Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Стефан Блуаський — король Англії
22 грудня 1135 року у лондонському Вестмінстері на престол Англії зійшов Стефан Блуаський, граф Мортена, племінник останнього короля з нормандської династії. Розцінивши це як узурпацію влади, проти нього виступила законна спадкоємиця імператриця Матильда, що стало початком майже 20-літньої громадянської війни і привело до утвердження на англійському престолі її сина Генріха Плантагенета.На обкладинці: Король Англії Стефан Блуаський, картина невідомого художника XVI століття © Національна портретна галерея в Лондоні
5098
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У пошуку потенційних спадкоємців літній і бездітний король Англії Генріх Боклерк зупинився до кандидатурі Стефана (Етьєна), сина графа Блуа і Шартра, свого племінника і правнука по материнській лінії Вільгельма Завойовника. Як молодший у родині, той був фактично безземельним, ріс без батька, який загинув у хрестовому поході, і Боклерк протегував Стефану з підліткового віку — посвятив у лицарі і залучив до військових кампаній на континенті проти своїх нормандських родичів, винагородивши за вірну службу графством Мортен у Нормандії і землями у Ланкастері та Саффолку.

Вже як своєму наступнику на престолі у 1125 році Генріх організував Стефану Блуаському вигідний шлюб з Матильдою Булонською, яка успадкувала великі володіння на півночі Франції і сході Англії, що перетворило графа Мортена на одного з найзаможніших землемласників.

Проте несподівана смерть того ж року німецького імператора кардинально змінила плани Генріха Боклерка. Він викликав до Англії свою овдовілу і бездітну доньку Матильду і негайно оголосив її своєю правонаступницею. Хоча жінка в такій ролі була незвичним явищем для тогочасної Англії, на Різдво 1126 року скликана до Вінчестера англонормандська знать на вимогу короля присягнула визнати імператрицю Матильду і її майбутніх нащадків законними спадкоємцями англійського престолу.

На заклик короля відгукнулись не всі, але Стефан Блуа був серед тих, хто дав Матильді клятву наступного року.

У пошуку нових союзників на континенті у 1127 році Генріх Боклерк висватав свою 25-літню доньку за 14-літнього сина одного з найбагатших французьких феодалів Фулька V Анжуйського, і наступного року Матильда і Жоффруа (Джеффрі) V Плантагенет побрались в Руані. У 1133 році в них народився син Генріх, ще через рік — син Джеффрі. Вони кілька разів закликали Боклерка передати обіцяне доньці нормадське придане і, зважаючи на його похилий вік, домогтись від нормандської знаті присяги на вірність Матильді, проте той кожного разу категорично відмовлявся, імовірно, остерігаючись зміцнення позицій свого зятя у регіоні.

То ж, коли у 1135 році проти Генріха Боклерка повстав Гільйом де Понтьє, 66-літньому королю довелось особисто очолювати похід у Нормандію, під час якого він захворів і 1 грудня помер у Сен-Дені-ан-Ліоні.

Незважаючи на зусилля Генріха Боклерка, питання правонаступництва престолу по його смерті залишилось непевним — Матильді, яка з чоловіком перебувала у своїх володіннях в Анжу, так і не присягнула нормандська знать, схильна бачити на англійському троні могутнього Теобальда, графа Блуа, Шартра і Труа. Але доки той зважував свої шанси, його молодший брат Стефан Блуаський поспішив з Булоні до Англії і 8 грудня прибув у Лондон. Йому виказав підтримку його ще один рідний брат Генріх, єпископ Вінчестера, і лорд-канцлер Англії Роджер ле Поер, єпископ Солсбері, які, отримавши обіцянку надати церкві нові свободи і превілеї, 15 грудня схилили на бік Стефана архієпископа Кентерберійського і папського легата.

Клятва вірності, яку Стефан дав Матильді вісім років перед тим, була дезавуйована Генріхом Вінчестерським, котрий стверджував, що перед смертю Генріх Боклерк визнав її помилкою і насправді мав на увазі захист королівства перед загрозою безвладдя. Крім того, єпископ Вінчестерський зміг переконати королівського душеприкажчика Гуго Біго, 1-го графа Норфолка, публічно засвідчити, що на смертному одрі король назвав ім'я саме Стефана Блуаського в якості свого правонаступника.

Тим часом нормандське дворянство зібралося в Ле-Небурі, щоб обговорити кандидатуру Теобальда Блуа, який, як старший з внуків Вільгельма Завойовника, мав вагоміші за Матильду права на англійський престол. Звістка про коронацію Стефана 22 грудня 1135 року у Вестмінстерському абатстві застала їх зненацька. Нормандська знать втратила одностайність, Теобальд виступити відкрито не наважився і згодом задовільнився щедрою фінансовою компенсацією, виплаченою братом.

Не гаючи часу, Стефан домігся визнання свого титулу з боку Давида I, короля Шотландії, поступившись йому вже й так ним захопленим Карлайлом, примирився з французьким королем Людовиком VI, котрого переконав у здатності стримати амбіції його анжуйського васала Джеффрі Плантагенета, спеціальною хартією підтвердив дані церкві обіцянки і щедро обдарував земельними володіннями своїх англійських і нормандських прихильників. Зусилля не лишились марними — восени 1136 року Стефан Блуаський отримав давно очікуваний вітальний лист папи Інокентія II.

Однак його триюрідна сестра імператриця Матильда з втратою англійського престолу не змирились, і набіги її чоловіка на нормандське прикордоння, яке Джеффрі V Плантагенет винищував грабунками та пожежами, досить швидко переросли в справжню війну.

Проти Стефана виступили і васали північних англійських графств, невдоволені його поступками шотландцям. 2 лютого 1141 року при спробі взяти Лінкольнський замок він потрапив у полон до Роберта Глостерського, зведеного брата Матильди. Її бік прийняв брат Стефана єпископ Вінчестерський, і 8 квітня Матильда була визнана «повелителькою Англії». Але опанувати вороже налаштованим проти неї Лондоном не змогла й, так і не коронувавшись, була змушена залишити столицю. 14 вересня під Вінчестером військо імператриці Матильди було розбите армією королеви Матильди Булонської. Взятого у полон Роберта Глостерського обміняли на Стефана Блуаського, який 1 листопада відновився у своїх королівських правах.

Тим часом у Нормандії Джеффрі Плантагенет брав місто за містом, і після взяття ним у січні 1144 року Руана французький король Людовик VII визнав його за герцога Нормандського.

Проти Стефана повстали Жоффруа де Мандевіль, 1-й граф Ессекський, Ранульф де Жернон, 4-й граф Честера. Звинувативши в узурпації влади, у підтримці йому відмовив новий папа Євген III, сподіваючись на участь французького короля у Другому хрестовому поході.

Від Стефана почали відступатись його найближчі соратники, вчергове на бік імператриці перейшов рідний брат єпископ Генріх Вінчестерський і Гуго Біго, 1-го графа Норфолка. У 1152 році померла дружина Матильда Булонська. Й, коли наступного року син імператриці Матильди 20-літній Генріх «Короткий плащ» висадився в Англії і переможним маршем пройшов південними та західними графствами, дати йому генеральний бій король не зважився. Це привело до конфлікту з його сином Евстахієм (Есташем), після несподіваної смерті якого у серпні Стефан остаточно змирився з поразкою.

Укладена в листопаді 1153 року у Воллінгфорді угода завершила майже двадцятилітню громадянську війну, яку в англійській історіографії називають Анархією.

Стефан визнав спадкоємцем свого триюрідного племінника Генріха Плантагенета й на Різдво у Вестмінстерському абатстві в Лондоні за присутності 16 єпископів скріпив своє зобов'язання «святим поцілунком». Проте мир був доволі хистким, й наступний рік 60-літній король провів у поїздках країною, щоб продемонструвати міцність свого положення. Але восени у Дуврі у нього несподівано стався розлад шлунку, й 25 жовтня 1154 року перший і останній англійський король з династії Блуа помер в місцевому пріораті. Стефана поховали у заснованому ним абатстві Фавершам у Кенті поруч із дружиною Матильдою Булонською та сином Есташем.

Не гаючи часу Генріх Короткий Плащ прибув в Лондон, де 8 грудня прийняв присягу вірності місцевої знаті, і вже 19 грудня у Вестмінстері разом зі своєю дружиною Елеонорою Аквітанською коронувався на престол як Генріх II, ставши першим королем Англії з династії Плантагенетів.

Друк 4
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 26 листопада 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі