Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Битва на Березині
Відступаючи з-під Москви, французькі війська дістались західних рубежів Росії, де 26 листопада 1812 року були атаковані при переправі через Березину. Вирватись з оточення вдалось ціною величезних втрат за три дні боїв, й до Вільно дісталось лише 50 тисяч чоловік з колись понад півмільйонної Великої армії Наполеона.
На обкладинці: Петер фон Гесс «Переправа через Березину 29 листопада 1812 року», 1844 рік © Ермітаж на Амстелі, Амстердам
3219
Війни
Дмитро Копилов
Через тиждень після успіху під Бородіно, армія Наполеона Бонапарта увійшла в Москву, залишену російськими військами і більшістю містян. Знищене пожежею місто виявилось малопридатним для майбутньої зимівлі 110-тисячного війська, і після кількох невдалих спроб зв'язатись з імператором Олександром та головнокомандуючими усіма російськими військами Михайлом Голенищевим-Кутузовим, щоб повідомити про намір укласти перемир'я, 19 жовтня 1812 року Наполеон почав відступ з Москви. Документи, які могли б свідчити про плани подальших дій Наполеона не збереглися, й відомі лише за наміром зимувати десь між «Смоленськом, Могилевом, Мінськом і Вітебськом...» і «шукати іншу позицію, звідки буде зручніше почати новий похід», спрямований на Київ чи Петербург.
Першу зупинку Велика армія зробила у селі Троїцькому (нині — місто Троїцьк, РФ) на березі Десни, звідки за кілька днів рушила в обхід позицій Кутузова під селом Тарутіно. Однак вийти на Нову Калузьку дорогу (сучасне Київське шосе) не вдалось — після битви 24 жовтня під Малоярославцем (за 120 км на південний захід від Москви), хоча й успішної, але недостатньо переконливої, щоб прорватись на південь, французи були змушені рухатись на північ у напрямку на Боровськ-Верею-Можайськ, звідки направилась на Смоленськ тією ж дорогою, по якій наступали на Москву.
З усіх боків відступаючих французів атакували козаки генерала Матвія Платова і партизани, а південніше паралельним курсом йшла армія Кутузова. Російський головнокомандувач не зважувався відкрито атакувати супротивника, до того ж робив тривалі зупинки в населених пунктах, що дало змогу французам відірватися від свої переслідувачів. 1 листопада Наполеон увійшов у Вязьму, 8 листопада — у Смоленськ, де провів п'ять днів в очікуванні решти війська: в його розпорядженні лишалось близько 45 тисяч боєздатної піхоти, 5 тисяч кавалерії, при яких перебувало приблизно стільки ж поранених і недієздатних солдат та цивільних. Великих запасів провіанту в Смоленську не було, ситуація з продовольством виявилась настільки критичною, що Наполеону довелось розстріляти інтенданта за нездатність організувати його постачання. Складною виявилась і воєнна ситуація: з півночі з боями просувалась 35-тисячна армія генерала Петра Вітгенштейна, яка 7 листопада захопила Вітебськ, з півдня — свіжа 24-тисячна Дунайська армія адмірала Павла Чичагова, яка, за задумом імператора Олександра I, повинна була відрізати Наполеону шляхи відступу за межі Росії.
14 листопада Вітгенштейн підійшов до Смоленська, й цього ж дня Наполеон разом з гвардією залишив місто. Корпус маршала Мішеля Нея, що рухався в ар'єргарді, рушив зі Смоленська лише 17 листопада, коли війська Чичагова уже захопили Мінськ, позбавивши французів великого тилового центру постачання. Розтягнувшись на десятки кілометрів, 15-18 листопада французи були атаковані під містечком Красним (за 45 км на південний захід від Смоленська), де втратили до 13 тисяч убитими, 25 тисяч полоненими і значну частину артилерії. Однак, як і під Малоярославцем, Кутузов знову не зважився на вирішальний удар — «все це (французька армія — Д.К.) розвалиться й без мене», — і 21 листопада французи підійшли до Борисова (нині — Мінська область Білорусі), де Наполеон планував переправитися через Березину, досить широку ріку з плином на південь. Ціною життя 2 тисяч солдатів корпус маршала Ніколя-Шарля Удіно вибив з міста росіян, які, відступаючи, підірвали міст через ріку й розмістились на протилежному березі, охороняючи можливі для переправи місця.
24 листопада до Березини підійшов Наполеон. Його сили, за свідченням учасника цього переходу Жоржа де Шамбре, становили 30-40 тисяч солдатів, з них 7-8 тисяч гвардійців. Найпотужнішими були 2-й корпус маршала Ніколя Удіно (до 9 тисяч), що не ходив на Москву, і 9-й корпус маршала Клода-Віктора Перрена (до 14 тисяч), який лише у вересні прибув у Росію — тепер вони складали основу Великої армії. Їм протистояло 24 тисячі адмірала Чичагова і 36 тисяч Вітгенштейна.
25 листопада завдяки майстерним маневрам Наполеону вдалося відвернути увагу Чичагова на південь від Борисова: імператор розмістив артилерійські батареї на місці імовірної переправи, провів ряд демонстраційних маневрів силами кількох тисяч солдат і доки Чичагов стягував свої сили, щоб унеможливити переправу супротивника, неаполітанський король Іоахім Мюрат, маршал Удіно і два інженерних генерала Жан-Батіст Ебле і Франсуа Шасслу поспіхом будували два мости біля села Студенки на північ від Борисова, де генерал Жан-Батіст Жювеналь Корбіно розвідав можливості переправи: один міст призначався для проходу людей, інший — артилерії, карет і возів. По ріці, ширина якої складала близько 100 метрів, пливла крига, заважаючи працювати людям, що по пояс стояли у воді (за свідченнями очевидців всі вони потім загинули від холоду).
26 листопада 1812 року до зведених мостів підійшов Наполеон з гвардією і наказав негайно почати переправу, залишившись керувати обороною на східному березі Березини. Під прикриттям артилерії і бригади легкої кавалерії, що перейшла ріку бродом, першими на західний берег о 13:00 переправилися корпуси Удіно і Нея. Через три години був готовий другий, міцніший, міст, що стояв за 180 метрів від першого, яким рушила артилерія і транспорт. О другій годині наступного дня на західний берег перебрався Наполеон з гвардією, за ним — дивізії корпусу Перрена, частина якого прикривала переправу зі сходу.
До ночі 27 листопада почали прибувати підрозділи, що відстали в дорозі, натовпи небоєздатних солдат і цивільні з обозами. Цього ж дня відбулись перші бої: на правому (західному) березі Удіно і Ней відтіснили російського генерала Чапліца у напрямку до Борисова, на лівому (східному) — під Борисовим Вітгенштейн вдало атакував і примусив здатися 12-ту французьку дивізію генерала Луї Партуно, залишеного маршалом Перреном як ар'єргард. Для прикриття переправи 28 листопада дивізія нідерландського маршала Германа Данделса з корпусу Перрена спільно з польською дивізією (разом 6 тисяч) повернулась на східний берег і вступила в бій з військами Вітгенштейна, що точився до 9-ї ранку наступного дня.
Бої йшли на обох берегах Березини в районі болота і лісу, що утрудняло маневри кавалерії. Росіяни відтіснили французів, але переправу не захопили. Всього, за твердженням бригадного генерала Філіпа-Поль де Сегюра, через Березину встигло переправитися до 60 тисяч чоловік, велика частина з яких були цивільними і небоєздатними залишками Великої Армії. Ближче до вечора 28 листопада артилерія Вітгенштейна почала обстріл людей, що скупчились на переправі — вони кинулися до мостів, один з яких завалився, і у цьому безладді люди, за свідченням очевидця, гинули в тисняві від задухи. Під неперервним обстрілом відступ французів тривав і вночі. Щоб розчистити шлях військовим, підрозділи Перрена скидали з моста в річку вози і людей.
О 9:00 годині ранку 29 листопада за наказом французького генерала артилерії Жана-Батіста Ебле мости було спалено. Військові обози французів з кількома тисячами цивільних залишилися на східному березі, де були атаковані козаками. «Ввечері того дня рівнина Веселовська, досить широка, представляла жахливу, невимовну картину: вона була покрита каретами, возами, здебільшого переламаними, наваленими однин на інший, встелена тілами померлих жінок і дітей, які слідували за армією з Москви…», — описує побачене офіцер армії Чичагова Олексій Іванович Мартос.
Французькі втрати за кілька днів боїв на Березині прусський військовий на російській службі Карл фон Клаузевіц оцінює у 21 тисячу людей з числа боєздатних військових (було вбито і поранено 13 генералів); ще до 10 тисяч французів на його думку було взято в полон Вітгенштейном. Втрати небоєздатних залишків Великої армії обчислити важче — на самій переправі знайшли смерть тисячі поранених і замерзлих французів. Кутузов у своєму повідомленні царю оцінює втрати французів у 29 тисяч чоловік. Більшу їх частину слід віднести на втрати серед деморалізованих солдатів, які кинули або втратили зброю, — як пишуть очевидці, того, хто опинився без зброї, не змушували битися, але й не карали, чим багато хто користувався, щоб уникнути боїв.
Більшість істориків на Заході сходяться на думці, що попри великі втрати битва на Березині була для французів успішною — за, здавалося б, безвихідних обставин Наполеон зумів зберегти боєздатні сили, кількість яких за свідченням Жоржа де Шамбре, через три дні після переправи становила . Основну провину за втрачений шанс знищити армію Наполеона сучасники поклали на адмірала Чичагова. Цієї точки зору дотримувався, зокрема, Кутузов, який свого часу і сам не наважився відкрито атакувати французів і котрому опоненти закидали, що Чичагов діяв згідно його ж наказів.
Через величезні втрати, що спіткали армію Наполеона у боях 26-29 листопада 1813 року, слово «Березина» у французькій мові стало загальним і є синонімом слова «катастрофа»
Морози, що вдарили згодом, поставили Велику армію на межу виживання. Передавши командування нею Мюрату, 14 грудня Наполеон залишив територію Росії, щоб повернутись в Париж для набору нового війська. Однак зрада прусського генерала на службі французів Людвіга Йорка, що 30 грудня уклав з росіянами формальний договір про нейтралітет, відкрила їм шлях у Пруссію, яка 27-28 лютого 1813 року уклала з Росією договір про мир, дружбу і наступальний та оборонний союз. Це стало початком формування Шостої антифранцузької коаліції, до якої згодом приєднались Англія, Австрія і Швеція, а після поразки Наполеона в Битві народів під Лейпцигом в жовтні — Вюртемберг та Баварія. У 1814 році бойові дії перемістились з Німеччини на територію Франції й завершились 31 березня взяттям Парижа. Усунутий Сенатом Франції від влади, 6 квітня Наполеон підписав акт про зречення і через два тижні відбув на заслання на острів Ельба.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 26 листопада 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Битва під Оберошем
Сьогодні
Битва під Оберошем
Війни
Битви
Наполеон Бонапарт
Європа
Нова історія

Головні події 26 листопада

#ЦейДень
Все про 26 листопада
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left25 листопада
27 листопадаkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward