17-й річний набожний католик Генріх Тюдор посів англійський престол по смерті свого батька в 1509 році і того ж року одружився на Катерині Арагонській, дочці засновників Іспанії Фердинанда Арагонського і Ізабелли Кастільської. Жоден із народжених нею синів не вижив і єдиною спадкоємицею Генріха була 13-річна принцеса Марія. Це зіпсувало стосунки між монархами, що прожили майже двадцять років у шлюбі, і перекреслювало плани короля започаткувати нову королівську династію.
Захопившись 18-літньою фрейліною королеви Анною Болейн, Генріх вирішив з нею одружитись і заявив, що Катерина, яка до одруження з королем була вдовою його старшого брата Артура, не могла народити сина тому, що їх шлюб з Генріхом відбувся без санкції Папи римського Юлія II, а тому недійсний. В 1527 році Генріх попросив Климента VII анулювати його, однак отримав відмову і звернувся за вирішенням цього питання до парламенту.
Тривалі дискусії в парламенті не дали результатів, і в 1530 році зібрання духовенства і юристів повідомило короля, що рішення парламенту не можуть мати більшої сили, ніж рішення Папи римського. Вихід з положення було знайдене через два роки, коли за ініціативою Генріха і згоди папи Климента VII архієпископом Кентерберійським був призначений Томас Кранмер, давній прихильник протестантизму і таємно одружений на племінниці глави євангельської церкви Нюрнберга. Він відмовився присягати папі і того ж року скликав церковний суд, який 23 травня 1533 року розірвав шлюб Генріха VIII і Катерини Арагонської.
Ще до завершення суду, в січні 1533 року, Генріх VIII одружився з вже вагітною Анною Болейн, і продовжив тиск на своїх опонентів. Скориставшись законом 1392 року, який забороняв підданим короля підкорятись владі іноземних правителів і Папи римського в тому числі, король зажадав від духовенства виплатити йому 100 тисяч фунтів у якості компенсації. Не маючи такої можливості, Генріх погодився відтермінувати платіж на 5 років за умови визнання його «єдиним захисником і верховним главою церкви і духовенства в Англії».
Відповідний документ був прийнятий 3 листопада 1534 року англійським парламентом — «Акт про супрематію» проголосив Генріха VIII і його спадкоємців єдиним верховним земним главою Церкви Англії, наділивши правом вирішувати питання віровчення, змінювати літургійні чинопослідування, виправляти помилки і викорінювати єресі. Для того, щоб придушити будь-які спроби протидії, парламент також прийняв «Акт про зраду», за яким у державній зраді звинувачувалась будь-яка людина, котра, крім іншого, називала короля «єретиком, схизматиком, тираном, невірним або узурпатором ... ».
Після видання папської булли, що підтверджувала дійсність першого шлюбу Генріха, а Томас Кранмер і Генріх VIII відлучались від церкви, парламент прийняв ще один закон — «Акт про престолонаслідування» оголошував дочку короля Марію від Катерини Арагонської незаконнонародженю, а Єлизавету, яка народилась у вересні 1533 року від Анни Болейн, — спадкоємицею престолу.
«Акт про супрематію» діяв наступні 20 років до його відміни в 1554 році дочкою Генріха католичкою Марією Тюдор. По її смерті, Єлизавета I в 1559 році видала власний «Акт про супрематію», який поновлював дію «Акту» її батька і зобовязував всіх кліриків, чиновників, суддів, викладачів университетів та шкільних вчителів давати письмову присягу на вірність монарху. Вдруге «Акт про супрематію» був відмінений за часів Англійської революції і поновлений Карлом II в 1660 році й діє до сьогодні, визначаючи особливу роль британського монарха в справах церкви.
Катерина Арагонська ще у 1531 році була віддалена від двору, позбавлена бачитись з дочкою і померла в самітності в 1536-у за чотири місяці до страти Анни Болейн, звинуваченій Генріхом в подружній зраді заради одруження з новою фавориткою Джейн Сеймур. Через шість років по смерті Геріха VIII оголошена байстрючкою Марія стала королевою Англії і почала переслідування всіх, хто сприяв її батькові у проведенні реформації в Англії, включаючи Томаса Кранмера, спаленого живцем, і наказала заарештувати сестру Єлизавету.
Проте незадовго до своєї смерті 17 листопада 1558 року Марія, що за свою безкомпромісність у боротьбі за католицизм увійшла в історію з прізвиськом Кривава, призначила спадкоємицею Єлизавету, котрій судилось зробити Англію одною з ведучих держав світу і стати останньою з династії Тюдорів, започаткованій її дідом лише 100 років перед тим.
Перша в історії офіційна зустріч голів католицької та англіканської церков відбулася 23 березня 1966 року.
Коментарі
Дивіться також
• Генріх VIII — король Англії, 1509
• 95 тез Мартіна Лютера, 1517
• Теократична диктатура Жана Кальвіна, 1534
• Протестантська революція в Шотландії, 1559
• Церковна реформа Петра I, 1721
