Переконлива перемога Наполеона Бонапарта 2 грудня 1805 року в битві під Аустерліцем привела до розпаду Третьої антифранцузької коаліції: вже 15 грудня в зайнятому французами Відні було укладено наступально-оборонний союз з Пруссією, а 26 грудня у Пресбурзі (нині — Бртаіслава, Словаччина) — мирний договір з Австрією, яка поступилась Наполеону як королю Італії Венеціанською областю, Істрією (окрім Трієсту) та Далмацією і визнавала всі французькі завоювання в Італії. І Пруссія і Австрія вимушено пішли на територіальні поступки й французькій союзниці Баварії, яка уже в статусі королівства разом з 15-ма іншими державами Південної і Центральної Німеччини 12 липня 1806 року увійшла в Рейнський союз, конфедерацію держав під фактичним протекторатом Франції. Це стало кінцем тисячолітнього існування Священної Римської імперії німецької нації, й 6 серпня Франц II оголосив про складання з себе титулу і повноважень імператора.
Хоча Пруссія і втратила герцогство Клеве, князівство Невшатель і маркграфство Ансбах, в якості компенсації Наполеон передав їй окупований французами ще в 1803 році Ганновер, континентальне володіння короля Великобританії. Це загострило стосунки між колишніми союзниками по Третій антифранцузькій коаліції і після вимушеного закриття Пруссією своїх портів для британських суден Британія разом зі Швецією оголосили Пруссії війну. Тим не менш Пруссія, розуміючи хисткість своїх прав на Ганновер і вбачаючи у Рейнському союзі загрозу власній цілісності, не припиняла пошуку шляхів зближення з опонентами Франції, які особливо прискорились коли в Берліні стало відомо про сепаратні англо-французькі перемовини.
Уклавши в середині вересня 1806 року секретні пакти з Росією, Великобританією, Саксонією та Швецією, 1 жовтня 1806 року Пруссія в ультимативній формі зажадала від Франції виведення її військ з усіх німецьких земель аж до Рейну. У відповідь 6 жовтня Наполеон направив повідомлення Сенату, в якому оголосив, що починає військові дії проти Пруссії, й через два дні французька армія, зосереджена в Баварії, трьома колонами увійшла на територію Саксонії. Центральною кавалерійською колоною командував маршал Йоахім Мюрат, за яким слідував Наполеон на чолі основних сил, загальна чисельність яких складала від 130 до 195 тисяч чоловік. Французька армія пройшла Франконським лісом, під Заафельдом 10 жовтня розбила пруссько-саксонські війська принца Людвига Фердинанда і вийшла до Ельби, у тил прусським з'єднанням, відрізавши їм шляхи відступу.
У цей час основні сили прусської армії чисельністю до 180 тисяч під командою фельдмаршала герцога Карла Брауншвейгського і фельдмаршала Фрідріха Гогенлое, уникаючи відкритих зіткнень, рухались на схід, щоб перейти Ельбу і за Одером, з'єднавшись з резервами та свіжими російськими частинами, дати французам генеральний бій. Увечері 13 жовтня вони підійшли до міста Єна, що в Тюрінгії, куди того ж дня підступили і основні сили Наполеона, який з висоти навколишніх гір побачив супротивника, що рухався по дорозі на Веймар.
Битва під Єною почалась о шостій ранку 14 жовтня 1806 року з потужного артобстрілу позицій військ князя Гогенлое і атаки 5-го корпусу маршала Жана Ланна. За три години кількома ударами французи змусили відступити восьмитисячний авангард генерала Тауенцина, й зайняли позиції біля сіл Коспеда, Лютцерод і Клозвіца. Гогенлое усвідомив, що авангард його армії відкинутий, лише коли залишки розбитого корпусу Тауенцина промчались, відступаючи, повз його ставку. Щоб утримати свої позиції до підходу генерала Ернста Рюхеля, якому було відправлено депешу з наказом негайно виводити свій 15-тисячний корпус з Веймара на допомогу, Гогенлое розгорнув війська біля села Фірценгейліген, де його атакував маршал Мішель Ней.
Тим часом на підмогу військам Ланна підійшов 4-й корпус маршала Жана Сульта і 7-й корпус маршала П'єра-Франсуа Ожеро. По завершенні їх маневра близько першої дня Наполеон віддав наказ про атаку усіма силами, включаючи резервну кавалерію Мюрата. Їх одночасний фланговий удар повністю зім'яв пруссів і саксонців, які кинулись у панічну втечу. Ернст Рюхель прибув до місця бою лише о другій годині. Не усвідомлюючи, що бій під Єною уже програно, він атакував французів і за півгодини його 15-тисячний корпус був розбитий і винищений кавалерією Мюрата, що кинулась услід відступаючому ворогові.
Основні сили пруссько-саксонського війська на чолі з князем Гогенлое спробувала врятуватися в Наумбурзі, щоб там з'єднатися з військами герцога Брауншвейзького. Однак ще під Буттельштадтом вони натрапили на їх залишки, які відступали після бою під Ауерштедтом, де вранці того ж дня у тригодинному бою були розбиті вдвічі меншим корпусом маршала Луї-Ніколя Даву. Знаючи, що війська маршала Жана-Батіста Бернадота так і не прибули на підмогу Даву, Наполеона спершу не повірив в цей несподіваний успіх, прокоментувавши донесення про нього словами «мабуть маршал недодивився».
16 жовтня військам Мюрата здався Ерфурт, де капітулювали деморалізовані залишки пруссько-саксонської армії під командою генерал-лейтенанта принца Оранського (майбутнього короля Нідерландів), що відступили з-під Єни і Ауерштедта. 17 жовтня нарешті вступив у бій маршал Бернадот і під Галле розгромив 16-тисячну армію герцога Вюртенберзького, завдавши їй важких втрат і відкинувши її рештки за Ельбу.
Масштабність поразок вже на третій тижень (фактично на 8-й день бойових дій) війни вразила і деморалізувала Прусію: під Єною і Ауерштедтом пруссько-саксонські союзники втратили 20-х генералів, більше 20 тисяч чоловік убитими і пораненими, 18 тисяч полоненими, в Ерфурті в полон здалось 12 тисяч, ще 5 тисяч загинуло і було поранено під Галле. Захищати столицю не було кому , і 27 жовтня 1806 року Наполеон Бонапарт у супроводі чотирьох маршалів, кінних гренадерів і гвардійських єгерів урочисто в'їхав в Берлін, бургомістр якого здав імператору ключі від столиці і просив пощадити місто.
28 жовтня під Пренцлау піхота Ланна за підтримки кавалерії Мюрата перехопив відступаючий прусський корпус фельдмаршала Фрідріха Гогенлое, який практично без бою майже повністю (10 з 12 тисяч чоловік) разом з командуючим здався в полон, 7 листопада під Любеком капітулював генерал-фельдмаршал Гебгард-Леберехт фон Блюхер з відступаючим з-під Ауерштедта військом, 8 листопада після двотижневої облоги впав лобро укріплений Магдебург, друге місто країни. Прусська армія фактично припинила своє існування.
Незважаючи на наказ короля Фрідріха Вільгельма III, який з родиною врятувався втечею у Східну Пруссію, стояти до кінця і запровадження воєнних судів, до 5 січня 1807 року французам практично без опору здались Шпандау, Штеттин, Кюстрін, Данциг, Ченстохова, Хамельн, форт Плассенбург, Глогау і Бреславль. Рештки прусської армії влились до російської, разом з якою 7-8 лютого дали бій французам під Ейлау. Незважаючи на тимчасовий успіх, доля Пруссії і Росії була вирішена вже за півроку: укладеним після розгрому під Фрідландом договором в Тільзиті Російська імперія була змушена вийти зі складу Четвертої коаліції і стати союзником Франції у всіх військових і політичних питаннях, визнавши всі завоювання Наполеона в Європі, а Пруссія — поступитись Франції половиною своєї території, на більшій частині якої було створено залежне від Франції Варшавське герцогство.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Наполеон Бонапарт — імператор Франції, 1804
• Трафальгарська битва, 1805
• Битва під Аустерліцем, 1805
• Битва народів під Лейпцігом, 1813
• Битва під Ватерлоо, 1815