Початок арабського завоювання Північної Африки
Не маючи достатньо власних сил і не дочекавшись підмоги з Константинополя, після семимісячної облоги 8 листопада 641 року капітулювала столиця візантійського екзархату Олександрія Єгипетська. Це стало першим великим успіхом Арабського халіфату на шляху до завоювання Північної Африки, який завершився через 70 років взяттям візантійської Сеути. На обкладинці: Стилізований під середньовічний арабський меч
23792
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Перше вторгнення арабських племен в Африку відбулось у грудні 639 року чи на початку січня 640, коли за правління першого халіфа Умара 4-тисячне військо Амра ібн аль-Аса за підтримки синайських бедуїнів взяло в облогу Пелусій на крайньому сході дельти Нілу. Фортеця впала через два місяці, за нею — Білбіс, який протримався лише місяць. Це відкрило арабам шлях до Вавилону, що біля Мемфіса, міцної укріпленої фортеці, до захисту якої візантійці встигли належно підготуватись.

До Вавилона араби підійшли у травні 640 року. Міський мур висотою до 18 метрів і товщиною понад 2 метри з численними вежами і бастіонами, огороджений глибоким ровом з водою, для них виявився неприступним. То ж Амр вирішив відступити трохи далі на схід, де у червні дочекався 4 тисяч бійців, надісланих на допомогу халіфом, з якими вирішив йти на взяття Олександрії. Намірам завадила звістка про наближення 20-тисячної армії на чолі з Феодором, командувачем усіх візантійських сил в Єгипті. Незважаючи на понад удвічі більшу чисельність, битву, що відбулась у липні поблизу міста Геліополіс (нині Айн Шамс у Єгипті), візантійці програли: Амр завбачливо розділив своє військо на три частини, дві з яких сховав за дюнами, і, коли візантійці з маршу і без розвідки ув'язались у бій, один арабський резерв ударив їм у тил, змусивши до втечі, а інший перехопив і добив супротивника.

Перемога під Геліополісом дала Амру аль-Асу контроль над більшою частиною центрального і південного Єгипту. На його бік перейшли місцеві християни-монофізити, що зазнавали утисків від Константинополя, всіх, хто продовжував чинити опір, араби карали мечем

Феодору вдалось врятуватись лише з невеликим загоном, з яким він відступив до Вавилона.

Звістка про поразку деморалізувала захисників Вавилона, до стін якого на підмогу Амру у вересні прибуло ще 4 тисячі бійців з числа ветеранів битви на ріці Ярмук. То ж дочекавшись сприятливої ситуації, в одну з грудневих ночей увесь візантійський гарнізон на чолі з воєводою Диметрієм і Феодором залишив фортецю і по Нілу дістався форту Нікіу (нині Зав'ят-Разін), навіть не попередивши про свій відступ залишені позаду міста.

Дізнавшись про втечу візантійців, Амр захопив Фаюм, що відкрило йому шлях до головної мети походу — Олександрії, столиці візантійського екзархату Африка. Місто кілька місяців посилено готувалось до облоги, проте, коли у лютому 641 року араби підійшли до його стін, відчувався брак військових, навіть попри прибуття Феодора з рештками розгромленої під Геополісом армії. Потужна настінна артилерія і нечасті нічні вилазки дали змогу протриматись до вересня, коли стало зрозуміло, що підмога з Константинополя, який по смерті імператора Іраклія I переживав період міжусобиць, не прийде.

Військовий префект Кір, у недавньому минулому патріарх Олександрійський, зважився на переговори з Амром, які завершились укладенням 8 листопада 641 року договору про фактичну капітуляцію. Араби погоджувались на десять місяців припинити бойові дії, щоб дати можливість усім бажаючим, у тому числі і військовим, після сплати данини залишити місто зі всім своїм скарбом, і зобов'язувались не руйнувати церков та синагог і не перешкоджати діяльності місцевих релігійних громад будь-якої конфесії чи віри. Гарантією виконання угоди з боку візантійської армії мали стати взяті у заручники 150 вищих офіцерів і 50 знатних містян.

Наступного року араби захопили усю Кіренаїку, між 30 листопада 642-го і 18 листопада 643-го — Тріполі, ключовий порт лівійського узбережжя, завершивши завоювання візантійського Єгипту.

Лише у 645 році з Константинополя до Олександрії надійшли достатньо потужні флот і армія, які без особливих зусиль повернули контроль над містом і його околицями. Проте з 15-тисячним військом на чолі зі все тим же Амром, який невдовзі прибув під його стіни, справитись не змогли — зважаючи на свою значну чисельну перевагу, візантійці звично для їх військової доктрини вийшли за фортечні мури, намагаючись нав'язати супротивнику генеральний бій на відкритій місцевості, який нищівно програли.

Ще одна спроба повернути Олександрію була здійснена у 654 році за Константа II Бородатого, проте і вона виявилась невдалою — Візантія назавжди втратила свій головний торговельний порт в Африці, який забезпечував більшу частину постачання імперії продовольством.

На цей час Арабський халіфат, що вже став спадковою монархією під зверхністю династії Омейядів, крім східної частини колись візантійсьої Африки, контролював усю Аравію, Сирію, колишню Сасанідську Персію, Месопотамію, Закавказзя і тіснив Візантію в Анатолії.

Наступний етап арабської експансії в Африці почався із завоювання Західного Магрибу: у 698 році впав Карфаген, втрата якого спровокувала черговий переворот у Візантії. Через два роки було підкорено алжирське узбережжя Середземного моря й до 709 року війська халіфату дістались Атлантичного океану. Падіння наступного року останньої в Африці візантійської фортеці Септим (нині Сеута, Іспанія) відкрило арабам шлях до підкорення Європи, яке вони розпочали вже за рік із завоювання Королівства вестготів.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 21 жовтня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 8 листопада

Відкрито музей у Луврі

1793
#ЦейДень

Все про 8 листопада

Події, факти, персоналії

Відкриття рентгенівських променів

1895

Франклін Рузвельт — 32-й президент США

1932