Майбутній король народився 27 вересня 1601 року в палаці Фонтебло й був первістком 48-річного Генріха IV, Наваррського, першого Бурбона на престолі Франції, і його 25-літньої дружини Марії Медічі, дочки герцога Тоскани Фердинандо І. Поява довгоочікуваного спадкоємця викликала у батька неймовірну радість, він заплакав від щастя, одразу благословив сина, вклавши у його маленьку ручку свою шпагу: «до слави Божої, для захисту корони і народу». Немовля отримало лише т. зв. мале хрещення і до офіційної церемонії хрещення, що відбулась 14 вересня 1606 року до нього звертались «дофін», а батьки — «син».
Маленький дофін займав п'ять кімнат на другому поверсі замка Сен-Жермен-ан-Ле, жив під постійним доглядом досвідченого лікаря й за суворим розпорядком дня, ріс активним і капризним, за що з трирічного віку був битим лозиною, з ранніх років вправлявся у стрільбі з лука та аркебузи, маневрами зі списом, був відмінним барабанщиком і, коли в Сен-Жермен приїжджав король, дофін особисто вибивав барабанний дріб, доки той піднімався сходами. Вихованням наступника престолу займався Альбер де Люїнь, хрещений син Генріха IV, який навчав майбутнього короля полюванню, дресируванню собак та грі на музичних інструментах.
Батьків Людовик бачив лише по неділях. Марія Медічі особливих почуттів до сина не виказувала, пояснюючи це необхідністю виховувати майбутнього монарха у суворості і дисципліні. Вона народила ще п'ятьох дітей, проте шлюб її загалом був нещасливим через появу при дворі чергової фаворитки короля Генрієти д'Антаг, матері його двох позашлюбних дітей, на зміну якій у 1604 році прийшла Жаклін де Бей. Захоплення Генріха IV у 1609 році 15-літньою Шарлоттою де Монморансі, яку її чоловік принц де Конде через домагання короля був змушений вивезти в Іспанські Нідерланди, привело до загострення відносин з Габсбургами, непрості й без того через втручання Франції в релігійний конфлікт у Священній Римській імперії.
Перед загрозою нової великої війни Генріх IV скликав регентську раду з 15 чоловік, в яку увійшла і Марія Медічі. Щоб надати більше легітимності її положенню за відсутності короля, 13 травня 1610 року в абатстві Сен-Дені вона нарешті коронувалась на престол Франції, а наступного дня на одній з паризьких вулиць Генріх IV був убитий релігійним фанатиком Франсуа Равальяком. Це дало привід для підозр королеви у змові, які не знайшли підтвердження, але супроводжували її до останніх днів.
Марія Медічі прийняла регентство від імені свого восьмилітнього сина, який коронувався на престол Франції 17 жовтня 1610 року в Реймсі. На церемонію в соборі Нотр-Дам його супроводжували принци Конде, Конті і граф де Суассон (родичі короля), що представляли Бургундію, Нормандію і Аквітанію, відповідно, а також герцоги де Невер, д'Ельбефа і д'Епернон від імені Фландрії, Шампані і Тулузи. Обряд розпочався о полудні: кардинал де Жуаєз золотою спицею витягнув зі священної посудини кілька крапель миро, змішав їх з єлеєм і, зануривши в цю суміш великий палець правої руки, помазав королю маківку голови, середину грудей, місце між ключицями, праве і ліве плече та обидві пахви. Після цього Людовика переодягнули в нове вбрання, помазали йому миро долоні, на які одягнули рукавички, на палець — королівський перстень як символ його «шлюбу» з королівством, в праву руку вклали скіпетр, символ всемогутності, в ліву — «руку правосуддя». Нарешті йому на голову одягли корону, і Людовик XIII зійшов на трон, що стояв на амвоні. Урочиста літургія з роздачею дарів і причастям завершилася лише о 3-й ночі, але восьмирічний король витримав важке випробування й на питання матері чи хотілося б йому повторити цю церемонію, відповів: «Так, пані! Але для іншого королівства!».
Марія Медічі вела досить помірковану політику, спираючись на радників свого колишнього чоловіка, але з часом пішла на зближення з Іспанією. У 1612 році вона уклала шлюбний контракт на одруження сина з іспанською інфантою Анною Австрійською, дочкою Філіпа III Габсбурга, й 18 жовтня 1615 року вони обвінчались в Парижі. Хоча на цей час Людовик XIII уже досягнув повноліття, його матір ще два роки міцно тримала кермо влади, допоки 24 квітня 1617 року з відома короля не був убитий фаворит Марії Медічі, найвпливовіша і найненависніша людина Франції Кончіно Кончіні, маркіз д'Анкара. Звістку про його смерть Людовик XIII зустрів словами «ось перший день мого справжнього панування!», й невдовзі вислав в Блуа матір і її радника держсекретаря з іноземних справ єпископа Рішельє.
Однак, не маючи ні хисту, ні бажання займатись державними справами, Людовик XIII фактично передоручив управління країною своєму фавориту Альберу Люїню. Лише по його смерті в 1621 році король примирився з матір'ю, яка домоглась повернення Рішельє із заслання і його входження до королівської ради. Через три роки на той час уже кардинал Рішельє зайняв створену для нього посаду Першого міністра Франції і у подальші роки його зусиллями було наведено лад у нагальних внутрішніх і зовнішніх питаннях: завдано поразку Англії, знешкоджено спробу звести на престол молодшого брата короля Гастона Орлеанського, придушено заколот гугенотів і в ході Тридцятилітньої війни отримано вирішальну перемогу над Іспанією під Рокруа, яка вважається початком занепаду імперії Габсбургів.
До цього тріумфу Людовик XIII не дожив п'ять днів — 14 травня 1643 року, рівно через 33 роки після вбивства його батька, він помер від туберкульозу кишківника у віці 43-х років, навіть на рік не переживши свою матір, вислану з країни за участь у змові проти короля, яка свої останні дні провела у бідності і самотності в Кельні, й кардинала Рішельє, до підтримки якого й звелась основна державотворча функція другого Бурбона на престолі Франції. Наступником Людовика XIII став його старший син п'ятилітній Людовик XIV, за правління якого Франція досягла вершин інтелектуальної, політичної і військової могутності.
Коментарі
Дивіться також
• Загибель Генріха II Валуа, 1559
• Коронація Генріха IV Бурбона, 1594
• Вбивство Генріха IV Бурбона, 1610
• «Король-сонце» Людовик XIV, 1643