Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Османське завоювання князівства Феодоро
Десь у середині грудня 1475 року війська під командою великого візира і капудана-паші Гедик Ахмеда після шестимісячної облоги захопили Мангуп, столицю князівства Феодоро, останньої незалежної держави візантійського світу. З її падінням завершилося османське завоювання Криму, який залишався частиною Порти потягом наступних трьох століть. На обкладинці: Герб князівства Феодоро
7040
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

З падінням у 1204 році Константинополя і наступним розпадом Візантійської імперії держава кримських готів, відома як князівство Феодоро у південно-західній частині Кримського півострова, фактично стала незалежною. Тоді ж на її престолі утвердилась династія з представників візантійського вірменського аристократичного роду Гаврасів. Феодоро стало данником Золотої Орди, коли у XIII столітті в Крим прийшли монголи, але зберегло свою автономію, до кінця наступного віку отримало доступ до портів південного узбережжя півострова і потужних фортець та гірських ісарів (невеличка гірська фортеця або замок), побудованих візантійцями ще в ранньому середньовіччі.

На кінець XIV — середину XV століть припадає період розквіту Феодоро. Князівство розпочало війну з Генуєю за контроль над південним берегом Криму, переданим їй в 1381 році ханом Тохтамишем за допомогу в боротьбі з темником Мамаєм. Війна склалась невдало. У 1422-23 роках князь Олексій І зумів лише закріпити за собою порт Авліда і побудувати там міцну фортецю Каламіту (сучасний Інкерман), яка, маючи зручну гавань, майже одразу стала конкурентом генуезьким факторіям в Криму. Через десятиліття Олексій І повторив спробу, проте, попри вдалий початок кампанії, успіху не досяг і в 1441 році сторони уклали мирний договір.

Тим часом у Східній Європі тривала експансія Османської імперії. У 1444 році турки розбили армію хрестоносців на чолі з королем Угорщини і Польщі Владиславом ІІІ Варненчиком і кардиналом Джуліано Чезаріні під Варною, через три роки здійснили спробу — невдалу — взяти штурмом Монкастро (сучасний Білгород-Дністровський) та рейд по кримському узбережжю, але захопити жодного міста теж не зуміли. Лише після підкорення Константинополя у 1453 році вони знову проявили інтерес до Чорного моря, маючи намір перетворити його на «внутрішнє море» або «озеро» Османської імперії.

Усвідомлюючи потенційну небезпеку, феодорити і генуезці поспіхом провели фортифікаційні роботи в приморських фортецях і зміцнили їх гарнізони. Ключем до півострова була Кафа — 70-тисячна столиця капітанства Готія, що об'єднало усі генуезькі володіння на чорноморському узбережжі. 11 липня 1454 року її з моря блокувала османська ескадра з 56 бірем на чолі з Демір-кяхьє, через три дні у передмістях з'явився кримський хан Хаджі І Гірей з шістьма тисячами вершників. Дві спроби взяти Кафу штурмом зазнали невдачі, однак турецько-татарський рейд по невеликих фортецях вздовж узбережжя змусив генуезців погодитись на виплату чималої щорічної данини у розмірі 3 тисяч венеційських дукатів.

Кафа зберегла свій вплив у регіоні і по смерті Хаджі Герая у 1469 році втрутилась у кримсько-татарську міжусобицю, звівши на ханський престол лояльного до генуезців Менглі Герая. Змушений рятуватись втечею на Кавказ його старший брат Нур-Девлет звернувся за підтримкою до султана Мехмеда ІІ Фатіха, що стало приводом до нового османського походу в Крим.

Кафа зуміла протриматись шість років, доки не впала на початку червня 1475 року, зраджена прихильниками замирення з турками. За нею османам практично без опору підкорились всі генуезькі укріплені пункти на південному березі Криму, і князівство Феодоро зі столицею у місті Мангуп (або Дорос) залишилось єдиною державою візантійського світу, яка все ще зберігала свою політичну незалежність.

При дворі князя Ісаака теж виявилось чимало прихильників замирення з Османської імперією. Ще восени 1474 року вони здійснили державний переворот, який очолив місцевий аристократ (за іншими даними — двоюрідний брат князя), якого турецькі джерела іменують «Техур» (буквально «князь»). Усунувши Ісаака, який чи то помер чи був ув'язнений, в кінці травня — на початку червня 1475 року Техур вирушив у порт Посідімія (сучасний Коктебель) , де була ставка великого візира Гедик Ахмеда.

Дізнавшись про переворот і усунення Ісаака від влади, до Криму рушив його племінник Олександр, що доводився братом дружині молдовського господаря Штефана ІІІ Великого. На чолі загону з трьох сотень валахів Олександр за відсутності Техтура без бою зайняв Мангуп, про що Штефан у листі, датованому 20 червня 1475 року, повідомив угорському королю Матяшу І Корвіну: «... брат нашої дружини Олександр на третій день вступив у володіння батьківською спадщиною, тобто названим містом Мангопом, де він знаходиться і дотепер».

Олександр наказав готуватися до відсічі османам й надіслав тоді ще обложеній Кафі військову допомогу, а після її капітуляції прийняв генуезців-утікачів і поваленого Менглі Герая.

Знищивши всі генуезькі фортеці на південному узбережжі Криму, османи рушили вглиб півострова й до кінця червня оволоділи практично усією територією феодоритів — Бельбекською, Байдарською і Варнутською долинами з їх 26 феодальними вотчинами, сотнею дрібних поселень, абатством, вісьмома церковно-монастирськими володіннями, потужними фортецями Фуна, Бакла і Каламіта.

Напідкореною залишилась лише столиця — Мангуп, 15-тисячне місто площею зо 90 га, захищене тисячним гарнізоном і потужною фортецею з 8-кілометровою лінією укріплень навколо природного контуру плато на висоті 583 метра над рівнем моря біля підніжжя гори Баба-Даг. З півночі другий пояс оборони прикривав забудовану частину плато, відокремлюючи її від західних мисів Чамни-Бурун і Чуфут-Чаерган-Бурун та східного Тешклі-Бурун, де знаходилась цитадель, що служила водночас резиденцією правителів князівства.

У липні 1475 року Гедик Ахмед з чисельною армією яничарів, стрільців, лучників і артилеристів підійшов до Мангупа. Як повідомляє османський історик і сучасник облоги Ашик Паша-Оглу в «Династичній історії османів», Олександр «не погодився віддавати фортецю і зачинив її ворота. Запалилася іскра. Після цього почалася війна. Скільки б правитель (Техур — Д. К.) не говорив: «Здайте фортецю!» — його не слухали, навіть хотіли прогнати з фортеці його дружину і синів...».

Після невдалих переговорів на південь від Мангупа османи розмістили артилерійські позиції і почали активно обстрілювати оборонні мури та нищити прилеглі житлові райони. У вересні-жовтні вони завершили повне оточення столиці Феодоро. За цей час бомбарди, що стріляли 100-кілограмовими ядрами з діабазу і граніту, зробили свою справу — обвалили частину головного муру. Однак штурм крізь пролом успіху не приніс — феодорити зуміли не лише відбитись, але й контратакувати супротивника. Як зазначає турецький історик Евлея Челебі у своїй «Книзі мандрівок», «під час завоювання [Мангупа] всі яничари (7 тис. чоловік — Д.К.), раби султана, впали шехідами в цьому місці».

У середині грудня 1475 року османи «врешті-решт зрозуміли, що війною фортеця взята не буде. Ахмед Паша для облоги залишив трохи солдат. Сам зібрався і поїхав». Турецький історик початку XVI ст. Саад-ад Дін в «Історії Османської імперії від виникнення Дому Оттоманів до смерті султана Селіма I» продовжує: «Побачивши, що захоплення міста силою зайняло багато часу, Паша вдав, ніби залишає місто — він відвів головну частину своїх військ, а для облоги залишив меншу. Він пішов, вдаючи, ніби хоче повернутися додому, а на ділі сховав своїх людей в засідці і залишився там очікувати слушного часу».

Хитрість вдалась. Уде кілька тижнів потерпаючи від голоду, феодорити залишили міські мури, щоб захопити полишений османами обоз. Вони з боєм відтіснили невеликий загін супротивника і, далеко віддалившись від південної брами, потрапили у пастку: «благородні бійці з серцями левів, доблесні воїни, які досі залишалися в засідці, вийшли звідти і напали на нещасних людей з шаблями в руках. Паша відрізав їм шлях до відступу з тилу і перебив всіх, хто тікав у напрямку до міста». Резерв міського гарнізону спробував відбити османську атаку, однак не витримав тривалого протистояння — турки зайняли плато, на якому розмістилося місто, а вночі їх загін несподівано вдарив ще й з півночі і пробився до головної брами міста.

Очолювані Олександром залишки міського гарнізону і знать відступили в цитадель на мисі Тешклі-Бурун, де протримались недовго. Втративши практично все військо, на милість переможцю здався і останній князь Феодоро, і всі генуезькі посадовці, і татарська знать з Менглі Гераєм включно.

Османи стратили усіх вцілілих захисників Мангупа, реквізували власність містян, більшість з яких відправили рабами до Константинополя. Туди ж був доправлений і князь Олександр з родиною. Його за наказом Мехмеда ІІ Фатіха чи то обезголовили чи то задушили, доньок і дружину помістили до гарему, а малолітнього сина виховали при султанському дворі в традиціях ісламу.

У Мангуп турки призначили кадія, з колишніх земель князівства утворили кадили у складі еялету (провінції) з центром в Кефе (нині Феодосія), що перебував під прямим османським правлінням до 1774 року, коли увійшов до складу Кримського ханства і разом з ним був захоплений Росією в 1783 році.

Друк 2
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 25 березня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

«цей день в історії» у
Telegram