Початок
англійської Анархії
По смерті 1 грудня 1135 року останнього короля з нормандської династії Генріха Боклерка за владу в Англії почалась збройна боротьба між французькими родинами Блуа і Анжу. Відома як Анархія, через 20 років вона закінчилась перемогою нормандського герцога Генріха Короткий Плащ, який став першим Плантагенетом на англійському престолі.На обкладинці: Герб короля Англії Етьєна (Стефана) де Блуа
9484
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Загибель 25 листопада 1120 року принца Вільгельма поставила Генріха I Боклерка у складну ситуацію: єдиними спадкоємцями започаткованої його дідом Вільгельмом Завойовником англонормандської монархії по прямій чоловічій лінії залишились лише закляті вороги короля — Роберт II Куртгез, що вже 15-й рік перебував у в'язниці за спробу збройним шляхом посісти престол, і його син Вільгельм Клітон, що знайшов прихисток при дворі французького короля Людовика VI після теж невдалої спроби відібрати Нормандське герцогство. То ж уже через три місяці 52-літній вдівець взяв у дружини 18-літню Аделізу Лувенську, доньку Готфріда Бородатого, герцога Нижньої Лотарингії. Вибір був зроблений перш за все завдяки курсу Англії на зближення зі Священною Римською імперією, де правив Генріх V, одружений з донькою Герніха Боклерка Матильдою.

Однак ні спільні з королем подорожі, ні молитви св. Роману не допомогли Аделізі народити дитину.

У пошуку потенційних спадкоємців Генріх Боклерк зупинився до кандидатурі свого племінника і давнього соратника у війнах на континенті Стефана (Етьєна), сина графа Блуа і Шартра, правнука по материнській лінії Вільгельма Завойовника. Як молодший у родині, той був фактично безземельним, і у 1125 році король організував йому вигідний шлюб з Матильдою Булонською, яка успадкувала великі володіння на півночі Франції і сході Англії, що перетворило потенційного спадкоємця англійського престолу на одного з найзаможніших землемласників.

Проте несподівана смерть (від раку) німецького імператора того ж року змінила наміри Генріха Боклерка. Він викликав до Англії свою овдовілу і бездітну доньку Матильду і негайно оголосив її своєю правонаступницею. Хоча жінка в такій ролі була незвичним явищем для тогочасної Англії, на Різдво 1126 року скликана до Вінчестера англонормандська знать на вимогу короля присягнула визнати імператрицю Матильду і її майбутніх нащадків законними спадкоємцями англійського престолу.

На заклик короля відгукнулись не всі, але Стефан Блуа був серед тих, хто дав Матильді клятву наступного року.

У пошуку нових союзників на континенті у 1127 році Генріх Боклерк висватав свою 25-літню доньку за 14-літнього сина одного з найбагатших французьких феодалів Фулька V Анжуйського, і наступного року Матильда і Жоффруа (Джеффрі) V Плантагенет побрались в Руані. У 1133 році в них народився син Генріх, ще через рік — син Джеффрі. Вони кілька разів закликали Боклерка передати обіцяне доньці нормадське придане і, зважаючи на його похилий вік, домогтись від нормандської знаті присяги на вірність Матильді, проте король кожного разу категорично відмовлявся, імовірно, остерігаючись зміцнення позицій свого зятя у регіоні.

То ж, коли у 1135 році проти Генріха Боклерка повстав Гільйом де Понтьє, 66-літньому королю довелось особисто очолювати похід у Нормандію, під час якого він захворів — об'ївся міног — і 1 грудня помер у Сен-Дені-ан-Ліоні. Його доправили у Руан, де у місцевому монастирі Нотр-Дам-дю-Пре поховали нутрощі останнього англійського короля нормандської династії, а тіло перевезли в Англію для поховання в абатстві Редінг.

Незважаючи на зусилля Генріха Боклерка, питання правонаступництва престолу по його смерті залишилось непевним — Матильді, яка з чоловіком перебувала у своїх володіннях в Анжу, так і не присягнула нормандська знать, схильна бачити на англійському троні могутнього Теобальда, графа Блуа, Шартра і Труа. Але доки той вів переговори зі своїми симпатиками, його молодший брат Стефан де Блуа поспішив з Булоні до Англії і 8 грудня прибув у Лондон. Йому виказав підтримку його ще один рідний брат Генріх, єпископ Вінчестера, та Роджер ле Поер, єпископ Солсбері і лорд-канцлер Англії, які, отримавши обіцянку надати церкві нові свободи і превілеї, 15 грудня схилили на бік Стефана архієпископа Кентерберійського і папського легата.

Клятва вірності, яку Стефан дав Матильді вісім років перед тим, була дезавуйована Генріхом Вінчестерським, котрий стверджував, що перед смертю Генріх Боклерк визнав її помилкою і насправді мав на увазі захист королівства перед загрозою безвладдя. Крім того, єпископ Вінчестерський зміг переконати королівського душеприкажчика Гуго Біго, 1-го графа Норфолка, публічно засвідчити, що на смертному одрі король назвав саме ім'я Стефана Блуа в якості свого правонаступника.

Тим часом нормандське дворянство зібралося в Ле-Небурі, щоб обговорити кандидатуру Теобальда Блуа, який, як старший з внуків Вільгельма Завойовника, мав вагоміші за Матильду права на англійський престол. Звістка про коронацію Стефана 22 грудня 1135 року у Вестмінстерському абатстві застала їх зненацька. Втративши безумовну підтримку, Теобальд виступити відкрито не наважився і згодом задовільнився щедрою фінансовою компенсацією, виплаченою братом.

Не гаючи сасу, Стефан домігся визнання свого титулу з боку Давида I, короля Шотландії, поступившись йому вже й так ним захопленим Карлайлом, примирився з французьким королем Людовиком VI, котрого переконав у здатності стримати амбіції його анжуйського васала Джеффрі Плантагенета, спеціальною хартією підтвердив дані церкві обіцянки і щедро обдарував земельними володіннями своїх англійських і нормандських прихильників. Зусилля не лишились марними — восени 1136 року Стефан Блуаський отримав давно очікуваний вітальний лист папи Інокентія II.

Однак його триюрідна сестра імператриця Матильда з втратою англійського престолу не змирились, і набіги її чоловіка на нормандське прикордоння, яке Джеффрі V Плантагенет винищував грабунками та пожежами, досить швидко переросли в справжню війну.

Проти Стефана виступили і васали північних англійських графств, невдоволені його поступками шотландцям. 2 лютого 1141 року при спробі взяти Лінкольнський замок він потрапив у полон до Роберта Глостерського, зведеного брата Матильди. Її бік прийняв брат Стефана єпископ Вінчестерський, і 8 квітня вона була визнана «повелителькою Англії». Але опанувати вороже налаштованим проти неї Лондоном не змогла й, так і не коронувавшись, була змушена залишити столицю. 14 вересня під Вінчестером військо імператриці Матильди було розбите армією королеви Матильди Булонської. Взятого у полон Роберта Глостерського обміняли на Стефана Блуаського, який 1 листопада відновився у своїх королівських правах.

Тим часом у Нормандії Джеффрі Плантагенет брав місто за містом, і після взяття ним у січні 1144 року Руана французький король Людовик VII визнав його за герцога Нормандського.

Проти Стефана повстали Жоффруа де Мандевіль, 1-й граф Ессекський, Ранульф де Жернон, 4-й граф Честера. Звинувативши в узурпації влади, у підтримці йому відмовив новий папа Євген III, сподіваючись на участь французького короля у Другому хрестовому поході.

Від Стефана почали відступатись його найближчі соратники, вчергове на бік імператриці перейшов рідний брат єпископ Генріх Вінчестерський і Гуго Біго, 1-го графа Норфолка. У 1152 році померла дружина Матильда Булонська. Й, коли наступного року син імператриці Матильди 20-літній Генріх «Короткий плащ» висадився в Англії і переможним маршем пройшов південними та західними графствами, дати йому генеральний бій король не зважився. Це привело до конфлікту з його сином Евстахієм (Есташем), після несподіваної смерті якого у серпні Стефан остаточно змирився з поразкою.

Укладена в листопаді 1153 року у Воллінгфорді угода завершила двадцятилітню громадянську війну, яку в англійській історіографії називають Анархією.

Стефан визнав спадкоємцем свого триюрідного племінника Генріха Плантагенета й на Різдво у Вестмінстерському абатстві в Лондоні за присутності 16 єпископів скріпив своє зобов'язання «святим поцілунком». Проте мир був доволі хистким, й наступний рік 60-літній король провів у поїздках країною, щоб продемонструвати міцність свого положення. Але восени у Дуврі у нього несподівано стався розлад шлунку, й 25 жовтня 1154 року перший і останній англійський король з династії Блуа помер в місцевому пріораті. Стефана поховали у заснованому ним абатстві Фавершам у Кенті поруч із дружиною Матильдою Булонською та сином Есташем.

Не гаючи часу Генріх Короткий Плащ прибув в Лондон, де 8 грудня прийняв присягу вірності місцевої знаті, і вже 19 грудня у Вестмінстері разом зі своєю дружиною Елеонорою Аквітанською коронувався на престол як Генріх II, ставши першим королем Англії з династії Плантагенетів.

Битва під Нарвою
Сьогодні
Битва під Нарвою
Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 22 листопада 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 1 грудня

Другий хрестовий похід

1147
#ЦейДень

Все про 1 грудня

Події, факти, персоналії

Убивство Сергія Кірова

1934

Референдум про незалежність України

1991