Аванґард (фр., avant-garde — попереду і охорона, букв. — передова охорона) - 1. Частина або підрозділ, що під час пересування військ іде попереду головних сил. 2. перен. Найпередовіша і найсвідоміша частина певної суспільної групи, класу; еліта.

Аванпост (фр.) - передовий сторожовий пост, що охороняє основні сили армії від несподіваного нападу ворога.

Азапи (тюрк. عزب з араб. — холостяк) - історично — сільське ополчення з числа добровольців, згодом — легка піхота в османській армії; азеби. Використовувались як нерегулярні допоміжні війська авангарду чи охоронні у фортечних гарнізонах і на флоті.

Айкідо (яп.) - японське бойове мистецтво, створене як синтез фізичної вправності, філософії; спирається на перенаправлення енергії атакуючого проти нього самого.

Айнзатцгрупа (нім. Einsatz — введення до бою) - оперативні військово-терористичні частини, створені в 1938 році в нацистській Німеччині для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях. Поділялися на зондер- та айнзатцкоманди, підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Німеччини (РСХА), долучалися до армійських частин.

Аквіліфер (лат. aquilifer — орлоносець) - один з вищих офіцерів римського легіону, в бою — носій і оборонець штандарту підрозділу, аквіли, поза полем бою — скарбник, відповідальний за збереження заощаджень легіонерів.

Аквіла (лат. aquila — орел) - у давньоримській армії — знак легіону у вигляді срібного чи золотого орла на жердині.

Акетон (від фр. alcottonem від араб. al-qutn — бавовняний) - захисний одяг з кількох шарів тканини, набитий паклею чи кінським волоссям. Міг одягатись під металевий обладунок або використовуватись самостійно.

Акинджи (тюрк. akıncı — воїн) - нерегулярна легка кіннота у сельджукській та османській армії.

Акінак (гр.) - короткий меч перських воїнів. Грекомовні автори минулого називали акінакми скіфські короткі мечі.

Ала (лат. ala — крило) - у Давньому Римі — кінні загони, чисельністю 500 чи 1000 вершників, які використовувались як допоміжні війська на флангах легіонів.

Анфілада (фр. enfilade від enfiler — нанизувати) - 1. Ряд суміжних кімнат або колон, розташованих на одній лінії. 2. військ. Поздовжній обстріл супротивника, коли постріли спрямовані паралельно його фронту. 3. заст. Бойова побудова військових кораблів в колону кільватера.

Апель (фр., виклик, заклик) - 1. військ. заст. Кавалерійський сигнал, яким закликають до збору. 2. У фехтуванні — удар правою витягнутою ногою по землі, шо означає початок удаваної атаки.

Апроші (фр., підступ) - 1. військ. Змієподібні й зигзагоподібні земляні рови, що їх прокладали для прихованого наближення до стін фортеці перед її штурмом. 2. тех. Проміжки між літерами чи словами в друкарському наборі.

Ар'єргард (фр., від ззаду і охорона, букв. — тилова охорона) - 1. військ. Частина війська, яка під час пересування йде позаду головних сил, щоб охороняти їх на марші. 2. перен. бути в ар'єргарді — відставати.

Арбалет (фр. arbalète від лат. arcaballista — дуга для кидання) - 1. Старовинна зброя, що має форму лука для метання стріл, каменів і т. ін.; балестра, самостріл. Базовою частиною А. є ложе, усередині якого кріпиться спусковий механізм. На верхній поверхні ложа знаходиться направляючий паз для стріл, а на кінці ложа встановлювалися стремено і хрестовина із закріпленими на ній пружними елементами (плечима), які зазвичай виготовляються зі сталі, дерева або рогу. Для стрільби з А. використовувалися особливі стріли (болти), які зазвичай були товщі і коротше лучних, а, іноді, кулі 2. мисл. Рушниця для полювання під водою.

Аркебуза (фр. arquebuse від старонім., гармата) - 1. Арбалет, призначений для метання свинцевих куль. Мав залізний чи мідний ствол із щілинами з боків, в котрі виходили вушка циліндра, що рухався у каналі ствола; до вушок прив'язувалась тятива лука. 2. Гладкоствольна гнотова рушниця, яку заряджали з дула і стріляли круглими кам'яними й свинцевими кулями; пороховий заряд підпалювався через запалювальний отвір у казенній частині ствола. Була поширена в 14 — 16 ст. в Західній Європі. В 16 ст. А. називали легку вогнепальну зброю калібром від 12,5 до 18,5 мм, із стволом довжиною від 60 см і загальною довжиною від 1,2 до 2,4 м, з різними типами замків. У 17 ст. всі зразки легкої багато декорованої вогнепальної зброї, для того, щоб відрізнити їх від важких бойових мушкетів, називали А. Вони мали як правило колісцевий замок, приклади німецького типу, а їхній калібр дорівнював 10 мм. У 18 ст. А. називали різні типи ручної вогнепальної зброї.

Багнет (вл.) - колюча і ріжуча холодна зброя, що кріпиться на дульній частині ствола ручної вогнепальної зброї і призначається для рукопашного бою. З’явився в середині 17 ст у Франції у місті Байонна, звідки й назва.

Базука (англ.) - легка протитанкова безвідкатна гармата, яку обслуговує один чоловік.

Барбакан (лат. barbecana від перс. باب خانه — надворітна башта) - винесена за периметр фортеці чи замку башта, з якої ведеться захист підступу до воріт або в'їздного мосту. Зазвичай Б. були розташовані поза основної лінії оборони і з'єднувались з міськими стінами вузькою захищеною доріжкою. Втратили своє значення близько XV ст. з розвитком артилерії.

Бастея (іт.) - напівкругла кам'яна споруда для обстрілу підходів до фортеці.

Бастіон (фр. bastion від лат. bastilio — будую укріплення) - п'ятикутна бойова споруда на фортечному валу для обстрілу підходів до фортеці (16-18 ст.). Два Б. з куртиною утворювали бастіонний фронт, поєднання бастіонних фронтів — бастіонну систему.

Батальйон (фр. bataillon з іт. battaglione від battaglia — загін) - 1. заст. Порядок побудови військ для бою зімкнутим квадратом у середньовічних арміях; курінь. 2. Основний тактичнийий підрозділ військ сучасних армій з власним штабом чисельністю від 300 до тисячі бійців.

Батарея (фр. batterie від battre — бити) - 1. Вогневий і тактичний підрозділ в артилерії. 2. Поєднання кількох однотипних приладів, апаратів, пристроїв у єдину систему (установку) для ефективнішої дії (Б. акумуляторів, конденсаторів тощо). 3. Тактичний прийом у шахах, який полягає у розміщенні кількох далекобійних фігур на одній лінії.

Бекеша (угор., вл. ) - 1. Верхній утеплений одяг із складками на поясі і розрізом ззаду. Від імені угорського військового діяча Каспара Бекеша. Використовувався як обмундирування в арміях багатьох країн. 2. Довге пальто, як правило, чорне, — святковий одяг хасидських євреїв.

Берсальєр (іт., від мішень, ціль) - солдат добірних піхотних частин італійської армії, згодом — самокатних і мотоциклетних частин.

Берсерк (сканд. давньонорв. berserkr — ведмежа шкура) - 1. У давньоскандинавській міфології — воїн, який присвятив себе богу Одіну. У бою відзначався несамовитістю, люттю, великою силою, швидкою реакцією, нечутливістю до болю, які пояснюються введенням себе в транс завдяки вживанню психотропних речовин або наркотичних напоїв. 2. Перевертень, вовкулака (завдяки тому, що носили шкури диких тварин із головами).

Бівак (старонім. biwak — додаткова зовнішня варта) - заст. — теж саме, що й бівуак. 1. Розташування військ, на відпочинок поза населеними пунктами. 2. Табір, місце відпочинку війська під час походу.

Бівуак (фр. bivouac, від старонім. biwak — додаткова зовнішня варта) - заст. 1. Розташування військ, на відпочинок поза населеними пунктами. 2. Табір, місце відпочинку війська під час походу.

Бліндаж (фр. blindage від blinder — покривати заслоном) - оборонна споруда з міцним покриттям для захисту бійців від вогню противника.

Бліндажувати (від фр. blinder — покривати заслоном) - 1. Будувати бліндажі. 2. Захищати бронею.

Блокгауз (нім. Blockhaus — будинок з колод) - бойова споруда, пристосована для самостійної кругової оборони. Використовують як опорний пункт оборони.

Бокуто (яп. 木刀, — дерев'яний меч) - дерев'яний меч для тренувань в японських бойових мистецтв, зокрема кендо й айкідо.

Бомбарда (фр. bombard) - 1. Великокаліберна гармата 14- 16 ст. 2. Двощоглове транспортне судно, озброєне мортирами. 3. Басова труба в органі.

Бомбардир (нім., фр.) - 1. Солдатське звання в артилерії в армії царської Росії. 2. Звання у "потішних" військах Петра І в 80-х рр. 17 ст. 3. Жук родини жужелицевих, який у разі небезпеки викидає рідину, що, з'єднуючись з повітрям, начебто вибухає. Інша назва — гармаш.

Бригада (фр., від іт., товариство, загін) - 1. Військове з'єднання, що складається з кількох військових частин або підрозділів (полків, батальйонів, дивізіонів). 2. Тактичне з'єднання військових кораблів одного класу. 3. Група людей, які виконують спільне завдання і спільно відповідають за наслідки роботи.

Бригантина (2) (нім. Brigantine) - обладунок з металевих пластин, прикріплених з внутрішньої сторони до суконної чи шкіряної основи; тиляги. З'явився у XIII ст.

Бугурт (давньонім. Buhurt від старофр. bouhourt — бити) - поєдинок двох груп лицарів, озброєних затупленою зброєю, як частина лицарського турніру.

Бумеранг (англ. boomerang з австрал. мов) - 1. Бойова й мисливська зброя в Стародавньому Єгипті, Південній Індії, Південно-Східній Азії, у корінних жителів Австралії. Має вигляд серповидної, рідше прямої, дерев'яної метальної палиці. Деякі види Б., описавши замкнену криву, повертаються до метальника. 2. перен. ворожі дії, що обертаються проти того, хто їх спрямовує на кого-небудь чи що-небудь.

Бундесвер (нім. Bundeswehr — об'єднана оборона) - збройні сили ФРН з 1955 року. Складається з двох частин: військової — збройних сил та цивільної (адміністративного управління збройними силами, федерального бюро постачання та федерального бюро управління інформацією та інформаційними технологіями Б.).

Бункер (нім. Bunker) - 1. Вмістилище (приміщення, резервуар, скринька) для короткочасного зберігання і дальшого перевантаження рідких і сипких матеріалів. 2. У німецькій воєнній термінології — підземне сховище, вогнева точка. 3. В комбайні — скринька для зерна, звідки воно механічно зсипається в мішки крізь отвір, що закривається засувкою; на елеваторі — скринька для засипання зерна. 4. В автоматичних робочих машинах — живильне вмістилище, в яке навантажують дрібні заготовки навалом.

Вакідзасі (яп. 脇差, わきざし) - короткий традиційний японський меч. В основному використовувався самураями та носився на поясі.

Ваффен-СС (нім. від Waffen — зброя і Schutzstaffel — захисні загони) - бойові формування СС, що виникли на основі політичних частин і зондеркоманд СС, які перебували під особистим командуванням рейхсфюрера СС Генріха Гімлера.

Вексилум (лат. vexillum — мале вітрило) - назва штандарта давньо-римської маніпули. Представляв собою палицю з поперечиною, до якої прикріплено чотирикутний прапор, іноді з номером або назвою даної військової частини або іменем імператора.

Вербель (нім.) - 1. Військовий барабан. 2. Барабанний бій.

Вербувати (нім.) - 1. Оголошувати набір, набирати добровольців у яку-небудь організацію. 2. перен. залучати до якоїсь діяльності (напр., В. прихильників).

Вермахт (нім. Wehr — оборона, Macht — сила) - назва збройних сил Третього рейху (гітлерівської Німеччини) в 1935—1945. Складався із Сухопутних військ, Військово-повітряних сил і Військово-морського Флоту. Офіційно розпущений в 1946 році.

Гардемарин (фр., букв. — морська гвардія) - 1. Звання вихованця старшого класу морського корпусу в царській Росії. 2. Чин, нижчий за чин мічмана, у царському флоті.

Гатлінг (вл.) - багатоствольна швидкострільна зброя, праобраз кулемета. Названа за іменем американського винахідника д-ра Річарда Гатлінга, який запатентував її в 1862 р.

Генерал (лат., загальний, спільний) - військове звання або чин вищого командною складу збройних сил, а також керівних осіб деяких цивільних відомств.

Гетьман (пол. Hetman від нім. Hauptmann — начальник) - назва вищих воєначальників деяких державних і військово-державних утвореннях Східної Європи — Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита Обох Народів та Військо Запорозьке Низове, Молдова, Чехія.

Гладіус (лат. gladius — кортик) - 1. Короткоклинковий римський меч довжиною 55 — 85 см., прийнятий на озброєння у Римській імперії з IV століття до н. е. по ІІ століття н. е. і був типовою холодною зброєю легіонерів; виготовлявся із заліза. 2. біол. Недорозвинена мушля кальмара.

Гопліти (гр. όπλϊται) - піші воїни з важким озброєнням (спис, великий овальний щит, меч) у давньогрецькому війську; носили мідний панцир, шолом. Усе озброєння важило близько 20 кг. У бою шикувались фалангами.

Гулями (араб. غلام — юнак, слуга, раб) - 1. Раби в мусульманських країнах за середньовіччя. 2. Постійна кінна гвардія в Арабському халіфаті з IX по XIII ст. 3. В Делійському султанаті (Індія) — гвардійці-раби тюркського походження; делійські султани в 1206-90 рр. 3. В Османській імперії середніх віків — рядові воїни феодального ополчення.

Ґарда (порт. guarda — охорона) - частна ефесу холодної зброї, призначена для захисту руки від зброї супротивника. Вперше з'явились на мечах вікінгів і з XI ст. стали стандартним елементом нормадських мечів. Перші Ґ. мали вигляд металевої планки, закріпленої між руків'ям і клинком, а з XVI ст. стали застосовуватись круглі Ґ., які повністю захищали руку.

Деблокування (від лат. de — зворотня дія та блокування) - 1. Бойові дії з метою визволення блокованих військ, кораблів, торговельних суден у портах, фортецях; визволення укріпленого району або населеного пункту від ворожої блокади. 2. Зняття блокади, облога.

Дегаже (фр., від відокремлювати, звільнятись) - різновид атаки у фехтуванні, коли рапіра чи шпага атакуючого відводиться від зброї противника, щоб завдати уколу по найкоротшій лінії.

Джид (тат.) - старовинний татарський колчан на три стріли.

Дивізіон (фр., поділ, відділення) - 1. Вогневий і тактичний підрозділ у ракетних військах і артилерії. 2. У військово-морському флоті — підрозділ з кількох кораблів одного класу.

Дивізія (лат., поділ, розділення, від ділю) - тактичне з'єднання в сухопутних військах, військово-повітряних силах, військово-морському флоті.

Динаміт (фр. dynamite від давньогр. δύναμις — сила) - бризантова вибухова речовина на основі нітрогліцерину, яку застосовують у військовій і гірничій справі.

Донатив (лат. donativum) - в часи пізньої Римської республіки і імперії — нерегулярна грошова виплата гвардії і легіонам від імені полководця або імператора як винагорода з нагоди знаменних перемог або задля здобуття прихильності.

Донжон (фр. donjon — башта, вежа) - головна сторожова башта у середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення. Як правило, знаходилась усередині фортечних стін і не пов'язана з нею конструктивно.

Драгуни (фр., від лат., дракон) - в європейських країнах з 16 ст. вид кавалерії, призначений для ведення бою як у кінному, так і в пішому строю; згодом у більшості армій Д. відрізнялися від інших кавалерійських частин лише формою одягу.

Друнгарій (гр. Δρουγγάριος) - у Візантії — командир військового підрозділу, що становить третину турми. Д. флоту — командувач імператорського бойового корабля, Д. тагми — начальник охорони головного імператорського палацу, іподрому та суду, а також нічної варти Константинополя,

Еквіти (від лат. equus — кінь) - історично — військова кавалерія у Давньому Римі з числа патриціанська знаті, після реформи VI ст. до н. е. — частина вищого цензового розряду римських громадян, з III ст. до н. е. — другий після сенаторів привілейованих суспільний стан; вершники.

Екраноплан (фр. ekranoplane від ecran — екран, щит і planer — ширяти, літати) - літальний апарат, призначений для польотів поблизу земної поверхні, на висоті 0,1-0,2 ширини крила. Відрізняється від літака близкістю опорної поверхні. Інша назва — судно на динамічній повітряній подушці.

Екю (фр. écu — щит) - 1. Трикутний щит, що наприкінці XII ст. у Європі прийшов на зміну краплеподібному. 2. Старовинна французька золота і срібна монета із зображенням щита. 3. Регіональна міжнародна умовна валютна одиниця, що з 1979 по 1999 рік використовувалась країнами-учасниками Європейської валютної системи.

Елмань (тур. jälman — лезо) - розширення леза холодної зброї у першій третині його довжини (ближчій до вістря), характерне для шабельної зброї.

Еполемент (фр. épaulement від épaule — плече) - невеликий вал, призначений для захисту від пострілів супротивника на відкритій місцевості. Може бути частиною (крилом) бастіона.

