Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
«Порохова
змова» Роберта Кейтсбі і Гая Фокса
У ніч проти 15 (5) листопада 1605 року у підвалі будинку англійського парламенту заарештований Гай Фокс, котрий чекав ранку, щоб підірвати бочки з порохом після появи короля Якова I Стюарта в Палаті лордів. «Порохова змова» католиків зірвалась, всі вони були вбиті або заарештовані й через два місяці жорстоко страчені. На обкладинці: Кіт Герінгтон у ролі Роберта Кейтсбі, свого далекого предка і основного натхненника змови проти короля Якова I, у фільмі «Порох» © BBC, 2017
8216
Читати 15 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Надвечір 24 березня 1603 року, коли померла незаміжня і бездітна королева Єлизавета Тюдор, наступником на престолі Англії і Ірландії був проголошений її внучатий племінник король Шотландії Яків VI Стюарт. Пообіцявши раз на три роки повертатись на батьківщину, він разом зі своїм багаточисельним сімейством через два місяці перебрався до Лондона, де 4 серпня (25 липня) разом з дружиною Анною Данською коронувався під іменем Яків I.

Хоча передача влади пройшла без ускладнень, уникнути змов не вдалось: у серпні була викрита група священників і аристократів, які планували викрасти короля і домогтись від нього більш толерантного ставлення до католиків, трохи згодом розкрилась спроба посадити на престол леді Арбеллу Стюарт, двоюрідну сестру Якова, яка вважалась більш поміркованою у питаннях релігії. Те, що обидві змови розкрили самі ж католики, справило на короля хороше враження, і він помилував більшість із причетних. Однак, коли у лютому 1604 року було перехоплено розарій, подарований папою римським його дружині королеві Анні, Яків наказав вислати з країни єзуїтів і католицьких священників й відновити покарання рекузантів штрафами.

Десь у цей час стала визрівати нова змова. Її натхнеником став 32-літній Роберт Кейтсбі, виходець зі знатної родини, кілька поколінь якої потерпали від переслідувань протестантською владою не лише за відмову присягнути королеві Єлизаветі, але й за збройний виступ проти неї. Він залучив до змови свого двоюрідного брата Томаса Вінтура, а також Джона Райта, з яким свого часу брав участь у заколоті, і на першій же їх зустрічі у своєму домі в Ламбеті, графство Суррей, нині — частина Лондона, виклав свій нехитрий план: підірвати будинок парламенту в день відкриття сесії, «вбивши і короля і його уряд у місці, де вони заподіяли нам лихо».

Вінтур негайно виїхав до Фландрії, щоб заручитись підтримкою Іспанії, що саме вела війну проти Голландської республіки. Успіху він не досяг — «у 3 тисячі англійських католиків, готових негайно взятись за зброю» ніхто не повірив, але познайомися зі шляхтичем на ім'я Гай Фокс, котрий, як і багато інших англійських і валлійських католиків, воював на іспанському боці. У квітні вони разом повернулись до Лондона, де у неділю 30 (20) травня 1604 року у трактирі «Duck and Drake» на вулиці Стренд зустрілись з рештою змовників, до яких приєднався і заможний дворянин з Нортуберленда Томас Персі. П'ятірка присяглась на молитовнику за жодних обставин не відступатись від запланованого.

Тим часом Яків I, котрий заявив про своє бажання уникнути релігійного протстояння за умови, що «католики перестануть збільшувати [свою] чисельність і силу в Нашому королівстві», пішов на примирення з Іспанією, договором з якою 28 (18) серпня завершив 15-літню війну. Крім суто економічних переваг — уряд накопичив гігантський борг у розмірі 400 тисяч фунтів, воюючи в Ірландії і підтримуючи Голландію, Лондонський мир мав і суттєві політичні зиски — Іспанія зобов'язалась припинити фінансову та військову підтримку будь-яким спробам відновити в Англії католицьку церкву. Суспільство сприйняло договір вкрай невдоволено, «з прохолодою і смутком», як писав Ноель Карон, посол Об'єднаних провінцій. Це стосувалось не лише католицької меншості, яка втратила свого найдієвішого союзника, і всупереч обіцянкам Якова I і далі потерпала від переслідувань, але й протестантської більшості, яка вважала, що «принизливим миром» король зрадив свого союзника Нідерланди.

Суспільне невдоволення якнайкраще сприяло змовникам, які вирішили, що за таких обставин ще й слід викрасти 9-літню принцесу Єлизавету, щоб змусити парламент визнати когось із впливових католиків її регентом.

Вдало проходила і підготовка до організації вибуху: призначений своїм роботодацем графом Нортумберленда до Корпусу офіцерів почесного ескорту короля, Томас Персі отримав змогу регулярно бувати в Лондоні і винайняв будинок неподалік урядового кварталу, куди керуючим призначив Гая Фокса. Крім близькості до парламенту, будинок мав й іншу перевагу — якраз навпроти, через Темзу, мешкав Роберт Кейтсбі, у дім якого змовники звозили бочки з порохом.

Все йшло за планом, але чума, що лютувала у Лондоні, внесла несподівані корективи — 3 січня 1605 року (24 грудня 1604 року) було оголошено про перенесення парламентської сесії, спочатку на лютий, потім — на жовтень. Але, немає лиха без добра — 4 квітня (25 березня) Персі випала нагода взяти в оренду підвал у будинку, що безпосередньо прилягав до Палати лордів і мав сполучення з цокольним поверхом під нею. За практикою тих часів, подібні приміщення в урядовому кварталі багатьма використовували для складів через їх близькість до причалу на Темзі, що дало змогу змовникам, не викликаючи жодної підозри, під виглядом дрів доправити у найкраще для задуманого ними наміру місце спочатку 20 уже придбаних бочок пороху, а до середини літа — ще 16, загальною вагою близько 2,5 тон.

Дослідження, проведене у 2003 році Центром вивчення вибухових речовин при університеті Аберіствіт у Вельсі, свідчить, що вибух заготовленого змовниками пороху призвів би до повного руйнування стін в радіусі 35 метрів і часткового — у радіусі 90 метрів. Тобто вибухом було б знищено і Будинок парламенту і Вестмінстерське абатство, пошкоджень зазнали б і будівлі на вулиці Вайтхолл, де знаходилась резиденція короля

На початку серпня вчергове перенесли відкриття парламентської сесії, на цей раз з жовтня на початок листопада. Це дало можливість відпрацювати останні деталі змови, до якої приєднались ще двоє учасників: заможний і високопоставлений Еверард Дігбі, особисто королем Яковом свого часу посвячений у лицарі, який взяв в оренду замок Каутон-Корт поблизу міста Альстер у Воркширі, де планувалось утримувати принцесу Елізабет до її зведення на престол, і Френсіс Трешем, двоюрідний брат Роберта Кейтсбі, з яким він виховувався у дитинстві, учасник антиєлизаветинського повстання 1601 року і кількох місій до Іспанії разом з Томасом Вінтуром і Гаєм Фоксом.

Саме Трешему приписують (але це так і не доведено) авторство листа, який у суботу 5 листопада (26 жовтня) отримав його свояк (чоловік сестри) член палати лордів Вільям Паркер, 4-й барон Монтігл. Анонімний доброзичливець радив йому не йти на перше засідання парламенту, а знайти привід, щоб «відбути у свої маєтки, де перечекати небезпеку», доки «Бог і людина» не покарають «жахливим ударом ... безчестя нашого часу». Лист належало спалити, але слуга зачитав його вголос за присутності гостей, то ж лорд Монтігл негайно попередив про небезпеку державного секретаря Роберта Сесіла, 1-го графа Солсбері. Короля, що саме був на полюванні, поставили до відома лише 11 (1) листопада, й за його наказом наступного дня Таємна рада постановила у понеділок 14 (4) листопада провести перевірку парламенту, «як зверху, так і знизу».

На цей час про розкриття їх задуму вже стало відомо змовникам — Томас Ворд, слуга барона Монтігла, розповів про анонімного листа своєму родичу Джону Райту, а той, зрозумівши про що мова, — Роберту Кейтсбі. Підозра у зраді впала на Трешема, який особливо переймався безпекою католиків, що могли постраждати від запланованого вибуху, але він зумів перконати свого двоюрідного брата у непричетності до листа. Для певності Томас Персі знайшов привід навідати свого роботодавця Генрі Персі, 9-ого графа Нортумберленда, щоб вивідати чи часом нема якихось чуток про листа до Монтігла, і з хорошими новинами у неділю, 13 (3) листопада зустрівся з Кейтсбі та Вінтуром. На заключній нараді було вирішено не відступати від плану, а усім змовникам — виїхати з Лондона, де мав залишитись лише Гай Фокс, котрий, маючи досвід артилериста, взявся підірвати бочки з порохом.

Наступного дня Фокса й виявили у підвалі парламенту, коли він саме порався біля великої купи дров. Джона Джонсона, слугу Томаса Персі, як він назвався, затримувати не стали, й Фокс вільно залишив приміщення під Палатою лордів. Але під час наступного обшуку, проведеного у ніч проти 15 (5) листопада 1605 року, королівська охорона його знову знайшла на тому ж місці. На цей раз Фокса обшукали. При ньому знайшли ліхтар, задорогий як для слуги кишеньковий годинник, вогнепровідний шнур і трут, під в'язками хмизу, дрів і вугілля — бочки з порохом.

Новина миттю розлетілась Лондоном. Як виявилось, усупереч наказу мало хто зі змовників залишив місто, Томас Вінтур навіть поїхав до Вестмінстера, щоб подивитися, що там відбувається. Утім, усі вони встигли виїхати з міста до закриття міської брами. Семеро з них дісталось садиби Вільяма Кейтсбі у Ешбі-Сент-Леджерс в Нортгемптонширі, звідти — Данчера, де з'єдналась з групою, очолюваною Еверардом Дігбі. На імпровізованій нараді Кейтсбі закликав взятись за зброю, щоб підняти католицькі регіони Англії.

Тим часом у Лондоні за присутності короля пройшов перший допит «Джона Джонсона». Він тримався з гідністю, що відмітив Яків у своєму щоденнику, зберігав спокій і наполягав на одноосібному задумі підірвати Палату лордів з допомогою випадково знайдених бочок з порохом. Це звучало украй непереконливо і у розшук оголосили його «господаря» Джона Персі, в домі якого виявили католицьку атрибутику. Обшуки пройшли і у помешканнях т. зв. криптокатоликів, головним чином з числа причетних до антиєлизаветинського заколоту 1601 року. Слуги одного з них, заможного коняра Амврозія Руквуда, виказали Кейтсбі, Роберта Кіза, братів Вінтур, братів Джона і Крістофера Райтів та Джона Гранта, які часто збирались у їх домі.

17 (7) листопада, отримавши дозвіл Якова I застосувати тортури, «Джона Джонсона» у Тауері почали катувати на дибі, на якій він провисів доки надвечір наступного дня не зізнався ким є насправді і не виказав причетних до змови.

У цей час Кейтсбі з товаришами на викрадених у замку Ворвік конях дістались Норбрука, щоб забрати зброю і боєприпаси, а звідти — до садиби Гольбеш у Стаффордширі, що належала їх симпатику Стівену Літтлтону, де до них приєднався Томас Вінтур. Більшість була у відчаї — їх ніхто не підтримав, навіть з членів родин, нажаханих перспективою виявитись причетними до змови проти короля. Кейтсбі заявив, що не відступить. Але плану наступних дій не було, як не було і надій на успіх. Група розпалась — Еверард Дігбі заявив про намір здатись, брати Вінтур, Томас Бейтс і Літтлтон — просто втекли коли вибухнув порох, який змовники намагались просушити. З Кейтсбі залишились Руквуд, брати Райт, Персі та Джон Грант — лише ті, хто не міг вільно пересуватись, практично втративши від вибуху зір. Більшість із них була застрелена вранці 18 (8) листопада, коли будинок узяв штурмом загін сера Річарда Волша, верховного шерифа Вустершира, що розслідував пограбування замку Ворвік.

Узятих у полон Гранта і Руквуда відправили у Лондон.

У Лондон відіслали і зображення Діви Марії та золоте розп'яття, знайдені у руках помираючого Кейтсбі, щоб продемонструвати «заборонені папістські символи», що надихнули змовників.

Невдовзі були схоплені Бейтс, Кіз та Дігбі. 22 (12) листопада — Трешем, трохи згодом — Томас Вінтур, 18 (8) січня 1606 року — його брат Роберт. До більшості з них тортури не застосовували: однієї погрози ними було достатньо, щоб усі зізналися у змові. Але вину визнав лише один — Дігбі, розраховуючи на поблажливість короля, з яким він ще недавно разом полював.

Підозра в участі у змові упала і на графа Нортумберленда, який зустрічався з Генрі Персі напередодні запланованого вибуху, і на священика-єзуїта Генрі Гарнета, який дізнався про намір підірвати парламент під час сповіді Кейтсбі, котрого безуспішно намагався відмовити від задуманого. Обидва були заарештовані і поміщені у Тауер.

У понеділок 6 лютого (27 січня) у Вайтхолі розпочався суд над вісьмома уцілілими змовниками. Прихованим від сторонніх очей, за процесом у Зоряній палаті спостерігав король Яків I. У своїй промові Генеральний прокурор Англії і Вельса сер Едвард Кок подав змову як підлий задум зрадників-єзуїтів. Він вимагав для усіх причетних до державної зради смерті «між небом і землею, яких вони не гідні», — «повішення, патрання і четвертування», коли засудженого вішають, але не дають померти, потім каструють і спалюють його статеві органи на очах жертви, після чого ще живому вирізають нутрощі і обезголовлюють. Жюрі присяжних одностайно схвалило вирок.

Прохання Бейтса і Роберта Вінтура про помилування були відхилені. Визнання вини не допомогло і Дігбі, який просив про страту звичайним обезголовленням.

Тіла Кейтсбі і Персі, похованих біля місця їх загибелі, ексгумували, щоб 9 лютого (30 січня) публічно обезголовити і виставити їх голови на палях біля Вестмінстера. Поруч віткнули і голову Трешема, який не дожив до суду і помер у в'язниці. Далі настала черга Еверарда Дігбі, Роберта Вінтура, Джона Гранта та Томаса Бейтса. Їх прив'язали до дерев'яного риштування і потягли кіньми переповненими вулицями Лондона до місця страти у церковному подвір'ї собору Святого Павла.

Наступного дня у Старому палацовому дворі Вестмінстера навпроти Палати лордів, яку вони мали намір підірвати, були страчені Томас Вінтур, Амброуз Руквуд, Роберт Кіз і Гай Фокс. Кіз намагався покінчити життя самогубством, кинувшись з ешафоту вниз головою, але вцілів, і його повісили, ще живого кастрували, випатрали і обезголовили. Гаю Фоксу, хоч і обезсиленому тортурами, пощастило більше — він стрибнув з ешафоту з накинутою петлею і зламав шию, уникнувши мученицької смерті.

Стівена Літтлтона стратили в Стаффорді. Його дядька Гамфрі Літтлтона і отця Едварда Олдкорна за недонесення про змову — 17 (7) квітня 1606 року у Вустері.

Останнім судили отця Генрі Гарнета, якого Едвард Кок звинуватив у змові з метою убити короля і його сина, а також «змінити уряд королівства та справжнє поклоніння Богу, встановлене в Англії». 13 (3) травня його стратили у церковному дворі собору Святого Павла. Від жахливих мук перед смертю Гарнета врятував натовп, який потягнув його за ноги, задушивши у петлі. Ніхто з багаточисельних свідків на цей раз не аплодував, коли кат підняв руку зі словами «Ось серце зрадника». Голову Гарнета, виставлену на палі біля Лондонського мосту, хтось повернув так, щоб відвернути його погляд у небо.

Достатніх доказів вини Генрі Персі, 9-го графа Нортумберленда, слідство не знайшло, але йому інкримінували незаконне направлення Томаса Персі в загін королівської охорони, оштрафували на 30 тисяч фунтів (десь 6,6 млн фунтів стерлінгів у цінах 2019 року), і протримали у Тауері 16 років, доки не звільнили у 1621-у підсліпуватим і практично глухим.

Що було потім

«Порохова змова» дала підстави парламенту ще більше посилити покарання рекузантів, вже влітку 1606 року запровадивши т. зв. Клятву вірності, яка вимагала від католиків зречення свого «єретичного» вчення, і поновити систему єлизаветинських штрафів та обмежень. Утім, період правління Якова I відзначався певною поблажливістю і мало хто зазнав переслідувань.

Чекати на емансипацію римо-католикам Британії довелось мало не два століття. Першими проти їх дискримінації виступили колонії у Канаді, Квебеку і Новій Англії. Під впливом численних петицій у 1778 році католикамм дозволили володіти нерухомістю та успадковувати землю, ще через чотири роки — створювати школи, до кінця XVIII століття — надали право на професійну діяльність середнього класу, таку як юридична практика, викладання в університетах, та можливість займати нижчі чини в армії і судовій владі. Після входження Ірландії рівноправною складовою до Британської співдружності політичні права католиків суттєво розширив прийнятий парламентом 24 березня 1829 року «Білль про емансипацію», який серед іншого надав їм право обиратись до парламенту.

Закон про відзначення 5 листопада (за старим стилем) як «радісний день подяки за порятунок» діяв до 1859 року. Однак традиція запускати цього дня феєрверки і палити солом'яне опудало Гая Фокса збереглась і сьогодні відома як «Ніч багаття». Зберігся і давній ритуал — перед початком першого засідання чергової парламентської сесії група військових у середньовічних обладунках обходить парламентські підвали, перевіряючи чи все в порядку.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 1 листопада 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Правила життя Фіделя Кастро
Правила життя
Правила життя Фіделя Кастро