Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Правила життя
Правила
життя Умберто Еко
Італійський письменник Умберто Еко (5 січння 1932 - 19 лютого 2016). Відомий як автор книг «Ім'я троянди», «Маятник Фуко», «Острів напередодні», «Бавдоліно», «Таємниче полум'я цариці Лоани» і «Празький цвинтар», «Справа Бонда», а також як філософ, лінгвіст, літературний критик, спеціаліст із семіотики та з історії середньовічної Європи.
2492
Правила життя
Мій батько був бухгалтером, а його батько - друкарем. Мій батько був найстаршим з тринадцяти дітей, а я був його першим сином. Моєю першою дитиною також був син, і аналогічним чином син був першою дитиною мого сина. До чого я це? Якщо раптом з'ясується, що сім'я Еко походить від візантійських імператорів, мій онук буде вважатися дофіном.

Коли я був дитиною, сусідка щороку на Різдво дарувала мені книжку. Одного разу вона запитала мене: «Скажи, Умбертіно, ти читаєш щоб дізнатися, що написано в книзі, чи просто тому, що любиш читати?» Мені довелося визнати, що мені не завжди цікаво те, що я читаю. Я читав, тому що мені подобалося читати, неважливо що. Це було одним з найважливіших відкриттів мого дитинства!

Батько в юності дуже любив книги. Але у його батьків було 13 дітей, сім'я ледве зводила кінці з кінцями, тому він не міг дозволити собі купити книгу. Тоді він почав читати у вуличних кіосках. Підходив, брав книжку з прилавку і читав до тих пір, поки господар не проганяв його. Тоді він переходив до наступного кіоску, відкривав книгу на тій сторінці, де зупинився, і продовжував читати. Я дуже ціную цей спогад - його завзяту гонитву за книгами.

Коли мій дід вийшов на пенсію, він почав переплітати книжки на замовлення. Старовинні, прекрасно ілюстровані видання Готьє і Дюма лежали у нього вдома всюди. Це були перші книги, які я побачив. Коли він помер, в 1938-му, багато власників книг не забрали свої замовлення, і книги просто склали у величезну скриню, яка згодом опинилася в батьківському підвалі. Час від часу мене посилали туди - за вугіллям або за вином, - а я тільки й чекав цього.

Так, я теж писав вірші. Колись я сказав: у певному віці поезія - те саме, що й підліткові прищі. Це етап, без якого не можна. У п'ятнадцять чи, скажімо, в шістнадцять поезія - це мастурбація. І різниця між поганим поетом і хорошим полягає в тому, що хороший поет спалює всі свої ранні спроби, а поганий - публікує.

Кілька місяців тому я купив собі трубу за пару тисяч доларів. Ви ж знаєте: для того щоб грати на трубі, треба весь час тренувати губи, але я не робив цього вже дуже і дуже давно. Так що зараз я граю погано, а от у дванадцять років я грав чудово. Але я купив трубу не для того, щоб грати на ній. Я купив трубу як свідчення того, яким я колись був.

Коли мене питають, чи я читав ту чи іншу книгу, з обережності я завжди відповідаю: «Знаєте, я не читаю книжок, я їх пишу». Після цього будь-яка людина замовкає.

Детективна література приваблює мене тим, що порушує центральне питання філософії - хто все це зробив?

Коли я сідав за написання «Імені рози», я, безумовно, не знав, про що саме могло йтися в загубленому томі арістотелівської «Поетики», тому, який був присвячений комедії. Але в процесі писання книги я, здається, почав здогадуватися.

Хороша книга завжди розумніша за свого автора. Найчастіше вона розповідає про речі, про які автор навіть не здогадувався.

Щоразу, як я починаю писати книгу, я відчуваю себе засудженим до дворічного терміну, тому що книга - те саме що дитина. Спочатку ти маєш дати їй життя, потім - дбати про неї, і тільки потім вона починає ходити і, нарешті, говорити.

Справжній герой - завжди герой ненароком. Насправді він мріє бути чесним боягузом, як і всі навколо.

Всілякі різновиди книги як об'єкта не змінили ані її призначення, ані її синтаксису за більш ніж п'ять століть. Книга - як ложка, молоток, колесо чи ножиці. Після того, як вони були винайдені, нічого кращого вже не придумаєш. Ви не зробите ложку кращою, ніж вона є... В XVI столітті венеціанському друкареві Альду Мануцію спала на думку видатна ідея зробити книгу кишенькового формату, яку значно легше возити з собою. Наскільки я знаю, більш ефективного способу переміщення інформації так і не було винайдено. Навіть комп'ютер з усіма його гігабайтами треба вмикати в мережу. З книгою таких проблем немає. Повторюю: книга - як колесо.

Все це міфи, поширювані видавцями, ніби люди хочуть читати легку літературу. Люди дуже швидко втомлюються від простих речей.

Я абсолютно впевнений в тому, що будь-яка прочитана книга змушує тебе прочитати наступну.

Книжкова колекція - це штука для усамітненого проведення часу, на зразок онанізму: рідко зустрічаються люди, здатні розділити вашу пристрасть.

Для людини, яка, прийшовши до мене вперше, бачить мою велику бібліотеку і не вигадує нічого ліпшого, окрім як запитати «І ви все це читали?» - я заготовив кілька варіантів відповіді. Один з моїх друзів зазвичай промовляє: «І навіть більше, навіть більше». У мене ж є дві відповіді. Перша: «Ні. Тут тільки книги, які я повинен прочитати наступного тижня. Ті, що я вже прочитав, зберігаються в університеті». Друга відповідь «Я не читав жодної з цих книг. Інакше навіщо мені їх тримати у себе?»

Написати книгу не завжди означає позначити слова на папері. Ти можеш написати в голові цілий розділ, поки снідаєш чи гуляєш.

Іноді я переписую одну сторінку дюжину разів, а якщо і це не допомагає - читаю написане вголос, намагаючись таким чином зрозуміти, що не так.

Я люблю телебачення і думаю, що немає в світі жодного серйозного гуманітарія, який не любив би дивитися телевізор. Можливо, я просто єдиний, хто не боїться зізнатися в цьому.

Мене мало хвилює, скільки користувачів зараз онлайн. Все, що вони роблять, - це розмовляють з примарами.

Я закликаю не готуватися до іншого життя, а трохи краще використовувати те єдине, що вам дано, щоб пристойно зустріти, коли вона прийде, ту єдину смерть, яка вам судилася. Потрібно вивчати мистецтво вмирання, і тоді ми гідно це пройдемо в наш єдиний раз.

Іноді достатньо промовити кілька безглуздих слів, щоб увійти в історію.

Якщо дурень говорить вам, що всі навколо дурні, той факт, що він сам дурень, не означає, що він каже неправду. Якщо ж він скаже, що всі інші дурні, «як і він», то проявить тим самим свій розум.

Вміння брехати - одна з небагатьох речей, яка відрізняє людину від тварин.

Нас оточує невігластво. Воно нерідко пихате і відстоює своє право бути таким. Воно весь час здобуває нових прихильників. Воно самовпевнене і заявляє про свою перевагу вустами наших обмежених політиків. А знання, крихке й мінливе, якому загрожують різні небезпеки, яке сумнівається в самому собі, є, можливо, одним з останніх прихистків утопії.

Бути освіченим ще не означає бути розумним.

Релігія - опіум для народу, писав Маркс. Опіум нейтралізує, заспокоює, присипляє. Ні, релігія - це кокаїн для народу. Вона розбурхує натовп.

Хтозна, можливо, найвидатніший письменник той, чиїх творів ми не читали.

Всі великі атеїсти вийшли з семінарії.

Ось вам моє правило: якщо для того, щоб дістатися з точки А в точку Б, двом кіногероям потрібно стільки ж часу, скільки в реальному житті, ми можемо впевнено стверджувати, що маємо справу з порнографією. Зрозуміло, при цьому у фільмі мають бути відверті сексуальні сцени.

Я належу до втраченого покоління, і мені комфортно в компанії таких самих втрачених і самотніх.

Раніше і майбутнє було кращим.

Онлайн-тест ЗНО з історії України
Онлайн-тест ЗНО з історії України

Дивіться також

Онлайн-тест ЗНО з історії України

arrow_upward