Какофонія (від давньо-гр. κακός – поганий і φωνή – звук) - безладне, хаотичне, немилозвучне сполучення звуків, що болісно вражає слух (у музиці, віршах).

Каламбур (фр., гра слів) - дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих звучанням; гра слів; прикладка, двозначність.

Кирилиця (вл.) - 1. Старослов'янська (староболгарська) азбука названа, за іменем реформатора писемності св. Кирила з Салоніків. 2. Система писеменості і алфавіт, на основі старослав'янської азбуки. 3. Спеціальний шрифт, якимм традиційно друкують церковні книги.

Компаративізм (лат., порівняльний) - 1. Порівняльно-історичний метод у мовознавстві, що виник на початку 19 ст. 2. Один з методів літературознавства 2-ї половини 19-початку 20 ст., суть якого полягала у зіставленні творів літератур різних народів.

Конкіста (ісп. conquista — завоювання) - епоха завоювання іспанцями й португальцями Центральної і Південної Америки (кінець 15 ст. — 1-а половина 16 ст. ).

Конотація (від лат. notatio — позначення) - супутнє емоційно-експресивне значення мовної одиниці, яке пов'язане з описовим значенням та яке доповнює його. Напр., К. терміну «вітер» є «зміна», «непостійність», «швидкість». Антонім — пейоратив.

Консонант (лат. consonum — приголосний) - приголосний звук.

Контамінація (лат. contaminatio — забруднення, змішування) - 1. лінгв. Утворення нового слова або виразу об'єднанням двох синонімічних чи близьких за звучанням слів (напр., «хилитати» від «хитати» й «хилити»). 2. Змішування в розповіді двох або більше подій. 3. Поєднання текстів різних редакцій одного й того самого твору. 4. геол. Забруднення магматичних гірських порід. 5. біол. Заражування культури мікроорганізмів або живої тканини чужорідним біологічним матеріалом (вірусами, бактеріями, грибами).

Контекст (лат., тісний зв'язок, з'єднання) - закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу.

Контр... (лат. contra — проти) - префікс, що вживається для творення слів зі значенням «протилежний чомусь», «який протидіє чомусь».

Копролалія (гр. κόπρος — кал, бруд + λαλία — мова) - словесний понос; хворобливий, іноді непереборний імпульсивний потяг до цинічної і нецензурної лайки без жодного приводу.

Копула (лат., зав'язка, зв'язок) - службове дієслово (напр.: "Він був хворий").

Креольська мова (ісп. criollo від criar — вирощувати) - ступінь розвитку піджина, який з мови міжетнічного спілкування перетврюється у рідну мову для значної частини змішаного за походженням населення. У більшості випадків креольські мови виникали у період європейської колонізації Азії, Америки, Африки.

Лабіальний (лат., від губа) - губний звук (напр., б, м, п).

Лабіодентальний (лат., губа і зуб) - губно-зубний звук.

Лаконізм (вл.) - гранично стисле вираження думки. Від назви давньогрецької області Лаконії, жителі якої (спартанці) уславилися чіткістю й стислістю мови.

Ларингальний (гр., горлянка) - гортанний звук.

Латиниця - сучасний латинський алфавіт, який є основою писемності багатьох мов. Основою Л. є західногрецький (південноіталійський) варіант грецького алфавіту. Латинський алфавіт відокремився приблизно в VII ст. до н. е. і спочатку включав тільки 21 букву:ABCDEFZHIKLMNOPQRSTVX; у I ст. до н. е. сформувався класичний латинський алфавіт (з 23 літер; додані букви G, Y). Сучасна Л. складається з 26 букв (додано J, U, W).

Лексика (гр., словесний, словниковий) - 1. Сукупність слів якоїсь мови чи діалекту. 2. Словниковий склад мови письменника чи художнього твору. 3. Л. інтернаціональна — сукупність слів, які стали спільними для різних мов завдяки міжнародним зв'язкам.

Лексикографія (лексика і гр. γράφω — пишу) - 1. Розділ мовознавства, який розробляє теоретичні принципи укладання словників. 2. Збирання слів і укладання словників як опис лексики живої мови. 3. Сукупність словників даної мови і наукових праць із цієї галузі.

Лексикологія (гр.) - розділ мовознавства, що вивчає лексику, тобто сукупність слів певної мови.

Лексикон (гр., словник) - 1. заст. Назва словника; застосовують і як синонім слова "лексика". 2. Словниковий запас якоїсь особи.

Лексикостатистика (лексика і статистика) - те саме, що й глотохронологія.

Лексичний (гр.) - той, що стосується слів, словника.

Лінгва жерал ( порт. língua geral від ісп. yeral — узагальнена мова) - мова, що виникла у 16-18 ст. в Латинській Америці від суміші мов племен тупі-гуарані з португальською і африканськими лексичними запозиченнями. Поширена в Бразилії (лінгва жерал пауліста), Венесуелі, Колумбії (ньєнгату).

Лінгва франка (іт. lingua franca — франкська мова) - 1. лінгв. Усний допоміжний засіб міжетнічного спілкування. 2. Мова, що використовується для спілкування між носіями різних мов в умовах обмежених соціальних контактів.

Літота (гр.) - один із засобів підкреслення виразності мови, побудований головним чином на применшенні якої-небудь ознаки предмета, протилежне — гіпербола.

Логограма (від давньогр. λόγος — слово і γράμμα — запис) - 1. Скорочення; еліптична (скорочена) форма мови, необхідна в деяких ситуаціях спілкування (телеграма, військова команда, реклама тощо). 2. Графема, що позначає слово чи морфему; інша назва — логограф.

Логограф (від давньогр. λόγος — слово і γράφω — писати, зображати) - Графема, що позначає слово чи морфему; ієрогліф.

Локатив (лат.) - місцевий відмінок.

Макама (араб. مقامة — зустріч, співбесіда) - жанр класичної арабської прози — коротке римоване гуморестично-сатиричне оповідання; римована проза.

Макаронізм (іт. maccheroni — макарони) - 1. Запозичені зі збереженням граматичних форм іноземні слова. 2. Слово (або вислів) з іноземної мови, включене письменником у речення з неминучим спотворенням звукової форми включеного й наданням йому гротескного характеру. 3. перен. Надмірне вживання на письмі та в розмові іноземних слів і форм.

Макаронічний стиль - жартівливий літературний стиль, у якому змішуються слова і речення різних мов. Напр.: Енеус ностер магнус пан ус і славний Троянорум князь (І. Котляревський "Енеїда").

Макрон (гр. μακρόν — довгий) - 1. Діакритичний знак у вигляді риски зверху над символом, значно рідше — під ним, для позначення, як правило, подовження звуку. 2. мат. Знак у вигляді риски зверху для позначення усередненої величини.

Матронім (від лат. mater — матір) - частина родового імені, яка присвоюється дитині по імені матері.

Мейозис (гр. μείωσις — зменшення) - троп, що полягає в навмисному зменшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, розміру та кількості предметів, значущості чого-небудь. У М. присутня іронія, заздалегідь неточне відображення дійсності (напр., «бажає бути кращим» замість «поганий»). Різновидом М. вважають літоту. Протилежне — гіпербола.

Мета... (гр. μετα — в середині, спільного з, за допомогою, після того, як) - словотвірний префікс, що означає проміжне становище, рух у просторі або часі, зміну, перетворення, переміщення, звільнення від чогось.

Метафора (гр., переміщення, віддалення) - художній засіб, що полягає у переносному вживанні слова чи виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово, вираз, ужиті у такий спосіб.

Метафраза (гр., переклад, тлумачення) - точно дослівна передача змісту поезії прозою (без додержання рими й ритму), підрядник або заготовка для художнього перекладу.

Метонімія (гр.) - один з основних тропів у поетичній і звичайній мові, в основі якого лежить перенесення назви одного поняття на інше, що перебуває з ним у певному зв'язку; слово або вираз, ужиті таким чином (напр., "читати Гоголя" замість — "читати твори Гоголя").

Моветон (фр. mauvais ton — поганий тон) - поганий тон, невихованість, прийнятність поведінки щодо певних критеріїв.

Молос (вл. μολοσσός — молоський) - в античному віршуванні — віршовий розмір на шість мор, що складається з трьох довгих складів. Від назви епірського племені молосів.

Моносемія (моно... і гр., знак, значення) - однозначність слова чи виразу. Протилежне — полісемія.

Моносилабізм (гр., односкладовий) - односкладовість, односкладові слова мови.

Мора (лат. mora — пауза) - найменша одиниця відліку часу в строфі античного вірша.

Морфема (гр., лінгв.) - лінгв. найменша значуща частина слова (корінь, суфікс, префікс, флексія), що складається з однієї або кількох фонем.

Мхедрулі (груз.) - алфавіт, використовуваний у деяких південно-кавказьких (у першу чергу — грузинській) мовах. Читається зліва направо. У сучасному алфавіті — 33 букви, які позначають окремий звук.

Назалізація (фр., від лат., ніс) - набуття переважно голосним звуком носового тембру.

Назальний (фр., від лат., ніс) - носовий голосний або приголосний звук.

Номінатив (лат.) - називний відмінок.

Нона (лат., дев'ята) - 1. муз. Дев'ятий ступінь діатонічної гами; інтервал між першим та дев'ятим ступенями. 2. літ. Строфа, що складається з дев'яти рядків, переважно хореїчного розміру і з таким же римуванням.

Оксюморон (гр. οξύμωρον — дотепно-безглузде) - літературно-поетичний прийом, яким поєднануються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення (напр., дзвінка тиша, гарячий сніг).

Окта... (від лат. — octo, гр., вісім) - у складних словах означає «вісім», напр., октагон.

Омографи (гр., однаковий і гр. γράφω — пишу) - слова чи форми слів, різні за значенням і звучанням, але однакові за написанням. Розпізнають за наголосом (напр., з'амок — зам'ок).

Омоніми (гр., однойменний) - слова або форми слів, що вимовляються однаково, але мають різне значення (напр., дверний ключ, журавлиний ключ, скрипковий ключ, ключ води).

Оптатив (лат.) - спосіб дієслова, який означає бажаність відповідної дії; бажальний спосіб. У слов'янських мовах колишній О. перетворився на наказовий спосіб дієслова.

Палімпсест (гр. παλίμψηστον від πάλιν — знов і ψηστός — зіскоблюю) - старовинний рукопис, звичайно пергаментний, з якого стерто попередній текст і на його місці написано новий.

Пароніми (від гр. παρα- — біля і ὄνυμα — ім'я, назва) - слова, різні за значенням, але близькі за звучанням (напр., адресат і адресант).

Партітив (лат.) - відмінок, що вказує на частину чого-небудь. В українській мові П. виражається фомами типу "лісу" (частина лісу), "чаю" (склянка чаю).

Патуа (фр. patois) - лінгв. говірка на основі французької мови. У широкому розумінні — місцева говірка на основі домінуючої мови: напр., на Ямайці патуа — це говірка на основі англійської з елементами голландської мови та мови місцевих індіанців.

Пейоратив (від лат. pējōrāre — погіршувати) - слово чи фраза, що виражають презирство, ворожість, зневагу і т. п. і які несуть таке смислове навантаження в залежності від контексту. Напр. клоун, хакер, москаль.

Пенелопа (гр.) - у давньогрецькій міфології дружина Одіссея. В світовій літературі ім'я П. стало синонімом подружньої вірності жінки.

Піджин (англ. pidgin) - говірка, що виникає при міжетнічних контактах за участю трьох і більше мов. Як правило, має невеликий словниковий запас (порядка 1000 слів). У деяких випадках П., при передачі з покоління в покоління, може перетворитись у самостійну мову (напр. креольська).

Полісемія (від гр. πολυσημεία — багатозначність) - наявність у одного і того самого слова кількох лексичних значень; багатозначність.

Префікс (лат., прикріплений спереду) - значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів або форм слова; приросток.

Прононс (він фр. ргопопсег — вимовляти) - ірон. вимова, манера вимови іноземних слів.

Психолінгвістика (від гр. ψυχή — душа і лінгвістика) - галузь мовознавства, що вивчає процеси мови з погляду відповідності змісту висловленого комунікативному намірові.

Пунктуація (нім., від лат., крапка) - 1. Система правил вживання на письмі розділових знаків. 2. Розставляння розділових знаків.

Риторика (гр. ῥητορικὴ τέχνη — ораторське мистецтво) - 1. Наука красномовства, ораторське мистецтво; підручник з цього предмета. 2. перен. Зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство; марнослів'я, теревені. 3. заст. Назва молодшого класу духовної семінарії.

Риторичний (гр.) - 1. Той, що стосується риторики. 2. Ораторський. 3. Пишномовний.

