28 жовтня 312 року в битві біля Мульвієвого мосту поблизу Риму претендент на престол Костянтин отримав перемогу над військами узурпатора Максенція і фактично, хоча і без офіційного визнання, став одноосібним правителем Заходу Римської імперії. Протягом наступних десяти років він здолав августів Сходу Максиміана Дазу та Ліциніана Ліцинія і об'єднав державу під єдиним правлінням. На обкладинці: Мульвійський міст сьогодні
16093
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply
У 285 році імператор Діоклетіан почав реформу управління Римською імперією спочатку взявши собі у співправителі з титулом цезар Максиміана, який став опікуватись західною частиною країни, через два роки підвищив його статус до августа, зрівнявши із собою, а у 293 році призначив собі і Максиміану по заступнику зі статусом цезар — держава була фактично розділена на чотири регіони, з власними столицями, військами і мало чим обмеженими правителями.
1 травня305 року, рівно через двадцять років, як і було задумано Діоклетіаном, він і Максиміан, кожен в своїй столиці, урочисто відмовились від влади і проголосили августами своїх цезарів Констанція Хлора і Галерія, відповідно, а новими цезарями стали Флавій Север і Максимін Даза. У 305 році Констанцій розпочав похід на завоювання Британії, але несподівано помер наступного року. Вірні йому війська проголосили імператором його сина Костянтина, який прибув у Еборракумі (нині — Йорк, Англія), проте август Сходу Галерій (формально — найвищий правитель імперії) під приводом його недосвіченості не визнав повноваження Костянтина, призначивши його лише цезарем при підвищеному до августа Флавії Севері.
Скориставшись тим, що Флавій Север не мав достатньої підтримки на Заході, Максенцій, син колишнього співправителя Діоклетіана Максиміана, підняв заколот — після спроби Галерія обкласти Рим новими податками, він очолив заколот преторіанців, які 28 жовтня 306 року проголосили його імператором. Його повноваження були визнані містами центральної та південної Італії, Корсикою, Сардинією та Сицилією, а також більшістю африканських провінцій.
На початку 307 року Галерій направив проти узурпатора Максенція цезаря Флавія Севера на чолі великої армії, більшість якої по прибуттю в Італію перейшла на бік супротивника, — Север був змушений відступити під Равенну, яку також не зміг захопити, здався у полон і був убитий.
По смерті Флавія Севера новим августом Заходу Галерій призначив свого співправителя Ліцинія, що викликало невдоволення його племінника Максимін Даза, — у 310 році він, а слідом за ним і Костянтин проголосили себе августами, чим поставили країну, в якій одночасно було чотири вищих правителі, на грань розпаду. Після смерті Галерія у 311 році Максимін Даза силою змусив Ліцинія розділити східні володіння Римської імперії по Босфору і оголосив про підтримку Максенція, що поставило Костянтина у вкрай невигідне воєнно-політичне становище — не маючи союзників, весною 312 року він з військом перейшов Альпи і розпочав похід у глиб Італії.
Попри те, що його армія була вчетверо меншою військ Максенція, Костянтин завдав їй поразки у битвах під Туріном, Вероною та Брешією, і притул підійшов до Риму, для захисту якого був зруйнований Мульвіїв міст на Фламінієвій дорозі, змусивши Костянтина битись у полі на правому березі Тібру. Маючи подвійну чисельну перевагу, 28 жовтня 312 року Максенцій помістив у центрі досвічених преторіанців і піхотинців-новобранців, яких з боків прикривала важка кавалерія. Проте, вона не витримала флангового удару кінноти Костянтина, яка зім'яла лівий фланг супротивника, змусивши рятуватись втечею, що спровокувало дезертирство і загальну паніку піхоти.
Не маючи змоги перебратись на інший берег Тібру по Мульвієвому мосту, війська Максенція кинулись до понтонної переправи, якою вони напередодні прибули на поле бою, котра не витримала великої кількості людей і більшість з них потонула. Разом з ними загинув і Максенцій, тіло якого було підняте з дна ріки — за наказом Костянтина його голова була відправлена у Рим, де її накололи на спис і виставили на загальний огляд як символ падіння узурпатора.
Згідно із легендою, здобути перемогу Костянтину допогло знамення хреста в синьому небі і в 313 році він із Ліцинієм, який перйшов на його бік, видали т. зв. Медіоланський едикт, яким зрівняли у правах всі релігії імперії, позбавили традиційне римське язичництво статусу офіційної релігії і повернули християнським громадам всю їх власність, втрачену під час гонінь.
Спроба Максиміна Дази захопити Балкани зазнала невдачі — 1 травня 313 року він зазнав поразки від Ліцинія у битві на Чистих полях у Фракії, після чого повернувся в Нікомедію і несподівано помер того ж року. Взявши під контроль східну частину Римської імперії, у 314 році Ліциній виступив проти Костянтина, але втратив Далмацію, Мезію і Македонію. Його спроба через десять років повернути свої володіння знову зазнала невдачі — він був розбитий у Фракії і в битві під Нікомедією, після чого зрікся влади, був висланий у Салоніки, де його в 325 році за наказом Костянтина було задушено.
Після проголошення 18 версеня324 року Костянтина єдиним правителем Римської імперії він почав будівництво нової столиці — Нового Риму, — який згодом став носити його ім'я, у 332 році видав едикт про руйнування язичницьких храмів і незадовго до своєї смерті у 337 році приняв християнство.