Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Ярослав
Володимирович — великий князь київський
Після перемоги під Любечем над своїм братом Святополком Окаянним, можливо, 27 листопада 1015 року Ярослав Володимирович новгородський увійшов у Київ, який піддав погрому і грабунку. Його перше велике княжіння тривало три роки, доки він не був розгромлений тестем Святополка краківським князем Болеславом Хоробрим. На обкладинці: Княжий знак Ярослава Володимировича
6794
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Звістку про смерть Володимира Великого його син новгородський князь Ярослав отримав тижні через два, десь на початку серпня 1015 року. Сестра Предслава з Києва повідомляла, що великокняжий стіл посів їх брат Святополк, за наказом якого убито брата Бориса ростовського і до столиці Русі викликано Гліба муромського. Хоча літописець пише, що «Ярослав печалувався за отцем і за братом», майже напевно він був радий почутому, адже через його, як батькового посадника, відмову платити Києву данину той саме зібрав дружину, яка на чолі з Борисом мала упокорити Новгород.

Ярославу довелось терміново замиритись з містянами, які саме повстали проти присутньої у Новгороді варязької дружини князя, і на початку осені з військом — зо тисяча найманців і десь три тисячі новгородців, він рушив на Київ. Уже в дорозі його застала звістка про вбивство за наказом Святополка 5 вересня у верхів'ях Волги біля Смоленська муромського князя Гліба, і загибель десь у Прикарпатті овруцького князя Святослава, який чекати на розправу старшого брата не став і спробував утекти на захід, «в Угри».

Святополк зібрав «воїнів без числа, і русів, і печенігів, і виступив супроти» Ярослава. Брати зійшлись біля Любеча неподалік Чернігова, де довго — літописець каже про три місяці, простояли по різних берегах Дніпра один навпроти іншого, не наважуючись розпочати битву. Вже коли почались перші заморозки, на світанку, можливо 26 листопада[1], у день Юрія-Георгія Побідоносця, християнського патрона Ярослава Володимировича, новгородський князь переправився на інший берег ріки, і, скориставшись тим, що руські і печенізькі загони брата розділяло озеро, у «січі лютій» розбив поодинці обидві частини переважаючого війська супротивника.

Наприкінці того ж дня або, скоріш, наступного, 27 листопада 1015 року, Ярослав «сів на столі отчім у Києві», який піддав такому погрому, що аж «погоріли церкви».

З поразкою Святополк не змирився.

Якщо вірити «Сазі про Еймунда [Рінгссона]», командувача варязьких найманців на службі новгородського князя, невдовзі Святополк повернувся з печенігами, але під стінами Києва зазнав поразки. Удруге проти Ярослава він виступив улітку 1018 року , на цей раз — супроводжуючи свого тестя краківського князя Болеслава Хороброго. Крім п'яти тисяч поляків, на Волинь вступило 300 німецьких і півтисячі угорських найманців, до яких згодом тисячею вершників приєднались уже звичні Святополкові союзники печеніги. Ярослав приблизно з таким же за чисельністю військом з «русі, варягів, словен» зустрів їх аж на Західному Бузі і у битві, що відбулась 23 липня біля міста Волинь (поблизу сучасного містечка Грубешів в Люблінському воєводстві, Польща), був ущент розгромлений і «втік із чотирма мужами до Новгорода».

Святополку дістався Київ, куди він разом з польським військом увійшов 14 серпня 1018 року і був урочисто зустрітий делегацією містян на чолі з митрополитом, повідомляє сучасник подій Тітмар Мерзебурзький, його тестю — Червеньські міста, контрибуція з руських міст, де він поставив гарнізони, київські скарби, за якими наглядав перший священик Десятинної церкви Анастас Корсунянин, руські невільники, невідома на ім'я дружина Ярослава (і, можливо, їх син Ілля) і його сестри, одну з яких — Предславу, Болеслав зробив своєю наложницею.

У цей час Ярослав саме дістався Новгорода. Не маючи ні війська, ні грошей, щоб його найняти, він уже був готовий «утікати за море». На заваді став посадник Костянтин, син Добрині, свого часу Володимирового воєвода, який з новгородцями «порубав човни Ярославові» і зібрав з містян кошти для нових найманців. Коли через рік Ярослав з дружиною підступив до Києва, захищати стольний град Святополку виявилось ні з ким — польське військо вже повернулось на батьківщину.

Святополк утік за Сулу до печенігів, з якими повернувся влітку 1019 року. Ярослав перехопив його на ріці Альта, і 24 липня, у той же день і майже на тому ж місці, де чотири роки перед тим загинув їх брат Борис, «сталася січа люта, якої ото не було в Русі. За руки беручись, рубалися, і зступалися тричі, так що по долинах кров текла».

Розгромлений уже затемна, Святополк з вірними людьми дістався Берестя, зрештою, якщо вірити літописцю, втратив розум і загинув десь «межи чехи і ляхи».

«Ярослав же прийшов [і] сів у Києві, утерши піт з дружиною своєю, показавши побіду і труд великий».

Що було потім

Цього ж, 1019 року, Ярослав Володимирович одружився удруге. Його дружиною стала Інгігерда (у християнстві Ірина), донька шведського конунга Улофа III Шетконунга, який шукав союзників у війні з Канутом Великим данським, котрого підтримував Болеслав Хоробрий. За наполяганням тестя її двоюрідному (чи триюрідному) брату Рагнвалду (Рогволоду) Ульвсону великий князь київський віддав в уділ Ладогу з навколишніми землями, яку той взявся «захищати від язичників».

Наступного року почалось протистояння Ярослава з його небожем Брячиславом Ізяславичем полоцьким, котрому він був змушений поступитись Вітебськом (нині Білорусь) та Усвятом (нині селище у Псковській області РФ) і котрого, ймовірно, зробив своїм намісником у Києві з правом на «данину і побори». Сам же великий князь перебрався у Новгород, де усунув від влади, а згодом стратив надто впливового і самостійного посадника Костянтина Добринича.

Не встигла закінчитись усобиця у західних землях, як у 1023 році Чернігів захопив Мстислав Володимирович тмутороканський з військом касогів і хозар. Взяти Київ він не зумів, але наступного року переконливо здолав Ярослава у Лиственській битві, примусивши брата до поділу «землі Руської» по Дніпру. Мир, укладений між ними у 1026 році, виявився довготривалим і плідним. Скориставшись міжусобицею і антихристиянськими повстаннями у Польщі, що почались по смерті Болеслава Хороброго, спочатку вони удвох, а потім Ярослав самотужки, взяли Червенські гради, Белз та Перемишль, й у 1031 році на приєднаних землях великий князь заснував нове місто, назване на його честь.

У 1036 році, коли померли, не залишивши спадкоємців, Мстислав і син Рагнвалда Ульвсона, Ярослав повернув під свій контроль дніпровське Лівобережжя і Ладозький уділ, після чого, ув'язнив останнього зі ще живих своїх братів — Судислава Володимировича, ліквідувавши виділене тому ще їх батьком Псковське князівство. Успішний рік завершила переконлива перемога Ярослава над печенігами, згадки про яких після їх розгрому під Києвом зникли з руських літописів.

Наступні майже два десятиліття правління «самовластця» Русі, якою Ярослав володів практично усією, за виключенням Полоцького княівства, стали завершальним етапом її «Золотої доби», що почалась за його батька Вододимира Великого.

Примітки

1. ^ Літопис руський за Іпатським списком / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 15 листопада 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі