Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Битва при Вейкфілді
30 грудня 1460 року біля міста Вейкфілд у Йоркширі відбулася одна з ключових битв Війни білої і червоної троянд, у якій військо королеви Маргарити Анжуйської завдало поразки спадкоємцю престолу Річарду Плантагенету, чия голова у паперовій короні була виставлена на загальний огляд на міських воротах Йорка. Перемога відкрила Ланкастерам шлях на Лондон, щоб відновити на троні ментально неповносправного Генріха VI.
7550
Війни
Дмитро Копилов
Протистояння англійської аристократії, відоме як Війна Білої та Червоної троянд, розпочалося після нищівних поразок англійської армії в ході Столітньої війни, які призвели до розколу англійського суспільства на два ворожих табори — прихильників правлячої королівської династії Ланкастерів і опозиційно налаштованої знаті, яку очолив Річард Плантагенет, 3-й герцог Йоркський. Після переможної битви при Сент-Олбансі у 1455 році, де йому вдалося взяти в полон самого короля Генріха VI, Великою радою він був призначений лордом-протектором при психічно неповносправному монарху.
Коли наступного року Генріх VI нарешті оговтався від удару і після трирічної бездіяльності повернувся до справ, він повернув свого фаворита Едмунда Бофорта, 2-го герцога Сомерсета, а його конкурент Річард Йоркський, позбавлений владних повноважень, був змушений відправитись в Ірландію, куди вдруге був призначений лейтенантом (губернатором).
Нетривале перемир'я у Війні троянд перевалось у 1460 році, коли зять Річарда Йоркського Річард Невілл, 5-й граф Солсбері, разом із сином (повним тезкою), 16-м графом Ворвіком, що за дорученням парламенту боролись з французьким піратами в протоці Ла-Манш, самі були звинувачені у нападах на торгові кораблі Іспанії і Ганзейських міст. Відмовившись прибути в Лондон для проведення розслідування, вони на початку літа з набраним у Кале військом висадились в Сендвічі, графство Кент, і досить швидко захопили південь Англії. 10 липня у битві при Нортгемптоні вони розбили армію Ланкастерів, і Генріх VI вдруге потрапив до йоркістів у полон.
Річард Йоркський на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом, 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
Річард Йоркський на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом, 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
Короля під арештом доправили у Лондон, куди через кілька тижнів з Ірландії з великою пишністю прибув і Річард Йоркський. На засіданні скликаного з приводу таких надзвичайних подій парламенту, він вказав рукою на порожнє королівське крісло і заявив власні претензії на престол як нащадок по материнській лінії Лайонела Антверпена, 1-го герцога Кларенса, третього сина короля Едварда III Плантагенета, а по батьківській — як онук Едмунда Ленглі, 1-го герцога Йоркського, , чийого предка короля Річарда ІІ Плантагенета у 1399 році Ланкастери незаконно позбавили влади.
Такого повороту подій не очікували навіть найближчі соратники Річарда Йоркського, але зрештою після тривалих дебатів завдяки багатству і впливу він домігся прийняття парламентом 25 жовтня т. зв. «Акту згоди», згідно з яким мав стати королем по смерті Генріха VI. Не маючи фактичного вибору, король був змушений прийняти ці умови і 31 жовтня Річард Йоркський отримав титули принца Вельського, графа Честера і утретє став лордом-протектором Генріха VI.
Дізнавшись про позбавлення її сина прав престолонаслідування, дружина Генріха VI королева-консорт Маргарита Анжуйська, яка після поразки влітку ланкастеріанців завбачливо не повернулась з Ковентрі до Лондона, з семирічним принцем Едвардом Вестмінстерським рушила у Вельс, а звідти — на північ Англії. На виручені за продаж шотландцям частини англійської території кошти вона зібрала десь 15-тисячну армію, до якої у Кінгстон-апон-Галлі на півночі Йоркшира приєднались і війська багатьох знатних родин, як-то Генрі Бофорта, 3-го герцога Сомерсета, Генрі Персі, 3-го графа Нортумберленда, і Джона Кліффорда, 9-й барона Кліффорда.
Тим часом Річард Йоркський направив свого сина Едварда, графа Марча, на кордон з Вельсом, щоб також поповнити армію, залишив у Лондон Річарда Невілла-молодшого і у кінці осені на чолі невеликого війська чисельністю до 5 тисяч чоловік також рушив у Йоркшир. 21 грудня він прибув у замок Сендел, біля містечка Вейкфілд, що лише за 14,5 кілометри від замка Понтерфракт, де саме перебували війська королеви. Виявивши, що вони у кілька разів більші його власного війська, Річард вирішив залишитися в замку, куди з дня на день мав прибути його син Едвард на чолі підкріплення.
Не гаючи часу армія Маргарити Анжуйської оточила замок Сендел, тиждень протримала його в облозі і 30 грудня 1460 року зважилась на вирішальний бій. Розділившись надвоє, частина ланкастеріанців наблизилась до замка, імітуючи намір взяти його приступом, в той час як загін під командою Джона Стаффорда, 1-го граф графа Вілстішира, і кавалерія під началом лорда Роуза непомітно зайняли позиції в лісі неподалік.
Генріх VI і Маргарита Анжуйська на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом (третій на мініатюрі), 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
Генріх VI і Маргарита Анжуйська на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом (третій на мініатюрі), 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
Хибно вважаючи, що раніше його неправильно поінформували і перед ним знаходиться вся армія Ланкастерів, Річард зважився дати бій переважаючим силам супротивника. На чолі авангарду чисельністю тисячу чоловік він спустився з височини, щоб атакувати позиції Генріха Бофорта, але той відступив, заманюючи Річарда в пасту. Й коли герцогу Йоркському із замку на допомогу прибули загони важкої кінноти, ланкастерці ввели в бій резерв під командуванням Джона Кліффорда, після чого фланговий удар із засідки завдали загони Вілстшіра і Руза.
Військо Йорків було розбите на голову. Крім самого Річарда Йоркського під Вейкфілдом полягли його син Едмунд, граф Ратленд, два брата — сер Джон і сер Г'ю Мортімери, а також сер Томас Невілл, син графа Солсбері, видні аристократи Харрінгтон, Борчер і Гастінгс. За наказом Маргарити Анжуйської були страчені взяті в полон граф Солсбері і син Томаса Невілла, а голови Річарда і Едмунда Йорків та Річарда Невілла-старшого, прикрашені паперовими коронами, що символізували марність сподівань, виставили над міськими воротами столиці його вотчини: «Нехай Йорк дивиться на свій Йорк».
Тіла Річарда Плантагенета, 3-го герцога Йоркського, і його сина Едмунда, графа Ратленда, поховані в день загибелі у замку Понтерфракт недалеко поля битви, рішенням їх сина і брата короля Едварда IV 24 липня 1476 року були урочисто перепоховані у сімейній усипальниці Йорків у церкві св. Марії та всіх святих у місті Фотерінгай, графство Нортгемптоншир
Військо Маргарити Анжуйської рушило до Лондона, залишаючи по собі смугу розорених і спустошених сіл. 17 лютого 1461 року воно розбило армію Річарда Невілла-молодшого, графа Ворвіка, що вийшло на захист столиці, і звільнило короля Генріха VI, покинутого йоркістами під час відступу з поля бою. Проте увійти у вороже налаштований Лондон королева не змогла — містяни закрили перед нею ворота — й, не маючи засобів для облоги, вона була змушена повернутись до Йорка.
Тим часом 18-літній син Річарда Йоркського, що 2 лютого під Вігмором у Герефордширі розбив ланкастерське військо, яке з Вельсу рухалось на з'єднання з армією королеви, увійшов у столицю і на початку березня 1461 року проголосив себе королем Едвардом IV. Через три тижні під Таутоном він переконливо здолав переважаючі сили ланкастеріанців, очолювані Генріхом Бофортом, герцогом Сомерсета, і утвердився на престолі Англії, яким правив наступні дев'ять років, доки не був усунутий колишнім соратником його батька Річардом Невіллом в ході чергової міжусобиці Війни троянд.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 30 грудня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Війна троянд
Битви
Європа
Середньовіччя

Головні події 30 грудня

#ЦейДень
Все про 30 грудня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left29 грудня
31 грудняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward