Великий
Лісабонський землетрус
1 листопада 1755 року столиця Португалії Лісабон була вражена землетрусом магнітудою 9 балів. На охоплене пожежею місто налетіли хвилі цунамі, які зруйнували близько 15 тисяч будівель і привели до загибелі до 50 тисяч чоловік, що робить Лісабонський землетрус одним із найруйнівніших в історії людства. На обкладинці: «Лісабонський землетрус», 1887 рік © NISEE/Університет Каліфорнії, Берклі
20402
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Португалія XVIII століття — імперія, «над якою ніколи не заходить сонце», що після недавнього розриву унії з габсбурзькою Іспанією переживала другий етап свого відродження. Країна володіла могутнім флотом, колоніями на усіх континентах, особливо потужними у Південній Америці та Африці, де для багатьох місцевих народів поняття «португалець» і «біла людина» були тотожніми. Спеції, раби, цукор, текстиль, фернамбукове дерево і, головним чином, бразильські золото і алмази дозволили Жуану V Великодушному за чотири десятиліття свого правління перетворити Лісабон на «квітучий сад на березі Атлантики», як називали його сучасники, окрасою якого стали вчергове перебудований королівський палац Рібейра, розкішна Опера ду Тежу, численні культові споруди, театри і публічні музеї у бароковому стилі.

1 листопада 1755 року, у День всіх святих, близько 9:40 годин ранку Лісабон зазнав поштовхів землетрусу магнітудою 9 балів за шкалою Ріхтера — за 6 хвилин центр міста був понищений тріщинами до 5 метрів у ширину. Через 40 хвилин прибережні квартали накрило цунамі висотою щонайменше 6 метрів, яке поглинуло гавань і рікою Тежу піднялось десь на чверть кілометра настільки швидко, що, як згадували очевидці, «врятуватись від води можна було лише верхи». За першою хвилею пішли ще дві. Свічки, запалені до свята в будинках і церквах по всьому місту, спричинили кількаденні пожежі, які нікому було гасити.

Землетрус і вогняна буря знищила у Лісабоні до 15 тисяч будівель, стихія призвела до загибелі від 30 до 50 тисяч чоловік з 275 тисяч, що на той час проживали в Лісабоні.

Внаслідок землетрусу були зруйновані королівський палац з двома сотнями полотен Тиціана, Рубенса й Корреджо, бібліотека з близько 70 тисячами томів (включаючи архіви Васко да Гами), оперний театр, в якому 16 жовтня пройшла лише третя з відкриття вистава, кращі зразки португальської архітектури XVI століття, більшість церков, соборів і найбільша лікарня міста Ріал де Тодуш-уш-Сантуш, в якій загинули близько сотні пацієнтів.

Землетрусом були пошкоджені також прибережні містечка і села усієї провінції Ештремадура, а також Алгарве, де уціліло лише захищене піщаними берегами місто Фару, островів Мадейра і Фуншал, всі порти архіпелагу Азорські острови в Антлантиці. Хвиля цунамі докотилася Північної Африки, пошкодивши монументальні берегові укріплення Сеути і Мазагона (нині аль-Джадіда у Марокко), пройшлась півднем Андалузії, ледь не знищивши місто Кадіс, та Франції. Наслідки землетрусу відчувались у Голландії, Скандинавії, Британії, де триметрове цунамі обрушилося на Корнуолл, та Ірландії, де утворився острів Огініш у графстві Клер.

Під час землетрусу дивом уцілів король Жозе I Реформатор, котрий того дня з родиною був у соборі Санта-Марія-де-Белен на окраїні Лісабону. Землетрус справив на нього настільки гнітюче враження, що він став боятись кам'яних будівель і тривалий час проживав у наметовому містечку на пагорбах Ажуди за межами Лісабона, на місці якого вже по його смерті звели королівську резиденцію, а навпроти розбили перший і найстаріший в Португалії ботанічний сад.

Вижив і міністр закордонних справ Португалії Себаштіан де Карвалю, у майбутньому маркіз Помбал, фактично головний міністр короля. Першого ж дня він оголосив загальну мобілізацію, роздав населенню продовольчі запаси з військових складів, розгорнув повсюди польові шпиталі і тимчасові намети. За його наказом в місті було поставлено кілька шибениць, на яких страчувались мародери. Щоб запобігти поширенню хвороб і епідемій, нехтуючи думкою католицьких священників, Помбал наказав завантажити кілька суден тисячами трупів загиблих і затопити їх у морі.

За ініціативою Себаштіан де Карвалю були опитані сотні людей в усіх провінціях Португалії, що дало можливість зібрати чисельні дані про тривалість, силу і масштабність Лісабонського землетрусу, завдяки яким сучасні сейсмологи відновили точну картину трагедії і встановили, що епіцентр землетрусу знаходився в Атлантичному океані за 200-300 км від португальського узбережжя.

За рік Лісабон був звільнений від сміття і почав відбудовуватись за планом, який за наказом Помбала підготували архітектори Мануель да Майя, Еугеніо душ Сантуш і Кароль (Карлос) Мардел. Головних змін зазнав центральний район Байша, повністю знищений землетрусом, де були розбиті нові широкі — до 4 метрів, вулиці з тротуарами і будівлями у неокласичному стилі, а на місці колишнього палацу Рібейра і прилеглого майдану було зведено велику Торгову площу. Площу, названу Фігейра, розбили і на місці зруйнованого шпиталю Всіх святих. Європейською новацією стали запропоновані військовими інженерами антисейсмічні дерев'яні каркаси, які виготовлялись заздалегідь для зведення чотирьох- та п'ятиповерхові будівель.

Протгом 15 років середньовічний Лісабон був перетворений на одну з найсучасніших столиць Європи з чи не першим на континенті прямокутним плануванням міського простору, а улюблений португальськими будівельниками різновид бароко увійшов в історію архітектури під назвою помбалевського стилю.

Лісабонський землетрус суттєво вплинув на інтелігенцію епохи Просвітництва. Про нього писав Вольтер, використавши як підставу для критики «кращого з усіх можливих [створених Богом] світів» Готфріда Лейбніца, Жан-Жак Руссо, який закликав до більш природнього способу життя за межами міст. Емануель Кант на підставі зібраних даних висунув одну з перших теорій про природнє походження землетрусів, заклавши підвалини нової науки, вже згодом названої сейсмологією. До важливих праць у цій галузі знань належить і «Парафіяльні спогади 1758 року», спеціальна анкета з 60 питань, розіслана Карвалю Португалією, яка дала можливість здійснити перший об'єктивний науковий опис причин і наслідків землетрусу.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 22 жовтня 2012, востаннє оновлено 29 жовтня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 1 листопада

Коронація Філіпа II Августа

1179
#ЦейДень

Все про 1 листопада

Події, факти, персоналії

Сходження на престол Миколи II

1894

Листопадове повстання у Львові

1918

Західна Україна увійшла до складу УРСР

1939

Еріка Селеш — символ Угорської революції

1956