Ліквідація апартеїду в ПАР
Людина і суспільствоВолодимир Лук'янюк
18 листопада 1993 року на Багатостороньому переговорному форумі за участі більшості політичних партій Південно-Африканської Республіки затверджено тимчасову конституцію країни, яка надала її небілому населенню рівні виборчі права з білою меншістю. За ліквідацію системи апартеїду лідер партії Африканський Національний Конгрес Нельсон Мандела і президент ПАР Вілем де Клерк того ж року були удостоєні Нобелівської премії миру. На обкладинці: Вілем де Клерк (зліва) вітає Нельсона Манделу під час інавгурації на пост президента ПАР, Преторія, 10 травня 1994 року © Reuters/Juda Ngwenya
15024
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Система апартеїду (відособленності) була запроваджена у британському домініоні Південно-Африканський Союз після закінчення Другої Світової війни з метою кодифікації всіх існуючих расових законів і поширення їх дії практично на кожен аспект повсякденного життя на підставі законодавчо затвердженого поділу громадян країни на чотири расові групи — білих, чорних, кольорових та індійців. Перший із законів апартеїду, що набув чинності 29 червня 1949 року, забороняв расово змішані шлюби і разом із «Законом про аморальність» 1950 року визначив сексуальні стосунки з партнером іншої раси кримінальним злочином. Того ж року був прийнятий «Закон про реєстрацію населення», який формалізував расову класифікацію і зобовязував вносити відповідні дані в усі офіційні документи, і «Закон про територіальні групи», яким небілим громадянам дозволялось селитись лише у визначених місцях, наступного — «Закон про бантустани», який встановлював систему територіально-кланових резервацій, де африканцям надавалось право на самоуправління.

Політика апартеїду викликала протести як в середині країни, які вилились у повстання і заворушення, так і за її межами — в 1961 році Південно-Африканській Республіці (ПАР), що прийшла на зміну ПАС, була виключений з Британської Співдружності Націй і його бойкотували всі країни Африки. Незважаючи на це, закони апартеїду дедалі посилювались і в 1970 році в ПАР було скасовано політичне представництво всіх небілих, а вся чорна більшість країни була позбавлена громадянства на підставі закону, що проголошував їх громадянами одного з 10 бантустанів, чотири з яких стали номінально незалежними державами.

Намагаючись вийти із міжнародної ізоляції, уряд ПАР за рахунок надання великих кредитів зумів встановити співпрацю в економічній та військових сферах з більшістю країн-сусідів півдня Африки. Тривалий час підтримку їй надавали також Великобританія і США, які розглядали ПАР як форпост у боротьбі із комуністичною загрозою в Африці, попри те, що з середини 1970-х її бойкотували багато громадських, культурних та спортивних організацій світу, а з 1964 року Міжнародний Олімпійський Комітет відмовив ПАР в праві брати участь в Олімпійських іграх. Незважаючи на багаторічні обіцянки уряду ПАР переглянути політику апартеїду, деяке його послаблення в 1980-х роках міжнародною спільнотою сприймалось як відмова від реальних намірів реформування країни, і в 1986 році США та Великобританія підтримали ініціативу міжнародних економічних санкцій проти ПАР, започатковану Швецією.

Політична та економічна ізоляція країни і загроза втратити своїх основних торгових партнерів змусила президента Пітера Боту розпочати переговори з лідером антирасистського руху і забороненої партії Африканський Національний Конгрес (АНК) Нельсоном Манделою, який в 1964 році разом з іншими лідерами АНК був засуджений на довічне ув'язнення за участь в антиурядовій партизанській війні, — він був переведений у більш комфортні умови утримання і для обговорення питання про теоретичну можливість порозуміння між білою меншістю та чорною більшістю країни з ним цілком таємно зустрівся глава Національної служби розвідки Ніл Барнард.

Протягом наступних років відбулось ще кілька зустрічей, на яких були визначені принципи майбутніх переговорів, які предметно зрушили з місця лише в 1989 році, коли до влади в ПАР прийшов президент Вілем де Клерк, котрий розпочав реальну реформу політичної системи країни — в лютому 1990 року під час свого виступу на відкритті парламенту він оголосив про відміну заборони на діяльність АНК та інших партій чорношкірих і розпорядився звільнити з ув'язнення Нельсона Манделу, котрий вже цілком офіційно з 4 травня очолив переговори з урядом білої меншості.

6 серпня 1990 року уряд ПАР і АНК уклали угоду про припинення збройної боротьби АНК і його військового крила Умконто Сізве, а 14 вересня 1991 року представниками двадцяти семи політичних організацій, урядів провінцій і чотирьох бантустанів було підписано «Національну мирну угоду», яка заклала основу для проведення «Конвенції за демократичну Південну Африку», що тривала з 20 грудня 1991 року по 26 вересня 1992 року і попри бойкот з боку ряду партій африканерів та чорношкірих прийняла «Акт про взаєморозуміння» про перехідний уряд, конституційні збори та майбутніі вибори.

Незважаючи на те, що офіційне скасування апартеїду відбулось ще в 1991 році з відміною останнього із законів апартеїду, небіле населення ПАР отримало право брати участь у виборах лише після розгляду цього питання на «Багатостороньому переговорному форумі» в Преторії з 1 квітня до 18 листопада 1993 року, коли було затверджено тимчасову конституцію ПАР. За це досягнення Нельсон Мандела і Вілем де Клерк того ж року разом були удостоєні Нобелівської премії миру.

На проведених 27 квітня 1994 року перших загальнонаціональних демократичних парламентських виборах на загальнорасовій основі 62% голосів отримав Африканський Національний Конгрес і 10 травня Нельсон Мадела став першим чорношкірим президентом ПАР, а лідер Національної партії Вілем де Клерк був призначений його першим заступником — він пробув на своєму посту до 1996 року і залишив його через особисті принципові непорозуміння з Манделою, ставши останнім африканером в уряді Південно-Африканської Республіки.

Незважаючи на світове визнання, до липня 2008 року Манделі і членам АНК був заборонений в'їзд до США (за винятком права на відвідування штаб-квартири ООН в Нью-Йорку) без спеціального дозволу державного секретаря США з огляду на зарахування очолюваної ним партії до терористичних організацій.

Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 17 листопада 2016. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 18 листопада

Освячення собору святого Петра

1626
#ЦейДень

Все про 18 листопада

Події, факти, персоналії
headset

Голодомор в Україні

1932

Самогубство членів секти Джима Джонса

1978