Ветеран (лат., старий, досвідчений) - 1. В Стародавньому Римі солдат, звільнений за віком з армії. 2. Старий воїн, учасник минулої війни. 3. перен. Людина, яка багато років прослужила в армії або довго працювала на якійсь ниві діяльності (В. виробництва, В. науки).

Вівтар (лат., букв.- підвищення) - 1. У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник. 2. Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби.

Віґілія (лат.) - 1. Нічна варта у стародавніх римлян. 2. День перед великим святом у католиків.

Вікаріат (лат. vicariatus) - церковно-адміністративна одиниця у ряді християнських церков, що очолюється вікарієм; вікаріатство, вікарна єпархія.

Вікарій (лат. vicarius — заступник) - 1. Правитель адміністративного округу в Римській імперії. 2. У Священній Римській імперії — регент, який заміняв імператора під час міжцарів'я або в разі його хвороби, неповноліття або тривалої відсутності. 3. Заступник або помічник архієрея в православній церкві, єпископа, священика — в католицькій, в англіканській — другий після пастора приходський священник.

Вікторія (лат.) - 1. В давньоримській міфології богиня перемоги. 2. Рід багаторічних водяних трав'янистих рослин родини лататтєвих. Поширені в тропіках Південної Америки. Мають великі плаваючі листки до 2 м. Культивують у ботанічних садах як декоративну рослину.

Віла (лат.) - русалка у сербів.

Вілани (лат., від садиба, маєток) - категорія феодально залежних селян у країнах Західної Європи за середньовіччя, у Франції, Німеччині, Італії — особисто вільні селяни, які за землю відбували різні повинності, в Англії — кріпаки.

Вілла (лат., сільський будинок, маєток) - 1. В Стародавньому Римі сільська садиба. 2. Комфортабельний будинок з парком або садом в околицях міста або в курортній місцевості.

Вішапи (іран.) - кам'яні статуї, що зображують риб, або стовпи з розтягнутою на них шкірою бика. В давнину були пов'язані з культом божеств родючості й води.

Вішну (санскр. विष्णु — всюдисущий) - одне з найвищих божеств (поряд з Брахмою і Шива) в індуїзмі і брахманізмі, бог-охоронець. Має десять аватар, дев'ять з яких побували на Землі і виконали свої місії. Зображається раджею з блакитною шкірою і чотирма руками. В руках тримає лотос, булаву, мушлю та чакру.

Вішнуїзм (dsl санскр. विष्णु — всюдисущий) - один з основних напрямів індуїзму. Визнає найвищим божеством одного з богів індуїстської трійці (трімурті)- Вішну.

Водан (гр.) - Вотан; верховний бог у давньогерманській міфології.

Волхв (слов.) - 1. Маг, мудрець. 2. Чаклун, чарівник, ворожбит.

Вольтер'янство (вл.) - 1. Світогляд, в основі якого лежать погляди французького філософа-просвітителя Вольтера (Франсуа Марі Аруе); вольтер'янізм. 2. Назва ідейно-політичних і релігійно-філософських течій кінця 18 — початку 19. ст., пов'язаних з ученням Вольтера.

Вотан (пранім. Wōđanaz) - верховний бог у давньогерманській міфології.

Вуду (1) (африк.) - синкретична релігія, яка сформувалась на острові Гаїті у середовищі рабів, привезених із Західної Африки, на основі змішування їх народних релігій із додаванням елементів католицизму.

Вуду (2) - обряд умивання в ісламі, обовязковий при здійсненні намазу, тавафа, торкання до Корану та інших видів поклоніння.

Вулкан (вл.) - 1. У римській міфології — бог вогню, чия кузня була на однойменному острові, звідки й назва. 2. Геологічне утворення, переважно у формі конусоподібної гори з кратером на вершині, через який відбувається виверження лави, гарячих газів, попелу; розрізняють діючі й згаслі В.

Вульґата (лат.) - латинський переклад Біблії, що використовується у римо-католицькій церкві.

Вурдалак (серб.) - у сербських народних віруваннях — вовкулака, оборотень, що висмоктує кров з людей.

Гавіт (лат.) - ряса католицького священика.

Гагіологія (гр.) - наука про святих; агіологія.

Гадес (гр.) - у грецькій міфології — бог підземного царства — Плутон; підземний світ, пекло.

Гаджі (араб., прочанин) - хаджі; почесний титул мусульманина, який здійснив хадж.

Гадит (араб.) - збірка висловів, афоризмів, які приписують Мухаммедові і визнають, як і Коран, за підручник "праведного життя".

Газават (араб. غزوات الرسول محمد) - битви і військові походи, в яких брав участь пророк Мухаммед. У широкому розумінні — релігійна війна проти невірних.

Газі (араб., від газа — воювати) - 1. За середньовіччя учасник повстання (газавату). 2. В деяких країнах Сходу спеціальні загони, які вербувалися переважно з бідняків і декласованих елементів для захисту кордонів і придушення народних повстань. 3. Почесний титул у багатьох мусульманських країнах, який надавався воєначальникам; що особливо відзначилися.

Гайк (вірм.) - міфічний прабатько вірмен.

Галатея (гр. Γαλάτεια) - 1. У грецькій міфології — морська німфа, дочка Нерея і Доріди. 2. Статуя, яку, за грецькими переказами, вирізьбив Пігмаліон і оживив своїм коханням. 3. Денний метелик з чорними крильцями у білі плями.

Гамбрінус (вл.) - 1. Легендарний фламандський король, якого вважають винахідником пива. 2. Пиво.

Ганджур (тур.) - священна книга буддистів.

Ганімед (гр.) - 1. У давньогрецькій міфології вродливий юнак, якого Зевс, викравши у батьків, зробив виночерпієм. 2. Один з чотирьох великих супутників Юпітера; мала планета № 1036.

Гастат (від лат. hastati — букв. «списоносець») - воїни першої лінії важкої піхоти давньоримського легіону IV–II століть до н. е. Були екіповані важкими шкіряними обладунками, які скріплювалися на грудях і спині великою металевою пластиною, на голові носили металевий шолом, для захисту використовувався випуклий щит овальної форми (скутум). Були озброєні двома важкими метальними дротиками (пілумами), коротким мечем — гладіус.

Гафіз (араб.) - людина, що знає напам'ять Коран.

Геба (гр.) - у грецькій міфології — богиня краси і молодості, дочка Зевса і Гери.

Геєна (гр. γέεννα з давньоєвр. גהנם) - 1. Долина на південно-західній околиці Єрусалима, яка здобула горезвісну репутацію через ідолопоклонство і служіння чужим богам, жертовне спалювання немовлят богам Молоху та Ваалу. 2. міф. Пекло, символ вічних мук.

Гейнал (англ.) - релігійна пісня, яку грають сурмачі на сході і заході сонця.

Геката (гр.) - у давньогрецькій міфології богиня місяця й ночі, чарівниця, що панує над демонами й лякає людей привидами.

Гекатонхейри (гр.) - у грецькій міфології — сторукі і п'ятдесятиголові велетні-потвори (Бріарей, Котт, Гієс), яких олімпійські боги закликали на допомогу, щоб подолати титанів.

Геопоніки (гр.) - грецькі й римські письменники, що писали про сільське господарство.

Георгіки (гр., сільськогосподарський) - антична поезія, що оспівувала сільське життя, побут, природу, працю.

Геракл (гр.) - 1. Грецький міфічний герой (у римлян — Геркулес), син Зевса і жінки Алкмени, що був надзвичайно сильний. 2. перен. Силач, атлет.

Геркулес (гр.) - 1. Персонаж давньоримської міфології (грецький відповідник — Геракл) 2. Вівсяні крупи спеціального приготування. 3. Сузір'я Північної кулі. 4. Великий жук, що живе у тропічній Америці. 5. перен. силач, атлет.

Геркулесові стовпи (вл.) - 1. Дві скелі з обох боків Гібралтарської протоки, які, за міфами, поставив Геркулесс на згадку про свої подвиги. 2. перен. межа чогось.

Герметизм (від вл. імені гр. бога Гермеса) - релігійно-філософська течія епохи еллінізму і пізньої античності, що поєднувала елементи філософських вчень з астрологією, магією та окультизмом, і носила підкреслено езотеричний (відкритий лише для обраних) характер. Інші назви — герметика, герметична філософія.

Гет (івр. גט ) - 1. Релігійний процес розірвання шлюбу в юдаїзмі. 2. Документ, що засвідчує факт завершення такого процесу; лист-повідомлення про розлучення.

Гідрія (від гр. ὑδρία — вода) - давньогрецька керамічна посудина з трьома ручками для носіння води або зберігання попелу померлих. Інша назва — кальпія.

Гідра (гр.) - 1. В давньогрецькій міфології потвора з тілом змії і дев'ятьма головами дракона. 2. перен. страховисько. 3. Сузір'я Південної півкулі.

Гіматій (гр. ίμάτιον — тканина) - верхній одяг стародавніх греків — чотирикутний шматок вовняної тканини до 4 метрів у довжину, який одягався, як правило, зверху хітона і драпірувався навколо фігури, прикриваючи тіло в залежності від погоди чи ситуації. Г. використовувався і в часи Візантійської імперії.

Гімн (гр., похвальна пісня) - 1. У Стародавній Греції урочиста, хвалебна пісня на честь богів і героїв. 2. Урочиста пісня, прийнята як символ державної (напр., державний Г. України). 3. Музичний твір (в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві), в якому виражається піднесення, урочистість.

Гістріон (лат., актор) - у Стародавньому Римі й за середньовіччя, переважно у Франції, — народний актор (одночасно музикант, співак, оповідач, акробат тощо).

Гладіатор (лат., від gladius — меч) - 1. у Стародавньому Римі раб чи обранець, що мусив битися на смерть із собі подібним або дикими звірами на потіху глядачам. Зі 106 року до н. е. бої Г. стали публічним видовищем; з 63 року Г. мали право стати вільні жінки. Гладіаторські бої були заборонені в Римі у 404 році. 2. перен. братовбивця, дикун, барбар.

Гладіус (лат. gladius — кортик) - 1. Короткоклинковий римський меч довжиною 55 — 85 см., прийнятий на озброєння у Римській імперії з IV століття до н. е. по ІІ століття н. е. і був типовою холодною зброєю легіонерів; виготовлявся із заліза. 2. біол. Недорозвинена мушля кальмара.

Глосарій (від гр. γλοςςα — мова) - тлумачний словник рідко вживаних слів і виразів.

Глосолалія (від гр. γλοςςα — мова і λαλεω — базікання) - 1. В релігійних культах деяких сект — вигукування в стані екстазу безглуздих слів, звукосполучень, що сприймаються сектантами як "боговіщання". 2. У фольклорі (замовляннях, приспівах) звукосполучення, позбавлене будь-якого змісту. 3. мед. Розлад мовлення.

Гоморра (євр.) - 1. Міфічне місце, що існувало там, де нині Мертве море, і було знищене Богом за нечесність його мешканців. 2. перен. Місце нечесності і розпусти.

Гомункул (лат. homunculus — людиночка) - 1. За уявленнями середньовічних алхіміків, маленька, схожа на людину істота, яку можна створити штучно. 2. розм. Штучна, нежиттєздатна, вигадана людина.

Горгона Медуза (гр.) - у давньогрецькій міфології страшна жіноча істота, від погляду якої кам'яніло все живе. Єдиною із сестер володіла даром зачаровувати людей поглядом і була смертною.

Госпел (англ. Gospel music — євангельска музика) - жанр духовної християнської музики, який розвинувся в першій третині XX століття в США. Зазвичай розрізняють негритянський Г. і білий Г. Спільним є те, що і той і інший народилися в середовищі методистських церков американського Півдня.

Готичний (від готськ. Gutans, лат. Gothi, гр. Γότθοι) - 1. Той, шо стосується готики (напр., Г-а архітектура, Г. стиль). 2. Г. стиль — художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи 12 — 15 ст., ознаками якого є аркади, вежі, стрілки, шпилі, багата орнаментика. Найяскравіше виявився в культовій архітектурі (собори в Ам'єні, Реймсі, Парижі). 2. Г-е письмо — різновид латинського письма середньовічних рукописів і хронік, Г. мінускул. 3. Г. шрифт — кутастий шрифт.

Гриф (1) (від гр. γρυπός — вигнутий) - 1. Великий хижий птах ряду соколоподібних. 2. Міфічний крилатий лев з орлиною головою. 3. Архітектурна оздоба у формі листка. 4. Те саме, що й грифон.

Грифон (гр. γρύφων від γρυπός — вигнутий) - 1. Міфічна істота з тулубом і задніми лапами левиці, головою і крилами (або кігтями на передніх лапах) орла — цар всіх істот. 2. Порода хортів. 3. У мистецтві — декоративний мотив.

Гугеноти (фр., від нім., союзники) - прихильники кальвінізму у Франції 16 — 18 ст.

Гурія (перське хурі, від араб., хур — чорноокі) - у мусульманській міфології — вродлива, вічно юна діва, що живе в раю і розважає праведних.

Гяур (тюрк. gavur — вогнепоклонник, від араб. кафір — невірний) - 1. Поняття ісламу для позначення що не вірить у Аллаха (Єдиного Бога) і посланницьку місію пророка Мухаммада. 2. У мусульман зневажливе назвисько всіх іновірців.

Даосизм (кит., дао — шлях, закон, принцип) - 1. Один з основних напрямів давньокитайської філософії, за яким природа й життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному законові — дао, який існує поза свідомістю людини. 2. Одна з китайських релігій. Виникла в 2 ст. до н. е.

Деїзм (від лат. deus — бог) - релігійно-філософське вчення, яке визнає Бога і створення ним світу, але водночас відкидає його втручання в явища природи і суспільного життя, заперечує більшість надприродних чи містичних явищ, а для пізнання світу вважає достатніми розум і спостереження за природним світом.

Демонізм (гр.) - 1. Віра в існування злих духів; характерна для більшості релігій персоніфікація зла в образі демона. 2. перен. Особливість вдачі людей, які дістають насолоду від страждань інших.

Джайнізм (санскр., джін — переможець) - релігійно-філософське вчення, що виникло в 6 ст. до н. е. в Індії. В основу Д. покладено культ Джіни — боголюдини, що нібито перемогла всі земні пристрасті і вказала людству шлях до спасіння.

Джин (2) (араб. جن) - міфологічні істоти, одна з трьох категорій створених Аллахом розумних істот (дві інші — ангели і люди). Згідно з Кораном, джини створені з вогню, що немає диму, мають повітряні чи вогняні тіла, здатні приймати будь-яку личину, виконувати складні роботи, бувають чоловічої і жіночої статі, живуть у пустелях, горах і лісах; поділяються на декілька категорій, серед них — гуль, іфріт, марід та сіілат.

Джихад (араб. الجهاد‎‎ — зусилля) - 1. Поняття в ісламі, яке позначає боротьбу за те, що є для мусульманина найблагороднішою і найвищою метою. 2. У більш широкому сенсі — боротьба зі своїми пристрастями, постійне зусилля у справі поширення ісламу, ведення війни в ім'я Аллаха.

Диспенсація (лат. dispensatio від dispenso — регулюю, розпоряджаюсь) - 1. Приготування і видача ліків. 2. У католицькій церкві — прощення, відпущення гріхів. 3. Індивідуальний дозвіл відступити від норм закону, як правило, релігійного.

Діоніс (гр.) - у міфології давніх греків — бог рослинності, родючості, вологи, а також покровитель виноградарства і виноробства; Діонісій. У римлян це Вакх.

Дольмени (фр., від бретонського taol — стіл і maen — камінь) - стародавні поховальні споруди у вигляді величезних кам'яних брил і плит, поставлених вертикально й перекритих зверху кам'яною плитою.

Егіда (гр., шкіра кози) - 1. В давньогрецькій міфології (за Гомером) щит, який виготовив Гефест і потрясаючи яким Зевс наводив жах на ворогів. У післягомерівський період Е. — демон, породжений Геєю, який своїм вогняним подихом спустошував цілі країни. Богиня Афіна вбила його, а з його шкіри зробила собі щит. 2. перен. Під егідою — під захистом, наглядом, під покровительством.

Едикт (лат., від оголошую) - 1. У Стародавньому Римі заява, що містила програму діяльності магістрату або службової особи (претора, консула). 2. Особливо важливий указ імператора чи короля.

Едил (лат.) - у Давньому Римі — молодша посадова особа, помічник народного трибуна, наглядач плебейського архіву і скарбниці в храмі Церери. З 367 до н. е. до пари плебейських Е. додали пару Е. патриціанських — 4 Е. завідували 4-ма районами міста Рим: слідкували за чистотою вулиць, станом храмів, громадських закладів, цінами і т. д.

Едуї (лат. Aedui) - давнє кельтське плем'я, що жило в межиріччі Сони і Луари (сучасна Франція). У 50-х рр. до н. е. їх територія увійшла до складу Римської республіки.

Езопівська мова (вл.) - замасковане висловлювання думок. Від імені давньогрецького байкаря Езопа.

Езотеризм (від гр. ἐσωτερικός — внутрішній) - комплекс специфічних інтерпретацій реальності, що претендують на таємний характер і підтверджуються особливими психодуховних практиками.

Езотерика (від гр. ἐσωτερικός — внутрішній) - сукупність понять, вчень, вірувань, основний зміст яких прихований від звичайних людей і доступний лише посвяченим, що пройшли через певні обряди та володіють певним ступенем пізнання. Інша назва — езотерія.

Езотеричний (від гр. ἐσωτερικός — внутрішній) - той, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований смисл. Протилежне — екзотеричний. Е-не знання — таємне вчення, відоме лише вузькому колу обраних осіб.

Ейкумена (гр., вся земля, від населяю) - 1. За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2. Сукупність населених людиною областей Землі. Інша назва — ойкумена.

Еквіти (від лат. equus — кінь) - історично — військова кавалерія у Давньому Римі з числа патриціанська знаті, після реформи VI ст. до н. е. — частина вищого цензового розряду римських громадян, з III ст. до н. е. — другий після сенаторів привілейованих суспільний стан; вершники.

Екзарх (гр., керівник) - 1. У Стародавній Греції — керівник хору при храмі. 2. У Давньому Римі — глава жерців при храмі. 3. У візантійській імперії — намісник імператора, правитель області. 4. У православ'ї — глава церковної округи (екзархату).

Екзархат (від гр. ἔξαρχος — голова, начальник) - 1. Адміністративно-територіальна одиниця Візантії 6-7 століть за межами метрополії, що управлялась намісником (екзархом). Е. створювалися в окраїнних областях. 2. У християнстві — церковна округа.

Екзотеричний (гр., зовнішній) - загальнодоступний, призначений для публічного викладу. Протилежне — езотеричний.

Еклезіологія (від гр. ἐκκλησία — громада і λόγος — знання) - галузь християнського богослов'я, що вивчає природу і властивості Церкви як інституції, а також розуміння нею своєї місії та ролі.

Ексод (гр., букв.- вихід) - в античному театрі — заключна частина трагедії, урочистий відхід акторів зі сцени.