Нова стаття
Франц Йосиф — третій імператор Австрії
ОсобистостіФріц Лямке
Після вимушеного зречення престолу неповносправного імператора Фердинанда 2 грудня 1848 року в моравському Оломуці на престол охопленої революцією Австрійської імперії зійшов його 18-літній племінник Франц Йосиф. Йому вдалось в короткі терміни опанувати ситуацію в країні і реформувати монархію, якою він правив майже сім десятиліть, п'ять з яких — без воєн і міжнародних конфліктів. На обкладинці: Франц Русс-молодший «Імператор Франц Йосиф I», 1859 рік © Австрійська галерея Бельведер, Відень
8542
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У 1835 році помер Франц Габсбург, останній імператор Священної Римської імперії і перший імператор Австрійської. Його наступником став старший син 42-літній Фердинанд, людина, як відмічали сучасники, м'яка, добродушна, але вкрай повільна та нерішуча. Крім того, він з дитинства мав слабке здоров'я — страждав на рахіт, епілепсію й гідроцефалію, мав неврологічні проблеми і розлад мовлення. Це зумовило специфічну освіту Фердиданда, якого не готували до майбутньої ролі правителя, — крім читання і письма, він брав уроки фехтування, верхової їзди, танців, навчався кільком іноземним мовам. При дворі відзначали його непоганий хист до малювання, гри на фортепіано, захоплення інженерною справою і садівництвом.

Попри відсутність підготовки, батько все ж спробував залучити Фердинанда до державних справ і у 1829 році зробив членом дорадчої Таємної ради при імператорі, а наступного — коронував у Пресбурзі (нині Братіслава, Словаччина) на престол Угорщини. Утім, розрахунок, що це дасть змогу набути Фердинанду більшої самостійності у прийнятті рішень, виявився хибним. Не допоміг і шлюб з донькою короля Сардинії Віктора Еммануїла I. На заваді стало здоров'я, передусім, часті епілептичні приступи, через які навіть весільну церемонію довелось переривати кілька разів, і загальна байдужість Фердинанда до управлінських справ, у яких він повністю довірився своїм радникам, віддавши перевагу кураторству над будівельними проектами і особистим захопленням. А після пережитого 9 серпня 1832 року у Бадені під Віднем замаху відставного капітана Франца Райндля, під час якого Фердинанд був легко поранений з пістолета, він ще більше занурився у власний світ, прагнучи усамітнитись і уникнути будь-яких публічних заходів.

Мало що змінилось зі сходження Фердинанда на престол Австрійської імперії — країною правила група батькових радників, фактично регентів, з числа членів Таємної ради, де особливо вирізнялись батьків брат ерцгерцог Людвіг, губернатор Богемії граф Франц фон Коловрат-Лібштейнський і канцлер князь Клеменс фон Меттерніх.

Революційні події, які прокотились Європою навесні 1848 року, чи не найбільше зачепили Австрійську імперію — війна за незалежність почалась в Ломбардії і Венеції, власної автономії зажадали серби, перший власний уряд був створений в Угорщині, про намір вийти з підпорядкування якій заявили хорвати.

Коли заворушення з Буди перекинулись на Відень, Фердинанд вирішив за краще перечекати неспокій в тихому Інсбруці.

Після відставки консервативно налаштованого Меттерніха, який більше чверті століття очолював австрійський уряд, міністри-президенти змінювались буквально щомісяця, проте взяти ситуацію під контроль не вдавалось. Не допомогли ні проголошення 25 квітня імперії конституційною монархією, ні скасування 22 червня рейхстагом феодальних повинностей селян, ні оголошення у вересні спеціальною парламентською комісією проекту нової конституції, який передбачав двопалатний парламент, децентралізацію владних повноважень, широкі автономні права земель з гарантією культурних, політичних і економічних прав «союзу націй» — попри придушення силою зброї спротиву в Італії, бойові дії не вщухали в Угорщині, де революційній армії на чолі з генерал-лейтенантом Яношем Мога протистояли ховатські війська Йосипа Елачича і австрійські фельдмаршала Альфреда Віндішгреца.

Коли у жовтні Відень вкотре охопили заворушення і владу в місті взяло революційне студенство, підтримане частиною військових, на сімейній раді дому Габсбургів було вирішено змістити вже сьомий за півроку ліберальний уряд і відновити авторитет монархії усуненням з престолу бездіяльного Фердинанда.

Молодший брат бездітного імператора Франц Карл, хоча й входив до регентської ради і за статутом 1839 року вважався наступником престолу, людиною був теж мало придатною до державних справ. Він більше цікавився мистецтвом, якому активно протегував, амбіцій не виказував і під тиском своєї владної дружини Софії Баварської, котру сучасники називали «єдиним чоловіком при дворі», відмовився від своїх прав на користь їх 18-літнього сина Франца Йосифа.

Імператорська родина, рейхстаг і уряд зібрались у моравському місті Оломуц (нині Оломоуць у Чехії), де 2 грудня 1848 року у тронному залі резиденції князя-єпископа Максиміліана фон Зоммерау-Біка призначений два тижні перед тим міністр-президент Фелікс цу Шварценберг повідомив присутніх про відставку Фердинанда «за станом здоров'я», відмову від корони його брата Франца Карла і сходження на престол Франца Йосифа.

У своїй першій промові новий імператор Австрії і король Угорщини заявив про готовність «поділитися [своїми] правами, щоб з Божою допомогою об'єднати всі краї і народи монархії в один великий державний організм». Однак об'єднувати «краї і народи» йому довелось силою зброї, у тому числі й іноземної.

Через те, що «ніхто без відома та згоди сейму не міг посісти угорський престол», 7 грудня парламент Угорщини відмовився визнати Франца Йосифа королем, і далі вважаючи монархом Фердинанда. У відповідь австро-хорватські війська, які на той час уже упокорили Відень, рушили в Угорщину і 5 січня 1849 року захопили Буду, звідки місцеві парламент і уряд були змушені рятуватись втечею до Дебрецена. Через два місяці, 4 березня, було оприлюднено т. зв. Оломуцьку конституцію, 7 березня розпущено установчий рейхсрат, який так і не завершив розгляду основних законів, розпочались арешти найрадикальніших депутатів.

За дарованою цісарем новою конституцією влада знову зосереджувалася в його руках, усі нації урівнювалися в загальному підпорядкуванні центральній владі, створювався двопалатний парламент, перед яким звітували міністри, проголошувалась свобода віросповідання, кожен із 14 коронних країв, у тому числі виокремлене з королівства Галичини і Лодомерії герцогство Буковина, отримував право на свою конституцію та представницькі установи.

Однак революційний угорський уряд такий порядок справ не прийняв, і 14 квітня Лайош Кошут проголосив незалежність Угорщини, себе — її президентом-диктатором і закликав націю до зброї. Республіка протрималась лише чотири місяці, доки закликані Францом-Йосифом російські війська не завдали їй вирішальної поразки у битві біля міста Вілагош у Трансильванії.

На хвилі успіху Франц Йосиф взяв курс на реставрацію абсолютної влади і 31 грудня 1851 року скасував «Оломюуьку конституцію» як таку, «що не відповідає інтересам австрійської імперії», а разом з нею — і всі крайові конституції і представницькі установи.

Чергової кризи австрійський абсолютизм зазнав після поразки у війні з Францією і Сардинією 1859 року і втрати Ломбардії. Утім, чергова конституція, яка проголосила федералізацію Австрії і передачу сеймам управління землями, протрималась теж недовго — уже за два роки, ледь опанувавши ситуацію, Франц Йосиф помітно обмежив права регіональних сеймів на користь імперського рейхсрату, а в 1865 році — геть призупинив дію основного закону заради відновленню одноосібної влади без «парламентських прикрас».

До пошуку компромісу з Угорщиною Австрію підштовхнула чергова поразка у війні, на цей раз з Пруссією, за домінування серед німецьких держав: у 1867 році імперія Габсбургів трансформувалась у дуалістичну монархію, в якій Франц Йосиф став цісарем Австрії і апостоличним королем Угорщини, а обидві частини держави, умовно розділеної по ріці Лейта (чи Літава у слов'янській транскрипції), мали окремі уряди, парламенти й конституції (в Австрії на базі основного закону 1861 року, в Угорщині — 1848 року).

Що було далі

Фердинанд виявився останнім монархом Ломбардії, увінчаним т. зв. Залізною короною, і Богемії, якого коронували у соборі Святого Віта в Празі короною князя Вацлава. Там же, у Празі, він і помер 29 червня 1875 року.

Франц Йосиф правив 68 років — на сьогодні шостий за тривалістю термін серед монархів світу. Загалом успішний у міжнародних справах — 48 років Австрія не знала війн, та у реформуванні імперії на основі специфічно австрійської концепції «регіонів з історико-політичними особливостями», він пережив чимало особистих трагедій — розстріл у 1867 році свого молодшого брата Максиміліана, імператора Мексики, поваленого республіканцями, самогубство (можливо інценоване) у 1889-у єдиного сина-спадкоємця кронпринца Рудольфа, вбивство італійським анархістом його дружини Єлизавети Баварської у 1898-у.

Убивство у 1914 році сербським націоналістом його племінника-спадкоємця Франца Фердинанда, підштовхнула Франца Йосифа до війни, котрій йому мало не півстоліття вдавалось запобігати. Через два роки від її початку він помер. Ще за два роки не стало і самої Австро-Угорської імперії.

Месопотамія
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Друк
Фріц Лямке спеціально для © «Цей день в історії», 2 грудня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 2 грудня

Коронація імператора Наполеона Бонапарта

1804
#ЦейДень

Все про 2 грудня

Події, факти, персоналії

Битва під Аустерліцем

1805

Друга Французька імперія

1852

Вбивство Пабло Ескобара

1993