Сім втрачених могил визначних людей

Вони були знамениті за життя і декого ховали з великими почестями. Але сьогодні місця їх останнього спочинку невідомі і шанси знайти їх геть примарні.
Володимир Лук'янюк, 22 січня 2020
Переглядів 3342Читати 6 хв.
reply
bookmark_border
favorite_border
На обкладинці: Олександр Македонський на т. зв. «Мозаїці Олександра» з Дому Фавна в Неаполі, I ст. до н. е.
Особистості

1. Олександр Великий

Цар Македонії помер у Вавилоні у 323 році до н. е., успішно завершивши десятилітню кампанію, під час якої йому підкорились землі від Малої Азії аж до Індії. Відповідно до його статусу, царя-воїна помістили у наповнений медом золотий саркофаг і відправили на батьківщину.

Однак у рідну Пеллу процесія не дісталась — усупереч волі македонського царя один з його діадохів Птолемей змусив її змінити маршрут і прибути до Мемфісу в Єгипті, де саркофаг Олександра був поміщений у храмі Серапейон. Близько 280 року до н. е. за наказом фараона Птолемея II Філадельфа саркофаг було перевезено до Олександрії, щоб зайняти місце у спеціально збудованому на честь Олександра Великого мавзолеї, який проіснував принаймні п'ятсот років. Його відвідували знамениті римляни Помпей Великий, Юлій Цезар і Октавіан Август, а імператор Калігула начебто ще й власноруч зняв з тіла Олександра броньований нагрудник, який носив до своєї смерті у 41 році.

Поділ імперії Олександра Македонського

В часи Септимія Севера доступ публіки до саркофагу Олександра був закритим, серед останніх, хто його бачив, був імператор Каракалла, вбитий у 217 році. З тих пір доля усипальні македонського царя невідома, і попри понад сотню пошукових експедицій вона досі так і не знайдена.

Т. зв. «Саркофаг Олександра», що знаходиться в Стамбульському археологічному музеї, до поховання македонського царя стосунку не має, а називається так лише через барельєф, на якому зображено сцени з походу Олександра Великого.

2. Клеопатра

Після невдалої спроби отримати від римського консула Октавіана, який захопив Олександрію, гарантій збереження свободи і передачі царства своїм дітям, 39-річна цариця Єгипту Клеопатра VII 12 серпня 30 року до н. е. покінчила життя самогубством. Незадовго до цього заколов себе мечем і батько її трьох дітей колишній римський тріумвир Марк Антоній.

Битва біля мису Акцій

Як стверджують Плутарх і Светоній, Октавіан дозволив поховати разом Клеопатру і Антонія з належними почестями десь в околицях єгипетської столиці. Найімовірнішим місцем довгий час вважався храм і однойменне місто Тапосіріс Магна на захід від Олександрії. Під час проведених у ньому в 2008-09 роках розкопок у 27 могилах було знайдено мумії 10 єгипетських вельмож, монети із карбованим профілем Клеопатри і її з Антонієм зображення, вирізьблені на камені, але самого тіла останньої єгипетської цариці знайдено не було (згідно Плутарху, Марка Антонія кремували).

3. Аттіла

Вождь гунів, «Кара Божа» обох частин Римській імперії, помер у березні 453 року на власному весіллі чи то захлинувшись від кровотечі, чи від внутрішнього крововиливу. Згідно Йордану, його смерть вшанували військовими іграми, після чого тіло, поміщене у залізний, срібний та золотий саркофаги, разом зі зброєю і коштовностями поховали вночі «десь на рівнині». Церемонія була таємною — щоб ніхто не зміг сплюдрувати могилу вождя, вбили усіх рабів, які брали у ній участь.

Битва народів на Каталаунських полях

Після смерті Аттіли створена ним племінна імперія проіснувала недовго, розпавшись вже за кілька років під час міжусобиці синів і повсталих проти гунів германців. Як припускається, тоді ж було і розграбоване поховання Аттіли.

4. Чингізхан

«Повелитель Всесвіту» завоював більше територій, ніж будь-яка інша людина до чи після нього. На час його смерті у 1227 році монгольська імперія зі столицею у місті Каракорум простягалася від Аральського моря до Тихого океану і від Північного Китаю до Індії. Помер Чингізхан несподівано, відразу після взяття міста Іньчуань, столиці держави тангутів Сі Ся (нині КНР), й за невідомих обставин — чи то від поранення, чи впавши з коня. Його тіло привезли на батьківщину у східну Монголію й поховали згідно волі Чингізхана у безіменній могилі, імовірно, десь поблизу річки Онон та гори Бурхан Халдун у місцевості під назвою Хентій.

Темучін — Великий хан Монгольської імперії

З часів Марко Поло відомі легенди про вбивство усіх причетних до поховальних подій: і випадкових свідків, які трапились на шляху траурної процесії, і всіх, хто брав участь у будівництві гробниці та похованні, після чого були вбиті (чи покінчили життя самогубством) усі воїни, що страчували свідків. За ще однією легендою, щоб захистити могилу Чингізхана від осквернення, нібито ще й відвернули русло ріки, пустивши її над похованням, чи висадили над ним дерева.

Існуюче в Ордосі (Внутрішня Монголія, КНР) місце поклоніння Чингізхану, започатковане ще його сином Угедеєм, стосунку до поховання Великого хана не має — там у спорудженому в ХХ столітті мавзолеї знаходиться лише кенотаф з важливими для монголів реліквіями.

5. Леонардо да Вінчі

Щороку тисячі людей навідуються до замку Амбуаз, де свого часу на могильній плиті в Колегіальній церкві Сен-Флорентіна було висічено напис: «Тут покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства». У буремні часи Французької революції більша частина церкви постраждала, і у 1802 році її знесли, а втрачені могили, останки з яких перемішались, відновлювати не стали.

Під час будівельних робіт у 1863 році було знайдено частково повний скелет з бронзовим перстнем на пальці, пасмо білого волосся, срібну пластину із зображенням короля Франциска, на руках якого, як вважається, Леонардо да Вінчі помер, і частину надгробку з літерами його імені. Вони були передані на зберігання генеральному інспектору з образотворчих мистецтв Арсену Уссе, але навіть за мірками середини ХІХ століття були недостатньо з наукової точки зору описані і досліджені.

«Джоконда» Леонардо да Вінчі

Певний час імовірні останки Леонардо да Вінчі вважались втраченими і лише через десятиліття їх перепоховали у зведеній у замку Амбуаз каплиці Святого Губерта. Сумніви щодо їх приналежності великому полімату епохи Відродження так і залишились, про що й попереджає відповідна табличка на його новій могилі.

6. Френсіс Дрейк

Улюблений приватир королеви Єлизавети провів два десятиліття у війні з іспанцями, які за його голову встановили щедру винагороду в розмірі 20 тисяч дукатів. Однак в 1595 році удача відвернулась від сера Френсіса Дрейка: він не зміг взяти порт Лас-Пальмас на Канарських островах, порт Сан-Хуан на острові Пуерто-Ріко, довго і безуспішно штурмував Панаму, неподалік якої і помер від дезентерії у січні 1598 року.

Початок експедиції Френсіса Дрейка
Поразка іспанської Армади

Згідно із останньою волею Дрейка його одягнули в повний лицарський обладунок і у герметичній свинцевій труні опустили на дно океану за 14 миль від Портобело.

Точне місце поховання Дрейка, звісно, невідоме. Але це не стоїть на заваді десяткам експедицій археологів шукатии його. Серед їх останніх успіхів віднайдення у 2011 році двох англійських кораблів з флотилії Дрейка — 195-тонної «Єлизавети» і 50-тонного «Задоволення», потоплених іспанцями біля Портобело невдовзі після його смерті. Вважається, що труна з тілом найвідомішого у світі пірата десь поруч, проте знайти її досі не вдалось.

7. Вольфганг Амадей Моцарт

Музикант-віртуоз, автор понад шести сотень творів, багато з яких визнані шедеврами симфонічної, концертної, камерної, оперної і хорової музики, прожив лише 35 років. Причина його смерті достовірно невідома, щодо цього існують лише припущення — називають і ревматизм, і отруєння, і чуму, і інфекційне захворювання. Він зажив слави ще за життя, але поховали Моцарта 7 грудня 1791 року згідно його невисокому походженню, за «третім розрядом», у немаркованій могилі віденського цвинтара Святого Марка, розрахованій на чотирьох чоловік — двох дорослих і двох дітей. Через економію місця подібні поховання жодним чином не позначались, ні пам'ятними знаками, ні записами у реєстраційних документах цвинтаря.

Згідно тогочасних правил, через десять років могила була вивільнена для наступного поховання й місце її знаходження достеменно невідоме. Уже через 17 років після смерті Моцарта його дружина, яка, правда, на похоронах не була, знайти могилу чоловіка не змогла.

У 1855 році на місці можливого поховання Моцарта було встановлено могильний камінь, який згодом перенесли на розташоване поруч Центральне кладовище, де покоїться прах багатьох видатниних віденських музикантів, а на цвитарі Святого Марка коштом меценатів звели новий кенотаф з іменною табличкою.

Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 22 січня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.