Після смерті Йосифа Сталіна перший секретар Московського обкому та міськкому партії та секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, очолив союзний партійний апарат та домігся усунення політичних конкурентів Лаврентія Берії та Георгія Малєнкова з керівних посад. У лютому 1956 року на ХХ з'їзді КПРС він виступив з викривальною антисталінською промовою, яка стала початком лібералізації політичного і соціального життя в СРСР. Невдоволення соратників його вивищенням та самовпевненістю, глибиною десталінізації призвело до спроби Г. Малєнкова, В. Молотова, Л. Кагановича та інших усунути його на президії ЦК КПРС 18-21 червня 1957 рорку. Проте на пленумі ЦК партії 22 червня «антипартійна група» капітулювала.
Після повалення опозиції, Хрущов захопився концентрацією влади в своїх руках. 27 лютого 1956 року він очолив Бюро ЦК КПРС по РРФСР, проте за 8 років головування на засіданні був присутній лише один раз. 27 березня 1958 року Хрущов став головою Ради міністрів СРСР. Його політика кінця 1950-х років принесла населенню певне покращення — сотні тисяч людей вийшли на волю у ході ліквідації ГУЛАГу, багатьом вдалося відновити своє чесне ім'я, пожвавилася економіка, було започатковано програму житлового будівництва, запроваджено систему державних пенсій тощо.
Проте природа влади в комуністичній державі з її авторитаризмом, відсутністю політичних свобод, безмежною глорифікацією лідерів сприяла породженню нових «культів». На місці десакралізованого Сталіна фактично склався «культ особи» Хрущова. Його прагнення розв'язувати соціально-економічні проблеми виключно бюрократичними методами та запровадити конкурентність у політичному житті обернулося численними проблемами. На початку 1964 року, коли авторитет Хрущова по країні значно впав, невдоволенням населення продовольчими ускладненнями, брутальним наступом на Церкву і релігію скористалися члени вищого партійно-державного керівництва, що на фоні численних адміністративно-управлінських реорганізацій прагнули упевненості у своєму стабільному майбутньому.
Консолідацією невдоволеної вищої партійно-державної номенклатури займалися секретарі ЦК КПРС Леонід Брежнєв і Микола Підгорний. Їх довіреною особою в Україні був перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Секретар ЦК КПРС Михайло Суслов, перший заступник голови союзного уряду Олексій Косигін, очільник білоруської партійної організації Кирило Мазуров займали обережно-вичікувальну позицію. Висловлений Хрущовим намір на найближчому пленумі «омолодити» кадри прискорили розвиток подій.
12 жовтня 1964 року в Кремлі відбулося засідання президії ЦК КПРС, на якому під приводом необхідності обговорення «неясностей принципового характеру з питань, намічених до обговорення на пленумі ЦК КПРС» та чергової п'ятирічки, змовники ухвалили рішення викликати Микиту Хрущова з відпочинку в Піцунді. Одночасно в Москву на пленум скликалися члени ЦК і Центральної ревізійної комісії КПРС. Хрущов злегковажив поодинокими сигналами про наміри його усунути, ймовірно, недооцінюючи опонентів, покладаючись на силу свого авторитету та проявляючи надмірну довірливість.
Наступного дня на засіданні президії ЦК КПРС за участі Хрущова соратники Микити Сергійовича до пізнього вечора перераховували його помилки. Уранці 14 жовтня 1964 року засідання продовжилося з тим же порядком денним — йому закидали волюнтаризм, самовпевненість, порушення ленінського стилю керівництва, формування нового «культу особи», недоліки у здійсненні внутрішньо- та зовнішньополітичного курсу тощо.
Спочатку Хрущов намагався спростовувати закиди на свою адресу, проте залишився без підтримки (єдиним, хто несміливо намагався його захистити, був голова президії Верховної ради СРСР Анастас Мікоян, який запропонував залишити Хрущова очільником партії) і був змушений погодитися написати заяву про добровільну відставку: «У зв'язку з похилим віком та ураховуючи стан мого здоров'я, прошу ЦК КПРС задовольнити моє прохання про звільнення мене від обов'язків Першого секретаря ЦК КПРС, члена Президії ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР».
У постанові президії ЦК КПРС Хрущов обвинувачувався в створенні «ненормальної обстановки» у президії ЦК, зосередженні в своїх руках «великої влади», безконтрольності, волюнтаризмі та наявності значних помилок в його діяльності. Президія задовольнила «прохання т. Хрущова» про відставку та визнала за недоцільне в майбутньому поєднувати в одній особі посади першого секретаря партії і голови уряду. 14 жовтня 1964 року пленум ЦК КПРС затвердив рішення про відставку Хрущова.
Усунення Хрущова від влади стало в радянській історії прецедентом безкровної і мирної передачі верховної влади. До смерті 11 вересня 1971 року він проживав на державній дачі під Москвою у фактичній ізоляції.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Микита Хрущов — перший секретар ЦК КПРС, 1953
• Виступ Хрущова на XX з'їзді КПРС, 1956
• Антипартійна змова проти Хрущова, 1957
• Микола Підгорний — перший секретар ЦК КПУ, 1957
• Новочеркаський розстріл, 1962
• Смерть Микити Хрущова, 1971
• Правила життя Микити Хрущова
• Смерть Леоніда Брежнєва, 1982
• Арешт Горбачова у Форосі, 1991