Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Битва
біля Зами
19 жовтня 202 року до н. е. біля Зами відбулась остання і вирішальна битва Другої Пунічної війни, в якій римські війська під командою Публія Корнелія Сципіона завдали нищівної поразки військам Ганнібала Барки. Це поклало край могутності Карфагену, який більше ніколи не зміг кинути виклик Риму за верховенство у Середземномор'ї, фактично ставши його васалом без флоту, заморських територій, чітко окреслених кордонів і права вести війни. На обкладинці: Копія невідомого авторства з картини Джуліо Романо «Битва біля Зами», XVI століття © Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва, РФ
10165
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після тріуфальної перемоги під Каннами на бік Карфагену перейшли кілька міст Південної Італії, грецькі поліси Сицилії і Македонія, завдяки чому Рим опинився в кільці ворогів. Проте скористатись успіхом Ганнібал Барка не зумів. Не маючи достатньо сил, щоб взяти в облогу Рим, він запропонував Сенату укласти мирний договір, який той відмовився навіть обговорювати. Він натомість оголосив повну мобілізацію і досить швидко зібрав армію для стримування карфагенян на Аппенінах і відбиття їх неодноразових спроб утвердитись в Сицилії та Сардинії.

У 211 році до н. е. Сенат прийняв стратегічне рішення — спорядити проти карфагенян військо на Піренеї. На чолі однієї з армій став 25-літній Публій Корнелій Сципіон, один з небагатьох хто вижив при Каннах і як військовий трибун врятував рештки розгромленої армії. Почавши із зухвалого захоплення Нового Карфагена (нині Картахена в Іспанії) і двох перемог біля Бекули у 209 році до н. е., наступного року він розбив Гаструбала Барку, що йшов до Італії на з'єднання зі своїм братом Ганнібалом, а навесні 206 року до н.е. розгромив у півтора разу більшу армію Маго Барки під Іліпою (поблизу сучасної Севільї в Іспанії), покінчивши з карфагенською присутністю в Іберії.

Повернувшись до Риму, Сципіон був одностайно обраний консулом і став домагатись організації походу в Африку. Він відправився у Нумідію, де заручився підтримкою принців Сифакса і Массініса, донедавна активних союзників Карфагену, однак Сенат йому відмовив: «партія миру», яку очолював Фабій Максим «Веррукоз», безумовний тогочасний авторитет Республіки — п'ятиразовий консул, дворазовий тріумфатор і дворазовий диктатор у критичні для Риму часи, наполягала на вичікувальній стратегії, зважаючи на те, що Ганнібал, так і не отримавши підтримки, вже який рік бездіяльно таборував на півдні Апеннін.

Переконати Сенат вдалось лише лише через рік. Але коштів на вербування війська Сципіону не виділии, надали лише два легіони з Сицилії, куди призначили проконсулом, сформовані здебільшого з числа покараних за катастрофу під Каннами легіонерів. Як каже Плутарх, Сципіон повірив у бажання ветеранів помститися за сором поразки і взявся за їх вишкіл разом із зібраними ним 7 тисячами добровольців.

Восени 204 року до н. е. Сципіон разом з армією відплив до Африки.

Висадившись біля мису Фаріна (нині Сіді-Алі-ель-Меккі у Тунісі), римські війська захопили розташований поблизу порт Рус Ешмун і рушили до Утіки. Однак захопити стратегічно важливе місто з маршу не вдалось. Не допомогла і облога — коли через сорок днів підійшло мало не удвічі більше військо Гаструбала Гісгона і нумідійська кіннота його зятя Сифакса, Сципіон вирішив за краще відступити до невеликого мису, згодом названого Кастра Корнелія, де облаштував свій укріплений табір. Недалеко стали таборами і його супротивники, не наважившись піти на штурм римських позицій.

Зима пройшла у переговорах Сципіона і Гаструбала, паралельно з якими кожен з них готувався до війни: карфагеняни нарощували флот для блокування супротивника з моря, а римляни — проводячи ретельну розвідку навколишньої місцевості і карфагенських таборів, які виявились захищеними лише легким палісадом накруги очеретяних наметів.

З першим теплом Сципіон перейшов до вирішальних дій. Розмістивши на пагорбі навпроти Утіки невеликий 2-тисячний загін, що імітував підготовку до штурму, він з рештою війська здійснив нічний 10-кілометровий марш до карфагенських таборів, підпалив їх і у сум'яті паніки знищив армію супротивника. «З усіх блискучих подвигів, здійснених Сципіоном, цей мені здається найпрекраснішим» — писав про його перемогу Лівій. Римські історики називають різні кількості, часом і геть фантастичні, вирізаних карфагенян — від 30 до 90 тисяч, але всі сходяться у констатації факту — армія Гаструбала припинила свої існування. Він ще зміг зібрати 20-тисячне військо, до якого увійшли 4 тисячі кельтських найманіців, але у битві на Великих рівнинах біля Меджерди (поблизу сучасного місця Сук Аль-Хаміс в Тунісі) був знову розбитий Сципіоном, якого підтримав нумідійський вождь Массініса.

Карфагеняни опинились у безвиході, і Велика рада республіки була змушена відкликати з Апеннін Ганнібала. Він повернувся на батьківщину після 15 років відсутності і зі своїм військом став табором в Адруметумі (нині частина Суса), посеред великих земельних володінь своєї родини. Прибуття з Італії легендарного полководця дало карфагенянам шанс уникнути принизливого договору з Римом, який саме обговорювався послами: скорочення флоту, виплата контрибуції, відмова від претензій на будь-які території (уже давно втрачені) на Піренеях і островах Середземного моря і поступка частиною своїх африканських володінь на користь Нумідії.

Дві армії зійшлись 19 жовтня 202 року до н. е. на широкій рівнині в околицях Зами, за 130 км на південний захід від Карфагену, де табором стояли римляни.

Публій Корнелій Сципіон міг розраховувати на 23 тисячі піхотинців з числа римлян та італійців, 6 тисяч нумідійців і 2,4 тисячі римської, 4 тисячі нумідійської і півтисячі берберберської кавалерії.

У Ганнібала було 15 тисяч ветеранів італійської кампанії, стільки ж піхотинців, найнятих карфагенським Сенатом у Лівії, 12 тисяч найманців з Лігурії, Галлії і Мавританії та 4 тисячі македонців, що прийшли на його заклик про допомогу. Його кіннота і кількісно і якісно програвала римській — лише 2 тисячі карфагенян і стільки ж нумідійців, але, правда, ще був загін з 80 бойових слонів, чимала сила у війнах тих часів.

Ганнібал вишикував свою армію у три лінії: попереду найслабші — кельти в лігурійці, позаду них — африканські найманці, в останньому ряду, метрів зо 200 позаду інших, — ветерани італійської кампанії, які слугували і резервом і головною ударною силою в критичний момент. Фланги прикривала кавалерія, перед якою, з огляду на її малочисельність ставилась єдина задача — завадити переважаючій кінноті супротивника прорватись у тил.

Шикування Сципіона також було традиційним, у три ряди: попереду маніпули піхотинців-гастатів у важких шкіряних обладунках, озброєних двома важкими метальними дротиками-пілумами і гладіусами, далі — принципи зі списами і мечами, позаду — тріарії, найдосвідченіші воїни, які мали зупинити прорив ворожих військ і дати перегрупуватися переднім двом лініями піхоти. На лівому фланзі стала римська кавалерія, на правому — нумідійська.

Бій почався з атаки карфагенських бойових слонів. Однак завдати руйнівного удару карфагенянам не вдалось: вражені списами велітів і налякані звуками римських сурм, більшість слонів кинулась урозтіч, порушивши бойовий порядок своїх військ, а ті, що прорвались, опинились у проміжках між римськими колонами навмисно збільшеними Сципіоном, де були розставлені пастки.

Римська кіннота відповіла ударом по флангах супротивника, після чого гастати зімкнули ряди і пішли в атаку. Жорстокий ближній бій піхоти не виявив переможця. Ганнібал спробував реорганізувати перші два ряди, щоб охопити римлян з боків, на що Сципіон відповів у незвичний спосіб, направивши тріаріїв з третьої лінії на фланги. У цей час римська кіннота, що прорвалась у тил карфагенян, розвернулась і атакувала їх ветеранів.

Почалась різанина армії Ганнібала, який був змушений рятуватись втечею з поля бою.

Під Замою полягло зо 5 тисяч римлян і нумідійців та 20-25 тисяч карфагенян. Ще зо 10-20 тисяч карфагенян потрапило в полон.

Поразка поклала край могутності Карфагену, який опинився без армії і полководця. Він більше ніколи не зміг кинути виклик Риму за верховенство у Середземномор'ї, ставши за укладеним у 201 році до н.е. договором фактично його васалом без флоту, заморських територій, чітко окреслених кордонів і права вести війни.

Заслуги Сципіона перед римським народом Сенат відзначив тріумфом і присвоєнням когномена Африканський. Плутарх стверджує, що Сципіон якось спитав Ганнібала кого той вважає найкращим полководцем, на що той відповів: «Або Олександр або Пірр, а потім я».

Усупереч вимогам багатьох впливових політиків Сципіон руйнувати столицю карфагенян не став і лояльно поставився до Ганнібала, якому дозволив повернутись до Карфагену, де той у 196 році до н. е. був обраний суфетом. Як вища посадова особа республіки той у пошуку засобів для виплати контрибуції провів ряд реформ, направлених на обмеження впливу олігархічної верхівки і розкрадання державної скарбниці, за що нажив чимало ворогів. Звинувачений у антиримській змові, наступного року Ганнібал вирішив за краще відплисти на Близький Схід, де знайшов прихисток у Антіоха ІІІ Великого.

Що було потім

Коли наступного року почалась війна з державою Селевкідів, Сципіону Африканському пригадали його лояльність до Ганнібала, який взяв участь у бойових діях проти Риму як командуючий флотилією Антіоха. Колишній кумир Республіки був змушений відстоювати чесне ім'я свого брата, звинуваченого у казнокрадстві, а згодом — і власне після звинувачень свого давнього опонента Марка Порція Катона-старшого в отриманні хабарів від селевкідського царя. Сципіон відійшов від політики, усамітнився у своєму маєтку в Кампаньї, де близько 183 року до н.е. помер при нез'ясованих обставинах.

Десь у цей же наклав на себе руки і Ганнібал, щоб уникнути арешту і видачі до Риму царем Віфінії, де він проживав після поразки Селевкідів.

Через чверть століття Катон-старший, сособистий ворог Сципіона, таки домігся свого: Рим під сумнівним приводом оголосив Карфагену війну, після трьох років облоги захопив місто, яке рішенням Сенату було повністю зруйноване, спалене, навіки прокляте, після чого, згідно легенди, попелище було зоране і посипане сіллю.

Друк
Ганна Дзекан спеціально для © «Цей день в історії», 13 жовтня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

«цей день в історії»
ПОДКАСТИ