Роман (фр., букв. — романський) - 1. Великий за розміром і складний за побудовою прозовий (рідше віршований) оповідний твір художньої літератури, в якому широко охоплено життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів, їхня психологія, побут і т. ін. 2. перен. В повсякденній мові — любовні відносини.

Романський (фр., від лат., римський) - 1. Який виник на основі давньоримської культури або тісно пов'язаний з цією культурою. 2. Пов'язаний з вивченням культури і мови народів, що живуть у Південній і Південно-Західній Європі.

Ротацизм (гр. ρ — буква «ро») - 1. Гаркавість, нечіткість у вимові звука «р». 2. Чергування приголосних, що полягає в переході зубних «з», «с», «л» у сонорний «р».

Руни (1) (від давньонім. Run — таємниця) - літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (переважно у скандинавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах, могильних каменях і т. ін.

Санскрит (санскр., самскрта — оброблений, довершений) - літературна давньоіндійська мова, що вживалася у стародавній та середньовічній Індії.

Сарказм (гр. σαρκασμός) - 1. Злісна, уїдлива усмішка, їдка іронія без співчуття. 2. перен. Уїдливі, злісно-глуздливі зауваження.

Сатура (лат., букв. — суміш, усяка всячина) - у давньоримській літературі жанр розважально-дидактичного характеру, що сполучав прозу і вірші. Згодом замість цієї назви почали вживати слово "сатира".

Силабічний (від гр. συλλαβή — склад) - складовий. С. віршування — система віршування, в основу якої покладено однакову кількість складів у віршових рядках. С. письмо — вид фонетичної писемності, знаки якої позначають окремі склади.

Синекдоха (від гр. συνεκδοχή — співвіднесення) - один із засобів підсилення виразності художньої мови, для якого характерне вживання назви частини замість цілого («Голова моя козацькая! Бувала ти у землях турецьких»), видового поняття замість родового («Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, сини Коперніка»), однини в значенні множини («Кругом Січі Запорожця Москаль облягає») або навпаки.

Синонім (гр., однойменний) - 1. Слово, близьке або тотожне за значенням до іншого, але відмінне від нього за звучанням. 2. книжн. Тотожне поняття.

Синоніміка (гр.) - 1. Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2. Сукупність синонімів у певній мові. Інша назва — синоніміка.

Синонімія (гр.) - 1. Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2. Сукупність синонімів у певній мові.

Синхронія (від гр. συνχρόνος — одночасний) - 1. Співіснування мовних явищ в ту саму історичну епоху. 2. Те саме, що й синхронізм.

Сленг (англ., жаргон) - 1. Розмовний варіант професіонального мовлення; жаргон. 2. Жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків, які, проникаючи в літературну мову, набувають помітного емоційно-експресивного забарвлення.

Стилізувати (лат.) - 1. Надавати чому-небудь характерних рис певного стилю. 2. Говорити або писати, дотримуючись певного стилю.

Стилістика (лат.) - 1. Розділ мовознавства, що вивчає в межах національної мови суть і специфіку стилів мови. 2. Розділ теорії літератури, що вивчає стилі літературно-художніх творів. 3. Сукупність виражальних засобів мови якого-небудь художнього твору, письменника, літературної школи і т. ін.

Суперстрат (від лат. super — над і шар) - нашарування мови зайшлого населення в мові корінних жителів.

Суфікс (від лат. suffixus — прикріплений) - морфема між коренем слова й закінченням, що служить для творення слів з новим значенням або нових форм слова.

Тавтограма (гр. ταΰτό — те саме і γραμμα — запис) - вірш, усі рядки якого починаються однією й тією самою буквою.

Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була задумлива, як сад.
Вона була, мов ніч і мов не ніч.
Вона була, мов сад і мов не сад.
Вона була одненька, ніби ніч.
Вона була схвильована, мов сад.
Вона була темнава, ніби сад.
Вона була урочиста, як ніч.

Микола Вінграновський.

Тавтологія (гр., те саме й ...логія) - 1. Визначення, що повторює в іншій формі раніше сказане. 2. Повторне позначення вже названого поняття іншим словом або виразом без додаткового уточнення його змісту; використовується як стилістичний засіб. 3. В математичній логіці — правильно побудована формула числення висловлювань, яка має значення "істина" для всякої системи істиннісних значень її змінних.