сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Популярна стаття
Перший хрестовий похід
27 листопада 1095 року на соборі в Клермоні, нині - Франція, папа Урбан II, відкликаючись на прохання візантійського імператора Олексія I Комніна, закликав до хрестового походу проти сельджуків, які захопили Святу землю і шляхи паломництва, що пролягають в Малій Азії.
25953
Війни
Володимир Лук'янюк
Після поразки від сельджуків у битві при Манцикерті в серпні 1071 року Візантійську імперію охопила громадянська війна, яка тривала десятиліття до утвердження на престолі Олексія Комніна. За цей час було втрачено Вірменію, Грузію та більшу частину Анатолії з імперськими містами Нікомедія та Нікея. Близько десятиліття знадобилось Олексію Комніну, щоб відстояти візантійські володіння в Італії та на Балканах і мати змогу підготуватись до війни на Сході, сприятливий момент для якої виник коли зі смертю в 1092 році султана Малік-шаха Імперія сельджуків втратила єдність, розпавшись на кілька ворогуючих держав.
Комнін відправив своїх посланців до Італії і його заклик про захист від мусульманської загрози був прихильно сприйнятий папою Урбаном II та учасниками надзвичайно церковного собору, що у перший тиждень березня 1095 року відбувся у П'яченці. Імовірно маючи серед інших мотивів й намір подолати Велику схизму між Римом і Константинополем, папа розіслав листи європейським правителям (збереглось чотири таких листа - у Фламандію, Флоренцію, Каталонію та Тоскану), в яких пообіцяв «відпущення всіх гріхів» тим, хто візьме участь у звільненні «церкви Божої на Сході».
Серед учасників собору в П'яченці була присутня Євпраксія Всеволодівна (у католицтві - Адельгейда), сестра Володимира Мономаха і дружина німецького імператора Генріха IV, від якого вона два роки перед тим втекла через його брутального поводження і за посередництва маркграфині Матильди Тосканської домоглась розгляду її справи на соборі
Улітку Урбан II здійснив поїздку Францією, активно проповідуючи ідею походу на Схід, щоб «мати змогу помолитись біля стін Святого міста Христового», яка після зустрічі з єпископом Ле-Пюї (нині - місто Ле-Пюї-ан-Веле у Франції) Адемаром Монтейльським та графом Тулузи Раймундом IV Сен-Жильським, трансформувався у намір звільнити Єрусалим, який «вони [турки] захопили ... і продали разом з церквами у мерзенне рабство». Священній війні проти невірних папа присвятив і свій на церковному соборі в Клермоні у вівторок 27 листопада 1095 року, який завершив словами: «Всім, що йдуть туди, в разі їх смерті, буде відпущення гріхів. Нехай ті люди, що звикли воювати проти своїх одновірців-християн, виступлять в бій проти невірних і здобудуть достатньо трофеїв. Земля та тече молоком і медом. Так нехай воїном стане той, хто раніше був грабіжником, бився проти братів і одноплемінників. Хто жив тут у прикрій бідності, там стане багатим». Слова папи, якщо вірити Роберту Реймському, автору «Єрусалимської історії» 1100 року, присутні клірики і миряни (переважно французькі) зустріли вигуком «Цього хоче Бог!», що згодом став бойовим девізом учасників Першого хрестового походу.
Жан Коломб «Папа Урбан II виступає на соборі в Клермоні», бл. 1474 року © Національна бібліотека Франції
Жан Коломб «Папа Урбан II виступає на соборі в Клермоні», бл. 1474 року © Національна бібліотека Франції
Не меншим за папу натхненником Першого хрестового походу став священник з Ам'єну Петро Пустельник, який невтомними проповідями у Франції, Фландрії, Лотарінгії і Північній Німеччині зібрав 40-тисячне ополчення, переважно з числа селян, включаючи жінок та дітей, жебраків, волоцюг і бідних лицарів, яке 20 квітня 1096 року рушило з Кельну в похід на Єрусалим. Практично беззбройне, піше, без достатніх запасів продовольства, воно розбоєм здобувало собі провіант, влаштовувало жорстокі , під страхом смерті навертаючи євреїв до християнства. Грабунки продовжились і в Угорщині, Сербії та Болгарії, де воїни Христові розорювали і палили міста, допоки під Нішем місцевий візантійський гарнізон не дав їм бій, знищивши до 10 тисяч народних хрестоносців.
Жозеф Ніколя Робер-Фльорі «Народний похід Петра Пустельника 1096 року», бл. 1474 року © Національна бібліотека Франції
Жозеф Ніколя Робер-Фльорі «Народний похід Петра Пустельника 1096 року», бл. 1474 року © Національна бібліотека Франції
12 липня вціліле воїнство Петра Пустельника дісталось Сардики (нині - Софія, Болгарія), звідки під візантійським військовим супроводом 1 серпня прибуло в Константинополь. Усупереч застереженням Олексія Комніна частина хрестоносців наполягла на негайному продовженні походу, переправилась через Босфор і вже 6 серпня отаборилась під стінами Нікеї, столиці Конійського султанату, грабуючи околиці. Досить швидко було захоплено розташоване поруч місто Ксеригордон, проте втримати його не вдалось і 29 вересня шеститисячний селянський загін на чолі з двома сотнями німецьких лицарів був знищений практично повністю. Пустивши чутку, що Нікея капітулювала, сельджуки виманили з Константинополя ще 20 тисяч хрестоносців, які потрапили у засідку і 21 жовтня були повністю знищені.
Вцілі рештки, не більше тисячі, народного ополчення разом з Петром Пустельником дочекались підходу основного війська хрестоносців, десь до 35 тисяч, яке остаточно зібралось у столиці Візантії аж у квітні 1097 року. Лицарство з усієї Європи лицарство, порядка 4 тисяч, очолювали граф Раймунд Тулузький, папський легат Адемар Монтейльський, князь Боемунд Тарентський, лотаринзькмй граф Готфрід Бульонський з братами, Роберт Фландрський, Роберт Нормандський (старший син Вільгельма Завойовника і брат короля Англії Вільгельма Рудого), граф Стефан Блуаський (батько майбутнього короля Англії, свого повного тезки) і Гуго Вермандуа (син Анни Ярославни і молодший брат відлученого від церкви Клермонським собором короля Франції Філіпа I).
По прибуттю до Константинополя європейське лицарство, включно із Боемундом Тарентським, сином Роберта Гвіскара, разом з яким свого часу брав участь у війні проти Візантії в Піденній Італії та на Балканах, принесли омаж Олексію Комніну, хоча така практика й не була притаманна Східній Римській імперії
Разом з двотисячним візантійським загоном, але без загального командування, у травні хрестоносці переправились через Босфор. 19 червня після понад місячної облоги вони здобули Нікею, 1 липня завдали нищівну поразку військам сельджуків під Дорілеєм (нині - Ескішехір, Туреччина), що відкрило їм шлях углиб Малої Азії. У міру віддалення від Константинополя обіцяна Олексієм Комніном допомога слабшала, що поглиблювало недовіру між ситуативними союзниками в умовах виснажливого переходу випаленим сонцем Анатолійським плато.
15 серпня 1097 року хрестоносці дійшли до Іконії (нині - Конья), звідки рушили далі на південь. Біля т. зв. Кілікійської Воріт, одному з небагатьох проходів через гори Тавра, румський султан Килич-Арслан зробив останню, і невдалу, спробу зупинити хрестоносців. Перемога при Гераклеї і взяття міста Тарс розсварила Балдуїна Бульонського і Боемунда Тарентського, кожен з яких прагнув за будь-яку ціну здобути власний феод. Їх протистояння переросло у бойові сутичку, після якої Балдуїн з братами залишив військо хрестоносців, що прямувало на південь, й на прочатку 1098 року захопив багате вірменське місто Едеса на правобережжі Єфрату, що стала центром Едеського графства, першої держави хрестоносців на Близькому Сході.
Жозеф Ніколя Робер-Фльорі «Балдуїн Бульонський вступає в Едесу у лютому 1098 року», 1840 рік
Жозеф Ніколя Робер-Фльорі «Балдуїн Бульонський вступає в Едесу у лютому 1098 року», 1840 рік
3 червня хрестоносцям здалась Антіохія, восьмимісячна облога якої далась дорогою ціною, що ледь не поставила під загрозу весь результат походу, привела до розбрату між лідерами хрестоносців і остаточного розриву з візантійським імператором Олексієм Комніном, який у скрутну хвилину зрадив і не надав допомогу. Усупереч клятві священну війну відмовився продовжувати і Боемунд Тарентський, за згодою інших лідерів 18 листопада проголошений правителем Антіохії, що стала центром однойменного князівства.
Хрестовий похід очолили Готфрід Бульонський, Раймунд IV Тулузький і Роберт II Куртгез. Попри епідемію тифу, що забрала життя кількох тисяч хрестоносців (серед них і їх духовного лідера єпископа Адемара Монтейльского), 14 липня 1099 року вони штурмом взяли Єрусалим, де Христове воїнство вчинило жорстоку розправу над юдеями та мусульманами, вирізавши майже , і розграбувало місто. Через тиждень Готфрід Бульонський прийняв титул «Захисника Гробу Господнього» і був проголошений правителем новоствореного Єрусалимського королівства, влада якого згодом поширилась практично на всю Палестину.
Четвертою державою хрестоносців на Близькому Сході стало графство Тріполі, засноване в 1105 році Раймундом IV Тулузьким.
Успіхами Першого хрестового походу скористалась і Візантія, яка повернула контроль над Західною Анатолією і узбережжям Егейського та Середземного морів, містами Сарди, Ефес та Філадельфія, островами Родос і Хіос, та Кілікійське (вірменське) князівство зі столицею в місті Дразарк, яке мало не вчетверо збільшило свою територію, потіснивши сельджуків.
Однак закріпитись надовго на Близькому Сході християнам не вдалося: вже у 1146 році було втрачено Едесу, що стало приводом до Другого хрестового походу, у 1197 році - Єрусалим, на відвоювання якого було споряджено Третій хрестовий похід. Падіння Акри, взятої мамелюками в 1291 році, стало причиною швидкої капітуляції решти кількох твердинь хрестоносців на Сході, остання з яких впала в 1303 році.
22 липня 2012 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.
Стаття «Перший хрестовий похід» торкається події, що стала визначальною в історії людства.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Релігія
Європа
Середньовіччя

Головні події 27 листопада

#ЦейДень
Все про 27 листопада
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left26 листопада
28 листопадаkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward