Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Битва на Березині
Відступаючи з-під Москви, французькі війська дістались західних рубежів Росії, де 26 листопада 1812 року були атаковані при переправі через Березину. Вирватись з оточення вдалось ціною величезних втрат за три дні боїв, й до Вільно дісталось лише 50 тисяч чоловік з колись понад півмільйонної Великої армії Наполеона.
На обкладинці: Петер фон Гесс «Переправа через Березину 29 листопада 1812 року», 1844 рік © Ермітаж на Амстелі, Амстердам
8971
Війни
Дмитро Копилов
Через тиждень після успіху під Бородіно, армія Наполеона Бонапарта увійшла в Москву, залишену російськими військами і більшістю містян. Знищене пожежею місто виявилось малопридатним для майбутньої зимівлі 110-тисячного війська, і після кількох невдалих спроб зв'язатись з імператором Олександром та головнокомандуючими усіма російськими військами Михайлом Голенищевим-Кутузовим, щоб повідомити про намір укласти перемир'я, 19 жовтня 1812 року Наполеон почав відступ з Москви. Документи, які могли б свідчити про плани подальших дій Наполеона не збереглися, й відомі лише за наміром зимувати десь між «Смоленськом, Могилевом, Мінськом і Вітебськом...» і «шукати іншу позицію, звідки буде зручніше почати новий похід», спрямований на Київ чи Петербург.
Першу зупинку Велика армія зробила у селі Троїцькому (нині — місто Троїцьк, РФ) на березі Десни, звідки за кілька днів рушила в обхід позицій Кутузова під селом Тарутіно. Однак вийти на Нову Калузьку дорогу (сучасне Київське шосе) не вдалось — після битви 24 жовтня під Малоярославцем (за 120 км на південний захід від Москви), хоча й успішної, але недостатньо переконливої, щоб прорватись на південь, французи були змушені рухатись на північ у напрямку на Боровськ-Верею-Можайськ, звідки направилась на Смоленськ тією ж дорогою, по якій наступали на Москву.
З усіх боків відступаючих французів атакували козаки генерала Матвія Платова і партизани, а південніше паралельним курсом йшла армія Кутузова. Російський головнокомандувач не зважувався відкрито атакувати супротивника, до того ж робив тривалі зупинки в населених пунктах, що дало змогу французам відірватися від свої переслідувачів. 1 листопада Наполеон увійшов у Вязьму, 8 листопада — у Смоленськ, де провів п'ять днів в очікуванні решти війська: в його розпорядженні лишалось близько 45 тисяч боєздатної піхоти, 5 тисяч кавалерії, при яких перебувало приблизно стільки ж поранених і недієздатних солдат та цивільних. Великих запасів провіанту в Смоленську не було, ситуація з продовольством виявилась настільки критичною, що Наполеону довелось розстріляти інтенданта за нездатність організувати його постачання. Складною виявилась і воєнна ситуація: з півночі з боями просувалась 35-тисячна армія генерала Петра Вітгенштейна, яка 7 листопада захопила Вітебськ, з півдня — свіжа 24-тисячна Дунайська армія адмірала Павла Чичагова, яка, за задумом імператора Олександра I, повинна була відрізати Наполеону шляхи відступу за межі Росії.
14 листопада Вітгенштейн підійшов до Смоленська, й цього ж дня Наполеон разом з гвардією залишив місто. Корпус маршала Мішеля Нея, що рухався в ар'єргарді, рушив зі Смоленська лише 17 листопада, коли війська Чичагова уже захопили Мінськ, позбавивши французів великого тилового центру постачання. Розтягнувшись на десятки кілометрів, 15-18 листопада французи були атаковані під містечком Красним (за 45 км на південний захід від Смоленська), де втратили до 13 тисяч убитими, 25 тисяч полоненими і значну частину артилерії. Однак, як і під Малоярославцем, Кутузов знову не зважився на вирішальний удар — «все це (французька армія — Д.К.) розвалиться й без мене», — і 21 листопада французи підійшли до Борисова (нині — Мінська область Білорусі), де Наполеон планував переправитися через Березину, досить широку ріку з плином на південь. Ціною життя 2 тисяч солдатів корпус маршала Ніколя-Шарля Удіно вибив з міста росіян, які, відступаючи, підірвали міст через ріку й розмістились на протилежному березі, охороняючи можливі для переправи місця.
24 листопада до Березини підійшов Наполеон. Його сили, за свідченням учасника цього переходу Жоржа де Шамбре, становили 30-40 тисяч солдатів, з них 7-8 тисяч гвардійців. Найпотужнішими були 2-й корпус маршала Ніколя Удіно (до 9 тисяч), що не ходив на Москву, і 9-й корпус маршала Клода-Віктора Перрена (до 14 тисяч), який лише у вересні прибув у Росію — тепер вони складали основу Великої армії. Їм протистояло 24 тисячі адмірала Чичагова і 36 тисяч Вітгенштейна.
25 листопада завдяки майстерним маневрам Наполеону вдалося відвернути увагу Чичагова на південь від Борисова: імператор розмістив артилерійські батареї на місці імовірної переправи, провів ряд демонстраційних маневрів силами кількох тисяч солдат і доки Чичагов стягував свої сили, щоб унеможливити переправу супротивника, неаполітанський король Іоахім Мюрат, маршал Удіно і два інженерних генерала Жан-Батіст Ебле і Франсуа Шасслу поспіхом будували два мости біля села Студенки на північ від Борисова, де генерал Жан-Батіст Жювеналь Корбіно розвідав можливості переправи: один міст призначався для проходу людей, інший — артилерії, карет і возів. По ріці, ширина якої складала близько 100 метрів, пливла крига, заважаючи працювати людям, що по пояс стояли у воді (за свідченнями очевидців всі вони потім загинули від холоду).
26 листопада 1812 року до зведених мостів підійшов Наполеон з гвардією і наказав негайно почати переправу, залишившись керувати обороною на східному березі Березини. Під прикриттям артилерії і бригади легкої кавалерії, що перейшла ріку бродом, першими на західний берег о 13:00 переправилися корпуси Удіно і Нея. Через три години був готовий другий, міцніший, міст, що стояв за 180 метрів від першого, яким рушила артилерія і транспорт. О другій годині наступного дня на західний берег перебрався Наполеон з гвардією, за ним — дивізії корпусу Перрена, частина якого прикривала переправу зі сходу.
До ночі 27 листопада почали прибувати підрозділи, що відстали в дорозі, натовпи небоєздатних солдат і цивільні з обозами. Цього ж дня відбулись перші бої: на правому (західному) березі Удіно і Ней відтіснили російського генерала Чапліца у напрямку до Борисова, на лівому (східному) — під Борисовим Вітгенштейн вдало атакував і примусив здатися 12-ту французьку дивізію генерала Луї Партуно, залишеного маршалом Перреном як ар'єргард. Для прикриття переправи 28 листопада дивізія нідерландського маршала Германа Данделса з корпусу Перрена спільно з польською дивізією (разом 6 тисяч) повернулась на східний берег і вступила в бій з військами Вітгенштейна, що точився до 9-ї ранку наступного дня.
Бої йшли на обох берегах Березини в районі болота і лісу, що утрудняло маневри кавалерії. Росіяни відтіснили французів, але переправу не захопили. Всього, за твердженням бригадного генерала Філіпа-Поль де Сегюра, через Березину встигло переправитися до 60 тисяч чоловік, велика частина з яких були цивільними і небоєздатними залишками Великої Армії. Ближче до вечора 28 листопада артилерія Вітгенштейна почала обстріл людей, що скупчились на переправі — вони кинулися до мостів, один з яких завалився, і у цьому безладді люди, за свідченням очевидця, гинули в тисняві від задухи. Під неперервним обстрілом відступ французів тривав і вночі. Щоб розчистити шлях військовим, підрозділи Перрена скидали з моста в річку вози і людей.
О 9:00 годині ранку 29 листопада за наказом французького генерала артилерії Жана-Батіста Ебле мости було спалено. Військові обози французів з кількома тисячами цивільних залишилися на східному березі, де були атаковані козаками. «Ввечері того дня рівнина Веселовська, досить широка, представляла жахливу, невимовну картину: вона була покрита каретами, возами, здебільшого переламаними, наваленими однин на інший, встелена тілами померлих жінок і дітей, які слідували за армією з Москви…», — описує побачене офіцер армії Чичагова Олексій Іванович Мартос.
Французькі втрати за кілька днів боїв на Березині прусський військовий на російській службі Карл фон Клаузевіц оцінює у 21 тисячу людей з числа боєздатних військових (було вбито і поранено 13 генералів); ще до 10 тисяч французів на його думку було взято в полон Вітгенштейном. Втрати небоєздатних залишків Великої армії обчислити важче — на самій переправі знайшли смерть тисячі поранених і замерзлих французів. Кутузов у своєму повідомленні царю оцінює втрати французів у 29 тисяч чоловік. Більшу їх частину слід віднести на втрати серед деморалізованих солдатів, які кинули або втратили зброю, — як пишуть очевидці, того, хто опинився без зброї, не змушували битися, але й не карали, чим багато хто користувався, щоб уникнути боїв.
Більшість істориків на Заході сходяться на думці, що попри великі втрати битва на Березині була для французів успішною — за, здавалося б, безвихідних обставин Наполеон зумів зберегти боєздатні сили, кількість яких за свідченням Жоржа де Шамбре, через три дні після переправи становила . Основну провину за втрачений шанс знищити армію Наполеона сучасники поклали на адмірала Чичагова. Цієї точки зору дотримувався, зокрема, Кутузов, який свого часу і сам не наважився відкрито атакувати французів і котрому опоненти закидали, що Чичагов діяв згідно його ж наказів.
Через величезні втрати, що спіткали армію Наполеона у боях 26-29 листопада 1813 року, слово «Березина» у французькій мові стало загальним і є синонімом слова «катастрофа»
Морози, що вдарили згодом, поставили Велику армію на межу виживання. Передавши командування нею Мюрату, 14 грудня Наполеон залишив територію Росії, щоб повернутись в Париж для набору нового війська. Однак зрада прусського генерала на службі французів Людвіга Йорка, що 30 грудня уклав з росіянами формальний договір про нейтралітет, відкрила їм шлях у Пруссію, яка 27-28 лютого 1813 року уклала з Росією договір про мир, дружбу і наступальний та оборонний союз. Це стало початком формування Шостої антифранцузької коаліції, до якої згодом приєднались Англія, Австрія і Швеція, а після поразки Наполеона в Битві народів під Лейпцигом в жовтні — Вюртемберг та Баварія. У 1814 році бойові дії перемістились з Німеччини на територію Франції й завершились 31 березня взяттям Парижа. Усунутий Сенатом Франції від влади, 6 квітня Наполеон підписав акт про зречення і через два тижні відбув на заслання на острів Ельба.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 26 листопада 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі


понад

20 ТИСЯЧ СЛІВ

чужомовного походження
keyboard_arrow_left25 листопада
27 листопадаkeyboard_arrow_right
СЛОВНИК ІНШОМОВНИХ СЛІВ
понад 20 тисяч слів
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward