Острів Гаїті був відкритий Христофором Колумбом 5 грудня 1492 року під час його першої подорожі в пошуках західного шляху до Індії. Названий спочатку "Іспанським островом", його назва з часом трансформувалась в Еспаньйолу, а після перемоги повсталих рабів у 1804 році, які заснували державу Гаїті, ця назва її західної частини поширилась і на весь острів.
Знаходячись в сейсмічно активній зоні на стиці Карибської та Північно-американської тектонічної плит, Гаїті регулярно зазнавав землетрусів, перший з яких був задокуменований в 1564 році, а найруйнівніший стався 7 травня 1842 року — в результаті руйнувань і цунамі загинуло понад 10 тисяч чоловік. 12 січня 2010 року о 16 годині 53 хвилини за місцевим часом на Гаїті стався землетрус магнітудою 7 балів з епіцентром в районі міста Леоган (Південний Захід острова), після якого до 24 січня було зареєстровано ще 54 поштовхи.
Землетрус викликав серйозні пошкодження в більшості міст регіону, включаючи столицю країни місті Порт-о-Пренс, і його жертвами стали близько 3 мільйонів чоловік, 222 570 яких вважаються загиблими, серед яких були архієпископ Порт-о-Пренсу, лідер політичної опозиції і глава місії ООН з допомоги Гаїті. Були зруйновані до 70% будівель, включаючи президентський палац, будівлю парламенту, головний художній музей Порт-о-Пренс, Свято-Троїцький кафедральний собор, місцеву в'язницю і готель "Крістофера", де розміщувались представництва більшості міжнародних організацій. Матеріальні збитки, завдані Гаїті, яка вважається однією з найбідніших держав світу, були оцінені в 5,6 млрд євро.
Із-за значних руйнувань, яких зазнали також аеропорт і порт Порт-о-Пренсу, тривалий час не вдавалось налагодити надання ефективної міжнародної допомоги із рятувальних робіт, медичного обслуговування та гуманітарної підтримки, що створило небезпеку поширення епідемій, привело до росту насильства і великої кількості біженців у сусідню Домініканську Республіку.
Через півроку після землетрусу нерозібраними залишались 98% зруйнованих будівель, під якими все ще знаходились тисячі тіл, в тимчасових наметових містечках, більшість з яких не мало електрики, водопостачання і каналізації, проживало півтора мільйона чоловік, а із зібраного мільярду євро міжнародної допомоги уряд Гаїті використав лише 2%. Його бездіяльність привела до гуманітарної катастрофи, різкого погіршення криміногенної ситуації і спалаху епідемії холери, що почалася в Гаїті в жовтні 2010 року і до серпня 2013 року поширилась на Домініканську республіку та Кубу, забравши життя понад 8 тисяч чоловік.
Коментарі
Дивіться також
• Лісабонський землетрус, 1755
• Найбільший землетрус у Європі, 1908
• Великий кантоський землетрус, 1923
• Таншанський землетрус, 1976
• Землетрус в Індонезії, 2004