сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Битва при Азенкурі
25 жовтня 1415 році під Азенкуром в Нормандії англійська армія, очолювана королем Генріхом V Ланкастером, завдала нищівної поразки значно переважаючим французьким військам під командою конетабля Шарля І д'Альбре і маршала Жана ІІ ле Менгра. Це дозволило розгорнути масштабне завоювання півночі Франції і змусило Карла VI Божевільного у 1420 році визнати Генріха V спадкоємцем французького престолу.
На обкладинці: Мініатюра «Битва при Азенкурі» з «Хроніки Святого Альбана» Томаса Волсінгема XV ст. © Бібліотека мистецтв Бріджмену
9966
Війни
Дмитро Копилов
Зійшовши у 1413 році на престол, Генріх V Ланкастер зумів приборкати дворянську опозицію, невдоволену усунення його батьком Річарда II Плантагенета, розправився з лоллардами (послідовниками Джона Вінкліфа) і повернувся до проблем з Францією, з котрою Англія з 1389 року перебувала у стані перемир'я, що завершило другий етап Столітньої війни. Як представник бічної гілки Плантагенетів, Генріх V не полишив претензій своїх попередників на французький престол і почав підготовку до війни - ще в 1413 році він заборонив продаж зброї шотландцям, протягом року вів активну закупівлю луків, стріл і тятив, налагодив масштабне виробництво ядер, пороху, обложних драбин і башт, таранів і понтонних мостів. Все це вимагало величезних коштів, які королю довелось позичати приватним чином, заклавши навіть власні коштовності (найбільшим кредитором був його дядько єпископ Бофор, який позичив короні 35 630 фунтів), котрі планувалось повернути після підкорення Франції.
У 1414 році парламент підтримав домагання Генріха V на французький трон за умови, що перед початком бойових дій король спробує владнати питання дипломатичним шляхом. Того ж року в Париж прибуло англійське посольство на чолі з єпископом Норіджа Річардом Куртене, яке зажадало передачі під англійську юрисдикцію Нормандії, Анжу, Мена, Турені, Пуату, земель між Фландрією і рікою Соммою, а також Аквітанії і більшої частини Провансу. Такі умови продовження перемир'я для французів були неприйнятними, особливо у поєднанні з вимогою виплатити колись обіцяні 3 млн турських ліврів за полоненого у битві при Пуатьє короля Жана ІІ Доброго, і руки французької принцеси Катерини Валуа з приданим у розмірі 2 млн крон. Пропозиції французів, яких представляв регент хворобливого фізично і психічно короля Карла VI Валуа граф Пуатьє Жан І Беррійський, у вигляді більшої частини Аквітанії і втричі меншого приданого англійцями були очікувано відхилені, й перемовини продовжились наступного року, коли Куртене вдруге прибув у Париж, зменшивши територіальні вимоги лише до Аквітанії, а приданого - до 1 млн крон. Французи відхилили і цю пропозицію, погодившись лише збільшити придане до 800 тисяч, що, закономірно, було неприйнятним для англійських послів.
Портрет Генріха V Ланкастера невідомого художника кінця XVI - початку XVII століття © Національна портретна галерея у Лондоні
Портрет Генріха V Ланкастера невідомого художника кінця XVI - початку XVII століття © Національна портретна галерея у Лондоні
Третій раунд англо-французьких перемовин відбувся у червні 1415 року вже у Вінчестері. Почувши після своєї репліки, що в разі відсутності порозуміння «потік християнської крові» буде на совісті Карла VI, від архієпископа Бурже Гійома Буастратьєра «наш суверенний пан ... є справжнім королем Франції, а у вас немає жодного права на те, в чому ви вбачаєте свої права, немає навіть права на королівство Англії, яке належить законним нащадкам покійного короля Річарда», Генріх V в гніві залишив зал переговорів і 6 липня офіційно оголосив Франції війну. 24 липня він підписав заповіт і невдовзі відбув до Саутгемптона, звідки відплив на чолі 10-тисячної армії.
13 серпня англійський флот увійшов в дельту Сени, і 18 серпня армія Генріха V взяла в облогу портове місто Арфлер, з падінням якого 22 вересня отримала плацдарм для подальшого наступу в Нормандії. Втрата третини війська, що страждало від дизентерії, не зупинила Генріха V у намірі йти на Кале, до якого з великими труднощами він дістався 24 жовтня. Лише біля його околиць англійці зрозуміли, що за рікою Тернуаз їх чекають у кілька разів більші французькі сили - 30-тисяч вершників, півтори тисячі з яких були лицарями у важких обладунках. Особистий капелан короля Томас Елхем повідомляє, що «ненависні полчища французів» похитнули бойовий дух навіть короля - щоб уникнути відкритої битви, Генріх V запропонував французам повернути захоплений Арфлер і відшкодувати завдані збитки. Отримавши відмову, англійці всю ніч провели в молитвах і сповідях й надранок побачили французів, які «…вишикувалися в бойовому порядку колонами і загонами і зайняли позицію на тому полі, яке пізніше отримало назву Азенкур і за яким проходила дорога в Кале. Число їх воістину було страхітливим».
В ніч перед битвою багато французьких лицарів вели палку суперечку за право взяти в полон англійського короля. За повідомленням італійського історика Полідора Вергілія, який розпочав писати свою «Історію Англії» з ініціативи Генріха VII Тюдора, французи підготували по особливому розфарбовану повозку з кліткою, щоб посадити в неї полоненого Генріха V і провезти його вулицями Парижа
Прокинувшись рано вранці в п'ятницю 25 жовтня 1415 року, Генріх V на колінах відстояв 3 меси, прийняв святе причастя, після чого почав шикувати армію. Поділившись на три бойових порядки по 4 ряди в кожному, 5 800 англійців зайняли вигідну позицію на пагорбі, що вінчав поле шириною близько кілометра між двома лісами. На флангах розмістились лучники, які півмісяцем огородили себе дерев'яним частоколом для захисту від ворожої кінноти. Для охорони свого обозу король виділив лише 40 чоловік, - 10 важко озброєних лицарів і 30 лучників, - яких було явно замало в разі поразки. Сам у парадних обладунках, оксамитовій червоно-синій табарді з геральдичними золотими зображеннями леопардів та «флер-де-ліль» і в золотій, прикрашеній дорогоцінним камінням короні, одягнутій на шолом, Генріх V проскакав верхи вздовж лінії бійців, вітаючи і підбадьорюючи їх: «Я прибув до Франції для того, щоб повернути законну спадщину і ... оскільки я справжній король і лицар, за мене Англії ніколи не доведеться платити викуп». На це воїни прокричали йому у відповідь: «Пане наш, ми молимо Бога, щоб він дарував тобі довге життя і перемогу над ворогом твоїм!».
Французи під командою конетабля Шарля І д'Альбре і маршала Жана ІІ ле Менгра вишикувалися в 3 бойові лінії по 6 рядів, які з флангів прикривала кавалерія: їх план полягав у знищенні англійських лучників, після чого піхота в рукопашній сутичці мала розбити малочисельну піхоту супротивника.
Командуючий французьким військом конетабль Шарль І д'Альбре, який загинув під Азенкуром, у 1403 році став хрещеним батьком одинадцятої дитини в королівській родині Карла VI Божевільного і Ізабелли Баварської, майбутнього короля Карла VII Звитяжного
В повній бойовій готовності дві армії простояли 4 години, очікуючи ініціативи одна від одної. Незважаючи на значно менші сили, об 11-й Генріх зважився почати бій першим, наказав Томасу Ерпінгему вивести лучників на їх позиції і віддав наказ: «Знамена вперед! В ім'я Христа, Марії і Святого Георгія!». Після цього, як повідомляє анонімна хроніка «Брутус Англорум», він, як потребував звичай, опустився на коліна, намалював на землі хрест і поцілував його. Слідом за наказом Генріха зазвучали труби і барабани, під звук яких англійці тричі в унісон прокричали «Святий Георгій!» і випустили перші стріли.
З першими пострілами супротивника французи під бойовий клич «Сен Дені Монжуа!» пішли в наступ силами 500 кавалеристів, яких очолили лицарі Гільом де Савеза і Кліньї де Бребант. Однак їх атака на англійські фланги засьорбнулась під шквальним обстрілом лучників, Савеза загинув, і лише 3 вершника дістались супротивника, де їх коні на великій швидкості налетіли на загострені кілки англійської оборони. Слідом за кавалерією через розмокле після дощу поле шеренгами рушили лицарі. Їх зустрів масований обстріл з подовжених луків, що дозволяли вражати на відстані більше 200 метрів. Під градом стріл французи все ж трьома колонами дістались англійців, змусивши їх відступити. Проте їх успіх був нівельований їх же великою кількістю, через яку маневреність французів катастрофічно впала: збившись в центрі, вони заважали один одному навіть підняти зброю, а поранені і загиблі ставали на заваді тим, хто йшов позаду.
Побачивши сум'яття у французькому авангарді, Генріх разом з братом Гамфрі, герцогом Глостеру, особисто вступив у бій на чолі передового загону піхотинців, які, полишивши луки, взяли до рук мечі, списи, алебарди, молоти і навіть кілля. За півгодини значно переважаючі чисельно дві французькі лінії були буквально вирізані, встеливши своїми тілами поле, по яких англійці продовжували йти вперед. Генріх, як писав сучасник тих подій Тіто Лівіо Фруловісі, бився «як гривастий лев, вишукуючи свою здобич»: у двобоях йому пом'яли шолом, понівечили корону і він особисто з мечем у руках захищав свого пораненого брата доки того не винесли з поля бою.
Якуб Розальські «Король Генріх V захищає свого пораненого брата Гамфрі», 2015 рік
Якуб Розальські «Король Генріх V захищає свого пораненого брата Гамфрі», 2015 рік
Полонених французів виявилось настільки багато, що їх не було кому охороняти. З остраху, що вони вдарять з тилу, за наказом Генріха всі бранці були страчені коли в останню відчайдушну атаку пішов герцог Брабантський. Це було проти лицарського етикету поведінки на війні, проте розправа над полоненими тривала доки не минула небезпека і герцог Брабантський сам не поліг на полі бою. Загалом під Азенкуром французи втратили до 10 тисяч чоловік, цвіт дворянства, в той час як англійці - не більше чотирьох сотень, здебільшого простолюдинів, тіла яких були спалені у дерев'яній будівлі неподалік поля бою. Серед загиблих був і принц крові Едвард Норвічський, 2-й герцог Йоркський, родич Генріха і внук знаменитого короля Едварда ІІІ Плантагенета: не втримавши рівновагу, він в повному обладунку впав з коня і захлинувся в багнюці під вагою падаючих на нього тіл.
Сідло, щит, меч і шолом Генріха V, з якими він бився при Азенкурі і які використовували під час церемонії його похорон у Вестмінстерському абатстві в Лондоні 7 листопада 1422 року
Сідло, щит, меч і шолом Генріха V, з якими він бився при Азенкурі і які використовували під час церемонії його похорон у Вестмінстерському абатстві в Лондоні 7 листопада 1422 року
Коли в листопаді Генріх V повернувся в Англію, йому був влаштований справжній тріумф, мешканці Лондона зустрічали його гаслами «милістю Божою Генріх король Англії і Франції». Завдяки перемозі під Азенкуром він не лише зміцнив свій авторитет як монарх, але і заручився підтримкою парламенту, який нарешті виділив кошти на війну з Францією. До 1419 року в англійських руках крім Кале, опинилися більша частина Аквітанії, Нормандія і Бретань. Фактично Франція виявилась поділеною між Генріхом V, Карлом VI Божевільним, що контролював південний схід країни, і бургундським герцогом Жаном Безстрашним, котрий хоч і не був відкритим союзником англійців, але у боротьбі з прихильниками брата французького короля Людовика Орлеанського у 1418 році захопив Париж і північно-західні землі.
Опинившись у критичній ситуації, у 1420 році в Труа Карл VI Божевільний був змушений укласти угоду, якою оголосив Генріха V Ланкастера своїм сином і спадкоємцем французької корони. Однак бути втіленими планам Генріха V не судилось - через два роки він захворів і несподівано помер у віці 36 років, так і не зійшовши на французький престол, на який у 1429 році в Реймсі коронувався син Карла VI Божевільного Карл VII Звитяжний, а через два роки в Парижі - син Генріха V 10-річний Генріх VI.
20 вересня 2012, востаннє оновлено 16 липня 2018 © Дмитро Копилов спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Столітня війна
Битви
Європа
Середньовіччя

Головні події 25 жовтня 1415

#ЦейДень
Все про 25 жовтня 1415
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left24 жовтня
26 жовтняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward