Падіння
мусульманської Севільї
location_on
Севілья
Після 15-місячної облоги військами короля Кастилії, Леона і Галісії Фернандо III 22 листопада 1248 року капітулювала Севілья, яка понад півтисячоліття перебувала під владою мусульман. Це стало фактичним завершенням першого етапу християнської Реконкісти Піренеїв, де єдиним оплотом ісламу залишився Гранадський емірат, який проіснував ще майже 250 років. На обкладинці: Середньовічна Севілья у грі «Assassin's Creed», 2016 © Ubisoft. У центрі височить 98-метрова дзвінниця Хіральда, колишній мінарет Великої мечеті Севільї, зведеної в 1198 році, і за рішенням короля Фернандо III перебудованої у кафедральний собор
34852
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Початком Реконкісти, відвоювання піренейськими християнами зайнятих мусульманами територій, вважається заснування в середині VIII століття королівства Астурія, яке стало наступником знищеного в ході арабської експансії в Європу Вестготського королівства. Протягом наступних трьох віків боротьба між Кордовським еміратом, і католицькими державами на півночі і на північному сході Піренейського півострова протікала зі змінним успіхом, допоки у першій половина XI століття на той час уже халіфат на піку своєї могутності не розпався на майже тридцять дрібних тайфів (еміратів).

В цей час у Севільї, завойованій арабами ще в 712 році, влада перейшла до каді Абу аль-Касім Мухаммаду ібн Ісмаїлу ібн Аббадо, який приєднав до своєї держави спочатку дрібні тайфи на південному заході півострова, а згодом і Кордову, скориставшись її протистоянням з Толедо. У ході свого подальшого посилення у 1078 році Севілья захопила Мурсію, розширивши межі держави до східного узбережжя Іберійського півострова. Період її процвітання був затьмарений падінням у 1085 році Толедо, яке стало столицею Кастилії. Чималу роль в цьому зіграв союз еміра Севільї з кастильським королем Альфонсо VI, оскільки саме севільська армія завадила еміру Бадахоса аль-Мутаваккіля Умару ібн аль-Афтасу прийти на допомогу обложеним толедцям.

Перетворення соборної мечеті Толедо на церкву стали ударом і приниженням для еміра Севільї аль-Мутаміда, і після того, як його католицький союзник зажадав кілька прикордонних фортець й виплатити данини золотом, він оголосив Кастилії війну. Руйнівний похід Альфонсо VI змусив аль-Мутаміда закликати на допомогу північно-африканських Альморавідів, які розбили війська християн при Заллаці в 1086 році і, бачачи слабкість мусульманських держав Піренейського півострова, в 1090 році почали захоплення Андалузії.

У 1091 році Севілья впала і аль-Мутаміда було вислано в Африку.

У 1118 році король Арагона і Наварри Альфонсо I відбив у Альморавідів Сарагосу, куди переніс столицю своєї держави, у 1147 році, коли на зміну поваленим у Марокко Альморавідам прийшли Альмохади, король Леона і Кастилії Альфонсо VII за сприяння могутнього каталонського графа Рамона Беренгера IV і генуезького флоту — порт Альмерію на південно-східному узбережжі Піренейського півострова, а король Португалії Альфонсо I, підтриманий північним європейським флотом, що брав участь у Другому хрестовому поході, — Лісабон в гирлі річки Тагус. У наступні два роки Рамон Беренгер IV захопив Тортосу та Леріду і завершив завоювання долини річки Ебро.

Альфонсо VII помер в 1157 році після невдалої спроби запобігти захопленню Альмохадам Альмерії. Проте їх влада також виявилась хиткою і була повалена в результаті заколоту в Мурсії. Оголосивши 4 серпня 1228 року себе еміром, колишній альмохадський командир Мухаммад ібн Юсуф ібн Худ визнав над собою верховну владу Аббасидського халіфа в Багдаді і за короткий період поширив свій контроль на Кордову і Севілью. Через нестабільність у Північній Африці велика частина війська Альмохадів на той час вже залишила Піренейський півострів, й місцевим мусульманам довелося самостійно протистояти християнам. Не домігшись у боротьбі з ними вагомих успіхів, ібн Худ втратив підтримку своїх соратників і не зміг втримати Кордову і Севілью, які в 1234 році захопив емір Архони Мухаммад ібн Наср.

У пошуках союзників правитель Мурсії звернувся по допомогу до кастильського короля Фернандо III, який через два роки зайняв Кордову і всупереч очікуванням ібн Худа підпорядкував її собі. Це змусило колишніх мусульман-суперників перед лицем християнської загрози уклали перемир'я: Ібн Худ визнав Мухаммада ібн Насра правителем південних областей Піренейського півострова, а той — себе васалом Ібн Худа.

Тим часом на сході Піренейського півострова Хайме I Арагонський у 1229 році завоював острів Мальорку, а до 1238 року — Валенсію, посунувши кордон королівства далеко на південь. На заході Санчо II і його наступник Афонсу III захопили фортецю Алемтехо, область на південь від Лісабону і річки Тагус, а також Альгарве, найпівденнішу область Португалії, яка досягла меж, близьких до сучасних.

Зрадивши ібн Худа, у 1236 році Мухаммад ібн Наср захопив Гранаду, а після загибелі свого колишнього сюзерена у січні 1238 року — Альмерію та Малагу, що стали частиною заснованого ним Гранадського емірату, останньої мусульманської держави на Піренеях. Щоб протистояти їм, Севілья, слідом за Сеутою, Таріфою і Хересом, відмовилась від підпорядкування марокканським Альмохадам, визнавши зверхність Туніського (Іфрікійського) халіфату.

Тривале перемир'я з Кастилією було порушене в березні 1246 року, коли командир місцевого гарнізону Аксад (чи Аксатаф) вбив лояльного до християн каді і проголосив себе правителем Севільї. У відповідь король Фернандо III, який на той час уже приєднав до своїх володінь Мурсію, Архону і Хаєну, у серпні 1247 року за підтримки армії короля Арагону Хайме I, та флоту, посиленого кораблями басків та галісійців, розпочав похід на Севілью. До складу об'єднаних військ увійшло і п'ятсот вершників з мусульманської Гранади, яка була змушена підтримати свого сюзерена.

Обнесена потужною семикілометровою стіною з 66 вежами Севілья була досить швидко блокована з півночі і сходу, а після перемоги флоту під командуванням Рамона Боніфаса над мусульманами в гирлі Гвадалквівіра, — і збоку ріки. 24 серпня був зруйнований акведук, яким місто постачалось питною водою. Єдиним джерелом продовольства і військового підкріплення залишилося передмістя Альярафе і замок Тріана, сполучені з Севільєю 149-метровим понтонним мостом через Гвадалквівір зі зв'язаних між собою ланцюгами човнів. В середині березня 1248 року під стіни Севільї прибули нові кастильські загони на чолі з сином короля Альфонсо (майбутнім Альфонсо X Мудрим), які стиснули кільце облоги ще щільніше. Однак повністю позбавити місто постачання не вдалось через безрезультатність багатомісячної облоги замку Тріана силами трьохсот лицарів ордену Сантьяго.

3 травня за наказом адмірала Боніфаса два найпотужніші кораблі кастильської ескадри зі зміцненими дошками і залізом носами, використовуючи ранковий приплив та попутний вітер, на повному ходу протаранили і зруйнували міст через Гвадалквівір. Севілья була приречена. Протримавшись ще півроку, після тривалих переговорів (Фернандо III відмовився від викупу, володіння частиною міста, його розділення на мусульманську й християнську частини) вона капітулювала, і 22 листопада 1248 року прапор Кастилії було піднято на вежі Алькасар. Остаточно місто впало наступного дня, коли мусульмани здали укріплене передмістя і замок Тріана.

Міст через Гвадалквівір довжиною 149 метрів і шириною 7 метрів, збудований за наказом другого халіфа держави Альмохадів Юсуфа I, був відкритий 10 жовтня 1171 року. Після взяття Севільї кастильцями він був відновлений й проіснував до 1852 року. Ланцюги, що з'єднували човни-опори моста, увічнені на гербах Авілеса, Сантандера, Ларедо, Сан-Вісенте-де-ла-Баркері, а також Кантабрії

Мусульманам дали тритижневий термін, щоб розпродати майно і безпечно залишити Севілью, чим сповна скористалася місцева єврейська громада: 22 грудня вона з сувоями Тори зустріла короля Кастилії, що урочисто в'їхав у Севілью, і вручила йому срібний ключ від міста, прикрашений написом на івриті. Тріумфуючий монарх подарував юдеям право вільно сповідувати їх релігію, а також багато будинків, оливкові гаї і виноградники, що раніше належали мусульманам, розташовані як в Севільї, так і в її околицях. Більше того, три мечеті, що знаходилися в єврейському кварталі міста, були перероблені в синагоги.

Севілья стала однією зі столиць Кастилії й улюбленим містом Фернандо III, де за його ініціативою була закладена верф і розпочато будівництво королівської флотилії. Тут він і помер 30 травня 1252 року й через два дні був похований у колишній Великій мечеті, переробленій на кафедральний собор святої Марії, де його могилу прикрашають надписи чотирма мовами — арабською, івритом, латиною і кастильською.

Друк 1
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 30 листопада 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 22 листопада

«Український націоналізм — головна небезпека на Україні»

1933
#ЦейДень

Все про 22 листопада

Події, факти, персоналії

Замах на Джона Кеннеді

1963

Перший титул Майка Тайсона

1986

Ангела Меркель — канцлер ФРН

2005