Еполети (фр., від плече) - вузькі, заокруглені на кінці погони, де розміщуються знаки розрізнення. Належність парадної форми офіцерів, генералів, адміралів в арміях і флотах багатьох країн, у тому числі в армії дореволюційної Росії.

Ескадрилья (фр., від ескадра) - , тактичний підрозділ військово-повітряних сил, що складається з кількох ланок або загонів військових літаків.

Ескадрон (фр.) - тактичний підрозділ у кавалерії.

Ескарп (фр. escarpe — укіс) - 1. геол. Крутий укіс над плоскою поверхнею, що утворився за рахунок ерозії. 2. заст. Внутрішня крута спадина зовнішнього рову укріплення. 3. Протитанкова перешкода у вигляді крутої високої (до 3м) зовнішньої стінки земляного укріплення. Контрескарп — внутрішній укіс земляного укріплення (з боку сторони, що обороняється).

Еспада (ісп., espada — шпага) - стиль фехтування, розповсюджений у Іспанії.

Еспадон (фр. espadon від ісп. espada — шпага) - дворучний меч під зріст людини з прямим клинком і масивною хрестовиною. Зброя пішого воїна, зокрема панцирної піхоти в XV-XVII століттях.

Еспадрон (фр.) - колюча й рубаюча зброя з трохи вигнутим або прямим клинком. Застосовують у фехтуванні.

Есток (фр. estoc — штовхати) - прямий меч у «півтори руки» з колючими властивостями (без ріжучого леза) з трикутним або чотирикутним перерізом клинка. Середня довжина — 1,20м (без ефеса — 0,9м).

Ефес (від нім. Gefäss) - держак клинкової холодної зброї. Складається з руків'я з головкою (яблуком) і ґарди. До Е. може кріпитись темляк (як елемент уніформи), а також різні призові знаки.

Зуави (фр. zouave від африк. zwāwa, назви одного з берберських племен) - 1. Військовослужбовець стрілецьких частин у французьких колоніальних військах з 1830 по 1962 рік , які набирались з тубільних племен Північної Африки і почасти з французів-добровольців; алжирський стрілець. 2. Піхотні підрозділи в арміях інших країн (напр., Папська держава, США, Іспанія, Польща, Туреччина), влаштовані за зразком французьких З.

Інвазія (лат., вторгнення, напад, від нападаю) - 1. Зараження людини, тварин і рослин тваринними паразитами. 2. Збройний напад, набіг, втручання.

Кавалергарди (фр., вершник і охорона) - особлива кавалерійська частина в російській гвардії 18 — поч. 20 ст.; почесна варта й охоронці осіб імператорської родини.

Кавалерія (фр. іт., від лат., кінь) - кіннота, один з родів сухопутних військ; в арміях більшості країн світу існувала до 50-х рр. 20 ст.

Кавальєр (фр. cavalier) - 1. Допоміжна внутрішня оборонна споруда, малий бастіон, обгороджений стінами головного бастіону. 2. Сторожева вежа на розі бастіону; бартізана. 3. Профільований вал з грунту, вийнятого з виїмки і не використаного для зведення споруди.

Кавалькада (фр. іт.) - група вершників.

Казарма (пол. kazarma з нім. Kasarme від лат. quaderna — вахта) - приміщення для тривалого розміщення особового складу військових формувань, як правило, до роти, ескадрону, дивізіону.

Каземат (фр., з іт., букв. — невидиме укріплення) - 1. військ. Оборонна споруда, збудована на поверхні землі або під землею для захисту від снарядів, авіабомб; куна. 2. військ., мор. Броньоване приміщення на кораблі для гармати середнього калібру. 3. Одиночна камера для ув'язнення у фортеці, цитаделі; арештантська, цюпа, шпаківня.

Калібр (фр., від араб., калібр — форма) - 1. Діаметр каналу дула вогнепальної зброї. 2. техн. Точний, визначений розмір яких-небудь предметів виробництва; міра. 3. техн. Вимірювальний прилад. 4. Розмір, форма, зразок чогось.

Канонір (нім., від фр., гармата) - рядовий солдат артилерії в дореволюційній Росії.

Кантоністи (нім. Kantonist — військовозобов'язаний від фр. canton — округ) - 1. У Пруссії 18- 19 ст. військовозобов'язані рекрути, яких зараховували на військову службу з полкових округів. 2. У дореформеній Росії (1805 — 56 рр.) солдатські сини, які з самого народження рахувалися за військовим відомством і зобов'язані були відбувати тривалу військову службу.