Екуменізм
рух за об'єднання та співпрацю християнських церков різних конфесій, що виник на початку 20 ст. у протестантизмі.
Елізій
1. В античній міфології — місцеперебування праведників після смерті; Елізіум. 2. лінг. Довга і широка алея у Парижі, місце для прогулянок.
Ельфи
в давньогерманській міфології духи природи, які нібито жили в повітрі, землі, горах. Е. виступають у казках як жваві й веселі створіння.
Ензем
позалітургійне відспівування текстів із Біблії в англіканській церкві.
Енцикліка
письмове звернення папи римського до всіх католиків або до віруючих якоїсь однієї країни (чи групи країн) з релігійними або політичними настановами.
Еол
у давньогрецькій міфології — бог, володар вітрів.
Епонім
1. У давньогрецькій міфології — бог, герой або людина, що давали назву місту, громаді або року. 2. У давніх афінян — перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік. 3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.
Ереб
у давньогрецькій міфології підземне царство темряви.
Еринії
у давньогрецькій міфології — богині прокляття, кари й помсти (Тисіфона, Аллекто і Мегера), що живуть в Аїді. У римлян — фурії. Вони переслідують клятвовідступників, вбивць, позбавляють їх здорового глузду і накликають на них біди.
Есхатологія
вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту, пов'язану з цим спокуту гріхів і потойбічне життя, складова частина більшості релігій.
Ефігія
кам'яне, мармурове чи дерев'яне скульптурне зображення померлого, як правило, у натуральну величину, яким прикрашають надгробок на його могилі.
Євлогій
релікварій, наповнений миро, яким користувались паломники у Святу землю; мирниця.
Єзидизм
релігійна системаєзидів. Близька до доісламських курдських релігій, має спільні витоки з зороастризмом. Сьогодні — конфесійне явище курдського етносу. Опирається в основному на усну традицію.
Єзуїти
1. Члени католицького чернечого ордену "Товариство Ісуса", заснованого в 1534 р. для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації. 2. перен. Єзуїт — підступна, підла, лицемірна людина.
Єлей
олива, яку використовують під час церковних відправ.
Єлисейські поля
1. Широка, засаджена деревами і квітами вулиця у Парижі. 2. У міфології давніх греків — рай, потойбічний світ, той світ, світ тіней
Єпископ
1. Вищий духовний чин єпархії у християнській церкві. 2. Титулярний Є. — єпископ католицької церкви, який не керує окремою діоцезією. 3. У Стародавній Греції — політичний агент, що його Афіни засилали в союзні держави для нагляду за виконанням союзницьких договорів. 4. У ранньохристиянських громадах II ст. — виборна особа, що відала майновими й судовими справами.
Єпископія
церковний округ; єпархія, що нею керує єпископ.
Єпископство
1. Сан єпископа. 2. Єпископія, єпархія. 3. Час правління єписокопа.
Єресіологія
історичний опис єресей, а також полемічна література, спрямована проти них.
Єресіярх
основоположник єресі, секти чи її лідер.
Єресь
1. Релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми пануючої церкви. 2. перен. Відступ від панівних, загальноприйнятих поглядів, правил, положень та ін.; інколи — те, що позбавлене здорового глузду, дурниця.
Єретик
1. В християнстві — людина, що відступила від догм пануючої церкви, послідовник єресі. 2. перен. Людина, що відступає від панівних поглядів, правил, положень тощо.
Зевгіти
давньогрецькі дрібні землевласники, третій за реформою Солона клас громадян. У війнах брали участь як гопліти.
Зевс
у давньогрецькій міфології верховний бог, володар богів і людей. Римляни ототожнювали З. з Юпітером.
Зелоти
соціально-політична течія в юдаїзмі в І століття до н. е. — І століття н. е., що виділилася з фарисеїв і ставила за мету скасування елліністичного і римського впливу на єврейську громаду.
Зефір
1. У давніх греків теплий західний вітер. 2. поет. Легкий теплий вітерець. 3. Тонка бавовняна тканина. 4. Кондитерський виріб — вид пастили. 5. Один з кращих сортів овечої вовни.
Зикурат
східчаста культова споруда в стародавньому Межиріччі, характерна для вавилонської, еламської, ассирійської та шумерської культур.
Зомбі
1. Міфічний персонаж деяких релігійних культів — воскреслий мрець, підконтрольний волі чаклуна. 2. У сучасній масовій культурі З. — воскреслий мрець-людоїд. 3. перен. Людина, повністю підпорядкована впливу когось або чогось.
Зороастризм
стародавнє пророцьке віровчення, в основі якого знаходиться проповідь давньоіранського пророка Заратуштри, відома з зороастрійських гімнів — Гат, які дійшли до нас у складі Авести — священого зороастрійського канону. Поширене в давнину і за середньовіччя в ряді країн Близького й Середнього Сходу; незначна кількість прихильників З. є в Індії (парси) й в Ірані (гебри). В основі З. лежить ідея вічної боротьби добра і зла. Від імені напівміфічного засновника пророка Заратуштри (гр., Зороастр).
Ібліс
ангел, що протиставив себе Аллаху; шайтан. І. був створений з вогню і володів силою, близькою до ангельської; за ісламською концепцією Бога, І., будучи колись побожним і скромним джином, відмовився коритися наказу Бога, за що був вигнаний на землю, де проживає в нечистих місцях — руїнах, кладовищах. Коран не зображає І. як ворога Бога, а вважає його ворогом людей, яких він спокушає обманом.
Ігумен
у православній церкві титул управителя або заступника управителя монастиря.
Ідол
1. В давньогрецькій філософії назва невловимого зображення предмета, яке, нібито відокремлюючись від предмета, діє на органи чуттів, викликаючи його чуттєве сприйняття. 2. В релігіях — об'єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество, зображує його або є ним. Зберігся у всіх релігіях (у праволав'ї — ікони, в католицизмі — статуї). 3. перен. Об'єкт безрозсудливого, сліпого поклоніння.
Ізіда
в давньоєгипетській міфології — одне з головних божеств. Богиня сонця, місяця, природи і мистецтва, уособлення подружньої вірності й материнства; сестра й дружина бога Осіріса Ізіда.
Ікона
зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих, подій Святого Письма або церковної історії, які є предметом поклоніння згідно з догматами Сьомого Вселенського собору 787 року.
Іконографія
1. Перелік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету, місцевості тощо. 2. Строго встановлені правила зображення певного сюжету чи особи. В середньовічному мистецтві, пов'язаному з релігійною тематикою, художник повинен був неухильно додержуватися іконографічних зразків.
Іман
переконання в правильності ісламських догматів; базується на шести критеріях, точно визначених у Сунні. По відношенню до І., люди поділяються на три категорії: кафір, мумін, мунафік.
Індепенденти
1. Прихильники релігійно-церковної течії пуритан, що є одним з напрямів протестантизму. 2. В період Англійської революції 17 ст. — політична партія, що відображала інтереси середньої буржуазії та нового дворянства.
Інджил
арабська назва Євангелія — одна з чотирьох священних книг ісламу поруч з Таурою (Торою) і Кораном. З точки зору мусульман І. був післаний Аллахом пророку Ісі (Ісусу Христу) на підтвердження істинності Таури і був спотворений християнами.
Індикт
1. У Стародавньому Римі — 15-річний період, протягом якого римляни три рази збирали данину з переможених на завойованих територіях. 2. Найменування року в літочисленні за 15-річними циклами в християнських країнах у середні віки. 3. Великий індикт — період, за який фази Місяця і дні тижня припадають на ті ж числа місяця, 532 року. Прийнято було відраховувати від початку візантійської ери: наприклад, десятий великий І. почався у 719 році до н. е., 12-й — у 345 році, 15-й — у 1941 році.
Індуїзм
релігійна система, що охоплює різноманітні вірування більшості населення сучасної Індії, пов'язані з вшануванням богів Вішну й Шіви. Найголовніші догмати І. — вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і про відплату за земне життя в потойбічному світі. Головні напрями І. — вішнуїзм і шиваїзм.
Інквізиція
1. Підпорядкована папі судово-карна установа католицької церкви, створена у 13 ст. для боротьби з єретиками; святий суд. 2. перен. Жорстоке знущання, катування, тортури, гоніння; переслідування.
Інтердикт
1. У римському праві — наказ претора сторонам, що позиваються, про заборону певної дії. 2. У середньовічній католицькій церкві — один із засобів покарання у вигляді тимчасової заборони усіх церковних діянь і треб, що накладалється папою або єпископом. Може бути особистим, місцевим або змішаним (місцевим і особистим).
Іслам
одна з найпоширеніших у світі релігій; мусульманство. Заснована, за переказами, в 7 ст. пророком Мухаммедом (звідси одна з назв). Поширений у країнах Близького й Середнього Сходу, Північної Африки, Південно-Східної Азії. Головний догмат І. — поклоніння єдиному богові — Аллаху. Характерною рисою І. є вчення про "священну" війну (газават) проти тих, хто не сповідує І., яке сіє ворожнечу між народами. І. має два основні напрями: сунізм і шиїзм. Інші назви — мусульманство, магометанство.
Йога
1. У філософських системах давньої і середньовічної Індії вчення і метод управління психікою і психофізіологією людини з метою звільнення від пут матеріального існування. Деякі психофізіологічні вправи системи йога стали основою йоготерапії. 2. Давньоіндійська філософська школа ідеалістичного напряму (виникла в 2 ст. до н. е.), за вченням якої людина може злити свою душу з богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. 3. Факір, фокусник.
Кааба
кам'яна споруда прямокутної форми в центрі Священної Мечеті у Мецці, головне святилище ісламу, яке мусульмани називають аль-Баіт аль-Харам, що означає «священний дім». Мусульмани всього світу під час молитви звертаються обличчям у напрямку К. Навколо К. під час хаджу здійснюється обряд таваф.
Кабала (1)
духовне містично-філософське вчення, послідовники якого претендують на знання таємного божого откровення, що міститься в Торі.
Кадавр
1. міфол. Ожилий мрець, живий труп. 2. Труп, використовуваний в наукових цілях.
Калліопа
1. В давньогрецькій міфології одна з німф. 2. Один із супутників планети Юпітер. 3. Паровий орган, що використовує локомотивні або пароплавні гудки.
Калокагатія
поняття давньогрецької естетики, що виражає гармонійне поєднання фізичних (зовнішніх) і моральних (душевних, внутрішніх) властивостей людини; досконалість людської особистості як ідеал виховання людини.
Кальвінізм
протестантська релігійна течія, що виникла в процесі Реформації, засновником її у XVI ст. був Жан Кальвін. Тепер поширений у США, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії, ФРН.
Камилавка
1. У країнах Близького Сходу — шапка з верблюжої вовни. 2. У православних ченців і священиків — фіолетового або чорного кольору у вигляді циліндра, що до верху розширюється. Може бути нагородою за заслуги.
Канон
1. Твердо встановлене правило, норма. 2. Художній твір, що служить нормативним зразком, панівна форма в мистецтві будь-якого періоду, яка зумовлює певну композицію, систему пропорцій тощо. 3. церк. Правило, релігійна книга, догмат, обряд, піднесений церквою до рівня закону. 4. Музична форма, в якій всі голоси виконують одну мелодію, але починають її в різний час (за принципом імітації), виступаючи послідовно один за одним. 5. Струнний щипковий музичний інструмент, поширений у країнах Близького й Середнього Сходу. Інша назва — канун. 6. Друкарський шрифт, кегль якого становить 40 пунктів.
Канонізація
1. В католицькій і православній церквах включення тієї чи іншої особи до числа святих. 2. перен. Узаконення, перетворення якого-небудь правила на обов'язкове.
Канонізувати
1. церк. Робити каноном; зараховувати до числа святих. 2. перен. Визнавати когось, щось непохитно авторитетним, єдино законним і незмінним зразком; узаконювати. 3. Прославляти.
Канонік
в католицькій і англіканській церквах — член капітулу.
Каносса
замок поблизу м. Реджо-нель-Емілії в Північній Італії, де в січні 1077 р. в ході боротьби за інвеституру відбулася зустріч римського папи Григорія VII з позбавленим трону і відлученим від церкви німецьким імператором Генріхом IV на принизливих для останнього умовах. Вираз "піти в Каноссу" переносно означає згоду на принизливу капітуляцію перед противником.
Капітул
1. церк. Духовна колегія при католицькому або англіканському єпископстві. 2. іст. Збори членів чернечого або рицарського ордену, а також його керівний орган.
Капуцини
1. Ченці католицького ордену, заснованого в 1525 р. як відгалуження ордену францисканців. Назву дістали від пришитого до ряси гостроверхого каптура. Існують і досі в країнах Західної Європи та Латинської Америки. 2. Рід американських широконосих мавп. 3. бот. Рід багаторічних болотяних рослин родини хрестоцвітих; те саме, що й настурція.
Карго-культ
релігійне шанування предметів і дій, які імітують складні технологічні процеси або речі, в надії взяти їх під власний контроль або стати здатним їх отримати. Термін виник у 1945 році для опису культу меланезійських острів'ян, котрі, сподіваючись на поновлення поставок вантажів їжі, зброї та техніки, що в роки Другої Світової війни привозили військові, які аборигени трактували як подарунки предків, з підручних матеріалів, будували копії злітно-посадкових смуг, аеропортів, радіовеж і т. п.
Касандра
1. У давньогрецькій міфології донька останнього троянського царя Пріама і його дружини Гекуби, яка отримала пророчий дар від закоханого в неї бога Аполлона, однак за те, що вона не відповіла йому взаємністю, він зробив так, що віщуванням К. ніхто не вірив. 2. перен. Віщунка. 3.Рід вічнозелених рослин родини вересових. Поширені в Північній Європі, Північній Азії і Північній Америці.
Катарсис
у давньогрецькій філософії сутність естетичного переживання. За Платоном, К. — звільнення душі від тіла, від пристрастей або від насолод; за Арістотелем, К. — очищення емоцій мистецтвом.
Катехізація
вивчення основ релігії і віровчення людиною, яка готується прийняти хрещення і стати членом християнської Церкви.
Католикос
титул вищих духовних осіб в деяких християнських церквах, наприклад, Грузинській, Вірменській'; патріарх.
Католицизм
віровчення та віросповідання західної християнської церкви, яку очолює папа римський; один з головних (поряд з православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві. Догматичні особливості К.: визнання існування чистилища, догмати про виходження "святого духа" не тільки від "бога-отця", а й від "бога-сина", про непогрішимість папи римського як "намісника Христа на Землі".
Католікос
титул глав вірменської (з 363 р.) і грузинської (з 475 р.) православних церков, монофізитської і вірмено-католицької церков.
Кафір
1. Невизнання ісламу чи відступ від його норм. 2. Невіруюча людина, яка висловила своє невір'я у словесній формі.
Кашрут
набір правил, що регламентують практичні дії юдея; стосуються здебільшого харчування.
Квакер
християнська протестантська конфесія, заснована в 17 ст. в Англії. К. вважають, що людина може вступати в безпосередній союз з богом, заперечують будь-який зовнішній вияв релігійності (обряди, таїнства). Громади К. поширені в США і Великобританії; трясуни.
Квірити
у Стародавньому Римі офіційна назва повноправних римських громадян.
Келія
1. Житло ченця (черниці) в монастирі; окрема кімната в монастирі чи будиночок на його території.. 2. перен. Невеличка скромна кімнатка.
Кемадеро
середньовічна іспанська релігійна споруда для спалення єретиків.
Кентавр
1. У давньогрецькій міфології дика смертна химерна істота з кінським тулубом і людською головою та грудьми, мешканці гір і лісових хащ, відрізняються буйною вдачею і нестриманістю; інша назва — гіпокентавр, кентавр.; жінки-кентаври — кентавриди. За грецькими міфами єдиний безсмертний кентавр — Хірон, син Кроноса і німфи Філіри. 2. астр. Сузір'я Південної півкулі неба на лінії Велика Ведмедиця — Діва на південь від небесного екватора.
Кетуба
в юдаїзмі — шлюбний контракт, який складається як правило до вінчання, підписується двома свідками, читається особою, що вінчає, і потім вручається нареченій або її рідним.
Кетцалькоатль
1. Бог ранкової зорі і культовий герой у релігіях тольтеків, майя та ацтеків. В дуалістичній міфології індіанців майя Кетцалькоатль був супротивником свого брата Тескатліпоки — бога ночі та війни. Поклоніння К. включало принесення у жертву метеликів, колібрі, а в пізніший період — і людей. 2. Представник ряду птерозаврів, одна з найбільших літаючих істот (розмах крил — до 12 м) на Землі, проживала у пізньокрейдяний період (бл. 70 млн років тому).
Кімбангізм
релігійний і антиколоніальний рух 20 — 50-х рр. 20 ст. у тропічній Африці. Віра в "чорного Месію", що встановить -"царство свободи і справедливості", поєднана в К. з відмовою сплачувати податки і працювати на колонізаторів. Від прізвища одного з керівників руху Сімона Кімбангу.
Кірха
1. Релігійна будівля у німецькомовних країнах. 2. Лютеранська храмова споруда.
Кіфара
у стародавніх греків — один з найпоширеніших струнних щипкових інструментів, подібний до ліри; кітара. К. мала плоский дерев'яний корпус прямої або фігурної форми, до якого кріпились струни (від 4 до 12). Використовувалась К. як сольний або акомпонуючий інструмент. Як і ліра, К. була результатом удосконалення більш давнього інструмента — формінги.
Клан
1. У шотландців та ірландців родова община. 2. перен. Рід або група згуртованих у господарському й побутовому відношеннях родичів.
Клерикал
1. Представник церкви, що має духовний сан. 2. Прихильник клерикалізму, член клерикальної партії.
Клерикалізм
політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспільно-політичне і культурне життя країни.
Клерухії
1. Давньогрецькі військово-землеробські поселення на території підлеглих або союзних держав. 2. Форма землеволодіння, пов'язана з несенням військової служби в елліністичних державах.
Клієнт
1. У Стародавньому Римі — неповноправний громадянин, що юридичне залежав від свого опікуна-патрона. 2. Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, нотаріусу тощо. 3. Постійний відвідувач, замовник, покупець і т. ін.
Клієнтела
в Стародавньому Римі група осіб, залежних від патрона.
Клобук
1. Головний убір ченця, що складається з камилавки і намітки — чорного покривала, прикріпленого до камилавки і закінчується трьома довгими кінцями, що спускаються по плечах і спині до пояса. 2. Шкіряний ковпачок на голову мисливського птаха. 3. Чорні К. — історична назва об'єднання тюркських кочових племен печенігів, торків, берендеїв, осілих у лісостеповій частині Київської Русі (переважно у регіоні річки Рось) в XI—XII століттях.
Ковчег
1. Судно, в якому, за біблійним міфом, урятувався від всесвітнього потопу Ной зі своєю родиною і тваринами. 2. перен. Про громіздке, старомодне судно, екіпаж і т. ін. 3. У православній церкві — скринька для зберігання т. з. святих дарів.
Когнати
в римському праві особи, які перебувають у юридично визнаній кровній спорідненості по жіночій лінії; кровні родичі, що поряд з агнатами можуть виступати як спадкоємці.
Конгрегація
1. Об'єднання католицьких монастирів, що дотримуються одного статуту. 2. Чернече об'єднання, яке не має статусу ордена. 3. У Ватикані — адміністративний орган, що входить до складу римської курії. 4. Форма церковного правління релігійного об'єднання, що включає служителів та членів церкви, в основу якої покладений принцип незалежності кожної конкретної громади вірян. 5. Академічні збори, що є дорадчим органом в англійських університетах.
Консекрація
обряд уособлення плоті й крові Ісуса в хлібі та вині, відповідно, на євхаристійній частині літургії.
Консисторія
1. У Стародавньому Римі — державна рада при імператорі. 2. В католицькій церкві — нарада кардиналів під головуванням папи римського. 3. В російській православній церкві до 1917 р. — орган управління й суду в єпархії при архієреї. 4. В протестантських церквах —орган окружного церковного управління.
рух за об'єднання та співпрацю християнських церков різних конфесій, що виник на початку 20 ст. у протестантизмі.
Елізій
1. В античній міфології — місцеперебування праведників після смерті; Елізіум. 2. лінг. Довга і широка алея у Парижі, місце для прогулянок.
Ельфи
в давньогерманській міфології духи природи, які нібито жили в повітрі, землі, горах. Е. виступають у казках як жваві й веселі створіння.
Ензем
позалітургійне відспівування текстів із Біблії в англіканській церкві.
Енцикліка
письмове звернення папи римського до всіх католиків або до віруючих якоїсь однієї країни (чи групи країн) з релігійними або політичними настановами.
Еол
у давньогрецькій міфології — бог, володар вітрів.
Епонім
1. У давньогрецькій міфології — бог, герой або людина, що давали назву місту, громаді або року. 2. У давніх афінян — перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік. 3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.
Ереб
у давньогрецькій міфології підземне царство темряви.
Еринії
у давньогрецькій міфології — богині прокляття, кари й помсти (Тисіфона, Аллекто і Мегера), що живуть в Аїді. У римлян — фурії. Вони переслідують клятвовідступників, вбивць, позбавляють їх здорового глузду і накликають на них біди.
Есхатологія
вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту, пов'язану з цим спокуту гріхів і потойбічне життя, складова частина більшості релігій.
Ефігія
кам'яне, мармурове чи дерев'яне скульптурне зображення померлого, як правило, у натуральну величину, яким прикрашають надгробок на його могилі.
Євлогій
релікварій, наповнений миро, яким користувались паломники у Святу землю; мирниця.
Єзидизм
релігійна система
Єзуїти
1. Члени католицького чернечого ордену "Товариство Ісуса", заснованого в 1534 р. для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації. 2. перен. Єзуїт — підступна, підла, лицемірна людина.
Єлей
олива, яку використовують під час церковних відправ.
Єлисейські поля
1. Широка, засаджена деревами і квітами вулиця у Парижі. 2. У міфології давніх греків — рай, потойбічний світ, той світ, світ тіней
Єпископ
1. Вищий духовний чин єпархії у християнській церкві. 2. Титулярний Є. — єпископ католицької церкви, який не керує окремою діоцезією. 3. У Стародавній Греції — політичний агент, що його Афіни засилали в союзні держави для нагляду за виконанням союзницьких договорів. 4. У ранньохристиянських громадах II ст. — виборна особа, що відала майновими й судовими справами.
Єпископія
церковний округ; єпархія, що нею керує єпископ.
Єпископство
1. Сан єпископа. 2. Єпископія, єпархія. 3. Час правління єписокопа.
Єресіологія
історичний опис єресей, а також полемічна література, спрямована проти них.
Єресіярх
основоположник єресі, секти чи її лідер.
Єресь
1. Релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми пануючої церкви. 2. перен. Відступ від панівних, загальноприйнятих поглядів, правил, положень та ін.; інколи — те, що позбавлене здорового глузду, дурниця.
Єретик
1. В християнстві — людина, що відступила від догм пануючої церкви, послідовник єресі. 2. перен. Людина, що відступає від панівних поглядів, правил, положень тощо.
Зевгіти
давньогрецькі дрібні землевласники, третій за реформою Солона клас громадян. У війнах брали участь як гопліти.
Зевс
у давньогрецькій міфології верховний бог, володар богів і людей. Римляни ототожнювали З. з Юпітером.
Зелоти
соціально-політична течія в юдаїзмі в І століття до н. е. — І століття н. е., що виділилася з фарисеїв і ставила за мету скасування елліністичного і римського впливу на єврейську громаду.
Зефір
1. У давніх греків теплий західний вітер. 2. поет. Легкий теплий вітерець. 3. Тонка бавовняна тканина. 4. Кондитерський виріб — вид пастили. 5. Один з кращих сортів овечої вовни.
Зикурат
східчаста культова споруда в стародавньому Межиріччі, характерна для вавилонської, еламської, ассирійської та шумерської культур.
Зомбі
1. Міфічний персонаж деяких релігійних культів — воскреслий мрець, підконтрольний волі чаклуна. 2. У сучасній масовій культурі З. — воскреслий мрець-людоїд. 3. перен. Людина, повністю підпорядкована впливу когось або чогось.
Зороастризм
стародавнє пророцьке віровчення, в основі якого знаходиться проповідь давньоіранського пророка Заратуштри, відома з зороастрійських гімнів — Гат, які дійшли до нас у складі Авести — священого зороастрійського канону. Поширене в давнину і за середньовіччя в ряді країн Близького й Середнього Сходу; незначна кількість прихильників З. є в Індії (парси) й в Ірані (гебри). В основі З. лежить ідея вічної боротьби добра і зла. Від імені напівміфічного засновника пророка Заратуштри (гр., Зороастр).
Ібліс
ангел, що протиставив себе Аллаху; шайтан. І. був створений з вогню і володів силою, близькою до ангельської; за ісламською концепцією Бога, І., будучи колись побожним і скромним джином, відмовився коритися наказу Бога, за що був вигнаний на землю, де проживає в нечистих місцях — руїнах, кладовищах. Коран не зображає І. як ворога Бога, а вважає його ворогом людей, яких він спокушає обманом.
Ігумен
у православній церкві титул управителя або заступника управителя монастиря.
Ідол
1. В давньогрецькій філософії назва невловимого зображення предмета, яке, нібито відокремлюючись від предмета, діє на органи чуттів, викликаючи його чуттєве сприйняття. 2. В релігіях — об'єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество, зображує його або є ним. Зберігся у всіх релігіях (у праволав'ї — ікони, в католицизмі — статуї). 3. перен. Об'єкт безрозсудливого, сліпого поклоніння.
Ізіда
в давньоєгипетській міфології — одне з головних божеств. Богиня сонця, місяця, природи і мистецтва, уособлення подружньої вірності й материнства; сестра й дружина бога Осіріса Ізіда.
Ікона
зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих, подій Святого Письма або церковної історії, які є предметом поклоніння згідно з догматами Сьомого Вселенського собору 787 року.
Іконографія
1. Перелік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету, місцевості тощо. 2. Строго встановлені правила зображення певного сюжету чи особи. В середньовічному мистецтві, пов'язаному з релігійною тематикою, художник повинен був неухильно додержуватися іконографічних зразків.
Іман
переконання в правильності ісламських догматів; базується на шести критеріях, точно визначених у Сунні. По відношенню до І., люди поділяються на три категорії: кафір, мумін, мунафік.
Індепенденти
1. Прихильники релігійно-церковної течії пуритан, що є одним з напрямів протестантизму. 2. В період Англійської революції 17 ст. — політична партія, що відображала інтереси середньої буржуазії та нового дворянства.
Інджил
арабська назва Євангелія — одна з чотирьох священних книг ісламу поруч з Таурою (Торою) і Кораном. З точки зору мусульман І. був післаний Аллахом пророку Ісі (Ісусу Христу) на підтвердження істинності Таури і був спотворений християнами.
Індикт
1. У Стародавньому Римі — 15-річний період, протягом якого римляни три рази збирали данину з переможених на завойованих територіях. 2. Найменування року в літочисленні за 15-річними циклами в християнських країнах у середні віки. 3. Великий індикт — період, за який фази Місяця і дні тижня припадають на ті ж числа місяця, 532 року. Прийнято було відраховувати від початку візантійської ери: наприклад, десятий великий І. почався у 719 році до н. е., 12-й — у 345 році, 15-й — у 1941 році.
Індуїзм
релігійна система, що охоплює різноманітні вірування більшості населення сучасної Індії, пов'язані з вшануванням богів Вішну й Шіви. Найголовніші догмати І. — вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і про відплату за земне життя в потойбічному світі. Головні напрями І. — вішнуїзм і шиваїзм.
Інквізиція
1. Підпорядкована папі судово-карна установа католицької церкви, створена у 13 ст. для боротьби з єретиками; святий суд. 2. перен. Жорстоке знущання, катування, тортури, гоніння; переслідування.
Інтердикт
1. У римському праві — наказ претора сторонам, що позиваються, про заборону певної дії. 2. У середньовічній католицькій церкві — один із засобів покарання у вигляді тимчасової заборони усіх церковних діянь і треб, що накладалється папою або єпископом. Може бути особистим, місцевим або змішаним (місцевим і особистим).
Іслам
одна з найпоширеніших у світі релігій; мусульманство. Заснована, за переказами, в 7 ст. пророком Мухаммедом (звідси одна з назв). Поширений у країнах Близького й Середнього Сходу, Північної Африки, Південно-Східної Азії. Головний догмат І. — поклоніння єдиному богові — Аллаху. Характерною рисою І. є вчення про "священну" війну (газават) проти тих, хто не сповідує І., яке сіє ворожнечу між народами. І. має два основні напрями: сунізм і шиїзм. Інші назви — мусульманство, магометанство.
Йога
1. У філософських системах давньої і середньовічної Індії вчення і метод управління психікою і психофізіологією людини з метою звільнення від пут матеріального існування. Деякі психофізіологічні вправи системи йога стали основою йоготерапії. 2. Давньоіндійська філософська школа ідеалістичного напряму (виникла в 2 ст. до н. е.), за вченням якої людина може злити свою душу з богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. 3. Факір, фокусник.
Кааба
кам'яна споруда прямокутної форми в центрі Священної Мечеті у Мецці, головне святилище ісламу, яке мусульмани називають аль-Баіт аль-Харам, що означає «священний дім». Мусульмани всього світу під час молитви звертаються обличчям у напрямку К. Навколо К. під час хаджу здійснюється обряд таваф.
Кабала (1)
духовне містично-філософське вчення, послідовники якого претендують на знання таємного божого откровення, що міститься в Торі.
Кадавр
1. міфол. Ожилий мрець, живий труп. 2. Труп, використовуваний в наукових цілях.
Калліопа
1. В давньогрецькій міфології одна з німф. 2. Один із супутників планети Юпітер. 3. Паровий орган, що використовує локомотивні або пароплавні гудки.
Калокагатія
поняття давньогрецької естетики, що виражає гармонійне поєднання фізичних (зовнішніх) і моральних (душевних, внутрішніх) властивостей людини; досконалість людської особистості як ідеал виховання людини.
Кальвінізм
протестантська релігійна течія, що виникла в процесі Реформації, засновником її у XVI ст. був Жан Кальвін. Тепер поширений у США, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії, ФРН.
Камилавка
1. У країнах Близького Сходу — шапка з верблюжої вовни. 2. У православних ченців і священиків — фіолетового або чорного кольору у вигляді циліндра, що до верху розширюється. Може бути нагородою за заслуги.
Канон
1. Твердо встановлене правило, норма. 2. Художній твір, що служить нормативним зразком, панівна форма в мистецтві будь-якого періоду, яка зумовлює певну композицію, систему пропорцій тощо. 3. церк. Правило, релігійна книга, догмат, обряд, піднесений церквою до рівня закону. 4. Музична форма, в якій всі голоси виконують одну мелодію, але починають її в різний час (за принципом імітації), виступаючи послідовно один за одним. 5. Струнний щипковий музичний інструмент, поширений у країнах Близького й Середнього Сходу. Інша назва — канун. 6. Друкарський шрифт, кегль якого становить 40 пунктів.
Канонізація
1. В католицькій і православній церквах включення тієї чи іншої особи до числа святих. 2. перен. Узаконення, перетворення якого-небудь правила на обов'язкове.
Канонізувати
1. церк. Робити каноном; зараховувати до числа святих. 2. перен. Визнавати когось, щось непохитно авторитетним, єдино законним і незмінним зразком; узаконювати. 3. Прославляти.
Канонік
в католицькій і англіканській церквах — член капітулу.
Каносса
замок поблизу м. Реджо-нель-Емілії в Північній Італії, де в січні 1077 р. в ході боротьби за інвеституру відбулася зустріч римського папи Григорія VII з позбавленим трону і відлученим від церкви німецьким імператором Генріхом IV на принизливих для останнього умовах. Вираз "піти в Каноссу" переносно означає згоду на принизливу капітуляцію перед противником.
Капітул
1. церк. Духовна колегія при католицькому або англіканському єпископстві. 2. іст. Збори членів чернечого або рицарського ордену, а також його керівний орган.
Капуцини
1. Ченці католицького ордену, заснованого в 1525 р. як відгалуження ордену францисканців. Назву дістали від пришитого до ряси гостроверхого каптура. Існують і досі в країнах Західної Європи та Латинської Америки. 2. Рід американських широконосих мавп. 3. бот. Рід багаторічних болотяних рослин родини хрестоцвітих; те саме, що й настурція.
Карго-культ
релігійне шанування предметів і дій, які імітують складні технологічні процеси або речі, в надії взяти їх під власний контроль або стати здатним їх отримати. Термін виник у 1945 році для опису культу меланезійських острів'ян, котрі, сподіваючись на поновлення поставок вантажів їжі, зброї та техніки, що в роки Другої Світової війни привозили військові, які аборигени трактували як подарунки предків, з підручних матеріалів, будували копії злітно-посадкових смуг, аеропортів, радіовеж і т. п.
Касандра
1. У давньогрецькій міфології донька останнього троянського царя Пріама і його дружини Гекуби, яка отримала пророчий дар від закоханого в неї бога Аполлона, однак за те, що вона не відповіла йому взаємністю, він зробив так, що віщуванням К. ніхто не вірив. 2. перен. Віщунка. 3.Рід вічнозелених рослин родини вересових. Поширені в Північній Європі, Північній Азії і Північній Америці.
Катарсис
у давньогрецькій філософії сутність естетичного переживання. За Платоном, К. — звільнення душі від тіла, від пристрастей або від насолод; за Арістотелем, К. — очищення емоцій мистецтвом.
Катехізація
вивчення основ релігії і віровчення людиною, яка готується прийняти хрещення і стати членом християнської Церкви.
Католикос
титул вищих духовних осіб в деяких християнських церквах, наприклад, Грузинській, Вірменській'; патріарх.
Католицизм
віровчення та віросповідання західної християнської церкви, яку очолює папа римський; один з головних (поряд з православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві. Догматичні особливості К.: визнання існування чистилища, догмати про виходження "святого духа" не тільки від "бога-отця", а й від "бога-сина", про непогрішимість папи римського як "намісника Христа на Землі".
Католікос
титул глав вірменської (з 363 р.) і грузинської (з 475 р.) православних церков, монофізитської і вірмено-католицької церков.
Кафір
1. Невизнання ісламу чи відступ від його норм. 2. Невіруюча людина, яка висловила своє невір'я у словесній формі.
Кашрут
набір правил, що регламентують практичні дії юдея; стосуються здебільшого харчування.
Квакер
християнська протестантська конфесія, заснована в 17 ст. в Англії. К. вважають, що людина може вступати в безпосередній союз з богом, заперечують будь-який зовнішній вияв релігійності (обряди, таїнства). Громади К. поширені в США і Великобританії; трясуни.
Квірити
у Стародавньому Римі офіційна назва повноправних римських громадян.
Келія
1. Житло ченця (черниці) в монастирі; окрема кімната в монастирі чи будиночок на його території.. 2. перен. Невеличка скромна кімнатка.
Кемадеро
середньовічна іспанська релігійна споруда для спалення єретиків.
Кентавр
1. У давньогрецькій міфології дика смертна химерна істота з кінським тулубом і людською головою та грудьми, мешканці гір і лісових хащ, відрізняються буйною вдачею і нестриманістю; інша назва — гіпокентавр, кентавр.; жінки-кентаври — кентавриди. За грецькими міфами єдиний безсмертний кентавр — Хірон, син Кроноса і німфи Філіри. 2. астр. Сузір'я Південної півкулі неба на лінії Велика Ведмедиця — Діва на південь від небесного екватора.
Кетуба
в юдаїзмі — шлюбний контракт, який складається як правило до вінчання, підписується двома свідками, читається особою, що вінчає, і потім вручається нареченій або її рідним.
Кетцалькоатль
1. Бог ранкової зорі і культовий герой у релігіях тольтеків, майя та ацтеків. В дуалістичній міфології індіанців майя Кетцалькоатль був супротивником свого брата Тескатліпоки — бога ночі та війни. Поклоніння К. включало принесення у жертву метеликів, колібрі, а в пізніший період — і людей. 2. Представник ряду птерозаврів, одна з найбільших літаючих істот (розмах крил — до 12 м) на Землі, проживала у пізньокрейдяний період (бл. 70 млн років тому).
Кімбангізм
релігійний і антиколоніальний рух 20 — 50-х рр. 20 ст. у тропічній Африці. Віра в "чорного Месію", що встановить -"царство свободи і справедливості", поєднана в К. з відмовою сплачувати податки і працювати на колонізаторів. Від прізвища одного з керівників руху Сімона Кімбангу.
Кірха
1. Релігійна будівля у німецькомовних країнах. 2. Лютеранська храмова споруда.
Кіфара
у стародавніх греків — один з найпоширеніших струнних щипкових інструментів, подібний до ліри; кітара. К. мала плоский дерев'яний корпус прямої або фігурної форми, до якого кріпились струни (від 4 до 12). Використовувалась К. як сольний або акомпонуючий інструмент. Як і ліра, К. була результатом удосконалення більш давнього інструмента — формінги.
Клан
1. У шотландців та ірландців родова община. 2. перен. Рід або група згуртованих у господарському й побутовому відношеннях родичів.
Клерикал
1. Представник церкви, що має духовний сан. 2. Прихильник клерикалізму, член клерикальної партії.
Клерикалізм
політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспільно-політичне і культурне життя країни.
Клерухії
1. Давньогрецькі військово-землеробські поселення на території підлеглих або союзних держав. 2. Форма землеволодіння, пов'язана з несенням військової служби в елліністичних державах.
Клієнт
1. У Стародавньому Римі — неповноправний громадянин, що юридичне залежав від свого опікуна-патрона. 2. Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, нотаріусу тощо. 3. Постійний відвідувач, замовник, покупець і т. ін.
Клієнтела
в Стародавньому Римі група осіб, залежних від патрона.
Клобук
1. Головний убір ченця, що складається з камилавки і намітки — чорного покривала, прикріпленого до камилавки і закінчується трьома довгими кінцями, що спускаються по плечах і спині до пояса. 2. Шкіряний ковпачок на голову мисливського птаха. 3. Чорні К. — історична назва об'єднання тюркських кочових племен печенігів, торків, берендеїв, осілих у лісостеповій частині Київської Русі (переважно у регіоні річки Рось) в XI—XII століттях.
Ковчег
1. Судно, в якому, за біблійним міфом, урятувався від всесвітнього потопу Ной зі своєю родиною і тваринами. 2. перен. Про громіздке, старомодне судно, екіпаж і т. ін. 3. У православній церкві — скринька для зберігання т. з. святих дарів.
Когнати
в римському праві особи, які перебувають у юридично визнаній кровній спорідненості по жіночій лінії; кровні родичі, що поряд з агнатами можуть виступати як спадкоємці.
Конгрегація
1. Об'єднання католицьких монастирів, що дотримуються одного статуту. 2. Чернече об'єднання, яке не має статусу ордена. 3. У Ватикані — адміністративний орган, що входить до складу римської курії. 4. Форма церковного правління релігійного об'єднання, що включає служителів та членів церкви, в основу якої покладений принцип незалежності кожної конкретної громади вірян. 5. Академічні збори, що є дорадчим органом в англійських університетах.
Консекрація
обряд уособлення плоті й крові Ісуса в хлібі та вині, відповідно, на євхаристійній частині літургії.
Консисторія
1. У Стародавньому Римі — державна рада при імператорі. 2. В католицькій церкві — нарада кардиналів під головуванням папи римського. 3. В російській православній церкві до 1917 р. — орган управління й суду в єпархії при архієреї. 4. В протестантських церквах —орган окружного церковного управління.