Битва
при Гастінгсі
14 жовтня 1066 року біля міста Гастінгс в Східному Суссексі армія герцога Нормандії Вільгельма Бастарда розгромила англо-саксонські війська на чолі з королем Гаральдом Годвінсоном, смертельно пораненим у бою. Коронувавшись у грудні в Лондоні, Вільгельм став родоначальником нормандської династії, яка правила Англією неповних сто років.
34773
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У середині XI століття наймогутнішою англо-саксонською родиною були нащадки Годвіна, що піднісся в роки служби датському королю Англії Кануту Великому. Його діти зберегли і примножили статки батька: Гарольд успадкував титул ерла Вессекса, Леофвін володів графствами Кент, Ессекс, Мідлсекс, Гартфордшир, Суррей та, можливо, Бакінгемшир, Гірс — Східною Англією, Оксфордширом і Кембриджширом, Тостіг — Нортумбрією. Годвінсони сконцентрували у своїх руках основні важелі управління Англією, в той час як король Едвард Сповідник дедалі більше усувався від державних і політичних питань, присвячуючи себе релігії і Церкві. Отримавши у 1062 році перемогу над Вельсом, який розпався на удільні володіння, більшість з яких визнали сюзеренітет Англії, Гарольд Годвінсон досягнув піку своєї могутності й став реальним претендентом на престол, який і зайняв по смерті 5 січня 1066 року бездітного короля.

Однак права Гарольда Годвісона на корону Англії були оскаржені ерлом (герцогом) Нормандії Вільгельмом II Бастардом, внучатим племінником по материнській лінії померлого короля. Згідно нормандських джерел, ще у 1051 році Едвард Сповідник призначив його своїм спадкоємцем, а перед смертю, у 1064-у, нібито спеціально відряджав Гарольда до Нормандії, щоб той приніс присягу вірності своєму майбутньому сюзерену. Це не узгоджується з тогочасною системою престолонаслідування в Англії, однак публічні запевнення Вільгельма, що Годвінсон присягнув йому на священних реліквіях і той факт, що на момент коронації Гарольда архієпископ Кентерберійський Стіганд, який проводив церемонію, ще не був затверджений Римом, дозволили герцогу нормандському отримати благословення на війну за англійську корону від папи Олександра II, який навіть надіслав йому бойовий прапор.

Вільгельм II — у сьомому поколінні нащадок вікінга Роллона, якому в 911 році король франків Карл III Простакуватий надав у ленне володіння землі в усті Луари задля захисту Парижа від набігів його ж одноплемінників. Ні Роллон, ні його нащадки, з Вільгельмом включно, не мали жодного, офіційно визнаного у французькій феодально-правовій системі, титулу, іменуючись графами, а згодом — герцогами, у значенні «вождь». За іронією долі у французьких офіційних документах «герцоги Нормандії» з'явились лише у 1204 році, коли Нормандія втратила автономію і власних нормандських правителів, проте у Англії цей титул передавався у спадок з часів Вільгельма II і аж до 1801 року

Король Гарольд Годвінсон опинився між двох вогнів — через нормандську загрозу він був змушений тримати армію і флот на південному узбережжі, залишивши незахищеним схід країни, куди на початку вересня 1066 року на 300 кораблях висадилось 15-тисячне військо норвезького короля Гаральда III Сміливого. Він мав власні аргументи, щоб претендувати на англійський престол, і з собою привіз Тостіга, молодшого брата Гарольда, кількома роками перед тим вигнаного зі своїх володінь у Нортумбрії. Здолавши 20 вересня у битві біля Йорка лордів північної Англії братів Едвіна Мерсійського і Моркара Нортумбрійського, Гаральд і Тостіг 25 вересня були наголову розбиті і загинули біля міста Стамфорд-Брідж у битві з військом на чолі з Гарольдом.

Повернувшись до Йорка, Годвісон отримав звістку про висадку 28 вересня біля містечка Певенсі на півдні Англії армії Вільгельма Бастарда. Достовірно її розмір невідомий і за побічними факторами сучасними істориками вона оцінюється від 7 до 50 тисяч чоловік, головним чином найманців, що спокусились на обіцяну грошову винагороду і майбутні земельні володіння у підкореній Англії.

За п'ять діб Гарольд здолав 320 км до Лондона, де дав війську перепочити та поповнив його новобранцями з числа, здебільшого, ненавчених військовій справі селян, і 11 жовтня рушив назустріч норманам. Втративши у попередній битві значну частину своєї гвардії, хускарлів, й не маючи ні кавалерії, ні достатньої кількості лучників, Гарольд вирішив суперника не атакувати, а дочекатись на добре укріпленій позиції, і 13 жовтня його десь 9-тисячне військо розмістилось біля Гастінгса, що за 90 км на південний захід від Лондона: по центру, на пагорбі Сенлак, стали хускарли, яких з флангів прикривав фірд (ополчення), що розкинувся по фронту на 300-400 метрів в обидва боки щільними рядами до 20 чоловік у глибину.

Близько 9-ї ранку в суботу, 14 жовтня 1066 року, нормандці трьома рядами розпочали атаку: попереду йшли лучники і кілька арбалетників, за ними — списоносці і останніми — важка лицарська кавалерія. Через особливості місцевості і розташування англійських позицій на узвишші нормандський обстріл виявився неефективним, як і атака списоносців, що захлинулась під ударами англосаксонської піхоти, озброєної мечами, списами і величезними дворучними бойовими сокирами.

Вільгельм особисто повів у бій кавалерію, лівий фланг якої був зім'ятий і відступив. Йому навздогін кинувся правий фланг Гарольда, чим порушив бойовий порядок, і був розсіяний супротивником, який опанував ситуацію. Удруге зімітувавши відступ, на цей раз у центрі, нормандці виманили основні сили фірдменів, яких оточили і знищили біля підніжжя пагорба, проте до сутінок здолати супротивника так і не зуміли.

«Билися люто більшу частину дня і жодна зі сторін не поступалася. Переконавшись в цьому, Вільгельм дав сигнал до уявної втечі з поля бою. В результаті цієї хитрості англи порушили стрій, прагнучи знищити безладно відступаючого ворога, і тим була прискорена їх власна загибель, бо нормандці, круто розвернувшись, атакували роз'єднаних ворогів, примусивши їх до втечі. Так, ошукані хитрістю, вони прийняли славну смерть, бажаючи помститися за свою вітчизну. Але все ж вони і за себе помстилися з лишком, і, вперто опираючись, залишали від своїх переслідувачів купи убитих. Заволодівши пагорбом, вони скидали вниз нормандців, коли ті, охоплені полум'ям битви, наполегливо підіймалися на висоту, і винищили всіх до єдиного, пускаючи в підступаючих знизу стріли і скочуючи на них каміння» — Вільям Мальмсберійський, «Історія англійських королів»

Долю битви вирішила смерть Гарольда, за однією версією (легендарною) вбитого випадковою стрілою, що поцілила йому в око, за іншою (менш поширеною, але теж ніким із сучасників подій не підтвердженою) — зарубаного у протистоянні з чотирма нормандськими лицарями. Звістка про неї внесла сум'яття в ряди фірдменів, які зрештою вдались до ганебної втечі, після чого були оточені і вирізані хускарли, що зімкнули ряди навколо тіла свого загиблого короля.

За свідченням англосаксонської хроніки у десятигодинній битві біля Гастінгса загинули і брати Гарольда Гірт та Леофвін.

Перемога Вільгельма була повною і переконливою, проте всупереч очікуванням англосаксонська знать не підтримала його, й вітенгамот проголосив королем представника Вессекської династії 15-річного Едгара Етелінга (племінника Едварда Сповідника). Однак попри запевнення Стіганда, архієпископа Кентемберійського, Едвіна, графа Мерсії, і Моркара, графа Нортумбрії, дати норманцям рішучу відсіч, коли ті, вже захопивши Дувр, частину Кента і Кентербері, на початку грудня наблизились до Лондона, Стіганд першим перейшов бік Вільгельма. Невдовзі переговори з ним розпочала і англійська знать з Едгаром включно. Знехтувавши власним рішення двомісячної давнини, вона визнала ерла Нормандії королем, й на Різдво 1066 року Вільгельм II коронувався на англійський престол у лондонському Вестмінстері, започаткувавши правління нової, нормандської династії.

У 1070 році за спонукання папи Олександра II біля Гастінгса Вільгельм заснував абатство Батл (буквально «Битва») на знак покаяння за вбивство людей під час завоювання Англії. Головний вівтар церкви Св. Мартіна, завершеної і освяченої у 1094 році вже сином Вільгельма, знаходиться на місці, де поліг Гарольд Годвінсон

Вільгельм, часом званий Бастардом за своє низьке походження — позашлюбний син доньки ремісника, відомий в історії завдяки підкоренню Англії також і як Завойовник, підтвердив права і титули більшості англосаксонської аристократії за виключенням родини Годвінсонів, позбавленої володінь і змушеної залишити країну. Він зміцнив своє положення шлюбами рідні з місцевою знаттю, надав англійські землі багатьом нормандським вельможам й, здолавши останні прояви непокори місцевої знаті, у 1086 році домігся принесення особистої присяги вірності баронами і лицарями Англії, що сприяло її швидкому перетворенню на централізоване королівство з ефективною системою цивільного і військового управління.

Друк 2
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 14 жовтня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 14 жовтня

Битви під Єною і Ауерштедтом

1806
#ЦейДень

Все про 14 жовтня

Події, факти, персоналії

Автокефалія Української православної церкви

1921

Створення Української Повстанської Армії

1942

Подолання звукового бар'єру

1947

Усунення Микити Хрущова

1964

Стрибок зі стратосфери

2012