Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Третій
хрестовий похід
Після звістки про нищівний розгром Єрусалимського королівства і полонення короля Гі де Лузіньяна султаном Єгипту Саладіном, 29 жовтня 1187 року папа Григорій VIII буллою «Почувши про страшне» закликав християн до «війни з варварами», щоб запобігти оскверненню святинь Єрусалима. Третій хрестовий похід очолили три найсильніші монархи Європи — Фрідріх Барбаросса, Річард Левове Серце і Філіп Август, але, діючи кожен на власний розсуд, успіху не досягли.
9881
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Через свавілля правителя Трансйорданії Рено де Шатільйона, який всупереч мирній угоді з Аюбідським Єгипом став грабувати каравани, що курсували між Дамаском і Каїром, крихкий мир на Близькому Сході між мусульманами і християнами порушився. У відповідь султан Салах ад-Дін (або Саладін на європейський манер) 1 травня 1187 року розбив хрестоносців у битві біля джерела Крессон поблизу Назарета, а 4 липня біля Тверії у Нижній Галілеї ущент розгромив армію Єрусалимського королівства, очолювану королем Гі де Лузіньяном.

За свідченням літописця Ернула, що був безпосереднім учасником подій, папа римський Урбан III помер з горя від звістки про поразку при Хаттіні. Однак найгірше було ще попереду: втрата 20-тисячного війська ослабила гарнізони замків і міст хрестоносців, і до середини вересня Саладін захопив Акру, Наблус, Яффу, Торон, Сидон, Бейрут, Ашкелон, а 2 жовтня після двотижневої облоги — Єрусалим. Зусиллями Конрада Монферратського, що саме полишив службу при дворі візантійського імператора Ісаака II і прибув у Палестину, з колишніх володінь Єрусалимського королівства захистити вдалось лише Тір з навколишньою вузькою прибережною територієюю.

Ще до того, як ці сумні новини дійшли Риму, новий папа Григорій VIII вже через тиждень після інтронізації, 29 жовтня 1187 року, звернувся до християн з буллою «Почувши про страшне» («Audita tremendi»), закликавши їх до хрестового походу у Святу Землю, щоб спокутувати гріхи, за які Господь покарав їх новим випробуванням: «Краще загинути в бою, ніж стати свідками осквернення наших святинь».

1 грудня «взяли хрест» 500 лицарів у Страсбурзі, у березні 1188 року на засіданні рейхстагу у Майнці — Фрідріх Барбаросса. Прикладу імператора послідували його 20-літній син Фрідріх VI Швабський, Бедржих, маркграф Моравії і князь Чехії з династії Пржемисловичів, Леопольд V Австрійський з династії Бабенбергів, Людвіг III, ландграф Тюрингії. Задля фінансування «війни проти язичників» Барбаросса наклав спеціальний податок на євреїв Німеччини, яких взяв від особистий захист, щоб уникнути погромів, як то було в минулому, а щоб хрестовий похід не перетворився на недисциплінований натовп, його учасники повинні були мати принаймні три марки сріблом, чого було достатньо для утримання пересічного лицаря і його ескорту протягом двох років.

Збір німецького війська був призначений у Регенсбурзі на День Святого Георгія, 23 квітня 1189 року. Тим часом до Угорщини, Сербії, Візантії і Конійського султанату були відіслані посли, щоб отримати дозвіл пройти їхніми територіями, і спеціальний посланець — до Саладіна, з яким Барбаросса мав давній мирний договір, з ультимативною вимогою повернути Животворний Хрест в церкву Гробу Господнього і виплатити компенсації усім християнам, що загинули під час його завойовницької кампанії.

Імператора послухали не всі німецькі вельможі — частина з них самостійно відправилась на Близький Схід морем через Сицилію, — і він був украй розчарований коли у Регенсбурзі зібралось не більше 4 тисяч лицарів (загалом до 15 тисяч чоловік), на чолі яких Барбаросса 11 травня Дунаєм відплив на Балкани. В Пресбурзі до його армії приєдналось ще зо 2 тисячі чоловік під командою принца Гези, молодшого брата угорського короля Бели III, вже на візантійській території між Белградом і Нішем — невеликі бургундський та лотаринзький загони.

Тим часом у січні 1188 року миром у нормандському Жизорі завершилась чергова Англо-французька війна, і обоє королів — Генріх II Короткий Плащ та Філіп II Август — також «взяли хрест» й наклали на своїх підданих «саладинову десятину», щоб профінансувати експедицію. По смерті 6 липня 1189 року англійського короля на престолі його змінив син Річард I, який зустрівся з Філіпом II у Везле, звідки лише 4 липня 1190 року, коли Барбаросса з боями вже пробивався турецькою територією, вони рушили до Ліона. Там їх шляхи розійшлися: французький король відправився до Генуї, де найняв флот для перевезення морем своїх 650 лицарів, 1300 коней та 1300 сквайрів, а Річард — до Марселя, звідки, не дочекавшись своїх кораблів, що Атлантикою перевозили лицарів з Англії й ті не втартили нагоду допомогти Санчо I Португальському здолати Альмохадів у двох битвах на підступах до Лісабону, з невеликим ескортом 23 вересня дістався Мессіни, щоб залагодити справи своєї сестри королеви Джоани, фактично заарештованої сицилійськом королем-узурпатором Танкредом.

