У день самогубства Нерона сенат проголосив імператором намісника Тарраконської Іспанії 72-річного Сервія Гальбу. По прибуттю до Риму, він скасував більшість реформ свого попередника, в тому числі пільги для знатних громадян, а для поповнення казни наказав розшукати та повернути всі щедрі подарунки Нерона, які той зробив в останні роки, що викликало невдоволення знаті.
Невдоволеними залишились і солдати та преторіанці, які виявили лояльність до нового імператора, розраховуючи на підвищення платні, — 1 січня 69 року два легіони у Верхній Германії відмовились присягнути Гальбі на вірність, а наступного дня, коли протести досягли Нижньої Германії, проголосили імператором свого префекта Авла Вітеллія. Їх підтримали легіони в Лугдунській Галлії, Іспанії та Британії і під гаслом, що він звільнить імперію від узурпатора, Вітеллій направив на Рим війська.
Усвідомлюючи хисткість свого положення, 10 січня 69 року Гальба усиновив та призначив своїм спадкоємцем молодого політика зі знатної родини 31-річного Луція Пізона. Це викликало обурення преторіанців і невдоволення соратника імператора досвідченого полководця Марка Отона. Сприйнявши вибір Гальби як зраду, Отон вчинив заколот і 15 січня 69 року Гальба та Пізон були вбиті на форумі в Римі й того ж дня сенат проголосив Отона августом і принцепсом.
На вірність Отону присягнули Африка, всі східні провінції, Греція та Іллірія, де він зібрав армію для протистояння Вітеллію, і 14 березня 69 року Отон виступив з Риму. Вирішальна битва між ними відбулась 14 квітня поблизу Кремони у Північній Італії — в ній загинуло близько 40 тисяч чоловік і, зазнавши поразки, Оттон покінчив життя самогубством.
Крім Галлії, Іспанії та Британії на вірність Вітеллію присягнули лише вірні колись Отону легіони в Паннонії, Мезії, Далмації та Іллірії. Проте, коли 1 липня 69 року в Олександрії Єгипетській війська проголосили імператором Тита Флавія Веспасіана, що саме придушував повстання в Юдеї, і його підтримав консул-суффект Сирії Гай Ліциній Муціан, вони під командуванням Марка Антонія Пріма вирушили в Італію і під Кремоною розбили війська імператора.
Вітеллій Авл зрікся влади й отримав гарантії власної безпеки, алее 20 грудня був розтерзаний солдатами Пріма і плебсом.
Наступного дня, 21 грудня 69 року сенат проголосив августом 60-літнього Тита Флавія Веспасіана, який саме перебував в Олександрії, що поклало край громадянській війні. Він прибув до Риму лише улітку 70 року, консолідувавши свою владу в Єгипті і залишивши командування військами, що тримали в облозі Єрусалим, своєму синові Титу.
Веспасіан правив протягом десяти років і став одним з найуспішніших принцепсів Римської імперії та засновником династії Флавіїв — він відновив дисципліну в армії, збільшив існуючі та запровадив нові податки, що дозволило стабілізувати фінансову систему, відбудував храм Юпітера Капітолійського та звів гігантський амфітеатр, надав права громадянства жителям багатьох міст західних провінцій та успішно вів війну в Британії.
По смерті Веспасіана в 79 році його старший син Тит став першим римським імператором, що успадкував владу по праву крові, а не усиновлення. Правління Флавіїв завершилось 18 вересня 96 року, коли був убитий молодший син Веспасіана Доміціан, — влада в Римі перейшла до династії Антонінів, що правила наступні майже сто років.
Коментарі
Дивіться також
• Римська облога Єрусалиму, 70
• Відкриття римського Колізею, 80
• Нерва — перший «хороший імператор», 96
• Рік п'яти імператорів, 193
• Тетрархія Діоклетіана, 293