Консул (лат.) - 1. У Стародавньому Римі періоду республіки титул двох обираних найвищих службових осіб, у період імперії — почесний титул. 2. У містах Північної і Середньої Італії (11 — 13 ст. ) найвища службова особа. 3. У Франції в 1799 — 1804 рр. титул трьох осіб, які зосереджували в своїх руках найвищу виконавчу владу. 4. Службова особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває в певному її пункті (місті, районі) і здійснює там представництво й захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, її громадян або юридичних осіб. Генеральний К. — уповноважений якоїсь держави, що призначається в найбільші міста іншої держави.

Консуляр (лат. consularis) - у часи Римської республіки і перших років імперії — почесне звання колишнього консула, за рангом нижче лише диктатора і цензора, десь з кінця І ст. — почесний титул, здебільшого дарований, а не заслужений.

Конфесійний (лат.) - який стосується віросповідання, релігії; релігійний, духовний.

Конфесія (від лат. confessio — сповідь) - 1. Напрямок в межах певної релігії, напр., православ'я, католицизм, протестантизм в християнстві, сунізм, шиїзм в ісламі. 2. Об'єднання віруючих, які дотримуються такого напрямку.

Конфірмація (лат., зміцнення, заспокоєння, утвердження) - 1. Затвердження вищою владою судового вироку. 2. Право папи римського утверджувати єпископів. 3. У католицизмі назва обряду миропомазання. 4. В протестантизмі — обряд прилучення юнаків та дівчат, що досягли 16 років, до церкви. У католиків — таїнство миропомазання дітей 7-12 років; у протестантів — обряд прийняття юнаків і дівчат до членів церкви.

Конфуціанство - 1. Етико-політичне вчення давньокитайського мислителя 6 ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція). Головним у вченні К. є поняття "жень" (гуманність) моральний закон, який визначає взаємини людей і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. 2. Релігійне віровчення, що склалося на грунті вчення Конфуція.

Коран (араб. أَلْقُرآن‎‎ — букв. — читання) - священна книга мусульман; збірник релігійних догм, міфів та правових положень ісламу. В теперішньому вигляді К. має 114 глав, які називаються сурами. Сури поділяються на аяти (вірші).

Корибанти (гр.) - 1. Фрігійські жерці богині Кібели, які здійснювали відправу, супроводжуючи її співами й танцями. 2. Комедійні актори.

Костьол (пол., церква, від лат., укріплення) - католицький храм.

Креаціонізм (від лат. creatio — творення) - ідеалістичний напрям у біології про виникнення органічного й неорганічного світу внаслідок акту божественного творіння, що заперечує зміну видів в їхньому історичному розвитку.

Кредо (лат., вірю) - символ віри; основи світогляду, переконань.

Крез - 1. Останній цар Лідії (близько 560 — 540 рр. до н. е.), якого вважали найбагатшою людиною свого часу. Збагатів завдяки загарбницьким війнам. Полонений К. втратив свої багатства. 2. перен. Надзвичайно багата людина.

Кремація (лат., спалювання) - спалювання у крематорії тіл померлих людей у спеціальній печі; один з видів похорону.

Крішна (санскр., букв.- темний, чорний) - божество в індуїзмі, що вшановується як одне з втілень (аватар) бога Вішну.

Кукулькан (інд.) - одне з верховних божеств в міфології майя. Вважався богом вітру і дощів, засновником царських династій і великих міст. Майя представляли Кукулькана у вигляді пернатого змія з людською головою. Був аналогом ацтекського бога Кетцалькоатля.

Культ (лат., поклоніння) - 1. Зовнішній вияв поклоніння божеству; сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв. 2. перен. Сліпе поклоніння комусь або чомусь, безмірне звеличення якоїсь особи; обожнювання, боготворіння.

Курія (лат. curia від cur — разом і vir — чоловік) - 1. У Стародавньому Римі — одиниця родової організації суспільства, що складалася з 10 родів. 2. У Римі періоду імперії — міський сенат; будинок, де збирався сенат. 3. Феодальна К. — за середньовіччя рада і суд при сеньйорі з його найближчих васалів. 4. Папська К. — сукупність центральних установ для управління католицькою церквою. 5. Виборча К. — в деяких країнах, встановлювана за становою, майновою, класовою, національною та релігійною належністю категорія виборців, яка користується певними виборчими нормами.

Лабіринт (гр.) - 1. За давньогрецькою легендою — палац з величезною кількістю приміщень і заплутаних ходів, що його збудував Дедал для Мінотавра на острові Кріт. 2. Дуже складне, заплутане розташування приміщень, переходів, доріг, алей у парку тощо. 3. перен. Складне, заплутане поєднання, переплетення чого-небудь. 4. анат. Внутрішня частина вуха, що виконує функцію органу слуху і рівноваги.

Ладан (від давньо-гр. λήδανον) - ароматична деревна смола, що отримується з дерев роду Босвеллія, котрі ростуть на Аравійському півострові і в Східній Африці; олібан.

Ламаїзм (від тибетського བླ་མ [блама] — найвищий) - напрям буддизму, панівна релігія в Тибеті; тибетський буддизм. Для Л. характерне вчення про особливу роль ламства (чернецтва) в досягненні віруючим "спасіння".

Ларви (лат., злий дух, привид) - за давньоримською міфологією злі духи або привиди злих людей. Протилежне — лари.

Левіт (євр.) - 1. іст. Священнослужитель у древніх євреїв. 2. перен., заст. Співець.

Лемури (лат. lemures від гр. Λεμούρια — духи померлих) - 1. У давньоримській і давньогрецьких міфологіях привиди, тіні, духи померлих; лярви. 2. Рід напівмавп, являють собою форму, що передувала мавпам та людині. Поширені на о. Мадагаскар та прилеглих островах. Інші назви — лемуроподібні, напівмавпи.

Лібра (лат. libra) - 1. Старовинна римська одиниця ваги (близько 327,45 г); ділилась на 12 унцій. 2. Міра ваги в країнах Латинської Америки (близько 460 г). 4. Давньоруська міра ваги — 307,1 г. 3. Грошова одиниця Перу до 1930 р. (приблизно однакова з англійським фунтом стерлінгів).

Ліра (1) (гр. гр. λύρα) - 1. Старогрецький струнно-щипковий музичний інструмент. Складалась Л. з корпуса (резонатора) з мембраною і двох вигнутих стойок з перекладиною зверху, до якої кріпились струни, що йшли від резонатора. Корпус стародавніх Л. виготовлявся з панцира черепахи, а стойки — з ріг антилопи. За легендою першу Л. виготовив Гермес і подарував її Аполлону. 2. Тип дивана-тахти, контури якого нагадують цей музичний інструмент. 3. Старовинний струнно-клавішно-смичковий музичний інструмент, який був поширений в Білорусії, Росії та Україні; реля, риля. 4. Сузір'я Північної півкулі неба.

Літургія (гр. λειτουργία — спільна справа, служіння) - обідня; церковна відправа у християнстві, під час якої виконуються обряди, пов'язані з таїнством причащання. Л. годин — загальна назва богослужінь, що справляються у різні пори дня з метою освячення часу.

Логографи (від гр. γράφω — пишу) - автори перших давньогрецьких писань історичного характеру — попередників історичних праць. Обробляли місцеві усні перекази, легенди, хроніки тощо й викладали їх у формі прозаїчної розповіді.

Лоларди (англ., від гол. lollaert — той, що мимрить) - в Англії, Нідерландах, Німеччині учасники антикатолицького селянсько-плебейського руху 14 — 15 ст., що передував Реформації. Відстоювали серед іншого вимоги скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії.

Луперкалії (лат.) - давньоримські свята на честь бога полів і землеробства Фавна, який нібито захищав отари й стада худоби.

Лютеранство - один з основних напрямів протестантизму, що виник у 16 ст. в Німеччині на основі вчення М. Лютера (звідси й назва). Головним у віровченні Л. є положення про виправдання вірою й про спасіння через особисту віру (без посередництва церкви).

Лярва (лат. larvae — маска) - 1. У давньоримській міфології — душа померлої людини, яка скоїла тяжкий злочин, або людинии, не похованої належним чином; вважалось, що Л. приносить живим нещастя і смерть. Для запобігання загрози з боку Л. в Римі 9, 11 і 13 травня кожного року влаштовувалися «очисні» нічні церемонії, лемурії, під час яких храми закривалися, а шлюби не укладалися. 2. Венеціанська біла маска, що повторює контури людського обличчя. 3. У слов'янської міфології Л. — злобний жіночий дух, здатний вселятися в тіло жінки, роблячи її розпусною. 4. жарг. — легковажна жінка, проститутка.

Ма (сир.) - в міфології багатьох давніх народів Малої Азії богиня землі й родючості.

Мавзолей (лат. mausoleum від вл. назви) - монументальна поховальна споруда; усипальня, нагробок. Від назви гробниці карійського царя Мавсола в Галікарнасі (4 ст. до н. е., Мала Азія).

Мамона (гр. μαμωνᾶς з аремойської «довіряти») - 1. У давніх сирійців і халдеїв бог наживи й багатства. 2. У християнській релігії — назва ідола, що уособлював користолюбство, прагнення до наживи, ненажерливість. 3. перен. Поклоніння Мамоні — жадоба до наживи, зажерливість, ненаситність.

Маніпула (лат. manipula — букв. «жменька, пучок» від manus — «рука») - основний тактичний підрозділ піхоти у Стародавньому Римі. Поділявся на дві центурії.

Мантія (гр., покривало) - 1. Довгий широкий одяг у вигляді плаща, що спадає до землі; порфіра. 2. зоол. Складка шкіри, що обгортає тіло деяких безхребетних тварин. 3. геол. Оболонка земної кулі між її корою та ядром товщиною близько 2900 км.

Мантра (санскр. मन्त्र — міркування) - священний гімн в індуїзмі та буддизмі, що вимагає точного відтворення звуків.

Марс (1) (лат.) - 1. У давньоримській міфології бог війни. 2. Четверта за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи.

Мартиролог (гр., мученик і ...лог) - 1. Збірник церковних оповідань про християнських святих і мучеників за віру. 2. перен. Перелік осіб, що зазнали гонінь, утисків, або перелік покійників.

Матріархат (лат., мати і гр., влада) - 1. Форма первісного родового суспільства, де родові групи утворювалися за спорідненістю по жіночій лінії та з керівною роллю у них жінки. 2. перен. Про стан у родині, коли всім керує жінка.

Матрона (лат., від мати) - у Стародавньому Римі вільнонароджена заміжня жінка. В широкому розумінні — шановна жінка, мати сімейства.

Мегаліти (від давньогр. μέγας — великий і λίθος — камінь) - давні споруди, складені з одного або багатьох блоків неотесаного чи грубо оббитого каменю і скріплені без будівельних розчинів. До М. належать дольмени, кромлехи, менгіри тощо. М. виникли за енеоліту (середина 3-го тис. до н. е.), їх пов'язують з поховальним культом.

Мегара (гр.) - персонаж давньогрецької міфології — старша дочка фіванського царя Креонта, дружина Геракла, яка народила йому синів Терімаха, Креонтіада і Деікоонта. М., як і її діти, були в вбиті Гераклом у нападі божевілля, насланого на нього Герою.

Мегера (гр. букв. — ревнивиця) - 1. У давньогрецькій міфології — еринія, одна з трьох богинь помсти, — М. є причиною ревнощів і заздрощів, і карає людей, які вчиняють злочини, особливо за шлюбну невірність. 2. перен. Зла, сварлива жінка, уособлення заздрощів і гніву; фурія, яга.

Медея (гр.) - 1. У давньогрецькій міфології чаклунка, жінка аргонавта Язона, яка люто помстилася чоловікові за його невірність. 2. перен. Ревнива й жорстоко-мстива жінка.

Медитація (лат., від роздумую) - 1. Роздум, споглядання, самозаглиблення. 2. Форма філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами життя й смерті тощо.

Менада (гр., шалена, несамовита) - в Стародавній Греції жриця Вакха, вакханка.

Меноніти - члени християнської релігійної секти, що виникла в 30-х рр. 16 ст. в Нідерландах як відгалуження секти анабаптистів. М. проповідують покірливість, непротивлення злу, пацифізм. Від імені засновника Менно Сімонса.

Месія (давньоєвр., помазаник) - в ряді релігійних учень (передусім в іудаїзмі та християнстві) посланець Божий, рятівник, що буде посланий богом на землю для знищення зла й встановлення царства небесного. 2. перен. Рятівник, що несподівано врятовує від чогось.

Метеки (гр., переселенці, чужоземці) - в Стародавній Греції особисто вільні, але політично безправні й позбавлені права володіння нерухомим майном іноземці, які постійно жили в Аттіці.

Метемпсихоз (гр., переселення душ) - релігійно-містичне вчення про перехід душі померлого організму в інші організми (в новонароджену людину, тварину) або навіть у камінь. Особливо характерний для брахманізму, індуїзму.

Методисти (англ.) - члени протестантської секти, що виникла в англіканстві на початку 18 і наприкінці 19 ст. перетворилася на самостійну церковну організацію. М. закликають до методичного (звідси й назва), неухильного виконання християнами своїх релігійних обов'язків.

Мечеть (араб., масджид — місце поклоніння) - культова споруда, храм у мусульман.

Миро (гр. μύρον — пахуча олія) - спеціально приготована і освячена ароматична олія, що використовується в таїнстві миропомазання, освячення храму та інших ритуалах.

Мирра (гр. μύρρη від араб. مر,) - 1. Невелике дерево родини бурзерові, що росте у Північній Африці та на Близькому Сході. 2. Суміш ароматичної смоли і камеді (25-35%). У давнинину використовувалась як ароматизатор під час богослужінь, нині — у медицині та парфумерній промисловості.

Митра (гр., східний капелюх) - 1. Оздоблений прикрасами головний убір, який вище православне й католицьке духівництво одягало під час богослужіння, а середнє одержувало як нагороду. 2. В давнину — назва різних головних уборів.

Міленіаризм (лат. mīllēnārius — той, що містить тисячу) - сакралізація 1000-літнього часового періоду у сподівані, що він принесе кардинальні трансформації суспільства.

Мінерва (лат.) - в давньоримській міфології богиня мудрості, наук, мистецтв і ремесел.

Мінотавр (гр.) - у давньогрецькій міфології чудовисько тілом людини й головою бика, якого Мінос годував живими людьми. Убитий Тезеєм.

Мірра (гр.) - ароматична смола деяких тропічних дерев. Ефірна олія М. має антисептичні властивості. В давнішу М. використовували єгиптяни для ароматичного обкурювання під час релігійних обрядів.

Містерії (гр., таємниця, таїнство) - 1. В країнах античного світу (Греція, Рим) та Стародавнього Сходу (Єгипет, Персія) таємні релігійні обряди (дромени), церемонії на честь деяких богів, до участі в яких допускалися лише посвячені (місти), напр., елевсінські М. на честь Деметри і вакхічні на честь Діоніса. 2. Інколи релігійні процесії з елементами вистави у східних релігіях (напр., шахсей-вахсей). 3. Популярний жанр середньовічного (14 — 16 ст.) релігійного театру в Західній Європі — середньовічна релігійна драма на біблійні сюжети.

Міфологія (від давньогр. μῦθος — сказання, переказ і ...логія) - 1. Сукупність міфів того чи іншого народу. 2. Наука про міфи.

Моджахед (араб. مجاهد‎‎) - учасних джихаду; М., що загинув в ході ведення джихаду, вважається шахідом — тим що засвідчив свою віру.

Мойри (гр.) - 1. В давньогрецькій міфології три богині долі (сестри Клото, Лахесіс і Атропос, дочки Зевса і Феміди), яких уявляли старими жінками, що прядуть "нитку людського життя" (Клото), проводять її всіма труднощами життя (Лахесіс) і обрізають її (Антропос); в давньоримській міфології — парки. 2. перен. Доля, фортуна, приречення. 3. іронічно брудна, страхітлива баба-відьма.

Молох (гр. Μολοχ від фінікійського Moloch — цар, володар) - 1. У релігії фінікійців бог природи, сонця. В жертву М. спалювали живцем людей, часто — дітей. Йому поклонялись євреї в час виходу з Єгипту та за правління царя Соломона, а також карфагеняни. Греки ототожнювали М. з Кроносом, римляни з Сатурном. 2. розм. Ненажерлива, жорстока сила. 3. Вид ящірок родини агамових. Поширені лише в Австралії.

Мом (гр.) - у давньогрецькій міфології бог лихослів'я, глуму, насміху, жартів і комедійного театрального мистецтва.

Монастир (гр. μοναστήριον) - 1. Релігійна громада ченців або черниць, що має єдиний статут. 2. Єдиний комплекс культових, житлових, господарських будівель, що належать громаді ченців або черниць.

Монах (від гр. μοναχός — самітній) - член релігійної громади, що веде аскетичне життя згідно обітниці безшлюбності, повної відмови від власної волі і особистої власності; чернець.

Мумін (араб. مؤ — віруючий) - віруюча, правовірна людина, той, хто публічно проголошує свою віру і творить добрі справи.

Мунафік (араб. نفاق — лицемірство) - у ісламі — людина, не віруюча, але яка стверджує у словесній формі про те, що вірить; лицемір.

Муніципія (лат. municipium від munus — зобов'язання, служба) - в Стародавньому Римі — місто, вільне населення якого мало права римських громадян і часткове або повне самоврядування.

Мусульманин (перс. мусліман — віддані ісламу від араб., муслім — покірні богові) - віруючий, що сповідує іслам; магометанин, мохаммеданин.

Мусульманство (араб. الإسلام, — підкорення, покірність) - те саме, що й іслам; одна з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) релігій, які сповідують віру у єдиного Бога.

Назорей (івр. נָזִיר‎ — «присвячений Богу») - в юдаїзмі — людина, що взяла на себе обітницю вести аскетичне життя, відмовитися від вживання винограду і продуктів з нього, не стригти волосся і не торкатись померлих.

Намаз (перс., молитва) - п'ятикратна щоденна молитва у мусульман; один з головних обрядів ісламу, при якому молитва супроводжується установленими рухами і ритуальними обмиваннями.

Нашид (араб. نشيد‎‎) - мусульманський релігійний спів без музичного супроводу.

Наяда (гр. Νηϊάδες) - у давньогрецькій і давньоримській міфології — водяна німфа, богиня текучих вод; дочка Зевса.

Нереїди (гр.) - 1. У давньогрецькій міфології — німфи (від 34 до 100, найчастіше — 50 сестер), дочки Нерея і Доріди, які жили в глибинах моря і допомагали мореплавцям. Найвідоміші Н. — Амфітріта, дружина Посейдона, Фетіда — матір Ахілла, Галатея, вирізьблена у мармурі скульптором Пігмаліоном. 2. Родина морських кільчастих червів; те саме, що й нереїсові.

Німфа (гр., букв. — наречена) - 1. У давньогрецькій і давньоримській міфології божество в образі жінки, яке уособлює сили природи (морів, річок, джерел, гір, долин, лугів тощо). Розрізняли Н. морських, річкових, струмків (океаніди, нереїди, наяди), гір (ореади), долин (напеї), лугів (лимоніади), дерев (дріади), а також окремих місць і територій. У міфах Н. беруть участь в раді богів, їх пирах, ведуть безтурботне життя — співають, танцюють, розважаються з сатирами. 2. Одна з стадій зародкового розвитку більшості членистоногих тварин, шо розвиваються з неповним перетворенням; організм, що перебуває на цій стадії розвитку.

Ніоба (гр. вл. Νιόβη) - 1. У давньогрецькій міфології — дочка фрігійського царя Тантала. Пишалася народженням семи синів і семи доньок, зневажаючи богиню Латону, у якої було двоє дітей. За це діти Латони помстилися Н. — вбили всіх її дітей. З горя Н. перетворилася на скелю. Н. уособлювала горе, сум, страждання. 2. перен. Мати-страждальниця.

Нірвана (санскр., заспокоєння, згасання) - 1. За містичним уявленням буддистів та джаймістів — блаженний стан спокою "людської душі", що досягається шляхом повного відмовлення від усіх життєвих турбот, чуттєвих бажань. 2. перен. Стан спокою, блаженства.

Одін - у давньоскандінавській міфології найвище божество, творець всесвіту, богів і людей, пізніше — бог війни, покровитель торгівлі й мореплавства.

Ойкумена (гр., вся земля, від населяю) - 1. За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2. Сукупність населених людиною областей Землі.

Окультизм (лат., прихований, таємний) - містичне вчення, яке визнає існування надприродних, потойбічних (окультних) сил і можливість безпосереднього спілкування з ними.

Оратор (лат. orator — прохач від orare — просити) - той, хто володіє мистецтвом виголошування промов; промовець, ритор, красномовець, трибун.

Ораторіанці (лат. oratorium — місце молитви) - католицьке товариство апостольського життя, що виникло в 1558 році у Римі. Займались проведенням пастирських зустрічей мирян і священників для бесід на релігійні теми, самоосвіти та благодійності.

Ораторія (2) (лат. oratorium — місце молитви) - приміщення у католицькому храмі для моління.

Оргія (гр., таємний обряд) - 1. В античних народів — святкування й обряди на честь деяких богів (Деметри, Діоніса). Відбувались О., як правило, вночі, в горах або лісових долинах, супроводжувались музикою, факельними походами і несамовитими танцями 2. перен. Бучний, нестримний, розгульний бенкет. 3. перен. Обід (вечеря) з великим вибором страв.

Ормузд - в давньоперській міфології бог світла й добра.

Ортодокс (від гр. ὀρθοδοξία — правовірність) - той, що неухильно додержується певних переконань, напрямів, учень.