Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Королівство
вандалів і аланів
19 жовтня 439 року війська вандалів і аланів під керівництвом Гейзеріха захопили Карфаген, який став столицею першої германської держави у Північній Африці. Протягом наступних десятиліть вона зміцнилась достатньо, щоб взяти під контроль Західне Середземномор'я і успішно вести війни з обома частинами Римської імперії.
38052
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Гнані готами і гунами племена аланів, вандалів і свевів, у кінці 406 року перейшли через Рейн. Проте осісти у Галлії не змогли і, розгромлені узурпатором Клавдієм Костянтином, були витіснені за Піренеї. 13 жовтня 409 року вони дістались Римської Іспанії, де розселились як федерати імператора Гонорія: вандали-асдинги і свеви у Галеції, алани — у Лузітанії і Карфагеніці, вандали-силінги — на півдні, у Бетиці. Проте і тут вони закріпитись не зуміли: за наказом Гонорія, який після відновлення влади над Галлією прагнув знову взяти під контроль Іспанію, у 417 році проти них війною пішли вестготи, які у союзі зі свевами і більшою частиною вандалів-асдингів, що прийняли римський бік, наступного року розгромили аланів.

Втративши свого вождя, алани прийняли зверхність асдинга Гундеріха, останнього зі ще живих племінних ватажків, які 12 років перед тим перейшли Рейн. Разом з вандалами-силінгами вони дали бій свевам під стінами Кордови у 422-у, через три роки захопили Гіспаліс (нині Севілья) і Новий Карфаген (нині Картахена), й закріпилися на півдні Іспанії, звідки здійснювали набіги на Балеарські острови і римську Мавританію. Цьому у значній мірі сприяла боротьба за титул августа Заходу, яка розгорнулась по смерті бездітного Гонорія між імператором Сходу Феодосієм II, що намагався посадити на престол свого малолітнього двоюрідного брата Валентиніана III, і узурпатором Йованом Флавієм.

На початку 428 року Гундеріх помер. Причини невідомі, єпископ Ідацій, сучасник подій і автор «Хронікона» стверджує, що він «підняв руку на церкву», натякаючи на божу кару за спробу перетворити католицький храм у Гіспалісі на аріанський.

Гундеріха змінив зведений брат Гейзеріх, який, хоч і відбився від свевів у бою біля Емеріти Августи (Меріди), але вирішив за краще перебратись до багатої римської провінції Африка, яка переживала не кращі часи, — війну за владу між комітом Боніфацієм і надісланим з Риму йому наступником Сегізвультом, заколот донатистів, справжніх, якими вони себе вважали, послідовників ранніх християн, за єресь позбавлених Карфагенським собором 411 року громадянства і церковного майна, бунт їх радикально налаштованих прихильників з числа циркумцеліонів (чи агоністиків), селян-аскетів, що проповідували відмову від підневільної праці і чинили збройний опір імператорським чиновникам.

Весною, імовірно, 429 року 15-20 тисяч аланів і вандалів (з родинами — зо 80 тисяч чоловік) відпливли з Юлії Традукти (сучасне місто Альхесірас поблизу Гібралтара) і висадились в Мавританії. Не зустрічаючи жодного опору, вони дістались Карфагену, але взяти його з маршу не зуміли й у травні 430 року рушили до стін Гіппон-Регія (нині — Аннаба, Алжир), де з невеликим військом закрився Боніфацій. Місто впало після 14 місяців облоги, під час якої загинув Августин Аврелій (Блаженний), один з найвпливовіших християнських проповідників свого часу.

Боніфацій, якому вдалося врятуватись, об'єднав зусилля з надісланим з Константинополя військовим магістром Сходу Ардабуром Аспаром, алано-готом за походження, що відзначився в часи боротьби з узрпатором Йованом, однак й удвох вони успіху у війні з Гейзеріхом не досягли.

Боніфація відкликали до Равенни, де у 432 році він склав голову у боротьбі зі своїм конкурентом за військову владу Флавієм Аецієм. За посередництва нового магістра армії імператор Валентиніан III 30 січня 435 року уклав з Гейзеріхом договір, яким надав аланам і вандалам права федератів для захисту провінції від набігів берберів і передав у їх розпорядження шість міст провінції, залишивши за своїм проконсулом лише Карфаген з околицями.

Але як тільки у 439 році у Галлії почалась чергова війна і король вестготів Теодоріх завдав римлянам поразки під Тулузою, проти Риму виступив і його сват Гейзеріх, який без особливих зусиль 19 жовтня зайняв Карфаген, третє за чисельністю місто Імперії. Кількалітні спроби його здолати зазнали невдач, і у 442 році Валентиніан III був змушений укласти з Гейзеріхом новий федератський договір яким визнав права «короля аланів і варварів» на Проконсульську Африку, яка формально і далі залишилась провінцією Західної Римської імперії. Скріпити новий союз мав шлюб доньки імператора Євдокії і сина Гейзеріха принца Гунеріха, відправленого в Равенну заручником.

Майже сорок років свого правління Гейзеріх вибудовував незалежну від Риму державу і багато в чому досягнув вагомих успіхів.

Почавши зі знищення усіх імперських податкових реєстрів і запровадження власного календаря, що брав відлік від взяття ним Карфагену, Гейзеріх вислав до Італії католицького єпископа Кводвультдеуса разом із лояльним йому духовенством і вдався до насильницького запровадження аріанства, домінуючого серед германських племен. Земельні володіння великих латифундистів і церкви були конфісковані й у більшій своїй частині перерозподілені між аланами і вандалами, які склали військову еліту армії. Суттєві податкові надходження і прибутки від торгівлі з Італією зерном і олією дали можливість збудувати великий флот, здатний кинути виклик імперському контролю над Середземним морем: були підкорені Сицилія і провінція Бізацена (південь сучасного Тунісу), згодом — південно-східна частина Нумідії і західна частина Мавританії.

Протягом наступного десятиліття під владою Гейзеріха опинились Мальта, Сардинія і Корсика.

Коли ж у 455 році був убитий Валентініан III і узурпатор Петроній Максим одружив свого сина з донькою імператора Євдокією, 16 років як зарученою з Гундеріхом, Гейзеріх відчував у собі достатньо сили, щоб захопити і розграбувати Рим. До Карфагену було вивезено чимало скарбів, тисячі взятих у полон людей й імператрицю Євдоксію з доньками Плацидією та Євдокією, яка наступного року таки вийшла заміж за Гунеріха і у 457 році народила сина Хільдеріха.

У 460 році Гейзеріх, упереджуючи імператора Майоріана, який збирав флот для нападу на вандалів, спалив його кораблі у Новому Карфагені, після чого приєднав до своїх володінь і Балеарські острови. На знак примирення через два роки він відіслав у Константинополь імператрицю Євдоксію з обома доньками, однак успіху не досяг і в 468 році біля мису Бон розгромив візантійську армаду з понад тисячі кораблів, вислану Левом Макеллою.

Ця поразка мала для Римської імперії фатальні наслідки: скарбниця її східної частини спорожніла, західна ж, відрізана від африканських продовольчих ресурсів, виявилась неспроможною утримувати достатньо потужну армію, щоб вистояти в оточенні чи не десятка варварських держав, і впала під ударами остготів у 476-у.

Ще через рік помер Гейзеріх. У спадок Гунеріху він передав процвітаючу країну, де за словами Прокопія Кесарійського, «[вандали] щодня приймали ванну і ласували найвишуканішими стравами, усім найкращим і найсмачнішим, що лише може народити земля та море. У більшості своїй носили золоті прикраси, вдягалися у перський одяг, який тепер іменують шовковим, проводили час у театрах, цирках та серед інших задоволень, найбільше захоплюючись полюванням. Насолоджувалися гарним співом і виставами акторів, та й загалом усі задоволення, які пестять слух і зір, набули в них особливого поширення... Більшість з них оточували свої житла парками з водоймами та рослинами, де вони з задоволенням бенкетували і з великою пристрастю віддавалися радощам кохання».

Проте, проіснувало Королівство вандалів і аланів лише неповні півстоліття, за правнука Гейзеріх ставши провінцією Східної Римської імперії.

Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 2 жовтня 2011. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Правила життя Йосифа Сталіна
Правила життя
Правила життя Йосифа Сталіна

Головні події 19 жовтня

#ЦейДень
Все про 19 жовтня
Події, факти, персоналії