Ортодоксальний (від гр. ὀρθοδοξία — правовірність) - який неухильно дотримується принципів якого-небудь учення, світогляду; послідовний, правовірний.

Осанна (євр.) - молитовний вигук, що означає "спаси і допоможи", а також "слава".

Пагода (порт. pagoda з санскр. भगवत् — священний, славний) - 1. Тип баштоподібної, багатоярусної культової буддійської, індуїстської або даоської споруди у країнах Далекого Сходу. 2. Золота монета вагою близько 3,37 грама, що карбувалась у Південній Індії з V до кінця XIX століття.

Пан (гр.) - у давньогрецькій міфології бог лісів, пізніше — покровигель пастухів, мисливців, рибалок, бджолярів. Був нібито лагідної вдачі, але коли гнівався, наганяв на людей жах (звідси вирази — паніка, панічний жах).

Паранджа (араб., фаранджійя — верхній одяг) - старовинний одяг мусульманських жінок у Середній Азії, що вкривав жінку з голови до ніг і закривав обличчя сіткою (чачваном); бурка.

Парсизм - сучасна форма зороастризму в Індії. Послідовники зороастризму переселилися в Індію в 7 — 10 століттях, прийшовши сюди з Ірану. В Індії послідовники П. називаються парсами, в Ірані — гебрами.

Патріарх (гр., родоначальник) - 1. Глава роду за родового ладу; голова 2. перен. Найстарша, найбільш шанована людина в якому-небудь колективі. Людина, що є найстаршою і найвидатнішою у певній галузі діяльності; корифей, засновник. 3. Найвищий титул переважно у православній церкві; владика, первосвященик.

Патріархат (гр., батько і початок, влада) - останній період в історії первіснообщинного ладу, що заступив матріархат і передував класовому суспільству. Характеризувався веденням родоводу по батьківській лінії, пануючою роллю чоловіка в господарстві, суспільстві, сім'ї.

Пегас (гр.) - 1. У давньогрецькій міфології чарівний кінь (іноді крилатий), що піднімався на Олімп і доставляв Зевсові блискавки. За іншою легендою — кінь, від удару копита якого нібито забило джерело, вода якого надихала поетів. 2. перен. Осідлати Пегаса — стати поетом. 3. Сузір'я в Північній півкулі неба.

Пейси (івр. פאות) - традиційний елемент зачіски ортодоксальних юдеїв — довгі нестрижені пасма волосся на скронях. Довжина і форма П. залежать від традицій громади і місцевості, де проживає юдей.

Пенати (лат.) - 1. У давньоримській міфології боги — покровителі дому, родини, іноді батьківщини. 2. перен. Повернутися до своїх пенатів — повернутися додому.

Пеплум (лат. peplum, з гр., πέπλος — покривало, верхній одяг) - 1. У Стародавній Греції і Стародавньому Римі жіночий верхній одяг з легкої тканини, який одягався на туніку. 2. Жанр історичного кіно з використанням біблейських або історичних сюжетів, міфів стародавнього світу; масштабні за своїми постановочними особливостями і технічними засобами.

Периптер (гр., оточений колонами) - будівля, здебільшого античний храм, з усіх боків оточена колонадою, портиком.

Перистиль (гр., оточений колонами) - в античній архітектурі колонада, портик, галерея навколо площі, саду, двору тощо.

Пігмаліон (гр. Πυγμαλίων) - 1. За давньогрецькою міфологією — скульптор, який закохався у вирізьблену ним статую Галатеї. Афродіта оживила її, і Г. стала його дружиною. 2. перен. Людина, закохана у своє творіння.

Пір (перс. پیر‎ — старець) - священнослужитель; в єзидській теології — майстер, покровитель; в суфістській теології — керівник суфіїв.

Піфія (вл.) - 1. У Стародавній Греції жриця в храмі Аполлона в Дельфах, що передрікала майбутнє. 2. перен. Особа, що робить нечіткі, двозначні висновки.

Піфія (вл.) - 1. У Стародавній Греції жриця в храмі Аполлона в Дельфах, що передрікала майбутнє. 2. перен. Особа, що робить нечіткі, двозначні висновки.

Піфос (гр., глиняний глек) - велика гостродонна глиняна посудина. У Стародавній Греції у П. зберігали господарські запаси. Відома також у народів Кавказу та Середньої Азії.

Плебеї (лат., простонародний, від чернь, натовп) - 1. Один із станів вільного населення в Стародавньому Римі, плебс; з 3 — 2 ст. до н. е. — повноправні громадяни незнатного походження. 2. За середньовіччя й пізніше — широкі верстви міської бідноти. 3. Назва людини неаристократичного походження.

Полемарх (гр. πολέμος — війна і αρχος — влада) - у містах-державах Стародавньої Греції — командувач міським військом у період ведення війни.

Політеїзм (від гр. πολύ — численний і гр., бог) - багатобожжя, поклоніння багатьом богам. Протилежне — монотеїзм.

Порфіра (гр.) - 1. Довга пурпурна мантія, що одягається монархом в урочистих випадках, символ влади монарха. 2. Морська їстівна водорость з групи багрянок (червоних водоростей).

Посейдон (гр.) - у давньогрецькій міфології бог моря й водяної стихії, у римлян — Нептун.

Пресвітер (гр., старший, старійшина) - 1. У католицькій і православній церквах священик. 2. Виборний керівник громади пресвітеріанської церкви.

Претор (лат. praetor) - у Стародавньому Римі спершу заступник і помічник консула, згодом вища урядова особа, наділена судовою й адміністративною владою.

Преторіанці (лат.) - 1. В Стародавньому Римі спочатку солдати особистої охорони полководців, а з І ст. до н. е. — привілейованої імператорської гвардії. 2. перен. Наймані війська, на які спирається влада, що грунтується на деспотизмі.

Преторій (лат.) - 1. У Стародавньому Римі місце у військовому таборі, де містилася палатка полководця. 2. Палатка полководця, його ставка. 3. Військова рада при полководці.

Префект (лат., начальник) - 1. У Стародавньому Римі особа, що обіймала військову, адміністративну, судову або господарську посаду. 2. В ряді країн (напр., у Франції) урядовець, що очолює управління в адміністративно-територіальній одиниці. 3. В деяких країнах начальник міської поліції.

Префектура (лат.) - 1. У Стародавньому Римі — одна з чотирьох адміністративно-територіальних одиниць імперії. 2. У ряді країн — адміністративно-територіальна одиниця; район діяльності префекта. 3. Орган управління, на чолі якого стоїть префект.

Примас (лат. primas — очолюючий від primus — перший) - в католицькій і англіканській церквах — почесний титул найголовнішого серед єпископів країни; предстоятель.

Принцепс (лат., букв.- перший) - в Римській державі за принципату перший у списку сенаторів — особа, в руках якої зосереджувалася вся влада.

Принцип (2) (від лат. princeps — перший) - воїни важкої піхоти армії стародавнього Риму; складали першу лінію в бойовому порядку. Мав спеціальне озброєння — короткий метальний спис, меч гладіус, великий прямокутний щит і бронзовий шолом.

Пріап (лат. Priapus від гр.) - у давньогрецькій міфології — бог родючості; у римлян — бог садів, полів і творчих сил природи, покровитель чуттєвих насолод. Зображавався з надмірно розвиненим статевим членом в стані постійної ерекції.

Пріапічний (вл. від лат. Priapus) - 1. Той, що стосується Пріапа; П-і свята — в Стародавній Греції свята на честь Пріапа. 2. перен. Сластолюбний, хтивий.

Пріорат (лат. priorat від prior — старший) - 1. Орган міського управління деяких середньовічних міських комун Італії. 2. Орган управління в деяких лицарських орденах. 3. Невеликий жіночий чи чоловічий монастир, де за відсутності ігумена управління здійснюється пріором.

Провінція (лат.) - 1. У Стародавньому Римі та деяких пізніших імперіях — завойована територія якого-небудь народу, що перебуває у політичній та економічній залежності від загарбника. 2. Адміністративно-територіальна одиниця. Віддалений від столиці населений пункт; периферія. 3. Район розробки родовища яких-небудь корисних копалин. 4. заст. Назва віддаленого від центру населеного пункту. 5. перен. Глушина, неосвідченість.

Провокатор (лат, provocator — той, що кидає виклик) - 1. Вид давньоримського гладіатора, озброєного мечем і кірасою. 2. Таємний агент, який проникає в нелегальну організацію, щоб підірвати її діяльність і видати учасників організації. 3. Підбурювач, який діє із підступною метою.

Проконсул (лат., букв. — замість консула) - 1. У Стародавньому Римі службова особа, яка спершу здійснювала військові доручення за межами Риму; пізніше — намісник провінції, що призначався звичайно з числа колишніх консулів. 2. зоол. Викопна людиноподібна мавпа, предок шимпанзе, горили і людини; рештки знайдені у Східній Африці.

Прокуратор (лат., управитель, представник) - 1. У Стародавньому Римі управитель господарством; повірений римського громадянина в судових і комерційних справах; за часів імперії урядовець, що відав податками, управитель землями імператора. 2. Прокурор.

Прометей (гр.) - 1. У давньогрецькій міфології один з титанів, який викрав у Зевса вогонь для людей. 2. Символ людини, яка прагне робити добро.

Проскрипції (лат., об'ява) - в Стародавньому Римі списки осіб, яких прилюдно оголошували поза законом. Запроваджені в 1 ст. до н. е. з метою знищення демократичної опозиції, як засіб розправи правлячих кіл з політичними противниками.

Проскрипція (лат.) - у Стародавньому Римі — список осіб, яких прилюдно оголошували поза законом.

Просценіум (лат.) - передня частина сцени, розташована перед порталом і трохи висунута в зал; у давньогрецькому театрі — майданчик для гри акторів перед будинком сцени.

Протагоніст (гр.) - 1. У давньогрецькому театрі — актор, який виконував головні ролі. 2. Головна дійова особа у художньому творі.

Протестант (нім., від лат., той, що прилюдно доводить) - 1. Прихильник протестантизму. 2. Особа, що заявляє протест проти чиїхось дій або намірів.

Протестантизм (нім.) - один а трьох (поряд з католицизмом і православ'ям) головних напрямів християнства. Оформився у 16 ст. на основі ідеологічної опозиції до католицизму і став логічним продовженням Реформації. П. виступив проти зовнішньої релігійності, намагаючись перетворити релігійність на внутрішній світ людини.

Протосинкел (гр. πρωτοσύγκελλος від давньогр. πρῶτος — перший, старший і σύγκελλος — клітка) - 1. Історично — клірик, що проживав з єпископом в одній келії. 2. Зазвичай старший священик, архімандрит або хорєпископ обраний для допомоги єпископу у здійсненні його адміністративних обов'язками у відповідній єпархії.

Психея (гр. ψυχή — душа) - у давньогрецькій міфології чарівна дівчина з крилами метелика, втілення людської душі із міфу про Ероса і П.

Пуджа (санскр. पूजा — поклоніння) - релігійний обряд в індуїзмі, необхідний для молитви і вираження своєї пошани Богу (або богам). Ритуали П. складаються з медитації, співу, читання священних текстів, освячення їжі й поклонів. Під час ритуалу учасники наносять відмітку тілака з сандалової пасти на чоло або червону крапку в центр чола, що є символом підпорядкування Всемогутньому і Його Сутності. Під час ритуалу проводиться очищення вогнем — у вогонь кидаються підношення богам під супровід мантр.

Рапсод (гр., від складаю і пісня) - в античній Греції — мандрівний народний співак і декламатор, виконавець народних пісень, епічних творів.

Рапсодія (гр., епічна пісня, спів або декламація її) - 1. літ. В античній літературі — уривок з епічного твору, який виконувався рапсодом під акомпанемент ліри. 2. муз. Інструментальний твір, переважно вільної форми, на основі народних мелодій.

Релігія (лат., побожність) - 1. Погляди та уявлення, в основі яких лежить віра в існування надприродних сил — богів, духів, душ, в їхнє панування над світом. 2. Те, що сліпо наслідують, чому поклоняються.

Релікварій (лат. reliquarium від reliquiae — залишки, прах, спадщина) - місце зберігання реліквій католицької церкви.

Ретіарій (від лат. rete — сітка) - один з найпоширеніших типів римського гладіатора; був озброєний кинджалом, тризубцем і сіткою, а із захисного спорядження — наплічником, що закривав ліву частину грудей і плече. На поєдинок виставлявся, як правило, проти гладіатора з мечем і щитом.

Реформація (лат. Reformatio — виправлення, перетворення, поліпшення) - широкий соціально-політичний рух у Західній Європі у XVI - початку XVII ст. за реформування католицької церкви, який набув форми релігійної боротьби проти папської влади.

Ритуал (лат., обрядовий.) - церемонія, дійство. 1. Сукупність обрядів, що супроводжують релігійну відправу і становлять її зовнішнє оформлення. 2. Вироблений звичаєм або запроваджений порядок здійснення чого-небудь; церемонія, церемоніал.

Ритуальний (лат., від обряд, звичай) - пов'язаний з виконанням якого-небудь обряду.

Розенкрейцери (від нім. Rosenkreuzer — троянда і хрест) - члени таємного товариства релігійно-містичного спрямування у Європі в XV—XVII ст., які ніби-то володіють прихованими від звичайної людини знаннями, забезпечують розуміння природи, фізичної всесвіту і духовного царства, ставлячи перед собою завдання всебічного поліпшення Церкви і досягнення міцного благоденства держав і окремих людей.

Романізація (лат.) - 1. Культурна асиміляція Давнім Римом підкорених цивілізованих і варварських народів шляхом політико-адміністративних та культурних заходів. 2. Передача нелатинського письма засобами розширеного латинського алфавіту (із застосуванням діакритичних знаків); латинізація. 3. Зближення мови з латинською або мовами романської групи (французькою, іспанською, італійською і т. п.).

Руни (1) (від давньонім. Run — таємниця) - літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (переважно у скандинавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах, могильних каменях і т. ін.

Русалка (від лат. Rosalia) - персонаж східнослов'янської міфології, що уособлює дівчат утоплениць, які проживають на дні водойм. Безтілесні Р. — мавки.

Садукеї (вл. від біблейського Садока) - послідовники релігійно-політичної течії давньоєврейської філософської школи; С. визнавали лише писаний закон Мойсея, та відкидали на противагу фарисеям «Закон усний», що охоплював незліченні приписи та передання, що нагромадились від законовчителів.

Сакральний (1) (лат., священна річ, дія) - священний; той, що стосується релігійного культу й ритуалу.

Сакраментальний (лат., клятва, присягання) - 1. Який стосується релігійного культу, обрядовий, ритуальний. 2. Який став звичайним, узвичаєним, традиційний. 3. Який має сумнівну або погану славу; горезвісний.

Салюта (лат. Salus) - римська богиня здоров'я, громадських благ.

Сатана (євр. שָׂטָן — супротивник) - в релігійно-міфологічних уявленнях — головний супротивник небесних сил (Бога), що представляє собою вище уособлення зла і штовхає людину на шлях духовної загибелі; біс, гаспид, диявол, чорт.

Сатир (гр. σάτυρος) - 1. У давньогрецькій міфології — нижче лісове божество, наділене рисами хтивості й розбещеності з цапиними ногами, бородою і рогами; супутник бога Діонісія; у римлян — фавн. 2. перен. Розбещена людина. 3. Різновид великих денних метеликів. 4. Вид куріпок у Північній Індії.

Сатурн (лат. Saturnus) - 1. У давньоримській міфології — бог посівів, покровитель землеробства. 2. Шоста за віддаленням від Сонця велика планета Сонячної системи. 3. В алхімії — назва свинцю.

Сварга (санскр. स्वर्ग}) - в індійській міфології — середній небесний світ, місце перебування напівбогів і людей, які вели добродійне життя.

Секта (лат. secta — вчення, напрям від sequor — наслідую) - 1. Релігійна громада, що відокремилася від панівної церкви як опозиція по відношенню до неї. Для С. характерна претензія на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей, установок. 2. перен. Відокремлена група осіб, що замкнулася у своїх вузьких групових інтересах.

Сектантство (від лат. secta — вчення) - релігійні об'єднання, які навчанням і обрядами відрізняються від панівних релігійно-церковних організацій. У християнстві — це релігійні групи, що відокремилися від основного напрямку християнства (традиційних католицтва, православ'я та протестантизму).

Секуляризація (від лат. secular — мирський, світський) - 1. Перетворення церковної і монастирської власності на світську, державну. 2. Вилучення чого-небудь із церковного, духовного відання і передача світському, цивільному.

Серафим (тур.) - в іудейській та християнській релігії — ангел вищого рангу, якого зображували з шістьма крилами.

Серпопард (англ. serpopard від serpent — змія і leopard — леопард) - міфічна істота з тулубом леопарда (пантери, лева) і шиєю змії, поширена у віруваннях часів Давнього Єгипту, Межиріччя і Еламу; серпард.

Силени (гр.) - у римській міфології — людина із свити Бахуса з кінськими вухами, хвостом, копитами.

Сильф (фр.) - у кельтській і германській міфології, у повір'ях багатьох європейських народів — один з видів ельфів — духів повітря.

Сильфи (фр., від гр., міль) - 1. У кельтській та германській міфології, у повір'ях багатьох європейських народів один з видів ельфів — духів повітря. 2. Жуки, що живляться трупами. Інша назва — мертвоїди.

Симонія (вл.) - купівля-продаж церковних посад або духовного сану в католицькій та інших церквах, поширена за доби феодалізму в Західній Європі; святокупство. Від імені міфічного волхва Симона, що нібито просив апостолів продати йому дар творити чудеса.

Синагога (від гр. συναγωγή — збори) - 1. Приміщення, що служить місцем громадського богослужіння і центром релігійного життя громади юдеїв. 2. Громада віруючих юдеїв, які поклоняються в одній молитовному приміщенні та формують собою спільноту.

Синедріон (гр., рада) - 1. В Стародавній Іудеї 3-1 ст. до н. е. рада старійшин, що виконувала функції вищого державного, релігійного й судового органу; в 1 ст. до н. е. — 1 ст. н. е., після встановлення римського панування, верховний суд Іудеї. 2. перен. Збори, рада, судилище.

Синтоїзм (яп., 神道 — синто, букв. — шлях богів) - політеїстична релігія, що сформувалася на основі елементів анімістичних та фетишстичних культів; пізніше зазнала впливу буддизму й конфуціанства. В 1868-1946 рр. С. був державною релігією Японії. Основа синто полягає в поклонінню природним силам і явищам, які володіють духовною сутністю.

Сирена (гр.) - 1. У грецькій міфології — морська німфа (жінка з риб'ячим хвостом або птах з жіночою головою), що своїм співом зваблювала мореплавців у смертельно небезпечні, згубні місця. 2. Хвостате земноводне з довгим змієподібним тілом, що зберігає протягом усього життя зовнішні зября. 3. Ряд великих рослиноїдних водяних ссавців з ластами і хвостатим плавцем, що зустрічається в теплих морях і річках. 4. фіз. Прилад для одержання звуків різної висоти і для вимірювання кількості звукових коливань. 5. Апарат, прилад, що може давати звуки великої сили й будь-якого тону; сигнальний гудок, що дає різкий, далеко чутний звук. 6. перен. Спокусливі красуні, що зачаровують своїм голосом.

Сізіф (вл. з гр.) - 1. За давньогрецькою міфологією син Еола, що за провину перед богами був покараний — змушений вічно викочувати на гору великий камінь, який з вершини щоразу скочувався вниз, і С. доводилося все починати знову. 2. перен. Сізіфова праця — важка й виснажлива, але безплідна праця.

Сірінга (гр. σῦριγξ) - 1. У давньогрецькій міфології — наяда з Аркадії, яку переслідував Пан. 1. Давньогрецький музичний інструмент, вид повздовжньої флейти. Багатоствольна С. має назву панфлейта.

Скіадій (гр. σκιά — тінь) - головний убір (камилавка) візантійських імператорів і його сановників.

Скрупул (лат. scrupulum від scrupulus — маленький камінець) - 1. Давньо-римська міра площі — становила 1/288 югера (100 кв. римських фута, бл. 8,74 м². 2. Давньо-римська міра ваги — 1/24 унції або 1/288 лібри (близько 1,137 г). 3. Давньо-римська міра часу — 1/24 години. 4. У англійській системі мір 1 С. = 1,295 978 196 048 120 г.

Смріті (санскр. स्मृति — завчене напам'ять) - священні тексти індуїзму, які вважаються похідними у порівнянні з текстами шруті, оскільки не мають безпосередньо божественного походження.

Стемма (гр. στεμμα, лат. stemmata — вінок з гілок) - 1. Лавровий вінок, обвитий білою овечою вовною, який носили давньогрецькі жерці, а також надягали на голову прохачі про заступництво чи захист. 2. У Давньому Римі — вінки, якими прикрашали бюсти предків. 3. У Візантії — корона імператора у вигляді золотого обруча, прикрашеного дорогоцінним камінням та перлами. 4. Символічна композиція, що розкриває генеалогію, походження, історію роду чи сім'ї.

Стефанос (гр. ςτέφανος — вінок) - вінок з маслин, згодом з лавру, яким у Давній Греції нагороджували переможців у змаганнях.