Цитоморфоз (від гр. κύτος — клітка, оболонка і ...морфоз) - структурні зміни цитоплазми в процесі клітинного розвитку.

Цитоплазма (від гр. κύτος — клітка і πλάσμα — вміст) - складова частина клітини; поряд з ядром входить до складу протоплазми клітини.

Цитоплазмон (від гр. κύτος — клітка, оболонка) - сукупність матеріальних носіїв цитоплазматичної спадковості (плазмогенів), що містяться в цитоплазмі та її структурах (крім пластид).

Цитотоксини (від гр. κύτος — клітка, оболонка й токсини) - специфічні антитіла білкової природи, що направлено діють на певні клітини, органи та системи організму. Утворюються в організмі вищих тварин і людини у відповідь на діяння антигенів ушкоджених або відмираючих клітин власного організму, а також при імунізації.

Цитотомія (від гр. κύτος — клітка, оболонка і ...томія) - те саме, що й цитокінез.

Цитохімія (від гр. κύτος — клітка, оболонка і хімія) - розділ гістохімії, що вивчає локалізацію речовин у клітині.

Цитохроми (від гр. κύτος — клітка, оболонка і ...хроми) - складні білки з групи хромопротеїдів. Беруть участь у процесах тканинного дихання. Складова частина клітин усіх живих організмів, крім анаеробних бактерій.

Цитраль (лат., лимонне дерево і аль(дегід)) - органічна сполука, альдегід, ясно-жовта рідина з лимонним запахом. Застосовують у парфюмерії, харчовій промисловості, медицині.

Цитрати (лат., лимонне дерево) - солі лимонної кислоти.

Ціан (гр. κυανός — синій) - безбарвний газ з запахом гіркого мигдалю, складається з вуглецю й азоту; його похідні: ціаністо-воднева кислота (синильна кислота) і її солі — ціаністі солі (ціаніди), напр., ціаністий натрій. Ц. і всі його похідні дуже отруйні. Застосовують ціаністий калій у гальванопластиці, добуванні золота й срібла з руд.

Ціанкобаламін (ціан і кобаламін) - нітамін В12, протианемічний вітамін. Міститься в печінці, нирках, менше — в м'ясі і молоці. Ц. застосовують для лікування злоякісного недокрів'я та інших розладів кровотворення.

Ціаноз (від гр. κυανός — синій і νόσος — хвороба) - синювате забарвлення шкіри й слизових оболонок внаслідок зменшення в крові кількості кисню. Може виникати при деяких захворюваннях серця, легень, при отруєнні тощо. Інша назва — синюха.

Шампунь (хінді) - рідка лікарська форма, яка складається з розчинника (вода, екстракти рослинної сировини, спирт, гліцерин тощо), розчинних лужних солей вищих жирних кислот і розчинених в ньому або змішаних з ним діючих, біологічно активних речовин, призначена для догляду за волоссям.

Шанкер (фр. сhаnсrе — виразка) - виразка на місці проникнення збудника, головним чином на статевих органах; венерична виразка. Ш. твердий — перший видимий вияв захворювання на сифіліс; Ш. м'який — самостійне венеричне захворювання, спричинюване стрептобацилою Феррарі-Петерсена.

Шаперон (англ. chaperon) - хім. молекула, що сприяє створенню чи розпаду макромолекулярних структур, але не взаємодіє з ними.

Шарлатан (фр. charlatan від іт. chiarlare — пафосний виступ) - 1. Історично — бродячий торговець цілющими засобами. 2. Людина, що в своїй діяльності послуговується невіглаством, несвіченістю чи забобонністю інших; шахрай.

Шарлатанство (від фр. charlatan від іт. chiarlare — пафосний виступ) - 1. Шахрайська медична практика, заснована на неосвіченості, забобонності чи невігластві пацієнта. 2. розм. — обман, що базується на псевдонаукових засадах.

Шизофазія (давньо-гр.від σχίζω — розщеплювати і φάσις — мова, висловлювання) - мед. симптом психічного захворювання — порушення структури мови, при якому речення з правильно побудованих фраз не мають смислового значення; мовна розірваність, мовне марення.

Шизофренія (гр. σχίζω — розсікаю, розділяю і φρήν — серце, душа, розум) - тяжке психічне захворювання, що виникає на основі спадкової схильності, має безперервний або нападоподібний перебіг і призводить до своєрідних змін особистості у вигляді дезінтегрованості психіки, аутизму, емоційного збідніння і зниження активності. Провокуючим чинником нерідко стає психічна травма. Основними ознаками Ш. є розлад психічних функцій, переживання роздвоєння особистості, ослаблення зв’язків із реальністю, надмірне заглиблення у власний внутрішній світ.

Шок (фр. choc — поштовх, удар) - сукупність загрозливих ознак у людини й ряду тварин, що їх спричинюють порушення нервової регуляції життєво важливих процесів. Характеризується розладами гемодинаміки, дихання, обміну речовин, порушеннями взаємодії однієї системи з іншою. Основні форми Ш.: гіповолемічний (при масивній крововтраті); травматичний (при надмірній бо­льовій імпульсації з осередку ушкодження, інтоксикації, втраті крові та плазми крові); турнікетний (при звільненні тривалий час стисненої кінцівки без накладення джгута вище місця стиснення); опіковий; кардіогенний (при гострому ін­фаркті міокарда зі зменшенням ударного об’єму серця); гемолітичний (при переливанні крові, несумісної за груповими ознаками); анафілактичний (серед інших алергенів його можуть викликати ліки); токсикоз-інфекційний (при ураженні клітин бактерійними токсинами).

Шприц (нім., від бризкати) - 1. Хірургічний інструмент у вигляді циліндра з поршнем та порожнистою голкою, який використовується для впорскування в організм лікарських речовин, а також для всмоктування звідти рідини; штрикавки. 2. спец. Інструмент подібної будови, який використовується в техніці, промисловості.

Штам (нім. stamm — рід, плем'я) - чиста культура мікроорганізмів (вірусів, бактерій) або культури кліток, виділена з якогось середовища. Ш. називають також культури мікроорганізмів одного й того ж виду, виділених з різних джерел (об’єктів) або одного й того самого, але в різні часи. Ш. одного виду мікроорганізмів можуть суттєво відрізнятися низкою властивостей, напр., вірулентністю, чутливістю або стійкістю до антимікробних препаратів.

Ятрогенія (від гр. ἰατρός — лікар + γενεά — породжую) - будь-які небажані або несприятливі наслідки профілактичних, діагностичних та лікувальних втручань або процедур, що призводять до порушень функцій організму, обмеження звичної діяльності, інвалідизації або смерті; ускладнення медичних заходів, що розвилося в результаті як помилкових, так і правильних дій лікаря.

Ятрохімія (від гр. ἰατρός — лікар + χυμος — сік) - напрямок у медицині XVI-XVIII ст., який пояснював дію медичних препаратів на організм виключно їх хімічними властивостями, а хвороби — як результат порушення хімічної рівноваги.