сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Усунення Микити Хрущова
14 жовтня 1964 року пленум ЦК КПРС затвердив відставку Микити Хрущова з посади Першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради міністрів СРСР, у яку він був змушений подати в результаті змови найближчого оточення, невдоволеного стилем його керівництва і прийнятими рішеннями з внутрішньо- та зовнішньополітичних питань. Цього ж дня новим главою Компартії став Леонід Брежнєв, а головою уряду був рекомендований Олексій Косигін.
На обкладинці: Микита Хрущов у Казахстані, 1964 рік
9519
Політика
Віктор Крупина
Після смерті Йосифа Сталіна перший секретар Московського обкому та міськкому партії та секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, очолив союзний партійний апарат та домігся усунення політичних конкурентів Лаврентія Берії та Георгія Малєнкова з керівних посад. У лютому 1956 року на ХХ з'їзді КПРС він виступив з викривальною антисталінською промовою, яка стала початком лібералізації політичного і соціального життя в СРСР. Невдоволення соратників його вивищенням та самовпевненістю, глибиною десталінізації призвело до спроби Г. Малєнкова, В. Молотова, Л. Кагановича та інших усунути його на президії ЦК КПРС 18-21 червня 1957 рорку. Проте на пленумі ЦК партії 22 червня «антипартійна група» капітулювала.
Після повалення опозиції, Хрущов захопився концентрацією влади в своїх руках. 27 лютого 1956 року він очолив Бюро ЦК КПРС по РРФСР, проте за 8 років головування на засіданні був присутній лише один раз. 27 березня 1958 року Хрущов став головою Ради міністрів СРСР. Його політика кінця 1950-х років принесла населенню певне покращення - сотні тисяч людей вийшли на волю у ході ліквідації ГУЛАГу, багатьом вдалося відновити своє чесне ім'я, пожвавилася економіка, було започатковано програму житлового будівництва, запроваджено систему державних пенсій тощо.
Проте природа влади в комуністичній державі з її авторитаризмом, відсутністю політичних свобод, безмежною глорифікацією лідерів сприяла породженню нових «культів». На місці десакралізованого Сталіна фактично склався «культ особи» Хрущова. Його прагнення розв'язувати соціально-економічні проблеми виключно бюрократичними методами та запровадити конкурентність у політичному житті обернулося численними проблемами. На початку 1964 року, коли авторитет Хрущова по країні значно впав, невдоволенням населення продовольчими ускладненнями, брутальним наступом на Церкву і релігію скористалися члени вищого партійно-державного керівництва, що на фоні численних адміністративно-управлінських реорганізацій прагнули упевненості у своєму стабільному майбутньому.
«Всі, хто знав і був посвячений у деякі подробиці "справи", ходили на вістрі леза. Хоча багато питань і було вже блоковано, але небезпека залишалась велика. М. С. Хрущов був першим секретарем ЦК КПРС, Головою Радміну СРСР. У наших умовах це не обмежена ніким влада, і по суті, свобода дій. Його команда, одне слово - і багато хто з нас був би "знешкоджений", ізольований і навіть знищений...» - Зі щоденника Петра Шелеста, кінець вересня 1964 року
Консолідацією невдоволеної вищої партійно-державної номенклатури займалися секретарі ЦК КПРС Леонід Брежнєв і Микола Підгорний. Їх довіреною особою в Україні був перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Секретар ЦК КПРС Михайло Суслов, перший заступник голови союзного уряду Олексій Косигін, очільник білоруської партійної організації Кирило Мазуров займали обережно-вичікувальну позицію. Висловлений Хрущовим намір на найближчому пленумі «омолодити» кадри прискорили розвиток подій.
12 жовтня 1964 року в Кремлі відбулося засідання президії ЦК КПРС, на якому під приводом необхідності обговорення «неясностей принципового характеру з питань, намічених до обговорення на пленумі ЦК КПРС» та чергової п'ятирічки, змовники ухвалили рішення викликати Микиту Хрущова з відпочинку в Піцунді. Одночасно в Москву на пленум скликалися члени ЦК і Центральної ревізійної комісії КПРС. Хрущов злегковажив поодинокими сигналами про наміри його усунути, ймовірно, недооцінюючи опонентів, покладаючись на силу свого авторитету та проявляючи надмірну довірливість.
«Обстановка була доволі складною. - Записав учасник подій П.Шелест у щоденнику 12 жовтня. - Якби в якихось ланках сталося хоча б найменше коливання, то важко уявити, чим це все могло скінчитися. "Гордіїв вузол" не розв'язати. Прийшли до єдиної думки - треба рубати» - Зі щоденника Петра Шелеста, 12 жовтня 1964 року
Наступного дня на засіданні президії ЦК КПРС за участі Хрущова соратники Микити Сергійовича до пізнього вечора перераховували його помилки. Уранці 14 жовтня 1964 року засідання продовжилося з тим же порядком денним - йому закидали волюнтаризм, самовпевненість, порушення ленінського стилю керівництва, формування нового «культу особи», недоліки у здійсненні внутрішньо- та зовнішньополітичного курсу тощо.
Спочатку Хрущов намагався спростовувати закиди на свою адресу, проте залишився без підтримки (єдиним, хто несміливо намагався його захистити, був голова президії Верховної ради СРСР Анастас Мікоян, який запропонував залишити Хрущлва очільником партії) і був змушений погодитися написати заяву про добровільну відставку: «У зв'язку з похилим віком та ураховуючи стан мого здоров'я, прошу ЦК КПРС задовольнити моє прохання про звільнення мене від обов'язків Першого секретаря ЦК КПРС, члена Президії ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР».
Микита Хрущов виступає на пленумі ЦК КПРС у жовтні 1964 року (зліва від нього - Леонід Брежнєв) © AFP
Микита Хрущов виступає на пленумі ЦК КПРС у жовтні 1964 року (зліва від нього - Леонід Брежнєв) © AFP
У постанові президії ЦК КПРС Хрущов обвинувачувався в створенні «ненормальної обстановки» у президії ЦК, зосередженні в своїх руках «великої влади», безконтрольності, волюнтаризмі та наявності значних помилок в його діяльності. Президія задовольнила «прохання т. Хрущова» про відставку та визнала за недоцільне в майбутньому поєднувати в одній особі посади першого секретаря партії і голови уряду. 14 жовтня 1964 року пленум ЦК КПРС затвердив рішення про відставку Хрущова.
«Безумовно, шальки терезів були на боці Підгорного, але він сам відмовився, мотивуючи, що Брежнєв молодший і все, мовляв, так склалося, що він повинен зайняти цей пост» - Зі щоденника Петра Шелеста, 14 жовтня 1964 року
Серед головних кандидатів на головну партійну посаду перебували Леонід Брежнєв, Олексій Косигін і Микола Підгорний. Після відмови останнього Першим секретарем ЦК КПРС став Леонід Брежнєв, а головою Ради міністрів СРСР - заступник Хрущова як глави уряду Олексій Косигін. У наступні дні у всіх обкомах пройшли наради членів партії та активу з інформацією про перебіг та рішення останнього пленуму.
Зліва направо - Микола Підгорний, Леонід Брежнєв, Олексій Косигін, Михайло Суслов. У другому ряду крайній зліва (в капелюсі) - Петро Шелест. Москва, Кремль, 1965 рік
Зліва направо - Микола Підгорний, Леонід Брежнєв, Олексій Косигін, Михайло Суслов. У другому ряду крайній зліва (в капелюсі) - Петро Шелест. Москва, Кремль, 1965 рік
Усунення Хрущова від влади стало в радянській історії прецедентом безкровної і мирної передачі верховної влади. До смерті 11 вересня 1971 року він проживав на державній дачі під Москвою у фактичній ізоляції.
8 серпня 2017 © Віктор Крупина спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Політика
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 14 жовтня

#ЦейДень
Все про 14 жовтня
Події, факти, персоналії
14 жовтня 1962 року почалась Карибська криза, котра поставила Радянський Союз і США на межу виникнення ядерної ..
1962
keyboard_arrow_left13 жовтня
15 жовтняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward