Перший Плантагенет на престолі Англії
ОсобистостіГанна Дзекан
19 грудня 1154 року в лондонському Вестмінстері на англійський престол коронувався 21-річний Генріх Короткий Плащ, перший монарх з французької династії Плантагенетів. 35 років його правління знаменувались створенням т. зв. Анжуйської імперії на більшій частині Англії та Ірландії, Вельсу, половині Франції і формуванням основ сучасного англійського законодавства та значним розвитоком суспільних і державних інституцій.На обкладинці: Генріх II Плантагенет, картина невідомого художника XVI століття © Національна портретна галерея в Лондоні
24752
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

По смерті 1 грудня 1135 року Генріха Боклерка, представника другого покоління (а фактично — третього монарха) Нормандської династії на престолі Англії, свої претензії на корону заявив його племінник Стефан, граф Блуа, який з дитинства виховувався при дворі дядька. Одружений на Матильді, графині Булоні, яка володіла землями в Кенті, Стефан був одним з найбагатших землевласників Англії і достатньо впливовим, щоб кинути виклик законній спадкоємиці Генріха Боклерка його дочці Матильді, вдові імператора Священної Римської імперії Генріха V.

Назва "Плантагенет", що походить від рокитника, квітки з емблеми графа Анжуйського Жоффруа V, в якості прізвиська вперше стала використовуватись Річардом, 3-м герцогом Йоркським, і в період Війни троянд (XV століття) підкреслювало його статус як прямого нащадка Жоффруа по чоловічій лінії. Згодом воно ретроспективно поширилось і на його попередників (нащадків Жоффруа V) і остаточно закріпилась як назва королівського дому під час правління династії Тюдорів, а в історіографії набуло загального вжитку наприкінці XVII сторіччя

Попри те, що ще у 1127 році Генріх Боклерк домігся виголошення англійськими і нормандськими баронами клятви вірності імператриці Матильді, по смерті короля частина знаті відмовилась підтримати його доньку. Причиною цього було, зокрема те, що того ж 1127 року другим шлюбом вона одружилась із Жоффруа V Плантагенетом, графом Анжу і Мена, чий рід протягом століття був супротивником нормандських герцогів у Франції. Натомість англійські і нормандські вельможі підтримали двоюрідного брата Матильди Стефана Блуаського, який відразу по смерті дядька прибув до Англії і 22 грудня 1135 року був коронований на престол за активного сприяння свого рідного брата Генріха Блуаського, що займав кафедру єпископа Вінчестерського і мав великий вплив в англійській церкві.

Протистояння між двоюрідним братом і сестрою стало початком громадянської війни, відомої в англійській історіографії як «Анархія». Ускладнена агресією Шотландії, вона тривала близько двох десятиліть зі змінним успіхом: в 1141 році Матильда була проголошена королевою, Стефан — ув'язнений, але через півроку зміг поновитись на престолі.

У 1148 році Матильда виїхала до Нормандії, яка на той час остаточно перейшла під владу її чоловіка Жоффруа Анжуйського, а війну за англійський престол очолив їх 15-річний син Генріх на прізвисько Короткий Плащ. Втім, дві його військові кампанії завершились безрезультатно і в січні 1150 року він був змушений повернутись у Францію, де жеврів конфлікт з королем Людовиком VII за регіони Вексен і Жизор. Зазнавши невдачі і в цьому протистоянні, Генріх все надолужив у 1152 році: завдяки шлюбу з Елеонорою, герцогинею Аквітанії, він став фактичним правителем величезної території на південному заході Франції, у кілька разів більшої за домен французького короля.

У 1153 році Генріх поновив війну за англійську корону й досить швидко взяв під контроль центральну Англію, звідки переможним маршем рушив на північ й зайняв Ворік, Лестер, Дербі і Бедфорд. Не маючи безумовної підтримки баронів і духовенства, яка вважала його узурпатором престолу, Стефан Блуаський не наважився дати Генріху генеральний бій, що спричинило конфлікт короля із сином-спадкоємцем Евстахієм (Есташем). Його несподівана смерть 17 серпня психологічно надламала Стефана і в листопаді він уклав з Генріхом т. зв. Воллінгфордську угоду, урочисто виголошену 25 грудня у Вестмінстерському абатстві в Лондоні за присутності 16 єпископів і скріплену «святим поцілунком», за якою зберігав англійську корону до своєї смерті, визнаючи Генріха своїм спадкоємцем. За Генріхом також підтверджувалось володіння Нормандією, англійські барони мали скласти омаж і присягу як Стефану, так і Генріху, котрі виступили гарантами збереження за ними їхніх земель і титулів, отриманих за роки громадянської війни. Окремі гарантії було надано синові Стефана Блуаського 16-річному Вільгельму, недоторканість володінь якого в Англії і Франції мав забезпечити Генріх.

Стефан Блуаський помер 25 жовтня 1154 року в Дуврі від дизентерії. Не гаючи часу в Лондон прибув 21-річний Генріх Короткий Плащ і 8 грудня прийняв присягу вірності місцевої знаті. 19 грудня у Вестмінстері він разом зі своєю дружиною Елеонорою Аквітанською коронувався на престол як Генріх II, ставши першим монархом Англії з династії Плантагенетів.

Король Англії, граф Анжу і Мена та герцог Турені і Нормандії, співправитель герцогства Аквітанія, яким володіла його на 11 років старша дружина, Генріх Плантагенет став засновником т. зв. Анжуйської імперії, що охоплювала більшу половину королівства Франція, Англію та частину Вельса, а до його смерті у 1189 році поширила свій вплив на Ірландію, Бретань, Гасконь, Пуату, Сентонж, Ла Марш, Перигор, Лімузен, Нант та Керсі.

Три сина Генріха II і Елеонори Аквітанської також були королями Англії. Найвідоміший з них — Річард I, який разом з матір'ю підняв заколот проти батька і прославився не стільки як монарх, скільки як учасник Третього хрестового походу, подвиги якого зробили його однією з найвидатніших постатей в середньовічній історії та літературі і яким він завдячує своїм прізвиськом Левове Серце.

З нині живих нащадків роду Плантагенетів є герцоги Бофорт, родоначальником яких був Чарльз Сомерсет (1460—1526), позашлюбний син Генрі Бофорта (1436—1464), воєначальника Ланкастерскої династії у війні Червоної та Білої Троянди. Бофорти ж ведуть свій рід від Джона Гонта, 1-го герцога Ланкастера, сина короля Англії Едуард III Плантагенета (1312-1377), серед нащадків якого є і Генріх VII, засновник королівської династії Тюдорів

Хоча герцогства та графства у континентальній Європі були васально підпорядковані королям Франції, контролювались та керувались вони королями Англії і ця суперечність стала одною з причин низки подальших конфліктів. У 1204 році, за правління Джона Безземельного, більша частина континентальних володінь Плантагенетів була втрачена у війні з французьким королем Філіпом II Августом, а у 1337 році англо-французьке протистояння переросло у Столітню війну, розпочату Едвардом III Плантагенетом, що по материнській лінії доводився онуком французькому королю Філіпу IV Красивому з династії Капетингів.

Останнім представником роду Плантагенетів на престолі Англії став внук Едварда III Річард II, деспотичне правління якого завершилось в розпал Столітньої війни заколотом його дядька Генріха Болінгброка, котрий у 1399 році за підтримки родовитих дворян захопив владу, ставши першим Ланкастером на престолі Англії.

Онлайн-тест ЗНО з історії України
Онлайн-тест ЗНО з історії України
Друк 3
Ганна Дзекан спеціально для © «Цей день в історії», 5 жовтня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 19 грудня

Закінчення Верденcької «м'ясорубки»

1916
#ЦейДень

Все про 19 грудня

Події, факти, персоналії

Перший чемпіонат НХЛ

1917

Одруження Йозефа Геббельса

1931

Перша Індокитайська війна

1946

Імпічмент президента Білла Клінтона

1998