Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Пряма мова
Енн Епплбаум
«Червоний голод. Війна Сталіна з Україною»
Нова книга американського історика і журналістки Енн Епплбаум «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною» присвячена історії масового голоду 1932-1933 років в Україні, який забрав життя мільйонів людей. Авторка книги, досліджуючи причини Голодомору, приходить до висновку про умисне винищення значної частини українського народу більшовицькою владою і покладає провину за це на Йосипа Сталіна.
На обкладинці: Йосиф Сталін, березень 1935 року
6107
Пряма мова
Енн Епплбаум, 22 вересня 2017
У постанові Верховної Ради України [очевидно мова йде про Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухвалений Верховною Радою України 28 листопада 2006 року, — прим. перекладача] Голодомор 1932-33 років названий актом геноциду українського народу. І хоча Енн Епплбаум зазначає, що Голодомор не підпадає під визначення поняття «геноцид» в міжнародному праві, на її думку, масштаб штучно викликаного голоду і його умисний характер близькі цьому поняттю. На сьогодні 18 країн визнали масовий голод в Україні геноцидом, в тому числі США, Канада, Італія, Польща, Австралія.
Лауреат Пулітцерівської премії (2003) Енн Епплбаум, авторка книги «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною», 2017 рік
Лауреат Пулітцерівської премії (2003) Енн Епплбаум, авторка книги «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною», 2017 рік
«Червоний голод» присвячений жертвам Голодомору і починається такими словами: «Попереджень було більш ніж достатньо. До початку весни 1932 року українські селяни почали голодувати. Повідомлення таємної поліції і листи із зерновиробничих регіонів всього Радянського Союзу - Північного Кавказу, Волзького регіону, Західного Сибіру - повідомляли про опухлих від голоду дітей, про сім'ї, де їли траву і жолуді, про селян, що кидають будинки в пошуках їжі. У березні медична комісія виявила трупи на вулиці села поблизу Одеси. Ні у кого не було сил їх поховати».
Жахливі психологічна і фізична травми, завдані українському народові більше 80 років тому, не подолані дотепер і, на думку Енн Епплбаум, стали однією з головних причин виходу України зі складу Радянського Союзу і проголошення незалежності.
Про розмір смертності від голоду 1932-33 років історики і демографи сперечаються досі. При відсутності достовірних статистичних даних і політиці приховування радянською владою масштабу голоду число його жертв коливається від трьох до семи мільйонів чоловік. Автор «Червоного голоду» називає число 3,9 мільйона померлих. З них 3,5 мільйона припали на сільську місцевість і лише 400 тисяч - на міста. 90 відсотків із загального числа померли від голоду в 1933 році. Енн Епплбаум наводить статистичні дані про різке зниження тривалості життя в Україні в результаті Голодомору. Населення України в 1931 році становило 31 мільйон чоловік. У той час середня очікувана тривалість життя при народженні для українських міських чоловіків становила 40-46 років, для жінок - 47-52 роки. Сільські жителі в той час могли розраховувати на 42-44 роки для чоловіків і 45-48 років для жінок. Після Голодомору середня очікувана тривалість життя в Україні становила 30 років для чоловіків і 40 років для жінок. При цьому слід враховувати величезну дитячу смертність.
І другий проблемний аспект історії Голодомору, який до цих пір обговорюється його істориками і детально досліджується автором книги: викликаний масовий голод в Україні свідомими і цілеспрямованими діями партії і уряду з метою придушення націоналістичних і антирадянських устремлінь українського селянства чи став результатом недбалості і некомпетентності радянського керівництва, яке виправдовувало тотальну реквізицію зерна та інших продуктів харчування і їх експорт необхідністю модернізації країни і потребою в валюті для промислового будівництва.
При відсутності реальної допомоги голодуючій Україні радянський експорт продуктів харчування під час Голодомору процвітав. Енн Епплбаум наводить такі цифри: в 1932 році СРСР експортував 1,73 мільйона тонн зерна, понад 3500 тонн масла, 586 тонн шинки. У 1933 році ці цифри зросли: 5433 тонн масла і 1037 тонн шинки. У розпал голоду широко експортувалися також м'ясні та рибні консерви, яйця, куряче м'ясо, фрукти і овочі.
У суперечці істориків про причини Голодомору автор «Червоного голоду» схиляється до думки про цілеспрямоване прагнення Сталіна за допомогою голоду знищити реальних, уявних і потенційних ворогів радянської влади. Епплбаум цитує лист Сталіна Кагановичу, якого «вождь народів» призначив главою української компартії і кинув на придушення українського національного опору радянізації, реквізицій і грабежу. У серпні 1932 року Сталін писав своєму клеврету: «Найголовніше зараз Україна. Справи на Україні геть погані (...) Якщо вже зараз не візьмемось за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити. Майте на увазі, що Пілсудський не дрімає, і його агентура на Україні у багато разів сильніше, ніж думає Реденс [Станіслав Реденс на час описуваних подій очолював ДПУ в Україні — прим. перекладача] або Косіор [Станіслав Косіор на час описуваних подій був Генеральним секретарем ЦК КП(б)У — прим. перекладача] . Майте на увазі, що в Українській компартії (500 тисяч членів, хе-хе) знаходиться чимало (так, немало!) гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, зрештою - прямих агентів Пілсудського [Юзеф Пілсудський на час описуваних подій був Начальником держави Польської — прим. перекладача]. Як тільки справи стануть гірше, ці елементи не забаряться відкрити фронт всередині (і зовні) партії і проти партії».
Параноїдальна манія ворожого оточення Сталіна і тліюча в ньому ще з Громадянської війни неприязнь до України і її народу зіграли, на думку Енн Епплбаум, ключову роль у виникненні Голодомору. Сталін, вважає вона, несе особисту відповідальність за загибель від голоду і репресій мільйонів українців. Сам же Сталін на пленумі політбюро ЦК партії в листопаді 1932 року назвав причиною провалу хлібозаготівель і голоду в Україні «проникнення в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів з метою організації шкідництва і шантажу», тобто звинуватив в організації голоду самих же українських селян. Війна Сталіна з Україною 1932-33 років обернулася не лише незліченними безневинними жертвами, а й стала «бомбою уповільненої дії», яка вибухнула через 58 років. Багато хто в Україні вважає, що ця війна триває й досі.
В інтерв'ю «Радіо Свобода» Енн Епплбаум так обгрунтовує причину, по якій Сталін розв'язав голодоморну війну проти України.
Енн Епплбаум: Голодомор був навмисно спричинений Сталіним. Початок 1932 року ознаменувався в Радянському Союзі повсюдним голодом, викликаним наслідками насильницької колективізації і злочинною та некомпетентною політикою партії в області сільського господарства.
Голодомор був навмисно спричинений Сталіним. Восени 1932 року Сталін вирішив використати кризу сільського господарства для розправи з національним рухом в Україні та зміцнення своєї диктатури
Восени 1932 року Сталін вирішив використати кризу сільського господарства для розправи з національним рухом в Україні та зміцнення своєї диктатури. І, як я показую в своїй книзі, він здійснив низку заходів, спрямованих на виникнення Голодомору саме в Україні: почав тотальну реквізицію у селян продовольства, створив збройні заслони на кордоні з Україною і навколо її голодуючих регіонів, щоб запобігти проникненню голодуючих селян в міста, в більш благополучні регіони і утруднити надання допомоги голодуючим. Це супроводжувалося жорстокими репресіями не тільки проти селянства, але і проти української національної інтелігенції. Все це було спрямоване на те, щоб винищити в Україні якомога більше людей. Українська компартія прекрасно розуміла цей намір радянського керівництва і робила все, щоб спровокувати голод.
Наталя Голіцина: Чи означає це, що Сталін несе особисту відповідальність за Голодомор?
Українська компартія робила все, щоб спровокувати голод. Ніхто в керівництві України не чинив опір тотальному грабунку селянства. Впровадженням злочинних сталінських рішень у життя займалися тисячі людей, тому відповідальність за Голодомор повинні нести і багато українських комуністів
Енн Епплбаум: Сталін особисто несе відповідальність, але її несуть і його поплічники. Він диктував українській компартії всі рішення з приводу України і масового голоду, а її керівництво завзято виконувало його злочинні рішення, а нерідко, що називається, бігло і попереду паровоза, щоб вислужитися і виконати неймовірно завищений план хлібозаготівель. Ніхто в керівництві України не противився тотальному грабунку селянства - конфіскації у нього не тільки насіннєвого зерна, а й усіх продуктів харчування. Реалізацією злочинних сталінських рішень в життя займалися тисячі людей, так що відповідальність за Голодомор повинні нести і багато українських комуністів.
- Ви пишете, що сталінська параноя з приводу України побічно була викликана самогубством його дружини Надії Аллілуєвої, справою Мартемьяна Рютіна [колишній секретар Дагестанського обласного комітету РКП(б), кандидат в члени ЦК ВКП(б), на час описуваних подій виключений з партії і позбавлений всіх постів за критику сталінських методів індустріалізації і колективізації — прим. перекладача] і його опозиційного Сталіну «Союзу марксистів-ленінців», страхом контрреволюції. Чи не був організований Сталіним Голодомор наслідком перш за все його страху втрати влади?
Енн Епплбаум: Сталін боявся контрреволюції, і найбільше його в цьому відношенні турбувала Україна, де були сильні націоналістичні і сепаратистські настрої. Крім того, саме в Україні був найсильніший, а нерідко і збройний опір насильницькій колективізації. Та й в Москві було чимало противників колективізації та її наслідків. У самій Україні національно орієнтована інтелігенція також вселяла Сталіну підозри. Він взагалі вважав її агентами ненавидимої ним Польщі. Страх перед контрреволюцією завжди був одним з головних спонукальних мотивів його поведінки і Голодомор став для нього одним з інструментів боротьби з нею. У Сталіна виникло стійке переконання, що контрреволюція може спалахнути саме в Україні.
- Який був масштаб наслідків масового голоду в Україні?
Енн Епплбаум: За останні кілька років українські демографи в результаті аналізу архівних матеріалів та інших документів 1932-33 років дійшли висновку, що жертвами голоду в Україні стали 3,9 мільйона чоловік. Ця цифра у багато разів перевищує середньостатистичну величину природної смертності. Визначенню масштабу голоду всіляко перешкоджали радянська влада, яка організували інформаційну блокаду України в 1932-33 роках і приховувала справжні наслідки голоду. Деякі дослідники називають набагато більшу цифру померлих під час Голодомору, однак, на мій погляд, згадана мною кількість близька до істини.
Жертви голоду на вулицях Харкова, 1933 рік. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії)
Жертви голоду на вулицях Харкова, 1933 рік. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії)
- Наскільки коректно називати масовий голод в Україні геноцидом українського народу?
Енн Епплбаум: Мені це здається коректним. В цьому я керуюся початковим визначенням цього терміна, що належить його творцеві - польсько-українському юристу Рафаелю Лемкіну. На мій погляд, його дефініція геноциду повністю відповідає наслідкам Голодомору. Однак використання цього поняття в рамках міжнародного права, заснованого на юридичних документах ООН, утруднене, оскільки злочини радянської влади ніколи не включалися ООН в список геноцидів. На це вплинула і позиція СРСР (його постійного члена), який заперечував застосування терміну «геноцид» до масового голоду в Україні. І хоча проблема ця не однозначна, мені видається, що поняття «геноцид» до Голодомору цілком можна застосувати.
- Ви пишете, що одним з наслідків голоду, що спалахнув в Україні, було створення радянською владою так званої «видимого кордону» між Росією і Україною, який перешкоджав голодуючим біженцям залишати межі України. Якою була ця межа?
Енн Епплбаум: Влада намагалась не лише запобігти спробам голодуючих залишити Україну, але і прагнула максимально обмежити доступ туди з інших частин Союзу. Приховування злочину, його замовчування - традиційна політика сталінського режиму. З цією метою заслони з частин ОГПУ і армії були виставлені у всіх можливих точках перетину цього «віртуального» кордону. На той час сотні тисяч людей в Україні залишили свої будинки в спробі перебратися в місця відносного благополуччя. Їх перехоплювали на КПП, заарештовували і виганяли назад. Вокзали, як в Україні, так і в суміжних регіонах, були блоковані частинами ОГПУ. З поїздів знімали не тільки біженців, але і тих, хто намагався перетнути кордон з російської сторони. Ця межа була створена не тільки для того, щоб не дати людям врятуватися.
- Чому все ж радянська влада не попросила міжнародної допомоги, як вона це зробила під час голоду 1921 року?
Енн Епплбаум: Це не було зроблено насамперед через те, що Сталін не хотів, щоб на Заході дізналися правду про наслідки колективізації і про провал його політики в галузі сільського господарства. Крім того, його мало турбував порятунок вмираючих від голоду мільйонів українців. Більш того, знищення цих «потенційних ворогів народу, недобитих петлюрівців і польської агентури» було його метою. Тому і не робилося ніяких зусиль для їх порятунку.
- Ви відзначаєте, що в 1932-33 роках політика Сталіна в Україні не тільки спровокувала Голодомор, а й була спрямована проти української інтелігенції - носія української ідеї. Чого він домагався, переслідуючи українську еліту?
Енн Епплбаум: Думаю, що Сталін, переслідуючи українську інтелігенцію, бачив в ній носія національної ідеї, яка кидає виклик радянській системі. В основі цієї ідеї, крім особливої української культурної ідентичності, лежала мрія про незалежну українську державу. Український сепаратизм, в якому він звинувачував українську культурну еліту, лякав його більше зовнішніх ворогів. З відділенням України, вважав він, Радянському Союзу не вижити, відбудеться розвал комуністичної системи. Незалежна Україна могла б заручитися підтримкою сусідів і союзників на Заході, перш за все Польщі, і стати ще одним центром загрози його режиму. Ось чому Сталін так прагнув викорчувати цю українську ідею.
З відділенням України, вважав Сталін, Радянському Союзу не вижити, відбудеться розвал комуністичної системи
Треба сказати, що він був не такий уже й далекий від істини. Згодом вона опинилася потужною мотивацією пристрасного прагнення України до набуття суверенної державності. Пам'ять про Голодомор величезною мірою вплинула на формування національної української самосвідомості. У нинішньому відчуженні від Москви також можна простежити сліди пам'яті про Голодомор. Зараз спогади про спровокований комуністичним режимом масовий голод 1932-33 років перетворилися в один з найважливіших консолідуючих чинників українського життя.
- Якими методами проводилася реквізиція зерна і майна в українського селянства на початку 30-х років?
Реквізиції були організовані як військові операції, це була війна окупантів з переможеним народом. Відбирали всі види продовольства - картоплю, птицю, м'ясо, овочі, фрукти. Селянам не залишали нічого. Дозволялося реквізувати навіть насіннєве зерно, прирікаючи тим самим селян на неминучий голод
Енн Епплбаум: Слід розуміти, що голод був викликаний не тільки реквизицією зерна, хоча це найважливіша його причина. Озброєні реквізитори конфісковували не тільки зерно. Вони відбирали всі види продовольства - картоплю, птицю, м'ясо, овочі, фрукти. Селянам не залишали нічого. За несплачені податки відбирали гроші, коштовності, сімейні реліквії - все, що мало хоч якусь ринкову цінність. Їх методи були надзвичайно жорстокі: побиття, тортури, арешти були повсюдним явищем. Вибиваючи зізнання про заховане продовольство, не жаліли нікого. Реквізитори були переконані, що селяни ховають зерно, і катували всіх підряд. Санкції на тортури давали місцева влада і ОГПУ. Реквізиції були організовані як військові операції, це була війна окупантів з переможеним народом. Директиви з Москви вимагали виконання плану хлібозаготівель за всяку ціну.
- Ви описуєте моторошні сцени під час тотального голоду навесні і влітку 1933 року: випадки божевілля і канібалізму. Чи був канібалізм поширеним явищем в той час?
Лише в Харківській області навесні і влітку 1933 року в донесеннях ОГПУ повідомлялося про 420 випадки, коли батьки поїдали померлих від голоду дітей і коли голодуюча сім'я вбивала самого знесиленого, найчастіше дитину, і поїдала його. Українське керівництво добре знало про канібалізм, в Москві про це також знали
Енн Епплбаум: Канібалізм був звичайним явищем. Правда, не сказала б, що він набув широких масштабів. Про нього існує безліч архівних матеріалів, міліцейських протоколів і донесень. Було чимало випадків некрофагії - поїдання трупів. В донесеннях ОГПУ описуються випадки поїдання власних дітей. Практикувався і продаж людського м'яса. Тільки в Харківській області навесні і влітку 1933 року в донесеннях ОГПУ повідомлялося про 420 випадки, коли батьки поїдали померлих від голоду дітей і коли голодуюча сім'я вбивала самого знесиленого, найчастіше дитину, і поїдала його. Жах і безумство панували в селах, трупи загиблих від голоду валялися без поховання. Українське керівництво добре знало про канібалізм, в Москві про це також знали.
- Якою була реакція українського селянства на насильницьку реквізицію продовольства? Чи були випадки опору?
З України було депортовано до Сибіру понад 300 тисяч так званих «куркулів» - еліту українського селянства
Енн Епплбаум: Опір, який набув широкого масштабу, спостерігався при колективізації. Виник він і в період існування політичної опозиції в Україні. Однак під час Голодомору сільське населення було доведене до такого ступеню виснаження і втрати людської подоби, що ніяких сил на опір не залишалося. На той час найактивніші і дієздатні чоловіки були знищені або вислані під час колективізації. Тоді з України було депортовано до Сибіру понад 300 тисяч так званих «куркулів» - еліту українського селянства. Який опір могли чинити озброєним чекістам виснажені жінки, діти, люди похилого віку? Дуже багато чоловіків тоді залишали сім'ї, намагаючись перебратися в міста і добути хоч якийсь провіант для залишеної родини, причому повернутися було дуже проблематично.
- Ви відзначаєте, що Голодомор став приводом для введення в СРСР паспортної системи та обов'язкової прописки в грудні 1932 року. Чим це було викликано?
Енн Епплбаум: Паспортна система і супутня їй прописка були призначені насамперед для посилення контролю за населенням і припинення міграції сільського населення в міста. Однак в той час сільським жителям паспорти не видавалися. Наповнення під час Голодомору українських міст голодуючими селянами, натовпами жебраків і жінок з дітьми дало привід владі вжити заходів для запобігання безконтрольного переміщення населення. Відтепер селяни на кілька десятиліть були замкнені, подібно кріпакам, в своїх колгоспах і радгоспах. Сама влада відверто пояснювала введення паспортів необхідністю боротьби з «антигромадськими елементами» - з куркулями-втікачами, дармоїдами, кримінальниками. Саме Голодомор підказав їй необхідність тримати в узді селянство, закрити йому шлях в міста.
Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії)
Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії)
- Відомо, що з 1931 по 1935 рік міські жителі в СРСР отримували продовольчі картки. Чи поширювалася карткова система і на сільських жителів?
Енн Епплбаум: Ні, селяни продовольчих карток не отримували. Карткова система поширювалася тільки на працюючих в державному секторі. Селяни і так звані «лишенці» [особи, позбавлені виборчих прав — прим. перекладача] не входили в цю категорію. Підраховано, що понад 80% населення були позбавлені продуктових карток. Працюючі в колгоспах сільські жителі отримували, якщо отримували, зароблене натурою. Грошей у них не було, так що можливість щось купити на стороні була відсутня. Треба сказати, що продовольче раціонування в містах було на дуже низькому рівні. Робоча картка передбачала мізерне забезпечення. Ось чому випадки смертей від голоду в той час траплялися і в містах, особливо на периферії, де постачання було вкрай незадовільним.
- Ви пишете про Голодомор: «Голод знищував історію, культуру, сім'ю, ідентичність». Як ви це розумієте?
Енн Епплбаум: Під час колективізації і Голодомору відбувалося навмисне і цілеспрямоване знищення специфічно селянських традицій і культури. Конфісковувалися не тільки продовольство та інші продукти праці, а й інвентар, меблі, домашнє начиння, художні вироби, предмети релігійного культу. Відбувалося планомірне закриття і руйнування церков, які століттями були острівцями селянської духовного життя. Я помістила в книзі фотографії зруйнованих церков в Україні. Руйнувалися основи селянського життя, традиції і культура. За несплату податків віднімалося все більш-менш цінне: золоті вироби, срібло, оклади ікон, сімейні реліквії. Люди втрачали історичну пам'ять, культурну ідентичність, зв'язок з минулим, руйнувалася сімейна спадкоємність. Відбувалася тотальна люмпенізація селянства. Це була соціальна і психологічна катастрофа.
- Проте ви стверджуєте, що Голодомор мав величезний вплив на формування української національної самосвідомості...
Пам'ять про Голодомор величезною мірою вплинула на формування національної української самосвідомості. Відсутність правдивої офіційної інформації за радянської влади перетворило пам'ять про Голодомор на символ національного опору
Енн Епплбаум: Голодомор став частиною історичної пам'яті українців. Спочатку про нього говорили лише в сімейному колі і в колі друзів. Відсутність правдивої офіційної інформації за радянської влади перетворила пам'ять про Голодомор на символ національного опору. У той час ця пам'ять була частиною неофіційної культури, вплинувши на становлення національної самосвідомості. Важко переоцінити його значення в якості найважливішої мотивації здобуття суверенної української державності. Він став сакральним символом протистояння русифікації. Трагедія масового голоду 1932-33-го років вплинула на формування національної ідентичності та національного руху. Поступово Голодомор став об'єктом наукового осмислення і вивчення, а з початку 90-х років в Україні вже на державному рівні відзначаються його річниці.
У нинішньому відчуженні України від Росії неважко виявити і вплив пам'яті про Голодомор. Необхідно відзначити важливе значення переживання цієї трагедії для консолідації різноманітних політичних сил сучасної України.
- У розділі «Приховування» ви описуєте реакцію на Голодомор на Заході. Наскільки вона була адекватною?
Енн Епплбаум: Радянська влада робили все можливе, щоб правдива інформація про голод не просочилася за кордон. Іноземним кореспондентам, які працювали в Москві в 1932 році, було заборонено виїжджати за межі столиці без особливого дозволу.
Однак інформація про голод все ж просочилася в західну пресу завдяки перш за все англійцю Гарету Джонсу - секретарю колишнього британського прем'єр-міністра Ллойд Джорджа. Джонс писав для декількох британських газет. Він вивчав російську в Кембриджі і непогано нею говорив. Після прибуття в Москву навесні 1933 року - в самий розпал Голодомору - він отримав запрошення відвідати німецьке консульство в Харкові - тодішню столицю України. Завдяки заступництву радянського посла в Лондоні Івана Майського він отримав дозвіл на поїздку і сів на потяг до Харкова. По дорозі Джонс зійшов з поїзда і протягом трьох днів відвідав близько 20 сіл і бачив всю жахливу картину голоду. Він спав на підлозі в селянських хатах, говорив з селянами, ділив з ними куплені в Торгсині припаси.
Повернувшись до Москви, Джонс відправився в Берлін, де дав прес-конференцію, розповівши про все, що бачив. Майський і Литвинов [Максим Литвинов на час описуваних подій був Наркомом іноземних справ СРСР — прим. перекладача] були в люті. В'їзд до Москви Джонсу було заборонено. Пізніше він опублікував кілька статей в британській пресі про Голодомор.
Стаття Ґарета Джоунса в «The London Evening Standard» за 31 березня 1933 року
Стаття Ґарета Джоунса в «The London Evening Standard» за 31 березня 1933 року
Але були й інші іноземні «свідки» голоду - на кшталт московського кореспондента «Нью-Йорк таймс» Волтера Дюранті, який писав брехливі статті про становище в СРСР і заперечував загибель мільйонів від голоду. Одна з його статей мала назву: «Росіяни голодні, але від голоду не вмирають». Дуже «корисний ідіот», як зараз кажуть про таких прорадянських західних спостерігачів. Втім, таких, як Дюранті, було чимало серед іменитих іноземців, що відвідували Москву на початку 1930-х.
Серед них був і Бернард Шоу, який влітку 1931 року відсвяткував у Москві своє 75-річчя; він зустрічався і зі Сталіним. Голод вже давав про себе знати не лише в Україні. У Москві Шоу заявив, що в Англії його попередили, що росіяни голодують, і змусили взяти з собою масу продуктів, які, за його словами, він по дорозі викинув, знаючи, що це неправда.
У той час ліва західна інтелігенція в масі своїй була подібна Шоу і не довіряла будь-якій негативній інформації про Радянський Союз. Правда про Голодомор пробивалася крізь заслони радянської пропаганди з величезними труднощами.
- Яка офіційна позиція нинішньої російської влади в суперечці про Голодомор як геноцид українського народу?
Енн Епплбаум: Позиція російської влади змінювалася протягом років. Спочатку радянські офіційні особи повністю заперечували існування Голодомору, на їхню думку, його не було. Вони стверджували, що розмови про нього - це фашистська антирадянська пропаганда. Нинішні російські власті визнають існування масового голоду в Україні в 1932-33 роках, але заперечують, що Голодомор - специфічно українське явище і що його масштаб не можна порівняти з голодом в російських областях. «Голодували всі і всюди» - стверджують вони. І, звичайно, вони відкидають всі твердження про геноцид українського народу. Заперечують вони і будь-яку провину за Голодомор московського центру і особисто Сталіна. На цю тему існує багато праць російських істориків. Росія доклала чимало дипломатичних зусиль, щоб дезавуювати українське сприйняття Голодомору. Масовий голод в Україні в 1932–33 роках все еще залишається каменем спотикання у нинішніх російсько-українських стосунках.
- А як ви в цілому оцінюєте ці стосунки?
Енн Епплбаум: Нинішній рівень російсько-українських відносин знаходиться небувало низько. Причина цього в несумісності політичних орієнтацій і соціальних цінностей двох держав. Володимир Путін сприймає саме існування незалежної України як ідеологічний виклик своєму режиму. Прозахідну, проєвропейську орієнтацію України, її прагнення до ідеалів ліберальної демократії російський президент і його оточення сприймають як загрозу власному існуванню. Символом взаємного відчуження став український Майдан, появи якого на російському грунті найбільше побоюються в Москві.
Боюся, що анексія Криму надовго розвела обидва братніх в своїй сутності народу. Не слід забувати, що російська експансія на сході України сприймається в Києві як неприкрита агресія. По суті справи, обидві держави знаходяться в стані неоголошеної війни. Етнічна близькість двох народів, подібність культури і мови виявилися недостатніми каталізаторами зближення. І звичайно, багато в цьому відчуженні пояснюється особливостями історичної пам'яті українського народу, який переносить відкладені в пам'яті радянські репресії по відношенню до національного українського руху і Голодомор, що сприймається як геноцид, на нинішній авторитарний російський режим, який став правонаступником режиму комуністичного.
- І все ж ви завершуєте книгу на оптимістичній ноті з приводу майбутнього України. Що змушує вас зберігати оптимізм?
Енн Епплбаум: Я написала книгу про одну з найтрагічніших подій в історії України. Однак, як ми бачимо зараз, їй вдалося благополучно пережити багато горя і, в кінцевому підсумку, домогтися головного - незалежності, про яку століттями мріяли її кращі уми. Країна йде демократичним шляхом і недалекий той час, коли вона стане такою ж частиною Європейського союзу і НАТО, якими стали колишні радянські республіки Балтії. Думаю, це убезпечить її від загроз зі сходу.
Оригінал публікації. «Copyright © 2017 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»
Переклад з російської Володимира Лук'янюка 25 вересня 2017 © «Цей день в історії». Текст поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Дивіться також

© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward