Екуменізм (гр. οἰκουμένη — заселений світ) - рух за об'єднання та співпрацю християнських церков різних конфесій, що виник на початку 20 ст. у протестантизмі.

Елізій (лат. Elysium з гр., Єлісейські (поля)) - 1. В античній міфології — місцеперебування праведників після смерті; Елізіум. 2. лінг. Довга і широка алея у Парижі, місце для прогулянок.

Ельфи (нім.) - в давньогерманській міфології духи природи, які нібито жили в повітрі, землі, горах. Е. виступають у казках як жваві й веселі створіння.

Ензем (англ. anthem — гімн) - позалітургійне відспівування текстів із Біблії в англіканській церкві.

Енцикліка (лат. encyclica від гр. ενκυκλιος — круговий, загальний) - письмове звернення папи римського до всіх католиків або до віруючих якоїсь однієї країни (чи групи країн) з релігійними або політичними настановами.

Еол (гр.) - у давньогрецькій міфології — бог, володар вітрів.

Епонім (гр. ἐπώνῠμος — «той, що дає ім'я, назву») - 1. У давньогрецькій міфології — бог, герой або людина, що давали назву місту, громаді або року. 2. У давніх афінян — перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік. 3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.

Ереб (гр.) - у давньогрецькій міфології підземне царство темряви.

Еринії (гр.) - у давньогрецькій міфології — богині прокляття, кари й помсти (Тисіфона, Аллекто і Мегера), що живуть в Аїді. У римлян — фурії. Вони переслідують клятвовідступників, вбивць, позбавляють їх здорового глузду і накликають на них біди.

Есхатологія (гр. εσχατολογία від ἔσχατον — останній, крайній і λόγος — слово, знання) - вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту, пов'язану з цим спокуту гріхів і потойбічне життя, складова частина більшості релігій.

Ефігія (від лат. effigies) - кам'яне, мармурове чи дерев'яне скульптурне зображення померлого, як правило, у натуральну величину, яким прикрашають надгробок на його могилі.

Євлогій (лат. eulogiae — дар) - релікварій, наповнений миро, яким користувались паломники у Святу землю; мирниця.

Єзидизм (арам. . ܓ̰ܠܟܝܐ) - релігійна система єзидів. Близька до доісламських курдських релігій, має спільні витоки з зороастризмом. Сьогодні — конфесійне явище курдського етносу. Опирається в основному на усну традицію.

Єзуїти (лат., Ісус) - 1. Члени католицького чернечого ордену "Товариство Ісуса", заснованого в 1534 р. для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації. 2. перен. Єзуїт — підступна, підла, лицемірна людина.

Єлей (гр.) - олива, яку використовують під час церковних відправ.

Єлисейські поля (фр.) - 1. Широка, засаджена деревами і квітами вулиця у Парижі. 2. У міфології давніх греків — рай, потойбічний світ, той світ, світ тіней

Єпископ (гр. επίσκοπος — наглядач, охоронець) - 1. Вищий духовний чин єпархії у християнській церкві. 2. Титулярний Є. — єпископ католицької церкви, який не керує окремою діоцезією. 3. У Стародавній Греції — політичний агент, що його Афіни засилали в союзні держави для нагляду за виконанням союзницьких договорів. 4. У ранньохристиянських громадах II ст. — виборна особа, що відала майновими й судовими справами.

Єпископія (гр.) - церковний округ; єпархія, що нею керує єпископ.

Єпископство (гр.) - 1. Сан єпископа. 2. Єпископія, єпархія. 3. Час правління єписокопа.

Єресіологія (гр.) - історичний опис єресей, а також полемічна література, спрямована проти них.

Єресіярх (гр.) - основоположник єресі, секти чи її лідер.

Єресь (гр., особливе віровчення) - 1. Релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми пануючої церкви. 2. перен. Відступ від панівних, загальноприйнятих поглядів, правил, положень та ін.; інколи — те, що позбавлене здорового глузду, дурниця.

Єретик (гр.) - 1. В християнстві — людина, що відступила від догм пануючої церкви, послідовник єресі. 2. перен. Людина, що відступає від панівних поглядів, правил, положень тощо.

Зевгіти (гр. ζευγῖται) - давньогрецькі дрібні землевласники, третій за реформою Солона клас громадян. У війнах брали участь як гопліти.

Зевс (гр.) - у давньогрецькій міфології верховний бог, володар богів і людей. Римляни ототожнювали З. з Юпітером.

Зелоти (від гр. ζηλωτής — прихильник, ревний) - соціально-політична течія в юдаїзмі в І століття до н. е. — І століття н. е., що виділилася з фарисеїв і ставила за мету скасування елліністичного і римського впливу на єврейську громаду.

Зефір (гр.) - 1. У давніх греків теплий західний вітер. 2. поет. Легкий теплий вітерець. 3. Тонка бавовняна тканина. 4. Кондитерський виріб — вид пастили. 5. Один з кращих сортів овечої вовни.

Зикурат (аккадське — вершина) - східчаста культова споруда в стародавньому Межиріччі, характерна для вавилонської, еламської, ассирійської та шумерської культур.

Зомбі (африк. — душа померлого) - 1. Міфічний персонаж деяких релігійних культів — воскреслий мрець, підконтрольний волі чаклуна. 2. У сучасній масовій культурі З. — воскреслий мрець-людоїд. 3. перен. Людина, повністю підпорядкована впливу когось або чогось.

Зороастризм - стародавнє пророцьке віровчення, в основі якого знаходиться проповідь давньоіранського пророка Заратуштри, відома з зороастрійських гімнів — Гат, які дійшли до нас у складі Авести — священого зороастрійського канону. Поширене в давнину і за середньовіччя в ряді країн Близького й Середнього Сходу; незначна кількість прихильників З. є в Індії (парси) й в Ірані (гебри). В основі З. лежить ідея вічної боротьби добра і зла. Від імені напівміфічного засновника пророка Заратуштри (гр., Зороастр).

Ібліс (араб.) - ангел, що протиставив себе Аллаху; шайтан. І. був створений з вогню і володів силою, близькою до ангельської; за ісламською концепцією Бога, І., будучи колись побожним і скромним джином, відмовився коритися наказу Бога, за що був вигнаний на землю, де проживає в нечистих місцях — руїнах, кладовищах. Коран не зображає І. як ворога Бога, а вважає його ворогом людей, яких він спокушає обманом.

Ігумен (гр., той, що веде, йде попереду) - у православній церкві титул управителя або заступника управителя монастиря.

Ідол (гр., зображення, образ, подоба) - 1. В давньогрецькій філософії назва невловимого зображення предмета, яке, нібито відокремлюючись від предмета, діє на органи чуттів, викликаючи його чуттєве сприйняття. 2. В релігіях — об'єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество, зображує його або є ним. Зберігся у всіх релігіях (у праволав'ї — ікони, в католицизмі — статуї). 3. перен. Об'єкт безрозсудливого, сліпого поклоніння.

Ізіда (єгип.) - в давньоєгипетській міфології — одне з головних божеств. Богиня сонця, місяця, природи і мистецтва, уособлення подружньої вірності й материнства; сестра й дружина бога Осіріса Ізіда.

Ікона (гр. εἰκόνα — малюнок) - зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих, подій Святого Письма або церковної історії, які є предметом поклоніння згідно з догматами Сьомого Вселенського собору 787 року.

Іконографія (від гр. εἰκόνα — малюнок і гр. γράφω — пишу) - 1. Перелік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету, місцевості тощо. 2. Строго встановлені правила зображення певного сюжету чи особи. В середньовічному мистецтві, пов'язаному з релігійною тематикою, художник повинен був неухильно додержуватися іконографічних зразків.

Іман - переконання в правильності ісламських догматів; базується на шести критеріях, точно визначених у Сунні. По відношенню до І., люди поділяються на три категорії: кафір, мумін, мунафік.

Індепенденти (англ. independence — незалежність) - 1. Прихильники релігійно-церковної течії пуритан, що є одним з напрямів протестантизму. 2. В період Англійської революції 17 ст. — політична партія, що відображала інтереси середньої буржуазії та нового дворянства.

Інджил (араб. إنجيل,) - арабська назва Євангелія — одна з чотирьох священних книг ісламу поруч з Таурою (Торою) і Кораном. З точки зору мусульман І. був післаний Аллахом пророку Ісі (Ісусу Христу) на підтвердження істинності Таури і був спотворений християнами.

Індикт (давньогр. Ινδικτιών — проголошення) - 1. У Стародавньому Римі — 15-річний період, протягом якого римляни три рази збирали данину з переможених на завойованих територіях. 2. Найменування року в літочисленні за 15-річними циклами в християнських країнах у середні віки. 3. Великий індикт — період, за який фази Місяця і дні тижня припадають на ті ж числа місяця, 532 року. Прийнято було відраховувати від початку візантійської ери: наприклад, десятий великий І. почався у 719 році до н. е., 12-й — у 345 році, 15-й — у 1941 році.

Індуїзм (санскр., хіндумата) - релігійна система, що охоплює різноманітні вірування більшості населення сучасної Індії, пов'язані з вшануванням богів Вішну й Шіви. Найголовніші догмати І. — вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і про відплату за земне життя в потойбічному світі. Головні напрями І. — вішнуїзм і шиваїзм.

Інквізиція (лат., розшук, розслідування, від розшукую) - 1. Підпорядкована папі судово-карна установа католицької церкви, створена у 13 ст. для боротьби з єретиками; святий суд. 2. перен. Жорстоке знущання, катування, тортури, гоніння; переслідування.

Інтердикт (лат. interdictum — заборона) - 1. У римському праві — наказ претора сторонам, що позиваються, про заборону певної дії. 2. У середньовічній католицькій церкві — один із засобів покарання у вигляді тимчасової заборони усіх церковних діянь і треб, що накладалється папою або єпископом. Може бути особистим, місцевим або змішаним (місцевим і особистим).

Іслам (араб., букв.- покірність) - одна з найпоширеніших у світі релігій; мусульманство. Заснована, за переказами, в 7 ст. пророком Мухаммедом (звідси одна з назв). Поширений у країнах Близького й Середнього Сходу, Північної Африки, Південно-Східної Азії. Головний догмат І. — поклоніння єдиному богові — Аллаху. Характерною рисою І. є вчення про "священну" війну (газават) проти тих, хто не сповідує І., яке сіє ворожнечу між народами. І. має два основні напрями: сунізм і шиїзм. Інші назви — мусульманство, магометанство.

Йога (санскр., букв.- з'єднання, зосередження) - 1. У філософських системах давньої і середньовічної Індії вчення і метод управління психікою і психофізіологією людини з метою звільнення від пут матеріального існування. Деякі психофізіологічні вправи системи йога стали основою йоготерапії. 2. Давньоіндійська філософська школа ідеалістичного напряму (виникла в 2 ст. до н. е.), за вченням якої людина може злити свою душу з богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. 3. Факір, фокусник.

Кааба (араб. الكعبة‎‎ — куб) - кам'яна споруда прямокутної форми в центрі Священної Мечеті у Мецці, головне святилище ісламу, яке мусульмани називають аль-Баіт аль-Харам, що означає «священний дім». Мусульмани всього світу під час молитви звертаються обличчям у напрямку К. Навколо К. під час хаджу здійснюється обряд таваф.

Кабала (1) (івр. קַבָּלָה — прийняття) - духовне містично-філософське вчення, послідовники якого претендують на знання таємного божого откровення, що міститься в Торі.

Кадавр (фр. cadavre від лат. cadaver — мертве тіло) - 1. міфол. Ожилий мрець, живий труп. 2. Труп, використовуваний в наукових цілях.

Калліопа (гр., гарноголоса) - 1. В давньогрецькій міфології одна з німф. 2. Один із супутників планети Юпітер. 3. Паровий орган, що використовує локомотивні або пароплавні гудки.

Калокагатія (від дав.-гр. καλὸς καὶ ἀγαθός — прекрасний і хороший) - поняття давньогрецької естетики, що виражає гармонійне поєднання фізичних (зовнішніх) і моральних (душевних, внутрішніх) властивостей людини; досконалість людської особистості як ідеал виховання людини.

Кальвінізм (вл.) - протестантська релігійна течія, що виникла в процесі Реформації, засновником її у XVI ст. був Жан Кальвін. Тепер поширений у США, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії, ФРН.

Камилавка (гр. кαμιλαύκα від κάμηλ — верблюд) - 1. У країнах Близького Сходу — шапка з верблюжої вовни. 2. У православних ченців і священиків — фіолетового або чорного кольору у вигляді циліндра, що до верху розширюється. Може бути нагородою за заслуги.

Канон (гр., палиця, переносно — правило, норма) - 1. Твердо встановлене правило, норма. 2. Художній твір, що служить нормативним зразком, панівна форма в мистецтві будь-якого періоду, яка зумовлює певну композицію, систему пропорцій тощо. 3. церк. Правило, релігійна книга, догмат, обряд, піднесений церквою до рівня закону. 4. Музична форма, в якій всі голоси виконують одну мелодію, але починають її в різний час (за принципом імітації), виступаючи послідовно один за одним. 5. Струнний щипковий музичний інструмент, поширений у країнах Близького й Середнього Сходу. Інша назва — канун. 6. Друкарський шрифт, кегль якого становить 40 пунктів.

Канонізація (гр., підпорядковую правилу) - 1. В католицькій і православній церквах включення тієї чи іншої особи до числа святих. 2. перен. Узаконення, перетворення якого-небудь правила на обов'язкове.

Канонізувати (гр.) - 1. церк. Робити каноном; зараховувати до числа святих. 2. перен. Визнавати когось, щось непохитно авторитетним, єдино законним і незмінним зразком; узаконювати. 3. Прославляти.

Канонік (гр. κανων — правило) - в католицькій і англіканській церквах — член капітулу.

Каносса (вл.) - замок поблизу м. Реджо-нель-Емілії в Північній Італії, де в січні 1077 р. в ході боротьби за інвеституру відбулася зустріч римського папи Григорія VII з позбавленим трону і відлученим від церкви німецьким імператором Генріхом IV на принизливих для останнього умовах. Вираз "піти в Каноссу" переносно означає згоду на принизливу капітуляцію перед противником.

Капітул (лат. capitulum — глава, розділ) - 1. церк. Духовна колегія при католицькому або англіканському єпископстві. 2. іст. Збори членів чернечого або рицарського ордену, а також його керівний орган.

Капуцини (іт. capucin — каптур) - 1. Ченці католицького ордену, заснованого в 1525 р. як відгалуження ордену францисканців. Назву дістали від пришитого до ряси гостроверхого каптура. Існують і досі в країнах Західної Європи та Латинської Америки. 2. Рід американських широконосих мавп. 3. бот. Рід багаторічних болотяних рослин родини хрестоцвітих; те саме, що й настурція.

Карго-культ (англ. cargo cult — культ вантажу) - релігійне шанування предметів і дій, які імітують складні технологічні процеси або речі, в надії взяти їх під власний контроль або стати здатним їх отримати. Термін виник у 1945 році для опису культу меланезійських острів'ян, котрі, сподіваючись на поновлення поставок вантажів їжі, зброї та техніки, що в роки Другої Світової війни привозили військові, які аборигени трактували як подарунки предків, з підручних матеріалів, будували копії злітно-посадкових смуг, аеропортів, радіовеж і т. п.

Касандра (вл. давньогр. Κασσάνδρα) - 1. У давньогрецькій міфології донька останнього троянського царя Пріама і його дружини Гекуби, яка отримала пророчий дар від закоханого в неї бога Аполлона, однак за те, що вона не відповіла йому взаємністю, він зробив так, що віщуванням К. ніхто не вірив. 2. перен. Віщунка. 3.Рід вічнозелених рослин родини вересових. Поширені в Північній Європі, Північній Азії і Північній Америці.

Катарсис (гр., букв.- очищення) - у давньогрецькій філософії сутність естетичного переживання. За Платоном, К. — звільнення душі від тіла, від пристрастей або від насолод; за Арістотелем, К. — очищення емоцій мистецтвом.

Катехізація (від гр. κατηχισμός — усне повчання, настанова) - вивчення основ релігії і віровчення людиною, яка готується прийняти хрещення і стати членом християнської Церкви.

Католикос (гр. Καθολικος — вселенський, загальний, соборний) - титул вищих духовних осіб в деяких християнських церквах, наприклад, Грузинській, Вірменській'; патріарх.

Католицизм (гр., загальний, вселенський) - віровчення та віросповідання західної християнської церкви, яку очолює папа римський; один з головних (поряд з православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві. Догматичні особливості К.: визнання існування чистилища, догмати про виходження "святого духа" не тільки від "бога-отця", а й від "бога-сина", про непогрішимість папи римського як "намісника Христа на Землі".

Католікос (гр., загальний) - титул глав вірменської (з 363 р.) і грузинської (з 475 р.) православних церков, монофізитської і вірмено-католицької церков.

Кафір (араб. كافر — невіруючий) - 1. Невизнання ісламу чи відступ від його норм. 2. Невіруюча людина, яка висловила своє невір'я у словесній формі.

Кашрут (івр. כשרות — придатність) - набір правил, що регламентують практичні дії юдея; стосуються здебільшого харчування.

Квакер (англ. quaker від to quake — трясти) - християнська протестантська конфесія, заснована в 17 ст. в Англії. К. вважають, що людина може вступати в безпосередній союз з богом, заперечують будь-який зовнішній вияв релігійності (обряди, таїнства). Громади К. поширені в США і Великобританії; трясуни.

Квірити (лат.) - у Стародавньому Римі офіційна назва повноправних римських громадян.

Келія (гр., хижа, комірка) - 1. Житло ченця (черниці) в монастирі; окрема кімната в монастирі чи будиночок на його території.. 2. перен. Невеличка скромна кімнатка.

Кемадеро (ісп. Quemadero) - середньовічна іспанська релігійна споруда для спалення єретиків.

Кентавр (гр. Κένταυρος) - 1. У давньогрецькій міфології дика смертна химерна істота з кінським тулубом і людською головою та грудьми, мешканці гір і лісових хащ, відрізняються буйною вдачею і нестриманістю; інша назва — гіпокентавр, кентавр.; жінки-кентаври — кентавриди. За грецькими міфами єдиний безсмертний кентавр — Хірон, син Кроноса і німфи Філіри. 2. астр. Сузір'я Південної півкулі неба на лінії Велика Ведмедиця — Діва на південь від небесного екватора.

Кетуба (івр. כתונה — написане) - в юдаїзмі — шлюбний контракт, який складається як правило до вінчання, підписується двома свідками, читається особою, що вінчає, і потім вручається нареченій або її рідним.

Кетцалькоатль (інд. мовою науатль — пернатий змій) - 1. Бог ранкової зорі і культовий герой у релігіях тольтеків, майя та ацтеків. В дуалістичній міфології індіанців майя Кетцалькоатль був супротивником свого брата Тескатліпоки — бога ночі та війни. Поклоніння К. включало принесення у жертву метеликів, колібрі, а в пізніший період — і людей. 2. Представник ряду птерозаврів, одна з найбільших літаючих істот (розмах крил — до 12 м) на Землі, проживала у пізньокрейдяний період (бл. 70 млн років тому).

Кімбангізм (вл.) - релігійний і антиколоніальний рух 20 — 50-х рр. 20 ст. у тропічній Африці. Віра в "чорного Месію", що встановить -"царство свободи і справедливості", поєднана в К. з відмовою сплачувати податки і працювати на колонізаторів. Від прізвища одного з керівників руху Сімона Кімбангу.

Кірха (нім. Kirche — церква) - 1. Релігійна будівля у німецькомовних країнах. 2. Лютеранська храмова споруда.

Кіфара (гр. κιθάρα) - у стародавніх греків — один з найпоширеніших струнних щипкових інструментів, подібний до ліри; кітара. К. мала плоский дерев'яний корпус прямої або фігурної форми, до якого кріпились струни (від 4 до 12). Використовувалась К. як сольний або акомпонуючий інструмент. Як і ліра, К. була результатом удосконалення більш давнього інструмента — формінги.

Клан (від гельського — нащадок) - 1. У шотландців та ірландців родова община. 2. перен. Рід або група згуртованих у господарському й побутовому відношеннях родичів.

Клерикал (лат., церковний) - 1. Представник церкви, що має духовний сан. 2. Прихильник клерикалізму, член клерикальної партії.

Клерикалізм (лат., церковний) - політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспільно-політичне і культурне життя країни.

Клерухії (гр. κληρουχία від κληροῦχος — володію наділом) - 1. Давньогрецькі військово-землеробські поселення на території підлеглих або союзних держав. 2. Форма землеволодіння, пов'язана з несенням військової служби в елліністичних державах.

Клієнт (лат., підопічний) - 1. У Стародавньому Римі — неповноправний громадянин, що юридичне залежав від свого опікуна-патрона. 2. Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, нотаріусу тощо. 3. Постійний відвідувач, замовник, покупець і т. ін.

Клієнтела (лат.) - в Стародавньому Римі група осіб, залежних від патрона.

Клобук (тюрк. — шапка) - 1. Головний убір ченця, що складається з камилавки і намітки — чорного покривала, прикріпленого до камилавки і закінчується трьома довгими кінцями, що спускаються по плечах і спині до пояса. 2. Шкіряний ковпачок на голову мисливського птаха. 3. Чорні К. — історична назва об'єднання тюркських кочових племен печенігів, торків, берендеїв, осілих у лісостеповій частині Київської Русі (переважно у регіоні річки Рось) в XI—XII століттях.

Ковчег (тюрк.) - 1. Судно, в якому, за біблійним міфом, урятувався від всесвітнього потопу Ной зі своєю родиною і тваринами. 2. перен. Про громіздке, старомодне судно, екіпаж і т. ін. 3. У православній церкві — скринька для зберігання т. з. святих дарів.

Когнати (лат., букв. — родичі) - в римському праві особи, які перебувають у юридично визнаній кровній спорідненості по жіночій лінії; кровні родичі, що поряд з агнатами можуть виступати як спадкоємці.

Конгрегація (лат. congregatio — союз, з'єднання) - 1. Об'єднання католицьких монастирів, що дотримуються одного статуту. 2. Чернече об'єднання, яке не має статусу ордена. 3. У Ватикані — адміністративний орган, що входить до складу римської курії. 4. Форма церковного правління релігійного об'єднання, що включає служителів та членів церкви, в основу якої покладений принцип незалежності кожної конкретної громади вірян. 5. Академічні збори, що є дорадчим органом в англійських університетах.

Консекрація (лат. consecratio — посвята) - обряд уособлення плоті й крові Ісуса в хлібі та вині, відповідно, на євхаристійній частині літургії.

Консисторія (лат. consistorium — місце зборів) - 1. У Стародавньому Римі — державна рада при імператорі. 2. В католицькій церкві — нарада кардиналів під головуванням папи римського. 3. В російській православній церкві до 1917 р. — орган управління й суду в єпархії при архієреї. 4. В протестантських церквах —орган окружного церковного управління.