На Святу Землю англійський король особливо не поспішав. Півтора місяці він вів війну з Танкредом у Калабрії і Сицилії, зрештою примусивши його задовільнити усі свої претензії. Після цього розірвав заручини зі зведеною сестрою французького короля і заручився із висватаною його матір'ю Беренгарією Наварською, і лише 10 квітня 1191 року, коли, так і не діставшись Палестини, вже трагічно загинув Фредерік Барбаросса, а війська його сина облягли Акру, відплив на Схід.

Небувалий шторм розкидав Річардову армаду зі 180 кораблів і 39 галер, й 6 травня кількома кораблями він з великими труднощами дістався Кіпру. Тут на нього теж чекали родинні турботи і коротка переможна війна: Річард позбавив престолу самопроголошеного імператора Кіпру Ісаака Комніна, який вкрай негостинно прийняв англійського короля і його родину, 12 травня у Лімассолі узяв шлюб, після чого провів переговори з єрусалимським королем Гі де Лузіньяном, великодушно звільненим Саладіном і фактично вигнаним з Тіру своїм васалом Конрадом Монферратським, і продав Кіпр тамплієрам за 100 тисяч солідів.

Беренгарія Наварська, дружина Річарда Левове Серце, — єдина англійська королева, яка жодного разу не була в Англії

Прибуття Річарда I 8 червня під стіни Акри лише внесло сум'яття у війська хрестоносців. Коли місто впало 12 липня, він наказав зняти вивішений на фортечних стінах австрійський прапор, що за гідністю не міг бути поруч зі стягами англійського, французького та єрусалимського монархів, і ображений за німецьке лицарство, на плечі якого лягли основні труднощі майже дворічної облоги, Леопольд V Бабенберг, що взяв на себе команду після смерті в січні сина німецького імператора, з військом повернувся на батьківщину.

Невдовзі Палестину залишив і французький король Філіп II Август, який не пробачив Річарду відмову від шлюбу з його сестрою Алісою.

Залишившись одноосібним керівником християнського війська, 7 вересня Річард І отримав переконливу перемогу над переважаючою армією султана Салаха ад-Діна в битві біля Арсуфа. Це дозволило йому без бою зайняти Яффу і почати підготовку до взяття Єрусалима. Однак через міжусобну боротьбу хрестоносців за престол Єрусалимського королівства, в якій Річард підтримав позбавленого трону Гі де Лузіньяна, ці плани довелось перенести на наступний рік.

Але і їм не судилось бути втіленими.

Вбивство 28 квітня 1192 року єрусалимського короля Конрада Монферратського (двоюрідного брата Леопольда V), провину за яке багато хто з сучасників поклав на Річарда (вагітна вдова Конрада королева Ізабелла вже 10 травня вийшла за племінника англійського короля Генріха Шампанського), можливість походу на Єрусалим зробило ще проблематичнішою. Тому, ледь отримавши звістку про заколот в Англії рідного брата Джона, Річард 2 вересня уклав з Саладіном трирічне перемир'я і 9 жовтня залишив Сирію.

Третій хрестовий похід завершився відновленням Єрусалимського королівства вузькою прибережною смужкою вздовж узбережжя Середземного моря від Яффи до Бейрута, але так і не досягнув поставленої мети — звільнення Єрусалима і повернення з Дамаска Хреста Животворного.

Що було потім

Повернення на батьківщину виявилось для Річарда Левове Серце складним завданням. Знаючи, що заколот його брата підтримав французький король Філіпп II Август й порти півдня Франції для нього закриті, він вирішив сушею дістатись Баварії, де правив його зять Генріх Лев, але 24 грудня 1192 року під Віднем був узятий у полон австрійським герцогом Леопольдом V Бабенбергом. Звинувачений у численних злочинах, він постав перед імперським судом, був виправданий, але звільнений лише через два роки за гігантський викуп у розмірі 150 тисяч марок.

4 березня 1193 році від жовтої лихоманки помер Саладін. Його спадкоємці розсварилися за правонаступництво і у міжусобиці роздробили його спадщину на власне Єгипет і Сирію. Це полегшило місію Четвертого хрестового походу, до якого 15 серпня 1198 року закликав папа Інокентій III. Але Єрусалиму хрестоносці не дійшли, задовільнившись розоренням Константинополя у 1204 році, що остаточно підірвало міць Візантійської імперії.

Під владу християн Єрусалим, вірніше його західна частина, повернувся у 1229 році, під час Шостого хрестового походу, без облог і боїв — за мирним договором між султаном Єгипту Аль-Камілем (племінником Саладіна) і німецьким імператором Фрідріхом II Гогенштауфеном (внуком Фрідріха Барбаросси). Та й то ненадовго — 15 липня 1244 році місто захопили і вщент розорили хорезмійські найманці Айюбідів.

Під владою мусульман різних держав Єрусалим залишався протягом наступних семи віків, доки в ході Першої світової війни у 1917 році його не зайняла Велика Британія.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 28 жовтня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Перше вручення премії «Оскар»
Розваги і дозвілля
Перше вручення премії «Оскар»