У травні-червні 1940 року Голландія, Бельгія, Норвегія і Франція одна за одною були окуповані нацистською Німеччиною, і єдиною країною, що продовжувала протистояти їй, була Велика Британія. Незважаючи на вимушену евакуацію з Дюнкерка і відсутність союзників, схилити кабінет Вінстона Черчілля до сепаратного миру не вдалось, і 16 липня Адольф Гітлер затвердив проведення операції «Морський лев», яка передбачала форсування Ла-Маншу і висадку на англійське узбережжя трьох армій, що мали взяти Лондон у щільне кільце. На заваді його негайній реалізації стала неготовність німецького флоту, що зазнав великих втрат під час Датсько-норвезької операції, і відсутність переконливої переваги в повітрі, досягнення якої мало б забезпечити прикриття армій вторгнення під час переправи через Ла-Манш. Крім того, розгром британської авіації дав би можливість Німеччині здійснювати масовані авіанальоти на індустріальні, військові та адміністративні об'єкти супротивника, що паралізувало б життя Великобританії.
В ході розпочатої Люфтваффе в середині липня операції «Орел» підняті в небо півтори тисячі літаків зруйнували п'ять британських летовищ, авіазавод у Кройдоні і майже досягли Лондона. Завдаючи ударів по радіолокаційних станціях супротивника і його секторним станціям на півдні Англії й щодня піднімаючи в повітря у середньому по тисячу літаків, до початку вересня Люфтваффе досягнув переваги у повітрі і з 7 вересня у відповідь на бомбардування напередодні британською авіацією передмість Берліна почав цілеспрямовані атаки Лондона. У перший день операції, відомої під умовною назвою «Лондонська блискавка», авіаналіт на місто здійснили 348 бомбардувальників і 617 винищувачів, що завдали значних руйнацій докам в Іст-Енді і призвели до загибелі 436 чоловік та поранення ще 1600 мирних жителів.
До 3 листопада Лондон пережив 57 нічних бомбардувань силами у середньому 200 німецьких та італійських літаків, що піднімались з летовищ Бельгії і скидали на місто тони авіаційних і запалювальних бомб.
Протиповітряна оборона Лондона виявилась нездатною ефективно відбивати атаки ворога, проте і столиця і країна в цілому були готові до труднощів війни, що врятувало життя тисячам британців. Ще після руйнівних бомбардувань в роки Громадянської війни в Іспанії британські спеціалісти на замовлення уряду провели розрахунки можливих втрат, які оцінювались у півмільйона загиблих, і на випадок війни було підготовлено кількасот тисяч лікарняних ліжок, сотні тисяч людей, мобілізованих до різноманітних служб, пройшли навчання основам медичної допомоги, пожежогасінню, світломаскуванню, рятувальним роботам, а також основам партизанської війни і саботажу. Перспектива вторгнення Вермахту розглядалася з усією серйозністю, з доріг прибирались покажчики напрямів, в містах знімалися таблички з назвами вулиць, ще до початку літа 1940 року з великих міст почалась евакуація дітей, й за півтора року два мільйони з них були вивезенні у сільську місцевість, санаторії та заміські будинки.
Перекладена ще в 1939 році на військові рейки промисловість, навіть в найгірший для Королівських ВПС місяць — з середини серпня до середини вересня 1940 року — змогла випустити літаків більше, ніж було збито німцями.
Переконлива перемога 15 вересня у масштабній битві в небі Лондона, коли силами 630 винищувачів була відбита атака майже удвічі більшого німецького повітряного флоту, змусила Берлін вчергове відкласти початок операції «Морський лев» (як виявилось, назавжди) і з погіршенням погоди інтенсивність авіанальотів на британську столицю пішла на спад, а їх акцент змістився на промислові центри і портові міста Бірмінгем, Ковентрі, Саутгемптон, Ліверпуль, Белфаст, Глазго, Брістоль, Ньюкасл, Плімут, Кардіфф, Манчестер, Шеффілд, Суонсі, Портсмут і Ейвонмут.
Найруйнівніша атака на Лондон була здійснена надвечір 29 грудня 1940 року, коли 136 бомбардувальників Люфтваффе скинули на місто кілька десятків тисяч запалювальних бомб. У масштабних пожежах загинуло 160 чоловік, ще біля 260 було поранено. Підхоплений вітром вогонь, який не вдалось вчасно локалізувати через відплив у Темзі, спустошив історичний центр міста, зруйнувавши численні історичні пам'ятки XV-XVII століття й вісім церков, збудованих Крістофером Реном; сильно постраждали, але вціліли, собор св. Павла, Вестмінстерське аббатство, Букінгемський палац і Палата представників.
6 червня 1941 року Лондон пережив останній авіаналіт[1]. Так і не досягнувши успіху у Битві за Британію, основні сили Люфтваффе були переправлені на схід, де через шість тижнів Німеччина почала війну з Радянським Союзом.
Нових ударів столиця Британії зазнала 13 червня 1944 року, коли по ній були випущені перші ракети «Фау-1». 8 вересня місто зазнало обстрілу ракетами «Фау-2», від яких загинуло 2754 цивільних і ще 6523 було поранено. До 29 березня наступного року Лондона досягло 2419 німецьких ракет, від яких загалом загинуло 6184 чоловік і 17 981 було поранено.
Примітки
Коментарі
Дивіться також
• Битва за Київ, 1943
• Бомбардування Ковентрі, 1940
• Ліквідація блокади Ленінграда, 1944
• Звільнення Парижу, 1944
• Бомбардування Дрездена, 1945