сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Нова стаття
Битва в затоці Лейте
26 жовтня 1944 року повною поразкою японського флоту закінчилася найбільша в історії чотириденна морська битва. З острова Лейте розпочалось звільнення Філіппін силами армії США і місцевих партизан, яке тривало до середини серпня наступного року.
На обкладинці: Генерал Дуглас Макартур під час висадки на «Червоний пляж» острова Лейте на Філіппінах, 20 жовтня 1944 року © Gaetano Faillace/U.S. Navy
3455
Битви
Дмитро Копилов
Контроль над Тихим океаном, який Японія встановила після успішної атаки на Перл-Гарбор, був нею остаточно втрачений влітку 1944 року Захоплюючи острів за островом, США створили в регіоні міцну базу, що дозволило американському командуванню перейти до реалізації стратегічного плану - повернення Філіппін, окупованих японцями два роки перед тим. Для цього були зібрані величезні сили, в тому числі 8 авіаносців і 24 легких авіаносця з більш ніж 1700 літаками, 12 лінкорів, 24 крейсера і 141 есмінець. Протягом літа 3-й флот США під командуванням адмірала Вільяма Голсі провів кілька розвідувальних операцій в районі Філіппін, які дозволили виявити слабкі місця в обороні супротивника і перенести дату десанту на острів Лейте на кілька місяців раніше запланованих раніше термінів.
Зі свого боку Японія мобілізувала майже всі морські судна, щоб запобігти створенню на Філіппінах американського плацдарму. Її флот включав в себе 9 лінкорів, в тому числі найбільші в світі військові судна "Ямато" і "Мусаші", 20 крейсерів в супроводі 34 есмінців, один великий і три малі авіаносці, що в цілому дозволяло їм задіяти в бою лише 117 літаків. Зазнавши в попередніх битвах значних втрат, японське командування усвідомлювало, що у битві за острів Лейте ризикує всім флотом. Але, як вже згодом пояснював взятий у полон адмірал Соему Тойода, це був продуманий ризик: без Філіппін флот втрачав своє стратегічне значення через брак індонезійських нафти, каучука, боєприпасів та іншого спорядження. Зрештою, в неминуче зіткнення Японія залучила загалом 244 військові кораблі, що перебували в радіусі 500 миль навколо Лейте. Японський план битви передбачав напад з трьох сторін: 3-й флот віце-адмірала Дзисабуро Одзави розташовувався на півночі Філіппін і повинен був відволікти американські авіаносці на себе, в той час як сили 2-го і 5-го флотів мали з півдня і півночі несподівано атакувати 7-й флот ВМС США.
Сили союзників (американські і австралійські) були розташовані в декілька ліній. У затоці Лейте знаходився посилений 7-й флот під командуванням віце-адмірала Томаса Кінкейда, два загони десантних транспортів, зокрема і вантажні, а також група кораблів артилерійської підтримки під командуванням контр-адмірала Джесса Олдендорфа, в яку входили 6 старих лінійних кораблі, крейсери і есмінці. На схід, відразу ж біля виходу із затоки Лейте, розміщувались три групи ескортних авіаносців під охороною ескадрених і ескортних міноносців під командуванням контр-адмірала Кліфтона Спрега. Всього спочатку в зазначених групах налічувалося 18 ескортних авіаносців. Авіація з авіаносців забезпечувала протиповітряну оборону десантних сил і їх підтримку на березі, а також виконувала завдання протичовнової оборони. На схід від острова Лусон перебували кораблі 38-го оперативного з'єднання 3-го флоту адмірала Вільяма Голсі у складі чотирьох оперативних груп під командуванням віце-адмірала Маккейна і контр-адміралів Богана, Шермана і Девісона. Кожна з них мала в середньому по 23 судна, в тому числі 2 важких авіаносця, 2 легких авіаносця, 2 нових лінійних корабля, 3 крейсера і 14 есмінців.
Незважаючи на планування оборони, висадка 17 жовтня американського десанту на острів Лейте застала японців зненацька. За три дні він зумів закріпитись на східному узбережжі, практично не зустрічаючи опору супротивника, і близько 13-30 20 жовтня на "Червоний пляж" біля міста Пало прибув генерал Дуглас Макартур, виголосивши: "Люди Філіппін, я повернувся. Завдяки Божій благодаті наші сили знову стоять на філіппінській землі". 23 жовтня у місті Таклобан він зустрівся з президентом Філіппін Серхіо Осменья і разом з ним провів церемонію відновлення цивільного уряду країни.
Командуючий 3-м флотом США віце-адмірал Вільям Голсі (1882-1959), 1941 рік
Командуючий 3-м флотом США віце-адмірал Вільям Голсі (1882-1959), 1941 рік
Цього ж дня відбулось перше зіткнення на морі: 2 американські підводні човни випадково натрапили на ескадру японського флоту віце-адмірала Такео Куріта, що рухалась в бік Лейте, і потопили 2 крейсера й серйозно пошкодили третій. Вони попередили командуючого 3-м флотом адмірала Голсі, який відразу ж відплив у напрямку протоки Сан-Бернардіно, щоб перехопити Куріта. Голсі, однак, потрапив під шквальний вогонь японських літаків, які піднялися в повітря зі своїх баз на острові Лусон, й втратив авіаносець "Прінстон". Тим часом, в бій вступила американська авіація: 250 літаків атакували лінкори "Ямато" і "Мусаші", обладнані 120 зенітними установками кожен. Уражений 10 торпедами і 6 важкими бомбами "Мусаші", продовжував бій і затонув з 991 членом екіпажу на борту лише коли в наступній атаці в нього влучили ще 8 торпед і 10 бомб. Втративши ще 2 крейсера і 5 есмінців, Куріта відступив на захід для перегрупування.
Вранці 24 жовтня у протоці Сурігао на південь від Лейте американські літаки-розвідники виявили "Південну ескадру" віце-адмірала Шоджи Нісімура. Незважаючи на те, що у бою він втратив лінкор "Фусо" і 3 есмінці, а лінкор "Ямашіро" було сильно пошкоджено, Нісімура продовжував просуватися в глиб протоки з трьома кораблями (пошкодженим "Ямашіро", крейсером і есмінцем), доки не був зупинений і не загинув сам у бою з 5 американськими лінкорами. Це змусило віце-адмірала Кійохіда Сіма, який зі своєю ескадрою увійшов в протоку Сурігао слідом за Нісімурою, відступити. Під час переслідування він втратив 3 есмінці й з його ескадри того дня вцілів дише один есмінець.
Помилково вважаючи, що три японські ескадри вже розбиті, Голсі віддав наказ Богану, Девісону і Шерману атакувати "Північну ескадру" Дзіабуро Одзави, виявлену на світанку 25 жовтня. О 7-20 ранку 130 американських літаків вивели з ладу авіаносці "Дзуйкаку" і "Дзуйхо" та есмінець "Акіцуки". Наступною атакою 170-и літаків був потоплений авіаносець "Тітосе", третьою - добиті останні японські авіаносці "Дзуйкаку" і "Дзуйхо", які затонули близько другої дня. З бою зуміло вийти лише 3 крейсери і 7 есмінців, які надвечір почали відступати на північ. Не здогадуючись, що основною задачею Одзави було відволікти основні сили супротивника, Голсі дав наказ переслідувати його, залишивши без охорони протоку Сан-Бернардіно, куди направились 4 лінкора, 8 крейсерів і 11 есмінців з "Центральної групи" віце-адмірала Куріта.
Віце-адмірал Імператорського флоту Такео Куріта (1889-1977)
Віце-адмірал Імператорського флоту Такео Куріта (1889-1977)
Для американців це виявилось повною несподіванкою: в районі острова Самар і затоки Лейте вони мали лише 6 легких ескортних авіаносців і 7 есмінців. Фактично у них не було шансів, але у японців був один серйозний недолік: практично повна відсутність авіації. 26 жовтня 1944 року за наказом контр-адмірала Кліфтона Спрега були підняті всі наявні літаки (близько 450, включаючи і озброєні лише кулеметами) й влаштована димова завіса, під прикриттям якої невеликі есмінці атакували японські кораблі. Це порушило їх бойовий порядок, ускладнило маневреність й від торпедних атак зазнали ушкоджень лінкор і два крейсера, один з яких затонув. У свою чергу японці з допомогою підводних човнів знищили два американські авіаносці і есмінець. З острова Лусон їх підтримали пілоти-камікадзе й до кінця дня винищувачами, начиненими вибухівкою, були протаранені авіаносці "Сенті", "Калінін Бей", "Суонні" і "Сент-Луїс", а також есмінець "Робертс". Але, о 9-11 Куріта прийняв несподіване рішення - не маючи зв'язку з Одзавою та достовірних розвідувальних даних і не знаючи фактичної сили супротивника, він вирішив, що зіткнувся з усім 3-м флотом США, і, остерігаючись оточення, залишив район бою. Голсі повернувся до острова Самар занадто пізно і не встиг запобігти відступу супротивника.
Втрата у битві в затоці Лейте і при відступі 4 авіаносців, 3 лінкорів, 10 крейсерів, 11 есмінців і близько 12 тисяч чоловік виявилась критичною для імператорського флоту, який був більше не в змозі проводити великі морські операції. До кінця грудня американці взяли під повний контроль острів Лейте, що стало початком повного звільнення Філіппін, бої за які тривали до 15 серпня 1945 року, коли Японія оголосила про намір капітулювати.
26 жовтня 2018 © Дмитро Копилов спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Битви
Друга Світова війна
Азія
Новітня історія

Головні події 26 жовтня

#ЦейДень
Все про 26 жовтня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left25 жовтня
27 жовтняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward