Свен народився близько 960 року і був сином короля Гаральда Синьозубого, за правління якого Данія прийняла християнство і поширила свою експансію на Скандинавію. У середині 980-х років Свен підняв заколот проти батька і по його смерті у 986 році посів трон Данії. Того ж року він спробував відновити владу над Норвегією, номінальним правителем якої був, проте зазнав поразки у морській битві при Хйорунгавазі від ярла Тронхейма Хакона Могутнього.
В надії здобути норвезький трон на початку 990-х років Свен підтримав заколот проти Хакона нащадка першого норвезького короля Гаральда Прекрасноволосого Олафа Трюггвасона, проте після премоги останнього той сам був проголошений королем Норвегії і повністю вийшов з-під влади Данії. Фанатична релігійність Олафа, який силою насаджував християнство, стала причною заколоту проти нього великих землевласників, який підтримали Свен Вилобородий і король Швеції Улоф Шетконунг, — у 1000 році Олаф Трюггвасон загинув у вирішальній битві в протоці Ересунн, що відокремлює Зеландію від півдня Швеції, і Свен Вилобородий знову став королем Норвегії, де від його імені став правити син Хакона Могутнього Ейрік.
Після різанини датчан, влаштованої у 1002 році королем Англії Етельредом II, під час якої загинула сестра Свена, одружена з високопоставленим вікінгом на службі англійського короля і графом Девонширу Паллінгом, Свен Вилобородий протягом кількох років здійснював походи в Англію, змусивши Етельреда викупити мир ціною сплати 10 тисяч фунтів сріблом.
Це, однак, не зупнило набіги вікінгів, які обклали англійців щорічною даниною, і в 1013 році Свен Вилобородий особисто очолив великий морський похід в Англію, яку підкорив практично без опору: «Прибувши у серпні флотом до Сендвіча [графство Кент — В. Л.], Свен швидко рушив звідти до Східної Англії, дістався гирла ріки Гамбер, потім — ріки Трент, доки не дістався Гейнсборо» — повідомляє «Англосаксонська хроніка». — «Граф Ухтред і вся Нортумбрія швидко підкорилися йому, як і народи королівства Ліндсі, а потім жителі П'яти міст [Дербі, Лестер, Лінкольн, Ноттінгем і Стемфорд — В. Л.]. Від кожного графства йому дали заручників. [...] Коли він зрозумів, що всі люди підкорилися йому, він пішов на південь по Вотлінг-стріт [давня кельтська дорога між Кентербері і Сент-Олбанс — В. Л.], увійшли в Оксфорд, де йому також дали заручників. Звідти він рушив до Вінчестера і люди там зробили теж саме. Потім він пішов на схід до Лондона».
Зазнавши великих втрат при спробі захопити Лондон, датчани взяли місто облогу. Воно протрималось кілька місяців, й лише коли король Етельред втік до Нормандії, вітенагемот прийняв рішення капітулювати і 25 грудня 1013 року проголосив Свена Вилобородого королем Англії.
Місцем своєї резиденції Свен обрав місто Гейнсборо у графстві Лінкольншир на сході країни, де й помер 3 лютого 1014 року, всього через п'ять тижнів після свого тріумфу. Його забальзамоване тіло було перевезене до Данії і поховане у місті Роскіле в збудованій батьком Свена Гаральдом Синьозубим першій датській дерев'яній церкві, на місці котрої через півстоліття був зведений кафедральний собор, який сьогодні є усипальницею датських монархів.
Спадкоємцем Свена Вилобородого став Гаральд II, його син від Грунхільди (або Світослави), дочки першого історично достовірного польського князя Мешка з династії П'ястів і сестри майбутнього короля Польщі Болеслава Хороброго. У 1014 році він розділив спадщину батька зі свої братом Кнудом (чи Канутом), згодом істориками названим Великим, якому через два роки довелось знову йти війною проти Етельреда II, відновленого вітенагемотом на престолі Англії. По смерті брата у 1018 році Кнуд об'єднав корони Англії та Данії, а в 1028 році завоював Норвегію, король якої Олаф Святий був змушений рятуватись втечою до Новгорода під захист князя Ярослава Володимировича (Мудрого).
Датське правління в Англії закінчилось у 1042 році зі смертю сина Канута Великого Хардекнуда — рік перед тим він дозволив повернутись з Нормандії на батьківщину сину Етельреда (і своєму брату по матері — Канут одружився із вдовою Етельреда по його смерті) Едуарду Сповідальнику, котрого зробив своїм співправителем і спадкоємцем. Це згодом дало підстави двоюрідному племіннику Едуарда герцогу Нормандії Вільгельму заявити свої претензії на англійський престол, який він захопив у 1066 році, здолавши короля Гарольда Годвінсона.
Коментарі
Дивіться також
• Альфред Великий — перший король Англії, 871
• Помер Канут Великий, 1035
• Норманська колонізація Франції, 911
• Гарольд Годвінсон — король Англії, 1066
• Нормандське завоювання Англії, 1066
• Незалежність Швеції, 1523
• Незалежність Норвегії, 1905