Консул
1. У Стародавньому Римі періоду республіки титул двох обираних найвищих службових осіб, у період імперії — почесний титул. 2. У містах Північної і Середньої Італії (11 — 13 ст. ) найвища службова особа. 3. У Франції в 1799 — 1804 рр. титул трьох осіб, які зосереджували в своїх руках найвищу виконавчу владу. 4. Службова особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває в певному її пункті (місті, районі) і здійснює там представництво й захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, її громадян або юридичних осіб. Генеральний К. — уповноважений якоїсь держави, що призначається в найбільші міста іншої держави.
Консуляр
у часи Римської республіки і перших років імперії — почесне звання колишнього консула, за рангом нижче лише диктатора і цензора, десь з кінця І ст. — почесний титул, здебільшого дарований, а не заслужений.
Конфесійний
який стосується віросповідання, релігії; релігійний, духовний.
Конфесія
1. Напрямок в межах певної релігії, напр., православ'я, католицизм, протестантизм в християнстві, сунізм, шиїзм в ісламі. 2. Об'єднання віруючих, які дотримуються такого напрямку.
Конфірмація
1. Затвердження вищою владою судового вироку. 2. Право папи римського утверджувати єпископів. 3. У католицизмі назва обряду миропомазання. 4. В протестантизмі — обряд прилучення юнаків та дівчат, що досягли 16 років, до церкви. У католиків — таїнство миропомазання дітей 7-12 років; у протестантів — обряд прийняття юнаків і дівчат до членів церкви.
Конфуціанство
1. Етико-політичне вчення давньокитайського мислителя 6 ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція). Головним у вченні К. є поняття "жень" (гуманність) моральний закон, який визначає взаємини людей і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. 2. Релігійне віровчення, що склалося на грунті вчення Конфуція.
Коран
священна книга мусульман; збірник релігійних догм, міфів та правових положень ісламу. В теперішньому вигляді К. має 114 глав, які називаються сурами. Сури поділяються на аяти (вірші).
Корибанти
1. Фрігійські жерці богині Кібели, які здійснювали відправу, супроводжуючи її співами й танцями. 2. Комедійні актори.
Костьол
католицький храм.
Креаціонізм
ідеалістичний напрям у біології про виникнення органічного й неорганічного світу внаслідок акту божественного творіння, що заперечує зміну видів в їхньому історичному розвитку.
Кредо
символ віри; основи світогляду, переконань.
Крез
1. Останній цар Лідії (близько 560 — 540 рр. до н. е.), якого вважали найбагатшою людиною свого часу. Збагатів завдяки загарбницьким війнам. Полонений К. втратив свої багатства. 2. перен. Надзвичайно багата людина.
Кремація
спалювання у крематорії тіл померлих людей у спеціальній печі; один з видів похорону.
Крішна
божество в індуїзмі, що вшановується як одне з втілень (аватар) бога Вішну.
Кукулькан
одне з верховних божеств в міфології майя. Вважався богом вітру і дощів, засновником царських династій і великих міст. Майя представляли Кукулькана у вигляді пернатого змія з людською головою. Був аналогом ацтекського бога Кетцалькоатля.
Культ
1. Зовнішній вияв поклоніння божеству; сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв. 2. перен. Сліпе поклоніння комусь або чомусь, безмірне звеличення якоїсь особи; обожнювання, боготворіння.
Курія
1. У Стародавньому Римі — одиниця родової організації суспільства, що складалася з 10 родів. 2. У Римі періоду імперії — міський сенат; будинок, де збирався сенат. 3. Феодальна К. — за середньовіччя рада і суд при сеньйорі з його найближчих васалів. 4. Папська К. — сукупність центральних установ для управління католицькою церквою. 5. Виборча К. — в деяких країнах, встановлювана за становою, майновою, класовою, національною та релігійною належністю категорія виборців, яка користується певними виборчими нормами.
Лабіринт
1. За давньогрецькою легендою — палац з величезною кількістю приміщень і заплутаних ходів, що його збудував Дедал для Мінотавра на острові Кріт. 2. Дуже складне, заплутане розташування приміщень, переходів, доріг, алей у парку тощо. 3. перен. Складне, заплутане поєднання, переплетення чого-небудь. 4. анат. Внутрішня частина вуха, що виконує функцію органу слуху і рівноваги.
Ладан
ароматична деревна смола, що отримується з дерев роду Босвеллія, котрі ростуть на Аравійському півострові і в Східній Африці; олібан.
Ламаїзм
напрям буддизму, панівна релігія в Тибеті; тибетський буддизм. Для Л. характерне вчення про особливу роль ламства (чернецтва) в досягненні віруючим "спасіння".
Ларви
за давньоримською міфологією злі духи або привиди злих людей. Протилежне — лари.
Левіт
1. іст. Священнослужитель у древніх євреїв. 2. перен., заст. Співець.
Лемури
1. У давньоримській і давньогрецьких міфологіях привиди, тіні, духи померлих; лярви. 2. Рід напівмавп, являють собою форму, що передувала мавпам та людині. Поширені на о. Мадагаскар та прилеглих островах. Інші назви — лемуроподібні, напівмавпи.
Лібра
1. Старовинна римська одиниця ваги (близько 327,45 г); ділилась на 12 унцій. 2. Міра ваги в країнах Латинської Америки (близько 460 г). 4. Давньоруська міра ваги — 307,1 г. 3. Грошова одиниця Перу до 1930 р. (приблизно однакова з англійським фунтом стерлінгів).
Ліра (1)
1. Старогрецький струнно-щипковий музичний інструмент. Складалась Л. з корпуса (резонатора) з мембраною і двох вигнутих стойок з перекладиною зверху, до якої кріпились струни, що йшли від резонатора. Корпус стародавніх Л. виготовлявся з панцира черепахи, а стойки — з ріг антилопи. За легендою першу Л. виготовив Гермес і подарував її Аполлону. 2. Тип дивана-тахти, контури якого нагадують цей музичний інструмент. 3. Старовинний струнно-клавішно-смичковий музичний інструмент, який був поширений в Білорусії, Росії та Україні; реля, риля. 4. Сузір'я Північної півкулі неба.
Літургія
обідня; церковна відправа у християнстві, під час якої виконуються обряди, пов'язані з таїнством причащання. Л. годин — загальна назва богослужінь, що справляються у різні пори дня з метою освячення часу.
Логографи
автори перших давньогрецьких писань історичного характеру — попередників історичних праць. Обробляли місцеві усні перекази, легенди, хроніки тощо й викладали їх у формі прозаїчної розповіді.
Лоларди
в Англії, Нідерландах, Німеччині учасники антикатолицького селянсько-плебейського руху 14 — 15 ст., що передував Реформації. Відстоювали серед іншого вимоги скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії.
Луперкалії
давньоримські свята на честь бога полів і землеробства Фавна, який нібито захищав отари й стада худоби.
Лютеранство
один з основних напрямів протестантизму, що виник у 16 ст. в Німеччині на основі вчення М. Лютера (звідси й назва). Головним у віровченні Л. є положення про виправдання вірою й про спасіння через особисту віру (без посередництва церкви).
Лярва
1. У давньоримській міфології — душа померлої людини, яка скоїла тяжкий злочин, або людинии, не похованої належним чином; вважалось, що Л. приносить живим нещастя і смерть. Для запобігання загрози з боку Л. в Римі 9, 11 і 13 травня кожного року влаштовувалися «очисні» нічні церемонії, лемурії, під час яких храми закривалися, а шлюби не укладалися. 2. Венеціанська біла маска, що повторює контури людського обличчя. 3. У слов'янської міфології Л. — злобний жіночий дух, здатний вселятися в тіло жінки, роблячи її розпусною. 4. жарг. — легковажна жінка, проститутка.
Ма
в міфології багатьох давніх народів Малої Азії богиня землі й родючості.
Мавзолей
монументальна поховальна споруда; усипальня, нагробок. Від назви гробниці карійського царя Мавсола в Галікарнасі (4 ст. до н. е., Мала Азія).
Мамона
1. У давніх сирійців і халдеїв бог наживи й багатства. 2. У християнській релігії — назва ідола, що уособлював користолюбство, прагнення до наживи, ненажерливість. 3. перен. Поклоніння Мамоні — жадоба до наживи, зажерливість, ненаситність.
Маніпула
основний тактичний підрозділ піхоти у Стародавньому Римі. Поділявся на дві центурії.
Мантія
1. Довгий широкий одяг у вигляді плаща, що спадає до землі; порфіра. 2. зоол. Складка шкіри, що обгортає тіло деяких безхребетних тварин. 3. геол. Оболонка земної кулі між її корою та ядром товщиною близько 2900 км.
Мантра
священний гімн в індуїзмі та буддизмі, що вимагає точного відтворення звуків.
Марс (1)
1. У давньоримській міфології бог війни. 2. Четверта за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи.
Мартиролог
1. Збірник церковних оповідань про християнських святих і мучеників за віру. 2. перен. Перелік осіб, що зазнали гонінь, утисків, або перелік покійників.
Матріархат
1. Форма первісного родового суспільства, де родові групи утворювалися за спорідненістю по жіночій лінії та з керівною роллю у них жінки. 2. перен. Про стан у родині, коли всім керує жінка.
Матрона
у Стародавньому Римі вільнонароджена заміжня жінка. В широкому розумінні — шановна жінка, мати сімейства.
Мегаліти
давні споруди, складені з одного або багатьох блоків неотесаного чи грубо оббитого каменю і скріплені без будівельних розчинів. До М. належать дольмени, кромлехи,менгіри тощо. М. виникли за енеоліту (середина 3-го тис. до н. е.), їх пов'язують з поховальним культом.
Мегара
персонаж давньогрецької міфології — старша дочка фіванського царя Креонта, дружина Геракла, яка народила йому синів Терімаха, Креонтіада і Деікоонта. М., як і її діти, були в вбиті Гераклом у нападі божевілля, насланого на нього Герою.
Мегера
1. У давньогрецькій міфології — еринія, одна з трьох богинь помсти, — М. є причиною ревнощів і заздрощів, і карає людей, які вчиняють злочини, особливо за шлюбну невірність. 2. перен. Зла, сварлива жінка, уособлення заздрощів і гніву; фурія, яга.
Медея
1. У давньогрецькій міфології чаклунка, жінка аргонавта Язона, яка люто помстилася чоловікові за його невірність. 2. перен. Ревнива й жорстоко-мстива жінка.
Медитація
1. Роздум, споглядання, самозаглиблення. 2. Форма філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами життя й смерті тощо.
Менада
в Стародавній Греції жриця Вакха, вакханка.
Меноніти
члени християнської релігійної секти, що виникла в 30-х рр. 16 ст. в Нідерландах як відгалуження секти анабаптистів. М. проповідують покірливість, непротивлення злу, пацифізм. Від імені засновника Менно Сімонса.
Месія
в ряді релігійних учень (передусім в іудаїзмі та християнстві) посланець Божий, рятівник, що буде посланий богом на землю для знищення зла й встановлення царства небесного. 2. перен. Рятівник, що несподівано врятовує від чогось.
Метеки
в Стародавній Греції особисто вільні, але політично безправні й позбавлені права володіння нерухомим майном іноземці, які постійно жили в Аттіці.
Метемпсихоз
релігійно-містичне вчення про перехід душі померлого організму в інші організми (в новонароджену людину, тварину) або навіть у камінь. Особливо характерний для брахманізму, індуїзму.
Методисти
члени протестантської секти, що виникла в англіканстві на початку 18 і наприкінці 19 ст. перетворилася на самостійну церковну організацію. М. закликають до методичного (звідси й назва), неухильного виконання християнами своїх релігійних обов'язків.
Мечеть
культова споруда, храм у мусульман.
Миро
спеціально приготована і освячена ароматична олія, що використовується в таїнстві миропомазання, освячення храму та інших ритуалах.
Мирра
1. Невелике дерево родини бурзерові, що росте у Північній Африці та на Близькому Сході. 2. Суміш ароматичної смоли і камеді (25-35%). У давнинину використовувалась як ароматизатор під час богослужінь, нині — у медицині та парфумерній промисловості.
Митра
1. Оздоблений прикрасами головний убір, який вище православне й католицьке духівництво одягало під час богослужіння, а середнє одержувало як нагороду. 2. В давнину — назва різних головних уборів.
Міленіаризм
сакралізація 1000-літнього часового періоду у сподівані, що він принесе кардинальні трансформації суспільства.
Мінерва
в давньоримській міфології богиня мудрості, наук, мистецтв і ремесел.
Мінотавр
у давньогрецькій міфології чудовисько тілом людини й головою бика, якого Мінос годував живими людьми. Убитий Тезеєм.
Мірра
ароматична смола деяких тропічних дерев. Ефірна олія М. має антисептичні властивості. В давнішу М. використовували єгиптяни для ароматичного обкурювання під час релігійних обрядів.
Містерії
1. В країнах античного світу (Греція, Рим) та Стародавнього Сходу (Єгипет, Персія) таємні релігійні обряди (дромени), церемонії на честь деяких богів, до участі в яких допускалися лише посвячені (місти), напр., елевсінські М. на честь Деметри і вакхічні на честь Діоніса. 2. Інколи релігійні процесії з елементами вистави у східних релігіях (напр., шахсей-вахсей). 3. Популярний жанр середньовічного (14 — 16 ст.) релігійного театру в Західній Європі — середньовічна релігійна драма на біблійні сюжети.
Міфологія
1. Сукупність міфів того чи іншого народу. 2. Наука про міфи.
Моджахед
учасних джихаду; М., що загинув в ході ведення джихаду, вважається шахідом — тим що засвідчив свою віру.
Мойри
1. В давньогрецькій міфології три богині долі (сестри Клото, Лахесіс і Атропос, дочки Зевса і Феміди), яких уявляли старими жінками, що прядуть "нитку людського життя" (Клото), проводять її всіма труднощами життя (Лахесіс) і обрізають її (Антропос); в давньоримській міфології — парки. 2. перен. Доля, фортуна, приречення. 3. іронічно брудна, страхітлива баба-відьма.
Молох
1. У релігії фінікійців бог природи, сонця. В жертву М. спалювали живцем людей, часто — дітей. Йому поклонялись євреї в час виходу з Єгипту та за правління царя Соломона, а також карфагеняни. Греки ототожнювали М. з Кроносом, римляни з Сатурном. 2. розм. Ненажерлива, жорстока сила. 3. Вид ящірок родини агамових. Поширені лише в Австралії.
Мом
у давньогрецькій міфології бог лихослів'я, глуму, насміху, жартів і комедійного театрального мистецтва.
Монастир
1. Релігійна громада ченців або черниць, що має єдиний статут. 2. Єдиний комплекс культових, житлових, господарських будівель, що належать громаді ченців або черниць.
Монах
член релігійної громади, що веде аскетичне життя згідно обітниці безшлюбності, повної відмови від власної волі і особистої власності; чернець.
Мумін
віруюча, правовірна людина, той, хто публічно проголошує свою віру і творить добрі справи.
Мунафік
у ісламі — людина, не віруюча, але яка стверджує у словесній формі про те, що вірить; лицемір.
Муніципія
в Стародавньому Римі — місто, вільне населення якого мало права римських громадян і часткове або повне самоврядування.
Мусульманин
віруючий, що сповідує іслам; магометанин, мохаммеданин.
Мусульманство
те саме, що й іслам; одна з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) релігій, які сповідують віру у єдиного Бога.
Назорей
в юдаїзмі — людина, що взяла на себе обітницю вести аскетичне життя, відмовитися від вживання винограду і продуктів з нього, не стригти волосся і не торкатись померлих.
Намаз
п'ятикратна щоденна молитва у мусульман; один з головних обрядів ісламу, при якому молитва супроводжується установленими рухами і ритуальними обмиваннями.
Нашид
мусульманський релігійний спів без музичного супроводу.
Наяда
у давньогрецькій і давньоримській міфології — водяна німфа, богиня текучих вод; дочка Зевса.
Нереїди
1. У давньогрецькій міфології — німфи (від 34 до 100, найчастіше — 50 сестер), дочки Нерея і Доріди, які жили в глибинах моря і допомагали мореплавцям. Найвідоміші Н. — Амфітріта, дружина Посейдона, Фетіда — матір Ахілла, Галатея, вирізьблена у мармурі скульптором Пігмаліоном. 2. Родина морських кільчастих червів; те саме, що й нереїсові.
Німфа
1. У давньогрецькій і давньоримській міфології божество в образі жінки, яке уособлює сили природи (морів, річок, джерел, гір, долин, лугів тощо). Розрізняли Н. морських, річкових, струмків (океаніди, нереїди, наяди), гір (ореади), долин (напеї), лугів (лимоніади), дерев (дріади), а також окремих місць і територій. У міфах Н. беруть участь в раді богів, їх пирах, ведуть безтурботне життя — співають, танцюють, розважаються з сатирами. 2. Одна з стадій зародкового розвитку більшості членистоногих тварин, шо розвиваються з неповним перетворенням; організм, що перебуває на цій стадії розвитку.
Ніоба
1. У давньогрецькій міфології — дочка фрігійського царя Тантала. Пишалася народженням семи синів і семи доньок, зневажаючи богиню Латону, у якої було двоє дітей. За це діти Латони помстилися Н. — вбили всіх її дітей. З горя Н. перетворилася на скелю. Н. уособлювала горе, сум, страждання. 2. перен. Мати-страждальниця.
Нірвана
1. За містичним уявленням буддистів та джаймістів — блаженний стан спокою "людської душі", що досягається шляхом повного відмовлення від усіх життєвих турбот, чуттєвих бажань. 2. перен. Стан спокою, блаженства.
Одін
у давньоскандінавській міфології найвище божество, творець всесвіту, богів і людей, пізніше — бог війни, покровитель торгівлі й мореплавства.
Ойкумена
1. За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2. Сукупність населених людиною областей Землі.
Окультизм
містичне вчення, яке визнає існування надприродних, потойбічних (окультних) сил і можливість безпосереднього спілкування з ними.
Оратор
той, хто володіє мистецтвом виголошування промов; промовець, ритор, красномовець, трибун.
Ораторіанці
католицьке товариство апостольського життя, що виникло в 1558 році у Римі. Займались проведенням пастирських зустрічей мирян і священників для бесід на релігійні теми, самоосвіти та благодійності.
Ораторія (2)
приміщення у католицькому храмі для моління.
Оргія
1. В античних народів — святкування й обряди на честь деяких богів (Деметри, Діоніса). Відбувались О., як правило, вночі, в горах або лісових долинах, супроводжувались музикою, факельними походами і несамовитими танцями 2. перен. Бучний, нестримний, розгульний бенкет. 3. перен. Обід (вечеря) з великим вибором страв.
Ормузд
в давньоперській міфології бог світла й добра.
Ортодокс
той, що неухильно додержується певних переконань, напрямів, учень.
1. У Стародавньому Римі періоду республіки титул двох обираних найвищих службових осіб, у період імперії — почесний титул. 2. У містах Північної і Середньої Італії (11 — 13 ст. ) найвища службова особа. 3. У Франції в 1799 — 1804 рр. титул трьох осіб, які зосереджували в своїх руках найвищу виконавчу владу. 4. Службова особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває в певному її пункті (місті, районі) і здійснює там представництво й захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, її громадян або юридичних осіб. Генеральний К. — уповноважений якоїсь держави, що призначається в найбільші міста іншої держави.
Консуляр
у часи Римської республіки і перших років імперії — почесне звання колишнього консула, за рангом нижче лише диктатора і цензора, десь з кінця І ст. — почесний титул, здебільшого дарований, а не заслужений.
Конфесійний
який стосується віросповідання, релігії; релігійний, духовний.
Конфесія
1. Напрямок в межах певної релігії, напр., православ'я, католицизм, протестантизм в християнстві, сунізм, шиїзм в ісламі. 2. Об'єднання віруючих, які дотримуються такого напрямку.
Конфірмація
1. Затвердження вищою владою судового вироку. 2. Право папи римського утверджувати єпископів. 3. У католицизмі назва обряду миропомазання. 4. В протестантизмі — обряд прилучення юнаків та дівчат, що досягли 16 років, до церкви. У католиків — таїнство миропомазання дітей 7-12 років; у протестантів — обряд прийняття юнаків і дівчат до членів церкви.
Конфуціанство
1. Етико-політичне вчення давньокитайського мислителя 6 ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція). Головним у вченні К. є поняття "жень" (гуманність) моральний закон, який визначає взаємини людей і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. 2. Релігійне віровчення, що склалося на грунті вчення Конфуція.
Коран
священна книга мусульман; збірник релігійних догм, міфів та правових положень ісламу. В теперішньому вигляді К. має 114 глав, які називаються сурами. Сури поділяються на аяти (вірші).
Корибанти
1. Фрігійські жерці богині Кібели, які здійснювали відправу, супроводжуючи її співами й танцями. 2. Комедійні актори.
Костьол
католицький храм.
Креаціонізм
ідеалістичний напрям у біології про виникнення органічного й неорганічного світу внаслідок акту божественного творіння, що заперечує зміну видів в їхньому історичному розвитку.
Кредо
символ віри; основи світогляду, переконань.
Крез
1. Останній цар Лідії (близько 560 — 540 рр. до н. е.), якого вважали найбагатшою людиною свого часу. Збагатів завдяки загарбницьким війнам. Полонений К. втратив свої багатства. 2. перен. Надзвичайно багата людина.
Кремація
спалювання у крематорії тіл померлих людей у спеціальній печі; один з видів похорону.
Крішна
божество в індуїзмі, що вшановується як одне з втілень (аватар) бога Вішну.
Кукулькан
одне з верховних божеств в міфології майя. Вважався богом вітру і дощів, засновником царських династій і великих міст. Майя представляли Кукулькана у вигляді пернатого змія з людською головою. Був аналогом ацтекського бога Кетцалькоатля.
Культ
1. Зовнішній вияв поклоніння божеству; сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв. 2. перен. Сліпе поклоніння комусь або чомусь, безмірне звеличення якоїсь особи; обожнювання, боготворіння.
Курія
1. У Стародавньому Римі — одиниця родової організації суспільства, що складалася з 10 родів. 2. У Римі періоду імперії — міський сенат; будинок, де збирався сенат. 3. Феодальна К. — за середньовіччя рада і суд при сеньйорі з його найближчих васалів. 4. Папська К. — сукупність центральних установ для управління католицькою церквою. 5. Виборча К. — в деяких країнах, встановлювана за становою, майновою, класовою, національною та релігійною належністю категорія виборців, яка користується певними виборчими нормами.
Лабіринт
1. За давньогрецькою легендою — палац з величезною кількістю приміщень і заплутаних ходів, що його збудував Дедал для Мінотавра на острові Кріт. 2. Дуже складне, заплутане розташування приміщень, переходів, доріг, алей у парку тощо. 3. перен. Складне, заплутане поєднання, переплетення чого-небудь. 4. анат. Внутрішня частина вуха, що виконує функцію органу слуху і рівноваги.
Ладан
ароматична деревна смола, що отримується з дерев роду Босвеллія, котрі ростуть на Аравійському півострові і в Східній Африці; олібан.
Ламаїзм
напрям буддизму, панівна релігія в Тибеті; тибетський буддизм. Для Л. характерне вчення про особливу роль ламства (чернецтва) в досягненні віруючим "спасіння".
Ларви
за давньоримською міфологією злі духи або привиди злих людей. Протилежне — лари.
Левіт
1. іст. Священнослужитель у древніх євреїв. 2. перен., заст. Співець.
Лемури
1. У давньоримській і давньогрецьких міфологіях привиди, тіні, духи померлих; лярви. 2. Рід напівмавп, являють собою форму, що передувала мавпам та людині. Поширені на о. Мадагаскар та прилеглих островах. Інші назви — лемуроподібні, напівмавпи.
Лібра
1. Старовинна римська одиниця ваги (близько 327,45 г); ділилась на 12 унцій. 2. Міра ваги в країнах Латинської Америки (близько 460 г). 4. Давньоруська міра ваги — 307,1 г. 3. Грошова одиниця Перу до 1930 р. (приблизно однакова з англійським фунтом стерлінгів).
Ліра (1)
1. Старогрецький струнно-щипковий музичний інструмент. Складалась Л. з корпуса (резонатора) з мембраною і двох вигнутих стойок з перекладиною зверху, до якої кріпились струни, що йшли від резонатора. Корпус стародавніх Л. виготовлявся з панцира черепахи, а стойки — з ріг антилопи. За легендою першу Л. виготовив Гермес і подарував її Аполлону. 2. Тип дивана-тахти, контури якого нагадують цей музичний інструмент. 3. Старовинний струнно-клавішно-смичковий музичний інструмент, який був поширений в Білорусії, Росії та Україні; реля, риля. 4. Сузір'я Північної півкулі неба.
Літургія
обідня; церковна відправа у християнстві, під час якої виконуються обряди, пов'язані з таїнством причащання. Л. годин — загальна назва богослужінь, що справляються у різні пори дня з метою освячення часу.
Логографи
автори перших давньогрецьких писань історичного характеру — попередників історичних праць. Обробляли місцеві усні перекази, легенди, хроніки тощо й викладали їх у формі прозаїчної розповіді.
Лоларди
в Англії, Нідерландах, Німеччині учасники антикатолицького селянсько-плебейського руху 14 — 15 ст., що передував Реформації. Відстоювали серед іншого вимоги скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії.
Луперкалії
давньоримські свята на честь бога полів і землеробства Фавна, який нібито захищав отари й стада худоби.
Лютеранство
один з основних напрямів протестантизму, що виник у 16 ст. в Німеччині на основі вчення М. Лютера (звідси й назва). Головним у віровченні Л. є положення про виправдання вірою й про спасіння через особисту віру (без посередництва церкви).
Лярва
1. У давньоримській міфології — душа померлої людини, яка скоїла тяжкий злочин, або людинии, не похованої належним чином; вважалось, що Л. приносить живим нещастя і смерть. Для запобігання загрози з боку Л. в Римі 9, 11 і 13 травня кожного року влаштовувалися «очисні» нічні церемонії, лемурії, під час яких храми закривалися, а шлюби не укладалися. 2. Венеціанська біла маска, що повторює контури людського обличчя. 3. У слов'янської міфології Л. — злобний жіночий дух, здатний вселятися в тіло жінки, роблячи її розпусною. 4. жарг. — легковажна жінка, проститутка.
Ма
в міфології багатьох давніх народів Малої Азії богиня землі й родючості.
Мавзолей
монументальна поховальна споруда; усипальня, нагробок. Від назви гробниці карійського царя Мавсола в Галікарнасі (4 ст. до н. е., Мала Азія).
Мамона
1. У давніх сирійців і халдеїв бог наживи й багатства. 2. У християнській релігії — назва ідола, що уособлював користолюбство, прагнення до наживи, ненажерливість. 3. перен. Поклоніння Мамоні — жадоба до наживи, зажерливість, ненаситність.
Маніпула
основний тактичний підрозділ піхоти у Стародавньому Римі. Поділявся на дві центурії.
Мантія
1. Довгий широкий одяг у вигляді плаща, що спадає до землі; порфіра. 2. зоол. Складка шкіри, що обгортає тіло деяких безхребетних тварин. 3. геол. Оболонка земної кулі між її корою та ядром товщиною близько 2900 км.
Мантра
священний гімн в індуїзмі та буддизмі, що вимагає точного відтворення звуків.
Марс (1)
1. У давньоримській міфології бог війни. 2. Четверта за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи.
Мартиролог
1. Збірник церковних оповідань про християнських святих і мучеників за віру. 2. перен. Перелік осіб, що зазнали гонінь, утисків, або перелік покійників.
Матріархат
1. Форма первісного родового суспільства, де родові групи утворювалися за спорідненістю по жіночій лінії та з керівною роллю у них жінки. 2. перен. Про стан у родині, коли всім керує жінка.
Матрона
у Стародавньому Римі вільнонароджена заміжня жінка. В широкому розумінні — шановна жінка, мати сімейства.
Мегаліти
давні споруди, складені з одного або багатьох блоків неотесаного чи грубо оббитого каменю і скріплені без будівельних розчинів. До М. належать дольмени, кромлехи,
Мегара
персонаж давньогрецької міфології — старша дочка фіванського царя Креонта, дружина Геракла, яка народила йому синів Терімаха, Креонтіада і Деікоонта. М., як і її діти, були в вбиті Гераклом у нападі божевілля, насланого на нього Герою.
Мегера
1. У давньогрецькій міфології — еринія, одна з трьох богинь помсти, — М. є причиною ревнощів і заздрощів, і карає людей, які вчиняють злочини, особливо за шлюбну невірність. 2. перен. Зла, сварлива жінка, уособлення заздрощів і гніву; фурія, яга.
Медея
1. У давньогрецькій міфології чаклунка, жінка аргонавта Язона, яка люто помстилася чоловікові за його невірність. 2. перен. Ревнива й жорстоко-мстива жінка.
Медитація
1. Роздум, споглядання, самозаглиблення. 2. Форма філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами життя й смерті тощо.
Менада
в Стародавній Греції жриця Вакха, вакханка.
Меноніти
члени християнської релігійної секти, що виникла в 30-х рр. 16 ст. в Нідерландах як відгалуження секти анабаптистів. М. проповідують покірливість, непротивлення злу, пацифізм. Від імені засновника Менно Сімонса.
Месія
в ряді релігійних учень (передусім в іудаїзмі та християнстві) посланець Божий, рятівник, що буде посланий богом на землю для знищення зла й встановлення царства небесного. 2. перен. Рятівник, що несподівано врятовує від чогось.
Метеки
в Стародавній Греції особисто вільні, але політично безправні й позбавлені права володіння нерухомим майном іноземці, які постійно жили в Аттіці.
Метемпсихоз
релігійно-містичне вчення про перехід душі померлого організму в інші організми (в новонароджену людину, тварину) або навіть у камінь. Особливо характерний для брахманізму, індуїзму.
Методисти
члени протестантської секти, що виникла в англіканстві на початку 18 і наприкінці 19 ст. перетворилася на самостійну церковну організацію. М. закликають до методичного (звідси й назва), неухильного виконання християнами своїх релігійних обов'язків.
Мечеть
культова споруда, храм у мусульман.
Миро
спеціально приготована і освячена ароматична олія, що використовується в таїнстві миропомазання, освячення храму та інших ритуалах.
Мирра
1. Невелике дерево родини бурзерові, що росте у Північній Африці та на Близькому Сході. 2. Суміш ароматичної смоли і камеді (25-35%). У давнинину використовувалась як ароматизатор під час богослужінь, нині — у медицині та парфумерній промисловості.
Митра
1. Оздоблений прикрасами головний убір, який вище православне й католицьке духівництво одягало під час богослужіння, а середнє одержувало як нагороду. 2. В давнину — назва різних головних уборів.
Міленіаризм
сакралізація 1000-літнього часового періоду у сподівані, що він принесе кардинальні трансформації суспільства.
Мінерва
в давньоримській міфології богиня мудрості, наук, мистецтв і ремесел.
Мінотавр
у давньогрецькій міфології чудовисько тілом людини й головою бика, якого Мінос годував живими людьми. Убитий Тезеєм.
Мірра
ароматична смола деяких тропічних дерев. Ефірна олія М. має антисептичні властивості. В давнішу М. використовували єгиптяни для ароматичного обкурювання під час релігійних обрядів.
Містерії
1. В країнах античного світу (Греція, Рим) та Стародавнього Сходу (Єгипет, Персія) таємні релігійні обряди (дромени), церемонії на честь деяких богів, до участі в яких допускалися лише посвячені (місти), напр., елевсінські М. на честь Деметри і вакхічні на честь Діоніса. 2. Інколи релігійні процесії з елементами вистави у східних релігіях (напр., шахсей-вахсей). 3. Популярний жанр середньовічного (14 — 16 ст.) релігійного театру в Західній Європі — середньовічна релігійна драма на біблійні сюжети.
Міфологія
1. Сукупність міфів того чи іншого народу. 2. Наука про міфи.
Моджахед
учасних джихаду; М., що загинув в ході ведення джихаду, вважається шахідом — тим що засвідчив свою віру.
Мойри
1. В давньогрецькій міфології три богині долі (сестри Клото, Лахесіс і Атропос, дочки Зевса і Феміди), яких уявляли старими жінками, що прядуть "нитку людського життя" (Клото), проводять її всіма труднощами життя (Лахесіс) і обрізають її (Антропос); в давньоримській міфології — парки. 2. перен. Доля, фортуна, приречення. 3. іронічно брудна, страхітлива баба-відьма.
Молох
1. У релігії фінікійців бог природи, сонця. В жертву М. спалювали живцем людей, часто — дітей. Йому поклонялись євреї в час виходу з Єгипту та за правління царя Соломона, а також карфагеняни. Греки ототожнювали М. з Кроносом, римляни з Сатурном. 2. розм. Ненажерлива, жорстока сила. 3. Вид ящірок родини агамових. Поширені лише в Австралії.
Мом
у давньогрецькій міфології бог лихослів'я, глуму, насміху, жартів і комедійного театрального мистецтва.
Монастир
1. Релігійна громада ченців або черниць, що має єдиний статут. 2. Єдиний комплекс культових, житлових, господарських будівель, що належать громаді ченців або черниць.
Монах
член релігійної громади, що веде аскетичне життя згідно обітниці безшлюбності, повної відмови від власної волі і особистої власності; чернець.
Мумін
віруюча, правовірна людина, той, хто публічно проголошує свою віру і творить добрі справи.
Мунафік
у ісламі — людина, не віруюча, але яка стверджує у словесній формі про те, що вірить; лицемір.
Муніципія
в Стародавньому Римі — місто, вільне населення якого мало права римських громадян і часткове або повне самоврядування.
Мусульманин
віруючий, що сповідує іслам; магометанин, мохаммеданин.
Мусульманство
те саме, що й іслам; одна з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) релігій, які сповідують віру у єдиного Бога.
Назорей
в юдаїзмі — людина, що взяла на себе обітницю вести аскетичне життя, відмовитися від вживання винограду і продуктів з нього, не стригти волосся і не торкатись померлих.
Намаз
п'ятикратна щоденна молитва у мусульман; один з головних обрядів ісламу, при якому молитва супроводжується установленими рухами і ритуальними обмиваннями.
Нашид
мусульманський релігійний спів без музичного супроводу.
Наяда
у давньогрецькій і давньоримській міфології — водяна німфа, богиня текучих вод; дочка Зевса.
Нереїди
1. У давньогрецькій міфології — німфи (від 34 до 100, найчастіше — 50 сестер), дочки Нерея і Доріди, які жили в глибинах моря і допомагали мореплавцям. Найвідоміші Н. — Амфітріта, дружина Посейдона, Фетіда — матір Ахілла, Галатея, вирізьблена у мармурі скульптором Пігмаліоном. 2. Родина морських кільчастих червів; те саме, що й нереїсові.
Німфа
1. У давньогрецькій і давньоримській міфології божество в образі жінки, яке уособлює сили природи (морів, річок, джерел, гір, долин, лугів тощо). Розрізняли Н. морських, річкових, струмків (океаніди, нереїди, наяди), гір (ореади), долин (напеї), лугів (лимоніади), дерев (дріади), а також окремих місць і територій. У міфах Н. беруть участь в раді богів, їх пирах, ведуть безтурботне життя — співають, танцюють, розважаються з сатирами. 2. Одна з стадій зародкового розвитку більшості членистоногих тварин, шо розвиваються з неповним перетворенням; організм, що перебуває на цій стадії розвитку.
Ніоба
1. У давньогрецькій міфології — дочка фрігійського царя Тантала. Пишалася народженням семи синів і семи доньок, зневажаючи богиню Латону, у якої було двоє дітей. За це діти Латони помстилися Н. — вбили всіх її дітей. З горя Н. перетворилася на скелю. Н. уособлювала горе, сум, страждання. 2. перен. Мати-страждальниця.
Нірвана
1. За містичним уявленням буддистів та джаймістів — блаженний стан спокою "людської душі", що досягається шляхом повного відмовлення від усіх життєвих турбот, чуттєвих бажань. 2. перен. Стан спокою, блаженства.
Одін
у давньоскандінавській міфології найвище божество, творець всесвіту, богів і людей, пізніше — бог війни, покровитель торгівлі й мореплавства.
Ойкумена
1. За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2. Сукупність населених людиною областей Землі.
Окультизм
містичне вчення, яке визнає існування надприродних, потойбічних (окультних) сил і можливість безпосереднього спілкування з ними.
Оратор
той, хто володіє мистецтвом виголошування промов; промовець, ритор, красномовець, трибун.
Ораторіанці
католицьке товариство апостольського життя, що виникло в 1558 році у Римі. Займались проведенням пастирських зустрічей мирян і священників для бесід на релігійні теми, самоосвіти та благодійності.
Ораторія (2)
приміщення у католицькому храмі для моління.
Оргія
1. В античних народів — святкування й обряди на честь деяких богів (Деметри, Діоніса). Відбувались О., як правило, вночі, в горах або лісових долинах, супроводжувались музикою, факельними походами і несамовитими танцями 2. перен. Бучний, нестримний, розгульний бенкет. 3. перен. Обід (вечеря) з великим вибором страв.
Ормузд
в давньоперській міфології бог світла й добра.
Ортодокс
той, що неухильно додержується певних переконань, напрямів, учень.