сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Білгород -
столиця радянської України
27 грудня 1918 року Тимчасовий робітниче-селянський уряд України ухвалив рішення про свій переїзд із Суджі до Білгорода. Невдовзі він перебазувався у захоплений більшовиками Харків, однак Білгород певний час залишався українським і лише сувора директива з Кремля змусила керівників УСРР відмовитися від нього.
На обкладинці: Герб Білгорода, затверджений у 1893 році з нагоди 300-річчя з дня заснування міста
10960
Україна
Геннадій Єфіменко
Майже одразу після повалення самодержавства постало питання про створення автономної України, основою території якої мали стати губернії, де українці становлять більшість. Водночас, як це зазначалося в ухваленій Центральною Радою у травні 1917 року декларації, планувалося "включення в склад української області українських частин із суміжних губерній". Ця теза пролунала і в ухваленому 20 листопада 1917 року ІІІ Універсалі УЦР. І хоча згідно закону УЦР від 24 листопада про вибори до Українських Установчих Зборів серед переліку повітів, населення яких мало брати участь у виборах, Білгородського названо не було (бо більшість у ньому становили росіяни), його приєднання до України ставало практичною потребою, адже разом із південною частиною Корочанського повіту він з трьох боків оточувався українською територією. Вже в уваленому 6 березня 1918 року законі про новий адміністративно-територіальний поділ України Білгородщина означалася як територія Української Народної Республіки.
Картографічне оформлення претензій на українську приналежність Білгорода, весна 1918 року
Картографічне оформлення претензій на українську приналежність Білгорода, весна 1918 року
Повною мірою узаконити прилучення Білгорода до України не змогла ні УНР, ні Гетьманат Скоропадського, що прийшов їй на зміну наприкінці квітня 1918 року, - угоду про кордони, про укладення якої велися перемовини між Українською Державою та РСФРР в травні-жовтні, так і не було підписано. Однак попри це Білгородський повіт як частина Харківської губернії був включений до складу України постановою Ради Міністрів від 14 серпня 1918 року.
Після революції у Німеччині боротися за владу в Україні більшовики вирішили під прапором радянської України і українська приналежність Білгорода стала в нагоді. Ще до його захоплення місто відвідала делегація від КП(б)У на чолі із Володимиром Затонським та Георгієм П'ятаковим, котрі стали головними організаторами нового урядового центру радянської України. Зокрема, 23 листопада у звернені до Йосифа Сталіна Володимир Затонський зазначив: "Оголошуємося сьогодні в Білгороді". І того ж дня Сталін повідомив Леніна: "Позавчора вранці Білгород був взятий українськими радянськими військами. Сьогодні буде проголошений Тимчасовий уряд". Однак тоді не склалося - на заваді стали німецькі війська.
Про створення уряду радянської України було оголошено у залізничному вагоні на вокзалі у Курську 28 листопада 1918 року і його центром було названо на той час українське місто Суджа, яке 14 серпня разом із Білгородом увійшло до складу Харківської губернії. Білгород більшовицькі війська остаточно захопили 20 грудня, куди 27 грудня на засіданні уряду на чолі з Георгієм П'ятаковим було ухвалено рішення переїхати наступного дня: "28 листопада уряд переїжджає до Білгорода". Однак облаштуватися на новому місці уряд не встиг, бо вже 3 січня 1919 року Червона армія захопила Харків, куди він одразу й перемістився.
«З огляду на природне тяження Білгородського повіту до Харківської губернії, Тимчасовий Робітниче-Селянський уряд України постановив: Згідно клопотання Білгородського ревкому приєднати Білгородський повіт до складу Харківщини» - з постанови Тимчасового Робітниче-Селянського Уряду України від 13 січня 1918 року (опубліковано 17 січня)
13 січня радянський уряд прийняв рішення включити Білгородський повіт до складу УСРР як складову частину Харківської губернії. Це викликало негативну реакцію керівництва Курської губернії, до складу якої Білгородський повіт входив до революції, і 27 січня питання про кордони з Росією було знову розглянуте на засіданні українського уряду, який ухвалив подати запит до Раднаркому РСФРР про включення Білгородського та Грайворонського повітів до складу Харківської губернії і передачу всіх повітів Чернігівської губернії до складу УСРР як тимчасовий кордон. Однак після прямої вказівки з Москви він був змушений відмовитись від названих повітів, і 7 лютого 1919 року була затверджена (11 лютого опублікована) постанова РНК УСРР "Про адміністративне управління на території прифронтової смуги України", якою кордоном Харківської губернії, а, отже, і УСРР, визначалися її довоєнні межі.
25 лютого на нараді з представниками РСФРР українська сторона ще раз спробувала відстояти Білгородський повіт, мотивуючи це його економічним та культурним тяжінням до України. Однак отримала відмову, як і в березні 1920 року, коли до Кремля з клопотанням про передачу Білгородського повіту до УСРР звернулася Президія ВУЦВК.
Питання про Білгород було знову підняте УСРР невдовзі після утворення СРСР, тепер вже в контексті усієї заселеної переважно українцями території Слобожанщини, що залишалася у складі РСФРР. Для його вирішення влітку 1924 року на паритетних засадах була створена комісія ЦВК СРСР з питання про зміну кордонів між УСРР та РСФРР, яка одноголосно вирішила "в основу урегулювання кордонів між УСРР та РСФРР покласти принцип етнографічний у розумінні приєднання до республіки території, що безпосередньо межує з нею і заселеної в абсолютній або відносній більшості населенням відповідної республіки". Однак, незважаючи ні на принципи, ні навіть на ухвалене цією комісією рішення, згідно якого, зокрема, Білгород мав бути переданий до складу УСРР, політбюро ЦК РКП(б) вирішило інакше.
Після перепису 1926 року політбюро ЦК КП(б)У знову поставило питання про кордон. Проте і на цей раз у переданому в травні 1928 року до ЦК ВКП(б) проханні "Про передачу УСРР повітів з більшістю українського населення Курської і Воронезької губерній, у зв'язку з районуванням Центрально-Чорноземної області" було відмовлено.
Вчергове питання про кордони пролунало в лютому 1929 року на зустрічі українських письменників з генеральним секретарем ЦК ВКП(б) Йосифом Сталіним, на що була отримана відповідь: "Ми в ЦК двічі вивчали питання і залишили без наслідків. Ми повинні бути особливо обережні, тому що такі зміни провокують величезний спротив з боку деяких росіян".
27 грудня 2017 © Геннадій Єфіменко спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Україна
Європа
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 27 грудня

#ЦейДень
Все про 27 грудня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left26 грудня
28 грудняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward