташовані в океані Тетіс. П. стала дробитися наприкінці тріасового періоду (~200 мільйонів років тому), що привело до появи двох нових континентів — Гондвани та Лавразії.

Панголін: рід ссавців ряду панголінових. Поширені в Африці та Південній і Південно-Східній Азії. Тіло зверху та з боків вкрите зроговілими пластинками. Інша назва — ящери.

Панда: хижий ссавець родини єнотових. Живе переважно в гірських лісах Гімалаїв.

Пандан: аналог, доповнення або еквівалент до певного мистецького об'єкта, який використовується для балансу чи противаги.

Панданові: родина однодольних тропічних рослин з вузькими зазубреними листками.

Панданус: рід однодольних вічнозелених рослин. Дерева та кущі. Поширені в тропіках Східної півкулі. Плоди деяких видів їстівні, з жилок листків роблять плетиво. Деякі П. вирощують як декоративні. Інша назва — пандан.

Пандекти: те саме, що й дигести.

Пандемія: найвищий ступінь поширення інфекційного захворювання (напр., грипу), що охоплює більшість населення країни.

Пандит: почесний титул в Індії. Вживається головним чином щодо представників інтелігенції.

Пандора: у давньогрецькій міфології — жінка, наділена богами поряд з чарівністю також хитрістю, цікавістю й підступністю. Була нібито послана на земію Зевсом з скринею (посудом), наповненою лихом. Відкривши її з цікавості, П. дала поширитися лиху серед людей, а коли закрила — в скрині лишилася тільки оманлива надія. Вираз "скриня Пандори" — синонім джерела біди й лиха.

Пандурина: італійський музичний інструмент типу мандоліни.

Пандурі: грузинський, абхазький, аджарський музичний щипковий інструмент.

Пандус: полога площина, що іноді заміняє сходи, напр., для в'їзду в гараж і виїзду звідти автомашин.

Панегірик: 1. У Стародавній Греції та Римі — надгробна похвальна промова, яка прославляла подвиги померлого. 2. Похвальний відзив про кого-, що-небудь; захоплена похвала. 3. Літературний твір давньоруський і давньоукраїнський, написаний з метою звеличення і похвали когось. 4. перен. Надмірно хвалебний відзив про когось.

Панегірист: той, хто занадто захоплюється кимось, чимось, прославляє і звеличує надмірно.

Панель: 1. Нижня частина стіни, виділена оздобленням або фарбуванням. 2. Великорозмірний елемент будівельної конструкції у вигляді плити. 3. Проліт між суміжними вузлами ферми. 4. Пішохідна доріжка по краях вулиці; тротуар. 5. Ділянка шахтного поля між штреками. 6. Частина обшивки літака або планера. 7. Дошка з приладами.

Панзоотія: поширення інфекційної хвороби тварин на величезних територіях або акваторіях.

Паніка: несвідомий, нестримний страх, викликаний дійсною чи уявною небезпекою. Від імені міфічного грецького бога лісів Пана.

Панісламізм: релігійно-політична доктрина, яка проголошує своєю метою політичне об'єднання народів, що сповідують іслам; виник у 2-й половині 19 ст.

Панк: молодіжна субкультура, в основі якої лежить категоричний протест протест проти будь-яких моральних і звичаєвих правил.

Панкратіон: вид спортивного єдиноборства, в якому поєднуються елементи боротьби та бойових мистецтв та існує невелика кількість обмежень на ведення бою. Зародився у Давній Греції; в даний час має багато стильових напрямків.

Панкреас: залоза людини, хребетних і деяких безхребетних тварин, одна частина якої виділяє підшлунковий сік (панкреатин), друга — гормони, зокрема інсулін. Інша назва — підшлункова залоза.

Панкреатин: лікарський препарат, що його добувають з підшлункової залози великої рогатої худоби. Застосовують при безкислотності, панкреатитах.

Панкреатит: запалення підшлункової залози у людини й тварин.

Панлогізм: філософське вчення, що вважає мислення сутністю й ототожнює об'єктивну закономірність із системою логічних категорій. Найповніше репрезентовано у філософії Г.-В.-Ф. Гегеля.

Панміксія: вільне схрещування особин у межах популяції.

Панна кота: італійський десерт з вершків, молока, цукру і желатину з додаванням ванілю та сироп.

Панно: декоративний живописний або скульптурний твір, призначений для оздоблення стіни чи стелі.

Паноптикум: виставка (музей) воскових фігур або інших незвичайних, рідкісних експонатів.

Панорама: 1. Вид на місцевість згори, на далекий простір; краєвид. 2. Картина, на якій плоский живописний фон поєднується з об'ємним предметним переднім планом. 3. перен. Показ широкої картини життя у мистецькому творі або літературі; зображення, опис. 4. Великих розмірів картина з рельєфним переднім планом, розміщена в середині круглого освітленого зверху приміщення, що дає глядачеві ілюзію реального виду. 5. Картина, малюнок, розгляд яких через спеціальні скельця або скло створює враження об'ємності, рельєфності, перспективи. 6. Оптичний прилад біля гармат, що дає можливість бачити будь-яку точку на 360° і вимірювати кути на місцевості.

Панорамування: прийом кінознімання, поворот кінознімального апарата в горизонтальному, вертикальному чи обох разом напрямах. П. застосовують для показу широкого простору, рухливих об'єктів.

Панпсихізм: філософське вчення, яке проголошує психіку, душу загальною властивістю матерії.

Пансексуальність: сексуальна орієнтація, що характеризується можливістю емоційного, романтичного, чуттєвого або сексуального потягу до людей незалежно від їх гендерної ідентичності чи біологічного статі.

Пансіон: 1. Закритий навчальний заклад (з гуртожитком), а також гуртожиток при навчальному закладі в дореволюційній Росії та зарубіжних країнах. 2. Утримання жильця на повному постачанні. 3. Невеликий готель, дім, в якому здають кімнати з повним обслуговуванням і харчуванням.

Пансіонат: вид готелю для відпочиваючих (на курортах тощо).

Панспермія: теорія про повсюдне поширення у Всесвіті вічних і незмінних зародків життя, які нібито переносяться з однієї планети на іншу (зокрема Землю) й дають початок розвиткові органічного світу.

Пантеїзм: філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою.

Пантеон: 1. Античний храм, присвячений усім або багатьом богам у стародавніх греків і римлян; храм слави. 2. Всі боги того чи іншого культу. 3. архіт. Монументальна споруда, усипальниця, місце поховання видатних людей. 4. перен. Збірка, сукупність гідних пам'яті і пошани творів мистецтва або літератури, фактів історії, імен; галерея.

Пантера чорна: особини ряду видів великих кішок, що представляють собою генетичний варіант забарвлення — прояв меланізму. Ч. п. не є самостійним видом. Найчастіше це леопард або ягуар і майже виключно самки.

Пантера: рід крупних тварин в сімействі котячих, складається з чотирьох загальновідомих видів: тигр (лат. Panthera tigris), лев (лат. Panthera leo ), леопард (лат. Panthera pardus) і ягуар (лат. Panthera onca). Завдяки особливій будові під'язикового апарату, гортань разом з її голосовими зв'язками відрізняються великою рухливістю, яка забезпечує можливість видавати гучний грубий рев. Муркотіти не здатні. Всі представники роду — активні хижаки, що полюють переважно на великих ссавців, головним чином — копитних. За виключенням левів, які тримаються і полюють прайдами, є поодинокими тваринами. Ареал проживання роду включає Африку, крайній південний схід Європи, Азію крім північної частини, Південну і Центральну Америку і самий південь Північної Америки.

Панти: ростучі незакостенілі роги плямистого і звичайного (марала, ізюбра) оленів. Використовують для виготовлення лікарського препарату пантокрину.

Пантограф: 1. Прилад для виготовлення копій карт, планів і креслеників із зміною масштабу. 2. Прилад для зменшення масштабів відтворюваної букви в гравірувальному верстаті при виготовленні пуансонів. 3. Пристрій на даху електровоза або моторного вагона для знімання струму з контактної мережі.

Пантографія: збільшення чи зменшення малюнка, карти, виконане за допомогою пантографа.

Пантокрин: лікарський препарат, витяжка з пантів. Застосовують при неврастенії, гіпотонії, неврозах тощо.

Пантомім: 1. У Стародавній Греції і Римі — танцювально-мімічна вистава, звичайно на міфологічний сюжет. 2. Актор, який, міняючи костюм і маску, послідовно зображував усіх персонажів у такій виставі.

Пантоміма: 1. Вистава без словесного тексту, в якій зміст розкривається за допомогою міміки, жестів і виразних рухів; німа сцена, мімічна сцена. 2. Сюжетна сцена у балеті, опері, драмі і т. ін., основана на безсловесній драматично виразній грі виконавців; гра виконавця у такій сцені. 3. Виразний жест руки, рух людського тіла, що служить засобом передавання думки, спілкування між людьми.

Пантопон: лікарський препарат. Застосовують як болезаспокійливий засіб. Інша назва — омнопон.

Панторима: рима, що об'єднує багато звуків, далеко заглиблюючись у середину рядка, вступаючи у різноманітні, але багаті співзвуччя.

Пантоцид: бактерицидний препарат. Застосовують для знезаражування води, дезинфекції ран, інструментів і одягу.

Пантюркізм: націоналістична теорія, яка пропагує об'єднання всіх тюркомовних народів під зверхністю Туреччини. Виник на початку 20 ст.

Панус: запалення рогівки ока. Найчастіше спричинюється трахомою.

Панфлейта: багатоствольна флейта, яка складається з двох і більше порожнистих трубок різної довжини. Назва походить від імені давньогрецького бога Пана, атрибутом якого була П.

Панцир: 1. У давні часи та за середньовіччя частина бойового спорядження воїна для захисту тулуба від ударів зброї. Виготовляли з шкіри тварин, дерева, металу тощо. 2. Загальна назва захисних твердих зовнішніх скелетних (хітинових, вапнистих, кістяних, рогових) утворів тварин. 3. Металева обшивка у військових кораблів, поїздів; броня.

Панчен-лама: в Тібеті титул однієї з найвищих (поряд з далай-ламою) духовних осіб у ламаїстській церкві.

Панчингбол: надувний шкіряний м'яч грушовидної форми, підвішений до платформи; служить боксерам для тренування. Інша назва — Пенчингбол.

Пап'є-маше: паперова маса з клеючими речовинами і наповнювачами, з якої роблять іграшки, театральну бутафорію тощо.

Папа Римський: глава римсько-католицької церкви й правитель держави Ватикан.

Папаверин: алкалоїд опію. Хлористоводневу сіль П. застосовують при лікуванні гіпертонічної хвороби, стенокардії, бронхіальної астми, холециститу тощо.

Папараці: фотограф, що агресивно і наполегливо переслідує знаменитостей з метою зйомок особистого життя без належного на те дозволу. За іменем персонажа фільму Федеріко Фелліні "Солодке життя" (1959).

Папілома: доброякісна пухлина, що розвивається з покривних тканин шкіри або слизових оболонок і має вигляд сосочкового новоутворення.

Папілярний: сосочковий; П-і лінії — лінії на поверхні долоні й підошви в людини; особливо розвинені на подушечках пальців. Розміщення П-их ліній у людей індивідуальне й ніколи не повторюється, що використовують у дактилоскопії. Інша назва — сосочкові лінії.

Папір: тонкий матеріал, що отримується шляхом пресування вологих волокон целюлози, отриманої з деревини, ганчір'я або трави, і наступним сушінням у вигляді гнучких листків.

Папірологія: допоміжна історична дисципліна, що вивчає давні грецькі й латинські папіруси.

Папірус: 1. Багаторічна трав'яниста рослина родини осокових. Поширена у Північній Африці. 2. Сувій із склеєних стрічок, вирізаних з стеблин папірусу, попередник паперу. 3. Стародавній рукопис на матеріалі, виготовленому з П..

Паприка: плоди стручкового перцю (жовті, зелені, червоні).

Папула: шкірний утвір, вузлик, що підноситься над рівнем шкіри або слизової оболонки.

Пар...: префікс, що означає суміжність, переміщення, відступ, відхилення, зміну.

Пара...: префікс, що означає суміжність, переміщення, відступ, відхилення, зміну.

Пара: 1. Монета, що була в обігу в Османській імперії XVII-XVIII ст. 2. Розмінна монета Югославії, 1/100 югославського динара; Туреччини, 1/40 куруша.

Парабелум: 1. Німецький самозарядний пістолет калібру 9 мм, створений у 1900 році австрійським конструктором Георгом Люгером (1849-1923). 2. Пістолетний унітарний патрон 9х19 мм.

Парабіоз: 1. Тимчасова втрата живою тканиною здатності до властивої їй діяльності під впливом надмірних подразнень. 2. Метод штучного зрощення двох (рідше трьох) тварин з метою вивчення взаємного впливу їхніх органів і тканин.

Парабола: 1. мат. Крива, кожна точка якої однаково віддалена від даної точки — фокуса й даної прямої — директриси. 2. заст. Притча, коротка казка, анекдот, алегорична розповідь повчально-моралізаторського змісту.

Параболоїд: поверхня, утворена від руху параболи паралельно самій собі так, що вершина її рухається по іншій (нерухомій) параболі, площина якої перпендикулярна до площини рухомої параболи.

Параван (1): 1. Пристрій, що оберігає корабель під час руху від мін. 2. Протимінний охоронець корабля

Параван (2): ширма.

Парагеліотропізм: данний "сон", а також рухи листя деяких рослин з метою уникнути яскравого сонячного світла.

Параграф: 1. Частина тексту, що містить закінчене положення, правило. Позначається знаком § з порядковим номером. 2. Назва самого знака §. 3. Фігура у катанні на ковзанах.

Парад: 1. Урочистий огляд збройних сил, спортивних колективів та деяких інших організацій. 2. Урочиста процесія. 3. Торжество, урочисте свято. 4. перен. Святкове вбрання. 5. перен. Показ зовнішнього боку чогось, звичайно з розрахунком на високу оцінку, зовнішній ефект, що часто є незаслуженими; показуха. 6. П.-алле — загальний урочистий вихід на сцену всіх учасників циркової вистави. 7. У фехтуванні, боротьбі, боксі — прийом захисту від атаки противника.

Парадигма програмування: основні принципи програмування, які визначають як програміст розглядає роботу програми.

Парадигма: 1. Модель постановки проблем, прийнята як зразок для вирішення дослідницьких завдань; спосіб наукового мислення, який проявляється в певній закінченості і відносній узгодженості поглядів на явища і речі. 2. Системний ряд форм відмінювання чи дієвідмінювання окремого слова або таблиця таких форм.

Парадиз: 1. Рай. 2. Верхня галерея в залі для глядачів у театрі.

Парадокс: 1. Формальнологічна суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створюються умови для одночасного доказу істинності і хибності певного висловлювання, причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання його хибності і навпаки. 2. Несподіване явище, яке не відповідає звичайним науковим уявленням. 3. Думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною.

Паразити: 1. біол. Організми, які живуть на тілі (ектопаразити) або в тілі (ендопаразити) інших організмів (хазяїв, живителів), живляться за їх рахунок і завдають їм певної шкоди. 2. перен. Той, хто живе за рахунок інших; дармоїд. 3. перен. Той, до кого ставляться з презирством за його негативні якості.

Паразитизм: 1. біол. Форма співжиття організмів різних видів, за якої один з них (паразит) живе за рахунок іншого (хазяїна, живителя), живлячись тканинами хазяїна або перетравленою ним їжею. 2. перен. Існування за рахунок чужої праці, дармоїдство.

Паразитологія: комплексна біологічна наука, що вивчає паразитів та спричинювані ними хвороби людини, тварин і рослин.

Паразитоценоз: сукупність видів паразитів, що населяють певний орган, систему органів або весь організм живителя, в якому вони паразитують.

Параклази: тектонічні тріщини, вздовж яких відбувалось переміщення гірських порід.

Паралакс: 1. Позірне зміщення розглядуваного об'єкта, зумовлене зміною точки спостереження. 2. астр. П. світила — кут, під яким спостерігач бачив би з світила перпендикулярний до напряму спостереження радіус Землі (добовий П.), екваторіальний її радіус (горизонтальний П.) або піввісь земної орбіти (річний П.).

Паралелепіпед: шестигранник, гранями якого є паралелограми, або призма, основами якої є паралелограми.

Паралелізм: 1. Рівновіддалення прямих ліній і площин — однієї відносно іншої. 2. Наявність паралельних явищ, дій, паралельність. 3. У поетиці — стилістична фігура, зівставлення двох явищ шляхом паралельного їх зображення. 4. Повний збіг, дублювання, схожість характерних рис.

Паралелограм: чотирикутник, сторони якого попарно паралельні.

Паралелоедри: опуклі многогранники, паралельним перенесенням яких можна заповнити весь простір так, щоб вони не входили один в один і не залишали порожніх місць. П. є, напр., куб, правильна шестикутна призма.

Паралель: 1. Лінія або площина, що на всьому просторі рівно віддалена від іншої лінії або площини і ніколи з нею не перетинається; паралеля. 2. перен. Однакові або однорідні явища, що спостерігаються в різних умовах і трапляються за неоднакових обставин; однаковість, схожість. 3. Умовна лінія перетину поверхні земної кулі площиною, паралельною до екватора. 4. військ. Траншея, яку робили під час облоги фортець. 5. Зіставляння, порівняння.

Паралельний: 1. Супутній, відповідний; П-а валюта — грошова система з двома або кількома валютами, які є однаково, без обмежень, законним платіжним засобом, без встановленого законом співвідношення вартості між валютними металами. 2. матем. Той, що не перетинається з чим-небудь при необмеженому продовженні, рівнобіжний; П-і прямі — прямі лінії, що лежать в одній площині і не перетинаються. 3. фіз. П-е сполучення гальванічних елементів — сполучення елементів, при якому всі однойменні полюси з'єднуються одним провідником. 4. П-е сполучення провідників — таке сполучення, при якому початки всіх провідників з'єднуються в одній точці, а кінці — в іншій.

Паралізувати: 1. Припиняючи діяльність, викликати параліч; сковувати. 2. перен. Розладнуючи, псуючи, призводити до бездіяльності; розладнувати, гальмувати.

Паралітература: сукупність псевдотворів (коміксів, коротких, спотворених переказів відомих творів тощо).

Параліч: 1. Втрата людиною чи твариною здатності рухатись внаслідок ураження центральної або периферичної нервової системи, родимець, грець; випадіння функції якогось органа внаслідок ураження нервової системи. 2. перен. Втрата здатності до дії, стан повного застою, бездіяльності.

Паралогізм: ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки і звичайно призводить до хибних висновків.

Парамагнетизм: властивість речовин слабо намагнічуватися в напрямі діяння зовнішнього поля (напрямі силових ліній цього поля).

Параметр: 1. Величина, що зберігає стале значення лише за умов даної задачі. 2. Величина, що нею характеризують якусь властивість, стан, розмір або форму пристрою, робочого тіла тощо. 3. Ім'я (ідентифікатор) внутрішньої змінної в підпрограмі, процедурі або функції, використовуване для звертання до значення даної змінної при виклику підпрограми, процедури, функції.

Параметрит: запалення навколоматкової клітковини у людини й тварин. Виникає внаслідок дії гноєтворних мікробів.

Параметрон: радіотехнічна схема (електромагнітний коливальний контур з нелінійною індуктивністю чи ємністю), в якій збуджуються коливання з двома стійкими станами фаз, залежними від фази вхідного стану.

Парамнезія: розлад пам'яті, при якому події, що відбуваються в даний момент, здаються вже пережитими колись.

Парамос: тип високогірної рослинності в горах Південної Америки та Східної Африки. Характеризується поєднанням деревної рослинності з трав'яним покривом.

Парангон: брильянт, перлина, дорогоцінний камінь без вад, дефектів.

Паранджа: старовинний одяг мусульманських жінок у Середній Азії, що вкривав жінку з голови до ніг і закривав обличчя сіткою (чачваном); бурка.

Паранекроз: комплекс змін, які виникають у живих клітинах при діянні на них різноманітних фізичних та хімічних факторів. В основі П. лежать початкові стадії денатурації клітинних білків.

Паранефрит: запалення приниркової жирової клітковини у людини й тварин. Спричинюється гноєтворними бактеріями.

Параномія: суперечність у законах.

Паранормальний: той, що не має пояснення в межах сучасної науки. Напр., П. явище — явище, яке не має наукового пояснення.

Параноя: форма хронічного психічного захворювання, що характеризується стійкими маячними ідеями при збереженні формальної логічності мислення в усіх питаннях, крім тих, що стосуються марення; паранойя.

Парантез: друкарська назва фігурної дужки.

Парантроп: рід викопних людиноподібних мавп групи австралопітеків. Рештки П. знайдено у плейстоценових відкладах кайнозою Південної Африки. Їх приблизний вік — від 1 до 2,5 млн років. Перший череп П. було знайдено в 1959 році і названо зіжантропом. Згідно з сучасним баченням еволюції, рід П. є нащадком роду австралопітеки, тобто вимерлою сестринською групою сучасних людей.

Парапет: 1. Невисока стінка, що огороджує балкон, ганок, міст, набережну, покрівлю будинку тощо. П. називають також балюстраду, перила. 2. військ. Захисна стінка або вал від куль (бруствер).

Парапітек: одна з найдавніших викопних людиноподібних мавп. Залишки знайдено в Єгипті.

Параплегія: параліч обох нижніх або верхніх кінцівок.

Параплерома: одна з форм плеоназму.

Парапраксис: у психоаналізі — обмовка через несвідомо приглушене бажання або внутрішній хід думок.

Парапроктит: гнійне запалення клітковини навколо прямої кишки й відхідникового отвору в людини. Спричинюється бактеріями (кишковою паличкою, стафілококом, стрептококом).

Парапсихологія: течія в психології, що ставить своїм завданням вивчення незвичайних психологічних явищ — яснобачення, телепатії тощо.

Парасанг: давня близько-східна міра довжини, що приблизно дорівнювала відстані, яку караван проходив за годину, за Геродотом — 30 стадіїв; перська миля. П. вавилонський становив 10800 ліктів (5,3 км ), П. перський (фарсанг) — 5549 метри, давньоєгипетський — 6980 м, середньоазійський — 8534 м, новий перський П., законодавчо встановлений у 1926 році, становить 6 км.

Параскаридоз: хвороба парнокопитних тварин, спричинювана плоскими червами параскаридами.

Паратаксис: синтаксичний зв'язок самостійних речень, які йдуть безпосередньо одне за одним і не об'єднані сполучниками у складне підрядне речення.

Паратиреоїдний: той, що належить до прищитовидних залоз або стосується їх; П. гормон, паратгормон — гормон прищитовидних залоз. Бере участь у регулюванні фосфорно-кальцієвого обміну в організмі людини та хребетних тварин.

Паратифи: гострі інфекційні захворювання людини й тварин, що спричинюються паратифозними бактеріями. П. за проявом подібні до черевного тифу, але мають ряд специфічних особливостей.

Паратифліт: запалення позачеревної клітковини, що міститься за сліпою кишкою. Виникає переважно як ускладнення гострого апендициту.

Паратуберкульоз: хронічна інфекційна хвороба великої рогатої худоби, що її спричинює паратуберкульозний мікробактер; нерідко призводить до повного виснаження і смерті тварин. Інша назва — паратуберкульозний ентерит.

Параф: 1. Розчерк у підпису. 2. Скорочений підпис, ініціали.

Парафазія: хворобливий розлад мови, який полягає в неправильному вживанні одних слів замість інших.

Парафін: суміш твердих вуглеводнів; біла або жовтувата воскоподібна легкоплавка маса без запаху. Застосовують у паперовій, текстильній, поліграфічній, лакофарбовій та інших галузях промисловості.

Парафінотерапія: застосування парафіну з лікувальною метою при артритах, міозиті, радикуліті тощо.

Парафраз: 1. Переказування змісту твору або чужих думок своїми словами. 2. Інструментальна п'єса віртуозного характеру на оперні теми або народні мелодії.

Парафраза: 1. Переказ яких-небудь думок, змісту якогось твору. 2. Інструментальна п'єса віртуозного характеру на народну мелодію або на тему, запозичену з іншого музичного твору.

Парафразія: хворобливий розлад мови, який полягає в неправильному вживанні одних слів замість інших; парафазія.

Парафування: попереднє підписання міжнародного документу ініціалами уповноважених осіб, що брали участь у його виробленні.

Парафувати: попередньо підписувати ініціалами уповноважених осіб державний документ, у виробленні якого вони брали участь.

Парахронізм: хронологічна помилка, що полягає у віднесенні дати якоїсь події до часу, пізнішого, ніж той, коли вона насправді відбувалася.

Парацентез: прокол барабанної перетинки. Застосовується при гострому запаленні середнього вуха, щоб вільно витікав гній.

Парашут: 1. В авіації — пристрій для зменшення швидкості падіння важкого тіла з висоти. 2. Шахтний П.- запобіжний пристрій, що автоматично затримує (вловлює) падаючу підйомну кліть (у шахті, ліфті) і гальмує її рух у разі обриву підйомного каната або відмови гальм підйомної машини.

Парашутизм: вивчення правил і практики користування парашутом; парашутний спорт.

Парашутодром: ділянка земної поверхні, підготовлена й обладнана для тренувань і змагань парашутистів.

Парашутування: зниження літального апарата при порівняно невеликому поступальному русі.

Парвеню: у дворянсько-буржуазному середовищі зневажлива назва людини, що вийшла з "низів" і прагне наслідувати аристократичні манери; вискочка.

Паргелій: кругла світла пляма, що іноді вдень з'являється на небі збоку (рідше з обох боків) від сонячного диска. П. виникає внаслідок заломлення або відбиття сонячного проміння в льодових кристалах перистих хмар і є однією з форм гало. Вночі аналогічно іноді зявляються побічні місяці (параселени).

Парду: офіційна бразильська назва нащадків змішаних шлюбів білих і негрів; мулати.

Пардус: вид хижих ссавців (Panthera pardus) сімейства котячих, один з чотирьох представників роду пантера (Panthera), що відноситься до підродини великих кішок. Інші назви — барс, леопард, пантера.

Парез: неповний параліч, характеризується ослабленням рухової діяльності (здебільшого рук, ніг).

Парейазавр: родина викопних плазунів ряду котилозаврів. Рослиноїдні тварини. Відомі переважно з відкладів палеозою.

Парентеральний: позашлунково-кишковий; П-е зараження — позашлунково-кишкове зараження збудниками інфекційних хвороб; П-і способи — способи введення в організм лікарських речовин, обминаючи шлунково-кишковий тракт (напр., упорскування під шкіру).

Паренхіма: 1. У рослин — основна тканина, що складається з клітин різної форми, проте більш-менш однакового розміру, становить основну масу органів і виконує різні функції. 2. У безхребетних тварин — сполучна тканина, що заповнює проміжки між органами. 3. У хребетних тварин і людини — специфічні клітинні елементи органа, що виконують його основну функцію.

Парестезія: відчуття в певних ділянках тіла повзання мурашок, заніміння, поколювання, не зумовлені зовнішніми подразниками. Виникають при деяких захворюваннях нервової системи, периферичних судин.

Парик: штучний головний покрив з чужого або синтетичного волосся; перука.

Парирувати: 1. спорт. Відбивати удар, захищатися. 2. перен. Відбивати напади, швидко й влучно спростовувати докази супротивника у сварці.

Паритет: 1. Рівність сторін у їхніх взаємовідносинах. 2. ек. Золотий П. — стійке співвідношення у золоті грошових одиниць різних країн.

Паритетний: рівний, рівноцінний, рівноважний; П-і начала — засади рівності сторін, рівноправності представництва їх у розв'язанні будь-якого питання.

Парі: умова між двома особами, що побилися об заклад; зобов'язання, яке має виконати той, хто виявиться неправим.

Парієтальний: 1. Пристінний. 2. П-і утвори — утвори в організмі тварин і людини (очеревина, плевра тощо), щільно сполучені зі стінками порожнини тіла. 3. П-і зачатки — насінні зачатки у рослин, розташовані не в центрі зав'язі, а по її стінках.

Паріс: 1. У давньогрецькій міфології троянський царевич, якого нібито кинули батьки і вигодувала ведмедиця. Виділявся силою і вродою. За допомогою Афродіти П. викрав дружину спартанського царя Олену, що стало приводом для троянської війни. 2. перен. Вродливий, зніжений молодик-спокусник.

Парія: 1. Особа з нижчої касти індійців "парайян" , позбавлена будь-яких соціальних і більшості релігійних прав. 2. перен. Знедолена, безправна, пригноблювана істота, яку за щось зневажають; упосліджений, зневажений, погорджений, забутий Богом і людьми.

Парк: 1. Упорядкована ділянка з природними або штучними зеленими насадженнями, алеями, водоймами. 2. Сукупність рухомого складу (вагонів, автомашин тощо) різних видів транспорту. 3. Місце стоянки і ремонту транспортних засобів, матеріальної частини тощо.

Парка: 1. Історично — довга шкіряна куртка, яку носили північні народи Азії і Америки. Шилась хутром наверх і одягалась зверху іншого одягу. 2. Довга, до середини стегон, тепла куртка з капюшоном.

Паркапзук: вірменський духовий інструмент — дві або більше трубок, зєднаних через резервуар у вигляді шкіряного мішка або міхура тварини.

Паркет: лицьовий шар підлоги, складений з окремих обструганих дубових або букових дощечок-планок, та самі планки.

Парки: в давньоримській міфології богині долі, ті, що у давніх греків іменувались мойрами.

Паркінсонізм: хворобливий стан, що виникає при ураженні глибоких відділів головного мозку (при атеросклерозі судин мозку, енцефаліті, деяких отруєннях тощо). Від прізвища англійського лікаря Дж. Паркінсона.

Паркур: фізична дисципліна, яка передбачає раціональне подолання будь-яких перешкод на своєму шляху, за допомогою пристосування своїх рухів до навколишнього, як правило, міського, середовища.

Парламент: 1. Законодавчий орган держави, побудований повністю або частково на виборних засадах. 2. перен. Зібрання людей, що багато говорять і сперечаються. 3. У Франції до революції кінця 18 ст. — найвищий судовий орган.

Парламентаризм: система правління, при якій за конституцією, законодавча влада належить виборному парламентові.

Парламентарій: член парламенту; прихильник парламентарної системи, парламентських методів боротьби.

Парламентер: особа, уповноважена військовим командуванням однієї з воюючих сторін провадити переговори з військовим командуванням іншої воюючої сторони на театрі воєнних дій. П. і супроводжуючі його особи (перекладач та ін.) користуються недоторканністю.

Пармезан: сорт італійського сиру із збираного молока, що вживається переважно як приправа до макаронів. Від назви м. Парми.

Парнас: 1. Гірський масив у Греції. 2. За давньогрецькою міфологією одне з місць перебування Аполлона і муз. 3. перен. Світ поезії й поетів. Звідси вираз "зійти на Парнас" — стати поетом.

Пародіювати: 1. Писати на когось чи на якийсь твір пародію. 2. Висміювати когось, виставляти на посміх.

Пародія: 1. Сатиричний літературний, музичний і т. ін. твір, що використовує які-небудь риси іншого твору, а також його форму. 2. Сатиричне, іронічне наслідування кого-, чого-небудь. 3. перен. Невдале, лише зовнішнє наслідування чого-небудь, що перекручує суть того, що наслідують.

Пародонтоз: захворювання тканин навколо зуба. Інша назва — альвеолярна піорея.

Пароксизм: 1. Сильний приступ, раптове загострення якої-небудь хвороби; напад. 2. перен. Раптовий приступ якого-небудь сильного душевного збудження, сильного почуття і т. ін. та його зовнішній вияв; спалах. 3. геол. Різке посилення діяльності внутрішніх сил Землі, що викликає горотворення, магнетизм і т. ін.

Парокситонна рима: суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад.

Пароль: секретне умовлене слово, фраза, рідше якийсь умовний сигнал для розпізнавання своїх людей на військовій службі або в конспіративних організаціях; пароля, гасло.

Пароніми: слова, різні за значенням, але близькі за звучанням (напр., адресат і адресант).

Пароніхія: запалення нігтьового валика.

Парономазія: стилістична фігура, розміщення поряд різних за значенням, але дещо подібних за звучанням слів з метою зіставлення їх (напр., крешемо й кришимо).

Паротит: запалення привушної слинної залози у людини та свійських тварин (здебільшого коней, свиней). Спричинюється проникненням в залозу патогенних мікробів.

Парсек: одиниця віддалі в астрономії, рівна відстані, для якої річний паралакс дорівнює одній секунді. П. дорівнює 3,26 світлового року (30,83¹² км).

Парсизм: сучасна форма зороастризму в Індії. Послідовники зороастризму переселилися в Індію в 7 — 10 століттях, прийшовши сюди з Ірану. В Індії послідовники П. називаються парсами, в Ірані — гебрами.

Партеногенез: одна з форм статевого розмноження тварин і рослин, при якій жіночі статеві клітини (яйцеклітини) розвиваються без запліднення. Інша назва — дівоче розмноження.

Партенокарпія: утворення у рослин плодів без попереднього запліднення. Відома у багатьох культурних рослин (винограду, яблуні, груші тощо).

Партер: 1. Нижній поверх звичайно театрального залу з місцями для глядачів. 2. Відкрита частина парку, саду і т. ін., оздоблена газонами, квітниками, фонтанами тощо, звичайно розташована на плоскій місцевості. 3. спорт. Положення у спортивній боротьбі, при якому борець лежить на килимі або, стоячи на колінах, спирається на нього руками.

Партизани: особа, яка, не входячи до складу регулярних збройних сил, добровільно бере участь у боротьбі з іноземними загарбниками або в громадянській війні, здебільшого у ворожому тилу, дотримуючись законів і звичаїв війни.

Партикуляризаіція: здійснення прагнень до партикуляризму.

Партикуляризм: прагнення до відокремлення. Напр., прагнення окремих частин, областей держави до якомога більшої незалежності від центру, до недоторканності місцевих прав, привілеїв.

Партикулярний: 1. Приватний, той що не перебуває на державній службі. 2. Цивільний, не формений. 3. П. норми — норми, дія яких поширюється на відносини з обмеженим колом учасників, як правило з двома.

Партитура: 1. Зведений нотний запис ансамблевої музики для оркестру, хору. 2. Сукупність партій багатоголосого музичного твору (для оркестру, хору, ансамблю). 3. Програма яких-небудь дій виконавця у драматичному спектаклі.

Партітив: відмінок, що вказує на частину чого-небудь. В українській мові П. виражається фомами типу "лісу" (частина лісу), "чаю" (склянка чаю).

Партія: 1. Політична організація, спілка. 2. Група осіб, об'єднаних спільністю яких-небудь політичних та економічних інтересів, за які вони борються. 3. Група осіб, об'єднаних спільною метою; загін, відділ. 4. Певна кількість яких-небудь предметів, зібраних для відправлення, продажу і т. ін. 5. Частина багатоголосого музичного твору, виконувана одним співаком або одним інструментом (напр., П. фортепіано у квартеті). 6. Гра в шахи з початку до кінця. 7. Шлюб з погляду його вигідності чи невигідності.

Партнер: 1. Той, хто бере участь у якійсь грі разом з ким-небудь; учасник гри, співучасник, 2. Компаньйон, спільник, напарник.

Партнерство: організація співпраці, за якою дві або більше сторін домовляються про спільні дії з метою досягнення спільної мети.

Парусина: цупка конопляна, лляна чи напівлляна тканина з товстої пряжі, яка має високу міцність і стійка до дії вологи.

Парфорс: колючий або зашморговий нашийник для дресирування службових і мисливських собак.

Парфорсний: 1. Той, що здійснюється за допомогою парфорсу. 2. Пов'язаний зі спортивним подоланням перешкод, виконанням складних завдань і фігур; П-а їзда — їзда верхи на конях (циркова, спортивна, мисливська) з подоланням перешкод.

Парфумерія: 1. Косметичні вироби (духи, одеколони і т. ін.), звичайно ароматичні. 2. Галузь промисловості, яка виготовляє ароматичні косметичні вироби.

Парфюмерія: ароматичні й косметичні речовини й вироби (одеколон, духи тощо).

Парцела: невелике приватне земельне володіння, на якому ведеться дрібне (парцелярне) селянське господарство. П. — основа домоволодіння міщан середньовічних міст за магдебурзьким правом.

Парцеляція: поділ землі на дрібні ділянки (парцели).

Парціальний: частковий; П. тиск — частка тиску певного газу у суміші газів, П. об'єм — об'єм, який мав би газ, якби його тиск дорівнював тиску суміші.

Парча: складноузорчаста шовкова тканина, виткана золотом і сріблом або матеріалами, що їх імітують. Застосовують як худсжньо-декоративний матеріал, для пошиття нарядного жіночого одягу.

Пас (1): 1. Те, чим підперізують одяг по талії (ремінь і т. ін.); пояс, пасок. 2. Довга вузька смуга, стрічка тканини, паперу і т. ін.; окрайка, крайка. 3. Довгий ремінь або спеціально зроблена смуга брезентової тканини чи іншого міцного матеріалу, що служить для передачі руху від одного шківа до другого.

Пас (2): у спортивних командних іграх (футболі, хокеї тощо) передавання м'яча, шайби своєму партнерові.

Пасаж: 1. Крита галерея з рядом крамниць по обидва боки проходу. 2. Послідовність тонів у швидкому русі; технічно складний елемент музичного твору. 3. В робочому кіносценарії — незначна сцена переміщення акторів. 4. Окреме місце в тексті книги. 5. Щеплення бактерій від однієї тварини іншій. 6. Манежний рух вищої школи їзди верхи. 7. перен. Несподівана пригода, дивний збіг обставин.

Пасажир: особа, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним.

Пасажний інструмент: астрономічний інструмент (зорова труба), за допомогою якого спостерігають проходження зір через небесний меридіан (при визначенні точного часу й прямих сходжень світил) або через перший вертикал (при визначенні широти місця).

Пасакалія: 1. Старовинний іспанський танець. 2. Музична п'єса для органа, клавіра у формі варіацій.

Пасамеццо: старовинний італійський танок.

Пасат: постійний вітер у тропічних широтах земної кулі, найчіткіше виявлений над океанами.

Пасатижі: універсальні кліщі, що об'єднують у собі плоскогубці, гострозубці, газові кліщі, різак для дроту й викрутку.

Пасеїзм: пристрасть до минулого, милування ним при зовні байдужому, а насправді ворожому ставленні до сучасного, до прогресу; відсталість поглядів, консерватизм.

Пасео: місце для гуляння в містах Іспанії.

Пасив: 1. Менш ініціативна, менш діяльна частина колективу, суспільства. 2. фін. Сукупність боргів і зобов'язань підприємства, установи. 3. лінгв. Категоріальна форма стану, що утворюється за допомогою частки -ся, приєднаної до дієслів дійсного стану, і вказує на таке відношення, коли реальний об'єкт дії виступає у реченні як підмет, а реальний суб'єкт (виконавець дії) виступає як додаток в орудному відмінку без прийменника. 4. перен. Те, що становить негативну сторону будь-якого явища, справи.

Пасивація: створення тонкої окисної плівки на поверхні металу, щоб уникнути руйнування його, тобто корозії.

Пасивний: 1. Неенергійний, бездіяльний, байдужий до оточуючої дійсності; інертний. 2. фін. Стосується пасиву.

Пасивність: байдужість, бездіяльність, млявість. Протилежне — активність.

Пасивування: створення тонкої окисної плівки на поверхні металу, щоб уникнути руйнування його, тобто корозії; пасивація.

Пасифлора: рід рослин родини пасифлорових. Трав'янисті або дерев'янисті ліани. Поширені в тропіках і субтропіках Америки, Азії, Австралії та на о. Мадагаскар. Плоди деяких видів їстівні. Багато видів — декоративні кімнатні або оранжерейні рослини.

Пасія: 1. заст. Любов, пристрасть; предмет кохання, пристрасті, жаги. 2. діал. Гнів.

Паскаль (1): одиниця тиску й напруження в Міжнародній системі одиниць. Позначається Па. 1 Па — тиск, що створює сила в 1Н, рівномірно розподілена по поверхні площею 1 м². Від прізвища французького фізика, математика й філософа Б. Паскаля.

Паскаль (2): мова програмування високого рівня.

Пасквіль: 1. Твір образливого або наклепницького характеру, часто анонімний, з метою зашкодити репутації, принизити, дискредитувати. Від назви скульптури в Римі, на якій за Середньовіччя вивішували сатиричні вірші, епіграми тощо. 2. перен. Писанина образливого, наклепницького характеру; наклеп.

Пасп'є: старовинний французький народний танок.

Паспарту: 1. Ключ, що підходить до всіх замків; відмичка. 2. Картонна рамка з вирізом для портрета, гравюри. 3. В книгах і журналах — цупкий папір або тонкий картон, на який наклеюють ілюстрації.

Паспорт: 1. Документ установленого зразка, що посвічує особу власника, його громадянство. 2. Реєстраційне посвідчення, що містить основні відомості про яке-небудь підприємство, устаткування, прилад, предмет господарського вжитку і т. ін.

Паста: 1 . Желеподібна маса або механічна суміш. 2. Загальна назва макаронних виробів, притаманних італійській кухні, а також страв з цих виробів.

Пастель: 1. М'який кольоровий олівець (без оправи), виготовлений зі спресованих стертих у порошок фарб із домішкою з'єднуючих або розбілюючих речовин (клею, фарби і т. ін.). 2. Техніка живопису, заснована на застосуванні таких олівців; відповідний жанр живопису, а також картина або малюнок, виконані такими олівцями.

Пастерельози: інфекційні хвороби ссавців і птахів, що їх спричинюють хвороботворні мікроорганізми з групи пастерела.

Пастеризація: спосіб консервування харчових продуктів нагріванням до температури, близької до 100° С. Від прізвища французького вченого Л. Пастера, який запропонував цей спосіб.

Пастеризувати: консервувати нагріванням не вище 100° з метою винищення шкідливих мікроорганізмів і збереження вітамінів, смакових якостей і т. ін.

Пастилаж: 1. Скульптура або фігура з розім'ятої та обпаленої глини. 2. У кулінарії — фігурний виріб з тіста, цукру і т. ін.

Пастічо: опера, музику якої запозичено з різних раніше написаних опер або яку написали кілька композиторів.

Пастозність: 1. У техніці олійного живопису — значна товщина, "рельєфність" фарбового шару. 2. Властивість пластичності нерозрідженої фарби зберігати форму, надану пензлем. 3. мед. Брезклість, одутлість.

Пастор: парафіальний священик у протестантській церкві.

Пастораль: у європейській літературі і мистецтві 14-18 ст. — жанр, який характеризується ідилічним зображенням пастухів і пастушок на лоні природи, а також твір такого жанру.

Пастрома: страва румунської кухні — тонко нарізане копчене або мариноване чи сушене м'ясо, сильно посолене і приправлене спеціями. Готується зі свинини чи баранини, часом — з яловичини (турецька кухня) або птиці (єврейська кухня).

Пасьянс: розкладання гральних карт за певними правилами для розваги або ворожіння, а також карти, розкладені таким чином.

Пат: положення у шаховій грі, при якому гравець не може зробити чергового ходу, не підставивши під удар свого короля, і при якому партія вважається нічиєю.

Патака: 1. Грошова одиниця Аоминю (Макао), поділяється на 100 аво. 2. Грошова одиниця Португальського Тимору в період 1945-1959 років, поділяється на 100 аво.

Патент: 1. Документ, що посвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. 2. Свідоцтво на право займатися торгівлею чи промислом. 3. П. консульський — документ, що видається консулові його урядом при призначенні в іншу країну і засвідчує надані повноваження. 4. Свідоцтво, що видається кораблеві закордонного плавання про санітарний стан судна та порту, з якого він відправляється (П. санітарний), або на право плавання під певним національним прапором (П. судновий). 5. заст. Документ про присвоєння чину, сану, звання, вченого ступеня і т. ін.

Патентний: той, що стосується патенту; П-а інформація — відомості про вітчизняні й зарубіжні винаходи і стан використання їх; П. паспорт — документ з даними про об'єкт патентування; П-е право — частина винахідницького права, що регулює порядок одержання патентів, охорону прав по них тощо; П-і угоди — угоди про обмін патентами або про використання їх; П. пріоритет — першість винаходу, що охороняє патент.

Патентований: закріплений патентом; офіційно визнаний, випробуваний.

Патер: католицький монах у сані диякона чи ієрея, а також католицький священик взагалі.

Патерик: назва збірок оповідань і новел церковно-релігійного змісту.

Патерналізм: здебільшого показова благодійність, "батьківське піклування" про підлеглих чи підневільних.

Патетика: настроєність, тон промови, твору літератури, музики, кіно, театральної вистави, які характеризуються пафосом, піднесеністю, схвильованістю; патетичний тон.

Патефон: механічний пристрій для програвання грамофонних платівок — портативний грамофон. Від назви французької фірми Пате.

Патина: зеленувато-коричневий наліт на поверхні виробів з міді, бронзи та латуні або біляста плівка на поверхні крем'яних знарядь, що утворюється внаслідок дії атмосферних опадів і т. ін. чи завдяки обробці спеціальними окислювачами, звичайно з декоративною метою.

Патисон: 1. Однорічна овочева рослина; різновидність гарбуза звичайного. 2. Плід цієї рослини сплющеної форми з випнутим зубчастим краєм.

Патіо: внутрішній дворик, що служить для літнього місцеперебування сімей у південно-європейських містах.

Патогенез: 1. Комплекс внутрішніх механізмів виникнення й розвитку патологічних процесів, що лежать в основі якоїсь хвороби. 2. З'ясування особливостей виникнення й розвитку хвороби і наслідки такого з'ясування.

Патогенний: хвороботворний; П-і мікроби — мікроби, що викликають у людини й тварин хвороби.

Патогномонічний: характерний, типовий для даної хвороби.

Патологічний: хворобливий, ненормальний; П-а анатомія — наука, що вивчає зміни будови тканин і органів у людини й тварин, зумовлені різними захворюваннями; П-а фізіологія — наука, що вивчає закономірності виникнення й перебігу захворювань у людини і тварин.

Патологія: 1. Наука, що вивчає хворобливі (патологічні) процеси в організмі людини і тварини. 2. Відхилення від норм життєдіяльності організму. 3. В широкому розумінні П. — будь-яка ненормальність.

Патопсихологія: галузь психології, що вивчає зміни психічної діяльності при патологічному стані мозку; патологічна психологія.

Патрикій: титул часів пізньої Римської імперії, введений Костянтином Великим за аналогією з римськими патриціями часів Республіки.

Патримоніальний: спадковий, родовий.

Патримоній: у Стародавньому Римі спадкове, родове майно, пізніше особисте майно імператорів.

Патримоніум: у Стародавньому Римі — спадкове, родове майно, пізніше особисте майно імператорів.

Патристика: напрям християнської догматичної філософії 2-3 ст., представлений творами отців церкви. Книжка, де вміщено такі твори.

Патриціат: найзаможніша, привілейована частина населення середньовічних міст Західної Європи (купці, лихварі, багаті власники будинків та міської землі), правляча верхівка міста.

Патриції: 1. Родова аристократія в Стародавньому Римі, яка тримала в своїх руках громадські землі, всю повноту влади і протиставляла себе плебеям. 2. За середньовіччя в більшості країн Західної Європи особи, які належали до міської аристократії.

Патріарх: 1. Глава роду за родового ладу; голова 2. перен. Найстарша, найбільш шанована людина в якому-небудь колективі. Людина, що є найстаршою і найвидатнішою у певній галузі діяльності; корифей, засновник. 3. Найвищий титул переважно у православній церкві; владика, первосвященик.

Патріархат: останній період в історії первіснообщинного ладу, що заступив матріархат і передував класовому суспільству. Характеризувався веденням родоводу по батьківській лінії, пануючою роллю чоловіка в господарстві, суспільстві, сім'ї.

Патріот: той, хто любить свою батьківщину, відданий своєму народові, готовий заради них на жертви і подвиги.

Патріотизм: любов до батьківщини, до свого народу, відповідальність за долю вітчизни, готовність служити її інтересам. П. — явище соціально-історичне і має в різні епохи різний соціальний зміст.

Патріотичний: пройнятий патріотизмом; властивая патріотизмові.

Патрологія: розділ богослов'я, що займається вивченням творів отців церкви.

Патрон (1): 1. У Стародавньому Римі — багата, впливова особа, звичайно патрицій, що брала під своє заступництво вільних незаможних або неповноправних громадян. 2. Глава, хазяїн фірми або начальник підприємства і т. ін. 3. перен. Чий-небудь заступник, захисник; опікун, хлібодар. 4. Святий, що вважається заступником людини, яка носить його ім'я, або заступником, захисником якого-небудь міста, общини.

Патрон (2): 1. З'єднані гільзою куля (снаряд, дріб), пороховий заряд і капсуль (капсульна втулка). 2. Запобіжна циліндрична оболонка з картону або металу. 3. Верстатний пристрій, в якому затискують заготовку або інструмент. 4. Модель, на якій обтискують листову заготовку. 5. Трафарет малюнка на тканині. 6. Зразок для викроювання. 7. Пристрій для приєднання електролампи до електромережі.

Патронаж: форма роботи деяких лікувально-профілактичних закладів, яка полягає в проведенні профілактичних і оздоровчих заходів, санітарно-освітньої роботи вдома. П. здійснюють дитячі й жіночі консультації, різні диспансери.

Патронат: 1. У Стародавньому Римі форма покровительства, що фактично встановлювала залежність незаможних або неповноправних громадян (клієнтів) від патронів. 2. Взагалі заступництво з чийогось боку. 3. Виховання у родинах дітей-сиріт, здійснюване на кошти державних органів і під їх контролем. 4. перен. Покровительство, опіка.

Патронеса: жінка-покровителька якогось благодійного філантропічного товариства.

Патронім: частина родового імені, яка присвоюється дитині по імені батька; по-батькові.

Патронімія: 1. Назва або прізвище, що походить від предків по батьківській лінії. 2. Форма суспільного устрою, що являє собою групу сімей, які утворилися в результаті розростання і сегментації однієї патріархальної сімейної громади, і які зберегли в тій чи іншій мірі і формі господарську, громадську та ідеологічну єдність і носять спільне найменування, утворене від власного імені глави громади.

Патронташ: сумка чи пояс із футлярами (гніздами) для рушничних і пістолетних патронів.

Патруль: 1. Невеликий рухомий озброєний загін (військового підрозділу, міліції і т. ін.) або військове судно, літак тощо для догляду за порядком, безпекою на якому-небудь об'єкті, в якомусь районі. 2. Невелика група людей, що несе чергуван або призначена перевірки пильності вартових, посилення охорони.

Патуа: лінгв. говірка на основі французької мови. У широкому розумінні — місцева говірка на основі домінуючої мови: напр., на Ямайці патуа — це говірка на основі англійської з елементами голландської мови та мови місцевих індіанців.

Патч: жарг. блок інформації, призначений для оновлення програмного забезпечення з метою його покращення, удосконалення або виправдення; апдейт.

Пауза: 1. Тимчасова зупинка, перерва у мові або розмові; мовчання, мовчанка. 2. перен. Взагалі проміжок, зупинка у чомусь, між чимось. 4. Ритмічно впорядкована перерва у звучанні музичного твору або якої-небудь його частини і значок на позначення цієї перерви. 5. Перерва у розмірі вірша, звичайно пропуск наголошеного складу.

Паупер: бідняк, позбавлений засобів до існування.

Пауперизація: масове зубожіння, втрата найнеобхідніших засобів існування.

Пауперизм: масові злидні.

Паушальний: взятий оптом, загалом; П-а сума — сума зобов'язань або вимог, що випливають з розрахунків між державами, підприємствами, фірмами та окремими особами; загальна сума нарахованих податків без поділу її на окремі види оподаткування.

Пафос: 1. Почуття пристрасного запалу, піднесеності, натхнення. 2. Сутність, основна ідея, спрямованість, висловлена з піднесеністю, натхненням.

Пахідермія: хворобливе потовщення шкіри чи слизових оболонок, слоновість.

Пахідерми: товстошкірі тварини.

Пахікарпін: алкалоїд, що міститься в деяких рослинах (напр., в софорі товстоплодій). В медичній практиці застосовують йодгідрат П. при гіпертонічних кризах, спазмах периферичних судин, міопатіях.

Пахіменінгіт: запалення твердої оболонки головного та спинного мозку.

Пахіподи: товстоногі тварини.

Пахітоса: тоненька цигарка.

Пацифіда: 1. Доісторичний материк, який першим відколовся від Гондвани; на його основі виникли сучасні Австралія, Нова Зеландія і острови Океанії. 2. Гіпотетичний континент, який затонув у водах Тихого океану; інші назви — Пасифіда, Континент Му.

Пацифізм: ліберальна політична течія, прихильники якої засуджують будь-які війни, незалежно від їхнього характеру.

Пацифік: 1. Міжнародний символ миру, роззброєння, антивоєнного руху. Являє собою поєднання семафорних сигналів N і D, перших літер фрази «nuclear disarmament» («ядерне роззброєння»). 2. Міжнародна емблема контркультури 1960-х років.

Пацифікація: придушення революційного і національно-визвольного рухів за допомогою каральних акцій.

Пацифіст: прихильник пацифізму.

Пацієнт: хворий, який лікується у лікаря.

Пачулі: 1. Багаторічна тропічна напівчагарникова рослина з пахучим листям і гілками; використовується у парфумерії. 2. заст. Духи з ефірного масла, що добувається з листя і гілок цієї рослини.

Паша: почесний титул найвищих військових і цивільних правителів в Османській імперії, султанській Туреччині, Єгипті та деяких інших мусульманських країнах (зберігся в Йорданії, Лівії та Судані).

Пашалик: провінція або область в Османській імперії, якою управляв паша.

Паштет: страва з м'ясних, рибних або інших продуктів, протертих до пастоподібного стану.

Паяц: 1. Клоун в цирку, балагані. 2. перен. Людина, яка кривляється, ламається, поводить себе, як клоун, блазень.

Пеан: у Стародавній Греції — хоровий гімн на честь бога або на випадок війни, трауру, а також мелодія до цього гімну; пеон.

Пебрина: те саме, що й нозематоз.

Пегас: 1. У давньогрецькій міфології чарівний кінь (іноді крилатий), що піднімався на Олімп і доставляв Зевсові блискавки. За іншою легендою — кінь, від удару копита якого нібито забило джерело, вода якого надихала поетів. 2. перен. Осідлати Пегаса — стати поетом. 3. Сузір'я в Північній півкулі неба.

Пегматит: великокристалічна магматична гірська порода, що залягає у вигляді лінз, жил, гнізд. З П. пов'язані родовища дорогоцінного каміння, слюди, польових шпатів тощо. Інші назви — єврейський камінь, письмовий граніт.

Педагог: особа, що веде викладацьку й виховну роботу або розробляє проблеми педагогіки; учитель, наставник,, навчитель, напучитель.

Педагогіка: наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління.

Педаль: 1. Важіль керування у машинах, механізмах і т. ін., на який натискають ногою; ступир, підніжка. 2. Звук музичного твору, що тягнеться або повторюється більш-менш довго.

Педант: 1. Людина, яка суворо дотримується певного способу мислення, порядку, певних звичок, надаючи великого значення формальній стороні справи; формаліст, акуратист. 2. Учений, який нічого не хоче знати, крім своєї науки; формаліст у науці або людина з показовою вченістю, що любить повчати інших.

Педантизм: 1. Надмірний формалізм, дріб'язковість у чому-небудь. 2. Формалістика у науці, відірване від життя буквоїдство.

Педерастія: 1. Любовні і/або сексуальні стосунки між дорослим чоловіком і молодим хлопцем. 2. розм. Гомосексуальні відносини між особами чоловічої статі; мужолозтво.

Педикульоз: вошивість.

Педикюр: 1. Косметичний догляд за нігтями пальців ніг, видалення мозолей і рогових нашарувань на ногах. 2. Відполіровані нігті.

Педимент: 1. Передгірні скелясті рівнини, що утворюються внаслідок змивання верхніх пухких відкладів і відступання крутих схилів; характерні для посушливих областей. 2. архіт. Трикутний фронтон, що утворює кінець похилу даху над портиком.

Педиплен: тип рельєфу, що утворюється внаслідок злиття педиментів.

Педіатрія: наука про дитячі хвороби; розділ медицини, який вивчає особливості дитячого організму і розробляє питання запобігання дитячим хворобам та лікування їх.

Педобіологія: розділ грунтознавства, що вивчає організми, які населяють грунт, та процеси, які вони спричинюють.

Педогенез: форма розмноження (партеногенезу), за якої незапліднені яйцеклітини розвиваються в тілі личинки. Зустрічається у деяких безхребетних тварин.

Педократія: публіцистичний термін, що описує домінування молоді в тій чи іншій сфері суспільного життя.

Педолінгвістика: розділ лінгвістики, який досліджує мову дітей.

Педологія (1): наука про дітей, що грунтується на визнанні фаталістичної зумовленості долі дітей біологічними й соціальними факторами, впливом спадковості й середовища, які вважає незмінними; заперечує провідну роль навчання й виховання в розвитку дитини.

Педологія (2): наука про грунти; грунтознавство.

Педометр: прилад у вигляді кишенькового годинника, яким вимірюють віддаль у кроках; крокомір.

Педоморфоз: у тварин — збереження особливих личинкових ознак дорослими формами або уподібнення дорослого організму до його личинкового стану.

Педофілія: психіатричний розлад, при якому дорослий або підліток старшого віку відчуває статевий потяг до дітей.

Педоцентризм: напрям сучасної педагогіки та психології, тісно пов'язаний з педологією. Заперечує провідну роль учителя в навчанні й вихованні і необхідність одержання систематичних знань учнями. Виходить з положення, що при організації навчально-виховного процесу необхідно керуватися тільки природженими психічними властивостями дітей.

Пейзаж: 1. Загальний вигляд якоїсь місцевості, картина природи; краєвид, ландшафт. 2. Картина або малюнок із зображенням краєвиду. 3. Жанр творів образотворчого мистецтва, присвячений зображенню краєвиду; пейзажний живопис. 4. Опис, зображення природи в літературі, музиці і т. ін.

Пейзажист: митець, що спеціалізується в жанрі пейзажу.

Пейзан: фальшиво, солодкаво зображений селянин чи селянка в художніх творах кінця 18 — початку 19 ст.

Пейоратив: слово чи фраза, що виражають презирство, ворожість, зневагу і т. п. і які несуть таке смислове навантаження в залежності від контексту. Напр. клоун, хакер, москаль.

Пейотль: північноамериканський кактус роду Лофофора, поширений у Техасі і Мексиці. Відомий завдяки мескаліну, який добувають з м'якоті стебел.

Пейси: традиційний елемент зачіски ортодоксальних юдеїв — довгі нестрижені пасма волосся на скронях. Довжина і форма П. залежать від традицій громади і місцевості, де проживає юдей.

Пейсмейкер: 1. спорт. Бігун, який лідирує і задає темп на середніх і довгих бігових дистанціях (починаючи від 800 метрів); «заєць», «кролик». 2. мед. Спеціалізовані клітини для поліпшення роботи певного органу (напр., серця, мозку).

Пек: залишок від перегонки деревного, торф'яного або кам'яновугільного дьогтю. Застосовують для виготовлення покрівельного толю, лаку.

Пекан: група видів деревних субтропічних рослин роду карія родини горіхових. Походить з Північної Америки. Плоди вживають в їжу і використовують для одержання харчової олії. Культивують.

Пекмез: згущений сік (сироп) фруктів, ягід та овочів. Виготовляється без додавання цукру, використовується як інгредієнт для приготування варення, щербету, рахат-лукуму.

Пеко: оранж-пеко; середній за якістю ґатунок чорного чаю, вироблений з чайного трилисника. Збирається виключно руками, виробляється, переважно, в Китаї, Індії, Шрі-Ланці.

Пектини: група полісахаридів та близьких до них за будовою речовин рослинного походження, які при гідролізі дають значну кількість галактуронової кислоти. Містяться головним чином у соках плодів і коренеплодів. Застосовують у кондитерському виробництві.

Пектораль: 1. Дорогоцінна металева нагрудна прикраса, що її носили як ознаку влади фараони, єврейські первосвященики, римські сановники. Відома у скіфів. 2. Хрест із благородного металу з реліквіями, що його носять на грудях кардинали, єпископи й абати.

Пектусин: лікарський препарат. Застосовують при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів.

Пекулій: в Стародавньому Римі рухоме й нерухоме майно, яке на певних умовах рабовласник давав у користування залежним від нього особам і рабам, зберігаючи при цьому власність на майно.

Пелагіаль: товща води озер, морів і океанів як середовище, що не межує з дном.

Пелагічний: морський, утворений під впливом дії моря; П-і відклади — відклади, що утворюються далеко від берегів, у морях і океанах (органічний мул, мінеральні, частинки, принесені з материків і космосу).

Пелагра: хронічне захворювання людини й тварин, спричинюване нестачею в організмі вітаміну РР. Характеризується ураженням шкіри, що стає сухою і лущиться.

Пеларгонія: рід одно- і багаторічних трав'янистих та кущових рослин родини геранієвих. Поширені в Африці, Південній і Передній Азії та Європі. Деякі види культивують як декоративні, інші — як ефіроолійні рослини, що дають гераніол.

Пеленг: 1. Напрям від спостерігача до будь-якого об'єкта. Визначають кутом між площиною меридіана і вертикальною площиною, яка проходить через центр компаса та об'єкт. 2. Різновидність ладу (строю) військових кораблів або літаків. 3. П. ладу — кут між меридіаном і лінією ладу від 0 до 360°, відлічуваний за стрілкою годинника.

Пеленгатор: прилад для визначення пеленгів земних об'єктів і небесних тіл, а також курсових кутів судна (кутів між діаметральною площиною судна і напрямом на обраний об'єкт).

Пелікан: великий водоплавний птах з довгим гачкуватим дзьобом, яким ловить рибу, та з еластичним шкірним мішком під нижньою щелепою. Поширені в країнах з помірним і жарким кліматом. Інша назва — баба.

Пелікозаври: ряд викопних примітивних звіроподібних хижих плазунів. Жили за палеозою. Предками П. були котилозаври.

Пелікула: плівка, що вкриває тіло найпростіших тварин; являє собою ущільнений поверхневий шар цитоплазми.

Пеліти: осадочні породи, що складаються переважно з частинок, розмір яких не перевищує 0,01 мм.

Пелота: баскський національний вид спорту — гра з м'ячем на майданчику, з використанням руки, ракетки або спеціального кошика; праобраз сучасного сквоша.

Пелотон: спорт. основна група учасників спортивних перегонів.

Пельмені: страва у вигляді зварених у воді виробів з прісного тіста з начинкою з подрібненого м'яса або риби.

Пельтасти: різновид легкої піхоти в Стародавній Греції, озброєної кількома дротиками, метальним ременем, щитом без обода, покритим козячою або овечою шкурою (пелт — звідси й назва).

Пемза: вивержена гірська порода жовтого, сірого, світло-коричневого кольору; дуже легка, піноподібна. Використовують як образив, наповнювач тощо.

Пемікан: високопоживна паста з м'яса й жиру, застосовувана в полярних експедиціях і на зимівлях.

Пемфігус: хронічне захворювання шкіри та слизових оболонок людини, що характеризується утворенням пухирів. При П. порушується сольовий та водний обмін. Інша назва — пухирниця.

Пенальті: у футболі — штрафний удар з відстані в одинадцять метрів, який відбиває лише воротар без захисників; одинадцятиметровий удар.

Пенати: 1. У давньоримській міфології боги — покровителі дому, родини, іноді батьківщини. 2. перен. Повернутися до своїх пенатів — повернутися додому.

Пенге: грошова одиниця Угорщини до 1946 р.

Пенелопа: у давньогрецькій міфології дружина Одіссея. В світовій літературі ім'я П. стало синонімом подружньої вірності жінки.

Пенеплен: вирівняна ділянка суходолу, утворена внаслідок тривалої денудації гірської області в умовах відносного тектонічного спокою.

Пенетрометр: прилад, яким визначають консистенцію малярних фарб, жирів та інших матеріалів, вимірюючи глибину проникнення в них стандартної голки.

Пенетрометрія: вимірювання консистенції матеріалів.

Пензель: 1. Інструмент для живопису або малярних робіт у вигляді пучка штучних або природних волосків, закріплених на держаці. 2. перен. оздоблення одягу чи головного убору у вигляді пучка ниток (волокн); китиця.

Пеніс: зовнішній чоловічий орган, який виконує сечовидільну і репродуктивну функцію; член.

Пенітенціарій: 1. Духовна установа в Римі, що ім'ям папи дає "відпущення гріхів" і звільняє дану особу від виконання церковного зобов'язання(напр., від обітниці). 2. З кінця 18 — початку 19 ст. назва особливої системи в'язниць в Англії та США, де одиночне ув'язнення поєднується з каторжною роботою. 3. Священик, що здійснює богослужіння в церквах цих в'язниць і сповідує в'язнів.

Пенітенціарний: той, що стосується покарання, головним чином кримінального.

Пеніцилін: лікарський препарат; антибіотик. Застосовують при лікуванні гнійно-септичних та запальних процесів. Від назви плісеневого гриба — пеніцилія, з культури якого його одержують.

Пенні: розмінна монета Великобританії, 1/100 фунта стерлінгів; Фінляндії, 1/100 фінляндської марки. Інша назва — пенс.

Пенс: те саме, що й пенні — розмінна монета Великобританії, 1/100 фунта стерлінгів.

Пенсія: грошове забезпечення, що видається громадянам, звичайно щомісячно, у встановлених законом випадках (в разі старості, інвалідності і т. ін.), а також гроші, одержувані в рахунок такого забезпечення.

Пенсне: окуляри без завушних дужок, які тримаються пружинкою, що затискає перенісся.

Пента...: у складних словах відповідає поняттю "п'ять".

Пентагон: 1. мат. Геометрична фігура п'ятикутної форми, а також предмет такої форми. 2. П'ятикутна споруда, в якій розміщуються керівні військові установи США, а також військове відомство США.

Пентагональний: п'ятикутний.

Пентаграма: 1. мат. Фігура, що являє собою правильний п'ятикутник, на сторонах якого побудовано однакові рівнобедрені або рівносторонні трикутники. 2. В середні віки магічний знак на амулетах.

Пентагрид: електронна лампа, що має 7 електродів: анод, катод і 5 сіток (з них дві керуючі). Широко застосовувалась у схемах перетворювання частоти коливань.

Пентаедр: тіло, обмежене п'ятьма трикутними площинами; п'ятигранник. П. є, напр., піраміда, в основі якої лежить трикутник або чотирикутник.

Пентакосіомедимни: найбагатша і найвища за реформою Солона група громадян давніх Афін; по праву народження були членами екклесії.

Пентаметр: в античному віршуванні розмір вірша, що складається з двох рівних частин, поділених цезурою (в кожній частині — два дактилі і один наголошений склад; розмір подібний до гекзаметра).

Пентархія: 1. Колегія п'ятьох, один з органів державної влади в Стародавньому Карфагені. 2. Система ієрархії у Єдиній Вселенській Церкві п'яти патріархів (Риму, Константинополя, Александрії, Антиохії і Єрусалиму), при першості Риму, яка склалась після IV Вселенського собору 451 року. 3. Умовне позначення територіального поділу стародавньої Ірландії на п'ять «королівств» (федерацій племен) після завоювання її кельтами. 4. Міжнародний союз Росії, Пруссії, Австрії, Франції та Великобританії у 1818-22 роках. 3. Будь-який владний орган, де повноваження поділені між п'ятьма людьми; п'ятивладдя.

Пентастиль: давньогрецький храм з п'ятьма колонами на фасаді.

Пентатлон: античне (давньогрецьке) п'ятиборство, що було обов'язковим елементом олімпійських ігор. До П. входили: біг, стрибки, кидання диска й списа (дротика), боротьба й на завершення — боротьба двох найкращих.

Пентатоніка: звукова система, що має 5 звуків різної висоти в межах октави.

Пентахорд: п'ятиступеневий звукоряд у межах квінти.

Пентеконтор: 1. Давньогрецьке весельне судно з п'ятдесятьма гребцями. 2. Командир загону з півсотні чоловік.

Пентландит: мінерал класу сульфідів, бронзово-жовтого кольору. Нікелева руда. Від прізвища англійського мандрівника Дж. Пентланда. Інша назва — залізо-нікелевий колчедан.

Пентод: електронна лампа з п'ятьма електродами (катод, анод і 3 сітки). Застосовують у схемах генерування й підсилення електричних коливань.

Пентози: моносахариди, що містять п'ять атомів вуглецю в молекулі.

Пенчингбол: надувний шкіряний м'яч грушовидної форми, підвішений до платформи; служить боксерам для тренування.

Пеньюар: 1. Легкий жіночий домашній одяг. 2. В перукарнях — простирадло, яким накривають плечі під час підстригання або причісування.

Пеон (1): віршова чотирискладова стопа (один довга і три коротка) античної метрики; пеан.

Пеон (2): у деяких країнах Африки і Латинської Америки — сільськогосподарський робітник, який внаслідок кабальної залежності, юридичне відміненої, але фактично існуючої, перетворився на боргового раба.

Пеонаж: система кабальної залежності, за якої наймити, селяни, робітники перетворюються у боргових рабів поміщика. П. як форма експлуатації й досі зберігся в деяких країнах Латинської Америки.

Пепероні: різновид ковбаси італо-американської кухні. Зазвичай виготовляється виключно зі свинини, але може включати також куряче м'ясо або яловичину.

Пепіньєрка: у царській Росії дівчина, яку після закінчення середнього закритого жіночого навчального закладу залишено при ньому для педагогічного стажування.

Пеплум: 1. У Стародавній Греції і Стародавньому Римі жіночий верхній одяг з легкої тканини, який одягався на туніку. 2. Жанр історичного кіно з використанням біблейських або історичних сюжетів, міфів стародавнього світу; масштабні за своїми постановочними особливостями і технічними засобами.

Пепсин: 1. Травний фермент шлункового соку людини й хребетних тварин. Під впливом П. відбувається первинне розщеплення білків. 2. Лікарський препарат, що його одержують із шлунку свиней, овець тощо. Застосовують при гастритах та диспепсії.

Пептид: проміжний продукт взаємних перетворень амінокислот, білків в організмі людей, тварин і рослин.

Пептидази: ферменти, що розщеплюють поліпептиди й дипептиди. Містяться в організмі людини, тварин і рослин. Інші назви — пептигідролази, протеази.

Пептиди: речовини, до складу яких входять дві й більше амінокислот, з'єднаних між собою пептидними зв'язками. Проміжні продукти розпаду білків. Містяться в організмах людини, тварин і рослин.

Пептизація: розщеплення агрегатів частинок у колоїдних осадах (гелях) на первинні частинки.

Пептони: речовини, до складу яких входять дві й більше амінокислот, з'єднаних між собою пептидними зв'язками. Проміжні продукти розпаду білків. Містяться в організмах людини, тварин і рослин.Інша назва — пептиди.

Пер: довічне або спадкове звання представників вищого дворянства в ряді країн. Існує і досі в Англії.

Перверзія: збочення; найвищою мірою неприродна поведінка, повне спотворення, відхід від норми, постановка «з ніг на голову».

Пергамент: 1. Оброблена певним чином шкіра молодих тварин, що застосовувалася до винайдення паперу як матеріал для письма; пергамен. За назвою міста Пергам у Малій Азії, де було винайдено відповідну технологію обробки шкіри. 2. Сувій такого матеріалу. 3. Давній рукопис, документ, написаний на такому матеріалі. 4. Дуже міцний, цупкий обгортковий папір, який не пропускає жиру і вологи.

Пергамін: 1. Тонкий міцний папір, схожий на пергаментний, з якого виготовляють паперову кальку або пакувальний матеріал для масложирових продуктів. Від назви стародавнього м. Пергама у Малій Азії. 2. Ізоляційний і покрівельно-підкладочний рулонний картон.

Пергідроль: тридцятипроцентний водний розчин перекису водню, що застосовують для вибілювання тканин, вовни і т. ін., витравлювання волосся, а також для консервації, дезинфекції.

Пергола: альтанка з кам'яних стовпів або легких арок, обсаджена виткими рослинами.

Пери...: префікс, що означає: навколо, кругом, зверх, через.

Перигастрит: запальне ураження серозної оболонки шлунка.

Перигей: найближча до Землі точка орбіти Місяця або якого-небудь штучного супутника Землі.

Перигелій: найближча до Сонця точка орбіти планети, комети тощо.

Перидерма: 1. Комплекс вторинних покривних тканин у рослин. Захищає органи рослин від механічних пошкоджень, зайвого випаровування, ураження бактеріями тощо. 2. Тверда органічна оболонка, яка вкриває стебла колоній морських гідроїдних поліпів.

Перидинеї: група одноклітинних організмів, що займають проміжне місце між нижчими рослинами й тваринами. Живуть у морях, рідше — у прісноводних водоймах. Мають значення як корм для морських тварин. Інша назва — панцирні джгутиконосці.

Перидій: оболонка плодового тіла деяких грибів.

Перидот: те саме, що й олівін.

Перидотит: узагальнена назва повнокристалічних гірських порід на основі олівіна і піроксена.

Перикард: замкнений мішковидний утвір, що оточує серце. Інша назва — навколосерцева сумка.

Перикардит: запалення перикарда людини й тварин, виникає як ускладнення ревматизму, туберкульозу тощо.

Перикарпій: стінка плода у рослин, що оточує насіння, насінину.

Периметр: довжина замкнутого контура. Поняття "периметр" застосовують здебільшого до многокутника.

Периметрит: запалення очеревини, що вкриває матку у людини й тварин. Виникає як ускладнення запальних захворювань жіночих статевих органів, родів, абортів тощо.

Перинефрит: запалення тканин навколо нирки.

Перипатетики: послідовники філософської школи, заснованої давньогрецьким філософом Арістотелем у 335 р. до н. е. в Афінах. Назву школи пов'язують із звичкою Арістотеля викладати філософію своїм учням під час прогулянок.

Перипетії: раптові різкі зміни у чиємусь житті; непередбачені ускладнення у розвитку подій, справ і т. ін.; несподівана пригода. Несподівані повороти у розгортанні сюжету літературного твору.

Периптер: будівля, здебільшого античний храм, з усіх боків оточена колонадою, портиком.

Периселеній: найближча до центра Місяця точка орбіти штучного супутника Місяця.

Перископ: оптичний прилад (труба з дзеркалами, призмами) для оглядання місцевості з укриттів, танків, поверхні моря з підводних човнів, а також для спостереження за процесами у високотемпературних, іонізаційних камерах тощо.

Перисперм: живильна тканина в насінні ряду рослин. Використовується зародком під час його розвитку.

Перистальтика: хвилясті ритмічні скорочення стінок стравоходу, шлунка й кишечника у людини й тварин.

Перистиль: в античній архітектурі колонада, портик, галерея навколо площі, саду, двору тощо.

Перитецій: замкнуте плодове тіло сумчастих грибів.

Перитоніт: запалення очеревини у людини й тварин. Здебільшого виникає як ускладнення запальних захворювань органів черевної порожнини (апендициту, виразкової хвороби тощо), а також при пораненнях живота.

Периферичний: той, що перебуває зовні; окраїнний, віддалений від центру.

Периферія: 1. Окраїнна частина чого-небудь, на відміну від центральної. 2. Частина країни, області віддалена від центру її, окраїна, провінція. 3. Замкнута крива, що обмежує частину площі. 4. перен. Глухомань, глушина.

Перифраз: описовий зворот мови, в поезії — стилістичний прийом, коли власне ім'я, предмет чи явище називають не прямо, а через їхні характерні риси та ознаки (напр., "чорне золото" замість "кам'яне вугілля").

Перифраза: стилістичний прийом, коли кого-, що-небудь називають не прямо, а описово за його найхарактернішими рисами, ознаками; описовий мовний зворот, ужитий замість звичайної назви когось, чогось.

Перихондр: зовнішній сполучнотканинний шар хряща, за винятком суглобового. Інша назва — охрястя.

Перицентр: точка орбіти небесного тіла, найближча до тіла, навколо якого відбувається рух. Залежно від назви центрального тіла П. називають періастром, перигеєм, перигелієм тощо.

Перицикл: зовнішній шар клітин осьового циліндра (центральної частини) стебла й кореня в рослин. З П. деяких рослин (льон, коноплі та ін.) одержують текстильне волокно.

Перициклоїда: плоска крива, яку описує точка, що лежить на колі, якщо це коло котиться без ковзання по нерухомому колу, що дотикається до першого кола зсередини. Будь-яка П. є водночас епіциклоїдою.

Пері...: префікс, що означає: навколо, кругом, зверх, через.

Пері: у перській і грецькій міфології — добра фея, що охороняла людей від злих духів.

Періаденіт: запалення тканин навколо лімфатичних залоз.

Періакти: в давньогрецькому театрі — декорації у вигляді тригранних призм, що обертаються.

Періастр: найближча до зорі точка орбіти іншої зорі, що рухається навколо першої як центрального тіла.

Періеки: особисто вільне, але політично безправне населення Спарти, Фессалії, Кріту та інших областей Стародавньої Греції.

Періелектротон: зміна властивостей нерва, яка виникає на певній віддалі від місця дії на нього електричного струму.

Період: 1. Проміжок часу, обмежений певними датами, подіями і т. ін. Час, коли відбувається певна подія, триває дія, розгортається чиясь діяльність. 2. Певна стадія, фаза чого-небудь, що характеризується визначними подіями, явищами і т. ін. 3. Проміжок часу, протягом якого відбувається якийсь регулярно повторюваний процес або рух; тривалість. 5. мат. Група цифр нескінченного десяткового дробу, що весь час повторюється в однаковій послідовності. 6. лінгв. Складна синтаксична побудова, що характеризується докладним викладом думки, має ритмічно завершену інтонацію і становить одне складне речення. 7. муз. Невелика закінчена побудова, що складається переважно з двох подібних за структурою музичних фраз, які завершуються різними каденціями. 8. П. спокою — час, коли у рослин значно знижується інтенсивність обміну речовин. 9. П. піврозпаду — час, протягом якого розпадається половина радіоактивної речовини. 10. У хокеї — одна з етапних частин гри.

Періодизація: поділ процесів розвитку на основні періоди, що якісно відрізняються один від одного.

Періодика: 1. Періодичні видання — газети, тижневики, журнали, наукові записки й частина літературно-художніх альманахів та збірників; сукупність періодичних видань. 2. мед. Ритмічні зміни фізіологічних функцій організму в певні проміжки часу.

Періодичний: той, що з'являється, повторюється через певні проміжки часу, певні строки; П. дріб — десятковий дріб, у якого безмежно повторюється одна або група цифр, напр., 1/3 = 0,333...; П-і функції — функції, що не змінюють свого значення при додаванні до аргументу певного числа (т. зв. періоду).

Періодонтит: запалення тканин, що вкривають корені зубів у людини й тварин.

Періост: зовнішня оболонка, яка оточує і живить кістку; окістя, надкісниця.

Періостит: запалення тканини, що вкриває кістку (періосту) у людини й тварин.

Перкаль: тонка цупка дешева бавовняна тканина полотняного переплетення. Використовується для парашутів, спецодягу та різних технічних потреб.

Перкусія: 1. Вистукування; метод дослідження внутрішніх органів. За характером звуку, що виникає при вистукуванні, можна встановити розміри і положення органів, а також характер їх ураження. 2. Група ударних інструментів (гонг, трикутник, ксилофон, челеста тощо) в музичних ансамблях; особливо поширені в джазах.

Перламутр: внутрішній шар черепашок деяких морських і прісноводних молюсків, що має мінливе забарвлення і використовується як цінний матеріал для виготовлення ґудзиків, прикрас і т. ін.

Перлвейс: свинцеві білила, забарвлені синькою.

Перли: тверде утворення арагоніту біогенного походження, яке виникає всередині мушлі деяких двостулкових молюсків як реакція на стороннє подразнення мантії.

Перліт: 1. Скловидна вулканічна порода, яка використовується як будівельний, ізоляційний матеріал. 2. Одна зі структурних частин залізовуглецевих сплавів (сталі, чавуну).

Перлон: штучне синтетичне волокно, а також тканина з цього волокна; капрон.

Перлюстрація: розпечатування й перегляд поштової кореспонденції без відома адресата.

Перм: останній геологічний період (299 — 252 млн років тому) палеозойської ери, що настав після кам'яновугільного і передував тріасовому періоду мезозою. Термін за назвою міста Перм у Росії запроваджено у 1841 році англійським геологом Родеріком Мерчісоном.

Пермалой: залізонікелевий сплав великої магнітної проникності, застосовуваний в електро- й радіотехніці, телефонії тощо.

Перманганати: солі марганцевої кислоти. Застосовують як окислювачі, дезинфікуючий засіб.

Перманганатометрія: метод кількісного хімічного аналізу, при якому основним реагентом є титрований розчин перманганату калію.

Перманент: електрична або хімічна завивка волосся, яка зберігається протягом кількох місяців

Перманентний: який триває безперервно; постійний, неперервний.

Пермеаметр: прилад для вимірювання напруженості магнітного поля, магнітної індукції та інших характеристик феромагнітних матеріалів; різновид магнітометра.

Пермутити: речовини (алюмосилікати натрію і калію), за допомогою яких змінюють якість води (напр., зменшують вміст у ній солей).

Пернач: старовинна зброя — коротка палиця з металевим наконечником на зразок оперення; символ влади у козаків.

Перніціозний: злоякісний; П-а анемія — злоякісне недокрів'я.

Пероксидази: ферменти, що каталізують окислення різних органічних сполук, нітритів та йодитів киснем перекису водню. Містяться переважно в рослинних тканинах.

Перон: 1. Платформа, збудована вздовж колії, біля якої зупиняється поїзд на залізничній станції; дебаркадер, рампа. 2. архіт. Низька тераса з каменю, що примикає до будинку.

Перпендикуляр: пряма лінія, що утворює прямий кут з даною прямою або площиною. П. називають ще відрізок цієї прямої між даною точкою і точкою перетину прямих або прямої з площиною.

Перпендикулярний: той, що утворює прямий кут з прямою або площиною.

Перпетуум-мобіле: вічний двигун, тобто машина, що ніби могла б діяти, не живлячись якою-небудь енергією (П.-м. 1-го роду), або машина, що перетворювала б на роботу всю енергію, яка надходить до неї (П.-м. 2-го роду).

Персеверація: психічний стан, який характеризується невідступним або частим повторенням якого-небудь слова, думки, мелодії, дії.

Персеіди: потік метеорів, радіант якого міститься в сузір'ї Персея.

Персей: 1. У давньогрецькій міфології один з героїв, що швидко виріс у богатиря і відзначився перемогами над темними силами (відтяв голову Медузі, подолав морське страховисько тощо). 2. Сузір'я в Північній півкулі неба.

Персептрон: електронний пристрій для розпізнавання зорових образів.

Персефона: у давньогрецькій міфології — богиня підземного царства і родючості землі, символ щорічного пробудження рослинності.

Перси: народ, що становить основне населення Ірану (Персії).

Персіпан: кондитерська суміш з подрібнених ядер абрикосових або персикових кісточок, цукру, цукрової пудри, крохмалю.

Персона ґрата: представник іноземної держави в ранзі посла або постійного повіреного у справах, який отримав згоду приймаючої країни на перебування на своїй території (підтвердженого агреманом).

Персона нон ґрата: 1. Іноземна особа, перебування якої і тій чи іншій країні заборонене урядом цієї країни. 2. Форма переслідування іноземних дипломатів, які захищені дипломатичним імунітетом від арешту та інших видів переслідування.

Персона: 1. Особа, людина як окрема особистість; поважна знатна особа. 2. Одна людина, їдець (за столом під час обіду, вечері і т. ін.).

Персонаж: дійова особа в художньому творі.

Персонал: особовий склад, колектив працівників певної установи, підприємства тощо; штат. Група робітників установи, підприємства, що працюють в одному відділі, на одній ділянці роботи або виконують ті самі функції, мають той самий фах.

Персоналізм: релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, за якою світ є ієрархією "осіб" (персон), що розглядаються як первинні реальності й найвищі духовні цінності, над якими панує "верховна особа" — бог.

Персоналія: короткий нарис життя і творчості кого-небудь.

Персональний: особистий, особовий.

Персоніфікація: надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх; уособлення.

Перспектива: 1. Спосіб зображення на площині або на кривій поверхні об'ємних предметів такими, якими ми бачимо їх з певної точки спостереження 2. Розділ нарисної геометрії, що вивчає правила зображення просторових тіл за допомогою проектування їх на площину. 3. Простір, який можна охопити оком; вид у далину; оковид, панорама, картина. 4. Можливості кого-небудь у майбутньому; сприятливі умови для майбутньої діяльності когось або наступного розвитку чогось.

Перспективізм: філософ. суб'єктивно-ідеалістичний напрям у теорії пізнання, за яким пізнання зумовлене позицією пізнаючого суб'єкта, перспективою його бачення світу.

Перспективний: 1. Той, що стосується перспективи. 2. Той, що належить до майбутнього, передбачає майбутній розвиток. 3 перен. Той, від кого очікують сприятливих результатів.

Персульфати: солі надсірчаної кислоти. Застосовують здебільшого в хімічних аналізах.

Пертинентність: 1. Суб'єктивна оцінка відповідності отриманого результату до затрачених на його отримання зусиль. 2. спец. Співвідношення об'єму корисної інформації до загального об'єму отриманої інформації.

Пертурбація: 1. Раптове порушення нормального ходу чогось. 2. астр. Зміна орбіти небесного тіла від діяння іншого тіла, що не є центральним для даного (напр., тяжіння планети Юпітер спричинює великі П. в орбітах астероїдів, комет).

Пертусин: лікарський препарат. Застосовується як відхаркувальний засіб при бронхітах, коклюші тощо.

Перука: штучний головний покрив з чужого або синтетичного волосся, прикріплених на якусь основу.

Перфект: дієслівна форма в індоєвропейських мовах, що виражає дію, закінчену в минулому, результат якої наявний і в момент мовлення.

Перфекціонізм: 1. Переконаність у тому, що досконалість є тією метою, до якої має прагнути людина. 2. психол. патологічне прагнення найкращого результату.

Перфокарта: картка з цупкого картону для записування (кодування) інформації пробиванням отворів або вирізуванням ділянок за певною системою. Використовували П. при автоматичній обробці інформації.

Перфоманс: одна з форм сучасного мистецтва, в якій обов'язковими елементами твору є час, простір, тіло виконавця і його взаємодія із аудиторією. Термін вперше використаний у 1952 році американським композитором Джоном Кейджем.

Перфоратор: 1. Машина для пробивання отворів у папері (перфокарті, перфострічці), кінострічці тощо. 2. Машина для механічного буріння свердловин.

Перфорація: 1. мед. Порушення цілісності стінки якого-небудь порожнистого органа. 2. тех. Пробивання отворів у якому-небудь матеріалі. 3. Система спеціально пробитих отворів у телетайпній стрічці, на картках лічильних машин тощо.

Перфузія: пропускання рідини штучним способом через порожнину органа або через кровоносні судини органа, частини тіла чи всього організму.

Перхлорати: солі хлорної кислоти. Застосовують для виготовлення вибухових і піротехнічних речовин.

Перцепієнт: в телепатії — людина, що сприймає мислені сигнали, які посилає при проведенні телепатичного сеансу інша людина (індуктор).

Перцептрон: електронний пристрій для розпізнавання зорових образів; персептрон.

Перцепція: безпосереднє відображення предметів та явищ об'єктивної дійсності органами чуття, чуттєве сприйняття зовнішніх предметів..

Перч: позастимна одиниця довжини, площі та об'єму. 1 П. у Давньому Римі становив 10 футів (3 м), у середньовікових Франції, Англії та Ірландії — від 10 до 25 футів. Як одиниця площі 1 П. = 16,5 квадратних фути = 1/40 руда = 25,29 м² = 0,00625 акра. у Шрі-Ланці — стандартна одиниця земельної площі, рівна 25 м². Як міра об'єму 1 П. = 2160 кубічних дюйма = 24,75 кубічних фута = 0,700842 м³.

Перш: дерев'яна або металева довга жердина, яку застосовують в акробатичних вправах.

Першерон: порода ваговозних коней. Виведена у Франції в провінції Перш.

Песева: розмінна монета Гани, 1/100 нового седі.

Песета: грошова одиниця Іспанії, поділяється на 100 сентимо.

Песимізм: світосприймання, перейняте смутком, безнадією, зневірою в успіх, краще майбутнє; безнадійність, похмурість; протилежне — оптимізм.

Песиміст: особа, схильна бачити все в темному світлі; той, хто пройнятий песимізмом.

Песимум: послаблення діяльності органа при надмірно сильному чи частому подразненні його.

Песо: 1. Старовинна іспанська срібна монета вартістю 8, пізніше 20 реалів. 2. Грошова одиниця Аргентіни, Болівії, Домініканської Республіки, Колумбії, Куби, Мексики, Філіппін (поділяється на 100 сентаво), Уругваю (поділяється на 100 сентесимо).

Пестициди: хімічні засоби боротьби з шкідливими організмами: комахами (інсектициди), кліщами (акарициди), грибами (фунгіциди), бактеріями (бактерициди), гризунами та іншими хребетними (ратициди, зооциди) тощо.

Петарда: 1. Старовинний розривний снаряд (жерстянка), наповнений порохом; застосовувався для висаджування в повітря мостів та ін. 2. Сигнальний розривний снаряд для зупинення залізничного поїзда в разі небезпеки. 3. В піротехніці — паперовий снаряд, наповнений порохом, який дає часті вибухи.

Петит: дрібний друкарський шрифт, розмір якого дорівнює 8 пунктам, що застосовується для складання суцільного тексту довідників, словників, журналів, в інших виданнях — переважно приміток, виносок і т. ін.

Петиція: письмове, переважно колективне прохання, клопотання, звернене до державних керівних установ або до глави уряду.

Петрифікація: скам'яніння.

Петро...: у складних словах відповідає поняттям "камінь", "гірська порода".

Петрогенезис: утворення й походження гірських порід.

Петрогліфи: стародавні зображення на скелях, каменях, стінах печер; джерела для вивчення господарства, побуту, культури стародавніх народів.

Петрографія: 1. Галузь геології, яка вивчає гірські породи з точки зору їх мінерального і хімічного складу, геологічних особливостей поширення і змін. 2. Описова частина петрології. 3. У широкому розумінні — те ж саме, що й петрологія.

Петролеум: назва нафти в англомовних країнах (США, Англії та інших).

Петрологія: наука, галузь геології, що вивчає гірські породи, їхній мінералогічний та хімічний склад, структуру, умови утворення й поширення, зміни в земній мантії, корі і на поверхні Землі.

Петрофіти: рослини скель і кам'янистих осипів.

Петрургія: кам'яне литво. Застосовують для дорожнього покриття, кислотривких футеровок (обкладання спеціальною цеглою), виготовлення монументальних архітектурних деталей.

Пі-мезони: три різновиди нестабільних елементарних частинок, два види електрично заряджені (пі-плюс-мезон і пі-мінус-мезон ), а третій (пі-нуль-мезон) електрично нейтральний.

Пі: 1. Шістнадцята літера грецького алфавіту. 2. Ірраціональне число, що позначає відношення довжини кола до його діаметра (3,14159265...).

Піала: поширена на Сході кругла посудина для пиття у вигляді невеликої розширеної доверху чашки без ручки.

Піанізм: 1. Характерні особливості фортепіанної музики. 2. Майстерність гри на фортепіано.

Піаніно: великий ударно-клавішний музичний інструмент, що має форму високого ящика з вертикально натягнутими струнами всередині і з горизонтально розташованою клавіатурою на виступі спереду; різновид фортепіано.

Піаніссімо: муз. сила звуку при виконанні музичного твору — дуже тихо, найвищий ступінь піано.

Піано: муз. тихо, нечутно.

Піанола: 1. Музичний пристрій, що перетворює піаніно на механічне фортепіано. 2. Назва одного з видів механічного фортепіано.

Піар: технології створення і впровадження образу об'єкта (ідеї, товару, послуги, персоналії, організації, бренду) в ціннісний ряд, з метою закріплення цього образу як ідеального і необхідного в житті. У широкому сенсі — управління громадською думкою, вибудовування взаємин суспільства і державних органів або комерційних структур, у тому числі, для об'єктивного осмислення соціальних, політичних чи економічних процесів.

Піасава: волокна різних тропічних пальм; застосовуються для виготовлення щіток, канатів тощо.

Піастр: 1. Італійська назва старовинної іспанської монети песо. 2. Розмінна монета: Єгипет, 1/100 єгипетського фунта; Туреччини (куруш), 1/100 турецької ліри; Іорданії, 1/100 іорданського динара; Лівану, 1/100 ліванського фунта; Судану, 1/100 суданського фунта та інших країн.

Пігмаліон: 1. За давньогрецькою міфологією — скульптор, який закохався у вирізьблену ним статую Галатеї. Афродіта оживила її, і Г. стала його дружиною. 2. перен. Людина, закохана у своє творіння.

Пігмеї: 1. За уявленням давніх греків, карлики, що жили у якійсь далекій південній країні. 2. Загальна назва низькорослих племен Центральної Африки, Південно-Східної Азії та Океанії. 3. перен. Дріб'язкова, нікчемна людина.

Пігментація: забарвлення пігментом зовнішнього покриву тваринного і рослинного організмів.

Пігменти: 1. біол. Забарвлені органічні речовини, що входять до складу тваринних і рослинних тканин, надаючи їм відповідне забарвленя; відіграють важливу роль у життєдіяльності організмів. 2. хім. Забарвлені речовини, нерозчинні у воді та плівкоутворювачах (лаках тощо). Застосовують для виготовлення фарб, лаків і т. ін.

Пігмоїди: умовна назва низькорослих племен Центральної Африки та деяких областей Південно-Східної Азії.

Піджин: говірка, що виникає при міжетнічних контактах за участю трьох і більше мов. Як правило, має невеликий словниковий запас (порядка 1000 слів). У деяких випадках П., при передачі з покоління в покоління, може перетворитись у самостійну мову (напр. креольська).

Пієліт: запалення ниркових мисок.

Пієлографія: метод рентгенологічного дослідження нирок.

Пієлонефрит: запалення ниркових мисок, ускладнене запаленням нирок.

Піємія: форма сепсису, при якій в різних органах утворюються численні метастатичні гнійники.

Пієтет: глибока пошана до когось, до чогось.

Пієтизм: 1. Побудована на містицизмі і відкиданні обрядової сторони релігійна течія, яка виникла у 17 ст. серед протестантів Німеччини. 2. Релігійно-містичний настрій, часто удаваний, фальшивий; відповідна поведінка. 3. перен. Палке обожнювання кого-небудь або беззастережна віра у щось.

Піжама: 1. Домашній легкий костюм зі штанів і куртки вільного крою, який носять удома, в лікарні і т. ін. або вдягають для спання. 2. В Індії — широкі панталони з легкої тканини.

Піжон: пуста, франтувата людина, джиґун, дженджик.

Піїтика: 1. Наука про художню літературу, теорія літератури. 2. Теорія поезії (композиція, образність мови, ритміка, римування тощо). 3. Система художніх принципів того чи іншого літературного напряму або окремого поета. Внша назва — поетика.

Пік: 1. Гостроверха гірська вершина. Іноді під П. розуміють гірську вершину взагалі, незалежно від її форми. 2. Найвища точка в розвитку певного явища; короткочасне різке піднесення в чомусь, напр., час посиленого навантаження роботи електростанції, руху транспортних засобів тощо.

Пікіруватися: обмінюватися різкими зауваженнями, ущипливими словами.

Пікадор: учасник бою биків — вершник, що в кориді розлючує бика уколами списа — піки.

Пікантний: 1. Різкий, гострий на смак, пряний (про соус, підливу і т. ін.). 2. перен. Який викликає гострий інтерес, зацікавленість своєю незвичайністю, сенсаційністю і т. ін.; гостроцікавий, сенсаційний, скандальний; не зовсім пристойний, непристойний; масний, сальний.

Пікап (1): 1. Невеликий автомобіль для перевезення вантажів або пасажирів. 2. Пристрій до комбайна для підбирання скошених стебел та транспортування їх у молотильний апарат.

Пікап (2): сукупність методів і прийомів для знайомства і спокушування; розм. — зйом.

Піке (1): бавовняна або шовкова тканина полотняного переплетення з рельєфним малюнком у вигляді рубчиків або опуклих візерунків на лицьовому боці. Застосовують для шиття плаття, як оздоблювальний матеріал.

Піке (2): стрімкий політ, зниження літака з великою швидкістю під кутом понад 30° до земної поверхні.

Пікет (1): 1. Невеликий військовий сторожовий загін; застава, стежа, дозор. 2. Група страйкарів, яка виділяється під час страйку для підтримання порядку, для охорони чого-небудь. 3. Група демонстрантів, яка чергує на вулиці, в громадському місці з спеціальною метою.

Пікет (2): 1. Точка місцевості, що знаходиться на певній віддалі від іншої точки і відмічена при нівелюванні кілочком, забитим до рівня землі. 2. Одиниця виміру довжини залізничних ліній, що дорівнює 100 м.

Пікет (3): старовинна гра у карти, розрахована на двох, трьох, іноді чотирьох картярів.

Пікетаж: вибір точок на місцевості і позначення їх для встановлення рейок при нівелюванні.

Пікколо: музичний інструмент, найменший за розмірами і найвищий за звучанням (напр., маленька флейта).

Пікнік: розважальна прогулянка компанією (звичайно із закускою на лоні природи).

Пікнічний: огрядний; П. тип — тип будови тіла людини, для якого характерні кремезна фігура, коротка шия і великий живіт.

Пікнозонд: прилад, яким вимірюють густину морської води на різних глибинах.

Пікнометр: скляна посудина невеликої ємності (кілька кубічних сантиметрів) для визначення густини рідких або твердих тіл.

Пікноспори: те саме, що й спермації.

Піко...: у складних словах — назвах одиниць вимірювання — означає зменшення в тисячу мільярдів раз основної одиниці.

Пікотаж: вбивання між тюбінгами дерев'яних (у переміжку з сталевими) клинів, щоб кріплення шахти було повністю водонепроникним.

Пікрати: солі пікринової кислоти.

Пікринова кислота: органічна сполука, кристали жовтого кольору, отруйна; бризантна вибухова речовина. Інша назва — тринітрофенол.

Піксель: 1. В растровій графіці — неподільний двомірний об'єкт, що має певний колір. Термін введено в 1965 році американським інженером Фредеріком Біллінгслі (1921 – 2002 рр.). 2. Найменший елемент матриці дисплея, що формує зображення.

Піктограма: малюнкове спрощене зображення предметів, понять, що заміняло слово.

Піктографія: одна з найбільш ранніх форм писемності через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками. В деяких народів збереглася до наших днів.

Пікулі: суміш із дрібно нарізаних маринованих із прянощами овочів, які вживаються як приправа до м'ясних і рибних страв.

Пікуль: одиниця ваги в ряді країн Південно-Східної Азії.

Пілігрим: 1. Паломник, прочанин; богомолець, який іде на поклоніння до святих місць. 2. перен. Мандрівник, подорожній.

Пілатес: система фізичних вправ для зміцнення м'язів тіла і покращення загального фізичного стану організму. Розроблена на початку ХХ ст. американським спортивним спеціалістом Йозефом Пілатесом (1993-1967 рр.). В основі П. лежить контроль над диханням, правильність виконання вправ і усвідомлення їх дії на відповідну групу м'язів.

Пілерс: вертикальний стояк, що підтримує бімс, а з ним і палубу судна.

Пілокарпін: лікарський препарат; алкалоїд. Застосовують для лікування глаукоми та деяких інших очних хвороб.

Пілокарпус: рід вічнозелених тропічних рослин родини рутових. З листя деяких видів П. одержують пілокарпін. Культивують.

Пілон: 1. Масивна споруда у формі зрізаної піраміди. Будували найчастіше перед єгипетськими храмами по боках від порталу. 2. Елемент оформлення в'їзду в місто або на міст. 3. Масивний стояк моста, підземної станції метрополітену тощо.

Пілот: льотчик; спеціаліст з керування літальним апаратом (літак, вертоліт, планер, аеростат, дирижабль).

Пілотаж: мистецтво керувати літальним апаратом (літаком тощо).

Пілотка: форменний (частіше — військовий) головний убір у вигляді плоскої клинополібної суконної шапочки.

Пілум: давньоримський метальний спис довжиною близько 2 метрів і масою до 4 кілограмів.

Пілястр: плоский, схожий на колону, виступ на поверхні стіни чи стовпа. П. має базу, стовбур і капітель, іноді канелюри.

Пін-ап: 1. Стиль плакатної графіки, для якого характерне ідеалізоване зображення красивих дівчат у спокусливій і фривольній формі. 2. Розтиражований образ секс-символу.

Пініоли: їстівні горіхоподібні насінини із шишок пінії.

Пінія: вид хвойних деревних рослин родини соснових. Дико росте в Середземномор'ї, де її також культивують. В Україні вирощують як декоративну рослину. Інша назва — італійська сосна.

Пінакотека: 1. у Стародавній Греції сховище творів живопису. 2. Назва деяких сучасних західноєвропейських картинних галерей.

Пінас: вітрильно-гребне судно невеликої осадки, поширене у в XVI-XVIII ст. Використовувалось у мілководних акваторіях для перевезення вантажів, військових операцій, переслідування, патрулювання, супроводження кораблів вищого класу.

Пінг-понг: спортивна гра з маленьким целулоїдним м'ячем, який перекидають (за певними правилами) дерев'яною ракеткою над столом, розділеним невисокою поперечною сіткою. Інша назва — настільний теніс.

Пінгвін: великий морський антарктичний птах зі схожими на ласти короткими крилами, пристосованими не для літання, а для плавання.

Пінгвіни: ряд нелітаючих плаваючих птахів. Поширені в Антарктиці, Субантарктиці, а також в Австралії, Новій Зеландії. Використовують шкурки, т. зв. пташине хутро.

Піндос: 1. Історично — житель Греції, грек. 2. Давня порода гірських поні, фесалійських коней, виведених у Греції. У висоту досягають 130 см. 3. розм. — американець.

Пінк: рожева фарба, до складу якої входять окиси олова й хрому.

Пінка: невелике двощоглове судно, призначене для рибальства або перевезення вантажів.

Піноль: циліндричний повзун у металорізному верстаті.

Пінта: міра ємності в Англії і Америці (близько 0,5 л), Франції (майже 0,9 л).

Пінцгау: порода молочно-м'ясної породи великої рогатої худоби, а такоє корова і бик такої породи. Виведена в Австрії в гірській місцевості Пінцгау.

Пінцет: пластинчастий пружний інструмент у вигляді щипчиків для захоплення дрібних предметів. Використовують у медицині, техніці, годинниковій та фотографічній справі для захоплення малих, крихких і т. ін. предметів.

Пінцирування: видалення верхівки ростучого пагона. За допомогою П. формують крону в плодових і декоративних дерев, а також регулюють плодоношення (в овочівництві). Інша назва — прищипування.

Пінчери: група порід свійських собак службового й декоративного призначення.

Піодерміт: гноячкові захворювання шкіри у людини й тварин. Спричинюється гноєтворними мікробами — стрептококами і стафілококами. До П. відносять фурункульоз, карбункул, бешиху тощо. Інша назва — піодермія.

Піолотаж: уміння керувати літальним апаратом, а також така дія.

Піонер: 1. Людина, яка однією з перших проникає в новий, недосліджений край, освоює його; перший поселенець. 2. перен.Людина, що поклала початок новому в якійсь галузі; новатор, зачинатель, засновник, фундатор чогось.

Піонефроз: гнійне запалення нирки, при якому її порожнина заповнюється гноєм.

Піони: три різновиди нестабільних елементарних частинок, два види електрично заряджені (пі-плюс-мезон і пі-мінус-мезон ), а третій (пі-нуль-мезон) електрично нейтральний. Інша назва — пі-мезони.

Піорея: гноєтеча. Альвеолярна П. — те саме, що й пародонтоз.

Піпа: міра об'єму для вимірювання вина та пива в Британії, США, Іспанії, Португалії. Залежить від країни і регіону, де вона використовується. У Британії 1 П. = 2 хогсхеда = 1/2 тана = 105 галонів = 477,33945 літра'; у США 1 П. = 126 американським галонам = 476,961884784 літра. У Іспанії та Португалії 1 П. може становити від 482 до 570 літра.

Піперазин: лікарський препарат. Застосовується як протиглистяний засіб при лікуванні аскаридозу та ентеробіозу.

Піперидин: органічна азотовмісна сполука; безбарвна рідина з неприємним запахом. Застосовують в аналітичній хімії та органічному синтезі.

Пір: священнослужитель; в єзидській теології — майстер, покровитель; в суфістській теології — керівник суфіїв.

Піраміда: 1. Многогранник, одна грань якого (основа) є довільним многокутником, решта граней (бічних) трикутники зі спільною вершиною. Якщо П. перетнути площиною, паралельною до основи, то одержимо П., подібну до початкової, та зрізану піраміду. 2. Величезна кам'яна споруда з чотирикутною основою і боковими гранями у формі трикутників із спільною вершиною, що служила гробницею фараонів у Стародавньому Єгипті; усипальня; споруджували П. також стародавні мексіканці. 3. Гра на більярді. 4. Акробатична чи гімнастична фігура, яку утворюють спортсмени, що стоять один над одним у кілька поверхів. 5. Група предметів, укладених або складених у вигляді купки, що має широку основу і звужується догори. 6. Пристосування для тримання і зберігання гвинтівок і рушниць.

Пірамідальний: той, що має форму піраміди; П. куб (тетрагексаедр) двадцятичотиригранник, що являє собою куб (гексаедр), на кожну грань якого насаджено чотиригранну піраміду; П. октаедр (тригонтриоктаедр) двадцятичотиригранник, що являє собою октаедр, на кожну грань якого насаджено тригранну піраміду.

Пірамідон: біла кристалічна речовина, шо вживається як ліки для зниження температури і вгамування головного болю; амідопирин.

Пірамеїн: лікарський препарат, застосовують як болезаспокійливий і жарознижувальний засіб.

Піранометр: прилад для вимірювання інтенсивності сонячної радіації.

Піраргірит: мінерал класу сульфосолей, темно-червоного кольору. Руда срібла.

Пірат: 1. Морський грабіжник; розбійник, корсар. 2. Особа, що порушує закони про авторські права щодо інтелектуальної власності. 3. В широкому розумінні — той, хто грабує, винищує і т. ін., поводить себе, як розбійник; бандит, гангстер.

Піргеліометр: прилад для вимірювання сонячної радіації. П. використовують для градуювання піранометрів, актинометрів тощо.

Піргеометр: прилад для вимірювання інтенсивності ефективного випромінювання (випромінювання мінус вбирання) Землі.

Піреноміцети: група сумчастих грибів. Більшість П. сапрофіти, деякі — паразити (напр., ріжки), спричинюють рак плодових дерев, снігову плісняву та деякі інші захворювання рослин.

Піретрум: 1. Рід багаторічних трав'янистих або напівкущових рослин родини складноцвітих. Поширені в помірній зоні Євразії. Деякі види містять інсектицидну речовину, їх використовують для боротьби з шкідливими комахами; кілька видів культивують як декоративні. Інша назва — маруна. 2. Порошок з цієї рослини.

Піридин: органічна азотовмісна сполука; безбарвна прозора рідина з неприємним запахом. Застосовують в аналітичній хімії, для синтезу фармацевтичних препаратів, барвників тощо.

Піридоксин: те саме, що й адермін.

Пірилен: лікарський препарат. Застосовують при спазмах периферичних судин, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки тощо.

Пірит: мінерал жовтого кольору у вигляді зернистих мас із металевим блиском, що являє собою сполучення заліза із сіркою; сірчаний або залізний колчедан. Сировина для одержання сірчаної кислоти, міді, цинку тощо.

Пірихій: в античному віршуванні допоміжна стопа з двох коротких складів; у російській поетиці — стопа з двох ненаголошених складів.

Піро...: у складних словах відповідає поняттям "вогонь", "висока температура", "термічний процес".

Пірога: у народів Центральної і Південної Америки та Океанії — вузький довгий човен, обтягнутий корою, шкірами або видовбаний чи випалений зі стовбура дерева.

Пірогалол: органічна сполука, безбарвні кристали, отруйний. Застосовують для визначення кисню в газовому аналізі, у фотографії — як проявник. Інша назва — пірогалолова кислота.

Пірогенізація: те саме, що й піроліз.

Пірогенал: лікарський препарат. Застосовують при сифілітичних ураженнях центральної нервової системи, для розсмоктування рубців після опіків тощо.

Пірогени: речовини, що підвищують температуру тіла і спричинюють гарячку.

Піроелектрика: збудження електрики на поверхні кристалів від нагрівання або охолоджування їх.

Пірокатехін: органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують у фотографії як проявник, у виробництві барвників, лікарських препаратів.

Піроксен: вивержений породоутворюючий мінерал класу силікатів магнію, заліза і кальцію.

Піроксени: група породоутворюючих мінералів класу силікатів; білого, сірого, жовтого до темно-коричневого та зеленого кольору (енстатит, діопсид, авгіт, егірин).

Піроксилін: вибухова речовина; складний ефір целюлози й азотної кислоти; застосовують для вибухових робіт і виготовлення бездимного пороху.

Пірол: органічна азотовмісна сполука, безбарвна рідина з запахом хлороформу. Похідні П. застосовують у фармацевтичній промисловості тощо.

Піроліз: розщеплення складних органічних сполук на простіші при високій температурі. До П. належить коксування, крекінг тощо. Інша назва — піро-генізація.

Піролатрія: вогнепоклонство.

Піролюзит: мінерал класу окисів і гідроокисів; чорного кольору. Руда марганцю.

Піроманія: психічне захворювання, що характеризується пристрастю до підпалювання.

Пірометалургія: галузь металургії, пов'язана з одержанням та очищенням металів і металевих сплавів при високих температурах, на відміну від гідрометалургії, до якої належать низькотемпературні процеси.

Пірометр: прилад для вимірювання високих температур. Застосовують у металургії, хімії.

Пірометрія: сукупність методів вимірювання високих температур за допомогою пірометрів.

Піронафт: гас для освітлення приміщень з підвищеною вогненебезпечністю. Добувають П. з нафти.

Піроп: мінерал класу силікатів; темно-червоного кольору. Використовують як абразив, прозорі різновиди — дорогоцінне каміння. Різновид гранату.

Піропатрон: трубка з порохом, підриванням якої приводять у дію деякі пристрої (напр., катапульти) на літальних або інших апаратах.

Піроплазма: рід найпростіших одноклітинних організмів. Поширені на всіх материках, крім Антарктиди. Паразитують в еритроцитах ссавців, спричинюють піроплазмоз.

Піроплазмоз: хвороба свійських тварин, спричинювана найпростішими — піроплазмами. Переносники П. — пасовищні кліщі.

Піроскаф: первісна назва пароплава.

Піроскоп: прилад (набір глиняних конусів або пірамід — конусів Зегера), яким посередньо визначають наближено високі температури в заводських печах, спостерігаючи оплавлення конусів (пірамід).

Піротерапія: лікування штучним підвищенням температури тіла.

Піротехніка: галузь техніки, пов'язана з виготовленням освітлювальних, сигнальних, трасуючих, запалювальних, димових та інших спеціальних сумішей, а також ракет, снарядів, що їх наповнюють цими сумішами, феєверків.

Піротин: мінерал класу сульфідів, бронзово-жовтого кольору. Інколи використовують як сировину для одержання сірчаної кислоти, а з домішками нікелю — як нікелеву руду.

Пірофіліт: мінерал класу силікатів; білого з жовтуватим відтінком, блідо-зеленого кольору. Використовують як замінник тальку.

Пірофобія: психічне захворювання, що проявляється в патологічній боязні вогню.

Пірофорний: той, що сам займається; П-і метали — метали (напр., залізо), здатні в подрібненому стані самозайматися на повітрі (іноді при підігріванні, терті або ударі).

Пірохлор: мінерал класу окисів і гідроокисів, бурого, жовтувато-зеленого кольору. Сировина для одержання ніобію.

Піррова перемога: сумнівна перемога, яка не виправдовує завданих нею величезних жертв і виснаження сил переможця. Від імені епірського царя Пірра, який здобув перемогу над римлянами в 3 ст. до н. е. ціною надмірних втрат і згодом сам був розбитий ними.

Пірронізм: вчення давньогрецького філософа, засновника античного скептицизму Піррона (звідси й назва).

Пірс: виступаюча в море портова споруда, до якої причалюють судна з обох боків.

Пірсинг: 1. Проколювання окремих ділянок тіла для закріплення прикрас. 2. Сама прикраса, отримана подібним чином.

Пірует: 1. В балеті — один або кілька повних обертів танцюриста на носку. 2. У фігурному катанні на ковзанах, стрибках у воду, гімнастиці — обертання спортсмена по вертикальній осі. 3. У верховій їзді — поворот коня на задніх ногах. 4. У цирковому мистецтві — круговий поворот під час стрибка в повітрі. 5.перен. Різкий поворот, несподіваний стрибок (у поведінці, в ході думки тощо).

Пістолет: ручна вогнепальна зброя з коротким стволом для стрільби на невеликій відстані.

Пістоль (1): назва подвійного іспанського ескудо, що його почали карбувати в 16 ст. Цю назву дістали в 17 — 18 ст. майже всі золоті монети, що дорівнювали вазі іспанського П. , а також сума грошей, що дорівнювала 10 ліврам.

Пістоль (2): ручна вогнепальна зброя з коротким стволом для стрільби на невеликій відстані. Від назви італійського м. Пістоля, де його винайдено в 16 ст.

Пістон: 1. Металевий ковпачок з вибуховою речовиною, що запалює пороховий заряд у рушничних, пістолетних патронах. 2. Паперова облатка з малою кількістю вибухової речовини для іграшкових пістолетів і рушниць. 3. Деталь вентиля в духових мідних музичних інструментах. 4. Скорочена назва корнет-а-пістона.

Піт-стоп: технічна зупинка машини під час перегонів для заправки паливом, зміни шин, водіїв, швидкого ремонту та перевірки технічного стану машини.

Піта: круглий, плоский прісний хліб, який готується з тонкого борошна. Популярний в країнах Близького Сходу та Середземномор'я.

Пітекантроп: рід викопних людей, які мали багато перехідних рис від мавп, але вже уміли виробляти примітивні знаряддя праці.

Пітон: 1. Міфічний змій-чудовисько, якого нібито вбив Аполлон. 2. Рід неотруйних змій родини удавових. Поширені переважно в тропіках Східної півкулі. М'ясо деяких П. їстівне, шкіру багатьох видів використовують для різних виробів.

Пітономорфи: те саме, що й мозазаврові.

Пітуїтрин: лікарський препарат, застосовують прн слабкій пологовій діяльності, маткових кровотечах, нецукровому діабеті, а також як засіб, що підсилює тонус кишечника та сечового міхура.

Піурія: виділення гною з сечею. Симптом деяких запальних захворювань сечостатевих органів.

Піфічний: незрозумілий, неясний, двозначний. За іменем жриці в храмі Аполлона в Дельфах Піфії, що передрікала майбутнє

Піфія: 1. У Стародавній Греції жриця в храмі Аполлона в Дельфах, що передрікала майбутнє. 2. перен. Особа, що робить нечіткі, двозначні висновки.

Піфагореїзм: об'єктивно-ідеалістичний напрям у давньогрецькій філософії, що його заснував у 6 ст. до н. е. філософ і математик Піфагор (звідси й назва). Прихильники П. вбачали сутність речей у кількісних відношеннях, розвивали містику чисел, яку поєднували з містичним вченням про людину (зокрема, вірою в переселення духа).

Піфагорейці: послідовники піфагореїзму.

Піферо: італійський народний духовий інструмент типу волинки.

Піфон: Міфічний змій-чудовисько, якого нібито вбив Аполлон; Пітон.

Піфос: велика гостродонна глиняна посудина. У Стародавній Греції у П. зберігали господарські запаси. Відома також у народів Кавказу та Середньої Азії.

Піца: італійська національна страва, що представляє собою млинець, зазвичай круглої форми, який покривається томатною пастою, сиром з додаванням різних інгредієнтів і запікається.

Піццикато: 1. Спосіб гри на струнному музичному інструменті, коли звук виникає внаслідок щипання струн пальцями. 2. Невеликі інструментальні п'єси, що виконуються згаданим способом. 3. В балеті — сольна жіноча варіація, що виконується на пальцях у гострому, філігранному ритмі.

Плагіат: привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора. П. слід відрізняти від контрафакції.

Плагіоклази: група породоутворюючих мінералів класу силікатів, здебільшого білого, сірувато-білого кольору (альбіт, олігоклаз тощо).

Плагіотропізм: орієнтація ростучих органів рослин — бічних гілок, бічних коренів, листків та ін. — під кутом до напряму дії подразника (світла, сили земного тяжіння тощо).

Плаз: приміщення на суднобудівному заводі; на підлозі П. в натуральну величину роблять креслення обводів судна.

Плазма: 1. Рідка частина крові. 2. заст. Протоплазма. 3. Газоподібне середовище, де концентрації позитивних і негативних іонів практично однакові, а хаотичний рух частинок переважає над упорядкованим рухом їх навіть в електричному полі. П. застосовують у термоелектронних і магнітоплазмодинамічних (МПД) генераторах — перетворювачах тепла безпосередньо на електричну енергію (минаючи перетворення в механічну).

Плазміди: відокремлені від геномних хромосом молекули ДНК, здатні до до автономної реплікації. В одній клітині може бути від одної до кількох тисяч копій однієї і тієї ж П.

Плазмогамія: злиття цитоплазми чоловічої і жіночої статевих клітин при запліднюванні; передує каріогамії.

Плазмогени: спадкові фактори, що локалізовані в цитоплазмі.

Плазмодесми: цитоплазматичні тяжі, що з'єднують протопласти сусідніх клітин у рослин.

Плазмодій: 1. Вегетативне тіло слизистих грибів-слизовиків. Складається з сітчасто-ніздрюватої цитоплазми з численними ядрами. 2. Рід одноклітинних паразитичних організмів ряду гемоспоридій. Паразитують у червонокрівцях і в клітинах внутрішньої поверхні судин у людини і тварин. Ряд видів П. — збудники малярії людини.

Плазмоїд: згусток плазми, сформований дією як внутрішнього, так і зовнішнього магнітного поля.

Плазмоліз: стиснення вмісту (протопласта) живої клітини з наступним його відшаруванням від оболонки.

Плазмон: сукупність позахромосомних спадкових елементів клітини, що містяться в цитоплазмі на її органоїдах.

Плазмотип: те саме, що й плазмон.

Плазмотомія: те саме, що й цитокінез.

Плазмотрон: пристрій для утворення стаціонарної струмини плазми (температури до 20 000 С°). Застосовують в електрозварюванні.

Плазмохімія: галузь хімії, що вивчає низькотемпературну плазму та її використання.

Плазмоцид: лікарський препарат. Разом з акрихіном і бігумалем входить до складу таблеток, що їх застосовують при лікуванні малярії.

Плакат: 1. Вид образотворчого мистецтва, що служить завданням наочної, найчастіше політичної, агітації та пропаганди. 2. Оголошення, яке вивішується в громадських місцях з метою інформації, реклами, інструктажу тощо.

Плаке: металевий виріб, покритий листками благородного металу, або дерев'яний виріб з накладеними на нього пластинками деревини цінних порід.

План: 1. Кресленик, що зображує на площині в умовних знаках і в певному масштабі частину земної поверхні (П. топографічний); горизонтальний розріз або вид зверху будь-якої споруди чи предмета. 2. Система взаємопов'язаних, об'єднаних загальною метою завдань, що визначають строки, порядок і послідовність виконання господарських програм, окремих робіт, операцій тощо. 3. Порядок, послідовність викладання будь-якого матеріалу (доповіді, п'єси). 4. Масштаб, положення в просторі або ступінь віддаленості предмета (великий П., передній П. тощо).

Плангерд: пристрій (стіл з рухомою поверхнею), де збагачують дрібнозернистий рудний матеріал.

Планер: безмоторний важчий за повітря літальний апарат, який використовує у польоті надану йому початкову швидкість і висхідні потоки повітря.

Планеродром: площадка для зльоту планерів.

Планет: кінне або ручне знаряддя для розпушування грунту, підгортання й знищення бур'янів у міжряддях.

Планета: 1. Небесне тіло кулястої форми, яке обертається навколо Сонця і світиться відбитим сонячним світлом. Земна куля разом з людьми, що її населяють. 2. перен. Доля.

Планетарій: 1. Пристрій, за допомогою якого демонструють розташування і рух планет та інших небесних тіл на куполоподібному екрані. 2. Культосвітній заклад, де читають лекції з астрономії і демонструють розташування і рух планет та інших небесних тіл за допомогою такого пристрою.

Планетарний: 1. Той, що нагадує планети або їхній рух навколо Сонця; П-а туманність — газова туманність дископодібної форми; П. механізм — механізм з зубчастими колесами, що обертаються навколо своєї осі і водночас — осі іншого колеса; П-а передача — механізм передачі обертання зубчастими колесами, серед яких є колеса-сателіти. 2. перен. Глобальний, всеохоплюючий.

Планетографія: галузь астрономії, завданням якої є опис планет Сонячної системи.

Планетоїди: те саме, що й астероїди.

Планетологія: наука про планети, їхні фізичні особливості, хімічний склад, будову тощо.

Планіметр: прилад для вимірювання площ по картах, планах та інших креслениках.

Планіметрія: розділ геометрії, в якому вивчають властивості плоских фігур.

Планісфера: зображення земного або небесного глобусів на плоскій карті.

Планкінг: розвага, суть якої полягає у лежанні долілиць з притиснутими з боків до тіла руками у самих незвичайних місцях. Набула особливої популярності з появою соціальних мереж, в яких є можливість викладати фото подібних постановок.

Планктон: сукупність організмів, що населяють товщу водойм і пасивно переносяться течіями води.

Плантаж: глибокий обробіток грунту під виноградники, плодові та інші багаторічні насадження.

Плантація: 1. Велике господарство, в якому вирощують спеціальні технічні або продовольчі культури (спочатку в Америці та колоніальних країнах із застосуванням праці рабів); земельні ділянки, які належать такому господарству. 2. Велика земельна ділянка, відведена під спеціальні технічні або продовольчі культури, що вимагають особливого догляду.

Планшайба: верстатний пристрій (диск з пазами або круглий стіл), на якому закріплюють оброблюваний виріб.

Планшет: 1. Дошка з натягнутим на неї папером, на який наносять план місцевості під час знімання. 2. План місцевості, що одержують під час знімання. 3. Плоска сумка з прозорим боком для карти. 4. Тонка дощечка, пластинка. 5. Підлога сцени у театрі, зроблена з окремих щитів, які можна виймати, щоб змінювати рельєф сцени.

Планшир: заокруглений дерев'яний брус, що проходить по верхньому краю борту шлюпки або поверх сталевого фальшборту у великих суден.

Пласаж: загальновизнана негласна система культурних поглядів і норм у патріархальних колоніях Нової Франції, за якою білий чоловік мав як неофіційну дружину представниць індіанського, африканського і змішаного походження.

Пласирувати: спрямовувати м'яч під час гри в теніс або пінг-понг у бажане місце майданчика (стола) суперника.

Пласт: 1. Суцільний шар якої-небудь однорідної маси. Горизонтальна ущільнена маса осадової гірської породи. 2. Скиба грунту, піднята плугом за один раз. 3. перен. Однорідна за певною ознакою складова частина чогось.

Пластиди: особливі безбарвні або забарвлені тільця (органоїди) в цитоплазмі більшості рослин (хромопласти, хлоропласти, лейкопласти). В них відбуваються процеси біосинтезу, нагромаджуються вітаміни, ферменти, крохмаль тощо.

Пластик: те саме, що й пластмаса.

Пластика: 1. Вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються з твердих або в'язких матеріалів; скульптура, ліплення, різьбярство. 2. Твори скульптури. 3. перен. Гармонійність і виразність форм, зображень, образів (у живописі, поезії, музиці тощо); грація, узгодженість. 4. Мистецтво ритмічних, гармонійних рухів тіла. Загальна гармонія, узгодженість жестів і рухів.

Пластикат: один з видів пластмаси, пластифікований каучук.

Пластикація: механічна й термічна обробка каучуку, внаслідок якої підвищується його пластичність.

Пластилін: пластична різноколірна маса з глини й деяких домішок для ліплення скульптурних ескізів, невеликих моделей.

Пластир: 1. Лікувальний засіб для зовнішнього застосування. Має вигляд маси, яка щільно пристає до шкіри. Містить різні лікарські речовини. Один з видів П. — лейкопластир. 2. Тимчасова наклейка на пробоїну в судні.

Пластичний: 1. Здатний набирати й зберігати надану форму (про матеріал). 2. Гнучкий, виразний (про форми, рухи людини); П-е мистецтво — скульптура, мистецтво танцю. 3. П-і операції — хірургічні операції з метою усунення недоліків форми або ушкоджень, переважно обличчя. 4. П-а деформація — деформація, що не зникає після зняття навантаження.

Пластичність: 1. Властивість твердих тіл під впливом зовнішніх сил змінювати, не руйнуючись, свою форму й розміри і зберігати залишкову деформацію після усунення діючих навантажень. 2. Гармонійна узгодженість руху і поз у танці. 3. Художня виразність об'ємних форм у скульптурі чи зображенні на площині. 4. Здатність формувальної суміші давати чіткий відбиток ливарної моделі.

Пластмаса: матеріал, створений на основі природних та синтетичних високомолекулярних сполук. Застосовують для виготовлення технічних виробів і предметів широкого вжитку. Інша назва — пластична маса, пластик.

Пластогамія: об'єднання одноклітинних особин шляхом злиття цитоплазми.

Пластон: сукупність спадкових структурних елементів (плазмогенів), що містяться в пластидах і є фактором передачі спадковості через цитоплазму.

Пластрон: туго накрохмалена погрудна частина верхньої чоловічої сорочки (під відкритим жилетом при фраці чи смокінгу).

Платан: рід рослин родини платанових. Широколисті дерева. Поширені у Північній Америці, Південно-Східній Європі й Малій Азії. Деревина платана йде на виготовлення меблів.

Платикефалія: плоскоголовість; малий розвиток черепа у висоту.

Платина: хімічний елемент, символ Pt, ат. н. 78; блискучий сірувато-білий пластичний метал. Трапляється у самородному вигляді. Застосовують для виготовлення хімічного посуду в електротехніці, ювелірній справі, як каталізатор.

Платиніт: нікелевий сплав, замінник платини в електровакуумних пристроях.

Платифілін: лікарський препарат; судинорозширювальний і болезаспокійливий засіб. Від латинізованої назви хрестовниці широколистої, з якої його одержують.

Платіопси: викопні земноводяні з групи лабіринтодонтів. Відомі з палеозою.

Плато: 1. Підвищена рівнина з плескатою або слабохвилястою поверхнею, відмежована від навколишніх просторів уступами, що підноситься над рівнем моря більше як на 200 м; плоскогір'я. 2. Піднос без бортів, підставка.

Платонізм: 1. Вчення давньогрецького філософа 5 — 4 ст. до н. е. Платона (звідси й назва), засновника об'єктивного ідеалізму. Платон розвинув теорію про наявність нетілесних вічних форм речей (він називав їх «образами» або «ідеями»), що разом з «матерією» породжують почуттєвий світ. 2. Ідеалістичний напрям античної філософії, що грунтувався на вченні Платона. 3. перен. Ідеалізм («лінія Платона»).

Платонічний: 1. Той, що стосується платонізму. 2. перен. Ідеальний, духовний, заснований на суто духовному потягові (напр., П-е кохання).

Платформа: 1. Рівний підвищений майданчик. заст. Підвищення, звичайно дерев'яне, для виступів; поміст. 2. Бетонний і т. ін. поміст, майданчик уздовж залізничної колії на станції, зупинці; перон. 3. Невелика залізнична станція; полустанок. 4. Відкритий товарний вагон з низькими бортами. 5. Ділянка земної кори з малою інтенсивністю тектонічних рухів і магматичних виявів. 6. перен. Програма дій, система поглядів, ідейні, політичні, мистецькі та ін. вимоги якої-небудь партії, групи тощо.

Плафон: 1. Стеля, оздоблена живописом, ліпленням або мозаїкою, а також стеля взагалі. Живопис, ліплення або мозаїка, якими оздоблено стелю. 2. Абажур, дашок у формі півкулі, зрізаного конуса і т. ін. для ламп.

Плац: 1. Площа для військових парадів і стройових занять. 2. діал. Майдан.

Плацдарм: 1. Місцевість, район, де готується і розгортається військова операція. 2. Територія, країна, яку використовує будь-яка держава для підготовки нападу на іншу державу.

Плацебо ефект: отримання очікуваного результату завдяки вірі в дієвість методів досягнення цього результату; може мати місце, навіть при відсутності реальних дій у його досягненні.

Плацебо: препарат без лікувальних властивостей, ефективність якого пов'язана лише з вірою хворого в його ефективність. Використовується при тестуванні нових лікарських засобів у фармакології і лікуванні легко навіюваних пацієнтів.

Плацента: 1. Орган зв'язку зародка з організмом матері. Властивий вищим ссавцям і людині, а також деяким безхребетним (окремим членистоногим) деяким рибам, окремим сумчастим. Інша назва — дитяче місце. 2. У рослин — вирости тканини, на яких прикріплюються насінні зачатки в зав'язі квіткових рослин, спорангії у папоротників.

Плацентарні: найбільш поширена когорта (раніше — підклас, тепер — інфраклас) ссавців, що вважається також найбільш високорозвиненою. Відмітною ознакою плацентарних є народження у відносно розвинутій стадії. Це можливо завдяки наявності плаценти, через яку ембріон отримує від матері поживні речовини та антитіла і позбавляється від продуктів життєдіяльності.

Плацкарта: додаток до проїзного документа, що дає право пасажирові зайняти певне місце у вагоні, каюті, автобусі тощо.

Плашкоут: плоскодонне безпалубне судно для перевезення вантажів, наведення наплавних мостів тощо.

Плебеї: 1. Один із станів вільного населення в Стародавньому Римі, плебс; з 3 — 2 ст. до н. е. — повноправні громадяни незнатного походження. 2. За середньовіччя й пізніше — широкі верстви міської бідноти. 3. Назва людини неаристократичного походження.

Плебісцит: 1. В Стародавньому Римі рішення плебейських народних зборів. 2. Опит населення, всенародне голосування з найважливіших питань державного життя, референдум.

Плевра: вкрита одношаровим плоским епітелієм сполучнотканинна оболонка, що у людини і ссавців укриває легені та внутрішню поверхню грудної клітки.

Плеврит: запалення плеври у людини й тварин. Виникає внаслідок захворювань легень, гострого ревматизму тошо.

Плевропневмонія: одночасне запалення легень і плеври.

Плед: шерстяне або напівшерстяне покривало, переважно з торочками, яке використовують як хустку чи ковдру.

Плезіантроп: викопна людиноподібна мавпа, близька до австралопітека; рештки П. знайдено в Південній Африці.

Плезіозавр: вимерлий морський ящір з довгою шиєю, невеликою головою та великими ластоподібними кінцівками. Відомі з мезозою.

Плезіозаври: група мезозойських морських рептилій (плазунів) великих розмірів (до 20 м в довжину) з кінцівками, перетворенними в ласти, та довгою шиєю. Існували на протягом всієї юри та крейди (250-65 млн років тому). Останки виявлені на всіх континентах, в тому числі і в Антарктиді.

Плей-оф: матч або змагання, що відбуваються після закінчення основної серії спортивних ігор з метою остаточного визначення переможця.

Плейбой: молодик, що розважається і залицяється до жінок.

Плейотропія: вплив одного спадкового фактора (гена) на розвиток кількох ознак організму.

Плейстосейсти: ізолінії землетрусів найбільшої сили.

Плейстоцен: перша епоха антропогену, що почалась після пліоцену близько 2,5 млн років тому і закінчилась приблизно 12 років до н. е. Поділяється на кам'яна добу і палеоліт.

Плексиглас: органічне прозоре скло, що його застосовують для засклення літаків, автомобілів тощо. Від торгової марки Plexiglas компанії «Rohm and Haas Company».

Плектр: пластинка для гри на щипкових музичних інструментах .

Пленарний: повний, загальний, за участю всього складу якоїсь організації (про збори).

Пленер: живопис на відкритому повітрі, що відтворює кольорове багатство природи, сонячне освітлення й повітряне середовище.

Пленеризм: один з напрямів раннього імпресіонізму, що пропагував живопис на пленері.

Пленум: збори, засідання членів виборного керівного органу певної організації в повному складі.

Плеоназм: багатослів'я; стилістичний зворот мови з однозначними словами, які нібито зайві, а насправді є компонентом художнього засобу (нагнітання почуттів, підкреслення чи перебільшення чогось тощо).

Плеохроїзм: те саме, що й дихроїзм.

Плерези: 1. Білі нашивки на траурному жіночому платті. 2. Страусові пера для жіночих капелюшків.

Плесиметр: тонка металева чи з іншого матеріалу пластинка. Застосовують при дослідженні внутрішніх органів людини методом вистукування (перкусії).

Плетизмографія: метод графічної реєстрації змін об'єму окремих частин організму і органів людини та тварин залежно від стану їх кровонаповнення. Здійснюється за допомогою плетизмографа.

Плетора: збільшення загальної маси крові, що відбувається при деяких захворюваннях.

Плетр: одиниця довжини в Стародавній Греції, що дорівнює 100 грецьким футам (приблизно 31 м).

Плефр: міра довжини і площі у Візантійській імперії. 1 грецький 30,65 м, візантійський — від 30 до 36 метрів. В якості площі 1 П. = 1/2 югера (1262 м²).

Плеяда: 1. Група визначних діячів у якійсь галузі, об'єднана спільністю поглядів, завдань, спрямування. 2. Група всіх ізотопів даного хімічного елемента.

Плеяди: 1. В давньогрецькій міфології 7 сестер, що їх після смерті Зевс переніс на небо як сузір'я. 2. Зоряне скупчення в сузір'ї Тельця.

Плікативний: складчастий; П-і дислокації — порушення в заляганні верств гірських порід, що не супроводяться розривом їх суцільності.

Плімутрок: порода курей м'ясного напряму. Від назви північноамериканського м. Плімута.

Плінт: 1. архіт. Квадратна плита, нижня частина бази колони або стовпа. 2. спорт. Гімнастичний дерев'яний прилад у формі зрізаної піраміди.

Плінтус: 1. Вузька профільована дерев'яна, пластмасова і т.ін. рейка для закривання щілин на стиках між підлогою та стіною. 2. Незначний декоративний або захисний виступ нижньої кромки стіни, а також плоска квадратна основа колони.

Плінфа: широка пласка обпечена цегла, поширена у давньоримській (5×5,5×0,45 см), візантійській (3×3,5×0,25 см) і руській храмовій архітектурі.

Пліопітек: Викопна людиноподібна мавпа, предок сучасних гібонів; рештки знайдено у Франції.

Пліоцен: остання епоха неогенового періоду в історії Землі, яку датують з 5,333 по 2,588 млн років тому. Їй передувала міоцен, а на зміну П. прийшов плейстоцен.

Пліоценова епоха: остання епоха неогену.

Плісе: 1. Дрібні паралельні складки на тканині (переважно жіночого вбрання), загладжені машинним способом або праскою. 2. Який має на собі такі складки; плісирований.

Плов: страва на основі тушеної зернової крупи (як правило, рису) і окремо приготованого м'яса (чи риби) з овочами.

Пломба: 1. На зачинених дверях приміщень, вагонів або на машинах, приладах і т. ін. — заборонний знак (зі шматочка свинцю або іншого пластичного матеріалу) з клеймом, відбитком печатки. 2. Шматочок твердої речовини, яким закривають отвір у зіпсованому зубі, кістці тощо.

Пломбір: вершкове морозиво, до якого додають смакові приправи (шоколад, горіхи, ягоди і т. ін.). Від назви французького м. Пломб'є.

Плотер: пристрій, призначений для виведення даних в графічній формі на папір; плотерна порізка — технологія точного відтворення векторного комп`ютерного зображення на самоклейній плівці.

Плуг: 1. Сільськогосподарське знаряддя з широким лемешем або диском для оранки землі; рало, орало. 2. давн. Поземельний податок, що його сплачували залежні селяни натурою у Русі та руських князівствах у IX — першій половині XIV ст. від кількості волів у господарстві — вісім волів становили 1 П.; поплужне 3. П. відвальний — гірнича машина для укладання у відвал гірських порід, що доставляються залізничним транспортом при відкритій розробці родовищ корисних копалин.

Плунжер: тип поршня (видовжений циліндр) у насосах та інших пристроях.

Плутократ: 1. Людина, яка користується впливом, політичною владою завдяки своєму багатству. 2. Представник найбагатших і найвпливовіших верств суспільства.

Плутократія: 1. Панування багатіїв; політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам пануючого класу. 2. Група найбагатших представників суспільства.

Плутон: 1. У давньогрецькій міфології бог земних надр. 2. Дев'ята за віддаленням від Сонця планета. 3. Загальна назва різноманітних глибинних вивержених порід.

Плутонізм: напрям у геології, послідовники якого вважали, що провідна роль у геологічних процесах належить внутрішньому вогню Землі; був поширений в кінці 18 — на початку 19 ст. Від імені давньогрецького бога Плутона.

Плутоній: радіоактивний хімічний елемент, символ Pu, ат. н. 94; сріблясто-білий метал, належить до актиноїдів; дуже отруйний. Ізотоп Pu 239 застосовують у ядерній енергетиці як пальне. Від назви планети Плутон.

Плювіальний: той, що належить до дощу або взагалі до опадів (напр., П. період).

Плювіограф: прилад для вимірювання і автоматичної реєстрації кількості рідких опадів, їх тривалості та інтенсивності.

Плювіоз: п'ятий місяць (з 20 — 21 січня по 18 — 19 лютого) французького республіканського календаря, запровадженого Конвентом у 1793 р.

Плюмаж: 1. Прикраса з пір'я чи кінського волосу на формених головних уборах у деяких іноземних арміях. 2. Прикраса на головах коней (під час процесій і циркових вистав). 3. Оздоба для жіночого капелюшка. Інша назва — султан.

Плюр: тонкий прозорий літографічний папір, покритий з одного боку клейовою плівкою для нанесення обрису на літографський камінь.

Плюралізм: 1. Філософське вчення, світогляд, за яким в основі світу і його явищ лежать численні самостійні, незалежні духовні сутності; протилежне — монізм 2. Можливість існування кількох поглядів на одну проблему чи питання.

Плюральний: множинний; П. вотум — у деяких країнах право виборця користуватися на виборах кількома голосами, відповідно до цензу (майнового, освітнього тощо).

Плюрицентрична мова: мова, що має широке поширення в кількох відносно незалежних один від одного спільнотах-державах, кожна з яких виробляє свої норми для даної мови, іменовані стандартними мовними варіантами. При цьому мовні варіанти зберігають єдину спільність в рамках єдиного мовного простору і на більш високому літературному рівні прагнуть виробити певну нейтрально-міжнародну норму. П. м. може бути де-факто, базуючись на фактичному мовному матеріалі, і де-юре, коли мовні варіанти мають загальносвітове визнання, зафіксовані в словниках, граматиках і т.д.

Плюс: 1. Математичний знак для позначення дії додавання і додатних чисел, зображений хрестиком (+). 2. Уживається між двома числами на позначення того, що друге додається до першого. 3. Позитивна величина, вживається на позначення температури вище нуля. 4. перен. Позитивна сторона чогось; достоїнство когось, чогось.

Плюсквамперфект: дієслівна форма минулого часу, яка трапляється в багатьох мовах і виражає дію, що передувала іншій минулій дії. Залишки форм давноминулого часу збереглися в українській мові, напр.: "Віл щось почав був говорить, да судді річ його з починку перебили" (Є. Гребінка).

Плюш: шовкова, вовняна або бавовняна, схожа на оксамит тканина з м'яким довгим (до 8 мм) негустим ворсом на лицьовому боці.

Пляж: прибережна смуга моря, озера, річки, зручна для купання, сонячних ванн.

Пневматичний: той, що діє за допомогою стиснутого повітря, використовує його; П-а машина — машина, що приводиться в дію стиснутим повітрям; П. транспорт — переміщення матеріалів і вантажів трубами, де стискують або розріджують повітря; П-а шина — надута повітрям шина.

Пневматоліз: процес утворення мінералів внаслідок дії на гірські породи летких речовин та газів, що їх виділяє магма.

Пневмеркатор: апарат для дистанційного визначення рівня рідини в котлах, цистернах, відсіках суден тощо.

Пневмо...: перша частина складних слів, що відповідає значенням: а) який діє за допомогою стисненого повітря (пневмодвигун); б) який стосується легень (пневмосклероз).

Пневмоавтоматика: напрям в автоматиці, пов'язаний з використанням стиснутого повітря як робочого середовища.

Пневмограма: крива запису дихальних рухів, накреслена за допомогою приладу пневмографа.

Пневмографія: запис дихальних рухів у людини і тварин за допомогою пневмографа.

Пневмоектомія: повне видалення однієї легені при деяких захворюваннях (злоякісній пухлині, бронхоектазії тощо).

Пневмоенцефалографія: енцефалографія з введенням повітря в шлуночки головного мозку.

Пневмококи: бактерії з роду диплококів. Спричинюють у людини крупозне запалення легенів та деякі інші захворювання.

Пневмоконіози: захворювання легень, що виникають внаслідок тривалого вдихання запиленого повітря.

Пневмоніка: напрям у пневмоавтоматиці, пов'язаний з використанням ефектів, що виникають при безпосередній взаємодії струмин повітря або газу.

Пневмонія: запалення легеневої тканини. Спричинюється головним чином мікроорганізмами, зокрема пневмококом. Інша назва — запалення легень.

Пневмосклероз: розрощення сполучної тканини легень у людини й тварин. Може бути наслідком перенесення бісинозу, пневмонії тощо.

Пневмоторакс: скупчення повітря в плевральній порожнині людини й тварин. Штучний П. застосовують з лікувальною метою при туберкульозі легень.

Пнеймококи: бактерії з роду диплококів. Спричинюють у людини крупозне запалення легенів та деякі інші захворювання. Інша назва — пневмококи.

Погонофори: тип морських безхребетних тварин групи вторинноротих. Поширені в різних районах Світового океану.

Погром (1): масові насильницькі дії, спрямовані проти певної групи населення на підставі її релігійної, національної, класової чи расової спільності.

Погром (2): польський дворянський герб XIX століття.

Подагра: захворювання людини і тварин, яке виникає в результаті порушення обміну речовин і характеризується відкладанням солей сечової кислоти, зокрема в суглобах.

Подеста: 1. Найвища адміністративна особа (глава виконавчої і судової влади) в багатьох містах-республіках Італії 12 — 16 ст. 2. В містах фашистської Італії найвища адміністративна посада (існувала в 1926-46 рр.)

Подіум: 1. Підвищення навколо арени античного цирку з місцями для почесних гостей (імператора, сенаторів і т. ін.). Підніжжя імператорської ложі. 2. У скульпторів, художників — підвищене місце для натурщика, натурщиці. 3. Спеціальна сцена для показу мод.

Подкаст: цифровий медіа-файл (аудіо чи відео), призначений для онлайн-відтворення на програвачах чи персональних комп'ютерах.

Подкастинг: процес створення і поширення подкастів, які можуть бути автоматично завантажені через інтернет.

Поезія: 1. Мистецтво слова, що художніми образами впливає на уяву й почуття читача; літературний жанр. 2. У вузькому значенні — віршована, ритмічно побудована мова (на відміну від прози). 3. Всі віршовані твори якогось автора, народу, епохи. 4. перен. Чарівність, привабливість.

Поема: 1. Жанр віршованого оповідного твору. 2. Великий поетичний оповідний твір. Великий прозовий твір, що відзначається глибиною змісту і широким охопленням подій. 3. перен. Що-небудь прекрасне, величне, піднесене, що глибоко впливає на почуття, уяву. 4. Вільної форми музичний твір ліричного або програмного характеру.

Поет: 1. Автор літературних віршованих, прозових і драматичних поетичних творів. Той, хто оспівує, прославляє що-небудь у своїх творах; співець, пісняр, піїт, бард, скальд, піїта, віршомаз. 2. Той, хто поетично сприймає дійсність, поетично ставиться до навколишнього світу.

Поетизація: змалювання будь-чого поетичними засобами, з піднесенням, ідеалізацією.

Поетика: 1. Наука про художню літературу, теорія літератури. 2. Теорія поезії (композиція, образність мови, ритміка, римування тощо). 3. Система художніх принципів того чи іншого літературного напряму або окремого поета.

Поетичний: 1. Той, що належить до поезії, пройнятий поезією. 2. Той, що виражає або має творче обдарування. 3. перен. Чудовий, витончений, піднесений.

Поза: 1. Надана тілу постава умисно чи мимовільно. 2. Частина танцювального руху. 3. перен. Хизування, нещира поведінка.

Позер: нещира людина, що піклується про зовнішній ефект своєї поведінки і своїх промов, любить прибирати позу.

Позитив: 1. Фотографічне зображення (відбиток з негатива), де світлі та темні місця й кольори розподіляються так само, як у дійсності. 2. Фото- або кіноплівка, фотопластинка з таким зображенням.

Позитивізм: 1. Течія у філософії та соціології, що заперечує можливість пізнання об'єктивної дійсності і зводить мету науки до опису і систематизації фактів та явищ, які тлумачаться як комплекс відчуттів та уявлень суб'єкта; різновид агностицизму. 2. заст. Ставлення до дійсності, що грунтується на досвіді і фактах.

Позитивний: 1. Який виражає, містить у собі згоду, стверджує що-небудь; ствердний, ствердливий. Який підтверджує наявність сподіваного, передбачуваного; відповідає очікуваному; очікуваний, сподіваний, передбачуваний. 2. Який заслуговує на схвалення; який дає бажані, потрібні результати. Який виражає, містить у собі схвалення; похвальний, схвальний. 3. Який має високі моральні якості, властивості; вчинки, діяльність якого викликають схвалення. Діловий, практичний, статечний. 4. заст. Який грунтується на досвіді, фактах. Реальний, матеріальний. 5. Належний до того виду електрики, що її елементарними частинками є протони, позитрони і т. ін. 6.мат. Додатний, більший від нуля.

Позитрон: елементарна позитивно заряджена частинка, маса й величина електричного заряду якої такі самі, як і електрона.

Позитроній: короткоіснуюча (від 10^-10 до 10^-7 секунди) система з позитрона й електрона, подібна до атома водню (протію), в якій роль протона відіграє позитрон.

Позиційний: пов'язаний з позицією; П-а війна — система ведення військових дій, в якій переважає малорухлива боротьба зі зміцнених і розвинутих углиб фортифікаційних споруд; П-а система — система числення, заснована на тому, що одна й та сама цифра набуває різних числових значень залежно від її місця в запису чисел; П-а боротьба (у шахах, шашках) боротьба суперників за краще, активніше розташування фігур на дошці.

Позиція: 1. Положення, постава тіла; поза. У музикантів — певне положення рук, пальців під час гри. 2. Розташування, місцезнаходження, положення кого-небудь, чого-небудь. перен. Становище, роль, місце когось, чогось у житті, науці, мистецтві і т. ін. 3. Ділянка місцевості, зайнята військами й обладнана для ведення оборони або як вихідний рубіж для наступу. 4. перен. Точка зору, ставлення до чого-небудь, що визначає характер поведінки, дії. 5. Розміщення фігур у який-небудь момент гри (у шахи, крокет, лапту і т. ін.). 6. В музиці — положення рук при грі на музичних інструментах. 7. У фехтуванні — зумовлене положення озброєної руки і зброї. 8. В балеті — основне положення рук і ніг.

Позувати: 1. Правити за модель художнику або бути об'єктом для кінофотознімання, набравши певної пози. 2. перен. Поводитись нещиро, хизуватися, дбати про зовнішній ефект своєї поведінки тощо.

Позумент: золота чи срібна стрічка використовувана для прикраси одягу чи меблів.

Пойкілотермний: змінний щодо тепла; П-і тварини — тварини, температура тіла яких змінюється залежно від температури зовнішнього середовища (безхребетні, круглороті, риби, земноводяні й плазуни). Інша назва — холоднокровні тварини.

Пойкілоцитоз: зміна форми червоних кров'яних тілець (еритроцитів).

Пойнт: американська розмірна характеристика шрифту (європейська — пункт). У типографському книгодрукуванні 1 П. = 0,3515 мм, в комп'ютерній верстці — 0,35277 мм (1/72 англійського дюйма).

Пойнтер: порода гладкошерстих мисливських собак.

Покер-фейс: безпристрасний, бездумний вираз обличчя без жодних емоцій, що демонструє повну незворушність; кам'яне обличчя.

Покер: 1. Картярська гра, в якій перемагають певні комбінації гральних карт. У класичному П. використовується повна колода з 52 карт без джокерів, при грі з джокерами у всіх комбінаціях вони замінюють будь-яку необхідну карту.

Полемарх: у містах-державах Стародавньої Греції — командувач міським військом у період ведення війни.

Полемізувати: вести полеміку, сперечатися.

Полеміка: дискусія в пресі, на диспуті, на зборах, зіткнення різних поглядів під час обговорення будь-яких питань.

Полеміст: любитель, учасник полеміки, суперечник.

Полемічний: 1. Той, що стосується полеміки; містить полеміку. 2. П-а література — твори українських, польських і білоруських письменників, що складалися з 2-ї половини 16 ст. і були спрямовані проти Ватікану, унії, засилля єзуїтів, а також проти вищого духівництва православної церкви.

Полемологія: міждисциплінарна галузь знань про причини виникнення конфліктів та воєн й умови збереження миру.

Полі...: у складних словах відповідає поняттям "численний", "багато".

Поліізобутилен: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації ізобутилену. Застосовують як електроізоляційний і антикорозійний матеріал.

Поліізопрен: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації ізопрену. За властивостями П. подібний до натурального каучуку. Застосовують для виробництва автомобільних шин.

Поліагрегатний: той, що складається з речовин, які перебувають у різних агрегатних станах.

Поліакрилати: високомолекулярні сполуки, продукти полімеризації акрилової кислоти або її похідних. З П. виготовляють плівки, клеї, лаки тощо.

Поліакрилонітрил: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації акрилонітрилу. Застосовують переважно для виробництва волокон.

Поліаміди: високомолекулярні сполуки, в яких містяться амідні групи (-СОNН-). З П. виготовляють волокна, плівки, клеї тощо.

Поліандрія: одна з форм групового шлюбу, при якій жінка може бути одночасно одружена з кількома чоловіками; багатомужжя. Існувала у деяких етнографічних груп Тібету, Південної Америки.

Поліартрит: захворювання суглобів у людини й тварин: одночасне ураження кількох суглобів або послідовне поширення загального процесу з одного суглоба на інші. Причиною можуть бути ревматизм, інфекційні захворювання, порушення обміну речовин.

Полібазит: мінерал класу сульфосолей, сірувато-чорного кольору. Руда срібла.

Полібутадієн: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації бутадієну. Застосовують для виробництва гумових виробів.

Полівінілацетат: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації вінілацетату. Застосовують у виробництві пластмас, лаків, клеїв тощо.

Полівінілхлорид: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації вінілхлориду. Застосовують для виготовлення труб, кранів, вентилів, хімічної апаратури, як ізоляціііний матеріал тощо.

Полівітаміни: лікарський препарат, що містить суміш багатьох вітамінів.

Полігібрид: гібрид, одержаний від схрещування організмів, які відрізняються одночасно один від одного багатьма ознаками.

Полігімнія: в давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, покровителька танців і пантоміми.

Полігінія: 1. Багатоженство; одна з історичних форм шлюбу, характерна здебільшого для патріархату. 2. біол. спарювання самця з декількома самками протягом одного сезону. 3. бот. наявність на одній квітці декількох маточок.

Полігамія: 1. Багатошлюбність. 2. біол. У тварин — запліднення самцем кількох самок за період розмноження. У рослин — наявність у одного й того самого виду одночасно дво- і одностатевих квіток, що розвиваються на одній або на різних особинах.

Полігенізм: реакційна антинаукова теорія в антропології про походження людських рас від різних видів і родів мавп у різних місцях землі незалежно одна від одної. Використовується для обгрунтування расизму.

Полігландулярний: багато-залозистий; термін додається до захворювань, які спричинюються розладом діяльності кількох залоз внутрішньої секреції.

Поліглот: людина, яка володіє багатьма мовами; лінгвіст, мовознавець.

Полігон: 1. В математиці — многокутник. 2. Військовий П. — ділянка місцевості, обладнана для проведення навчальних стрільб, випробування озброєння й техніки, а також для навчальних занять військ. 3. Будівельний П. — відкритий майданчик, обладнаний для виготовлення збірних будівельних конструкцій, переважно залізобетонних. 4. Автомобільний П. (автополігон) ділянка місцевості для випробування автомобілів, мотоциклів, бульдозерів тощо, а також для швидкісних автомобільних змагань.

Полігональний: многокутний.

Полігонометрія: один з методів геодезичних робіт, вимірювання на місцевості довжин, послідовно пов'язаних між собою прямих ліній і горизонтальних кутів між ними.

Поліграф: багатоканальний осцилограф, який проводить одночасний запис показників кров'яного тиску, дихання, рухових реакцій, а також робить електрокардіограму тощо.

Поліграфія: 1. Галузь техніки, пов'язана з виготовленням друкованої продукції. 2. Поліграфічна промисловість.

Полідактилія: природжена вада розвитку людини, ссавців і птахів. Полягає в утворенні додаткових пальців. Інша назва — багатопалість.

Полідипсія: хвороблива спрага і пов'язане з нею вживання надмірної кількості води.

Поліедр: многогранник, тобто поверхня, складена із скінченного числа плоских многокутників (напр., куб, паралелепіпед, призма тощо).

Поліекран: кіновидовшце, яке показують одночасно на кількох (трьох або більше) екранах, розташованих поблизу один від одного. Програма для П. складається з кількох фільмів на одну тему, пов'язаних єдиною композицією і спільною фонограмою, звичайно стереофонічною.

Поліелектроліти: високомолекулярні сполуки, до складу макромолекул яких входять групи, здатні до іонізації в розчині. До П. належать білки, нуклеїнові кислоти тощо.

Поліембріонія: 1. У тварин і людини — розвиток з однієї яйцеклітини кількох зародків. 2. У рослин — розвиток в одній насінині кількох зародків.

Поліест: біматеріал, склеєний із сталі і поліетилену. Застосовують замість матеріалів, стійких проти корозії.

Поліестер: поліетилентерефталат; полімерний матеріал, отриманий шляхом конденсації етиленгліколю з терефталевою кислотою — аморфна, біла речовина, яка стає прозорою при нагріванні. Міцний, зносостійкий, хороший діелектрик, стійкий проти дії більшості органічних розчинників та дії мікроорганізмів. Інші назви — лавсан, ПЕТ.

Поліетилен: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації етилену. Використовують як електроізоляційний матеріал, у виробництві пластмас, плівок, труб тощо.

Поліетиленоксид: полімер з окису етилену, речовина, яка відзначається серед інших полімерів дуже великою довжиною молекул. Додаючи П. до рідин, прискорюють протікання їх, очищають воду від суспензій тощо. Інша назва — поліокс.

Поліетиленсталь: біматеріал, склеєний із сталі і поліетилену. Застосовують замість матеріалів, стійких проти корозії. Інша назва — поліест.

Поліефіри: високомолекулярні сполуки, продукти поліконденсації багатоосновних кислот або їх ангідридів з багатоатомними спиртами. Застосовують для виготовлення пластмас, каучуків) волокон, лаків тощо.

Полікарпічний: багатоплідний; П-і рослини — багаторічні квіткові рослини, які цвітуть і плодоносять багато разів у своєму житті (яблуня, груша, дуб, береза тощо).

Поліклініка: лікувальний заклад, призначений для подання спеціалізованої медичної допомоги хворим як у самій П., так і вдома.

Поліконденсація: утворення високомолекулярних сполук (полімерів) з низькомолекулярних (мономерів) з одночасним відщепленням простих речовин, напр., води, аміаку, хлористого водню тощо.

Полікристал: тверде тіло, що складається з великої кількості дрібних, здебільшого безладно розташованих кристалів. До П. належать метали, гірські породи.

Поліксен: мінерал класу самородних металів, від срібло-білого до сталево-сірого кольору. Використовують у хімічній та електротехнічній промисловості, ювелірній справі, медицині.

Полілогізм: теорія, за якою представникам різних рас, гендерних груп, соціальних класів або часів приписують використання різних логік. Сповідується, зокрема, прихильниками марксизму і нацизму.

Полімастія: вада розвитку у людини, яка полягає в наявності додаткових молочних (грудних) залоз.

Полімат: людина широких знань, інтересів і результативної діяльності в кількох предметних галузях. Термін увійшов у широкий вжиток у XVII столітті стосовно великих мислителів Ренесансу та Просвітництва.

Полімент: речовина (суміш графіту, тонкої глини, воску), застосовувана для золочення виробів з деревини й гіпсу.

Полімерія: 1. Багатоскладність, чисельність. 2. Існування двох або більше речовин однакового процентного складу хімічних елементів, але різних за молекулярною масою. 3. Явище взаємодії множинних (полімерних) генів, які впливають на розвиток тієї самої ознаки в одному напрямі.

Полімераналоги: високомолекулярні сполуки, в яких при хімічному перетворенні не відбувається зміни ступеня полімеризації або структури основного ланцюга.

Полімергомологи: високомолекулярні сполуки, макромолекули яких побудовані з однакових повторюваних груп атомів (елементарних ланцюгів) і відрізняються ступенем полімеризації.

Полімери: високомолекулярні сполуки, що мають однаковий з мономерами склад, але відрізняються різною кількістю атомів (елементарними ланцюгами) у молекулі. Утворюються шляхом полімеризації або поліконденсації мономерів.

Полімеризація: утворення високомолекулярних сполук (полімерів) з низькомолекулярних сполук (мономерів). Утворений полімер має такий же елементарний склад, як і вихідна речовина (мономер).

Поліметалевий: той, що складається з кількох металів; П-і руди — руди, що містять кілька металів, переважно свинець і цинк, а також мідь, та як домішки золото, срібло.

Поліметилени: те саме, що й нафтени.

Поліметилметакрилат: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації метилового ефіру метакрилової кислоти. Так званий блоковий П. (органічне скло, плексиглас) застосовують для виробництва лінз, побутових речей тощо.

Поліметрія: 1. Застосування кількох віршованих розмірів у поетичному творі (переважно великому). 2. Одночасне поєднання двох чи кількох різних музичних тактових розмірів.

Поліморфізм: 1. біол. Наявність у межах одного виду тварин чи рослин двох або більше груп особин з особливо відмінними ознаками. 2. хім. Властивість деяких речовин кристалізуватися у різних формах або змінювати структуру кристалів при одному й тому самому хімічному складі.

Поліморфний: той, що буває в кількох формах.

Поліневрит: множинне ураження нервів у людини й тварин. Причиною можуть бути інфекційні захворювання, отруєння, діабет, рак тощо.

Поліном: алгебрична сума скінченного числа одночленів.

Полінуклеотиди: біоорганічні речовини, до складу яких входять десятки, іноді тисячі мононуклеотидів. Містяться в усіх живих клітинах організмів. До П. належать рибонуклеїнові і дезоксирибонуклеїнові кислоти. Інша назва — нуклеїнові кислоти.

Поліоенцефаліт: захворювання, що характеризується запаленням та переродженням сірої речовини головного мозку.

Поліози: те саме, що й полісахариди.

Поліокс: полімер з окису етилену, речовина, яка відзначається серед інших полімерів дуже великою довжиною молекул. Додаючи П. до рідин, прискорюють протікання їх, очищають воду від суспензій тощо.

Поліолефіни: високомолекуляряі сполуки, продукти полімеризації ненасичених вуглеводів ряду етилену (етилену, пропілену, бутиленів тощо). До П. належать поліетилен, поліпропілен тощо.

Поліомієліт: гостре інфекційне захворювання, що уражає переважно нервову систему. Хворіють здебільшого діти. Збудник — фільтрівний вірус.

Поліпептиди: органічні речовини, які складаються з кількох або багатьох залишків амінокислот, з'єднаних між собою пептидннми зв'язками. Є проміжним продуктом розщеплення і біосинтезу білків.

Поліпи: 1. Сидячі форми кишечнопорожнинних тварин класів гідроїдних, сцифомедуз і коралів. Живуть головним чином у морях, деякі види прісноводні. 2. Патологічні утвори на слизових оболонках у людини й тварин.

Поліплоїдія: збільшення кількості хромосом в ядрах рослинних і тваринних організмів у два і більше разів порівняно з нормою. В природі трапляються головним чином у зонах з крайніми для життя умовами (в Арктиці, пустелях, високогір'ях). П. можна викликати штучно.

Поліпропілен: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації пропілену. З П. виробляють волокна, плівки, посуд, труби тощо.

Поліритмія: одночасне поєднання в музичному творі кількох ритмів.

Поліс (1): місто-держава, що складалася з самого міста і прилеглої до нього території, особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції.

Поліс (2): документ, що його видає страхувач страхувальникові на підтвердження укладеного між ними договору страхування; страхове свідоцтво.

Полісахариди: вуглеводи, молекули яких складаються з кількох або багатьох залишків моносахаридів чи близьких до них речовин. До П. належать сахароза, крохмаль, целюлоза тощо. Інша назва — поліози.

Полісемія: наявність у одного і того самого слова кількох лексичних значень; багатозначність.

Полісемантичний: лінгв. багатозначний.

Полісилоксани: високомолекулярні сполуки, що містять ланцюги з атомів кремнію й кисню, які чергуються між собою. З П. виготовляють лаки, емалі тощо.

Полісиндетон: одна з фігур поетичної мови, яка полягає в повторенні однакових сполучників.

Полісмен: назва поліцая в англомовних країнах.

Поліспаст: вантажопідйомний механізм, який являє собою систему рухомих і нерухомих блоків, що їх огинає канат.

Поліспермія: потрапляння в яйцеклітину при заплідненні кількох сперматозоїдів.

Полістирол: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації стиролу з високими електроізоляційними властивостями. З П. одержують пластмаси, які застосовують в електротехніці, будівництві, для виготовлення лінз, лаків, плівок тощо.

Полісульфіди: бафтосірчисті метали (сполуки сірки з металами). Застосовують в аналітичній хімії, у виробництві барвників, каучуків тощо.

Політія: політична одиниця будь-якого рівня, яка об'єднує людей, що мають колективну ідентичність і певним чином організовані для прийняття і виконання управлінських рішень.

Політеїзм: багатобожжя, поклоніння багатьом богам. Протилежне — монотеїзм.

Політекономія: політична економія; наука про виробничі (економічні) відносини людей і закони суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ на різних ступенях розвитку людства.

Політелія: збільшена кількість сосків молочної залози у людини. П. є вадою розвитку.

Політематизм: принцип музичної композиції, що полягає в побудові твору з двох або більше тем, протиставлених або зіставлених у процесі музичного розвитку.

Політехнікум: середній технічний навчальний заклад, що має відділення з різних спеціальностей.

Політехнічний: пов'язаний з вивченням і застосуванням різних галузей техніки.

Політика: 1. Цілі й завдання, що їх ставлять суспільні класи в боротьбі за свої інтереси; методи і засоби досягнення цих цілей і завдань. Загальний напрям, характер діяльності держави або політичної партії. 2. перен. Лінія поведінки у чому-небудь, певне ставлення до чогось, когось. Хитрий, ухильний спосіб дій, спрямований на досягнення певної мети.

Політикан: ділок, який займається політикою з метою особистої вигоди; безпринципний політичний діяч.

Політиканство: безпринципність, інтриганство, не гребування ніякими засобами в політиці, характерні для багатьох політичних діячів.

Політипаж: друкарська форма для виготовлення книжкових і журнальних прикрас (заставок, кінцівок тощо).

Політична економія: наука про виробничі (економічні) відносини людей і закони суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ на різних ступенях розвитку людства.

Політичний: 1. Пов'язаний з політикою. 2. Державний, суспільно-правовий; П. лад, П. устрій — форма організації державної влади в країні.

Політональність: муз. одночасне сполучення, поєднання різних тональностей, що призводить до дисонування.

Політура: 1. Вид лаку, що являє собою розчин смолистих речовин у спирті і використовується для полірування виробів з дерева. 2. Глянець, лиск, наведений поліруванням, лакуванням.

Поліурія: надмірне виділення сечі з організму.

Поліуретани: високомолекулярні сполуки, що містять групу (-ОСОNН-), характерну для уретанів. З П. виготовляють волокна, лаки, пластмаси.

Поліфілія: уявлення про походження певних груп організмів (рядів, родин, родів, видів) від кількох або багатьох неспоріднених груп. В антропології П. лежить в основі расизму.

Поліфагія: 1. Живлення тварин різноманітними кормами. Найвищий ступінь П. називається всеїдністю (еврифагією). Інша назва — багато їдність. 2. Хворобливо посилений апетит, ненажерливість.

Поліфазія: 1. Багатофазність. 2. мед. Захворювання, що має кілька фаз або компонент. 3. біол. Існування чітко розрізнюваних різновидів одного виду в тому ж ареалі. 3. Когнітивна П. — співіснування видів знань, яким властива різна раціональність.

Поліфонічний: муз. багатозвучний, багатоголосий.

Поліфонія: багатоголосся, засноване на одночасному сполученні й розвитку ряду рівноправних мелодій (мелодійних голосів); один з найважливіших виражальних засобів музичного мистецтва.

Поліформальдегід: високомолекулярна сполука, продукт полімеризації формальдегіду. З П. виготовляють шестерні, деталі автомобілів, плівки тощо.

Поліфтонг: сполучення кількох звуків, що виконують роль однієї фонеми. Протилежне — монофтонг.

Поліхроїзм: властивість мінералів змінювати забарвлення при звичайному освітленні залежно від напряму падіння променів.

Поліхромія: 1. Багатобарвність мистецьких творів — скульптурних, архітектурних, ужиткових. 2. Друкування кількома фарбами.

Поліхроматичний: багатоколірний.

Поліція: 1. Система особливих органів державного управління для охорони безпеки існуючого ладу і встановленого порядку. 2. Особи, які служать у таких органах; поліцаї.

Поліцмейстер: у феодально-абсолютистських і деяких державах посадова особа, яка керує міським управлінням поліції.

Полк: 1. Історично — окремий військовий підрозділ, найнятий або рекрутований в певній місцевості як допоміжне військо феодала для виконання окремих завдань. 2. Адміністративно-територіальна і військова одиниця в Гетьманщині XVII-XVIII століть. 3. Організаційно і тактично самостійний військовий підрозділ сучасної армії чисельністю від 500 до 3 тисяч чоловік.

Поло: спортивна гра з м'ячем верхи на конях; водне П. — те саме, що й ватерполо.

Полонез: 1. Урочистий бальний танок. Походить від польського народного танцю. 2. Музичний твір у ритмі цього танцю.

Полоній: радіоактивний хімічний елемент, символ Po, ат. н. 84; сріблястий метал, отруйний. Застосовують для виготовлення джерел нейтронів, для вивчення радіаційно-хімічних процесів, що відбуваються від діяння альфа-проміння тощо. Від латинськдї назви Польщі — Полонія.

Полуцит: мінерал класу силікатів, безбарвний, прозорий. Руда цезію. Від імені давньоримського міфічного героя Поллукса.

Польдери: осушені й оброблені ділянки узбережжя Північного моря, що лежать нижче від рівня моря, захищені дамбами.

Полька: старовинний чеський швидкий за темпом парний танок з дводольним тактом.

Полюс: 1. Один з крайніх пунктів, протилежних один одному; найвища точка, межа, границя. 2. Точка перетину уявної осі обертання Землі з її поверхнею (П. географічнbй). 3. Точка перетину магнітної осі Землі з її поверхнею (П. геомагнітний). 4. Точка перетину осі світу з небесною сферою (П. світу). 5. Найнедоступніша, малодосліджена область Арктики, Антарктики (П. відносної недоступності). 6. Пункт на земній поверхні, де спостерігаються найнижчі температури повітря (П. холоду). 7. Місця найрізкішого виявлення магнітних властивостей (магнітний П. ) або електричних властивостей (електричний П.). 8. Точка, з якою пов'язані полярні координати. 9. Те саме, що й електрод (анод або катод) джерел постійного електричного струму, напр., гальванічного елемента або електричного акумулятора.

Полюція: мимовільне виверження сперми (сім'я) у чоловіків, здебільшого під час сну.

Поляризатор: оптичний пристрій, в якому відбувається поляризація світла.

Поляризація: 1. Надання, набуття орієнтації, полярності. 2. П. атомів — зміщення електронів в атомі відносно ядра від діяння зовнішнього електричного поля. 3. П. світла — перетворення природного світла, де коливання напруженості електричного поля Е (або магнітного — Н) відбувається в різних площинах, в пучки поляризованого світла, тобто такого світла, де коливання відбувається переважно в одній із площин. 4. П. електронів — наявність переважної орієнтації спінів електронів в даному стані. 5. П. діелектриків — стан речовини (діелектрика), який характеризується наявністю дипольного моменту в будь-якому об'ємі його. 6. П. електрохімічна (гальванічна) зміна різниці потенціалів на межі електрод- розчин.

Поляриметр: прилад для визначення кута повороту площини поляризації світла оптично активними речовинами (розчинами цукру тощо).

Поляриметрія: дослідження структури, властивостей і складу речовин з використанням явищ поляризації світла.

Полярископ: оптичний прилад, за допомогою якого спостерігають поляризацію світла.

Полярний: 1. Розміщений, розташований біля полюса, в районі полюса; північний. 2. перен. Абсолютно протилежний.

Полярність: 1. Здатність деяких тіл виявляти певні властивості в окремих точках (полюсах) своєї поверхні з більшою інтенсивністю, ніж в інших, напр., бути протилежно намагніченими або наелектризованими. 2. Наявність двох протилежних полюсів, 3. філос. Вид протилежності.

Полярограма: крива залежності сили струму від прикладеної напруги, яку одержують за допомогою приладу полярографа.

Полярографія: електрохімічний метод аналізу розчинів (розплавів), що грунтується на вимірюванні залежностей між напругою та силою струму в досліджуваному розчині.

Поляроїд: світлофільтр з штучно виготовленого матеріалу у вигляді тонкої плівки з прозорих кристалів, де відбувається подвійне променезаломлення й поляризація світла. Широко застосовують водії транспортних засобів (автомашин тощо) для зменшення яскравості світла від сонця, фар, зустрічних машин тощо.

Помада: 1. Косметичний продукт для зволоження і фарбування губ. 2. Кондитерський виріб желеподібної консистенції для прикрашення випічки.

Померанець: вічнозелене плодове цитрусове дерево родини рутових. Походить з Південно-Східної Азії. Використовують для одержання ефірної олії, напоїв тощо. Інша назва — бігарадія.

Помологія: наука про сорти плодових і ягідних рослин.

Помпа (1): урочистість, розкішність, розраховані на зовнішній ефект; пишнота.

Помпа (2): водяний або масляний насос для викачування чи нагнітання рідини або газу; смок.

Помпадур: 1. Адміністратор-самодур. Від прізвища фаворитки французького короля Людовика XV маркізи Помпадур. 2. Стиль меблів, одягу тощо при дворі Людовика XV. 3. Французький танець 19 ст.

Помпезний: розкішний, ефектний, пишний.

Помпельмус: теж саме, що й грейпфрут.

Поні: порода низьких на зріст (80 — 140 см) коней.

Понсирування: 1. Копіювання малюнків за допомогою вугільного пилу, що проникає в наколи на білому папері, зроблені за контуром оригіналу. 2. Полірування пемзою.

Понсо: група штучних кислотних барвників для фарбування вовни й шовку у червоний колір різних відтінків.

Понтифікат: влада, діяльність і період правління папи римського. Один з титулів папи — понтифік (першосвященник).

Понтифіки: 1. Члени найвищої жрецької колегії у Стародавньому Римі. Займалися загальнодержавними релігійними обрядами, тлумаченням сакрального права, складанням релігійного календаря, списка консулів і т. п.. Кількість П. мінялась від 3 до 15; головну роль серед П. відігравав великий П. (pontifex maximus). 2. Єпископи у католицькій церкві.

Понтон: 1. Плавуча опора для кранів, копрів, причалів, наплавних мостів; використовується і як засіб переправи. 2. Плоскодонне судно з обтічною носовою частиною, прямовисним бортом, з палубою або без неї. 3. Наплавний міст. 4. Пристосування для піднімання затоплених суден. 5. Обеліск, в основі якого покладено прямокутник.

Понтонер: військовослужбовець понтонної частини, спеціаліст по наведенню понтонних мостів.

Понтонний: той, що належить до понтона; П. міст — наплавний міст, плавучими опорами якого є понтони; П. парк — а) сукупність понтонного майна, що належить даній армії або військовому з'єднанню; б) спеціальна військова частина, яка влаштовує переправу через ріки, наводить П. мости тощо.

Пончо: індіанський чотирикутний плащ з грубої тканини з вирізом посередині для голови.

Поп-арт: формалістична течія мистецтва 2-ї половини 20 ст., що на противагу абстрактному мистецтву, має підкреслено "предметний" характер". Митці цього напряму наслідують стиль реклам і коміксів, використовують у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи тощо.

Поп-культура: культура, орієнтована на широкі верстви населення суспільства і, як правило, на отримання комерційного зиску, на противагу культурі для знавців і поціновувачів; маскультура, маскульт.

Поплін: шовкова, напівшовкова або бавовняна дрібнорубчаста тканина полотняного переплетення.

Пополани: торговий і ремісничий люд середньовічних міст Північної і Центральної Італії в XII — XIV століттях.

Популізм: політична позиція або стиль риторики, який апелює до широких народних мас. За сенсом найближчий аналог українською — народник. У переносному значенні вживається для означення політики загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Популяри: політичне угруповання у Стародавньому Римі, яке протистояло оптиматам у їх прагненні збільшити повноваження сенату і виступало за розширення римського громадянства, подальші завоювання задля перерозподілу землі на користь бідних землевласників.

Популяризація: 1. Виклад чогось у загальнодоступній, дохідливій формі. 2. Поширення серед народних мас надбань вітчизняної та світової культури, пропаганда знань, заходів тощо; популяризування.

Популярний: 1. Нескладний за змістом і формою викладу, легкий для розуміння; зрозумілий, доступний, дохідливий. 2. Який став загальновідомим, здобув загальне визнання, схвалення; широковідомий, широкославний, загальновизнаний, поширений.

Популярність: 1. Загальнодоступність, зрозумілість викладу. 2. Добра слава, відомість.

Популяція: сукупність особин певного виду організмів, які здатні до вільного схрещування, населяють певну територію і деякою мірою ізольовані від сусідніх популяцій. П. є елементарною еволюційною одиницею.

Попурі: музична п'єса, в якій чергуються різні популярні мотиви з опер, пісень тощо.

Порнографія: натуралістичне непристойне зображення статевого життя у живописі, літературі, кіно, фотографії тощо з метою викликати статеве збудження.

Поролон: пористий синтетичний матеріал з поліуретану, різновид поропласту. Застосовують для виготовлення м'яких сидінь, одягу тощо. Від назви норвезької фірми «Porolon».

Поропласти: м'які й легкі пористі матеріали, що їх одержують з полімерів. Застосовують у будівництві як теплоізоляційний матеріал, для виготовлення сидінь меблів, матраців тощо.

Порт (1): 1. Ділянка берега з прилеглим водним простором (акваторією), обладнана для стоянки, навантаження, розвантаження й ремонту суден. 2. Портове місто.

Порт (2): отвір в борту судна для гарматних стволів (у старовинних військових суднах) або навантаження й розвантаження нижньої палуби (у транспортних суднах).

Портал: 1. Архітектурно оформлений вхід до монументального будинку, переважно громадського призначення. Архітектурне обрамлення сцени, яке відокремлює її від залу глядачів. 2. Металева рама, яка є частиною опорної конструкції, машинної станини тощо. 3. Великий інтернет-ресурс, який обєднує сервіси широкої тематики.

Портативний: зручний для носіння при собі, для перевезення з місця на місце; невеликий за розміром, негроміздкий; малий, але місткий.

Портвейн: кріплене вино, вироблене на північному сході Португалії у долині річки Доуру за встановленою технологією.

Портер: сорт міцного гіркуватого чорного пива.

Портик: 1. Піддашок, що його підтримує колонада. 2. Відкрита галерея, утворена з колон або стовпів перед входом у будинок.

Портланд-цемент: найпоширеніший вид цементу; складається в основному з силікатів кальцію. Від назви м. Портленда у Великобританії.

Портмоне: маленький гаманець.

Порто-франко: певна територія (порт або приморська область) у деяких країнах, у межах якої дозволяється ввезення й вивезення іноземних товарів без сплати мита.

Порто: поштово-телеграфні витрати, що їх кредитні, торговельні та інші організації, а також приватні особи відносять на своїх клієнтів.

Портпаж: паперова прокладка між полосами набору при зберіганні і транспортуванні їх.

Портплед: дорожня сумка, чохол для пледа або постільних речей.

Портрет: 1. Мальоване, скульптурне або фотографічне зображення обличчя людини чи групи людей. 2. Відповідний жанр образотворчого мистецтва. 3. Опис зовнішності персонажа у літературному творі.

Портупея: плечовий (або поясний) ремінь для пристібування холодної зброї, польової сумки тощо.

Портфель: 1. Велика чотирикутна сумка із застібкою, в якій носять ділові папери, книжки, зошити і т. ін.; течка. 2. Посада міністра або взагалі висока керівна посада; пост. 3. перен. Сукупність рукописів, прийнятих видавництвом, редакцією і т. ін. для видання.

Портфоліо: перелік досягнень та індивідуальних оцінок у певній сфері діяльності особистості, що дає можливість систематизувати її досвід і оцінити професійний рівень.

Портшез: легке переносне крісло, в якому можна сидіти напівлежачи; качалка.

Портьє: працівник готелю, що стежить за порядком у вестибюлі, приймає пошту, дає різні довідки мешканцям готелю і т.ін.; швейцар.

Портьєра: фіранка з важкої тканини на вікна чи двері, яка розсувається в боки або згортається вверх; завіса.

Порфирія: порушення пігментного обміну у крові й тканинах. Проявляється у вигляді підвищеної чутливості до сонячного проміння, шлунково-кишкових і нервово-психічних розладів.

Порфір: магматичні гірські породи, в яких великі кристали мінералів вкраплені у дрібнокристалічну або склувату основну масу. Використовують як будівельний матеріал.

Порфіра: 1. Довга пурпурна мантія, що одягається монархом в урочистих випадках, символ влади монарха. 2. Морська їстівна водорость з групи багрянок (червоних водоростей).

Порфірини: барвні органічні речовини (пігменти) у людини, тварин і рослин. До П. належать гемоглобін, хлорофіл тощо.

Порфірит: магматична гірська порода, в якій великі кристали плагіоклазу, рогової обманки або піроксену містяться в основній дрібнозернистій масі цих же мінералів й хлоритизованого скла. Використовують як будівельний матеріал.

Порцеляна: 1. Один з видів кераміки, отримуваний з високотемпературно термічно обробленої суміші каоліна, кварцевого піску і польового шпату; фарфор. 2. Вироби з цього матеріалу. Особливо цінується П., яка просвічується.

Порціон: пайок, порція.

Порція: 1. Певна частина, кількість чого-небудь. 2. Їжа на одну особу в ресторані, їдальні.

Посейдон: у давньогрецькій міфології бог моря й водяної стихії, у римлян — Нептун.

Посесія: 1. В Україні у 18-початку 19 ст., а також у Польщі (до її поділу )особлива форма земельного орендного володіння, коли держава передавала землю в оренду разом з приписаними до маєтку селянами. 2. Взагалі оренда, орендне володіння; переданий в оренду державний маєток; узята в оренду земля, мануфактура тощо.

Посибілізм: течія в соціалістичному русі Франції кінця 19 — початку 20 ст., прихильники якої вели боротьбу проти марксизму, пропагували відмовлення від класової боротьби, прагнули обмежити вимоги робітників рамками "можливого".

Пост...: префікс, що означає наступність.

Пост: 1. Об'єкт, що охороняється й обороняється вартовим. 2. Боєць або невеликий військовий підрозділ, що виконує спеціальие завдання, яке стосується вартової служби й спостереження за місцевістю та повітрям. 3. Воєнізована охорона підприємств.

Постадаптація: процес удосконалення існуючих пристосувань будови й функцій у рослинних і тваринних організмів до умов зовнішнього середовища.

Постамент: 1. Висока підставка або підніжжя, на яких встановлюють пам'ятник або скульптуру; п'єдестал. 2. Художньо оздоблена основа вази, колони і т.ін.

Постембріональний: післязародковий.

Постімпресіонізм: умовна назва напряму, що прийшов на зміну імпресіонізму в мистецтві кінця ХІХ — початку ХХ ст. На відміну від імпресіоністів, представники П. намагалися створити більш узагальнений і цілісний образ світу.

Постіндустріалізм: теорія нової стадії розвитку суспільства, що слідує за індустріальним суспільством, провідну роль в якому відводиться галузі послуг, науці, освіті, а основним об'єктом діяльності стає торгівля інформацією.

Постлюдина: гіпотетичний образ людини майбутнього, ментально, фізично і психологічно удосконалена завдяки використанню передових технологій.

Постмодернізм: світоглядно-мистецький напрям постіндустріальної епохи як продукт розпаду цілісного погляду на світ; відхід від модернізму.

Постнатальний: той, що належить до періоду після народження.

Постпакет: пакунок з листами, які адресовані в один пункт.

Постпозитивний: той, що стоїть після слова, в постпозиції.

Постпозиція: постановка якогось слова (або члена речення) після іншого слова (або члена речення), з яким воно безпосередньо пов'язане (напр., у словосполученні "читаю книгу" додаток стоїть у П. до присудка).

Постправда: післяправда. 1. Стан буття, в якому факти менш важливі, ніж їх емоційна подача. 2. Ситуація, коли істина перестає бути значимою або актуальною. 3. Політика П. — політична культура, яка спирається здебільшого на почуття та власні переконання, а не на об'єктивні факти, котрі можуть ігноруватись.

Постскриптум: приписка до листа (після підпису), що позначається звичайно латинськими літерами: Р.S.

Постулат: твердження, яке при побудові наукової теорії приймають без доказів як вихідне. Незаперечна істина, що не потребує доведення; аксіома.

Постфактум: після того, як щось уже зроблено, сталося, відбулося.

Постфікс: 1. Афікс, що стоїть після кореня. 2. Літера, склад чи слово, приєднані до кінця слова.

Потамологія: вчення (частина гідрології суходолу) про річки.

Поташ: калієва сіль вугільної кислоти; безбарвні гігроскопічні кристали. Застосовують у миловарінні, виробництві скла, фотографії, як калійне добриво. Інші назви — карбонат калію, вуглекислий калій.

Потентат: володар, державець, коронована особа.

Потенціал: 1. Можливості, наявні сили, запаси, засоби, що можуть бути використані. 2. Енергетична характеристика даної точки будь-якого силового поля. Чисельно дорівнює роботі, яку здійснюють сили поля, переміщуючи одиницю маси (П. тяжіння) чи електричного заряду (П. електричний) з даної точки поля в точку, де П. вважають рівним нулеві. 3. П. економічний — економічні можливості держави (група держав), що можуть бути використані для забезпечення всіх її матеріальних потреб. 4. П. воєнний — сукупність економічних, морально-політичних і воєнних можливостей (ресурсів) країни, що можуть бути використані державою для ведення війни. 5. перен. Сукупність усіх наявних засобів, можливостей, продуктивних сил і т. ін., що можуть бути використані в якій-небудь галузі, ділянці, сфері. Запас чого-небудь, резерв.

Потенціальний: можливий, той, що існує в потенції, П-а енергія — енергія взаємодії тіл, яка залежить лише від взаємного розташування їх.

Потенціометр: прилад для вимірювання електрорушійної сили або зміни напруги (іноді — струму), або величин, функціонально пов'язаних з ними.

Потенціометрія: фізико-хімічний метод кількісного аналізу, що грунтується на вимірюванні електрохімічного потенціалу електрода -в розчині досліджуваної речовини. Застосовують для визначення концентрації електролітів.

Потенціювання: знаходження величини за її логарифмом, тобто дія, обернена до логарифмування.

Потенція: прихована можливість, здатність, що може виявитись за певних умов; достатність сил для якої-небудь діяльності.

Потерна: галерея (тунель) під землею або всередині масивної споруди.

Поул-позишн: найкраща кваліфікаційна позиція на перегонах, які проводяться по замкнутих трасах (скачки, автомобільні змагання і т. п.). В залежності від виду змагань П.-п. може надаватись як позиція ближча до центру овалу траси (кільцеві перегони) або як найбільш просунута вперед («Формула 1»).

Пошта: 1. Державна установа, яка здійснює пересилання і доставку адресатам листів, періодичних видань, грошових переказів, посилок і т.ін.; поштамт. 2. Те, що пересилається, доставляється поштовою установою; кореспонденція, листування. 3. Перевезення людей, що здійснювалося поштовими установами.

Поштамт: установа, яка обслуговує населення всіма видами поштового, телеграфного й телефонного зв'язку.

Прагматизм: 1. Філософський напрям, за яким практична цінність знань означає їхню істинність. 2. Напрям в історії, який викладає події суто в їх зовнішніх зв'язках і послідовності, не акцентуючи уваги на об'єктивних законах історичного розвитку.

Прагматика: 1. Розділ семіотики, який досліджує сприйняття знака (напр., слова, ноти тощо) пізнаючим суб'єктом. 2. В широкому розумінні — будь-яке вчення про діяльність, практики.

Прагматичний: 1. Властивий прагматизмові. 2. Той, що є практичним знаряддям чогось, має практичне застосування.

Празеодим: хімічний елемент, символ Pr, ат. н. 59; метал, належить до лантаноїдів. Застосовують для забарвлення скла, фарфору, у виробництві спеціальних сортів сталей.

Прайд: сімейна зграя левів і приматів. П. складається з одного або декількох дорослих самців (зазвичай не більше 3-х), декількох статевозрілих самок (гарему самок) та їх дитинчат (левенят обох статей). Чисельність прайду може досягати 30-40 тварин. У функції самців входить тільки розмноження і захист території, в тому числі від інших самців. Полювання та виховання (навчання) дитинчат виконується в основному левицями. Всі левиці є родичками по відношенню один до одного. Молоді самці по досягненню статевої зрілості виганяються з П. Самки залишають П. дуже рідко.

Прайм-тайм: найактивніший час телеперегляду та радіопрослуховування за весь період доби.

Пракрит: средньоіндійські мови і діалекти. Були широковживані як розмовні й літературні мови більш як півтора тисячоліття — до XV ст. н. е.

Пракриті: одна з основних категорій давньоіндійської філософії, яка означає жіноче начало всіх матеріальних і духовних речей, ототожнюване з "праматерією".

Праксеологія: термін, яким іноді позначають галузь наукових досліджень, що вивчає загальні умови й методи правильної, ефективної та раціональної людської діяльності.

Практик: 1. Той, хто набув досвіду, знань у результаті практичної діяльності. 2. Той, хто займається практичною діяльністю. 3. Практична, ділова, тверезо мисляча людина.

Практика: 1. У філософії — вся діяльність людей, спрямована на перетворення матеріального світу (на створення матеріальних і духовних благ); досвід. 2. Життя, дійсність як галузь застосування й перевірки достовірності певних настанов або висновків; реальність. 3. Здійснення, хід, проведення чогось. 4. Застосування і закріплення теоретичних знань учнів, студентів і т. ін. на виробництві. 5. Діяльність або коло діяльності лікаря чи юриста.

Практикант: студент (учень), який проходить виробничу практику.

Практикум: вид навчальних занять з метою практичного засвоєння основних положень якого-небудь предмета; практичні заняття з певного курсу.

Практицизм: 1. Діловитість. 2. Захоплення практичною діяльністю при недооціненні значення теорії. 3. Діловий підхід до чогось.

Практичний: 1. Потрібний, корисний комусь для здійснення чогось на практиці. 2. Який безпосередньо здійснює певну справу, керує ким-небудь, чим-небудь. 3. Який є практикою, пов'язаний із застосуванням, закріпленням якихось знань, навичок на практиці. 4. Пов'язаний із застосуванням на практиці знань у галузі певної науки. 5. Який має життєвий досвід, добре розуміється на певних справах (про людину); діловитий. 6. Вигідний, зручний для когось, чогось.

Пранк: телефонний розіграш з метою викликати неадекватну реакцію. Пранкер — людина, що розігрує іншого.

Пранкер: людина, що розігрує іншого шляхом телефонної провокації.

Пре...: префікс, що означає передування.

Преадаптація: виникнення в організмі тварин і рослин ознак, які не мають первісного пристосовного значення, але в змінених умовах існування можуть стати корисними.

Преамбула: 1. Вступна частина якого-небудь важливого документа — законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо, в якій викладено обставини чи підстави його проголошення, укладення тощо. 2. Вступ до чого-небудь.

Превалювати: 1. Мати перевагу; переважати, домінувати. 2. Бути, виявлятися в більшій мірі; перевищувати кількістю, розміром і т. ін.

Превентивний: запобіжний, напр., П-і заходи в системі протипожежної боротьби. П-а війна — війна, що нібито має на меті запобігти нападові іншої держави, але по суті є формою агресії.

Превенція: запобігання злочинам.

Предикат: 1. В логіці — один з двох термінів судження, а саме той, в якому щось говориться про предмет мови (суб'єкт). 2. В математичній логіці П. часто розуміють як пропозиційну функцію, тобто як функцію, що визначена на якійсь предметній області і значеннями якої є висловлювання або їхні істиннісні значення. 3. лінгв. Присудок.

Предикативність: 1. Одне з основних понять сучасної логіки, що відображає об'єктивно існуючі зв'язки між ознаками і предметами. 2. Граматична властивість присудковості, що полягає в підпорядкуванні форм присудка формам підмета (напр., цвітуть яблуні).

Предикація: 1. лог. Визначення змісту суб'єкта судження через предикат. 2. лінгв. Установлення предикативного зв'язку між членами речення.

Преднізолон: лікарський препарат, протизапальний, антиалергічний, протишоковий і антитоксичний засіб.

Презенс: мовозн. теперішній час.

Презент: подарунок, дарунок, дар, підношення.

Презентабельний: який вигідно відрізняється від інших своїми якостями; показний, ставний, поважний, видний.

Презентант: пред'явник векселя.

Презентація: 1. фін. Пред'явлення до відшкодування, виплати грошового документа. 2. Захід, присвячений знайомству, популяризації і т. ін. кого-, чого-небудь.

Презентизм: загальна назва сучасних суб'єктивно-ідеалістичних напрямів у методології історії, які розглядають історичну науку не як відображення реального процесу розвитку суспільства, а як вираз ідеологічних відносин сучасності (основна теза П. — кожне покоління пише історію заново).

Презервація: запобігання.

Презерви: 1. Розфасовані й герметизовані, харчові продукти. На відміну від консервів П. не стерилізують і не пастеризують. 2. Світлозахисні окуляри.

Президент: 1. Виборний голова, керівник установи, організації, товариства тощо. 2. У ряді країн — обраний на певний строк глава держави з республіканською формою правління; обирається парламентом або шлюхом прямих виборів.

Президія: 1. Виборний орган для ведення зборів, з'їзду тощо. Особи, що входять до його складу. 2. Орган державної влади. 3. Постійний керівний колегіальний орган деяких організацій та установ.

Презінджантроп: викопна людиноподібна мавпа, що вважається представником давніх людей; рештки знайдені у Східній Африці.

Презумпція: 1. Припущення, що грунтується на ймовірності. 2. юр. Закріплене в законі припущення про існування певного факту, реальність якого вважається істинною і не потребує доказів. За сферою дії розрізняють заг. П., що поширюються на всі галузі рад. права (напр., П. істинності актів держ. органів), і спеціальні, які діють лише в певних галузях чи інститутах права (напр., презумпція невинності).

Прейскурант: довідник цін на різні види і сорти товарів або на певні послуги.

Прекаризація: трудові стосунки, які можуть бути розірвані роботодавцем у будь-який момент. У широкому розумінні — неповноцінна правова і соціальна гарантія зайнятості.

Прекос: м'ясо-вовнова порода скороспілих тонкорунних овець, виведена в 19 ст. у Франції.

Прекурсор: хім. хімічна речовина, необхідна для синтезу цільової сполуки. Наприклад, серин і холін є П. гліцину.

Прелат: у католицькій та англіканській церквах — почесна назва, титул представника вищого духовенства (кардинала, архієпископа, єпископа тощо).

Прелімінарії: 1. Попередня угода, яка згодом може бути замінена іншою; тимчасове рішення. 2. перен. Початок чого-небудь; те, що передує чомусь.

Прелімінарний: попередній, тимчасовий; П. мирний договір — у міжнародному праві попередня угода, за якою воюючі сторони визначають основні положення майбутнього мирного договору.

Прелюдія: 1. Вступ до музичного твору. 2. Самостійна музична п'єса, переважно для фортепіано. 3. перен. Те, що говориться або здійснюється як вступ до головного; пролог, передмова, зачин, початок, заспів.

Прем'єр-міністр: у ряді країн — особа, що очолює уряд, стоїть на чолі кабінету міністрів.

Прем'єр: 1. У багатьох країнах глава уряду, особа, що очолює кабінет міністрів, раду міністрів (прем'єр-міністр). 2. У театрі — артист, що виконує головні ролі.

Прем'єра: перша вистава п'єси в театрі, естрадної, концертної або циркової програми. Іноді найменування П. поширюється на кілька перших вистав.

Премедикація: попередня медикаментозна підготовка пацієнта в день операції до загального знеболювання при хірургічному втручанні з метою профілактики, попередження чи зменшення виникнення можливих ускладнень.

Премія: 1. Нагорода (переважно грошова) за успіхи чи заслуги в певній галузі діяльності, за досягнення кращих наслідків у чомусь (змаганні, конкурсі тощо). 2. Грошове чи матеріальне заохочення до певної роботи. 3. Безплатна додача, надбавка при купівлі якогось товару . 4. Грошова винагорода уряду. 5. фін. Винагорода однієї зі сторін, що укладають угоду, за внесення нею вигідних для контрагента змін в умови угоди. 6. фін. Різниця між біржовою і номінальною вартістю цінного паперу.

Преномен: особисте ім'я як частина повного давньоримського чоловічого імені.

Препарат: 1. Частина рослинного або тваринного організму, призначена і підготовлена для дослідження. 2. Речовина, приготовлена для хімічного аналізу. 3. Хімічний або фармацевтичний продукт лабораторного чи фабричного виготовлення.

Препаратор: працівник лабораторії, дослідної станції тощо, який готує препарати.

Препарувати: 1. Виготовляти препарат, препарати. 2. Готувати друкарський набір до фотографування. 3. перен. Обробляти, переробляти що-небудь певним чином, надавати чомусь відповідної форми, відповідного вигляду для якихось потреб, певної мети; переінакшувати.

Препринт: відбиток тексту наукового повідомлення, надрукований для швидкого ознайомлення з ним вузького кола спеціалістів.

Прерафаеліти: англійські художники й поети, які в 1848 р. об'єдналися в "Братство прерафаелітів". П. намагалися відродити мистецтво дорафаелівського часу (часів середньовіччя й раннього Відродження), критикуючи суспільство і його культуру з реакційно-романтичних позицій. Від імені видатного італійського художника Рафаеля.

Преріаль: дев'ятий місяць року (з 20 — 21 травня до 19 — 20 червня) французького республіканського календаря, прийнятого Конвентом у 1793 р.

Прерії: тип степової рослинності в Північній Америці; характеризується переважанням злаків.

Прерія: рівнинна місцевість у Північній Америці з трав'янистою рослинністю степового типу.

Прерогатива: у широкому розумінні — перевага, виключне право в якій-небудь галузі або з певних питань.

Прес-аташе: співробітник дипломатичного представництва, що відає питаннями преси та інформації.

Прес-бюро: 1. Редакційний апарат для обслуговування преси, який створюють на час з'їздів, конференцій, нарад і т. ін. 2. Постійний відділ при агентствах друку, телеграфно-інформаційних та інших організаціях, що постачають пресу інформацією, статтями, ілюстративним та іншим матеріалом.

Прес-кліше: організація (відділ) при телеграфних агентствах, що виготовляє й постачає пресі готові кліше.

Прес-конференція: бесіда, зустріч державних, політичних, громадських, наукових діячів з представниками преси, радіо, телебачення з питань, що цікавлять широку громадськість.

Прес-пап'є: 1. Важкий металевий, мармуровий тощо предмет, яким притискають папери на столі. 2. Письмове приладдя, що має вигляд бруска (пластинки) з прикріпленим до нього промокальним папером.

Прес-реліз: документ, розповсюджуваний для інформування про щось; прес-випуск.

Прес-центр: 1. Орган з'їзду, міжнародної або іншої наради, спортивних змагань, що постачає інформацію журналістам, коментаторам. 2. Приміщення, в якому він розташований. 3. Центр журналістів, будь-де акредитованих.

Прес: машина для обробки тисненням різних заготовок і матеріалів. Пристосування для ущільнення чогось, зміни форми, видалення рідини тощо за допомогою тиснення.

Преса: Друковані видання — періодичні (газети, журнали, бюлетені і т.ін.) і рідше неперіодичні (книги, листівки і т. ін.); засоби гласності, публікації.

Пресбіопія: розлад зору в людини, зумовлений старінням кришталика ока, втратою ним здатності змінювати свою кривизну, що порушує його заломлювальну силу. Інша назва — стареча далекозорість.

Пресвітер: 1. У католицькій і православній церквах священик. 2. Виборний керівник громади пресвітеріанської церкви.

Пресвітеріанство: 1. Одна з течій кальвінізму, що виникла в Англії у 16 столітті. Послідовники П. визнають служителем культу лише пресвітера, додержуються самоврядування церковної громади. 2. Релігійно-політичне найбільш помірковане угруповання пуритан під час Англійської революції 17 ст., що відображало інтереси великої буржуазії.

Пресвітерія: пресвітерій; рада пресвітерів при єпископі, яка виконувала в ранній Церкві роль колегіального органу управління єпархією.

Преселектор: електромагнітний пристрій (частина радіоприймача — супергетеродина) для підсилення сигналу приймальної радіостанції.

Пресерви: 1. Розфасовані й герметизовані, харчові продукти. На відміну від консервів П. не стерилізують і не пастеризують. 2. Світлозахисні окуляри. Інша назва — презерви.

Пресинг: в спортивній грі активна опіка кожного або всіх гравців команди супротивника по всьому полю.

Престидижитатор: цирковий актор, який демонструє фокуси, що грунтуються на швидкості і вправності рухів.

Престиж: громадська оцінка суспільної вагомості індивіда, соціальної групи, професійної категорії тощо; добра слава, репутація, авторитет, реноме.

Престіссімо: муз. найшвидший темп, швидший за престо.

Престо: 1. муз. Дуже швидкий темп. 2. Назва музичної п'єси або частини музичного твору (сонати, симфонії, квартету та ін.) в такому темпі.

Претендент: той, хто претендує на що-небудь, хто має підстави одержати щось.

Претендувати: 1. Ставити певні вимоги, заявляти свої права на кого-, що-небудь; висувати претензії. 2. Домагатися визнання за собою певних властивостей, особливостей (часто відсутніх насправді); зазіхати.

Претензія: 1. Вимагання чого-небудь від когось, пред'явлення своїх прав на щось; зазіхання, домагання. 2. Вияв незадоволення ким-, чим-небудь; скарга, образа на щось, когось. 3. Прагнення відзначитися, виділитися чимось серед інших, домогтися визнання за собою певних властивостей, особливостей (часто насправді відсутніх).

Претор: у Стародавньому Римі спершу заступник і помічник консула, згодом вища урядова особа, наділена судовою й адміністративною владою.

Преторіанці: 1. В Стародавньому Римі спочатку солдати особистої охорони полководців, а з І ст. до н. е. — привілейованої імператорської гвардії. 2. перен. Наймані війська, на які спирається влада, що грунтується на деспотизмі.

Преторій: 1. У Стародавньому Римі місце у військовому таборі, де містилася палатка полководця. 2. Палатка полководця, його ставка. 3. Військова рада при полководці.

Префект преторія: у Римській імперії початково — командир преторіанської гвардії, пізніше — військовий помічник імператора, з IV століття — цивільний керівник адміністративного округу.

Префект: 1. У Стародавньому Римі особа, що обіймала військову, адміністративну, судову або господарську посаду. 2. В ряді країн (напр., у Франції) урядовець, що очолює управління в адміністративно-територіальній одиниці. 3. В деяких країнах начальник міської поліції.

Префектура: 1. У Стародавньому Римі — одна з чотирьох адміністративно-територіальних одиниць імперії. 2. У ряді країн — адміністративно-територіальна одиниця; район діяльності префекта. 3. Орган управління, на чолі якого стоїть префект.

Преферанс: картярська гра.

Преференційний: той, що стосується преференції, пільговий, переважний; П-е мито — мито зі знижкою, пільгами.

Преференція: перевага, пільга, яка надається кому-небудь у користуванні чимось.

Префікс: значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів або форм слова; приросток.

Префіксація: приєднання префіксів (приставок) до кореня чи основи як засіб утворення слів та їхніх форм.

Преформація: концепція розвитку живих організмів, що панувала в біології у 18 ст., за якою у статевих клітинах у готовому вигляді закладені властивості й ознаки дорослого організму; преформізм.

Преформізм: метафізична й ідеалістична концепція розвитку живих організмів, за якою в статевих клітинах у готовому вигляді закладені властивості і ознаки дорослого організму. П. панував у біології 18 ст.

Прецедент: 1. Випадок, що стався в минулому і є прикладом або виправданням для наступних подібних випадків. 2. П. судовий — у праві деяких країн (напр., в англо-американській системі права) рішення вищих судових органів у певній справі, що далі є обов'язковими для судів при розв'язанні аналогічних справ.

Прецесія: 1. Зміна осі обертання твердого тіла по круговій конічній поверхні. 2. Рух осі небесних світил (зокрема Землі, Місяця) по круговому конусу навколо прямої лінії, перпендикулярної до площини їх орбіти.

Прецизійний: високоточний; П. верстат — верстат для високоточної обробки деталей.

Прецизія: точність.

Преципітат: 1. хім. Осад, відстій. 2. Мінеральне фосфорне добриво у вигляді білого порошку, двоосновна кальцієва сіль фосфорної кислоти.

Преципітація: осадження антигена (напр., екстракту бактерій) з фізіологічного розчину під впливом специфічної (антимікробної) сироватки. Реакцію П. застосовують у медицині з діагностичною метою та для перевірки якості харчових продуктів.

Преципітини: специфічні (імунні) речовини, що з'являються в організмі людини і тварин після введення чужорідних білків.

Преюдиціальність: юридичне правило, за яким встановлені судом в якійсь справі обставини й правові відносини, викладені у вироку, судовому рішенні, що набрали законної сили, повинні прийматися без доведення і не можуть бути спростовані при розгляді судами інших справ.

Преюдиція: виключення заперечуваності юридичної ві­рогідності одного разу доведеного факту. Преюдиціальні факти — такі, що при новому роз­гляді справи вважаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення.

Приапуліди: група морських безхребетних червів надтипу головохоботних. Мешкають у товщі морських донних осадів.

Приват-доцент: вчене звання позаштатного викладача вищої школи в царській Росії та країнах Західної Європи, яке відповідає званню доцента; викладач, який має таке звання.

Приватизація: 1. Процес роздержавлення власності на засоби виробництва, майно, житло, землю, природні ресурси. 2. Перехід майнових цінностей державної, муніципальної чи іншої власності у приватну.

Приватний: 1 . Який належить окремій особі (особам); суспільний, недержавний. 2. Який стосується окремої особи; особистий, інтимний.

Привілей: 1. Перевага, пільга, право, надане законом окремим особам, групам людей або певному станові, класові чи класам. 2. Грамота, якою за феодалізму стверджувалися П. 3. П. на винахід — виключне право особи або організації на винахід; документ, що засвідчує і охороняє це право.

Привілейований: той, кому надані певні привілеї.

Приз: винагорода, яку вручають переможцеві в змаганні, конкурсі; премія.

Призма: 1. Многогранник, дві грані якого (основи) є рівними многокутниками з відповідно паралельними сторонами, а бічні грані — паралелограмами. 2. Многогранне тіло з матеріалу, прозорого для світла. Застосовують для зміни напряму поширення пучків світла, розкладання білого світла в спектр, поляризації світла тощо.

Призматоїд: многогранник, дві грані якого (основи) є многокутниками з довільною кількістю сторін, площини яких паралельні одна до одної, а решта граней (бічні) трикутниками або трапеціями. Призма, піраміда та зрізана піраміда є окремими видами призматоїдів.

Прима-балерина: солістка балетної трупи, яка виконує головні партії у виставах.

Прима: 1. Інтервал між звуками одного й того самого ступеня. 2. Перший ступінь гами, а також основний тон тризвука. 3. Провідна партія ансамблю (напр., перша скрипка).

Примадонна: заст. Співачка в опері чи опереті, що виконує перші партії.

Примас: в католицькій і англіканській церквах — почесний титул найголовнішого серед єпископів країни; предстоятель.

Примат: перевага, переважне значення; першість щодо чогось; пріоритет, зверхність, вищість, першенство, верховенство.

Примати: ряд найвище організованих (насамперед розумово) плацентарних ссавців, до яких належать мавпи та людина.

Приматологія: галузь антропології, яка вивчає приматів — найвище організованих ссавців.

Примітив: 1. Нерозвинуте і просте явище порівняно з наступними подібного типу. 2. Пам'ятка початкового періоду розвитку мистецтва, спрощеного, часом наївного. 3. Недосконало, невміло виконаний виріб, художній твір тощо; щось дуже спрощене.

Примітивізм: 1. Спрощений підхід до складних питань. 2. Напрям у мистецтві, що характеризується наслідуванням художніх образів і прийомів первісного мистецтва, форми ранніх, ще не розвинених стилів.

Примітивний: 1. Простий, нескладний за будовою, недосконалий за технікою виконання, грубо зроблений. 2. Обмежений, інтелектуально нерозвинений. 3. Первісний, той, що стоїть на нижчому щабелі розвитку.

Примула: рід одно- або багаторічних трав'янистих рослин родини первоцвітих з трубчастими квітками у зонтикоподібних суцвіттях. Поширені у помірних широтах та в альпійській зоні гір. Застосовують як лікарську рослину. Деякі види вирощують як декоративні. Інша назва — первоцвіт.

Примус: бесфітільний нагрівальний прилад, що працює на рідкому паливі. Від назви німецької компанії Primus AB.

Принтер: комп'ютерний пристрій, призначений для перенесення тексту або графіки на фізичний носій з електронного виду малими тиражами (від одиниць до сотень) без створення друкованої форми.

Принц-консорт: у Великобританії чоловік королеви, який не є монархом; консорт.

Принц: титул члена королівської родини або можновладного князя в Західній Європі.

Принцепс: в Римській державі за принципату перший у списку сенаторів — особа, в руках якої зосереджувалася вся влада.

Принцеса: титул дочки короля або дружини принца.

Принцип (1): 1. Основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеології; засада. 2. Особливість, покладена в основу створення або здійснення чогось. 3. Переконання, норма, правило, яким керується хтось у житті і поведінці.

Принцип (2): воїни важкої піхоти армії стародавнього Риму; складали першу лінію в бойовому порядку. Мав спеціальне озброєння — короткий метальний спис, меч гладіус, великий прямокутний щит і бронзовий шолом.

Принципал: 1. заст. Начальник, господар, глава. 2. Головний регістр в органі.

Принципат: імператорська влада в римській державі (1 ст. до н. е.- 2 ст. н. е.) форма державного правління, за якої влада фактично зосереджувалася в руках однієї особи, але формально ще зберігалася видимість республіканських установ, а імператор, будучи фактично єдинодержавним правителем, вважався тільки принцепсом.

Принциповий: 1. Пов'язаний з основним принципом. 2. Послідовний, той, хто суворо додержується принципів.

Принциповість: моральна якість людини, що дістає вираз у послідовному додержанні й обстоюванні певних принципів, переконань.

Пріам: 1. У давньогрецькій міфології останній цар Трої, батько 50 синів і 50 дочок. 2. перен. Батько численної родини.

Пріап: у давньогрецькій міфології — бог родючості; у римлян — бог садів, полів і творчих сил природи, покровитель чуттєвих насолод. Зображавався з надмірно розвиненим статевим членом в стані постійної ерекції.

Пріапізм: медична патологія, яка полягає у зазвичай болючій ерекції, не повязаній зі статевим збудженням.

Пріапічний: 1. Той, що стосується Пріапа; П-і свята — в Стародавній Греції свята на честь Пріапа. 2. перен. Сластолюбний, хтивий.

Пріквел: книга, кінофільм або комп'ютерна гра, час дії яких відбувається до подій раніше створеного твору і передують їм по внутрішній хронології.

Прімогенітура: система успадкування престолу за правом первородства. Абсолютна П. — жінки і чоловіки мають рівні права успадкування, агнатична (або патрилінійна) П. — повне виключення жінок з лінії престолонаслідування (салічна система), агнатично-когнатична П. — чоловіки мають переважне право порівняно з жінками (австрійська ситема), когнатична П. — жінки не виключаються з лінії престолонаслідування, однак при інших рівних умовах чоловіки мають переважне право (Кастильська система), матрилінійна П. — чоловіки повністю виключаються з лінії престолонаслідування.

Пріор: 1. У Давньому Римі — командир першої центурії маніпули. 2. У католицькій церкві — настоятель чоловічого монастиря; за раннього середньовіччя — помічник абата. 3. Другий після великого магістра (гросмейстера) сановник у духовно-лицарських орденах і масонських ложах. 4. Начальник місцевих підрозділів в духовно-лицарських орденах.

Пріорат: 1. Орган міського управління деяких середньовічних міських комун Італії. 2. Орган управління в деяких лицарських орденах. 3. Невеликий жіночий чи чоловічий монастир, де за відсутності ігумена управління здійснюється пріором.

Пріоритет: 1. Першість у чому-небудь (відкритті, винаході, висловленні ідеї); примат, верховенство. 2. Переважне, провідне значення когось, чогось; перевага над ким-, чим-небудь.

Пріфікс: ціна, що не підлягає ні зниженню, ні підвищенню.

Про...: префікс, що означає "для", "на боці", "в інтересах".

Пробабілізм: 1. Філософська концепція, прихильники якої твердять, ніби людина не може здобути цілком достовірних знань і мусить вдовольнитися вірогідними, правдоподібними. 2. Казуїстичне вчення єзуїтів, що виправдовувало всяку поведінку, аби тільки вона не була засуджена церквою.

Пробанд: вихідна особа в генеалогії (родоводі) того чи іншого роду.

Проблема: складне теоретичне або практичне питання, що потребує розв'язання, вивчення, дослідження.

Проблематика: сукупність, коло проблем.

Проблематичний: 1. Сумнівний. 2. Недоведений, імовірний.

Пробст: старший пастор у лютеран.

Провайдер: організація, яка надає певні послуги. Інтернет-П. — організація, яка надає послуги доступу до Інтернету або інші послуги, пов'язані з використанням мережі Інтернет; інформаційний-П. — організація, яка від імені іншої організації (або фізичної особи) надсилає, отримує, зберігає електронні документи і надає інші послуги щодо даних електронних документів.

Провербіальний: той, що стає приказкою, прислів'ям,

Провіант: запас продовольства для армії, експедиції та ін. Продукти харчування взагалі.

Провіденціалізм: розуміння причин суспільних подій як прояву волі бога, а їх сутності — як наперед визначеного наміру бога (провидіння); крайня форма об'єктивно-ідеалістичної філософії історії.

Провізія: харчові продукти, їстівні припаси; провіант, продовольство.

Провізор: аптечний працівник, фармацевт вищої кваліфікації.

Провізорний: 1. Попередній. 2. Тимчасовий.

Провінціалізм: 1. Слово або вираз, що запозичені з місцевих говорів і не ввійшли до літературної мови, діалектизм. 2. заст. Деяка відсталість, обмеженість, пов'язана з проживанням у віддаленій від центру, глибокій провінції.

Провінція: 1. У Стародавньому Римі та деяких пізніших імперіях — завойована територія якого-небудь народу, що перебуває у політичній та економічній залежності від загарбника. 2. Адміністративно-територіальна одиниця. Віддалений від столиці населений пункт; периферія. 3. Район розробки родовища яких-небудь корисних копалин. 4. заст. Назва віддаленого від центру населеного пункту. 5. перен. Глушина, неосвідченість.

Провітаміни: речовини, з яких в організмі людини і тварин можуть утворюватися вітаміни.

Провокатор: 1. Вид давньоримського гладіатора, озброєного мечем і кірасою. 2. Таємний агент, який проникає в нелегальну організацію, щоб підірвати її діяльність і видати учасників організації. 3. Підбурювач, який діє із підступною метою.

Провокація: 1. Навмисні дії проти окремих осіб, організацій, держав тощо з метою штовхнути їх на згубні для них вчинки. 2. мед. Штучне збудження якої-небудь хвороби. 3. с.г. Штучний виклик сходів насіння бур'янів з метою подальшого їх знищення.

Провокувати: 1. Підбурювати до чогось із зрадницьким наміром. 2. мед. Штучно викликати якісь явища хвороби (напр., напад малярії).

Прогенія: неправильний прикус у людини; зумовлюється надмірним розвитком нижньої й недорозвиненням верхньої щелеп. Інша назва — медіальний прикус.

Прогестерон: статевий гормон жінок і самок ссавців; утворюється в яєчниках (у жовтому тілі), а під час вагітності — в плаценті. Сприяє укріпленню яйця в матці, стимулює діяльність молочних залоз. Застосовують як лікарський препарат.

Прогібіціоністи: 1. Прихильники заборонної системи торгівлі. 2. У США — прихильники заборони торгівлі спиртними напоями, прибічники "сухого закону", що діяв до 1934 р.

Прогнатизм: виступання щелеп уперед.

Прогнатія: неправильний прикус у людини; зумовлюється надмірним розвитком верхньої й недорозвиненням нижньої щелеп. Інша назва — дистальний прикус.

Прогноз: передбачення на основі наявних даних напряму, характеру й особливостей розвитку та закінчення явищ і процесів у природі й суспільстві; прогноза.

Прогнозування: процес наукового передбачення майбутнього стану різних явищ (природних, суспільних тощо); П. економічне — визначення тенденцій і перспектив розвитку господарства, його окремих галузей і сфер на основі пізнання і врахування вимог економічних законів; П. науково-технічне — визначення характеристик (параметрів) різних об'єктів науки і техніки для певного майбутнього періоду на основі вивчення закономірностей їхнього розвитку і потреб суспільної практики.

Прогностика: наука про закони й методи прогнозування.

Програма-диспетчер: план дій, яким передбачено організацію функціонування й керування взаємодією певної сукупності пристроїв цифрової обчислювальної машини чи кількох машин, об'єднаних в обчислювальну систему.

Програма: 1. Наперед продуманий план якої-небудь діяльності, роботи і т. ін. 2. Ідейний напрямок, політична платформа, якийсь друкований орган або окремий політичний, державний, суспільний діяч; курс, спрямування. 3. План роботи підприємства на якийсь строк, що передбачає обов'язковість випуску певної кількості продукції. 4. Стислий виклад основного змісту учбового предмета; брошура, книжка з таким викладом. 5. Сукупність номерів, що входять до складу концерту, вистави, радіопередачі тощо і виконуються хором, ансамблем, оркестром і т. ін. 6. Тема твору живопису, що давалася учневі Російської імператорської академії мистецтв; картина, малюнок на таку тему. 7. Тема (сюжет) інструментального музичного твору. 8. Докладний план дії електронної машини, записаний умовним кодом.

Програміст: спеціаліст у галузі програмування.

Програмування: 1. Складання програми, розв'язування математичних і інформаційно-логічних задач на обчислювальних машинах. 2. Розділ обчислювальної математики, що розробляє методи складання програм.

Прогрес: розвиток по висхідній лінії, удосконалення в цьому процесі, перехід від нижчого до вищого, від простого до більш складного. Розвиток чогось у бік поліпшення, будь-яка позитивна зміна. Протилежне — регрес.

Прогресивний: 1. Той, що сприяє прогресові, розвиткові нового, передового. 2. Поступальний, той, що розвивається, зростає; П. податок — податок, що зростає в процентному відношенні із зростанням суми оподатковуваної прибутковості; П. параліч — психічне захворювання, зумовлене сифілітичним ураженням центральної нервової системи.

Прогресія: числовий ряд, кожний член якого, починаючи з другого, є сумою попереднього члена і якогось постійного для цього ряду числа (арифметична П.) або добутком попереднього члена і якогось постійного для цього ряду числа (геометрична П.). Це постійне число в першому випадку називають різницею П., у другому — знаменником прогресії.

Продакт-плейсмент: прийом прихованої реклами, що полягає у використанні реквізиту фільмів, телевізійних передач, комп'ютерних ігор, музичних кліпів, книг, ілюстрацій чи картин, який має реальний комерційний аналог. Зазвичай демонструється сам рекламований продукт або його логотип, або згадується про його гарну якість.

Продром: передвісник хвороби.

Продукт: 1. Предмет, що є матеріальним результатом людської праці, діяльності; виріб. 2. Наслідок, витвір, результат чого-небудь; твір. 3. Речовина, яку одержують або яка утворюється хімічним чи іншим шляхом з іншої речовини. 4. Речовина, що є матеріалом для виготовлення чогось. 5.Їстівні припаси, харчі, продовольство, провізія.

Продуктивний: 1. Доцільний, плодотворний; здатний виробляти, створювати щось цінне; П-і сили — засоби виробвицтва, за допомогою яких створюються матеріальні блага, і люди, які, застосовуючи засоби виробництва, здійснюють матеріальне виробництво. 2. перен. Результативний.

Продукція: сукупність матеріальних благ, добутих чи створених внаслідок виробничої діяльності; П. валова — загальний обсяг виробництва (в грошовому виразі) окремими підприємствами або галуззю господарства за певний період.

Продуценти: 1. Країни, що виробляють певний товар. 2. біол. Організми, що створюють органічні речовини з неорганічних. До П. належать усі фотосинтезуючі рослини.

Продюсер: у кінематографії — постановник кінофільмів; взагалі постановник кліпів, концертів і т. ін.

Проект: 1. Сукупність документів (розрахунків, креслень, макетів тощо), необхідних для зведення споруд, виготовлення машин, приладів і т.ін. 2. Попередній текст якого-небудь документа, що виноситься на обговорення, затвердження; начерк. 3. Задуманий план дій; задум, намір.

Проектант: той, що складав проект, автор його.

Проективний: пов'язаний з проекцією.

Проектор: 1. Оптичний прилад, яким вимірюють (порівнянням з тіньовим зразковим контуром) розміри виробів. 2. Електронно-оптичний прилад для одержання збільшеного зображення поверхні, яка випромінює електрони. 3. Те саме, що й проекційний апарат.

Проектування: 1. Складання проекту. 2. Креслення проекції, зображення фігури або предмета на площині.

Проекційний апарат: оптичний прилад для одержання збільшених зображень на екрані. Такими приладами є епідіаскоп, епіскоп, кінопроекційний апарат тощо.

Проекція: 1. мат. Зображення просторової фігури на площині, певній поверхні; паралельна П. точки на дану лінію (поверхню) точка перетину цієї лінії (поверхні) з прямою, що проходить через точку й паралельна обраному напрямові проектування; центральна П. точки на дану лінію (поверхню) точка перетину цієї лінії (поверхні) з прямою, що з'єднує точку з центром проектування. В обох випадках П. фігури — сукупність П. всіх точок цієї фігури. 2. П. картографічна — математичний спосіб зображення земної поверхні на площині, за якого можна враховувати утворювані викривлення в такому зображенні. 3. Збільшене зображення нерухомих об'єктів (рисунків, креслень, кінокадрів) на екрані за допомогою оптичних приладів. 4. Захисний механізм психіки, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як таке, що відбувається ззовні.

Прожект: 1. заст. Проект. 2. перен. Нездійснений, необгрунтований план.

Прожектер: складач нездійсненних планів, прожектів.

Прожектерство: захоплення нездійсненними проектами; висування необгрунтованих проектів, обстоювання їх.

Прожектор: освітлювальний апарат з оптичним пристроєм, за допомогою якого створюють потужні, спрямовані пучки світла.

Проза: 1. Мовлення, не організоване ритмічно, не віршоване; літературний жанр. 2. Художній твір, написаний розмовною мовою. 3. перен. Одноматність, буденність, повсякденність, сірість, рутинність, будні.

Прозаїзм: зворот, властивий звичайній розмовній мові, вставлений у поетичний твір.

Прозаїк: 1. Письменник, що працює в жанрі прози. 2. Переноєно — суха людина з дріб'язковими, вузько практичними інтересами.

Прозаїчний: 1. Написаний прозою; не віршований, не поетичний. 2. перен. Буденний, сірий, нудний.

Прозак: торгова назва лікарського препарату флуоксетину — антидепресант і стимулятор, покращує настрій, знижує напруженість, тривожність, почуття страху, не викликає седативного ефекту.

Прозауроподи: одна з підгруп групи ящеротазових динозаврів. Мали довгий хвіст і бочкоподібний тулуб. Харчувалися рослинами і були першими великими динозаврами, що з'явилися на Землі. Жили в пізній тріасовий і ранній юрський період (220-180 млн. років тому).

Прозектор: 1. Лікар-патологоанатом, який проводить розтин трупів з метою вивчення причин смерті, будови органів тощо. 2. Лікар, що очолює прозектуру.

Прозектура: патологоанатомічне відділення при лікувальних закладах.

Прозеліт: 1. Особа, що прийняла нове віросповідання; неофіт. 2. Новий палкий прихильник якого-небудь учення, теорії, переконань і т. ін.

Прозелітизм: 1. Прагнення завербувати якнайбільше прихильників (прозелітів) якого-небудь вчення. 2. Палка відданість новоприйнятому вченню, новим переконанням.

Прозенхіма: тканина рослин, яка складається з видовжених, загострених на кінцях, іноді з потовщеними стінками клітин, напр., волокно льону.

Прозерин: лікарський препарат. Застосовують при міастенії, паралічах, невритах, для стимуляції родової діяльності, в очній практиці. Інша назва — простигмін.

Прозерпіна: у давньоримській міфології богиня родючості, володарка пекла; у давніх греків — Персефона.

Прокамбій: твірна тканина молодих осьових органів рослин, з якої розвиваються провідні тканини.

Прокламація: 1. Вид листівки, друкована відозва агітаційного характеру. 2. Урочисте проголошення, опублікування.

Прокламування: проголошення, обнародування певних політичних чи інших поглядів.

Проклітика: ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і прилягає до нього як до акцентуючої опори (напр., на добраніч).

Проколагени: білки сполучної тканини людини і тварин.

Проконсул: 1. У Стародавньому Римі службова особа, яка спершу здійснювала військові доручення за межами Риму; пізніше — намісник провінції, що призначався звичайно з числа колишніх консулів. 2. зоол. Викопна людиноподібна мавпа, предок шимпанзе, горили і людини; рештки знайдені у Східній Африці.

Прокрастинація: у психології — схильність особи відкладати на невизначений час неприємні рішення та справи при усвідомленні відповідальності за їх невиконання.

Прокрустове ложе: 1. В давньогрецькій міфології ліжко велетня-розбійника Прокруста, на яке він примушував лягати схоплених подорожніх. Тому, хто був довший за це ліжко, він нібито обрубував ноги, а в кого вони були коротшими — витягував їх. 2. перен. Штучна міра, до якої силоміць щось припасовують, або під яку щось підганяють.

Проксимальний: розташований ближче до серединної площини тіла.

Проктит: запалення слизової оболонки прямої кишки.

Прокуратор: 1. У Стародавньому Римі управитель господарством; повірений римського громадянина в судових і комерційних справах; за часів імперії урядовець, що відав податками, управитель землями імператора. 2. Прокурор.

Прокуратура: 1. В Україні та інших країнах орган держави, що здійснює нагляд за точним виконанням законів. 2. Один з органів держави, що головним чином здійснює функції кримінального переслідування та підтримання обвинувачення.

Прокурист: в деяких країнах довірена особа підприємства з необмеженими повноваженнями на укладання торговельних угод.

Прокурор: службова особа органів прокуратури. В Україні вищий нагляд за точним виконанням законів покладається на Генерального Прокурора України, якому підпорядковані П. областей, районів, міст, військові П. Термін "прокурор" вживається щодо заступників і помічників П. під час їх участі в судовому процесі.

Пролактин: гормон передньої частки гіпофіза, регулює діяльність молочних залоз і жовтого тіла яєчників.

Пролан: речовина гормонального характеру, що виділяється плацентою і міститься в крові й сечі вагітних жінок.

Пролапс: випадіння, відвисання внутрішнього органа назовні.

Пролегомени: вступні пояснення, преамбула, попередні відомості про предмет, поняття, передмова.

Пролетар: 1. У Стародавньому Римі — громадянин, який не мав майнового цензу. 2. Найманий робітник, позбавлений власності на засоби виробництва.

Пролетаризація: перетворення дрібних товаровиробників (селян, кустарів та ін.) на пролетарів внаслідок витіснення дрібних селянських господарств великими та розвитку великої промисловості.

Пролетаріат: клас найманих робітників, позбавлених власності на засоби виробництва.

Пролін: амінокислота, входить до складу майже всіх білків та деяких інших фізіологічно важливих речовин.

Проліфікація: розвиток органа рослини з іншого органа, що закінчив свій ріст і далі не розвивається. Напр., розвиток з квітки пагона нової квітки або цілого суцвіття (проростання квіток).

Проліферація: розрощення тканини організму тільки шляхом новоутворення і розмноження клітин.

Пролог: 1. Вступ до літературних творів різних жанрів. 2. Вступне слово актора перед початком вистави або сцена, що передує основній дії. 3. Початок, вступ.

Пролонгація: продовження строку чинності договору, угоди, векселя.

Пролювій: відклади, що нагромаджуються біля підніжжя гір внаслідок змивання з схилів продуктів вивітрювання.

Промедол: лікарський препарат; болезаспокійливий засіб.

Променад: 1. Прогулянка. 2. Місце для гуляння.

Промеса: документ, за яким власник облігації або лотерейного білета зобов'язується переуступити їх за певну винагороду, якщо на них випаде виграш у найближчому тиражі. Одна з форм спекуляції виграшними позиками.

Прометей: 1. У давньогрецькій міфології один з титанів, який викрав у Зевса вогонь для людей. 2. Символ людини, яка прагне робити добро.

Прометій: радіоактивний хімічний елемент, символ Pm, ат. н. 61; належить до лантаноїдів. Від імені міфологічного титана Прометея.

Промілле: тисячна частка чого-небудь.

Проміскуїтет: 1. Нічим не обмежені статеві зносини у первісному суспільстві перед виникненням будь-яких норм шлюбу і форм сім'ї. 2. У сексології — невпорядковані статеві зносини з численними партнерами.

Промотори: те саме, що й активатори.

Промоутер: особа, що займається цілеспрямованою рекламою товару з метою просування його на ринок.

Промоція: 1. Урочисте переведення з навчального закладу нижчого розряду до навчального закладу вищого розряду. 2. Присудження вищого (порівняно з попереднім) вченого ступеня, почесного звання.

Промульгація: обнародування, опублікування якого-небудь державного акта.

Пронація: 1. Рух передпліччя та кисті руки, при якому поверхня долоні повертається назад, а великий палець всередину. 2. Позиція у фехтуванні, коли озброєна рука нахилена долонею донизу.

Пронефрос: рання стадія ембріонального розвитку органів виділення вищих хребетних тварин і людини. Інші назви — передня нирка, головна нирка.

Прононс: ірон. вимова, манера вимови іноземних слів.

Пронунсіаменто: в Іспанії і Латинській Америці державний військовий переворот, а також заклик до перевороту.

Пропаганда: поширення і постійне, глибоке та детальне роз'яснення певних ідей, поглядів, знань; агітація, популяризація. Ідейний вплив на маси або певні групи людей, що має політичний або релігійний характер; проповідь, проповідування.

Пропагандист: особа, яка займається пропагандою.

Пропагувати: поширювати, роз'яснювати якусь ідею або вчення, займатися пропагандою.

Пропан: органічна сполука, насичений вуглеводень; безбарвний горючий газ. Трапляється в природних газах. Застосовують як паливо для двигунів внутрішнього згоряння.

Пропедевтика: вступ до курсу якої-небудь науки; підготовчий вступний курс, викладений у стислій і доступній формі.

Пропелер: пристрій для створення сили тяги, за допомогою якої рухаються літак, вертоліт, аеросани, глісер тощо. Інша назва — повітряний гвинт.

Пропен: органічна сполука, ненасичений вуглеводень, безбарвний горючий газ з слабким запахом. Складова частина газів крекінгу нафти. Застосовують у виробництві моторного палива, пластмас, каучуків тощо. Інша назва — пропілен.

Пропіл: одновалентний радикал (залишок) пропану, один з алкілів.

Пропілеї: парадний, архітектурно оформлений вхід у місто, до архітектурного ансамблю.

Пропілен: органічна сполука, ненасичений вуглеводень, безбарвний горючий газ з слабким запахом. Складова частина газів крекінгу нафти. Застосовують у виробництві моторного палива, пластмас, каучуків тощо.

Пропіленгліколь: органічна, безбарвна, майже без запаху, прозора, в'язка з слабким солодким смаком, гігроскопічна рідина, що описується формулою C₃H₈O₂. Водні розчини П. мають бактерицидні властивості і використовуються для очищення повітря, як основа лікарських препаратів і аерозолей.

Пропліопітек: викопна людиноподібна мавпа, рештки якої виявлено в нижньоолігоценових відкладах кайнозою в Єгипті. Є одним з предків гібонів, а також вихідною формою для дріопітеків і пліопітеків.

Прополіс: смолиста зеленувато-жовта або бура гірка на смак речовина, що її збирають бджоли з бруньок, які розпукуються. Має бактерицидні властивості. Інша назва — бджолярний клей.

Пропорційний: той, що має правильне співвідношення частин з цілим, перебуває в певному відношенні до будь-якої величини; П-і величини — величини, які залежать одна від одної таким чином, що збільшення однієї з них викликає збільшення іншої у стільки ж разів (прямо пропорційна залежність) або зменшення іншої (обернено пропорційна залежність); П. розвиток виробництва — економічний закон соціалізму, що виражає об'єктивну необхідність планомірної організації всього народного господарства з метою забезпечення відповідності між різними галузями виробництва та сферами соціалістичного господарства; П-а виборча система — система виборчого права, при якій голосування за кандидатів відбувається за списками, причому кожний список дістає кількість місць пропорційно до кількості поданих за нього голосів.

Пропорція: 1. Співвідношення частин цілого між собою. 2. мат. Рівність двох відношень. 3. Кількісні співвідношення між галузями, стадіями й елементами виробництва. 4. Співвідношення розмірів частин архітектурного або художнього твору, один з основних принципів композиції. 5. Розмірність тіла людини тощо.

Пропретор: в Стародавньому Римі особа, яка здійснювала вищу юридичну, адміністративну, військову владу в провінціях.

Пропс: кругла, очищена від кори колода певної довжини.

Проректор: заступник ректора вищого навчального закладу.

Пророгація: право глави держави (монарха або президента республіки) відстрочувати парламентські сесії.

Проскінеза: 1. Акт урочистого висловлення поваги до богів і людей у формі низького поклону, часом — з наступним цілуванням руки чи ноги.

Проскрипції: в Стародавньому Римі списки осіб, яких прилюдно оголошували поза законом. Запроваджені в 1 ст. до н. е. з метою знищення демократичної опозиції, як засіб розправи правлячих кіл з політичними противниками.

Проскрипція: у Стародавньому Римі — список осіб, яких прилюдно оголошували поза законом.

Просодичний: той, що стосується явищ висоти, довготи й сили інтонації або співвідношення ритміко-інтонаційних особливостей у віршуванні.

Просодія: 1. Система вимови наголошених і ненаголошених, довгих і коротких складів у певній мові. 2. Вчення про співвідношення складів у вірші; сукупність правил віршування.

Просопопея: уособлення, втілення; стилістичний зворот, у якому предмет наділяють властивостями, що йому реально не властиві (напр., "Лозина Дубові сказала...").

Проспект: 1. Широка і пряма міська вулиця. 2. Докладний план, короткий зміст наукової праці або певного видання, що готується до друку; короткий зміст. 3. Рекламна листівка або буклет з описом того, що рекламується; каталог, прейскурант.

Проспериті: вживана назва нетривалого періоду часткового піднесення економіки між економічними кризами.

Простата: непарний орган чоловічого статевого апарата; розміщується нижче сечового міхура, оточуючи уретру. Інша назва — передміхурова залоза.

Простатит: запалення простати.

Простигмін: лікарський препарат. Застосовують при міастенії, паралічах, невритах, для стимуляції родової діяльності, в очній практиці. Інша назва — прозерин.

Проституція: 1. Продаж свого тіла для статевих зносин з метою добути засоби для існування. 2. перен. Продажність, розтлінність, безпринципність, нечесність.

Прострація: стан надзвичайної фізичної і нервово-психічної кволості в людини. Може виникнути при тяжких інфекційних захворюваннях, виснаженні, нервових потрясіннях тощо.

Просценіум: передня частина сцени, розташована перед порталом і трохи висунута в зал; у давньогрецькому театрі — майданчик для гри акторів перед будинком сцени.

Протагоніст: 1. У давньогрецькому театрі — актор, який виконував головні ролі. 2. Головна дійова особа у художньому творі.

Протактиній: радіоактивний хімічний елемент, символ Pa, ат. н. 91; сріблясто-білий блискучий метал, належить до актиноїдів.

Протаміни: прості білки, що мають чітко виявлену лужну реакцію. Найбільше П. у спермі й ікрі риб. Разом з гістонами становлять білкову частину нуклеопротеїдів.

Протандрія: більш раннє порівняно з приймочками маточок достигання пиляків у двостатевих квіток. Є одним з пристосувань до перехресного запилення.

Протаріол: лікарський препарат; в'яжучий, антисептичний і протизапальний засіб.

Протеази: ферменти, що розщеплюють поліпептиди й дипептиди. Містяться в організмі людини, тварин і рослин. Інші назви — пептигідролази, пептидази.

Протегувати: сприяти комусь, чомусь, підтримувати когось, бути покровителем; опікувати кого-небудь, опікуватися кимось.

Протеже: особа, що користується чиєю-небудь підтримкою, прихильністю чи рекомендацією; улюбленець, ставленик, фаворит, протегований, підопічний.

Протез: механічний пристрій і апарат, що застосовують для заміщення втрачених людиною органів (рук, ніг, зубів) і часткового поновлення діяльності цих органів, а також для усунення косметичних вад.

Протеза: лінгв. поява додаткового звуку на початку слова, напр., розмовне "воко" замість "око".

Протезування: система медичних і технічних заходів, спрямованих на відновлення втрачених органів та можливою мірою їхніх функцій за допомогою протезів.

Протеїди: складні білки, утворені із звичайних білків і речовин небілкової природи. До П. належать багато ферментів і гормонів, більшість білків тканин і клітин усіх організмів, сироватки крові й молока, яєць тощо.

Протеїни: прості білки — основна складова частина всіх живих організмів.

Протеїноїди: білки, що входять до складу кісток, хрящів, волосся, шерсті.

Протеїнотерапія: введення в організм людини й тварин білкових речовин з лікувальною метою.

Протеїнурія: те саме, що й альбумінурія.

Протей: у давньогрецькій міфології морське божество-віщун, яке мало здатність змінювати свій вигляд.

Протейові: родина хвостатих земноводяних. Мають зовнішні зябра. Живуть у підземних водах та прісних водоймах. Поширені в Європі та Америці.

Протектор (1): 1. Покровитель, захисник, опікун. 1. Потовщена зовнішня частина автомобільної покришки, що захищає пневматичну шину від пошкоджень. 2. Захисне покриття у різних технічних пристроях.

Протекторат: 1. Форма залежності, коли одна держава визначає і здійснює зовнішні відносини іншої держави, бере на себе захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента. 2. Держава, що перебуває в такій залежності. 3. Форма одноособової диктатури, що здійснюється особою, яка керує державою до повноліття наступника престолу або за інших обставин.

Протектори: офіцери імператорської гвардії і охоронці імператора.

Протекціонізм: 1. Економічна політика держав, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Реалізується шляхом фінансового заохочення вітчизняної промисловості, стимулювання експорту, обмеження імпорту. 2. розм. Система добору людей на службу, влаштування службових справ за протекцією, за знайомством.

Протекція: заступництво, впливова підтримка, прихильність з боку кого-небудь, що сприяє влаштуванню чиїх-небудь справ на порушення встановленого законом порядку їх розгляду чи розв'язання; опіка, рука, зарука, блат.

Протерандрія: більш раннє порівняно з приймочками маточок достигання пиляків у двостатевих квіток. Є одним з пристосувань до перехресного запилення. Інша назва — протандрія.

Протерогінія: достигання приймочок раніше від пиляків у двостатевих квіток. Характерна для більшості родин хрестоцвітих, розових, пасльонових тощо. Інша назва — протогінія.

Протерозойська ера: друга ера в геологічній історії Землі; розпочалася 2600 млн. років тому, тривала близько 2000 млн. років. Відклади цієї ери становлять протерозойську групу. За П. з'явилися перші організми.

Протест: 1. Рішуче заперечення чогось, категорична заява про незгоду з кимось, чимось, про небажаність чогось; незгода. 2. Офіційна заява держави, установи, особи про незгоду з певним рішенням, певною дією тощо іншої держави, установи, особи. 3. юр. Письмова вимога офіційних осіб про скасування або заміну незаконних актів, вироку, ухвали чи постанови суду. 4. Офіційна заява капітана судна про аварію чи пошкодження вантажу внаслідок зіткнення кораблів; акт, складений за цією заявою. 5. фін. Офіційне засвідчення факту несплати за векселем у встановлений термін.

Протестант: 1. Прихильник протестантизму. 2. Особа, що заявляє протест проти чиїхось дій або намірів.

Протестантизм: один а трьох (поряд з католицизмом і православ'ям) головних напрямів християнства. Оформився у 16 ст. на основі ідеологічної опозиції до католицизму і став логічним продовженням Реформації. П. виступив проти зовнішньої релігійності, намагаючись перетворити релігійність на внутрішній світ людини.

Протисти: об'єднана назва всіх одноклітинних організмів.

Протистологія: розділ зоології, що вивчає тварин типу найпростіших. Інша назва — протозоологія.

Протій: найлегший (масове число дорівнює 1) і найпоширеніший ізотоп водню, атомне ядро якого — протон.

Прото...: у складних словах означає: першість, первинність чого-небудь. Наприклад, протодерма, прототип.

Протогінія: те саме, що й протерогінія.

Протогіпус: вимерлий трипалий кінь.

Протограф: первісний рукопис, покладений в основу пізніших списків, копій, редакцій.

Протодерма: шар малодиференцінованих клітин, який вкриває зародок рослин.

Протодиякон: старший диякон.

Протозоа: одноклітинні тваринні організми. Інша назва — найпростіші.

Протозоологія: те саме, що й протистологія.

Протоієрей: священик, ієрей найвищого чину.

Протон: стабільна позитивно заряджена елементарна частинка кожного атомного ядра будь-якого хімічного елемента. Маса П. становить 1836,1 маси електрона.

Протонема: початкова стадія розвитку мохів, П. розвивається із спори, має вигляд ниток. Інша назва — передросток.

Протонеоліт: те саме, що й мезоліт.

Протоплазма: найменша одиниця живої речовини; вміст клітини, включаючи її ядро. В П. здійснюються всі життєві процеси.

Протопласт: вміст рослинної клітини без целюлозно-пектинової оболонки.

Проторенесанс: етап в історії італійського мистецтва (зародився в 11 — 12 ст., особливо розвинувся в 13 — на початку 14 ст.). Передував добі Відродження. Для мистецтва П. характерне посилення реалістичних тенденцій, орієнтація на античне мистецтво.

Протосинкел: 1. Історично — клірик, що проживав з єпископом в одній келії. 2. Зазвичай старший священик, архімандрит або хорєпископ обраний для допомоги єпископу у здійсненні його адміністративних обов'язками у відповідній єпархії.

Прототип: 1. Конкретна особа, факти життя або риси характеру якої покладені в основу образу літературного персонажа. 2. Первісний вигляд, первісна форма якогось органа чи організму, з якого історично розвинулися дальші органи або організми.

Прототрофи: організми, що живляться за рахунок вуглекислоти повітря або карбонатів. До П. належать нітрифікуючі бактерії, сіркобактерії; залізобактерії; водневі бактерії.

Протрактор: морський прилад, за допомогою якого на карті позначають місцеперебування корабля, яке визначають за двома кутами між трьома орієнтирами.

Протромбін: білкова речовина, з якої утворюється тромбін, що спричиняє зсідання крові. Міститься в плазмі крові людини й тварин.

Протуберанці: утворення з розжарених газів, що спостерігаються у вигляді яскравих виступів різноманітної форми на краю сонячного диска.

Профаза: перша фаза поділу клітини, під час якої хромосоми стають видимими. Після П. настає метафаза.

Профан: 1. У Стародавньому Римі — непосвячений; той, хто не має права ходити до храму. 2. Некомпетентна особа, не обізнана в якійсь галузі; неук.

Профанація: 1. Початкове значення — неповага до святині, наруга над пам'яттю. 2. Неуцьке перекручування, опоганювання, опошлення чогось, зневажливе ставленнядо чогось загальновизнаного, наруга над пам'яттю про когось.

Проферменти: неактивна (недіюча) форма ферментів. Переходить в активну під впливом інших ферментів (напр., П. трипсиноген активується під впливом ферменту ентерокінази) або простих хімічних сполук.

Професійний: 1. Пов'язаний з професією; П-а організація — об'єднання працівників певної професії; П. революціонер — особа, яка має політичний і організаційний досвід і постійно займається революційною діяльністю. 2. Пов'язаний з діяльністю профспілок (напр., П. рух).

Професіонал: той, хто зробив якесь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією. Добрий фахівець, знавець своєї справи; спеціаліст, професіоналіст.

Професіоналізація: оволодіння якою-небудь професією.

Професіоналізм: високе (професійне) володіння певним фахом, справою (професією).

Професія: рід занять, трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок і є для когось джерелом існування; фах, спеціальність, ремесло, кваліфікація.

Професор: 1. Найвище вчене звання, що надається найбільш кваліфікованим викладачам вузів і працівникам наукових установ та лікувальних закладів, що керують науково-дослідною і лікувальною роботою; посада, яку займає людина з цим званням. 2. Учитель, знавець.

Професура: 1. Звання й посада професора, професорська кафедра з якої-небудь дисципліни. 2. Професори.

Профілактика: 1. Заходи, що запобігають виникненню й поширенню хвороб, сприяють охороні здоров'я населення. 2. техн. Сукупність заходів, які запобігають передчасним поломкам і спрацюванню машин, механізмів і т. ін., відвертають аварії на виробництві, транспорті.

Профілактичний: запобіжний.

Профілакторій: 1. Лікувально-профілактичний заклад санаторного типу. 2. Приміщення для новонароджених тварин. 3. техн. Майстерня, де провадиться профілактичний огляд і ремонт машин, механізмів і т. ін.

Профілограф: 1. Прилад (профілометр), який записує на графіку характеристику чистоти поверхні. 2. Прилад, що реєструє профіль водного перерізу рік, озер тощо. 3. Прилад для реєстрації обрису (контура) поперечного перерізу рейки.

Профілометр: прилад (переважно рухома котушка з голкою), яким визначають чистоту (величину нерівностей) обробленої поверхні.

Профіль: 1. Вид, обрис обличчя чи предмета збоку. 2. Вертикальний переріз будь-чого. 3. перен. Сукупність основних типових рис, які характеризують господарство, фах і т. ін.; спрямування, спеціалізація.

Профілювати: 1. Надавати правильного, потрібного профілю чомусь (дорозі, площадці, деталі, заготовці тощо). 2. Надавати чомусь певного профілю.

Профіт: вигода, прибуток, зиск.

Профітролі: 1. Десерт у вигляді невеликих тістечок із начинкою зі збитих вершків, заварного крему чи морозива, прикрашених шоколадним, карамеллю чи цукровою пудрою. 2. Можуть також подаватись до бульйону з грибною, м'ясною чи сирною начинкою або без неї.

Профіцит: позитивне сальдо. По відношенню до бюджету — перевищення доходної частини бюджету над розхідною. Для торгового балансу — перевищення експорту над імпортом (у грошовому вираженні).

Проформа: виконання чого-небудь лише заради форми.

Профундаль: частина водних басейнів (озер, морів, океанів), якої не досягають хвильові рухи та вітрове переміщування.

Процедура: 1. Офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання або оформлення чогось. 2. Лікувальний захід, переважно призначений лікарем.

Процент: 1. Сота частка числа, яке приймається за ціле, за одиницю (позначається %); відсоток. 2. Доход, який одержують на кожні сто грошових одиниць капіталу або грошової суми, покладеної у банк або ощадну касу; плата, яку кредитор одержує від позичальника за користування наданими йому коштами. 3. Винагорода, що нараховується залежно від обороту, доходу.

Процентний: обчислюваний із ста; виражений в процентах; той, що приносить проценти; П-і папери — цінні папери, боргові зобов'язання, що дають прибуток (доход) у формі процента до їхньої вартості.

Процес: 1. Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком; плин, перебіг. 2. Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату. 3. Визначений законом порядок діяльності слідчих і судових органів при розслідуванні й розгляді кримінальних, а також інших справ; сам розгляд справи судом.

Процесія: урочистий масовий похід.

Процесор: 1. Частина цифрової обчислювальної машини, що реалізує процес складної переробки інформації. 2. Складна логічна програма, що є частиною системи автоматизації програмування.

Процесуальний: той, що належить до судового процесу, до судочинства взагалі; П-е право — галузь права, що регулює судочинство, а також діяльність органів держави щодо розгляду і розв'язання адміністративних справ.

Прудонізм: течія соціалізму та анархізму, в основу якої покладено філософські й соціологічні погляди П.-Ж. Прудона. Проголошуючи ідеї гармонії і співробітництва класів, П. виступав проти класової боротьби пролетаріату, головним джерелом соціальних конфліктів вважав державу й робив з цього анархістські висновки. Був поширений в ряді країн Західної Європи в 2-й половині 19 ст. Ідеї П. сприйняв анархо-синдикалізм.

Прустит: мінерал класу сульфосолей, червоного кольору. Руда срібла. Від прізвища французького хіміка Ж. Пруста.

Прюнель: тонка цупка бавовняна або шовкова тканина. Використовують для верху жіночого взуття, оббивки меблів тощо.

Псалом: 1. Релігійна пісня, молитва, що як складова частина входить у псалтир; псальма. 2. перен. Захоплена хвала комусь, чомусь; гімн.

Псалтир: 1. Одна з біблійних книг Старого Завіту, що складається із 150 псалмів; книга псалмів. 2. Старогрецький і давньоєврейський багатострунний музичний інструмент.

Псамофіти: рослини, що пристосувалися до життя на пісках (напр., саксаул, астрагал піщаний).

Псевдо...: у складних словах відповідає поняттям "несправжній", "неправильний".

Псевдоактиномікоз: те саме, що й актинобацильоз.

Псевдоартроз: рухоме з'єднання частин патологічно зміненої трубчастої кістки. Утворення П. спричинюють переломи, що не зростаються або зростаються поволі. Інша назва — несправжній суглоб.

Псевдогамія: 1. У багатьох вищих грибів, статевий процес. 2. У покритонасінних рослин — утворення зародка в насінині без запліднення при обов'язковій стимуляції пилковою трубкою.

Псевдоготика: умовна назва стилістичної течії в західноєвропейській архітектурі 18 — початку 20 ст., що характеризувалася еклектичним використанням форм готики.

Псевдодуплекс: спосіб двофарбової репродукції напівтонового оригіналу.

Псевдокласицизм: штучний стиль італійської, французької та російської літератур 18 — початку 19 ст., який в нових історичних умовах намагався відтворити античні художні ідеали.

Псевдомеланізм: стан, при якому пігментація шкіри або інших покривів відбувається нерівномірно. При П., наприклад, плями або смуги у тварин з плямистим або смугастим забарвленням покривів можуть розширюватися аж до злиття, яке призводить до т. зв. псевдо-меланізму. А. найчастіше є результатом мутацій, але можуть виникати і внаслідок інших факторів, таких як вплив температури під час вагітності. Інша назва — абундизм.

Псевдоморфізм: властивість мінералів набирати кристалічної форми, яка не відповідає їхній внутрішній стоуктурі.

Псевдонім: 1. Прибране ім'я, прізвище або авторський знак, яким користується письменник, журналіст, актор і т. ін. замість власного прізвища; псевдо. 2. заст. Людина, що виступає під прибраним іменем, прізвищем.

Псевдоподії: тимчасові випини цитоплазми у деяких одноклітинних організмів (напр., амеб) та в окремих клітин (напр., лейкоцитів) багатоклітинних організмів; виконують функції пересування і захоплювання їжі.

Псевдотуберкульоз: інфекційна хвороба свійських тварин. Характеризується утворенням у внутрішніх органах і лімфатичних вузлах гнійно-некротичних горбочків, що зовні нагадують туберкульозні вузлики. Збудниками П. є псевдотуберкульозні бактерії.

Псиломелан: мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного кольору. Марганцева руда.

Псилофіти: найдавніші вищі рослини. Існували з силурійського до кінця девонського періоду палеозою.

Пситакоз: те саме, що й орнітоз.

Псих...: в складних словах відповідає поняттям "психіка", "психічний".

Психастенія: захворювання людини, що характеризується нерішучістю, невпевненістю в своїх силах.

Психея: у давньогрецькій міфології чарівна дівчина з крилами метелика, втілення людської душі із міфу про Ероса і П.

Психіатрія: розділ медицини, що вивчає захворювання центральної нервової системи у людини (психічні захворювання), причини виникнення їх, методи запобігання й лікування.

Психіка: функція мозку, що полягає у відображенні об'єктивної дійсності; душевна організація людини. Виникла й розвинулася у вищих тварин у процесі біологічної еволюції у зв'язку з розвитком нервової системи, що регулює відносини організму з середовищем.

Психічний:

Психо...: в складних словах відповідає поняттям "психіка", "психічний".

Психоаналіз: 1. Метод лікування неврозів, що полягає у виявленні підсвідомих афективних переживань, що лежать в основі неврозів. 2. У сучасній психології, психіатрії, соціології, мистецтві — напрям, який намагається пояснити психічні прояви людини, суспільства підсвідомими біологічними потягами та інстинктами; фрейдизм.

Психогенез: виникнення й розвиток у людини психічного життя — почуттів, мови, мислення і вольової діяльності.

Психогенезис: виникнення й розвиток у людини психічного життя — почуттів, мови, мислення і вольової діяльності. Інша назва — психогенез.

Психогенний: той, що виникає внаслідок впливу психіки. Напр., П-ні хвороби шкіри.

Психоделіки: клас психоактивних речовин, дія яких в першу чергу полягає в зміні звичного мислення і сприйняття (створенні змінених станів свідомості). Дія П. унікальне тим, що, на відміну від більшості інших психоактивних речовин, наприклад, опіатів або стимуляторів, вони не гарантують досягнення заздалегідь відомого стану психіки, а дають можливість випробовувати багато в чому несподівані переживання, зазвичай недоступні в незміненому, ординарному стані.

Психоделія: коло явищ, пов'язаних з «зміною» і «розширенням» свідомості і дослідженнями стійкості психіки. Термін вперше запропонований в 1956 році британським психіатром Хамфрі Осмондом, який вивчав можливості застосування психоактивних речовин речовин (насамперед ЛСД) в психотерапії.

Психози: розлади діяльності головного мозку людини, що виявляються в порушенні психічної (вищої нервової) діяльності. Інша назва — психічні хвороби.

Психокінез: те ж саме, що й телекінез.

Психоламаркізм: ідеалістична течія неоламаркізму, представники якої вважали джерелом еволюції живої природи діяння психічних факторів, завдяки яким клітини організму нібито свідомо реагують на впливи зовнішнього середовища і організм в цілому вдосконалюється.

Психолінгвістика: галузь мовознавства, що вивчає процеси мови з погляду відповідності змісту висловленого комунікативному намірові.

Психолог: 1. Фахівець, який займається психологією. 2. перен. Будь-який фахівець, який володіє знаннями з психології (лікар, письменник, працівник мистецтва, вчитель, дипломат тощо).

Психологізм: 1. Суб'єктивно-ідеалістичний напрям у філософії, що психологію визнає за основну філософську науку, на якій нібито грунтуються всі інші філософські дисципліни. 2. Ідеалістичний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів, при якому дослідника цікавлять насамперед психічні взаємодії в групі; один з провідних методологічних принципів соціології.

Психологія: 1. Наука про закономірності, розвиток і форми психічної діяльності живих істот. Навчальна дисципліна, що викладає її зміст. 2. Душевний склад, психіка, особливості характеру кого-небудь. 3. Сукупність психічних процесів, обумовлених певною діяльністю, станом і т. ін.

Психометрія: розділ психології, пов'язаний з застосуванням у ній математичних методів, тестів.

Психомоторні центри: відділи кори півкуль головного мозку, які під час подразнення спричинюють скорочення відповідних м'язів.

Психоневроз: захворювання центральної нервової системи функціонального характеру (без органічних ушкоджень).

Психопатія: психічний розлад, ненормальність психіки.

Психопатологія: розділ психіатрії, що вивчає загальні питання, що стосуються психічних захворювань.

Психопатропний: той, що впливає на функціонування центральної нервової системи. П. речовина — будь-яке речовина (або суміш) природного або штучного походження, яка має П. дію.

Психосоматика: медико-психологічна теорія, що розглядає людину як цілісну єдність душі й тіла, але тлумачить психіку як первинне начало всіх процесів, що відбуваються в людському організмі.

Психосоматичний: те, що пов'язане із впливом безсвідомого на соматичне (тілесне). П. захворювання — захворювання, причинами яких є більшою мірою психічні процеси хворого, ніж безпосередньо будь-які фізіологічні причини.

Психотерапія: метод лікування людини за допомогою психічного впливу на неї (гіпноз, навіювання тощо). Застосовують при лікуванні неврозів, психастенії тощо.

Психотропний: той, що впливає на психіку та психомоторні процеси людини шляхом зміни функціонування її центральної нервової системи.

Психофармакологія: розділ фармакології, який вивчає вплив лікарських засобів на вищу нервову діяльність, а також питання застосування лікарських засобів для лікування психічних захворювань.

Психофізика: галузь психології, що досліджує функціональні та кількістні співвідношення між фізичними вимірними процесами та суб'єктивними сенсорними відчуттями.

Психрометр: прилад для вимірювання температури і відносної вологості повітря за показами двох термометрів — сухого й вологого.

Психрофіти: рослини холодних і вологих грунтів. Напр., кедровий сланець, рододендрон камчатський тощо, а також деякі водорості й лишайники.

Псоріаз: хронічне з періодичними загостреннями захворювання шкіри в людини. Виникає переважно внаслідок порушення діяльності нервової системи.

Птеранодон: викопний літаючий плазун з групи птерозаврів. Відомий з відкладів мезозою.

Птеродактиль: підряд викопних плазунів ряду птерозаврів. Відомий з відкладів мезозою (юрський та крейдовий період). Найбільший виявлений П. мав розмах крил 16 метрів.

Птерозаври: ряд викопних плазунів, пристосованих до польоту. Відомі з відкладів мезозою. Інша назва — літаючі ящери.

Птифур: дрібне печиво до чаю.

Птіфур: асорті з різного маленького печива (або тістечок), яке готується з однакового бісквітного чи пісочного тіста, що відрізняється оформленням.

Птоз: опущення верхньої повіки у людини або тварин внаслідок відсутності, недорозвинення або паралічу м'яза, що її підіймає. Термін "птоз" застосовують також для позначення опущення внутрішніх органів (напр., спланхноптоз).

Птомаїни: органічні азотовмісні сполуки, що утворюються від гниття білків; більшість П. — отруйні речовини. Містяться в зіпсованих м'ясних і рибних харчових продуктах.

Пуаз: одиниця динамічного коефіцієнта в'язкості в СГС системі одиниць, що характеризує здатність рідини й газів чинити опір взаємному рухові їхніх частинок. Від прізвища французького фізика Ж.-Л.-М. Пуазейля.

Пуансон: 1. Робоча частина (звичайно металевий стрижень) деяких штампів та інших інструментів, що безпосередньо тисне на матеріал, який обробляють або досліджують. 2. Сталевий штамп з рельєфним зображенням букви, знака, цифри тощо. За допомогою П. видавлюють у металі друкарські форми (матриці). Виготовляють ручним або механічним способом. 3. Умовна позначка на географічних картах (кружок, квадратик тощо).

Пуанти: у балеті — танець на кінчиках пальців ніг. Один з основних елементів жіночого класичного танцю. Точніша назва — танець на пуантах.

Пуантилізм: 1. Напрям у західноєвропейському живопису кінця 19 — початку 20 ст. Пошуки П. мали суто формальний, суб'єктивний характер. Назва П. — від манери накладати фарби роздільними мазками у вигляді крапок або невеликих рисок. 2. муз. Різновид техніки виконання, коли кожна нота відокремлюється від іншої паузою певної тривалості (нібито крапкою).

Пубертатний: повязаний з статевим дозріванням; П. період — період статевого дозрівання.

Публіка: 1. Люди, що перебувають де-небудь як глядачі, слухачі, відвідувачі. 2. розм. Люди, народ, товариство.

Публікація: 1. Друкування, видання якого-небудь твору, тексту; оприлюднення, публікування. 2. Те, що надруковано, видано; оголошення про щось.

Публіцистика: рід літератури, що висвітлює актуальні суспільно-політичні та інші проблеми сучасності в періодичній пресі і окремих виданнях.

Публіцистика: рід літератури, що висвітлює актуальні питання і проблеми сучасності; сукупність літературних творів цього роду.

Публічний: 1. Який відбувається у присутності публіки, людей; прилюдний, привселюдний, гласний, відкритий. 2. Призначений для широкого відвідування, користування; громадський, загальний, загальнодоступний.

Пудель: порода кімнатних собак.

Пуджа: релігійний обряд в індуїзмі, необхідний для молитви і вираження своєї пошани Богу (або богам). Ритуали П. складаються з медитації, співу, читання священних текстів, освячення їжі й поклонів. Під час ритуалу учасники наносять відмітку тілака з сандалової пасти на чоло або червону крапку в центр чола, що є символом підпорядкування Всемогутньому і Його Сутності. Під час ритуалу проводиться очищення вогнем — у вогонь кидаються підношення богам під супровід мантр.

Пудинг: національна англійська страва — запіканка з рису або інших крупів, макаронів тощо з різними приправами.

Пудлінгування: металургійний процес переробки чавуну в зварне залізо шляхом його розплавлення в особливих полуменевих печах і перемішування спеціальними штангами, на яких налипають частинки розплавленого заліза, поступово формуючи тістоподобну крицю масою до 40-60 кг.

Пудра: 1. Ароматизована тонкодисперсна однорідна суміш мінеральних і органічних речовин, призначена для поліпшення кольору шкіри, її захисту від шкідливих впливів середовища і вбирання виділень. 2. розм. Дрібно змелена речовина, наприклад, цукрова П.

Пудрет: висушені і подрібнені людські екскременти; застосовують як добриво.

Пуебло: умовна назва осілих індіанських племен Північної Америки та їхніх поселень.

Пуерарія: рід багаторічних тропічних дерев'янистих витких рослин родини бобових. Використовують як кормову рослину, для виготовлення тканин, корені вживають у їжу. В Україні вирощують як декоративну.

Пуерперальний: післяпологовий.

Пул (1): 1. Одна з форм монополій, об'єднання учасників ринку, прибуток і витрати якого надходять до загального фонду і розподіляються між ними згідно заздалегідь встановленої пропорції. 2. Набір готових до використання об'єктів.

Пул (2): 1. Мідна монета Золотої Орди, що карбувалась в XIII-XV століттях. 2. Розмінна монета Афганістану, 1/100 афгані.

Пул (3): різновид більярду; американський більярд.

Пуловер: свер без коміра і застібок.

Пулороз: інфекційна хвороба птахів, спричинювана мікроорганізмами сальмонелами. Інша назва — бацилярний білий пронос.

Пульверизатор: прилад для пульверизації, застосовують у техніці (напр., для фарбування), у сільському господарстві (для розбризкування отрутохімікатів) тощо.

Пульверизація: розпорошування рідини або порошку струменем повітря.

Пульман: чотирьохосьовий пасажирський або товарний залізничний вагон. Від прізвища американського інженера Дж. Пульмана.

Пульмонологія: розділ медицини, що вивчає та лікує захворювання легень.

Пульмотор: апарат для штучного дихання, який нагнітає в легені кисень під тиском.

Пульпа: 1. М'яка сполучна тканина в порожнині зуба; м'якоть селезінки. 2. Неоднорідна суміш твердих частинок, завислих у рідині.

Пульпіт: запалення тканини, що заповнює порожнину зуба (пульпи).

Пульс: 1. Поштовхоподібні коливання стінок кровоносних судин у людини й тварин; спричинюються викиданням крові з серця при кожному його скороченні. 2. перен. Ритм, темп руху, життя (напр., пульс суспільного життя).

Пульсари: космічні об'єкти, радіовипромінювання яких мають характер коротких періодичних імпульсів з періодом від 3,75 сек до 0,03 сек.

Пульсатор: 1. Машина для збагачення корисних копалин, де мінеральна сировина, що потрапляє на нерухоме решето, розділяється від діяння пульсуючого струменя води або повітря. 2. Прилад або пристрій, що дає рівномірні поштовхи (імпульси).

Пульсація: 1. фізіол. Ритмічні розширення кровоносних судин, спричинювані хвилеподібним рухом крові внаслідок скорочень серця. 2. Періодична зміна якої-небудь характеристики явища. 3. астр. Періодичні зміни об'єму та температури поверхні деяких змінних зір, що зумовлюють коливання блиску (мерехтіння зір).

Пульт: 1. Підставка для нот, книжок у вигляді похилої рамки, дошки (часто на високій ніжці або на столику). 2. Пристрій, на якому зосереджено устаткування для контролю над різними об'єктами і керування ними.

Пульчинела: персонаж слуги в італійській комедії масок.

Пума: ссавець родини котячих (Puma concolor); кугуар. Досягає в довжину 100-180 см, при довжині хвоста 60-75 см, висоті в загривку 61-76 см і вазі до 105 кг (самці). Звичайний нормальний самець великого підвиду важить близько 70 — 90 кг. Самки дрібніше самців на 30%. Поширені в Америці. Добре приручається. У природі П. живе до 18-20 років. Інші назви — кугуар, сріблястий лев.

Пумапард: штучний гібрид пуми і леопарда, отриманий в неволі. Незалежно від того, хто виступає в ролі батька, П. схильні до карликовості.

Пуна: тип високогірної рослинності в Центральних Андах Південної Америки, характеризується поєднанням трав'яного покриву з окремими низькорослими деревами.

Пункт: 1. Місце в просторі, що характеризується певними ознаками (географічне положення, природні особливості, використання для якихось цілей тощо). 2. Місце зосередження чого-небудь. 3. Установа, підприємство, що обслуговує певний район, дільницю. 4. Розділ або положення (в документі, викладі тощо). 5. Одиниця вимірювання в друкарській системі мір. У Європі 1 П. 0,376 мм, в США — 0,353 мм (1/72 англійського дюйма, інша назва — пойнт).

Пунктбол: невеликий підвішений шкіряний м'яч, набитий кінським волоссям. Служить боксерам для тренування.

Пунктир: 1. Лінія, утворена з близько розташованих рисочок або крапок. 2. Поліграфічна лінійка, що дає відбиток такої лінії.

Пунктуальність: точність, акуратність, систематичність, неухильне додержання якихось правил, умов.

Пунктуація: 1. Система правил вживання на письмі розділових знаків. 2. Розставляння розділових знаків.

Пункція: прокол з діагностичною або лікувальною метою стінки будь-якої порожнини тіла, судили, органа, нормальної або патологічної тканини.

Пунт: верхня площина бастеї або бастіону, на якій розташовувалися артилерійські гармати.

Пунш: міцний спиртний напій з рому, коньяку, вина тощо з цукром, водою, лимонним соком і т. ін., який подають до столу підігрітим.

Пупінізація: підвищення дальності передач (включенням котушок самоіндукції) в лініях зв'язку. Від прізвища американського фізика П. Пупіна (серба за національністю).

Пуризм: 1. Показне прагнення до чистоти й суворості моралі. 2. Надмірне прагнення зробити недоторканними якісь норми мови, вберегти її від іншомовних елементів, неологізмів, вульгаризмів тощо. 3. Формалістичний напрям у живопису, що виник у Франції в 20-х рр. 20 ст. і відзначався абстрактністю, силуетністю і контурністю зображень, примітивізмом.

Пурин: органічна азотовмісна сполука, безбарвні кристали. Похідні П. поширені в природі і відіграють важливу роль у різних біологічних процесах. Ядро П. входить до складу багатьох алкалоїдів, вітамінів, нуклеотидів.

Пуритани: 1. Прихильники кальвінізму в Англії та Шотландії 16 — 17 ст., поділялися на пресвітеріан та індепендентів. 2. Люди надзвичайно суворого аскетичного укладу життя.

Пурпур: 1. Фарбувальна речовина червонувато-фіолетового кольору, що її добували з залоз морського молюска мурекса пурпурного. 2. Темно-червоний або яскраво-червоний колір. 3. Одяг з тканини червоного кольору або взагалі багатий одяг як ознака розкоші.

Пурпура: висип у вигляді численних крововиливів у товщу шкіри та слизових оболонок.

Пурпурин: органічна сполука, жовті кристали. З алюмінієвою протравою фарбує тканину в червоно-коричневий колір, з хромовою — в ясно-червоний.

Пустула: один з поширених елементів деяких шкірних висипів, являє собою пухирець з гнійним вмістом.

Пустульозний: гноячковий; П. бактерид — захворювання шкіри долоней та підошов, яке характеризується появою пустул.

Путто: образ пухкого хлопчика, зображуваного оголеним (часом з крилами) в мистецтві Ренесансу і бароко, який уособлює нерелігійну пристрасть. Інша назва — аморетто.

Путч: збройний виступ групи змовників з метою вчинити державний переворот.

Путчизм: політика путчів; організація путчів.

Пуф: 1. Низький ослінчик з м'яким (звичайно круглим) сидінням. 2. Помилкова, фальшива звістка, недоладна вигадка.

Пуцолани: відклади вулканічного походження (попіл, пемза, туфи), що утворюються при виверженні лави, багатої кремнеземом. Використовують для виготовлення в'яжучих матеріалів, зокрема цементу. Від назви м. Поццуолі в Італії.

Пушбол: командна спортивна гра з великим м'ячем (діаметр м'яча — 1,8 м; вага — 20-30 кг). Мета гри — проштовхнути м'яч через ворота суперників.

Пфальцграф: 1. У Римській імперії — суддя вищого рангу. 2. У варварських німецьких державах — очільник королівського суду на час відсутності короля. 3. В імперії Карла Великого і пізніше у Священній Римській імперії — управитель королівського (імператорського) палацу на час відсутності у ньому монарха і/або представник короля чи імператора в герцогстві. Інша назва — граф-палатин.

Пфеніг: розмінна монета Федеративної Республіки Німеччини, 1/100 марки ФРН, до введення євро. П. карбувався з VIII століття з срібла, міді, бронзи, алюмінію, міді і заліза.

Пюпітр: пересувна підставка з похилою дошкою для нот або книг.

Пюре: страва (або приправа до неї) з протертих овочів, а також фруктів або ягід.

Ра: в давньоєгипетській релігії бог сонця, творець світу.

Рабат: комерційна знижка з усієї суми грошей, що належить за товар; надається при сплачуванні готівкою, закупівлі товару оптом тощо.

Рабатка: довга вузька грядка з декоративними квітами вздовж стін, доріжок.

Рабин: служитель культу і духовний керівник єврейської (юдейської) релігійної громади.

Рабоб: китайський щипковій музичний інструмент. Поширений також у країнах Середньої Азії. Інші назви — лавабо, равап.

Раван: в давньоєгипетській релігії бог сонця, творець світу.

Равана: персонаж індуїстського епосу «Рамаяна», правнук Брахми, міфічний володар острова (Шрі-)Ланка, десятиголовий противник епічного Рамаяни.

Раванастрон: стародавній індійський двострунний смичковий музичний інструмент; рабанастр, раванстр. Має деревяний циліндричний корпус, шкіряне деко; струни шовкові або жильні. Від імені ідуїстського бога Равана, за часів правління якого інструмент набув популярності.

Равап: китайський щипковій музичний інструмент. Поширений також у країнах Середньої Азії. Інші назви — лавабо, рабоб.

Равелін: допоміжна фортифікаційна споруда трикутної форми, розташована поза огорожею старовинної фортеці між двома бастіонами, призначена для захисту прилеглої місцевості та оборони підступів до головного валу.

Равендук: груба льняна тканина, парусина, товста парусина на вітрила; равентух.

Равіолі: невеликі квадратної або овальної форми вироби з тіста з начинкою; різновид пасти.

Рагу: страва з дрібно нарізаного м'яса, птиці, дичини чи риби, тушкованого з овочами, або з тушкованих овочів з пряною, гострою приправою; печеня.

Рад: одиниця увібраного іонізуючого проміння (рентгенівського, гамма-проміння тощо). Р. дорівнює такій дозі, при якій 1 кг опромінюваної речовини вбирає 0,01 джоуля енергії.

Рада: 1. Пропозиція, вказівка, рекомендація, як діяти в яких-небудь обставинах; допомога добрим словом у скруті, порада. 2. Спільне обговорення яких-небудь питань, обмірковування чого-небудь з кимось. 3. Колегіальний орган якої-небудь організації, установи чи сама організація, установа, що розпоряджається, керує ким-, чим-небудь або радить у чомусь. 4. У Запорізькій Січі та на Лівобережній Україні у 17 — 18 ст. — дорадчий орган при гетьмані, до складу якого входила старшинська верхівка.

Радар: умовна скорочена назва радіолокаційної станції та радіолокації, а також радіолокатора.

Радароскоп: кінескоп (електроннопроменева трубка) в радіолокаторі.

Раджа: у Стародавній Індії правитель держави, з часів середньовіччя і до проголошення країни республікою (1950 р.) князівський титул. Інша назва — рао.

Радикал: 1. Представник деяких політичних партій, які вимагають проведення дійових рішучих заходів, реформ. 2. Прихильник найдійовіших, крайніх заходів, найрезультативніших, докорінних, фундаментальних, кардинальних рішучих змін. 3. Математичний знак на позначення дії добування кореня, а також результатів цієї дії. 4. Стійка група атомів у молекулі, яка при хімічних перетвореннях переходить без зміни з однієї сполуки й іншу.

Радикалізм: 1. Політичний напрям і рух радикалів. 2. Обстоювання і вжиття радикальних методів у розв'язанні будь-яких питань, насамперед політичних.

Радикальний: 1. Докорінний, основний, рішучий. 2. Той, що дотримується крайніх поглядів. 3. Той, що стосується радикалізму.

Радикуліт: захворювання корінців спинномозкових нервів у людини.

Радіальний: той, що йде у вигляді променів; напрямлений по радіусу; Р-а швидкість небесного тіла — проекція швидкості руху небесного тіла на промінь зору. Інша назва — променева швидкість.

Радіан: 1. Центральний кут, що спирається на дугу, довжина якої дорівнює її радіусові. 1 Р. приблизно дорівнює 57°17'44,8''. 2. Одиниця вимірювання площинних кутів у Міжнародній Системі Одиниць СІ (рад).

Радіант: точка небесної сфери, з якої нібито виходять (внаслідок перспективи) метеорів одного метеорного потоку (рою).

Радіатор: 1. Теплообмінний апарат для охолодження води, мастила, повітря у двигунах внутрішнього згорання (в автомобілі, тракторі, літаку і т. ін.). 2. Нагрівальний прилад у системах водяного, парового, іноді електричного опалення.

Радіаційний: той, що належить до радіації.

Радіація: фіз. випромінювання, зокрема електромагнітної енергії, яким-небудь тілом; електромагнітні хвилі, випромінювані яким-небудь джерелом.

Радій: радіоактивний хімічний елемент, символ Ra, ат. н. 88; сріблясто-білий метал. Використовують для виготовлення світних фарб, у медицині — для радіотерапії тощо.

Радіо...: частина складних слів, що вказує на зв'язок з поняттями "радіо" або "радіоактивність".

Радіо: 1. Ралузь науки, техніки і культури, пов'язана з передаванням на віддаль інформації за допомогою радіохвиль. 2. перен. пристрій для приймання радіохвиль.

Радіоінтерферометр: прилад для вимірювання різних фізичних величин, пов'язаних з радіохвилями (швидкості поширення, кутових розмірів джерела, віддалі до нього тощо). Дія Р. грунтується на інтерференції радіохвиль.

Радіоавтограф: те саме, що й авторадіограма.

Радіоавтографія: те саме, що й авторадіографія.

Радіоавтоштурман: прилад (автоштурман), що діє за сигналами радіонавігаційних засобів.

Радіоактивність: спонтанне (зумовлене внутрішніми причинами) перетворення атомних ядер та елементарних частинок на інші ядра та елементарні частинки.

Радіоактивний: здатний до радіоактивності.

Радіоальтиметр: прилад для визначення висоти польоту, дія якого грунтується на принципі радіолокації.

Радіоапаратура: сукупність апаратів (приладів) у системі радіозв'язку чи радіомовлення.

Радіоастрономія: розділ астрономії, в якому вивчають різні космічні об'єкти за їхнім радіовипромінюванням та за відбитими від них радіохвилями, які надходять до цих об'єктів з Землі або її штучних супутників.

Радіобіологія: наука про вплив іонізуючого випромінювання на організм людини, тварин і рослин.

Радіогалактика: галактика, потужність радіовипромінювання якої значно більша від потужності випромінювання переважної більшості інших галактик.

Радіогенний: пов'язаний за походженням з розпадом радіоактивних речовин.

Радіогоніометр: пристрій для визначення напряму, в якому міститься передавальна радіостанція.

Радіогоніометрія: сукупність методів визначення напряму (кута), в якому міститься радіостанція, що передає певні сигнали. Застосовують на морських суднах, літаках для визначення їхнього географічного положення.

Радіограма: повідомлення, передане по радіо; скорочена назва радіотелеграми.

Радіографія: метод одержання зображення на фотоплівці предмета, що його просвічують рентгенівським, гамма-промінням або іншим іонізуючим випромінюванням, а також саме зображення.

Радіодіапазон: діапазон (ділянка, смуга) частот або довжин радіохвиль.

Радіодиспетчеризація: диспетчеризація, за якої використовують засоби радіозв'язку.

Радіоекологія: наука про взаємозв'язок між радіоактивністю середовища, організмами та їхніми угрупованнями.

Радіоелектроніка: комплекс галузей науки і техніки, пов'язаних з радіотехнікою й електронною технікою (електронікою).

Радіозонд: метеорологічний пристрій (зонд, оснащений радіоапаратурою) для вимірювання тиску, температури й вологості верхніх шарів атмосфери і передачі результатів цих вимірювань по радіо.

Радіоканал: смуга частот електромагнітних коливань, визначена для даної передачі.

Радіоклуб: громадський заклад, що об'єднує любителів радіо.

Радіокод: система символів (код), застосовувана в радіозв'язку.

Радіокомбайн: пристрій, що сполучає в собі радіоприймач, телевізор, магнітофон з програвачем, змонтовані в одному ящику.

Радіокомпаратор: прилад для вимірювання напруги електричної складової електромагнітного поля в даній точці.

Радіокомпас: радіоприймальний пристрій на рухомому об'єкті (літаку, судні), що дає змогу визначати курс цього об'єкта відносно передавальної радіостанції.

Радіокомплекс: сукупність радіотехнічних пристроїв, призначена для виконання певного завдання.

Радіокомпозиція: композиція з літературних, музичних творів, складена для передачі по радіо.

Радіоконтакт: спілкування, контакт, встановлений за допомогою радіо.

Радіокосмологія: наука, що вивчає космос за допомогою методів радіоастрономії.

Радіоліз: розклад хімічних сполук від діяння іонізуючих випромінювань.

Радіолінія: сукупність радіотехнічних засобів та обладнання, що утворюють один чи кілька каналів зв'язку для передавання інформації на віддаль без проводів.

Радіола: апарат, в якому конструктивно сполучено радіоприймач з програвачем грамофонних пластинок. Від назви торгової марки компанії Radiotechnique, що випускала подібні пристрої.

Радіологія медична: наука про застосування іонізуючого випромінювання в медицині.

Радіолокатор: пристрій для виявлення об'єктів (напр., літаків, суден) і визначення їхнього місцеположення методами радіолокації.

Радіолокація: виявлення й визначення місцезнаходження літаків, суден, ракет та інших об'єктів за допомогою радіохвиль.

Радіолот: радіотехнічний прилад для визначення висоти польоту повітряного корабля.

Радіолярії: підклас одноклітинних тварин класу саркодових. Поширені в теплих морях. Мертві Р. утворюють на дні глибоководний радіолярієвий мул. Інша назва — променяки.

Радіометеорограф: те саме, що й радіозонд.

Радіометеорологія: вчення про вплив метеорологічних умов на поширення радіохвиль у просторі та дослідження метеорологічних процесів за допомогою радіолокації.

Радіометр: 1. Прилад для вимірювання променистої енергії (світла тощо). 2. Р. радіотехнічний — прилад для вимірювання потужності випромінювання радіохвиль. 3. Р. акустичний — прилад для вимірювання звукового тиску. 4. Р. геофізичний — прилад для радіометричних методів геологічної розвідки.

Радіометр: 1. Прилад для вимірювання енергії світла. 2. Прилад для вимірювання потужності випромінювання малої інтенсивності в діапазоні радіохвиль. 3. Прилад для розвідування радіоактивних корисних копалин. 4. Механічний пристрій для вимірювання звукового тиску.

Радіометрія: 1. Розділ фізики, що вивчає способи вимірювання променистої енергії. 2. Метод розвідування корисних копалин, який полягає у використанні радіохвиль для визначення структури гірських порід. 3. Метод для виявлення радіоактивних руд та вод.

Радіомутації: раптові спадкові зміни ознак або властивостей організму, які виникли від дії іонізуючого випромінювання.

Радіонавігатор: прилад для визначення географічних координат місця корабля у морі за допомогою радіосигналів, безперервно випромінюваних трьома береговими станціями, що працюють синхронно.

Радіонавігація: кораблеводіння або літаководіння за допомогою радіопеленгів.

Радіопеленг: визначення напряму руху (курсу) корабля або літака за допомогою радіохвиль, що надходять до корабля (літака) від радіостанції, місцеперебування якої відоме.

Радіопеленгатор: радіоприймальний пристрій для визначення напряму на передавальну радіостанцію, приймання її сигналів на напрямлену антену.

Радіопротектори: речовини, введення яких в організм або в поживне середовище перед опроміненням зменшує вплив іонізуючого випромінювання.

Радіорезистентність: здатність організму, окремих тканин або клітин витримувати високі дози іонізуючого випромінювання, не втрачаючи життєздатності.

Радіорелейний: пов'язаний з передаванням сигналів через ряд приймально-передавальних радіостанцій (напр., Р-а апаратура, Р-і станції); Р-а лінія — автоматично діюча лінія зв'язку для напрямленого передавання радіосигналів надвисокої частоти на великі віддалі через проміжні приймально-передавальні радіостанції (ретранслятори).

Радіорубка: спеціально обладнане приміщення на кораблі, в якому встановлені засоби радіозв'язку.

Радіосекстант: навігаційний прилад, яким визначають напрям на Сонце за його випромінюванням в ділянці радіохвиль. Р. працює за будь-яких погодних умов.

Радіосенсибілізація: підвищення чутливості організмів до іонізуючого випромінювання внаслідок діяння хімічних або фізичних факторів.

Радіосистема: те саме, що й радіокомплекс.

Радіоспектрограф: прилад для вимірювання спектра випромінювання радіохвиль космічних об'єктів (зір, планет тощо).

Радіоспектроскопія: розділ фізики, в якому вивчаються спектри випромінювання й поглинання найкоротших радіохвиль. Методи Р. застосовують для вивчення структури речовини, моментів атомних ядер тощо.

Радіостанція: 1. Сукупність технічних пристроїв для передавання і приймання інформації за допомогою радіохвиль. 2. Установа, яка здійснює передавання та приймання радіоповідомлень, радіовистав, радіоконцертів і т. ін.

Радіостудія: спеціально обладнане приміщення, з якого ведуть передавання радіомовних програм.

Радіотелеграф: безпроводовий телеграф, який передає повідомлення кодом (напр., азбукою Морзе) за допомогою радіохвиль.

Радіотелеметрія: вимірювання на віддалі (напр., при космічних польотах) різних фізичних, технічних та інших величин з дальшою передачею по радіо відомостей про результати вимірювання.

Радіотелемеханіка: наука про вимірювання певних величин і керування певними об'єктами (напр., літаками) на значній віддалі за допомогою електромагнітних хвиль; галузь техніки, що створює прилади й апарати для цього керування.

Радіотелескоп: астрономічний інструмент для дослідження радіохвиль, які надходять від космічних об'єктів.

Радіотелетайп: літеродрукувальний апарат (телетайп) з радіозв'язком.

Радіотелефон: сукупність передавальної і приймальної радіоапаратури для телефонного зв'язку по радіо.

Радіотерапія: лікувальний метод, в основу якого покладено діяння на організм людини й тварин певних доз природних або штучних радіоактивних препаратів. Застосовується переважно при злоякісних пухлинах. Інша назва — кюрітерапія.

Радіотехніка: 1. Наука про електромагнітні коливання високої частоти і радіохвилі. 2. Галузь техніки, що розробляє і застосовує радіоапаратуру в системах радіозв'язку, радіомовлення, телебачення, радіонавігації і т. ін.

Радіотоксемія: отруєння організму радіоактивними речовинами.

Радіотрансляційний: пов'язаний з прийманням радіомовних передач від радіостанції, підсиленням і передаванням їх далі. Р. вузол — комплекс апаратури для передавання радіомовних програм по проводах.

Радіофізика: розділ фізики, в якому вивчають фізичні основи збудження, випромінювання, поширення й виявлення радіохвиль, а також діяння їх на речовину. Р. розробляє основи теорії радіотехніки.

Радіофікація: розширення приймальної радіомережі в міській і сільській місцевостях шляхом будівництва радіотрансляційних вузлів і мережі проводового мовлення або шляхом встановлення радіоприймачів.

Радіофон: телефон без проводів, який з'єднує абонента з будь-яким іншим абонентом, що має автоматичний зв'язок з центральним вузлом (включаючи й міжміський зв'язок).

Радіофонія: галузь радіомовної техніки, яка займається питаннями якості музичних передач.

Радіохімія: галузь хімії, яка вивчає фізико-хімічні властивості радіоактивних речовин, розробляє методи виділення цих речовин.

Радіоцентр: установа, що об'єднує технічні засоби радіозв'язку й радіомовлення, а також допоміжні й господарські споруди, потрібні для їх експлуатації.

Радіус-вектор: вектор, спрямований у визначувану точку з деякої наперед заданої точки, полюса, тим самим визначаючи координати точки.

Радіус: 1. Відрізок прямої, що сполучає будь-яку точку кола або сфери з центром; віддаль від певної точки або сфери до центра. 2. Величина охоплення, сфера дії, поширення чого-небудь стосовно якогось центру. Р. дії (корабля, літака) найбільша від бази віддаль, на якій може виконувати завдання корабель (літак).

Радон: продукт радіоактивного розпаду радію, ізотоп хімічного елемента еманації. Його вміст серед інших ізотопів еманації найбільший; у зв'язку з цим сам елемент часто називають радоном, символ Rn.

Райграси: група одно- і багаторічних злакових кормових трав.

Район: 1. Адміністративно-територіальна одиниця, яка є складовою частиною областей і великих міст. 2. Частина території, що становить єдине ціле як економічна, промислова, географічна і т. ін. одиниця. 3. Місцевість, що прилягає до чого-небудь або розташована поблизу чи навколо.

Райя: в країнах Близького і Середнього Сходу за доби феодалізму спочатку всі піддані, потім податний стан. З 18 ст. в Османській імперії так називалося тільки немусульманське населення. В сучасній Індонезії термін "райя" зберігся в значенні "народ".

Рака: ковчег з мощами святих, що зазвичай виготовляється у формі труни і встановлюються всередині храму або в підземних сховищах монастирів.

Ракель: 1. У машинах глибокого друку — тонка загострена на кінці сталева пластинка або металічна стрічка для знімання фарби з пробільного матеріалу друкарської форми. 2. Металевий, пластмасовий чи гумовий шкребок для зняття забруднень з поверхні або її розрівнювання.

Ракета (1): 1. Наповнений піротехнічною сумішшю снаряд, який при спалахуванні злітає високо в повітря, використовується для світлової сигналізації, освітлення місцевості, феєрверків і т. ін. 2. Літальний апарат або пристрій з реактивним двигуном. 3. Невелике судно на підводних крилах, яке рухається з великою швидкістю.

Ракета (2): ракетка. 1. Овальна лопатка для гри в теніс або бадмінтон; складається з натягнутої на обід сітки й ручки. 2. Маленька дерев'яна лопатка для гри в настільний теніс.

Ракетодром: ділянка, підготовлена й обладнана для складання, випробування й запуску ракет.

Ракетомоделізм: конструювання й випробування моделей ракет з технічною або спортивною метою.

Ракетоплан: ракета з крилами, що надають їй стійкості в польоті.

Ракетопланер: планер з ракетним двигуном.

Ракурс: перспективне зменшення різних частин віддалених предметів, фігур, архітектурних елементів і т. ін., що призводить до зміни їхніх звичних обрисів. Незвична для ока перспектива зображення предмета, спричинена непаралельністю площини світлочутливого шару фотоматеріалу до площини, в якій розташований предмет.

Ралентандо: незначне уповільнення основного музичного темпу.

Ралі: комплексні спортивні змагання на автомобілях (авторалі) або мотоциклах і моторолерах (моторалі) за заданим режимом руху.

Рама (1): 1. Віконне дерев'яне сплетіння переважно прямокутної форми з шибками або без них. 2. Довільної форми оправа з різного матеріалу, в яку вставляють дзеркала, портрети, картини тощо. 3. Прямокутник зі скріплених між собою балок, планок і т. ін., що має різноманітне застосування в господарстві,, промисловості тощо. 4. Несуча частина машини, конструкції, установки і т. ін.; станина. 5. Дво- або тривимірна конструкція, що має жорсткі зв'язки між елементами.

Рама (2): Рамаяна, Рамачандра. 1. В індійській міфології одне з втілень бога Вішну — сьомий канонічний аватар Вішну. На думку істориків, Рама міг жити на межі ІІ й ІІІ тисячоліть до н. е. 2. Герой давньоіндійського епосу "Рамаяна" і "Махабхарата".

Рамадан: в мусульманському календарі дев'ятий місяць, протягом якого мусульманам, за догмами ісламу, не можна їсти й пити від сходу до заходу сонця; рамазан.

Рамапітек: викопна людиноподібна мавпа, нащадок африканських проконсулів; рештки знайдені в Індії. Скам'янілі рештки тварин, приписуваних до даного роду, датуються від 12,5 до 8,5 мільйонів років (міоцен). Будь-який з видів цього роду міг бути предком сучасних орангутангів. Інша назва — сівапітек.

Рамбульє: 1. Тонкорунна порода мериносових овець; вівця такої породи. Від назви французької місцевості Рамбульє, де було виведено цю породу. 2. Назва салону маркіза Рамбульє, де збиралося товариство, що мало значний вплив на розвиток французької літератури 17 ст.

Рамбурсувати: 1. Повертати борги. 2. Сплачувати за векселедавця. 3. Сплачувати борг через третю особу.

Рамі: трав'яниста рослина родини кропивових. Вирощують як технічну волокнисту культуру в Китаї, Японії та інших країнах. Інша назва — китайські коноплі.

Раміфікація: розгалуження.

Рамолі: 1. Паралітик. 2. перен. Фізично або розумово немічна людина.

Рампа: 1. Невисокий бар'єр уздовж авансцени, який прикриває апаратуру для освітлення знизу передньої частини сцени. 2. перен. Театральна сцена. 3. Залізобетонна споруда для переходу поїздів метрополітену з поверхні під землю. 4. Східці між різними рівнями на суднах, літаках, поромах. 5. Похилий майданчик для в'їзду та виїзду машин.

Ранверс: боковий рух коня головою від стінки манежу. Протилежне — траверс.

Ранверсман: фігура вищого пілотажу, яка дає змогу швидко змінити напрям польоту на 180°.

Ранг: 1. Спеціальне звання, чин. 2. Категорія, розряд яких-небудь предметів, явищ, певних осіб і т. ін. 3ю Рівень у ієрархічно організованій системі.

Рангоут: сукупність круглих дерев'яних балок і сталевих труб, що становлять частину оснащення судна і призначені для несення вітрил, встановлення сигнальних вогнів, антен, вантажопідйомних пристроїв і т. ін.

Рандеву: 1. Наперед умовлене побачення, призначене на певний час і в певному місці. 2. У морському флоті — обумовлене місце зустрічі кораблів, що плавають нарізно, а також сама зустріч.

Ранет: група зимових сортів яблуні.

Ранжир: 1. Розташування людей у військовому строю в шеренгу за зростом. 2. Певний порядок, встановлений правилами і традиціями (звичайно в іронічному розумінні).

Ранжирування: послідовне розміщення чогось; Р. економічних величин — розміщення економічних величин у певному порядку за ступенем важливості, значущості. Застосовують в економічному моделюванні.

Рантьє: особа, що живе за рахунок доходів від цінних паперів (акцій, облігацій) на проценти від капіталів, які передає в позичку.

Ранчеро: власник ранчо.

Ранчо: 1. У країнах Латинської Америки — хутір, садиба. 2. На заході США — тваринницька ферма.

Рао: у Стародавній Індії правитель держави, з часів середньовіччя і до проголошення країни республікою (1950 р.) князівський титул; раджа.

Рап: грошова одиниця, 1/100 швейцарського франка; сантим.

Рапіра: колюча зброя з довгим і гнучким чотиригранним клинком та держаком; тепер використовується тільки в навчальному та спортивному фехтуванні.

Рапорт (1): 1. Передбачена статутом форма усної або письмової доповіді про що-небудь вищій інстанції, керівництву. 2. Звіт про виконання завдання, взятих на себе зобов'язань тощо.

Рапорт (2): повторюваний елемент набірного орнаменту.

Рапс: олійна однорічна та дворічна (озима) трав'яниста рослина родини хрестоцвітих з яскраво-жовтими квітками; свиріпа, ріпак. Олію Р. використовують в лакофарбовій, миловарній, харчовій промисловості.

Рапсод: в античній Греції — мандрівний народний співак і декламатор, виконавець народних пісень, епічних творів.

Рапсодія: 1. літ. В античній літературі — уривок з епічного твору, який виконувався рапсодом під акомпанемент ліри. 2. муз. Інструментальний твір, переважно вільної форми, на основі народних мелодій.

Рапторекс: рід вимерлих хижих динозаврів з надродини тиранозаврів, що жили в крейдяному періоді (близько 125 млн років тому) на території сучасного автономного регіону Внутрішня Монголія, Китай. У довжину досягав до 3 метрів, важив близько 65-80 кілограмів. У еволюційному сенсі є попередником гігантозавра.

Раритет: 1. Цінна рідкісна річ, яка існує у невеликій кількості, часто являючи собою цінний колекційний екземпляр. 2. Рідковживане слово.

Раритетний: рідкісний, унікальний.

Раса: 1. антр. Велика група людей, що мають спільне походження і ряд характерних спільних фізичних особливостей, набутих у процесі історичного розвитку під впливом природних і соціальних умов існування. 2. біолог. Сукупність організмів одного виду чи підвиду, що набула деяких відмінностей внаслідок різних умов існування.

Расизм: соціальна доктрина, ідеологія, котра виходячи з біологічних особливостей людських рас, намагається довести їхню психічну нерівноцінність, обгрунтувати поділ на "вищі" раси, які нібито творять культуру, і "нижчі", нездатні до культурного прогресу.

Растамани: 1. Послідовники растафаріанства. 2. Представники молодіжної субкультури, яких об'єднують зовнішні атрибути культури народів Ямайки (дреди, вживання маріхуани, расти, зелено-жовто-червона гама в одязі і т. п.) без прихильності доктрині зверхності чорношкірих людей.

Растафаріанство: християнське релігійне вчення в основі якого віра в те, що чорношкірі люди віддані в рабство білим за гріхи і будуть звільненні з пришестям Єгови на землю, який поведе їх в «рай на землі» — Ефіопію. Виникло на Ямайці на початку 20 ст. і вважає принца Рас Тафарі, що в 1930 році став імператором Ефіопії, нащадком біблійного царя Соломона та цариці Савської і шанує його як Бога-Отця. Етична система Р. грунтується на принципах братської любові, доброзичливості до всіх людей і неприйнятті західногоєвропейського способу життя.

Расти: пасма волосся у вигляді косичок переплетених з муліне.

Растр: 1. Оптичний прилад — система певним чином розміщених лінз, дзеркал, призм або система ліній (смужок, точок), нанесених у певному порядку на будь-яку поверхню. 2. В поліграфії — представлення графічної інформації за допомогою точок різної величини. 2. Світлові рядки (лінії) на екрані електронно-променевої трубки телевізора або монітора, які можна спостерігати, коли немає зображення — Р. графіка.

Ратанія: кущові або багаторічні трав'янисті рослини родини бобових. Поширені в субтропічних гірських районах Америки. Використовують у медицині. Окремі види культивують в оранжереях як декоративні.

Ратин: вовняна тканина для верхнього одягу зі смужками короткого густого ворсу на лицьовому боці.

Ратифікація: ухвала; затвердження верховним органом державної влади міжнародного договору, який з цього моменту набирає юридичної сили для даної держави.

Ратифікувати: здійснювати ратифікацію, затверджувати міжнародний договір.

Ратициди: хімічні й бактеріологічні засоби для знищення пацюків і мишей.

Ратуша: 1. Орган самоврядування в містах феодальної Західної Європи. 2. У Росії та в Україні у 18- 19 ст. — один з органів міського самоврядування. 3. Будинок, в якому містилося або міститься міське самоврядування.

Раубріттер: особа знатного походження, яка під приводом захисту свого феоду всупереч волі свого сюзерена встановлював власні високі податки і збори, часом не гребуючи і відвертим грабунком купців і мандрівників, які проїжджають його територією; лицар-розбійник.

Раувольфія: рід тропічних рослин, поширених у Південно-Східній Азії. Деякі види містять алкалоїди. Використовують для виготовлення ліків проти гіпертонічної хвороби та деяких нервових хвороб. Від прізвища німецького ботаніка Раувольфа.

Раунд: в боксі проміжок часу, протягом якого відбувається бій.

Раут: урочистий званий вечір без танців (на відміну від балу); прийом.

Рафіди: голчасті кристали моно- і тригідрату щавлевокислого кальцію, що відкладаються в клітинах рослин (переважно однодольних).

Рафінад: твердий, очищений цукор в грудках (переважно).

Рафінований: 1. Очищений від домішок. 2. перен. Вишуканий, витончений.

Рафінування: остаточне очищення продуктів промисловості й сільського господарства (напр., цукру, металів, олій) від небажаних домішок.

Рафія: 1. Тропічна рослина родини пальмових з коротким стовбуром і величезним перистим листям. 2. Міцне волокно, яке виготовляють із зовнішнього шару листя деяких видів цієї пальми і використовують для плетіння різноманітних виробів, а також як підв'язувальний і обв'язувальний матеріал у садівництві.

Рафлезія: тропічна рослина, що паразитує на коренях і стеблах інших рослин; має дуже великі квітки (до 1 м в діаметрі) з неприємним запахом. Від прізвища англійця Т. Раффлеса, який відкрив цю рослину.

Рафтинг: 1. Швидкісний спуск гірською річкою з порогами на надувному човні, плоту або на байдарці. 2. Перенесення уламків гірських порід плавучими льодовиками або айсбергами.

Рахат-лукум: східний пряний кондитерський виріб з борошна, цукру і крохмалю з горіхами та мигдалем.

Рахіт: хвороба дітей, а також молодняка деяких птахів та інших тварин, що характеризується ненормальним розвитком кісткової і нервової системи унаслідок порушень фосфорно-кальцієвого обміну речовин в організмі.

Рацемізація: перетворення оптично активних хімічних сполук на неактивні.

Раціон: 1. Склад і норма їжі, харчовий пайок для людини на певний проміжок часу. 2. Набір різних кормів у певній кількості для худоби і свійської птиці на добу.

Раціоналізація: організація будь-якої діяльності доцільнішими способами, ніж існуючі, поліпшення, вдосконалення чогось; Р. виробництва — сукупність організаційно-технічних заходів, спрямованих на якнайефективніше використання наявних виробничих ресурсів і якнайдоцільнішу організацію виробничих процесів.

Раціоналізм: 1. Філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізму переконання у здатності людського розуму пізнати закони розвитку природи і суспільства. 2. Напрям у теорії пізнання, який, на противагу емпіризмові, вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання. 3. Розсудливе ставлення до життя, розсудливість у вчинках.

Раціональний: 1. Той, що стосується раціоналізму. 2. Розумовий, доцільний. 3. мат. Сумірний одиниці або частині одиниці (напр., Р-е число).

Рація (1): радіостанція, звичайно пересувна або переносна малої потужності.

Рація (2): 1. Розумна підстава, обгрунтування чого-небудь. 2. Вітальна промова; вірша, орація.

Рашкет: рамка, що перешкоджає забрудненню полів паперового аркуша під час друкування.

Рашкуль: вугільний олівець для малювання.

Рашпіль: напилок з великою точковою насічкою у вигляді досить великих і порівняно рідко розміщених зубців. Застосовують для обробки поверхонь деревини, шкіри, м'якого металу й пластмас.

Раштра: різець з п'ятьма лезами, застосовуваний у гравіруванні нот.

Ре...: префікс, що означає зворотну або повторну дію.

Ре: 1. Другий ступінь основного музичного звукоряду. 2. Друга струна на віолончелі, контрабасі і третя — на скрипці.

Реабілітація: 1. Поновлення репутації; повернення права; скасування, знеславлення, виправдання; поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. 2. Відновлення в правах людини, стосовно якої скасовано судовий вирок.

Реабілітувати: здійснювати реабілітацію.

Реабсорбція: зворотне всмоктування води з т. зв. первинної сечі в ниркових канальцях; при цьому утворюється кінцева сеча, яка й виділяється з організму.

Реагент: одна з речовин, яка бере участь у певній хімічній реакції.

Реагувати: 1. Вступати в хімічну реакцію. 2. перен. Виявляти своє ставлення до чогось, відповідати якимсь чином на ту чи іншу дію, діяти під впливом чого-небудь.

Реадмісія: згода держави на прийом назад на свою територію своїх громадян (а також, у деяких випадках, іноземців, перш перебували або проживали в цій державі), які підлягають депортації з іншої держави.

Реакліматизація: акліматизація місцевих видів тварин і рослин у певному районі, в якому вони раніше жили, але потім зникли в зв'язку з різкою зміною середовища або діяльністю людини.

Реактанс: реактивний опір, тобто частина опору змінному струмові, яка разом з резистансом (активним опором) становить повний опір — імпеданс.

Реактив: речовина, що в сполученнях з іншою спричинює певну реакцію. Використовують у хімічному аналізі, в біології, медицині тощо.

Реактивний: 1. Той, що працює внаслідок діяння сили віддачі (напр., Р. двигун). 2. Здатний відповідати на зовнішні подразнення (напр., нервова система). 3. Зумовлений індуктивністю чи електроємністю (напр., Р. опір, Р-а потужність). 4. Той, що є реактивом при хімічних аналізах.

Реактивність: здатність до реакції.

Реактологія: механістична концепція в радянській психології 20 — 30-х рр., яка розглядала психічну діяльність тварини і людини лише як суму реакцій у відповідь на зовнішні подразники.

Реактор: 1. Індуктивний опір (котушка без осердя) для обмеження струму короткого замикання. 2. Р. ядерний — установка, в якій здійснюється керована ланцюгова реакція поділу атомних ядер. 3. Р. хімічний — апарат для здійснення хімічних реакцій (колони, автоклав, конвертер тощо).

Реакцептація: повторне прийняття до акцепту переказного векселя, якщо спочатку акцепт був зроблений з обмеженням.

Реакційний: ворожий всьому передовому, прогресивному.

Реакціонер: прихильник або учасник політичної реакції і повернення старих порядків; запеклий консерватор, контрреволюціонер.

Реакція: 1. Відголос, відгук. 2. фізл., біол. Відповідь організму на зовнішнє чи внутрішнє подразнення. 3. Антидемократичні сили; активний опір суспільному прогресові. 4. нім. Хімічна взаємодія між двома або кількома речовинами, що призводить до створення нових речовин.

Реал (1): 1. Старовинна іспанська срібна монета, що була в обігу з XV ст. до 70-х рр. XIX ст. Прирівнювалася до 25 сентимо (1/4 песети). 2. Офіційна валюта Бразилії з 1993 р.; поділяється на 100 сентаво. 3. Історична валюта Аргентини, Мексики, Португалії (у 1430-1911 рр.), Парагваю.

Реал (2): 1. Стіл-шафа з похилою верхньою дошкою, на яку встановлюють скриньку (касу) з друкарським шрифтом. 2. Друкарський шрифт, кегль (розмір) якого дорівнює 120 пунктам (найбільший шрифт, який використовувався при топогрфських наборах).

Реалізація: 1. Здійснення наміченого плану, програми, проекту. 2. Відпускання продукції і одержання оплати за неї, перетворення майна, товару або цінних паперів на гроші; Р. позики — розміщення позики.

Реалізм: 1. Практичність у життєвих справах, політиці. 2. філос. Філософський напрям, що визнає буття, існування зовнішнього світу, незалежно від нашого уявлення про нього. 3. У містиці й літературі — правдиве відтворення дійсності. 4. Педагогічний напрям, що надає перевагу наукам природничим, математичним, технічним.

Реалізувати: 1. Здійснювати, робити реальним, втілювати що-небудь у життя, виконувати завдання, плани тощо. 2. Витрачати гроші, продавати.

Реаліст: 1. Послідовник реалізму. 2. Учень реального училища — загальноосвітнього навчального закладу в Росії 19-20 ст. 3. перен. Особа, яка правильно враховує у своїй діяльності умови реальної дійсності.

Реалістичний: 1. Той, що стосується реалізму, властивий йому. 2. Заснований на реалізмі, пов'язаний з потребами життя, об'єктивними обставинами тощо. 3. перен. Далекий від усього ідеального, піднесеного.

Реалія: річ, що існує матеріально, будь-який предмет матеріальної цінності.

Реальгар: мінерал класу сульфідів, оранжевого, червоного кольору. Руда миш'яку.

Реальний: 1 . Який існує в об'єктивній дійсності, дійсний; протилежне — уявний. 2. Який може здійснити, виконати. 3. Який відзначається вмінням і здатністю правильно враховувати і тверезо оцінювати об'єктивні умови, можливості, співвідношення сил і т. ін. 4. заст. Який має практичне значення, практично потрібний. 5. Реалістичний. 6. Р-е училище — в дореволюційній Росії середній навчальний заклад без викладання стародавніх мов, з переважанням математики і природничих наук.

Реальність: те, що має буття. Розрізняють об'єктивну Р. — матерію в усій сукупності конкретних форм її існування і суб'єктивну Р.- явища свідомості.

Реампутація: повторна ампутація, виправлення недоліків і форми культі з метою протезування.

Реаніматологія: розділ медицини, що вивчає методи оживлення організму людини, який перебуває на межі між життям і смертю (клінічна смерть), а також способи недопущення клінічної смерті при операціях.

Реанімація: штучне відновлення деяких життєво важливих функцій організму, що перебуває у стані клінічної смерті; оживлення організму; сукупність медичних заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності вмираючого організму людини й тварини.

Ребаб: арабський струнний смичковий інструмент; рабаб, рабаба. Корпус Р. дерев'яний плоский або опуклий, трапеце- або серцеподібний з невеликими виїмками з боків. Має одну або дві струни (традиційно — з кінського волосся). Під різними назвами Р. зустрічається у народів Індії, Малайського архіпелагу, Єгипту, Північно-Західної Африки, а також Середньої Азії. У більш загальному значенні термін Р. вживається як збірна назва смичкових інструментів у мусульманських народів.

Ребек: старовинний струнний смичковий інструмент. У дерев'яному корпусі має два резонаторних отвори; дві або три струни Р. настроєні по квінтах. Отримав широке поширення у Західній Європі в XIII-XIV століттях; використовувався до початку XVIII ст. Попередник скрипки і віолончелі.

Реборда: 1. Круговий виступ по краю обода колеса або шківа, який не дає колесу під час руху зійти з рейки і запобігає сповзанню ременя зі шківа. 2. Спеціальне обладнання у дискових сошниках сівалок для обмеження глибини загортання насіння землею.

Ребус: 1. Загадка, головоломка, в якій слова або фрази, що розгадуються, зображено у вигляді комбінацій малюнків з літерами та іншими знаками. 2. перен. Що-небудь загадкове, незрозуміле.

Ревакцинація: повторне щеплення вакциною.

Ревалоризація: те саме, що й ревальвація.

Ревальвація: вид грошової реформи з метою стабілізації валюти: підвищення державного курсу паперових грошей щодо золота або іноземної валюти при системі фіксованого обмінного курсу. Протилежне — девальвація.

Реванш: 1. Відплата за поразку (у війні, спортивній боротьбі, грі). 2. Повторна боротьба (гра), розпочата з метою взяти гору над колишнім переможцем. 3. Виграш, що компенсує колишній програш.

Реваншизм: політика переможеної у війні держави або певних суспільних кіл цієї держави, спрямована на підготовку нової війни під приводом повернення втрачених в результаті попередньої поразки територій або позицій.

Реваншист: той, що прагне до реваншу після поразки у війні, прихильник реваншизму.

Реверанс: 1. Шанобливий уклін з присіданням. 2. перен. Перебільшений вираз шанобливості; розшаркування.

Реверберація: повільне згасання звуку в закритих приміщеннях після того, як припинено дію джерела звуку. Тривалість Р. є основною характеристикою акустичних властивостей приміщення.

Реверс: 1. Зворотний бік монети або медалі. 2. техн. Пристосування для зміни напряму руху машини або обертання окремих її робочих частин у зворотний бік. 3. Зобов'язання про зворотний викуп заставлених векселів. 4. Зобов'язання купувати певні товари тільки у даного об'єднання. 5. Гарантійний лист, що його видає вантажовідправник капітанові судна, беручи на себе риск за можливі збитки. 6. Грошове забезпечення, що його вимагали дореволюційні закони в Росії від молодих офіцерів, коли вони брали шлюб. 7. Механізм, яким змінюють напрям руху робочих частин машини на зворотний. 8. У тенісі — удар над головою зліва.

Реверсивний: здатний до реверсування; Р. двигун — машина з пристроєм (напр., кулісою), який дає можливість змінювати напрям обертання її вала; Р. гвинт — повітряний гвинт з поворотними лопатями, здатними створювати зворотну тягу.

Реверсія: 1. У праві — повернення майна, зокрема маєтку, колишньому власникові. 2. Тимчасова передача кредиторові цінностей для забезпечення зобов'язання, що виникло. 3. У вексельному праві — передача в заставу векселя для одержання позички. 4. біол. Те саме, що й атавізм.

Реверсування: зміна напряму руху робочих частин машини на зворотний.

Ревізійний: призначений для перевірки, той, що стосується ревізії; Р-а комісія — в Україні постійний чи тимчасовий виборний орган для перевірки діяльності відповідних організацій.

Ревізіонізм: течія в комуністичному русі, в котрій піддано перегляду (ревізії) основні засади марксизму.

Ревізіоніст: послідовник, прибічник ревізіонізму.

Ревізія: 1. Перевірка правильності і законності діяльності підприємства, установи, організації або службової особи. 2. Перегляд вчення, теорії з внесенням змін, поправок, що порушують їх основи, викривлюють їх суть. 3. заст. Перепис населення, що повинно було сплатити подушну подать і відбувати рекрутську повинність.

Ревізор: 1. Службова особа, обов'язком якої є проведення ревізій, обстежень. 2. Особа, яку уповноважено перевірити діяльність, звітність підприємства, установи або організації.

Ревматизм: загальне інфекційно-алергічне захворювання людини, в походженні якого основну роль відіграє стрептококова інфекція. При Р. найбільше уражаються серцево-судинна система, суглоби, м'язи.

Ревматологія: розділ медицини, який вивчає ревматизм, займається його лікуванням і профілактикою.

Ревмокардит: захворювання серця, спричинюване ревматизмом.

Ревокація: 1. Скасування вже даного розпорядження. 2. Відкликання дипломатичного представника чи уповноваженої особи державою або організацією, що їх призначила, з країни перебування у свою країну. 3. Пропозиція того, хто видав чек, анулювати цей чек.

Револьвер: багатозарядна барабанна нарізна ручна вогнепальна зброя з магазином у вигляді барабана, що обертається.

Револьверний: той, що стосується револьвера; Р. верстат — токарний верстат з повертальним пристроєм, де закріплюється кілька інструментів для послідовної обробки деталі.

Революційний: той, що стосується революції, властивий їй, пов'язаний з нею.

Революціонер: 1. Активний учасник революційного руху, діяч революції. 2. Той, хто здійснює переворот у тій чи іншій галузі знання, в техніці, мистецтві тощо.

Революція: 1. Докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового, прогресивного. 2. Переворот в якій-небудь галузі, що призводить до докорінного перетворення, удосконалення чогось.

Ревю: естрадне або театральне видовище-огляд, що складається з невеликих сцен, номерів, різних за жанром, але об'єднаних спільною, переважно злободенною темою.

Регалії: 1. Предмети, що символізують монархічну владу (корона, скіпетр і т. ін.). 2. Предмети відзнаки (ордени, медалі). 3. За часів феодалізму в Західній Європі — особливі монопольні права та привілеї королів, великих феодалів на стягнення мита, судових штрафів і т. ін., а також на експлуатацію вод, земних надр і лісів.

Регата: великі змагання, перегони на гребних, вітрильних або моторних суднах, в яких бере участь багато спортсменів.

Регбі: спортивна командна гра з м'ячем овальної форми. Від назви м. Регбі в Англії, де зародилася ця гра.

Регбіст: гравець у регбі.

Регенерат: матеріал або речовина з відновленими (після використання) вихідними (первісними) властивостями.

Регенеративний: пов'язаний з відновленням чого-небудь; Р. приймач — радіоприймач, де позитивний зворотний зв'язок спричинює підсилення (відновлення) вхідних високочастотних сигналів.

Регенератор: 1. Відновник. 2. Теплообмінний апарат періодичної дії для регенерації тепла використаних продуктів горіння, що виходять з мартенівської, доменної і т. ін. печі.

Регенерація: 1. Відновлення цінних вихідних властивостей матеріалів, що використовувалися у робочих процесах різних виробництв. 2. техн. Повернення частини тепла, що відходить, для постійного використання у тепло-силовій установці. 3. біолог. Відновлення яким-небудь організмом утрачених або пошкоджених органів і тканин. 4. перен. Зміна на краще.

Регент: 1. Тимчасовий правитель монархічної держави, який призначається в разі відсутності, хвороби, неповноліття і т. ін. монарха, а також коли престол лишається незайнятим протягом тривалого часу. 2. муз. Диригент хору, переважно церковного.

Регентство: у монархічних державах тимчасове правління одного чи кількох осіб, коли престол незайнятий або коли монарх не може здійснювати владу внаслідок тривалої відсутності, неповноліття, хвороби тощо.

Регіон: 1. Територія, обумовлена географічними межами, що володіє цілісністю і взаємозв'язком її складових елементів. 2. Територіальна одиниця держави.

Регістр: 1. спец. Список, перелік чого-небудь; книга для записування, обліку чогось. 2. муз. Частина звукоряду, що займає певне положення по висоті звучання і має однаковий тембр. 3. муз. У язичкових і духових інструментах (клавесин, фісгармонія, акордеон, орган) набір язичків або труб різної настройки одного тембру. 4. спец. Розподільник, регулятор у деяких машинах, приладах. 5. Орган державного нагляду за якістю морських і річкових суден, що будуються, та за безпекою їх плавання.

Регламент: 1. Сукупність правил, постанов, що регулюють роботу установи, державної чи громадської організації. 2. Заведений розпорядок дня, режим праці, порядок, розподіл роботи на з'їздах, зборах, конференціях. 3. Інструкція, зведення правил для користування чим-небудь. 4. Опікування, догляд. 5. Назва деяких актів міжнародних конференцій і конгресів (напр., Віденський регламент 1815 р.).

Регламентація: встановлення певних правил.

Реглан: 1. Фасон верхнього одягу, в якому рукав з плечем становлять одне ціле. 2. Пальто, куртка такого фасону. Від прізвища англійського генерала Реглана.

Реглет: друкарський пробільний матеріал: металева пластинка, товща (6-16 пунктів) за шпон.

Регмагліпти: заглиблення на поверхні метеоритів, утворені внаслідок "свердлильної" дії земної атмосфери на поверхню метеоритів під час їхнього руху в атмосфері з космічними швидкостями.

Регредієнт: те саме, що й регресант.

Регрес: 1. Рух назад, повернення до старих, віджилих форм; деградація, назадництво. 2. юр. Право особи, яка виконувала зобов'язання іншої особи, пред'являти до неї зворотну вимогу про повернення витрат.

Регресант: особа, що пред'являє вимогу за правом регресу до особи, з вини якої здійснено платіж.

Регресат: особа, проти якої звернено право регресанта.

Регресивний: той, що йдє назад у своєму розвитку; Р. метаморфоз — перетворення, що призводить до спрощення форми й функції організму. Найчастіше спостерігається у паразитичних тварин.

Регресія: 1. Відступання моря від берегів внаслідок підняття суходолу, опускання дна моря або зменшення обсягу води. Протилежне — інгресія. 2. матем. Імовірнісна залежність середнього значення якоїсь величини від іншої величини. 3. Вживання слів в зворотному порядку (напр., "Треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти"). 4. Захисний механізм психіки, який повертає людину на попередню або менш зрілу стадію розвитку почуттів та поведінки.

Регресувати: рухатися назад у своєму розвитку, занепадати, погіршуватися.

Регтайм: 1. Жанр танцювальної фортепіанної музики у розмірі 2/4 або 4/4, в якій бас звучить на непарних, а акорди — на парних долях такту; поряд із блюзом, Р. є одним із найважливіших джерел, з яких виник джаз. 2. Американський бальний танець під музику Р.

Регула: правило.

Регули: те саме, що й менструація.

Регулювати: 1. Упорядковувати, вносити порядок, систему в якусь діяльність, керувати чимось, підкоряючи його відповідним правилам, певній системі. 2. Встановлювати правильну взаємодію частин механізму. 3. Домагатись нормальної роботи машини, установки, механізму і т. ін.; забезпечувати злагоджену взаємодію складових частин, деталей.

Регулярний: 1. Який відбувається, здійснюється, проводиться систематично, рівномірно, через певні проміжки часу, періодично. 2. Який має встановлену постійну організацію і систематичний курс військового навчання. 3. Геометрично правильний (про планування саду, парку і т. ін.)

Регулятивний: той, що регулює, визначає напрям, спрямовує розвиток чого-небудь, вносить порядок, планомірність.

Регулятор: 1. Механічний або інший автоматичний пристрій, що підтримує незмінність швидкості, температури тощо чи змінює їх за певним режимом. 2. перен. Те, що сприяє упорядкуванню, впровадженню певного порядку, системи (напр., норми, стандарти, інструкції).

Реґіон: певна територіальна одиниця (район, область, зона), що вирізняється з-поміж інших таких же одиниць специфічними рисами (географічними, геологічними, етнографічними, економічними і т. ін.).

Реґіональний: той, що належить до певної території (окремої країни або ряду сусідніх країн); Р-і ціни — в Україні роздрібні ціни, що їх встановлюють на деякі види продукції місцевої промисловості; Р. аналіз — дослідження розміщення економічної системи на території держави (або в світі) з точки зору розподілу цієї території на окремі регіони.

Реґіонарний: мед. місцевий (напр., Р-а анестезія).

Редагувати: 1 . Опрацьовувати, виправляти, готувати до друку літературну працю. 2. Бути керівником якого-небудь видання.

Редактор: 1. Особа, яка виправляє, опрацьовує, готує до друку текст, рукопис. 2. Керівник якого-небудь періодичного видання, видавничого відділу або відділу в газеті чи журналі.

Редакційний: той, що стосується редакції, редагування.

Редакція: 1. Опрацювання, підготовка тексту, рукопису до друку. 2. Організація (колектив), що здійснює підготовку і випуск у світ друкованих видань. 3. Приміщення редакційного колективу. 4. Різновидність, варіант того самого твору. 5. Певним чином оброблений текст. 6. Те чи інше формулювання, форма вираження думки.

Редан: 1. Уступ на днищі швидкохідного катера, літаючого човна або поплавка гідролітака, що зменшує опір під часу руху по воді і значно полегшує злітання літаючих човнів і гідролітаків. 2. Фортеційна споруда, що має форму кутового виступу наперед.

Редемаркація: перевірка визначеної раніше (на підставі міжнародних договорів і угод) лінії державного кордону й відновлення прикордонних знаків, якщо вони зникли або зруйновані.

Редингот: довгий сюртук широкого покрою; особливий крій жіночого верхнього плаття.

Редиф: форма римування в східній поезії. Полягає в тому, що після рими повторюється слово або словосполучення.

Редія: одна з личинкових стадій розвитку паразитичних червів класу дигенетичних присиснів; організм на цій стадії розвитку. Від прізвища італійського вченого Ф. Реді.

Редресація: виправлення деформацій тіла, переважно кінцівок, розтягненням тканин або здавленням їх з наступним накладенням фіксуючої пов'язки.

Редублеман: у фехтуванні — повторна атака.

Редуктор: 1. Механізм (зубчаста чи черв'ячна передача), який змінює величину швидкості обертання під час передавання руху від одного вала до іншого. 2. Пристрій, який зменшує тиск рідини ча газу у трубопроводі.

Редукувати: ослабляти артикуляцію звука, скорочувати довготу його звучання.

Редукційний: той, що стосується редукції; Р. клапан — автоматичний клапан — редуктор; Р. поділ — перший етап мейозу, наслідком якого є зменшення числа хромосом удвічі.

Редукціонізм: методологічний принцип, згідно з яким складні явища можуть бути повністю пояснені за допомогою законів, властивих явищам простішим (наприклад, соціологічні явища пояснюються біологічними або економічними законами).

Редукція: 1. Процес або дія, що призводить до зменшення, послаблення або спрощення чого-небудь, іноді до повної втрати якихось об'єктів, ознак. 2. біолог. Зменшення органів або тканин, відмирання чи зміна їх будови внаслідок втрати функцій. 3. хім. Звільнення елемента від окислення, відновлення його з оксиду в чистому вигляді. 4. лінгв. Значне ослаблення або втрата ненаголошених звуків при їх вимовлянні. 5. ек. Зведення складного виробничого процесу до простішого в умовах товарного виробництва. 6. У музиці — перероблення партитури для меншої кількості голосів або інструментів. 7. фін. У комерції — зменшення ціни на товар.

Редуплікація: 1. мовозн. Повторення, подвоєння кореня або цілого слова (напр., ледве-ледве). 2. Р. хромосом — подвоєння хромосоми під час клітинного поділу.

Редут: зімкнуте квадратне або багатокутне польове земляне укріплення, здатне до самостійної оборони. Виникли в 16 ст. і існували до початку 1-ї світової війни.

Редюїт: укріплений пункт всередині фортеці або польового укріплення, який є останнім оплотом гарнізону під час оборони. Споруджувалися в 16 — на початку 20 ст.

Реєстр: 1. Список, письмовий перелік кого-, чого-небудь. 2. Книга для запису справ, документів, майна, земельних володінь.

Реєстратор: 1. Особа, яка здійснює реєстрацію кого-, чого-небудь. 2. перен. Той, хто констатує, фіксує події, явища, які відбуваються.

Реєстрація: 1. Взяття на облік, внесення до списку або книги якихось даних, записів про певні факти. 2. Фіксація вимірювань, змін, що відбуваються під час дослідів.

Реевакуація: повернення населення, підприємств, установ, майна у місцевість, звідки вони були вивезені у зв'язку з загрозою воєнних дій або стихійного лиха.

Реекспорт: вивезення з країни раніше імпортованих нею товарів для перепродажу їх іншим державам.

Реемігрант: особа, яка повернулась на батьківщину з еміграції.

Рееміграція: повернення емігрантів на батьківщину.

Режим: 1. Державний лад, спосіб правління. 2. Точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку і т. ін. 3. Система заходів, правил, запроваджуваних для досягнення певної мети. 3. Певні умови, необхідні для забезпечування роботи, функціонування, існування чого-небудь. 5. Умови зберігання.

Режисер: постановник спектаклю, кінофільму, естрадно-концертної програми, циркової вистави і т. ін.

Режисура: 1. Режисерська діяльність, керівництво постановкою спектаклю, кінофільму, естрадно-концертної програми, циркової вистави і т. ін. 2. Режисерське оформлення якого- небудь спектаклю, кінофільму, естрадно-концертної програми, циркової вистави і т. ін. 3. Люди, які займаються режисерською діяльністю; режисери.

Резекція: операція видалення частини органа (шлунка, кишок, суглоба) при його захворюванні або ушкодженні.

Резерв: 1. Запас чого-небудь, який спеціально зберігається для використання в разі потреби. 2. Джерело, звідки беруться нові сили для когось, чогось; кадри кваліфікованих молодих робітників, які навчаються за фахом у професійно-технічних училищах. 3. Частина військ, залишена в розпорядженні командира і призначена для використання в разі гострої потреби в бою. 4. Категорія громадян, які перебувають на військовому обліку і призиваються в армію в разі необхідності.

Резервація: 1. Зберігання чого-небудь, залишення в запасі, в резерві. 2. Залишення за собою права знову повернутися до якогось питання. 3. Території, відведені для поселення корінного населення з метою створення для них специфічних економіко-культурних умов проживання. 4. Територія, природні багатства якої перебувають під особливою охороною держави; заповідник.

Резервіст: військовозобов'язаний, який перебуває в резерві.

Резервний: запасний, той, що зберігається в резерві (напр., Р. капітал, Р. фонд, Р-і війська).

Резервуар: споруда або інше вмістище для зберігання рідин і газів (бак, балон тощо).

Резерпін: лікарський препарат; алкалоїд. Застосовують для зниження кров'яного тиску, як заспокійливий засіб, для посилення дії наркотичних і снотворних засобів.

Резерфорд: одиниця радіоактивності. Радіоактивність дорівнює 1 Р, якщо за 1 сек відбувається 10⁶ розпадів. Частіше користуються одиницею радіоактивності кюрі (1 кюрі дорівнює 37 000 р). Від прізвища англійського фізика Е. Резерфорда.

Резидент: 1. За часів середньовіччя — дипломатичний представник, що постійно перебуває у даній країні. 2. Представник держави, що здійснює фактичне правління в країні, яка перебуває під протекторатом цієї держави. 3. Таємний уповноважений іноземної розвідки, що на території даної держави спрямовує діяльність своїх агентів. 4. Юридична або фізична особа, зареєстрована в даній країні, на яку в повній мірі поширюється національне законодавство. 5. Ведучий, музикант, шоумен, який постійно працює в певному клубі (на певному лейблі).

Резиденція: місце перебування уряду, керівників держав і високопоставлених осіб; місце постійного проживання або перебування осіб, які обіймають високі адміністративні посади.

Резинозис: виділення смоли з стовбура або гілок хвойних дерев. Інша назва — смолотеча.

Резистанс: активний омічний опір змінному електричному струмові, частина повного опору — імпедансу.

Резистентність: опірність.

Резистивний: той, що стосується опору; Р. підсилювач — пристрій, навантаженням в анодному колі якого є омічний опір.

Резистин: сплав міді, марганцю й заліза. Застосовують у виробництві опорів електричних нагрівальних приладів.

Резистор: пасивний елемент електричного кола, призначений для обмеження в ньому сили струму та розподілу напруги.

Резнатрон: електронна лампа для генерування і підсилювання потужних коливань надвисоких частот.

Резол: рідинна суміш дьогтю, спирту та їдкого калію; застосовують для дезинфекції смітних ям.

Резольвента: рівняння, функція чи оператор, які дають можливість простіше розв'язувати якесь рівняння.

Резольвометр: прилад, яким визначають роздільну здатність (здатність чітко передавати найдрібніші елементи зображення) фотографічних матеріалів.

Резолютивний: письмовий чи усний виклад, що містить у собі остаточні висновки.

Резолюція: 1. Рішення, постанова, прийняті, ухвалені з'їздом, зборами і т. ін. внаслідок обговорення будь-яких питань. 2. Напис службової особи на заяві, доповідній записці, ділових паперах, в якому міститься коротке рішення з приводу викладених у цих документах питань. 3. розм. Розпорядження, висновки з приводу чого-небудь.

Резон: розумна підстава, доказ, рація, доцільність.

Резонанс: відзвук, відголос, відлуння, луна. 1. спец. Явище різкого зростання амплітуди коливань у коливальній системі, що настає при певній частоті зовнішнього впливу на цю систему. 2. Здатність деяких приміщень, предметів, простору збільшувати силу і довжину звуку. 3. перен. Відгомін, відгук, дія як відповідь на що-небудь.

Резонатор: 1. спец. Пристрій або прилад для відтворення і підсилення акустичних, електричних і т. ін. коливань. 2. Порожнина рота, носа, грудної клітки, при зміні величини яких змінюється тембр голосу і звуків мовлення

Резонер: 1. Літературний персонаж, що дає моральну оцінку вчинкам інших дійових осіб. 2. Людина, яка має схильність до довгих повчальних промов і просторікувань.

Резонний: розумний, розсудливий, обгрунтований, слушний.

Резорцин: органічна сполука, двоатомний фенол: безбарвні кристали. Застосовують у виробництві барвників як дезинфікуючий засіб, в медицині як знезаражуючий засіб при лікуванні шкірних хвороб.

Результант: алгебричний вираз, який застосовують, знаходячи спільні розв'язки двох або кількох рівнянь, кратні корені рівняння з одним невідомим тощо.

Результат: наслідки, висновки; остаточний, кінцевий підсумок якого-небудь заняття, діяльності, розвитку і т. ін.

Резус-фактор: специфічна речовина, що міститься в еритроцитах крові мавп резус та більшості людей. Передається спадково. При наявності Р.-ф. кров у людини є резус-позитивною, при відсутності — резус-негативною. У вагітних жінок в разі несумісності крові матері і плода виникає ряд ускладнень.

Резус: вузьконоса мавпа породи макак, у крові якої в 1940 р. був виявлений резус-фактор. Поширена переважно на півночі Індостану, Індокитаю та в Гімалаях. Розводять для медичних дослідів. Інша назва — макак бенгальський.

Резюме: короткий висновок з основними положеннями доповіді, промови, наукової праці, дискусії.

Реїзм: різновидність номіналізму. Розрізняють онтологічний Р. (виходить з того, що реально існують лише речі) і методологічний Р. (пропонує таку реконструкцію мови, щоб будь-який її вираз можна було перекласти іншим виразом, в якому б містилися тільки імена речей, але не було назв для абстрактних об'єктів).

Реімбурсація: часткове або повне відшкодування третьою стороною видатків на придбання населенням медичних препаратів, котрою, як правило, виступає державний або позабюджетний фонд медичного страхування.

Реімпорт: зворотній ввіз із-за кордону раніше експортованих товарів.

Реінфекція: повторне зараження організму одним і тим самим мікробом.

Рейбер: дерев'яний брусок, яким притискують папір до друкарської форми, коли її протягують під пресом на літографському друкарському верстаті.

Рейганоміка: економічна політика уряду президента США Рональда Рейгана, який у 1980-х роках, спираючись на економічні концепції неоконсерватизму та неолібералізму, у короткі строки домігся виходу країни з кризи і суттєвого зростання економічних показників.

Рейд (1): прибережний водний простір поблизу порту, придатний для стоянки суден на якорі.

Рейд (2): 1. Проникнення військових частин у тил ворога з певною метою 2. перен. Несподівана перевірка, обстеження чого-небудь, здійснювані групою активістів за завданням громадських організацій або преси.

Рейдер: військовий корабель, що виконує самостійні завдання з метою знищення морських транспортних засобів противника.

Рейнджерси: в армії США — підрозділи для диверсійно-розвідувальних дій у тилу противника.

Рейс (1): завершена операція щодо переміщення вантажів або пасажирів транспортними засобами (судном, літаком, автомобілем, вагоном), а також пробіг цих засобів в одному напрямі (від початкового до кінцевого пункту).

Рейс (2): розмінна монета Португалії в 1854-1911 рр. і Бразілії в 1854-1942рр.

Рейсмус: розмічальний інструмент для прокреслювання ліній (рисок); рейсмас.

Рейсфедер: креслярський інструмент для проведення ліній тушшю (чорнилом).

Рейсшина: креслярський інструмент (довга лінійка з нерухомою та рухомою поперечками) для проведення паралельних ліній.

Рейтари: наймана кіннота в арміях Західної Європи, яка з середини XVI ст. прийшла на зміну важкій лицарській кавалерії. Були захищені шоломами і латами, озброєні списами і мечами, але основною зброєю Р. були кілька крупнокаліберних пістолети. У XVIII ст. їх витіснили драгуни, кінні єгері і кінні карабінери.

Рейтер: 1. Невеликий тягарець, який пересувають на коромислі терезів, щоб встановити рівновагу їх. 2. Металевий затискач на картці, яким відділяють розділи картотеки, тощо.

Рейтинг: 1. Числовий або порядковий показник успішності або популярності, який відображає важливість або вплив певного об'єкта або явища. 2. Показник оцінки діяльності, популярності, авторитету якоїсь особи, організації, групи, програм у певний час, що визначається соціологічним опитуванням, голосуванням та ін. і визначається місцем, яке вони посідають серед собі подібних. 3. Відносний показник надійності ділового партнера, банку, страхової компанії тощо. 4. Показник медіапланування — позначає частину цільової аудиторії, що контактує з конкретним медіаносієм.

Рейхсвер: збройні сили Німеччини, що були створені за Версальським мирним договором 1919 р. й існували до 1935 р., коли фашистська Німеччина запровадила загальну військову повинність і створила вермахт.

Рейхсгау: адміністративна одиниця часів Третього рейху, утворена на окупованих територіях (напр., Р. Карінтія). Очолювалась штатгальтером, який одночасно був гауляйтером територіального органу Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини.

Рейхсканцлер: імперський канцлер, назва глави уряду в Німеччині в 1871-1945 рр.

Рейхсрат: 1. В Баварії (1818-1918 рр.) верхня палата ландтагу; титул члена цієї палати. 2. В Данії (до 1866 р.) і в Швеції (до 1772 р.) державна рада при королі. 3. В Австрії (1848 — 51 рр., 1861 — 67 рр.) та Австро-Угорщині (1867 — 1918 рр.) двопалатний парламент. 4. У Німеччині (1919 — 34 рр.) орган представництва земель.

Рейхстаг: 1. За часів середньовіччя у Священній Римській імперії германської нації —загальноімперський станово-представницький орган влади. 2. Парламент у Північнонімецькому союзі (1867-71 рр.), Німецькій імперії (1871-1918 рр.) і т. зв. Веймарській республіці (1919-33 рр.). В період фашистської диктатури (1933 — 1945 рр.) втратив своє значення і існував лише формально. 3. Назва будинку в Берліні, де засідав парламент Німеччини.

Рейхсфюрер: найвище звання (з 1934 р.) та посада (з 1925 р.)в структурі організації СС, за винятком «Верховного фюрера СС», яке з січня 1929 року носив сам Гітлер.

Рекапітуляція: 1. біол. Повторення організмами в процесі індивідуального розвитку їх ознак, що були властиві їхнім предкам, але поступово зникли у дорослих форм. 2. Скорочене повторення сказаного. 3. Звірка записів бухгалтерського обліку з першоджерелами для уникнення помилок.

Реквієм: 1. Католицьке богослужіння над померлими. 2. Багатоголосий циклічний вокальний чи вокально-інструментальний твір скорботно-патетичного характеру.

Реквізит: 1. Сукупність справжніх чи бутафорських речей, необхідних для вистави або кінозйомки. 2. Обов'язковий елемент оформлення офіційних документів: дата, місце складання, підписи, печатка і т. ін. 3. Вихідні дані книжки, періодичного видання.

Реквізиція: примусове вилучення державою майна у власника в державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна.

Реквірент: векселедержатель, який звертається до нотаріального або іншого відповідного органу з вимогою опротестувати вексель.

Рекет: великий шантаж, здирство шляхом залякування чи грубого насильства й фізичної розправи.

Рекетс: гра на корті зі стінами і без сітки, в якій гравці почергово б'ють по м'ячу, який відскакує від стіни на половину суперника.

Реклама: 1. Заохотливе оповіщення. 2. Популяризація товарів, видовищ, послуг і т. ін. з метою привернути увагу покупців.

Рекламація: 1. Скарга, претензії, незадоволення чимось. 2. Заява про виявлення недоліків у придбаній продукції і вимога відшкодувати збитки.

Рекогносцировка: 1. військ. Розвідка, що провадиться перед початком бою з метою уточнення розташування сил ворога, характеру місцевості і т. ін. 2. геод. Огляд та обслідування місцевості з метою вибору положення астрономічних та геофізичних опорних пунктів для топографічних зйомок.

Рекомбінація: 1. Взаємодія позитивних іонів з негативними іонами або з електронами, внаслідок якої утворюються нейтральні частинки (атоми, молекули). Р. — обернене явище щодо іонізації. 2. Розміщення складових частин чого-небудь у новому порядку.

Рекомендація: представлення. 1. Позитивний усний або письмовий відзив про кого-небудь, як правило, з порукою за нього. 2. Порада, вказівка кому-небудь, пропозиція.

Рекомендувати: пропонувати, радити, представляти, характеризувати. 1. Давати позитивний усний або письмовий відзив про кого-небудь, як правило, з порукою за нього. 2. Давати поради, вказівки або настанови кому-небудь; зробити щось, пропонувати. 3. Знайомитися з кимось, представляти кому-небудь когось, називаючи його.

Реконвалесценція: період видужання від будь-якої хвороби після зникнення яскраво виявлених клінічних її ознак.

Реконверсія: переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Реконкіста: відвоювання іспанцями і португальцями на Піренейському півострові земель, загарбаних на початку 8 ст. арабами і берберами. Тривала з 718 р. до кінця 15 ст.

Реконсервація: введення в дію чогось після консервації; поновлення чогось.

Реконструкція: 1. Докорінна перебудова чого-небудь з метою поліпшення, удосконалення, впорядкування (Р. народного господарства, Р. міста). 2. Відтворення, відновлення чого-небудь за рештками, описами, що збереглися.

Реконструкція: перебудовування. 1. Перебудова, переобладнання чого-небудь з метою удосконалення. 2. Відтворення, відновлення первісного вигляду чого-небудь за рештками або описами.

Рекорд: 1. Найвище досягнення, здобуте в чому-небудь. 2. перен. Найвищий ступінь вияву чого-небудь.

Рекордер: пристрій у звукозаписуючому апараті, який перетворює електричні коливання звукової частоти на механічні коливання різця, щоб зафіксувати звуки на звуконосії (грампластинці).

Рекордист: 1. Той, хто досягає найвищих показників у чому-небудь. 2. Домашня тварина, що дає найкращі показники тих своїх якостей, які використовуються в господарстві.

Рекордсмен: людина, яка досягла найвищих результатів і встановила рекорд.

Рекреативний: той, що містить у собі розважальні елементи.

Рекреаційний: призначений для користування під час відпочинку.

Рекреація: перерва для відпочинку між уроками, лекціями.

Рекредитив: 1. Відклична грамота уряду своєму дипломатичному представникові в іншій державі. 2. Документ про припинення акредитиву.

Рекристалізація: процес росту одних зерен кристалічного тіла, що складається з багатьох дрібних кристалів, за рахунок інших. Р. погіршує якість металу, особливо опір ударам.

Рекрут: найнижче військове звання та особа, прийнята на військову службу по військовій повинності або найму.

Ректифікат: спирт, очищений внаслідок його ректифікації.

Ректифікатор: циліндричний апарат для ректифікації.

Ректифікація: розділення рідких сумішей, що містять два або кілька компонентів різної леткості багаторазовим випаровуванням суміші й конденсацією пари. Застосовують у хімічній, нафтовій, спиртовій промисловості тощо.

Ректо: текст, надрукований лише на правій сторінці розгорнутої книги.

Ректор: 1. Особа, яка очолює вищий навчальний заклад. 2. іст. Керівник духовного навчального закладу.

Ректорат: 1. Адміністративно-учбове управління вищого навчального закладу, підпорядковане ректорові. 2. Приміщення цього управління.

Ректоскоп: прилад з оптичною й освітлювальною системами, який використувують у ректоскопії.

Ректоскопія: огляд за допомогою спеціального апарата — ректоскопа внутрішньої поверхні прямої і сигмовидної кишок.

Рекузанти: в часи англійської Реформації — прихильники Римо-католицької церкви, які з принципових міркувань відмовлялися брати обов'язкову участь в англіканських богослужіннях.

Рекультивація: 1. Повернення чогось до культурного стану. 2. Р. земель — повторне використання порушених у процесі господарської діяльності територій.

Рекуператор: апарат, пристрій для рекуперації.

Рекуперація: виділення і уловлювання з метою повторного використання газів, парів тощо, які перебувають у суміші з іншими речовинами (напр., у металургійному виробництві).

Рекурентний: той, що дає змогу відшукувати значення якоїсь величини за знайденими раніше іншими значеннями тієї самої величини.

Рекурсія: 1. Відтворенння чого-небудь через самого себе. 2. мат. задання алгоритму обчислення функції шляхом виклику її самої. 3. У фонетиці — кінцевий етап артикуляції, що забезпечує перехід до виголошення чергового звуку мови, що робить мову зв'язною.

Релаксанти: те саме, що й міорелаксанти.

Релаксаційний: пов'язаний з релаксацією: Р-і коливання — стрибкоподібні коливання, які за формою (графіками) дуже відрізняються від синусоїдальних (гармонічних) коливань завдяки тому, що в системах, де вони відбуваються, істотну роль відіграють дисипативні сили (тертя, в'язкість — у механічних системах, активний опір — в електричних системах).

Релаксація: поступовий перехід фізичної системи з нерівноважного стану, спричиненого зовнішніми впливами; врівноважений.

Реле: автоматичний пристрій, який реагує на зміну параметра (температури, тиску тощо) і який в разі досягнення параметром заданої величини замикає або розмикає електричне коло.

Релевантність: ступінь відповідності з врахуванням контексту (напр., запиту, події) та/або застосовуваності (напр., результату).

Релігія: 1. Погляди та уявлення, в основі яких лежить віра в існування надприродних сил — богів, духів, душ, в їхнє панування над світом. 2. Те, що сліпо наслідують, чому поклоняються.

Реліквія: 1. Предмети, яким служителі культу приписують чудодійну силу, роблячи їх об'єктом релігійного поклоніння; останки, мощі. 2. Річ, яку особливо шанують і зберігають як пам'ять про минуле, святощі; дорогі спогадами речі про людей або якусь подію. 3. Останки минулого, колишнього.

Релікварій: місце зберігання реліквій католицької церкви.

Релікт: 1. Річ, явище, що збереглися як пережиток з давніх епох. 2. Рослинний або тваринний організм, який залишився існувати на даній території, зберігся з минулих геологічних часів.

Реліктові води: вода з домішками мінеральних компонентів, яка знаходиться в осадових породах верхньої частини земної кори.

Реліктовий: той, що належить до минулого; Р-і грунти — грунти минулих часів грунтоутворення, вивчення яких дає можливість відтворити краєвиди минулих геологічних епох.

Рельєф: 1. Скульптурне зображення на площині (напр., барельєф, горельєф). 2. Сукупність нерівностей на земній поверхні. Аридний Р. — Р. пустель, напівпустель і сухих степів. 3. перен. Те, що помітно вирізняється з однорідних явищ, предметів.

Рельєфний: 1. Опуклий. 2. перен. Виразний, чіткий.

Рельс: балка спеціального перерізу, що укладається на опорах для створення направляючої для переміщення транспорту або обладнання; рейка.

Релятивізм: 1. Принцип відносності людських знань. 2. Філософське вчення, яке абсолютизує відносність людських знань, заперечує момент абсолютно істинного в них і на цій підставі заперечує об'єктивну істину, пізнаваність світу.

Релятивний: який визначається, встановлюється у порівнянні, зіставленні з чим-небудь іншим; відносний.

Реляція: 1. заст. Письмове повідомлення командування про хід воєнних дій. 2. Опис подвигу особи в документі, що подається для її нагородження.

Ремарка: позначення, нотатка, примітка. 1. Авторська примітка в тексті п'єси, що містить стислу характеристику обставин дії, зовнішності та поведінки дійових осіб. 2. Взагалі примітка чи зауваження кого-небудь. 3. лінгв. Спеціальна позначка у словнику, що містить у собі граматичну, стилістичну і т. ін. характеристику слова.

Ремедіум: межа допустимого відхилення ваги та проби монети від законної норми, встановленої державою.

Ремез: рід птахів ряду горобцеподібних; болотна синиця. Поширений у південній частині Європи та Азії. Корисний.

Ремен: давньо-єгипетська міра площі; становила 1/2 арури або 5 тисяч давньо-єгипетських ліктів або 1367,65 м².

Реміз: 1. Сплата грошей виписуванням переказного векселя на одержувача. 2. У фехтуванні попереджувальний укол, удар. 3. У деяких картярських іграх — недобір встановленого числа взяток.

Реміза: пристрій (рамки або планки з міцними нитками) в ткацьких верстатах, яким розділяють нитки основи.

Ремілітаризація: відновлення воєнної могутності і воєнного потенціалу держави або частини її території, демілітаризованих на підставі мирних договорів і угод.

Ремінісценція: 1. Невиразний спогад, відгомін якоїсь події або враження. 2. Відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, деталей іншого музичного твору. 3. психол. Поліпшення відтворення запам'ятовуваного матеріалу, яке спостерігається через деякий час після заучування.

Ремісія: 1. мед. Тимчасове ослаблення проявів хвороби. 2. ек. Знижка, яку постачальник робить платникові для округлення суми платежу.

Ремітент: особа, на яку виписано вексель (трату) і якій має бути сплачена певна сума грошей за цим векселем.

Ремітувати: пересилати кредиторові тратти чеки, телеграфні перекази, виписані в іноземній валюті в рахунок погашення боргу.

Ремонт: направа, поправа. 1. Виправлення пошкоджень, усунення дефектів, поломок, лагодження чого-небудь. 2. Підсаджування молодих рослин замість загиблих. 3. Систематична заміна молодняком тварин, які відбувають з господарства, як необхідна умова відтворення стада. 4. заст. Поповнення поголів'я коней. 5. розм. Відновлення лікуванням здоров'я, фізичних сил людини.

Ремонтантність: здатність рослин протягом вегетаційного періоду цвісти й плодоносити кілька раз. Ремонтантними бувають окремі форми малини, суниць, троянд та інших рослин.

Рената: гарнітура шрифтів, яка своїм малюнком наближається до латинської гарнітури.

Ренатуралізація: відновлення у правах громадянства даної країни осіб, які з будь-яких причин втратили їх.

Ренд: грошова одиниця Південно-Африканської Республіки і Намібії, поділяється на 100 центів.

Ренегат: 1. Той, хто поступився своїми переконаннями і перейшов у табір противників; зрадник. 2. Людина, яка зреклася своїх релігійних уявлень, свого віросповідання; відступник, перехрест.

Ренесанс: 1. Епоха Відродження, період в ідеологічному й культурному розвитку країн Західної і Центральної Європи (в Італії — 14 — 16 ст., в інших країнах — кінець 15 — 16 ст.), зумовлений зародженням відносин. У період Р. розвинулася нова, ідеологія і культура, виник новий світогляд — гуманізм. Пробудився інтерес до літератури й мистецтва Стародавньої Греції і Риму (звідси й назва). 2. Архітектурний стиль епохи Відродження, що прийшов на зміну готичному і сприйняв елементи греко-римської архітектури.

Ренет: група зимових сортів яблуні; ранет.

Реній: хімічний елемент, символ Re, ат. н. 75; сріблясто-білий тугоплавкий метал. Застосовують у сплавах, вакуумній техніці, як каталізатор тощо. Від назви р. Рейну.

Ренкінг: список будь-яких об'єктів (наприклад, компаній, країн, людей і т.п.), який можна упорядкувати за будь-яким з наявних ранжуючих показників. На відміну від рейтингу, це не зафіксована форма або методика розрахунку, а база даних для отримання всіх цікавлячих варіантів ранжування вихідного списку.

Ренклод: група сортів сливи з круглими зеленими або жовтими плодами.

Рента: 1. Доход з капіталу, землі або майна, який власники одержують регулярно, не займаючись підприємницькою діяльністю. 2. У багатьох країнах — прибуток, який отримує власник від облігацій державних позик. 3. доход, який утворюється внаслідок виключного володіння унікальними природними ресурсами.

Рентабельний: той, що дає прибуток, доход; доцільний з господарської точки зору.

Рентабельність: узагальнюючий показник економічної ефективності роботи підприємств, галузей за певний період, що характеризує їхню доходність, прибутковість.

Рентген-еквівалент: 1. Біологічний еквівалент рентгена (бер) кількість будь-якого іонізуючого випромінювання, що відповідає за своєю біологічною дією 1 рентгенові рентгенівського або гамма-проміння. 2. Фізичний еквівалент рентгена (фер) доза будь-якого іонізуючого проміння, яка створює таку саму кількість пар іонів, як і доза в 1 Р.

Рентген: 1. Те саме, що рентгенівське проміння; просвічування цим промінням. 2. Апарат для просвічування цим промінням. 3. Одиниця дози (кількості) рентгенівського проміння або гамма-проміння. Р. — доза рентгенівського чи гамма-проміння, яка спричиняє в 0,001293 г повітря (тобто в 1 см³ при норм, тиску) утворення іонів, сумарний електричний заряд одного знака яких становить одну електростатичну одиницю електрики. Від прізвища німецького фізика В.-К. Рентгена.

Рентгенівське проміння: короткохвильове електромагнітне проміння, довжина хвиль якого становить приблизно від 0,0001 А до кілька сот ангстремів. Р. п. виникає від різкого гальмування руху електронів у речовині. Застосовують у науці, техніці, медицині. Від прізвища німецького фізика В.-К. Рентгена.

Рентгенівський: пов'язаний з рентгенівським промінням; Р-е проміння — невидиме короткохвильове електромагнітне проміння, здатне проникати крізь більшість непрозорих тіл; Р-а трубка — електровакуумний прилад (скляна трубка з впаяним катодом і анодом) для одержання рентгенівського проміння; Р-а дефектоскопія — виявлення наявності, місця і розмірів дефектів у матеріалах і виробах просвічуванням рентгенівським промінням; Р-а мікроскопія — сукупність методів дослідження мікроскопічної будови об'єктів за допомогою рентгенівського проміння; Р. аналіз — метод дослідження атомного й молекулярного складу і структури речовин за допомогою рентгенівського проміння. Розрізняють: рентгенодефектоскопічний аналіз, рентгеноспектральний аналіз і рентгеноструктурний аналіз.

Рентгенізація: просвічування з метою виявлення змін і дефектів у чому-небудь або опромінювання кого-небудь рентгенівським промінням з лікувальною метою.

Рентгено...: у складних словах відповідає поняттю "рентгенівське проміння".

Рентгенограма: зображення на рентгенівській плівці, утворене внаслідок діяння на неї рентгенівського проміння, що пройшло через досліджуваний об'єкт. Розрізняють тіньові та інтерференційні Р. Застосовують у медицині, рентгенівській дефектоскопії.

Рентгенографія: 1. Метод дослідження речовини чи організму за допомогою рентгенівського проміння. 2. Фотографування у рентгенівському промінні.

Рентгенодефектоскопічний аналіз: метод дослідження матеріалів (зокрема, виявлення внутрішніх неоднорідностей і дефектів у них) опроміненням рентгенівським промінням.

Рентгенодіагностика: розпізнавання захворювань тканин або органів людини чи тварин за допомогою рентгенівського проміння.

Рентгенокімографія: різновидність рентгенографії; метод функціонального рентгенологічного дослідження людини чи тварини.

Рентгенокінематографія: відтворення на кіноекрані зображень, одержаних за допомогою рентгенівського проміння.

Рентгенологія: розділ медицини, що вивчає застосування з діагностичною й лікувальною метою рентгенівського проміння.

Рентгенолюмінесценція: свічення речовини від діяння рентгенівського проміння або гамма-проміння. Застосовують у техніці й медицині (рентгеноскопія, рентгенографія).

Рентгенометр: прилад для вимірювання кількості рентгенівського проміння або гамма-проміння в рентгенах.

Рентгенопалеопатологія: те саме, що й палеорентгенологія.

Рентгенорадіологія: вивчення та використання дії рентгенівського проміння й радіоактивних випромінювань на живі організми.

Рентгеноскопія: 1. Один із методів рентгенодіагностики. Полягає в просвічуванні частин тіла людини й тварин рентгенівським промінням; вивчення тіні, що її одержують при цьому на рентгенівському екрані. 2. Виявлення внутрішніх дефектів металевих відливків і виробів просвічуванням рентгенівським промінням (рентгенодефектоскопія).

Рентгеноспектральний аналіз: метод, який дає можливість визначати хімічний склад та досліджувати природу хімічного зв'язку в речовинах за допомогою рентгенівських спентрів.

Рентгеноструктурний аналіз: метод визначення кристалічної структури речовини за допомогою рентгенівського проміння.

Рентгенотерапія: застосовування рентгенівського проміння з лікувальною метою.

Рентгенотехніка: сукупність методів і апаратури, за допомогою яких одержують і використовують рентгенівське проміння, а також виготовляють відповідні прилади, механізми тощо.

Рентгенофлуорографія: метод одержання фотографічних знімків рентгенівського зображення якої-небудь частини тіла з флуоресціюючого екрана.

Реографія: метод реєстрування опору тіла людини змінному струмові. Р. здійснюють за допомогою спеціального приладу — реографа.

Реоенцефалографія: графічний метод дослідження стану кровообігу в судинах мозку.

Реологія: наука про текучість і деформацію суцільних середовищ (напр., звичайних в'язких рідин і рідин аномальної в'язкості).

Реометр: прилад, яким вимірюють витрату газів.

Реорганізація: перебудова, перетворення, зміна структури, форм організації, управління тощо.

Реостат: електричний прилад, яким регулюють струм або напругу в електричному колі.

Реотропізм: здатність деяких рослин набувати певного положення відносно течії води.

Реохорд: прилад (натягнутий дріт і повзунок-струмознімач), за допомогою якого вимірюють електричні опори провідників струму.

Репанець: плід або хліб, що тріснув.

Репарації: повне або часткове відшкодування збитків (за мирним договором або іншими міжнародними актами), завданих державі, що перемогла у війні, за рахунок переможеної держави, яка розв'язала війну.

Репартім'єнто: 1. Розподіл землі та рабів в країнах Латинської Америки та Філіппін між іспанськими колонізаторами. 2. Примусова праця корінного населення на колонізаторів.

Репатріант: особа, яка повернулась на батьківщину внаслідок репатріації.

Репатріація: 1. Повернення емігрантів на батьківщину з поновленням їх у правах громадянства. 2. Повернення на батьківщину військовополонених і цивільних осіб, що опинилися за межами своєї країни внаслідок війни. 3. Р. позик. — повернення облігацій, розміщених на ринку капіталів іноземних держав, у країну-емітент.

Репатріювати: здійснювати репатріацію.

Репеленти: хімічні речовини, які відлякують комах, кліщів, пацюків, мишей.

Репелер: 1. Відбивний електрод у відбивному клістроні. 2. Вітроколесо вітряного двигуна.

Репер: 1. Закріплений на місцевості знак у вигляді стовпчика, рейки і т. ін., що позначає висоту над рівнем моря, визначену нівелюванням. 2. військ. Допоміжна точка, за допомогою якої здійснюється пристрілювання гармат з подальшим перенесенням вогню на ціль.

Репертуар: 1. Сукупність музичних і драматичних творів, які виконуються в театрі за певний час. Р. відображає певні ідейні й художні позиції театру. 2. Ролі, в яких виступає актор. 3. Добір музичних, літературних творів тощо, з якими виступають актор, співак, музикант, читець. 4. перен. Запас, наявність чого-небудь.

Реперфоратор: електромеханічний апарат, що відповідно кодовій комбінації електричних сигналів пробиває отвори в паперовій перфострічці, щоб передати ці комбінації на віддаль (наступній станції).

Репетир: годинниковий механізм, що відбиває час (години, чверті години), а також сам годинник з таким механізмом.

Репетирувати: 1. Розучувати що-небудь, готуючись до публічного виступу, проводити репетицію. 2. Проводити додаткові заняття з ким-небудь, допомагати йому засвоїти необхідні знання.

Репетитор: 1. Особа, що допомагає учневі у навчанні; домашній учитель. 2. Особа, яка з того чи іншого предмета готує абітурієнта.

Репетиція: проба. 1. Розучування або пробне виконання спектаклю, п'єси і т. ін. як основна форма підготовки театрального колективу чи окремого актора до виступів. 2. перен. Яка-небудь подія, що є провозвісником майбутнього, ніби підготовкою до нього. 3. заст. Репетиторство.

Реплантація: 1. Зворотна пересадка органа або тканини в організм. 2. Повторна посадка рослин.

Репліка: 1. Коротке висловлювання, зауваження одного співбесідника іншому з нагоди чого-небудь. 2. Відповідь або заперечення, зауваження однієї дійової особи іншій у сценічному діалозі. 3. юр. Заперечення сторони на судовому процесі. 4. муз. Повторення музичної фрази іншим голосом чи інструментом або в іншій тональності. 5. Точне відтворення в оригінальному розмірі або у масштабі твору образотворчого мистецтва.

Реплікація: подвоєння молекул дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК). Лежить в основі редуплікації хромосом. Інша назва — редуплікація ДНК.

Репозиція: вправлення зміщеного уламка кістки при переломі.

Репорт: 1. Спекулятивна угода — продаж цінних паперів з одночасним зворотним їх викупом на певний строк за підвищеним курсом. Протилежне — депорт. 2. У бухгалтерії — перенесення суми з однієї сторінки на іншу.

Репортаж: жанр публіцистики; інформація, повідомлення, розповідь про поточні події, що публікуються в періодичній пресі або транслюються по радіо, телебаченню.

Репортер: співробітник газети, радіо, телебачення і т. ін., який пише репортажі про факти повсякденного життя.

Репрезентація: представництво.

Репрезентувати: 1. Бути представником кого-, чого-небудь і від когось, чогось; представляти, заступати (собою), являти. 2. Рекомендувати кого-небудь, називаючи його, знайомлячи з ним.

Репресалії: в міжнародному праві правомірні примусові заходи політичного та економічного характеру, які застосовуються однією державою у відповідь на неправомірні дії іншої держави. На сьогоднішній день термін Р. застарів і подібні дії іменуються контрзаходи, а у разі застосування таких заходів міжнародною організацією — санкції.

Репресивний: каральний; той, що має на меті придушення, припинення чогось.

Репресія: утиск, гоніння, переслідування; захід державного примусу, покарання.

Реприватизація: те саме, що й денаціоналізація.

Реприза: 1. Повторення одного з розділів музичного твору. 2. Короткий жартівливий номер, який виконують актори розмовного жанру в цирку й на естраді. 3. У фехтуванні — повторний удар. 4. Перехід коня на алюр після подолання перешкоди.

Репрографія: виготовлення копії (репродукції) документів, зокрема писемних та малюнкових, при якому застосовують фотокопіювальний, проекційний або мікрофільмовий методи.

Репродуктор: прилад для перетворення електричних коливань на звукові. Інша назва — гучномовець.

Репродукувати: робити репродукцію чогось; відтворювати.

Репродукція: відбиток, копія. 1. Фотографічне або поліграфічне відтворення зображень друкованого тексту, творів живопису, карт, фотознімків, креслення і т. ін., відтворені поліграфічним способом. 3. психол. Психологічний процес відтворення запам'ятованого. 4. біол. Відтворення, розмноження рослин, тварин.

Репс: цупка бавовняна, шерстяна або шовкова тканина з дрібними рубчиками.

Рептилії: клас хребетних тварин. До Р. належать черепахи, дзьобоголові, лускаті та крокодили. Інша назва — плазуни.

Репутація: загальна, громадська думка про кого, що-небудь.

Рерайтер: фахівець з переписування тексту шляхом зміни форми викладу при збереженні його основного змісту.

Рерайтинг: переписування тексту шляхом зміни форми тексту при збереженні його змісту.

Ресентимент: ненависть і ворожість, що виникають з відчуття власної неповноцінності до причини своїх невдач; безсила злоба.

Ресивер: 1. Сталева посудина для нагромадження газів, пари чи повітря, а також для вирівнювання тиску їх у разі нерівномірної витрати або надходження. 2. Приймач телеграфного апарата чи телемеханічного пристрою.

Ресконтро: допоміжна бухгалтерська книга, що складається з окремих особових рахунків.

Рескрипт: 1. У Стародавньому Римі письмова відповідь імператора на подане йому для розв'язання питання, що мала силу закону. 2. У феодальних державах опублікований для загального відома акт монарха на ім'я певної службової особи з покладенням на неї тих чи інших доручень, висловленням подяки, оголошенням про нагороду тощо. 3. У Західній Європі акт монарха в деяких справах, що потребують його затвердження (напр., у випадках усиновлення).

Реслінг: різновидність професіональної боротьби, в якій використовують прийоми класичної і вільної боротьби та дзю-до.

Ресора: пружна частина підвіски між віссю і кузовом вагона, машини, воза і т. ін., призначена для пом'якшення ударів під час їзди.

Ресорбція: проникнення речовин в організм тварин і людини через поверхню шкіри, слизові оболонки, клітинні мембрани шляхом дифузії.

Ресорджименто: відродження, воскресіння.

Респект: пошана, повага.

Респектабельний: поважний, гідний, солідний.

Респіратор: прилад для захисту органів дихання, зору й слуху від дії шкідливого пилу фільтрацією вдихуваного повітря.

Респіраторний: дихальний; Р-а інфекція — зараження через дихальні шляхи; Р. коефіцієнт — дихальний коефіцієнт.

Респірація: дихання, процес газообміну в людини та тварини.

Респондент: учасник соціологічного опитування, який відповідає на питання анкети, тобто виступає в якості джерела первинної інформації про явища і процеси, які досліджуються.

Республіка: 1. Одна з форм державного правління, при якій верховні органи державної влади обираються на певний строк у тому чи іншому порядку 2. Країна з такою формою правління. Від імені громадян управління здійснюється представницькими органами, що обираються або прямим шляхом або на основі особливих процедур непрямого народного волевиявлення. 3. Президентська Р. поєднує в руках обраного президента повноважень глави держави і глави уряду.

Республіканець: 1. Прихильник республіканської форми правління в державі. 2. Член республіканської партії (напр., у США).

Республіканський: той, що стосується республіки (напр., Р. лад, Р-а промисловість, Р-і бюджети); Р. календар — нове числення часу, запроваджене замість григоріанського календаря Конвентом у Франції 5.Х 1793 р. (в період революції 18 ст.). Існував до 1.1 1806 р. Р. к. користувалася Паризька комуна в 1871 р.

Реставратор: 1. Спеціаліст по реставрації. 2. Реакціонер, прибічник відновлення поваленого революцією суспільного ладу.

Реставрація: 1. Відновлення в первісному вигляді творів мистецтва, будівель і т. ін., що були зруйновані, пошкоджені або спотворені при дальших переробках. 2. Відновлення політичного чи суспільного ладу, що історично віджив або був повалений революцією.

Рестайлінг: зміна зовнішнього вигляду автомобіля з метою надання йому нового стилю відповідно до модних тенденцій.

Рестант: 1. Лишок заборгованості на час складання балансу. 2. Неходовий товар або лишки.

Реституція: 1. У міжнародному праві — форма матеріального відшкодування збитку в результаті неправомірного міжнародного акту шляхом відновлення стану, що існував до його вчинення. 2. У цивільному праві — наслідок недійсності угоди , що полягає в поверненні сторонами всього отриманого за угодою.

Рестрикція: 1. Застосування будь-яких обмежень (напр., кредитна Р.). 2. Обмеження виробництва, продажу та експорту монополіями (особливо міжнародними картелями) з метою одержати монопольно високий прибуток.

Ресурси: 1. Запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби. 2. Засіб, джерела, можливість, якими можна скористатися в разі необхідності.

Ретардація: 1. Затримка, загайка, зменшений темп динамічності в оповідному творі. 2. літ. Композиційний прийом, який полягає у штучному уповільненні розгортання сюжету, дії шляхом введення в художній твір вставних сцен та епізодів, описів природи і т. ін.

Ретикулярний: сітчастий; Р-а тканина — різновидність сполучної тканини, головним чином у кровотворних органах (кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах). Інші назви — сітчаста тканина, аденоїдна тканина.

Ретина: внутрішня світлочутлива оболонка ока, яка є периферійним відділом зорового аналізатора. Інша назва — сітківка.

Ретиніт: запалення сітчастої оболонки (ретини) ока; розвивається в зв'язку з яким-небудь загальним захворюванням (деякі захворювання нирок, крові, судин тощо).

Ретинобластома: злоякісна пухлина сітківки ока.

Ретирада: 1. заст. Відступ. 2. Укріплене місце в кріпосних спорудах і польових позиціях для оборони на випадок відступу. 3. ірон. Ухилення від рішучих дій.

Ретируватися: відступати, зникати.

Ретіарій: один з найпоширеніших типів римського гладіатора; був озброєний кинджалом, тризубцем і сіткою, а із захисного спорядження — наплічником, що закривав ліву частину грудей і плече. На поєдинок виставлявся, як правило, проти гладіатора з мечем і щитом.

Ретороманська мова: мова рето-романської підгрупи романських мов, одна з національних мов Швейцарії.

Реторсія: 1. У міжнародному праві — правомірні примусові дії держави у відповідь на недружній акт іншої держави. 2. Спосіб спростування аргументів опонента його ж доводами.

Реторта: 1. Скляна, фарфорова або металева лабораторна хімічна посудина грушовидної форми з довгим носиком, повернутим убік; використовується для перегонки й розкладання речовини нагріванням. 2. Вогнетривка посудина різних форм, в яку вміщують матеріали при їх нагріванні в промислових печах.

Ретранслятор: проміжна радіо- або телевізійна станція у мережі передавальних і приймальних станцій.

Ретрансляція: проміжне приймання сигналів у системі радіомовного чи телевізійного зв'язку для підсилення їх і наступного передавання.

Ретраншемент: військове укріплення, яке розміщувалося позаду головної позиції того, хто обороняється.

Ретрата: поворотний переказний вексель. Інша назва — ретурт.

Ретро...: префікс, що позначає положення ззаду чи позаду чого-небудь. Наприклад, ретробульбарний — розміщений позаду очного яблука.

Ретро: стиль у сучасному мистецтві чи моді, який використовує відтворені під минуле мотиви, сюжети, атрибути і т. п. 2. розм. "під старовину".

Ретроактивність: зворотна сила закону.

Ретроград: той, хто прагне повернення старого, людина з відсталими поглядами; ворог прогресу, реакціонер.

Ретроградний: 1. Ворожий прогресові, всьому передовому; реакційний. 2. Спрямований назад, у протилежному до основного напрямку; зворотний.

Ретрометр: прилад, що передає повідомлення на великі віддалі за допомогою світлових сигналів, які промодульовано звуковими сигналами. Напр., за допомогою Р. космонавт, що перебуває на якійсь планеті, може розмовляти з людиною на Землі.

Ретронім: нове ім'я або назва, змінене після того, як первинне найменування стало використовуватися для іншого предмета або для сукупності нового предмета і раніше існуючого. Напр., «акустична гітара» — це Р. після появи електричної гітари.

Ретроспектива: 1. Звернення до минулого; аналіз минулих подій, вражень тощо. 2. Демонстрація старих кінофільмів, що відтворюють історію кіно.

Ретроспективний: звернений у минуле, присвячений розгляду минулого.

Ретроспекція: 1. Погляд у минуле, аналіз минулих подій, вражень тощо. 2. Спосіб розгляду суспільних ідей, подій сучасності під кутом зору минулого, звернення до минулого для виявлення в ньому зародків тих тенденцій, що властиві сучасності. 3. Погляд на прогресивні соціальні ідеали як на такі, що вже існували в більш-менш віддаленому минулому.

Ретур: те саме, що й ретрата.

Ретуш: 1. Виправлення, підмальовування картин, фотознімків і т. ін. олівцями, фарбами або зішкрібанням чи хімічною обробкою. 2. археол. Обробка каменя сколюванням.

Реутилізація: повторне використання рослинами раніше засвоєних мінеральних речовин.

Рефакція: 1. Знижка з оптової ціни або ваги товару, якщо фактична якість його нижча за передбачену договором, стандартом чи технічними умовами. 2. Знижка з тарифу, надана вантажовідправникові за окремою угодою при наявності великої кількості вантажу.

Рефектура: право вивозу з лісу будівельного матеріалу.

Реферат: 1. Короткий усний або письмовий виклад наукової праці, результатів наукового дослідження, змісту книги і т. ін. 2. Доповідь на будь-яку тему, написана, зроблена на основі критичного огляду літературних та інших джерел.

Референдум: всенародний опит з найважливіших питань державного життя, в якому беруть участь всі громадяни, що мають виборчі права.

Референт: 1. Особа, яка складає або читає реферат. 2. Службова особа, що є консультантом, доповідачем з певних питань.

Референція: 1. Довідка, відзив про колишню службу. 2. У державах — свідчення про платоспроможність певної фірми чи особи.

Рефері: суддя спортивних змагань з футболу, тенісу, хокею, боксу тощо.

Реферування: 1. Складання реферату про що-небудь. 2. Виконання обов'язків рефері під час спортивних змагань.

Рефлекс: відрух. 1. фізіол. Реакція живого організму людини чи тварини на зовнішнє подразнення, яка відбувається за участю центральної нервової системи. 2. мист. Зміна забарвлення предмета, яка виникає, коли світло, відбившись від навколишніх об'єктів, падає на предмет. 3. Наслідок, результат чого-небудь, вторинне явище, викликане іншим явищем.

Рефлексація: історично закономірна поява звука на місці давнього звука в певній позиції.

Рефлекси: реакції організму людини та тварин на подразнення рецепторів. Розрізняють Р. безумовні — природжені та умовні, що виробляються в процесі життя.

Рефлексія: відсвічування, відблискування. 1. Самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом. 2. У філософії — відображення, а також дослідження процесу пізнання. 3. психол. Самоаналіз, роздуми людини (часом надмірні, хворобливо загострені) над власним душевним станом.

Рефлексогенний: той, що спричинює рефлекс; Р-а зона — область розташування рецепторів, подразнення яких спричинює певний безумовний рефлекс.

Рефлексологія: механістичний напрям у психології початку 20 ст., представники якого головним чинником поведінки тварини й людини (у тому числі й найскладніших, соціальних форм поведінки) вважали рефлекс, який тлумачили спрощено, недооцінюючи центральну ланку рефлекторної дуги — психічний елемент.

Рефлектометр: прилад для вимірювання коефіцієнта відбиття світла.

Рефлектор: 1. Пристрій, що змінює напрям та інтенсивність світлового проміння в освітлювальних приладах, радіохвиль у радіотехнічних пристроях і т. ін. 2. Обігрівальний прилад, що складається з електричної лампи з відбивачем. 3. астр. Телескоп, що дає зображення за допомогою відбивного ввігнутого дзеркала.

Рефлекторний: той, що стосується рефлексів; Р-а дуга — шлях, яким проходить рефлекторне збудження в організмі.

Реформа: 1. Перетворення, зміна, нововведення, яке не знищує основ існуючої структури. 2. Політичне перетворення, що здійснюється без порушення основ існуючого ладу.

Реформати: прихильники однієї з течій кальвінізму.

Реформатор: особа, що здійснює реформу, перетворювач у будь-якій галузі суспільно-політичного життя, науки, техніки, мистецтва.

Реформація: широкий соціально-політичний рух у Західній Європі у XVI - початку XVII ст. за реформування католицької церкви, який набув форми релігійної боротьби проти папської влади.

Реформізм: правосоціалістична течія в робітничому русі, яка заперечує необхідність класової боротьби, соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, проповідує співробітництво класів. Виник у 19 ст. Соціальна база Р. — дрібна буржуазія, робітнича аристократія, профспілкова бюрократія.

Реформіст: прибічник реформізму.

Рефрактерний: несприйнятливий; Р. період — період короткочасного різкого зниження збудливості живих тканин, що настає після кожного спалаху збудження.

Рефрактометр: прилад для вимірювання показника заломлення світла прозорих рідин і твердих тіл.

Рефрактор: телескоп, в якому об'єктив складено з лінз.

Рефракція: 1. фіз. Заломлення променів світла, що проявляється в уявному зміщенні віддалених предметів, а іноді в уявній зміні їх форми. 2. астр. Уявне зміщення небесного світила, що відбувається внаслідок заломлення променів світла в земній атмосфері. 3. фіз. Здатність оптичної системи ока заломлювати світлові промені, змінювати їх напрям. 4. фіз. Поступова зміна напрямку звукових коливань у міру поширення хвилі в атмосфері або у воді.

Рефрен: 1. літ. Рядок або кілька рядків, які повторюються в кінці кожної строфи чи групи строф. 2. Музична форма рондо, для якої характерно кількаразове повторення основної теми. 3. В куплетній пісні — приспів.

Рефрижератор: 1. Частина холодильної установки, в якій відбувається випаровування рідини й утворення внаслідок цього низької температури. 2. Транспортний засіб з холодильними машинами для перевезення продуктів, що швидко псуються.

Рефулер: землесосний снаряд з насосами для рефулювання.

Рефулювання: перекачування суміші вичерпуваного грунту й води (пульпи) трубопроводами до місця його укладання.

Рецензент: автор рецензії.

Рецензія: аналіз, оцінка; стаття, що аналізує й оцінює який-небудь твір, спектакль, концерт і т. ін.

Рецепт: 1. Письмова вказівка лікаря аптеці про виготовлення і застосування ліків хворому. 2. Вказівка про склад і спосіб виготовлення будь-якої суміші, розчину, страви і т. ін. 3. перен. Порада, вказівка щодо способу розв'язання, здійснення чого-небудь.

Рецептор: кінцевий утвір чутливих нервових волокон, який сприймає подразнення; орган чуття.

Рецептори: кінцеві утвори чутливих (аферентних) нервових волокон у більшості тварин і людини, які сприймають подразнення і перетворюють енергію подразнення на нервове збудження.

Рецептура: сукупність правил виписування та виготовлення ліків.

Рецепція: 1. Сприйняття. 2. спец. Запозичення і застосовування державою соціологічних та культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху.

Рецесивний: неяскраво виражений, прихований; Р-а ознака — спадкова ознака материнського або батьківського організму, яка у нащадків не виявилася.

Рецидив: 1. мед. Повернення хвороби, її повторення в типовій формі зразу після одужання або в період одужання. 2. юр. Повторне (чи не одноразове) вчинення злочину. 3. Повернення, повторення будь-якого явища після удаваного його зникнення.

Рецидивізм: повторюваність явища.

Рецидивіст: особа, яка раніше була засуджена за вчинення злочину і знову вчинила злочин.

Реципієнт: 1. мед. Хворий, якому переливають кров, пересаджують тканину тощо. 2. хім. Посудина — приймач рідини або газу.

Реципрокний: той, що повертається; Р-а іннервація — рефлекторний механізм, який забезпечує іннервацію взаємозв'язаних груп скелетних м'язів, що беруть участь у здійсненні складних координованих рухів (ходіння, біг та ін. ); Р-і схрещування — два типи схрещувань одних і тих самих вихідних груп тварин або рослин, які різняться лише статевою ознакою батьківських пар.

Рецитація: читання або декламування перед слухачами.

Речитатив: 1. Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. 2. Речитативом — наспівно, протяжно.

Рея: металевий чи дерев'яний брус, прикріплюваний до щогли або стеньги судна для поставлення прямих вітрил або кріплення фалів сигнальних фігур.

Рибат: 1. Укріплений дім або сторожовий пост, де могли знайти прихист солдати-мусульмани. 2. Фортифікаційна споруда для захисту мусульманської громади.

Рибонуклеїнова кислота: біологічно важлива сполука, яка входить до складу клітин усіх організмів і відіграє велику роль у процесах біосинтезу білків і збереження спадкових ознак організму. Скорочена назва РНК.

Рибосома: складовий елемент рослинних і тваринних клітин, що відзначаються високим вмістом рибонуклеїнової кислоти. Функцією Р. є біосинтез білка.

Рибофлавін: вітамін В2; входить до складу ряду ферментів, що беруть участь в окисних процесах в організмі. Міститься в рослинних і тваринних тканинах; особливо багато Р. в дріжджах, печінці, молоці.

Рибстул: спортивний прилад, що нагадує ряд вертикально поставлених драбин. Інша назва — гімнастична стінка.

Риванол: лікарський препарат; бактерицидний засіб, антисептик. Інша назва — акрицид.

Ригель: горизонтальна коротка балка, розпірка, затяжка в будівельних конструкціях.

Ригент: 1. В монархічних державах тимчасовий правитель держави замість монарха. 2. Диригент хору, здебільшого церковного.

Ригідність: закляклість, негнучкість, що викликається напруженням м'язів.

Ригодон: старовинний французький парний танець.

Ригоризм: 1. Надмірна суворість у дріб'язкових питаннях морально-етичного характеру. 2. Взагалі надмірна суворість.

Ригсдаг: парламент у Данії (1849-1953 рр.); складався з двох палат — фолькетингу (нижньої палати) і ландстингу (верхньої палати).

Ридван: велика монета.

Ридер: голландська монета, що дорівнює 2,5 гульдена.

Ридикюль: торбинка замість кишені, в якій жінки носять гроші; маленька жіноча сумочка.

Риж: рис.

Риза: шата. 1. церк. Верхнє вбрання священика, яке вдягається під час богослужіння. 2. Парадний одяг царів. 3. Металеве покриття, оздоблення на іконах, що залишає відкритими лише зображення обличчя, рук, оклад. 4. заст., поет. Взагалі одяг. 5. розм. Смуга землі. 6. діал. Спеціальне пристосування у вигляді дерев'яного жолоба, яким гуцульські лісоруби спускають з гори вниз зрубані дерева.

Ризаліт: частина будинку, що виступає за лінію центральної осі фасаду.

Ризик: звага, наражання себе на небезпеку.

Ризоїди: кореневидні утвори у вигляді волосків або ниток, за допомогою яких нижчі рослини й мохоподібні прикріплюються до субстрату та всмоктують поживні речовини.

Ризоподи: клас тварин типу найпростіших. Пересуваються за допомогою виростів протоплазми — ризоподіїв.

Ризотто: італійська страва з рису, цибулі і масла.

Рикетсії: бактерієподібні мікроорганізми, внутріклітинні паразити, які є збудниками ряду захворювань — рикетсіозів (висипного тифу, плямистої гарячки тощо). Від прізвища американського вченого Х.-Т. Ріккетса.

Рикошет: 1. Відскакування, відлітання якого-небудь предмета під певним кутом від поверхні, об яку він ударяється. 2. Рикошетом — відскочивши, відлетівши під певним кутом від якої-небудь поверхні.

Рикстаг: парламент у Швеції.

Рикша: 1. Вид транспорту для одного-двох пасажирів у вигляді візка (найчастіше двоколісного), яку тягне за собою, взявшись за голоблі, людина. 2. Людина, що управляє Р.

Рима: суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.

Римеса: у міжнародних розрахунках різні форми платіжних засобів в іноземній валюті (вексель, чек, переказ).

Ринва: труба або жолоб для відведення або підведення води самотоком.

Ринг: 1. Огороджений канатом квадратний майданчик на помості, де проводяться змагання з боксу. 2. Комерційне товариство, гурток спекулятивних ділків.

Риніт: запалення слизової оболонки носа у людини й тварин.

Ринк: майданчик з дерев'яним або асфальтовим покриттям для катання на роликових ковзанах; скетитг-ринк.

Ринок: торг, торговиця, торжище. 1. Місце роздрібного продажу продуктів харчування та інших товарів; базар. 2. Сфера товарного обміну, пропозицій і платоспроможний попит на товари у масштабі світового господарства, країни або окремих її районів.

Ринологія: розділ оториноларингології, який вивчає хвороби носа та його придаткових порожнин (пазух), лікування їх та профілактику.

Ринопластика: пластична операція, за допомогою якої відновлюють форму носа при його дефектах або травмі.

Риносклерома: ущільнення слизової оболонки носа інфекційного походження.

Риноскоп: дзеркало для огляду носової порожнини людини або тварини.

Риноскопія: метод дослідження носової порожнини людини або тварини.

Риноскопія: метод дослідження носової порожнини людини або тварини за допомогою риноскопа.

Ринський: рейнський гульден; поширена на підпольській Україні назва австрійського (а згодом — австро-угорського) гульдена (флорина).

Рипост: у фехтуванні — відповідний удар або укол після виконання захисту.

Рирпроекція: спосіб кінознімання, за яким акторів знімають на фоні зображення, що проектується на кіноекран.

Рис: 1. Багаторічні трав'янисті рослини сімейства злаки. Як сільськогосподарська культура поширена в тропіках, субтропіках і теплих районах помірного поясу. 2. Крупа з такої культури.

Рисберма: кріплення русла потоку в межах гідротехнічної споруди безпосередньо за водобоєм.

Рисорджименто: 1. Національно-визвольний рух італійського народу за ліквідацію державної роздробленості, іноземного (австрійського) гноблення та створення єдиної національної італійської держави. Завершився 1870 р. утворенням єдиної італійської держави. 2. Визвольна боротьба італійського народу в 1943 — 45 рр. проти німецько-фашистських загарбників, що окупували країну в 1943 р., та їх італійських спільників.

Ритардандо: поступове уповільнення музичного темпу.

Ритенуто: поступове уповільнення музичного темпу, менше, ніж ритардандо.

Ритина: малюнок, вирізаний на металі, камені або дереві і відтиснений на папері.

Ритівник: майстер, митець, який вирізує малюнки, образи на металі, камені, дереві.

Ритм: рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних і т. ін.), циклів, фаз, тих чи інших процесів і явищ; темп, пульс.

Ритміка: 1. Вчення про ритм. 2. Сукупність усіх конкретних виявів ритму окремого твору, творчості композитора в цілому, музичного жанру тощо. 3. Система фізичних вправ з музичним супроводом, призначених для виховання відчуття ритму. 4. Розділ віршування, що вивчає природу віршового ритму, принципи й методику його аналізу.

Ритмічний: той, що додержує ритму.

Ритмомелодика: побудова речень мови за інтонаційними (пониження і підвищення голосу) і ритмічними (питальні, окличні, розповідні речення) моделями.

Ритовина: малюнок, вирізаний на металі, камені або дереві і відтиснений на папері; ритина.

Ритор: 1. У Стародавній Греції та Римі оратор і учитель красномовства. 2. Промовець, який говорить гарно, але малозмістовно, вдається до штучних прийомів красномовства. 3. Учитель риторики в братських школах в Україні, в духовних семінаріях у Росії.

Риторика: 1. Наука красномовства, ораторське мистецтво; підручник з цього предмета. 2. перен. Зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство; марнослів'я, теревені. 3. заст. Назва молодшого класу духовної семінарії.

Риторичний: 1. Той, що стосується риторики. 2. Ораторський. 3. Пишномовний.

Ритуал: церемонія, дійство. 1. Сукупність обрядів, що супроводжують релігійну відправу і становлять її зовнішнє оформлення. 2. Вироблений звичаєм або запроваджений порядок здійснення чого-небудь; церемонія, церемоніал.

Ритуальний: пов'язаний з виконанням якого-небудь обряду.

Ритурнель: 1. Інструментальний епізод на початку та в кінці кожної строфи вокального твору. 2. Невеличкий вірш на три або чотири строфи.

Риф (1): 1. Пасмо підводних або невисоких надводних скель на мілководді, що утворюється внаслідок руйнування скелястих берегів або нагромадження скелетів коралів (кораловий Р.), молюсків тощо. 2. Прийом мелодійної техніки джазу, що полягає в багаторазовому повторенні групою інструментів короткої мелодійної фрази.

Риф (2): поперечний ряд протягнутих крізь вітрила зав'язок, за допомогою яких можна зменшувати площу вітрила; "брати рифи" — зменшувати площу вітрил при сильному вітрі.

Рифити: брати рифи, зменшувати площу вітрила.

Рифлі: борозенки, заглиблення та виступи на якій-небудь поверхні.

Риформінг: 1. Спосіб переробки нафти для одержання високоякісних бензинів та інших цінних продуктів. 2. Установка для такої переробки.

Рифт: велика лінійна впадина ділянки земної кори, великі грабени, які утворюються в місці розриву земної кори в результаті її розтягування або повздожнього руху.

Рифтогенез: процес виникнення і розвитку в земній корі континентів і океанів гігантських лінійних зон горизонтального розтягу.

Рицин: білковий токсин рослинного походження; добувають з плодів рицини (касторових бобів) шляхом обробки макухи, що залишається після отримання олії. Надзвичайно отруйна речовина.

Рицина: олійна рослина з родини молочайних; олію Р. використовують у медицині, хімічній, текстильній, поліграфічній, електротехнічній, парфюмерній та інших промисловостях.

Рицотомія: збирання лікарських рослин.

Ричеркар: твір поліфонічного складу на кілька розділів, які безперервно переходять один в одний і в яких тема розвивається у формі імітацій — "пошуків" тема кожним голосом (звідси й назва).

Ришельє: ажурне вишивання, в якому краї малюнка обметані петельним швом, а просвіти заповнені гратчастими з'єднаннями. Від прізвища французького кардинала Рішельє.

Ріал: ріял; 1. Арабська назва великих срібних європейських монет (піастра, талера). 2. Грошова одиниця ряду східних країн (Єменської Арабської Республіки, поділяється на 40 букш), Ірану (поділяється на 100 динарів), Оману (поділяється на 1000 байза).

Рів'єра: 1. Намисто з діамантів. 2. Надбережна місцевість біля Ніцци, що славиться прекрасними краєвидами.

Ріелтор: агент, торговий посередник під час купівлі-продажу нерухомості.

Рієль: грошова одиниця Камбоджі, поділяється на 100 сенів.

Різограф: цифрова система друку (друкарська машина) на папері, робота якої базується на використанні методу трафаретного друку фарбою з однієї майстер-плівки; дублікатор. Від назви фірми-виробника — RISO KAGAKU CORPORATION.

Ріл: тип традиційного ірландського і шотландського танців, а також музичний ритм цього танцю.

Рімейк: нова версія або інтерпретація раніше виданого твору. Як правило стосується музичних чи кінематографічних творів.

Ріо: річка; додається до багатьох географічних назв.

Рісорджименто: історіографічний термін, що позначає культурний, політичний і суспільний рух за політичне об'єднання Італії, який почався у 1815 році з Віденського конгресу і завершився в 1871 році, коли Рим став столицею Королівства Італія.

Рітенуто: музичний твір або його частина, що виконується стримано, у заповільненому темпі порівняно з основним темпом твору.

Ріязат: мусульманський піст, каяття.

Ріял: грошова одиниця: Катару, поділяється на 100 дирхамів; Саудовської Аравії, поділяється на 20 кершів (курушів) або на 100 халалів.

Ро: штучна апріорна мова, створена в 1904-08 рр. американцем Едвардом Фостером.В її основу була покладена категоріальна система побудови слів — напр., всі кольори починаються зі складів bofo. Словник мови Р. налічує близько 16 тис. термінів.

Роба: 1. Старомодна жіноча сукня зі шлейфом. 2. Мантія, яку вдягають під час виконання своїх обов'язків французькі професори, адвокати, судді тощо. 3. перен. Старий поганий одяг.

Робінія: рід дерев або кущів родини бобових. Походить з Північної Америки. Культивують як декоративні рослини. Найпоширеніший вид — Р. звичайна, або біла акація. Від прізвища французького географа Ж. Робена.

Робінзон: людина, яка силою обставин позбавлена людського середовища, відірвана під нього.

Робінзонада: 1. Літературний твір про чию-небудь подорож з пригодами. 2. Пригоди, подібні до тих, що трапилися з відомим літературним героєм Робінзоном.

Робінзонади: літературні твори, в яких зображено фантастичні морські подорожі з найрізноманітнішими пригодами, подібними до пригод головного героя роману Д. Дефо "Робінзон Крузо".

Робот: 1. Автоматичний пристрій з антропоморфною дією, що частково або повністю заміняє людину при виконанні робіт у небезпечних для життя умовах або при відносній неприступності об'єкта. 2. Спеціальна програма для автоматизації рутинних завдань. 3. Людиноподібна іграшка, що здатна імітувати рухи живої істоти. ]>Термін вперше використаний чеським письменником Карелом Чапеком у його ]>п'єсі «Розумні універсальні роботи» (1921).

Роґатори: у Давньому Римі — особи, що збирали під час виборів голоси на особливих дощечках.

Род: англійська міра довжини, що дорівнює 5,5 ярдам (5,029 м); інша назва — поль.

Родаміни: синтетичні барвники. Застосовують для фарбування шовку, шерсті, бавовни тощо.

Родзинки: сушений виноград, ізюм.

Родій: хімічний елемент, символ Rn, ат. н. 45; сріблястий метал, належить до платинових металів. Застосовують для гальванічного покриття, а також у сплавах з платиною для виготовлення хімічного посуду, як каталізатор тощо.

Родіолозід: лікарський препарат; стимулюючий засіб.

Рододендрон: рід вічнозелених, рідше листопадних рослин родини вересових. Кущі, дерева. Поширений переважно в Північній півкулі. Багато видів (зокрема, азалію) вирощують як декоративні.

Родомонтада: хвастощі, хвальба, хвалькуватіст, нахваляння.

Родоніт: мінерал класу силікатів, рожевого, іноді рожево-сірого кольору. Використовують як виробне каміння; продукти вивітрювання — як марганцеву руду.

Родохрозит: мінерал класу карбонатів, білого, сірого кольору. Руда марганцю.

Роза: 1. Кущова рослина з гарними запашними квітами; троянда. 2. архіт. Вікно у вигляді квітки чи зірки. 3. Алмаз з особливим гравіюванням. 4. Р. вітрів — мапа (карта), на якій визначено 32 напрямки вітрів.

Розарій: 1. Сад або розсадник, в якому розводять троянди. 2. Католицькі чотки з певним чергуванням намистин, а також молитви, що читаються за цими чотками, у певній послідовності.

Розенкрейцери: члени таємного товариства релігійно-містичного спрямування у Європі в XV—XVII ст., які ніби-то володіють прихованими від звичайної людини знаннями, забезпечують розуміння природи, фізичної всесвіту і духовного царства, ставлячи перед собою завдання всебічного поліпшення Церкви і досягнення міцного благоденства держав і окремих людей.

Розеола: червоні плями на шкірі людини, що виникають у зв'язку з порушеннями кровообігу. Одна з ознак захворювань на кір, краснуху, сифіліс тощо.

Розетка: 1. Пристрій для вмикання освітлювальних, нагрівальних та інших приладів в електромережу. 2. Маленьке блюдечко для варення, меду і т. ін. 3. бот. Група листків, скупчено розташованих на вертикальному стеблі, ледве піднятому над землею. 4. Стрічка, тасьма, шнур, зібрані в пучок у вигляді квітки, яка є прикрасою на одязі, розпізнавальним знаком і т. ін. 5. Скляний, кришталевий, фарфоровий або металевий кружечок з отвором посередині, який охороняє свічник від крапель воску, стеарину і т. ін.

Розетський камінь: плита з граніту, знайдена в 1799 р. в Єгипті біля м. Розетта (тепер Рашид), недалеко від Александрії, з вибитими на ній трьома ідентичними за змістом текстами, написаними двома давньоєгипетськими мовами (давньоєгипетськими ієрогліфами і єгипетським демотичним письмом) та старогрецькою. Зіставлення цих текстів дало поштовх до розшифровки єгипетських ієрогліфів. З 1802 Р. к. зберігається в Британському музеї (Лондон).

Розмарин: 1. бот. Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, з листя якої добувають ефірну олію. 2. Зимовий сорт яблуні, поширений у південних районах України. 3. Плід цього дерева — невелике довгасте яблуко, соковите, кисло-солодке на смак.

Рок-н-рол: 1. Парний танець американського походження. 2. Відповідний музичний стиль, який зформувався в 1950-х роках на основі кантрі та блюзу і характеризується розміром 4/4 та чітким ритмом у 160-240 ударів/хв.

Рок: напрям в електронній музиці, що походять від рок-н-ролу та ритм-енд-блюзу; рок-музика. Характеризується сильною парною долею такту, що підтримується, як правило, барабанами та електрогітарою.

Рокабілі: один з ранніх напрямків рок-н-ролу на основі сплаву кантрі і блюзу.

Рокада: залізничні, автомобільні й грунтові шляхи в прифронтовій смузі, паралельні лінії фронту.

Рокайль: орнамент у вигляді стилізованої черепашки в обрамленні з сплетіння завитків, химерно вигнутих ліній тощо, характерний для західноєвропейського мистецтва стилю рококо (18 ст.).

Рокамболь: 1. Старовинна гра в карти. 2. Багаторічна трав'яниста рослина родини лілійних. Поширена в Європі й Малій Азії. Цибулини застосовують як прянощі. Інша назва — цибуля часникова.

Роке: різновидність крокету; грають на глиняному корті — при допомозі спеціальних дерев'яних молотків слід провести дві кулі через 10 невеликих воріт. Інша назва — рокі.

Рокер: 1. У фігурному катанні на ковзанах — крюк, особлива складна фігура. 2. Музикант, що працює в рок-стилі.

Рокіровка: шаховий хід, при якому туру переміщують до короля, а короля переносять через туру й ставлять поруч з нею; рокірування.

Рококо: стилістичний напрям у західноєвропейському мистецтві 18 ст., пов'язаний з придворно-аристократичною культурою. Виник у Франції. Відзначається примхливо-вишуканим оздобленням інтер'єрів приміщень, декоративністю, камерністю, граціозністю — в музиці, манірністю образів — в образотворчому мистецтві.

Рокош: у Речі Посполитій XVI - XVIII ст. — конституційно передбачений виступ шляхти проти королівської влади з метою захисту своїх прав та вольностей, спочатку у формі сейму для формулювання претензій, згодом — конфедерації.

Роксолани: грецька і римська назва групи кочових іраномовних аланських племен, які мешкали у Північному Причорномор'ї з, близько, 30-их рр. ІІ ст. до н.е.

Рокфор: вид гострого сиру з овечого молока. Від назви м. Рокфора у Франції, де його почали виготовляти.

Рол: 1. Циліндр, вал, каток. 2. Машина (ванна з обертовим розмелювачем) для розмелювання волокнистих матеріалів (напр., ганчір'я), з яких виготовляють папір або картон. 3. Циліндричний сувій з якого-небудь матеріалу.

Ролик: 1. Круговий циліндр з твердого матеріалу, що вільно обертається навколо своєї осі й використовується як засіб для обробки матеріалів, як деталь машини, що передає зусилля, як пристрій, що зменшує тертя, замінюючи ковзання коченням. 2. Фарфоровий ізолятор для закріплення на стінах, стелі тощо електропроводів. 3. (тільки мн.) Ковзани на коліщатках.

Ролкер: судно для перевезення колісної техніки (автомобілів, вагонів і т. п.), які завантажуються горизонтально через апарель.

Роль: 1. Художній образ, втілюваний актором на сцені, у кінофільмі і т. ін. 2. Повний текст однієї дійової особи в п'єсі; слова ролі. 3. Яка-небудь робота, якесь заняття, певний вияв себе в чому-небудь. 4. Вплив кого-, чого-небудь на щось, чия-небудь участь у чомусь.

Рольганг: пристрій (роликовий транспортер), який використовують у прокатних станах для транспортування прокату.

Ром: міцний напій із соку цукрової тростини, що перебродив, або з патоки тростинного цукру.

Роман: 1. Великий за розміром і складний за побудовою прозовий (рідше віршований) оповідний твір художньої літератури, в якому широко охоплено життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів, їхня психологія, побут і т. ін. 2. перен. В повсякденній мові — любовні відносини.

Романеска: 1. Італійський народний танець 16 ст., різновид гальярди. 2. Музичний твір у ритмі такого танцю.

Романізація: 1. Культурна асиміляція Давнім Римом підкорених цивілізованих і варварських народів шляхом політико-адміністративних та культурних заходів. 2. Передача нелатинського письма засобами розширеного латинського алфавіту (із застосуванням діакритичних знаків); латинізація. 3. Зближення мови з латинською або мовами романської групи (французькою, іспанською, італійською і т. п.).

Романіст (1): письменник, який створює романи, автор романів.

Романіст (2): 1. Фахівець з романської культури, зокрема, філології. 2. Фахівець з римського права.

Романс: 1. Невеликий словесно-музичний твір, звичайно ліричного змісту, для голосу з музичним супроводом (фортепіано, гітари, арфи і т. ін.) 2. Невеликий ліричний, переважно інтимного характеру твір, покладений на музику; пісня. 3. діал. Роман.

Романський: 1. Який виник на основі давньоримської культури або тісно пов'язаний з цією культурою. 2. Пов'язаний з вивченням культури і мови народів, що живуть у Південній і Південно-Західній Європі.

Романтизм: 1. Напрям у європейській літературі й мистецтві у кінці 18 — на початку 19 ст., представники якого боролися проти канонів класицизму, висували на перший план інтереси особи та почуття і використовували у своїй творчості історичні та народнопоетичні теми. 2. Художній метод літератури й мистецтва, пройнятий оптимізмом і прагненням показати в яскравих образах призначення людини. 3. Умонастрій, який характеризується ідеалізацією дійсності, мрійливою споглядальністю.

Романтик: 1. Прихильник романтизму. 2. перен. Особа, схильна до мрійливості, захопленості героїкою, незвіданим.

Романтика: 1. Надзвичайність, незвіданість чогось, що викликає емоційно-піднесене ставлення. 2. Художній метод літератури й мистецтва, пройнятий оптимізмом і прагненням показати в яскравих образах призначення людини. 3. Умонастрій, який характеризується ідеалізацією дійсності, мрійливою споглядальністю; романтизм.

Романтичний: 1. Схильний до романтизму, властивий романтику; мрійний, емоційно-піднесений. 2. Який приваблює, захоплює своєю незвичайністю, таємничістю, казковістю і т. ін.; екзотичний. 3. перен. Який має характер любовних стосунків; любовний, поетичний.

Ромб: 1. Паралелограм з рівними сторонами. Р. з прямими кутами називається квадратом. 2. Який-небудь предмет або якась фігура такої форми.

Ромбічний: той, що стосується ромба; Р-а система — одна з кристалографічних систем.

Ромбододекаедр: проста форма кубічної кристалографічної системи, обмежена дванадцятьма гранями, що мають форму ромбів. У Р. 14 вершин, 6 з яких є вершинами чотирьох ромбів при менших кутах, а решта вісім — вершинами трьох ромбів при більших кутах. Інша назва — ромбічний додекаедр.

Ромбоедр: шестигранник з гранями у вигляді рівних ромбів.

Ромбоїд: те саме, що й Паралелограм.

Ромеї: самоназва громадян Східної (Візантійської) Римської імперії.

Ромплер: електронний пристрій, призначений для відтворення семплів, які зберігаються в його пам'яті.

Ромштекс: 1. Овальний шматок відбитої та засмаженої яловичини, вирізаної зі спинної частини, і вимоченого у суміші води, яєць і солі. 2. Страва з підсмаженого такого шматка яловичини, панірованого у сухарях.

Ронго-Ронго: 1. Система піктографічної писемності аборигенів тихоокеанського острова Пасхи; спосіб письма — бустрофедон. 2. Дощечки, на яких нанесено письмена жителів острова Пасхи.

Рондела: доісторична земляна споруда у вигляді кола або еліпса.

Рондель: 1. Старовинна французька віршова форма з обов'язковим повторенням у строфі одних і тих самих рядків у певному порядку. 2. Вид закінченого поетичного твору з 13 віршів на 2 рими з повторенням першого вірша тричі, а другого — двічі.

Рондо (1): музична форма, для якої характерне кількаразове повторення основної теми, що чергується з епізодами різноманітного змісту; музичний твір, написаний у такій формі. Музика Р. звичайно жвава, легка.

Рондо (2): 1. Тип вірша. 2. Особливо закруглений рукописний, а також друкарський шрифт. 3. Перо Р. — перо з широким кінцем для рондо-письма.

Роп: одиниця довжини в англійській системі мір (6,069 м).

Ростбіф: шматочок яловичини, вирізаний із хребтової частини туші і дуже засмажений; страва з підсмаженої яловичини, вирізки з хребтової частини туші.

Ростверк: нижня частина фундаменту споруди, яка розподіляє навантаження на основу, зокрема на пальову.

Ростра: 1. Таран з металевим наконечником на носовій частині військових кораблів часів Стародавнього Риму; застосовувався для нанесення ударів кораблю супротивника. Як правило, споруджувався у вигляді голови якоїсь тварини. 2. Ораторська трибуна на римському форумі, прикрашена носами ворожих кораблів, захоплених римлянами в ході Латинської війни 340 — 338 рр. до н. е.

Рострад: 1. архіт. Прикраса у вигляді носової частини давнього судна. 2. іст. Трибуна на форумі Стародавнього Риму, прикрашена носами кораблів, захоплених у ворога.

Ростри: 1. Сукупність запасних рангоутних дерев на парусному судні. 2. Частина палуби середньої надбудови у вигляді платформи, на якій розміщують шлюпки.

Рота: основний підрозділ у піхотних (мотострілецьких), танкових та інших військах, що входить до складу батальйону; сотня.

Ротаметр: прилад для вимірювання витрати рідини або газу за сталою перепаду тиску.

Ротанг: ліанова тропічна пальми роду каламус. Поширені в тропічних лісах. Зі стебел виготовляють легкі меблі, з соку плодів — фарби, лаки тощо.

Ротапринт: малоформатна друкарська машина, робота якої грунтується на принципі офсетного друку. Р. застосовують для розмноження малотиражних видань.

Ротатор: 1. Малоформатний апарат для виготовлення копій текстового матеріалу, схем тощо, застосовується головним чином для розмноження службової документації, рефератів тощо. 2. У загальному значенні будь-яка обертова система.

Ротацизм: 1. Гаркавість, нечіткість у вимові звука «р». 2. Чергування приголосних, що полягає в переході зубних «з», «с», «л» у сонорний «р».

Ротаційний: пов'язаний з обертанням, зумовлений ним; Р-а машина — друкарська машина, в якій друкарська форма й поверхня, що притискує до форми папір, являють собою безперервно обертові циліндри, між якими проходить друкарський папір; Р. спектр — сукупність спектральних ліній і смуг в спектрах електромагнітних коливань, які виникають внаслідок обертального руху молекул; Р-а піч — промислова піч циліндричної форми, яка обертається або коливається навколо поздовжньої осі; Р. насос — насос з обертовим робочим органом — ротором; Р-і фарби — фарби для друкування на ротаційних машинах.

Ротація: 1. Обертання. 2. Скорочена назва ротаційної машини — друкарської машини, друкувальний пристрій якої складається з двох обертових циліндрів. 3. Період часу, протягом якого відбувається повна зміна сільськогосподарських культур на певній земельній ділянці згідно із сівозміною.

Ротмістр: офіцерський чин у кавалерії, а також у жандармерії в дореволюційній Росії, Польщі, Австро-Угорщині та деяких інших європейських країнах. Відповідав чинові капітана в піхоті.

Ротоґравюра: ракельний глибокий друк на ротаційних машинах.

Ротонда: 1. Кругла або напівкругла в плані споруда (будинок, павільйон, зал), звичайно увінчана банею і оточена розташованими вздовж стін колонами. 2. заст. Верхній жіночий теплий одяг без рукавів у вигляді довгої накидки.

Ротор: обертова частина машин (на відміну від нерухомої частини — статора), напр., у генераторах електричного струму, електродвигунах, турбінах, вітродвигунах тощо.

Ротофото: фотонабірна машина з програмним керуванням, за конструкцією аналогічна машині монофото.

Рофеоцитоз: процес всмоктування клітиною субмікроскопічних часточок та макромолекул з навколишнього середовища.

Рохля: 1. Візок для транспортування вантажів з ручним гідравлічним підйомним механізмом. Від назви виробника фінської компанії «Rocla». 2. розм. повільна, незнрабна людина.

Роштейн: сплав сульфідів міді, нікелю чи кобальту з сульфідом заліза, який є проміжним продуктом, що його одержують при виплавці руд або концентратів цих та інших кольорових металів. Р. — різновид штейна з найменшим вмістом виплавлюваних металів.

Роялізм: прихильність до конкретного представника королівської влади, як правило, існуючого режиму або недавно усунутого в результаті ліквідації монархії як системи влади.

Рояліст: прибічник роялізму, конкретного представника королівської влади, як правило, існуючого режиму або недавно усунутого в результаті ліквідації монархії як системи влади.

Роялті: регулярна ліцензійна винагорода за використання патентів, авторських прав, природних ресурсів та інших видів власності.

Рояль: струнний ударно-клавішний музичний інструмент із горизонтально розташованими струнами й корпусом крилоподібної форми; різновид фортеп'яно.

Рубато: відхилення від основного темпу музичної п'єси для досягнення художньої виразності.

Рубеліт: мінерал класу силікатів, червоного кольору, різновид турмаліну.

Руберойд: рулоновий покрівельний та ізоляційний матеріал, виготовлений з покрівельного картону, просоченого і вкритого шаром бітуму та вкритого захисною присипкою.

Рубідій: хімічний елемент, символ Rb, ат. н. 37; сріблясто-білий метал. Застосовують у фотоелементах, лампах денного світла тощо.

Рубін: мінерал класу окисів та гідроокисів, прозорий, червоний чи рожевий різновид корунду. Дорогоцінний камінь.

Рубка: 1. Закрите приміщення на верхній палубі (чи в надбудові над нею), стіни якого не дотикаються до бортів судна. 2. Назва різних спеціальних приміщень (напр., Р. радіостанції, радіорубка).

Рубрика: 1. Розділ у газеті, журналі і т ін. або відділ у радіо- і телепередачах. 2. Назва розділу, підрозділу, графи взагалі.

Рубрикація: поділ за рубриками, система заголовків книги, таблиці тощо.

Руги: германське плем'я епохи Великого переселення народів, останні вісті про яке відносяться до середини VI століття. У X — XII століттях в Західній Європі Р. іменували жителів Київської Русі. У сучасній популярній літературі під впливом Р. називають також полабських слов'ян, що населяли в середні століття острів Рюген і прибалтійське слов'янське Помор'я від Ельби до Одеру.

Ругліш: піджин, на якому носії російської мови спілкуються між собою в англомовному середовищі. Характерний для емігрантського середовища в США і Канаді. Термін виник в 2000 році для характеристики мови, якою спілкувались члени російсько-американської експедиції на Міжнародній космічній станції.

Руд: одиниця площі в англійській системі мір — дорівнює чверті акра (1011.71 м²) або 40 квадратним родам.

Рудбекія: рід одно- або багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Поширені в Північній Америці. В Україні культивують як декоративні. Від прізвища шведського ботаніка О. Рудбека.

Рудеральний: засмічений; Р-і рослини — рослини, що ростуть поблизу житла людини та на засмічених ділянках.

Рудерпіс: основна передня частина руля судна у вигляді литої вертикальної частини рульової рами.

Рудерпост: вертикальний брус кормового кінця судна, на якому навішують руль.

Рудимент: зачаток, початок, основа.

Рудиментарний: первісне значення — зачатковий, пізніше — недорозвинений, зникаючий, залишковий; Р-і органи — органи, які в процесі історичного розвитку організму втратили своє первинне значення. Інша назва — рудименти.

Рудименти: 1. Те саме, що й рудиментарні органи. 2. перен. Пережитки явищ, які вже зникли.

Рулада: швидкий віртуозний пасаж у співі; переливчастий спів птахів.

Рулет: 1. Страва з рубленого м'яса або м'якої картоплі з начинкою, запечена у вигляді товстої ковбаси. 2. Кондитерський виріб з тіста, загорнутого в кілька шарів, із солодкою начинкою. 3. Окіст з вийнятою кісткою, якому надано форми товстої ковбаси.

Рулета: крива, яку описує довільна точка якоїсь кривої, що котиться без ковзання по іншій, нерухомій кривій.

Рулетка: 1. Металева, клейончата або полотняна стрічка з поділками, якою вимірюють протяжність чого-небудь. 2. Інструмент для гравірування. 3. Настільна азартна гра.

Рулон: згорнутий у трубку папір, тканина, лінолеум і т. ін.; сувій, звій.

Румб: 1. Одиниця кутової міри, яка дорівнює 1/32 частки кола (у морській навігації). 2. Напрям на об'єкт, вимірюваний кутами між північною частиною істинного меридіана і даним напрямом. 3. У геодезії — кут між даним напрямом і географічним меридіаном.

Румба: 1. Бальний танець мексіканського походження. 2. Одна з форм джазу.

Румеї: одна з двох етнолінгвістічних груп приазовських греків, які розмовляють тавро- чи кримо-румейською — діалекті грецької.

Румпель: одноплечий чи двоплечий важіль, насаджений на голову керма судна для його повертання.

Рундук: 1. Ґанок. 2. Легка споруда, шо являє собою відкритий або критий прилавок для роздрібної торгівлі; кіоск, кьошк, кьошка.

Руни (1): літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (переважно у скандинавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах, могильних каменях і т. ін.

Руни (2): епічні пісні карелів, фінів та інших фіно-угорських народів. З карельських народних Р. складено епос «Калевала», а з естонських — «Калевіпоег».

Рупія: 1. Колишня срібна монета Індії. 2. Грошова одиниця: Індії — індійська Р., поділяється на 100 пайсів; Індонезії — індонезійська Р., поділяється на 100 сенів; Пакистану — пакистанська Р., поділяється на 100 пайсів; Шрі-Ланка — цейлонська Р., поділяється на 100 центів, та інших країн.

Рурбанізація: процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість.

Рус: 1. У Норвегії — учень-випускник, що закінчив повний курс середньої школи. 2. У Данії — студент коледжу першого року навчання.

Русалка: персонаж східнослов'янської міфології, що уособлює дівчат утоплениць, які проживають на дні водойм. Безтілесні Р. — мавки.

Русенорськ: змішана російсько-норвезька мова, призначена для спілкування поморських і норвезьких торговців на північному узбережжі Норвегії. Існувала з 1750 по 1920 роки. У Р. м. близько 400 слів (50% лексики — з норвезької мови, 40% — з російської, решта — запозичення з англійської, голландської, нижньонімецької, фінської і саамської).

Русі: камінь з грубо обтесаною опуклою лицьовою поверхнею, який застосовується при муруванні або облицюванні будівель.

Руссоїзм: система поглядів, що грунтується на соціальних і педагогічних переконаннях французького мислителя 18 ст. Ж.-Ж. Руссо.

Руст: камені (квадри) з грубо обтесаною або опуклою лицьовою поверхнею.

Рустика: рельєфна кладка або облицювання будівель рустом.

Рустикальний: 1. Селянський. 2. Народний.

Рута: 1. Багаторічна напівкущова або трав'яниста рослина родини рутових, яка містить у собі ефірну олію, використовується в медицині та парфумерії. 2. Настій, відвар цієї рослини.

Рутеній: хімічний елемент, символ Ru, ат. н. 44; сріблясто-сірий дуже крихкий метал, належить до платинових металів. Застосовують як каталізатор і для виготовлення твердих сплавів. Від латинської назви Русі — Рутенія.

Рутер: машина для розпушування кам'янистих та твердих грунтів.

Рутил: мінерал класу окисів та гідроокисів; бурого або червоного кольору. Руда титану.

Рутина: побоювання змін, відсутність почуття нового, консерватизм, косність, слідування шаблону, віджилим правилам і звичкам.

Рутинер: той, хто побоюється змін, слідує шаблону, віджилим правилам і звичкам, у кого відсутнє почуття нового.

Рутинний: 1. Шаблонний, шаблоновий, неоригінальний. 2. перен. Монотонний, нудний.

Руцавієтис: латиський народний парний танець. Від назви населеного пункту Руцави в Латвії.

Рушниця: довгоствольна легка стрілецька зброя, що стріляє кулею або дробом.

Рю: стиль у релігії чи мистецтві.

Рюкзак: заплічний речовий мішок.

Рюш: густо зібрана смужка тканини для оздоблення одягу.

СА: парамілітарні формування Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини у період з 1921 по 1945 рік. Після капітуляції Третього Рейху у Другій світовій війні СА було розпущено та заборонено, але, на вiдмiну вiд СС, не було визнано злочинною організацією.

СС-ман: найнижче військове звання в СС, СА нацистської Німеччини; відповідало званню рядовий у Вермахті.

СС: військово-поліцейська організація Націонал-Соціалістичної Німецької Робітничої партії, створена в 1925 році як захисні загони партії. У період з 4 липня 1934 року по 8 травня 1945 року існувала як окрема організація в складі Збройних сил Німеччини.

Саба: у східних народів — мішок з цілої шкури тварини для зберігання або перевезення кумису, вина, води тощо; бурдюк.

Сабадила: багаторічна цибулинна рослина родини лілійних з жовтуватими квітками, зібраними в суцвіття, росте в Центральній та Південній Америці й використовується як інсектицидний засіб.

Сабайон: десерт з яєчного крему з додаванням вина, рому та кориці. Отримана суміш збивається на водяній бані до утворення піни. Подається в декорованому цукровою пудрою келиху з бісквітним печивом або зі свіжим інжиром.

Сабан: примітивний дерев'яний плуг з металевим лемешем.

Сабантуй: у башкирів і татар — народне свято з нагоди закінчення весняних польових робіт.

Сабо: черевики на дерев'яній підошві або видовбані з дерева.

Саботаж: 1. Навмисний зрив роботи шляхом прямої відмови від неї або свідомо недбалого її виконання; одна з форм економічної боротьби робітників проти підприємців. 2. Прихована, замаскована протидія будь-яким заходам.

Саботувати: 1. Ухиляючись від роботи або виконуючи її недбало, несумлінно, викликати певні політико-економічні ускладнення. 2. Приховано зривати виконання важливих заходів, вказівок і т. ін.

Сабур: згущений сік листків різних видів багаторічних трав'янистих рослин алое. В медицині застосовують як проносне.

Саван: 1. Поховальний одяг з білої тканини. Від назви місцевості Саван поблизу Багдада. 2. перен. Білий покрив (снігу); взагалі щільний покрив.

Савана: 1. Тропічний степ, порослий високими травами у поєднанні з окремими деревами, групами дерев та чагарниками. С. поширені в Африці, Південній і Центральній Америці, Південно-Східній Азії, Австралії, Індії. 2. Природні зони тропічного поясу з обох сторін екватора, де переважає такий степ.

Савантизм: стан, при якому люди з відхиленням у розвитку проявляють видатні здібності в певних галузях знань, які контрастують з загальною обмеденістю особи.

Савоярді: бісквітне печиво витягнутої плоскої форми, зверху покрите крупинками цукру. Невід'ємний інгредієнт багатьох французьких та італійських десертів. Інша назва — дамські пальчики.

Сага: 1. Давньоскандинавське і давньоірландське епічне сказання про легендарних героїв та історичних діячів, що має прозову форму з віршованими вставками. 2. Сказання, переказ, легенда.

Сагайдак: 1. Шкіряна сумка або дерев'яний футляр для стріл. 2. Чохол для рушниці, музичного інструмента тощо.

Сагіта: дрібна хижа морська тварина з групи (класу) хетогнат. Має прозоре тіло. Поширена в усіх морях (крім Каспійського). Є їжею промислових риб. Інша назва — морська стріла.

Сагітальний: стріловидний; С-а серединна площина — умовна площина, що поділяє тіло людини або тварини поздовжньо на дві половини — праву й ліву.

Саго: крупа з зерен крохмалю сагової та інших пальм, а також штучна крупа, виготовлена з картопляного та кукурудзяного крохмалю, харчовий продукт.

Саговики: клас голонасінних дерев'янистих рослин. Поширені в тропіках і субтропіках. В Україні деякі види вирощують як декоративні. Інша назва — цикадові, саговники.

Садизм: 1. Статеве збочення, пов'язане з намаганням заподіяти партнерові біль під час статевих зносин. 2. Патологічна пристрасть до жорстокого катування, насолода від страждань інших. Від прізвища французького письменника 18 ст. де Сада, який описав у своїх романах це збочення.

Садомазохізм: сексуальне відхилення, що полягає в досягненні статевого задоволення шляхом душевного або фізичного страждання, заподіюваної партнеру або самому собі в процесі партнерських взаємин. Термін запропонований австрійським психоаналітиком Ісидором Задгером в 1913 році.

Садукеї: послідовники релігійно-політичної течії давньоєврейської філософської школи; С. визнавали лише писаний закон Мойсея, та відкидали на противагу фарисеям «Закон усний», що охоплював незліченні приписи та передання, що нагромадились від законовчителів.

Саз: щипковий музичний інструмент, поширений у народів Закавказзя.

Сайгак: рід ссавців родини порожнисторогих ряду парнокопитних. Поширені в степах та півпустелях Азії.

Сайт: 1. Сукупність веб-сторінок, доступних в Інтернеті, які об'єднані змістовно і навігаційно. 2. Вузол мережі Інтернет, комп'ютер, за яким закріплена унікальна ІР-адреса, і взагалі будь-який об'єкт в Інтернеті, за яким закріплена адреса, що ідентифікує його в мережі .

Сак (1): 1. Риболовна снасть із сітки, що має форму конусоподібного мішка, натягнутого на обруч і прикріпленого до держала. 2. заст. Сумка, торба з цупкої тканини для зберігання і перевезення речей.

Сак (2): жіноче півпальто вільного крою.

Сакаліби: початково — арабське найменування тюркського, слов'янського і угорського населення Східної Європи, згодом — візантійських військових, що в VII-XIII ст. перейшли на бік мусульман; саклаби, сіклаби.

Саквояж: ручна дорожня сумка, здебільшого шкіряна, з застібкою.

Сакеларій: у Візантії — церковний чиновник з фіскальними і контролюючими функціями в підвідомчих йому церквах і монастирях. Великий С. — С. при патріархаті, що за посадою входив до патріаршої ради.

Сакля: житло кавказьких горян.

Сакма: 1. Слід звіра на землі. 2. Колія, слід від возу, стежка. 3. Перевірена, надійна дорога; шлях.

Сакральний (1): священний; той, що стосується релігійного культу й ритуалу.

Сакральний (2): крижовий, той, що стосується крижів.

Сакраментальний: 1. Який стосується релігійного культу, обрядовий, ритуальний. 2. Який став звичайним, узвичаєним, традиційний. 3. Який має сумнівну або погану славу; горезвісний.

Саксаул: рід невеликих дерев або кущів до 2 метрів у висоту, що ростуть у середньоазіатських солончакових та піщаних пустелях. Коренева система досягає 10 метрів у глибину.

Саксгорни: сукупність духових мундштучних музичних інструментів. Від прізвища бельгійського майстра А. Сакса, що сконструював їх.

Саксофон: духовий музичний інструмент. Від прізвища бельгійського винахідника А. Сакса.

Саламандра: 1. Рід хвостатих земноводяних родини саламандрових. Поширені переважно в Європі, Малій Азії та Північній Африці. 2. В міфології західноєвропейських народів дух вогню.

Саламурі: грузинський музичний духовий інструмент типу флейти з свистковим пристроєм.

Салангани: рід птахів підряду стрижів. Поширені в Південно-Східній Азії, Індонезії, Австралії. Гнізда С. (ластівчині гнізда) у китайців та деяких інших народів вживаються в їжу.

Салеп: висушені м'ясисті кореневі бульби рослин родини зозулинцевих (любка дволиста, зозулинці тощо). Застосовують у медицині, а також для апретури шовкових тканин.

Салівація: слинотеча, надмірне виділення слини. Симптом багатьох різних за своїм характером і походженням хворобливих процесів.

Саліцилати: лікарські препарати саліцилової кислоти. Протиревматичні, болезаспокійливі і жарознижуючі засоби.

Саліциловий: той, що належить до саліцилових сполук; С-а кислота — органічна сполука, що її застосовують у медицині як жарознижуючий і болезаспокійливий засіб, у промисловості — для виробництва синтетичних барвників, желатину, в консервуванні; С. спирт — застосовують у медицині як місцевоанестезуючий засіб; С. альдегід — проміжний продукт при синтезі кумарину та деяких барвників.

Салол: лікарський препарат. Застосовують для дезинфекції кишечника та сечових шляхів.

Салон: 1. Парадний зал або простора кімната для приймання гостей у домах; вітальня. 2. Приватний дім, в якому постійно збираються гості — особи аристократичного чи буржуазного кола, саме світське товариство, що збирається в такому домі. 3. Комфортабельно умебльоване спільне приміщення для пасажирів на пароплаві, в поїзді і т. ін.; кают-компанія. Спільний зал на кожному поверсі у готелі. 4. Приміщення для демонстрації художніх виробів, картин і т. ін.; місце показу новинок техніки тощо. Зал спеціального призначення — перукарня тощо. 5. спец. Внутрішня частина автобуса, тролейбуса тошо, призначена для пасажирів.

Салтус: давньо-римська міра площі; 1 С. = 4 центурії = 400 гередії = 800 югерів.

Салуки: порода тонконогих, з видовженим тулубом і довгою гострою мордою, мисливських собак, одна з найдавніших в історії людства; перський хорт.

Сальвінія: рід однорічних трав'янистих рослин підкласу водяних папоротей. Поширені в тропічних і почасти помірних широтах. Від прізвища флорентійського ботаніка 18 ст. А.-М. Сальвіні.

Сальдо: 1. Різниця між приходом (дебетом) і видатком (кредитом) бухгалтерського обліку. 2. ек. Різниця між грошовими надходженнями і платежами з усіх видій розрахунків однієї держави з іншою.

Сальмонела: рід неспороносних бактерій родини ентеробактерій, патогенні для людей та тварин при пероральному введенні. Деякі види С. є збудниками черевного тифу, паратифів та інших сальмонельозів. Названий на честь американського ветеринара Даніеля Сальмона, який у 1885 році описав мікроорганізми.

Сальмонельоз: інфекційне захворювання тварин, птахів та людей, яке спричинюють бактерії роду Сальмонела, і характеризується переважним ураженням травної системи з розвитком діареї, інтоксикації та зневоднення організму, а іноді й сепсису і гнояків у внутрішніх органах.

Сальпінгіт: у людини — запалення маточних (фаллопієвих) труб. Здебільшого поєднується із запаленням яєчників — оофоритом. У тварин — запалення яйцепроводів.

Сальса: 1. Соус мексиканської кухні. Готується з помідорів, перцю чилі, пепероні, цибулі, часнику з додаванням чорного перцю. 2. Сучасний парний кубинський танець. Виник в 1970-х роках. У практично всіх видах С. основні рухи складаються з двох швидких і одного повільного кроків на чотири удари ритму; кожний четвертий використовується для переносу ваги, паузи чи викиду ноги. 3. Музичний жанр, який включає багато стилів і варіацій латиноамериканської музики.

Сальто-мортале: вільне безопірне перевертання стрибуна в повітрі. Елемент в акробатиці й спортивній гімнастиці.

Салют: 1. Урочисте вшанування кого-, чого-небудь рушничними або артилерійськими залпами, ракетами, спуском і підняттям прапора і т. ін. 2. Команда, наказ дати залп на знак вшанування кого-, чого-небудь; сальва. 3. Привітання борців проти фашизму, при якому підносять вгору праву руку із затиснутими в кулак пальцями. 4. Уживається як фамільярне привітання при зустрічах.

Салюта: римська богиня здоров'я, громадських благ.

Салямі: італійська сирокопчена ковбаса зі спеціями.

Саман: 1. Будівельний стіновий матеріал (невипалена цегла, виготовлена з суміші глини, соломи, піску). 2. Солом'яна січка. Інша назва — адоб.

Самана: грузинський старовинний обрядовий народний танок; самая.

Самарій: хімічний елемент, символ Sm, ат. н. 62; сріблястий м'який метал; належить до лантаноїдів. С. додають до скла, яке застосовують для захисту від нейтронного випромінювання. Сполуки С. застосовують у світлотехніці. Від назви мінералу самарскіту.

Самба: 1. Бразильський за походженням швидкий парний танець вільної композиції. 2. Музика у ритмі танцю.

Самбо (1): вид, система боротьби, що включає больові прийоми і дає змогу чинити опір сильнішому або озброєному супротивникові.

Самбо (2): нащадки від змішаних шлюбів індіанців з неграми. В деяких країнах Латинської Америки використовують інші аналоги терміну С.: — кафузу (Бразилія), лобо (Мексика), марабу (Гаїті), гаріфуна (Беліз, Гватемала, Гондурас).

Саміт: зустріч глав держав або голів урядів; зустріч на найвищому рівні.

Самум: сухий гарячий вітер у пустелях Азії та Африки; піщаний ураган.

Самурай: 1. У феодальній Японії назва світських феодалів. 2. Військово-феодальний стан служилих дрібних дворян, що існував у Японії з 12 до 1-ї половини 19 ст. 3. перен. Японський вояк.

Самшит: рід вічнозелених деревних і кущових рослин. Поширені переважно в Південно-Східній Азії, Середземномор'ї, приатлантичній Європі та в Африці. Декоративні. З деревини виготовляють ткацькі човники, музичні інструменти тощо. Інша назва — буксус.

Санаторій: лікувально-профілактичний заклад, де застосовують природні фактори (мінеральні води, грязі тощо) в поєднанні з фізіотерапією, лікувальною фізкультурою та іншими методами.

Санація: 1. мед. Профілактичний лікувальний захід, оздоровлення. 2. ек. Система заходів, здійснюваних у капіталістичних країнах державою, щоб запобігти банкрутству банків, трестів і т. ін. 3. Назва режиму в Польщі (1926 — 39 рр.) під гаслом "морального оздоровлення" політичного й економічного життя країни.

Сангвінік: людина з сильним рухливим, урівноваженим типом нервової системи.

Сангвінічний: який відзначається швидкою збуджуваністю, бурхливою, хоч і не глибокою реакцією на зовнішні враження; жвавий, життєрадісний (про нервову організацію, темперамент). Який має такий темперамент.

Сангвіна: 1. М'який темно-червоний олівець. 2. Назва малюнка, виконаного таким олівцем.

Сангіна: 1. М'який червоний або червоно-брунатний (переважно мінеральний) олівець без оправи, який використовують у живописі. 2. Малюнок, виконаний таким олівцем.

Сандал (1): 1. Вічнозелене тропічне дерево, ароматична деревина якого багата на ефірну олію. 2. Кристалічна речовина, яку одержують з деревини цієї рослини. 3. Барвник червоного або жовтого кольору, який одержують з деревини цієї та деяких інших рослин.

Сандал (2): невелике судно, що було поширене у тюркських народів Причорномор'я.

Сандал (3): пристрій для обігрівання житла (у народів Сходу).

Сандарак: пахуча смола з кори сандаракового (родини кипарисових) дерева, поширеного в Північній Африці. Застосовують для приготування лаків.

Сандвіч: 1. Бутерброд з якою-небудь закускою. Від прізвища англійського лорда Сандвіча, який ввів в ужиток цю їжу. 2. перен. Жива реклама, людина, яка на грудях і спині носить рекламні плакати.

Санджак: 1. У султанській Туреччині до скасування військово-ленної системи (1834 р.) об'єднання військових ленів. 2. З 19 ст. до 20-х рр. 20 ст. — адміністративно-територіальна одиниця в Туреччині.

Сандрик: архітектурне оздоблення стіни будинку над віконним або дверним прорізом; звичайно карниз або цілий антаблемент, увінчаний фронтоном.

Сандрільйона: 1. Героїня казки французького письменника Шарля Перро «Попелюшка». 2. перен. Бідна, вродлива, доброчесна дівчина.

Санітарія: 1. Система заходів, спрямованих на охорону громадської гігієни, на поліпшення умов праці й побуту населення. 2. Наука, що розробляє теоретичні основи вимог громадської гігієни.

Санктуарій: культова споруда, священне місце, де знаходиться об'єкт поклоніння.

Санкція: 1. Затвердження чого-небудь вищою інстанцією, визнання законності чогось. 2. юр. Заходи впливу, покарання за порушення закону. 3. ек. У кредитних відносинах — заходи впливу, застосовувані банком до порушників фінансової, касової, розрахункової або кредитної дисципліни.

Санкюлоти: принизливе прізвисько міської бідноти часів Французької революції кінця XVIII ст.

Санскрит: літературна давньоіндійська мова, що вживалася у стародавній та середньовічній Індії.

Санти...: у складних словах означає «сота частина».

Сантиграм: одиниця ваги, що дорівнює 0,01 г.

Сантим: 1. Грошова одиниця Франції до 1795 р. 2. Розмінна монета: Франції, 1/100 французького франка; Алжиру, 1/100 алжирського динара; Бельгії, 1/100 бельгійського франка; Мальти, 1/100 мальтійського фунта; Швейцарії, 1/100 швейцарського франка (інша назва його тут — рап) та інших країн.

Сантиметр: 1. Одиниця виміру довжини, що дорівнює 0,01 м. 2. Лінійка або стрічка з поділками на сантиметри. 3. спец. Одиниця виміру ємності електричного струму в системі СГС.

Сантонін: лікарський препарат, що його одержують з цитварного полину. Застосовують при аскаридозі. Від назви галльської провінції Сантонія.

Сантур: струнний ударний музичний інструмент типу цимбал, поширений у Закавказзі.

Сапажу: рід американських чіпкохвостих мавп; капуцин.

Сапер: військовослужбовець інженерних, військовобудівельних частин і підрозділів, які будують і ремонтують шляхи, мости, фортифікаційні споруди тощо.

Сапоніни: складні органічні безазотисті сполучники з групи глікозидів. Містяться в рослинах. Застосовують у медицині та у виробництві шипучих напоїв, халви. Багато С. отруйні.

Сапоніфікація: омилення, процес розкладання жирів від діяння лугів.

Сапро...: у складних словах відповідає поняттю "гнилий".

Сапроби: організми, які живуть у водоймах, забруднених органічними речовинами. Наявність, склад і концентрація С. можуть бути показником ступеня забрудненості водойм.

Сапробіонти: організми, які живуть у водоймах, забруднених органічними речовинами. Наявність, склад і концентрація С. можуть бути показником ступеня забрудненості водойм. Інша назва — сапроби.

Сапрогенні бактерії: бактерії, що спричинюють гниття.

Сапрол: суміш крезолу з мінеральними мастилами. Застосовують для дезинфекціі.

Сапролегнієві: родина переважно водяних грибів класу фікоміцетів. Здебільшого сапрофіти, деякі види — паразити риб (часом спричинюють масові захворювання ікри та мальків).

Сапроноз: група інфекційних захворювань, для збудників яких головним природним місцем перебування є абіотичні (неживі) об'єкти навколишнього середовища.

Сапропеліти: викопне вугілля, що утворилось внаслідок нагромадження решток найпростіших планктонових організмів та колоній зелених і синьо-зелених водоростей. Використовують для грязелікування і як паливо.

Сапропель: колоїдальні відклади, що утворюються на дві річок і озер внаслідок перегнивання решток рослин і тварин. Застосовують як добриво, а також для мінерально-вітамінної підгодівлі сільськогосподарських тварин і в грязелікуванні.

Сапрофаги: тварини, які живляться органічними речовинами, що розкладаються (напр., жуки-гнойовики).

Сапрофіти: рослини, що використовують для живлення органічні сполуки решток рослин і тварин. С. багато серед бактерій, грибів, деяких видів водоростей.

Сапсан: сокіл; хижий птах родини соколових, поширений на всіх континентах, окрім Антарктиди. Довжина тіла становить 34-50 см, розмах крил 80-120 см, швидкість (у піке) — понад 300 км/год. Включений до Червоної книги України як нечисленний вид.

Сапфір: 1. Різновид мінералу корунду прозоро-синього або волошково-синього кольору; коштовний камінь. 2. Окремий камінець цього мінералу, що використовується як ювелірна прикраса.

Сарабанда: 1. Старовинний іспанський народний танок. 2. Європейський бальний танець XVII—XVIII ст. 3. Музичний твір у ритмі цього танку — 3/4 або 3/2.

Сарацини: кочівники, що на початку нашої ери жили на території сучасної Палестини, Сирії. Узагальнено — житель Арабського халіфату (VII — XIII ст.).

Сарган: вид риб родини сарганових. Поширені в Атлантичному океані, Чорному, Середземному, Азовському, Баренцовому морях. Об'єкт промислу.

Сардар: 1. Начальник місцевих феодально-поміщицьких збройних сил в Ірані. 2. Головнокомандуючий військовими силами в султанській Туреччині.

Сардина: морська риба (звичайно 15-20 см, рідше до 25 см довжини) із сімейства оселедцевих (Clupeidae). Живе в субтропічних та помірних водах світового океану, найчисленніші біля берегів Африки. Тривалість життя 5 — 7 років; живиться планктоном та пелагічною ікрою інших видів риб.

Сардонічний: злісно-насмішкуватий, в'їдливий, глузливий. С. сміх — сміх жертви з відчаю. Від назви острова Сардинія, де згідно легенди, є рослина, з'ївши яку, людина помирає сміючись.

Саржа: бавовняна, шовкова чи напівшовкова тканина з дрібною діагоналлю. Використовують для підкладок.

Сарі: індійський жіночий одяг у вигляді полотнища тканини, один край якого прикріплюють до тугого пояса, обвиваючи ним стегна і ноги, другий — накидають на плече або на голову як хустку.

Сарказм: 1. Злісна, уїдлива усмішка, їдка іронія без співчуття. 2. перен. Уїдливі, злісно-глуздливі зауваження.

Саркастичний: уїдливо-глузливий, ущіпливий.

Саркодові: клас безхребетних тварин типу найпростіших. Поширені повсюдно. Деякі види — паразити. Багато видів С. відіграють важливу роль у процесах утворення осадових порід, зокрема вапняку, крейди.

Сарколема: оболонка, що оточує поперечносмугасте м'язове волокно, сприяє його скороченню, а також виконує захисну функцію.

Саркома: злоякісна пухлина людини й тварин, що розвивається з елементів сполучної тканини. Найчастіше спостерігається С. лімфатичних вузлів, м'язів, кісток. Характеризується швидким ростом і утворенням метастазів.

Саркоплазма: протоплазма клітин гладенької м'язової тканини.

Саркоспоридії: група найпростіших тварин класу споровиків. Поширені повсюдно. Паразитують у м'язових волокнах та міжм'язовій сполучній тканині ссавців, рідше — птахів і плазунів, зрідка — в людини. Інша назва — м'ясні споровики.

Саркофаг: оздоблена труна (звичайно кам'яна), невелика гробниця, а також кам'яний надгробок у вигляді труни (переважно у давніх народів).

Сармати: загальна назва кочових скотарських іраномовних племен, що у VII-IV ст. до н. е. населяли степові райони від Південного Уралу і Західного Казахстану до Дунаю. Античні автори виділяли різні сарматські угруповання, що мали свої назви, і займали, у різний час, лідируючі положення в кочовому світі: аорси, сіраки, роксолани, язиги, алани.

Сарматизм: домінуюча субкультура, ідеологія, яка об'єднувала шляхту в Речі Посполитій з 16-го по 19 століття на ідеї спорідненості з древніми сарматами.

Сарос: час (18 років 10 або 11 днів), через який повторюються в тому самому порядку сонячні й місячні затемнення.

Сарсапарель: рід субтропічних рослин родини лілійних. Вічнозелені кущові й напівкущові ліани.

Сарсуела: старовинний жанр іспанської опери; лірична п'єса (пізніше також комедія), у якій спів і танці чергувалися з діалогом.

Сасапарель: рід тропічних або рідше субтропічних рослин родини лілійних. Вічнозелені кущові й напівкущові ліани. Інша назва — сарсапарель.

Сасафрас: вид деревних рослин родини лаврових. Поширені у приатлантичних штатах Північної Америки. Декоративні. Деревину використовують на стовпи, шпали тощо, кору коренів — у медицині та парфюмерії.

Сатана: в релігійно-міфологічних уявленнях — головний супротивник небесних сил (Бога), що представляє собою вище уособлення зла і штовхає людину на шлях духовної загибелі; біс, гаспид, диявол, чорт.

Сатанг: розмінна монета Таїланду, 1/100 бата.

Сателіт: 1. У Стародавньому Римі — озброєний найманець, слуга, що супроводив свого володаря. 2. перен. Залежна особа, покірний виконавець чужої волі, прибічник, поплічник. 3. астр. Супутник планети. 4. техн. Зубчасте колесо з рухомою віссю обертання, яке здійснює рух одночасно навколо своєї осі й осі центрального колеса.

Сатир: 1. У давньогрецькій міфології — нижче лісове божество, наділене рисами хтивості й розбещеності з цапиними ногами, бородою і рогами; супутник бога Діонісія; у римлян — фавн. 2. перен. Розбещена людина. 3. Різновид великих денних метеликів. 4. Вид куріпок у Північній Індії.

Сатира: 1. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на різкому, дошкульному висміюванні пороків, хиб, негативних явищ дійсності. 2. Твір літератури або мистецтва, в якому використано цей прийом; сукупність таких творів. 3. Різка, уїдлива насмішка.

Сатирикон: в епоху античності й середньовіччя назва сатиричної драми, іноді — сатиричного роману.

Сатиричний: насмішкуватий, в'їдливо-іронічний, вразливо-викривальний; властивий сатирі.

Сатисфакція: 1. Почуття приємності, задоволення, вдоволення. 2. У феодально-дворянському побуті — утамування почуття образи, переважно у формі поєдинку, дуелі з особою, яка образила. 3. У богослов'ї католицизму задоволення, яке дістає бог, караючи людей за гріхи.

Сатіяграха: форма ненасильницької боротьби за незалежність, ненасильницького опору колонізаторам, що її розробив на початку 20 ст. діяч національно-визвольного руху Індії М. К. Ганді.

Сатрап: 1. Правитель області або провінції — сатрапії — у Стародавній Персії, Мідії, в елліністичних монархіях (4 — 1 ст. до н. е.). 2. перен. Свавільний адміністратор, безконтрольний правитель.

Сатрапія: військово-адміністративний округ в Мідії, Персії Ахеменідів (IV-V ст до н. е.) і державах, що виникли пізніше на території її колишніх володіннь на чолі із призначеним намісником.

Сатура: у давньоримській літературі жанр розважально-дидактичного характеру, що сполучав прозу і вірші. Згодом замість цієї назви почали вживати слово "сатира".

Сатуратор: 1. Апарат для насичення рідин вуглекислим газом. 2. Апарат хімічної водоочисної установки, за допомогою якого виготовляють насичений і прояснений (очищений від каламуті) вапняний розчин.

Сатурація: 1. Насичення рідини газами; газування. 2. Хімічна обробка цукрового соку вуглекислим газом для вилучення з нього вапна. 3. С. киснем — частка насиченого киснем гемоглобіну відносно загального (ненасиченого і насиченого) гемоглобіну в крові.

Сатурн: 1. У давньоримській міфології — бог посівів, покровитель землеробства. 2. Шоста за віддаленням від Сонця велика планета Сонячної системи. 3. В алхімії — назва свинцю.

Сатурналії: 1. В Стародавньому Римі свято на честь Сатурна після закінчення польових робіт, що починалося 17 грудня і святкувалося протягом тижня. 2. перен., заст. Нестримно-веселе свято, гульбище.

Сатурнізм: хронічне отруєння людини свинцем.

Сатьяграха: форма ненасильницької боротьби за незалежність, ненасильницького опору колонізаторам, що її розробив на початку 20 ст. діяч національно-визвольного руху Індії М. К. Ганді. Інша назва — сатіяграха.

Саундтрек: 1. Аудіозапис, створений для фільму (гри); звукова доріжка. 2. Музичне оформлення, подане окремо від того матеріалу, до якого воно було написано.

Сафлор: 1. бот. Південна трав'яниста рослина родини складноцвітих, з насіння якого одержують олію, а із суцвіть — фарбу. 2. Червона і жовта фарби, виготовлені із суцвіть цієї рослини. 3. Ефірна олія з насіння цієї рослини.

Сафра: період збирання цукрової тростини на Кубі й переробки її на цукрових заводах.

Сафраніни: група синтетичних органічних барвників червоно-фіолетового кольору, що їх використовують у текстильній та паперовій промисловості.

Сафрол: жовтувата рідина, складова частина деяких видів ефірної олії; використовують у парфюмерії.

Сахараза: фермент, що викликає розщеплення сахарози (на глюкозу й фруктозу) і деяких трисахаридів. Міститься в значних кількостях у травних соках людини та багатьох тварин, а також у рослинних організмах. Інша назва — інвертаза.

Сахариди: вуглеводи, при гідролізі яких утворюється дві й більше молекули моносахаридів.

Сахарин: органічна сполука, білі кристали, солодкі на смак, сурогат цукру. Застосовують замість цукру при захворюванні на діабет. С. не засвоюється організмом, виділяється з сечею.

Сахароміцети: родина мікроскопічних одноклітинних грибів з класу сумчастих грибів (аскоміцетів). До С. належать дріжджі.

Сахем: 1. Назва глави роду або племені в індіанців-алгонкінів. 2. Термін С. також вживається для позначення посади вождя в більшості індіанських племен Північної Америки. Ця посада була спадковою.

Сахіб: спочатку назва всіх мусульман ("супутні" пророкові Мухаммедові). В середні віки в Індії — титул місцевих великих феодалів. Після появи в Індії європейців — звертання, переважно до європейця. Інша назва — сагіб.

Сбір: 1. Нижчий прислужник інквізиції. 2. перен. Зневажливе прізвисько поліцейського агента.

Свадеші: одна з форм антиімперіалістичного руху в Індії. Зародилася наприкінці 19 ст. Прихильники С. в основному боролися за розвиток національних промисловості й ремесла, що зазнавали конкуренції з боку іноземних товарів.

Свараджисти: члени партії індійських націоналістів, які вимагали самоврядування Індії (сварадж) у межах Британської імперії. Фактично партія розпалася в 1930 р.

Сварга: в індійській міфології — середній небесний світ, місце перебування напівбогів і людей, які вели добродійне життя.

Свастика: 1. Хрест із загнутими під прямим кутом кінцями — один з релігійних знаків, який зустрічається на творах мистецтва давніх культур Європи, Азії, рідше Африки й Америки. 2. Знак у вигляді хреста із загнутими під прямим кутом кінцями, який став емблемою німецького фашизму.

Свінг: 1. У боксі — боковий удар із значної віддалі. 2. Засіб виразності у джазі. Характерний тип пульсації, що відхиляється (запізнюється або випереджає) від опорних долей. 3. Стиль оркестрового джазу, що склався у 1920-30-х роках у результаті синтезу негритянських і європейських джазових стилів. 4. Обмін сексуальними партнерами для сексу.

Світинг: тяжка надомна праця.

Своп: 1. фін. Угода про продаж активів з умовою відтермінованого викупу їх назад на тих же умовах. 2. техн.. Тимчасове переміщення окремих фрагментів пам'яті компютерного пристрою на зовнішній носій.

Свопціон: договір, який дає право на майбутній продаж/кіпівлю свопу з наперед заданими датою і умовами угоди; опціон на своп.

Сграфіто: 1. Спосіб двоколірної декоративної обробки керамічних виробів вискоблюванням у певних місцях кольорового лицювального шару, яким спочатку була вкрита поверхня виробу; спосіб декоративного оздоблення стін продряпуванням шарів штукатурки. 2. Художній твір, виконаний таким способом.

Сгрихніна: сильна отрута, яка в малих дозах застосовується як лікарський препарат при порушенні обміну речовин, гіпоточній хворобі, ослабленні серцевої діяльності і т. ін.

Се: давньо-єгипетська міра площі; становила 1/8 арури або близько 342 м².

Сеанс: 1. Виконання, здійснення чого-небудь (роботи, лікування та ін.) у певний проміжок часу без перерви, а також проміжок часу безперервного виконання чогось; одна процедура. 2. Демонстрування, показ чого-небудь (кінокартини, шахової гри тощо) без перерви протягом певного проміжку часу.

Себорея: захворювання, що характеризується підвищенням або зменшенням виділення шкірного жиру. Причинами виникнення С. можуть бути захворювання нервової та ендокринної систем, нераціональне харчування тощо.

Сегетальний: посівний; С-і рослини — бур'яни, що зростають разом з культурними рослинами, посівні бур'яни.

Сегідилья: іспанський (андалузький) народний танок у супроводі кастаньєт, гітари та співу.

Сегмент: 1. Плоска фігура, обмежена кривою лінією і хордою цієї лінії (плоский С., круговий, параболічний та інші). 2. Частина простору, обмежена поверхнею кулі або іншою кривою поверхнею і відділена січною площиною (просторовий С. — кульовий тощо). 3. Відрізок прямої разом з його кінцями; сукупність усіх дійсних чисел між двома заданими (включаючи й задані). 5. Одна з багатьох однорідних частинок, з яких складається тіло деяких тварин (напр., дощового черв'яка) або з яких складаються деякі органи (напр., хребет).

Сегментація: тип будови тіла тварини чи органів рослин, при якому воно розчленовано на подібні між собою частинки. Напр., тіло кільчастих червів складається з окремих члеників, стебло злаків — з окремих сегментів. Інша назва — метамерія.

Сегнетоелектрики: тверді тіла, електрична поляризація яких може існувати й без зовнішнього впливу (на відміну від діелектриків). С. вперше виявлено у сегнетовій солі (звідки й назва). Застосовують в електричних конденсаторах, п'єзоелектричних приладах тощо.

Сегрегація: 1. Вид расової дискримінації, який полягає в різних формах відокремлення кольорових від білих. 2. Неоднорідність хімічного складу сплавів, що виникає під час їх кристалізації.

Сеґвей: двоколісний електросамокат, різновид дицикла. Кожне колесо С. приводить до руху свій електродвигун, що реагує на зміни рівноваги машини.

Седан: триоб'ємний кузов автомобіля з двома або трьома рядами сидінь, чотирма дверима і багажником, структурно відокремленим від салону.

Седативний: заспокоюючий, той, що понижує емоційну напругу.

Седиментація: 1. Осідання завислих у рідині твердих частинок. 2. Сукупність процесів нагромадження відкладів у водному середовищі.

Седі: грошова одиниця Гани (з 1967 р. — новий седі), поділяється на 100 песев.

Сезаль: жорстке, грубе натуральне текстильне волокно, що його одержують з листків агави. Використовують для виготовлення канатів, сіток, щіток тощо. Від назви мексіканського порту Сісаль на півострові Юкатан. Інша назва — Сизаль.

Сезам: вид однорічних трав'янистих рослин родини кунжутових. Походить з Африки. Вирощують як олійну культуру. Інша назва — кунжут.

Сезон: 1. Пора року (весна, літо, осінь, зима). 2. Частина року, на яку припадають певні явища природи або певні види господарської діяльності людини, відпочинку, спорту тощо; період. С. театральний, музичний С.- період, коли регулярно працюють театри, концертні зали тощо.

Сеїд: почесний титул мусульманина, який претендує на походження від потомків пророка Мухаммеда.

Сейм: сойм. 1. У Великому Князівстві Литовському та першій Речі Посполитій — центральний станово-представницький орган. 2. Збори станових представників. 3. Представницько-законодавчий орган в українських провінціях Австро-Угорщини. 4. Найвищий однопалатний законодавчий орган Фінляндії, Латвії і Литви. 5. Нижня палата парламенту в Польщі у 1921–1939 рр. та після 1990 р. 6. У широкому значенні — з'їзд.

Сеймик: 1. Орган територіального станового самоврядування в Польщі, Великому Князівстві Литовському та Речі Посполитій. 2. З'їзд місцевої шляхти повітів, воєводств і земель. 3. У сучасній Польщі — регіональні збори депутатів.

Сейнер: невелике морське моторне судно для лову риби капшуковим неводом, сітками.

Сейсмічний: пов'язаний з явищами землетрусу; С-а область — територія, де часто бувають землетруси; С-і хвилі — хвилі, що виникають внаслідок землетрусу й поширюються у вигляді коливань у гірських породах; С-а станція — установа, яка реєструє сейсмічні хвилі та обробляє одержувані дані.

Сейсмо...: у складних словах відповідає поняттям "землетрус", "підземний поштовх".

Сейсмогеологія: наука про геологічні процеси, що супроводять землетруси, та про використання геологічних даних для визначення сейсмічно небезпечних районів.

Сейсмограма: автоматичний безперервний запис коливань земної кори на паперовій стрічці, здійснюваний за допомогою сейсмографа.

Сейсмограф: прилад для реєстрації коливань земної кори під час землетрусів і вибухів.

Сейсмоізоляція: захист споруд від землетрусу розміщенням між фундаментами і самими спорудами демпферних прошарків, напр., бетонних куль.

Сейсмокардіограма: графічний запис вібрації тіла, що спричинюється скороченнями серця.

Сейсмологія: розділ геофізики, що вивчає землетруси та явища, які з ними пов'язані.

Сейсмометрія: розділ сейсмології, що розробляє методи інструментальних спостережень за землетрусами.

Сейф: 1. Вогнетривка металева скриня або шафа для зберігання цінностей, документів тощо. 2. Приміщення (кімната, підвал) з такими шафами або скринями в банках.

Сейші: стоячі хвилі в невеликих замкнених водоймах.

Секанс: функція кута, позначається sес. С. гострого кута прямокутного трикутника — відношення гіпотенузи до катета, що прилягає до цього кута; дорівнює косекансу другого гострого кута цього трикутника.

Секатор: садові ножиці для зрізування гілок дерев, нарізування живців тощо.

Секвенція: повторення якогось музичного мотиву на різних ступенях висхідної або низхідної гами.

Секвестр: 1. юр. Заборона або обмеження, накладене органами державної влади на користування приватним майном. 2. мед. Ділянка омертвілої тканини, що відділилася від здорової.

Секвестрація: 1. юр. Накладення секвестру. 2. мед. Утворення секвестру.

Секвойя: рід вічнозелених хвойних деревних рослин родини кипарисових. Природний ареал роду — Тихоокеанське узбережжя Північної Америки. У висоту досягають подад сто метрі, вік — до понад три тисячі років. Від імені вождя індіанського племені черокі Секвойя.

Секвойядендрон: єдиний вид вічнозелених хвойних деревних рослин роду С. родини кипарисових. Поширені в Північній Америці. Найвищі рослини на земній кулі: досягають 120 м заввишки, 10 м у діаметрі. Інші назви — мамонтове дерево, велінгтонія. Назва С. введена в обіг у 1939 році американським ботаніком Джоном Бухгольцем.

Секрет (1): 1. Таємниця. 2. Потайний пристрій у механізмі. 3. Передовий прихований військовий пост.

Секрет (2): специфічний продукт, що його виділяють залози людини й тварин (напр., жовч, слина, шлунковий сік).

Секретар: 1. Службовець, який відповідає за діловодство установи, організації тощо; діловод. 2. Особа, що веде протокол зборів, засідання і т. ін.; протоколіст. 3. Виборний керівник якої-небудь організації, якогось органу. 4. Керівник поточної роботи установи, органу або якого-небудь відділу.

Секретаріат: відділ державної установи, громадської, наукової або іншої організації, який здійснює функції організаційно-розпорядчого характеру.

Секретер: 1. Гра, що полягає в угадуванні речення за початковими літерами слів. 2. Вид письмового бюро.

Секретин: білкова речовина, що виробляється слизовою оболонкою дванадцятипалої кишки людини та ряду тварин. Посилює виділення секрету підшлунковою залозою.

Секреторний: видільний; С-і клітини — клітини людини й тварин, що виробляють і виділяють особливі речовини — секрети.

Секреція: процес утворення й виділення залозами людини та більшості тварин специфічних продуктів — секретів та інкретів (гормонів), необхідних для життєдіяльності організму або для підтримання виду.

Секс-символ: відома особистість, яку з тих чи інших міркувань мас-медіа вважають еталоном сексуальної привабливості для широкої публіки.

Секс: статевий потяг, статеві зносини.

Сексагональний: шестикутний.

Сексизм: ідеологія і практика дискримінації людей за ознакою статі. Базується на стереотипному розумінні гендерних моделей. С. може застосуватись як щодо жінок, так і щодо чоловіків. Термін з'явився в 1960-их роках, з підйомом феміністського руху.

Сексист: людина, що сповідує або практикує ідеологію сексизму.

Сексологія: наука про статеве розрізнення, статеве виховання й поведінку.

Сексопатологія: розділ медицини, який займається вивченням і лікуванням захворювань, пов'язаних з порушенням статевого життя і статевої поведінки.

Сексот: людина, що таємно співпрацює з правоохоронними органами або з органами безпеки з метою передачі інформації про діяльність осіб, що представляють оперативний інтерес; інформатор, стукач.

Секста: 1. муз. Шостий ступінь діатонічної гами. 2. Інтервал між першим і шостим ступенями.

Секстакорд: музичний акорд, що складається з прими, її терції і сексти; перше обернення тризвуччя.

Секстант: 1. Кутомірний прилад для астрономічних і геодезичних спостережень, який складається з дуги, що дорівнює одній шостій частині окружності, і двох дзеркал. Застосовуваний для визначення місцеположення судна чи літака. 2. Екваторіальне сузір я.

Секстет: 1. Музичний твір для шістьох інструментів або шістьох голосів із самостійною партією для кожного. 2. Ансамбль із шістьох виконавців (музикантів або співаків).

Секстильйон: число, що в десятковій системі числення зображується одиницею з 21 нулем. В деяких країнах (Англія, ФРН, НДР) С. називають число з 36 нулями.

Секстина: 1. Віршована форма з шести строф по шість переважно неримованих віршів-рядків, яку запровадили в 12 ст. трубадури. 2. Строфа з шести рядків подовженого (п'ятистопного або шестистопного) ямба.

Сексуальний: статевий, пов'язаний зі статевими зносинами.

Сексуальність: сукупність біологічних, психофізіологічних, душевних і емоційних реакцій, переживань і вчинків людини, пов'язаних з проявом і задоволенням статевого потягу.

Секта: 1. Релігійна громада, що відокремилася від панівної церкви як опозиція по відношенню до неї. Для С. характерна претензія на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей, установок. 2. перен. Відокремлена група осіб, що замкнулася у своїх вузьких групових інтересах.

Сектантство: релігійні об'єднання, які навчанням і обрядами відрізняються від панівних релігійно-церковних організацій. У християнстві — це релігійні групи, що відокремилися від основного напрямку християнства (традиційних католицтва, православ'я та протестантизму).

Сектор: 1. спец. Частина круга, обмежена дугою і двома радіусами. 2. Ділянка, обмежена радіальними лініями; район. 3. Частина господарства, яка має певні соціальні й економічні ознаки; галузь. 4. Відділ в установі або організації; секція. 5. спец. Відділ системи управління літака, пароплава і т. ін.

Секуляризація: 1. Перетворення церковної і монастирської власності на світську, державну. 2. Вилучення чого-небудь із церковного, духовного відання і передача світському, цивільному.

Секулярний: не церковний, не духовний, цивільний, світський.

Секунда: 1. Основна одиниця часу в усіх системах одиниць. 2. Одиниця плоского кута — 1/3600 градуса, або 1/60 мінути. 3. Музичний інтервал між двома сусідніми ступенями звукоряду, напр., до — ре. 4. Друга партія музичного інструмента в ансамблі. 5. Другий примірник переказного векселя.

Секундакорд: третє обернення септакорду, чотиризвучного акорду, в основному виді якого звуки розташовані за терціями.

Секундант: 1. Довірена особа дуелянта, що веде переговори про умови дуелі і стежить за додержанням їх. 2. Посередник-помічник у боксі та деяких інших видах спорту.

Секундометрист: особа, яка облічує час за допомогою секундоміра на спортивних змаганнях і визначає результат змагань.

Секундомір: пристрій для вимірювання часових інтервалів з точністю до секунди або її частини.

Секутор: давньоримський гладіатор, різновид мурміллона, озброєний прямокутним щитом і гладіусом. Як правило, С. виступав проти ретіарія.

Секція (1): 1. Одна з частин, ділянок, що складають яке-небудь ціле. 2. Відділ або підвідділ установи, організації, товариства і т. ін., що має певну спеціалізацію, об'єднання. Частини торгового приміщення, де продають однорідні предмети. 3. Один з підвідділів з'їзду, конференції та ін., на засіданнях яких обговорюють різні питання.

Секція (2): розтин трупа.

Селагінела: рід багаторічних трав'янистих рослин класу плауновидних. Поширені переважно в тропічних країнах. Деякі види культивують як декоративні рослини, здебільшого в оранжереях.

Селадон: 1. Спочатку — вірний закоханий, пізніше — залицяльник. Від імені героя роману д'Юрфе "Астрея" (17 ст.). 2. Вид фарфорових виробів з сірувато-зеленуватим глазуруванням.

Селахіт: підряд хижих хрящових риб ряду акулоподібних. Поширені в морях усього світу та в тропічних річках Південної Америки й Африки. Деякі види — об'єкт промислу. Інша назва — справжні акули.

Селективність: вибірковість, ступінь здатності до вибірковості, напр., здатність радіоприймача до вибірковості корисних сигналів.

Селектор: прилад, призначений вибирати щось за певними ознаками (характеристиками). Напр., С. нейтронів — прилад, що виділяє нейтрони з певною енергією з пучка нейтронів різних енергій; електромагнітний С. — апарат, який реагує на певні кодові комбінації імпульсів постійного струму; застосовують у телефонному зв'язку, в системах автоматичного керування технологічними процесами, машинами тощо.

Селекція: 1. Виведення нових або поліпшення існуючих порід свійських тварин і рослин штучним відбором і схрещенням; добір. 2. Наука, що вивчає методи виведення нових або поліпшення існуючих порід свійських тварин і сортів рослин. 3. Виділення кого-, чого-небудь із загальної маси за певною ознакою; відбір.

Селен: хімічний елемент, символ Se, ат. н. 34; існує в кількох модифікаціях, з яких найстійкішим є т. зв. металевий С., сірого кольору, напівпровідник, дуже чутливий до світла. Застосовують для виготовлення фотоелементів, випрямлячів, як барвник у склоробній промисловості тощо. Всі сполуки С. — отруйні.

Селена: у давньогрецькій міфології — богиня, уособлення Місяця; дочка Гіперіона і Теї, сестра Геліоса і Еос.

Селеніди: сполуки селену з металами. Застосовують головним чином у техніці напівпровідників.

Селеніт: мінерал класу сульфатів, волокнистий різновид напівпрозорого гіпсу. Використовують як виробне каміння.

Селенографія: розділ астрономії, в якому облічують, описують і вимірюють спостережувані на Місяці утворення.

Селенодезія: розділ астрономії, що досліджує форму й розміри Місяця в цілому.

Селенологія: наука, що досліджує рельєф, будову й історію розвитку місячної поверхні.

Селеноцентричний: навколомісяцевий (напр., селеноцентрична орбіта).

Селера: дворічна овочева городня рослина родини зонтичних, коріння і листя якої використовують як ароматичну приправу для страв.

Селітри: загальна назва азотнокислих солей калію, натрію, амонію, барію тощо. Застосовують у виробництві вибухових речовин, пороху, як консервуючі речовини та як добрива.

Сель: короткочасні бурхливі паводки на гірських річках з дуже великим вмістом намулу та уламків гірських порід.

Сельва: вологоекваторіальні ліси в Південній і Центральній Америці.

Сельваси: вологоекваторіальні ліси в Південній і Центральній Америці; сельва.

Сельджуки: західний тюркський народ; назва походить від одного зі своїх вождів Сельджука (Х ст.). Засновники тюрксько-перської династії правителів Сельджукідів.

Сельсин: самосинхронізувальна електрична машина для плавного передавання на віддаль кута повороту вала другої машини. Інша назва — автосин.

Сема: смислова одиниця, в математичній лінгвістиці — семантичний множник.

Семантика: 1. Розділ мовознавства, що вивчає значення слів та виразів і зміну цих значень. Інша назва — семасіологія. 2. Значення (слова, виразу). 3. В металогіці — розділ, що вивчає відношення виразів логічної мови до позначуваних ними об'єктів і змісту, який вони виражають.

Семасіологія: розділ мовознавства, що вивчає лексичні значення мовних одиниць — окремих слів, фразеологізмів і т. ін. та зміни значень; семантика.

Семафор: 1. Сигнальний пристрій на залізничній колії, положення крила або вогні якого показують машиністові, чи вільна колія, сигнал. 2. Спосіб зорової сигналізації, яка здійснюється прапорцями, зміною положення рук. 3. Спеціальний апарат, що встановлюється на березі для сигналізації суднам.

Семестр: половина навчального року у вищих і спеціальних середніх навчальних закладах.

Семисен: японський щипковий музичний інструмент; сямисен.

Семінар: 1. Форма групових занять з певного предмета або теми студентів вузів, учнів середньої школи та ін., що відбуваються під керівництвом викладача. 2. Групові заняття, гурток для підвищення кваліфікації. 3. заст. Семінарист. 4. заст. Школа для народних вчителів.

Семінарій: навчальний посібник з матеріалами, призначеними для самостійного вивчення.

Семінарія: 1. Середній духовний навчальний заклад. 2. Середній педагогічний навчальний заклад. 3. Те саме, що семінар.

Семіотика: 1. Наука про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації. 2. Розділ медицини, що вивчає ознаки хвороб.

Семіраміда: міфічна, легендарна правителька Ассірії, якій приписують ряд загарбницьких походів у Єгипет, Ефіопію та Індію, створення чудових пам'ятників архітектури, "висячих садів" у Вавілоні й Мідії. В творах Овідія (43 р. до н. е. — 17 р. н. е.) та інших письменників С. — образ багатої, могутньої, але порочної володарки.

Семіраміс: міфічна, легендарна правителька Ассірії, якій приписують ряд загарбницьких походів у Єгипет, Ефіопію та Індію, створення чудових пам'ятників архітектури, "висячих садів" у Вавілоні й Мідії. В творах Овідія (43 р. до н. е. — 17 р. н. е.) та інших письменників С. — образ багатої, могутньої, але порочної володарки. Інша назва — Семіраміда.

Семіти: група народів, що населяють або населяли Північну та Східну Африку і частину Азії, до яких належать стародавні вавилоняни, ассирійці, фінікійці та ін., а також сучасні народи: араби, євреї, ассирійці, друзи. Термін введено німецьким істориком Августом Шльоцером у XVIII ст. на основі Старого заповіту, де ряд народів Близького Сходу об'єднані загальною назвою «сини Сіма»

Семіфредо: класичний італійський напівзаморожений десерт у вигляді збитих з вершками і цукром яєць з додаванням горіхів, фруктів, ягід, шоколаду.

Семпл: оцифрований фрагмент аудіо-інформації, вирізаний або записаний з якого-небудь існуючого джерела.

Семплер: електронний музичний інструмент, призначений для запису, редагування і відтворення звуків на основі записаних в пам'ять семплів, які розкладаються спеціальним чином по електронній клавіатурі, що дозволяє заданим способом міняти висоту тону.

Сен: розмінна монета: Японії, 1/100 ієни; Індонезії, 1/100 індонезійської рупії; Камбоджі, 1/100 рієля.

Сенат: 1. У Стародавньому Римі — рада старійшин, найвищий орган державної влади. 2. Найвища судово-адміністративна установа. 3. У США, Франції та деяких інших державах — верхня палата парламенту. 4. Приміщення, в якому містяться такі установи.

Сенатор: член сенату.

Сенбернар: порода свійських собак. Розводять як вартових собак. Назва пов'язана з Сенбернарським монастирем (Швейцарія), де С. використовували для розшуку заметених снігом мандрівників.

Сендбординг: спуск на сноуборді на піщаних схилах.

Сендвіч: різновид бутерброда у вигляді декількох скибок хліба, між якими поміщено начинку. Від імені Джона Монтегю, 4-го графа Сендвічського.

Сене: розмінна монета Західного Самоа, 1/100 тала.

Сенега: багаторічна трав'яниста рослина родини китяткових. Росте в Північній Америці. Корені використовують як відхаркувальний засіб.

Сенешаль: 1. Завідувач внутрішнім розпорядком при дворі в епоху Меровінгів (V-VIII ст.); стольник. 2. За Середньовіччя — королівський службовець, що здійснював судовий і адміністративний контроль в південних провінціях Франції.

Сенжа: розмінна монета Заїру, 1/10000 заїре.

Сеніті: розмінна монета Тонги, 1/100 паанги.

Сенс: 1. Суть чого-небудь, зміст. 2. Розумна підстава, рація, доцільність, корисність. 3. Мета, основне призначення чого-небудь; поклик.

Сенсаційний: 1. Розрахований на сенсацію; той, що стосується сенсації. 2. перен. Вражаючий, той, що виходить за межі звичайного.

Сенсація: 1. (тільки одн.) Сильне, приголомшливе враження, яке справляє на громадськість певна подія, якесь повідомлення. 2. Подія, повідомлення, що, вражаючи чимось, збуджують багатьох, викликають загальне зацікавлення.

Сенсель: техн. найменший елемент світлочутливої матриці. Сенсельний — утворений С., пов'язаний із С.

Сенсибельний: той, що осягається за допомогою відчуттів. Протилежне — інтелігібельний.

Сенсибілізатор: речовина, що підвищує світлочутливість кіно-, фотоплівок, фотографічних пластинок до світла певних кольорів.

Сенсибілізація: 1. фізіол. Біологічний процес, унаслідок якого підвищується чутливість організму щодо повторної дії на нього чужорідних речовин. 2. Підвищення чутливості до світла фотографічних пластинок, паперу та плівок додаванням до фотоемульсії спеціальних речовин.

Сенситометрія: вимірювання світлочутливості й контрастності емульсій фотоплівок і фотопаперу.

Сенсімонізм: концепція утопічного соціалізму, висунута французьким мислителем А.-К. Сен-Сімоном.

Сенсор: перетворювач, елемент вимірювального, сигнального, регулюючого або керуючого пристрою системи, що перетворює контрольовану величину в зручний для використання сигнал; датчик.

Сенсорний: відчуваючий, чутливий.

Сенсуалізм: напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань. У матеріалістичному С. відчуття розглядаються як відображення об'єктивної реальності, в ідеалістичному — як суб'єктивний стан свідомості.

Сентаво: розмінна монета: Аргентини, 1/100 аргентинського песо; Бразилії, 1/100 крузейро; Гватемали, 1/100 кетсаля; Республіки Куби, 1/100 кубинського песо; Мексики, 1/100 мексиканського песо; Португалії, 1/100 португальського ескудо та інших країн.

Сентенція: вислів морально-повчального змісту, коротке напучення.

Сентесимо: розмінна монета: Панами, 1/100 бальбоа; Уругваю, 1/100 уругвайського песо; Чилі, 1/100 чилійського ескудо.

Сентименталізм: літературний напрям 2-ї половини 18 — початку 19 ст., що розвивався як заперечення класицизму, характеризувався особливою увагою до індивідуального духовного світу людини, до природи і водночас відзначався ідеалізацією дійсності та надмірною чутливістю в її зображенні.

Сентиментальний: 1. Стосується сентименталізму (у знач. 1) 2. Здатний легко розчулитися; надмірно ніжний у вияві почуттів; притаманний чутливій людині; який свідчить про надмірну чутливість.

Сентимо: розмінна монета: Іспанії, 1/100 іспанської песети; Венесуели, 1/100 болівара; Коста-Ріки, 1/100 колона; Парагваю, 1/100 гварані; Гаїті, 1/100 гурда.

Сентя: сорт зеленого чаю, що виробляється в Японії.

Сеньйор (1): 1. За середньовіччя в Західній Європі великий землевласник, феодал, який мав усю повноту влади на території, що йому належала. 2. Вищий феодал щодо нижчого.

Сеньйор (2): ввічливе звертання до чоловіка в Іспанії та деяких інших країнах.

Сеньйор монетний: у монетному праві — власник права карбування монет.

Сеньйора: звертання до жінки в іспаномовних країнах.

Сеньйораж: доход, одержуваний державою в результаті випуску в обіг додаткової кількості грошей; інфляційний податок.

Сеньйорат: порядок успадкування родового володіння, за яким воно передається старшому у роді, листвиця.

Сеньйорен-конвент: 1. В ряді країн збори представників делегацій на з'їзді, які розв'язують різні організаційні питання (списки кандидатів у виборні органи тощо). 2. В парламентах ряду країн рада старійшин, що складається з лідерів політичних партій, які входять до парламенту.

Сеньйорита: звертання до дівчини в іспаномовних країнах.

Сеньйорія: спосіб здійснення права сеньйора без надання прав і обов'язків суверена на певній території, де юридичній чи фізичній особі надаються функції господарського та юридичного управління.

Сепаратизм: 1. Прагнення до відокремлення, відособлення. 2. У багатонаціональних державах прагнення національних меншостей до відокремлення й створення власної держави чи автономної області.

Сепаратист: прихильник сепаратизму.

Сепаратний: окремий, відособлений; С. мир — у міжнародному праві договір про мир чи перемир'я у війні, укладений однією державою (або групою держав) з противником окремо від своїх союзників, що входять до коаліції держав, які беруть участь у війні.

Сепаратор: 1. Апарат для відокремлення однієї речовини від іншої або для виділення однієї речовини зі складу іншої. 2. У підшипниках — металева обойма для роз'єднання шариків або роликів, для збереження однакової відстані між ними.

Сепарація: 1. Відокремлення, поділ на складові частини. 2. Відокремлення рідких або твердих частинок від газу, твердих — від рідини; розділення на складові частини твердих або рідких сумішей.

Сепія: 1. Морський головоногий молюск, у тілі якого виробляється коричневий барвник; каракатиця. 2. Натуральна або синтетична коричнева фарба, стійка до дії сонця та повітря. 3. Малюнок, виконаний такою фарбою. 4. Фотографія коричневого тону.

Сепсис: тяжке інфекційне захворювання людини й тварин, спричинюване проникненням у кров різних мікробів (напр., стрептококів, стафілококів, анаеробних мікроорганізмів).

Септакорд: музичний акорд з чотирьох різнойменних звуків, що складається з прими (основного тону), терції, квінти й септими.

Септет: 1. Музичний твір для семи голосів або інструментів із самостійними партіями для кожного. 2. Ансамбль із семи виконавців (співаків або музикантів).

Септима: 1. Сьомий ступінь діатонічної гами. 2. Інтервал між першим і сьомим ступенями.

Септицемія: токсична форма сепсису; гнильний.

Септоль: ритмічна фігура, аналогічна квінтолі, але складається з семи музичних долей.

Септон: друкарська фотонабірна машина для набору ієрогліфами.

Септуаґінта: грецький переклад Старого Заповіту, що виник серед юдеїв у елліністичному Єгипті (Александрії) у III — II ст. до н. е.

Сепука: прийняте серед самураїв ритуальне самогубство шляхом розпорювання живота.

Сер: 1. В Англії — титул баронета, а також особа, яка має цей титул. 2. В Англії, США та в деяких інших країнах — ввічливе звертання до чоловіка.

Серадела: вид однорічних трав'янистих рослин родини бобових. Дико росте переважно на Піренейському півострові. Культивують як медонос, кормову рослину та на зелене добриво.

Сераль: 1. У країнах Сходу — палац і його внутрішні покої. 2. Жіноча половина у палаці, будинку. 3. Жінки багатого мусульмана.

Серапіс: головний бог у релігії елліністичного Єгипту, вшанування якого було введене царем Птолемеєм І в 4 ст. до н. е. з метою з'єднати в його культі вірування єгиптян і завойовників-македонян. Ім'я С. — це еллінізоване з'єднання імен бога Осіріса і священного бика Апіса.

Сераскир: в Османській Туреччині в 16 — 18 ст. головнокомандуючий військами, з 19 ст. — військовий міністр. Титул С. скасовано на початку 20 ст.

Серафим: в іудейській та християнській релігії — ангел вищого рангу, якого зображували з шістьма крилами.

Серваж: вид феодальної залежності селянства в ряді країн Західної Європи за середніх віків, який характеризувався найбільшим обмеженням особистих і громадянських прав селян.

Сервал: вид хижих тварин родини котячих. Поширені в Африці. Має деяке промислове значення (шкіру використовують для килимів).

Сервант: низький буфет для зберігання посуду і столової білизни.

Сервер: 1. Програмний компонент обчислювальної системи, який виконує обслуговуючі функції по запиту клієнта, надаючи йому доступ до певних ресурсів або послуг. 2. Спеціалізоване обладнання, призначене для виконання сервісного програмного забезпечення.

Серви: за середньовіччя в ряді країн Західної Європи категорія феодально залежного селянства, яке перебувало в найбільш приниженому соціальному стані.

Сервіз: повний набір столового або чайного посуду, розрахований на певну кількість осіб; комплект посуду.

Сервілізм: раболіпство, прислужництво; рабська підлесливість.

Сервірування: приготування столу для обіду, вечері тощо; сукупність предметів для цього (посуд, столова білизна), що їх розставлено в певному порядку.

Сервірувати: накривати стіл для обіду, вечері і т. ін., розставляючи у певному порядку посуд, страви тощо; сервувати.

Сервіс: 1. Обслуговування населення, забезпечення його побутових потреб; послуги. 2. Сукупність організацій, обов'язком яких є обслуговування побутових потреб населення і створений різноманітних вигод для нього.

Сервітут: 1. В античному, феодальному суспільствах обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо. 2. С. міжнародний — обмеження суверенітету однієї держави над тією чи іншою її територією на користь іншої держави або держав. 3. Право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом або договором.

Серво...: у складних словах відповідає поняттям "той, що автоматично регулює" або "той, що полегшує ручне керування".

Сервокомпенсатор: пристрій, який дає пілотові можливість прикладати менше зусилля до штурвала або ручки, щоб повернути кермо літака.

Сервомотор: допоміжний двигун для дистанційного автоматичного керування або регулювання машин, апаратів тощо.

Сердар: 1. Начальник місцевих феодально-поміщицьких збройних сил в Ірані. 2. Головнокомандуючий військовими силами в султанській Туреччині. Інша назва — сардар.

Сердолік: мінерал класу силікатів, різновид халцедону, усіх відтінків червоного кольору від блідо-рожевого до коричневого; кривавець. Напівдорогоцінний камінь.

Сердюк: вояки найманих піхотних частин, що утримувалися гетьманами Війська Запорозького з другої половини XVII — першої половини XVIII століття; особиста охоронна гвардія гетьмана.

Серенада: 1. У середньовічній поезії трубадурів — вечірня віншувальна пісня, яку виконували просто неба. 2. муз. В Італії, Іспанії та деяких інших країнах часів середньовіччя — вечірня пісня на честь коханої, яку виконували під її вікном у супроводі гітари або мандоліни. 3. Музичний твір типу сюїти для спокійного, ліричного характеру голосу, інструментального ансамблю або оркестру.

Серендипність: 1. Здатність робити узагальнені висновки на підставі випадкових спостережень. 2. Випадкове відкриття, зроблене без навмисних дій.

Сержант: військове звання молодшого командного складу Збройних Сил Україні та в ряді ін. країн. В Україні існують звання молодший С., сержант і старший сержант.

Сериграфія: трафаретний друк, при якому фарба протискується ракелем крізь тонку сітку, чарунки якої на друкуючих елементах відкриті, а на пробільних — закриті копіювальним шаром.

Серин: одна з найпоширеніших природних амінокислот, входить до складу майже всіх білків.

Серицит: мінерал класу силікатів, різновид мусковіту; безбарвний, часто з жовтуватим, сіруватим і зеленуватим відтінками.

Серія: 1. Ряд однорідних або споріднених за спільною ознакою предметів; низка. 2. Ряд виробів, машин, деталей, що виготовляються за певним взірцем, стандартом; випуск. 3. Частина великого фільму, яку демонструють самостійно переважно протягом цілого сеансу. 4. Розряд, категорія цінних паперів (грошових знаків, облігацій або документів), що позначається цифрами чи літерами.

Серйозний: 1. Який відзначається вдумливістю, розважливістю у своїх думках і вчинках, у ставленні до життя (про людину). 2. Який свідчить про вдумливість, вимогливість. 3. Важливий, значний за темою, змістом і т. ін., не легковажний. 4 Який заслуговує на особливу увагу (своєю важливістю, складністю і т. ін.). 5. Зосереджений, заклопотаний чим-небудь, зібраний. 6. Справжній, непідробний.

Серозний: водянистий, сироватковий, схожий на сироватку крові й походить з неї (напр., С. випіт при запаленнях); С-а оболонка — зовнішня оболонка зародка ссавців, що міститься безпосередньо біля яйцевої оболонки; тонка сполучнотканинна оболонка, що вкриває внутрішні порожнини тіла та внутрішні органи людини й хребетних тварин (очеревину, плевру, перикард), С-і порожнини — замкнені порожнини тіла (черевна та грудна), вкриті серозною оболонкою; С-а рідина — рідина, що її виділяють С-і оболонки; С-і залози — залози ротової порожнини, що виділяють серозний, або білковий, секрет.

Серологія: наука, що вивчає властивості сироватки крові та їхні зміни під час захворювань.

Серотерапія: лікування хворих на інфекційні захворювання шляхом введення імунних сироваток, які містять антитіла. Застосовують у медичній та ветеринарній практиці.

Серотонін: гормон, біологічно активна хімічна речовина, регулятор психоемоційних реакцій.

Серпантин: 1. Згорнута у рулончик довга вузька стрічка з кольорового паперу, яку кидають на присутніх під час балів, маскарадів, а також прикрашають нею зал. 2. Звивиста (переважно гірська) дорога.

Серпентин: мінерал класу силікатів, зеленого кольору; використовують як облицьовувальний матеріал і виробне каміння.

Серпопард: міфічна істота з тулубом леопарда (пантери, лева) і шиєю змії, поширена у віруваннях часів Давнього Єгипту, Межиріччя і Еламу; серпард.

Серсо: гра з тонким легким обручем, який підкидають і ловлять спеціальною паличкою; приладдя для цієї гри — палички й обруч.

Сертифікат: 1. Документ, що засвідчує склад, якість продукції, а також сортність, асортимент тощо, і додається до товарів, які надходять у продаж. 2. фін. Позикове фінансове зобов'язання держави. 3. Назва білета деяких державних позичок.

Серфінг: 1. Водний спорт, який полягає в тому, що спортсмен на спеціальній дошці (стоячи) ковзає на прибійній хвилі. Поширений здебільшого в Австралії. 2. Дошка для такого ковзання.

Сесаль: жорстке, грубе натуральне текстильне волокно, що його одержують з листків агави. Використовують для виготовлення канатів, сіток, щіток тощо. Від назви мексіканського порту Сісаль на півострові Юкатан. Інша назва — сизаль.

Сесія: 1. Періодичні засідання представницького органу, суду, наукової установи чи громадської організації, а також період таких засідань. 2. Екзамени у вищих і спеціальних середніх навчальних закладах, а також період таких екзаменів; іспити.

Сестерцій: давньоримська дрібна розмінна монета, що її карбували спочатку з срібла, а потім з сплаву кольорових металів.

Сестина: віршована форма з шести строф по шість переважно неримованих віршів-рядків, яку запровадили в 12 ст. трубадури; секстина.

Сет (1): один з головних богів у давньоєгипетській релігії, бог пустелі й зла, брат і вбивця "доброго бога" Осіріса.

Сет (2): партія гри в теніс та в деяких інших спортивних іграх.

Сет-бол: становище під час гри в теніс, коли одній стороні не вистачає лише одного м'яча для виграшу партії (сету).

Сетар: народний струнний інструмент типу лютні, поширений в Індії і країнах Середньої Азії; ситар.

Сетер: порода мисливських лягавих собак з довгою шерстю.

Сетери: породи мисливських лягавих собак з довгою шерстю.

Сетлмент: в 40-х рр. 19 — 40-х рр. 20 ст. спеціальні райони в ряді міст Китаю, що здавалися іноземцям в оренду для поселення, торговельно-промислової діяльності; управлялися іноземною адміністрацією й користувалися екстериторіальністю.

Сефарди: субетнічна група євреїв, що сформувалася на Піренейському півострові та у Північній Африці після міграцій юдеїв у Римській імперії та, згодом, у Арабському Халіфаті. Побутовою мовою С. є ладіно.

Сецесіон: назва художніх об'єднань кінця 19 — початку 20 ст. в Німеччині та Австрії. Художники, що входили до них, виступали проти академізму.

Сецесія: 1. Відпадання, відступництво, вихід частини з цілого. 2. В Стародавньому Римі вихід плебеїв зі складу римської общини й залишення міста, що було одним із засобів їхньої боротьби проти патриціїв. 3. Стиль у мистецтві Австрії кінця XIX століття, прихильники якого відмовились від традиційності та історизму.

Сиаль: геохімічний термін, яким позначають шар земної кори під континентами багатий на силікати і мінерали алюмінію; сиалічна оболонка, зовнішня оболонка літосфери.

Сибарит: зніжена, розбещена розкошами, неробством людина, що живе чужою працею; розкошелюб, дармоїд. Від назви давньогрецької колонії в Південній Італії — Сібаріс, в якій пануюча верхівка відзначалася особливою розбещеністю й неробством.

Сибіла: у давніх греків і римлян та інших народів жінка-пророкувальниця; сивіла.

Сибілянти: передньоязичні приголосні — свистячі й шиплячі звуки (с, з, ш).

Сивапітек: рід викопних людиноподібних мавп. Рештки С. (нижні щелепи й зуби) виявлено в міоценових відкладах Азії (Сиваликські гори, звідки й назва) й Східної Африки.

Сивіла: у давніх греків і римлян та інших народів жінка-пророкувальниця.

Сигара: щільно скручені в товсту трубку листки тютюну, призначені для куріння.

Сигарета: суміш на основі подрібненого тютюну, загорнута у оболонку зі спеціального паперу, що при підпалі з одного кінця виділяє з іншого дим.

Сигілографія: те саме, що й сфрагістика.

Сигілярія: рід вимерлих деревоподібних рослин класу плауновидних. Були поширені в другій половині палеозою.

Сигнал: 1. Зоровий або слуховий умовний знак для передачі якого-небудь повідомлення. 2. спец. Вияв функціонування чогось, що викликає відповідну реакцію якого-небудь приладу або організму. 4. род. Пристрій на автомобілі, мотоциклі і т. ін. для звукової сигналізації; сирена, гудок.

Сигналізація: сукупність умовних знаків (сигналів, гасел) та засобів їхнього передавання й приймання.

Сигнатура: 1. Копія рецепта лікаря, яка додається в аптеці до ліків, що відпускаються. 2. Порядковий номер друкованого аркуша в книзі або журналі, який проставляється під останнім рядком (у лівому кутку) першої (поряд з нормою) і третьої полоси (сторінки) кожного аркуша для контролю правильності фальцювання аркушів. 3. Невелика виїмка на передній стінці ніжки літери, яка допомагає на дотик правильно встановити положення літери при наборі.

Сигнітивний: виражений за допомогою символів (знаків).

Сигніфіка: напрям дослідження значення слів, предметом якого є не мова як така (що є об'єктом вивчення лінгвістики), а насамперед мова як процес спілкування людей, в якому найважливіша роль належить психологічному аспектові.

Сигуранца: політична поліція у колишній монархічній Румунії, охранка.

Сидерація: агротехнічний прийом, що полягає в заорюванні в грунт спеціально вирощених на зелене добриво рослин.

Сидерит: мінерал, карбонат заліза, жовтувато-сірого або сіруватого кольору. Залізна руда.

Сидеричний: зоряний; С. місяць — проміжок часу, за який Місяць робить повний оберт по своїй орбіті (дорівнює приблизно 27,32 доби); С. період обертання — проміжок часу, за який тіло Сонячної системи (планета, комета тощо) робить повний оберт навколо Сонця; С. рік — проміжок часу між двома послідовними поверненнями Сонця, при його русі по екліптиці, в те саме розташування відносно зір.

Сидероліт: залізокам'яний метеорит.

Сидеростат: пристрій з рухомим плоским дзеркалом, яке рухається так, що промені спостережуваного світила, відбиті від дзеркала, зберігають строго визначений напрям, незважаючи на добовий рух небесної сфери, і їх можна зібрати у фокусі нерухомого об'єктива.

Сидр: слабоалкогольний, насичений вуглекислотою яблучний напій.

Сизаль: жорстке, грубе натуральне текстильне волокно, що його одержують з листків агави. Використовують для виготовлення канатів, сіток, щіток тощо. Від назви мексіканського порту Сісаль на півострові Юкатан.

Сизигії: спільна назва молодика та повного Місяця; з ними пов'язані особливо великі припливи біля берегів відкритих морів та океанів (сизигійські припливи), затемнення Місяця і Сонця тощо.

Сикатив: речовина, що прискорює процес висихання олій, фарб, лаків з утворенням твердої плівки.

Сиквел: мистецький твір (найчастіше — фільм), який за сюжетом є продовженням іншого твору і побудований на використанні його сюжетної лінії, персонажів тощо.

Сикоз: гнійне запалення волосяних мішечків (переважно на обличчі).

Сикофант: 1. В Стародавній Греції спочатку — людина, що доносила владі про заборонений вивіз інжиру чи зривання плодів священних смоковниць. Згодом — професійний донощик і шпигун. 2. Шантажист, наклепник, сутяжник. 3. Вид хижих жуків, поширений в Середній Азії.

Сикхи: члени релігійної громади, що виникла в Пенджабі (Індія) на початку 16 ст., як секта індуїзму. Нині сикхізм — одна з провідних релігій в Індії.

Сикхізм: релігія, заснована у Пенджабі, в північно-західній частині півострова Індостан гуру (духовним вчителем) Нанаком. С. поєднує ідеї індуїзму та ісламу; приймаються індуїстські концепції карми і перенародження, але відкидається кастова система. Сикхи вірять, що Бог є єдиною реальністю і що духовне визволення може досягатися шляхом вгамування его через: сердечний піснеспів, повторення священного імені, медитацію та служіння.

Силабізм: віршування, в основу якого покладено однакову кількість складів у віршованих рядках.

Силабічний: складовий. С. віршування — система віршування, в основу якої покладено однакову кількість складів у віршових рядках. С. письмо — вид фонетичної писемності, знаки якої позначають окремі склади.

Силабо-тоніка: система віршування, де чергуються наголошені й ненаголошені склади у віршових рядках. Інша назва — силабо-тонічне віршування.

Силаботонізм: віршування, в якому побудова вірша визначається кількістю складів і розташуванням наголосу.

Силабус: список; напр., «Syllabus Errorum» — перелік засуджених римською церквою вчень і принципів, виданий 1864 році.

Силени: у римській міфології — людина із свити Бахуса з кінськими вухами, хвостом, копитами.

Силікагель: порувата біла маса, за складом — двоокис кремнію, сорбент. Ним знебарвлюють і очищають гас, масла тощо.

Силікальцит: різновид вапняно-піщаного бетону.

Силікати: солі кремнієвих кислот, дуже поширені серед природних мінералів (напр., слюда, тальк, азбест, польовий шпат тощо). Застосовують як будівельні матеріали, вогнетриви тощо. Практичне значення мають штучні С.: скло, фарфор, цемент, емаль тощо.

Силікатизація: насичення чого-небудь (напр., грунтів) розчинами силікатів.

Силікатобетон: будівельний матеріал, виготовлений з вапна й кварцового піску.

Силіква: 1. У Давньому Римі — найменша вагова одиниця. 2. Римська срібна монета вагою 3,4 г і вартістю 1/24 золотого соліда. Введена в обіг на початку IV ст. і карбувалась до кінця VII ст. На аверсі містила бюст імператора або імператриці в кірасі і плащі, застібнутому фібулою.

Силікоз: професійне хронічне захворювання легень, що виникає при тривалому вдихуванні пилу кварцу, граніту, пісковику тощо.

Силіколь: сплав кремнію (до 98%) з невеликою кількістю домішок, що його застосовують для одержання сплавів кольорових металів, багатих на кремній.

Силікон: синтетична кремнійорганічна сполука; надає гідрофобності тканинам, будівельним матеріалам тощо.

Силікотермія: одержання металів і сплавів відновленням їх з різних сполук кремнієм або багатим на кремній феросиліцієм, що супроводиться підвищенням температури.

Силіманіт: мінерал класу силікатів, сірого, світло-бурого й блідо-зеленого кольору; використовують як вогнетрив у керамічному виробництві, для одержання силуміну. Від прізвища американського вченого В. Сіллімана.

Силіцій: те саме, що й кремній.

Силіціювання: насичення поверхневих шарів сталі кремнієм, щоб підвищити стійкість проти корозії, спрацювання тощо.

Силіциди: сполуки кремнію з металами. Застосовують як вогнетривкі матеріали, в хімічному апаратобудуванні, як домішки до різних жароміцних сплавів, як напівпровідники тощо.

Силіцифікація: збагачення гірських порід кремнеземом.

Силогізм: дедуктивний умовивід, у якому з двох суджень, що називаються засновками, одержують зумовлене ними третє судження — висновок.

Силогістика: 1. Розділ формальної логіки, що вивчає силогізми. 2. перен. Безпредметні, надто загальні судження, схоластика.

Силоксид: сорт кварцового скла. Застосовують переважно для виготовлення хімічного посуду.

Силон: чеська назва синтетичного волокна з полікапролактаму, яке в Україні називають капроном, а також тканина з такого волокна.

Силос: 1. Соковитий корм для сільськогосподарських тварин, законсервований з метою довгочасного зберігання. 2. Циліндричний або призматичний резервуар (башта) в зерновому елеваторі, де зберігають зерно.

Силует: 1. Однобарвне контурне зображення кого-, чого-небудь, намальоване на однотонному фоні або вирізане, вишите і т. ін. Від прізвища французького державного діяча 18 ст. Е. де Сілуета, на якого було таким способом намальовано карикатуру. 2. Контури, обриси кого-, чого-небудь, що помітні або видніються віддалік, у темряві, в тумані і т. ін. 3. архіт., мист. Характерні, виразні з художнього погляду обриси, зовнішні контури будови, споруди, предмета, що сприймаються на відстані. 4. заст. Невеликий літературний твір, присвячений якомусь окремому питанню.

Силумін: група легких кислотостійких, протикорозійних алюмінієвих сплавів з добавкою кремнію та ін. речовин. Застосовують переважно в хімічному машинобудуванні.

Силур: третій період палеозойської ери геологічної історії Землі. Розпочався 440 млн. років тому, тривав ЗО млн. років. Відклади цього періоду становлять силурійську систему. Від силури, назви народу, що жив в Уельсі (Англія).

Сильвін: мінерал класу хлоридів, прозорий, безбарвний; використовують для одержання калійних добрив, різних калійних препаратів. Від латинізованого імені (Сільвій) голландського лікаря й хіміка Франціска де ля Бое.

Сильф: у кельтській і германській міфології, у повір'ях багатьох європейських народів — один з видів ельфів — духів повітря.

Сильфи: 1. У кельтській та германській міфології, у повір'ях багатьох європейських народів один з видів ельфів — духів повітря. 2. Жуки, що живляться трупами. Інша назва — мертвоїди.

Сильфіди: 1. У кельтській та германській міфології, у повір'ях багатьох європейських народів один з видів ельфів — духів повітря. 2. Жуки, що живляться трупами. Інша назва — мертвоїди, сильфи.

Сильфон: трубка або камера з гофрованою (хвилеподібною) поверхнею, застосовувана в різних приладах і пристроях як чутливий елемент, що розширяється або стискується від зміни тиску вміщених у ньому рідини, пари або газу.

Симбіоз: 1. Форма співжиття організмів різних видів, яка забезпечує їм взаємну вигоду. 2. перен. Вдале поєднання різнорідних елементів.

Симбіонти: організми, які перебувають у симбіозі.

Символ: 1. Умовне позначення якогось предмета, поняття або явища; розпізнавчий знак. 2. Художній образ, який умовно відбиває яку-небудь думку, ідею, почуття і т. ін. 3. мат., фіз. Умовне позначення якої-небудь величини, поняття і т: ін. 4. перен. Основи віровчення (кредо).

Символізація: зображення, позначення чого-небудь за допомогою символів.

Символізм: напрям у літературі та мистецтві кінця 19 — початку 20 ст., що проголошував головним художнім прийомом символ як враження незбагненної суті предметів і явищ.

Символіка: 1. Вираження ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків — символів. 2. Сукупність символів.

Сименс: одиниця електричної провідності в Міжнародній системі одиниць. 1 С. — електрична провідність провідника, опір якого 1 ом. Від прізвища німецького винахідника Е.-В. Сіменса.

Симентал: порода великої рогатої худоби м'ясо-молочної продуктивності, виведена у Швейцарії (в долині ріки Зіменталь).

Симетричний: той, що має симетрію; С. вібратор — приймально-передавальна антена у вигляді двох провідників однакової довжини, розгорнутих на 180°; С-а матриця — квадратна матриця, у якій будь-які два елементи, розміщені симетрично щодо головної діагоналі, рівні між собою; С-і функції — функції кількох змінних, які не змінюються від перестановки цих змінних.

Симетрія: гармонія, розмірність; розміщення точок або частин предмета в просторі, коли одна половина є ніби дзеркальним відображенням другої. Розрізняють центральну С. (С. відносно точки), осьову С. (С. відносно прямої) та площинну С. (С. відносно площини).

Симмахія: у Стародавній Греції — військовий союз між рабовласницькими містами-державами.

Симонія: купівля-продаж церковних посад або духовного сану в католицькій та інших церквах, поширена за доби феодалізму в Західній Європі; святокупство. Від імені міфічного волхва Симона, що нібито просив апостолів продати йому дар творити чудеса.

Симпатизувати: відчувати симпатію, ставитися з симпатією.

Симпатини: речовини, що виділюються в організмі людини й тварин при подразненні закінчень більшості т. зв. постгангліонарних нервових волокон симпатичної нервової системи. Беруть участь у передаванні імпульсів.

Симпатія: 1. Почуття приязності, прихильності, доброзичливості до кого-, чого-небудь; уподоба, приязнь; протилежне — антипатія. 2. розм. Про людину, яка користується чиєюсь прихильністю; улюбленець, коханий (кохана), любий (люба).

Симплекс: 1. Спосіб телефонного чи телеграфного зв'язку, при якому даним каналом і в даний момент можна або передавати, або приймати повідомлення. 2. мат. Найпростіший опуклий многогранник з даним числом вимірів.

Симпліфікація: спрощення.

Симплока: стилістична фігура, в якій дві частини фрази мають подібні початок і закінчення.

Симпозіум: 1. У давніх греків та римлян бенкет з музикою, розвагами й бесідами. 2. Нарада фахівців однієї або кількох країн з певних наукових питань.

Симптом: 1. Характерний вияв або ознака якого-небудь захворювання; прикмета. 2. перен. Зовнішня ознака якого-небудь явища.

Симптоматика: наука про симптоми; симптоматологія.

Симптоматичний: оснований на зовнішніх ознаках; той, що є симптомом; показовий; С-е лікування — лікування, спрямоване на усунення ознак (симптомів) хвороби незалежно від її основної причини.

Симптоматологія: наука про симптоми.

Симулювати: 1. Удавати з себе хворого 2. Удаючи, обманюючи, створювати хибне уявлення про свій фізичний стан, свої почуття і т. ін.

Симулякр: 1. Репрезентація того, чого насправді не існує. 2. філософ. копія вихідного зразка.

Симуляція: 1. Удаване вираження почуттів або певного фізичного стану (напр., захворювання) з метою ввести в оману. 2. Техн. -Відтворення поведінки програмного забезпечення.

Симфіз: зчленування, зрощення; сполучення двох кісток за допомогою шару хряща.

Симфонізм: симфонічне мистецтво, симфонічний стиль.

Симфонічний: пов'язаний з симфонією; С. оркестр — оркестр із смичкових, духових і ударних інструментів.

Симфонія: 1. Жанр інструментальної музики; великий музичний твір для оркестру з однієї або кількох частин, що відрізняються одна від одної характером музики й темпом. 2. С. кончертанте — твір для групи солістів з оркестром; концертна С. 3. перен. Гармонійне сполучення різноманітних звуків, кольорів, тонів і т. ін.

Синxронізатор: 1. Пристрій, який забезпечує синхронізацію частин машин і механізмів. 2. Пристрій для безшумного й безударного перемикання шестерень коробки передач автомобільного двигуна. 3. Пристрій для синхронізації електричних машин при ввімкненні їх у загальну мережу для паралельної роботи.

Синагога: 1. Приміщення, що служить місцем громадського богослужіння і центром релігійного життя громади юдеїв. 2. Громада віруючих юдеїв, які поклоняються в одній молитовному приміщенні та формують собою спільноту.

Синай: бамбуковий меч, що використовується для тренування в сучасному самурайському фехтуванні.

Синалар: лікарський препарат. Застосовують при екземі, псоріазі, при свербіжі, алергічних станах шкіри й слизових оболонок тощо.

Синантроп: стародавня викопна людина. За типом близька до пітекантропа. Жив за антропогенового періоду кайнозою. Рештки С. знайдено в Китаї.

Синапси: мікроскопічні спеціалізовані утвори, через які передаються нервові збудження (імпульси).

Синархія: форма правління, при якій кілька людей разом реалізовують свої владні повноваження; співправління.

Сингамія: з'єднання чоловічої й жіночої статевих клітин (гамет) з утвовенням зиготи.

Сингармонізм: в деяких, переважно тюркських, мовах уподібнення (асиміляція) голосних звуків у слові кореневій голосній.

Сингл: гра в теніс, коли кожна сторона представлена одним гравцем.

Сингонія: група видів симетрії, до якої належать кристали з одним або кількома подібними елементами симетрії, напр., ромбічна С., тетрагональна С., моноклинна С.

Сингулярний: окремий, одиничний, єдиний; С-а (або особлива) точка — точка на діаграмі стану речовини і діаграмі склад-властивість, що відповідає хімічній сполуці постійного складу.

Сингулярність: 1. Одиничність сутності, події, явища. 2. мат. Точка, в якій щось (напр., значення функції) має нерегулярності поведінки (напр., прямує до нескінченності). 3. техн. Межа, за якою передбачення моделі втрачають зміст. 4. фіз. Гравітаційна С. — точка простору-часу, в якій величини, що описують гравітаційне поле, стають нескінченими або невизначеними. 5. астр. Космологічна С. — стан Всесвіту, для якого характерні нескінченні значення густини і температури речовини. 6. розм. Гіпотетичне майбутнє, коли обчислювальні можливості комп''ютера перевищать можливості людського мозку.

Синдактилія: природжене повне або часткове зрощення між собою двох і більше сусідніх пальців рук або ніг.

Синдесмія: рід двостулкових морських молюсків. Поширені в Атлантичному океані, Азовському й Чорному морях. Інша назва — абра.

Синдесмоз: з'єднання кісток між собою за допомогою зв'язок.

Синдесмологія: розділ анатомії, що вивчає типи зчленування кісток і зв'язки скелета.

Синдетикон: напіврідкий клей для паперу й картону.

Синдик: 1. У Стародавній Греції захисник на суді; в Стародавньому Римі періоду Імперії представник якоїсь корпорації. 2. За феодалізму в ряді західноєвропейських країн старшина гільдії. 3. В ряді країн голова місцевого самоврядування (в Італії до 1928 р., в сучасних окремих кантонах Швейцарії); назва деяких урядовців (у США); представник якої-небудь установи, корпорації тощо.

Синдикалізм: течія в робітничому русі. Синдикалісти вважають єдино можливим шляхом до соціалізму профспілковий рух і економічну боротьбу, заперечують політичну боротьбу, диктатуру пролетаріату. На їхню думку, синдикати повинні керувати суспільним виробництвом.

Синдикат: 1. Одна з форм монополії, метою якої є одержання надприбутку шляхом організації збуту продукції, характеризується, з одного боку, збереженням виробничої самостійності об'єднаних підприємств і, з другого, — втратою комерційної самостійності. 2. У Франції та в деяких країнах — назва професійних спілок.

Синдром Бонні і Клайда: сексуальний потяг до злочинців або до людей, що здійснили жахливі чи шокуючи вчинки; те ж саме, що й гібрістофілія.

Синдром Стокгольмський: психологічний стан, який описує підсвідомий травматичний зв'язок, взаємну або односторонню симпатію, яка виникає між жертвою і агресором в процесі застосування (або загрози застосування) насилля.

Синдром: сполучення ознак, симптомів, характерних для якого-небудь захворювання.

Синедріон: 1. В Стародавній Іудеї 3-1 ст. до н. е. рада старійшин, що виконувала функції вищого державного, релігійного й судового органу; в 1 ст. до н. е. — 1 ст. н. е., після встановлення римського панування, верховний суд Іудеї. 2. перен. Збори, рада, судилище.

Синекдоха: один із засобів підсилення виразності художньої мови, для якого характерне вживання назви частини замість цілого («Голова моя козацькая! Бувала ти у землях турецьких»), видового поняття замість родового («Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, сини Коперніка»), однини в значенні множини («Кругом Січі Запорожця Москаль облягає») або навпаки.

Синекліза: великий прогин земної кори в межах платформи.

Синекологія: розділ екології, що вивчає життя угруповань різних видів організмів.

Синекура: 1. За середньовіччя — доходна церковна посада, не пов'язана з певними обов'язками. 2. перен. Добре оплачувана посада, на якій майже нічого не треба робити.

Синематограф: застаріла назва кінематографа, кіно.

Синерама: одна з систем широкоекранного кіно, що передбачала проектування зображення одночасно з трьох синхронізованих 35-міліметрових проекторів на величезний, глибоко вигнутий, екран шириною 146°.

Синергетика: 1. Міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи. 2. Теорія самоорганізації в системах різноманітної природи.

Синергетичний: той, що стосується синергії. С. ефект — ефект, що перевищує сумарний ефект складових, що привели до цього ефекту.

Синергіди: дві клітини в зародковому мішку покритонасінних рослин, які становлять разом з яйцеклітиною яйцевий апарат.

Синергізм: синергія; явище посилення дії одного каталізатора додаванням іншого.

Синергісти: м'язи або групи м'язів, що діють спільно в одному й тому ж напрямі.

Синергія: сумарний ефект, особливість якого полягає у тому, що при взаємодії двох або більше факторів їх дія суттєво переважає ефект кожного окремого компонента у вигляді простої їх суми.

Синерезис: виділення рідкої фази з дисперсної структури (напр., гелю), що супроводиться зменшенням об'єму структури.

Синестезія: 1. Виникнення у людини відчуття не лише в чуттєвому органі, на який діє подразник, але й одночасно в іншому органі чуття (напр., шелест запахів, кольоровий звук). 2. Стилістичний прийом, при якому в одному тропі поєднуються різні, іноді далекі асоціації або одне почуття описується у термінах іншого; напр., «твій голос як вино для мене».

Синестети: люди, схильні до синестезії.

Синикліт: у Стародавній Греції та Римі — збори вищих сановників.

Синкліналь: складка верств гірських порід, опуклістю повернута донизу; в ядрі її залягають молодші породи, на крилах — давніші. Протилежне — антикліналь.

Синкліт: 1. У Стародавній Греції збори вищих сановників. 2. перен. Збори, зборище.

Синкопа: 1. Ритмічна фігура, що дає відхилення від норми того чи іншого метра (перенесення музичного наголосу). 2. Випадання звука або складу в середині слова, напр., вимова слова "возз'єднання" як "воз'єднання". 3. Глибока непритомність, спричинювана раптовим занепадом серцевої діяльності.

Синкратія: форма правління державою, в якій народ бере участь у законодавчій діяльності та державному управлінні, напр., шляхом голосування або через обраних представників.

Синкретизм: 1. книжн. Нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища. 2. філос. Різновид еклектизму, поєднання різнорідних, суперечливих, протилежних один одному поглядів.

Синовія: тягуча рідина в порожнині суглобів, яка змащує їх.

Синод: 1. Найвищий колегіальний орган Руської православної церкви. 2. У протестантській церкві — зібрання духовних і світських осіб для розв'язання найважливіших церковних справ.

Синодичний: той, що стосується видимого на небі положення небесного тіла відносно Сонця; С. місяць — проміжок часу між двома послідовними однойменними фазами Місяця, що дорівнює приблизно 29,53 доби; С. період обертання планети — проміжок часу між двома послідовними однойменними конфігураціями планети.

Синойкізм: у Стародавній Греції об'єднання раніше відокремлених родоплемінних общин, поселень або міст у єдине політичне ціле (поліс) у зв'язку з виникненням класового суспільства й становленням держави.

Синонім: 1. Слово, близьке або тотожне за значенням до іншого, але відмінне від нього за звучанням. 2. книжн. Тотожне поняття.

Синоніміка: 1. Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2. Сукупність синонімів у певній мові. Інша назва — синоніміка.

Синонімія: 1. Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2. Сукупність синонімів у певній мові.

Синопсис: 1. Загальний огляд; зведення; збірник статей різних авторів з певного предмета, або зведення різних матеріалів з одного питання. Термін вживається переважно для історичних творів. 2. Зведення тлумачень "священного" письма та інших релігійних творів.

Синопсія: зорово-слухові асоціації, що ґрунтуються на емоційно-смисловому оцінюванні тембрів і тональностей.

Синоптика: те саме, що й синоптична метеорологія.

Синоптична метеорологія: розділ метеорології, що вивчає процеси формування погоди з метою її завбачення.

Синоптичний: зведений; той, що дає огляд усіх частин складного цілого; С-а карта (карта погоди) географічна карта, на якій позначено результати спостережень, проведених одночасно на мережі метеостанцій.

Синоптофор: прилад для лікування косоокості.

Синостоз: щільне зрощення двох кісток за допомогою кісткової тканини (напр., зрощення черепних кісток у дорослої людини).

Синоцератопс: рід динозаврів ряду цератопси, що жили в пізньому крейдяному періоді, на території нинішньої Азії.

Синтаксис: 1. Розділ граматики, який вивчає способи поєднання й розміщення слів у мові. 2. Будова речення і словосполучення і способи поєднання слів у реченні та словосполученні, властиві тій чи іншій мові, певному авторові, твору.

Синтез: 1. Єднання, поєднання, сполучення. 2. Єдність, цілісність певних сполучених, пов'язаних між собою явищ, предметів дійсності. 3. Узагальнення, висновок із чого-небудь. 4. хім. Одержання чи утворення складних хімічних речовин або елементів.

Синтезатор: електронний музичний інструмент, який створює звук за допомогою одного або декількох генераторів звукових хвиль. Необхідне звучання досягається за рахунок зміни властивостей електричного сигналу (у аналогових С.), або ж методом налаштування параметрів центрального процесора (у цифрових С.).

Синтетичний: 1. Який грунтується на синтезі, на його застосуванні. 2. книжн. Який з'єднує окремі елементи, частини в єдине ціле. 3. хім. Стосується синтезу, який здійснює синтез.

Синтоїзм: політеїстична релігія, що сформувалася на основі елементів анімістичних та фетишстичних культів; пізніше зазнала впливу буддизму й конфуціанства. В 1868-1946 рр. С. був державною релігією Японії. Основа синто полягає в поклонінню природним силам і явищам, які володіють духовною сутністю.

Синус: 1. мат. Одна з тригонометричних функцій гострого кута, яка у прямокутному трикутнику дорівнює відношенню катета, протилежного цьому кутові, до гіпотенузи. 2. анат. Порожнина, заглибина в якомусь органі.

Синусоїда: графік функції у = sin х.

Синхондроз: нерухоме або малорухоме з'єднання кісток за допомогою хряща.

Синхро...: у складних словах вказує на одночасність дій.

Синхрогенератор: прилад, що виробляє сигнали, які забезпечують синхронізацію роботи окремих пристроїв чи вузлів складніших пристроїв або систем.

Синхромія: одна з назв мозаїчного друку, коли одночасно друкують кількома фарбами з однієї друкарської форми.

Синхронізація: 1. Приведення двох чи кількох періодично змінюваних явищ до точної взаємної відповідності періодів їхнього перебігу, до збігу часу початку й кінця цих періодів. 2. Поява на електроенцефалограмі, яку записують від різних ділянок кори головного мозку або інших нервових утворів, біоелектричних потенціалів з однаковою частотою або фазою. 3. С. даних — усунення відмінностей між двома групами даних. 4. С. процесів — узгоджене протікання кількох процесів, коли їх певні стадії відбуваються в певному порядку, або одночасно.

Синхронізм: точний збіг і зв'язок у часі двох або кількох явищ, одночасність і паралельність дії чого-небудь.

Синхронія: 1. Співіснування мовних явищ в ту саму історичну епоху. 2. Те саме, що й синхронізм.

Синхронний: 1. Який відбувається, діє паралельно, який точно збігається з іншими періодично змінними явищами чи процесами; одночасний. 2. техн. Який грунтується на застосуванні принципу синхронізму.

Синхроноскоп: електровимірювальний прилад, що показує наявність синхронізації коливальних процесів у двох колах змінного струму.

Синхротрон: циклічний резонансний прискорювач електронів.

Синхрофазотрон: циклічний резонансний прискорювач протонів, де вони багаторазово проходять через електричне поле, частота якого зростає з швидкістю частинок.

Синхроциклотрон: те саме, що й фазотрон.

Синцитій: одна з форм організації протоплазми у тканинах організмів. Під С. здебільшого розуміють сітчасту структуру — сукупність ядерно-протоплазматичних ділянок, з'єднаних перемичками протоплазми.

Сипаї: 1. В Індії у XVIII - 1-й половині XXст. — наймані війська англійських та інших європейських колонізаторів, рекрутовані з місцевого населення. 2. В Османській імперії — дворянська кіннота турецьких султанів.

Сипахи: різновид важкої кавалерії часів Османської імперії, що поряд з яничарами до середини XVIII ст. складали основу її армії і виконували військові та поліцейські функції. С. були привілейованим військовим станом, що мав дохід з ленних володінь, за рахунок якого підтримував власну боєздатність та в разі потреби споряджував невеликий загін кінноти і зброєносців. Інша назва — спаги.

Сирена: 1. У грецькій міфології — морська німфа (жінка з риб'ячим хвостом або птах з жіночою головою), що своїм співом зваблювала мореплавців у смертельно небезпечні, згубні місця. 2. Хвостате земноводне з довгим змієподібним тілом, що зберігає протягом усього життя зовнішні зября. 3. Ряд великих рослиноїдних водяних ссавців з ластами і хвостатим плавцем, що зустрічається в теплих морях і річках. 4. фіз. Прилад для одержання звуків різної висоти і для вимірювання кількості звукових коливань. 5. Апарат, прилад, що може давати звуки великої сили й будь-якого тону; сигнальний гудок, що дає різкий, далеко чутний звук. 6. перен. Спокусливі красуні, що зачаровують своїм голосом.

Сирени: ряд водяних ссавців. Живуть в Атлантичному та Індійському океанах. Великі рослиноїдні тварини (дюгонь, ламантин тощо). Об'єкт промислу. Інша назва — сиреноподібні.

Сиринкс: духовий музичний інструмент. Різновид багатоствольної флейти.

Сироко: сильний теплий вітер південного та південно-східного напряму, характерний для країн Середземномор'я.

Сироп: 1. Концентрований розчин цукру звичайно у фруктовому або ягідному соку. 2. фарм. Густий відвар з лікарських трав і т. ін.

Сиртакі: груповий танок за мотивами грецьких народних танців.

Сисаль: жорстке, грубе натуральне текстильне волокно, що його одержують з листків агави. Використовують для виготовлення канатів, сіток, щіток тощо. Від назви мексіканського порту Сісаль на півострові Юкатан. Інша назва — сизаль.

Система: 1. Порядок, зумовлений правильним розташуванням частин, стрункий ряд, зв'язане ціле. 2. Сукупність принципів, покладених в основу певного вчення. 3. Форма суспільного устрою (напр., державна С.). 4. Форма, спосіб побудови, організація чогось (напр., виборча С.). 5. Сукупність господарських одиниць, установ, організаційно об'єднаних у єдине ціле (напр., С. кооперації). 6. Сукупність частин, пов'язаних спільною функцією (напр., серцево-судинна С.). 7. Сукупність гірських порід, що характеризуються певною викопною фауною й флорою. 8. С. відліку — тіло або група незмінно розташованих одне до одного тіл, відносно якого (яких) визначають рух іншого тіла чи місце події в певний момент часу.

Систематизувати: розподіляти у визначеному порядку і зв'язку частин чого-небудь; діяти в певній послідовності.

Систематика: 1. Групування, класифікація предметів і явищ. 2. Розділ ботаніки або зоології, який класифікує, розподіляє на види, роди, родини і т. ін. та описує існуючі й вимерлі рослини чи тварини.

Систематичний: 1. Який являє собою систему, побудований, упорядкований за певним планом, систематизований. 2. Який спирається на певну систему, суворо планомірний. 3. Постійний, регулярний.

Системологія: область науково-практичної діяльності, що вивчає і використовує системність, організацію та самоорганізацію об'єктів, процесів і явищ у природі, науці, техніці, суспільстві і психології особистості.

Системотехніка: напрям у кібернетиці, що вивчає питання планування, конструювання й поведінки складних інформаційних систем, основу яких становлять обчислювальні машини.

Систола: 1. Скорочення довгого складу в античному вірші, як правило, в тому випадку, коли довгий склад попадає на позицію короткого. 2. Одна з фаз серцевого циклу; скорочення м'язів серця після розслаблення їх (діастола). Внаслідок С. кров нагнітається в артеріальну систему.

Ситал: міцний і жаротривкий матеріал, що виготовляється на основі скла спеціальною термічною обробкою. Застосовують для виробництва облицьовувальних плиток, труб, ізоляторів, жаротривкого посуду, лопатей турбін тощо.

Ситар: народний струнний інструмент типу лютні, поширений в Індії і країнах Середньої Азії.

Ситець: легка бавовняна гладкофарбована або набивна тканина полотняного переплетення, що отримується при спеціальній обробці міткалю за допомогою фарбувально-оздоблювальних операцій.

Ситуація: 1. Сукупність умов і обставин, шо створюють певне становище, викликають ті чи інші взаємини людей; стан, положення, обстановка. 2. спец. Зображення на карті або плані рельєфу місцевості; розташування чого-небудь.

Сифілідологія: розділ медицини, що вивчає сифіліс.

Сифіліс: хронічна інфекційна венерична хвороба, що викликається бактерією блідою спірохетою і проявляється у різних ураженнях шкіри, внутрішніх органів, нервової системи тощо. Від імені Сіфілуса — персонажа поеми італійського лікаря Дж. Фракасторо, присвяченої описові цієї хвороби. Інша назва — люес.

Сифілома: те саме, що й гума.

Сифон: 1. Вигнута трубка з колінами різної довжини, якою переливають рідину з однієї посудини в іншу, розташовану нижче. 2. Посудина для газованої води та інших шипучих напоїв, які виливаються з неї через трубку під тиском вуглекислоти. 3. спец. Пристрій для підсилення тяги в топці паровоза під час стоянки. 4. спец. У деяких молюсків — орган, що має вигляд трубки.

Сифонофори: підклас безхребетних тварин класу гідроїдних. Колоніальні вільноплаваючі організми, поширені здебільшого в тропічних і теплих морях.

Сициліана: 1. Старовинний італійський танець. 2. У середньовічній італійській поезії — восьмирядкова строфа з двома римами.

Сі: сьомий ступінь основного музичного звукоряду.

Сіаманг: рід людиноподібних мавп родини гібонових ряду приматів. Батьківщина — острів Суматра і півострів Малакка.

Сієніт: глибинна магматична гірська порода, що складається головним чином з лужних польових шпатів та одного або кількох мінералів. Використовують як будівельний матеріал. Від грецької назви давньоєгипетського м. Сін — Сієна (тепер — Асуан).

Сієна: темно-жовта фарба. Від назви провінції і міста Сієни в Італії. Інша назва — тердесієн.

Сієра: назва гірських хребтів на Піренейському півострові, в Південній та Центральній Америці; сьєра.

Сієста: в Іспанії, Італії, країнах Латинської Америки — післяобідній відпочинок.

Сізіф: 1. За давньогрецькою міфологією син Еола, що за провину перед богами був покараний — змушений вічно викочувати на гору великий камінь, який з вершини щоразу скочувався вниз, і С. доводилося все починати знову. 2. перен. Сізіфова праця — важка й виснажлива, але безплідна праця.

Сімург: фантастична істота іранської міфології, король усіх птахів, що сидить під Вічним Деревом Життя, на якому росте все насіння світу, і помахами крил розсипає це насіння, а вітер та дощ розносять його по цілому світі.

Сінтя: японський зелений чай, який збирається в кінці квітня — на початку травня; С. використовується лише у рік збору на противагу чаю котя, яким іменйють чай С., зібраний минулого року.

Сіонізм: націоналістична ідеологія і політична практика євреїв. Організаційно оформився в 1897 р., коли було створено "Всесвітню сіоністську організацію", яка проголосила своєю метою переселення всіх євреїв до Палестини (до "священної" гори Сіон — звідки й назва) й відродження там біблійної ізраїльської держави.

Сірінга: 1. У давньогрецькій міфології — наяда з Аркадії, яку переслідував Пан. 1. Давньогрецький музичний інструмент, вид повздовжньої флейти. Багатоствольна С. має назву панфлейта.

Сіраки: група іранських племен, які в IV I ст до н.е. кочували на північ від ріки Кубань. Сіракське об'єднання було знищено аланами, самі С. були частково інкорпоровані до нових аланських об'єднань, частково мігрували до Таврики та Закавказзя.

Сіті: центральна частина Лондона, де зосереджено контори та правління найбільших банків, фондова й товарна біржі. С.- синонім англійської фінансової олігархії.

Скабіоза: рід багато-, іноді однорічних трав'янистих рослин родини черсакових. Поширені в Європі, Азії та Африці. Деякі види вирощують як декоративні.

Скальд: давньоскандинавський поет-співець в 9- 13 ст., який оспівував битви й походи вікінгів і конунгів.

Скальп: волосся з шкірою, здерте з голови переможеного ворога; в минулому — воєнний трофей у деяких галльських, скіфських, індіанських племен.

Скальпель: невеликий суцільнометалевий ніж, що його застосовують у хірургічній практиці для розрізування тканин.

Скальпування: видалення з голови шматка шкіри разом з волосяним покривом. Використовувалось для отримання скальпа — військового трофею.

Скаляр: величина, яка повністю визначається своїм числовим значенням (напр., об'єм, питома вага тіла).

Скалярний: той, що визначається лише числовим значенням; С. добуток двох векторів — число, що дорівнює добуткові довжин цих векторів на косинус кута між ними.

Скандій: хімічний елемент, символ Sc, ат. н. 21; сріблястий метал з жовтим полиском; належить до рідкісноземельних елементів. Застосовують С. у вигляді сплавів з різними металами, в металургії, медицині, хімічній промисловості тощо. Від назви Скандінавського півострова.

Скандувати: 1. Вимовляти чітко, виділяючи наголошевяй склад у кожній стопі вірша. 2. Голосно одночасно вигукувати слово, вислів, під час демонстрацій, на спортивному змаганні тощо.

Сканер: 1. Прилад для виявлення злоякісних пухлин шляхом спостереження над розподілом радіоактивних ізотопів, введених в організм людини. 2. Пристрій для зчитування графічної інформації і претворення її у цифровой формат. 3. У програмуванні — частина компілятора, яка здійснює лексичний аналіз.

Сканограма: графічне зображення пухлинних новоутворень, що одержують на сканері; скенограма.

Сканування: виявлення злоякісних пухлин за допомогою сканера.

Скарабей: 1. Рід пластинчатовусих жуків. Поширені переважно в Південній Європі, Північній Африці, в Малій і Передній Азії. 2. В Стародавньому Єгипті — висічені з каменю зображення жука, що були предметами культу, амулетами, прикрасами.

Скарифікатор: 1. Машина для руйнування цілості твердої оболонки насіння (скарифікації) з метою підвищення його схожості. 2. Ножичок, що ним розсікають шкіру при щепленнях (віспи, дифтерії, скарлатини).

Скарифікація: штучне пошкодження оболонки насіння деяких рослин для кращого вбирання ним вологи, потрібної для набрякання та проростання. Підвищує схожість.

Скарлатина: гостре інфекційне захворювання людини (переважно дитячого віку). Характеризується загальною інтоксикацією, яскравим почервонінням м'якого піднебіння і язичка, збільшенням лімфатичних вузлів шиї, дрібнокрапковим висипом.

Скарн: гірська порода, що перетворюється під дією розтопленої магми або гарячих водних розчинів на вапняки, доломіти і мергелі і складається із силікатів кальцію, магнію, заліза.

Скат (1): похила підземна гірнича виробка, що не має безпосереднього виходу на земну поверхню й призначена для спускання корисних копалин, пустих порід і т. ін. самопливом.

Скат (2): 1. Колесо автомобіля, а також комплект гумових деталей автомобільного колеса. 2. Комплект колісних пар паровоза, вагона.

Скат (3): велика хижа морська риба ряду акулоподібних з плоским тілом і вузьким хвостом; підряд риб ряду акулоподібних. Деякі, напр., електричні С., мають електричні органи. Поширені головним чином у морях, окремі — в річках Південної Америки.

Скатол: органічна сполука, безбарвні кристали з неприємним запахом. Утворюються від гниття білкових речовин. Застосовують у парфюмерії.

Скаут: 1. Член дитячої або юнацької організації військово-політичного характеру. 2. Шукач молодих талантів, обдарованих людей.

Скаутизм: одна з форм дитячого та юнацького руху. Виникла в Англії в 1907 р. Мета створення скаутських загонів — виховання дітей і молоді в дусі відданості батьківщині.

Скафандр: спеціальний одяг із шоломом і дихальним апаратом, що ізолює людину від зовнішнього середовища (рідинного, газоподібного або від розрідженого простору).

Скафізм: давній персидський метод страти, який полягав в тому, що жертву, укладену в човен, годували так, щоб викликати у неї понос, і додатково обмазану медом пускали плавати в стоячій воді, щоб комахи, приваблені каловими масами і медом, повільно її поїдали.

Скафокефалія: аномалія форми голови — довгий, вузький череп, схожий на човен, з сильно виступаючим лобом і потилицею.

Сквайр: 1. Скорочена форма англійського дворянського титула — есквайра. 2. В США і Англії ввічлива форма звертання до суддів і місцевих службових осіб. Інша назва — есквайр.

Скватер: 1. Фермер-колоніст, що зайняв вільну, необроблену ділянку землі при колонізації в США, Канаді, Австралії і Новій Зеландії. 2. В Австралії скотар, що орендує для своїх стад необроблені ділянки землі. 3. Дрібний орендар.

Сквер: озеленена ділянка громадського користування для відпочинку на території населеного пункту; відіграє і декоративну роль.

Сквотери: особи, що самовільно заселяються в покинуті або незайняті будівлі чи приміщення, не маючи жодних юридичних підстав на їх використання.

Сквотинг: самовільне заселення покинутого або незайнятого приміщення або будівлі особами, які не є їх юридичними власниками або орендарями, а також не мають інших дозволів на їх використання.

Сквош: ігровий вид спорту в м'яч з використанням ракетки на закритому чотирма стінами корті.

Скеб: лайливе прізвисько штрейкбрехерів в Англії й США.

Скейтборд: дошка на коліщатах невеликого розміру. Може використовуватись як спортивний або транспортний пристрій.

Скелет: 1. Сукупність кісток, що становлять тверду основу тіла людини та хребетних тварин; кістяк. 2. Тверда основа дерева. 3. Каркас чого-небудь.

Скенатрон: прилад, застосовуваний для кольороподільної коректури; різновид кольорокоректора.

Скепсис: сумнів, недовіра до чогось.

Скептик: 1. Послідовник скептицизму (у знач 1). 2. Той, хто до всього ставиться критично-недовірливо, в усьому сумнівається.

Скептицизм: 1. Філософська концепція, яка піддає сумніву можливість пізнання об'єктивності дійсності. 2. Критично-недовірливе ставлення до чого-небудь, сумнів у можливості або істинності чогось.

Скерцо: невеликий музичний твір у швидкому темпі з підкресленим ритмом; частина великого музичного твору (симфонії, сонати) у такому темпі.

Скет: безтекстова, поскладова манера співу з імітацією звучання окремих інструментів.

Скетинг-ринк: майданчик з асфальтованим або дерев'яним покриттям для катання на роликових ковзанах.

Скетч: 1. Ескіз, начерк малюнка. 2. Коротка вистава-жарт, побудована на гострих сценічних ситуаціях.

Скипидар: летка складова частина смоли хвойних дерев. С. — суміш терпенів; безбарвна прозора рідина з характерним запахом. Добре розчиняє жири, лаки, смоли, каучук.

Скіадій: головний убір (камилавка) візантійських імператорів і його сановників.

Скіаскопія: тіньовий метод визначення рефракції ока.

Скіатрон: різновид електронно-променевої трубки для перетворення електричних сигналів на видиме зображення.

Скікрос: спуск на лижах спеціально підготовленою трасою з віражами і трамплінами; олімпійська дисципліна (з 2010 р.).

Скімінг: шахрайство шляхом зчитування даних з допомогою спеціального обладнання, яке фіксує дані магнітної стрічки банківської картки і її пін-код.

Скімер: пристрій для скімінгу — представляє собою, як правило, автономний блок, що встановлюється в картоприймач для зчитування інформації з магнітної стрічки банківської карти.

Скін-ефект: проходження змінного електричного струму високої частоти не через увесь переріз провідника, а переважно лише в поверхневому шарі. Інша назва — поверхневий ефект.

Скінхед: представник субкультури, що виникла серед робочого класу та молодих людей у Великобританії в 1969 році, а потім поширились на інші частини світу. Політичний спектр в С. коливається від ультраправих, до вкрай лівих, хоча багато скінхедів є аполітичними.

Скіп: підйомний саморозвантажуваний короб, що рухається за допомогою каната по жорстких напрямних пристроях, застосовується для піднімання корисних копалин або породи з шахт на поверхню.

Скіпетр: оздоблена дорогоцінним камінням і різьбленням палиця, що є символом, знаком царської влади; берло, булава.

Скіф: вузький і довгий спортивний човен для змагань з академічної греблі.

Склавіни: назва слов'янських племен, які розселились на північ від Дунаю, у візантійських греко- і латиномовних джерелах VI століття.

Склера: білкова оболонка ока. Є основною частиною щільної стінки очного яблука, яка забезпечує сталість розмірів і форми ока.

Склереїди: у рослин — товстостінні клітини механічної тканини; переважно здерев'янілі. Інша назва — кам'янисті клітини.

Склеренхіма: тканина рослини, що складається із щільнорозташованих клітин з потовщеними здерев'янілими оболонками, які надають органам рослин міцності.

Склерит: запалення білкової оболонки ока.

Склерифікація: потовщення й здерев'яніння оболонок рослинних клітин. Підвищує міцність тканин; спричинює утворення склеренхіми й склереїд.

Склеро...: у складних словах відповідає поняттям "затвердіння", "ущільнення".

Склеродерма: хронічне захворювання шкіри людини, що характеризується ущільненням шкіри й підшкірної клітковини.

Склеродермія: хронічне захворювання шкіри людини, що характеризується ущільненням шкіри й підшкірної клітковини; склеродерма.

Склероз: процес в організмі людини й тварин, що полягає в розростанні сполучної тканини в органах (напр., судинах мозку, серці тощо). Причинами С. можуть бути порушення обміну речовин, хронічні запальні процеси, отруєння тощо.

Склерома: інфекційне захворювання дихальних шляхів людини, що спричинюється мікробом — паличкою Фріша — Волковича, коли вона потрапляє на слизову оболонку дихальних шляхів.

Склерометр: 1. Прилад для вимірювання твердості кристалів. 2. Прилад для вимірювання "жорсткості" рентгенівського проміння.

Склерометрія: вимірювання твердості мінералів, кристалів тощо за допомогою склерометра.

Склерон: сплав алюмінію з цинком, міддю, марганцем тощо. Застосовують у машинобудуванні, авіаційній промисловості.

Склеропротеїни: те саме, що й протеїноїди.

Склероскоп: прилад для визначення твердості металів та інших матеріалів.

Склеротиніози: хвороби рослин, спричинювані сумчастими грибами роду склеротинія. Уражують плодові, польові, овочеві та інші рослини.

Склеротинія: рід сумчастих грибів (аскоміцетів) із групи дискоміцетів. Здебільшого паразити вищих рослин. Спричинюють хвороби рослин — склеотиніози.

Склеротомія: хірургічна операція, яку застосовують при глаукомі з метою зниження внутрішньоочного тиску.

Склерофіти: рослини з жорсткими листками, що мають товсту кутикулу, і дуже розвинені механічні тканини (ковила, типчак, сосна тощо).

Склероциніози: хвороби рослин, спричинювані сумчастими грибами роду склеротинія. Уражують плодові, польові, овочеві та інші рослини. Інша назва — склеротиніози.

Склероцій: стадія спокою грибниці деяких грибів (ріжків, склеротинії тощо). Являє собою щільне переплетення гіфів. За сприятливих умов С. проростає.

Сколіоз: викривлення хребта у людини, що характеризується викривленням у фронтальній (боковій) площині з розворотом хребців (торсія) навколо своєї вертикальної осі, що веде до функціональних порушень у роботі органів грудної клітки, а також до косметичних дефектів. Найчастіше виникає у дітей внаслідок перенесених рахіту, поліомієліту тощо.

Сколопендра: рід членистоногих тварин підкласу губоногих класу багатоніжок. Поширені в теплих країнах з сухим кліматом. Укуси С. болісні, а деяких тропічних видів (напр., С. гігантської) смертельні.

Сконто: в міжнародній торгівлі — знижка з базисної ціни товару, що передбачається договором купівлі-продажу при оплаті його готівкою або достроково.

Сконтрація: взаємне зарахування зустрічних платіжних вимог між установами або особами.

Скополія: рід багаторічних трав'янистих рослин родини пасльонових. Отруйні. Поширені в Європі й Східній Азії. З кореневищ деяких видів добувають алкалоїди — атропін, скополамін і гіосціамін, що їх застосовують у медицині. Від прізвища італійського вченого Г. Скополі.

Скорбут: захворювання людини, спричинюване недостатньою кількістю в їжі вітаміну С (аскорбінової кислоти). Інша назва — цинга.

Скорзонера: рід багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Поширені в Європі та Азії. У багатьох видів кореневища їстівні.

Скородит: мінерал класу фосфатів, білого, зеленуватого й бурого кольору. Сировина для одержання миш'якового кальцію.

Скорпена: рід риб родини скорпенових. Поширені в прибережній зоні переважно субтропічних морів; морський йорж. Промислове значення невелике.

Скорпіон: 1 . Отруйна членистонога тварина ряду павукоподібних, поширена у країнах з теплим і жарким кліматом. 2. Сузір'я Південної півкулі неба з яскравою зіркою Антарес. 3. перен. Про підступну, підлу людину. 4. У давнину — метальна машина, вид балісти.

Скотленд-ярд: 1. Центральне управління лондонської поліції (за колишнім її місцеперебуванням), політичної поліції та розшукового відділу. 2. Лондонська кримінальна поліція.

Скотома: обмежений (острівковий) дефект у полі зору ока.

Скотч (1): солодове або зернове віскі, що виробляється в Шотландії.

Скотч (2): плівкова стрічка з клейовим покриттям. Від назви торгової марки компанії 3М.

Скрап: металева сировина (відходи виробництва, брухт), яку переплавляють на придатний метал.

Скреб: тип рослинності посушливих районів Австралії, що складається переважно з вічнозелених колючих чагарників.

Скрепер: будівельна землерийно-транспортна машина з підйомно-поворотним ковшем з ножами, що зрізають шари грунту.

Скрипторій: майстерня західноєвропейських монастирів (6 — 12 ст.), в якій переписували книги.

Скрофульоз: туберкульозне ураження шийних лімфатичних вузлів. Інша назва — золотуха.

Скруб: тип низькорослої рослинності посушливих районів Австралії, що складається переважно з вічнозелених колючих чагарників; скреб.

Скрубер: циліндричний апарат, де промисловий газ (напр., доменний) очищають від небажаних домішок (напр., пилу) рідиною (переважно водою), яка стикається з ним.

Скрупул: 1. Давньо-римська міра площі — становила 1/288 югера (100 кв. римських фута, бл. 8,74 м². 2. Давньо-римська міра ваги — 1/24 унції або 1/288 лібри (близько 1,137 г). 3. Давньо-римська міра часу — 1/24 години. 4. У англійській системі мір 1 С. = 1,295 978 196 048 120 г.

Скрупульозний: 1. Надзвичайно ретельний, точний до дрібниць. 2. Дріб'язковий. 3. Педантичний.

Скудо: старовинна італійська срібна або золота монета.

Скудутіс: литовський народний духовий інструмент типу багатоствольної (з кількох трубок) флейти; скудучяй.

Скудучяй: литовський народний духовий інструмент типу багатоствольної (з кількох трубок) флейти.

Скульптор: 1. Митець, який працює в галузі скульптури. 2. Невелике сузір'я в Південній півкулі неба.

Скульптура: 1. Вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну або рельєфну форму і виконуються способом витісування, виливання, різьблення, ліплення тощо з твердих чи пластичних матеріалів (каменю, металу, дерева, глини, і т. ін.) 2. Твір цього виду мистецтва (статуя, бюст, барельєф і т. ін.).

Скумбрія: вид риб родини скумбрієвих ряду окунеподібних. Поширені вздовж узбережжя Європи й Північної Америки. Цінний об'єкт промислу. Інші назви — макрель, баламут.

Скумпія: кущ або невелике дерево із зеленувато-жовтою деревиною та дрібними квіточками, зібраними у великі волоті; рай-дерево.

Скунс: ссавці родини скунсових. Відомі завдяки пахучим анальним залозам, якими виділяють їдку речовину зі стійким неприємним запахом. Вага від 0,5 до 4,5 кг. Мають на спині характерні білі смуги або плями. Поширені в Північній та Південній Америці. Найближчі родичі — борсуки. Об'єкт полювання й розведення заради цінного хутра. Інша назва — смердючка.

Скупщина: 1. В Югославії найвищий орган влади федерації (Союзна С.) і республік (республіканські С.).

Скутер: 1. Легкий мотоцикл з двигуном, розміщенним під сидінням. 2. Апарат для індивідуального підводного плавання. 3. Легкий ковзний човен з плоским дном і підвісним двигуном.

Скутерудит: мінерал класу персульфідів; олов'яно-білого, сталево-сірого кольору. Руда кобальту. Від назви місцевості Скуттеруд (Норвегія).

Слайд: 1. Рухоме сидіння у гоночному човні, яке дає можливість гребцеві краще використовувати силу ніг і подовжувати занесення весел. 2. Кольоровий діапозитив.

Слалом: 1. Вид лижного спорту — швидкісний спуск із гір на лижах за звивистим маршрутом, який позначається контрольними віхами, прапорцями. 2. Змагання в спуску по гірських потоках на одиночних байдарках.

Сленг: 1. Розмовний варіант професіонального мовлення; жаргон. 2. Жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків, які, проникаючи в літературну мову, набувають помітного емоційно-експресивного забарвлення.

Слеш: 1. Типографський знак у вигляді тонкої прямої лінії, нахиленій вправо (/). 2. Знак дробу.

Слешер: жанр художніх кінофільмів, для якого характерна, як правило, наявність вбивці-психопата, що переслідує і криваво вбиває багатьох людей.

Сліп: 1. Механічний пристрій для спуску кораблів на воду і підйому їх. 2. Похилий майданчик на китобійній базі, по якому підіймають на палубу китів, а на великих риболовних траулерах для підйому на палубу трала з рибою. 3. Видрук з платіжного терміналу при здійсненні купівлі за платіжною картою. 4. Документ, складений страховим брокером, про великий ризик і умови його страхування.

Слоган: слово або фраза, які виражають позицію або мету, яку планується досягти. Рекламний С. — суть рекламного повідомлення.

Сляб: плоска прямокутна заготовка великого перерізу, утворена прокатуванням сталевого зливка на слябінґу (або установках неперервного лиття) і призначена для виготовлення листової сталі.

Слябінг: потужний прокатний стан для обтискання важких (до 10 м і більше) сталевих зливків на сляби. На відміну від блюмінга, у С., крім горизонтальних, є й вертикальні прокатні валки.

Смальта: 1. Яскраво-синя фарба для фарбування паперу, скла, гончарних виробів і т. ін. 2. Непрозоре кольорове скло, яке застосовують у мозаїці.

Смальтин: мінерал персульфідів. Білий, сірий з металічним блиском. Сировина для одержання нікелю й кобальту.

Смарагд: коштовний прозорий камінь яскраво-зеленого забарвлення. Головні критерії якості С. — колір і прозорість. Натуральні С. майже завжди мають тріщини і розколи.

Смарагдовий: кольору самарагду, насичено-зеленого забарвлення.

Смартмоб: форма соціальної організації, сомоструктурування якої відбувається з допомогою децентралізованого використання високотехнологічних засобів (інтернету, електронної пошти, мобільного звя'зку і т. п.).

Смегма: суміш секрета сальних залоз крайньої плоті, відмерлої епітеліальної тканини і вологи.

Смеш: у тенісі — удар по м'ячу, що летить над головою, для того щоб приземлити його на полі противника.

Смітсоніт: мінерал класу карбонатів, білого кольору з зеленуватим, буруватим або сіруватим відтінками. Руда цинку. Від прізвища англійського мінералога Д. Смітсона.

Смоґ: густий туман, змішаний з димом, кіптявою, викидами промислових виробництв, транспорту.

Смокінг: один з видів чоловічого вечірнього костюма — піджак з чорного сукна з обшитими шовком бортами. Носять з білою сорочкою з високим накрохмаленим коміром, галстуком-метеликом, широким поясом і нелакованими шкіряними туфлями.

Смріті: священні тексти індуїзму, які вважаються похідними у порівнянні з текстами шруті, оскільки не мають безпосередньо божественного походження.

Смузі: густий напій, коктейль, приготований шляхом збивання стану пюре натуральних інгредієнтів — свіжих або свіжозаморожених фруктів, овочів, ягід, молока, йогурту, кефіру, морозива, вершків.

Снайпер: 1. Стрілець, що володіє мистецтвом влучної стрільби, як правило, із укриття або замаскованої засідки. 2. перен. Той, хто досяг великого вміння, високої майстерності.

Снаф: подрібнений тютюн для бездимного споживання, як правило, вдихання носом.

Снекар: невеликий (до 30 м) дерев'яний корабель вікінгів; управлялися квадратним вітрилом, мали 25-30 пар весел і у відкритому морі могли розвивати швидкість 15-20 вузлів.

Снерфер: пристрій для ковзання во снігу. Нагадує сноуборд, однак не має кріплень для ніг, а управління здійснюється за допомогою мотузки, прив'язаної до носа С.

Сноб: 1. Простолюдин на противагу людині аристократичного походження. 2. Людина, яка беззастережно схиляється перед модами, манерами, смаками — усім, що прийнято в певному середовищі, претендує на вишукано-витончений смак, на винятковий коло занять, інтересів; ферб.

Снобізм: поведінка, манери, властиві снобові — індивіда, який претендує на елітарність, що полягає в захопленні всім першокласним, що має характеризувати інтелектуальну й освічену людину.

Сноуборд: спортивний снаряд, призначений для швидкісного спуску з засніжених схилів і гір. Складається з ковзної поверхні, що стикається з снігом, підставки, на яку встановлено кріплення для ніг і металевого канта, що проходить по краю усього снаряди та призначеного для управління рухом.

Сноубординг: вид спорту, що полягає в спуску із засніжених схилів і гір на спеціальному снаряді — сноуборді. Підрозділяється на декілька різновидів — спортивний, фрірайд, фрістайл, джибінг.

Сноубордкрос: зимовий олімпійський вид спорту, дисципліна сноубордингу, в якій спортсмени змагають у швидкісному спуску спеціально підготовленою трасою. У С. одночасно стартує група сноубордистів, зазвичай чотири. Входить до програми Олімпійських ігор, починаючи з Турінської олімпіади 2006 р. Інша назва — бордеркрос.

Снукер: різновид більярдної гри, в якій слід набрати максимальну кількість очок шляхом закочування кольорових куль у лузи. Для С. використовується більший від традиційного стіл і спеціальної форми лузи.

Соверен: золота монета, колишня грошова одиниця Англії та залежних від неї країн Середнього Сходу. Вперше випущена в 1489 році за часів короля Генріха VII номіналом 1 фунт стерлінгів (20 шилінгів). Названа по зображенню короля на троні («суверена»). Вміст чистого золота в монеті мінявся з часом з 15,55 г до 7,32 (у 1817 р.).

Соїнарі: грузинський духовий інструмент типу флейти. Інша назва — ларчемі.

Соланіни: група органічних речовин — глікоалкалоїдів. Виявлені в рослинах родини пасльонових. У великих кількостях отруйні. Особливо багато С. у ростках та позеленілих бульбах картоплі.

Солано: сухий гарячий вітер в Іспанії.

Солдат: 1. У Давньому Римі — воїн-найманець, що служив за фіксовану платню. 2. Найнижче військове звання в арміях багатьох держав; рядовий. 3. перен. Людина, що володіє військовими знаннями незалежно від звання. 3. розм. Людина, що присвятила себе служінню якійсь справі.

Соленоїд: звитий у вигляді спіралі (котушки) провідник, де, пропускаючи постійний електричий струм, утворюють магнітний потік, подібний до потоку в довгому постійному магніті.

Солецизм: синтаксична помилка; неправильний граматичний зворот у художньому творі. Від назви м. Соли — давньогрецької колонії, де погано володіли грецькою мовою.

Солід: золота римська монета, що дорівнювала 1/72 золотого фунта (4,55 г); з 324 р.- основна монетна і лічильно-грошова одиниця Римської держави, а згодом — Візантії. Чеканилась також у номіналах 1/3 і 1/2 С.

Солідаризація: виявлення солідарності.

Солідаризм: політична теорія, яка розглядає соціальну єдність і соціальну гармонію як найвищу цінність і норму суспільного буття.

Солідарність: 1. Спільність інтересів, одностайність, єдність думок і дій, співчуття їм. 2. юр. Спільна відповідальність.

Солідарний: пов'язаний з солідарністю; той, хто діє з солідарності.

Солідний: 1. Міцний, твердий, масивний, грунтовний, надійний. 2. Який відзначається поважністю, серйозністю (про людину); статечний. 3. перен. Який добре зарекомендував себе, користується авторитетом. 4. Який відзначається ґрунтовністю, серйозністю, глибиною. 5. розм. Який має показну зовнішність, значний своїми розмірами, повнотою. 6. Який досягнув зрілого віку. 7. Який змушує переконатися в чому-небудь, зважати на щось; переконливий.

Солідол: густе мастило (суміш мінерального масла й кальцієвого мила) для мащення різних машин і пристроїв. Інша назва — тавот.

Солідус: крива лінія на діаграмі стану й структури сплавів, що характеризує, на відміну від ліквідуса, температури кінця кристалізації.

Соліпсизм: крайня форма суб'єктивного ідеалізму, за якою об'єктивна дійсність — продукт свідомості індивіда.

Солісітор: у Великобританії — юридичний консультант (повірений) або адвокат, що має право вести судові справи в судах нижчих інстанцій.

Соліст: співак, музикант або танцюрист, який виконує сольну партію, соло.

Солітор: солітер.1. Окремий великий брильянт у оправі. 2. Рід безхребетних класу стьожкових червів, що паразитують у кишечнику людини і тварин.

Соло-вексель: звичайний вексель з підписом однієї особи, яка має здійснити платіж.

Соло: 1. Музичний твір для одного голосу або інструмента. 2. В опері, симфонії та інших великих музичних творах — самостійна партія для одного голосу чи інструмента.

Соль (1): п'ятий ступінь основного музичного звукоряду.

Соль (2): грошова одиниця Перу, поділяється на 100 сентаво.

Сольватація: взаємодія між частинками (іонами, молекулами) розчинника й розчиненої речовини. С. у водних розчинах називають гідратацією.

Сольвати: сполуки, утворювані внаслідок сольватації. Якщо розчинником є вода, то ці сполуки називаються гідратами.

Сольвент-нафта: продукт дробової перегонки сирого бензолу та легких масел, що їх добувають з кам'яновугільної смоли. Застосовують як розчинник у виробництві лаків, лінолеуму, вибухових речовин тощо.

Сольвент: рідка суміш ароматичних вуглеводнів. Розрізняють С. кам'яновугільний і нафтовий. Застосовують як розчинник у лакофарбовій і гумовій промисловості, дезинфікуючий засіб тощо.

Сольволіз: реакція обмінного розкладу між розчиненою речовиною й розчинником. Якщо розчинником є вода, то процес називається гідролізом.

Сольдо: італійська назва середньовічного шилінга; срібна монета багатьох італійських держав до об'єднання Італії в 1861 р.; монета Італії до 1947 р., дорівнює 1/20 ліри.

Сольмізація: 1. Система складового позначення ступенів гами. 2. Ритмічне читання назв нот без співу (рід сольфеджіо).

Сольпуги: ряд безхребетних тварин класу павукоподібних. Поширені в тропічних, субтропічних та помірних поясах земної кулі (крім Австралії). Інша назва — фаланги.

Сольресоль: апріорна штучна мова, побудована на основі нот діатонічної гами — всі слова С. складаються з назв семи музичних нот у різних комбінаціях. Придумана французьким музикантом Жаном Франсуа Сюдромом (1787-1862 рр). словник С. налічує близько 2700 слів.

Сольфатари: виходи гарячих газів, переважно сірчистого й сірководню з тріщин на схилах та в кратері вулканів.

Сольфеджіо: 1. Вокальні вправи для розвитку слуху й голосу та набуття навичок читати ноти. 2. Навчальна дисципліна, призначена для розвитку слуху учнів.

Солюкс: електролампа в рефлекторі на штативі. Використовують для прогрівання опромінюваної ділянки тіла людини й тварин з лікувальною метою.

Соляризація: 1. мед. Опромінювання сонцем (звичайно з лікувальною метою). 2. У фотосправі — перетворення негативного зображення в позитивне при значній перетримці пластинки або плівки під час знімання.

Соляриметр: прилад для вимірювання променистої енергії Сонця.

Солярій: 1. У давніх римлян тераса, плоский дах на південній частині будинку. 2. Спеціально обладнаний майданчик для приймання сонячних ванн. 3. Сонячний годинник.

Сома (1): 1. Тіло організму, крім материнських клітин спор у рослин і клітин зародкового шляху або статевих клітин у тварин. Термін запровадив німецький біолог А. Вейсман. 2. Т. зв. "смертна частина" тіла організму, яку вейсманісти протиставляють зародковій плазмі, що є на їх думку потенціально безсмертною і передається з покоління в покоління.

Сома (2): ритуальний напій у індоіранців та в більш пізніх ведійській і давньоперсидській культурах

Сомало: грошова одиниця Сомалі до 1960 р.

Соматичний: тілесний; С-а нервова система — частина нервової системи людини й хребетних тварин. Являє собою сукупність чутливих і рухових нервових волокон, що іннервують скелетні м'язи.

Соматогамія: статевий процес багатьох грибів, під час якого зливаються дві вегетативні клітини грибниці.

Соматологія: галузь морфології людини, що досліджує прижиттєву будову людського тіла (ріст, вагу і т ін.).

Соматотропний гормон: продукт секреції передньої частини нижнього мозкового придатка. Підсилює ріст, впливає на обмін речовин. Інша назва — гормон росту.

Сомбреро: іспанський крислатий капелюх, поширений у країнах Латинської Америки.

Сомельє: працівник ресторану, відповідальний за придбання і зберігання вин, а також їх дегустацію, поєднання з різними стравами і представлення клієнту; виночерпій.

Сомнамбула: людина, що слабує на сомнамбулізм. Інші назви — сновида, лунатик.

Сомнамбулізм: розлад свідомості, за яким людина в стані своєрідного сну автоматично робить звичайні за своїм змістом дії (ходить, перекладає речі тощо). Інші назви — лунатизм, ноктамбулізм, снобродство.

Сон (1): одиниця гучності звуку. 1 С. відповідає гучності чистого тону частотою 1000Гц з рівнем 40дБ. При збільшенні рівня на кожні 10дБ значення гучності в С. подвоюється.

Сон (2): 1. Стиль кубинської музики, що здобув популярність у світі на початку 1930-х років. С. об'єднує в собі елементи іспанської музики з африканськими ритмами. Він лежить в основі багатьох відомих стилів афро-кубинської танцювальної музики. 2. Кубинський парний танець.

Сона: китайський духовий, інструмент, один з попередників гобоя.

Сонант: 1. Дзвінкий приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом. 2. У деяких слов'янських мовах — приголосний або напівприголосний звук, який один або разом з іншими звуками утворює склад (напр., л, м, н, р).

Соната: жанр камерної музики; твір для одного або двох інструментів з кількох частин, одна з яких заснована на протиставленні й розвитку двох тем, що подаються в різних тональностях і потім повторюються в іншому тональному співвідношенні.

Сонатина: невелика соната.

Сонет: віршована строфа, яка складається з 14 рядків, переважно п'ятистопного ямба — двох чотиривіршів та двох тривіршів.

Сонометр: прилад, за допомогою якого вивчають коливання струн.

Сонорний: приголосний звук, під час утворення якого голос переважає над шумом.

Сопор: одна з форм глибокого розладу свідомості, при якій відсутня реакція на зовнішні подразники при збереженні рефлекторної і психічної діяльності.

Сопрано: 1. Високий жіночий голос. 2. Співачка з таким голосом. 3. Високі за регістром різновиди деяких музичних інструментів.

Сорбент: тверда або рідка речовина, здатна поглинати газ, пару та рідину.

Сорбенти: тверді тіла або рідини, здатні вбирати гази, пару та розчинені речовини. До С. належать силікагель, активне вугілля тощо.

Сорбіт (1): структурна складова сталі, суміш цементиту і фериту, що, на відміну від перліту, має тоншу будову. Від прізвища англійського природознавця Г.-К. Сорбі.

Сорбіт (2): оптично активний шестиатомний спирт. Солодкий на смак. Міститься в багатьох фруктах. Застосовують як замінник цукру для хворих на діабет.

Сорбітизація: надання сталі структури сорбіту, щоб підвищити її міцність, пластичність і в'язкість.

Сорбція: вбирання твердими тілами або рідинами (сорбентами) газів, пари та розчинених речовин. Розрізняють адсорбцію (вбирання поверхневим шаром сорбенту), і абсорбцію (вбирання всім об'ємом сорбенту).

Сорго: рід одно- і багаторічних трав'янистих рослин родини злакових. Поширені переважно в тропічних і субтропічних країнах. Культурні види вирощують на зерно та корм сільськогосподарським тваринам.

Сори: солончаки з глинистим грунтом, що утворюються у зниженнях рельєфу при неглибокому заляганні грунтових вод.

Сорит: вид складного силогізму, в якому подається тільки останній висновок, що проводиться через ряд засновків; інші, проміжні висновки не висловлюються, а тільки маються на увазі.

Сормайт: дуже твердий сплав, виготовлений на основі заліза.

Сорорат: за первіснообщинного ладу шлюбний звичай, характерний для багатьох народів, за яким чоловік одружувався одночасно або послідовно з двома або кількома жінками — рідними або двоюрідними між собою сестрами; надалі С. перетворився на звичай одружуватися с сестрою померлої жінки.

Сорт: 1. Категорія, розряд якого-небудь товару щодо його якості; гатунок. 2. Культурні рослини, що відрізняються від інших рослин цього самого виду певними біологічними й господарськими властивостями. 3. розм. Характер, якість чого-небудь.

Сортамент: 1. Набір виробів різних видів, сортів, розмірів. 2. Установлені стандартом розміри й форми певних матеріалів, виробів промислового призначення.

Сортимент: 1. Сукупність сортів і видів однорідних з господарського погляду рослин, вирощуваних у певному районі; сортамент. 2. Різновид лісоматеріалів, порід дерева певного розміру, форми і т. ін.

Состенуто: помірний музичний темп.

Соте: страва під соусом, переважно приготована на великому вогні.

Сотеріологія: богословське вчення про спокуту гріхів та спасіння людини. Існує в багатьох релігіях — християнстві, буддизмі, ісламі, індуїзмі, джайнізмі.

Сотерн: напівсолодке десертне виноградне вино. Від назви м. Сотерна у Франції.

Соті: поширені у Франції в 15 — 16 ст. сатиричні п'єси, переважно суспільно-політичного характеру, в яких персонажі під маскою блазнів викривали негативні явища суспільного життя.

Соул: один із стилів американської поп-музики, заснований на музично-танцювальних традиціях негритянського фольклору.

Соус: рідка приправа до основної страви або ґарніру.

Софа: 1. В європейських країнах — м'який широкий диван з поручнями й низькою спинкою. 2. В країнах Близького й Середнього Сходу — низьке ложе, вкрите м'якими килимами.

Софізм: 1. Умовисновок, що формально здається правильним, а насправді заснований на навмисне неправильному доборі вихідних засад. 2. розм. Словесне плетиво, що вводить в оману.

Софіст: 1. В Стародавній Греції розумна, винахідлива людина; платний вчитель мудрості й красномовства. 2. Представник давньогрецьких філософів 5 — 6 ст. до н.е., в центрі уваги яких було мистецтво красномовства та питання етики, політики, теорії пізнання. 3. Людина, що вдається до софістики.

Софістика: свідоме застосування в спорі й доведенні софізмів.

Софіт: 1. Частина декорації на сцені, що зображує стелю або небо. 2. Освітлювана арматура з декількома джерелами світла в одному рефлекторі. 3. Видна знизу поверхня якої-небудь архітектурної деталі.

Софія: поняття античної і середньовічної філософії, пов'язане з уявленням про смислову наповненість і влаштованість речей. Християнство тлумачило С. ("премудрість божу") як особисту істоту, наближуючи її до образу діви Марії.

Софора: багаторічна листопадна або вічнозелена рослина родини бобових з непарнопірчастими листками і квітками, зібраними в китиці або волоті.

Софт-техно: спокійна розслабляюча електронна музика; чіл-аут.

Соціал-демократія: 1. Загальна назва соціалістичних партій, що виникли в 2-й половині 19 ст. 2. Течія в сучасному міжнародному робітничому русі, що виступає з позиції реформізму.

Соціалізація: 1. Перетворення власності на загальнонародну. 2. Процес становлення особистості на основі засвоєння нею елементів культури й соціальних цінностей. С. відбувається внаслідок перебування в певному соціальному середовищі й шляхом свідомого впливу суспільства на психологію особи.

Соціалізм: 1. Суспільний лад, заснований на суспільній власності на знаряддя і засоби виробництва. 2. Учення про побудову такого суспільного ладу.

Соціаліст: 1. Прихильник соціалістичного вчення. 2. Член соціалістичної партії.

Соціалістичний: 1. Той, що стосується соціалізму, властивий йому, заснований на принципах соціалізму. 2. Той, що стосується соціалістичної партії.

Соціальний: 1. Пов'язаний з життям і стосунками людей у суспільстві; суспільний. 2. Який має на меті зміну суспільних виробничих відносин.

Соцініанство: раціоналістична течія протестанства, що проголошувала Христа людиною, заперечувала християнське вчення про трійцю та деякі інші церковні догмати.

Соціограма: графічне зображення результатів соціометричного дослідження.

Соціолінгвістика: соціальна лінгвістика. Наукова дисципліна, що розвивається на перетині мовознавства, соціології, соціальної психології та етнології і вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграє мова в житті суспільства.

Соціологізм: спрощене розуміння суспільно-історичної зумовленості фактів і явищ, яке ігнорує специфіку різних форм суспільного буття.

Соціологія: наука про суспільство, закономірності його існування та розвитку, хід співжиття людей та спостереження за ними.

Соціометрія: галузь соціальної психології, яка досліджує міжособові відносини в т. зв. малих соціальних групах (сім'ї, навчальних, виробничих та інших колективах).

Соціопатія: патологія соціальної поведінки особистості, що полягає у неузгодженості волі і свідомості людини із законами соціальної природи; дисоціальний розлад особистості.

Соціум: суспільство як цілісна соціальна система.

Соя: трав'яниста однорічна рослина родини бобових, насіння якої використовують для виробництва харчових продуктів (молока, олії, крупи, борошна і т. ін.) та в техніці.

Спагеті: макаронні вироби італійської кухні, які представляють собою вироби з тіста круглої форми, довжиною понад 15 см і є основою численних страв.

Спазм: мимовільне тривале судорожне скорочення м'язів (стравоходу, кишечника, шлунка, горла т. ін.); корчі, конвульсії; судома; спазма.

Спазма: мимовільне корчове скорочення м'язів стравоходу, кишечника, шлунка, горла, а також кровоносних судин. Звичайно супроводиться болем.

Спазматичний: корчовий; той, що має характер спазму.

Спазмолітик: лікарський препарат; протиспазматичний засіб.

Спам: масове розсилання електронних повідомлень рекламного чи іншого характеру респондентам, які не висловили бажання їх одержувати.

Спангліш: збірна назва для групи діалектів Південного Заходу США, в яких об'єднані елементи іспанської та англійської мов у пропорціях, які залежать від близькості до мексиканського кордону і особистої освіченості носіїв піджина.

Спанієлі: порода довгошерстих коротконогих мисливських собак з обвислими довгими вухами, а також собака цієї породи.

Спардек: верхня легка палуба на трипалубних суднах 19 — початку 20 ст. або палуба середньої надбудови на суднах сучасної реконструкції.

Спаржа: 1. Багаторічна трав'яниста рослина родини лілійних з тонким, ледве помітним листям. 2. Один з видів цієї рослини, культивованої як овоч, а також її підземні пагони, що використовують у їжу.

Спаринг-партнери: партнери для тренування (спортсмени, команди, що змагаються між собою), близькі за рівнем спортивної підготовки.

Спаринг: тренувальний бій у боксі з метою підготовки до змагання. Інша назва — вільний бій.

Спартак: римський раб-гладіатор, керівник повстання на території сучасної Італії в період 74 до н. е. — 71 до н. е. Армія С., що складалася з втікачів гладіаторів і рабів, які розбили в ряді битв кілька римських легіонів, в тому числі дві консульські армії. Ці події увійшли в історію як повстання Спартака, третє у часі найбільше повстання рабів у Римі.

Спартакіада: масові змагання з різних видів спорту. Від імені вождя повстання рабів у Стародавньому Римі Спартака (1 ст. до н. е.)

Спартанець: 1. Громадянин давньогрецької держави Спарти, жителі якої відзначалися суворим способом життя, з дитинства привчалися до витривалості й терпіння. 2. Переносно — людина, яка додержує суворого способу життя.

Спартанський: властивий спартанцю (напр., С. спосіб життя, С-е виховання).

Спата: колюче-рублячий кельтський двосічний меч. Мав у довжину від 75 см до метра при ширині леза 4-5 см і важив до 2 кг. Був поширений на території Європи до кінця першого тисячоліття нашої ери. Використовувався як зброєння пішого воїна, кавалерії, а також у гладіаторських боях.

Спектакль: театральна вистава.

Спектограма: 1. Фотографічне зображення спектра. 2. Набір частот, характерний для коливань механічного та електромагнітного походження, одержаних за допомогою спектографа.

Спектограф: 1. Оптичний прилад, призначений для фотографування спектрів. 2. Прилад для аналізу частотного складу коливань механічного та електромагнітного походження.

Спектометрія: 1. Галузь спектроскопії, що розробляє методи виміру спектральних характеристик речовин. 2. Вимірювання довжини світлових хвиль за допомогою особливих приладів.

Спектр: 1. Багатоколірна смуга, яка утворюється при проходженні світлового променя через призму або якесь інше середовище, що заломлює проміння; гама, веселка. 2. Кольорова смуга або сукупність кольорових ліній, що утворюються при пропусканні випромінювань речовини, яка світиться через особливі оптичні прилади і яка залежить від хімічного складу цієї речовини. 3. перен. Ряд однорідних, але відмінних одне від одного явищ, дій і т. ін. 4. Електромагнітний С. — розподіл інтенсивності електромагнітного випромінювання за частотами або по довжинах хвиль.

Спектральний: той, що стосується спектра; С. аналіз — визначення хімічного складу тіл за допомогою вивчення їхніх спектрів; С-і прилади — прилади для дослідження оптичного спектра; С-і лінії — вузенькі ділянки спектра, кожна з яких відповідає певній довжині хвилі.

Спектро...: у складних словах відповідає поняттям «спектр», «спектральний».

Спектроболограма: графік розподілу інтенсивності електромагнітного проміння в спектрі планети.

Спектроболометр: пристрій (поєднання спектроскопа і болометра) для вимірювання інтенсивності електромагнітного випромінювання в різних ділянках спектра планети.

Спектрогеліограма: фотографія Сонця в його монохроматичному випромінюванні, зроблена за допомогою спектрогеліографа.

Спектрогеліограф: спектрограф для фотографування Сонця у монохроматичних ділянках проміння.

Спектрогеліоскоп: прилад для візуального спостереження поверхні Сонця у монохроматичних ділянках проміння.

Спектрограма: фотознімок або запис спектрів різного проміння.

Спектрограф: прилад для реєстрації оптичних спектрів.

Спектрокомпаратор: подвійний мікроскоп для порівнювання двох спектрограм небесних світил, щоб визначити певні характеристики світила.

Спектрометр: 1. Оптичний прилад для визначення положення окремих ліній спектра. 2. Прилад для аналізу розподілу за енергіями іонізуючого випромінювання.

Спектрометрія: частина спектроскопії, в якій розробляють методи одержання спектрів і вимірювання спектральних характеристик (положення ліній і смуг, довжини хвиль тощо), вивчають джерела випромінювання (емісійна С.) або вбирання хвиль у різних середовищах (абсорбційна спектроскопія).

Спектроскоп: прилад для візуального спостереження оптичних спектрів.

Спектроскопія: 1. Розділ фізики, який вивчає властивості оптичних спектрів. 2. Дослідження спектрів за допомогою спектроскопа.

Спектрофотометр: прилад для порівнювання яскравості світла в окремих ділянках спектра.

Спектрофотометрія: розділ фотометрії, в якому визначають яскравість світла окремих ліній спектра або в його ділянках за допомогою спектрофотометрів.

Спекулятивний: 1. Умоглядний, абстрактний. С-а філософія — а) за середньовіччя теоретична філософія на противагу "практичній"; б) у філософії нового часу загальна назва ідеалістичних учень, які намагаються досліджувати дійсність, виходячи з апріорних загальних принципів, чистого умогляду, містичної інтуїції, не звертаючись до досвіду й практики. 2. Пов'язаний із спекуляцією.

Спекуляція: 1. Скуповування та перепродаж цінностей (цінних паперів, товарів, майна і т. ін.) з нестійким курсом для одержання зиску на різниці в курсі, в цінах. 2. перен. Розрахунок, намір, що грунтується на використанні чогось із корисливою метою.

Спелеологія: наука, що вивчає печери, утворення їх, гідрографію, мікроклімат, органічний світ тощо.

Спелеотуризм: подорожі з метою вивчення печер.

Спелеофауна: сукупність тварин, що населяють печери. С. становлять безхребетні (комахи, молюски, черви) і значно менше — хребетні (земноводяні, риби, кажани).

Сперма: рідина, що виділяється при статевому акті у чоловіків і у самців більшості тварин. В С. містяться статеві клітини — сперматозоїди. Інші назви — сім' я, сім'яна рідина.

Сперматогенез: розвиток чоловічих статевих клітин — сперматозоїдів у сім'яниках людини й тварин.

Сперматозоїд: чоловіча статева клітина людини, тварин і деяких рослинних організмів; живчик, сперма, заплідок.

Сперматофори: капсули, заповнені сперматозоїдами; правлять за їх переносників у статеву систему самки. Характерні для деяких молюсків, ряду членистоногих та деяких зємноводяних.

Спермацет: суміш складного ефіру пальмітинової кислоти і цетилового спирту. Міститься в особливій порожнині голови кашалотів. С. використовують у парфюмерії, косметиці й дерматології для виготовлення кремів та мазей.

Спермації: 1. Чоловічі статеві клітини червоних водоростей; характеризуються відсутністю джгутиків. Утворюються в антеридіях. Переносяться течією води. 2. Спори чоловічого статевого знаку в деяких груп грибів, розвиваються в спермогоніях (наприклад, в іржастих грибів).

Спермій: чоловіча статева клітина (гамета) покритонасінних та більшості голонасінних рослин.

Спермін: органічна речовина, яку добувають із сім'яної рідини тварин; використовують у медицині як засіб, що зміцнює нервову систему.

Спермогоній: орган, в якому розвиваються спори — спермації у деяких груп грибів (наприклад, у іржастих грибів).

Специфіка: особливість, властива даному предмету, явищу; істотні ознаки, що відрізняють один об'єкт віл іншого.

Специфіка: відмітні особливості предмета, явища; те, що характерне для певного предмета, явища.

Специфікація: 1. Визначення і перелік специфічних особливостей чого-небудь; розподіл на класи, групи за спільними ознаками, властивостями; класифікація. 2. Технічний документ, в якому зазначено назви частин, вузлів і деталей певного виробу, а також вказано їх кількість, матеріал, вагу і т. ін.; документ з переліком певних умов, яким повинен відповідати замовлений предмет.

Специфічний: 1. Характерний тільки для кого-, чого-небудь, властивий виключно комусь, чомусь; своєрідний. 2. спец. Який має особливі властивості, будову, склад; особливий, винятковий.

Спеціалізація: 1. Оволодіння спеціальними знаннями в певній галузі. 2. Зосередження діяльності на певному занятті, спеціальності. 3. Поділ праці на окремі операції. 4. С. виробництва — відособлення й створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції.

Спеціаліст: той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва тощо; фахівець.

Спеціальність: 1. Комплекс набутих людиною знань і практичних навичок, що дає їй можливість займатися певним родом занять у якійсь галузі діяльності. 2. Окрема відособлена галузь науки, техніки, майстерності, мистецтва тощо. Всяка самостійна професія, основна кваліфікація.

Спеціальний: 1. Призначений виключно для кого-, чого-небудь; який має особливе призначення. 2. Який стосується окремої галузі науки, техніки, мистецтва і т. ін.; призначений для спеціалістів цієї галузі.

Спеції: 1. Прянощі, які додають до страви для поліпшення смаку й аромату; приправа, заправа, присмака. 2. заст. Зілля.

Спирт: 1. Горюча, багата на алкоголь рідина, яку одержують перегонкою деяких продуктів, багатих на цукор і крохмаль. 2. Назва класу органічних сполук, що являють собою групу речовин, які застосовують у медицині і техніці.

Спирти: органічні сполуки, що містять одну або кілька гідроксильних груп (ОН) у молекулі. Застосовують як розчинники у виробництві лікарських, вибухових речовин, волокон, пластмас, харчовій промисловості тощо.

Спиртометр: спиртомір; ареометр із шкалою для визначення міцності водоспиртових розчинів за їхньою густиною.

Спідвей: 1. Дорога для руху з великою швидкістю, автострада. 2. Доріжка для мотоциклетних змагань, гоночний трек.

Спідометр: прилад, що показує швидкість руху автомобіля, літака і т. ін. і пройдений ним шлях.

Спікізі: нелегальні питні заклади або клуби, в яких подавалися міцні алкогольні напої за часів сухого закону ( 1920 — 1933 рр.) у США.

Спікер: 1. Голова палати парламенту в ряді країн (наприклад, в Англії — палати громад, в Австралії, США — палати представників, у Бірмі — палати депутатів); речник. 2. Особа, що повідомляє глядачів про рішення суддів на змаганнях з боксу.

Спікули: 1. астр. Невеликі (діаметром 500 — 1200 км, довжиною до 20 тисяч км) недовговічні (5-10 хвилин) виступи хромосфери, що їх спостерігають біля краю сонячного диска. 2. біол. Скелетні елементи деяких безхребетних тварин; складаються з вуглекислого вапняку або з кремнезему; частини чоловічого статевого апарату круглих червів. Інша назва — стилети.

Спін-офф: художній твір, що являє собою відгалуження від основного сюжету іншого твору. При цьому основними дійовими особами можуть стати персонажі, які раніше вже фігурували в вихідному творі, але були в ньому другорядними. С., в залежності від того, в який час відносно оригіналу відбуваються його події, може бути як сиквелом, так і пріквелом.

Спін: власний момент кількості руху електрона або інших елементарних частинок (позитронів, протонів, нейтронів тощо).

Спінінг: спортивна снасть для ловіння хижої риби на блешні.

Спінакер: додаткове трикутне вітрило на спортивних вітрильних човнах.

Спінет: невеликий клавесин чотирикутної, рідше трикутної форми, з одинарними струнами і звукорядом до чотирьох октав. Від прізвища винахідника венеційця Джованні Спінетті.

Спінор: математична величина, що характеризується особливим законом перетворення в разі переходу від однієї системи координат до іншої.

Спінтарископ: прилад для візуального спостереження альфа-частинок, випромінюваних радіоактивними речовинами.

Спірічуелз: духовні пісні афроамериканців, створені як модифікація невільничих пісень негрів американського Півдня.

Спіраль: 1. Крива лінія, що робить ряд закономірно змінюваних обертів навколо певної точки на площині або навколо осі. 2. Смуга (переважно металева), дріт різного спеціального призначення, закручені по такій лінії. 3. Фігура вищого пілотажу.

Спірант: приголосний звук, що утворюється тертям видихуваного повітря в щілині між зближеними органами мовлення, наприклад, в, с, з, х; щілинний (фрикативний) приголосний.

Спірея: чагарникова рослина родини розових з білими, рожевими або червоними квітками, зібраними в зонтикоподібні суцвіття; таволга.

Спірили: бактерії, що мають форму спірально вигнутих або дугоподібних паличок.

Спіритизм: містична віра у потойбічне життя душ померлих і можливість спілкування з ними.

Спіритуалізм: релігійно-ідеалістичне філософське вчення, що визнає дух сутністю і першоосновою світу, заперечує можливість пізнання матерії і підміняє знання сліпою вірою в духів.

Спірогіра: рід нитчастих зелених водоростей класу кон'югат. Поширені в прісних водах. Утворюють баговиння.

Спірограма: графічне зображення рухів працюючих легень.

Спірографія: реєстрація дихальних об'ємів повітря, яке потрапляє в легені у фазі вдиху і виходить з них у фазі видоху.

Спірометр: прилад для визначення ємності легень вимірюванням об'єму повітря, що його видихає людина після найглибшого вдиху.

Спірометрія: вимірювання спеціальним приладом (спірометром) об'єму повітря, що його видихає людина. С. дає можливість визначити життєву ємність легень.

Спірохета: хвороботворний мікроб, який має ниткоподібне, спіральне зігнуте тіло.

Спірохети: група рухливих мікроорганізмів, що мають форму тонких спіральне закручених ниток. Серед С. багато хвороботворних видів, які спричинюють у людини й тварин спірохетози (напр., бліда спірохета є збудником сифілісу).

Спірохетози: інфекційні хвороби людей та деяких тварин, збудниками яких є спірохети. До С. відносять поворотний тиф, водну гарячку, сифіліс тощо.

Спіч: коротка застільна промова з нагоди торжества, ювілею тощо; тост.

Спічрайтер: укладач текстів промов, виступів для високопосадовців, політиків, громадських діячів чи бізнесменів.

Спланхнологія: розділ анатомії, що вивчає нутрощі людини й тварин.

Спланхноптоз: те саме, що й ентероптоз.

Спланхнотом: черевний, або нижній, несегментоваяпй відділ середнього зародкового листка (мезодерми) хордових тварин і людини.

Спленій: лікарський гормональний препарат. Застосовують для лікування й профілактики токсикозів вагітності, при променевій хворобі тощо.

Сплін: пригнічений настрій, нудьга. В давнину такий стан пояснювали хворобою селезінки (звідки й назва).

Сподумен: мінерал класу силікатів, світло-зеленого або блідо-рожевого кольору. Руда літію.

Спойлер: 1. Передчасно розкрита важлива інформація, яка псує враження, руйнує інтригу. 2. Кандидат на виборах, який не має шансів перемогти, але відтягує на себе частину голосів за іншого кандидата з подібною програмою, підвищуючи тим самим шанси на перемогу кандидата з протилежною позицією по головних питаннях. 3. В техніці — це елемент (або набір елементів), що змінює аеродинамічні властивості об'єкта, перенаправляючи повітряні потоки.

Спонгін: органічна речовина, з якої складається скелет кремнерогових губок. За хімічним складом близький до хітину.

Спонгіт: скамяніла морська губка.

Спондей: в античному віршуванні — стопа з двох довгих складів, у силабо-тонічному віршуванні — стопа з двох наголошених складів.

Спондиліт: гострі й хронічні запальні захворювання хребців людини здебільшого туберкульозного характеру.

Спондиліт: гостре хронічне запальне захворювання хребців людини, здебільшого туберкульозного характеру, що призводить до руйнування їх та утворення горба.

Спондилоз: сплющення й зростання хребців між собою в людини і хребетних тварин, зумовлюється травмами, порушенням обміну речовин і функцій залоз внутрішньої секреції тощо.

Спонсон: 1. морськ. Ділянка верхньої палуби судна, що виступає за лінію борта; бортовий виступ. 2. морськ. Насадка на дно глісуючого судна, що утворює додаткову утримуючу поверхню. 3. морськ. Бортовий поплавок катамарану. 4. військ. Виступ на борту броньованиої машини.

Спонсор: фізична чи юридична особа, яка фінансує діяльність інших фізичних чи юридичних осіб з метою отримання матеріальної вигоди чи прибутку.

Спонтанний: 1. Той, що виникає не під впливом зовнішніх дій і причин, а внаслідок внутрішніх причин — власного саморуху; самодіючий. 2. Мимовільний.

Спорадичний: який здійснюється, відбувається, виконується час від часу, не постійно, який не має рівномірності; нерегулярний, випадковий.

Споран: сумка-гаманець, яка носиться на поясі чи металевому ланцюжку. Сьогодні — невід'ємна частина традиційного одягу ірландців і шотландців. Виготовляється, як правило, зі шкіри і оздоблюється металом.

Спорангій: орган нестатевого розмноження нижчих та вищих спорових рослин, в якому утворюються спори.

Спори: мікроскопічні одноклітинні, рідше двоклітинні або багатоклітинні зачатки рослинних організмів, що служать для розмноження й поширення рослин, а також збереження виду в несприятливих умовах.

Споровики: клас тварин типу найпростіших; паразити. Живуть у клітинах, тканинах і порожнинах тіла тварин та людини. Багато С. спричинюють захворювання людини (збудники малярії) та свійських тварин (кров'яні С., кокциди).

Спорогенез: процес утворення спор у більшості рослин.

Спорофіл: листок, на якому утворюються спори.

Спорофіт: нестатеве покоління у рослин, яким властиве чергування нестатевого й статевого (гаметофіт) поколінь.

Спороциста: 1. Стадія розвитку деяких одноклітинних тварин класу споровиків. 2. Організм на цій стадії розвитку. 3. Паразитичне личинкове покоління у паразитичних червів присиснів.

Спорт: 1. Фізичні вправи (гімнастика, атлетика, спортивні ігри, туризм і т. ін.), які мають на меті розвиток і зміцнення організму. 2. перен. Заняття, яким дуже захоплюються, яке здійснюють із завзяттям та пристрастю.

Спред: 1. Категорія харчових продуктів на основі суміші рослинних і тваринних (молочних) жирів з масовою часткою загального жиру від 40 до 95%. 2. фін. Різниця між кращими цінами купівлі (аск) і продажу (бід) в один і той же час на певний біржовий актив (чим менше спред, тим ліквідніший актив).

Спредінг: геодинамічний процес розтягування у вигляді імпульсивних багаторазових розсувань блоків літосфери океанічної кори, заповненні вивільненого простору магмою, що генерується в мантії, а також твердими протрузіями мантійних перідотитів.

Спринклер: насадка-водорозбризкувач автоматичної дії на трубах спеціальної протипожежної водопровідної мережі.

Спринт: змагання з бігу, плавання і т. ін. на коротку, дистанцію.

Спринтер: бігун, гонщик, плавець тощо на короткі дистанції.

Спурт: різке короткочасне прискорення швидкості (темпу) руху в змаганнях з бігу, на ковзанах, у велосипедних гонках тощо.

Стабілівольт: газонаповнений прилад, який застосовують у радіотехнічних схемах, щоб підтримувати незмінність напруги під час навантаження; стабіловольт.

Стабілізатор: 1. Пристрій, прилад, що надає стійкої рівноваги тілу, яке рухається. 2. Пристрій, апарат, який використовують для підтримання сталості певної величини, характеристики, ступеня вияву чого-небудь. 3. Речовина, яка затримує зміну властивостей іншої речовини.

Стабілізація: 1. Зміцнення, укріплення, приведення чого-небудь у стійкий стан, стан стійкості, постійності. 2. Надання стійкої рівноваги тілу під час руху. 3. Забезпечення сталості, незмінності яких-небудь величин, характеристик, ступеня вияву чого-небудь. 4. Збереження незмінності властивостей якої-небудь речовини за допомогою стабілізатора.

Стабілітрон: газорозрядний чи напівпровідниковий прилад, напруга у якому мало залежить від струму, що протікає крізь нього.

Стабіловольт: газонаповнений прилад, який застосовують у радіотехнічних схемах, щоб підтримувати незмінність напруги під час навантаження.

Стабільність: сталість, незмінність, тривале збереження певного постійного стану або рівня.

Стабільний: міцний, стійкий, постійний, сталий.

Ставропігія: статус, який присвоюється православним монастирям, лаврам і братствам, а також соборам і духовним школам, який робить їх незалежними від місцевої єпархіальної влади і підлеглими безпосередньо патріарху або синоду; автономна православна церковна одиниця.

Стагнація: 1. Застій у виробництві, торгівлі тощо. 2. Застій крові у венах.

Стагфляція: кризовий стан економіки, при якому стагнація у виробництві відбувається одночасно з інфляцією.

Стадій: одиниця відстані у давньому світі; дорівнювала відстані, яку проходила людина протягом сходу Сонця (близько 2 хвилин, орієнтовно — 600 футів). 1 С. єгипетський = 209 м, 1 С. вавілонський = 196 м, 1 С. грецький 176 м, 1 С. римський = 185 м.

Стадіон: комплексна спортивна споруда, яка складається з футбольного поля, майданчиків, бігових доріжок, трибун для глядачів, допоміжних приміщень і призначена для тренувань і змагань з різних видів спорту.

Стадія: 1. Певний момент, період, етап у житті, розвитку кого-, чого-небудь, які мають якісні особливості; фаза, щабель, ступінь. 2. іст. У стародавніх греків — місце для спортивних змагань. 3. заст. Стадій.

Стаж: 1. Тривалість якої-небудь діяльності, праці, кількість років, пропрацьованих кимось де-небудь. 2. Тривалість перебування членом якої-небудь громадської організації.

Стажер: особа, яка набуває практичних навичок з певної спеціальності.

Стажування: 1. Проходження іспитового терміну (після закінчення спеціального вузу) перед зарахуванням до штату виробництва, установи т. ін. 2. Проходження тими, що навчаються, виробничої практики для набуття досвіду й оволодіння фахом.

Стаз: різке уповільнення або припинення руху крові в кровоносних судинах (переважно в капілярах). Виникає здебільшого внаслідок паралічу судинорухових нервів і втрати судинами їхнього тонусу.

Стайєр: 1. Бігун, гонщик, ковзаняр тощо на довгі дистанції. 2. Кінь, що показує (на скачках або перегонах) кращу швидкість на довгих дистанціях.

Стакато: 1. Коротко, уривчасто (як позначення способу виконання музичного твору). 2. Уривчасте виконання звуків, при якому вони чітко відокремлюються один від одного, протилежне легато.

Стакер: пересувний самохідний конвейєр, яким колоди, короткі дерева та інші матеріали укладають у штабелі.

Стаккато: уривчасте, коротке виконання мелодії на музичному інструменті або голосом.

Стаксель: основне косе трикутне вітрило, яке підіймають по штагу або леєру попереду фокщогли або між іншими щоглами. Вітрильне судно з кількома щоглами може нести С. на кожній щоглі.

Сталагміти: мінеральні утворення (переважно вапнякові), що ростуть з дна печер, підземних галерей у вигляді конусоподібних стовпчиків, бурульок тощо.

Сталагнати: колоноподібні натічно-крапельні утворення у карстових печерах, що виникають при зєднанні сталактитів і сталагмітів; сталактони.

Сталактити: 1. Мінеральні утворення (переважно вапнякові), звисають з стелі печер, підземних галерей у вигляді бурульок, трубочок тощо. 2. архіт. Декоративні деталі у вигляді фігур, які рядами виступають одні над одними.

Сталактони: те ж, що і сталагнати.

Сталкінг: 1. Небажана нав'язлива поведінка щодо особи у формі її переслідування чи спостереження за її діями з метою домагання чи залякування. 2. Дослідження занедбаних індустріальних територій.

Стамінодій: редукована тичинка (напр., у квітки льону).

Станати: солі олов'яної кислоти.

Стандарт: 1. Прийнятий тип виробів, що відповідає певним вимогам своєю якістю, хімічним складом, фізичними властивостями, розміром, вагою і т. ін. 2. перен. Щось позбавлене індивідуальних особливостей, своєрідності, оригінальності; шаблон, трафарет, штамп. 3. ек. Золотий С. — система обмінник курсів і грошова система, при яких центральний банк або уряд зобов'язані купувати і продавати золото за фіксованою ціною в національній валюті.

Стандартизація: 1. Установлення єдиних норм і вимог на готову продукцію, напівфабрикати, сировину й матеріали. 2. Дотримання єдиних стабільних грама-тико-стилістичних норм у національній мові (переважно в науково-технічному та офіційно діловому її стилях), запровадження єдиних типових форм організації, здійснення чого-небудь. 2. перен. Позбавлення кого-, чого-небудь індивідуальних особливостей, своєрідності, оригінальності.

Стандартний: 1. Той, що відповідає вимогам стандарту, типовий. 2. перен. Шаблонний, трафаретний, позбавлений оригінальності.

Станін: мінерал класу сульфідів, сталево-сірого кольору з зеленуватим відтінком. Руда олова.

Станіоль: матеріал (тонкі листи, стрічки олова або олов'яних сплавів), застосовуваний для пакування харчових продуктів, виготовлення кабелів тощо.

Станіти: солі олов'янистої кислоти. Деякі С. застосовують у синтезі органічних барвників, а також як протраву при фарбуванні.

Станси: віршовий жанр; куплет (строфа), що має закінчений зміст.

Станція: 1. заст. Пункт зупинки на великій дорозі, поштовому тракті, де переїжджі міняли коней; станиця, стація. 2. Пункт зупинки сухопутного транспорту, що курсує за певним маршрутом, а також сукупність пристроїв і споруд на цьому пункті. 3. розм. Відстань, частина шляху між двома пунктами зупинки в дорозі, перегін. 4. Спеціальне підприємство або установа, що обслуговує якимось чином населення, організації певної території. 5. Космічний літальний апарат. 6. спец. Серія гідрологічних, метеорологічних і т. ін. спостережень, що ведуться на морі чи інших водоймищах.

Стапель: 1. Нахилений до води й відповідно обладнаний майданчик, що являє собою залізобетонний, кам'яний або дерев'яний фундамент, на якому будують, ремонтують і з якого спускають на воду судна. 2. техн. Підсобна споруда для складання верстатів, літаків і т. ін.

Старт: 1. Момент початку спортивних змагань з бігу, плавання тощо; момент зльоту літака, космічного корабля. 2. Місце (лінія, пункт), з якого починається змагання; місце початку руху літального апарата, космічного корабля.

Стартап: компанія з невеликою історією розвитку, яка знаходиться в фазі становлення і вивчення перспектив ринку.

Стартер: 1. Особа, що подає сигнал до старту. 2. Механізм, пристрій для запуску автомобільних, авіаційних і т. ін. двигунів.

Статарний: нерухомий; С-е читання — навчальне читання тексту з детальним його розглядом, на відміну від курсорного (з побіжним розглядом тексту).

Статер: золота або електрова монета в Стародавній Греції. Дорівнював 2 драхмам (корінфський С. — 3 драхмам).

Статика: 1. Розділ теоретичної механіки, що вивчає закони рівноваги тіл. 2. У фізиці — рівновага тіл під дією застосованих до них сил. 3. Стан спокою, рівноваги, протилежне — динаміка. 4. перен. Відсутність руху, розвитку.

Статист: 1. Актор, який виконує ролі без слів, учасник масових сцен. 2. фахівець із статистики; статистик.

Статистик: фахівець із статистики, службовець, який займається статистикою.

Статистика: 1. Наука, яка вивчає кількісні зміни у розвитку людського суспільства, народного господарства і займається обробкою цих числових досліджень з науковою і практичною метою. 2. Облік в якій-небудь галузі народного господарства, суспільного життя, що здійснюється методами цієї науки, а також дані цього обліку. 3. Особливий метод досліджень, який застосовують у ряді точних наук.

Статистичний: пов'язаний з обліком масових явищ, з висновками про стан фізичної системи, обгрунтованими характеристиками мікроскопічних систем (атомів, молекул); С-а фізика (С-а механіка, С-а термодинаміка) розділ фізики, який вивчає властивості фізичних систем, що складаються з численної кількості мікроскопічних частинок; С. ансамбль — сукупність великої кількості однакових фізичних систем; С-а модель атома — наближена модель (описання) атома.

Статичний: 1. Стосується статитики, пов'язаний із станом рівноваги. 2. Пов'язаний із властивостями електричного заряду, який перебуває у стані рівноваги. 3. У якому нема руху, нерухомий. 4. Який характеризується малою активністю. 5. перен. В якому нема розвитку дії.

Статоліти: 1. Те саме, що й отоліти. 2. Дрібні рухливі крохмальні зерна в клітинах ростучих частин рослин.

Статор: нерухома частина машини, в якій є обертова частина — ротор (в електричних двигунах і генераторах, турбінах тощо).

Статоскоп: барометричний прилад для вимірювання найменших змін атмосферного тиску.

Статоцисти: 1. Органи рівноваги багатьох безхребетних тварин, а з хордових — покривників. 2. Клітини рослин, в яких утворюються статоліти.

Статс-секретар: у деяких країнах назва міністрів і вищих державних службовців.

Статус-кво: 1. Становище, що існувало або існує в якийсь визначений момент. Зберегти С-к. — залишити все як є в даний момент. 2. У міжнародному праві — фактичне або правове положення, яке існує на даний час або існувало в минулому, й про збереження або відновлення якого йдеться.

Статус: 1. юр. Правове становище осіб або організацій, установ тощо. 2. С. соціальний — становище індивіда або групи осіб щодо інших індивідів або груп у соціальній системі. С. визначається відповідно до ознак специфічних для даної системи (економічних, професійних, етнічних тощо).

Статут: 1. Зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.; збірка правил; устав, кодекс. 2. іст. У деяких країнах Західної Європи в 14-18 ст. — закон, урядове розпорядження або збірник законів.

Статуя: скульптурне тривимірне зображення людини або тварини (звичайно на повний ріст).

Стафаж: зображення людей або тварин, вмальовані в живописну композицію, найчастіше — в пейзаж, для її пожвавлення.

Стафілококи: бактерії родини кокових. Клітини кулясті, нерухливі, утворюють гроноподібні скупчення. Здебільшого спричинюють нагноєння ран, абсцеси, фурункули, ангіни тощо.

Стаціонар: 1. Заклад постійного типу (на відміну від пересувного або тимчасового). 2. Лікувальний заклад з постійними ліжками для хворих. 3. Форма очного навчання у вузі, технікумі. 3. спец. Нерухома основа, фундамент якої-небудь машини, споруди і т. ін.

Стаціонарний: 1. Який має постійне місце дії, перебування і постійну організацію (на відміну від пересувного або тимчасового), не пересувний. 2. Пов'язаний із постійним або довготривалим перебуванням на одному місці. 3. Пов'язаний з довготривалим лікуванням і перебуванням у лікарні; не амбулаторний, клінічний. 4. спец. Закріплений на нерухомій основі, фундаменті; не переносний, не пересувний. 5. книжн. Незмінний, постійний.

Стаціонер: військове судно країни, що несло вартову або поліцейську службу в портах колоній, напівколоній.

Ствірі: грузинський духовий музичний інструмент типу волинки. Інша назва — гудаствірі.

Стеарин: продукт, що його одержують переважно з тваринних жирів. Тверда напівпрозора речовина білого або жовтуватого кольору. Застосовують у виробництві свічок, у миловарінні, паперовій, текстильній та інших галузях промисловості.

Стеатит: суцільні скупчення тальку.

Стеатопігія: відкладання жиру переважно на сідницях.

Стегозавр: підряд вимерлих рослиноїдних чотириногих плазунів ряду птахотазих, вкритий кістяними пластинами і шипами. Відомі з відкладів мезозою (155-145 млн років тому).

Стегоцефали: група вимерлих земноводяних, зовні подібних до саламандр. Існували за палеозою. За сучасною класифікацією С.— це клада, що включає всіх хребетних, кінцівки яких мають пальці, а не плавці.

Стейвер: фламандська монета вартістю два грошена, яка карбувалася в XV столітті.

Стейк: 1. Шматок обсмаженого м`яса, як правило, яловичини. 2. Страва зі шматком обсмаженого м`яса.

Стейкхолдер: 1. Фізична особа, група осіб або організація, що мають право на прийняття рішень і залежать від виконання прийнятих ними рішень. 2. розм. Зацікавлена, причетна сторона.

Стек: тонка палиця з ремінною петлею на кінці, що служить хлистом при верховій їзді.

Стека: інструмент-паличка, якою скульптор користується при ліпленні з глини, пластиліну, воску.

Стела: 1. Вертикальна кам'яна плита чи стовп з рельєфним зображенням або написом. 2. Центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів. 3. розм. Вертикальний пам'ятний знак.

Стелаж: 1. Полиці на кілька ярусів, призначені для розкладання чого-небудь. 2. Одна з форм біржових згод.

Стеліт: твердий зносостійкий сплав (переважно на кобальтовій основі), який наплавляють на різальні інструменти й деталі машин.

Стемма: 1. Лавровий вінок, обвитий білою овечою вовною, який носили давньогрецькі жерці, а також надягали на голову прохачі про заступництво чи захист. 2. У Давньому Римі — вінки, якими прикрашали бюсти предків. 3. У Візантії — корона імператора у вигляді золотого обруча, прикрашеного дорогоцінним камінням та перлами. 4. Символічна композиція, що розкриває генеалогію, походження, історію роду чи сім'ї.

Стен: одиниця сили; сила, що надає масі в 1 т прискорення 1 м/сек2. Позначається сн. 1 сн дорівнює 10⁸ дин, або 101,972 кГ.

Стенафакс: електронна фотогравірувальна машина для виготовлення трафаретних друкарських форм.

Стенд: 1. Щит, на якому виставляються для огляду які-небудь експонати, вивішуються діаграми, газети і т. ін. 2. Спеціально обладнане місце, установка для складання й випробування машин, апаратів, приладів. 3. Спеціально обладнане місце для спортивних і учбових стрільб дробом по рухомих мішенях.

Стено...: у складних словах відповідає поняттям "обмежений", "скорочений".

Стенобатний: пристосований до життя на строго певній глибині; С-і тварини — водяні тварини, які живуть на певній глибині й за певного водяного тиску. Протилежне — еврибатний.

Стенобіонти: тварини і рослини, здатні існувати лише при відносно постійних умовах навколишнього середовища. Антонім — еврибіонти.

Стенобіонтний: пристосований до певних умов існування; С-і організми — організми, які живуть лише в певних умовах середовища при дуже незначних коливаннях його факторів (температури, освітлення, тиску тощо).

Стеногалінний: здатний жити лише при певній солоності води; С-і організми — морські організми, здатні переносити лише незначні коливання солоності води.

Стенограма: дослівний запис усної мови способом стенографії, а також розшифрований текст цього запису.

Стенографічний: 1. Той, що стосується стенографії. 2. Записаний стенографічним способом. 3. перен. Абсолютно точний, буквальний.

Стенографія: швидкий дослівний запис усної мови за допомогою системи спеціальних умовних знаків; скоропис.

Стеноз: звуження просвіту трубчастих органів в організмі людини й тварин, що утруднює пересування їхнього вмісту. Виникає внаслідок рубцювання, утворення пухлин або спазму м'язів, що входять до складу стінки відповідного органа.

Стенокардія: захворювання, що характеризується різким болем в ділянці серця та за грудниною; грудна жаба. Спричинюється гострим порушенням живлення серцевого м'яза внаслідок спазму уражених склерозом або інфекційним процесом вінцевих судин. Інша назва — грудна жаба.

Стенотермічний: пристосований до певної температури; С-і організми — тварини або рослини, що живуть у певних температурних умовах і не переносять будь-яких коливань температури зовнішнього середовища.

Стенотипія: запис усної мови за допомогою стенографічної машинки, яка може друкувати склади й цілі слова, використовуючи умовні позначення, застосовувані і в ручній стенографії.

Стенофагія: живлення тварин вузькоспеціалізованим кормом.

Стентор: 1. Ім'я одного з героїв "Іліади" Гомера. 2. перен. Людина з дуже сильним голосом. 3. Рід інфузорій з тілом, що нагадує лійку.

Стень-ванти: снасті стоячого такелажу, що підтримують з боків стеньгу.

Стеньга: продовження щогли у висоту, друга її частина.

Степ: чечітка; різновид танцю, основною особливістю якого є ритмічна ударна робота ніг.

Степс: гніздо або кільце на палубі чи у днищі судна, яке фіксує нижній кінець щогли.

Стер: назва кубічного метра як міри об'єму, введена у 1795 році як одна з п'яти одиниць Метричної системи мір; нині виведена із вжитку.

Стерадіан: одиниця виміру тілесного кута (частини простору, обмеженої конічною поверхнею). С.- тілесний кут, який вирізує на сфері з центром у вершині кута поверхню, площа якої дорівнює квадратові радіуса сфери.

Стерео...: у складних словах означає "твердий", "просторовий", "об'ємний".

Стереобат: у давньогрецькій архітектурі — підвалина, цоколь храму, колонади (звичайно східцеві).

Стереографія: перспективне зображення поверхні сфери або іншого геометричного тіла на площині.

Стереоекран: екран, на якому глядач сприймає зображення як об'ємне.

Стереоефект: об'ємне сприймання навколишніх предметів. Інша назва — стереоскопічність зору.

Стереоізомер: хімічна сполука, яка відрізняється від однакових з нею за складом сполук іншим просторовим розташуванням їх атомів.

Стереоізомерія: різниця у властивостях деяких хімічних сполук однакового складу, обумовлена різним просторовим розташуванням атомів.

Стереоізомери: ізомери з різним просторовим розміщенням атомів у молекулах.

Стереокардіограф: прилад для дослідження серця; просторовий кардіограф.

Стереокіно: різновид кінематографії, що створює у глядача враження об'ємності спостережуваних на екрані зображень.

Стереокомпаратор: прилад для промірювання за двома фотознімками всіх трьох координат точок предмета, а також елементів взаємного орієнтування пари фотознімків у момент знімання.

Стереометр: прилад для стереоскопічного зображення рельєфу за аерофотознімками.

Стереометрія: розділ геометрії, в якому вивчають просторові фігури.

Стереомеханіка: вчення про деформації та напруження в деталях конструкцій і машин від зовнішніх діянь.

Стереомікроскоп: мікроскоп, який дає просторове зоближення предмета.

Стереопара: сукупність двох зображень одного й того ж об'єкта, одержаних з двох різних точок зору (одне для лівого, друге для правого ока) і з'єднаних при їх розгляді за допомогою спеціальних пристроїв в одне об'ємне, просторове зображення.

Стереопроектор: прилад, що дає можливість за парою фотознімків відновити й виміряти просторову модель сфотографованого об'єкта і водночас накреслити результати вимірювань на папері у вигляді топографічного плану.

Стереоскоп: оптичний прилад для розглядання з об'ємним сприйманням двох плоских зображень (стереопари) об'єкта.

Стереоскопічний: пов'язаний з утворенням зображень у перспективі в трьох вимірах (у довжину, ширину й глибину); С. фотоапарат — фотоапарат для одночасного утворення двох знімків того самого об'єкта; С. зір — здатність зору сприймати відносне розміщення предметів у просторі та оцінювати віддаленість їх від ока, а також їхні розміри.

Стереоскопія: метод одержання зображень, що створюють враження об'ємності предметів та їхнього просторового розміщення.

Стереотаксій: метод введення електродів у тканини мозку для реєстрації електричних потенціалів нервових клітин або нервових центрів, а також подразнення чи руйнування їх.

Стереотип: 1. Пластина, плита з металу, гуми або пластмаси з точним відтворенням друкарського набору, що дає можливість водночас друкувати на кількох машинах, в різних місцях і т. ін. 2. мед. Синтезуюча діяльність головного мозку людини й вищих тварин, яка полягає в об'єднанні в єдино складну динамічну систему умовних рефлексів, що виробляються в результаті неодноразового повторення певних подразників через сталі проміжки часу. 3. перен. Те, що часто повторюється, стало звичайним, загальноприйнятим і чого дотримуються, що наслідують у своїй діяльності; стандарт, трафарет, догма, норма, канон.

Стереотипія: процес виготовлення точних копій (стереотипів).

Стереотипний: той, що стосується стереотипу; С-е видання — повторне видання -книги, надруковане без змін зі стереотипу. перен. Часто вживаний, заяложений.

Стереофільм: фільм із ефектом просторового зображення, для перегляду котрого використовують спеціальні окуляри.

Стереофон: прилад для записування і відтворення звуку із збереженням відчуття просторового розподілу джерел звуку.

Стереофонія: спосіб передавання і відтворення звуків, який забезпечує сприймання їх як звучання просторово розміщених їхніх джерел.

Стереофотограмметрія: аерофотознімання земної поверхні на двох фотознімках (стереопарі).

Стереофотографія: одержання двох фотографічних знімків, що дають під час розглядання їх у стереоскопі одне об'ємне зображення.

Стереохімія: розділ хімії, в якому вивчають залежність властивостей сполук від просторової будови їхніх молекул.

Стереохромія: малюнки на стінах фарбами, змішаними з розчинним склом.

Стеригми: вирости на органах спороношення у багатьох грибів. На С. розвиваються спори.

Стериди: група органічних речовин рослинного й тваринного походження (стерини, жовчні кислоти, гормони кори надниркових залоз тощо), в основі хімічної структури яких лежить вуглеводень стеран. Відіграють важливу роль у життєдіяльності організму. Інша назва — стероїди.

Стерилізатор: 1. Апарат, пристрій для стерилізації. 2. Робітник харчової промисловості, спеціаліст із стерилізації.

Стерилізація: 1. Знищення або знешкодження мікробів на хірургічній або лабораторній апаратурі, інструментах, в середовищах за допомогою високої температури, хімічним шляхом тощо. 2. Штучне позбавлення людини здатності мати потомство шляхом перев'язування сім'явивідних проток у чоловіків і фаллопієвих труб у жінок.

Стерилізувати: 1. Звільняти від мікробів, знезаражувати. 2. Знепліднювати, робити безплідним.

Стерильний: 1. Звільнений від організмів, здатних заражати. 2. Знепліднений, позбавлений здатності до запліднення.

Стерини: органічні речовини з групи стероїдів. Містяться в організмі тварин і рослин, входять до складу жирів і олій. Мають велике значення для життєдіяльності організму. Інша назва — стероли.

Стерлініова зона: валютне угруповання держав, очолюване Великобританією, грошові системи та зовнішні розрахунки яких орієнтовані на англійську валюту — фунт стерлінгів.

Стерлінг: 1. Середньовічна англійська срібна монета, англійський динар або пенні. 2. Законний стандарт проби англійських срібних і золотих монет як основи англійської валюти.

Стероїди: група органічних речовин рослинного й тваринного походження (стерини, жовчні кислоти, гормони кори надниркових залоз тощо), в основі хімічної структури яких лежить вуглеводень стеран. Відіграють важливу роль у життєдіяльності організму.

Стероли: те саме, що й стерини.

Стетоскоп: спеціальна трубка для вислуховування серця, легень тощо.

Стетофонографія: графічний запис шумів серця й легень людини за допомогою приладу стетофонографа.

Стефанос: вінок з маслин, згодом з лавру, яким у Давній Греції нагороджували переможців у змаганнях.

Стехіометрія: галузь хімії, пов'язана з вивченням вагових і об'ємних співвідношень між реагуючими речовинами й продуктами реакції, з визначенням хімічних формул і рівнянь хімічних реакцій.

Стибніт: те саме, що й антимоніт.

Стивідор: особа (представник фірми), що відає завантаженням і розвантаженням судна в іноземних портах.

Стигма: 1. Знак об'єднання знаків двох літер давньогрецької писемності — Ϛ, ϛ — сполученням букв Στ, στ. 2. Тавро на тілі раба або злочинця у Давній Греції. 4 мед. Кривава виразка або червона пляма на тілі людини. 4 психол. Негативна асоціація людини з чим-небудь ганебним, відраздивим. 5. Соціальна С. — осуд людини на основі її фізичних чи поведінкових особливостей, що відрізняють її від інших.

Стигматизація: виділення суспільством індивіда (або соціальної групи) за певною ознакою з відповідним стереотипним набором соціальних реакцій на нього (або представників соціальної групи).

Стигматипія: один із способів виготовлення без растра напівтонових кліше.

Стигми: 1. У Стародавній Греції — знак ганьби, клеймо на тілі раба або злочинця. 2. У християнстві — тілесні рани, шрами і біль у місцях, де були рани у розіп'ятого Ісуса Христа. 3. Червоні плями й виразки, що іноді утворюються на тілі хворих на істерію. 4. Отвори, що ними відкриваються назовні органи дихання у деяких членистоногих тварин. 5. Зяброві отвори в глотці у асцидій. 6. Світлочутливі органели в одноклітинних організмів класу джгутикових.

Стилет: невеликий кинджал з дуже тонким і гострим клинком (зазвичай тригранним); ручник.

Стилетки: 1. астр. Невеликі недовговічні виступи хромосфери, що їх спостерігають біля краю сонячного диска. 2. біол. Скелетні елементи деяких безхребетних тварин; складаються з вуглекислого вапняку або з кремнезему; частини чоловічого статевого апарату круглих червів. Інша назва — спікули.

Стилізація: 1. Надання творові мистецтва характерних рис якого-небудь стилю, особливостей чиєїсь творчої манери і т. ін. 2. Застосування умовно-декоративних прийомів зображення в образотворчому мистецтві. 3. Відтворення колориту якої-небудь епохи в образах і стильових особливостях літературного твору. 4. Твір мистецтва, який за формою є наслідуванням певного стилю.

Стилізувати: 1. Надавати чому-небудь характерних рис певного стилю. 2. Говорити або писати, дотримуючись певного стилю.

Стилістика: 1. Розділ мовознавства, що вивчає в межах національної мови суть і специфіку стилів мови. 2. Розділ теорії літератури, що вивчає стилі літературно-художніх творів. 3. Сукупність виражальних засобів мови якого-небудь художнього твору, письменника, літературної школи і т. ін.

Стилобат: 1. архіт. У давньогрецькій архітектурі — підніжжя колонади, верхня частина стереобата. 2. В сучасному розумінні — те саме, що й стереобат.

Стиль (1): 1. Сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного часу та напряму або індивідуальну манеру художника стосовно ідейного змісту й художньої форми. 2. Сукупність характерних ознак, властивих чому-небудь. 3. Сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанрові і т. ін.; манера, штиб. 4. Сукупність особливостей у побудові мови, манера словесного викладу. 5. Сукупність прийомів, характерних рис якої-небудь діяльності, поведінки, методу роботи; характер, почерк. 6. Спосіб виконання, здійснення чого-небудь, який характеризується сукупністю певних технічних прийомів. 7. Характерна манера поводитися, говорити, одягатися і т. ін.; мода, фасон, крій.

Стиль (2): у давнину та середні віки — паличка для писання на дерев'яних табличках, вкритих воском.

Стильб: одиниця яскравості в системі СГС. 1 стильб — це яскравість поверхні, при якій у тілесний кут в 1 стерадіан із поверхні площею 1 см2 випромінюється світло з силою — 1 кандела.

Стильбен: органічна сполука, ароматичний вуглеводень. Застосовують кристали С. у сцинтиляційних лічильниках як люмінофор для реєстрації іонізуючих випромінювань. Похідні С. застосовують як барвники, лікарські речовини тощо.

Стиляги: молодіжна субкультура, що одержала широке поширення в СРСР в 1940-1960-х роках, і мала в якості еталону переважно американський спосіб життя; самоназва штатники. С. вирізнялися байдужістю до норм т. зв. радянської моралі, розкутістю у поведінці, демонстративною аполітичністю, манерою яскраво одягатися, прихильністю до англо-американської культури вцілому і музики зокрема, специфічним жаргоном на базі англійської.

Стимул: 1. Причина, що спонукає до дії. 2. Зацікавленість у здійсненні чого-небудь. 3. Подразник, який викликає реакцію.

Стимулювати: 1. Створювати, давати стимул або бути стимулом до чого-небудь, прискорювати. 2. Посилювати, поліпшувати здійснення чого-небудь.

Стимулятори: речовини, здатні прискорювати або підсилювати певні процеси в організмі (напр., біогенні стимулятори, С. росту, які за певних умов прискорюють ростові процеси в рослин).

Стимуляція: активізація яких-небудь процесів, дій явищ або чиєї-небудь діяльності, життєздатності і т. ін.

Стипендіум: у Давньому Римі — регулярна платня, як правило, щорічна, яку отримував військовий будь-якого рангу.

Стипендія: регулярна грошова допомога, яку надають тим, хто навчається в учбових закладах, а також особам, що перебувають в аспірантурі, докторантурі і т. ін.; платня.

Стипл-чез: біг або скачки з перешкодами.

Стиплер: кінь, спеціально підготовлений для скачок з перешкодами.

Стиракозавр: вимерлий рід динозаврів, імовірно рослиноїдних, що мешкали 77-70 млн років тому, на території сучасної Північної Америки.

Стиракс: 1. Ароматичний бальзам, що виділяється з стовбурів дерев ліквідамбар, застосовують у медицині та парфюмерії. 2. Кущова рослина родини стираксових. Поширена в Південній Європі та середземноморських країнах. Містить ароматичну смолу, що її застосовують для запашного куріння.

Стирол: ароматичний вуглеводень, безбарвна рідина приємного запаху. Застосовують переважно для утворення полістиролу.

Стихійний: 1. Викликаний діями сил природи, непідвладних людині. 2. перен. Нездоланний, нищівний; щодо суспільних явищ — неорганізований, без правильно поставленого керівництва.

Стихія: 1. В античній філософії — одна з матеріальних першооснов буття (повітря, земля, вогонь, вода). 2. Явище природи, що виступає як нездоланна і часто руйнівна сила, а також сфера, середовище його виявлення. 3. Явище суспільного життя, що відбувається без регулюючого впливу людей, суспільства; хаос, анархія. 4. Суспільне середовище, маса людей, які діють без керівництва, неорганізоване, сліпо. 5. перен. Звичне для когось середовище, оточення, сфера.

Стікс: у давньогрецькій міфології одна з річок, що омивала "підземне царство", уособлення мороку й жаху.

Стімпанк: піджанр наукової фантастики та декоративно-прикладного мистецтва і субкультура, що черпає своє натхнення у технологіях другої половини XIX століття, зокрема парових машин (звідки й назва). Як літературна течія С. виник у 1980-х роках, сам термін — у 1987 році, як протиставлення своєму провіснику кіберпанку.

Стоїк: 1. Послідовник стоїцизму. 2. перен. Людина, яка стійко, мужньо переносить життєві випробування, протистоїть спокусам.

Стоїцизм: 1. Одна з головних течій елліністичної і римської філософії, заснована в кінці 4 ст. до н. е. Найважливіше місце в С. посідала розробка міцної і розумної основи морального життя, яку стоїки вбачали у подоланні пристрастей, "силі духу", що виявляється в слідуванні своїй долі. 2. Стійкість, твердість у життєвих негодах.

Стокс: одиниця кінематичної в'язкості в СГС системі одиниць. С. — в'язкість рідини густиною 1 г/см³, яка чинить опір в 1 дину взаємному переміщенню двох шарів цієї рідини площею 1 см², що містяться на віддалі 1 см один від одного і переміщуються зі швидкістю 1 см/сек. 1 С. (1 см²/сек) менший за одиницю кінематичної в'язкості в Міжнародній системі одиниць (1 м²/сек) в 10 000 раз. Від прізвища англійського фізика і математика Дж.-Г. Стокса.

Стола: частина літургійного одягу в різних християнських конфесіях. Складається із довгої прямокутної смуги кольорової, як правило, шовкової, тканини. Носиться перекинутої через плече або навколо шиї; спереду кінці С. можуть бути скріплені між собою або вільно звисати.

Столон: видовжений підземний пагін без додаткових коренів, на кінцях якого утворюються бульби (напр., у картоплі); надземні С. (напр., у суниць) здебільшого називають вусами.

Стоматит: запалення слизової оболонки порожнини рота у людини й тварин. Виникає при загальних інфекційних захворюваннях (грип, ангіна), порушеннях живлення, отруєннях тощо.

Стоматологія: наука, яка вивчає хвороби органів порожнини рота, зубів, щелеп і обличчя.

Стон: міра ваги в англійській системі мір, дорівнює 6,35 кг.

Стопер: 1. Машина для буріння свердловин, спрямованих уверх, тобто різновид перфоратора. 2. Захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх.

Стопін: вогнепровідний шнур, застосовуваний в піротехніці.

Стопінг: камера в гірських породах, в якій обвалюють (з уступів) руду.

Стопор: 1. Пристрій для зупинення або закріплення в певному положенні рухомих частин механізму машини. 2. Перепона, перешкода у розвитку, ході якої-небудь справи, якогось заходу, явища. 3. Механізм для закривання розливного отвору в сталерозливних ковшах.

Сторно: спосіб виправлення помилок у бухгалтерському обліку, допущених при записах господарських операцій.

Стортинг: парламент у Норвегії. Походить від ранньосередньовічних норвезьких тингів, зборів представників норвезьких родів, на яких обиралися королі, засуджувалися злочинці, укладалися договори та залагоджувалися суперечки. У сучасному вигляді С. існує з 1814 року.

Стотинка: у Болгарії — грошова одиниця — одна сота лева, а також дрібна монета такої вартості.

Стохастичний: випадковий, імовірнісний.

Страбізм: косоокість; розлад координованого руху очей у людини.

Страдиварі: скрипки роботи відомого італійського скрипкового майстра 18 ст. А. Страдіварі; відзначаються довершеністю форми і звучання.

Страдиваріус: скрипка досконалої форми і краси звуку, зроблена знаменитим майстром кінця 17 — початку 18 ст. Антоніо Страдіваріусом.

Страйк: 1. Організоване повне або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному перебігу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог. 2. Ситуація у бейсболі, коли беттер (гравець, що б'є по мячу) не наніс удару при подачі. 3. Ситуація у боулінгу, коли збито всі 10 кеглів з одного удару. 3. Ціна, встановлена в опціоні, за якою покупець може купити/продати базовий актив, а продавець зобов'язаний продати/купити відповідну кількість базового активу.

Странгуляція: задушення, защемлення, задавлення петлею.

Страспей: традиційний шотландський народний танець і музичний жанр у розмірі 4/4. Назва походить від місця його появи — долини ріки Спей (Strath Spey).

Стратег: 1. У Стародавній Греції — воєначальник, якого вибирали народні збори, що також завідував зовнішніми справами держави і частково фінансами, включаючи судову владу; стратиг. 2. В елліністичному Єгипті — предствник греко-македонської адміністрації в областях країни (номах). 3. У Візантії — керівник цивільної і військової адміністрації феми. 4. Полководець, керівник великих воєнних операцій, знавець стратегії, воєвода. 5. перен. Прозорливий, досвідчений політичний керівник, людина, яка вирішує стратегічні питання суспільної і політичної боротьби.

Стратегема: воєнна хитрість, винахідливість під час проведення бойових дій, яка вводить в оману противника.

Стратегічний: 1. Той, що стосується стратегії. 2. Той, що має значення з погляду здійснення загальних цілей війни, що має воєнне значення, який належить до великих, самостійно діючих військових з'єднань або армії в цілому. 3. Істотний, важливий для досягнення генеральних цілей на якомусь етапі.

Стратегія: 1. Мистецтво підготовки і ведення війни та великих воєнних операцій. Наука про ведення війни — вища воєнна наука. 2. перен. Мистецтво суспільного і політичного керівництва масами, яке має визначити головний напрям їх дій, вчинків. 3. перен. Спосіб дій, лінія поведінки кого-небудь.

Страти: елементи структури об'єднані загальною ознакою (геологічні С., соціальні С.).

Стратиграфія: розділ історичної геології, який охоплює питання історичної послідовності, первинних взаємовідносин і географічного розповсюдження осадків, вулканогенних і метаморфічних утворень, що складають земну кору і відображають природні етапи розвитку Землі та її біосфери.

Стратиметр: прилад, яким визначають напрям падіння або нахилу порід, використовуючи керн, одержаний під час буріння свердловини.

Стратифікація: 1. Розміщення чогось шарами, шаруватість; розшарування чогось залежно від неоднаковості якісних та кількісних ознак. 2. геологія Послідовність залягання геологічних відкладів у вертикальному розрізі. 3. гідродинаміка Розчленування гідрогеологічних утворень на товщі різного ієрархічного порядку. 4. гідрологія Пошаровий розподіл морської, озерної, річкової та іншої водяної маси, який зумовлений різними фізико-хімічними властивостями шарів (температура, густина, концентрація кисню і т.д.) на різних глибинах. 5. метрологія Розподіл температури в атмосфері за висотою. 6. соціологія Соціальна диференціацію суспільства. 7. Передпосівна обробка насіння деяких рослин, що полягає у витримуванні їх у вологому піску при зниженій температурі. 8. екологія вертикальне шарування життєвого простору (рослинних шарів). 9. соціологія Диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення, що базується на достатку та владі. 10. логіка упорядкування об'єктів системи за рівнями (стратами) для ієрархічного описання системи.

Стратіоти: 1. У часи Візантійської імперії — воїни з числа вільних селян, зобов'язані нести службу за право користуванням земельним наділом. 2. Військові найманці з південної частини Балканського півострова, як правило, албанці чи греки, у період з XV по сер. XVIII ст.

Стратовулкан: тип вулкана, що має конічну форму і складається з багатьох шарів затверділої лави, тефри, пемзи і вулканічного попелу.

Стратодирижабль: дирижабль, призначений для польотів у стратосферу.

Стратонавт: спеціально підготовлена людина, що на стратостаті здійснює політ у стратосферу.

Стратопауза: перехідний шар атмосфери, що лежить між стратосферою й мезосферою на висоті близько 55 км.

Стратоплан: літак, пристосований для польотів у стратосферу.

Стратор: 1. У римській армії — солдат або легіонер, який виконував функції помічника старшого офіцера або цивільного службовця; ад'ютант. 2. У Візантійській імперії — почесний титул для середнього рівня цивільних і військових посадових осіб.

Стратостат: літальний апарат, що являє собою повітряну кулю, наповнену легшим від повітря газом, і призначається для польотів у стратосферу.

Стратосфера: шар атмосфери на висоті від 8-16 до 45-55 км, характеризується стабільною температурою в нижній частині і підвищенням її з висотою — у верхній.

Страус: рід птахів ряду страусоподібних. Живуть у степах і пустелях Африки й Аравійського півострова.

Стренга: мотузок, з якого скручують трос.

Стренер: фільтр, яким очищають від піщинок викачувану з глибини насосом нафту.

Стрептококи: бактерії кулястої форми, з'єднані між собою у вигляді ланцюжка. Можуть спричинювати у людини й тварин гнійні запалення, сепсис, ендокардит, ангіни тощо.

Стрептоміцин: лікарський препарат, антибіотик. Застосовують при лікуванні туберкульозу, бруцельозу, туляремії, коклюшу тощо.

Стрептоцид: лікарський препарат з групи сульфаніламідних препаратів, пригнічує життєдіяльність коків. Застосовують при ангіні, бешисі, гонореї, при лікуванні ран, виразок, опіків тощо.

Стрес-тест: перевірка стійкості системи (технічної чи організаційної) в умовах перевищення меж нормального функціонування з метою визначення форм і способів відмови системи та її поведінки в режимі максимальних навантажень.

Стрес: стан організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх або внутрішніх факторів (стресорів). С. виявляється у формі напруження або специфічних пристосувальних реакцій.

Стресор: несприятливий фактор зовнішнього або внутрішнього середовища (холод, голодування, психічні й фізичні травми, рентгенівське проміння тощо), який спричинює стан напруження (стресу) в організмі людини й тварин.

Стрето: 1. Тісне проведення теми кількома голосами у фузі. 2. Заключний епізод музичного твору або його частини у прискореному темпі.

Стретчинг: комплекс вправ для розвитку гнучкості тіла.

Стриктура: органічне звуження просвіту каналу або протоки (стравоходу, сечівника тощо) в організмі людини або тварини внаслідок запалення, поранення і т. ін.

Стрингер: одна з поздовжніх в'язей корпуса судна або літака, що проходить через всю конструкцію і надає їй жорсткості й міцності.

Стрипер: машина, якою сталеві зливки виймають з виливниць або виливниці знімають з них, "роздягають зливки".

Стрихнін: лікарський препарат, алкалоїд. Застосовують при зниженні обміну речовин, гіпотонічній хворобі, ослабленні серцевої діяльності, паралічах тощо.

Стробіліс: спороносний колосок (пагін) у багатьох вищих рослин (плауновидних, хвощів, насінних рослин).

Стробіла: 1. Тіло стьожкових червів, що складається з члеників. 2. Стадія розвитку сцифомедуз, за якої відбувається своєрідне пупкування — стробіляція.

Стробіляція: процес утворення стробіли.

Стробоскоп: демонстраційний і контрольно-вимірювальний прилад для одержання безперервного руху зображень, а також для фіксування окремих фаз руху.

Стробоскопічний ефект: позірне злиття швидко змінюваних зображень окремих фаз руху об'єкта у зображення його безперервного руху (напр., при демонструванні кінофільму).

Строма: 1. Сполучнотканинна основа органів та тканинних утворів в організмі людини та тварин. 2. Сплетення гіф у грибів, на поверхні або всередині якого утворюється спороношення. 3. Безбарвна білкова основа пластид у рослин.

Строматоліти: викопні залишки карбонатної (частіше вапняної або доломітовової) породи, що утворилася на дні мілководого водоймища.

Стронціаніт: мінерал класу карбонатів, безбарвний або жовтуватих, зеленуватих та сіруватих відтінків; використовують у цукровій, хімічній промисловості, піротехніці. Від назви села Строншен у Шотландії.

Стронцій: хімічний елемент, символ Sr, ат. н. 38; сріблясто-білий метал, ковкий і пластичний. Сполуки С. застосовують для виготовлення люмінофорів, сигнальних ракет тощо.

Строп: 1. Канат, трос для підвішування гондоли до дирижабля, аеростата, для утримання людини або вантажу на парашуті. 2. Найпростіший пристрій для підвішування вантажа до крючка підйомного крана.

Стропи: 1. Пристрій у вигляді кільця або петлі з дроту чи з тросу для підіймання вантажів при завантажуванні або розвантажуванні судна та для інших потреб. 2. Вірьовки або сталеві троси, якими підвішується гондола дирижабля або аеростата. 3. Тонкі вірьовки, якими до купола парашута кріпиться підвісна система (людина, вантаж). 4. Чотири заплетених кінці металевого тросу, що прикріплюється до вушок на гідролітаку, коли його підіймають на борт корабля. 5. Знаряддя, за допомогою якого вантажать і вивантажують у морському транспорті велику рогату худобу або коней.

Строфа: 1. Повторюване у вірші поєднання кількох віршових рядків, зв'язаних між собою певною системою рим та інтонацією. 2, Те саме, що вірші.

Строфант: 1. Тропічна витка рослина барвінкових. 2. Настойка з насіння цієї рослини, яку вживають як лікувальний засіб при деяких серцевих хворобах.

Строфіка: 1. Розділ поетики, що вивчає закони поєднання віршованих рядків у строфи, їх будову, класифікацію, історію виникнення, еволюцію, зв'язки із загальною композицією твору. 2. Будова строф поетичних творів.

Строфіум: нагрудна пов'язка, як правило, з тонкої шкіри, яку носили в Давніх Греції і Римі в якості підтримувача грудей. С. міг носитись в парі сублігакулумом і одягався як на тіло, так і зверху короткої спідньої туніки.

Струбцина: затискальний пристрій у вигляді п-подібної скоби з гвинтом на одній з її сторін.

Структура: 1. Взаєморозміщення та взаємозв'язок складових частин цілого; будова. 2. Устрій, організація чого-небудь, форма.

Структуралізм: 1. Конкретно наукова методологія, що головним завданням висуває дослідження структур об'єктів. 2. Ряд напрямів у сучасному зарубіжному мовознавстві, що розглядають мову як організацію системно протиставлених лінгвістичних елементів, які виконують у нім певну функцію.

Струма: пухлиноподібне доброякісне збільшення щитовидної залози. Інші назви — зоб, воло.

Студія: 1. Майстерня живописця або скульптора. 2. Школа, що готує художників. 3. Колектив творчих і технічних працівників, які створюють кінофільми. 4. книжн. Ретельне вивчення, дослідження чого-небудь або навчання десь.

Стукко: будівельний матеріал для обробки стін із суміші подрібненого гіпсу з галуном і клеєм, іноді з додаванням мармурової пудри і крихти, а також крейди, вапна та алебастру. Добре піддається поліруванню і завдяки своїй міцності використовується в якості штучного мармуру.

Ступор: стан нечутливості, отупіння, нерухомості з послабленими реакціями на подразнення, у тому числі і больове. Спостерігається при деяких психічних захворюваннях (напр., шизофренії). Часом С. вживається у якості синоніма сопора.

Стюард: 1. Буфетник, офіціант на пасажирському морському судні, на літаку. 2. В Англії — управитель великого господарства.

Стюардеса: бортпровідниця на літаках.

Су: 1. Старовинна французька грошова (1/12 деньє або 1/20 лівра) й лічильна одиниця. 2. Французька монета в 5 сантимів. 3. Розмінна монета Демократичної Республіки В'єтнам, 1/100 донга.

Суаньпань: китайський семікісточковий лічильний прилад у вигляді прямокутної рами, в якій паралельно один одному протягнені дротики або мотузки з нанизаними кульками, а перпендикулярно до них — переділений перегородкою, що ділить С. на дві нерівні частини. Дозволяє виконувати всі чотири арифметичні дії, а також добувати квадратні та кубічні корені.

Суб'єкт: 1. філос. Істота, здатна до пізнання навколишнього світу, об'єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності. 2. книжн. Особа, група осіб, організація і т. ін., яким належить активна роль у певному процесі, акті. 3. юр. Особа або організація як носій певних прав і обов'язків. 4. мед. Людина як носій певних фізичних і психічних якостей, людина як об'єкт дослідження. 5. розм. Людина, особа, індивід, індивідуум. 6. лінгв. Те саме, що підмет.

Суб'єктивізм: 1. Напрям у філософії, який заперечує існування об'єктивної реальності як джерела відчуттів і твердить, що реальний світ існує тільки в людській свідомості. 2. Напрям у соціології, який твердить, що розвиток суспільства визначається не об'єктивними закономірностями, а суб'єктивними факторами (волею, прагненням окремих осіб). 3. книжн. Погляд на що-небудь.

Суб'єктивний: 1. Той, що стосується суб'єкта, людини. 2. Властивий лише даному суб'єкту; особистий, індивідуальний. 3. Протилежний об'єктивному; С. ідеалізм — філософський напрям, представники якого заперечують існування об'єктивного світу, основою всіх явищ природи й суспільства вважають людську свідомість або її окремі елементи.

Суб'єктивність: 1. Індивідуальна особливість у поглядах на речі. 2. Оригінальність, властива якій-небудь людині. 3. Відсутність об'єктивності; суб'єктивізм.

Суб...: префікс, що означає розміщення під чимсь чи біля чогось, підпорядкованість.

Субаквальний: підводний; С-а ванна — лікувальна процедура, що полягає у промиванні кишечника водою під час прийняття теплої ванни.

Субалтерн: підлеглий, несамостійний; С.- офіцер — у російській дореволюційній армії молодший офіцер у роті, ескадроні.

Субальтернація: підпорядкованість.

Субантарктичний: підантарктичний; С. пояс — географічний пояс Південної півкулі, що охоплює частини Тихого, Атлантичного й Індійського океанів між 58°- 60° і 65°- 67° пд. ш.; С. клімат — клімат; властивий субантарктичному поясові. Холодний, з сильними вітрами, туманами.

Субарктичний: підарктичннй; С. пояс — географічний пояс Північної півкулі між 60 — 65° і 67 — 73° пн. ш.; С. клімат — клімат, властивий субарктичному поясові. Холодний, кількість опадів більша від випаровування, поширені багаторічномерзлі грунти.

Субатомний: дрібніший за атом; С-і частинки — частинки, з яких складається атом.

Субвенція: форма фінансової допомоги держави окремим галузям господарства, банкам, підприємствам у періоди економічних криз або з метою — для розгортання військової промисловості і пов'язаних з нею галузей.

Субгігант: зірка, яскравіша, ніж зірки головної послідовності — залежності між світністю (чи абсолютною зоряною величиною) і спектральним класом (тобто, температурою поверхні) — того ж спектрального класу, але менш яскрава за зірки-гіганти.

Субдомінанта: четвертий ступінь мажору або мінору; акорд, побудований на цьому та на II і VI ступенях.

Субдукція: процес занурення одних блоків земної кори під інші із наступним пірнанням у мантію. С. супроводжується високим рівнем вулканізму, землетрусами та орогенезом.

Суберин: органічна речовина, що відкладається в оболонках рослинних клітин при зкорковінні їх. Просякнені С. оболонки клітин стають непроникними для води й газів.

Субконтинент: географічно чітко обмежена частина континенту.

Субкортикальний: підкірковий; той, що розташований нижче від кори головного мозку.

Субкультура: в соціології і культурології — частина культури суспільства, яка відрізняється від домінуючої більшості, а також соціальні групи носіїв цієї культури. С. може відрізнятись від домінуючої культури власною системою цінностей, мовою, манерою поведінки, стилем життя.

Сублігакулум: 1. Верхній одяг зі шнурівкою у вигляді стегнової пов'язки зі шкіри від талії до паху, який носили римські актори, спортсмени і гладіатори. 2. Елемент давньоримської білизни, який носили під тунікою жінки в парі із строфіумом.

Сублімат: 1. хім. Продукт сублімації. 2. геолог. Мінеральні утворення, які відкладаються в місцях виходу вулканічних газів.

Сублімація: 1. Перехід речовини з кристалічного стану безпосередньо в пару, минаючи рідку фазу; узгін. 2. Перехід водяної пари в атмосфері безпосередньо в тверду фазу (лід, сніг).

Сублітораль: прибережна частина дна океанів і морів, розташована нижче від літоралі.

Субмарина: підводний човен.

Субмікронний: пов'язаний з частками, розмір яких менший за мікрон.

Субмікроскопічний: невидимий у оптичний мікроскоп; об'єкт, розміри якого менші за довжину хвилі світла.

Субміліметровий: менший за міліметр; С-і радіохвилі — хвилі, довжина яких менша за міліметр.

Субординатура: первинна спеціалізація студентів медичних інститутів, під час якої вони виконують обов'язки лікаря-ординатора лікувального закладу.

Субординація: службова підлеглість молодшого старшому додержання правил службової дисципліни.

Суборенда: угода, за якою майно, орендоване певною особою, передається за відповідну винагороду в тимчасове користування іншій.

Субрепція: аргументація, що грунтується на хибних засадах; логічний виверт, обман.

Субретка: театральне амплуа жвавої, спритної, лукавої служниці.

Субсидія: грошова або натуральна цільова допомога допомога.

Субстантивація: перехід слів якої-небудь граматичної категорії в іменники.

Субстантивний: 1. лінгв. Головним членом або стрижневим словом є іменник. 2. лінгв. Який має форму або виступає у функції іменника. 3. хім. Який діє без допомоги інших речовин.

Субстанція: 1. У філософії — єдина основа всього існуючого, основа буття, першооснова. 2. Основний складовий елемент.

Субститут: 1. Замінник або новий промисловий матеріал, виріб, який заміняє існуючий. 2. заст. Заступник.

Субституція: заміщення одного іншим, звичайно функціонально схожим (напр., заміна одного металу іншим, одною звука в мові іншим; у праві — призначення другого спадкоємця (якщо перший не зможе одержати спадщини).

Субстрат: 1. Те, що лежить в основі яких-небудь утворень. 2. Предмет або речовина, на яких розвиваються тваринні або рослинні організми. 3. У філософії — спільна єдина основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ. 4. У лінгвістиці — сліди переможеної мови у складі мови-переможця при схрещуванні двох мов.

Субстратосфера: шар атмосфери, який відділяє стратосферу від тропосфери.

Субтильний: 1. Тендітної будови, уразливий, ніжний. 2. Делікатної поведінки, м'який.

Субтитр: напис у нижній частині кадру кінофільму, переважно з перекладами тексту.

Субтропіки: географічні пояси Землі у Північній і Південній півкулях приблизно між 30° і 40° широти, між помірним і тропічним поясами.

Субурбанізація: процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, в результаті чого формуються міські агломерації. Харектиризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з містами — центрами аґломерацій.

Сувенір: подарунок на згадку або річ, пов'язана зі спогадами.

Суверен: носій верховної влади.

Суверенітет: незалежність держави, що полягає в її праві за власним розсудом розв'язувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави. С. є необхідною політичною та юридичною ознакою держави.

Суверенний дефолт: невиплата країною зобов’язань по державних запозиченнях.

Суверенний: 1. Той, що здійснює верховну владу. 2. Той, що мав суверенітет.

Суґеренд: об’єкт навіювання (суґестії).

Суґестивний: 1. Який впливає на кого-небудь, викликає у когось певні уявлення, настрій. 2. Пов'язаний із навіюванням.

Суґестія: навіювання, голосова заборона, психологічний вплив на свідомість людини, при якому відбувається некритичне сприйняття нею переконань і установок. Автосуґестія — самонавіювання.

Суґестологія: галузь психології, що вивчає механізми навіювання, гіпнозу і способи його практичного застосування.

Суґестор: людина, яка маніпулює (навіює); маніпулятор.

Судмалінас: латиський народний танець.

Суїцид: цілеспрямоване позбавлення себе життя, умисною прямою дією.

Сукре (1): грошова одиниця Еквадору (з 1884 по 2000 рік), поділялася на 100 сентаво. Названа на честь президента Болівії Антоніо Хосе Сукре. У звязку з гіперінфляцією була замінена доларом США.

Сукре (2): спільна грошова одиниця країн АЛБА — альянсу країн Латинської Америки і Карибського басейну.

Сукуб: за середньовічними повір'ями — диявол у личині жінки, який з'являється уві снах молодих чоловіків для навіювання хтивих бажань.

Сукуленти: багаторічні рослини з товстими соковитими листками (алое, агава тощо) або стеблами (напр., кактуси), що містять багато вологи; ростуть у пустелях, на скелях, пісках.

Сукцесія: ряд послідовних змін рослинного покриву з часом (напр., відновлення коріннях лісів після вирубки або пожежі).

Султан: 1. Титул вищого спадкового правителя у деяких країнах ісламського Сходу, якому належить світська влада 2. Прикраса з пір'я чи кінського волосу — те саме, що й плюмаж.

Сульсен: лікарський препарат. Застосовують при себореї волосистої частини голови.

Сульфаніламіди: група лікарських протимікробних засобів, які є похідними сполуками (амідами) сульфанілової кислоти. Застосовують переважно при інфекційних захворюваннях, спричинених стрептококами, стафілококами, пневмококами, менінгококами (при ангіні, крупозній пневмонії, епідемічному менінгіті, кишкових інфекційних захворюваннях тощо).

Сульфати: середні солі сірчаної кислоти, тобто солі, де обидва атоми водню молекули цієї кислоти заміщені атомами металу або амонієм; безбарвні речовини. Застосовують: С. амонію — як добриво, С. натрію — у виробництві скла, мила, паперу. Інша назва — сірчанокислі солі.

Сульфацил-натрій: лікарський сульфаніламідний препарат. Застосовують в очній практиці, а також для лікування ентероколітів, циститу та інфікованих ран. Інша назва — альбуцид-натрій.

Сульфіди: сполуки сірки з металами, а також деякими неметалами. С. натрію застосовують у виробництві барвників, С. кальцію — у шкіряній промисловості. З природних С. (мінералів) одержують відповідні метали й сірчану кислоту.

Сульфітація: консервування ягід, фруктів і овочів за допомогою сірчистої кислоти.

Сульфіти: середні солі сірчистої кислоти, безбарвні кристалічні речовини. Застосовують як відновники. С. натрію використовують у фотографії, для вибілювання тканин тощо. Інша назва — сірчистокислі солі.

Сума: 1. Результат додавання кількох чисел. 2. Літературний жанр, який поєднує в собі ознаки наукового трактату і енциклопедичного довідника. 3. перен. Підсумок, результат будь-якої діяльності.

Сумах: рід деревних або кущових рослин родини сумахових. Поширені переважно в Північній Америці, Східній Азії, в Криму, на Кавказі. С. дубильний — лікарська, дубильна й фарбувальна рослина. Деякі види культивують як декоративні.

Сумація: виникнення збудження в тканинах організмів внаслідок дії кількох послідовних підпоротових подразнень, кожне з яких окремо не може спричинити фізіологічну реакцію.

Сумі-е: традиційний японський монохромний (тушевий) живопис. Поширився у X — XIII ст. з Китаю.

Сунізм: основний (ортодоксальний) напрям ісламу (на відміну від шиїзму), представники якого вважають, що халіфом може бути лише людина з хорошою репутацією, знаннями богослова і правознавця вищого рангу. Виник у 7 ст. Прихильники С. (суніти) поряд з Кораном джерелом віровчення визнають і Сунну.

Суніт: послідовник сунізму.

Суніти: прихильники ортодоксального напрямку в ісламі, які вважають, що халіфом може бути лише людина з хорошою репутацією, знаннями богослова і правознавця вищого рангу.

Сунна: священний переказ життєвого шляху пророка у формі розповідей про його вчинки й висловлювання з моменту, коли Мухаммад став пророком. Сунна покликана служити зразком і настановою для окремого мусульманина та усієї громади. С. шанується всіма напрямками й течіями ісламу як друге після Корану джерело віровчення й шаріату.

Суньятсенізм: система поглядів китайського революціонера Сунь Ятсена.

Суп: рідка страва, що готується шляхом поєднання інгредієнтів з м'яса або овочів з великою кількістю рідини (найчастіше — води).

Супер...: префікс, що означає зверхність, найвищу якість, посилену дію. Напр., суперконтинент.

Суперарбітр: голова третейського суду, до складу якого входить кілька арбітрів.

Суперарбітр: голова третейського суду, до складу якого входить кілька арбітрів.

Супервенція: філософське поняття, за яким більш низькорівневі властивості системи визначають її більш високорівневі властивості. Наприклад, соціальні властивості супервенують психологічні, вони у свою чергу — біологічні, біологічні — хімічні і т. д.

Супервізор: частина керуючої програми операційної системи цифрової обчислювальної машини, яка реалізує введення й виведення інформації, обмін інформацією з зовнішніми нагромаджувачами тощо.

Супергетеродин: радіоприймач, в якому прийняті електромагнітні коливання перетворюються на коливання проміжної частоти, на якій і підсилюється сигнал.

Супереліта: високоякісне насіння сільськогосподарських культур, яке використовують у насінницьких господарствах для засівання елітних площ.

Суперкаландр: машина для обробки поверхні паперу.

Суперкарго: довірена особа компанії, яка зафрахтувала судно. С. наглядає за прийманням і здаванням вантажів.

Суперконтинент: геол. континент, який включає всю або майже всю континентальну кору планети; надматерик. До давніх С. відносять Пангею, що існувала наприкінці кам'яновугільного та на початку юрського періодів, яка у часи мезозою розділилась на С. Лавразію та Гондвану, до сучасних С. — Америку і Афроєвразію.

Супермаркет: одна з форм великого сучасного універсального торговельного підприємства.

Супермен: 1. Людина, впевнена у своїй перевазі над іншими людьми, надлюдина (ірон.). 2. В літературі і мистецтві — герой детективних коміксів, кінобойовиків тощо, наділений незвичайними якостями.

Супермодернізм: крайній модернізм.

Супернатуралізм: віра в надприродне; супранатуралізм.

Суперобкладинка: паперова обкладинка, яка накладається поверх палітурки книжки.

Суперортикон: передавальна телевізійна трубка з вищою, ніж у ортикона, чутливістю.

Суперпозиція: 1. Підстановка функцій у функцію або змінних величин у функцію. 2. Накладення двох фізичних величин, тобто їхня об'єднана дія, якщо вони взаємно не впливають одна на одну.

Суперрегенератор: радіоприймач, що працює при періодично змінюваному згасанні приймального контура.

Суперселери: книги типу бестселерів, видані в дорогому художньому оформленні. Мають високу ціну, прибуткові для книготорговців.

Суперстрат: нашарування мови зайшлого населення в мові корінних жителів.

Супертанкер: танкер вантажопідйомністю понад 100 тис. т.

Супертип: одноапаратна набірна буквовідливна машина, за конструкцією близька до лінотипу.

Суперфіцій: 1. У Римському праві — спадкове і відчужуване право на користування будівлею, що зведена на чужій землі. 2. Речове право на забудову земельної ділянки, що належить іншій особі.

Суперфосфат: мінеральне фосфорне добриво, яке виготовляють з апатиту, фосфориту або кісткового борошна, обробляючи їх сірчаною кислотою.

Супінатор: ортопедична устілка, яку вкладають у звичайне взуття при плоскостопості.

Супінація: 1. Поворот руки, при якому долоня обертається вперед і вгору; поворот стопи, при якому внутрішній край її піднімається, а зовнішній — опускається. 2. У фехтуванні — позиція, коли озброєна рука обернена долонею догори.

Суплетивізм: утворення форм одного і того самого слова від різних коренів або основ (напр., добре — краще).

Супозиторій: лікарська свічка (мильце) для введення лікувальної речовини в організм людини через пряму кишку.

Супозиція: припущення, здогад.

Супорт: деталь деяких металорізальних і деревообробних верстатів, призначена для закріплення і переміщення, різальних інструментів.

Супралітораль: зона узбережжя океану або моря, розташована вище від літоралі.

Супранатуралізм: віра в надприродне.

Супремасизм: система світоглядних переконань, що певні раса, етнічна група, стать, сексуальна орієнтація, положення в суспільстві, релігія або культура дають право їх носіям домінувати, контролювати або керувати тими, хто не ототожнюється з цими поняттями.

Супрематизм: формалістична течія в мистецтві початку 20 ст., різновидність абстракціонізму.

Сура: розділ Корану. Загалом у Корані 114 сур, кожна з яких складається з аятів у кількості від 2 до 286.

Сурдина: пристрій в струнних скрипкових і духових інструментах для приглушення звуків і часткової зміни їх тембру.

Сурдокамера: ізольована від зовнішнього середовища кімната для вивчення стану космонавтів в умовах абсолютної тиші.

Сурдологія: галузь медицини, яка вивчає розлад слуху.

Сурдопедагогіка: галузь педагогіки, що стосується навчання й виховання глухонімих дітей, а також дітей з вадами слуху.

Сурдотехніка: 1. Розділ дефектології, що розробляє технічні засоби навчання, коригування та компенсації дефектів слуху. 2. Сукупність технічних засобів, призначених для корекції або компенсації дефектів слуху.

Сурма (1): хімічний елемент, символ Sb, ат. н. 51; стибій. Сріблясто-білий блискучий метал, дуже крихкий. С. — складова частина друкарського сплаву, деяких типів бабітів. Сполуки С. застосовують у гумовій промисловості, керамічному виробництві тощо; отруйні.

Сурма (2): 1. Старовинний український дерев'яний духовий музичний інструмент. 2. Сучасний духовий сигнальний інструмент у вигляді мідної трубки, зігнутої в кільце, з розтрубом на кінці; горн. 3. Духовий мідний музичний інструмент високого регістру із зігнутим у кільце циліндричним корпусом, який закінчується розтрубом, і пристроєм для зміни висоти звуку; труба.

Сурогат: замінник, що має деякі загальні властивості натурального продукту, але позбавлений основних якостей його.

Суспензивний: той, що припиняв, відкладає; С-е вето — право глави держави (монарха або президента республіки) відмовити в затвердженні ухваленого парламентом законопроекту; проте в разі, якщо парламент ухвалить його вдруге, цей законопроект стає законом, незважаючи на незгоду глави держави. 2. Той, що перебуває в завислому стані.

Суспензія: суміш найдрібнішіх твердих частинок і рідини, в якій вони містяться в завислому стані.

Суспензорій: спеціальна підтримуюча пов'язка для мошонки у вигляді мішечка. Застосовують при деяких захворюваннях мошонки, а також при спортивних вправах та верховій їзді.

Сутаж: тонкий плетений, переважно шовковий, шнур, призначений для оздоблення одягу, виготовлення сумок і т., ін.

Сутана: довгий верхній одяг католицького духівництва, який носять не в час богослужіння.

Сутартине: старовинні литовські багатоголосі пісні, переважно жіночі, що виконувалися під час роботи, а також на весіллях, іноді в супроводі танцю.

Сутенер: людина, що живе на кошти повії.

Сутра: 1. У староіндійській літературі лаконічний і уривчастий вислів, пізніше — зведення таких висловів; сутта. 2. У буддизмі — діалоги, в яких викладені основи вчення.

Суфізм: суфійський іслам ; течія в ісламі, яка проповідує злиття людини з Богом через аскетизм і внутрішнє самовдосконалення.

Суфій: послідовник, прихильник суфізму.

Суфікс: морфема між коренем слова й закінченням, що служить для творення слів з новим значенням або нових форм слова.

Суфіксація: утворення нових слів або нових форм слова за допомогою суфіксів.

Суфле: назва кулінарних виробів (кондитерських, молочних, м'ясних і т. ін.), до складу яких входять збиті яєчні білки змішані з різноманітними інгредієнтами.

Суфлер: 1. Працівник театру, що під час репетиції та вистави підказує акторам текст ролі. 2. перен. Людина, що підказує пошепки.

Суфляр: струмінь рудникового газу, який інтенсивно виділяється з тріщин вугільної товщі і пустот.

Суфозія: підмив шарів гірської породи і винос з них розчинних речовин і дрібних мінеральних частинок потоком ґрунтових вод.

Суфражизм: жіночий рух за надання жінкам однакових з чоловіками виборчих прав у рамках держави. Виник у 2-й половині 19 ст. в Англії. Поширився в США, Німеччині та деяких інших країнах. Припинився після 1-і світової війни.

Сфагнум: рід рослин підкласу сфагнових мохів. Поширені у всіх частинах світу, крім Антарктиди. Листки С. використовують як перев'язний матеріал. З С. утворюється т. зв. сфагновий торф.

Сфалерит: мінерал класу сульфідів, колір від світло-коричневого до чорного. Руда цинку.

Сфанц: назва 20 австрійських срібних крейцерів («цванцигера»), що у XVIII-XIX століттях були в обігу на території Буковини і Молдови.

Сфен: мінерал класу силікатів, переважно жовтого, коричневого, зеленого кольорів; титаніт. Іноді використовують для добування двоокису титану. Інша назва — титаніт.

Сфенокефалія: голова клиновидної форми — розширена лобна і звужена потилична частини.

Сфера: 1. мат. Сукупність точок, рівновіддалених від даної точки (центра С.). 2. Предмет, що має форму кулі, поверхня такого предмета; куля, баня, склепіння. 3. С. небесна — уявна кульова поверхня довільного радіуса з центром в оці спостерігача. 4. Область дії, межі поширення чого-небудь; орбіта, царина, галузь, фронт. 5. С. впливу — територія або частина території країни, яка зберігає видимість державної незалежності, але фактично перебуває під політичним та економічним впливом іншої держави. 6. Громадське оточення, обстановка, середовище, сукупність умов, середовище, в яких що-небудь відбувається; обстановка. 7. Коло осіб, об'єднаних спільністю соціального становища або занять, напр., ділові С., наукові С.

Сферичний: пов'язаний зі сферою; С-а аберація — одне з викривлень зображень, утворюваних оптичною системою; С-а астрономія — розділ астрономії, в якому розробляють математичні методи визначення положень і видимих рухів світил на небесній сфері; С-а геометрія — розділ геометрії, в якому вивчають геометричні фігури на сфері.

Сфероїд: 1. У вузькому розумінні — поверхня, утворена від обертання еліпса навколо малої осі його; сплющена сфера. 2. У широкому розумінні — поверхня, схожа на сферу.

Сфероїдальний: той, що має форму сфероїда; кулеподібний; С. стан — стан рідини, що на поверхні розжареного тіла набуває форми сфероїда і не закипає, а порівняно повільно випаровується.

Сфероліти: сферичні геологічні утворення діаметром переважно кілька міліметрів, що мають радіально-волокнисту будову.

Сферометр: прилад для визначення радіуса кривини сферичної поверхні (оптичних лінз) і товщини тонких пластинок.

Сферотека: рід борошнисторосяних сумчастих грибів. Окремі види С. — збудники борошнистої роси троянд та персиків.

Сфігмограма: крива коливань стінок артерій (пульсу), яка дає можливість робити висновки про зміни кров'яного тиску в артерії протягом серцевого циклу та про ритм серцевої діяльності.

Сфігмограф: прилад для записування пульсових хвиль і графічного зображення биття пульсу; використовують у сфігмографії.

Сфігмографія: графічне зображення биття пульсу за допомогою сфігмографа.

Сфігмоманометр: прилад для вимірювання кров'яного тиску.

Сфінкс: 1. У Стародавньому Єгипті та країнах південно-східної Азії — лев з головою людини. 2. У давньогрецькій міфології —крилате чудовисько з головою жінки й тулубом лева. 3. перен. Загадкова істота; незрозуміла людина. 4. Метелик родини бражникових.

Сфінктер: замикач, кільцевидний м'яз, який при скороченні замикає або звужує отвір (напр., С. сечового міхура).

Сфорцандо: раптове й різке підсилення (акцентування) окремих звуків або акорду; сфорцато.

Сфорцато: раптове й різке підсилення (акцентування) окремих звуків або акорду; сфорцандо.

Сфрагістика: допоміжна історична дисципліна, яка вивчає печатки, допомагає встановити походження їх, час виготовлення і справжність.

Сфумато: прийом в образотворчому мистецтві: пом'якшення обрисів постатей і предметів, яке дає можливість передати оточуюче повітря.

Схема: 1. Спрощене зображення в загальних рисах системи, будови чого-небудь або взаєморозташування, зв'язку частин чогось. 2. Виклад, опис, зображення чого-небудь у загальних, головних рисах, без деталізації, подробиць.

Схематизм: 1. мист. Спрощеність зображення. 2. Схильність до мислення готовими спрощеними схемами — один з видів догматизму й начотництва.

Схеноплектус: рід багаторічних водяних та болотяних трав'янистих рослин родини осокових. Деякі види С. відомі під назвою куга.

Схизма: 1. Розкол у християнстві протягом середніх віків (переважно про поділ православної і католицької церков). 2. Невеликий музичний інтервал, різниця між піфагорійською і дідімовою комами.

Схизматик: у православній і католицькій церквах — розкольник.

Схизофренія: те саме, що й шизофренія.

Схима: вищий чин чернецтва, що вимагає від тих, хто дав обітницю, додержання суворих аскетичних правил.

Схимник: чернець, що прийняв схиму.

Схоласт: 1. Послідовник схоластики (у знач. 1) 2. перен. Людина, яка сприймає лише зовнішню, формальну сторону якої-небудь науки відірвано від життя й практики; той, хто схильний до марних і далеких від життя розмірковувань.

Схоластика: 1. Панівний напрям у середньовічній ідеалістичній філософії, представники якого за допомогою філософських положень намагалися обгрунтувати богослов'я. 2. перен. Формальні знання, відірвані від життя й практики; мертва, суха наука.

Схоластичний: 1. Властивий схоластиці. 2. Сухий, відірваний від життя.

Схолії: примітки, пояснення до тексту.

Сцена: 1. Спеціальна площадка, підвищена над підлогою, землею, на якій відбуваються концерти, вистави і т. ін.; театральні підмостки, кін, естрада, поміст, підмости. 2. Окрема частина дії, акту театральної п'єси. 3. Окремий епізод, зображений у п'єсі, літературному творі, на картині і т. ін. 4. перен. Гостра розмова, сварка. 5. перен. Сфера, поле діяльності, поприще.

Сценарій: 1. Літературний твір, який служить основою для створення фільму, визначає його ідейно-художній зміст, образи, розгортання подій, жанр, кіносценарій. 2. Список дійових осіб п'єси, опери, балету і т. ін. 3. Список дійових осіб п'єси із зазначенням порядку та часу їх виходу на сцену.

Сценаріус: у 18 — 19 ст. — помічник режисера в театрі, який вів спектакль, стежив за своєчасним виходом акторів на сцену і відкриттям та закриттям завіси, за виконанням шумових ефектів і т. ін.

Сценічний: придатний для сцени; людина, що володіє потрібними для сцени даними.

Сцинтилятори: речовини, на яких виникають короткочасні світлові спалахи внаслідок діяння на них іонізуючих частинок і випромінювань.

Сцинтиляційний: той, що стосується сцинтиляції, пов'язаний з її вивченням і використанням.

Сцинтиляція: короткочасний спалах світла, що виникає під час проходження окремої зарядженої мікрочастинки крізь деякі речовини, що їх називають сцинтиляторами, або фосфорами.

Сцифоїдні: те саме, що й сцифомедузи.

Сцифомедузи: клас морських безхребетних тварин типу кишечнопорожнинних. Поширені у всіх морях. Окремі види вживають у їжу. Інша назва — сцифоїдні.

Сцієнтизм: 1. Тенденція до витлумачення філософського й соціологічного знання в світлі принципів і методів, властивих природничим наукам. 2. Абсолютизація ролі науки у складі світогляду.

Сцілла і Харібда: 1. У давньогрецькій міфології страховиська, що нібито мешкали на скелях біля протоки між Італією та Сіцілією й нищили мореплавців. 2. перен. Опинитися між Сціллою і Харібдою — потрапити в небезпеку.

Сьєра: назва гірських хребтів на Піренейському півострові, в Південній та Центральній Америці.

Сьоґун: найвища військова посада у Японії 10-19 століть (до до 1868 р.); голова самурайського уряду (сьоґунату або кубо). Відповідає «маршалу» у західних і «гетьману» у східноєвропейських арміях.

Сьоґунат: Самурайський уряд; очолюється сьоґуном.

Сюжет: 1. Ланцюг подій у творі, через які письменник розкриває характери персонажів і зміст твору. 2. Образне відтворення задуму, що розкривається через події, відображені в картині, гравюрі, скульптурній групі тощо.

Сюзане: вишитий, як правило, шовковими нитками, вручну настінний килим.

Сюзерен: 1. За часів феодалізму в Західній Європі — великий феодал — сеньйор, що був господарем над васалами. 2. У міжнародному праві — держава, щодо якої інші перебувають у васальній залежності.

Сюзеренітет: за феодалізму — верховне право сюзерена щодо васала або верховне право однієї держави щодо іншої, залежної від неї.

Сюзеренний: верховний, той, що належить сюзерену.

Сюїта: 1. Форма музичного твору з кількох самостійних, контрастуючих між собою частин, об'єднаних спільним художнім задумом. 2. Хореографічна композиція, складена з кількох танців, об'єднаних однією темою.

Сюрікен: японська метальна зброя прихованого ношення. Представляє собою невеликі клинки, виготовлені по типу повсякденних речей: зірочок, голок, цвяхів, ножів, монет.

Сюрприз: 1. Те, чого хто-небудь не чекає, на що не сподівається; переважно несподіваний подарунок. 2. розм. Несподівана подія, обставина.

Сюрреалізм: формалістичний напрям у мистецтві й літературі 20 ст., який заперечує роль розуму й досвіду в творчості та шукає ті джерела у сфері підсвідомого, інтуїтивного.

Сюрфасографія: побудова зображень опуклих нерозгортуваннх поверхонь на комплексному або на аксонометричному кресленні.

Сямисен: японський щипковий музичний інструмент.

Табель-календар: таблиця, в якій записані всі тижні, місяця й числа року.

Табель: 1. Список, перелік предметів разом з даними щодо них, розташованих у послідовному порядку; реєстр. 2. Дошка з жетонами або книга для обліку виходу на роботу робітників і службовців та закінчення ними роботи. 3. Відомість про успішність учня за чверть навчального року або за рік.

Табес: хронічне захворювання нервової системи (уражається переважно спинний мозок і спинномозкові корінці). Розвивається через 5 — 15 років після зараження сифілісом, якщо не провадилося лікування. Інша назва — сухотка спинного мозку.

Таблиця: 1. Відомості, цифрові дані, розташовані в певному порядку за графами. 2. Класна дошка. 3. Вивіска.

Табло: сигнальний щит зі світловими чи електромагнітними показниками, що відбивають стан контрольованого устаткування, хід технологічного прогресу, результати змагань тощо.

Табльдот: порядок харчування за спільним столом у пансіонах, курортних їдальнях, ресторанах, коли сніданок, обід і т. д. подаються у певний час і за єдиним для всіх меню.

Таборити: представники революційного селянсько-плебейського табору під час гуситських воєн (1419 — 34 рр.) у Чехії. Виступали проти королівської влади, приватної власності, обрядів і догматів католицької церкви, пропагували ідею майнової і суспільної рівності. Від назви м. Табора, що був політичним центром таборитів.

Табу: 1. У первісних народів релігійна заборона певних дій, порушення якої нібито жорстоко карається. 2. перен. Щось заборонене і те, чого не можна торкатись (напр., певної теми, розмови, речі).

Табулювання: складання математичних таблиць.

Табуляграма: паперова стрічка, що містить буквений або цифровий текст, надрукований на табуляторі.

Табулятор: 1. Електромеханічна лічильно-перфораційна обчислювальна машина для автоматичної обробки інформації. 2. Пристрій у друкарських машинах для друкування таблиць.

Табулятура: 1. Старовинна літерна або цифрова система запису інструментальної музики. 2. Правила, що регламентували форму та зміст музично-поетичного мистецтва мейстерзингерів.

Табун (1): 1. Гурт копитних тварин (коней, оленів, верблюдів і т. ін.); стадо, стаднина. 2. Скупчення риб, морських тварин.

Табун (2): отруйна речовина, безбарвна рідина, що уражає центральну нервову систему.

Табурет: меблевий виріб для сидіння однієї людини; без спинки і підлокітників.

Таваді: аристократичний титул у феодальній Грузії; князь.

Таваф: ритуальний обхід проти годинникової стрілки Каабу, будівлі прямокутної форми в центрі Священної Мечеті (аль-Масждид аль-Харам) у Мецці, головного святилища ісламу, під час хаджу.

Таверна: невеликий шинок, корчма в Італії, Швейцарії та деяких південних країнах Європи.

Тавр: профіль конструктивних елементів, що має перетин, за формою близький до букви «Т». Двотавр — профіль (балка), що має дві полички і нагадує букву «Н».

Тавтограма: вірш, усі рядки якого починаються однією й тією самою буквою.

Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була задумлива, як сад.
Вона була, мов ніч і мов не ніч.
Вона була, мов сад і мов не сад.
Вона була одненька, ніби ніч.
Вона була схвильована, мов сад.
Вона була темнава, ніби сад.
Вона була урочиста, як ніч.

Микола Вінграновський.

Тавтологія: 1. Визначення, що повторює в іншій формі раніше сказане. 2. Повторне позначення вже названого поняття іншим словом або виразом без додаткового уточнення його змісту; використовується як стилістичний засіб. 3. В математичній логіці — правильно побудована формула числення висловлювань, яка має значення "істина" для всякої системи істиннісних значень її змінних.

Тагетес: рід однорічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Поширені переважно в Америці. В Україні культивують як декоративні. Від латинської назви етруського божества Тагеса. Інша назва — чорнобривці.

Тагма: у Візантії — основна одиниця війська чисельністю, як правило, 200-400 бійців на чолі з тагматархом; 10 Т. складали міру.

Таель: грошова одиниця Китаю до 1933 р.; лян(2).

Тайм-аут: перерва в спортивній грі на вимогу команди, передбачена правилами гри (напр., у баскетболі).

Тайм-чартер: договір про оренду морського судна на певний строк.

Тайм-шит: судновий документ на вантажні операції, що його складають в іноземних портах.

Тайм: частина спортивної гри, що відбувається протягом певного часу (у футболі — половина призначеної для гри часу).

Таймень: рід риб родини лососевих. Поширені в басейні Дунаю та на схід від басейну Волги до басейну Амуру, в Кореї. Об'єкт промислу.

Таймограф: прилад, що реєструє час виникнення і тривалість процесів або явищ. Застосовують для контролю часу роботи машин, реєстрації часу виникнення аварійного стану агрегату, записування тривалості якої-небудь операції тощо.

Тайпіни: повстанці, учасники селянської антифеодальної війни в Китаї 1850 — 64 рр. проти маньчжурської династії Цін.

Тайпотрон: електронно-променева трубка для відображення інформації і записування її на зовнішніх носіях запису (напр., на спеціальному папері).

Тайфа: історико-географічна назва мусульманських князівств, що постали після розпаду в 1031 році Кордовського халіфату. Могли мати різну форму правління — еміратів чи олігархічних республік.

Тайфун: сильний вітер із зливою, що виникає в тропічних широтах західної частини Тихого океану; тропічний циклон великої сили.

Такелаж: загальна назва всіх снастей на судні.

Такир: плескаті зниження в пустелях і напівпустелях Середньої Азії та Казахстану, вкриті глинистими відкладами.

Такса (1): офіційно визначена стабільна розцінка на товари чи послуги.

Такса (2): порода мисливських або кімнатних собак, що згідно зі стандартом, приземкуваті, розтягнуті, з компактним тулубом, короткими лапами, міцним кістяком та рельєфною, «сухою» мускулатурою.

Таксація: 1. Оцінка, встановлення такси. 2. Т. лісу — оцінка лісу; визначення запасу деревини, віку насаджень, щорічного приросту їх тощо.

Таксидермія: галузь зоології і музейної справи, пов'язана з виготовленням опудал колекційних зразків тварин. Фахівець з Т. — таксидерміст.

Таксиси: рухові реакції здатних вільно пересуватися нижчих рослин і організмів типу найпростіших, а також деяких клітин багатоклітинних організмів (напр., лейкоцитів, сперматозоїдів) і окремих частин клітини (ядра, пластид), спричинені подразниками (напр., світлом — фототаксис).

Таксі: автомобіль громадського користування з оплатою проїзду за лічильником (таксометром) відповідно до тарифу.

Таксодій: рід хвойних деревних рослин. Поширені у південно-східній частині Південної Америки і в Мексіці. В Україні культивують як декоративне дерево (в південних районах). Інша назва — болотний кипарис.

Таксометр: лічильник на автомобілі (таксі), який показує вартість проїзду пасажирів або перевезення вантажів.

Таксомотор: те саме, що й таксі.

Таксони: класифікаційні одиниці в систематиці рослинних і тваринних організмів. Основними Т. є вид, рід, родина, ряд, або порядок, клас і тип, або відділ.

Таксономія: розділ біологічної науки — систематики, завданням якого є визначення й теоретичне обгрунтування класифікаційних одиниць — таксонів, їх системи, субпідрядності, співвідношення та обсягу. Під Т. іноді розуміють класифікацію взагалі, групування за певними ознаками предметів і явищ.

Таксофон: телефон-автомат, що діє після опускання монети.

Такт (1): 1. Метрична музична одиниця — кожна з рівних за тривалістю частин, на які поділяється музичний твір за числом ритмічних наголосів у ньому. 2. Ритм якогось руху, дії. 3. Частина робочого циклу якогось механізму.

Такт (2): почуття міри, що підказує правильне розуміння або оцінку явищ дійсності; дипломатичність.

Тактика: 1. Складова частина військового мистецтва, що включає теорію й практику підготовки, організації та ведення бою. 2. перен. Способи, прийоми досягнення певної мети; лінія поведінки когось.

Тактильний: той, що сприймається дотиком; Т-е відчуття — відчуття дотику.

Тактичний: той, що належить до тактики, випливає з принципів й правил тактики; Т-а одиниця — підрозділ, здатний самостійно виконувати бойові завдання.

Тактовний: той, що володіє почуттям міри, вміє поводитеся, дотримуючись відповідних норм.

Тала: грошова одиниця Західного Самоа, поділяється на 100 сене.

Талант: 1. Одиниця маси і лічильно-грошова одиниця, що використовувалася в античні часи в Європі, Малій Азії та Північній Африці. У Римській імперії Т. відповідав масі води в одній стандартній амфорі (тобто 1 кубічному римському футу, або 26,027 літра). Як вагова одиниця 1 Т. = 16,8 кг. 2. В сучасній Греції міра ваги (150 кг). 3. Видатні природні здібності, обдарованість, які розкриваються з набуттям навику і досвіду.

Таласоїди: круглі впадини, що лежать у т. зв. поясі долин на Місяці.

Таласократичні періоди: періоди в геологічній історії Землі, коли значна частина материків була вкрита морем.

Таласократія: форма держави, економічне, політичне і культурне життя яких через брак земельних ресурсів або особливостей географічного положення, зосереджується на діяльності, так чи інакше пов'язаній з морем.

Таласократон: малорухлива асейсмічна область ложа океану.

Таласотерапія: комплексне лікування морським кліматом і морськими купаннями.

Талер (1): старовинна срібна монета, яку вперше почали карбувати в Чехії. Назва Т. з деякими змінами застосовувалась у багатьох європейських країнах до 1907 р.

Талер (2): 1. Металева плита в друкарських машинах, на якій встановлюють друкарську форму. 2. Стіл з оббитою цинком дошкою або чавунною плитою, на якому друкарську форму готують до друку.

Талібан: радикальний ісламістський рух сунітського напрямку, що зародився у Афганістані серед пуштунів у 1994 році. Засновниками руху стали 30 студентів (звідки й назва) мусульманської духовної школи (медресе) міста Кандагар на чолі з муллою Мухамедом Омаром. Характерною рисою талібів є чорні тюрбани та білий одяг. Таліби відстоюють норми шаріату, заборону жіночої освіти, світські розваги.

Талій: хімічний елемент, сямвол Tl, ат. в. 81; блакитно-сірий метал. Сполуки Т. використовують у виробництві оптичного скла, фотоелементів тощо. Сполуки Т. отруйні.

Таліон: в кримінальному праві рабовласницьких і ранньофеодальних держав принцип, за яким особі, що вчинила злочин, завдавали такої самої шкоди, яку вчинила вона ("око за око, зуб за зуб"); тальйон.

Талісман: об'єкт, який як дехто вважає має магічні властивості, що приносять його власнику удачу або захист від зла чи шкоди; оберіг.

Талія (1): у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, покровителька комедії.

Талія (2): 1. Найвужча частина тулуба, місце, де носять пояс; стан. 2. Частина тулуба від пахв до стегон.

Талмуд: 1. Збірка релігійних, правових і побутових правил юдаїзму, що грунтується на тлумаченні книг Старого Завіту. 2. перен. Велика, складна книга.

Талмудизм: 1. Іудейська казуїстика, яка виводить з віршів П'ятикнижжя (Тори) будь-які положення. 2. перен. Схоластичні міркування, начотництво.

Талом: нерозчленоване на корінь, стебло й листки вегетативне тіло нижчих та деяких вищих рослин. Інша назва — слань.

Талон: 1. Документ у вигляді невеличкого контрольного аркуша, що дає право одержати шось або дозвіл на що-небудь; квиток, (металевий) жетон. 2. Дублікат документа, що залишається в корінці чекової, ордерної і т. ін. книжок. 3. Основна частина цінного папера (акції, акредитива тощо).

Талреп: пристрій для натягування снастей такелажу.

Таль: підйомний механізм (система блоків) для переміщення підвішених до нього вантажів на невеликі висоту й віддаль.

Тальвег: лінія, що сполучає найнижчі точки дна річкової долини, яру, балки тощо.

Тальйон: в кримінальному праві рабовласницьких і ранньофеодальних держав принцип, за яким особі, що вчинила злочин, завдавали такої самої шкоди, яку вчинила вона ("око за око, зуб за зуб").

Тальк: мінерал класу силікатів, блідо-зеленого, білого кольорів; лояк, агаліт, жировик. Використовують в електротехніці, як наповнювач — у парфюмерії, гумовій і паперовій промисловості.

Тамагочі: дитяча іграшка, віртуальний домашній вихованець. Торгова марка японської компанії Bandai.

Тамада: господар, розпорядник товариської вечері, бенкету.

Тамарикс: рід деревних і кущових рослин. Поширені переважно в пустелях, напівпустелях і степах Європи, Азії та Африки. Використовують як паливо, для закріплення пісків, створення живоплотів тощо.

Тамаринд: рід вічнозелених дерев родини бобових. Культивують у тропіках. Плоди Т. використовують у медицині і в кондитерській промисловості. В Україні Т. вирощують в оранжереях. Інша назва — індійський фінік.

Тамариск: рід деревних і кущових рослин. Поширені переважно в пустелях, напівпустелях і степах Європи, Азії та Африки. Використовують як паливо, для закріплення пісків, створення живоплотів тощо. Інша назва — тамарикс.

Тамарьокутя: японський зелений чай з гострим ягідним присмаком і ароматом цитрусових та трав.

Тамашек: мова південно-східної частини туарегів. Належить до туарегської гілки берберських мов. В написанні може використовуватись письмо тафінаг (на основі давньо-лівійської писемності), арабське письмо і латиниця.

Тамбур (1): 1. Прибудова біля входу в приміщення; сіни. 2. Циліндрична або багатогранна основа, яка підтримує купол будівлі. 3. Закритий майданчик пасажирського залізничного вагона.

Тамбур (2): вид вишивання або плетіння, коли кожна наступна петля нитки протягається гачком або голкою через попередню.

Тамбур (3): східний музичний щипковий інструмент.

Тамбурин: 1. Ударний музичний інструмент, різновид барабана. 2. Назва бубна в російській музичній літературі. 3. Старовинний французький народний танок.

Тамбурмажор: 1. Головний полковий барабанщик. 2. Керівник військового оркестру на марші, який жезлом задає темп.

Тамга: родовий або особистий знак у кочових народів Євразійського степу, а також народів і культур Кавказу та Східної Європи, які знаходилися під їхнім впливом.

Тампакс: гігієнічний тампон для дренування або для спинення кровотечі. Торгова марка компанії Procter & Gamble.

Тамплієри: духовно-лицарський католицький орден, заснований в Палестині в 1119 році невеликою групою лицарів після Першого хрестового походу для захисту прочан, які відвідували Святу землю. Розпущений в 1312 році.

Тампон: стрічка або шматок стерильної марлі, що її вводять у рану або порожнину організму людини чи тварини для дренування або для спинення кровотечі.

Тампонада: введення в рану або порожнину (суглоба, плеври тощо) тампонів для спинення кровотечі або для відсмоктування гнійного вмісту, а також для відмежування запального вогнища від навколишніх тканин.

Тампонаж: закупорювання водонепроникним матеріалом пустот, тріщин тощо, щоб запобігти просочуванню води в гірничі виробки або нафтові свердловини.

Тампонація: введення в рану або порожнину (суглоба, плеври тощо) тампонів для спинення кровотечі або для відсмоктування гнійного вмісту, а також для відмежування запального вогнища від навколишніх тканин; тампонада.

Тамтам: ударний музичний інструмент, різновид гонга.

Тан: старовинна англійська міра об'єму для вимірювання кількості вина. 1 Т = 210 галонів = 954,6789 літра (Велика Британія); 1 Т = 252 галона = 953,923769568 літра (США).

Танагри: давньогрецькі теракотові статуетки, знайдені при розкопках некрополя м. Танагри та інших античних міст.

Танагрові: родина птахів ряду горобцеподібних. Поширені в Центральній та Південній Америці. Мають яскраве оперення, через що їх часто утримують у неволі.

Танатозом: адаптивна поведінка тварин у вигляді тимчасового набуття вигляду мертвих; тонічна нерухомість, тваринний гіпнотизм.

Танатологія: розділ медицини, що вивчає процеси, які відбуваються в організмі в останні, передсмертні моменти й після смерті, а також ознаки смерті.

Танатофобія: психічний розлад, який полягає в тому, що людина патологічно боїться смерті.

Тангенс-бусоль: гальванометр, в якому величину струму визначають за відхиленням магнітної стрілки, вміщеної в центрі кільцевого провідника, де протікає вимірюваний струм.

Тангенс: функція кута, позначається tg. Т. гострого кута прямокутного трикутника — відношення катета, протилежного до цього кута, і другого катета; дорівнює котангенсу другого гострого кута цього трикутника.

Тангенсоїда: графік тригонометричної функції у = tg х.

Тангенціальний: напрямлений по дотичній до даної кривої лінії.

Тангір: желатинова плівка з рельєфним крапковим або іншим малюнком, яку застосовують для одержання тонових ділянок у літографській та цинкографській репродукціях.

Танго: 1. Повільний танець чотиричасткового такту з рядом складних па, що довільно чергуються між собою. 2. Музика до цього танцю з розміром чотири чверті такту.

Тандем: 1. Послідовне розташування однакових машин або їхніх частин в агрегаті на одній геометричній осі, лінії. 2. Парова машина з таким розташуванням робочих циліндрів. 3. Велосипед з двома ведучими механізмами і двома сідлами, розташованими одне за одним. 4. перен. Група людей, об'єднаних спільними інтересами.

Таніди: дубильні речовини (дубителі), які одержують з дубильних рослин (дуб, каштан, ялина, береза тощо). Водні розчини Т. застосовують для вичинювання шкір.

Танін: органічна дубильна речовина; білий або жовтуватий порошок, терпкий на смак. Добувають з кори дуба, каштана тощо. Застосовують як протраву при фарбуванні, як дубитель у шкіряній промисловості; в медицині має значення як в'яжучий засіб.

Танк (1): бойова броньована всюдихідна машина на гусеницях, озброєна гарматою та кулеметами, встановленими на башті, шо обертається.

Танк (2): спеціально обладнаний бак, цистерна, відсік для зберігання або транспортування рідин.

Танка: жанр японської поезії.

Танкер: судно для перевезення рідких вантажів без тари.

Танкіні: жіночий купальний костюм, який об'єднує майку і плавальні трусики. Набув популярності в кінці 1990-х років як скромніший зручніший за бікіні одяг для пляжного відпочинку.

Танкодром: ділянка, обладнана для навчання водінню танків, самохідних артилерійських установок та інших бойових машин, для випробування їх.

Танричний секс: одна з таємних тантричних практик, основний зміст якої — інтимна близькість партнерів; майтхуна. Т. с. передбачає уміння відчувати життєву енергію, сконцентровану в нижній чакрі і усвідомлено нею управляти.

Тантал (1): 1. У давньогрецькій міфології цар Лідії, який нібито викрав у богів амброзію і нектар, за що Зевс засудив його на вічні муки голоду й спраги. 2. перен. Танталові муки — тяжкі страждання від незадоволених бажань.

Тантал (2): хімічний елемент, символ Та, ат. н. 73; блискучий метал сірого кольору, тугоплавкий, твердий, легко піддається механічній обробці. Застосовують для виготовлення хімічної апаратури, хірургічних і зуболікарських інструментів, у виробництві особливих сортів сталі, в електровакуумній техніці тощо. Карбід Т.- складова частина надтвердих сплавів. Від імені героя давньогрецької міфології Тантала.

Танталіт: мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного, бурувато-чорного кольору. Руда танталу.

Тантало-ніобати: те саме, що й ніобати.

Тантра: комплекс релігійних ритуалів, практик і медитацій для досягнення найвищої реалізації, що виник на початку нашої ери в індуїзмі і брахманізмі. Т. вирізняється відмовою від аскетизму і зосередження на максимальній активації внутрішніх тілесних потенцій для розширення усвідомленого функціонування тіла і розуму людини.

Тантьєма: одна з форм додаткової винагороди членів правлінь акціонерних товариств, страхових компаній, банків та інших підприємств.

Таоїзм: 1. Один з основних напрямів давньокитайської філософії, за яким природа й життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному законові — дао, який існує поза свідомістю людини. 2. Одна з китайських релігій. Виникла в 2 ст. до н. е. Інша назва — даосизм.

Тапа: тканина з лубу (внутрішньої частини деревної кори). Поширена у народів Індонезії, Океанії, Африки, Центральної та Південної Америки.

Тапер: піаніст, який грає за плату на танцювальних вечорах.

Тапіока: 1. Крохмальна речовина, що її добувають з коренів маніока. 2. Борошно або крупа з цієї речовини.

Тапір: рід ссавців ряду непарнокопитих. Поширені в Південній Азії та Південній Америці. Об'єкт мисливства заради м'яса й шкури.

Тара: 1. Те, в що упаковується товар для зберігання або транспортування; пакувальний матеріал 2. спец. Вага пакувального матеріалу, а також вага вагона, автомашини, у яких перевозять товари. 3. спец. Вантаж, шо править за рівновагу до посуду, в якому зважують товар.

Тарантела: італійський народний танок. Від назви міста Тараню.

Тарантул: рід безхребетних тварин ряду павуків. Поширений у лісостеповій і степовій зонах Європи й Азії. Укус Т. у людини спричинює місцеве запалення. Інша назва — павук волоський, мизигир.

Тарбаган: ссавець роду сурок ряду гризунів. Поширений переважно у Центральній Азії. Об'єкт хутрового промислу. Може бути носієм збудників чуми. Інша назва — монгольський сурок.

Тарбозавр: гігантський хижий динозавр крейдяного періоду.

Тариф: система ставок, за якими оплачують виробничі й невиробничі послуги, працю тощо (напр., Т. транспортні, комунальні, митні, оплати праці).

Тарифікація: визначення тарифу на основі певної класифікації об'єктів оподаткування або оплати (напр., Т. робіт, Т. робітників).

Тарі: 1. Струнний щипковий музичний інструмент, поширений у народів Кавказу та Середньої Азії. 2. В арабських країнах — невеликий бубон.

Тарогато: угорський музичний духовий інструмент.

Тарпан: дикий кінь. До 16 — 19 ст. Т. був досить поширений у степу й лісостепу Європи. Предок свійського коня.

Тартан: 1. Синтетичний матеріал, використовуваний для покриття бігових доріжок і секторів для стрибків та метання на стадіоні. 2. Орнамент, що складається з перехрестних горизонтальних та вертикальних кольорових смуг.

Тартана: невелике (до 25 м у довжину і 5 м у ширину) однопалубне трищоглове судно. Були поширені до кінця XIX ст. в деяких країнах Середземномор'я.

Тартар: в давньогрецькій міфології найглибші надра землі, які знаходяться на такій же відстані від її поверхні, як земля від неба. Т. оточений потрійним шаром темряви, а навколо нього вічно бушують бурі. За Гесіодом Т. — нижня частина Аїду і сюди Зевс ув'язнив переможених титанів.

Тартюф: тип лицеміра, святенника та ошуканця в однойменній комедії Ж.-Б. Мольєра.

Тасніф: тип пісенної творчості народів Близького Сходу; тесніф.

Татуювання: нанесення зображення (візерунку, напису) наколюванням його людині на шкіру. В наколи вводять барвні речовини.

Тау-сагиз: багаторічна напівкущова (у молодому віці трав'яниста) рослина родини складноцвітих. Зустрічається в горах Каратау. Каучуконос.

Тауншип: одна з адміністративно-територіальних одиниць в США. Т. входять до округу на рівні з міськими муніципалітетами, який в свою чергу входить до штату.

Таутомерія: різновидність ізомерії, при якій ізомери можуть оборотно взаємно перетворюватися.

Таутохронізм: властивість гармонічних коливань зберігати період коливання незалежно від амплітуди.

Тафономія: галузь палеонтології, що вивчає умови захоронення викопних решток тварин і рослин в осадочних породах та закономірності утворення місцезнаходжень цих решток.

Тафофобія: 1. Патологічний страх бути похованим заживо. 2. Страх поховальних церемоній і поховальної атрибутики.

Тафта: тонка, блискуча щільна бавовняна або шовкова тканина полотняного переплетення з туго скручених ниток. Використовується для пошиття ошатного одягу, декору і оббивки меблів, виготовлення спортивного інвентаря.

Тахеограф: транспортир з круговою шкалою і лінійкою.

Тахеометр: геодезичний інструмент, застосовуваний у тахеометрії, для землемірних зйомок.

Тахеометрія: розділ геодезії, в якому вивчають методи визначення взаємного положення точок місцевості.

Тахігенез: явище скорочення й спрощення раннього етапу розвитку організму, яке полягає в тому, що зародок не проходить усіх стадій, які властиві були предкам організму.

Тахіграфія: те саме, що й стенографія.

Тахікардія: збільшення числа серцевих скорочень. Може виникати при фізичному й розумовому напруженні, хвилюванні, а також при захворюваннях серцево-судинної і нервової систем тощо.

Тахіметр: 1. Застаріла назва тахеометра. 2. Прилад для вимірювання швидкості течії води.

Тахіні: паста з насіння кунжуту, яка використовується для приготування страв і соусів східної та середземноморських кухонь; сезамова паста, тхіна.

Тахіни: сімейство коротковусих двокрилих комах (мух), личинки яких є внутрішніми паразитами інших комах.

Тахограма: графічний запис змін швидкості обертання (напр., вала машини) залежно від часу.

Тахограф: прилад, що фіксує зміну швидкості обертання деталей машин або механізмів у вигляді кривої лінії. Т. застосовують для контролю та вимірювання кількості обертів валів турбін, центрифуг, двигунів внутрішнього згоряння тощо.

Тахометр: прилад, яким вимірюють кутову швидкість обертового тіла.

Тахрір: манера співу без слів з чергуванням грудних і фальцетних звуків, поширена в Азербайджані та Ірані.

Тацет: культурний вид нарциса. Налічує багато сортів.

Тацитрон: різновид тиратрона.

Ташизм: формалістична течія в живописі 20 ст., різновид абстракціонізму.

Твід: високоякісна вовняна тканина з невеликим ворсом, зазвичай діагонального переплетення, з невеликими вкрапленнями меланжевого типу.

Твін: напіввовняна тканина з крученими нитками основи для жіночих літніх пальт.

Твіндек: міжпалубний простір на торговому судні з двома або більше палубами. На Т. розташовані пасажирські або вантажні приміщення.

Твіп: типографська одиниця виміру, рівна одній двадцятій пункту або 1/567 сантиметра чи 1/1440 дюйма.

Твіст: 1. Парний танець американського походження. 2. Музика, пісня в ритмі цього танцю.

Твістор: запам'ятовувальний елемент — відрізок дроту з магнітною поверхнею, легке намагнічування якого спрямовується по гвинтовій лінії та з керуючою обмоткою навколо дроту.

Театр: 1. Вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою драматичної дії, виконуваної акторами перед глядачами. 2. Видовище, спектакль. 3. Будинок, де відбуваються вистави. 4. перен. Місце, де розгортаються, відбуваються якісь події (напр., Т. воєнних дій).

Тебаїн: органічна сполука, алкалоїд, міститься в опії. Т. — судорожна отрута. Застосовують як сировину у виробництві лікарських препаратів. Від грецької назви давньоєгипетського м. Фів — Тебай.

Тедді-бой: молодіжна субкультура 1950-х років, яка об'єднувала представників робітничої молоді, що прагнула наслідувати стиль «золотої молоді» початку ХХ століття (періоду короля Едуарда «Тедді» VII). Вирізнялися агресивною поведінкою, характерним стилем одягу (брюки-дудочки до кісточок, жилетка, вузька краватка, замшеві черевики на платформі), захопленням блюзом, рок-н-ролом, свінгом.

Теза: 1. Положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. 2. лог. Вихідне положення, що вимагає доведення. 3. У філософії Гегеля — вихідний пункт процесу розвитку, перший ступінь тріади.

Тезаврація: приватне нагромадження золота як скарбу. В широкому розумінні включає також нагромадження золота банками, скарбницями, різними фондами.

Тезаурус: сукупність понять з певної галузі науки, нагромаджених людиною чи колективом. У вузькому розумінні — словник для пошуку слів якоїсь мови за їхнім змістом.

Тезей: у давньогрецькій міфології один з найвидатніших героїв, що вчинив багато подвигів, зокрема вбив розбійника Прокруста, страховисько Мінотавра.

Теїзм: 1. Світогляд, в основі якого лежить розуміння бога як особи, що створила світ і втручається в його події, на відміну від деїзму, який заперечує дальше втручання бога у створений ним світ. 2. Синонім релігійного світогляду.

Теїн: те саме, що й кофеїн.

Тейлеріози: група протозойних хвороб великої і дрібної рогатої худоби та північних оленів. Спричинюються одноклітинними організмами — тейлеріями. Переносниками є різні види кліщів. Від прізвища англійського ветеринарного лікаря А. Тейлера.

Тейлоризм: система організації праці, метою якої в одержання підприємцем найбільшого прибутку шляхом максимального підвищення інтенсивності праці робітників. Від прізвища її автора — американського інженера Ф.-У. Тейлора.

Тейсинтай: доброволець-смертник у збройних силах Японії під час 2-ї світової війни 1939 — 45 рр., що керував торпедою кайтен.

Тейярдизм: напрям сучасної філософії, що його заснував французький теолог, палеонтолог П. Тейяр де Шарден. Концепція Т. — складна суміш наукових прогнозів, утопізму, абстрактного гуманізму, містицизму й традиційного теїзму.

Тека: 1. Те саме, що папка, течка. 2. Те саме, шо портфель.

Текіла: міцний мексиканський алкогольний напій, виготовлений шляхом дистиляції з використанням цукру, отриманого із серцевини голубої агави. Від назви муніципалітету Текіла штату Халіско.

Текома: рід кущових рослин родини бігонієввх тропічного й субтропічного походження. В Україні (в Криму) культивують як декоративну рослину Т. вкорінену.

Текст: 1. Відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи, пам'ятки тощо. 2. Слова до музичного твору. 3. Основна частина друкарського набору — без зносок, малюнків тощо. 4. Друкарський шрифт, кегль якого дорівнює 20 пунктам (7,52 мм).

Текстиль: тканинні вироби з м'яких природних або штучних волокон і ниток.

Текстовініт: вид штучної шкіри; являє собою бавовняну тканину, поверхня якої вкрита плівкою полівінілхлориду. Застосовують у виготовленні меблів, галантерейних виробів і взуття.

Текстоліт: багатошаровий спресований пластичний матеріал. Являв собою бавовняну тканину, просочену штучними смолами. Застосовують для виготовлення довговічних деталей, а також як електроізоляційний матеріал.

Текстологія: галузь філології, що займається історією і критикою текстів літературних пам'яток та історичних документів, їх відновленням і публікацією.

Текстуальний: буквальний, дослівний, ідентичний з текстом.

Текстура: 1. Відносне розташування, орієнтування та розподіл складових компонентів у гірській породі (напр., волокниста, сланцювата, верствувата тощо). 2. Орієнтація кристаликів полікристалічного тіла в одному напрямі, утворювана внаслідок розтягання чи прокатування тіла. 3. Природний малюнок на поверхні перерізу деревини, утворюваний її річними шарами, серцевинними променями тощо.

Тектит: невеликі оплавлені уламки скла метеоритного походження.

Тектогенез: сукупність процесів розвитку верхніх шарів Землі під впливом тектонічних рухів.

Тектоніка: 1. геол. Будова земної кори, процеси, які відбуваються в земній корі. 2. Галузь геології, що вивчає будову та розвиток земної кори. 3. архіт. Особливості взаємного розташування частин будівлі, споруди та співвідношення їх форм і пропорцій.

Тектонічний: пов'язаний з структурою й розвитком верхніх твердих оболонок Землі; Т-і рухи — переміщення земної кори й підкорових мас (підняття, опускання, складкоутворення, розриви тощо).

Тектор: те саме, що й торкрет.

Теле...: у складних словах означає здійснюваний на відстані, той, що діє на далеку відстань, телевізійний.

Телеавтоматика: галузь автоматики, що охоплює теорію й принципи побудови систем керування із застосуванням методів і засобів телемеханіки та сукупність телемеханічних пристроїв.

Телеантена: антена телевізора.

Телебачення: 1. Передавання зображень на відстань за допомогою засобів електро- або радіозв'язку; телевізія. 2. Галузь радіотехніки, що досліджує і розробляє технічні засоби передачі зображень на відстань.

Телебінокль: спеціальний бінокль, що дає можливість ясно бачити дуже віддалені предмети.

Телевізор: радіотехнічний пристрій для приймання на відстані зображення і його звукового супроводу.

Телегонія: вплив чоловічих статевих елементів на організм жіночої особини. Проявляється в появі у її нащадків одержаних від іншого батьківського організму ознак, що були властиві тій чоловічій особині, з якою вона схрещувалась раніше. Т. відома в рослин і тварин.

Телеграма: 1. Повідомлення, передане телеграфом. 2. Аркуш або бланк з текстом такого повідомлення.

Телеграф: 1. Апарат, що забезпечує передавання й приймання на віддалі (по проводах або радіо, оптичними засобами) різних повідомлень. 2. Підприємство зв'язку, обладнане комплексом пристроїв для телеграфного зв'язку.

Телеграфія: галузь зв'язку, що займається швидким передаванням (і прийманням) телеграфних повідомлень на великі віддалі.

Телеекран: частина телевізора, на якій відтворюється прийняте зображення.

Телеелектрокардіограф: прилад для ранньої діагностики коронарної (вінцевої) недостатності серця.

Телекамера: частина телевізійного обладнання, що приймає і передає зображення.

Телекінез: здатність зусиллям думки здійснювати фізичний вплив на об'єкти. Інша назва — психокінез.

Телекомплекс: комплекс телевізійних студій, приміщень для апаратури тощо.

Телекс: 1. Абонентський телеграфний зв'язок, здійснюваний за допомогою телефонної мережі. 2. Апарат, призначений для такого зв'язку.

Телеметр: далекомір, оптичний прилад для вимірювання віддалей. Застосовують у військовій справі, а також при кіно- і фотозйомках для визначення віддалей до об'єктів, що їх фотографують.

Телеметрія: сукупність технічних засобів і методів вимірювання на віддалі різних фізичних, технічних та інших величин у промислових, енергетичних, транспортних та інших установках.

Телемеханізація: оснащення технічних об'єктів засобами телемеханіки для керування об'єктами на віддалі та об'єднання їх у єдині комплекси з централізованим керуванням.

Телемеханіка: наука про вимірювання, регулювання й контроль параметрів будь-яких об'єктів, а також керування цими об'єктами на значній віддалі; відповідна галузь техніки.

Теленомус: рід перетинчастокрилих комах надродини хальцид. Поширені в Європі, Азії, Північній та Південній Америці. Використовують для біологічної боротьби з шкідниками культурних рослин.

Телеоб'єктив: складний об'єктив до фотоапарата, який дає змогу мати зображення більшого розміру і з більших віддалей, ніж це можливо при звичайних об'єктивах.

Телеологія: 1. Філософське ідеалістичне вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети і все в розвитку природи й суспільства доцільне. Доцільність у природі Т. пояснює наслідком діяння нематеріальних сил, бога. Спрямована проти причинного пояснення явищ, Т. використовується прибічниками релігійного світогляду. 2. Методологічна Т. — прийоми пізнання (в т. ч. форми наукового пояснення), в яких використовують категорію цілі і похідні від неї поняття.

Телепатія: психологічне явище безпосереднього передавання на відстані думок, почуттів однієї людини іншій, однак достатніх наукових даних про це явище поки що немає.

Телепередача: 1. Передавання зображень за допомогою телебачення. 2. Те, що передається по телебаченню з телевізійного центру.

Телепортація: 1. Переміщення об'єкта з однієї точки простору в іншу без неперервного проходження проміжних точок. 2. Копіювання вихідних властивостей об'єкта на інший віддалений об'єкт.

Телерадіола: телевізор, радіоприймач та програвач, скомпоновані в одному апараті.

Телерекординг: 1. Телевізійне обладнання для записування телевізійних програм на кінострічку. 2. Запис телевізійної передачі.

Телеретранслятор: ретранслятор для передавання телевізійних програм.

Телесателіт: штучний супутник Землі, призначений для ретрансляції телевізійних сигналів.

Телесигнал: 1. Сигнал обумовленої структури, переданий каналами високочастотного зв'язку. 2. Телевізійний сигнал.

Телескоп: 1. астр. Оптичний прилад для спостереження за небесними світилами. 2. Акваріумна рибка з виряченими очима та подвійним шлейфоподібним хвостом.

Телескопія: лінгв. спосіб словотворення шляхом злиття повної основи одного слова зі скороченою основою іншого або ж зі злиття скорочених основ двох слів; словозлиття. Напр., Євразія = Європа + Азія, Танзанія = Танганьїка + Занзібар, металобрухт = метал + брухт.

Телестереоскоп: оптичний прилад. Пейзаж через Т. виглядає рельєфніше, ніж через стереоскоп.

Телестудія: спеціально обладнане й звукоізольоване приміщення, з якого передають телевізійну програми. Телетайп

Телесуфлер: пристрій, що непомітно для глядача відображає текст промови або сценарію для диктора, актора, оратора.

Телетайп: електромеханічна друкарська машина, яка використовується для передачі між двома абонентами текстових повідомлень через найпростіший електричний канал (зазвичай по парі дротів). За назвою компанії-виробника Teletype.

Телетайпсетер: пристрій до наборного рядковідливного автомата, що забезпечує передавання набору у вигляді перфорованої стрічки, якою керує автомат на віддалі по лініях телеграфного зв'язку.

Телетекст: мережева служба, що забезпечує передачу тексту і простих зображень через телевізійну мережу. За назвою компанії-виробника Teletext Ltd.

Телефікація: розвиток і розширення передавальної та приймальної мереж телебачення (телецентри, ретранслятори, телевізори).

Телефон: 1. Вид електрозв'язку, що дає змогу передавати та приймати мовлення на великій відстані по дротах. 2. Апарат із сигнальним дзвінком і трубкою для розмов за допомогою такого виду зв'язку. 3. розм. Номер телефонного апарату.

Телефонізація: розвиток і розширення телефонної мережі внаслідок створення телефонних вузлів і ліній зв'язку.

Телефонограма: повідомлення, передане телефоном і записане на папері.

Телецентр: комплекс устаткування й споруд, призначених для підготовки та передавання програм телебачення.

Телітокія: явище, що спостерігається у деяких комах при партеногенезі, коли в потомстві з'являються тільки самки.

Теломеризація: хім. утворення полімерної сполуки, коли до кількох молекул ненасиченої сполуки приєднується одна молекула насиченої сполуки. Використовують Т. для одержання синтетичних мийних та дезинфікуючих засобів, синтитичних волокон, розчинників тощо.

Телофаза: остання (четверта) фаза непрямого поділу клітини (мітозу), при якій відбувається поділ цитоплазми з утворенням двох дочірніх клітин.

Телур: хімічний елемент, символ Те, ат. н. 52; сріблясто-сірий крихкий метал. Використовують як доравку до металів і сплавів, для вулканізації каучуків, забарвлення скла, як напівпровідник тощо.

Телурій: прилад, який наочно зображує рух Землі навколо Сонця.

Телурократія: державний устрій, пов'язаний з освоєнням материкових просторів, прагненням до приєднання суміжних держав і колонізації великих сухопутних регіонів, послідовним проникненням вглиб материкового простору.

Тельфер: машина для підіймання й горизонтального переміщення вантажів, тобто таль з електричним приводом. Інша назва — електроталь.

Тема: 1. Предмет судження або викладу. 2. Коло життєвих явищ, що їх висвітлено в літературному чи мистецькому творі. 3. Фраза, головний мотив, що є основою музичного твору. 4. Частина наукової проблеми, що обіймає одне або кілька питань. 5. Основа слова.

Тематика: сукупність тем, їхня система.

Тембр-комуз: киргизький щипковий музичний інструмент, різновид варгана.

Тембр: характерне забарвлення звуку, за яким розрізняють звукові тони однакової висоти й завдяки якому звучання одного музичного інструменту або голосу відрізняють від іншого.

Темляк: ремінь, петля, шнур на ефесі холодної зброї або руків'ї інструменту. Т. у вигляді петлі надівається на кисть руки і служить для запобігання втрати зброї при його випусканні з рук. Може бути частиною військової форми, а також відзнакою на нагородній зброї.

Темп: 1. Ступінь швидкості (руху, розвитку тощо). 2. Швидкість, з якою виконується музичний твір. 3. Швидкість мови, яка вимірюється кількістю виголошуваних складів за секунду.

Темпера: 1. Фарби для живопису, в яких сполучною речовиною є натуральні або штучні емульсії. 2. Художні твори, виконані цими фарбами.

Темперамент: 1. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які виявляються в її поведінці, в ступені її життєвої активності; норов. 2. Життєва активність, здатність до внутрішнього піднесення. 3. розм. Підвищена чуттєвість, пристрасність, жагучість, жар серця.

Температура: 1. Ступінь нагрівання чого-небудь, тепловий стан тіла, речовини. 2. Ступінь теплоти тіла, речовини.

Темперація: муз. вирівнювання інтервальних співвідношень між ступенями звукової системи.

Тенакль: підставка для кріплення на друкарській касі сторінок рукопису.

Тенардит: мінерал класу сульфатів, прозорий, переважно безбарвний. Використовують при виготовленні скла, соди тощо. Від прізвища французького хіміка Л. Тенара.

Тенгріанство: давня, принаймні з ІІІ ст. до н. е., релігія тюркських і монгольських (можливо угорських) племен на основі народного шаманізму, як правило, зосереджена навколо бога неба Тенгрі як єдиного творця світу; тенгризм.

Тенденційний: 1. Той, що проводить певну тенденцію. 2. Той, що містить упереджену ідею.

Тенденція: 1. Напрям розвитку чого-небудь. 2. Прагнення, намір, властиві кому-, чому-небудь 3. Провідна думка, ідея художнього, наукового й т. ін. твору. 4. Упереджена думка, ідея, теза, що не випливає логічно з самого розвитку подій, з художніх образів, а нав'язується читачеві.

Тендер: 1. Причіпна частина паровоза, де містяться запаси води, мастила, палива тощо. 2. Невелике допоміжне (з двигуном) або спортивне (з вітрилом) судно. 3. Гвинтова стяжка для натягування тросів або дроту. 4. Конкурсний відбір претендентів на реалізацію проекту на основі порівняльного аналізу їх проектів чи пропозицій.

Тензиметрія: сукупність методів вимірювання тиску насиченої пари.

Тензометр: прилад для вимірювання деформацій, спричинених механічними напруженнями в деталях конструкцій, у зразках матеріалів тощо.

Тензор: узагальнення понять скаляра, вектора (напр., Т. напруження, Т. деформації). Т. задається набором з 3^r чисел і особливими законами перетворення. Число r називається рангом Т. Скаляр є Т. нульового рангу, вектор — Т. першого рангу.

Тени: представники військово-служилої знаті у пізній англосаксонський період історії (VIII — сер. XI ст.), які за свою службу винагороджувались королем земельними володіннями.

Теніс: спортивна гра, що полягає в перекиданні ракеткою невеликого м'яча через низьку сітку, натягнуту поперек невеликого прямокутного стола; настільний Т. — пінг-понг.

Тенія: 1. У Стародавній Греції — деталь костюма, поясок, підв'язка, а також головна пов'язка жінок у вигляді тонкої стрічки. 2. У Стародавній Греції — жертовна або поминальна стрічка. 3. архіт. Горизонтальний профіль — "поличка", що розділяє нижню частину фриза доричного ордера і архітрав.

Тенор: 1. В середньовічній багатоголосій музиці — основний голос контрапунктного твору, що веде мелодію. 2. Високий чоловічий співацький голос. 3. Співак з таким голосом. 4. Духовий музичний інструмент.

Тенсіометр: прилад, яким вимірюють поверхневий натяг рідини.

Тент: навіс для захисту від сонця, інколи від дощу.

Теогонія: сукупність міфів про походження і родовід богів, притаманна політеїстичним релігіям.

Теодицея: боговиправдання; релігійно-філософське вчення, яке ставить собі за мету усунути суперечність між вірою у всемогутнього справедливого бога й наявністю зла на землі доказом того, що саме зло є добром.

Теодоліт: геодезичний прилад для вимірювання на місцевості вертикальних і горизонтальних кутів.

Теократія: форма державного правління, за якої політична влада в країні належить духівництву або главі церкви (напр., держава Ватікан).

Теологія: богослов'я, богослів'я; науковий теоретичний виклад, тлумачення й пояснення певних релігійних поглядів.

Теорема: 1. мат. Твердження, правильність якого встановлюється доведенням. 2. Висновок, який можна зробити з основних положень логіки.

Теоретизувати: 1. Створювати теорію, міркувати над теоретичними питаннями. 2. Міркувати загально, у відриві від практики.

Теоретичний: 1. Властивий теорії, той, що стосується теорії. 2. Добутий шляхом логічних операцій або математичних розрахунків.

Теорія: 1. Логічне узагальнення досвіду, суспільної практики, яке грунтується на глибокому проникненні в суть досліджуваного явища і розкриває його закономірності. 2. Учення про певну сукупність явиш, галузь знань, створене на підставі такого узагальнення. 3. Сукупність узагальнених положень, які становлять певну науку чи розділ науки. 4. Загальні засади певної науки, ремесла, а також абстраговане знання цих засад.

Теософія: 1. Містичне богопізнання. На відміну від теології, Т. будується не на певних засадах віровчення (догматах), а на особистих релігійних враженнях людини. 2. Релігійне вчення з пізнання божественної мудрості. 3. Загальна назва всіх містичних наук.

Тер'єри: група порід домашніх собак. Найбільше практичне значення мають фокстер'єри, яких використовують для полювання в норах, та ердель-тер'єри як службові собаки.

Тера: японський буддійський храм.

Теракота: 1. Випалена кольорова високоякісна гончарна глина. 2. Неглазурований керамічний виріб з такої глини.

Терамарі: 1. Археологічна культура бронзової доби на території Північної Італії. 2. Укріплені поселення доби Т., що будувалися на палях.

Терапевт: лікар, що спеціалізується на виявленні, лікуванні, профілактиці внутрішніх хвороб; спеціаліст у галузі терапії.

Терапія: 1. Лікування внутрішніх хвороб лікарськими засобами або фізичними методами (без хірургічного втручання). 2. Галузь медицини, що вивчає методи розпізнавання й лікування внутрішніх хвороб, причини їх виникнення, характер перебігу.

Терарій: приміщення для утримування дрібних наземних хребетних тварин.

Тераса: 1. Горизонтальний або трохи похилий майданчик у формі уступу вздовж схилу річкової долини, морського берега, озера, гір. 2. Природний або штучно створений майданчик (уступ) на схилі, який використовують під сільськогосподарські та лісові культури, а також для боротьби з ерозією грунту. 3. Літня (неопалювана) прибудова до будинку з дахом на стовпах, відкрита з боків або засклена.

Тератогенез: виникнення виродливостей у тварин і людини. Виродливості в наслідком порушення зародкового розвитку організму; деякі з них передаються спадково.

Тератологія: розділ медицини, зоології і ботаніки, що вивчає виродливості (вроджені відхилення від нормальної будови організму) людини, тварин і рослин.

Тератома: пухлинний утвір у людини чи у тварини; виникає внаслідок порушення зародкового розвитку організму. З Т. можуть розвиватися злоякісні пухлини.

Терафлекс: скло, яке пропускає світло, затримуючи теплову частину електромагнітного проміння.

Тербій: хімічний елемент, символ Tb, ат. н. 65: блискучий метал, належить до лантаноїдів. Застосовують у різних сплавах, люмінофорах, для виготовлення скла, лаків, фарб тощо. Від назви селища Ітербю у Швеції, де його вперше знайдено.

Теренкур: лікування дозованим (щодо часу, довжини й кута підйому маршруту) ходінням. Зміцнює серцевий м'яз, нервову систему, поліпшує дихання тощо.

Терикон: конусоподібний насип з порожніх (без корисної копалини) порід біля шахти або рудника.

Терилен: назва в Англії синтетичного волокна і тканини з нього, яке в Україні називають лавсаном.

Територіальний: пов'язаний з певним простором, територією; Т-і води — смуга моря чи океану вздовж узбережжя, що перебуває під суверенітетом прибережної держави і входить у її межі.

Територія: 1. Частина земної кулі (суходіл, води й повітряний простір над ними), що належить певній державі або входить до складу якої-небудь частини світу. 2. Земельний простір, зайнятий населеним пунктом, підприємством, установою тощо. 3. Адміністративно-територіальна одиниця в ряді держав (Австралія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада, Ліберія, Мексика, Нікарагуа); виділяється поряд з основною адміністративною одиницею за ознаками меншої обжитості, гіршої освоєності тощо.

Теріодонти: підряд викопния плазунів, відомих з відкладів пермського (палеозой) і тріасового (мезозой) періодів. Інша назва — звірозубі.

Теріологія: те саме, що й мамаліологія.

Терми: 1. Давньоримські громадські лазні, до складу яких входили також спортивний зал, зал для зборів, приміщення для відпочинку тощо. 2. Природні теплі або гарячі мінеральні джерела та підземні води. 3. Числа, що характеризують енергетичні рівні атомів.

Термідор: 1. Одинадцятий місяць (з 19 — 20 липня до 17 — 18 серпня) республіканського календаря, встановленого Конвентом у Франції 1793 р,- Існував до початку 1806 р. 2. Назва контрреволюційного перевороту, що стався 9 Т. II року (27 липня 1794 р.). Внаслідок цього перевороту було ліквідовано якобінську диктатуру і встановлено панування великої буржуазії.

Термін (1): 1. Відтинок, проміжок часу, визначений, установлений для чого-небудь; строк, реченець. 2. Призначений, установлений момент, час виконання або настання чого-небудь; дата.

Термін (2): 1. Слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо. 2. розм. Будь-яке слово, будь-який вислів, вираз.

Термін (3): 1. В давньоримській міфології — божество меж, кордонів.

Термінальний: кінцевий, конечний.

Термінатор: 1. заст. Учень, що вчиться ремесла в майстра. 2. Межа між освітленою Сонцем і темною частинами небесного тіла. 3. Поглинач енергії лінія електропередачі (еквівалент навантаження).

Термінологія: 1. Розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей знань. 2. Сукупність термінів якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва або всіх термінів даної мови.

Термістор: напівпровідниковий опір, що його величина залежить нелінійно від температури. Застосовують Т. як елементи вимірювальних приладів, регулятори температури тощо.

Терміт: горюча порошкувата суміш алюмінію з окислом металу, що її застосовують при зварюванні, як запалювальну речовину тощо.

Терміти: ряд комах з неповним перетворенням. Поширені переважно в тропіках і субтропіках. Основною їжею їх є деревина (дерев'яні частини будівель, залізничні шпали, телеграфні стовпи тощо). Т. живуть колоніями в термітниках, число зрілих особин в яких може досягати від декількох сотень до декількох мільйонів і складаються з каст.

Термічний: тепловий, той, що належить до тепла, температури; Т. аналіз — один з основних методів фізико-хімічного аналізу, за допомогою якого визначають температуру плавлення й кристалізації; Т. еквівалент роботи — кількість тепла в теплових одиницях, еквівалентна роботі в джоулях, кілограмометрах; Т-і сталі хімічних елементів — температура плавлення — кипіння, теплоємність, теплопровідність.

Термо...: у складних словах відповідає поняттям "температура", "тепло".

Термоанемометр: прилад для вимірювання швидкості вітру, дія якого грунтується на залежності тепловіддачі нагрітого тіла від швидкості потоку повітря.

Термоантрацит: антрацит, підданий тепловій обробці. Застосовують як металургійне паливо та як напівфабрикат для виробництва вугільних електродів.

Термобарокамера: герметична камера, в якій можна змінювати температуру й тиск повітря. За допомогою Т. вивчають вплив змін температури і тиску на людину, тварин і рослини, лікують людей, тренують космонавтів тощо.

Термобарометр: те саме, що й гіпсотермометр.

Термобатарея: кілька з'єднаних послідовно або паралельно термоелементів.

Термобатиграф: судновий прилад для реєстрації розподілу температури води за глибиною. Використовують в океанографічних дослідженнях.

Термовізор: пристрій для спостереження за розподілом температури досліджуваної поверхні, яке відображається як колірне поле, де певній температурі відповідає певний колір; тепловізор.

Термограф: самописний прилад, що реєструє зміни температури повітря, води або якого-небудь тіла.

Термографія: 1. Зображення в інфрачервоних променях, що показує картину розподілу температурних полів; теплове зображення. Діапазон Т. від -50° C до більш, ніж 2000° C. 2. Спосіб фіксації зображення в інфрачервоних променях на термочутливих матеріалах. 3. Спосіб копіювання рукописних, друкованих та інших штрихових чорно-білих оригіналів за допомогою термочутливих матеріалів.

Термодинаміка: розділ фізики, що вивчає закономірності теплового руху і вплив його на властивості фізичних тіл.

Термодифузія: дифузія складових частин розчину або газової суміші, зумовлена різницею температур.

Термоелектрика: розділ фізики, що вивчає явища, які пов'язують між собою електричний струм та потоки тепла в речовинах і контактах між ними.

Термоелектричний: той, що стосується термоелектрики; Т. елемент — те саме, що й термоелемент; Т. термометр — електричний термометр, діяння якого грунтується на залежності термоелектрорушійної сили термоелемента від температури місця спаю (зварного шва); застосовують для вимірювання високих температур.

Термоелектрогенератор: пристрій для безпосереднього перетворення тепла на електричну енергію.

Термоелектрони: електрони, що їх висилають дуже нагріті металеві тіла.

Термоелемент: пристрій (спай дротинок або стрічок з різних матеріалів), де тепло перетворюється безпосередньо на електричну енергію. Інша назва — термопара.

Термоемісійний: той, що пов'язаний з термоелектронною емісією.

Термоемісія: термоелектронна емісія; вихід електронів за межі речовини під дією температури (нагрівання).

Термозит: пористий штучний (з розплавлених шлаків) матеріал, який застосовують у виробництві теплоізоляційних бетонів, засипів тощо. Інша назва — шлакова пемза.

Термозитобетон: різновид легкого бетону (наповнювач — термозит, або шлакова пемза). Застосовують для виготовлення стінових панелей, блоків та перекриттів.

Термоізоляція: захист різних споруд і апаратури від втрат тепла. Інша назва — теплоізоляція.

Термокамера: випробувальний пристрій, головним елементом його є резервуар, всередині якого можна змінювати температуру повітря за заданим режимом.

Термокарст: процес просідання грунту, утворення западин, улоговин тощо внаслідок танення багаторічномерзлих грунтів і гірських порід, що містять лід.

Термокомпресія: зварювання металевих виробів тиском при високій температурі (напр., у виробництві транзисторів).

Термокопір: апарат для виготовлення копій документів на термочутливому папері.

Термолабільний: нестійкий проти діяння тепла.

Термолюмінесценція: люмінесценція тіл від нагрівання їх.

Термометр: прилад для вимірювання температури. Дія Т. заснована на зміні фізичних характеристик тіл (об'єму, електропровідності тощо) внаслідок нагрівання чи охолодження їх.

Термометрія: методи вимірювання температури й прилади, що для цього застосовуються.

Термонастія: рух органів рослин, який спричинено зміною температури.

Термопара: елемент термоелектричного перетворювача у вигляді двох провідників із різнорідних матеріалів, з' єднаних на одному кінці; використовується для вимірювання температури, а також для прямого перетворення енергії тепла в електричну енергію.

Термопауза: шар атмосфери, в якому температура не змінюється з висотою; шар над термосферою.

Термопластики: пластмаси, які багаторазово при нагріванні переходять з твердого стану в рідкий; термопласти.

Термопсис: рід багаторічних трав'янистих рослин родини бобових. Поширені в Азії і Північній Америці. Містить алкалоїди. Використовують у медицині.

Терморегулятори: прилади для автоматичного підтримування температури будь-якого середовища на заданому рівні. Застосовують у холодильниках тощо.

Терморегуляція: сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла у людини й теплокровних тварин (ссавців і птахів) на сталому рівні.

Термос: різновид термостата — посудина з подвійними скляними стінками всередині, яка запобігає охолодженню або нагріванню поміщеного в нім продукту. Товарний знак компанії Thermos GmbH

Термосифон: система охолодження двигунів, у якій циркуляція води в оболонках циліндрів і в радіаторі зумовлюється різною її густиною в нагрітому і охолодженому станах.

Термоскоп: прилад, яким визначають різницю температур, не вимірюючи кожну з них.

Термостат: 1. Прилад, в якому підтримується постійна температура за допомогою автоматичних регуляторів. 2. Прилад для підтримування постійної температури в термічній печі, холодильному апараті тощо.

Термосфера: шар атмосфери (80 — 1000 км), у якому температура збільшується з висотою.

Термотанк: пристрій на судні для вентиляції з одночасним підігріванням або охолоджуванням повітря.

Термотерапія: застосування тепла з лікувальною метою.

Термотропізм: вигини окремих ростучих частин рослин (кінчиків коренів або стебел) у напрямі теплового подразника.

Термофіксація: те саме, що й декатирування.

Термофіли: організми, які розвиваються при високій (іноді до 100°) температурі. В широкому розумінні — це мешканці теплих кліматичних зон (напр., тропіків) та сапрофіти і паразити, що живуть у тілі теплокровних тварин. До Т. належать деякі риби, представники різних безхребетних, різноманітні мікроорганізми й деякі папоротеподібні та квіткові рослини.

Термофільний: той, що любить спеку, тепло.

Термофоби: організми, які не розвиваються при відносно високих температурах (для більшості Т. верхня межа становить +10°). До Т. належать багато безхребетних і хребетних тварин, а також різні водорості, бактерії, гриби, мохи, квіткові рослини.

Термофобний: той, що боїться спеки, тепла.

Термофор: прилад для теплолікування (електрична грілка).

Термофосфати: фосфорні добрива, які утворюють спіканням природних фосфатів з сполуками лужних або лужноземельних металів (сода, сульфати тощо). Застосовують Т. переважно на кислих грунтах.

Термохімія: розділ хімії, який вивчає теплові явища, що супроводять хімічні реакції (теплоту утворення, теплоту вгоряння), нагрівання чи охолодження внаслідок розчинення чогось у рідині.

Термоядерний: 1. Який грунтується на зіткненні ядер атома в їх безладному русі при надвисокій температурі; зумовлений цим зіткненням. 2. Пов'язаний з використанням термоядерної зброї.

Тероморфи: підклас викопних плазунів, рештки яких відомі з відкладів пермського (палеозой) і тріасового (мезозой) періодів. Інша назва — звіроподібні плазуни.

Тероподи: один з підрядів ящеротазових динозаврів; переміщалися на двох ногах, більшість — хижаки, рідше всеїдні або рослиноїдні. З найвідоміших Т. — алозавр, велоцираптор, тиранозавр. З недавніх пір до Т. стали відносити і сучасних птахів.

Терор: 1. Форма боротьби проти політичних супротивників із застосуванням насильства аж до фізичного знищення; розправа. 2. Кримінальні або незаконні акти насильства проти випадково вибраних цілей з метою посилити страх.

Тероризм: здійснення терору, діяльність і тактика терористів.

Терорист: той, хто здійснює терористичний акт, є учасником терористичної організації.

Терпени: органічні речовини, вуглеводні, що їх добувають із смоли хвойних дерев, а також з деяких рослин; безбарвні леткі рідини. Застосовують у медицині, парфюмерії, харчовій промисловості тощо.

Терпентин: в'язка прозора смола, яка виділяється з поранених хвойних дерев. 3 Т. добувають скипидар, каніфоль тощо.

Терпсіхора: 1. У давньогрецькій міфології — муза танців та хорового співу. 2. перен. Балерина.

Терцдецима: 1. муз. Інтервал, що охоплює тринадцять ступенів діатонічної гами. 2. Тринадцятий ступінь від будь-якого ступеня гами.

Терцет: 1. муз. Ансамбль з трьох виконавців. 2. Музичний твір або частина твору для трьох виконавців. 3. літ. Трирядкова строфа в сонеті.

Терцина: віршова форма з трирядкових строф, у якій затримуються між собою перший і третій рядки, а другий рядок римується з першим і останніми рядками наступної строфи; вірш, написаний у такій формі.

Терція: 1. муз. Третій ступінь діатонічної гами. 2. муз. Інтервал, вимірюваний трьома ступенями діатонічної гами. 3. Третя нота, струна. 4. Друкарський шрифт, розмір (кегль) якого дорівнює 16 пунктам (6 мм).

Тесей: у давньогрецькій міфології один з найвидатніших героїв, що вчинив багато подвигів, зокрема вбив розбійника Прокруста, страховисько Мінотавра; Тезей.

Теселяція: мат. мозаїка, складена з кількох абсолютно однакових форм, які прилягають одна до одної без проміжків і не перекривають одна одну. Інша назва — паркетаж.

Теситура: висотне розміщення звуків у музичному творі, відповідно до діапазону співацького голосу або музичного інструмента.

Тесла: одиниця магнітної індукції в Міжнародній системі одиниць. Позначається Т. 1 Т — магнітна індукція, при якій магнітний потік крізь поперечний переріз площею 1 м² дорівнює 1 веберу. Від прізвища хорватського фізика і винахідника Н. Тесли.

Тесніф: тип пісенної творчості народів Близького Сходу.

Тест: коротке стандартне завдання, метод випробування, що застосовується у різних галузях науки для одержання кількісної характеристики певних явищ.

Тестер: універсальний вимірювальний прилад, за допомогою якого можна вимірята кілька різних електричних величин. У техніці сантиметрових хвиль застосовують радари-тестери, призначені для випробувань і перевірки радіолокаційних станцій та іншої високочастотної апаратури.

Тестикули: чоловічі парні статеві залози самців, в яких утворюються сперматозоїди та статеві гормони; яєчка, сім'яники.

Тестикулярний: той, що належить до яєчка, сім'яний.

Тестит: те саме, що й орхіт.

Тестостерон: чоловічий статевий гормон. Утворюється в чоловічих статевих залозах (сім'яниках); одержують також синтетично. Похідні Т.- метилтестостерон і тестостерон-пропіонат застосовують як лікарські препарати.

Тестудиніди: родина плазунів підряду схованошиїх черепах. Поширені в тропічних, субтропічних і почасти помірних зонах усіх континентів, крім Австралії, а також на багатьох островах. Інша назва — наземні черепахи.

Тет-а-тет: віч-на-віч, тільки вдвох.

Тет-де-пон: позиція, обладнана на березі водної перешкоди для прикриття переправи війська через міст.

Тетанія: захворювання, що полягає у приступах загальних або місцевих корчів. Виникає внаслідок порушення функції прищитовидних залоз.

Тетанури: група динозаврів, яка включає в себе найбільшу кількість представників тероподів, а також є предками птахів. Т. жили з початку юрського періоду і жили до кінця крейдяного періоду (200 — 65 млн. років тому). За останніми даними мали пір'я, що означає, що Т. були теплокровними тваринами.

Тетанус: 1. Тривале скорочення м'язів людини й тварин, яке виникає, коли до м'язів надходить ряд нервових імпульсів. Т. відіграє важливу роль у руховій діяльності організму, забезпечуючи виконання найрізноманітніших видів руху (ходіння, сидіння тощо). 2. Гостре інфекційне захворювання людини й тварин, спричинюване мікроорганізмом — правцевою паличкою. Інша назва — правець.

Тетартерон: золота, а пізніше — бронзова чи мідна монета у Візантійській імперії з кінця X до середини XIII століття вагою близько 4 г. Інша назва — тартерон.

Тетіс: 1. У давньогрецькій міфології — уособлення водної стихії, донька Урана і Геї, дружина своего брата Океана. 2. Стародавній океан, що існував в епоху   мезозою (від 320 до 66,5 млн років тому) між древніми континентами   Гондвана і Лавразія. Східна частина Середземного моря, Азовське, Чорне і Каспійське моря, Перська затока, а також моря Малайського архіпелагу є залишками Т.

Тетра...: у складних словах відповідає поняттю «чотири».

Тетрагон: чотирикутник.

Тетраедр: чотиригранник із чотирма вершинами і з чотирма трикутними гранями, кожна вершина якого утворена трьома гранями, що утворюють тригранниий кут; трикутна піраміда. Правильний Т. — Т., у якого всі чотири грані є рівносторонніми трикутниками.

Тетраедрит: мінерал класу сульфосолей, колір сірий до чорного. Разом з іншими мідевмісними мінералами входить до складу мідних руд; у вигляді домішок містить золото й срібло.

Тетракоки: кулясті бактерії, що утворюють скупчення (таблички), які складаються з чотирьох клітин, розташованих на одній площині.

Тетралін: органічна сполука, безбарвна рідина. Застосовують як розчинник жирів, смол тощо.

Тетралогія: 1. Три трагедії і сатирична драма, що подавалися одночасно авторами в Стародавній Греції на драматичні конкурси. 2. Чотири художні твори, об'єднані одним спільним задумом. 3. Циклічний музично-сценічний твір, що складається з чотирьох самостійних творів, об'єднаних спільними героями та єдиною ідеєю.

Тетраметр: чотиристопний вірш.

Тетранітрометан: безбарвна рухлива рідина з різким запахом, отруйна, вибухонебезпечна. Застосовують як окислювач у рідких вибухових сумішах і ракетних паливах тощо.

Тетрарх: один з чотирьох правителів у тетрархії.

Тетрархія: 1. У Стародавній Греції — четверта частина області, якою керував тетрарх. 2. У Римській імперії — розподіл влади між чотирма співправителями, які керували різними частинами імперії; чотиривладдя.

Тетрахорд: музичний чотириступеневий звукоряд.

Тетрил: вибухова речовина, кристали блідо-жовтого кольору. Застосовують як ініціюючу речовину в детонаторах.

Тетрод: електронна лампа з чотирма електродами: катодом, анодом, керуючою та екрануючою сітками. Застосовують у радіоелектроніці, щоб підсилювати й генерувати електричні сигнали.

Тетрози: прості цукри, в молекулах яких є чотири атоми вуглецю.

Теургія: вид магії; дії, за допомогою яких віруючі намагаються вплинути на волю богів і духів, щоб змінити хід подій.

Теф: однорічна трав'яниста рослина родини злакових. Вирощують як хлібну рослину в Ефіопії та як кормову — в Південній Африці, Австралії, Північній Америці, Європі, на Півдні Азії. Інша назва — абіссінська трава.

Тефлон: полімер тетрафторетилену, пластмаса, який володіє унікальними фізичними і хімічними властивостями. Торгова марка компанії DuPont. В Україні часом використовують називу фторлон.

Тефра: загальна назва матеріалів, що викидаються в повітря під час виверження вулкану, незалежно від їх складу, розміру фрагментів або механізму виникнення.

Технецій: радіоактивний хімічний елемент, символ Tc, ат. н. 43; метал. У природі Т. не виявлено, одержано штучно. Застосовують як інгібітор проти корозії, у ядерній енергетиці тощо.

Технізація: оснащення технічними засобами, впровадження їх.

Технік: спеціаліст з середньою технічною освітою.

Техніка: 1. Сукупність засобів і знарядь праці, що застосовуються в суспільному виробництві та призначені для створення матеріальних цінностей. 2. Сукупність машин, механізмів, механічних пристроїв. 3. Сукупність прийомів, навиків, що застосовуються в певній діяльності, певному ремеслі, мистецтві.

Технікум: середній технічний або взагалі професійний навчальний заклад, що готує фахівців із середньою спеціальною освітою.

Технічний дефолт: невиконання позичальником додаткових умов кредитної угоди, підтримки певного рівня фінансових показників компанії впродовж дії угоди тощо. Технічний дефолт не означає банкрутство компанії чи неможливість виплачувати зобов’язання по кредитах.

Техно...: у складних словах відповідає поняттю "технологічний".

Технокліматологія: розділ кліматології, що вивчає вплив кліматичних умов на технічні засоби (машини, прилади тощо).

Технократія: сучасна концепція, яка, зосереджуючи головну увагу на проблемі управління виробництвом, твердить, що основна роль у суспільстві має належати технічній інтелігенції.

Технологія: 1. Сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь. 2. Сукупність способів обробки або переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих операцій тощо. 3. розм. застосування наукових знань для вирішення практичних завдань.

Технополіс: місто науки і технологій. Найбільш ефективний вид поєднання науки і виробництва, в першу чергу наукомісткого.

Техносфера: сукупність штучних обєктів у межах географічної оболонки Землі (будинки, механізми і т.п.), створених людиною з речовини навколишньої неживої природи.

Тигель: 1. Посудина для плавлення або нагрівання різних матеріалів. 2. Масивна металева плита друкарських машин для притискування паперу до вкритої фарбою друкарської форми.

Тигмотропізм: те саме, що й гаптотропізм.

Тигр: вид хижих ссавців (Panthera tigris) сімейства котячих, один з чотирьох представників роду пантера (Panthera), який відноситься до підродини великих кішок. Т. є найбільшою і найважчою з диких кішок, але різні його підвиди сильно розрізняються за розмірами та масою тіла. Найбільшими з них є індійський (бенгальський) і амурський (уссурійський, сибірський) підвиди, самці яких можуть досягати до 2,3-2,5 м, а в окремих випадках до 2,6-2,8 метрів в довжину без хвоста і важити до 275 кг, а в окремих випадках до 300-320 кг. Довжина тіла без хвоста у різних підвидів коливається від 1,4 до 2,9 м. Хвіст 60-100 см. Т.- вид виключно азіатський. Історичний його ареал знаходиться на території Далекого Сходу Росії, Ірану, Афганістану, Китаю, Індії та країн Південно-Східної Азії.

Тигролев: гібрид тигра-самця і левиці-самки. Т. поєднують ознаки обох батьків: вони можуть мати плями від матері (гени левів відповідають за плями — дитинчата левів народжуються плямистими) і смуги від батька; грива Т., якщо вона з'явиться, завжди буде коротшою гриви лева. Зазвичай Т. менше левів і тигрів і важать близько 150 кг. Інші назви — тиглон, тіглон, тайглон, тигон, тайгон, тіон, печерний лев.

Тик (1): мимовільні одноманітні скорочення певних м'язів або груп м'язів (частіше обличчя).

Тик (2): рід багаторічних деревних рослин родини вербенових. Поширені у вологій лісовій смузі Південної і Південно-Східної Азії, на о. Ява. Деревину Т. використовують у суднобудуванні, виробництві меблів тощо. Інша назва — тикове дерево.

Тик (3): цупка лляна чи бавовняна тканина переважно саржового переплетення.

Тикаль: те саме, що й бат.

Тиконд: ізоляційний матеріал. Виготовляють з двоокису титану в суміші з глиною. Застосовують як діелектрик для конденсаторів.

Тиксотропія: 1. Здатність колоїдів і суспензій загусати, перетворюючись з рухливих рідин на гелі. 2. Здатність твердоподібних речовин руйнуватись (розріджуватись) від механічної дії (напр., перемішування).

Тильда: 1. Діакритичний знак, який показує м'якість приголосного або носовий характер голосного в мовах з латинським алфавітом. 2. Друкарський знак (~); використовують у словниках для позначення слова або його частини при їх повторенні.

Тимін: органічна сполука, що належить до піримідинових основ. Входить до складу дезоксирибонуклеїнової кислоти. Міститься в усіх живих клітинах.

Тимпан: 1. Ударний музичний інструмент — вид мідних тарілок або невеликої литаври. 2. Внутрішнє поле фронтону з живописним або скульптурним оздобленням. 3. Те саме, що й декель.

Тимпанальний: барабанний; Т-і органи — органи слуху в деяких комах, що містяться на передніх ніжках або сегментах черевця; складаються з тонкої хітинової перетинки, коливання якої сприймає група чутливих клітин.

Тимпанічний: той, що стосується тимпанії, хворий на тимпанію.

Тимпанія: хвороба жуйних тварин; розширення газами передшлунків (рубця, сітки і книжки). Виникає при надмірному поїданні кормів, що легко піддаються бродінню (зелена маса бобових, борошно, висівки, прокислий жом тощо).

Тинітус: слухові відчуття дзвону або шуму, не пов'язані з механічними і коливальними процесами у вухах.

Тинктура: настойка лікарської речовини на воді, спирті чи ефірі.

Тип: 1. Зразок, модель, форма, яким відповідає певна група предметів, понять, явищ; марка. 2. спец. Найвища категорія в систематиці тварин і рослин, що об'єднує споріднені класи. 3. Характерна будова тіла, зовнішність людини, пов'язані з її належністю до певної етнічної категорії; ґатунок, сорт. 4. Художній образ у літературі та мистецтві, в якому узагальнено найхарактерніші риси певної групи людей; герой, персонаж. 5. Категорія людей, об'єднаних якимись характерними рисами; яскравий її представник. 6. Людина, що відрізняється від інших якимись характерними особливостями (у зовнішності, поведінці, напрямі думок і т. ін.); індивідуаліст, екземпляр. 7. Екземпляр, який вибраний і позначений дослідником, що описує новий вид чи підвид. 8. біол. Номенклатурний Т. — елемент біологічної класифікації, на якому ґрунтується опис таксона, пов'язаний з первинною публікацією назви.

Типаж: 1. Особа з характерною зовнішністю, яка є моделлю для художника, скульптора, фотографа або підходить до виконання певної ролі в кінофільмі. 2. Образ, тип у мистецтві.

Типізація: 1. Художнє узагальнення певних життєвих явищ; одна з особливостей творчого методу літератури й мистецтва. 2. Зведення виробництва різноманітних виробів і машин, спорудження будівель, технологічних процесів тощо до невеликого числа вибраних типів.

Типовий: 1. Той, що є зразком, взірцем, стандартом для ряду явищ, випадків або відповідає певному зразку. 2. Характерний; властивий певному типові явищ.

Типографія: поліграфічне виробництво, на якому здійснюється підготовка до друку, друк і наступна обробка друкованої продукції.

Типологія: вид наукової систематизації, класифікація чогось за спільними ознаками.

Типометр: 1. Інструмент для контрольного вимірювання кегля друкарських літер. 2. Лінійка для вимірювання у друкарській справі кількості рядків набору.

Типоморфізм: властивість мінералів змінювати всі або деякі свої ознаки (кристалографічні особливості, характер агрегатів, забарвлення, густину тощо) залежно від умов утворення; одна з діагностичних ознак мінералів. Типові для певних умов утворення мінерали називаються типоморфними.

Тир (1): приміщення для стрільби з ручної вогнепальної і пневматичної зброї.

Тир (2): суміш із смоли, каніфолі й сала, якою на судні вкривають стоячий такелаж і рангоут.

Тирада: довга фраза, багатослівна репліка, монолог, виголошений піднесеним тоном.

Тираж (1): 1. Розіграш державної позички або лотереї; розигри. 2. Погашення облігацій позик або інших паперів установою, що їх випустила.

Тираж (2): кількість примірників друкованого видання одного випуску; наклад.

Тирамісу: італійський багатошаровий десерт, до складу якого входять сир маскарпоне, кава (зазвичай еспресо), курячі яйця, цукор і печиво савоярді.

Тиран: 1. У Стародавній Греції та Римі, а також в Італії 13-15 ст. — правитель, що прийшов до влади насильницьким шляхом і керує однособово. 2. Жорстокий правитель, дії якого грунтуються на свавіллі та насильстві; деспот. 3. перен. Жорстока, деспотична людина, що зловживає своїм впливом, становищем, своєю владою над ким-небудь; мучитель.

Тирана: іспанський (андалузький) танець.

Тиранічний: жорстокий, деспотичний.

Тиранія: 1. Одноособове правління, що встановлюється внаслідок насильницького захоплення влади. 2. Панування за допомогою жорстоких засобів. 3. Гноблення, жорстоке поводження.

Тиранозавр: рід тиранозаврових тероподів — двоногий хижак з масивним черепом, врівноваженим довгим, важким хвостом. Рештки відомі з відкладів крейдового періоду мезозою у Північній Америці. Найвідоміший представник — Т. королівський — був довжиною до 13 м, до 6 м у висоту, вагою 4-7 тонн і мав череп до 1,5 м завдовжки.

Тирата: муз. гамоподібний пасаж.

Тиратрон: іонний електровакуумний прилад з катодом, анодом і сіткою, наповнений інертним газом, воднем, парою ртуті. Застосовують у випрямлячах електричного струму, лічильниках імпульсів тощо.

Тиреоз: розлад секреції щитовидної залози.

Тиреотоксикоз: захворювання людини, що виникає при підвищеній секреторній функції щитовидної залози.

Тиристор: керований напівпровідниковий вентиль.

Тирозин: амінокислота, що входить до складу майже всіх білків. В організмі Т. є вихідною речовиною для синтезу гормонів тироксину і адреналіну.

Тироксин: гормон щитовидної залози. Стимулює обмін речовин, ріст і диференціацію тканин в організмі людини й тварин. Надмірне утворення Т. спричинює тиреотоксикоз.

Титан: 1. Хімічний елемент, твердий метал сіро-сталевого кольору, який завдяки його високим механічним та антикорозійним властивостям використовується в авіа- та ракетобудуванні, суднобудуванні тощо. 2. Супутник планети Сатурн.

Титани: 1. У давньогрецькій міфології людиноподібні велетні, діти Урана і Геї, що вступили в боротьбу із Зевсом за володіння небом, але зазнали поразки й були скинуті в Тартар. 2. перен. Людина, що відзначається надзвичайною силою розуму, таланту; винятково видатна, героїчна особа; велетень.

Титаніт: те саме, що й сфен.

Титанічний: величезний, колосальний.

Титаномагнетит: мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного кольору. Руда заліза, титану.

Титанотерієві: родина викопних ссавців ряду непарнокопитих. Рештки відомі з відкладів палеогену. Інша назва — бронтотерієві.

Титло: 1. Надрядковий діакритичний знак у виді хвилястої або зиґзаґоподібної лінії, що вказує на скорочення написаних під ним слів або числове значення букв. 2. У геральдиці — фігура у верхній частині герба, який вказує на старшого спадкоємця за живого батька, діда або прадіда.

Титр: 1. хім. Вміст якої-небудь речовини в одному кубічному сантиметрі розчину. 2. Характеристика товщини волокон і ниток, виражена довжиною волокна в одиниці його ваги. 3. Напис, пояснювальний або розмовний текст у кінофільмі.

Титрування: титриметричний аналіз — сукупність методів кількісного аналізу в аналітичній хімії, засновані на вимірі об'єму розчину реактиву відомої концентрації (титру), що витрачається для реакції з визначуваною речовиною.

Титул: 1. Спадкове або надане монархом звання (граф, князь, барон тощо), з яким пов'язані особливі права і привілеї. Система Т. найхарактерніша для феодальної ієрархії. 2. Т. чемності — у аристократії деяких країн особистий Т., який використовується як основний спосіб іменування спадкоємців титулованих дворян. 3. В юриспруденції — підстави якого-небудь права (нанр., Т. купівлі-продажу). 4. В Україні — найменування кошторису капітального будівництва об'єктів, включених до титульних списків. 5. Перша сторінка книги, на якій вміщено заголовок, прізвище автора, назву видавництва, рік та місце видання.

Титульний: той, що належить до титулу; Т. список — в Україні перелік об'єктів, які включено до плану капітального будівництва; Т-а сторінка — заголовна сторінка книги.

Тиф: спільна назва інфекційних хвороб, які перебігають з гарячкою і потьмаренням свідомості: висипного тифу, паратифів, поворотного тифу й черевного тифу.

Тифліт: запалення сліпої кишки. Виникає при інфекції, інтоксикації, часто пов'язаний з апендицитом.

Тифлопедагогіка: галузь педагогіки, що вивчає процеси навчання й виховання сліпих і слабозорих дітей та підготовки їх до трудової діяльності.

Тифлотехніка: 1. Галузь тифлопедагогіки, що розробляє технічні засоби для подолання сліпоти, розладів зору та їхніх наслідків. 2. Сукупність технічних засобів, призначених для корекції або компенсації дефектів зору.

Тифоїд: легка форма черевного тифу.

Тифон: 1. У давньогрецькій міфології — страховище з стома зміїними головами, яке виступило на боротьбу проти Зевса за панування над світом, але зазнало поразки. Т. — уособлення вулканічних явищ. 2. Прилад на маяках, що подає звукові сигнали під час туману.

Тіамін: вітамін В1; в організмі людини й тварин бере участь у вуглеводному обміні. Недостача Т. в організмі призводить до порушення функції нервової системи, атрофії скелетних м'язів, тахікардії, до тяжкого захворювання — бері-бері. На Т. багаті печінка, нирки, дріжджі тощо.

Тіара: 1. Головний убір давніх персидських і ассірійських царів. 2. Папська Т. — трійчаста корона папи римського з невеликим хрестом зверху і двома стрічками, яку носили римські папи з початку XIV століття по 1965 року, символізуючи три рівні папських повноважень: духовну владу в світі, владу в Римі і верховенство над усіма християнськими правителями; сучасне трактування — батько Церкви, земний правитель і намісник Христа на Землі. 3. Різновид жіночої прикраси для голови, яка одягається в особливо урочистих випадках.

Тібла: зневажливе прізвисько росіян або російськомовних громадян Естонії у розмовній естонській мові.

Тізер: рекламне повідомлення, зроблене як загадка, що містить частину інформації про продукт, але ніяк не називає рекламований товар створюючи навколо нього інтригу.

Тілака: священна позначка, яку наносять індуїсти глиною, попелом, сандаловою пастою або іншою речовиною на чоло й інші частини тіла. Т. символізує третє око, яке у індуїзмі асоціюється з різними богами і виражає ідею духовного просвітлення.

Тімократія: одна з форм олігархій, при якій державна влада знаходиться у привілейованої меншості, яка володіє високим майновим цензом.

Тінг: народні збори вільних чоловіків у давніх скандинавів і германців для вирішення важливих загальних, політичних (обрання конунга, напр.) чи судових справ громади; віче.

Тіоспирти: те саме, що й меркаптани.

Тіосульфати: солі тіосірчаної кислоти, стійкі, безбарвні речовини. Практично важливим є тіосульфат натрію, його застосовують у фотографії як закріплювач (фіксаж), у текстильній, шкіряній промисловості, в медицині тощо.

Тіпі: традиційне переносне житло кочових індіанців Великих рівнин Західної частини США з вогнищем, розташованим усередині. Має форму прямого або злегка нахиленого назад конуса або піраміди на каркасі з жердин, покритого полотнищем, зшитим з оброблених шкур бізонів або оленів (пізніше — з парусини) і отвором у центрі для димовідведення.

Тіпси: пухнасті бруньки чайного куща, які ще не розкрилися або щойно почали розкриватися. Збираються вручну і є основою найкращих сортів чаю.

Тмутараканський камінь: мармурова плита з висіченим на ній кириличним написом давньоруською мовою, знайдена в 1792 на Таманському півострові (тепер — Росія). Довжина плити 2,25 м, ширина 70 см, товщина 24 см. Вага близько 850 кг. Є цінною епіграфічною пам'яткою Тмутороканського князівства часів князя Гліба Святославича.

Тобоган: 1. Сани без полозів для перевезення вантажів вручну або за допомогою собак. Поширені в індіанців Канади. 2. Дерев'яні сани для катання й змагань на швидкість спускання з гір.

Тога: чоловічий верхній одяг давніх римлян у вигляді плаща без рукавів.

Той: у народів Середньої Азії свято, яке супроводиться бенкетом, музикою, танцями та іншими розвагами.

Токата: віртуозна музична п'єса для фортепіано чи органа, витримана у швидкому, чітко ритмованому безперервному русі.

Токен: 1. У програмуванні — об'єкт, який надає право виконувати певну операцію. 2. Клас текстового блоку, що утворюється із лексеми в процесі лексичного аналізу. 3. Пристрій для ідентифікації його власника. 4. Жетон для використання в якості замінника грошей.

Токофероли: вітаміни Е; група органічних сполук з протистерильною активністю. Недостача Т. в організмі людини й тварин спричинює розлад процесів розмноження і м'язову дистрофію. Містяться в рослинній їжі, особливо в зернах злаків і оліях. Інша назва — вітамін Е.

Токсемія: циркуляція в крові токсичних речовин, які спричинюють отруєння.

Токсикоз: хворобливий стан, що виникає внаслідок діяння на організм людини або тварини отрут і отруйних речовин (токсинів). Т. спостерігається при багатьох інфекційних хворобах (дизентерія, холера), харчових токсикоінфекціях, порушеннях видільної функції нирок (уремія) тощо.

Токсикологія: наука про отрути, їхню дію на організм, засоби боротьби з отруєннями та можливості використання отрут у різних галузях біології і медицини.

Токсини: отруйні білкові речовини, що їх утворюють головним чином мікроорганізми, а також деякі тварини (напр., змії, скорпіони) і рослини (напр., рицина).

Токсичний: отруйний; спричинюваний діянням токсинів (напр., токсичний грип, токсична диспепсія).

Токсичність: отруйність; здатність деяких хімічних речовин шкідливо діяти на організм людини і тварин.

Токсоплазми: рід паразитичних одноклітинних організмів класу джгутикових. Т. паразитують у людини, ссавців, а також у птахів. Спричинюють тяжке захворювання токсоплазмоз.

Токсоплазмоз: паразитарне захворювання людини й тварин, збудником якого є токсоплазма. Джерело інфекції — ссавці, птахи, хвора людина.

Толерантний: поблажливий, терпимий до чиїхсь думок, поглядів, вірувань тощо.

Толерантність: 1. Терпимість до чужих думок і вірувань. 2. Т. імунологічна — специфічний стан організму, при якому втрачається здатність виробляти антитіла у відповідь на введення певного антигена.

Толуол: органічна сполука, похідна від бензолу; безбарвна рідина з своєрідним запахом, отруйна. Застосовують для одержання ліків, барвників, вибухових речовин, як розчинник тощо. Від назви колумбійського м. Толу.

Толь: покрівельний та гідроізоляційний матеріал (картон, просочений дьогтьовими речовинами), застосовуваний у будівництві.

Томагавк: метальна зброя індіанців Північної Америки у вигляді кам'яної або металевої сокири.

Томасівський процес: процес виробництва литої сталі продуванням повітря або кисню у конвертері крізь томасівський (фосфористий) чавун. Від прізвища англійського металурга С.-Дж. Томаса.

Томасшлак: фосфорне добриво, побічний продукт переробки багатого на фосфор чавуну в сталь.

Томбо: інструментальна музична п'єса урочисто-скорботного патетичного характеру.

Томізм: філософське й богословське вчення середньовічного філософа-схоласта Фоми Аквінського, за яким розум повинен підпорядковуватися вірі, а філософія — бути служницею богослов'я. Т. довгий час був офіційною доктриною католицизму. Нині відновлений у формі неотомізму.

Томограф: рентгенівський апарат для здійснення пошарових знімків внутрішніх органів.

Томографія: метод рентгенологічного дослідження, що полягає в одержуванні тіньового зображення окремих шарів досліджуваного об'єкту за допомогою томографа.

Томос: послання предстоятеля помісної православної церкви з приводу важливих питань церковного устрою.

Томпак: сплав міді з цинком (різновид латуні), застосовуваний у виробництві дроту, листів тощо.

Тон: 1. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. 2. муз. Співвідношення двох звуків, що охоплюють 1/6 октави і є мірою для визначення розміру якісної величини інтервалу, складається з двох півтонів. 3. муз. Те саме, що тональність. 4. Характер звучання голосу людини за висотою та силою під час мовлення. 5. Манера поводитися. 6. Колір, забарвлення або відтінок якогось кольору.

Тонада: загальна назва народних пісень в Іспанії та країнах Латинської Америки.

Тонадилья: іспанська музична комедія 18 — початку 19 ст.

Тональність: 1. муз. Характерне звукове забарвлення, конкретна висота звуків гами, що визначається абсолютною висотою основного тону (тоніки) на будь-якому ступені звукоряду музичної системи. 2. Характер, сила, звучання тону, глосу. 3. літ. Основна емоційна настроєність тону. 4. мист. Переважаючий колір, що створює відповідну емоційну настроєність.

Тонарм: пристрій, яким звукознімач (адаптер) закріплюють у програвачі грамофонних (вінілових) платівок.

Тонзиліт: запалення піднебінних мигдаликів у людини. Т. буває гострий і хронічний.

Тонзура: Вистрижене або виголене на голові католицьких ченців і священиків місце в знак приналежності до церкви. Т. св. Павла — на передній частині голови, Т. св. Петра — на маківці.

Тонізувати: 1. Поліпшувати функціональний стан органів, тканин і т. ін. живого організму. 2. Робити тонічним, наближати до тонічного (вірш).

Тонізуючий: той, що підвищує тонус, Т. засоби — засоби, що підвищують енергію організму, життєву активність.

Тоніка: 1. Головний стійкий звук ладу, до якого тяжіють усі інші звуки. 2. Основний акорд ладу.

Тонічний: 1. Той, що стосується наголосу на слові; Т-е віршування — віршування, що грунтується на чергуванні наголошених і ненаголошених складів. 2. Пов'язаний з тонікою.

Тонмейстер: спеціаліст з акустики, що стежить за звуковою частиною радіо- або телепередачі; звукооператор.

Тонна-миля: одиниця виміру транспортної роботи морського судна.

Тонна: 1. Одиниця маси. У метричній системі дорівнює 1000 кг. Англійська імперська Т. (довга Т.) дорівнює близько 1016,0469088 кг, англійська суднова Т. — близько 907,185 кг. 2. Американська (коротка Т.), дорівнює 907.18474 кг. 3. Реєстрова тонна — міра об'єму морських торговельних суден (близько 2,83 м³). 4. Фрахтова Т. — одиниця виміру розміру фрахту, тобто плати власнику транспортних засобів за надані їм послуги з перевезення вантажів або пасажирів. Залежно від виду вантажу в тоннах фрахтових оцінюється або його обсяг, або його вага. Для легких об'ємних вантажів дорівнює 40 кубічних футів або 1,12 м³; для важких, малооб'ємних вантажів рівна англійській Т. або 2240 торговим фунтам або 1016,0469088 кг.

Тоннаж: водотоннажність (вантажність) у тоннах судна або групи суден.

Тонометр: 1. Прилад для порівняння частоти коливань двох камертонів. 2. Назва групи приладів для вимірювання артеріального і венозного тиску крові, внутрішньоочного тиску й тонічного напруження м'язів.

Тонофібрили: тонкі опорні волоконця білкової природи в деяких клітинах тваринних організмів, що забезпечують збереженість форми клітин.

Тонстудія: частина кіностудії, в якій розміщено обладнання для звукозапису під час озвучення фільму.

Тонус: 1. фізіол. Стан, коли тривале збудження нервової або м'язової тканини не супроводиться стомленням і зумовлює добре функціонування організму. 2. Життєва активність, рівень життєдіяльності. 3. перен. Загальний рівень настроєності, характер настрою.

Тонфільм: 1. Плівка із записаним на ній звуком; застосовують у кінематографії та радіомовленні. 2. Первісна назва звукового кінофільму (на відміну від німого).

Тонштихель: граверний інструмент з напівкруглим лезом.

Топ (1): верхній кінець вертикальних рангоутних дерев, напр., щогли, стеньги тощо.

Топ (2): 1. Верхня частина жіночого одягу без рукавів або жіночої білизни. 2. Верхня частина списку, рейтингу і т. п.

Топаз: 1. Мінерал з класу силікатів, звичайно прозорий, безколірний або блакитний, солом'яно-жовтий, червонуватий, окремі камені якого завдяки своїй красі використовуються як коштовні. Названий за островом Топазос у Червоному морі. 2. Один камінь, кристал цього мінералу.

Топенант: снасть для підтримування й піднімання горизонтальних і похилих рангоутних дерев.

Топіка: 1. В риториці — вміння користуватися загальними міркуваннями при викладі якоїсь теми. 2. Загальне положення, яке можна застосувати до всіх однорідних випадків. 3. Назва трактату Арістотеля.

Топінамбур: багаторічна рослина родини складноцвітих. Походить з Північної Америки. Культивують у різних країнах світу. Бульби вживають у їжу, на корм худобі й переробляють на спирт, фруктозу. Від назви індіанського племені топінамбо. Інша назва — земляна груша.

Топічний: місцевий; Т-а діагностика — визначення місцезнаходження вогнища хвороби.

Топкрос: схрещування чоловічої особини (одержаної в результаті інбридингу) з неоднорідною за своїм складом маточною популяцією. Один з методів селекції.

Топографія: 1. Розділ геодезії, що розробляє методи знімання й зображення земної поверхні на планах і загальногеографічних картах великого масштабу. 2. Поверхня певної ділянки земної кулі.

Топологія: розділ математики, в якому вивчають ті властивості множин (напр., геометричних фігур), що не змінюються при неперервних, взаємно-однозначних перетвореннях, за яких зберігаються відношення сусідства (нескінченної близькості) елементів множин.

Топоніміка: 1. Розділ мовознавства, що вивчає власні географічні назви; топонімія. 2. Сукупність географічних назв певної території.

Топонімія: сукупність географічних назв населених пунктів, гір, рівнин, озер, річок, лісів і т. ін. певної території.

Топос: 1. У класичній грецькій риториці — загальноприйнятий аргумент, напр., «всі колись помирають»; «загальне місце». 2. мат. Множини з певною внутрішньою структурою. 3. соціол. Набір певних ознак (напр., мовних, смакових, поведінкових), що вирізняють соціальну групу серед інших.

Топоскоп: прилад для просторового дослідження біологічних потенціалів мозку.

Топсель: невелике рейкове вітрило, що його піднімають над іншим рейковим або косим вітрилом.

Топтимберс: верхня частина шпангоута на дерев'яному судні.

Тор (1): тіло, утворене обертанням круга навколо осі, що лежить у площині цього круга і не перетинає його. Форму Т. має, напр., бублик, камери автомобільного або велосипедних коліс.

Тор (2): позасистемна одиниця тиску (1 мм рт. ст.). Від прізвища італійського вченого Е. Торрічеллі.

Тор (3): у давньоскандінавській міфології бог грому й блискавки.

Тора: 1. Назва сукупності всіх заповідей, що начебто дані богом єврейському народові через пророка Мойсея, а також перших п'яти книг Біблії — П'ятикнижжя; 2. Предмет релігійного культу — "священний" сувій з шкіри, на якому написане П'ятикнижжя.

Торакокаустика: операція перепалювання плевральних зрощень (спайок) між легенями й грудною стінкою у хворих на туберкульоз.

Торакопластика: операція вирізування кількох ребер з метою зміни об'єму грудної клітки. Застосовують при кавернозному туберкульозі та при застарілих гнійних плевритах різного походження.

Торакоскоп: інструмент з оптичною та освітлювальною системами для дослідження плевральної порожнини людини.

Торакоскопія: дослідження плевральної порожнини за допомогою торакоскопа.

Торакс: грудна клітка.

Тордьйон: старовинний французький бальний танець.

Торевтика: мистецтво рельєфної обробки металевих художніх виробів карбуванням або тисненням.

Тореро: головний учасник іспанського пішого бою биків, який завдає смертельного удару; матадор.

Торит: мінерал класу силікатів, чорного, бурого, оранжевого кольору. Радіоактивний.

Торі: члени англійської політичної партії, яка об'єднувала великих землевласників і верхівку духівництва, виникла у 17 ст. Т. проводили реакційну політику в країні й колоніальну політику за її межами. Партія Т. чергувалася при владі з партією вігів. У 19 ст. на основі партії Т. створено консервативну партію.

Торій: радіоактивний хімічний елемент, символ Th, ат. н. 90; сріблясто-білий метал, належить до актиноїдів. Застосовують у ядерній техніці та енергетиці. Окис Т. використовують як вогнетривкий матеріал. Від імені бога-громовержця Тора в давньо-скандінавській міфології.

Торкрет: машина, яка подає під тиском бетон або іншу масу на покривану поверхню під час торкретування. Інша назва — тектор.

Торкретування: нанесення (під тиском) на оброблювану поверхню шару бетону або глин, щоб зробити її щільною, водонепроникною, вогнестійкою тощо.

Торнадо: атмосферний вихор, що виникає в грозовій хмарі і поширюється вниз, часто до самої поверхні землі, у вигляді хмарного рукава висотою до сотень метрів; смерч.

Торпеда: саморушний та самонавідний снаряд, яким озброєно військові кораблі, підводні човни, літаки-торпедоносці та спеціальні установки берегової оборони ВМФ. Призначається для ураження підводної частини ворожих кораблів.

Торпедувати: 1. Випускати у корабель торпеду; влучати торпедою у корабель. 2. Висаджувати забій нафтової свердловини за допомогою динаміту, амоналу тощо. 3. Переносно — зірвати здійснення якогось важливого політичного заходу.

Торпідний: заціпенілий, нечутливий, млявий, той, що не реагує.

Торс: 1. Тулуб людини. 2. Скульптурне зображення тулуба людини.

Торсійний: пов'язаний з крученням; Т-а підвіска — автомобільна підвіска, де пружною частиною є скручуваний (на відміну від ресори) сталевий стрижень.

Торсіограф: прилад, за допомогою якого записують крутильні коливання валів машин (двигунів, насосів тощо).

Торсіометр: прилад, за допомогою якого визначають крутні моменти валів машин, зокрема двигунів.

Торт: кондитерський виріб переважно круглої форми з бісквітного, пісочного та ін. тіста, покритий кремом, цукатами тощо.

Тортури: 1. Моральне і фізичне катування, що заподіює людині муки і біль. 2. перен. Сильне моральне страждання.

Торф: геологічні відклади органічного походження, що є скупченням напіврозкладених рослинних решток з домішкою мінеральних частинок. Використовують головним чином як паливо, а також у сільському господарстві, хімічній промисловості.

Торшер: світильник на високій підставці, який стоїть на підлозі.

Торшон: 1. Бавовняна тканина з негустим переплетенням ниток. 2. Папір а шорсткою (часто схожою на переплетення тканини) поверхнею, застосовуваний для малювання.

Торшонування: 1. Нанесення тисненням на поверхню паперу або картону рельєфних малюнків. 2. Нанесення інструментом невеликих заглиблень на поверхню обрізу книги, що є засобом своєрідного оформлення видань.

Тосканський ордер: архіт. етруський і давньоримський варіант доричного ордера. За доби Відродження має дещо інші форми, ніж доричний — гладенький стовбур колони, без канелюрів, і базу. Від назви області Тоскана в Італії.

Тосол: охолоджуюча рідина на основі води, антифризу, спеціальних присадок, що оберігають систему охолодження двигуна внутрішнього згоряння від корозійних процесів і саму рідину від термохімічного руйнування.

Тост: 1. Застольна промова з побажанням. 2. Підсмажені шматочки хліба.

Тостер: пристрій для приготування тостів (підсмажених шматочків хліба).

Тот: в релігії Стародавнього Єгипту спочатку — бог Місяця; пізніше — одне з найголовніших божеств, бог мудрості, покровитель наук.

Тоталізатор: 1. На перегонах механічний лічильник, що показує грошові ставки, зроблені на якогось коня. 2. Бюро, що приймає грошові ставки на коней і сплачує виграші. 3. Гра на гроші під час таких перегонів.

Тоталітаризм: політичний режим, який прагне до повного (тотального) контролю держави над усіма аспектами життя суспільства і кожної людини зокрема.

Тоталітарний: пов'язаний з відверто терористичною диктатурою.

Тотальний: який стосується всіх, охоплює все, всіх; загальний, всеосяжний.

Тотем: 1. Тварина або рослина, що була об'єктом релігійного культу роду або племені як його родоначальник і охоронець. 2. Герб племені з зображенням тотема.

Тотемізм: одна з первісних форм релігійних вірувань, для якої характерна віра в спільне походження й кровну спорідненість між даною групою людей (родом) і певним видом тварин, рослин, рідше тим чи іншим предметом або явищем природи.

Травелерсчек: дорожній чек, вид акредитива, який використовують за кордоном для одержання грошей у будь-якому пункті, де є банк.

Траверс (1): 1. Напрям, перпендикулярний до курсу судна або до його діаметральної площини. 2. У фортифікації — поперечне укриття в окопах, траншеях і ходах сполучення. 3. Штучна споруда у вигляді дамби, яка йде від берега до глибокого місця в руслі ріки. Служить для захисту берега від течії, що утворюється при високому рівні води. 4. Боковий рух коня головою до стінки манежу.

Траверс (2): перехід альпініста за маршрутом, що йде по гребеню гірського хребта і з'єднує кілька вершин.

Траверса: поперечний брус чи балка; поперечна перекладина.

Травертин: порувата гірська порода (вапняковий туф), що утворюється внаслідок осаджування карбонату кальцію з природних джерел. Використовують у будівництві, цементній промисловості тощо.

Травесті: 1. Театральне амплуа; актриса, яка виконує ролі хлопчиків, підлітків; ролі з переодяганням у чоловічий костюм. 2. В опері — партія юнака, яку виконує жінка (меццо-сопрано, контральто).

Травестія: вид гумористичної поезії, близької до пародії.

Травма: порушення цілості й функцій органів та тканин тіла людини або тварини внаслідок ушкодження їх чинниками навколишнього середовища (механічні, термічні, хімічні, електричні тощо). Психічна Т. — надмірне нервове збудження.

Травматизм: травматичні ушкодження, які більш чи менш систематично трапляються серед певних груп населення, що перебувають в однакових умовах життя.

Травматологія: розділ хірургії, що вивчає причини травм, види їх, перебіг та методи лікування й профілактики.

Трагакант: трагант. 1. Підрід кущових рослин роду астрагал. Поширені переважно в Середній та Південній Азії, в Південній Європі. У тканинах Т. міститься камедь. 2. Засохлий сік деяких кущів з роду астрагалів. Використовують у фармації, паперовій, текстильній, шкіряній промисловості.

Трагедія: 1. Драматичний жанр, для якого характерні гострота й непримиренність зображуваних конфліктів. 2. перен. Нещастя, страшна подія; тяжке переживання, безвихідь, що може призвести до загибелі.

Трагізм: 1. Трагічний елемент у драматичному, музичному творі, а також у виконанні такого твору. 2. Трагічний, надто важкий стан кого-, чого-небудь; жахливість, безвихідність.

Трагік: актор, що виконує трагедійні ролі.

Трагікомедія: 1. Драматичний твір, в якому поєднано риси трагедії й комедії. 2. перен. Історія, подія, становище, в яких сумне переплітається із смішним.

Трагічний: страшний, вражаючий, повний страждань.

Традесканція: рід багаторічних трав'янистих рослин родини камелінових. Поширені в Америці. В Україні культивують як кімнатну рослину. Від прізвища англійского ботаніка 17 ст. Дж. Традесканта.

Традиційний: 1. Заснований на традиції. 2. Той, що набув характеру традицій, звичаїв, усталеності.

Традиціоналізм: соціально-філософська доктрина, що відстоює збереження тих культурних, соціальних, історичних чи релігійних цінностей, в основі яких лежать первісні і загальні істини.

Традиція: 1. Досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління. 2. Звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон.

Традукція: в логіці умовивід, в якому засновки й висновок є судженнями однакового ступеня загальності, тобто висновок робиться від одиничного до одиничного, від часткового до часткового або від загального до загального.

Траєкторія: неперервна лінія, яку описує матеріальна точка (чи тіло) під час руху.

Трайбалізм: міжплемінна ворожнеча, що проявляється в суспільстві, де є пережитки родоплемінного поділу. Широко використовувався колонізаторами при здійсненні колоніальних загарбань, для боротьби проти національно-визвольного руху в колоніях.

Трак: ланка гусеничного ланцюга.

Тракт: 1. Велика проїзна дорога, шлях. 2. спец. Сукупність технічних засобів для передавання, переміщення чого-небудь.

Трактат: 1. Наукова праця, де докладно розглянуто якесь окреме питання чи проблему. 2. Міжнародний договір, угода.

Трактор: колісна або гусенична самохідна машина для переміщення й приведення в дію причіпних і навісних сільськогосподарських, дорожних та інших машин і знарядь, для приведення в дію стаціонарних машин від приводного шківа, а також для буксирування візків.

Трактриса: плоска крива лінія, для якої довжина відрізка дотичної від точки дотику до точки перетину з деякою прямою (віссю Т.) є сталою.

Трал: 1. Велика сітка, що має форму мішка, для ловлення морської риби з невеликих суден — траулерів. 2. Пристрій для виловлювання та знищення підводних мін. 3. Прилад для виявлення підводних перешкод, а також для дослідження рельєфу дна, його флори та фауни.

Тральщик: військове судно, призначене для відшукування та знищення мін.

Трамблер: переривач, за допомогою якого розподіляють електроіскрове запалювання в циліндрах двигунів внутрішнього згоряння.

Трамвай: 1. Вид міського наземного рейкового електротранспорту. 2. Вагон чи поїзд з кількох вагонів цього виду транспорту, в одному з яких (здебільшого) чи в кількох є двигуни, що живляться від підвісної контактної мережі.

Трамонтана: холодний вітер північного й північно-східного напряму в Італії та на півночі Іспанії.

Трамп: вантажний пароплав, що перевозить вантажі в будь-якому напрямі.

Трамплін: 1. Пристрій, споруда для підсилення польоту людини при виконанні різних спортивних стрибків. 2. Вузька доріжка, що піднімається вгору на морських кораблях для запуску в політ літака за допомогою катапульти. 3. перен. Підпора, вихідний пункт для будь-яких дій.

Транець: плоский зріз корми у кораблів, яхт, шлюпок тощо.

Транзистор: 1. Триелектродний електро-перетворювальний напівпровідниковий прилад (тріод). 2. Радіоприймач, побудований на цих приладах.

Транзит: 1. Перевезення вантажів або пасажирів з однієї держави до іншої або з одного населеного пункту до іншого через проміжні пункти. 2. Транзитом — переїжджаючи (або перевозячи щось) куди-небудь без пересадки (без перевантаження) на проміжних пунктах.

Транзитивність: властивість величин, яка полягає в тому, що коли перша величина порівнянна з другою, а друга — з третьою, то перша величина порівнянна з третьою. Напр., якщо а=в, а в=с, то а=с.

Транквілізатор: психотропний лікарський препарат, який знімає нервове збудження і діє заспокійливо, пом'якшуючи невротичні прояви, страх, тривогу, емоційну напругу, розлади сну.

Транс...: префікс, що означає: "крізь", "через", "за", "пере", "по той бік".

Транс: псих. Змінений функціональний стан центральної нервової системи, що характеризується посиленою центральною свідомістю та пригніченою периферійною, при якому людина не усвідомлює або погано усвідомлює себе, не реагує на зовнішні подразники, але здатна до певних, наперед заданих, дій.

Трансакція: операція, угода (політична, юридична), що супроводиться взаємними поступками.

Трансбордер: пристрій, яким засоби рейкового транспорту переміщують з однієї колії на іншу, паралельну їй.

Трансверсаль: січна або її відрізок; пряма, що перетинає сторони трикутника і їх продовження.

Трансвестизм: перевдягання в одяг, який суспільні норми та умовності відносять до атрибутів протилежної статі; травестизм.

Трансвестит: людина, схильна носити одяг та користуватись атрибутами, які у суспільстві зазвичай асоціюються з протилежною статтю.

Трансгресія: наступання моря на суходіл внаслідок опускання земної кори або підняття рівня моря. Протилежне — регресія.

Трансгуманізм: раціональний світогляд, який базується на переосмисленні досягнень науки і визнає можливість та необхідність фундаментальних змін людини при допомозі передових технологій з метою ліквідувати страждання, старіння і смерть, значно посилити фізичні, розумові і психологічні можливості людини.

Трансдукція: перенесення фрагментів спадкового матеріалу від одного мікроорганізму (бактерії чи актиноміцета) іншому за допомогою бактеріофага або актинофага.

Трансепт: поперечний неф або кілька нефів, що перетинають під прямим кутом головні поздовжні нефи будівлі.

Трансконтинентальний: той, що перегинає континент (напр., Т. нафтопровід).

Транскрипція: 1. Передача за допомогою графічних знаків звуків якоїсь мови. 2. Передача елементів однієї мови за допомогою літер іншої мови. 3. Перекладення музичного твору для іншого інструмента або голосу, ніж він написаний.

Транслітерація: передача тексту, написаного одним алфавітом, буквами іншого алфавіту.

Транслюдина: людина, яка здатна вбачати в майбутньому радикально нові можливості, використовувати її для власного вдосконалення.

Транслятор: 1. Проміжний пристрій для підсилення, перетворення й передавання електричних сигналів зв'язку, радіосигналів, телевізійних тощо. 2. Програма цифрової обчислювальної машини, призначена для перекладу описів алгоритмів з однієї формальної мови на іншу.

Трансляція: 1. Передавання на далеку відстань програм по радіо або телебаченню безпосередньо з місця дії; пересилання. 2. Передача радіомовних і телевізійних програм через мережу проводів. 3. Те, що передається в такий спосіб.

Трансмісія: 1. Механізм, за допомогою якого передають рух від двигуна до робочих машин. 2. Передавання хвороб (трансмісійних хвороб) головним чином через комах (мух, комарів, москітів).

Трансмітер: апарат для автоматичного передавання електричних сигналів, записаних на перфорованій стрічці, отвори на якій розміщені відповідно до коду передаваного повідомлення (телеграми).

Трансозонд: значного розміру поліетиленова повітряна куля з самописними приладами для горизонтального зондування атмосфери.

Трансокеанський: той, що перетинає океан (напр., Т-а кабельна лінія зв'язку).

Транспарант: 1. Прозора тканина (папір) з лозунгами або певним зображенням, натягнута на раму й освітлена ззаду. 2. Аркуш компактного світлого паперу з чіткими чорними лініями, який підкладають під нелінований прозорий папір, щоб написані на ньому рядки були рівні.

Трансплантат: тканини та органи рослинних і тваринних організмів, а також людини, які використовують для пересаджування (трансплантації).

Трансплантація: 1. Пересаджування частини рослини на інше місце цієї ж рослини або на іншу рослину; прищеплення. 2. Пересаджування та приживлення органів або окремих ділянок тканини живого організму; пересадка.

Транспозиція: 1. Переміщення, перестановка. 2. Перенесення всіх звуків музичного твору на певний інтервал (вище або нижче), щоб змінити тональність. 3.мат. Перестановка заданих елементів, при якій міняються місцями тільки два елементи, напр., 586 переходить у 685 внаслідок транспозиції елементів 6 і 5.

Транспонувати: 1. Перекладати музичний твір з однієї тональності на іншу. 2. Переносити що-небудь з одного жанру в інший, з однієї науки в іншу, відповідно змінюючи, пристосовуючи.

Транспорт: 1. Галузь господарства, що різними видами засобів здійснює перевезення пасажирів, доставляння, переміщення вантажів і т. ін. 2. Партія вантажів, доставлених або призначених для доставки куди-небудь. 3. Обоз із військовим вантажем або сукупність перевізних засобів спеціального призначення. 4. Вантажне судно морського флоту.

Транспортабельний: зручний для перевезення, придатний для транспортування.

Транспортер: 1. тех. Пристрій, яким переміщують вантажі на невелику віддаль; Т. роликовий — те саме, що й рольганг; Т. гвинтовий — те саме, що й шнек. 2. військ. Машина підвищеної прохідності, якою перевозять вантажі, зброю і людей.

Транспортир: інструмент, за допомогою якого будують і вимірюють кути на креслениках.

Транссексуальність: мед. — стан невідповідності між анатомічною статтю індивіда і його гендерною ідентичністю.

Трансспірація: фізіологічний процес випаровування води живими рослинами.

Транссудат: рідина, яка скупчується в тканинах і порожнинах організму людини та ряду тварин при недостатній діяльності серця, нирок, печінки, порушеннях загального живлення.

Транссудація: процес просочування рідинної частини крові крізь стінки кровоносних судин у тканини й порожнини тіла.

Трансурани: штучно утворювані радіоактивні хімічні елементи, що розташовані в періодичній системі Менделєєва за ураном.

Трансфер: 1. Переказ іноземної валюти або передача золота з однієї країни в іншу. 2. Передавання іменних цінних паперів (акцій) однією особою у власність іншої відповідним написом або заявою. 3. спорт. Перехід спортсмена з однії команди в іншу. 4. У туристичній галузі — перміщення подорожуючих з місця прибуття до місця проживання. 5. Переміщення правових норм з одного закону до іншого під час систематизації та кодифікації законодавства.

Трансферази: група ферментів, під впливом яких відбуваються реакції внутрішньомолекулярного й міжмолекулярного перенесення атомів або груп атомів в організмі людини, тварин і рослин.

Трансферкар: саморозвантажний електромоторний або причіпний вагон, призначений для перевезення руди, вапняку й вугілля зі складів до доменних печей.

Трансферт: 1. Переказ іноземної валюти або передача золота з однієї країни в іншу. 2. Передавання іменних цінних паперів (акцій) однією особою у власність іншої відповідним написом або заявою. Інша назва — трансфер.

Трансфертний: переказний.

Трансфлюксор: заст. запам'ятовувальний елемент цифрових обчислювальних машин, що працює за принципом перерозподілу магнітних потоків.

Трансформатор: 1. Перетворювач чого-небудь з одного виду, стану в інший. 2. Т. електричний — прилад, який збільшує або зменшує напругу змінного електричного струму. Дія Т. грунтується на явищі електромагнітної індукції. 3. Актор, який виконує поперемінно кілька ролей, швидко змінюючи свій зовнішній вигляд. 4. Фокусник, що створює ілюзію перетворення одних речей в інші.

Трансформація: 1. Зміна, перетворення виду, форми, істотних властивостей і т. ін. чого-небудь. 2. фіз. Перетворення електричного струму низької напруги на струм високої напруги (і навпаки). 3. У театральному, цирковому та естрадному мистецтві — сценічний прийом, який полягає у швидкому перевтіленні артистів (зміна зовнішності, голосу, манер, поведінки тощо).

Трансформізм: уявлення про перетворення одних видів організмів на інші. Передувало еволюційному вченню. Т. не визнавав наступності й поступального характеру розвитку живої природи.

Трансформувати: перетворювати, змінювати.

Трансфузіологія: наука про переливання крові.

Трансфузія: переливання (напр., переливання крові).

Трансценденталізм: напрям філософії який вивчає те, що неможливо пізнати зважаючи на досвід

Трансценденталісти: група американських філософів-ідеалістів і письменників, які в 1836 р. заснували "Трансцендентальний клуб". На противагу сенсуалізмові Т. стверджували існування надчуттєвої ідеальної субстанції (бога) і можливість її пізнання за допомогою інтуїції.

Трансцендентальний: 1. В схоластиці — найзагальніше поняття. 2. В філософії І. Канта — той, що зумовлює можливість пізнання; той, що одвічно притаманний розсудку і зумовлює досвід; не набутий з досвіду. 3. Т. ідеалізм — те саме, що й критицизм; назва, яку І. Кант дав своїй філософії на відміну від проблематичного ідеалізму Р. Декарта і догматичного ідеалізму Дж. Берклі. 4. Т-а логіка — ідеалістичні логічні вчення, які досліджують можливості всезагального і необхідного знання як позадосвідного, потойбічного.

Трансцендентний: 1. В ідеалістичній філософії — який перебуває поза досвідом, неприступний для людського пізнання. 2. мат. Який не може бути обчислений алгебраїчним способом або бути вираженим алгебраїчно. Т-і функції — аналітичні функції, що не є алгебричними. Т-і числа — числа, що не задовольняють жодне алгебричне рівняння з цілими коефіцієнтами.

Трансцендентність: філософський термін, що характеризує те, що принципово недоступне досвідному пізнанню або не ґрунтується на досвіді. Протилежне — іманентність.

Трансценденція: у психології — функція злиття свідомого і несвідомого вмісту.

Траншея: 1. У військовій справі — вузький, довгий і глибокий рів з двостороннім або одностороннім бруствером для ведення вогню, захисту бійців від куль, снарядів тощо. 2. У будівництві, гірничій справі — вузька, довга канава для прокладання трубопроводу, кабелю та ін. цілей. 3. Рівчак, штучно зроблена канава. 4. Канавоподібне місце відкритого добування корисних копалин.

Трап (1): сходи або драбина з твердого матеріалу чи мотузки на суднах, у цирках, гімнастичних залах.

Трап (2): загальна назва вивержених гірських порід основного складу (головним чином базальтів та діабазів), що залягають у вигляді великого покриву.

Трап (3): 1. У нафтовій промисловості — герметизований сталевий циліндричний резервуар, куди надходять гази від добутої зі свердловини нафти. 2. Отвір для стікання води в каналізацію.

Трапеція: 1. мат. Чотирикутник, в якому дві протилежні сторони (основи) паралельні, а дві інші (бічні) не паралельні; трапез. 2. спорт. Гімнастичний прилад, що складається з горизонтальної поперечки, підвішеної на двох тросах або мотузках.

Трапецоедр: многогранник, грані якого мають вигляд трапецій. Інколи під Т. розуміють многогранник, грані якого мають вигляд чотирикутників з однією парою рівних суміжних сторін.

Траса: 1. Лінія, що вказує напрям проходження, пролягання чогось. 2. Широкий асфальтовий шлях, що з'єднує великі міста, важливі об'єкти тощо. 3. Світний або димний слід, що вказує траєкторію снаряда, кулі, реактивного літака. 4. спец. Головна вісь деяких споруд, що являє собою ламану лінію або ряд прямих ліній, з'єднаних кривими.

Трасант: особа, що видає тратту, тобто переводить свій платіж на іншу особу.

Трасат: особа, яка має сплатити за переказним векселем.

Трасування: спосіб міжнародних розрахунків, за яким кредитор виписує тратту в іноземній валюті й продає її на валюту своєї країни.

Трасувати: провішувати, намічати віхами напрям дороги, каналу, лінії зв'язку (траси) за планом або за картою.

Трасуючий: той, що має видиму траєкторію польоту, лишає на своєму шляху світний слід; Т-а куля — куля з вмістом займистої речовини; в польоті лишає світний слід (трасу).

Тратта: переважно в міжнародних розрахунках переказний вексель.

Траулер: самохідне морське промислове судно для механізованого лову риби глибоководним неводом — тралом.

Траур: 1. Глибока скорбота, спричинена смертю кого-небудь або суспільним, загальнонаціональним лихом, яка виражається певними загальноприйнятими знаками. 2. Чорний одяг або особливі знаки на одязі, прапорах, портретах та ін. як символ глибокого суму.

Трафарет: 1. Платівка з картону, металу тощо, в якій прорізано малюнки, літери або цифри для їх швидкого відтворення на якійсь поверхні. 2. перен. Загальноприйнятий або визнаний зразок, що його наслідують звичайно сліпо; шаблон, штамп, стереотип.

Трафаретний: 1. Пов'язаний з трафаретом. 2. перен. Шаблонний, заяложений.

Трахеї: 1. Органи повітряного дихання у членистоногих тварин. 2. Провідні елементи деревини у рослин. Інша назва — судини.

Трахеїди: видовжені, мертві, зі здерев'янілими оболонками клітини деревини рослин; виконують провідну і почасти механічну функції.

Трахеїт: запалення слизової оболонки трахеї. Спричинюється охолодженням, деякими захворюваннями, палінням тютюну тощо.

Трахеотомія: операція розтину трахеї з наступним введенням у неї спеціальної трубки для відновлення дихання.

Трахея: частина дихальних шляхів деяких хвостатих земноводяних, плазунів, птахів, ссавців і людини, через які повітря проходить до легень. Інша назва — дихальне горло.

Трахікарпус: рід деревних рослин родини пальмових. Поширені в субтропічних районах Східної Азії та Японії. В Україні (на півдні) вирощують як декоративне дерево.

Трахіт: вивержена вулканічна гірська порода, яка складається головним чином з польових шпатів. Використовують як будівельний матеріал.

Трахома: хронічне інфекційне захворювання очей, спричинюване фільтрівним вірусом.

Трахоматозний: 1. Той, що стосується трахоми (напр., трахоматозний вірус). 2. Хворий на трахому.

Тред-юніонізм: течія в робітничому русі, що грунтується на законодавчій боротьбі за економічні та політичні вимог працюючих.

Тред-юніони: професійні спілки у Великобританії та деяких інших країнах. На основі колективного членства входять у лейбористську партію.

Треджен: один з видів плавання вільним стилем, який за технікою нагадує кроль.

Трейдер: людина, що здійснює операції з цінними паперами (облігаціями, акціями) та іншими фінансовими інструментами з метою отримання прибутку.

Трейлер: 1. Контейнер на колесах, схожий на автопричеп з обладнаним житловим приміщенням. 2. Багатоколісний тягач з причіпними візками, призначений для перевезення важких і/або габаритних вантажів. 3. Невеликий відеоролик, який складається з коротких і зазвичай найбільш видовищних фрагментів фільму, який використовується для анонсування або реклами цього фільму.

Трек: 1. Спортивна споруда, призначена для проведення велосипедних (іноді мотоциклетних) гонок. 2. Слід, який залишає частинка в речовині (напр., у фотоемульсії).

Трелі: у середньовічній Скандинавії — безправні люди, представники нижчого стану, раби. Жінка-рабиня — тір.

Трель: форма прикрашання музичного твору або співу, багаторазове швидке чергування двох суміжних тонів.

Трельяж: 1. Дзеркало, що складається з трьох стулок. 2. Легка гратка, по якій в'ються рослини.

Трема: у писемності деяких європейських мов, напр., у французькій, дві крапки над буквою голосного звука, які показують, що його треба вимовляти відокремлено від попереднього голосного звука.

Трематоди: 1. Клас паразитичних плоских червів. Інша назва — дигенетичні присисні. 2. Назва, часто застосовувана до всіх паразитичних плоских червів — присиснів.

Трематодози: глистяні захворювання людини і тварин. Збудники — плоскі черви з класу трематод. Паразитують у кишечнику, печінці, легенях, кровоносній системі, нирках, сечовому міхурі тощо.

Тремоландо: в музиці — виконання тремоло.

Тремоліт: породоутворюючий мінерал класу силікатів, білого або ясно-зеленого кольору; використовують в основному в хімічній промисловості як наповнювач. Від назви долини Тремола в Альпах.

Тремоло: швидке багаторазове повторення одного звука (напр., на скрипці) або чергування кількох звуків окремо чи в акордах.

Тремор: мимовільні ритмічні м'язові скорочення, що спостерігаються при деяких функціональних і органічних захворюваннях нервової системи.

Трен: те саме, що й шлейф.

Тренаж: тренування, а також комплекс вправ для тренування в чому-небудь.

Тренажер: моделюючий пристрій для опрацювання робочих навиків або тренування льотчиків і космонавтів.

Тренд: основна тенденція зміни.

Трендсетер: особа, яка встановлює, задає певну тенденцію у розвитку чого-небудь; законодавець, новатор. Як правило, стосується моди, мистецтва.

Тренер: спеціаліст з певного виду спорту, який керує тренуванням спортсменів.

Трензель: металеві вудила, використовувані для управління конем.

Тренінг: спеціальний тренувальний режим.

Тренування: система підготовки організму людини або тварин з метою пристосування його до підвищених вимог і складних умов роботи. Застосовується у виробничій діяльності, спорті, для космічних польотів тощо. Основою Т. є комплекс спеціальних вправ.

Треонін: амінокислота, входить до складу багатьох білків, синтезується в рослинах та мікроорганізмах.

Трепан: хірургічний інструмент для свердління кістки (напр., черепа).

Трепанація: операція розкриття кісткової порожнини. Роблять Т. черепа для операцій на мозку, сосковидного відростка при мастоїдиті, трубчастої кістки при остеомієліті.

Трепанг: промислова назва групи видів їстівних морських безхребетних тварин голотурій. Поширені в морях обох півкуль. Вживають у їжу Т. свіжими або солоно-копченими чи солоно-сухими.

Трепанувати: робити трепанацію.

Трепел: осадочна гірська порода, білого, світло-сірого чи світло-жовтого кольору. Складається переважно з дрібненьких кульок опалу та панцирів діатомів. Використовують у будівництві, нафтовій промисловості. Від назви м. Тріполі в Лівії.

Трест: 1. Одна з форм монополій, за якої всі об'єднані підприємства втрачають свою комерційну й виробничу самостійність і підпорядковуються єдиному управлінню. 2. Одна з структурних ланок управління в окремих галузях промисловості та будівництві.

Третирувати: зневажливо ставитися до когось, зверхньо, безцеремонне поводитися з кимсь.

Трефний: заборонений для вживання в їжу згідно норм юдейських релігійних настанов; антонім — кошерний.

Три...: у складних словах означає потроєння.

Триб'ют: музичний альбом, який повністю складається з кавер-версій. Зазвичай такі альбоми є знаком пошани і поваги з боку музикантів, що виконують кавер-версії, щодо творчості виконавця, якому вони присвячені.

Трибалізм: 1. Форма організації спільноти, яка базується на родоплемінних зв'язках, груповій відокремленості і зазвичай супроводжується ворожістю щодо інших груп; інша назва — трайбалізм. 2. Надання привілеїв вихідцям з однієї родоплемінної групи на шкоду іншим групам населення.

Триби: у Стародавньому Римі у 8 — 6 ст. до н. е. три племені, які становили римську патриціанську громаду; з 6 ст. до н. е. до 30-х рр. 1 ст. н. е. — адміністративно-територіальні округи.

Трибоелектрика: явище виникнення електрики під час тертя тіл одне об одне.

Триболюмінесценція: свічення тіл під час їхнього тертя, розлому, роздавлювання тощо.

Трибометрія: сукупність методів вимірювання сил тертя (зовнішнього) й визначення стійкості проти спрацювання.

Трибрахій: в античному віршуванні стопа на три короткі склади.

Трибун: 1. У Стародавньому Римі — назва різних державних і громадських службових осіб. 2. Громадський діяч, видатний оратор і публіцист.

Трибуна: 1. Підвищення для виступу промовців. 2. Споруда для глядачів, де ряди місць розташовані уступами вгору (напр., на стадіоні). 3. Місця для публіки, журналістів та ін. в парламентах. 4. перен. Засіб, що його використовують для політичної діяльності (напр., газета є Т. партії).

Трибунал: 1. У Стародавньому Римі — підвищення, на якому високі урядові особи публічно розглядали судові справи. 2. Суд першої інстанції та апеляційна інстанція для справ, розглянутих мировими суддями. 3. Станові шляхетські апеляційні суди, що існували з 16 ст. у феодальній Литві і Польщі. 4. Надзвичайні суди часів Французької революції кінця 18 ст. 5. Революційні Т.- спеціальні суди, які існували у Радянській державі 1917-22 рр. 6. Військові Т. — суди, що входять до єдиної судової системи Україні і розглядають справи про всі злочини військовослужбовців, а також військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних зборів тощо. 7. Міжнародні воєнні Т. — кримінальні суди, створені на основі спеціальних міжнародних угод з метою покарання головних воєнних злочинців.

Тривіальний: звичайний, буденний, заяложений, позбавлений свіжості й оригінальності.

Тривіум: три гуманітарні науки — граматика, риторика й діалектика, які в середні віки становили головні предмети в університетах.

Тригер: пристрій (пускова схема), в якому є дві лампи або два транзистори, напруги і струми на виході якою можуть змінюватися стрибкоподібно. Застосовують в автоматиці, радіоелектроніці тощо.

Тригліф: архіт. прямокутна вертикальна кам'яна плита з трьома поздовжніми врізами; трійчак.

Тригональний: трикутний; Т-а система — система, кристали якої мають форми піраміди, призми.

Тригонія: рід морських двостулкових молюсків. Живуть у мілководних добре прогріваних ділянках морів, які омивають Малайський архіпелаг.

Тригонокефалія: клиновидна форма голови із звуженою лобною і розширеною потиличними частинами.

Тригонометричний: той, що належить до тригонометрії; Т-і функції — спільна назва для функцій кута — синуса, косинуса, тангенса, котангенса, секанса й косеканса; обернені Т-і функції — спільна назва для функцій: арксинус, арккосинус, арктангенс, арккотангенс, арксеканс і арккосеканс.

Тригонометрія: галузь математики, в якій вивчаються тригонометричні функції та застосування їх до геометрії.

Тридиміт: мінерал класу силікатів, білого, сірувато-білого кольору, інколи безбарвний. Використовують як вогнетрив.

Тризм: судорожне стиснення щелепів — спостерігається як ранній симптом правця, менінгіту, епілепсії та інших органічних захворювань центральної нервової системи. Буває також при істерії.

Трикамералізм: принцип структурної організації парламенту, який складається з трьох палат; трипалатна система. Був реалізований у Франції в кінці XVIII ст., за консульства Наполеона Бонапарта, у 1980-х роках в ПАР, на Тайвані, у деяких республіках соціалістичної Югославії.

Триклінна система: одна з кристалографічних систем, об'єднує два види симетрії.

Трико: 1. Вовняна, вапіввовняна або бавовняна тканина узорчатого переплетення для верхнього одягу. 2. Спортивний або театральний трикотажний костюм, який щільно облягає тіло.

Трикотаж: машинна в'язана тканина.

Трикотин: тканина, схожа за пухкістю переплетення на трикотаж.

Трикстер: у міфології, фольклорі та релігії — божество, дух, людина або тварина, яка вчиняє протиправні дії, не підкоряючись загальним правилам поведінки. Т. вирізняється підступністю, здатністю до трансформацій та перевтілень і керується у своїх вчинках інстинктами та імпульсами, а не свідомими бажаннями. Приклади — Санчо Панса, Мефістофель, Ходжа Насреддін, Барон Мюнхгаузен, Іван-дурень, Лис Микита, Кіт у чоботях.

Трилатерація: метод визначення опорних геодезичних пунктів, що полягає в побудові на місцевості сітки послідовно зв'язаних між собою трикутників і вимірювання в кожному з них всіх трьох сторін. Кути цих трикутників і положення їхніх вершин обчислюють за допомогою тригонометричних функцій. Т. має те саме призначення, що й тріангуляція.

Трилема: 1. Судження, в якому предметові приписують три ознаки, що виключають одна одну. Напр., даний кут або гострий, або прямий, або тупий. 2. Особливий випадок умовно-розділювального силогізму, коли умовний засновок передбачає залежність від основи не одного, а трьох висновків, які виключать один одного.

Трилер: жанр кіно та літератури, в яких специфічні засоби повинні викликати у глядачів або читачів тривожне очікування, тривогу, страх.

Трилобіти: клас викопних морських зябродихаючих членистоногих тварин, тіло яких було вкрите панциром. Виникли в археозої, повністю вимерли наприкінці палеозою.

Трилогія: три самостійні твори одного автора (літературні, музичні), пов'язані єдністю задуму, сюжету тощо.

Трильйон: число, яке в десятковій системі числення зображується одиницею з дванадцятьма нулями. В деяких країнах (напр., в Англії) Т. називають число 10¹⁸.

Тримаран: яхта з трьома кілями.

Тример: 1. Верстат для поперечного розпилювання пиломатеріалів (дощок, рейок тощо). 2. Кидальний конвейєр — пересувна вантажна машина для сипких матеріалів (сипкі матеріали відкидає вбік на 10 — 15 м). 3. Невелика додаткова поверхня на рулях і елеронах, за допомогою якої полегшується керування літаком. 4. Електричний конденсатор змінної ємності, застосовуваний для настроювання контурів високої частоти в радіоапаратурі.

Триместр: частина учбового року у вищих навчальних закладах США, Англії та деяких інших країн.

Триметр: тристопний вірш будь-якого розміру (ямб, хорей, дактиль).

Тринітротолуол: органічна вибухова сполука, біла (технічний продукт — жовта) кристалічна речовина. Застосовують в артилерійських снарядах, мінах тощо, а також для підривних робіт. Інші назви — тол, тротил.

Трином: у математиці тричлен. Пор. біном, поліном.

Трипаносоми: рід одноклітинних організмів класу джгутиконосців. Паразити хребетних тварин і людини, збудники трипаносомозів. Поширені переважно в тропіках та субтропіках.

Трипаносомози: захворювання людини й тварин, спричинювані трипаносомами. Напр., сонна хвороба, хвороба Шагаса (у людини), підсідал, су-ауру (у тварин). Т. людини трапляються переважно в Африці й Південній Америці.

Трипітака: уклад буддійських священних текстів, складений після смерті Будди Шак'ямуні (Сіддгартха Ґаутами) на Першому Буддійському соборі (V ст. до н.е.). Канонічні тексти поділяють на 3 частини: правила прийому до буддійських громад, правила щодо суспільного життя; збірка повчань та промов; метафізичний та психологічний аспекти буддійського вчення.

Триплан: літак з трьома, на відміну від моноплана й біплана, крилами, розміщеними одне над одним.

Триплекс-процес: виробництво сталі послідовно в трьох плавильних агрегатах.

Триплекс: 1. Безосколкове скло, що складається з двох листів звичайного скла і склеювального шару (з прозорої пластмаси) між ними. 2. Процес або пристрій з трьома самостійними частинами, елементами (напр., триплекс-процес).

Триплет: 1. Назва багатьох систем, пристроїв, процесів, яку вживають замість слова "потрійний". 2. Третій екземпляр якої-небудь речі (переважно рідкісної). 3. В більярдній грі — удар, при якому куля влучає в лузу, відскочивши спочатку від одного, а потім від другого борту.

Триплоїд: рослинний організм, що містить три повні набори гомологічних хромосом.

Триподія: ритмічна група, що складається з трьох стоп у вірші.

Трипси: ряд комах. Живуть на рослинах, під опалим листям, у грунті. Живляться соками рослин. Деякі види шкідники культурних рослин. Переносять збудників багатьох хвороб рослин. Інша назва — пухироногі.

Трипсин: травний фермент людини й вищих тварин. Міститься в соці підшлункової залози. Бере участь у розщепленні білків і пептидів.

Триптих: 1. мист. Композиція з трьох картин, барельєфів, малюнків і т. ін., об'єднаних спільною темою, ідеєю. 2. Складана ікона, що має три стулки.

Триптофан: амінокислота, що входить до складу багатьох білків. В організмі людини й деяких тварин є вихідною речовиною для синтезу нікотинової кислоти.

Трирема: судно з трьома рядами весел у давніх греків і римлян; трієра.

Трисекція: поділ чого-небудь на три частини. Т. кута. — задача поділу даного кута на три рівні частини.

Трисель: 1. Косе чотирикутне вітрило. 2. Загальна назва нижніх вітрил на шхунах.

Тритій: радіоактивний і найважчий ізотоп водню. Масове число Т. становить 3 (ядро його складається з 1 протона й 2 нейтронів). Використовують у термоядерних реакціях як пальне.

Тритон (1): 1. У давньогрецькій міфології — син бога морів Посейдона — морське божество з людським тулубом, звірячим обличчям і дельфінячим хвостом. В руках у Т. раковина, звуками якої він, за велінням Посейдона, розбурхує і заспокоює море. 2. Найбільший (діаметр близько 2706 км) серед супутників Нептуна (відстань від Нептуна 394 700 км), температура на поверхні — 34,5 K (-235°C); єдиний великий супутник Сонячної системи, який обертається навколо своєї планети в протилежний бік від обертання планети навколо своєї осі. Відкритий 10 жовтня 1846 англійським астрономом Вільямом Ласселлем.

Тритон (2): інтервал з трьох цілих тонів, тобто збільшена кварта або зменшена квінта.

Тритон (3): ядро атома радіоактивного ізотопу водню — тритію.

Тритон (4): Хвостата земноводна тварина родини саламандрових, схожа на ящірку; досягають в довжину від 15 до 20 см. Шкіра бородавчаста. В залежності від конкретного виду, підвиду і навіть конкретної популяції можуть вести як чисто водний, так і по більшій частині наземний спосіб життя.

Трифоліата: вид листопадних дерев і кущів родини рутових. Походить з Північного Китаю. В Україні росте в Криму. Використовують Т. як підщепу для всіх цитрусових, а також для створення живоплотів.

Трифтоні: поєднання трьох голосних звуків в одному складі.

Трихіна: паразитичний круглий черв'як, який спричинює трихіноз. Личинки Т. потрапляють у поперечносмугасті м'язи, де вкриваються щільною оболонкою (інкапсулюються).

Трихінела: паразитичний круглий черв'як, який спричинює трихіноз; тирхіна. Личинки Т. потрапляють у поперечносмугасті м'язи, де вкриваються щільною оболонкою (інкапсулюються).

Трихінельоз: глистяне захворювання людини і тварин; трихіноз. Збудник круглий черв'як трихіна. Захворювання людини можливе при вживанні в їжу сирого, недостатньо провареного або прожареного зараженого м'яса свиней.

Трихіноз: глистяне захворювання людини і тварин. Збудник круглий черв'як трихіна. Захворювання людини можливе при вживанні в їжу сирого, недостатньо провареного або прожареного зараженого м'яса свиней.

Трихінозний: заражений трихінами.

Трихограма: рід перетинчастокрилих комах надродини хальцид. Поширені на всіх материках, крім Антарктиди. Паразити багатьох видів метеликів. Т. використовують у біологічному способі боротьби з деякими шкідливими видами комах.

Трихорд: звукоряд з трьох звуків у межах терції або кварти.

Трихотомія: поділ, членування на три частини.

Трихофітія: заразне грибкове захворювання шкіри, волосся, нігтів у людини та тварин, спричинюване рослинними мікроскопічними грибами роду трихофітон.

Трихоцефальоз: глистяне захворювання людини. Збудник — волосоголовець людський. Зараження відбувається при вживанні в їжу забруднених яйцями волосоголовця овочів, фруктів, води тощо.

Трихоцисти: органели багатьох інфузорій і деяких джгутикових, що служать головним чином для захисту й нападу.

Трицепс: триголовий м'яз (плеча, гомілки).

Трицератопс: викопний рослиноїдний плазун з підряду рогатих динозаврів сімейства цератопсидів. Рештки відомі з відкладів кінця крейдяного періоду мезозою (приблизно від 68 до 65 мільйонів років тому) на території сучасної Північної Америки. Дорослі особини Т. досягали від 6,7 до 7,6 м в довжину, 2,5 — 3,0 м у висоту і важили від 7,5 до 12 тонн.

Трицикл: триколісний велосипед, автомобіль.

Трі...: у складних словах означає потроєння.

Тріада: 1. Єдність, утворювана трьома окремими частинами, елементами. 2. В ідеалістичній філософії Гегеля — позначення ідеї про триступінчастість діалектичного розвитку: теза, антитеза, синтез.

Тріангуляція: 1. Метод геодезичних вимірювань на місцевості за допомогою системи трикутників. 2. Метод вимірювання довжини дуги меридіана обчисленням сторін ряду трикутників.

Тріас: перший період мезозойської ери геологічної історії Землі, розпочався 230 млн. років тому, тривав 35 млн. років. Відклади цього періоду становлять тріасову систему.

Тріедр: система трьох векторів, які виходять з однієї точки й не лежать в одній площині.

Трієр: сільськогосподарська машина або окремий вузол складної зерноочисної машини для відокремлення різних домішок від насіння основної культури й сортування очищеного насіння за довжиною зерен.

Трієра: бойове судно з трьома рядами весел у давніх греків і римлян. Використовувалось для таранної атаки на супротивника.

Тріквел: третій за хронологією сюжету твір у серії (сиквел сиквела). Т. відрізняється послідовністю задуму від трилогії, яка з самого початку задумується як твір у трьох частинах.

Тріо: 1. Ансамбль з трьох музикантів-виконавців. 2. Музичний твір для трьох голосів або інструментів. 3. Середня частина (розділ) деяких видів інструментальних п'єс, танців тощо, що відрізняється від крайніх частин за характером, часом і тональністю.

Тріод: 1. Триелектродна електронна лампа, в якій є катод, анод і керуючий електрод (сітка). Використовують Т. у радіотехніці тощо. 2. Те саме, що й транзистор.

Тріолет: написаний на дві рими вірш з восьми рядків, з яких четвертий і сьомий повторює перший рядок, а восьмий — другий.

Тріоль: тридольна музична ритмічна фігура.

Тріскеліон: геральдичний символ у вигляді з'єднаних разом трьох геометричних фігур або стилізованих об'єктів; тріскель.

Тріумвір: учасник тріумвірату.

Тріумвірат: 1. У Стародавньому Римі колегія з трьох осіб (тріумвірів), що призначалися або обиралися із спеціальною метою. 2. Союз трьох впливових політичних і військових діячів у Стародавньому Римі в 1 ст. до н. е. з метою захоплення верховної влади в державі. 3. перен. Три особи, що об'єдналися для спільної діяльності; тривладдя.

Тріумф: 1. У Стародавньому Римі — урочистий вступ полководця та його війська у столицю після переможного завершення війни, що супроводжується виявом почестей. 2. Видатний, блискучий успіх, перемога, торжество.

Тріумфальний: пов'язаний з тріумфом, урочистий, здійснюваний на ознаменування тріумфу.

Тріумфатор: 1. У Стародавньому Римі полководець, під керівництвом якого армія переможно завершила війну і якому влаштовують урочистий вступ до столиці — тріумф. 2. Переможець, той, кого вшановують як переможця.

Трог: гірська долина, яка в результаті дії льодовика набула коритоподібної форми.

Троглодит: 1. Первісна печерна людина, яка ніби-то дожила до наших днів у віддалених місцях планети. 2. перен. Некультурна людина, неук, мракобіс.

Тролей: контактний провід, яким електричний струм надходить до тягових (напр., на тролейбусах) електродвигунів.

Тролейбус: 1. Безрейковий наземний, переважно вуличний, електричний транспорт з живленням двигунів через підвісну контактну мережу. 2. Багатомісна машина (вагон) цього транспорту.

Тролейкар: самохідний безрейковий вантажний візок, електродвигун якого живиться від підвісних контактних проводів.

Тролінг: розміщення у веб-форумах провокаційних повідомлень з метою викликати конфлікти між їх учасниками.

Троль (1): інтернет-провокатор, який бере участь у віртуальному спілкуванні з метою викликати конфлікт.

Троль (2): в скандинавських повір'ях — надприродна істота, як правило, ворожа людям.

Троль патентний: фізична або юридична особа, що спеціалізується на пред'явленні патентних позовів і ведуть агресивне переслідування позивачів; патентний вимагач.

Тромб (1): руйнівної сили вихор (смерч) над сушею, діаметром кілька десятків метрів.

Тромб (2): згусток крові, що утворюється в кровоносних судинах людини або тварини.

Тромбін: фермент, який зумовлює зсідання крові. Утворюється в плазмі крові з білкової речовини — протромбіну.

Тромбоз: процес утворення згустків крові (тромбів) у кровоносних судинах людини й тварин. Утруднює або припиняє місцевий кровообіг, шо може призводити до інфаркту міокарда, інсульту, тромбофлебіту тощо.

Тромбон: мідний духовий музичний інструмент.

Тромбопластин: речовина, що прискорює зсідання крові; бере участь у перетворенні протромбіну на тромбін. Т. міститься в тканинному соці і кров'яних платівках. Інша назва — тромбокіназа.

Тромботропін: білок, що виробляється в печінці. Циркулює в плазмі крові, потрібний для утворення активного тромбопластину.

Тромбофлебіт: запалення вени, що супроводиться утворенням тромбу. Буває при варикозному (стійкому) розширенні вен, у післяродовий період, після хірургічних операцій тощо.

Тромбоцити: формені елементи крові тварин і людини.

Тромп: ступінчаста ніша у формі конуса у верхньому кутку приміщення; з її допомогою у квадратних кімнатах формується основа для восьмикутного чи сферичного купола.

Трон: багато оздоблене крісло на спеціальному підвищенні — місце монарха під час урочистих церемоній у палаці; престол.

Троп: слово чи вислів, вжиті у переносному, образному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень. До Т. належать метафора, метонімія, алегорія, гіпербола, літота.

Тропізми: ростові рухи органів рослин (стебла, кореня, листків), спричинювані однобічним діянням подразника. Залежно від характеру подразника бувають фототропізм, геотропізм, гідротропізм, хемотропізм.

Тропік: 1. Уявне коло на поверхні земної кулі, паралельне екватору і віддалене на 23°27' на північ або на південь від нього. 2. Фізико-географічні зони, розташовані на північ і на південь від екватора до субтропіків, характеризуються жарким кліматом.

Тропіки: 1. Паралелі, віддалені на 23°27' на північ (північний Т., або Т. Рака) і на південь (південний Т., або Т. Козерога) від екватора. 2. Території між тропіками, що відзначаються жарким літом.

Тропічний: 1. Властивий тропікам, Т. клімат — жаркий клімат, властивий тропічним широтам; Т-і пояси — природні пояси Землі, що лежать в обох півкулях приблизно між 20° і ЗО° широти. 2. Т. рік — проміжок часу між двома послідовними проходженнями Сонця через точку весняного рівнодення. В середньому дорівнює 265,24 доби.

Тропопауза: перехідний шар, що відділяє тропосферу від стратосфери.

Тропосфера: нижня частина атмосфери на висоті до 8 — 10 км у помірних широтах і до 16 — 18 км біля екватора.

Тропофіти: рослини, які пристосувалися до життя в областях з регулярною щорічною зміною вологого й сухого періодів.

Трос: загальна назва канатів, товстіших за 25 мм. Виготовляють Т. з рослинних або штучних волокон, зі сталевого дроту.

Тростит: структура загартованої, а потім відпущеної сталі (щоб зменшити внутрішні напруження). Т. — суміш дуже дрібних частинок цементиту й фериту. Від прізвища французького хіміка Л. Труста.

Трофей: 1. Військове та інше спорядження, захоплене у ворога під час війни. 2. перен. Речова пам'ятка, пов'язана з перемогою, подвигом.

Трофіка: процес надходження в організм поживних речовин, потрібних для його нормальної життєдіяльності; складова частина обміну речовин. Інша назва — живлення.

Трофічний: той, що стосується нервової трофіки, Т. нерв — нерв, що регулює обмін речовин і живлення тканин.

Трофоневроз: розлад живлення органів і тканин організму в зв'язку з ураженням нервів.

Трохей: в античному віршуванні — двоскладова стопа за першим довгим і другим коротким складом; хорей.

Трохоїда: плоска крива лінія, яку описує точка, незмінно зв'язана з колом (або прямою), що котиться без ковзання по другому колу або прямій. Окремими видами Т. є евольвента, циклоїда, гіпоциклоїда й епіциклоїда. Шляхи руху планет відносно Землі наближено є трохоїдами.

Трохотрон: електронно-променевий прилад, в якому електрони рухаються від діянь взаємно перпендикулярних електричного й магнітного полів. Використовують в імпульсній техніці як перемикачі систем, лічильники імпульсів, для вимірювання малих проміжків часу, як генератори імпульсів високої частоти.

Трохофора: вільно плаваюча мікроскопічних розмірів личинка деяких кільчастих червів та молюсків.

Трубадур: 1. Провансальський мандрівний поет-співець 12-13 ст. 2. перен. Той, хто оспівує, прославляє щось. В сучасній літературі частіше вживається в іронічно-негативному значенні.

Трувер: середньовічний (11-14 ст.) північно-французький (переважно в Пікардії) поет-співець.

Труїзм: 1. лог. Самоочевидне твердження, яке не може бути спростоване або підтверджене без контексту. Напр. «Якщо б він не був мертвий, він був би ще живий». 2. філос. Твердження, яке не містить достатньої умови, щоб вважатись істинним. Напр. «Зрештою все буде добре». 3. Безсумнівне, очевидне твердження, загальновідома істина, банальність.

Трупа: колектив артистів театру або цирку.

Трьондери: антропологічний тип європеоїдної раси, характерний для Ісландії (до 60% населення) і Норвегії (до 45% норвежців, переважно на заході країни). Т. — найвищі зі скандинавів, стрункі, м'язисті по природі люди з високим чолом, синіми або блакитними очима, кучерявими волоссям кольору від шатена до золотистого блондина. Від назви норвезького регіону Трьонделаг.

Трюк: 1. Спритний, ефектний, майстерний прийом у сценічному, переважно цирковому мистецтві. 2. перен. Спритна витівка, несподіваний вчинок, що вражає.

Трюм: простір на судні між днищем і нижньою палубою.

Трюмо: 1. Меблева конструкція із тумбою та закріпленим на ній високим дзеркалом. Часто дзеркало може складатись із декількох рухомих частин. 2. архіт. дверний проріз, підтримуваний тимпаном.

Трюфель: 1.Рід сумчастих істівних грибів, які ростуть під землею і мають високі смакові якості 2. Назва шоколадних цукерок, які формою нагадують ці гриби.

Тсуга: рід деревних рослин родини соснових. Поширена в Гімалаях, Східній Азії (Японія) та Північній Америці. В Україні — тільки в культурі як декоративні дерева. Інша назва — цуга.

Ту-степ: салонний танець північноамериканського походження; в основі лежить чергування двох швидких і двох повільних кроків пртнерів.

Туалет: 1. Вбрання, одяг. 2. Опоряджування своєї зовнішності. 3. Столик з дзеркалом, біля якого роблять туалет. 4. Убиральня.

Туарег: народ групи берберів в Малі, Нігері, Буркіна-Фасо, Марокко, Алжирі і Лівії (станом на 2011 рік — чисельність становить 5,2 млн чоловік); самоназва — імошаг. За релігією — мусульмани-суніти, розмовляють мовою тамашек. В одязі Т. надають перевагу синьому кольору, що отримується від фарби індиго.

Туатара: єдиний сучасний представник плазунів підкласу дзьобоголових. Довжина до 75 см, вага до 1 кг. Живуть близько 100 років. Збереглися на піщаних островах Нової Зеландії. Виду близько 225 мільйонів років. Інша назва — гатерія.

Туба: мідний духовий музичний інструмент найнижчого регістру.

Тубафон: ударний музичний інструмент, що складається з набору металевих трубочок.

Туберкули: вузлики в тканинах організму, спричинювані туберкульозною паличкою.

Туберкулін: спеціально оброблена витяжка з культури збудника туберкульозу (палички Коха). Застосовують для діагностики туберкульозу.

Туберкульоз: загальне інфекційне захворювання людини і деяких тварин, що уражає здебільшого легені, кістки, шкіру, суглоби, кишечник. Збудник — особлива мікробактерія, т. з. паличка Коха. Інша назва — сухоти.

Тубероза: багаторічна трав'яниста рослина родини амарилісових. Походить з Центральної Америки. В Північній Африці й Південній Європі культивують як декоративну та ефіроолійну рослину. Олію з Т. використовують у парфюмерії.

Тубільний: той, що стосується тубільців; корінний, первинний.

Тубільці: загальна назва будь-якої місцевої популяції, етносу чи нації, яка заселяла певну територію раніше за прийшлі панівні популяції.

Тубус: 1. фіз. Елемент оптичного приладу (напр., мікроскопа, оптичної труби) у вигляді втулки, в яку вставлено лінзи. 2. фот. Оправа об'єктива. 3. тех. У посудинах різного роду (реторти, колби тощо) отвір для пропускання рідини або газів.

Тугра: тогра; персональний знак правителя (султана, халіфа, хана), що містить його ім'я і титул. Оформляється у вигляді орнаментально прикрашеної арабської в'язі (не обов'язково арабською мовою).

Тугрик: грошова одиниця Монголії, поділяється на 100 мушу.

Тулій: хімічний елемент, символ Tu, ат. н. 69; метал, належить до лантаноїдів. Штучно одержаний радіоактивний ізотоп Tu-170 застосовують у техніці для гамма-дефектоскопії. Від давньогрецької назви Скандінавії — Туле.

Туляремія: гостра інфекційна хвороба людини й тварин (головним чином гризунів). Збудником Т. є специфічний мікроб. Людина заражається безпосередньо від гризунів або через переносників. Від назви місцевості Туларе (Каліфорнія).

Туман: 1. Томан; іранська золота монета, що її карбували з XVIII ст. до 1932 року. Поділялась на 10 кранів або 10 тисяч динарів. 2. Скупчення у повітрі продуктів конденсації водяної пари; імла.

Тумблер: вимикач невеликих розмірів у радіоапаратурі.

Тумор: пухлина.

Туна: багаторічні рослини роду опунція родини кактусових. Батьківщина — Мексіка. Культивують як харчову й кормову рослину в Середземномор'ї, у Південній Африці, Австралії; в Україні трапляється в декоративній культурі в Криму.

Тунг: рід деревних рослин родини молочаєвих. Поширені в тропічній і субтропічній Азії. Насіння Т. отруйне, містить олію, що використовується для виготовлення лаків. Інша назва — олійне дерево.

Тундра: природна зона субарктичних широт, для рослинного покриву якої характерні мохи, лишайники й чагарники.

Тунель: підземна споруда для транспорту (залізниці, метрополітену, автомобільного руху), пішоходів, прокладання комунікацій, водоводів тощо.

Туніка: давньоримський одяг типу сорочки (спочатку вовняної, з 4 ст. — лляної, переважно білого кольору). Поверх Т. носили тогу.

Тунікати: підтип морських тварин типу хордових. Поширені в морях більшої частини світу. Є кормом для морських тварин. Інша назва — покривники.

Тупей: 1. Зачіска у вигляді високо зачісаного назад волосся. Інші назви — тупе, начіс, хохол. Була поширена в XVIII столітті. 2. Волосяна подушечка, яка підкладається під волосся для надання висоти зачісці.

Тур: 1. Один оберт по колу в танці. 2. Етап гри, змагання. 3. Один із запланованих і заздалегідь забезпечених строків опоросу у свиней.

Тура: шахова фігура, що формою нагадує вежу.

Турбелярії: клас тварин типу плоских червів. Поширені в усіх частинах світу; живуть у морях, прісних водах, на суші. Деякі види — паразити риб та безхребетних тварин. Інша назва — війчасті черви.

Турбіна: лопатковий двигун, який перетворює енергію води, пари, газу на механічну енергію обертового вала.

Турбо...: в складних словах вказує на зв'язок з поняттям "турбіна".

Турбоагрегат: жорстко з'єднані на одному валу турбіна й робоча машина (електричний генератор, насос, компресор тощо).

Турбовентилятор: відцентровий або осьовий вентилятор, що його приводить у рух турбіна.

Турбогенератор: генератор змінного струму з приводом від турбіни.

Турбодетандер: машина (детандер) лопаткового типу для охолодження й скраплення газу.

Турбодинамо: генератор постійного струму (динамомашина) з приводом від турбіни.

Турбокомпресор: відцентровий або осьовий компресор, що його приводить у рух турбіна.

Турбопауза: рівень у верхній атмосфері на висотах близько 105 — 115 км, вище за який роль турбулентного перемішування компонентів атмосфери стає дуже малою.

Турбореактивний: той, в якому сила реактивного руху поєднується з дією газової турбіни (напр., Т. двигун, Т. літак).

Турбулентний: вихровий; Т. рух — рух рідин або газів, за якого перемішувані частинки утворюють вихори й рідини (гази) швидко переміщуються. Пор. — Ламінарний.

Турбуленція: в гідромеханіці та аеромеханіці — хаотичний рух рідини або газу; бурхливість; в атмосфері — невпорядковані й випадкові зміни напряму й швидкості частинок повітря.

Тургор: у рослин стан напруження клітинної оболонки, зумовлений тиском вмісту клітини (залежить від насиченості клітин водою). Втрачається у стані в'янення.

Турель: станок для кулеметів або малокаліберних автоматичних гармат, що забезпечує їх обертання у горизонтальній та вертикальній площинах.

Туризм: подорожі, які здійснюються за певними маршрутами по своїй країні або за кордоном, поєднуючи відпочинок з пізнавальною метою; у ряді випадків мають елементи спорту.

Туркополи: в часи Хрестових походів — нащадки змішаних шлюбів грецького і турецького населення Малої Азії, які як найманці (як правило, кінними лучниками) служили в християнських державах та орденах Східного Середземномор'я, у своїй більшості дотримуючись християнської віри.

Турмалін: мінерал класу силікатів, чорного, бурого, рожевого, зеленого та інших кольорів. Використовують у радіотехніці, ювелірній справі.

Турне: 1. Подорож по круговому маршруту. 2. Поїздка акторів, шахістів, спортсменів тощо для гастрольних виступів.

Турнепс: дворічна кормова рослина родини хрестоцвітих. Вирощують в Європі та Азії. Олію з насіння Т. використовують у техніці. Інша назва — кормова ріпа.

Турнік: гімнастичний снаряд, що складається з горизонтального сталевого стержня (круглого перерізу), укріпленого на двох вертикальних стояках.

Турнікет: 1. Обертова хрестовина, яку встановлюють для проходження людей по одному. 2. Інструмент, яким затискують судини для спинення кровотечі.

Турнір: 1. військ. Змагання лицарів у середньовічній Західній Європі. Проводились здебільшого на конях. 2. спорт. Змагання між окремими учасниками або командами за круговою системою, де учасники (або команди) зустрічаються між собою один або кілька разів.

Туті: виконання музики всім складом оркестру або хору.

Тутове дерево: рід рослин родини шовковицевих. Дерева або кущі. Поширені в помірних та субтропічних зонах Північної півкулі. Вирощують для вигодівлі шовковичного шовкопряда або як плодове дерево. Інші назви цього роду — шовковиця, морва.

Тутор: ортопедичний апарат, призначений для створення нерухомості суглоба і для фіксації кінцівки.

Туфи: загальна назва групи осадочних порід різного походження; Т. вулканічні — зцементовані тверді продукти виверження вулканів.

Туфобетон: різновид легкого бетону (заповнювач туф). З Т. виготовляють стінові панелі, блоки тощо.

Туфолава: вулканічна порода, що складається з лави, попелу, а також включень вулканічного скла.

Туш (1): рідка або суха фарба, звичайно чорного, стійкого кольору, яка застосовується для креслення, малювання пензлем, пером і т. ін.

Туш (2): невелика музична п'єса фанфарного складу; виконується як урочисте привітанні під час вшанувань.

Туше: 1. Спосіб дотику до клавішів під час гри на фортепіано. 2. Момент спортивної боротьби, коли один з борців притиснутий лопатками до килима. 3. Спосіб накладання штрихів у живопису.

Туюг: ліричний жанр у класичних тюркомовних літературах, чотиривірш, написаний одним з розмірів аруда.

Туя: рід вічнозелених хвойних дерев і кущів родини кипарисових. Поширені в Східній Азії та Північній Америці. В Україні вирощують Т. західну — засіб проти глистів і бородавок у народній медицині.

Тхеквондо: бойове мистецтво самооборони без зброї — здійснюється голими руками і ногами для ураження одного або декількох суперників. Олімпійський вид спорту з 2000 року.

Тхеравада: школа буддизму, найстаріша і найконсервативніша з існуючих, для якої характерний раціональний підхід і відносна простота ритуалу. Мета послідовника Т. — досягнення стану, повністю вільного від усіх забруднень і оман. Інша назва — Стхавіравада.

Тьюринга: за віруваннями австралійців-аборигенів, предмет, що має таємничу чудодійну силу; чуринга.

Тьютор: особа, що веде індивідуальні заняття із учнями за спеціальними освітніми програми; репетитор, наставник.

Тюбетейка: кругла або квадратна чоловіча або жіноча шапка на підкладці, поширена у народів Середньої Азії. Може бути гостроверхою або плоскою.

Тюбінг: елемент збірного кріплення підземних виробок (тунелів, шахт тощо).

Тюль: прозора сітчаста гладенька або візерунчаста тканина. Від назви французького міста Тюлль.

Тюльпан: багаторічна декоративна трав'яниста рослина родини лілійних з великими квітами, що звичайно мають форму ковпачка і різне забарвлення.

Тюнінг: процес доопрацювання автомобіля з метою покращення його стандартних заводських можливостей або створення унікального стилю.

Тюрбан: 1. Чоловічий головний убір у деяких народів Азії та Африки з легкої тканини, якою обгортають феску, тюбетейку. 2. Жіночий головний убір із стрічки або шарфа, якими обгортають високу зачіску.

Тюрбо: донна хижа риба родини камбалових. Поширена в Середземному морі і в Атлантичному океані. Має промислове значення.

Тюрма: в'язниця; виправний заклад і приміщення, де люди відбувають покарання шляхом позбавлення волі.

Тютюн: 1. Рід однорічних і багаторічних рослин родини пасльонових. Завезений у 1500 році в Іспанію з Антільських островів. 2. Спеціальним чином оброблене і подрібнене листя Т. як сировина для паління.

Уаді: долини в пустелях Аравійського півострова і Північної Африки, які заповнюються водою лише під час тривалих і сильних дощів;ваді.

Уайт-спірит: лаковий бензин — нафтова фракція, безколірна рідина з нерізким запахом, середньої леткості. Застосовують як змивальну речовину.

Уан-степ: салонний танець північноамериканського походження.

Убіквісти: види тварин і рослин, здатні жити в різноманітних умовах навколишнього середовища. Напр., вовк живе у хвойних і листяних лісах, у степах, у горах тощо.

Увертюра: 1. Оркестрова п'єса, що виконується як вступ до опери, балету, кінофільму тощо. 2. Самостійний оркестровий концертний твір.

Увіолевий: той, що належить до ультрафіолетового проміння, пропускає його.

Увраж: багате видання великого формату з ґравюрами.

Увулярний: виголошуваний за допомогою піднебінного язичка, т. зв. гаркаве "р".

Уд: 1. Стародавній арабський щипковий музичний інструмент. 2. Вірменський щипковий музичний інструмент типу лютні.

Удабнопітек: рід викопних людиноподібних мавп. Рештки У. знайдено в Грузії у верхньопліоценових відкладах кайнозою в районі селища Удабно (звідки й назва).

Уед: сухі долини в пустелях Аравійського півострова і Північної Африки; ваді.

Узанція: торговельний звичай.

Уздень: 1. Незакріпачений селянин-общинник у феодальному Дагестані. 2. Одна з категорій феодалів у Кабарді й Адигеї.

Узо-тара: тара, вагу якої приймають у розмірі, встановленому за торговельним звичаєм.

Узо: за звичаєм.

Узуальний: той, що є звичаєм, правилом або випливає із звичаю, правила.

Узурпатор: особа, яка незаконно захопила владу в країні або привласнила чужі права на що-небудь.

Узурпація: протизаконне захоплення влади; привласнення чиїхось прав на що-небудь.

Узус: 1. Звичай, звичка, правило. 2. Використання, застосування.

Узуфрукт: один з особистих сервітутів, що полягає в праві особи користуватися чужою власністю і одержувати від неї прибутки.

Уїкенд: час відпочинку й розваг від суботи до понеділка в Англії, США та деяких інших країнах.

Уїтенагемот: рада знаті при англосаксонських королях у 7 — 11 ст; вітенагемот.

Уїтлендери: англійські переселенці в південноафриканські республіки Трансвааль і Оранжеву в кінці 19 ст.; вітлендери. На відміну від постійних жителів — бурів — У. не мали громадянських прав.

Улани: вид легкої кавалерії, озброєної шаблями і списами. З'явились в монголо-татарському війську в XIII-XIV ст.; в європейських арміях — у XVI ст.

Улеми: мусульманські богослови й правознавці. Звання У. надається особам, що закінчили мусульманські вищі навчальні заклади.

Улісс: латинське ім'я міфічного героя давньогрецького епосу мандрівника Одіссея.

Улус: 1. Назва стійбищ, поселень, феодальних державних утворень у народів Центральної і Середньої Азії та Сибіру. 2. Родова громада й належна їй земля у народів Центральної і Середньої Азії, Сибіру, а також у калмиків. 3. Адміністративно-територіальна одиниця в Якутії, що відповідала району (до 1926 р.).

Ультимативний: рішучий, категоричний, що має характер ультиматуму.

Ультиматум: 1. Рішуча, категорична вимога, супроводжувана погрозами. 2. В міжнародних відносинах — дипломатична нота з категоричною вимогою однієї держави до іншої про виконання в певний строк тих чи інших дій або утримання від них, супроводжувана погрозою застосувати санкції.

Ультимо: у біржовій термінології — остання дата виконання певної угоди.

Ультра...: префікс, що означає "над", "крайній", "за межами". Антонім — префікс інфра.

Ультра: представники крайніх екстремістських політичних течій. Існують ультраправі і ультраліві. Ультраправі — виразники неофашистських тенденцій, ультраліві — різні анархістські, комуністичні та інші течії.

Ультраакустика: розділ акустики, що вивчає ультразвукові коливання.

Ультразвук: звук, який створюється коливанням дуже високої частоти і не сприймається вухом людини.

Ультраімперіалізм: теорія, що пропагувала можливість переростання імперіалізму у т. зв. нову фазу — "ультраімперіалізм" шляхом об'єднання національних монополій у світовий "надтрест", завдяки чому нібито можна досягти згоди між капіталістами різних країн, примирити їх інтереси.

Ультрамарин: мінеральний пігмент синього кольору. Використовують для виготовлення фарб, підсинювання білизни ("синька") тощо.

Ультраметаморфізм: процес перетворення гірських порід з такою інтенсивністю, за якої вони переходять у розплавлений стан.

Ультрамікроби: найдрібніші живі істоти, як правило, невидимі в оптичний мікроскоп, проходять крізь фарфорові та інші бактеріальні фільтри і здатні розвиватись на штучних живильних середовищах. До У. належить група дрібних бактерій і група рикетсій.

Ультрамікроскоп: мікроскоп з пристроєм, що добре освітлює збоку розглядувані об'єкти. За допомогою У. можна розглядати частинки розміром менші від 0,1 мкм, тобто значно менші, ніж при користуванні досконалим мікроскопом без цього пристрою.

Ультрамікроскопія: метод виявлення частинок, менших за довжину хвилі світла, розміри яких лежать за межами роздільної здатності мікроскопа.

Ультрамікротом: прилад, за допомогою якого одержують надтонкі зрізи для цитологічних досліджень.

Ультрамодернізм: модернізм у його крайніх проявах.

Ультрамонтани: прихильники напряму в католицизмі, що підтримують домагання папи римського на втручання не тільки в релігійні, а й у світські справи будь-якої держави.

Ультраструктура: найдрібніші електронно-мікроскопічні структурні елементи клітини (хромосоми тощо).

Ультрафільтр: пристрій для відокремлення рідини від колоїдних частинок проціджуванням крізь малопроникні перегородки.

Ультрафіолет: невидиме оком людини електромагнітне проміння, яке в спектрі електромагнітного проміння займає проміжне положення між видимим і рентгенівським промінням. Інша назва — ультрафіолетове проміння.

Умбон: конічна чи сферична накладка посередині щита, зазвичай виготовлена з листового металу, для додаткового захисту руків'я щита з протилежного боку.

Умбра: природна мінеральна речовина коричневого кольору, яку використовують для виготовлення фарб.

Уміак: вантажний каяк, який використовувався влітку для перевезення людей і майна на літні мисливські землі, а також для полювання на китів. У. зазвичай робився з плавника або китового вуса, збитого або пов'язаного в остов, на який натягувалась шкіра морського зайця; ніс і корма У. були тупокінцевими. У. значно більший каяка — при довжині корпусу від 6 до 10 метрів він міг одночасно витримувати більше двадцяти осіб.

Умляут: лінгв. уподібнення голосного звука кореня голосному звукові суфікса в германських мовах.

Умформер: електрична машина, що перетворює постійний струм однієї напруги на постійний струм іншої напруги.

Унанімізм: течія у французькій літературі початку 20 ст. Пропагувала ідею одностайності людства незалежно від класової диференціації та реальних економічних умов.

Ундецима: 1. Одинадцятий ступінь діатонічнії гами. 2. Музичний інтервал між першим і одинадцятим ступенями гами.

Ундецимакорд: акорд з шести різнойменних звуків, що їх розташовано або можна розташувати за терціями.

Ундина: казкова істота, яка нібито живе в річках і озерах, співом і красою заманюючи подорожніх у глибини; дух води. У. — образ, створений літературою, в якому відобразилися повір'я різних народів про русалок.

Уні...: у складних словах означає "єдино", "одно".

Уніваленти: поодинокі, неспарені хромосоми в першому редукційному поділі.

Універсіада: студентські спортивні змагання.

Універсал (1): 1. Розпорядчий акт адміністративно-політичного характеру польських королів та українських гетьманів (іноді представників генеральної старшини) у 17-18 ст. 2. Звернення декларативно-програмного характеру, опубліковані 1917-1918 рр. українською Центральною радою.

Універсал (2): 1. Людина, яка володіє багатьма спеціальностями свого фаху; людина різнобічних, багатопланових знань, навичок; всезнавець, на всі руки майстер. 2. геод. Інструмент для вимірювання кутів у горизонтальних і вертикальних площинах.

Універсалії: 1. Філософський термін, який вживали для позначення загальних понять на відміну від одиничних. Питання про те, чи існують У. реально, було основним у боротьбі між номіналізмом і реалізмом у філософії середньовіччя. 2. мовозн. Явища, властиві всім мовам.

Універсальний: всеосяжний, різнобічний, загальний; У. магазин — підприємство роздрібної торгівлі з різноманітними предметами широкого вжитку; У. верстат — верстат, на якому обробляють різні за розмірами вироби й деталі; У. інструмент — астрономічний і геодезичний інструмент, яким вимірюють кути у вертикальній і горизонтальній площинах; У-ні обчислювальні машини — машини, за допомогою яких розв'язують різноманітні задачі з науки і техніки.

Універсам: великий магазин із самообслуговуванням, який має продуктовий, промтоварний, господарський відділи.

Університет: 1. Вищий навчальний заклад, наукова установа з різними гуманітарними та природничо-математичними факультетами. 2. Назва навчальної установи для підвищення загальноосвітніх, спеціальних і політичних знань.

Універсум: 1. Всесвіт. 2. Філософський термін, що ним позначають "світ як ціле" або множину всіх світів. 3. У. міркування — поняття, що характеризує коло тих предметів, які вивчаються в рамках даної наукової теорії за допомогою засобів цієї теорії.

Унізм: напрям в абстрактному живопису, прихильники якого створюють композиції з однорідних форм і кольорів.

Унікальний: надзвичайний у якомусь відношенні; рідкісний, винятковий, неповторний, неперевершений, небачений, нечуваний.

Унікум: єдиний у своєму роді предмет; рідкісна річ.

Уніон: союз, об'єднання.

Уніонізм: прагнення до об'єднання, злиття.

Уніполярний: однополюсний; У-на провідність — провідність струму переважно в одному напрямі.

Уніпринт: один з способів виготовлення еластичних форм для глибокого друку.

Унісон: 1. Одночасне звучання двох або кількох звуків на одній висоті і однакових звуків у різних октавах. 2. фіз. Рівність частот двох джерел звукових коливань. 3. перен. Співати в унісон — потурати комусь; сліпо наслідувати або підтримувати когось.

Унітаз: санітарно-технічне пристосування для відправлення в першу чергу дефекації людей, яке встановлюється в туалетах і забезпечене системою автоматичного або напівавтоматичного змиву. За назвою іспанської фірми «Unitas», яка випускала У. з 1909 року.

Унітарний: об'єднаний, єдиний, який становить собою єдине ціле; монолітний, неподільний, соборний.

Уніфікація: зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів.

Уніфілярний: однонитковий (напр., У. кабель, У. підвіс).

Уніформа: 1. Формений одяг, однострій. 2. У цирку — одягнений у спеціальні костюми персонал, який обслуговує арену під час вистави.

Унія: 1. Об'єднання держав під владою одного монарха; союз держав. 2. Назва міжнародних адміністративних союзів. 3. У. церковна — об'єднання католицької та православної церкви під зверхністю папи римського. 3. Назва міжнародних адміністративних союзів.

Унтер-офіцер: звання молодшого командного складу в арміях дореволюційної Росії та ряду держав.

Унтертон: додатковий тон, що звучить одночасно, але нижче від основного тону, протилежний обертону, що звучить вище.

Унція: 1. Міра маси (ваги), застосовувана в деяких країнах. В англійській системі мір, напр., У. дорівнює 28,35 г. 2. Аптекарська міра в різних країнах. 3. У. тройська (31,1035 г) застосовується як одиниця ваги дорогоцінних металів. 4. Монета в Стародавньому Римі, пізніше — в Іспанії, Італії та деяких інших країнах. 5. Як міра об'єму, 1 У. = 1/20 пінти = 1/160 галона (Велика Британія) або 1/16 пінти = 1/128 галона у США.

Уолл-стріт: вулиця в Нью-Йорку, на якій розташовано фондову біржу, ряд найбільших банків США. перен. Фінансова олігархія США.

Упанішади: давньоіндійські релігійно-філософські брахманські/UR> тексти. Є частиною індійських священних текстів шруті (почуте), і складені у вигляді діалогу учителя з учнем в якому вчитель пояснює суть Вед. Є основою ведантичного індуїзму.

Ур: гіпотетичний перший суперконтинент, що утворився 3 млрд років тому на початку архейського еону. У. залишався єдиним цілим, поки не був розділений на частини, коли суперконтинент Пангея розпався на Лавразію і Гондвану. Ділянки земної кори, які становили У., тепер входять до складу Африки, Австралії та Індії.

Уран: 1. У давньогрецькій міфології — бог неба. 2. Сьома за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи. 3. Радіоактивний хімічний елемент, символ U, ат. н. 92; сріблясто-білий метал; належить до актиноїдів. Використовують як ядерне паливо. Солі У. застосовують у фотографії, виробництві скла тощо.

Уранати: мінерали, солі уранових кислот, проміжні продукти при очищенні урану.

Уранініт: мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного кольору; руда урану й радію.

Уранія: в давньогрецькій міфології одна з дев'ята муз, покровителька астрономії.

Урати: солі сечової кислоти.

Урацил: органічна сполука. Міститься вільно в незначній кількості у тваринних і рослинних тканинах, входить до складу життєво важливих сполук.

Урбанізація: процес швидкого зростання старих і появи нових міст та підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства. Виявляється у зростанні міських поселень, концентрації населення в них, поширенні міського способу життя на всю мережу поселень.

Урбанізм: 1. Напрям у літературі, що оспівує життя великого промислового і торговельного міста. 2. Напрям в архітектурі та містобудівництві 20 ст., за яким міста повинні розвиватися без будь-яких територіальних обмежень і щільно забудовуватися великими будинками.

Уреаза: фермент, що розщеплює сечовину на вуглекислоту й аміак. У. виявлено в бактеріях, грибах, насінні вищих рослин та в організмі деяких безхребетних тварин.

Урема: смуга листяних лісів, що тягнеться вздовж річки, в заплавах. Характерна для широких долин з озерами тощо.

Уремія: хворобливий стан людини й деяких тварин, спричинюваний самоотруєнням організму азотистими продуктами обміну речовин внаслідок недостатності функцій нирок.

Уретра: трубчастий утвір у людини й ссавців (крім однопрохідних), через який сеча виводиться з сечового міхура назовні. Інша назва — сечівник.

Уретрит: запалення слизової оболонки сечівника (уретри), що виникає внаслідок потрапляння в сечівник мікробів (головним чином гонококів і трихомонад) або подразнення механічними, хімічними чи термічними факторами.

Уретроскопія: дослідження сечівника (огляд його) шляхом введення спеціального приладу — уретроскопа.

Уретротомія: розтин сечівника при його звуженнях.

Урна: 1. Посудина, звичайно у формі вази, для зберігання праху померлого після кремації. 2. Скринька з вузьким прорізом, в яку опускаються виборчі бюлетені при таємному голосуванні. 3. Кругла посудина для сміття, що встановлюється на вулицях і в громадських приміщеннях.

Уро...: у складних словах відповідає поняттям "сеча", "сечовина", "сечові органи".

Уробактерії: бактерії, що розкладають сечовину на аміак і вуглекислоту.

Уробілін: один з жовчних пігментів людини та багатьох тварин, який утворюється в кишечнику внаслідок ферментативого відновлення білірубіну. У. — один з кінцевих продуктів обміну речовин.

Урологія: розділ медицини, що вивчає хвороби сечової системи (нирок, сечоводів, сечового міхура) й чоловічої статевої системи, лікування і профілактику їх.

Урометр: прилад для визначення питомої ваги сечі.

Уротропін: те саме, що й гексаметилентетрамін.

Уртикарія: захворювання людини, зумовлене підвищеною чутливістю організму до деяких харчових продуктів, лікарських препаратів, укусів комарів тощо. Інші назви — кропивна лихоманка, кропив'янка.

Уруми: 1. Грецьке населення мусульманських держав, переважно Османської імперії та Криму. 2. Тюркомовні групи греків; греко-татари.

Урюк: висушені з кісточками плоди абрикоса.

Устриця: рід двостулкових молюсків. Поширені в Атлантичному океані, Середземному й Чорному морях. Розводять також штучно. Їстивні; об'єкт промислу.

Утилізація: використання чогось для переробки; доцільне застосування відходів, лишків у господарстві.

Утилізувати: використовувати що-небудь для переробки, знаходити застосування чомусь.

Утилітаризм: 1. Філософсько-етичне вчення, згідно з яким в основі людських вчинків лежить принцип вигоди. 2. Намагання мати з усього користь.

Утилітарний: 1. Розрахований виключно на практичне використання або вигоду, практичний. 2. Ужитковий. 3. Пройнятий утилітаризмом.

Утопіст: 1. Автор якої-небудь утопії або її послідовник. 2. Мрійник, фантазер; людина, що живе нездійсненним, сподівається малоймовірного.

Утопічний соціалізм: вчення про суспільний лад, який грунтується на соціальній рівності, відсутності експлуатації, спільній праці всіх громадян.

Утопічний: 1. Заснований на утопії, ненауковий. 2. Нездійсненний, химерний, ідеально довершений, можливий тільки в мріях.

Утопія: 1. Назва фантастичного острова з однойменного твору англійського мислителя Т. Мора, де нібито було створено ідеальний суспільний лад. Термін "утопія" був поширений на всі науково не обгрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою. 2. Учення про соціальну перебудову, про ідеальний Суспільний лад, який не грунтується на науковому розумінні об'єктивних закономірностей суспільного розвитку. 3. Художній твір (утопічний роман), що малює уявний майбутній лад. 4. Мрія, вигадка, химера.

Утремер: збірна назва християнських держав на Близькому Сході, які в Середні віки виникли в результаті кількох походів хрестоносців; Замор'є.

Утрирування: перебільшування, спотворювання надмірним підкреслюванням яких-небудь рис у чому-небудь, доведення чогось до крайності.

Ф'єф: у Франції за феодалізму те саме, що й феод, лен.

Ф'ючерс: терміновий біржовий контракт купівлі-продажу, при якому покупець і продавець узгоджують лише ціну і термін поставки; інші параметри угоди (кількість, якість, упаковка і т.п.) обумовлюються заздалегідь в стандартному біржовому контракті.

Фа: четвертий звук музичної гами, а також нота, що позначає цей звук.

Фаафафіна: у полінезійській культурі — особи біологічно чоловічої статі, що з дитинства виховуються як дівчата і їх соціальна роль у суспільстві чітко визначена — турбота про сім'ю, виховання дітей, виконання домашньої господарської роботи, піклування про літніх людей.

Фабіанці: члени фабіанського товариства англійської реформістської організації (заснованої 1884 р.). Фабіанською ця організація названа за ім'ям римського державного діяча й полководця Фабія Максима (за прізвиськом Кунктатор — Повільний), прихильника очікувальної тактики, якої дотримувалися й Ф. Вони пропагували еволюційно-реформістський шлях розвитку, заперечували класову боротьбу, вважали, що ідеї є вирішальною силою в житті суспільства. В 1900 р. Ф. увійшли до складу лейбористської партії.

Фабліо: невелике гумористичне або сатиричне оповідання з життя селян, духівництва тощо, а також відповідний жанр, що виник і був поширений у середньовічній літературі; фабльо.

Фабльо: жанр французької літератури 12 — 13 ст.; невелике гумористичне або сатиричне оповідання з життя селян, духівництва тощо.

Фабрика: 1. Промислове підприємство, що обробляє сировину машинним способом і якому властивий розподіл праці за операціями; виробня, виробництво.

Фабрикат: готовий фабричний виріб, завершений продукт виробництва, придатний для споживання без додаткової обробки.

Фабрикація: 1. Виготовлення будь-чого. 2. Виготовлення виробів фабричним способом у великих кількостях.

Фабула: 1. Хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку; сюжетна основа, хронологія подій. 2. заст. Байка, побрехенька.

Фавела: нетрі на околицях великих бразильських міст; історично — поселення бездомних солдат-відставників, які в кінці 19 століття селились на пагорбі Морро-да-Фавелла у передмісті Ріо-де-Жанейро, звідки й назва.

Фавероль: французька порода курей, що відзначаються м'ясністю. Від назви містечка Фавероля у Франції, де наприкінці 19 ст. почали їх розводити.

Фавн: 1. В давньоримській міфології — бог полів і лісів, покровитель стад. Ф. також називали Луперком, і йому були присвячені луперкалії. 2. Американська мавпа з двома чубками на тімені.

Фавор: заступництво, протекція впливової особи.

Фаворит: 1. Той, кому протегує знатна, впливова особа; улюбленець такої особи; протеже, улюбленець. 2. спорт. На перегонах — кінь, вершник і команда, що мають найбільше шансів на першість.

Фаворитизм: у феодальних державах — покровительство з боку монарха або інших високопоставлених осіб своїм улюбленцям (фаворитам), наданням їм високих посад, титулів, привілеїв та делегування своїх службових повноважень. У Європі Ф. набув поширення за епохи абсолютизму.

Фавус: 1. Заразне захворювання шкіри людини, спричинюване паразитичними грибами. 2. Заразне грибкове захворювання тварин (собак, котів, кролів, сільськогосподарських птахів та ін.). 3. Захворювання рослин (яблуні, груші, цитрусових, картоплі та ін.), спричинюване різними видами грибів і бактерій. Інша назва — парша.

Фаг: бактеріальний вірус, який викликає руйнування (лізис) бактерій та інших мікроорганізмів; бактеріофаг.

Фагот: дерев'яний духовий оркестровий музичний інструмент.

Фаготерапія: застосування бактеріофага з лікувальною та профілактичною метою (при деяких інфекційних захворюваннях).

Фагоцити: клітини організму багатоклітинних тварин і людини, здатні активно захоплювати щільні часточки і, якщо вони органічного походження, перетравлювати їх. У людини й вищих тварин Ф. є деякі форми лейкоцитів і сполучнотканинних клітин.

Фагоцитоз: захисне пристосування у тварин і людини, що полягає у захоплюванні й перетравлюванні особливими клітинами — фагоцитами — мікроорганізмів, решток зруйнованих клітин та інших щільних часточок.

Фаґот: 1. Давньоанглійська міра об'єму: в'язка, напр. хмизу, довжиною 3 фути (91 см) і по периметру 2 фути (61 см). 1. Давньоанглійська міра ваги металевого дріб'язку чи залізних прутків, рівна 120 фунтам (54 кг).

Фаетон: 1.У давньогрецькій міфології син бога сонця Геліоса, який випросив у свого батька вогненну колісницю і, не вміючи правити кіньми, наблизився надто близько до землі і мало не спалив її. Щоб урятувати землю, Зевс блискавкою вбив Ф. 2. Легкий чотириколісний екіпаж з відкидним верхом. 3. Легковий автомобіль з відкритим кузовом. 4. Птах тропічних морів з ряду веслоногих, єдиний рід родини фаетонових.

Фаза: 1. Кількісна характеристика коливання, що визначає відмінність між двома подібними коливаннями, які починаються в різні моменти часу. 2. Період, ступінь у розвитку чого-небудь: Ф. блиску подвійної зорі, Ф. Місяця. 3. В електротехніці — один з проводів багатофазного струму. 4. У фізичній хімії — окрема, однорідна, складова частина фізико-хімічної системи, відмежована поверхнею розділу від інших частин цієї системи (напр., суміш льоду й води при 0° С являє собою фізико-хімічну систему, а окремо лід і вода — тверду й рідку Ф. її). 5. У матеріалознавстві — однорідна за складом і будовою частина сплаву, яка відокремлена від інших частин поверхнями поділу. 6. Ф. термодинамічна — термодинамічно рівноважний стан речовини, відмінний за своїми фізичними властивостями від інших станів тієї ж речовини.

Фазани: рід птахів ряду куроподібних. Живуть стадами в лісах і чагарниках на більшій частині Азії, у Європі та Північній Америці.

Фазенда: великий сільський маєток у Бразилії, який включає службові будівлі, а також будівлі для господарів та найманих працівників (рабів).

Фазис: певний момент у розвитку якого-небудь явища, в зміні форми або стану якогось тіла; ступінь якогось періодичного явища.

Фазовий: пов'язаний з поняттям "фаза"; Ф-а швидкість — швидкість переміщення фази коливання (напр., гребеня хвилі) в просторі; Ф-е реле — пристрій, що реагує на зміну зсуву фаз між струмом і напругою в системах змінного струму.

Фазокомпенсатор: пристрій (машина змінного струму), що здійснює фазокомпенсацію.

Фазокомпенсація: усунення зсуву фаз між струмом і напругою в колі змінного електричного струму, що зумовлює збільшення потужності електричного двигуна.

Фазометр: прилад, яким визначають зсув фаз, тобто різницю між фазами струму й напруги в електричному колі.

Фазотрон: циклічний резонансний прискорювач заряджених частинок, в якому вони рухаються в постійному магнітному полі й прискорюються високочастотним електричним полем. Застосовують для прискорення важких частинок (протонів, дейтеронів, альфа-частинок) до енергії кількох сотень мільйонів електрон-вольт. Інша назва — синхроциклотрон.

Фай: цупка тонка однокольорова тканина з шовку або шерсті з поперечними рубчиками.

Файдешин: шовкова тканина з дрібним рубчиком.

Файл: іменований блок інформації (впорядкована сукупність даних), який зберігається на носії інформації, має притаманний лише йому спосіб читання-запису.

Факел: 1. Смолоскип. 2. перен. Про те, що містить у собі, несе із собою істину, знання, освіту, свободу тощо. 3. спец. Конусоподібне полум'я, а також потік рідини, що має форму конуса. 4. астр. Яскраві ділянки фотосфери біля краю сонячного диска.

Факельцуг: факельний похід, процесія із запаленими смолоскипами на честь певної особи, події, річниці тощо.

Факір: 1. Мусульманський або індуїстський мандрівний чернець, що дав обітницю жити з жебрацтва; дервіш, жебрак-чернець. 2. Європейська назва мандрівного фокусника, який демонструє нечутливість тіла до болю, незвичайну силу, вміння приборкувати гадюк тощо; мандрівний фігляр, штукар.

Факіх: фахівець з ісламського права та юриспруденції.

Факоліт: лінзоподібне магматичне тіло (інтрузія), що міститься у верствах осадочних порід.

Факсиміле: 1. Точне відтворення будь-якого графічного оригіналу (кресленика, рукопису, малюнка, документа, підпису тощо) фотографічним способом, печаткою чи іншою репродукцією; копія. 2. Кліше, печатка, за допомогою яких можна багаторазово відтворювати власноручний підпис. 3. Точно відтворений, у точному відтворенні.

Факт: 1. Дійсна, не вигадана подія, дійсне явище, те, що сталося, відбулося насправді. 2. Реальність, дійсність, те, що об'єктивно існує. 3. Справді, безперечно, безсумнівно. 4. розм. Уживається для вираження згоди, ствердження; справді, дійсно, звичайно, безсумнівно. 5. Назва зірки в сузір'ї Голуба.

Фактиси: часткові замінники каучуку, виготовляють з ріпакової, лляної або бавовникової олії, додаючи хлористу сірку; застосовують як добавку до каучуку при виготовленні гумових виробів.

Фактичний: дійсний, справжній, той, що насправді існує, наявний.

Фактографія: опис фактів без аналізу їх та узагальнення.

Фактор: 1. Умова, рушійна сила будь-якого процесу, явища; чинник. 2. Керівник технічної частини друкарні, що здійснював безпосередній зв'язок між друкарнею та замовником. 3. Посередник, дрібний комісіонер, маклер, агент. 4. мат. Кожне з перемножуваних чисел, співмножник.

Факторіал: добуток натуральних чисел від 1 до заданого натурального числа, тобто 1 x 2 x 3 x ... x n; позначається n! За означенням 0!=1. Подвійний Ф. (позначається n!!) — це добуток всіх послідовних парних (якщо n парне) або непарних (якщо n непарне) натуральних чисел до n включно.

Факторія: 1. Віддалена філія (переважно закордонна) торговельної контори; колишні поселення європейських або північноамериканських купців у колоніальних країнах; торговий пост. 2. В Україні — державний заготівельно постачальницький пункт у віддалених північних районах, що є й культурним центром.

Фактотум: заст. Довірена особа, яка виконує, будь-які доручені завдання.

Фактура: 1. Особливості побудови та оздоблення поверхні якого-небудь предмета. 2. спец. Своєрідність художньої техніки у творах мистецтва. 3. Рахунок за проданий матеріал із зазначенням його кількості та вартості.

Факультатив: понадпрограмний, необов'язковий для відвідування навчальний курс.

Факультативний: вільний, необов'язковий, той , що дається на вибір.

Факультет: підрозділ (частина, відділ) вищого навчального закладу, де викладають певний цикл споріднених наукових дисциплін і готують фахівців відповідного профілю.

Фал: 1. Трос, канат для піднімання на кораблі вітрил, прапорів, сигналів тощо. 2. Тонкий канат для розкриття парашута без участі парашутиста, прикріплений одним кінцем до літака, другим — до витяжного кільця парашута.

Фалака: 1. Поширене серед мусульманського Близького Сходу і Північної Африки тілесне покарання шляхом нанесення ударів палицею чи ременем по підошвах ніг. 2. Дво-триметровий дерев'яний шест зі спеціально закріпленою мотузкою для здійснення покарання.

Фаланга: 1. У Стародавній Греції та Македонії — шикування до бою щільно зімкнених шеренг, як правило 8-16, зрідка 25, піхоти, озброєної довгими списами, сарисами, і легким круглим щитом. 2. перен. Група осіб, що діють спільно, загін. 3. У системі утопічного соціалізму Шарля Фур'є — трудова громада, комуна. 4. анат. Кожна з трьох трубчастих кісток, що утворюють скелет пальців хребетних тварин і людини. 5. Отруйна павукоподібна тварина, павук, відомий також як сольпуга.

Фаланги: 1. Те саме, що й сольпуги. 2. Трубчасті кістки, що утворюють скелет пальців хребетних тварин і людини.

Фалангісти: члени Іспанської фаланги, правої політичної партії, заснованої в 1933 році Хосе Антоніо Прімо де Ріверою, за часів режиму генерала Франко (1936-75) — єдина правляча партія країни.

Фаланстер: палац для фаланги в утопічних планах французького соціаліста-утопіста Шарля Фур'є.

Фалеристика: колекціонування значків.

Фалінь: канат, яким шлюпку прив'язують до пристані або до борту судна.

Фалічний: той, що стосується фалосу. Ф. культ — система ритуалів, присвячених життєдайній силі, символічно представленій у вигляді фалоса або виверження його сім'я. Ф. символ — елемент Ф. культу.

Фалос: 1. Антропологічний та теологічний термін, що стосується ідеї чи образу збудженого чоловічого репродуктивного органа. 2. Символічне зображення ерегованого пеніса, предмет культу багатьох релігій.

Фалреп: трос, застосовуваний замість поручнів у забортних трапах.

Фальката: односічний серповидний меч. Виготовлявся із декількох пластин високоякісної сталі. Походить з іберійського півострова доримської епохи.

Фальконет: малокаліберна, порядка двох дюймів, чавунна артилерійська гармата довжиною близько метра, що стріляла свинцевими снарядами. Застосовувалась у XVI—XVIII ст.

Фалькс: дворучний бойовий серп з клинком 60-100 см у довжину, поширений серед фракійців і даків.

Фальсифікат: підроблений продукт.

Фальсифікація: 1. Підроблення чого-небудь. 2. Умисне викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів. 3. Підроблена річ, яку видають за справжню; підробка.

Фальстарт: неправильно взятий старт, коли хтось з учасників змагань почав рух до сигналу.

Фальц: 1. Шов на місці з'єднання тонких металевих листів, який утворюється при загинанні та обтисканні їхніх крайок. 2. Прямокутна канавка уздовж краю скріплювальних дощок, щитів і т. ін. 3. Смужка тканини, якою обклеюють форзац для приєднання до внутрішніх країв аркушів книжки, яку переплітають. 4. Місце згинання друкованого аркуша.

Фальцапарат: апарат для фальцювання, що є частиною ротаційної друкарської машини.

Фальцгебель: інструмент (колодка з різцем і обмежуючими лінійками), яким вистругують фальц.

Фальцер: апарат, яким визначають опір зломові паперу або картону.

Фальцет: один з високих регістрів співацького голосу, переважно чоловічого, який тембрально відрізняється від грудного голосу виконавця.

Фальцювання: 1. З'єднання металевих листів відгинанням і спільним обтискуванням їхніх кромок. 2. Згинання друкованих аркушів у такій послідовності, щоб сторінки їх були розміщені відповідно до нумерації.

Фальш: 1. Обман, підробка. 2. Неприродність, ненатуральність, нещирість, лицемірство. 3. Нещирість, лукавство. 4. Невірно взята (виконана) нота музичного твору.

Фальшборт: легка обшивка борту судна, вища відкритої палуби, для відгородження від хвиль тощо.

Фальшкіль: дерев'яний чи металевий брус, що прикріплюється під кілем для оберігання його від пошкоджень або надання судну стійкості.

Фамілістер: гуртожиток для робітників, побудований Годеном — учнем Фур'є в м. Гізі (Франція) за типом фаланстера. Проте Фур'є передбачав, що в майбутньому суспільстві не буде сім'ї, а тому фаланстер призначався для розміщення громади, а Годен пристосував фамілістер для поселення окремих сімей.

Фамілія: 1. розм. Те, саме, що прізвище. 2. заст. Рід. 3. діал. Родина, члени родини, сім'я. 4. У Стародавньому Римі — родина разом з клієнтами та рабами.

Фамільний: 1. Спадковий. 2. Належний до сім'ї, сімейний.

Фамільярний: безцеремонний, надто вільний, розв'язний у поводженні, панібратський.

Фамулус: 1. У середні віки — слуга або зброєносець. 2. В зарубіжних університетах — асистент лікаря або студент при професорі для виконання його доручень.

Фан: шанувальник чого-небудь чи кого-небудь.

Фанаберія: 1. Недоречна гордість, пиха, чванливість. 2. розм. Безглуздий, невмотивований учинок, примха, дивацтво.

Фанаріоти: 1. Нащадки грецького духовенства і аристократії, що залишились у Константинополі після його захоплення у 1453 році османами. Назва походить від району Фанар у Константинополі, де міститься резиденція Вселенського патріарха. 2. розм. Етнічна грецька еліта, що була на службі у Османській імперії.

Фанатизм: 1. Сліпа, пристрасна відданість своїй вірі й нетерпимість до інших вірувань, до іновірців. 2. перен. Безрозсудна одержимість якимись ідеями, поглядами, поєднана з нетерпимістю до будь-яких інших ідей, поглядів.

Фанатик: 1. Людина, що відзначається несамовитістю, крайньою нетерпимістю до інаковіруючих, здатна на бузувірство, дикі ексцеси проти інших. 2. перен. Особа, пристрасно захоплена якою-небудь ідеєю, думкою, віддана якимось поглядам, заняттям.

Фанатичний: той, що відзначається фанатизмом.

Фангсбот: судно для звіробійного промислу та для допоміжних потреб.

Фанданго: іспанський та португальський народний танець; традиційно супроводжується гітарою і кастаньєтами або рукоплескания. Відомий з 18 століття.

Фандрайзинг: пошук ресурсів для реалізації або підтримки проектів або організацій.

Фанерогами: заст. Насінні рослини з видимими органами статевого розмноження.

Фанерозой: найновіший еон геологічної історії Землі, включає три ери: палеозой, мезозой та кайнозой.

Фанза: 1. Житло каркасного типу в Китаї. 2. Легка китайська шовкова тканина.

Фант: 1. Гра, учасники якої виконують як штраф які-небудь, звичайно жартівливі, завдання, визначені жеребкуванням. 2. Предмет, який дає учасник гри як штраф для визначення жеребкуванням завдання.

Фантазер: 1. Людина, що живе мріями, мрійник. 2. Особа, яка видає свої фантазії за дійсність.

Фантазія: 1. Творча уява. 2. Витвір уявлення, мрія. 3. Нічим не обгрунтована думка, вигадка, казка, байка, фантасмагорія. 4. Дивний вчинок, примха, химера. 5. Музичний твір вільної форми, виконуваний переважно експромтом; імпровізація. 6. Літературний твір казкового, незвичайного змісту.

Фантасмагорія: 1. Світлова картина, химерно-фантастичне зображення, одержуване за допомогою оптичних приладів. 2. Примарне, фантастичне уявлення про що-небудь; фантазія, вигадка. 3. Химерні видіння, щось нереальне, що існує лише у мріях, в уяві, уві сні; химерний образ.

Фантастика: 1. Поняття, образи, створені уявою, тобто такі, що не відповідають дійсності; вигадка, казка. 2. Жанр літератури, а також твори, що описують явища, події нереальні, не існуючі в дійсності, які містять казкові образи. 3. Щось видумане, нереальне, пов'язане з фантазією.

Фантом: 1. Привид, примара, ілюзія. 2. Модель людського або тваринного тіла (чи його частини) натурального розміру, що служить наочним приладдям у навчальному закладі, є експонатом у музеї тощо.

Фантош: те саме, що й маріонетка.

Фанфара: 1. Духовий інструмент, вид видовженої труби без вентилів, яку використовують для сигналів або для виконання музичних фраз урочистого або войовничого характеру. 2. Музична фраза урочистого або войовничого характеру, виконувана на цьому інструменті.

Фанфарон: хвалько.

Фанфік: фенфік, фанфікшн, фенфікшн; твір, написаний прихильниками оригінального твору мистецтва, створений на основі оригінального сюжету та/або з використанням персонажів оригіналу.

Фара: електричний ліхтар на транспортній машині, яким освітлюють дорогу. Від назви о. Фарос (поблизу Александрії), що в давнину славився своїм маяком.

Фарада: одиниця електричної ємності в Міжнародній системі одиниць; електроємність провідника, потенціал якого збільшується на 1 вольт, коли йому передається заряд в 1 кулон. Від прізвища англійського фізика М. Фарадея.

Фарадизація: метод лікувального й діагностичного застосування змінного струму низької частоти. Від прізвища англійського фізика М. Фарадея.

Фарандола: французький (провансальський) старовинний народний хороводний танок.

Фараон: 1. Титул царя в Стародавньому Єгипті, монарх. 2. Прізвисько поліцая. 3. заст. Вид азартної гри в карти (звичайно без великих ставок).

Фарватер: 1. Найзручніший і найнебезпечніший водний шлях для плавання суден, позначений сигнальними знаками. 2. перен. Головна лінія, напрям діяльності, подій і т. ін.; річище.

Фареон: грецький національний головний убір — червона войлочна шапочка з чорною шовковою китицею.

Фарингальний: приголосний звук, що вимовляється шляхом зближення кореня язика зі стінками піднебіння.

Фарингіт: хронічне або гостре запалення слизової оболонки глотки у людини і деяких тварин. Причиною Ф. у людини є місцеве охолодження, інфекції, вдихання газу, пилу тощо.

Фарингоскопія: огляд глотки й піднебіння за допомогою спеціального дзеркала.

Фаринотом: прилад для поперечного розрізування зерен пшениці або ячменю з метою визначення їх скловидності, яка є важливою ознакою для оцінки борошномельно-хлібопекарських якостей зерна.

Фарисеї: 1. Послідовник однієї з трьох релігійно-політичних течій, що існували в Юдеї з середини 2 ст. до н. е. до 70-х рр. 1 ст. н. е. серед торгово-ремісничих верств, які відзначалися фанатизмом та надмірною увагою до зовнішніх проявів релігійності. 2. перен. Лицемірна людина, ханжа, блюзнір, лицемір.

Фарисейство: 1. Вчення фарисеїв. 2. Лицемірство, зовнішня благочестивість.

Фармакогнозія: розділ фармації, що вивчає лікарську сировину переважно рослинного, а також тваринного походження.

Фармакологія: наука, що вивчає закономірності взаємодії між лікарськими речовинами і організмом, вплив ліків на організм та визначає методи й принципи їх застосування. Разом із фармацевтикою складає науку про ліки.

Фармакопея: 1. Збірник нормативних положень, які регламентують якість лікарських засобів, методи контролю їх якості і аналізу їх складу. Державна Ф. перебуває під державним наглядом і має юридичну силу для всіх суб'єктів, що займаються виробництвом (виготовленням), зберіганням і застосуванням лікарських засобів. 2. Фармакопейна стаття — нормативно-технічний документ, який встановлює вимоги до лікарського засобу, його пакування, умов і терміну зберігання та методів контролю якості.

Фармакотерапія: лікування фармакологічними (лікарськими) препаратами.

Фармакохімія: хімія лікарських речовин. Вивчає способи утворення, фізико-хімічні властивості, методи аналізу й способи зберігання лікарських речовин.

Фармацевтика: фармація; наука, що займається вишукуванням, вивченням, розробкою способів добування, обробки, виготовлення й зберігання лікарських засобів і препаратів та матеріалів, що їх застосовують у медицині й ветеринарії, а також питанням їх стандартизації та контролю.

Фарс: 1. У країнах Західної Європи 14 — 16 ст. — комедія легкого, жартівливого змісту із зовнішніми комічними ефектами; вистава такої комедії на сцені. 2. У бурлескному театрі 19 — 20 ст. — беззмістовне, часто малопристойне комедійне видовисько, сценічний жарт. 3. перен. Грубий жарт, блазенська витівка.

Фарсі: сучасна версія давньоперської мови, індоіранської гілки індоєвропейської сім'ї; перська мова. Використовує арабське письмо з додаванням чотирьох спеціальних букв для властиво перських звуків, що не мають аналогів в арабській.

Фартинг: англійська монета вартістю 1/4 пенні (1/960 фунта стерлінгів). Випускалась з ХІІІ ст. До 1827 року Ф. був найдрібнішою монетою Великобританії.

Фарфор: 1. Мінеральна маса з сумішу каоліну, пластичної глини, кварцу й польового шпату (переважно білого кольору), яка після відповідної обробки просвічується в тонкому шарі, використовується для виготовлення тонкого посуду, виробів декоративного та прикладного характеру, ізоляційних матеріалів і т. ін.; порцеляна. 2. Вироби з такої маси.

Фарш: подрібнена м'ясна або рибна м'якоть з додаванням овочів та приправ.

Фас: 1. Вигляд обличчя, предмета тощо спереду. 2. заст. Фасад. 3. спец. Прямолінійна ділянка оборонної споруди, повернена до противника, з певним напрямом вогню.

Фасад: 1. Зовнішній, лицьовий бік будівлі, що звичайно виходить на вулицю; фасада, лице, чоло, фронт, фас. 3. перен. Про обличчя, вигляд людини спереду.

Фасет: 1. Скошена бічна грань чого-небудь, напр., ф. дзеркала. 2. Грань відшліфованого каменя. 3. Рогівка оматидія, тобто кожного з простих очок, з яких складається складне (фасеткове) око членистоногих. Інша назва — фасетка.

Фаска: скошена частина гострого ребра або кромки на металевих, дерев'яних та інших виробах.

Фасон: 1. Крій, модель, зразок, за якими шиють (або пошито) одяг, взуття, головні убори тощо. 2. перен. Певний спосіб, певна манера вдягатися, ходити, поводитися тощо; стиль, мода. 3. перен. Показний шик, хизування, форс, франтівство, показуха, шикування.

Фастфуд: 1. Прискорене харчування зі спрощенням форми прийому страви і способу її приготування. 2. Заклад швидкого харчування.

Фасування: розважування і пакування товарів.

Фасцикула: справа, яка складається з документів різного змісту, розміщених за їхніми реєстраційними номерами, і являє собою одну або кілька зв'язок.

Фасцинація: 1. Ефект, викликаний спеціально організованим вербальним (словесним) впливом. 2. Прийом приведення людини в стан гіпнозу, що полягає в пильному погляді в очі пацієнта.

Фасціація: виродлива деформація стебла або окремих гілок рослини, при якій вони робляться плоскими, стрічковидними. Іноді спостерігається Ф. суцвіть, плодів та інших органів.

Фасції: 1. Сполучнотканинні плівки, що обгортають кожний м'яз окремо й групи м'язів або вистилають внутрішні порожнини тіла (внутрішньогрудна, внутрішньочеревна й тазова фасції). 2. У Стародавньому Римі пучок пруття з сокиркою — символ влади царів. Взято за емблему італійським фашизмом.

Фасціольоз: хвороба тварин, головним чином овець, великої рогатої худоби і кіз. Іноді хворіє людина. Збудники Ф. — плоскі черви фасціоля, потрапляють в організм тварин з кормом або з водою.

Фат: 1. розм. Самовдоволений франт, джиґун, особа, що любить похизуватися. 2. заст. Роль самовдоволеного франта, коханця, позера в театральній п'єсі; актор, що виконує таку роль.

Фата-морґана: вид міражу, при якому зображення наземних предметів (озера, гори, дерева тощо), шо лежать за горизонтом, здебільшого спотворені та швидко змінюються; мариво.

Фата: весільний головний убір нареченої; серпанок.

Фаталізм: релігійно-ідеалістичний світогляд, який визнає панування над людиною й суспільством сліпих, невідворотних сил, що нібито наперед визначають їхню долю.

Фатальний: 1. Неминучий, невідворотний. 2. Який зумовлює, визнає характер (звичайно негативний, небажаний) наступних дій, перебігу подій. 3. Який приносить горе, нещастя, страждання.

Фатом: одиниця довжини в англійській системі мір; дорівнює 6 англійським футам (1,8288 м).

Фатум: доля; наперед визначена, невідворотна доля; у давніх римлян — таємнича сила, що нібито наперед визначає долю всього існуючого; неминучість, хрест, рокованість, приреченість, фатальність.

Фауна: 1. У давньоримській міфології богиня лісів, полів, звірів. 2. Сукупність тварин, що склалася історично й населяє (або населяла в давні часи) певну територію.

Фауністика: розділ зоології, який вивчає видовий склад фаун, походження й особливості їх. Викопні фауни досліджує палеофауністика.

Фаустпатрон: ручна реактивна зброя для стріляння по броньованих цілях. Застосовувався в німецько-фашистській армії в 1945 р.

Фаути: порушення нормальної будови й природні вади деревини, відхилення від норми в зовнішній формі стовбура й різні пошкодження деревини, які змінюють якість і обмежують використання її.

Фах: вид заняття, трудової діяльності, що вимагає професійної підготовки; спеціальність, професія, наукова дисципліна, галузь.

Фахверк: каркас огороджувальної конструкції, переважно стіни промислової споруди, в якій проміжки закладено цеглою.

Фахівець: спеціаліст у певній галузі, яка вимагає відповідної підготовки; професіонал.

Фацет: 1. Скошений край стереотипу або кліше, призначений для кріплення їх на підставці чи формному циліндрі. 2. Дефект відлитих рядків (рельєфне зображення, або очко в літері не доходить до краю ніжки).

Фацетії: короткі оповідання гумористично-сатиричного, часто антиклерикального змісту. За формою походять від середньовічного фобльо. Від назви збірки "Фацетії" (1452 р.) італійського письменника-гуманіста П. Браччоліні.

Фація: 1. Гірська порода, що утворилась протягом обмеженого часу на території з однаковими умовами; комплекс умов утворення осадочної породи. 2. Найпростіший природний територіальний комплекс з однаковим складом поверхневих гірських порід і характером природних умов.

Фашизм: соціально-політична течія в Італії у 1920-40 роках на основі радикального авторитаризму, тоталітарно-корпоративної державності та ідеї постійної боротьби за утвердження своїх ідей. У широкому розумінні — крайня форма колективізму на основі політичного терору і державної монополізації.

Фашина: туго скріплена в'язка хмизу; застосовується для укріплення насипів, прокладання доріг тощо; пучок.

Фашист: 1. Послідовник фашизму. 2. розм. Жорстока, безжальна людина.

Фаяліт: мінерал класу силікатів, темно-жовтого, зеленувато-чорного кольору. Від назви о. Фаял з групи Азорських островів.

Фаянс: 1. Мінеральна маса з особливих сортів глини з домішками гіпсу та інших речовин, що використовується для виготовлення керамічного посуду, статуеток і т. ін. 2. Вироби з такої маси, обпалені та вкриті поливою.

Феб: одне з імен Аполлона.

Федан: земельна міра в Єгипті, дорівнює 0,42 га.

Федералізація: запровадження федеративного ладу в будь-якій країні.

Федералізм: 1. Принцип державної організації на засадах федерації. 2. Політичний рух, головним чином у багатонаціональних країнах, що його метою є створення федеративного державного устрою. 3. Течія анархістського типу, представники якої проповідували необхідність утворення суспільства на началах союзу окремих самостійних виробничо-споживчих комун.

Федералісти: 1. Прихильники федералізму. 2. У Франції в період Французької революції кінця 18 ст. — жірандисти, що намагались перетворити Францію на федерацію департаментів. 3. У США в період громадянської війни 1861 — 65 рр. прихильники тісного зв'язку північних і південних штатів та скасування рабства.

Федеральний: 1. Те саме, що й федеративний. 2. В деяких федеративних державах (США, ФРН) загальнодержавний.

Федерати: 1. Поселенці на кордонах Римської імперії, яких у 4-5 ст. використовували для оборони прикордонних районів імперії. 2. У період французької буржуазної революції кінця 18 ст. — добровільні революційні армії. 3. Бійці та офіцери збройних сил Паризької комуни 1871 р.

Федеративний: побудований на засадах федерації.

Федерація: 1. Державне об'єднання, що складається з кількох держав, які мають певну політичну самостійність; об'єднання племен, родів і т. ін. із спільною верховною владою; створення, організація такого об'єднання. 2. Спілка, товариство, організація і т. ін.

Фединг: короткочасна невпорядкована або періодично змінювана інтенсивність сигналів, що їх приймає радіоприймач.

Феєрверк: 1. Кольорові декоративні вогні від спалювання порохових піротехнічних виробів під час свят, карнавалів тощо. 2. перен. Безперевний потік, швидка зміна чого-небудь яскравого, виразного, що справляє сильне враження.

Феєричний: казковий, чарівний; пов'язаний з феєрією, фейерверком.

Феєрія: 1. Театральна або циркова вистава з фантастичним казковим сюжетом, з широким використанням сценічних ефектів і трюків, а також твір з таким сюжетом. 2. перен. Незвичайне, фантастичне видовище.

Фейєрверк: 1. Кольорові декоративні вогняні ефекти під час свят, карнавалів. 2. перен. Зовнішній блиск, безперервний потік чого-небудь (напр., Ф. слів).

Фейк: інформаційна містифікація чи відверта дезінформація з метою введення в оману; шахрайство.

Фейлетон: 1. заст. Розділ газети (спочатку додатковий аркуш, а потім підвал сторінки), в якому друкувалися статті на побутові теми, про мистецтво, літературу, а також художні твори. 2. заст. Критична стаття про мистецтво, музику, літературу. 3. Невеликий літературно-публіцистичний твір, у якому висміюються та засуджуються якісь недоліки, потворні явища суспільного життя.

Фейхоа: рід деревних або кущових субтропічних рослин родини миртових. В Україні — культивують в Криму. Плоди Ф. споживають свіжими й переробленими. Інша назва — ака.

Фелахи: осілі селяни-землероби в арабських країнах Близького Сходу та Північної Африки.

Фелема: вторинна покривна тканина дерев'янистих та деяких трав'янистих рослин. Виконує захисну функцію. З Ф. деяких дерев виготовляють корки, рятувальні пояси, ізоляційні прокладки тощо. Інші назви — корок, пробка.

Фелінологія: розділ зоології, що вивчає домашніх кішок (анатомію і фізіологію) і їх породи, а також питання селекції, особливості їх розведення та утримання.

Фелоген: вторинна твірна тканина у рослин; частина перидерми. Відкладає назовні клітини фелеми, всередину — клітини фелодерму. Інша назва — корковий камбій.

Фелодерма: внутрішній шар покривної тканини у рослин. Складається здебільшого з 1 — 3 шарів хлорофілоносних клітин.

Фелонія: 1. У феодальному праві незаконний або образливий вчинок у відносинах між сеньйором і васалом. 2. У сучасному англійському праві і праві США — будь-який тяжкий злочин.

Фельд'єґер: військовий або урядовий кур'єр для доставляння важливих, переважно таємних паперів.

Фельдмаршал: найвищий генеральський чин в деяких арміях.

Фельдфебель: 1. В російській царській армії звання й посада старшого унтер-офіцера в піхотних, артилерійських та інженерних частинах. 2. Унтер-офіцерський чин у деяких зарубіжних арміях.

Фельдшпатиди: група породоутворюючих мінералів класу силікатів (нефелін, лейцит, лазурит, гельвін та інші), що заміщують польові шпати при утворенні деяких вивержених порід; фельдшпатоїди.

Фельдшпатоїди: група породоутворюючих мінералів класу силікатів (нефелін, лейцит, лазурит, гельвін та інші), що заміщують польові шпати при утворенні деяких вивержених порід.

Фелюга: невелике вітрильне судно на Середземному, Чорному та Каспійському морях. Сучасну Ф. використовують в основному для ловіння дельфінів. Інша назва — фелюка.

Феляція: форма пасивного орального сексу, при якій статевий член і/або мошонка пасивно рухаються за допомогою поцілунків, лизання, покусування або смоктання з боку приймаючого партнера.

Фема: військово-адміністративний округ Візантійської імперії.

Феміда: 1. У давньогрецькій міфології богиня правосуддя. 2. перен. Правосуддя.

Фемінізація: 1. Розвиток у особин чоловічої статі жіночих вторинних статевих ознак (напр., високого, "жіночого" голосу у чоловіків). Пов'язана з порушенням діяльності залоз внутрішньої секреції. 2. Спадковий варіант чоловічого псевдогермафродитизму, при якому хворі мають чоловічий генотип, але жіночий фенотип. 3. Збільшення частки особин жіночої статі в певній сукупності організмів. 4. соціол. Зростання ролі жінки в соціальних, політичних або економічних процесах.

Фемінізм: суспільно-політичний рух за зрівняння жінок у правах із чоловіками, усунення гендерної дискримінації та боротьба з сексизмом.

Феміністка: прибічниця фемінізму.

Фен (1): сухий теплий вітер, що дме з гір у долини.

Фен (2): пристрій для просушування волосся, рук тощо струменем нагрітого повітря.

Фенiї: ірландські дрібнобуржуазні революціонери 50 — 60-х рр. 19 ст.

Фенакіт: мінерал класу силікатів, прозорий, білого кольору. Руда берилію.

Фенетика: система класифікації живих організмів, що базується на їхній загальній подібності за морфологічними або іншими критеріями, придатними для прямого спостереження, але не бере до уваги філогенетику організмів та їхні еволюційні взаємовідносини.

Фенікс: 1. У міфології давніх народів (фінікійців, єгиптян та ін.) чарівний птах, що, проживши кількасот років, спалював себе, а потім воскресав з попелу молодим. 2. перен. Символ невмиручості, відродження. 3. Одне з сузір'їв Південного неба.

Фенілаланін: одна з незамінних амінокислот. Виявлена в організмі людини, тварин і рослин у вільному стані та в складі більшості білків. В організмі може перетворюватися на іншу амінокислоту — тирозин.

Фенілкетонурія: спадкове захворювання, яке призводить до розвитку недоумства і пов'язане з порушенням обміну фенілаланіну в організмі.

Фенобарбітал: лікарський препарат, снотворний, заспокійливий та протисудорожний засіб.

Феногенетика: напрям досліджень у генетиці, пов'язаний з вивченням прояву дії генотипу в онтогенезі. Термін запровадив 1918 німецький учений В. Геккер. Інша назва — фенетика.

Феноли: органічні сполуки, похідні бензолу, що утворюються внаслідок заміни атома водню у бензольному ядрі гідроксилом; до них належать карболова кислота, гідрохінон тощо.

Фенологія: наука про сезонні явища в неживій і живій природі.

Фенолфталеїн: органічна сполука, безбарвні кристали. Нейтральні й кислі розчини Ф. безбарвні, лужні — малинового забарвлення. В аналітичній хімії застосовують як індикатор, у медицині — як проносне.

Феномен: 1. Рідкісне, незвичайне, виняткове явище. 2. філос. Явище, єдине в своєму роді, взяте в його цілісності, в єдності з його сутністю й дане нам у досвіді, сприйняте органами чуттів. 3. У філософії Канта — явище. що осягається досвідом і протиставляється ноумену як "речі в собі", нібито недоступний людському пізнанню.

Феноменалізм: вчення, за яким можливе пізнання лише явищ, феноменів, що існують у свідомості, а не в сутності речей об'єктивної дійсності; різновид агностицизму.

Феноменальний: 1. Той, що стосується феномена. 2. Небувалий, винятковий, рідкісний.

Феноменологія: 1. Ідеалістичне вчення Гегеля про феномени свідомості й форми розвитку духу. 2. Суб'єктивно-ідеалістичний напрям сучасної філософії, представники якого вважають, що свідомість має свій, не залежний від матеріальної дійсності, зміст, а предмети об'єктивної дійсності (феномени) є лише символами цього змісту.

Фенопласти: пластичні матеріали на основі феноло-формальдегідних смол. Застосовують для виготовлення пресованих виробів, шаруватих матеріалів тощо.

Фенотип: сукупність ознак і властивостей організму, що склалися в процесі його індивідуального розвитку. Визначається спадковою основою організму та умовами, в яких відбувається розвиток даного організму.

Фенхель: рід дво- або багаторічних трав'янистих рослин родини зонтичних. Поширені переважно в Середземномор'ї, в Криму, на Кавказі та в Середній Азії. Ф. звичайний культивують як ефіроолійну рослину.

Феод: в Західній Європі за феодалізму земля, а іноді посада або прибутки, пожалувані сеньйором своєму васалові в спадкове володіння з умовою виконання певних обов'язків (військової служби, допомоги в управлінні маєтками сеньйора тощо). Інші назви — лен, фі (у Англії), ф'єф.

Феодал: представник пануючого класу в феодальному суспільстві, державець спадкового земельного володіння — феоду, сеньйор, поміщик-кріпосник.

Феодалізм: суспільно-економічний лад, що змінив рабовласництво й передував капіталізмові, основою якого була власність феодала на засоби виробництва, насамперед на землю, і неповна власність на основних виробників (кріпаків), а також право здійснювати державну владу на своїй території.

Феодатарій: те саме, що й ленник, васал.

Фералітизація: процес глибокого вивітрювання гірських порід в умовах вологого тропічного й субтропічного клімату, що супроводиться нагромадженням залізистих утворень.

Ферзь: найсильніша фігура в шаховій грі, яку можна пересувати на будь-яке число клітин по прямій лінії або по діагоналі в усіх напрямках; королева.

Ферит: 1. Структурна складова залізовуглецевих сплавів, твердий розчин вуглецю (соті та тисячні частки процента) в альфа-залізі. 2. Хімічна сполука окису заліза з окислами інших металів. Відзначається феромагнітними і напівпровідниковими властивостями. Використовують для виготовлення осердь електромагнітів у різних галузях техніки.

Ферма (1): 1. Приватне сільськогосподарське підприємство на власній або орендованій землі. 2. Виробничий підрозділ державних і кооперативних сільськогосподарських підприємств (тваринницька ферма).

Ферма (2): інженерна споруда, що складається зі стрижнів, балок і т. ін., міцно з'єднаних (зварених, склепаних тощо) між собою у вузли, застосовується в будівництві мостів, гідротехнічних споруд, будинків і т. ін.

Фермата: знак у вигляді дуги з крапкою над нею, що приписує подовження звука або паузи за розсудом виконавця.

Фермент: 1. біолог. Складна білкова речовина тваринних і рослинних організмів, що сприяє прискоренню хімічних процесів, які відбуваються в них. Ф. широко застосовують у медицині, харчовій та легкій промисловості. Інша назва — ензими. 2. перен. Про те, що сприяє розвиткові, посиленню чого-небудь; каталізатор.

Ферментація: процес розкладу органічних речовин, переважно вуглеводів під впливом ферментів.

Ферментологія: розділ біохімії, який вивчає ферменти. Інша назва — ензимологія.

Фермер: орендар або власник землі, який веде на ній господарство головним чином за допомогою найманої праці.

Фермій: штучний радіоактивний хімічний елемент, символ Fm, ат, н. 100; належить до антиноідів. Від прізвища італійського фізика Е. Фермі.

Ферміон: елементарна частинка з напівцілим значенням спіну. Названа за прізвищем італійського фізика Е. Фермі. До Ф. належать кварки, нейтрони, протони, лептони.

Фермуар: 1. Застібка-оздоба на дорогому намисіт. 2. спец. Долото для художнього різьблення, а також для витискання орнаментів на шкірі.

Фернамбук: бразильське дерево родини бобових з твердою жовто-червоною деревиною, яка при висиханні стає темно-червоною (червоне дерево). Використовують для виробництва цінних меблів, а також для одержання червоної фарби — бразиліну. Від назви бразільського штату Пернамбуко.

Феро...: в складних словах відповідає поняттям "залізо", "залізистий".

Феробор: сплав заліза з бором, що його застосовують для легування сталі й видалення з неї кисню.

Ферованадій: сплав заліза з ванадієм, що його застосовують у виробництві спеціальних сталей.

Феровольфрам: сплав заліза з вольфрамом, який застосовують у виробництві інструментальних і деяких конструкційних сталей.

Феромагнетизм: вчення про магнітні властивості феромагнітних тіл.

Феромагнетики: сильно магнітні речовини (залізо, нікель, кобальт і деякі сплави), здатні намагнічуватися навіть у слабких магнітних полях. Вони відзначаються від інших речовин (парамагнетиків і діамагнетиків), насамперед, великою магнітною проникністю й залишковим магнетизмом.

Феромагнітний: той, в чому сильно виражені магнітні властивості (феромагнетики).

Феромарганець: сплав заліза з марганцем, що його застосовують для видалення з сталі кисню у виробництві сталей з високими механічними властивостями.

Феромолібден: сплав заліза з молібденом, застосовуваний у виробництві інструментальних і нержавіючих сталей.

Фероніобій: сплав заліза з ніобієм, що його застосовують у виробництві нержавіючих, жаротривких та інших сталей.

Феросиліцій: сплав заліза з кремнієм, який застосовують для видалення з сталі кисню й збагачення її кремнієм.

Феротипія: утворення фотографічних зображень на металі (брошки, медальйони тощо).

Феротитан: сплав заліза з титаном, що його застосовують у виробництві спеціальних сталей, для видалення з сталі кисню й азоту.

Ферофосфор: сплав заліза з фосфором, який застосовують для легування сталі і чавунів.

Ферохром: сплав заліза з хромом, застосовуваний у виробництві високоякісної сталі й жаротривких сплавів.

Фертильність: здатність зрілого організму давати нащадків.

Фертоїнг: спосіб постановки судна на двох якорях.

Ферула: 1. В давнину лінійка, якою били учнів, школярів. 2. перен. Суворе поводження, суворий режим. 3. Патериця папи римського, папський хрест, жезл як символ папської влади. 4. Рід багаторічних трав'янистих рослин родини зонтичних. Поширені в Європі, Азії і Північній Африці. Смоли й камеді деяких видів застосовують у лакофарбовій і текстильній промисловості, в медицині, а також для виготовлення пластмас.

Феска: чоловічий головний убір у формі зрізаного конуса з китицею — елемент національного костюма в деяких східних країнах. Від назви м. Феса в Марокко, де їх почали виробляти у ХVIІ ст.

Фестиваль: масове свято, на якому показують досягнення певного виду мистецтва; показ, огляд досягнень якого-небудь виду мистецтв.

Фестон: 1. Невеличкий, зубчастої або округлої форми виступ, низкою яких оздоблюють краї чого-небудь (завіси, скатертини, сукні тощо). 2. Живописна, ліпна і т. ін. оздоба, що має вигляд зубчастого або хвилястого візерунка, гірлянди тощо; один з виступів, зубчиків такої оздоби.

Фет: у Стародавній Греції — представник бідної, незаможної частини вільного населення.

Фета: м'який сир з овечого молока часом із додаванням козячого (5-10 %) без консервантів і барвників.

Фетальний: те саме, що й ембріональний.

Фетва: нормативно-правове джерело ісламського права, яке проголошується на основі принципів ісламу і на прецедентах мусульманської юридичної практики. Виноситься загальновизнаним авторитетом у мусульманському світі.

Фети: у Стародавній Греції незаможна частина вільного населення.

Фетиш: 1. За уявленнями первісної людини — предмет, наділений надприродною, чудодійною силою, що був об'єктом релігійного обожнювання; ідол, бовван, божок. 2. перен. Річ або людина, яку обожнюють, перед якою сліпо схиляються; об'єкт обожнювання.

Фетишизм: 1. Поклоніння фетишам; одна з ранніх форм релігійних вірувань. 2. Приписування речам самим по собі специфічно соціальних властивостей і внаслідок цього надприродних особливостей (напр., товарний Ф.). 3. перен. Сліпе поклоніння чомусь, обожнювання.

Фетр: матеріал, одержаний після валяння пуху, переважно кролячого, рідше з відходів хутра інших звірів.

Фехраль: жаротривкий сплав, що складається в основному з заліза, хрому й алюмінію; відзначається також великим електричним опором.

Фехтування: вид спорту, двобій спортивною холодною зброєю — на рапірах, шпагах, шаблях.

Фешенебельний: модний, елегантний, той що відповідає вимогам витонченого смаку, світського тону.

Фея: 1. У західноєвропейській міфології чарівниця, що може бути доброю чи лихою до людей. 2. перен. Чарівна жінка.

Финь: дрібна розмінна монета Китайської Народної Республіки, 1/100 юаня, або 1/10 цзяо.

Фі (1): у Англії за часів феодалізму — спадкове земельне володіння, надане сеньйором своєму васалу за несення певної (головним чином військової) служби.

Фі (2): вираз презирства.

Фіакр: легкий найманий міський екіпаж (карета), який використовувався в якості таксі.

Фіал: у Стародавній Греції низька чаша із загнутими всередину вінцями для побутових і культових потреб.

Фіала: у Стародавній Греції — пласка жертовна чаша без ручок.

Фіаско: цілковита невдача, поразка, провал.

Фіатні гроші: нічим не забезпечені грошові знаки, номінальна вартість яких декларативно встановлюється державою, яка зобов'язує приймати їх як платіжний засіб; умовні гроші.

Фіберглас: пружний матеріал (скловолокно, просочене пластиком), з якого виготовляють переважно спортивний інвентар.

Фібра: 1. Матеріал, що його виготовляють, просочуючи непроклеєний ганчірковий папір концентрованим розчином хлористого цинку. Застосовують як електро- і теплоізоляційний матеріал, для ущільнення місць з'єднання у приладах і апаратах, для виготовлення чемоданів тощо. 2. В анатомії — жилка, нерв, волокно живої тканини. 3. Вживається як символ душевних сил, що в сукупності становлять суть людської істоти.

Фібрили: тонкі волоконця всередині клітин або в міжклітинній речовині тваринного організму.

Фібрин: нерозчинний білок крові, який утворюється з розчинного білка фібриногену під впливом ферменту тромбіну. Утворенням Ф. закінчується процес зсідання крові.

Фібриноген: розчинний білок плазми крові, що належить до групи глобулінів. При зсіданні крові перетворюється на нерозчинний білок — фібрин.

Фібриноліз: фізіологічний процес розчинення фібрину під впливом фібринолізину. Ф. усуває тромби в судинах після припинення крововиливів, а також тромби, що виникають у судинах при захворюваннях (тромбозах). Ф. — процес, протилежний зсіданню крові.

Фібринолізин: білковий препарат ферменту, який розчиняє фібрин. Ефективний лікувальний засіб при тромбозах різного походження, при інфаркті міокарду, тромбофлебітах.

Фіброаденома: доброякісна пухлина із з'єднувальної і залозистої тканин.

Фібробласти: одна з різновидностей клітин сполучної тканини хребетних тварин і людини. Беруть участь в утворенні міжклітинної речовини і фіброцитів.

Фіброз: патологічний процес в організмі ряду тварин та людини, що полягає в надмірному розвитку зрілої волокнистої сполучної тканини. У людини найчастіше спостерігається Ф. печінки (цироз печінки),нирок (нефросклероз), серцевого м'яза (кардіосклероз), стінок кровоносних судин (артеріосклероз) тощо.

Фіброїн: білкова речовина, важлива складова частина шовкових ниток.

Фіброліт: будівельний теплоізоляційний або конструкційний матеріал у вигляді пресованих плит із суміші деревної шерсті, костриці кенафу, конопель та інших волокнистих матеріалів з в'яжучим матеріалом (портланд-цементом або магнезіальним цементом).

Фіброміома: доброякісна пухлина, яка складається з м'язової і сполучної тканин.

Фіброма: доброякісна пухлина, що розвивається з сполучної тканини.

Фіброцити: одна з різновидностей клітин сполучної тканини хребетних тварин і людини. Являють собою остаточно диференційовані фібробласти. Фіга

Фібула: металева застібка-прикраса для одягу.

Фігаро: 1. Герой комедій П.-О. Бомарше ("Севільський цирульник", "Весілля Фігаро"), що втілював у собі оптимізм "третього стану" в боротьбі з віджилою феодальною знаттю. 2. перен. Спритна, дотепна, енергійна, винахідлива людина.

Фігляр: 1. Блазень, фокусник, акробат. 2. перен. Кривляка, позер, особа, позбавлена власної гідності, яка прагне різними витівками заслужити чию-небудь прихильність. 3. Хижий птах родини яструбових.

Фігура: 1. Постать. 2. Скульптурне зображення кого-небудь; статуя, скульптура, маняк. 3. мат. Частина площини, обмежена замкненою лінією, а також сукупність певним чином розташованих точок, ліній, поверхонь і тіл. 4. Зовнішній вигляд, обрис, форма чого-небудь, контури, конфігурація. 5. Комплекс рухів, який становить необхідний елемент, частину танцю; викрутас. 6. муз. Мелодійний або ритмічний елемент, що ускладнює, прикрашає основу музичного твору. 7. Предмет певної форми, який є складовою частиною комплекту шахів. 8. лінгв. Особлива форма, стилістичний прийом, словесний зворот, які використовують для підсилення виразності мовлення. 9. заст. Хрест із зображенням розп'яття або статуя святого, які ставили на великих дорогах, переважно на роздоріжжі. 10. заст. Піраміда, зроблена з якого-небудь підручного матеріалу, для подання сигналу на відстані вогнем. 11. заст. Старша гральна карта (туз, король, дама, валет) або зображення на ній.

Фігуральний: алегоричний, образний.

Фігурант: 1. Танцівник або танцівниця, що виступають тільки в кордебалеті. 2. Те саме, що статист. 3. перен. Кривляка, позер, удавальник.

Фігурація: ускладнення музичної фактури твору мелодійними або ритмічними елементами.

Фіґа: 1. Фігове дерево — субтропічне дерево родини шовковичних. 2. Плід цього дерева, інжир.

Фідеїзм: намагання підмінити знання релігією, поставити віру над розумом.

Фідеїкоміс: у римському спадковому праві — доручення спадкодавця спадкоємцю здійснити будь-яку дію на користь третьої особи, зокрема передати їй спадщину; в сучасному праві втратило будь-яке значення.

Фідель: середньовічний смичковий п'ятиструнний інструмент, популярний у XIII — XV ст.

Фідер: 1. Кабельна чи повітряна лінія живлення, що відходить від електростанції. 2. Лінія для передачі електричних коливань високої частоти від радіопередавача до антени або від антени до радіоприймача. 3. Спеціальний пристрій, що автоматично подає в машину (напр., склоформуючу) сировинний матеріал (напр., скломасу) рівномірними порціями.

Фідонет: міжнародна аматорська комп'ютерна мережа, побудована за технологією «з точки в точку». Створена в 1984 р., максимальної популярності досягла в 1990-х.

Фідуціарна емісія: частина банкнотної емісії, яку не забезпечено металевим запасом емісійного банку.

Фідуцарні гроші: незабезпечені або частково забезпечені грошові знаки, які їх емітент формально зобов'язується обміняти на дорогоцінні метали.

Фієльди: платоподібні вершини гірських масивів на Скандінавському півострові; вкриті льодовиками або тундровою рослинністю.

Фієста: релігійне свято в іспанців.

Фіжми: приналежність жіночого одягу 18 — початку 19 ст. — широка спідниця на каркасі у вигляді обруча з китового вуса, а також самий каркас.

Фізіатрія: те саме, що й фізіотерапія.

Фізіо...: у складних словах вказує на приналежність до природи.

Фізіократи: французькі економісти, представники класичної політичної економії 18 ст. Визнавали землю й землеробство єдиними джерелами багатства, а землеробську працю — єдиною продуктивною працею, що створює додаткову вартість.

Фізіологічний: той, що стосується функцій організму (його фізіології). Ф-а хімія — те саме, що й біохімія, Ф. розчин — розчин кухонної солі, що має однаковий з кров'ю осмотичний тиск.

Фізіологія екологічна: розділ фізіології, що вивчає особливості життєдіяльності організмів в залежності від клімато-географічних умов середовища проживання.

Фізіологія: 1. Біологічна наука, що вивчає функції живого організму та процеси, які відбуваються в ньому, їх закономірності. 2. Життєві функції живого організму або його частин, процеси, що відбуваються в ньому та закони, що ними керують.

Фізіономіка: мистецтво визначати за зовнішнім виглядом і мімікою обличчя внутрішні властивості, психічний стан людини.

Фізіономія: 1. Обличчя. 2. розм. Про яку-не-будь людину; постать. 3. перен. Індивідуальний образ, характерні риси кого-, чого-небудь.

Фізіотерапія: галузь медицини, що вивчає дію на організм природних факторів (води, світла, повітря) та перетворених фізичних факторів (електрики, променевої енергії, штучних джерел світла тощо) і застосування їх з лікувальною й профілактичною метою.

Фізаліс: рід трав'янистих рослин родини пасльонових. Поширені переважно в Америці й Східній Азії. Плоди багатьох видів Ф. їстівні. Деякі види культивують як декоративні та овочеві рослини. Інша назва — марунка.

Фізика: 1. Наука про будову, загальні властивості та закони руху матерії. 2. Будова, загальні властивості й закони руху якої-небудь матерії, знання про таку будову, такі властивості, закони. 3. заст. Фізична будова і стан організму.

Фізикалізм: ідеалістична теорія, за якою істинність положення будь-якої науки залежить від можливості перекласти його мовою фізики. Одна з концепцій неопозитивізму.

Фізичний: належний до фізики, до світу явищ, якими вона займається; Ф-е поле — особлива форма матерії, яка здійснює взаємодію між частинками, напр., гравітаційне поле (поле тяжіння) здійснює притягання між частинками речовини, електричне поле — притягання або відштовхування частинок речовини, заряджених електрикою різного чи одного знаку (відповідно); Ф-а хімія — галузь хімії, де будова атомів, молекул і хімічних сполук, процеси в них вивчають за допомогою Ф-их методів. 2. Пов'язаний з організмом людини, роботою м'язів, тілесний; Ф-а культура — частина загальної культури суспільства; включає систему фізичного виховання, спеціальні наукові знання, розвиток спорту й рівень спортивних досягнень; охоплює галузь гігієни, правильного режиму праці і відпочинку, використання природних сил (сонця, води, повітря) для оздоровлення і загартування організму; Ф-е виховання — виховання з метою зміцнення здоров'я людини й правильного її фізичного розвитку.

Фізостигмін: алкалоїд, що міститься в насінні фізостигми. В медицині застосовують саліциловокислу сіль Ф. при очних і деяких нервово-м'язових захворюваннях. Інша назва — езерин.

Фізостигма: дерев'яниста ліана родини бобових; росте в тропічних лісах Західної Африки. В насінні міститься алкалоїд — фізостигмін. Інша назва — калабарські боби.

Фікобіліни: органічні пігменти; похідні порфіринів. Входять до складу хромопротеїдів синьо-зелених і червоних водоростей. До Ф. належать фікоеритрин і фікоціан.

Фікоеритрин: червоний пігмент червоних і деяких синьо-зелених водоростей. Завдяки Ф., який поглинає жовте, зелене й синє проміння, водорості можуть здійснювати фотосинтез у товщі води.

Фікологія: заст. Наука про водорості.

Фікоміцети: клас нижчих грибів. Поширені по всій земній кулі. Ф. поділяють на два підкласи — зигоміцети і ооміцети. Ф. — водяні та наземні сапрофіти, деякі види — паразити рослин і тварин (здебільшого комах).

Фікоціан: синій пігмент синьо-зелених і деяких червоних водоростей.

Фікс: 1. Встановлена ціна на товари. 2. Точно визначена сума винагороди.

Фіксаж: 1. Водний розчин (переважно гіпосульфіту), яким промивають негатив або позитив, щоб закріпити (фіксувати) одержане зображення. 2. Те саме, що й фіксатив.

Фіксатив: розчин безбарвної смоли в ефірі, спирті або бензині, що служить для закріплення малюнків, виконаних легкосипкими матеріалами (олівцем, вуглем тощо).

Фіксатор: 1. Деталь або пристрій, яким закріплюють у певному положенні частини машин або механізмів. 2. біол. Спеціальна речовина для обробки біологічних об'єктів, щоб зберегти морфологічну будову й хімічний склад їх при гістологічних або цитологічних дослідженнях.

Фіксатуар: помада для волосся.

Фіксація: 1. Запис, реєстрація, встановлення чого-небудь; зосередження уваги на чомусь. 2. Закріплення чого-небудь у певному положенні. 3. Обробка фотоплівки фіксажем.

Фіксувати: 1. Установлювати, закріплювати що-небудь у певному положенні. 2. Відзначаючи, виділяти, закріплювати що-небудь у свідомості, в пам'яті, у викладі тощо, карбувати, зафіксовувати. 3. Зосереджувати на чомусь, спрямовувати на щось (погляд, увагу тощо). 4. Записувати, реєструвати. 5. Визнавати, встановлювати що-небудь.

Фіктивний: той, що є фікцією, вигаданий, недійсний, мнимий; Ф. капітал — капітал у вигляді цінних паперів (акцій, облігацій тощо), які не мають власної вартості, але дають право на певний доход.

Фікус: рід деревних, кущових і ліанових рослин родини шовковицевих. Поширені переважно в тропіках і субтропіках обох півкуль. В Україні один вид — інжир, що його культивують як плодове дерево. Ф. вирощують у кімнатах як декоративні.

Фікх: комплекс соціальних норм і правил поведінки мусульман, що базуються на Корані, сунні, погодженій думці авторитетних осіб і раціоналістичних судженнях.

Фікціоналізм: сучасна ідеалістична філософська концепція, за якою наше уявлення про світ є сукупністю ілюзій, фікцій.

Філіація: зв'язок, наступність; розвиток чого-небудь як наступність попереднього, в прямій залежності зв'язку.

Філігранний: 1. Сплетений дрібною мережаною сіткою. 2. Ф. папір — папір з прозорим візерунком. 3. перен. Старанний, той, що відзначається найтоншою роботою, майстерністю або потребує уваги до напдрібніших деталей.

Філігранологія: спеціальна історична наукова дисципліна, що вивчає історію паперу та водяних знаків на ньому.

Філігрань: 1. Тонкий кручений золотий, срібний, мідний і т. ін. дріт, зігнутий у складний мереживний узор; ювелірний виріб з таким узором, узорами. 2. Предмети, посуд з таким узором, узорами. 3. Водяний знак на папері.

Філіокве: одне з положень християнського вчення у латинському формулюванні, що стосується походження Святого Духа, і буквально означає «і від Сина». Воно прийняте в католицькій та більшості протестантських церков, але відкидається православною церквою й досі є однією з ключових причин розколу християнства.

Філіппіка: гнівна викривальна промова, виступи проти кого-небудь, чого-небудь. Від імені македонського царя Філіппа, проти якого виступав з промовами давньогрецький політичний діяч Демосфен (4 ст. дон. е.).

Філірувати: при співі та грі на деяких музичних інструментах — тягти звук, поступово його посилюючи, а потім так само ослаблюючи.

Філістер: самовдоволена, обмежена людина з міщанським світоглядом і святенницькою поведінкою; міщанин, обиватель.

Філістерство: поведінка філістера, обивательська відсталість, святенництво, косність.

Філіт: метаморфічна сланцювата гірська порода, що складається переважно з слюди та кварцу з домішками хлориту, альбіту тощо. Використовують у парфюмерії, промисловості будівельних матеріалів.

Філія: місцеве відділення якої-небудь установи, підприємства, організації тощо; агентство, відділок, філіал.

Філа: родова одиниця, рівна племені в Стародавній Греції, пізніше територіальна одиниця.

Філант: комаха родини сфекоїдних ос. Поширена в Європі, Північній Африці і Середній Азії. Завдає великої шкоди бджільництву, живиться нектаром (медом) бджіл, яких вбиває. Інша назва — бджолиний вовк.

Філантроп: той, хто займається філантропією, благодійник.

Філантропія: заступництво, матеріальна допомога, яку подають заможніші верстви населення біднішим; благодійність.

Філармонія: 1. Установа або товариство, що займається організацією концертів і пропагандою музичного мистецтва. 2. Будинок, приміщення, в якому відбуваються концерти, організовані цією установою.

Філателія: колекціонування й вивчення поштових і гербових марок, конвертів і листівок з марками та штампами, а також інших засобів оплати поштової кореспонденції різних країн.

Філе (1): 1. М'ясо найвищого сорту із середньої частини хребта туші; філей, полядвиця. 2. Поздовжні половинки рибної тушки, очищеної від нутрощів, плавців і луски; звичайно спресовані і заморожені.

Філе (2): 1. Ажурне в'язання; виріб, вив'язаний таким способом. 2. Вишивка на сітчастій тканині; мереживо.

Філер (1): розмінна монета Угорщини, яка була в обігу з 1892 по 1999 рік. У різний час була сотою частиною австро-угорської крони, угорської крони, пенге та форинта.

Філер (2): заст. сищик, агент таємної поліції, нишпорка, агент з таємного збору інформації.

Філер (3): 1. Частина фільму (статті, музичного альбому), не пов'язана з основною темою, яка використовується для збільшення тривалості (заповнення певного об'єму). 2. Наповнювач у косметологічних ін'єкціях.

Філет: античний головний убір в культурах Середземного, Леванту і Персії у вигляді вузької смуги тканини чи шкіри.

Філогінія: ніжність по відношенню до жінок, любов та захоплення ними.

Філогенія: те ж саме, що й філогенез.

Філогенез: історичний розвиток як окремих видів і систематичних груп організмів, так і органічного світу в цілому. Ф. взаємозв'язаний з онтогенезом.

Філогенетика: розділ генетики, що вивчає перебудову генетичного матеріалу в філогенезі.

Філодендрон: рід кущових, деревних і ліанових рослин родини ароїдних. Поширені в тропічній Америці. В Україні культивують як декоративні.

Філокактус: багаторічна тропічна рослина родини кактусових з короткими листкоподібними стеблами, на кінці яких під час цвітіння з'являються великі гарні квіти.

Філокартія: колекціонування листівок.

Філокладій: листовидно розширена гілка, що виконує функції листків.

Філоксера: сисна комаха родини хермесових. Шкідник винограду. Батьківщина — Америка. Поширена в Європі та Азії.

Філологія: 1. Сукупність наук, що вивчають мову й літературу якогось народу; мова та література. 2. Факультет вузу, де вивчають ці науки.

Філософ: 1. Фахівець з філософії; мислитель, що розробляє світоглядні питання. 2. перен. Спокійна, розсудлива людина, що не зважає на життєві невдачі.

Філософія історії: філософське узагальнення історії людства, конкретної країни чи епохи в термінах загальних законів історичного процесу.

Філософія: 1. Наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. 2. Теоретичні, методологічні принципи, що лежать в основі якої-небудь науки, галузі знань і т. ін. 3. перен. Абстрактні міркування стосовно чогось. 4. розм. Філософський факультет університету. 5. заст., розм. Середній з трьох класів (риторика, філософія, богослов'я) духовної семінарії.

Філософема: 1. Філософське питання, філософська проблема. 2. Думки, вислів якогось філософа.

Філософський: 1. Властивий філософії, належний до неї. 2. Той, що містить глибоку ідею, світоглядну концепцію. 3. Теоретичний, абстрактний, глибокодумний. 4. Властивий філософу, незворушний. 5. Ф. камінь — за уявленнями алхіміків фантастична речовина, яка нібито здатна перетворювати неблагородні метали на благородні, зцілювати всі хвороби, повертати молодість.

Філофора: рід червоних водоростей. Поширені у морях теплих і помірних зон. 3 Ф. добувають агар.

Філохінон: вітамін К, потрібний для нормального зсідання крові. В організмі бере участь у синтезі протромбіну в печінці. Міститься в зелених частинах рослин. Аналогом Ф. є синтетичний препарат вікасол.

Філс: дрібна розмінна монета: Іраку, 1/100 іракського динара; Іорданії, 1/100 іорданського динара та інших країн.

Філуменія: колекціонування сірникових коробок і етикеток.

Фільварок: відокремлене поселення-господарство, що належить одному власникові; хутір, виселок.

Фільдекос: кручена бавовняна пряжа, схожа на шовкову. 3 Ф. виготовляють трикотажні вироби.

Фільдеперс: пряжа, подібна до фільдекосу. Використовують для виготовлення трикотажних виробів.

Фільєр: інструмент (волока з каліброваним отвором) волочильних станів, крізь який протягують дріт, прутки, труби тощо.

Фільєра: пристрій (ковпачок або диск з каліброваними отворами) в прядильних машинах, крізь який продавлюють розчини чи розплави, утворюючи штучні нитки, штапельні волокна.

Фільм: 1. Твір кіномистецтва, кінокартина, кіно, картина, стрічка, кінострічка. 2. Тонка прозора плівка з нанесеним на неї світлочутливим шаром, яку використовували для фотографічного й кінематографічного знімання.

Фільмокопія: копія фільму, призначена для демонстрування.

Фільмоскоп: апарат для демонстрування нерухомих зображень діафільму.

Фільмостат: металева шафа, де зберігають ролики (рулони) фільмів.

Фільмотайп: фотонабірна машина з ручною установкою шрифтового шаблону (плівка завдовжки до ЗО м) і фотоматеріалу.

Фільмотека: 1. Зібрання фільмів. 2. Приміщення, де зберігають фільми. 3. Заклад, що збирає, зберігає й видає (для повторного демонстрування) фільми.

Фільмофон: апарат, що записує звук на кіноплівку і відтворює його.

Фільмпак: світлонепроникна коробка з негативною фотоплівкою.

Фільтр: пристрій або речовина для розділення чого-небудь, напр., рідини (газу) і завислих у ній твердих домішок, розділення електромагнітних або звукових хвиль тощо.

Фільтрат: рідина, яка пройшла через фільтр, піддана фільтрації.

Фільтрація: проціджування, просочування рідин і газів через порувату перегородку (середовище).

Фільтрпрес: апарат (рами і плита з фільтруючим матеріалом), в якому рідину, перемішувану під тиском, очищають від домішок.

Фільтрувальний: придатний для фільтрації, той, що належить до фільтрації. Ф. папір — непроклеєний чистий волокнистий папір для відокремлення завислих твердих частинок від рідини.

Фільц: 1. Повстеподібна застилка, утворена на поверхні суконних тканин при валянні. 2. Застаріла назва технічних сортів повсті для прокладок у машинобудуванні.

Філяріози: глистяні захворювання, спричинювані круглими червами філяріями, що паразитують у людини і ряду хребетних тварин. Характеризуються набряками шкіри, утворенням вузлів під шкірою, ураженням очей тощо. Переносниками є комарі, мошки, гедзі.

Фіміам: 1. Ладан; запашна речовина для обкурювання, а також ароматичний дим, що виникає при спалюванні цієї речовини. 2. перен. Курити фіміам — вихваляти, лестити.

Фімоз: мед. патологічна вузькість отвору крайньої плоті, через який виходить головка пенісу.

Фінік: 1. Дерево родини пальмових із солодкими поживними плодами. 2. Плід цього дерева з червоно-брунатною шкірочкою та соковитим нудно-солодким м'якушем.

Фініметр: манометр із шкалою , що показує тиск і кількість газу в кисневих та інших балонах.

Фінітизм: ідеалістична філософська концепція, яка заперечує об'єктивно-реальний зміст категорії безконечного, виходячи з того, що людина в досвіді завжди має справу тільки з конечними речами.

Фініфть: емаль для покриття металевих виробів і накладання узору на фарфор.

Фініш: 1. Заключна, вирішальна частина спортивних змагань на швидкість і витривалість. 2. Кінцевий пункт дистанції в спортивних змаганнях. 3. Певна відстань перед кінцевим пунктом спортивного змагання.

Фінішер: 1. Машина для ущільнення та обробки цементно-бетонного покриття дороги, аеродрому тощо. 2. Той, хто подає сигнал на льотному полі про закінчення польоту.

Фінал: 1. Закінчення, завершення якоїсь справи, події, явища; кінець, підсумок. 2. Завершальна частина музичного або театрального твору, конструктивно виділена й призначена для великого ансамблю. 3. Завершальна частина спортивного змагання, на якій виявляються переможці.

Фінальний: заключний, кінцевий.

Фінанси: 1. Система грошових відносин у тій чи іншій державі, а також сукупність усіх грошових коштів, що є в розпорядженні держави; фінансова система. 2. розм. Гроші, грошові справи, кошти, фонди.

Фінвал: вид беззубих китів. Поширені від Арктики до Антарктики. Об'єкт промислу. Інша назва — оселедцевий кит.

Фінгеринг: сексуальна практика, яка представляє собою введення декількох пальців у вагіну або анус для досягнення статевого збудження та статевої стимуляції.

Фінка: одна з личинкових стадій розвитку багатьох стьожкових червів. Ф. містяться в різних органах людини й тварин — проміжних хазяїв стьожкових червів. Спричинюють тяжкі захворювання — фіноз, ехінококоз, цистицеркоз тощо.

Фіноз: захворювання людини й тварин, спричинюване личинками стьожкових червів — фінками.

Фінт: спорт, обманний рух, удаваний випад.

Фіорд: довга й вузька морська затока переважно з високими стрімкими берегами, яка, як правило, тягнеться далеко усередину узбережжя. Разом зі шхерами входять у групу інгресійних берегів.

Фіоритура: орнаментальні пасажі, що прикрашають мелодію.

Фірма: 1. Торговельне або промислове підприємство, що користується правом юридичної особи, під маркою якої продаються товари або випускаються вироби; компанія, діло, бізнес. 2. Об'єднання однорідних або суміжних підприємств. 3. перен. Ім'я або назва для прикриття чого-небудь.

Фірман (1): візник.

Фірман (2): у деяких мусульманських країнах указ султана, шаха тощо.

Фірмацит: прозоре кварцове скло.

Фірн: зернистий лід, що складається з пов'язаних між собою крижинок.

Фісгармонія: язичковий пневматичний клавішний музичний інструмент, за формою схожий на піаніно. Інша назва — гармоніум.

Фіск: 1. У Стародавньому Римі — військова каса, орган управління імператорськими помістями і конфіскованим майном, а також загальнодержавний фінансовий і податковий центр. 2. В юридичній літературі — державна казна.

Фіскал: 1. З 18 ст. — урядовець, що наглядав за діяльністю адміністративних установ і осіб з метою виявлення порушень законів та інтересів державної скарбниці — фіску; агент, шпиг. 2. перен., розм. Донощик, наклепник, викажчик, сексот, стукач.

Фіскальний: урядовий. Ф. марка — квитанція про отримання грошових коштів від населення і юридичних осіб у державну чи місцеву казну. Ф. політика — один з основних методів втручання держави в економіку шляхом контролю за податками, державними закупівлями товарів і послуг і т. п. Ф. рік — період, на який встановлюється бюджет.

Фістинг: сексуальна практика, яка представляє собою введення кулака однієї або двох рук у вагіну або анус.

Фістула: 1. Стара назва одноствольних, а пізніше й багатоствольних флейт. 2. Те саме, що й фальцет. 3. Неприродний канал або отвір, що сполучає якусь порожнину, орган чи патологічне вогнище в тканинах людини або тварин з поверхнею тіла або з якимось органом.

Фітинг: фасонна деталь (муфта, трійник, ніпель тощо), якою з'єднують (на різьбі) труби.

Фітна: 1. Те, що відволікає від істини. 2. Громадянська війна в епоху Арабського халіфату.

Фітнес: 1. Загальна фізична підготовленість організму людини. 2. біол. індивідуальна досконалість особини, що виражається в успіху передачі генетичної інформації нащадкам. 3. Оздоровча методика, що дозволяє змінити форми тіла, його вагу і надовго закріпити досягнутий результат.

Фіто...: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "рослина".

Фітобентос: сукупність рослин, що зростають на дні неглибоких водойм. До Ф. входять квіткові рослини, небагато видів папоротеподібних, деякі мохи, гриби й водорості.

Фітогельмінтологія: розділ гельмінтології, який вивчає хвороби рослин, що їх спричинюють паразитичні нематоди.

Фітогеографія: розділ ботанічної географії, що вивчає поширення рослин та їхніх угруповань на земній кулі.

Фітогормони: фізіологічно активні речовини, що утворюються в рослинах у дуже малих кількостях. У певних концентраціях регулюють ріст, збільшують укорінення рослин тощо. До Ф. належать ауксини, вітаміни, цитокініни, гібереліни і гормони гальмівної дії.

Фітоклімат: атмосферні умови в певному рослинному середовищі (травостої, кроні дерева тощо).

Фітоморфози: викопні утвори, що нагадують залишки рослин, але своїм походженням зобов'язані тваринним організмам чи фізико-хімічним процесам. Інша назва — фукоїди.

Фітономус: жук, родини довгоносиків, шкідник сільськогосподарських культур. В Україні трапляється на посівах люцерни, головним чином у степовій зоні. Інша назва — листовий люцерновий довгоносик.

Фітонциди: бактерицидні речовини, що утворюються багатьма вищими рослинами (цибуля, часник, хрін, цитрусові тощо). Застосовують для лікування трихомонозу, дизентерії, інфікованих ран і опіків тощо.

Фітопалеонтологія: те саме, що й палеоботаніка.

Фітопатологія: наука про хвороби рослин, спричинені грибками, бактеріями й вірусами, і про заходи профілактики та боротьби з ними.

Фітопланктон: сукупність рослин, переважно водоростей, що вільно плавають у товщі прісних або морських водойм.

Фітостерини: органічні речовини з групи стероїдів — стерини рослинного походження. Практичне застосування дістали ергостерин і стигмастерин.

Фітотерапія: лікування лікарськими рослинами.

Фітотрон: споруда, в якій моделюють кліматичні умови. Використовують у науковій роботі для вивчення реагування рослин на зміну умов середовища, прискореного розмноження селекційного матеріалу та створення посухостійких, зимостійких форм рослин.

Фітофаги: тварини, які живляться рослинною їжею.

Фітофенологія: розділ фенології, що вивчає сезонні явища в житті рослин, фази їх розвитку і зв'язок цих явищ із сучасними й минулими умовами життя рослин.

Фітофтороз: хвороба рослин, спричинювана грибами роду фітофтора. Найбільшої шкоди від Ф. зазнають картопля, помідори та інші пасльонові. На листках, стеблах і бульбах з'являються бурі плями, знизу на листках — сірий наліт.

Фітоценоз: історично складена сукупність видів рослин, що існує на території з більш-менш однотипними кліматичними, грунтовими та іншими умовами. Характеризується певним видовим складом, структурою та взаємодією рослин між собою і з зовнішнім середовищем.

Фітоценологія: те саме, що й геоботаніка.

Фітоценотипи: сукупність видів рослин, що займають однакове найбільш стійке й типове для них положення в рослинних угрупованнях (фітоценозах).

Фіумари: невеликі річки в країнах Середземномор'я, які влітку пересихають, а в період зимових дощів стають повноводними.

Фішинг: інтернет-щахрайство з метою виманювання у користувачів мережі персональних даних (паролів, логінів, ідентифікаційних номерів, номерів кредитних карт і т. п.).

Флавони: органічні гетероциклічні сполуки, більшість Ф. — жовті тверді речовини. Застосовують як барвники.

Флагеланти: релігійні аскети-фанатики, що проповідують публічне самобичування заради "спокутування гріхів".

Флагелантство: релігійний рух, послідовники якого проповідували сувору аскезу, а в якості одного з засобів умертвіння плоті практикували самокатування спеціальними батогами з вузлами і металевими шипами; виник у XIII ст.

Флагелати: одноклітинні та колоніальні організми, що мають джгутики, за допомогою яких рухаються. Ф. властиві риси як тваринних, так і рослинних організмів. Живуть у воді або паразитують в організмі людини й тварин. Інші назви — джгутикові, джгутиконосці.

Флагеляція: 1. Покарання у вигляді нанесення ударів батогом чи лозиною. 2. Психо-еротична практика, яка полягає в нанесенні домінуючим партнером ударів за допомогою різних довгих і гнучких предметів (таких як батіг).

Флагман: 1. Командувач великого з'єднання бойових кораблів, що має право підняти прапор на кораблі, на якому перебуває. 2. Головний (ведучий) корабель (літак), де перебуває командир ескадри, загону, з'єднання кораблів (літаків) або флоту. 3. перен. Про що-небудь велике, головне, ведуче серед подібних.

Флагшток: древко для підіймання прапора.

Флаєр: невелика рекламна або інформаційна листівка, яка використовується як роздатковий матеріал.

Флажолет: 1. Старовинний музичний духовий інструмент на зразок флейти. 2. М'який звук свистячого тембру, який отримують на струнних інструментах легким доторканням пальця до певних точок струни. Висота обертону залежить від точки ділення струни. 3. Старовинна назва малої флейти.

Фламберг: дво- або півтораручний колюче-рублячий меч з клинком хвилястої форми у перших двох третинах гарди. Мали у довжину до півтора метра і вагу до 4 кг. Були поширені у Німеччині та Швейцарії в XV—XVII ст.

Фламінго: тропічний водяний птах з ніжно-рожевим оперенням, з дуже довгою вигнутою шиєю й довгими ногами.

Фланг: лівий або правий край лави, військового строю, бойового чи похідного порядку, оперативного розташування військ.

Фланель: м'яка вовняна чи бавовняна ворсиста тканина полотняного або саржевого переплетення, зазвичай з пухнастим рідким начосом.

Фланець: з'єднувальна частина (переважно диск з отворами для болтів) трубопроводів, резервуарів, валів тощо.

Фланірувати: прогулюватись, блукати без мети, проходжуватись на дозвіллі.

Фланк: перпендикулярна лінії фронту невелика прямолінійна дільниця фортечної огорожі або польового укріплення, призначена для обстрілу підступів до даного укріплення.

Фланкування: 1. Ведення вогню вздовж лінії фронту у фланг бойових порядків ворога, що рухається. 2. Прикриття підступів з боку ворога до позиції, що обороняється вогнем з флангів. 3. Бойові прийоми списом, що їх виконували кавалеристи під час рукопашного бою.

Флаперси: молоді жінки 1920-х років, які відзначались ліберальними поглядами на соціальні та етичні норми. Для них були характерними зневага до прийнятної поведінки — короткі спідниці, коротке стрижене волосся, надмірне використання макіяжу, невимушене ставлення до сексу, куріння, водіння авто, захоплення джазом.

Флат: друкарський папір окремими аркушами, не в рулонах.

Флатер: самодовільні (спонтанні) небезпечні вібрації крила або хвостового оперення літака, що виникають під час польоту.

Флатовий: той, що стосується флату; Ф. папір — друкарський папір в аркушах, на відміну від рулонного; Ф-а машина — друкарська машина, де використовують такий папір.

Флебіт: запалення вени. Спричиняється бактеріями з групи коків — стафілококами або стрептококами.

Флебограма: крива запису пульсових коливань вен у людини й тварин.

Флеболіт: венозний камінь, що утворюється при тромбофлебіті внаслідок проростання тромба сполучною тканиною і відкладання в ньому солей вапняку.

Флебологія: розділ медицини, який займається вивченням хвороб вен та лікуванням їх.

Флеботомуси: те саме, що й москіти.

Флегма: 1. Незворушний спокій, що межує з байдужістю, холоднокровністю; апатичність, апатія, інертність. 2. спец. Згущена маса, що залишається після фракційної перегонки рідкої суміші в перегінному апараті.

Флегматизація: додавання до ракетного палива речовин, які зменшують чутливість твердого палива до зовнішніх імпульсів або підвищують стабільність (флегматизацію) рідкого палива.

Флегматик: людина з сильним, врівноваженим, але інертним типом вищої нервової діяльності.

Флегматичний: 1. Який характеризується повільністю, спокоєм, урівноваженістю, слабким виявленням емоцій (про нервову організацію, темперамент). 2. Який відзначається флегматизмом.

Флегмона: гостре розлите гнійне запалення сполучної тканини. Виникає при потраплянні гнійних мікробів безпосередньо в тканину або через кров та лімфу.

Флейм: навмисно ворожий обмін думками і судженнями між віртуальними співбесідниками; спір заради спору.

Флейта: духовий музичний інструмент високого регістру у вигляді дерев'яної трубки з циліндричним або конічним каналом.

Флексатон: язичковий ударний музичний інструмент.

Флексія: спосіб утворення граматичних форм слів шляхом зміни їхніх закінчень або звуків основи; змінне при відмінюванні або дієвідмінюванні закінчення слова.

Флексор: м'яз, що згинає суглоб; згинач.

Флексура: 1. Крутий вигин верств гірських порід. 2. мед. Кривизна кишки.

Флективний: той, що стосується флексії, утворює форми додаванням флексії, Ф-і мови — один з основних типів мов світу за морфологічною класифікацією; відзначаються наявністю флексії.

Флективність: ознака мови, у якій форми слів творяться за допомогою флексій.

Флер: 1. Тонка, прозора, звичайно шовкова тканина. 2. перен. Напівпрозорий покрив, серпанок.

Флердоранж: 1. Білі квітки померанцевого дерева. В деяких країнах є однією з деталей весільного вбрання нареченої. 2. Напій, настояний на таких квітах.

Флеш (1): старовинне польове, рідше довгочасне укріплення з двох фасів, які утворювали тупий кут, звернений вершиною до ворога.

Флеш (2): 1. У картярських іграх — випадково показана карта. 2. Флеш-пам'ять — різновид напівпровідникової технології електричним чином перепрограмовуваної комп'ютерної пам'яті. Принцип роботи заснований на зміні та реєстрації електричного заряду в ізольованій області напівпровідникової структури. 3. Програмна платформа для створення веб-додатків і мультимедійних презентацій.

Флеш (3): 1. У грі в покер — всі карти однієї масті, зібрані у одного гравця; масть. 2. Серія з трьох і більше воріт для слалома, встановлених одні за одними на схилі. 3. Брунька чайного куща із двома сусідніми, наймолодшими листками (чайний трилистник). Чай, вироблений з Ф., вважається стандартним по якості чаєм.

Флешбек: у кінематографії — відхилення від оповідання в минуле; ретроспектива.

Флешета: особливий тип авіаційної зброї початку XX століття у вигляді металевої стріли довжиною 12-15 см, яку скидали з бриючого польоту над скупченнями супротивника.

Флешмоб: заздалегідь спланована масова акція, учасники якої виконують в громадському місці заздалегідь визначені попереднім сценарієм дії.

Флібустьєри: 1. В 17 — на початку 18 ст. об'єднані в особливі організації пірати й контрабандисти (головним чином французи, голландці та англійці), що діяли переважно у Вест-Індії, яка була під владою Іспанії. 2. У 19 ст. північноамериканські авантюристи, що чинили грабіжницькі напади на країни Південної і Центральної Америки. 3. перен. у США — особи, що влаштовують обструкцію в конгресі.

Флігель: житлова бічна прибудова до головного будинку або будиночок у дворі головного будинку; прибудова, прибудівка.

Флінтглас: оптичне скло, що містить значну кількість окису свинцю (до 65%). Відзначається великим показником заломлення й прозорістю.

Флірт: несерйозна любовна гра, залицяння, кокетування.

Фліш: потужні верстви морських відкладів з мергелів, аргілітів, вапнякових пісковиків тощо, які переверстовуються між собою в певній послідовності.

Флобафени: органічні речовини, які містяться в корі і в плодах рослин.

Флогістон: за уявленнями хіміків 18 ст., особлива невагома речовина — "вогняна матерія", що нібито міститься в усіх здатних горіти речовинах. У кінці 18 ст. помилкову флогістонну теорію замінила наукова — киснева теорія горіння.

Флогопіт: мінерал класу силікатів, жовтуватого, коричневого, зеленуватого кольору. Використовують як електроізоляційний матеріал.

Флоема: сукупність рослинних тканин, по яких пересуваються органічні речовини від листків до коренів. Складається з провідних, т. зв. ситовидних трубок і луб'яних волокон. Інша назва — луб.

Флокени: дефекти внутрішньої будови сталі у вигляді тонких звивистих тріщин.

Флокс: рід одно- і багаторічних трав'янистих чи напівкущових рослин родини синюхових. Поширені в Північній Америці, один вид — у Сибіру. Культивують як декоративні.

Флокули: світлі й темні утворення (плями), які спостерігаються на Сонці в монохроматичному світлі певної довжини хвилі, напр., у променях кальцію або водню.

Фломастер: різновид ручки для малювання широкими соковитими лініями, що має стрижень з фетру або повсті, насичений тушшю або чорнилом. Торгова марка компанії Cushman and Denison Mfg. Co. (США).

Флора: 1. У давньогрецькій міфології богиня квітів, весни, а також веселощів. 2. Історично складена сукупність видів рослин, що населяють певну територію або населяли її в минулі геологічні часи. 3. Ф. кишкова — сукупність бактеріальних видів, що населяють кишечник.

Флореаль: восьмий місяць (з 20 — 21 квітня по 19 — 20 травня) революційного республіканського календаря, що діяв у Франції в 1793-1805 рр.

Флоридин: глини з домішками окисів кальцію, магнію та лугів. Використовують для очищення нафтопродуктів та при гідрогенізації жирів. Від назви п-ова Флоріда, США. Інша назва — флоридинові глини.

Флоризм: мистецтво комбінованого засушування рослин для створення картин.

Флорин: 1. Старовинна флорентійська, а згодом і інших держав, золота й срібна монета. 2. Колишня англійська монета у два шилінги. 3. Грошова одиниця Нідерландів (голландський гульден), поділяється на 100 центів.

Флористика: розділ ботаніки, предметом якого є вивчення та систематичний опис усіх видів рослин, що ростуть у певній країні, області, районі і становлять флору даної території.

Флористичний: той, що стосується флористики; Ф-е районування земної кулі — один з методів поділу рослинного покриву суші на природні одиниці.

Флороглюцин: органічна сполука, трьохатомний фенол, безбарвні або жовтуваті кристали. Ф. — чутливий реактив для визначення домішки деревної маси до паперу.

Флортимберс: нижня частина шпангоута на дерев'яному судні.

Флот: 1. Сукупність суден однакового призначення (напр., військово-морський Ф., промисловий Ф., торговельний Ф.). 2. Повітряний Ф. — сукупність літальних апаратів певної держави. До його складу входять літаки, вертольоти тощо.

Флотація: відокремлення корисних копалин від порожніх порід, що грунтується на спливанні частинок корисної копалини на поверхню разом з бульбашками повітря.

Флотилія: 1. З'єднання військових суден, оперативне об'єднання сил військово-морського або річкового флоту. 2. Тактичне з'єднання есмінців, підводних човнів, тральщиків у флотах Англії, США та деяких інших країнах. 3. З'єднання промислових, експедиційних або спортивних країн.

Флуд: велике за розмірами повідомлення у форумах і чатах, яке не несе ніякого змістовного навантаження; флудер — особа, що поширює Ф.

Флуєр: духовий музичний інструмент, вид повздовжньої відкритої флейти. Довжиною 25 — 35 см з двома групами по 3 ігрових отвори. Подвійний Ф. — два дерев'яних Ф. (один з шістьма, інший — з чотирма отворами), з'єднаних разом, що дозволяє виконувати двоголосі мелодії. Поширений у Молдавії та балканських країнах.

Флуктуація: 1. Випадкове відхилення якоїсь величини від її середнього значення. 2. мед. Коливання при доторкуванні; симптом наявності рідини в порожнині або тканинах з м'якими або пружно-еластичними стінками.

Флуоресценція: короткочасне свічення деяких речовин після припинення освітлювання їх, один з різновидів люмінесценції. Від назви мінералу флюориту.

Флуорографія: фотографування зображення з екранів, що флуоресціюють. Застосовують у медицині як метод діагностичного розпізнавання захворювань деяких внутрішніх органів людини.

Флуорометр: 1. Прилад для вимірювання тривалості флуоресценції. 2. Пристрій для визначення інтенсивності люмінесценції.

Флуороскоп: найпростіший прилад для спостереження люмінесценції. Застосовують для люмінесцентного аналізу в різних галузях техніки і в медицині.

Флювіогляціальний: зумовлений дією талих льодовикових вод; Ф-і відклади — глинисті та галечно-піщані відклади, винесені талими льодовиковими водами; Ф-і рівнини — рівнини, складені з матеріалу, перенесеного водними потоками під час танення льодовиків.

Флюгельгорн: духовий музичний інструмент.

Флюґер: 1. Пристрій у формі прапорця, пластинки, стріли і т. ін., що обертається на стрижні і служить для визначення напрямку вітру, а при ускладненій будові — і швидкості вітру; погодник, млинок. 2. У давнину — прапорець на списі. 3. перен. Про нестійку людину, яка часто міняє свої погляди, рішення, ставлення до когось.

Флюїд: 1. Рідина або газоподібна речовина, що виділяється з магматичного джерела. 2. Уявна невагома рідина, якою до 18 ст. пояснювали теплові, електричні й оптичні явища, а також горіння. 3. За містичними уявленнями спіритів — якийсь "психічний струм", що його нібито відсилає людина.

Флюктуючий: хиткий, швидкоплинний, мінливий; Ф-а увага — у психології ковзна увага, що швидко переходить з об'єкта на об'єкт.

Флюоресценція: короткочасне свічення деяких речовин після припинення освітлювання їх, один з різновидів люмінесценції. Від назви мінералу флюориту. Інша назва — флуоресценція.

Флюорит: мінерал класу фторидів, жовтий, фіолетовий, зелений, іноді безбарвний, прозорий. Використовують в оптиці, металургії, хімічній промисловості.

Флюорографія: фотографування зображення з екранів, що флуоресціюють. Застосовують у медицині як метод діагностичного розпізнавання захворювань деяких внутрішніх органів людини. Інша назва — флуорографія.

Флюороз: хронічне захворювання людини, спричинюване тривалим діянням на організм сполук фтору. Спостерігається у місцевостях з підвищеним вмістом фтору у питній воді, а також як професійне отруєння.

Флюороскоп: найпростіший прилад для спостереження люмінесценції. Застосовують для люмінесцентного аналізу в різних галузях техніки і в медицині. Інша назва — флуороскоп.

Флюси: 1. Речовини, які додаються до вихідних матеріалів під час плавлення металів для регулювання складу шлаку, плавень. 2. Речовини, які наносять на поверхню з'єднуваних частин під час паяння, зварювання і т. ін. для видалення утворюваних окислів та забруднень при автоматичному зварюванні. 3. мед. Гнійне захворювання порожнини рота; періостит.

Флютбет: штучна підводна основа гребель та інших гідротехнічних споруд.

Фляєр: кінь, який досяг (на скачках або бігах) найвищої швидкості на коротких дистанціях.

Фоб: вид зовнішньоторговельної угоди, пов'язаної з морським перевезенням товарів, коли продавець зобов'язаний за власний рахунок доставити вантаж на судно, після чого всі витрати, в т. ч. на морське страхування, покладаються на покупця.

Фобія: 1. Нав'язливий, непереборний страх при деяких психічних захворюваннях, іноді при перевтомі, після психічного зворушення. 2. Неприязнь, ненависть до кого-небудь, чого-небудь.

Фогт: 1. У Німеччині та Швейцарії — чиновник, намісник імператора, він же суддя; війт. З XI століття посада Ф. перетворюється у спадкоємний феод. 2. У Західній Європі — васал єпископа, цивільна особа, наділена судовими, адміністративними і фіскальними функціями.

Фойє: приміщення в театрі, кінотеатрі, будинку культури і т. ін. біля глядачевого залу, призначене для перебування глядачів перед початком вистави, сеансу та для відпочинку під час перерви, антракту.

Фок-рея: нижня рея на передній щоглі.

Фок: нижнє пряме вітрило на передній щоглі корабля.

Фокальний: фокусний, той, що належить до фокусу: Ф-а площина — площина, на якій розміщений фокус пучка променів, який виходить із світної точки і відбивається від сферичного дзеркала або заломлюється в лінзі.

Фокстер'єр: порода мисливських собак групи тер'єрів.

Фокстрот: парний танець американського походження.

Фокус (1): 1. Точка, в якій збираються промені, відбиті сферичним дзеркалом або заломлені лінзою. 2. Точка, відношення віддалей якої від будь-якої точки на еліпсі, гіперболі, параболі до віддалі її від певної прямої (директриси) є сталою величиною. 3. Вогнище хворобливого процесу в організмі. 4. Ф. вимовний — місце утворення мовного звуку. 5. Центр, осередок чого-небудь (напр., землетрусу).

Фокус (2): 1. Спритний прийом, трюк, що вражає глядачів своєю уявною надприродністю, грунтується на обмані зору завдяки вправності і швидкості рухів виконавця, а також на спеціальних пристосуваннях і маловідомих хімічних та фізичних явищах. 2. Подія, вчинок, дія і т. ін., що привертають увагу своєю незвичайністю, несподіваністю.

Фокус-група: якісний метод дослідження, групове інтерв'ю організоване у вигляді розмови кількох респондентів, зазвичай 6-12 осіб, на задану тему. На відміну від класичних інтрев'ю комунікація відбувається переважно між самими респондентами, а модератор лише направляє розмову в потрібне русло. Ф.-г. широко використовуються в соціологічних та маркетингових дослідженнях. Метод дозволяє розкрити мотивацію людей, побачити варіанти сприйняття/ставлення до проблеми тощо.

Фокусування: 1. Збирання променів у фокусі оптичної системи. 2. Наведення зображення на різкість при фото- або кінозніманні тощо.

Фол: у баскетболі — персональна помилка; у футболі — груба, небезпечна гра, недозволений прийом, умисний удар противника, поштовх, підніжка тощо.

Фоліант: книга форматом у половину паперового аркуша; взагалі товста книга.

Фолікулін: статевий гормон жінок і самок ссавців. Утворюється в фолікулах яєчника. Застосовують як лікарський препарат при порушенні внутрішньосекреторної функції яєчників, а також при лікуванні раку передміхурової залози. Інша назва — естрон.

Фолікуліт: гнійне запалення устя волосяного мішечка. Спричинюється тертям одягу, розчісуванням і забрудненістю шкіри.

Фолікули: різні утвори, що мають вигляд мішечка або пухирця, в організмі людини й тварин. Розрізняють Ф. яєчника, Ф. щитовидної залози, волосяні Ф.; Ф. називають також найпростіші лімфатичні вузли, розсіяні по кишковому тракту, та скупчення їх.

Фоліо: 1. Книга або журнал, форматом в аркуш або половину аркуша. 2. Права і ліва сторінки в рахункових книгах, що мають той самий порядковий номер.

Фоліс: 1. У Давньому Римі — мішечок для зберігання дрібних грошей. 2. Міра грошей у Давньому Римі — Ф. золота бстановив 72 соліда, Ф. срібла — 15 денаріїв. 3. Римські мідні гроші, з вмістом 2-4% срібла, після грошової реформи 293-296 рр. імператора Діоклетіана. 4. Назва візантійської мідної монети, введеної Анастасієм І (491-518 рр.). Вартість позначалася грецькими літерами: M (= 1 Ф. або 40 нуммій), K (= 1/2 Ф. або 20 нуммій), I (= 1/4 Ф. або 10 нуммій), E (= 1/8 Ф. або 5 нуммій).

Фолія: старовинна португало-іспанська танцювальна пісня.

Фольга: 1. Дуже тонкі блискучі листи або стрічки металів і сплавів, які використовуються для прикраси виробів, пакування харчових продуктів, тютюну, а також для виготовлення конденсаторів, електродів. 2. Матеріал, який використовують в поліграфії для нанесення зображень на оправи книг.

Фолькетинг: однопалатний парламент Данії, що разом з королем здійснює законодавчу владу. До 1953 р. — нижня палата датського парламенту — ригсдагу.

Фольклор: народна творчість.

Фольклористика: наука про фольклор; займається збиранням і дослідженням словесної і музичної народної творчості, вивчає закономірності її розвитку, суспільне, виховне й естетичне значення, жанри, поетику, конкретні твори.

Фомоз: грибна хвороба рослин, яка уражає капусту, ріпак, буряки, моркву, кріп, виноградну лозу тощо.

Фон (1): 1. Основний колір, тон, на якому зроблені малюнок, візерунок, умовний знак і т. ін.; тло, поле. 2. Другий план картини, малюнка, рельєфу, орнаменту музичного твору і т. ін. як частина задуму для певного підкреслення або для виразнішого виділення основного; тло.

Фон (2): 1 . Звукові перешкоди; шум, тріск у телефоні, гучномовці, апараті звукового кіно і т. ін. 2. Одиниця рівня гучності звуку. 3. Природний рівень радіації.

Фон (3): частка перед німецьким прізвищем, що вказує на дворянське походження.

Фонавтограф: перший з відомих звукозаписуючих пристроїв. Запатентований в 1857 році французом Едуардо Леоном Скоттом де Мартінвіллем. Ф. міг лише реєструвати візуальну форму звукових коливань, записуючи їх на голкою на пластинці з закопченого скла; відтворювати записаний звук було неможливо.

Фонастенія: розлад голосу, що супроводиться швидкою стомлюваністю й утрудненням вимови звуків при відсутності або незначних об'єктивних змінах з боку гортані.

Фонація: утворення звуків та вимова їх.

Фонд: 1. Ресурси, запаси, нагромадження держави, підприємства і т. ін.; резерви. 2. Кошти або матеріальні цінності, що мають цільове призначення, використовуються з певною метою. 3. Цінні папери, що дають прибуток у вигляді точно встановленого процента. 4. Організація для надання всебічної допомоги творчим працівникам (письменникам, художникам і т. ін.)

Фондовий: той, що стосується фонду; Ф. капітал — капітал, вкладений в цінні папери (на придбання акцій, облігацій тощо); Ф-а біржа — ринок цінних паперів.

Фонема: найменша звукова одиниця мови, яка служить для творення й розрізнення слів та їхніх форм.

Фонендоскоп: інструмент для вислухування серця й легень з резонатором для підсилення звуків.

Фонетика: 1. Звукова будова мови як єдність її фізіологічного, акустичного та значеннєвого аспектів. 2. Галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови — способи утворення звуків та їх акустичні властивості.

Фонізм: психол. Виникнення слухових уявлень при оптичних, смакових чи інших неакустичних враженнях.

Фоніка: звукова організація поетичної мови; засоби, які надають віршованій мові милозвучності, посилюють її емоційність і виразність.

Фоно...: у складних словах відповідає поняттю "звук".

Фонограма: запис звукових коливань на плівці, платівці тощо.

Фонограф: апарат для записування і відтворення звуків механічним способом.

Фонографічний: той, що стосується фонографа, пов'язаний з записом і відтворенням звуків; Ф-е письмо — звукове письмо на відміну від ідеографічного; літерний запис усної мови.

Фонокардіографія: графічний запис звукових явищ, зумовлених діяльністю серця. Здійснюють за допомогою приладу — фонокардіографа.

Фонологія: лінгв. розділ мовознавства, що вивчає звуки з погляду їхнього значення й функцій у мові.

Фонометр: прилад для суб'єктивного визначення рівня гучності звуку або шуму.

Фонон: квант (частинка, порція) звуку — поняття, подібне до поняття порції світла — фотон.

Фоноскоп: прилад для вивчення фонетичних особливостей мови.

Фонотека: 1. Систематизоване зібрання фонограм. 2. Приміщення, де зберігають фонограми. 3. Установа, що збирає, зберігає й видає фонограми в тимчасове користування.

Фонтан: природне або штучно викликане явище витікання вверх або вбік рідини під дією тиску.

Фонтанж: висока дамська зачіска епохи Людовика XIV (17 ст.) у вигляді пасм волосся заплетених поміж накрохмалених мережив.

Фора: 1. В італійському театрі — вигук схвалення. 2. Пільга, перевага, що її може надавати сильніший гравець слабшому (напр., у шахах).

Форамініфера: назва ряду найпростіших тварин класу саркодових, а також назва самих тварин цього ряду, що поширені в усіх морях і океанах.

Форвакуум: попереднє розрідження (перша стадія), коли утворюють високий вакуум за дві чи більше стадій.

Форвард: 1. Гравець футбольної, хокейної та деяких інших команд, який атакує противника, щоб забити м'яч, шайбу у його ворота. 2. Форвардний контракт — угода між двома сторонами про майбутню поставку предмету контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржею й обов’язкова до виконання для обох сторін зазначеної угоди.

Фордевінд: 1. Курс судна, при якому напрям вітру збігається з напрямом руху. 2. Поворот судна, коли воно проходить лінію вітру кормою. 3. Попутний вітер.

Фордизм: система організації виробництва та його раціоналізації з метою одержання максимального прибутку. Від прізвища американського промисловця Г. Форда, який запровадив її на початку 20 ст.

Форель: спільна назва кількох прісноводних форм риб роду лосось благородний. Поширені в Європі, Малій Азії, Південній Африці, Америці, Австралії.

Форзац: подвійний аркуш паперу, що з'єднує книжку з внутрішньою частиною обкладинки, а також служить для оформлення книжки.

Форинжектор: пристрій для попереднього прискорення елементарних частинок перед впусканням їх у камеру основного прискорювача.

Форинт: грошова одиниця Угорської Народної Республіки, поділяється на 100 філерів.

Форк: у програмуванні — створення нового, самостійного програмного забезпечення на основі коду іншого програмного забезпечення; відгалуження.

Форкамера: невелика камера в дизельних і рідинних ракетних двигунах, у якій відбувається попереднє (перед надходженням в основну камеру) змішування і горіння компонентів рідкого палива.

Форма: 1. Зовнішній вигляд, обрис предмета. 2. філос. Всякий зовнішній вираз якого-небудь змісту. 3. Ф. вартості — вираз вартості одного товару в іншому або інших товарах. 4. Ф. музична — сукупність музично-виразних засобів (мелодія, ритм, гармонія тощо). 5. лінгв. Видозміна того самого слова. 6. Вид, устрій, тип, структура чогось (напр., Ф. правління). 7. Однотипний одяг, встановлений для певної категорії осіб (напр., військова Ф. 8. Пристрій, в який заливають розплавлений метал або інший матеріал, що твердіє при остиганні й зберігає обриси цього пристрою (ливарна Ф.). 9. Зразок, за яким виробляють подібні предмети або узагальнюють дані. 10. В алгебрі — однорідний многочлен від кількох змінних; у геометрії — будь-який з елементів простору, тобто точка, лінія, площина, фігура, а також сполучення їх.

Формалізація: в математичній логіці — метод, що полягає у заміні всіх змістових термінів символами, а всіх змістових тверджень — відповідними їм послідовностями символів або формулами.

Формалізм: 1. Додержування зовнішніх форм чого-небудь, коли про наслідки та їхню доцільність не дбають. 2. Напрям у естетиці й мистецтві, який, проголошуючи естетичною цінністю мистецтва лише його художню форму безвідносно до змісту. 3. Один з напрямів у математиці й логіці, представники якого намагаються обгрунтувати ці науки доведенням несуперечливості як окремих теорій, так і математики й логіки загалом.

Формалізований: 1. Той, що використовує лише форму, не надаючи значення змістові. 2. Записаний у вигляді формули.

Формалін: 40%-ний водний розчин формальдегіду. Застосовують для дезинфекції, дублення шкур, протруювання насіння, у виробництві пластмас тощо.

Формалістика: прихильність до формалізму; додержання зовнішніх формальностей на шкоду справі.

Формальдегід: органічна сполука, альдегід мурашиної кислоти; безбарвний газ з різким запахом, отруйний. Застосовують у виробництві пластмас, барвників, лікарських препаратів, у текстильній і паперовій промислововсті тощо.

Формальний: 1. Пов'язаний з формою, її особливостями. 2. Вчинений за прийнятим, законним порядком; офіційний, законний. 3. Дотриманий по формі без врахування особливостей. 4. Зроблений про людське око.

Формальність: 1. Додержання встановлених, обов'язкових і необхідних правил. 2. Щось виконуване для форми, незалежно від суті справи, а часто й всупереч їй.

Формант: частина слова, що змінює лексичне й граматичне значення кореня або основи, служить для словотвору і словозміни; афікс.

Форманта: 1. В акустиці — призвук, майже незмінний за частотою, властивий всім тонам даного музичного інструмента або голосу, який надає звучанню характерного забарвлення — тембру. 2. Область концентрації енергії в спектрі звуку мови або співацького голосу, а також музичного інструмента.

Формат: 1. Розмір книги, газети, аркуша, ілюстрації і т. ін. 2. Довжина і висота полоси набору; довжина рядка.

Формація: 1. Тип, структура чого-небудь, що відповідають певному рівню, певній стадії розвитку. 2. Суспільство на певному ступені історичного розвитку з властивими йому способом виробництва, системою виробничих відносин і рівнем розвитку продуктивних сил; покоління, генерація.

Форміати: солі мурашиної кислоти.

Формінг: найдавніший струнний інструмент грецьких співаків. Ф. мав від 4 до 7 струн. Попередник ліри і кіфари.

Формування: 1. У ливарному виробництві — технологічний процес виготовлення ливарних форм, які заповнюватимуться рідким металом або сплавом. 2. У ковальському, штампувальному виробництві — деякі операції, що полягають у зміні форм заготовок при штампуванні. 3. Створення чогось (думки тощо). 4. Розвиток.

Формувати: 1. Надавати чому-небудь певної форми, вигляду тощо. 2. спец. Виготовляти що-небудь, відливаючи, використовуючи форму. 3. Давати існування чомусь; створювати, надаючи якоїсь структури, організації, форми. 4. Організовувати, створювати що-небудь (орган, підрозділ і т. ін.) з певної кількості учасників; добирати.

Формула: 1. Загальне коротке визначення якогось положення, відношення, закону і т. ін., яке можна застосовувати до відповідного конкретного випадку. 2. Виражене буквами, числами, знаками умовне позначення відношення будь-яких величин, елементів і т. ін.

Формулювання: коротке й точне висловлення якоїсь думки.

Формуляр: 1. Послужний список чиновника, військовослужбовця. 2. спец. Бланк, картка, куди вносяться основні відомості про якусь споруду, механізм і про їх експлуатацію. 3. Бібліотечна облікова картка, що вкладається в книжку, з відомостями про цю книжку і відмітками про користування нею читачами.

Форпік: носовий відсік на кораблі, розташований безпосередньо біля форштевня.

Форпост: 1. Передня варта, передній пост охоронних частин, укріплений пункт на кордоні. 2. перен. Про район, підприємство і т. ін., що є найбільш розвиненим, передовим і має провідне значення; передовий заклад, флагман.

Форс-мажор: надзвичайні обставини, які примушують діяти інакше, ніж передбачалося.

Форсаж: короткочасне збільшення тяги (потужності) двигуна проти її значення на номінальному (порівняно тривалому) режимі.

Форсинг: у боксі — тактичний прийом, який характеризується безперервними атаками.

Форсований: 1. Той, що проходить швидше, ніж звичайно; прискорений; Ф. марш — посилений похідний рух, що потребує від війська великого напруження. 2. Підсилений за звучанням, голосніший, ніж завжди (напр., Ф. голос, спів).

Форстерит: мінерал класу силікатів, прозорий, безбарвний. Використовують для виготовлення вогнетривкої цегли. Від прізвища німецького вченого Д. Форстера.

Форсувати: прискорювати, посилювати, долати.

Форсунка: пристрій, яким розпилюють рідке паливо (в топках печей, котлів, у камерах згоряння двигунів) або воду (у вентиляційних установках).

Форт: окреме замкнуте укріплення, одиничне або як складова частина зовнішньої лінії оборонних споруджень фортеці чи укріпленого району.

Форте: сильно, гучно (про звучання голосу, музичного інструмента при виконанні музичного твору), протилежне — піано.

Фортель: 1. Прийом зовнішнього комізму в театральній виставі. 2. перен. Спритна витівка, несподіваний вибрик.

Фортепіано: струнний ударно-клавішний музичний інструмент. Джерело звуку — металеві струни, що починають звучати від удару покритих повстю дерев'яних молоточків, а молоточки приводяться в дію натиском пальців на клавіші. Струни за допомогою кілків натягнуті на резонансну деку. Сучасними різновидами Ф. є рояль і піаніно.

Фортеця: оборонна споруда у вигляді території, обнесеної захисною стіною і призначена для постійного перебування гарнізону, озброєння і продовольства з метою протидії довготривалій облозі та перебування у круговій обороні.

Фортисимо: дуже сильно, гучно, голосніше, ніж форте.

Фортифікація: 1. Військова наука, що вивчає форми, засоби захисту від засобів ураження. 2. Галузь військово-інженерної справи, що розробляє конструкції та способи будівництва військових споруд, укріплень.

Фортісімо: дуже сильне, гучне звучання; один з відтінків динаміки в музиці.

Фортран: одна з мов програмування, орієнтована на вирішення науково-технічних задач.

Фортуна: 1. Богиня щасливої долі, талану в римській міфології, яку зображували молодою жінкою із зав'язаними очима, з рогом достатку в руках; символ щасливого випадку. 2. заст. Майно, статок. 3. перен. Доля, щасливий випадок.

Форум: 1. Захід для обговорення або вирішення значимих проблем. 2. Інтернет-ресурс, призначений для спілкування в інтернеті на задану тему. 3. Типологія громадського простору в давньоримському містобудуванні; центральна міська площа, сформована декількома громадськими будинками, де проходила міське життя, вуличне життя під відкритим небом.

Форхенд: у тенісі — удар праворуч, тобто такий удар, коли права рука, яка тримає ракетку, звернена закритою долонею уперед.

Форшлаг: мелодійна прикраса з одного або кількох звуків, що передують основному звукові мелодії.

Форшмак: страва з подрібненого м'яса або риби, запечена з картоплею, сметаною, цибулею і перцем.

Форштевень: носова частина корабля, яка є продовженням кіля.

Фосген: задушлива отруйна речовина; безбарвний газ з запахом прілого сіна. Ф. як отруйна речовина застосовувався в роки Першої світової війни. Використовують у виробництві пестицидів, пластмас, барвників, безводних оксидів металів.

Фосилізація: процес переходу захоронених решток організмів у викопний стан; перетворення компонентів біосфери в компоненти літосфери.

Фосфатази: гідролітичні ферменти, що каталізують відщеплення фосфорної кислоти з органічних сполук. Містяться в усіх клітинах організму людини, тварин й рослин.

Фосфати: солі фосфорної кислоти. Використовують як добрива, а також у техніці й медицині.

Фосфатиди: органічні речовини з групи ліпоїдів. Основна складова частина клітинних структур усіх організмів. Відіграють важливу роль у кровотворенні як транспортна форма жирів. Інша назва — фосфоліпіди.

Фосфіди: сполуки фосфору з металами, а також деякими неметалами. Використовують переважно як напівпровідникові матеріали.

Фосфогіпс: промислові відходи при одержанні фосфорної кислоти та фосфорних добрив. Застосовують для підживлення конюшини та гіпсування солонців.

Фосфоглюкомутаза: фермент, який каталізує реакцію міжмолекулярного перенесення залишків фосфорної кислоти в обміні вуглеводів. Належить до класу трансфераз.

Фосфоліпіди: те саме, що й фосфатиди.

Фосфоліпази: те саме, що й лецитинази.

Фосфопротеїди: фосфопротеїни; складні білки, при розщепленні яких поряд з амінокислотами звільнюється фосфорна кислота.

Фосфор: хімічний елемент 5-ї групи третього періоду періодичної системи, неметал, символ Р, ат. н. 15; буває переважно білий і червоний, білий Ф. дуже отруйний. Застосовують у сірниковій промисловості, в металургії, сполуки Ф. — як добрива (суперфосфат, томасшлак) і в медицині.

Фосфоресценція: свічення (1000 сек. до кількох годин) деяких речовин (напр., сірчистих сполук цинку, барію, стронцію) після припинення освітлювання їх; один з різновидів люмінесценції.

Фосфорилази: ферменти, які каталізують розщеплення та зворотний синтез глікозидних зв'язків окремих біологічно важливих сполук (глікогену, крохмалю тощо). Належать до трансфераз. Відіграють важливу роль у вуглеводному обміні.

Фосфорити: осадочні гірські породи, що складаються з фосфатів кальцію. Використовують головним чином для виробництва мінеральних добрив.

Фосфоробактерин: бактеріальне добриво, що містить бактерії, здатні перетворювати органічні фосфорні сполуки грунту на доступні для рослин мінеральні сполуки.

Фосфороліз: зворотний ферментативний процес розщеплення глікозидних зв'язків деяких біологічно важливих сполук (крохмалю, глікогену, сахарози, нуклеозидів) за допомогою неорганічного фосфату.

Фосфороскоп: прилад для спостереження фосфоресценції.

Фот: одиниця освітленості, що дорівнює освітленості такої рівномірно освітленої поверхні, на кожний 1 см² якої падає світловий потік в 1 люмен. 1 Ф. дорівнює 10000 люксів.

Фотарій: світлолікувальний кабінет для здійснення з профілактичною й лікувальною метою групових загальних опромінювань ультрафіолетовим і тепловим промінням.

Фотинія: рід деревних або кущових рослин родини розових. Поширені в Південній і Східній Азії. В Україні культивують як декоративні.

Фото...: у складних словах відповідає поняттям: «той, що діє за допомогою світла», «заснований на дії світла».

Фотобактерії: бактерії, які утворюють речовини, що при окисленні випромінюють світло.

Фотогеліограф: астрономічний інструмент, яким фотографують Сонце.

Фотогенічність: властивість добре відтворюватися на кіноекрані або фотографії.

Фотограмметрія: визначення розмірів, форми й положення предметів у просторі вимірюванням їхніх фотографічних зображень.

Фотографія: 1. Спосіб одержання зображень об'єктів на спеціальних світлочутливих матеріалах. 2. Знімок (зображення) на таких матеріалах. 3. Майстерня, де виробляють такі знімки.

Фотографувати: 1. За допомогою фотографічного апарата діставати зображення кого-, чого-небудь на світлочутливому матеріалі. 2. спец. Спостерігати і хронометровано фіксувати які-небудь дії, прийоми роботи, процеси і т. ін. з метою дослідження.

Фотоґравюра: станковий вид глибокого друку — прототип сучасного растрового глибокого друку; геліоґравюра.

Фотодіод: двоелектродний напівпровідниковий прилад, дія якого грунтується на використанні фотоефекту.

Фотоекспонометр: прилад, яким визначають експозицію при фотографуванні чи кінозніманні; експонометр.

Фотоелемент: прилад, в якому виникає електричний струм (електронний потік) внаслідок діяння світла.

Фотоемульсія: те саме, що й світлочутлива емульсія.

Фотоефект: повне або часткове вивільнення електронів від зв'язків з ядрами атомів речовини внаслідок дії на неї електромагнітного проміння (світла, рентгенівського чи гамма-проміння).

Фотокатод: катод фотоелемента, що випромінює електрони від діяння світла.

Фотоксилографія: ґравюра на дереві; різновид ксилографії, при якому малюнок наноситься на поверхню дошки фотографічним способом з дальшим ґравіруванням від руки.

Фотоліз: розклад хімічних сполук внаслідок діяння світла на них.

Фотолінотип: фотонабірна машина, побудована як лінотип, в якій відливний апарат замінено фотографувальним пристроєм, а замість звичайних матриць застосовують фотоматриці із зображенням очка на торці.

Фотолітографія: 1. Літографія із застосуванням фотографії (для нанесення малюнка на літографський камінь). 2. Фотомеханічний спосіб виготовлення форм плоского друку.

Фотолюмінесценція: люмінесценція, спричинена дією світла.

Фотометр: оптичний прилад, яким вимірюють світлові величини (силу світла, світловий потік, освітленість, яскравість тощо).

Фотометрія: розділ метрології, в якому вивчають вимірювання світлових величин (сили світла, освітленості, яскравості тощо) при випроміненні, поглинанні й розсіянні світла.

Фотомеханіка: сукупність способів репродукції в поліграфії (цинкографія, тифдрук, фотолітографія, фототипія).

Фотон: частинка світла, порція електромагнітного проміння будь-якої частоти. Ф. називають також квантами (квант світла, гамма-квант тощо).

Фотонастія: рух органів рослин, що його спричинено зміною інтенсивності неспрямованого освітлення (напр., розкривання чи закривання віночка квіток).

Фотоніка: вчення про можливості зв'язку за допомогою світлового проміння.

Фотонімограф: фотонабірна машина для набору окремих рядків підписів, заголовків, написів на картах тощо.

Фотонний: пов'язаний з квантом світла (фотоном); Ф-а ракета — ракета, в якій рушійну силу передбачається створювати внаслідок реакції відкидуваного назад потоку фотонів.

Фотоперіодизм: реакція рослин на співвідношення між довжиною дня й ночі. Виявляється в швидкості настання цвітіння й плодоношення.

Фотореактивація: ослаблення шкідливого впливу ультрафіолетових променів при діянні на організм видимого світла.

Фотореле: чутливе реле, яке від діяння світла виконує відповідні вмикання або вимикання в електричних колах. Використовують для керування й сигналізації в автоматиці, електроніці.

Фотосетер: фотонабірна машина, побудована як рядковідливна машина інтертип.

Фотосинтез: процес утворення зеленими рослинами органічних речовин з вуглекислого газу й води за допомогою світлової енергії, що поглинається хлорофілом.

Фотостат: прилад для копіювання креслеників, виконаних на кальці, на світлочутливий папір (синьку).

Фотосфера: нижня частина атмосфери Сонця, що утворює його видиму яскраву поверхню.

Фототелеграма: зображення, передане фототелеграфом.

Фототелеграф: апарат, яким передають на віддаль фотографії та інші зображення.

Фототерапія: застосування з лікувальною і профілактичною метою інфрачервоного, світлового (видимого) та ультрафіолетового проміння; світлолікування.

Фототипія: 1. Різновид плоского друку з скляної або металевої пластинки, на яку фотографічним способом наносять відтворюване зображення. 2. Відбиток з такої пластинки.

Фототрансформатор: прилад для одержання фотоплану місцевості в певному масштабі під час аерофотознімання.

Фототропізм: зміна напряму росту органів рослин у відповідь на однобічну дію світла. Інша назва — геліотропізм.

Фотофініш: прилад для точного визначення фінішу учасників спортивного змагання. Складається із секундоміра й кінознімального устаткування.

Фотофобія: підвищена чутливість ока до освітлення; світлобоязнь.

Фотохімічний: пов'язаний з фотохімією; Ф-і реакції — хімічні реакції, що відбуваються від діяння світла, напр., розпад бромистого срібла у світлочутливому шарі освітлюваної фотопластинки, фотосинтез тощо.

Фотохімія: розділ хімії, в якому вивчають хімічні процеси в речовині від діяння світла.

Фотохромія: кольорова фотографія, яка майже точно передає природні фарби.

Фотохронометраж: один з головних засобів вивчення затрат робочого часу на виконання окремих елементів виробничої операції.

Фотоцинкографія: те саме, що й цинкографія.

Фрагмент: 1. Окрема частина твору мистецтва, уривок тексту; уступ. 2. Уламок посудини, викопної кістки і т. ін.

Фрагментація: 1. Розпадання на дрібні частини; Ф. міокарда — множинний розрив клітин серцевого м'яза. 2. Множинне перешнуровування ядер під час прямого поділу (амітозу). 3. Розривання хромосоми або хроматиди (поздовжньої половинки хромосоми) на частини (фрагменти).

Фраза: 1. лінгв. Висловлювання, що становить смислову та інтонаційну єдність. 2. Стійкий умовний вираз, ходячий вислів. 3. Пишномовний нещирий вислів, позбавлений внутрішнього змісту, або такий, що прикриває брехливість твердження, непорядність вчинку і т. ін.; марнослів'я.

Фразеологізм: усталений зворот, стійке поєднання слів, що виступає в мові як єдиний, неподільний і цілісний за значенням вислів; ідіома.

Фразеологія: 1. Розділ мовознавства, що вивчає усталені звороти мови. 2. Сукупність словосполучень певної мови (запас, фонд фразеологічних одиниць). 3. перен. Набір беззмістовних фраз, марнослів'я.

Фразер: базіка, особа, ладна багато й красиво говорити, а не діяти.

Фразувати: 1. Чітко й виразно вимовляти кожне слово фрази. 2. Виділяти певні частини, з яких складається музична фраза, чим досягається ясне і вірне виконання твору.

Фрак: чоловічий двобортний одяг в талію, з вирізаними спереду полами та довгими фалдами ззаду, який одягають в урочистих випадках, на офіційних прийомах, для виступу в концертах і т. ін. Носять з білими жилетом, сорочкою і краваткою-метеликом.

Фрактура: 1. мед. Перелом. 2. Один з видів готичного письма XVII-XVIII ст. 3. Почерк готичного малюнка.

Фракціонування: дробова (фракційна) перегонка рідин — розділення суміші рідин на фракції, кожна з яких кипить у вузькому інтервалі температур. Застосовують Ф. у нафтовій промисловості для одержання бензину, гасу та інших продуктів.

Фракція: 1. іст. Група людей, об'єднаних професійними, цеховими інтересами. 2. Організована група депутатів — членів якої-небудь партії — в парламенті чи іншій представницькій установі. 3. Угруповання у складі політичної партії. 4. хім. Частина суміші рідин, що відокремлюється дробовою (фракційною) перегонкою.

Франк: 1. Французька золота й срібна монета. 2. Грошова одиниця Малі, колишня грошова одиниця Франції, Бельгії, Монако (поділяється на 100 сантимів), Швейцарії (поділяється на 100 раків), та інших країн. 3. Головна валюта зони франка.

Франклінізація: метод лікування за допомогою статичної електрики. Від прізвища американського вченого В. Франкліна.

Франкмасони: учасники релігійно-етичного руху, що виник на початку 18 ст. в Англії, а згодом поширився у вигляді таємних товариств в інших країнах.

Франко: спеціальний термін, вживаний в торговельних угодах, який у сполученні з наступним іменником — назвою міста, пункту і т. ін. — означає, що витрати, пов'язані з транспортуванням до цього місця, покладаються на постачальника. Ф.- вагон — вид угоди, коли покупець сплачує за перевезення з моменту завантаження товарів у вагон.

Франкувати: оплачувати наперед перевезення й доставку, листів та інших поштових відправлень.

Франскільони: франкомовна етнокультурна меншість у Бельгії з числа асимільваних фламандців.

Франт: підкреслено модно одягнений чоловік, чепурун. Від чеського власного імені Франтішек.

Франтирери: партизани-добровольці у Франції, які боролися в тилу ворожих військ. Термін виник у 1814 — 15 рр. Ф. вели активні бойові дії під час франко-прусської війни в 1870- 71 рр. та в період німецько-фашистської окупації франції в 1940-44 рр.

Франтити: 1. Модно й нарядно вдягатися, чепуритися. 2. Хвастатися.

Францій: радіоактивний хімічний елемент, символ Fr, ат. н. 87; належить до лужних металів; ізотоп Fr 223 знайдено у продуктах радіоактивного розпаду актинію. Назву дано на честь Франції.

Францісканці: ченці католицького "жебручого" ордену, заснованого на початку 13 ст. в Італії Франціском Ассізьким (звідси й назва). І досі є одним з найвпливовіших орденів.

Франшиза: 1. Межі відхилення кількості поставленого товару від зазначеної в договорі (в процентах). 2. Умова страхової угоди, що передбачає звільнення страхувальника від сплати компенсації збитків, що не перевищують певний розмір.

Фрапучино: торгова назва холодного кавового напою з морозивом, яка продається в мережі кав'ярень Starbucks.

Фратрія: 1. У давніх греків спочатку первісний рід, згодом об'єднання кількох родів, що мали спільного родоначальника. Кілька споріднених Ф. становили плем'я. 2. Поняття, еквівалентне біологічному виду, але застосовуване лише до викопних (вимерлих) істот.

Фрау: ввічливе звертання до заміжньої жінка у німців.

Фраунгоферові лінії: темні лінії в спектрі Сонця, зумовлені вбиранням світла певних довжин хвиль сонячною атмосферою, а деякі — атмосферою Землі. Від прізвища німецького фізика Й. Фраунгофера.

Фрахт: 1. Плата за перевезення вантажів водним шляхом або за використання суден протягом певного часу. Встановлюється за згодою сторін для кожної конкретної угоди у вигляді фрахтової ставки. 2. Іноді під Ф. розуміють самий вантаж.

Фрахтувати: наймати судно для перевезення вантажів.

Фреатофіти: рослини, що існують за рахунок вологи грунтових вод. Мають кореневу систему, яка проникає глибоко в грунт.

Фрегат: 1. У гребному флоті — легка галера, а у вітрильному — військовий трищогловий корабель із прямими вітрилами. 2. Сучасний військовий корабель перехідного типу між легким крейсером і ескадреним міноносцем. 3. Великий тропічний морських птах ряду веслоногих з чорним пір'ям, який живиться рибою і безхребетними тваринами.

Фрегінг: навмисне вбивство або спроба вбивства військовим свого колеги, замасковане під нещасний випадок або загибель під час бою з супротивником.

Фрез: бруднорожевий колір.

Фреза: 1. Багатолезовий різальний інструмент, що складається з корпусу й різальних зубців із загостреними вершинами, яким обробляють площини, різні поверхні. 2. Ґрунтообробна машина, головним робочим органом якої є барабан, що обертається, з ножами або польовими гачками, за допомогою яких розпушують і переміщують грунт, знищують купини на луках, підрізають торф і т. ін.

Фрезерування: 1. Оброблювання (обточування, прорізування тощо) металевих, деревинних та інших матеріалів фрезою. 2. Обробіток (подрібнення, розпушування тощо) грунту або добування торфу фрезою.

Фрейдизм: психологічне й філософське вчення, що його розробили австрійський лікар-психіатр З. Фрейд та його послідовники. Прихильники Ф. головним рушієм людської поведінки вважають несвідомі потяги (особливо статеві). Фрейдист — послідовник Ф.

Фрейлейн: ввічливе звертання до незаміжньої жінки у німців; може вживатись разом з іменем або прізвищем.

Фрейліна: придворна посада для дівчат-дворянок у почті цариці, королеви, принцеси.

Фрейм: 1. Структура даних, що описують фрагмент знань людини або якусь стандартну ситуацію. 2. Вебсторінка, яка сама є структурною частиною іншої вебсторінки.

Фрейя: в скандінавській міфології богиня літа, родючості, пізніше — богиня кохання і вроди.

Фрекен: звертання до дівчини в скандінавських країнах.

Френологія: вчення про зв'язок психічних та інтелектуальних якостей людини з формою будови її черепа.

Френч: приталена куртка військового зразка з чотирма великими накладними кишенями. По імені англійського фельдмаршала Дж. Френча.

Фреони: технічна назва фтор- і хлорорганічних сполук, що їх застосовують як холодильні агенти в деяких холодильниках або як розпилювачі в аерозольних тубах; киплять при кімнатній температурі, високолеткі, інертні біля поверхні Землі. Товарний знак компанії DuPont.

Фреска: 1. Живописний твір, виконаний водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці. 2. Спосіб живопису, що грунтується на застосуванні водяних фарб, які наносять на вогку штукатурку.

Фрея: в скандинавській міфології богиня літа, родючості, пізніше — богиня кохання, вроди і війни.

Фривольний: легковажний, малопристойний.

Фригідний: холодний, байдужий у сексуальному сенсі (головним чином у жінок).

Фригольдери: категорія землевласників у середньовічній Англії, що володіли землею довічно або спадково на підставі феодального вільного держання. Земельні володіння фригольдерів могли вільно відчужуватися.

Фригорія: одиниця кількості холоду, за величиною 1 Ф. дорівнює 1 кілокалорії з від'ємним знаком (-1ккал). Цю одиницю застосовують при розрахунках холодильних пристроїв.

Фриз: 1. архіт. Середня горизонтальна частина антаблемента, що міститься між архітравом і карнизом. 2. Декоративна смуга, що обрамляє площину підлоги, верх стіни, килим тощо. 3. Виступ на верхній або нижній частині столярного виробу.

Фризон: пухкі волокна, якими кокон шовкопряда прикріплюється до навколишніх предметів. У шовковій промисловості Ф. є відходами кокономотання, які використовують для виготовлення деяких сортів шовку.

Фрикасе: смажене або варене м'ясо з приправою.

Фрикатив: щілинно-шумовий приголосний звук (напр., з, с, ф, х). Інша назва — фрикативний приголосний.

Фрикативний: який утворюється тертям видихуваного повітря у щілині між зближеними органами мовлення (про звук); щілинний.

Фрикції: дефекти на фотографічному зображенні (почорніння), що виникають через механічну дію (тертя, тиск тощо) на шар емульсії.

Фрикційний: пов'язаний з тертям; Ф-а передача — механізм для передачі обертального руху між двома валами за допомогою сил тертя, що виникають між притиснутими один до одного насадженими на вали дисками.

Фрикція: 1. Тертя фізичного механізму, яке створює силу протилежну руху. 2. Рух під час сексуального акту.

Фример: третій місяць (з 21-23 листопада до 20-22 грудня) революційного республіканського календаря, що діяв у Франції в 1793-1805 рр.

Фритредерство: економічна політика промислової буржуазії; напрям у економічній теорії, що характеризується вимогами т. зв. вільної торгівлі, невтручанням держави в економічне життя країни. Ф. виникло в Англії у 18 ст., на рубежі 19-20 ст. втратило своє значення, поступилося місцем перед протекціонізмом.

Фритюр: тваринний або рослинний жир або їх суміш, розігріті до високої температури.

Фритюрниця: пристрій для обсмаження у фритюрі.

Фрі: уасмажений у великій кількост жиру до утворення рум'яної кірки. Наприклад., картопля Ф.

Фрігійський ковпак: у давніх фрігійців (Фрігія — стародавня країна у Малій Азії) головний убір, що мав форму високого ковпака (звичайно червового кольору) з вузьким загнутим наперед верхом. У Стародавній Греції і Римі цей убір носили звільнені раби, звідки він став символом свободи. Ф. к. під час Французької революції кінця 18 ст. носили санкюлоти, якобінці.

Фрідріхсвільгельмсдор: золота монета Пруссії, карбована за часів королів Фрідріхів Ввльгельмів II, III і IV.

Фрідріхсдор: золота монета Пруссії, карбована з 1740 по 1855 р. допоки не була замінена на срібну валюту; прусський пістоль. Ф. дорівнював 5 талерам. Аверс монет різний, але завжди на ньому зображувався портрет короля; на реверсі зображений орел і військові обладунки.

Фрік: людина, що вирізняється яскравим, незвичайним, екстравагантним зовнішнім виглядом і зухвалою, найчастіше епатажною, поведінкою. Ф. володіє неординарним світоглядом, який є результатом відмови від соціальних стереотипів.

Фрікінг: злам телефонних автоматів, телефонних мереж і мереж мобільного зв'язку, з використанням прихованих від користувача або недокументованих функцій. У широкому розумінні — злам електронних систем через телекомунікаційні пристрої.

Фрікасе: рагу з білого м'яса в соусі з вершкового масла і пшеничного борошна.

Фрікер: Людина, ща займається фрікінгом — зламом телекомунікаційних мереж.

Фрілансер: 1. У середні віки — воїн-найманець; вільний стрілець. 2. Працівник, що виконує роботу без укладання довгострокового договору з роботодавцем; «вільний художник», позаштатний працівник, незалежний підрядник.

Фрірайд: катання на сноуборді або гірських лижах поза підготовленими трасами і, як правило, поза областю обслуговування гірськолижної індустрії.

Фрісбі: спортивний снаряд у вигляді пластмасового літаючого круга діаметром 20-25 сантиметрів із загнутими краями. Торговий знак компанії «WEE-O».

Фрістайл: загальна назва різноманітних дисциплін, в яких лижники змагаються не тільки на швидкість проходження певної дистанції, а й у виконанні лижних трюків. Зимовий олімпійський вид спорту (з 1988 р.).

Фронда: 1. Політичний рух проти абсолютизму у Франції в 1648-53 рр. 2. Непринципова, несерйозна опозиція; опозиція з особистих мотивів.

Фрондер: 1. Учасник фронди. 2. Невдоволена, нелагідна людина.

Фронт: 1. У шикуванні військ — лицьова сторона. 2. У бойовому порядку — сторона військової частини, обернена до ворога. 3. Місце, район, де відбуваються воєнні дії. 4. Перехідна зона між двома різними за властивостями масами в атмосфері. 5. спец. Передня, лицева частина чого-небудь. 6. Найбільше військове з'єднання, що діє під час війни під командуванням одного воєначальника. 7. перен. Місце, на якому одночасно виконується кілька процесів, робіт; ділянка, галузь діяльності, що охоплює одночасно різні об'єкти. 8. діал. Фасад.

Фронтальність: розміщення (фігури, фасаду, будинку тощо) лицьовою частиною до глядачів.

Фронтиспіс: 1. Малюнок, вміщений на початку книги, поруч з титульною сторінкою. 2. Головний фасад будинку.

Фронтит: запалення слизової оболонки лобних пазух. Розвивається внаслідок ускладнення гострого нежитю, грипу, кору, скарлатини тощо.

Фронтогенез: утворення атмосферного фронту (перехідної зони між двома повітряними масами в атмосфері).

Фронтоліз: розмивання атмосферного фронту (перехідної зони між двома повітряними масами в атмосфері) і його поступове зникнення.

Фронтон: верхня частина фасаду будинку, портика, колонади і т. ін. у вигляді трикутної площини, обмеженої з боків двосхилим дахом і обрамленої біля основи карнизом; причілок.

Фруктидор: дванадцятий місяць (з 18 — 19 серпня до 17-18 вересня) революційного республіканського календаря, що діяв у Франції в 1793-1805 рр.

Фруктоза: фруктовий цукор, плодовий цукор — вуглевод з групи моносахаридів; трапляється у фруктах та інших солодких плодах, складова частина меду. Використовують у харчовій промисловості. Інша назва — левульоза.

Фрустрація: емоційний стан, що характеризується дезорганізацією свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. Виникає в ситуації реальної або передбачуваної неможливості задоволення тих чи інших потреб.

Фтизіатрія: розділ медицини, що вивчає профілактику й лікування туберкульозу легень.

Фтор: хімічний елемент, символ F, ат. н. 9; газ блідо-жовтого кольору з різким запахом; належить до галогенів. Ф. — найактивніший з неметалів. Застосовують для синтезу різних фторорганічних сполук (фреонів, фторопластів).

Фторопласти: фторпохідні етилену, фторопласт-4 (політетрафторетилен) та фторопласт-3 (політрифторхлоретилен). Застосовують в авіаційній, радіотехнічній, хімічній промисловості, в машинобудуванні тощо.

Фуга: форма поліфонічного твору, заснована на послідовному проведенні в усіх голосах однієї або кількох тем за певним тонально-гармонійним планом.

Фугас: 1. Заряд вибухівки у водонепроникній оболонці. 2. Розривний снаряд, що використовується переважно для руйнування укріплень; міна.

Фугато: епізод у музичному творі, побудований у стилі фуги, є частиною сонати або симфонії, інколи — самостійна п'єса.

Фугета: невелика фуга.

Фуете: назва кількох па класичного танцю.

Фузаріум: рід незавершених грибів. Поширені по всій земній кулі, крім Антарктиди. Сапрофіти й паразити. Ряд Ф. паразитує на тваринах, зокрема комахах. Деякі розвиваються на зерні, що перезимувало в полі. При вживанні такого зерна в їжу виникає тяжке захворювання — аліментарно-токсична алейкія.

Фузія (1): 1. Поглинання монополіями слабших конкурентів шляхом злиття, об'єднання двох або більше підприємств, звичайно однорідних, в єдине. 2. лінгв. Злиття морфем, яке супроводиться зміною їхнього фонемного складу. Ф. — явище протилежне аґлютинації.

Фузія (2): старовинна гладкоствольна рушниця з кременем; фузея.

Фукоїди: те саме, що й фітоморфози.

Фуксин: органічна сполука, барвник, малостійкий до світла; зелені кристали з металічним блиском; водні розчини Ф. пурпурно-червоного кольору. Застосовують у виробництві деяких кислотних барвників.

Фуксія: рід рослин родини анагрових. Кущі, невеликі дерева, ліани. Поширені в тропічній Америці. Багато видів вирощують як декоративні оранжерейні та кімнатні рослини. Від прізвища німецького ботаніка 16 ст. Л. Фукса.

Фукус: рід бурих водоростей. Поширені переважно в північних морях. Використовують як добрива, для одержання йоду, калійних солей, іноді згодовують худобі.

Фуле: вовняна тканина із саржевим переплетенням. З Ф. шиють жіночі пальта.

Фульгурація: один з методів внутрішнього (через цистоскоп) лікування пухлин сечового міхура струмом високої частоти.

Фульгурит: трубчасті розгалужені скловидні утворення, що виникають від ударів блискавки в гірські породи, особливо в пісок.

Фуляр: 1. Тонка шовкова тканина полотняного переплетення. 2. Сорт ситцю. 3. Шовкова шийна чи носова хустка.

Фумароли: газоподібні гарячі виділення з тріщин на схилах або біля підніжжя вулканів.

Фуміганти: хімічні речовини, парою чи газами яких знищують шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських рослин та паразитів свійських тварин.

Фумігація: спосіб боротьби з шкідниками й хворобами сільськогосподарських рослин, шкідниками сільськогосподарських продуктів тощо за допомогою пари або газів сильнодіючих отруйних речовин. Інші назви — газація, обкурювання.

Фунгіциди: отруйні хімічні сполуки для боротьби з грибними хворобами рослин (залізний і мідний купороси, бордоська рідина тощо) і для протравлювання насіння (формалін тощо).

Фундамент: 1. Основа, звичайно підземна або підводна, з каменю, бетону і т. ін., на якій встановлюють будинки, конструкції, машини тощо. 2. перен. Головне, істотне, що лежить в основі чого-небудь; на чому грунтується, будується щось; база, підвалини.

Фундаменталізм: крайньо консервативна течія в сучасному протестантизмі, прихильники якої вимагають брати за основу (фундамент) віри буквальне розуміння тексту Біблії, відкидають будь-який вияв справді наукового світогляду, відверто борються проти науки.

Фундаментальний: 1. Міцний, великий. 2. Основний, головний. 3. перен. Обгрунтований, солідний, позитивний.

Фундатор: 1. У Польській церкві — замовник чи покровитель будівництва храму чи монастиря. 2. У широкому розумінні — засновник.

Фундація: неурядова неприбуткова структура, створена для опікування соціальними, благодійними чи іншими громадськими питаннями. В залежності від законодавства країни Ф. може мати різний юридичний статус.

Фундирований: твердий, закріплений; Ф. доход — доход, одержуваний з постійних джерел — з землі, споруд тощо; Ф-і позики — довгострокові або безстрокові позики, забезпечені певним джерелом державних доходів. Інша назва — консолідовані позики.

Фундук: 1. Кущова або деревна рослина роду ліщини, що росте на півдні. 2. Їстівний плід такої рослини; горіх.

Фунікулер: залізниця з канатною тягою для перевезення пасажирів на крутих підйомах і спусках.

Функія: декоративна трав'яниста рослина родини лілейних з красивим великим листям, яке не втрачає зеленого кольору протягом літа.

Функціонал: правило, за яким кожній функції з якогось класу функцій ставлять у відповідність дійсне або комплексне число.

Функціоналізм: 1. Напрям в архітектурі, що сформувався в 1920-х років, і підпорядкував архітектурні форми їхньому функціональному призначенню. 2. психол. психологічний метод, що базується на твердженні про існування в психіці окремих, самостійних функцій, за які відповідають певні ділянки мозку. 3. філос. Теорія свідомості, згідно з якою психічні стани визначаються не своєю внутрішньою структурою, а тими ролями, які вони виконують в системі, що включає їх в якості складової частини.

Функціональний: 1. Пов'язаний з виконанням певної функції, залежний від діяльності, призначення, а не від структури чи будови. 2. Пов'язаний з виявом життєдіяльності організму, тканин, клітин, залежний від їх специфічної діяльності. 3. Ф. тип — мат. тип змінної або параметра, значенням якої або якого може бути функція. 4. розм. Придатний до виконання певних дій.

Функціонер: людина, чия діяльність полягає у виконанні певним чином визначених обов'язків; посадовець, чиновник, апаратник.

Функція: 1. книжн. Явище, яке залежить від іншого явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін. 2. книжн. Робота кого-, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності когось, чогось; повинність, місія. 3. фізіол. Специфічна діяльність організму людини, тварин, рослин, їхніх органів, тканин і клітин. 4. мат. Величина, яка змінюється зі зміною незалежної змінної величини (аргументу). 5. соціолог. Роль, яку виконує той чи інший елемент соціальної системи.

Фунт (1): 1. Міра ваги, що дорівнювала 409,5 г і застосовувалася на території Росії, України, Білорусі з 10 ст., до запровадження Метричної системи мір. 2. Міра ваги в країнах з англійською системою мір (в Англії, Бельгії та ін.), що дорівнює 453,6 г. 3. Римський Ф. (327,45 г) — грошова і вагова одиниця Європи раннього Середньовіччя; лібра. 4. Ф. Карла Великого (408 г) — грошова і вагова одиниця Європи у VIII — XI ст.

Фунт (2): 1. Грошова одиниця ряду країн (Австралії, Гани, Нігерії, Нової Зеландії та ін.). 2. Фунт стерлінгів — грошова одиниця Англії.

Фур'єризм: 1. Концепція утопічного соціалізму, що її розробив французький мислитель Ф.-М.-Ш. Фур'є. За Фур'є, новий, соціалістичний лад, основу якого мали становити виробничі фаланги, буде побудований шляхом організації зразкових фаланг на кошти багатих філантропів. 2. Рух, представники якого намагалися на практиці здійснити ідеї Фур'є.

Фурдига: в'язниця.

Фуріант: чеський народний парний танець.

Фурії: 1. В римській міфології богині помсти; аналог давногрецьких ериній. 2. Переносно — злі, лайливі жінки.

Фурлонг: англійська міра довжини; дорівнює 220 ярдам (201,17 м).

Фурма: пристрій, через який вдувають повітря або кисень у металургійні печі та агрегати, у вигляді наконечника (у доменних печах) або спеціальної трубки (у вагранках та конверторах).

Фурманка: 1. Підвода. 2. Візницький промисел. 3. Невеликий фургон.

Фурнітура: допоміжний матеріал (гудзики, пряжки, цвяхи, годинникові стрілки тощо) в деяких виробництвах.

Фурор: гучний публічний виступ, який викликає палке схвалення, справляє величезне враження.

Фуруйя: духовий музичний інструмент типу поздовжньої флейти.

Фурункул: гострогнійне запалення волосяного мішечка й сальної залози і навколишньої сполучної тканини; чиряк. Спричинюється бактеріями — стафілококами. Інша назва — чиряк.

Фурфурол: органічна гетероциклічна сполука, одержувана з висівок тощо; безбарвна рідина приємного запаху. Застосовують для одержання смол, як розчинник тощо.

Фуршет: 1. 1.Святкова вечеря без гарячих страв. 2. Сніданок, обід, вечеря навстоячки із самообслуговуванням; шведський стіл.

Фуст: архіт. стовбур, стрижень колони.

Фустанелла: традиційна балканська чоловіча спідниця.

Фустіан: загальна назва цупких тканин, витканих з бавовни саржевого переплетення (т. зв. рубчик), наприклад, твіл, вельвет, молескін. Назва походить від єгипетського міста Фустат поблизу Каїра, де у давнину вироблялись подібні тканини.

Фут: міра довжини в деяких країнах. Англійський Ф. (12 дюймів) становить 0,3048 м, у ряді країн — від 28,3 до 32,8 см.

Футбол: спортивна гра, в якій гравці кожної з двох команд, б'ючи м'яч ногами, головою або тулубом, намагаються провести його у ворота супротивника якомога більше разів; копаний м'яч.

Футеровка: цегляна або інша викладка, що захищає від діяння температури або хімічних середовищ внутрішні поверхні металургійних печей, топок тощо.

Футуризм: формалістичний напрям у мистецтві та літературі (переважно поезії) на початку 20 ст. який заперечував реалізм, відкидав класичну спадщину, намагаючись зруйнувати всі традиції і прийоми старого мистецтва створенням нового стилю, нібито відповідності сучасності.

Футурологія: 1. Галузь наукових досліджень, що охоплює перспективи соціальних процесів, наукове прогнозування майбутнього. 2. В соціології — наука про майбутнє.

Футшток: рейка або жердина з поділками, якою вимірюють невелику глибину моря, ріки, озера.

Фухтель: 1. Плоска сторона клинка холодної зброї. 2. Тілесне покарання шляхом нанесення ударів по спині плоскою стороною шпаги, шаблі чи палаша.

Фюзеляж: корпус літака, вертольота, планера або іншого літального апарата.

Фюрер: вождь, керівник. У Третьому рейху Ф. — складова частина назв різних звань і посад.

Хабар: матеріальні або фінансові цінності чи послуги, які надаються службовій особі для стимулювання її діяльності в інтересах певної особи чи групи осіб або організації.

Хавбек: півзахисник, гравець середньої лінії у футбольній і хокейній (з м'ячем) командах.

Хадж: ходіння на прощу до Мекки і Медіни, що вважається у мусульман подвигом благочестя.

Хаджі: почесний титул мусульманина, який здійснив хадж.

Хадіс: розповідь про вчинки і висловлювання пророка Мухаммеда і його сподвижників. Сукупність Х., які визнано достовірними, складає Сунну, яка є авторитетною для всіх мусульман і складає основу шаріату.

Хазарейці: нащадки монгольських народів, які оселились на території Афганістану в XIII ст. Самоназва — хазара. Сьогодні — третя за чисельністю етнічна група Афганістану. За віруванням — мусульмани-шиїти. Розмовляють на діалекті таджицької мови (іранська група).

Хазмогамія: запилення, яке відбувається у квітках з оцвітиною, що розкривається під час цвітіння.

Хай-енд: ексклюзивна, найчастіше вкрай дорога апаратура (обладнання), найкраща у своїй галузі; стосується, як правило, звукозапису і звуковідтворення.

Хай-тек: 1. Стиль в архітектурі і дизайні пізнього модернізму. Орієнтований на функціональність і застосуванням високих технологій. Зародився у 1970-80-х роках. Характеризується прагматизмом, мінімалізмом, технологічністю, монументалізмом. 2. Найновіші і найпрогресивніші технології.

Хай-фай: стандарт звуковідтворення, який засвідчує близькість відтвореного звуку до оригіналу.

Хайвей: велика автомобільна дорога, шосе, автомагістраль.

Хайку: жанр японської ліричної поезії — трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів. Історична (до 19 ст.) назва — хокку.

Хайп: жарг., розм. невиправданий інтерес, ажиотаж в засобах масової інформації з приводу певної особи чи події. Хайпити — піднімати шум у медіа.

Хакер: 1. Кваліфікований фахівець в галузі комп'ютерних систем, який захоплюється їх детальним дослідженням і питанням підвищення їх можливостей на противагу більшості користувачів, які воліють обмежуватись вивченням необхідного мінімуму. 2. Зловмисник, який добуває конфіденційну інформацію в обхід систем захисту комп'ютерних мереж.

Хакі: 1. Природні заглиблення серед такирів у пустелях Середньої Азії. 2. Брунатно-зеленуватий колір, а також тканина або одяг такого кольору.

Хакім: у країнах Близького й Середнього Сходу: а) правитель області або округу, губернатор; б) третейський суддя, арбітр, посередник. На відміну від вироку каді рішення Х. не зовсім обов'язкове для позивачів.

Халал: розмінна монета Саудівської Аравії, 1/100 ріала.

Халат: 1. Довгий чоловічий і жіночий одяг з рукавами, що підперізується на поясі. Традиційно у народів Азії — верхній одяг. 2. Спеціальний робочий одяг для деяких професій (напр., лікарський Х.). 3. В Індії ХІХ століття — будь-який подарунок посадової особи (хана, вождя) підлеглому як винагорода за службу.

Халва: східний десерт, що виготовляється з цукру, горіхів і подрібненому насінні олійних культур із застосуванням піноутворювача (солодковий корінь, яєчний білок).

Халдеї: семітський народ, що мешкав в області гирл річок Тигру і Євфрату на північно-західному березі Перської затоки

Халіф: титул феодального верховного правителя в ряді мусульманських країн, який поєднував духовну і світську владу, а також особа, що мала цей титул.

Халіфат: 1. Система державного ладу з теократичною владою у феодальних мусульманських країнах. 2. Феодальна держава на чолі з халіфом, що утворилася внаслідок арабських завоювань.

Халк (1): давньогрецька мідна монета вартістю 1/8 обола або 1/48 драхми, а також одиниця виміру маси (0,09 грама).

Халк (2): 1. Середньовічне (8-15 ст.) вітрильне судно, широке в середині і довжиною до 40 метрів. Використовувалось, в основному, для перевезення вантажів. Технологічно — попередник каракки і каравели. 2. Плавуча тюрма. 3. Корабель на плаву, але нездатний до самостійного пересування (як правило, без внутрішнього обладнання).

Халцедон: мінерал класу силікатів, волокнистий різновид кварцу; переважно сірого, синюватого, рожевого кольору. Використовують як абразив та виробне каміння. Від назви міста Халкедон у Малій Азії.

Халькозин: мінерал класу сульфідів, свинцево-сірого кольору з металевим блиском. Мідна руда.

Халькопірит: мінерал класу сульфідів, латунно-жовтого кольору з металевим блиском. Інші назви — гоміхлін, руда мідна жовта, торваніт.

Халяль: в ісламському праві — дозволені вчинки, які стосуються практично всіх сфер життєдіяльності людини. Протилежне — харам.

Хамелеон: 1. Ящірка підряду червоязикових. Всі хамелеони в основному комахоїдні і можуть бачити як у видимому і ультрафіолетовому світлі. Х. має здатність міняти забарвлення шкіри при роздратуванні, зміні кольору навколишнього середовища тощо. 2. перен. Людина, яка часто й безпринципно змінює свої думки й погляди (з міркувань власної вигоди). 3. Сузір'я Південної півкулі неба.

Хамеропс: рід кущових або деревних рослин родини пальмових. Поширені на півдні Європи і в Північній Африці. 3 волокон листків Х. плетуть капелюхи, кошики тощо. Х. низький вирощують як декоративну рослину в кімнатах і оранжереях.

Хамон: сировялений свинячий окіст — іспанський національний делікатес.

Хамсин: сухий, гарячий південний вітер у північно-східній частині Африки.

Хан: 1. Титул монарха, феодального правителя в багатьох країнах Сходу в середні віки. 2. Родовитий дворянський титул у деяких країнах Сходу, а також особа, що має цей титул.

Ханафізм: одна з чотирьох правових шкіл у сучасному ортодоксальному сунітському ісламі. Від імені арабського богослова VIII століття Абу Ханіфа.

Хандредвейт: неметрична одиниця вимірювання маси в США та Великобританії; позначається абревіатурою cwt. Американський Х. (короткий хандредвейт, короткий центнер, американський центнер, центал, англійський квінтал) становить 1/20 американської тонни або 100 торгових фунтів, що дорівнює 45,359237 кг. Англійський хандредвейт (довгий хандредвейт, довгий центнер, англійський центнер, лондонський хандредвейт) становить 1/20 англійської тонни або 112 торгових фунтів або 50,80234544 кг. Старий англійський хандредвейт (використовувався до XV ст.) був рівний 108 торговельним фунтам або 2160 торговим фунтам.

Ханство: 1. Володіння хана, країна, що нею управляє хан. 2. Влада хана.

Хао: розмінна монета Демократичної Республіки В'єтнам, яка випускалась з 1946 року; 1/10 донга. З 1958 року почала випускатись у вигляді банкнот.

Хаос: 1. У давньогрецькій міфології — безмежний простір, безладна суміш матеріальних елементів світу, з яких начебто виникли Гея (земля), Ерос (любов), Ереб (морок) та Нюкта (ніч), що дали початок усьому існуючому. 2. В давньогрецькій філософії — першоматерія або простір (фізичне місце, потрібне для існування тіл). 3. перен. Цілковите безладдя.

Харакірі: поширений серед самураїв ритуальний спосіб самогубства (розпорюванням живота); сепука.

Характер: 1. Сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що виявляється й поведінці й діяльності. 2. Сукупність визначальних властивостей, ознак якого-небудь предмета чи явища, його типові риси. 3. Людина як носій певної сукупності стійких психічних властивостей. 4. Твердість, сила волі, наполегливість у досягненні чогось. 5. У літературі, сценічному мистецтві — художній образ, в якому втілено типові риси певної групи людей; тип.

Характеристика: 1. Опис, аналіз, оцінка певних явищ, відмітних особливостей когось або чогось. 2. Опис характеру, дій тощо якогось персонажа, літературного твору. 3. Відгук, висновок про трудову, громадську діяльність особи.

Характерологія: 1. У мовознавстві — напрям лінгвістичної типології, що вивчає сукупність взаємообумовлених ознак, які складають характер мови і зумовлюють ступінь відносної стійкості її структури. 2. У психології — вчення про характер людини на основі її психічної і соматичної конституції.

Характрон: електроннопроменева трубка, використовувана, напр., для виведення інформації з обчислювальних машин. Розроблена в США в 1941 році і відноситься до знакодрукуючих електроннопроменевих приладів миттєвої дії. Відтворені на екрані Х. символи формуються за допомогою трафарету — непрозорої пластинки з набором мікроотворів у вигляді зображуваних символів.

Харам: 1. В ісламському праві — забороненіні вчинки, які стосуються практично всіх сфер життєдіяльності мусульманина. Протилежне — халяль. 2. Заборони, що накладається на паломника під час хаджу.

Хардингфеле: традиційний норвезький смичковий музичний інструмент типу скрипки з вісьмома (або дев'ятьма) струнами (4 основні, решта — резонуючі).

Харді: низькопробна срібна та золота монета, що випускалася у Франції в XIV — XV ст.

Хардтоп: кузов легкового автомобіля з твердим дахом без бічних стійок з бічним склом, що опускається.

Хариджити: перша в історії ісламу релігійно-політичне угрупування, яке відділилось від основної частини мусульман (сунітів). Першими Х. стали 12 тисяч воїнів з армії Алі ібн Абі Таліба, четвертого праведного халіфа, двоюрідного брата і зятя Мухаммеда, які збунтувались в 657 році. В наш час проживають в основному в Омані, де складають більшість населення.

Харизма: 1. Особливий дар Бога, який людина може отримати, коли Бог проявить до неї свою приязнь. 2. розм. Особливий вплив, який пояснюється властивостями особистості, його здатністю знаходити однодумців. У широкому розумінні — виняткові властивості, якими наділений лідер в групі своїх прихильників, шанувальників.

Харизматичний рух: Євангельський рух у християнстві, в основному серед протестантських громад, послідовники якого вважають, що в історії християнства завжди були групи, які подібно до них, наголошували на необхідності прояву у житті віруючих «дарів Духа Святого» і практикували такі дари; представляє собою сукупність церковних союзів і незалежних церков, які мають схожі форми проведення богослужінь.

Харити: в давньогрецькій міфології богині краси й радості (у римлян — грації). Три Х. — Євфросинія (радість), Талія (процвітання) і Аглая (блиск) вважалися доньками Зевса.

Харібда: у давньогрецькій міфології страховисько, що нібито мешкало на скелях біля протоки між Італією та Сицилією й нищило мореплавців.

Харіус: рід риб родини лососевих довжиною до півметра. Поширені в гірських річках Європи з чистою і холодною водою. Об'єкт промислу. Інші назви — пир, пирьок.

Харові: клас зелених водоростей. Поширені в чистих стоячих прісних і солонуватих водах всієї земної кулі, крім Антарктиди.

Хартія: 1. Старовинний рукопис, а також матеріал, на якому він написаний. 2. У Середні віки — документ публічно-правового характеру, що засвідчував які-небудь права або привілеї. 3. Назва деяких документів, декларацій суспільно-політичного значення; акт, едикт, універсал.

Хасмогамія: запилення, яке відбувається у квітках з оцвітиною, що розкривається під час цвітіння; хазмогамія.

Хаф-пайп: 1. Конструкція для екстремальних видів спорту (напр., сноубординг, скейтбординг) що своїм виглядом нагадує поперечний переріз труби. 2. Зимовий вид спорту, змагання з якого проходять на хаф-пайпі, вкритого снігом, з двома зустрічними скатами і простором між ними, що дозволяє спортсмену виконувати стрибки та трюки при кожному переміщенні від однієї стіни до іншої.

Хачбот: невелике вітрильне вантажне судно з люками і палубою, яку в разі потреби можна розбирати.

Хе: давньо-єгипетська міра площі; становила 1/10 арури або 10 королівських ліктя або 1 тисячу давньо-єгипетських ліктів або близько 273,5 м².

Хедер (1): жатна, робоча частина зернових комбайнів, що складається з різального апарата, мотовила й транспортера.

Хедер (2): єврейська релігійна початкова школа для хлопчиків.

Хедж-фонд: не обмежений або слабо обмежений номативами (у першу чергу щодо стратегії та маржі) інвестиційний фонд, недоступний широкому колу осіб і керований професійними інвестиційними менеджерами. .

Хеджування: форма страхування вартості товару або прибутку, валютного ризику при здійсненні ф'ючерсних угод у банківській, страховій, біржовій та комерційній практиці шляхом укладання протилежної угоди.

Хедлайнер: 1. Спеціаліст із написання заголовків. 2. Людина, що найбільше привертає увагу певного заходу (вистави, концерту, фестивалю). 3. Фотонабірна машина з ручною установкою шрифтових шаблонів і фотоматеріалу.

Хеймвер: загони, які виникли 1918 році в Австрії і ставили собі за мету придушувати революційний робітничий рух. Після аншлюсу Австрії гітлерівською Німеччиною Х. було розпущено, а значна частина Х. влилась до фашистських організацій.

Хейротерії: тварини кінця палеозою і початку мезозою, відомі лише по відбитках слідів, що нагадують відбитки руки людини; хіротерії.

Хемі...: у складних словах відповідає поняттям "хімія" або "хімічний процес".

Хемілюмінесценція: свічення тіл, що виникає внаслідок хімічних реакцій (напр., свічення фосфору при невільному окисленні).

Хемітрон: різновид електроннопроменевої трубки, використовують, напр., для візуального подання інформації при взаємодії людини з обчислювальною машиною.

Хемо...: у складних словах відповідає поняттям "хімія" або "хімічний процес".

Хемосинтез: процес утворення органічних речовин живими істотами з вуглекислого газу та інших неорганічних речовин без участі світла. Властивий певним видам бактерій.

Хемосорбція: різновид сорбції, за якої частинки вбирача і вбираної речовини хімічно взаємодіють.

Хемотаксис: рух (притягнення або відштовхування) організмів (головним чином одноклітинних) і клітин, що вільно рухаються (сперматозоїдів, лейкоцитів), під впливом хімічних подразнень.

Хемотерапія: метод лікування, те саме, що й хіміотерапія.

Хемотропізм: ростові рухи у рослин під впливом хімічних подразнень.

Хенд: англійська міра довжини, що дорівнює 4 дюймам (10,16 см).

Хепі-енд: щаслива для позитивних героїв кінцівка сюжету п'єси, фільму, роману і т.д.

Херувим: 1. У біблійній символіці — надприродна шестикрила істота з очима на всьому тілі; у християнському віросповіданні — ангел вищого чину. 2. Церковна пісня, яка починається цим словом.

Херувізм: генетичне захворювання, що викликає дефект нижньої частини обличчя у вигляді симетричного потовщення нижньої щелепи або обох щелеп.

Хесеб: давньо-єгипетська міра площі; становила чверть арури або 25 давньо-єгипетських королівських ліктя або близько 684 м².

Хет: давньо-єгипетська міра площі; становила 10 арур або 1000 давньо-єгипетських королівських ліктів або близько 27353 м².

Хетогнати: щетинкощелепні морські тварини з прозорим тілом. Хижаки, які рухаються у воді швидкими стрибками.

Хетчбек: тип кузова легкового автомобіля із одним або двома рядами сидінь та з трьома чи п'ятьма дверима, одні з яких із-заду.

Химера: 1. У давньогрецькій міфології — вогнедашаче страховисько з головою лева, тулубом кози й хвостом дракона; походила з племені безсмертних богів. 2. перен. Витвір хворобливої уяви, фантастична, нездійсненна, дивовижна мрія. З. Морська риба підкласу суцільноголових. Має хрящовий кістяк. Жир печінки Х. використовують як лікарський препарат. 4. У рослинництві — організм, що складається із спадково різних тканин. Трапляються в природі й утворюються внаслідок щеплення.

Хіазма: 1. Перестановка головних членів речення. 2. Перехрестя зорових нервів.

Хіджаб: жіночий одяг, головне призначення якого — приховати фігуру, обриси тіла жінки. Носіння жінкою Х. — одне з основних положень шаріату. У європейських країнах під Х. розуміють традиційну жіночу хустку.

Хіджра (1): мусульманське літочислення, яке бере початок з 622 р.; гіджра.

Хіджра (2): одна з каст недоторканних в Індії, Бангладеш та Пакистані, в яку входять представники «третьої статі» — біологічні чоловіки, які одягаються і поводяться як жінки, називають себе жіночим ім'ям, але не відосять себе до жодної із двох статей.

Хіккі: скорочення від хікікоморі — людина, яка відмовляється від соціального життя, прагне до крайнього ступеня ізоляції і самоти внаслідок різних соціальних та особистих чинників.

Хіліазм: християнська есхатологічна теорія про тисячолітнє «торжество правди Божої на землі», після чого настане час Страшного суду, закінчиться історія і на встановиться новий, вічний і справедливий порядок.

Хілус: рідина, що міститься в лімфатичних судинах кишечника тварин і людини. Являє собою лімфу, збагачену краплинами жиру.

Хімізація: прискорений розвиток хімічної промисловості, впровадження хімічних процесів, методів виробництва і речовин у різні галузі господарства, широке використання хімічних продуктів у виробництві і для культурно-побутових потреб.

Хіміотерапія: лікування хімічними препаратами, що діють вибірково (специфічно) на збудників захворювань (мікробів, вірусів, найпростіших), а також на клітини пухлин. Інша назва — хемотерапія.

Хімія: 1. Наука про склад, будову, властивості та перетворення речовин. 2. Практичне використання цієї науки, її законів у житті.

Хімус: вміст тонких кишок тварин і людини. Утворюється з їжі під впливом травних соків. При просуванні Х. по кишечнику відбувається всмоктування розчинних продуктів перетравлювання.

Хінін: лікарський препарат; алкалоїд кори хінного дерева. Солі Х. застосовують як протималярійний і жарознижуючий засоби, як засоби для зменшення збудливості серцевого м'яза та для стимуляції родової діяльності.

Хіна: хінін; лікарський препарат; алкалоїд кори хінного дерева. Солі Х. застосовують як протималярійний і жарознижуючий засоби, як засоби для зменшення збудливості серцевого м'яза та для стимуляції родової діяльності.

Хінді: державна мова Індії, створена на основі хіндустіні та санскриту, належить до індійської групи індоєвропейських мов.

Хінкалі: страва кавказької кухні у вигляді звареного у воді невеликого пиріжка з прісного тіста з начинкою із м'ясного фаршу і кінзи.

Хінолін: органічна гетероциклічна сполука, безбарвна, частіше жовтувата рідина з різким запахом. Застосовують як розчинник, а похідні Х. — у виробництві деяких барвників, лікарських препаратів.

Хінони: органічні ароматичні сполуки, забарвлені кристали з різким запахом. Застосовують у виробництві барвників.

Хіоносфера: шар атмосфери, всередині якого можливий сталий додатній баланс твердих атмосферних опадів. Х. оточує Землю суцільною оболонкою потужністю до 10 км.

Хіпі: міжнародний молодіжний рух, виник у 1965 році у Сан-Франциско у контексті лібералізації і демократизації традиційного суспільства, один з найяскравіших проявів контркультури, мав пацифістське забарвлення, склав великий вплив на мистецтво, особливо рок-музику, з ним пов'язані такі поняття, як сексуальна революція, психоделічна революція. Рух Х. занепав на початку 1970-их років, перетворившись на одну з субкультур.

Хіпстер: представник сучасної субкультури, який цікавиться елітарними зразками в моді, музиці, літературі, культурі в цілому, незалежно мислить і робить свій вибір на основі власного смаку, а не нав'язаних суспільством стереотипів; покоління Y.

Хіраґана: одна з двох ситем писемної японської мови. Виникла у 9 столітті на базі скорописного варіанту стародавньої японської абетки манйоґана. Х. складається з 48 знаків або букв. 5 із них позначають прості голосні звуки, 3 — йотовані голосні звуки, а решта 40 — склади, сполучення приголосних і голосних звуків.

Хіральність: відсутність симетрії відносно лівої і правої сторони.

Хіромантія: ворожіння по лініях на долонях рук і провіщання на цій основі майбутнього людини.

Хірон: у давньогрецькій міфології — фессалійський кентавр, син Кроноса й Філіри. За легендою Кронос перетворився на коня, щоб утекти від своєї жінки — Реї, яка вистежувала чоловіка в любовних зв'язках із Філірою. Х. був приятелем або вчителем багатьох героїв (Ахіллеса, Ясона), другом Геракла, який випадково поранив його під час полювання на ерімантського вепра — із-за нестерпного болю Х. відмовився від безсмертя на користь Прометея. Зевс переніс його на небо і розташував серед зірок сузір'я Кентавра.

Хірот: північноамериканська ящірка з червоподібним тілом; задні кінцівки відсутні; живе в землі.

Хіротерії: тварини кінця палеозою і початку мезозою, відомі лише по відбитках слідів, що нагадують відбитки руки людини.

Хіротесія: у християнстві — посвячення у нижчі чини кліру (четці та іподиякони) чи ступені церковної ієрархії.

Хіротонія: християнський обряд, під час якого відбувається таїнство поставлення в священнослужителі; рукопокладення, поставлення, висвячення.

Хірург (1): спеціаліст в галузі клінічної медицини й лікувально-профілактичного обслуговування населення, що вивчає захворювання, основним методом лікування яких є оперативне втручання.

Хірург (2): родина морських риб роду окунеподібних. Поширені по всіх теплих морях, досягаютьє в довжину 20-30 см, пофарбовані в темно-бурий або жовтуватий колір і з кожного боку розмальовані декількома темними смугами, що йдуть вертикально. Деякі види отруйні.

Хірургія: галузь клінічної медицини й лікувально-профілактичного обслуговування населення, що вивчає захворювання, основним методом лікування яких є оперативне втручання.

Хітин: вуглевод; природний азотовмісний полісахарид. Основний компонент зовнішнього скелета ракоподібних, павуків і комах та оболонок клітин деяких грибів.

Хітон: чоловічий і жіночий лляний або вовняний одяг у стародавніх греків, що нагадував сорочку, підперезану, поясом з напуском.

Хітони: ряд (Polyplacophora) панцирних молюсків (Mollusca). Раковина розділена на 8 пластин. Поширені в літоралях практично всіх морів.

Хламіда: 1. Чоловічий одяг стародавніх греків — довга мантія з вовняної тканини, яка накидалась на плечі і застібалась на грудях чи правому плечі. У Давньому Римі була введена в моду за імператора Калігули. 2. перен. незграбний одяг.

Хламідомонада: рід одноклітинних зелених водоростей. Поширені в прісноводних водоймах, на вологому грунті, деякі — в морях. При масовому розмноженні викликають "цвітіння" води.

Хлопомани: ірон. вихідці з польських або ополячених шляхетських родин на Правобережній Україні, які в силу своїх народницьких переконань відмовлялися від соціальної і культурної солідарності зі своїм станом і прагнули зблизитися з місцевим селянством.

Хлопоманство: народницько-культурна течія 1850-60-х років серед представників шляхетських родин Правобережної України, які в силу своїх народницьких переконань відмовлялися від соціальної і культурної солідарності зі своїм станом і прагнули зблизитися з місцевим селянством. Ідеолог Х. — історик і етнограф Володимир Антонович.

Хлор: хімічний елемент, символ Cl, ат. н. 17; належить до галогенів, жовтувато-зелений газ з різким задушливим запахом, отруйний. Використовують у виробництві барвників, лікарських та інших речовин, для вибілювання тканин, паперу, дезинфекції тощо.

Хлоралгідрат: органічна сполука, лікарський препарат; заспокійливий, снотворний, протикорчовий та знеболювальний засіб.

Хлораль: органічна сполука, безбарвна рухлива рідина з різким запахом. Застосовують у виробництві інсектицидів.

Хлораміни: хімічні сполуки, хлорпохідні аміаку або амінів. Застосовують Х. як хлоруючі, окислюючі й дезинфікуючі засоби.

Хлорати: солі хлорнуватої кислоти, безбарвні кристалічні речовини, отруйні. Застосовують у піротехніці, виробництві сірників тощо.

Хлорацетофенон: органічна сполука, безбарвні кристали; належить до сльозоточивих отруйних речовин.

Хлорбензол: органічна сполука, похідна бензолу, безбарвна рідина. Застосовують як розчинник, у виробництві деяких лаків, барвників тощо.

Хлорела: рід одноклітинних зелених водоростей порядку протококових. Поширені в прісноводних водоймах, на вологому грунті, деякі — в морях. Містять протеїн, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни.

Хлоретил: лікарський препарат. Застосовують для місцевого знеболювання і при недовгочасному наркозі.

Хлориди: солі хлористоводневої (соляної) кислоти, напр., хлорид натрію (хлористий натрій, або кухонна сіль).

Хлорин: різновид синтетичного волокна з полівінілхлориду, з якого виготовляють фільтри для кислот і лугів, риболовецькі сіті тощо.

Хлорити: група породоутворюючих мінералів класу силікатів, переважно зеленого кольору (напр., пенін, клінохлор, тюрингіт).

Хлороз: 1. Захворювання жінок — недокрів'я, пов'язане з нестачею в організмі заліза. Інша назва — бліда неміч. 2. Захворювання рослин, що спричинюється нестачею засвоюваних форм заліза або інфекцією (мікроскопічними грибами, бактеріями, нематодами, вірусами).

Хлороміцетин: природний антибіотик з широкою антибактеріальною дією. Одержують синтетично.

Хлоропласти: пластиди у рослин, забарвлені хлорофілом у зелений колір. У Х. відбувається фотосинтез.

Хлорофіл: зелений пігмент рослин, за участю якого відбувається фотосинтез. Міститься в хлоропластах (у водоростей — хроматофорах).

Хлороформ: розчинник для жирів і смол; лікарський препарат, наркотичний засіб. Застосовують при м'язових болях, невралгіях тощо, а також для наркозу. Інша назва — трихлорметин.

Хлорофос: фосфорорганічний препарат. Застосовують для боротьби з шкідливими комахами.

Хлорпікрин: органічна сполука, безбарвна рідина з різким запахом, сльозоточива отруйна речовина. Застосовують як інсектицид.

Хлорування: 1. Введення хлору в неорганічні й органічні речовини для одержання хлористих сполук (хлорного вапна, деяких розчинників тощо). 2. Дезинфекція питних і стічних вод хлором.

Хна: 1. Збірна назва деяких рослин, що дають жовто-червону фарбу. Поширені в країнах з тропічним кліматом (Східна Індія, Іран та ін.), культивують також в Європі. 2. Жовто-червона фарба рослинного походження, яку використовують головним чином для фарбування вовни, фарбування й зміцнення волосся тощо.

Хоани: внутрішні носові отвори у хребетних тварин і людини, що сполучають носову порожнину й глотку.

Хобі: захоплення, улюблене заняття на дозвіллі.

Хоган: традиційне житло народу навахо. Має круглий перетин, конічну форму і спрямовані на схід двері.

Хогсхед: міра ваги і вимірювання об'єму рідини, а також назва для дерев'яних діжок розміром з голову кабана. Одиниця виміру залежить від того, що саме вимірюється. Для пива, елю або сидру 1 Х. = 1½ бареля, вина — 1 Х. = 1/4 тана = 1/2 піпа = 2 бареля. У колоніальні часи в Х. вимірювали імпортований тютюн — 1 Х. тютюну важив близько 1000 фунтів (453,6 кг).

Ходзитя: сорт зеленого чаю, який виробляється в Японії; за основу беруть листя бантя обо сентя і без ферментації обсмажують в фарфоровому посуді на деревному вугіллі, в результаті чого чайні листки набувають коричнуватого забарвлення, специфічний запах і смак.　Завдяки термічній обробці, в Х. малий вміст кофеїну, що дозволяє пити його незадовго до сну.

Хозари: тюркомовний кочовий народ, що сформувався на території сучасного Дагестану в IV — XI століттях з місцевого іраномовного населення, а також прийшлих угорських і тюркських племен. У віруваннях дотримувались паганських ритуалів, ісламу та юдаїзму. Користувались рунічними письменами та староєврейською мовою. Після падіння Хазарського каганату (X ст) асимілювались половцями. Їх нащадками вважаються караїми, кримчаки, іраномовні євреї.

Хокей: спортивна командна гра на льодяному (з м'ячем чи шайбою) або трав'яному (з м'ячем) майданчику.

Хол: велике приміщення для очікування (в готелі, театрі, кіно), зал, вестибюль.

Холагол: лікарський препарат. Застосовують при жовчнокам'яній хворобі, холециститах, гепатохолециститах.

Холдинг: 1. Компанія, яка сама не має виробничих підприємств, а володіє акціями інших компаній. 2. Порушення правил у боксі, яке полягає в захоплюванні рук або тулуба противника.

Холензим: лікарський препарат. Застосовують як жовчогінний засіб при гепатитах, холециститах і захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Холера: 1. Гостроінфекційне епідемічне шлункове захворювання, що супроводжується корчами, проносом, блюванням; збудник — холерний вібріон; хвороба, зараза. 2. Уживається як лайливе слово.

Холерик: людина з сильним, рухливим, але неврівноваженим типом вищої нервової діяльності.

Холестерин: органічна жироподібна речовина, яка міститься в усіх органах і тканинах організму, а також у продуктах харчування й відіграє важливу роль у життєдіяльності організму.

Холецистит: запалення жовчного міхура. Спричинюється мікробами (стафілококом, стрептококом, кишковою паличкою), гельмінтами, лямбліями.

Холецистографія: метод штучного контрастного рентгенологічного дослідження жовчного міхура.

Холізм: напрям філософії, який виходить з пріорітетністі цілого по відношенню до його частин і розглядає весь світ як єдине ціле, а його окремі складові мають зміст лише як частина спільності. В гносеології Х. опирається на принцип, що пізнання цілого повинно передувати пізнанню його частин.

Холін: біоорганічна сполука. Входить до складу лецитинів, які належать до фосфатидів. Нестача Х. в їжі спричинює тяжкі захворювання. Х. та його похідне — холін-хлорид належать до вітамінів групи В.

Холінергічний: чутливий до ацетилхоліну, збуджуваний ацетилхоліном.

Хольд: міра площі в Угорщині, дорівнює 0,432 га.

Хон: інструмент (металева головка з абразивними брусками) для хонінгування.

Хондрила: рід багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Поширені переважно в степових, напівпустельних і частково в пустельних районах Середньої Азії і Південної Європи. Каучуконос.

Хондрит: запалення хряща.

Хондріоміти: органоїди клітин рослин, тварин і людини, які забезпечують вироблення, нагромадження й розподіл енергії в клітинах. Інші назви — мітохондрії, хондріосоми.

Хондріома: сукупність усіх мітохондрій, які містяться в одній клітині.

Хондрологія: вчення про хрящі.

Хондрома: доброякісна пухлина з хрящової тканини.

Хонінгування: чистове обточування циліндричних поверхонь хоном.

Хопель-попель: фінський швидкий парний танець.

Хопер: саморозвантажний вагон з кузовом — бункером, яким перевозять сипкі вантажі.

Хор: 1. Співочий колектив, що виконує вокальні твори. 2. Музичний твір, призначений для колективного виконання. 3. Парні або потрійні струни у струнних інструментах. 4. У ранньохристиянських культових спорудах — простір перед головним вівтарем, де розміщувався хор півчих. Пізніше Х. почали називати всю східну частину церковної споруди.

Хора: в античні часи — територія поблизу поселення, яку жителі полісів використовували як сільськогосподарське угіддя, розділивши її на наділи, клери, для родин містян.

Хорал: 1. Одна з форм релігійного співу. 2. У поезії — твір урочистого, піднесеного характеру.

Хорда: 1. мат. Відрізок, що сполучає дві будь-які точки кривої лінії або поверхні. 2. анат. Осьовий (становить поздовжню вісь тіла) скелет хордових тварин і людини. В більшості з них є лише в зародку.

Хордометр: інструмент для вимірювання товщини струн.

Хорей (1): віршувальний розмір — двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Хорей (2): довга палиця, якою керують запряженими оленями або собаками.

Хореографія: 1. Мистецтво створення танців і танцювальних вистав. 2. Запис рухів танцю за допомогою системи умовних знаків.

Хорея: захворювання нервової системи людини, що характеризується мимовільним сіпанням, гримасами, причмокуванням, некоординованими рухами. Інша назва — хвороба святого Вітта.

Хоріон: 1. Зовнішня оболонка зародків плазунів, птахів, ссавців, людини на початкових стадіях їхнього розвитку. Х. ссавців і людини бере участь в утворенні плаценти. 2. Вторинна оболонка яйцеклітини безхребетних і деяких нижчих хребетних тварин.

Хормейстер: хоровий диригент, керівник хору.

Хорологія (1): 1. Розділ біології, який вивчає області поширення (ареал) окремих видів, родів і родин тварин та рослин. 2. Напрям у географії, який вивчає об'єкт з точки зору його причинно-наслідкових зв'язків з оточуючими об'єктами.

Хорологія (2): сукупність наук про вимірювання часу.

Хорунжий: військовий чин, посада, згодом - військове і службове (спеціальне) звання в ряді держав Східної та Центральної Європи; приблизно відповідає класу прапорщиків.

Хост: пристрій, який надає послуги у форматі «клієнт-сервер» в режимі серверу; у широкому розумінні — будь-який комп'ютер, який підключений до локальної або глобальної мережі і виконує функції серверу.

Хостел: тимчасове житло економ-класу з мінімальним набором зручностей. Головна відмінність від готелю — плата за місце, а не за номер. Вимоги Міжнародної федерації молодіжних Х.: на одну людину має припадати не менше 5 м², відстань від спинки двоярусного ліжка до стелі — не менш як 75 см, ліжко повинне бути розміром не менш ніж 80 на 190, а відстань між ліжками щонайменше 75 см'; на 12 людей у Х. повинен бути один туалет, один умивальник на шістьох людей, одна душова на 15 осіб.

Хостинг: 1. Послуга по наданню обчислювальних потужностей для фізичного розміщення інформації на сервері. 2. Послуга по розміщенню обладнання клієнта із забезпеченням його підключення до інформаційних каналів (колокація).

Хота: іспанський народний парний танець, виконується у дуже швидкому темпі в музичному розмірі 3/4 або 3/8.

Хрест: 1. Предмет і символ культу християнської релігії, який являє собою стрижень з однією або кількома поперечками у верхній половині. 2. Відзнака, орден, що має форму такого предмета. 3. Спосіб вишивання перехресними стібками. 4. перен. Страждання, випробування, що випали на чиюсь долю.

Хрестоматія: навчальна книга, що складається з літературно-художніх або науково-популярних творів чи уривків з них, підібраних за програмою певного курсу.

Хрещення: 1. Релігійний обряд, який відправляють над новонародженими або дорослими на знак прилучення їх до християнської церкви; схрещення. 2. Водохреще; Йордан.

Хризантема: 1. Декоративна рослина родини складноцвітих з розкішними махровими суцвіттями різноманітного забарвлення. 2. Квітка цієї рослини.

Хризо...: у складних словах відповідав поняттям "золотий колір", "золотий відтінок".

Хризоберил: мінерал класу окисів і гідроокисів, переважно зеленувато-жовтого кольору з скляним блиском. Прозорі відміни використовують у ювелірній справі.

Хризокола: мінерал класу силікатів, блакитного, зеленого, синього кольору, різновид монтморилоніту. Мідна руда.

Хризоліт: мінерал класу силікатів, прозорий різновид олівіну, жовтувато-зеленого кольору. Дорогоцінний камінь.

Хризомонади: група нижчих водяних організмів; живуть переважно в планктоні прісних вод і морів.

Хризопраз: мінерал класу силікатів, яблучно-зелений різновид халцедону. Використовують у ювелірній справі, як абразивний матеріал тощо.

Хризотил: мінерал класу силікатів, зеленувато-жовтого кольору. Використовують як вогнетривкий і теплоізоляційний матеріал.

Хрисовул: 1. Золота двостороння печатка, якою скріплювали декрети західноєвропейських і візантійських монархів у часи Середньовіччя і Ренесансу. 2. Документ, скріплений такою печаткою; золота булла.

Християнство: одна з трьох світових релігій (поряд з ісламом та буддизмом). Особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині.

Христологія: розділ християнського богослів'я, що займається вивченням співвідношення божественної і людської природи в Ісусі Христі.

Хром: 1. Хімічний елемент, символ Cr, ат. н. 24; твердий сірувато-білий метал. Застосовують для покриття (хромування) поверхні інших металів, у виробництві жаротривких і нержавіючих сталей тощо. Сполуки Х. застосовують як фарби, окислювачі, дубителі, протрави при фарбуванні. 2. М'яка тонка шкіра, видублена хромовими солями; використовують для верхніх частин взуття.

Хромати: солі хромової кислоти, кристалічні речовини жовтого кольору, сильні окислювачі. Застосовують переважно у текстильній і шкіряній промисловості.

Хроматизм: зміна діатонічного ступеня ладу на половину тону (позначається діезом або бемолем).

Хроматин: речовина, що її містять ядра клітин організму людини, тварин і рослин. Під час мітозу концентрується в хромосомах. Відіграє важливу роль у зберіганні та передаванні спадкової інформації.

Хроматичний: 1. Кольоровий, забарвлений. 2. Х-а аберація — див.: Аберація. 3. Побудований на 12 півтонах темперованої музичної системи.

Хромато...: у складних словах означає "колір", "забарвлення". Наприклад, хроматоскоп.

Хроматографія: метод розділення й аналізу сумішей речовин, який грунтується на різній сорбції складових частин яким-небудь вбирачем (вперше цей метод було застосовано при дослідженні пігментів рослин). Інша назва — хроматографічний аналіз.

Хроматометрія: метод кількісного аналізу, при якому основним реагентом є титрований розчин біохромату калію.

Хроматоскоп: різновид нерухомого калейдоскопа із забарвленими камінцями й скельцями, прикріпленими до обертового валка.

Хроматофори: 1. У тварин і людини — клітини у шкірних покривах, що містять зернисті пігменти. 2. У рослин — забарвлені включення в клітинах водоростей. Часто Х. називають усі забарвлені пластиди як нижчих, так і вищих рослин.

Хромель: жаростійкий сплав хрому з нікелем, застосовуваний для виготовлення нагрівальних приладів, пірометрів тощо.

Хроміт: 1. Мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного кольору. Хромова руда. 2. Вогнетривкий матеріал з хромистого заліза; застосовують у металургії.

Хромо...: у складних словах означає "колір", "забарвлення". Наприклад, хроматофори.

Хромогени: безбарвні речовини, що містяться в клітинах організму людини, тварин і рослин; набувають забарвлення при окисленні, є відновленою формою дихальних пігментів. Відіграють важливу роль у процесах дихання рослин.

Хромогенний: той, що дає барвник або спричинює забарвлення; Х-і бактерії — бактерії, які утворюють у процесі росту на різних живильних середовищах забарвлені продукти обміну (пігменти).

Хромолітографія: 1. Літографське відтворення зображень багаторазовим друкуванням різними фарбами з відповідної кількості каменів. 2. Відбиток, одержаний таким способом.

Хромопласти: пластиди у рослин, забарвлені пігментами каротиноїдами в жовтий, оранжевий, червоний, іноді коричневий колір. Властиві переважно дозрілим плодам (шипшина, помідори, перець).

Хромосоми: нуклеопротеїдні структурні елементи клітинного ядра організму рослин, тварин і людини. Містять довгий безперервний полімеризований ланцюг ДНК (єдину ДНК-молекулу), що містить гени, регуляторні елементи та проміжні нуклеотидні послідовності.

Хромосфера: шар атмосфери Сонця, що міститься над фотосферою.

Хромотипія: спосіб багатокольорового типографського друку і відбиток отриманий таким способом.

Хромотропи: штучні органічні барвники; застосовують переважно в текстильній промисловості.

Хромофори: групи атомів, які надають органічним сполукам різного кольору.

Хромофот: спосіб копіювання напівтонових негативів на цинк або камінь із застосуванням спеціального копіювального апарата.

Хромофотографія: кольорова фотографія.

Хромоцистоскопія: метод функціонального дослідження нирок за допомогою барвника індигокарміну.

Хромпік: двохромовокислий калій (біхромат калію); застосовують як окислювач у шкіряній і текстильній промисловості.

Хромування: 1. Покриття поверхні металу хромом для захисту від корозії. 2. Нарощування хрому на друкарські форми для підвищення їхньої тиражостійкості.

Хронаксиметрія: визначення хронаксії за допомогою приладу — хронаксиметра, який дає змогу дозувати подразнення електричним струмом у різних дуже малих відрізках часу.

Хронаксія: мінімальний час, за який електричний струм певної сили має діяти на живу тканину, щоб викликати фізіологічну реакцію. Х. характеризує збудливість живої матерії та її залежність від тривалості дії подразника.

Хроніка: 1. Запис подій у часовій послідовності. 2. Літературний твір, який містить у собі історію суспільних, політичних, сімейних та інших подій. 3. Коротка інформація про сучасне життя.

Хронікальний: той, що містить хроніку чого-небудь або пов'язаний з нею.

Хронічний: тривалий, затяжний, постійний.

Хроно...: у складних словах відповідає поняттю час.

Хронограма: латинський вірш, у якому великі літери підібрані з римських цифр (Y, Х, L) так, що утворюють рік тієї події, про яку йдється у творі.

Хронограф: 1. Пам'ятка писемності, зведений огляд всесвітньої історії. 2. Прилад для вимірювання коротких інтервалів часу і точної реєстрації в часі якихось подій.

Хронографія: 1. Послідовний у часі опис подій. 2. Історичний твір, де матеріал подано в календарній послідовності.

Хронологія: 1. Запис історичних подій в їх часовій послідовності; літописання. 2. Послідовність історичних подій за часом; хроніка.

Хронометр: 1. Точний переносний годинник з балансиром, який застосовується в астрономії, геодезії, Мореплавстві тощо. 2. Кишеньковий годинник із надзвичайно точним ходом.

Хронометраж: метод вивчення витрат часу за допомогою фіксації і замірів тривалості виконуваних дій.

Хроноскоп: прилад (електричний годинник) для вимірювання дуже малих проміжків часу (до однієї тисячної частки секунди).

Хронофаг: поглинач часу; той, що займає багато часу.

Хтонічний: пов'язаний з потойбіччям, позаземний.

Хунвейбіни: члени молодіжної організації, створена маоїстами в Китаї в 1966 р. з учнів старших класів, частково студентства, для проведення т. зв. «культурної революції», коли Х. розправлялися з людьми, знищували раніше створені партійні, державні і громадські організації.

Хунта: 1. Назва громадсько-політичних організацій, об'єднань в іспаномовних країнах (Іспанія та більшість країн Латинської Америки). 2. Х. військова — військові союзи і організації, які приходять до влади шляхом військових переворотів і встановлюють, як правило, режими військової диктатури фашистського або близького до фашизму типу (наприклад, у Чілі, 1973 р.).

Хупа: 1. В юдаїзмі — шлюбна церемонія. 2. Символічний навіс, під яким здійснюється шлюбний обряд.

Хурал: у Монгольській Народній Республіці назва найвищого (Великий Народний Хурал) і місцевих органів влади.

Хурма: 1. Південне плодове дерево або чагарник родини ебенових. Дерева живуть до 500 років. Існує до 200 видів. 2. Оранжево-червоні солодкі, з терпкуватим смаком плоди цього дерева або чагарника. Багаті на вітамін С, протеїн, йод, залізо, магній, калій, каротин.

Хуцпа: у широкому розумінні — властивість характеру, яка характеризує людину, здатну вийти за межі певних встановлених норм; зухвалість, нахабство.

Хуцурі: давньогрузинське, згодом церковне письмо. Найдавніші пам'ятки датуються V ст. Вважається, що Х. вплинуло на формування глаголиці. У XI ст. Х. було замінено сучасним грузинським письмом мхедрулі.

Цанга: пристрій у вигляді пружної розрізаної втулки, якою затискують матеріал або інструмент.

Цапфа: частина валів та осей машин, якою вал (вісь) спирається на підшипник.

Цар: 1. Монарх у слов'янських народів. 2. перен. Перший, головний.

Царизм: монархічний політичний устрій держави, на чолі якої стоїть цар; абсолютизм, монархізм, самодержавство.

Цариця: 1. Жінка, правлячий монарх у слов'янських народів. 2. Дружина царя.

Царухи: традиційні грецькі шкіряні черевики. Виготовляються з сирої або дубляної шкіри.

Цванцигер: моната номіналом 20 крейцерів, яка випускалась в Австрії, Угорщині та Південній Німеччині у XVIII столітті.

Цезар: 1. Історично — когномен роду Юліїв у Стародавньому Римі. 2. У I-II ст. — титул правителя Римської імперії, рівнозначний принцепсу чи августу. 3. З III по IV ст. — молодший співправитель (і, як правило, наступник) августа. Останнім Ц. був Констанцій II (317-361 рр.)

Цезаризм: одноосібна диктатура в поєднанні з формальним визнанням прав народу.

Цезій: хімічний елемент, символ Cs, ат. н. 55; м'який метал сріблястого кольору, належить до лужних металів. Застосовують у виробництві фотоелементів.

Цезура: ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини.

Цейнерит: штучний мінерал класу фосфатів, зеленуватого кольору. Радіоактивний. У природному стані відомий метацейнерит. Від прізвища німецького вченого Г. Цейнера.

Цейтлупа: високошвидкісний кінознімальний апарат. Застосовують для дослідження процесів, які відбуваються дуже швидко.

Цейтнот: 1. Нестача часу на обдумування ходів у шахових і шашкових партіях. 2. перен. Нестача часу.

Цейхгауз: складське приміщення для зберігання запасів зброї, спорядження, обмундирування, продовольства тощо.

Целаканти: загальна назва представників ряду целакантоподібних, що об'єднує найстаріших з існуючих риб, відомих з викопних решток віком більше, ніж 360 мільйонів років. Відомий лише однин сучасний рід — Латимерія. Ц. досягають у довжину до 190 см і маси до 90 кг.

Целестин: мінерал класу сульфатів, блакитного кольору з скляним блиском. Використовують у харчовій та хімічній промисловості.

Целібат: обов'язкова безшлюбність, запроваджена для католицького духівництва та православного чернецтва.

Целіт: важкозаймистий препарат целюлози. 3 Ц. виготовляють кіноплівки і пластмаси.

Целобіоза: органічна сполука, вуглевод з групи дисахаридів; основна структурна одиниця целюлози. Міститься в соці деяких дерев.

Целоїдин: чиста нітроцелюлоза, виготовлювана з колодію; іде на вироблення фотографічного паперу.

Целон: пластичний матеріал на основі ацетилцелюлози, стійкий щодо діяння тепла й світла. Застосовують для виготовлення кіноплівок, лаків, скла для автомобілів і літаків тощо.

Целостат: допоміжний астрономічний пристрій — система з двох плоских дзеркал, з яких одне нерухоме, а друге рухається за допомогою годинникового механізму. Дає змогу вивчати видимий рух небесних світил, що спостерігається внаслідок добового обертання Землі.

Целотекс: один із замінників шкіри.

Целофан: прозора гнучка плівка з віскози. Застосовують як пакувальний матеріал, у поліграфії тощо.

Целофізис: рід невеликих (до півтора метри у висоту) хижих динозаврів вагою до 30 кг. Жили в кінці тріасового періоду (близько 215 мільйонів років тому) на території Північної Америки.

Целулоїд: пластичний вогненебезпечний матеріал на основі нітроцелюлози. Застосовують переважно для виготовлення небиткого скла, лаків. Зареєстрована як торгова марка Celluloid в 1870 році.

Целурозавр: хижий динозавр, скелет якого складався з тонкостінних порожнистих кісток.

Целюлаза: фермент, що гідролізує целюлозу. Міститься в плісеневих грибах, деяких бактеріях тощо. Велику кількість Ц. виділяють бактерії, що живуть у шлунку жуйних тварин.

Целюліт: 1. Застійне явище в жировій тканині, що призводить до її дистрофії; ліподистрофія (cellulite). 2. Гнійне запалення підшкірної жирової клітковини внаслідок потрапляння мікроорганізмів із зовнішнього середовища через пошкоджену шкіру (cellulitis).

Целюлоза: високомолекулярний вуглевод — полісахарид, волокниста речовина, головна складова частина оболонки рослинних клітин. Інша назва — клітковина. Ц. не розчиняється у воді і діетиловому ефірі і етиловому спирті. Ц. не розщеплюється під дією розбавлених кислот, стійка до дії лугів і слабких окисників. Під дією концентрованих розчинів мінеральних кислот і підігріву целюлоза піддається гідролізу, кінцевим продуктом якого є глюкоза.

Целюлози ацетат: білий порошок, сипкі гранули або пластівці, без смаку і запаху або з незначним запахом оцтової кислоти. Отримують шляхом взаємодії високоочищеної целюлози з оцтовим ангідридом, ацетилхлоридом або кетеном. Ц.а. широко застосовується у фармацевтичній промисловості як пролонгатор і коригент смаку, а також для нанесення напівпроникного плівкового покриття на лікарські препарати.

Целюлярний: клітинний; той, що складається з клітин.

Цемент: 1. Мінеральна порошкоподібна речовина, з якої при замішуванні з водою утворюється однорідна маса, що швидко густіє. 2. анат. Кісткова тканина, яка покриває корінь і шийку зуба.

Цементація: 1. Скріплення або покривання цементом. 2. Насичення вуглецем поверхневого шару сталевих виробів, щоб підвищити їхні механічні властивості. 3. Осадження з розчинів більш електропозитивних металів (золота, міді тощо) менш електропозитивними (надр., цинком). 4. Скріплення складових частин гірської породи розчиненими мінеральними речовинами.

Цементит: хімічна сполука заліза з вуглецем (карбід заліза), структурна складова частина сталей і чавунів, що надає їм твердості й крихкості.

Ценз: 1. У Стародавньому Римі — періодичний перепис майна громадян для відповідного розподілу їх на податкові розряди. 2. Умови допущення особи до користування тими чи іншими політичними правами.

Цензитарій: середньовічний селянин, який сплачував натуральний або грошовий оброк, чинш.

Цензор: 1. Посадова особа Давнього Риму, для проведення цензу, головним чином воєнного і податкового, а також контролю за моральними устоями, будівництвом і утриманням громадських будівель. 2. Службова особа, яка здійснює цензуру.

Цензура: 1. Контроль влади за змістом і розповсюдженням інформації, друкованої продукції, музичних і сценічних творів, творів образотворчого мистецтва, кіно і фото творів, передач радіо і телебачення, веб-сайтів і порталів, в деяких випадках також приватного листування, з метою обмеження або недопущення поширення ідей і відомостей, визнаних цією владою шкідливими або небажаними. 2. Органи світської чи духовної влади, що здійснюють такий контроль.

Ценогенези: пристосовні ознаки зародка або личинки до специфічних умов існування. Ц. є, напр., зябра і глоткові зуби у пуголовків, жовток яйцеклітини й зародкові оболонки у вищих тварин.

Цент: розмінна монета Канади, 1/100 канадського долара; Голландії, 1/100 голландського ґульдена; Ліберії, 1/100 ліберійського долара; Шрі-Ланка, 1/100 цейлонської рупії; США, 1/100 долара.

Центавр: 1. У давньогрецькій міфології химерна істота з кінським тулубом і людською головою та грудьми. 2. астр. Сузір'я Південної півкулі неба. Інша назва — кентавр.

Центал: одиниця ваги в англійській системі мір, що дорівнює 100 фунтам (англійським) 45,3592 кг.

Центи...: у складних словах те саме, що й санти...

Центифолія: культурний вид рослин роду роза, що дав початок великій групі сортів троянди паркового типу.

Центнер: 1. Одиниця маси (ваги), що дорівнює 100 кг. 2. Неметрична міра маси (ваги) в ряді країн, яка дорівнює 100 фунтам. Напр., в Англії і США 1 Ц. дорівнює 43,3592 кг, в Угорщині і Данії — 50 кг, в Австрії — 56 кг, Швеції — 42,5 кг.

Центр: 1. Середня частина чогось. 2. геом. Ц. кола (кулі) — точка, рівновіддалена від усіх точок кола (поверхні кулі). 3. Ц. еліпса — точка перетину великої і малої осей його. 4. фіз. Ц. ваги тіла — точка прикладення рівнодіючої всіх сил ваги, що діють на окремі частинки даного тіла. 5. Великий населений пункт, велике місто. 6. Зосередження великих і важливих сил (напр., науковий Ц., торговельний Ц., промисловий Ц.), 7. Адміністративний Ц. — місто, населений пункт, у якому зосереджено управління районом, областю, краєм, республікою. 8. тех. Деталь металорізального верстата у вигляді конуса для встановлення оброблюваних заготовок.

Централізація: 1. Зосередження керівництва, управління в єдиному центрі. 2. Зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ. 3. Ц. капіталу — процес об'єднання окремих капіталів в один великий, зосереджений у руках одної або групи осіб.

Централізм: система керівництва й організації, за якої місцеві органи підпорядковані центральній владі, центрові.

Центрифуга: 1. Апарат, який завдяки дії відцентрової сили розділяє суміші на тверду і рідку фази. 2. Пристрій для тренування космонавтів і випробування деяких приладів.

Центроплан: центральна частина крила літака.

Центуріон: керівник центурії, підрозділу давньоримської армії. Ц. призначався полководцем з числа найдосвідченіших солдат віком понад 30 років. Для розпізнавання в бою Ц. носив шолом з посрібненим поперечним гребенем.

Центурія: 1. Давньо-римська міра площі. 1 Ц. = 100 гередія = 200 югерів (бл. 0,50364 км²). 2. Військовий підрозділ давньоримської армії. Поділявся на десятки. Дві Ц. складали маніпулу, кілька маніпул — когорту; 60 Ц. складали легіон.

Цеоліти: група мінералів класу силікатів. Безбарвні або білі. Освоєно виробництво штучних Ц., які використовують для очищування води, фарбування тощо.

Цепелін: заст. дирижабль з жостким металевим каркасом, обшитий тканиною. Від прізвища німецького конструктора Ф. Цеппеліна.

Цератозаври: підряд вимерлих тероподових динозаврів пізньоюрського періоду (161-155 млн років тому).

Цератопсиди: сімейство динозаврів-маргіноцефалів, для яких характерна наявність дзьоба, декількох рядів зубів в задній частині щелепи, особливих довгих, трикутних шипів навколо коміра і добре розвинені роги на лобі.

Цербер: Кербер. 1. У давньогрецькій міфології триголовий злий пес з хвостом і гривою із змій, що охороняв вхід до потойбічного світу — Аїду, син Тіфона та Єхидни. 2. перен. Лютий і пильний охоронець.

Цервікальний: шийний. Ц. канал — це отвір, що з'єднує матку з піхвою, Ц. слиз — особлива рідина, яка виробляється шийкою матки.

Церебральний: мозковий.

Церебрастенія: слабкість і підвищена збудливість головного мозку.

Цереброспінальний: спинномозковий; Ц. менінгіт — запалення оболонок головного й спинного мозку.

Церезин: очищений озокерит, схожий на віск, розтоплюється в інтервалі температур 68-72° С. Застосовують як електроізоляційний матеріал, для захисту апаратури від корозії, в медицині тощо.

Церемоніал: офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій тощо.

Церемоніальний: 1. Властивий церемоніалові. 2. Урочистий.

Церемонія: 1. Прийнятий або встановлений порядок здійснення якого-небудь урочистого обряду, а також сам обряд. 2. Умовності в поводженні, властиві церемонній людині.

Церемонний: 1. Той, що дотримується прийнятого етикету, витончено ввічливий, манірний. 2. Той, що вимагає підвищеного вияву уваги до себе, бундючний.

Церера: 1. У давньоримській міфології богиня землеробства. 2. Одна з малих планет.

Цереус: рід багаторічних рослин родини кактусових. Поширені переважно в пустелях Центральної і Південної Америки. Плоди деяких видів їстівні. Багато видів культивують як декоративні кімнатні рослини.

Церій: хімічний елемент, символ Ce, ат. н. 58; м'який метал сірого кольору, належить до лантаноїдів. Застосовують у металургії, для виготовлення дугових електродів, кременців для запальничок тощо.

Церква: культова споруда, призначена для здійснення богослужінь і проведення релігійних обрядів християнами.

Церопластика: мистецтво створення скульптур з воску.

Церусит: мінерал класу карбонатів, білого кольору з сіруватим, жовтуватим або буруватим відтінками. Свинцева руда.

Цесарка: свійський птах ряду курячих родини фазанових. Батьківщина — Західна і Центральна Африка, звідки у давні часи попала в Грецію та Рим. У Східній Африці іменується канга, в Південній — генефал, в Італії — фараона.

Цестоди: клас тварин типу плоских червів. Паразитують в організмі тварин і людини. Спричинюють гельмінтози. Інша назва — стьожкові черви.

Цефалоподи: клас морських молюсків (каракатиці, кальмари, субтропічних і тропічних водах. Інша назва — головоногі молюски.

Цефеїди: зірки, блиск яких періодично змінюється (за період від 0,07 до 70 діб). Причиною змінності є зміни температури та радіусу зірки. Одна з найяскравіших цих зір перебуває в сузір'ї Цефея.

Цефей: 1. У давньогрецькій міфології — цар Ефіопії, чоловік Кассіопеї, батько Андромеди. 2. Сузір'я Північної півкулі неба. На території України видно протягом усього року.

Цех: 1. В епоху феодалізму — об'єднання ремісників міст (однієї або близьких спеціальностей); замкнута корпорація, що захищала станові інтереси ремісників як дрібних виробників. 2. Основний виробничий підрозділ промислового підприємства (заводу, фабрики).

Цехін: старовинна венеціанська золота монета (різновид золотого дуката), яку карбували з 1284 р. Була поширена і в інших європейських державах.

Цеховий: 1. Той, що стосується цеху, належить йому, організований у цех. 2. перен. Вузький, замкнутий у межах своєї групи, гуртка, професії.

Цеце: рід кровосисних комах родини справжніх мух. Поширені виключно в тропічній і субтропічній Африці. Джерелом їжі для мухи Ц. є кров великих диких ссавців. Переносники трипаносом, які спричинюють тяжкі захворювання трипаносомози.

Цзаофані: учасники робочих молодіжних організацій, створених в Китаї в 1966 р. для проведення т. з. "культурної революції" із числа люмпенізованої молоді, некваліфікованих робітників і дрібних службовців. Зникли з політичної арени в кінці 1960-х років.

Цзяо: розмінна монета Китайської Народної Республіки, 1/10 юаню.

Цибетин: речовина з різким запахом мускусу. Застосовують у парфюмерії.

Цивілізація: 1. Рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий тією чи іншою формацією. 2. Історичний тип культури, локалізованої в часі і просторі, а також ступінь і характер розвитку культури певних епох і народів. 3. Сучасна культура, прогрес, освіта. 4. спец. Третій ступінь у розвитку людської культури, якому передують два інші — доба дикунства й доба варварства.

Цивілізований: прилучений до цивілізації; той, що досяг достатньо високого ступеня культури, освіти.

Цивілістика: узагальнююче поняття, яке іноді вживають для визначення суспільних відносин цивільноправового змісту.

Цивільний: 1. Який стосується правових відносин громадян між собою і державними органами. 2. Нецерковний, недуховний, світський.

Цигани: одна з найчисленніших етнічних меншин в Європі індійського походження. Поділяється на шість основних гілок — Рома (Східна Європа), Сінті (франко- німецькомовна Європа), Іберійські Ц. (іспано- і португаломовна Європа), Люлі (Середня Азія, Пакистан, Афганістан), Лом (Туреччина і Кавказ), Дом (арабські країни та Ізраїль).

Цикади: родина комах ряду рівнокрилих хоботних. Деякі Ц. — шкідники рослин. Поширені на всіх материках, крім Антарктиди. Відомо до 2500 видів. Інша назва — співучі Ц., справжні Ц.

Цикадові: 1. Підряд комах із загону Клопи; 2. Рід голонасінних рослин Саговникові (Cycadaceae) ряду Саговникоподібні; те саме, що й саговники.

Цикл: 1. Сукупність взаємозв'язаних явищ, процесів, що створюють закінчене коло розвитку протягом якогось проміжку часу (напр., Ц. виробничий, Ц. парової машини, двигуна внутрішнього згоряння). 2. Певна група наук (природничих, суспільних, технічних). 3. Закінчений ряд лекцій, концертів тощо, об'єднаних спільною темою. 4. Ряд художніх творів, об'єднаних спільністю тематики, персонажів тощо (напр., Ц. новел).

Цикламен: рід багаторічних трав'янистих рослин родини первоцвітих. Поширені переважно в горах Середземномор'я і Передньої Азії. Отруйні. Багато видів вирощують як декоративні. Інша назва — альпійська фіалка.

Цикло...: у складних словах відповідає поняттям "круг", "коло".

Циклогексан: органічна сполука, безбарвна рухлива рідина. Застосовують як розчинник і проміжний продукт у виробництві синтетичних волокон.

Циклогенез: виникнення й розвиток циклону.

Циклограма: фотографічний знімок світної рухомої точки.

Циклографія: метод вивчення рухів людини способом фотографування рухомого об'єкта у вигляді серії моментальних знімків, причому фотографуються тільки вибрані точки й лінії, яскраво освітлені.

Циклодром: те саме, що й велодром.

Циклоїда: плоска крива, що її описує довільна точка кола, яке котиться без ковзання по прямій.

Циклоїдальний: той, що має форму циклоїди.

Циклон: 1. Вихровий рух атмосфери зі зменшенням тиску повітря від периферії до центра вихору, який супроводжується великою хмарністю та опадами. 2. Сильна буря, ураган.

Циклонічний: пов'язаний з циклоном.

Циклоногенез: процес виникнення й розвитку циклонів в атмосфері.

Циклоп: 1. У давньогрецькій міфології — сини Урана і Геї, велетень надзвичайної сили з одним оком на лобі; кіклоп. 2. Дрібна членистонога тварина ряду веслоногих ракоподібних, що живе переважно у прісноводних водоймах.

Циклопарафіни: те саме, що й нафтени.

Циклопічний: велетенський (про будівлі, споруди), величезний.

Циклотимія: психічне порушення, легка форма маніакально-депресивного психозу. Характеризується виникненням нападів пригнічення або збудження.

Циклотрон: циклічний резонансний прискорювач заряджених частинок з постійним магнітним полем і постійною частотою прискорюючого електричного поля. Застосовують для прискорення протонів, дейтронів, альфа-частинок та інших важких частинок до енергії в кілька десятків мільйонів електрон-вольт.

Цикута: рід багаторічних трав'янистих рослин родини зонтичних. Поширені переважно в Північній Америці. В Україні один вид — Ц. отруйна, що містить смолисту отруйну речовину — цикутотоксин.

Циліндр: 1. мат. Тіло, обмежене замкненою циліндричною поверхнею та двома паралельними січними площинами. 2. тех. Частина парової машини або двигуна внутрішнього згоряння у вигляді закритої металевої коробки, в якій рухається поршень. 3. Високий твердий чоловічий капелюх циліндричної форми з невеликими твердими полями.

Циліндричний: той, що має форму циліндра; Ц-а поверхня — поверхня, утворена прямою лінією (твірною), що переміщується паралельно самій собі вздовж якоїсь лінії (напрямної); Ц. котел — найпростіша конструкція котла, що складається з барабана, під яким розміщено топку.

Цимбали: струнний музичний інструмент у вигляді чотирикутного корпусу з натягнутими над ним струнами; звук видобувається ударами паличок по струнах.

Цимес: 1. Десертна страва єврейської кухні у вигляді солодкого овочевого рагу на основі моркви, квасолі або гороху з додаванням помідорів, родзинок, ананасу, яблук, чорнослива. 2. розм. найкраще, саме те.

Цинерарія: рід трав'янистих і напівкущових рослин родини складноцвітих. Поширені в Південній Африці. Культивують як декоративну кімнатну рослину.

Цинізм: 1. Вчення філософської школи кініків, які проповідували зневажливе ставлення до надбань людської культури. 2. Відверто зневажливе, зухвале ставлення до досягнень культури, духовних і моральних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки.

Цинік: людина, що відверто зневажає, зухвало ставиться до загальноприйнятих норм моралі, етики, до кого-небудь або чого-небудь, що має загальне визнання, повагу.

Цинк: хімічний елемент, символ Zn, ат. н. 30; пластичний блакитно-білий метал. Застосовують для покриття (цинкування) виробів із заліза й сталі, виготовлення сплавів, у гальванічних елементах тощо.

Цинкіт: мінерал класу окисів та гідроокисів, оранжево-жовтого або червоного кольору. Рідкісний. Одержують і штучно.

Цинкографія: спосіб виготовлення друкарських форм для високого друку з штрихових і півтонових малюнків; підприємство або цех, що виробляє цинкографічні кліше. Інша назва — фотоцинкографія.

Цинубель: столярний інструмент, рубанок із зазубринами.

Цирик: солдат армії Монгольської Народної Республіки.

Цирк: 1. У Стародавньому Римі — місце, арена для кінних змагань, а пізніше — боїв гладіаторів та інших видовищ. 2. Вид театрального мистецтва. 3. Заклад, який влаштовує вистави цього виду мистецтва.

Циркадний: близькодобовий.

Циркон: мінерал класу силікатів, переважно оранжевого, жовтого, коричневого кольору. Використовують для одержання окису цирконію, гафнію, а прозорий червоний різновид (гіацинт) у ювелірній справі для прикрас.

Цирконій: хімічний елемент, символ Zr, ат. н. 40; сріблясто-білий метал. Застосовують як конструкційний матеріал у ядерній енергетиці, в електровакуумних приладах тощо.

Циркорама: кіно (кінематограф) з панорамним екраном, що оточує зал для глядачів.

Циркуль: 1. Креслярський і вимірювальний інструмент, яким викреслюють кола або вимірюють лінії. 2. Інструмент, що ним розмічують металеві деталі. 3. Сузір'я Південної півкулі неба.

Циркуляр: письмове розпорядження директивного характеру, що його надсилають підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.

Циркулярний: пов'язаний з рухом по колу; Ц. душ — душ, який обризкує з усіх боків; Ц-а пилка — пилка, у якої зубці розташовані по обводу сталевого листа у формі круга, що швидко обертається навколо центра.

Циркуляція: кругообіг, круговий рух (напр., Ц. крові в живому організмі).

Циркумфлекс: 1. Висхідно-низхідний тонічний наголос у грецькій і низхідний (низхідно-висхідний) тонічний наголос у слов'янських мовах. 2. Діакритичний знак (^) і комп'ютерний символ.

Цироз: розростання щільної сполучної тканини, яка заміняє специфічні діяльні клітини органа. Найчастіше буває Ц. печінки — захворювання, що виникає внаслідок запалень печінки, хронічного алкоголізму, порушень обміну речовин, розладів кровообігу.

Циста: 1. Одноклітинний організм, тимчасово вкритий більш-менш щільною оболонкою. Ц. утворюється здебільшого за різкої зміни умов існування. У вигляді Ц. організм має можливість пережити несприятливі умови зовнішнього середовища.

Цистеїн: сіркомісна амінокислота, входить до складу більшості білків. Відіграє важливу роль у регуляції обміну речовин.

Цистеріанці: члени католицького чернечого ордену, заснованого в 1098 році у Франції ченцями-бенедиктинцями монастиря Цистерціум (Бургундія), звідки й назва. Статут чину був затверджений в 1119 році. Найбільшого впливу орден Ц. набув у 13-14 ст. (близько 700 монастирів у Європі).

Цистерна: 1. Сховище, резервуар для води та інших рідин. 2. Металева посудина циліндричної форми, закріплена в горизонтальному положенні на автомобілі або на залізничній платформі, для перевезення рідин, газів і т. ін.

Цистин: амінокислота, входить до складу білків тваринного і рослинного походження. Походить з цистеїну.

Цистит: запалення слизової оболонки сечового міхура у людини. Спричинюється бактеріями (кишковою паличкою, стафілококом, стрептококом).

Цистицерк: личинка стьожкових червів (цестод). Має вигляд кулястого пухиря. Паразитує в організмі тварин і людини, спричинюючи цистицеркоз.

Цистицеркоз: хвороба тварин та людини, спричинювана цистицерками. Характеризується корчами, порушенням психіки, втратою зору тощо.

Цистоскоп: прилад для цистоскопії. Складається з металевої трубки з оптичною й освітлювальною системою. Вводиться через сечівник.

Цистоскопія: метод дослідження сечового міхура шляхом безпосереднього його огляду за допомогою приладу цистоскопа.

Цистра: старовинний щипковий музичний інструмент, схожий на сучасну напівовальну мандоліну. Інша назва — цитоля.

Цитадель: 1. Найукріпленіша центральна частина фортеці, пристосована до самостійної оборони. 2. Споруда фортечного типу в середині давніх міст. 2. перен. Головний опорний пункт (центр) будь-якої організації (політичної, ідеологічної тощо), твердиня, оплот.

Цитаза: захисна речовина сироватки крові, активує розчинення бактерій; алексин.

Цитата: дослівний уривок з тексту, твору або чиїсь слова, що наводяться на письмі чи усно; випис, витяг.

Цито...: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "клітина".

Цитогенетика: розділ генетики, що розглядає явища спадковості на цитологічному (клітинному) рівні.

Цитодіагностика: метод розпізнавання хворобливих процесів в організмі шляхом мікроскопічного дослідження клітинних елементів або вивчення будови окремих клітин відповідних тканин.

Цитоекологія: галузь біології, що вивчає роль змін на клітинному рівні в пристосуванні організмів до умов зовнішнього середовища.

Цитозин: органічна азотовмісна речовина, що входить до складу нуклеїнових кислот (ДНК, РНК). Міститься в тканинах всіх організмів.

Цитокінез: процес поділу тіла материнської клітини з утворенням двох дочірніх клітин. Інші назви — цитотомія, клітинний поділ, плазмотомія, цитоплазмотомія.

Цитоліз: руйнування тваринних і рослинних клітин шляхом повного або часткового розчинення їх. Спостерігається при деяких патологічних змінах тканин, а також в нормальних умовах (напр., при метаморфозі комах).

Цитолізини: речовини білкової природи (антитіла), що утворюються в крові при введенні в організм чужорідних клітин. Мають специфічну властивість розчиняти оболонки або отруювати певні клітини.

Цитологія: заст. наука про будову, хімічний склад, життєдіяльність клітин рослинних і тваринних організмів; клітинна біологія.

Цитоморфоз: структурні зміни цитоплазми в процесі клітинного розвитку.

Цитоплазма: складова частина клітини; поряд з ядром входить до складу протоплазми клітини.

Цитоплазмон: сукупність матеріальних носіїв цитоплазматичної спадковості (плазмогенів), що містяться в цитоплазмі та її структурах (крім пластид).

Цитотоксини: специфічні антитіла білкової природи, що направлено діють на певні клітини, органи та системи організму. Утворюються в організмі вищих тварин і людини у відповідь на діяння антигенів ушкоджених або відмираючих клітин власного організму, а також при імунізації.

Цитотомія: те саме, що й цитокінез.

Цитохімія: розділ гістохімії, що вивчає локалізацію речовин у клітині.

Цитохроми: складні білки з групи хромопротеїдів. Беруть участь у процесах тканинного дихання. Складова частина клітин усіх живих організмів, крім анаеробних бактерій.

Цитохромія: вид чотирикольорового друку, при якому особливу увагу приділяють чорному кліше, що відтворює деталі зображення, нейтральні тони і блакитні тіні. Решта — три кліше (жовте, червоне і синє) дуже розтравлюються і служать лише для передавання на друкарському відбитку яскравих кольорових тонів.

Цитра: струнний щипковий музичний інструмент.

Цитраль: органічна сполука, альдегід, ясно-жовта рідина з лимонним запахом. Застосовують у парфюмерії, харчовій промисловості, медицині.

Цитрати: солі лимонної кислоти.

Цитрин: вічнозелена рослина роду цитрус родини рутових. Кущ або деревце. Розводять у субтропічних країнах. 3 плодів виготовляють варення й цукати.

Цитрусові: субтропічні й тропічні плодові дерева та кущі родини рутових (апельсин, лимон, мандарин, цитрон та інші). Плоди споживають свіжими і переробленими; з квіток, листків, пагонів одержують ефірну олію.

Циферблат: панель годинника з розміщеними по колу діленнями, що позначають години, хвилини або інші одиниці вимірювання, і з проставленими під ними цифрами.

Цицеро: друкарський шрифт, що його розмір дорівнює 1/6 французького дюйма або 12 пунктам (близько 4,51 мм); шрифтом такого розміру в 1467 році вперше було надруковано "Листи" Цицерона (звідки й назва).

Ціан: безбарвний газ з запахом гіркого мигдалю, складається з вуглецю й азоту; його похідні: ціаністо-воднева кислота (синильна кислота) і її солі — ціаністі солі (ціаніди), напр., ціаністий натрій. Ц. і всі його похідні дуже отруйні. Застосовують ціаністий калій у гальванопластиці, добуванні золота й срібла з руд.

Ціанамід: хімічна сполука, похідна ціаністоводневої кислоти, безбарвна кристалічна речовина. Практично важливим є Ц. кальцію — цінне азотне добриво.

Ціанкобаламін: нітамін В12, протианемічний вітамін. Міститься в печінці, нирках, менше — в м'ясі і молоці. Ц. застосовують для лікування злоякісного недокрів'я та інших розладів кровотворення.

Ціаноз: синювате забарвлення шкіри й слизових оболонок внаслідок зменшення в крові кількості кисню. Може виникати при деяких захворюваннях серця, легень, при отруєнні тощо. Інша назва — синюха.

Ціанометр: прилад для визначення кольору ясного неба.

Ціанотипія: копіювання (креслеників, карт тощо) на світлочутливому папері, що містить похідні ціану.

Ціанування: 1. Добування золота й срібла з руд розчиненням цих металів у слабких розчинах ціаністих солей калію, натрію тощо. 2. Дифузійне насичення поверхневого шару сталевих виробів вуглецем і азотом для підвищення твердості виробів, стійкості проти спрацювання і втомлюваності. Інша назва — нітроцементація.

Цірцея: 1. У давньогрецькій міфології німфа-чарівниця. 2. перен. Жінка-чарівниця.

Цісар: імператор в Австро-Угорщині.

Цоколь: 1. Нижня частина постаменту, скульптури, зовнішньої стіни будинку, яка розміщена безпосередньо на фундаменті і трохи виступає. 2. Частина електронної або освітлювальної лампи, через яку здійснюється роз'ємний контакт електродів лампи з електричним колом.

Цуга: рід деревних рослин родини соснових.

Цугтромбон: духовий мундштучний музичний інструмент з розсувним трубчастим коліном, рухом якого змінюється висота звука.

Цугцванг: у шахах таке розташування фігур, коли кожний черговий хід одного з партнерів погіршує його позицію або веде до матеріальних втрат чи навіть до програшу партії.

Цукати: зацукровані фрукти.

Цукор: 1. Загальна назва групи простих вуглеводів, до якої входять сахариди і дисахариди. 2. розм. Харчовий продукт, який виробляють з цукрового буряка, цукрової тростини або, значно рідше, з цукрового клена, соку пальми чи сорго, в якому вміст сахарози становить від 14 до 20 %.

Цукото: італійський напівзаморожений десерт у вигляді куполоподібного бісквітного торта з морозивом або вершками з додаванням горіхів, фруктів, ягід, шоколаду та лікеру (коньяку чи рому).

Цунамі: великі хвилі, які виникають на поверхні океану під час підводних землетрусів і викликають руйнівні спустошення на низьких берегах. Утворюються в морі чи в океані зазвичай внаслідок землетрусів, вулканічних вивержень і охоплюють усю товщу води, що приводить до значного (до 35-40 метрів) зростання хвиль у прибережних зонах.

Ча-ча-ча: 1. Парний бальний танець кубинського походження, який входить у програму латиноамериканських танців. Музичний розмір 4/4, темп — 30 тактів у хвилину. 2. Музичний стиль, запропонований в 1953 році кубинським композитором Енріке Хорріном. Ритм Ч. виник як розвиток кубинського стилю дансон і відрізняється синкопуванням четвертої долі такту. Назва музики й танцю пояснюється звуконаслідуванням — фразу «ча-ча-ча» в кубинському оркестрі грає ґуїро, її ж відтворює човгання ніг танцюристів.

Чага: березовий гриб; стерильна форма фітопатогенного гриба інонота косого (трутовика косого), інонотусу скошеного — Inonotus obliquus. Розповсюджена у лісовій зоні (Полісся, Карпати). Паразитує на стовбурах берези, вільхи, зрідка — горобини, в’яза та бука. Ч. утворюється у вигляді твердих чорних розтрісканих на поверхні наростів на місці проникання базидіоспор гриба в ушкоджені ділянки кори живих дерев. Це округлі або видовжені утворення з горбкувато‑тріщинуватою поверхнею 30–40 см завдовжки і 10–15 см завширшки. Має медичну цінність.

Чадра: легка накидка, що закриває жінку з голови до ніг. Її одягають жінки-мусульманки з релігійно-культурних міркувань, коли виходять з дому.

Чай: напій, що отримується заварюванням, варінням або настоюванням підготовленого листа чайного куща. Чаєм також називається, власне, листя чайного куща, готове для заварювання чайного напою. У розширеному сенсі — будь-який листяний або трав'яний настій.

Чайгі: грузинський щипковий музичний інструмент типу арфи.

Чайхана: чайна в країнах Середньої Азії.

Чакона: 1. Старовинний іспанський танець, який супроводиться співом і грою на кастаньєтах. 2. Музична п'єса у формі варіації на тему, яка повторюється в басовому голосі.

Чакра: 1. Індійська метальна зброя — плоске металеве кільце, відточене по зовнішньої кромці. 2. В індуїзмі — один з центрів сили і свідомості; в сучасному індуїзмі — Ч. відповідають різні нервові сплетення і залози.

Чакрам: срібна монета князівства Траванкор (південь Індії) з кінця XVII ст. і до введення рупії в 1906 році. В обігу були монети номіналом 1 Ч. (вагою 5 7/16 грана), 2 Ч. (11 6/16 грана), півчакрама (2 8/16 грана); поділялась на кеші (1/16 Ч.).

Чалма: теж саме, що й тюрбан — чоловічий (рідше жіночий) головний убір у вигляді шматка тканини, обмотаного навколо голови на тюбетейку, феску або шапку. Поширений серед ряду народів Північної Африки, Аравійського півострова, Індії та Азії.

Чанг: узбецький і таджицький струнний ударний музичний інструмент типу цимбал.

Чаньго: корейський ударний музичний інструмент типу барабана.

Чапараль: тип субтропічної чагарникової рослинності в Північній Америці.

Чарвака: атеїстична і матеріалістична школа в давній і середньовічній індійській філософії. Інша назва — локаята.

Чардаш: угорський народний танець у швидкому темпі, що починається повільним вступом; мелодія цього танцю.

Чарльстон: американський танець; чарлстон. Від назви м. Чарлстона (США), де він виник. Базовий крок складається з восьми рахунків і танцюється удвох з партнером або поодинці.

Чарм: 1. Маленька підвіска на браслеті, яка може служити прикрасою або нести певне смислове навантаження. 2. Браслет з такою підвіскою.

Чартер: 1. Грамота, хартія. 2. Договір морського перевезення вантажів. 3. Спеціальний рейс транспортного засобу, що виконується поза графіком.

Чартизм: перший масовий політично оформлений пролетарський революційний рух; виник в Англії у 30-х рр. 19 ст. Його політичні вимоги (виборче право для всіх чоловіків старше 21 року, таємне голосування, відміна майнового цензу для депутатів, рівні виборчі округи, річний строк парламентських повноважень) викладені в 1838 р. в петиції до парламенту, в т. зв. "Народній хартії" (звідки й назва).

Чартисти: учасники чартистського руху, прихильники чартизму.

Чат: мережевий засіб для швидкого обміну текстовими повідомленнями між користувачами інтернету у режимі реального часу.

Чатуранга: староіндійська гра, попередниця шахів. Ч. означає буквально чотири члени, тобто чотири роди військ: колісниці, слони, кіннота й піхота. Фігури мали чотири кольори. Кількість гравців — чотири.

Чачван падж: заст. густа волосяна сітка, яка опускається з верхньої частини паранджі на обличчя. Жінки-мусульманки, переважно узбечки й таджички, одягали Ч. при виході з дому.

Чебуреки: пиріжок із прісного тіста з баранячим фаршем та гострими приправами, засмажений в олії; іноді як начинку використовують сир.

Чейн: англійська міра довжини, що дорівнює 22 ярдам або 20,117 м.

Чек: 1. Складений за встановленою формою документ, який містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) кредитній установі сплатити певну суму грошей чекодержателеві. 2. Талон каси, що стверджує сплату певної суми за товар або надання послуги.

Чекмінь: верхній чоловічий одяг у кавказьких народів — суконний напівкаптан у талію із складками ззаду. Ч. були популярні також у тюркських народів і казахів.

Челенк: турецька відзнака за особливі бойові заслуги — срібна квітка з 13-а променями, усипана дорогоцінними каменями. Прикріпліється до головного убору.

Челеста: пластинковий ударно-клавішний музичний інструмент, звук якого нагадує дзеленчання дзвіночків. Звук добувається молоточками, які приводяться в рух клавішним механізмом.

Чемпіон: переможець чемпіонату; в ширшому розумінні — переможець у будь-якому спортивному змаганні на першість; першун.

Чемпіонат: одна з форм спортивних змагань на першість з якого-небудь виду спорту для виявлення переможця — чемпіона.

Ченг: азербайджанський музичний інструмент типу арфи.

Чентезимо: колишня розмінна монета: Італії, Сан-Маріно, 1/100 італійської ліри; Ватикану, 1/100 ватиканської ліри.

Черімоя: тропічна рослина родини аннонових висотою до 10 метрів з їстівними плодами; черімола, кремове яблуко. Поширене в гірських районах Південної Америки. Культивується також в прохолодних районах країн з субтропічним кліматом.

Черкеска: верхній чоловічий одяг у кавказьких народів — суконний однобортний каптан без коміра в талію зі складками. Ч. були популярні також у тюркських народів і казахів.

Чесуча: цупка шовкова тканина, а також тканини з бавовняних ниток в основі й штучного шовку в пітканні.

Чизель: важкий культиватор для глибокого розпушування грунту без обертання пласта. Використовують переважно в посушливих та бавовно- і рисосіючих районах.

Чикси: приробки на верхній частині щогли, що служать для підтримання кінців стоячого такелажу.

Чилі: 1. Червоний гострий перець. 2. Страва, основними інгредієнтами якої є гострий перець (чилі) і подрібнене м'ясо.

Чинара: дерево родини платанових. Інша назва — платан східний.

Чинквеченто: італійська назва 16 ст., що її вживають історики культури для позначення періоду найвищого розквіту італійського Відродження.

Чинш: у середньовічній Європі регулярний податок натурою чи грошима державі або сеньйору (власнику землі), який платило позбавлене власності вільне населення (селяни, міщани) за право безстрокового спадкового користування землею.

Чичероне: провідник, який дає пояснення туристам під час огляду пам'яток культури, переважно в Італії; гід.

Чіанурі: грузинський народний смичковий інструмент.

Чіл-аут: 1. Спокійна розслабляюча музика; софт-техно. 2. Приміщення в клубах і барах, де танцюючі відпочивають від енергійного танцю, слухаючи повільну музику.

Чіппендейл: умовна назва стилістичного течії в мистецтві англійських меблів середини XVIII ст., основоположником котрої був майстер-мебляр і художник Томасом Чіппендейл (1718-1779 рр.).

Чіпси: хрусткі шматочки підсмаженої картоплі.

Чірлідінг: черлідінг. 1. Вид розважального виступу, призначений для привернення глядацької уваги до спортивних командних ігор, в якому поєднані елементи акробатики, гімнастики, танців; групова підтримка. 2. Вид спорту (з 1998 р.) із фізичних вправ, в яких поєднане шоу і танцювально-акробатичні елементи.

Чоботи: взуття з високими халявами з текстилю, натуральної шкіри або синтетичних матеріалів.

Чомпі: наймані робітники вовноткацької промисловості у Флоренції учасники повстання проти купців і майстрів 1378 року.

Чонгурі: грузинський народний струнний щипковий музичний інструмент.

Чум: переносне житло угро-фінських народів російської півночі — гостроверхий намет з жердин конічної форми, вкритий шкурами (найчастіше — оленячими), влітку — берестою, іноді парусиною.

Чупакабра: невідома науці істота, якій приписується вбивство невеликих свійських тварин і висмоктування з них крові.

Чуринга: за віруваннями австралійців-аборигенів, предмет, що має таємничу чудодійну силу.

Чуфа: багаторічна трав'яниста олійна рослина родини осокових. Ч. культивують у Південній Європі, Південній і Північній Африці, в Південній Америці, на Україні.

Шабаш: урочисті збори відьом для проведення сатанинських обрядів.

Шаббат: в юдаїзмі — сьомий день тижня, коли Тора наказує утримуватись від роботи.

Шабер: інструмент (загострений сталевий стрижень з держаком) для шабрування.

Шаблон: 1. Взірець, за яким виготовляють однорідні вироби або перевіряють форму готових виробів. 2. Пристрій (пластинка з заокругленням або зубцями на кінці), яким перевіряють профіль складних виробів. 3. Пристрій для надання конструктивному елементу (напр., карнизу будинку) певної форми. 4. Кресленик архітектурної або іншої деталі в натуральну величину. 5. перен. Взірець, штамп, що його наслідують сліпо, некритично.

Шабля: рубляче-ріжуча і колюче-ріжуча клинкова холодна зброя, як правило, однолезова (у ряді випадків — з полуторним заточуванням), має характерний вигин в бік обуха. Середня довжина клинка — 80-110 см. У різних модифікаціях були широко поширені в Східній Європі і Азії в період з IX по XX століття як основна холодна зброя кавалерії і частково — піхоти.

Шабрування: зіскоблювання шабером тоненької стружки з поверхонь металів при складальних, граверних та інших роботах.

Шагрень: 1. М'яка шорстка шкіра з характерним малюнком, яку виготовляють з козячих, кінських, овечих та інших шкур. 2. Папір, спеціальна тканина для оббивки, книжкових палітурок і т. ін., що своїм виглядом нагадують цю шкіру. 3. Мікронерівності на поверхні мінералу.

Шайба: 1. Металеве кільце або пластинка з отвором, що їх закладають під гайку або головку болта. 2. спорт. Диск із гуми або пластмаси для гри в хокей.

Шайтан: у мусульманській міфології — злий дух, чорт, диявол, дідько, біс, нечистий; найнижча з категорій джинів.

Шаланда: 1. Невелике мілкосидяче судно типу баржі, призначене для навантаження чи розвантаження суден на рейді, перевезення грунту і т. ін. 2. Плоскодонний парусний риболовецький човен, який іноді має чотирикутну форму.

Шале: 1. Історично — хатинка пастуха. 2. Невеликий селянський будинок у горах Швейцарії. 3. Невеликий житловий будинок за містом, дача.

Шаль: великий щматок легкої тканини, який пов'язується на голову або плечі'; хустка.

Шам-шам: звуконаслідування, що означає глухий звук від човгання, тертя, шепелявого мовлення і т. ін.

Шаман: в анімістичних релігіях жрець, що під час ритуалу камлання доводить себе до нестями і тоді нібито спілкується з духами, які «промовляють його вустами».

Шаманізм: релігійна практика, в основі якої лежить віра у здатність людини в стані трансу бути посередником між світом живих і світом духів; шаманство.

Шамозит: мінерал класу силікатів, від зеленувато-сірого до чорного кольору. Залізна руда. Від назви родовища Шамозон у Швейцарії.

Шамот: випалена глина, з якої виготовляють вогнетривкі матеріали (напр., цеглу).

Шампіньйон: рід грибів родини пластинникових. Поширені в усіх частинах світу, крім Антарктиди. Культурну форму Ш. звичайного вирощують у неосвітлєних теплицях, їстівний гриб. Інша назва — печериця.

Шампунь: рідка лікарська форма, яка складається з розчинника (вода, екстракти рослинної сировини, спирт, гліцерин тощо), розчинних лужних солей вищих жирних кислот і розчинених в ньому або змішаних з ним діючих, біологічно активних речовин, призначена для догляду за волоссям.

Шамшир: основний тип шаблі індо-іранського регіону — чисто ріжуча зброя з вузьким довгим клинком, вигнути під кутом від 5 до 15 градусів. Відомий з ХІІ століття.

Шандра: рід багаторічних, іноді однорічних трав'янистих рослин родини губоцвітих. Поширені в Європі, Північній Африці й Азії. Багато видів — бур'яни.

Шанець: невелике земляне фортифікаційне укріплення, призначене для захисту артилерійських озброєнь. Штерншанець — Ш. у вигляді п'ятикутної зірки.

Шанжан: тканина, якій властиво переливатися різними кольорами.

Шанкер: виразка на місці проникнення збудника, головним чином на статевих органах; венерична виразка. Ш. твердий — перший видимий вияв захворювання на сифіліс; Ш. м'який — самостійне венеричне захворювання, спричинюване стрептобацилою Феррарі-Петерсена.

Шанс: 1. Умова, яка забезпечує удачу, успіх в чому-небудь; ймовірність, можливість здійснення чогось; нагода, можливість, оказія, змога. 2. Обставини.

Шансон: 1. Поліфонічна французька пісня XV—XVI століть. 2. Французька естрадна пісня в стилістиці кабаре. 3. Жанр сучасної естрадної пісні оповідного характеру.

Шансонетка: 1. Пісенька грайливого, часом легковажного, малопристойного змісту. 2. Співачка, що виконує такі пісні.

Шансоньє: поет, який пише тексти пісень; виконавець популярних пісеньок легкого жанру.

Шантаж: залякування погрозою викрити або розголосити з певною метою факти, відомості, які можуть скомпрометувати, зганьбити кого-небудь.

Шаперон: хім. молекула, що сприяє створенню чи розпаду макромолекулярних структур, але не взаємодіє з ними.

Шапіто: 1. Легка театральна або циркова споруда у вигляді розбірної конструкції з брезентовою покрівлею для пересувних вистав. 2. Пересувний цирк, що дає вистави у такій споруді.

Шарада: загадка, побудована на визначенні якогось слова за його частинами або складами, поданими описово, що можуть становити собою й окремі слова.

Шарж: 1. літ. Невеликий віршований твір, найчастіше чотиривірш, що висміює ту чи іншу особу або явище. 2. мист. Різновидність карикатури; загострене сатиричне або гумористичне зображення, де зберігається портретна подібність. У так званому дружньому шаржі сатиричний елемент поступається перед гумором. 3. перен. Спотворення, викривлення, невдале наслідування чого-небудь, карикатурна подібність до чогось.

Шаривари: 1. У середньовічній Франції — гамірний весільний вечір з нагоди повторного шлюбу вдови або вдівця, супроводжуваний галасливими і, як правило, непристойними піснями і танцями. 2. Відкриття циркового шоу за участі клоунів. 3. Примус до дії гучними заходами.

Шаріаж: великий, пологий насув гірських порід (частіше більш древніх на більш молоді) з перекриттям першими других на великій площі з амплітудою переміщення в десятки кілометрів. Ш. є однією з основних особливостей Альп, Карпат і Балкан.

Шаріат: у мусульман — система норм феодального права, а також релігійно-обрядових постанов і правил, що мають силу закону.

Шарлатан: 1. Історично — бродячий торговець цілющими засобами. 2. Людина, що в своїй діяльності послуговується невіглаством, несвіченістю чи забобонністю інших; шахрай.

Шарлатанство: 1. Шахрайська медична практика, заснована на неосвіченості, забобонності чи невігластві пацієнта. 2. розм. — обман, що базується на псевдонаукових засадах.

Шарлах: фарба яскраво-червоного кольору.

Шарлотка: солодкий пиріг із яблук, запечених у тісті, до складу якого входять борошно, яйця, цукор, кориця, заварного крему, фруктів і лікеру.

Шарм: 1. Чарівність, привабливість. 2. фіз. Квантове число, що характеризує адрони або кварки; чарівність.

Шарманка: катеринка; переносний орган без клавіатури, що відтворює наперед записані композиції. Усередині Ш. розміщені трубки, здатні відтворювати звуки різної висоти при обертанні дерев'яного або металевого валика з шипами-кулачками, на якому записана мелодія; для зміни композиції необхідно було змінювати валики. Названа за популярною свого часу піснею, виконуваною на Ш.

Шарнір: з'єднувальний пристрій механізму чи будівельної конструкції, що допускає взаємні повороти чи обертання їхніх частин.

Шарф: тканина для закривання шиї, плечей чи голови з побутових, естетичних чи релігійних міркувань.

Шасі: 1. Рама чи основа різних машин, механізмів, пристроїв; сукупність усіх механізмів і агрегатів, закріплених на такій рамі. 2. Висувний або нерухомий пристрій з колесами, лижами або поплавцями для зльоту і посадки літака, а також для переміщення його по аеродрому, палубі авіаносця або воді.

Шатирування: заст. Накладання тіней на рисунок (напр., штрихами).

Шато: у Франції — заміський будинок (садиба), як правило з парком і виноробним господарством.

Шафар: військовий служитель Запорозької Січі, збирач податків на користь Війська Запорозького на перевозах.

Шафран: 1. Рід багаторічних трав'янистих рослин родини півникових. Поширені переважно у Середземномор'ї. Ш. посівний, або культурний, вирощують як фарбувальну й пряну рослину; використовують у народній медицині. Багато видів декоративні. 2. Сорт яблук.

Шах: 1. Титул монарха в деяких східних країнах. 2. У шахах — безпосередній напад якою-небудь фігурою на короля супротивника, від якої він може закритися фігурою свого кольору, пересунутися на неатаковане поле або збити нападаючу фігуру.

Шахада: один з пяти ісламських Символ віри, що засвідчує віру в єдиного Бога (Аллаха) та пророчу місію Мухаммада. Необхідна та достатня умова для приняття ісламу. Звучить як "Немає бога крім Аллаха і Мухаммад — пророк його".

Шахи: 1. Гра між двома противниками на квадратній дошці, поділеній на 64 поля, кожному з яких надається по 16 фігур, що їх вони можуть переміщати лише за певними правилами. Мета гри — дати мат ворожому королеві. 2. Набір фігур для шахової гри.

Шахід: 1. Свідок у суді. 2. Мученик за віру; мусульманини, що прийняв смерть, воюючи в імя Аллаха.

Шахіншах: титул монарха в Ірані.

Шахсей-вахсей: звичай самокатування у шиїтів під час релігійних церемоній, запроваджених у пам'ять великомученика імама Хусейна. Інша назва — ашура.

Шахта: 1. Система підземних споруд, де добувають корисні копалини (переважно вугілля) або провадять які-небудь роботи, і будівель на поверхні; копальня, рудня. 2. спец. Вертикальна подовжена порожнина в деяких конструкціях (ліфтах, турбінах і т. ін.).

Шашмаком: цикл з шести вокально-інструментальних сюїт (макомів) у таджиків та узбеків.

Швартов: трос (чи ланцюг), яким судно прив'язують до пристані, берега або до іншого судна.

Швелер: сталева (переважно) балка або стрижень з перерізом у формі широкої літери «П».

Швертбот: вітрильна яхта з швертом (висувним кілем).

Швіц: м'ясо-молочна порода великої рогатої худоби, виведена у Швейцарії в кантоні Швіц, а також корова і бик цієї породи.

Шевальє: дворянський титул у феодальній Франції.

Шевер: різальний інструмент (зубчасте колесо або рейка з зубцями) для шевінгування.

Шевінг-процес: чистове оброблення (зіскоблювання волосиноподібної стружки) зубців незагартованих зубчастих коліс шевером.

Шевйот: м'яка, злегка ворсиста гладкопофарбована вовняна костюмна тканина, іноді з бавовняною основою. Від назви місцевості в Шотландії.

Шеврет: хромова шкіра (замінник шевро), вироблена з шкур овець. Застосовують для виготовлення взуття, головних уборів тощо.

Шевро: шкіра хромового дублення, виготовлена з шкур молодих кіз. 3 Ш. виробляють взуття.

Шеврон: 1. Нашивки з галуна на рукаві форменого одягу. 2. Нагрудна нашивка, що вказує на поранення в бою.

Шевронний: 1. Той, що належить до шеврона. 2. Ш-е колесо — шестерня, в якої зубці нахилені під кутом (навкіс).

Шедевр: 1. В середні віки в Західній Європі — зразки виробів, які мали подавати ремісники, щоб здобути звання майстра. 2. Визначний твір літератури, мистецтва тощо.

Шедула: в ряді країн (Англії, Італії та інших) частки, на які поділяють усі доходи залежно від їхніх джерел і кожна з яких оподатковується окремо.

Шеєліт: мінерал класу вольфраматів і молібдатів, переважно білого і жовтувато-білого кольору. Руда вольфраму. Від прізвища шведського хіміка К. Шеєле.

Шезлонг: легке розсувне крісло, на якому можна напівлежачи відпочивати.

Шейк: парний танець англійського походження.

Шейпінг: вид ритмічної гімнастики на основі строго регламентованих вправ, призначений для зміни форми тіла.

Шейх: 1. В арабських країнах — глава роду, а також сільський старшина. 2. Представник вищого мусульманського духівництва.

Шекель: 1. Міра маси золота та срібла у стародавніх євреїв і інших семітських народів; Ш. срібла (монета масою близько 11,4 грамів) служив стандартною грошовою одиницею на Близькому Сході. 2. Валюта держави Ізраїль з 24 лютого 1980 року.

Шелак: смола, яку виділяють молоді пагони деяких тропічних рослин внаслідок укусів цих пагонів т. зв. лаковими червецями. Використовують для виготовлення лаків, фарб, патефонних платівок.

Шельська культура: археологічна культура раннього палеоліту. Від назви стоянки біля містечка Шеля поблизу Парижа.

Шельтердек: верхня легка (захисна навісна) палуба на судні.

Шельф: 1. Мілководна прибережна частина дна морів і океанів. 2. Поздовжній брус по борту дерев'яного судна, паралельний причальному брусові. 3. Опора (палиця) із сталевих листів зовні обшивки судна, призначена для кріплення бортової броні.

Шен: китайський язичковий духовий музичний інструмент, губний орган, широко поширений у Середній Азії. Виготовляється з бамбукових або очеретяних трубок різної довжини, вмонтованих в чашевидних корпус з мундштуком.

Шенг: китайський язичковий музичний інструмент типу губної гармошки.

Шенкель: внутрішня, звернена до коня частина ноги вершника від коліна до щиколотки. Натиском Ш. коня посилають уперед.

Шеньші: стан у феодальному Китаї; складався з поміщиків, які самі або члени їхніх сімей обіймали чиновні посади й становили правлячу верхівку села.

Шербет: 1. Східний прохолодний напій з фруктових соків з цукром. 2. Густа маса, виготовлена з фруктів чи кави, шоколаду й цукру.

Шеренга: 1. військ. Стрій, спосіб побудови, при якому люди стоять на одній лінії пліч-о-пліч один з одним згідно з визначеними інтервалом. 2. перен. Довгий ряд однотипних предметів.

Шериф (1): 1. У середньовічній Англії — урядовий уповноважений за контролем з дотримання законності в окрузі або графстві. 2. Виборна (в США), призначувана королем (в Англії, Ірландії) службова особа, що здійснює адміністративні, поліцейські та деякі судові функції у графстві або магістраті.

Шериф (2): 1. У мусульманських країнах — особа знатного походження, що веде свій родовід від засновника ісламу Мухаммеда. 2. В Марокко титул правителя країни.

Шерхебель: столярний інструмент (рубанок з закругленим лезом) для первинного (грубого) стругання деревини.

Шеф: 1. загальна назва начальника установи, підприємства, відділу тощо. 2. У царській Росії офіційний попечитель навчального закладу, почесний командир військової частини. 3. В Україні установа чи організація, що допомагає іншим колективам у виконанні ними головних завдань і функцій, що мають суспільне значення.

Шибер: 1. Заслінка в димоходах заводських печей і котельних установок, якою регулюють тягу. 2. Затулка (щит), якою відключають різні частини водозабірних споруд від річки або одну від одної.

Шиболет: характерна мовна особливість, за якою можна впізнати групу людей (зокрема, етнічну), своєрідний «мовний пароль», який несвідомо видає людину, для якої її мова — нерідна.

Шива: бог-руйнівник і водночас творець у трійці (трімурті) головних богів індуїстського пантеону.

Шиваїзм: один з основних напрямів індуїзму, що склався на грунті культу бога Шиви.

Шизогонія: множинний поділ; одна з форм нестатевого розмноження багатьох найпростіших і деяких водоростей.

Шизофазія: мед. симптом психічного захворювання — порушення структури мови, при якому речення з правильно побудованих фраз не мають смислового значення; мовна розірваність, мовне марення.

Шизофренія: тяжке психічне захворювання, що виникає на основі спадкової схильності, має безперервний або нападоподібний перебіг і призводить до своєрідних змін особистості у вигляді дезінтегрованості психіки, аутизму, емоційного збідніння і зниження активності. Провокуючим чинником нерідко стає психічна травма. Основними ознаками Ш. є розлад психічних функцій, переживання роздвоєння особистості, ослаблення зв’язків із реальністю, надмірне заглиблення у власний внутрішній світ.

Шиїзм: один з двох основних (поряд з сунізмом) напрямів, що існують в ісламі, послідовники якого визнають четвертого праведного халіфа і його нащадків єдиними законними спадкоємцями і духовними наступниками пророка Мухаммеда.

Шиїт: загальний термін, що означає послідовників різних течій ісламу, які визнають єдино законними наступниками пророка Мухаммеда тільки Алі ібн Абі Таліба і його нащадків по головній лінії. У вузькому розумінні Ш. — це шиїти-імаміти, другий після сунітів напрямок ісламу. За різними оцінками Ш. становлять 10-20% загальної чисельності мусульман.

Шик: показна вишуканість у манерах одягатися, триматися.

Шикана: послідовність тісних звивистих поворотів на трасі перегонів.

Шилінг: 1. Монета Англії, 1/20 фунта стерлінгів, та багатьох інших країн, 1/20 національних грошових одиниць. 2. Грошова одиниця: Австрії, поділяється на 100 грошей; Кенії, Сомалі, Танзанії, поділяється на 100 центів, та інших країн.

Шимейл: людина, яка, маючи жіночу зовнішність (вторинні статеві ознаки) і виконуючи соціальну роль жінки в суспільстві, володіє чоловічими статевими органами (первинними статевими ознаками) зі збереженням здатності пеніса до ерекції.

Шимі: салонний бальний танець, поширений у 20-х рр. 20 ст. Різновид фокстрота.

Шимпанзе: рід африканських людиноподібних мавп. Поряд з горилою за анатомічними та іншими ознаками найближчий до людини.

Шина: 1. Металевий обруч, який насаджують на обід колеса для збільшення його міцності, зменшення зносу і т. ін. 2. Гумовий суцільний обруч або оболонка з прогумованої тканини з гумовою камерою, наповненою стисненим повітрям; прикріплюють на обід колеса для збільшення амортизації і поліпшення рухомості. 3. мед. Пристрій для накладання пов'язки, за допомогою якої забезпечують нерухомість ушкодженої частини тіла. 4. Частина електророзподільного пристрою — металева смуга або товстий провід. 5. Рейка.

Шингарди: 1. Щитки, гнучкі пристосування з шкіри або брезенту з набивкою всередині, які надівають у спортивних іграх на ноги, щоб захистити від можливих ударів. 2. У боксі — спеціальні рукавички без пальців, що заміняють "боксерські бинти". Використовують лише на тренуваннях.

Шинтоїзм: синтоїзм; релігія, що сформувалася в ранньофеодальній Японії на основі елементів шаманства, яке мало назву синто; пізніше зазнала впливу буддизму й конфуціанства. В 1868-1946 рр. С. був державною релігією Японії.

Шиньйон: жіноча зачіска із зібраного на потилиці чи маківці голови волосся (переважно накладного).

Шир: історично — традиційна для Англії та пов'язаних з нею держав адміністративно-територіальна одиниця під управління урядового уповноваженого; повіт, округ.

Ширма: 1. Складана переносна перегородка, зроблена з рам-стулок, обтягнутих тканиною, папером і т. ін.; параван. 2. перен. Той (те), хто (що) служить прикриттям для кого-, чого-небудь; камуфляж, маскування, димова завіса.

Ширстрек: верхній пояс (найвищий ряд сталевих листів) бортової обшивки корпусу судна.

Шифер: 1. Глинястий сланець чорного, сірого чи червоного кольору. 2. Будівельний плитковий матеріал (переважно даховий) з такого сланцю чи іншого матеріалу.

Шифервейс: застаріла назва свинцевого білила.

Шифон: тонка м'яка бавовняна або шовкова тканина для білизни, жіночого одягу.

Шифр: 1. Сукупність умовних знаків, певні комбінації яких використовують у таємному листуванні й читають за допомогою ключа. 2. Код, застосовуваний при механізованій обробці даних на лічильно-перфораційних та електронно-обчислювальних машинах. 3. Умовне позначення на книжках, рукописах і т. ін., що вказує на їхні місця в бібліотеках, сховищах. 4. заст. Вензель.

Шихта: 1. Суміш вихідних матеріалів (руда, флюси, кокс, вугілля тощо), призначених для переробки в металургійних, хімічних та інших агрегатах. 2. Кам'яновугільна Ш. — суміш різного вугілля для одержання коксу.

Шкала: 1. Лінійне або колове розташування поділок, що відповідають певним значенням вимірюваної величини на чому-небудь; лінійка, рейка, круг і т. ін. з такими поділками. 2. Система чисел, змінних величин, прийнятих для вимірювання, оцінки або визначення чогось.

Шкант: вставний шип, переважно круглого поперечного перерізу, для з'єднання частин столярних виробів.

Шканці: частина верхньої палуби між середньою й задньою щоглами; Ш. на військових суднах — місце для парадів.

Шквал: 1. Навальний, різкий раптовий порив сильного вітру (іноді з дощем). 2. перен. Про що-небудь, що з'явилось раптово, навально, в значній кількості, обсягу і т. ін.

Шкентель: порівняно короткий сталевий або прядив'яний трос (переважно з огоном на кінці).

Шкерт: тонкий короткий кінець троса.

Шків: колесо або коліщатко, до ободу яких прилягає приводний канат або пас.

Шкіпер: 1. Командир несамохідного судна. 2. Завідуючий майном палубної частини військового або великого торговельного судна. 3. заст. Командир вітрильного комерційного судна.

Школа: 1. Навчально-виховний загальноосвітній заклад; приміщення, де він розташований. 2. Система освіти, сукупність закладів для навчання. 3. Напрям у науці, мистецтві, літературі, суспільно-політичній думці, побудований на основі загальних принципів, спільних поглядів, традицій тощо. 4. Посібник для навчання гри на музичному інструменті, співів тощо. 5. перен. Виучка, набуття досвіду і сам набутий досвід.

Шкот: снасть для керування вітрилом (натягування нижнього кута вітрила).

Шлаг: 1. Оборот (виток) снасті або троса навколо шпиля, кнехта тощо. 2. Повний оберт штурвала.

Шлагбаум: пристрій для припинений руху автомобільного та іншого транспорту через залізничний переїзд, на контрольно-пропускних пунктах і т. ін.

Шлак: 1. Розплавлена після тверднення камене- або склоподібна речовина (суміш флюсів, рудних концентратів тощо), що утворюється під час металургійних плавильних процесів, нагрівання й зварювання металів. 2. Зола кам'яного вугілля, яка сплавилася в топці.

Шлакобетон: різновид легкого бетону (заповнювач — паливні або доменні шлаки), з якого виготовляють балки, плити тощо.

Шлакоситал: мікрокристалічний матеріал, виготовлений на основі скла з доменних шлаків, піску й спеціальних домішок. Застосовують у будівництві, машинобудуванні; для виготовлення ізоляторів, хімічно стійкого посуду тощо.

Шлам: 1. Порошкоподібна проміжна речовина металургійного виробництва, яка містить домішки благородних металів, що їх потім видобувають. 2. Подрібнена руда з цінними металами, що мають бути видобуті. 3. Малорозчинні сполуки або дрібні тверді частинки, що випадають в осад при очищенні рідин.

Шланг: гнучкий рукав або труба, якими переміщують рідини й гази.

Шлейф: 1. Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі; хвіст, трен, шляйфа. 2. Сільськогосподарське знаряддя для вирівнювання та легкого поверхневого розпушування грунту. 3. геолог. Смуга відкладів, що облямовує підніжжя якого-небудь підвищення. 4. ел. Провідник у вигляді петлі, що використовується в магнітоелектричних осцилографах та гальванометрах для визначення місця пошкодження лінії зв'язку і т. ін. 5. Електричне коло, що з'єднує сповіщувач, допоміжні елементи і приймально-контрольний прилад сповіщень. 6. Частина стада молочно-товарного господарства, яка знаходиться поза періодом лактації. 7. розм.Плоский кабель.

Шліф: відшліфована з обох боків тонка платівка мінералу або гірської породи для дослідження під мікроскопом.

Шліх: сукупність важких, стійких щодо вивітрювання мінералів, яку одержують при промиванні різних розсипищ.

Шліхта: клейкий розчин (крохмаль, мило, гліцерин тощо), яким просочують основу тканини, щоб нитки стали міцнішими.

Шліц: 1. техн. Поздовжній виступ або паз для з'єднування вала з деталями машини. 2. Розріз на спинці чи боках піджака.

Шлюз: 1. Гідротехнічна споруда для переведення суден з одного водного простору в інший, який відрізняється від першого рівнем води. 2. Гідротехнічна споруда, якою регулюють витрату та розподіл води або визначають кількість витраченої води. 3. Пристрій, який дає можливість вводити до певної повітряної або вакуумної системи чи усувати з неї предмети, матеріали, істоти, не порушуючи її.

Шлюзувати: 1. Проводити судна через шлюз. 2. Споруджувати шлюзи на ріках, щоб поліпшити судноплавство.

Шлюп: 1. Військовий трищогловий вітрильний корабель проміжного класу між корветом і бригом. 2. Морське однощоглове судно з двома вітрилами (переважно спортивне). 3. У деяких сучасних іноземних флотах — тихохідний сторожовий корабель для охорони транспортних караванів. 4. Тип вітрильного спорядження для однощоглових спортивних яхт.

Шлюпбалка: зігнутої форми сталевий брус, до якого підвішують шлюпки, щоб підняти їх на корабель чи спустити на воду.

Шлюпка: гребний човен, що висить на борту корабля (на шлюпбалках) і спускається в разі потреби на воду; в широкому розумінні — всяке гребне судно (іноді й дрібне моторне), що відрізняється від звичайних човнів міцнішим корпусом.

Шляґер: 1. Модна пісенька, мелодія. 2. перен. Будь-яка рекламована новинка.

Шлямбур: інструмент переважно у вигляді сталевої трубки із зазублинами на кінці для пробивання отворів у кам'яних, бетонних і т. ін. частинах споруд.

Шляхетний: благородний, аристократичний, лицарський.

Шляхта: 1. Провідний суспільний привілейований соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та Україні у XIV — XVIII століттях. 2. розм. Аристократія, нобілітет, знать.

Шляхтич: приналежний до шляхти за походженням; аристократ.

Шмальта: кольорове непрозоре скло, що його застосовують у мозаїці; смальта.

Шмальтин: смальтин; мінерал класу персульфідів. Білий, сірий з металічним блиском.

Шмуцроль: рулон паперу в ротаційній друкарській машині, що захищає від забруднювання його лицьову сторону під час друкування зворотньої сторони.

Шмуцтитул: 1. Аркуш перед титульним аркушем книги, на якому подано короткий заголовок; Ш. захищає головний титул від забруднювання. 2. Окремий аркуш книги з винесеним на нього заголовком наступного розділу або частини книги.

Шнек: гвинтовий конвейєр.

Шнелер: пристрій до спускового механізму ручної вогнепальної зброї, що полегшує спускання курка (особливо для точної стрільби кулями на велику віддаль).

Шніцель: Страва з тонкого шматка цілого чи посіченого м'яса в сухарях або муці, обжареного у фритюрі.

Шнур: 1. Плетена або кручена тонка мотузка з ниток; виріб з неї. 2. Електричний провід в ізоляційній оболонці. 3. Спеціальний джгут з серцевиною з пороху для передачі іскри вибуховій речовині. 4. Одиниця довжини (49,7 м). 5. Одиниця площі (4,55 м²).

Шовінізм: одна з різновидностей націоналізму, проповідь національної виключності одних націй і цькування інших, розпалювання ворожнечі між народами й країнами. Назва Ш. походить від прізвища солдата наполеонівської армії Шовена, який став відомий під час єгипетського походу 1798 — 1801 рр. людиноненависницьким ставленням до арабського населення.

Шок: сукупність загрозливих ознак у людини й ряду тварин, що їх спричинюють порушення нервової регуляції життєво важливих процесів. Характеризується розладами гемодинаміки, дихання, обміну речовин, порушеннями взаємодії однієї системи з іншою. Основні форми Ш.: гіповолемічний (при масивній крововтраті); травматичний (при надмірній бо­льовій імпульсації з осередку ушкодження, інтоксикації, втраті крові та плазми крові); турнікетний (при звільненні тривалий час стисненої кінцівки без накладення джгута вище місця стиснення); опіковий; кардіогенний (при гострому ін­фаркті міокарда зі зменшенням ударного об’єму серця); гемолітичний (при переливанні крові, несумісної за груповими ознаками); анафілактичний (серед інших алергенів його можуть викликати ліки); токсикоз-інфекційний (при ураженні клітин бактерійними токсинами).

Шоколад: цукровий кондитерський виріб з тертого какао з какао маслом та цукром.

Шопінг: форма проведення часу у вигляді тривалих і регулярних відвідин магазинів і покупки товарів.

Шортгорн: порода великої рогатої худоби м'ясного і м'ясо-молочного напрямів, виведена в Англії у 18 ст.

Шорти: короткі штани.

Шосе: дорога з асфальтовим, цементно-бетонним покриттям, вимощена щебнем тощо, призначена для руху будь-якого безрейкового транспорту; соша, шоса.

Шоти: замкнені западини на Північному Заході Африки, вкриті шаром солі або мулу; після дощів наповнюються водою.

Шоу: вистава розважально-естрадного жанру.

Шофер: людина, що безпосередньо керує транспортним засобом; водій.

Шпага: 1. Колюча, рідше колючо-рубаюча холодна зброя, прямий (до 1м і більш) плоский або трикутний клинок з рукояттю. Похідна від меча. 2. спорт. Сталевий, гнучкий клинок 3-гранного перетину з ефесом та електроконтактним наконечником довжиною до 110 см і вагою до 770 г.

Шпагат: 1. Зсукана, випрядена товста нитка, що використовується для упаковування, зв'язування, зшивання і т. ін.; шворка. 2. спорт. Фігура в гімнастиці, для виконання якої гімнаст повільно опускається, розводячи ноги до повного стискання їх з підлогою, так, що вони утворюють одну пряму лінію.

Шпала: брус особливого перерізу, який використовується як опора для рельсів, забезпечуючи необхідну амортизацію і ширину колії. Можуть виготовлятись з дерева, металу або залізобетону.

Шпалери: 1. Оздоблювальний матеріал у вигляді полотна в рулоні, який кріпиться до поверхні стіни чи стелі за допомогою клею. 2. Зображення в якості тла робочого стола в операційних системах з графічним інтерфейсом. 3. Рами, до яких кріплять дерева або кущі для надання їм з декоративною метою певної форми.

Шпальта: частина набірної форми, що включає в себе заголовки, кліше, колонцифри, формули та інші елементи, яка дає на папері відбиток сторінки видання.

Шпангоути: поперечні в'язі (ребра) бортового перекриття, до яких кріплять обшивку судна, літака тощо.

Шпат: 1. Назва ряду мінералів (напр., плавиковий Ш., вапняковий Ш., цинковий Ш.); польові Ш. — група найпоширеніших породоутворюючих мінералів — алюмосилікатів натрію, калію, кальцію тощо. Використовують у керамічному виробництві, фарфоровій, склоробній, цементній промисловості. 2. Хвороба коней (рідше — волів), хронічне запалення скакального суглоба. Інша назва — хронічний артрит.

Шпатель: 1. Інструмент (лопатка або загострений стрижень), яким змішують і розтирають фарби, замазують, зарівнюють щілини та заглиблення тістоподібною масою. 2. Медичний інструмент, що має форму лопатки; застосовують в оторинолярингології.

Шпація: 1. Друкарський матеріал (металева пластинка), яким заповнюють при наборі проміжки між словами й літерами. 2. Проміжок між боками накривки в корінці книги. 3. Віддаль між двома шпангоутами на судні.

Шпиндель: 1. Вал металорізних та деревообробних верстатів, з'єднаний з приводом, в якому є пристрої для закріплення заготовок або різального інструмента. 2. Вал або вісь деяких машин та механізмів. 3. Веретено в прядильній машині. 4. Вертикальна вісь суднового шпиля, на верхньому кінці якої закріплено барабан шпиля.

Шпігат: отвір у борту судна на рівні палуби чи в самій палубі для стоку води з неї.

Шпільман: у середньовічній Німеччині — мандрівний співак, музикант, актор, акробат.

Шпінгалет: засув для закривання вікон або дверей.

Шпінель: мінерал класу окисів і гідроокисів, червоного, синього, зеленого кольору. Прозорі, гарно забарвлені відміни — дорогоцінне каміння.

Шпіци: група порід кімнатних собак.

Шпіцрутен: довгі, гнучкі лозини, якими солдати били засуджених, що їх проганяли крізь стрій. Покарання Ш. було перенесено в Росію з Пруссії в 1701 р. і існувало тут до 1863 р.

Шплінт: кріпильна деталь (пруток або кусок дроту), що з'єднує з валом дрібні деталі та запобігає самовідгвинчуванню гайок.

Шпон: 1. Пробільний матеріал у вигляді тонкої металевої пластинки, що не досягає росту (висоти) шрифту; вживається переважно для вставки між рядками набору, щоб збільшити проміжок між двома рядками в книзі та іншій друкованій продукції. 2. Одношарова фанера.

Шпонка: 1. Кріпильна деталь (металевий або дерев'яний брусок, металевий диск тощо), що з'єднує окремі частини механізмів або будівельних конструкцій. 2. Водонепроникна перепона (ущільнення) у конструктивному шві гідротехнічних споруд.

Шпора: 1. Острога; металева дужка з зубчастим або гладеньким коліщатком посередині; прикріплюється до чобіт вершника; служить для управління конем. 2. Роговий загострений наріст на лапах у деяких птахів, переважно самців, що є засобом захисту або нападу. 3. техн. Спеціальний виступ, шип на ободі ведучого колеса або на траках гусениці трактора для кращого зчіплювання із землею.

Шпринг: трос, прив'язаний одним кінцем до якоря чи якірного ланцюга, а другим — до судна, щоб утримувати корабель у певному положенні.

Шприц: 1. Хірургічний інструмент у вигляді циліндра з поршнем та порожнистою голкою, який використовується для впорскування в організм лікарських речовин, а також для всмоктування звідти рідини; штрикавки. 2. спец. Інструмент подібної будови, який використовується в техніці, промисловості.

Шпронгель: допоміжна стрижнева конструкція, яку приєднують до основної конструкції (напр., ферми), щоб підсилити її.

Шпунт: 1. Інструмент (сталевий загострений стрижень), який застосовують скульптори для первинного оброблювання каменю. 2. З'єднання конструктивних елементів (найчастіше дощок, щитів, паль), коли виступ одного елемента входить у відповідний йому паз другого елемента. 3. Спеціальний корок, яким закривають бочки з незбродженим вином.

Шпунтина: дошка, брус і т. ін., в яких з одного боку зроблено поздовжній виступ (гребінь), а з протилежного — паз.

Шпур: 1. Вузький канал, який пробурюють у гірському масиві і наповнюють вибуховою речовиною. 2. Отвір у горнах деяких шахтних печей, з якого випускають рідкі продукти плавки.

Шраги: силові вправи для розвитку трапецевидних м'язів, суть яких полягає у піднятті якомога вище плечей при статичному утриманні руками навантаження (гантелей, штанги і тп.).

Шрапнель: артилерійський снаряд картечної дії, начинений кулями, який має дистанційний пристрій, що забезпечує розрив Ш. в заданій точці траєкторії. Застосовують для ураження живих цілей. Від прізвища англійського винахідника Г. Щрапнеля.

Шрафірування: нанесення штрихів на план, картосхему тощо.

Шрифт: 1. Повний комплект друкарських літер певного типу й малюнка, необхідний для набору якого-небудь тексту; сукупність металевих рельєфних літер, цифр, розділових знаків у друкарській машинці. 2. Графічна форма літер при писанні, характер малюнка написаних літер.

Шріт: 1. Дрібні свинцеві кульки, які використовуються для стрільби з мисливської рушниці, дріб, картеч. 2. Відходи олійницького виробництва, які утворюються з подрібненого насіння різних олійних культур; у перемеленому вигляді використовуються для годівлі худоби.

Шропшири: порода м'ясних короткововних овець. Виведена в 19 ст. в Англії у графствах Шропшір (звідки й назва) і Страфордшір.

Шрот-ефект: флуктуації (випадкові коливання) електричного струму у вакуумних або напівпровідникових приладах внаслідок нерівномірності випускання електронів (напр., з катода електронної лампи). Інша назва — дробовий ефект.

Шрот: 1. Відходи олійницької промисловості після екстрагування олії з подрібненого насіння олійних культур. Корм для сільськогосподарських тварин. 2. Дрібні металеві кульки — складова частина заряду мисливської рушниці.

Шруті: канонічні священні писання індуїзму, що не мають автора.

Штаб-офіцер: категорія старших офіцерських посад і чинів у арміях деяких країн.

Штаб-ротмістр: у арміях деяких країн — офіцерський чин у кавалерії.

Штаб: орган управління військами в частинах (на кораблях), з'єднаннях і об'єднаннях усіх видів збройних сил, підпорядкований відповідному командуванню і очолюваний начальником штабу.

Штабелер: пересувний несамохідний конвейєр, яким колоди та інші матеріали укладають у штабелі.

Штабель: рівно укладений ряд чого-небудь (будівельних та інших матеріалів); стіс.

Штабс-капітан: офіцерський чин у арміях деяких країн.

Штаг: снасть, що утримує щоглу спереду в діаметральній площині.

Штам: чиста культура мікроорганізмів (вірусів, бактерій) або культури кліток, виділена з якогось середовища. Ш. називають також культури мікроорганізмів одного й того ж виду, виділених з різних джерел (об’єктів) або одного й того самого, але в різні часи. Ш. одного виду мікроорганізмів можуть суттєво відрізнятися низкою властивостей, напр., вірулентністю, чутливістю або стійкістю до антимікробних препаратів.

Штамб: частина стовбура дерева від кореня до першого розгалуження.

Штамп: 1. Форма з металу або якого-небудь іншого матеріалу для серійного виготовлення деталей чи якихось інших дрібних предметів шляхом штампування 2. Вид печатки, яка переважно має вигляд прямокутника з гуми з опуклим зображенням тексту назви якої-небудь установи, організації і т. ін. із зазначенням адреси, номера або яких-небудь інших відомостей; штемпель 3. перен. Прийнятний загальновизнаний зразок, який сліпо наслідують.

Штанга: 1. Металевий стрижень, що є деталлю багатьох інструментів і механізмів. 2. Ш. бурова — сталевий стрижень, що з'єднує буровий інструмент (напр., долото), опущений у свердловину, з приводним двигуном. 3. Основний спортивний снаряд у важкій атлетиці. Складається з грифа для захвата руками та дисків для зміни ваги.

Штангенрейсмус: інструмент (штанга з рухомою рамкою), яким розмічають лінії, наносять риски, вимірюють висоту уступів на різних виробах.

Штангенциркуль: 1. Інструмент, яким вимірюють внутрішні та зовнішні лінійні розміри деталей машин, а також розмічають поверхні заготовок. 2. Інструмент, яким креслять кола великого діаметра (понад 0,35 м).

Штандарт: 1. Прапор кавалерійських частин у дореволюційній російській і деяких іноземних арміях. 2. Прапор глави держави (імператора, короля, президента), що підіймається на час перебування його на військовому судні (судновий Ш.), в палаці (палацовий Ш.).

Штандартенфюрер: військове звання СС та СА; відповідало званню полковника.

Штандорт: термін в економічній літературі, яким позначають найвигідніше розміщення підприємств.

Штапель: 1. Окремий звиток у руні, який складається з пучка однаково завитої вовни. 2. Штучне волокно невеликої довжини, призначене для виготовлення пряжі; пряжа з такого волокна. 3. розм. Тканина і штапельної пряжі.

Штат (1): 1. Державно-територіальна одиниця в складі деяких федеративних держав, яка користується тим або іншим ступенем самоврядування; стейт, держава. 2. Назва станово-представницьких установ, які існували в Нідерландах і Франції.

Штат (2): 1. Постійний склад співробітників певного закладу. 2. Службове положення (документ) про кількість посад, співробітників і їх функції у певному закладі.

Штатгальтер: 1. Намісник монарха в Нідерландах та їхніх окремих провінціях у 15 — 16 ст. 2. Голова виконавчої влади в республіці Об'єднання провінцій (Голландії) до кінця 18 ст. 3. В Німеччині до 1918 р. — намісник, правитель області, провінції тощо.

Штатив: 1. Підставка або підпірка .І тримачами для різного приладдя, хімічного посуду та ін. 2. Складний триніжок, який служить для встановлення і закріплення фотографічного або кінознімального апарата, астрономічного, геодезичного інструмента і т. ін.

Штевні: загальна назва ахтерштевня й форштевня.

Штейкбрехер: особа, що бере участь у роботі підприємства, всупереч оголошеного на підприємстві страйку чи забастовки.

Штейн: проміжний продукт виплавлення міді, нікелю та деяких інших кольорових металів з їхніх сірчистих руд і рудних концентратів.

Штемпель: 1. Прилад, інструмент з опуклим зображенням якого-небудь малюнка або напису, що служить для одержання відбитка, для накладання печатки, клейма; печатка, штамп. 2. заст. Гербова марка.

Штепсель: 1. Металевий стрижень або вилка, за допомогою яких з'єднані з ними переносні електричні прилади вмикаються в мережу; втичка. 2. розм. Те саме, шо розетка.

Штерт: тонкий короткий кінець троса; шкерт.

Штетл: невеликі міста з переважно єврейським населенням, що існували у Центральний та Східній Європі до першої половини XX століття; єврейське містечко.

Штиб: кам'яновугільний дрібняк, який спалюють у пиловугільних топках.

Штиль: вісутність вітру (на морі, озері і т. ін.), безвітря.

Штирборт: правий бік (борт) судна за його ходом.

Штифт: невеликий циліндричний або конічний стержень, який застосовується для нерухомого з'єднання двох деталей машин.

Штих: 1. Палиця з гострим кінцем; гострий кінець. 2. заст. Спис. 3.Одиниця виміру (2/3 см), прийнята в Україні та деяких країнах для визначення розміру взуття, напр., 42-й номер взуття відповідає довжині устілки 28 см (2/3 х 42).

Штихель: інструмент (різець) для різьблення на дереві або карбування на металі.

Штихмас: 1. Інструмент (сталевий стрижень з кульковими кінцями), яким вимірюють внутрішні розміри деталей машин, нутримір. 2. Вимірювальна стрічка у взуттєвому виробництві.

Шток: 1. Циліндричний стрижень поршневої машини, що з'єднує поршень з повзуном. 2. Поперечний стрижень у верхній частині якоря. 3. Вторгнення магматичних порід (інтрузія) у верхні шари земної кори. 4. Рудне тіло округлої або циліндричної форми.

Штокверк: товста рудна жила, від якої відгалужується багато прожилків.

Штокроза: декоративна садова рослина родини мальвових. Інша назва — алтея рожева.

Штольня: горизонтальна або трохи похила гірнича виробка з безпосереднім виходом на земну поверхню.

Штопор: 1. Гвинтоподібний стержень з рукояткою, призначений для відкупорювання пляшок; пробочник, кортотяг. 2. ав. Одна з фігур вищого пілотажу, що полягає у зниженні літака по крутій спіралі. 3. Штопором — гвинтоподібно, спірально.

Штори: віконна фіранка, яка розсувається в боки або згортається вверх; завіса.

Шторм: тривалий дуже сильний вітер, що спричинює значні руйнування на суші й велике хвилювання на морі.

Штормтрап: мотузяна драбина з дерев'яними східцями, яку спускають за борт судна, щоб підняти людей з катерів і шлюпок або навпаки — висадити на них.

Штоф (1): 1. Давня одиниця виміру об'єму рідини в Росії і Україні (1,2299 літра). 2. Пляшка, що вміщувала цю міру.

Штоф (2): густа вовняна або шовкова тканина для портьєр, оббивання меблів тощо.

Штраф: грошове стягнення, яке накладається як покарання переважно в адміністративному або судовому порядку.

Штрейкбрехер: особа, яка не бере участі в страйку або завербована підприємцем для заміни страйкарів.

Штрейфлінг: сорт осінніх яблук. Інша назва — штрифель.

Штрек: горизонтальна гірнича виробка, що не виходить безпосередньо на земну поверхню.

Штрипс: сталева листова заготовка для виробництва зварних труб.

Штрих: 1. Коротка риска, лінія, яка є одним з основних елементів рисунка, креслення. 2. Окрема подробиця, характерна риса чогось. 3. муз. Навмисне виділення деталі під час виконання музичного твору.

Штрихкод: спосіб запису даних у вигляді білих та чорних смуг різної товщини або квадратів різного розміру, призначений для ідентифікації товару і зчитування інформації про нього.

Штука: 1. Один предмет, примірник, екземпляр; взагалі один об'єкт. 2. заст. Українська міра довжини, яка використовувалась для вимірювання довжини тканини; рівна від 30 до 80 ліктів в залежності від виду тканини і місцевості застосування. 3. заст. Хитрість, трюк.

Штукатурка: 1. Будівельна суміш, призначена для захисту стін і стелі від дії зовнішнього середовища, надання їм необхідних експлуатаційних властивостей, вирівнювання для наступного нанесення декоративного покриття. 2. Затверділий шар цієї суміші на будівельній поверхні.

Штурвал: 1. Стернове колесо (на судні), кермо. 2. Пристосування у вигляді стернового колеса, півколеса, маточини з рукоятками і т. ін., за допомогою якого керують дією якого-небудь механізму.

Штурм: 1. Рішуча атака укріплення, опорного пункту, фортеці ворога; наступ, узяття, взяття. 2. заст. Шторм.

Штурман: 1. Фахівець з водіння військових надводних або підводних кораблів, що має офіцерське звання. 2. Водій.

Штурмбанфюрер: військове звання СС та СА, що відповідало посаді заступника командира батальйону та військовому званню майора Вермахту.

Штуртрос: трос, що передає зусилля від штурвала до румпеля, а через нього до керма корабля.

Штуф: зразок гірської породи або мінералу, призначений для дослідження, колекції тощо.

Штуцер: 1. Короткий патрубок з різьбою на кінцях, яким з'єднують між собою труби, приєднують їх до резервуарів тощо. 2. Нарізна мисливська рушниця.

Штюбер: дрібна білонна (пізніше — мідна) монета, що з кінця XV до початку XIX ст. карбувалась у німецьких державах на північному заході Священної Римської імперії німецької нації; стубер.

Шуани: контрреволюційні заколотники — роялісти в Північно-Західній Франції під час Французької революції кінця 18 ст.

Шудра: у Стародавній Індії нижча станова група (одна з чотирьох варн), до якої входило найбідніше населення.

Шунт: електричне або магнітне відгалуження, яке вмикають паралельно до основного кола, або відгалуження вимірювального приладу (напр., амперметра).

Шуруп: кріпильний виріб у вигляді конічного стрижня з головкою і спеціальною зовнішньою різьбою, при допомозі якої при вкручуванні в отворі предмета утворюється внутрішня різьба.

Шурф: вертикальна або похила гірнича виробка (звичайно невеликої глибини й малого перерізу), прокладена з поверхні землі в гірських породах.

Шхери: скелясті острови поблизу невисоких розчленованих узбережь в областях давнього зледеніння. Типові для берегових ліній Норвегії, Швеції й Фінляндії, західного узбережжя Білого моря. Разом з фіордами входять у групу інгресійних берегів.

Шхуна: парусне судно з двома і більше щоглами й косими вітрилами, а зараз також і з двигуном внутрішнього згоряння.

Шювир: марійський народний духовий музичний інструмент, різновид волинки. Складається з бичачого або кінського міхура (діаметр 600-900 мм), в який вставлені трубки: одна для нагнітання повітря (з замикаючим клапаном) та 2 ігрові, мелодійні — з пташиних кісток, міді або олова, однакової довжини (180 -300 мм); ліва має 2 отвори (діапазон — терція), права — 4 (діапазон — секста). Варіанти передачі — шувир, шювюр, шявир.

Шюте: грибкова хвороба сіянців сосни, що спричиняє пожовтіння й опадання хвої.

Щербет: 1. Ароматна кольорова помадка на фруктово-молочній або фруктово-вершковій основі з подрібненими горіхами. 2. Східний напій з фруктових соків і цукру з додаванням прянощів і морозива.

Щогла: 1. Вертикальна конструкція на судні (кораблі), зазвичай підтримувана розтяжками, на якій закріплена частина вітрильного обладнання яхт і вітрильників. 2. Висока вертикальна конструкція на розтяжках із змонтованим на ній обладнанням (як правило, радіо-телевізійним).

Юань: грошова одиниця Китаю і відповідна їй монета, поділяється на 100 финів.

Юбіляція: 1. У католицькому співі — тривалий вокаліз наприкінці алілуї релігійно-патетичного характеру. 2. У поліфонії строгого стилю — жвавий мелодичний рух, що заповнює проміжки між основними долями; мелодична фігурація.

Ювелір: 1. Майстер з обробітку коштовних каменів або виготовлення з них прикрас. 2. Продавець таких виробів.

Ювелірний: 1. Пов'язаний з художніми виробами, прикрасами і т. ін. з коштовних металів і каміння, з їх виготовленням і продажем. 2. перен. Ретельно продуманий або майстерно оброблений; старанно, тонко опрацьований, виконаний.

Ювеліт: пластична маса, яку застосовують для виготовлення виробів, що імітують ріг, черепаху, янтар.

Ювеналії: давньо-римські свята на честь Ювенти, богині молодості; введени імператором Нероном в пам'ять того дня, коли йому довелось перший раз голитися.

Ювенальний: статево незрілий.

Ювенільні води: підземні води, що впадають із глибин Землі в підземну гідросферу. Утворюються з кисню та водню, що виділяються з магми, і вперше вступають у колообіг води в природі.

Ювілей: 1. Річниця життя, діяльності, існування чогось чи когось (переважно кругла дата). 2. Святкування з цього приводу.

Ювіляр: той, чиє свято (ювілей) відзначається.

Юга: епоха в індійській космології; кожна Ю. коротша попередньої, що відповідає поступовому моральному і фізичному занепаду людини.

Югер: давньо-римська міра площі — близько 2518,2 м² (28 800 квадратних римських фута); 1 Ю. — площа, яку можна було зорати за день парою волів, запряжених у ярмо.

Югурт: кисло-молочний продукт; йогурт.

Юдаїзм: релігія віруючих євреїв. Склався наприкінці 2-го — на початку 1-го тис. до н. е. Характерними для Ю. є віра в єдиного бога Ягве (спочатку бог племені Юди — звідси й назва) і месію (спасителя) догмат про богообраність євреїв. На ідеологію Ю. спирається сіонізм. Нині Ю. — державна релігія в Ізраїлі.

Юденрат: адміністративний орган єврейського самоврядування в роки Другої Світової війни на окупованих Німеччиною територіях, призначений для адміністративного керівництва в єврейських ґетто.

Юденфрай: у роки Третього рейху (1933-45 рр.) — нацистський термін, що позначав території, етнічно звільнені від євреїв.

Юдикат: спадкові феодальні володіння на острові Сардинія з X по XV століття; управлялись юдексом (суддею), який у перші роки існування Ю. був вибірним.

Юз (1): букводрукуючий телеграфний апарат (1856 р.). Від прізвища англійського винахідника цього апарата Дейвіда Юза (Х'юза).

Юз (2): ковзання по опорній поверхні коліс транспортного засобу, при якому лінійна швидкість поверхні коліс нижче швидкості опорної поверхні щодо транспортного засобу; проковзування.

Юка: 1. Південна вічнозелена деревна рослина родини лілійних підродини аґавових з довгим колючим листям і жовтувато-білими квітками. Близько 50 видів Ю. ростуть у посушливих місцях півдня США, Мексики, Карибських островів. Вирощується також як декоративна рослина. 2. Волокна цієї рослини, з яких виготовляють нитки, канати, рогожі і т. ін.

Юнга: підліток на судні, що навчається морської справи, готується стати матросом; молодший матрос.

Юніор: спортсмен віком 18-20 років, який бере участь у змаганнях у своїй віковій групі.

Юнкер: 1. В колишній Пруссії, пізніше в Німеччині, великий землевласник-дворянин. 2. В російській армії до середини 19 ст. унтер-офіцер з дворян. Пізніше Ю. називали вихованців військових училищ, що існували в 1864-1917 рр. для підготовки офіцерів. 3. Ю. флоту — звання, що існувало в російському дореволюційному флоті.

Юнона: 1. В давньоримській міфології богиня неба, покровителька шлюбу, охоронниця жінок, дружина Юпітера. 2. Одна з найбільших малих планет.

Юпітер: 1. У давньоримській міфології головний бог, бог неба, світла, грому й дощу. 2. Найбільша планета Сонячної системи, п'ята за віддаленням від Сонця. 3. В кінотехніці — електричний дуговий освітлювач, призначений для кінознімання при штучному або комбінованому освітленні. 4. Глузливе прізвисько людини, що тримає себе неприступно, велично.

Юра: другий (середній) період мезозойської ери геологічної історії Землі. Розпочався 195 млн. років тому, тривав 58 млн. років. Відклади цього періоду становлять юрську систему. В цей період єдиний суперконтинент Пангея почав розпадатись на окремі континентальні утворення, величезні території завдяки теплому і вологому клімату покрились рослинністю. Від назви гір Юра в Західній Європі.

Юридичний: 1. Пов'язаний із законодавством, правовими нормами і практичним їх застосуванням; правничий, правознавчий. 2. Який має офіційне право на що-небудь.

Юрисдикція: 1. Право чинити суд, розглядати і вирішувати правові питання, прерогативи. 2. Сфера, на яку поширюється таке право.

Юрисконсульт: постійний консультант з правових питань в установах, на підприємствах, в організаціях.

Юриспруденція: сукупність правових наук, правознавство. Вживається також для позначення теоретичної діяльності в галузі права й практики застосування права.

Юрист: фахівець з правознавства, юридичних наук, практичний діяч у галузі права; правник, правознавець.

Юрта: переносне (переважно конусоподібне) житло з жердин, укрите шкурами, повстю тощо, в деяких кочових і напівосілих народів Центральної і Середньої Азії та Південного Сибіру; чум, яранга.

Юстирувати: точно підганяти, регулювати, вивіряти прилад, механізм тощо.

Юстиція: 1. Суд, судова діяльність держави, правосуддя. 2. Сукупність державних органів, що займаються судочинством. 2. розм. Юристи.

Ют: кормова частина палуби корабля від ґрот-щогли або від кормової рубки до ахтерштевня.

Юти: германське плем'я, що жило на початку першого тисячоліття нашої ери на півострові Ютландія.

Юферс: металевий або дерев'яний пристрій, яким натягують стоячий такелаж корабля.

Ююба: кущова або деревна рослина роду унабі. Поширена у тропічних і субтропічних країнах. Культурні форми Ю. мають їстівні плоди, багаті аскорбіновою кислотою та білками. Кора та корені містять багато дубильних речовин. Інші назві — китайський фінік, зизифус.

Яб-Юм: у тибетському буддизмі — любовне єднання чоловічого і жіночого начал природи. У тантричниому буддизмі поняттю Я. відповідає "подвійне божество" в чоловічому та жіночому вигляді які сплелись у божественному коітусі, при якому жінка сидить обличчям до чоловіка в нього на колінах. Таке положення тіл означає досягнення просвітління з'єднанням активного чоловічого і пасивного жіночого начал.

Ябага: груба шерсть степової вівці; інша назва — джабага.

Ягара: винно-пальмовий цукор.

Ягдташ: мисливська сумка для дичини й дрібного звіра.

Ягель: вид лишайнику роду Кладонія; оленячий мох. Росте повільно — 3-5 мм у рік, заввишки досягає 15 см. Є близько 35 видів, в Україні — 5.

Ягорі: хмільний напій із бататів, поширений у Східній Азії.

Ягуар: хижий ссавець, третій у світі за розмірами, родини котячих (Panthera onca). Довжина тіла без хвоста 1,1 — 1,9 м, хвіст 45 — 75 см, маса 36 — 113 кг, в окремих випадках більше 120 кг. Звичайний нормальний дорослий самець крупного підвиду важить близько 90-100 кг. Самка на 20% менша і легша. Поширений у південній та в південно-західній частині Північної Америки. Основні місця проживання Я. — тропічні дощові ліси.

Ягуарунді: хижий ссавець (Puma yagouaroundi) родини котових (Felidae) із роду пума (Puma); довжина тіла 55-77 см, хвоста 33-60 см, висота в холці близько 25-35 см. Важить вона 4,5-9 кг. Забарвлення буває двох типів: буре з домішкою рудих, сірих або темних тонів або яскраво-руде. Мешкають у Центральній та Південній Америці.

Яґеллони: династія польських королів (1386 — 1572 рр.) і Великих князів литовських (1377 — 1572 рр.) литовського походження (одна з ліній Ґедиміновичів), першим представником якої був Ягелло, який після одруження з Ядвіґою став польським королем під ім'ям Володислава II (поль. Władysław II). Представники династії Я. правили також у Чехії (1471-1526) та Угорщині (1440-44, 1490-1526). Останнім монархом династії Я. був Сигізмунд II Август (1520 — 1572 рр.).

Яджна: в індуїзмі культ, що базується на ведичних ритуалах, на відміну від культу пуджа, який допускає релігійну практику неведичного походження.

Язданізм: умовна назва групи релігійних течій, поширених серед курдів. Включає алевізм, Ахл-є Хакк і єзидизм. Вважається, що Я. був основною релігією курдів до їх навернення до ісламу протягом ΧIII-XVI століть. У процесі цього він зазнав значного впливу ісламу і зараз більшість його прихильників формально вважаються мусульманами, а самі течії — напрямками в шиїзмі.

Язиги: одне з іранських (сарматських) кочових племен, яке у II ст до н.е. розселились у Північному Приазов'ї. Я. разом з роксоланами вчиняли набіги на Римську імперію.

Як: велика жуйна рогата тварина, переважно темної масті, з довгою, обвислою по боках шерстю; поширена у високогірних районах Центральної Азії (використовується як в'ючна й верхова, а іноді як молочно-м'ясна тварина).

Якобінці: 1. Революціонери, члени паризького політичного клубу часів Французької революції кінця 18 ст. Від назви приміщення в монастирі святого Якова в Парижі, де вони збиралися. 2. перен. Революціонери.

Ял: коротка й широка шлюпка з 2 — 8 веслами.

Ялик: невелика шлюпка з однією або двома парами весел.

Ямато-е: одна із стильових концепцій японського живопису. Досягла розквіту в IX — XII ст. Найпоширенішим жанром Я. є ілюстровані сувої (емакімоно) на сюжети японської класичної літератури, а також розпис ширм і розсувних панелей в будинках, в яких живопис поєднувався з каліграфією. У широкому значенні, Я. позначає картини у різних жанрах, виконаних у традиційній японській техніці на противагу китайським або західним творам.

Ямб: 1. Віршований стиль; двоскладова стопа з наголосом на другому складі. 2. В давньогрецькій поезії поетичний твір, за характером близький до сатири.

Янакона: залежне населення (раби, ремісники) у державі Інків.

Яничари: регулярна піхота Османської імперії в 1365 — 1826 рр. Разом з сипахами і акинджи становили основу війська в Османській імперії. Виконували також поліцейські і каральні функції в державі.

Янкі: 1. Назва жителів Нової Англії у XVIII столітті. 2. У широкому розумінні — назва всіх жителів США.

Янсенізм: течія в католицизмі, поширена в Голландії і Франції у 17 — 18 ст. За віровченням Я. близький до кальвінізму. Основні положення Я. були сформульовані голландським богословом К. Янсенієм (звідки й назва).

Янський: позасистемна одиниця виміру спектральної щільності потоку випромінювання — кількість енергії, що надходить від джерела на одиничну площу, за одиничний інтервал часу в одининичному інтервалі частот; застосовується в радіоастрономії. Названа на честь американського астронома Карла Янського. Введена в 1970 р. 1 Ян = 10⁻²⁶ Вт/(м²·Гц)

Янтак: пустельний рід рослин сімейства бобових з розвинутою кореневою системою; верблюжа колючка. Я. є однією із головних пасовищних рослин в зоні пустель.

Янтар: викопна смола хвойних дерев переважно палеогенового періоду; бурштин.

Янус: 1. В давньоримській міфології бог часу, всякого початку й кінця. Зображували з двома обличчями — старим і молодим, оберненими в різні боки. 2. перен. Дворушник, підступна людина.

Яппі: молоді заможні люди, які ведуть активний спосіб життя, побудований на захопленні своєю професійною кар'єрою і досягненні матеріального успіху. Основний критерій приналежності до Я. — успішність у бізнесі. Поняття виникло в США на початку 1980-х років як антитеза субкультурі хіпі 1960-70-х років.

Яранга: переносне житло кочових чукчів і коряків, а також деяких груп евенків та юкагирів.

Ярд: англійська міра довжини (91,44 см).

Ярданги: форма рельєфу, що виглядає як довгі паралельні борозни на поверхні глинистих і суглинистих порід, які утворились під дією постійних вітрів, що дують в одному напрямку; висотою досягають кількох метрів.

Ярл: 1. У Скандинавії за середньовіччя знатна людина, пізніше — глава області або ряду областей, що підпорядковувалися безпосередньо королю, аналог європейського граф. 2. У Швеції в 12- 13 ст. титул головнокомандуючого на морі.

Ярлик: у монгольських і тюркських ханствах — письмове повеління хана, грамота про конкретне втілення законів.

Ярмарок: 1. Місце періодично проводжуваної торгівлі. 2. Періодично влаштовуваний з'їзд представників торгових і промислових підприємств. 3. Великий торг зазвичай з веселощами, розвагами, що влаштовується регулярно, в одному місці.

Яса: зведення постанов, оприлюднених Чингізханом при обранні його великим ханом на курултаї в 1206 році.

Ясак: колективна данина, податок, що сплачувався натурою, який накладався на рід, чи плем'я.

Яси: одне з аланських племен, яке прийшло на територію Угорщини в XIII ст. і розселились на схід від Дунаю. У XVII ст. Я. були асимільовані мадярами.

Ясир-базар: спеціальне торгове місце для продажу невільників, захоплених в полон.

Ясир: невільники, захоплені турками і татарами під час набігів на слов'янські землі і призначені для продажу на на спеціальних базарах.

Ясон: у давньогрецькій міфології герой, який очолював похід аргонавтів у царство Еета (в Колхіду) по золоте руно.

Ятаган: старовинна холодна колючо-рублячо-ріжуча зброя, середня між шаблею і кинджалом, що має фігурний вигин, увігнуте лезо; довжиною до 1 м. Поширена у народів Близького й Середнього Сходу.

Ятрогенія: будь-які небажані або несприятливі наслідки профілактичних, діагностичних та лікувальних втручань або процедур, що призводять до порушень функцій організму, обмеження звичної діяльності, інвалідизації або смерті; ускладнення медичних заходів, що розвилося в результаті як помилкових, так і правильних дій лікаря.

Ятрохімія: напрямок у медицині XVI-XVIII ст., який пояснював дію медичних препаратів на організм виключно їх хімічними властивостями, а хвороби — як результат порушення хімічної рівноваги.

Яхт-клуб: спортивна організація, яка об'єднує спортсменів, що займаються водним спортом — парусним, веслувальним, моторним.

Яхта: спортивне або туристське моторне, вітрильне чи вітрильно-моторне судно. 2. Самохідне пасажирське судно, призначене для морських подорожей.

Ячмак: покривало, яким жінки закривають голову, лишаючи відкритими лише очі.

Яшма: кремениста осадова гірська порода, яка складається з дрібних зерен кварцу червоного, сірого, зеленого, білого й чорного кольору та халцедону; використовується як декоративний камінь і для виготовлення художніх виробів.

…андрія: у складних словах вказує на їхнє відношення до чоловіка або чоловічої статі, напр. протерандрія.

…антроп: в складних словах відповідає поняттю "викопна людина", напр. пітекантроп, синантроп.

…арій: кінцева складова іншомовних слів, що означає місце для певної цілі. Напр. колумбарій.

…біоз: у складних словах відповідає поняттям "життя", "життєвий процес", напр. анаеробіоз.

…біонти: в складних словах означає "живі організми", напр. батибіонти, галобіонти.

…бласти: у складних словах означає "зародок", напр., остеобласти.

…гамія: у складних словах відповідає поняттю "шлюбність", напр. моногамія.

…гей: у складних словах відповідає поняттю "земля", напр., апогей.

…ген: в складних словах вказує на зв'язок з поняттями "походження", "утворення", напр. антропоген, кріогенний, лізогенія.

…генез: у складних словах означає "походження", "виникнення", напр. антропогенез, кладогенез.

…генія: в складних словах вказує на зв'язок з поняттями "походження", "утворення", напр. антропоген, кріогенний, лізогенія.

…генний: в складних словах вказує на зв'язок з поняттями "походження", "утворення", напр. антропоген, кріогенний, лізогенія.

…гінія: у складних словах означає належність до жіночої статі, напр., протерогінія.

…гнозія: у складних словах відповідає поняттю "знання", напр., геогнозія.

…гон: у складних словах означає кут, напр., пентагон — п'ятикутник.

…гонія: у складних словах відповідає поняттям "народження", "походження", напр., гетерогонія.

…грама: у складних словах означає "запис", "графічне зображення", напр., криптограма, телеграма.

…граф: у складних словах означає особу, яка пише, або прилад, що записує, напр., бібліограф, термограф.

…графія: у складних словах вказує на зв'язок з поняттями "записування", "відображення", напр., літографія, стенографія.

…дендрон: у складних словах відповідає поняттям "дерево", "деревовидний", напр. лепідодендрон.

…дерма: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "шкіра", напр., екзодерма.

…дермія: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "шкіра", напр., екзодерма, склеродермія.

…дром: у складних словах означає місце для змагань, випробувань, запускання літальних апаратів, напр. автодром, космодром.

…едр: кінцева частина назв многогранників, напр., гексаедр.

…емія: у складних словах відповідає поняттю "захворювання крові", напр., лейкемія.

…енхіма: у складних словах означає живу тканину, напр., паренхіма.

…завр: у складних словах вказує на приналежність до викопних плазунів, напр., динозавр.

…зой: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "життя", напр., палеозой.

…іатрія: у складних словах означає певну галузь медицини, напр., педіатрія.

…ін: словотвірний суфікс, який зазвичай використовується у хімії для формування назв похідних речовин, напр., ампіцилін, анілін.

…кардія: у складних словах вказує на захворювання серця або порушення серцевої діяльності, напр., стенокардія.

…кінез: у складних словах означає рух, переміщення, напр., бластокінез, брадикінезія.

…кінезія: у складних словах означає рух, переміщення, напр., бластокінез, брадикінезія.

…крат: у складних словах відповідає поняттям "володар", "влада", напр., плутократ, технократія.

…кратія: у складних словах відповідає поняттям "володар", "влада", напр., плутократ, технократія.

…латрія: у складних словах відповідає поняттям "служіння", "поклоніння", напр., астролатрія, зоолатрія.

…літ: у складних словах відповідає поняттям "камінь", "мінерал", "геологічна епоха", напр., лепідоліт, неоліт.

…лог: у складних словах відповідає поняттям: "той, що займається наукою"; "слово", "мова", напр., монолог, некролог, психолог.

…логізм: у складних словах відповідає поняттям "слово", "словосполучення", напр., неологізм, фразеологізм.

…логія: у складних словах відповідає поняттям "наука", -"знання", "слово", напр., біологія.

…ман: друга частина складного слова, що означає особу чоловічої статі, яка має пристрасть до того, що виражено в першій частині слова (меломан — любитель музики).

…манія: у складних словах означає надмірний потяг до чогось, напр., наркоманія.

…мер: в складних словах вказує на їхній зв'язок з поняттями "склад", "будова", "розчленування", напр., полімери, метамерія.

…мерія: в складних словах вказує на їхній зв'язок з поняттями "склад", "будова", "розчленування", напр., полімери, метамерія.

…метр: у складних словах відповідає поняттю "вимірювач", напр., барометр.

…метрія: у складних словах відповідає поняттю "вимірювання", напр., гравіметрія.

…міксис: у складних словах відповідає поняттям "змішування", "заміщення", напр., апоміксис.

…міцети: у складних словах відповідає поняттю "гриби", напр., базидіоміцети.

…міцин: у складних словах відповідає поняттю "грибковий", напр., ауреоміцин.

…морфи: у складних словах відповідає поняттям "форма", "вид", напр., тероморфи.

…морфізм: у складних словах відповідає поняттям "форма", "вид", напр., метаморфізм.

…морфія: у складних словах відповідає поняттям "форма", "вид", напр., ізоморфія.

…морфний: у складних словах відповідає поняттям "форма", "вид", напр., антропоморфний.

…морфоз: у складних словах відповідає поняттям "форма", "вид", напр., катаморфоз.

…навт: у складних словах відповідає поняттю "той, хто плаває", напр., гідронавт.

…навтика: у складних словах відповідає поняттю "плавання", напр., аеронавтика.

…ноз: у складних словах означає хворобу тварин, іноді людини, напр., антракноз.

…ном (1): в математичних термінах відповідає поняттю "член", напр., біном.

…ном (2): у складних словах відповідає поняттям "положення", "закон", напр., агрономія.

…номія: у складних словах відповідає поняттям "положення", "закон", напр., метроном, агрономія.

…одонт: у назвах викопних тварин вказує на те, що вони класифікуються за будовою зубів, напр., мастодонти.

…оїд: у складних словах вказує на схожість з чимось або походження від чогось, напр., астероїд.

…ол: у складних словах вказує на зв'язок з поняттями "олія", "масло", "мастило", напр., нігрол.

…ома: кінцева частина в назвах пухлин, напр., фіброма.

…патія: у складних словах відповідає поняттям "страждання", "хвороба", напр., психопатія.

…педія: у складних словах відповідає поняттям "розділ", "наука", напр., гіпнопедія, ортопедія.

…пітек: у складних словах означає "викопна мавпа", напр., дріопітек.

…план: у складних словах відповідає поняттям "крило", "літальний апарат", напр., біплан, ракетоплан.

…пласт: у складних словах означає "утворений з чого-небудь", напр., лейкопласти, хлоропласти.

…поди: у складних словах відповідає поняттям "кінцівка", "орган пересування", напр., ризоподи.

…події: у складних словах відповідає поняттям "кінцівка", "орган пересування", напр., псевдоподії.

…поніка: у складних словах відповідає поняттям "робота", "спорудження", напр., гідропоніка.

…пор: у складних словах відповідає поняттям "отвір", "прохід", напр., бластопор, гастропор.

…птер: у складних словах відповідає поняттям "птах", "комаха", "літальний апарат", напр., гелікоптер, гіменоптери.

…скаф: у складних словах відповідає поняттям "судно", "апарат для підводних досліджень", напр., батискаф, піроскаф.

…скоп: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "спостереження", напр., фоноскоп.

…скопічний: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "спостереження", напр., стереоскопічний.

…скопія: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "спостереження", напр., рентгеноскопія.

…софія: у складних словах відповідає поняттям "вчення", "мудрість".

…споридії: складова частина в назвах паразитичних безхребетних тварин класу споровиків, напр., гемоспоридії.

…стаз: у складних словах означає певний стан біологічних систем, напр., гомеостаз.

…стазія: у складних словах означає певний стан біологічних систем, напр., ізостазія.

…стат: у складних словах вказує на незмінність положення, стану, напр., аеростат.

…статика: у складних словах вказує на незмінність положення, стану, напр., гідростатика.

…тека: у складних словах відповідає поняттю "сховище", напр., фільмотека.

…терапія: друга частина складних слів, що означають спосіб лікування, вказаний у першій частині.

…терій: у складних словах відповідає поняттю "викопна тварина", напр., анхітерій.

…терм: у складних словах вказує на зв'язок з поняттями "тепло", "жар", напр., ізотерми.

…термія: у складних словах вказує на зв'язок з поняттями "тепло", "жар", напр., гіпотермія.

…термний: у складних словах вказує на зв'язок з поняттями "тепло", "жар", напр., пойкілотермний.

…тип: у складних словах вказує на зв'язок з поняттями "відбиток", "друк", напр., монотип.

…типія: у складних словах вказує на зв'язок з поняттями "відбиток", "друк", напр., фототипія.

…томія: в складних словах відповідає поняттю "розтин", напр., нефротомія.

…тонія: у складних словах означає напругу, тиск, напр., ізотонія.

…топи: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "місце", напр., біотопи, ізотопи.

…тропи: у складних словах вказують на зв'язок з поняттями "зміна", "перетворення", "поворот", напр., хромотропи.

…тропія: у складних словах вказують на зв'язок з поняттями "зміна", "перетворення", "поворот", напр., ізотропія.

…тропний: у складних словах вказують на зв'язок з поняттями "зміна", "перетворення", "поворот", напр., нейротропний.

…трофи: в складних словах вказує на зв'язок з поняттями "їжа", "живлення", напр., автотрофи.

…трофія: в складних словах вказує на зв'язок з поняттями "їжа", "живлення", напр., гіпертрофія.

…трофний: в складних словах вказує на зв'язок з поняттями "їжа", "живлення", напр., гетеротрофний.

…урія: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "сеча", напр., гематурія.

…фаг: у складних словах означав «поїдаючий», «поглинаючий», напр., бактеріофаг.

…фагія: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям «ковтання», напр., аерофагія.

…фікація: у складних словах означає «здійснювання», «втілювання», напр., електрифікація.

…філ: у складних словах відповідає поняттям «любитель», «прихильник», напр., бібліофіл.

…філія: у складних словах відповідає поняттям «схильність», «нахил», «любов до чого-небудь», напр., анемофілія.

…фіти: у складних словах вказує на приналежність до рослин, напр., геофіти.

…фоб: у складних словах відповідає поняттям «нетерпимий», «супротивник», напр., термофоби.

…фобія: у складних словах відповідає поняттям «нетерпимість», «боязнь», напр., гідрофобія.

…фон: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям «звук», напр., мікрофон.

…фонія: у складних словах відповідає поняттю «звучання», напр., поліфонія.

…фор: у складних словах означає «той, що несе», напр., люмінофор.

…хорд: у складних словах вказує на зв'язок з поняттями "струна", "дріт", "звук", напр., реохорд, трихорд.

…хорія: у складних словах відповідає поняттям "поширення", "просування", напр., антропохорія.

…хром: у складних словах відповідає поняттям "колір", "фарба", "забарвленість", напр., генатохром.

…хроми: у складних словах відповідає поняттям "колір", "фарба", "забарвленість", напр., цитохроми.

…хромія: у складних словах відповідає поняттям "колір", "фарба", "забарвленість", напр., поліхромія.

…хтони: у складних словах означає "місцеві", "корінні", напр., автохтони.

…цен: у складних словах відповідає поняттю "новий", напр., міоцен.

…ценоз: у складних словах відповідає поняттю "сукупність", напр., біогеоценоз.

…цефал: в складних словах вказує на зв'язок з поняттям "голова", напр., брахіцефалія.

…цефалія: в складних словах вказує на зв'язок з поняттям "голова", напр., брахіцефалія.

…цид: у складних словах відповідає поняттю "знищення", напр., геноцид.

…циди: у складних словах відповідає поняттю "знищувачі", напр., інсектициди.

…цити: у складних словах відповідає поняттю "клітини", напр., лейкоцити.

…цитоз: у складних словах вказує на зв'язок з поняттям "клітина", напр., лейкоцитоз.