Какофонія
безладне, хаотичне, немилозвучне сполучення звуків, що болісно вражає слух (у музиці, віршах).
Каламбур
дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих звучанням; гра слів; прикладка, двозначність.
Кирилиця
1. Старослов'янська (староболгарська) азбука названа, за іменем реформатора писемності св. Кирила з Салоніків. 2. Система писеменості і алфавіт, на основі старослав'янської азбуки. 3. Спеціальний шрифт, якимм традиційно друкують церковні книги.
Компаративізм
1. Порівняльно-історичний метод у мовознавстві, що виник на початку 19 ст. 2. Один з методів літературознавства 2-ї половини 19-початку 20 ст., суть якого полягала у зіставленні творів літератур різних народів.
Конкіста
епоха завоювання іспанцями й португальцями Центральної і Південної Америки (кінець 15 ст. — 1-а половина 16 ст. ).
Конотація
супутнє емоційно-експресивне значення мовної одиниці, яке пов'язане з описовим значенням та яке доповнює його. Напр., К. терміну «вітер» є «зміна», «непостійність», «швидкість». Антонім — пейоратив.
Консонант
приголосний звук.
Контамінація
1. лінгв. Утворення нового слова або виразу об'єднанням двох синонімічних чи близьких за звучанням слів (напр., «хилитати» від «хитати» й «хилити»). 2. Змішування в розповіді двох або більше подій. 3. Поєднання текстів різних редакцій одного й того самого твору. 4. геол. Забруднення магматичних гірських порід. 5. біол. Заражування культури мікроорганізмів або живої тканини чужорідним біологічним матеріалом (вірусами, бактеріями, грибами).
Контекст
закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу.
Контр...
префікс, що вживається для творення слів зі значенням «протилежний чомусь», «який протидіє чомусь».
Копролалія
словесний понос; хворобливий, іноді непереборний імпульсивний потяг до цинічної і нецензурної лайки без жодного приводу.
Копула
службове дієслово (напр.: "Він був хворий").
Креольська мова
ступінь розвитку піджина, який з мови міжетнічного спілкування перетврюється у рідну мову для значної частини змішаного за походженням населення. У більшості випадків креольські мови виникали у період європейської колонізації Азії, Америки, Африки.
Лабіальний
губний звук (напр., б, м, п).
Лабіодентальний
губно-зубний звук.
Лаконізм
гранично стисле вираження думки. Від назви давньогрецької області Лаконії, жителі якої (спартанці) уславилися чіткістю й стислістю мови.
Ларингальний
гортанний звук.
Латиниця
сучасний латинський алфавіт, який є основою писемності багатьох мов. Основою Л. є західногрецький (південноіталійський) варіант грецького алфавіту. Латинський алфавіт відокремився приблизно в VII ст. до н. е. і спочатку включав тільки 21 букву:ABCDEFZHIKLMNOPQRSTVX; у I ст. до н. е. сформувався класичний латинський алфавіт (з 23 літер; додані букви G, Y). Сучасна Л. складається з 26 букв (додано J, U, W).
Лексика
1. Сукупність слів якоїсь мови чи діалекту. 2. Словниковий склад мови письменника чи художнього твору. 3. Л. інтернаціональна — сукупність слів, які стали спільними для різних мов завдяки міжнародним зв'язкам.
Лексикографія
1. Розділ мовознавства, який розробляє теоретичні принципи укладання словників. 2. Збирання слів і укладання словників як опис лексики живої мови. 3. Сукупність словників даної мови і наукових праць із цієї галузі.
Лексикологія
розділ мовознавства, що вивчає лексику, тобто сукупність слів певної мови.
Лексикон
1. заст. Назва словника; застосовують і як синонім слова "лексика". 2. Словниковий запас якоїсь особи.
Лексикостатистика
те саме, що й глотохронологія.
Лексичний
той, що стосується слів, словника.
Лінгва жерал
мова, що виникла у 16-18 ст. в Латинській Америці від суміші мов племен тупі-гуарані з португальською і африканськими лексичними запозиченнями. Поширена в Бразилії (лінгва жерал пауліста), Венесуелі, Колумбії (ньєнгату).
Лінгва франка
1. лінгв. Усний допоміжний засіб міжетнічного спілкування. 2. Мова, що використовується для спілкування між носіями різних мов в умовах обмежених соціальних контактів.
Літота
один із засобів підкреслення виразності мови, побудований головним чином на применшенні якої-небудь ознаки предмета, протилежне — гіпербола.
Логограма
1. Скорочення; еліптична (скорочена) форма мови, необхідна в деяких ситуаціях спілкування (телеграма, військова команда, реклама тощо). 2. Графема, що позначає слово чи морфему; інша назва — логограф.
Логограф
Графема, що позначає слово чи морфему; ієрогліф.
Локатив
місцевий відмінок.
Макама
жанр класичної арабської прози — коротке римоване гуморестично-сатиричне оповідання; римована проза.
Макаронізм
1. Запозичені зі збереженням граматичних форм іноземні слова. 2. Слово (або вислів) з іноземної мови, включене письменником у речення з неминучим спотворенням звукової форми включеного й наданням йому гротескного характеру. 3. перен. Надмірне вживання на письмі та в розмові іноземних слів і форм.
Макаронічний стиль
жартівливий літературний стиль, у якому змішуються слова і речення різних мов. Напр.: Енеус ностер магнус пан ус і славний Троянорум князь (І. Котляревський "Енеїда").
Макрон
1. Діакритичний знак у вигляді риски зверху над символом, значно рідше — під ним, для позначення, як правило, подовження звуку. 2. мат. Знак у вигляді риски зверху для позначення усередненої величини.
Матронім
частина родового імені, яка присвоюється дитині по імені матері.
Мейозис
троп, що полягає в навмисному зменшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, розміру та кількості предметів, значущості чого-небудь. У М. присутня іронія, заздалегідь неточне відображення дійсності (напр., «бажає бути кращим» замість «поганий»). Різновидом М. вважають літоту. Протилежне — гіпербола.
Мета...
словотвірний префікс, що означає проміжне становище, рух у просторі або часі, зміну, перетворення, переміщення, звільнення від чогось.
Метафора
художній засіб, що полягає у переносному вживанні слова чи виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово, вираз, ужиті у такий спосіб.
Метафраза
точно дослівна передача змісту поезії прозою (без додержання рими й ритму), підрядник або заготовка для художнього перекладу.
Метонімія
один з основних тропів у поетичній і звичайній мові, в основі якого лежить перенесення назви одного поняття на інше, що перебуває з ним у певному зв'язку; слово або вираз, ужиті таким чином (напр., "читати Гоголя" замість — "читати твори Гоголя").
Моветон
поганий тон, невихованість, прийнятність поведінки щодо певних критеріїв.
Молос
в античному віршуванні — віршовий розмір на шість мор, що складається з трьох довгих складів. Від назви епірського племені молосів.
Моносемія
однозначність слова чи виразу. Протилежне — полісемія.
Моносилабізм
односкладовість, односкладові слова мови.
Мора
найменша одиниця відліку часу в строфі античного вірша.
Морфема
лінгв. найменша значуща частина слова (корінь, суфікс, префікс, флексія), що складається з однієї або кількох фонем.
Мхедрулі
алфавіт, використовуваний у деяких південно-кавказьких (у першу чергу — грузинській) мовах. Читається зліва направо. У сучасному алфавіті — 33 букви, які позначають окремий звук.
Назалізація
набуття переважно голосним звуком носового тембру.
Назальний
носовий голосний або приголосний звук.
Номінатив
називний відмінок.
Нона
1. муз. Дев'ятий ступінь діатонічної гами; інтервал між першим та дев'ятим ступенями. 2. літ. Строфа, що складається з дев'яти рядків, переважно хореїчного розміру і з таким же римуванням.
Оксюморон
літературно-поетичний прийом, яким поєднануються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення (напр., дзвінка тиша, гарячий сніг).
Окта...
у складних словах означає «вісім», напр.,октагон.
Омографи
слова чи форми слів, різні за значенням і звучанням, але однакові за написанням. Розпізнають за наголосом (напр., з'амок — зам'ок).
Омоніми
слова або форми слів, що вимовляються однаково, але мають різне значення (напр., дверний ключ, журавлиний ключ, скрипковий ключ, ключ води).
Оптатив
спосіб дієслова, який означає бажаність відповідної дії; бажальний спосіб. У слов'янських мовах колишній О. перетворився на наказовий спосіб дієслова.
Палімпсест
старовинний рукопис, звичайно пергаментний, з якого стерто попередній текст і на його місці написано новий.
Пароніми
слова, різні за значенням, але близькі за звучанням (напр., адресат і адресант).
Партітив
відмінок, що вказує на частину чого-небудь. В українській мові П. виражається фомами типу "лісу" (частина лісу), "чаю" (склянка чаю).
Патуа
лінгв. говірка на основі французької мови. У широкому розумінні — місцева говірка на основі домінуючої мови: напр., на Ямайці патуа — це говірка на основі англійської з елементами голландської мови та мови місцевих індіанців.
Пейоратив
слово чи фраза, що виражають презирство, ворожість, зневагу і т. п. і які несуть таке смислове навантаження в залежності від контексту. Напр. клоун, хакер, москаль.
Пенелопа
у давньогрецькій міфології дружина Одіссея. В світовій літературі ім'я П. стало синонімом подружньої вірності жінки.
Піджин
говірка, що виникає при міжетнічних контактах за участю трьох і більше мов. Як правило, має невеликий словниковий запас (порядка 1000 слів). У деяких випадках П., при передачі з покоління в покоління, може перетворитись у самостійну мову (напр. креольська).
Полісемія
наявність у одного і того самого слова кількох лексичних значень; багатозначність.
Префікс
значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів або форм слова; приросток.
Прононс
ірон. вимова, манера вимови іноземних слів.
Психолінгвістика
галузь мовознавства, що вивчає процеси мови з погляду відповідності змісту висловленого комунікативному намірові.
Пунктуація
1. Система правил вживання на письмі розділових знаків. 2. Розставляння розділових знаків.
Риторика
1. Наука красномовства, ораторське мистецтво; підручник з цього предмета. 2. перен. Зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство; марнослів'я, теревені. 3. заст. Назва молодшого класу духовної семінарії.
Риторичний
1. Той, що стосується риторики. 2. Ораторський. 3. Пишномовний.
Роман
1. Великий за розміром і складний за побудовою прозовий (рідше віршований) оповідний твір художньої літератури, в якому широко охоплено життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів, їхня психологія, побут і т. ін. 2. перен. В повсякденній мові — любовні відносини.
Романський
1. Який виник на основі давньоримської культури або тісно пов'язаний з цією культурою. 2. Пов'язаний з вивченням культури і мови народів, що живуть у Південній і Південно-Західній Європі.
Ротацизм
1. Гаркавість, нечіткість у вимові звука «р». 2. Чергування приголосних, що полягає в переході зубних «з», «с», «л» у сонорний «р».
Руни (1)
літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (переважно у скандинавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах, могильних каменях і т. ін.
Санскрит
літературна давньоіндійська мова, що вживалася у стародавній та середньовічній Індії.
Сарказм
1. Злісна, уїдлива усмішка, їдка іронія без співчуття. 2. перен. Уїдливі, злісно-глуздливі зауваження.
Сатура
у давньоримській літературі жанр розважально-дидактичного характеру, що сполучав прозу і вірші. Згодом замість цієї назви почали вживати слово "сатира".
Силабічний
складовий. С. віршування — система віршування, в основу якої покладено однакову кількість складів у віршових рядках. С. письмо — вид фонетичної писемності, знаки якої позначають окремі склади.
Синекдоха
один із засобів підсилення виразності художньої мови, для якого характерне вживання назви частини замість цілого («Голова моя козацькая! Бувала ти у землях турецьких»), видового поняття замість родового («Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, сини Коперніка»), однини в значенні множини («Кругом Січі Запорожця Москаль облягає») або навпаки.
Синонім
1. Слово, близьке або тотожне за значенням до іншого, але відмінне від нього за звучанням. 2. книжн. Тотожне поняття.
Синоніміка
1. Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2. Сукупність синонімів у певній мові. Інша назва — синоніміка.
Синонімія
1. Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2. Сукупність синонімів у певній мові.
Синхронія
1. Співіснування мовних явищ в ту саму історичну епоху. 2. Те саме, що й синхронізм.
Сленг
1. Розмовний варіант професіонального мовлення; жаргон. 2. Жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків, які, проникаючи в літературну мову, набувають помітного емоційно-експресивного забарвлення.
Стилізувати
1. Надавати чому-небудь характерних рис певного стилю. 2. Говорити або писати, дотримуючись певного стилю.
Стилістика
1. Розділ мовознавства, що вивчає в межах національної мови суть і специфіку стилів мови. 2. Розділ теорії літератури, що вивчає стилі літературно-художніх творів. 3. Сукупність виражальних засобів мови якого-небудь художнього твору, письменника, літературної школи і т. ін.
Суперстрат
нашарування мови зайшлого населення в мові корінних жителів.
Суфікс
морфема між коренем слова й закінченням, що служить для творення слів з новим значенням або нових форм слова.
Тавтограма
вірш, усі рядки якого починаються однією й тією самою буквою.
Тавтологія
1. Визначення, що повторює в іншій формі раніше сказане. 2. Повторне позначення вже названого поняття іншим словом або виразом без додаткового уточнення його змісту; використовується як стилістичний засіб. 3. В математичній логіці — правильно побудована формула числення висловлювань, яка має значення "істина" для всякої системи істиннісних значень її змінних.
безладне, хаотичне, немилозвучне сполучення звуків, що болісно вражає слух (у музиці, віршах).
Каламбур
дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих звучанням; гра слів; прикладка, двозначність.
Кирилиця
1. Старослов'янська (староболгарська) азбука названа, за іменем реформатора писемності св. Кирила з Салоніків. 2. Система писеменості і алфавіт, на основі старослав'янської азбуки. 3. Спеціальний шрифт, якимм традиційно друкують церковні книги.
Компаративізм
1. Порівняльно-історичний метод у мовознавстві, що виник на початку 19 ст. 2. Один з методів літературознавства 2-ї половини 19-початку 20 ст., суть якого полягала у зіставленні творів літератур різних народів.
Конкіста
епоха завоювання іспанцями й португальцями Центральної і Південної Америки (кінець 15 ст. — 1-а половина 16 ст. ).
Конотація
супутнє емоційно-експресивне значення мовної одиниці, яке пов'язане з описовим значенням та яке доповнює його. Напр., К. терміну «вітер» є «зміна», «непостійність», «швидкість». Антонім — пейоратив.
Консонант
приголосний звук.
Контамінація
1. лінгв. Утворення нового слова або виразу об'єднанням двох синонімічних чи близьких за звучанням слів (напр., «хилитати» від «хитати» й «хилити»). 2. Змішування в розповіді двох або більше подій. 3. Поєднання текстів різних редакцій одного й того самого твору. 4. геол. Забруднення магматичних гірських порід. 5. біол. Заражування культури мікроорганізмів або живої тканини чужорідним біологічним матеріалом (вірусами, бактеріями, грибами).
Контекст
закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу.
Контр...
префікс, що вживається для творення слів зі значенням «протилежний чомусь», «який протидіє чомусь».
Копролалія
словесний понос; хворобливий, іноді непереборний імпульсивний потяг до цинічної і нецензурної лайки без жодного приводу.
Копула
службове дієслово (напр.: "Він був хворий").
Креольська мова
ступінь розвитку піджина, який з мови міжетнічного спілкування перетврюється у рідну мову для значної частини змішаного за походженням населення. У більшості випадків креольські мови виникали у період європейської колонізації Азії, Америки, Африки.
Лабіальний
губний звук (напр., б, м, п).
Лабіодентальний
губно-зубний звук.
Лаконізм
гранично стисле вираження думки. Від назви давньогрецької області Лаконії, жителі якої (спартанці) уславилися чіткістю й стислістю мови.
Ларингальний
гортанний звук.
Латиниця
сучасний латинський алфавіт, який є основою писемності багатьох мов. Основою Л. є західногрецький (південноіталійський) варіант грецького алфавіту. Латинський алфавіт відокремився приблизно в VII ст. до н. е. і спочатку включав тільки 21 букву:ABCDEFZHIKLMNOPQRSTVX; у I ст. до н. е. сформувався класичний латинський алфавіт (з 23 літер; додані букви G, Y). Сучасна Л. складається з 26 букв (додано J, U, W).
Лексика
1. Сукупність слів якоїсь мови чи діалекту. 2. Словниковий склад мови письменника чи художнього твору. 3. Л. інтернаціональна — сукупність слів, які стали спільними для різних мов завдяки міжнародним зв'язкам.
Лексикографія
1. Розділ мовознавства, який розробляє теоретичні принципи укладання словників. 2. Збирання слів і укладання словників як опис лексики живої мови. 3. Сукупність словників даної мови і наукових праць із цієї галузі.
Лексикологія
розділ мовознавства, що вивчає лексику, тобто сукупність слів певної мови.
Лексикон
1. заст. Назва словника; застосовують і як синонім слова "лексика". 2. Словниковий запас якоїсь особи.
Лексикостатистика
те саме, що й глотохронологія.
Лексичний
той, що стосується слів, словника.
Лінгва жерал
мова, що виникла у 16-18 ст. в Латинській Америці від суміші мов племен тупі-гуарані з португальською і африканськими лексичними запозиченнями. Поширена в Бразилії (лінгва жерал пауліста), Венесуелі, Колумбії (ньєнгату).
Лінгва франка
1. лінгв. Усний допоміжний засіб міжетнічного спілкування. 2. Мова, що використовується для спілкування між носіями різних мов в умовах обмежених соціальних контактів.
Літота
один із засобів підкреслення виразності мови, побудований головним чином на применшенні якої-небудь ознаки предмета, протилежне — гіпербола.
Логограма
1. Скорочення; еліптична (скорочена) форма мови, необхідна в деяких ситуаціях спілкування (телеграма, військова команда, реклама тощо). 2. Графема, що позначає слово чи морфему; інша назва — логограф.
Логограф
Графема, що позначає слово чи морфему; ієрогліф.
Локатив
місцевий відмінок.
Макама
жанр класичної арабської прози — коротке римоване гуморестично-сатиричне оповідання; римована проза.
Макаронізм
1. Запозичені зі збереженням граматичних форм іноземні слова. 2. Слово (або вислів) з іноземної мови, включене письменником у речення з неминучим спотворенням звукової форми включеного й наданням йому гротескного характеру. 3. перен. Надмірне вживання на письмі та в розмові іноземних слів і форм.
Макаронічний стиль
жартівливий літературний стиль, у якому змішуються слова і речення різних мов. Напр.: Енеус ностер магнус пан ус і славний Троянорум князь (І. Котляревський "Енеїда").
Макрон
1. Діакритичний знак у вигляді риски зверху над символом, значно рідше — під ним, для позначення, як правило, подовження звуку. 2. мат. Знак у вигляді риски зверху для позначення усередненої величини.
Матронім
частина родового імені, яка присвоюється дитині по імені матері.
Мейозис
троп, що полягає в навмисному зменшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, розміру та кількості предметів, значущості чого-небудь. У М. присутня іронія, заздалегідь неточне відображення дійсності (напр., «бажає бути кращим» замість «поганий»). Різновидом М. вважають літоту. Протилежне — гіпербола.
Мета...
словотвірний префікс, що означає проміжне становище, рух у просторі або часі, зміну, перетворення, переміщення, звільнення від чогось.
Метафора
художній засіб, що полягає у переносному вживанні слова чи виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово, вираз, ужиті у такий спосіб.
Метафраза
точно дослівна передача змісту поезії прозою (без додержання рими й ритму), підрядник або заготовка для художнього перекладу.
Метонімія
один з основних тропів у поетичній і звичайній мові, в основі якого лежить перенесення назви одного поняття на інше, що перебуває з ним у певному зв'язку; слово або вираз, ужиті таким чином (напр., "читати Гоголя" замість — "читати твори Гоголя").
Моветон
поганий тон, невихованість, прийнятність поведінки щодо певних критеріїв.
Молос
в античному віршуванні — віршовий розмір на шість мор, що складається з трьох довгих складів. Від назви епірського племені молосів.
Моносемія
однозначність слова чи виразу. Протилежне — полісемія.
Моносилабізм
односкладовість, односкладові слова мови.
Мора
найменша одиниця відліку часу в строфі античного вірша.
Морфема
лінгв. найменша значуща частина слова (корінь, суфікс, префікс, флексія), що складається з однієї або кількох фонем.
Мхедрулі
алфавіт, використовуваний у деяких південно-кавказьких (у першу чергу — грузинській) мовах. Читається зліва направо. У сучасному алфавіті — 33 букви, які позначають окремий звук.
Назалізація
набуття переважно голосним звуком носового тембру.
Назальний
носовий голосний або приголосний звук.
Номінатив
називний відмінок.
Нона
1. муз. Дев'ятий ступінь діатонічної гами; інтервал між першим та дев'ятим ступенями. 2. літ. Строфа, що складається з дев'яти рядків, переважно хореїчного розміру і з таким же римуванням.
Оксюморон
літературно-поетичний прийом, яким поєднануються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення (напр., дзвінка тиша, гарячий сніг).
Окта...
у складних словах означає «вісім», напр.,
Омографи
слова чи форми слів, різні за значенням і звучанням, але однакові за написанням. Розпізнають за наголосом (напр., з'амок — зам'ок).
Омоніми
слова або форми слів, що вимовляються однаково, але мають різне значення (напр., дверний ключ, журавлиний ключ, скрипковий ключ, ключ води).
Оптатив
спосіб дієслова, який означає бажаність відповідної дії; бажальний спосіб. У слов'янських мовах колишній О. перетворився на наказовий спосіб дієслова.
Палімпсест
старовинний рукопис, звичайно пергаментний, з якого стерто попередній текст і на його місці написано новий.
Пароніми
слова, різні за значенням, але близькі за звучанням (напр., адресат і адресант).
Партітив
відмінок, що вказує на частину чого-небудь. В українській мові П. виражається фомами типу "лісу" (частина лісу), "чаю" (склянка чаю).
Патуа
лінгв. говірка на основі французької мови. У широкому розумінні — місцева говірка на основі домінуючої мови: напр., на Ямайці патуа — це говірка на основі англійської з елементами голландської мови та мови місцевих індіанців.
Пейоратив
слово чи фраза, що виражають презирство, ворожість, зневагу і т. п. і які несуть таке смислове навантаження в залежності від контексту. Напр. клоун, хакер, москаль.
Пенелопа
у давньогрецькій міфології дружина Одіссея. В світовій літературі ім'я П. стало синонімом подружньої вірності жінки.
Піджин
говірка, що виникає при міжетнічних контактах за участю трьох і більше мов. Як правило, має невеликий словниковий запас (порядка 1000 слів). У деяких випадках П., при передачі з покоління в покоління, може перетворитись у самостійну мову (напр. креольська).
Полісемія
наявність у одного і того самого слова кількох лексичних значень; багатозначність.
Префікс
значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів або форм слова; приросток.
Прононс
ірон. вимова, манера вимови іноземних слів.
Психолінгвістика
галузь мовознавства, що вивчає процеси мови з погляду відповідності змісту висловленого комунікативному намірові.
Пунктуація
1. Система правил вживання на письмі розділових знаків. 2. Розставляння розділових знаків.
Риторика
1. Наука красномовства, ораторське мистецтво; підручник з цього предмета. 2. перен. Зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство; марнослів'я, теревені. 3. заст. Назва молодшого класу духовної семінарії.
Риторичний
1. Той, що стосується риторики. 2. Ораторський. 3. Пишномовний.
Роман
1. Великий за розміром і складний за побудовою прозовий (рідше віршований) оповідний твір художньої літератури, в якому широко охоплено життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів, їхня психологія, побут і т. ін. 2. перен. В повсякденній мові — любовні відносини.
Романський
1. Який виник на основі давньоримської культури або тісно пов'язаний з цією культурою. 2. Пов'язаний з вивченням культури і мови народів, що живуть у Південній і Південно-Західній Європі.
Ротацизм
1. Гаркавість, нечіткість у вимові звука «р». 2. Чергування приголосних, що полягає в переході зубних «з», «с», «л» у сонорний «р».
Руни (1)
літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (переважно у скандинавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах, могильних каменях і т. ін.
Санскрит
літературна давньоіндійська мова, що вживалася у стародавній та середньовічній Індії.
Сарказм
1. Злісна, уїдлива усмішка, їдка іронія без співчуття. 2. перен. Уїдливі, злісно-глуздливі зауваження.
Сатура
у давньоримській літературі жанр розважально-дидактичного характеру, що сполучав прозу і вірші. Згодом замість цієї назви почали вживати слово "сатира".
Силабічний
складовий. С. віршування — система віршування, в основу якої покладено однакову кількість складів у віршових рядках. С. письмо — вид фонетичної писемності, знаки якої позначають окремі склади.
Синекдоха
один із засобів підсилення виразності художньої мови, для якого характерне вживання назви частини замість цілого («Голова моя козацькая! Бувала ти у землях турецьких»), видового поняття замість родового («Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, сини Коперніка»), однини в значенні множини («Кругом Січі Запорожця Москаль облягає») або навпаки.
Синонім
1. Слово, близьке або тотожне за значенням до іншого, але відмінне від нього за звучанням. 2. книжн. Тотожне поняття.
Синоніміка
1. Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2. Сукупність синонімів у певній мові. Інша назва — синоніміка.
Синонімія
1. Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2. Сукупність синонімів у певній мові.
Синхронія
1. Співіснування мовних явищ в ту саму історичну епоху. 2. Те саме, що й синхронізм.
Сленг
1. Розмовний варіант професіонального мовлення; жаргон. 2. Жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків, які, проникаючи в літературну мову, набувають помітного емоційно-експресивного забарвлення.
Стилізувати
1. Надавати чому-небудь характерних рис певного стилю. 2. Говорити або писати, дотримуючись певного стилю.
Стилістика
1. Розділ мовознавства, що вивчає в межах національної мови суть і специфіку стилів мови. 2. Розділ теорії літератури, що вивчає стилі літературно-художніх творів. 3. Сукупність виражальних засобів мови якого-небудь художнього твору, письменника, літературної школи і т. ін.
Суперстрат
нашарування мови зайшлого населення в мові корінних жителів.
Суфікс
морфема між коренем слова й закінченням, що служить для творення слів з новим значенням або нових форм слова.
Тавтограма
вірш, усі рядки якого починаються однією й тією самою буквою.
Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була задумлива, як сад.
Вона була, мов ніч і мов не ніч.
Вона була, мов сад і мов не сад.
Вона була одненька, ніби ніч.
Вона була схвильована, мов сад.
Вона була темнава, ніби сад.
Вона була урочиста, як ніч.
Микола Вінграновський.
Тавтологія
1. Визначення, що повторює в іншій формі раніше сказане. 2. Повторне позначення вже названого поняття іншим словом або виразом без додаткового уточнення його змісту; використовується як стилістичний засіб. 3. В математичній логіці — правильно побудована формула числення висловлювань, яка має значення "істина" для всякої системи істиннісних значень її змінних.