Ветеран
1. В Стародавньому Римі солдат, звільнений за віком з армії. 2. Старий воїн, учасник минулої війни. 3. перен. Людина, яка багато років прослужила в армії або довго працювала на якійсь ниві діяльності (В. виробництва, В. науки).
Вівтар
1. У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник. 2. Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби.
Віґілія
1. Нічна варта у стародавніх римлян. 2. День перед великим святом у католиків.
Вікаріат
церковно-адміністративна одиниця у ряді християнських церков, що очолюється вікарієм; вікаріатство, вікарна єпархія.
Вікарій
1. Правитель адміністративного округу в Римській імперії. 2. У Священній Римській імперії — регент, який заміняв імператора під час міжцарів'я або в разі його хвороби, неповноліття або тривалої відсутності. 3. Заступник або помічник архієрея в православній церкві, єпископа, священика — в католицькій, в англіканській — другий після пастора приходський священник.
Вікторія
1. В давньоримській міфології богиня перемоги. 2. Рід багаторічних водяних трав'янистих рослин родини лататтєвих. Поширені в тропіках Південної Америки. Мають великі плаваючі листки до 2 м. Культивують у ботанічних садах як декоративну рослину.
Віла
русалка у сербів.
Вілани
категорія феодально залежних селян у країнах Західної Європи за середньовіччя, у Франції, Німеччині, Італії — особисто вільні селяни, які за землю відбували різні повинності, в Англії — кріпаки.
Вілла
1. В Стародавньому Римі сільська садиба. 2. Комфортабельний будинок з парком або садом в околицях міста або в курортній місцевості.
Вішапи
кам'яні статуї, що зображують риб, або стовпи з розтягнутою на них шкірою бика. В давнину були пов'язані з культом божеств родючості й води.
Вішну
одне з найвищих божеств (поряд з Брахмою і Шива) в індуїзмі і брахманізмі, бог-охоронець. Має десять аватар, дев'ять з яких побували на Землі і виконали свої місії. Зображається раджею з блакитною шкірою і чотирма руками. В руках тримає лотос, булаву, мушлю та чакру.
Вішнуїзм
один з основних напрямів індуїзму. Визнає найвищим божеством одного з богів індуїстської трійці (трімурті)- Вішну.
Водан
Вотан; верховний бог у давньогерманській міфології.
Волхв
1. Маг, мудрець. 2. Чаклун, чарівник, ворожбит.
Вольтер'янство
1. Світогляд, в основі якого лежать погляди французького філософа-просвітителя Вольтера (Франсуа Марі Аруе); вольтер'янізм. 2. Назва ідейно-політичних і релігійно-філософських течій кінця 18 — початку 19. ст., пов'язаних з ученням Вольтера.
Вотан
верховний бог у давньогерманській міфології.
Вуду (1)
синкретична релігія, яка сформувалась на острові Гаїті у середовищі рабів, привезених із Західної Африки, на основі змішування їх народних релігій із додаванням елементів католицизму.
Вуду (2)
обряд умивання в ісламі, обовязковий при здійсненні намазу, тавафа, торкання до Корану та інших видів поклоніння.
Вулкан
1. У римській міфології — бог вогню, чия кузня була на однойменному острові, звідки й назва. 2. Геологічне утворення, переважно у формі конусоподібної гори з кратером на вершині, через який відбувається виверження лави, гарячих газів, попелу; розрізняють діючі й згаслі В.
Вульґата
латинський переклад Біблії, що використовується у римо-католицькій церкві.
Вурдалак
у сербських народних віруваннях — вовкулака, оборотень, що висмоктує кров з людей.
Гавіт
ряса католицького священика.
Гагіологія
наука про святих; агіологія.
Гадес
у грецькій міфології — бог підземного царства — Плутон; підземний світ, пекло.
Гаджі
хаджі; почесний титул мусульманина, який здійснив хадж.
Гадит
збірка висловів, афоризмів, які приписують Мухаммедові і визнають, як і Коран, за підручник "праведного життя".
Газават
битви і військові походи, в яких брав участь пророк Мухаммед. У широкому розумінні — релігійна війна проти невірних.
Газі
1. За середньовіччя учасник повстання (газавату). 2. В деяких країнах Сходу спеціальні загони, які вербувалися переважно з бідняків і декласованих елементів для захисту кордонів і придушення народних повстань. 3. Почесний титул у багатьох мусульманських країнах, який надавався воєначальникам; що особливо відзначилися.
Гайк
міфічний прабатько вірмен.
Галатея
1. У грецькій міфології — морська німфа, дочка Нерея і Доріди. 2. Статуя, яку, за грецькими переказами, вирізьбив Пігмаліон і оживив своїм коханням. 3. Денний метелик з чорними крильцями у білі плями.
Гамбрінус
1. Легендарний фламандський король, якого вважають винахідником пива. 2. Пиво.
Ганджур
священна книга буддистів.
Ганімед
1. У давньогрецькій міфології вродливий юнак, якого Зевс, викравши у батьків, зробив виночерпієм. 2. Один з чотирьох великих супутників Юпітера; мала планета № 1036.
Гастат
воїни першої лінії важкої піхоти давньоримського легіону IV–II століть до н. е. Були екіповані важкими шкіряними обладунками, які скріплювалися на грудях і спині великою металевою пластиною, на голові носили металевий шолом, для захисту використовувався випуклий щит овальної форми (скутум). Були озброєні двома важкими метальними дротиками (пілумами), коротким мечем — гладіус.
Гафіз
людина, що знає напам'ять Коран.
Геба
у грецькій міфології — богиня краси і молодості, дочка Зевса і Гери.
Геєна
1. Долина на південно-західній околиці Єрусалима, яка здобула горезвісну репутацію через ідолопоклонство і служіння чужим богам, жертовне спалювання немовлят богам Молоху та Ваалу. 2. міф. Пекло, символ вічних мук.
Гейнал
релігійна пісня, яку грають сурмачі на сході і заході сонця.
Геката
у давньогрецькій міфології богиня місяця й ночі, чарівниця, що панує над демонами й лякає людей привидами.
Гекатонхейри
у грецькій міфології — сторукі і п'ятдесятиголові велетні-потвори (Бріарей, Котт, Гієс), яких олімпійські боги закликали на допомогу, щоб подолати титанів.
Геопоніки
грецькі й римські письменники, що писали про сільське господарство.
Георгіки
антична поезія, що оспівувала сільське життя, побут, природу, працю.
Геракл
1. Грецький міфічний герой (у римлян — Геркулес), син Зевса і жінки Алкмени, що був надзвичайно сильний. 2. перен. Силач, атлет.
Геркулес
1. Персонаж давньоримської міфології (грецький відповідник — Геракл) 2. Вівсяні крупи спеціального приготування. 3. Сузір'я Північної кулі. 4. Великий жук, що живе у тропічній Америці. 5. перен. силач, атлет.
Геркулесові стовпи
1. Дві скелі з обох боків Гібралтарської протоки, які, за міфами, поставив Геркулесс на згадку про свої подвиги. 2. перен. межа чогось.
Герметизм
релігійно-філософська течія епохи еллінізму і пізньої античності, що поєднувала елементи філософських вчень з астрологією, магією та окультизмом, і носила підкреслено езотеричний (відкритий лише для обраних) характер. Інші назви — герметика, герметична філософія.
Гет
1. Релігійний процес розірвання шлюбу в юдаїзмі. 2. Документ, що засвідчує факт завершення такого процесу; лист-повідомлення про розлучення.
Гідрія
давньогрецька керамічна посудина з трьома ручками для носіння води або зберігання попелу померлих. Інша назва — кальпія.
Гідра
1. В давньогрецькій міфології потвора з тілом змії і дев'ятьма головами дракона. 2. перен. страховисько. 3. Сузір'я Південної півкулі.
Гіматій
верхній одяг стародавніх греків — чотирикутний шматок вовняної тканини до 4 метрів у довжину, який одягався, як правило, зверху хітона і драпірувався навколо фігури, прикриваючи тіло в залежності від погоди чи ситуації. Г. використовувався і в часи Візантійської імперії.
Гімн
1. У Стародавній Греції урочиста, хвалебна пісня на честь богів і героїв. 2. Урочиста пісня, прийнята як символ державної (напр., державний Г. України). 3. Музичний твір (в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві), в якому виражається піднесення, урочистість.
Гістріон
у Стародавньому Римі й за середньовіччя, переважно у Франції, — народний актор (одночасно музикант, співак, оповідач, акробат тощо).
Гладіатор
1. у Стародавньому Римі раб чи обранець, що мусив битися на смерть із собі подібним або дикими звірами на потіху глядачам. Зі 106 року до н. е. бої Г. стали публічним видовищем; з 63 року Г. мали право стати вільні жінки. Гладіаторські бої були заборонені в Римі у 404 році. 2. перен. братовбивця, дикун, барбар.
Гладіус
1. Короткоклинковий римський меч довжиною 55 — 85 см., прийнятий на озброєння у Римській імперії з IV століття до н. е. по ІІ століття н. е. і був типовою холодною зброєю легіонерів; виготовлявся із заліза. 2. біол. Недорозвинена мушля кальмара.
Глосарій
тлумачний словник рідко вживаних слів і виразів.
Глосолалія
1. В релігійних культах деяких сект — вигукування в стані екстазу безглуздих слів, звукосполучень, що сприймаються сектантами як "боговіщання". 2. У фольклорі (замовляннях, приспівах) звукосполучення, позбавлене будь-якого змісту. 3. мед. Розлад мовлення.
Гоморра
1. Міфічне місце, що існувало там, де нині Мертве море, і було знищене Богом за нечесність його мешканців. 2. перен. Місце нечесності і розпусти.
Гомункул
1. За уявленнями середньовічних алхіміків, маленька, схожа на людину істота, яку можна створити штучно. 2. розм. Штучна, нежиттєздатна, вигадана людина.
Горгона Медуза
у давньогрецькій міфології страшна жіноча істота, від погляду якої кам'яніло все живе. Єдиною із сестер володіла даром зачаровувати людей поглядом і була смертною.
Госпел
жанр духовної християнської музики, який розвинувся в першій третині XX століття в США. Зазвичай розрізняють негритянський Г. і білий Г. Спільним є те, що і той і інший народилися в середовищі методистських церков американського Півдня.
Готичний
1. Той, шо стосується готики (напр., Г-а архітектура, Г. стиль). 2. Г. стиль — художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи 12 — 15 ст., ознаками якого є аркади, вежі, стрілки, шпилі, багата орнаментика. Найяскравіше виявився в культовій архітектурі (собори в Ам'єні, Реймсі, Парижі). 2. Г-е письмо — різновид латинського письма середньовічних рукописів і хронік, Г. мінускул. 3. Г. шрифт — кутастий шрифт.
Гриф (1)
1. Великий хижий птах ряду соколоподібних. 2. Міфічний крилатий лев з орлиною головою. 3. Архітектурна оздоба у формі листка. 4. Те саме, що й грифон.
Грифон
1. Міфічна істота з тулубом і задніми лапами левиці, головою і крилами (або кігтями на передніх лапах) орла — цар всіх істот. 2. Порода хортів. 3. У мистецтві — декоративний мотив.
Гугеноти
прихильники кальвінізму у Франції 16 — 18 ст.
Гурія
у мусульманській міфології — вродлива, вічно юна діва, що живе в раю і розважає праведних.
Гяур
1. Поняття ісламу для позначення що не вірить у Аллаха (Єдиного Бога) і посланницьку місію пророка Мухаммада. 2. У мусульман зневажливе назвисько всіх іновірців.
Даосизм
1. Один з основних напрямів давньокитайської філософії, за яким природа й життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному законові — дао, який існує поза свідомістю людини. 2. Одна з китайських релігій. Виникла в 2 ст. до н. е.
Деїзм
релігійно-філософське вчення, яке визнає Бога і створення ним світу, але водночас відкидає його втручання в явища природи і суспільного життя, заперечує більшість надприродних чи містичних явищ, а для пізнання світу вважає достатніми розум і спостереження за природним світом.
Демонізм
1. Віра в існування злих духів; характерна для більшості релігій персоніфікація зла в образі демона. 2. перен. Особливість вдачі людей, які дістають насолоду від страждань інших.
Джайнізм
релігійно-філософське вчення, що виникло в 6 ст. до н. е. в Індії. В основу Д. покладено культ Джіни — боголюдини, що нібито перемогла всі земні пристрасті і вказала людству шлях до спасіння.
