Американський режисер Квентін Тарантіно (27 березня 1963). Відомий також як сценарист, актор, кінопродюсер і кінооператор, один з найяскравіших і найвпливовіших представників постмодернізму в кінематографі.

1763

Правила життя

Те, що ти показуєш характер, зовсім не свідчить про те, що цей самий характер у тебе є.

Я ніколи не зустрічав свого батька і ніколи особливо не хотів його зустріти. Тільки те, що він переспав з моєю матір'ю, не робить його моїм батьком. У нього було тридцять років, щоб побачити мене, але він раптом вирішив це зробити, коли я став знаменитим. Колись, коли я носив його ім'я, а він не з'являвся, я думав: «Що ж, це навіть круто. У цьому є стиль ». Але ця чортова слава притягує людей.

Коли я збираюся писати новий сценарій, найважче для мене - це піти в канцтовари та купити блокнот.

Щоб написати роман, потрібні тільки авторучка і аркуш паперу.

У письменника повинен бути тихий внутрішній голос, що постійно нагадує: «Скажи правду. Відкрий кілька секретів».

Мені дуже подобається те, як я пишу. Я думаю, що роблю це добре. Але насправді я ніколи не вважав себе письменником. Інакше я б не писав сценарії. Я б писав романи.

Я насправді думаю, що вміння розповідати історії - одна з моїх сильних сторін.

Веселим можна зробити що завгодно. Гумор - це збільшувальне скло, що дозволяє нам поглянути на суспільство, самих себе, свої риси характеру, свої проблеми. Гумор - те, що нам потрібно, щоб дійсно бачити.

У кіно найголовніше - зробити хороше кіно.

У мене різне ставлення до насильства в реальному житті і в кіно. Насильство в кіно викликає сильні почуття, а в житті - тільки жах і огиду.

Насильство - один з кінематографічних прийомів.

Кому-небудь знесуть півголови з вінчестера - і мене це ні краплі не зачепить. Я сприймаю це як кльовий спецефект. Мене по-справжньому зворушують звичайні людські історії. Хто-небудь поріжеться аркушем паперу, і мене пробирає, тому що я можу це на себе приміряти.

Великі Ідеї псують кіно. У кіно найголовніше - зробити хороше кіно. І якщо в процесі роботи тобі в голову прийде ідея, це відмінно. Але це не повинна бути Велика Ідея, це повинна бути маленька ідея, з якої кожен винесе щось своє. Я маю на увазі, що якщо ти знімаєш кіно про те, що війна - це погано, то навіщо тоді взагалі робити кіно? Якщо це все, що ти хочеш сказати, - скажи це. Всього два слова: війна - це погано. Тобто всього три слова. Хоча два слова буде ще краще: війна - погано.

Якби я не був художником, я навряд чи працював би на пошті або на восьмигодинній роботі. Думаю, я був би кидалою. І все життя бігав би від хлопців з відділу з економічних злочинів.

Я не вештаюсь по більярдних. Не граю в покер. І не ходжу на спортивні матчі. Для мене навіть по телевізору дивитися спорт - це катування. Можу сходити на бейсбол, тому що гра там менш важлива, ніж пиво і публіка. Чого не можу зрозуміти, так це того, що середній американець не може три години відсидіти в кіно, але може чотири години дивитися ідіотський футбольний матч.

У мене є купа теорій, і одна з них у тому, що ніхто насправді не любить спорт. Чоловіки просто вважають, що вони повинні його любити, і вдають це. Те ж саме я думаю про групу The Who. Насправді ніхто не любить цю групу. Вважається, що її просто необхідно любити, ось всі і роблять вигляд. Їм страшно зізнатися, що король - голий.

Робити фільми, а не дітей - ось мій девіз. До біса маленьких сопливих ублюдків, я хочу веселитися.

Я не стверджую, що я не буду одружуватися і не заведу дітей, поки мені не виповниться 60 років, але я зробив саме такий вибір і йду по цій дорозі, оскільки це - мій час, щоб робити фільми.

Я не ходив до кіношколи, я ходив у кіно.

Запозичують посередності, професіонали - крадуть!

Діалоги - це моя фішка. Це те, чим я займаюся! Я поважаю думку людей, але вийти з мого фільму і сказати: «Занадто багато діалогів», - це така ж тупість, як сказати це, подивившись п'єсу Теннессі Вільямса або Девіда Хейра. Не можна бути моїм шанувальником і не любити моїх діалогів. Між іншим, кожен мій фільм критикували за те, що в них довгі нудні діалоги. Окрім, хіба що першої частини «Убити Білла», де суцільне мочилово.

У моїх фільмах немає місця моралізаторству. Я оповідач, а не мораліст.

Я завжди сподіваюся, що якщо мільйон чоловік дивляться мій фільм, вони дивляться мільйон інших фільмів.

Якщо наприкінці року я можу сказати, що я бачив десять по-справжньому - без всяких знижок - хороших фільмів, значить, рік вдався.

Люди думають, що доля - це те, що має статися. Насправді доля - це те, чого трапитися не повинно.

Все, в чому я не добиваюсь успіху, мені не подобається.

Я не буду прогнозувати свою долю, я занадто молодий для цього.

Мало хто любить переможців, чи не так?