Загибель
Муаммара Каддафі
location_on
Сирт, Лівія
20 жовтня 2011 року у своєму рідному місті Сирт пійманий і убитий повстанцями Муаммар Каддафі, керівник Лівії, який найдовше з африканських і арабських лідерів знаходився при владі. Ексцентричний 69-літній диктатор був винний у численних порушеннях людських прав громадян власної країни і пов'язаний з численними терористичними акціями в різних частинах світу. На обкладинці: Кадр з фільму «Скажений пес: Таємничий світ Каддафі», 2014 © ShowTime
39136
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Муаммар Каддафі народився у бідній бедуїнській родині і зі шкільних років брав участь у підпільних політичних організаціях. В 1965-у він в чині лейтенанта закінчив військовий колледж в Бенгазі, в 1966-у пройшов перепідготовку у Великобританії. В 1964 році під керівництвом Каддафі поблизу селища Толмейта відбувся I-й з'їзд організації «Вільні офіцери юніоністи-соціалісти», яка, надихнувшись гаслами єгипетської революції 1952 року, поставили за мету державний переворот.

Вранці 1 вересня 1969 року військові групи, керовані підпільниками, розпочали одночасний виступ практично по всіх великих містах Лівії і швидко встановили контроль над основними державними і військовими об'єктами країни. Монархія була повалена. 27-літньому Муаммару Каддафі було присвоєно звання полковника і він став на чолі Ради революційного командування, яка проголосила себе вищим органом нової держави — Лівійської Арабської Республіки.

У січні 1970 року Каддафі став прем'єр-міністром і міністром оборони. Протягом року на території Лівії були ліквідовані американська, британська та італійські військові бази, протягом наступного — націоналізовані всі банки і практично всі нафтодобувні і переробні компанії, конфіскована земельна власність всіх іноземців. З 1971 року Каддафі розпочав у країні культурну революцію, направлену на викорінення невластивих ісламу проявів суспільного і повсякденного життя, впровадження законів шаріату, боротьбу з "ворогами революції" — комуністами, атеїстами, радикальними ісламістами.

Надихнувшись ідеями побудови соціалістичного суспільства, заснованого на ісламі, Каддафі сформулював власну ідеологію, викладену в його головній праці — "Зеленій книзі" — народовладдя на основі ісламістських і анархістських догм: в 1977 році було проголошено створення Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії, уряд розпускався, міністерства замінялись на колективні органи керівництва, а законодавча влада передавалась Загальному народному конгресу. Сам Каддафі ставав Лідером революції і формально не був керівником держави.

Прибутки від нафтовидобутку лівійське керівництво направляо на соціальні потреби, що дозволило до середини 1970-х років реалізувати масштабні соціальні програми, ліквідувати голод, суттєво покращити систему освіти і охорони здоров'я. На зовнішній арені Каддафі, як послідовник панарабізму і панісламізму, неодноразово намагався об'єднати Лівію з іншими країнами — Єгиптом, Тунісом, Сирією, Марокко, втручався у справи сусідніх країн (Судан, Ліван, Ефіопія, Уганда, Сомалі, Чад). З 1980-х років організував на території Лівії тренувальні табори для повстанських груп різних країн, фінансував багаточисельні наіонально-визвольні, революційні рухи і терористичні організації по всьому світу. Гучні теракти, які мали лівійський слід, дали підстави для бомбардування країни США в 1986 році і введення міжнародних санкцій в 1990-х роках.

«Держава — це штучне політичне, економічне, а іноді і військове утворення, ніяк не пов'язане з поняттям людяності і не має до нього ніякого відношення» — Муаммар Каддафі

В 2000-х роках втрата всіх союзників і небажання йти на відкриту конфронтацію з Заходом, привели до певної лібералізації економічного і політичного життя Лівії — в країну були допущені західні інвестиції, курс країни змінився в напрямку побудови "народного капіталізму". Це супроводжувалось частковим зняттям міжнародних санкцій. В 2008 році у Лівії була найнижча інфляція в світі, грамотність населення склала 87%, дохід на душу населення був найвищим серед арабських країн Африки (в 2 рази вищий, ніж в Україні), а ріст ВВП складав більше 4% у рік. У 2009 році Каддафі був обраний головою Африканського Союзу.

Зимою 2010-11 років в країнах арабського світу прокотилась хвиля антиурядових демонстрацій і протестів. Основними причинами протестів у Лівії стали високий рівень безробіття, корупції, жорстка цензура і переслідування інакомислення, яке ще до до кінця 1980-х років супроводжувалось убивствами. Немалу роль відіграла і особиста постать Каддафі — авторитарний лідер, який був при владі понад 42 роки, захопив більшу частину неприватизованої ресурсної бази Лівії, значна частина прибутків якої йшла на підтримку корупційного бюрократичного апарату країни і придушення виступів політичних і кланово-племінних опонентів.

Виступи у Лівії почались 15 лютого в Бенгазі, а з 17 лютого охопили більшість міст Східної Лівії. Після масових розстрілів армією і поліцією протестуючих, протистояння повсталих набуло ознак громадянської війни — вони захоплювали владу у містах і за тиждень вся Керенаїка була під владою повстанців. З 19 березня їх підтримали збройні сили країн НАТО. З травня антикаддафські виступи почались на півдні країни.
Після взяття у вересні повстанцями Тріполі, другого за важливістю міста Лівії, єдиним містом, яке залишалось вірним Каддафі залишився Сирт, його батьківщина. 20 жовтня почався його штурм, під час якого був захоплений Муаммар Каддафі. Розлючений натовп повстанців вчинив над ним самомуд. Було вбито також і Муттазіма, сина Каддафі, а також соратника з часів революції 1969 року міністра оборони генерал Абу Бакра Юніса Джабера.

Тіла Каддафі, його сина і Джабера були виставлені на загальний огляд в промимсловому холодильнику для овочів в торговому центрі в Місураті. На світанку 25 жовтня всі троє були таємно поховані в Лівійські пустелі. На цьому закінчились 42-річне правління полковника Каддафі і революція, яку він проголосив після повалення монархії в 1969 році.

Після загибелі Каддафі в Сирті було зпаплюжено могили матері і батька Каддафі, а також багатьох його родичів — їх кістки буди добуті з могил і спалені.

Перша повітряна перемога «Червоного барона»
Особистості
Перша повітряна перемога «Червоного барона»
Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 17 квітня 2013. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 20 жовтня

Імператриця Марія Терезія

1740
#ЦейДень

Все про 20 жовтня

Події, факти, персоналії

Битва у Наваринській бухті

1827

Стрибок Діка Фосбері

1968