Джин (2)
міфологічні істоти, одна з трьох категорій створених Аллахом розумних істот (дві інші — ангели і люди). Згідно з Кораном, джини створені з вогню, що немає диму, мають повітряні чи вогняні тіла, здатні приймати будь-яку личину, виконувати складні роботи, бувають чоловічої і жіночої статі, живуть у пустелях, горах і лісах; поділяються на декілька категорій, серед них — гуль, іфріт, марід та сіілат.
Джихад
1. Поняття в ісламі, яке позначає боротьбу за те, що є для мусульманина найблагороднішою і найвищою метою. 2. У більш широкому сенсі — боротьба зі своїми пристрастями, постійне зусилля у справі поширення ісламу, ведення війни в ім'я Аллаха.
Диспенсація
1. Приготування і видача ліків. 2. У католицькій церкві — прощення, відпущення гріхів. 3. Індивідуальний дозвіл відступити від норм закону, як правило, релігійного.
Діоніс
у міфології давніх греків — бог рослинності, родючості, вологи, а також покровитель виноградарства і виноробства; Діонісій. У римлян це Вакх.
Дольмени
стародавні поховальні споруди у вигляді величезних кам'яних брил і плит, поставлених вертикально й перекритих зверху кам'яною плитою.
Егіда
1. В давньогрецькій міфології (за Гомером) щит, який виготовив Гефест і потрясаючи яким Зевс наводив жах на ворогів. У післягомерівський період Е. — демон, породжений Геєю, який своїм вогняним подихом спустошував цілі країни. Богиня Афіна вбила його, а з його шкіри зробила собі щит. 2. перен. Під егідою — під захистом, наглядом, під покровительством.
Едикт
1. У Стародавньому Римі заява, що містила програму діяльності магістрату або службової особи (претора, консула). 2. Особливо важливий указ імператора чи короля.
Едил
у Давньому Римі — молодша посадова особа, помічник народного трибуна, наглядач плебейського архіву і скарбниці в храмі Церери. З 367 до н. е. до пари плебейських Е. додали пару Е. патриціанських — 4 Е. завідували 4-ма районами міста Рим: слідкували за чистотою вулиць, станом храмів, громадських закладів, цінами і т. д.
Едуї
давнє кельтське плем'я, що жило в межиріччі Сони і Луари (сучасна Франція). У 50-х рр. до н. е. їх територія увійшла до складу Римської республіки.
Езопівська мова
замасковане висловлювання думок. Від імені давньогрецького байкаря Езопа.
Езотеризм
комплекс специфічних інтерпретацій реальності, що претендують на таємний характер і підтверджуються особливими психодуховних практиками.
Езотерика
сукупність понять, вчень, вірувань, основний зміст яких прихований від звичайних людей і доступний лише посвяченим, що пройшли через певні обряди та володіють певним ступенем пізнання. Інша назва — езотерія.
Езотеричний
той, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований смисл. Протилежне — екзотеричний. Е-не знання — таємне вчення, відоме лише вузькому колу обраних осіб.
Ейкумена
1. За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2. Сукупність населених людиною областей Землі. Інша назва — ойкумена.
Еквіти
історично — військова кавалерія у Давньому Римі з числа патриціанська знаті, після реформи VI ст. до н. е. — частина вищого цензового розряду римських громадян, з III ст. до н. е. — другий після сенаторів привілейованих суспільний стан; вершники.
Екзарх
1. У Стародавній Греції — керівник хору при храмі. 2. У Давньому Римі — глава жерців при храмі. 3. У візантійській імперії — намісник імператора, правитель області. 4. У православ'ї — глава церковної округи (екзархату).
Екзархат
1. Адміністративно-територіальна одиниця Візантії 6-7 століть за межами метрополії, що управлялась намісником (екзархом). Е. створювалися в окраїнних областях. 2. У християнстві — церковна округа.
Екзотеричний
загальнодоступний, призначений для публічного викладу. Протилежне — езотеричний.
Еклезіологія
галузь християнського богослов'я, що вивчає природу і властивості Церкви як інституції, а також розуміння нею своєї місії та ролі.
Ексод
в античному театрі — заключна частина трагедії, урочистий відхід акторів зі сцени.
1. В Стародавньому Римі солдат, звільнений за віком з армії. 2. Старий воїн, учасник минулої війни. 3. перен. Людина, яка багато років прослужила в армії або довго працювала на якійсь ниві діяльності (В. виробництва, В. науки).
Вівтар
1. У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник. 2. Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби.
Віґілія
1. Нічна варта у стародавніх римлян. 2. День перед великим святом у католиків.
Вікаріат
церковно-адміністративна одиниця у ряді християнських церков, що очолюється вікарієм; вікаріатство, вікарна єпархія.
Вікарій
1. Правитель адміністративного округу в Римській імперії. 2. У Священній Римській імперії — регент, який заміняв імператора під час міжцарів'я або в разі його хвороби, неповноліття або тривалої відсутності. 3. Заступник або помічник архієрея в православній церкві, єпископа, священика — в католицькій, в англіканській — другий після пастора приходський священник.
Вікторія
1. В давньоримській міфології богиня перемоги. 2. Рід багаторічних водяних трав'янистих рослин родини лататтєвих. Поширені в тропіках Південної Америки. Мають великі плаваючі листки до 2 м. Культивують у ботанічних садах як декоративну рослину.
Віла
русалка у сербів.
Вілани
категорія феодально залежних селян у країнах Західної Європи за середньовіччя, у Франції, Німеччині, Італії — особисто вільні селяни, які за землю відбували різні повинності, в Англії — кріпаки.
Вілла
1. В Стародавньому Римі сільська садиба. 2. Комфортабельний будинок з парком або садом в околицях міста або в курортній місцевості.
Вішапи
кам'яні статуї, що зображують риб, або стовпи з розтягнутою на них шкірою бика. В давнину були пов'язані з культом божеств родючості й води.
Вішну
одне з найвищих божеств (поряд з Брахмою і Шива) в індуїзмі і брахманізмі, бог-охоронець. Має десять аватар, дев'ять з яких побували на Землі і виконали свої місії. Зображається раджею з блакитною шкірою і чотирма руками. В руках тримає лотос, булаву, мушлю та чакру.
Вішнуїзм
один з основних напрямів індуїзму. Визнає найвищим божеством одного з богів індуїстської трійці (трімурті)- Вішну.
Водан
Вотан; верховний бог у давньогерманській міфології.
Волхв
1. Маг, мудрець. 2. Чаклун, чарівник, ворожбит.
Вольтер'янство
1. Світогляд, в основі якого лежать погляди французького філософа-просвітителя Вольтера (Франсуа Марі Аруе); вольтер'янізм. 2. Назва ідейно-політичних і релігійно-філософських течій кінця 18 — початку 19. ст., пов'язаних з ученням Вольтера.
Вотан
верховний бог у давньогерманській міфології.
Вуду (1)
синкретична релігія, яка сформувалась на острові Гаїті у середовищі рабів, привезених із Західної Африки, на основі змішування їх народних релігій із додаванням елементів католицизму.
Вуду (2)
обряд умивання в ісламі, обовязковий при здійсненні намазу, тавафа, торкання до Корану та інших видів поклоніння.
Вулкан
1. У римській міфології — бог вогню, чия кузня була на однойменному острові, звідки й назва. 2. Геологічне утворення, переважно у формі конусоподібної гори з кратером на вершині, через який відбувається виверження лави, гарячих газів, попелу; розрізняють діючі й згаслі В.
Вульґата
латинський переклад Біблії, що використовується у римо-католицькій церкві.
Вурдалак
у сербських народних віруваннях — вовкулака, оборотень, що висмоктує кров з людей.
Гавіт
ряса католицького священика.
Гагіологія
наука про святих; агіологія.
Гадес
у грецькій міфології — бог підземного царства — Плутон; підземний світ, пекло.
Гаджі
хаджі; почесний титул мусульманина, який здійснив хадж.
Гадит
збірка висловів, афоризмів, які приписують Мухаммедові і визнають, як і Коран, за підручник "праведного життя".
Газават
битви і військові походи, в яких брав участь пророк Мухаммед. У широкому розумінні — релігійна війна проти невірних.
Газі
1. За середньовіччя учасник повстання (газавату). 2. В деяких країнах Сходу спеціальні загони, які вербувалися переважно з бідняків і декласованих елементів для захисту кордонів і придушення народних повстань. 3. Почесний титул у багатьох мусульманських країнах, який надавався воєначальникам; що особливо відзначилися.
Гайк
міфічний прабатько вірмен.
Галатея
1. У грецькій міфології — морська німфа, дочка Нерея і Доріди. 2. Статуя, яку, за грецькими переказами, вирізьбив Пігмаліон і оживив своїм коханням. 3. Денний метелик з чорними крильцями у білі плями.
Гамбрінус
1. Легендарний фламандський король, якого вважають винахідником пива. 2. Пиво.
Ганджур
священна книга буддистів.
Ганімед
1. У давньогрецькій міфології вродливий юнак, якого Зевс, викравши у батьків, зробив виночерпієм. 2. Один з чотирьох великих супутників Юпітера; мала планета № 1036.
Гастат
воїни першої лінії важкої піхоти давньоримського легіону IV–II століть до н. е. Були екіповані важкими шкіряними обладунками, які скріплювалися на грудях і спині великою металевою пластиною, на голові носили металевий шолом, для захисту використовувався випуклий щит овальної форми (скутум). Були озброєні двома важкими метальними дротиками (пілумами), коротким мечем — гладіус.
Гафіз
людина, що знає напам'ять Коран.
Геба
у грецькій міфології — богиня краси і молодості, дочка Зевса і Гери.
Геєна
1. Долина на південно-західній околиці Єрусалима, яка здобула горезвісну репутацію через ідолопоклонство і служіння чужим богам, жертовне спалювання немовлят богам Молоху та Ваалу. 2. міф. Пекло, символ вічних мук.
Гейнал
релігійна пісня, яку грають сурмачі на сході і заході сонця.
Геката
у давньогрецькій міфології богиня місяця й ночі, чарівниця, що панує над демонами й лякає людей привидами.
Гекатонхейри
у грецькій міфології — сторукі і п'ятдесятиголові велетні-потвори (Бріарей, Котт, Гієс), яких олімпійські боги закликали на допомогу, щоб подолати титанів.
Геопоніки
грецькі й римські письменники, що писали про сільське господарство.
Георгіки
антична поезія, що оспівувала сільське життя, побут, природу, працю.
Геракл
1. Грецький міфічний герой (у римлян — Геркулес), син Зевса і жінки Алкмени, що був надзвичайно сильний. 2. перен. Силач, атлет.
Геркулес
1. Персонаж давньоримської міфології (грецький відповідник — Геракл) 2. Вівсяні крупи спеціального приготування. 3. Сузір'я Північної кулі. 4. Великий жук, що живе у тропічній Америці. 5. перен. силач, атлет.
Геркулесові стовпи
1. Дві скелі з обох боків Гібралтарської протоки, які, за міфами, поставив Геркулесс на згадку про свої подвиги. 2. перен. межа чогось.
Герметизм
релігійно-філософська течія епохи еллінізму і пізньої античності, що поєднувала елементи філософських вчень з астрологією, магією та окультизмом, і носила підкреслено езотеричний (відкритий лише для обраних) характер. Інші назви — герметика, герметична філософія.
Гет
1. Релігійний процес розірвання шлюбу в юдаїзмі. 2. Документ, що засвідчує факт завершення такого процесу; лист-повідомлення про розлучення.
Гідрія
давньогрецька керамічна посудина з трьома ручками для носіння води або зберігання попелу померлих. Інша назва — кальпія.
Гідра
1. В давньогрецькій міфології потвора з тілом змії і дев'ятьма головами дракона. 2. перен. страховисько. 3. Сузір'я Південної півкулі.
Гіматій
верхній одяг стародавніх греків — чотирикутний шматок вовняної тканини до 4 метрів у довжину, який одягався, як правило, зверху хітона і драпірувався навколо фігури, прикриваючи тіло в залежності від погоди чи ситуації. Г. використовувався і в часи Візантійської імперії.
Гімн
1. У Стародавній Греції урочиста, хвалебна пісня на честь богів і героїв. 2. Урочиста пісня, прийнята як символ державної (напр., державний Г. України). 3. Музичний твір (в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві), в якому виражається піднесення, урочистість.
Гістріон
у Стародавньому Римі й за середньовіччя, переважно у Франції, — народний актор (одночасно музикант, співак, оповідач, акробат тощо).
Гладіатор
1. у Стародавньому Римі раб чи обранець, що мусив битися на смерть із собі подібним або дикими звірами на потіху глядачам. Зі 106 року до н. е. бої Г. стали публічним видовищем; з 63 року Г. мали право стати вільні жінки. Гладіаторські бої були заборонені в Римі у 404 році. 2. перен. братовбивця, дикун, барбар.
Гладіус
1. Короткоклинковий римський меч довжиною 55 — 85 см., прийнятий на озброєння у Римській імперії з IV століття до н. е. по ІІ століття н. е. і був типовою холодною зброєю легіонерів; виготовлявся із заліза. 2. біол. Недорозвинена мушля кальмара.
Глосарій
тлумачний словник рідко вживаних слів і виразів.
Глосолалія
1. В релігійних культах деяких сект — вигукування в стані екстазу безглуздих слів, звукосполучень, що сприймаються сектантами як "боговіщання". 2. У фольклорі (замовляннях, приспівах) звукосполучення, позбавлене будь-якого змісту. 3. мед. Розлад мовлення.
Гоморра
1. Міфічне місце, що існувало там, де нині Мертве море, і було знищене Богом за нечесність його мешканців. 2. перен. Місце нечесності і розпусти.
Гомункул
1. За уявленнями середньовічних алхіміків, маленька, схожа на людину істота, яку можна створити штучно. 2. розм. Штучна, нежиттєздатна, вигадана людина.
Горгона Медуза
у давньогрецькій міфології страшна жіноча істота, від погляду якої кам'яніло все живе. Єдиною із сестер володіла даром зачаровувати людей поглядом і була смертною.
Госпел
жанр духовної християнської музики, який розвинувся в першій третині XX століття в США. Зазвичай розрізняють негритянський Г. і білий Г. Спільним є те, що і той і інший народилися в середовищі методистських церков американського Півдня.
Готичний
1. Той, шо стосується готики (напр., Г-а архітектура, Г. стиль). 2. Г. стиль — художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи 12 — 15 ст., ознаками якого є аркади, вежі, стрілки, шпилі, багата орнаментика. Найяскравіше виявився в культовій архітектурі (собори в Ам'єні, Реймсі, Парижі). 2. Г-е письмо — різновид латинського письма середньовічних рукописів і хронік, Г. мінускул. 3. Г. шрифт — кутастий шрифт.
Гриф (1)
1. Великий хижий птах ряду соколоподібних. 2. Міфічний крилатий лев з орлиною головою. 3. Архітектурна оздоба у формі листка. 4. Те саме, що й грифон.
Грифон
1. Міфічна істота з тулубом і задніми лапами левиці, головою і крилами (або кігтями на передніх лапах) орла — цар всіх істот. 2. Порода хортів. 3. У мистецтві — декоративний мотив.
Гугеноти
прихильники кальвінізму у Франції 16 — 18 ст.
Гурія
у мусульманській міфології — вродлива, вічно юна діва, що живе в раю і розважає праведних.
Гяур
1. Поняття ісламу для позначення що не вірить у Аллаха (Єдиного Бога) і посланницьку місію пророка Мухаммада. 2. У мусульман зневажливе назвисько всіх іновірців.
Даосизм
1. Один з основних напрямів давньокитайської філософії, за яким природа й життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному законові — дао, який існує поза свідомістю людини. 2. Одна з китайських релігій. Виникла в 2 ст. до н. е.
Деїзм
релігійно-філософське вчення, яке визнає Бога і створення ним світу, але водночас відкидає його втручання в явища природи і суспільного життя, заперечує більшість надприродних чи містичних явищ, а для пізнання світу вважає достатніми розум і спостереження за природним світом.
Демонізм
1. Віра в існування злих духів; характерна для більшості релігій персоніфікація зла в образі демона. 2. перен. Особливість вдачі людей, які дістають насолоду від страждань інших.
Джайнізм
релігійно-філософське вчення, що виникло в 6 ст. до н. е. в Індії. В основу Д. покладено культ Джіни — боголюдини, що нібито перемогла всі земні пристрасті і вказала людству шлях до спасіння.
Джин (2)
міфологічні істоти, одна з трьох категорій створених Аллахом розумних істот (дві інші — ангели і люди). Згідно з Кораном, джини створені з вогню, що немає диму, мають повітряні чи вогняні тіла, здатні приймати будь-яку личину, виконувати складні роботи, бувають чоловічої і жіночої статі, живуть у пустелях, горах і лісах; поділяються на декілька категорій, серед них — гуль, іфріт, марід та сіілат.
Джихад
1. Поняття в ісламі, яке позначає боротьбу за те, що є для мусульманина найблагороднішою і найвищою метою. 2. У більш широкому сенсі — боротьба зі своїми пристрастями, постійне зусилля у справі поширення ісламу, ведення війни в ім'я Аллаха.
Диспенсація
1. Приготування і видача ліків. 2. У католицькій церкві — прощення, відпущення гріхів. 3. Індивідуальний дозвіл відступити від норм закону, як правило, релігійного.
Діоніс
у міфології давніх греків — бог рослинності, родючості, вологи, а також покровитель виноградарства і виноробства; Діонісій. У римлян це Вакх.
Дольмени
стародавні поховальні споруди у вигляді величезних кам'яних брил і плит, поставлених вертикально й перекритих зверху кам'яною плитою.
Егіда
1. В давньогрецькій міфології (за Гомером) щит, який виготовив Гефест і потрясаючи яким Зевс наводив жах на ворогів. У післягомерівський період Е. — демон, породжений Геєю, який своїм вогняним подихом спустошував цілі країни. Богиня Афіна вбила його, а з його шкіри зробила собі щит. 2. перен. Під егідою — під захистом, наглядом, під покровительством.
Едикт
1. У Стародавньому Римі заява, що містила програму діяльності магістрату або службової особи (претора, консула). 2. Особливо важливий указ імператора чи короля.
Едил
у Давньому Римі — молодша посадова особа, помічник народного трибуна, наглядач плебейського архіву і скарбниці в храмі Церери. З 367 до н. е. до пари плебейських Е. додали пару Е. патриціанських — 4 Е. завідували 4-ма районами міста Рим: слідкували за чистотою вулиць, станом храмів, громадських закладів, цінами і т. д.
Едуї
давнє кельтське плем'я, що жило в межиріччі Сони і Луари (сучасна Франція). У 50-х рр. до н. е. їх територія увійшла до складу Римської республіки.
Езопівська мова
замасковане висловлювання думок. Від імені давньогрецького байкаря Езопа.
Езотеризм
комплекс специфічних інтерпретацій реальності, що претендують на таємний характер і підтверджуються особливими психодуховних практиками.
Езотерика
сукупність понять, вчень, вірувань, основний зміст яких прихований від звичайних людей і доступний лише посвяченим, що пройшли через певні обряди та володіють певним ступенем пізнання. Інша назва — езотерія.
Езотеричний
той, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований смисл. Протилежне — екзотеричний. Е-не знання — таємне вчення, відоме лише вузькому колу обраних осіб.
Ейкумена
1. За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2. Сукупність населених людиною областей Землі. Інша назва — ойкумена.
Еквіти
історично — військова кавалерія у Давньому Римі з числа патриціанська знаті, після реформи VI ст. до н. е. — частина вищого цензового розряду римських громадян, з III ст. до н. е. — другий після сенаторів привілейованих суспільний стан; вершники.
Екзарх
1. У Стародавній Греції — керівник хору при храмі. 2. У Давньому Римі — глава жерців при храмі. 3. У візантійській імперії — намісник імператора, правитель області. 4. У православ'ї — глава церковної округи (екзархату).
Екзархат
1. Адміністративно-територіальна одиниця Візантії 6-7 століть за межами метрополії, що управлялась намісником (екзархом). Е. створювалися в окраїнних областях. 2. У християнстві — церковна округа.
Екзотеричний
загальнодоступний, призначений для публічного викладу. Протилежне — езотеричний.
Еклезіологія
галузь християнського богослов'я, що вивчає природу і властивості Церкви як інституції, а також розуміння нею своєї місії та ролі.
Ексод
в античному театрі — заключна частина трагедії, урочистий відхід акторів зі сцени.