Родоначальником дому Габсбургів вважається ельзаський дворянин Гунтрам Багатий, який мав графські володіння у Швабії. Його внук Радбот в 1020-1030-х роках на узбережжі ріки Аре (нині — Швейцарія) біля містечка Клеттгау збудував невеликий замок, який він назвав Габсбург (від старонімецького hab — брід чи від Habicht — яструб). Його внук Отто II (помер 8 листопада 1111 року) першим став іменуватися графом Габсбургом, що стало спадкоємним іменем його нащадків.
У першій половині XIII століття брати Альбрехт IV і Рудольф III розділили родові володіння — нащадки останнього залишились аристократами регіонального рівня (лінія Габсбург-Лауфенбург), а виходу Габсбургів на європейський рівень історія завдячує синові Альбрехта IV Рудольфові IV. По смерті батька він успадкував родові володіння Габсбургів в Ельзасі та Швейцарії, а після одруження отримав графство Гогенберг в центральній Швабії, що зробило його одним з найбільших правителів південно-західної Німеччини.
Як вірний послідовник свого хрещеного батька імператора Фрідріха II Гогенштауфена, Рудольф на його боці брав участь у війні проти швейцарських кантонів і Базельського єпископства, за що був винагороджений новими землями від імператора і анафемою від папи Інокентія IV. Для спокути гріхів у 1254 році Рудольф IV приєднався до Прусського хрестового походу богемського короля Оттокара II й брав участь у заснуванні міста Кенігсберг. Він не втратив свою могутність й з припиненням династії Гогенштауфенів на престолі Священної Римської імперії і захопив більшість володінь графів Кібург (родичів по матері), чоловіча лінія яких перервалась у 1263 році, ставши найбільшим магнатом Швабії, одного з п'яти стержневих герцогств середньовічного німецького королівства.
Після смерті в 1272 році Річарда Корнуольского на з'їзді німецьких князів у Франкфурті Рудольф Габсбург був 1 жовтня 1273 року обраний новим королем Німеччини, завдяки підтримці Фрідріха III Гогенцоллерна, бургграфа Нюренберга, а також герцогів Саксен-Віттенбергського Альбрехта II і Баварського Людвіга II , за яких були видані дочки Рудольфа.
Під іменем Рудольф I він коронувався в Аахені 24 жовтня 1273 року і практично зразу відмовився від претензій німецьких королів на владу в Італії і престол Сицилії, так і не коронувашись як імператор Священної Римської імперії. Натомість він зосередився на зміцненні централізованої влади в країні, у чому Рудольф I спирався на скликаний в 1274 році парламент. Основним суперником у цьому був чеський король Отакар II Пржемисл, який в 1250-60-х роках створив велику державу на південному сході Німеччини, об'єднавши під своєю владою Богемію, Моравію, Австрію, Штирію, Каринтію і Крайну. Після відмови Отакара присягнути на вірність Рудольфу, він був оголошений зрадником і після його загибелі у битві під Віднем у 1278 році під контроль короля Німеччини перейшли всі землі Отакара, крім Чехії і Моравії.
У 1282 році король Рудольф I офіційно передав Австрію і Штирію в спадкове володіння своїм синам, і в них Габсбурги зберігали престол до 1918 року. З часом ядро габсбурзьких володінь у Швейцарії було втрачено, натомість до них приєднались Тіроль і Каринтія, а згодом — землі в Бургундії, Фландрії, Італії, Угорщині, Чехії, Португалії, Мексиці та Іспанії, що спричиняло численні війни по всій Європі.
Іспанська чоловіча гілка Габсбургів обірвалася 1700 року, австрійська — 1780-го; онук Марії Терезії, останній імператор Священної Римської імперії Франц ІІ в 1804 році проголосив себе першим імператором новоутвореної Австрійської імперії під іменем Франц I, яка проіснувала до 1918 року, коли престолу зрікся останній правлячий монарх династії Габсбургів цісар Австро-Угорщини Карл I.
Коментарі
Дивіться також
• Битва під Дюрнкрутом, 1278
• Заснування Старої Швейцарської конфедерації, 1291
• Захоплення замку Монако, 1297
• Династія Бурбонів, 1327
• Габсбурзька Іспанія, 1516
• Карл V — імператор Священної Римської імперії, 1520
• Тридцятирічна війна, 1618
• Вестфальський мирний договір, 1648
• Війна за австрійську спадщину, 1740
• Франц Габсбург — перший імператор Австрії, 1804
• Другий Рейх, 1871
• Заснування дому Віндзорів, 1917