Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Біловезька угода
Білорусії, Росії і України
8 грудня 1991 року на урядовій дачі на хуторі Віскулі, що у білоруському заповіднику Біловезька пуща, вищі посадові особи Білорусі, Росії і України підписали «Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав», якою констатували припинення існування Радянського Союзу. Протягом наступних чотирьох днів Біловезька угода була ратифікована парламентами трьох колишніх радянських республік, які денонсували «Договір про утворення СРСР 1922 року».
На обкладинці: Підписання угоди про створення Співдружності Незалежних Держав. Зліва направо — Прем'єр-міністр України Вітольд Фокін, Президент України Леонід Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь Станіслав Шушкевич, Прем'єр-міністр Республіки Білорусь В'ячеслав Кебіч, Президент РРСФР Борис Єльцин, Державний секретар РРСФР Геннадій Бурбуліс, 8 грудня 1991 року © Юрій Іванов/RIA Novosti
16056
Політика
Володимир Лук'янюк
До початку 1980-х років СРСР опинився в стані системної кризи: значна частина населення зневірилася в догмах офіційної ідеології, проявилось економічне і технологічне відставання від країн Заходу, продовольчий і товарний дифіцит став буденністю. Провести масштабні реформи весною 1985 року взявся щойно обраний генеральним секретарем ЦК КПРС Михайло Горбачов. Однак ініційована ним програма, що отримала назву «Перебудова», інноваційних підходів не містила, а її непослідовність привела до ще більшого поглиблення суспільно-економічної кризи.
Приховування наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підірвало довіру до влади, ідеологічні основи якої похитнулись з пробудженням національно-культурних рухів у 1987-88 роках, що пройшли під гаслом «Більше демократії!». 16 листопада 1988 року Верховна Рада Естонської РСР прийняла декларацію про державний суверенітет республіки і внесла зміни в республіканську конституцію, які дозволяли припиняти дію союзних законів на її території. 26 травня і 28 липня 1989 року аналогічні акти прийняли парламенти Литовської і Латвійської РСР, 23 листопада — Азербайджанської РСР.
Вільні вибори 1989 року позбавили Компартію домінуючого положення у радах, робітничі страйки засвідчили гостроту соціально-економічних проблем, а міжетнічні конфлікти — зростаючі сепаратистські тенденції у союзних республіках.
11 та 30 березня 1990 року верховні ради Литви і Естонії прийняли закони про відновлення власних незалежних держав, 4 травня такий же акт затвердив парламент Латвії.
Відмова Компартії від монополії на політичну владу ситуацію не покращила: незадоволення політикою «центру», нездатного опанувати кризову ситуацію, привело до т. зв. «параду суверенітетів»: 12 червня 1990 року про державний суверенітет заявила РРФСР, 20 червня — Узбекистан, 23 червня — Молдавія, 16 липня — Україна, 27 липня — Білорусія. До кінця року всі союзні республіки прийняли декларації про пріорітет власних законів над союзними.
Вихід зі скрутного становища Михайлу Горбачову бачився в оновленні союзного договору, який би трансформував країну у конфедерацію: кожна союзна республіка мала отримати статус суверенної держави, а за наддержавними органами влади зберігався б вузький обсяг повноважень — оборона, державна безпека, зовнішня політика, загальна стратегія економічного розвитку.
Рішенням IV з'їзду народних депутатів СРСР питання було винесене на референдум, «щоб кожен громадянин висловився за або проти Союзу Суверенних Держав на федеративній основі». 17 березня 1991 року у ньому взяло участь 9 з 15 союзних республік — РРФСР, Українська, Білоруська, Узбецька, Азербайджанська, Казахська, Киргизька, Таджицька і Туркменська РСР. 76,4% виборців виловилось за, 21,7% — проти з 80% громадян, які мали на це право.
Обговорення проекту нового союзного договору з керівниками 9 союзних республік тривали до середини літа 1991 року. Схвалений у цілому, 16 серпня він був опублікований для всенародного обговорення. На 20 серпня було заплановане його підписання РРФСР, Казахстаном і Узбекистаном, а рештою республік — «через певні проміжки часу», як висловився з цього приводу Горбачов.
Однак у ніч проти 19 серпня група з восьми вищих керівників СРСР, остерігаючись, що новий союзний договір приведе до розпаду СРСР, сформувала Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП) і здійснила спробу усунути Михайла Горбачова від влади. Але на застосування сили для запровадження в країні надзвичайного стану члени ГКЧП не наважились й 21 серпня заявили про свій саморозпуск. Хоча путч і зазнав провалу, можливість військового заколоту з метою збереження СРСР на старих засадничих принципах зберігалась, й 24 серпня — Україна, 30-го — Азербайджан, 31-го — Узбекистан і Киргизія заявили про свою незалежність.
Голосування за «Акт про державну незалежність України», Київ, 24 серпня 1991 року © Укрінформ
Голосування за «Акт про державну незалежність України», Київ, 24 серпня 1991 року © Укрінформ
2 вересня газета «Известия» опубліковала заяву президента СРСР і вищих керівників 10 союзних республік, у якій йшлося про необхідність «підготувати і підписати усіма бажаючими республіками Договір про союз суверенних держав» і створити союзні координаційні органи управління на «перехідний період». Через три дні V З'їзд народних депутатів СРСР прийняв закон «Про органи державної влади і управління СРСР в перехідний період», відповідно до якого з'їзд — вищий орган влади в країні — саморозпустився, вся повнота державної влади перейшла Верховній Раді СРСР, а в якості тимчасового органу вищого союзного управління, «для погодженого вирішення питань внутрішньої і зовнішньої політики», було створено Державну раду СРСР в складі президента СРСР і глав Росії, України, Білорусії, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Туркменії, Вірменії, Таджикистану і Азербайджану.
6 вересня Держрада визнала незалежність трьох балтійських республік.
Михайло Горбачов на V з'їзді народних депутатів СРСР, Москва, 3 вересня 1991 року © Олександр Чумічов/ТАСС
Михайло Горбачов на V з'їзді народних депутатів СРСР, Москва, 3 вересня 1991 року © Олександр Чумічов/ТАСС
18 жовтня Михайло Горбачов і керівники восьми союзних республік (без України, Молдавії, Грузії та Азербайджану) підписали «Договір про економічне співтовариство суверенних держав», в якому «колишні суб'єкти СРСР», означені як «незалежні держави», планували заходи з розділу загальносоюзного золотого запасу, Алмазного і валютного фонду, ліквідацію Держбанку СРСР, збереження рубля в якості спільної валюти, при можливості введення національних валют.
22 жовтня вийшла постанова Держаради про скасування союзного КДБ, 14 листопада — постанова про ліквідацію до кінця місяця всіх міністерств та інших центральних органів державного управління СРСР.
1 грудня глави семи союзних республік (Білорусь, Казахстан, Киргизія, РРФСР, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан) і президент СРСР Михайло Горбачов домовилися підписати 9 грудня новий союзний договір про створення «конфедеративної демократичної держави» Союз Суверенних Держав (ССД). Азербайджан і Україна приєднатись до нього категорично відмовилися.
Того ж дня в Україні відбувся референдум, на якому понад 90% з тих, хто взяв у ньому участь, загалом майже 76% громадян з правом голосу, підтвердили «Акт проголошення незалежності України» від 24 серпня. 3 грудня президент РРФСР Єльцин заявив про визнання цього рішення і намір встановити з Україною дипломатичні стосунки. Через два дні, коли України прийняла звернення «До парламентів і народів світу», в якому наголошувалось, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим, Єльцин зустрівся з Горбачовим для обговорення переспектив ССД у зв'язку з новими обставинами, які по завершенні розмови прокоментував журналістам: «Без України союзний договір втрачає жоден сенс».
У суботу 7 грудня, за два дні до запланованої дати підписання нового союзного договору, на урядовій дачі на білоруському хуторі Віскулі, що у Національному парку «Біловезька пуща», розпочалась зустріч за участі президентів України Леоніда Кравчука, Росії — Бориса Єльцина, голови ВР Білорусії Станіслава Шушкевича, глав урядів і міністрів закордонних справ трьох держав. Як згодом стверджували її учасники, про неї вони домовились ще влітку і зібрались для обговорення поточних двосторонніх питань та прийняття заяви з приводу союзного договору. Був запрошений і президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, що саме прилетів до Москви: прибути пообіцяв, але після розмови з Горбачовим більше на зв'язок так і не вийшов.
Головний адміністративний будинок урядової резиденції «Віскулі» у Національному парку «Біловезька пуща», 7 грудня 1991 року © Юрій Іванов/RIA Novosti
Головний адміністративний будинок урядової резиденції «Віскулі» у Національному парку «Біловезька пуща», 7 грудня 1991 року © Юрій Іванов/RIA Novosti
Збудована ще за Микити Хрущова мисливська урядова резиденція з кількома дерев'яними котеджами була мало придатна для прийому делегацій такого рівня — бракувало місць для радників, експертів, охорони, не було належно обладнаного приміщення для переговорів. Друкарську машинку довелось позичати в адміністрації заповідника, за факсом — посилати машину у Мінськ.
За спогадами Леоніда Кравчука, «виявилось, що просто декларацією [з приводу союзного договору], як спочатку передбачалося, не обійтися», і о 16-00 8 грудня 1991 року Республікою Білорусь, Російською Федерацією і Україною як державами-засновниками Союзу РСР було підписано «Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав», що констатувала припинення існування Союзу РСР як «суб'єкта міжнародного права і геополітичної реальності».
«Навіть уже в Віскулях, навіть за дві години до підписання того, що ми підписали, я не відчував, що буде злам СРСР. Я жив в рамках міфу про велику радянську імперію. Я розумів, що при наявності ядерної зброї ніхто атакувати СРСР не буде. А без такої атаки нічого і не станеться. Я думав, перетворення політичної системи буде відбуватися набагато більш плавно» - Зі спогадів Станіслава Шушкевича
Серед іншого «Угода» гарантувала «визнання і повагу територіальної цілісності один одного і недоторканності існуючих кордонів», зобов'язувала її учасників «розвивати рівноправне і взаємовигідне співробітництво», «співпрацювати в забезпеченні міжнародного миру і безпеки» і забороняла на території трьох держав-підписантів «застосування норм третіх держав у тому числі колишнього Союзу РСР».
Першим, кого Борис Єльцин повідомив про суть укладеної тристоронньої угоди, був президент США Джордж Буш. Вже після нього про неї дізнався Михайло Горбачов.
Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич і Борис Єльцин (зліва направо) після підписання Біловезької угоди, Національний парк «Біловезька пуща», резиденція «Віскулі», Білорусія, 8 грудня 1991 року © Дмитро Соколов/ТАСС
Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич і Борис Єльцин (зліва направо) після підписання Біловезької угоди, Національний парк «Біловезька пуща», резиденція «Віскулі», Білорусія, 8 грудня 1991 року © Дмитро Соколов/ТАСС
10 грудня Біловезька угода була ратифікована парламентами Білорусі і України, 12 грудня — Росії, які у ті ж дні денонсували «Договір про утворення СРСР 1922 року».
Михайло Горбачов кваліфікував Біловезьку угоду як антиконституційну й 18 грудня розіслав керівникам союзних республік лист, в якому виклав свою позицію щодо створення СНД.
У відповідь 20 грудня ВР України прийняла «Заяву з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність незалежних держав», в якій акцентувала увагу на статусі України як незалежної держави, суб'єкта міжнародного права і заперечила проти «перетворення Співдружності незалежних держав на державне утворення із своїми органами влади і управління» і «надання Співдружності незалежних держав статусу суб'єкта міжнародного права».
Аргументи Михайла Горбачова були проігноровані, і підписаним 21 грудня на нараді в Алма-Аті спеціальним «Протоколом до Угоди про створення СНД від 8 грудня» до СНД приєднались Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Туркменія та Узбекистан, окремим пунктом зазначивши, що «з утворенням Співдружності Незалежних Держав Союз Радянських Соціалістичних Республік припиняє своє існування», а взаємодія учасників організації «буде здійснюватися на принципі рівноправності через координуючі інститути, які формуються на паритетній основі та діють у порядку, що визначається угодами між учасниками Співдружності, яка не є ні державою, ні наддержавним утворенням».
Не маючи жодних важелів впливу на ситуацію, о 19-00 25 грудня 1991 року Михайло Горбачов подав у відставку, склавши з себе повноваження президента СРСР і Верховного Головнокомандувача Збройними силами СРСР.
Радянський Союз припинив своє існування.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 11 листопада 2012, востаннє оновлено 23 листопада 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

keyboard_arrow_left7 грудня
9 грудняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward