Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Хрещення
княгині Ольги
Імовірно у ніч проти 18 жовтня 957 року в Константинополі київська княгиня Ольга першою з руських правителів пройшла обряд хрещення. Її хресними стали імператриця Елена Лакапіна і її син Роман II, син-співправитель Костянтина VII Багрянородного.
6683
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Дата і місце народження, як і походження, Ольги, дружини вбитого древлянами київського князя Ігоря, достовірно невідомі, власне, як і рік загибелі її чоловіка відомий лише приблизно — кінець 940-х років.

З певністю можна лише стверджувати, що Ользі, як регенту при малолітньому синові Святославі, довелось силою зброї упокорювати Древлянську землю з центром в Іскоростені, яка в результаті втратила власного князя, була розділена на погости на чолі з тивунами і обкладена подушним податоком на користь Києва.

Це стало першим етапом запровадження нового адміністративно-територіального устрою Русі, невдовзі поширеного і на Новгородську землю, де, як засвідчено в трактаті 949 року «Про управління імперією» візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного, «сидів Сфендослав, син Інгора». Данину ж з територій залежних від русів слов'янськиих племен дреговичів, кривичів та сіверян і далі продовжували збирати «полюддям» — щорічним їх об'їздом князівськими воєводами з дружинами.

Востаннє древляни згадуються в руських літописах у 1136 році, коли син Володимира Мономаха князь Ярополк подарував їх землі київській Десятинній церкві

У ще одному трактаті Костянтина Багрянородного «Про церемонії візантійського двору» міститься згадка й про саму Ольгу, яка у супроводі великої делегації (до сотні осіб) прибула до Царгорода і була двічі прийнята в імператорському палаці. «Повість минулих літ» датує цю подію 6463 роком від сотворіння світу (1 вересня 954 — 31 серпня 955) і свідчить, що під час цього візиту Ольга прийняла хрещення. Не зазначаючи дату, про хрещення Ольги згадує і візантійський історик Іоанн Скіліца у своєму «Огляд історій» початку ХІ століття: «Жінка руського архонта, що колись ходив у плавання проти ромеїв, на ім'я Ельга по смерті чоловіка прибула до Константинополя. Вона відкрито зробила вибір на користь справжньої віри і була хрещена й, удостоєна великої честі, повернулась додому».

Хоча імператор жодним чином не згадує ні про подібний обряд, ні навіть про мету приїзду «архонтисси Ельги» і не зазначає року, коли він відбувся, тим не менш на підставі згаданих у трактаті Костянтина дат, церемоніальних подробиць і з врахуванням тогочасної візантійської церковно-обрядової практики вдалось реконстуювати хід подій[1] з великим ступенем їх імовірності.

На день Різдва Богородиці відбулося оглашення Ольги, з приводу чого через два дні, у середу 9 вересня, у залі Магнавра Великого палацу імператор дав прийом і офіційний обід. Після належного сорокаденного посту у ніч проти 18 жовтня 957 року відбулась церемонія хрещення руської княгині, яка отримала хрестильне ім'я Олена на честь своєї хрещеної матері Елени Лакапіни, дружини імператора Костянтина. З цієї нагоди у неділю у Пентакувуклії св. Павла знову був даний урочистий обід, під час якого Ольга вже сиділа разом з представниками імператорської родини — імператрицею Еленою, її порфірородними дітьми і невісткою Феофано, дружиною Романа, сина-співправителя Костянтина VII, котрий, як зазначає «Повість минулих літ», й проводив обряд хрещення.

Загалом, як можна припустити, візит у Царгород бажаних результатів не приніс, бо та ж «Повість минулих літ» приводить невдоволено-іронічну відповідь Ольги візантійським послам, які відвідали Київ наступного року. То ж, як свідчить т. зв. Хроніка продовжувача абата Реґінона Прюмського, ще через рік, у 959-у, вона направила посольство до до германського короля Оттона І (майбутнього засновника Священної Римської імперії), відомого поборника християнізації слов'ян, з проханням висвятити для Києва єпископа та священників. За два роки до «королеви Ругів», яку вже згадують під християнським іменем Олена, вирушив єпископ Адальберт Магдебурзький. Однак його місія зазнала невдачі, імовірно, через протидію київської воєнної знаті, головним чином варязької, і Святослава, сина Ольги, який на той момент вже був повнолітнім і як ревний язичник виступив проти християнизації Русі.

Амбіційно налаштований, войовничий і з мрією про підкорення нових земель, Святослав, як ствержує «Повість минулих літ», у 964 році здійснив похід на східнослов'янське плем'я в'ятичів у басейні Оки, наступного — захопив хозарську фортецю Саркел на Нижньому Дону та підкорив племена ясів та касогів у Прикубанні. В 968 році як найманець греків він втрутився у війну між Візантією та Болгарським царством і закріпився у гирлі Дунаю, де його базою стало місто Переяславець, після чого захопив болгарську фортецю Доростол на Дунаї, а згодом — і столицю Болгарського царства Преслав.

Весь цей час Ольга залишалась номінальним правителем у Києві, де започаткувала кам'яне житлове будівництво. Померла вона, згідно «Пам'яті і похвали князю Володимиру» Якова Мніха, 11 липня, як вважається, 969 року, у той рідкісний для Святослава час, коли він був змушений повернутись з Балкан до столиці, щоб зняти облогу печенігів. Перед смертю Ольга заповіла своє село Будутино (Будятине, де народився її внук Володимир) церкві Богородиці у «городі Кия», де, можливо, й була похована.

Уже в часи князювання в Києві Ярополка Святославича його бабуся Ольга стала шануватися як свята. У 1007 році інший її внук Володимир Великий переніс «нетлінні мощі» Ольги в збудовану ним кам'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинну). Десь не пізніше середини XIII століття відбулась канонізація Ольги-Олени, а в 1547 році її зарахували до лику святості як рівноапостольну (на сьогодні є однією з шести жінок, хто удостоївся такої честі). Імовірна дата смерті св. Ольги 11 липня відзначається як в православній, так і католицькій церкві.

Примітки

1. ^ Дмитро Гордієнко «Княгиня Ольга: дискусія навколо хрещення», Софія Київська: Візантія. Русь. Україна, Вип. І, Київ, 2011. — 352 с. ISBN 978-966-02-6215-7
Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 6 жовтня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі